Жахливий вибух вщент потряс нутро потужного зорельоту. Бойовий корабель, що потрапив пiд роздачу, трiпотiв у просторi, наче риба в блискучiй як грозовi розряди мережi.
Послiдував додатковий хук анiгiляцiйного панчера, крейсер вiд струсу змiстився, корпус трiснув, i зорелiт став плавно завалюватися на пурпурно-червону зiрку, що палала за бортом. Дюжина войовниць у калейдоскопiчно мiнливому забарвленнi камуфляжi з диким криком кинулися коридорами. Одна з дiвчат втратила чобiтки, i верескує, вiд дотикiв до рожевих, босих п'ят вогникiв, що пробiгають гвинтовою пiдлогою, що розжарив вiд колосальної руйнiвної енергiї металу.
У напарниць, що випередила, капiтана Раїси Снiгової перекосився вiд болю червоний рот. З запалених губ зриваються кривавi мiхури; уламок розбитої броньованої обшивки з великим прискоренням пробивши скафандр, глибоко встромився мiж лопаток. Бiль моторошний - дiвчина не може навiть вiддати зрозумiлу команду. Бiльш холоднокровнi чоловiки, намагаються залишити корабель органiзовано, намагаючись прихопити, бiльше цiнного. Особливо зброї i витягнути на рятувальних модулiв униклих пошкоджень бойових i робiт, що прислуговують. Деякi жiнки, що досвiдченiшi, навiть намагаються методом аварiйного вiддiлення, зберегти окремi вiдсiки крейсера, що належить до класу легень, з кiлькома тисячами космонавтiв на борту.
Полковник Наташа Крапiвiна втратила половину правої руки, i намагаючись зусиллям тренованої волi локалiзувати страждання, командує:
-Бийте по ресорах, iнакше батарея п'ять пiрне з усiма в зорянi надра.
У какофонiї звукiв i шерехiв, чується важкий передсмертний стогiн безусого юнака розчавленого зрушеними стiнками вентиляцiйної шахти, куди його всмоктав магнiтний колапс, що з'являвся вiд детонацiї гравiтацiйних мiн. Туди ж провалилося ще кiлька солдатiв, знаходячи жахливу смерть у пеклi, що продувається крижаними вiтрами.
Невеликий одномiсний еролок (сленгова назва винищувача-штурмовика) вiдокремився вiд пошкодженого судна. капiтан космiчної гвардiї Петро Ураганов, що знаходився на його борту, з напругою вдивлявся в шалено стрибаючi голограми. Системи зiркового винищувача виявилися серйозно пошкодженi i довелося перейти на ручне керування. Коли ти як льотчик другої свiтової руки ноги в хiд, замiсть простих телепатичних наказiв...
Мiжгалактична битва в самому розпалi, i переважна перевага була на боцi супротивника. Проти трьох зорельотiв космiчного флоту Великої Росiї билося вiдразу десять важких кораблiв Пiвнiчно-Захiдної конфедерацiї. Вiйна є вiйна, вона йде вже тисячу рокiв, то спалахуючи, вивергаючись кривавим вулканом, то, злегка затихаючи в хиткiй задоволеннi - даючи виснаженим воюючим сторонам перевести дух. Два давнi iсторичнi супротивники Нова Росiя i Захiдний Блок схлюпнулися в безкрайньому космосi.
Ось i зараз росiйськi зорельоти нарвались на засiдку, з незрозумiлої причини кiнезрадари заслiпли, i спiввiдношення сил стало катастрофiчно нерiвним. Але роботи не хворiють, а росiяни не здають! Крейсер гине, вiд першого вже фактично знищеного зорельота вiдокремилася бiльш-менш велика частина i пiд командуванням безстрашної Наташi Крапiвiної йде на таран. Розгiн росiйських камiкадзе граничний, навiть кров ллється у дiвчини i кiлькох допомагають їй прийняти доблесну смерть, хлопцiв iз нiздрiв та вух. Мова паралiзована, а в головi незадовго до зiткнення з лiнкором конфедерацiї звучить фраза: "Душу, серце вiддамо ми своїй Святiй Вiтчизнi! Вистоїмо i переможемо, сенс єдиний у нашому життi!".
Рештi бойових крейсерiв теж туго, один з них горить у вакуумi практично невидимим блакитною облямiвкою полум'ям, iнший продовжує люто вiдбиватися, випускаючи анiгiляцiйнi та термокварковi ракети. Однак силове поле довго не витримає, i так вiд безлiчi попадань: трiщить, iскрячи, наче електрозварювання вiд напруги. Звездолети ворога набагато бiльшi, цiлих п'ять легких лiнкорiв; кожен вчетверо сильнiший за вогневу мiць, нiж вся росiйська флотилiя, включаючи навiть катери та одне, двопiлотнi винищувачi.
Могутнi кораблi, що не поступаються вже досвiдченим росiйським судам за своїми вiйськово-тактичними характеристиками. Зграя м'ясоїдних стерв'ятникiв - еролокiв супротивника вилiтає з боку, що налився кров'ю з багряними протуберанцями свiтила. Тепер цi хижаки спробують атакувати рятувальнi капсули та нечисленнi росiйськi гравiо-магнiтнi лiтаки. Петро не легко вручну, розгортає свiй винищувач, хоча шансiв мало вiн приймає бiй. Збоку вiд нього зависає ще одна машина. Звучить бадьорою скоромовкою, жiночий голос.
-Капiтан! Атакуй по спiралi, я легко затулю твiй тил.
Вега Соловйова, лейтенант космiчної гвардiї вiдтворює вiсiмку, хвацько виходить з пiке i прикриваючи його хвiст, куди спробував вискочити механiчний "шулiка", що вiдливає срiблом. Лобова матриця еролока збиває з курсу самонавiдну термокваркову ракету, а через частку секунди i сам розлючений стерв'ятник отримує заряд у слабко захищене черевце. Вона ще зовсiм юна дiвчина їй тiльки днями стукне вiсiмнадцять, проте вже встигла вiдзначитися в боях. Її навiть прозвали "Крило анiгiляцiї", лише молодi роки та вiдсутнiсть вищої вiйськової освiти заважали їй отримати вище звання.
Наташа Крапiвiна не така юна, як виглядає - її вже за сiмдесят, i останню свою мить, вона героїчно згоряє, пробивши таки захисне поле лiнкора, змусивши махину, зануриться в океан гiперплазмового торнадо, що вивергається боєкомплектами. У вiйни не жiноче обличчя, але чоловiкiв вiд поколiння до поколiння народжується дедалi менше... Тому й вiдбувається перерозподiл ролей.
Петро Ураганiв виконує складний спiралеподiбний кульбiт, проходячи мiж вогненними смугами. Вiн стрiляє практично, не цiлячись, у русi ловлячи кураж, сприймаючи iнтуїтивно миготливi калейдоскопом мiшенi, вражаючи в найвразливiшi точки еролока. Шматки плазми летять пекучими ножицями, точно потрапляючи встик мiж мiнiатюрним силовим полем та гравiтацiйною установкою машини. Самi еролоки броньованi дуже легко, силове поле малопотужне i найбiльше в лобовiй частинi машини. Щоб у тебе не потрапили доводиться вiдтанцьовувати цирковi номери, йдучи вiд лазерно-плазмових iмпульсiв, що сходяться i плутаються. У жилах i венах викинутий адреналiн змушує скакати кровнi кульки, немов це конi, що прорвали вольєр, вiдчули вiльнiсть. I тодi копита ледве торкаючись свiжої трави, мчать скакунiв невловимим галопом.
Але цей шалений ритм двох сердець, що розривають богатирськi груди, дозволяє зiбратися, i битися... Дуже успiшно боротися з переважаючими силами супостату. Ще один розворот i черговий винищувач збитий. Судячи з емблеми та форми еролока, вiн належить до цивiлiзацiї Даго. Є такi iнопланетяни за формою, що нагадують розбухлi кленовi листи. Цi рухливi рослини дуже небезпечнi, всерединi у них мляво тлiє уповiльнений термоядерний синтез, i вони мають набагато швидшу реакцiю, нiж люди. Коли у складi конфедератiв з'являтиметься їх пiдроздiл це означатиме - буде важкий бiй, i не багато росiян зможуть порадiти перемозi.
Як, наприклад, у крейсерi "Волга", його з усiх сил намагаються врятувати, у дiвчат i юнакiв вiд жаркого жару буквально злазить шкiра. А в повiтрi немов модницею розпорошилася рожева вода, молекула азоту i кисню вступають у реакцiю, пiднiмаючи i без того позамежну для людини температуру. Ось дiвчина впала на колiна, i схилившись цiлує оберiг Перуна, крапельки слiз випаровуються, не встигаючи долетiти до надмiцного металевого покриття. Ось вона смерть, юнак, який ще пiвгодини тому намагався її закадрити, валиться на пiдлогу, i палає, червоне м'ясо злазить з кiсток.
Бойовий робот, кидає з широкого дула крапельки мастила, здається, що це машина реве, переживаючи муки, посилала молитву електронним богам, на основi двiйкового коду. Система вентиляцiї виходить з ладу, перетворюючись на подобу маленьких, але численних чорних дiрок, що ризикують увiбрати в себе все i вся.
Ось двi чарiвнi войовницi, безуспiшно чiпляючись руками за абордажний мiномет, намагаються вiдстрочити загибель. Їхнi нiжнi, рожевi обличчя перекошенi, а прекраснi риси спотворенi нестерпним болем. Але натиск всмоктуючого торнадо зростає. Вiдриває пальцi, з розiрваних м'язiв i сухожиль бризкає багряна кров, i дiвчата прямують у м'ясорубку. Нальоту руденька дiвчинка стикається з юнаком, тараня в живiт скидається на капелюшок головкою.
Встигають посмiхнутися один одному, перш нiж пiти в те мiсце, звiдки немає повернення. Ще одна жiнка вже бiльше, нiж наполовину обвуглилася, накреслила обгоряючою рукою на стiнi: "Смiливий помирає один раз, але живе завжди, боягуз живе один раз, але назавжди помер". Блакитно-зелене полум'я додає спеки, охоплюючи ще кiлька миттєвостей тому чудове, гiдне найпрестижнiших подiумiв тiло. Ось оголюються дiвочi кiстки, а мiцнi м'язи, що отримали з дитинства загартування, розсипаються бiленьким попелом.
Палає i виписує сальто пiдбитий катер, що потрапив пiд термокварковий вибух, з командою людей i парою представникiв союзної раси Лiвi. Такi дуже милi iстоти у виглядi людиноподiбних жаб, але в обрамленнi пелюсток найкрасивiших кольорiв. Ось зараз антиграв зламався, люди, ливи немов горошок в брязкальцi, що iстерично тремтить.
Тiльки цього разу ця дитина, що смiшно пiдкидає катер, складається з розiрваних i покручених вимiрювань змученого простору. Ось дрiбнiють голi ножi не може зупинитися дiвчата. У кiлькох войовниць зовсiм розсипалися бойовi скафандри, i вони оголенi, червонi вiд жару врiзаються в стiни, перегородки. На мускулистих, але дуже пропорцiйних жiночих тiлах роздуваються гематоми, розпливаються синцi.
Удари настiльки сильнi, що навiть дуже мiцнi покращенi бiоiнженерiєю космiчної цивiлiзацiї кiсточки дiвчат i юнакiв ламаються. Їхнi болiсно розкритi роти вилiтають червонi бульбашки, а разом з ними i душi тих, кому пощастило перервати муки.
Кров що випускають iз себе квiткожабки свiтло-зелена, а самих iномiрян сплющує в млинець, потiм пружна конструкцiя тiла повертає форму. Вони i справдi еластичнiшi за каучук, хоча не в силах уникнути пошкоджень. А фiналом стало полум'я, що увiрвалося всередину катера, жадiбно пожерло плоть.
А ось хлопець на еролоцi йде на таран. У головi гiмн iмперiї, по жилах, струмує ненависть. Бiльша тримiсна машина не встигає пiти, i у вакуумi, спалахує слiпучий, помаранчевий ком пульсара.
На мить конфедерати зами риють i подаються назад - росiйський дух незламний! З ним не жартують! I це справдi бачення технотронного пекла.
Петро на щастя, не бачачи цього, продовжує атакувати, ворожi винищувачi лунають убiк, ще один розсипається у вакуумi, з розбитої кабiни вивалюється кленоподiбний тулуб. Зеленувато-жовтi цiвки кровi витiкають з розбитого тiла, скочуються в кульки i пливуть разом з уламками. I в кожнiй кульцi свiтиться термоядерний вогник. А напарниця чарiвна, але грiзна Соловйова тим часом розрiзала черево ворожому еролоку.
-Розумниця!
Кричить Петро i його голос завмирає, десь ззаду спучився слiпучий мiхур, нiби комета, що вибухнула при входi в щiльнi шари атмосфери, розсипається осколками блискiток спалаху i вiдразу три росiйськi еролоки згоряють в полум'ї пекла.
Останнiй крейсер немов крижина викинута в окрiп, починає опливати в безлiчi полум'яних вогникiв, що бiгають на обтiчнiй поверхнi корабля.
Розбитий на друзки росiйський зорелiт не хоче вмирати. Його знаряддя ведуть вiдчайдушний вогонь по супротивнику. I не без успiху рвуться на частини броньованi листи веж i змушують далеко вiдлiтати вирванi з гнiзд гармати. Лiтаючи по космосу такi хоботи, продовжують вистрiлювати пекучi ляпки анiгiляцiї. Воїни вмирають, але здатися означає омертвити душу.
Тепер їх залишилося лише двоє, а ворогiв - кiлька сотень. Густий гiперплазмовий потiк обрушується на його еролок, жодне мистецтво маневру не дозволяє уникнути такої колосальної щiльностi вогню. Немов метелик потрапляє пiд бурхливу тропiчну зливу. Тiльки в кожнiй крапельцi розпечена до квiнтильйонiв градусiв гiперплазма.
Машина вибухає i лише кiбернетичний пристрiй встигає катапультувати з знищеного еролока. Капiтан зазнав сильного потрясiння, легкий скафандр надзвичайно розпалився, пiт заливав у вiчi. Численнi ворожi машини снували з такою швидкiстю, що їх важко розрiзняв гострий зiр воїна, здавалося, що це розпливчастi плями снують вакуумом. Несподiвано його струснуло, здавалося, захопило сачком, потягнувши у напрямку ворожого зорельоту.
"Вони накинули на мене силовий аркан. Хочуть взяти в полон". Петро пiдколупнув корiнний зуб, за допомогою язика видавив невелику кульку. Маленька анiгiляцiйна мiнi-бомба зараз вирiшить усi проблеми. Попереду в полонi на нього все одно чекають тортури, катування та смерть. Так краще загинути одразу зi словами - "Слава Великiй Росiї!". З останньою думкою про Батькiвщину.
Черв'як точить свiдомiсть i шепоче на вухо - "Не поспiшай, нехай вороги пiдiйдуть ближче, тодi ти куди бiльше забереш ворогiв, з собою в бездонний морок космосу". А може, просто не хочеться вмирати!
Петро зволiкає: перед очима пробiгає, загалом, ще особливо i довге, але насичене подiями життя.
Бiльшiсть людей народжується у спецiальних iнкубаторах, i лише низько квалiфiкованi робiтники можуть з'являтися на свiт по-старому. Батьки Петра були офiцерами зiркового спецназу елiтного пiдроздiлу "Дiамант", тому вiн мав право отримати путiвку в життя лише штучним, пiд контролем сучасних комп'ютерiв способом. Ще коли вiн був зародком, лiкарi виявили в ньому таку вдалу комбiнацiю генiв, що вiн увiйшов до обраної тисячi. Щороку з багатьох мiльярдiв немовлят видiлялася особлива тисяча - найкращi з найкращих. Це найрозумнiшi, найсильнiшi, вольовi, рiшучi, обдарованi люди Нової Росiї. I єдиний iз них пройшовши численнi щаблi вiдбору, у вiцi тридцяти рокiв ставав людиною номер один - Верховним головнокомандувачем та Головою Великої Росiї. Тисяча найкращих хлопчикiв з раннього дитинства проходила жорстку систему вiдсiву, їх навчали всьому ; вмiнню битися i широкому спектру наук, насамперед мистецтву управлiння величезною iмперiєю. Починаючи з п'яти рокiв двiчi на рiк, а з десяти рокiв i тричi вони складали складнi багаторiвневi iспити, щоб визначити найбiльш гiдного на роль правителя держави. Могутнiй штучний iнтелект вiдстежував кандидатiв, застосовувалися новiтнi нанотехнологiї, з використанням гiперплазмових комп'ютерiв, що унеможливлювало випадковiсть або вживання зв'язкiв, пiдкупу, впливу сильних свiту цього. Тепер у великої країни на всi часи визначався оптимальний володар. Петро увiйшов до цiєї тисячi, вiн був фiзично дуже здоровий, мав феноменальну пам'ять, схоплював на льоту всi знання, а про його незвичайну реакцiю ходили легенди. Здавалося, вiн має всi шанси пiсля досягнення тридцяти рокiв стати - правителем Росiї, щоб правити її рiвно тридцять рокiв, пiсля чого згiдно з конституцiєю iмперiї вiн подавав у вiдставку, звiльняючи крiсло, для iншого найвидатнiшого представника найбiльшої країни. Такий був неминущий закон спадкоємностi влади, жодних виборiв - влада належить найкращим. Навiть якби Петро i не став би правителем - таки велика конкуренцiя. То все одно попереду на нього чекали - найвищi пости, в управлiнському апаратi гiгантської галактик Iмперiї, що розкинулася на дюжину.
Але натомiсть вiн показав: у всякому разi, саме так говорили офiцiйнi документи: свiй головний недолiк, як це дивно не виявлений за такого ретельного вiдбою - психiчну неврiвноваженiсть. Пiддавшись пориву гнiву, застреливши iз бластера свого наставника Калькутту. За версiєю слiдства, за те, що генерал зайве суворо чiплявся до нього, а одного разу публiчно принизив. Як унаслiдок замiсть блискучого майбутнього на нього чекала б смертна кара. Однак деякi обставини призвели до замiни стандартного в таких випадках викиду злочинця на плазмову поверхню зiрки тюремним термiном. У каторжному висновку його пiддали психозондування, приглушивши багато визначних здiбностей, у тому числi паранормального плану. Адже вiн мiг скористатися ними, щоб утекти з каторги. Можливо, вiн би так i згинув в уранових рудниках, але йому пощастило - згiдно iз законом усi судимi вперше могли замiсть каторги вiдбувати покарання у штрафних вiйськах. Ну, а оскiльки штрафники гинули як мухи - це мало вiдрiзнялося вiд страти.
У першому ж бою з пiвтори тисячного полку смертникiв уцiлiли лише двiстi сорок солдатiв. Петро не раз дивився в обличчя злої баби з косою, вiдчуваючи її крижаний подих, але зумiв вижити, i навiть за вiйськовi подвиги був переведений зi штрафникiв у гвардiю, а потiм отримав звання капiтана. Йому ще немає i тридцяти рокiв i невже його життя має таке безславне закiнчитися. Тож нехай тодi вiн загине пiд гуркiт вибуху в анiгiляцiйному спалаху. Петро спробував стиснути щелепи, нiчого не вийшло вилицi, i все тiло було паралiзовано. Отже, полон i тортури стали неминучими.
Подiбнi до кленового листя даги, обступили його, мiж ними снують знайомi силуети людей. Але Петро вже надивився на їхнi звiрства i розумiв, що iншi гуманоїди можуть бути гiршими вiд iногалактичних монстрiв. Вiн оповитий подобою силового поля, яке рухає його поверхнею, потiм його тiло повiльно пiдпливає до сканерiв. За допомогою надпотужного гравiорентгена офiцера просвiчують його до молекули, потiм видаляють через рот анiгiляцiйну "бомбу". Звучить знущальний смiх.
-Борушливий росiйський, у тебе навiть не вистачило мужностi накласти на себе руки. Тепер ти наш.
Той, хто говорив це був, судячи з погонiв полковником конфедерацiї. Безцеремонним рухом вiн тицьнув кулаком Петровi в нiс. Голову вiдкинуло вiд удару, потекла кров. Крижаний вiдчув солонуватий присмак на губах.
-Це тiльки початок, скоро тобi доведеться випити повну чашу болю.
Полковник не жартував i, хоча iснував спосiб за допомогою нейросканера i томографiї списати з мозку всi думки, злiснi американцi не вiдмовлять собi в задоволеннi помучити полоненого.
Великий негр затягнувся сигарою i з розмаху приклав її до чола Петра. Росiйський капiтан навiть не здригнувся. З кокарди кашкета вилетiв гравiолазерний промiнь, вiн завдавав жахливого болю. Ураганiв стримав стогiн, хоча шкiра димiла, вiд напруги капав пiт. Негр у погонах майора видав отруйний смiшок.
-У росiян товста шкiра!
Петро зневажливо плюнув у огидну чорну пику. Чорномазий заревiв, врiзав Ураганову скронею. Хотiв продовжити, але два представники цивiлiзацiї Даго повисли на озвiрiлiй горилi. Той спробував їх скинути, але зовнi оксамитове кленове листя мiцно вчепилося, прилипнувши своїми присосками. Голоси iномирян нагадували щурячого писку, а наголоси ставилися, нiби слова промовляв прискорений магнiтофонний запис:
-Джон Дакка, тримайте себе в руках, не личить так офiцеру конфедерацiї реагувати на витiвки росiйського дикуна. Ми вiдведемо його в кiбер-камеру, i там фахiвцi повiльно розпорошуватимуть його на атоми.
Петру заломили руки явно, щоб завдати болю. Четверо охоронцiв стало на дорiжку, i вони плавно попрямували в камеру тортур. По дорозi Льодовий почув здавлений крик, вiн хотiв, повернуться, але силове поле тримало його мертвою хваткою. Двоє охоронцiв розгорнули Петра.
-На помилуйся макака, як обробляють твою подружку.
Капiтан Ураганний витрiщив очi. Цiлком гола Вега була скута напiвпрозорою матрицею, що дозволяє проходити матерiальним об'єктам у її бiк, але позбавляє можливостi рухатися самої.
Тим часом Джон Дакка з садистською насолодою прикладав до її атласних соскiв здоровенний плазмопрас. Високi оливково-золотистi груди вкрилися опiками.
- Дiвчина не в силах стримати бiль ридала, напружувала м'язи, було видно, як вони провалювалися, вiд потуги вилазили жили, набрякли вени чудового тiла.
-Ось так стерво. Попереду на тебе чекає i не таке.
Петро застогнав.
-Вiдпустiть її, краще катуйте мене.
-Нi! Людина.
Прошипiв представник цивiлiзацiї Даго, перетинчастi кiнцiвки рефлекторно смикнулися.
-Для тебе землянин чужий бiль страшнiший за свої муки.
Садисти продовжували на ходу катувати вiдважну Вегу, її палили, били струмом, викручували ззаду руки, кололи голками. Лише коли вони досягли прозорого дзеркального залу, тортури тимчасово припинилися. Петра ввели в примiщення i пiдняли на кiбернетичну подобу пластикової диби, по-звiрячому вивернувши суглоби. Потiм поряд iз ним пiдвiсили Вегу. Чорношкiрий кат, iз задоволенням прицмокуючи губами, припалив важку з особливим видом iнфрачервоного випромiнювання сигарою її витончену, немов виточену майстерним майстром нiжку. Багрянi смуги покрили голi рожевi п'яти. Вега скрикнула, засмикалася, але гiпертитановi кiльця мiцно скували кiсточки. Мучитель явно насолоджувався її стражданнями, грубi вузлуватi руки пройшлися ступнями, потiм заломили пальчики, ставши повiльно викручувати їх i рiзко виривати, прагнучи видавити стогнання.
Лейтенант Соловйова щоб хоч якось полегшити бiль, вигукнула:
- Свята Вiтчизна у свiдомостi живе, а до вас супостати розплата прийде!
Навiть у змученому заплаканому виглядi дiвчина була дуже гарна. Її свiтлi кольори яскравого сонця волосся давало вiдблиски вiд прожекторiв, а шкiра вiдливала мiддю та золотом. Її пухирi вiд опiкiв, здавалося, лише додали неповторного шарму.
Генерал, що увiйшов до кiбер-катувальної зали, зупинив свiй погляд на Везi. В очах майнула подоба спiвчуття.
-Шкода, що доведеться катувати таку красуню.
Потiм його погляд вп'явся в обличчя Петра. Очi стали злими та жорсткими.
-Так ти i є та росiйська, що входила до обраної тисячi.
Проскрипiв огидний голосок.
Крижаний окинув генерала конфедерацiї пронизливим поглядом i промовчав.
-Що виродок, язик приморозив?
гаркнув Джон Дакка.
-А Ти кiнчай мацати її нiжки, не в борделi!
Генерал зробив рiзкий жест, вказавши негру на вихiд. Той здригнувся, задкуючи задом, покинув примiщення.
-Ось тепер ми можемо поговорити спокiйно. I якщо ти хочеш жити, то вiдповiдатимеш на нашi запитання. В iншому випадку на вас чекає ...
Генерал схрестив пальцi, жест, який не справив на Петра жодного враження - натяк на швидку смерть.
-Ну! Розлiпив губи Петро. - Який сенс ви нас все одно вб'єте. А вiдомостi видерти просто... Чи не маєте психосканера?
Генерал з дивним хлопчачим азартом загорiвся поглядом, дивно пiдморгнув:
-У нас є все, але пiсля психозондування або тотального психосканування ви перетворюєтеся на повних iдiотiв, а iнодi й просто вмираєте. Крiм того, цей метод не завжди є ефективним.
Петро зрозумiв побоювання ватажка. Вiн знав, що останнiм часом офiцерам вживляли спецiальнi електроннi мислеблоки, якi при психоскануваннi знищували мозок. У нього, звичайно, встановлений вiдповiдний захист, що не дає рахувати iнформацiю.
Генерал глянув на склянi очi.
-Раджу спiвпрацювати з нами.
-Нi! - Петро вiдкинувся на дибi. - Я не зраджу свою Батькiвщину.
-Шкода, втiм, на вас ми пробуємо новi тортури.
Генерал махнув рукою. У помешкання увiйшло два даги i ще один нагадує ялинову в присосках шишку зловiсний суб'єкт.
-Перевiрте мiцнiсть їх шкур.
Шишкоподiбний тип пiдняв пiстолет i вистрiлив рожевим пилом. Не долетiвши жертви, вона осiла внизу, перетворившись на пляму. Потiм даг навiв шланг i бризнув водою. Пляма закипiла i прямо на очах почала розцвiтати пишно-колюча рослина. Мерехтячи синiм i фiолетовим листям, воно торкнулося людської шкiри. Дотик оксамитового листя обпiк у двадцять разiв сильнiше, нiж палить кропива. Потiм хижа рослина показала голки, вони точно встромилися в нервовi вузли. Така ж жахлива флора виросла i пiд Вегою, шипи оберталися i, вгризаючись у плоть, розриваючи її на частини.
-Ну, як вам добре впертi руси. Бажаєте продовжити?
Петро лаявся, ледве стримуючи бiль.
-Ви нiчого вiд мене не досягнете.
Напарниця, iстерично сiпаючись, просвистiла.
-Нiчого страшного! Наш зоряний флот наздожене вас, i тодi вже ви вiдповiдатимете на нашi запитання.
Генерал махнув рукою - умовно розумна рослина продовжила тортури - з голок потекла кислота, а потiм ударило струмом, вогненна павутинка пронизала все тiло, повалив димок, запахло смаженим м'ясом.
Петро умiв терпiти i вiдключатися навiть вiд найстрашнiшого болю, а ось його менш досвiдчена напарниця, не витримавши страждань, почала кричати. Її крики викликали вираз розчулення на обличчi генерала.
-Що дiвчинка може, ти хочеш нам щось сказати?
-Та пiшли ви геть - козли!
Генерал пирснув вiд смiху.
-А вона знає, про що каже. Накажемо рослинi її жорстоко згвалтувати.
Монстр, виставив загострену колоду i накинувся на дiвчину, юна росiянка забилася в кривих колючках, пiшли дикi завивання.
Петро не витримав.
-Залишiть її! Що вам треба?
Генерал зробив жест - рослина зупинилася, з юної Веги капала кров.
-Розкажеш нам все що знаєш, почнемо з шифрокодiв.
-Нi! Петру стало соромно за хвилинну слабкiсть. - У нас немає гарантiй, потiм ви мене все одно вб'єте, а заразом i мою дiвчину.
Генерал набув серйозного вигляду. Дiстав сигару та розкурив.
-Все буде залежати вiд того, чи потрiбнi ви нам чи нi. Якщо ви погоджуєтесь продовжити спiвпрацю i працювати на нас, передаючи iнформацiю, то ми можемо зберегти вам життя. Мало того вам платитимуть.
Петро вiдчував, що не може сказати так, з iншого боку iнтуїцiя пiдказувала, що слiд потягнути час, а тодi можливо випаде шанс.
-Ваш долар нiчого не вартий, у нашiй зiрковiй iмперiї, а мiнiстерство контррозвiдки не спить, є ризик, що мене страчують свої.
Зважаючи на все, генерал зрадiв, упертий росiйський вагається, значить можна на нього натиснути.
-Не турбуйся, у тебе буде непогана легенда. Крiм того, ми маємо великий досвiд з впровадження у вашi ряди шпигунiв.
Петро важко зiтхнув.
-Кожен хто потрапив у полон, ретельно перевiряють, адже втекти це все одно, що здiйснити дванадцять подвигiв Геракла, а в СМЕРШi чудесам не вiрять.
Генерал затягнувся сигарою.
-А хто бачив, що ти потрапив у полон? Свiдки знищенi, вашi винищувачi збитi, але ви встигли катапультуватися i залишитися на безлюднiй планетi. Вас звiдти звiльнять, пiсля того як ви надiшлете сигнал, а до цього скажете, що бродили в джунглях. Все зрозумiло?
У головi Петра вже склався план дiй.
-Ну, добре, я може погоджуся, якщо ви вiдпустите лейтенанта Вегу.
Генерал у вiдповiдь вишкiрився.
-Дiвчинка явно не хоче спiвпрацювати i до того ж вона стане нашою заручницею.
Тут сталося те, на що найменше чекав Петро, зiгнувшись, Вега закричала.
-Я згодна на вас працювати, я маю особистi рахунки з росiйською владою.
Генерал розвеселився.
-Чудово! Квазар розпалюється, значить i ти згодна. У головi майнула думка. "Ну, вже цi росiяни, не встиг натиснути, а вони вже зламалися".
-Так! Я ненавиджу тиранiв, що правлять нашою iмперiєю.
- Тодi чудово, кожне ваше повiдомлення буде щедро оплачене, а вас ми перекинемо на планету Кiфар. Але спочатку на знак нашої спiвпрацi розкажи нам про вашi коди та паролi.
Хоча коди та паролi часто змiнюються, а сам капiтан знав лише параметри вже збитих росiйських зорельотiв, про всяк випадок вiн збрехав, повiдомивши неправдивi вiдомостi. А те, що чорт не жартує, раптом захiднi конфедерати цим скористаються у своїх цiлях. Потiм пiсля нього свiдчення дала дiвчинка, вона також проштовхнула вiдверту "дезу".
Знявши данi, конфедерати були задоволенi, вони не приховували радостi, що змогли легко завербувати двох росiйських офiцерiв. Потiм їх повели до їдальнi, щоб востаннє нагодувати перед закидкою на дику планету. Вега злегка накульгувала, нили пiдпаленi ступнi, i її тiло було вкрите маззю, що загоює. По дорозi вiн випадково зачепила гiпертитанову ногу робота зламаними пальцями i мимоволi ойкнула.
- Заспокойся красуня. - сказав Петро. - Це нас принизить, якщо ми покажемо, що нам боляче чи страшно.
- Та менi це насiння. - вiдповiла Вега.
Обiднiй зал блищав чистотою, по стiнах були розвiшанi прапори конфедерацiї, вони трохи трiпотiли пiд слабким вiтерцем. У їдальнi їх обслуговували схожi на скорпiонiв роботи, iз товстих тюбикiв вони видавили кiлька рiзнокольорових видiв поживної пасти. Хоча їжа була синтетичною, проте, виявилася смачною, а розлита в чашки ароматна кава пiдбадьорила, вiдiгнавши похмурi думки. Петро вiдчував себе не у своїй тарiлцi, йому було соромно, що вiн дав згоду на спiвпрацю з конфедератами, хоча це й було єдиною можливiстю уникнути смертi чи в кращому разi каторги. Було б непогано також промацати думки оточуючих його конфедератiв в основному це американцi та iногалактикiв, що снують. Особливу тривогу викликали два товстi, вагою не менше пiвтони, схожi на цилiндри представникiв пiдводного свiту. Їли цi монстри бiлкову їжу, причому в дуже великих кiлькостях, а головне Петро нiяк не мiг пригадати, в якому каталозi вiн бачив подiбних покритих лускою тварин. Мабуть, у конфедератiв з'явився новий союзник, а це не на добро, треба буде розповiсти про це в СМЕРШi. Закiнчивши, є Петро i Вега, одяглися у свої колишнi бойовi костюми. Кiстки стрiмко зросталися, i дiвчина почувала себе набагато бадьорiше. Посадивши їх у космiчний катер, конфедерати вiдбуксували свiжоспечених шпигунiв подалi вiд скупчення своїх кораблiв. Їх супроводжував схожий на велику шишку iнопланетянин та великий даг. Крижаний уважно вдивлявся в космос i нарахував приблизно дюжину субмарин. Несподiвано зображення здригнулося i попливло.
З гущавини простору вилетiли новi росiйськi зорельоти, їх було не менше двадцяти. Конфедерати здригнулися i, не бажаючи вступати в бiй, кинулися в повальну втечу. Було видно, як тремтить космос, анiгiляцiйнi струменi б'ють iз хвостiв кораблiв, пара зорельотiв все ж таки вiдстала, росiйськi субмарини вдарили по них.
Перш нiж їхнiй катер встиг зникнути з-за меж видимостi, Петро встиг помiтити, як холодне полум'я охопило ворожi зорельоти i вони почали розсипати на блискучi уламки, що вiддають мертвим свiтлом.
Вега не втрималася i крикнула, викинувши руку вперед.
-Молодцi, дивися, як нашi дали цим нелюдам. Тiкають як щури!
Шишкоподiбний iногалактик напружився. Вега посмiхнулася, як не дивно це подiяло, шишка обм'якла.
-Вiйськове щастя мiнливе i можливо незабаром вже вам доведеться переконатися в цьому.
Додала дiвчина.
Мiжзоряний катер врубав покривало невидимостi, потiм розвернувшись, пiшов у вiраж. Неподалiк зiрки Паракгор повiльно пливла планета Кiфар. Це було досить велике, удвiчi бiльше за Землю небесне тiло, дике й непричесане.
Катер спiкував, при входi в густi шари атмосфери його обшивка злегка розжарилася, заблищали рожевi iскорки. Потiм катер плавно приземлився на горбкувату поверхню, зависнувши на гравiтацiйному полi. Такi судна цiлком могли опуститися просто на гнилу трясовину. Потiм вiд'єдналася капсула, команда iногалактикiв висадила їх на ґрунт. Кленоподiбний представник цивiлiзацiї Даго все-таки дав iнструкцiю.
-Тут у низинi сигнали йдуть слабкi, тому вам треба забратися на макiвку от тiєї гори. - Звiдти ваш сигнал легко засiчуть росiйськi кораблi.
-А чому ви одразу не перекинете нас туди.
Даг вiдповiв, картавши слова.
-Минуло багато часу, треба, щоб вашi бачили, як ви великий шлях пройшли до гори. Це пояснить втрату часу.
-Зрозумiло тодi в дорогу!
I Петру i Везi дуже хотiлося якнайшвидше розлучитися з негуманоїдними типами, агресивно ворожими їх країнi. I вони одразу набрали швидкiсть. Катер теж не затримувався i сплив за лiнiю горизонту.
Першi кроки по планетi далися легко, хоча сила тяжiння була майже в пiвтора рази бiльша нiж на землi. Боїкостюми були забезпеченi допомiжними м'язами, i завдяки ним можна було скакати лошам. З верху свiтило блакитно-рожеве сонце, було спекотно, а повiтря п'янiло надлишком кисню. Природа навколо була дуже пишною, великi срiблястi бабки, розмiрами в журавлiв, велетенськi метелики, здоровенi схожi на парашут кульбаби членистоногi крутилися над головами. Справжнi джунглi - дерева в двадцять обхватiв iз триголовими удавами, що звисають вниз головою, покритими кривими голками. Прямо по гiлках проповз сорокогий тигр з мальовничими iклами, його яскраво-фiолетовi смужки красиво виглядали на помаранчевому тлi. Золотисте листя коливалося, вiтерець змушував їх шелестiти i грати дивовижну музику. Побачивши людей, тигр став дибки, це було велике тридцятиметрове чудовисько з пащею акули, вiд його реву гойдалися верхiвки дерев, пригинаючись до покритого пишною травою ґрунту. Петро не розгубився i вихопив бластер, але Вега зумiла випередити його, всадивши значний плазмовий iмпульс прямо в пащу породження пiтьми. Звiр вибухнув, фiолетова з лимонними крапленнями кров розбризкалася по деревах.
-Клас, у тебе реакцiя кобри! Похвалив Вегу Петро.
-А Що ти думав. У мене була гарна школа.
При цих словах настрiй у Льодяного знову впав, вiн згадав свою найкращу школу в iмперiї. Там навчився вбивати, навiть випереджаючи сучасних роботiв - що взагалi пiд силу лише одиницям, потiм у нього вiдiбрали всi надздiбностi, i вiн виявився простим гвинтиком вiйськової машини.
Щоб вiдволiктися, капiтан додав кроку. Бойокостюм i бластер додавали впевненостi, плазмовi батареї були сповненi енергiї, мало того вiн чув, що в лабораторiях вже розробляють нову зброю, яку можна заряджати простою водою. А це класно, ядра водню зливаються до гелiю i невеликий термоядерний реактор у тебе в руках. Вiн викидає енергiю, ти нею пачками анiгiлюєш ворогiв. Незабаром, за кiлька рокiв - нi, це довго. А може, залишилися лiченi мiсяцi, коли ця зброя потрапить до вiйська.
З-пiд землi вискакує щось схоже на гострий дрiт, вона б'є в бронекостюм, гiперпластик ароматизує удар, залишаючи подряпину, невiдоме звiрятко вiдскакує i вiдразу зрiзається мiнiмальним променем бластера.
-Стiльки тут цiєї гидоти, не перепочити.
Вега незграбно жартувала:
-А ти що думав, тiльки одну ананасову горiлку питимеш. Тут нам теж доведеться поборотися.
Як би на пiдтвердження її слiв ще один сорокогий тигр зiскочив з дерева, i був знищений одночасним залпом Петра i Веги. Останки обвугленої тушi впали пiд ноги, потрапивши на кованi пiнозолом черевики.
-Точнiсть, ввiчливiсть королiв!
Петро засмiявся. Дерева тим часом трохи порiдшали, дорога пiшла в гору.
Здавалося, тепер йти стало легше, але не було. Трав'яний покрив скiнчився, i пiд ногами виникла клейка рiдина, вона чiплялася за взуття та заважала крокувати. Довелося включити додатковi допомiжнi механiзми бойкостюмiв, але йти все одно було дуже важко. Живi присоски хапали за ноги, впивалися мертвою хваткою. Не витримавши, молода Вега всадила зарядом по присосках. Це подiяло, жива хвиля пройшлася по болоту, щось завищало, закудахтало, i ґрунт почав провалюватися пiд ногами. Виявилося, що вони йдуть практично суцiльним органiчним килимом. Щоб остаточно не провалитися, вони побiгли, пiд ними ходили хвилi, страшна стихiя з живих клiтин намагалася змити їх i засмоктати у вирву. Росiйськi офiцери звикли дивитися в обличчя смертi, а якийсь протоплазмовий суп не мiг нiчого викликати крiм лютого бажання стрiляти i не здаватися. Вега - ось не терпляче дiвчисько кiлька разiв вистрiлило з бластера, пiднявши i без того жорстоко накручену каламут. У вiдповiдь їх обдало настiльки густим потоком, що жива кипляча злiсть слюда здавила їх щiльною масою. Навiть допомiжнi м'язи бойкостюмiв виявилися безсилими проти такого захоплення. У розпачi Петро переклацнув бластер на максимальну потужнiсть i найширший промiнь. Лазерний iмпульс, що горить, розрiзав тверду органiку, пробивши велику дiрку. Вивернув руку Ураганiв обережно, щоб не зачепити Вегу провiв променем навколо себе. На секунду полегшало, але потiм бiомаса знову затиснула їх. Петро виявив упертiсть, люто всмоктуючи iмпульси, вiн намагався пробитися крiзь бiологiчну трясовину, Вега не вiдставала вiд нього. Лоб заливав холодний пiт, бластер явно перегрiвався, жар вiдчувався навiть крiзь рукавичку. Зрештою, заряд остаточно вичерпався, плазмовi батареї сiли, i страшна сила стиснула костюми. Вега у розпачi прокричала її тривожний дзвiнкий голос, терзав вуха.
-Петя! Невже це кiнець i ми зависнемо, i вiчно паритимемося в цiй липучцi.
Ураганiв гранично напружив м'язи, але маса, що стала твердiшою за бетон, тримала намертво:
-Не впадай у вiдчай Вега, поки ми живi, вихiд завжди знайдеться.
Петро подвоїв зусилля гiперпластик, з якого було зроблено боєкостюм, тривожно затрiщав, температура всерединi скафандра помiтно пiднялася. Вега також продовжувала вiдчайдушно смикатися, її личко почервонiло, очi залило потiм.
. РОЗДIЛ No 2
Нова столиця Великої Росiйської iмперiї мала майже стару назву Галактик-Петроград. Вона була якщо брати вiдлiк вiд Сонячної системи, у напрямку сузiр'ї Стрiльця. А летiти на зорельотi слiд було ще далi майже в центр галактики. I зiрки та планети тут розташовувалися набагато густiше, нiж на тiй далекiй околицi Чумацького шляху, де знайшла притулок та спокiй старенька Земля. Вiйська Захiдної Конфедерацiї практично повнiстю вигнанi з центральної галактики. Однак бої не пройшли безвiсти, багато тисяч планет були сильно зруйнованi, серйозно постраждала, вiрнiше, була практично знищена , ставши непридатною для життя радiоактивною брилою каменю матiнка-Земля. Це i стало однiєю з причин перенесення столицi, у найбагатше i спокiйне мiсце у спiралеподiбному Чумацькому шляху. Тепер прорватися сюди стало складнiше, тому навiть за умов тотальної космiчної вiйни, де лiнiя фронту це абстрактне поняття, а тил умовнiсть центр галактики став основною Росiйською базою та iндустрiальним оплотом. Сама столиця розрослася i повнiстю поглинула цiлу планету - Кишиш, перетворившись на велетенський, блискучий розкiшшю мегаполiс. Десь кипiла вiйна, а тут вирувало життя, численнi лiтальнi апарати прорiзали бузково-фiолетове небо. Маршала Максима Трошева викликали до мiнiстра оборони надмаршала Iгоря Рерiха. Майбутня зустрiч була ознакою знову рiзко зросла вiйськової активностi противника. Набридла всiм вiйна, хижою лiйкою пожирала ресурси, на нiй гинули багато трильйони людей i, проте, не було вирiшального успiху. Вимушена мiлiтаризацiя наклала вiдбиток на архiтектуру Галактик-Петрограда. Численнi величезнi хмарочоси збудованi рiвними лiнiйками та клiтинами у шаховому порядку. Це мимоволi нагадує маршалу аналогiчнi побудови космiчних армад. Пiд час недавньої великої битви великi росiйськi зорельоти також вишикувалися рiвними лiнiями, потiм раптово зламали стрiй, ударивши по ворожому флагману. Ранiше узгоджена битва переросла у звалище, деякi кораблi навiть зiткнулися, потiм пiдiрвавшись у жахливо яскравих спалахах. Вакуум забарвився так, наче разом вибухнули велетенський вулкан i потекли вогнянi рiчки, потоки пекельного полум'я вийшли з берегiв, накривши руйнiвною хвилею. У хаотичнiй битвi успiх супроводжував армiю Великої Росiї, але перемога дiсталася надзвичайно високою цiною, кiлька тисяч зорельотiв перетворилося на потоки елементарних частинок. Щоправда, ворогiв було знищено майже вдесятеро бiльше. Росiяни вмiли, битися, але конфедерацiя, що включає безлiч рас i цивiлiзацiй, люто огризалася, чинячи завзятий опiр.
Найголовнiша проблема полягала в тому, що головний центр ворожої конфедерацiї, розташований у галактицi, Том було дуже важко знищити. Досить давня цивiлiзацiя кленоподiбних дагов, мiльйони рокiв мешкала в цьому скупченнi зiрок, вони звели справжню неприступну фортецю, створивши суцiльну лiнiю оборони.
Щоб одним разом знищити цей космiчний "Маннергейм" не вистачить усiєї росiйської армiї. А без нього, вся вiйна перетворилася на суцiльнi кривавi сутички, де тi чи iншi планети системи багаторазово переходили з рук в руки. Маршал iз почуттям ностальгiї оглядав столицю. Гравiтольоти i фланери, що снували туди сюди, були пофарбованi в колiр хакi, всюди вiдчувалося подвiйне призначення лiтальних машин. Навiть багато будинкiв формою скидалися на танки чи бойовi машини пiхоти з гусеницями замiсть пiд'їздiв. Забавно було спостерiгати, як з дула подiбного танка вивергався водоспад, блакитна i смарагдова вода вiдбивала чотири "сонця", даючи численнi вiдтiнки, а на самому стволi росли екзотичнi дерева та величезнi квiти, утворюючи дивовижнi висячi сади. Нечисленнi перехожi, i навiть маленькi дiти були або у вiйськовiй формi або у формi рiзних воєнiзованих органiзацiй. Високо в стратосферi ширяли самонаводящiеся кiбер-мiни, зовнi вони нагадували барвистi фiнтифлюшки, це прикриття виконувало подвiйну функцiю - захищало столицю i робило небо ще бiльш загадковим i барвистим. Цiлих чотири свiтила осяяли небесне склепiння, заливаючи гладкi дзеркальнi бульвари слiпучими променями. Максим Трошев був не звичний до подiбних надмiрностей.
-Зiрки тут розташовуються занадто густо, вiд того мене й тяжить спека.
Маршал змахнув пiт з чола i ввiмкнув вентиляцiю. Подальший полiт пройшов без проблем, невдовзi здалася будiвля мiнiстерства оборони. Бiля входу стояло чотири бойовi машини, колючi в присосках променiари - тварини з нюхом у п'ятнадцять разiв сильнiше за собачого обступили Трошева. Масивний палац надмаршалу йшов глибоко пiд землю, у його ущiльнених стiнах розташовувалися могутнi плазмовi гармати i потужнi каскаднi лазери. Внутрiшнiсть глибинного бункера вiдрiзнялася простотою - розкiш не заохочувалась. До цього Трошев бачив свого начальника лише через тривимiрну проекцiю. Сам надмаршал був уже немолодий, але досвiдчений вояка сто двадцяти рокiв вiд народження. Вниз довелося спускатись на швидкiсному лiфтi, пiшовши в глибину на добрий десяток кiлометрiв.
Пройшовши кордон пильної охорони та бойових роботiв, маршал увiйшов у великий кабiнет, де плазмовий комп'ютер видавав величезну голограму галактики з позначками зосередження росiйських вiйськ та мiсцями передбачуваних ударiв супротивника. Поруч висiли дрiбнiшi голограми, були видно зображення iнших галактик. Контроль над ними не був суцiльним, мiж зiрками були вкрапленi численнi незалежнi держави, населенi рiзними часом найекзотичнiшими расами. Трошев не довго вдивлявся в цю пишнiсть, йому треба було робити чергову доповiдь. Iгор Рерiх зовнi виглядав молодо, обличчя майже без зморшок густе свiтле волосся, здавалося, що йому ще жити i жити, але росiйська медицина в умовах воєнного часу не надто була зацiкавлена у продовженнi людського життя навпаки, швидша змiннiсть поколiнь прискорювала еволюцiю, була на користь безжальному. Тому термiн життя був обмежений ста п'ятдесятьма роками, навiть для елiти. Ну а народжуванiсть залишалася дуже високою, аборти були тiльки для неповноцiнних дiтей, а протизаплiднi засоби забороненi. Надмаршал дивився нерухомим поглядом.
-А це ви товариш Макс. Скиньте всi данi на комп'ютер, вiн переробить i видасть рiшення. Що ви можете сказати про останнi подiї?
-Американськi конфедерати та їх союзники отримали конкретну прочуханку. Вiйна поступово виграється нами. За останнi десять рокiв росiяни виграли переважну бiльшiсть битв.
Iгор кивнув головою.
-Я це знаю. Але союзники конфедератiв даги помiтно активiзувалися, схоже, що вони поступово стають головною ворожою до нас силою.
-Так точно надмаршал!
Рерiх переклацнув зображення на голограмi, i трохи збiльшив.
-Ось бачите галактику Смур. Тут є другий за величиною опорний пункт дагов. Саме сюди ми i завдамо основного удару. У разi успiху ми зумiємо виграти вiйну впродовж сiмдесяти максимум ста рокiв. А якщо провалимо, вiйна затягнеться на багато столiть. Останнiм часом саме ви найбiльше вiдзначилися на полi лайки, i тому я пропоную вам особисто очолити операцiю "Сталевий молот". Зрозумiло!
Маршал, вiддаючи честь, вигукнув:
-Абсолютно ваше превосходительство!
Iгор спохмурнiв:
-Навiщо такi титули. Звертайтеся просто товариш надмаршал. Де ти нахопився такого буржуазного лоску.
Максимовi стало соромно:
-Я товариш надмаршал, навчався разом з Бiнга. Вони проповiдували старий iмперський стиль.
-А зрозумiло, але тепер iмперiя iнша, голова спростив колишнi звичаї. Мало того незабаром буде змiна влади i в нас буде новий старший брат i верховний головнокомандувач. Можливо, мене вiдправлять у вiдставку, а в разi успiху операцiї "Сталевий молот" призначать тебе на моє мiсце. Вам треба вчитися наперед, адже це величезна вiдповiдальнiсть.
Маршал був набагато в три з лишком рази молодший за Рерiха, i з цього заступничий тон був дуже доречний i не викликав образи. Хоча ось-ось має статися змiна лiдера, а їх новий вождь буде молодшим за всiх. Природно, це буде найкращий з найкращих. Росiянин номер один!
-Я готовий до всього! Служу великiй Росiї!
-Ну, iди, мої генерали посвiтять тебе в деталi, а далi ти сам розберешся.
Вiддавши честь, маршал вийшов.
Коридори бункера були пофарбованi в колiр хакi, оперативний штаб розташовувався поряд трохи глибше. Численнi фотоннi та плазмовi комп'ютери у форсованому темпi обробляли iнформацiю, що стiкає з рiзних точок мега-галактики. Мала бути тривала рутинна робота, i маршал звiльнився лише через пiвтори години. Тепер на нього чекав затяжний гiперстрибок у сусiдню галактику. Там мають зiбратися величезнi сили, майже шоста частина всього росiйського космiчного флоту, тобто кiлька мiльйонiв великих зорельотiв. Це мiць, для потайного зосередження подiбного кулака знадобиться кiлька тижнiв. Пiсля того як були налагодженi найдрiбнiшi деталi, маршал пiднявся на поверхню. Пiсля глибиною прохолоди спалахнуло найсильнiшим жаром. Чотири свiтила зiбралися в зенiтi i, наїжачившись коронами, що безжально лижуть небо, виливали на поверхню планети багатобарвнi променi. Каскад свiтла грав i переливався подiбно змiям, що випалюють очi, по дзеркальних вулицях. Максим застрибнув у гравiоплан, усерединi було прохолодно та зручно, рвонув до околиць. Вiн нiколи ранiше не був у Галактик-Петроградi, i йому хотiлося на власнi очi оглянути велетенську столицю з трьомастами мiльярдами жителiв. Ось вони покинули вiйськовий сектор, i все змiнилося, стало набагато веселiше. Багато будинкiв мали досить оригiнальну композицiю, i навiть здавалися розкiшними - в них проживали представники багатого класу. Хоча пiд час тотальної вiйни густий прошарок олiгархiв i був капiтально пiдстрижений, але до кiнця його не знищили. Один iз чудових палацiв нагадував середньовiчний замок, де замiсть зубiв стояли розсадженi екзотичнi пальми з пишними плодами. Iнший палац висiв на тонких нiжках, а пiд ним проносилася автострада, вiн скидався на яскраво розфарбованого в зiрочках павука. Багато будинкiв, де жили люди переможнiше, також не викликали асоцiацiй з бараками, навпаки виблискували чудовi вежi чи палаци, зi статуями та портретами вождiв та полководцiв минулих славетних вiкiв. Не все ж таки зафарбовувати кольором хакi. Крiм того, становище одного з найбiльших мiст у всесвiтi зобов'язувало мати гарну архiтектуру. Особливо барвистим був туристичний вiдсiк з рухомими дорiжками, з будiвлями, виконаними у формi велетенських троянд, а також рукотворних тюльпанiв, що розпустилися i переплетених, обрамленим штучним дорогоцiнним камiнням. До цього треба додати нанизаних один на одного ромашок i химерно перемiшаних казкових звiрiв. Мабуть, приємно жити в такому будинку, у формi доброго ведмедика та шаблезубого тигра, а як радi цьому дiти. Навiть дорослi бувають ураженi, коли така конструкцiя рухається чи грає. Особливе враження на маршала справив дванадцятиголовий дракон, що обертався як карусель, з кожної пащi били багатобарвнi фонтани, пiдсвiченi лазерними прожекторами. А iз зубiв час вiд часу стрiляли феєрверки - немов системи протиповiтряної оборони, але куди святково i дуже мальовничо. Взагалi фонтанiв найхимернiших форм, що викидають на сотнi метрiв вгору рiзнокольоровi струменi у столицi безлiч. А якi вони прекраснi, при свiтлi чотирьох сонцiв сплiтаючись у водяний орнамент, казкова, неповторна гра фарб. Композицiї у стилi авангард, гiперфутуризм, класика, середньовiччя, античнiсть. Свого роду ультрасучаснi шедеври, генiальнiсть архiтектора та художника, помножена на нанотехнологiї. Навiть дiти тут були не такi як на iнших планетах, де через вiйськовi труднощi доводилося вести спартанський спосiб життя. А хлопцi веселi ошатнi, красивi: багатобарвний одяг надавали їм подiбнiсть до казкових ельфiв. Тут були не лише люди, половину публiки становили iногалакти. Проте дiти iнопланетян iз задоволенням грали з людськими хлопцями. Особливо гарними є активнi представники флори. Трошеву зустрiлися i розумнi рослини, що стали масштабною космiчною цивiлiзацiєю. Пишнi золотоголовi кульбаби з чотирма нiжками та двома тонкими ручками. У їхнiх малюкiв було лише двi нiжки, i золотi головки густо посипанi смарагдовими плямами. Максим добре знав цю расу - Гапi, тристатевi рослиннi iстоти, миролюбнi, до абсурду чеснi, але волею доль втягнутi в тотальну мiжзоряну вiйну i природними союзниками Великої Росiї.
Вистачало тут i найнеймовiрнiших за формою представникiв iнших рас - переважно нейтральнi країни та планети. Багатьом хотiлося подивитись грандiозну, неймовiрну, навiть для найсмiливiшої фантазiї, столицю Росiйської Iмперiї. Тут вiйна здається далекою i не реальною, вона справдi вiддалена на багато тисяч парсекiв i, проте, тривожне почуття не покидає маршала. Несподiвано в головi з'являється думка, що на тих планетах, що їм доведеться атакувати, теж живуть розумнi iстоти i багато мiльярдiв створiнь, що мислять, можуть загинути разом з дружинами i дiтьми. Знову будуть пролитi океани кровi, зруйнованi тисячi мiст та селищ. Але вiн Росiйський маршал i виконає свiй обов'язок. Є вiра - ця священна вiйна наближає ту мить, коли розумнi iстоти у всьому всесвiтi вже нiколи не вбиватимуть одна одну!
Помилувавшись туристичним центром, маршал наказав розгорнути гравiоплан, подавшись у промисловi квартали. Будинки тут вже трохи нижчi, простiшi за планування, масивнiшi i пофарбованi пiд колiр хакi. Можливо, що й усерединi вони скидалися на казарми. Самi заводи зовсiм розташовувалися глибоко пiд землею.
Коли гравiоплан приземлився, до нього одразу попрямувала зграйка босоногих хлопцiв iз ганчiрками, що чистять засобами. Вони явно прагнули якнайшвидше обмити машину, щоб потiм вибити кiлька монет за послуги. Дiти були худi, обiрванi в лахмiттi вже набридлого вицвiлого кольору хакi, з великими рваними дiрками на животах - шкiра блищала вiд шоколадної засмаги. Її чорнота ще сильнiше пiдкреслює бiлизну коротко стриженого волосся, свiтлi очi, на вилицях, що рiзко надходять. Видно було, що вiйна, що затяглася, змушувала пiдтягувати пояси, на душi у Трошева зародилися зерна спiвчуття. Шофер капiтан Лиса мабуть не подiляв подiбного настою, з люттю гаркнув на огольцiв:
-А ну щури геть звiдси! - I ще голоснiше. Тут сам маршал їде!
Хлопцi кинулися врозтiч, тiльки й видно було, як миготять бруднi п'яти, голi ступнi бiдних чад, змученi гарячим базальтовим покриттям. Тяжко видно весь час бiгати босонiж поверхом розпеченої вiдразу на чотирьох "сонцях", а бiднi дiти не знали що таке взуття. Один iз огольцiв втiм, виявився смiливiшим за iнших i, розвернувшись, показав середнiй палець - образливий жест. Капiтан тут вихопив бластер i вистрiлив у зухвалого хлопчика, вiн би вбив його, але маршал встиг останньої митi штовхнути надто ретивого шофера пiд руку. Заряд пролетiв повз, пробивши в бетонi велику вирву, уламки розплавленого каменю потрапили по голих ногах хлопчика, здерши засмаглу шкiру, змусивши його впасти на чорний бетон. Втiм, зусиллям волi майбутнiй воїн зумiв стримати крик i, терплячи бiль, рiзко схопився. Випростався, зробив крок назустрiч Маршалу, хоча подряпанi ноги тримали нетвердо худе тiло. Максим приклав капiтана мiцним ляпасом, пухка щока Лиса здулася вiд удару.
-Три доби важких робiт на гауптвахтi. Смирно руки по швах! - Грiзним тоном скомандував маршал - I взагалi нема чого давати волю рукам i глотцi. Дiти нашi нацiональнi надбання i ми повиннi їх берегти, а не вбивати. Зрозумiв нелюд?
Лисиця кивнув i витяг руки по швах.
-Вiдповiдай за статутом.
Гучно крикнув маршал.
-Абсолютно зрозумiв.
Максим перевiв погляд на хлопця. Рiвного кавового кольору шкiра, що вигорiло русяве волосся. Блакитнi очi здаються наївними i водночас у них вiдчувається жорсткiсть. Крiзь великi, рванi дiрки на животi просвiчується рельєфний, плитками прес. Жилястi голi руки в постiйному русi.
Трошев запитав добрим тоном:
-Як Звати тебе майбутнiй солдат?
- Янеш Ковальський!
На всю горлянку гаркнув обшар.
-Я бачу в тобi задатки сильного воїна. Хочеш вступити до училища iменi Жукова?
Хлопчик зажурився.
-Я радий би, але мої батьки лише простi робiтники i нам нiчим платити за престижну установу.
Маршал усмiхнувся.
-Тебе зарахують безкоштовно, ти я бачу фiзично мiцний, а блискучi очi говорять про розумовi здiбностi. Головне вчись добре. Зараз важкi часи, але коли вiйна закiнчиться, навiть простi робiтники житимуть у прекрасних умовах.
-Ворог буде розгромлений! Ми переможемо!
Знову на все горло прокричав Янеш. Хлопчик щиро бажав якнайшвидшої перемоги своїй Батькiвщинi. Йому просто зараз хотiлося випустити кишки конфедератам.
-Тодi займи мiсце в строю, для початку в моїй машинi.
Лисиця скривився, хлопчик був брудний i пiсля нього доведеться мити пластик.
Розвернувшись, гравiтолiт полетiв до урядових та елiтарних кварталiв.
Янеш жадiбним поглядом вдивлявся у величезнi з розкiшним оздобленням будинку.
-Нас не пускають до центральних кварталiв, а це так цiкаво.
-Ще надивишся.
I все ж таки маршал, рухомий почуттям спiвчуття змусив гравiоплан пiдлетiти до туристичного центру. Хлопчик дивився на всi очi, пожираючи побачене. Було видно, що йому дуже хочеться вискочити з машини пробiгтися по рушiйному пластику, щоб потiм пiднятися на один з дивовижних атракцiонiв.
Зазвичай суворий Максим у цей день був як нiколи добрий i м'який.
-Якщо хочеш, можеш один раз прокотитися на однiй з "гори радостi" i пiсля цього вiдразу до мене. Та "багач" вiзьми грошi.
I маршал кинув переливчастий папiрець.
Вiталiк рвонув до атракцiонiв, але його зовнiшнiй вигляд надто вже впадав у вiчi.
Бiля входу до космосу-нiндзя-залу його зупинили потужнi роботи.
-Хлопче, ти одягнений не за формою, явно iз бiдняцьких кварталiв тебе слiд затримати i доставити мiлiцейську дiлянку.
Хлопчик спробував було змитися, але по ньому врубали паралiзатором, заваливши на асфальт. Тут довелося самому Трошеву вискочити з машини i тiкати розбиратися.
-Стiйте цей курсант зi мною.
Мiлiцiонери зупинилися, дивлячись на маршала. Максим був у звичайнiй польовiй формi, зате яскраво на чотирьох сонцях виблискували золотом еполети воєначальника, а вiйськовi вже давно були найшанованiшими людьми в країнi.
Старший iз них, у погонах полковника, взяв пiд козирок.
-Вибачте маршал, але iнструкцiя забороняє присутнiсть жебракiв у центрi, де приймаємо гостей з усiєї галактики.
Максим i сам розумiв, що дав маху, випустивши обiрванця в такому респектабельному мiсцi. Але не можна полiцейському чину показувати слабкiсть.
-Цей хлопчик розвiдник i виконував завдання вищого командування.
Полковник кивнув i натиснув на кнопку в пiстолетику, Янеш Ковальський сiпнувся i прийшов до тями. Маршал усмiхнувся i простяг руку. У цей момент четвiрка iногалактикiв раптово наїжачилась променем. Зовнi iнопланетяни нагадували грубо обтесанi пнi з синьо-бурою корою, кiнцiвки у них були вузлуватi та кривi. Не встигли потвори вiдкрити вогонь, як Максим упав на покриття на ходу, витягаючи бластер. Вогнянi траси пройшли верхи, врiзалися в колоритну статую, розпорошивши на фотони мальовничий постамент. У вiдповiдь Трошев зрiзав двох нападникiв лазерним променем, два вцiлiлi iногалактики подалися в сторони. Одного з них також наздогнав невблаганний промiнь, а ось другий зумiв сховатися у захисну щiлину. Монстр палив вiдразу з трьох рук i, хоч Максим активно перемiщався, його злегка зачепило променем - обпекло бiк i пошкодило праву руку. З приводу променi супротивника потрапили в атракцiон "шалений латаття". Наслiдував вибух i частина людей, що розважалися, i iногалактикiв, впала в пишнi кущi.
Перед очима маршала пливло, але вiн з подивом побачив, як Янеш вирвав шматок плити i запустив у супротивника. Кидок виявився точним, прямо в ряд iз п'яти ока. Породження чорної дiрки здригнулося i смикнулося, її пика здалася над бар'єром. Цього виявилося достатньо, щоб влучний пострiл Максима обiрвав життя чудовиська.
Мiнiатюрна битва закiнчилася дуже швидко, а ось мiлiцiя виявилася не на висотi, пiд час крихiтного бою менти не зробили жодного пострiлу, просто злякалися. Маршал одразу звернув на це увагу.
-Все найкраще бореться на фронтах, а в тилу або на полiцейськiй роботi вiдсиджуються однi труси,
Товстуватий полковник зблiд. Низько вклонившись, вiн пiдповз до Максима.
-Товариш маршал, вибачте, але у них були важкi променемети, а в нас...
-А Це що! - Максим вказав на бластер, що бовтався на поясi. - Рогатка для комарiв.
-На цiй планетi комарi не водяться - пролепетал полковник, що прикинувся шлангом.
-На жаль, мабуть для тебе в столицi не знайдеться роботи. Ну що б ти не сидiв без дiла, я постараюся, щоб тебе вiдправили на фронт.
Полковник кинувся в ноги, але Максим бiльше не звертав на нього уваги. Жестом, покликавши хлопця, вiн допомiг вiдважному Янешу застрибнути на борт гравiоплана, а потiм мiцно потис йому руку.
-Ну, Ти орел. Я радий, що не помилився у тобi.
Ковальський по-дружньому пiдморгнув, його голос звучав досить дзвiнко i радiсно.
-Я всього зробив один вдалий кидок. Це не багато, от коли було сотню.
-Нiчого скоро будуть. Закiнчиш училище i одразу в бiй. Попереду в тебе все життя i ще наваюєшся пiд зав'язку.
-Вiйна це цiкаво! З ентузiазмом вигукнув хлопчик. - Я хочу негайно на фронт, взяти в руки лазерний променемет i гасити конфедератiв.
-Одразу не можна, тебе уб'ють у першiй же битвi, спочатку повчися, а потiм бiйся.
Янеш ображено хмикнув носом, самовпевнений хлопчисько вважав, що вiн i так достатньо вмiє, навiть стрiляти. Гравiтолiт тим часом пролетiв над величезним парком Мiчурiна. Там росли велетенський дерева, iншi з них досягали заввишки кiлька сотень метрiв. А їстiвнi фрукти були настiльки величезнi, що, вививши середину можна з комфортом поселити туди домашнiх вихованцiв. Дуже апетитно виглядали подiбностi ананасiв iз золотою шкiркою. А смугастi казковi оранжево-фiолетовi кавуни, що ростуть на деревах, зачаровували погляд. Щоправда, всупереч очiкуванням особливого захоплення у хлопця вони не викликали.
-Я вже бував у таких лiсах. Пояснив Янеш. - На вiдмiну вiд центральних кварталiв, туди для всiх вiльний доступ. Хоча пiшки i довго дiставатиметься.
-Можливо! Вимовив Максим. - Проте все-таки помилуйся, якi тут рослини, он гриб пiд ним може сховатися цiлий взвод.
-Та це лише подоба великого мухомора, та ще й не їстiвного. Ось коли я бував у подiбних джунглях, то цiлий мiшок iз вiдрiзаних частин фруктiв набрав. Особливо менi сподобалася паварара - дуже тонка шкiрка, а смак просто чудовий - iнжир порiвняно з ним нiщо. Правда треба бути обережним, коли розрiзаєш, може луснути, а там струмiнь такий, що водоспад, знесе, не встигнеш i пiкнути. Шкода, що фрукти тут надто великi. Приходити носити їх частинами у пластиковому мiшку, а це дуже важко.
Максим м'яко промовив, поблажливо ляснувши по плечi Янеша.
-Не все вимiрятись їжею. Ось давай краще спустимося i нарвемо квiтiв.