Лисиця, перехитривши охоронця з полiцейської дiльницi, утекла i поспiшила до лiсу. 'Де б сховатися? - думала вона, петляючи навколо дерев i сосен та плутаючи слiди. - Додому менi не можна йти, там мене будуть шукати. Треба розшукати Сiрого вовка, вiн щось придумає, - вирiшила лисиця. - Так, але де ж знайти Сiрого? I поїсти б чогось, зранку анi крапельки в ротi'.

     Так лисиця добрела до старого, високого дуба. 'О, кабанчик тут', - зрадiла лисиця.

     - Кабанчику! - покликала вона.

     Кабан пiдняв голову, озирнувся навколо i пiдiйшов до лисицi:

     - Чого кричиш на весь лiс, ворон лякаєш?

     - Що робиш? Що ти там шукав?

     - Жолудi я збирав на обiд. Саме час жолудi збирати. Вони такi смачнi, - прицмокнув кабан.

     

     

     - Справдi? - недовiрливо сказала лисиця, пiднiмаючи жолудь i розкушуючи його. - Фу, яка гидота, - плюнула вона. - Може, пригостиш чимось смачнiшим? Я така голодна!

     - Тихо, тихо ти, не здiймай галас, - зупинив її кабан.

     - Чого це ти такий полохливий став? - здивувалася лисиця.

     - Тут за кожною ялинкою засiдка, - тихо сказав кабан. - I в будинок тебе запросити не можу. У мене там теж засiдка.

     - Ти тут, а засiдка там? А кого вони шукають? - насторожено запитала лисиця.

     - Отож Сiрого вони шукають. Через першокласникiв, яких ви хотiли викрасти.

     - Так, шкода, що їжачок i бобер все зiпсували, а то б каталися ми зараз, як сир у маслi, - мрiйливо зiтхнула лисиця.

     - А тепер ви, як сир на сковорiдцi, вас всюди розшукує полiцiя. Шукачi так i шастають. Туди-сюди, туди-сюди. Я ледве за жолудями прошмигнув. Скоро самому доведеться голодному сидiти, - поскаржився кабан.

     - А де Сiрий, не знаєш? - запитала лисиця.

     - Сказав, зачаїться у моря, нiби морський вовк. Трохи порибалить, повiтрям подихає.

     - Романтика! - сказала лисиця. - Бiля моря, кажеш, шукати його? Гаразд, спасибi, кабанчику. Удачi тобi!

     - I тобi не хворiти, - вiдповiв кабан, продовжуючи збирати жолудi пiд дубом.

     Ягня пiдметав опале листя у дворi бабусi Розi. У жовтнi листя на деревах пожовтiло, а як тiльки на початку листопада почалися першi заморозки, листя почало падати на землю. Воно шарудiло, нiби краплi дощу. Кап-кап, шур-шур. Iнодi листок падав прямо на голову ягняти. Персик струшував його на дорiжку i весело смiявся. Настрiй у нього був вiдмiнний, до того ж крiзь хмари просвiчувало ласкаве листопадове сонечко. В руках у ягняти була невелика мiтла i вiн спритно з нею управлявся, пiдспiвуючи забавну пiсню:

      Буде чисто у дворi,

      Я все листя пiдмету,

      А як завтра пiде снiг -

      I його я приберу.

     

      Я бабусi допомiг,

      А iще зiбрав дровець,

      I мене похвалять всi:

      - Ах, який ти молодець!

     

     На ганок вийшла бабуся Розi, щоб потрусити половик. Вона побачила порядок у дворi, рiвно насипанi купки листя i сказала:

     - Ах, який ти молодець! Яка чистота! Жодного листочка! Жодної бур'янинки! Ой, почекай, а що ти будеш їсти взимку, якщо немає жодної травинки, жодної бур'янинки. Вирiшено, я дзвоню подрузi Найдi, вона охороняє ферму i, напевно, знає, чим харчуються маленькi ягнята взимку.

     

     

     А лисиця в цей час проходила повз паркана, за яким спiвав такий м'який, такий пухнастий i солоденький ягнятко. Лисиця навiть закрила очi i облизнулася, але побачивши на ганку бабусю Розi, вона пiшла собi далi.

     Бабуся Розi увiйшла в будинок, зручнiше всiлася на диванi i взяла домашнiй телефон. Вона набрала цифри на круглому циферблатi i незабаром почула:

     - Алло!

     - Найдо, здрастуй, дорога!

     - Розi, ти? Як я рада тебе чути!

     - Як ся маєш? Все пасеш свою отару? - запитала Розi у подруги.

     - Пасу, на життя не скаржуся, - засмiялася Найда в телефонну трубку. - Робота на свiжому повiтрi, знову ж таки, сир, молоко. А ягнятка - вони такi милi.

     - А чим вони взимку харчуються? - поцiкавилася Розi.

     - Сiном, зерном, кукурудзою, морквою, - перерахувала Найда.

     - Де б менi сiна купити? - задумалася Розi.

     - А тобi навiщо?

     - Тут у мене онук з'явився, Персиком звуть.

     - Ягня? - здивувалася Найда.

     - Так, - засмiялася Розi.

     - А де ж твiй малюк Барбос?

     - О, вiн уже вирiс, в полiцiї працює, полiцейським псом, - гордо сказала Розi.

     - Треба ж! Як час летить. Так тобi сiна треба?

     - Так.

     - Так я тобi зараз пришлю Озю.

     - Озю? - здивувалася Розi.

     - Це козел наш, допомагає пасти овець. Вiн ватажок отари.

     - А хiба не баран ватажок отари?

     - Нi, куди йому, баран дорогу не запам'ятовує, тому отару очолює козел або коза.

     - У вас своя наука, - Розi здивовано пiдняла брови.

     - Зараз познайомишся з Озею, поки отара в загонi.

     - Добре буду чекати. Дякую подруго.

     - Дзвони, якщо треба, або приїжджай в гостi, - запросила Найда.

     - Їздити нема коли, а дзвонити обiцяю, - посмiхнулася Розi.

     Лисиця в приморському селищi пройшла ще повз кiлькох будинкiв i селище закiнчилося. Далi були заростi очерету в низинi, а слiдом починалося узбережжя. Кругом анi душi. Лисиця ще здалеку помiтила за перевернутим човном самотню фiгуру вовка, який закинув снастi в море.

     Лисиця наблизилася. Вовк вiдчув гостя i сказав, не повертаючи голову:

     - Хто там? Сiдай, гостем будеш.

     - Здоров був, Сiрий. З уловом тебе, - сказала лисиця, глянувши на двох рибок на днi вiдра. - Як ся маєш?

     - А, це ти, Лисунко! - зрадiв вовк. - Яким вiтром тебе занесло? Тебе ж начебто шукачi спiймали.

     - Попутним вiтром, - вiдповiла лисиця. - Пiймали, а я охоронця обдурила i втекла. Дурний, повiрив, що мене вдома лисенята чекають. Чи не знає, що не можна довiряти лисячим сльозам, - засмiялася вона.

     - Авжеж, ти шахрайка ще та, кхе-кхе, - посмiхнувся вовк. - Вже я-то знаю!

     

     

     - А ти тут як влаштувався? - запитала лисиця.

     - Та як. Ось пiд човном ховаюся, живу, як собака. Хоч вовком вий. Холодно i голодно. Не те, що в лiсi в своєму лiгвi.

     - Звiсно, там лiс годує. А тут що! Рибу не доженеш, упливе i поминай, як звали. Ой, дивися, клює, клює.

     Вовк спритно пiдсiк головастого бичка, зняв з гачка i кинув у вiдро.

     - Дивишся, так i на юшку натаскаю, - сказав вовк, насаджуючи черв'ячка на гачок i закидаючи вудку в море.

     - Коли м'яса немає, то i юшка - їжа, - пiдмiтила лисиця.

     - У листопадi туго доводиться, - шмигнув носом Сiрий. - Вiдпочиваючi роз'їхалися, так вони хоч, то пирiжок не доїдять, то банку консерви викинуть, то напiй який. А зараз на пляжi порожньо. Ловлю в морi потихеньку. Улов маленький, риба на днi ховається вiд заморозкiв. А пiсля обiду пiдпливає, щоб поїсти. От, хитра, черв'ячка вiдкусила, - сказав вовк, нанизуючи iншого черв'яка.

     - Так, не густо. У лiсi їжi бiльше, - зiтхнула лисиця. - А я тут ягнятка бачила у дворi в селищi.

     - А-ах, - зiтхнув вовк. - ягнятина це добре, тiльки менi в селище не можна, там мої портрети кругом розвiшенi, упiзнати можуть.

     - Гаразд, я сама. Чекай нас тут, - сказала лисиця.

     - Обережнiше, Лисунко! - попередив її вовк. - Ти там хитрiшою будь, прояви кмiтливiсть.

     - Не вчи лисицю ягнят красти, - засмiялася лисиця i попрямувала в бiк селища.

     Минуло пiвгодини, бабуся Розi i Персик почули гучний сигнал клаксона:

     - Пi-пi!

     З кабiни виглянув козел i крикнув:

     - Сiно замовляли?

     Бабуся Розi i Персик перестали складати листя в мiшок i попрямували до вантажiвки.

     

     

     - Замовляли, замовляли, ось спасибi вам, - зрадiла бабуся Розi.

     Озя пiдняв кузов i висипав бiля ворiт кiлька тюкiв ароматного сiна. Потiм вiн дiстав з багажника два вiдра зерна.

     - Це вам Найда передала, - сказав Озя, струшуючи сiно з бороди.

     - От спасибi, може, молочка вип'єте? - запропонувала бабуся.

     - Вiд молочка я не вiдмовлюся, - посмiхнувся Озя.

     - Це вам, - бабуся простягнула йому качан капусти, коли Озя випив молоко. - А це передайте Найдi.

     У прозорому мiшечку лежав гребiнець.

     - Сподiваюся, у неї така ж густа i красива шерсть.

     - Так, дякую. Найда зрадiє, - подякував козел.

     - I вам спасибi, - посмiхнулася бабуся.

     - Якщо ще сiно знадобиться - телефонуйте Найдi, бувайте здоровi, - попрощався Озя i поїхав.

     *

     - Куди ж ховати все це добро? - задумалася бабуся Розi, дивлячись на тюки сiна. - Доведеться в коморi якось в два ряди розмiстити.

     Вона взяла тюк i понесла в комору. Персик теж схопив один пакунок.

     'Як пахне! - подумав вiн. - Яке ароматне. Напевно, смачне, хрустке!'

     Бабуся Розi побачила, як в дверi комори пролазить тюк сiна. Самого Персика за сiном видно не було. Бабуся розсмiялася:

     - Давай, мiй помiчник.

     Вона взяла пакунок i стала його пристроювати в другому ряду. Персик побiг за наступним тюком.

     Лисиця побачила маленького ягня у дворi серед тюкiв сiна. Вона озирнулася навкруги. Дорослих поруч не було.

     - Яке ароматне сiно! - похвалила лисиця. - А ми сiно не готуємо на зиму. Ми вирощуємо зелень всю зиму, - сказала вона.

     - Всю зиму? - здивувався Персик. - Взимку ж холодно. Взимку трава не росте.

     - А ми вирощуємо в теплицi. Це такий будинок скляний зi скляним дахом. А трава там смачна, соковита! - облизнулася лисиця. - Хочеш, пригощу?

     - Нi, - сказав Персик. - Нам цього сiна з бабусею на всю зиму вистачить. Воно таке солодке, смачне. Хочете спробувати? - Персик взяв пучок сiна i простягнув лисицi.

     - Дякую, я тiльки пообiдала, - вiдмовилася лисиця. - А давай я тобi допоможу перенести сiно. Ти в комору носиш?

     - Так, - вiдповiв Персик, пiднiмаючи тюк сiна i несучи його перед собою.

     Лисиця теж взяла тюк сiна i понесла до комори.

     Бабуся Розi в цей час склала тюки i хотiла йти з комори, як раптом вона побачила лисицю бiля свого улюбленого Персика.

     'Ага! Помiчниця об'явилася, - подумала бабуся Розi, спостерiгаючи за лисицею у вiконце. - Хочеш привести малюка в комору? Iди, iди, голубонько, я влаштую тобi теплу зустрiч! Обiцяю!' - i бабуся сховалася за дверима комори.

     Лисиця перша увiйшла в комору з пакунком сiна. За нею йшов Персик. Але вiн не встиг увiйти в комору, як дверi перед ним зачинилися.

     

     

     - В гостi завiтала? - запитала бабуся Розi у лисицi.

     Лисиця розгубилася вiд несподiванки.

     - Я повз проходила, хотiла малюковi допомогти, - почала виправдовуватися лисиця.

     - Малюковi допомогти? - наступала на неї господиня будинку. - Ягнят любиш?

     Несподiвано Персик почув за дверима якийсь шум. До нього долинув звук падаючого корита, металевих вiдер, ще чогось дерев'яного. Персик поклав пакунок сiна i прочинив дверi комори. Вiн побачив, що по коморi кружляють стрiмголов двi фiгури.

     - Ба-бу-сю! - покликав малюк, коли шум затих.

     - Дай бабусi мотузку, дорогий мiй, - попросила бабуся Розi.

     Лисиця лежала на пiдлозi комори, а Розi тримала її переднi лапи.

     Персик потягнувся за мотузкою, яка висiла на цвяху, але не побачив пiд ногами вiдро, спiткнувся об нього, впав, крикнувши:

     - Ой!

     - Що, мiй любий! - Розi кинулася до нього. - Забився, маленький?

     Лисиця тим часом схаменулася i давай тiкати з комори i з двору.

     - Нi, не забився, бабусю, - вiдповiв Персик, потираючи колiно. - А де лисиця?

     - Втекла, лиходiйка. Ой, довiрливий ти у мене, малюк, - обняла ягнятко бабуся Розi. - Зовсiм нетямущий.

     - А що, вона погана? - здивувався малюк.

     - Хитра вона, шахрайка, - сказала бабуся. - Давай сiно занесемо i хвiртку закриємо мiцнiше.

     Лисиця помчала до вовка на берег моря.

     - I де ж ягня? - насамперед запитав вовк, побачивши подругу.

     - Не захотiв зi мною йти, хотiла його привести прямо до тебе на обiд.

     - Гарна думка була. Але що ж ти не змогла впоратися з маленьким ягням?

     - Так я б впоралася, я вже повела його в комору, думала, скручу його, на плечi i до тебе.

     - I що? - запитав вовк, закусивши губу.

     - Що, що, бабуся його менi влаштувала засiдку в коморi.

     - Бабуся-вiвця? I ти не могла впоратися з вiвцею? Ось обiд був би!

     

     

     - Якщо б з вiвцею. У нього бабуся собака! Учула мене, сховалася i як накинеться. Я ледве ноги забрала по-доброму.

     - Так, часи настали, - задумався вовк. - Бабусi на звiрiв накидаються.

     - Трохи шубку менi не порвала. Думала - все, не вирвуся, - сказала лисиця, обтрушуючи шубку. - А вона якась шалена, гарчить, вчепилася в мене i по коморi тягає. Я прикинулася, нiби втомилася. Так вона мене ще й пов'язати хотiла, добре, що вона забарилася, i я помчала до тебе.

     - Морока менi вiд тебе, Лисунко. Ти ж до мене на хвiст шукача привела.

     - Сiрий, я петляла, плутала слiди, - виправдовувалася лисиця.

     - Так, нагодувала ягнятиною! - з докором сказав вовк. - Тепер з насидженого мiсця зриватися треба. Ти постережи тут, а я моторний човен пошукаю. Морем треба йти. Дивись, весь улов не з'їси, а то знаю я тебе.

     - Що ти, Сiрий, нiзащо! - пообiцяла лисиця.

     Бабуся з Персиком перенесли всi тюки сiна в комору. Бабуся Розi насипала в невелику тарiлку зерна:

     - На, спробуй, чи сподобається тобi таке частування вiд Найди, - сказала вона.

     - Дуже смачно, - похвалив ягня, пережовуючи зерно. - Ура, тут ще зернятка кукурудзи трапляються! - зрадiв вiн.

     - Ось i їж, я вiдра теж в сарай занесу, там зерно краще зберiгатися буде.

     Бабуся Розi перенесла вiдра i закрила комору на ключ.

     - А його мишi не з'їдять? - запитав малюк.

     - Я його в мiшок пересипала, так їм складнiше до нього дiстатися.

     - А сiно вони не з'їдять?

     - Сiно вони не люблять, їм зерно подавай. Ех, шкода, у нас кiшки немає, вона б зерно вартувала.

     - Кiшка? - здивувався Персик. - А кiшки зерно не люблять?

     - Кiшки зерно не люблять. Їм молочка подавай.

     - А де ж ми вiзьмемо молока.

     - Його в нашому супермаркетi повно. Прямо з ферми привозять. Пiдемо в будинок, Персику, - покликала бабуся, - заносячи тарiлку з недоїденим зерном в будинок i ставлячи її на стiл.

     Ягня сiв на табурет.

     

     

     - Ти ось що, Персику, ти посидь сам вдома. А я простежу, куди лисиця подалася. Треба її вiдвадити, щоб забула дорогу до нашого дому.

     - Посиджу, - зiтхнув Персик. - А ти скоро повернешся?

     - Не знаю. Ось тобi олiвцi, папiр. Малюй.

     - А що малювати?

     - Малюй сонце, травичку, паркан, горобину.

     - Травку я люблю. А листя можна малювати?

     - Все, що хочеш, тiльки з дому нiкуди!

     - Добре, бабусю Розi, - вiдповiв Персик i лизнув з тарiлки смачнi зернятка.

     Розi понюхала траву на подвiр'ї i взяла слiд лисицi. Слiди вивели її з селища i йшли до заростей очерету. 'Невже в очеретi ховається? - подумала вона. - Нi, слiди плутала. Мене не проведеш'.

     Нарештi, Розi пронюхали слiд, який вiв у бiк моря. Вона обережно пiдбиралася до берега. Помiтивши лисицю, Розi зачаїлася в пiску, порослому невеликою травою, i стала спостерiгати.

     Лисиця сидiла бiля перевернутого човна, раз у раз поглядаючи на вiдро з рибою. Їй дуже хотiлося їсти. 'Вiзьму одного бичка, вовк i не помiтить, - подумала вона. - Не рахував же вiн кожну рибку. Вiн, напевно, i рахувати не вмiє, школу прогулював'. Лисиця вибрала найбiльшого бичка i вiдправила собi до рота. 'Смачно!' - облизнулася вона з насолодою. Даремно думала хитрунка, що одна з'їдена рибка задовольнить її апетит. Вiд такого смачного товстенького бичка апетит лисицi тiльки вирiс. Вона зовсiм не помiчала, що за нею стежать пильнi очi бабусi Розi.

     Лисиця зiтхала, крутилася бiля вiдра, раз у раз, тягаючи з нього головастих бичкiв i вiдправляючи собi до рота.

     

     

     'Лисиця зайнята обiдом, - усмiхнулася бабуся Розi. - Це добре, нехай їсть, а я пошукаю рибальську сiтку. Попадеш в неї, голубонько'.

     Розi попрямувала вздовж берега шукати старi дiрявi рибальськi сiтки, кинутi моряками або винесенi морськими хвилями на берег.

     Пес Барбос зi своїм помiчником Дунаєм заглянули на лiсову галявину, де жили першокласники. Шкiльний автобус вже привiз малюкiв в поселення, але вони нiяк не розходилися додому.

     - Що трапилося? - запитав Барбос у першокласникiв.

     - Мяу! Мяу! - почулося з високої сосни.

     - Мишко на соснi! - сказав їжачок Йойо.

     - По-твоєму це Мишко нявкає? - засмiявся Барбос.

     Малi гомонiли, розповiдаючи навперебiй, що трапилося.

     Розумна Совуша сiла на гiлку i розповiла полiцейським псам:

     - Кошеня залiз на сосну i не може злiзти, бо боїться. Мишко полiз його рятувати, але тепер сам не може злiзти.

     - Ось тепер все зрозумiло, - вiдповiв Барбос.

     - Тут потрiбна допомога дорослих. Хто у вас в поселеннi найбiльшого зросту? - запитав пес Дунай.

     - Татко Мишка! - закричали хором малюки.

     - Єнотику, клич дядька Михайла, - сказав Барбос.

     Єнотик побiг до будиночка, де жили ведмедi.

     - Там ваш Мишко! Там ваш Мишко! - кричав, задихаючись, єнотик.

     - Що з ним? - захвилювався ведмiдь. - Веди мене до нього!

     Через пару хвилин на галявинi з'явилися єнотик i ведмiдь. Побачивши Мишка на соснi, татко зiтхнув з полегшенням.

     - Ой, налякав, - сказав вiн, - я думав, що щось трапилося.

     

     

     Ведмiдь пiдiйшов до сосни, пiдняв лапи вгору i зняв Мишка. Малюк винувато опустив очi.

     - Нiчого, нiчого, ти ще маленький, - пiдбадьорив його тато. - Ось виростеш такий, як я, тодi вже буде соромно, якщо не зможеш злiзти з сосни. А чого ти туди полiз? - запитав тато.

     - Кошеня врятувати. Вiн теж не може злiзти.

     Ведмiдь подивився вгору i побачив кошеня. Вiн хотiв дiстати його лапою, але кошеня з переляку полiз ще вище.

     - Мяу! Мяу! - кричав переляканий малюк.

     - Такi справи, - сказав ведмiдь. - Отак вiн на саму верхiвку залiзе. Що ж робити?

     Всi стояли, не знаючи, що робити.

     - Мяу! Мяу! - наполегливо нявкав кошенятко.

     - Я знаю, хто йому допоможе, - сказала Совуша i полетiла.

     Через кiлька хвилин прилетiла мама-сова. Вона пiдлетiла до сосни i вiдразу спустилася на землю. Раптово першокласники побачили на галявинi кошеня.

     - Ура! Ура! - зрадiли дiти. - Кошенятко врятований! Спасибi, тiтонька-сова!

     Совуша теж пiдлетiла на галявину. Її мама врятувала нетямущого кошеня! Тепер вже сама Совуша пишалася своєю мамою, як ранiше мама пишалася нею.

     А маленький кошенятко злякався безлiчi радiсних i шумливих дiтей. Вiн сховався за лапу Барбоса i нi за що не хотiв виходити.

     - Що з тобою робити? Менi ж в приморське поселення треба. Ну, гаразд, iди сюди, - Барбос взяв кошеня.

     Малюк мiцно вхопився за собачу шерсть, пiдiбрався до шиї i сильно вчепився лапками.

     - Залишайся з нами, кошеня! - кричали першокласники, але малюк ховався в хвилястiй шерстi пса.

     Ягня був удома сам. Вiн полив бабусинi квiти, доїв усi смачнi зернятка i сiв малювати. 'Чому олiвець не малює?' - здивувався ягня. Вiн перевернув його iншим кiнцем. 'Ось як правильно, - зрадiв малюк. - Намалюю травичку, вона така соковита i смачна. Вона зелена, така, як цей олiвець. А сонечко жовте', - мiркував Персик вголос, щоб якось себе розвеселити, адже одному в хатi було дуже нудно, а ослухатися бабусю Розi вiн не смiв.

     Раптом ягня почув, як вiдчинилися вхiднi дверi.

     - Бабуся! - зрадiв ягня i побiг в передпокiй.

     На порозi стояли Барбос i з ним ще один пес.

     - Барбос! - зрадiв Персик. - Ура!

     - А де бабуся Розi? - запитав Барбос.

     - Вона лисицю шукає, щоб вона забула дорогу до нашого дому, - невимушено вiдповiв Персик.

     - А до вас приходила лисиця? - насторожився пес.

     - Так, приходила, бабуся її мотузкою зв'язати хотiла. Вони в коморi билися.

     - Билися!? - Барбос пiдняв брови вiд здивування.

     Персик глянув на брови Барбоса i тiльки тепер помiтив кошеня, який пригрiвся на шиї пса.

     - Ой! Кошеня! - зрадiв Персик. - А звiдки ти дiзнався, що нам потрiбен кошеня? - запитав малюк.

     - Вам потрiбен кошеня? - знову здивувався Барбос. - Навiщо?

     - Зерно вартувати. Ой, який гарненький, - похвалив його ягня.

     Барбос, звичайно, не зрозумiв, яке зерно повинен вартувати кошеня. Вiн зняв кошеня зi своєї шиї i поставив його на пiдлогу.

     - Ти, Персику, доглянь за кошеням, а ми пiдемо бабусю шукати, - стурбовано сказав пес. - Iди за мною, Дунає, - покликав вiн.

     Пси вийшли з будинку, понюхали слiди на ганку, потiм бiля комори i у дворi. Взявши слiд, вони кудись помчали.

     *

     - Ти такий маленький, - сказав Персик кошенятi. - Молока налити? Його у нас в супермаркетi повно. Прямо з ферми привозять.

     - Налити, - тихо вiдповiв кошеня.

     Персик взяв тарiлку зi столу i наповнив її молоком. Кошеня сказав: 'Мяу', i почав хлебтати молоко.

     - А ти випадково зерно не любиш? - про всяк випадок перепитав ягня.

     - Я молоко люблю i рибку, - вiдповiв кошеня, облизуючи молоко з вусiв.

     - Тодi добре, - заспокоївся Персик.

     

     

     Коли кошеня допив молоко, ягня сказав:

     - Рибки немає. Бабуся не купила. Ми не знали, що ти прийдеш. А ти вмiєш вартувати зерно? - знову поцiкавився ягня.

     - Не знаю, - знизав плечима кошеня. - А вiд кого охороняти?

     - Вiд мишей, - вiдповiв Персик.

     - Я ще нiколи в життi не вартував вiд мишей, - невпевнено сказав кошеня.

     - Навчишся. Всi чогось вчаться. Я ось двiр мести навчився мiтлою.

     - Мiтлою? - здивувався кошеня. - А ти її не боїшся?

     - Чого її боятися? - запитав ягня.

     - Вона ж б'ється, - пошепки вiдповiв кошеня.

     - Наша нi за що не б'ється. У нас всi добрi.

     - Добрi? I молоко дають? - з надiєю запитав малюк.

     - Тобi - молоко, менi - сiно i зерно. Тiльки його вартувати треба.

     - Гаразд, буду вчитися вартувати, - погодився кошеня. - А бабуся погодиться мене залишити?

     - Вона хотiла, - впевнено сказав Персик.

     - Хотiла? - зрадiв кошеня. - Мене залишити хотiла? - перепитав вiн.

     - Ну, якщо ти любиш молоко i любиш вартувати, то тебе, - вiдповiв ягня. - А як тебе звати?

     - Не знаю, - знизав плечима кошеня.

     - Не переживай, бабуся щось придумає, - пообiцяв ягня. - Мене вона Персиком назвала. Я їй скажу назвати тебе Зефiром. Хочеш? Персик з Зефiром не переплутати.

     - Можна, - посмiхнувся кошеня, - тiльки треба у бабусi запитати. А як її звати?

     - Її звуть бабуся Розi. Це найчудовiша бабуся у свiтi, - посмiхнувся ягня.

     - Сама чудова? - кошеня мрiйливо подивився на тарiлочку з-пiд молока.

     Барбос здалеку побачив бабусю. Бiля берега вiн зауважив лисицю, яка прилягла вiдпочити на човнi.

     - Тс! - показав Барбос псу Дунаю. - Залишайся тут, у очеретi. Прикриєш тили.

     Барбос тихо пiдiйшов до бабусi.

     - Сiдай поруч, - сказала бабуся без зайвих слiв.

     - Що ти задумала? - так само без зайвих вiтань запитав пошепки Барбос.

     - Зараз сiтку на лисицю накинемо i в полiцейський вiддiлок.

     - А ти вовка не бачила з лисицею?

     - Вовка не було. Вона одна. Наїлася риби, вiдпочиває.

     - Де ж вона рибу взяла? Невже сама наловила?

     - Якщо б вона ловила рибу, то не ходила б по дворах. Може, рибу десь украла?

     - А може подiльник наловив, - припустив Барбос i задумався. - Ти, бабусю, йди додому, ми тут з Дунаєм впораємося, з напарником моїм.

     - А де вiн? - запитала бабуся.

     - У очеретi, - вiдповiв онук.

     - Нi, Барбосе, поки ми лисицю не схопимо, я не пiду. Вона до нас у двiр повадилася. На Персика полює. Я повинна її обов'язково схопити, - твердо сказала бабуся.

     - Тодi давай подивимося, може напарник з'явиться, - запропонував Барбос. - Раптом тут Сiрий ховається. Дуже треба його спiймати, адже вiн полює на малюкiв i тримає в страху всю школу.

     - Давай стежити, - погодилася бабуся. - Раптом велику рибу зловимо, - тихо засмiялася вона.

     Вовк бiг пiдтюпцем уздовж моря. Гострим поглядом вiн оглядав дикий берег. 'Недалеко пляж i човнова станцiя. Може там пощастить когось побачити', - думав вовк.

     Дiйсно, на пляжi сидiв, опершись на надувний човен з мотором, кiт Матрос. Кота майже всi знали на узбережжi, тому що у нього була смугаста спинка, нiби тiльняшка одягнена, а по-друге, всi знали, що вiн мрiяв стати морським котом, мрiяв про далекi подорожi в далекi країни, про боротьбу зi штормами, про порятунок команди морякiв. Але це були тiльки мрiї. Насправдi вiн не був нiяким матросом, а тiльки котом-мрiйником. Нещодавно з ним, правда, трапилася приємна iсторiя. Господар човна, який вiн взяв покататися без дозволу, пошкодував кота i навiть дозволив доглядати за човном на пляжi, мити i сушити його пiсля морських прогулянок, а ще й стерегти його в гаражi, куди човен ховали на нiч або в холодну пору року.

     - Матросе! Привiт! - крикнув Сiрий здалеку. - Як життя?

     - Холоднiшає, - вiдповiв невпопад кiт.

     - Чого не катаєшся? - запитав вовк, пiдiйшовши ближче.

     - Весла сушу, - сказав кiт вовку.

     - Робота є, - шмигнув носом Сiрий.

     - Якщо ти щодо човна, то це не мiй, - попередив кiт.

     - Та ладно, Матросе, скажеш теж - не твiй. Перевези мене у затоку. А там розрахуємося.

     - Не можу, - вiдповiв кiт. - З господарем домовляйся.

     - А це бачив? - вовк випустив довгi кiгтi на мiцнiй лапi. - Зараз вiд твого човна нiчого не залишиться, а господаревi скажу, що це ти човен подер.

     - Гаразд, - неохоче погодився кiт. - Сiдай.

     

     

     Як тiльки човен вiдплив вiд берега, вовк штовхнув кота Матроса в холодну воду, а сам натиснув на швидкiсть та поплив в море.

     Добре, що Матрос вмiв плавати. Вiн поплив до берега. Судома мало не звела йому лапу, але йому пощастило, що вiн уже намацав дно. Вийшовши на берег, вiн обтрусився. З шерстi в рiзнi боки полетiли дрiбнi бризки. Кiт не знав, куди йому бiгти в першу чергу: чи то господаря шукати, чи то човен переслiдувати. 'Хазяїна шукати - час втрачати, - вирiшив кiт, - треба бiгти вздовж берега, раптом побачу, куди поплив Сiрий'.

     Було холодно, але кiт Матрос цього не помiчав. Вiн поспiшав. Вiн повинен знайти човен i повернути його господаревi. 'Обiцяю, - подумав кiт. - Слово Матроса'.

     Барбос i бабуся Розi сидiла в засiдцi, Дунай сторожив в очеретах. Раптом на морi пролунав гул мотора. Лисиця схопилася, зрадiла i помахала хвостом. Вовк заглушив мотор.

     Сiрий з човна розглядав берег гострим поглядом. Начебто все було тихо, але досвiдчений вовк за звичкою не став довiряти тишi.

     - Пливи сюди, Лисунко, якщо хочеш зi мною, - покликав вiн.

     - Як це пливи? - оторопiла лисиця. - Вода ж крижана, - вона доторкнулася лапою до води. - Я ж не риба, пiдгреби ближче, - сказала вона.

     - Пливи, я сказав, - злобно наказав вовк, - iнакше поминай, як звали.

     Лисиця бiгала вздовж берега, не наважуючись зайти у воду.

     *

     - Втечуть, - шепнула бабуся Розi iз засiдки.

     - Так, моторний човен не наздогнати, - сказав Барбос. - Ех, якщо б катер патрульний викликати, та рацiї немає.

     - Давай, хоч лисицю зловимо, - запропонувала бабуся.

     - Вперед! - скомандував Барбос.

     Прихопивши сiтку, вони вдвох ринулися до лисицi. Пес Дунай теж кинувся за ними.

     

     

     Лисиця не встигла отямитися, як опинилася заплутаною в старiй сiтцi.

     - Нiчого собi! - сторопiв вовк, заводячи мотор. - Тримайся, лисице! Не згадуй лихом! - крикнув вiн. - Сподiваюся, хоч морських бичкiв ти наїлася!

     - Вовк, вовк! Не кидай! Куди ти!? - кричала в розпачi лисиця.

     Дунай угледiв кота, що бiг уздовж берега i побiг до нього.

     - Менi до Барбоса! - сказав кiт, не зупиняючись.

     - Матрос? - здивувався Барбос, коли кiт i пес Дунай пiдбiгли.

     - Вiн поплив в затоку! - повiдомив захеканий кiт. - Термiново в погоню!

     - Почекай, вiддихайся! Зараз лисицю вiдведемо до полiцейської дiльницi. Там викличемо морський патруль, - сказав Барбос.

     - Треба повернути човен господаревi, - тяжко дихав втомлений кiт. - Вовк його у мене на човновiй станцiї вкрав.

     - Не переживай, Матросе, зараз розберемося, пiдемо. Вставай, лисице, пiшли, - скомандував пес Барбос.

     - Будеш знати, як по чужих коморах бiгати, - пригрозила бабуся лисицi.

     У районний полiцейський вiддiлок прибуло п'ятеро вiзитерiв. Коту вiдразу дали ковдру зiгрiтися i налили гарячого чаю з лимоном. Лисицю вiдправили в камеру. До Барбоса i Дуная вийшов пес Полкан:

     - Молодцi, хлопцi! Оперативно ви лисицю впiймали, - похвалив вiн. - Розi! Здрастуй дорога! - помiтив вiн бабусю Розi.

     - Це не ми молодцi, це бабуся молодець! - сказав Барбос. - Операцiя iз захоплення лисицi пройшла пiд керiвництвом бабусi Розi.

     - Розi, - засмiявся пес Полкан. - Ти така ж невгамовна? Чи не забувається бойове минуле? Молодець, молодець. По-перше, що лисицю зловила молодець i, по-друге, що виростила такого хлопця, - Полкан поплескав по плечу Барбоса.

     

     

     - Дякую, Полкане, - посмiхнулася Розi. - За Барбоса менi приємно! Я, мабуть, пiду, а то у мене Персик сам вдома.

     - Дякую за службу, - попрощався Полкан.

     - Служу вiтчизнi, - вiдповiла по-бойовому Розi i пiшла.

     *

     - Дозвольте доповiсти? - запитав Барбос.

     - Доповiдай, пiдемо в кабiнет, - покликав Полкан.

     - Вовк Сiрий пiшов на моторному човнi, який вiн захопив на човнової станцiї.

     - Це вiн Матроса викупав в морi? - запитав Полкан.

     - Так точно. Матрос переслiдував його по берегу, - продовжував Барбос. - Iмовiрно вовк хотiв потрапити у затоку. Але можливо вiн плутав слiди.

     - Зрозумiло, - сказав Полкан, - зараз оголосимо операцiю 'Перехват', повiдомимо морську патрульну службу. Нехай Матрос не переживає, знайдемо ми його човен, нiкуди вiн не дiнеться. Iдiть, вiдпочиньте трохи з Дунаєм. Я вас викликаю, як тiльки знайдеться човен.

     - Господар може подумати, що це Матрос човен забрав, переживає кiт, - зауважив Дунай.

     - З господарем ми розберемося, - запевнив Полкан. - Головне зараз - човен знайти.

     Розi повернулася додому. За вiкном вже вечорiло.

     - Я вдома, - крикнула вона з передпокою. - У нас гостi?

     - Бабусю, а звiдки ти знаєш, що у нас гостi, - запитав Персик. - Тобi Барбос сказав?

     - Нi, Барбос нiчого не говорив. У мене ж нюх, як у собаки, - засмiялася бабуся. - I хто тут у нас в гостях? - запитала вона.

     - Це Зефiр. Ти не заперечуєш, якщо ми його так назвемо? - запитав Персик.

     

     

     - Якщо когось звуть Зефiром, то називати його Бубликом вже пiзно, - засмiялася бабуся. - Ну, йди сюди, Зефiре, - покликала вона кошеня.

     Вiн вийшов з-за нiжки столу.

     - Здрастуйте, - посмiхнувся кошеня. - Я хочу вчитися вартувати зерно.

     - От молодець, - сказала бабуся, - нам якраз потрiбен нiчний сторож в комору.

     - Правда? - з надiєю подивився Зефiр.

     - Давайте їсти i спати. Зефiру молочка, Персику сiна, - бабуся пiшла на кухню.

     *

     - Бабусю, а можна я сьогоднi iз Зефiром в коморi переночую? - запитав ягня, дожовуючи сiно. - Йому буде самому дуже самотньо там.

     - Можна, - позiхнула бабуся. - Лисицю зловили, вона не прийде. Спи спокiйно. На сiнi так приємно i тепло спати. Романтика!

     - Романтика! - сказали ягня i кошеня, iдучи до комори.

     А в кабiнетi начальника районної полiцiї допiзна горiло свiтло. Барбос сидiв за столом, а стажисту псу Дунаю не сидiлося на мiсцi. Вiн був пiд враженням вiд проведеної операцiї з затримання лисицi i йому не терпiлося кинутися в погоню за Сiрим вовком.

     У свiй кабiнет увiйшов пес Полкан, ведучи за собою кота Матроса.

     - Вiдбiй, хлопцi, - сказав начальник полiцiї. - Патрульний катер знайшов човен твого господаря, Матросе. Так що ти не переживай. Вони доставили човен на човнову станцiю, а господаревi сказали, що Сiрий сам заволодiв моторним човном. До тебе претензiй немає. Бувай здоровий.

     - А Сiрого поруч не було? - запитав нетерплячий пес Дунай.

     - Вiн ймовiрно, вже затаївся десь, - вiдповiв Полкан.

     Кiт Матрос не йшов, вiн переминався з ноги на ногу.

     - Ти щось хотiв, Матросе? - запитав Полкан.

     - Я хотiв запитати, чи не потрiбнi вам полiцейськi коти? - несмiливо сказав кiт.

     - В полiцейськi коти хочеш? Гарна справа. Є у мене для тебе робота, Матросе.

     - Справдi!? - зрадiв кiт.

     

     

     - Навеснi, як лiд зiйде, вiзьмемо тебе рибним iнспектором браконьєрiв на рiчцi ловити.

     - Iнспектором? - не повiрив своїм вухам кiт. - А на зиму роботи немає?

     - Якщо в засiдцi хочеш посидiти, будь ласка, - посмiхнувся Полкан.

     - Ура! Я готовий! Прямо зараз!

     Полiцейськi пси засмiялися.

     - I полiцейський значок у мене буде? - з надiєю запитав кiт.

     - Станеш рибним iнспектором, буде у тебе значок, а поки будеш стажистом, як Дунай. Поступаєш у розпорядження Барбоса.

     - Слухаю! - вигнув груди кiт Матрос.

     - Ти тiльки в засiдку не ходи в червоному шарфi, а то помiтним будеш, - приховуючи усмiшку, сказав пес Полкан.

     - Нi, нi, - запевнив кiт, - на завдання я замаскуюся.

     - Замаскуєшся? Як? - посмiхнувся пес Барбос.

     - Перше - це чорнi окуляри, - вiдповiв кiт. - Друге - парасолька.

     - А окуляри навiщо? - запитав молодий Дунай.

     - Щоб не упiзнали, - вiдповiв кiт.

     - А парасольку навiщо? - широко посмiхнувся Барбос.

     - Парасолька - раптом дощ, - серйозно вiдповiв кiт.

     - Ну, жартiвник, з тобою не засумуєш, Матросе. Гаразд, Барбосе, проведеш йому iнструктаж. Перейдемо до справи, - вже серйозно вiдповiв Полкан. - Барбосе, де думаєш шукати Сiрого?

     Барбос пiдiйшов до карти, що висiла на протилежнiй стiнi.

     

     - Якщо вiн не пiшов з нашого району, то може зайти на Оленячий острiв або на пасiку до Михайла Потаповича. Додому вовк не пiде, до кабана теж.

     - Правильно мiркуєш, - похвалив Полкан. - Напевно, вiн захоче в лiсi перечекати зиму.

     - А можна я перевiрю на Оленячому островi? - запитав кiт Матрос, пiдiйшовши до карти. - Вiн оточений рiчкою, а рiчка - це моя територiя.

     - Добре, перевiр, - погодився Полкан. - Тiльки без маскування, - посмiхнувся вiн.

     - Я як краще хотiв, - Матрос почухав потилицю.

     - I нiкому поки не говори, що працюєш в полiцiї. Щоб вовк не дiзнався.

     - Є нiкому не говорити! - вiдчеканив кiт.

     У коморi було вже темно, але у невелике вiконце свiтив мiсяць i висвiтлював сiно.

     - Залазь сюди, - сказав кошеня, встрибнувши на тюк сiна, - тут так м'яко! А менi подобається в коморi.

     - Нахили один тюк, а то я не залiзу, - попросив ягня.

     - Зараз, - кошеня вiдштовхнув тюк i вiн впав на бiк.

     - Ура! Справжнє лiжко, - зрадiв Персик, залазячи на тюк сiна. - Пахне! Вiдразу згадується лiто, сонечко, квiти, - позiхнув вiн.

     Кошеня лiг поруч.

     - Удвох тепло, ти такий м'який i теплий, - сказав кошеня, - як ковдра.

     - Замерзнеш - грiйся, - сказав ягня. - Я нiколи не мерзну.

     - А ти коли-небудь бачив мишей? - запитав кошеня.

     - Бачив, вони такi сiрi i спритнi. Почекай, Зефiре, давай покладемо поруч мiшок, а то раптом мишi прийдуть.

     Персик зiстрибнув на пiдлогу, але пiдняти мiшок вiн не змiг.

     - Важкий, - сказав ягня. - Зерна на всю зиму. Давай краще присунь до мiшка наше лiжко.

     - Давай, - кошеня зiстрибнув з тюка i допомiг ягнятi.

     - Все, можна лягати, - сказав ягня, знову пiднiмаючись на тюк.

     - Поруч з тобою i поруч з мiшком, - примостився кошеня.

     - Грiйся бiля мене, - запропонував Персик. - До ранку може похолодати. До ранку завжди холоднiшає.

     - А чому до ранку холоднiшає? - запитав кошеня.

     - Тому що земля остигає за нiч, - вiдповiв ягня.

     

     

     - I комора остигає? - запитав, позiхаючи, кошеня.

     - Все, все.

     - А вдень не остигає? - знову запитав кошеня.

     - Днем сонце зiгрiває, - вiдповiв ягня.

     - А якщо немає сонця?

     - Тодi тепле повiтря зiгрiває.

     - А звiдки воно береться?

     - Воно прилiтає, щоб зiгрiти землю.

     - А мiсяць вночi не зiгрiває?

     - Мiсяць тiльки свiтить, але не зiгрiває, - позiхнув знову ягня.

     - А що таке мiсячна дорiжка? - запитав кошеня.

     Персик не вiдповiв, бо вiн солодко спав.

     - Мiсячна дорiжка - свiтло для котiв, - вiдповiв собi кошеня, - щоб мишей бачити вночi.

     Кошеня згорнувся клубочком i солодко заснув.

     

     - Тс! - сказала мишка своїй подружцi. - Нехай спить. Вiн ще такий маленький!

     - Пi-пi! - засмiялася подружка. - Зефiр. Хи-хи! Ти коли-небудь чула про кота-Зефiра?

     - Нi, хи-хи! Тс!

     Вранцi бабуся Розi вiдкрила комору. На сiнi вона побачила сплячих поруч малюкiв.

     - Бабуся! - вiдкрив очi Персик i посмiхнувся.

     - Пiдемо, дам тобi морквину, - покликала вона ягня. - Не буди Зефiра, нехай спить, - сказала бабуся. - Напевно всю нiч не спав, мiшок сторожив вiд мишей. От молодець!

     Ягня тихенько встав i вийшов з комори.

     - Дiдусю, ти на роботу? - запитав вiн у дiдуся, який розчiсував свої вуса. - Ти не вихiдний?

     - У охоронцiв немає вихiдних, - вiдповiв дiд. - А ти охороняй бабусю, - посмiхнувся вiн у вуса.

     - Є, охороняти бабусю, - вiдповiв Персик по-вiйськовому, як дiд.

     - Молодець! - дiдусь закрив за собою хвiртку.

     *

     - Зефiр охороняє мiшок, а я буду охороняти бабусю i комору, - придумав ягня.

     - Персику! - покликала бабуся. - Поїж сiна, я в супермаркет за молоком. А ти будинок охороняй, зачинися там, нiкому не вiдкривай.

     - А хто буде охороняти кошеня в коморi? Можна я буду у дворi? - запитав Персик.

     - Добре, але з двору нiкуди! Я скоро.

     - Добре, бабусю! - пообiцяв ягня.

     Через кiлька хвилин з комори вийшов кошеня i потягнувся.

     - Доброго ранку, Зефiре! - посмiхнувся ягня.

     - Доброго ранку!

     - Ти чого прокинувся?

     - Без тебе холодно спати, - вiдповiв кошеня.

     - Нiчого, зараз сонечко пригрiє, тепло стане.

     - А що ти робиш? - запитав кошеня.

     - Я дiм охороняю, комору, тебе, - гордо вiдповiв Персик.

     - Давай разом охороняти дiм, комору i тебе, - запропонував Зефiр.

     - Ура! Придумав! - закричав ягня. - Я охороняю тебе, а ти охороняєш мене!

     - Я охороняю тебе, а ти охороняєш мене? - перепитав кошеня. - Давай!

     Подув легкий вiтерець. З дерева зiрвалося кiлька листочкiв.

     

     

     - Шур-шур, чуєш, як падає листя? - запитав ягня.

     - Чую. Може, залiзти на дерево i потрусити їх? - запропонував кошеня.

     - Нi, малюкам не можна лазити на дерева, - сказав розумний Персик. - I якщо ти потрусиш все листя, то ми не помiтимо, яка чудова i красива осiнь, не почуємо, як шарудять листя: 'Шур-шур'.

     - Не помiтимо? - здивувався кошеня.

     - Нi, - похитав головою Персик.

     Знову подув вiтерець. Один листочок впав прямо на кошеня.

     - Ой, - сказав Зефiр, - вiн мене накрив.

     - Значить, тебе треба пiдмiтати, - вирiшив Персик.

     - Я не люблю, коли мене пiдмiтають, - кошеня вилiз з-пiд листка.

     - Тодi давай просто слухати, як падає листя, - запропонував ягня. - А то вони всi впадуть, а ми вже не почуємо, як падають снiжинки. Вони дуже тихо падають.

     - Снiжинки? А якi вони? - запитав кошеня.

     - Ти нiколи не бачив снiжинок? - здивувався ягня.

     - Нiколи, - запевнив кошеня.

     - Снiжинки такi бiлi, пухнастi, м'якi, - згадував ягня, - ще вони холоднi.

     - I на мене може впасти снiжинка, як листочок? - запитав кошеня.

     - Може, - посмiхнувся Персик.

     - I я замерзну?

     

     

     - Нi, не замерзнеш! З ними весело!

     - Весело? - недовiрливо подивився кошеня.

     - Дуже! - став кружляти ягня, нiби на нього падає снiг. - Все кругом бiлим-бiло!

     - Все кругом бiлим-бiло! - смiявся i кружляв кошеня. - Ой! Менi щось впало на нiс, - сказав вiн.

     - Це перша снiжинка! - зрадiв Персик.

     - Це снiжинка? - здивувався кошеня. - Але вона розтанула.

     - Це твiй нiс її зiгрiв, i вона розтанула, - засмiявся Персик.

     - Так що, я стану весь мокрий? - розгублено запитав кошеня. - Вони всi розтануть?

     - Нi, це тiльки першi снiжинки тануть.

     - Ой, ще одна снiжинка на лапцi! - зрадiв кошеня.

     - I у мене на шерстi! - смiявся ягня.

     - А чому вони не шарудять?

     - Тому що вони легкi i тихi. Взимку вони будуть скрипiти пiд ногами, - згадав Персик.

     - Снiжинки можуть скрипiти? - здивувався кошеня.

     - Так, на морозi, - вiдповiв Персик.

     'Який дивний свiт', - подумав кошеня.

     З дерева знову впало листя. Цього разу воно потрапило на ягня.

     - Стiй, я тебе потрушу! - закричав кошеня.

     Друзi смiялися, їм було дуже весело.

Слово автора