Маленький їжачок вертiвся всю нiч. Вiн пiдбивав подушку, поправляв ковдру, i тiльки пiд ранок, нарештi, заснув.

     - Йойо, милий, пора прокидатися, - почув вiн крiзь сон.

     Їжачок розплющив очi. Сонечко заглядало у вiконце, на столi вже стояла кружка чаю, над якою пiднiмався парок. Поруч примостилася повна тарiлка оладок, це мама насмажила спецiально для нього.

     - Вставай, сонько, - сказала мама, - умивайся, снiдай, i в школу.

     'Сьогоднi перше вересня!' - згадав Йойо.

     Вiн швидко схопився з лiжка i побiг умиватися, шарудячи маленькими нiжками по паркету.

     Пiсля водних процедур їжачок сiв за стiл i з апетитом з'їв одну оладку i випив кiлька ковточкiв ароматного м'ятного чаю.

     - Все, я готовий, спасибi, мамо, - сказав вiн.

     - Ти хоч трохи розчеши колючки, чудо моє, - засмiялася мама.

     Їжачок швидкими рухами поправив лапками неслухнянi колючки.

     

     - А Йоїчка точно сьогоднi приїде? - запитав вiн у мами i подивився на фотографiю, де вони з Йоїчкою грають м'ячем.

     - Папа вже поїхав за нею. Пiсля обiду привезе її.

     - Я так скучив за Йоїчкою. А вона одужала?

     - Одужала, одужала, - засмiялася мама. - Завтра разом в школу пiдете.

     - Ура! - зрадiв Йойо.

     Йоїчка - це його сестра-близнючка. Вона захворiла в гостях у бабусi i тому вчасно не повернулася додому.

     - Все, я пiшов! - сказав Йойо, надiвши маленький рюкзачок.

     - Йойо, ти пам'ятаєш? Пiсля школи одразу додому, нiкуди не вiдволiкайся!

     - Пам'ятаю, пам'ятаю, матусю, - запевнив Йойо i побiг на зупинку шкiльного автобуса.

     Треба зауважити, що всiх малюкiв до школи возив спецiальний шкiльний автобус. Їжачок i ранiше бачив, як малюки їздили в школу на автобусi i по-доброму їм заздрив. А тепер вiн теж буде їздити на ньому, адже вiн першокласник!

     У сiмейцi зайцiв вранцi був переполох, бо у мами-зайчихи i тата-зайця було цiлих троє школярiв-зайчаток. Малюки бiгали, метушилися, застеляли лiжка, юрмилися бiля умивальника.

     Мама-зайчиха вранцi вже приготувала тарiлку чищеної морквини.

     - Малюки, їсти! - покликала зайчиха.

     

     Весела компанiя вмостилася за столом i стала гризти моркву.

     - А можна я одну морквину вiзьму в школу? - запитав малюк-першокласник.

     Старшi брати засмiялися.

     - Ти знаєш, зайченя, що на уроках не можна їсти моркву, - сказав один з братiв.

     - А коли можна? - розгубився зайчисько.

     - Тiльки на перервах.

     - На яких перервах? - здивувався малюк.

     - Це вiдпочинок мiж уроками. Можна поїсти, побiгати, пострибати, - пояснив старший брат.

     - Пострибати? - зрадiв зайченя.

     - Пострибати, але не балуватися, - суворо сказала мама. - Дiти, пiсля школи вiдразу додому. Я вам цiлу гору морквини приготую. Дивiться, не балуйтеся в школi, слухайтеся вчителя.

     - Добре, - сказали зайчатка, надягаючи рюкзачки.

     Зайченя дуже хвилювався. Адже вiн йшов у школу в перший клас, а брати йшли вже до другого класу. Зайченятко поспiшав i намагався не вiдставати вiд своїх старших братiв.

     Ведмедика в школу збирав тато-ведмiдь. Вони сидiли вдвох за столом i пили з блюдечка малиновий чай. Поруч на тарiлцi лежали булочки, намазанi солодким ароматним медом.

     

     - Ти, Мишко, слухай вчителiв, - повчав тато.

     - Добре, тату, - вiдповiв Мишко.

     - Не дивися у вiкна на уроках.

     - Добре, тато, - малюк вiдкусив шматочок смачної булочки.

     - Пiднiмай руку, якщо захочеш щось сказати вчителевi.

     - До-о-обре, - пробурчав Мишко з набитим ротом.

     Ведмедик допив чай. Булочки закiнчилися.

     - А мед iще є? - спитав Мишко, почухавши потилицю.

     - Мед пiсля школи, - вiдповiв спокiйно тато i витер синовi рота. - Як закiнчаться уроки - прямо додому i бiльш нiкуди, а то вкрадуть мого дорогого Мишка. Пiсля урокiв пiдемо в гостi до Михайла Потаповича за медом. Купимо цiлий бочонок. Одягай рюкзачок, - тато допомiг надiти незграбному малюковi рюкзак на плечi.

     Мишко вийшов на ганок, подивився на небо, чи не буде дощу, i вiдправився на зупинку шкiльного автобуса.

     - У всiх дiти, як дiти, а ти у мене забувайко, - бурчала мама-сова. - Ось куди ти вчора бант поклала?

     - Я не забувайко, я все пам'ятаю, - образилася маленька Совуша.

     - Вчиш тебе, вчиш, а ти все нiяк не кладеш речi на мiсце.

     - Я поклала на мiсце, тiльки було темно. Може вiн впав, - маленька сова заглядала пiд лiжко.

     - Так ось же вiн, - зрадiла мама, подивившись в дзеркало. - Згадала, я його вчора випрала i одягла посушити на голову.

     Сова одягнула доньцi ошатний рожевий бант.

     - Пам'ятаєш, чого я тебе вчила? - запитала сова. - Значить так. Перше - не засни на уроцi. Друге - не лiтай на перервi, ходи спокiйно. Третє - запам'ятовуй лiтери. Четверте, а втiм, на перший раз досить. Додому тiльки на автобусi. Зрозумiла?

     - Зрозумiла, - вiдповiла Совуша.

     - Бант не загуби, - сова поцiлувала першокласницю-дочку. - Будь слухняною дiвчинкою.

     - Буду, - вiдповiла маленька сова.

     

     Совуша була дуже слухняною совою, мабуть, слухнянiшої за неї не було у всьому лiсi.

     - Стiй, стiй! - покликала мама-сова. - Портфель забула! Ну, зовсiм забувайко.

     У Єнотика сьогоднi було подвiйне свято. По-перше, у нього саме першого вересня був день народження, а по-друге, саме сьогоднi вiн йде в перший раз в перший клас. Єнотик прокинувся дуже рано. Розплющивши очi, вiн побачив свою мрiю - справжнiй барабан.

     - Ура! Ура! - закричав єнотик.

     - Тс-с, - попередив тато, - вранцi барабанити не можна, весь лiс розбудиш.

     - Я тихенько, - прошепотiв Єноша, - я тiльки крапельку.

     Маленькими лапками вiн ледве-ледве постукав по барабану: бам-бам, бам-бара-бам.

     Єнотик зойкнув вiд задоволення.

     - Спасибi, мама, тато! Збулася моя мрiя!

     - Єноша, будеш грати вдень, а зараз пора збиратися в школу. Скоро автобус.

     

     Єнотик заквапився, щоб не запiзнитися на нього, адже автобус довго чекати не буде.

     Малюк носився по кiмнатi, збираючись до школи. Вiн умився, розчесав шерстку на щоках i свiй смугастий хвостик. При цьому Єноша невпинно спiвав:

     Сьогоднi такий ранок чудовий,

     Тепер першокласник!

     Iду я до школи!

     Сьогоднi такий ранок чудовий,

     Сьогоднi краще нiж завжди!

     

     Сьогоднi такий ранок чудовий,

     Тепер барабан

     У мене є новий!

     Сьогоднi такий ранок чудовий,

     Сьогоднi краще нiж завжди!

     

     Єнотика просто переповнювали емоцiї. Вранцi йому батьки подарували не просто iграшку, а що нi на є справжнiсiнький барабан. Вiн так давно мрiяв про нього. I ось, нарештi, мрiя збулася!

     Поснiдавши, Єнотик сказав:

     - Я готовий.

     - Пам'ятай, пiсля школи додому, бiльше нiкуди не ходи, - наказав тато.

     - Добре! - крикнув Єнотик, надягаючи рюкзачок i прикриваючи дверi.

     - Першокласник, - розплакалася мама.

     - Учень, - гордо сказав тато. - По-моєму, подарунок йому сподобався, як вважаєш? - запитав вiн маму.

     - Звичайно, сподобався. Головне, щоб за уроки не забував, - вiдповiла вона, промокаючи очi.

     Малюки зiбралися на зупинцi, яка була якраз близько лiсового магазинчика. Всi радiли, вiтали один одного, показували свої новенькi рюкзачки i портфелi.

     

     Їжачок Йойо запитав зайчика:

     - У тебе з рюкзачка морквина стирчить? Навiщо вона тобi?

     - Я її буду їсти на перервi. Це вiдпочинок такий мiж уроками, - показав зайчисько свою обiзнанiсть.

     - А менi подарували барабан! У мене день народження! - єнотика переповнювали емоцiї, хоча зазвичай хвалитися вiн не любив.

     - Вiтаємо! Вiтаємо! - кричали звiрята. - З днем народження!

     - Совуша, у тебе дуже красивий бант, - сказав ведмедик маленькiй совi.

     - Мама купила, - гордо вiдповiла сова. - Я дуже люблю рожевий колiр.

     - У тебе i портфель рожевий, - зауважив Мишко. - А хочеш, будемо в школi сидiти за однiєю партою?

     - Я рада з тобою сидiти, але з останньої парти я нiчого не побачу. Мама сказала менi сiдати на першу парту.

     - Так, менi на першу не можна, я ж великий, - погодився ведмедик.

     - А давай разом сидiти в автобусi, - придумала сова.

     - Давай! - зрадiв Мишко.

     Поки малюки безтурботно чекали автобус, неподалiк в старiй альтанцi сидiла нехороша компанiя. Два вовки i лисиця з ними. Вони не вчилися в школi. Розбiйничали по лiсах, брали, що погано лежало, а iнодi i ловили маленьких звiрят.

     - Ех, нудно, - позiхнула лисиця.

     - Отакої! В цiй консервнiй банцi нiчого немає, так i з голоду помреш, - сказав вовк з iм'ям Дзига, вилизуючи знайдену банку з-пiд рибної консерви.

     - Дивiться туди, - показав на першокласникiв найстарший в їх компанiї вовк на iм'я Сiрий.

     Лисунка i Дзига подивилися в бiк, де стояли малюки.

     - Солоденький, - облизнулася лисиця, поглядаючи на зайчиська.

     - А я б з'їв ведмедика, вiн такий товстенький, м'яса багато, - очi вовка злобно блиснули.

     - Еге ж, - пiдтакнув Дзига. - А заячу шкурку можна продати на шапку.

     - А з пiр'я сови менi зробити капелюшок, - засмiялася лисиця.

     

     - Ось що, слухайте мiй план, - сказав вовк Сiрий. - Пiймаємо їх пiсля школи. Зайця i ведмедя з'їмо, а єнотика продамо в зоопарк, будуть його там в клiтцi показувати.

     - А їжачка? - запитав Дзига.

     - А їжачка просто схопимо, i будемо вимагати викуп, - посмiявся Сiрий. - Ходiмо готуватися до викрадення першокласникiв. Ха-ха-ха!

     В цей час до зупинки пiд'їхав шкiльний автобус i забрав малюкiв.

     Малюки сiли на вiльнi сидiння. Сова присiла поруч з Мишком, три брати зайчики сiли разом, а їжачок сiв поряд з єнотиком. Був чудовий сонячний ранок. Водiй автобуса, старий бобер сказав:

     - Пiсню заспi-вуй!

     Малюки дружньо затягли пiсню:

      Нам у школi весело навчатись,

      Ми йдемо отримати знання,

      Щоб читати треба добре знати

      Лiтери усi вiд А до Я.

      Лiтери усi вiд А до Я.

     

     

      Навчимося добре рахувати,

      Два плюс три - то буде цiлих п'ять.

      Ще у школi можна малювати

      I навчатись новому щодня.

      I навчатись новому щодня.

     

     

      Ми йдемо навчатись добрим справам

      I оцiнки гарнi приносити в дiм,

      Будемо читати, вiльно рахувати

      I спiвати дружньо всi пiснi.

      I спiвати дружньо всi пiснi.

     

     Маленькiй совi так сподобалася пiсня, що коли всi малюки вже замовкли, сова продовжувала:

     - Будемо читати, вiльно рахувати i спiвати дружньо всi пiснi!

     Друзi заплескали совi. Вона засоромилась.

     - Ти добре спiваєш, - сказав ведмедик. - Менi дуже сподобалося.

     - Просто пiсня гарна, - сказала сова i посмiхнулася.

     В перший день у малюкiв-першокласникiв було всього два уроки. На першому уроцi вони познайомилися з учителем Їжак Їжаковичем i вивчили двi лiтери - М i А. Їжак Їжакович пояснив, що таке склади i як вони виходять з букв. Вони навiть склали свiй перший склад - МА. А з двох складiв - слово МА-МА.

     

     Малюкам дуже сподобалося складати склади, з них вийшло таке рiдне для кожного малюка слово - мама.

     - А тепер вам завдання - намалюйте маму i напишiть слово МАМА. Пiсля школи подаруєте цi малюнки своїм мамам.

     - Моя мама поїхала з цирком i приїде тiльки через тиждень, - зiтхнув ведмежатко. - Але їй буде дуже приємно отримати такий подарунок зi словом МАМА.

     Мишко дiстав кольоровi олiвцi i почав малювати. Вiн так захопився малюванням, що здригнувся вiд несподiванки, коли раптом хтось сказав йому на вухо:

     - Можна у тебе попросити жовтий олiвець?

     Це була Совуша.

     - Здається, я його забула. Мама каже, що я забувайко. Ось, так i є, - засмутилася сова.

     - Звичайно, бери будь-якi олiвцi, - запропонував Мишко. Хоча вiн був один у батькiв, але нiколи не був жаднюгою.

     - Дякую, - подякувала сова, взяла олiвець i почала малювати очi мами.

     

     *

     Їжачок теж малював маму. Вiн закiнчив малювати колючки i став старанно виводити: МА-МА.

     Зайчисько ретельно зафарбовував рожевим олiвцем вушка намальованої мами. Єнотик прикрашав хвiст мами на своєму малюнку.

     Продзвенiв дзвоник.

     - Всi намалювали? - запитав Їжак Їжакович.

     - Так! - хором вiдповiли дiти.

     - Покладiть вашi малюнки в портфелi i рюкзачки, вдома подаруйте мамам подарунок. Завтра ми з вами вивчимо новi лiтери i будемо складати новi слова, - пообiцяв Їжак Їжакович. - Тепер перерва. Вiдпочиньте трохи i почнемо другий урок.

     На перервi в клас прибiгли старшi брати зайчика.

     

     - Сподобалося вчитися, першокласники? - запитали вони.

     - Ми вмiємо писати слово МАМА, - захоплено вiдповiв їжачок.

     - А ми малювали маму, - сказав ведмедик.

     - I навiть писали букви! - радiв Єнотик.

     А маленький зайчисько нiчого не сказав. Вiн не мiг, його рот був зайнятий - вiн жував морквину.

     *

     Продзвенiв дзвоник. Розпочався другий урок.

     - А тепер на другому уроцi я вам розповiм правила безпеки в лiсi, - сказав Їжак Їжакович. - Перше правило - не говорiть з чужими. Друге - не ходiть з чужими, третє - не бродить по лiсi без дорослих. Четверте - не ходiть вночi.

     Сова пiдняла крило.

     - Що ти хотiла, Совуша? - запитав учитель.

     - А ми з мамою лiтаємо вночi, - сказала маленька сова.

     - Совам можна, - вiдповiв Їжак Їжакович i продовжив. - П'яте - не ходiть самi на рiчку, озеро, ви можете потонути.

     Єнотик пiдняв вгору лапку.

     - Що, Єнотик?

     - А можна грати на березi, якщо не плавати? - запитав вiн.

     - Без дорослих не можна. Взагалi не можна бродити без дорослих.

     

     Тут пiдняв лапку їжачок.

     - Говори, Йойо, - запропонував учитель.

     - А якщо малюк вмiє плавати йому теж не можна? - запитав їжачок.

     - Навiть, якщо ви вмiєте плавати, то все одно без дорослих не можна, - вiдповiв Їжак Їжакович.

     Тут пролунав дзвiнок.

     - Продовжимо завтра, - пообiцяв учитель. - Зараз за вами приїде шкiльний автобус i вiдвезе додому. Зачекайте його. Чекаю вас усiх завтра. До побачення! - попрощався Їжак Їжакович.

     Малюки грали у дворi, а шкiльного автобуса все не було. 'У мене ж вдома новий барабан! - згадав єнотик. - Тут йти зовсiм близько'.

     - Мабуть, я пiду пiшки, - сказав єнотик друзям. - Зустрiнемося завтра.

     - А автобус! - захвилювалася сова. - Треба чекати, - попередила вона.

     - Менi близько, - вiдповiв самовпевнений єнотик. - Бувайте! - попрощався вiн.

     Мишко теж згадав, що вони ж з татом повиннi йти за медом до Михайла Потаповича. А раптом тато пiде без нього! Мишко не на жарт розхвилювався.

     - Мабуть, я теж пiду пiшки, - сказав вiн друзям.

     - Загубишся! Не ходи! - кричала сова.

     - Я лiс знаю, ми з татом кругом ходили, - вiдповiв малюк. - До завтра.

     - Який жах! Ось дурнi! - хвилювалася сова.

     Зайчатко стрибав по сходах i думав: 'Єнотик пiшов, Мишко пiшов, але мене теж вдома чекає гора морквини!'

     - Мабуть, i я пiду, - сказав вiн друзям, - у мене термiновi справи.

     Не встигла Совуша обуритися, як зайчик поскакав. Сова закашлялась.

     Їжачок сiв на траву.

     - Термiновi справи у зайця, - сказав вiн. - Ось сиджу я тут, а у мене ж сьогоднi теж термiнова справа. До мене Йоїчка приїжджає! А раптом вона сама пiде в лiс або на озеро. Адже вона зовсiм не вмiє плавати! Менi треба термiново бiгти!

     - Стiй! Стiй! - кликала сова, але її вже нiхто не чув.

     'Всi розбiглися! Що ж з ними буде! - хвилювалася Совуша. - Ох, ох, ох".

     Сама маленька Совуша не збиралася йти, не дочекавшись автобуса, адже вона була дуже слухняною дiвчинкою.

     - Ой, який чудовий бантик! - до Совушi пiдiйшла доросла лисиця. - Ти знаєш, що це мiй бантик? Навiщо ви у мене його забрали?

     Маленька сова вперто мовчала, бо вона пам'ятала, що з чужими не можна розмовляти.

     

     Лисиця схопила бантик з голови Совушi.

     - Менi нiколи зараз, ну постривай, розберемося i з тобою, - сказала лисиця i втекла.

     Коли автобус пiд'їхав до школи, там стояла одна Совуша. На її головi стирчав маленький хвостик, в бантика не було.

     - Ось тобi й маєш, а де малюки? - запитав водiй-бобер.

     - Пiшли, - вiдповiла засмучена Совуша.

     - Заходь, поїхали їх шукати, - сказав водiй i завiв автобус.

     - Який чудовий малюк, - сказала лисиця, наздогнавши їжачка.

     Йойо зупинився.

     - Ну що ж ти пiшов? Ось права була твоя матуся, знала вона, що ти сам пiдеш до лiсу. Тому вона i попросила мене зустрiти тебе пiсля школи.

     - Мама попросила? - здивувався їжачок.

     Вiн зовсiм забув, що не можна розмовляти з незнайомими.

     - Звичайно, мама-їжачиха, хто ж ще? Давай лапу, ходiмо зi мною.

     Йойо вже було збирався протягнути лапку, як раптом запитав:

     - А вона приїхала?

     - Приїхала, приїхала, мама давно приїхала. Тiльки в поїздцi пiдвернула лапу, - збрехала лисиця.

     - А ось i неправда, тiтко! Мама нiкуди не виїжджала, це Йоїчка приїхала. А ви, тiтко, шахрайка!

     

     Лисиця схопила їжачка за лапку i стала тягнути в лiс.

     - Ти чужа! Не пiду! Допоможiть! - пiдняв крик їжачок.

     Лиса галасу злякалася, адже їх могли почути i прибiгти на допомогу.

     На щастя показався шкiльний автобус. Лисицi i слiду вже не було.

     - Сiдай, їжачок! - запросив водiй.

     - Їжачок знайшовся! - зрадiла сова.

     Йойо залiз в автобус i сказав:

     - У лiсi бродять поганi звiрi, треба термiново шукати малюкiв.

     - Поїхали! - бобер завiв мотор.

     Зайчик стрибав по лiсовiй дорозi. Вiн зовсiм не втомився. 'Зараз подарую мамi малюнок i буду їсти соковиту, солодку морквину', - вiн вiд передчуття смачного обiду заплющив очi.

     - Який смачний обiд, - сказав незнайомий голос.

     Зайчисько вiдкрив очi i побачив дорослого вовка перед собою.

     - Смачний обiд? - заїкаючись запитав зайчик. - А звiдки ви знаєте про смачний обiд? - зблiд вiн.

     - Як менi не знати, коли я цих обiдiв стiльки переїв!

     - А ви що, теж любите морквину? - не своїм голосом запитав зайченя.

     - Моркву! Ха-ха-ха! Я люблю свiжу зайчатину!

     Вовк став насуватися на тремтячого зайчика.

     

     - Он вони! Гальмуйте, дядько бобер! - закричав їжачок.

     Автобус зупинився. Йойо вискочив i побiг з кулаками на вовка.

     - Чи не чiпай його! - грiзно крикнув їжачок.

     - А що я, я нiчого, - вiдступив Дзига. - Я ж пожартував. По-шут-ку-вав.

     

     Вовк бачив, що недалеко стоїть автобус, а в ньому дорослий водiй. Звичайно, вiн не посмiв ображати малюкiв при свiдках.

     - Пiдемо, зайчисько, - сказав їжачок i повiв зайчика в автобус.

     - Нiчого ви не вмiєте! З малечею впоратися не можете! - лаявся досвiдчений вовк на своїх невдачливих друзiв. - Всьому вас треба вчити. Так через вас i без обiду залишимося.

     - Сiрий, ми старалися! - виправдовувався Дзига.

     - Чесне слово, - сказала лисиця.

     - Знаю я, Лисунка, твоє лисяче чесне слово, - махнув лапою злий вовк.

     - Це все противний маленький їжачок, - сказав Дзига.

     - Так, вiн якийсь неправильний їжачок. 'Допоможiть!' - кричав, такий шум пiдняв, що довелося тiкати, - поскаржилася лисиця.

     - Дивiться i вчiться! Пiду сам ведмедика ловити, вiн там, на пеньку вiдпочиває.

     Вовк перев'язав ногу, сiв на мотоцикл i пiд'їхав до ведмежати, який вiдпочивав на пеньку.

     - Синку, дай дiдусевi посидiти на пеньку, ой, у дiдуся лапка болить! - сказав вовк.

     Мишко вiдразу поступився мiсцем дiдусевi. Вiн його навiть не злякався.

     - Ви поранили лапу? - запитав ведмедик.

     - Ой, до лiкарнi не доїду, - стогнав вовк. - Що ж робити дiдусевi? Хто ж йому допоможе?

     

     Мишко подивився на всi боки. Нiде нiкого не було.

     - Не знаю, - сказав вiн. - Я не лiкар.

     - Синку, може, ти повезеш мене на мотоциклi?

     - Я це, я не вмiю на мотоциклi. Я тiльки на триколiсному велосипедi, - зiтхнув Мишко.

     - Так на мотоциклi просто! Ти тiльки кермо тримати допоможи. Удвох доберемося, - сказав вовк.

     - Ну, я не знаю, - знизав плечима малюк.

     - Не бiйся! На мотоциклi так здорово!

     

     В цей час їжачок i водiй-бобер уважно оглядали дорогу в надiї побачити ведмедика або єнотика.

     - Он Мишко! А з ним вовк! - закричав їжачок.

     Водiй зупинив автобус. Йойо вискочив i побiг до пенька. Зайчисько залишився в автобусi, вiд страху вiн не мiг поворухнутися. Сова полетiла слiдом за їжачком.

     - Мишко, не сiдай на мотоцикл, це брехун! - щосили крикнула сова.

     А їжачок, наблизившись, кинувся пiд ноги вовку.

     Вовк спiткнувся i впав.

     - Ах ти, маленький негiдний їжачок, - розлютився вовк. - Я зараз тебе яа-а-ак схоплю, яа-а-ак розiрву на дрiбнi голочки!

     Вовк розмахнувся i хотiв футбольнути їжачка, як м'яч, але кмiтливий їжачок згорнувся клубком i вовк наколов лапу гострими колючками.

     - Ой! - заскиглив Сiрий крiзь зуби.

     В цей час водiй автобуса голосно посигналив.

     - Ну, постривай, маленький негiдник, ми ще зустрiнемося, - вовк сiв на мотоцикл i поїхав.

     Мишко здивувався. Вiн не зрозумiв, що сталося, як це раптом хворий добрий дiдусь перетворився на злого здоровенного вовка.

     - Пiдемо, Мишко. Ти повiрив, що вiн хворий? Ти забув, що дорослому допоможе тiльки дорослий? Вiн же тебе обманював.

     - Йойо, спасибi тобi, ти такий смiливий, - Мишку було соромно, що вiн забув усi правила, що з чужими не можна розмовляти, що чужим не можна вiрити та не можна з ними нiкуди ходити i їздити. I взагалi Їжак Їжакович навчав не ходити без дорослих до лiсу.

     Коли вони сiли в автобус, Совуша сказала:

     - Мишко, я так за тебе злякалася.

     - Дякую, тобi, Совуша. Це ж ти менi кричала: 'Не сiдай, це брехун!'

     Зайчисько перестав трястися вiд страху.

     - А де ж єнотик? - запитав вiн.

     - Вперед, шукати нашого друга єнотика, - сказав їжачок, i вони поїхали далi по лiсовiй дорозi.

     А єнотик йшов уздовж рiки. 'Чому не можна ходити на рiчку? - дивувався єнотик. - Адже я ж не лiзу у воду, не збираюся плавати. Я тiльки сполосну лапки в прохолоднiй, свiжiй водицi'.

     Вiн зняв рюкзачок, поставив його на березi i занурив у воду свої долоньки.

     - Зовсiм не холодна, - засмiявся єнотик.

     Вiн набрав в долоньки води i пiдкинув її вгору. Дрiбнi бризки води розлетiлися на всi боки. Вони iскрилися на сонечку, навiть потрапили на його пухнастi щiчки. Єнотик весело смiявся. Вiн навiть хотiв заспiвати пiсеньку 'Сьогоднi такий ранок чудовий', як раптом до нього прикотився м'яч.

     - М'ячик! - зрадiв єнотик.

     - Пограємо? - запитала лисиця.

     Єнотику дуже хотiлося пограти м'ячем, але грати з незнайомою лисицею - це ж не за правилами.

     - Цур, i я буду грати, - сказав вовк, який взявся невiдомо звiдки.

     Лисиця нахилилася i взяла м'ячик. I тут єнотик звернув увагу на бант лисицi.

     - Скажiть, а де ви взяли такий бантик? - з настороженiстю запитав єнотик.

     

     - Менi його подарувала одна знайома сова, - вiдповiла лисиця.

     - Сова? - здивувався Єнотик.

     - Ну що, ти будеш грати м'ячем? - вже не так доброзичливо запитав Дзига.

     Єнотик зрозумiв, що даремно вiн пiшов в лiс один i марно пiшов до рiчки. Все-таки правила не можна порушувати. А вiн порушив. Тепер вiн в пастцi.

     - Допоможiть! - щосили став кричати єнотик. - Допоможiть!

     - Тут нiкого немає, тебе нiхто не почує, - смiялася лисиця.

     - Нумо пiдемо в клiтку, - погнався за єнотиком вовк.

     

     - Ось його рюкзачок! - закричав їжачок, побачивши на березi рiчки синiй рюкзачок єнотика.

     Коли автобус зупинився, їжачок, Мишко, сова i навiть боягузливий зайчисько вискочили з автобуса. Неподалiк вони побачили, як маленького єнотика тягнуть за переднi i заднi лапки вовк та лисиця, а неподалiк поруч з мотоциклом стоїть великий вовк i тримає вiдкриту клiтку.

     Їжачок першим наздогнав вовка i вчепився йому в ногу:

     - Вiдпусти єнотика! - кричав вiн.

     Совуша пiдлетiла до лисицi i схопила свiй бант. Пiдоспiлi Мишко i зайчисько схопили єнотика i стали виривати його у лиходiїв. А неподалiк уже бiг старий бобер з рушницею.

     - Полундра! - свиснув сiрий вовк.

     Його подiльники кинули єнотика i побiгли до мотоциклу. Водiй-бобер для переконливостi вистрiлив з рушницi вгору.

     Нарештi всi друзi були в безпецi. Вони сидiли в автобусi i важко дихали.

     

     - Дякую вам, дядько бобер, - подякував їжачок.

     - Ех ви, першокашки, - посмiхнувся бобер. - Молодо-зелено. Вчiться на своїх помилках.

     - Я тепер завжди буду чекати автобус, - сказав єнотик. - Спасибi, що ви мене врятували.

     Але це не тiльки ж єнотик не дочекався шкiльного автобуса. Адже всi малюки, крiм розумної сови пiшли до лiсу.

     Сова надiла свiй бант, щоб мама не сварила, що вона його загубила.

     - Мотайте на вуса, - сказала Совуша.

     Мишко помацав шерсть над губами i сказав:

     - А у мене ще вуса не виросли.

     Всi звiрята щасливо засмiялися.

     Нарештi малюки дiсталися на свою лiсову галявину i розiйшлися по домiвках. Вдома було тепло i затишно.

     Зайчисько пiсля школи прилiг на диван, щоб трохи вiдпочити. Дуже багато вражень i переживань було в цей день.

     - Зая, глянь, скiльки я начистила вам морквини, чом ти нiчого не їв? - запитала мама. - Скоро братцi повернуться зi школи. Чого ти зажурився? Втомився?

     - Мама, у мене для тебе подарунок, - згадав зайченя i дiстав з рюкзачка малюнок мами, на якому було написано дуже дороге слово МАМА.

     - Спасибi, синку, - зрадiла мама-зайчиха. - Першокласник мiй! - похвалила вона i поцiлувала синочка в пухнасту щiчку.

     Зайчисько знову прилiг на диван.

     - Якийсь ти не такий, - зауважила мама. - Ти часом не захворiв?

     - Мама, мене сьогоднi хотiв вкрасти вовк, - зiзнався зайчисько.

     - Вовк? - злякалася мама.

     Зайченя присiв:

     - Я так пiсля школи мрiяв про морквини, що не став чекати шкiльний автобус.

     - I ти сам пiшов через лiс? - жахнулася мама. - Розповiдай, як все було.

     Зайчисько чесно зiзнався в усьому.

     - Я бiльше не буду, - хникав малюк.

     

     - Хто ж тебе врятував? - хвилювалася мама.

     - Їжачок менi прийшов на допомогу, - вiдповiв зайчисько.

     - Дурний мiй, Зая. Бiльше нiколи, нiколи не ходи сам в лiс, ти ж маленький, тебе будь-хто може образити.

     - Нiколи-нiколи, - запевнив маленький зайченя, обiймаючи маму.

     Мишко прийшов додому. На порозi вже чекав тато:

     - Першокласник повернувся. Сподобалося в школi? Давай, скуштуй малинки i пiдемо за медом. Я поки складу дрова.

     Мишко увiйшов в дiм. На столi стояла тарiлка з ароматною малиною. Мишко взяв одну ягiдку i поклав до рота.

     Вiн згадав про портрет мами. Мишко дiстав його з рюкзачка i повiсив на стiнку бiля свого лiжка.

     - Мама, повертайся скорiше, - зiтхнув Мишко. - Без тебе дуже погано. Ось мене сьогоднi вовк хотiв вкрасти. Я такий дурний, повiрив йому, що у нього лапа болить. А вiн мене ледве не вiдвiз. Я б нiколи не побачив тебе, мою улюблену матусю!

     Папа пiд вiкном все чув, що сталося з його дорогим Мишком.

     - Пiдемо за медом? - запитав тато, увiйшовши в дiм.

     - Тату, менi не можна меду, я завинив, - сказав малюк.

     

     - Нi, синку, пiшли до Михайла Потаповича, а по дорозi ти менi все розкажеш, в чому ти завинив. А портрет мами у тебе вийшов дуже добре. Молодець. Мамi сподобається.

     Єнотик пiсля школи теж подарував портрет мамi. Їй портрет дуже сподобався.

     - Спасибi, синку, - зрадiла мама.

     - I букви сам писав? - запитав тато. - Ось так молодець!

     - А чого ти, Єноша, не граєш на барабанi? - поцiкавилася мама.

     - Нiякий я не молодець, - зiтхнув Єнотик. - Мене сьогоднi ледь не вкрали.

     - Як?! - з жахом присiла на стiлець мама.

     - Хто? Де? - сполошився тато.

     - У лiсi, - опустив очi Єноша.

     Єнотик, як i iншi малюки розповiв батькам, як на нього напали лисиця i вовк, як вони його хотiли посадити в клiтку. Мама плакала:

     - Як же ми б жили без тебе, Єноша?

     - Їжачок ваш справжнiй герой, треба його батькам подякувати, - сказав тато. - Збирайтеся, пiдемо до їжакiв, вiзьмемо їм кошик яблук.

     

     Сiмейство єнотiв вийшло на вулицю.

     - Куди зiбралися з гостинцями? - запитала сусiдка сова, виглядаючи у вiкно.

     - До їжачкiв пiдемо. Їх Йойо сьогоднi врятував наших малюкiв, - сказала мама-єнотиха.

     - Справжнiй герой! - пiдтвердив тато-єнот.

     - А яблука кому? - запитала сова.

     - Частування їжачкам, - вiдповiв сусiд.

     Сова закрила вiкно.

     - Яких малюкiв? Совуша! - покликала сова маленьку дочку. - Що там у вас в школi було сьогоднi? Ти така забудькувата, забула менi розповiсти.

     - Я не забула, - вiдповiла Совуша. - Просто сьогоднi малюки загубилися в лiсi, а потiм усi знайшлися.

     - I ти загубилася? - суворо запитала сова.

     - Я не загубилася, я втратила бант, а потiм знайшла.

     - Так, давай розповiдай все по порядку. I про бант не забудь. Так бантiв не настачишся, якщо кожного дня втрачати.

     Маленький їжачок, повернувшись додому, вiдкрив дверi i побачив тата з Йоїчкою.

     - Приїхали! Йоїчка! - зрадiв їжачок i обiйняв сестру. - Видужала?

     - Так, - вiдповiла Йоїчка. - Завтра в школу разом пiдемо.

     Увiйшла мама:

     - Дiти, мийте лапки, будемо їсти. Обiд уже готовий.

     Їжачок i маленька Йоїчка попрямували у ванну.

     - У мене теж рюкзачок є, тiльки у мене бузковий, - сказала сестра. - А що ви сьогоднi вчили в школi? - запитала вона.

     - Вчили двi букви.

     Тут Йойо згадав про портрет мами. Вiн побiг до кiмнати, дiстав портрет з рюкзачка i подав мамi:

     - Мама, у мене для тебе подарунок.

     

     Мама подивилася на свiй портрет i посмiхнулася.

     - Схожа, - зауважив папа. - А букви хто писав?

     - Це я, - вiдповiв їжачок. - Дивись, Йоїчка, це А, це М, а разом МА. МА-МА, - прочитав Йойо.

     - От спасибi, синок, - поцiлувала його мама.

     Тут у дверi постукали. Папа-їжак пiшов вiдкривати дверi. На порозi стояла цiла купа гостей. Їжак здивовано пiдняв брови.

     - Здрастуй, сусiд, - сказав ведмiдь. - Де наш герой?

     - Герой? - перепитав тато.

     - Звичайно, герой, - сказала сова. - Герой - це той, хто смiливий i вiдважний, захищає слабких i не боїться йти назустрiч небезпецi.

     Папа їжак перейнявся:

     - А ви впевненi, що цей герой живе саме в нашому домi?

     - А де ж йому жити? Чи не вигнали ж ви Йойо, - сказала зайчиха.

     - Йойо? Так це Йойо герой? - здивувався тато.

     - Звичайно, Йойо, хто ж ще, вiн врятував наших малюкiв, - сказав татко-єнот.

     Їжачиха з дiтьми Йойо i Йоїчкою були вже на порозi.

     - Так ось же вiн - наш герой! - сказав ведмiдь.

     Йойо стало соромно.

     - Якщо чесно, то я нiякий не герой, - тихо сказав Йойо. - Я теж не дочекався шкiльного автобуса i пiшов до лiсу, - зiзнався вiн.

     - Ой! - скрикнула мама-їжачиха.

     - Що було, то бур'яном поросло, - сказав єнот. - Спасибi, що не побоявся вовка та лисицю i захищав нашого єнотика. Це вам яблучка з власного саду.

     - А ось вам медок. Спасибi, що Мишка захистив вiд досвiдченого вовка, молодець! - сказав ведмiдь.

     - Зачекайте, зачекайте, - зупинив їх Йойо. - Це зовсiм не я молодець. Це Совуша молодець. Адже це тiльки вона пам'ятала, що не можна розмовляти з чужими, не можна ходити до лiсу, не можна вiрити чужим. А ще Совуша смiливо накинулася на лисицю, захищаючи єнотика.

     

     - Совуша, ти у мене така молодець? Ти все пам'ятала, чому я тебе вчила? Ти накинулася на лисицю?! - сову переповнювала радiсть.

     - I забрала у неї свiй бантик, - сказала Совуша.

     Мама-сова була у нестямi вiд гордостi за маленьку сову:

     - Прости мене, Совуша, що я називала тебе забувайком. Я бiльше не буду. Ти така молодець!

     - А це буде подаруночок для Совушi, - сказав тато-заєць i дав совi качан капусти.

     - Дякую, стане в нагодi, - сказала сова, - на зиму заквасимо. Сюди б яблучко, було б дуже смачно.

     Їжак узяв три яблука з кошика i простягнув совi.

     - Два вистачить, - сказала сова, - в самий раз.

     - Дiти, ви тепер знаєте, як себе треба вести? - запитав у малюкiв тато-ведмiдь.

     - Знаємо, - хором вiдповiли дiти.

     - Тепер-то ви, напевно, все запам'ятали, - сказав тато-заєць. - Отримали урок на все життя!

     - Дякуємо за подарунки, сусiди дорогi, - сказала їжачиха. - Заходьте до нас на обiд, - запросила вона.

     - Спасибi, сусiдка, роботи багато в городi i в саду, - подякували батьки першокласникiв i розiйшлися по домiвках.

     - А менi ще капусту заквасити, - сказала сова. - Роботи по вуха, бувайте здоровi. Совуша, полетiли, неси яблуко.

     Коли гостi розiйшлися, Йоїчка похвалила брата:

     - Йойо, ти такий молодець! Я тобою пишаюся, головне, що ти про Совушу розповiв.

     - Йоїчка, пiсля обiду будеш вчити правила безпеки. Тобi ще стiльки треба дiзнатися! - серйозно сказав Йойо.

     - Так я все знаю, - знизала плечима Йоїчка.

     - Нi, нi, треба обов'язково тобi розповiсти, чому нас вчили.

     Пiсля обiду Йойо i Йоїчка сiли за стiл i Йойо став розповiдати:

     - Запам'ятай, Йоїчка, перше правило - не говори з чужими. Друге - не ходи з чужими.

     - А я i не ходила з чужими. Я коли була у бабусi, то мене пес Барбос покликав на море на човнi покататися.

     - I що? Ти пiшла? - насторожився Йойо.

     - Хотiла пiти. Адже пес Барбос не чужий, я ж його знаю, - вiдповiла Йоїчка.

     - Як не чужий! - обурився Йойо. - Адже вiн перший хулiган у селi. Ну i що, що вiн знайомий. I з незнайомими i зi знайомими ходити НЕ МОЖНА! Тим бiльше, на море дiтям не можна ходити без дорослих. Як же ти уникла неприємностей?

     

     - Прийшов дядько Полкан i Барбос швидко втiк.

     - Йоїчка, яка ти ще дурна! Адже Барбос мiг тебе вiдвести в лiс!

     - Ой! - злякалася Йоїчка.

     - Або втопити в морi!

     - Ой, ой-йой-йой! - зжалася вiд страху сестричка. - Виходить i зi знайомими нiкуди не можна ходити?

     - Звичайно, не можна. Ось якщо б ти запитала. Наприклад, бабусю, або маму, або тата, можна менi пiти з Мишком на гойдалки? I якби бабуся сказала: 'Можна', то тодi можна йти. А якщо ти не запитала у рiдних i вони не знають, з ким ти пiшла - це погано.

     - А якщо йти з зайчиком, теж треба питати? Я ж його знаю, нашого Заю, вiн хороший.

     - Треба ЗАВЖДИ питати, навiть якщо хороший! А тим бiльше, якщо ти збиралася йти з хулiганом Барбосом, - твердо вiдповiв Йойо.

     Йоїчка шмигнула носом:

     - А що менi треба було йому вiдповiсти?

     - Треба було сказати дуже дороге слово: НI.

     - А чого воно дороге?

     - Тому що воно рятує життя дорогих дiтей.

     - А ми дуже дорогi? - запитала Йоїчка.

     - Дорожче не буває, - посмiхнувся Йойо.

     Ось i пройшов мiсяць, як малюки вчилися в лiсовiй школi. За цей час вони вивчили багато букв i навiть читали по складах першi слова: МА-МА, ПА-ПА, Ма-ма ми-ла ра-му. Ще вони навчилися рахувати до п'яти i з задоволенням рахували один одного. Йойо - раз, Зая - два, Мишко - три, Совуша - чотири, Єноша - п'ять. А Йоїчка? А цифру Йоїчки ще будемо вчити.

     А ще малюкам дуже подобалися уроки малювання. Вони малювали один одного, сонце, дерева, квiти, шкiльний автобус i дядька бобра. А Мишко якось намалював навiть лисицю i вовкiв, тому що їх розшукувала лiсова полiцiя. Малюнки були дуже хорошi, у Мишка явно був талант.

     Завдяки малюнкам Мишка двох злодiїв все-таки зловили. Тiльки вовк на iм'я Сiрий втiк. Але малюки вiрили, що його обов'язково знайдуть.

     

     Крiм читання, арифметики, малювання першокласники дуже любили уроки спiву. Вони розучували пiсню для концерту. Але це був їх секрет. Тс-с-с!

     Нарештi настав цей день. На концерт зiбралося багато народу. Зал був заповнений не тiльки учнями лiсової школи, але i їх батьками.

     - Дорогi гостi, - говорив старий директор-олень. - Спочатку ми вручимо медаль за вiдвагу нашому незмiнному водiєвi шкiльного автобуса. За мужнiсть i героїзм, проявленi у захистi наших першокласникiв, нагороджується Бобер Бобрович. Поплескаємо!

     Водiєвi було дуже приємно, що медаль вiн отримував пiд шум оплескiв.

     - Грамотою за смiливiсть нагороджуються також Йойо i Совуша.

     Першокласники плескали голоснiше за всiх. Адже це були їхнi друзi, сусiди по партi.

     Мама-сова стояла серед батькiв i витирала сльози, що навернулися на очi. Це її донечка Совуша отримала грамоту, її вiдважна дiвчинка. Батьки, якi стояли поруч, вiтали сову. А тато-заєць подарував совi букет з морквин.

     - Дякую, - сказала сова, чмихаючи носом. - Треба на зиму заховати, стане в нагодi.

     - А тепер концерт, - оголосив директор. - Перед вами виступає Єноша. Соло на барабанi.

     Всi заплескали. Єнотик маленькими лапками вистукував рiзнi ритми. Це було дуже незвично i здорово. Єнотику голосно аплодували.

     - Браво! - кричав тато-єнот.

     Єношi було приємно. Вiн кланявся i посмiхався.

     - Прем'єра пiснi! - нарештi оголосив директор. - Виконують першокласники.

     Вiдкрилася завiса. На сценi стояли їжачок, ведмедик, зайчик, Єнотик, Совуша i Йоїчка. Вони заспiвали:

      В дома нас навчають тато з мамою,

      В школi нам дають поради вчителi,

      Стрiнеш незнайомого - з ним НЕ РОЗМОВЛЯЙ ти,

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

     

      Якщо буде хтось чужий куди-небудь звати,

      З незнайомим нiкуди НЕ ХОДИ,

      А потягне - не соромся голосно КРИЧАТИ:

      'Не пiду!', 'Ти чужий!', 'Поможiть!'.

      'Не пiду!', 'Ти чужий!', 'Поможiть!'.

     

     

      Може буде хтось дорослий дещо обiцяти -

      Чи цукерки, чи собаку, книжку, м'ячик, вертолiт,

      Ти не вiр, НЕ ХОДИ, йди до мами й тата,

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

     

     Вся школа пiдспiвувала разом з першокласниками:

     - Пам'ятай дороге слово 'НI'.

     

     Малюки продовжували:

      I не можна на машинi, на чужiй кататись,

      Мандрувати без батькiв СТЕРЕЖИСЬ,

      Злодiй може дещо iнше обiцяти -

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

     

      Ти не будь довiрливим, дiтям треба знати,

      Як дорослий скаже, що вiн захворiв,

      Ти дорослих позови його рятувати,

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

     

     

      Друзi як тебе позвуть в лiс, на озеро, кудись,

      Пригадай - без батькiв НЕ ХОДИ,

      Не прийшлося щоб тебе уночi шукати -

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

     

     

      Нам оцю науку треба пам'ятати,

      Бо вона в пригодi стане у життi,

      Твердо i смiливо злодiю сказати

      Дуже, дуже дороге слово 'НI'.

      Дуже, дуже дороге слово 'НI'.

     

     Зал вибухнув вiд оплескiв.

     - Мо-лод-цi! - кричали в залi.

     Пiсня так всiм сподобалася, що малюкам довелося заспiвати її ще раз.

     Голоснiше за всiх плескали батьки першокласникiв.

     - Бра-во! - кричали батьки Мишка.

     Малюк зi сцени дивився на маму i посмiхався: 'Як добре, що мама приїхала!'

     

Слово автора

      Так завершилася ця чудова iсторiя про першокласникiв лiсової школи. А ви, малюки, не забувайте цю корисну пiсеньку. Адже сiрого вовка поки не спiймали. Вiн може обдурити iнших дiточок. Будьте пильнi!

      Ти не вiр, НЕ ХОДИ, йди до мами й тата,

      Пам'ятай дороге слово 'НI'.

     

     ДАЛI БУДЕ