2026
Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ i не може нiким використовуватись для продажу.
(C)Усi права належать Ганнi Рось.
Iлюстрацiї автора в обробцi ШI вiд ChatGPT4.
У електронних книжкових магазинах можна зустрiти платну версiю 2021 року випуску з обкладинкою вiд Видавництва Андронум.
Змiст
Новий друг 3
В парку 13
Лист 20
Що дiсталося воронятку 26
День Святого Миколая 32
Дуже скоро Новий рiк 44
Подарунок на Рiздво 55
Подарунок з дзвiночком 71
Новий друг
У вереснi Вiрочка пiшла в школу. Рiчi сидiв удома i нудьгував, виглядаючи у вiкно. Потiм Вiрочка приходила зi школи, обiдала, i вони разом йшли гуляти у двiр.
*
- Привiт, Барсику, тяв-тяв! - зрадiв Рiчi, побачивши Барсика бiля пiд'їзду.
- А де Нiчка? - вiдразу запитав кiт Барсик. - Чого її не видно?
- Вона залишилася в селi, - вiдповiв песик.
- В селi? - з-пiд ганку виповз Колько. - А чого?
- Там роботи багато, - Рiчi почухав потилицю. - Мишей сила-силенна, - перебiльшив вiн.
- Мишей? - пiдповз вужик. - Вони такi смачнi, - облизався вiн.
- А далеко село? - по-дiловому запитав їжачок.
- Ногами не дiйти, на машинi треба.
- Шкода, - сказав вужик, - хто мене вiзьме в машину?
- Чому, наш тато може, - розхрабрився Рiчi. - Мiсця всiм вистачить.
- Усiм? - з надiєю подивився Колько.
- Всiм! - впевнено вiдповiв песик. - Тiльки треба Вiрочку попросити, а вона татка умовить. А ми скоро поїдемо картоплю копати, ось вас i вiдвеземо, - запевнив песик. - А ти, Барсику, не хочеш в село? - запитав вiн.
- У мене i тут молоко не переводиться, - облизався Барсик. - А що ж Нiчка там робить? Все мишей їсть? - запитав вiн.
- Нi, вона там головний щуролов на селi, - впевнено вiдповiв щеня.
- Щуролов? - здивувалися вiдразу всi троє друзiв.
- Так, вона придушила о-о-ось такого щура, - Рiчi розсунув лапи, показуючи, який величезний був щур.
- Ось це так! - прицмокнув Барсик. - Ай да Нiчка. А з вигляду не скажеш, така тендiтна, добра. Або ти жартуєш над нами? - примружив вiн око.
- Чиста правда! - образився Рiчi. - Запитайте у Вiрочки, якщо менi не вiрите.
- Так, життя в селi! - iз захопленням сказав їжачок. - Тут тобi - мишi, тут тобi - коники, тут тобi ..., - вiн задумався.
- Гусеницi, - пiдказав вужик.
- Суцiльний обiд! - потер лапки їжачок.
- Так i розтовстiти можна, - хихикнув Барсик.
Всi подивилися на Барсика.
- Деякi i тут не голодують, - ввiчливо зауважив Колько.
- А у Нiчки там є друзi? - поцiкавився кiт. - Або вона весь час на чергуваннi?
- Там друзi ослик, кiт Шустрик, його мама Шуня! - радiсно згадував Рiчi.
- Ослик? В селi? - здивувався Барсик. - Я ослика тiльки в цирку бачив. Так це цирковий ослик?
- Нi, вiн молодий. Вiн сiльський. Але такий розумний i вихований! - песик повертiв хвостом. - А ще вiн смiливий! Одного разу на нас напала цiла зграя гусей, - згадав Рiчi. - Ослик я-ак побiжить! Всiх гусей розiгнав.
- А ти що? - запитав Колько.
Всi подивилися на Рiчi. Пес не розгубився:
- Я я-ак загавкав. Га-ав, га-ав!
- Так ми тобi й повiрили, - посмiхнувся кiт. - Ти тiльки мяу-мяу, ой перепрошую, - вибачився вiн, - ти тiльки тяв-тяв.
- А хто на Барбоса нападав? - заступився за нього вужик.
- А я не сперечаюся, Рiчi смiливий, - поправився кiт.
- Ви тодi удвох я-ак дали Барбосу! А Колько його я-ак поколов голками! - розiйшовся вужик.
Всi подивилися на вужика. Вiн завжди такий спокiйний i мовчазний раптом розговорився.
- Вужику, пригощайся молоком, - згадав Барсик про блюдечко молока.
- Дякую, - сказав вужик. - У мене в горлi пересохло.
- Колько, пригощайся, - запросив кiт.
- Дякую, - вiдповiв їжачок.
*
У вихiднi тато, як i обiцяв, зiбрався їхати до бабусi Марусi копати картоплю.
- Тату, вiзьми мене, - попросила Вiрочка. - I Рiчi!
- У мене велике прання, я не поїду, - сказала мама. - Треба, поки сонечко бiлизну висушити, а то задощить - де її сушити.
- Мамо, ми самi впораємося, я буду татовi допомагати, - пообiцяла Вiрочка.
- Стрибайте в машину, - скомандував тато.
Вiрочка бiля пiд'їзду побачила Колька i вужика.
- Тато, давай їх вiзьмемо в село, ну давай, - просила дочка.
- Тiльки в багажник, - погодився тато.
- Залазьте в багажник, - шепнув Рiчi друзям, пiдставляючи ящик.
- Поїхали! - сказав тато, зачинивши багажник i дверi.
*
Так їжачок i вужик опинилися в селi.
- Ой, у нас їжачок завiвся, - зрадiла бабуся Маруся. - Тепер на городi порядок буде. Їжачки i слимакiв їдять, i комах, i гусениць.
- Бабусю, це ми привезли їжачка з мiста, - сказала Вiрочка.
- От i добре! Тут йому роздолля буде, не те, що в мiстi! I менi веселiше.
А вужик вирiшив бабусi не потрапляти на очi. Вiн знав, що багато людей недолюблюють плазунiв. Тому вiн вiдразу в траву, до струмочка i до рiчки, в очерети. А там їжi! I жаби, i рибкою можна поласувати.
*
Почувши, що у сусiдiв з'явився їжачок, ослик прийшов до них подивитися на нового мешканця, а заодно i познайомитися.
- Привiт, я Ося! - сказав вiн.
- А я Колько, - вiдповiв їжачок. - Мене так всi звуть. А я тебе знаю, нам Рiчi розповiдав, який ти смiливий.
- Я? - здивувався ослик.
- Ага, - кивнув їжачок.
Ослик пiдняв догори брови. 'Коли це я був смiливий? Якось i не помiтив', - подумав вiн.
- Здрастуй, ослику! - прибiг Рiчi. - Тяв-тяв!
- Ти надовго? - запитав Ося.
- На вихiднi, - вiдповiв Рiчi. - Картоплю копати. Ви вже познайомилися? - запитав вiн у Колька.
- Уже, - вiн розвiв лапками.
- Ти приходь до нас у двiр, ми сусiди, - запросив ослик. - У нас навiть хвiртка не закривається, тому що ми дружимо.
- Можна, - сказав їжачок. - Тiльки я ввечерi. Зараз треба обстежити город бабусi Марусi, чи немає там шкiдникiв.
- Увечерi ще краще, - погодився ослик. - Я теж хочу допомогти картоплю возити.
'Вiн i справдi розумний i добрий, - подумав їжачок. - Ось, допомогти прийшов. Працьовитий. Ех, добре в селi!' - їжачок потягнувся i пiшов в город.
*
- Я готовий копати картоплю, - сказав тато, переодягнувшись i взявши лопату.
- А я допомагати! - зголосилася Вiрочка.
- На тобi, внучко, сумки, збирай картоплю, та в кошик носи. А ослик картоплю перевезе.
- Iа-iа! - закивав ослик. Вiн дуже любив попрацювати в дружнiй компанiї.
Шустрик сидiв на грушi i бачив усiх. 'Їжачок, - подумав вiн. - У Осi новий друг. Але це i добре. Ослик не буде нудьгувати, коли ми з Нiчкою сидимо на деревi. А день сьогоднi хороший! Може i менi допомогти їм картоплю збирати? Але їх так багато. Гаразд, подрiмаю i пiду', - вирiшив вiн i примружив очi. Шустрик сам не помiтив, як солодко заснув на сонечку.
*
Увечерi їжачок пiшов в гостi до ослика.
- Ось тут у сараї ми i живемо. Ще Маня, коза бабусi Ганi. Тут мiсця багато. Ти як захочеш, приходь погрiтися або просто так, поговорити.
- Дякую, - сказав їжачок. - Добре тут у вас, затишно. А де коза?
- Її бабуся Ганя доїти пiшла.
- Втомився? - поцiкавився їжачок.
- Анiтрохи! Ще завтра пiду допомагати возити картоплю.
- А у бабусi Марусi багато яблук, я їх так люблю. Я i тобi принiс, ось пригощайся, - запропонував Колько.
- У нас теж багато яблук, до самої зими в саду валяються, приходь, збирай, - запросив ослик. - Я тебе теж зараз пригощу чимось смачненьким. Дiд Семен пригостив кукурудзою, бабуся Ганя зварила, бери качан, - подав Ося.
- Дякую, - сказав їжачок i вiдкусив зернятка. - Солодка!
- Я ж казав! Ти, напевно, в мiстi нiколи не їв такого, - припустив ослик.
- У мiстi кукурудза не росте. Яблунi бувають. Але таких соковитих i смачних, як тут, яблук немає, - закивав їжачок. - А у вас теж повнi кошики картоплi?
- Так, вчора тато Тетянки копав. Я йому допомагав, - з гордiстю сказав ослик.
- Ти молодець, - похвалив його Колько. - Чи не сидиш без дiла.
- А ти молоко любиш? - раптом запитав Ося.
- Дуже! - вiдверто вiдповiв їжачок.
- Бабуся тебе пригостить, - пообiцяв ослик. - Козячим, Маняшиним.
- Ех, добре! - їжачок оперся на сiно. - Як я ранiше без села жив! Я тiльки зараз жити починаю.
- Так тут же працювати треба, - зауважив ослик.
- Менi робота не в тягар, а в радiсть. Завтра ваш город перевiрю, чи немає слимакiв.
- Спасибi тобi, друже, - подякував Ося.
'Друг, вiн назвав мене другом, - в душi зрадiв їжачок. - Який я щасливий! I живу в селi i новий друг у мене! - їжачок вiдкусив кiлька зерняток кукурудзи. - Добре!" - подумав вiн.
В парку
Якось у тата трапився вихiдний серед тижня.
- Вiрочко, бери Рiчi, пiдемо в парк, - повiдомив тато.
- Ура! В парк! - зрадiла дочка.
- Тяв-тяв! - Рiчi завиляв хвостом.
У Вiрочки похiд в парк завжди асоцiювався iз солодкою ватою та морозивом. Звичайно, морозиво тато навряд чи купить, осiнь адже, а ось солодку вату не вiдмовиться!
- Ми готовi! - сказала Вiрочка, надягаючи беретик.
*
У парку було добре. Пiд ногами шарудiло жовте листя клена, липи i зелене листя тополi. Вiрочка облизувала солодку вату, а Рiчi рвався з повiдця побiгати по дорiжках.
- Почекай, - стримував його тато. - Ось Вiрочка з'їсть свою вату, тодi i побiгаєте разом.
Вiрочка присiла на лавку. Рiчi сидiв поруч.
- Кар-кар, - кричало гайвороння з дерев.
У парку з господарем гуляв молодий коричневий пес мисливської породи. Вiн був не на повiдку i носився, шарудячи листям. Раптом одна ворона пролетiла низько-низько над псом. Вiн з гавканням помчав за нею.
Коли здавалося, що пес ось-ось наздожене ворону, яка летiла низько над землею, в гру пiдключалася друга ворона, яка знову пролiтала низько-низько над псом, торкаючись крилом його спини, а перша ворона летiла на гiлку вiдпочити. Часом ворони зривали жолудi з дуба i кидали їх прямо на пса. Вiн носився за воронами без перепочинку. Ворони, що сидiли на деревах в парку, спостерiгали за псом i захоплено каркали.
Навiть коли пес хотiв вiдпочити i перевести дух, ворони не давали йому. Тiльки вiн присяде, як якась ворона вже летить i торкається крилом пса. Набiгавшись, вiн явно втомився, тому що ця гра тривала дуже довго.
Рiчi уважно стежив за грою ворон i махав хвостом, готуючись зiрватися з повiдка i побiгти ловити ґав. Вiрочка теж спостерiгала за грою ворон.
- Папа, вони його не заклюють? - хвилювалася вона.
- Нi, вони грають, - вiдповiв тато, смiючись. - Швидше за все, вони вже давно знайомi з псом i не перший раз його ганяють.
- А чого його господар не покличе? - запитала донька.
- Це пес мисливський, йому треба тренуватися. Вiн його так тренує.
- А Рiчi наш не мисливський? - поцiкавилася дiвчинка, доїдаючи солодку вату.
- Наш Рiчi теж мисливський, тiльки я на полювання не ходжу, хiба що в магазин за сосисками - засмiявся тато, вiдпускаючи песика.
Рiчi помчав на допомогу псу, який вже достатньо втомився.
- Тяв-тяв! - гавкав вiн на ворон.
Одна ворона полетiла прямо на Рiчi i торкнулася його вуха. Песик миттєво повернувся i помчав за нею.
- Спасибi, друже, - крикнув мисливський пес. - Я заходжу ззаду! Гав-гав! - бiг вiн.
Рiчi захопила гра, вiн носився по всьому парку, то тiкаючи, то наздоганяючи ворон. Вiрочка смiялася, коли жолудь потрапляв йому на спину. Вiн вiдразу гавкав i шукав очима ворону, яка скинула на нього жолудь. Удвох з новим другом їм було легше атакувати ворон.
Нарештi, втомилися самi ворони. Вони злетiли на гiлки високих дерев i весело каркали:
- Отримали вони у нас сьогоднi. Кар-кар-кар!
- Це наш парк! Нехай тiльки прийдуть, отримають жолудем! Кар-кар!
- А цей малюк чого в бiйку вплутався? Кар-кар!
- Це наш парк! Наш парк! Кар-кар-кар!
- Гей, Дiку, куди пiшов? Ти вже йдеш? Кар-кар!
- Г-г-гав! - спецiально голосно гавкнув мисливський пес.
- Приходь завтра! Ми тебе ще поганяємо!
- Гаразд, - вiдповiв пес. - До завтра.
- Це наш парк! Наш парк! - знову кричало гайвороння.
*
Рiчi пiдбiг до господарiв.
- Ну що, познайомився? - запитала Вiрочка.
- Це Дiк, тяв-тяв! - вiдповiв розпалений песик. - Вiн живе поруч i приходить в парк щодня. Тяв-тяв, - гавкнув вiн на ворон.
- Що що! - каркнула ворона. - Цей малюк гавкає на нас! Це наш парк! Ми тут господарi!
- Вiдпочинь, Рiчi, - сказав тато.
- Тато, може їм треба наступного разу принести хлiба, щоб вони не каркали на Рiчi? - запитала Вiрочка.
- Взимку можна. А восени у них їжi вистачає, то хтось пирiжок упустить, то насiння, то жолудi, - вiдповiв тато.
- То горiшки, - додала Вiрочка.
- У парку горiхи великi ростуть. Бачила, як ворони зривають горiшки i кидають на асфальт, щоб розбити?
- Бачила.
- Ворони дуже розумнi птахи, - сказав тато.
- А вони ягоди їдять?
- Восени i горобину клюють, i шипшину. Вона, як пiдмерзне, м'яка стає - птахам частування.
- А правда, якщо горобини багато на деревi, то рiк морозний буде? - запитала донька.
- Правда. Це прикмета народна. А якщо захiд червоний, то буде вiтер.
- А сьогоднi не червоний, завтра буде хороша погода. А пiдемо ще в парк?
- Завтра менi на роботу, але в парк пiдемо в який-небудь вихiдний, поки погода хороша.
- Тяв-тяв! - завиляв хвостом песик.
- Теж в парк хоче, - посмiхнулася Вiрочка.
- Поруч! - скомандував тато i Рiчi слухняно пiшов з господарями.
- Кар-кар! - почули вони слiдом i розсмiялися.
- Наступного разу вiзьмемо маму з собою, - пообiцяв тато.
- А попкорн купиш? А вату?
- Куплю, - посмiхнувся тато. - Ласунка!
- Ну, дуже вона чудова! Цукром пахне, вихiдними, - засмiялася донька.
'Зголоднiв я, - думав в цей час Рiчi. - От би кiсточку! Набiгався, спати сьогоднi буду, як убитий'.
Лист
На вулицi бризкав дрiбний осiннiй дощ. Вiрочка дивилася у вiкно. 'Як там моя Нiчка? - подумала вона. - Зараз би пограли з нею. Напевно, сидить на печi у бабусi Марусi, грiється'.
Пiд козирком вiд дощу ховався Барсик.
- Мамо, а де курячi шкурочки? - запитала Вiрочка. - Треба Барсиковi винести.
- Вiзьми в холодильнику, - вiдповiла мама, читаючи книгу.
- Тяв-тяв! Давай я вiднесу шкурочки, - зголосився Рiчi.
*
- О, Рiчi вийшов, - зрадiв Барсик. - На вулицi нiкого, крiм мене. Всi дощу злякалися.
- А я тобi шкурочки винiс, - Рiчi поклав на блюдце частування.
Барсик вiдразу з'їв пару штук.
- Спасибi! Смачно! - сказав вiн. - А я зголоднiв. Холодно i голодно. Шкурочки в самий раз. Їж зi мною.
- Я не голодний, - вiдмовився песик. - наїдайся, це тобi.
Барсик з'їв все з тарiлки.
- Наївся! I, - гикнув вiн. - Спасибi! Як там, в селi зараз Колько i вужик поживають? - запитав кiт.
- Думаю, добре, - вiдповiв Рiчi. - Кольку там сподобалося. Вiн iз осликом подружився. А вужик бiля рiчки живе. Привiлля!
- Я хочу Кольку i вужику лист передати, - сказав Барсик.
- А ти писати вмiєш? - здивувався песик.
- Нi, словами хочу передати, язиком, - уточнив кiт.
- Ну, пиши, - знизав плечима Рiчi.
- Запам'ятовуй. Привiт, друже Колько i вужик. Ось жили ви поруч, i я не знав, що є у мене друзi. А поїхали - часто вас згадую. I шкода, що був жадiбним ранiше. Але добре, що ми все-таки подружилися. Ось згадую вас i шлю великий привiт. Нехай вам буде добре. А мене Рiчi пригостив курячими шкурочками. Сьогоднi я не голодний. Один друг i залишився. Нехай вам буде добре. Ваш друг Барсик.
- Ваш друг Барсик, - повторив за ним Рiчi. - Гаразд, передам.
- Не забудь сказати - часто вас згадую.
- Не забуду, - вiдповiв песик. - Гаразд, не сумуй. Пiду я, Вiрочка мене зачекалася.
- Бувай. Привiт Вiрочцi, - знову гикнув Барсик.
- Угу, передам, - сказав Рiчi i побiг до пiд'їзду.
*
Мама Iра затiяла вдома пирiжки з сиром. 'З сиром - це добре, - подумав Рiчi. - Треба Барсику винести один пирiжок ввечерi'.
Вiрочка допомагала мамi мiсити тiсто, а потiм накладала сир iз сирим яйцем i цукром. Пирiжки вийшли рум'янi. Папа схвалив, з'їв кiлька штук i, нарештi, зупинився.
- Об'ївся, - сказав тато. - Дуже вони у вас чудовi.
Мамi i Вiрочцi було приємно i пирiжкiв зовсiм не шкода. А що - вони ще спечуть. 'А я думав, що Барсиковi пирiжкiв вже не дiстанеться', - подумав пес.
Увечерi Вiрочка вивела Рiчi прогулятися перед сном. Вiн тихенько взяв з собою шматочок пирiжка, який не доїв.
На вулицi Вiрочка, добра дiвчинка, поклала коту куряче крильце. А Рiчi вiддав свою половинку пирiжка.
- Сьогоднi я пирую, - сказав Барсик. - Спасибi добрим сусiдам.
*
Увечерi Рiчi довго крутився i не мiг заснути. Тут вiн згадав, що на носi зима, а значить, скоро Новий рiк. Вiрочка обiцяла, що на Новий рiк вони всi разом поїдуть до бабусi Марусi. 'Тодi i передам лист Кольку', - вирiшив песик. Вiн став згадувати лист.
'Здрастуйте, дорогi мої друзi! Пише вам Барсик. Мiй друг Рiчi винiс менi шкурочки i я пирую. Пригостив би вас, та ви далеко. Друзiв в мiстi, крiм Рiчi не залишилося. Навiть Нiчка поїхала в село. Напевно вам всiм добре. Сподiваюся до вас приїхати наступного лiта. Ваш друг Барсик'.
Подумки повторивши лист, Рiчi вiдразу заснув.
*
Вранцi Вiрочка виглянула у вiкно. Все було бiлим-бiло.
- Перший снiг! - зрадiла вона.
Рiчi чомусь вiдразу згадав про Барсика. Звичайно, бабуся Оля пустила його додому погрiтися. Вона добра. Рiчi виглянув у вiкно, Барсика не було. 'Точно, у бабусi Олi', - подумав вiн.
- Рiчi, пiсля снiданку пiдемо кататися на санках! - сказала Вiрочка.
А що, можна i на санках. Це так весело! Зима, снiг, Новий рiк!
- Тяв-тяв! - вiдгукнувся песик, виляючи хвостом.
- Вiрочко, не забудь винести птахам скоринки хлiба, - нагадала мама. - Їм зараз голодно.
- Винесу мамо! Вони мене вже знають - вiдразу летять до мене, i горобцi, i голуби, - радiла Вiрочка.
'А я винесу пирiжок Барсику, - подумав Рiчi. - Вiн поснiдає, а потiм ми з ним будемо ходити по заметах i чистити шуби. Може, ще й на санках покатаємося. Добре, коли дружно!'
- Тяв-тяв!
Що дiсталося воронятку
- Рiчi, вартуй санки, - наказала Вiрочка, - я птахiв нагодую.
Песик залишився бiля пiд'їзду. До нього пiдiйшов Барсик. Рiчi зрадiв:
- Здрастуй, Барсику! Куди ти подiвся, щось тебе не видно.
- Мене бабуся Оля пустила, живи, каже, а то замерзнеш взимку, кого я буду молочком пригощати.
- Добре! Тепер у тебе є дiм, - зрадiв Рiчi.
- Це зимова квартира, - посмiхнувся Барсик. - Влiтку я люблю на вулицi жити, все цвiте, пахне, а мiсяць який!
- Сьогоднi будемо на санках кататися, давай з нами, - покликав песик.
- Нi, я додому, бабуся Оля чекає, вона ковбасу смажить. Хочеш, пiдемо в гостi.
- Нi, ми гуляти, я повинен Вiрочку стерегти, - сказав Рiчi.
- Гуляй, а я пiду, буду лист писати, - покульгав Барсик.
- Кому? - запитав здивований Рiчi.
- Дiду Морозу! - хитро посмiхнувся кiт. - Вiн всi бажання виконує.
- Пиши, пиши, я передам! - крикнув услiд песик.
'Твоє бажання виконає мама Iра, вона вже i нiжок курячих на холодець купила', - подумав Рiчi.
*
Вiрочка винесла пакет зi скоринками хлiба i висипала його пiд дерево, де зазвичай їли птахи. Горобцi тут же налетiли на дрiбнi крихти, радiсно цвiрiнькаючи. Слiдом прилетiли голуби:
- Гу-гу, скiльки апетитних крихт! - воркували вони. - Гу-гу, наб`ємо повнi зоби.
Через пару хвилин iдилiя була порушена. Ворони дiзналися, що Вiрочка винесла хлiб, i вiдразу полетiли до дерева. Дрiбнi птахи негайно майнули на молодий в'яз в надiї, що скоро ворони вiдлетять i можна буде продовжити трапезу.
Ворони вибирали найбiльшi шматки хлiба, хапали їх своїми дзьобами, летiли на великi акацiї, там притискали шматок до дерева лапою i клювали частування.
Коли всi великi шматки хлiба були розiбранi, i кожна ворона отримала по шматку, голуби i горобцi повернулися пiд дерево i продовжили трапезу. Вони нiколи не сварилися. Не дивлячись на те, що горобцi були маленькi, вони швидко пробиралися мiж голубiв i отримували ласий шматочок.
*
Якось раз ворони розiбрали хлiб, розлетiлися по гiлках, їдять. А зовсiм молоденький вороненя забарився, ходить пiд деревом, крихти клює. Тут до нього голубка пiдлетiла.
- Карл! - сказав воронятко, мовляв, бери крихти, угощайся. А 'Карл' вiн сказав, тому що молодий був, букву 'р' вимовляв ще погано.
Зрадiла голубка, що воронятко не жадiбний, що пригощає її. Ходить вона, маленькi крихти клює, а великi йому залишає.
- Карл! - сказав воронятко, - як тебе звати?
- Я Гу-гуля, - вiдповiла голубка.
- Карл! - сказав воронятко. - Яке кр-ласиве iм'я! Ти така кр-ласива! - вiн захоплено дивився на Гулю.
- А ти гу-гу ворон? - поцiкавилася Гуля.
- Карл, я - вороненя, - вiдповiв добрий воронятко.
- А можна, я буду тебе звати Карл? - запитала Гуля.
- Карл - глава нашої зграї, - вiдповiв вiн. - Не може бути в зграї два Карла. Карл-карл.
- А тодi я тебе буду кликати гу-гу Гурон! Можна? - придумала Гуля.
- Карл, яке гарне iм'я Гурон! - захоплювався воронятко. - Карл, я Гурон!
*
Дорослi ворони вже з'їли свiй хлiб i з дерев спостерiгали за розмовою голубки i воронятка.
- Карр-Карр! Це ж треба! - обурилася стара ворона. - Не встиг оперитися, вже iм'я йому подавай!
- Гурон! Та таке iм'я карр-карр ще заслужити треба! - втрутилася друга ворона.
- Карр-Карр! - кивала їм в знак згоди сусiдка.
- Карр, що ви напали на бiдну дитину! - заступилася мати воронятка.
- Карр-Карр! Це неправильне виховання! - обурилася стара ворона.
- Карр-Карр! - кивала їй в згоду друга.
- Карр! Що за шум? - втрутився ватажок воронячою зграї.
- Карр-Карр! Вороненя нашу їжу розбазарює, - обурилася ворона.
- Карр-Карр! Такий молодий, а вже - Гурон! Карр, який вiн Гурон? - каркала iнша.
- Карр! Тихо! - наказав глава зграї.
Вiн подивився вниз, пiд дерево, де Гурон подавав Гулi новi крихти, а потiм вони смiялися, коли Гуля роняла крихту. Карл сам згадав, як був молодим воронятком, як в холодну зиму всi птахи на одному козирку над ґанком мирилися i дiлилися хлiбом.
- Карр! - задумливо сказав красень Карл. - Не iм'я йому дiсталося за доброту.
- А що, карр-карр? - здивувалися сусiдки-ворони.
- Любов, - вiдповiв Карл i перелетiв на iнше дерево, вважаючи суперечку закiнченою.
Заперечувати головi зграї нiхто не посмiв.
- Любов, карр-карр, любов дiсталася воронятку, - тихо передавали ворони один одному.
А вороненя Гурон i голубка Гуля нiчого не чули, вони були просто ситi i щасливi.
День Святого Миколая
Є в груднi один чудовий день. Чим вiн чудовий? Це свято Святого Миколая. Увечерi, коли малюки лягають спати перед цим святом, вони поруч з лiжечком вiшають шкарпетку або панчоху, або мiшечок. Святий Миколай провiдує малюкiв i в шкарпетках залишає подаруночки, але тiльки слухняним дiткам, хто слухався батькiв, допомагав бабусям, дiдусям, добре вчився, робив добрi справи. Хороших звiрят i домашнiх тварин теж не забуває добрий дiдусь i всiм залишає своє частування.
Ось i в цю нiч Святий Миколай йшов по землi зi своїм мiшком з подарунками i тихенько наспiвував свою улюблену пiсеньку:
Друзiв всiх я обiйду,
Нiкого не пропущу,
Хто добро не забував,
Марно хто не пустував,
Той отримає вiд мене
Частування величенне,
I цукерки, i пирiг,
Добру книжку на нiчлiг,
Яблуко i апельсин,
А можливо мандарин.
Може ще смачну петрушку,
Рибки дам на добру юшку.
Дам морквинку я кролям,
I горiшкiв бiлкам дам.
Пташкам дам зерна досхочу,
А вiвса конячка хоче.
Будьте трiшечки добрiшi -
Буде свято щасливiше.
Як тiльки лiсовi звiрята зустрiчали Святого Миколая, то дуже радiли, бiгли за ним, супроводжуючи його, тiльки недалеко, щоб мама не шукала. А дiдусь Микола всiх пригощав на своєму шляху, дав морквину зайчику, горiшок бiлочцi, зерняток мишенятi, жолудi дав сойцi. А два голуба далеко-далеко супроводжували Святого. Дiдусь Микола, коли бачив сплячих звiрят, то залишав їм подаруночки прямо бiля норки, або барлогу, або гнiзда.
Дiйшов дiдусь i до сараю, де мирно спали ослик, коза i їжачок.
- Ослику i козi - петрушки, а їжаковi - яблучко. Це хорошi i дружнi малюки, подарунки заслужили. Ой, як солодко сплять. Нехай їм сняться гарнi сни.
Поклав вiн в сiно свої подарунки i далi пiшов, адже багато ще дворiв i будинкiв треба було обiйти.
- Тут у дворi багато добрих тварин, i кiзоньки, i курочки, i кiшки, i кiт. Всiм вiд мене будуть подарунки, я не забуду нiкого, - розмiрковував дiдусь Микола i заспiвав свої улюбленi куплети.
Нiкого не розбуджу,
Їм сметанки покладу,
А ще дам смачну сосиску,
I капусту, i редиску,
Дам пшона я для курей,
А собацi дам костей.
Бджiлцi меду дам у вулень -
Зиму хай перезимує.
Свинцi є буряк столовий
I солома для корови,
Молоко корисно пити,
I собi на радiсть жити.
Будьте, дiточки, здоровi,
Через рiк прийду я знову.
Коли будете слухнянi -
Дам дари передрiздвянi.
Будьте трiшечки добрiшi -
Буде свято щасливiше.
*
Вранцi Тетянка, прокинувшись, вiдразу глянула на шкарпетку, яка висiла бiля лiжка. Вона була наповнена по самi вiнця. 'Що ж там таке?' - подумала Тетянка i стала виймати все зi шкарпетки. А там були цукерки, а ще - чудовi синi пухнастi рукавички.
- Мамо, мамо! - закричала Тетянка i побiгла до мами. - Подивися! У мене теплi рукавички! Менi Святий Миколай подарував!
Мама Нiна засмiялася.
- А ще вiн тобi книжку залишив, дивись, - сказала вона.
- Книжку?! Ой, як я люблю книжки! - зрадiла дочка. - Як багато подарункiв! Яка я щаслива!
- Це тому, що ти добре вчилася, допомагала i слухалася, - сказала мама.
Тетянка свiтилася вiд щастя, обiймаючи книжку. Поруч крутилася кiшка Красунка. Вона з цiкавiстю розглядала подарунки.
- Ти залишилася без подарунка? - з жалем запитала Тетянка.
- Мяу! - кiшка потерлася об ноги господинi.
- Пiдемо, - сказала мама. - Вона свiй подарунок з ранку доїдає.
- А що? - поцiкавилася дiвчинка.
- Кiльку в томатi.
- Мяу! Мяу! - закричала Красунка i кинулася на кухню.
*
- Вставай, маленька соню, - сказала мама Вiрочцi. - Там повно подарункiв вiд Святого Миколая, я ти все спиш, - смiялася вона.
- Подарункiв? - здивувалася Вiрочка, прокидаючись. - Я зовсiм забула. Ой, яка чудова книжка! Тепер я покажу її Тетянцi! Ми знову будемо разом читати бiля рiчки, - зрадiла вона.
- Будете, будете, - посмiхнулася мама.
- А що це? Мамо, шапочка! Яка красива! Тепер я буду одягати її в парк!
- Тяв! Тяв! - вiдгукнувся Рiчi.
- Мамо, а Рiчi подарунка не дiсталося? - запитала Вiрочка.
- Рiчi свiй подарунок вже з ранку з'їв, - засмiялася мама.
- Тяв! Тяв! - пiдтвердив Рiчi. - Котлетка з печiнки, смачна, - облизався вiн.
Вiрочка присiла на диван прямо в шапцi i стала розглядати картинки в новiй книжцi.
- Мамо, а почитаємо книжку? - запитала вона.
- Обов'язково. Тiльки давай спочатку вмиємося, поїмо, виведемо Рiчi погуляти, а потiм i почитаємо.
- Тяв! Тяв! - Рiчi завиляв хвостом, адже йому вже давно хотiлося погуляти у дворi по снiжку.
Йому хотiлося побачити Барсика i запитати, чи приходив до нього Святий Миколай, адже Барсик виправився, став добрим, усiх пригощав молоком, прогнав злого Барбоса. 'На всякий випадок, - подумав Рiчi, - винесу йому пiв котлети, нехай порадiє'. I песик радiсний побiг на кухню, перевiрити, нiкуди чи не подiлася половинка котлети, яку вiн приберiг.
*
Прокинувшись вранцi ослик, Маня i їжачок виявили подарунки.
- Вiд кого це? - застрибав ослик, жуючи свiжу петрушку. - Смачна! Як тiльки з грядки.
Маня теж спробувала свою петрушку.
- Хрумка, - похвалила вона.
- А у мене яблуко! - зрадiв їжачок i вiдкусив трохи. - Соковите! - похвалив вiн.
Тут на порозi з'явився Шустрик.
- Отримали? - вiдразу запитав вiн.
- Що? - здивувалися всi.
- Подарунки вiд Святого Миколая! Вiн вночi розносив подарунки.
- Так це вiд Святого! - зрадiв ослик. - А тобi вiн теж принiс подарунок? - запитав вiн у кота.
- Так, - облизався Шустрик. - Сметанку. Тiльки ми з мамою її вже з'їли.
- А я вiднесу петрушку Мiлi та Лелi, - сказала коза i всi подивилися на неї.
- Вiзьми i мою, - запропонував ослик, - почастуєш їх.
- Ой, а я вже вiдкусив яблуко. Треба було когось пригостити, - задумався їжачок.
- Пригостити? - запитав Шустрик.
Йому стало нестерпно соромно. Адже у нього навiть не було думки, щоб пригостити Нiчку. А раптом вона залишилася без подарунка?
- Гаразд, я пiду, - захвилювався Шустрик i вибiг з сараю.
*
Нiчку вiн зустрiв близько улюбленої грушi.
- Що це у тебе? - запитав Шустрик, побачивши щось у неї в ротi.
- Частування для тебе, - крiзь зуби пробубонiла Нiчка. - Сосиски, - додала вона.
- Для мене? - почервонiв Шустрик. - А я з'їв все частування. Тепер менi соромно.
Нiчка поклала сосиски на снiг, щоб було зручнiше розмовляти.
- Сметану я їла вчора, не переживай, - сказала вона. - Це вам з мамою Шунею.
- Дякую, - сказав Шустрик. - А звiдки ти знаєш, що нам сметану приносив дiдусь Миколай? - здивувався вiн.
Нiчка засмiялася i вiдповiла:
- А у тебе сметана ще на вусах.
Шустрик злизав язиком сметану з вусiв.
- А куди Маняша пiшла? - запитала кiшка, побачивши за парканом козу.
- До Мiли та Лелi. Пiшла пригощати їх петрушкою.
- Гаразд, i ви пригощайтеся, а менi нiколи.
- А куди ти? - запитав Шустрик.
- Треба перевiрити курник, - крикнула Нiчка, тiкаючи, щоб не бентежити Шустрика.
А кiт взяв сосиски, що так смачно пахли, i понiс до мами Шунi. Ось так день! У всiх подарунки! Всi один одного пригощають!
*
- Добридень! - привiталася Нiчка в курнику. - Як справи? Щури не приходять?
- Нi, ко-ко-ко, спасибi тобi, Нiчко, - вiдповiв пiвник. - Холодно, кури не несуться, яєць немає. Мишi, правда, за зерном навiдуються.
- Мишей я миттю переловлю. Сьогоднi прийду вночi вартувати.
- Приходь, ми тобi завжди радi, - запрошував пiвник.
Нiчка подивилася на сiдало. Там сидiли курчата, що помiтно пiдросли. Вiрнiше, це були вже не курчата, а молодi курочки. Деякi сидiли, притиснувшись щiльно одна до одної i так зiгрiвалися.
- Почастували б тебе пшоном, та ти його не будеш їсти, - сказала Чубарочка. - А у нас його - он скiльки, дiдусь Миколай принiс. Точно мишi нагрянуть.
- З Нiчкою не побешкетуєш! - засмiявся пiвник.
- Ко-ко-ко, ко-ко-ко, - пiдхопили курочки.
*
- Вiтаю, мої любi! - Маняша вiдкрила сарай, де жили Мiла i Леля.
- Маню! - зрадiли кози.
- А я вам частування принесла! Петрушки.
- А у нас теж петрушка, - смiється Мiла, - йди, ми тебе пригощати будемо.
Глянула Маняша, а у них на снопу сiна теж лежить петрушка, цiлий пучок.
- А Леля пiдросла, - радiє Маня.
- Наша Леля красуня буде, - з гордiстю сказала Мiла. - А як ти поживаєш?
- Менi весело! - вiдповiла Маняша. - Ослик i їжачок мене все смiшать, вони такi кумеднi.
- А їжачок нас теж провiдує, каже, щоб мишей не було. I Нiчка теж, - посмiхалася Мiла.
- Ме, ме, - промекала Леля, - мамо, а заспiвай пiсеньку про Миколая.
- Заспiваємо, мене мама Маняша навчила, а я тебе навчу, - пообiцяла Мiла i вони заспiвали.
Добрий Микола приходить у гостi,
Вiдразу у домi тепло,
Ми обiцяємо добрими бути, навколо творити добро.
Добрий Микола несе подарунок
Тим, хто робить добро,
Ми обiцяємо кращими бути, навколо творити добро.
Добрий Микола нас не забув -
Вiдразу на серцi тепло,
Ми обiцяємо щедрими бути, навколо творити добро.
Дуже скоро Новий рiк
На вулицi йшов снiжок.
- Куди ти, Колько, запитала бабуся Маруся. Там снiг, холодно, а ти все гуляти.
Але їжачок не вiдходив вiд дверi.
- Iди вже, - погодилася бабуся. - Знову, мабуть, до свого друга ослика пiдеш? - вона вiдкрила дверi.
Колько почимчикував по скрипучому снiжку. 'Тук-тук', - постукав вiн в сарай. Дверi вiдкрилися.
- Колько! - зрадiв ослик. - А я тебе зачекався.
- Бабуся Маруся молоком пригощала, - сказав їжачок.
- Я знаю, ти його любиш, - зауважив ослик. - А сидiв довго чого?
- Вiдразу ж не йдуть, - вiдповiв Колько. - Я ще будинок перевiрив, чи немає мишей. Потiм прийшла Нiчка. Ми з нею поговорили. Каже, курники перевiрила. Жодного щура! Мишi зустрiчаються, але вiд нашої Нiчки не втечеш, - засмiявся їжачок.
- А ми тут з Маняшею сумуємо, - зiтхнув ослик.
- Ме-е! - вiдгукнулася Маня iз затишного куточка сараю, жуючи сiно.
- А чого сумуєте?
- Скоро Новий рiк, а у нас нiчого до свята, крiм сiна. Навiть тебе на Новий рiк пригостити нiчим. Моченi яблука любиш?
- Люблю, - впевнено сказав їжачок, хоча вiн нiколи в життi не куштував мочених яблук.
- Значить, будеш яблука їсти на Новий рiк. У бабусi Ганi цiлий глиняний горщик яблук. Вiзьмеш одне, бабуся не образиться, - знову зiтхнув Ося.
*
Несподiвано дверi в сарай вiдкрилися. Прийшла бабуся Ганя.
- Ось вам до свята капустки, морквини, бурячка. Ось мисочка зерна. I їжачок тут? - побачила бабуся їжачка. - Йому - сметанки, - поставила вона блюдечко, де була цiла ложка сметани. - Ви тут пригощайтесь, а я в мiсто, до Тенянки в гостi. Будемо разом Новий рiк зустрiчати. Чи не бешкетуйте, мої дорогi. Поїхала я.
Бабуся прикрила дверi i пiшла.
- Ось i частування! - зрадiв їжачок.
- Можна справжнiй Новий рiк вiдзначити! - повеселiшав ослик.
*
Тут пролунав стук 'тук-тук' i хтось вiдчинив дверi. На порозi стояли Вiрочка i Рiчi.
- Рiчi! Вiрочка! Ура! - зрадiли друзi.
- Любi мої! - сказала Вiрочка. - А ми до бабусi Марусi на Новий рiк приїхали. А я вам гостинцi привезла, - вона простягнула вузлик запашних пирiжкiв.
- Спасибi! - пiдстрибнув ослик. - Iа-iа.
Їжачок його пiдтримав. Навiть Маня промекала:
- Ме-е-е!
- Гаразд, ви угощайтесь, я до бабусi Марусi, - сказала Вiрочка i пiшла по снiжку.
- Тяв-тяв, - радiв Рiчi зустрiчi. - Як ся маєте, друзi?
- Добре, - вiдповiв їжачок. - Ось, Новий рiк збираємося вiдзначати. Залишайся з нами.
- Нi я не можу. Мене Вiрочка чекає, Нiчка, бабуся Маруся, - зажурився песик. - А я тобi, Колько, лист вiд Барсика привiз.
- Лист?! - зрадiв їжачок. - Менi нiхто нiколи листiв не писав!
- Щасливий, - сказав Ося. - Отримав листа.
- Давай лист, - їжачок простягнув лапу. - Тiльки хто його прочитає? Я ж не вмiю читати. Ти вмiєш? - запитав вiн у ослика.
- Нi, - розгубився ослик.
- Його не треба читати, - сказав Рiчi. - воно на язику.
- Язику? - разом здивувалися Ося, Колько i навiть Маняша.
- Ага, - посмiхнувся Рiчi.
- Покажи язик, - сказав Ося.
- Нi! Тяв-тяв! - розсмiявся Рiчi. - Його кажуть язиком, а слухається вухами!
- Вухами? - ослик повернув вуха до песика.
- Слухайте, - приготувався Рiчi i став згадувати лист.
- Здрастуйте, Колько, вужик i вашi друзi! - почав песик.
- I друзi! - зрадiв ослик. - Це i нам лист!
- Ме-е-е! - Маня махнула головою.
- Я дуже сумую за вами. Тiльки зараз зрозумiв, що таке справжня дружба, - продовжував Рiчi. - Ех, махнути б i менi в село! Та тiльки як залишити бабусю Олю, Вiрочку i Рiчi. А Рiчi менi теж друг, то шкурочками пригостить, то пирiжком. Вiтаю вас з наступаючим Новим роком! Нехай у вас буде гарне свято, а я тут, з бабусею Олею телевiзор буду дивитися. До побачення, ваш друг Барсик.
- Ваш друг Барсик, - повторив iз захопленням їжачок.
- У мене новий друг, - сказав задумливо Ося. - Може, йому передати пирiжок? - вiн глянув на пирiжки Вiрочки.
- Нi, я вже його пригостив, - вiдповiв Рiчi. - Гаразд, пiду я. Нiчка чекає. З Новим роком! Тяв-тяв!
- Приходь ще! Будемо радi! - вiдповiли друзi.
*
Тiльки втiк Рiчi, як на порозi з'явився Шустрик.
- Привiт, друзi! З наступаючим Новим роком! - привiтався вiн.
- Шустрику! Приходь до нас зустрiчати Новий рiк! - запросив ослик.
- Глянь, скiльки частувань! - пiдтримав їжачок.
- Не можу, я на хвилинку зайшов. Ми з мамою Шунею будинок вартуємо, бабуся Ганя поїхала в мiсто. Ми на чергуваннi, - зiзнався Шустрик.
- Шкода, - почухав лоб їжачок, - а то б ...
- Як же ми без тебе? - засмутився ослик.
- Нiчого, не сумуйте, вас о-ось скiльки багато! I скiльки їжi! - засмiявся Шустрик. - Гаразд, я побiг.
- З Новим роком! - крикнули слiдом друзi.
*
- Гора частувань! - задумався їжачок. - За одну нiч не з'їсти!
- Тепер можна i Новий рiк зустрiчати, з кошика стiл зробимо, - заметушився ослик. - Ех, шкода, ялинки немає! А який Новий рiк без ялинки?
Всi подивилися на Осю.
- Без ялинки? - повторив їжачок.
Ослик нiчого не сказав, тiльки махнув головою i зiтхнув.
- Тук-тук, - почули вони боязкий стукiт.
- Хто там? Заходьте, - запросив ослик.
На порозi з'явився кошеня Абрикос.
- Щось трапилося? - чомусь запитав Ося.
- Новий рiк, - вiдповiв кошеня. - Дiдусь Семен запрошує вас на Новий рiк! Ми вже i ялинку поставили.
- Ялинку? - здивувалися їжачок i ослик.
- Справжнiй Новий рiк з ялинкою! - зрадiв ослик. - Ми йдемо в гостi! Їжачку, збирай частування! - командував ослик. - Маняшо, збирайся.
- Нi-i, - сказала коза, - я пiду до Мiли i Лелi, вiднесу їм свiжої капустки i бурячка.
- Тодi ми вдвох, - сказав ослик, зануривши на спину вузлик з пирiжками, попередньо вiдклавши три пирiжка Манi. - Маняшо, дверi прикрий, як пiдеш.
- Ме-е, - вiдповiла коза.
*
Вечорiло. Ослик, їжачок i кошеня Абрикос бiгли до дiда Семена по пухнастому снiгу. В небi висiв зростаючий мiсяць i висвiтлював стежку. У будинках горiли вогнi, а десь i ялинковi гiрлянди. Сьогоднi сiм'ї збиралися разом, щоб зустрiти свято i побажати один одному щастя.
На порозi їх вже чекав дiд Семен.
- Замерзли, мабуть? - запитав вiн. - Давайте в хату грiтися!
- З Новим роком! - привiталися гостi, входячи в будинок.
В кiмнатi стояла зелена ялинка, прикрашена вогниками i кольоровим серпантином. Пахло хвоєю, свiжим хлiбом, картоплею, огiрками i святом. На столi стояла ваза зi свiжими яблуками.
- Знайомтеся, - сказав дiд Семен. - Це Пончик.
До гостей пiдiйшов маленький ягня i тихо сказав:
- З-здрастуйте!
- Я - Ося, я - Колько, - представилися гостi.
- Проходьте, гостi дорогi, пригощайтеся, - запрошував дiд Семен. - Яке у мене чудове свято! - радiв вiн.
*
У печi потрiскували дрова. Малюки танцювали бiля ялинки. Дiд Семен пригощав усiх зимовими яблуками.
'Справжнiй Новий рiк, - думав ослик, - з ялинкою i хороводом'.
Їжачок чомусь згадав Барсика. 'Напевно, телевiзор дивиться з бабусею Олею, - подумав вiн. - Треба йому теж лист написати i передати Рiчi'. Їжачку хотiлося думати, що у його друга все добре. 'Вужик! - раптово згадав їжачок. - Вiн, напевно, спить десь в нiрцi. Адже вужi впадають в сплячку взимку, щоб пережити морози. Нехай солодко спить, а лист вiд Барсика я йому навеснi передам'.
Абрикос i Пончик веселилися бiля ялинки, як i належить малюкам. Головне - поруч був улюблений дiдусь i хорошi друзi.
Стрiлки годинника показали дванадцять.
- Ку-ку, - прокувала зозуля в старовинному годиннику.
- З Новим роком! - радiсно сказав ослик.
'Казкова нiч. Добре!', - подумав їжачок i позiхнув. Вiн глянув на кошеня, який згорнувся клубочком на комодi i заснув.
- Тс-с, - сказав їжачок, - Абрикос заснув.
Ягня теж позiхнув, адже вiн був зовсiм маленький.
- Пора спати, - сказав їжачок, - солодких снiв!
- Залишайтеся до ранку, - запропонував дiдусь, - мiсця всiм вистачить. А вранцi будемо пити чай з м'ятою.
- Нас Маня, напевно, чекає, - сказав Ослик. - Дякуємо за свято, ми пiдемо.
- Не забувайте, приходьте в гостi, - сказав на прощання дiд Семен.
- Прийдемо, обов'язково! - пообiцяв їжачок.
*
Вночi було морозно. Мiсяць освiтлював дорiжку.
- Це мiй найкращий Новий рiк! - зiзнався Ося.
- I мiй, - посмiхнувся Колько. - Добре разом!
- Добре! - пiдтвердив ослик, i вони побiгли по скрипучому снiгу.
Подарунок на Рiздво
Колько вирiшив провiдати бабусю Марусю. Вiрочка, її батьки i Рiчi приїжджали на Новий рiк, але батьки вже поїхали, бо їм на роботу, а Вiрочка залишилася на новорiчнi канiкули з Рiчi у бабусi.
Їжачок думав: 'Сьогоднi вечiр перед Рiздвом, а у мене немає подарунка для мого друга ослика. Як шкода! Менi так хотiлося порадувати ослика, адже вiн такий хороший друг!' Раптом їжачок побачив бiля паркану щось блискуче, червоно-золотистого кольору. 'Це зiрка впала з неба! - подумав їжачок. -
Ось так подарунок! Ось буде радий ослик!' - радiв вiн. Їжачок пiдняв подарунок для друга i пiшов з ним до бабусi.
Дверi вiдчинила Вiрочка.
- Бабусю! Їжачок знайшов ялинкову прикрасу, яку я загубила! - зрадiла вона. - Заходь, їжачку!
- Здрастуйте, - привiтався їжачок. - Вибачте, я не знав, що це ваше, - їжаковi стало соромно. - Я знайшов в снiгу бiля паркану, - сказав вiн. - Я думав, що це подарунок для ослика, - зiзнався їжачок.
Вiрочка вiдразу зрозумiла, що їжачок хотiв це подарувати друговi. Вона сказала:
- Менi вже не треба, адже ялинка вже прикрашена. А ось тобi знадобиться. Раз ти знайшов - зiрка твоя.
- Правда? - зрадiв їжачок.
- Звичайно, - сказала Вiрочка. - Ось, пригощайся печивом, ми з бабусею пекли.
Тiльки тепер їжачок помiтив, що в будинку пахне смачним рiздвяним печивом, а на столi стоїть багата кутя та узвар.
- Дякую, - сказав вiн. - Я вiзьму з собою, я вже йду. Зi Святвечором вас!
- Приходь, їжачку, - запросила бабуся, але вiн вже втiк.
Нiчка i Рiчi тiльки розвели лапами. Чого вiн так швидко пiшов?
*
А їжачок дуже поспiшав. Вiн хотiв скорiше привiтати ослика, який сумував в сараї, дивлячись у вiконце на темне небо.
'Завтра Рiздво, - думав ослик. - Напевно, бабуся Ганя в гостi до сусiдки бабусi Марусi пiде святкувати. Там Вiрочка, Рiчi, Нiчка. Їм весело. А ми тут з козою Манею на пару, ще й Колько кудись запропастився'.
Раптом дверi сараю розчинилися i на порозi з'явився їжачок. В лапi вiн тримав червоно-золотисту блискучу зiрочку.
- Це тобi! - з порога сказав Колько. - Подарунок на Рiздво!
- Менi? - здивувався Ося. - На Рiздво?!
Ослик застрибав вiд радостi: 'Iа-iа! Зiрка на Рiздво Iа-iа! Зiрка на Рiздво!' Їжачок радiв за ослика. Хоч комусь пощастило. Вiн стояв i посмiхався.
- Закрий дверi, будь ласка, - попросила Маня, - а то я зараз замерзну.
Їжачок закрив дверi. Вiн згадав про печиво, яким його пригостила Вiрочка.
- Це тобi, Маняшо, - їжачок простягнув два печива козi.
'Ме-ме! I солодке печиво! Ме-ме! I солодке печиво!' - скопiювала Маняша ослика, пiдстрибуючи, як вiн.
Всi дружно розсмiялися. Вони не помiтили, як на порозi з'явився Шустрик.
- Що за веселощi? - запитав вiн.
- Зiрка! - Ося показав подарунок.
- Печиво, - вiдповiла Маня, дожовуючи свiй подарунок.
- А на сусiднiй вулицi козу водять, - так, як би мiж iншим, сказав Шустрик.
- Куди водять? - запитала Маня.
- По селу. Зiрку носять, пiснi спiвають. Їм господарi подарунки дарують, - вiдповiв Шустрик.
- Коза у нас теж є, - зауважив їжачок, а Маня на нього подивилася з подивом.
- Зiрка у нас теж є, - Ося подивився на свiй подарунок.
Тут в сарай забiг Рiчi:
- Люди з козою ходять! Тяв-тяв! Повели козу до дiда Семена! - сказав вiн.
- А що це у тебе? - запитав вiслючок.
- Це дзвiночки Мiли i Лелi, я у них попросив.
- У мене є свiй дзвiночок, - сказала Маняша.- Навiщо менi їх дзвiночки?
- Зараз дiзнаєшся, - сказав Шустрик i пов'язав Маняшi двi стрiчки на рiг.
- Красуня! - похвалив їжачок.
- Дзвiночки на палицю, - сказав Рiчi. - Є палиця?
- Є, - сказав ослик i зняв зi стiни двi палки, - вибирай!
- Двi знадобляться, - сказав Шустрик. - Одна для дзвiночкiв, друга для зiрки.
- А де зiрку взяти? Тяв-тяв, - запитав Рiчi.
- Ось вона! - Ося показав свiй подарунок. - Бачив?
Рiчi онiмiв вiд подиву: 'Так ось чому їжаковi потрiбна була зiрка!'
Шустрик тим часом прив'язав дзвiночки до палицi.
- Для зiрки потрiбна довша жердина, - сказав Ося i зняв довгу палицю з колом на одному кiнцi.
- Краса! - сказав їжачок, коли Шустрик прив'язав зiрку.
- Краса! - повторив за ним Рiчi.
- Готово! - посмiхався Шустрик. - Можна йти.
Ослик зняв з цвяха старий невеликий бубон з дзвониками, здув з нього пил.
- Це тобi, Рiчi, - сказав вiн.
- А я не вмiю, - розгубився пес.
- Тут вмiти не треба, тут треба в ритм бити, - зауважив кiт. - Навчишся.
- Зачекайте, а пiснi? - раптом згадав їжачок.
- Пiснi придумаються, - вiдповiв Шустрик. - Пiшли!
Маня нiчого не розумiла, куди її ведуть i навiщо. Але сказали ж - козу водити. Вона слухняно пiшла за компанiєю.
*
На вулицi можна було зустрiти дивну компанiю - козу, ослика, кота, пса i їжачка. Вони весело дзвенiли дзвiночками i виспiвували пiснi:
Коляда йде по хатах, йде по селах, по мiстах,
Ми святкуємо сьогоднi день народження Христа,
Ми святкуємо сьогоднi день народження Христа.
Коляд-коляд-коляда, зiрка з неба спогляда,
Буде щастя в вашiй хатi, як приходить коляда!
Буде щастя в вашiй хатi, як приходить коляда!
Слова придумував Шустрик, а потiм всi пiдхоплювали останнiй рядок. Виходило весело i дружно.
- Дивiться, Рiздвяна зiрка на небi запалилася! - раптом помiтив їжачок.
Всi подивилися на небо. Там яскравiше iнших сяяла одна зiрочка.
- Iiсусик народився! - сказав Рiчi. - Так бабуся Маруся говорила. Iiсусик народився - ангели заспiвали.
Всi затихли, прислухаючись, нiби i справдi хотiли почути пiсню янголiв.
Тут Шустрик затягнув новий куплет:
Зiрка засвiтилась - звiсточки лунають,
Iiсус народився, ангели спiвають!
Iiсус народився, ангели спiвають!
Ангели спiвають, що прийшов Спаситель,
Iiсус народився, радiсть в цiлiм свiтi!
Iiсус народився, радiсть в цiлiм свiтi!
*
Компанiя наблизилася з дому дiда Семена. У нього горiв вогник у вiкнi.
Друзi заспiвали:
Вийди, вийди, господарю, коляда у двiр прийшла,
Заспiваємо колядки, ти нас краще пригощай!
Заспiваємо колядки, ти нас краще пригощай!
Береже твiй дiм Спаситель, де ви живете гуртом,
Нехай гуси пiдростають, i ягняточко з котом!
Нехай гуси пiдростають, i ягняточко з котом!
На порозi з'явився дiд Семен. Вiн посмiхався у вуса.
- Заходьте до хати, гостi дорогi! - запросив вiн.
- Спасибi, дiдусю, ми по селу ходимо.
- Тодi приймiть частування. Ось вам мармелад.
- Дякуємо, дiдусю, - вiдповiли гостi i заспiвали:
Дiм хай буде - повна чаша, буде радiсть цiлий рiк!
Дасть вам Бог мiцне здоров'я , i iще - щасливий вiк!
Дасть вам Бог мiцне здоров'я , i iще - щасливий вiк!
Маленькi ягня i кошеня Абрикос стояли бiля дiда Семена i весело смiялися. Дуже їм подобалися рядженi, особливо, коли пес бив в бубон.
Привiтавши дiда Семена, компанiя попрямувала до будинку бабусi Марусi.
*
'Ви виходьте, господарi, коляда у двiр прийшла. Заспiваємо колядки, виходiть до нас сюда!', - почула Вiрочка за вiкном.
- Бабусю! Там хтось спiває, - сказала вона.
Бабуся вiдкрила дверi i впустила в сiни гостей. Бабуся Ганя теж вийшла подивитися, хто ж це колядує. Яке ж було її здивування, коли вона побачила свою красуню-Маню, ослика, Шустрика. А Вiрочка була в захватi, особливо, коли Шустрик заспiвав, а всi пiдтягнули за ним колядку:
Береже ваш дiм Спаситель, де ви живете гуртом,
Нехай курочки несуться, також дружать пес з котом.
Дружать хай їжак та ослик, молоко коза дає,
Мир i спокiй в вашiй хатi цiлий рiк нехай живе!
Вiрочка заплескала в долонi.
- Пригощайтеся, гостi дорогi, - бабуся Маруся простягнула їм розписне печиво з пряникового тiста.
- Спасибi, - подякували гостi i заспiвали:
Дiм хай буде - повна чаша, буде радiсть цiлий рiк!
Дасть вам Бог мiцне здоров'я , i iще - щасливий вiк!
Дасть вам Бог мiцне здоров'я , i iще - щасливий вiк!
*
- А менi сподобалося, - сказала Маня, входячи в сарай.
- Тобi дуже красиво зi стрiчками, - похвалив їжачок.
- Справжнє Рiздво! - радiв ослик. - Треба накрити стiл i поставити частування.
Ослик взяв кошик i перевернув його до верху дном. Вийшов стiл.
- Як ти добре складаєш пiснi, Шустрику! - похвалив їжачок. - У тебе талант.
- Це саме так вийшло, - засоромився Шустрик. - А як Рiчi в бубон бив! Як справжнiй артист.
- Тяв-тяв! - розвеселився Рiчi. - Добре, коли всi разом! А як їжачок дзвiночками дзвонив! - похвалив пес.
- Я твiй подарунок, їжачку, на стiну повiшу, - сказав Ося. - Ця зiрка буде нам нагадувати про Рiздво.
- А пiдемо мене водити наступного року? - запитала Маня.
Друзi розсмiялися.
- Обов'язково пiдемо!
- Мяу! - раптом почули вони.
- Хтось сказав МЯУ? - запитав ослик. - Або менi почулося?
З сiна вилiзла сонна кiшка Шуня.
- Мама? - здивувався Шустрик.
- Так можна i Рiздво проспати, - зауважив їжачок.
- Прошу до столу, - запросив ослик. - У нас мармелад i розписне печиво.
- Я так добре виспалася, - сказала Шуня. - А ви де були?
- Ми мене водили, - вiдповiла Маняша.
- Куди? - здивувалася Шуня.
- Ми зiрку носили i козу водили, - пояснив Шустрик.
- А заспiвай ще колядку, - попросив ослик. - Ну, для мами, - додав вiн.
Шустрик задумався, а потiм затягнув:
Де козу водили, там посiяли добро,
Де козу водили, в хатi тихо i тепло,
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Рiчi взяв бубон. Всi пiдспiвували Шустрику:
- Де коза ходить, там пшеничка родить.
А Шустрик продовжував:
Ми усiх вiтали i добра бажали,
Ми пiснi спiвали, а нас - пригощали.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Де козу водили, будуть всi здоровi,
Де козу водили - живуть у любовi.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
- Молодець! - похвалив Ося.
Йому так сподобалася ця пiсенька!
- Де коза ходить, там пшеничка родить, - заспiвав ослик.
- Це про мене? - посмiхнулася Маня.
- Ну, якщо коза тут ти, то про тебе, - пiдтвердив Рiчi.
- Дякую, менi нiхто не дарував пiсень, - зiзналася Маняша. - Сьогоднi справжнє свято!
- Ти такий молодець, - розчулилася мама кiшка своїм сином.
- Йому можна на сцену виступати, - сказав їжачок. - То бувають дресированi коти, а це буде спiваючий кiт!
- Менi i тут непогано живеться, - засмiявся Шустрик.
- Добре сидимо, - сказав ослик. - Берiть частування, - нагадав вiн.
- Сидимо тут, в сараї, а так затишно, по-домашньому, - посмiхнувся їжачок.
- А ви знаєте, що Iiсус теж в хлiвi народився, - сказав Рiчi. - Менi Вiрочка читала.
Усi притихли.
- А розкажи, - попросив їжачок. - Ой, зiрочка до нас у вiкно дивиться.
Всi подивилися на вiкно. Поруч з мiсяцем була видна яскрава зiрочка.
- Це нагадування про народження Iiсуса, - прошепотiв їжачок.
- Вiн коли народився, - сказав тихо Рiчi, - то мiсця в готелi не було. Тому вiн народився серед тварин. Там були вiл, осел, овечки. I всi вклонилися Iiсусу.
- Вiслюк?! - з гордiстю i подивом вигукнув ослик.
- А кози там були? - запитала Маняша. - Не дарма ж про мене пiсню написали - де коза ходить, там пшеничка родить.
Всi знову заспiвали:
Де козу водили, будуть всi здоровi,
Де козу водили - живуть у любовi.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
*
Довго ще сидiли друзi за своїм святковим столом. Їм було добре разом. А Рiздвяна зiрка полетiла далi над селом, за рiчку, за лiс, над полем, над мiстом. Вона висвiтлювала дорогу подорожнiм, щоб вони не збилися зi шляху, свiтила у вiконця, щоб i люди, i тварини не забували, що це за день, щоб були добрi один до одного i дарували любов.
Подивися обов'язково на Рiздво у вiконце, i ти побачиш Рiздвяну зiрочку. Навiть, якщо все небо буде затягнуте хмарами, знай - Iiсус пiклується i пам'ятає про тебе.
Подарунок з дзвiночком
Закiнчилися зимовi канiкули. Вiрочка поїхала з батьками, їй треба було йти в школу. Рiчi звичайно ж поїхав з Вiрочкою, попрощавшись зi своїми друзями.
Додому песик їхав в пiднесеному настрої. Вiн вiз лист для Барсика вiд їжачка. Вiн його повторював кiлька разiв, щоб не забути по дорозi в мiсто.
Як тiльки вони з Вiрочкою вийшли покататися на санчатах, Рiчi покликав кота:
- Барсику! Йди сюди! У мене для тебе привiт!
Барсик вiдразу пiдiйшов i здивувався:
- Який?
- Привiт вiд Колька. Тяв-тяв.
Кiт вiдразу посмiхнувся:
- Як вiн там поживає? - поцiкавився Барсик.
- Добре в селi! Їжачок, як сир у маслi. Ось слухай, - почав Рiчi. - Здраствуй, друже Барсику. Живу я добре, навiть дуже. Хоча мене бабуся i пускає в хату, але менi бiльше подобається в сараї у мого друга ослика i Манi.
- А Маня це хто? - здивувався Барсик.
- Це коза. У сараї живе, - уточнив пес. - Слухай. Ми живемо дружно. Новий рiк вiдзначали у дiдуся Семена. У нього була ялинка. А на Рiздво водили козу.
- Куди? - з подивом запитав кiт.
- Водили до дiда Семена i бабусi Марусi, - уточнив песик. - Було дуже весело. Ми спiвали колядки. А Рiчi бив в бубон, це про мене, - посмiхнувся пес. - А я, Колько, носив дзвiночки i так дзвенiв, так дзвенiв ними! Менi тут дуже подобається. От би ти, Барсику, приїхав сюди! Я б тебе познайомив з моїми друзями. Ти там не скучай. Пиши. Твiй друг Колько.
- I все? - запитав Барсик.
- Все, - знизав плечима щеня.
- А вужик?
- А вужик спить. Їжачок твiй лист навеснi передасть, коли вужик прокинеться.
- А прочитай ще раз, - попросив Барсик. - Дуже лист хороший.
Рiчi ще раз переказав лист.
- А ялинка велика була у дiда Семена? - поцiкавився кiт.
- До стелi, - не замислюючись вiдповiв Рiчi, хоча вiн сам ялинку не бачив, у бабусi Марусi ялинка теж була, але невелика i вони з Вiрочкою самi прикрашали її.
- А у дiда Семена є кiт? - запитав Барсик.
- Є, Абрикосом звуть, ми його недавно подарували йому.
- Шкода. От би менi знайти будинок, де потрiбен кiт, - мрiйливо сказав Барсик. - Набридло менi тут, бiля пiд'їзду, - зiзнався вiн.
- А ти вiр, - сказав Рiчi. - Ось мене Вiрочка взяла i тебе хтось обов'язково вiзьме. А як же бабуся Оля? - згадав вiн.
- Вона теж в селi збирається жити. Мене взяти обiцяла, але це ж далеко вiд Колька, вiд Нiчки.
- Так ... - задумався Рiчi. - Далеко не хотiлося б. Але ти не сумуй. Ми щось придумаємо.
*
Через мiсяць Рiчi знову зустрiв Барсика.
- Барсику, щось тебе давно не було видно, - сказав песик.
- Я тепер у родинi живу, мене Оленка до себе взяла, - вiдповiв задоволений кiт.
- Ото ж бо я дивлюся - шерстка у тебе зачесана, блищить на сонцi.
- Це такий спецiальний шампунь для котiв, - посмiхнувся Барсик. - Доводиться робити вигляд, що я люблю купатися. Я ж тепер домашнiй. Це я так вийшов, подихати, поки Оленка гуляє.
- От бачиш! Я ж казав, що i тебе вiзьмуть в дiм, - зрадiв Рiчi.
- Гаразд, пiду я, - заквапився кiт, - менi ще бабусю Олю провiдати. Переїжджає вона завтра. А Кольку так i передай - Барсик в сiм'ї. Годують добре, не ображають, доглядає за Оленкою, грає з нею, допомагає робити уроки.
- Добре передам. Бабусi Олi привiт!
*
Зима пiшла з хуртовинами, зi снiгом, з вiтром. Шумiла вона i не хотiла вiддавати свої права веснi. Але весна все одно перемогла, тому що час настав. Сонечко зiгрiвало землю, днi стали довшими, снiжок поступово танув, а молода зелена травичка пробивалася наверх.
'Мяу! Мяу!' - почув якось ослик. Вiн вийшов з сараю. Їжачок ще дрiмав, i Маня теж.
Ослик пiдiйшов до грушi, де на гiлляцi сидiв сам Шустрик.
- Чого ти шум пiдняв? - запитав ослик. - Щось трапилося?
- Весна, - потягнувся кiт. - Спiвати хочеться.
- Ти всiх побудиш, - зауважив ослик. - Мяу та мяу.
- Прости, це я так, замрiявся, - простодушно вiдповiв кiт.
- А хочеш послухати, як лiд на рiчцi трiщить? - запитав ослик. - Ми з їжачком збиралися.
- Можна, - вiдповiв Шустрик.
- Їжачок прокинеться i пiдемо, може i Маню вiзьмемо.
- Гаразд, я тут, на деревi. Кличте. Мяу, - неголосно нявкнув Шустрик.
*
Маня йти на рiчку не захотiла. Вона лягла на сiно в своєму куточку i тихенько спала.
Ослик, їжачок i кiт Шустрик вирушили на рiчку.
- Весною пахне, - сказав їжачок.
- Скоро дерева зацвiтуть, - зауважив Шустрик. - Бруньки вже набухають.
- Ой, дивiться, як крижина на рiчцi поламалася! - iз захопленням вигукнув ослик.
Всi подивилися на рiчку. Шматки крижин пливли за течiєю. Вони натрапляли на ще не розколотий лiд, i той з трiском ламався i вiдпливав.
- Сила! - сказав Ослик i пiдстрибнув на пагорбi. - Якщо затор утвориться у вузькому мiсцi, то рiчка з берегiв може вийти.
- Чи не вийде, - впевнено сказав Шустрик. - Дiд Семен її довгою палицею розчищає. Я бачив в минулому роцi.
- Як цiкаво! - вигукнув їжачок. - По льоду ходити не можна - може понести на крижинi, - зауважив вiн.
- Ще й у воду перевернути, - пiдтримав його ослик.
- Вибачте, ви не могли б не стрибати тут i не шумiти, - почули друзi.
Вони обернулися. Маленький вужик мружився на сонцi.
- Ви перервали мiй сон, - сказав вiн.
- Вибачте, ми не знали, що тут ваш будинок, - перепросив ослик.
- Вужик? Ти тут живеш? - здивувався їжачок.
- Колько? - також здивувався вужик. - Я ще не прокинувся, - позiхнув вiн. - Приходьте, як потеплiшає.
- Спiть, на здоров'я, ми йдемо, - сказав Шустрик i друзi попрямували додому.
Їжачок був радий, що зустрiв друга. Тепер вiн знає, де живе вужик.
*
Ослик, їжачок i кiт Шустрик стояли пiд грушею.
- Що будемо робити? - запитав Колько.
- Можна засмагати, погрiтися, - запропонував кiт.
- Треба зробити щось корисне, - заперечив Ося. - Треба листя згребти, щоб травичка швидше пробивалася. Пiду в сарай за граблями, - сказав вiн i пiшов.
Через двi хвилини ослик вискочив з сараю, кричачи:
- Iа! Iа! Iа!
- Що трапилося? - злякалися друзi.
- Щури? - запитав їжачок.
- Два козеня! У Манi два козеняти народилися.
Друзi поспiшили в сарай. Задоволена Маня лежала на сiнi, а бiля неї стояли два маленьких новонароджених козеня.
- Ме, ме, - мекали вони i шукали молоко матерi.
- Так, справи, - почухав вухо Шустрик. - Вiдразу два!
На крики ослика прибiгла бабуся Ганя.
- Маняшо! Розумниця моя! - радiла вона. - Вiдразу двох народила! Козлик i коза. Любi мої, - метушилася вона.
Козеня був темнiшим, а коза з бiло-сiрою пухнастою шерсткою. Вони були такi маленькi, такi милi. Їжачок запитав у ослика:
- А можна їх помацати?
- Пiдростуть, тодi i помацаєш, - замiсть ослика вiдповiв Шустрик.
- Вiтаємо, Маню, - сказав ослик.
- Дякую, - посмiхнулася Маняша.
*
Йшов час, козенята пiдростали. Ослик i їжачок взяли над ними шефство. Вони весь час ходили за молодою зеленою травою для козенят i Манi.
В саду було дуже красиво, цвiли фруктовi дерева i носилися бджоли, запилюючи квiтки.
Шустрик i Нiчка сидiли на грушi.
- Де твої друзi? - запитала Нiчка.
- Вони знову за травою пiшли, малюки - справа клопiтка, - вiдповiв Шустрик. - I на рiчку нi з ким сходити, i до дiда Семена, - зiтхнув кiт.
- До дiдуся Семена, що бiля рiчки живе? - запитала Нiчка.
- Так, а що, ти його знаєш?
- Вiдвiдувала їх загiн з гусьми, - посмiхнулася Нiчка.
Шустрик на неї пiдозрiло подивився.
- I що? Чи не защипали? - запитав вiн.
- Звичайно, нi. Вони мої друзi.
- А що ти там шукала?
- Чи немає щурiв перевiряла.
- Знайшла? - Шустрик насторожився.
- Двох, бiльше не було, - вiдповiла кiшка.
- Ти всюди встигаєш, - зауважив Шустрик.
- Робота у мене така, - посмiхнулася Нiчка. - А Абрикос вже пiдрiс. Скоро сам буде мишей ловити.
- А Пончика бачила? - запитав кiт.
- Бачила, - засмiялася Нiчка. - Вiн теж пiдрiс, справжнiй пончик.
- Треба провiдати їх, - зiтхнув Шустрик.
Нiчка лизнула свою шерсть.
- Миєшся? - зауважив Шустрик. - У тебе шубка без того вся блищить. Ти яка гарна!
- Як твоя мати? - засмiялася кiшка.
- Навiть красивiше, - засоромився Шустрик. - У тебе очi, як зелений луг.
Нiчцi було дуже приємно. Вона посмiхнулася i сказала МЯУ.
*
Тетянка приїхала до бабусi Ганi на веснянi канiкули. Вона була в захватi вiд народжених козенят i не вiдходила вiд них. То з соски погодує, то травички дасть, то водички.
- Бабусю, а як ми їх назвемо? - поцiкавилася вона.
- Козлика назвемо Рiжок, а козу нехай сам дiд Семен називає.
- А що, козу вiддамо дiдовi Семену? - запитала Тетянка.
- Треба, щоб i у нього коза була, щоб молоко давала, - вiдповiла бабуся Ганя.
- А можна я сама вiдведу козу дiдусевi? - дiвчинка погладила козенят.
- Ось трохи пiдросте, i вiдведеш.
*
На початку лiта козу повели до дiда Семена всiєю юрбою - з Осею, Шустриком i їжачком. А для краси Тетянка надiлу кiзоньцi стрiчку. А бабуся Ганя дзвiночок пов'язала. 'Дзинь-лiнь, дзинь-лiнь', - дзвенить дзвiночок.
Дiд Семен дзвiночок здалеку почув.
- До мене гостi? - зрадiв вiн, коли до його двору пiдiйшла весела компанiя.
- Це вам подарунок, дiдусю, - сказала Тетянка.
- Коза?! Ось так догодили! - заметушився дiд Семен.
Прийшли кiт Абрикос i ягня. Вони i справдi пiдросли. Малюки дивилися на нового члена сiм'ї - маленьку козу.
- Дiдусю, а як ви козу назвете? - запитала Тетянка.
- А маму її як звуть?
- Маняша.
- Значить буде Няша.
- Няша?! - зрадiла дiвчинка. - Яке чудове iм'я - Няша, - вона погладила козу.
- Спасибi, вам гостi дорогi, за подарунок. Який я багатий! I кiт у мене, i баранчик, i коза, i гуси! Дасть Бог, молочко Няши пити будемо.
Всi радiли за дiда Семена. I чого говорили, що вiн злий i непривiтний? Вiн геть, добрий який i господар хороший.
- Передай, Тетянко, бабусi Ганi велике спасибi. Дай Бог вам всiм здоров'я. Скажи бабусi, нехай кiз на випас приводить.
- Передам. I Маняшу, i Мiлу, i Лелю, i Рiжка? - запитала Тетянка.
- Всiх приводiть. Пасти їх буду. Тут, бiля рiчки трава соковита, молоко смачне буде.
*
Тепер у ослика Осi, їжачка Колька i кота Шустрика теж була робота. Кожного дня вранцi вони вiдводили до рiчки Маняшу i Рiжка, Мiлу i Лелю. Вони паслися разом з Няшею, тому кiзочка не нудьгувала за мамою.
Їжачок, користуючись нагодою, часто заходив до друга вужика, приносив йому частування, то салат принесе, то вишню, то яблуко.
А ввечерi троє друзiв знову йшли за козами, щоб привести їх додому. Iнодi їм допомагав Рiчi, коли Вiрочка приїжджала до бабусi Марусi.
А кiт Шустрик склав новi куплети. Часто над рiчкою, над лугом i селом лунало:
Тiльки сонце сходить, i я встану рано,
Поведу козу я в луговi мурави,
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Як смачну водичку з рiчки випивала,
I траву жувала - молоко давала.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Молоко парне вам - щедро пригощає,
Людям на здоров'я - щиро всiх вiтає.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
Де коза ходить, там пшеничка родить.
А потiм над рiчкою лунало: 'Дзень-дзень, дзень-дзiлiнь, дзинь-лiнь, дзинь-дзинь, дзiнлiнь, дзiнлiнь, дзiнлiнь'.
Здогадалися? Це Рiжок бiгав по лузi i його дзвiночок дзвенiв: 'Дзiнлiнь, дзiнлiнь, дзiнлiнь'. А луговi дзвiночки вiдповiдали: 'Дiн-дон, дiн-дон, дiн-дон'.
Ех, добре!
НА ПОЧАТОК
