Пес Барбос сидiв на березi моря i дивився, як рибалка ловить рибу вудкою.

     - Клює! Клює! Гав-гав! Тягни! - пiдказав пес невдасi-рибалцi.

     Рибак схаменувся i потягнув вудку. На гачку бовтався великий бичок. Рибак зняв улов i поклав у вiдро. Одягнувши на гачок черв'ячка, вiн знову закинув вудку в море.

     'Добре як, - думав Барбос, прикривши очi. - День сьогоднi теплий задався. Ех, шкода лiто швидко пролетiло! Може скупатися? - вiн помацав лапою воду. - Нi, не хочеться, вже прохолодна вода, жовтень на носi. А там i зима', - Барбос зiщулився, уявивши холодний вiтер i мокрий снiг.

     Вiн вiдкрив очi. 'Сонечко пригрiває, треба грiтися поки тепло i сухо, - вiн вдихнув на повнi груди морське повiтря. - Морем пахне, а море сьогоднi спокiйне, ласкаве'.

     Роздуми Барбоса перервав крик кота Матроса:

     - Барбос! Чого боки вiдлежуєш? Поїхали кататися!

     Пес побачив на новенькому надувному моторному човнi кота.

     

     - Твiй човен? - здивувався Барбос.

     - Ну, а чий же iще? Звичайно, мiй, - гордо сказав кiт. - Новенький, з полiпшеним мореплавством, мiж iншим, не боїться очерету i солоної води.

     - Ну, раз запрошуєш, - сказав Барбос i стрибнув на палубу.

     - Ох, i покатаю! - кiт Матрос завiв мотор, i човен рвонув з мiсця. - Тримайся!

     Човен м'яко поплив по хвилях.

     - Класно! - закричав Барбос, перекрикуючи шум мотора.

     Було й справдi здорово. Вiтерець розвивав неслухняну хвилясту шерсть Барбоса. 'Щасливчик кiт Матрос, - подумав пес, - везе ж деяким'.

     Не встиг пес Барбос насолодитися морською прогулянкою, як почув звук гучномовця:

     - Надувний моторний човен, наказую - зупинiться! Надувний моторний човен, наказую - зупинiться!

     Пес повернув голову i побачив, що їх переслiдує патрульний катер.

     Коту довелося заглушити мотор.

     - Наказую - лапи за голову, - сказав пес патрульної служби на iм'я Дозор. - Переходьте на патрульний катер.

     - В чому справа, начальнику? - запитав кiт.

     

     

     - А в тому рiч, що човен цей числиться в угонi, - вiдповiв суворо Дозор.

     - У викраденнi? - здивувався пес Барбос. - Ти ж казав - твiй, - дорiкнув вiн коту.

     Кiт знизав плечима:

     - Ну, подумаєш, взяв покататися на годинку, - поворушив вiн вусами. - А хiба не здорово було!?

     - Ех ти, а я повiрив, - засмутився пес, - покаталися, - зiтхнув вiн.

     Барбос сидiв в кабiнетi начальника районної полiцiї.

     - Докотився! - сказав старий полiцейський пес Полкан. - Твiй портрет висить поруч з морськими пiратами i лiсовими розбiйниками! Їх розшукує полiцiя!

     Барбос опустив очi i шмигнув носом.

     

     

     - А, мiж iншим, я знав i дiда твого, i батька. З дiдом твоїм ми навiть товаришували! Вiн в молодостi працював на поштi, головним охоронним псом. Знаєш, яка це вiдповiдальна робота? - примружив око пес. - Пошта, телефон i телеграф - найважливiшi об'єкти країни.

     Барбос з цiкавiстю глянув на бувалого пса, знайомого з його дiдом.

     - I батька твого я знаю. Вiн склади охороняє. У минулому роцi медаль отримав за хоробрiсть. Один проти трьох злодiїв бився, не побоявся. А ти що? То хулiганив, то в бiйку вв'язався.

     Барбос опустив очi:

     - Так я ж за праве дiло, я ж це, я бабусю захищав, у неї з сумки сосиски хотiли поцупити, - виправдовувався вiн.

     - А хто розлив банку сметани у молочника? - згадав полiцейський пес.

     - Так вiн її на дорогу поставив, а я на самокатi якраз їхав, за травою не бачив я банки цiєї.

     - На все ти знаходиш виправдання. А тепер ось з котом Матросом зв'язався. Човен викрали.

     - Як викрали? Матрос сказав, що то його човен. Ми ж тiльки покататися хотiли, - знiтився Барбос.

     - Покататися! А господар вже заяву в полiцiю написав.

     Пес Барбос притих.

     - Ти ось що, Барбос, ти або за розум берись або вiдправимо тебе в'язницю вартувати.

     - Не треба в тюрму, там же на ланцюзi сидiти, - невдаха-пес почухав потилицю.

     - Значить у тебе один вихiд - взятися за розум.

     - Як же за нього взятися, за розум? Ось якщо б менi полiцейським псом стати! Гончаком! - сказав Барбос мрiйливо.

     - Скажеш теж - полiцейським псом. Ти спочатку попрацюй, повчися, - пес Полкан задумався. - У мене для тебе робiтка є. Погодишся?

     - Яка робiтка? - пожвавився Барбос.

     - У лiсову школу охоронець потрiбен.

     - Охоронець? Малечу охороняти? - розчаровано запитав пес.

     - Мiж iншим, важлива робота. Там в лiсi погана компанiя завелася, i Сiрий вовк по лiсi бродить. Ось недавно хотiли малюкiв вкрасти.

     

     

     - Важлива робота? - задумався Барбос. - Гаразд, я згоден. У мене з Сiрим вовком свої рахунки.

     - Якi у тебе з ним рахунки?

     - Вiн мене хотiв вкрасти в дитинствi i продати.

     - Так що? Згоден? По руках?

     - По лапах, - посмiхнувся Барбос.

     - Здрастуйте, здрастуйте, - сказав старий директор-олень Барбосу.

     

     

     - Дуже радi. Нам конче потрiбен хороший охоронець. Самi розумiєте, школа наша лiсова, звiрi рiзнi ходять. Зараз ми пiдемо по класах, я вас представлю дiтям. Як вас величають?

     - Можна просто - пес Барбос, - вiдповiв пес, поправляючи полiцейський значок, який йому вручив полiцейський пес Полкан.

     - Ваша справа, - продовжував директор-олень, - охороняти територiю школи пiд час занять, стежити, щоб до школи не наближалися пiдозрiлi особи, а ще треба супроводжувати автобус з першокласниками, коли вони їдуть в школу i зi школи. Забезпечувати охорону малюкiв. Зрозумiло?

     - Зрозумiло, - вiдповiв Барбос. - Все просто.

     - Ну, не кажiть. У нас першого вересня банда Сiрого вовка хотiла викрасти малюкiв. Зараз я вам його фотографiю покажу, вовка ще не зловили.

     - Я його фотографiю бачив уже, я його навiть бачив на власнi очi.

     - Тодi ходiмо в класи, я вас сам особисто представлю, щоб малюки знали, що ви наш новий охоронець.

     Пес Барбос попрямував слiдом за директором.

     Їжак Їжакович писав на дошцi нову букву.

     - Дiти, хто знає цю букву? - запитав учитель малюкiв.

     

     

     Йоїчка пiдняла лапку.

     - Говори, Йоїчка, - сказав Їжак Їжакович.

     Малятко сказала:

     - Це буква моєї бабусi.

     - Молодець, - похвалив учитель. - Це буква Б. Запам'ятали. Давайте повторимо.

     - Б, - сказали дiти.

     - А що буде, якщо ми пiсля букви Б напишемо А.

     - БА, - хором вiдповiли дiти.

     - Розумнi дiтки, - похвалив учитель.

     В цей час дверi в клас вiдкрилися. Увiйшов директор i з ним пес.

     - Здрастуйте, дiти, - сказав директор.

     - Здрастуйте, - вiдповiли дiти.

     Йойо i Йоїчка переглянулися мiж собою. Вони одразу впiзнали хулiгана Барбоса.

     - Дiти, я познайомлю вас з нашим новим охоронцем, - сказав директор. - Це пес Барбос. Б - якраз буква Барбоса.

     Малюки засмiялися.

     

     

     - Пес Барбос охоронятиме школу, - продовжував директор, - а вас, малюкiв, буде ще супроводжувати в автобусi по дорозi в школу i додому.

     - Охоронець? - прошепотiв Йойо сестрi. - Вiн же хулiган.

     - Сама не зрозумiю, - тихо сказала Йоїчка.

     - Треба розiбратися, - сказав спантеличений їжачок.

     *

     Директор i Барбос пiшли. Їжак Їжакович продовжив урок:

     - Ми вивчили склад БА. Тепер напишемо БА-БА. Що вийшло?

     - Баба, - вiдповiли дiти.

     - На наступному уроцi намалюємо бабусю i пiдпишемо її портрет, - сказав учитель.

     Продзвенiв дзвоник.

     Пiсля уроку Йойо з сестрою пiдiйшли до вчителя. Йойо запитав:

     - Їжак Їжакович, а може хулiган стати охоронцем?

     Учитель посмiхнувся:

     - Якщо хулiган усвiдомив свою поведiнку, перестав хулiганити i взявся за розум, то вiн може стати ким завгодно, навiть директором школи.

     - Навiть директором? - здивувалася Йоїчка.

     - Дякую, - сказав Йойо i вони з сестрою вирушили в шкiльний двiр.

     

     - Барбос усвiдомив? Ну, це ми ще подивимося, - сказав їжачок.

     - Невже Олень Оленевич теж був колись хулiганом? - задумалася Йоїчка.

     У шкiльному дворi було шумно. Хтось iз малюкiв ганявся один за одним, хтось пiдтягувався на турнiку, хтось стрибав по намальованих класах, а хтось малював крейдою на асфальтi.

     

     

     Брати-зайчики пригощали молодшого зайченя морквиною. Єнотик тарабанив на барабанi, тому що вiн його ще не вiдвiз додому пiсля концерту. Йойо з Йоїчкою тихенько обговорювали нову роботу Барбоса.

     - Треба його вивести на чисту воду, - сказав Йойо.

     - Ми його поведемо до рiчки? - запитала Йоїчка.

     - Та нi! Це вислiв такий. Вивести на чисту воду - це означає розкрити плани Барбоса. Ми будемо стежити за його поведiнкою.

     - Ми будемо шпигувати? - пошепки запитала сестричка.

     - Трошки, зовсiм небагато, - вiдповiв їжачок.

     - Ура! - зрадiла Йоїчка. - Ми шпигуни.

     - Тс-с-с, пiдемо, - покликав Йойо.

     *

     Мишко на перервi розмовляв з Совушею.

     - Совуша, а чого сови не сплять ночами?

     - Ми ночами полюємо, бо добре бачимо вночi. Це через нашi великi очi.

     - А я люблю вночi спати, - сказав Мишко. - А коли менi не спиться, я дивлюся на небо. Кажуть, по ньому ходить Велика ведмедиця. Я завжди через цю ведмедицю передаю привiт мамi, коли вона на гастролях з цирком.

     - I що мама отримує привiти? - сова примружила око.

     - Мама каже, що отримує. Ведмедиця завжди їй приносить вiд мене привiти, - посмiхнувся Мишко.

     

     

     Совуша здивувалася. Вона знала, що ведмедi по небу не ходять, що Велика ведмедиця - це сузiр'я на небi, до якого входить сiм зiрок. Але Совуша промовчала i нiчого не сказала Мишку, адже малюк вiрив, що так вiн передає привiти мамi. А Совуша була розумною дiвчинкою i до того ж дуже вихованою.

     *

     - Йоїчка! Дивись, ось вони.

     

     Йойо показував на директора i Барбоса, якi стояли бiля паркану.

     

     - Дивiться, Олень Оленевич, таких дiрок в огорожi не повинно бути, гав, - сказав пес.

     - Ох, що ж робити? - засмутився директор.

     - Дуже просто, - сказав Барбос. - Беремо лопату i закидаємо землю, раз, два, раз, два.

     - Спритно у нього виходить, - сказав Йойо.

     - Може вiн i справдi за розум взявся, - засумнiвалася Йоїчка.

     - Не квапся з висновками, ми ще подивимося, - вiдповiв їжачок.

     - Ти хотiв сказати будемо шпигувати? - захихикала Йоїчка.

     - I шпигувати теж, - додав Йойо.

     *

     Зайченя вже згриз пiв моркви i раптом побачив мишеня, який дивився на нього i посмiхався.

     - Хочеш морквини? - спросив зайчик i простягнув свою морквину.

     - Нi, - пропищав мишеня. - Хочеш кукурудзи?

     - Кукурудзи? - очi зайчика заблищали.

     Вiн так любив кукурудзу!

     - Можна, - вiдповiв зайчатко.

     - Пiшли зi мною! Тут недалеко, - покликав мишеня.

     

     

     Зая, Зая, вiн зовсiм забув, що навiть з маленькими мишенятами нiкуди не можна йти зi шкiльного двору.

     - Давай, хто швидше, - сказав мишеня.

     Вiн прошмигнув попереду i сховався за берiзку.

     - Мишеня, ти де? - покликав зайчатко.

     Мишеня вийшов з-за дерева i весело засмiявся:

     - Пi-пi-пi, наздоганяй!

     Кабан приймав у себе важливого гостя.

     - Проходь, Сiрий, сiдай. Яка бiда тебе занесла до мене?

     Вовк розвалився на диванi.

     - Обложили мене, кабанчик. Кругом оточили. Хотiли ми з напарниками моїми першокласникiв в школi переловити, кого з'їсти, кого продати.

     

     

     - I що?

     - I що, знайшовся там такий вискочка їжачок, всi плани поламав. Ще цей, водiй шкiльного автобуса, бобер з рушницею.

     - З рушницею? Та що ти кажеш? Ох, непросто стало в лiсi жити, - зiтхнув кабан.

     - Дружкiв моїх зловили, а тепер мене Полкан обклав кругом. Ти ж знаєш його хватку.

     - О, так, Полкан - ще той лягавий, - зауважив кабан.

     - Пожувати б чогось, три днi нiчого не їв, - вовк почухав черево. - Живiт пiдвело.

     - Може, тобi жолудiв накопати? Смачнi! - облизнувся кабан.

     - Ти що, кабанчик. Якi жолудi! Менi б м'яса.

     - Так що? Жабу чи мишу зловити?

     - Ти хочеш вовку жабу запропонувати? Я що, француз? Ти менi косулю знайди або зайця на худий кiнець.

     - Куди менi, Сiрий, чи не вженуся я за ними. Вже не тi роки.

     - Так, доведеться напевно менi самому на полювання пiти.

     

     

     - Пiди, Сiрий, пiди, а я поки чайку зiгрiю, я тут гiлочок лiсової малини наламав, м'ята є.

     - Гаразд, пiду я. Зараз когось зловлю, обiдати будемо.

     Продзвенiв дзвiнок на урок. Звiрята побiгли в свої класи. Шкiльний двiр спорожнiв.

     Їжак Їжакович зайшов до класу.

     - А де зайчик? - здивувався вчитель.

     Зайчиська в класi не було.

     

     

     - Можна я запитаю у братiв зайчика? - запропонував їжачок.

     - Давай, їжачок. А всi решта беруть олiвцi i малюють свою бабусю.

     В клас прибiг Йойо з двома зайчиками.

     - Заї нiде немає, - сказав схвильований брат Заї.

     - Пiвморквини валялося на подвiр'ї, - сказав другий брат, показуючи недоїдену морквинку.

     - Їжачок, клич скорiше директора i нового охоронця, - наказав учитель.

     - Я миттю! - сказав їжачок i помчав шукати директора.

     Через двi хвилини в клас увiйшли Олень Оленевич i пес Барбос.

     - Хто бачив зайчика останнiм? - одразу запитав директор.

     - Ми йому дали морквину, - вiдповiли брати-зайчата.

     - Де портфель Заї? - запитав Барбос.

     - Ось вiн, - Йоїчка показала на свiтло-синiй рюкзачок зайчика.

     Пес Барбос взяв рюкзачок, понюхав його, покрутив носом.

     - Усiм залишатися на мiсцi, - сказав пес. - Я пiшов по слiду.

     

     

     - А вiн бачить його слiди? - запитала Йоїчка у брата.

     - Вiн чує запах. У собак сильно розвинений нюх, - вiдповiв Йойо. - Ех, менi б з ним!

     Йоїчка понюхала повiтря:

     - Я нiчого не чую, крiм свiжого лiсового повiтря.

     - Дiти, малюйте бабусю, не вiдволiкайтеся. Потiм пiдпишете малюнок, - сказав Їжак Їжакович, раз у раз поглядаючи у вiкно в надiї побачити зайченя.

     Пес Барбос йшов по слiду. Слiди вели до шкiльного паркану. 'Ось вона, друга дiра в заборi, треба термiново закрити', - подумав пес.

     Далi слiди вели у лiс. Барбос ворушив носом i принюхувався до кожного куща, до кожної травички. Вiн впевнено просувався вперед.

     

     

     'Iду, немов гончий, - подумав пес. - Прав був полiцейський пес Полкан, коли говорив, що треба спочатку попрацювати, повчитися. Менi б зараз знайти живим i неушкодженим маленького зайченя. А слави менi не треба. Так, робота охоронцем дiйсно вiдповiдальна, он скiльки малюкiв пiд моєю охороною'.

     Барбос зупинився, принюхався i швидко кинувся вперед.

     *

     А зайчисько з мишеням в цей час просувалися далi в лiс. Мишеня раз у раз ховався за деревами i кричав:

     - Зайчик, шукай, я тут.

     Зайчисько зупинявся, розгублено дивився на всi боки. Мишеня виходив з-за укриття i весело пищав.

     Дурний зайченя зовсiм забув про уроки, про свiй новенький рюкзачок, про букву Б i про те, що вiн повинен був малювати портрет своєї бабусi.

     Нарештi, мишеня i зайчисько дiсталися до пня.

     - Зараз, чекай мене, - сказав мишеня i прошмигнув пiд пень.

     Зайченя стояв посеред лiсу. Мишеняти не було. Зая озирнувся навколо. Все було незнайомим.

     - Мишеня! - покликав зайчик.

     Вiн залiз на пень i дивився по сторонах.

     - Ось кукурудза, - з-пiд кори пня вилiз мишеня, тримаючи в лапцi качан кукурудзи.

     - Кукурудзочка! - зрадiв зайчисько.

     

     

     - Бери, пригощайся, - посмiхався мишеня. - У мене ще є. У мене тут такi запаси! Татко постарався, - гордо сказав мишеня.

     - А де твiй тато?

     - Вiн на зборi врожаю. На зиму треба зробити запаси.

     - Ви вирощували урожай? - здивувався зайчик, пережовуючи кукурудзу.

     - Навiщо його вирощувати? Вiн сам виростає, - вiдповiв мишеня, - ось тато його i збирає. А мама пiшла на полювання.

     - Мишi ходять на полювання?

     - Звичайно, мама полює в коморi. Якщо раптом там залишать масло або сметану, то вона принесе чогось смачненького.

     Зайчисько вiдкрив рота вiд здивування.

     - А ви ж масло або сметану не вирощували. Хiба можна брати? - запитав вiн.

     - Так у корови цього масла i сметани повно, вона його теж не вирощувала. Воно саме з молока зробилося.

     - Саме-саме? - здивувався зайчик.

     - Ну, сонечко допомогло, - махнув лапкою мишеня

     Кукурудза була така смачна, що зайчисько не помiтив, як з'їв весь качан.

     - Ще дiстати? У нас багато, - запропонував гостинний мишеня.

     - Мабуть, вистачить. Може бути iншим разом, - сказав зайченя i раптово згадав про уроки. - Ой, урок, напевно, вже почався, - захвилювався вiн. - Покажи менi дорогу до школи.

     - Зараз, - пообiцяв мишеня, - тiльки нiрку замаскую.

     - Хм, - раптово почули звiрята, - якi гарненькi дiтки! Солоденькi мої!

     Малюки пiдняли очi i побачили перед собою величезного сiрого вовка.

     - Ой! - заверещав мишеня i прошмигнув у свою нiрку.

     Зайчик остовпiв вiд страху. Вiн так боявся великих страшних вовкiв!

     - Ось i пообiдаємо, - сказав вовк i облизався. - Ходiмо зi мною.

     

     

     - Ай! - крикнув зайчисько, побачивши величезну лапу, яка тягнулася, щоб схопити його.

     Пес Барбос в цей час якраз побачив пень, на котрому тремтiв зайченя, i сiрого розбiйника.

     - Стiй! Гав-гав! - крикнув Барбос.

     Вовк повернув голову, щоб подивитися, хто це кричав. Зайченя в цей час зiстрибнув з пня i хотiв тiкати, але вовк перегородив лапою йому дорогу.

     Пес Барбос вже був поруч. Вiн насупив брови i грiзно дивився на вовка.

     - Ти, бачу, вирiс, - сказав вовк. - Даремно я тебе не з'їв тодi, коли ти був малюком. Гаразд, вiддай менi зайця i йди по-доброму.

     Барбос нiчого не вiдповiв, тiльки ощирився i загарчав. Вовк побачив мiцнi зуби молодого пса. I раптово вiн побачив полiцейський значок.

     

     

     - Ну-ну, ну-ну, в полiцейськi, значить, записався, - сказав вовк, задкуючи. - Гаразд, ще поквитаємось, ще перетнуться нашi дорiжки.

     Вовк пiшов. Зайчик перестав тремтiти.

     - Ти такий смiливий, Барбос, - сказав вiн.

     - Пiдемо, Зая, додому, а по дорозi ти менi розкажеш, як ти опинився в лiсi.

     Барбос i зайчик пiшли. Мишеня вилiз з пня i подивився їм услiд.

     - Приходь в гостi! - крикнув мишеня, але зайчисько його вже не почув, вони пiшли далеко.

     Барбос вiв Заю на лiсову галявину, де було їхнє поселення.

     - Пiдвiв ти свою маму, - сказав Барбос. - Мама на тебе сподiвалася, думала, що ти будеш виконувати її накази.

     - Я сам не знаю, як так вийшло, - шмигнув носом малий. - Менi так соромно.

     - Доведеться тобi пояснюватися з мамою, - зауважив пес.

     - Не знаю, як, - зiтхнув Зая. - Мишеня мене покликав.

     - Мишеня покликав, а винен ти. У тебе ж своя голова на плечах.

     - Мишеня не винен, вiн вiд щирого серця. Це я винен, ох-ох-ох, - жалкував зайчик.

     - А мишеня не ходить в школу?

     - Напевно, нi, - вiдповiв зайчисько.

     - Треба з цим розiбратися, - повiв носом Барбос. - Кожна дитина має ходити до школи.

     Першокласники приїхали на автобусi на галявину, але нiхто не розходився по домiвках. Пiдiйшли батьки i дiзналися, що зайчисько загубився. У мами зайчика потекли сльози.

     - Чекай, не впадай у вiдчай, сусiдка, - сказав тато-ведмiдь. - Ходiмо всiєю юрбою шукати зайчика.

     - Правильно! - пiдтримав тато-єнот.

     - Ура! Я теж буду шукати зайчика, - надихнувся єнотик. - Я вiзьму свiй маленький барабан i буду барабанити. Зайчик почує барабан i знайдеться.

     - Дiти, залишайте вдома рюкзачки i ходiмо, - сказала мама-їжачиха.

     

     

     Через десять хвилин команда порятунку була вже в лiсi.

     - Зайчик! Зайчик! Агов! - лунало то тут, то там.

     - Синку! Агов! - кричала мама-зайчиха.

     Совуша i мама-сова лiтали з дерева на дерево i дивилися, чи немає де зайчика. Єнотик тарабанив на барабанi. 'Бам-бам-барабам! - вистукував вiн. - Бам-бам, бам-барам!'

     Спочатку всi звiрi чули гучний бiй барабана, але потiм звук став все тихiше й тихiше. Папа-єнот покликав:

     - Єноша!

     Нiхто не вiдгукнувся. Папа захвилювався.

     - Ой, другого втратили, - засмутилася мама-їжачиха.

     - Я пiду його шукати! - сказав смiливий Йойо.

     - Стоп! - сказав ведмiдь. - Нiхто нiкого не шукає. Так ми вас всiх загубимо. Треба викликати пiдмогу.

     Пiсля капiтуляцiї сiрий вовк попрямував до рiчки. Вiн був дуже злий на Барбоса. 'Як вiн невчасно з'явився, - гнiвався вовк. - Який був би смачний обiд з зайчатини'. Вовк побачив близько берiзок гриби лисички. 'Доведеться гриби смажити, не вмирати ж з голоду', - подумав вiн, зриваючи гриби.

     Несподiвано вовк побачив бiля рiчки на травi кинуту рибу.

     - Ой, пощастило, ось тобi i улов, - вiн зiбрав рибу i попрямував до кабана.

     *

     Кабан вже заварив лiсову малину з м'ятою i поставив кип'ятити новий чайник.

     - Приймай улов, кабанчик, - сказав вовк, переступаючи порiг.

     - Ги! - зрадiв кабан.

     - Знайшов рибу на березi - рибалки кинули, - сказав вовк.

     - Скорiше не рибалки, а браконьєри. Напевно, побачили рибного iнспектора i тiкати.

     

     

     - Ну i добре, хоч якась користь вiд цих iнспекторiв.

     Кабан пiдсмажив на сковородi рибу i гриби. Друзi присунули стiл ближче до вогнища i почали трапезу.

     - Так, смачна рибка, - похвалив кабан.

     - Непогана, - гикнув вовк. - А от дiло було на Каспiї. Пам'ятаю, пiсля шторму, як викине море на берег тушi тюленiв, м'яса - їж не хочу. Ось пирування було! Але на безриб'ї i рак - риба.

     - Давно я рибку не їв, спасибi тобi, друже, - подякував кабан.

     - А могли зайчатиною поживитися, якщо б не з'явився цей пес Барбос. Я кажу йому - вiддай менi зайця i йди по-доброму, а вiн як ощирився. Думав, що кинеться i розiрве мене.

     - Тебе? - здивувався кабан. - Невже такий сильний?

     - Не знаю, чи сильний, але вiдважний - це точно. Нiчого, я його хитрiстю вiзьму. Слухай мiй план помсти.

     - Зараз, чайку наллю, i розкажеш, - кабан пiшов за чайником, що закипiв.

     Барбос привiв зайчика на лiсову галявину. Всi жителi галявини стояли бiля будинку зайчат.

     - Приймайте пропажу, - сказав пес Барбос.

     - Зая знайшовся! - зрадiли звiрята.

     - Мама! - зайчисько кинувся до мами i братiв.

     - Зайченя, дорогий, але де ж ти був, - розплакалася мама, обiймаючи синочка. - Ми так хвилювалися.

     - Єноша загубився, - сказав тато-єнот Барбосу. - Ми шукали зайчика, Єноша тарабанив, ми його чули, а потiм звук став тихiше й тихiше. Вiн десь в лiсi.

     - Ось рюкзачок Єношi, - сказала заплакана мама єнотика.

     - Не плачте, - сказав Барбос нюхаючи траву, де стояв рюкзачок єнотика. Я йду по слiду, всiм залишатися на мiсцях, нiкого бiльше не шукати, нiкому не губитися.

     - А вiзьми мене з собою, Барбос, - попросив Йойо.

     

     

     - Я помчу дуже швидко. Треба поспiшати, єнотику загрожує небезпека. Тобi їжачок, вiдповiдальне доручення. Ти простеж, щоб нiхто не ходив до лiсу, а то ми до ранку будемо шукати горе-рятувальникiв.

     - Добре, Барбос, - пообiцяв їжачок.

     - Всi по домiвках! - скомандував пес. - Єнотика я приведу прямо додому.

     *

     Єнотик загубився i стояв на березi рiчки. Перед ним був вузький мiст через рiчку. Єнотик задумався. Йти чи не йти. 'Треба шукати Заю', - подумав єнотик. Вiн ступив на вузьку дощечку однiєю лапою, потiм iншою лапою. Дощечка пiд ним захиталася. Єнотик спробував утримати рiвновагу. Мiст почав розгойдуватися з боку в бiк i, здавалося, що єнотик зараз впаде разом з барабаном. Барабаннi палички полетiли вниз, i попливли по рiчцi.

     - Ой, ой, рятуйте! - закричав єнотик.

     Раптово вiн перестав гойдатися на мосту i повис над рiчкою. Це пес Барбос тримав єнотика за ремiнь барабана.

     

     

     Пес поставив єнотика на берег.

     - Дякую, Барбос. Ти мене врятував. А то я поплив би слiдом за барабанними паличками, - опустив очi єнотик.

     - Так, - пiдтвердив пес. - Хiба можна ступати на ненадiйний мiст, який ти побачив в перший раз! Гав! Дуже необачно.

     - Я зрозумiв, - вiдповiв єнотик.

     - А ще - дiтям не можна самим вирушати на пошуки тих, хто загубився, - продовжував пес. - Ти вчинив необачно двiчi!

     - Я так хотiв знайти Заю!

     - Зая вже вдома.

     - Ура! Ура! - зрадiв єнотик.

     - Ходiмо додому, горе-слiдопит.

     Йойо i Йоїчка сидiли бiля будинку на лавочцi.

     - Бачиш, Барбос Заю знайшов, - сказала Йоїчка. - Значить, вiн хороший.

     - Так, напевно вiн i справдi взявся за розум. Причому вовка не побоявся. Вiн смiливий. Зая говорив, що йому було дуже страшно, вiн ледве дихав, так злякався вовка. А Барбос яа-а-ак заричить на вовка!

     - Вовк злякався? - запитала Йоїчка.

     - Напевно не злякався, але не став зв'язуватися з сильним суперником, - розсудив їжачок.

     - Скорiше б знайшовся єнотик! - зiтхнула Йоїчка.

     - Глянь! Барбос з єнотиком! - побачив їжачок.

     

     

     Йойо i Йоїчка кинулися назустрiч Барбосу i єнотику.

     Йоїчка обняла єнотика:

     - Я так рада, що ти знайшовся, Єноша!

     - Це не я знайшовся, це Барбос мене знайшов, - засоромився єнотик.

     - Спасибi, Барбос, - подякував їжачок. - Як добре, що в нашу школу призначили такого смiливого i надiйного охоронця.

     Пес Барбос посмiхнувся. Йому було приємно. 'А що, нормальна робота - бути охоронцем, - подумав вiн, - тут i шукачем треба бути, i борцем, i плавцем. Нi, плавати поки не довелося. Але ловити на льоту єнотикiв довелося. Точно. Це спорт на швидкiсть реакцiї, як у воротаря на футболi'.

     Поки Барбос мiркував, Йоїчка нарвала букет квiтiв на клумбi.

     - Це тобi, Барбос. Шкода, що ми тодi човном не покаталися на морi, - сказала вона.

     - А ми ще покатаємося, влiтку, коли канiкули будуть, - пообiцяв Барбос. - Ну, все, малюки, по домiвках. Пора спати.

     - До завтра, пес Барбос, - сказав Йойо. - А, може, у нас переночуєш? Батьки будуть радi.

     - Дякую, у мене ще вдома справи. На добранiч, - попрощався пес.

     - На добранiч, - сказали дiти i вирушили додому.

     'Я ще i бiгун', - подумав Барбос, набираючи швидкiсть.

     Зайчик вдома повечеряв разом з братами.

     - Навiщо ж ти, Зая, пiшов за мишеням? - запитала мама.

     - У мишеняти в нiрцi була кукурудза, а я її так люблю! - зiзнався зайчисько.

     - Скоро тато приїде з городу, привезе нам i капусти, i кукурудзи, i морквини, i петрушки, - сказала мама.

     - А вiн це все сам виростив? - запитав Зая.

     - Звичайно сам, вас у нас троє, щоб прогодувати сiм'ю тато працює на грядках, копає, поливає, сапає. Ти, малюк, сьогоднi вже втомився, йди умивайся, чисть зубки i лягай спати.

     Коли зайчик лiг в лiжко, мама присiла бiля лiжка.

     - Мама, а, правда, що масло i сметана робляться самi? - запитав Зая.

     - Само нiчого не робиться, синку, - сказала мама, - треба докласти багато зусиль, щоб отримати масло i сметану.

     - А яких зусиль? - запитав зайчик.

     - Спочатку корiвка пасеться на лузi, їсть травичку, щоб у неї прибуло молочко. Потiм корiвку доять, щоб забрати молочко. Потiм його довго збивають, щоб отримати масло. А щоб отримати сметанку, з молока знiмають вершки i кислять.

     - I сонечко допомагає?

     - I навiть сонечко працює, - вiдповiла мама. - У все треба працю вкласти.

     - Мама, менi так соромно, що я загубився, - зiзнався зайчисько.

     - Пообiцяй менi, малюк, що ти бiльше нiколи не втечеш сам зi шкiльного двору, - попросила мама.

     

     

     - Нiколи-нiколи не пiду, - пообiцяв Зая. - Менi ще бабусю малювати, - сказав вiн позiхаючи.

     - Завтра намалюєш, - сказала мама, але зайчисько вже не чув, вiн солодко спав у своєму лiжечку.

     Наступного ранку вся компанiя стояла на зупинцi i чекала автобус. Коли автобус приїхав, пес Барбос був уже всерединi автобуса.

     Малюки розсiлися по мiсцях i заспiвали:

     

     Нам у школi весело навчатись,

     Ми йдемо отримати знання,

     Щоб читати треба добре знати

     Лiтери усi вiд А до Я.

     Лiтери усi вiд А до Я.

     Бобру дуже подобалася ця пiсенька. Вiн крутив кермо i весело пiдспiвував: 'Будемо читати, вiльно рахувати i спiвати дружньо всi пiснi! I спiвати дружньо всi пiснi'.

     

     

     До школи було вже недалеко, коли раптово Барбос попросив водiя зупинитися. Пес вийшов i побiг до лiсу. Звiрята перезирнулися. Через кiлька хвилин Барбос повернувся, ведучи за собою маленького мишеня.

     - Мишеня! - здивувався зайчисько.

     Мишеня стрибнув в автобус, i той рушив з мiсця.

     *

     Пес Барбос привiв мишеня в перший клас.

     - Сiдай з зайчиком, - сказав єнотик, - у нього вiльне мiсце.

     Мишеня сiв з зайченятком.

     

     

     - Добрий день, - привiтався учитель, увiйшовши в клас. - У нас новий учень. Почнемо урок. Повторюємо букву М. Чия це буква?

     - Мамина! - дружно вiдповiли дiти.

     - А ще це буква мишеняти, - сказав Їжак Їжакович.

     Мишеня вiд здивування надув щоки, i малюки розсмiялися.

     - Я не знав, що у мене є своя буква, - шепнув мишеня зайчику. - А Барбос обiцяв менi теж подарувати рюкзачок. Червоний.

     - Тс-с-с, слухай урок, - сказав Зая.

     - Дорогi учнi i нашi гостi, - говорив старий директор-олень, - зараз слово надається начальнику полiцiї Перед самими осiннiми канiкулами малюки знову давали концерт для батькiв, вчителiв i школярiв. Зал, як завжди, був сповнений глядачiв.

     нашого краю Полкану Полканичу. Привiтаємо його.

     Пролунали оплески.

     - Менi дуже приємно бути сьогоднi серед вас, - почав виступ пес.

     Зал знову заплескав.

     

     

     - У мене сьогоднi приємна мiсiя - я повинен вручити значок вашому охоронцевi, вiдважному псу Барбосу. За мужнiсть у захистi зайченяти, за порятунок єнотика пес Барбос нагороджується знаком 'За вiдзнаку в службi'.

     Барбос пiднявся на сцену, Полкан надiв йому значок. Пес Барбос стояв, як iменинник. Вiн посмiхався, всi йому плескали, а першокласники кричали: 'Вiтаємо!' На сцену пiднялася Йоїчка, несучи букет квiтiв.

     - Дякую, Йоїчка, спасибi, друзi, - сказав Барбос. - Менi дуже приємно, але, право, я цього не заслужив. Це просто моя робота.

     - Заслужив, заслужив, - поплескав його по плечу Полкан.

     - А тепер, пiсня першокласникiв, - оголосив Олень Оленевич.

     Малюки пiднялися на сцену.

     - Хвилиночку уваги! - сказав Барбос. - Я хочу вручити цей чудовий червоний рюкзачок нашому новому першокласнику мишенятi.

     - Пi-пi, - заверещав радiсний мишеня. - Дякую! Я тепер справжнiй першокласник!

     Всi засмiялися i пiдтримали мишенятко оплесками.

     

     

     Коли оплески стихли, Совуша оголосила:

     - Пiсня присвячується нашому вiрному друговi Барбосу. Слова першокласникiв, музика єнотика.

     Всi заплескали.

     Першокласники заспiвали:

     

     Щасливий, у кого надiйний друг,

     Бо раптом зачаїться ворог лютий,

     На допомогу прийде першим друг,

     Коли бiда - вагатися не буде.

     

     Коли у тебе є надiйний друг,

     Вiн вступить в бiй нерiвний за тебе,

     Протягне завжди пару сильних рук,

     Як добре, що у свiтi друзi є.

     

     Барбос розплився в усмiшцi. Пiсень йому ще нiхто не посвячував.

     А малюки почали спiвати приспiв:

     

     Як добре мати вiрного друга -

     З бiдою не залишишся один.

     Як добре мати вiрного друга -

     На допомогу прийде вiн.

     Увесь зал пiдхопив пiсню: 'Як добре мати вiрного друга - з бiдою не залишишся один. Як добре мати вiрного друга - на допомогу прийде вiн'.

     Сiрий вовк слухав концерт пiд школою. З вiдкритого вiкна лунала пiсня. 'У-у-у!' - став пiдспiвувати вовк.

     В актовому залi всi завмерли.

     - Я знаю це виття. Вперед, Барбос! - сказав Полкан.

     Пес Барбос кинувся по слiду.

     - От добрий з нього буде пес-шукач. У нього нюх на вовкiв, - похвалив Полкан Барбоса.

     

     

     - Нi, нi, ми його не вiдпустимо. Нам потрiбен такий охоронець для першокласникiв, - сказав директор школи.

     - Ми вам пiдшукаємо нового охоронця, - запевнив полiцейський пес.

     - Такого вже не знайдете, - зiтхнув Олень Оленевич, - адже Барбос не тiльки охоронець, вiн i вихователь, i завгосп, вiн улюбленець усiх дiтей.

     - Зараз я вас познайомлю з одним нашим працiвником, мiж iншим, має досвiд з охорони школи. Рекс, пiди сюди, - покликав Полкан.

     Невисокий рудий пес пiдiйшов i уважно глянув на директора школи.

     - Гав! Добридень! - сказав Рекс.

     - Ви працювали з дiтьми? - запитав Олень Оленевич.

     - Три роки, - вiдповiв рудий пес. - Охороняв школу на морському узбережжi.

     - Ви не дивiться, що вiн невисокий, - сказав Полкан. - Рекс у нас майстер ближнього бою. Вiн виправдовує своє iм'я. У нього блискавична реакцiя.

     - Дозвольте брати участь у погонi, - сказав Рекс.

     - Барбос впорається сам, призначаю тебе охоронцем лiсової школи, приступай до роботи, - сказав Полкан.

     - Радий служити. Гав! - вiдповiв пес.

     - А як же Барбос? - запитав Олень Оленевич, коли Рекс побiг.

     - Пес Барбос йде по слiду, - вiдповiв Полкан, - його краще не вiдволiкати.

     - Ось так, - зiтхнув директор школи i пiшов оголошувати наступний номер концерту.

Слово автора