Рось Анна
Пес Барбос кн. 6 Перший улов, або Кiт Матрос йде на справу

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Links
Кожевенное мастерство: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    ВПЕРШЕ БЕЗКОШТОВНО ВIД АВТОРА нове видання збiрки "ПЕС БАРБОС ЙДЕ ПО СЛIДУ"-2026. Книга 6 "Перший улов, або Кiт Матрос йде на справу" саме про того кота Матроса, який колись катав Барбоса на надувному човнi. А тепер кiт Матрос став зовсiм iншим, але про це по порядку, бо в цiй книзi дуже багато подiй.
[] 2026
  

Анотацiя
   Перед вами шоста книга з серiї 'Пес Барбос йде по слiду'. Прочитавши її, ви дiзнаєтеся, чи здiйснилася мрiя кота Матроса, також ви дiзнаєтеся, хто врятував кабанчика, ким став Дзига, хто боїться лiкувати зуби i багато iншого. А ще ви познайомитеся з двома новими чудовими героями. Вам цiкаво хто вони? Тодi перегортаємо сторiнку i починаємо читати казку з яскравими iлюстрацiями.

Пес Барбос кн. 6 Перший улов, або Кiт Матрос йде на справу
      Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ i не може нiким використовуватись для продажу.
     (C)Усi права належать Ганнi Рось.
      Iлюстрацiї автора в спiвробiтництвi з ШI вiд ChatGPT4.
     
      В електронних книгарнях можна зустрiти платну версiю 2020 року випуску з обкладинкою Видавництва Андронум.

Новий першокласник

     Пiсля новорiчних канiкул дiти знову зiбралися в школi. Першокласники звично сидiли за своїми партами, тiльки парта Мишка була порожня. Совуша дуже сумувала без свого друга. Хоча вона знала, що ведмедi прокидаються ближче до весни, але їй так хотiлося, щоб одного разу дверi класу вiдчинилися i на порозi з'явився Мишко. Совуша тихесенько зiтхнула.
     Продзвенiв дзвiнок на урок, дверi до класу вiдчинилися, увiйшов Їжак Їжакович, а за ним молоденький лосеня.
     - Здрастуйте, дiти, - привiтався учитель.
     - Здрастуйте, Їжак Їжаковичу, - хором вiдповiли дiти, встаючи.
     - Сiдайте, - дозволив учитель. - Знайомтеся, це ваш новий однокласник лосеня. Вони з мамою прийшли до нас, рятуючись вiд мисливцiв. Тепер його мама працює шкiльним садiвником. Проходь, лосеня, займи вiльну парту.
     Лосеня мовчазно пройшов на задню парту. Єнотик повернувся до нього i прошепотiв:
     - Це парта Мишка, вiн зараз спить вдома, але коли вiн прийде, то буде радий новому друговi. Мишко добрий.
[]
     
     
     Лосеня посмiхнувся у вiдповiдь.
     - Увага, дiти, - сказав Їжак Їжакович i кашлянув, - кха-кха. Сьогоднi ми вчимо букву 'С'. Ви знаєте слова з буквою 'С'? - запитав учитель.
     - Сищик, - вiдразу вигукнув Йойо.
     - Собака, - згадав зайченя.
     - Сир, - посмiхнувся мишеня.
     - Лисиця, - крикнув Єнотик i всi засмiялися.
     - Правильно, - посмiхнувся Їжак Їжакович, - в словi 'лисиця' є буква 'С'. А що скаже Совуша?
     - Снiг, сонце, сова, - вiдповiла Совуша.
     - Молодець, - похвалив Їжак Їжакович, кашляючи, - кха-кха.
     - Їжак Їжакович захворiв, - прошепотiла братовi Йоїчка. - Треба принести йому малинового варення.
     - I меду, - вiдповiв пошепки Йойо, - пiсля школи пiдемо до татка ведмедика.
     До їжачкiв повернувся Зая, який чув розмову друзiв, i сказав:
     - Йому потрiбен теплий шарф.
     - Запишiть в зошити букву 'С', - сказав учитель, поправляючи окуляри. - А тепер до дошки пiде Єнотiк i напише слово 'лис'.

Ось так зустрiч

     - Ой, кого я бачу, посунься, - сказав Сiрий, зустрiвши в тюремнiй камерi Дзигу.
     Дзига швидко вiдсiв на лiжку, щоб Сiрий вовк не сiв прямо на нього.
     - Ну що, друже, як ся маєш на загальному харчi? Що ти тут запас в тумбочцi?
     Сiрий безцеремонно вiдкрив тумбочку Дзиги i став ритися в його речах. Розкидавши все по пiдлозi, вiн сказав:
     - Не густо. Погано ти готувався до зустрiчi товариша, хоч би цигарку запас.
     - Ми тут не куримо, - вiдповiв Дзига. - Дiтям i дорослим палити шкiдливо.
     - Ну, ти даєш, шкiдливо! Iди, вiдбери для мене цигарки у того старого, - вовк показав лапою на сивого худого барана, який сидiв неподалiк.
     - Слабких ображати не можна, - несмiливо вiдповiв Дзига.
[]
     
     
     - Ось тобi й маєш! - здивувався вовк. - Ти що, перевиховався? - вовк стиснув п'ятiрню i випустив два пальця з пазурами. - Ось я тобi зараз, - заворушив вiн кiгтями.
     Дзига встав з лiжка i насторожено дивився на Сiрого.
     - Йди на сусiднє лiжко, тут я тепер спати буду, - зi злiстю буркнув вовк.
     Дзига мовчки зiбрав свої речi.
     - Ти ось що, Сiрий, ти мною не командуй, я нове життя почати хочу, я трактористом стати хочу, щоб користь приносити.
     - Ха-ха-ха, - голосно засмiявся вовк, - трактористом! Та який ти тракторист! Ха-ха!
     - Я так вирiшив, - твердо сказав Дзига. - Я вже навчився управляти трактором.
     - Молодець, - зметикував Сiрий, - ти трактором колючий дрiт на парканi зiпсуєш, i ми втечемо звiдси удвох.
     - Нi, нiкуди я не побiжу. Менi нову роботу в лiсництвi обiцяли.
     - Дивись, дивись, не пошкодувати б, - пригрозив вовк колишньому друговi.
     Дзига зi своїми речами вiдiйшов вiд Сiрого i присiв на вiльне лiжко поруч зi старим бараном.
     - Треба ж, - здивувався Сiрий, - що в'язниця зi звiрами робить. Був звiр - немає звiра, - почухав вiн потилицю.

Мишко прокинувся

     Пригрiло сонечко i розтопило снiг. Природа радiла несподiванiй вiдлизi, молодi ялинки розправили голки, а берiзки вiд подихiв вiтру ворушили тонкими гiлками. Вiдразу в лiсi защебетали птахи, радiючи сонцю i теплу.

*

     Рано вранцi малюки в бадьорому настрої чекали шкiльний автобус. Яке ж було їх здивування, коли вони побачили, як поспiшає Мишко.
     - Вiн прокинувся! Ура! Мишко! Друг! - кричали радiсно малюки.
     - Привiт, малюки! - ведмедику було дуже приємно вiд такої зустрiчi.
     - Ми тебе дуже чекали, - посмiхнулася своєму друговi Совуша.
     - У тебе не заболiли боки? - запитав Єнотик.
     - Як можна так довго спати? - дивувалися зайчата. - Тобi не набридло валятися? А що тобi снилося?
     Мишко не вiдповiдав на питання, а тiльки широко усмiхався. Потiм, коли всi питання закiнчилися, вiн вiдповiв:
     - Спати менi зовсiм не набридло. Якщо б ви знали, де я подорожував! - Мишко з захопленням подивився на небо.
     - Подорожував? - здивувалися друзi. - Але ти ж спав в лiжку!
     - Я зустрiчався з Великою Ведмедицею, - вiдповiв Мишко.
[]
     
     
     - Розкажи, розкажи, - просили навперебiй малюки.
     - Це дуже довга iсторiя, - сказав Мишко, але як-небудь я вам її обов'язково розповiм, - пообiцяв вiн.
     - Ой, а за твоєю партою сидить лосеня! - згадав єнотик.
     - Лосеня? - здивувався Мишко.
     - Так, лосеня, за ним з мамою гналися браконьєри! - сказав Зая. - Вiн такий смiливий!
     - Вiн мамi допомагає доглядати за шкiльним парком, - додав Йойо.
     - Вони прибирають сухi гiлки i траву, - зауважила Йоїчка.
     - Автобус! Автобус! - закричали зайчата.
     Шкiльний автобус зупинився прямо бiля Мишка, але вiн не став лiзти перший, а пропустив вперед всiх друзiв, а потiм увiйшов сам.
     - Доброго ранку, Мишко, - привiтав його водiй-бобер.
     - Здрастуйте, Бобер Бобровичу! - вiдповiв ведмедик.
     - Вперед, за знаннями! - скомандував бобер i автобус рушив з мiсця.

Нова вчителька

     Лосеня вже був в класi, коли малюки увiйшли дружною юрбою.
     - Привiт, я Мишко, - представився ведмедик новому однокласниковi.
     - Привiт, а я Лло, - вiдповiв з посмiшкою лосеня.
     - Яке цiкаве iм'я, - Мишко пiдняв брови вiд здивування.
     - Ти хотiв сказати - дивне, - зауважив лосеня. - Мене так мама назвала.
     - Я радий, що у мене з'явився сусiд по партi, - сказав Мишко. - Можеш питати у мене незнайомi букви, я вже всi знаю.
     - Але ти ж спав, звiдки ти знаєш букви? - здивувався лосеня.
     - А я мамi пишу листи, коли вона їде на гастролi, тому я вивчив всi букви, - гордо вiдповiв ведмедик.
     - I я зможу писати мамi листи? - задумався лосеня. - Хоча навiщо їй писати листи, мама ж завжди поруч.
     - Але ти зможеш пiдписати її портрет або написати поздоровлення до дня народження, їй буде приємно.
[]
     
     
     - Сам зможу? Спасибi тобi, Мишко, я їй обов'язково напишу привiтання, як тiльки вивчу лiтери.
     Продзвенiв дзвоник. Дверi в клас вiдчинились, i увiйшов директор школи, а за ним мама Совушi. Маленька Совуша дуже здивувалася, побачивши маму.
     - Здрастуйте, дiти, - сказав Олень Оленевич. - Наш Їжак Їжакович захворiв. Уроки вам сьогоднi проведе Сова Совiн'ївна. Слухайтеся її.
     - Здрастуйте, малюки, - сова вiдразу приступила до справи. - Вiдкривайте вашi зошити i берiть олiвцi. Сьогоднi ми вивчаємо букву 'Т'. Всiм знайоме слово ТАТО. Давайте напишемо. Ви запам'ятали, як пишеться ця буква? А якi ви знаєте слова на 'Т'?
[]
     
     
     - Травка! Тополя! Тигр! Трактор! - перераховували малюки.
     - Молодцi! А ще тушканчик, - посмiхнулася Сова Совiн'ївна. - А ви знаєте, що тушканчик великий занесений до Червоної книги?
     Малюки примовкли.
     - Ви не знаєте, що таке Червона книга?
     Першокласники знизували плечима.
     - Малюки, це книга, куди вченi вносять зникаючi види рослин i тварин, - пояснила вчителька. - Цi види рослин i тварин знаходяться пiд охороною держави i ви, малята, теж повиннi берегти їх.
     - А ми нiколи не рвемо пролiски, - сказала Йоїчка.
     - Правильно, молодець. Пролiски теж занесенi до Червоної книги. А ще туди внесенi зубр, рись, їжак вухатий.
     Малюки засмiялися.
     - А ще в Червонiй книзi горностай, ящiрка зелена, кiт лiсовий, - перераховувала сова.
     - Ой! - скрикнув мишеня. - Кiт? Їх треба берегти? - здивувався вiн.
     Малюки весело розсмiялися. Продзвенiв дзвоник.
     Совуша була горда, що її мама так добре провела урок i всiм було дуже цiкаво. Звичайно, Совуша вiд цього зовсiм не зазналася, адже вона була дуже вихованою совою.

В гостi до вчителя

     Коли уроки закiнчилися, малюки не поспiшали додому. Вони попросили водiя вiдвезти їх в лiсову амбулаторiю, де лiкувався Їжак Їжакович.
     - Малюки, в лiкарню вам не можна, - зустрiла їх добра санiтарка. - Давайте, я все передам вашому вчителевi. Ох, якi ви молодцi. А морквину йому зараз не можна, бо не вгризе, у нього болить горло.
     - Папа передав Їжак Їжаковичу мед, - Мишко дiстав банку меду.
     - Мед можна, вiн лiкувальний, - дозволила санiтарка.
     - Ми принесли йому малинового варення, - Йойо i Йоїчка теж виставили банку.
     - А я принiс яблуко, - повiдомив єнотик.
     - А ми з мамою назбирали ялиновi бруньки, вони кориснi з чаєм, - скромно сказав лосеня.
     - Лло, який ти молодець! - похвалила Совуша, дiстаючи з портфеля теплий жовтий шарф. - Мама передала, - гордо сказала вона.
     - Ой, як добре, - пропищав мишеня. - Якщо у Їжак Їжаковича болить горло, то йому дуже потрiбен цей шарфик.

*

     Санiтарка вiднесла гостинцi вчителю.
     - Ось учнi вашi передали, - сказала вона, виставляючи банки на пiдвiконня.
     Їжак Їжакович пiдвiвся з лiжка, надiв на шию шарф i пiдiйшов до вiкна.
[]
     
     
     - Їжак Їжаковичу, одужуйте! - кричали першокласники. - Ми вас чекаємо!
     - Спасибi малюки! - посмiхався учитель. - Обов'язково повернуся до вас в школу!

*

     В автобусi малюки обговорювали, що вони сьогоднi дiзналися нового в школi. Найбiльше їх вразила Червона книга.
     - Йойо, а ти вухатий? Дай я перевiрю, - сказав Зая, беручи їжачка за вухо.
     - Я не вухатий, я звичайний їжак, - Йойо ухилявся вiд зайчиська, не даючи чiпати свої вуха.
     - Бачиш, нашi вушка не закривають очi, - Йоїчка нахилила своє маленьке вушко.
     - Так, звичайнi вуха, - стурбовано сказав зайченя.
     - А у вухатого їжачка вуха закривають очi, якщо їх нахилити, - втрутилася Совуша.
     - А чого зникають вухатi їжаки, може їх всi смикали за вуха? - задумався єнотик.
     - Мама менi розповiдала, що на них полюють лисицi i дикi собаки, - вiдповiла Совуша.
     - Твоя мама така розумна, - сказав Мишко.
     - А твоя мама завтра до нас прийде на уроки? - запитав єнотик.
     - Нехай Сова Совiн'ївна приходить завтра до нас, - просили малюки.
     - Я попрошу її, - пообiцяла Совуша.
     Вона була дуже горда за маму, за свою улюблену маму.

Переполох

     Рано вранцi в коморi бабусi Розi був переполох. Кiт Матрос в перший раз йшов на нову роботу. Вiрнiше, це була не робота, а служба. Як i обiцяв, пес Полкан призначив його працювати рибним iнспектором. Лiд на рiчцi розтанув, новенький патрульний катер стояв напоготовi i чекав свого господаря.
     Кiт Матрос спав погано, всю нiч вiн перевертався з боку на бiк. I не тiльки вiн один. Кiт Зефiр теж переживав за свого старшого товариша. Найбiльше Зефiр боявся, що Матрос проспить на службу, тому вiн раз у раз прокидався i дивився в маленьке вiконце в коморi. Навiть мишi сьогоднi нiкому не докучали, вони теж розумiли, що нова служба - справа вiдповiдальна.
     
     Бабуся Розi зранку приготувала снiданок коту Матросу - величезну кружку парного молока i свiжу булку.
     - Спасибi, бабусю Розi, - подякував Матрос.
     - Щасти тобi, синку, - напучував його дiдусь. - Гарного тобi улову, - посмiхнувся дiд у вуса.
     - Спасибi, дiдусю, - вiдповiв кiт Матрос, прямуючи в комору.
     У дворi вже стояли кошеня Зефiр i ягня Персик.
     - Якого улову? - запитав Персик у кошеняти.
     Зефiр знизав плечима i сказав:
     - Може вiн буде рибу ловити.
     Бабуся Розi, почувши розмову малюкiв, розсмiялася:
     - Яку рибу? Це вiн браконьєрiв на рiчцi буде ловити, щоб рибу пiд час нересту не ловили.
     - А що таке нерест? - поцiкавився кошеня.
     - Це коли риба iкру метає, а потiм з кожної iкринки рибка виростає, - втрутився в розмову дiдусь. - Якщо рибу переловити до того, як вона iкру в рiчку випустить, то не буде малькiв на майбутнiй рiк.
     - I я залишуся без рибки? - засмутився Зефiр.
     - Буде тобi рибка, - погладила його бабуся Розi. - Всiх браконьєрiв розполохає на рiчцi кiт Матрос.
     - Ну, я готовий, - з комори вийшов кiт Матрос, поправляючи новенький кашкет рибного iнспектора.
[]
     
     
     - Удачi, - побажав йому дiдусь.
     - Служу вiтчизнi, - по-бойовому вiдповiв кiт Матрос i пiшов.

Полундра

     Тхiр i кабан наближалися до берега рiчки.
     - Кажу тобi, не хочу я рибу ловити, я i жолудями обходжуся. А скоро ягоди достигнуть в лiсi, а там i горiхи, - сердився кабан.
     - Ну, кабанчику, ну пiдемо, пiдстрахуєш мене, по сторонам будеш дивитися, щоб рибний iнспектор не з'явився. Я тебе за це рибкою пригощу, - умовляв його тхiр.
     - Вiчно ти зi своїми iдеями, - не погоджувався кабан, - а якщо зловлять? Що тодi? А у мене будинок кам'яний, паркан, господарство. Це ти нiчого не побудував, все займаєшся браконьєрством.
     - Тс, - сказав на березi тхiр, розкидаючи сiтку. - Всю рибу сполохаєш.
     Кабан примовк, озираючись з побоюванням по сторонам. Тхiр витягнув сiтку на берег i висипав перший улов, примовляючи:
     - Ловись рибка велика, ловись рибка маленька.
     Висипавши рибу, тхiр знову закинув сiтi в рiчку.
[]
     
     
     - Та годi тобi, не будь жадiбним, - сказав кабан, - пора тiкати.
     - Ще трохи, Кабанчику, - тхiр захопився ловом.
     Раптом з-за повороту рiки з'явився човен iнспектора.
     
     - Полундра! - закричав кабан i пустився навтьоки.
     Тхiр кинувся за ним.

*

     На берег вийшов кiт Матрос.
     - Браконьєри втекли. Деяка рибка ще дихає, - сказав вiн.
     На травi борсалася риба, жадiбно ковтаючи повiтря. Кiт зiбрав живу рибу i пустив її в рiчку. Риба миттю прошмигнула, радiючи волi.
     - Пливи, рибка, живи i дбай про рибок, - побажав кiт.
     Матрос дiстав браконьєрську сiтку з рiчки, зiбрав в неї залишки риби i, поклавши її в човен, поплив на патрульному катерi.

*

     Увечерi кiт Матрос був у вiддiленнi полiцiї.
     - Перший улов? - засмiявся Полкан, - Ну, молодець, молодець. Тепер браконьєрам без сiтки важко буде, нову сiтку треба плести.
     - А що з рибою робити? - запитав кiт.
     - З рибою? Вiддай єнотам i совi на лiсовiй галявинi, та своєму кошенятi вiзьми, що у Розi живе.
     - Буде зроблено, - зрадiв кiт.
     - Хороший з нього iнспектор вийде, - тихо сказав Полкан Барбосу. - Ти молодець, що привiв до нас такого друга. Зовсiм iншим котом став, не впiзнати.
     - Так, кiт Матрос любить свою справу, - посмiхнувся Барбос.
     - Ти ось що, Барбосе, слухай. Ми Дзигу збираємося випустити. Перевиховався хлопець. Вiн трактористом хоче стати, лiс вiд пожеж берегти. А що, хай працює. Робочi лапи нам потрiбнi. У цьому роцi треба в лiсi захиснi протипожежнi смуги пропахати, нехай оре, головне, щоб до старого не повернувся i з Сiрим вовком не зв'язався. А ти за ним прослiдкуй.
     - Прийнято простежити, - вiдрапортував Барбос.
     - Треба до кабанчика навiдатися, чи не вiн рибу ловив у рiчцi, - сказав Полкан.
     - Завтра вiдвiдаю зрання, - пообiцяв Барбос.
     - Навiдайся, навiдайся. Як там пес Дунай? Допомагає?
     - Звичайно, вiн мiй перший помiчник, - пес Барбос розплився в усмiшцi.
     - Гаразд, не перехвали. Тут в лiсову школу лосi прийшли, браконьєри на них полювали. Треба простежити, щоб цi браконьєри тут не з'явилися. Займiться з Дунаєм цiєю справою.
     - Слухаю, товаришу полковнику, - вiдчеканив Барбос.

Радiсть Зефiра

     Увечерi всi чекали кота Матроса зi служби. Бабуся Розi спекла пирiг з такої нагоди. Ягня дуже пишався, адже вiн допомагав бабусi мiсити тiсто, а кiт Зефiр збив бiлок з цукром, щоб прикрасити пирiг. Навiть дiдусь був удома, вiн прийшов з роботи трохи ранiше, щоб привiтати кота, друга свого онука Барбоса.
     Нарештi бiля хвiртки з'явився кiт Матрос. Вiн був трохи втомлений, але дуже задоволений. В лапi у нього на мотузцi висiв карасик.
     - Матрос! Матрос прийшов! - радiсно закричали ягня i кошеня.
     - Та ти й справдi з уловом, - посмiхнувся дiд.
     - Це частування вам i Зефiру, - сором'язливо сказав кiт. - А браконьєрiв я поки не спiймав.
     - Подумаєш, не спiймав. Ти думав це раз-два i готово. Нi, браконьєр, вiн хитрий, вiн ховається, вiн таємно робить свою справу, - вчив дiдусь. - А ти будь хитрiше.
     - Хитрiше? Скажеш теж, дiдусю. Наш Матрос такий простодушний. Вiн же нехитрий, - сказала бабуся Розi. - Давай, я рибку Зефiру пiдсмажу, нехай поласує.
     
     Зефiр дивився на рибку i вже уявляв, як бабуся принесе йому на тарiлочцi карасика iз засмаженою скоринкою. Смачно! Вiн облизався.
     - Нехитрий, але спритний, смiливий, - продовжував дiдусь. - Ти головне там, де рiчка робить поворот, пригальмуй, заглуши мотор, пiдпливи тихенько з-за рогу, подивись. Якщо нiкого немає, включай мотор i пливи далi, а якщо браконьєри рибу ловлять, то ...
     - Вмикай мотор i за ними в погоню! - продовжила бабуся Розi. - Тарань їх човен!
     - Ну, ти бабусю, розiйшлася. Згадала, як ти в прикордонних вiйськах служила? - посмiхнувся дiдусь.
     - Ха-ха-ха, згадала, - розсмiялася бабуся. - Ходiмо, буду вас пирогом з чаєм пригощати.
     Карасик смажився на сковорiдцi i по дому розносився приємний аромат. Кошеня проковтнув слину в передчуттi частування.
     - Сiдайте, сiдайте, - запрошувала бабуся. - Зефiре, тобi рибка, - вона поставила тарiлку з карасиком перед кошеням.
     - Пригощайтеся всi, - запросив Зефiр.
     - Нi, нi, я не буду рибку, - помахав головою Персик i злизав пишний бiлок зi шматочка пирога.
[]
     
     
     - Не соромся, налягай, - засмiявся дiдусь. - Ну, Матросе, розповiдай, як ти рибку зловив сьогоднi.
     Кiт Матрос присiв за стiл i вiдкусив шматочок бабусиного пирога.
     - Смачно! - сказав вiн. - Спасибi, що ви таке свято влаштували, - подякував кiт.
     - Як же, перший робочий день на службi! - гордо сказав дiд. - Молодець! Вибився в люди!
     - Не в люди, а в коти, - поправила бабуся, i дiдусь посмiхнувся у вуса.
     Бабуся пiдняла кухоль м'ятного чаю:
     - За рибного iнспектора! За грозу приморського краю, нехай бояться тебе браконьєри! - завершила вона промову.
     - Скажете теж - грозу, - засоромився кiт Матрос.
     - Я коли виросту, теж рибним iнспектором стану, - пробуркотiв Зефiр з набитим ротом.
     Всi подивилися на кошеня. На тарiлочцi лежав скелет вiд рибки, поруч сидiв Зефiр з набитими щоками. Навпроти нього сидiв Персик. Нiс, щоки i борода його були в солодких збитих бiлках. Всi весело засмiялися.

Дiм кабанчика

     Рано вранцi пес Барбос i Дунай були бiля домiвки кабана. Барбос здалеку розглядав будинок i двiр.
     - Тут якiсь слiди, - понюхав Дунай, - людськi!
     Барбос глянув на слiди.
     - Їх, iмовiрно, двоє, - тихо сказав вiн. - Треба перелiзти через паркан i подивитися, що там всерединi.
     - Почекай, пiдемо за мною, я бачив дiрку в парканi, через неї i пройдемо, - покликав Дунай.
     - Давай, я попереду, ти за мною, - прошепотiв Барбос.
     Вони пробралися у двiр. Яке ж було їх здивування, коли у дворi вони побачили кабана, що висiв зi зв'язаними ногами головою донизу.
[]
     
     Кабанчик сiпнувся, з тугою i надiєю подивився вiн на псiв.
     - Тс! - сказав Барбос. - Де вони?
     Кабан махнув, вказуючи на дiм.
     - Я в будинок, а ти виглядай їх бiля вiкон, - Барбос кинувся до ганку.
     У вiдповiдь Дунай мовчки кивнув головою, пiдбiгаючи до вiдчиненого вiкна.

*

     - Добре живе цей кабанчик, - сказав один розбiйник, сiдаючи на диван i поклавши рушницю поруч. - Давай заберемо у нього будинок, зробимо тут мисливський барлiг.
     - У кого вiднiмати, ми з'їмо кабана, i вiднiмати буде нi в кого, будинок буде наш, - засмiявся другий розбiйник. - Де ж у нього сiрники? Треба багаття розпалити.
     - Славна буде смажена кабанятина, - облизав губи перший розбiйник.
     Зрозумiвши намiри розбiйникiв, Барбос вбiг в будинок i з гавкотом кинувся на бандитiв. Побачивши грiзний оскал пса, розбiйники кинулися до вiкна.
     - Р-р, - басом загарчав на них Дунай, вiн бачив, як батько нападає на ворогiв, i дiяв так само.
     Барбос схопив за черевик стрибаючого з вiкна ворога.
     - Гав, гав! - гавкав вiн слiдом втiкаючим через паркан розбiйникам.
     - У погоню? - запитав з готовнiстю Дунай.
     - Помчали, налякаємо, - Барбос рвонувся вперед.

*

     Довго розбiйники бiгли лiсом. Знесилившись, вони впали пiд сосною.
     - Чи не пси, звiрi якiсь, - скаржився один. - Вiн менi руку прокусив.
     - А менi п'яту мало не вiдкусив, бачиш, я без черевика залишився, всю ногу через купини поколов, - вiдповiдав другий.
     - А моя рушниця в будинку залишилося, - сказав перший розбiйник. - Пiдемо назад?
     - Що ти, загризуть. Ну її, твою рушницю.
     - Сам не хочу повертатися.
     - До того ж треба тепер в лiкарню робити тобi уколи вiд сказу.
     - Навiщо?
     - Раптом цi пси скаженi, бачив, якi злi.
     - Ох-ох-ох, - заохкав розбiйник, адже бiльше всього на свiтi вiн боявся уколiв.

*

     - Треба було гнатися за ними по лiсi, - сказав Дунай, розпалений вiд захоплюючої погонi.
     - Не можна, - вiдповiв Барбос, - треба кабана рятувати, довго вiн не висiтиме так.
     Барбос взяв великий кухонний нiж зi столу i вони попрямували до кабана.
     - Тiльки не рiжте мене! - затремтiв вiд страху кабан.
     - Що ти, що ти, нiхто тебе не скривдить, - запевнив Барбос, знiмаючи з Дунаєм кабана з палицi.
     На землi Барбос розрiзав мотузки i кабан встав на ноги.
     
     - Ноги не тримають, - поскаржився кабан, - спасибi вам, хлопцi, якби не ви, з'їли б мене цi розбiйники, - розчулився кабан.
     - Гаразд тобi, Кабанчику. Бачиш, як погано, коли тебе самого ображають, - сказав Дунай.
     - Так, я нiкого в життi не ображу, обiцяю, - клявся кабан. - Ходiмо до хати, я вас чаєм пригощу, гриби сушенi є у мене, зараз пiдсмажу.
     - Нi, Кабанчику, спасибi. Ось рушницю мисливську заберемо i по слiду розбiйникiв пiдемо, - сказав Барбос.
     - Я думаю, вони до рiчки попрямують, щоб по водi пiти, - зауважив Дунай.
     - Ви вже їх спiймайте, а то життя немає вiд розбiйникiв, - просив кабан.
     - Не переживай, ми свою справу знаємо, - запевнив його Дунай.
     - У погоню! - покликав Барбос i пси зiрвалися з мiсця.
     - Ледве живий залишився, - потер лоб кабан. - Треба будинок охороняти, бiльше нiякого браконьєрства.

*

     - Кабанчику! Кабанчику! - почув кабан, вiдпочиваючи на диванi.
     Вiн висунувся у вiкно. Там стояв тхiр.
     - Чув? - запитав тхiр.
     - Що?
     - У нас новий рибний iнспектор. Це вiн нас вчора мало не зловив. Кажуть, грiзний такий, спритний. А кiгтi у нього - во! - тхiр показав однiєю лапою довгi кiгтi. - Гострi! Вчепиться, не вiдпустить!
     - Я ж казав тобi, що не треба пiд час нересту рибу ловити, а ти - пiдемо Кабанчику, пiдемо Кабанчику.
     - Кабанчику, ну пiдемо, послiдкуєш, щоб iнспектор не з'явився, - умовляв знову тхiр.
     - Нiкуди я не пiду, сам сьогоднi ледве живий залишився, - вiдмовив йому кабан.
     - Ледве живий? - здивувався тхiр. - А хто тебе?
[]
     
     
     - Хто, хто, мисливцi! Мало не засмажили, спасибi собаки шукачi прийшли, врятували.
     - Шукачi в лiсi? - позадкував тхiр. - Я, мабуть, додому пiду, треба паркан поправити.
     - Iди, iди, - сказав кабан. - Подумай, як далi жити.
     - Авжеж, - задумався тхiр. - Обложили лiс i рiчку, життя немає. То розбiйники, то шукачi. Чого доброго, хутро зашкодять. Треба в норi пересидiти. Либонь щось придумаю.
     Тхiр швидко махнув хвостом, тiльки його й бачили.

Пора саджати город

     - Здрастуйте, дядечку заєць! - привiталися малюки на лiсовiй галявинi з татком зайченят.
     - Куди ви йдете? - запитав єнотик зайця.
     - Квiтень прийшов, пора город саджати, - вiдповiв тато, - ось, треба землю скопати, зернятка посiяти. Саме час.
     - А можна ми вам допоможемо? - запитав Мишко. - Сьогоднi вихiдний, нам в школу не йти.
     - Допомогти хочете? - вiдповiв заєць. - Це можна. Ось тiльки ви батькiв попередьте i пiдемо.

*

     Через п'ять хвилин всi малюки були в зборi.
     - Ну, ходiмо, помiчники, - зрадiв тато.
     Єнотик заспiвав i малюки пiдхопили його пiсню:
      Коли всi разом ми - сiм'я єдина,
      То добре вийде справа будь-яка.
      Ми навеснi посiємо насiння,
      I вiн, i ти, i я! I вiн, i ти, i я!
     
      Як прийде друг допомогти сьогоднi -
      Бери лопату та город копай!
      Горох посiємо, i моркву, i цибулю,
      I будемо чекати урожай.
     
     Коли малюки прийшли на город зайця, то Мишко взяв лопату:
     - Я буду копати, а Совуша буде кидати зернятка гороху в землю.
     - А я буду сiяти моркву, - закричав Зая, - я дуже люблю її, в нiй багато вiтамiнiв!
     - А я хочу теж копати, - перекрикував усiх єнотик.
     - Я буду сiяти цибулю, - сказала Йоїчка.
     - Тихо, тихо, малюки, роботи вистачить усiм, - смiявся тато-заєць.
     Раптово шум i гам малюкiв перебив гучний рев трактора.
     - Тр-тр-тр, тр-тр-тр, - гримiв трактор.
     Всi повернулись i побачили, як з вiкна трактора висовується голова Дзиги.
     - Вовк!? - обiмлiв Зая вiд несподiванки.
     Всi малюки завмерли.
     - Кому город зорати? - крикнув Дзига. - Допомога потрiбна? - запитав вiн.
     - Допомога нам завжди потрiбна, - тато-заєць почухав потилицю.
[]
     
     
     Трактор знову заревiв, Дзига опустив плуг i почав орати город.
     - Ось так вовк, нiколи не бачив, щоб вовки город орали, - сказав здивований тато.

*

     Через двадцять хвилин город був зораний.
     - Спасибi тобi, друже, - сказав тато-заєць.
     - Кличте, якщо потрiбна буде допомога, - вiдповiв Дзига i поїхав на тракторi.
     - Давайте сiяти насiння, все вже зорано, - розвiв лапи тато. - Совушi i Мишковi - горох, їжачкам - цибулю, зайченятi - морквину, а єнотиковi - петрушку. Саджайте рiвними грядками, не поспiшайте.

*

     Малюки посiяли насiння i дружно зiбралися додому, на лiсову галявину.
     - Придумав, придумав, - закричав несподiвано єнотик i заспiвав.
      Сьогоднi сталося у нашiм лiсi диво -
      Вовк допомiг город зорати нам,
      Не знали ми, що так в життi буває -
      Вовк може стати трактористом сам!
     
      Як хочеш стати гарним та корисним -
      Для себе руки працю вiднайдуть!
      Коли бажання є, запал, завзяття,
      Всiх виправляє благородний труд!

*

     Увечерi тато-заєць розповiв зайчисi, як йому допомогли малюки i як вовк зорав поле.
     - Так, чудеса, - сказала зайчиха, - може цей вовк i справдi став на шлях виправлення.
     - Ох-ох-ох, - зiтхнув заєць. - Треба нам свого пса в поселеннi заводити, щоб малюкiв вiд вовкiв, вiд ворогiв оберiгав. Не всi ж вовки виправилися, є i поганi звiрi.
     - Так, ти маєш рацiю. Треба, обов'язково треба. Можна було б щеня до нас в родину взяти, вiн би зайчат оберiгав.
     - Треба попросити Барбоса або Дуная пiдшукати нам цуценя.
     - Попроси, може десь є щеня бездомний, а ми б його любили, годували.
     - Добра ти у мене, зайчихо. Своїх малюкiв повно, а ти ще й цуценя хочеш в дiм.
     - У тiснотi, та не в образi, - вiдповiла зайчиха. - Тiльки ти поки малюкам не говори - сюрприз буде.

Зубний лiкар

     Їжак Їжакович вже видужав i вiв уроки у першокласникiв. Одного разу пiд час уроку дверi вiдчинилися i до класу увiйшов директор-олень.
     - Малюки, сьогоднi в школу приїхав зубний лiкар. Зараз вiн перевiрить вашi зуби, ходiмо за мною.
     Малюки вишикувалися i пiшли до кабiнету, де приймав зубний лiкар.
     - Хто перший? Хто смiливий? - запитав журавель-лiкар, виглянувши з-за дверей.
     - Можна я? - вигукнув Зая.
     - А ти не боїшся? - запитала його Совуша.
     - Нi, мама каже, що у мене мiцнi зуби, я ж їм моркву!- засмiявся Зая i увiйшов до кабiнету.
     Через хвилинку веселий зайчик вискочив назад i сказав:
     - Раз - i все.
     - Раз - i все? - здивувався Мишко, пересiдаючи в кiнець черги.
     Адже Мишко дуже боявся зубних лiкарiв, тому що вiн їв багато солодкого. Ось тiльки вчора вiн смакував малинове варення i одна кiстка застрягла у нього мiж зубiв.
     - Я пiшла, - сказала Совуша i вiдкрила дверi кабiнету.
     - Щаслива сова, - сказав Йойо, - у неї немає зубiв, у неї дзьоб.
     Через хвилину вийшла Совуша:
     - Раз - i все.
     - Їжачок, заходь, - покликав лiкар-журавель.
     - Раз - i все, - смiявся їжачок через двi хвилини.
     Тут до кабiнету два охоронцi привели, кого б ви думали? Самого Сiрого вовка. У нього опухла щока була перев'язана хусткою.
     - У-у-у, - часом завивав вовк.
     - Раз, два - i все, - через кiлька хвилин з кабiнету вибiгла радiсна Йоїчка.
     Мишко i єнотик зiтхнули. До кабiнету йти не хотiлося, але i сидiти поряд з Сiрим розбiйником теж не хотiлося.
     - Йди, Мишко, - поступився єнотик i сiв на лавку.
     Лавка пiд ним i пiд лосеням затремтiла. Єнотик i лосеня подивилися на вовка. Сiрий не мiг утримати дрож в колiнах.
[]
     
     
     - Я постою, - сказав лосеня.
     - I я постою, - єнотик злiз з лавки. - Лло, ти йди наступний.
     - А чому ти не заходиш, єнотику? - запитав лосеня.
     - Я кусав горiхи i зламав зуб. Менi дуже не хочеться його лiкувати, - тихо вiдповiв єнотик.

*

     - З-здрастуйте, - привiтався Мишко тремтячим голосом, входячи в кабiнет.
     - Здрастуй, малюк, сiдай i нiчого не бiйся, - доброзичливо сказав журавель пацiєнту. - Що тут у нас? Ой, потрiбна маленька-маленька пломба в зуб. Але це зовсiм не боляче. Вiдкрий рота ширше. Зараз буде дзижчати бджiлка. Ж-ж-ж, ж-ж-ж. Ти бачив бджiл? - запитав лiкар.
     - Так, у Михайла Потаповича є вулики, там живуть бджоли, - вiдповiв Мишко.
     - Вiдкрий рот, так, так, ось i все.
     - Усе? - здивувався Мишко.
     - Все, пломба готова. Нехай заходить єнотик, - сказав журавель.
     - Раз, i пломба готова! - закричав Мишко, вибiгаючи з кабiнету.
     - Вже готова? - здивувався єнотик.
     - Ось, - Мишко показав зуб. - Тепер, як новий!
     Єнотик i лосеня заглянули в рот ведмедику, щоб побачити пломбу.
     - А де вовк? - закричав охоронець.
     - Вовк утiк! Вiн боїться лiкувати зуби! - кричав другий охоронець.
     - У погоню! Втiк небезпечний звiр. Оголошено план 'Перехоплення', - зреагував Рекс та вже передавав новину по рацiї.

*

     Пес Барбос i Дунай вже поспiшали до школи.
     - Втече? - запитав Дунай.
     - Пiймаємо! - запевнив його Барбос. - Обов'язково зловимо.

Щеня

     Барбос i Дунай обстежили околицi школи. Не виявивши вовка в школi, вони прочiсували селище.
     - Тяв-тяв, - раптом почули вони.
     Дунай повернув голову i побачив маленького цуценя, але на шиї у нього був такий важкий ланцюг, що щеня ледь пiдiймав голову. Пес кинувся до нього, щоб звiльнити малого вiд такої ношi.
     - Який же негiдник начепив на тебе такого ланцюга? - допомагав Дунаю Барбос.
     Нарештi щеня був вiльний. Вiн завиляв хвостом.
     - Ти вовка не бачив? - запитав Дунай.
[]
     
     
     - Ри-ри, - невмiло загарчав щеня i покосився на сарай.
     - Виходь, Сiрий! - крикнув Барбос. - Лапи вгору!
     З сараю вийшов вовк, пiднявши лапи.
     - У-у-у, - знову завив вовк, хапаючись за щоку.
     - Пiшли зуб лiкувати, - Барбос строго покликав вовка. - Зубного лiкаря вiн злякався!
     Вовковi нiчого не залишалося робити, як скоритися, адже його щока сильно опухла i потрiбна була негайна допомога доктора.
     - Ти, Дунає, залишайся з цуценям i розберися, хто посадив на ланцюг малого i приведи порушникiв до полiцейської дiльницi, - розпорядився Барбос. - А потiм вiдведеш цуценя на лiсову галявину, там першокласники, може вiн з ними подружиться.
     - Буде виконано, - з готовнiстю вiдгукнувся Дунай. - Розповiдай, друже, хто тебе сюди посадив? - запитав пес цуценя.
     - Тут мисливцi будинок знiмали, це вони мене зловили, обiцяли годувати, - зiтхнув малюк. - А самi пiшли i кинули мене.
     - Чи не тi це розбiйники, що були в будинку кабана? - задумався Дунай. - Гаразд, пiшли, малий. Треба тебе нагодувати.
     - Треба, - зiтхнув щеня.

Як його звати?

     Вечорiло. Малюки сидiли на лавочцi i невимушено розмовляли.
     - Скоро лiто, - мрiйливо сказав Мишко. - Малина достигне.
     - Скоро канiкули! - крикнув їжачок.
     - Люблю лiто! - пропищав мишеня. - Влiтку стiльки їжi, стiльки смачних зерняток!
     - Влiтку поспiють горiхи i я знову зламаю зуб, - зiтхнув єнотик.
     - А ти не їж горiхи, а жуй моркву, - порадив Зая.
     - Як їх можна не їсти, адже вони такi смачнi, - сказав єнотик i малюки засмiялися.
     - Давайте влiтку запросимо лосеня в гостi на лiсову галявину! - придумав мишеня. - Запросимо лосеня i мене, - уточнив мишеня i знову всi розсмiялися.
     - Обов'язково запросимо Лло, - вирiшила Йоїчка. - Нехай приходить з мамою.
     - А моя мама знову поїде на гастролi, - зiтхнув Мишко. - Їх цирк поїде до моря.
     - А ти вмiєш плавати? - запитав Йойо.
     - Не знаю, я нiколи не пробував, - знизав плечима Мишко.
     - На канiкулах пiдемо на рiчку вчитися плавати, - вирiшив єнотик.
     - А хто ж нас навчить плавати? - запитала Йоїчка.
     - Собаки вмiють плавати по-собачому, - сказав Йойо. - Може Барбос нас навчить плавати?
     - Нi, у Барбоса нема часу, вiн ловить вовка, - зауважив єнотик.
     - Мишко, а ти пам'ятаєш, як знiмав з сосни кошеня? - пригадав зайченя. - Де ж цей кошеня живе?
     - Його теж треба на канiкулах запросити в гостi, - запропонувала Совуша. - Тiльки його треба знайти.
     - Тяв-тяв, - раптово почули малюки.
     Вони повернули голови i побачили маленького нетямущого щеня поруч з Дунаєм.
[]
     
     
     - Дунай! - зрадiли малюки.
     - Ой, який гарненький, - сказав Зая, гладячи цуценя.
     - А чий вiн? - запитав Мишко.
     - Поки нiчий, - вiдповiв Дунай. - Хочете, буде ваш, буде вас охороняти.
     - Хочемо! Хочемо! - закричали дiти.
     - Тiльки у кого вiн буде жити? - запитала Совуша. - Хочеш жити у нас?
     - Цуценята не живуть на деревах! - крикнув єнотик. - Я можу взяти його до себе.
     - До тебе не можна, - сказала Йоїчка. - Ти б'єш по своєму барабанi i у тебе вже гостює мишеня! Ми його вiзьмемо до себе!
     - Але ви можете випадково вколоти його голками, - сказала Совуша.
     - Нi, ми його вiзьмемо до себе, ми такi м'якi! - скрикнув Зая. - Нам дуже стане в нагодi щеня.
     - Нi, вас тепер троє братiв, куди вам ще цуценя, - заперечив єнотик.
     Щеня дивився на малюкiв, якi сперечалися, i крутив головою.
     - Взяти його може тiльки Мишко, - сказала Совуша. - По-перше, вiн не живе на деревi, по-друге, вiн не колючий, вiн один у батькiв i часто нудьгує за мамою, а з цуценям вiн не буде так нудьгувати.
     Всi подивилися на Мишка.
     - Ти згоден? - пропищав мишеня.
     - Згоден, - посмiхнувся Мишко. - Я завжди мрiяв про друга.
     - Ой, щеня, напевно, голодний, - вирiшила Йоїчка.
     - У мене є омлет, я його зараз нагодую, - сказав Мишко.
     - Тяв-тяв, - вiдгукнувся щеня.
     - Пiдемо, я тебе познайомлю з татом, - запросив Мишко цуценя i малюк радiсно завиляв хвостом.
     - А як його звати? - запитав у пса Дуная єнотик.
     - Як назвете, так i буде, - вiдповiв пес.
     - Я його поки погодую, а ви придумайте йому iм'я, - сказав Мишко.

*

     Щеня i Мишко пiшли.
     - Так, задача, - задумалась сова.
     - Давайте назвемо його Малюком, - пропищав мишеня.
     - А раптом вiн виросте великий, як Дунай, а ми - Малюк, Малюк. Нi, не годиться, - сказала Совуша.
     - А давайте назвемо його Барбос, - запропонував Йойо, - як нашого Барбоса.
     - А потiм ми будемо кликати Барбос, Барбос, а вони не зрозумiють, кого звуть, - розсудила Совуша. - Нi, теж не годиться.
     - Придумав! - крикнув єнотик. - Давайте назвемо його Барабан!
     Всi малюки засмiялися.
     - Чи вистачить нам твого барабана, - сказала Йоїчка. - Може, назвемо його Дружок?
     - Це несолiдно, раптом вiн породистий, - задумався Дунай. - Так, не така це проста справа - вибрати iм'я цуценятi.

*

     Повернулися Мишко з цуценям.
     - Придумали? - запитав Мишко.
     - Нi, - сумно вiдповiла Совуша. - Потрiбна допомога мами. Вона обов'язково що-небудь придумає.
     - Папа сказав, що це дуже розумний цуценя, - сказав Мишко. - Вiн вiдразу знайшов окуляри тата на стiльцi i мiй олiвець пiд столом, - iз захопленням розповiдав ведмедик.
     - Ми назвемо його Умкою! - вирiшив Дунай.
     - Умка! Умка! - закричали дiти.
     - Тяв-тяв! - вiдгукнувся щеня.
     - Йому подобається! - сказав єнотик.
     - Його зватимуть, як бiлого ведмежатка! - зрадiв Мишко.
     - А якщо вiн виросте великим мiцним псом це iм'я йому пiдiйде? - запитав їжачок.
     - Тодi ми його будемо кликати Розумний, - пiдказала Совуша.
     - Хоч вiн буде жити у Мишка, але це наш спiльний пес, - сказав єнотик.
     - Звичайно, спiльний, - пiдтвердив Дунай. - Це ваш пес-охоронець. Вiн завжди буде з вами.
     - I в школу ходитиме з нами? - засмiялися малюки.
     - Попереду - лiтнi канiкули, Умка пiдросте, а потiм до другого класу з вами пiде, - посмiхнувся Дунай.
     - Тяв-тяв, - гавкнув Умка.
     - Вiн згоден, - сказав Мишко i всi малюки розсмiялися.
     - Зачекайте, зачекайте, - закричав Зая. - А плавати вiн вмiє?
     - Тяв-тяв, - знову гавкнув Умка.
     - Наш друг вмiє плавати! - зрадiли дiти. - Умка! Умка! Молодець.
     Умка сидiв серед малюкiв, спостерiгаючи за ними, якi вони дружнi, якi добрi та кумеднi. Вiн був щасливим. Невже його муки скiнчилися? Невже вiн житиме на волi серед цих чудових друзiв? I Мишко йому сподобався i його тато, такий добрий i сильний.
     Умка заплющив очi. 'Може менi сниться сон? - подумав вiн. - Прокинусь i опинюся на ланцюгу бiля будки', - злякався малюк. Вiн з побоюванням розплющив очi i подивився. На нього дивилися вiсiм пар добрих очей. Цуценя з полегшенням зiтхнув. До нього пiдiйшов Зая i обiйняв його.
     - Приходь до нас у гостi, батьки i брати будуть радi, - сказав зайченя.
     - Ми обов'язково прийдемо, - пообiцяв Мишко, - адже Умцi треба з усiма познайомитися.
     А Умка мовчав. Вiн лише посмiхався своїм новим друзям.

Малюкам на замiтку

[]

Слово автора

   Багато подiй вiдбулося в цiй книзi. По-перше, у лiсових звiрят з'явився новий однокласник - лосеня. По-друге, малюки дiзналися, що таке Червона книга i розповiла їм про це мама Совушi.
   По-третє, збулася мрiя кота Матроса - вiн став справжнiм рибним iнспектором i на моторному човнi ганяється за браконьєрами. А кабанчик мало не став жертвою двох лiсових розбiйникiв. А хто його врятував? Правильно, пес Барбос i його друг Дунай.
   Виявляється, вовк боїться лiкувати зуби. Я думаю, ви, малюки, також вiдважно вiдвiдуєте зубного лiкаря, як i маленькi звiрята-першокласники?
   А новий герой щеня Умка стане кращим другом нашим малюкам. Як ви думаєте, яким виросте Умка? Вам цiкаво? Менi теж, адже попереду ще одна книга!
  
   ДАЛI БУДЕ
   []
  
   НА ПОЧАТОК
   []       УСI КНИГИ СЕРIЇ
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"