Вечорiло. Свiжий вiтерець колихав блакитнi дзвiночки i синi волошки. У травi спiвали цвiркуни - цр-цр, цр-цр. На небi загорялись першi зiрки.

     Малюки сидiли на галявинi i слухали розповiдi Мишка про те, як йому приснилося, що вiн був повiтряним акробатом, як його запросив в гостi сам Дiд Мороз i як Мишко на оленячiй упряжцi подорожував по зоряному небу до Великої Ведмедицi.

     Малюки слухали розповiдь Мишка, затамувавши подих.

     - А ведмедиця схожа на твою маму? - запитав єнотик.

     - Нi, вона бiла, як снiг, - вiдповiв Мишко. - А ще на нiй сяють сiм яскравих зiрок!

     - Сiм!? - здивувався їжачок.

     - Тобi сам Дiд Мороз дав оленiв для поїздки? - поцiкавився Зая.

     - Нi, вiн їм доручив вiдвезти мене до Великої Ведмедицi, бо вiн дуже добрий, - посмiхнувся Мишко.

     - А чому ведмедиця не взяла у тебе частування для мами? - пропищав мишеня, який гостював у єнотика.

     

     - Тому що мамам потрiбнi не подарунки, а наша любов, - задумливо вiдповiв Мишко.

     Всi одразу згадали своїх мам: зайчата - маму-зайчиху, їжачки - свою маму їжачиху, Совуша згадала свою дорогу маму, єнотик - свою, мишеня - мишку-маму, а Мишко - маму-ведмедицю, зiрку цирку, неповторну Зiзi. Тiльки Умка нiкого не згадав. У нього не було мами, вiн загубився зовсiм маленьким. Проте зараз Умка був щасливий, у нього з'явилося стiльки друзiв! А Мишка вiн взагалi любив i навiть Мишкову маму вiн став вважати своєю.

     - Ой, зiрочка полетiла! - крикнула Йоїчка.

     Всi пiдняли очi до неба.

     - I я побачив! - скрикнув Зая.

     - А чому зiрки падають? - запитав мишеня.

     - Зiрки падають, щоб ми загадували бажання, - вiдповiв єнотик. - Я загадав поплавати в морi!

     - А я не встиг загадати, - засмутився мишеня. - Значить, у мене не буде нiякого бажання?

     - Це не зiрка впала, це метеорит, - сказала розумна Совуша. - Вони весь час падають. Загадуй, скiльки хочеш бажань.

     Малюки стали спостерiгати за зiрками.

     - Ой, ще одна зiрочка! - сказав їжачок. - Я теж загадав бажання.

     - I я загадав! - запищав мишеня.

     - Яке? - запитав єнотик.

     - Я загадав погостювати у тебе довше, - посмiхнувся мишеня.

     - Гостюй скiльки хочеш, - запевнив його єнотик, - хоч все лiто!

     - Все лiто!? - зрадiв мишеня. - Дякую, Єношо!

     - А он Велика Ведмедиця, - сказав Мишко, дивлячись в небо.

     - Де? Де? - сполошилися малюки, очiкуючи побачити велику бiлу ведмедицю.

     - Он вона, раз, два, три, чотири, п'ять, шiсть, сiм. Сiм зiрочок. Це Велика Ведмедиця. Вона далеко. Звiдси лише зiрки видно, - сказав Мишко.

     - А вона нас бачить? - запитав Зая.

     - Звичайно, бачить, - запевнив Мишко, - їй зверху все видно. Через неї можна передавати всiм привiти.

     - А давайте передамо привiт Лло, вiн, напевно, нудьгує без нас, - припустив Йойо.

     - Вiн обiцяв прийти в гостi влiтку, - сказала Йоїчка. - Ведмедице! Нехай Лло приходить!

     - Ведмедиця! - кричали дiти.

     - Тяв-тяв! - пiдтримав їх Умка.

     - Скоро буде найкоротша нiч i найдовший день, - сказала Совуша.

     - Ура! - зрадiв зайченя. - Це означає, що ми будемо довго-довго грати, до самої ночi?

     - Цiкаво, а ми встигнемо виспатися, якщо нiч буде коротка? - задумався Мишко.

     - Я люблю довгi днi, - сказав Йойо, - можна весь вечiр сидiти на галявинi i все ще свiтло.

     - Але все одно вночi треба вiдпочивати, - позiхнув Мишко.

     - По-моєму хтось захотiв спати, - сказала Совуша.

     - Зая! Єношо! Йоїчка! Йойо! - почули малюки.

     - Нас мами звуть, - сказала Йоїчка. - Пора розходитися.

     - Завтра побачимось знову! - сказав Йойо. - Солодких снiв, Мишко. Може тобi ще щось цiкаве присниться i ти нам розкажеш.

     - На добранiч, - позiхнув Мишко i вони з Умкою пiшли додому.

     Вранцi мама-лось i лосеня щипали траву бiля школи. Хоч настали канiкули, але за шкiльним парком все одно треба було доглядати. Пройшли травневi дощi i трава потягнулася вгору. Роботи в парку було багато.

     - Щось ти зажурився, Лло, - сказала мама-лось.

     - Шкода, дiтлахи не приїжджають, без них нудно, - зiтхнув малий. - Вони мене запрошували на лiсову галявину.

     - Якщо ти хочеш погостювати у друзiв, то я можу тебе вiдвести до них, - пообiцяла мама.

     - Правда! - зрадiв лосеня i пiдстрибнув. - Тодi пiдемо зараз, - попросив вiн.

     - Добре, - сказала мама, - траву я завтра встигну пощипати, пiдемо.

     Лло задоволений пiшов за мамою. Йому було так радiсно, що вiн навiть придумав маленьку пiсеньку i весь час її наспiвував:

      Як добре йти iз мамою до друзiв,

      Ми будемо купатися i грати!

      Ще бiгати, стрибати i спiвати!

      I рiзнi книжки будемо читати!

     У лiсi лосеня почув гул трактора.

     - А що вiн робить? - запитав лосенятко.

     - Оре роздiловi смуги, щоб вогонь в разi пожежi не перекинувся на iншi кущi та дерева, - вiдповiла мама.

     - А це корисна справа? - запитав лосеня.

     - Дуже корисна, - вiдповiла мама.

     

     

     Коли трактор наблизився до них, то мама-лось i лосеня дуже здивувалися, побачивши, як з вiкна висовується вовк. Лосиця нiколи не бачила вовка-тракториста.

     - Обережно! - крикнув Дзига.

     - Скажiть, а до лiсової галявини ще далеко? - запитала лосиця.

     - Iдiть прямо по дорозi, вона приведе вас прямiсiнько на лiсову галявину, - вiдповiв Дзига i поїхав далi.

     - Мама, це вовк? - запитав з побоюванням Лло.

     - Вовк, - мама повела плечима, - але якийсь неправильний вовк.

     - А чому неправильний? - здивувався лосеня.

     - Всi вовки малюкiв ловлять, а цей на тракториста вивчився, - вiдповiла мама-лось.

     - Може, це якраз правильний вовк, - вирiшив лосеня. - Я коли виросту, теж буду приносити користь. Я буду розчищати лiс вiд хмизу, щоб вiн не заважав бродити i не засмiчував лiс.

     - Ти у мене молодець, малюк. Це дуже хороша мрiя, - посмiхнулася мама. - Тiльки пiдрости спочатку.

     Лло знову заспiвав улюблену пiсню:

      Як добре йти iз мамою до друзiв,

      Ми будемо купатися i грати!

      Ще бiгати, стрибати i спiвати!

      I рiзнi книжки будемо читати!

     Малюки-першокласники сидiли в тiнi пiд великою сосною i розмовляли. Вiрнiше, вони були вже не першокласники, вони перейшли до другого класу!

     - Спочатку ми пiдемо на пасiку до Михайла Потаповича. Ви ж нiколи не бачили вулики, - сказав ведмедик.

     - Якi вулики? - запитав Зая.

     - Це будиночки, де живуть бджоли, - пояснила Совуша.

     - Я думав, що вони живуть на деревах, - дивувався зайченя.

     - На деревах живуть дикi бджоли, а це домашнi. Для них будує вулики господар, а бджоли знаходять цей будиночок i прилiтають в ньому жити, - пояснила Совуша.

     - А звiдти ми пiдемо до рiчки. Так хочеться скупатися, - мрiйливо прикрив очi єнотик.

     - А по рiчцi, менi говорив тато, можна доплисти до моря! - згадав їжачок.

     - Треба скласти план, - сказала Совуша i стала записувати на паперi. - Один - пасiка, два - рiчка i Оленячий острiв, три - море. А хто нас буде супроводжувати? Адже дiти не повиннi подорожувати самi, без дорослих, - зауважила розумна сова.

     

     

     Малюки задумалися.

     - Нас буде супроводжувати сторожовий пес Умка, - скрикнув Зая.

     - Тяв-тяв, - зрадiв Умка.

     - Вiн ще маленький, - вiдповiв Йойо. - Його самого ще треба супроводжувати.

     - Та-а-ак, - протяжно сказав єнотик, спритно барабанячи новими барабанними паличками.

     - Давайте запросимо Дуная з нами, - запропонував Мишко, - вiн в полiцiї служить, стажистом у шукача Барбоса.

     - Це можна, - пiдтримала Совуша. - Дунай сам скоро шукачем стане. До того ж вiн такий веселий!

     - З Дунаєм здорово! - крикнув єнотик.

*

     - Малюки! - раптово почули дiтлахи.

     - Лло! - зрадiли друзi. - Лло прийшов!

     До них пiдiйшли лосеня i його мама.

     - Здрастуйте, тiтко-лось, - малюки привiтали лосицю.

     - Добрий день, - вiдповiла мама-лось. - Хто нам дасть попити води? - запитала вона.

     - Я найсильнiший, я принесу, - вiдгукнувся Мишко i пiшов, Умка помчав за ним.

     - Що це у вас, непорядок, суха гiлка сосни може впасти прямо на вас, - сказала лосиця, вiдламуючи гiлку, яка росла дуже високо.

     Малюки з цiкавiстю спостерiгали, як вона сильними зубами взяла гiлку, i та хруснула. Потiм лосиця вiднесла гiлку подалi.

     - Можна нарубати дров, - сказала мама-лось. - У лiсi треба використовувати все, тодi буде чистота.

     - Татко Мишка завжди рубає дрова i нам дає, - сказав Зая.

     - Вiн усiм дрова роздає, - пiдтвердив єнотик.

*

     Мишко вже поспiшав з повним вiдром води, за ним квапився Умка.

     

     

     - Пийте - запропонував Мишко, i лосеня жадiбно припав до води.

     - Дякую, - сказав вiн, напившись.

     - Тiтко-лось, а можна лосеня погостює у нас трошки? - запитав єнотик. - Вiн може у мене пожити.

     - Ваш будиночок малий для лосеня, - сказала Совуша.

     - Можна у нас, - зрадiв Мишко, - у нас великий будиночок.

     - Але у тебе вже живе Умка, - заперечила Йоїчка. - Нехай Умка йде до нас, а Лло до тебе.

     - Умка не предмет, щоб його передавати, - заперечила Совуша. - Вiн уже живе у Мишка, а Лло всього лише погостює.

     - Добре, - вiдповiла лосиця, - тiльки ви подбайте про лосеня, йому ваш лiс незнайомий, треба, щоб вiн не заблукав.

     - А Умка буде його вартувати, - сказав Зая. - Так, Умко?

     - Тяв-тяв, - зрадiв Умка, нарештi йому дали доручення - охороняти Лло.

     - Добре, - погодилася мама-лось. - Нехай погостює. Лло, вiд друзiв - нi на крок. А я поки подивлюся, якi тут гiлки у вас треба прибрати на лiсовiй галявинi.

     - Дякуємо вам, тiтонько-лось, - подякували малюки.

*

     - План подорожi готовий, - сказала Совуша. - Ви повиннi запитати дозволу у батькiв пiти в подорож, а ще треба передати Дунаю наше прохання.

     - А як же ми його передамо? - здивувався Зая.

     - Дуже просто - лiсовою поштою, - засмiялася Совуша.

     - Як це? - здивувалися малюки.

     - А так - мама-лось передасть Оленю Оленевичу, вiн передасть Рексу, Рекс передасть Барбосу, а Барбос - Дунаю.

     - Ура! Ура, - зрадiв мишеня i повторив, - а Барбос - Дунаю.

     - А на пасiку нас може мiй тато зводити, я його попрошу, - сказав Мишко.

     - Здорово! - вигукнув Йойо. - Перший похiд - на пасiку!

*

     - Гiлки я перевiрила, прибрала сухi, тепер безпечно, - прощалася лосиця.

     - Тiтонько-лось, передайте, будь ласка, директору школи, а вiн Рексу, що ми чекаємо Дуная, - попросила Йоїчка.

     - Лiсова пошта? - посмiхнулася лосиця. - Передам обов'язково. Будь розумним, Лло. Я до вас ще навiдаюсь.

     - Я буду уважним, мамо, - пообiцяв лосеня.

     - Ох, кабанчик, друг називається. Вiдмовився йти зi мною на рибалку, - голосив тхiр, стоячи на березi рiчки. - Тепер самому треба рибку ловити. А раптом знову цей кiт Матрос нагряне на своєму патрульному катерi. Ох, ох, ох. Зовсiм лютує кiт Матрос, нiкому вiд нього життя на рiчцi не стало, всiх браконьєрiв розполохав, - мiркував тхiр, закидаючи нову сiтку в рiчку.

     Кiт Матрос причаївся в засiдцi, як його вчив дiдусь Барбоса. Там, де рiчка робила поворот, вiн заглуши мотор, пiдплив, i тихенько через очерет спостерiгав за тим, як тхiр закидає сiтку.

     Раптово кiт Матрос включив мотор i через п'ять секунд вiн був уже коло тхора.

     - Знову рибу сiткою ловиш? - запитав кiт Матрос, дiстаючи сiтку з води.

     - Так нерест же закiнчився, начальнику, - сказав тхiр. - Начебто рибу можна ловити.

     - Ловити можна, але вудкою, - строго сказав кiт Матрос. - А сiтку я конфiскую.

     - Не треба, начальнику, - попросив тхiр, - сiтку залиш.

     

     

     - Не можу, - вiдповiв кiт, - знову станеш рибу ловити, а сiткою не можна. На перший раз тобi попередження, а ще раз зловлю з сiткою - штраф буде, - попередив Матрос i поплив.

     - Штраф, штраф, - бурчав тхiр. - Зовсiм кiт озвiрiв. Чи багато вудкою наловиш !? Ех-ех, доведеться у Кабанчика вудку просити.

*

     - Тут-тук, - постукав тхiр в хвiртку до кабана.

     - Хто там? Йду, йду, не стукай, - вiдгукнувся кабан. - Тхiр!? Чого прийшов?

     - Позич вудку, Кабанчику, - сказав тхiр, входячи у двiр. - Знову Матрос сiтку конфiскував.

     - А я говорив тобi - не лови сiткою, не положено.

     Тхiр винувато опустив голову:

     - Так даси вудку?

     - Дам, їх у мене двi. А хочеш, разом на рибалку пiдемо? - запитав кабан.

     - Разом? Хочу! - зрадiв тхiр. - Разом веселiше. Разом можна i з вудкою постояти.

     - Зараз, - сказав кабан, беручи вудки. - Ось тiльки дверi мiцнiше замкну i пiдемо.

     - Погодка сьогоднi чудова, - сказала бабуся Розi. - Чи не пiти нам, друзi, на море поплавати? - звернулася вона до ягняти i кошеняти.

     - Поплавати? - зiщулився кiт, тому що, як вiдомо, серед котiв мало любителiв купатися.

     Ягня нiчого не сказав, за бабусею Розi вiн готовий був iти, хоч на край свiту.

     - Збираємося, малюки, i пiдемо.

*

     На пляжi було небагатолюдно.

     - Це море? - малюки здивувалися, побачивши перший раз величезне, на весь горизонт, море.

     - Ой, скiльки пiску! - зрадiв кошеня i зробив сальто.

     Ягня засмiявся.

     - Вiн такий м'який, - сказав кошеня, - вiн такий теплий! Сiдай, Персику, - покликав вiн.

     - Ви, малята, посидьте, я пiду, занурюся, - сказала бабуся Розi.

     - Добре, бабусю, - вiдповiв ягня, сiдаючи на пiсок.

     Розi розiгналася i з розгону увiйшла у воду. Коли вона трохи вiдплила вiд берега, малюки пiдхопилися i захвилювалися:

     - Бабусю! Пливи назад! Бабусю! - звали вони.

     Розi погребла до берега i, ступивши ногою на пiсок, обтрусила шерсть. Тисячi дрiбних бризок полетiли з її шерстi на малюкiв.

     - Ой! Ой! - кричали дiти i стрибали з ноги на ногу, весело смiючись.

     - Бабусю, це душ? - запитав Персик.

     Бабуся Розi посмiхнулася:

     - Пiдiть, хоч ноги помочiть в морськiй водi.

     Малюки осмiлiли i пiдiйшли ближче до берега. Раптово накотилася хвиля i облила малюкiв.

     - Ой! Ой! - закричали вони.

     

     

     Ягня замочив ноги по самий живiт, а кошеня був весь мокрий.

     Так само, як i бабуся Розi, кошеня потрусив шерсть, розбризкуючи дрiбнi бризки навколо.

     - Ой, що це? - малюки побачили на березi велику прозору медузу.

     Кошеня помацав її лапою, медуза не поворухнулася.

     - Вона жива? - запитав Персик.

     - Вона м'яка, - вiдповiв Зефiр.

     - Це медуза, її викинуло на берег, а в морi краще їх не чiпати, їх щупальця можуть обпалити, - пояснила бабуся.

     - Нi, нi, я плавати не буду, там медузи плавають, - почухав потилицю кошеня.

     - Що ти, малюк, у водi так здорово! Так приємно плавати i пiрнати! - сказала бабуся Розi.

     - Ось iще, буду я пiрнати, а раптом в нiс вода потрапить? - запитав Зефiр.

     - У водi дихати не можна, треба затамувати подих i гребти лапами, - навчала бабуся Розi. - А потiм виринути i схопити повiтря ротом.

     - Схопити повiтря? Ротом? - здивувалися малюки, а бабуся Розi весело засмiялася, дивлячись на своїх нетям.

     В один з червневих днiв тато Мишка повiв друзiв його сина на пасiку до Михайла Потаповича.

     Михайло Потапович жив сам у лiсi, там у нього був будинок i п'ять вуликiв, де жили бджолинi сiм'ї. Ведмiдь збирав мед з вуликiв i продавав його сусiдам з найближчих сiл, але частiше за все вiн просто пригощав друзiв.

     - О, скiльки до мене гостей завiтало, - зрадiв ведмiдь. - Здрастуйте, малюки!

     - Здрастуйте, Михайло Потаповичу, - хором сказали малюки.

     - Це i є бджолинi будиночки? - запитав Йойо, помiтивши вулики.

     - Вони i є, - махнув головою ведмiдь.

     

     

     - А де бджоли в лiсi збирають мед? - запитала Йоїчка.

     - Тут неподалiк поляна з конюшини, квiтки такої, з неї дуже смачний мед, - роз'яснив Михайло Потапович, - ще ростуть акацiї, липи. З них мед ароматний i солодкий.

     - А бджоли весь свiй мед вiддають? - запитав Зая.

     - Нi, зайченя, - вiдповiв ведмiдь, - бджiлкам треба залишати мед на зиму, щоб вони годувалися їм. Якщо меду їм не залишити, загинуть вони.

     - А бджоли кусаються? - з побоюванням запитав мишеня, побачивши бджолу.

     - Головне - не махати лапами i не нападати на них, - сказав Михайло Потапович.

     - А вас вони нiколи не кусають? - запитала Совуша.

     - Чому ж, кусають, тiльки рiдко, - посмiхнувся ведмiдь.

     - А на деревах живуть дикi бджоли? - запитав лосеня. - Ми з мамою їх бачили.

     - Так, це дикi бджоли, - махнув головою ведмiдь. - Дикi бджоли бiльшi за розмiром.

     - А вони не б'ються з вашими бджолами? - поцiкавився єнотик.

     - Нi, вони збирають мед з рiзних квiтiв. Маленькi бджiлки помiстяться в дзвiночок, а великi - нi. Зате у великих бджiл довгий хоботок. Там, де маленькi бджоли не дiстануть, великi нектар зберуть, - роз'яснив Михайло Потапович. - Зачекайте, я вас медовими стiльниками пригощу. Знаю, Мишко їх дуже любить. Ось i ви спробуйте.

     Михайло Потапович роздав малюкам ласощi.

     - Спасибi, - подякували вони.

     - Приходьте ще, коли мед буду збирати, в кiнцi лiта, - запрошував ведмiдь.

*

     По дорозi додому малюки ласували солодкими стiльниками.

     - Мишко, це такi солодкi стiльники ти хотiв передати мамi через Велику Ведмедицю? - запитав єнотик.

     - Так, - посмiхнувся ведмедик i облизав стiльники.

     - I правда, смачнi, - єнотик теж облизав стiльники.

     - Совуша, а ти чого не куштуєш? - запитав Мишко.

     - А я мамi вiднесу спробувати, а ввечерi ми з нею будемо пити м'ятний чай з медом, - вiдповiла вона.

     - Мишко, вiзьми мої стiльники, - Умка простягнув Мишковi ласощi.

     - Дякую, - посмiхнувся Мишко. - А ти хiба не любиш стiльники? - запитав вiн.

     - Я бiльше кiсточки люблю, - зiзнався щеня. - Вони такi апетитнi!

     - Ой, - спiткнулася Йоїчка i впала.

     Вона встала, обтрусилася i трошки зашкутильгала.

     

     - Сiдай менi на спину, - присiв лосеня, - я тебе вiдвезу додому.

     

     Йоїчка забралася на спину лосенятi, вiн пiдвiвся.

     - Сiдай i ти, - запропонував вiн Совушi, яка спостерiгала за друзями з гiлки дерева.

     - Дякую, - посмiхнулася Совуша i сiла поруч з Йоїчкою.

     - Тепер в наступну подорож пiдемо, коли заживе нога Йоїчки, - сказав єнотик i заспiвав свою нову пiсеньку:

      Ми любимо, коли приходить лiто,

      Мандруємо, коли тепло прийде.

      А раптом з друзiв хтось поранить ногу,

      Пiдставить друг завжди своє плече.

      Як добре коли друг надiйний поруч,

      Коли всi разом ми мiцна сiм'я,

      За кожного ми стоїмо горою -

      I вiн, i ти, i я! I вiн, i ти, i я!

     - I вiн, i ти, i я! I вiн, i ти, i я! - пiдхопили дiти.

     Кiт Матрос плив на патрульному катерi по рiчцi.

     - Здрастуйте, дядечку Матросе! - кричали йому оленята з Оленячого острова i радiсно кивали головами.

     - Доброго дня! - посмiхнувся вiн у вiдповiдь. - Пiдростають? - крикнув вiн дорослим оленям, що паслися поруч.

     - Пiдростають, восени в перший клас! - вiдгукнулася слiдом мама-олень.

*

     Кiт плив на катерi далi. На березi Кабанчик i тхiр ловили рибу вудками.

     - Як улов? - призупинився кiт.

     - Пливи, а то всю рибу сполохаєш, - крикнув йому тхiр.

     - Ось чого ти такий? - запитав тхора кабан.

     - Який?

     - А такий - грубий. Бачиш, кiт до тебе по-доброму, i ти шанобливо вiдповiдай, а ти - рибу сполохаєш, - зiтхнув Кабанчик.

     - А чого вiн сiтки мої забрав?

     - Але у нього ж служба така, - встав на захист кабан.

     

     

     - Служба, служба, - бубонiв тхiр.

     - Ось я знаю, чого ти такий, - сказав Кабанчик.

     - Чого? - здивувався тхiр.

     - Iм'я у тебе немає хорошого - тхiр та тхiр. Треба тобi iм'я звучне придумати, добре, може, подобрiшаєш. Наприклад, Тхоря, або Хорюня, або Хорюша.

     - Менi Тхоря бiльше подобається.

     - Добре, Тхоря. Пiдсiкай, Тхоря! Риба, Тхоря! - кричав кабан, показуючи на поплавок, що сiпався.

     Тхiр весело смiявся, витягуючи рибку i ловлячи її сачком.

     - Ого, яка! - зрадiв вiн.

     - Бачиш, iм'я у тебе є, ти тепер зовсiм iнший звiр.

     'Може, i правда, - подумав тхiр. - Може, пора мiнятися, раз я Тхоря. Iм'я якесь благородне, соромно тепер не вiдповiдати йому. Треба нове життя починати'.

     - Кабанчику, Кабанчику! У тебе клює!

     - Пiдсiкай, Тхоря! - кабан витягнув з води рибу i тхiр зловив її сачком.

     Кiт Матрос плив на патрульному катерi далi по рiчцi. Раптово вiн побачив галасливу компанiю. Навколо пса Дуная крутилися малюки. Всi вони дивилися на єнотика, який увiйшов в воду i ходив уздовж берега i щось видивлявся у водi.

     - Єношо, що ти там шукаєш? - запитала Йоїчка.

     - Я шукаю ракiв, тут повиннi водитися раки, - єнотик дивився у воду.

     Подув легкий вiтерець.

     - Ой, бантик, - закричала Совуша.

     Всi побачили, що бантик Совушi вже пливе по рiчцi. Єнотик побiг за бантиком, але той поплив далi.

     - Мама буде лаяти, - сумно сказала Совуша.

     - Тяв-тяв! - гавкнув щеня i вiдважно кинувся за бантиком.

     Вiн вiдчайдушно грiб лапками, намагаючись наздогнати бант. Всi малюки притихли i спостерiгали, що буде далi. А Умка доплив до бантика, схопив його зубами i поплив назад до берега.

     - Ура! - крикнув єнотик.

     Нарештi Умка вийшов на берег i пiднiс бантик Совушi.

     - Дякую, - зрадiла мала, надягаючи мокрий бант на голову.

     - Молодець, вiдважний пес, - похвалив Умку Дунай.

     Умка потрусив воду з шерстi та гавкнув:

     - Тяв-тяв!

     

     

     Мишеня обiйняв Умку:

     - Я так за тебе злякався, ти такий герой!

     - Це не так, нiякий я не герой, - посмiхнувся щеня.

*

     Кiт Матрос скерував катер до берега.

     - Здрастуй, Дунає, це твої пiдопiчнi? - крикнув кiт, вистрибуючи з катера.

     - Здрастуй, Матросе, - вiдповiв Дунай. - Це мої друзi з лiсової галявини.

     - Ух ти, який патрульний катер! - малюки оточили катер i захоплювалися ним.

     - Я нiколи не бачив такого! - очi мишеняти блищали.

     - Вiн з мотором? - розглядав катер Мишко.

     - Звичайно, - сказала Совуша, - iнакше як вiн наздожене браконьєрiв.

     - А ви багато браконьєрiв зловили? - запитав мишеня.

     - Поки тiльки сiтки, - засмiявся кiт.

     - Кажуть, що ти гроза браконьєрiв, що вони тебе бояться, - сказав Дунай.

     Кiт Матрос засмiявся:

     - Скажеш теж - гроза. А ви куди зiбралися?

     - Подорожуємо до моря, - вiдповiв Дунай.

     - Можу пiдвести вас на патрульному катерi, - сказав кiт.

     - Ура! Ура! На катерi! - зрадiли дiти.

     - Це добре, - сказав Дунай. - Малюкам розвага.

     - Дiтлахи, залазьте в катер, - скомандував Матрос.

     Єнотик спритно стрибнув у катер i став допомагати iншим малюкам залазити в катер.

     - Лосеня, залазь, не бiйся, - кликав Мишко, який уже сидiв у катерi разом з Умкою.

     Лосеня акуратно ступив на катер, переставив ногу, а потiм прилiг прямо на днище катера.

     Кiт Матрос сiв за кермо, а Дунай вiдштовхнув катер вiд берега i стрибнув на корму.

     Кiт Матрос завiв мотор, i катер помчав вперед.

     Малюки притихли i з захопленням дивилися по сторонам. Вони пливли повз Оленячого острова, а з протилежного боку за деревами була їх рiдна лiсова галявина. Нарештi вони пiдпливли до мiсця, де два рукави рiчки, що огинали Оленячий острiв, зливалися в один потiк. Рiчка тут була широка. Лiс закiнчувався, починався степ, а незабаром вдалечинi виднiлося морське узбережжя. Насправдi шлях був неблизький, але на катерi, з вiтерцем, їм дорога видалася зовсiм недовгою.

     Кiт зупинив катер:

     - Все, далi я плисти не можу, - сказав вiн.

     - Дякую, Матросе, - подякував Дунай. - Малюки, сподобалося вам? - запитав вiн.

     - Так! - хором вiдповiли дiти. - Спасибi!

     Дiтлахи виходили з катера, ступаючи на мокрий пiсок i дiлячись своїми враженнями вiд поїздки на катерi.

     - Гарної вам подорожi! - побажав їм кiт Матрос i завiв мотор.

     Бабуся Розi з ягням i кошеням знову були на пляжi. Малюки вже не боялися моря i, хоча купатися вони не хотiли, але в пiску грали iз задоволенням.

     - Придумав, - сказав кошеня. - Давай я ляжу, а ти мої лапи засиплеш пiском. Буде такий пiсочний кiт.

     - Давай! - зрадiв ягня. - Лягай.

     Кошеня лiг на живiт i розставив лапи в рiзнi боки. Персик став нагортати пiсок на кота. Через кiлька хвилин залишилася видна тiльки голова кошеняти, а все iнше тiло було вкрите пiском.

     - Бабусю, подивися на кошеня, - покликав Персик бабусю Розi, яка засмагала неподалiк.

     Бабуся побачила Зефiра i розсмiялася.

*

     Малюки з лiсової галявини йшли уздовж берега в супроводi пса Дуная.

     - Наша бабуся живе в морському селищi, - сказала Йоїчка.

     - I бабуся Барбоса теж, - пiдтримав її Йойо.

     - А кiт Матрос теж живе у бабусi Розi, - сказав мишеня, - в коморi.

     - А ти звiдки знаєш? - запитала Совуша.

     Мишеня трохи розгубився:

     - Нам мишi сказали, вони теж живуть в коморi.

     Малюки розсмiялися.

     - Мишача пошта? - запитав єнотик.

     - Так, - разом з усiма засмiявся мишеня.

     - Нехай вони нашого кота Матроса не ображають, - сказав Йойо, - у нього роботи он скiльки багато - браконьєрiв ловити, щоб в нашiй рiчцi багато риби водилося.

     - А вони його не чiпають, вони тiльки у ягняти зернятка беруть, - розкрив секрет мишеня.

     - Ну, ти й бовтун, мишеня, - посмiхнувся єнотик.

     - Хто зi мною купатися? - запитав Дунай. - Дуже жарко.

     - Тяв-тяв, - сказав Умка. - Я.

     - А я по берегу буду бiгати, - сказав єнотик.

     - Ми теж, - сказали їжачки.

     - Лло, пiшли купатися, ти ж вмiєш плавати? - запитав Дунай.

     - Вмiю, - вiдповiв лосеня, - але я мамi обiцяв не запливати далеко.

     - Якщо обiцяв, - сказав Дунай, - то треба тримати слово. Гаразд, дiтлахи, не пустуйте i не губiться, а ми купатися з Умкою.

     - Тяв-тяв, - гавкав Умка на морську хвилю.

*

     Коли Дунай i Умка вийшли з моря, то вони потрусили воду з шерстi, i вся компанiя вирушила далi вздовж берега.

     - Морозиво, солодке морозиво, - почули малюки.

     Вони повернули голови i побачили в блакитному чепчику лисицю з коробкою морозива.

     - А!? - вiдкрили рот вiд подиву Совуша, єнотик, ведмежа i їжачок.

     - Лисиця на волi? - запитала у Дуная Йоїчка.

     - Вона пообiцяла виправитися, - сказав пес. - Адже у кожного повинен бути шанс на виправлення, правда?

     - Дзига виправився, вiн нам город зорав, - сказав Зая.

     - А виправиться чи лисиця, або вона, як завжди, всiх перехитрила, - висловила свою думку Совуша.

     - Друзi, хто хоче покататися на лосенятi, сiдайте, - присiв лосеня.

     Єнотик, мишеня, Йоїчка, Совуша i Зая сiли на спину лосеняти i вiн повiз їх вздовж берега. Решта малюкiв йшли пiшки.

     Мишко загрiбав пiсок лапами, радiв приємним вiдчуттям, коли пiд лапою опинявся теплий, сипучий пiсок. Пiсля всiх на пiску залишалися слiди. А Мишковi слiди були якiсь клишоногi, так сказав Йойо, а вiн йому вiрив.

     Раптово Мишко перед собою на пiску побачив морду кошеняти, якого вiн колись хотiв зняти з сосни. Мордочка кошеня була видна, а самого кошеня не було видно. Кошеня теж упiзнав Мишка i його друзiв. Тут усi звернули увагу на кошеня i з подивом на нього дивилися.

     

     

     - Вiтаю! - сказав кошеня, заворушився, i весь пiсок з нього осипався.

     - Кошеня! Як ти вирiс! - сказав Мишко. - Де живеш?

     - Я живу у бабусi Розi, - вiдповiв кошеня, - а це мiй друг Персик.

     - З-здрастуйте, - сказав Персик. - Це все твої друзi? - запитав вiн у Зефiра.

     - Так, - махнув головою кошеня.

     - Здрастуйте, бабуся Розi, - привiтався Дунай, побачивши неподалiк бабусю.

     - Здрастуй, Дунає. Ти не один?

     - Я з великою компанiєю, ми подорожуємо, - вiдповiв вiн.

     - Пропоную покататися на прогулянковому катерi по морю, - сказала бабуся Розi.

     - На катерi? - здивувався ягня. - Я нiколи не катався на катерi.

     - I я теж, - сказав кошеня. - А це не страшно?

     - Це захоплююче, - посмiхнувся мишеня. - Так це ти друг кота Матроса?

     - Так, Матрос наш найкращий друг, мiй i Персика, - гордо вiдповiв кошеня.

     - Так це тебе звуть Зефiр? - запитав мишеня.

     - Так, мене, - пiдтвердив кошеня.

     - А ти дуже симпатичний, - сказав мишеня i пiдморгнув йому правим оком.

     Кошеня здивувався i вони з Персиком переглянулися мiж собою. Персик повiв плечима. Вони дивувалися, звiдки цей незнайомий мишеня все знає.

     - Хто замовляв прогулянковий катер? - запитав Барбос, пiдпливаючи до берега.

     Вся компанiя подивилася на великий катер i побачила Барбоса за кермом.

     - Барбос! Барбос! - закричали дiти. - Рекс! - здивувалися вони, побачивши поруч з ним Рекса.

     - А ми хотiли покататися, - сказала бабуся Розi онуковi.

     - Ми тiльки що конфiскували катер у лiсових розбiйникiв, якi переслiдували лосiв, а потiм напали на кабанця.

     - I де ж цi розбiйники? - запитала бабуся.

     - А он, пливуть до берега, - посмiхнувся Барбос. - Пливiть, пливiть, - махнув вiн їм, зараз ми вас голубчикiв доставимо в полiцейську дiльницю.

     Лосеня одразу впiзнав розбiйникiв, якi переслiдували їх з мамою в лiсi. Ось лиходiї i попалися. Тепер вони з мамою можуть жити спокiйно, розбiйники надовго сядуть до в'язницi.

     - Сiдайте на катер. Персику, Зефiре, сiдайте теж, - скомандувала бабуся Розi.

     Малюки весело поспiшили на катер.

     - Впораєтеся без мене? - запитав Барбоса Дунай. - Я доглядаю за малюками.

     - Упораємося, - вiдповiв Рекс, - не переживай.

     - Ех, згадати молодiсть, - сказала бабуся Розi i сiла за кермо прогулянкового катера.

     Дунай стрибнув на катер i бабуся завела мотор.

*

     - Пам'ятаєш, Барбос кликав мене покататися на катерi? - запитала Йоїчка брата.

     - Пам'ятаю, - сказав Йойо. - Тiльки тепер нас катає його бабуся. Вона така вiдважна!

     - Барбос, напевно, в неї пiшов, чув, вони в Рексом удвох вiдiбрали катер у розбiйникiв, - iз захопленням сказала Йоїчка.

     - Звичайно, у них зуби он якi мiцнi! - вiдповiв їжачок.

     Совуша чула розмову їжачкiв.

     - Напевно, їм за це знову медаль дадуть, - сказала вона, поправляючи бант. - Вони заслужили, вони смiливi.

*

     - Не боїшся, Персику? - запитав кошеня.

     - Нi, - невпевнено вiдповiв ягня. - А ти?

     - Я теж нi, - сказав Зефiр. - Менi соромно боятися, адже тут цей мишеня, ще буде смiятися надi мною, що вiн не боїться, а я боюся плавати по морю.

     - Тримайся за мене, нiби я один боюся, - сказав Персик, присуваючись до кошеняти.

     - Добре, - шепнув кошеня.

     Щеня Умка стояв бiля Заї. Як справжнiй сторожовий пес Умка зрозумiв, що зайченя боїться, а тому вирiшив бути поруч з ним i з мишеням.

     А лосеня з Мишком зовсiм не боялися пливти на прогулянковому катерi. Вони удвох стояли коло бабусi Розi, яка управляла кермом.

     

     

     Лосеня раптово згадав про маму. 'Вона зараз в школi, одна, - засумував вiн, - в подорожi добре, але я вже хочу швидше побачити маму'.

     Мишко був готовий плисти далi, туди, за горизонт, де море зливається з небом i де сонце купається в морськiй водi, залишаючи на поверхнi моря блискучий променистий сонячний шлях. 'Десь далеко моя мама, - згадав Мишко. - Це вiд неї у мене любов до подорожей i мандрiвок. Коли мама повернеться додому, я обов'язково розповiм їй про нашi пригоди'.

     Раптом малюки почули пiсеньку єнота:

      Ми любимо, коли приходить лiто,

      Мандруємо, бо нам цiкаво все,

      Коли о борт спокiйно б'ються хвилi,

      Коли по хвилях катер нас несе!

      Як добре коли друг надiйний поруч,

      Коли всi разом ми мiцна сiм'я,

      I ми спiваємо про сонце, вiтер, море,

      I вiн, i ти, i я! I вiн, i ти, i я!

     - I вiн, i ти, i я! I вiн, i ти, i я! - спiвали всi разом.

     - I вiн, i ти, i я! - пiдспiвували ягня, кошеня i зайченя зовсiм забувши про страх.

     Вiдпочивши пiсля далекої подорожi на море, малюки знову зiбралися пiд сосною. За лосеням прийшла мама:

     - Пiдемо, Лло, загостювався ти вже в гостях, - сказала вона.

     - Тiтонько-лось, нам так не хочеться, щоб лосеня йшов, - сказав єнотик, - а ви залишайтеся жити на лiсовiй галявинi, - придумав Єноша.

     - Залишайтеся! Залишайтеся! - закричали дiти.

     - Мамо, давай жити на лiсовiй галявинi, а в школу ходитимемо на роботу, - попросив Лло.

     Повз проходив тато-ведмiдь.

     - I правда, - сказав вiн лосям, - живiть на лiсовiй галявинi. Мiсця всiм вистачить. I спасибi вам, що розчистили нашу поляну вiд хмизу, - посмiхнувся вiн. - Он, скiльки я дров на зиму запас.

     - Мамо, мамо, - просив Лло.

     - Ну, добре, - погодилася мама-лось. - Дякую за запрошення. У вас тут дiйсно добре i рiчка поруч. Будемо жити тут.

     - Ура! Ура! - радiли малюки i лосеня.

     - Ходiмо, я покажу вам, де влаштувати житло, - покликав ведмiдь лосицю. - Там оленi жили, але потiм вони перебралися на оленячий острiв.

     - Дякую вам, - подякувала лосиця.

*

     - Згадав! Ходiмо, я вам покажу малинову галявину. Малина якраз дозрiла вона така смачна! - Мишко облизався.

     - Ходiмо! - закричали малюки.

     - Зачекайте, зачекайте! - сказала Совуша. - Я запишу. Чотири - подорож на малинову галявину. А хто нас буде супроводжувати? Дунай пiшов. З ким ми пiдемо?

     - Це недалеко, туди можна без дорослих. Крiм того, у нас є лосеня i у нас є Умка.

     - Тяв-тяв, - з готовнiстю вiдгукнувся Умка.

     - Добре. Тiльки, якщо недалеко, - погодилася Совуша. - Далеко я не пiду, я мамi обiцяла, - сказала вона.

     - Совуша завжди слухає маму, - шепнула Йоїчка братовi.

     - Тому що розумна, - вiдповiв Йойо.

*

     На лiсовiй малиновiй галявинцi дiйсно дозрiла малина.

     - Ой, скiльки ягiд! - зрадiли дiти.

     - Вона така солодка, - Зая спробував стиглу ягоду.

     

     

     - I лiкувальна, - сказала Йоїчка. - Наша мама завжди варить малинове варення на зиму.

     - Пригощайтеся, друзi, - запросив Мишко.

     - Совуша, ти чого так мало їси? - запитав мишеня, ковтаючи жменю ягiд.

     - Я мамi збираю, - вiдповiла сова.

     - Їж, їж, - сказав Мишко, - а мамi твоїй ми зберемо цiлий кошик, - пообiцяв вiн.

     Тут всi подивилися на Заю. Весь рот, нiс i шерстка навколо були малинового кольору. Всi весело засмiялися.

     - Малиновий зайченя, - пропищав мишеня.

     - Ти теж малиновий! - сказав Зая. - I Єноша малиновий!

     На лiсовiй галявинi розносився дзвiнкий смiх.

     Вечорiло. Малюки з Дунаєм сидiли на березi рiчки.

     - Увечерi найкраще клювання, - сказав Дунай. - Ми завжди ввечерi з татом на рибалку ходили.

     - А твiй тато начальник полiцiї? - запитав мишеня.

     - Знову мишача пошта? - запитав єнотик.

     Малюки розсмiялися.

     - Тихо, тихо, - сказав Дунай, - на рибалцi не можна шумiти, а то рибу розполохаєте.

     

     

     - Це вудки твого тата? - запитав Мишко.

     - Так, тiльки татовi нiколи ходити на риболовлю. Вiн менi дозволив їх взяти.

     - А чого у вас три вудки? - прошепотiла Йоїчка.

     - Одна - менi, друга - татовi, а третя - бабусi Розi. Вона завзятий рибалка. Папа її завжди на риболовлю запрошує, - пояснив Дунай.

     - Бабуся Барбоса вiдважна, - зауважив Мишко.

     - I спритна, - зазначив Йойо.

*

     - А чому ввечерi треба ловити рибу? - запитав мишеня.

     - Тому що вдень риба бачить рибалок i не стане клювати, - сказав єнотик. - Вона не дурна.

     Всi знову розсмiялися.

     - Можна вранцi ловити, тодi риба голодна пiсля ночi i клює, - вiдповiв Дунай. - А ввечерi вона хоче пiдгодуватися на нiч.

     - Щоб добре спати, - додав Мишко i всi знову тихенько засмiялися.

     

     

     - Цвiркуни стрекочуть, - прислухався Зая. - А вони риб не розполохають?

     - Нi, - посмiхнувся Дунай.

     - А що це на водi? Мiсячна дорiжка? - запитав мишеня.

     - Так, - вiдповiв йому єнотик.

     - А по нiй можна ходити? - не вгамовувався мишеня.

     - Це всього лише вода, на якiй вiдображається мiсячне свiтло, - роз'яснила Совуша. - Як же по нiй ходити? Потонеш.

     - А лосеня може пройти, - сказав мишеня. - Я бачив, як лосi ходили по мiсячнiй дорiжцi.

     - Напевно це був брiд, мiлководдя, - пояснив лосеня. - Хоч у нас довгi ноги, але мама менi нiколи не дозволяє йти, де глибоко.

*

     Умка вже пiдрiс. Лiто закiнчувалося. За три мiсяцi вiн змужнiв i став проявляти сторожовий характер.

     Ось зараз малюки базiкали, а Умка стежив за поплавками. Раптово один поплавок застрибав по водi.

     - Тяв-тяв, - нашорошив вуха Умка.

     Дунай спритно витягнув рибку.

     - Ух ти! Рибка! - зрадiли дiти.

     - Це перша Совушi, сови люблять рибу, - сказав Мишко.

     - Я мамi вiднесу, спасибi, друзi, - подякувала сова.

     - Ти вже летиш? - запитав Зая.

     - Так, треба мамi допомогти, а ще треба записати на листку, поки видно: п'ять - рибалка.

     - До побачення, Совушо, - попрощалися малюки i сова полетiла додому, тримаючи рибу в дзьобi.

*

     - Шкода, Совуша полетiла. Вона все знає, - сказав Зая. - Цiкаво, а чому риба мокра?

     - Це i я знаю, - вiдповiв єнотик. - Тому що вона плаває у водi. Зайди i ти в воду, i ти будеш мокрий.

     Малюки тихенько засмiялися.

     - Уявляєте, ловимо ми рибу, а тут кiт Матрос iз засiдки, - сказав Йойо.

     - Лапи вгору! - додала Йоїчка.

     Всi знову засмiялися.

     - Весело з вами, дiтлахи, - зауважив Дунай. - Оце риба десь сидить в засiдцi i вашi жарти слухає.

     - А у риби є вуха? - запитав Зая.

     - А їй вода у вуха не потрапляє? - додав мишеня.

     Всi ледве стримували смiх.

     - Тяв-тяв, - знову загавкав Умка i Дунай спритно витягнув рибку.

     - Це єнотику, - сказав Мишко, - вiн теж рибку любить.

     - Спасибi! Моя рибка, - зрадiв єнотик.

     - А давайте ще двi рибки зловимо, - запропонував лосеня.

     - Для кого? - запитала Йоїчка.

     - Для кошеня бабусi Розi i для кота Матроса, - сказав лосеня.

     - Для них треба! - пропищав мишеня. - Але хто передасть їм рибку?

     - Мишачою поштою рибку не передаси, - засмiявся їжачок.

     - Завтра кiт Матрос забере мене на катерi, ось я i передам їм рибку, - пообiцяв Дунай, закидаючи вудку в рiчку.

     - Тс! - сказав Мишко. - А то рибу розполохаєте.

     Всi притихли.

     - Цiкаво, чи помiтить хтось ранiше Умки, як смикається поплавок? - запитав єнотик.

     - Умка помiтить перший, - впевнено сказав Мишко. - У нього нюх.

     Всi знову засмiялися.

     Лисиця i Сiрий вовк сидiли на березi моря на все тому ж старому перевернутому човнi. Був кiнець лiта, вiдпочиваючих на морi не було. Накрапував дощик.

     - Перекусити б, - зiщулився вовк. - Їсти хочеться.

     - Тут в селищi жив ягнятко, - згадала лисиця.

     - Вiд ягнятинки я б не вiдмовився, - облизався вовк. - Тiльки не приведи на хвостi шукачiв, як минулого разу, - грiзно сказав вiн.

     - Чи не приведу, не приведу, Сiрий, - пообiцяла лисиця. - Чекай мене тут.

*

     Лисиця знайшла знайомий двiр в селищi. Вона заглянула через паркан i побачила вiдчиненi дверi комори. 'Вiн, напевно, в коморi', - подумала вона i вiдкрила хвiртку.

     Раптово перед нею з'явився мiцний баранчик з мiтлою.

     - Вам кого, тiтко, - звернувся вiн басом.

     - Скажiть, тут жив ягня, - вiд несподiванки запитала лисиця.

     - Ну, я за нього, - сказав, наступаючи, Персик.

     Лисицi було i невтямки, що перед нею стояв той самий ягня, тiльки тепер вiн вирiс i мiг сам за себе постояти.

     

     

     - Хто там, Персику? - запитав Барбос, виходячи з дому бабусi Розi. - А, стара знайома Лисунка. Значить, i Сiрий неподалiк. Дунай! У погоню! - скомандував вiн.

     Лиса тiльки заблищала п'ятами.

Слово автора

      Нехай всi вашi мрiї, малюки, збуваються!