Сiрий вовк стояв пiд вiкном лiсової школи. 'У-у-у!' - затягнув вiн, коли в актовому залi заспiвали: 'Як добре, що у свiтi друзi є'. 'Ех, добре звучить, менi б на сцену, ось я б заспiвав!' - подумав вовк.

     Раптово дверi школи вiдчинилися i звiдти з гавкотом вискочив пес Барбос. 'Овва! Таку пiсню зiпсував', - встиг подумати вовк i кинувся навтьоки.

     Вiн вибiг зi шкiльного двору i помчав через лiс до рiчки. 'Ось переслiдує собачий пес, бач, як швидко бiгає, - думав вовк набiгу, - треба тiкати! Ех, яка ганьба, гроза лiсу, вiд собаки тiкаю, як останнiй боягуз. Але нiчого, вiдiллються тобi, Барбос, вовчi сльози'.

     Сiрий галопом наближався до берега рiчки. Вiн хотiв заплутати свої слiди на водi, щоб Барбос не змiг переслiдувати його по нюху, але Барбос не вiдставав, бiг по п'ятах.

     Недалеко був брiд, вовк кинувся до нього, щоб перебратися на iнший берег рiчки. Барбос хотiв його переслiдувати, поки не зловить, але раптово вiн почув на березi: 'Бе-бе! Спасi-i-iть! Бе-бе!'. Барбос зупинився i подивився, хто кличе на допомогу. На березi стояло прив'язане до кiлочка маленьке ягня.

     - Бе-бе! - знову закричав малюк.

     - Гав! Чого кричиш? - запитав Барбос.

     

     

     - Мене вовк вкрав, я хочу додому до бабусi, бе-бе, - хникав ягня.

     Барбос озирнувся по сторонах. Сiрий вовк уже був далеко. 'Переслiдувати вовка i кинути ягнятко? - подумав пес. - Нi, малюка в бiдi кинути не можу. Я тебе все одно зловлю, Сiрий. Нiкуди вiд мене не дiнешся'.

     - Гаразд, пiдемо до твоєї бабусi.

     - Спа-а-асибi, - промекав ягня.

     Барбос вийняв кiлочок з рiчкового пiску i повiв малюка в село.

     *

     - Ось тобi й маєш, знайшовся! А бабуся твоя поїхала. Такi справи, - сказав дiдусь-сусiд. - Подумала, що тебе вовк з'їв i поїхала вiд розладу нервiв.

     - Бе-бе! - заплакав малюк. - Куди ж менi дiва-а-атися? Бе-бе.

     - Я б узяв тебе до себе, але у мене ж козел мiй Боня в хлiвi, чи не уживеться вiн з тобою, - почухав лоба дiдусь.

     - Бе-бе! - бекав ягня.

     - Ти це, ти не плач, - сказав Барбос, - я тебе до своєї бабусi Розi вiдвезу. Вона маленьких любить. Може, не вижене.

     

     

     - Чи не вижене? - запитав з надiєю малюк. - Я буду їй всi бур'яни на городi вискубувати, буду допомагати, - пообiцяв вiн.

     - Ну, раз будеш допомагати, то точно не вижене, - посмiхнувся пес.

     Шкiльний концерт закiнчився.

     - А тепер кiлька оголошень, - сказав директор-олень. - Дiти, завтра починаються шкiльнi канiкули. Я сподiваюся, що на канiкулах ви не будете пустувати, не будете самi бродити по лiсi. Завтра вранцi я вас чекаю в школi.

     - Як! Завтра ж канiкули! Завтра в школу не йти! - дивувалися школярi.

     - Дiти, завтра в школi буде циркова вистава. Цирковi артисти перед гастролями погодилися приїхати до нас i виступити, - сказав Олень Оленевич.

     - Ура! Здорово! Цирк! - кричали радiснi дiти.

     - Тихо, тихо, - посмiхався директор. - Я знаю, що вам не терпиться побачити виставу, але почекаємо до завтра. Ще одне оголошення. У нас новий охоронець. Його звуть Рекс. Прошу на сцену.

     Рекс пiднявся на сцену i став поруч з Оленем Оленевичем.

     - Дiточки, - продовжував директор, - прошу слухатися Рекса i виконувати його вказiвки.

     

     

     - А де Барбос? - крикнув хтось iз залу.

     - Пес Барбос на важливому завданнi, - вiдповiв директор. - Зустрiнемося завтра. Зараз всi по домiвках.

     *

     За першокласниками приїхав автобус. Малюки були приголомшенi новиною про змiну охоронця. Вони так полюбили Барбоса!

     Рекс увiйшов в автобус i сiв на сидiння.

     - А скажiть, будь ласка, де ваш значок? - запитав єнотик у охоронця.

     - Я його заховав, щоб нiхто стороннiй не знав, що я охоронець, - вiдповiв Рекс. - Буду працювати пiд прикриттям.

     Йоїчка запитала у Йойо:

     - Ми будемо його прикривати?

     - Швидше вiн нас буде прикривати, - примружив око Йойо. - А там подивимося, який вiн охоронець.

     - Ми будемо i за ним шпигувати? - прошепотiла Йоїчка.

     - Тiльки трошки, - Йойо склав два пальцi, нiби вiн показує маленького-маленького їжачка.

     - Ура! Люблю шпигувати, - сказала Йоїчка.

     - Тс-с, - Йойо приклав палець до губ.

     Малюки ще не доїхали до зупинки мишеняти, який жив ближче всiх до школи, як автобус раптово зупинився.

     - Дорогу перегороджено! - сказав водiй-бобер.

     - Усiм залишатися на мiсцях! - дав команду Рекс. - Бобер Бобрович, закрийте дверi, коли я вийду.

     

     - Добре, - вiдповiв водiй.

     Рекс виглянув з автобуса i повiв носом, нюхаючи повiтря. Потiм вiн вийшов з автобуса, пiдняв велику гiлку, що перегородила шлях, i вiдкинув її геть.

     - Сильний, майже, як мiй тато, - зауважив Мишко, який спостерiгав у вiкно.

     - Мiй тато теж сильний, - сказав єнотик.

     - Нi, такого сильного, як ведмiдь, не знайти, так мама каже, - наполягав на своєму Мишко.

     Рекс озирнувся навколо i пiдiйшов до автобуса. Бобер вiдкрив дверi, пес увiйшов:

     - Напевно, висохла гiлка i впала, - зауважив Рекс, - поїхали!

     На зупинцi мишеняти Рекс знову вийшов i вирiшив проводити мишеня до самого дому.

     - Я швидко, почекайте трохи, - сказав вiн i пiшов.

     - I Барбос мишеня проводжав, - сказала Совуша.

     - А ми забули, що завтра цирк приїжджає! - згадав Зая.

     - Ми ж не запитали, якi будуть артисти! - кричав єнотик.

     - Ведмедi на велосипедах точно будуть, - сказав Мишко.

     Всi притихли.

     - I твоя мама буде виступати? - запитала Совуша.

     - Буде, - посмiхнувся Мишко.

     - А що твоя мама теж їде на гастролi? - запитала Йоїчка.

     - Так, i я їду з нею на час канiкул, - вiдповiв ведмедик.

     - Щасливий! - сказав зайченя.

     - Ти будеш подорожувати з цирком!? - захоплено запитав єнотик.

     Мишко згiдно кивнув.

     - Ось менi б поїхати з цирком, - мрiйливо сказав Зая.

     - Тобi в цирк не можна, - зауважив їжачок, - ти ж левiв боїшся.

     - А там є леви? - здивувався Зая.

     - Нi, - вiдповiв ведмедик, - у них верблюденя, жираф i слоненя.

     - Нiколи не бачила жирафа! От би побачити! - сказала Йоїчка.

     Повернувся Рекс:

     - Поїхали! - скомандував вiн.

     Барбос привiз ягня в приморське поселення, де жили його бабуся i дiдусь. Дiдуся, правда, не було вдома, вiн проводив весь час на службi.

     - Ой, до мене гостi, - зрадiла бабуся. - Дай хоч подивлюся на тебе. Красень! Дочекалася бабуся. Полiцейський пес! Дай я тебе поцiлую, - вона обiйняла свого улюбленого онука.

     Бабуся Розi дуже пишалася своїм онуком. Особливо, коли вiн отримав нову роботу i полiцейський значок.

     - А це хто з тобою такий гарний? - запитала бабуся.

     - Це ягня, йому нiде жити, - сказав Барбос.

     - Як нiде! - вигукнула бабуся. - Глянь, скiльки у мене мiсця!

     - Ви дозволяєте!? - з надiєю запитав малий. - Я вмiю двiр мести, вмiю траву на газонi щипати, вмiю паркан фарбувати.

     - Чесно кажучи, цi бур'яни мене вже замучили. У мене вiд них алергiя, - чхнула бабуся. - Якщо хтось буде стежити за моїми газонами, я буду рада. Як звуть тебе, малюк?

     - Я сам не знаю, - зiтхнув ягня.

     - Тебе звуть Персик - вирiшено, зараз я буду вас годувати, - сказала бабуся.

     

     

     - Менi треба бiгти на службу, бувай, бабусенька, - пес поцiлував бабусю в щоку.

     - Ну, зовсiм, як його дiд, - захоплено дивилася бабуся вслiд онуковi.

     Ягня зiрвав бур'ян i жував його.

     - Що ж, раз Барбос втiк, будеш моїм онуком, - сказала господиня дому.

     - Добре, бабуся Розi, - ягня дожовував бур'ян.

     Барбос сидiв в кабiнетi начальника районної полiцiї. Вiн доповiдав, що перестав переслiдувати вовка через маленького ягня.

     - З сьогоднiшнього дня ти займаєшся пошуками Сiрого. Призначаю тебе полiцейським шукачем, - сказав Полкан.

     Барбос посмiхнувся.

     - А як же першокласники? - запитав вiн.

     - У школi буде працювати Рекс, вiн досвiдчений охоронець. I першокласникiв вiн буде охороняти, - вiдповiв Полкан.

     - Рекс охороняв нашу морську школу, коли я там вчився, - сказав Барбос. - А можна попрощатися з малюками? - запитав вiн.

     - Чого тобi з ними прощатися, ще побачиш не раз. Але якщо хочеш, зайди, звичайно, в школу. Але зараз почалися канiкули. Як би Сiрий вовк не скористався неорганiзованим вiдпочинком дiтей. Треба землю рити, а вовка знайти.

     - Буду старатися, - сказав Барбос.

     

     

     - Ось що, Барбос. У мене до тебе особисте прохання. Вiзьми пiд своє керiвництво мого телепня. Синок мiй, каже, хочу бути полiцейським псом. Але ти сам молодий, може, ви з ним швидше знайдете спiльну мову.

     - Якщо ви менi довiряєте, то можна спробувати, - сказав Барбос.

     Полкан натиснув на сигнальну кнопку i до нього в кабiнет пропустили його сина.

     - Знайомтеся. Це наш шукач пес Барбос, а це мiй лобуряка - пес Дунай.

     - Гав-гав, - привiтався Дунай.

     - Спрацюємося, - сказав Барбос, поглядаючи на довгоногого нескладного молодого пса.

     Вовк сидiв у кабана в домi.

     - Ех, кабанчик, такий обiд зiрвався, - сказав вовк. - Я ж ягня вiв, вiн пасся за селом, ось я його i стягнув. Уже до рiчки дiйшли. Дай, думаю, подивлюся, що там, в школi вiдбувається.

     - А що там? - поцiкавився кабан.

     - Там концерт. Залишив я бiля рiчки ягня i пiшов до школи. А вони спiвають всi. Я теж заспiвав. Так цей Барбос як вискочив зi школи та яа-а-ак погнався за мною. Довелося ноги забирати. А обiд наш Барбосу дiстався. Цiкаво, вiн ягнятину любить?

     - Напевно пошкодує, до дiдуся вiдведе, - припустив кабан.

     - До бабусi, - поправив його вовк. - Це бабуся прив'язала його попастися там.

     Кабан розпалював вогнище.

     - Слухай, кабанчику, нам потрiбен третiй помiчник, щоб переловити усiх малюкiв. У тебе нiкого немає на прикметi? - запитав вовк.

     - У мене тут сусiд є, тхiр, ще той хижак. Думаю, вiн тобi знадобиться.

     - Не менi, а нам, - сказав вовк. - Клич його.

     Кабан пiшов за тхором, бурмочучи пiд нiс: 'Не нам, а вам. Я i жолудi їсти можу'.

     Через десять хвилин кабан повернувся з тхором.

     - Здоровенькi були, - привiтав тхiр вовка. - Це вам до обiду, - вiн поставив вiдро яєць. - На фермi розжився.

     - Я яєчню посмажу, дуже до речi, - зрадiв кабан.

     Вовк, кабан i тхiр обiдали за столом та обговорювали плани.

     

     

     - Я ось, що думаю, - сказав вовк, вiдправляючи в рот яйце. - Щоб переловити малюкiв треба знешкодити цього Барбоса. Схопимо малюка i заманимо Барбоса в пастку. А далi ми господарi лiсу.

     - У них завтра цирк в школi буде, - повiдомив тхiр.

     - Цирк говориш? - вовк задумався. - Тодi плани змiнюються. Ти, тхiр, пiдв'яжешся клоуном i пiдеш до школи.

     - Я? Клоуном? - здивувався тхiр.

     - Ну не я ж, - вiдповiв вовк. - Мене в школi всi знають, кожна мама розповiдає дитинi на нiч казку про Сiрого вовка.

     Вранцi в школi було шумно. Школярi хвилювалися в очiкуваннi циркової вистави, вони шумiли, обговорювали, чи будуть виступати клоуни, i весело смiялися.

     Нарештi завiса вiдкрилася i на сценi з'явився клоун з величезним надувним м'ячем.

     

     

     - Вистава починається! - сказав вiн, сiдаючи на м'яч.

     М'яч покотився назад, клоун виявився на пiдлозi. Дiти смiялися. Далi було дуже весело. Клоун виховував м'яч, щоб вiн слухався, але м'яч весь час котився в рiзнi боки i клоун неодмiнно падав, показуючи смiшнi трюки. Клоун кожного разу наполегливо вставав, намагаючись то лежати на м'ячi, то плисти на ньому, то стояти, то сидiти. Малюки смiялися i плескали.

     Першокласники теж були в захватi вiд виступу. Близько зайчатка було вiльне мiсце. До нього несподiвано пiдсiв iнший клоун. Зайченя був дуже радий. Вiн то дивився на сцену, де виступав клоун, то на клоуна, що сидiв поруч.

     - А тепер на сценi чудова Зiзi на велосипедi! - оголосив клоун.

     На сценi з'явилася мама Мишка. Вiн посмiхнувся i заплескав разом з iншими дiтьми.

     Ведмедиця спритно управлялася з велосипедом. Вона крутила педалi i тримала рiвновагу, катаючись по сценi. Клоун подав Зiзi червонi м'ячики i вона стала ними жонглювати, утримуючи рiвновагу на велосипедi. Зал аплодував.

     Потiм Зiзi з'їхала зi сцени i зробила складний трюк - тримаючись за велосипед, вона стала в стiйку, пiднявши лапи-ноги вгору. Зал вибухнув вiд оплескiв. Мишко в перший раз бачив виступ мами. Вiн плескав щосили.

     

     

     - Здорово! - сказав йому їжачок. - Твоя мама молодець!

     - Браво! - закричав єнотик.

     Мишко сидiв, як iменинник, вiн був просто гордий i щасливий, що у нього така чудова мама.

     Зайченя теж плескав, i клоун, який сидiв поруч, теж.

     - Верблюденя i мавпа Лулу! - оголосив клоун.

     

     

     До зали, де сидiли школярi, вискочив верблюденя. На його спинi мавпа трималася однiєю лапою, пiднявши тiло вгору. Потiм мавпа стала робити неймовiрнi цирковi номери. Вона стрибала на пiдлогу, а потiм вистрибувала, як вершник, на верблюденя, потiм пiдстрибувала вгору трохи вперед i приземлялася на верблюденя, коли той рухався вперед. Мавпа їздила задом наперед, пролазила пiд животом верблюденя. Потiм верблюденя встав на диби i пiшов на двох ногах, мавпа при цьому стояла на спинi.

     - Браво! - кричали школярi, плескаючи в долонi.

     У цьому шумi клоун, який сидiв бiля зайчика закрив йому рота i поволiк до виходу. Зайчисько махав лапами навсiбiч, але покликати на допомогу вiн не мiг - рот був закритий.

     Нiхто не помiтив, що Заю викрадають, крiм одного пильного спостерiгача. Рекс побачив, що лиходiй пiд маскою клоуна намагається вкрасти зайчика. Нi секунди не роздумуючи, Рекс з гарчанням кинувся в погоню. Тхiр, переодягнений в клоуна, вiдпустив зайченя i вони з Рексом стрiмголов покотилися по пiдлозi.

     

     

     - Ах! - зал притих, спостерiгаючи за сутичкою двох суперникiв.

     Рекс намагався схопити за шию тхора, але тхiр був дуже верткий i спритно ухилявся вiд зубiв пса. Так кiлька хвилин вони каталися стрiмголов по пiдлозi. Нарештi, тхiр ухилився i шмигнув за дверi. Рекс голосно гавкнув, але переслiдувати тхора не став, в школi мiг залишатися його спiльник.

     Школярi стали плескати Рексу за вiдмiнний поєдинок.

     На сцену пiднявся Олень Оленевiч.

     - Чудовий ближнiй бiй, - похвалив вiн Рекса. - Ви хоробрий пес.

     Малюки заплескали. Рекс стояв бiля дверей i скромно опустив голову.

     - Вiн не задавака, - шепнула Йоїчка братовi.

     - Класний борець, - вiдповiв їжачок.

     - Малюки, давайте подякуємо артистам цирку за чудове дiйство, - сказав директор школи.

     Школярi зааплодували. Артисти цирку вийшли на сцену i вклонилися.

     - Приїздiть до нас ще! Дякуємо! - кричали дiти.

     - Твоя мама - суперзiрка, - сказала Мишку Совуша.

     Малюк був у нестямi вiд радостi.

     - Мишко, йди сюди! - крикнула ведмедиця.

     - Бувай, Мишко, будемо тебе чекати, - сказала Совуша, адже її друг їхав з цирком.

     

     

     Ведмедик вийшов на сцену i став коло мами. Школа аплодувала.

     Цирковi артисти попрощалися i поїхали.

     Барбос сидiв в кабiнетi для слiдчих районної полiцiї. Вiн розгорнув на пiдлозi карту району i став її розглядати. 'Де може ховатися Сiрий?' - думав Барбос. Вiн зазначив червоними кружечками мiсця появи Сiрого вовка з подiльниками.

     Вiдчинилися дверi i до кабiнету увiйшов довгов'язий пес Дунай.

     - Вранцi в школi була така пригода! - iз захопленням сказав вiн. - У школi тхiр в костюмi клоуна хотiв викрасти зайченя. А Рекс кинувся на нього, але тхiр ухилився i втiк.

     - Явно дружок Сiрого, якщо прямо в школу полiз при скупченнi народу, - вiдповiв Барбос. - Це стиль Сiрого, навряд чи тхiр сам до такого додумався б.

     - А що це за карта? - запитав Дунай.

     - Наш район. Ось наша лiсова школа, а тут морська, - пояснив Барбос, показуючи на картi позначення шкiл. - Бачиш червоний хрест? Це лiкарня. Поруч наша районна полiцiя.

     - А це що мiж рiкою?

     - Це Оленячий острiв, а поруч Лiсова поляна, де живуть нашi першокласники.

     

     

     - А ялинка - це ялиновий лiс? - запитав Дунай.

     - Це хвойний лiс, сосни, ялини ростуть. А це дерево - листяний, - пояснив Барбос. - Знаєш, тут цiкава деталь - якщо провести лiнiю вiд мiсця, де було викрадено ягня, до того мiсця, де я його знайшов на березi рiчки, i якщо продовжити лiнiю далi, то ми виходимо на будинок кабана. Чи не там пересиджує вовк? Це треба перевiрити.

     Дунай уважно слухав старшого товариша.

     - У мене для тебе доручення, - продовжував Барбос.

     - Яке? - витягнув шию стажист.

     - Малюки на канiкулах i треба забезпечити їх охорону. Прикинься дурним малюком. Хоча, чого тобi прикидатися, ти теж малий ще.

     - Нiякий я не малий, - образився пес.

     - Запам'ятай, ти дуже дурний, всi в це повиннi повiрити. Там буде працювати Рекс, але, схоже, що один з банди його бачив. Тому ти повинен прикидатися дурним, безглуздим, але в разi небезпеки ти повинен подати сигнал Рексу. I без образ. Це робота. Якщо треба прикинутися рибою, будеш прикидатися рибою. Зрозумiв?

     - Я що, я нiчого. Дурний, так дурний, це неважко - ля-ля-ля, гав-гав-гав, - застрибав пес Дунай.

     - Молодець! Все зрозумiв, - засмiявся Барбос. - А я поки навiдаюсь в одне мiсце.

     Подивившись виставу, малюки приїхали в своє поселення. Вони розбрелися по домiвках обiдати, але через пiвгодини всi вже зiбралися на галявинi.

     - Мишко, напевно, вже далеко, - сказала Совуша.

     - Менi б з цирком поїхати! - захоплено вигукнув єнотик. - Везе Мишковi!

     - Вiн це заслужив, - зауважив Зая. - Чим будемо займатися?

     - Давайте грати в хованки! - запропонував єнотик.

     - В хованки не можна, сховаєшся, а тебе цап-царап, i забрали, - зауважила Совуша.

     Тут друзi помiтили високого молодого пса з великою надувною кулею.

     - Ти хто? - запитав Йойо.

     - Я - Дунай, - замахав хвостом пес. - Чи будете грати кулею? Вона трохи лiтає.

     - Якщо вона полетить, я можу дiстати з дерева, - зауважила Совуша.

     - Лови! - крикнув Дунай, i вся компанiя весело помчала за кулею.

     

     

     Малюки, торкнувшись кулi, вiдбивали її, куля летiла в протилежну сторону i усi мчали, намагаючись дiстати легку кулю. Гра раптово закiнчилася - куля луснула, доторкнувшись до голок Йойо.

     - I що далi? - запитав єнотик.

     - Придумала, - зазначила Йоїчка. - Давайте з кульки зробимо басейн!

     - I хто буде в ньому купатися? Холодно ж, - зауважив Зая.

     - Ой, сусiди дорогi, виручайте! - тато зайчиська тягнув повний кошик овочiв. - Наберiть гостинцiв додому i скажiть батькам, що я завтра вас запрошую на наш город набрати собi капусти, картоплi, моркви, цибулi на зиму. Урожай такий вродив, що менi нiяк не впоратися, навiть з синами.

     

     

     - Ура! Завтра на город! - радiли малюки.

     - А картоплю будемо пекти на багаттi? - запитав їжачок.

     - Звичайно, будемо, який збiр врожаю без печеної картоплi!? - вiдповiв тато-заєць.

     - А можна менi прийти? - запитав Дунай.

     - Запрошуються всi! - сказав тато-заєць.

     'На збiр врожаю? Ага', - подумав тхiр, адже вiн ховався в кущах i все чув.

     Погана компанiя знову зiбралася у кабана.

     - Вони завтра будуть на городi, - доповiв тхiр, - дурники йдуть на збiр врожаю.

     - У поселеннi вони без охорони. А на городi тим бiльше, - сказав Сiрий.

     - Ось там ми їх, - тхiр стиснув кулак.

     - Куди ви їх приведете, коли зловите? - запитав кабан. - До мене не можна, мiй будинок всi лягавi знають. Там бiля болота покинута хатинка лiсника, краще туди.

     - Завтра пiдемо на справу, а там розберемося, - сказав вовк.

     - Нi, Сiрий, я не пiду. Я з господарського забезпечення, а полювати - я вже старий, - вiдмовився кабан, подаючи макарони на стiл.

     

     

     - Макарони? - здивувався вовк. - А чи немає якогось солiння до макаронiв?

     - Пiду, гляну, - кабан вiдправився в комору, бурмочучи пiд нiс, - чого доброго за викрадення малюкiв ще десять рокiв в'язницi дадуть. Нема дурнiв, нехай сам Сiрий вiдповiдає за свою витiвку. Я ось жолудiв насмажу i ситий. Смачно i корисно. А першокласникiв викрадати я не погоджувався.

     Вiн взяв банку огiркiв в комiрчинi i понiс до хати.

     - Пригощайтеся, - сказав вiн, поставивши огiрки на стiл, - солоненькi.

     Наступного дня малюки озброїлися лопатами, кошиками, вiзком i вирушили на збiр врожаю. Крiм тата-зайця з малюками нiхто з дорослих пiти не мiг. Тато ведмедика порався з вуликами, мама-зайчиха займалася солiннями, сiм'я Енотики збирала яблука в саду, а у мами Совушi просто болiла голова.

     На городi тата-зайця був достаток.

     Урожай вирiс на славу. Тут красувалися великi помаранчевi гарбузи, головки капусти, морквина i навiть парочка смугастих кавунiв.

     - Насамперед треба викопати картоплю, поки дощу немає, - сказав тато-заєць.

     Робота закипiла. Малюки дружно взялися збирати урожай. Йойо, пес Дунай i єнотик копали бульби картоплi, Йоїчка вiдривала картоплю вiд стебла, а брати-зайчата збирали її у вiдра i носили у великi кошики. Совуша сидiла на кошику i рахувала вiдра. Якщо якась картопля падала повз кошика, Совуша вiдразу збирала її i клала в кошик. А тато-заєць носив кошики i вантажив на вiзок.

     - Ось так команда! Ось так помiчники, - радiв тато-заєць. - Я за вами не встигаю!

     

     

     Енотик заспiвав i малюки пiдхопили пiсню:

      Коли всi разом ми - сiм'я єдина,

      То добре вийде справа будь-яка.

      Працюємо ми злагоджено, вмiло,

      I вiн, i ти, i я! I вiн, i ти, i я!

     

      Ми трiшки попрацюємо сьогоднi

      I зберемо вiдмiнний урожай,

      Копаємо, збираємо картоплю,

      Ти кошики скорiше пiдставляй!

     

     Через годину вся картопля була зiбрана.

     - Зробимо вiдпочинок! - оголосив папа-заєць. - Будемо пекти картоплю.

     - Ура! Ура! - кричали дiти.

     Поки тато-заєць розпалював вогнище, малюки почали зривати капусту. Прибирання капусти перетворилося в гру.

     - Лови! - кричав єнотик.

     Пес Дунай ловив головки капусти при цьому так смiшно стрибаючи i пустуючи, що викликав смiх малюкiв. Одну капустинку Дунай не спiймав, i вона потрапила йому по головi. Пес навсправжки впав. Всi охнули, а вiн тут же схопився i почав крутити головою по колу, нiби вона у нього на пружинi.

     - Ось бовдур, - тихо сказав тхiр, спостерiгаючи за малюками з-за кущiв.

     - Звiдки серед них взявся пес? - запитав вовк, який стояв поруч з тхором.

     - Капустою у волейбол грає. Вiн дурненький, - прошепотiв тхiр.

     - Ти мотузку взяв? - запитав вовк.

     - Взяв.

     *

     Поки малюки збирали урожай, Рекс сидiв в стогу i нудьгував. Вiн не розумiв, чому Полкан попросив не виявляти себе. Сидiти було холодно, хоча погода була хороша i пригрiвало сонечко. Прибiгла Йоїчка i принесла термос з чаєм.

     

     

     - Дякую, - сказав Рекс, наливаючи чай.

     Вiн би теж зараз розiм'явся, збираючи морквину або кукурудзу, але не можна - наказ. А Рекс накази не порушував.

     Барбос в цей час провiдав лiгво вовка. Як вiн i очiкував, вовка там не було. З усього було видно, що вiн там давно не з'являвся, ймовiрно, боявся засiдки.

     Потiм Барбос провiдав хатинку лисицi. Вона теж була необжита. Лисиця сидiла в камерi полiцейської дiльницi. Вовк в хатинцi лисицi теж не з'являвся.

     Барбос попрямував до будинку кабана. Кабан жив по багатому, кам'яний паркан оточував територiю. За парканом виднiвся високий дах. У дворi росли молодi дуби. Напевно, кабан вирощував їх через жолудi. На вулицi за парканом стояв смiттєвий бак. Барбос пiдiйшов i заглянув в нього. У ньому лежала гора яєчної шкаралупи.

     

     

     - Овва! - присвиснув пес. - Невже кабан з'їв за день стiльки яєць? А, може, у нього гостi були? - припустив вiн. - Дуже схоже. Треба встановити стеження.

     Малюки вже копали морквину, а зайченя зголосився збирати кукурудзу.

     - Кукурузка, улюблена моя, - сказав Зая, складаючи качани в кошик.

      Раптово на нього полетiла мотузка, лапки його виявилися пов'язаними.

     - Ай! - закричав зайчисько.

     - Гав-гав, - грiзно гавкнув пес Дунай.

     

     

     Рекс кинув чай i вийшов зi своєї схованки. Удвох з Дунаєм вони кинулися на ворога. Дунай хотiв було кинутися на вовка, але Рекс крикнув:

     - Твiй тхiр.

     Тхiр кинув мотузку i хотiв стрибнути на спину молодому собацi, вважаючи його дурним. Але не тут-то було!

     Дунай перекинув противника i намагався утримувати його лапою. Верткий тхiр вивернувся i кинувся навтьоки. Їжачок вже поспiшав розв'язувати Заю.

     Коли тхiр втiк, Дунай вирiшив пiти на вовка, щоб допомогти Рексу.

     

     

     Вiн згадав, як батько Полкан вчив його гарчати. Дунай ощирився, з рота виходив глухий рик. Сiрий вовк побачив двох злих псiв, готових кинутися на нього, i вiдступив.

     - Ура! Ура! - кричали дiти. - Вовк злякався! Молодцi!

     - А ми думали, що ти дурний, - сказала Йоїчка Дунаю, - а ти - герой.

     - Ти перебiльшуєш, - вiдповiв Дунай. - Нiякий я не герой. Без Рекса я б не наважився пiти проти вовка.

     - Все одно ти молодець, - сказала Совуша, - я навiть злякалася, коли ти загарчав.

     - Ходiмо їсти картоплю, вже спеклась, - запросив тато-заєць.

     - Я iз задоволенням, засидiвся я в засiдцi, - подякував Рекс. - Прав був Полкан, що сказав менi сховатися i чекати непрошених гостей.

     - Думаю, вони не повернуться. Сильно ви їх налякали. Пригощайтеся, - тато-заєць роздавав усiм теплу картоплю. - А пiсля печеної картоплi нарiжемо кавуна.

     - Обожнюю кавуни! - зрадiв Дунай i застрибав, як дурник.

     - Дунай, маскарад закiнчено, - засмiявся Рекс. - Можеш не скакати.

     - Я так звик до ролi, - сказав Дунай. - Менi навiть сподобалося!

     Малюки засмiялися.

     *

     Пiсля їжi звiрята зiбрали увесь урожай, завантажили його на вiзки i попрямували додому. Прибiг тато-ведмiдь i допомiг везти навантаженi вiзки додому.

     Дунай став на час тягловим псом - його запрягли. Але йому було зовсiм не важко. 'Невже я такий сильний? - не повiрив Дунай. - Може, я дорослiшаю?'

     Енотик затягнув пiсню i малюки пiдтримали його:

      У зайця на городi все дозрiло,

      Є на вiзку морквина та гарбуз.

      Бо працювали старанно та вмiло

      Всi десять пар, що працю люблять, рук.

     

      Ще на вiзку картопля та капуста -

      Небачений вродився урожай,

      Якщо ми з урожаєм доберемось,

      Сусiдiв добрих, тато, пригощай!

     

     У поселеннi тато-заєць подiлив багатий урожай мiж усiма сусiдами. Тепер у всiх були припаси на зиму.

     

     

     Мама-сова дуже дякувала зайцю:

     - Дякую, сусiд. Гарбуз ми з Совушею дуже любимо, кашу будемо варити. I картопелька стане в нагодi. Зима попереду.

     - Їжте на здоров'я! - радiв заєць.

     - Попрацював ти на славу, - сказав ведмiдь. - Все поселення забезпечив запасами. Ось тобi медок, сусiд.

     - Дякую, - посмiхався заєць. - А цей кавун нашому охоронцю Рексу. Спасибi, що охороняєш наших малюкiв.

     - Дякую, - вiдповiв Рекс. - Дуже у вас чудовi кавуни.

     - Дунає, i ти без подарунка не залишишся. Ось ця диня тобi. Дуже добре ти копав картоплю з малюками. I вiдважно захищав їх.

     - Радий старатися, спасибi, - сказав Дунай i пiдстрибнув.

     Малюки весело засмiялись.

     

     

     Динi Дунай нiколи не пробував, але дорогий був не подарунок, а дорога увага. Дуже молодому стажеровi була приємна похвала.

     У кабiнетi начальника районної полiцiї зiбралися Барбос, Рекс i Дунай.

     Рекс розповiв, що було на зборi врожаю.

     - Молодцi, ворог вiдступив. Але треба проявляти пильнiсть. Адже невдале полювання тiльки розлютило злодiїв. Вони будуть ще хитрiшi, - зауважив Полкан.

     - I злiшi, - додав Рекс.

     - Дунай, продовжуй чергувати на лiсовiй галявинi, стеж за малюками, - доручив Полкан. - Залишайтеся на територiї поселення, нiкуди не ходiть.

     - Добре, - з готовнiстю вiдповiв пес.

     - Молодець Дунай, вiн вiдмiнно впорався зi своєю роллю безтурботного пса, - сказав Рекс.

     - Це було зовсiм нескладно, - посмiхнувся Дунай.

     - Малюки його полюбили, - зауважив Рекс.

     - Є припущення, що вовк з дружком ховаються у кабана, - сказав Барбос.

     - Простежте за будинком, але самi не робiть нiчого. Якщо вовк там, то туди треба висилати групу захвату, - наказав начальник.

     

     

     Дунай пожвавився:

     - Групу захоплення!? А можна менi взяти участь в захопленнi?

     - У тебе своє доручення - охороняти малюкiв, - строго сказав Полкан. - Послужи трохи, а то вiдразу - група захоплення.

     Дунай зiтхнув.

     - Сiрий вовк - звiр бувалий, - продовжував Полкан. - Тут обережнiсть потрiбна. Доповiдайте менi постiйно, як справи.

     - Слухаємося, - в один голос сказали Барбос, Рекс i Дунай.

     - А як же диня i кавун? - нагадав Дунай.

     - Ходiмо на травичку, тiльки швиденько, - дозволив Полкан.

     Вони вийшли в палiсадник i розрiзали диню i кавун.

     

     

     - Дякувати зайцю, постарався, який урожай виростив, - сказав Рекс.

     - Смачно, спасибi йому, - пiдтримав Полкан.

     - Угу, угу, - махнули головами Барбос i Дунай, бо роти у них були зайнятi - вони з апетитом поглинали кавун.

     Сiрий повернувся до кабана.

     - Їсти будеш? - запитав кабан гостя.

     - Нi, я йду. Не вдалося переловити першокласникiв. Там засiдка була - нас перехитрили. Якийсь рудий пес i молодий довгоногий салага, але прудкий. Удвох на мене хотiли накинутися.

     

     

     - Куди ти йдеш?

     - Пiду, затаюся у моря, нiби я морський вовк. Рибки половлю, повiтрям подихаю.

     - Заходь, коли що, - запрошував кабан.

     - Добре, побачимося ще, - пообiцяв вовк.

     *

     Всю нiч Барбос i Рекс просидiли в кущах бiля будинку кабана. Все було тихо. Нiкого не було.

     

     

     - Пiдемо вiдсипатися, - сказав вранцi Барбос Рексу. - А потiм треба доповiсти начальнику.

     *

     Пiсля обiду вони доповiли Полкану, що Сiрого не було.

     - Вiн тепер зачаїться. Треба подумати, де вiн може вiдсиджуватися, - сказав Полкан.

     - А якщо кабана схопити i допитати, - запропонував Рекс.

     - Так вiн тобi й розповiв. У нас немає доказiв, - заперечив начальник.

     - А обшук провести? - запитав Барбос.

     - Напевно кабан замiв слiди, - вiдповiв Полкан.

     - Що ж робити? - задумався Рекс.

     - Лисицю треба шукати - вона перехитрила охоронця i втекла. Знайдемо її, може i вовк знайдеться. Ось тобi нове завдання, Барбос. I треба розiбратися, що це за тхiр допомагає Сiрому.

     - А менi яке завдання? - запитав Рекс.

     - А тобi - продовжувати забезпечувати охорону школи, - вiдповiв Полкан. - Канiкули закiнчуються. Лисиця може з'явитися бiля школи.

     - Завдання зрозумiв, - чiтко i коротко вiдповiв Рекс.

     - Дунай, як i ранiше, стажується у Барбоса пiсля завершення канiкул, - нагадав Полкан. - Фотографiї Сiрого розвiсили по всьому району. Сподiваюся, вiн себе виявить. До речi, лисиця може з'явитися бiля будинку кабана. Ви простежте за будинком.

     - Є простежити, - з готовнiстю вiдповiв Барбос.

     Канiкули дiйшли до кiнця. Всi малюки чекали на повернення Мишка.

     Нарештi по обiдi ведмедик прибув додому.

     - Ура! Мишко приїхав! - радiли малюки.

     - Друзi! - обiймав всiх ведмедик. - Я так скучив за вами!

     - Пригощайтеся, - сказав єнотик, - тато передав кошик яблук, щоб ми їли.

     - Спасибi твоєму татовi, - подякували малюки.

     - Дивiться! - сказав Мишко.

     Вiн взяв три яблука i став жонглювати ними.

     - Ух, ти! - захопився єнотик. - Ти як справжнiй циркач! Дай я!

     У єнотика нiяк не виходило, яблука падали на траву.

     - Вчитися треба на двох яблуках, - сказав Мишко, - ось так.

     Вiн спритно жонглював двома яблуками. Всi звiрята стали тренуватися, крiм Совушi.

     - Совуша, чого ти не спробуєш? - запитав Зая.

     

     

     - Яблуками треба не жонглювати, їх треба їсти, - сказала мудра сова i вiдкусила шматочок яблука.

     - Здрастуйте, - сказав Дунай, який завершив обхiд територiї i пiдiйшов до малюкiв.

     - Здрастуйте, - вiдповiв Мишко.

     - Це наш друг Дунай, - сказав Йойо. - Вiн дуже хоробрий.

     Дунай посмiхнувся.

     - Ой, ти ж не знаєш, що тут було, - сказав єнотик Мишку.

     - Тут таке було! - сказала Йоїчка.

     Друзi стали навперебiй розповiдати, як вони були на городi, як на Заю напав тхiр, як вiд Рекса i Дуная втiк вовк, як всi разом пекли картоплю i їли кавун на збираннi врожаю.

     - Весело тут у вас було, ви не нудьгували, - посмiхався ведмедик. - Ой, забув, - вiн розкрив кульок, - це вам частування.

     - А що це? - запитала Совуша.

     - Це мармелад, - вiдповiв Мишко. - Його можна тримати на носi, - ведмедик поклав мармелад на нiс.

     - Ми теж так робили в школi, клали солодощi на нiс, потiм пiдкидали i з'їдали, - сказав Дунай i продемонстрував, як солодкий мармелад злiтає вгору i потiм потрапляє прямо в рот.

     Єнотик захоплено дивився на спритного пса:

     - Нi, я так не зумiю, - сказав вiн.

     - Так ви весь мармелад в травi виваляєте, - сказала розумна Совуша. - Навiщо його класти на нiс, якщо його можна просто з'їсти.

     Вона взяла шматочок i вiдкусила.

     - Смачний, - похвалила вона.

     - Через нiс смачнiше, - сказав Йойо i поклав мармелад на нiс.

     

     

     Вiн мало не упустив солодкi ласощi на траву.

     - Совуша права, - сказала Йоїчка. - Нехай Дунай пiдкидає мармелад вгору i їсть, а ми будемо просто їсти.

     - Ап, - Дунай знову з'їв шматочок. - Ап, - з'їв вiн iнший.

     Зайченя набив рот мармеладом, щоки його роздулися. Всi дивилися на Заю i смiялися.

     - Дякую за мармелад, - сказала Совуша своєму друговi Мишку. - Можна я один шматочок вiднесу своїй мамi? Вона нiколи в життi не пробувала мармелад.

     - А це твоїй мамi, - Мишко простягнув пакетик мармеладу.

     - Дякую, - засоромилась сова. - Ти згадав в подорожi про мою маму? - запитала вона.

     - I про тебе теж, - посмiхнувся Мишко.

     Щаслива Совуша притискала пакетик солодкого мармеладу для мами.

     Несподiвано на галявинi з'явився мишеня.

     Малюки зрадiли:

     - Мишеня! Ти прийшов у гостi! Ура!

     - Ми з татом тут проходили повз, - вiдповiв вiн. - А що це? - вiн скоса глянув на мармелад.

     - Пригощайся, мишеня, - запропонував Мишко. - Це мармелад.

     - Дякую, смачно! - сказав вiн, пережовуючи солодкий ароматний шматочок. - Як добре, що ми з татом опинилися на вашiй галявинi.

     - А ви збирали урожай? - запитав Зая.

     - Нас запросив заєць взяти гарбуз. Ось ми за ним i прийшли, - вiдповiв мишеня.

     - Це мiй тато гарбузи роздає. У нас їх стiльки багато, що самим не з'їсти, - сказав Зая.

     - А можна ще один шматочок? Дуже смачний цей мармелад, - сказав мишеня. - А чого в тебе, їжачок, цукор на носi? - запитав вiн.

     

     

     - А ми мармелад на нiс клали, - вiдповiв їжачок.

     - А навiщо? - здивувався мишеня. - Так смачнiше?

     - Нi, так цiкавiше, зараз тобi Дунай покаже.

     - Ап, ап, - Дунай пiдкинув мармелад i з'їв.

     - Ап, - мишеня поклав шматочок вiдразу в рот. - Ап, - вiн поклав другий.

     Щоки мишеняти роздулися, як у зайчика, коли вiн набив повний рот мармеладу. Малюки засмiялися. Мишеня жував мармелад i теж смiявся.

Слово автора