Рыбаченко Олег Павлович
Гiтлер неквапливий кат

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Типография Новый формат: Издать свою книгу
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Ось Гiтлер спочатку напав на Британiю та висадив там десант.
  Гiтлер неквапливий кат
  АННОТАЦIЯ
  Ось Гiтлер спочатку напав на Британiю та висадив там десант.
  . РОЗДIЛ No 1.
  Така альтернативна iсторiя не найгiрша. Але бувають i не такi сприятливi. Ось в однiй Гiтлер не напав на СРСР у сорок першому, а спочатку завоював Британiю з усiма її колонiями. I вторгнення вирiшив здiйснити лише у сорок четвертому. Що ж iдея теж не гальма. Гiтлерiвцi встигли наштампувати рiзного роду "Пантер", "Тигрiв", "Львiв" i навiть "Маусiв". Але й СРСР також стояв на мiсцi, йшла вже четверта п'ятирiчка. Третю теж вдалося перевиконати. У серпнi сорок першого року, у серiю пiшов КВ-3, вагою шiстдесят вiсiм тонн iз 107-мiлiметровою гарматою. А у вереснi вийшов у серiю i КВ-5 вагою в ту тонну. Трохи пiзнiше у виробництво було запущено i КВ-4, причому Сталiн з усiх проектiв вибрав найважчу сто сiм тонн вагою, i з лобовою бронею в 180-мiлiметрiв i двома гарматами сто сiм мiлiметрiв, i сiмдесят шiсть.
  Поки що на цiй серiї i зупинилися. Зробили ставку на масовiсть. Щоправда, в сорок третьому роцi з'явився КВ-6 ще бiльший iз двома сто п'ятдесяти двома мiлiметровими гарматами. Т-34, як бiльш простий та зручний був у серiї. Лише у сорок четвертому роцi з'явилася потужнiшою збройна серiя Т-34-85. У нiмцiв у серiї iз сорок третього року "Тигр", "Пантера", трохи згодом "Лев". Потiм "Тигр" замiнив "Тигр"-2, а у вереснi пiшла в серiю та "Пантера"-2. Останнiй танк мав дуже потужну гармату 88-мiлiметрiв у 71ЕЛ, лобову броню корпусу сто мiлiметрiв пiд нахилом в сорок п'ять градусiв. I бортiв вежi та корпусу за шiстдесят мiлiметрiв. Лоб вежi 120-мiлiметрiв i плюс маска 150-мiлiметрiв. Важила "Пантера"-2 у п'ятдесят три тонни, що за двигуна в 900 кiнських сил даючи їй задовiлу ергономiку i швидкiсть.
  У вiдповiдь iз СРСР почав випускатися через кiлька мiсяцiв Т-34-85, але це була напiвзаходи. Наймасовiший за випуском сорок четвертого року танк "Пантера"-2 був потужнiшим i озброєнням i лобовою бронею. Зате радянська машина була його кiлькiстю. Щоправда, i Гiтлер не дрiмав. Використовуючи ресурси Європи, вiн ще провiв операцiю "Бiлий ведмiдь", захопивши Швецiю, i операцiю "Скеля", пiдкоривши Швейцарiю, Монако завершивши консолiдацiю iмперiї.
  На Третiй Рейху працювали заводи багатьох країн, у тому числi i Британiї. I на англiйських заводах у серiю пiшов танк "Герiнг", а точнiше "Черчiлль". Вiн був добре захищений - лоб у 152-мiлiметри, борти 95-мiлiметрiв бронi та задовiльно рухливий. Непоганий був i англiйський "Челленджер" перейменований на "Геббельс" - порiвнянний у бронюваннi та озброєннi зi звичайною "Пантерою", але вагою тридцять три тонни.
  Враховуючи потенцiал Третього Рейху та ресурси колонiй, а оголошену тотальну вiйну, випуск танкiв зростав. I в цьому планi СРСР хоч i мав перевагу в числi, але розрив став скорочуватися. А якiсть була у гiтлерiвцiв. Найпотужнiший фашистський танк - це "Маус", але його зняли iз серiї через частi поломки та надмiрну вагу. Тож у серiї залишився "Лев". Машина важила дев'яносто тонн при двигунi в тисячу кiнських сил, що загалом задовiльну давало швидкiсть. Лобова броня корпусу в 150-мiлiметрiв пiд кутом нахилу в сорок п'ять градусiв, а лоба вежi за рахунок маски в 240 градусiв робило танк чудово захищеним спереду. А броня сто мiлiметрiв по бортах i кормi пiд нахилами задовiльно захищало з усiх бокiв. Принаймнi наймасовiша гармата на 76-мiлiметрiв його не брала нiяк. I 85-мiлiметрова могла взяти лише пiдкалiберним снарядом. "Лев" був озброєний 105-мiлiметровою гарматою з довжиною ствола в 71ЕЛ, з початковою швидкiстю снаряда в тисячу метрiв на секунду, а пiдкалiберного ще бiльше. Цей танк перевершував радянськi КВ i в озброєннi та бронюваннi.
  Загалом випуск танкiв у Третьому Рейху за рахунок бiльшої кiлькостi обладнання та робочої сили, включаючи населення колонiй зрiс, трьох тисяч вiсiмсот сорок першого року, до семи тисяч сорок другого року. I до п'ятнадцяти тисяч у сорок третьому роцi крiм САУ, але їх i СРСР i Нiмеччина випускала небагато. До п'ятнадцяти тисяч танкiв за перше пiврiччя сорок четвертого року. I причому, у цiй кiлькостi бiльшiсть середнi та важкi та наймасовiший "Пантера"-2. Хоча ще був простий у виробництвi Т-4 у модернiзованому варiантi, з гарматою калiбру 75-мiлiметрiв 48ЕЛ, тобто здатною брати совєцькi тридцятьчетвiрки, i навiть перевершує Т-34-76 наймасовiший середнiй танк СРСР, та iншi машини. А ще й легкi танки випускалися.
  Тут ще була проблема, що Гiтлер мiг кинути на Росiю майже всi танки. США далеко за океаном i уклали перемир'я i з Японiєю i з Третiм Рейхом. А СРСР ще треба вiдбиватися вiд Японiї. Що має хоч легкi, але з гарними ходовими якостями, дизельнi танки, кiлька середнiх. I за лiцензiєю випускає "Пантеру", але ще тiльки почала випускати. Але авiацiя та флот у Японiї сильнi. На морi у СРСР взагалi немає шансiв, а в повiтрi японцi мають великий досвiд боїв, гарнi, легкi та маневренi винищувачi та льотчикiв-камiкадзе. Плюс у них багато пiхоти, причому пiхоти дуже хоробрий, здатної йти на м'яснi штурми i не щадити життя.
  Тож через це у СРСР за певної переваги в числi танкiв, якiсний мiнус у порiвняннi з нiмцями. У пiхотi у Гiтлера за рахунок колонiальних дивiзiй велика перевага. I багато європейських дивiзiй та сателiтiв. З урахуванням союзникiв Третього Рейху i пiдкорених держав перевага в людських ресурсах над СРСР значне. Плюс ще Африка, i Близький Схiд, та Iндiя. В однiй лише Iндiї народу в три з лишком рази бiльше, нiж у СРСР.
  Тож пiхоти Гiтлер змiг зiбрати колосальну кiлькiсть. Щодо якостi, то в автомобiлях i мотоциклах, i вантажiвках у Третього Рейху вiдчутна перевага. Та й бойового досвiду бiльше. Гiтлерiвцi пiшли практично всю Африку, дiйшли до Iндiї, i її захопили, взяли Британiю. Досвiд льотчикiв у них колосальний. У СРСР значно менше. Фiнська авiацiя слабка та повiтряних боїв практичнi не було. Халхiл-Гол це обмежена мiсцева операцiя, а в Iспанiї воювало не там багато льотчикiв-добровольцiв, та й у тих вже лiтаки встигли застарiти. Так що з досвiдом Третього Рейху не порiвняти, та й японцiв, якi повоювали зi США теж.
  У кiлькостi тут Третiй Рейх вже в ходi повiтряного наступу на Британiю збiльшив випуск, налаштувавши заводiв, по всiй Європi, а тi що перевiвши на тризмiнний режим роботи. I лiтаки у нього з'явилися грiзнi - МЕ-309 з трьома тридцятимiлiметровими авiагарматами та чотирма кулеметами та швидкiстю 740 кiлометрiв на годину. I ще бiльш грiзнi ТА-152 з двома 30-мiлiметровими та чотирма 20-мiлiметровими авiагарматами та швидкiстю 760 кiлометрiв на секунду. Такi грiзнi лiтаки, якi могли бути i винищувачами, i штурмовиками завдяки потужнiй бронi та озброєнню, i фронтовими бомбардувальниками.
  З'явилася реактивна авiацiя. Але вона була ще недосконалою. Їй ще потрiбен час, щоб знайти реальну мiць. Але все одно МЕ-262 з чотирма 30-мiлiметровими авiагарматами i швидкiстю 900 кiлометрiв на годину був машиною дуже небезпечною, i його вкрай важко збити. Щоправда, вiн сам поки що часто розбивався.
  Спiввiдношення так скажемо - не найкраще, для СРСР. В артилерiї також свої нюанси. Щоправда, на вiдмiну вiд реальної iсторiї лiнiю оборони "Молотова", встигли добудувати - три роки фори. Але вона надто близько присунута до кордону i не мала достатньої оперативної глибини.
  Крiм того, Червону Армiю не навчали оборонятися, а бiльше нацiлювали на наступ. I це давалося взнаки. Ну i ще, звичайно ж, раптовостi досягти було складно, але гiтлерiвцi змогли тактичну раптовiсть органiзувати.
  I ось 22 червня 1944 почалася рiвно на три роки пiзнiше Велика Вiтчизняна вiйна. СРСР з одного боку краще готовий, але все одно не цiлком, а Третiй Рейх посилився. Плюс ще й Японiя на Далекий Схiд вдарила. I тепер не Третiй Рейх воює на два фронти, а СРСР.
  Ну що робити... Нiмцi проривають потужну лiнiю оборони своїми танковими клинами, радянськi вiйська завдають контрударiв. I все ворушиться i бореться.
  Вже 30 червня гiтлерiвцi увiрвалися до Мiнська. У самому мiстi закипiли вуличнi бої. Радянськi вiйська вiдступали. Намагалися тримати оборону.
  Було оголошено загальну мобiлiзацiю.
  Але утримати оборону все не виходило. Причому на вiдмiну вiд реальної iсторiї, Гiтлер зберiгав чисельну перевагу в пiхотi та пiсля мобiлiзацiї в СРСР. У реальнiй iсторiї вермахт у сорок першому роцi досить швидко втратив перевагу в живiй силi. А перевага у танках завжди була на боцi СРСР. А тут у ворога перевага у всьому. Причому в танках через великi втрати перевага в технiцi стала не тiльки якiсною, а й кiлькiсною.
  Назрiвала катастрофа. I тут СРСР мiг урятувати лише десант попаданцев.
  I що ж Олег i Маргарита, вiчнi дiти з надздiбностями, i дочки росiйських Богiв Олена, Зоя, Вiкторiя, i Надiя, здатнi надати Вермахту та самураям якi лiзли зi сходу завзятий опiр.
  I ось Олег та Маргарита вiдкрили по нiмецьких танках вогонь iз гiпермагобластерiв. I потужнi масивнi машини стали перетворюватися вкритi кремом торти.
  Такi апетитнi з рожевою та шоколадною скоринкою, а екiпажi танкiв перетворювалися на хлопчикiв рокiв семи-восьми.
  Ось таке вiдбувалося диво.
  Але i дочки росiйських Богiв теж творили чудеса. I перетворювали пiхотинцiв на дiтей, причому слухняних та ввiчливих. А танки та самохiдки, а також бронтранспортери ставали кулiнарними виробами. А лiтаки просто у повiтрi оберталися в цукрову вату, чи щось iнше, але дуже апетитний твiр кулiнарiї. I це було вищим класом та надкрутим перетворенням.
  Такi виходили ласощi, якi потiм з повiтря, спускалися вниз.
  I перемiщалися дуже симпатично, i шльопалися з солодкими схлипуваннями.
  Олена взяла i дотепно промовила:
  - Краще з дурнем придбати, нiж iз розумним втратити!
  Вiкторiя продовжуючи перетворювати гiтлерiвцiв помахами чарiвної палички, погодилася:
  - Звичайно! Придбання завжди в плюс, а спад мiнус!
  Зоя хихикнула i вiдзначила з милим виглядом:
  - Слава нам, найкрутiшим дiвкам у свiтобудовi!
  Надiя охоче пiдтвердила, вискакувавши зубки i перетворюючи гiтлерiвську технiку на смакоти.
  - Правильно! З цим не посперечаєшся!
  I дiвчата, хлопчик i дiвчинка, розмахуючи чарiвними паличками, клацаючи босими пальчиками нiжок взяли i заспiвали:
  Я народилася в цiлком багатому будинку,
  Хоч рiд не знатний, але зовсiм не жебрак.
  Ми були в цiй ситiй, свiтлiй частцi,
  Хоча не мали на ощадкнижцi тисяч...
  
  Я дiвчинка трошки пiдростала,
  Вбрання примiряючи в нiжний колiр.
  Ось служницею в цьому будинку стала,
  Не знаючи практично злих бiд!
  
  Але ось бiда трапилася завинила,
  Мене босу гонять за порiг...
  Таке неподобство сталося,
  О допоможи менi Всемогутнiй Бог!
  
  По камiнчиках йдуть босi нiжки,
  Збивають ступнi гравiй брукiвки.
  Дають менi в милостиню хлiба крихти,
  I прогняють просто кочергою!
  
  А якщо дощ, йде то це боляче,
  Ще поганiше коли повалить снiг...
  Здавалося горя нам зараз досить,
  Коли ж ми вiдсвяткуємо успiх!
  
  Але попався менi назустрiч хлопчику,
  Вiн теж босонiж i дуже худий...
  Але стрибає як пустотливий зайчик,
  I ймовiрно цей хлопець крутий!
  
  Ми з реально в дитинствi потоваришували,
  Потиснули руки, стали як один...
  Тепер же разом накрутили милi,
  Над нами золотоголовий херувим!
  
  Буває разом просимо подаяння,
  Ну, а часом крадемо ми в садах...
  Доля нам посилає випробування,
  Яке не висловити у вiршах!
  
  Але бiди разом ми долаємо,
  Другу пiдставляється плече...
  Колосся в полi влiтку збираємо,
  Буває й у морози гаряче!
  
  Я вiрю час класний настане,
  Коли Христос великий Бог прийде...
  Планета стане нам квiтучим раєм,
  I на п'ятiрки ми здамо залiк!
  ПРЕВЕНТИВНА ВIЙНА СТАЛIНА-11
  АННОТАЦIЯ
  Вiйна триває вже жовтень 1942 року. Гiтлерiвцi та антиросiйська коалiцiя дедалi ближче пiдходять до Москви. I це справдi неабияка загроза iснуванню СРСР. Iстотною проблемою є чисельна перевага противника, великi ресурси, i те, що атаки йдуть з кiлькох фронтiв. Але в перших рядах борються босоногi комсомолки та хлопчики-пiонери, в шортах, без взуття незважаючи на те, що стрiмко холоднiшає.
  . РОЗДIЛ No 1
  Ось уже настав жовтень, i стало холоднiше. Нiмцi та коалiцiя майже оточили Тулу та стискали кiльце навколо мiста. Ситуацiя ускладнювалася.
  Але коли стало холоднiше численнi вiйська Британiї та її колонiй стали мерзнути. I їх буквально затрясло. Отже, бойовi дiї стали переноситися i до Середньої Азiї. Там це все буквально розкручувалося.
  На пiвночi видно доведеться перейти до тимчасової оборони.
  Нова влада вже зганяла мирних жителiв на будiвництво укрiплень.
  I пiшла робота.
  Один iз пiонерiв взявши в руки лопату, вдав, що збирається копати, а насправдi взяли i огрiв нею полiцая.
  З хлопчика зiрвали одяг i пiднялися на дибу.
  Один полiцай бив батогом пiонера, смужуючи хлопчику спину.
  А другий пiднiс смолоскип до босих нiг дитини.
  Було дуже боляче, але хлопчисько не тiльки не попросив пощади, але навпаки вiдважно заспiвав;
  Менi пiонеровi плакати не з руки,
  Хоч приклали в полум'ї жаровню.
  Я не прошу, про Боже допоможи,
  Бо людина є Богом рiвня!
  
  Я пiонер їм буду назавжди,
  Мене фашисти з тортурами не зламають.
  Минуть, вiрю важкi роки,
  Перемога буде у променистому травнi!
  
  Та ноги смажить злiсний пес-кат,
  Ламає пальцi, заганяє голки.
  Але мiй девiз - ти нiколи не плач,
  Живи на славу, свiту комунiзму!
  
  Нi, не здавайся хлопчик завзятий,
  З тобою назавжди буде в серцi Сталiн...
  I Ленiн вiрно вiчно молодий,
  I кулаки чавуннi зi сталi!
  
  Нам "Тигр" не страшний, табуни "Пантер",
  Ми це все за раз подолаємо.
  Покажемо жовтнятам, знай приклад,
  На вiчно з нами променистий Ленiн!
  
  Нi, комунiзм сяє назавжди,
  За Батькiвщину, за щастя, за волю...
  Сповниться Всевишня мрiя,
  Ми вiддамо свої серця народу!
  Справдi, на фронтi з'явилися першi "Пантери". Це танки досить потужнi, i зi скорострiльною, довгоствольною гарматою.
  I вони реально дуже непогано б'ють. I танки досить моторнi.
  На них зокрема екiпаж Герда бореться.
  I ця дiвчина-термiнатор як довбає за допомогою босих пальчикiв нiжок по противнику. I пробила радянську тридцятьчетвiрку.
  Пiсля чого Герда заспiвала:
  - Прав Нiмеччина - квiтковi поля,
  Ми не будемо рабами нiколи!
  I вишкiрить свою милу мордочка. Ось це справдi бурхливе дiвчисько.
  А потiм лупне з гармати i Шарлота, теж це зробить дуже влучно, вразивши противника, i проспiває:
  - Ми всiх реально повбиваємо,
  Я дiвка Рейха зовсiм боса!
  I розсмiяються дiвчата.
  Наташка та її команда з iншого боку вперто борються. Ось це дiвчата вкрай лихi.
  I босими пальчиками нiжок жбурляють гранати. I розбивають гiтлерiвцiв.
  Строчать по них iз кулеметiв i при цьому спiвають;
  Ми комсомолки - витязi Русi,
  Битися любимо з лютим фашизмом.
  I не для нас - молитва Бог спаси,
  Ми товаришуємо лише зi славетним комунiзмом!
  
  За Батькiвщину боремося з ворогом,
  Пiд славним градом - нашим Ленiнградом.
  Пронзi нациста шаленим багнетом,
  За Батькiвщину боротися хоробро треба!
  
  У мороз ми мчимося в битву босонiж,
  Щоб збирати трофеї, що впали.
  Отримає фюрер у морду кулаком,
  Хоча фашисти мiцно обiрвали!
  
  Ми комсомолки - дiвчина-краса,
  Фiгурою ладнi, i обличчям пригожi.
  Ось пiд ногами босими роса,
  Хай тiльки чорти нам збудують пики!
  
  Досягнемо ми, такий успiх повiр,
  Що нашi думки золотом струменiти...
  I не отримає нашої землi звiр,
  I буде фюрер бiснуватий сердитися!
  
  Дамо фрицям мiцно по мiзках,
  Знесемо башi, пiд лихими стiнами...
  Отримає гад тiльки сором i сором,
  Затопчуть дiвки нiжками босими!
  
  Гарно буде, знайте на землi,
  У нiй розквiтне, країна великих порад.
  Не пiдкоримося хунте-сатану,
  I покличемо всiх покидькiв до вiдповiдi!
  
  На славу нашої Батькiвщини святої,
  Дiвчата хвацько, круто перемагають.
  Товариш Сталiн нам Батько Батькiвщиною,
  Нехай завжди Ленiн на тому свiтi править!
  
  Який прекрасний буде комунiзм,
  Вождя виконаємо свiтлi завiти.
  I розмiтимо в молекули нацизм,
  На славу червоної назавжди планети!
  
  Свята Батькiвщина, тепер у нас,
  Вiд Ленiнграда фрицiв ми вiдбили...
  Переможний настає вiрю годину,
  Коли заспiваємо гiмн з доблестю у Берлiнi!
  
  На Бога ми сподiвалися завжди,
  Але дiвчат немає кулi та морозу.
  Для нас босих хуртовини дурницi,
  I на снiгу росте блискуча троянда!
  
  За комунiзм iз мрiєю проголосуй,
  Щоб були новi у нас новi...
  Нацистiв ти без остраху пресуй,
  Тодi порядок сталi буде новим!
  
  Чого хотiли - то повiр, справдилося,
  Настане життя, якого немає красивiше.
  Роги златi надягає лось,
  I зносить супостата разом iз вежею!
  
  Ми комсомолки дружна сiм'я,
  Змогли знову великих справ народитися.
  Задушена фашистська змiя,
  Не треба нам бiльше красуням злитися!
  Ось так дiвчата дуже гарно заспiвали. I затупотiли босими, витонченими нiжками.
  Хлопчик Гулiвер вiдзначив iз посмiшкою:
  - Ви чудово спiваєте мої милi красунi! Так здорово та червоно!
  Наташка кивнула з усмiшкою:
  - Правильно мiй хлопчику, ми дiйсно любимо i вмiємо спiвати!
  Алiса iз захопленням вiдповiла:
  Нам пiсня будувати та жити допомагає,
  З веселою пiснею йдемо ми в похiд.
  I той, хто з пiснею по життю крокує
  Той нiколи i нiде не пропаде!
  Августина прочирикала, i заспiвала:
  - Хто звик за перемогу боротися,
  З нами разом нехай заспiває,
  Хто веселий той смiється,
  Хто хоче той доб'ється,
  Хто шукає, той завжди знайде!
  Свiтлана облизнулася, кинувши до рота шматочок снiгу i запропонувала:
  - Нехай хлопчик-пiонер Ґулю, нас знову порадує крилатими афоризмами!
  Наташа погодилася, тупнувши босою нiжкою:
  - Ось саме! Менi вони дуже сподобалися!
  Хлопчик-пiонер Гуллiвер почав говорити;
  Життя як шахи: якщо мистецтво вимагає жертв - то вiйськове мистецтво, лише
  мату!
  Чи не претендуй на звання Наполеона, якщо у тебе суцiльнi Ватерлоо!
  Iкла вовка, вiд овечої шкiри не тупiють!
  Забобона сила тому, хто їх використовує, слабкiсть тому, хто в них вiрить!
  Психи вiд святих вiдрiзняються лише тим, що перших укладають у раму iкони, а останнiх у божевiльню!
  Перо тiльки тодi одно багнет, якщо воно злодiйське!
  У науки очей - гострiше, нiж алмаз, а вченого рука - сила дуже велика!
  Чоловiку престижно у всьому пропускати вперед даму, але не в наукових вiдкриттях!
  Здiбнi хлопчики роблять бiльше вiдкриттiв, нiж генiальнi люди похилого вiку!
  Наука це пастух - природа вiвця, але вiвця норовлива, яку не приборкаєш простою батогом!
  Сiль свободи, солодша за цукор рабства!
  Ефективно промити мозок, можна лише в тому випадку, якщо вони вiдсутнi!
  А продати совiсть, якщо вона нiчого не варта!
  Обережнiсть, головна риса зрадникiв!
  Страх завжди егоїстичний, тому що виключає самопожертву!
  Кам'яна голова - тупить навiть скальпель!
  Гостра мова, найчастiше приховує тупiсть мiзкiв!
  Страх - це такий подарунок, що важко вручити вороговi, але легко залишити собi!
  Виснути жiнку може змусити кожен, а проливати сльози, тiльки справжнiй джентльмен.
  Церква як магазин, тiльки товар завжди прострочений, а цiна завищена i продавець обраховує!
  Серед священикiв немає жiнок, бо останнi брехня читає на обличчi!
  Як би не була широка прiрва, мiж уявою та реальнiстю, наука все одно наведе мости!
  Знання не має меж, уяву обмежують амбiцiї!
  Талант i працьовитiсть, як чоловiк та дружина, народжують вiдкриття лише у парi!
  Розум i сила, як юнак та дiвчина, одне не переносить, вiдсутнiсть iншого!
  Насильство не заперечує милосердя, як смерть воскресiння!
  Катування як секс потребує рiзноманiтностi, чергування партнерiв i любовi до процесу!
  Немає нiчого природнiшого, такого збочення як вiйна!
  Кожен стогiн ворога, це крок до перемоги, якщо звичайно це не хтивий стогiн!
  Можна порiзатися тупою бритвою, але не можна випробувати гострi вiдчуття з тупим партнером!
  Магiя не може зробити просту людину вченим, зате наука кожного зробить магом!
  Не кожен, хто агресивний злочинець, i не кожен злочинець агресивний!
  Найсильнiше обпалює - холодна ненависть!
  Жорстокiсть завжди божевiльна, навiть якщо має систему!
  Не розвiвши, багаття, не звариш обiд! Не розвiвши лоха, не збереш вершки!
  Якщо багато дiтей-героїв, то мало дорослих-трусiв!
  Хоробрiсть i вмiння як цемент i пiсок - мiцнi разом, хисткi порiзно!
  Смiливий розум, краще боязкої дурницi!
  Дурнiсть завжди брехлива i хвалька, а мудрiсть правдива i скромна!
  Краще вiрять, нiж у велику брехню, тiльки в велику брехню!
  Брехня це зворотний бiк правди, тiльки на вiдмiну вiд монети, завжди здається гладше!
  Щоб упiймати вовка, треба прислухатися до вою!
  Загинути це добре,
  Але краще залишитися жити!
  У могилi ти гниєш - нiщо,
  Живий можеш, битися!
  Курочка по зернятку клює, а дає прирiст по бiльш, нiж свиня, що ковтає великi шматки!
  Справжня велич не потребує лестощiв!
  Один спокiйний удар, краще, нiж сто найменших крикiв!
  Везiння це лише дзеркало, де вiдбивається працьовитiсть!
  Аромат кадила видiляє насолоду, що приваблює замiсть мух купюри!
  Людина може довго триматися на одному рiвнi розуму, але не якiсь зусилля не приборкують дурiсть!
  Розум без зусиль завжди зменшується, зате дурiсть росте легко!
  Чоловiк це не вiк i навiть не фiзична сила, а поєднання розуму та волi!
  Розум як задира, за розум заходить, коли слабий!
  Сигарета найпiдступнiший диверсант, який завжди жертву робить своїм посiбником!
  Грошi огиднiшi за фекалiї, на останнiх вирощують прекраснi квiти, а грошах лише низиннi вади!
  Якщо капiталiст знайде могутнiсть Бога, свiт стане пеклом!
  Полiтик своєю мовою, на вiдмiну вiд повiї, доводить не до оргазму, а до маразму!
  Майбутнє залежить вiд нас! Навiть у тому випадку, коли, здається, що вiд нас, нiчого не залежить!
  Фашисти вбити, звичайно, можуть, але що їм не пiд силу, це забрати, надiю на безсмертя!
  Легше залити крижану ковзанку в пеклi, нiж видавити сльозинку у солдата!
  Рiзниця мiж кадилом та опахалом у тому, що опахало вiдганяє мух, а кадило заманює дурнiв!
  Меч як член, сiм разiв подумай, перш нiж сунути!
  Людина слабка, Бог - сильна, а Боголюдина всесильна, лише, коли бореться за праве дiло!
  Слова як ноти в композицiї, достатньо однiєї фальшивої i загублена мова!
  Хочеш набриднути дiвчинi, говори про зброю, а хочеш розлучитися назавжди - говори про радянську зброю!
  Сила танка над бронi, а танкiста головi!
  Правитель забирає хлiб у ката, збирає сiль на свiй зад!
  Чеснiсть - це типова жертва на вiвтар доцiльностi!
  Атака потроює сили - оборона їх уполовинить!
  Голову, зрiзану клинком - називають садовою, вiд неї сходять грона вiдплати!
  Для вiйни людина це розмiнна монета, яка знецiнюється швидше, нiж надходить у витрату!
  Життя людини на вiйнi схильна до iнфляцiї i водночас безцiнна!
  Вiйна це як водяний потiк, лайно виринає, цiнне осiдає, а безцiнне пiдносить!
  Танк без механiка - як кiнь без збруї!
  Порожнеча особливо небезпечна, коли мешкає у своїй головi!
  Порожнеча в головi заповнюється маренням, у серцi - злiстю, у гаманцi - краденим!
  Довга мова зазвичай поєднується з косими руками, коротким розумом i прямою звивиною в мозку!
  Найчервонiша мова, при безбарвних думках!
  Наука не кiнь, щоб брати бар'єр на порожнiй шлунок!
  Думки дитини як жвавий жеребчик, думки розумної дитини як два жвавих жеребчика, а думка генiальної дитини табун жеребчикiв з пiдпаленими хвостами!
  Рукавички боксера дуже м'який предмет - щоб затупити гострий розум!
  Занадто дорога цiна перемоги, здатна знецiнити трофеї!
  Найбiльший трофей на вiйнi - збережене життя!
  Пiдлiсть заразнiша за холеру, смертоноснiша за чуму i вiд неї одна вакцина - совiсть!
  Крихiтна сльозинка, маленька дитина - породжує великi лиха та величезнi руйнування!
  Найбезглуздiшi дурницi творяться з розумним виглядом, порожньою головою i переповненим черевом!
  Коли в армiї надмiр знамен, отже, у полководцiв не вистачає уяви!
  . Часто надлишок зароблених грошей знецiнюється дефiцитом часу, щоб їх витратити!
  Мовчання золото, але тiльки в чужому гаманцi!
  Зберегти життя в бою важко, зберегти скромнiсть пiсля перемоги - важко подвiйно!
  Солдат без чарки - вартовий без вiвчарки!
  Хто хоче росiйської впрягти в ярмо, пiде на добриво наче лайно!
  Вiйна це веселе кiно, лише у фiналi завжди проливаєш сльози!
  Вiйна - це театр, в якому бути глядачем - пiдлiсть!
  Мовою не кинеш гранату, але зруйнуєш iмперiю!
  Мозок немає м'язових волокон, але збиває зiрки з орбiти!
  Iнтуїцiя на вiйнi як космос у морi, тiльки магнiтна стрiлка скаче швидше!
  Врятувати пораненого товариша, бiльший подвиг, нiж убити здорового ворога!
  Наймiцнiший ланцюг пороку - викутий людським егоїзмом!
  - Перемога над беззахисною жертвою, гiрша за поразку вiд гiдного противника!
  - Хочеш покарати чоловiка, змуси його жити з однiєю жiнкою, хочеш покарати сильнiше, пiдсiли до них ще тещу!
  Померти за Батькiвщину добре, але ще краще вижити та перемогти!
  Виживання найцiннiший дар солдата, який найменше цiнують генерали!
  Найбiльшi наслiдки походять вiд дрiбних капостей!
  Навiть Всемогутнiй Бог не може перемогти людськi слабкостi!
  Потреба такий же двигун прогресу, як батiг стимулятор коня!
  Паростки прогресу розквiтають, пiд щедрим поливом слiз потреби!
  На вiйнi, поняття дитина, так само не доречно, як паяц на похоронi!
  Намалювавши на гарматi незабудки, ти не зробиш її пострiл хоч на пелюсток-необразливiше!
  Якби всi зрадники були б схожi самi на себе, то у свiтi правила була б чеснiсть!
  М'яка овеча вовна - не затупить iкла вовка!
  Надлишок жорстокостi - дорiвнює анархiї!
  Страти одного невинного - породити дюжину незадоволених!
  Один фотон не вартий ста iмпульсiв!
  Свiй грiш - дорожчий за чужого п'ята!
  Талант це мiдь дзвiнка, але без олова випробувань, вiн нiколи не набуде твердостi!
  Знищити можна все окрiм мрiї - пiдкорити можна все окрiм фантазiї!
  Курiння продовжує життя, лише коли це остання цигарка перед стратою на ешафотi!
  Мова фiлософа, як лопата гвинта - тiльки зрушує не човен, а дах з петель!
  Кожен вбивця - фiлософ, що не вiдбувся!
  Вiк не додасть мудростi дурню, як мотузка шибеницi росту карлику!
  Те, що намотав мову, на вiдмiну вiд жорна - не можна проковтнути в один прийом!
  У Новий рiк збувається навiть те, що iншим часом збути не вдається!
  Вiд намеленого жорном розбухає живiт - вiд намолоченого язиком в'януть мозок!
  Вiйна як вiтер у млинi - перемелює тiло, але розганяє крила!
  Чоловiк цар природи, але скiпетр тримає над руцi, а головi! 1
  Сильний розум може замiнити слабкi м'язи, але нiколи сильнi м'язи, якi не замiнять слабкого розуму!
  Жiнка на вiйнi - як стрiмка у сiдлi!
  Легенька куля, найвагомiший аргумент у ратнiй суперечцi!
  Зло з'явилося разом iз зародженням життя, але зникне набагато ранiше кiнця сущого!
  Технiка може покарати зло, розбити тисячу сердець, не в змозi витруїти ненависть, навiть iз одного!
  Зрада пiдступна: як гачок у рибалки, тiльки наживка завжди смердить!
  Харчування людожера може викликати нудоту, але почуття ситостi - нiколи!
  У обмеженого розуму - обмеженi уявлення, при дуростi, яка не знала меж!
  Легше полагодити наручний годинник сокирою, нiж навчити комiсарiв берегти людей!
  Поки людина з бiлкiв, вона слабша за сосунки!
  Людина має два смертельних ворога - вiн сам i його егоїзм!
  Хто б'є у серцi, зберiгає голову!
  Кулеметник це теж музикант, але сльози змушує, кидати набагато частiше!
  Розум вiд харчового паяння вiдрiзняється тим, що коли його додають по половинi - цiннiсть знижується!
  Розгнiвана дитина, страшнiша за розгнiваного дорослого: найбiльше смертей принесли мiкроорганiзми!
  Божевiльнiсть - це мiтла, що розчищає звалище зi старих iдей у головi, даючи простiр генiальностi!
  Золоте сяйво не грiє шкiру, але запалює пристрастi!
  Влада без розваги, що рабство у пурпурi!
  Хоробра дитина може втекти чуже вiйсько, а боягузливий дорослий закласти рiдну матiр!
  Вище за всiх у горах живуть козли, особливо якщо це - гора зарозумiлостi!
  У руках чесної людини слово золото, i вiн його тримає, в руках справедливої людини, воно разючий клинок i вiн його вiдпускає!
  Не може бути двох iстин, але може бути подвiйна мораль!
  Золото добре кується, легко шлiфується, але погано чiпляється!
  Долар зелений, як крокодил, тiльки пащу роззявляє на всю планету!
  Мирний молот добре, але ще краще, коли вiн кує багнет!
  Час - не грошi, у разi втрати назад не збереш!
  Ноги легкi, i за важкої ношi, якщо вона обiцяє легке життя!
  Не може жити красиво - моральний виродок!
  Кров солона, але солодка, якщо її пролити у ворога!
  Вiдкриття це золота рибка, що мешкає у каламутнiй водi незнання!
  Щоб упiймати золоту рибку вiдкриття, у каламутнiй водi експерименту - потрiбний сачок натхнення!
  Одна хвилина роздуму - вкорочує шлях на годину, одна секунда поспiшностi, веде до вiдставання життя!
  Вiд одного фотона - квазар не ворухнеться!
  Золото важке, але пiднiмає вгору краще за водневу кулю!
  Невiруюча людина, подiбна до немовляти: яке вiдчуває ласки матерi, але не вiрить, що вона iснує!
  Хто багато продає - той часто зраджує!
  Влада солодка, але гiркота вiдповiдальностi - перебиває смак!
  Недосконалiсть тiла, головний стимул удосконалення технiки!
  Кат вiд художника вiдрiзняється тим, що його твiр не можна перемалювати!
  Тiло завжди реформатор, а розум консервативний!
  Крапля реальностi вгамовує спрагу краще, нiж океан iлюзiй!
  Гарцюючи на скакунi, не напишеш шедевр, на валунi!
  Вiдмiнний солдат знає все - окрiм слова здаюся!
  Нокаут, як дiвчина, змусиш чекати - самого не зможуть пiдняти!
  Слабкiсть це хвороба, яка не викликає почуття спiвчуття!
  Спiвчуття: це слабкiсть, що викликає хворобу!
  Золотi крила поганi для лiтака, але гарнi для кар'єри!
  Сильнi прагнуть сильного - слабкi до Всемогутнього!
  Ось так видав вiдчайдушний пiонер-пацан Гулiвер, i дуже дотепно та ємно.
  А нiмцi та їхнi союзники продовжували виступати, i лiзли, як жаба на корч.
  Особливо небезпечними здавалися "Шермани". А що "Тигри" та "Пантера"? Раз, два i все. А ось "Шерманiв" багато, i вони добре захищенi.
  Прут себе наче мурашина зграя.
  Ось це справдi монстри пекла.
  Ледi Амстронг на важчому танку МР-16 стрiляє з гармати i перевертає точним попаданням радянську зброю. Пiсля чого
  вимовляє:
  - За перемогу Британiї у цiй вiйнi!
  I її очi як блиснути чимось слiпуче синiм. Ось це справдi круте дiвчисько.
  Гертруда довбала у ворога за допомогою босих пальчикiв нiжок, вразила супротивника i пискнула:
  - За нашого лева!
  Маланья довбала по ворогу, причому зробила це точно i влучно i в'янула:
  - За новi рубежi Британської iмперiї!
  I Монiка теж як пальне з великою точнiстю. I проб'є ворога своїм пекельним випадом.
  I рознесе радянську гармату, пiсля чого проспiває:
  - Цих тупих сталiнiстiв,
  У сортирi треба мочити.
  Ми переб'ємо комунiстiв,
  Буде нове НАТО!
  I розсмiяється на всю горлянку.
  
  ГУЛIВЕР I ХIД КОНIМ ЧЕМБЕРЛЕНА
  АННОТАЦIЯ
  Ось знову трапилося те, що передбачалося, Чемберлен не пiшов у вiдставку та пiшов на сепаратний свiт iз Гiтлером. У результатi СРСР напав i Третiй Рейх зi своїми сателiтами i Японiя, i Туреччина. Стає Червоною Армiєю дуже туго. Але в бiй йдуть босоногi красунi-комсомолки та вiдважнi пiонери.
  . РОЗДIЛ No 1.
  Гулiверу доводиться робити те, що не дуже приємно: крутити жорна i перемелювати зерно в муку. А вона сама в тiлi хлопчика рокiв дванадцяти, мускулистого, сильного та засмаглого.
  Але в хлопчика-раба вiдбуваються раз у раз перемiщення у рiзноманiтних паралельнi свiти. Ось i один iз них виявився особливим.
  Чемберлен не пiшов добровiльно у вiдставку 10 травня 1940, i встиг укласти 3 липня 1940 почесний мир з Третiм Рейхом. Гiтлер гарантував недоторканнiсть Британської колонiальної iмперiї. У вiдповiдь англiйцi визнали нiмецькими все, що вже було завойовано. У тому числi й колонiї Францiї, Бельгiї, Голландiї та контроль Iталiї над Ефiопiєю.
  На цьому вiйна, яка не була названа Другою свiтовою i закiнчилася. До певного часу, зрозумiло. Нiмцi почали перетравлювати завойоване. Водночас у Третьому Рейху були прийнятi новi закони, були податки на сiм'ї, якi мали менше чотирьох дiтей, крiм того дозволялося заводити есесiвцям та героям вiйни другу дружину з iноземцiв.
  Також вiдбувалося заселення колонiй. I збiльшувалися заохочення для жiнок, якi народжують нiмцiв.
  Гiтлер одночасно придивлявся до СРСР. На парадi 1 Травня 1941 року Червоною площею пройшли танки КВ-2 з 152-мiлiметровою гарматою, i Т-34, якi справили враження на нiмцiв. Фюрер наказав розробити цiлу серiю важких танкiв. I розпочалися роботи над "Пантерами", "Тиграми"-2, "Львами" та "Маусами". Всi цi танки мали загальну компонувальну схему з нахилами бронi i озброєння i бронювання, що наростало за потужнiстю. Але розробка танкiв вимагала часу, як i переозброєння в панцвалi. I фюрер змiг бути готовим лише до травня 1944 року. А на той час i СРСР був цiлком готовий.
  Сталiн пiсля фiнської вiйни бiльше не воював. Ще один похiд на Фiнляндiю заборонив робити Гiтлер договiр з країною Суомi. Самi нiмцi провели вiйну лише з Грецiєю та Югославiєю. Яка тривала два тижнi i була переможною. На Грецiю напав перший Муссолiнi, але був битий. На Югославiї був антинiмецький переворот. Тож нiмцям довелося втрутитися. Але це був такий епiзод у стилi блiцкригу.
  Перемiгши фюрер продовжував готувати похiд Схiд. Нiмцi запустили в серiю новi лiтаки - МЕ-309 гвинтовi та Ю-288. З'явилися у фашистiв i реактивнi МЕ-262 у серiї, i першi лiтаки "Арадо", але поки що не масово.
  Але й Сталiн не стояв дома. З реактивною авiацiєю у СРСР не вийшло, зате гвинтовiй наробили масово i мабуть-невидимо. З'явилися ЯК-9, МIГ-9, i ЛАГГ-7, i IЛ-18. I деякi види бомбардувальника зокрема ПЕ-18. У якiсному вiдношеннi, мабуть, нiмецька авiацiя була сильнiшою, але радянськiй було набагато бiльше. А нiмецький МЕ-309 надiйшов у серiю нещодавно, хоча мав дуже потужне озброєння: три авiагармати 30-мiлiметрiв i чотири кулемети. А МЕ-262 взагалi тiльки-но став надходити у вiйська, i не дуже вiдрiзнявся надiйнiстю двигунiв.
  Фокке-Вульф був масовою машиною з потужним озброєнням та робочим конячком. Його швидкiсть перевершувала радянськi лiтаки, як i бронювання, i потужнiсть озброєння. У маневреностi лiтак був слабший за радянськi, але висока швидкiсть при пiкiруваннi дозволяла пiти у разi заходу радянських лiтакiв у хвiст, а потужне озброєння - битву шiсть авiагармат, давали можливiсть збивати лiтаки з першого заходу.
  Можна, звичайно, довго зiставляти тi чи iншi сили противникiв.
  У СРСР виникли танки КВ-3, КВ-5, КВ-4. I серiї був танк Т-34-76, i пiзнiшi колiсно-гусеничнi Т-29. I ще Т-30, i БТ-18. Також з'явився i КВ-6 важчий, нiж колишнi моделi.
  Але нiмцi запустили в серiю "Пантеру", яка значно перевершує в бойовiй бронебiйнiй потужностi гармати тридцять четвiрку i в лобовiй бронi також. Правда в СРСР з'явився танк Т-34-85, але його випуск у серiї розпочався лише з березня 1944 року. А "Пантера" вже з кiнця сорок другого року пiшла у серiю, як i "Тигр". Ну "Тигр"-2 та "Лев" iз "Маусом" пiзнiше.
  За кiлькiстю танкiв у СРСР начебто й перевага, але якiсть нiмцi начебто краща. Хоча i Т-4 i Т-3, також дещо застарiлi машини. I поки що не дають вирiшальної переваги. Але це не все. Гiтлер має цiлу коалiцiю держав-союзникiв, включаючи i Японiю. А в СРСР лише Монголiя. Адже Японiя це населення сто мiльйонiв, крiм ще й колонiй. I вона розгорнула майже десять мiльйонiв солдатiв. А в Китаї ще й змогли укласти перемир'я з Чан Кашi, який звалився на армiю Мао.
  Ну, ось Гiтлер розгорнув свою армiю та сателiтiв проти СРСР. Цього разу вже лiнiю Молотова добудували i була потужна оборона. Але Третiй Рейх зумiв на свiй бiк залучити Туреччину, яка могла вдарити iз Закавказзя та Японiю. Сталiн провiв мобiлiзацiю, i чисельнiсть Червоної Армiї було доведено до дванадцяти мiльйонiв. Гiтлер довiв чисельнiсть вермахту до десяти мiльйонiв. Плюс ще й союзники. А це Фiнляндiя, Угорщина, Хорватiя, Словаччина, Румунiя, Iталiя, Болгарiя, Туреччина. Ну i особливо Японiя з Таїландом та Маньчжурiєю.
  Iталiя цього разу видiлила цiлий мiльйон солдатiв, так вона не воювала в Африцi i могла жбурнути у бiй усi сили. Загалом Сталiн мав на Заходi вiйськ сiм з половиною мiльйонiв, проти семи мiльйонiв нiмцiв i двох з половиною мiльйонiв сателiтiв, i iноземних дивiзiй у першому ешелонi. Нiмцi мали вiйська i Францiї, Бельгiї, Голландiї та iншi.
  Була перевага в пiхотi, але армiя рiзношерста. У танках i авiацiї перевага у СРСР у кiлькостi, але мабуть гiрша за якiсть. На сходi ще й японцi там теж пiхоти бiльше у самураїв. У танках рiвнiсть, але радянськi бiльш важкi та потужнi. В авiацiї, щоправда, вже скорiше числом Далекому Сходi японцiв. I у флотi вони тим бiльше переважна перевага.
  Коротше кажучи, 15 травня розпочалася вiйна. Дороги пiдсохли, i нiмцi з їхнiми сателiтами поперли.
  Вiйна з самого початку набула затяжного та запеклого характеру. Нiмцям вдалося в першi днi лише зрiзати Бiлостоцький виступ, i прорвати на пiвднi мiсця вклинившись в позицiї. Радянськi вiйська намагалися контратакувати. Бої затяглися... Через кiлька тижнiв лiнiя фронту остаточно стабiлiзувалася трохи на схiд вiд кордону СРСР. Нiмцi просунулися вiд двадцяти до ста кiлометрiв i не досягли успiху. Також не особливо досягли успiху i турки в Закавказзi, лише злегка продавивши радянську оборону. З великих мiст, османи захопили лише Батумi. Японцi ж лише Монголiї змогли серйозно просунуться, але в територiї СРСР лише незначнi вклинювання. Правда було завдано сильного удару по Владивостоку i по Магадану. Бої йшли все лiто.
  Восени вже Червона Армiя намагалася наступати, але теж безуспiшно. Проте добилася якогось просування, тiльки на пiвдень вiд Львова, але й там їх нiмцi притиснули. У повiтрi з'ясувалося, що реактивнi МЕ-262 є недостатньо ефективними i не виправдовують надiй.
  Щоправда, "Пантера" в оборонi хороша, але не в наступi. Так бої йшли аж до зими. I там опенькiв спроби Червоної Армiї наступати. Виникла така ось система. Але нiмцi таки змогли вiдбитися.
  З'явилася "Пантера"-2 з потужнiшим озброєнням та бронею. Весна сорок п'ятого року принесла новi бойовi трiади. Але знову лiнiя фронту залишалася малорухливою.
  Нiмцi, щоправда, розпочали наступ в обхiд Львова, аби створити там казан. I бої розгорнулися дуже серйознi.
  Ось дiвчата-комсомолки гiтлерiвцiв зустрiли. I борються босоногi красунi з великою люттю. I при цьому ще й спiвають, кидаючи босими пальчиками нiжок пiд гранати танки.
  Ось це справдi дiвки що треба. I Наталка, головна героїня очевидно в одному лише бiкiнi.
  А так вона гарно та з почуттям спiває;
  Гiмн Батькiвщини пiднесеної святої,
  У серцях спiває у нас босих дiвчаток.
  Товариш Сталiн найдорожчий,
  I голосок красунь дуже дзвiнок!
  
  Ми народженi фашистiв перемагати,
  На не поставить Вермахт на колiна.
  Iспит дiвки здали всi на п'ять,
  Хай буде в серцi променистий Ленiн!
  
  А Iллiча захоплено люблю,
  Вiн у думках разом iз добрим Iсусом...
  Ми переб'ємо фашистiв на коренi,
  I зробимо все це так майстерно!
  
  На славу нашої Батькiвщини святої,
  Ми за Батькiвщину будемо хоробро битися.
  Бiйся ти з комсомолкою босою,
  Такi святi бувають обличчя!
  
  Ми дiвчата вiдважнi бiйцi,
  Повiр, завжди вмiємо хоробро битися.
  Пишаються комсомолками батьки,
  Ношу значок у своєму вiйськовому ранцi!
  
  Боса по морозу я бiжу,
  Б'ється комсомолка на кучугурi.
  Хребет зламаю правильно, я ворогу,
  I оду пропою вiдважно трояндi!
  
  Я зроблю Вiтчизну привiт,
  Дiвчисько у всесвiтi баб усiх гарнiше...
  Мине ще чимало правда рокiв,
  Але буде мiжсвiтня вiра наша!
  
  Для Батькiвщини дорожче немає слiв,
  Служи Батькiвщинi ти боса дiвка.
  В iм'я комунiзму та синiв,
  Увiйдемо в покрив ми свiтла свiтлий!
  
  Чого я тiльки в битвi не змогла,
  Ганяла "Тигри", палила, жартома "Пантери"...
  Доля моя як гостра голка,
  Настануть у свiтобудовi змiни!
  
  Ось я жбурнула зв'язку тих гранат,
  Що хлопчики голоднi кували...
  За нами буде грiзний Сталiнград,
  Побачимо комунiзму невдовзi дали!
  
  Всi ми зумiємо правильно, здолати,
  Нас не зламають "Тигри" та "Пантери"...
  Пiднiме рев росiйський Бог-ведмiдь-
  I довбати - не знаючи навiть заходи!
  
  Кумедно по морозi босонiж,
  Красi дiвчинцi дуже швидко бiгати ...
  Не треба волочити на фронт силомiць,
  Неабияк веселитися в полi нежити!
  
  Фашист боєць дуже сильний,
  Вiн може рушити навiть ракетою.
  Цiлком у комунiстiв знай iмен,
  Адже героїзму подвиги оспiванi!
  
  Потрапила дiвка, було в жахливий полон,
  Її босу по кучугурi гнали...
  Але не торкнеться комсомолки тлiн,
  I не таку холоднечу, ми бачили!
  
  Дiвчисько стали нелюди катувати,
  Залiзом, розпеченим до босих п'ят...
  I батогом на дибi катувати,
  Фашистам комсомолку не шкода!
  
  Вiд жару червоний затятий метал,
  Торкався, до пiдошви дiвчинки босий ...
  Кат красуню голу катував,
  Пiдвiшував побиту за коси!
  
  Крутили руки, ноги моторошно менi,
  Вогонь пiд пахви дiвчинi пхали.
  Я неслася в думках, знай до мiсяця,
  Пiрнала у комунiзму, свiтла дали!
  
  Зрештою i видихнувся кат,
  Мене нагую женуть фрицi до плахи...
  I лунає чую дитячий плач,
  Ревуть i баби з жалем до дiвки!
  
  На шию гади кинули петлю,
  Її мiцнiше нелюди затиснули.
  Я люблю Iсуса зi Сталiним,
  Хоча покидьки Батькiвщину стоптали!
  
  Ось ящик вибитий з-пiд босих нiг,
  У петлi дiвчисько голе крутнулося...
  Нехай душу прийме Всемогутнiй Бог,
  У раю назавжди буде радiсть, юнiсть!
  Ось так вона Наташка з великим апломбом та любов'ю заспiвала. I це виглядало красиво та багато. Але що ж вiйна йде... Нiмцi не змогли прорватися.
  Але потiм наступала вже Червона армiя i знову жорстка оборона. Лiнiя фронту як у першу свiтову вiйну взяла та застигла. Хоча втрати з обох бокiв були великi, але де просування?
  Гiтлер, використовуючи ресурси африканських колонiй, намагався зробити ставку за порадою Герiнга на повiтряний наступ i реактивну авiацiю. Але надiї пов'язанi з ХЕ-162 не справдилися. Винищувач, незважаючи на дешевизну та простоту у виробництвi, був надто важким в управлiннi, i для серiйного застосування не годився. Дещо краще виявився МЕ-262 Х який з двома досконалiшими двигунами та стрiлоподiбними крилами вийшов бiльш надiйним у застосуваннi та виробництвi. Першi такi машини з'явилися наприкiнцi сорок п'ятого року. А в сорок шостому роцi виникли у нiмцiв i бiльш досконалi реактивнi безхвостi бомбардувальники.
  У реактивнiй авiацiї Третiй Рейх обiгнав СРСР, особливо як технiку. I ось пiшов повiтряний наступ, i стали в небi льотчикiв радянських бити.
  Потужнi нiмецькi ТА-400, а потiм ТА-500 та ТА-600 стали бомбардувати i ворожi заводи за Уралом та на Уралi. Як i безхвостi машини.
  I тепер нiмцi стали мати бiльше iнiцiатив. Крiм того з'явився у фашистiв вдалий танк Е-50 краще захищений, i водночас добре озброєний i швидкий. А розробка Т-54 бiльш досконалого та потужного сильно затягнулася.
  I ось у 1947 роцi новi нiмецькi танки серiї Е досягли перших суттєвих успiхiв, прорвавши радянську оборону та захопивши Захiдну Україну разом iз Левом. Нiмцi змогли пiсля цього разом з румунами прорватися i в Молдавiї вiдрiзавши Одесу по сушi вiд решти СРСР. Радянськi вiйська змушенi були вiдступати й у центрi. Вони вiдiйшли так звану лiнiю Сталiна. Крiм того, впала i Рига. Довелося вiдходити i з Прибалтики.
  Проти гiтлерiвцiв мужньо боролися й пiонери. Хлопчик Василь навiть заспiвав, кидаючи босими нiжкам у фашистiв вибуховi пакети;
  Я хлопчик сучасний як комп'ютер,
  А простiше видати юний вундеркiнд.
  I вийшло дуже круто -
  Що буде Гiтлер бiснуватий бiт!
  
  Хлопчик по кучугурах босоногий,
  Пiд дулами фашистськими йде...
  Його як гусака али стали ноги,
  I чекає сумний розрахунок!
  
  Але пiонер розправив смiливо плечi,
  I усмiшкою крокує на розстрiл.
  Когось фюрер вiдправляє до печi,
  Когось вразив фашист зi стрiл!
  
  Хлопчик-вундеркiнд з нашої ери,
  Взяв бластер i помчав смiливо в бiй.
  Розвiються фашистськi химери,
  А Бог Всевишнiй назавжди з тобою!
  
  Променем по фрицях врiзав розумний хлопчик,
  I цiлий ряд iз нелюдiв скосив...
  Ось стали ближче комунiзму дали,
  Лупив вiн по фашистам з усiх сил!
  
  Хлопчик-вундеркiнд променем стрiляє,
  Адже дуже потужний бластер у нього.
  "Пантеру" одним залпом розплавляє,
  Це ж просто знайте чмо!
  
  Фашистiв ми без жодного замочимо,
  I просто супостатiв винищимо...
  Ось довбанув наш бластер з усiм мощi,
  Ось крила розтирає херувим!
  
  Я їх крушу, без вiдблиску металу,
  Ось спалахнув цей потужний "Тигр"...
  Що фашисти знай землi мало?
  Вам хочеться бiльше з кровi iгор!
  
  Росiя то iмперiя велика,
  Розкинулася вiд моря до пустель.
  Дiвча бачу, бiгає боса,
  I хлопчик босоп'ятий - чортик згинь!
  
  Фашист проклятий жваво рушив танк,
  Сталевим тараном круто в Русь попер...
  Але Гiтлеру поставимо з кровi банки,
  На дрiбний дерни нацистiв розiб'ємо!
  
  Батькiвщина ти менi всього дорожча,
  Безкрайня вiд гiр i темряви тайги.
  Не треба спочивати солдатiв на ложi.
  Виблискують у бравому маршi чоботи!
  
  Я став на фронтi класним пiонером,
  Зiрку героя - вiдразу завоював...
  Для iнших без кордонiв наведу приклад,
  Товариш Сталiн просто iдеал!
  
  Ми зможемо перемогти, я твердо знаю,
  Хоча розклад iсторiї iнший...
  Йде атака, злих бiйцiв фекалiй,
  I фюрер став якийсь крутий!
  
  На США надiї стало мало,
  Вони без всякого витiвки пливуть ...
  Здатний фюрер скинути з п'єдесталу,
  Капiталiстiв страшних, просто каламут!
  
  Що робити, якщо хлопчик виявився,
  У полонi роздягнений вигнаний на мороз.
  Вiдчайдушно пiдлiток з фрицем бився,
  Але постраждав за нас i Сам Христос!
  
  Тодi йому терпiти доведеться тортури,
  Коли тебе червоним залiзом палять...
  Коли на головi розбивши пляшки,
  Притиснули до п'ят розпечений прут!
  
  Ти краще мовчки, стиснi хлопчик зуби,
  I тортури як титан Русi стерпи...
  Хай палять запальничкою тобi губи,
  Але зможе Iсус бiйця врятувати!
  
  Пройдеш будь-якi хлопчик у муцi борошна,
  Але витримаєш, пiд батогом не схиляючись...
  Нехай вириває жадiбно диба руки,
  Кат тепер i цар, i чорний князь!
  
  Колись прийде кiнець мукам,
  Ти потрапиш у прекрасний Божий рай...
  I буде час новим пригодам,
  У Берлiн увiйдемо коли сяє травень!
  
  Ну що з того, що пiдняли дитину,
  Фашист за це буде кинутий у пекло.
  В Едемi лунає голос дзвiнкий,
  Воскрес хлопчик - радiсть-результат!
  
  Так що не треба смертi вам боятися,
  За Батькiвщину нехай буде героїзм...
  Адже росiяни завжди вмiли битися,
  Знай, буде знищений злий фашизм!
  
  Пройдемо стрiлою ми по райських кущах,
  З дiвчинкою, яка боса на снiгу.
  Пiд нами сад, вируючий i квiтучий,
  Травкою я пiонер бiжу!
  
  У раю ми будемо вiчно у щастя дiти,
  Нам там чудово, дуже добре.
  I немає мiсця кращого на планетi,
  Знай, нiколи не стане важко!
  Ось так хлопчисько взяв i дотепно заспiвав. I це виглядало чудово i з почуттям.
  Радянськi вiйська вiдiйшли на лiнiю Сталiна i залишили частину територiї СРСР. I це було певним плюсом для Вермахту.
  Але все ж таки на лiнiї Сталiна ще можна було тримати оборону. Японцi також активiзувалися, прорвавши фронт, змогли вiдрiзати Владивосток вiд сушi. I майже повнiстю захопивши Примор'я. Там вони перекрили кисень Червоної Армiї. Та довелося радянським вiйськам дуже туго.
  Але бої у самому Владивостоцi були дуже впертi. I там боролися гарнi дiвчата-комсомолки. Вони були тiльки в одному бiкiнi та босонiж. I кидали босими пальчиками нiжок убивчої сили гранати. Ось це дiвчата - чиї повнi груди ледве прикритi тонкими смужками тканини.
  Що, втiм, не заважає їм битися i спiвати;
  Дiвчата-комсомолки кручi всiх,
  Вони з фашизмом б'ються як орлицi.
  Хай буде нашiй Батькiвщинi успiх,
  Войовницi немов iз жаром птаха!
  
  Вони красою безмежною горять,
  У них вся планета яскравiше полум'я грiє.
  Нехай буде безмежним результат,
  Вiтчизна навiть гори перемеле!
  
  На славу нашої Батькiвщини святої,
  Ми з бузувiрами боротимемося...
  По снiгу дiвка бiгає босий,
  Несе вона гранати у тiсному ранцi!
  
  Шпурне гостинець у дуже потужний танк,
  Розверне його в iм'я слави.
  У дiвчини стрiляє автомат,
  Але є витязь доблесної держави!
  
  Все може це дiвка, ти повiр,
  Вмiє навiть у космосi боротися.
  I ланцюга фашизму буде звiр,
  Адже Гiтлер тiнь лише жалюгiдного паяця!
  
  Доб'ємося, у всесвiтi буде рай,
  I гори дiвка п'ятою пересуне...
  Ти тому бiйся i дерзай,
  На славу нашої Батькiвщини!
  
  Дочекається фюрер для себе петлi,
  I на нього є автомат iз гранатою.
  Ти пустомелю безглуздо не мiли,
  Закопаємо вермахт просто ми лопатою!
  
  I буде у всесвiтi так Едем,
  Великий як космос i дуже квiтучий.
  Ти здався нiмцям просто дурний Сем,
  А Iсус завжди живе в душi!
  
  КОМСОМОЛКА ПIД ЧЕРВОНИМ ПРАЦЕМ!
  Бути комсомолкою дуже добре,
  Носитися пiд прекрасним червоним прапором.
  Хоча часом менi й важко,
  Але подвиги красунi не марнi!
  
  Боса я бiгла на мороз,
  Лоскочуть п'яту голу кучугури.
  Дiвочий запал справдi зрiс,
  Побудуємо комунiзму свiт ми новий!
  
  Адже Батькiвщина для нас рiдна мати,
  Маємо справу з яскравим комунiзмом.
  Вiтчизну нам повiр не розтоптати,
  Покiнчимо з огидним нелюдом-фашизмом!
  
  Я красива дiвчина завжди,
  Хоча звикла за кучугурою босою...
  Виконатися велика мрiя,
  Якi в мене золотi коси!
  
  Фашизм прорвався прямо до Москви,
  Вже майже, що Кремлем стрiляє...
  А ми дiвчата по снiгу боси...
  Сiчень стоїть, а нам нiби у травнi!
  
  Ми зробимо, для Батькiвщини знай все,
  Немає в свiтобудовi нам країни дорожче.
  Нехай буде дуже гарне життя,
  Не треба лише спочивати на ложi!
  
  Побудуємо променистий комунiзм,
  Де кожному палац iз гiллястим садом.
  I згине в пекло фашизм,
  За Русь Рiдну мiцно боротися треба!
  
  Так буде в свiтобудовi добре,
  Коли ворогiв стрiмко уроєм...
  Але нинi битва - дуже важко,
  Iдуть дiвчата голоногим строєм!
  
  Ми дiвчата, бiйцi-богатирi,
  Повалимо в пекло дикого фашизму...
  I ти красуня боса дивися,
  Щоб упоралося знамення комунiзму!
  
  Побудуємо, у всесвiтi вiрю рай,
  I вище зiрок прапор iз кумача пiднiмемо...
  На славу нашої Батькiвщини дерзай,
  Високе, могутнє свiтло Росiї!
  
  Доб'ємося ми того, що всi Едем,
  Цвiтуть на Марсi жито та апельсини.
  Ми переможемо на перекiр усiм,
  Коли народ та армiя єдинi!
  
  Виникне мiсто, вiрю на мiсяцi,
  Венера стане новим полiгоном.
  I немає прекраснiшого мiсця на Землi,
  Москва столиця будувалася зi стогоном!
  
  Коли ми знову в космос полетимо,
  I на Юпiтер дуже смiливо вступимо.
  Розкине золотокрилий херувим,
  I нiчого фашистам не поступимося!
  
  Хай буде над Всесвiтом прапор сяяти,
  Країни святої немає у свiтобудовi вище.
  Iспит комсомолка здасть на п'ять,
  Ми пiдкоримо простори все та дахи!
  
  Для Батькiвщини не буде, знай проблем,
  Вона пiднесе своє око над квазаром.
  I якщо сунеться до нас сердний Сер,
  Його зметем, одним рахуй ударом!
  
  Пройдемося по Берлiну босонiж,
  Лихi дiвки, знайте комсомолки.
  I буде влада драконова на злам,
  I пiонерський горн кричить, дзвiнкий!
  . РОЗДIЛ No 2.
  Отак i розвивалися бої... Нiмцi трохи просунулися до Мiнська i пiдлоги оточили мiсто. Бої розгорнулися у самiй столицi Бiлорусiї. Нiмцi та їхнi сателiти повiльно просувалися. Нiмецькi танки серiї Е були бiльш досконалими, володiючи бiльшою товщиною бронi i потужними двигунами, i потужним озброєнням, а також значними нахилами бронi. Бiльше щiльне компонування дозволяло пiдняти рiвень захисту без iстотного збiльшення ваги танка.
  Гiтлерiвцi пресували Мiнськ.
  На пiвночi фашисти оточили, а потiм таки взяли Таллiнн. Пiсля довгих боїв упала Одеса. До зими нiмцi таки взяли й Мiнськ. Радянськi вiйська вiдiйшли до Березини. Зима пройшла в запеклих сутичках, але нiмцi не наступали. Ось i справдi радянськi, вперлися.
  Весною сорок восьмого року таки нiмецький наступ вiдновився. У боях взяли участь танки "Пантера"-4 бiльш важкi та сильнiше захищенi.
  З боку СРСР першi IС-7 та Т-54 у дещо бiльших кiлькостях. Бої йшли зi змiнним успiхом. Так само в серiю надiйшли першi реактивнi МIГ-15, але вони поступалися нiмецьким машинам, особливо МЕ-362 бiльш досконалому та новiтньому. А також ТА-283, який теж себе показав сильно. I ТА-600 не мав собi рiвних у далеких бомбардуваннях iз реактивним двигуном.
  Але нiмцi просунулися ще бiльше. I радянськi вiйська вiдiйшли за Днiпро.
  Жорсткi бої йшли за Київ. I дiвчата-комсомолки билися, наче героїнi та спiвали;
  Я дочка Вiтчизни свiтла та любовi,
  Прекрасна дiвка-комсомолка.
  Хоч фюрер будує рейтинг на кровi,
  Деколи себе я вiдчуваю нiяково!
  
  Ось сталiнiзму дуже славне столiття,
  Коли навколо iскриться i сяє...
  Розправив крила горда людина -
  I трiумфує Авель, згинув Каїн!
  
  Росiя це Батькiвщина моя,
  Хоча часом я вiдчуваю нiяково...
  I комсомол єдина сiм'я,
  Хоч босонiж йти стежкою колко!
  
  Фашизм крутий на Батькiвщину напав,
  Iкла цей борiв, лютий вишкiрив...
  З небес полився шалений напалм,
  Але з нами Бог та генiальний Сталiн!
  
  Росiя це Червоний СРСР,
  Могутня велика Вiтчизна...
  Даремно розпускає пазурi Сер,
  Ми точно житимемо при комунiзмi!
  
  Хоч почалася велика вiйна,
  I маса пролилася рясно кровi.
  Ось корчиться велика країна,
  Вiд слiз, згарищ та великого болю!
  
  Але вiрю, ми Вiтчизну вiдродимо,
  I вище зiрок радянський прапор пiднiмемо...
  Над нами золотокрилий херувим,
  Великої, променистої Росiї!
  
  Така це Батькiвщина моя,
  В усьому всесвiтi нема, її гарнiше...
  Хоч набiгла Сатани пеня,
  Змiцнiє в цих стражданнях вiра наша!
  
  Як Гiтлер самозваний учудив,
  Зумiв забрати й Африку всюди...
  Звiдки у фашизму стiльки сил,
  Поширилася по Землi зараза!
  
  Ось скiльки фюрер багато захопив,
  I навiть заходи не має...
  Яку бандит зварю породив,
  Над ними червоний прапор кошмарний майорить!
  
  Такi фрицi сильнi зараз,
  У них не "Тигри", а страшнiшi танки...
  I врази Адольфа снайпер в око -
  Постав фашистам сильнiшi банки!
  
  Що ми не зможемо, зробимо жартома,
  Хоча босi дiвки по морозу.
  Ростимо ми дуже сильне дитя,
  I червону, найкрасивiшу троянду!
  
  Хоч ворог прагнути, рватися до Москви,
  Але встали груди дiвчини босi.
  Вдаримо кулеметом вiд коси,
  Солдатики ведуть вогонь рiдних!
  
  Ми зробимо Росiю вище за всiх,
  Країною що у свiтобудовi Сонця гарнiше...
  I буде переконливий успiх,
  Змiцнiє в Православ'ї наша вiра!
  
  А мертвих вiрте, дiвки воскресимо,
  Або силою Бога, або колiр науки.
  Простори свiтобудови пiдкоримо,
  Без усiх зволiкань, мерзотної нудьги!
  
  Зумiємо зробити Батькiвщину крутою,
  Понад зiрки спорудимо трон Росiї...
  Ти фюрера вусатого урою,
  Що вважає себе без меж зла месiєю!
  
  Ми зробимо Вiтчизну як гiгант,
  Що буде, наче монолiт єдиної...
  Дiвча встало дружно на шпагат,
  Адже витязi у боях непереможнi!
  
  Вiтчизну велику зберiгай,
  Отримаєш вiд Христа тодi нагороду...
  Вiйну Всевишнiй краще розiрви,
  Хоча часом боротися смiливо треба!
  
  Коротше скоро вiдгримлять бої,
  Закiнчиться битва i втрати.
  I витязi великi орли,
  Бо вiд народження всi солдати!
  Але Київ таки впав, i нiмцi змусили радянськi вiйська вiдiйти на лiвий берег Днiпра. Проте там можна було налагодити оборону. Також були взятi Псков та Нарва. До Ленiнграда залишилося рукою подати.
  Нiмцi вже нависали капiтально. Ось вони намагаються перейти Днiпро та у центрi радянських позицiй.
  Але таки Червона армiя протрималася до зими. I ось настав наступний сорок дев'ятий рiк. I тут усе могло пiти по-iншому. Так як Т-54 пiшов масово як i Мiг-15. А ось з IС-7 виникли проблеми, так цей танк занадто складний у виробництвi i дорого i важкуватий.
  "Пантера"-4 пiшла на замiну "Пантери"-3. Вона мала бiльш потужну гармату в 105-мiлiметрiв i довжиною ствола в 100 ЕЛ порiвнянну в бойовiй потужностi зi знаряддям IС-7 з гарматою в 130-мiлiметрiв калiбру i довжиною ствола в 60 ЕЛ. А лобова броня у "Пантери"-4 була навiть товща за 250-мiлiметрiв пiд нахилом.
  Так вони й гуляли один з одним.
  Нiмцi знову стали наступати в центрi та оточили Смоленськ. Потiм прорвалися до Ржева. Дiвчата-комсомолки билися вiдчайдушно.
  I водночас спiвали;
  Я комсомолка сталiнiзму дочка,
  З фашизмом воювати довелося, однак...
  На нас поперла колосальна мiць,
  За атеїзм систем прийшла розплата!
  
  Воювала я нацизмом поспiшаючи,
  Була боса на лютому лютому морозi.
  I отримала за iспит п'ять,
  Розправилася з шаленим Юдою!
  
  Фашизм дуже пiдступний i жорстокий,
  I до Москви залiзною ордою прорвався...
  О будь милосердний славний Бог,
  Ношу я РПК у вiльному ранцi!
  
  Я дiвчина велика краса,
  Приємно за кучугурою босонога.
  Виконатися велика мрiя,
  О, не судiть ви, красуню суворо!
  
  Крушила я фашистiв як горох,
  Вiд мiста Москви до Сталiнграда.
  I виявився фюрер у боротьбi поганий,
  Не змiг дожити до гордого параду!
  
  Про цей безмежний Сталiнград,
  Ти став для нас великим переломом.
  Стався водоспад крутих нагород,
  А Гiтлеру дiсталося просто брухтом!
  За Батькiвщину велику пiдемо,
  Ми на край свiту чи свiтобудови...
  Залишуся з комсомольцем я вдвох,
  I буде безмежне покликання!
  
  Я боса промчала по вугiллю,
  Тих, що горять пiд Сталiнградом...
  I п'яти мої обпал напалм,
  Ми винищимо - фашисти будуть гадом!
  
  Дуга настала Курська з вогнем,
  I, здається, планета вся палає.
  Але фюрера полицi в лайно зiтремо,
  Нехай буде мiсце в променистому раї!
  
  Хоча "Тигр" дуже сильний танк,
  I ствол його такий повiр могутнiй...
  Але звернемо його вплив на порох,
  I не зникне сонце - згинуть хмари!
  
  "Пантера" теж потужна повiр,
  Снаряд летить суцiльним метеоритом.
  Начебто це скеляє iкла звiр,
  Нiмеччина та орди сателiтiв!
  
  У свою перемогу вiримо твердо ми,
  Ми витязi та дiвки-комсомолки...
  Зумiємо скрушити натиск орди,
  I не пiдемо з бою самоволкою!
  
  Ми любимо, битися - смiливо перемагати,
  Будь-яку справу зробимо красиво.
  Ти запиши наш пiонер у зошит,
  Коли ти з Марксом це справедливо!
  
  Любити гiдно можемо також ми,
  На славу неземного Iсуса...
  Хоч легiони лiзуть Сатани,
  Ми переможемо, i це нам не сумно!
  
  I буде владою червоних взятий Берлiн,
  Ми побуємо незабаром i на Марсi.
  Народиться комсомолки класний син,
  Який скаже першим словом - здраст!
  
  Вселенськi простори нехай у нас,
  Розкинутися, не буде їм перешкоди.
  Отримаємо ми звершень вищий клас,
  I вручить Сам Господь Святої нагороди!
  
  Всiх воскресить наука - вiрю я,
  Не треба сумувати за тими, що впали.
  Ми комунiзму вiрна сiм'я,
  Побачимо мiж зiрками всесвiту дали!
  Ось так дiвчата спiвають i борються. Дiвчата-комсомолки вiдчайдушнi та голосистi. I якщо вже б'ються, то з вiдвагою. Сталiн очевидно теж намагається визначити вихiд.
  Але зi сходу лiзуть самураї, i ось уже Владивосток таки впав. I взято Харкiв. А Ленiнград опинився у блокадi. I з пiвночi його пресують фiни та з пiвдня нiмцi.
  Так до зими i нового 1950 року... Нiмцi намагаються наступати весною. Але могутня лiнiя оборони тримається героїчними зусиллями Червоної Армiї. Але нiмцi змогли взяти Орел i влiтку просунулися Пiвднi. I наприкiнцi осенi завершили практично повне захоплення України та Донбасу. Радянськi вiйська вiдiйшли за Дон i органiзували там оборону. Ленiнград все ще у блокадi тримається.
  Настав новий 1951 рiк ... Нiмцi намагаються розвинути свою перевагу в небi. Дисколети стали досконалiшими. Бомбардувальники ТА-700 та ТА-800 ще потужнiшi та швидкiснi. Безхвостi винищувачi i бомбардувальники в небi пресують. I Мiг-15 проти них зовсiм пасує. Ну i рiзного роду бойовi машини всiх калiбрiв. Розробка "Пантери"-5 машини поки що в проектi. Та й iнших бойових аналогiв та прибамбасiв. Ось це справдi стане вкрай круто.
  Нiмцi намагалися наступати на пiвднi i взяли мiсто - Ростов-на-Дону. Також на пiвночi нарештi впав Тихвiн i Волхов. I внаслiдок чого Ленiнград виявився зовсiм вiдрiзаним по сушi вiд постачання.
  Ось знову зима i настає 1952 рiк. Навеснi нiмцi знову наступають на Москву. У боях з'явилася "Пантера"-5 з двигуном в 1800 кiнських сил, з гармат 128-мiлiметро в 100 ЕЛ довжиною ствола, i куди товстiшою i якiснiшою бронею.
  Але радянськi вiйська борються з гiтлерiвцями люто. I тут б'ються не лише дорослi, а й дiти.
  Хлопчики-пiонери в шортах, босонiж i в краватках такий завзятий i запеклий опiр фрицям надають, що просто захитаєшся, вiд подиву. Як вони борються за свiтле завтра?
  I водночас хлопчики-герої спiвають;
  Я Батькiвщина воїн - пiонер,
  Крутий боєць, хоч ще хлопчисько...
  I зробимо пристойно рiзних справ,
  Здається супротивнику не надто!
  
  Зможу я зламати дерево ногою,
  I канатами на мiсяць забратися...
  Ось по кучугурах бiгаю босий -
  I врiжу навiть фюреру по яйцях!
  
  Я хлопчик i звичайно супермен,
  Здатний, справа вигадати будь-яке...
  I проведемо безлiч змiн,
  Ось зламаємо велич круте!
  
  Настав ось сорок перший страшний рiк,
  У якому у фашистiв багато сили...
  Нам загрожує згубний результат,
  Але ми зможемо вирватися з могили!
  
  У нас така справа дiти,
  Але ж пiонери знайте ви не дiти...
  Фашистiв помолимо вiд душi,
  I наведемо лад на планетi!
  
  Побудуємо фiлiгранний комунiзм,
  I зробимо весь свiт великим раєм.
  Нехай вишкiрив пазурi злий фашизм,
  Ми всiх тиранiв одразу розтерзаємо!
  
  Для пiонера немає слова боягуз,
  I слова немає - так уже не буває.
  Зi мною в серцi Мудрий Iсусе,
  Хоч пес з пекла в оглушаючи, гавкає!
  
  Фашизм могутнiй i просто сильний,
  Його оскал як лики пекла.
  На танках дуже потужних вiн попер,
  Але ми переможемо силою Господньою!
  
  Нехай людина лiтатиме на Марс,
  Ми це дуже твердо брати знаємо.
  Будь-яка справа сперечатися у нас,
  I ми хлопчаки весело дерзаємо!
  
  Зумiємо мир, порядок захистити,
  I як би, не був ворог - жорстокий, пiдступний...
  Противника ми мiцно битимемо,
  I стане росiйський меч у боях уславлений!
  
  Я пiонер - радянська людина,
  Хлопчик - що рiдня великим титанам...
  I не настане нiколи розквiт,
  Якщо не дамо ми прочуханки - злим тиранам!
  
  Але вiрю, ми фашистiв переможемо,
  Хоч тяжко довелося нам пiд Москвою.
  Над нами променистий херувим,
  I бiжу по снiгу з дiвчиною босою!
  
  Нi, я не здамся фрицям нiколи,
  Нехай краще буде мужнiсть титанiв.
  Адже з нами Ленiн у серцi назавжди,
  Вiн нищiвник шалених тиранiв!
  
  Доб'юся того, що буде комунiзм,
  Товариш Сталiн червоний прапор пiднiме...
  I зламаємо проклятий реваншизм,
  I буде в серцi Iсуса Iм'я!
  
  Що може пiонер вам не зрозумiти,
  Але вiн здатний багато до чого хлопцi...
  Здавай предмети хлопчик ти на п'ять,
  Строчи по фрицях, наважився з автомата!
  
  Я Батькiвщинi урочисто клянусь,
  Вiддати все тiло у битвi без залишку.
  Непереможна буде в сутичцi Русь,
  Хоч кинута в обличчя країнi рукавичка!
  
  I ми увiйдемо в повалений Берлiн,
  Пройшовши смiливо там пiд прапором червоним.
  Простори свiтобудови пiдкоримо -
  I зробимо Батькiвщину прекрасною!
  Босi хлопчики б'ються, як i комсомолки теж. Останнi войовницi майже без одягу. I босонiж нiжки у всiх.
  Ось настає i березень 1953 року. Вмирає Сталiн. У народу очевидно велике горе. I нiмцi стрiмкими, фланговими ударами оточують столицю СРСР. Далi фашисти, розвиваючи успiх, рвуться до Рязанi. З боку СРСР у бiй iдуть першi танки IС-10. В даному випадку це щось схоже на IС-3 тiльки з бiльшою довжиною стовбура зброї. Чи не ЕЛ 48, а ЕЛ 60. Що дає кращу i бiльш забiйну балiстику. Та й поява ще й IС-11. Останнiй був потужнiший нiж IС-7, зi знаряддям в 152-мiлiметри i довжиною в 70 ЕЛ стовбур. Сам новий танк важив сто тонн. Зрозумiло i недолiки у нього були як i в IС-7, велика вага, дорожнеча та складнiсть у виробництвi та транспортуваннi. Хоча нова гармата й могла пробивати всi нiмецькi танки не лише набряклу "Пантеру"-5, а й сiмейство "Тигрiв", ще важчих, але не надто модних машин.
  Дiйсно якщо сама "Пантера"-5 чорт знає, який монстр у вiсiмдесят тонн вагою - то який сенс випускати важчi машини? Проте таки "Тигр"-5 з'явився - рiдкiсна за розмiтками чудовисько з гарматою калiбру 210-мiлiметрiв, i вагою сто шiстдесят тонн. Ну, про "Мауси" та "Леви" говорити нiчого. Але машини важчi за двiстi тонн, тривiально перевозити практично неможливо залiзницями. Тож "Лев"-5 виявився таким монстром, що його не запустили до серiї.
  Як би там не було пiсля смертi Сталiна та оточення Москви, вiйна пiшла iншою колiєю. I тепер нiмцiв здавалося не зупинити. Ось вони взяли i Горьке мiсто, i вже пiдходять до Казанi.
  Але дiвчата-комсомолки б'ються з дикою та викупленою люттю, як босоногi в шортах пiонери. При цьому вони спiвають iз розмахом своїх дзвiнких ковток:
  На просторах Батькiвщини чудової,
  Гартуючись у битвах та працi...
  Ми склали радiсну пiсню,
  Про великого друга i вождя!
  
  Сталiн - це слава бойова,
  Сталiн - це молодiсть полiт....
  З пiснями борючись i перемагаючи,
  Наш народ за Сталiним iде!
  
  СПЕЦОПЕРАЦIЇ ЦРУ - ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА
  АННОТАЦIЯ
  Шпигуни всiх мастей дiють свiтом. Вони проникають у рiзнi сфери влади. I видно спецоперацiї. I в Латинськiй Америцi та Африцi дiють розвiдники та iншi люди. I зрозумiло ФСБ i ЦРУ суперничають не так на життя, але в смерть.
  . РОЗДIЛ No 1.
  Палац Апостолiко
    
  Сáбадо, 2 квiтня 2005 р., 21:37.
    
    
    
  Людина в лiжку перестала дихати. Його особистий секретар, монсеньйор Станiслав Двiшич, який тридцять шiсть годин тримався за праву руку вмираючого, розплакався. Чоловiкам, якi перебували на чергуваннi, довелося силомiць вiдштовхнути його, i вони витратили бiльше години, намагаючись повернути старого. Вони були набагато бiльшими, нiж усi розумнi. Коли вони знову i знову розпочинали процес реанiмацiї, всi вони знали, що повиннi зробити все можливе та неможливе, щоб заспокоїти своє сумлiння.
    
  Особистi покої Сумо Понтiфiц здивували б мене непоiнформованого спостерiгача. Iмператор, перед яким з повагою схилялися вождi народiв, жив за умов повної бiдностi. Його кiмната була до неймовiрного суворого, з голими стiнами, за винятком розп'яття, i меблями з лакованого дерева: столом, стiльцем i скромним лiжком. Єсентiмо хаб був замiнений протягом останнiх мiсяцiв на лiкарняне лiжко. Поруч iз нею метушилися медсестри, намагаючись реанiмувати її, тодi як густi краплi поту стiкали бездоганно бiлими ваннами. Чотири польськi черницi тричi змiнювали їх на дия.
    
  Зрештою, доктор Сiльвiо Ренато, мiй особистий секретар Папи, зупинив цю спробу. Жестом вiн наказує медсестрам прикрити старече обличчя бiлою вуаллю. Я попросив усiх вийти, залишаючись поряд iз Двишичем. Складiть свiдоцтво про смерть все те ж саме. Причина смертi була бiльш нiж очевидною - серцево-судинний колапс, посилений запаленням гортанi. Вiн вагався, коли справа дiйшла до написання iменi старого, хоча зрештою я вибрав його громадянське iм'я, щоб уникнути проблем.
    
  Розгорнувши та пiдписавши документ, лiкар простяг його кардиналу Самало, який щойно увiйшов до кiмнати. Перед пурпурним стоїть складне завдання офiцiйно пiдтвердити смерть.
    
  -Дякую, лiкарю. З вашого дозволу я продовжу.
    
  - Це все ваше, Ваше Преосвященство.
    
  -Нi, доктор. Тепер це вiд Бога.
    
  Сама повiльно пiдiйшла до смертного одра. У свої 78 рокiв ви жили в будинку на прохання Чоловiк багато разiв, щоб не бачити цього моменту. Вiн був спокiйною i врiвноваженою людиною i знав про важкий тягар i безлiч обов'язкiв i завдань, якi тепер лягли на його плечi.
    
  Подивiться на cadáвер. Ця людина дожила до 84 рокiв i пережила кульове поранення в груди, пухлину товстої кишки та складний апендицит. Але хвороба Паркiнсона послабила його, i вiн дозволив собi так сильно, що його серце зрештою не витримало i померло. # 243; mas.
    
  З вiкна третього поверху палацу кардинал подi спостерiгав, як майже двiстi тисяч людей зiбралися на площi Святого Петра. Дахи навколишнiх будiвель були усiянi антенами та телевiзiйними станцiями. "Dentro de poco serán todavía más - pensó Samalo -. Той, який на нас насувається. Люди поклонялися йому, захоплювалися його жертовнiстю i його залiзною волею. Бути важким ударом, навiть якщо всi очiкували цього з сiчня ... i небагато цього хотiли. А потiм вже iнша справа ".
    
  Я почув шум бiля дверей, i увiйшов начальник служби безпеки Ватикану Камiло Сiрiн, випередивши трьох кардиналiв, якi мали засвiдчити смерть. На їхнiх обличчях була помiтна стурбованiсть та надiя. Пурпурнi пiдiйшли до ложi. Нiхто, окрiм Ла Вiста.
    
  - Почнемо, - сказав Самало.
    
  Двiшич простяг йому вiдкриту валiзу. Служниця пiдняла бiлу вуаль, що закривала обличчя померлого, i вiдкрила пляшечку, в якiй знаходилися святi Леви. Почнiть ó тисячолiтнiй ритуал на латини ín:
    
  - Si vives, ego te absolve a peccatis tuis, in nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti, amén 1.
    
    Сама накреслiть хрест на лобi померлого i прикладiть його до хреста.
    
    - Per istam sanctam Unctionem, indulgeat tibi Dominus a quidquid... Amen 2.
    
  Урочистим жестом вiн закликає її до благословення та апостола.
    
  - Владою, даною менi апостольським престолом, я дарую тобi повну поблажливiсть i вiдпущення всiх грiхiв... i благословляю тебе. В iм'я Отця, i Сина, i особливо Святого Риту... Амен.
    
  Тому срiбний молоток з валiзи, який вiн простягає єпископу. Обережно тричi вдарте óл по лобi мерця, промовляючи пiсля кожного удару:
    
  - Кароль Войтила, мертвий?
    
  Вiдповiдi не було. Камерленго подивився на трьох кардиналiв, що стояли бiля лiжка, якi кивнули.
    
  - Воiстину, Папа мертвий.
    
  Правою рукою Самало зняв з покiйного обручку Рибака, символ його влади у свiтi. Правою рукою я знову закрила обличчя Iвана Павла II вуаллю. Зроби глибокий вдих i подивися на трьох своїх товаришiв за еросом.
    
  - У нас багато роботи.
    
    
  ДЕЯКI ОБ'ЄКТИВНI ФАКТИ ПРО ВАТИКАН
    
    (extraídos del CIA World Factbook)
    
    
    Площа: 0,44 кiлокв.м (найменший у свiтi)
    
  Кордони: 3,2 км. (з Iталiєю)
    
  Низька точка м'яс: площа Святого Петра, 19 метрiв над рiвнем моря.
    
  Найвища точка: сади Ватикану, 75 метрiв над рiвнем моря.
    
  Температура: Помiрна дощова зима з вересня до середини травня, спекотне сухе лiто з травня до вересня.
    
  Використання землi: 100% мiськi територiї. Оброблювана земля, 0%.
    
  Природнi ресурси: Нi.
    
    
  Населення: 911 громадян з паспортами. 3000 робiтникiв пiд час дия.
    
  Система правлiння: церковна, монархiчна, абсолютна.
    
  Коефiцiєнт народжуваностi: 0%. Нiнун народження за всю свою iсторiю.
    
  Економiка: заснована на роздачi милостинi та продажу поштових марок, листiвок, марок та управлiння своїми банками та фiнансами.
    
  Зв'язок: 2200 телефонних станцiй, 7 радiостанцiй, 1 телевiзiйний канал.
    
  Рiчний дохiд: 242 мiльйони доларiв.
    
  Щорiчнi витрати: 272 мiльйони доларiв.
    
  Правова система: Заснована на нормах, встановлених Законом Canonico. Хоча смертна кара офiцiйно не застосовувалася з 1868 року, вона залишається чинною.
    
    
  Особливi мiркування: Святий Отець дуже впливає на життя понад 1 086 000 000 вiруючих.
    
    
    
    
    Iglesia de Santa María in Traspontina
    
  Via della Conciliazione, 14
    
    Вiвторок , 5 квiтня 2005 р ., 10:41 ранку .
    
    
    
    Iнспектор Дикантi мружиться бiля входу, намагаючись пристосуватися до темряви примiщення. Йому знадобилося майже пiвгодини, щоб дiстатися мiсця злочину. Якщо Рим - це завжди хаос кровообiгу, то пiсля смертi Святого Отця вiн перетворився на пекло. Тисячi людей приїжджали щодня до столицi християнського свiту, щоб вiддати останнiй адiоаль-кадуас. Виставку на базелiку Святого Петра. Той папа помер зi славою святого, i вже ходили вулицями добровольцi, збираючи пiдписи, щоб розпочати справу беатифiкацiї. Щогодини перед тiлом проходило 18 000 людей. "Справжнiй успiх для судової медицини", - iронiзує Паола.
    
  Його мати попередила його, перш нiж залишити квартиру, яку вони дiлили на Вiа делла Кроче.
    
  -Не ходи за Кавуром, це займе багато часу. Пiднiмися до Регiни Маргарiти i спустись до Рiєнцо, - сказав вiн, помiшуючи кашу, яку вона готувала для нього, як i кожна мама, починаючи з тридцяти трьох до тридцяти трьох.
    
  Звичайно, вона поїхала за Кавуром, i це зайняло багато часу.
    
  Вона несла в ротi смак кашi, смак мам. Пiд час навчання у штаб-квартирi ФБР у Квантiко, штат Вiрджинiя, я майже до нудоти сумував за цiєю сенсацiєю. Вiн прийшов i попросив свою матiр надiслати йому банку, яку вони розiгрiли в мiкрохвильовiй печi у кiмнатi вiдпочинку вiддiлення поведiнкових дослiджень. Я не знаю собi рiвних, але я допоможу йому виявитися так далеко вiд дому пiд час цього важкого i водночас такого плiдного випробування. Паола виросла за два кроки вiд Вiа Кондоттi, однiєї з найпрестижнiших вулиць у свiтi, та все ж її родина була бiдною. Вона не знала, що означає це слово, доки не поїхала в Америку, країну зi своїм власним заходом для всього. Вона була безмiрно рада повернутися до мiста, яке так ненавидiла, коли росла.
    
  У 1995 роцi в Iталiї було створено пiдроздiл з розслiдування насильницьких злочинiв, який спецiалiзується на серiйних убивцях. Здається неймовiрним, що у 5-го президента країн свiту у рейтингу psicópatas не було пiдроздiлу, який мiг би битися з ними так пiзно. У UACV є спецiальний вiддiл, званий Лабораторiєю поведiнкового аналiзу, заснований Джованнi Балтою, учителем та наставником Дикантi. На жаль, Балта помер на початку 2004 року внаслiдок нещасного випадку з терiторiєю i dottora Dicanti pasó має стати майстром Дикантi, що стоїть бiля Римського озера. Його навчання у ФБР та вiдмiннi звiти Балти були його схваленням. Пiсля смертi її начальника штат LAC був невеликим: вона сама. Але як вiддiл, iнтегрований до UACV, вони користувалися технiчною пiдтримкою одного з передових пiдроздiлiв судової експертизи в Європi.
    
  Однак досi все було безуспiшно. В Iталiї налiчується 30 серiйних убивць, особу яких не встановлено. З них 9 вiдповiдають гарячим випадкам, пов'язаним з недавнiми смертельними випадками. З того часу, як вона очолювала LAC, не з'явилося жодного нового спiвробiтника, i вiдсутнiсть експертних висновкiв посилило тиск на Дикантi, оскiльки психологiчнi профiлi iнодi перетворювалися на психологiчнi. єдине, що я можу зробити, це навести пiдозрюваного. "Повiтрянi замки", - називав їх доктор Бой, фанатик своєї справи. математик та ядерник, який проводив бiльше часу за телефоном, нiж у лабораторiї. На жаль, Бiй був генеральним директором UACV i прямим начальником Паоли, i щоразу, коли вiн стикався з нею в коридорi, вiн кидав на неї iронiчний погляд. "Моя прекрасна письменниця" - це була фраза, яку вiн використав, коли вони були однi в його кабiнетi, жартiвливо натякаючи на зловiсну уяву, яку Дикантi витрачав на профiлi. Дикантi з нетерпiнням чекав, коли його робота почне приносити плоди, щоб дати цим цапам по носу. Вона припустилася помилки, переспавши з ним у нiч слабкостi. Багато годин працюю допiзна, застигнуто зненацька, невизначена вiдсутнiсть у ель-коразон... i звичайнi нарiкання на мамуñану. Особливо якщо врахувати, що Бiй був одружений i майже вдвiчi перевершував його за вiком. É вiн був джентльменом i не став заглиблюватися в цю тему (i був обережний, дотримуючись дистанцiї), але й не дозволив Паолi забути про це нiколи, жодною фразою. мiж мачо та чарiвною. Вiн вiддав, як я його ненавидiв.
    
  I, нарештi, з моменту свого сходження у вас є справжня справа, яку потрiбно розглядати з самого початку, а не на основi дрiбниць доказiв, зiбраних незграбними агентами. Йому зателефонували пiд час снiданку, i вiн повернувся до своєї кiмнати, щоб переодягнутися. Вона зiбрала своє довге чорне волосся в тугий пучок i скинула брючну спiдницю i джемпер, в яких збиралася йти в офiс, i вибрала елегантний дiловий костюм. куртка також чорна. Вона була заiнтригована: той, хто дзвонив, не надав жодних даних, якщо тiльки вiн дiйсно вчинив злочин, який входив до його компетенцiї, i вона процитувала його в Санта-Мар-iн-Транспонтина "з найбiльшою термiновiстю".
    
  I всi були бiля дверей церкви. На вiдмiну вiд Паоли, натовп людей зiбрався на майже п'ятикiлометровiй "колi", яка доходила до мосту Вiтторiо Емануеле II. Погляньте на сцену iз занепокоєнням. Цi люди були там усю нiч, але тi, хто, мабуть, щось бачив, були вже далеко. Деякi паломники мимохiдь дивилися на непримiтну пару карабiнерiв, якi перегороджували вхiд до храму випадкової групи вiруючих. Вони дуже дипломатично запевнили, що у будiвлi ведуться роботи.
    
  Паола вдихнула фортецю i хрест порiг церкви в напiвтемрявi. Будинок знаходиться в одному нефi з п'ятьма каплицями з бокiв. У повiтрi лунав запах старих, iржавих пахощiв. Всi вогнi були вимкненi, мабуть тому, що вони були там, коли було виявлено тiло. Одним iз правил Боя було "Побачимо, що вiн побачив".
    
  Подивися довкола, примруживши очi. Двоє людей тихо розмовляли в глибинi церкви, спиною до неї. Поруч iз купiллю зi святою водою нервовий кармелiт, який перебирав чотки, звернув увагу на увагу, з якою вiн дивився на сцену.
    
  - Вона прекрасна, правда, синьйорина? Датується 1566 роком. Вона була побудована Перуццi та його каплицями.
    
  Дикантi урвав його з твердою усмiшкою.
    
  - На жаль, брате, зараз мене зовсiм не цiкавить мистецтво. Я iнспектор Паола Дiкантi. ¿ Ви той самий псих?
    
  - Справдi, iспеттора. Я також був тим, хто виявив тiло. Це напевно зацiкавить м'яс. Благословенний Бог, у такi днi, як стос... з нас пiшов святий, i залишилися тiльки демони!
    
  Це був лiтнiй чоловiк в окулярах з товстим склом, одягнений у костюм Бiто Марра кармелiтiв. Велика лопаточка зав'язувала його талiю, а густа сива борода затуляла його обличчя. Вiн ходив кругами навколо купи, трохи згорбившись, трохи кульгаючи. Її руки пурхали по бусинках з сильним i неконтрольованим перiодом тремтiння.
    
  -Заспокойся, брате. Як його звуть?
    
  -Франческо Тома, iспеттора.
    
  - Добре, брате, розкажи менi своїми словами, як усе це сталося. Я знаю, що вже перерахував це шiсть чи сiм разiв, але це необхiдно, кохання моє.
    
  Монах зiтхнув.
    
  - Особливо нема чого розповiдати. Крiм того, Роко, я вiдповiдаю за турботу про церкву. Я живу у маленькiй келiї за ризницею. Я встаю, як i кожен дия, о шостiй ранку. Я вимив обличчя, вдягнув пов'язку. Я перетинаю ризницю, виходжу з церкви через замаскованi дверi в глибинi головного вiвтаря i прямую до каплицi Нуестра Сеñора дель Кармен, де щодня молюся мої молитви. Я звернув увагу на те, що перед каплицею Святого Тома були запаленi свiчки, оскiльки коли я лягав спати, там нiкого не було, i тодi я побачив це. Я кинувся в ризницю, наляканий до смертi, бо вбивця мав бути в церквi, i зателефонував за номером 113.
    
  - Нiчого не чiпати на мiсцi злочину?
    
  -Нi, iспеттора. Нiчого. Я був дуже наляканий, та простить мене Бог.
    
  -I ви також не намагалися допомогти в?
    
  - Iспетору... було очевидно, що вiн був повнiстю позбавлений будь-якої земної допомоги.
    
  Центральним проходом церкви до них наближалася постать. То був молодший iнспектор Маурiцiо Понтьєро з UACV.
    
  - Дикантi, поспiшай, вони збираються запалити свiтло.
    
  -Одну секунду. Тримай, брате. Ось моя вiзитiвка. Номер мого телефону - наведено нижче. Я буду мемом у будь-який час, якщо згадаю щось, що менi подобається.
    
  - Я зроблю це, iспеттора. Ось подарунок.
    
  Кармелiтка простягла йому яскраво розфарбований принт.
    
  -Санта-Марiа-дель-Кармен. Вiн завжди буде iз вами. Вказати йому шлях у цi темнi часи.
    
  - Дякую, брате, - сказав Дiкантi, неуважно прибираючи печатку.
    
  Iнспектор пiшла за Понтьєро через церкву до третьої каплицi злiва, оточеної червоною стрiчкою UACV.
    
  - Ти спiзнився, - дорiкнув молодший iнспектор.
    
  - Трафiк був смертельно хворий. Зовнi є гарний цирк.
    
  - Ви мали прийти за Рiєнцо.
    
  Незважаючи на те, що iталiйська полiцейська служба займала вищу позицiю, нiж Понтьєро, вiн вiдповiдав за польовi дослiдження UACV, i, отже, будь-який лабораторний дослiдник перебував у пiдпорядкуваннi полiцiї. навiть така людина, як Паола, яка обiймає посаду начальника вiддiлу. Понтьєро був чоловiком вiд 51 до 241 року, дуже худим i похмурим. Його обличчя, схоже на особливiсть, було прикрашене багаторiчними зморшками. Паола зауважила, що молодший iнспектор обожнює її, хоча дуже намагається не показувати цього.
    
  Дикантi хотiв перейти вулицю, але Понтьєро схопив його за руку.
    
  - Зачекай хвилинку, Паоло. Нiщо з того, що ви бачили, не пiдготувало вас до цього. Це абсолютно безумство, я обiцяю тобi, - її голос тремтiв.
    
  - Я думаю, що зможу все залагодити, Понтьєро. Але дякую.
    
  Увiйдiть до каплицi. Усерединi жив фахiвець UACV з фотографування. У глибинi каплицi до стiни прикрiплений невеликий вiвтар з картиною, присвяченою святому Тому, моменту, коли святий приклав пальцi до ран Iсуса.
    
  Пiд ним було тiло.
    
  -Свята Мадонна.
    
  - Я ж тобi казав, Дикантi.
    
  Це був дантистський погляд на дупу. Мертвий був прихилений до вiвтаря. Я вирвав йому очi, залишивши на їхньому мiсцi двi жахливi чорнуватi рани. З рота, вiдкритого в жахливiй i гротескнiй гримасi, звисав якийсь коричневий предмет. У яскравому свiтлi спалаху Дикантi виявив те, що здалося менi жахливим. Руки були вiдрубанi i лежали поруч iз тiлом, очищенi вiд кровi, на бiлому полотнi. На однiй iз рук було надiте товсте кiльце.
    
  Мертвий був одягнений у чорний костюм талар iз червоною облямiвкою, властивий кардиналам.
    
  Паола широко розплющила очi.
    
  -Понтьєро, скажи менi, що вiн не кардинал.
    
  - Ми не знаємо, Дикантi. Ми дослiджуємо його, хоч вiд його обличчя мало що залишилося. Ми чекаємо на тебе, щоб ти побачив, як виглядає це мiсце, яким його бачив убивця.
    
  -Dondeá решта команди з обстеження мiсця злочину?
    
  Команда Anáлiзiс становила основну частину UACV. Усi вони були експертами-кримiналiстами, що спецiалiзуються на зборi слiдiв, вiдбиткiв пальцiв, волоскiв та решти, що злочинець мiг залишити на тiлi. Вони дiяли вiдповiдно до правила, за яким у кожному злочинi є передача: вбивця щось бере, а щось залишає.
    
  - Вiн уже в дорозi. Фургон застряг у Кавурi.
    
  - Я мав прийти за Рiєнцо, - втрутився дядько.
    
  - Нiхто нiколи не питав його думки - espetó Dicanti.
    
  Чоловiк вийшов iз кiмнати, бурмочучи щось не дуже приємне iнспектору.
    
  - Ти маєш почати контролювати себе, Паоло.
    
  - Боже Мiй, Понтьєро, чому ти не подзвонив менi ранiше? - сказав Дiкантi, iгноруючи рекомендацiю молодшого iнспектора, -. Це дуже серйозна справа. Хто це зробив, дуже погана голова.
    
  - Це ваш професiйний аналiз, доттор?
    
  Карло Бой увiйшов до каплицi i присвятив їй один iз своїх похмурих поглядiв. Вiн любив такi несподiванi квитки. Паола зрозумiла, що Ел був одним iз двох людей, якi розмовляли спиною до купелi зi святою водою, коли вона увiйшла до церкви, i дорiкала собi за те, що дозволила йому застати її зненацька. Iнший був поруч iз директором, але не сказав нi слова i не увiйшов до каплицi.
    
  -Нi, директор Бiй. Мiй професiйний аналiз покладе його вам на стiл, коли вiн буде готовий. Тому я вiдразу попереджаю вас, що той, хто вчинив цей злочин, дуже хворий.
    
  Бiй збирався щось сказати, але в цей момент у церквi засвiтилося свiтло. I всi вони побачили те, що хабiя згаяли: на землi, поруч iз покiйним хабiя написано не дуже великими лiтерами
    
    
  ЙОГО Я ВИПРАВДЖУЮ ТЕБЕ
    
    
  - Схоже на кров, - сказав Понтьєро, висловлюючи словами те, що все думали.
    
  Це мерзенне тiло фону з акордами Алiлуї Генделя. Усi троє подивилися на товариша де Боя, який дуже серйозно дiстав апарат iз кишенi пальта та вiдповiв на дзвiнок. Вiн майже нiчого не сказав, всього дюжина аджа i ммм.
    
  Повiсивши слухавку, я глянув на Боя i кивнув головою.
    
  - Ось чого ми боїмося, амосе, - сказав директор UACV. Iспетора Дикантi, вiце-еспеторi Понтьєро, зайве говорити вам, що це справа дуже делiкатна. Той, хто має ахi, це аргентинський кардинал Емiлiо Робайра. Якщо вбивство кардинала у Римi саме собою є невимовною трагедiєю, то тим паче цьому етапi. Вiце-президент був одним iз 115 осiб, якi протягом кiлькох мiсяцiв брали участь у Ci225;n ключi до обрання нового сумоїста. Отже, ситуацiя делiкатна та непроста. Цей злочин не повинен потрапити до рук преси вiдповiдно до концепцiї cap. Уявiть собi заголовки: "Серiйний вбивця тероризує виборчий округ Папи Римського". Я навiть не хочу думати...
    
  -Хвилинку, директор. ¿ Ви сказали серiйний вбивця? ¿Чи є тут щось, чого ми не знаємо?
    
  Бiй Карраспеó i подивiться на таємничого персонажа, з яким ви прийшли з ÉЛ.
    
  - Паола Дiкантi, Маурiцiо Понтьєро, Пермi дозвольте представити вам Камiло Сiрiна, генерального iнспектора Корпусу державного нагляду Ватикану.
    
  É Сент кивнув i зробив крок уперед. Коли вiн говорив, вiн робив це зусиллям, нiби не хотiв вимовляти жодного слова.
    
  -Ми вiримо, що її ста - це друга вестима.
    
    
    
    
    Instituto Saint Matthew
    
  Silver Spring, Maryland
    
    Серпень 1994 р.
    
    
    
  - Заходьте, отче Кароски, заходьте. Будь ласка, роздягайтеся догола за ширмою, якщо ви такi добрi.
    
  Священик починає знiмати iз себе священнослужителя. Голос капiтана долинав до нього з iншого боку бiлої перегородки.
    
  - Вам не треба турбуватися про випробування, тату. Це нормально, правда? На вiдмiну вiд пересiчних людей, хе-хе. Можливо, є й iншi в'язнi, якi говорять про неї, але вона не така горда, як її зображають, як моя бабуся. ¿ Куа хто з нами?
    
  - Два тижнi.
    
  - Достатньо часу, щоб дiзнатися про це, якщо ви... чи ходили грати в тенiс?
    
  - Я не люблю тенiс. Я вже йду?
    
  - Нi, батьку, одягнiть швидше зелену майку, не ходiть ловити рибу, хе-хе.
    
  Кароски вийшла з-за ширми у зеленiй майцi.
    
  - Пiдiйдiть до нош i пiднiмiть їх. Ось i все. Зачекайте, я виправлю спинку сидiння. Вiн повинен добре бачити зображення на телевiзорi. Все гаразд?
    
  - Дуже добре.
    
  - Чудово. Зачекайте, я маю внести деякi корективи до iнструментiв Medición, i ми вiдразу почнемо. До речi, цей вiд ahí - гарний телевiзор, чи не так? Його зрiст 32 дюйми, якби в мене вдома був такий самий, як у нього, напевно родичка виявила б менi повагу, чи не так? Хе-хе-хе.
    
  - Я не певен.
    
  - Звiсно, нi, батько, звiсно, нi. Ця жiнка не вiдчуватиме до нього жодної поваги i в той же час не любитиме його, якщо вiн вистрибне з пачки Golden Grahams i надере йому сальну дупу, хе-хе-хе.
    
  - Не слiд приймати iм'я Бога даремно, дитино моя.
    
  - Має причину, батьку. Що ж, це вже. ¿ Ви нiколи ранiше не робили плетизмографiю статевого члена, правда?
    
  - Нi.
    
  - Звичайно, нi, це безглуздо, хе-хе. ¿Вам уже пояснили, у чому випробування?
    
  - Загалом.
    
  - Ну, а тепер я збираюся просунути руки пiд його майку i прикрiпити цi два електроди до його члена, правда? Це допоможе нам вимiряти ваш рiвень сексуальної реакцiї на певнi стани чоловiка. Добре, тепер я приступаю до його розмiщення. Це вже.
    
  - У нього холоднi руки.
    
  - Так, тут прохолодно, хе-хе. ¿ Цеá цережим?
    
  - Я гаразд.
    
  - Отже, ми починаємо.
    
  Мої гени почали змiнювати один одного на екранi. Ейфелева вежа. Свiтанок. Туман в горах. Шоколадне морозиво. Гетеросексуальний статевий акт. Лiс. дерева. Гетеросексуальна феляцiя. Тюльпани у Голландiї. Гомосексуальний статевий акт. Лас Менiнас де Вельяскес. Захiд сонця на Кiлiманджаро. Гомосексуальний мiнет. Снiг лежить високо на дахах села у Швейцарiї. Фелачi пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед пед Нi&# 237;о дивиться прямо на сáмару, поки вона смокче член дорослого. У його очах смуток.
    
  Карошки встає. У його очах лють.
    
  - Батьку, вiн не може встати, ми ще не закiнчили!
    
  Священик вистачає його за шию, знову i знову вдаряє головою пси-логосу об панель приладiв, тодi як кров просочує гудзики, бiлий халат футболiста, зелену майку Кароски i весь свiт.
    
    - No cometerás actos impuros nunca más, ¿correcto? ¿ Правильно, брудний шматок лайна, правда?
    
    
    
    
    Iglesia de Santa María in Traspontina
    
  Via della Conciliazione, 14
    
    Вiвторок , 5 квiтня 2005 р ., 11:59 ранку .
    
    
    
    Мовчання, яке послiдувало за словами Сирiна, було перервано дзвонами, якi сповiщають Áрiздво на сусiднiй площi Святого Петра.
    
  -Друга п'ята i # 237; частина? ¿Вони розiрвали на шматки iншого кардинала, i ми дiзнаємося про це зараз? - вираз обличчя Понтьєро ясно давав зрозумiти думку, на яку вiн заслуговує в ситуацiї, що склалася.
    
  Сирiн, безпристрасний, пильно дивиться на них. Вiн був, без сумнiву, людиною, яка стоїть поза тим, що вiн знав. Середнього зросту, цнотливi очi, невизначеного вiку, непомiтний костюм, сiре пальто. Жодна його рис не накладалася на iншу, i в цьому було щось незвичайне: це була парадигма нормальностi. Вiн говорив так тихо, нiби теж хотiв у такий спосiб вiдiйти на другий план. Але це не спонукало Енгу або когось iз присутнiх: усi вони говорили про Камiла Сiрiна, одного з найвпливовiших людей Ватикану. Вiн контролював тiло найменшого полiцейського у свiтi: Пильнiсть Ватикану. Корпус з 48 агентiв (офiцiйно), менше половини швейцарської гвардiї, але нескiнченно потужнiший. Нiщо не могло статися у його маленькому будинку без вiдома Сiрiн. 1997 року одна людина намагалася кинути на неї тiнь: ректор обрав командувачем швейцарської гвардiї Алоїса Зiльтерманна. Двоє людей пiсля його призначення, Зiльтерман, його дружина i капрал з бездоганною репутацiєю, були знайденi мертвими. Я застрелив їх3. Вина лежить на капралi, який нiбито збожеволiв, вистрiлив у пару, а потiм сунув "свою табельну зброю" собi в рот i натиснув на курок. Всi пояснення були б правильними, якби не двi дрiбнi деталi: капрали швейцарської гвардiї не озброєнi, а у капрала, про який йдеться, вибитi переднi зуби. Всi думають, що пiстолет був жорстоко засунутий їм у рот.
    
  Цю iсторiю Дикантi розповiв колега з iнспектората 4. Дiзнавшись про те, що сталося, ел i його товаришi ñерос повиннi були надати всю можливу допомогу спiвробiтникам Служби охорони, але, як тiльки вони ступили на мiсце злочину, їх сердечно запросили повернутися в iнспекторську i замкнути дверi зсередини. навiть подякувати їм. Чорна легенда про Сирiна передавалася з вуст у вуста комiсарiатами по всьому Риму, i UACV не була винятком.
    
  I всi троє, вийшовши з каплицi, були приголомшенi заявою Сирiна.
    
  - За всiєї моєї поваги, Ispettore Generale, я думаю, що якщо вам стало вiдомо, що вбивця, здатний вчинити злочин, подiбний до цього, перебуває на волi в Римi, ваш обов'язок - повiдомити про це в UACV, - сказав Дикантi.
    
  - Саме так i вчинив мiй шановний колега, - вiдповiв Бой. Я сказав про це особисто менi. Ми обидва згоднi з тим, що ця справа має залишатися в найсуворiшiй таємницi заради загального блага. I ми обидва згоднi й у чомусь iншому. У Ватиканi немає нiкого, хто мiг би впоратися з таким... типовим злочинцем, як íste.
    
  Дивно, але втрутився Сiрiн.
    
  -Seré Franco, signorina. Наша робота - це суперечки, захист та контррозвiдка. У цих областях ми дуже гарнi, я вам це гарантую. Але якби ви назвали це, як ви? хлопець, у якого така погана голова, не входить до нашої компетенцiї. Ми подумаємо про те, щоб попросити їх про допомогу, поки до нас не дiйде звiстка про другий злочин.
    
  - Ми подумали, що цей випадок вимагатиме набагато творчiшого пiдходу, iспеттора Дикантi. Ось чому ми не хочемо, щоб ви, як i досi, обмежувалися профiльуванням. Ми хочемо, щоб ви очолили розслiдування, - сказав директор Бой.
    
  Паола залишається нiмою. Це була робота польового агента, а не психiатра-кримiналiста. Звичайно, вона могла б впоратися з цим так само добре, як i будь-який польовий агент, оскiльки в Квантiко вона отримала належну пiдготовку для цього, але те, що таке прохання виходило вiд Боя, а не вiд мене, було цiлком очевидним. в той момент я залишив її у Нiти.
    
  Сирiн повернулася до чоловiка у шкiрянiй куртцi, який наближався до них.
    
  -Oh, ось тут. Дозвольте менi представити вам суперiнтенданта Данте зi Служби пильностi. Будьa його сполучною ланкою з Ватиканом, Дикантi. Повiдомити його про попереднiй злочин i попрацювати над обома справами, оскiльки це поодинокий випадок. Все, що я прошу у ел, все одно, що я прошу у мене. I преподобному все, що вiн заперечує, все одно, що я заперечую це для нього. У Ватиканi ми маємо свої правила, я сподiваюся, ви розумiєте. I я також сподiваюся, що вони зловлять цього монстра. Вбивство двох священикiв Святої Матерi Церкви не може бути безкарним.
    
  I, не сказавши жодного слова, вiн пiшов.
    
  Бiй дуже зблизився з Паолою, поки не змусив її вiдчути себе iнкомодною. Зовсiм недавно в його пам'ятi випливла їхня любовна сварка.
    
  -Вiн уже зробив це, Дiкантi. Ви тiльки що вступили в контакт з одним iз впливових людей Ватикану, i вiн попросив вас про щось дуже конкретне. Я не знаю, чому вiн звернув на вас увагу, але згадайте його iм'я прямо. Вiзьмiть усе, що потрiбно. Hágame чiткi, короткi та простi щоденнi звiти. I насамперед повторна експертиза. Я сподiваюся, що його "повiтрянi замки" послужать чомусь есто разiв. Постарайся щось сказати, i якнайшвидше.
    
  Розвернувшись, вiн попрямував до виходу за Сiрiн.
    
  - Що за ублюдки, - вибухнула нарештi Дикантi, коли була впевнена, що iншi не зможуть нiян, нi iрла.
    
  - Ух ти, якби вiн заговорив, - засмiявся Данте, що прийшов.
    
  Паола червонiє, i я простягаю їй руку.
    
  -Паола Дiкантi.
    
  -Фабiо Данте.
    
  -Maurizio Pontiero.
    
  Дикантi скористався рукостисканням Понтьєро та Данте, щоб уважно вивчити останнього. Contaría apenas 41 años. Вiн був невисоким, смаглявим i сильним, з головою, прикрiпленою до плечей на п'ять з невеликим сантиметром товстої шиї. Незважаючи на зростання всього 1,70, суперiнтендант був привабливим чоловiком, хоч i зовсiм не витонченим. Майте на увазi, що очi оливково-зеленого кольору такi характернi для пiвденного Пен-клубу, що надають їм особливого вигляду. лику.
    
  - Я повинен розумiти, що пiд виразом "ублюдки" ви маєте на увазi мого начальника, iнспектора?
    
  - Правду кажучи, так. Я думаю, що це надало менi незаслужену честь.
    
  - Ми знаємо, що це не честь, а жахлива помилка, Дикантi. I це не незаслужено, його послужний список говорить про чудеса його пiдготовки. Вiн шкодує, що це не допоможе йому в досягненнi результатiв, але це, напевно, скоро змiниться, чи не так?
    
  - Чи є у вас iсторiя? Свята Мадонно, невже тут немає нiчого конфiденцiйного?
    
  -Не для ел.
    
  - Послухайте, самовпевнений... - обурився Понтьєро.
    
  -Basta, Maurizio. У цьому немає потреби. Ми на мiсцi злочину, i я вiдповiдаю. Давайте, мавпи, за роботу поговоримо пiсля. Залиш Мосл поле iм.
    
  -Ну, тепер ти командуєш, Паоло. Так сказав бос.
    
  Чекаючи на пристойнiй вiдстанi за червоними дверима, стояли двоє чоловiкiв i жiнка в темно-синiх комбiнезонах. Це був пiдроздiл щодо аналiзу мiсця злочину, що спецiалiзується на зборi доказiв. Iнспектор та двоє iнших вийшли з каплицi i попрямували до центрального нефа.
    
  -Добре, Данте. Його все це - pidió Dicanti.
    
  -Добре... першим víctima був iталiйський кардинал Енрiко Портiнi.
    
  -Цього не може бути! - здивувалися свого часу Дiкантi та Понтьєро.
    
  - Будь ласка, друзi, я бачив це на власнi очi.
    
  - Великий кандидат вiд реформаторсько-лiберального крила церкви. Якщо ця новина потрапить до ЗМI, це буде жахливо.
    
  -No, Pontiero, será una catástrofe. Вчора вранцi до Риму прибув Джордж Буш iз усiєю своєю родиною. Двiстi iнших мiжнародних лiдерiв та глав держав зупиняються у себе вдома, але мають бути на похоронi в п'ятницю. Ситуацiя мене дуже непокоїть, але ви, хлопцi, вже знаєте, яке мiсто. Це дуже складна ситуацiя, i останнє, чого ми хочемо, - щоб нiко провалився. Будь ласка, вийдiть зi мною. Менi потрiбна цигарка.
    
  Данте провiв їх до вулицi, де народу ставало дедалi бiльше, i вiн ставав дедалi тiснiшим. La masa humana cubría por completo la Via della Conciliazione. Є французькi, iспанськi, польськi та iталiйськi прапори. Джей i ви приходьте зi своїми гiтарами, релiгiйнi дiячi iз запаленими свiчками, навiть слiпий старий зi своїм собакою-поводирем. Два мiльйони людей будуть присутнi на похоронi Папи, який змiнив карту Європи. Звичайно, Пенсó Дикантi, есент - найгiрше середовище у свiтi для роботи. Будь-якi можливi слiди будуть втраченi набагато ранiше пiд час шторму паломникiв.
    
  - Портiнi зупинявся у резиденцiї Мадрi Пiє на Вiа де Гасперi, - сказав Данте. Вiн прибув у четвер вранцi, знаючи про тяжкий стан здоров'я Папи. Черницi кажуть, що вiн обiдав у п'ятницю абсолютно нормально, i що вiн досить довго був у каплицi, молячись за Святого Отця. Вони не бачили, як вiн лiг. У його кiмнатi не було жодної ознаки боротьби. Нiхто не спав у його лiжку, iнакше той, хто викрав його, переробив її iдеально. Папа не пiшов снiдати, але вони припустили, що вiн залишився молитися у Ватиканi. Ми не знаємо, що настав кiнець свiту, але в мiстi сталася велика плутанина. Ви розумiєте? Я зник у кварталi вiд Ватикану.
    
  Вiн встав, закурив одну сигару i запропонував iншу Понтьєро, який з огидою вiдкинув її i витягнув свою. Продовжуйте.
    
  - Вчора вранцi Ганна з'явилася у каплицi резиденцiї, але, як i тут, вiдсутнiсть кровi на пiдлозi вказувала на те, що це була пiдготовлена сцена. На щастя, той, хто це вiдкрив, був шановним священиком, який закликав нас насамперед. Ми сфотографували це мiсце, але коли я запропонував зателефонувати вам, Сiрiн сказав менi, що я подбаю про це. I вiн наказує нам очистити абсолютно все. Тiло кардинала Портiнi було перевезене в дуже конкретне мiсце на територiї Ватикану i все кремоване.
    
  -Само! ¡ Вони знищили докази серйозного злочину на iталiйськiй землi! Я не можу в це повiрити, правда.
    
  Данте дивиться на них зухвало.
    
  - Мiй бос ухвалив рiшення, i, можливо, воно було неправильним. Але вiн зателефонував до свого боса i виклав ситуацiю. I тут ви, хлопцi. ¿Чи знають вони, що ми маємо на руках? Ми не готовi впоратися iз такою ситуацiєю, як сто.
    
  - Саме тому я мав передати його в руки професiоналiв, - втрутився Понтьєро iз серйозним обличчям.
    
  -Вiн все ще не розумiє цього. Ми нiкому не можемо довiряти. Ось чому Сiрiн зробив те, що зробив, благословенний солдат нашої матерi Церкви. Не дивись на мене з таким обличчям, Дикантi. Я звинувачую його у мотивах, якi ним рухали. Якби все закiнчилося смертю Портiнi, Амос мiг би знайти будь-яке виправдання i зам'яти цю справу. Але то був не туз. У цьому немає нiчого особистого, ентiендало.
    
  - Що я розумiю, то це те, що ми тут, на другому курсi. I з половиною доказiв. Фантастична iсторiя. Чи є щось про що ми повиннi знати? -Дiкантi була дiйсно в лютi.
    
  - Не зараз, епеторе, - сказав Данте, знову ховаючи свою глузливу усмiшку.
    
  - Чорт забирай. Чорт забирай, чорт забирай. У нас у руках жахливий l йо, Данте. Я хочу, щоб iз цього моменту ви розповiдали менi абсолютно все. I що зрозумiло одне: тут командую я. Вам було доручено допомагати менi у всьому, але я хочу, щоб ви зрозумiли, що, незважаючи на те, що суди є кардинальними, обидвi справи проходили пiд моєю юрисдикцiєю, чи це ясно?
    
  -Кристально чистий.
    
  - Краще нехай буде аси. ¿Манера дiй була такою самою?
    
  - Наскiльки тягнуться мої детективнi здiбностi, так. Кадiвер лежав бiля пiднiжжя вiвтаря. У нього не було очей. Руки, як i тутi, були подiленi та помiщенi на полотно збоку вiд САПРасм. Нижче. Це було огидно. Я сам поклав тiло в мiшок i вiднiс його в пiч крематорiю. Я провiв усю нiч пiд душем, можете менi повiрити.
    
  - Йому б пiдiйшов маленький м'яс - чоловiчий Понтьєро.
    
    
  Через чотири довгi години пiсля того, як було завершено судове провадження у справi cadéвер де Робайра, можна було приступити до зйомки. За прямим бажанням директора Боя саме хлопцi з Análisis помiстили тiло у пластиковий мiшок i вiдвезли до моргу, щоб медперсонал не побачив кардинальський костюм. Було ясно, що це особливий випадок, i особистiсть убитого повинна залишатися в секретi.
    
  на благо всiх .
    
    
    
    
  Instituto Saint Matthew
    
  Silver Spring, Maryland
    
    Вересень 1994 .​
    
    
    
    СТЕНОГРАМА IНТЕРВ'Ю No 5 МIЖ ПАЦIЄНТОМ No 3643 I ДОКТОРОМ КАНIСОМ КОНРОЄМ .
    
    
    DR. CONROY: Buenas tardes, Viktor. Ласкаво просимо до мого кабiнету. Тобi краще? тобi краще?
    
  #3643: Так, дякую, лiкарю.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ : ¿ Хочете щось випити?
    
  #3643: Нi, дякую.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Треба ж, священик, який не п'є... зовсiм нове явище. Йому байдуже, що я...
    
  #3643: Продовжуйте, лiкарю.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Я думаю, ви провели якийсь час у лазаретi.
    
  #3643 : Минулого тижня я отримав кiлька ударiв.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ : Пам'ятаєте, хто отримав цi синцi?
    
  #3643: Звичайно, лiкарю. Це було пiд час сварки у оглядовiй.
    
    DR. CONROY: Hábleme de eso, Viktor.
    
    #3643 : Я пiшов на все, щоб пройти плетизмографiю, як ви менi рекомендували.
    
    DR. CONROY : ¿Recuerda quin era el propósito de la prueba, Viktor?
    
    #3643 : Визначте причини моєї проблеми.
    
  DR. CONROY: Efectivamente, Viktor. Визнайте, що у вас є проблема, i це, безперечно, прогрес.
    
  #3643 : Лiкарю, я завжди знав, що у вас є проблема. Нагадую вам, що я в Сент-Сентро добровiльно.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ : Це тема, з якою я хотiв би зустрiтися з вами вiч-на-вiч пiд час iнтерв'ю, не сумнiвайтеся. Але тепер продовжимо розмову про iнше дия.
    
  #3643 : Я увiйшов i роздягся.
    
    DR. CONROY : ¿Eso le incomodó?
    
    #3643: Так.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Це серйозне випробування. Потрiбно бути без одягу.
    
  #3643 : Я не бачу цього необхiдностi.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ : Логотип psychó повинен розмiщувати iнструменти Medición в областi вашого тiла, яка зазвичай недоступна. Ось чому треба було бути без одягу, Вiкторе.
    
  #3643 : Я не бачу цього необхiдностi.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Ну, припустимо на мить, що це було потрiбно.
    
  #3643 : Якщо ви так кажете, лiкарю.
    
    DR. CONROY : ¿Qué sucedió?
    
  #3643 : Прокладiть кiлька кабелiв ahí.
    
  DR. CONROY: En on, Viktor?
    
    #3643: Ви вже знаєте.
    
  ДОКТОР КОНРОЙ: Нi, Вiкторе, я не знаю, i я хочу, щоб ви менi це сказали.
    
  #3643 : У моїй справi.
    
  DR. CONROY : Puede ser más explícito, Viktor?
    
  #3643: На моєму ... членi.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Добре, Вiкторе, саме так. Це чоловiчий член, чоловiчий орган, який служить для злягання та сечовипускання.
    
  #3643 : У моєму випадку це стосується другого, лiкарю.
    
    DR. CONROY : ¿Está seguro, Viktor?
    
    #3643: Sí.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: У минулому ти не завжди був таким, Вiкторе.
    
  #3643 : Минуле, минуле є. Я хочу, щоби це змiнилося.
    
  DR. CONROY: ¿Por qué?
    
  #3643 : Тому що це воля Божа.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ : Ви дiйсно вiрите, що Божа воля має до цього вiдношення, Вiкторе? ¿З вашою проблемою?
    
  #3643 : Божа воля має вiдношення до всього.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Я теж священик, Вiкторе, i я думаю, що iнодi Бог дозволяє природi дiяти.
    
  #3643 : Природа - це освiчений винахiд, якому немає мiсця в нашiй релiгiї, лiкарю.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Давайте повернемося до оглядової, Вiкторе. Куентеме куе синтió коли до нього прикрiпили провiд.
    
  #3643 : Психоделiчний логос десять у руках фрiяк.
    
  DR. CONROY: Sólo frío, ¿nada más?
    
  #3643 : Нада м'яс.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: А коли на екранi почали з'являтися мої гени?
    
  #3643: Я теж нiчого не вiдчував.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Ви знаєте, Вiкторе, у мене є вотi результати плетизмографiї, i вони вiдзначають певнi реакцiї тутi i тутi. ¿Бачите пiки?
    
  #3643 : Вiдразу вiдчуваю огиду до певних iмíгенiв.
    
  DR. CONROY: Asco, Viktor?
    
  (тут пауза за одну хвилину)
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: У мене є стiльки часу, скiльки вам потрiбно, щоб вiдповiсти, Вiкторе.
    
  #3643 : Мене вiдвернули мої гени.
    
    DR. CONROY : ¿Alguna en concreto, Viktor?
    
  #3643 : Всi вони .
    
  DR. CONROY : ¿Sabe porqué le molestaron?
    
    #3643 : Тому що вони ображають Бога.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: I все-таки при певних ягенах апарат реєструє припухлiсть у вашому чоловiчому органi.
    
  #3643: Це неможливо.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Вульгарними словами вiн збудився, побачивши вас.
    
  #3643 : Ця мова ображає Бога та його гiднiсть священика. Довгi...
    
  DR. CONROY : ¿Qué debería, Viktor?
    
  #3643: Нiчого.
    
  ДОКТОР КОНРОЙ: Ви щойно вiдчули сильний спалах, Вiкторе?
    
  #3643: Нi, лiкарю.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ : ¿ Iнший вiд Синтii до насильницького спалаху?
    
  #3643 : Що ще вiд Бога?
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Правильно, вибачте за мою неточнiсть. Ви скажете, що iнший дiя, коли я вдарив головою свого psicólogo по приладовiй панелi, десять насильницький спалах?
    
  #3643 : Ця людина була спокушена мною. "Якщо твоє праве око змушує тебе впасти, будь ласка", - каже Священик.
    
    DR. CONROY: Mateo, Cap. 5, versículo 19.
    
    #3643: Дiйсно.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: А що щодо ока? Вiд болю в очах?
    
  #3643: Я його не розумiю.
    
  ДОКТОР КОНРОЙ: Цю людину звуть Роберт, у нього дружина та дочка. Ви вiдправите його до лiкарнi. Я зламав йому нiс, сiм зубiв i завдав йому сильного шоку, хоча, слава Богу, тюремникам вдалося вчасно врятувати вас.
    
  #3643 : Думаю, я став трохи жорстоким.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: ¿ Як ви вважаєте, я мiг би зараз проявити насильство, якби мої руки не були прив'язанi ременями до пiдлокiтникiв крiсла?
    
  #3643 : Якщо ви хочете, щоб ми могли це дiзнатися, лiкарю.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Нам краще закiнчити iнтерв'ю, Вiкторе.
    
    
    
    
    Morgue Municipal
    
    Вiвторок , 5 квiтня 2005 р ., 20:32.
    
    
    
    Кiмната для розтину була похмурим примiщенням, пофарбованим у невiдповiдний сiро-лiловий колiр, що зовсiм не було прикрасою цього мiсця. На столi для розтину лежала лампа iз шiстьма прожекторами, яка подарувала кадету можливiсть побачити його останнi хвилини слави перед чотирма глядачами, якi мали визначити, хто його витяг. зi сцени.
    
  Понтьєро зробив жест огиди, коли коронер поставив на пiднос статуетку кардинала Робайри. Неприємний запах поширився кiмнатою для розтину, коли я приступив до розтину його скальпелем. Чума була настiльки сильною, що покрила навiть запах формальдегiду та спирту, якi всi використовували для дезiнфекцiї iнструментiв. Дикантi абсурдно ставить питання, що має сенс у такому великому чищеннi iнструментарiю перед тим, як робити надрiзи. Загалом, це не схоже на те, що мертвий збирається заразитися бактерiями чи ще чимось.
    
  - Ей, Понтьєро, ти знаєш, чому круз ель бебе мертвий на дорозi?
    
  - Так, доторе, бо я був прив'язаний до курки. Вiн розповiдав менi про це шiсть, нi, сiм разiв з їсти. ¿Iншого жарту не знаєте?
    
  Коронер дуже тихо спiвав, роблячи порiзи. Вiн спiвав дуже добре, хрипким та солодким голосом, який нагадав Паолi Луї Армстронга. Sobre todo porque la canción era "What a wonderful world". Sólo interrumpía el canto para atormentar a Pontiero.
    
  - Єдиний жарт - спостерiгати, як ти щосили намагаєшся не розридатися, вiце-президенте. Je je je. Не думай, що мене все це не бавить. Йому е сте дали своє...
    
  Паола та Данте схрестили погляди над тiлом кардинала. Коронер, стiйкий старий комунiст, був великим професiоналом, але iнодi його пiдводило до мертвих. Очевидно, вона жахливо переживала смерть Робайри, чого Дикантi не зробив з м'яса м'яса грейс.
    
  - Доторе, я маю попросити вас провести аналiз тiла i нiчого не робити. I нашому гостю, суперiнтенданту Данте, i менi здається образливими та недоречними його передбачуванi спроби розважитися.
    
  Коронер пильно подивився на Дикантi i продовжив вивчати вмiст шкатулки мага Робайри, але утримався вiд грубiших коментарiв, хоча крiзь зуби прокляв усiх присутнiх i своїх предкiв. Паола не слухала його, бо мене турбувало обличчя Понтьєро, яке було кольору вiд бiлого до зеленого.
    
  - Маурiцiо, я не знаю, чому ти так мучишся. Ти нiколи не терпiв кровi.
    
  - Чорт забирай, якщо цей виродок зможе менi протистояти, я теж зможу.
    
  - Ви будете здивованi, дiзнавшись, на скiльки розтинiв я був, мiй делiкатний колега.
    
  -Ах так? Що ж, нагадую вам, що у вас принаймнi залишилася ще одна, хоча менi здається, що вона менi подобається бiльше, нiж вам...
    
  О Боже, вони знову починають, подумала Паола, намагаючись стати посередником мiж ними обома. Вони були одягненi якими дiями. Данте i Понтьєро з самого початку вiдчували взаємну ворожiсть, але, чесно кажучи, молодший iнспектор погано ставився до всiх, хто був у штанах i наближався до неї ближче, нiж на три метри. Я знала, що вiн бачить у нiй дочку, але iнодi вiн перебiльшував. Данте був трохи грубуватий i, звичайно, не найдотепнiшим iз чоловiкiв, але на даний момент вiн не виправдовував того кохання, яке йому надавала його подруга. Чого я не розумiю, так це те, що така людина, як суперiнтендант, зайняла мiсце, яке вiн посiдав у Наглядi. Його постiйнi жарти та уїдлива мова надто сильно контрастували iз сiрим та мовчазним автомобiлем генерального iнспектора Сирiна.
    
  - Можливо, мої шановнi вiдвiдувачi зможуть зiбратися з духом, щоб придiлити достатньо уваги розтинi, на яку ви прийшли подивитися.
    
  Хриплий голос коронера повернув Дикантi до реальностi.
    
  - Продовжуйте, будь ласка, - я кинув крижаний погляд на двох полiцейських, щоб вони припинили сперечатися.
    
  - Добре, я майже нiчого не їв зi снiданку, i все вказує на те, що я випив його дуже рано, бо я ледве знайшов рештки.
    
  - Таким чином, ви або пропускаєте їжу, або потрапляєте в руки вбивцi ранiше.
    
  - Сумнiваюся, що вiн пропускав їжу... вiн, очевидно, звик добре харчуватися. Я живу, я вагою близько 92 кг, а вага - 1,83.
    
  - Що говорить нам про те, що вбивця - сильний хлопець. Робайра не була маленькою дiвчинкою, - втрутився Данте.
    
  - А вiд заднiх дверей церкви до каплицi сорок метрiв, - сказала Паола. Хтось мав побачити, як убивця знайомить iз каддафi у церквi. Понтьєро, зроби менi ласку. Вiдправ у цей район чотирьох довiрених агентiв. Нехай вони будуть у цивiльному, але зi своїми вiдзнаками. Не кажи їм, що це сталося. Скажiть їм, що в церквi сталося пограбування, хай вони з'ясують, чи хтось бачив що-небудь уночi.
    
  - Шукайте серед паломникiв iстоту, яка витрачає час.
    
  -Ну, не роби цього. Нехай спитають сусiдiв, особливо лiтнiх. У них зазвичай легкий одяг.
    
  Понтьєро кивнув i вийшов з кiмнати для розтину, явно вдячний за те, що йому не довелося продовжувати все. Паола провела його поглядом i, коли дверi за ним зачинилися, вiн повернувся до Дантi.
    
  -Чи можна дiзнатися, що вiдбувається з вами, якщо вийти з Ватикану? Понтьєро - хоробрий чоловiк, який не виносить кровi, от i все. Я благаю вас утриматися вiд продовження цiєї абсурдної словесної суперечки.
    
  - Ого, як багато балакунiв у морзi, - посмiхнувся коронер iз голосом.
    
  - Ви займаєтеся своєю справою, доторе, яку ми зараз слiдуємо. Вам все ясно, Данте?
    
  - Заспокойся, заспокойся, iспеттора, - захищався суперiнтендант, пiднiмаючи руки. Я гадаю, ви не зрозумiли, що тут вiдбувається. Якби самiй Маñане довелося ввiйти в кiмнату з палаючим пiстолетом у руцi i плiч-о-плiч з Понтьєро, не сумнiвайтеся, вона б це зробила.
    
  - Тодi можна дiзнатися, чому вiн зв'язується з ним? - сказала Паола, зовсiм спантеличена.
    
  -Тому що це весело. Я переконаний, що йому теж приносить задоволення сердитися на мене. Прегiнтелi.
    
  Паола хитає головою, бурмочучи щось не дуже приємне про чоловiкiв.
    
  - Загалом, продовжимо. Доторе, ви вже знаєте час i причину смертi?
    
  Коронер переглядає його записи.
    
  - Я нагадую вам, що це попереднiй звiт, але майже впевнений. Кардинал помер близько дев'ятої години вечора вчора у понедiлок. Похибка становить одну годину. Я помер iз перерiзаним горлом. Порiз зроблений, я думаю, людиною того ж зросту, що i вiн. Я нiчого не можу сказати про зброю, за винятком того, що вона знаходилася на вiдстанi не менше п'ятнадцяти сантиметрiв, мала гладку крайку i була дуже гострим. Це може бути перукарська бритва, я не знаю.
    
  - Що там iз ранами? - сказав Данте.
    
  -Потрошення очей сталося посмертно 5, як i калiцтво мови.
    
  - Вирвати йому язик? Боже мiй, - жахнувся Данте.
    
  - Я думаю, це було за допомогою щипцiв, iспеттора. Коли ви закiнчите, заповнiть порожнечу туалетним папером, щоб зупинити кровотечу. Потiм я видалив його, але лишилися залишки целюлози. Привiт Дикантi, ти мене дивуєш. Схоже, все це не справило на нього особливого враження.
    
  -Ну, я бачив i гiрше.
    
  - Що ж, дозвольте менi показати вам те, чого ви, напевно, нiколи не бачили. Я не зустрiчав нiчого подiбного, а їх уже багато рокiв. Вiн увiв свою мову їй у пряму кишку з разючою майстернiстю. Пiсля цього я витер кров з усiх бокiв. Я б цього не помiтив, якби не зазирнув усередину.
    
  Коронер покаже їм кiлька фотографiй вiдрiзаної мови.
    
  - Я занурив її в лiд i вiдправив до лабораторiї. Будь ласка, зробiть копiю звiту, коли вiн надiйде, майстра . Я не розумiю, чому це менi вдалося.
    
  - Не звертайте уваги, я подбаю про це особисто, - запевнив його Дикантi. Що там з руками?
    
  - Це були посмертнi травми. Порiзи не дуже чистi. Тут i тут є слiди вагань. Ймовiрно, це коштувало йому або вiн був в iнкомоднiй позi.
    
  -Щось пiд ногами?
    
  -Повiтря. Руки бездоганно чистi. Я пiдозрюю, що вони промивають їх за допомогою джебу. Менi здається, я вiдчуваю певний запах лаванди.
    
  Паола залишається задумливою.
    
  - Доторе, на вашу думку, скiльки часу знадобилося вбивцi, щоб завдати поразки вiстки?
    
  - Ну, ти про це не подумав. Подивимося, де дозвольте менi порахувати.
    
  Старий стискає руки, задумливий, передплiччя на рiвнi стегон, очницi, понiвечений рот. Я продовжую спiвати собi пiд нiс, i #233;це знову щось з Moody Blues. Паола не пам'ятала тональностi пiснi No243.
    
  - Що ж, вiн молиться... принаймнi йому знадобилося пiвгодини, щоб вiдокремити руки i витерти їх, i близько години, щоб очистити все тiло i одягнути його. Неможливо пiдрахувати, скiльки часу вiн мучив дiвчину, але, схоже, це забрало в нього багато часу. Я запевняю вас, що вiн був з дiвчиною щонайменше три години, i, мабуть, це був mas.
    
  Тихе та таємне мiсце. Вiдокремлене мiсце, далеко вiд стороннiх очей. I iзольований, тому що Робайрi, напевно, довелося кричати. Який шум видає людина, у якої вирванi очi та язик? Звiсно, багато. Потрiбно було скоротити час, встановити, скiльки годин кардинал перебував у руках убивцi, i вiдняти час, необхiдний у тому, щоб зробити з нею те, що вiн iз нею зробив. Як тiльки ви зменшите радiус дiї бiквадрату, якщо, сподiваюся, вбивця не розташувався табором на волi.
    
  -Так, хлопцi не знайшли жодних слiдiв. ¿ Ви знайшли щось ненормальне перед тим, як змити це, щось, що потрiбно вiдправити на аналiз?
    
  - Нiчого страшного. Декiлька волокон тканини i кiлька плям вiд чогось, що могло бути косметикою, на комiрi сорочки.
    
  -Макiяж? Цiкаво. Бути вбивцею?
    
  - Ну, Дикантi, може, наш кардинал потай вiд усiх, - сказав Данте.
    
  Паола ле мирó, вражена. Коронер рió стиснув зуби, погано розумiючи.
    
  - Ех, що я йду не за аї - поспiшив сказати Данте. Я маю на увазi, що вiн, можливо, дуже дбав про свiй iмiдж. Зрештою, тобi виповниться десять рокiв у певному вiцi.
    
  - Це все ще чудова деталь. Чи є у альгiалгун слiди косметики на обличчi?
    
  - Нi, але вбивця також повинен був змити її або принаймнi витерти кров з її очних ямок. Я пильно дивлюся на це.
    
  - Доторе, про всяк випадок вiдправь зразок косметики до лабораторiї. Я хочу знати марку та точний вiдтiнок.
    
  - Це може зайняти деякий час, якщо вони не мають заздалегiдь пiдготовленої бази даних для порiвняння зi зразком, який ми їм вiдправимо.
    
  -Напишiть у робочому наказi, що за потреби заповнiть ;вакуумив цiлостi та збереження. Це те замовлення, яке дуже подобається директору Боя. Що вiн говорить менi про кров чи сперму? Чи був успiх?
    
  -У жодному разi. Одяг жертви був дуже чистим, i на ньому були виявленi слiди кровi того ж типу. Звiсно, вона його власна.
    
  -А що-небудь на шкiрi чи волоссi? ¿Супереки, що-небудь?
    
  - Я знайшов залишки клею на тому, що залишилося вiд одягу, оскiльки я пiдозрюю, що вбивця роздiл кардинала догола i перев'язав його iзолентою, перш нiж катувати його, а потiм знову одягнув. Промийте тiло, але не зануренням у воду, чи ви бачите це?
    
  Коронер виявив на боцi чобота де Робайри тонку бiлу подряпину вiд удару i суху рану.
    
  -Дайте йому губку з водою i протрiть її, але не турбуйтеся про те, що у нього багато води або вiн не придiляє багато уваги цiй частинi, оскiльки вiн залишає занадто багато води. багато ударiв по тiлу.
    
  -А тип удару?
    
  - Бути впiзнаванiшим, нiж макiяж, простiше, але й менш помiтним, нiж макiяж. Це схоже на лавандовий джеб iз звичайних м'ясек.
    
  Паола зiтхнула. Це було правдою.
    
  -Це все?
    
  - На обличчi також є залишки клею, але у дуже невеликiй кiлькостi. Ось i все. До речi, мертвий був досить короткозорим.
    
  -I яке це стосується справи?
    
  - Данте, чорт забирай, я гаразд. Окуляри були вiдсутнi.
    
  - Звiсно, очок бракувало. Я вирву його чортовi очi, а окуляри не пропадуть?
    
  Коронер зустрiчається iз суперiнтендантом.
    
  - Ну, послухайте, я не намагаюся сказати вам, щоб ви виконували свою роботу, просто розповiдаю про те, що бачу.
    
  - Все гаразд, лiкарю. Принаймнi, коли я матиму повний звiт.
    
  - Звичайно, iспеттора.
    
  Данте i Паола залишили коронера займатися cadávier i його версiями джазових клiше i вийшли в коридор, де Понтьєро гавкав óкраткi та лаконiчнi команди móвiль. Коли вона повiсила люльку, iнспектор звернулася до обох.
    
  -Добре, ось що ми збираємося зробити. Данте, ви повернетеся в свiй офiс i складете звiт з усiм, що ви можете згадати з мiсця першого злочину. Я хотiв би, щоб вiн був один, тому що вiн був один. мас. Вiзьмiть усi фотографiї та свiдчення, якi ваш мудрий та освiчений батько дозволив вам зберегти. I приходьте до штаб-квартири UACV, як тiльки закiнчите. Боюся, ця нiч буде дуже довгою.
    
    
    
    
    
  Запитання юнiка: Опишiть менш нiж у 100 словах важливiсть часу при складаннi кримiнальної справи (сьогод Роспер). Зробiть свiй висновок, зв'язавши змiннi з рiвнем досвiду вбивцi. Ви маєте двi хвилини, якi ви вже вiдраховуєте з того моменту, як ви перевернули лист.
    
    
  Вiдповiдь: Враховується час, необхiдний для:
    
    
  а) усунути víctima
    
  б) взаємодiя iз САПРáсм.
    
  в) стерти його свiдчення з тiла i позбутися його
    
    
  Коментар: Як я розумiю, змiнна а) визначається фантазiями вбивцi, змiнна б) допомагає розкрити його прихованi мотиви, а в) визначає його здатнiсть аналiзувати та iмпровiзувати. На закiнчення, якщо вбивця витрачає бiльше часу на
    
    
  а) має середнiй рiвень (3 crimenes)
    
  б) вiн експерт (4 crimenes або mas)
    
  в) вiн новачок (перший чи другий злочин).
    
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Вiвторок, 5 квiтня 2005 р., 22:32.
    
    
    
  -Побачимо, що ми маємо?
    
  - У нас два кардинали вбитi жахливо, Дикантi.
    
  Дикантi та Понтьєро обiдають у кафе та п'ють каву у конференц-залi лабораторiї. Це мiсце, незважаючи на сучаснiсть, було сiрим та похмурим. Яскрава картина всiєї кiмнати ставить її перед сотнею фотографiй iз мiсця злочину, якi були розкладенi перед ними. З одного боку величезного столу у вiтальнi стояли чотири пластиковi пакети з доказами експертизи. Все, що у вас є на даний момент, якщо не брати до уваги те, що Данте розповiв вам про перший злочин.
    
  -Добре, Понтьєро, почнемо з Робайри. ¿Що ми знаємо про це?
    
  - Я жив i працював у Буенос-Айресi. Ми прибудемо рейсом авiакомпанiї Aerolíneas Argentinas у недiлю вранцi. Вiзьмiть вiдкритий квиток, куплений кiлька тижнiв тому, i дочекайтеся його закриття о першiй годинi дня в суботу. Зважаючи на рiзницю в часi, я припускаю, що це був час, коли Святий Отець помер.
    
  - Туди й назад?
    
  - Тiльки Iда.
    
  - Що цiкаво... або кардинал був дуже недалекоглядний, або прийшов до влади з великими надiями. Маурiцiо, ти мене знаєш: я не дуже релiгiйна. ¿ Ти щось знаєш про можливостi Робайри як тата?
    
  - Нiчого страшного. Я прочитав йому дещо про й тиждень тому, я думаю, це було в Ла Стампа. Вони вважали його у хорошому становищi, але з одним iз головних переможцiв. У будь-якому випадку ви знаєте, що це iталiйськi ЗМI. Вони звертають на це увагу наших кардиналiв. Про Портiнi це хабiледо i багато iншого.
    
  Понтьєро був сiмейною людиною бездоганної чесностi. Наскiльки можна судити за даними Паоли, вiн був добрим чоловiком i добрим батьком. Я ходив на месу щонедiлi, як по маслу. Як пунктуально було його запрошення до супроводжуючого Арля, вiд якого Дикантi вiдмовився пiд безлiччю прийменникiв. Деякi з них були добрими, деякi поганими, але жоден не пiдходив. Понтьєро знає, що у душi iнспектора був великої вiри. Вiн подався на небеса зi своїм батьком десять рокiв тому.
    
  - Мене дещо турбує, Маурiцiо. Важливо знати, що своєрiдне розчарування поєднує вбивцю з кардиналами. Чи ненавидить вiн червоний, чи є вiн божевiльним семiнаристом, чи просто ненавидить маленькi круглi капелюшки.
    
  -Кардинал Капелло.
    
  -Дякую за роз'яснення. Я пiдозрюю, що iснує якийсь зв'язок мiж вóстiм, мáвсеá дель капело. Коротше кажучи, цим шляхом ми не просунемося далеко, не порадившись з авторитетним авторитетним джерелом. Мамi Анi Данте доведеться прокласти нам шлях, щоб поговорити з кимось, хто знаходиться нагорi в Курiї. I коли я говорю "вгору", я маю на увазi "вгору".
    
  -Не будь-яка fàcil.
    
  - Це ми ще подивимося. А поки що зосередьтеся на тестуваннi мавп. Почнемо з того, що ми знаємо, що Робайра не помер у церквi.
    
  - Справдi, там було дуже мало кровi. Вiн мав померти в iншому мiсцi.
    
  - Безперечно, вбивця мав утримувати кардинала у своїй владi певний час у вiдокремленому i секретному мiсцi, де вiн мiг би використовувати для взаємодiї з тiлом. Ми знаємо, що вiн повинен був якимось чином завоювати її довiру, аби вихованець добровiльно увiйшов у це мiсце. Вiд ахi, мовиó ель-Каддiавер до Санта-Марiа-iн-Транспонтiна, очевидно, з певної причини.
    
  -Що щодо церкви?
    
  -Поговори зi священиком. Вона була закрита для розмов i спiву, коли вiн лягав спати. Вiн пам'ятає, що мав вiдкритися полiцiї, коли приїхав. Але є другi дверi, дуже маленькi, якi виходять на вулицю Вiа дей Корiдорi. Мабуть, це був п'ятий вхiд. Ви це перевiрили?
    
  -Замок був цiлий, але Moderna i мiцний. Але навiть якби дверi були широко вiдчиненi, я не розумiю, куди мiг увiйти вбивця.
    
  - Чому?
    
  - Ви звернули увагу на кiлькiсть людей, якi стояли бiля вхiдних дверей на Вiа делла Консилiацiонi? Ну, на вулицi атр, чорт забирай, повно народу. Тут повно прочан. Так, вони навiть порiзали її до трафiка. Тiльки не кажи менi, що вбивця увiйшов iз сапром у руках на очах усього свiту.
    
  Паола на кiлька секунд замислилась. Можливо, той приплив людей був найкращим прикриттям для вбивцi, але вiн чи вона увiйшли, не зламавши дверi?
    
  -Понтьєро, з'ясування того, що входить до наших прiоритетiв, є одним з наших прiоритетiв. Я вiдчуваю, що це дуже важливо. Манана ми пiдемо до брата, як його звали?
    
  -Франческо Тома, чернець-кармелiт.
    
  Молодший iнспектор повiльно кивнув, роблячи запис у своєму блокнотi.
    
  - До цього. З iншого боку, ми маємо моторошнi деталi: послання на стiнi, вiдрубанi руки на полотнi... i цi сумки з акваi. Продовжуй.
    
  Понтьєро почав читати, доки iнспектор Дикантi заповнювала протокол випробувань Болу Графу. Ультрасучасний офiс i десять релiквiй ХХ столiття, таких як цi застарiлi друкованi видання.
    
  -Експертиза просто 1. Вкрадiть. Прямокутник iз вишитої тканини, що використовується католицькими священиками в таїнствi сповiдi. Його знайшли звисаючим з рота сапра, повнiстю залитим кров'ю. Група сангу Íнео збiгається з групою víctima. Триває аналiз ДНК.
    
  Це був коричневий предмет, який у напiвтемрявi церкви я не змiг розрiзнити. Аналiз ДНК зайняв не менше двох мiсяцiв, i це завдяки тому, що в UACV була одна iз найпередовiших лабораторiй у свiтi. Багато разiв Дикантi смiявся, коли дивився CSI 6 по телевiзору. Я сподiваюся, що тести будуть опрацьованi так само швидко, як i в американських серiалах.
    
  -Експертиза нупросто 2. Бiле полотно. Походження невiдоме. Матерiал, coton. Наявнiсть кровi, але дуже незначна. На ньому було виявлено вiдрубаних рук víctima. Група сангу Íнео збiгається з групою víctima. Триває аналiз ДНК.
    
  - По-перше, ¿Робайра - це з грецькою чи латинською? -dudó Dicanti.
    
  - З грецькою, я думаю.
    
  -Добре, продовжуй, Маурiцiо, будь ласка.
    
  -Експертиза No3. Зiм'ятий папiр розмiром приблизно три на три центи. Вiн знаходиться в лiвiй очницi на п'ятому столiттi. Вивчається тип паперу, його склад, вмiст жиру та вiдсотковий вмiст хлору. На паперi вiд руки та за допомогою графiчної чашi написанi лiтери
    
    
    
    
  -М Т 16, - сказав Дiкантi. ¿Una adreça?
    
  - Папiр був виявлений залитою кров'ю i згорнутим у клубок. Очевидно, це послання вiд убивцi. Вiдсутнiсть очей на víctima може бути не стiльки покаранням для неї, скiльки натяком... начебто вiн казав нам, куди дивитися.
    
  - Або що ми слiпi.
    
  -Жорстокий убивця... це перший iз них, що з'явилися в Iталiї. Я думаю, саме тому я хотiв, щоб ти подбала про себе, Паоло. Не звичайний детектив, а людина, здатна мислити творчо.
    
  Роздум Дикантió над словами молодшого iнспектора. Якщо це правда, ставки подвоювалися. Профiль вбивцi дозволяє йому вiдповiдати дуже розумним людям, i зазвичай мене дуже складно спiймати, якщо я не зроблю помилки. Рано чи пiзно всi зроблять це, але поки що вони заповнювали камери моргу.
    
  -Добре, давайте на хвилинку подумаємо. Що у нас за вулицi з такими iнiцiалами?
    
  -Viale del Muro Torto...
    
  - Нiчого страшного, вiн iде через парк, i вiн не має пюмероса, Маурiцiо.
    
  - Тодi не варто й Монте-Тарпео, яка проходить через сади Палаццо дей Консерваторiї.
    
  - I Monte Testaccio?
    
  - Через парк Тестаччо ... це може коштувати того.
    
  -Почекай хвилинку -Дiкантi когió ель телефоно i Марко ан ну просто iнтерн- ¿Документачióн? Ах, привiт, Сiльвiо. Перевiрте, що є на Монте-Тестаччо, 16. I, будь ласка, проведiть нас вулицею Риму до зали засiдань.
    
  Поки вони чекали, Понтьєро продовжував перераховувати докази.
    
  -На останнє (на даний момент): Експертиза просто 4. Зiм'ятий папiр розмiром приблизно три на три цента. Вiн знаходиться в правому нижньому кутку листа, в iдеальних умовах, в яких тест проводився просто 3. Тип паперу, його склад, вмiст жиру та хлору вказанi в таблицi нижче. n вивчаються. На паперi вiд руки та за допомогою графiчної чашi написано слово
    
    
    
    
  - Undeviginti.
    
  - Чорт забирай, це як пунтер iєроглiфiко - це дезеспер Дикантi. Я просто сподiваюся, що це не продовження послання, яке я залишив у першiй частинi, бо перша частина перетворилася на дим.
    
  - Думаю, нам доведеться задовольнятися тим, що ми маємо на даний момент.
    
  -Добре, Понтьєро. Чому б тобi не сказати менi, що таке undeviginti, щоб я мiг з цим змиритися?
    
  - У тебе трохи заiржавiла широта та довгота, Дiкантi. Це означає дев'ятнадцять.
    
  - Чорт забирай, це правда. Я завжди уникав занять у школi. ¿А стрiла?
    
  У цей момент увiйшов один iз помiчникiв документатора з вулицi Риму.
    
  - От i все, iнспекторе. Я шукав те, про що просив: Монте Тестаччо не iснує. На цiй вулицi чотирнадцять порталiв.
    
  -Дякую, Сiльвiо. Зроби менi ласку, зустрiнься тут з Понтьєро i зi мною i перевiр, що вулицi Риму починаються вiд гори. Це пострiл наослiп, але в мене була iнтуїцiя.
    
  - Сподiватимемося, що ви краще псих, нiж угадуєте, доттора Дикантi. Харi краще сходи за Бiблiєю.
    
  Усi троє повернули голови у бiк дверей зали засiдань. На порозi стояв священик, одягнений як священнослужитель. Вiн був високим i худим, жилавим, з яскраво вираженою лисиною. На вигляд йому було п'ятдесят кiсток, що дуже добре збереглися, i в нього були твердi i сильнi риси обличчя, властивi тому, хто бачив багато сходiв сонця просто неба. Дикантi вважає, що вiн бiльше схожий на солдата, нiж на священика.
    
  - Хто ви i чого ви хочете? Це заборонена зона. Зробiть ласку, негайно йдiть, - сказав Понтьєро.
    
  - Я батько Ентонi Фаулер, i я прийшов вам допомогти, - вiн говорив правильною iталiйською, але трохи плутано i невпевнено.
    
  - Це полiцейськi дiльницi, i ви проникли в них без дозволу. Якщо ви хочете нам допомогти, йдiть до церкви i помолiться за нашi душi.
    
  Понтьєро попрямував до священика, що прибув, маючи намiр запросити його пiти в поганому настрої. Дикантi вже повернувся, щоб продовжити вивчення фотографiй, коли Фаулер заговорив:;
    
  - Це з Бiблiї. Iз Нового Завiту, зокрема, вiд мене.
    
  -Звiсно? - здивувався Понтьєро.
    
  Dicanti alzó la cabeza y miró a Fowler.
    
  - Добре, пояснiть, що.
    
  -Мф, 16. Євангелiє вiд Матвiя, роздiл 16, роздiл 237, Тул. Залишiть ще якiсь нотатки?
    
  Понтьєро, схоже, засмучений.
    
  -Послухай, Паоло, я справдi не збираюся прислухатися до тебе...
    
  Дикантi жестом зупинив його.
    
  - Слухайте, Мосле.
    
  Фаулер увiйшов до зали засiдань. У руцi вiн мав чорне пальто, i вiн залишив його на стiльцi.
    
  - Як ви добре знаєте, християнський Новий Завiт подiлено на чотири книги: Матвiя, Марка, Луки та Iоанна. У християнськiй бiблiографiї книга Матвiя зображена лiтерами Мт. Просте число нижче n вiдноситься до роздiлу 237 туло. I з двома простими mas слiд вказати на одну i ту ж цитату мiж двома вiршами i дупою.
    
  -Вбивця залишив це.
    
  Паола покаже вам тест No4, запакований у пластикову упаковку. Вiн уважно дивився їй у вiчi. Священик не показав жодних ознак того, що дiзнався записку, i при цьому вiн не вiдчував огиди перед обличчям кровi. Вона уважно подивилася на нього i сказала:
    
  -Дев'ятнадцять. Що доречно.
    
  Понтьєро розлютився.
    
  - Чи збираєтеся ви розповiсти нам усе, що знаєте, одразу, чи ви змусите нас довго чекати, тату?
    
    - Et tibi dabo claves regni coelorum, - Recitó Fowler - et quodcumque ligaveris super terram, erit legatum et in coelis; et quodcumque solveris super terram, erit solutum et in coelis . Я даю тобi ключi вiд Царства Небесного; те, що ти зв'яжеш на землi, буде пов'язане на небесах, i те, що ти розв'яжеш на землi, буде розв'язане на небесах. Матвiй 16, вiрш 19. Тобто слова, якими Я пiдтверджую Святого Петра як главу апостолiв i надiляю його та його наступникiв владою над усiм християнським свiтом.
    
  - Santa Madonna - exclamó Dicanti.
    
  - Зважаючи на те, що ось-ось станеться в цьому мiстi, якщо ви молитеся, я думаю, вам слiд турбуватися. I багато iншого.
    
  - Чорт забирай, якийсь божевiльний, чорт забирай, щойно перерiзав горло священиковi, а ви включаєте сирени. Я не бачу в цьому нiчого страшного, отче Фаулере, - сказав Понтьєро.
    
  -Нi, друже мiй. Вбивця - це не божевiльний манiяк. Вiн жорстокий, замкнутий i розумний чоловiк, i вiн страшенно несамовитий, можете менi повiрити.
    
  -Ах так? Схоже, вiн багато знає про вашi мотиви, батьку, - посмiхнувся молодший iнспектор.
    
  Священик пильно дивиться на Дикантi, доки я вiдповiдаю.
    
  - Так, набагато бiльше, нiж це, я молюся. Хто вiн такий?
    
    
    
    
    (ARTÍCULO EXTRAÍDO DEL DIARIO MARYLAND GAZETTE,
    
    
    
    29 ЛИПНЯ 1999 Р. СТОРIНКА 7)
    
    
  АМЕРИКАНСЬКИЙ священик, звинувачений у сексуальному насильствi, покiнчив життя самогубством
    
    
    SILVER SPRING, Maryland (NEWS AGENCIES). У той час, як звинувачення в сексуальному насильствi продовжують трясти католицьке духовенство в Ам-Рiцi, священик з Коннектикуту, звинувачений у сексуальному насильствi над неповнолiтнiми, повiсився у своїй кiмнатi в будинку для людей похилого вiку. установа, яка лiкує людей iз проблемами, минулої п'ятницi повiдомила агентство American-Press про мiсцеву полiцiю.
    
  Пiтер Селзнiк, 64 роки вiд народження, пiшов у вiдставку зi своєї посади священика у приходi Святого Андрiя у Брiджпортi, штат Коннектикут, 27 квiтня минулого року, всього за один день до свого народження. пiсля того, як офiцiйнi особи Католицької церкви взяли iнтерв'ю у двох чоловiкiв, якi стверджували, що Селзник жорстоко поводився з ними в перiод з кiнця сiмдесятих до початку вiсiмдесятих рокiв, представник Католицької церкви заявив, що Селзник ображав їх у перiод з кiнця сiмдесятих до початку вiсiмдесятих рокiв. з Брiджпорт.
    
  Священик проходив лiкування в Iнститутi Святого Матвiя в Мерiлендi, психiатричному закладi, в якому мiстяться ув'язненi, обвинуваченi в сексуальному насильствi або "сексуальному збентеженнi", в цiй установi.
    
  "Персонал лiкарнi кiлька разiв дзвонив у вашi дверi i намагався увiйти до вашої кiмнати, але щось заблокувало дверi", - заявила на прес-конференцiї Дайан Рiчардсон, прес-секретар Департаменту полiцiї та прикордонної охорони вiд округу Прiнс-Джордж. "Коли вони увiйшли до кiмнати, вони виявили, що cadávier звисає з однiєю з виступаючих стельових балок".
    
  Селзнiк повiсився на однiй iз подушок свого лiжка, пiдтвердивши Рiчардсону, що його тiло було доставлене в морг для розтину. Так само вiн категорично заперечує чутки про те, що САПР був оголений i понiвечений, чутки, якi вiн назвав "абсолютно необґрунтованими". Пiд час прес-конференцiї кiлька журналiстiв процитували очевидцiв, якi заявили, що бачили такi калiцтва. Прес-секретар стверджує, що "медсестра з медичного корпусу округу має зв'язки з наркотиками, такими як марихуана та iншi наркотичнi засоби, пiд впливом яких вона зробила такi заяви.; Святою Перiо Дико була можливiсть зв'язатися з медсестрою, про яку ходили чутки, яка вiдмовилася зробити ще одну заяву.
    
  Єпископ Брiджпорта Вiльям Лопес пiдтвердив, що вiн "глибоко засмучений" "трагiчною" смертю Селзнiка, додавши, що esc "вважає, що це турбує пiвнiчноамериканську гiлку церкви Cat". Лiки тепер є "múltiples víctimas".
    
  Батько Селзнiк народився в Нью-Йорку в 1938 роцi i був висвячений у Брiджпорт в 1965 роцi. Я служив у кiлькох парафiях Коннектикуту i протягом короткого часу в приходi Сан-Хуан-Вiаннi в Чиклайо, Перу.
    
  "Кожна людина, без винятку, має гiднiсть i цiннiсть в очах Бога, i кожна людина потребує нашого спiвчуття i заслуговує на неї", - стверджує Лопес. "Тривожнi обставини, пов'язанi з його смертю, не можуть знищити всього добра, яке вiн здiйснив", - пiдсумовує єпископ.
    
  Директор Iнституту Святого Матвiя, отець Канiс Конрой, вiдмовився робити будь-якi заяви в Сент-Перiо Дiко. Батько Ентонi Фаулер, директор Iнституту нових програм, стверджує, що отець Конрой був "шокований".
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Вiвторок, 5 квiтня 2005 р., 23:14.
    
    
    
  Заява Фаулера була схожа на удар булавою. Дикантi та Понтьєро залишилися стояти, пильно дивлячись на лисого священика.
    
  - Чи можу я сiсти?
    
  - Є багато вiльних стiльцiв, - сказала -se'sñaló Paola-. Вибирайте самi.
    
  Вiн зробив жест у бiк помiчника з документацiї, що пiшов.
    
  Фаулер залишив на столi невелику чорну дорожню сумку з потертими краями та двома розетками. Це була сумка, яка побачила багато свiту, яка голосно говорила про кiлограми, якi несла на буксирi її двiйник. Вiн вiдкрив її i дiстав об'ємний портфель з темного картону з загнутими краями i кавовими плямами. Вiн поставив його на стiл i сiв навпроти iнспектора. Дикантi уважно спостерiгав за ним, фiксуючи його заощадження рухiв, енергiю, яку передавали його чорнi очi. Вона була дуже заiнтригована тим, звiдки взявся цей додатковий священик, але твердо мала намiр не дати себе загнати в куток, тим бiльше на своїй власнiй територiї.
    
  Понтьєро взяв стiлець, поставив його навпроти преподобного i сiв лiворуч, поклавши руки на спинку. Дикантi Томó подумки нагадав йому, щоб вiн припинив наслiдувати дупи Хамфрi Богарта. Вiце-президент переглянув "The halcón maltés" близько трьохсот разiв. Вiн завжди сiдав лiворуч вiд того, кого вважав пiдозрiлим, i нав'язливо курив поряд з ним один нефiльтрований Pall Mall за iншим.
    
  -Добре, батько. Надайте нам документ, що пiдтверджує вашу особу.
    
  Фаулер дiстає свiй паспорт з внутрiшньої кишенi пiджака i простягає його Понтьєро. Вiн зробив незадоволений жест у бiк хмари диму, що виходить iз сигари молодшого iнспектора.
    
  -Вау, Вау. Дипломний паспорт. ¿ У нього є iмунiтет, га? ¿ Що, чорт забирай, це таке, свого роду еспiа? - Запитайте Понтьєро.
    
  - Я офiцер Сил Аереа Сполучених Штатiв.
    
  - Con qué rango? - сказала Паола.
    
  -Майор. Чи не заперечуєте ви сказати молодшому iнспектору Понтьєро, щоб вiн кинув палити поруч зi мною, будь ласка? Я вже багато разiв залишав вас i менi не хочеться повторюватися.
    
  - Вiн наркоман, майор Фаулер.
    
  -Padre Fowler, dottora Dicanti. Я... на пенсiї.
    
  - Гей, хвилинку, з як ви знаєте моє iм'я, батьку? Або вiд iспеттора?
    
  Кримiналiстка посмiхнулася мiж цiкавiстю та веселощами.
    
  - Що ж, Маурiцiо, я пiдозрюю, що батько Фаулер не так замкнутий, як вiн сам каже.
    
  Фаулер обдарував її трохи сумною усмiшкою.
    
  - Це правда, що я нещодавно був вiдновлений справжньою вiйськовою службою. I що цiкаво, причиною цього були мої заняття протягом усього мого громадянського життя - вiн замовкає та махає рукою, вiдганяючи дим.
    
  -Ну й що? Де знаходиться i де знаходиться цей сучий син, який зробив це з кардиналом Церкви Святої Матерi, щоб ми всi могли пiти додому спати, малюку.
    
  Священик продовжував мовчати, такий же пристрасний, як i його пiдзахисний. Паола пiдозрювала, що ця людина була надто суворою, щоб справити враження на маленького Понтьєро. Борозни на їхнiй шкiрi ясно вказували на те, що життя прищепило їм дуже поганi враження, а цi очi бачили перед собою речi гiршi, нiж полiцейський, часто i його смердючий тютюн.
    
  -Basta, Maurizio. I згаси сигару.
    
  Понтьєро кинув недопалок на пiдлогу, надувши губи.
    
  - Добре, отче Фаулер, - сказала Паола, перебираючи фотографiї, що лежали на столi, руками, але пильно дивлячись на священика, - ви ясно дали менi зрозумiти, що зараз командуєте ви. Вiн знає те, чого я не знаю i що менi потрiбно знати. Але ти на моєму полi, на моїй землi. Ви скажетеá як ми це вирiшуємо.
    
  -Що ви скажете, якщо почнете створення профiлю?
    
  - Чи можете ви сказати менi, для чого?
    
  - Тому що в цьому випадку вам не потрiбно складати анкету, щоб дiзнатися про iм'я вбивцi. Я б так i сказав я. У цьому випадку вам знадобиться профiль, щоб дiзнатися, де ви знаходитесь. I це не одне й те саме.
    
  - Це iспит, батьку? Хочете побачити, наскiльки хороша людина перед вами? ¿ Чи збирається вiн поставити пiд сумнiв мої дедуктивнi здiбностi, як це робить Бiй?
    
  - Я думаю, доттор, що тутiнiка, яка судить себе, - це ви самi.
    
  Паола зробила глибокий вдих i зiбрала все своє самовладання, щоб не закричати, коли Фаулер приклав палець до її рани. Як тiльки я повiрив, що в мене нiчого не вийде, у дверях з'явився бос. Вiн стояв, уважно вивчаючи священика, i я повернув йому iспит. Врештi-решт вони обидва привiтали один одного, схиливши голови.
    
  -Padre Fowler.
    
  -Режисер Бiй.
    
  - Мене попередили про ваше прибуття, скажiмо так, незвичайним каналом. Зайве говорити, що його присутнiсть тут неможлива, але я визнаю, що вона може бути нам корисною, якщо мої джерела взагалi не брешуть.
    
  -Вони цього не роблять.
    
  - Тодi продовжуйте, будь ласка.
    
  Не завжди було неприємне вiдчуття, що вiн спiзнюється в розпочатий свiт, i це вiдчуття повторювалося на той час. Паоле набридло, що весь свiт все знає те, чого не знає вона. Я попросив би а пояснити Бiй, як тiльки у нього буде час. А поки що я вирiшив скористатися нагодою.
    
  - Директор, отець Фаулер, присутнiй тут, сказав нам з Понтьєро, що вiн знає особу вбивцi, але, схоже, хоче отримати безкоштовний психологiчний профiль злочинця, перш нiж розкрити його iм'я. Я особисто вважаю, що ми втрачаємо дорогоцiнний час, але я вирiшив зiграти у його гру.
    
  Вона встала навколiшки, справивши враження на трьох чоловiкiв, якi дивилися на неї в упор. Вiн пiдiйшов до дошки, що займала майже всю задню стiну, i почав писати на нiй.
    
  - Вбивця - бiлий чоловiк вiком вiд 38 до 46 рокiв. Вiн людина середнього зросту, сильна i розумна. У нього вища освiта та знання мов. Вiн шульга, отримав сувору релiгiйну освiту i в дитинствi страждав на розлади або жорстоке поводження. Вiн незрiлий, його робота чинить на нього тиск, що перевищує його психологiчну та емоцiйну стiйкiсть, i вiн страждає вiд сильного сексуального придушення. Ймовiрно, вiн має в анамнезi серйознi випадки насильства. Вiн вбиває не вперше i не вдруге, i, звичайно, не востаннє. Вiн глибоко зневажає нас як полiтикiв, так i людей своїх близьких. А тепер, батько, назвiть iм'я його вбивцi, - сказав Дикантi, повертаючись i кидаючи крейду до рук священика.
    
  Спостерiгайте своїх слухачiв. Фаулер дивився на неї з подивом, Понтьєро - з захопленням, а Бойскаут - з подивом. Нарештi заговорив священик.
    
  - Вiтаю, доттор. Десять. Незважаючи на те, що я псих i логос, я не можу зрозумiти, з чого зроблено всi вашi висновки. Не могли б ви трохи порозумiтися зi мною?
    
  - Це попереднiй звiт, але висновки мають бути значною мiрою наближенi до реальностi. Те, що вiн бiлий, вiдзначається у профiлi його жертв, оскiльки це дуже незвичайно для серiйного вбивцi вбивати когось iншої раси. Вiн середнього зростання, оскiльки Робайра був високою людиною, а довжина i напрямок порiзу на його шиї вказують на те, що його було вбито зненацька кимось зростанням близько 1,80 метра. Те, що вiн сильний, очевидно, iнакше було б неможливо помiстити кардинала всередину церкви, бо навiть якби вiн використовував машину, щоб доставити тiло до ворiт атра, до каплицi близько сорока метрiв. Незрiлiсть прямо пропорцiйна типу вбивцi, який глибоко зневажає жертву, якого вiн вважає об'єктом, i полiцейського, якого вважає нижчою iстотою.
    
  Фаулер перервав її, чемно пiднявши руку.
    
  - Є двi деталi, якi особливо привернули мою увагу, доттор. Перше: ви сказали, що вбиваєте не вперше. ¿ Чи вичитав вiн це зi складної схеми вбивства?
    
  -Справдi, батько. Ця людина має деякi глибокi знання в галузi полiцейської роботи, i вона робила це час вiд часу. Мiй досвiд пiдказує менi, що вперше зазвичай буває дуже брудним та iмпровiзованим.
    
  - По-друге, це те, що "його робота чинить на нього тиск, що перевищує його психологiчну та емоцiйну стiйкiсть". Я не можу збагнути, звiдки вiн це взяв.
    
  Дикантi почервонiла та схрестила руки на грудях. Я не вiдповiв. Бiй скористався нагодою, щоб втрутитися.
    
  - Ах, добра Паоло. Її високий iнтелект завжди залишає лазiвку для проникнення в її жiночу iнтуїцiю, чи не так? Батько, пiклувальник Дикантi iнодi приходить до суто емоцiйних висновкiв. Я не знаю чому. Звичайно, у мене буде велике майбутнє, як у письменницi.
    
  -Менi бiльше, нiж вам здається. Тому що вiн потрапив у яблучко, - сказав Фаулер, нарештi пiдводячись i пiдходячи до дошки. Iнспектор, ¿ quin - правильна назва вашої професiї? ¿ Профiлювальник, вiрно?
    
  - Так, - сказала Паола, знiяковiвши.
    
  -Ця ступiнь профiлювання досягнута?
    
  - Пiсля закiнчення курсу кримiналiстики та пiсля iнтенсивного навчання у вiддiлi поведiнкових наук ФБР. Дуже мало вдається пройти повний курс.
    
  - Чи не могли б ви розповiсти нам, скiльки квалiфiкованих профайлерiв iснує у свiтi?
    
  - Нинi двадцять. Дванадцять у Сполучених Штатах, чотири в Канадi, два в Нiмеччинi, одна в Iталiї та одна в Австрiї.
    
  -Дякую. ¿Вам все ясно, панове? Двадцять чоловiк у свiтi здатнi намалювати психологiчний профiль серiйного вбивцi з повною гарантiєю, i один з них знаходиться в цiй кiмнатi. I можете менi повiрити, я знайду цю людину...
    
  Я повернувся i написав i написав на дошцi, дуже великий, товстими i твердими лiтерами одне iм'я.
    
    
  VIKTOR KAROSKI
    
    
  -... нам знадобиться хтось, хто зможе проникнути до його голови. Тут вони мають iм'я, про яке вони мене просили. Але перш нiж ви побiжiть до телефону, щоб озвучити é ордер на арешт, дозвольте менi розповiсти вам усю вашу iсторiю.
    
    
    
  З листування Едварда Дресслера,
    
  психiатр та кардинал Френсiс Шоу
    
    
    
  Бостон, 14 травня 1991
    
    
  (...) Ваше Високопреосвященство, ми, безперечно, маємо справу з вродженим рецидивiстом. Менi сказали, що його вже вп'яте переводять в iншу парафiю. Випробування, проведенi протягом двох тижнiв, пiдтверджують нам, що ми не можемо ризикувати, змушуючи його знову спiвiснувати з дiтьми, не наражаючи їх на небезпеку. (...) Я анiтрохи не сумнiваюся у його волi до покаяння, бо вiн твердий. Я маю сумнiв у його здатностi контролювати себе. (...) Ви не можете дозволити собi розкiш мати його в парафiї. Менi варто пiдрiзати йому крила, перш нiж вiн вибухне. Iнакше я не несу вiдповiдальностi. Я рекомендую пройти стажування щонайменше шiсть мiсяцiв в Iнститутi Святого Матвiя.
    
    
  Бостон, 4 серпня 1993 р.
    
    
  (...) Я вже втретє мав справу з ел (Кароски) (...) Маю сказати, що "змiна обстановки", як ви це називаєте, йому зовсiм не допомогла, швидше навпаки. Вiн все частiше починає втрачати контроль, i я помiчаю у його поведiнцi ознаки шизофренiї. Цiлком можливо, що будь-якої митi вiн повнiстю перейде грань i стане кимось iншим. Ваше Високопреосвященство, ви знаєте мою вiдданiсть Церквi, i я розумiю величезну нестачу священикiв, але опустiть обидва списки! (...) 35 людей вже пройшли через мої руки, Ваше Преосвященство, i деяких з них я бачив з шансами на одужання самостiйно (...) Карошки явно не з-помiж них. Кардинал, в окремих випадках Його Високопреосвященство дотримувався моїх порад. Я благаю вас зараз, якщо ви це зробите: переконайте Кароски вступити до церкви Святого Матвiя.
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Мойércoles, 6 квiтня 2005 р., 00:03
    
    
    
  Паоло Том, сiдайте, приготуйтеся вислухати розповiдь отця Фаулера.
    
  - Все почалося, принаймнi для мене, 1995 року. Коли я пiшов з Королiвських вiйськ, я став доступним своєму єпископу. Este quiso aprovechar mi título de Psicología enviando al Instituto Saint Matthew. Чи є чи варто говорити про нього?
    
  Усi заперечливо похитали головами.
    
  -Не позбавляй мене. Сама природа iнституту є секретом найбiльшої громадської думки у Пiвнiчнiй Америцi. Офiцiйно цей лiкарняний заклад, призначений для догляду за "проблемними" священиками та черницями, розташований у Сiлвер-Спрiнг, штат Мерiленд. Реальнiсть така, що 95% його пацiєнтiв у минулому зазнавали сексуального насильства над неповнолiтнiми або вживали наркотики. Зручностi на територiї готелю дуже розкiшнi: тридцять п'ять кiмнат для пацiєнтiв, дев'ять для обслуговуючого персоналу (майже всi внутрiшнi), тенiсний корт, два тенiснi корти, басейн, кiмната вiдпочинку. "дозвiлля" з бiльярдом...
    
  - Це майже бiльше нагадує мiсце вiдпочинку, нiж психiатричну лiкарню, - втрутився Понтьєро.
    
  - Ах, це мiсце - загадка, але на багатьох рiвнях. Це таємниця зовнi, i це таємниця для ув'язнених, якi спочатку розглядають її як мiсце, де можна усамiтнитися на кiлька мiсяцiв, де можна вiдпочити, хоч поступово вони виявляють щось зовсiм iнше. Ви, хлопцi, знаєте про величезну проблему, яка виникла у моєму життi з деякими священиками-католиками за останнi 250-241 роки. З точки зоруon pública non beíдуже добре вiдомо, що люди, звинуваченi в сексуальному насильствi над неповнолiтнiми, проводять оплачувану вiдпустку в розкiшному готелi.
    
  - I це минулий рiк тому? - запитайте Понтьєро, якого, схоже, дуже торкнулася цiєї теми. Паола розумiє його, оскiльки молодший iнспектор має двох дiтей вiком вiд тринадцяти до чотирнадцяти рокiв.
    
  -Нi. Я намагаюся пiдбити пiдсумок усьому своєму досвiду якомога коротше. Коли я приїду, знайду мiсце, глибоко мирське. Це не схоже на релiгiйну установу. На стiнах не було розп'яття, жоден з вiруючих не був одягнений у мантiю чи сутану. Я провiв багато ночей на свiжому повiтрi, у таборi чи на передовiй, i я нiколи не вiдкладав убiк своїх пiдзорних труб. Але все i # 237; всi розбрелися хто куди, входили та виходили. Нестача вiри та контролю була очевидною.
    
  -I нiкому не повiдомляйте про це? - Preguntó Dicanti.
    
  -Звичайно! Перше, що я зробив, це написав листа єпископу дiоцесису. Мене звинувачують у тому, що на мене дуже вплинуло моє перебування у в'язницi через "жорсткiсть кастрованого середовища". Менi порадили бути бiльш "проникним". Це були складнi часи для мене, оскiльки за свою кар'єру у Збройних силах я пережив певнi злети та падiння. Я не хочу вдаватися до подробиць, оскiльки це не має жодного вiдношення до справи. Досить сказати, що вони не переконали мене примножити мою безкомпромiсну репутацiю.
    
  - Йому не треба виправдовуватись.
    
  - Я знаю, але мене переслiдує моє нечисте сумлiння. У цьому мiсцi не зцiлювалися розум i душа, а просто "трохи" пiдштовхувалися в тому напрямку, в якому iнтерн найменше заважав. Вiдбудеться повна протилежнiсть тому, на що очiкувала дiєцеза.
    
  - Я не розумiю, - вiдповiв Понтьєро.
    
  - I я теж, - сказав Бiй.
    
  -Це складно. Почнемо з того, що психiатром, який має вчений ступiнь, який був у штатi центру, був батько Конрой, директор iнституту в той короткий час. В iнших немає бiльш високих ступенiв, нiж у медсестер чи дипломованих фахiвцiв. ¡ I вiн дозволив собi розкiш проводити багатi психiатричнi обстеження!
    
  - Безумство, - здивувався Дiкантi.
    
  -Повнiстю. Найкращим пiдтвердженням вступу до Iнституту було членство в Dignity, асоцiацiї, яка просуває священство для жiнок i сексуальну свободу для священикiв-чоловiкiв. Хоча я особисто не погоджуюся з постулатами цiєї асоцiацiї, я зовсiм не зобов'язаний їх судити. Що я можу сказати, так це судити про професiйнi здiбностi персоналу, а їх було дуже мало.
    
  - Я не розумiю, до чого це все нас веде, - сказав Понтьєро, запалюючи сигару.
    
  -Дайте менi п'ять хвилин i я подивлюся. Як вiдомо, отець Конрой, великий друг Dignity та прихильник Doors for Inside, зовсiм неправильно направив церкву Святого Матвiя. Прийшли чеснi священики, якi зiткнулися з деякими необґрунтованими звинуваченнями (якi були) i завдяки Конрою зрештою вiдмовилися вiд священства, яке було свiтлом їхнього життя. Багатьом iншим було сказано не боротися зi своєю природою та жити своїм життям. Для релiгiйної людини вважалося успiхом секуляризуватися та вступити до гомосексуальних вiдносин.
    
  - I це проблема? - Preguntó Dicanti.
    
  - Нi, це не так, якщо це те, чого дiйсно хоче або чого потребує людина. Але потреби пацiєнта зовсiм не хвилювали доктора Конроя. Спочатку вiн ставив за мету, а потiм застосовував її до людини, не знаючи його заздалегiдь. Вiн грав у Бога з душами та розумами тих чоловiкiв i жiнок, у деяких iз яких були серйознi проблеми. I запивав усе це гарним односолодовим вiскi. Добре поливають.
    
  - Боже мiй, - сказав Понтьєро в шоцi.
    
  - Можете менi повiрити, я був не зовсiм правий, молодший iнспектор. Але найгiрше не це. Через серйознi помилки у вiдборi кандидатiв протягом 70-х та 80-х рокiв на семiнари з кiшок мого батька надiйшло багато учнiв, якi були непридатнi для ведення душ. Вони були навiть непридатнi для того, щоб поводитися, як вони самi. Це факт. Згодом багато хто з цих хлопчикiв стали носити ряси. Вони так багато зробили для доброго iменi Католицької церкви i, що ще гiрше, для багатьох. Багато священикiв, звинувачених у сексуальному насильствi, винних у сексуальному насильствi, не вiдвiдували cárcel. Вони ховалися з поля зору; їх мiняли вiд приходу до парафiї. I деякi зрештою опинилися на Сьомому небi вiд Матвiя. Одного разу всi i, сподiваюся, їх направили в громадянське життя. Але, на жаль, багатьох iз них повернули на служiння, коли вони мали опинитися за ґратами. Diгра, доттора Дикантi, чи є якiсь шанси реабiлiтувати серiйного вбивцю?
    
  -Абсолютно нiяких. Як тiльки ви перетнули кордон, вам нема чого робити.
    
  - Ну, те саме i з педофiлом, схильний до компульсивних розладiв. На жаль, у цiй галузi немає тiєї благословенної впевненостi, яка є у вас. Вони знають, що в їхнiх руках звiр, на якого треба полювати i якого треба замкнути. Але терапевту, який лiкує педофiла, набагато складнiше зрозумiти, чи остаточно вiн перейшов кордон дозволеного чи нi. Був випадок, коли у Джемса виникли сумнiви щодо м'яса мiнiми. I це був той випадок, коли пiд ножем було щось, що менi не сподобалося. Край, там було щось mas.
    
  -Déjeme adivinar: Viktor Karoski. Наш убивця.
    
  - Те саме.
    
  Я смiюся, перш нiж втрутитися. Дратiвливий звичай, який ви часто повторюєте.
    
  - Батьку Фаулер, будьте так добрi пояснити нам, чому ви такi впевненi, що саме вiн розiрвав Робайру та Портiнi на шматки?
    
  -Як би там не було. Кароскi вступив до iнституту у серпнi 1994 року. Хабi був переведений з кiлькох парафiй, i його настоятель передавав проблеми вiд одного до iншого. У всiх них були скарги, деякi серйознiшi за iншi, але жодна з них не супроводжувалася крайнiм насильством. Враховуючи зiбранi скарги, ми вважаємо, що загалом 89 дiтей зазнали жорстокого поводження, хоча вони могли бути i дiтьми.
    
  - Чорт забирай.
    
  - Ви це сказали, Понтьєро. См.áraíz проблем Кароскi, пов'язаних з його дитинством. Я народився в Катовiце, у Польщi, в 1961 роцi,...
    
  - Зачекайте хвилинку, тату. ¿ Отже, йому зараз 44 роки?
    
  - Справдi, доттор. Його зрiст 1,78 см, а вага близько 85 кг. Вiн має сильну статуру, i його тести на iнтелект дали коефiцiєнт вiд 110 до 125, сек. на куб. 225 вузлiв. Загалом у школi вiн зробив сiм. Це вiдволiкає його.
    
  - У нього пiднятий дзьоб.
    
  - Доттор, ви психiатр, коли я вивчав психологiю i не був особливо блискучим учнем. Гострi психопатичнi здiбностi Фаулера виявилися надто пiзно, щоб вiн мiг читати лiтературу на цю тему, як i вi що дiєгра: чи правда, що серiйнi вбивцi дуже розумнi?
    
  Паола дозволила собi усмiшку пiти Нiцi i подивитися на Понтьєро, який у вiдповiдь скорчив гримасу.
    
  - Я думаю, що молодший iнспектор вiдповiсть más прямо на запитання.
    
  - Лiкар завжди каже: Лектера не iснує, а Джодi Фостер зобов'язаний брати участь в емаленьких драмах.
    
  Всi розсмiялися не через жарти, а щоб трохи послабити напругу.
    
  -Дякую, Понтьєро. Батько, фiгура суперпсихiчного óпата - це мiф, створений пелiкулами та романами Томаса Харрiса. У реальному життi не може бути нiкого, хто був би таким. Були вбивцi-рецидивiсти з високими коефiцiєнтами та iншi з низькими коефiцiєнтами. Велика рiзниця мiж ними в тому, що тi, хто має високi коефiцiєнти, зазвичай дiють протягом бiльш нiж 225 секунд, тому що вони бiльш нiж обережнi. Те, що означає, що вони визнанi кращими на академiчному рiвнi - це велика здатнiсть стратити смерть.
    
    -Y a nivel no acadèmic, dottora?
    
    - На неакадемiчному рiвнi, святий отче, я визнаю, що будь-який з цих ублюдкiв розумнiший за мене, нiж диявол. Чи не розумний, але розумний. I є деякi, найменш обдарованi, у яких високий коефiцiєнт, уроджена здатнiсть виконувати свою ганебну роботу i маскуватися. I в одному випадку, тiльки в одному випадку на сьогоднiшнiй день, цi три характеристики збiглися з тим, що злочинець був людиною високої культури. Я говорю про Теде Бандi.
    
  - Ваш випадок дуже вiдомий у моєму штатi. Вiн задушив i згвалтував домкратом своєї машини близько 30 жiнок.
    
  -36, Батько. Хай буде нам вiдомо, - поправила його Паола, яка дуже добре пам'ятала випадок з Бандi, оскiльки це був обов'язковий предмет для вивчення в Квантiко.
    
  Fowler, asintió, triste.
    
  - Як вам вiдомо, доттор, Вiктор Кароскi з'явився на свiт у 1961 роцi в Катовицi, всього за кiлька кiлометрiв вiд мiсця народження папи Войтили. У 1969 роцi сiм'я Кароски, що складається з ел, її батькiв i двох братiв i сестер, переїжджає до Сполучених Штатiв. Батько влаштувався працювати у fóbrica " Дженерал Моторс " у Детройтi, i секун all Records був хорошим працiвником, хоч i дуже запальним. У 1972 роцi вiдбулася перебудова, спричинена кризою Петра та Лео, i батько Кароскi першим вийшов на вулицю. На той час батько отримав американське громадянство, а також оселився у тiснiй квартирi, де жила вся родина, щоб пропитати свою компенсацiю та допомогу з безробiття. безробiття. Вiн старанно виконує завдання, дуже ретельно. Вiн став кимось iншим i почав приставати до Вiктора i його маленького брата. Старший, з 14 до 241 року, їде на дия з дому, без м'яс.
    
  -Кароски розповiв вам усе це? - сказала Паола, заiнтригована i дуже рада одночасно.
    
  -Це вiдбувається пiсля iнтенсивної регресивної терапiї. Коли я приїхав до центру, його версiя полягала в тому, що вiн народився у моднiй котячiй родинi.
    
  Паола, яка записувала все своїм дрiбним чиновницьким почерком, провела рукою по очах, намагаючись позбутися втоми, перш нiж заговорити.
    
  - Те, що ви розповiдаєте, батько Фаулер, чудово поєднується з ознаками, характерними для первинної психопатки: особиста чарiвнiсть, вiдсутнiсть iррацiонального мислення, ненадiйнiсть, брехня та вiдсутнiсть докорiв совiстi. Побої з боку батька i поширене вживання алкоголю iз боку батькiв також спостерiгалися в бiльш нiж 74% вiдомих психiчно хворих людей 8 .
    
  - Чи ймовiрна причина? - Preguntó Fowler.
    
  -Más хороша умова más. Я можу навести вам тисячi випадкiв, коли люди росли в неструктурованих сiм'ях, якi були набагато гiршими, нiж та, яку ви описуєте, i досягли цiлком нормальної зрiлостi.
    
  - Зачекайте, iспетторе. Вiн ледве торкнувся поверхнi ануса. Кароскi розповiв нам про свого маленького брата, який помер вiд менiнгiту 1974 року, i, схоже, нiкого це особливо не хвилювало. Я був дуже здивований холоднiстю, з якою вiн розповiдав про цей епiзод зокрема. Через два мiсяцi пiсля смертi парубка батько таємниче зник. Вiктор не сказав, чи мав вiн якесь вiдношення до зникнення, хоча ми думаємо, що нi, оскiльки вiн нарахував вiд 13 до 241 особи. Якщо ми знаємо, що в цю хвилину вони починають мучити маленьких тварин. Але найгiршим для нього було залишитися у владi владної матерi, одержимої релiгiєю, яка навiть зайшла так далеко, що вбирала його в пiжаму, щоб "пограти разом". Мабуть, вiн грав у неї пiд спiдницею, i сказати, щоб вiн вiдрiзав її "опуклостi", щоб костюм був закiнчений. Результат: Кароскi аунамочив лiжко в 15 анiв. На ньому був звичайний одяг, старомодний чи грубий, бо вони були бiднi. В iнститутi вiн страждав вiд глузування i був дуже самотнiй. Чоловiк, що проходив повз, зробив невдале зауваження своєму приятелю з приводу його вбрання, i е л, i е сте в лютi кiлька разiв ударив його товстою книгою по обличчю. Iнший нiйо був у окулярах, i шибки були встромленi йому в очi. Залишся слiпим на все життя.
    
  - Очi... як у кадеаверес. Це був його перший насильницький злочин.
    
  - Принаймнi, як нам вiдомо, сер. Вiктора вiдправили у виправну колонiю в Бостонi, i останнє, що сказала йому мати перед тим, як попрощатися з ним, було: "Я хотiла б, щоб вона зробила тобi аборт". Через кiлька мiсяцiв пiсля цього вiн наклав на себе руки.
    
  Усi зберiгали приголомшене мовчання. Я нiчого не роблю, щоби нiчого не сказати.
    
  - Кароскi перебував у виправнiй колонiї до кiнця 1979 року. Вiд цього ано у нас нiчого немає, але 1980 року я вступив до семiнарiї в Балтiморi. У його вступному iспитi в семiнарiю зазначено, що його послужний список був чистим i що вiн походив iз сiм'ї, яка дотримується традицiон católica. Тодi йому було 19 рокiв, i вiн виглядав так, начебто випростався. Ми майже нiчого не знаємо про його перебування в семiнарiї, але знаємо, що вiн навчався до втрати свiдомостi i що його глибоко обурювала вiдкрита гомосексуальна атмосфера в iнститутi No9. Карошки не є нi гомосексуалiстом, нi натуралом, у нього немає певної орiєнтацiї. Секс не вбудований в його особистiсть, що, на мiй погляд, завдало серйозної шкоди його психiцi.
    
  - Пояснiть, батьку, - попросив Понтьєро.
    
  - Нi. Я священик i вирiшив дотримуватися безшлюбностi. Це не заважає менi вiдчувати потяг до доктора Дiкантi, який тут був, - сказав Фаулер, звертаючись до Паолi, яка не могла не почервонiти. Таким чином, я знаю, що я гетеросексуал, але я вiльно вибираю цнотливiсть. Таким чином, я iнтегрував сексуальнiсть у свою особистiсть, хай i непрактично. У випадку з Кароська все по-iншому. Глибокi травми його дитинства та юностi призвели до розколу його психiки. Те, що Кароски категорично вiдкидає, - це його сексуальну та жорстоку природу. людина глибоко ненавидять i люблять себе, i це одночасно. Це переросло у спалахи насильства, шизофренiю i, нарештi, у жорстоке поводження з неповнолiтнiми, що повторює жорстоке поводження з їхнiм батьком. У 1986 роцi, пiд час свого пастирського служiння,10 У Кароски перший iнцидент iз неповнолiтнiм. Менi було 14 рокiв, i були поцiлунки та дотики, нiчого особливого. Ми вважаємо, що вони були узгодженi неповнолiтнiм. У будь-якому випадку немає жодних офiцiйних свiдчень того, що цей епiзод дiйшов до двох вiд єпископа, тому Кароскi зрештою висвячений у священики. З того часу в нього шалена одержимiсть своїми руками. Вона миє їх вiд тридцяти до сорока разiв на день i тiльки дбає про них.
    
  Понтьєро обшукав сотню страшних фотографiй, виставлених на столi, поки не знайшов ту, яку шукав, i кинув її Фаулеру. É стела Казó у польотi двома пальцями, майже не докладаючи зусиль. Паола потай захоплювалася елегантнiстю цього руху.
    
  - Двi руки, вiдрiзанi та вимитi, покласти на бiле полотно. Бiле полотно - символ поваги та поваги в Церквi. У Новому Завiтi є понад 250 посилань на нього. Як ви знаєте, Iсус був покритий у своїй трунi бiлим полотном.
    
  - Тепер вiн уже не такий бiлий - бром Бiй 11.
    
  -Режисер, я переконаний, що вам подобається наносити свої iнструменти на холстón, що розглядається, -пiдтвердження Понтьєро.
    
  - Не сумнiвайтеся. Continúe, Fowler.
    
  -Руки священика священнi. З їхньою допомогою вiн здiйснює обряди. Це все ще дуже засiло в головi Кароски, як потiм з'ясувалося. У 1987 роцi я працював у школi в Пiттсбурзi, де вiдбулися його першi зловживання. Його противниками були хлопчики вiком вiд 8 до 11 рокiв. Вiн не вiдомий в жодному типi вiдносин за взаємною згодою дорослих, гомосексуальних чи гетеросексуальних. Коли почали надходити скарги їхньому начальству, спочатку вони нiчого не робили. Пiсля цього його переводили з приходу до парафiї. Незабаром надiйшла скарга на напад на парафiянина, якого вiн вдарив по обличчю без серйозних наслiдкiв... I зрештою вступив до iнституту.
    
  - Як ви вважаєте, якби вони почали допомагати вам ранiше, все було б iнакше?
    
  Фаулер зiгнувся в жестi, руки стиснулися, тiло напружилося.
    
  - Шановний заступник iнспектора, ми не допомагаємо вам i не допомагаємо вам. Єдине, що нам удалося, - це вивести вбивцю на вулицю. I, нарештi, дозволити йому вислизнути вiд нас.
    
  - Наскiльки це було серйозно?
    
  - Гiрше. Коли я приїхав, вiн був пригнiчений як своїми неконтрольованими бажаннями, так i спалахами насильства. Має каяття у своїх дiях, навiть якщо вiн неодноразово заперечував їх. Вiн просто не мiг контролювати себе. Але з часом, з неправильним лiкуванням, з контактом з покидьками священства, якi зiбралися у Святого Матвiя, Кароскi став набагато гiршим. Вiн обернувся i пiшов до Нiко. Я втратив каяття. Бачення, заблокувало хворобливi спогади про його дитинство. В результатi вiн став педерастом. Але пiсля катастрофiчної регресивної терапiї н...
    
  -Чому катастрофiчнi?
    
  - Було б трохи краще, якби мета полягала в тому, щоб принести пацiєнтовi трохи спокою. Але я дуже боюся, що доктор Конрой виявив хворобливу цiкавiсть до справи Кароскi, що сягає аморальних крайнощiв. У подiбних випадках гiпнотизер намагається штучно впровадити позитивнi спогади на згадку про пацiєнта, я рекомендую йому забути найгiршi факти. Конрой заборонив цю дiю. Це не змусило його згадати Кароски, а змусило його прослухати записи, на яких фальцетом вiн просив свою матiр дати спокiй.
    
  - Що за Менгеле стоїть на чолi цього мiсця? - жахнулася Паола.
    
  -Конрой був переконаний, що Кароски має прийняти себе. За ним era la única solución. Дебi має визнати, що у нього було важке дитинство i що вiн був геєм. Як я вже казав вам ранiше, я провiв попередню дiагностику, а потiм спробував взути пацiєнта у взуття. На довершення всього Кароски вводять cóctel гормонiв, деякi з яких є експериментальними, як варiант протизаплiдного засобу Depo-Covetán. За допомогою é ste fármaco, що вводиться в ненормальних дозах, Конрой знижував рiвень сексуальної реакцiї Кароскi, але посилював її агресивнiсть. Терапiя тривала все довше та довше, i позитивних зрушень не було. Було кiлька випадкiв, коли я спокiйний, простий, але Конрой iнтерпретував це як успiх своєї терапiї. Зрештою, вiдбулася кастрацiя слюди. Карошки не може отримати ерекцiю, i це розчарування руйнує його.
    
  -Quándo entró ви вперше зв'язуєтеся з ним?
    
  - Коли я вступив до iнституту 1995 року. Багато говорите з ел. Мiж ними встановилися певнi довiрчi стосунки, якi були перерванi, як я вам зараз розповiм. Але я не хочу забiгати наперед. Див. an, через п'ятнадцять днiв пiсля вступу Кароскi в iнститут йому рекомендують плетизмографи для пенiса. Це тест, при якому пристрiй прикрiплюється до статевого члена за допомогою електродiв. Такий пристрiй вимiрює сексуальну реакцiю на певнi стани. чоловiкiв.
    
  - Я його знаю, - сказала Паола, як той, хто каже, що вона говорила про вiрус болла.
    
  - Добре... Вiн сприймає це дуже погано. Пiд час сеансу їй показали страшнi, екстремальнi гени.
    
  -Зовсiм крайнощiв?
    
  -Пов'язанi з педофiлiєю.
    
  - Чорт забирай.
    
  - Кароскi вiдреагувало насильством i серйозно поранив фахiвця, який контролював машину. Правоохоронцям вдалося затримати його, iнакше його було б убито. У зв'язку з цим епiзодом Конрой повинен був визнати, що вiн не в змозi лiкувати його i направити його до психiатричної лiкарнi. Але вiн цього не зробив. Наймiть двох сильних наглядачiв з наказом не спускати з нього очей i почнiть пiддавати його регресивної терапiї. Це збiглося з моїм вступом до iнституту. Через кiлька мiсяцiв Кароскi пiшов на пенсiю. Його напади гнiву минають. Конрой приписав це значним полiпшенням у його особистостi. Вони посилили пильнiсть довкола себе. I одного разу вночi Кароски зламав замок у своїй кiмнатi (яка з мiркувань обережностi повинна була закриватися зовнi в певний час) i вiдрубала руки сплячому священику в його ж крилi. Вiн сказав усiм, що священик був нечистою людиною i що його бачили, коли вiн "неналежним чином" торкався iншого священика. Поки правоохоронцi бiгли до кiмнати, з якої долинали зойки священика, Кароскi мив руки пiд краном душу.
    
  - Той самий спосiб дiй. Я думаю, отче Фаулер, що тодi не залишиться жодних сумнiвiв, - сказала Паола.
    
  - На мiй подив i розпач, Конрой не повiдомив про цей факт у полiцiю. Покалiчений священик отримав компенсацiю, i кiльком лiкарям з Калiфорнiї вдалося повторно iмплантувати йому обидвi руки, хоч i з дуже обмеженою рухливiстю. А тим часом Конрой наказує посилити охорону i побудувати iзолятор розмiром три на три метри. Таке було житло Кароски, доки вiн не втiк з iнституту. Iнтерв'ю за iнтерв'ю, групова терапiя за груповою терапiєю, Конрой зазнав невдачi, а Кароскi перетворювався на монстра, яким вiн є зараз. Я написав кiлька листiв до кардинала, в яких пояснив йому проблему. Я не отримав вiдповiдi. У 1999 роцi Кароскi втiк з камери i скоїв своє перше вiдоме вбивство: отця Пiтера Селзнiка.
    
  - Або ми поговоримо про це тут. Було сказано, що вiн наклав на себе руки.
    
  -Ну, це було неправдою. Кароски збiгає з камери, зламавши замок за допомогою чашiграф i мио шматка металу, який вiн заточив у своїй камерi, щоб вирвати Селзнiку язик i губи. Я також вiдiрвав його пенiс i змусив його вкусити його. Йому знадобилося три чвертi години, щоб померти, i нiхто не впiзнав до наступного ранку.
    
  -Що сказав Конрой?
    
  - Я офiцiйно визначив цей епiзод як "невдачу". Менi вдалося приховати це i змусити суддю i шерифа округу винести рiшення про самогубство.
    
  - I вони погодились на це? ¿Sin más? - сказав Понтьєро.
    
  - Вони обоє були кiшками. Я думаю, що Конрой манiпулював вами обома, апелюючи до свого обов'язку як такого захищати Церкву. Але навiть якби я не хотiв цього визнавати, мiй колишнiй начальник був справдi дуже наляканий. Вiн бачить, як розум Кароски вислизає вiд нього, нiби поглинаючи його волю. дия до диа. Незважаючи на це, вiн неодноразово вiдмовлявся повiдомляти про те, що сталося у вищу iнстанцiю, безперечно, побоюючись втратити опiку над ув'язненим. Я пишу mas листи до архiєпископа цези, але мене не чують. Я поговорив з Кароски, але не знайшов у ньому i слiду каяття, i я зрозумiв, що зрештою всi вони належать комусь iншому. Ахi був розiрваний всякий контакт мiж ними обома. Це був останнiй раз, коли я розмовляв з Л. Чесно кажучи, цей звiр, замкнений у камерi, мене лякав. А Кароскi все ще навчався у середнiй школi. Були встановленi cамараси. Se contrató a más personal. Поки одного червневої ночi 2000 року вiн не зник. Без м'яс.
    
  -Y Conroy? ¿Cómo reaccionó?
    
  - Я був травмований. Вiн дав м'яс напою. На третьому тижнi його пiдiрвали хогадо i мурiо. Ганьба.
    
  - Не перебiльшуйте, - сказав Понтьєро.
    
  -Залиш мосло, тим краще. Менi було доручено тимчасово керувати установою, поки шукали вiдповiдну замiну. Архiдiакон цесiс не довiряв менi, я вважаю, через мої постiйнi скарги на свого начальника. Я пробув на цiй посадi всього мiсяць, але використав його як мiг. Ми поспiхом перебудували штат, укомплектувавши його професiйним персоналом, i розробили новi програми для стажистiв. Багато цих змiн так i не були реалiзованi, але iншi вiдбулися, оскiльки вони коштували витрачених зусиль. Надiшлiть короткий звiт колишнiй контактнiй особi в 12-му вiддiлi полiцiї на iм'я Келлi Сандерс. Вiн був стурбований особистiстю пiдозрюваного та безкарним злочином отця Селзника i органiзував операцiю з упiймання Кароскi. Нiчого.
    
  -Якi, без Мене? ¿Зникнення? - Паола була вражена.
    
  -Зникни без мене. У 2001 роцi вважалося, що хабi з'явився знову, оскiльки в Олбанi було скоєно злочин iз частковими калiцтвами. Але це був не ел. Багато хто вважав його мертвим, але, на щастя, його профiль було занесено до комп'ютера. Тим часом я виявив, що я перебуваю в благодiйнiй їдальнi латиноамериканського Гарлема в Нью-Йорку. Пропрацюйте всi кiлька мiсяцiв, до самого вчорашнього дня. Колишнiй начальник зажадав мене на службу, бо я вважаю, що знову стану капеланом i кастирую. Менi повiдомили, що є ознаки того, що Кароскi повернувся, щоб дiяти через весь цей час. I ось я тут. Я приношу вам портфолiо з вiдповiдними документами, якi ви зберете про Кароскi протягом п'яти рокiв, з якими матимете справу, - сказав Фаулер, простягаючи йому товсту папку. досьє, товщиною чотирнадцять сантиметрiв, товщиною чотирнадцять сантиметрiв. Є електроннi листи, пов'язанi з гормоном, про який я вам говорив, стенограми його iнтерв'ю, альгу-мистецтво-задниця перiоду, в яких вiн згадується, листи вiд психiатрiв, звiти... Це все ваше, доттора Дикантi. Попередьте мене, якщо у вас є якiсь сумнiви.
    
  Паола простягає руку через стiл, щоб узяти товсту пачку, i я нiчого не можу з цим вдiяти, вiдчуваючи сильне занепокоєння. Прикрiпiть затискачем першу фотографiю Джини Хаббард до фотографiї Кароскi. У неї бiлуватий колiр шкiри, цнотливе або пряме волосся i карi очi. Протягом багатьох рокiв, якi ми присвятили дослiдженню тих порожнiх шрамiв, якi мали серiйнi вбивцi, ми навчилися розпiзнавати цей порожнiй погляд у глибинi їхнiх очей. вiд хижакiв, вiд тих, хто вбиває так само природно, як i їсть. У природi є щось нагадує цей погляд, i це очi бiлих акул. Вони дивляться, не бачачи, дивним i страшним чином.
    
  I все було повнiстю вiдбито у зiницях отця Кароски.
    
  -Вражає, правда? - сказав Фаулер, дивлячись на Паолу. У цiєї людини є щось у його поставi, у його жестах. Щось невизначене. На перший погляд, це залишається непомiченим, але коли, скажiмо так, вся його особистiсть горить... це жахливо.
    
  - I чарiвно, правда, батько?
    
  -Так.
    
  Дикантi передав фотографiю Понтьєро та Бiй, якi одночасно схилилися над нею, щоб розглянути обличчя вбивцi.
    
  - Чого ти боявся, батьку, такої небезпеки чи дивитись цiй людинi просто в очi i почувати себе пильною, оголеною? ¿Нiби я був представником вищої раси, яка порушила всi нашi умовностi?
    
  Фаулер дивився на неї, роззявивши рота.
    
  - Гадаю, доттор, ви вже знаєте вiдповiдь.
    
  - Протягом усiєї моєї кар'єри я мав можливiсть взяти iнтерв'ю у трьох серiйних убивць. Всi троє справили на мене те почуття, яке я щойно описав вам, та iншi, набагато краще, нiж ви i я, це вiдчули. Але це хибна сенсацiя. Не можна забувати одну рiч, тату. Цi люди невдахи, а чи не пророки. Людське смiття. Вони не заслуговують на жодну краплю спiвчуття.
    
    
    
  Звiт про гормон прогестерону
    
  sintetica 1789 (depot-gestágeno inyectable).
    
  Торгова назва: DEPO-Covetan.
    
  Класифiкацiя звiту: Конфiденцiйний - Зашифрований
    
    
    
  Для: Маркус.Bietghofer@beltzer-hogan.com
    
  ВIД: Лорна.Berr@beltzer-hogan.com
    
  КОПIЯ: filesys@beltzer-hogan.com
    
  Тема: КОНФIДЕНЦIЙНО - Звiт No45 про ГЕС 1789
    
  Дата: 17 березня 1997 р., 11:43 ранку.
    
  Вкладення: Inf#45_HPS1789.pdf
    
    
  Дорогий Маркус:
    
  Додаю вам попереднiй звiт, який ви вiд нас просили.
    
  Аналiзи, проведенi в ходi польових дослiджень у зонах АЛЬФА 13, зафiксували серйознi порушення менструального циклу, порушення менструального циклу, блювання та можливi внутрiшнi кровотечi. Були описанi тяжкi випадки гiпертонiчної хвороби, тромбозiв, хвороб card та acas. Виникла невелика проблема: у 1,3% пацiєнток розвинулася фiбромiалгiя 14, побiчний ефект, що не описаний у попереднiй версiї.
    
  Якщо порiвняти цей звiт зi звiтом 1786, який ми в даний час продаємо в Сполучених Штатах i Європi, побiчнi ефекти зменшилися на 3,9%. Якщо аналiтики з ризикiв не помиляються, ми можемо пiдрахувати, що понад 53 мiльйони доларiв становлять витрати на страхування та збитки. Тому ми дотримуємося норм, тобто менше нiж 7% прибутку. Нi, не дякуй менi... дай менi бонус!
    
  До речi, до лабораторiї надiйшли данi про використання ЛА 1789 у пацiєнтiв чоловiчої статi з метою придушення чи усунення їх сексуальної реакцiї. У медицинi достатнi дози почали дiяти як мiко-кастратор. Зi звiтiв та аналiзiв, вивчених лабораторiєю, можна зробити висновок про пiдвищення агресивностi суб'єкта в конкретних випадках, а також про певнi аномалiї мозкової активностi. Ми рекомендуємо розширити рамки дослiдження, щоб з'ясувати вiдсоток, в якому може бути такий побiчний ефект. Бути цiкавим для початку тестування з суб'єктами Омега-15, такими як пацiєнти психiатричної лiкарнi, яких тричi виселяли, або ув'язненi, засудженi до страти.
    
  Бути рада особисто керувати такими випробуваннями.
    
  ¿Ми їмо у п'ятницю? Я знайшов чудове мiсце недалеко вiд села. У них справдi божественна риба на пару.
    
    
  З повагою,
    
  Dra. Lorna Berr
    
  Директор з дослiджень
    
    
  КОНФIДЕНЦIЙНИЙ - МIСТЬ IНФОРМАЦIЮ, ДОСТУПНУ ТIЛЬКИ СПIВРОБIТНИКАМ З РЕЙТИНГОМ A1. ЯКЩО ВИ. У ВАС БУВ ДОСТУП ДО ЦЬОГО ЗВIТУ, I ЙОГО КЛАСИФIКАЦIЯ НЕ ВIДПОВIДАЄ ТОМУ Ж ЗНАННЯ, ЩО ВИ ОБОВ'ЯЗАННI ПОВIДОМИТИ ПРО ТАКОЕ ПОРУШЕННЯ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ СВОЄМУ НЕ НЕ ВIДПОВIДАЛЬНО СВОЄМУ НЕ ВIДПОВIДНI Розголошуючи його в цьому випадку. IНФОРМАЦIЯ, ЩО УТРИМАЄТЬСЯ У ПОПЕРЕДНIХ РОЗДIЛАХ. НЕВИКОНАННЯ ЦIЄЇ ВИМОГИ МОЖЕ ЗАВАЖИТИ ЗА СЕБЕМ СУРIЗНI СУДОВI ПОзови I ТЮРЕМНЕ ВИСНОВОК НА ТЕРМIН ДО 35 РОКIВ АБО БIЛЬШЕ, НIЖ ТIЙ ЕКВIВАЛЕНТ, ЯКИЙ ЗАКОНОДАВСТВО США.
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Мойércoles, 6 квiтня 2005 р., 01:25
    
    
    
  Зал замовкає через рiзкi слова Паоли. Однак нiхто нiчого не сказав. Було помiтно, яка вага дитя лягає на тiла, а ранкове свiтло - на очi та уми. Нарештi заговорив директор Бiй.
    
  - Ви скажете, що ми робимо, Дiкантi.
    
  Паола зволiкала пiвхвилини, перш нiж вiдповiсти.
    
  - Я думаю, що це було дуже тяжке випробування. Давайте все пiдемо додому i поспимо кiлька годин. Побачимося тут же о пiв на восьму ранку. Ми почнемо з обстановки кiмнат. Ми ще раз перевiримо сценарiї та почекаємо, доки агенти, яких мобiлiзував Понтьєро, знайдуть хоч якийсь натяк, на який можна сподiватися. О, i Понтьєро, подзвони Данте i повiдом йому про час зустрiчi.
    
  - Бути задоволенням - вiдповiдайте ó este, zumbón.
    
  Прикинувшись, що нiчого не вiдбувається, Дiкантi пiдiйшов до Бой i схопив його за руку.
    
  - Директоре, я хотiв би поговорити з вами вiч-на-вiч на хвилинку.
    
  -Давайте вийдемо в коридор.
    
  Паола передувала зрiлому вченому Фiко, який, як завжди, галантно вiдчинив перед нею дверi i зачинив її за собою, коли вона проходила повз нього. Дикантi ненавидiв таку повагу до свого боса.
    
  -Digame.
    
  - Директоре, яка саме роль Фаулера в цiй справi? Я просто цього не зрозумiв. I менi начхати на його розпливчастi пояснення або щось таке.
    
  - Дикантi, вас колись звали Джон Негропонте?
    
  - Для мене це дуже схоже. ¿Es ítaloamericano?
    
  - Боже мiй, Паоло, прибери колись свiй нiс вiд книг кримiнолога. Так, вiн американець, але грецьке походження. Зокрема, його нещодавно було призначено директором нацiональної розвiдки Сполучених Штатiв. У його вiданнi перебувають усi американськi агентства: АНБ, ЦРУ, Управлiння боротьби з наркотиками 16.., i довгий тощо. i т.п. i т.п. i т.п. i т.п. i т.п. i т.п. i т.п. i т.п. Це означає, що цей сеñор, який, до речi, є кетоликом, є другою наймогутнiшою людиною у свiтi, на вiдмiну вiд президента Буша. Що ж, що ж, сеньйор Негропонте особисто подзвонив менi святiй Марiїни, поки ми були в гостях у Робайри, i у нас була довга, довга розмова. Ви попередили мене, що Фаулер вилiтає прямим рейсом з Вашингтона, щоб приєднатися до розслiдування. Вiн не дав менi вибору. Справа не тiльки в тому, що сам президент Буш перебуває в Римi i, звичайно ж, про все повiдомлено. Саме вiн попросив Негропонте розiбратися у цьому питаннi, перш нiж ця тема потрапить до ЗМI. до вас одного з моїх спiвробiтникiв нам пощастило, що вiн досконало знає цю тему".
    
  - Що знали, про що я прошу? - сказала Паола, дивлячись на пiдлогу, приголомшена масштабом того, що вона чула.
    
  - Ах, люба Паоло... нi на хвилину не варто недооцiнювати Камiло Сiрiна. Коли я з'явився в другiй половинi дня, я особисто зателефонував до Негропонте. Сегун сказав менi це, Джемас, перш нiж я заговорив, i у мене немає навiть вiддаленого уявлення про те, що я можу отримати вiд нього. Просто вiн iснує вже кiлька тижнiв.
    
    -¿Y cómo supo Negroponte tan rápido a quién enviar?
    
    - Це не нинi таємниця. Друг Фаулера з VICAP iнтерпретує ó250; останнi записанi слова Кароски перед втечею з церкви Святого Матвiя як неприкриту загрозу, цитуючи церковних дiячiв, i як про це Ватикану п'ять рокiв тому. # 241; ос. Коли її стома Ганна виявила Робайру, Сiрiн порушила її правила прання брудних ганчiр'я будинку. Вiн зробив кiлька дзвiнкiв i смикнув за ниточки. Вiн сучий син з дуже гарними зв'язками та контактами на máxim рiвнi. Але, гадаю, ви вже це розумiєте, люба моя.
    
  - У мене є невелика iдея, - iронiзує Дикантi.
    
  - Сеґун сказав менi Негропонте, Джордж Буш особисто зацiкавився цiєю справою. Президент вважає, що вона в боргу перед Iваном Павлом II, який змушує вас дивитися йому в очi i просити його не вторгатися в Iрак. Буш сказав Негропонте, що вiн зобов'язаний хоча б цим пам'ятi Войтила.
    
  -Боже Мiй. Цього разу команди не буде, правда?
    
  -Вiдповiсти на запитання самi.
    
  Дикантi нiчого не сказав. Якщо прiоритетом було зберегти це питання в секретi, менi доведеться працювати з тим, що маю. Без м'яс.
    
  -Директоре, вам не здається, що все це мене трохи втомлює? - Дикантi була дуже стомленою та пригнiченою обставинами справи. У своєму життi вiн не говорив нiчого подiбного, i довгий час пiсля цього вiн шкодував, що вимовив цi слова.
    
  Бiй пiдняв її пальцями за пiдборiддя i змусив дивитися прямо перед собою.
    
  - Це перевершує всiх нас, бамбiно. Але Ольвi бажай всього. Просто подумайте, що є монстр, який вбиває людей. А ви займаєтеся полюванням на монстрiв.
    
  Паола вдячно посмiхнулася. Бажаю вам ще раз, в останнiй раз, все те ж саме, навiть якщо б я знав, що це помилка i що я зламаю коразон. На щастя, це був швидкоплинний момент, i вiн вiдразу спробував вiдновити самовладання. Я був певен, що вiн цього не помiтив.
    
  - Директоре, я турбуюся, що Фаулер крутитиметься навколо нас пiд час розслiдування. Я можу бути на завадi.
    
  -Подiа. I вiн також може бути дуже корисним. Ця людина працювала у Збройних силах i є досвiдченим стрiльцем. Серед... iнших здiбностей. Не кажучи вже про те, що вiн досконало знає нашого головного пiдозрюваного i є священиком. Вам потрiбно буде рухатися у свiтi, до якого ви не дуже звикли, як i суперiнтендант Данте. Подумайте, що наш колега з Ватикану вiдчинив вамá дверi, а Фаулер - уми.
    
  - Данте - нестерпний придурок.
    
  - Я знаю. А також потрiбне зло. Усi потенцiйнi жертви нашого пiдозрюваного перебувають у його руках. Навiть якщо нас вiдокремлюють лише кiлька метрiв, це їхня територiя.
    
  - I Iталiя наша. У справi Портiнi вони дiяли незаконно, не зважаючи на нас. Це перешкода правосуддю.
    
  Директор знизав плечима, як i Нiко.
    
  - Що буде з господарями худоби, якщо вони засудять їх? Створювати ворожнечу мiж нами - нi до чого. Ольвi хоче, щоб все було в порядку i щоб вони могли все зiпсувати в той момент. Тепер нам потрiбний Данте. Як ви вже знаєте, є - його команда.
    
  - Ви бос.
    
  - А ви моя кохана вчителька. Коротше кажучи, Дикантi, я маю намiр трохи вiдпочити i збираюся побути в лабораторiї, аналiзуючи до останньої крихти те, що менi принесуть. Я залишаю це вам, щоб побудувати свiй "замок у повiтрi".
    
  Бiй уже йшов коридором, але раптом зупинився на порозi i обернувся, оглядаючи її вiд сходинки до сходинки.
    
  - Тiльки одне, мaс. Негропонте попросив мене вiдвезти його в кабрiсi каброн. Вiн попросив мене про це як про особисту послугу. Вiн ¿ Слiдує за мною? I можете не сумнiватися, що ми будемо радi, що ви повиннi нам за послугу.
    
    
    
  Парафiя Святого Томаса
    
  Augusta, Massachusetts
    
  Липень 1992 р.
    
    
    
  Гаррi Блум поставив кошик зi збиранням на стiл на днi ризницi. Востаннє погляньте на церкву. Нiкого не залишилося... Не так уже й багато людей збиралося в першу годину суботи. Знайте, що якби ви поспiшили, ви б прийшли якраз вчасно, щоб побачити фiнал на дистанцiї 100 метрiв кролем. Вам просто потрiбно залишити вiвтар служницi в шафi, змiнити блискучi туфлi на спортивнi та летiти додому. Орiта Мона, вчителька четвертого класу, повторює йому щоразу, коли вiн бiжить шкiльними коридорами. Його мати повторює йому щоразу, коли вiн уривається в будинок. Але за пiвмилi, що вiдокремлювала церкву вiд його будинку, була свобода... вiн мiг бiгти скiльки завгодно, за умови, що дивився в обидва боки, перш нiж перейти вулицю. Коли я стану старшим, я стану спортсменом.
    
  Акуратно складiть футляр i покладiть його у шафу. Усерединi був його рюкзак, з якого дiстав кросiвки. Вона обережно знiмала туфлi, коли вiдчула руку батька Кароски на своєму плечi.
    
  - Гаррi, Гаррi... я дуже розчарований у тобi.
    
  Нiйо збирався повернутись, але рука отця Кароски не дозволила йому.
    
  - Невже я зробив щось погане?
    
  У голосi батька сталася змiна iнтонацiї. Наче я дихаю швидше.
    
  - О, а зверху ти граєш роль маленького хлопчика. Ще гiрше.
    
  - Батьку, я справдi не знаю, що я зробив...
    
  - Що за нахабство. ¿ Хiба ти не запiзнився на молитву Святого Розарiю перед месою?
    
  - Батьку, рiч у тому, що мiй брат Леопольд не дозволяв менi користуватися бано, i, ну, ви знаєте... Я не винен.
    
  - Мовчи, безсоромний! Чи не виправдовуйся. Тепер ти визнаєш грiх брехнi грiхом свого самозречення.
    
  Гаррi був здивований, дiзнавшись, що я його впiймав. Правда в тому, що це була йоговина. Увiмкнiть у дверi, побачивши, котра година.
    
  - Вибач, батьку...
    
  - Дуже погано, що дiти брешуть вам.
    
  Джемaс хабi чув, як отець Кароски говорив таким чином, таким сердитим. Тепер вона дуже боялася. Вiн спробував повернутися один раз, але моя рука притиснула його до стiни, дуже сильно. Тiльки то була вже не рука. Це був Кiготь, як у Оборотня у серiалi NBC. I Кiготь встромився йому в груди, притис його обличчя до стiни, нiби хотiв змусити його пройти крiзь неї.
    
  - А тепер, Гаррi, прийми своє покарання. Бянатягнiть штани i не обертайтеся, iнакше буде набагато гiрше.
    
  Нiйо почув шум чогось металевого, що падає на землю. Вiн стягує штани з Нiко, переконаний, що на нього чекає прочуханка. Попереднiй прислужник, Стiвен, тихо розповiв йому, що батько Кароски одного разу покарав його i що йому було дуже боляче.
    
  - Тепер прийми своє покарання, - хрипким голосом повторив Кароски, притискаючи рота дуже близько до її потилицi. Я вiдчуваю озноб. Вам подадуть ароматизатор зi свiжою м'ятою, змiшаний iз кремом пiсля голiння. У неймовiрному розумовому пiруетi вона зрозумiла, що батько Кароскi використовував тi самi локуси, що й її батько.
    
  - Аррепiетете!
    
  Гаррi вiдчув поштовх i гострий бiль мiж сiдницями i повiрив, що вiн вмирає. Вiн дуже шкодував, що запiзнився, дуже шкодував, дуже шкодував. Але навiть якби вiн сказав це пазурi, це не принесло б нiякої користi. Бiль продовжується, вiн посилюється з кожним зiтханням Гаррi, притулившись обличчям до стiни, встиг побачити свої кросiвки на пiдлозi в ризницi i побажав, щоб вони були надiтi, i втiк з ними, вiльний i далеко.
    
  Вiльний та далеко, дуже далеко.
    
    
    
  Квартира сiм'ї Дикантi
    
  Via Della Croce, 12
    
  Мойércoles, 6 квiтня 2005 р., 1:59
    
    
    
  - Побажайте змiн.
    
  - Дуже щедра, grazie tante.
    
  Паола проiгнорувала пропозицiю таксиста. Якесь мiське лайно, на яке навiть таксист скаржився, бо чайовi були за шiстдесят центiв. Це було б у лiрах... уфф. Багато. Звiсно. I на додачу до всього, вiн дуже неввiчливо натиснув на газ перед вiд'їздом. Якби я був джентльменом, я почекав би, поки вiн увiйде в портал. Було двi години ночi, i, Боже мiй, вулиця була пустельна.
    
  Зробiть так, щоб i було тепло для її маленького ано, але все ж таки Паола Синтiо зiщулилася, вiдкриваючи портал. ¿Ви бачили тiнь наприкiнцi вулицi? Я впевнений, що це була його уява.
    
  Закрийся за нею дуже тихо, я прошу, пробач менi за те, що я так боюся удару. Я пройшов усi три поверхи на бiгу. Дерев'янi сходи лунали жахливо, але Паола не чула його, бо кров била в неї з вух. Ми пiдiйшли до дверей квартири, що майже захекалися. Але, дiставшись свого майданчика, вона застрягла.
    
  Дверi були прочиненi.
    
  Вона повiльно, обережно розстебнула куртку i пiднесла руку до сумочки. Вiн витягнув свою табельну зброю i став у бойову позицiю, поставивши лiкоть на пряму лiнiю тулуба. Я штовхнув дверi однiєю рукою, заходячи до квартири дуже повiльно. Свiтло в пiд'їздi горiло. Вiн зробив обережний крок усередину, а потiм дуже рiзко смикнув дверi, вказуючи на отвiр.
    
  Нiчого.
    
  -Паоло?
    
  -Мамаа?
    
  - Проходь, дочко, я на кухнi.
    
  Я полегшено зiтхнув i прибрав пiстолет на мiсце. Джем у своєму життi навчився витягувати пiстолет у реальнiй ситуацiї, лише в академiї ФБР. Цей випадок явно змушував її надто нервувати.
    
  Лукрецiя Дикантi була на кухнi i намазувала олiю на печиво. Це дзвiн мiкрохвильової печi i молитва, що виймає зсередини двi чашки молока, що димлять. Ми поклали їх на маленький столик iз форми. Паола кидає погляд на всi боки, її груди здiймаються. Все було на своїх мiсцях: маленьке порося з дерев'яними ложками на попереку, блискуча фарба, нанесена ними самими, залишки запаху золота, що витає в повiтрi. Вiн знав, що його мати була луна Канолiс. Вона також знала, що вона з'їла їх усi i тому я запропонував їй печиво.
    
  - Я дiстануся до тебе з Стасом? Якщо ти хочеш помазати мене.
    
  -Мамо, заради Бога, ти мене на смерть налякала. Чи можна дiзнатися, чому ви залишили дверi вiдчиненими?
    
  Я майже кричав. Її мати дивилася на неї стурбовано. Обтрушiть паперову серветку вiд халата i протрiть кiнчиками пальцiв, щоб видалити залишки олiї.
    
  - Дочко, я пiдвелася i слухала новини на терасi. Весь Рим охоплений революцiєю з палаючою каплицею Папи, радiо нi про що iнше не говорить... вирiшiть, що я чекатиму, поки ви прокинетеся, i я бачив, як ви виходили з таксi. Я шкодую.
    
  Паола одразу вiдчула себе погано i попросила пердон.
    
  -Заспокойся, жiнка. Вiзьми печиво.
    
  -Дякую, мамо.
    
  Молода жiнка сидiла поруч зi своєю матiр'ю, яка не зводила з неї очей. З того часу, як Паола була маленькою, Лукрецiя навчилася вiдразу ж вловлювати проблему, що виникає, i давати їй правильнi поради. Тiльки проблема, яка засмiчувала його голову, була надто серйозною, надто складною. Я навiть не знаю, чи iснує цей вираз,
    
  - Це через якусь роботу?
    
  - Ти знаєш, що я не можу про це говорити.
    
  - Я знаю, i якщо в тебе таке обличчя, нiби хтось настав тобi на мозоль, ти проводиш нiч, повертаючись у лiжку. Ти певен, що нiчого не хочеш менi розповiсти?
    
  Паола дивилася на свою склянку молока i, доки говорила, додавала в нього ложку за ложкою азúкар.
    
  - Це просто... iнший випадок, мамо. Випадок для божевiльних. Я почуваюся чортовою склянкою молока, в яку хтось продовжує заливати азú кар i азú кар. Азот бiльше не розчиняється i служить тiльки для того, щоб заповнити чашу.
    
  Лукрецiя, дорога, смiливо кладе вiдкриту руку на склянку, i Паола виливає на її долоню ложку азукар.
    
  - Iнодi дiлитися цим допомагає.
    
  -Я не можу, мамо. Я шкодую.
    
  - Все гаразд, голубонько, все гаразд. Хочеш печиво вiд мене? Я впевнена, що ти нiчого не вечеряв, - сказала ора, мудро змiнюючи тему.
    
  -Нi, мамо, зi Стасом менi цiлком достатньо. У мене є бубон, як на стадiонi "Рома".
    
  - Дочка моя, у тебе чудова дупа.
    
  - Так, ось чому я все ще незамiжня.
    
  - Нi, моя дочка. Ти все ще незамiжня, тому що в тебе дуже погана машина. Ти гарненька, ти дбаєш про себе, ти ходиш у спортзал... Питання часу, коли ти знайдеш чоловiка, якого не розчулюють твої крики i твої поганi манери.
    
  - Я не думаю, що це колись станеться, мамо.
    
  -А чому нi? ¿ Що ви скажете менi про свого начальника, цю чарiвну людину?
    
  - Вiн одружений, мама. I вiн мiг би стати моїм батьком.
    
  - Яка ти перебiльшена. Передай це менi, будь ласка, подивися, як я не ображаю його. Крiм того, у сучасному свiтi питання про шлюб не має значення.
    
  Якби ти знала, подумай про Паоля.
    
  - Як ти гадаєш, мамо?
    
  -Переконана. ¡Мадонно, якi в неї гарнi руки! З цим я танцював жаргонний танець i...
    
  -Мамаа! Вiн може мене шокувати!
    
  - З того часу, як твiй батько залишив нас десять рокiв тому, дочку, я не провiв жодного дня, не згадуючи про неї. Але я не думаю, що буду схожа на тих сицилiйських вдiв у чорному, якi кидають мушлi поруч iз яйцями своїх чоловiкiв. Давай, випий ще, i ходiмо спати.
    
  Паола намазала ще одне печиво в молоцi, подумки пiдраховуючи, наскiльки воно гаряче, i вiдчуваючи себе дуже винною перед собою. На щастя, це тривало недовго.
    
    
    
  З листування кардинала
    
  Francis Shaw y la señora Edwina Bloom
    
    
    
  Бостон, 23-02-1999 р.р.
    
  Люба, будь i молися:
    
  У вiдповiдь на ваш лист вiд 17.02.1999 я хочу заявити вам (...), що я поважаю i шкодую про ваше горе i горе вашого сина Гаррi. Я розумiю величезнi страждання, якi вiн пережив, величезнi страждання. Я згоден з вами в тому, що той факт, що людина вiд Бога робить помилки, якi зробив батько Кароски, змiг похитнути основи його вiри (...) Я визнаю свою помилку. Я нiколи не повинен був перепризначати отця Кароски (...) можливо, втретє, коли стурбованi вiруючi, такi як ви, зверталися до мене зi своїми скаргами, я мав пiти iншим шляхом (...). Отримавши поганi поради вiд психiатрiв, якi розглядали його справу, таких як доктор Дресслер, який поставив пiд загрозу його професiйний престиж, заявивши, що вiн придатний для служiння, вiн поступився (...)
    
  Я сподiваюся, що щедра компенсацiя, узгоджена з його адвокатом, вирiшила це питання до загального задоволення (...), оскiльки це бiльше, нiж ми можемо запропонувати (...) амосу, якщо, звичайно, ми зможемо. звичайно, бажаючи полегшити його бiль грошима, якщо я дозволю собi порадити йому зберiгати мовчання, заради блага всiх (...) наша Свята Мати-Церква вже постраждала вiд наклепу безбожних, вiд Satán mediático (...) на благо всiх нас. наше маленьке спiвтовариство, заради його сина i заради нього самого, давайте вдамо, що цього нiколи не було.
    
  Прийми всi мої благословення
    
    
  Francis Augustus Shaw
    
  Кардинал-прелат архiєпископiї Бостонської i Цесiс
    
    
    
    Instituto Saint Matthew
    
  Silver Spring, Maryland
    
    Листопад 1995
    
    
    
  СТЕНОГРАМА IНТЕРВ'Ю No 45 МIЖ ПАЦIЄНТОМ No 3643 I ДОКТОРОМ КАНIСОМ КОНРОЄМ. НА НЬОМУ ПРИСУТНI ДОКТОР ФАУЛЕР I САЛЕР ФАНАБАРЗРА
    
    
  DR. CONROY: Hola Viktor, ¿podemos pasar?
    
  #3643: Будь ласка, лiкарю. Це його дружина Нiка.
    
  #3643: Проходьте, будь ласка, проходьте.
    
  ДОКТОР КОНРОЇ ¿З нею все гаразд?
    
  #3643: Чудово.
    
  ДОКТОР КОНРОВ Ви регулярно приймаєте лiки, регулярно вiдвiдуєте груповi заняття... Ти робиш успiхи, Вiкторе.
    
  #3643 : Дякую, лiкарю. Я роблю все, що можу.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Добре, оскiльки ми з вами сьогоднi говорили, це перше, з чого ми почнемо регресiйну терапiю. Це початок Фанабарзри. Вiн доктор Хiнду, що спецiалiзується на гiпнозi.
    
  #3643 : Лiкарю, я не знаю, чи вiдчував я себе так, нiби щойно зiткнувся з iдеєю пiддатися такому експерименту.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Це важливо, Вiкторе. Ми говорили про це минулого тижня, пам'ятаєте?
    
  #3643: Sí, я пам'ятаю.
    
  Якщо ви Фанабарзра, якщо ви вважаєте за краще, щоб пацiєнт сидiв?
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Бутья mas режимом у лiжку. Важливо, щоб ви максимально розслабленi.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ Túmbate, Viktor.
    
  #3643 : Як бажаєте.
    
    Sr. FANABARZRA : Bien, Viktor, voy a mostrarle este péndulo. Не заперечуєте трохи опустити жалюзi, лiкарю? Цього достатньо, дякую. Вiкторе, подивiться на хлопця, якщо ви такi добрi.
    
  (У ЦIЄЇ РОЗШИФРОВЦI СТЕНОГРАМИ ПРОЦЕДУРУ ГIПНОЗУ пана ФАНАБАРЗРИ ОПУЩЕНА НА ПРОХАННЯ, ВИРАЖЕНОЮ паном ФАНАБАРЗРОЮ. ПАУЗИ ТАКОЖ БУЛИ ВИДАЛЕНI ДЛЯ ЗРУГ
    
    
  Мiстер Фанабарзар: Добре... зараз 1972 рiк. Що ви пам'ятаєте про його емалiсть?
    
  #3643: Мого батька... нiколи не було вдома. Iнодi ми всiєю сiм'єю чекаємо на нього у п'ятницю. Мама, 225 грудня я дiзнався, що вiн був наркоманом i що ми намагалися уникнути того, щоб його грошi витрачалися в барах. Зроби так, щоб фрiїлi забирайся. Ми чекаємо та сподiваємося. Ми б'ємо ногами по землi, щоб не змерзнути. Емiль (маленький брат Кароски) попросив у мене свiй шарф, бо в нього є тато. Я не давав їй цього. Моя мати вдарила мене по головi i велiла її вiддати. Зрештою, нам набридло чекати, i ми пiшли.
    
  Мiстер Фанабарзара: Ви знаєте, де був ваш батько?
    
  : Його звiльнили Я повернувся додому за два днi пiсля того, як менi стало погано. Мама сказала, що хабiя пив i гуляв з повiями. Йому виписали чек, але вiн прослужив недовго. Í давайте вiдправимося до Служби соцiального забезпечення за чеком тата. Але iнодi тато виходив уперед i пив його. Емiль не розумiє, чому хтось може випити папiр.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Ви просили про допомогу?
    
  #3643: У приходi нам iнодi давали одяг. Iншi хлопчики ходили за одягом до Рятувального центру, який завжди був кращим. Але мама сказала, що вони були єретиками та язичниками i що краще носити чесний християнський одяг. Берiя (старший дiзнався, що його гiдний християнський одяг був у дiрах. Я ненавиджу його за це).
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Ви були щасливi, коли Берiя пiшов?
    
  #3643 : Я був у лiжку. Я бачив, як вiн перетинав кiмнату в темрявi. У руцi вiн тримав черевики. Вiн подарував менi свiй брелок. Вiзьми срiбного ведмедя. Вiн сказав менi вставити вiдповiднi ключi. Клянуся мамою Ганною Емiль Ллор, бо вона не була звiльнена з ел. Я дав йому зв'язок ключiв. Емiль продовжував плакати i кидати зв'язок ключiв. Плачте всi дiї. Я розбиваю йому збiрку оповiдань, яка в мене є, щоб вона заткнулася. Я розiрвав його на частини ножицями. Мiй батько замкнув мене у своїй кiмнатi.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Де була твоя мати?
    
  #3643: Гра в бiнго в парафiї. Був вiвторок. По вiвторках вони грали у бiнго. Кожен вiзок коштував копiйки.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Що ж сталося в тiй кiмнатi?
    
    #3643: Нiчого . Еспер е.
    
  Sr. FANABARZRA: Viktor, tienes que contármelo.
    
    #3643: Не пасу НIЧОГО, зрозумiйте, сеñор, НIЧОГО!
    
    Sr. FANABARZRA: Viktor, tienes que contármelo. Твiй батько замкнув тебе у своїй кiмнатi i щось з тобою зробив, чи не так?
    
  #3643: Ви цього не розумiєте. ¡ Я це заслужив!
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Що це те, чого ти заслуговуєш?
    
  #3643: Покарання. Покарання. Менi потрiбно було багато покарання, щоб покаятися у поганих вчинках.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: ¿ Що поганого?
    
  #3643: Все погане. Як це було погано. Про кiшок. Вiн зустрiв кiшку в вiдрi смiття, повному зiм'ятих перiодик, i пiдпалив його. ¡Y chilló! Холоде людським голосом. I про казку.
    
  Мiстер: Це було покарання, Вiкторе?
    
  #3643: Бiль. Менi боляче. I вiн їй подобався, я знаю. Я вирiшив, що це теж було боляче, але це була брехня. Це польською. Я не вмiю брехати англiйською, - вiн затнувся. Вiн завжди говорив польською, коли карав мене.
    
  Мiстер Фанабарзара: ¿ Вiн торкнувся тебе?
    
  #3643: Вiн бив мене по дупi. Вiн не давав менi обернутися. I я потрапив у щось усерединi. Щось гаряче, що спричиняє бiль.
    
  Пан Фанабарзара: Чи часто були такi покарання?
    
  #3643 : Щовiвторка. Коли мами не було. Iнодi, коли вiн закiнчував, вiн засинав зверху на менi. Наче вiн мертвий. Iнодi вiн не мiг покарати мене та бив мене.
    
  Мiстер Фанабарзара: ¿ Вiн тебе бив?
    
  #3643 : Вiн тримав мене за руку, поки йому не набридло. Iнодi пiсля того, як ти вдарив мене, ти можеш покарати мене, а iнодi нi.
    
    Sr. FANABARZRA: Y a tus hermanos, Viktor? Твiй батько карав їх?
    
  : Я думаю, що вiн покарав Берiю Емiлю нiколи, Емiлю було добре, тому вiн помер.
    
  : ¿ хорошi хлопцi вмирають, Вiкторе?
    
  : Я знаю хороших хлопцiв Поганi хлопцi нiколи.
    
    
    
  Губернаторський палац
    
  Ватикан
    
  Мойércoles, 6 квiтня 2005 р., 10:34.
    
    
    
  Паола чекала на Данте, витираючи килим у коридорi короткими нервовими прогулянками. Життя почалося погано. Вiн ледве вiдпочив уночi, а пiсля прибуття в офiс зiткнувся з масою нестерпних паперових справ та зобов'язань. Вiдповiдальний за захист цивiльного населення Iталiї Гвiдо Бертолано був дуже стурбований зростаючим потоком паломникiв, якi почали затоплювати мiсто. Там вже були повнiстю заповненi спортивнi центри, школи та всiлякi мунiципальнi установи з дахом та великою кiлькiстю майданчикiв. Тепер вони сплять на вулицях, бiля порталiв, на майданах, в автоматичних касах. Дикантi зв'язався з ним, щоб попросити допомоги в пошуку та затриманнi пiдозрюваного, i Бертолано ввiчливо засмiявся йому у вухо.
    
  навiть якщо б цим пiдозрюваним був той же Сiмо Усама, ми мало що могли б зробити. Звичайно, вiн може почекати, поки все закiнчиться святою Барулло.
    
  - Я не знаю, чи ви це усвiдомлюєте...
    
  - Iспеттора... Дикантi сказала, що вас звуть, чи не так? En Fiumicino aparcado el Air Force One17. Немає жодного п'ятизiркового готелю, у президентському люксi якого не було б коронованого тесту. Чи розумiєте ви, який жах - захищати цих людей? Щоп'ятнадцять хвилин з'являються натяки на можливi терористичнi акти та помилковi загрози вибуху. Я скликаю карабiнерiв з сiл на двiстi метрiв навколо. Кре люби мене, твоя справа може почекати. А тепер припинiть блокувати мою лiнiю, будь ласка, - сказав вiн, рiзко повiсивши трубку.
    
  ¡Чорт вiзьми! Чому нiхто не сприймав її всерйоз? Той випадок був серйозним потрясiнням, i вiдсутнiсть ясностi у постановi про характер справи сприяло тому, що будь-якi претензiї з його боку наштовхувалися на байдужiсть з боку демократiв. Я провiв на телефонi досить багато часу, але отримав трохи. Мiж дзвiнками я просив Понтьєро пiдiйти i поговорити зi старою кармелiткою iз Санта-Мар-iн-Транспонтiна, поки вона збиралася поговорити з кардиналом Самало. I всi стояли бiля дверей кабiнету Чергового, кружляючи, як тигр, що наситився кавою сальдо.
    
  Батько Фаулер, який скромно сидить на розкiшнiй лавi з рожевого дерева, читає свiй бревiарiй.
    
  - Саме в такi моменти, як е сент, я шкодую, що кинув палити, доттора.
    
  - Тамбiє нервує, тату?
    
  -Нi. Але ви дуже намагаєтеся, щоб цього досягти.
    
  Паола вловлює натяк священика i дозволяє йому кружляти по колу. Вiн сидить поруч з ним. Я вдав, що читаю звiт Данте про перший злочин, розмiрковуючи про додатковий погляд, який суперiнтендант Ватикану кинув на батька Фаулера, коли представив їх у штаб-квартирi UACV з боку мiнiстерства юстицiї. Данте не будь таким, як вiн". Iнспектор була стривожена i заiнтригована. Я вирiшив, що при першiй нагодi попрошу Данте пояснити цю фразу.
    
  Я привернув вашу увагу до звiту. Це була абсолютна нiсенiтниця. Було очевидно, що Данте не виконував цi обов'язки старанно, що, з iншого боку, було вдачею для нього. Менi доведеться ретельно оглянути мiсце, де помер кардинал Портiнi, сподiваючись знайти щось цiкавiше. Я зроблю це того ж дня. Принаймнi фотографiї були непоганими. Крупним планом папку з трiском. Вiн може зосередитися.
    
  Їй було важко визнати, що вона була налякана. Вiн знаходився в тому ж таки коразi Ватиканi, в iзольованiй вiд iнших будiвлi в центрi Читта. Ця споруда мiстить понад 1500 депеш, у тому числi депешу Верховного Понту. Паолу просто велика кiлькiсть статуй i картин, що заповнювали зали, турбувало i вiдволiкало. Результат, якого прагнули державнi дiячi Ватикану протягом столiть, який, як вони знали, впливав з їхньої мiсто вiдвiдувачiв. Але Паола не може дозволити собi вiдволiкатися на свою роботу.
    
  -Padre Fowler.
    
  -Sí?
    
  - Чи можу я поставити вам запитання?
    
  -Звичайно.
    
  - Я вперше бачу кардинала.
    
  - Це неправда.
    
  Паола на мить замислилась.
    
  - Я маю на увазi живим.
    
  - I чи це ваше запитання?
    
  - Як звертається один до кардинала?
    
  - Зазвичай з повагою, ваше - Фаулер закрив свiй журнал i подивився їй у вiчi, - Спокiйна, турботлива. Вiн така сама людина, як ви i я. А ви iнспектор, який очолює розслiдування, та чудовий професiонал. Поводьтеся нормально.
    
  Дикантi вдячно посмiхнулася. Нарештi Данте вiдчинив дверi до переднiх.
    
  - Проходьте, будь ласка, сюди.
    
  У колишньому кабiнетi було два столи, за якими сидiли два священики, прикрiпленi до телефону та електронної пошти. Обидва вiтали вiдвiдувачiв ввiчливим поклоном голови, якi без зайвих церемонiй пройшли до кабiнету камердинера. Це була кiмната у строгому стилi, без картин та килимiв, з книжковою шафою з одного боку та диваном зi столиками з iншого. Розп'яття на цiпку було прикрасою стiн.
    
  На вiдмiну вiд порожнього простору на стiнах, письмовий стiл Едуардо Гонза леза Самало, людини, яка взяла на себе кермо влади церквою до обрання нового Сумо Пон фiсу, була повнiстю заповнена. завалений паперами. Самало, одягнений у чисту сутану, пiдвiвся з-за столу i вийшов, щоб привiтати їх. Фаулер нахиляється i цiлує кiльце кардинала на знак поваги i слухняностi, як це роблять всi кiшки, вiтаючи кардинала. Паола залишалася стриманою. Вона трохи - i трохи знiяковiло - нахилила голову. Вона не вважала себе кiшкою з дитинства.
    
  Самало сприймає падiння iнспектора природно, але зi втомою та жалем, чiтко видимими на її обличчi та спинi. Вона була найбiльшим авторитетом у Ватиканi протягом кiлькох десятилiть, але, очевидно, це їй не подобалося.
    
  -Вибачте, що змусив вас чекати. Цi десять хвилин я дзвоню по телефону делегату нiмецької комiсiї, який дуже нервує. Скрiзь не вистачає мiсць у готелях, у мiстi панує повний хаос. I всi хочуть бути в першому ряду на похоронi минулої мами i анни.
    
  Паола ввiчливо кивнула.
    
  - Я вважаю, що все це, чорт забирай, має бути надзвичайно громiздким.
    
  Сама, я присвячую їхнє переривчасте зiтхання кожнiй вiдповiдi.
    
  - Ви в курсi того, що сталося, Ваше Високопреосвященство?
    
  -Звичайно. Камiло Сiрiн своєчасно поiнформував мене про подiї, що вiдбулися. Все це жахливе нещастя. Я вважаю, що за iнших обставин я б набагато гiрше вiдреагував на цих мерзенних злочинцiв, але, чесно кажучи, я не мав часу жахнутися.
    
  - Як ви знаєте, ми маємо думати про безпеку iнших кардиналiв, ваше високопреосвященство.
    
  Самало зробив жест у бiк Данте.
    
  - Пильнiсть доклала особливих зусиль, щоб зiбрати всiх у Domus Sanctae Marthae ранiше, нiж планувалося, а також для захисту цiлiсностi цього мiсця.
    
  -La Domus Sanctae Marthae?
    
  - Ця будiвля була вiдремонтована за петицiєю Iвана Павла II, щоб служити резиденцiєю кардиналiв пiд час Cónclave, - втрутився Данте.
    
  - Дуже незвичайне застосування для цiлої будiвлi, чи не так?
    
  -Iнша частина ао використовується для розмiщення видатних гостей. Я навiть думаю, що ви зупинялися все одно раз, чи не так, батько Фаулер? - Сказав Самало.
    
    Fowler pareció un tanto incómodo. На кiлька хвилин їм здалося, що мiж ними сталося коротке протистояння без ворожнечi, боротьба волi. То був Фаулер, який схилив голову.
    
  - Справдi, Ваше Високопреосвященство. Якийсь час я був гостем Святого Престолу.
    
  - Я думаю, у вас були проблеми iз Uffizio 18.
    
  - Мене викликали на консультацiю щодо заходiв, у яких я справдi брав участь. Нiчого, окрiм мене.
    
  Кардинал, здавалося, задовольнився видимим занепокоєнням священика.
    
  - О, але, звичайно, батько Фаулер... вам не треба давати менi жодних пояснень. Його репутацiя передувала йому. Як вам вiдомо, iнспекторе Дикантi, я спокiйний за безпеку своїх братiв-кардиналiв завдяки гарнiй пильностi. Майже всi вони перебувають у безпецi тут, у глибинi Ватикану. Є тi, хто ще не прибув. У принципi, проживання у Domus було необов'язковим до 15 квiтня. Багато кардиналiв було розподiлено по громадам чи резиденцiям священикiв. Але тепер ми сказали вам, що ви повиннi залишитися разом.
    
  - Хто зараз перебуває в Domus Sanctae Marthae?
    
  -Вiсiмдесят чотири. Решта, до ста п'ятнадцяти, прибуде протягом перших двох годин. Ми намагалися зв'язатися з усiма, щоб повiдомити їх, щоб вони надiслали нам свiй маршрут, щоб пiдвищити безпеку. Це тi, про кого я дбаю. Але, як я вже сказав, за все вiдповiдає генеральний iнспектор Сiрiн. Вам нема про що турбуватися, моя дорога нина.
    
  - У цих ста п'ятнадцяти штатах, включаючи Робайру i Портiнi? -inquirió Dicanti, роздратована поблажливiстю Камерленго.
    
  - Гаразд, я вважаю, що насправдi я маю на увазi сто тринадцять кардиналiв, - рiзко вiдповiв я. Самало. Вiн був гордий чоловiк i не любив, коли жiнка поправляла його.
    
  - Я впевнений, що його високопреосвященство вже продумав план щодо цього, - примирливо втрутився Фаулер.
    
  - Насправдi... Ми розпустимо чутку, що Портiнi хворий у замiському будинку своєї сiм'ї, в Córcega. Хвороба, на жаль, закiнчилася трагiчно. Що стосується Робайри, то деякi справи, пов'язанi з його пастирською дiяльнiстю, не дозволяють йому вiдвiдувати Cónclave, хоча вiн i їде до Риму, щоб пiдкоритися новому Sumo Pontífice. На жаль, загинути в автокатастрофi, оскiльки я цiлком можу оформити полiс полiсу. Цi новини стануть надбанням преси пiсля того, як вони будуть опублiкованi в Cé#243;nclave, не ранiше.
    
  Паола не виходить iз себе з подиву.
    
  - Я бачу, що в його Високопреосвященствi все зав'язане i добре зав'язане.
    
  Камерленго прочищає горло, перш нiж вiдповiсти.
    
  - Це така сама версiя, як i будь-яка iнша. I це та, яка нiкому не дає та не дає.
    
  - Окрiм iстини.
    
  - Це Котяча церква, iспеттора. Натхнення та свiтло, що вказують шлях мiльярдам людей. Ми не можемо дозволити собi mas escándalos. З точки зору, що є iстиною?
    
  Дикантi скривив жест, хоча i визнав логiка implíцитатою зi слiв старого. Вона придумала багато способiв заперечити йому, але я зрозумiла, що нiчого ясного не виведу. Я волiю продовжити iнтерв'ю.
    
  - Я вважаю, що ви не повiдомлятимете кардиналам причину своєї передчасної концентрацiї.
    
  -Зовсiм нi. Їх прямо попросили не або швейцарської гвардiї пiд тим приводом, що в мiстi знаходиться радикальна група, яка виступала з погрозами на адресу церковної iєрархiї. Я думаю, що це все зрозумiли.
    
  - особисто познайомитися з дiвчатами?
    
  Обличчя кардинала на мить затьмарилося.
    
  -Так, йди i дай менi небеса. З кардиналом Портiнi я менш згоден, незважаючи на те, що вiн був iталiйцем, але мої справи завжди були дуже зосередженi на внутрiшнiй органiзацiї Ватикану, i я присвятив своє життя доктринi. Вiн багато писав, багато мандрував... вiн був великою людиною. Я особисто не був згоден з його полiтикою, такою вiдкритою, такою революцiйною.
    
  - Революцiйна? -se interesó Fowler.
    
  - Дуже, тату, дуже. Вiн виступав за використання презервативiв, за висвячення жiнок у священики... вiн був би татом ХХI столiття. Адем був вiдносно молодий, йому ледве виповнилося 59 рокiв. Якби вiн сидiв у крiслi Петра, вiн би очолив Третiй Ватиканський собор, який багато хто вважає таким необхiдним для Церкви. Його смерть була абсурдним i безглуздим нещастям.
    
  - Чи розраховував вiн на свiй голос? - сказав Фаулер.
    
  Камерленго смiється крiзь зуби.
    
  - Не просiть мене серйозно, щоб я вiдкрив кому збираюся голосувати, мабуть, батько?
    
  Паола повернулася, щоб взяти кермо правлiння iнтерв'ю до своїх рук.
    
  - Ваше Високопреосвященство, ви стверджували, що я найменше згоден з Портiнi, а як щодо Робайри?
    
  -Велика людина. Цiлком вiддався справi бiдних. Звiсно, у вас є недолiки. Йому було дуже легко уявити себе одягненим у бiле на балконi площi Святого Петра. Справа не в тому, що я робив щось приємне, чого хотiв, звiсно. Еми дуже дружимо. Ми багато разiв писали одне одному. Його нiко грiхом була гордiсть. Вiн завжди демонструє свою бiднiсть. Вiн пiдписував свої листи блаженним паупером. Я, щоб розлютити його, завжди закiнчував свої листи листом beati pauperes spirito 19, хоча вiн нiколи не хотiв приймати цей натяк як належне. Але, крiм своїх недолiкiв, вiн був державним дiячем i церковним дiячем. Вiн зробив багато хорошого протягом усього свого життя. Я нiколи не мiг уявити його у сандалях Рибалки 20, я вважаю, через мiй великий розмiр вони закривають його. з ел.
    
  Сегúговорив про свого друга, старий кардинал ставав все бiльш маленьким i сiрим, голос його ставав сумним, а обличчя виражало втому, що накопичилася в його тiлi за сiмдесят вiсiм рокiв. Незважаючи на те, що я не подiляю його iдей, Паола Сiнтi спiвчуває йому. Вiн знав, що, почувши цi слова, якi є чесною епiтафiєю, старий iспанець пошкодував, що не може знайти мiсця, щоб самотньо поплакати про свого друга. Клята гiднiсть. Розмiрковуючи про це, вона зрозумiла, що починає дивитися на всi кардинальськi одяги та сутани i бачити людину, яка їх носила. Вона має навчитися припинити розглядати церковникiв як одномiрних iстот, оскiльки забобони сутани можуть поставити пiд загрозу її роботу.
    
  - Коротше кажучи, я гадаю, що нiхто не є пророком на своїй землi. Як я вам уже казав, ми багато разiв збiгалися. Добрий Емiлiо приїхав сюди сiм мiсяцiв тому, не вiдходячи нi на крок. Один iз моїх помiчникiв сфотографував нас у кабiнетi. Я думаю, що вона у мене є на сайтi.
    
  Злочинець пiдiйшов до столу i дiстав iз ящика конверт iз фотографiєю. Загляньте всередину та запропонуйте вiдвiдувачам одну з миттєвих пропозицiй.
    
  Паола тримала фотографiю без особливих iнтересiв. Але раптом уп'явся в неї очима, широко розкритими, як блюдця. Я мiцно хапаю Данте за руку.
    
  - О, чорт забирай. ¡Чорт вiзьми!
    
    
    
  Iglesia de Santa María in Traspontina
    
    Via della Conciliazione, 14
    
    Мiй ércoles, 6 квiтня 2005 р ., 10:41 ранку .
    
    
    
    Понтьєро наполегливо постукав у заднi дверi церкви, що вела в ризницю. Дотримуючись iнструкцiй полiцiї, брат Франческо повiсив на дверi табличку, написану невпевненими лiтерами, яка говорила, що церкву закрито на ремонт. Але, крiм слухняностi, чернець мав трохи оглухнути, оскiльки молодший iнспектор стукав у дверний дзвiнок уже 5 хвилин. Пiсля цього тисячi людей юрмилися на Вiа дей Коридорi, на нупросто на низку i безладнiше, нiж на Вiа делла Консилiацiонi.
    
  Нарештi я чую шум по той бiк дверей. Засуви були засунутi, i брат Франческо висунув обличчя в щiлину, мружачи вiд яскравого сонячного свiтла.
    
  -Sí?
    
  - Брате, я молодший iнспектор Понтьєро. Ти нагадуєш менi про вчорашнiй день.
    
  Релiгiйна людина киває знову i знову.
    
  -Чого вiн хотiв? Вiн прийшов сказати менi, що я вже можу вiдкрити церкву, благословенний Бог. З паломниками на вулицi... Iдiть i самi подивiться... - сказав вiн, звертаючись до тисяч людей на вулицi.
    
  -Нi, брат. Менi треба поставити йому кiлька запитань. ¿Ви не заперечуєте, якщо я пройду?
    
  -Це має бути зараз? Я молився своїми молитвами.
    
  - Не забирайте в нього багато часу. Просто будь на мить, правда.
    
  Франческо Мено мотає головою то в один, то в iнший бiк.
    
  - Що за такi часи, що за часи. Там всюди смерть, смерть та поспiх. Навiть мої молитви не дозволяють менi молитися.
    
  Дверi повiльно вiдчинилися i з гучним стукотом зачинилися за Понтьєро.
    
  - Батьку, це дуже важкi дверi.
    
  -Так, сину мiй. Iнодi менi важко її вiдкрити, особливо коли я приходжу з супермаркету навантажений. Нiхто бiльше не допомагає людям похилого вiку нести сумки. Що за часи, що за часи.
    
  - Обов'язок користуватися вiзком, братику.
    
  Молодший iнспектор погладив дверi зсередини, уважно подивився на штифт i товстими пальцями прикрiпив його до стiни.
    
  - Я маю на увазi, що на замку немає жодних позначок, i вiн зовсiм не виглядає зламаним.
    
  -Нi, синку, або, слава Богу, нi. Це гарний замок, i дверi були пофарбованi минулого разу. Пiнто парафiянин, мiй друже, добрий Джузеппе. Знаєте, у нього астма, i пари фарби на нього не дiють.
    
  - Брате, я впевнений, що Джузеппе - добрий християнин.
    
  - Це так, дитино, це так.
    
  - Але ж я тут не тому. Менi потрiбно знати, яким чином убивця проник до церкви, якщо взагалi є якiсь iншi входи. Iспетора Дикантi .
    
  - Вiн мiг би увiйти в одне з вiкон, якби вiн мав сходи. Але я так не думаю, бо я зламаний. Мати моя, що за катастрофа, якщо вона розiб'є один iз вiтражiв.
    
  - Ви не заперечуєте, якщо я подивлюся на цi вiкна?
    
  - Нi. Iгра.
    
  Монах йде через ризницю до церкви, яскраво освiтлену свiчками бiля пiднiжжя статуй святих та святих. Понтьєро був шокований тим, що їх так мало, що вони були запаленi.
    
  - Вашi дари, брате Франческо.
    
  - Ах, дитино, це я запалила всi свiчки, якi були в Церквi, просячи святих прийняти душу нашого Святого Отця Iвана Павла II у лоно Боже.
    
  Понтьєро посмiхнувся до простої наївностi релiгiйної людини. Вони перебували в центральному проходi, з якого видно як дверi ризницi, так i вхiднi дверi та вiкна фасаду, юнишi, якi були в церквi. Проведiть пальцем по спинцi однiєї з лав у своєму мимовiльному жестi, повторюваному тисячами мес по тисячах воскресiнь. Це був Божий дiм, i вiн був опоганений i ображений. Того ранку, при мерехтливому свiтлi свiчок, церква виглядала зовсiм iнакше, нiж попереднього. Молодший iнспектор не змiг придушити тремтiння. Усерединi храму було тепло та прохолодно, на вiдмiну вiд спеки зовнi. Подивiться у бiк вiкон. Низький mas був на висотi близько п'яти метрiв вiд землi. Вона була вкрита вишуканим кольоровим вiтражем, на якому не було жодної подряпини.
    
  - Неможливо, щоб убивця проник через вiкна, навантаженi вантажем вагою 92 кiлограми. Менi довелося б використати grúа. I тисячi паломникiв зовнi побачили б його. Нi, це неможливо.
    
  До двох iз них доходили пiснi про тих, хто стоїть у черзi, щоб попрощатися з татом Войтилом. Всi вони говорили про мир i кохання.
    
  - Ах, ви, дурнi. Вони - наша надiя на майбутнє, чи не так, молодший iнспектор?
    
  - Куанта разон має, брате.
    
  Понтьєро задумливо почухав голову. Жоднiй точцi входу, крiм дверей чи вiкон, не могло спасти на думку. Вони пройшли кiлька крокiв, якi луною рознеслися по церквi Вацiа.
    
  - Послухайте, брате, а чи не матиме когось ключа вiд церкви? Можливо, хтось, хто прибирає.
    
  -О, нi, зовсiм нi. Деякi дуже побожнi парафiянки приходять допомагати менi зi збиранням храму пiд час ранкової молитви дуже рано, а в другiй половинi дня, але завжди приходять, коли я вдома. Насправдi я маю набiр ключiв, який я завжди ношу з собою, розумiєте? Вiн тримав лiву руку у внутрiшнiй кишенi свого háбiта Маррон, у якому брязкiтiли ключi.
    
  - Ну, батьку, я здаюся... я не розумiю, хто мiг увiйти непомiченим.
    
  - Нiчого, синку, вибач, що не змiг допомогти...
    
  -Дякую, батьку.
    
  Понтьєро обернувся i попрямував у ризницю.
    
  - Якщо тiльки... - кармелiт на мить замислився, потiм похитав головою. Нi, це неможливо. Бути не може
    
  - Що, брате? Digame. Будь-яка дрiбниця може бути ще до тих пiр, поки.
    
  -Нi, деджело.
    
  - Я наполягаю, брате, я наполягаю. Грай те, що думаєш.
    
  Монах задумливо смикав бороду.
    
  - Ну... є пiдземний доступ до нео. Це старий секретний прохiд, який датується другою будiвлею церкви.
    
  -Segunda construction?
    
  -Si початкова церква була зруйнована пiд час пограбування Риму в 1527 роцi. Вiн був на вогненнiй горi тих, хто боронить замок Святого Ангела. I ця церква, у свою чергу...
    
  - Брате, будь ласка, iнодi залишай урок iсторiї, щоб було краще. Спробуйте до проходу, ¡скорiше!
    
  - Ви впевненi? На ньому дуже гарний костюм...
    
  -Так, батько. Я впевнений, що енсенело.
    
  - Як хочете, молодший iнспектор, як хочете, - смиренно мовив чернець.
    
  Iдiть пiшки до найближчого входу, де стояла купiль зi святою водою. Вiн загортає щiлину в однiй з плиток для пiдлоги.
    
  - Бачите цю щiлину? Вставте в нього пальцi i потягнiть.
    
  Понтьєро схилив колiна i пiшов вказiвкам ченця. Нiчого не сталося.
    
  - Зробiть це знову, докладаючи зусилля влiво.
    
  Молодший iнспектор вчинив так, як було наказано братовi Франческо, але безрезультатно. Але яким би худим i невисоким вiн не був, вiн, тим не менш, мав велику силу i бiльшу рiшучiсть. Я спробував утретє i помiтив, як камiнь зiрвався з мiсця i легко пiшов. Насправдi, це був люк. Я вiдкрив її однiєю рукою, вiдкривши невеликi вузькi сходи, що ведуть донизу всього на кiлька футiв. Дiстань кишеньковий лiхтарик i направ його в темряву. Щаблi були кам'яними i здавались мiцними.
    
  -Добре, давайте подивимося, як усе це нам знадобиться.
    
  - Молодший iнспектор, не спускайтеся вниз, ахi один, будь ласка.
    
  -Заспокойся, брате. Нема проблем. Усi пiд контролем.
    
  Понтьєро мiг уявити собi обличчя, яке вiн побачить перед Данте i Дiкантi, коли розповiсть їм про те, що вiн виявив. Вiн пiдвiвся i почав спускатися сходами.
    
  - Зачекайте, молодший iнспектор, зачекайте. Iди за свiчкою.
    
  - Не хвилюйся, брате. З лiхтариком достатньо - грит Понтьєро.
    
  Сходи вели в короткий коридор iз напiвкруглими стiнами та в кiмнату площею близько шести квадратних метрiв. Понтьєро пiдносить лiхтар до очей. Здавалося, що дорога щойно закiнчилася. У центрi кiмнати розташованi двi роздiленi колони. Вони здаються дуже давнiми. Вiн не знав, як визначити стиль, звичайно, на уроцi iсторiї йому нiколи не придiлялося надто багато уваги. Однак на тому, що залишилося вiд однiєї з колон, вiн побачив те, що виглядало як залишки чогось, чого не повинно бути всюди. Схоже, це була епоха...
    
  Iзолента.
    
  То справдi був не секретний прохiд, а мiсце страти.
    
  О нi.
    
  Понтьєро повернувся якраз вчасно, щоб запобiгти удару, який мав зламати його cráneo só, що потрапив йому в праве плече. Кей упав на землю, здригаючись вiд болю. Лiхтар вiдлетiв убiк, висвiтливши основу однiєї з колон. Iнтуїцiя - другий удар по дузi праворуч, який вiн завдав по лiвiй руцi. Я намацав пiстолет у кобурi i, незважаючи на бiль, зумiв витягнути його лiвою рукою. Пiстолет тиснув на нього, нiби вiн був зроблений зi свинцю. Вiн не помiчав iншої руки.
    
  Залiзний прут. У нього повинен бути залiзний прут або щось таке.
    
  Намагайтеся цiлитись, але не напружуйтесь. Вiн намагається вiдступити до колони, але третiй удар цього разу в спину вiдправляє його на землю. Вiн мiцно тримав пiстолет, як той, хто чiпляється за своє життя.
    
  Поклавши ногу на її руку, вiн змусив її вiдпустити. Ступня продовжувала стискатися та розтискатися. До хрускоту кiсток, що ламаються, приєднується смутно знайомий голос, але з дуже i дуже виразним тембром.
    
  -Понтьєро, Понтьєро. У той час, як попередня церква знаходилася пiд вогнем Кастель Сант-Анджело, вона була пiд захистом Кастель Сант-Анджело. I ця церква, у свою чергу, замiнить язичницький храм, який наказав скинути Папа Олександр VI. У середнi вiки вважалося, що це могила того ж Сiморана Мула.
    
  Залiзний прут пройшов i опустився знову, ударивши по спинi молодшого iнспектора, який був приголомшений.
    
  - Ах, але його захоплююча iсторiя на цьому не закiнчується, ахi. Цi двi колони, якi ви бачите тут, на яких були пов'язанi святi Петро i Павло, перш нiж вони були замученi римлянами. Ви, римляни, завжди такi уважнi до наших святих.
    
  Знову залiзний прут ударив, цього разу по лiвiй нозi. Понтьєро завив вiд болю.
    
  - Я мiг би почути про це вище, якби ви мене не перервали. Але не хвилюйтеся, ви дуже добре дiзнаєтесь про естаса Столбова. Ви дiзнаєтеся про них дуже, але дуже добре.
    
  Понтьєро спробував ворухнутися, але з жахом виявив, що не може ворушитися. Вiн не знав ступеня своїх ран, але не помiчав своїх кiнцiвок. Я вiдчуваюó як дуже сильнi руки рухають менi у темрявi та гострий бiль. Надайте сигнал тривоги.
    
  - Я не рекомендую вам намагатись кричати. Його нiхто не чує. I про двох iнших теж нiхто не чув. Я вживаю багато запобiжних заходiв, розумiєте? Я не люблю, коли мене перебивають.
    
  Понтьєро вiдчував, як його свiдомiсть провалюється в чорну яму, подiбну до тiєї, в яку вiн поступово занурюється в сьюйо. Як у сьюйо, абоадалеко чути голоси людей, що йдуть з вулицi, за кiлька метрiв над ним. Повiрте, що ви дiзнаєтеся про пiсню, яку вони хором спiвали, спогад зi свого дитинства, за милю вiд вас у минулому. Це було "мене є друг, який любить мене, його звуть Джес
    
  - Насправдi я ненавиджу, коли мене перебивають, - сказав Кароски.
    
    
    
  Губернаторський палац
    
  Ватикан
    
  Мойércoles, 6 квiтня 2005 р., 13:31.
    
    
    
  Паола показала Данте та Фаулеру фотографiю Робайри. Iдеальний крупний план, на якому кардинал ласкаво усмiхається, а його очi сяють за товстими окулярами-черепашками. Данте спочатку дивився на фотографiю, не розумiючи.
    
  - Окуляри, Данте. Зниклi окуляри.
    
  Паола шукала мерзенного чоловiка, набрала номер, як божевiльна, пiдiйшла до дверей, поспiшно вийшла з кабiнету здивованого Камерленго.
    
  - Окуляри! ¡ Окуляри кармелiти! - закричала Паола з коридору.
    
  I тодi суперiнтендант зрозумiв мене.
    
  - Давай, батько!
    
  Я поспiшно вибачився перед офiцiанткою i вийшов разом з Фаулер за Паолою.
    
  Iнспектор сердито повiсила слухавку. Понтьєро не впiймав його. Дебi має зберiгати це в тишi. Бiжiть вниз сходами на вулицю. Десять крокiв, якi слiд пройти, завершують Вiа дель Говернаторато. У той час повз проїжджала утилiта з матрицею SCV 21. Усерединi нього були три черницi. Паола вiдчайдушно жестикулювала їм, щоб вони зупинилися, i встала перед машиною. Бампер зупинився всього за сотню метрiв вiд його колiн.
    
  -¡Свята Мадонна! Ви божевiльна, ви орита?
    
  Кримiналiстка пiдходить до дверей водiя i показує менi свiй номерний знак.
    
  -Будь ласка, я не маю часу на пояснення. Менi треба дiстатися ворiт Святої Анни.
    
  Черницi дивилися на неї так, нiби вона збожеволiла. Паола пiдвела машину до одного з дверей.
    
  - Звiдси неможливо, менi доведеться пройти Кортиль дель Бельведер пiшки, - сказала їй та, що вела машину. Якщо бажаєте, я можу пiдвезти вас до П'яцца дель Сант-Уффiцiо, це вихiд más розкажiть у Чiтта в естос диас. Швейцарська гвардiя виставляє загородження з нагоди Cóключа.
    
  - Що завгодно, але, будь ласка, покваптесь.
    
  Коли черниця вже сiдала першою i витягала цвяхи, машина знову впала на землю.
    
  - Але невже всi збожеволiли? - закричала черниця.
    
  Фаулер i Данте розташувалися перед машиною, поклавши руки на капот. Коли черниця Френ i # 243; втиснулася у передню частину пiдсобного примiщення. Релiгiйнi обряди було освячено.
    
  - Почни, сестро, заради Бога! - сказала Паола.
    
  Колясцi не знадобилося i двадцять секунд, щоб подолати пiвкiлометра, що вiдокремлювало їх вiд пункту призначення. Схоже, черниця поспiшає позбутися свого зайвого, невчасного та незручного тягаря. Я не встиг загальмувати машину на площi Пласа-дель-Санто-Агрiкiо, коли Паола вже бiгла до чорної залiзної огорожi, яка захищала вхiд до мiста. Марко термiново зв'яжися з начальником i вiдповiдь оператору.
    
  - Iнспектор Паола Дiкантi, служба безпеки 13897. Агент у небезпецi, повторюю, агент у небезпецi. Заступник iнспектора Понтьєро знаходиться за адресою Вiа Делла Консилiацiйне, 14. Церква Санта-Марiя у Траспонтинi. Repito: Via Della Conciliazione, 14. Església de Santa María in Traspontina. Надiшлiть їх якомога бiльшiй кiлькостi загонiв. Можливий пiдозрюваний у вбивствi у примiщеннi. Дiйте з особливою обережнiстю.
    
  Паола побiгла, її куртка майорiла на вiтрi, оголивши кобуру, i вона кричала, мов одержима, через цю мерзенну людину. Двоє швейцарських гвардiйцiв, якi охороняли вхiд, були враженi та спробували зупинити її. Паола спробувала перешкодити їм, обiйнявши за талiю, але один з них зрештою схопив її за куртку. Молода жiнка простягає до нього руки. Телефонефоно кейó на землю, а куртка залишається в руках охоронця. Вiн збирався вирушити в погоню, коли Данте прибуде на повнiй швидкостi. На ньому було надiто його посвiдчення особи з Корпусу пильностi.
    
    -Де тягни !​​ ¡ Це наше !
    
  Fowler les seguía, aferrado a su maletín. Паола вирiшила пiти коротшим шляхом. Щоб пройти через Пласа-де-Сан-Педро, оскiльки всi скупчення людей були бiльш нiж невеликi: полiцiя утворила дуже вузьку чергу на протилежний бiк. з жахливим гуркотом вулиць, що ведуть до неї. Поки вони тiкали, iнспектор виставила табличку високо, щоб уникнути проблем зi своїми товаришами по командi. Пройшовши еспланаду та колонаду Бернiнi без особливих проблем, вони, затамувавши подих, вийшли на Вiа дей Корiдорi. Вся маса паломникiв була загрозливо компактною. Паола притискає лiву руку до тiла, щоб якнайбiльше замаскувати кобуру, пiдходить до будiвель i намагається просуватися якнайшвидше. Суперiнтендант став перед нею i служив iмпровiзованим, але ефективним тараном, використовуючи всi лiктi i передплiччя. Fowler cerraba la форму.
    
  Їм знадобилося десять болiсних хвилин, щоб дiстатися до дверей ризницi. Всiх на них чекали два констеблi, якi наполегливо дзвонили у дверi. Дикантi, мокра вiд поту, у футболцi, з кобурою напоготовi i з розпущеним волоссям, була справжнiм вiдкриттям для двох полiцейських, якi, проте, шанобливо вiтали її, як тiльки вона показала їм, затамувавши подих. # 243;
    
  - Ми отримали ваше повiдомлення. Усерединi нiхто не вiдповiдає. В iншому пiд'їздi є чотири компаñероси.
    
  - Чи можна дiзнатися, чому колеги чи вони ще не увiйшли? Хiба вони не знають, що всерединi може бути товариш ахi?
    
  Офiцери схилили голови.
    
  - дзвонив директор Бiй. Вiн сказав, щоб ми дiяли обачно. Багато людей дивляться,
    
  Iнспектор тулиться до стiни i думає п'ять секунд.
    
  Чорт забирай, я сподiваюся, що ще не дуже пiзно.
    
  - Чи принесли вони "майстер-ключ 22"?
    
  Один iз полiцейських показав йому сталевий важiль iз подвiйним кiнцем. Вона була прив'язана до ноги, приховуючи її вiд численних поглядiв прочан на вулицi, якi вже почали повертатися, щоб поставити пiд загрозу становище групи. Паола звертається до агента, який наставив на неї сталевий прут.
    
  -Передайте менi його радiо.
    
  Полiцейський простяг йому трубку, яку вiн носив прикрiпленою шнуром до пристрою на поясi. Паола диктує короткi, точнi iнструкцiї командi iншого входу. Нiхто не повинен i пальцем поворухнути, доки вiн не прибуде, i, звичайно ж, нiхто не повинен входити та виходити.
    
  - Чи не мiг би хтось пояснити менi, до чого це все йде? - сказав Фаулер у перервах мiж кашлем.
    
  - Ми вважаємо, що пiдозрюваний перебуває всерединi, тату. Тепер я повiльно розповiдаю їй про це. Найближчим часом я хочу, щоб вiн залишився тут i чекав назовнi, - сказала Паола. Вiн зробив жест у бiк людського потоку, що оточував їх. - Зробiть усе можливе, щоб вiдволiкти їх, доки ми ламаємо дверi. Сподiваюся, ми встигнемо вчасно.
    
  Fowler asintió. Подивiться довкола у пошуках мiсця, на яке можна було б сiсти. Там не було жодної машини, бо вулиця була вiдрiзана вiд перехрестя. Майте на увазi, вам потрiбно поквапитися. Є тiльки люди, якi використовують це, щоб пiднятися. Неподалiк вiн побачив високого i сильного паломника. Зростання Деб метр дев'яносто. Вiн пiдiйшов до нього i сказав:
    
  - Як ти гадаєш, чи зможу я пiднятися на плечi?
    
  Молодий чоловiк жестом показав, що не говорить iталiйською, i Фаулер жестами дав йому зрозумiти, чого вiн хоче. Iнший нарештi зрозумiв. Опустiться на одне колiно i встаньте перед священиком, посмiхаючись. Ésteó починає звучати латиною як спiв причастя i меси по покiйних.
    
    
    In paradisum deducant te angeli,
    
  In tuo advente
    
  Suscipiant te martyres... 23
    
    
  Багато людей повернулися, щоб подивитися на нього. Фаулер жестом наказав своєму багатостраждальному носiю вийти на середину вулицi, вiдволiкаючи увагу Паоли i полiцейських. Деякi вiруючi, здебiльшого черницi та священики, приєдналися до його молитви на честь померлого Папи, на яку вони чекали протягом багатьох годин.
    
  Скориставшись вiдволiканням уваги, двоє агентiв зi скрипом вiдчинили дверi ризницi. Вони могли поринути усередину, не привертаючи уваги.
    
  - Хлопцi, всерединi є хлопець. Будьте дуже обережнi.
    
  Вони ввiйшли один за одним, спочатку Дикантi, на видиху, витягуючи пiстолет. Я залишив для двох полiцейських обшук у ризницi та вийшов iз церкви. Мiро поспiшила до каплицi Святого Томаас. Вiн був порожнiй, а закритий червоною печаткою UACV. Я обiйшов каплицi з лiвого боку зi зброєю в руках. Вiн звернувся до Данти, який перетнув церкву, заглядаючи в кожну каплицю. Лики святих неспокiйно перемiщаються по стiнах у болiсному свiтлi сотень запалених свiчок. Вони обоє зустрiлися у центральному проходi.
    
  - Нiчого?
    
  Данте нема з головою.
    
  Потiм вони побачили його написаним на землi, бiля входу, бiля пiднiжжя купи святої води. Великими червоними, корявими лiтерами було написано
    
    
  VEXILLA REGIS PRODEUNT INFERNI
    
    
  - Прапори короля пекла рухаються,- сказав один iз них невдоволеним голосом.
    
  Данте та iнспектор обернулися, враженi. То справдi був Фаулер, якому вдалося закiнчити справу i прослизнути всередину.
    
  - Повiрте, я сказав йому, щоб вiн тримався подалi.
    
  - Зараз це не має значення, - сказав Данте, пiдходячи до вiдкритого люка в пiдлозi i вказуючи Паолi. Закликаючи iнших.
    
  Паола Тен зробила розчарований жест. Його серце наказало йому негайно спуститися вниз, але вiн не наважився зробити це в темрявi. Данте пiдiйшов до вхiдних дверей i засунув засуви. Увiйшли двоє агентiв, залишивши двох iнших бiля дверей. Данте попросив одного з них позичити йому маґлiт, який вiн носив на поясi. Дикантi вихопив її з його рук i опустив перед собою, мої руки стиснутi в кулаки, пiстолет спрямований уперед. Fowler se quedó arriba, musitando una pequeña oración.
    
  Через деякий час з'явилася голова Паоли, яка поспiшно вийшла на вулицю. Данте Салi повiльно. Подивiться на Фаулер i похитайте головою.
    
  Паола тiкає надвiр, ридаючи. Я вирвав снiданок i забрав його якнайдалi вiд дверей. Декiлька чоловiкiв iноземного вигляду, якi чекають у черзi, пiдiйшли, щоб виявити до неї iнтерес.
    
  -Потрiбна допомога?
    
  Паола жестом вiдганяє їх. Поруч iз нею з'явився Фаулер, який простяг їй серветку. Я прийняв його i витер жовчю та гримасами. Тi, що зовнi, тому що тi, що всерединi, не можуть бути витягнутi так швидко. У нього паморочилося в головi. Я не можу бути, я не можу бути Понтифiком кривавої маси, яку ви знайшли прив'язаною до цiєї колони. Маурiцiо Понтьєро, суперiнтендант, був гарною людиною, худорлявою i повною постiйного, рiзкого, простодушного поганого настрою. Вiн був сiм'янином, вiн був другом, товаришем по командi. Дощовими вечорами вiн метушився всерединi костюма, був колегою, завжди платив за каву, завжди був поряд. Я багато разiв був поруч iз вами. Я не мiг би цього зробити, якби не перестав дихати, перетворившись на цю безформну грудку. Спробуйте стерти цей образ iз його зiниць, змахнувши рукою перед очима.
    
  I в цей момент вони його мерзенний чоловiк. Вiн вийняв його з кишенi жестом вiдрази, i вона залишилася паралiзованою. На екранi вхiдний дзвiнок був з
    
  М. ПОНТЬЄРО
    
    
  Паола де колго до смертi налякана. Fowler la miró intrigada.
    
  -Sí?
    
    - Доброго дня, iнспекторе. Що це за мiсце?
    
  - Хто це?
    
  -Iнспектор, будь ласка. Ви самi просили мене зателефонувати вам у будь-який час, якщо щось згадаєте. Я тiльки-но згадав, що менi довелося покiнчити з його товаришем по еро. Менi дуже шкода. Вiн перетинає мiй шлях.
    
  -Давай вiзьмемо його, Франческо. ¿O мабуть Viktor? - сказала Паола, сердито випльовуючи слова, з очима, впалими в гримаси, але намагаючись зберiгати спокiй, бий куди потрапив. Щоб вiн знав, що його шрам уже майже зажив.
    
  Настала коротка пауза. Дуже коротко. Я зовсiм не застав його зненацька.
    
  -Ах, так, звичайно. Вони вже знають, хто я такий. Вiд себе особисто я нагадую батьковi Фаулер. Вона втратила волосся вiдколи ми не бачилися. I я бачу вас, мaї пaлiда.
    
  Паола широко розплющила очi вiд подиву.
    
  -¿Dónde, ти чортiв сучий син?
    
  - Хiба це не очевидно? Вiд вас.
    
  Паола подивилася на тисячi людей, якi юрмилися на вулицi, в капелюхах, кепках, розмахували прапорами, пили воду, молилися, спiвали.
    
  - Чому вiн не наближається, тату? Ми можемо трохи побалакати.
    
  - Нi, Паоло, на жаль, я боюся, що менi доведеться трохи триматися вiд вас подалi. Нi на мить не думайте, що ви зробили крок уперед, виявивши доброго брата Франческо. Його життя вже було вичерпано. Коротше кажучи, я маю залишити її. Незабаром у мене будуть новини для вас, не звертайте уваги. I не хвилюйтеся, я вже пробачив вашi колишнi дрiбнi залицяння. Ви важливi для мене.
    
  I повiсьте слухавку.
    
  Дикантi кидається головою в натовп. Я обходив людей без одягу, шукав чоловiкiв певного зросту, тримав їх за руки, повертався до тих, хто дивився в iнший бiк, знiмав капелюхи, кепки. Люди вiдверталися вiд неї. Вона була засмучена, з вiдсутнiм виглядом, готова оглянути всiх паломникiв одного за iншим, якщо буде потрiбно.
    
  Фаулер пробився крiзь юрбу й утримав її за руку.
    
  -Es inútil, ispettora.
    
  -Суелтеме!
    
  -Паола. Дiжало. Його бiльше нема.
    
  Дикантi розплакався i заплакав. Fowler la abrazo. Навколо нього гiгантський людський змiй повiльно наближався до нерозлучного тiла Iвана Павла II. I в ньому був вбивця .
    
    
    
  Instituto Saint Matthew
    
  Silver Spring, Maryland
    
    Сiчень 1996
    
    
    
  СТЕНОГРАМА IНТЕРВ'Ю No 72 МIЖ ПАЦIЄНТОМ No 3643 I ДОКТОРОМ КАНIСОМ КОНРОЄМ. НА НЬОМУ ПРИСУТНI ДОКТОР ФАУЛЕР I САЛЕР ФАНАБАРЗРА
    
    
  DR. CONROY: Buenas tardes Viktor.
    
    #3643: Ще раз привiт .
    
  DR. CONROY: Dia de terapia regresiva, Viktor.
    
    
    (МИ ЗНОВУ ПРОПУСКАЄМО ПРОЦЕДУРУ ГIПНОЗУ, ЯК У ПОПЕРЕДНIХ ЗВIТАХ)
    
    
  Мiстер Фанабарзар: Зараз 1973, Вiктор. Вiдтепер ти слухатимеш його, мiй голос i нiхто iнший, добре?
    
  #3643: Так.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Тепер ви бiльше не можете сказати з вами, панове.
    
  ДОКТОР Вiктор брав участь у випробуваннi у звичайному режимi, збираючи звичайнi квiти та вазочки. Сóло надвоє сказав менi, що вiн нiчого не бачить. Звернiть увагу, отче Фаулер: коли Вiктор, здається, не виявляє iнтересу до чогось, це означає, що це щось глибоко впливає на нього. Я прагну викликати цю вiдповiдь пiд час стану регресiї, щоб дiзнатися про її походження.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР У регресивному станi у пацiєнта не так багато захисних ресурсiв, як у нормальному станi. Ризик отримати травму надто високий.
    
  ДОКТОР КОНРОВ Ви знаєте, що цей пацiєнт вiдчуває глибоке неприйняття певних епiзодiв свого життя. Ми маємо зруйнувати бар'єри, розкрити джерело його зла.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: ¿Будь-якою цiною?
    
  Мiстер Фанабарзар: Господи, не сперечайтеся. У будь-якому випадку неможливо показати йому iмагени, оскiльки пацiєнт не може розплющити очi.
    
  ДОКТОР КОНРОЙ Продовжуйте, Фанабарзро.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: За вашим наказом. Viktor, estás en 1973. Я хочу, щоб ми пiшли кудись, що тобi сподобається. Кого ми вибираємо?
    
  #3643: Пожежнi сходи.
    
  Мiстер Фанабарзара: ¿ Ви проводите багато часу на сходах?
    
    #3643: Так .
    
  Sr. FANABARZRA : Explícame por qué.
    
    #3643: Там багато повiтря. Це не погано пахне. Вдома пахне тухлятиною.
    
  Мiстер Фанабарзра: Гнилою?
    
  #3643 : Те, що минулий фрукт. Запах походить вiд лiжка Емiля.
    
  Мiстер Фанабарзара : ¿ Твiй брат хворий?
    
  #3643 : Вiн хворий. Ми не знаємо вiд кого. Нiхто не дбає про нього. Моя мама каже, що це поза. Вiн не виносить свiтла, i його трясе. В нього болить шия.
    
  ДОКТОР Свiтлобоязнь, судоми у шиї, судоми.
    
  Мiстер Фанабарзар: Нiхто не пiклується про твого брата?
    
  #3643: Моя мати коли згадає. Вiн дає йому подрiбненi яблука. Має дiарею, i мiй батько нiчого не хоче знати. Я ненавиджу його. Вiн дивиться на мене i каже, щоб я його почистив. Я не хочу, менi гидко. Моя мама каже менi щось зробити. Я не хочу, i вiн притискає мене до радiатора.
    
  ДОКТОР КОНРОВ Давайте з'ясуємо, що змушують його вiдчувати iмагени тiста Роршаха. Мене особливо турбує еста.
    
  Мiстер Фанабарзара: Давайте повернемося до пожежних сходiв. Siéntate. Скажи менi, що ти вiдчуваєш.
    
  #3643: Повiтря. Метал пiд ногами. Я вiдчуваю запах тушкованого м'яса євреїв iз будiвлi навпроти.
    
  Мiстер Фанабарзар: А тепер я хочу, щоб ви дещо представили. Велика чорна пляма, дуже велика. Займай все, що перед тобою. У нижнiй частинi плями знаходиться невелика бiла овальна пляма. ¿Вiн тобi щось пропонує?
    
  #3643: Темрява. Один у шафi.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ
    
  Мiстер Фанабарзар: Що ти робиш у шафi?
    
  #3643: Мене замкнули. Я один.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР Онa страждає.
    
  DR. CONROY: Cállese Fowler. Ми дiстанемося туди, куди нам треба. Фанабарзро, я напишу вам мої запитання на цiй дошцi. Я крила дослiвно, ¿добре?
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Вiкторе, ти пам'ятаєш, що сталося до того, як тебе замкнули в шафi?
    
  #3643: Багато чого. Emil murió.
    
  Sr. FANABARZRA : ¿Cómo Мурiо Емiль?
    
  #3643: Мене замкнули. Я один.
    
  Sr. FANABARZRA: Lo sé, Viktor. Скажи менi, Мо Мурi, Емiль.
    
  : Вiн був у нашiй кiмнатi Батько йди до телевiзора, мами не було. Я був на сходах. Або вiд шуму.
    
  Мiстер Фанабарзар: Що за шум?
    
  #3643: Як повiтряна куля, з якої виривається повiтря. Просунув голову до кiмнати. Емiль був дуже бiлим. Я пiшов у салон. Я поговорив iз батьком i випив банку пива.
    
  Мiстер Фанабарзара: ¿ Вiн дав тобi?
    
  #3643: У голову. Вiн стiкає кров'ю. Я плачу. Мiй батько пiдводиться, пiднiмає одну руку. Я розповiдаю йому про Емiлу. Вiн дуже злиться. Вiн каже менi, що це моя вина. Що Емiль був пiд моєю опiкою. Що я заслуговую на покарання. I почни все спочатку.
    
  Мiстер Фанабарзар: Це звичайне покарання? Твоя черга, га?
    
  #3643: Менi боляче. У мене йде кров iз голови та iз дупи. Але це переривається.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Чому вiн переривається?
    
  : Я чую голос мами Вiн кричить жахливi речi татовi. Речi, яких я не розумiю. Мiй батько каже їй, що вона знає про це. Моя мати верещить i кричить на Емiля. Я знаю, що Емiль не може оiла, i я дуже радiсно. Потiм вона вистачає мене за волосся i кидає у шафу. Я кричу i лякаюся. Я довго стукаю у дверi. Вона вiдчиняє її i наставляє на мене нiж. Вiн каже менi, як тiльки я вiдкрию рота, я приб'ю його цвяхами.
    
  Мiстер Фанабарзара: А що ти робиш?
    
  #3643: Я мовчу. Я один. Я чую голоси ззовнi. Незнайомi голоси. Це кiлька годин. Я досi всерединi.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ
    
  : Скiльки часу ви знаходитесь у шафi?
    
  #3643 : Довгий час. Я один. Моя мати вiдчиняє дверi. Вiн каже менi, що я був дуже поганий. Що Бог не хоче поганих хлопцiв, якi провокують своїх тат. Що я збираюся дiзнатися про покарання, яке Бог приготував тим, хто погано поводиться. Вiн дає менi стару банку. Вiн каже менi робити ахi мої справи. Вранцi вона дає менi склянку води, хлiб та сир.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Але скiльки ти був там усi?
    
  #3643: Це було багато маñан.
    
  Мiстер Фанабарзара: ¿ У вас немає годинника? Ви не вмiєте рахувати час?
    
  #3643: Я намагаюся порахувати, але це занадто багато. Якщо я дуже сильно притисну оїдо до стiни, я почую звук транзистора горла Бергер. Вона трохи глуха. Iнодi вони встановлюють beisbol.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: Cua якi матчi ви чули?
    
  #3643 : Одинадцять.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: "Боже мiй, i о, це хлопчик був замкнений майже два мiсяцi!
    
    Sr. FANABARZRA: No salías nunca?
    
  #3643: Одного разу .
    
  Sr. FANABARZRA : ¿Por qué saliste?
    
    #3643: Я помиляюся. Я штовхаю банку ногою i перекидаю її. У шафi страшенно пахне. Мене рве. Коли приходить мама, вона сердиться. Я опускаю обличчя у багнюку. Потiм вiн витягає мене з шафи, щоб почистити її.
    
  Мiстер Фанабарзара: Ти не намагаєшся втекти?
    
  #3643: Менi нiкуди йти. Мама робить це для мого блага.
    
  Мiстер ФАНАБАРЗРА: I коли я дозволю тобi вийти?
    
  #3643: Дiа. Це приводить мене до бано. Це очищує мене. Вiн каже менi, що сподiвається, що я вивчив урок. Вiн каже, що комора - це пекло, i що це мiсце, куди я пiду, якщо я не буду хороший, тiльки те, що я нiколи не вийду. Вiн одягає на мене свiй одяг. Вiн каже менi, що я маю бути дитиною, i що ми маємо час виправити це. Це стосується моїх шишок. Вiн каже менi, що все вутило. Що все одно вирушимо до пекла. Що для мене немає лiкiв.
    
    Sr. FANABARZRA: Y tu padre?
    
    #3643: Папа не є á. Вiн пiшов.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР Звернiть увагу на його обличчя. Пацiєнту дуже погано.
    
  #3643 : Вiн пiшов, пiшов, пiшов...
    
    DR. FOWLER : ¡Conroy!
    
  DR. CONROY : Iдеться bien. Фанабарзра, припинiть запис i вийдiть iз трансу.
    
    
    
    Iglesia de Santa María in Traspontina
    
  Via della Conciliazione, 14
    
    Мiй ércoles, 6 квiтня 2005 р ., 15:21 ранку .
    
    
    
    Вдруге за цей тиждень вони перетнули контрольно-пропускний пункт на мiсцi злочину Лас-Пуертас-де-Санта-Мар-iн-Транспонтiна. Вони зробили це непомiтно, одягненi у вуличний одяг, щоб не насторожити паломникiв. Внутрiшньожiнка-iнспектор вигукувала накази щодо гучного зв'язку та рацiї в рiвних частках. Батько Фаулер звертається до одного iз спiвробiтникiв UACV.
    
  - Ви вже вийшли на сцену?
    
  -Так, батько. Давайте знiмемо КАДáвер i оглянемо рiзницi.
    
    Fowler interrogó con la mirada a Dicanti.
    
    -Спускаюся з вами.
    
  - Ви в безпецi?
    
  - Я не хочу, щоб щось упускалося з поля зору. ¿ Що це таке?
    
  У правiй руцi священик тримав маленький чорний футляр.
    
  - Мiстить iмена i # 225; Ntos Óleo. Це для того, щоб надати йому крайнiй шанс.
    
  - Як ви думаєте, це послужить чомусь зараз?
    
  -Не для нашого розслiдування. Але якщо а ел. Era un católico devoto, ¿verdad?
    
    - Був. I я теж не дуже йому служив.
    
  - Що ж, доттора, за всiєї моєї поваги... цього ви не знаєте.
    
  Обидва спустилися сходами, дотримуючись обережностi, щоб не наступити на напис, що був бiля входу в склеп. Вони пройшли коротким коридором до camera. Фахiвцi UACV встановили двi потужнi генераторнi установки, якi тепер висвiтлювали це мiсце.
    
  Понтьєро нерухомо висiв мiж двома колонами, що височiли в усiченому виглядi в центрi зали. Вiн був оголений до пояса. Кароскi прив'язав його руки до каменю iзолентою, очевидно, з того ж рулону, який хабiя використовував з Робайрою. У Бога зору немає нi очей, нi мови. Його обличчя було страшенно понiвечене, i шматки закривавленої шкiри звисали з його грудей, як жахливi прикраси.
    
  Паола схилила голову, поки батько чинив останнє причастя. Туфлi священика, чорнi i бездоганнi, ступали по калюжi запеклої кровi. Iнспектор проковтнула слину i заплющила очi.
    
  -Дiкантi.
    
  Я знову їх вiдкрив. Данте був поруч iз ними. Фаулер уже закiнчив i чемно зiбрався йти.
    
  -До куди ти йдеш, батьку?
    
  -Зовнi. Я не хочу бути на завадi.
    
  - Це не так, тату. Якщо половина того, що про вас говорять, правда, ви дуже розумна людина. Вас послали допомогти, чи не так? Що ж, горе нам.
    
  - З великою насолодою, iспеттора.
    
  Паола проковтнула слину i почала говорити.
    
  - Очевидно, Понтьєро увiйшов у дверi atrós. Звичайно, вони зателефонували у дверi, i фальшивий чернець вiдкрив її нормально. Поговори з Кароски та напади на нього.
    
  - Але, де?
    
  - Це мало бути тут, унизу. Iнакше нагорi буде кров.
    
  - Чому вiн це зробив? ¿Може, Понтьєро щось унюхав?
    
  - Я сумнiваюся, - сказав Фаулер. Я вважаю правильним, що Кароскi побачив нагоду i скористався нею. Я схильний думати, що покажу йому дорогу в склеп i що Понтьєро спуститься один, залишивши iншого за спиною.
    
  - У цьому є сенс. Я, мабуть, вiдразу ж вiдмовлюся вiд брата Франческо. Я не вибачаюсь перед ним за те, що виглядаю немiчним старим.
    
  -...але тому, що вiн був ченцем. Понтьєро не боявся ченцiв, чи не так? Бiдний iлюзiонiст - нарiкає Данте.
    
  - Зробiть ласку, суперiнтендант.
    
  Фаулер привернув її увагу звинувачуючим жестом. Данте вiдвiв погляд.
    
  -Менi дуже шкода. Continúe, Dicanti.
    
  - Опинившись тут, Кароскi вдарив його тупим предметом. Ми думаємо, що це був бронзовий свiчник. Дiти з UACV вже забрали її для судового переслiдування. Вiн лежав поряд iз cadáвер. Пiсля того, як вiн напав на неї i зробив iз нею... це. Йому довелося страшенно страждати.
    
  У нього зламався голос. Двоє iнших проiгнорували момент слабкостi кримiналiстки. É ста тозió щоб приховати це i вiдновити тон, перш нiж знову заговорити.
    
  - Темне мiсце, дуже темне. ¿ Ви повторюєте травму свого дитинства? ¿Час, який я проводжу замкнути в шафi?
    
  -Можливо. Вони знайшли якiсь навмиснi докази?
    
  - Ми вважаємо, що не було жодного iншого послання, окрiм послання ззовнi. "Vexilla regis prodeunt inferni".
    
  -Прамена царя пекла рухаються вперед, - знову перевiв священик.
    
  -Quо це, Fowler? - Запитайте Данте.
    
  - Ви мусите це знати.
    
  - Якщо вiн має намiр залишити мене в Рiдiзадницi, вiн цього не отримає, тату.
    
  Фаулер сумно посмiхнувся.
    
  - Нiщо не вiдводить мене в бiк вiд моїх намiрiв. Це цитата з його предка Данте Алiг'єрi.
    
  - Вiн не мiй предок. Моє iм'я - це прiзвище, а його - iм'я. Ми не маємо до цього жодного стосунку.
    
  -Ah, discúlpeme. Як i всi iталiйцi, вони стверджують, що походять вiд Данте чи Хулiо Сезара.
    
  - Принаймнi ми знаємо, вiд кого ми походять.
    
  Вони стояли i дивилися один на одного вiд вiхи до вiхи. Паола перервала їх.
    
  - Якщо ви закiнчили з коментарями до xenófobos, ми можемо продовжити.
    
    Fowler carraspeó для початку.
    
    - Як вiдомо, "inferni" - це цитата з Божественної комедiї. Про те, коли Данте та Вергiлiй потраплять у пекло. Це пара фраз iз християнської молитви, лише присвяченої дияволу, а не Богу. Багато хто хотiв бачити в цьому реченнi єретика, але насправдi єдине, що зробив Данте, - це зробив вигляд, що налякав своїх читачiв.
    
  -Ви цього хочете? Налякати нас?
    
  - Це попереджає нас про те, що пекло близьке. Я не думаю, що iнтерпретацiя Кароски йде до всiх бiса. Вiн не така вже культурна людина, навiть якщо їй подобається це показувати. Немає жодних повiдомлень вiд мене?
    
  - Не в тiлi, - вiдповiла Паола. Вiн знав, що вони бачать господарiв, i злякався. I вiн дiзнався про це через мене, тому що я наполегливо дзвонив мiстеру Вiлю де Понтьєро.
    
  - Нам вдалося знайти мерзенну людину? - Запитайте Данте.
    
  - Вони зателефонували до компанiї "Нiко". Система позицiонування по осередках показує, що телефон вимкнений або знаходиться поза зоною дiї мережi. ú останнiй стовп, до якого я прикрiплюю огорожу, знаходиться над готелем Atlante, менш нiж за триста метрiв вiд цього мiсця. - вiдповiдаю Дикантi.
    
  - Це саме те мiсце, де я зупинився, - повiдомив Фаулер.
    
  -Ого, я уявляла його в образi священика. Знаєте, щось я скромний.
    
  Фаулер не прийняв це як належне.
    
  - Друг Данте, у моєму вiцi навчаються отримувати задоволення вiд речей у життi. Особливо коли їх оплачує Тiiлi Сем. Я вже був у досить поганих мiсцях.
    
  - Я розумiю, батьку. Я знаю.
    
  - Чи можна сказати, що ви натякаєте?
    
  - Я не маю на увазi нiчого чи нiчого. Я просто переконаний, що ви спали в найгiрших мiсцях через своє... служiння.
    
  Данте був набагато ворожiшим, нiж зазвичай, i, схоже, причиною його ворожостi був батько Фаулер. Кримiналiст не розумiє мотиву, але вона зрозумiла, що це те, що їм двом доведеться вирiшувати поодинцi, вiч-на-вiч.
    
  -Досить. Давайте вийдемо на вулицю, щоб подихати свiжим повiтрям.
    
  Вони обидва пiшли за Дикантi назад до церкви. Лiкар повiдомляє медсестри, що вони вже можуть забрати тiло Понтьєро. Один iз керiвникiв UACV пiдiйшов до неї та розповiв про деякi знахiдки, якi вона зробила. Паола кивнула головою. I вiн повернувся до Фаулер.
    
  - Ми можемо трохи зосередитися, батьку?
    
  -Звичайно, доттора.
    
  -Данте?
    
  -Faltaría más.
    
  - Добре, ось що ми з'ясували: у кабiнетi ректора знаходиться професiйна гримерна i попiл на столi, який, як ми вважаємо, вiдповiдає паспорту. Ми спалили його неабиякою кiлькiстю алкоголю, тож нiчого особливого не залишилося. Спiвробiтники UACV забрали попiл, подивимося, чи зможуть вони щось прояснити. Єдинi вiдбитки, якi вони знайшли на будинку ректора, належать не Кароскi, оскiльки вони мають шукати його боржника. Данте, у вас є робота на сьогоднiшнiй день. Дiзнайтеся, ким був батько Франческо i вiдколи вiн тут. Шукайте серед звичайних парафiян церкви.
    
  - Добре, спертатора. Я збираюся поринути у старше життя.
    
  -Деджез з жартiв. Кароскi пiдiграв нам, але нервував. Вiн втiк, щоб сховатися, i протягом певного часу ми нiчого не дiзнаємося про нього. Якщо протягом останнiх кiлькох годин нам вдасться з'ясувати, де вiн був, можливо, нам вдасться з'ясувати, де вiн був.
    
  Паола потай схрестила пальцi в кишенi куртки, намагаючись повiрити собi в те, що вiн каже. Демони стали на смерть, а також прикинулися, що така можливiсть була чимось бiльшим, нiж вiддалена сью.
    
  Данте повернувся за двi години. Їх супроводжуºться сеñора середнiх рокiв, яка повторила Дикантi його iсторiю. Коли помер попереднiй тато, з'явився брат Дарiо, брат Франческо. Це було близько трьох рокiв тому. З того часу, як я молилася, я допомагала наводити порядок у церквi та настоятелю. Сеґiн ла сеñора ель брат Тома був прикладом смирення та християнської вiри. Вiн твердо очолив прихiд, i нiкому не було нiчого заперечити з приводу ел.
    
  Загалом це була досить неприємна заява, але принаймнi майте на увазi, що це ясний факт. Брат Басано хабiумер у листопадi 2001 року, що дозволило принаймнi увiйти до país Кароски.
    
  - Данте, надай менi послугу. Дiзнайтеся, що знають кармелiти Франческо Тома -пiдiо Дикантi.
    
  - Харе кiлька дзвiнкiв. Але я пiдозрюю, що ми матимемо дуже мало.
    
  Данте вийшов через параднi дверi, прямуючи до свого кабiнету у ватиканськiй пильностi. Фаулер попрощався з iнспектором.
    
  -Я пiду в готель переодягнуся i побачу її пiсля.
    
  - Бути в морзi.
    
  - У вас немає причин робити це, спертатора.
    
  -Так, у мене є.
    
  Мiж ними встановилася тиша, пiдкреслена релiгiйною пiснею, яку почав спiвати паломник, i яку заспiвали кiлька сотень людей. Сонце зникло за пагорбами, i Рим поринув у пiтьму, хоча на його вулицях рух був безперервним.
    
  - Безперечно, одне з цих питань було останнiм, що почув молодший iнспектор.
    
  Паола сiгуїо мовчить. Фаулер дуже багато разiв бачила процес, через який проходила жiнка-кримiналiст у цей момент, процес пiсля смертi товариша поñеро. Спочатку ейфорiя та бажання помститися. Вона поступово впадала у знемогу i смуток, коли усвiдомлювала те, що сталося, i шок позначався на її тiлi. I, нарештi, поринути у глухе почуття, сумiш гнiву, провини та образи, яке закiнчиться лише тодi, коли Кароски опиниться за ґратами чи помре. I, можливо, навiть не тодi.
    
  Священик хотiв покласти руку на плече Дикантi, але останньої митi стримався. Незважаючи на те, що iнспектор не бачила його, оскiльки вiн стояв спиною, щось мало пiдказати iнтуїцiю. Se giró y miró a Fowler con preocupación.
    
  - Будьте дуже обережнi, тату. Тепер вiн знає, що ви тут, i це може все змiнити. Крiм того, ми не зовсiм упевненi, як вiн виглядає. Вiн довiв, що дуже гарний у маскуваннi.
    
  -Так багато змiниться за п'ять рокiв?
    
  - Батьку, я бачив фотографiю Кароски, яку ви менi показали, i я бачив брата Франческо. Не май до цього жодного вiдношення.
    
  - У церквi було дуже темно, i ви не звернули особливу увагу на старого кармелiту.
    
  - Батьку, пробач i люби мене. Я добрий фахiвець з фiзiогномiки. Можливо, вiн носив шиньйони i бороду, що закриває половину обличчя, але виглядав як чоловiк похилого вiку. Вiн дуже добре вмiє ховатися, i тепер може стати кимось iншим.
    
  - Ну, я подивився їй у вiчi, доттор. Якщо вiн стане на моєму шляху, я знатиму, що це так. I я не вартий його хитрощiв.
    
  - Це не тiльки хитрощi, батьку. Тепер вiн також має 9-мм патрон i тридцять куль. Пiстолет Понтьєро та його запасний магазин були вiдсутнi.
    
    
    
  Morgue Municipal
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 01:32
    
    
    
  Вiн жестом запросив трео на розтин. Приплив адреналiну з перших миттєвостей пройшов, i я все частiше починаю почуватися пригнiченою. Побачити, як скальпель коронерiв розсiкав його колегу це було справою, що майже перевершувала його сили, але менi це вдалося. Коронер встановив, що Понтьєро сорок тричi вдарили тупим предметом, ймовiрно, закривавленим свiчником, який було знайдено пiсля того, як його виявили на мiсцi злочину. Про те, що спричинило порiзи на його тiлi, у тому числi перерiзання горла, було вiдкладено доти, доки фахiвцi лабораторiї не нададуть злiпки розрiзiв.
    
  Паола вислухає цю думку крiзь чуттєвий серпанок, який аж нiяк не зменшить її страждань. Вiн стоятиме i дивитиметься на всi години, добровiльно приносячи собi нелюдське покарання. Данте дозволив собi заскочити в кiмнату для розтину, поставив кiлька запитань i вiдразу пiшов. Бiй був також присутнiй, але це було просто свiдчення. Незабаром вiн пiшов, приголомшений i приголомшений, згадавши, що буквально кiлька годин тому розмовляв з 1Л.
    
  Коли коронер закiнчив, вiн залишив САПР на металевому столi. Вiн збирався закрити обличчя руками, коли Паола сказала:
    
  -Нi.
    
  I зрозумiв коронер i вийшов, не сказавши нi слова.
    
  Тiло було вимите, але вiд нього виходив легкий запах кровi. У прямому, бiлому та холодному свiтлi маленький молодший iнспектор виглядає як мiнiмум на 250 градусiв. Удари покриватимуть його тiло, як знаки болю, а величезнi рани, як непристойнi роти, випромiнюватимуть мiдний запах кровi.
    
  Паола розшукала конверт iз вмiстом кишень Понтьєро. Чiтки, ключi, гаманець. Графська миска, запальничка, розпочата пачка тютюну. Побачивши цей останнiй об'єкт, усвiдомивши, що нiхто не збирається курити цi сигарети, вона вiдчула себе дуже сумною i самотньою. I вiн почав по-справжньому розумiти, що його товариш, його друг мертвий. У жестi заперечення я хапаю один iз портсигарiв. Запальничка розжарює важку тишу кiмнати для розтину живим полум'ям.
    
  Паола залишила лiкарню вiдразу пiсля смертi батька. Я придушив у собi бажання кашлянути i залпом осушив мaхонду. Викиньте дим прямо у бiк забороненого мiсця для курiння, як це любив робити Понтьєро.
    
  I почнiть прощатися з ел.
    
    
  Чорт забирай, Понтьєро. Чорт забирай. Лаймо, лайно та лайно. як ти мiг бути таким незграбним? Це все через тебе. Менi бракує швидкостi. Ми навiть не дозволили твоїй дружинi побачити твiй cadáбачити. Вiн дав тобi добро, чорт забирай, якщо вiн дав тобi добро. Вона б не встояла перед цим, вона не встояла б перед тим, щоб побачити тебе таким. Боже мiй, Енце. ¿ Тобi здається нормальним, що я - остання людина в цьому свiтi, яка бачить тебе оголеною? Я обiцяю тобi, що це не та близькiсть, яку я хотiв би мати з тобою. Нi, з усiх копiв у свiтi ти був найгiршим кандидатом на закриту в'язницю, i ти на це заслужив. Все для тебе. Незграбний, незграбний, патан, не мiг тебе помiтити? Якого бiса ти взагалi вляпався в це лайно? Я не можу в це повiрити. Ти завжди тiкав вiд полiцiї Пульма, як мiй чортовий батько. Боже, ти навiть уявити не можеш, що я уявляв собi щоразу, коли ти курив лайно вiд естаса. Я повернуся i побачу свого батька на лiкарняному лiжку, що зригує легенi у ваннах. А я вивчаю всi вечорами. За травень, на факультет. Вечорами я забиваю собi голову питаннями на кашлi. Я завжди вiрив, що вiн теж пiдiйде до пiднiжжя твого лiжка, триматиме тебе за руку, поки ти йдеш в iнший квартал мiж авемаром i нашими батьками, i буде дивитися, як медсестри трахкають його в дупу. Це, це мало бути, а не це. Пете, ти не мiг би подзвонити менi? Чорт забирай, якщо менi здасться, що ти посмiхаєшся менi, то це нiби вибачення. Чи ти думаєш, що це моя вина? Твоя дружина та твої батьки зараз не думають про це, але вони вже думають про це. Коли хтось розповiсть їм усю iсторiю. Але нi, Понтьєро, це не моя вина. Це твоя i тiльки твоя вина, чорт забирай, ти, я i ти, дурень. Чому ти, чорт забирай, потрапив у цю колотнечу? На жаль, нехай буде проклято твою вiчну довiру до всiх, хто носить сутану. Козел Кароски, змо нас ла джаго. Що ж, я одержав її вiд тебе, i ти заплатив за неї тi. Ця борода, цей нiс. Вiн одягнув окуляри тiльки для того, щоб нас набути, щоб нас висмiяти. Дуже свиня. Вiн дивився менi прямо в обличчя, але я не мiг бачити його очей вiд тих двох скляних недопалкiв, якi вiн пiдносив до мого обличчя. Ця борода, цей нiс. Ти хочеш вiрити, що я не знаю, чи дiзнаюся я його, якби я побачив його знову? Я вже знаю, що ти думаєш. Нехай вiн подивиться на фотографiї з мiсця злочину Робайри на випадок, якщо вона з'явиться на них хоча б на задньому планi. I я збираюся це зробити, заради всього Святого. Я збираюся це зробити. Але перестань прикидатись. I не посмiхайся, цап, не посмiхайся. Це , заради Бога. До смертi хочеш перекласти на мене свою провину. Я нiкому не довiряю, менi байдуже. Будь обережним, я вмираю. ¿ Чи можна знати, для чого так багато iнших порад, якщо потiм ви не будете їм слiдувати? Боже, Понтьєро. Як часто ти залишаєш мене. Через твою вiчну незручнiсть я залишаюся сама перед цим монстром. Чорт забирай, якщо ми стежимо за священиком, ряси автоматично стають пiдозрiлими, Понтьєро. Не пiдходь до мене з цим. Не виправдовуйся тим, що батько Франческо схожий на безпорадного i кульгавого старого. Чорт забирай, що вiн тобi дав за волосся. Чорт забирай, чорт забирай. Як я ненавиджу тебе, Понтьєро. ¿ Знаєш, що сказала твоя дружина, коли дiзналася, що ти помер? Вiн сказав: "Вона не може померти. Вiн любить джаз". Вiн не сказав: "У нього два сини" або "Вiн мiй чоловiк, i я люблю його". Нi, вiн сказав, що тобi подобається джаз. Начебто Дюк Еллiнгтон або Дiана Кролл - це гребаний бронежилет. Чорт забирай, вона вiдчуває тебе, вона вiдчуває, як ти живеш, вона вiдчуває твiй хрипкий голос i нявкання, яке ти чуєш. Вiд тебе пахне цигарками, якi ти куриш. Що ти курив? Як я тебе ненавиджу. Блаженний чорт... чого тепер варте для тебе все, про що ти молився? Тi, кому ти довiряв, вiдвернулися вiд тебе. Так, я пам'ятаю той день, коли ми їли пастрами на площi П'яцца Колона. Ти сказав менi, що священики - це не просто люди, якi несуть вiдповiдальнiсть, а не люди. Що Церква цього не усвiдомлює. I я присягаю тобi сказати це в обличчя священиковi, який дивиться на балкон Святого Петра, присягаюсь тобi. Я пишу це на такому великому банерi, що бачу його, навiть будучи слiпим. Понтьєро, чортiв iдiот. То була не наша боротьба. О, чорт забирай, я боюся, дуже боюся. Я не хочу кiнчати так, як ти. Цей стiл виглядає дуже красиво. Що, якщо Кароскi пiде за мною до мого дому? Понтьєро, iдiот, це не наша боротьба. Це боротьба священикiв та їхньої Церкви. I не кажи менi, що це теж моя мама. Я бiльше не вiрю у Бога. Скорiше, я вiрю. Але я думаю, що це не дуже добрi люди. Моя любов до неї залишу васа бiля нiг мерця, який мав прожити тридцять рокiв до себе. Вiн пiшов, я прошу в тебе дешевий дезодорант, Понтьєро. I тепер залишається запах мертвих вiд усiх мертвих, яких ми бачили в цi днi. Тiла, якi рано чи пiзно гниють, бо Бог не змiг зробити добро деяким зi своїх створiнь. I твiй саправер - найсмердючiший з усiх. Не дивися на мене. Тiльки не кажи менi, що Бог вiрить у мене. Добрий Бог не допускає, щоб щось вiдбувалося, вiн не дозволяє одному зi своїх стати вовком серед овець. Ти такий самий, як я, що й батько Фаулер. Цю маму залишили лежати внизу з усiм тим лайном, у яке вони її втягнули, i тепер вона шукає сильнiших емоцiй, нiж зґвалтування дитини. ¿А що ти скажеш про себе? "Що Бог свого роду дозволяє таким блаженним ублюдкам, як ти, запихати його в гребаний холодильник, тодi як його компанiя була гнилою i засунути всю руку в його рани? Чорт забирай, це був не мiй бiй ранiше, я все про те, щоб трохи прицiлитися в Бої, нарештi зловити одного з цих дегенератiв. Але, мабуть, я нетутешнiй. Нi, будь ласка. Нiчого не кажи. Перестань захищати мене! ¡ Я не жiнка i нема! Господи, я була такою нав'язливою. Що поганого у тому, щоб визнати це? Я не думав ясно. Все це явно перевершило мене, але це вже. Все закiнчено. Чорт забирай, це була не моя боротьба, але тепер я знаю, що це так. Тепер це особисте, Понтьєро. Тепер менi наплювати на тиск Ватикану, Сирiна, Бояр i на ту повiю, яка поставила їх усiх на кiн. Тепер я збираюся пiти на все, i менi байдуже, якщо по дорозi вони згорнуть голови. Я збираюся схопити його, Понтьєро. За тебе та за мене. За твою жiнку, яка чекає ахi ззовнi, i за двох твоїх соплякiв. Але в основному через тебе, тому що ти замерзла, i твоє обличчя бiльше не твоє обличчя. Боже, що за бiса залишила тебе. Який ублюдок залишив тебе, i що я почуваюся самотньою. Я ненавиджу тебе, Понтьєро. Я дуже сумую за тобою.
    
    
  Паола вийшла в коридор. Фаулер чекав на неї, дивлячись у стiну, сидячи на дерев'янiй лавi. Вiн пiдвiвся, побачивши її.
    
  - Доттора, я...
    
  - Все гаразд, тату.
    
  - Це не нормально. Я знаю, через що ти проходиш. Ти гаразд.
    
  - Звiсно, я не в порядку. Чорт забирай, Фаулер, я бiльше не збираюся падати в його обiйми, корчуся вiд болю. Таке трапляється лише у шкурах.
    
  Вiн уже йшов, коли я з'явився з ними обома.
    
  - Дикантi, нам треба поговорити. Я дуже турбуюсь за вас.
    
  -Usted також? Що нового. Вибачте, але в мене немає часу на балаканину.
    
  Доктор Бой став на його шляху. Її голова доходила йому до грудей лише на рiвнi грудей.
    
  - Вiн не розумiє, Дикантi. Я збираюся усунути її вiд справи. Зараз ставки надто великi.
    
  Паола альзó ла Вiста. Вiн залишиться пильно дивитися на неї i говорити повiльно, дуже повiльно, крижаним голосом, ятоном.
    
  - Будь здоровий, Карло, бо я скажу це лише один раз. Я впiймаю того, хто зробив це з Понтьєро. Нi тобi, нi комусь iншому нiчого сказати з цього приводу. ¿Я ясно висловився?
    
  - Схоже, вiн не зовсiм розумiє, хто тут головний, Дикантi.
    
  -Можливо. Але менi ясно, що це те, що я маю робити. Вiдiйди убiк, будь ласка.
    
  Бiй вiдкрив рота, щоб вiдповiсти, але замiсть цього вiдвернувся. Паола, спрямовуючи його розлюченi кроки до виходу.
    
  Fowler sonreía.
    
  - Що так смiшно, батьку?
    
  -Ви, звичайно. Не ображай мене. Ти не думаєш про те, щоб усунути її вiд справи найближчим часом, чи не так?
    
  Директор UACV зобразив благоговiння.
    
  - Паола дуже сильна та незалежна жiнка, але їй треба зосередитися. Весь цей гнiв, який ви зараз вiдчуваєте, можна зосередити, спрямувати.
    
  - Директор ... я чую слова, але не чую правди.
    
  -Добре. Я це визнаю. Я вiдчуваю страх за неї. Йому треба було знати, що всерединi вiн має сили, необхiднi для продовження. Будь-яка iнша вiдповiдь, крiм того, яку вiн менi дав, змусила б мене прибрати його з дороги. Ми не стикаємося з кимось нормальним.
    
  - Тепер будь щирим.
    
  Фаулер побачив, що за нiко-полiсменом та адмiнiстратором живе людина. Вона побачила Його таким, яким вiн був у той момент рано-вранцi, в подертому одязi i з розiрваною душею пiсля смертi одного зi своїх пiдлеглих. Бiй мiг придiляти багато часу саморекламi, але майже завжди прикривав спину Паоле. Аiн вiдчув сильний потяг до неї, це було очевидно.
    
  - Батьку Фаулер, я маю попросити вас про ласку.
    
  -Не зовсiм.
    
  - Як каже? - здивувався Бiй.
    
  - Вiн не повинен просити мене про це. Я подбаю про її засмучення. На краще це чи на гiрше, але нас залишилося лише троє. Фабiо Данте, Дiкантi та я сам. Нам доведеться мати справу з комун.
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 08:15.
    
    
    
  - Ви не можете довiряти Фаулеру, Дикантi. Вiн убивця.
    
  Паола пiдняла свiй похмурий погляд на досьє Кароскi. Вiн проспав лише кiлька годин i повернувся до свого столу, коли засвiтився свiтанок. Щось незвичайне: Паола була з тих, хто любив довго снiдати i спокiйно дiставатися роботи, а потiм йти далеко за нiч. Понтьєро наполягав на тому, щоб вiн у такий спосiб пропустив римський свiтанок. Iнспектор не оцiнила цiєї матерi, тому що вона зовсiм по-iншому вшановувала свого друга, але з її кабiнету свiтанок був особливо прекрасний. Свiтло лiниво повзало по пагорбах Риму, тодi як сонячнi променi затримувалися на кожнiй будiвлi, на кожному виступi, вiтаючи мистецтво та красу Вiчного мiста. Форми i кольори тiла виявлялися так делiкатно, нiби у дверi постукали i попросили дозволу. Але той, хто увiйшов без стуку та з несподiваним звинуваченням, був Фабiо Данте. Суперiнтендант з'явився на пiвгодини ранiше, нiж було доведено. У руцi в нього був конверт, а в ротi - змiї.
    
  - Данте, ви пили?
    
  -Нiчого подiбного. Я говорю йому, що вiн убивця. Пам'ятаєте, я казав вам не довiряти? Його iм'я викликало тривогу у моєму мозку. Знаєте, спогад у глибинi душi. Оскiльки я провiв невелике розслiдування щодо його передбачуваних вiйськових.
    
  Паола сорбiо кафеє щоразу, коли є фрiо. Я була заiнтригована.
    
  -А хiба вiн не вiйськовий?
    
  -О, звичайно, це так. Вiйськова капела. Але це не є в наказах Сили Аереа. Вiн iз ЦРУ.
    
  -ЦРУ? Ви жартуєте.
    
  -Нi, Дикантi. Фаулер не з тих, хто жартує. Послухайте: Я народився 1951 року в багатiй сiм'ї. У батька є фармацевтична промисловiсть або щось таке. Я навчався на психолога у Прiнстонi. Я закiнчив кар'єру з двадцятьма балами та дипломом з вiдзнакою.
    
  - Magna cum laude. Моя квалiфiкацiя ximaón. Тодi ти збрехав менi. Вiн сказав, що не був особливо блискучим учнем.
    
  - Вiн збрехав їй у цьому та у багатьох iнших речах. Вiн не пiшов забирати свiй шкiльний атестат. Очевидно, вiн посварився зi своїм батьком i вступив на службу у 1971 роцi. Доброволець у розпал вiйни у В'єтнамi. Вiн провчився п'ять мiсяцiв у Вiрджинiї та десять мiсяцiв у В'єтнамi у званнi лейтенанта.
    
  - Хiба вiн не був трохи молодим для лейтенанта?
    
  - Це жарт? ¿ Добровiльний випускник коледжу? Я впевнений, що вiн подумає, щоб зробити його генералом. Невiдомо, що сталося з його головою у тi днi, але я не повернувся до Сполучених Штатiв пiсля вiйни. Вiн навчався в семiнарiї в Захiднiй Нiмеччинi i був висвячений на священика в 1977 роцi. Пiсля є слiди його слiду в багатьох мiсцях: Камбоджа, Афганiстан, Румунiя. Ми знаємо, що вiн був у Китаї з вiзитом, i йому довелося поїхати поспiхом.
    
  - Все це не виправдовує те, що вiн агент ЦРУ.
    
  - Дикантi, це все тут. - Поки вiн говорив, вiн показував Паоле фотографiї, найбiльшi з яких були чорно-бiлими. У них ви бачите дивно молодого Фаулера, який поступово втрачав волосся з часом, коли мої гени наближалися до сьогодення. Вiн побачив Фаулера на купi земляних мiшкiв у джунглях серед солдатiв. На ньому були лейтенантськi нашивки. Вона побачила його в лазаретi поруч iз усмiхненим солдатом. Вiн побачив у ньому дiя свого висвячення, прийнявши все те ж причастя в Римi вiд того ж Симо Павла VI. Вона побачила його на великiй площi з лiтаками на задньому планi, вже одягненого як, в оточеннi солдатiв mas jóvenes...
    
  - Звiдки це еста?
    
  Данте проконсультуйтеся iз його записками.
    
    - Це 1977 рiк . Tras su ordenación Fowler volvió en Alemania, a la Base Aérea de Spangdahlem. Як вiйськова капела.
    
  - Тодi його iсторiя збiгається.
    
  - Майже... та не зовсiм. У досьє, яке Джон Абернатi Фаулер, син Маркуса та Дафни Фаулер, лейтенант ВПС США, отримує пiдвищення по службi та зарплату пiсля успiшного завершення навчання". польової та контррозвiдувальної спецiальностей". У Захiднiй Нiмеччинi. У розпал вiйни фрiа.
    
  Паола зробила двозначний жест. Вiн щойно не бачив цього ясно.
    
  - Зачекайте, Дiкантi, це ще не кiнець. Як я вже казав вам ранiше, я побував у багатьох мiсцях. 1983 року вiн зникає на кiлька мiсяцiв. ú остання людина, яка щось знає про ел., - священик з Вiрджинiї.
    
  Ах, Паола починає здаватися. Вiйськовослужбовець, який зник безвiсти на кiлька мiсяцiв у Вiрджинiї, вiдправляє його в одне мiсце: до штаб-квартири ЦРУ в Ленглi.
    
  -Continúe, Dante.
    
  - 1984 року Фаулер ненадовго знову з'являється у Бостонi. Його батьки загинули в автокатастрофi у липнi. Вiн йде до кабiнету нотарiуса i просить його подiлити всi його грошi та майно мiж бiдними. Пiдпишiть необхiднi папери та йдiть. За словами нотарiуса, сума всього майна його батькiв та компанiї становила вiсiмдесят з половиною мiльйонiв доларiв.
    
  Дикантi видав нероздiлений, засмучений свист чистого подиву.
    
  - Це великi грошi, i я одержав їх у 1984 роцi.
    
  - Ну, вiн вiдiрвався вiд усього. Жаль, що я не зустрiв його ранiше, а, Дiкантi?
    
  - Qué insinúa, Dante?
    
  -Нiчого, нiчого. Що ж, на довершення безумства Фаулер їде до Францiї i з усiх країн до Гондурасу. Його призначено капелом вiйськової бази Ель-Авокадо, вже в званнi майора. I тут вiн стає вбивцею.
    
  Наступний блок фотографiй залишає Паолу замороженою. Ряди трупiв лежать у запорошених братських могилах. Робiтники з лопатами та в масках, якi ледве можуть приховати жах на їхнiх обличчях. Тiла, що викопанi, гниють на сонцi. Чоловiки, жiнки та дiти.
    
  -Боже, що це?
    
  -Як щодо ваших знань iсторiї? Менi вас шкода. Менi довелося пошукати в Iнтернетi, що все це вiдбувається, i таке iнше. Зважаючи на все, в Нiкарагуа вiдбулася сандинiстична революцiя. Контрреволюцiя, звана контрреволюцiєю Нiкарагуа, прагнула повернути до влади правий уряд. Уряд Рональда Рейгана пiдтримує повстанцiв-партизан, яких у багатьох випадках краще було б назвати терористами, мотузками та мотузками. I чому ви не здогадуєтеся, хто був послом Гондурасу в той короткий час?
    
  Паола на великiй швидкостi почала зводити кiнцi з кiнцями.
    
  -Джон Негропонте.
    
  -Приз за чорняву красуню! Засновник бази аереа-дель-Авокадо, на тiй же межi з Нiкарагуа, бази для пiдготовки тисяч партизанiв Контра. утримання пiд вартою i катувань, бiльш схожим на концентрацiйний табiр, нiж на вiйськову базу в демократичнiй країнi ".225; Тiко". Тi дуже красивi та багатi фотографiї, якi я вам показав, було зроблено десять рокiв тому. У цих ямах проживало 185 чоловiкiв, жiнок та дiтей. I вважається, що iснує просто невизначена кiлькiсть тiл, яких може бути до 300 похованих у горах.
    
  - Боже мiй, як все це жахливо - жах, побачивши цi фотографiї, однак не завадив Паоле докласти зусиль, щоб дати Фаулеру перевагу сумнiву. Але це також нiчого не доводить.
    
  - Я був весь. ¡ Це була капела табору тортур, їй-Богу! - До кого ви думаєте звернутися до засуджених перед смертю? ¿Сомо подiла її не в курсi?
    
  Дикантi мовчки дивився на нього.
    
  - Добре, ви хочете щось вiд мене? Матерiалу достатньо. Досьє Уффiцiо. У 1993 роцi його викликали в Рим для надання свiдчень у справi про вбивство 32 черниць сiмома роками ранiше. Черницi бiгли з Нiкарагуа i опинилися в Ель-Авокадо. Їх зґвалтували, покатали на гелiку i, птеро i, нарештi, плаф, корж черницi. До речi, я також оголошую про 12 зниклих безвiсти мiсiонерiв-католикiв. Пiдставою для звинувачення було те, що вiн був обiзнаний з усiм, що сталося, i що вiн не засуджував цi кричущi випадки порушення прав людини. У всiх сенсах i цiлях бути таким же винним, як би я сам пiлотував ell helicóptero.
    
  -I що диктує Священний Пост?
    
  - Ну, ми не мали достатнiх доказiв, щоб засудити його. Вiн бореться за своє волосся. Це, яке зганьбило обидвi сторони. Я думаю, що я пiшов iз ЦРУ за власним рiшенням. Якийсь час вiн хитався, i Ахав вступив до iнституту Святого Матвiя.
    
  Паола довго дивилася на фотографiї.
    
  - Данте, я збираюся поставити вам дуже серйозне питання. ¿ Ви, як громадянин Ватикану, стверджуєте, що Свята Канцелярiя є iнститутом, яким нехтують?
    
  -Нi, iнспектор.
    
  - Чи наважуся сказати, що вона нi на кому не виходить замiж?
    
  Dante asintió, a regañadientes. Тепер iди туди, куди хочеш, Паоло.
    
  - Таким чином, суперiнтендант, сувора установа вашої Ватиканського держави не змогла знайти жодних доказiв провини Фаулера, i ви вриваєтеся в мiй кабiнет, заявляючи, що вiн убивця, i пропонуєте менi не визнавати його винним.
    
  Згаданий пiдвiвся, розлютився i схилився над столом Дикантi.
    
  - Чим, люба... не думай, що я не знаю, якими очима ти дивишся на цього псевдо-священика. З нещасної волi долi ми повиннi вистежити грiбаного монстра за його наказом, i я не хочу, щоб вiн думав про спiдницi. Вiн уже втратив свого товариша по командi, i я не хочу, щоб цей американець прикривав менi спину, коли ми зiткнемося з Кароська. Хай буде вам вiдомо, як реагувати на це. Схоже, вiн дуже вiдданий своєму батьковi людина... вiн також на боцi свого спiввiтчизника.
    
  Паола встала i з спокоєм двiчi перехрестила його обличчя. Плас плас. Двi ляпаси були чемпiонськими, з тих, що добре наносять двiйки. Данте був такий здивований i принижений, що навiть не знав, як вiдреагувати. Вiн залишиться прибитим цвяхами, з вiдкритим ротом та червоними щоками.
    
  - А тепер дозвольте представити вас менi, суперiнтенданте Данте. Якщо ми застрягли на "чортовому розслiдуваннi" трьох людей, то це тому, що їхня Церква не хоче, щоб стало вiдомо, що монстр, який ґвалтував дiтей i який був кастрований в однiй з їхнiх нетрiв, вбиває кардиналiв, яких вiн убив. Це, а не що iнше, є причиною смертi Понтьєро. Я нагадую йому, що ви прийшли просити нас про допомогу. Очевидно, його органiзацiя вiдмiнно працює, коли справа доходить до збору iнформацiї про дiяльнiсть священика в джунглях третього свiту, але йому не так добре вдається контролювати сексуального злочинця, який робив рецидиви десятки разiв за десять рокiв. Так що нехай вiн потягне звiдси свого пата, перш нiж почне думати, що його проблема в тому, що вiн ревнує Фаулера. I не повертайся, доки не будеш готовий працювати в командi. Ви мене зрозумiли?
    
  Данте знайшов достатньо самовладання, щоб зробити глибокий вдих i повернутися. У цей момент у кабiнет увiйшов Фаулер, i суперiнтендант висловив своє розчарування, що я кинув йому в обличчя фотографiї, якi вiн тримав у руцi. Данте вислизає, навiть не пам'ятаючи грюкнути дверима, в такiй лютi, якою вiн був.
    
  Iнспектор вiдчула величезне полегшення вiд двох речей: по-перше, вiд того, що мала можливiсть зробити те, що, як ви вже здогадалися, вона збиралася зробити кiлька разiв. I, по-друге, за те, що я змiг зробити це наодинцi. Якби така ситуацiя сталася з кимось, хто був присутнiй при цьому або перебував на вулицi, Данте не забув би Джема та його ляпаса у вiдповiдь. Нiнун людина щось забуває, якi. Є способи проаналiзувати ситуацiю та трохи заспокоїтися. Miró de reojo a Fowler. Ї стiйте нерухомо бiля дверей, не зводячи очей з фотографiй, якi тепер покривають пiдлогу в кабiнетi.
    
  Паола сiла, сьорбнула каву i, не пiдводячи голови вiд досьє Кароски, сказала:
    
  - Я думаю, вам є що розповiсти, святий отче.
    
    
    
    Instituto Saint Matthew
    
  Silver Spring, Maryland
    
    Квiтень 1997
    
    
    
  СТЕНОГРАМА IНТЕРВ'Ю No 11 МIЖ ПАЦIЄНТОМ No 3643 I ДОКТОРОМ ФАУЛЕРОМ
    
    
    DR. FOWLER: Buenas tardes, padre Karoski.
    
    #3643: Проходьте, проходьте.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР
    
  #3643: Його ставлення було образливим, i я дiйсно попросив його вийти.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: ¿ Що саме ви вважаєте образливим щодо нього?
    
  #3643: Батько Конрой ставить пiд сумнiв непорушнi iстини нашої Вiри.
    
    DR. FOWLER : Póngame un ejemplo.
    
    #3643: ¡Стверджує, що диявол - це переоцiнена концепцiя! Знаходячи це дуже цiкавим, щоб побачити, як ця концепцiя встромляє тризуб йому в сiдницi.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: ¿ Як ви думаєте, ви там щоб побачити це?
    
  #3643: Це був спосiб говорити.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Ви вiрите в пекло, чи не так?
    
  #3643: З усiх сил.
    
  DR. FOWLER : Cree merecérselo?
    
  #3643: Я солдат Христа.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР
    
  #3643: ¿З якого часу?
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР
    
  #3643: Якщо вiн добрий солдат, так.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Батьку, я повинен залишити вам книгу, яка, я думаю, виявиться для вас дуже корисною. Я написав це Святому Августуїн. Це книга про смиреннiсть i внутрiшню боротьбу.
    
  #3643: Буде радий це прочитати.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Ви вiрите, що потрапите на небеса, коли помрете?
    
    #3643 : Я впевнений .
    
    ДОКТОР
    
  #3643:...
    
  DR. FOWLER : Quiero plantele una hipótesis. Припустимо, ви стоїте бiля ворiт раю. Бог зважує свої добрi справи та свої злi справи, i вiрний на терезах врiвноважений. Тому вiн пропонує вам зателефонувати будь-кому, щоб позбутися сумнiвiв. ¿A quién llamaría?
    
  #3643: Я не впевнений .
    
  DR. FOWLER : Permitame que le sugiera unos nombres: Leopold, Jamie, Lewis, Arthur ...
    
    #3643: Цi iмена менi нi про що не говорять.
    
    DR. FOWLER :...Harry, Michael, Johnnie, Grant...
    
  #3643: С á заповнiть .
    
  DR. FOWLER: ... Paul, Sammy, Patrick ...
    
  #3643: ¡ Я говорю йому заткнутися !
    
  DR. FOWLER :...Jonathan, Aaron, Samuel...
    
    #3643: ¡¡¡ ВИСТАЧИТЬ!!!.
    
    
  (На задньому планi чути невиразний i короткий шум боротьби)
    
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Те, що я стискаю мiж пальцями, великим i вказiвним пальцями, - це ваша палиця, батько Кароскi. Зайве говорити, що бути аун болiсно, якщо не заспокоюватися. Зробiть жест лiвою рукою, якщо ви мене зрозумiли. Добре. А тепер дай менi вiдповiдь, чи спокiйний ти. Ми можемо чекати стiльки, скiльки потрiбно. Вже? Добре. Ось трохи води.
    
  #3643: Дякую.
    
  DR. FOWLER: Siéntese, por favor.
    
  #3643: Менi вже краще. Я не знаю, що зi мною сталося.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР Точно так, як ми знаємо, що дiти зi списку, який я навiв, не повиннi говорити саме на його користь, коли вiн постає перед Всевишнiм, батько.
    
  #3643:...
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Ви нiчого не скажете?
    
  #3643 : Ви нiчого не знаєте про пекло.
    
  DR. FOWLER : ¿Eso piensa? Ви помиляєтеся: я бачив це на власнi очi. Зараз я вимкну диктофон i розповiм вам дещо, що вас напевно зацiкавить.
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 08:32.
    
    
    
  Фаулер вiдводить погляд вiд фотографiй, розкиданих по пiдлозi. Вiн не став пiднiмати їх, а просто елегантно переступив їх. Паола запитала, чи означає те, що саме собою означає просту вiдповiдь на звинувачення Данте. Протягом багатьох рокiв Паола часто страждала вiд вiдчуття, що стоїть перед людиною, настiльки ж незбагненною, як i освiченою, настiльки ж промовистою, як i розумною. Фаулер сам по собi був суперечливою iстотою i iєроглiфом, що не пiддається розшифровцi. Але того разу це почуття супроводжувалося глухим стоном Лери, який тремтiв у неї на губах.
    
  Священик сидить навпроти Паоли, вiдклавши убiк свiй потертий чорний портфель. У лiвiй руцi вiн нiс паперовий пакет iз трьома кавниками. Я запропонував один iз них Дикантi.
    
  -Капучiно?
    
  - Я ненавиджу капучино. Це нагадує менi мiф про собаку, який мав, - сказала Паола. Але я все одно прийму це.
    
  Фаулер мовчав кiлька хвилин. Нарештi Паола дозволила собi прикинутися, що ознайомилася з досьє Кароскi, i вирiшила зустрiтися вiч-на-вiч зi священиком. Майте на увазi.
    
  -Ну й що? Хiба це не...?
    
  I вiн стоїть насухо. З того часу, як Фаулер увiйшов до його кабiнету, я не дивився йому в обличчя. Але при цьому я виявив, що знаходжуся в тисячах метрiв вiд нього. Руки пiднесли каву до рота невпевнено, нерiшуче. На лисинi священика виступили дрiбнi краплинки поту, незважаючи на те, що було прохолодно. I його зеленi очi проголошували, що його обов'язок споглядати незабутнi жахи i що вiн повернеться, щоб споглядати їх.
    
  Паола нiчого не сказала, розумiючи, що здається елегантнiсть, з якою Фаулер обiйшов фотографiї, була лише прикриттям. Еспер. Священиковi знадобилося кiлька хвилин, щоб прийти до тями, i коли вiн це зробив, голос здався йому вiддаленим i приглушеним.
    
  -Це важко. Ви думаєте, що подолали це, але потiм воно з'являється знову, як пробка, яку ви марно намагаєтеся занурити в баєру. Вiн стiкає, виринає на поверхню. I всi ти знову з ним стикаєшся...
    
  - Розмова допоможе вам, батьку.
    
  - Можете менi повiрити, доттора... це не так. Вiн не робив цього жодного разу. Не всi проблеми вирiшуються розмовою.
    
  - Цiкавий вислiв для священика. Збiльште емблему для логотипу psicó. Хоча й доречно для агента ЦРУ, навченого вбивати.
    
  Фаулер придушив сумну гримасу.
    
  - Мене не навчали вбивати, як будь-якого iншого солдата. Я пройшов пiдготовку з контррозвiдувальних методiв. Бог дав менi дар безпомилкового наведення, це правда, але я не прошу про цей дар. I, передбачаючи ваше запитання, я нiкого не вбивав iз 1972 року. Вбив 11 солдатiв в'єтконгу, принаймнi наскiльки менi вiдомо. Але всi цi смертi були у бою.
    
  - Ви були тими, хто записався добровольцем.
    
  - Доттора, перш нiж судити мене, дозвольте менi розповiсти свою iсторiю. Я нiколи нiкому не казав того, що збираюся сказати вам, бо, будь ласка, прошу вас прийняти мої слова. Не те щоб вiн вiрив менi чи довiряв менi, оскiльки це означає просити дуже багато чого. Просто приймiть мої слова.
    
  Паола повiльно кивнула головою.
    
  - Я вважаю, що вся ця iнформацiя буде доведена до вiдома суперiнтенданта. Якщо це досьє Сант-Уффiцiо, ви склали б дуже приблизне уявлення про мiй послужний список. Я записався добровольцем у 1971 роцi через певнi... розбiжностi з моїм батьком. Я не хочу розповiдати йому страшилку про те, що означає для мене вiйна, тому що слова не пiд силу описати це. ¿Ha vist ви "Apocalipsis Now" , dottora ?
    
  -Так, давно. Я був здивований його брутальнiстю.
    
  -Пi лiда фарс. Ось що таке. Тiнь на стiнi в порiвняннi з тим, що це означає. Я бачив достатньо болю та жорстокостi, щоб заповнити кiлька життiв. Також allí apareció ante mí la vocación. Це було не в окопi посеред ночi, коли ворожий вогонь обрушився на оiдос. Вiн не дивився в обличчя дiтям вiд десяти до двадцяти рокiв у намисто з людських вух. Це було тихим вечором у тилу, поряд iз капелою мого полку. Все я знав, що менi потрiбно присвятити своє життя Боговi та Його створiнням. I я так i вчинив.
    
  -А ЦРУ?
    
  - Не забiгай уперед... Я не хотiв повертатися до Америки. Всi йдуть за моїми батьками. Оскiльки я пiшов так далеко, як мiг, до краю сталевої труби. Всi навчаються багатьом речам, але деякi з них не вмiщаються в їх головi. У вас його 34 алос. Щоб зрозумiти, що комунiзм означав для людини, яка живе в Нiмеччинi в 70-тi роки, менi потрiбно було її пережити. Ми щодня дихаємо загрозою ядерної вiйни. Ненависть серед моїх спiввiтчизникiв була релiгiєю. Здається, що кожен iз нас знаходиться в безпосереднiй близькостi вiд того, щоб хтось, вони чи ми перестрибнув через Стiну. I тодi все буде скiнчено, запевняю вас. До або пiсля того, як хтось натисне кнопку бота, хтось натисне на неї.
    
  Фаулер зробив коротку паузу, щоб зробити ковток кави. Паола закурила одну iз сигарет Понтьєро. Фаулер простяг руку до пакета, але Паола заперечливо похитала головою.
    
  - Це мої друзi, батьку. Я сама мушу їх покурити.
    
  -О, не хвилюйтеся. Я не вдаю, що збираюся його спiймати. Менi було цiкаво, чому ви раптом повернулися.
    
  - Батьку, якщо ви не заперечуєте, я хотiв би, щоб ви продовжили. Я не хочу про це говорити.
    
  Священик вiдчув у своїх словах велике горе i продовжив свою iсторiю.
    
  - Звичайно... Я хотiв би залишатися пов'язаним iз вiйськовим життям. Я люблю компанiю, дисциплiну та сенс кастрованого життя. Якщо ви думаєте про це, це не дуже вiдрiзняється вiд концепцiї священства: йдеться про те, щоб вiддати своє життя iншим людям. Подiї власними силами непоганi, поганi лише вiйни. Я прошу, щоб мене направили в якостi капелана на американську базу, i оскiльки я єпархiальний священик, мiй єпископ седió.
    
  - Що означає єпархiальний, тату?
    
  -Я або менше, або менше, я вiльний агент. Я не пiдкоряюся конгрегацiї. Якщо я захочу, я можу попросити свого єпископа призначити мене до парафiї. Але якщо я вважаю це за доцiльне, я можу розпочати свою душпастирську роботу там, де вважаю за потрiбне, завжди з благословення єпископа, який розумiється як формальна згода.
    
  -Я розумiю.
    
  - Усi на базi я жив з кiлькома спiвробiтниками Агентства, якi проводили спецiальну програму навчання контррозвiдувальної дiяльностi для дiючих вiйськовослужбовцiв, якi не входять до ЦРУ. Вони запросили мене приєднатися до них по чотири години на день по п'ять разiв на тиждень по два рази на тиждень. Це не було несумiсне з моїми пастирськими обов'язками, якби я вiдволiкався на них годинником вiд Сью. З того, що acepté. I, як виявилося, я був добрим учнем. Якось увечерi, коли заняття закiнчилися, один з iнструкторiв пiдiйшов до мене i запропонував приєднатися до КIIА. Агентство викликається внутрiшнiми каналами. Я сказав йому, що я священик i що бути священиком неможливо. Попереду на вас чекає величезна робота з сотнями хлопцiв católicos на базi. Його начальство багато годин присвячувало енсенсу Арлю ненавистi до комунiстiв. Я присвячував годину на тиждень нагадуванню вам, що ми всi дiти Божi.
    
  - Програна битва.
    
  -Майже завжди. Але священство, доктора, - це кар'єра на задньому планi.
    
  - Я думаю, що я сказав вам цi слова в одному з ваших iнтерв'ю з Кароски.
    
  - Це можливо. Ми обмежуємось тим, що набираємо невеликi окуляри. Невеликi перемоги. Iнодi вдається досягти чогось iз великих, але випадки порахованi. Ми сiємо маленьке насiння, сподiваючись, що частина насiння принесе плоди. Часто плоди пожинає не ти сам, i це деморалiзує.
    
  - Це, звичайно, має бути зiпсовано, тату.
    
  - Одного разу король гуляв лiсом i побачив бiдного маленького старого, що метушився в канавi. Вона пiдiйшла до нього i побачила, що вiн садить горiховi дерева. Я запитав його, чому вiн це робить, i старий вiдповiв: ". Король сказав йому: "Старий, не схиляйся своєю згорбленою спиною до цiєї ями. Хiба ти не бачиш, що коли горiх виросте, ти не житимеш, щоб збирати його плоди? " I старий я вiдповiв йому: "Якби мої предки думали так само, як ви, ваша величнiсть, я б нiколи не скуштував волоських горiхiв".
    
  Паола посмiхнулася, вражена абсолютною правдою цих слiв.
    
    -Sabe qué nos enseña esa anécdota, dottora? -Continuó Fowler-. Що завжди можна рухатися вперед за допомогою волi, любовi до Бога та невеликого поштовху Джоннi Уокера.
    
  Паола трохи моргає. Вiн не мiг уявити собi праведного та ввiчливого священика з пляшкою вiскi, але було очевидно, що вiн був дуже самотнiй усе своє життя.
    
  - Коли iнструктор сказав менi, що тим, хто прийшов з бази, може допомогти iнший священик, але тисячам тих, хто прийшов за сталевим телефоном, нiхто не зможе їм допомогти, зрозумiйте нехай у вас буде важлива частина розуму. Тисячi християн томляться за комунiзму, моляться в туалетi i слухають месу в монастирi. Вони зможуть служити iнтересам як мого Папи, так i моєї Церкви в тих точках, де вони збiгаються. Чесно кажучи, тодi я подумав, що збiгiв було багато.
    
  - I що ти тепер думаєш? Тому що вiн повернувся на справжню службу.
    
  - Вiдразу вiдповiдає на ваше запитання. Менi запропонували стати вiльним агентом, погодившись на тi мiсiї, якi я вважав за справедливi. Я мандрую багатьма мiсцями. Деяким я був священиком. Iншим як нормальному громадяниновi. Одного разу я наражав своє життя на небезпеку, хоча майже завжди коштував того. Я допомагав людям, якi так чи iнакше потребували мене. Iнодi ця допомога набувала форми своєчасного повiдомлення, конверта, листа. В iнших випадках необхiдно було органiзувати iнформацiйну мережу. Або вивести людину iз скрутного становища. Я вивчив мови i навiть почував себе досить добре, щоб повернутися до Америки. Поки що не трапилося з Гондурасом...
    
  -Батьку, зачекайте. Вiн пропустив важливу частину. Похорон його батькiв.
    
  Фаулер зробив жест огиди.
    
  -Я не збираюся йти. Просто закрiпiть законну бахрому, яка звисатиме.
    
  - Батьку Фаулер, ви мене дивуєте. Вiсiмдесят мiльйонiв доларiв - це не межа за законом.
    
  - Ого, як ви теж це знаєте. Що ж, так. Вiдмовся вiд грошей. Але я не вiддаю його, як багато хто думає. Я присвятив їх для створення некомерцiйного некомерцiйного фонду, який активно спiвпрацює у рiзних сферах соцiальної дiяльностi як у Сполучених Штатах, так i за їх межами. Вiн названий на честь Говарда Ейснера, капели, яка надихнула мене до В'єтнаму.
    
    -Usted creó la Eisner Foundation? - здивувалася Паола .​ Ого, та вiн тодi старий.
    
  - Я їй не вiрю. Я дав йому поштовх i вклав у нього економiчнi кошти. Насправдi її утворили юристи моїх батькiв. Проти його волi я мушу надати.
    
  - Добре, батьку, розкажи менi про Гондурас. I у вас є стiльки часу, скiльки вам потрiбно.
    
  Священик iз цiкавiстю подивився на Дикантi. Його ставлення до життя раптово змiнилося, тонким, але важливим чином. Тепер вона була готова повiрити йому. Вiн запитує, що могло викликати в нього цю змiну.
    
  - Я не хочу втомлювати вас подробицями, доттор. Iсторiя Авокадо дозволяє заповнити цiлу книгу, але перейти до основ. Метою ЦРУ було сприяти революцiї. Моя мета - допомогти кiшкам, якi страждають вiд гноблення з боку сандинiстичного уряду. Сформуйте та введiть загiн добровольцiв, який має розпочати партизанську вiйну з метою дестабiлiзацiї уряду. Солдати були набранi з-помiж бiднякiв Нiкарагуа. Зброя була продана колишнiм союзником уряду, про iснування якого мало хто пiдозрював: Усама бен Ладен. I командування Контрою переходить до вчителя середньої школи на iм'я Бернi Салазар, фанатику, як i сабр Амос Деспу. У мiсяцi тренувань я супроводжую Салазар через кордон, здiйснюючи все бiльш ризикованi вилазки. Я допомагав екстрадицiї вiдданих релiгiйних людей, але мої розбiжностi з Салазаром ставали все бiльш серйозними. Я почав усюди бачити комунiстiв. Пiд кожним каменем живе комунiст, сьогоднi ел.
    
  - У старому посiбнику для психiатрiв говориться, що гостра параноя дуже швидко розвивається у фанатичних наркоманiв.
    
  - Цей випадок пiдтверджує бездоганнiсть вашої книги, Дикантi. Я потрапив в аварiю, про яку я не знав, доки не дiзнався, що це було навмисно. Я зламав ногу та не мiг ходити на екскурсiї. I партизани починали повертатися щоразу iз запiзненням. Спали не в таборових бараках, а на галявинах у джунглях, у наметах. Ночами вони влаштовували передбачуванi пiдпали, якi, як з'ясувалося, супроводжувалися стратами i стратами.#237;симы. Я був прикутий до лiжка, але тiєї ночi, коли Салазар захопив черниць i звинуватив їх у комунiзмi, хтось попередив мене. Вiн був хорошим хлопчиком, як i багато хто з тих, хто був iз Салазаром, хоча я боявся його трохи менше, нiж iнших. Якщо трохи менше, тому що ви розповiли менi про це пiд секретом сповiдi. Знай, що я нiкому не вiдкрию цього, але я зроблю вiд себе все можливе, щоб допомогти черницям. Ми зробили все, що могли...
    
  Обличчя Фаулера було смертельно блiдим. Час, необхiдний для ковтання слини, було перервано. Вiн дивився не на Паолу, а на крапку mas allá у вiкнi.
    
  - Але цього було недостатньо. Сьогоднi i Салазар, i Ель Чiко мертвi, i всiм вiдомо, що партизани викрали гелiкоптер i скинули черниць на одне з сiл сандiнiстiв. Для цього менi знадобилося три поїздки.
    
  - Чому вiн це зробив?
    
  -Повiдомлення залишало мало мiсця для помилок. Ми вб'ємо будь-кого, хто пiдозрюється у зв'язках iз сандинiстами. Ким би вiн не був.
    
  Кiлька хвилин Паола мовчала, обмiрковуючи почуте.
    
  - I ви звинувачуєте себе, правда, батько?
    
  - Будьте iншими якщо ти цього не зробиш. Менi не вдасться врятувати цих жiнок. I не дбайте про тих хлопцiв, якi зрештою вбили свiй власний народ. Я доповз до всього, що було пов'язане з творiнням добра, але це було не те, що я отримав. Я був лише другорядною фiгурою в екiпажi fáбрички монстрiв. Мiй тато настiльки звик до цього, що бiльше не дивується, коли один iз тих, кого ми навчали, допомагали та захищали, повертається проти нас.
    
  Незважаючи на те, що сонячне свiтло почало бити йому прямо в обличчя, Фаулер не моргав. Вiн обмежився мруженням очей, поки вони не перетворилися на два тонкi зеленi листи, i продовжував дивитися поверх дахiв.
    
  - Коли я вперше побачив фотографiї масових поховань, - вiв далi священик, - менi на згадку прийшла стрiлянина з пiстолетiв-кулеметiв тропiчною нiччю. "Тактика стрiлянини". Я звик до цього галасу. Такої мiри, що одного разу вночi, у пiвснi, я почув кiлька крикiв болю мiж пострiлами i не звернув на це особливої уваги. Вiн Сьюїлi переможе мене. Наступної ночi я сказав собi, що це був плiд моєї уяви. Якби в той час я поговорив з комендантом табору i Рамос уважно вивчив мене i Салазара, я врятував би багато життiв. Ось чому я несу вiдповiдальнiсть за всi цi смертi, ось чому я залишив ЦРУ i ось чому я був викликаний для надання свiдчень Священною Канцелярiєю.
    
  - Батьку... я бiльше не вiрю в Бога. Тепер я знаю, що коли ми помремо, все скiнчено. Я думаю, що ми всi повертаємося на землю пiсля короткої подорожi по кишках хробака. Але якщо вам справдi потрiбна абсолютна свобода, я пропоную вам її. Ви врятували священикiв, яких змогли, перш нiж вони вас пiдставили.
    
  Фаулер дозволив собi напiвусмiшку.
    
  -Дякую, доттора. Вона не знає, наскiльки важливi для мене її слова, хоч i шкодує про глибокi сльози, якi стоять за таким рiзким твердженням у давнiй латинi.
    
  - Але аун не сказав менi, що стало причиною його повернення.
    
  - Це дуже просто. Я попросив про це друга. I я нiколи не пiдводжу своїх друзiв.
    
  -Оскiльки це ви зараз... еспiа вiд Бога.
    
  Fowler sonrió.
    
  - Я мiг би назвати його асом, я гадаю.
    
  Дикантi встав i попрямував до найближчої книжкової полицi.
    
  - Батьку, це суперечить моїм принципам, але, як i у випадку з моєю матiр'ю, це переживається один раз.
    
  Я взяв товсту книгу з судово-медичної експертизи i простяг Фаулеру. É святий абрió. Пляшки з джином були спустошенi, утворивши в паперi три промiжки, зручно заповненi опосередкованою пляшкою Дьюара та двома маленькими склянками.
    
  - Зараз лише дев'ята година ранку,
    
  - Чи ви надаватимете почестi або зачекаєте настання темряви, батьку? Я пишаюся тим, що п'ю з людиною, яка створила Фонд Ейснера. До речi, батько, бо цей фонд виплачує менi стипендiю на навчання у Квантiко.
    
  Потiм настала черга Фаулера здивуватися, хоча вiн нiчого не сказав. Налийте менi двi рiвнi порцiї вiскi i налийте його келих.
    
  -За кого ми п'ємо?
    
  -За тих, хто пiшов.
    
  -За тих, хто пiшов, значить.
    
  I обидва одним ковтком осушили свої келихи. Льодяник на паличцi застряг у горлi, i для Паоли, яка нiколи не пила, це було все одно, що ковтати просоченi нашатирним спиртом гвоздики. Вона знала, що весь день у неї буде печiя, але почувала себе гордою, що пiдняла свiй келих iз цiєю людиною. Певнi речi просто треба робити.
    
  - Тепер нас має турбувати те, щоби повернути суперiнтенданта для команди. Як ви розумiєте iнтуїтивно, цим несподiваним подарунком ви зобов'язанi Данте, - сказала Паола, простягаючи фотографiї. Цiкаво чому вiн це зробив? ¿Чи має вiн образи на вас?
    
  Fowler rompió a reír. Його смiх здивував Паолу, яка нiколи ще не чула такого радiсного звуку, який на сценi звучав би так несамовито i сумно.
    
  - Тiльки не кажiть менi, що ви цього не помiтили.
    
  -Вибачте, батьку, але я вас не розумiю.
    
  - Dottora, за те, що ви така людина, яка так добре розумiється на застосуваннi iнженера у зворотному до дiй людей, ви я демонструєте радикальну вiдсутнiсть суджень у цьому питаннi. Очевидно, що Данте має романтичний iнтерес. I з якоїсь абсурдної причини вiн вважає, що я складаю йому конкуренцiю.
    
  Паола стояла абсолютно кам'яна, з вiдкритим ротом. Вiн помiтив, що до його щок приливає пiдозрiлий жар, i це було не через вiскi. То був другий раз, коли той чоловiк змусив її почервонiти. Я не була повнiстю впевнена, що саме я змушую його це вiдчувати, але менi хотiлося, щоб вiн вiдчував це частiше, так само як дитина з estómagico débil наполягає на тому, щоб знову покататися на конi. на росiйськiй горi.
    
  У цей момент вони є телефонним, провиденцiйним засобом порятунку незручної ситуацiї. Dicanti contestó негайно. Його очi спалахнули вiд хвилювання.
    
  - Я зараз спущусь.
    
  Fowler la miró intrigado.
    
  - Поспiшай, тату. Серед фотографiй, зроблених спiвробiтниками UACV на мiсцi злочину в Робайрi, є одна, де видно брата Франческо. У нас може бути щось.
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 09:15.
    
    
    
  Зображення на екранi стало розмитим. На фотоограф хабi зафiксовано загальний вигляд зсередини каплицi, а на задньому планi Кароскi в образi брата Франческо. Комп'ютер збiльшив цю область зображення на 1600 вiдсоткiв, i результат був не дуже хорошим.
    
  - Не те, щоб це виглядало погано, - сказав Фаулер.
    
  - Заспокойся, батьку, - сказав Бой, заходячи до кiмнати з стосом паперiв у руках. Анджело - наш кримiналiст-скульптор. Вiн експерт iз оптимiзацiї генiв i впевнений, що йому вдасться дати нам iншу точку зору, чи не так, Анджело?
    
  Анджело Бiффi, один iз керiвникiв UACV, рiдко вставав зi свого комп'ютера. Люк був у окулярах з товстим склом, з сальним волоссям i виглядав рокiв на тридцять. Вiн жив у великому, але погано освiтленому кабiнетi, зi слiдами запаху пiци, дешевого одеколону та згорiлого посуду. Дюжина монiторiв останнього поколiння використовується замiсть вiкон. Оглянувшись, Фаулер дiйшов висновку, що вони, мабуть, волiли б спати всi зi своїми комп'ютерами, нiж повертатися додому. Анджело виглядав так, начебто все своє життя був книжковим черв'яком, але його риси обличчя були приємними, i вiн завжди дуже мило посмiхався.
    
  - Батько, ми, тобто департамент, тобто я...
    
  -Не подавись, Анджело. Випий каву, - сказав Аларг, - та, яку Фаулер принiс для Данте.
    
  -Дякую, доттора. Ей, це морозиво!
    
  - Не скаржся, скоро буде спекотно. Справдi, коли ти виростеш, скажи: "Зараз спекотний квiтень, але не такий спекотний, як коли помер тато Войтила". Я вже бачу це.
    
  Фаулер здивовано подивився на Дикантi, який заспокiйливо поклав руку на плече Анджело. Iнспектор намагалася пожартувати, незважаючи на бурю, яка, як вона знала, вирувала у неї всерединi. Я майже не спав, у мене були темнi кола пiд очима, як у єнота, i його обличчя було розгубленим, болючим, сповненим лютi. Не треба бути психiлогосом чи священиком, щоб побачити це. I, незважаючи нi на що, вiн намагався допомогти цьому хлопчику вiдчути себе в безпецi з тим невiдомим священиком, який його трохи лякав. Зараз я люблю її, тому, незважаючи на те, що я осторонь, я прошу її подумати. Вiн не забував про вергüенца, яку хабi примусив його пройти хвилину тому в його власному кабiнетi.
    
    -Explicale tu method al padre Fowler -pidió Paola-. Я впевнений, що ви знайдете це цiкавим.
    
  Хлопчик надихається цим.
    
  -Звернiть увагу на екран. У нас є, у мене є, ну, я розробив спецiальне програмне забезпечення для iнтерполяцiї генiв. Як ви знаєте, кожне зображення складається з кольорових точок, званих pixels. Якщо звичайне зображення, наприклад, має розмiр 2500 x 1750 пiкселiв, але ми хочемо, щоб воно було в невеликому кутку фотографiї, в кiнцi у нас є кiлька маленьких кольорових плям, якi не мають особливої цiнностi. Збiльшуючи масштаб, ви отримуєте розмите зображення, яке ви дивитеся. Зазвичай, коли звичайна програма намагається збiльшити зображення, вона робить це на мебiкюбiк, тобто з урахуванням кольору восьми pixeliв, сумiжних з тим, який вона намагається помножити. Тож у результатi у нас така сама маленька пляма, але велика. Але з моєю програмою...
    
  Паола скоса подивилася на Фаулера, котрий з цiкавiстю схилився над екраном. Священик намагався звернути увагу на пояснення Анджело, незважаючи на бiль, який вiн зазнав лише кiлька хвилин тому. Споглядання фотографiй, зроблених там, було дуже важким випробуванням, яке дуже зворушило його. Не треба бути психiатром чи кримiналiстом, аби зрозумiти це. I, незважаючи нi на що, вона щосили намагалася сподобатися хлопцевi, якого бiльше нiколи в життi не побачить. У той час я любив його за це, хоч i мимо його волi, я прошу думки його розуму. Вiн не забував вiрґенцевi, яку щойно провiв у своєму кабiнетi.
    
  - i, розглядаючи змiннi свiтлових точок, ви потрапляєте у тривимiрну iнформацiйну програму, яку ви можете розглянути. Вiн ґрунтується на складному логарифмi, рендеринг якого займає кiлька годин.
    
  - Чорт забирай, Анджело, i для цього ти змусив нас спуститися?
    
  - Це те, що треба побачити...
    
  -Все гаразд, Анджело. Доттора, я пiдозрюю, що цей розумний хлопчик хоче нам сказати, що програма працює вже кiлька годин i ось-ось дасть нам результат.
    
  - Саме так, тату. Насправдi вiн виходить через той принтер.
    
  Гудiння принтера, коли я був поряд з Дикантi, призвело до створення фолiанту, на якому видно кiлька постарiлих рис обличчя i кiлька затiнених очей, але набагато сфокусованiших, нiж на вихiдному зображеннi.
    
  -Чудова робота, Анджело. Справа не в тому, що вiн марний для iдентифiкацiї, але це вiдправна точка. Погляньте, тату.
    
  Священик уважно вивчив риси обличчя на фотографiї. Бiй, Дикантi та Анджело вичiкуючи дивилися на нього.
    
  - Поклянись, що це ел. Але це складно, не бачачи його очей. Форма очних ямок i щось невизначене кажуть менi, що це я. Але якби я зустрiв його на вулицi, я не звернув би на нього другого погляду.
    
  -Отже, це новий тупиковий провулок?
    
  -Не обов'язково, - зауважив Анджело. Я маю програму, яка може отримати тривимiрне зображення на основi певних даних. Я думаю, що ми можемо зробити чимало висновкiв з того, що ми маємо. Я працював iз фотографiєю iнженера.
    
  - Iнженер? - здивувалася Паола.
    
  - Так, вiд iнженера Кароскi, який хоче зiйти за кармелiта. Яка у вас голова, Дикантi...
    
  Доктор Бой широко розплющив очi, роблячи демонстративнi тривожнi жести через плече Анджело. Нарештi Паола зрозумiла, що Анджело не було поiнформовано про деталi справи. Паола знала, що режисер заборонив йти додому чотирьом спiвробiтникам UACV, якi працювали над збором доказiв на сценах Робайри та Понтьєро. Їм було дозволено зателефонувати своїм сiм'ям, щоб пояснити ситуацiю, i вони були помiщенi в . Бiй мiг бути дуже жорстким, коли хотiв, але вiн також був справедливою людиною: вiн платив їм за понаднормову роботу втричi.
    
  - Ах, так, про що я думаю, про що думаю. Продовжуй, Анджело.
    
  Звичайно, я мав збирати iнформацiю на всiх рiвнях, щоб нi в кого не було всiх шматочкiв головоломки. Нiхто не повинен знати, що вони розслiдували смерть двох кардиналiв. Щось, що явно ускладнювало роботу Паоли i викликало у неї серйознi сумнiви, що, можливо, у неї самої теж не все було готове.
    
  - Як ви розумiєте, я працював над фотографiєю iнженера. Я думаю, що приблизно через тридцять хвилин ми матимемо тривимiрне зображення його фотографiї 1995 року, яке ми зможемо порiвняти з тривимiрним зображенням, яке ми отримуємо з 2005 року. Якщо вони повернуться сюди через деякий час, я можу дати їм щось смачненьке.
    
  -Чудово. Якщо вам так здається, падре, iспеттора... менi б хотiлося, щоб ви повторили аромос у залi засiдань. Тепер ми йдемо, Анджело.
    
  -Добре, директор Бiй.
    
  Усi троє попрямували до зали засiдань, розташованої на двох поверхах вище. Нiщо не могло змусити мене увiйти в Паолу, i на неї напало жахливе почуття, що востаннє, коли я був у гостях у неї, все було в порядку. Вiд Понтьєро.
    
  - Чи можна дiзнатися, що ви зробили двоє з суперiнтендантом Данте?
    
  Паола i Фаулер коротко подивилися один на одного i похитали головами у бiк Соно.
    
  - Абсолютно нiчого.
    
  - Краще. Сподiваюся, я не бачив, щоб вiн лютував через те, що у вас, хлопцi, були проблеми. Будь краще, нiж ти 24-го матчу, тому що я не хочу, щоб Сiрiн Ронда спiлкувався зi мною або мiнiстром внутрiшнiх справ.
    
  - Я не думаю, що варто турбуватися. Дантеа iдеально iнтегрований у команду-мiнтió Паола.
    
  - I чому я в це не вiрю? Минулої ночi я врятував тебе, хлопче, дуже ненадовго, Дикантi. ¿ Ви хочете сказати менi, хто такий Данте?
    
  Паола мовчить. Я не можу говорити з Боєм про внутрiшнi проблеми, з якими вони стикалися у групi. Я вiдкрив рота, щоб заговорити, але знайомий голос змусив мене їсти.
    
  - Я вийшов купити тютюну, директоре.
    
  Шкiряна куртка Данте та похмура посмiшка стояли на порозi конференц-залу. Я вивчав його повiльно, дуже уважно.
    
  - Це найгiрше погане, Данте.
    
  - Вiд чогось ми маємо померти, директоре.
    
  Паола стояла i дивилася на Данте, коли Сте сидiв поряд з Фаулером, нiби нiчого не сталося. Але досить було одного погляду обох, щоб Паола зрозумiла, що все йде не так добре, як вона хотiла б припустити. Поки вони кiлька днiв поводилися цивiлiзовано, все можна було залагодити. Чого я не розумiю, то це того, що я прошу передати гнiв вашому колезi з Ватикану. Щось сталося.
    
  -Добре, - сказав Бiй. Ця проклята справа часом ускладнюється. Вчора ми втратили при виконаннi службових обов'язкiв i в повному складi одного з найкращих полiцейських, яких я зустрiчав за багато рокiв, i нiхто не знає, що вiн у холодильнику. Ми навiть не можемо влаштувати йому офiцiйного похорону, поки не зможемо дати розумне пояснення його смертi. Ось чому я хочу, щоби ми подумали разом. Грай у те, що знаєш, Паоло.
    
  -З якого часу?
    
  -Iз самого початку. Короткий виклад справи.
    
  Паола встала i пiдiйшла до дошки, щоби написати. Я думав набагато краще, стоячи з чимось у руках.
    
  -Давайте подивимося: Вiктор Кароскi, священик з iсторiєю сексуальних наруг, втiк iз приватної установи з низьким рiвнем безпеки, де вiн був пiдданий надмiрнiй кiлькостi наркотику, який наклав на нього смертний вирок.237 Значно i пiдвищуйте рiвень своєї агресивностi. З червня 2000 р. до кiнця 2001 р. немає жодних записiв щодо його дiяльностi. У 2001 роцi вiн замiнив iлiцитованим i вигаданим iм'ям босоногого кармелiту бiля входу до церкви Санта-Марiв iн-Траспонтiна за кiлька метрiв вiд площi Святого Петра.
    
  Паола малює кiлька смуг на дошцi i починає складати календар:
    
  -П'ятниця, 1 квiтня, за двадцять чотири години до смертi Iвана Павла II: Кароскi викрадає iталiйського кардинала Енрiко Портiнi в резиденцiї Мадрi Пi. ¿Ми пiдтвердили наявнiсть кровi двох кардиналiв у склепi? - Бiй зробив ствердний жест - Кароски вiдвозить Портiнi в Санта-Марiа, пiддає його тортурам i повертає, нарештi, в останнє мiсце, де його бачили живим: каплицю резиденцiї. Сябадо, 2 квiтня: кадáвер де Портiнi виявлено тiєї ж ночi, коли помер тато, хоча Пильний Ватикан вирiшує "прибрати" докази, вважаючи, що це iзольований вчинок божевiльного. На щастя, справа не виходить за рамки цього багато в чому завдяки тим, хто вiдповiдає за резиденцiю. Недiля, 3 квiтня: Кардинал Аргентини Емiлiо Робайра прибуває до Риму за квитком в один бiк. Ми думаємо, що хтось зустрiчає його в аеропорту або на шляху до резиденцiї священикiв Сантi Амброджо, де на нього чекали ввечерi в недiлю. Ми знаємо, що нiколи не приїдемо. ¿ Ми щось прояснили з розмов в аеропорту?
    
  - Нiхто цього не перевiряв. У нас недостатньо персоналу, - вибачився Бiй.
    
  -У нас це є.
    
  - Я не можу залучати до цього детективiв. Для мене важливо, щоб його було закрито, виконуючи бажання Святого Престолу. Ми гратимемо вiд або до, Паоло. Замовте касети особисто.
    
  Дикантi зробив жест огиди, але це була вiдповiдь, на яку я очiкував.
    
  - Ми продовжуємо у недiлю, 3 квiтня. Кароскi викрадає Робайру i веде її в склеп. Всi катують його пiд час допиту i включають повiдомлення на його тiлi та на мiсцi злочину. Послання на тiлi свiдчить: МФ 16, Девiгiнтi. Завдяки отцю Фаулеру ми знаємо, що послання вiдсилає до фрази з Євангелiя:" , яка вiдноситься до часу обрання першого Першосвященика Церкви Кiшки. Це, а також послання, написане кров'ю на пiдлозi, у поєднаннi з серйозними калiцтвами САПР, змушує нас думати, що вбивця нацiлився на одну з них. церковних каплиць i пiсля цього спокiйно дзвонить у полiцiю, зображуючи брата Франческо Тома.
    
  Паола зробила коротку паузу, а потiм глянула прямо на Боя.
    
  - У той момент, коли ви дзвоните йому, Сiрiн уже знає iм'я злочинця, хоча в жодному разi ви очiкуєте, що вiн буде серiйним убивцею. Я багато мiркував над цим i думаю, що Сiрiн знає iм'я вбивцi Портiнi з вечора недiлi. Ймовiрно, вiн мав доступ до бази даних VICAP, i запис "вiдрубанi руки" приводив до нечисленних випадкiв. Його мережа впливу активує iм'я майора Фаулера, який прибуває сюди у нiч проти 5 квiтня. Ймовiрно, початковий план не в тому, щоб розраховувати на нас, директор Бой. Саме Кароскi навмисно втягнув нас у гру. Чому це одне з головних питань у цiй справi.
    
  Паола Тразó одна ú остання смуга.
    
  - Мiй лист вiд 6 квiтня: тодi як Данте, Фаулер i я намагаємося щось з'ясувати про злочини в офiсi злочину, заступник iнспектора Маурiцiо Понтьєро забитий до смертi Вiктором Кароскi в склепi Санта-Мар-де-Лас-Вегас.237;
    
  - У нас є знаряддя вбивства? - Запитайте Данте.
    
  - Вiдбиткiв пальцiв немає, але вони в нас є, - вiдповiв я. Бiй. Кароскi завдав йому кiлька порiзiв тим, що могло бути дуже гострим кухонним ножем, i кiлька разiв ударив його люстрою, яка була знайдена на мiсцi подiї. Але я не покладаю надто великих надiй на продовження розслiдування вiн.
    
  - Чому, директоре?
    
  - Це дуже далеко вiд усiх наших звичайних друзiв, Данте. Ми прагнемо з'ясувати, хто . Зазвичай, з певнiстю iменi наша робота закiнчується. Але ми повиннi застосувати нашi знання, щоб розпiзнати Певнiсть iменi була нашою вiдправною точкою. Ось чому робота важлива як нiколи.
    
  - Я хочу скористатися нагодою, щоб привiтати дарiвницю. Менi це здалося блискучою хронологiєю, - сказав Фаулер.
    
  - Надзвичайно, - посмiхнувся Данте.
    
  Паола вiдчула образу в його словах, але я вирiшив, що краще поки що iгнорувати цю тему.
    
  - Гарне резюме, Дикантi, - вiтаю вас iз Днем народження. Quin - наступний крок? ¿ Це вже спало на думку Кароски? ¿ Ви вивчали подiбнiсть?
    
  Кримiналiст на якусь мить задумалася, перш нiж вiдповiсти.
    
  - Усi розумнi люди схожi один на одного, але кожен iз цих дурних ублюдкiв по-своєму i по-своєму.
    
  - Крiм того, що ви читали Толстого 25? -Preguntó Boi.
    
  - Що ж, ми робимо помилку, якщо вважаємо, що один серiйний вбивця дорiвнює iншому. Ви можете спробувати знайти орiєнтири, знайти еквiваленти, зробити висновки з подiбностi, але за годину iстини кожен iз цього лайна - самотнiй розум, який живе за мiльйони свiтлових рокiв вiд решти людства. Там нiчого немає, ахi. Вони не люди. Вони не вiдчувають спiвчуття. Його емоцiї сплять. Те, що змушує його вбивати, те, що змушує його повiрити в те, що його егоїзм важливiший за людей, причини, через якi вiн виправдовує свiй грiх, - це не те, що важливо для мене. Я не намагаюся зрозумiти його бiльше, нiж це абсолютно необхiдно, щоб зупинити його.
    
  - Для цього ми повиннi знати, яким буде ваш наступний крок.
    
  - Очевидно, знову вбивати. Ймовiрно, ви шукаєте нову особистiсть або вже маєте зумовлену. Але вона не може бути такою працьовитою, як робота брата Франческо, оскiльки вiн присвятив їй кiлька книжок. Вiкторина батько Фаулер може допомогти нам у Сент-Пойнтi.
    
  Священик стурбовано хитає головою.
    
  -Все, що є в досьє, яке я залишив вам, Але є дещо, чого я хочу в Арлi.
    
  На тумбочцi стояли глечик iз водою та кiлька склянок. Фаулер наповнює одну склянку наполовину, а потiм кладе всередину олiвець.
    
  - Менi дуже важко думати так, як ел. Звернiть увагу на склянку. Це ясно як божий день, але коли я вводжу, здавалося б, пряму букву lápiz, у моїх очах це виглядає як збiг. Так само його монолiтне вiдношення змiнюється в фундаментальних моментах, наприклад, пряма лiнiя, яка обривається i закiнчується на протилежному мiсцi.
    
  - Ця точка банкрутства є ключовою.
    
  -Можливо. Я не заздрю вашiй роботi, доктор. Кароски - людина, яка в одну хвилину вiдвертається вiд беззаконня, а наступної хвилини робить ще бiльшi беззаконня. Що менi ясно, то це те, що ми повиннi шукати його поряд з кардиналами. Знову спробувати вбити, i я зроблю це найближчим часом. Ключ вiд замку все ближче та ближче.
    
    
  Вони повернулися до лабораторiї Анджело в деякому збентеженнi. Молода людина знайомиться з Данте, який майже не звертає на нього уваги. Паола не могла не звернути уваги на катастрофу. Цей такий привабливий чоловiк у глибинi душi був поганою людиною. Його жарти нiчого не приховували, насправдi вони були з розряду найкращих, якi колись мали суперiнтенданта.
    
  Анджело чекав на них iз обiцяними результатами. Я натискаю кiлька клавiш i показую на двох екранах тривимiрнi зображення генiв, що складаються з тонких зелених ниток на чорному тлi.
    
  - Чи можете ви додати текстуру до них?
    
  -Так. Тут вони мають шкiру, рудиментарну, але шкiру.
    
  На екранi злiва вiдображається тривимiрна модель голови Кароски, якою вона була у 1995 роцi. На екранi праворуч видно верхню половину голови, так само, як її бачили в Санта-Мар-iн-Транспонтина.
    
  - Я не моделював нижню половину, бо з бородою це неможливо. Очi теж не бачать нiчого ясного. На фотографiї, яку менi залишили, я йшов зi згорбленими плечима.
    
  - Чи можете ви скопiювати ручку першої моделi та вставити її поверх поточної моделi?
    
  Анджело вiдповiв швидким рухом клавiш та клацаннями мишi по клавiатурi. Менш нiж за двi хвилини прохання Фаулера було виконано.
    
  -Дiгра, Анджело, якою мiрою ви оцiнюєте наскiльки надiйна ваша друга модель? -inquirió священик.
    
  Молодий хлопець одразу ж потрапляє у бiду.
    
  -Ну, щоб побачити... Без гри вiдповiднi умови освiтлення на мiсцi...
    
  - Це виключено, Анджело. Ми вже говорили про це - terció Boi.
    
  Паола говорила повiльно та заспокiйливо.
    
  - Та гаразд, Анджело, нiхто не судить, чи ти створив хорошу модель. Якщо ми хочемо, щоб вiн знав, якою мiрою ми можемо довiряти Йому.
    
  - Ну ... вiд 75 до 85%. Нi, не вiд мене.
    
  Фаулер уважно глянув на екран. Цi двi особи були дуже рiзними. Занадто рiзнi. Нiс у мене широкий, дзьоби мiцнi. Але це були природнi риси обличчя суб'єкта або простий макiяж?
    
  -Анджело, будь ласка, поверни обидва iмагени в горизонтальну площину i зроби медiчióп з póмулiв. Як i. Ось i все. Ось чого я боюсь.
    
  Решта четверо вичiкуючи подивилися на нього.
    
  - Що, батько? Давай виграємо, заради Бога.
    
  - Це не обличчя Вiктора Кароскi. Цi вiдмiнностi у розмiрi неможливо вiдтворити за допомогою аматорського макiяжу. Можливо, голлiвудський професiонал змiг би добитися цього за допомогою формочок з латексу, але вiн був би надто помiтним для будь-кого, хто придивився б до нього. Я не став би пiдтримувати тривалi вiдносини.
    
  -Тодi?
    
  - Тому є пояснення. Кароскi пройшов курс фано i пройшов повну реконструкцiю особи. Тепер вiдомо, що ми шукаємо примари.
    
    
    
  Instituto Saint Matthew
    
  Silver Spring, Maryland
    
  Травень 1998
    
    
    
  СТЕНОГРАМА IНТЕРВ'Ю No 14 МIЖ ПАЦIЄНТОМ No 3643 I ДОКТОРОМ ФАУЛЕРОМ
    
    
    DR. FOWLER: Hola, padre Karoski. Ви дозволите менi?
    
  #3643: Продовжуйте, батько Фаулер.
    
    DR. FOWLER : ¿Le gustó el libro que le presté?
    
    #3643: О, звичайно. Святого Августа вже закiнчено. Менi це здалося найцiкавiшим. Людський оптимiзм може зрости так далеко, як тiльки може.
    
  DR. FOWLER: No le comprendo, padre Karoski.
    
  : Що ж, саме ви i тiльки ви в цьому мiсцi можете зрозумiти мене, батько Фаулер Нiко, який не називає мене на iм'я, прагнучи непотрiбної вульгарної фамiльярностi, що принижує гiднiсть обох спiврозмовникiв.
    
    DR. FOWLER : Є в Pare Conroy.
    
    #3643 : Ах, ця людина. Вiн просто намагається знову i знову стверджувати, що я звичайний пацiєнт, який потребує лiкування. Я такий самий священик, як i вiн, i про цю гiднiсть вiн постiйно забуває, наполягаючи на тому, щоб я називав його лiкарем.
    
  Добре, що вiдносини з Конроєм мають виключно психологiчний i терплячий характер. Вам потрiбна допомога, щоб подолати деякi недолiки вашої розхитаної психiки.
    
  #3643: ¿ Погано зверталися? ¿ Ображена кемен? Чи хочете ви також випробувати любов до моєї святої матерi? Я молюся, щоб вiн не пiшов тим самим шляхом, що й батько Конрой. Вiн навiть стверджував, що змусить мене прослухати кiлька касет, якi позбавлять мене сумнiвiв.
    
  DR. FOWLER: Unas cintas.
    
  #3643: Так вiн сказав.
    
  ДОКТОР Не будь здоровим для себе. Поговорiть з батьком Конроєм.
    
  #3643: Як вам завгодно. Але я не маю жодного страху.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Слухайте, святий отче, я хотiв би скористатися перевагами míximo esta sesión, i є дещо, що мене дуже зацiкавило з того, що ви сказали ранiше. Про оптимiзм святого Августа на сповiдi. ¿A qué se refería?
    
  I хоча я виглядаю смiшним у твоїх очах, я звернуся до мене з милосердям"
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР Хiба вiн не довiряє вам у нескiнченнiй добротi i милосердi Бога?
    
  #3643: Милосердний Бог - це винахiд ХХ столiття, отець Фаулер.
    
    DR. FOWLER : San Agustín vivió en el siglo IV.
    
    : Святий Август був у жаху вiд свого грiховного минулого i почав писати оптимiстичну брехню
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР Хай простить нас Бог.
    
  #3643 : Не завжди. Тi, хто йдуть на сповiдь, як тi, хто миє машину... ааа, мене нудить.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Що ви вiдчуваєте, коли проводите сповiдь? Огида?
    
  #3643 : Огида. Багато разiв мене рвало у сповiдальнi вiд огиди, яку викликала людина по той бiк ґрат. Брехня. Блудон. Перелюб. Порнографiя. Насильство. Крадiжка. Всi вони, входячи в цю тiсну звичку, сповнюють свої дупи свининою. Вiдпустiть все це, перевернiть все це на мене!
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР Вони розповiдають про це Боговi. Ми просто передавач. Коли ми надягаємо палантин, ми стаємо Христом.
    
  #3643: Вони всi кидають. Вони приходять брудними та думають, що виходять чистими. "Зiгни грай, батьку, тому що я згрiшив. Я вкрав десять тисяч доларiв у свого партнера гра батько, тому що я згрiшив. Я зґвалтував свою маленьку сестру. Я зробив фотографiї свого сина i розмiстив їх в Iнтернетi". "Вигинає гра батько, тому що я згрiшив.Я пiдношу чоловiковi їжу, щоб вiн припинив використовувати шлюб, тому що менi набрид його запах цибулi i поту.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Але, отець Кароски, сповiдь - це чудова рiч, якщо є каяття та є можливiсть внести поправку.
    
  #3643: Те, чого нiколи не буває. Вони завжди, завжди звалюють на мене свої грiхи. Вони залишають мене стояти перед безпристрасним лицем Бога. Я той, хто стоїть мiж його беззаконнями та помстою Альт-Сiмо.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР: Ви дiйсно бачите в Богу iстоту помсти?
    
  #3643 : "Його серце тверде, як кремiнь
    
  твердий, як нижнiй камiнь у жоренi.
    
  Вiд його величностi вони бояться хвиль,
    
  морськi хвилi вiдступають.
    
  Меч, що стосується його, не встромляється,
    
  нi списи, нi стрiли, нi оленя.
    
  Вiн дивиться на всiх з гордiстю
    
  Бо вiн цар жорстоких!
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР : Маю визнати, батько, що я здивований вашим знанням Бiблiї загалом i Старого Завiту зокрема. Але книга Йова застарiла перед iстиною євангелiї Iсуса Христа.
    
  : Iсус Христос - це Син, але Суд вершить Батько I у Отця кам'яне обличчя.
    
  ДОКТОР ФАУЛЕР З того часу, як ахi нехай є смертним за потребою, батько Кароски. I якщо ви слухаєте записи Конроя, будьте впевненi, вони вiдбудуться.
    
    
    
  Готель Рафаель
    
  Довге Лютий, 2
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 14:25.
    
    
    
  -Резиденцiя Святого Амброджо.
    
  - Доброго дня. Я хочу поговорити з кардиналом Робайрою, - сказала молода журналiстка поганомiсiйно-iталiйською.
    
  Голос на iншому кiнцi телефонного фону стає випадковим.
    
  - Чи можу я спитати вiд iменi quién?
    
  Це було не так багато, висота звуку ледь варiювалася на октаву. Але цього було достатньо, щоби насторожити журналiстку.
    
  Андреа Отеро чотири роки працювала у газетi "Ель Глобо". Чотири а&# 241; Ос, у яких ви вiдвiдували третi редакцiї новин, брали iнтерв'ю у третiх персонажiв та писали третi iсторiї. З десятої вечора до 25 ранку, коли я увiйшов до офiсу, i я отримав роботу по розетцi. Почнiть у культурi, де ваш головний редактор Джема сприймає вас серйозно. Я залишаюся в Товариствi, де її головний редактор нiколи не довiряв їй. I тепер вiн був у "Iнтернацiоналi", де його головний редактор не вiрив, що вiн впорається з цим завданням. Але вона була. То були не всi ноти. Нi курр, нi кулум. Також було почуття гумору, iнтуїцiя, нюх та перiод, та 237 рокiв. I якби Андреа Отеро справдi володiла цими якостями та десятьма вiдсотками того, чим, на її думку, вона повинна мати, стати журналiсткою, гiдною Пулiтцерiвської премiї. У неї не було браку впевненостi в собi, у своєму зростi метр сiмдесят, у своїх ангельських рисах обличчя, у своєму цнотливому волоссi та блакитних очах. Вiд них ховається розумна та рiшуча жiнка. Ось чому, коли компанiя повинна була висвiтлювати смерть Папи, вона потрапила в автомобiльну аварiю дорогою в аеропорт i зламала обидвi ноги, Андреа не пропустила нагоди прийняти пропозицiю свого боса вiд його замiни. Доберiться до лiтака за волосся та зi своїм багажем за всiм багажем.
    
  На щастя, ми жили в кiлькох маленьких магазинчиках вiд lo má; s mono недалеко вiд площi Пьяцца Навона, яка знаходилася за тридцять метрiв вiд готелю. I Андреа Отеро обзавелася (звичайно, за рахунок перiодично) розкiшним гардеробом, нижньою бiлизною i мерзенним телефоном, який вона використала, щоб зателефонувати до резиденцiї Санто-Амброджо, щоб отримати iнтерв'ю з папським кардиналом Робайрою. Але...
    
  - Я Андреа Отеро, з газети "Глобо". Кардинал обiцяв менi iнтерв'ю на сьогоднiшнiй четвер. На жаль, ви не вiдповiдаєте на його мерзенне питання. ¿Будьте так люб'язнi проводити мене до його кiмнати, будь ласка?
    
  - Сi орiта Отеро, на жаль, ми не можемо проводити вас у вашу кiмнату, бо кардинал не приїде.
    
  - А коли прибули?
    
  -Ну, просто вiн не прийде.
    
  -Давай подивимося, чи вiн не прийде?
    
  - Я не прийду, бо не прийде.
    
  -Збираєтеся зупинитися в iншому мiсцi?
    
  - Я так не думаю. Я маю на увазi, я думаю, що так.
    
  - З ким розмовляю?
    
  - Я маю повiсити слухавку.
    
  Уривчастий тон вiщував двi речi: припинення спiлкування та дуже нервового спiврозмовника. I що вiн бреше. У цьому Андреа була певна. Вона була надто гарною брехнею, щоб не розпiзнати нiкого у своєму родi.
    
  Немає часу марнувати. Йому не знадобилося б десяти хвилин, щоб додзвонитися до офiсу кардинала в Буенос-Айресi. Всi було майже без чвертi десять ранку, розумна година для дзвiнка. Вiн радiв моєму мерзенному рахунку, який мав випасти на його частку. Оскiльки вони платили йому мiзерну суму, принаймнi вони облажалися з витратами.
    
  Телефонефоно гудiв протягом хвилини, а потiм зв'язок перервався.
    
  Дивно було, що нiкого не було. Я спробую це знов.
    
  Нiчого.
    
  Спробуйте з просто комутатором. Жiночий голос негайно вiдповiв.
    
  -Архиєпископство, добрий день.
    
  - З кардиналом Робайрою, - сказав вiн iспанською.
    
    -Ay, шахраї, marchó.
    
  -Marchó?
    
    - Зрештою, вона орита. У Рим .
    
  -Sabe on se hospeda?
    
    - Я не знаю, Орiто. Я проведу його до отця Серафима, його секретаря.
    
  -Дякую.
    
  Я люблю Бiтлз, поки вони тримають тебе у напрузi. Що доречно. Андреа вирiшила для рiзноманiтностi трохи збрехати. Кардинал має сiм'ю в Iспанiї. Подивимося, чи не прокисне вiн.
    
  -Альо?
    
  - Здрастуйте, я хотiв би поговорити з кардиналом. Я його племiнниця, Асунсi. Еспахвиля.
    
  - Асунсi, менi так приємно. Я отець Серафим, секретар кардинала. Його Високопреосвященство нiколи не говорив менi про вас. ¿ Вона дочка Ангустiаса чи Ремедiоса?
    
  Це звучало як обман. Андреа Круз пальцi. Iмовiрнiсть того, що вона помилиться, становить п'ятдесят вiдсоткiв. Андреа також була експертом у дрiбницях. Його список помилок був довшим, нiж його власнi (i стрункi) ноги.
    
  -Вiд лiкiв.
    
  - Звичайно, це безглуздо. Тепер я згадую, що Ангустiас не має дiтей. На жаль, кардинала тут нема.
    
  - Як я можу поговорити з ним?
    
  Настала пауза. Голос священика став настороженим. Андреа майже могла бачити його на iншому кiнцi дроту, що стискає телефонну трубку i скручує телефонний провiд з телефоном.
    
  - Про що йдеться?
    
  - Чи бачите, я живу в Римi вже давно, i ви обiцяли менi, що вперше приїдете вiдвiдати мене.
    
  Голос став настороженим. Вiн говорив повiльно, наче боявся помилитися.
    
  -Я вирушив до Сóроба, щоб залагодити деякi справи в цiй дiосесi. Я не зможу бути присутнiм на C ánclave.
    
  - Але якщо на комутаторi менi сказали, що кардинал поїхав до Риму.
    
  Отець Серафим дав спантеличений i явно хибну вiдповiдь.
    
  - Ах, ну, дiвчина на комутаторi нова i не дуже добре розумiється на роботi архiєпископства. Я прошу вас вибачити менi.
    
  -Приношу свої вибачення. ¿ Чи сказати моєму дядьковi, щоб вiн подзвонив йому?
    
  -Звичайно. ¿ Не могли б ви сказати менi свiй номер телефону, Асунсi? Це має бути зазначено на порядку денному кардинала. Я мiг биякщо менi довелосяéрамосу зв'язатися з вами...
    
  - О, це вже в нього є. Вибачте, мене звуть мiй чоловiк, Адiос.
    
  Я залишаю секретаря зi словом на устах. Тепер вона була певна, що щось не так. Але ти маєш це пiдтвердити. На щастя, в готелi є iнтернет-з'єднання. Потрiбно шiсть хвилин, щоб знайти номери телефонiв трьох основних компанiй Аргентини. Першому пощастило.
    
  -Aerolíneas Argentinas.
    
  Вiн грав так, щоб iмiтувати свiй мадридський акцент, або навiть перетворити його на стерпний аргентинський акцент. Йому не було погано. Йому було набагато гiрше говорити iталiйською.
    
  -Буенос дiас. Я дзвоню йому з архiєпископства. З ким я маю насолоду розмовляти?
    
  - Я Верона.
    
  -Вероно, мене звуть Асунсiон. Вiн дзвонив, щоб пiдтвердити повернення кардинала Робайри до Буенос-Айресу.
    
  - На яку дату?
    
  - Повернутись 19 числа наступного мiсяця.
    
  -А повне iм'я?
    
  -Емiлiо Робайра.
    
  - Будь ласка, зачекайте, поки ми всi перевiримо.
    
  Андреа нервово покусує чашу, яку вона тримає в руках, перевiряє стан свого волосся в дзеркалi в спальнi, лягає на лiжко, струшує головою i каже:243; нервовi пальцi на ногах.
    
  -Альо? Слухайте, мої друзi повiдомили менi, що ви, хлопцi, купили вiдкритий квиток в один бiк. Кардинал уже мандрував, тому ви маєте право купити тур зi знижкою у десять вiдсоткiв пiсля промо-акцiї, яка проводиться зараз у квiтнi. ¿ Чи є у вас пiд рукою звичайний квиток для пасажирiв, що часто лiтають?
    
  - На мить я розумiю це по-чеськи.
    
  I повiсив люльку, стримуючи смiх. Але веселощi вiдразу ж змiнилися радiсним вiдчуттям трiумфу. Кардинал Робайра сiв на лiтак, що прямував до Риму. Але вiн нiде не з'являвся. Можливо, вiн вирiшив зупинитись в iншому мiсцi. Але в такому разi, чому вiн лежить у резиденцiї та в кабiнетi кардинала?
    
  - Або я збожеволiла, або тут є хороша iсторiя. Дурна iсторiя, - сказала вона своєму вiдображенню в дзеркалi.
    
  Бракувало кiлькох дiассiв, щоб вибрати, хтось дiти в крiсло Петра. I великий кандидат вiд Церкви бiдних, прихильник третього свiту, людина, яка безсоромно флiртувала з Теологiєю Визволення No 26, зникла безвiсти.
    
    
    
    Domus Sancta Marthae
    
  Piazza Santa Marta, 1
    
    Четвер, 7 квiтня 2005 р., 16:14.
    
    
    
  Паола була здивована, перш нiж увiйти до будiвлi, великою кiлькiстю машин, якi чекають на свою чергу на заправцi навпроти. Данте пояснив йому, що цiни на всi товари були на тридцять вiдсоткiв дешевшi, нiж в Iталiї, оскiльки Ватикан не стягував податкiв. Потрiбно було мати спецiальну картку, щоб заправитися у будь-якого з семи мiських заправок, i кюн якi довгi черги були нескiнченними. Їм довелося зачекати зовнi кiлька хвилин, поки швейцарськi гвардiйцi, якi охороняли дверi Domus Sancta Marthae, повiдомили комусь зсередини про присутнiсть цих трьох. У Паоли був час подумати про подiї, що вiдбулися з мамою та анною. Усього двома годинами ранiше, все ще перебуваючи в штаб-квартирi UACV, Паола вiдвела Данте убiк, як тiльки вiн змiг позбутися Боя.
    
  - Суперiнтендант, я хочу з вами поговорити.
    
  Данте уникав погляду Паоли, але пiшов за кримiналiстом до її кабiнету.
    
  - Що ви збираєтесь менi сказати, Дiкантi. Я я á, ми разом у цьому, ¿добре?
    
  - Це я вже зрозумiв. Я також помiтив, що, як i Бiй, вiн називає мене опiкуном, а не пiклувальником. Томучоранг нижче суперiнтенданту. Мене зовсiм не турбує його почуття неповноцiнностi, якщо воно не перетинається з моєю компетенцiєю. Як i ваш попереднiй номер iз фотографiями.
    
  Данте почервонiв.
    
  - Якщо я що я хочу повiдомити вам. У цьому нiчого особистого.
    
  - Чи не могли б ви повiдомити мене про Фаулера? Вiн уже зробив це. Вам зрозумiла моя позицiя, чи я маю бути гранично конкретним?
    
  - Я вже досить наситився вашою яснiстю, спекатора, - сказав вiн з винним виглядом, проводячи рукою по щоках. Менi видалили цi чортовi пломби. Чого я не знаю, то це того, що ви не зламали собi руку.
    
  - Я теж, бо в тебе дуже суворе обличчя, Данте.
    
  - Я крутий хлопець у всiх сенсах.
    
  - Я не зацiкавлений у тому, щоб знати будь-кого з них. Я сподiваюся, що це також ясно.
    
  -Це вiдмова вiд жiнки, дослiдника?
    
  Паола знову дуже нервувала.
    
  - Це - це не жiнка?
    
  -Iз тих, що пишуться як S - I.
    
  -Це "нi" пишеться "Н-О", гребаний мачо.
    
  -Заспокойся, тобi нема чого хвилюватися, Рiка.
    
  Злочинниця подумки прокляла себе. Я потрапляв у пастку Данте, дозволяючи йому грати зi своїми емоцiями. Але я вже був гаразд. Приймiть офiцiйний тон, щоб iнший помiтив вашу зневагу. Я вирiшив наслiдувати Бою, якому такi конфронтацiї давалися дуже добре.
    
  - Добре, тепер, коли ми всi прояснили, я маю сказати вам, що я розмовляв з нашим пiвнiчноамериканським зв'язковим батьком Фаулером. Я висловив йому свої побоювання щодо його послужного списку. Фаулер навiв менi кiлька дуже переконливих аргументiв, яких, на мою думку, достатньо, щоб довiряти ел. Я хочу подякувати вам за те, що ви попрацювали зiбрати iнформацiю про отця Фаулера. Це була дрiбниця з його боку.
    
  Данте залишається шокований рiзким тоном Паоли. Вiн нiчого не сказав. Знайте, що ви програли гру.
    
  - Як керiвник розслiдування, я маю офiцiйно запитати вас, чи готовi ви надати нам повну пiдтримку у затриманнi Вiктора Кароскi.
    
  -Звичайно, спертатора-Данте втикав слова, як розпеченi цвяхи.
    
  - Нарештi менi залишається лише запитати його про причину його прохання про повернення.
    
  - Я подзвонив, щоб поскаржитися своєму начальству, але менi не дали вибору. Менi наказали подолати особистi розбiжностi.
    
  Паола насторожилася перед обличчям цiєї останньої фрази. Фаулер заперечував, що Данте мав щось проти, але слова суперiнтенданта переконали його у протилежному. Кримiналiстка вже одного разу помiтила, що вони обоє, здається, знали один одного ранiше, незважаючи на те, що досi дiяли протилежним чином. Я вирiшив спитати про це безпосередньо у Данте.
    
  - Чи conocía al padre Anthony Fowler?
    
  - Нi, еппетора-сказав Данте твердим i впевненим голосом.
    
  - Ваше досьє з'явилося дуже люб'язно з вашого боку.
    
  - Укорпусi пильностi ми дуже органiзованi.
    
  Паола вирiшила залишити його, ахi. Коли вона вже збиралася йти, Данте сказав їй три фрази, якi їй дуже втiшили.
    
  - Тiльки одне, iспеттора. Якщо вiн знову вiдчує необхiднiсть закликати мене до порядку, я вiддаю перевагу все, що пов'язане з ляпасами. Я погано розумiюся на формалiзмах.
    
  Паола попросила Данте особисто дiзнатися, де проживатимуть кардинали. I всi вони були. У Domus Sancta Marthae, Будинку Святої Марти. Розташований на захiд вiд базилiки Святого Петра, хоч i в стiнах Ватикану.
    
  Зовнi це був будинок суворого вигляду. Будинок прямий та елегантний, без лiпнини, прикрас чи статуй. У порiвняннi з навколишнiми чудесами Домус видiлявся так само мало, як м'яч для гольфу у вiдрi зi снiгом. Було б iнакше, якби випадковий турист (а їх не було в тiй частинi Ватикану, яка була обмежена) кинув би два погляди на цю споруду.
    
  Але коли я отримав дозвiл i швейцарськi гвардiйцi безперешкодно пропустили їх усередину, Паола виявила, що всерединi вигляд дуже вiдрiзняється вiд її внутрiшнього. Це схоже на сучасний готель simo з мармуровими пiдлогами та оздобленням з ятоби. У повiтрi лунав легкий запах лаванди. Поки вони чекали у жилетцi, кримiналiстка провела їх поглядом. На стiнах висiли картини, в яких Паола Крió дiзналася про стиль великих iталiйських i голландських майстрiв XVI столiття. I жоден iз них не виглядав як репродукцiя.
    
  - Боже мiй, - здивувалася Паола, яка намагалася обмежити своє рясне тако емiсi. Я одержав це вiд нього, коли був спокiйний.
    
  - Я знаю, який ефект це викликає, - задумливо сказав Фаулер.
    
  Кримiналiстка зазначає, що коли Фаулер був гостем у Будинку, його особистi обставини не були приємними.
    
  - Це справжнiй шок, порiвняно з iншими будинками Ватикану, принаймнi з тими, якi менi вiдомi. Нове та старе.
    
  - Ви знаєте, яка iсторiя цього будинку, докторе? Як ви знаєте, в 1978 роцi поспiль було два cонклавiш, роздiлених всього двома мiсяцями.
    
  - Я була дуже маленькою, але я зберiгаю у своїй пам'ятi незакрiпленi гени тих дiтей, - сказала Паола, на мить занурюючись у минуле.
    
    
  Желаттi площi Святого Петра. Мама i тато вiд Лимона та Паоли з шоколадом та полуницею. Прочани спiвають, в атмосферi панує радiсть. Тата рука, сильна i груба. Я люблю тримати його за пальцi i гуляти з настанням вечора. Ми дивимось у камiн i бачимо бiлий дим. Тато пiднiмає мене над своєю головою i смiється, i його смiх - найкраще, що є у свiтi. У мене падає морозиво, i я плачу, але папаá ríe masún i обiцяє купити менi ще одне. Ми з'їмо його за здоров'я єпископа Риму, - каже вiн.
    
    
  - Незабаром буде обрано двох пап, оскiльки наступник Павла VI Iван Павло I раптово помер у вiцi тридцяти трьох рокiв пiсля свого обрання. Був другий ключ, в якому я був обраний Iваном Павлом II. У той час кардинали зупинялися в мiнускулах.кельї навколо Сикстинської капели. Без зручностей i без кондицiонерiв, а оскiльки римське лiто було кам'яним, деякi лiтнi кардинали пройшли справжнє випробування. Одному з них довелося термiново звернутися по медичну допомогу. Пiсля того, як Войтила надiв Сандалiї Рибака, вiн поклявся собi, що залишить усе як є, пiдготувавши ґрунт для того, щоб пiсля його смертi нiчого подiбного бiльше не повторилося. I в результатi виходить це будiвля. Доттора, ти мене слухаєш?
    
  Паола повертається зi свого енсо з винним жестом.
    
  - Вибач, я загубилася у своїх спогадах. Цього не повториться.
    
  У цей момент повертається Данте, який пiшов уперед, щоб знайти вiдповiдального за Домуса. Паола неó оскiльки вона уникає священика, припустимо, що щоб уникнути конфронтацiї вона Обидва говорили один з одним з удаваною нормальнiстю, але тепер у мене є серйознi сумнiви в тому, що Фаулер сказав би їй правду, коли припустив, що суперництво обмежується ревнощами Данте. На даний момент, i навiть якщо команда трималася разом, найкраще, що мiг зробити подi, - це приєднатися до фарсу та iгнорувати проблему. Те, що Паолi нiколи не давалося надто добре.
    
  Суперiнтендант приходить у супроводi невисокої, усмiхненої, спiтнiлої релiгiйної жiнки, одягненої в чорний костюм. Представтеся як сестра Хелена Тобiна з Польщi. Вона була директором центру i докладно розповiла їм про ремонтнi роботи, якi всi вже мали мiсце. Вони проходили в кiлька етапiв, останнiй з яких завершився в 2003 роцi. Вони пiднялися широкими сходами з блискучими сходами. Будiвля була розосереджена поверхами з довгими коридорами i товстим килимовим покриттям. З бокiв були кiмнати.
    
  - Це сто шiсть люксiв i двадцять чотири одномiснi номери, - сказала сестра, пiдвiвшись на перший поверх. Всi меблi датуються кiлькома столiттями i складаються з цiнних предметiв меблiв, подарованих iталiйськими чи нiмецькими сiм'ями.
    
  Черниця вiдкрила дверi в одну з кiмнат. Це було просторе примiщення площею близько двадцяти квадратних метрiв з паркетною пiдлогою та гарним килимом. Лiжко теж було дерев'яним, з гарним рельєфним узголiв'ям. Вбудована шафа, письмовий стiл та повнiстю обладнана ванна кiмната завершували кiмнату.
    
  - Це мiсце перебування одного з шести кардиналiв, якi не прибули в ун.е. Iншi сто дев'ять уже займають свої кiмнати, - уточнила сестра.
    
  Iнспектор вважає, що принаймнi двоє з зниклих безвiсти не повиннi були з'явитися Джем i с.
    
  - Тут безпечно для кардиналiв, сестра Хелена? - Запитайте Паолу з обережнiстю. Я не знав, поки черниця не дiзналася про небезпеку, що чатує на пурпурових.
    
  - Дуже безпечно, дитино, дуже безпечно. До будiвлi só є доступ, i вона постiйно охороняється двома швейцарськими гвардiйцями. Ми наказали прибрати iз кiмнат звукоiзоляцiю, а також телевiзори.
    
  Паола виходить за межi дозволеного.
    
  - Кардинали утримуються пiд вартою без зв'язку iз зовнiшнiм свiтом пiд час Cónклава. Нi телефону, нi телефону, нi телевiзора, нi телевiзора, нi комп'ютерiв, нi Iнтернету. Заборона контактiв iз зовнiшнiм свiтом пiд страхом вiдлучення вiд церкви, - пояснив йому Фаулер, -. Óнакази Iвана Павла II перед смертю.
    
  - Але не бути нiчим, щоб повнiстю iзолювати їх, чи не так, Данте?
    
  Суперiнтендант сако груди. Вiн любив хвалитися досягненнями своєї органiзацiї, нiби вiн виконував їх особисто.
    
  -Див.á, дослiдник, у нас є новiтнi технологiї в галузi iнгiбiторiв señal.
    
  - Я не знайома iз жаргоном еспiасiв. Пояснiть, що.
    
  - У нас є електричне обладнання, яке створило два електромагнiтнi поля. Один тут, а iнший у Сикстинськiй капелi. У практику вони схожi на двi невидимi парасольки. Пiд ними не працює жоден пристрiй, що потребує контакту iз зовнiшнiм свiтом. Через них також не може пройти нi спрямований мiкрофон, нi звуковий апарат, нi навiть апарат espía. Перевiрте його телефон та телефон.
    
  Паола так i зробила i побачила, що у вас справдi немає прикриття. Вони вийшли у коридор. Nada, no había señal.
    
  -А що щодо їжi?
    
  - Його готують тут же, на кухнi, - гордо сказала сестра Хелена. Персонал складається з десяти черниць, якi обслуговують рiзнi служби Domus Sancta Marthae. На нiч спiвробiтники стiйки реєстрацiї залишаються про всяк випадок, якщо виникне якась надзвичайна ситуацiя. Нiкому не дозволяється перебувати всерединi Будинку, якщо це роблять кардинали.
    
  Паола вiдкрила рота, щоб поставити запитання, але вiн застряг у неї на пiвдорозi. Я перервав його жахливим криком, що долинув з верхнього поверху.
    
    
    
  Domus Sancta Marthae
    
  Piazza Santa Marta, 1
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 16:31.
    
    
    
  Заслужити його довiру, щоб увiйти в кiмнату, в якiй вiн жив, було страшенно важко. Тепер у кардинала є час шкодувати про цю помилку, i його жаль буде записано скорботними лiтерами. Кароскi зробив новий порiз ножем на його оголених грудях.
    
  -Спокiйно, Ваше Високопреосвященство. Вже менше не вистачає.
    
  П'ята частина обговорюється з кожним кроком mis débiles. Кров, що просочила покривало i пастоподiбно капала на перський килим, позбавила його сил. Але одного разу я знепритомнiв. Синтió всi удари та всi порiзи.
    
  Карошки закiнчив свою роботу на грудях. З гордiстю ремiсника ми дивимося, що ви написали. Я мiцно тримаю руку на пульсi та ловлю момент. Було потрiбно мати пам'ять. На жаль, всi не можуть використовувати цифрову вiдеокамеру, але ця одноразова вiдеокамера, що працює чисто механiчно, працює чудово. Проводячи великим пальцем по рулону, щоб зробити ще одну фотографiю, вiн глузував з кардинала Кардоза.
    
  - Вiтаю, ваше Високопреосвященство. Ах, звiсно, ви не можете. Знiми з нього кляп, тому що менi потрiбен його "дар мов".
    
  Кароскi смiявся на самотi над своїм жахливим жартом. Я залишив нiж i показав кардиналовi нiж, висунувши язик у глузливому жестi. I вiн зробив свою першу помилку. Почнiть розв'язувати кляп. Пурпурний був з жахом, але не так наляканий, як iншi вампiри. Вiн зiбрав тi небагато сил, якi в нього залишилися, i видали жахливий крик, що луною рознiсся по залах Domus Sancta Marthae.
    
    
    
    Domus Sancta Marthae
    
  Piazza Santa Marta, 1
    
    Четвер, 7 квiтня 2005 р., 16:31.
    
    
    
  Коли вона почула крик, Паола негайно вiдреагувала. Я жестом наказав черницi залишатися на мiсцi, i я пройшов вiн стрiляє в вас по троє, витягуючи пiстолет. Фаулер i Данте пiшли за ним сходами вниз, i ноги всiх трьох мало не зiткнулися, намагаючись на повнiй швидкостi пiднятися сходами. Пiднявшись нагору, вони зупинилися, спантеличенi. Вони стояли в центрi довгого коридору, повного дверей.
    
  -Де це було? - сказав Фаулер.
    
  - Чорт забирай, менi це подобається, а саме менi. Не розходьтеся, панове, - сказала Паола, - Вiн може бути iл, i вiн дуже небезпечний козел.
    
  Паола вибрала лiву сторону, протилежну сторонi лiфта. Повiрте, що у кiмнатi No56 пролунав шум. Вiн приставив ножа до дерева, але Данте жестом наказав йому вiдiйти. Мiцний суперiнтендант зробив Фаулеру знак, i вони обидва протаранили дверi, якi вiдчинилися без труднощiв. Двоє полiцейських увiрвалися всередину, Данте цiлився попереду, а Паола збоку. Фаулер стоїть у дверях, склавши руки на грудях.
    
  На лiжку лежав кардинал. Вiн був дуже наляканий i наляканий до смертi, але не постраждав. Я дивлюся на них з жахом, пiднявши руки.
    
  -Не змушуйте мене давати, будь ласка.
    
  Данте дивиться скрiзь i опускає пiстолет.
    
  -До де це було?
    
  - Я гадаю, в сусiднiй кiмнатi, - сказав вiн, показуючи пальцем, але не опускаючи руки.
    
  Вони знову вийшли в коридор. Паола стояла по одну сторону вiд 57 дверей, а Данте i Фаулер повторювали номер людського тарана. Вперше плечi обох отримали гарний удар, але замок не пiддався. На другий випад сольó з величезним хрускотом.
    
  На лiжку лежав кардинал. Було дуже душно i мертве, але в кiмнатi було порожньо. Данте хрестиш у два кроки i загляньте в кiмнату бано. Мене голова. В цей момент лунає ще один крик.
    
  - Допоможiть! ¡ Допоможiть!
    
  Усi троє квапливо вийшли з кiмнати. Наприкiнцi коридору, з боку лiфта, на пiдлозi лежав кардинал, його одяг був згорнутий у клубок. Вони йшли на повну швидкiсть. Паола пiдiйшла першою i опустилася навколiшки поряд з ним, але кардинал уже встав.
    
  - Cardenal Shaw! - сказав Фаулер, дiзнавшись про свого спiввiтчизника.
    
  -Я в порядку, я в порядку. Вiн пiдштовхнув мене до цього. Вiн пiшов через аї - сказав вiн, вiдчиняючи знайомi дверi, вiдмiннi вiд тих, що в кiмнатах.
    
  - Що б ви не побажали менi, батьку.
    
  -Заспокойтеся, я гаразд. Впiймайте цього самозванця-ченця, - сказав кардинал Шоу.
    
  -Повернiться до своєї кiмнати i зачинiть дверi! -Le Gritó Fowler.
    
  Усi троє пройшли через дверi наприкiнцi коридору та вийшли на службовi сходи. Запах вогкостi та гниття з-пiд фарби на стiнах. Сходова клiтка була погано освiтлена.
    
  Iдеально пiдходить для засiдки, подумала Паола. У Кароскi аун є пiстолет Понтьєро. Вiн мiг би чекати нас на будь-якому поворотi i знести голови принаймнi двом з нас, перш нiж ми встигнемо схаменутися
    
  I, незважаючи на це, вони стрiмко спустилися сходами, не без того, щоб не спiткнутися про щось. Вони пiшли сходами в sóтано, на рiвень нижче вулицi, але дверi були замкненi на товстий замок.
    
  - Сюди вiн не виходив.
    
  Вони пiшли його стопами. На попередньому поверсi вони почули галас. Вони пройшли через дверi i вийшли на кухню. Данте обiгнав кримiналiстку i увiйшов першим, тримаючи палець на спусковому гачку, а cañón спрямований уперед. Три черницi перестали возитися зi сковорiдками i втупились у них очима, схожими на тарiлки.
    
  - Хто проходив тут? - закричала Паола.
    
  Вони не вiдповiли. Вони продовжували дивитися вперед бичачими очима. Один з них навiть продовжував лаятись над надутою губою, iгноруючи її.
    
  - Що якщо хтось проходив тут! ¡Чернець! - повторила кримiналiстка.
    
  Черницi знизали плечима. Фаулер поклав їй руку на плече.
    
  -Деджелас. Вони не розмовляють iталiйською.
    
  Данте пройшов кухню до кiнця i натрапив на склянi дверi завширшки близько двох метрiв. Майте дуже приємний вигляд. Спробуйте вiдкрити її без успiху. Вiн вiдкрив дверi однiєї з черниць, одночасно показуючи своє посвiдчення особистостi Ватикану. Черниця пiдiйшла до суперiнтенданта i вставила ключ у ящик, прихований у стiнi. Дверi вiдчинилися з шумом. Вiн виходив на бiчну вулицю Пласа-де-Санта-Марта. Перед ними був палац Сан-Карлос.
    
  -Чорт вiзьми! Хiба монахиня не сказала, що Домусó має до нього доступ?
    
  - Ну ось бачиш, спертатора. Їх двоє, - сказав Данте.
    
  -Давайте повернемося до наших крокiв.
    
  Вони побiгли вгору сходами, починаючи з жилета, i пiднялися на останнiй поверх. Всi знайшли кiлька сходинок, що ведуть на дах. Але, пiдiйшовши до дверей, вони виявили, що вони закритi для Кела i спiву.
    
  - Сюди теж нiхто не змiг вибратися.
    
  Пiдкорившись, вони сiли всi разом на брудних вузеньких сходах, що вели на дах. Вони дихали, як мiхи.
    
  - Вiн сховався в однiй iз кiмнат? - сказав Фаулер.
    
  - Я так не думаю. Вiн, напевно, вислизнув, - сказав Данте.
    
  - Але чому вiд Бога?
    
  - Звичайно, через кухню, через недогляд черниць. Iншого пояснення цього немає. Всi дверi замкненi чи захищенi, як i головний вхiд. Вистрибувати з вiкон неможливо, це дуже великий ризик. Агенти Пильностi патрулюють територiю кожнi кiлька хвилин i ми знаходимося в центрi уваги дiя, заради всього Святого!
    
  Паола була в лютi. Якби я не була такою стомленою пiсля бiгу вгору i вниз сходами, я б змусила її битися ногами об стiни.
    
  -Данте, просiть про допомогу. Нехай вони оточять площу.
    
  Суперiнтендант у розпачi негативно хитає головою. Прикладiть руку до лоба, мокрого вiд поту, який каламутними краплями падає на його вiчну шкiряну ветровку. Волосся, завжди акуратно причесане, було брудним i кучерявим.
    
  - Як хоче, щоб я зателефонував, красуне? У цьому чортовому будинку нiчого не працює. У коридорах немає камер вiдеоспостереження, телефони, мiкрофони, рацiї. Немає нiчого бiльш складного, нiж чортова лампочка, нiчого, що вимагало б хвиль чи одиниць та нулiв для роботи. Начебто я не посилаю поштового голуба.
    
  - До того часу, як я спущусь, я вже буду далеко. У Ватиканi чернець не привертає до себе уваги, Дикантi, - сказав Фаулер.
    
  - Хто може менi пояснити, чому ви втекли з цiєї кiмнати? Це третiй поверх, вiкна були зачиненi, i нам довелося вибити цi чортовi дверi. Усi входи в будiвлю охоронялися або були зачиненi, - сказав вiн, кiлька разiв грюкнувши вiдкритою долонею по дверях на дах, що викликало глухий шум i хмару пилу.
    
  - Ми так близько, - сказав Данте.
    
  - Чорт забирай. Чорт, чорт i чорт. ¡Лi тiнiгосподарi!
    
  Це був Фаулер, який констатував жахливу правду, i його слова луною вiдгукнулися у вухах Паоли, як лопата, що дряпає букву l.прохання.
    
  - Тепер у нас є ще один мертвий, доттора.
    
    
    
    Domus Sancta Marthae
    
  Piazza Santa Marta, 1
    
    Четвер, 7 квiтня 2005 р., 16:31.
    
    
    
  - Треба дiяти обачно, - сказав Данте.
    
  Паола була несамовита вiд лютi. Якби в той момент перед нею був Сiрiн, вона не змогла б стриматися. Я думаю, що це був третiй раз, коли я хотiв вирвати зуби у пуñетасасос дуже козлуóн, щоб перевiрити, чи варто аун зберiгати це спокiйне ставлення та його монотонний голос.
    
  Пiсля того, як я натрапив на вперту дупу на даху, я спустився сходами, низько пригнувшись. Данте довелося перейти на iнший бiк площi, щоб змусити мерзенну людину подiяти на неї, i поговорити з Сирiном, щоб викликати пiдкрiплення та попросити оглянути мiсце злочину. Вiдповiдь генерального полягала в тому, що ви можете отримати доступ до документа UACV i що ви зобов'язанi робити це у цивiльному одязi. Iнструменти, якi вам знадобляться, ви повиннi носити з собою у звичайнiй дорожнiй валiзi.
    
  - Ми не можемо допустити, щоб усе це вийшло за межi más доунiв. Ентiендало, Дикантi.
    
  - Я нiчого не розумiю. ¡Ми повиннi спiймати вбивцю! Ми маємо очистити будiвлю, з'ясувати, хто увiйшов, зiбрати докази...
    
  Данте дивився на неї так, нiби вона збожеволiла. Фаулер похитав головою, не бажаючи втручатися. Паола знала, що дозволила цiй справi проникнути в її душу, отруївши її душевний спокiй. Вiн завжди намагався бути надмiрно рацiональним, бо знав чутливiсть своєї iстоти. Коли щось входило до неї, її посвячення перетворювалося на одержимiсть. У той момент я помiтив, що лють, що походить вiд еспiриту, подiбна до краплi áсидо, що перiодично падає на шматок сирого м'яса.
    
  Вони були в коридорi третього поверху, де й сталося. Кiмната n 55 вже була порожня. Їх мешканцем, людиною, яка наказала їм обшукати кiмнату No 56, був бельгiйський кардинал Петфрiд Ханiльс, вiк вiд 73 до 241 року. Я був дуже засмучений тим, що сталося. Квартира у гуртожитку знаходилася на верхньому поверсi, де йому було надано житло на деякий час.
    
  - На щастя, старша з кардиналiв була у каплицi та була присутня на пообiднiй медитацiї. Тiльки п'ятеро чули крики, а їм уже сказали, що увiйшов один божевiльний, який почав вити коридорами, - сказав Данте.
    
  -Y ya está? ¿ Це контроль данос? - обурилася Паола. ¿ Зробити так, щоб навiть самi кардинали не дiзналися, що вони вбили одного зi своїх?
    
  -Це фаресниця. Ми скажемо, що йому стало погано i що його перевели до лiкарнi Джемеллi з гастроентеритом.
    
  - I з цим все вже вирiшено - реплiка, iконiка.
    
  -Ну, є дещо, мaс. Ви не можете розмовляти з жодним кардиналом без мого дозволу, а мiсце злочину має бути обмежене кiмнатою.
    
  - Вiн не може серйозно говорити. Ми повиннi шукати вiдбитки пальцiв на дверях, у точках доступу, у коридорах... Вiн не може бути серйозним.
    
  - Чого ви хочете, бамбiно? Колекцiя патрульних машин бiля ворiт? ¿Тисячi спалахiв iз фотоографiкiв? Звичайно, кричати про це на всi чотири сторони - це найкращий засiб, щоб упiймати свого дегенерата, - сказав Данте з владним виглядом. Чи вiн просто хоче помахати перед камерами своїм дипломом бакалавра в Квантiко? Якщо ти так хороша в тому, щоб бути краще покажи це.
    
  Паола не дозволить себе спровокувати. Данте повнiстю пiдтримував тезу про прiоритет окультизму. У вас є вибiр: або програти вчасно, або врiзатися в цю велику i багатовiкову стiну, або поступитися i спробувати поквапитися, щоб скористатися перевагою якомога бiльшого.
    
  - Покличте Сирiна. Будь ласка, передайте це вашому найкращому друговi. I що його люди насторожi на випадок, якщо кармелiт з'явиться у Ватиканi.
    
  Фаулер кашлянув, щоб привернути увагу Паоли. Я вiдвiв її вбiк i тихо поговорив з нею, притиснувши її рота дуже близько до свого рота. Паола не могла не вiдчути, як вiд його дихання у неї мурашки по шкiрi, i була рада надiти пiджак, щоб нiхто не помiтив. Я згадав їхнiй мiцний дотик, коли вона кинулася, як божевiльна, в натовп, i вiн схопив її, притиснув до себе i притиснув до себе. Вона дуже хотiла знову обiйняти його, але в цiй ситуацiї її бажання було зовсiм недоречним. Все було досить складно.
    
  - Безперечно, цi накази вже вiддано i будуть виконанi прямо зараз, доктор. I Ольвi хоче, щоб полiцейська операцiя була проведена, тому що у Ватиканi вiн не отримає джемаас. Нам доведеться змиритися з тим, що ми граємо в карти, якi роздала доля, хоч би якими бiдними були естас. У цiй ситуацiї дуже доречна стара приказка про мою землю: король27.
    
  Паола одразу зрозумiла, до чого вiн хилить.
    
  - Цю фразу ми також говоримо у Римi. У вас є причина, тату... вперше у цiй справi у нас є свiдок. Це вже щось.
    
  Fowler bajó aún más el tono.
    
  -Поговорiть з Данте. Будьте дипломом цього разу. Нехай вiн залишить нас вiльними до Шоу. Вiкторина давайте придумаємо життєздатний опис.
    
  - Але ж без кримiналiста...
    
  - Це прийде потiм, доктор. Якщо кардинал Шоу бачив його, ми отримаємо роботизований портрет. Але для мене важливо отримати доступ до його свiдчення.
    
  - Менi його прiзвище знайоме. ¿ Це Шоу фiгурує у звiтах Кароскi?
    
  - Те саме. Вiн жорстка i розумна людина. Сподiваюся, ви допоможете нам iз описом. Не згадуйте iм'я нашого пiдозрюваного: побачимо, чи ви його дiзналися.
    
  Паола киває i повертається разом iз Данте.
    
  - Що ви, двоє закiнчили з секретами, нерозлучники?
    
  Фахiвець iз кримiнальних справ вирiшила проiгнорувати це зауваження.
    
  - Батько Фаулер порадив менi заспокоїтися, i я думаю, що пiду за його порадою.
    
  Данте з пiдозрою глянув на нього, здивований його ставленням. Безперечно, ця жiнка була дуже привабливою в його очах.
    
  - Це дуже мудро з вашого боку, iспетторе.
    
    - Noi abbiamo data nella croce 28, ¿verdad, Dante?
    
    - Це один iз способiв поглянути на це. Зовсiм iнше - усвiдомити, що ви гiсть у чужiй країнi. Ця мама була по-своєму. Тепер справа за нами. У цьому нiчого особистого.
    
  Паола зробила глибокий вдих.
    
  - Все гаразд, Данте. Менi треба поговорити iз кардиналом Шоу.
    
  - Вiн перебуває у своїй кiмнатi, щоб оговтатися вiд пережитого потрясiння. Вiдмовлено.
    
  -Суперiнтендант. Цього разу зроби правильно. Вiкторина, якими ми його спiймаємо.
    
  Полiцейський iз хрускотом повертає свою бичачу шию. Спочатку лiворуч, потiм праворуч. Зрозумiло, що вiн думає про це.
    
  - Добре, спертатора. З однiєю умовою.
    
  -Це це?
    
  - Нехай вiн використовує простiшi слова.
    
  - Iди й лягай спати.
    
  Паола обернулася i зустрiлася з осудливим поглядом Фаулера, який спостерiгав за розмовою на певнiй вiдстанi. Вiн знову повернувся до Данти.
    
  -Будь ласка.
    
  -¿Por favor qué, ispettora?
    
  Ця свиня отримувала задоволення вiд свого приниження. Ну нiчого, а десять.
    
  - Будь ласка, суперiнтенданте Данте, я прошу вашого дозволу поговорити з кардиналом Шоу.
    
  Данте вiдверто посмiхнувся. Ви чудово провели час. Але раптом вiн став дуже серйозним.
    
  -П'ять хвилин, п'ять питань. Нiчого, окрiм мене. Я теж граю на цьому, Дiкантi.
    
  Двоє членiв Пильностi, обидва в чорних костюмах i краватках, вийшли з лiфта i встали по обидва боки вiд дверей, всерединi яких я знаходився. Охороняти вхiд до прибуття iнспектора UACV. Dicanti decidió скористайтесь часом очiкування, опитавши свiдка.
    
  - Де знаходиться кiмната Шоу?
    
  Я був на тому самому поверсi. Данте провiв їх у 42-у, останню кiмнату, перед дверима, що ведуть на службовi сходи. Суперiнтендант делiкатно зателефонував, використовуючи лише два пальцi.
    
  Я вiдкрила йому сестру Хелену, яка втратила свою посмiшку. Побачивши їх на його обличчi з'явилося полегшення.
    
  -На щастя, з вами все гаразд. Якщо вони переслiдували лунатика сходами. ¿ Вони змогли його зловити?
    
  - На жаль, нi, сестро, - вiдповiла Паола. Ми думаємо, що вона втекла через кухню.
    
  - О Боже, яiiлi, ¿ через вход у mercancías? Свята Дiва Оливкова, що за катастрофа.
    
  - Сестро, хiба ви не сказали нам, що маєте доступ до нього?
    
  - Є один, вхiднi дверi. Це не пiд'їзд, це навiс для машини. Вона товста та має спецiальний ключ.
    
  Паола починала розумiти, що вони з сестрою Хеленою не розмовляють однiєю iталiйською. Вiн приймав iменники дуже близько до серця.
    
  - Асе... тобто нападник мiг увiйти через ахi сестра?
    
  Черниця похитала головою.
    
  - Ключ у нас є у сестри економiки i в мене. I вона говорить на ньому польською, як i багато сестер, якi тут працюють.
    
  Кримiналiст дiйшла висновку, що сестра есонома повинна бути тiєю, хто вiдчинив дверi Данте. Це двi копiї ключiв. Таємниця ускладнювалася.
    
  -Можемо ми зайти до кардинала?
    
  Сестра Хелена заперечливо хитає головою тонким тоном.
    
  -Неможливо, доттора. Це... як кажуть... знервованi. У нервовому станi.
    
  - Нехай буде так, - сказав Данте, - одну хвилину.
    
  Черниця стала серйозною.
    
  - Зачеплений. Нi, нi.
    
  Схоже, вiн хотiв би сховатися своєю рiдною мовою, щоб дати негативну вiдповiдь. Я вже зачиняв дверi, коли Фаулер ступив на раму, не даючи їй зачинитися. I вiн сказав їй нерiшучим голосом, пережовуючи слова
    
  - Sprawia przyjemno, potrzebujemy eby widzie kardynalny Shaw, siostra Helena.
    
  Черниця розплющила очi, як тарiлки.
    
    - Wasz jzyk polski nie jest dobry 29.
    
    - Я знаю. Я повинен часто вiдвiдувати її красиву тату. Але я не був там усi з тих пiр, як я народився Солiдарнiсть 30.
    
  Релiгiйна жiнка схилила голову, але було очевидно, що священик заслужив на її довiру. Потiм регаќнадiєнтес вiдчиняє дверi повнiстю, вiдсуваючись убiк.
    
  -З якого часу ви знаєте польську? - прошепотiла Паола, коли вони ввiйшли.
    
  - У мене є лише легкi уявлення, доттор. Знаєте, подорожi розширюють кругозiр.
    
  Дикантi дозволила собi секунду здивовано дивитися на нього, перш нiж повнiстю зосередити свою увагу на чоловiковi, що лежить у лiжку. У кiмнатi було напiвтемно, оскiльки жалюзi були майже опущенi. Кардинал Шоу провiв тестом по пiдлозi з мокрим рушником на лобi, при такому слабкому освiтленнi вiн був погано помiтний. Коли вони пiдiйшли до лiжка, пурпуровий пiдвiвся на один лiкоть, пирхнув, i рушник зiсковзнув з його обличчя. Це була людина з твердими рисами обличчя, дуже щiльної статури. Волосся, зовсiм бiле, прилипло до чола, там, де рушник промокло.
    
  - Вибачте менi, я...
    
  Данте нахилився, щоб поцiлувати кардинальське кiльце, але кардинал зупинив його.
    
  -Нi, будь ласка. Чи не зараз.
    
  Iнспектор зробив несподiваний крок, щось зайве. Йому довелося обуритися, перш нiж вiн узяв слово.
    
  - Кардинал Шоу, ми шкодуємо про втручання, але нам потрiбно поставити вам кiлька запитань, чи ви вiдчуваєте в собi сили вiдповiсти нам?
    
  -Звичайно, дiти мої, звичайно. Я на мить вiдволiк його. Було жахливим враженням бачити, як мене пограбували в святому мiсцi. У мене дiйсно призначена зустрiч, щоб за кiлька хвилин залагодити деякi справи. Будь ласка, будьте короткими.
    
  Данте подивився на сестру Хелен, а потiм на Шоу. Este comprendió. Без свiдкiв.
    
  - Сестра Хелена, будь ласка, попередьте кардинала Паульiча, що я трохи затримаюся, якщо ви будете такi добрi.
    
  Черниця вийшла з кiмнати, повторюючи прокляття, безсумнiвно, не властивi релiгiйнiй жiнцi.
    
  - Що за цей час сталося? - Запитайте Данте.
    
  - Я пiдвiвся до своєї кiмнати, щоб забрати свiй щоденник, коли почув жахливий крик. Я залишаюся паралiзованим на кiлька секунд, напевно, намагаючись зрозумiти, чи це не було плодом моєї уяви. Я почув шум людей, що поспiшно пiднiмаються сходами, а потiм скрип. Вийдiть у коридор, будь ласка. Бiля дверей лiфта жив монах-кармелiт, який ховався у невеликому заглибленнi, що утворює стiну. Я глянув на нього, i вiн обернувся i теж глянув на мене. В його очах було багато ненавистi, Свята Мати Божа. У цей момент лунає ще один хрускiт, i кармелiт протаранив мене. Я падаю на землю i кричу. Решту ви, хлопцi, вже знаєте.
    
  - Ви могли добре побачити його обличчя? - втрутилася Паола.
    
  - Вiн був майже весь покритий густою бородою. Я мало пам'ятаю.
    
  - Чи не могли б ви описати нам його обличчя та комплекцiю?
    
  - Я так не думаю, всього на мить я побачив його, i мiй зiр уже не те, що ранiше. Проте я пам'ятаю, що у нього було сиве бiле волосся i генеральний директор. Але я одразу зрозумiв, що вiн не чернець.
    
  - Що змусило вас так думати, ваше Високопреосвященство? -inquirió Fowler.
    
  - Його манера поведiнки, звiсно. Всi приклеєнi до дверей лiфта, зовсiм не схожi на раба Божого.
    
  У цей момент повернулася сестра Хелена, нервово хихикаючи.
    
  - Кардинал Шоу, кардинал Паулiч каже, що, як тiльки це буде можливо, на нього чекає Комiсiя, щоб розпочати пiдготовку до месiв новендiалiв. Я пiдготував для вас конференц-зал на першому поверсi.
    
  -Дякую, сестро. Адель, ти маєш бути з Антуном, бо тобi потрiбне дещо. Уельс, який за п'ять хвилин буде з вами.
    
  Данте зрозумiв, що Шоу припиняє возз'єднання.
    
  -Дякую за все, Ваше Високопреосвященство. Нам час йти.
    
  - Ви не уявляєте, як менi шкода. Меси новендiалес проходять у всiх церквах Риму i тисячами по всьому свiту, молячись за душу нашого Святого Отця. Це перевiрена робота, i я не збираюся вiдкладати її через простий поштовх.
    
  Паола збиралася щось сказати, але Фаулер непомiтно стис її лiкоть, i кримiналiст проковтнув питання. Жестом вiн також попрощався з пурпуровим. Коли вони збиралися вийти з кiмнати, кардинал поставив їм запитання, яке менi було дуже цiкаве.
    
  - Чи має ця людина якесь вiдношення до зникнень?
    
  Данте повернувся дуже повiльно, i я вiдповiв словами, в яких альмiбар видiлявся всiма своїми голосними i приголосними.
    
  -Вiд нинi модо, Ваше Високопреосвященство, це лише провокатор. Ймовiрно, один iз тих, хто займається антиглобалiзацiєю. Вони зазвичай вбираються, щоб привернути увагу, ви це знаєте.
    
  Кардинал трохи приходить до тями, поки не сiдає на лiжко. Вiн звернувся до черницi.
    
  - Серед моїх братiв-кардиналiв ходять чутки, що двоє з видатних дiячiв Курiї не збираються бути присутнiми на Cónclave. Я сподiваюся, що ви обидва гаразд.
    
  -¿Donde ha абоído це, Ваше Високопреосвященство? - Паола була шокована. У своєму життi вiн чув голос, такий же м'який, солодкий i смиренний, як той, яким Данте ставив своє останнє запитання.
    
  - На жаль, дiти мої, у моєму вiцi багато чого забувається. Я їм квай i шепочу квай мiж кавою i десертом. Але я можу запевнити вас, що я не той único, який це знає.
    
  - Ваше Високопреосвященство, це, звичайно, лише безпiдставний слух. Якщо ви вибачите нас, ми повиннi шукати порушника спокою.
    
  - Сподiваюся, ви скоро його знайдете. У Ватиканi дуже багато заворушень, i, можливо, настав час змiнити курс у нашiй безпековiй полiтицi.
    
  Вечiрня загроза Шоу, так само вкрита Азюкар глазур'ю, як i питання Данте, не залишилася непомiченою для жодного з трьох. Навiть у Паоли вiд цього тону кров стигла в жилах, i це викликало огиду у всiх членiв яких я зустрiчався.
    
  Сестра Хелена вийшла з ними з кiмнати i пiшла коридором. На сходах на нього чекав трохи кремезний кардинал, безперечно, Павлич, з яким сестра Хелена спускалася сходами.
    
  Як тiльки Паола побачила, як спина сестри Олени зникає на сходах, Паола повернулася до Данти з гiркою гримасою на обличчi.
    
  - Схоже, що ваш контроль над будинком працює не так добре, як ви вважаєте, суперiнтендант.
    
  - Клянуся, я цього не розумiю, - на обличчi Данте було написано жаль. Принаймнi сподiватимемося, що вони не знають справжньої причини. Звiсно, це здається неможливим. I як би там не було, навiть Шоу може виявитися тим самим пiарником, який одягне червонi сандалiї.
    
  - Як i всi ми, злочинцi, знаємо, що дiється щось дивне, - сказала кримiналiстка. Чесно кажучи, менi подобається, щоб ця чортова штука вибухнула у них пiд носом, щоб пудiєрамос працював так, як того вимагає справа.
    
  Данте збирався заперечити, коли хтось з'явився на сходовому майданчику marmol. Карло Бой хабi вирiшив вiдправити того, кого вiн вважав кращим i стриманiшим спiвробiтником UACV.
    
  - Доброго дня.
    
  - Доброго дня, директоре Бой, - вiдповiла Паола.
    
  Настав час зустрiтися вiч-на-вiч з новою сценою Кароски.
    
    
    
  Академiя ФБР
    
  Quantico, Virginia
    
  22 серпня 1999 р.
    
    
    
  - Проходьте, проходьте. Я думаю, ви знаєте, хто я, чи не так?
    
  Для Паоли зустрiч з Робертом Вебером була рiвносильна тому, що вона вiдчувала бийєгиптянинуологосу, якби Рамзес II запросив її випити кави. Ми увiйшли до конференц-зали, де знаменитий кримiнальний логос роздавав оцiнки чотирьом студентам, якi пройшли курс. Вiн був на пенсiї десять рокiв, але його впевненi кроки вселяли побожну повагу в коридорах ФБР. Ця людина здiйснила революцiю в кримiналiстицi, створивши новий засiб для розшуку злочинцiв: психолого-психологiчний профiль. На елiтному курсi, який ФБР проводило для навчання нових талантiв у всьому свiтi, вiн завжди вiдповiдав за надання оцiнок. Хлопцям це подобалося, тому що вони могли зустрiтися вiч-на-вiч з тим, ким дуже захоплювалися.
    
  - Звичайно, я його знаю, вони. Я мушу сказати йому...
    
  - Так, я знаю, для мене велика честь познайомитись i бла-бла-бла. Якби менi ставили двiйку щоразу, коли менi говорили цю фразу, я б зараз бувбагатою людиною.
    
  Кримiналiст уткнувся носом у товсту папку. Паола суне руку в кишеню штанiв i дiстає зiм'ятий папiр, який я простягаю Веберу.
    
  - Для мене велика честь познайомитися з вами, сер.
    
  Вебер глянув на папiр i знову глянув на нього. Це була банкнота номiналом в один долар. Я простягнув руку i взяв його. Я розгладив його i поклав у кишеню пiджака.
    
  - Не м'яти банкноти, Дикантi. Вони належать Казначейству Сполучених Штатiв Америки вiд Америка, але посмiхнувся, задоволений своєчасною вiдповiддю молодої жiнки.
    
  - Майте це на увазi, сер.
    
  Вебер запекло обличчя. Це був момент iстини, i кожне моє наступне слово було як удар для молодої жiнки.
    
  - Ви - дебiл, Дикантi. Торкнiться m ínimos у тестах físicas i в тестах punteríа. I вiн не має машини. Вiн одразу руйнується. Вiн iз надмiрною легкiстю закривається перед обличчям негараздiв.
    
  Паолi було дуже сумно. Те, що жива легенда в якийсь момент позбавить тебе фарб, це дуже непросте завдання. Ще гiрше, коли його хрипкий голос не залишає жодного натяку на спiвчуття у його голосi.
    
  - Ви не мiркуєте. Вона гарна, але має розкрити те, що в неї всерединi. I для цього вiн має винаходити. Придумай, Дикантi. Не слiдуйте iнструкцiям буквально. Improvise y vera. I хай це буде мiй диплом. Тут є його останнi нотатки. надягнiть їй бюстгальтер, коли вона вийде з кабiнету.
    
  Паола тремтячими руками взяла конверт Вебера i вiдчинила дверi, вдячна за те, що змогла втекти вiд усiх.
    
  - Менi вiдомо, Дикантi. Чи ¿Quin iстинним мотивом серiйного вбивцi?
    
  - Його жадоба до вбивства. Який не може її стримати.
    
  з огидою заперечує це.
    
  - Вiн знаходиться недалеко вiд того мiсця, де має знаходитися, але аун не є аахi. Вiн знову думає, як книги, онорита. ¿Чи можете ви зрозумiти спрагу вбивства?
    
  - Нi, це.
    
  - Iнодi доводиться забувати про психiатричнi трактати. Справжнiй мотив - це тiло. Проаналiзуйте його роботи та познайомтеся з художником. Нехай це буде перше, про що думає його голова, коли вiн потрапляє на мiсце злочину.
    
    
  Дикантi побiг у свою кiмнату i замкнувся у ваннiй кiмнатi. Коли я знайшов достатню безтурботнiсть, я вiдкрив конверт. Потрiбно багато часу, щоб зрозумiти, що вiн бачить.
    
  Вiн отримав найвищi оцiнки з усiх предметiв та цiннi уроки. Нiщо не є тим, що здається.
    
    
    
  Domus Sancta Marthae
    
  Piazza Santa Marta, 1
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 17:10.
    
    
    
  Не минуло й години, як убивця втiк iз цiєї кiмнати. Паола могла вiдчувати його присутнiсть у кiмнатi, як людина, що вдихає сталевий невидимий дим. Живим голосом вiн завжди рацiонально ставився до серiйних убивць. Вiн мав зробити це, коли висловлював (у бiльшостi випадкiв) свою думку в режимi coнаправлення поштою".
    
  Було зовсiм не так входити до кiмнати таким чином, обережно, щоби не наступити на кров. Я не роблю цього, щоб не опоганити мiсце злочину. Основна причина, через яку я не наступав, полягала в тому, що проклята кров назавжди зiпсувала гарне взуття.
    
  I про душу також.
    
    
  Майже три роки тому з'ясувалося, що директор Бой особисто не опрацьовував мiсце злочину. Паола пiдозрювала, що Бiй iде на такий рiвень компромiсу, щоб заробити очки перед владою Ватикану. Звичайно, вiн не зможе досягти полiтичного прогресу зi своїм iталiйським начальством, тому що всю цю прокляту справу необхiдно тримати в секретi.
    
  вiн увiйшов першим, разом з Паолою детрaс. Демiаи чекали в коридорi, дивлячись прямо перед собою, i синтiєndose внески. Кримiналiстка пiдслухала, як Данте i Фаулер обмiнялися кiлькома словами - навiть присяглися, що деякi з них були сказанi дуже невихованим тоном, - але вона намагалася зосередити всю свою увагу на тому, що там було.
    
  Паола залишилася бiля дверей, залишивши Боя займатися своєю справою. Спочатку зробiть судово-медичнi знiмки по одному з кожного кута кiмнати, один вертикально до стелi, по одному з кожної з можливих сторiн i по одному вiд кожного з предметiв, якi слiдчий може вважати важливими. Коротше кажучи, mas iз шiстдесяти спалахiв, що висвiтлюють сцену нереальними, бiлуватими, уривчастими вiдтiнками. Також над шумом i надлишком свiтла перемогла Паола.
    
  Зробiть глибокий вдих, намагаючись не звертати уваги на запах кровi та неприємний пiслясмак, який вона залишала у горлi. Заплющте очi i дуже повiльно подумки порахуйте вiд ста до нуля, намагаючись узгодити биття вашого серця з ритмом спадного рахунку. Зухвалий галоп сотнi був лише плавною риссю на п'ятдесятому i тупим, точним барабанним боєм на нульовому.
    
  Розплющ очi.
    
  На лiжку лежав кардинал Джеральдо Кардозу, вiком вiд 71 до 241 року. Кардозу був прив'язаний до багато прикрашеного лiжка двома рушниками, туго зав'язаними вузлами. На ньому був кардинальський капелан, повнiстю накрохмалений, зi злiсно-насмешливим виглядом.
    
  Паола повiльно повторює мантру Вебера. "Якщо хочеш познайомитися з художником, подивися на його роботи". Я повторював це знову i знову, беззвучно ворушачи губами, поки сенс слiв не стирався в нього з рота, але я сфотографував це в його мозку, як той, хто змочує друк чорнилом i залишає його сухий пiсля того, як поставив штамп на паперi.
    
    
  -Почнемо, - голосно сказала Паола i вийняла з кишенi диктофон.
    
  Бiй навiть не глянув на неї. У той час я був зайнятий збиранням слiдiв та вивченням форми бризок кровi.
    
  Кримiналiстка почала диктувати на свiй диктофон, як i минулого разу у Квантiко. Виконання спостереження та негайного висновку. Результат цих висновкiв виглядає досить схожим на реконструкцiю того, що все це сталося.
    
    
  Спостереження
    
  Висновок: Кароскi був введений в кiмнату за допомогою хитрощiв i швидко i безшумно скоротив до víctima.
    
  На пiдлозi закривавлений рушник. Вона виглядає пом'ятою.
    
  Висновок: Ймовiрно, Кароски вставив а-ляїтiме кляп i вийняв його, щоб продовжити свiй жахливий образ дiй: вiдрiзати мову.
    
  Спостерiгайте: Мисимо сигнал тривоги.
    
  Найiмовiрнiше, що, витягнувши кляп, Кардозу знайшов спосiб закричати. Тодi мова - це останнє, що вiн вiдрiзає, перш нiж потрапити у вiчi.
    
  Observación:víctima збереженi обидва очi та перерiзане горло. Порiз виглядає рваним i залитим кров'ю. Руки залишаються дома.
    
  Ритуал Кароскi в цьому випадку починається з катування тiла, щоб пiсля продовжити ритуальне оброблення. Забери язик, забери очi, забери руки.
    
    
  Паола вiдчинила дверi до спальнi i попросила Фаулера зайти на хвилинку. Фаулер скорчив гримасу, дивлячись на моторошну задницю, але не вiдводив погляду. Кримiналiстка перемотала касету магнiтофона, i вони обидва прослухали останнiй пункт.
    
  - Як ви думаєте, є щось особливе в тому порядку, в якому ви проводите ритуал?
    
  - Я не знаю, докторе. Мова - це найважливiше у священика: його голосом звершуються обряди. Очi жодним чином не визначають священицьке служiння, оскiльки вони не беруть безпосередньої участi у жоднiй з його функцiй. Але це роблять руки, якi священнi, оскiльки вони стосуються тiла Христового пiд час Євхаристiї. Руки священика завжди священнi, хоч би що вiн робив.
    
  -Що ви маєте на увазi?
    
  - Навiть такий монстр, як Кароски, все ще має святi руки. Їхня здатнiсть здiйснювати обряди така ж, як у святих i чистих священикiв. Це суперечить здоровому глузду, але це так.
    
  Паола здригнулася. Думка про те, що така жалюгiдна iстота могла мати прямий контакт iз Богом, здавалася йому огидною та жахливою. Спробуйте нагадати собi, що це був один iз тих мотивiв, якi змусили її зректися Бога, подумати про те, що вона була нестерпним тираном на своєму небесному небосхилi. Але поглиблення в жах, в розбещенiсть таких, як Кароски, якi нiбито мали виконувати свою роботу, справило на неї зовсiм iнший ефект. Синтiо зрадила її, яку вона мала вiдчути i на кiлька миттєвостей поставила себе на її мiсце. Нагадай менi, Маурiцiо, що я нiколи цього не зроблю, i пошкодуй, що мене не було поруч, щоб спробувати розiбратися в цьому чортовому божевiлля.
    
  - Боже мiй.
    
  Фаулер знизав плечима, не знаючи, що сказати. Я повернувся i #243; вийшов iз кiмнати. Паола знову увiмкнула диктофон.
    
    
  Observación:víctimaá одягнена в костюм talar, повнiстю вiдкритий. Пiд ним на ньому щось на зразок майки i . Футболка порвана, мабуть, гострим предметом. На грудях є кiлька порiзiв, що утворюють слова "ЕГО, Я виправдовую тебе".
    
  Ритуал Кароскi в цьому випадку починається з катування тiла, щоб пiсля продовжити ритуальне оброблення. Забери язик, забери очi, забери руки. Слова " ЙОГО Я ВИПРАВДЖУЮ ТЕБЕ " були також знайденi на сценах Портiнi - сьогоднi на фотографiях, представлених Данте - i-Робайрою. Варiацiя у цьому випадку є додатковою.
    
  На стiнах багато плям вiд бризок i бризок. Також частковий вiдбиток ноги на пiдлозi бiля лiжка. Схоже на кров.
    
  Висновок: Все на цьому мiсцi злочину дуже зайве. Ми не можемо зробити висновок, що його стиль розвинувся або адаптувався до середовища. Його модус - дивний, i...
    
    
  Кримiналiстка натискає кнопку "" бота. Всi звикли до чогось, що не пiдходило, до чогось, що було дуже неправильно.
    
  - Як справи, директоре?
    
  -Погано. Дуже погано. Я зняв вiдбитки пальцiв з дверей, тумбочки та лiжка, але мало що знайшов. Є кiлька наборiв вiдбиткiв, але я думаю, що один вiдповiдає вiдбиткам Кароски.
    
  У той час я тримав у руках пластикову мiну, на якiй був надрукований досить чiткий вiдбиток пальця, який я щойно зняв iз узголiв'я лiжка. Вiн порiвнював її при свiтлi з вiдбитком, наданим Фаулером з картки Карошки (отриманої самим Фаулером у його камерi пiсля втечi есте, оскiльки у лiкарнi Святого Матвiя не було звичайною практикою знiмати вiдбитки пальцiв у пацiєнтiв).
    
  - Це попереднє враження, але я думаю, що в кiлькох моментах є збiг. Ця висхiдна виделка досить характерна дляística i esta cola déltica... -decíBoi, más для нi те ж, що й для Паоли.
    
  Паола знала, що коли Бiй визнав вiдбиток пальця добрим, значить, так воно й було. Бiй отримав популярнiсть як фахiвець з дактилоскопiї та графiки. Я бачив усе це жалкую про повiльну руйнацiю, яка перетворила чудового коронера на гробницю.
    
  - Нiчого менi, лiкарю?
    
  - Нада мaс. Нi волосин, нi волокон, нiчого. Це людина дiйсно привид. Якби вiн став одягати рукавички, я подумав би, що Кардозу вбив його ритуальним еспандером.
    
  - У цiй розiрванiй трубi немає нiчого духовного, лiкарю.
    
  Директор подивився на САПРа з неприхованим захопленням i, можливо, обмiрковуючи слова свого пiдлеглого або роблячи власнi висновки. Нарештi я вiдповiв йому:;
    
  -Нi, не дуже, правда.
    
    
  Паола вийшла з кiмнати, залишивши Боя займатися своєю роботою. Але знай, що майже нiчого не знайду. Кароскi був смертельно розумний i, незважаючи на свою поспiшнiсть, нiчого не залишив пiсля себе. Над його головою продовжує витати неспокiйна пiдозра. Подивися довкола. Прибув Камiло Сiрiн у супроводi ще однiєї людини. Вiн був маленьким чоловiчком, худим i тендiтним на вигляд, але з таким самим гострим поглядом, як i його нiс. Сiрiн пiдiйшов до нього i представив його як магiстрата Джанлуїджi Вароне, головного суддю Ватикану. Ця людина не подобається Паолi: вона схожа на сiру i масивну фiгуру грифа в куртцi.
    
  Суддя складає протокол про зняття cadáсм., який проводиться в умовах абсолютної секретностi. Два агенти Корпусу стражiв порядку яких ранiше було доручено охороняти дверi, переодяглися. Обидва були одягненi у робочi комбiнезони чорного кольору та рукавички látex. Вони будуть вiдповiдальнi за прибирання та опечатування кiмнати пiсля вiдходу Боя та його команди. Фаулер сидiв на маленькiй лавцi наприкiнцi коридору та спокiйно читав свiй щоденник. Коли Паола побачила, що Сiрiн i магiстрат вiльнi, вона пiдiйшла до священика i сiла поряд. Фаулер не мiг не вiдчути
    
  -Ну, Доттор. Тепер ви знаєте кiлькох кардиналiв м'яс.
    
  Паола сумно засмiялася. Все змiнилося всього за тридцять шiсть годин, вiдколи вони обоє разом чекали бiля дверей кабiнету стюардеси. Тiльки вони були нi на крок не близькi до того, щоб упiймати Кароски.
    
  -Я вiрив, що похмурi жарти були прерогативою суперiнтенданта Данте.
    
  - О, i це так, доттора. Я в гостях у нього.
    
  Паола вiдкрила рота i знову закрила його. Вона хотiла розповiсти Фаулеру про те, що у неї в головi крутилося з приводу ритуалу Кароскi, але Аун не знала, що це те, про що вона так турбувалася. Я вирiшив почекати, доки не обдумаю це достатньо.
    
  Оскiльки Паола час вiд часу з гiркотою перевiрятиме мене iз запiзненням, це рiшення стане величезною помилкою.
    
    
    
    Domus Sancta Marthae
    
  Piazza Santa Marta, 1
    
    Четвер, 7 квiтня 2005 р., 16:31.
    
    
    
  Данте i Паола сiли в машину, яка їхала до тра-бою. Директор залишає їх у морзi, перш нiж вирушити до UACV, щоб спробувати визначити, що було знаряддям вбивства у кожному зi сценарiїв. Фаулер теж збирався пiднятися вгору, у свою кiмнату, коли голос покликав його з дверей Domus Sancta Marthae.
    
  -¡Padre Fowler!
    
  Священик обернувся. То був кардинал Шоу. Вiн зробив жест рукою, i Фаулер пiдiйшов ближче.
    
  - Високопреосвященство. Сподiваюся, йому вже краще.
    
  Кардинал лагiдно посмiхнувся до неї.
    
  - Ми смиренно приймаємо випробування, якi Господь посилає нам. Любий Фаулер, я хотiв би отримати можливiсть особисто подякувати вам за своєчасне спасiння.
    
  - Ваше Преосвященство, коли ми прибули, ви вже були в безпецi.
    
  - Хто знає, хто знає, що я мiг би зробити того понедiлка, якби повернувся? Я вам дуже вдячний. Я особисто подбаю про те, щоб у Курiї знали, який ви добрий солдат.
    
  - У цьому справдi немає потреби, Ваше Високопреосвященство.
    
  - Дитя моє, нiколи не знаєш, яка послуга може тобi знадобитися. Хтось збирається все зiпсувати. Важливо набирати очки, ви знаєте.
    
    Fowler le miró, inescrutable.
    
  - Звичайно , синку , я ... - вiв далi Шоу. Подяка Курiї може бути повною. Ми могли б навiть заявити про свою присутнiсть тут у Ватиканi. Камiло Сiрiн, здається, втрачає рефлекси. Можливо, його мiсце займе хтось, хто подбає про те, щоб escándalo було повнiстю вилучено. Щоб вiн зник.
    
  Фаулер починав розумiти.
    
  - Його Високопреосвященство просить мене пропустити досьє?
    
  Кардинал зробив досить дитячий та досить недоречний жест спiвучастi, особливо з урахуванням предмета, про який вони говорили. Вiрте, що ви отримуєте те, що хочете.
    
  - Саме так, дитино, саме так. Вiруючi не повиннi ображати один одного.
    
  Священик злiсно посмiхнувся.
    
  -Вау, цитата з Блейка 31. Джемaс хабiа абоí змушує кардинала читати "Притчi про пекло".
    
  Шоу заварив i крохмалював голос. Йому не сподобався тон священика.
    
  - Шляхи Господа таємничi.
    
  - Шляхи Господа протилежнi дорогам ворога, ваше Високопреосвященство. Я дiзнався про це у школi, вiд батькiв. I це не втратило своєї актуальностi.
    
  - Iнструменти хiрурга iнодi бувають забрудненими. А ти як добре вiдточений скальпель, синку. Припустимо, що sé є mas з одного interès в este випадку.
    
  - Я скромний священик, - сказав Фаулер, вдаючи, що дуже радий.
    
  - Я не сумнiваюся. Але в певних колах говорять про його здiбностi.
    
  - I в цих статтях також не йдеться про мою проблему з владою, Ваше Високопреосвященство?
    
  - Щось iз цього теж є. Але я не сумнiваюся, що, коли прийде час, ви вчините належним чином. Не дозволяй, щоб добре iм'я твоєї Церкви було змито з обкладинок газет, синку.
    
  Священик вiдповiв холодним i зневажливим мовчанням. Кардинал поблажливо поплескав його по наплiчнику бездоганної ряси свого священнослужителя i понизив тон свого голосу до шепоту.
    
  - У наш час, коли все скiнчено, у когось немає секрету, крiм iншого? Можливо, якби його iм'я фiгурувало в iнших статтях. Наприклад, у цитатах iз Сант-Уффiцiо. Одного разу мaс.
    
  I, не сказавши жодного слова, вiн повернувся i знову увiйшов до Domus Sancta Marthae. Фаулер сiв у машину, де на нього чекали товаришi з працюючим двигуном.
    
  - З вами все гаразд, батьку? Це не приносить гарного настрою - вiн цiкавиться Дикантi.
    
  -Цiлком вiрно, доттор.
    
  Паола уважно вивчила його. Брехня була очевидна: Фаулер був так само блiдий, як i шматок борошна. Тодi менi не було й десяти чоловiк, на вигляд бiльше, нiж менi було десять.
    
    -¿Qué quería el cardenal Shaw?
    
    Фаулер присвячує Паолу спробу безтурботної посмiшки, яка лише посилює ситуацiю.
    
  - Ваше Високопреосвященство? Ах, нiчого. Тож просто подаруйте спогади друговi, з яким ви знайомi.
    
    
    
  Morgue Municipal
    
  П'ятниця, 8 квiтня 2005 р., 01:25
    
    
    
  - У нас увiйшло в звичай приймати їх рано-вранцi, доторка Дикантi.
    
  Паола повторює щось середнє мiж скороченням та вiдсутнiстю. Фаулер, Данте та коронер стояли по один бiк столу для розтину. Вона стояла навпроти. Всi четверо були одягненi в синi халати та рукавички латекс, характернi для цього мiсця. Зустрiч з тузи втретє за такий короткий час змусила його згадати молоду жiнку, що вiн робив з нею. Дещо про повторення пекла. З цього мо полягає в повтореннi. Можливо, в тi часи вони не мали перед очима пекла, але вони, звичайно, розглядали докази його iснування.
    
  Вигляд Кардозу вселяв менi страх, оскiльки вiн лежав на столi. Змита кров'ю, яка покривала його протягом кiлькох годин, це була бiла рана з жахливими ранами, що засохли. Кардинал був худорлявим чоловiком, i пiсля кровопролиття його обличчя було похмурим i звинувачуючим.
    
  - Що ми знаємо про нього, Данте? - сказав Дiкантi.
    
  Суперiнтендант принiс невелику записну книжку, яку вiн завжди носив у кишенi пiджака.
    
  -Джеральдо Клаудiо Кардозу, 1934 р.н., кардинал з 2001 року. Вiдомий захисник iнтересiв трудящих, вiн завжди був на боцi бiдних та безпритульних. Перш нiж стати кардиналом, вiн набув широкої репутацiї в єпархiї Святого Йосипа. У всiх є важливi фабрики мав Сураме-Рiка - тут Данте сiтó двi всесвiтньо вiдомi марки автомобiлiв мa. Я завжди дiяв як посередник мiж робiтником та компанiєю. Робiтники любили його, називали "профспiлковим єпископом". Вiн був членом кiлькох конгрегацiй Римської курiї.
    
  Це вкотре, навiть охоронець коронерао мовчить. Побачивши Робайру без одягу з усмiшкою на губах, вiн висмiяв нестачу витримки Понтьєро. За кiлька годин пiсля цього на його столi лежала людина, з якої знущалися. А наступної секунди - ще один з пурпурових. Людина, яка, принаймнi на паперi, зробила багато хорошого. Вiн запитував, чи буде узгодженiсть мiж офiцiйною бiографiєю i неофiцiйною, але саме Фаулер зрештою переклав питання до Данти.
    
  - Суперiнтендант, є щось, крiм новин для преси?
    
  - Отче Фаулер, не помиляйтеся, думаючи, що всi люди нашої Святої Матерi-Церкви ведуть подвiйне життя.
    
    - Procuraré - це Follower el rostro rígido-. А тепер, будь ласка, дай вiдповiдь менi.
    
  Данте вдавав, що думає, коли я стискав його шию лiворуч i праворуч, його характерний жест. У Паоли виникло вiдчуття, що вона знає вiдповiдь, або готується до питання.
    
  - Я зробив кiлька дзвiнкiв. Багато хто пiдтверджує офiцiйну версiю. Вiн мав кiлька неважливих промахiв, якi, мабуть, нiчого не значили. Я пристрастився до марихуани в молодостi ще до того, як став священиком. Трохи сумнiвна полiтична приналежнiсть у коледжi, але нiчого особливого. Вже будучи кардиналом, вiн часто зустрiчався з деякими колегами з курiї, оскiльки був прихильником групи, не дуже вiдомої в курiї: харизматiв 32. Загалом вiн був добрим хлопцем.
    
  - Як i двоє, - сказав Фаулер.
    
  - Схоже на те.
    
  - Що ви можете сказати нам про знаряддя вбивства, лiкарю? - втрутилася Паола.
    
  Коронер приклав до шиї жертви, а потiм порiзав її на грудях.
    
  -Це гострий предмет з гладкими краями, ймовiрно, не дуже великий кухонний нiж, але дуже гострий. У попереднiх випадках я дотримувався своєї думки, але пiсля того, як я побачив злiпки розрiзiв, я думаю, що ми використовували один i той самий iнструмент утричi.
    
  Паола Томó звернiть на це увагу.
    
  - Dottora -dijo Fowler-. Як ви вважаєте, чи є шанс, що Кароски щось зробить пiд час похорону Войтили?
    
  - Чорт забирай, я не знаю. Безпека навколо Domus Sancta Marthae, безперечно, буде посилена...
    
  - Звичайно, - хвалиться Данте, -. Вони так замкненi, що я навiть не дiзнаюся, з якого вони вдома, не подивившись на якийсь час.
    
  - Хоча безпека i ранiше була високою i служила мало. Кароскi виявив незвичайнi здiбностi та неймовiрну хоробрiсть. Чесно кажучи, гадки не маю. Я не знаю, чи варто намагатися щось зробити, хоч сумнiваюся в цьому. У еста випадках вiн не мiг завершити свiй ритуал або залишити нам криваве послання, як у двох iнших випадках.
    
  - А це означає, що ми втратили слiд, - поскаржився Фаулер.
    
  - Так, але в той же час ця обставина повинна змусити його нервувати i зробити його вразливою. Але з цього cabró нiколи не знаєш.
    
  - Нам доведеться бути дуже пильними, щоб захистити кардиналiв, - сказав Данте.
    
  -Не тiльки для того, щоб захищати їх, а й для того, щоб шукати Його. Навiть якщо я нiчого не намагаюся, будьте всiєю, дивiться на нас i смiйтеся. Вiн може пограти моєю шиєю.
    
    
    
  Площа Святого Петра
    
  П'ятниця, 8 квiтня 2005 р., 10.15.
    
    
    
  Похорон Iвана Павла II пройшов стомлено нормально. Все, що може бути нормальним, - це похорон релiгiйного дiяча з понад мiльярда осiб, на яких присутнi деякi глави держав i коронованi особи з числа найважливiших людей на Землi. Але не тiльки вони були всi. Сотнi тисяч людей юрмилися на площi Святого Петра, i кожна з цих осiб була присвячена iсторiї, яка вирувала в очах його дуелi, як вогонь за ґратами камiна. Деякi з цих осiб, проте, матимуть величезне значення в нашiй iсторiї.
    
    
  Одним iз них був Андреа Отеро. Вiн нiде не бачив Робайру. Журналiстка виявила три речi на даху, на яких вона сидiла, разом з iншими товаришами по знiмальнiй групi телевiзiйної команди. По-перше, якщо дивитися крiзь призму, то за пiвгодини у вас почнеться жахливий головний бiль. По-друге, потилицi всiх кардиналiв виглядають однаково. I троє, хай це буде сто дванадцять пурпурових, що сидять на цих стiльцях. Я перевiряв це кiлька разiв. I список виборцiв, яких ви маєте, надрукований на колiнах, проголошував, що їх має бути сто п'ятнадцять.
    
    
  Камiло Сiрiн нiчого б не вiдчув, якби знав, якi думки займали Андреа Отеро, але мав свої (i серйознi) проблеми. Вiктор Кароскi, серiйний убивця кардиналiв, був одним iз них. Але в той час як Кароскi не завдав Сиринi жодних проблем пiд час похорону, його застрелив невiдомий зловмисник, який вторгся до офiсу Ватикану в розпал святкування Дня Святого Валентина.243; Горе, яке на кiлька миттєвостей охопило Сирiна при згадцi про теракти 11 вересня, було не меншим, нiж у пiлотiв трьох винищувачiв, якi переслiдували його. На щастя, через кiлька хвилин прийшло полегшення, коли з'ясувалося, що пiлотом непiзнаного лiтака був македонець, який припустився помилки. Епiзод перенесе нерви Сирiна у клiщi. Один з найближчих пiдлеглих прокоментував пiсля того, що вiн почув, як Сiрiн вперше пiдвищив голос пiсля п'ятнадцяти своїх наказiв.
    
    
  Iнший пiдлеглий Сирiна, Фабiо Данте, був серед перших. Проклинайте свою удачу, тому що люди злякалися хлопця при проходженнi fеретро з татом Войтилом на ньому, i багато хто кричав "Святий субито! 33" їм у вуха. Я вiдчайдушно намагався зазирнути поверх плакатiв i голiв, шукаючи ченця-кармелiта з пишною бородою. Не те щоб я був радий, що похорон закiнчився, але майже.
    
    
  Отець Фаулер був одним iз багатьох священикiв, якi роздiляли причастя мiж парафiянами, i в одному випадку я повiрив, побачивши обличчя Кароски на обличчi людини, яку вiн збирався прийняти. тiло Христове з його рук. Коли сотнi людей марширували перед ним, щоб прийняти Бога, Фаулер молився з двох причин: одна була причиною, з якої вiн був доставлений до Риму, а iнша полягала в тому, щоб просити освiти i сили у Всевишнього перед тим, що вiн бачив.; знайдений у Вiчному мiстi.
    
    
  Не пiдозрюючи, що Фаулер просить допомоги у Творця багато в чому заради неї, Паола уважно вдивлялася в обличчя натовпу з щаблiв собору Святого Петра. Його помiстили у куток, але вiн не молився. Вiн нiколи цього не робить. Вiн також не дивився на людей з великою увагою, бо через деякий час усi обличчя здалися йому однаковими. Що менi залишалося робити, то це думати про мотиви монстра.
    
    
  Доктор Бой сидить перед кiлькома телевiзiйними монiторами iз Анджело, судово-медичним експертом UACV. Отримайте пряме зображення небесних пагорбiв, якi височiли над площею, перш нiж вони пройшли через реалiтi-шоу. Всi вони влаштували своє полювання, вiд якого в них захворiла голова, як у Андреа Отеро. Вiд "iнженера", як я пiшов за ним на прiзвисько Анджело в його щасливому невiгластвi, не залишилося й слiду.
    
    
  На еспланадi агенти секретної служби Джорджа Буша вступили в бiй з агентами Пильностi коли естос не дозволив пройти тим, хто знаходився на площi. Для тих, хто знає, навiть якщо це й так, оiда, про роботу Секретної служби, я хотiв би, щоб протягом цього часу вони залишалися осторонь. Нiхто i нiколи в Нiнун мiсцi не вiдмовляв їм у цьому так категорично. Пильностi було вiдмовлено у дозволi. I, хоч би як вони наполягали, зовнi вони залишилися.
    
    
  Вiктор Кароскi був присутнiй на похоронi Iвана Павла II з вiдданою вiдданiстю, молячись вголос. Вiн спiває гарним i глибоким голосом у потрiбний час. Вертiо дуже щира гримаса. Вiн будував плани на майбутнє.
    
  Нiхто не звертав уваги на óл.
    
    
    
  Прес-центр Ватикану
    
  П'ятниця, 8 квiтня 2005 р., 18:25.
    
    
    
  Андреа Отеро прийшла на прес-конференцiю з висунутою мовою. Не тiльки через спеку, а й через те, що вiн залишив машину для преси в готелi, i йому довелося попросити здивованого таксиста повернути назад, щоб забрати його. Помилка не була критичною, тому що я вийшов на вулицю за годину до обiду. Я хотiв би прибути ранiше, щоб я мiг поговорити з представником Ватикану Хоакiном Бальселлсом про "споту" кардинала Робайри. Усi спроби знайти його, що вiн зробив, були безуспiшними.
    
  Прес-центр знаходився у прибудовi до великої зали для глядачiв, побудованої пiд час правлiння Iоанна Павла II. Сучасна будiвля, розрахована на понад шiсть тисяч мiсць, яка завжди була заповнена вщерть, зал для аудiєнцiй Святого Отця. Вхiднi дверi виходили прямо на вулицю i знаходилися недалеко вiд палацу Сан-Уффiцiо.
    
  Кiмната в sí була кiмнатою, розрахованою на сто вiсiмдесят п'ять чоловiк. Андреа вважає, що, прийшовши за п'ятнадцять хвилин до призначеного часу, вона матиме гарне мiсце, де можна сiсти, але було очевидно, що в мене з трьохсот журналiстiв була така сама iдея. Не було нiчого дивного i в тому, що кiмната була маленькою. Було зареєстровано 3042 засоби масової iнформацiї з дев'яноста країн, акредитованих для висвiтлення похорону, який вiдбувся того дня, та похоронного бюро. Понад два мiльярди людських iстот, половина з яких кiшки, були звiльненi в комфортi своїх вiталень покiйного Папи тiєї ж ночi. I я тут. Я, Андреа Отеро Ха, якби ви тiльки могли бачити її зараз, її однокласницi з факультету журналiстики.
    
  Ну, я був на прес-конференцiї, на якiй їм мали пояснити, що вiдбувається в Cínclave, але не було мiсця, де можна було б сiсти. Вiн, як мiг, притулився до дверей. Це був єдиний вхiд, бо коли прийде Балселлс, я зможу пiдiйти до нього.
    
  Спокiйно переказуйте свої нотатки про прес-секретаря. Вiн був мiстером, переобладнаним у журналiста. Нумерарiй Opus Dei народився в Картахенi i, судячи з усiх даних, серйозний i дуже порядний хлопець. Йому ось-ось мало виповнитись сiмдесят рокiв, i неофiцiйнi джерела (яким Андреа довiряє насилу) вихваляють його як одного з найвпливовiших людей Ватикану. Вiн повинен був прийняти вiд вас iнформацiю з тих самих уст Папи i подати її перед великим Папою. Якщо ви вирiшите, що щось було таємним, таємним буде те, що ви хочете. З Балкеллами жодних витокiв iнформацiї. Його резюме було вражаючим. Андреа Лейó нагороди та медалi, якi їй було вручено. Комендант цього, Комендант iншого, Великий Хрест того... Вiдзнаки займали два аркушi, а нагорода за перше. Це не схоже на те, що я збираюся стати кусачою кiсткою.
    
  Але в мене мiцнi зуби, чорт забирай.
    
  Вона була зайнята тим, що намагалася розчути свої думки крiзь наростаючий гуркiт голосiв, коли кiмната вибухнула жахливою какофонiєю.
    
  Спочатку вiн був один, як самотня крапля, що провiщає мряку. Потiм три чи чотири. Пiсля цього пролунає гучна музика рiзних звукiв i тонiв.
    
  Здавалося, що одночасно лунали десятки мерзенних звукiв. Член триває загалом сорок секунд. Усi журналiсти вiдiрвалися вiд своїх термiналiв та похитали головами. Було чути кiлька гучних скарг.
    
  - Хлопцi, я запiзнився на чверть години. Цей час не дасть нам часу на редагування.
    
  Андреа почула голос iспанською мовою за кiлька метрiв вiд себе. Вона штовхнула його лiктем i переконалася, що це була дiвчина з засмаглою шкiрою та нiжними рисами обличчя. На її акцент вiн зрозумiв, що вона мексиканка.
    
  -Привiт, що таке? Я Андреа Отеро з Ель Глобо. Ей, ти можеш сказати менi, чому всi цi мерзеннi слова пролунали вiдразу?
    
  Мексиканка посмiхається i наставляє свiй телефон.
    
  -Погляньте повiдомлення прес-служби Ватикану. Вiн надсилає всiм нам SMS щоразу, коли з'являються важливi новини. Це Moderna pr, про яке вони нам повiдомили, i це одна з найпопулярнiших статей у Свiтi. Єдине горе в тому, що це дратує, коли ми всi разом. Це попереднє попередження про те, що сеñор Балселлс буде вiдкладений.
    
  Андреа захоплювалася розумнiстю мiри. Управлiння iнформацiєю тисяч журналiстiв не може бути простим.
    
  - Тiльки не кажи менi, що ти не записався на службу стiльникового зв'язку - це додаткова мексиканка.
    
  - Ну, нi, не вiд Бога. Мене нiхто нi про що не попереджав.
    
  -Ну, Не хвилюйся. Ти бачиш ту дiвчину з ахi?
    
  - Блондинка?
    
  -Нi, той, у сiрому пiджаку, з папкою в руцi. Пiдiйди до неї i скажи, щоб вона записала тебе на стiльниковий. Менш нiж через пiвгодини я внесу вас до їхньої бази даних.
    
  Андреа так i зробила. Я пiдходжу до дiвчини та викладаю їй усi її данi. Дiвчина попросила його кредитну картку i ввела номер його машини в електронний щоденник.
    
  - Вiн пiдключений до електростанцiї, - сказав вiн, показуючи на технолога зi стомленою усмiшкою. Якою мовою ви волiєте отримувати повiдомлення з Ватикану?
    
  -В Iспанiї?пр.
    
  -Iспанська традицiйна мова або iспаномовнi варiанти англiйської мови?
    
  - На все життя, - сказав вiн iспанською.
    
  - Скузi? - це додаткова iнша, на iдеальному (i вiд ведмежому) iталiйському.
    
  -Вибачте. На iспанському старому традицiйному, будь ласка.
    
  - Приблизно через п'ятдесят хвилин я буду виписана з чергування. Якщо ви потребуєте, щоб я пiдписав цю роздрукiвку, якщо ви будете так добрi, дозвольте нам надiслати вам iнформацiю.
    
  Журналiстка подряпала своє iм'я в кiнцi аркуша, який дiвчина дiстала зi своєї папки, майже не глянувши на неї, i попрощалася з нею, подякувавши їй.
    
  Я повернувся на його сайт i спробував прочитати щось про Балкелле, але чутка сповiстила про прибуття представника. Андреа знову звернув увагу на вхiднi дверi, але рятiвник увiйшов через невеликi дверi, прихованi за настилом, на який вiн тепер пiднявся. Спокiйним жестом вiн вдав, що сортує свої записи, даючи час операторам cá Мара поставити його в кадр, а журналiстам сiсти.
    
  Андреа прокляла свою невдачу i навшпиньки пробралася до трибуни, де прес-секретар чекав за кафедрою. Насилу менi вдалося дiстатися до неї. Поки решта її товаришiв по сiросу сiдала, Андреа пiдiйшла до Балкела.
    
  - Етодор Балселлс, я Андреа Отеро з газети "Глобо". Я намагався знайти його весь тиждень, але безуспiшно...
    
  -Пiсля.
    
  Прес-секретар навiть не глянув на неї.
    
  - Але якщо ви, Балкеллс, не розумiєте, менi потрiбно порiвняти одну iнформацiю...
    
  - Я сказав їй, що вона помре. Почнемо.
    
  Андреа була в Нiтi. У той момент, коли вона пiдняла на нього погляд, i це розлютило її. Вона надто звикла пiдкоряти чоловiкiв сяйвом своїх двох синiх фар.
    
  - Але будьдор Балселлс, я нагадую вам, що я належу до великої iспанської щоденної газети... - журналiстка намагалася заробити очки, витягаючи колегу, який представляв iспанське ЗМI, але я не служив їй. нiчого. Iнший глянув на неї вперше, i в його очах був крига.
    
  - Коли ви сказали менi, як вас звати?
    
  -Андреа Отеро.
    
  - Яким чином?
    
  -З Земної кулi.
    
  -I де є Paloma?
    
  Палома, офiцiйний кореспондент у справах Ватикану. Та, яка за збiгом проїхала кiлька кiлометрiв вiд Iспанiї i потрапила в автомобiльну аварiю без смертельного результату, щоб поступитися своїм мiсцем Андреа. Погано, що Балкеллс спитав про неї, погано.
    
  - Ну... вiн не прийшов, мав проблему...
    
  Балкеллс насупився, бо тiльки старiйшина нумерарiй Opus Dei фiзично здатний насупитися. Андреа трохи вiдступила, здивована.
    
  - Юна ледi, звернiть увагу на тих людей, якi вам неприємнi, будь ласка, - сказав Балкеллс, прямуючи до переповнених рядiв крiсел. Це його колеги з CNN, BBC, Reuters та сотень iнших засобiв масової iнформацiї. # 243; Деякi з них були акредитованими журналiстами у Ватиканi ще до вашого народження. I всi вони чекають на початок прес-конференцiї. Зробiть ласку, займiть його мiсце прямо зараз.
    
  Андреа вiдвернулась, збентежена i з щоками, що вросли. Репортери у першому ряду посмiхаються лише у вiдповiдь. Деякi з них видаються такими ж старими, як i ця колонада Бернiнi. Коли вiн намагався повернутися в кiнець зали, де залишив валiзу, в якiй знаходився його комп'ютер, вiн почув, як Балкеллс жартує по-iталiйському з кимось iз тих, хто сидить у першому ряду. За його спиною пролунав глухий, майже нелюдський смiх. У неї не було жодного сумнiву, що жарт був про нього. Обличчя людей повернулися до неї, i Андреа почервонiла до вух. З опущеною головою та витягнутими руками, щоб пробитися через вузький коридор до дверей, менi здавалося, що я плаваю в морi тiл. Коли я нарештi дiстануся його мiсця, вiн не обмежиться тим, що забере свiй портвейн i розгорнеться, а вислизне за дверi. Дiвчина, яка взяла данi, на мить утримала її за руку та попередила:;
    
  - Пам'ятайте, що якщо ви вийдете, ви не зможете знову увiйти, доки не закiнчиться прес-конференцiя. Дверi зачиняються. Ви знаєте правила.
    
  Як у театрi, подумала Андреа. точностi як у театрi.
    
  Вiн звiльнився вiд хватки дiвчини i вийшов, не сказавши жодного слова. Дверi зачинилися за її спиною зi звуком, який не мiг вигнати страх iз душi Андреа, але, принаймнi, частково полегшив її. Вона вiдчайдушно потребувала сигарети i як божевiльна рилася в кишенях своєї елегантної ветровки, поки її пальцi не натрапили на коробочку м'ятних льодяникiв, якi служили їй втiхою без її нiкотинової подруги. Запишiть, що ви залишили його минулого тижня.
    
  Страшенно невiдповiдний час, щоб пiти.
    
  Дiстає коробку м'ятних льодяникiв i випиває три. Знай, що це свiжий мiф, але принаймнi тримай свiй рот зайнятим. Тим не менш, це не принесе багато користi мавпи.
    
  Багато разiв у майбутньому Андреа Отеро буде згадувати цей момент. Пам'ятайте, як стояла бiля тих дверей, притулившись до одвiрка, намагаючись заспокоїтися i проклинаючи себе за те, що була така вперта, за те, що дозволила собi знiяковiти, як пiдлiток.
    
  Але я не пам'ятаю його через цю деталь. Я зроблю це, тому що жахливе вiдкриття, яке було на волосинку вiд того, щоб убити її i яке зрештою приведе її до контакту з людиною, яка змiнить її життя, сталося завдяки тому, що вона вирiшила почекати, поки м'ятнi пiгулки не подiють. вони розчинилися в ротi, перш нiж вiн втiк. Просто щоб трохи заспокоїти себе. ¿Скiльки часу потрiбно, щоб таблетка м'яти розчинилася? Не так уже й багато. Однак для Андреа це була вiчнiсть, оскiльки її тiло просило її повернутися в готельний номер i залiзти пiд лiжко. Але вона змусила себе зробити це, хоч i зробила це, щоб не бачити, як вона сама тiкає, побита мiж нiг хвостом.
    
  Але цi три м'ятнi таблетки змiнили його життя (i, швидше за все, iсторiю захiдного свiту, але цього нiколи не можна було знати вiрно?) заради простого бажання опинитися в потрiбному мiсцi.
    
  Ледве залишилися залишки м'яти, тонка зморшка на смак, коли посильний звернув за рiг вулицi. На ньому був помаранчевий комбiнезон, кепка, саке в руцi, i вiн дуже поспiшав. Вiн попрямував до неї.
    
  -Пробачте, це прес-центр?
    
  -Sí, aquí es.
    
  - Я маю термiнову доставку для наступних людей: Майкла Вiльямса з CNN, Бертi Хегренда з RTL...
    
  Андреа перервала його голосом Гаста: "о".
    
  - Не засмучуйся, друже. Прес-конференцiя вже розпочалася. Менi доведеться зачекати годину.
    
  Посланець глянув на неї з незбагненно приголомшеним обличчям.
    
  -Але цього не може бути. Менi сказали, що...
    
  Журналiстка знаходить своєрiдне зле задоволення в тому, що перекладає свої проблеми на когось iншого.
    
  -Ви знаєте. Такими є правила.
    
  Посланець провiв рукою по обличчю з почуттям розпачу.
    
  -Вона не розумiє, вона зробить. У мене вже було кiлька затримок у цьому мiсяцi. Термiнова доставка має бути здiйснена протягом години вiдразу пiсля отримання, iнакше вона не стягується. Це десять конвертiв за тридцять євро за конверт. Якщо я програю ваше замовлення моєму агентству, я можу втратити маршрут до Ватикану, i мене напевно звiльнять.
    
  Андреа вiдразу пом'якшується. Вiн був гарною людиною. Iмпульсивна, бездумна i примхлива, погодьтеся. Iнодi я домагаюся їхньої пiдтримки брехнею (i купою удачi), добре. Але вiн був гарною людиною. Вiн звернув увагу на iм'я кур'єра, написане на посвiдченнi особи, яка була прикрiплена до комбiнезону. Це була ще одна особливiсть Андреа. Вiн завжди називав людей на iм'я.
    
  - Послухайте, Джузеппе, менi дуже шкода, але навiть за всього бажання я не зможу вам вiдкритися. Дверi вiдчиняються тiльки зсередини. Якщо вiн закрiплений, то тут немає ручки або замка.
    
  Iнший видав крик розпачу. Вiн помiстив руки в глеки, по одному з кожного боку його виступаючої кишки, що було помiтно навiть пiд комбiнезоном. Я намагався думати. Подивися на Андреа знизу нагору. Андреа подумала, що вiн дивиться на її груди - як жiнка, у якої був цей неприємний досвiд майже щодня з того часу, як вона досягла статевої зрiлостi, - але потiм помiтила, що вiн дивиться на посвiдчення, яке вона носила на шиї.
    
  - Гей, я зрозумiв. Я залишу вам конверти i все готове.
    
  На посвiдченнi був герб Ватикану, i посланець мав думати, що вона весь цей час працювала.
    
  - Mire, Giuseppe ...
    
  - Нiчого про Джузеппа, мiстере Беппо, - сказав iнший, риючись у сумцi.
    
  - Беппо, я справдi не можу...
    
  - Послухайте, ви повиннi надати менi цю послугу. Не турбуйтеся про пiдписання, я вже пiдписую постачання. Я зроблю окремий малюнок для кожного, i все готове. Ви обiцяєте приручити його, щоб вiн доставив вам конверти, як тiльки дверi вiдчиняться.
    
  - Це те, що...
    
  Але Беппо вже вклав йому в руку десять конвертiв Марраса.
    
  - Кожен має iм'я журналiста, якому вiн призначений. Клiєнт був упевнений, що ми будемо тут, не хвилюйтеся. Що ж, я йду, бо менi залишилося зробити одну доставку до Корпусу, а iншу - на Вiа Ламармора. Адi i # 243; с, i дякую, красуня.
    
  I перш нiж Андреа встигла щось заперечити, цiкавий хлопець розвернувся i пiшов.
    
  Андреа стояла i дивилася на десять конвертiв, трохи збентежена. Вони були адресованi кореспондентам десяти найбiльших свiтових засобiв масової iнформацiї. Андреа була знайома з репутацiєю чотирьох iз них i дiзналася принаймнi двох у вiддiлi новин.
    
  Конверти були розмiром у половину аркуша, iдентичнi всьому, крiм назви. Що пробудило в ньому iнстинкт журналiста i викликало всi його тривоги, то це фраза, яка повторюється у всiх. У верхньому лiвому кутку було написано вiд руки
    
    
  ЕКСКЛЮЗИВ - ДИВIТЬСЯ НЕГАЙНО
    
    
  Це було моральною дилемою для Андреа щонайменше п'ять секунд. Я вирiшив це за допомогою м'ятної пiгулки. Подивiться лiворуч та праворуч. Вулиця була порожньою, свiдкiв можливого поштового злочину не було. Я вибрав один з конвертiв навмання i обережно розкрив його.
    
  Проста цiкавiсть.
    
  Усерединi конверта є два об'єкти. Одним iз них був DVD-диск марки Blusens, на обкладинцi якого тiєю ж фразою на конвертi було написано незмивним фломастером. Iншою була записка, написана англiйською мовою.
    
    
  "Змiст é цього диска має першорядне значення. Ймовiрно, це найважливiша новина п'ятницi i вiкторини столiття. Знайдеться той, хто спробує змусити його замовкнути. Якнайшвидше перегляньте диск i якнайшвидше поширiть його змiст. Padre Viktor Karoski "
    
    
  Андреа сумнiвається у можливостi того, що це був жарт. Якби у вас був спосiб дiзнатися про це. Вийнявши порт iз валiзи, я ввiмкнув його i вставив диск у привiд. Вiн прокляв операцiйну систему всiма вiдомими менi мовами - iспанською, англiйською та поганою iталiйською з iнструкцiями - i коли вiн, нарештi, завантажився, вiн переконався, що DVD-диск був марним.237;
    
  Вiн бачив лише першi сорок секунд, перш нiж вiдчув поклик до блювоти.
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Сáбадо, 9 квiтня 2005 р., 01:05.
    
    
    
  Паола всюди шукала Фаулера. Не було нiчого дивного, коли я виявив його внизу, з пiстолетом у руцi, пiджак священнослужителя акуратно складений на стiльцi, стiйка на полицi бойової рубки, рукави закатанi за комiр. На менi були захиснi навушники, тому що Паола чекала, поки я спустошу зарядний пристрiй, перш нiж пiдiйти. Вiн зачарований жестом зосередженостi, iдеально виконаною позицiєю для стрiлянини. Його руки були дуже сильними, незважаючи на те, що йому виповнилося пiвстолiття. Стовбур пiстолета був спрямований вперед, не вiдхиляючись нi на тисячу метрiв пiсля кожного пострiлу, нiби вiн був убудований у живий камiнь.
    
  Кримiналiстка бачила, як вiн спустошив не один, а три магазини. Вiн тягнув повiльно, неквапливо, мружачи, злегка схиливши голову набiк. Зрештою вiн зрозумiв, що вона була у тренувальнiй залi. Вона складається з п'яти кают, роздiлених товстими колодами, частина яких обплутана сталевими тросами. З тросiв звисають мiшенi, якi за допомогою системи шкiвiв можна пiдняти на висоту не бiльше сорока метрiв.
    
  - На добранiч, доттор.
    
  - Трохи додаткової години для пiару, чи не так?
    
  - Я не хочу їхати до готелю. Знай, що цiєї ночi я не зможу заснути.
    
  Паола асинтiо. Вiн чудово це розумiє. Стояти на похоронi, нiчого не роблячи, було жахливо. Це iстотна гарантована безсонна нiч. Вiн вмирає вiд бажання щось зробити, поки що.
    
  -¿Donde мiй любий друг суперiнтендант?
    
  - Ах, менi термiново зателефонували. Ми коментуємо звiт про розтин Кардозу, коли вiн втiк, залишивши мене зi словом на устах.
    
  - Дуже властиво ел.
    
  -Так. Але давайте не про це говоритимемо... Подивимося, що за вправу було дано вам, батьку.
    
  Кримiналiст натиснув на бота, який наближав паперову мiшень iз силуетом людини, намальованим чорним кольором. Мавпа має десять бiлих завиткiв у центрi грудей. Вiн прибув iз запiзненням, бо Фаулер потрапив у яблучко на вiдстанi пiвмилi. Я зовсiм не здивувався, побачивши, що майже всi отвори були виготовленi всерединi отвори. Що його здивувало, так це те, що один iз них зазнав невдачi. Я був розчарований тим, що вiн не потрапив у всi мiшенi, як головнi герої бойовикiв-де-акчiон.
    
  Але це не héroe de acción. Вiн iстота з плотi та кровi. Розумний, освiчений i дуже гарний стрiлець. В альтернативному режимi, невдалий пострiл робить його людиною.
    
  Фаулер простежив за напрямом її погляду i весело розсмiявся над власним промахом.
    
  -Я трохи втратив у пiарi, але менi дуже подобається стрiляти. Це винятковий вид спорту.
    
  -Поки що це спорт.
    
    -Що не confía en mi, ¿verdad dottora?
    
    Паола не вiдповiла. Їй подобалося бачити Фаулера у всьому, без лiфчика, одягненого просто в сорочку з засученими рукавами та чорнi штани. Але фотографiї "Авокадо", якi Данте показував йому, продовжували час вiд часу давати йому по головi човнами, як п'янi мавпи в п'яному виглядi.
    
  -Нi, батько. Не зовсiм. Але я хочу вам довiряти. ¿Вам цього достатньо?
    
  -Цього має вистачити.
    
  - Звiдки у васондi сако зброя? Збройова палата закрита на естас хорас.
    
  - Ах, менi позичив директор Бой. Це його. Вiн сказав менi, що давно не користується нею.
    
  - На жаль, це правда. Я мушу познайомитися з цiєю людиною три роки тому. Вiн був великим професiоналом, великим вченим та фiзиком. Вiн, як i ранiше, такий, але ранiше в його очах свiтилася цiкавiсть, а тепер цей блиск згас. Його замiнило занепокоєння офiсного працiвника.
    
  - У вашому голосi гiркота чи ностальгiя, доттор?
    
  -Трохи i того, i iншого.
    
  - Чи довго я буду забувати його?
    
  Паола прикинулася здивованою.
    
  - Як каже?
    
  -Ах, та гаразд, не ображайтеся. Я бачив, як вiн створює повiтряний простiр мiж вами двома. Бiй тримає дистанцiю в iдеальному станi.
    
  - На жаль, це те, що йому дається дуже добре.
    
  Кримiналiстка вагається мить, перш нiж продовжити. Я знову вiдчув вiдчуття порожнечi в чарiвнiй країнi, яке iнодi виникає, коли я дивлюся на Фаулера. Сенсацiя Монтани та Росiї. ¿ Дебiдовiряти ел? Пенсó з сумним i вицвiлим залiзомiа, який, зрештою, був священиком i дуже звик бачити в людях пiдлi сторони. Як i вона, до речi.
    
  - У нас iз Боєм був роман. Коротко. Я не знаю, чи я перестала йому подобатися, чи я просто заважала йому в його прагненнi до просування по службi.
    
  - Але ви вiддаєте перевагу другому варiанту.
    
  -Менi подобається енга i армiї. У цьому та багато в чому iншому. Я завжди кажу собi, що живу зi своєю матiр'ю, щоб захистити її, але насправдi це я потребую захисту. Напевно, тому я закохаюсь у сильних, але неадекватних людей. Люди, з якими я не можу бути.
    
  Fowler не respondió. Вона була дуже зрозумiла. Вони обидва стояли дуже близько один до одного. Хвилини пройшли у тишi.
    
  Паола була поглинута зеленими очима отця Фаулера, точно знаючи його думки. На задньому планi менi здалося, що я чую наполегливий звук, але я не звернув на нього уваги. Це мав бути священик, який нагадав йому про це
    
  - Будь краще, якщо ти вiдповиш на дзвiнок, доктор.
    
  I тодi Паола Кейó зрозумiла, що цей дратiвливий шум був її власним мерзенним мó, який уже починав звучати люто. Я вiдповiв на поклик, i на мить вiн розлютився. Повiсив трубку, не попрощавшись.
    
  -Давай, батько. То була лабораторiя. Сьогоднi вдень хтось надiслав посилку кур'єром. На адресу було вказано iм'я Маурiцiо Понтьєро.
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Сáбадо, 9 квiтня 2005 р., 01:25
    
    
    
  -Е посилка прибула майже чотири години тому. Чи можна це дiзнатися, тому що нiхто ранiше не усвiдомлював, що вони мiстять?
    
  Бiй дивився на неї терпляче, але змучено. Було надто пiзно миритися з дурiстю пiдлеглої. Однак вiн стримувався, поки пiстолет, який Фаулер щойно повернув йому.
    
  -Конверт прийшов на ваше iм'я, Паоло, i коли я прийшов, ви були в морзi. Дiвчина на ресепшенi залишила його зi своєю поштою, i я не поспiшав її переглядати. Коли я зрозумiв, хто його послав, я привiв людей у рух, а на це потрiбен час. Насамперед треба було викликати саперiв. У конвертi вони не знайшли нiчого пiдозрiлого. Коли я дiзнаюся, в чому рiч, я подзвоню вам i Данте, але суперiнтендант нiде не з'являється. I Сiрiн не дзвонить по телефону.
    
  -Бути сплячим. Боже вже дуже рано.
    
  Вони знаходилися в кабiнетi дактилоскопiї, тiсному примiщеннi, заповненому лампочками та лампочками. Запах порошку для вiдбиткiв пальцiв був усюди. Були люди, яким подобався цей аромат - один навiть присягався, що нюхав його перед тим, як бути зi своєю дiвчиною, бо вона була афродiї прокинулась, сег ел, - але Паоле вiн сподобався. це було неприємно. Вiд запаху їй захотiлося чхнути, плями прилипли до темного одягу, i знадобилося кiлька прань, щоб вони зникли.
    
  - Що ж, ми точно знаємо, що це повiдомлення було вiдправлене маномо Кароски?
    
  Фаулер вивчав листа, яким вiдправник написав адресу No243. Тримайте конверт трохи витягнутими руками. Паола пiдозрює, що можливо вона погано бачить поблизу. Менi, напевно, скоро доведеться носити окуляри для читання. Вiн запитує, ким може залишитися цього року.
    
  - Це, звiсно, ваш граф. I похмурий жарт iз зазначенням iменi молодшого iнспектора також здається характерним для Кароскi.
    
  Паола забрала конверт iз рук Фаулера. Я поставив його на великий стiл, накритий у вiтальнi. Ця поверхня була повнiстю скляною i мала пiдсвiчування. На столi лежав вмiст конверта у простих прозорих пластикових пакетах. Бiй сеñальó перша сумка.
    
  - На цiй записцi є його вiдбитки. Воно адресоване вам, Дикантi.
    
  Iнспектор пiднесла до очей пакет iз запискою, написаною iталiйською. Законо його змiст викладено вголос, через пластик.
    
    
  Дорога Паола:
    
  Я дуже сумую за тобою! Я знаходжусь у MC 9, 48. Тут дуже тепло та невимушено. Я сподiваюся, що ти зможеш приїхати i привiтати нас якнайшвидше. А я тим часом надiшлю тобi вiтання з моєю вiдпусткою. Цiлую, Маурiцiо.
    
    
  Паола не могла стримати тремтiння, сумiш гнiву та жаху. Намагайтеся стримати гримаси, змусiть себе, якщо хочете, залишити їх усерединi. Я не збирався плакати перед Боєм. Можливо перед Фаулером, але не перед Боєм. Вiд Бою нiколи.
    
  - Pare Fowler?
    
  -Марк главиТул 9, стихiзад 48. "Де черв'як не вмирає i вогонь не гасне".
    
  -Пекло.
    
  -Точно.
    
  - Чортовий сучий син.
    
  - Немає жодних натякiв на його переслiдування кiлька годин тому. Цiлком можливо, що записку було складено ранiше. Платiвка була записана вчора маñ ана, секунда дата, вказана в архiвах усерединi.
    
  -Ми знаємо модель камер або комп'ютер, на якому вона була записана?
    
  - За допомогою програми, яку ви використовуєте, цi данi не зберiгаються на диску. Це час, програма та версiя операцiйної системи. Нi простий серiйний nu, нi маю на увазi, нiчого, що могло б допомогти iдентифiкувати передавальне обладнання.
    
  - Слiди?
    
  -Двi частини. Обидвi вiд Кароски. Але менi цього не треба було знати. Одного перегляду контенту було б достатньо.
    
  -Ну, чого ж ти чекаєш? Постав DVD, Бiй.
    
  - Батьку Фаулер, ви вибачте нас на хвилинку?
    
  Священик одразу зрозумiв ситуацiю. Подивися Паоле у вiчi. Вона трохи помахала йому, кажучи, що все гаразд.
    
  - Нi. ¿Кафе на трьох, доктора Дикантi?
    
  -Мiо з двома грудочками, будь ласка.
    
  Бiй зачекав, поки Фаулер вийде з кiмнати, перш нiж схопити Паолу за руку. Паоле не сподобався цей дотик, надто м'ясистий i нiжний. Вiн багато разiв зiтхав через те, що знову вiдчував цi руки на своєму тiлi, вiн ненавидiв свого батька або через його зневагу та байдужiсть, але в той момент вiд цього вогню не залишилося й вугiлля. Вiн погас упродовж одного року........... року........... Залишилася тiльки її гордiсть, вiд якої iнспектор була в захватi. I, звичайно, вона не збиралася пiддаватися його емоцiйному шантажу. Я тисну його руку, i директор прибирає руку.
    
  -Паоло, я хочу тебе попередити. Те, що ти побачиш, виявиться для тебе дуже важким.
    
  Кримiналiстка обдарувала його жорсткою, позбавленою гумору посмiшкою i схрестила руки на грудях. Я хочу тримати свої руки якнайдалi вiд його дотикiв. Про всяк випадок.
    
  - Чи раптом ти знову мене розiгруєш? Я дуже звикла бачити Каддафi, Карло.
    
  -Не вiд твоїх друзiв.
    
  Посмiшка тремтить на обличчi Паоли, як ганчiрка на вiтрi, але її анiтрохи не вагається нi секунди.
    
  - Поставте вiдео, директор Бiй.
    
  -Якi ти хочеш, щоб це було? Вiн мiг би бути зовсiм iншим.
    
  - Я не муза, щоб ти ставився до мене так, як хочеться. Ти вiдкинув мене, бо я була небезпечна для твоєї кар'єри. Ти вважав за краще повернутися до моди на нещастя своєї дружини. Тепер я вiддаю перевагу власному нещастю.
    
  - Чому зараз, Паоло? Чому саме зараз, пiсля всього цього часу?
    
  - Тому що ранiше у мене не було сил. Але тепер вони маю.
    
  вiн проводить рукою по волоссю. Я починав розумiти.
    
  - Я нiколи не зможу отримати його, Паоло. Хоча це те, чого б я хотiв.
    
  - Можливо, ти маєш причину. Але це моє рiшення. Ти вже давно взяв своє. Вважаючи за краще поступитися непристойним поглядам Данте.
    
  Бiй скривився вiд огид при цьому порiвняннi. Паола зрадiла, побачивши його, бо его режисера зашипiло вiд лютi. Вона була трохи жорстока з ним, але її начальник заслужив це за те, що ставився до неї як до лайна всi цi мiсяцi.
    
  - Як вам буде завгодно, доктора Дикантi. Я знову буду босом iрóНiко, а ви - симпатичною письменницею.
    
  -Дякую, Карло. Такi краще.
    
  Бiй усмiхнувся, сумний та розчарований.
    
  -Добре, тодi. Давайте подивимося на платiвку.
    
  Нiби в мене є шосте почуття (а на той час Паола вже була впевнена, що воно в мене є), батько Фаулер прибув з пiдносом чогось, що я мiг би передати в кафе, якщо б я мiг. споживач варення у життi спробував би цей настiй.
    
  - Тут вони мають. Отрута вiд кави з куїною i кави. ¿ Я маю припустити, що ми вже можемо вiдновити зустрiч?
    
  - Звичайно, тату, - вiдповiв я. Бiй. Fowler les estudió disimuladamente. Бiй здається менi сумним, але я також не помiчаю його голос полегшення? I Паола побачила, що вона дуже сильна. Менш невпевнена.
    
  Режисер одягнув рукавички lotекс" i витяг диск з сумки. Спiвробiтники лабораторiї принесли йому столик на колiщатках з кiмнати вiдпочинку. На тумбочцi є 27-дюймовий телевiзор i DVD з дешевих. хто проходив коридором. На той час чутки про справу, яку вели Бiй i Дикантi, поширилися по всiй будiвлi, але жоден з них не наблизився до iстини.
    
  Платiвка почне вiдтворюватись. Гра запускається безпосередньо без будь-яких спливаючих вiкон або чогось подiбного. Стиль був недбалим, iнтер'єр був насиченим, а освiтлення - жалюгiдним. Бiй вже вiдрегулював яскравiсть телевiзора майже максимум.
    
  - На добранiч, душi свiту.
    
  Паола зiтхнула, почувши голос Кароски, голос, що мучив її цим дзвiнком пiсля смертi Понтьєро. Однак на екранi аун нiчого не видно.
    
  - Це запис того, як я збираюся стерти з лиця землi святих людей Церкви, виконуючи роботу Темряви. Мене звуть Вiктор Кароскi, священик-вiдступник римського культу. Пiд час жорстокого поводження з дiтьми, захищений хитрiстю i потуранням моїх колишнiх босiв. Цими м обрядами я був обраний особисто Люцифером для виконання цього завдання в тi моменти, коли наш ворог Тесляр вибирає свого франчайзi в esta Mud Ball.
    
  Екран змiнюється з абсолютно чорного на пiвтiньовий. На знiмку зображено закривавленого чоловiка з непокритою головою, прив'язаного до чогось схожого на колони склепу Санта-Мар-iн-Транспонтiна. Дикантi насилу впiзнав у ньому кардинала Портiнi, першого вiце-короля. Того, кого ви бачили, навiть не бачив, бо пильнiсть спалила його вщент. Дорогоцiнний камiнь Портiнi злегка тремтить, i все, що видно Кароски, - це вiстря ножа, що встромився в тiло лiвої руки кардинала.
    
  - Це кардинал Портiнi, який надто втомився, щоб кричати. Портiнi зробив багато добра свiтовi, i мiй Господар живить огиду до його огидної плотi. Тепер подивимося, як вiн закiнчив своє жалюгiдне iснування.
    
  Нiж приставляється до горла i перерiзає його одним ударом. Сорочка знову стала чорною, а потiм була прикрiплена до нової сорочки, прив'язаної до того мiсця. Це була Робайра, i я був дуже наляканий.
    
  - Це кардинал Робайра, сповнений страху. Майте в собi велике свiтло. Настав час повернути його свiтло його Творцю.
    
  цього разу Паолi довелося вiдвести погляд. Погляд Мари показав, що нiж спустошив очницi Робайри. Самотня крапля кровi бризнула на козирок. Це був жахливий аспект, який кримiналiстка побачила в джемi, i Сiнтi обернулася до нього обличчям. Вiн був чарiвником. Образ змiнився, коли вона побачила мене i показала, що вона боялася побачити.
    
  - Есте - молодший iнспектор Понтьєро, послiдовник Рибака. Вони помiстили його в мою бúскведу, але нiщо не може протистояти силi Отця Темряви. Тепер субiнспектор спливає кров'ю повiльно.
    
  Понтьєро дивився прямо на Сiямару, i його обличчя не було його обличчям. Вiн стиснув зуби, але сила його очей не згасла. Нiж дуже повiльно перерiзав їй горло, i Паола знову вiдвела погляд.
    
  - Есте - кардинал Кардозу, друг позбавлених спадщини, вошей та блiх. Його любов була для мене такою ж огидною, як гнилi начинки вiвцi. Вiн також помер
    
  Хвилинку, всi жили в невiдповiдностi. Замiсть того, щоб дивитися на гени, вони дивилися на кiлька фотографiй кардинала Кардозу на його ложi скорботи. Всього було три фотографiї, зеленого кольору та двi фотографiї дiви. Кров була неприродно темного кольору. Усi три фотографiї були показанi на екранi близько п'ятнадцяти секунд по п'ять секунд на кожну.
    
  - Тепер я збираюся вбити ще одну святу людину, найсвятiшу з них. Буде той, хто спробує завадити менi, але його кiнець буде таким самим, як у тих, кого ви бачили вмираючими на ваших очах. Церква, боягуз, приховала це вiд вас. Я бiльше не зможу цього займатися. На добранiч, душi свiту.
    
  DVD зупиняється з дзижчанням, i Бiй вимикає телевiзор. Паола була бiла. Фаулер дуже сильно стиснув зуби вiд лютi. Усi три хвилини мовчали. Потрiбно було прийти до тями пiсля того, як вiн побачив цю криваву жорстокiсть. Паола, яка була єдиною, на кого вплинув запис, однак першою заговорила Паола.
    
  - Фотографiї. ¿Por qué fotografías? ¿Por qué no video?
    
    -Porque no podia -dijo Fowler-. Тому що немає нiчого бiльш складного, нiж лампочка." Так сказав Данте.
    
  - I Кароскi це знає.
    
  - Що вони говорять менi про маленьку гру в позуón diabólica?
    
  Кримiналiстка вiдчула, що знов щось не так. Цей бог кидав його в рiзних напрямках. Менi потрiбна була спокiйна нiч у Сью, вiдпочинок та тихе мiсце, де можна посидiти та подумати. Слова Кароски, натяки, залишенi у cadáveres, все це має спiльну нитку. Якби я знайшов його, я мiг би витягти клубок. Але до того часу я не мав часу.
    
  I, звичайно ж, до бiса мою нiч зi Сью
    
  - Iсторичнi iнтриги Кароски з дияволом - це не те, про що я турбуюся, - показує Бiй, передбачаючи думки Паоли. Найжахливiше те, що ми намагаємося зупинити його, перш нiж вiн розправиться з ще одним кардиналом. I час бiжить.
    
  -А що ми можемо зробити? -Preguntó Fowler-. На похоронi Iвана Павла II вiн не попрощався з життям. Тепер кардинали захищенi як нiколи, Будинок Sancta Marthae закритий для вiдвiдування, як i Ватикан.
    
  Дикантi прикусив губу. Я втомилася грати за правилами цiєї психопатки. Але тепер Кароскi зробив нову помилку: вiн залишив слiд, яким вони могли б пiти.
    
  - Хто це зробив, директоре?
    
  - Я вже доручив двом парубкам простежити за цим. Прибув через посланця. Агентством була Tevere Express, мiсцева компанiя, що займається доставкою до Ватикану. Нам не вдалося поговорити з начальником маршруту, але камери спостереження за межами будiвлi зняли матрицю мотоцикла кур'єра. Меморiальна дошка зареєстрована на iм'я Джузеппе Бастiни з 43 до 241 року. Вiн мешкає в районi Кастро-Преторiо, на вулицi Вiа Палестра.
    
  - У вас немає телефону?
    
  -Телефонний номер не вказаний у реляцiї Tréfico, i на його iм'я немає телефонних номерiв у Telefónica.
    
    - Quizás figure a nombre de su mujer - apunta Fowler.
    
    -Вiкторинаас. Але зараз це наша найкраща зачiпка, тому що прогулянка обов'язкова. ¿Ви йдете, тату?
    
  -Пiсля вас,
    
    
    
  Квартира сiм'ї Бастiна
    
  Via Palestra, 31
    
  02:12
    
    
    
  -Giuseppe Bastina?
    
  - Так, це я, - сказав посланець. Запропонуйте цiкавiй дiвчинi в трусах i з дитиною, якiй ледве виповнилося дев'ять чи десять мiсяцiв, на руках. Цiєї ранньої години не було нiчого особливого в тому, що вони прокинулися на дзвiнок у дверi.
    
  - Яiнспектор Паола Дiкантi, а це - батько Фаулер. Не хвилюйтеся, у вас немає жодних проблем i нiчого не сталося нi з ким iз ваших. Ми хочемо поставити вам кiлька дуже нагальних питань.
    
  Вони були на сходовому майданчику скромного, але дуже доглянутого будинку. Бiля дверей вiдвiдувачiв вiтав килимок iз зображенням усмiхненої жаби. Паола вирiшила, що це їх теж не стосується i правильно. Бастина була дуже засмучена його присутнiстю.
    
  -Не можете дочекатися ма?анни? Команда має вирушити в дорогу, ви знаєте, у неї є розклад.
    
  Паола i Фаулер заперечливо похитали головами.
    
    -Sólo será un momento, друже. Бачите, ви зробили доставку сьогоднi сьогоднi пiзно ввечерi. Конверт на Вiа Ламармора. ¿Пам'ятаєте це?
    
  - Звiсно, я пам'ятаю, послухайте. ¿Що ви думаєте про це? У мене чудова пам'ять, - сказав чоловiк, злегка постукаючи по скронi вказiвним пальцем правої руки. Лiворуч, як i ранiше, було повно дiтей, хоча, на щастя, вона не плакала.
    
  - Не могли б ви сказати нам, де я взяв конверт? Це дуже важливо, це розслiдування вбивства.
    
  - Як завжди, зателефонували до агенцiї. Мене попросили прийти до поштового вiддiлення Ватикану, щоб на столi бiля бiделя лежало кiлька конвертiв.
    
  Паола була шокована.
    
  -Más з конверта?
    
  -Так, це було дванадцять конвертiв. Клiєнт попросив мене спочатку доставити десять конвертiв до прес-служби Ватикану. Потiм ще один в офiсах Корпусу пильностi та один вам.
    
  - Вам нiхто не доставляв конверти? ¿ Я просто заберу їх? - з досадою спитав Фаулер.
    
  - Так, у цей час на поштi нiкого немає, але вони залишають зовнiшнi дверi вiдчиненими до дев'яти. Якщо хтось захоче щось кинути в мiжнароднi поштовi скриньки.
    
  -А коли буде здiйснено оплату?
    
  - Вони залишили маленький конверт masño поверх нього. У цьому конвертi було триста сiмдесят євро, 360 на оплату термiнової служби та 10 чайових.
    
  Паола в розпачi пiдвела очi до неба. Карошки все продумав. Ще одна вiчна тупикова вулиця.
    
  -Ви нiкого не бачили?
    
  -Нiкому.
    
  -I що вiн тодi зробив?
    
  -Що, на вашу думку, я зробив? Пройдiть весь шлях до прес-центру, а потiм повернiть конверт назад навахту.
    
  - Кому були адресованi конверти з вiддiлу новин?
    
  - Вони були на iм'я кiлькох журналiстiв. Усi iноземцi.
    
  - I я подiлив їх мiж собою.
    
  -Ей, до чого стiльки запитань? Я серйозний робiтник. Я сподiваюся, що це ще не все, бо сьогоднi я вчиню помилку. Менi справдi потрiбна робота, будь ласка. Моєму синовi треба поїсти, а в моєї дружини булочка в духовцi. Я маю на увазi, що вона вагiтна, - пояснив вiн пiд незрозумiлими поглядами своїх вiдвiдувачiв.
    
  - Слухайте, це не має до вас жодного стосунку, але це теж не жарт. Ми виграємо те, що сталося, та крапка. Або, якщо я не обiцяю вам, що до останнього полiцейського й у терасi знатиме напам'ять свою матiр кулу, вони дали Бастiна.
    
  Бастина дуже налякана, i дитина починає плакати за тону Паоли.
    
  -Добре, добре. Не лякайте i не лякайте дитину. ¿ Невже в нього немає серця? ón?
    
  Паола втомилася i була дуже дратiвливою. Менi було шкода розмовляти з цiєю людиною у його власному домi, але я не знайшов нiкого, хто був би так затятий у цьому розслiдуваннi.
    
  - Вибачте, це дали Бастiна. Будь ласка, горе i дайте нам. Це питання життя i смертi, любов моя.
    
  Посланець розслаблює тон. Вiльною рукою вiн почухав бороду, що заросла, i обережно погладив її, щоб вона перестала плакати. Немовля поступово розслаблюється, i батько теж.
    
  - Я вiддав конверти спiвробiтницi вiддiлу новин, добре? Дверi в зал вже були зачиненi, i, щоб передати їх до рук, менi довелося б чекати годину. I спецiальнi поставки мають бути здiйсненi протягом години пiсля отримання, iнакше вони не будуть сплаченi. У мене справдi проблеми на роботi, ви, хлопцi, знаєте про це? Якщо хтось дiзнається, що я це зробив, вiн може втратити роботу.
    
  - Через нас нiхто не впiзнає, - сказала Бастiна. Кре люби мене.
    
  Бастина глянула на неї i кивнула.
    
  - Я вiрю їй, iспеттора.
    
  - Чи знає вона iм'я хранительки?
    
  -Нi, я не знаю. Вiзьмiть картку з гербом Ватикану та синьою смугою зверху. Якщо включити пресу.
    
  Фаулер вiдiйшов на кiлька метрiв коридором разом з Паолою i повернувся до шепоту оiдо, в тiй особливiй манерi, яка їй подобалася. Намагайтеся зосередитися на його словах, а не на вiдчуттях, якi ви вiдчуваєте вiд його близькостi. Це був не надто сильний.
    
  - Доттора, та картка, на якiй зображена ця людина, не належить персоналу Ватикану. Це акредитацiя преси. Платiвки так i не дiйшли до адресатiв. ¿Sabe por qué?
    
  Паола спробувала на мить подумати, як журналiст. Уявiть, що ви отримали конверт, перебуваючи у прес-центрi серед усiх конкуруючих ЗМI.
    
  - Вони не дiйшли до своїх отримувачiв, бо, якби вони отримали їхнiй змiст, вони зараз транслювалися б по всiх телеканалах свiту. Якби всi конверти прийшли одразу, ви не пiшли б додому перевiряти iнформацiю. Ймовiрно, представника Ватикану самого загнали в кут.
    
  -Точно. Кароскi спробував випустити свiй власний прес-релiз, але отримав удар пiд дих, завдяки поспiху е цiєї доброї людини i моєї гаданої нечесностi з боку людини, яка забрала конверти. Або я сильно помиляюся, або розкриваю один iз конвертiв i забираю їх усi. ¿Навiщо дiлитися тим успiхом, який ти принiс з небес?
    
  - Прямо зараз, в Альгвасiлi, у Римi, ця жiнка пише новини столiття.
    
  - I дуже важливо, щоб ми знали, хто вона така. Якнайшвидше.
    
  Паола зрозумiла, що означала термiновiсть у словах священика. Вони обоє повернулися разом iз Бастiною.
    
  - Будь ласка, будьор Бастiна, опишiть нам людину, яка забрала конверт.
    
  - Ну, вона була дуже гарною. Цнотливе свiтле волосся доходило йому до плечей, близько двадцяти п'яти рокiв або близько того... блакитнi очi, свiтла куртка та бежевi штани.
    
  -Ого, якщо у вас гарна пам'ять.
    
  - Для гарненьких дiвчаток? - я посмiхаюся мiж уїдливим i скривдженим, нiби вони сумнiваються в його достоїнствi. Я з Марселя, iспеттора. Загалом, добре, що моя дружина зараз у лiжку, бо якби вона почула, як я говорю, як... У неї залишилося менше мiсяця до народження дитини, i лiкар послав їй абсолютний спокiй.
    
  - Ви пам'ятаєте щось, що могло б допомогти впiзнати дiвчину?
    
  -Ну, це була еспала, це точно. Чоловiк моєї сестри - еспанол, i вiн звучить так само, як i я, намагаючись iмiтувати iталiйський акцент. Ви вже маєте iдею.
    
  Паола приходить до думки про це i про те, що настав час йти.
    
  - Ми шкодуємо, що вас потурбували.
    
  -Не хвилюйтеся. Єдине, що менi подобається, це те, що менi не потрiбно вiдповiдати на тi самi питання двiчi.
    
  Паола обернулася, трохи стривожена. Я пiдняв свiй голос майже до крику.
    
  - Вас уже питали про це ранiше? Хто? Що то було?
    
  Нiї або я знову заплакав. Батько пiдбадьорював його i намагався заспокоїти, але без особливого успiху.
    
  -Vаi ви, хлопцi, всi разом, подивiться, як ви довели моє рогацо до!
    
  - Будь ласка, дайте нам знати, i ми пiдемо, - сказав Фаулер, намагаючись розрядити обстановку.
    
  - Вiн був його товаришем. Ви покажете менi значок Корпусу охорони Принаймнi це ставить пiд сумнiв iдентифiкацiю. Вiн був невисоким, широкоплечим чоловiком. У шкiрянiй куртцi. Вiн виїхав звiдси годину тому. А тепер йдiть i не повертайтеся.
    
  Паола i Фаулер дивилися один на одного з перекошеними обличчями. Вони обоє кинулися до лiфта. Вони зберiгали стурбований вигляд, поки йшли вулицею.
    
  - Ви думаєте так само, як i я, доктор?
    
  - Так само. Данте зник близько восьмої вечора, вибачившись.
    
  -Пiсля отримання дзвiнка.
    
  - Тому що вахтi ви вже вiдкриєте посилку. I ви будете враженi його змiстом. хiба ми не пов'язували цi два факти ранiше? Чорт забирай, у Ватиканi забивають матомiзадницi тих, хто сiдницi, якi входять. Це мiра м'яса. I якщо Tevere Express регулярно працює з ними, було очевидно, що менi доведеться знайти всiх їхнiх спiвробiтникiв, включаючи Бастину.
    
  - Вони простежили за пакетами.
    
  - Якби журналiсти розкрили конверти все одразу, у прес-центрi хтось iз них скористався б своїм портом. I ця новина вибухнула б. Не буде жодного людського способу зупинити це. Десять вiдомих журналiстiв...
    
  - Але у будь-якому разi є журналiст, який знає про це.
    
  -Точно.
    
  - Один iз них - дуже керований непросто.
    
  На думку Паолi прийшло багато iсторiй. З тих, про яких полiцейськi та iншi правоохоронцi Риму шепочуться своїм товаришам, як правило, перед третьою чашкою. Чорнi легенди про зникнення та нещаснi випадки.
    
  -Як ви вважаєте, чи можливо, щоб вони...?
    
  -Я не знаю. Можливо. Покладатись на гнучкiсть журналiстки.
    
  - Батьку, ви теж прийдете до мене з евфемiзмами? Ви хочете сказати, i зрозумiло, що ви можете вимагати в неї грошi, щоб вона вiддала платiвку.
    
  Фаулер нiчого не сказав. Це була одна з його промовистих мовчань.
    
  - Що ж, заради неї самої, будь краще, якщо ми знайдемо її якнайшвидше. Сiдай у машину, тату. Ми повиннi якнайшвидше вирушити до UACV. Почнiть шукати в готелях, в компанiях i на територiях...
    
  -Нi, доттора. Нам треба в iнше мiсце, i вiн дав їй адресу.
    
  - Це на iншому кiнцi мiста. Що за ахе є ахi?
    
  -Друг. Вiн може допомогти нам.
    
    
    
  Десь у Римi
    
  02:48
    
    
    
  Паола поїхала на адресу, вказану Фаулером, не взявши їх усiх iз собою. То справдi був багатоквартирний будинок. Їм довелося довго чекати бiля ворiт, притиснувши палець до автоматичного воротаря. Поки вони чекали, Паола запитала Фаулера:
    
  - Цей друг... чи знав його?
    
  - Чи можу я сказати, Амос, що це була моя остання мiсiя перед тим, як залишити колишню роботу. Тодi менi було вiд десяти до чотирнадцяти, i я був неслухняним. З того часу я... як би це сказати? Свого роду духовний наставник для ел. Ми нiколи не втрачали зв'язку.
    
  - I тепер вiн належить вашiй компанiї, батько Фаулер?
    
  - Доттора, якщо ви не ставитимете менi компрометуючих питань, менi не доведеться давати вам правдоподiбну брехню.
    
  Через п'ять хвилин пiсля цього друг священика вирiшив їм вiдкритися. В результатi ви станете iншим священиком. Дуже молодий. Вiн провiв їх у невелику студiю, обставлену дешевими меблями, але дуже чисту. У будинку було два вiкна, обидва з повнiстю опущеними жалюзi. В одному кiнцi кiмнати розташовувався стiл шириною близько двох метрiв, накритий п'ятьма комп'ютерними монiторами з тих, що з плоским екраном. Пiд столом бика горить сотня вогнiв, як некерований лiс рiздвяних ялинок. На iншому кiнцi стояло незастелене лiжко, з якого, очевидно, на коротку мить схопився її мешканець.
    
    - Albert, te presento a la dottora Paola Dicanti. Я спiвпрацюю iз нею.
    
  - Батько Альберт.
    
  - Ах, будь ласка, Альберт, - молодий священик приємно посмiхнувся, хоча його посмiшка була майже позiханням. Вибачте за безладдя. Чорт забирай, Ентонi, що привело тебе сюди в такий час? Менi зараз не хочеться грати у шахи. I, до речi, я мiг би попередити вас, що ви приїхали до Риму. Я дiзнався, що минулого тижня ти повернешся до полiцiї. Я хотiв би це почути вiд тебе.
    
  - Альберт висвячений у сан священика в минулому. Вiн iмпульсивний юнак, але водночас i комп'ютерний генiй. I тепер вiн збирається надати нам послугу, доктора.
    
  - У що ти зараз уплутався, божевiльний старий?
    
  -Альберт, будь ласка. Поважай дарительку тут присутнiй, - сказав Фаулер, прикидаючись ображеним. Ми хочемо, щоб ви склали нам список.
    
  - Який?
    
  - Список акредитованих представникiв преси Ватикану.
    
  Альберт залишається дуже серйозним.
    
  - Те, про що ти просиш мене, - це не так.
    
  -Альберт, заради Бога. Ти входиш i виходиш iз комп'ютерiв Пентхауса Гоно так само, як iншi входять до його спальнi.
    
  - Безпiдставнi чутки, - сказав Альберт, хоч його посмiшка говорила про iнше. Але навiть якби це було правдою, одне не має нiчого спiльного з iншим. Iнформацiйна система Ватикану нагадує землю Мордора. Вiн неприступний.
    
  -Давай, Фродо26. Я переконаний, що ти вже був ранiше.
    
  - Чист, нiколи не вимовляй вголос моє хакерське iм'я, псих.
    
  - Менi дуже шкода, Альберте.
    
  Молода людина стала дуже серйозною. Вiн почухав щоку, на якiй залишилися слiди статевого дозрiвання, у виглядi порожнiх червоних мiток. Volvió su atención a Fowler.
    
  -Це справдi обов'язково? Ти знаєш, що я не вповноважений робити це, Ентонi. Це суперечить усiм правилам.
    
  Паола не хотiла питати, вiд кого треба прийти дозвiл на щось подiбне.
    
  - Життя людини може опинитися в небезпецi, Альберте. I ми нiколи не були людьми правил - Фаулер подивився на Паолу i попросив її простягнути йому руку допомоги.
    
  - Не могли б ви нам допомогти, Альберте? ¿Менi дiйсно вдалося? потрапити всередину ранiше?
    
  -Si, Dottora Dicanti. Я був усiм ранiше. Один раз, i я не зайшов надто далеко. I я можу присягнутися вам, що у своєму життi я не вiдчував страху. Вибачте мою мову.
    
  -Заспокойся. Я вже чув це слово ранiше. ¿ Що сталося?
    
  - Мене засiкли. У той момент, коли це сталося, спрацювала програма, яка поставила двох сторожових псiв за мною по п'ятах.
    
  - Що це означає? Пам'ятайте, що ви розмовляєте з жiнкою, яка не знається на цьому питаннi.
    
  Альберт надихнувся. Вiн любив говорити про свою роботу.
    
  - Що там були два прихованi слуги, якi чекали, чи не прорветься хтось через їхнiй захист. Як тiльки я зрозумiв, вони задiяли всi свої ресурси, щоб знайти мене. Один iз серверiв вiдчайдушно намагався знайти мою адресу. Iнший почав ставити менi канцелярськi кнопки.
    
  - Що таке канцелярськi кнопки?
    
  - Уявiть, що ви йдете стежкою, що перетинає струмок. Дорога складається з плоских каменiв, що виступають над течiєю. Те, що я зробив з комп'ютером, полягало в тому, щоб видалити камiнь, з якого я мав стрибнути, та замiнити його шкiдливою iнформацiєю. Багатогранний троян.
    
  Молодий чоловiк сiв перед комп'ютером i принiс їм стiлець та лаву. Було очевидно, що я не отримаю багато вiдвiдувачiв.
    
  - Вiрус?
    
  -Дуже могутнiй. Якби я зробив хоча б один крок, його помiчники знищили б мiй жорсткий диск, i я був би повнiстю вiдданий до його рук. Це єдиний раз у моєму життi, коли я використовував ботаон Нiко, - сказав священик, вказуючи на необразливого на вигляд червоного ботаона, який стояв збоку вiд центрального монiтора. Вiд ботаон переходьте до кабелю, який губиться в морi внизу.
    
  - Що це таке?
    
  -Це ботон, який вiдключає харчування по всiй пiдлозi. Вiн скидає її за десять хвилин.
    
  Паола спитала його, чому вiн вiдключив електрику по всiй пiдлозi, а не просто вiдключив комп'ютер вiд стiни. Але хлопець бiльше не слухав його, не зводячи очей з екрану, коли його пальцi лiтали по клавiатурi. Це був Фаулер, якому я вiдповiв.
    
  -Iнформацiя передається в мiлiсекундах. Час, який буде потрiбно Альберту, щоб нахилитися i потягнути за шнур, може бути вирiшальним, розумiєте?
    
  Паола розумiла наполовину, але все це її мало цiкавило. На той час для мене було важливо знайти iспанську журналiстку блондинку, i якщо вони знайдуть її таким чином, то краще. Було очевидно, що обидва священики бачили один одного в таких ситуацiях ранiше.
    
  - Що вiн збирається тепер робити?
    
  -Пiднiмiть екран. Це не дуже добре, але вiн пiдключає свiй комп'ютер через сотнi комп'ютерiв у послiдовностi, яка закiнчується у мережi Ватикану. Чим складнiший i довший камуфляж, тим довше вони його виявляють, але є запас мiцностi, який не можна порушувати. Кожен комп'ютер знає sólo iм'я попереднього комп'ютера, який запросив його пiдключення, i sólo пiд час пiдключення. Як i ви, якщо зв'язок перерветься до того, як вони доберуться до вас, у вас нiчого не буде.
    
  Довге натискання на клавiатуру планшета триває майже чверть години. Iнодi на картi свiту, що вiдображається на одному з екранiв, спалахувала червона точка. Їх налiчується сотнi, що охоплюють практично бiльшу частину Європи, пiвнiчну Фрiку, Пiвнiчну Африку, Японiю i Японiю.... Паола помiтила, що вони населяють бiльшу частину Європи, Пiвнiчну Африку, Японiю i Японiю.
    
  - Кожна з цих точок, якi ви бачите на цьому монiторi, вiдповiдає комп'ютеру, який Альберт має намiр використовувати для доступу до системи Ватикану, використовуючи послiдовнiсть. Це може бути комп'ютер з iнституту, банку або юридичної фiрми. Це може бути в Пекiнi, Австрiї або на Манхеттенi. Що далi один вiд одного географiчно, то ефективнiше виходить послiдовнiсть.
    
  - Як знає, що один iз цих комп'ютерiв не вимкнувся випадково, перервавши весь процес?
    
  - Я використовую iсторiю пiдключень, - сказав Альберт вiддаленим голосом, не перестаючи друкувати. Зазвичай користуюся комп'ютерами, якi постiйно включенi. Сьогоднi, коли використовуються програми для обмiну файлами, багато людей залишають комп'ютер увiмкненим цiлодобово, завантажуючи música або pornografíа. Це iдеальнi системи для використання як мости. Один з моїх улюблених - комп'ютер - i це дуже вiдомий персонаж європейської полiтики. Тiо має любителiв фотографiй молодих дiвчат з кiньми. Час вiд часу я замiнюю йому цi фотографiї на imáгени гравця в гольф. Вони забороняють такi збочення.
    
  - Ти не боїшся замiнити одного збоченця iншим, Альберте?
    
  Молодий чоловiк вiдсахнувся вiд залiзного обличчя священика, але не вiдривав очей вiд команд та iнструкцiй, якi його пальцi матерiалiзували на монiторi. Нарештi пiдняв одну руку.
    
  - Ми майже маємо мету. Але застерiгаю, ми нiчого не зможемо скопiювати. Я використовую систему, в якiй один iз ваших комп'ютерiв виконує роботу за мене, але стирає iнформацiю, скопiйовану на ваш комп'ютер, в той момент, коли вони перевищують певну кiлькiсть кiлобайт. Як i все, що я маю, так це гарна пам'ять. З того моменту, як нас виявлять, ми маємо шiстдесят секунд.
    
  Фаулер та Паола кивнули. Вiн був першим, хто взяв на себе роль режисера Альберта в його перетвореннi.
    
  - Вже є. Ми всерединi.
    
  - Звернiться до прес-служби, Альберте.
    
  - Вже є.
    
  -Шукайте пiдтвердження.
    
    
  Менш нiж за чотири кiлометри вiд нього, в кабiнетах ватиканських офiсiв, був запущений один iз комп'ютерiв безпеки, який отримав назву "Архангел" (Arcángel). Одна з його пiдпрограм виявила присутнiсть зовнiшнього агента у системi. Негайно було активовано програму локалiзацiї. Перший комп'ютер активував iнший, названий "(Святий Михайло 34). Це були два суперкомп'ютери Cray, здатних виконувати 1 мiльйон операцiй на секунду i кожен з яких коштував бiльше 200 000 євро. Обидва вони почали використовувати до останнього зi своїх циклiв c álculo для вiдстеження зловмисника.
    
    
  На головному екранi з'явиться вiкно iз попередженням. Альберт стиснув губи.
    
  - Чорт забирай, от i вони. У нас менше хвилини. Там немає нiчого з акредитацiями.
    
  Паола дуже напружилася, побачивши, що червонi крапки на картi свiту почали зменшуватися. Спочатку їх було кiлька сотень, але вони зникли з загрозливою швидкiстю.
    
  -Перепустки для преси.
    
  - Нiчого, чорт забирай. Сорок секунд.
    
  -Засоби масової iнформацiї? -цiлiться в Паолу.
    
  -Зараз. Ось папка. Тридцять секунд.
    
  На дисплеї з'явився список. То була база даних.
    
  - Чорт забирай, у ньому понад три тисячi квиткiв.
    
  -Сортуйте за нацiональнiстю i шукайте Еспана.
    
  - Вже є. Двадцять секунд.
    
  - Чорт забирай, це без фотографiй. ¿Скiльки там iмен?
    
  -Менi за п'ятдесят. П'ятнадцять секунд.
    
  На картi свiту залишилося лише тридцять червоних крапок. Усi нахилилися вперед у сiдлi.
    
  -Вiн усуває чоловiкiв i розподiляє жiнок за вiком.
    
  - Вже є. Десять секунд.
    
  -Ти, мaи, я i # 243; ти приходиш першим.
    
  Паола мiцно стиснула його руки. Альберт вiдiрвав одну руку вiд клавiатури i помiстив повiдомлення на ботóпáНiко. Великi краплi поту стiкають на його лобi, коли вiн пише iншою рукою.
    
  -Тут! Тут є, нарештi! ¡Cinco segundos, Anthony!
    
  Фаулер i Дикантi швидко прочитали i запам'ятали iмена, i вони з'явилися на екранi. Ще не все було скiнчено, коли Альберт натиснув кнопку бота, i екран i весь будинок стали чорними, як вугiлля.
    
  - Альберт, - сказав Фаулер у повнiй темрявi.
    
  -Si, Anthony?
    
  - У вас випадково не знайдеться вiтрил?
    
  - Ти повинен знати, що я не користуюся анальними системами, Ентонi.
    
    
    
  Готель Рафаель
    
  Довге Лютий, 2
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 3:17.
    
    
    
  Андреа Отеро була дуже, дуже налякана.
    
  ¿ Налякана? Я не знаюñор, я схвильована.
    
  Перше, що я зробив, коли прийшов у готельний номер, це купив три пачки тютюну. Нiкотин у першiй упаковцi був справжнiм благословенням. Тепер, коли почалося друге, контури реальностi почали вирiвнюватись. Я вiдчув легке заспокiйливе запаморочення, схоже на легке воркування.
    
  Вона сидiла на пiдлозi в кiмнатi, притулившись спиною до стiни, однiєю рукою обхопивши ноги, а iншою нав'язливо курила. На дальньому кiнцi кiмнати стояв портовий комп'ютер, повнiстю вимкнений.
    
  Враховуючи обставини, хабiя дiяв правильно. Пiсля того, як я побачив першi сорок секунд фiльму Вiктора Кароскi - якщо це взагалi було його справжнє iм'я - я вiдчув поклик до блювоти. Андреа нiколи не була з тих, хто стримується, тому що вона обшукала найближчий смiттєвий кошик (на повнiй швидкостi i приклавши руку до рота, так) i викинула її у вiдро для смiття. локшина на обiд, круасани на снiданок i щось, чого я не пам'ятав, що їв, але, мабуть, було вечерею попереднього дня. Вiн запитав, чи не бути святотатцем, щоб викинути блювотину у вiдро для смiття Ватикану, i дiйшов висновку, що нi.
    
  Коли свiт знову перестав обертатися, я знову пiдiйшов до дверей редакцiї НОВИН, думаючи, що я зiбрав жахливу чортову штуку i що хтось, мабуть, узяв її або щось таке. Ви напевно вже були там, коли пара швейцарських гвардiйцiв кинулася заарештовувати її за напад на пошту, або як, чорт забирай, це називалося, за розтин конверта, який явно не призначався для вас, тому що жоден з цих конвертiв не призначався для вас.
    
  Що ж, бачите, я був агентом, вiрив, що зможу стати бомбою, i дiяв так хоробро, як мiг. Заспокойся, почекай тут, поки вони пiдуть за моєю медаллю...
    
  Те, що не є дуже вiруючим. Дуже нiчого не вiриться. Але рятiвницi не знадобилася жодна версiя, щоби розповiсти її викрадачам, бо нiхто з них не з'явився. Тому Андреао спокiйно зiбрала свої речi, вийшла з усiєю ощадливiстю Ватикану, кокетливо посмiхнувшись швейцарським гвардiйцям бiля арки дзвонiв, через яку входять журналiсти, i перетнула Площа Святого Петра, вiльну вiд людей пiсля багатьох рокiв. Дозвольте собi вiдчути уважнi погляди швейцарських гвардiйцiв, коли ви виходите з таксi бiля свого готелю. I я перестав вiрити, що пiшов за нею через пiвгодини пiсля цього.
    
  Але нi, нi за нею нiхто не стежив, i вона нi в чому не пiдозрювала. Я викинув у вiдро для смiття на П'яцца Навона дев'ять конвертiв, якi не були розкритi доiн.е. Вiн не хотiв, щоб його зловили з усiм цим на ньому. I вiн сiв праворуч вiд неї у своїй кiмнатi, попередньо не зупинившись на нiкотиновiй стоянцi.
    
  Коли вона вiдчула себе досить впевнено, приблизно втретє, коли я оглянула з сухими квiтами в кiмнатi, не виявивши прихованих мiкрофонiв, я знову помiстив платiвку на мiсце. портапока ми не почнемо знову дивитися фiльмiкула.
    
  Вперше менi вдалося дiйти до першої хвилини. Вдруге вiн майже побачив її цiлком. Втретє вiн побачив її всю, але йому довелося бiгти у ванну, щоб вирвати склянку води, яку вiн випив пiсля прибуття, i всю жовч, яка могла залишитися всерединi. Вчетверте йому вдалося виконати серенаду настiльки, щоб переконати себе, що це було насправдi, а не стрiчка на кшталт "Проект вiдьми з Блер 35". Але, як ми вже говорили, Андреа була дуже розумним журналiстом, що зазвичай було одночасно її великою перевагою та її найбiльшою проблемою. Його велика iнтуїцiя вже сказала йому, що все було само собою зрозумiлим з моменту першої вiзуалiзацiї. Можливо, iнший журналiст вiдтодi став би надто розпитати DVD, думаючи, що це пiдробка. Але Андреа кiлька днiв шукала кардинала Робайру i з пiдозрою ставилася до зниклого безвiсти кардинала м'яс. Почувши iм'я Робайри на записi, ви позбавитеся своїх сумнiвiв, як п'яний пердун, позбавтеся п'яти годин у Букiнгемському палацi. Жорстоко, брудно та ефективно.
    
  Вiн переглянув запис вп'яте, щоб звикнути до моїх генiв. I шосту, щоб зробити кiлька нотаток, лише кiлька розрiзнених каракулiв у блокнотi. Пiсля того, як ви вимкнете комп'ютер, сядьте якнайдалi вiд нього - в таке мiсце, яке опиняється мiж письмовим столом i кондицiонером, - i ви покинете його. # 243; до курiння.
    
  Напевно невiдповiдний час, щоб кинути палити.
    
  Цi мої гени були кошмаром. Спочатку огида, що охопила її, те, який бруд я змусив її вiдчути, були настiльки глибокi, що вона не могла реагувати протягом кiлькох годин. Коли сон залишає ваш мозок, почнiть по-справжньому аналiзувати те, що у вас на руках. Дiстань свою записну книжку i напишiть три пункти, якi послужать ключем до репортажу:
    
    
  1º Вбивця сатанико еста розправляється з кардиналами церкви Кетолiка.
    
  2º Католицька церква, ймовiрно, у спiвпрацi з Iталiйською полiцiєю приховує це вiд нас.
    
  3º За збiгом, головна зала, де цi кардинали мали мати першорядне значення, знаходилася в межах дев'яти кiмнат.
    
    
  Викреслiть дев'ятку i замiнiть її вiсiмкою. Я вже був сaбадо.
    
  Тобi треба написати чудовий репортаж. Повний репортаж, що складається iз трьох частин, з коротким викладом, поясненнями, реквiзитом та заголовком на першiй сторiнцi. Ви не можете заздалегiдь надiслати будь-яке зображення на диск, тому що це позбавить вас можливостi швидко виявити його. Звичайно, директор витягне Палому з лiкарняного лiжка, щоб задниця арта мала належну вагу. Можливо, їй дозволять пiдписати один iз реквiзитiв. Але якби я вiдправив увесь репортаж на диктофон, змодельований i готовий до вiдправки в iншi країни, то жодного режисера не вистачило б i носа, щоб прибрати свiй пiдпис. Нi, тому що в цьому випадку Андреа обмежилася б вiдправкою факсу до газети "Ла Насi", а iншого - до газети "Алфавiт" з повним текстом та фотографiями витворiв мистецтва. I до бiса великий ексклюзив (i його роботу, до речi).
    
  Як каже мiй брат Мiкеланджело, ми всi або трахкаємо, або трахкаємо до.
    
  Справа не в тому, що вiн був таким милим хлопцем, який дуже пасував до такої юної ледi, як Андреа Отеро, але вiн не приховував, що вона була юною ледi. Для се&# 237 ;орiтас було не властиво красти кореспонденцiю, як вона це робила, але, чорт забирай, якщо їй була до цього якась справа. Ви вже бачили, як вiн пише бестселер "Я впiзнаю вбивцю кардиналiв". Сотнi тисяч книг iз його iм'ям на обкладинках, iнтерв'ю по всьому свiту, лекцiї. Безумовно, нахабна крадiжка заслуговує на покарання.
    
  Хоча, звичайно, iнодi потрiбно бути обережним iз тим, кого ти крадеш.
    
  Тому що ця записка не була вiдправлена до прес-служби. Це послання було надiслано йому безжальним вбивцею. Ви, мабуть, розраховуєте на те, що в цей час ваше послання буде поширене по всьому свiту.
    
  Розгляньте вашi варiанти. Era Sweat. Звичайно, той, хто замовив би цю платiвку, не виявив би, що ви не дiсталися мiсця призначення до ранку. Якщо кур'єрське агентство працювало на бадо, який у цьому сумнiвався, я зможу вийти на його слiд за кiлька годин, можливо, до десятої чи одинадцятої. Але вона вагалася, що посланець написав її iм'я на картцi. Схоже, що тi, хто дбає про мене, дбають про те, що є навколо напису, бiльше, нiж про те, що на ньому написано. У кращому разi, якщо агенцiя не вiдкриється до понедiлка, видiлiть два днi. У найгiршому випадку у вас буде кiлька годин.
    
  Звичайно, Андреа засвоїла, що найрозумнiше завжди дiяти вiдповiдно до найгiрших iз можливих сценарiїв. Тому що ви маєте негайно написати репортаж. У той час, коли мистецтвозадниця просочувалася через принтери головного редактора i директора в Мадридi, вiн повинен був зачесатися, одягнути сонцезахиснi окуляри i вийти з готелю, гудячи.
    
  Встаючи, вiн набирається смiливостi. Я ввiмкнув порт i запустив програму макетування диска. Напишiть прямо на макетi. Йому ставало набагато краще, коли вiн бачив, як його слова накладаються на текст.
    
  На пiдготовку макета з трьома порцiями джину потрiбно три чвертi години. Я майже закiнчив, коли вони їх мерзенний мó.
    
  Хто хто дзвонив а її стiну о третiй годинi ночi?
    
  У цього просто є це в перiодицi. Я не давав його нiкому, навiть своїй родинi. Оскiльки я маю бути кимось iз редакцiї у термiновiй справi. Вiн встає i риється в сумцi, доки не знайде ел. Вiн подивився на екран, очiкуючи побачити показовий трик нéн з номерос, який з'являвся у видошукачi щоразу, коли дзвонили з Iспанiї, але натомiсть побачив, що мiсце, де має бути вказана особа дзвонив, було порожнiм. Навiть не з'являйся ". Ну просто невiдомо".
    
  Десколго.
    
  - Скажiть?
    
  Єдине, що я почув це тон спiлкування.
    
  Вiн помилиться в п яп просто.
    
  Але щось усерединi пiдказувало їй, що цей дзвiнок був важливим i що їй краще поспiшати. Я повернувся до клавiатури, набравши mas ráя прошу нiколи. Вона зiткнулася з однiєю помилкою графiко - нiколи не було орфографiчної помилки, у неї не було цього з восьми доньок, - але я навiть не повернувся знов, щоб виправити це. Я вже зроблю це вдень. Раптом зазнайте величезного поспiху, щоб закiнчити.
    
  На завершення решти репортажу у нього пiшло чотири години, кiлька годин, щоб зiбрати бiографiчнi данi та фотографiї загиблих кардиналiв, новини, образи та смерть. Мистецтво i задниця мiстить кiлька скрiншотiв з власного вiдео Карошки. Якийсь iз цих генiв був настiльки сильним, що змусив її почервонiти. Що за дияволи? Нехай їх пiддадуть цензурi в редакцiї, якщо вони наважаться.
    
  Вiн писав останнi слова, коли в дверi постукали.
    
    
    
  Готель Рафаель
    
  Довге Лютий, 2
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 07:58.
    
    
    
  Андреа подивилася у бiк дверей, нiби нiколи в життi її не бачила. Я вийняв диск iз комп'ютера, засунув його у пластиковий футляр i викинув у вiдро для смiття в туалетнiй кiмнатi. Я повернувся до кiмнати з Ель коразом на пуховику, бажаючи, щоб вiн, ким би вiн не був, пiшов. Стук у дверi повторився, ввiчливий, але дуже наполегливий. Я не збираюся бути прибиральницею. Було лише вiсiм годин ранку.
    
  - Хто ти такий?
    
  -Сеñорита Отеро? Вiтальний снiданок у готелi.
    
  Андреа вiдчиняла дверi, екстранада.
    
  - Я не просив нин...
    
  Його раптово перервали, бо це був не хтось iз елегантних посильних та офiцiантiв готелю. Це був невисокий, але широкоплечий i кремезний чоловiк, одягнений у шкiряну вiтровку та чорнi штани. Вiн був неголений i вiдверто посмiхався.
    
  -Сеñорита Отеро? Я Фабiо Данте, суперiнтендант Корпуса пильностi Ватикану. Я хотiв би поставити вам кiлька запитань.
    
  У лiвiй руцi ви тримаєте значок з добре помiтною фотографiєю. Андреа уважно вивчила її. Parecía auténtica.
    
  - Бачите, суперiнтендант, зараз я дуже втомилася i менi потрiбно поспати. Приходьте якось iншим разом.
    
  Я неохоче зачинив дверi, але iнший штовхнув мене ногою зi спритнiстю продавця енциклопедiй iз великою родиною. Андреа була змушена залишатися у дверях, дивлячись на нього.
    
  - Ви мене не зрозумiли? Менi треба поспати.
    
  - Мабуть, це ви мене не зрозумiли. Менi потрiбно термiново поговорити з вами, бо я розслiдую крадiжку зi зломом.
    
  Чорт забирай, невже вони змогли знайти мене так швидко, як я прошу?
    
  Андреа не зводила очей зi свого обличчя, але всерединi її нервова система переходила зi стану "тривоги" у стан "повної кризи". Вам потрiбно пережити цей тимчасовий стан, яким би воно не було, тому що ви втикаєте його в долонi, стискаєте пальцi нiг i просите суперiнтенданта пройти.
    
  - У мене не так багато часу. Я маю послати артуїзадку моєму периó члену.
    
  - Трохи рано вiдправляти мистецтвозадницю, чи не так? Газети почнуть друкувати лише за багато годин.
    
  -Ну, менi подобається робити щось з Антелачi.
    
  - Це якiсь особливi новини, вiкторини? - сказав Данте, роблячи крок у бiк порт-атiль-де-Андреа. Е ста став перед ним, перегороджуючи їй шлях.
    
  -О, нi. Нiчого особливого. Звичайнi домисли про те, хто не буде новим Sumo Pontífice.
    
  -Звичайно. Питання першорядної важливостi, чи не так?
    
  - Справдi, це має першорядне значення. Але це мало що дає щодо новин. Ви знаєте, звичайний репортаж про людей тут та у всьому Свiтi. Новин не так багато, ви знаєте?
    
  - I як би нам не хотiлося, щоб це було так, Орiто Отеро.
    
  - За винятком, звичайно, того крадiжки, про який вiн менi говорив. ¿Що їх украли?
    
  -Нiчого потойбiччя. Декiлька конвертiв.
    
  -Що мiстить рiк? Напевно, щось дуже цiнне. ¿ Ла-нóШахта кардиналiв?
    
  - Що змушує вас думати, що контент є цiнним?
    
  - Мабуть, так воно i є, iнакше вiн не послав би слiдом свою кращу шукачу. ¿Може, якась колекцiя поштових марок Ватикану? Вiн або що фiлатиелiкос вбивають за них.
    
  - Насправдi, це були не марки. Ви не заперечуєте, якщо я закурю?
    
  - Довгий перейти на м'ятнi льодяники.
    
  Молодший iнспектор нюхає навколишнє середовище.
    
  - Ну, наскiльки я розумiю, ви не дотримуєтеся своїх власних порад.
    
  - Це була важка нiч. Курiть, якщо взагалi знайдете вiльну попiльничку...
    
  Данте закурив сигару i випустив дим.
    
  - Як я вже сказав, це iорита Отеро, конверти не мiстять марок. Це була надзвичайно конфiденцiйна iнформацiя, яка не повинна потрапити до чужих рук.
    
  -Наприклад?
    
  -Я не розумiю. ¿ Наприклад, що?
    
  - Що за неправильнi руки, суперiнтендант.
    
  - Тi, чий обов'язок не знає, що йому пiдходить.
    
  Данте озирнувся i, звичайно ж, не побачив жодної попiльнички. Занжо задає питання, кидаючи попiл на землю. Андреа скористалася нагодою, щоб проковтнути слину: якщо це не було загрозою, вона була монахинею самiтництва.
    
  -А що це за iнформацiя?
    
  -Конфiденцiйного типу.
    
  - Цiнний?
    
  - Я мiг би бути. Я сподiваюся, що коли я знайду людину, яка взяв конверти, це буде та з ким вони вмiють торгуватися.
    
  -Чи ви готовi запропонувати багато грошей?
    
  -Нi. Я готовий запропонувати вам зберегти зуби.
    
  Андреа злякала не пропозицiю Данте, а тон. Вимовляйте цi слова з посмiшкою i таким же тоном, яким просите кофе без кофеїну. I це було справдi небезпечно. Раптом вона пошкодувала, що впустила його. Буде розiграний останнiй лист.
    
  - Що ж, суперiнтенданте, якийсь час це було для мене дуже цiкаво, але тепер я маю попросити вас пiти. Мiй друг фото фотоГрафо ось-ось повернеться, i вiн трохи ревнує...
    
    Dante se echó a reír. Андреа зовсiм не смiялася. Iнший чоловiк витяг пiстолет i спрямував йому мiж грудей.
    
  -Досить прикидатися, красуне. Там немає жодної подруги, жодної подруги. Дайте менi записи, або ми побачимо колiр його легенiв.
    
  Андреа насупилась, направивши пiстолет убiк
    
  - Вiн не збирається в мене стрiляти. Ми в готелi. Полiцiя прибуде сюди менш нiж за пiвхвилини i не знайде Джема, якого шукає, хоч би що це було.
    
  Суперiнтендант вагається кiлька миттєвостей.
    
  -Sabe Qué? Має причину. Я не збираюся стрiляти у нього.
    
  I я завдав йому жахливого удару лiвою рукою. Андреа бачила рiзнокольоровi вогнi та глуху стiну перед собою, поки не зрозумiла, що удар повалив її на пiдлогу, а стiна була пiдлогою спальнi.
    
  - Це не займе багато часу, вона орiто. Достатньо, щоб узяти з собою те, що менi потрiбне.
    
  Данте пiдiйшов до комп'ютера. Я натискала клавiшi, поки заставка не зникла, i її замiнив репортаж, над яким працювала Андреа.
    
  -Приз!
    
  Журналiстка входить у напiвмарення, пiднiмає лiву брову. Цей козел влаштував вечiрку. З нього текла кров, i я не мiг нiчого бачити цим оком.
    
  -Я не розумiю. Вiн знайшов мене?
    
  - Сенорито, ви самi дали нам дозвiл на це, надавши нам свою просту письмову згоду i пiдписавши акт приймання. - Поки ви розмовляли, суперiнтендант Сакопопопопопопопопопопопопопопопопопопопопопопопопопу 243; з кишенi куртки два предмети: викрутка та блискучий металевий цилiндр, не дуже великий. Вимкнiть порт, перевернiть його та використовуйте викрутку, щоб вiдкрити жорсткий диск. Кiлька разiв перевернiть цилiндр i Андреа зрозумiла, що це таке: потужний iмпульс. Вiзьмiть на замiтку репортаж i всю iнформацiю з жорсткого диска. Якби я уважно прочитав дрiбний шрифт на бланку, який я пiдписую, я б побачив, що в одному з них ви даєте нам дозвiл знайти вашу мерзенну адресу за адресою satélite "на випадок, якщо ви не згоднi". в небезпецi його безпека". Клуa використовує себе на випадок, якщо до нас пробереться терорист з преси, але це призвело до того, що є в його випадку. Дяка Богу, що я знайшов її, а не Кароски.
    
  -Ah, Sí. Я стрибаю з радостi.
    
  Андреа вдалося стати на колiна. Правою рукою вiн намацує попiльничку з муранського скла, яку ви планували забрати як сувенiр з кiмнати. Вiн лежав на пiдлозi бiля стiни, де вона курила, мов одержима. Данте пiдiйшов до неї i сiв на лiжко.
    
  - Я мушу визнати, що ми повиннi подякувати йому. Якби не те мерзенне хулiганство, яке я здiйснив, óа е стас хорас, непритомнiсть цього психопата стали б надбанням усього свiту. Ви хотiли отримати особисту вигоду з ситуацiї, що склалася, i не змогли цього зробити. Це факт. Тепер будь розумним, i ми залишимо все як є. Я не матиму його ексклюзивностi, але я врятую його обличчя. ¿Що вiн менi каже?
    
  -Пластинки... - i музико якiсь незрозумiлi слова.
    
  Данте нахиляється, доки його нiс не торкається носа журналiстки.
    
  - Ти, кажеш, принаднiсть?
    
  - Я кажу, йди в дупу, ублюдок, - сказала Андреа.
    
  I я б'ю його попiльничкою по головi. Вiдбувся вибух попелу, коли тверде скло вдарило суперiнтенданта, який з криком схопився рукою за голову. Андреа встала, похитнулася i спробувала дати йому вдруге, але iнший був м'яс рай прошу. Я тримав його за руку, коли попiльничка була за кiлька сотень метрiв вiд його обличчя.
    
  -Вау, Вау. Оскiльки маленька повiя має пазурi.
    
  Данте стиснув її зап'ястя i скручував її руку, поки вона не випустила попiльничку. Пiсля цього вiн завдав удару кулаком у рот чарiвнику. Андреа Кейó знову впала на землю, задихаючись, вiдчуваючи, як сталева куля тисне їй на груди. Суперiнтендант помацав своє вухо, з якого капала цiвка кровi. Подивися на себе в дзеркало. У нього напiвзакрите лiве око, повне попелу та недопалкiв у волоссi. Повернiться до молодої жiнки i зробiть крок у її бiк iз намiром ударити її ногою по раксу. Якби я вдарив його, удар зламав би кiлька ребер. Але Андреа була мaготова. Коли iнший занiс ногу для удару, вiн штовхнув його ногою в кiсточку ноги, на яку вiн спирався. Данте Кей, розпластавшись на килимi, дає журналiстцi час добiгти до туалету. Я зачиняю дверi.
    
  Данте встає, кульгаючи.
    
  -Вiдкрий, сука.
    
  - Пiшов ти, сучий син, - сказала Андреа швидше для себе, нiж для свого кривдника. Вона зрозумiла, що плаче. Я подумав про молитву, але згадав, для кого працював Данте, i вирiшив, що це, можливо, не дуже гарна iдея. Вiн спробував притулитися до дверей, але це не дало йому особливої користi. Дверi вiдчинилися повнiстю, притискаючи Андреа до стiни. Увiйшов суперiнтендант у лютi, його обличчя було червоним i опухлим вiд лютi. Вона спробувала захищатися, але я схопив її за волосся i завдав їй жорстокого удару, який вирвав у неї гарне хутро. На жаль, вiн тримав її з дедалi бiльшою силою, i вона мало що могла зробити, крiм як обхопити його руками та обличчям, намагаючись вивiльнити жорстоку здобич. Менi вдалося зробити двi кривавi борозни на обличчi Данте, який розлютився.
    
  -¿Donde є?
    
  - Що ти...
    
  -¡¡¡ DÓNDE...
    
  - ... До бiса
    
  -... Є!!!
    
  Вiн мiцно притис її голову до дзеркала бано, перш нiж притулитися чолом до ел. Павутина простяглася по всьому дзеркалу, i в її центрi залишився круглий струмок кровi, який поступово стiкав у раковину.
    
  Данте змусив її поглянути на власне вiдображення у розбитому дзеркалi.
    
  - Ти хочеш, щоб я продовжив?
    
  Раптом Андреа вiдчула, що їй уже достатньо.
    
  - У вiдрi для смiття бано -мурмуро.
    
  -Дуже добре. Хапай i тримай лiвою рукою. I вистачить вдавати, а то я вiдрiжу тобi соски i примушу їх проковтнути.
    
  Андреа послiдувала iнструкцiям i передала диск Данте. É я перевiрю це. Схоже на людину, яку ви зустрiли на
    
  -Дуже добре. ¿А решта дев'яти?
    
  Журналiстка ковтає слину.
    
  -Тiре.
    
  - I лайно.
    
  Андреа Сiнтi, яка летiла назад у кiмнату, i насправдi вона пролетiла майже пiвтора метри, скинута Данте. Я приземлився на килим, затулив обличчя руками.
    
  - У мене їх немає, чорт забирай. ¡У мене їх немає! Загляньте в чортовi смiттєвi баки на П'яцца Навона, Колорадо!
    
  Суперiнтендант пiдiйшов, посмiхаючись. Вона продовжувала лежати на пiдлозi, дихаючи дуже швидко та схвильовано.
    
  - Ти не розумiєш, чи не так, сучка? Все, що тобi потрiбно було зробити, це вiддати менi цi чортовi платiвки, i ти повернувся б додому з синцем на обличчi. Але нi, ти думаєш, я готова повiрити, що син Бога молиться Данте, а цього не може бути. Оскiльки ми маємо намiр перейти до бiльш серйозних слiв. Твiй шанс вибратися з цього скрутного становища пройшов.
    
  Поставте по однiй нозi з обох бокiв вiд тiла журналiстки. Дiстань пiстолет i направ йому в голову. Андреа знову подивилася йому в очi, хоч їй було дуже страшно. Цей цап був здатний на все.
    
  - Ти не збираєшся стрiляти. Буде багато галасу, - сказав вiн набагато менш впевнено, нiж ранiше.
    
  - Ти знаєш що, сучка? Як тiльки я помру, у тебе буде причина.
    
  I вiн дiстає з кишенi глушник, який починає загвинчувати в казенник пiстолета. Андреа знову опинилася перед обiтницею смертi, цього разу менш гучною.
    
  - Tirala, Fabio.
    
  Данте обернувся, на його обличчi було здивовано. У дверях спальнi стояли Дiкантi та Фаулер. Iнспектор тримає в руках пiстолет, а священик - електричний ключ, за допомогою якого ви увiйшли. Значок Дикантi та нагрудний знак Фаулера вiдiграли вирiшальну роль у його отриманнi. Ми приїхали з запiзненням, тому що перед тим, як вирушити в habí, я перевiрив ще одне iм'я з чотирьох, якi ми отримали в будинку Альберта. Вони розсортували їх за вiком, починаючи з наймолодшої з iспанських журналiсток Олас, яка виявилася помiчницею в знiмальнiй групi телебачення i в якої було цнотливе волосся, або, як я їм розповiдав, вона була дуже гарною.; балакучий портьє в його готелi. Так само красномовним був i той, що був у готелi Андреа.
    
  Данте пильно дивився на пiстолет Дикантi, його тiло було повернуто до них, тодi як його пiстолет слiдував за Енкою, цiлячись у Андреа.
    
  ти цього не зробиш.
    
  - Ви нападаєте на громадянку спiльноти на iталiйськiй землi, Данте. Я - спiвробiтник правоохоронних органiв. Вiн не може вказувати менi, що я можу i що не можу робити. Опусти пiстолет, або ти побачиш, як я змушений буду вистрiлити.
    
  -Дiкантi, ви не розумiєте. ця жiнка - злочинниця. Вiн вкрав конфiденцiйну iнформацiю Ватикану. Вiн не боїться причин i може зiпсувати все. У цьому нiчого особистого.
    
  - Вiн уже казав менi цю фразу ранiше. I я вже помiтив, що ви особисто займаєтесь безлiччю абсолютно особистих справ.
    
  Данте помiтно розлютився, але вважав за краще змiнити тактику.
    
  -Добре. Дозвольте менi супроводити її до Ватикану просто для того, щоб дiзнатися, що вона зробила з конвертами, якi вкрала. Ручаюсь особисто за вашу безпеку.
    
  У Андреа перехопило подих, коли вона почула цi слова. Я не хочу проводити жодної хвилини з цим ублюдком. Почнiть дуже повiльно повертати ноги, щоб привести тiло до певного положення.
    
  - Нi, - сказала Паола.
    
  Голос суперiнтенданта став жорсткiшим. Se dirigió a Fowler.
    
  -Anthony. Ти не можеш цього допустити. Ми не можемо дозволити йому все розкрити. Хрестом та Мечем.
    
  Священик глянув на нього дуже серйозно.
    
  - Це вже не мої символи, Данте. I тим бiльше якщо вони вступають у бiй, щоб пролити безневинну кров.
    
  - Але ж вона не безневинна. ¡Вкрадi конверти!
    
  Не встиг Данте закiнчити говорити, як Андреа досягла позицiї, яку вона шукала з давнiх-давен. Розрахуйте мить i викиньте ногу вгору. Вiн робив це не з усiх сил - i не через вiдсутнiсть бажання, а тому, що вiддавав прiоритет метi. Я хочу, щоб вiн потрапив точно по яйцях цього цапа. I це було саме те мiсце, куди я потрапив.
    
  Сталося одразу три речi.
    
  Данте вiдпустив диск, який вiн тримав вiа, i схопив тестовi приклади лiвою рукою, а правою звiв пiстолет i почав натискати на курок. Суперiнтендант виринув, як форель iз води, бо дихав вiд болю.
    
  Дикантi подолав вiдстань, що вiддiляла його вiд Данте, за три кроки i кинувся головою на свого чарiвника.
    
  Фаулер вiдреагував через пiвсекунди пiсля того, як сказав - ми не знаємо, чи тому, що вiн втрачав рефлекси через вiк, або тому, що оцiнював ситуацiю, - i кинувся до пiстолета, який, незважаючи на удар, продовжував стрiляти. Вказуючи на Андреа. Менi вдалося схопити Данте за праву руку майже в той самий момент, коли плече Дикантi врiзалося в груди Данте. Пiстолет вистрiлив у стелю.
    
  Всi троє впали безладно, вкритi градом штукатурки. Фаулер, не вiдпускаючи руки суперiнтенданта, натиснув обома великими пальцями там, де рука з'єднується з рукою. Данте випустив пiстолет, але менi вдалося вдарити iнспектора колiном в обличчя, i вiн безглуздо вiдскочив убiк.
    
  Приєдналися Фаулер та Данте. Фаулер тримає пiстолет за цiвкою лiвою рукою. Правою рукою вiн натиснув на механiзм, що вiдпускає магазин, i той тяжко впав на землю. Iншою рукою вiн вибив кулю з рук рiки Мари. Два рухи rá pidos mas та утримуйте ударник на долонi. Я кидаю його в iнший кiнець кiмнати i кидаю пiстолет на пiдлогу, до нiг Данте.
    
  -Тепер це вже марно.
    
  Данте посмiхнувся, втягнувши голову в плечi.
    
  - Ти теж не дуже багато служиш, старий.
    
  -Демустрало.
    
  Суперiнтендант накидається на священика. Фаулер вiдступив убiк, викинувши руку. Ледве не впавши лицем у обличчя Данте, вдарившись об його плече. Данте завдає удару лiвої, i Фаулер ухиляється в iнший бiк, тiльки щоб зустрiти пуно Данте прямо мiж ребер. Кейó на землю, стиснувши зуби, задихаючись.
    
  -Вiн iржавий, старий.
    
  Данте взяв пiстолет та магазин. Не встигнiть знайти та встановити ударник вчасно, але не зможете залишити зброю на мiсцi. У поспiху вона не усвiдомлювала, що Дикантi також має зброю, яку вона могла б використовувати, але, на щастя, вона залишалася пiд тiлом iнспектора, коли вона впала непритомною.
    
  Суперiнтендант глянув навкруги, глянув на ба i в шафi. Андреа Отеро не було, i шайби, яку хабi упустив пiд час бiйки, теж не було. Крапля кровi у вiкнi змусила її визирнути, i на мить я повiрила, що журналiстка має здатнiсть ходити повiтрям, як Христос по водi. Або, скорiше, вiд повзання.
    
  Незабаром вiн зрозумiв, що кiмната, в якiй вони знаходилися, була на висотi даху сусiдньої будiвлi, яка захищала гарний монастир монастиря Санта-Мар-де-ла-Пас, збудований Браманте.
    
  Андреа гадки не має, хто збудував монастир (i, звичайно ж, Браманте був першим архiтектором собору Святого Петра у Ватиканi). Але воротаó так само i на тiй коричневiй черепицi, яка блищала на ранковому сонцi, намагаючись не привертати уваги бiльш раннiх туристiв, якi ходили монастирем. Вiн хотiв би дiстатися до iншого кiнця даху, де вiдкрите вiкно обiцяє порятунок. Я був уже на пiвдорозi. Монастир знаходиться на двох високих рiвнях, тому дах небезпечно нависав над камiнням двору на висотi майже дев'яти метрiв.
    
  Не звертаючи уваги на тортури, якi зазнавали його генiталiї, Данте пiдiйшов до вiкна i вийшов слiдом за журналiсткою. вона повернула голову i побачила, як вiн поставив ноги на черепицю. Вона спробувала рушити вперед, але її зупинив Данте голос.
    
  -Тихо.
    
  Андреа обернулася. Данте цiлився в неї з невикористаного пiстолета, але вона цього не знає. Цiкаво, чи був цей хлопець чи був настiльки шалений, щоб вистрiлити зi свого пiстолета серед бiлого дня в присутностi свiдкiв? Тому що туристи бачили їх i в захватi споглядали сцену, яка вiдбувалася над головами. Кiлькiсть глядачiв поступово зростала. Одна з причин, через яку Дикантi безглуздо лежав на пiдлозi у своїй кiмнатi, полягала в тому, що йому не вистачало книжкового прикладу того, що в судовiй психiатрiї вiдомо як "ефект", теорiя, яка, на його думку, може бути використана як доказ. хтось допоможе постраждалому, зменшується (i ймовiрнiсть того, що хтось допоможе постраждалому збiльшується). поманiть пальцем i повiдомте своїх знайомих, щоб вони це побачили.)
    
  Не зважаючи на погляди, Данте, пригнувшись, повiльно йшов до журналiстки. Пiдiйшовши ближче, вiн iз задоволенням побачив, що в руцi в нього одна з платiвок. Дебi сказати правду: я був таким iдiотом, що викинув iншi конверти. Таким чином, ця платiвка набула значно бiльшого значення.
    
  - Дай менi диск, i я пiду. Присягаюся. Я не хочу робити тебе дано - мiнiт Данте.
    
  Андреа була до смертi налякана, але виявила мужнiсть i смiливiсть, якi осоромили б сержанта Легiона.
    
  -I лайно! Забирайся чи я його застрелю.
    
  Данте зупинився на пiвдорозi. Андреа витягла руку, її стегно трохи зiгнуте. Одним простим жестом диск летить, як фрiсбi. Вiн може розколотися при дотику до землi. Або перевiрте диск, який планує при легкому вiтерцi манана, i я зможу спiймати його на льоту одним з тих, хто пiдглядає, щоб вiн випарувався, перш нiж вiн встигне дiстатися до нього монастир монастиря. I потiм, Адiос.
    
  Занадто великий ризик.
    
  Це були скрижалi. Що робити в такому випадку? Вiдволiкати ворога, поки чаша терезiв не схилиться на вашу користь.
    
  - Будьорита, - сказав вiн, сильно пiдвищивши голос, - не стрибай. Я не знаю, що штовхнуло його в таке становище, але життя дуже прекрасне. Якщо ви подумаєте про це, побачите, що у вас є багато причин жити.
    
  Так, у цьому є сенс. Пiдiйди досить близько, щоб допомогти божевiльнi з закривавленим обличчям, яка вибралася на дах, погрожуючи покiнчити життя самогубством, спробувати втримати її, щоб нiхто не помiтив, коли я вихоплюю диск, i пiсля того, як вона в бiйцi не змогла її врятувати, я кидаюся на неї. Трагедiя. Де Дiкантi i Фаулер уже подбали оян зверху. Вони знають, як натиснути.
    
  -Не стрибай! Подумайте про свою сiм'ю.
    
  - Але що ти кажеш, чорт забирай? - здивувалася Андреа- Я й не думаю стрибати!
    
  Знизу пiдглядаючi використовували свiй палець, щоб пiдняти крило, замiсть того, щоб натискати на клавiшi телефону i телефону i викликати полiцiю. Нiкому не здалося дивним, що у рятiвника в руцi був пiстолет (або, можливо, вiн не розрiзняв, що на ньому надiто).233; я прошу рятiвника в правiй руцi.) Данте радiє своєму внутрiшньому стану.
    
  - Не бiйся! ¡ Я полiцейський!
    
  Андреа надто пiзно зрозумiла, що я маю на увазi вiд iншого. Вiн був уже менш нiж за два метри.
    
  -Не пiдходь близько, козел. ¡Кинь це!
    
  Знизу глядачам здалося, що вони чують, що кидається саме вона, оскiльки вони ледве звернули увагу на платiвку, яку вона тримала у руцi. Пролунали крики "нi, нi", i хтось iз туристiв навiть заявив Андреа про своє вiчне кохання, якщо вона благополучно спуститься з даху.
    
  При цьому витягнутi пальцi суперiнтенданта майже стосувалися босих нiг журналiстки, яка повернулася до ел. Єста вiдступила трохи i послизнулася на кiлька сотень метрiв. Натовп (бо в монастирi вже було майже п'ятдесят чоловiк, i навiть деякi постояльцi виглядали з вiкон готелю) затамував подих. Але тут хтось закричав:;
    
  - Дивись, священику!
    
  Данте став. Фаулер стояв на даху i тримав по черепицi у кожнiй руцi.
    
  -Aquí no, Anthony! - Закричав суперiнтендант.
    
  Fowler no pareció escucharle. Я кидаю в нього одну з черепиць за допомогою диявольського покажчика. Данте пощастило, що вiн прикрив обличчя рукою. Якби вiн цього не зробив, то, можливо, хрускiт, який я чую, коли плитка з силою вдаряється об його передплiччя, був би трiском його зламаної кiстки, а не передплiччя. Вiн падає на дах i котиться до краю. Якимось дивом вiн змiг ухопитися за виступ, вдарившись ногами об одну з дорогоцiнних колон, вирiзаних мудрим скульптором пiд керiвництвом Браманте, п'ятсот на нiй. Тiльки тi глядачi, якi не допомогли глядачам, зробили те саме з Данте, i трьом людям вдалося пiдняти цю зламану футболку з пiдлоги. É я подякував йому за те, що вiн знепритомнiв.
    
  На даху Фаулер прямує до Андреа.
    
  - Будьте ласкавi, Орiто Отеро, будь ласка, повернiться до кiмнати до того, як усе буде зроблено.
    
    
    
  Готель Рафаель
    
  Довге Лютий, 2
    
  Четвер, 7 квiтня 2005 р., 09:14.
    
    
    
  Паола повернулася у свiт живих i виявила диво: дбайливi руки отця Фаулера поклали їй на лоб мокрий рушник. Вона одразу перестала почуватися так добре i почала жалкувати, що її тiло не виявилося на плечах, бо голова сильно хворiла. Вона прийшла до тями якраз вчасно, щоб зустрiти двох полiцейських, якi, нарештi, увiйшли в номер готелю, i сказати їм, щоб вони забиралися на свiжому вiтрi, щоб вона була обережна.237;все пiд контролем. Дикантi клявся їм i лжесвiдчив, що всi вони не були самогубцями i що це було помилкою. Офiцери подивилися на всi боки, трохи приголомшенi безладом у цьому мiсцi, але пiдкорилися.
    
  Тим часом у ваннiй Фаулер намагався вiдновити лоба Андреа, побитого пiсля зустрiчi з дзеркалом. У той момент, коли Дикантi позбувся охоронцiв i подивився на того, хто вибачається, священик сказав журналiстцi, що для цього будуть потрiбнi окуляри.
    
  - Принаймнi чотири в лоб i два в брову. Але тепер вона не може витрачати час на подорож до лiкарнi. Я скажу вам, що ми робитимемо: ви зараз сядете в таксi, що прямує до Болоньї. Це зайняло близько четвертої години. Всi чекають мого кращого друга, який дасть менi або, який дасть менi кiлька очок. Я вiдвезу вас до аеропорту, а ви сядете на лiтак авiакомпанiї, що прямує до Мадрида, Мiлан. Всiєї бути в безпецi. I постарайтеся не повертатись через Iталiю через пару рокiв.
    
  - Чи не краще зловити авiо на нaполюсах? - втрутився Дiкантi.
    
  Фаулер глянув на неї дуже серйозно.
    
  - Доторо, якщо вам коли-небудь знадобиться втекти вiд... вiд цих людей, будь ласка, не тiкайте у бiк Náполюсiв. У них надто багато контактiв iз усiма.
    
  - Я сказав би, що у них скрiзь є контакти.
    
  - На жаль, ви маєте рацiю. Пильностi не будуть приємними нi для вас, нi для мене.
    
  -Ми пiдемо в Бiй. Вiн стане на наш бiк.
    
  Фаулер Гардо помовчи хвилинку.
    
  -Можливо. Однак зараз першочерговим завданням є вивезти з Риму сеñориту Отеро.
    
  Андреа, з обличчя якої не сходила гримаса болю (бо рана на шотландському лобi сильно кровоточила, хоча завдяки Фаулер вона кровоточила набагато менше), ця розмова зовсiм не сподобалася Андреа, i вона вирiшила, що не заперечуватиме. тiєю, якою ти мовчки допомагаєш. Через десять хвилин, коли вона побачила, як Данте зникає з краю даху, вона вiдчула приплив полегшення. Я пiдбiг до Фаулера i обхопив його обома руками за шию, ризикуючи, що вони обоє скотяться з даху вниз. Фаулер коротко пояснив йому, що iснує дуже специфiчний сектор органiзацiйної структури Ватикану, який не хотiв би, щоб це питання було розкрите, i що через це його життя загрожувала небезпека. Священик нiяк не прокоментував сумну крадiжку конвертiв, яка була досить докладною. Але тепер вона нав'язувала свою думку, що журналiстам не подобалося. Вона дякувала священиковi та кримiналiстцi за своєчасне порятунок, але не хотiла пiддаватися шантажу.
    
  - Я й не думаю нiкуди йти, я молюся. Я акредитований журналiст, i моя подруга працює в мене, щоб повiдомити вам новини з Cónclave. I я хочу, щоб ви знали, що я розкрив змову на найвищому рiвнi, щоб приховати смерть кiлькох кардиналiв та члена iталiйської полiцiї вiд рук психопата. The Globe опублiкує кiлька приголомшливих обкладинок з цiєю iнформацiєю, i всi вони будуть названi на мою честь.
    
  Священик слухатиме з терпiнням i твердо вiдповiдатиме.
    
  - Сiно орита Отеро, я захоплююсь вашою хоробрiстю. У вас бiльше мужностi, нiж у багатьох солдатiв, яких я знав. Але в цiй грi вам знадобиться набагато бiльше, нiж ви стоїте.
    
  Журналiстка затиснула пов'язку, що закривала чоло, однiєю рукою i стиснула зуби.
    
  - Не смiйте нiчого робити зi мною, коли опублiкую репортаж.
    
  -Можливо, так, а може й нi. Але я теж не хочу, щоб вiн публiкував репортаж, онорита. Це не зручно.
    
  Андреа кинула на нього незрозумiлий погляд.
    
  - Як каже?
    
  -Спрощуючи: дайте менi диск, - сказав Фаулер.
    
  Андреа встає, хитаючись. Вона була обурена i дуже мiцно притиснула диск до грудей.
    
  - Я не знав, що ви були одним iз тих фанатикiв, якi готовi на вбивство заради збереження своїх секретiв. Я йду прямо зараз.
    
  Фаулер штовхнув її, поки вона знову сiла на унiтаз.
    
  - Особисто я вважаю, що повчальна фраза з Євангелiя звучить так: "Iстина зробить вас вiльними 37", i якби я був на вашому мiсцi, я мiг би пiдбiгти до вас i сказати, що священик, який у минулому займався педерастiєю, збожеволiв i ходить навкруги. ах, кардинали з ножами. Можливо, Церква раз i назавжди зрозумiє, що священики - це завжди i насамперед люди. Але це все залежить вiд вас та вiд мене. Я не хочу, щоб про це стало вiдомо, тому що Кароскi знає, що вiн хоче, щоб про це стало вiдомо. Коли мине якийсь час i ви побачите, що всi вашi зусилля не мали успiху, зробiть ще один хiд. Тодi, можливо, ми вiзьмемо його та врятуємо життя.
    
  У цей момент Андреа непритомнiє. Це була сумiш втоми, болю, виснаження та почуття, яке неможливо висловити одним словом. Це почуття на пiвдорозi мiж крихкiстю i жалiстю до себе, яке виникає, коли людина розумiє, що вона дуже мала в порiвняннi з Всесвiтом. Я передаю платiвку Фаулеру, ховаю голову мiж його руками та плачу.
    
  -Втратити свою роботу.
    
  Священик зглянеться над нею.
    
  -Нi, не буду. Я подбаю про це особисто.
    
    
  Через три години пiсля цього посол США в Iталiї зв'язується телефоном Нiко з директором Globo. Я попросив вибачень за те, що збив на своїй службовiй машинi спецiального посланця газети в Римi. По-друге, за вашою версiєю, iнцидент стався у попереднiй день, коли автомобiль на повнiй швидкостi їхав iз аеропорту. На щастя, водiй вчасно загальмував, щоб уникнути зiткнення зi строфом, та, за винятком незначної травми голови, жодних наслiдкiв не було. Журналiстка, мабуть, знову i знову наполягала на тому, щоб вона мала продовжити свою роботу, але спiвробiтники посольства, якi її обстежили, рекомендували журналiстцi вiдпочити кiлька тижнiв, наприклад, щоб вона могла вiдпочити. що б не було зроблено, щоб вiдправити її до Мадриду за рахунок посольства. Звичайно, i враховуючи величезну професiйну шкоду, яку ви їй завдали, вони були готовi її компенсувати. Iнша людина, яка була в машинi, зацiкавилася нею i хотiла дати їй iнтерв'ю. Вiн знову зв'яжеться з вами за два тижнi, щоб уточнити деталi.
    
  Повiсивши трубку, режисер "Глобуса" був спантеличений. Я не розумiю, як ця неслухняна та проблемна дiвчина зумiла за час, який, ймовiрно, було витрачено на спiвбесiду, вибратися з планети. Я приписую це величезному успiху. Вiдчуйте укол заздрощiв i побажайте опинитися в його шкурi.
    
  Я завжди хотiв вiдвiдати Овальний кабiнет.
    
    
    
  Штаб-квартира UACV
    
  Via Lamarmora, 3
    
  Мойércoles, 6 квiтня 2005 р., 13:25.
    
    
    
  Паола без стуку увiйшла до кабiнету Боя, але те, що вона побачила, їй не сподобалося. Або, швидше, того, кого вiн бачив усi. Сирiн сидiв навпроти директора, i я вибрав той момент, щоб пiдвестися i пiти, не дивлячись на кримiналiстку. Це намiр зупинити його бiля дверей.
    
  - Гей, Сiрiн...
    
  Генеральний iнспектор не звернув на нього уваги та зник.
    
  - Дикантi, якщо ти не проти, - сказав Бой з iншого боку столу в кабiнетi.
    
  - Але, директоре, я хочу заявити про злочинну поведiнку однiєї з пiдлеглих цiєї людини...
    
  -Досить, iспеттора. Генеральний iнспектор вже поiнформував мене належним чином про подiї у готелi Рафаель.
    
  Паола була вражена. Як тiльки вони з Фаулер посадили журналiстку Еспанола в таксi, що прямувала до Болонiї, вони негайно попрямували до штаб-квартири UACV, щоб викласти справу Бiй. Ситуацiя, безперечно, була складною, але Паола була впевнена, що її бос пiдтримає порятунок журналiстки. Я вирiшила пiти одна поговорити з Ел, хоча, звичайно, останнє, на що я сподiвалася, це те, що її бос навiть не захоче слухати її вiршi.
    
  - Його було пораховано Данте напалим на беззахисну журналiстку.
    
  - Вiн розповiв менi, що сталася суперечнiсть, яка була залагоджена до загального задоволення. Очевидно, iнспектор Данте намагався заспокоїти потенцiйну свiдку, яка трохи нервувала, i ви напали на неї двоє. Прямо зараз Данте перебуває у лiкарнi.
    
  -Але це абсурд! Що насправдi сталося...
    
  - Ви також повiдомили менi, що вiдмовляєтесь вiд своєї довiри до нас у цiй справi, - сказав Бой, значно пiдвищивши голос. Я дуже розчарований його ставленням, завжди непримиренним i агресивним по вiдношенню до суперiнтенданта Данте та до собору нашого сусiднього тата, що я, до речi, мiг спостерiгати сам. Ви повернетесь до своїх звичайних обов'язкiв, а Фаулер повернеться до Вашингтона. Вiдтепер буде я sós Пильним Органом, який захищатиме кардиналiв. Ми, зi свого боку, негайно передамо Ватикану як DVD, який надiслав намó Кароски, так i той, який був отриманий вiд журналiстки Еспанола, i забудемо про його iснування.
    
  -А що щодо Понтьєро? Я пам'ятаю обличчя, яке ти намалював на його розтинi. ¿ Також œ чи була вона вдаваною? ¿Quién hará справедливiсть за його смерть?
    
  - Це вже не наша справа.
    
  Кримiналiстка була така розчарована, так засмучена, що вiдчула себе страшенно засмученою. Я був не в змозi дiзнатися про людину, яка стояла передi мною, менi бiльше не вдавалося згадати жодної з частинок потягу, яке я вiдчував до нього. Вiн сумно спитав себе, чи не могло це бути частково причиною того, що вона так швидко вiдмовилася вiд його пiдтримки. Можливо, гiркий результат протистояння минулої ночi.
    
  - Це через мене, Карло?
    
  -Пердон?
    
  - Це через вчорашнiй вечiр? Я не вiрю, що ти здатний на це.
    
  - Iспетору, будь ласка, не думай, що це так важливо. У цьому iнтер'єрi полягає в ефективному спiвробiтництвi з потребами Ватикану, чого ви, очевидно, не змогли досягти.
    
  За свої тридцять чотири роки життя Паола Джем бачила таку величезну невiдповiднiсть мiж словами людини i тим, що вiдбивалося на її обличчi. Вiн не мiг стриматись.
    
  - Ти свиня до кiсток, Карло. Серйозно. Менi не подобається, коли всi смiються з тебе за твоєю спиною. ¿Сомо ти змiг закiнчити якi?
    
  Директор Бой почервонiв до вух, але менi вдалося придушити спалах лютi, що тремтiв у нього на губах. Замiсть того, щоб пiддатися гнiву, вiн перетворив спалах гнiву на грубу та розмiрену словесну ляпас.
    
  - Принаймнi, я дiстався до Альгвасила, майстра. Будь ласка, покладiть свiй значок i пiстолет на мiй стiл. Вона вiдсторонена вiд роботи та заробiтної плати на мiсяць, доки вона не матиме часу уважно розглянути її справу. Iди i лягай додому.
    
  Паола вiдкрила рота, щоб вiдповiсти, але не знайшла, що заперечити. У розмовах добрий завжди знаходив стерпну фразу, що передбачала його трiумфальне повернення, щоразу, коли деспотичний начальник позбавляв його владних повноважень. Але в реальному життi вона втратила мову. Я кинув значок i пiстолет на стiл i вийшов з кабiнету, не дивлячись на атрaс.
    
  У коридорi на неї чекав Фаулер у супроводi двох полiцейських агентiв. Паола iнтуїтивно зрозумiла, що священик уже одержав товстий телефонний дзвiнок.
    
  - Бо це кiнець, - сказала кримiналiстка.
    
  Священик посмiхнувся.
    
  - Було приємно познайомитися, доктор. На жаль, цi джентльмени збираються супроводжувати мене до готелю, щоб забрати мої речi, а потiм до аеропорту.
    
  Жiнка-кримiналiст схопила його за руку, її пальцi стиснулися на рукавi.
    
  - Батьку, ви не можете комусь подзвонити? ¿ Якось вiдстрочити це?
    
  - Боюся, що нi, - сказав вiн, похитавши головою. Я сподiваюся, що альґун дия зможе пригостити мене гарною чашкою кави.
    
  Не кажучи нi слова, вiн вiдпустив i пiшов коридором вперед, за ним слiдували охоронцi.
    
  Паола сподiвалася, що буде вдома, щоби поплакати.
    
    
    
    Instituto Saint Matthew
    
  Silver Spring, Maryland
    
    Грудень 1999
    
    
    
  СТЕНОГРАМА IНТЕРВ'Ю No 115 МIЖ ПАЦIЄНТОМ No 3643 I ДОКТОРОМ КАНIСОМ КОНРОЄМ
    
    
  (...)
    
  ДОКТОР КОНРОЙ: Я бачу, ви щось читаєте... Загадки та курйози. Чи є добрi?
    
  #3643: Вони дуже милi.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Давай, запропонуй менi одну.
    
  #3643 : Вони справдi дуже милi. Я не думаю, що вони йому подобалися.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Менi подобаються загадки.
    
  #3643: Добре. Якщо одна людина робить дiрку за годину, а двоє чоловiкiв роблять двi дiрки за двi години, то Скiльки потрiбно однiй людинi, щоб зробити половину дiрки?
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Це страшенно ... пiвгодини.
    
  #3643 : (Смiється)
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: Що робить тебе таким милим? Це пiвгодини. Година, дiрка. Пiвгодини, пiвхвилини.
    
  #3643 : Лiкар, напiвпорожнiх дiр не буває ... Дiра - це завжди дiра (Смiється)
    
  ДОКТОР КОНРОЇ: Ти намагаєшся щось сказати менi цим, Вiкторе?
    
  #3643: Звичайно, лiкар, звичайно.
    
  ДОКТОР Ти не безнадiйно приречений бути тим, хто є.
    
  #3643: Так, доктор Конрой. I вам я маю подякувати за те, що ви вказали менi правильний шлях.
    
  ДОКТОР КОНРОЮ: ¿Шлях?
    
  #3643: Я так довго боровся за те, щоб спотворити свою природу, спробувати бути тим, ким я не є. Але завдяки вам я зрозумiв, хто є. Хiба це не те, що ти хотiв?
    
  ДОКТОР КОНРОЮ Я не мiг так сильно помилятися в тобi.
    
  #3643: Лiкарю, ви не помилилися, ви змусили мене побачити свiтло. Це змусило мене зрозумiти, що для того, щоб вiдчинити правильнi дверi, потрiбнi правильнi руки.
    
    DR. CONROY: Eso eres tu? ¿Рука?
    
  #3643 : (Смiється) Нi, лiкарю. Я-ключ.
    
    
    
  Квартира сiм'ї Дикантi
    
  Via Della Croce, 12
    
  Сáбадо, 9 квiтня 2005 р., 23:46.
    
    
    
  Паола досить довго плакала iз зачиненими дверима i широко вiдчиненими ранами на грудях. На щастя, його матерi не було, вона поїхала на вихiднi до Остiї, до подруг. Для кримiналiстки це було справжнiм полегшенням: це був справдi поганий час, i вона не могла приховати це вiд сеєра Дiкантi. У певному сенсi, якби вiн побачив її занепокоєння, i якби вона щосили намагалася пiдняти йому настрiй, було б ще гiрше. Їй треба було побути однiєю, щоб спокiйно поринути у невдачу та розпач.
    
  Вона кидається на лiжко повнiстю одягненою. Через вiкно в кiмнату проникала суєта сусiднiх вулиць та сонячне промiння квiтневого вечора. З цим воркуванням i пiсля того, як я прокрутив тисячу розмов про Бiй i подiї останнiх днiв, менi вдалося заснути. Майже через дев'ять годин пiсля того, як вона заснула, чудовий запах кави проник у її свiдомiсть, змусивши прокинутися її свiдомiсть.
    
  - Мамо, ти повернулася зарано...
    
  - Звичайно, я скоро повернуся, але ви помиляєтеся в людях, - сказав вiн жорстким, ввiчливим голосом з ритмiчним i iталiйським: голосом батька Фаулера.
    
  Паола широко розплющила очi i, не усвiдомлюючи, що робить, закинула обидвi руки йому на шию.
    
  -Обережно, обережно, ви пролили каву...
    
  Кримiналiстка вiдпускає регудiєнтес. Фаулер сидiв на краю її лiжка i весело дивився на неї. У руцi вона несла чашку, яку взяла з кухнi вдома.
    
  - Як увiйшов сюди? I з ним вдалося втекти вiд полiцейських? Я проводжу вас дорогою до Вашингтона.
    
  - Спокiйно, з одного питання зараз, - засмiявся Фаулер. Щодо того, як менi вдалося втекти вiд двох товстих i погано навчених чиновникiв, я прошу вас, будь ласка, не ображати мого iнтелекту. Що стосується яко, який я тут ввiв, вiдповiдь fícil: з ganzúа.
    
  -Зрозумiло. Навчання ва СIКО в ЦРУ, чи не так?
    
  -Мас або менше. Вибачте за вторгнення, але я дзвонив кiлька разiв i нiхто менi не вiдкрив. Повiрте, що можуть бути проблеми. Коли я побачив, що вона так спокiйно спить, я вирiшив стримати свою обiцянку запросити її до кафе.
    
  Паола встала, беручи чашу з рук священика. Вiн зробив довгий заспокiйливий ковток. Кiмната була яскраво освiтлена свiтлом вуличних лiхтарiв, що вiдкидало довгi тiнi на високу стелю. Фаулер глянув на низьку кiмнату в цьому тьмяному свiтлi. На однiй стiнi висiли дипломи школи, унiверситету, Академiї ФБР. Крiм того, на медалях Наталки i навiть на деяких малюнках я читаю, що їй уже має бути щонайменше тринадцять рокiв. Я знову вiдчуваю вразливiсть тiєї розумної та сильної жiнки, яка все ще страждає вiд свого минулого. Частина її нiколи не покидала своєї ранньої юностi. Спробуйте вгадати, яка сторона стiни повинна бути видно менi з лiжка, i повiрте тодi зрозумiєте. У той момент, коли вона подумки малює своє уявне обличчя вiд подушки до стiни, вона бачить картину Паоли поруч зi своїм батьком у лiкарнянiй палатi.
    
  - Це кафе дуже гарне. Моя мати робить це жахливо.
    
  - Питання регулювання вогню, доттор .
    
  - Чому вiн повернувся, тату?
    
  -З рiзних причин. Тому що я не хотiв би залишати вас у бiдi. Щоб не дати цьому божевiльному зiйти з рук. I тому, що я пiдозрюю, що тут набагато бiльше того, що приховано вiд стороннiх очей. Я вiдчуваю, що нас усiх використали, вас та мене. Крiм того, я вважаю, у вас буде дуже особиста причина рухатися далi.
    
  Паола фрунчio ecño.
    
  - Ви маєте причину. Понтьєро був другом i соратником Еро. Прямо зараз мене турбує те, як досягти справедливостi з його вбивцею. Але я сумнiваюся, що ми можемо щось зробити зараз, батьку. Без мого значка i без його пiдтримки ми просто двi маленькi хмаринки повiтря. За найменшого подиху вiтру ми розiйдемося. I, крiм того, цiлком можливо, що ви шукаєте його.
    
  - Можливо, ви справдi шукаєте мене. Я дав двом полiцейським кут у Фьюмiчiно 38. Але я сумнiваюся, що Бой дiйде до того, що видасть ордер на обшук проти мене. З тим, що є у мiстi, це нi до чого не приведе (i не буде дуже виправданим). Швидше за все, я дозволю йому тiкати.
    
  - А вашi начальники, батьку?
    
  - Офiцiйно я перебуваю в Ленглi. Неофiцiйно вони не мають сумнiву, що я залишуся тут ненадовго.
    
  - Нарештi добрi новини.
    
  - Що нам складнiше, то це потрапити до Ватикану, бо Сiрiн буде попереджений.
    
  - Ну, я не розумiю, як ми зможемо захистити кардиналiв, якщо вони будуть усерединi, а ми зовнi.
    
  - Я думаю, нам слiд почати з самого початку, доктора. Переглянути всю цю чортову плутанину з самого початку, тому що очевидно, що ми щось випустили з уваги.
    
  - Але що? У мене немає вiдповiдних матерiалiв, все досьє на Кароскi знаходиться в UACV.
    
    Fowler le dedicó una media sonrisa pícara.
    
    -Що ж, iнодi Бог дарує нам маленькi чудеса.
    
  Вiн зробив жест у бiк столу Паоли в одному кiнцi кiмнати. Паола ввiмкнула флексографку на столi, яка висвiтлила товсту стопку коричневих обкладинок, що становила досьє Кароскi.
    
  - Я пропоную вам угоду, доттор. Ви займаєтеся тим, що у вас виходить найкраще: психологiчним профiлем убивцi. Остаточний, з усiма даними, якi ми маємо зараз. Я поки що подам йому каву.
    
  Паола допила залишок чашки одним ковтком. Вiн спробував придивитись до обличчя священика, але його обличчя залишалося за межами свiтлового конуса, що висвiтлював досьє Кароскi. I знову Паола Сiнтi передчувала, що на неї напали в коридорi Domus Sancta Marthae, i що вона замовкла до кращих часiв. Тепер, пiсля довгого списку подiй, що послiдували за смертю Кардозу, я була переконана як нiколи в тому, що ця iнтуїцiя була вiрною. Я ввiмкнув комп'ютер на столi. Виберiть серед своїх документiв порожню анкету i почнiть примусово заповнювати її, час вiд часу звiряючись з листами досьє.
    
  - Приготуй ще одну кавоварку, тату. Я маю пiдтвердити теорiю.
    
    
    
  ПСИХОЛОГIЧНИЙ ПРОФIЛЬ Вбивцi, типовий для мене.
    
    
  Paciente: KAROSKI, Viktor.
    
  Профiль зроблений доктором Паолою Дiкантi.
    
  Ситуацiя з пацiєнтом:
    
  Дата написання:
    
  Вiк:44 до 241 року.
    
  Зрiст:178 см.
    
  Вага: 85 кг.
    
  Опис: очi, розумний (IQ 125).
    
    
  Сiмейний стан: Вiктор Кароскi народився в емiгрантськiй сiм'ї iз середнього класу пiд владою матерi та з глибокими проблемами зв'язку з реальнiстю через вплив релiгiї. Сiм'я емiгрує з Польщi, i вiд початку у всiх її членах очевидне корiння. Батько є картиною пiкової неефективностi роботи, алкоголiзму i жорстокого поводження, яка посилюється повторюваними i перiодичними сексуальними наругами (розумiються як покарання), коли суб'єкт досягає пiдлiткового вiку. Мати завжди була в курсi ситуацiї жорстокого поводження й iнцесту, якi її чоловiк здiйснює нюзi, хоча, мабуть, вдавала, що не помiчає цього. Старший брат втiкає з батькiвського будинку пiд загрозою сексуального насильства. Молодший брат помирає без нагляду пiсля тривалого одужання, викликаного менiнгiтом. Суб'єкта замикають у комiрчинi, iзолюють без зв'язку iз зовнiшнiм свiтом на тривалий час пiсля того, як мати "виявляє" жорстоке поводження з боку батька суб'єкта. Коли вiн звiльняється, батько залишає сiмейне вогнище, i саме мати нав'язує свою особистiсть, в даному випадку пiдкреслюючи суб'єкт зображує кiшку, яка страждає вiд страху перед пеклом, до якого, безсумнiвно, наводять сексуальнi ексцеси (завжди з матiр'ю суб'єкта). Для цього вiн одягає його у свiй одяг i навiть сягає того, що загрожує йому кастрацiєю. У суб'єкта виникає серйозне спотворення реальностi як серйозний розлад неiнтегрованої сексуальностi. Починають виявлятися першi риси гнiву та антисоцiальної особистостi iз сильною системою нервових реакцiй. Вiн нападає на однокласника iз середньої школи, внаслiдок чого його помiщають до виправної установи. На виходi його досьє очищується, i вiн вирiшує вступити до семiнарiї з 19 до 241 року. Вiн не проходить попередньої психiатричної експертизи i отримує свою допомогу.
    
    
  Iсторiя хвороби у зрiлому вiцi: Ознаки розладу неiнтегрованої сексуальностi пiдтверджуються у випробуваного у вiцi вiд дев'ятнадцяти до 241 року, незабаром пiсля смертi його матерi, з дотиками до неповнолiтнього, якi поступово стають частiшими. Частi та серйознi. З боку його церковного начальства немає каральної вiдповiдi на його сексуальнi посягання, якi набувають делiкатного характеру, коли суб'єкт несе вiдповiдальнiсть за власнi приходи. У його досьє зареєстровано щонайменше 89 нападiв на неповнолiтнiх, у тому числi 37 були повними актами содому, iншi - дотиками чи примусом до мастурбацiї чи феляции.#243;н. Його iсторiя iнтерв'ю дозволяє зробити висновок, що, хоч би яким екстра- або нi здавалося, вiн був священиком, повнiстю переконаним у своєму священичому служiннi. В iнших випадках педерастiї серед священикiв було можливо використовувати свої сексуальнi спонукання як привiд для вступу до священства, як лисиця, що входить до курника. Але у випадку з Кароська пiдстави для виголошення клятви були зовсiм iншими. Його мати пiдштовхнула його у цьому напрямi, навiть дiйшовши до coacción. Пiсля iнциденту з парафiянином, на якого я напав, ескулап Ндало Кароскi не може переховуватись нi на хвилину, i врештi-решт суб'єкт прибуває до Iнституту Святого Матвiя, реабiлiтацiйного центру для священикiв. кiт i лики в бiдi. Allí ми виявляємо Кароски, що дуже ототожнює себе зi Старим Завiтом, особливо з Бiблiєю. Епiзод спонтанної агресiї має мiсце щодо спiвробiтника iнституту протягом кiлькох днiв пiсля його надходження. З цього випадку ми виводимо сильний когнiтивний дисонанс, який iснує мiж сексуальним потягом суб'єкта та його релiгiйними переконаннями. Коли обидвi сторони вступають у конфлiкт, виникають кризи насильства, такi як епiзод агресiї з боку Чоловiка.
    
    
  Недавня iсторiя хвороби: Суб'єкт виявляє гнiв, що вiдбивається в його витiсненiй агресiї. Вона скоїла кiлька злочинiв, у яких виявила високий рiвень сексуального садизму, зокрема символiчнi ритуали та iнсерцiйну некрофiлiю.
    
    
  Характерний профiль примiтнi риси, що виявляються в його дiях:
    
  - Приємна особистiсть, середнiй та високий iнтелект
    
  - Часта брехня
    
  -Повна вiдсутнiсть докорiв совiстi або почуттiв щодо своїх кривдникiв
    
  - Абсолютний егоїст
    
  -Особиста та емоцiйна вiдстороненiсть
    
  -Безособова i iмпульсивна сексуальнiсть, спрямована на задоволення потреб, наприклад, у сексi.
    
  -Антисоцiальна особистiсть
    
  - Високий рiвень слухняностi
    
    
  НЕПОСЛIДНIСТЬ!!
    
    
  -Iррацiональне мислення, вбудоване в його дiї
    
  -Множинний невроз
    
  -Злочинна поведiнка розумiється як засiб, а не як мета
    
  -Суїцидальнi схильностi
    
  - Mission oriented
    
    
    
  Квартира сiм'ї Дикантi
    
  Via Della Croce, 12
    
  Недiля, 10 квiтня 2005 р., 01:45
    
    
    
  Фаулер перестав читати звiт, який вiн простяг Дикантi. Я був дуже здивований.
    
  - я сподiваюся, ви не заперечуєте, але цей профiль неповний. Вiн написав лише короткий виклад того, що ви знаєте, Амос. Щиро кажучи, це мало що дає нам.
    
  Кримiналiстка встала.
    
  - Саме навпаки, тату. Кароскi є дуже складною психологiчною картиною, з якої ми зробили висновок, що пiдвищена його агресивнiсть перетворила чисто кастрованого сексуального хижака на простого вбивцю.
    
  - Це основа нашої теорiї справдi.
    
  - Ну, це не варте. Звернiть увагу на характеристики профiлю наприкiнцi звiту. Першi вiсiм визначають серiйного вбивцю.
    
  Fowler las consultó y asintió.
    
  -Є два типи серiйних убивць: неорганiзованi та органiзованi. Не iдеальна класифiкацiя, але цiлком послiдовна. Першi вiдносяться до злочинцiв, якi роблять необдуманi та iмпульсивнi дiї, з великим ризиком залишити пiсля себе докази. Вони часто зустрiчають своїх близьких, якi зазвичай перебувають у їхньому географiчному оточеннi. Їхня зброя зручна: стiлець, пояс... все, що вони знайдуть пiд рукою. Сексуальний садизм проявляється посмертно.
    
  Священик протер очi. Я дуже втомився, бо проспав лише кiлька годин.
    
  -Discúlpeme, dottora. Продовжуй, будь ласка.
    
  - Iнший хлопець, органiзований, - високомобiльний убивця, який захоплює своїх жертв, перш нiж застосувати силу. Жертва - це зайва людина, яка вiдповiдає певним критерiям. Зброя, що застосовується, i перев'язi вiдповiдають заздалегiдь продуманому плану i нiколи не завдають шкоди. Сапрíвер залишають на нейтральнiй дiлянцi, завжди з ретельною пiдготовкою. Отже, до якої з цих двох груп, на вашу думку, належить Кароскi?
    
  -Очевидно, до другого.
    
  - Це те, що може зробити будь-який спостерiгач. Але ми можемо йти на все. Ми маємо його досьє. Ми знаємо, хто вiн, звiдки прийшов, про що вiн думає. Забудьте все, що сталося за цi останнi днi. Саме в Кароскi я вступив до iнституту. Що то було?
    
  - Iмпульсивна людина, яка у певних ситуацiях вибухає, як заряд динамiту.
    
  - А пiсля п'яти сеансiв терапiї?
    
  - То була iнша людина.
    
  - Скажiть, ця змiна вiдбулася поступово чи була раптовою?
    
  - Це було досить брутально. Я вiдчув змiну в той момент, коли доктор Конрой змусив його прослухати записи його регресивної терапiї.
    
  Паола зробила глибокий вдих перед тим, як продовжити.
    
  - Батьку Фаулер, не ображайтеся, але пiсля прочитання десяткiв iнтерв'ю, якi я вам дав мiж Кароски, Конроєм i вами, я думаю, що ви помиляєтесь. I ця помилка змусила нас поглянути у правильному напрямку.
    
  Фаулер знизав плечима.
    
  - Доттора, я не можу на це ображатись. Як ви вже знаєте, незважаючи на те, що я маю психологiчний факультет, я навчався в iнститутi вiдскоку, тому що моя професiйна самооцiнка - це зовсiм iнше. Ви експерт iз кримiнальних справ, i менi пощастило, що я можу розраховувати на вашу думку. Але я не розумiю, до чого вiн хилить.
    
  - Ще раз подивiться на звiт, - сказала Паола, звертаючись до Ндоло. У роздiлi "Невiдповiднiсть" я видiлив п'ять характеристик, якi унеможливлюють розглядати нашого суб'єкта як органiзованого серiйного вбивцю. Маючи в руках книгу кримiнолога, будь-який експерт скаже вам, що Кароски - органiзована i зла людина, що розвинулася внаслiдок травми, в е випадку конфронтацiї зi своїм минулим. Ви знайомi з проблемою когнiтивного дисонансу?
    
  - Це стан розуму, в якому дiї та переконання суб'єкта сильно розходяться. Кароскi страждав на гострий когнiтивний дисонанс: вiн вважав себе зразковим священиком, тодi як його 89 парафiян стверджували, що вiн педераст.
    
  -Чудово. Отже, якщо ви, випробуваний, людина переконана, нервова, невразлива для будь-яких вторгнень ззовнi, через кiлька мiсяцiв ви станете звичайним, безслiдним убивцею. вiд неврозу, легковажностi та обачностi пiсля прослуховування кiлькох касет, у яких вiн розумiє, що з ним жорстоко поводилися в жодному разi?
    
  - З цього погляду... це здається чимось складним, - сором'язливо сказав Фаулер.
    
  - Це неможливо, тату. Цей безвiдповiдальний вчинок, здiйснений доктором Конроєм, безсумнiвно, завдав йому болю, але, звичайно, не мiг викликати в ньому таких надмiрних змiн. Фанатичний священик, який заплющує очi на свої грiхи i лютує, коли ви зачитуєте йому вголос список своїх жертв, не може стати органiзованим вбивцею всього через кiлька мiсяцiв пiсля цього. I давайте згадаємо, що його першi два ритуальнi вбивства вiдбуваються в самому Iнститутi: завдання калiцтв одному священиковi i вбивство iншого.
    
  - Але, доттора... вбивства кардиналiв - справа рук Кароски. вiн сам зiзнався у цьому, його слiди є на трьох сценах.
    
  -Звичайно, батько Фаулер. Я не заперечую, що Кароскi скоїв цi вбивства. Це бiльш нiж очевидно. Я намагаюся сказати вам, що причина, через яку вiн їх зробив, не в тому, що ви вважаєте амосом. Найважливiша особливiсть його характеру, той факт, що я привiв його до священства, незважаючи на його змучену душу, - це те саме, що спонукало його зробити такi жахливi вчинки.
    
  Fowler comprendio. У шоцi йому довелося сiсти на лiжко Паоли, щоб не впасти на пiдлогу.
    
  -Послух.
    
  - Саме так, тату. Карошки не серiйний вбивця. Вiн найманий вбивця .
    
    
    
  Instituto Saint Matthew
    
  Silver Spring, Maryland
    
    Серпень 1999 .​
    
    
    
    В iзоляторi немає звуку, нi шуму. Ось чому шепiт, який кликав його, наполегливий, вимогливий, вдерся в оiдва Кароски, як приплив.
    
  - Viktor.
    
  Карошки поспiшно встає з лiжка, як нi в чому не бувало. Усi були ел, знову. Якось ви прийшли до мене, щоб допомогти вам, направити вас, просвiтити вас. Щоб дати йому почуття та опору для його сили, його потреби. Вiн уже змирився з жорстоким втручанням доктора Конроя, який оглядав його, як вивчають метелика, насадженого на шпильку пiд його мiкроскопом. Вiн був з iншого боку сталевих дверей, але я майже мiг вiдчути його присутнiсть у кiмнатi, поряд з ним. А ell завдiлi respectarle, podia seguirle. я зможу зрозумiти Його, направити Його. Ми годинами говорили про те, що нам слiд робити. З цього моменту я маю зробити це. Вiд того, що вона повинна поводитися, вiд того, що вона повинна вiдповiдати на дратiвливi питання Конроя, що повторюються. Вечорами я репетирував його роль i чекав на його прихiд. Вони бачать його раз на тиждень, але я чекав його з нетерпiнням, рахуючи у зворотному напрямку години, хвилини. Подумки репетируючи, я наточив нiж дуже повiльно, намагаючись не шумiти. я наказую йомуÉ я наказую йомуó. Я мiг би дати йому гострий нiж, навiть пiстолет. Але вiн хотiв би стримати свою мужнiсть i свою силу. I хабiя зробив те, що хабi просив. Я дав йому докази його вiдданостi, його вiрностi. Спочатку вiн покалiчив священика-содомiту. Через кiлька тижнiв пiсля того, як хабе вбив священика-педераста. Вона повинна косити бур'яни, як я просив, i нарештi отримати приз. Приз, якого я бажав найбiльше у свiтi. я вiддам вам це, бо нiхто не дасть менi цього. Нiхто не може менi цього дати.
    
  - Viktor.
    
  вiн вимагав її присутностi. Вiн швидким кроком перетнув кiмнату й опустився навколiшки бiля дверей, прислухаючись до голосу, що говорив йому про майбутнє. З однiєї мiсiї, далеко вiд усiх. У корозi християнського свiту.
    
    
    
  Квартира сiм'ї Дикантi
    
  Via Della Croce, 12
    
  Сáбадо, 9 квiтня 2005 р., 02:14.
    
    
    
  Мовчання послiдувало за словами Дикантi, як темна тiнь. Фаулер пiднiс руки до обличчя, розриваючись мiж подивом та розпачом.
    
  - Чи мiг я бути таким слiпим? Вiн убиває, бо йому наказано. Бог менi... але ж послання i ритуал?
    
  - Якщо добре подумати, в цьому немає жодного сенсу, батьку. "Це я виправдовую тебе", написане спочатку на землi, а потiм на грудях жертовникiв. Вимитi руки, вiдрiзана мова... все це було сицилiйським еквiвалентом засовування монети до рота víctima.
    
  - Це ритуал мафiї, що вказує на те, що мертвий надто багато говорив, чи не так?
    
  -Точно. Спочатку я подумав, що Кароскi вважає кардиналiв винними в чомусь, можливо, у злочинi проти самого себе чи проти їхньої власної гiдностi священикiв. Але пiдказки, залишенi на паперових кульках, не мають жодного сенсу. Тепер я думаю, що це були особистi уподобання, їхнi власнi переробки схеми, продиктованої кимось iншим.
    
  - Але який сенс вбивати їх таким чином, докторе? Чому б не видалити їх без нього?
    
  -Калiцтва - це не що iнше, як безглузда вигадка щодо фундаментального факту: хтось хоче бачити їх мертвими. Звернiть увагу на флексографiю, тату.
    
  Паола пiдiйшла до столу, на якому лежало досьє Кароскi. Оскiльки в кiмнатi було темно, все, що не потрапляло до прожектора, залишалося в темрявi.
    
  -Я розумiю. Вони змушують нас дивитись на те, що вони хочуть, щоб ми бачили. Але хто може хотiти чогось подiбного?
    
  - Питання питання, щоб з'ясувати, хто вiн скоїв злочин, кому це вигiдно? Серiйний вбивця одним махом стирає необхiднiсть цього питання, бо вiн приносить користь самому собi. Його мотив - тiло. Але у разi його мотивом є мiсiя. Якби вiн хотiв вилити свою ненависть i розчарування на кардиналiв, за умови, що вони в нього були, вiн мiг би це зробити в iнший час, коли всi були б на увазi. Набагато менш захищенi. Чому саме зараз? Що тепер змiнилося?
    
  -Бо хтось хоче вплинути на Cóключ.
    
  - Тепер я прошу вас, батьку, дозвольте менi захотiти вплинути на ключ. Але для цього важливо знати, кого вони вбили.
    
  - Цi кардинали були визначними дiячами церкви. Якiснi люди.
    
  - Але iз спiльним зв'язком мiж ними. I наше завдання - знайти його.
    
  Священик пiдвiвся i кiлька разiв обiйшов кiмнату, заклавши руки за спину.
    
  - Доттора, менi спадає на думку, що вiн готовий усунути кардиналiв, i вiн м'яс за все. Є одна зачiпка, якою ми не зовсiм правильно пiшли. Кароскi зробили повну реконструкцiю обличчя, як ми могли переконатися завдяки моделi Анджело Бiффi. Ця операцiя дуже дорога i потребує складного одужання. Добре виконаний i з належними гарантiями конфiденцiйностi та анонiмностi, вiн може коштувати понад 100 000 французьких франкiв, що становить близько 80 000 євро. Це не та сума, якою такий бiдний священик, як Кароски, мiг би легко розпорядитися. Йому також не обов'язково було в'їжджати до Iталiї або покривати її з моменту прибуття. Весь цей час це були питання, якi я вiдсував на другий план, але раптово вони стають вирiшальними.
    
  - I вони пiдтверджують теорiю, що насправдi чорна рука причетна до вбивств кардиналiв.
    
  -Справдi.
    
  - Батьку, у мене немає тих знань, якi ви маєте про Католицьку церкву та функцiонування Курiї. ¿Як ви вважаєте, що це знаменник, який поєднує трьох гаданих мерцiв?
    
  Священик на якусь мить замислився.
    
  - Можливо, iснує нексус єдностi. Той, який був би набагато очевиднiшим, якби вони просто зникли або були страченi. Усi вони були вiд iдеолога до лiбералу. Вони були частиною ... як би це сказати? Лiве крило Еспiритуалу Санто. Якби вона запитала мене про iмена п'яти кардиналiв, якi пiдтримують Другий Ватиканський собор, цi троє були б у ньому вказанi.
    
  - Пояснiть менi, батьку, будь ласка.
    
  -Див. з приходом до папства Iвана XXIII у 1958 роцi необхiднiсть змiни курсу в Церквi стала очевидною. Iоанн XXIII скликав Другий Ватиканський собор, закликавши всiх єпископiв свiту приїхати до Риму, щоб обговорити з Папою статус церкви у свiтi. На заклик вiдгукнулися двi тисячi єпископiв. Iван XXIII помер до завершення Собору, але Павло VI, його наступник, завершив своє завдання. На жаль, апертурнi реформи, якi розглядав Собор, не зайшли так далеко, як передбачав Iван XXIII.
    
  - Що ви маєте на увазi?
    
  - У Церквi вiдбулися значнi змiни. Ймовiрно, це була одна з найбiльших вiх двадцятого столiття. Ви бiльше цього не пам'ятаєте, тому що ви такi молодi, але до кiнця шiстдесятих жiнка не може курити чи носити штани, бо це грiх. I це лише окремi анекдотичнi приклади. Досить сказати, що змiни були бiльшими, хоч i недостатнiми. Iоанн XXIII прагнув до того, щоб Церква широко вiдчинила дверi для життєдайного повiтря Святого храму. I вони трохи прочинили його. Павло VI показав себе досить консервативним татом. Iван Павло I, його наступник, пробув на своїй посадi лише мiсяць. I Iван Павло II був одноосiбним папою Римським, сильним i посереднiм, який, мабуть, зробив велике благо людству. Але у своїй полiтицi оновлення Церкви вiн був крайнiм консерватором.
    
  -Як що велика церковна реформа має бути проведена?
    
  - Справдi, вунiв треба зробити велику роботу. Коли було опублiковано результати Другого Ватиканського собору, консервативнi католицькi кола майже озброєнi. I Рада має ворогiв. Люди, якi вiрять, що той, хто не є кiшкою, може вирушити в пекло, що жiнки не мають права голосу, i iдеї ще гiршi. Вiд духовенства очiкується, що воно вимагатиме вiд нас сильного та iдеалiстичного папи, папи, який наважиться наблизити Церкву до свiту. Безперечно, iдеальною людиною для цього завдання був би кардинал Портiнi, переконаний лiберал. Але ell jam ás отримав би голоси ультраконсервативного сектора. Iншим спiваком був би Робайра, людина з народу, але з великим iнтелектом. Кардозу було вирiзано таким самим патрiотом. Вони обоє були захисниками бiдних.
    
  - I тепер вiн мертвий.
    
  Обличчя Фаулера затьмарилося.
    
  - Доттора, те, що я збираюся вам зараз розповiсти, є абсолютною таємницею. Я ризикую своїм життям i вашим, i, будь ласка, любiть мене, я наляканий. Це те, що змушує мене мiркувати в напрямку, в якому я не люблю дивитися, не кажучи вже про те, щоб ходити, - вiн зробив коротку паузу, щоб перевести дух. Чи знаєте ви, що таке Святий Завiт?
    
  Знову, як i вдома у Бастини, на думку кримiналiста повернулися iсторiї про шпигунiв та вбивства. Я завжди вважав їх казками в п'яному виглядi, але на той час i з тiєю додатковою компанiєю ймовiрнiсть того, що вони були реальними, набула iншого вимiру.
    
  - Говорять, це секретна служба Ватикану. Мережа шпигунiв та секретних агентiв, якi, не вагаючись, вбивають, коли приходить випадковiсть. Це казки старих дружин, якими лякають копiв-початкiвцiв. У це майже нiхто не вiрить.
    
  - Доттора Дикантi, чи можете ви вiрити розповiдам про Святий Завiт, бо вiн iснує. Вiн iснує вже чотириста рокiв i є лiвою рукою Ватикану у тих питаннях, про якi навiть сам Папа не повинен знати.
    
  - Менi дуже важко повiрити.
    
  -Девiз Священного Союзу, дотора, - "Хрест i меч".
    
  Паола записує Данте в готелi "Рафаель", направивши пiстолет на журналiстку. Це були його слова, коли вiн попросив Фаулера про допомогу, i тодi я зрозумiв, що хотiв сказати священик.
    
  - О, Боже мiй. Тодi ви...
    
  -Я був, давним-давно. Служiть двом прапорам, моєму батьковi та моїй релiгiї. Пiсля цього менi довелося звiльнитися з однiєї iз двох робiт.
    
  - Що сталося?
    
  - Я не можу вам цього розповiсти, доттор. Не просiть мене про це.
    
  Паола не хотiла загострювати на цьому увагу. Це було частиною темного боку священика, його душевного болю, який стискав його душу крижаними лещатами. Вiн пiдозрював, що там було набагато бiльше, про що я йому розповiдав.
    
  - Тепер я розумiю ворожiсть Данте до вас. Це якось пов'язано з тим минулим, чи не так, тату?
    
  Fowler romanió mudo. Паола мала ухвалити рiшення, тому що бiльше не було нi часу, нi можливостi дозволити собi сумнiви. Дозволь менi поговорити з його коханою, яка, як ти знаєш, закохана у священика. Вiд кожної його частини, вiд сухого тепла його рук i хвороб його душi. Я хочу мати можливiсть поглинути їх, позбавити його вiд них, вiд усiх, повернути йому вiдвертий смiх дитини. Вiн знає про неможливе у своєму бажаннi: у цiй людинi жили роки гiркоти, якi тяглися з давнiх-давен. Це була не просто непереборна стiна, яка для неї означала священство. Той, хто хотiв би дiстатися до нього, мав би перебратися вбрiд через гори, а швидше за все потонув би в них. У той момент я зрозумiв, що нiколи не буду поряд з нею, але я також знав, що ця людина дозволить собi вбити себе, перш нiж дозволить їй страждати.
    
  - Все гаразд, батьку, я покладаюсь на тебе. Продовжуй, будь ласка, - сказав вiн зiтхнувши.
    
  Фаулер знову сiв i розповiв приголомшливу iсторiю.
    
  -Вони iснують iз 1566 року. У тi похмурi часи тато був стурбований зростанням числа англiканцiв та єретикiв. Як голова iнквiзицiї, вiн був жорсткою, вимогливою та прагматичною людиною. Тодi значення держави Ватикан саме собою було набагато територiальнiшим, нiж зараз, хоча зараз вона користується бiльшою владою. Священний Союз був створений шляхом вербування священикiв з Венецiї та uomos, довiрених мирян перевiреної католицької вiри. Його мiсiя полягала у захистi Ватикану як Папи та Церкви у духовному розумiннi, i його мiсiя згодом зростала. У ХIХ столiттi їх налiчувалися тисячi. Деякi з них були просто iнформаторами, привидами, що спляться... Iншi, лише пiвсотнi, були елiтою: Рука Святого Михайла. Група спецiальних агентiв, розкиданих по всьому свiту, здатна швидко та точно виконати наказ. Вливання грошей у революцiйну групу на власний розсуд, торгiвля впливом, отримання важливих даних, здатних змiнити перебiг воєн. Змусити замовкнути, змусити замовкнути i, у крайньому разi, вбити. Усi члени Дiви Святого Михаїла були навченi зброї та тактицi. Ранiше в управлiннi населенням використовувалися дигоси, маскування та рукопашний бiй. Одна рука була здатна розрiзати виноград навпiл ножем, кинутим з вiдстанi п'ятнадцяти крокiв, i чудово говорила чотирма мовами. Вiн може обезголовити корову, кинути її зiпсоване тiло в колодязь iз чистою водою та покласти провину на конкуруючу групу з абсолютним пануванням. Вони навчалися протягом ос у монастирi на островi Медiтеране, iм'я якого не розголошується. З настанням ХХ столiття навчання еволюцiонувало, але пiд час Другої свiтової вiйни рука Святого Михаїла була вiдрубана майже повнiстю. Це був маленький кровопролитний бiй, в якому багато впали. Деякi вiдстоювали дуже шляхетнi цiлi, а iншi, на жаль, не дуже добрi.
    
  Фаулер зробив паузу, щоб вiдпити ковток кави. Тiнi в кiмнатi стали темними та похмурими, i Паола Сiнтi злякалася до глибини душi. Вiн сiв на стiлець i сперся на спинку, тодi як священик продовжував.
    
  - 1958 року Iван XXIII, сам Папа II Ватиканський, вирiшив, що час Священного Союзу минув. Що у його послугах не було потреби. I в розпал Французької вiйни демонтуйте мережi зв'язку з iнформаторами i категорично заборонiть членам Священного Альянсу робити будь-якi дiї без їхньої згоди. n попередня версiя. I впродовж чотирьох рокiв так i було. Залишилося всього дванадцять рук, iз п'ятдесяти двох, якi були у 1939 роцi, а деякi були набагато старшi. Їм наказано повернутися до Риму. Секретне мiсце, де ардiо таємниче тренувалися в 1960 роцi. I голова Святого Михайла, лiдер Святого Альянсу, загинув у автокатастрофi.
    
  -Ким вiн був?
    
  - Я не можу пробачити, але не тому, що не хочу, а тому, що не знаю. Особа Глави завжди залишається загадкою. Це може бути будь-хто: єпископ, кардинал, опiкунський порадили простий священик. Це має бути varón, старше сорока п'яти доньок. Ось i все. З 1566 i до наших днiв вiн вiдомий пiд iм'ям Глави: священик Согредо, iталiєць iспанського походження, який люто боровся проти Неаполя. I це лише у дуже обмежених колах.
    
  - Не дивно, що Ватикан не визнає iснування шпигунської служби, якщо вони це використовують.
    
  - Це був один iз мотивiв, якi спонукали Iоанна XXIII розiрвати Священний Союз. Вiн сказав, що вбивати несправедливо навiть в iм'я Бога, i я згоден з ним. Я знаю, що деякi виступи "Руки Святого Михайла" дуже вплинули на нацистiв. Один їхнiй удар врятував сотнi тисяч життiв. Але була дуже невелика група, контакт якої з Ватиканом було перервано, i вони зробили кричущi помилки. Не говорити про це тут, тим бiльше в цю темну годину.
    
  Фаулер махає рукою, нiби бажаючи розвiяти примар. У такої людини, як ел, економнiсть рухiв якої була майже надприродною, такий жест мiг лише вказувати на величезну нервознiсть. Паола зрозумiла, що їй не терпиться закiнчити iсторiю.
    
  - Вам нема чого нiчого говорити, батьку. Якщо ви вважаєте за необхiдне, щоб я знав.
    
  Ї я подякував йому з посмiшкою i продовжив.
    
  - Але це, на мою думку, ви могли собi уявити, не було кiнцем Священного Союзу. Прихiд Павла VI на престол Петра в 1963 роцi був оточений найжахливiшою мiжнародною ситуацiєю всiх часiв. Буквально за рiк до цього свiт знаходився за сотню метрiв вiд вiйни на слюдяному 39. Усього через кiлька мiсяцiв пiсля цього Кеннедi, першого президента Сполучених Штатiв Америки, Калiфорнiя, було застрелено. Коли Павло VI дiзнався про це, вiн зажадав вiдновити Священний Завiт. Мережi espías, хоч i були ослабленi з часом, були вiдновленi. Складно було вiдтворити Руку Святого Михаїла. З дванадцяти Рук, покликаних до Риму в 1958 роцi, сiм були вiдновленi для служби в 1963 роцi. Однiєю було доручено перебудувати базу для перепiдготовки польових агентiв. Завдання зайняло майже п'ятнадцять хвилин, але йому вдалося сформувати групу з тридцяти агентiв. Дехто був вибраний з нуля, а iнших можна було знайти в iнших секретних службах.
    
  -Як i ви: подвiйний агент.
    
  - Насправдi, моя справа називається потенцiйним агентом. Це той, хто зазвичай працює у двох союзних органiзацiях, але в яких директор не знає, що дочiрня органiзацiя вносить змiни або змiнює керiвнi принципи у своє завдання в кожнiй мiсiї. Я згоден використовувати свої знання для порятунку життя, а не для знищення iнших. Майже всi мiсiї, якi менi доручали, були пов'язанi з вiдновленням: спасiнням вiдданих священикiв у складних мiсцях.
    
  -Майже все.
    
  Фаулер схилив обличчя.
    
  - У нас була складна мiсiя, в якiй усе пiшло навперейми. Той, хто має перестати бути рукою. Я не отримав, що хотiв, але я тут. Я вiрю, що буду психологом все життя, i подивiться, як один з моїх пацiєнтiв привiв мене до вас.
    
  -Данте - одна з рук, чи не так, Батьку?
    
  - На початку 241 року пiсля мого вiд'їзду сталася криза. Тепер їх знову стало небагато, тож я оїдо. Усi вони зайнятi далеко, у мiсiях, з яких їх важко витягти. Нiко, який був доступний, був л, i вiн людина з дуже мало знань. Насправдi я йду на роботу, якщо мої пiдозри вiрнi.
    
    - Так - Сiрiн - це Голова ?
    
  Fowler miró al front, impasible. Через хвилину Паола вирiшила, що я не збираюся їй вiдповiдати, оскiльки я хотiв би поставити ще одне запитання.
    
  -Батько, будь ласка, пояснiть, чому Священний Союз хотiв би зробити такий монтаж, як це.
    
  - Свiт змiнюється, доторку. Демократичнi iдеї знаходять вiдгук у багатьох серцях, зокрема й у серцях палких членiв Курiї. Святому Завiту потрiбен Папа, який його твердо пiдтримає, iнакше вiн зникне. Але Святий Завiт - це попередня iдея. Що три кардинали мають на увазi, то це те, що вони були переконаними лiбералами - все, чим може бути кардинал, зрештою. Кожен iз них мiг би знову зруйнувати секретну службу, можливо, назавжди.
    
  -Усуваючи їх, загроза зникає.
    
  - I принагiдно зростає потреба у безпецi. Якби кардинали зникли без мене, виникло б багато запитань. Я також не можу уявити це як випадковiсть: папство за своєю природою параноїк. Але, якщо ви маєте рацiю...
    
  -Маскування для вбивства. Боже, менi гидко. Я радий, що пiшов iз Церкви.
    
  Фаулер пiдiйшов до неї i сiв навпочiпки поруч iз стiльцем. Том схопив її за обидвi руки.
    
  - Доттора, не помиляйтеся. На вiдмiну вiд цiєї Церкви, створеної з кровi та бруду, яку ви бачите перед собою, є ще одна Церква, нескiнченна i невидима, прапори якої високо пiднесенi до неба. Ця Церква живе в душах мiльйонiв вiруючих, якi люблять Христа та Його послання. Повстати з попелу, наповнити мир i ворота пекла не здолають її.
    
  Паола дивиться на нього в лоб.
    
  - Ви справдi так думаєте, тату?
    
  - Я вiрю в це, Паоло.
    
  Вони обидва встали. Вiн поцiлував її нiжно i мiцно, i вона прийняла його таким, яким вiн був, з усiма його шрамами. Її страждання були розбавленi горем, i протягом кiлькох годин вони разом пiзнали щастя.
    
    
    
  Квартира сiм'ї Дикантi
    
  Via Della Croce, 12
    
  Сáбадо, 9 квiтня 2005 р., 08:41.
    
    
    
  Цього разу Фаулер прокинувся вiд запаху кави.
    
  - Ось воно, тату.
    
  я дивився на неї i дуже хотiв, щоб вона знову заговорила з вами. Я вiдповiв їй твердим поглядом, i вона мене зрозумiла. Надiя поступилася мiсцем свiтла матерi, який вже заповнював кiмнату. Вона нiчого не сказала, бо нiчого не чекала i нiчого не могла запропонувати, окрiм болю. Однак вони вiдчували себе втiшеними впевненiстю в тому, що обидва здобули уроки з цього досвiду, набули сили в слабкостях один одного. Будь я проклятий, якщо думатиму, що рiшучiсть Фаулера в його покликаннi похитнула цю вiру. Seria facil, pero seria erróneo. Навпаки, я був би вдячний йому за те, що вiн змусив своїх демонiв замовкнути, принаймнi, на якийсь час.
    
  Вона була рада, що вiн зрозумiв. Вiн сiв на край лiжка та посмiхнувся. I це була не сумна усмiшка, бо тiєї ночi вона подолала бар'єр розпачу. Ця свiжа мама не принесла впевненостi, але принаймнi розвiяла замiшання. Будь вiн fá вiн думав, що вона вiдштовхнула його, щоб вiн бiльше не вiдчував болю. Seria facil, pero seria erróneo. Навпаки, вона розумiє його i знає, що ця людина зобов'язана своєю обiцянкою та своїм власним хрестовим походом.
    
  - Доттора, я мушу вам дещо сказати, а не бути вам гаразд.
    
  - Ви скажете, батьку, - сказала вона.
    
  - Якщо ви коли-небудь залишите свою кар'єру психiатра-кримiналiста, будь ласка, не влаштовуйте кафе, - сказав вiн, роблячи гримасу в бiк її кафе.
    
  Вони обоє засмiялися, i на мить все стало iдеально.
    
    
  Через пiвгодини, прийнявши душ i освiжившись, обговорiть усi деталi справи. Священик стоїть бiля вiкна спальнi Паоли. Жiнка кримiналiст сидить за письмовим столом.
    
  - Чи знає батько? У свiтлi теорiї про те, що Кароскi може бути вбивцею, очолюваним Священним Альянсом, це стає нереальним.
    
  - Це можливо. Тим не менш, у свiтлi цього калiцтва все ще дуже реальнi. I якщо ми маємо розум, то єдиними, хто зможе його зупинити, будемо ми з вами.
    
  Тiльки з цими словами ма- ана втратила блиск. Паола Сiнтió напружує свою душу, як струну. Тепер я як нiколи усвiдомлював, що спiймати монстра було його обов'язком. За Понтьєро, за Фаулера та за неї саму. I коли я тримав його в руках, я хотiв би спитати його, чи не тримає хтось його за повiдець. Якби вiн був таким, вiн i не думав би стримуватися.
    
  -Пильнiсть посилена, я це розумiю. Але чи швейцарська гвардiя?
    
  -Красива форма, але дуже мало реальної користi. Ви, мабуть, навiть не пiдозрюєте, що вже померли три кардинали. Я не розраховую на них: Вони простi жандарми.
    
  Паола стурбовано почухала потилицю.
    
  - Що нам тепер робити, батьку?
    
  -Я не знаю. У нас немає жодного натяку на те, що де може атакувати Кароски, а вiдучора вбивство було покладено на más.
    
  - Що ви маєте на увазi?
    
  - Кардинали почали з меси новендiалiв. Це новенарiй до душi покiйного Папи.
    
  - Не кажи менi...
    
  -Саме. Меси проходитимуть по всьому Риму. Сан-Хуан-де-Летрян, Санта-Марiла-Майор, Сан-Педро, Сан-Пабло За кордоном... Кардинали проводять месу по двоє в п'ятдесяти найважливiших церквах Риму. Це традицiя, i я не думаю, що вони промiняють її нi на що у свiтi. Якщо Священний Завiт прихильний до цього, то бути iнодi iдейним для вбивства. Справа ауне зайшла так далеко, що кардинали також повстали б, якби Сiрiн спробував завадити їм помолитися в новенарiй. Нi, меси не вiдбудуться, незважаючи нi на що. Будь я проклятий, якщо навiть ще один кардинал може бути вже мертвим, а ми, господарi, цього не взнаємо.
    
  - Чорт забирай, менi потрiбна сигарета.
    
  Паола намацала на столi пакет Понтьєро, намацала костюм. Я засунув руку у внутрiшню кишеню пiджака i виявив невелику тверду картонну коробку.
    
  ¿ Що це таке?
    
  Це була гравюра iз зображенням Мадонни дель Кармен. Ту, яку брат Франческо Тома подарував їй на прощання до Санта-Мар-iн-Транспонтину. Фальшивий кармелiт, вбивця Кароскi. На ньому був той самий чорний костюм, що й на тiй травi де Мардi; i на ньому був друк аун сегуалiв.
    
  - Невже я мiг забути про це? Це випробування .
    
  Fowler se acercó, intrigado.
    
    -Гравюра iз зображенням Мадонни дель Кармен. На ньому щось написано Детройтом.
    
  Священик вимовляє закон уголос англiйською мовою
    
    
    "Якщо ви дуже володiєте ним, або ваш сон або денний хлопець, або wife вам love, або ваш близький friend secretly entices ти, щоб не їсти до них або лiченi до нього. all Israel буде вислизати i бути афраїдним, i не один з вас буде до того, що ти думаєш.
    
    
    Паола переклала "Життя лютi та лютi".
    
  - "Якщо твiй брат, син твого батька чи син твоєї матерi, твiй син чи твоя дочка, дружина, яка спочиває у твоєму утробi, або друг, який є твоїм другим я, спробує таємно спокусити тебе, не прощати йому i не приховувати вiд нього". але я вб'ю його та весь Iзраїль, коли дiзнаюся про це, злякаюся i перестану вчиняти це зло серед тебе".
    
  - Я думаю, це з Второзаконня. Capítulo 13, versículos 7 i 12.
    
  -Чорт вiзьми! - виплюнула кримiналiстка. Вiн увесь час був у мене в кишенi! Чорт забирай, Дебiя зрозумiла, що це було написано англiйською мовою.
    
  -No se torture, dottora. Один чернець дав йому марку. Враховуючи його зневiру, не дивно, що вiн не звернув на це жодної уваги.
    
  - Можливо, але вiдколи ми дiзналися, ким був цей чернець. Я маю пам'ятати, що ти менi щось дав. Я була стурбована, намагаючись згадати, як мало я бачила його обличчя у тiй темрявi. Якщо до...
    
  Я мав намiр проповiдувати тобi слово, пам'ятаєш?
    
  Паола зупинилася. Священик обернувся з печаткою в руцi.
    
  - Послухайте, доттор, це звичайна марка. На частину повiдомлень прикрiпiть клейкий папiр для друку.
    
  Санта-Марiа-дель-Кармен.
    
  - з великою майстернiстю, щоб мати можливiсть розмiстити текст. Второзаконня є...
    
  Вiн
    
  -...джерело незвичайного в гравюрi, чи знаєте? Я думаю...
    
  Вказати йому шлях у цi темнi часи.
    
  -... якщо я трохи пострiляю з-за рогу, я зможу вiдiрвати його...
    
  Паола схопила його за руку, її голос перейшов у пронизливий вереск.
    
  -¡ НЕ чiпай її!
    
  Fowler parpadeó, sobresaltado. Я не рухаюсь нi на крок. Кримiналiстка зняла з її руки печатку.
    
  - Пробач, що накричала на тебе, батьку, - сказала йому Дiкантi, намагаючись заспокоїтися. Я тiльки що згадав, що Кароски сказав менi, що друк покаже менi дорогу в цi темнi часи. I я думаю, що в нiй є послання, призначене для того, щоб насмiхатися з нас.
    
  -Вiкторинаас. Або це може бути спритним маневром, щоб збити нас з пантелику.
    
  - Єдина впевненiсть у цьому випадку полягає в тому, що ми далекi вiд того, щоб рахувати всi частини головоломки. Сподiваюся, ми зможемо щось тут знайти.
    
  Вiн перевернув марку, глянув на неї крiзь скло, побачив вiзок.
    
  Нiчого.
    
  -Уривок з Бiблiї може бути посланням. Але що вiн має на увазi?
    
  -Я не знаю, але менi здається, що в цьому є щось особливе. Те, що не видно неозброєним оком. I я думаю, що у мене є тут спецiальний iнструмент для таких випадкiв.
    
  Кримiналiстка Трестó у сусiднiй шафi. Зрештою, з дна вiн витяг покриту пилом коробку. Обережно покладiть її на стiл.
    
  - Я не користувався цим з того часу, як навчався у середнiй школi. То був подарунок вiд мого батька.
    
  Вiдкрийте коробку повiльно, побожно. Щоб назавжди вiдобразити у своїй пам'ятi попередження про цей пристрiй, про те, наскiльки воно дороге i як сильно ви повиннi пiклуватися про нього. Я виймаю його та кладу на стiл. То справдi був звичайний мiкроскоп. Паола працювала в унiверситетi з обладнанням, у тисячу разiв дорожчим, але до жодного з них вона не належала до тiєї поваги, з якою ставилася до ste. Вона була рада, що зберегла це почуття: це було чудове побачення з її батьком, що було для неї рiдкiстю, що вона жила зi своїм батьком, жалкуючи про той день, коли вона потрапила. я програв. Вона швидко запитала, чи не варто їй дорожити свiтлими спогадами, замiсть того, щоб чiплятися за думку, що вони були вирванi в неї занадто рано.
    
  - Дайте менi роздрукiвку, батьку, - сказав вiн, сiдаючи перед мiкроскопом.
    
  Клейкий папiр та пластик захищають прилад вiд пилу. Покладiть вiдбиток пiд об'єктив i сфокусуйтеся. Лiвою рукою вiн ковзає кольоровим кошиком, повiльно вивчаючи зображення Богородицi. Я нiчого не можу знайти. Вiн перевернув марку, щоб можна було вивчити зворотний бiк.
    
  -Хвилинку... тут є дещо.
    
  Паола передала видошукач священиковi. Букви на марцi, збiльшенi у п'ятнадцять разiв, являли собою великi чорнi смуги. На одному з них, однак, був невеликий бiлуватий квадрат.
    
  - Це схоже на перфорацiю.
    
  Iнспекторка повернулася до прикладу мiкроскопа.
    
  - Поклянись, що це було зроблено шпилькою. Звичайно, це було зроблено навмисно. Вона надто досконала.
    
  - У якiй лiтерi з'являється перша позначка?
    
  -На букву F вiд If.
    
  - Доттора, будь ласка, перевiрте, чи немає дiркола в iнших лiтерах.
    
  Паола Баррiо перше слово у текстi.
    
  - Тут є ще одна.
    
  -Продовжуйте, продовжуйте.
    
  Через вiсiм хвилин кримiналiстовi вдалося виявити загалом одинадцять перфорованих букв.
    
    
    "IF youR вельми own brother, або ваш son або dA ughter, або wife you love, або ваш closest friend secretly entiC es you, щоб не їсти до них або лiченi до них. im to death . Iсраель W ill hear and be afraid, and no one among you will do such an evil thing again".
    
    
    Коли я переконалася, що серед моїх iєроглiфiв з перфорацiєю немає жодного, нi iншого, кримiналiстка написала на замовлення тi, якi були на ньому. Прочитавши, що вiн написав, обидва здригнулися, i Паола записала.
    
  Якщо твiй брат намагається таємно спокусити тебе,
    
  Запишiть звiти психiатрiв.
    
  Не прощати його та не приховувати вiд нього.
    
  Листи родичам жертв сексуального насильства Кароскi.
    
  Але я вб'ю його.
    
  Запишiть iм'я, яке було на них.
    
  Francis Shaw.
    
    
    
  (ТЕЛЕТАЙП REUTERS, 10 КВIТНЯ 2005 р., 08:12 ЗА ГРИНВИЧОМ)
    
    
  КАРДИНАЛ ШОУ СЬОГОДНI ВIСЛУЖИВ МЕСУ НОВЕНДIАЛIВ У СОБОРI СВЯТОГО ПЕТРА
    
    
  ROMA, (Associated Press). Кардинал Френсiс Шоу звершить богослужiння сьогоднi о дванадцятiй годинi дня месе новендiалес у Ла Басилика Святого Петра. Преосвященний Американець користується сьогоднi честю керувати церемонiєю в сент-Сегундо-дiа новенарiо до душi Iоанна Павла II.
    
  Певнi групи у Сполучених Штатах не дуже вiтали участь Шоу у церемонiї. Зокрема, асоцiацiя SNAP (Surviving Network of Abuse by Priests) направила двох своїх членiв до Риму, щоб офiцiйно висловити протест проти того, щоб Шоу дозволили служити у головнiй церквi християнського свiту. "Ми - двi людини, але ми подамо офiцiйний, рiшучий i органiзований протест перед càmeras", - заявила Барбара Пейн, президент SNAP.
    
  Зазначена органiзацiя є основною асоцiацiєю боротьби з сексуальним насильством з боку католицьких священикiв i налiчує понад 4500 членiв. Його основна дiяльнiсть - навчання та пiдтримка дiтей, а також проведення групової терапiї, спрямованої на те, щоб протистояти фактам. Багато хто з його членiв вперше звертається до SNAP у зрiлому вiцi пiсля незручного мовчання.
    
  Кардинал Шоу, нинi префект Конгрегацiї у справах духовенства, був замiшаний у розслiдуваннi випадкiв сексуального насильства з боку священикiв, якi мали мiсце у Сполучених Штатах наприкiнцi 1990-х рокiв. Шоу, кардинал архiєпископiї Бостона, був найважливiшою фiгурою в Католицькiй церквi в Сполучених Штатах i, в багатьох випадках, найсильнiшим кандидатом на мiсце Кароля. Войтила.
    
  Його кар'єра зазнала суворого випробування пiсля того, як з'ясувалося, що протягом десятилiття вiн приховував вiд громадськостi понад триста справ про сексуальне насильство у своїй юрисдикцiї. # 243; Часто перекладайте священикiв, звинувачених у державних злочинах, з одного приходу до iншого, сподiваючись, що цього вдасться уникнути. escándalo. Майже завжди вiн обмежувався рекомендацiями обвинуваченим "змiнити обстановку". Тiльки коли випадки були дуже серйозними, вiддавайте священикiв до рук спецiалiзованого центру для їх лiкування.
    
  Коли почали надходити першi серйознi скарги, Шоу уклало з сiм'ями останнi економiчнi угоди з метою домогтися їх мовчання. Зрештою, викриття ндалоса стали вiдомi по всьому свiту, i Шоу був змушений пiти у вiдставку "вищими iнстанцiями Ватикану". Вiн переїжджає до Риму, де його призначають префектом Конгрегацiї духовенства, посаду певної важливостi, але, зважаючи на все, вона є колосом його кар'єри.
    
  Тим не менш, є деякi, хто продовжує вважати Шоу святим, який всiма силами захищав Церкву. "Вiн пiддавався переслiдуванням i наклепу за те, що захищав Вiру", - стверджує його особистий секретар отець Мiллер. Але у вiчнiй низцi ЗМI, якi розповiдають про те, ким має бути Папа Римський, у Шоу мало шансiв. Римська курiя - зазвичай обережний колектив, не схильний до екстравагантностi. Хоча Шоу має пiдтримку, ми не можемо виключати, що вiн набере багато голосiв, якщо не станеться дива.
    
  2005-08-04-10:12 (AP)
    
    
    
  Рiзничий Ватикану
    
  Недiля, 10 квiтня 2005 р., 11:08.
    
    
    
  Священики, якi спiвслужать службу з кардиналом Шоу, одягаються до допомiжної ризницi недалеко вiд входу до собору Святого Петра, де вони разом iз прислужниками чекають на служителя за п'ять хвилин до початку церемонiї.
    
  До цього моменту музей був порожнiй, за винятком двох черниць, якi допомагали Шоу, та iншого товариша по службi, кардинала Паулiча, та швейцарського охоронця, який охороняв їх бiля самих дверей ризницi.
    
  Кароскi погладив свiй нiж, захований серед його одягу. Подумки прорахуйте свої шанси.
    
  Нарештi вiн збирався виграти свiй приз.
    
  Це був майже час.
    
    
    
  Площа Святого Петра
    
  Недiля, 10 квiтня 2005 р., 11:16.
    
    
    
  -Через ворота Святої Анни неможливо потрапити, тату. Вона також перебуває пiд посиленим наглядом i нiкого не впускає. Це стосується тих, хто має дозвiл Ватикану.
    
  Обидва мандрiвники оглянули з певної вiдстанi пiдходи до Ватикану. Окремо, щоб бути стриманiшими. До початку меси новендiалес у Сан-Педро залишалося менше нiж п'ятдесят хвилин.
    
  Всього за тридцять хвилин одкровення iменi Френсiса Шоу на гравюрi "Мадонна дель Кармен" змiнилося шаленою рекламою в Iнтернетi. Iнформацiйнi агентства вказували мiсце i час, де повинен бути Шоу, на увазi у всiх, хто хотiв його прочитати.
    
  I всi вони були на майданi Святого Петра.
    
  -Нам треба буде увiйти через параднi дверi до Басилика.
    
  -Нi. Безпека була посилена у всiх точках, крiм цiєї, яка вiдкрита для вiдвiдувачiв, оскiльки саме через неї на нас i чекають. I хоча нам вдалося увiйти, ми не змогли змусити нас пiдiйти до вiвтаря. Шоу i той, хто служить iз Ним, вирушають iз ризницi Святого Петра. Вiд цього дорога пряма до basílica. Не користуватись вiвтарем Петра, який призначений для Папи. Використовуйте один iз другорядних вiвтарiв, i на церемонiї буде близько восьмисот чоловiк.
    
  - Чи наважиться Кароська виступити перед такою кiлькiстю людей?
    
  - Наша проблема в тому, що ми не знаємо, хто грає яку роль у цiй драмi. Якщо Священний Союз хоче бачити Шоу мертвим, вiн не дозволить нам перешкодити йому вiдслужити месу. Якщо вони хочуть вистежити Кароскi, то не дозволяйте нам також попередити кардинала, тому що це чудова принада. Я переконаний, що б не сталося, це останнiй акт комедiї.
    
  - Що ж, на цьому етапi для нас не буде жодної ролi в ел. Вже одинадцята без чвертi.
    
  -Нi. Ми увiйдемо до Ватикану, оточимо агентiв Сирiна i дiстанемося до ризницi. Шоу потрiбно перешкодити вiдслужити месу.
    
  - Нi, батьку?
    
  - Ми будемо використовувати шлях, який Сiрiн Джем зможе уявити.
    
    
  Через чотири хвилини пiсля цього пролунав дзвiнок у дверi скромної п'ятиповерхiвки. Paola le dio la raó a Fowler. Сирiн i уявити не могла, що Фаулер з власної волi постукає у дверi Палацу Святої Канцелярiї навiть у млинi.
    
  Один iз входiв у Ватикан знаходиться мiж палацом Бернiнi та колонадою. Вiн складається з чорного паркану та сторожки. Зазвичай її охороняють двоє швейцарських гвардiйцiв. Тiєї недiлi їх було п'ятеро, i до нас прийшов полiцейський у цивiльному. Єсентiмо тримав у руцi папку, а всерединi (хоча про це не знають нi Фаулер, нi Паола) були його фотографiї. Ця людина, член Корпусу пильностi, побачила, як по тротуару навпроти проходила пара, яка, начебто, вiдповiдала опису. Вiн бачив їх лише мить, коли вони зникли з його поля зору, i вiн не був певен, що це вони. Вiн не мав права залишати свою посаду, тому що вiн не намагався слiдувати за ними, щоб перевiрити це. í накази полягали в тому, щоб повiдомляти, чи намагалися цi люди проникнути до Ватикану, i утримувати їх протягом деякого часу, при необхiдностi силою. Але здавалося очевидним, що цi люди були важливими. Натиснiть кнопку виклику бота на рацiї та повiдомте про те, що ви бачили.
    
  Майже на розi вулицi Порту Каваллеггерi, менш нiж за двадцять метрiв вiд того входу, де полiцейський отримував iнструкцiї з рацiї, знаходилися палацовi ворота. Зачиненi дверi, але зi дзвiнком у дверi. Фаулер залишив свiй палець стирчати всюди, поки не почув шум засувiв, що вiдсуваються, з iншого боку. Обличчя зрiлого священика виглядає зi щiлини.
    
  -Чого вони хотiли? - сказав вiн злим тоном.
    
  - Ми прийшли вiдвiдати єпископа Хана.
    
  -Вiд iменi когоен?
    
  - Вiд отця Фаулера.
    
  -Для мене це не схоже.
    
  -Я Старий знайомий.
    
  -Єпископ Ханґ вiдпочиває. Сьогоднi недiля i Палаццо закрито. Доброго дня, - сказав вiн, роблячи втомленi жести рукою, наче вiдганяючи мух.
    
  - Будь ласка, скажiть, у якiй лiкарнi чи на цвинтарi є єпископ, батько.
    
  Священик подивився на нього з подивом.
    
  - Як каже?
    
  - Єпископ Хан сказав менi, що я не заспокоюся, поки вiн не змусить мене заплатити за мої численнi грiхи, оскiльки вiн, мабуть, хворий чи мертвий. Я не маю iншого пояснення.
    
  Погляд священика трохи змiнився з ворожого зневiри на легке роздратування.
    
  - Схоже, ви знайомi з єпископом Ханом. Зачекайте тут зовнi, - сказав вiн, знову зачиняючи дверi перед ним.
    
  -Com sabia que ese Hanër estaría aquí? - Запитайте Паолу.
    
  - Єпископ Хан не вiдпочивав жодної недiлi у своєму життi, доттор. Було б сумним випадком, якби я зробив це сьогоднi.
    
  -Ваш друг?
    
  Fowler carraspeó.
    
  - Ну, насправдi це людина, яка мене ненавидить у всьому свiтi. Гонтас Ханëр - дiючий делегат Курiї. Вiн старий єзуїт, який прагне покласти край безладдям на зовнiшнiй сторонi Священного Союзу. Церковна версiя внутрiшнiх справ. Вiн був тiєю людиною, яка порушила справу проти мене. Вiн ненавидить мене за те, що я не сказав жодного слова про покладенi на мене мiсiї.
    
  - Що таке його абсолютизм?
    
  -Досить погано. Вiн сказав менi, щоб я вiддав анафемi моє iм'я на нiй, i щоб до або пiсля його пiдписав її Папою Римським.
    
  - Що таке анафема?
    
  - Урочистий указ про вiдлучення вiд церкви. Хан знає, чого я боюся на цьому свiтi: що Церква, за яку я боровся, не дозволить менi потрапити на небеса, коли я помру.
    
  Кримiналiстка занепокоєно подивилася на нього.
    
  - Батьку, чи можна дiзнатися, що ми тут робимо?
    
  - Я прийшов зiзнатися у всьому.
    
    
    
  Рiзничий Ватикану
    
  Недiля, 10 квiтня 2005 р., 11:31.
    
    
    
  Швейцарський гвардiєць звалився, як пiдкошений, без звуку, без звуку, що його видала алебарда, вiдскочивши вiд пiдлоги вiд marmol. Порiз на горлi повнiстю перерiзав йому горло.
    
  Одна з черниць вийшла з ризницi на гамiр. Вiн не мав часу на крик. Кароскi жорстоко вдарив його по обличчю. Релiгiйна Кей впала на пiдлогу обличчям униз, приголомшена. Вбивця не поспiшає, щоб проникнути правою ногою пiд чорну косинку сплюснутої сестри. Я шукав потилицю. Виберiть точну точку та перенесiть всю свою вагу на пiдошву стопи. Шия розколюється насухо.
    
  Iнша черниця з впевненим виглядом просовує голову у дверi ризницi. Вiн потребував допомоги свого товариша понепосi.
    
  Кароскi встромив йому нiж у праве око. Коли я витяг її i поставив у короткому коридорi, що веде до ризницi, вона вже тягла труп.
    
  Подивiться на три тiла. Подивiться на дверi ризницi. Подивися на годинник.
    
  Аїн має п'ять хвилин, щоб пiдписати свої роботи.
    
    
    
  Палац Святої Канцелярiї.
    
  Недiля, 10 квiтня 2005 р., 11:31.
    
    
    
  Паола застигла з вiдкритим ротом при словах Фаулера, але не встигла нiчого заперечити, як дверi з гуркотом вiдчинилися. Замiсть зрiлого священика, який доглядав їх ранiше, з'явився благообразний єпископ з акуратно пiдстриженим свiтлим волоссям i бородою. На вигляд йому було близько п'ятдесяти рокiв. Вiн говорить з Фаулером з нiмецьким акцентом, наповненим зневагою i помилками, що повторюються.
    
  - Ого, як тiльки пiсля всiх цих подiй ви з'являєтеся якiсь бiля моїх дверей. Кому я завдячую несподiваною честю?
    
  - Єпископе Хане, я прийшов попросити вас про ласку.
    
  - Боюся, отче Фаулер, ви не в тому станi, щоб просити мене про щось. Дванадцять рокiв тому я попросив вас про дещо, i ви зберiгали мовчання протягом двох годин. ¡Dies! Комiсiя вважає його невинним, а я - нi. А тепер iди та заспокойся.
    
  Його розширене слово вихваляє Порта Каваллегерi. Паола подумала, що його палець був такий твердий i прямий, що вiн мiг би повiсити Фаулера в ел.
    
  Священик допомiг йому зав'язати його власну петлю.
    
  -Аун не чув, що я можу запропонувати натомiсть.
    
  Єпископ схрестив руки на грудях.
    
  -Hable, Fowler.
    
  - Не виключено, що не пiзнiше, нiж за пiвгодини у Лiцi Святого Петра вiдбудеться вбивство. прийшли на завадi цьому. На жаль, ми не можемо отримати доступ до Ватикану. Камiло Сiрiн заборонив нам в'їзд. Я прошу вашого дозволу пройти через Палаццо до автостоянки, щоб я мiг увiйти до Ла Чiтта непомiченим.
    
  -А що натомiсть?
    
  - Вiдповiсти на всi вашi запитання про авокадо. Манiанна.
    
  Вiн повернувся до Паола.
    
  -Менi потрiбне ваше посвiдчення особи.
    
  На Паолi не було полiцейського жетону. Бiй се хабiя забрав її. На щастя, вiн мав магнiтну карту доступу до UACV. Вiн тримав її перед єпископом, сподiваючись, що цього буде достатньо, щоб вiн їм повiрив.
    
  Єпископ бере картку з рук кримiналiста. Я вивчив його обличчя та фотографiю на картцi, UACV i навiть магнiтну стрiчку посвiдчення особи.
    
  -Ого, як це правильно. Повiрте, Фаулер, що до ваших численних грiхiв я додам хтивiсть.
    
  Тут Паола вiдвела погляд, щоб не дати Йому побачити посмiшку, що з'явилася на її губах. Було полегшенням, що Фаулер дуже серйозно ставився до справи єпископа. Ї вiн клацнув мовою в жестi огиди.
    
  -Фаулер, скрiзь, куди б вiн не пiшов, його оточують кров та смерть. Мої переконання щодо вас дуже твердi. Я не хочу його впускати.
    
  Священик збирався заперечити Хану, але вiн жестом покликав його.
    
  - Проте батько, я знаю, що ви людина честi. Я приймаю вашу угоду. Сьогоднi я йду до Ватикану, але мама Ганна має прийти до мене i розповiсти менi правду.
    
  Сказавши це, вiн вiдiйшов убiк. Увiйшли Фаулер та Паола. Передпокiй був елегантним, пофарбованим у кремовий колiр i без будь-яких прикрас чи елементiв оздоблення. У всiй будiвлi панувала тиша, що вiдповiдало недiлi. Паола пiдозрювала, що Нiко, який залишався всiм, був тiєю пiдтягнутою та стрункою, як фольга, фiгурою. Ця людина бачить у собi праведнiсть Бога. Йому було страшно навiть подумати про те, що могло б натворити таку одержиму свiдомiсть за чотириста рокiв донатрас.
    
    -Le veré mañana, padre Fowler. Оскiльки я матиму задоволення передати вам документ, який я зберiгаю для вас.
    
  Священик повiв Паолу коридором першого поверху Палаццо, жодного разу не озирнувшись, можливо, боячись переконатись, що вони линули ану ахi, бiля дверей, чекаю його повернення з наступного дня.
    
  - Це цiкаво, батьку. Зазвичай люди виходять iз церкви заради Святої Служби, вони не входять через неї, - сказала Паола.
    
  Фаулер скорчив гримасу мiж смутком i гнiвом. ника.
    
  - Я сподiваюся, що затримання Кароскi не допоможе врятувати життя потенцiйної жертви, яке зрештою пiдпише моє вiдлучення вiд церкви як нагороду.
    
  Вони пiдiйшли до аварiйних дверей. З сусiднього вiкна вiдкривався краєвид на паркування. Фаулер натискає на центральну планку дверей i непомiтно висовує голову. Швейцарськi гвардiйцi, що у тридцяти ярдах, стежать за вулицею нерухомим поглядом. Зачини дверi знову.
    
  - Де мавпи поспiшають. Ми повиннi поговорити з Шоу i пояснити йому ситуацiю, перш нiж Кароскi покiнчить з Л.
    
  -Iндиспалити дорогу.
    
  - Ми вийдемо на паркування i продовжимо рух якомога ближче до стiни будiвлi в iндiйському рядi. Ми незабаром прийдемо до зали суду. Ми продовжуватимемо триматися за стiну, поки не дiйдемо до кута. Нам доведеться перетнути рапедро по дiагоналi i повернувши голову вправо, тому що ми не знатимемо, чи є хтось, хто спостерiгає в цьому районi. Я пiду першим, ¿добре?
    
  Паола кивнула, i вони рушили, швидко ступаючи. Їм вдалося без подiй дiстатися ризницi Святого Петра. Це була велика будiвля, що примикає до базилiки Святого Петра. Протягом усього лiта вiн був вiдкритий для туристiв та паломникiв, тому що на своїй другiй половинi дня вiн був музеєм, у якому зберiгалися деякi з найбiльших скарбiв християнського свiту.
    
  Священик кладе руку на дверi.
    
  Вона була вiдкрита.
    
    
    
  Рiзничий Ватикану
    
  Недiля, 10 квiтня 2005 р., 11:42.
    
    
    
    - Mala señal, dottora - susurró Fowler.
    
    Iнспектор кладе руку на талiю i дiстає револьвер 38 калiбру.
    
  -Давайте увiйдемо.
    
  -Я повiрив, що Бой забрав у нього пiстолет.
    
  -Вiн забрав у мене автомат, який є зброєю правил. Ця iграшка про всяк випадок.
    
  Вони обоє переступили порiг. Територiя музею була пустельна, вiтрини закритi. Фарба, якою були покритi пiдлоги та стiни, повертала мiзерне свiтло, що проникало через рiдкiснi вiкна. Незважаючи на полудень, у кiмнатах було майже темно. Фаулер мовчки вiв Паолу, внутрiшньо проклинаючи скрип її туфель. Вони минули чотири музейнi зали. На шостому Фаулер рiзко зупинився. Менш нiж за пiвметра, частково прихований стiною, що утворює коридор, яким вони мали згорнути, я натрапив на щось надзвичайно незвичайне. Рука в бiлу рукавичку i рука, обтягнута тканиною яскравi жовтi, синi i червонi тони.
    
  Повернувши за рiг, вони переконалися, що рука була прикрiплена до швейцарського охоронця. Аiн стискав алебарду лiвою рукою, i те, що було його очима, тепер являло собою двi дiри, що сочилися кров'ю. Трохи згодом усi всi Паола побачила двох черниць у чорних шатах, що лежали ниць, з'єднаних в останнiх обiймах.
    
  У них також немає очей.
    
  Кримiналiст звела курок. Перехресний погляд з Фаулером.
    
  - Є тут.
    
  Вони знаходилися в короткому коридорi, що веде до центральної ризницi Ватикану, що зазвичай охороняється контактною мережею, але з двостулковими дверима, вiдчиненими для вiдвiдувачiв, щоб вони могли оглянути зi входу мiсце, в яке вдягається Святий Отець перед вiдслуженням меси.
    
  На той час вона була закрита.
    
  - Заради Бога, хай не буде надто пiзно, - сказала Паола, впиваючись поглядом у тiла.
    
  На той час було вже принаймнi вiсiм зустрiчей Кароски. Вона клянеться собi такою ж, якою була останнiми роками. Не думай про це двiчi. Я пробiг два метри коридору до дверей, ухиляючись вiд САПРáверес. Я витягнув лезо лiвою рукою, коли права була пiднята, тримаючи револьвер напоготовi, i переступив порiг.
    
  Я знаходився у дуже високiй восьмикутнiй залi, близько дванадцяти метрiв у довжину, наповненiй золотим свiтлом. Перед нею вiвтар, оточений колонами, iз зображенням ольва: зiшестя з Хреста. Стiни, обклеєнi дзвiночками та обробленi сiрим мармуром, десять шаф з тикового дерева та лемонграсу, в яких зберiгалися священнi вбрання. Якби Паола пiдняла погляд до стелi, вона могла б побачити пул, прикрашений красивими фресками, з вiкон якого проникало свiтло, яке заливало це мiсце. Але кримiналiстка тримає це на очах у двох людей, якi були у кiмнатi.
    
  Одним iз них був кардинал Шоу. Iнша теж була чистокровною. Вiн звучав для Паоли невиразно, поки зрештою вона не змогла його впiзнати. То був кардинал Паулiч.
    
  Вони обидва стояли бiля вiвтаря. Паулiч, помiчник Шоу, якраз закiнчував одягати на неї наручники, коли увiрвалася кримiналiстка з пiстолетом, спрямованим прямо на них.
    
  -¿Donde está? - кричить Паола, i її крик луною розноситься по сúпулi. ¿Ви його бачили?
    
  Американець говорив дуже повiльно, не зводячи очей з пiстолета.
    
  -Dónde está quién, сiєродiто?
    
  -Кароски. Той, хто вбив швейцарського охоронця та черниць.
    
  Я не перестав говорити, коли Фаулер увiйшов до кiмнати. Вiн ненавидить Паолу. Вiн подивився на Шоу i вперше зустрiвся з кардиналом Паулiчем.
    
  У цьому поглядi були вогонь та впiзнавання.
    
  - Привiт, Вiкторе, - сказав священик низьким, хрипким голосом.
    
  Кардинал Паулiч, вiдомий як Вiктор Кароскi, лiвою рукою тримав кардинала Шоу за шию, а додатковою правою тримав пiстолет Понтьєро i приставив його до скронi пурпурового.
    
  - СТIЙ НА мiсцi! - закричав Дiкантi, i луна повторила його слова.
    
  - Не рухайте пальцем, i страху, вiд пульсуючого адреналiну, який вона вiдчувала в скронях. Згадайте лють, що її охопила, коли, побачивши зображення Понтьєро, ця тварина покликала її по телефону. за телефоном.
    
  Цiлься обережно.
    
  Кароскi знаходився на вiдстанi бiльше десяти метрiв, i було видно лише частину його голови та передплiччя за живим щитом, який утворив кардинал Шоу.
    
  З його спритнiстю та спритнiстю стрiльця це був неможливий пострiл.
    
  , або я уб'ю тебе тут же.
    
  Паола прикусила нижню губу, щоб не закричати вiд лютi. Тримай всiх себе перед убивцею i нiчого не роби.
    
  - Не звертайте на нього уваги, докторе. Вiн нiколи не завдасть шкоди нi так, нi кардиналу, чи не так, Вiкторе?
    
  Карошки мiцно притискається до шиї Шоу.
    
  - Звiсно, так. Кинь пiстолет на землю, Дикантi. ¡ Тiрела!
    
  - Будь ласка, робiть те, що вiн вам каже, - хiмiє Шоу тремтячим голосом.
    
  - Чудова iнтерпретацiя, Вiкторе, - голос Фаулера тремтiв вiд хвилювання, - Лера. Пам'ятаєте, нам здавалося неможливим, щоб убивцi вдалося вибратися з кiмнати Кардозу, яка була зачинена для стороннiх? Чорт забирай, це було страшенно круто. Я нiколи не покидав її.
    
  -Звiсно? - здивувалася Паола.
    
  - Ми зламали дверi. Ми нiкого не бачили. I тодi своєчасне прохання про допомогу вiдправило нас у шалену погоню вниз сходами. Вiктор напевно пiд лiжком? ¿У шафi?
    
  - Дуже розумно, тату. А тепер кидай пiстолет, iспеттора.
    
  - Але, звичайно, це прохання про допомогу та опис злочинця пiдтверджується людиною вiри, людиною повної довiри. Кардинал. Спiвучасник убивцi.
    
  -Заповнiть!
    
  - Що вiн обiцяв тобi, щоб ти позбувся його конкурентiв у гонитвi за славою, якою вiн давно перестав заслуговувати?
    
  -Досить! - Кароскi був як божевiльний, його обличчя було мокре вiд поту. Одна зi штучних брiв, якi вона носила, вiдшаровувалася, майже над одним з її очей.
    
    -Te buscó en el Instituto Saint Matthew, Viktor? Вiн був тим, хто рекомендував вам увiйти в усi, чи не так?
    
  - Припинiть цi абсурднi iнсинуацiї, Фаулер. Накажи жiнцi кинути пiстолет, або цей божевiльний уб'є мене - наказ Шоу у розпачi.
    
  -Це був план Його Високопреосвященства Вiктора? - сказав Фаулер, не звертаючи на це уваги. - Чи десятки ми повиннi вдавати, що нападаємо на нього в самому центрi Святого Петра? Чи я вiдмовлятиму вас вiд вашої спроби всiєї на увазi у всього народу Божого i телеглядачiв?
    
  - Не слiдуйте за ним, iнакше я вб'ю його! ¡Убий його!
    
  -Я був би тим, хто помер би. Y ell seria un héroe.
    
    - Що я обiцяв тобi в обмiн на ключi вiд Королiвства, Вiкторе?
    
  -Небеса, проклятий цап! ón! ¡Вiчне життя!
    
  Кароски, окрiм пiстолета, приставленого до голови Шоу. Цiльтесь в Дикантi i стрiляйте.
    
  Фаулер штовхнув Дикантi вперед, який випустив пiстолет. Куля Кароски промахнулася надто близько вiд голови iнспектора i пробила лiве плече священика.
    
  Кароскi вiдштовхнув Сi Шоу, який кинувся в укриття мiж двома шафами. Паола, не маючи часу шукати револьвер, врiзається в Кароски з опущеною головою, кулаки зачиненi. Вдаривши чарiвника правим плечем у його груди, я розбив його об стiну, але менi не вдалося вибити з нього повiтря: шари набивання, якi вiн носив, щоб прикинутися товстим чоловiком, захищали його.
    
  Вбивця завдає удару в спину Дикантi, який воє вiд болю, але встає i йому вдається завдати удару по обличчю Карошки, який похитнувся i мало не втратив рiвновагу.
    
  Паола зробила свою помилку.
    
  Подивися навколо у пошуках пiстолета. I тодi Кароскi вдарив її по обличчю, по статусу мага, по рiонс. I, нарештi, я обхопив її однiєю рукою, як це було iз Шоу. Тiльки те, що цього разу вона несла в руцi гострий предмет, яким гладила обличчя Паоли. Це був звичайний нiж для обробки риби, але дуже гострий.
    
  - О, Паоло, ти не уявляєш, яке задоволення менi це принесе, - шепочу я оо до оiдо.
    
  -¡VIKTOR!
    
  Кароскi повернувся. Фаулер упав на лiве колiно, притиснуте до землi, його лiве плече було розбите, i кров стiкала по руцi, яка безвiльно звисала до землi.
    
  Права рука Паоли взялася за револьвер i нацiлилася прямо в чоло Кароскi.
    
  - Вiн не збирається стрiляти, отче Фаулер, - задихаючись, сказав убивця. Ми не такi вже й рiзнi. Ми обидва живемо в тому самому приватному пеклi. I ви клянетесь своїм священством, що нiколи бiльше не вбиватимете.
    
  З жахливим зусиллям, почервонiвши вiд болю, Фаулер вдалося пiдняти лiву руку в стiйку. Я одним рухом висмикую його з сорочки i пiдкидаю в повiтря мiж вбивцею i ел. Пiдйомник закрутився в повiтрi, його тканина стала бездоганно бiлою, за винятком червоного вiдбитка, все там, де великий палець Фаулера лежав на ньому. Кароскi стежив за ним загiпнотизованим поглядом, але не бачив, як вiн упав.
    
  Фаулер зробив один iдеальний пострiл, який потрапив Кароскi в око.
    
  Вбивця непритомнiє. Вдалинi вiн почув голоси своїх батькiв, якi звали його, i пiшов до них назустрiч.
    
    
  Паола пiдбiгла до Фаулера, котрий сидiв нерухомо i з вiдсутнiм виглядом. Пiд час бiгу вiн зняв куртку, щоб закрити рану на плечi священика.
    
  - Прийми, отче, стежцi.
    
  - Добре, що ви прийшли, друзi мої, - сказав кардинал Шоу, раптово набравшись смiливостi, щоб пiдвестися. Це чудовисько викрало мене.
    
  -Не стiйте стовпом, кардинале. Iдiть i попередьте когось... - почала говорити Паола, яка допомагала Фаулеру лягти на пiдлогу. Раптом я зрозумiв, що вiн прямує до Ель Пурпурадо. Прямуючи до пiстолета Понтьєро, вiн знаходиться поряд з тiлом Кароскi. I я зрозумiв, що вони тепер були дуже небезпечними свiдками. Я простягаю руку до преподобного Лева.
    
  - Доброго дня, - сказав iнспектор Сiрiн, заходячи до кiмнати у супроводi трьох констеблiв Служби охорони, вiдлякуючи кардинала, який уже нахилився, щоб пiдняти з пiдлоги пiстолет. Я зараз же повернуся i вдягну Гiдо.
    
  - Я починав вiрити, що вiн не представиться вам, генеральний iнспекторе. Ви повиннi негайно заарештувати Стаса, - сказав вiн, звертаючись до Фаулера i Паола.
    
  -Вибачте, ваше високопреосвященство. Я зараз iз вами.
    
  Камiло Сiрiн кидає погляд навколо. Вiн пiдiйшов до Кароски, пiдiбравши пiстолет Понтьєро. Доторкнися кiнчиком туфлi до обличчя вбивцi.
    
  -Це це?
    
  - Так, - сказав Фаулер, не рухаючись з мiсця.
    
  - Чорт забирай, Сiрiн, - сказала Паола. Фальшивий кардинал. Чи це могло статися?
    
  -Майте хорошi рекомендацiї.
    
  Сирiн наó мисах на швидкостi vértigo. Огида до цього кам'яного обличчя вселило в мозок, який працював на повну котушку. Вiдразу зазначимо, що Паулiч був останнiм кардиналом, призначеним Войтилою. Шiсть мiсяцiв тому, коли Войтила вже ледве мiг вставати з лiжка. Запишiть, що вiн оголосив Сомалiйцевi та Ратцiнгеру, що вiн призначив кардинала in pectore, iм'я якого вiн вiдкрив Шоу, щоб воно оголосило його народу. смерть. Вiн не знаходить нiчого особливого в тому, щоб уявити, що губи, натхненнi виснаженим Мостом, вимовляють iм'я Паулiча, i що вiн нiколи не супроводжуватиме його. до "кардиналу" в Domus Sancta Marthae вперше, щоб познайомити його зi своїми цiкавими товаришами поñеросу.
    
  - Кардинале Шоу, вам доведеться багато чого пояснити.
    
  - Я не знаю, що ви маєте на увазi...
    
  -Кардинал, будь ласка.
    
  Shaw volvió a envararse una vez más. Вiн починав вiдновлювати свою гордiсть, свою багаторiчну гордiсть, ту саму, яку вiн втратив.
    
  -Iоан Павло II багато рокiв готував мене до продовження вашої роботи, генеральний iнспектор. Ви кажете менi, що нiхто не знає, що може статися, коли контроль над Церквою перейде до рук слабкодухих. Будьте певнi, що тепер ви дiєте так, як найкраще пiдходить вашiй Церквi, мiй друже.
    
  Очi Сирiна за пiвсекунди винесли вiрне судження про Сiмо.
    
  - Звичайно, я зроблю це, Ваше Високопреосвященство. ¿Доменiко?
    
  - Iнспекторе, - сказав один iз констеблiв, що прийшов у чорному костюмi та краватцi.
    
  - Кардинал Шоу виходить зараз, щоб вiдслужити месу новендiалес у Ла Басiлiка.
    
  Кардинал усмiхнувся.
    
  -Пiсля цього ви i ще один агент супроводите вас до нового пункту призначення: монастиря Альберградц в Альпах, де кардинал зможе на самотi обмiркувати свої дiї. Я також час вiд часу займатимуся альпiнiзмом.
    
  - Небезпечний вид спорту, сьогоднi вiн оїдо, - сказав Фаулер.
    
  -Звичайно. Небезпечними випадками - corroboró Паола.
    
  Шоу мовчав, i в тишi майже видно було, як вiн падає. Його голова була опущена, пiдборiддя притиснуте до грудей. Нi з ким не прощайтеся пiд час виходу з ризницi в супроводi Доменiко.
    
  Генеральний iнспектор стає навколiшки поруч iз Фаулером. Паола тримала його за голову, затискаючи рану курткою.
    
  -Перми приручити.
    
  Осторонь рука кримiналiста. Її iмпровiзована пов'язка на очах уже промокла, i вона замiнила її м'ятою курткою.
    
  - Заспокойтеся, швидка допомога вже в дорозi. ¿Скажiть, будь ласка, як я отримав квиток в цей цирк?
    
  - Ми уникаємо ваших шафок, iнспекторе Сiрiн. Ми вважаємо за краще використовувати слова Писання.
    
  Той незворушний чоловiк трохи вигнув брову. Паола зрозумiла, що це був її спосiб висловити подив.
    
  -О, звичайно. Старий Гонтас Ханëр, нерозкаяний трудiвник. Я бачу, що вашi критерiї допуску до Ватикану бiльш нiж слабкi.
    
  - I їхнi цiни дуже високi, - сказав Фаулер, думаючи про жахливе iнтерв'ю, яке чекало на нього наступного мiсяця.
    
  Сiрiн розумiючи кивнув i притиснув свою куртку до рани священика.
    
  - Думаю, що це можна виправити.
    
  У цей момент прибули двi медсестри зi складними ношами.
    
  Тодi як санiтари доглядали пораненого, всерединi вiвтаря, бiля дверей, що ведуть у ризницю, вiсiм прислужникiв i два священики з двома кадилами чекали, вишикувавшись у два ряди, щоб допомогти пораненому. кардинали Шоу та Паулiч. Годинник показував уже чотири хвилини дванадцятої. Меса, мабуть, уже почалася. У старшого зi священикiв виникла спокуса послати одного iз прислужникiв подивитися, що станеться. Можливо, облатськi сестри, яким було доручено доглядати за ризницею, мали проблеми з пiдбором вiдповiдного одягу. Але протокол вимагав, щоб всi залишалися нерухомими в очiкуваннi святкуючих.
    
  Зрештою, лише кардинал Шоу з'явився у дверях, якi вели до церкви. Служники супроводжували її до вiвтаря Святого Йосипа, де вона повинна вiдслужити месу. Вiруючi, якi були поряд iз кардиналом пiд час церемонiї, прокоментували мiж собою, що кардинал, мабуть, дуже любив Папу Войтилу: Шоу провiв всю месу у сльозах.
    
    
  - Заспокойся, ти в безпецi, - сказав один iз санiтарiв. Ми негайно вирушимо до лiкарнi, щоб повнiстю вилiкувати його, але кровотеча зупинена.
    
  Носiї пiдняли Фаулера, i в цей момент Паола раптово зрозумiла його. Вiдчуження вiд батькiв, вiдмова вiд спадщини, страшна образа. Вiн жестом зупинив носiїв.
    
  - Тепер я розумiю. Особисте пекло, яке вони роздiлили. Ви були у В'єтнамi, щоб убити свого батька, чи не так?
    
  Фаулер подивився на нього з подивом. Я був такий здивований, що забув говорити по-iталiйськи, i я вiдповiв англiйською мовою.
    
  - Вибачте?
    
  - Це був гнiв i образа, якi привели його до всього, - вiдповiла Паола також пошепки англiйською, щоб носiї не почули розмови. глибока ненависть до свого батька, батько або вiдкидання своєї матерi. Вiдмова вiд отримання спадщини. Я хочу покiнчити з усiм, що пов'язане iз сiм'єю. I її iнтерв'ю з Вiктором про пекло. Це в досьє, яке ви менi залишили. Вiн увесь час був у мене перед носом.
    
  -¿Донде хоче зупинитися?
    
  - Тепер я розумiю, - сказала Паола, нахиляючись над ношами i по-дружньому кладучи руку на плече священика, який вiд болю придушив стогiн. Я розумiю, що вiн погодився працювати в Iнститутi Святого Матвiя, i я розумiю, що допомагаю йому стати тим, ким вiн є сьогоднi. Ваш батько ображав вас де нi, чи не так? I мати його весь час це знала. Те саме i з Кароски. Ось чому Кароскi поважав його. Тому що вони обидва були по рiзнi боки одного свiту. Ти вибрав стати чоловiком, а я вибрав стати монстром.
    
  Фаулер не вiдповiв, але в цьому й не було потреби. Носiї вiдновили рух, але Фаулер знайшов у собi сили поглянути на неї та посмiхнутися.
    
  - Куди бажаю, .
    
    
  У машинi швидкої допомоги Фаулер бореться iз несвiдомим станом. Вiн на мить заплющив очi, але знайомий голос повернув його до реальностi.
    
  -Привiт, Ентонi.
    
  Fowler sonrió.
    
  -Привiт, Фабiо. ¿ Як щодо твоєї руки?
    
  -Досить облажався.
    
  - Тобi дуже пощастило на тому даху.
    
  Данте не вiдповiв. Їл i Сирiн сидiли разом на лавцi, що примикає до кабiни швидкої допомоги. Суперiнтендант скорчив невдоволену гримасу, незважаючи на те, що його лiва рука була в гiпсi, а обличчя вкрите ранами; iнший тримав своє постiйне обличчя.
    
  -Ну й що? ви збираєтесь вбити мене? ¿ Цiанiд у пакетику з сироваткою, ви дозволите менi спливти кров'ю або будете вбивцею, якщо вистрелите менi в потилицю? Я хотiв би, щоб це було останнiм.
    
  Данте смiявся, не радiючи.
    
  - Не спокушуй мене. Можливо, альгун дiа, але не цього разу, Ентонi. Це подорож туди та назад. Буде бiльш слушний випадок.
    
  Сирiн з незворушним обличчям глянув священиковi просто у вiчi.
    
  - Я хочу подякувати тобi. Ти був дуже корисним.
    
  - Я зробив це не для тебе. I не через твiй прапор.
    
  - Я знаю.
    
  - Насправдi я вiрив, що ти був тим, хто був проти цього.
    
  - Я теж це знаю i не звинувачую тебе.
    
  Усi три хвилини мовчали. Нарештi Сiрiн знову заговорив.
    
  -Чи є шанс, що ти повернешся до нас?
    
  -Нi, Камiло. Вiн уже одного разу мене розлютив. Цього не повториться.
    
  -Востаннє. За старi добрi часи.
    
  Fowler meditó unos segundos.
    
  - З однiєю умовою. Ти знаєш, що таке.
    
  Сiрiн кивнув.
    
  - Даю тобi слово. Нiхто не повинен наближатися до неї.
    
  - I вiд iншого теж. В еспанола.
    
  - Цього я не можу гарантувати вам. Ми не впевненi, що вiн не має копiї диска.
    
  - Я розмовляв iз нею. У нього її немає, i вiн не розмовляє.
    
  -Все в порядку. Без диска ви нiчого не зможете довести.
    
  Настала нова тиша, ну мaи довга, переривається переривчастим звуковим сигналом електрокардiограми, яку священик приклав до грудей. Фаулер поступово розслаблювався. Серед туманiв до нього дiйшла ó250; остання фраза Сирiна.
    
  -Sabes, Anthony? На мить я повiрив, що скажу їй правду. Уся правда.
    
  Фаулер не почув своєї вiдповiдi, хоча й не зробив цього. Не всi iстини стають вiльними. Знай, що я навiть не можу жити зi своєю правдою. Не кажучи вже про те, щоб звалити цей вантаж на когось iншого.
    
    
    
  (Ель Глобо, стор. 8 Джина, 20 квiтня 2005 р., 20 квiтня 2003 р.)
    
    
  РАТЦИНГЕР ПРИЗНАЧЕНИЙ ТАТОМ РИМСЬКИМ БЕЗ БУДЬ-ЯКИХ ЗАЯВ
    
  АНДРЕА ОТЕР.
    
  (Спецiальний посланець)
    
    
  РИМ. Церемонiя обрання наступника Iоанна Павла II завершилася вчора обранням колишнього префекта Конгрегацiї доктрини вiри Йозефа Ратцiнгера. Незважаючи на те, що вiн заприсягся на Бiблiї зберiгати в секретi iнформацiю про обранiсть пiд страхом вiдлучення вiд церкви, першi витоки вже почали надходити до ЗМI. Судячи з усього, преосвященний алеман був обраний 105 голосами зi 115 можливих, що набагато бiльше, нiж 77 необхiдних. Ватиканцi запевняють, що величезна кiлькiсть прихильникiв, яких досяг Ратцiнгер, - це абсолютний факт, i, враховуючи, що ключову проблему було вирiшено всього за два роки, Ватиканiст не сумнiвається, що Ратцiнгер не вiдмовиться вiд своєї пiдтримки.
    
  Експерти пов'язують це з вiдсутнiстю опозицiї кандидату, який у принципi був дуже популярним у п'ятиборствi. Джерела, дуже близькi до Ватикану, вказали, що основнi суперники Ратцiнгера, Портiнi, Робайра та Кардозу наразi не набрали достатньої кiлькостi голосiв. Те ж джерело зайшло так далеко, що прокоментувало, що бачив цих кардиналiв "трохи вiдсутнiми" пiд час обрання Бенедикта XVI (...)
    
    
    
  ЕРi ЛОГОТИП
    
    
    
    
  Депеша Папи Бенедикта XVI
    
    Palazzo del Governatoratto
    
    Мiй ércoles, 20 квiтня 2005 р ., 11:23 ранку .
    
    
    
    Людина в бiлому отримала її на шостому мiсцi. Через тиждень, зупинившись i спустившись поверхом нижче, Паола, яка чекала в аналогiчному коридорi, нервувала, не пiдозрюючи, що в цей час помер її друг. Через тиждень його страх перед тим, що вiн не знає, як поводитися, був забутий, а його друг помщений. За цi сiм рокiв вiдбулося безлiч подiй, i деякi з найважливiших подiй вiдбулися у душi Паоли.
    
  Кримiналiстка зауважила, що на вхiдних дверях висiли червонi стрiчки з сургучними печатками, якi охороняли кабiнет у перiод мiж смертю Iвана Павла II та обранням його наступника. Верховний Понтi рис слiдував напряму його погляду.
    
  - Я попросив залишити їх на деякий час у спокої. Служiян, щоб нагадати менi, що ця посада є тимчасовою, - сказав вiн втомленим голосом, поки Паола цiлувала його кiльце.
    
  -Святiсть.
    
  - Iспетору Дикантi, ласкаво просимо. Я подзвонив їй, щоб особисто подякувати за її смiливий виступ.
    
  -Дякую, Ваше Святiсть. Якби я виконав свiй обов'язок.
    
  - Нi, ви повнiстю виконали свiй обов'язок. Якщо ви залишитеся, будь ласка, - сказав вiн, показуючи на кiлька крiсел у кутку кабiнету пiд гарним Тiнторетто.
    
  - Я справдi сподiвалася знайти тут отця Фаулера, Ваше Святiсть, - сказала Паола, не в силах приховати тугу у своєму голосi. Я його не бачив десять рокiв.
    
  Тато взяв його за руку i пiдбадьорливо посмiхнувся.
    
  - Батько Фаулер благополучно спочиває у безпечному мiсцi. У мене була можливiсть вiдвiдати його цiєї ночi. Я попросила попрощатися з вами, i ви передали менi повiдомлення: Настав час нам обом, вам i менi, позбутися болю за тих, хто залишився позаду.
    
  Почувши цю фразу, Паола вiдчула внутрiшнє тремтiння i скорчила гримасу. Я проводжу в цьому кабiнетi пiвгодини, хоча те, про що я говорив зi Святим Отцем, залишиться мiж ними двома.
    
  Опiвднi Паола побачила свiт на площi Святого Петра. Свiтило сонце, перевалило за полудень. Я дiстаю пачку тютюну Понтьєро i прикурюю останню сигару. Пiднiмiть обличчя до неба, пускаючи дим.
    
  - Ми зловили його, Маурiцiо. Tenías Raz. А тепер йди до вiчного свiтла i дай менi спокiй. О, i подаруйте татовi спогади.
    
    
  Мадрид, сiчень 2003 р. - Сантьяго-де-Компостела, серпень 2005 р.
    
    
    
  ПРО АВТОРА
    
    
    
  Хуан Гóмес-Хурадо (Мадрид, 1977) - журналiст. Вiн працював у редакцiях Радiо Iспанiї, каналу +, ABC, каналу СЕР та каналу Cope. Вiн отримав рiзнi лiтературнi премiї за свої оповiдання i романи, найважливiшою з яких є VII Мiжнародна премiя мiста Торревьеха за роман 2008 року.
    
  Траєкторiя пiсля емiжнародного успiху його першого роману,Особливо вiд Бога (опублiковано в 42 пайсес а дия сьогоднi) Хуан став мiжнародним автором еспаñол мяс разом з Хав'єром Сьєррой i Карлосом Руїсом Зафом i # 243; Крiм того, що ви бачите, що мрiя вашого життя здiйснилася, ви повиннi повнiстю присвятити себе розповiдi iсторiй. Публiкацiя в Контракт з Богом це було його пiдтвердженням (досi опублiковано у збiрнику з 35 сторiнок та пiдрахунку голосiв). Щоб не вiдкладати у довгу скриньку свої захоплення журналiстикою, вiн продовжував писати репортажi та вести щотижневу iнформацiйну колонку в газетi "Голос Галичини". Плiд одного з таких репортажiв пiд час поїздки до Сполучених Штатiв, що виник у результатi; Рiзня в Технологiчному iнститутi Вiрджинiї, його досi є єдиною науково-популярною книгою, яка також була перекладена кiлькома мовами i отримала кiлька нагород.
    
  Як людина ... Хуан найбiльше любить книги, фiльми та компанiю своєї сiм'ї. Вiн аполлон (що пояснює тим, що його цiкавить полiтика, але вiн з пiдозрою ставиться до полiтикiв), його улюблений колiр - блакитний - очi його дочки - i вiн любить її. його улюблена їжа - яєчня з картоплею. Як добрий стрiлець, вiн каже без зупинки. Джемaс виходить з дому без роману пiд пахвою.
    
    
  www.juangomezjurado.com
    
  У Твiттерi: Арробаджуангомезжурадо
    
    
    
    
    Цей файл був створений
  with BookDesigner program
    bookdesigner@the-ebook.org
  01/01/2012
    
  Дякую, що завантажили книгу у безкоштовнiй електроннiй бiблiотецi Royallib.ru
    
  Залишити вiдгук про книгу
    
  Усi книги автора
    
  1 [1] Якщо ти будеш живий, Я вiдпущу тобi грiхи твої в iм'я Отця, Сина i Святого Духа. Яен.
    
    
  2 [2] Клянуся Святим Iсусом, нехай простить тебе Бог за всi грiхи, якi ти, можливо, вчинив. Яен.
    
    
  3 [3] Це випадок реальний (хоча iмена були змiненi з поваги до статей), i його наслiдки глибоко пiдривають його позицiї в боротьбi за владу мiж масонами i Opus Dei у Ватиканi.
    
    
  4 [4] Невеликий загiн iталiйської полiцiї у внутрiшнiх районах Ватикану. У ньому троє чоловiкiв, присутнiсть яких є свiдченням, i вони виконують допомiжну роботу. Формально вони не мають юрисдикцiї у Ватиканi, оскiльки це ще одна країна.
    
    
  5 [5] Перед смертю.
    
    
  6 [6] CSI: Crime Scene Investigation це сюжет захоплюючого (хоч i нереального) пiвнiчноамериканського фантастичного серiалу, в якому аналiзи ДНК виконуються за лiченi хвилини.
    
    
  7 [7] Реальнi цифри: у перiод з 1993 по 2003 рiк Iнститут Святого Матвiя обслуживó 500 релiгiйних дiячiв, з яких 44 були дiагностованi з педофiлiєю, 185 - з фебою, 142 - з компульсивним розладом i 165 - з розладами. неiнтегрована сексуальнiсть (труднощi з iнтеграцiєю того самого у власну особистiсть.)
    
    
  8 [8] На даний момент вiдомий 191 серiйний вбивця чоловiчої статi та 39 серiйних убивць жiночої статi.
    
    
  9 [9] Семiнарiя Святої Марiї Балтиморi було названо на початку 80-х гг. Рожевий палац за щедрiсть, з якою гомосексуальнi зв'язки було прийнято серед семiнаристiв. По-друге, батько Джон Деспард "в мої днi в Сент-Мерi-Подi в душi були двоє хлопцiв, i все це знають, нiчого не вiдбувалося. Вночi в коридорах постiйно вiдчинялися i зачинялися дверi ...".
    
    
  10 [10] Семiнарiя зазвичай складається з шести курсiв, шостий з яких, або пастирський, є проповiдницьким у рiзних мiсцях, де семiнарист може надати допомогу, чи то парафiя, лiкарня чи школа. або про заснування, засноване на християнськiй iдеологiї.
    
    
  11 [11] Директор Бiй посилається на Святу святих Турáбана Санта-де-Турин. Християнська традицiя стверджує, що це полотно, в яке був загорнутий Iсус Христос i на якому чудесним чином вiдображено Його образ. Численнi дослiдження не змогли знайти переконливих доказiв нi в позитивному, нi в негативному значеннi. Церква офiцiйно не роз'яснила свою позицiю з приводу полотна Тура, а неофiцiйно наголосила, що "це питання, яке залишається на розсуд вiри та iнтерпретацiї кожного християнина".
    
    
  12 [12] VICAP - це абревiатура вiд Програми з упiймання насильницьких злочинцiв, пiдроздiлу ФБР, що займається крайнiми злочинцями.
    
    
  13 [13] Деякi транснацiональнi фармацевтичнi корпорацiї uticas передали свої надлишки протизаплiдних коштiв мiжнародним органiзацiям, якi працюють у країнах третього свiту, як Кенiя i Танзанiя. У багатьох випадках чоловiки, яких вона бачить iмпотентами, оскiльки пацiєнти помирають у її руках через нестачу хлорохiнiну, навпаки, їх аптечки переповненi протизаплiдними засобами. Таким чином компанiї стикаються з тисячами недобровiльних тестувальникiв своєї продукцiї, не маючи можливостi подати до суду. А ця практика доктор Берр називає Альфа-програмою.
    
    
  14 [14] Невилiковне захворювання, при якому у пацiєнта виникають сильнi болi у м'яких тканинах. Це спричинено порушеннями сну чи бiологiчними розладами, спричиненими зовнiшнiми агентами.
    
    
  15 [15] Лiкар. Берр ставиться до людей, яким нема чого втрачати, по можливостi з жорстоким минулим. Лiтера Омега, остання буква грецького алфавiту, завжди асоцiювалася з такими iменниками, як "смерть" або "кiнець".
    
    
  16 [16] АНБ (Агентство нацiональної безпеки) або Агентство нацiональної безпеки - це найбiльша у свiтi розвiдувальна служба, яка набагато перевершує за чисельнiстю сумнозвiсне ЦРУ (Центральне розвiдувальне управлiння). Управлiння боротьби з наркотиками - це агентство з контролю над наркотиками у США. У зв'язку з терактами 11 вересня у Баштах-близнюках американська громадська думка наполягала на тому, щоб усi спецслужби координувалися однiєю мислячою головою. Адмiнiстрацiя Буша зiткнулася з цiєю проблемою i першим директором нацiональної розвiдки з лютого 2005 року став Джон Негропонте. У цьому романi представлена лiтературна версiя святого поляка мiко i суперечливого реального персонажа.
    
    
  17 [17] Iм'я помiчника президента Сполучених Штатiв.
    
    
  18 [18] Свята Канцелярiя, офiцiйною номенклатурою якої є Конгрегацiя Доктрини вiри, - це сучасна (i полiтично правильна) назва Святої Iнквiзицiї.
    
    
  19 [19] Робайра хакiсо з посиланням на цитату "Блаженнi бiднi, тому що ваше царство - Боже" (Луки VI, 6). Самало вiдповiв йому словами: "Блаженнi бiднi, особливо вiд риту, бо вiд них - Царство Небесне (Матвiя V, 20).
    
    
  20 [20] Червонi сандалiї, а також тiара, кiльце та бiла сутана - це три найважливiшi символи, якi символiзують перемогу в пон-сумо. Протягом усiєї книги на них кiлька разiв посилаються.
    
    
  21 [21] Stato Cittá del Vaticano.
    
    
  22 [22] Так iталiйськi полiцейськi називають важiль, який служить для злому замкiв та злому дверей у пiдозрiлих мiсцях.
    
    
  23 [23] В iм'я всього святого, нехай приведуть вас ангели, пiсля прибуття вас зустрiнуть панове...
    
    
  24 [24] Futbol italiano.
    
    
  25 [25] Режисер Бiй зауважує, що Дикантi перефразує початок "Анни Каренiної" Толстого: " Усi щасливi сiм'ї схожi друг на друга, а нещаснi - по-своєму " .
    
    
  26 [26] Напрям думки, що стверджує, що Iсус Христос був символом людства в класовiй боротьбi та звiльненнi вiд "гнобителiв". Незважаючи на те, що ця iдея є привабливою як iдея, оскiльки вона захищає iнтереси євреїв, з вiсiмдесятих рокiв Церква засуджує її як марксистське тлумачення Святого Письма.
    
    
  27 [27] Батько Фаулер посилається на приказку "One-eyed Pete is the marshall of Blindville", iспанською "Одноокий Пiт - шериф Вiльясего". Для кращого розумiння використовується iспанськеñол.
    
    
  28 [28] Дикантi цитує Дон Кiхота у своїх iталiйських вiршах. Оригiнальна фраза, добре вiдома Iспанiї, звучить так: "За допомогою церкви ми дали". До речi, слово "попався" - популярний вираз.
    
    
  29 [29] Батько Фаулер просить, будь ласка, дозволу побачитися з кардиналом Шоу, i монахиня вiдповiдає йому, що його польська трохи заiржавiла.
    
    
  30 [30] Солiдарнiсть - це назва польської профспiлки, створеної в 1980 лауреатом Нобелiвської премiї миру електриком Лехом Валенсою. Вiдносини мiж Валенсою та Iваном Павлом II завжди були дуже близькими, i є свiдчення того, що грошi на створення органiзацiї солiдарностi частково надходили з Ватикану.
    
    
  31 [31] Вiльям Блейк був англiйським поетом-протестантом вiсiмнадцятого столiття ". Шлюб раю i пекла " це твiр, що охоплює рiзнi жанри та рiзнi категорiї, хоча ми можемо назвати його насиченим сатиричним вiршем. Значна частина його довжини вiдповiдає Притчi з пекла афоризми, нiбито данi Блейку демоном.
    
    
  32 [32] Харизматичнi - це смiшна група, обряди якої зазвичай досить екстремальнi: пiд час своїх обрядiв вони спiвають i танцюють пiд звуки бубнiв, роблять сальто (i навiть вiдважнi маи доходять до сальто), кидаються на землю i кидаються на людей. церковнi лави або люди сiдають ними, розмовляють мовами... Все це нiбито просякнуте священним ритуалом та величезною ейфорiєю. Котяча церква олiка нiколи не дивилася на її групу прихильно.
    
    
  33 [33] "Скоро святий". Цим криком багато хто вимагав негайної канонiзацiї Iвана Павла II.
    
    
  34 [34] Вiдповiдно до доктриною кiшки, Святий Михайло - це глава небесного воїнства, ангел, який виганяє сатану з небесного царства. # 225; ангел, що виганяє сатану з небесного царства. небеса та захисник Церкви.
    
    
  35 [35] Проект вiдьми з Блер це був гаданий документальний фiльм про якихось жителiв, якi заблукали в лiсi, щоб зробити репортаж про фенóмiнус екстраñос у цьому районi, i в результатi всi вони зникли. Через деякий час пiсля того, як була знайдена касета, ймовiрно, також. Насправдi це був монтаж двох режисерiв jóves та hábiles, що досягли великого успiху у дуже обмеженому бюджетi.
    
    
  36 [36] Дорожнiй ефект.
    
    
  37 [37] Iвана 8, 32.
    
    
  38 [38] Один iз двох аеропортiв Риму, розташований за 32 км вiд мiста.
    
    
  39 [39] Батько Фаулер, безсумнiвно, повинен мати на увазi ракетну кризу. У 1962 роцi радянський прем'єр-мiнiстр Хрущов вiдправив на Кубу кiлька кораблiв з ядерними боєголовками, якi пiсля встановлення у Карибському морi могли вражати цiлi у Сполучених Штатах. Кеннедi ввiв блокаду острова та пообiцяв потопити вантажнi судна, якщо вони не повернуться до СРСР. Перебуваючи за пiвмилi вiд американських есмiнцiв, Хрущов наказав повернутися на свої кораблi. Протягом п'яти рокiв свiт жив, затамувавши подих.
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
  Juan Gomez-Jurado
    
    
  Емблема зрадника
    
    
    
  Пролог
    
    
    
  ВIДМIТНI ЧОРТИ ГIБРАЛТАРУ
    
  12 березня 1940
    
  Коли хвиля жбурнула його об планшир, чистий iнстинкт змусив капiтана Гонсалеса схопитися за дерево, здерши шкiру по всiй долонi. Через десятилiття - на той час вiн став найвидатнiшим книготоргiвцем у Вiго - вiн здригався, згадуючи тiєї ночi, найстрашнiшу i найнезвичайнiшу в його життi. Коли вiн сидiв у своєму крiслi старим, сивим чоловiком, його рот згадував смак кровi, селiтри та страху. Його вуха запам'ятали б гуркiт того, що вони називали "перекидачем дурнiв", зрадницької хвилi, на пiдйом якої йде менше двадцяти хвилин i якої моряки в протоках - i їх вдови - навчилися боятися; i його здивованi очi знову побачили б те, чого там просто не могло бути.
    
  Коли вiн побачив це, капiтан Гонсалес зовсiм забув, що двигун уже працював з перебоями, що в його командi було не бiльше семи чоловiк, коли їх мало бути щонайменше одинадцять, що серед них вiн був єдиним, кого лише шiсть мiсяцiв тому не хитало в душi. Вiн зовсiм забув, що збирався прибивати їх до палуби за те, що вони не розбудили його, коли почалася вся ця качка.
    
  Вiн мiцно тримався за iлюмiнатор, щоб розвернутися i втягти себе на мiсток, увiрвавшись на нього пiд поривом дощу та вiтру, що облив штурмана наскрiзь.
    
  "Вiдiйди вiд мого штурвала, Року!" - крикнув вiн, сильно штовхнувши штурмана. "Ти нiкому на свiтi не потрiбен".
    
  "Капiтане, я... Ви сказали, щоб ми не турбували вас, поки не збираємося йти на дно, сер". Його голос тремтiв.
    
  Саме це зараз i станеться, подумав капiтан, хитаючи головою. Бiльшiсть його команди складалася з жалюгiдних залишкiв вiйни, яка спустошила країну. Вiн не мiг звинувачувати їх за те, що вони не вiдчули наближення великої хвилi, так само, як нiхто не звинувачував його зараз за те, що вiн зосередив свою увагу на тому, щоб розвернути човен i вивести його в безпечне мiсце. Найрозумнiшим було б не зважати на те, що вiн щойно побачив, бо альтернативою було самогубство. Те, на що наважився б лише дурень.
    
  I я той самий дурень, подумав Гонсалес.
    
  Штурман спостерiгав за ним, широко вiдкривши рота, поки вiн керував, твердо утримуючи човен i розтинаючи хвилi. Канонерський човен "Есперанса" був побудований наприкiнцi минулого столiття, i дерево i сталь його корпусу сильно рипiли.
    
  "Капiтан!" - заволав штурман. "Що, чорт забирай, ти робиш? Ми перевернемося!"
    
  "Дивися по лiвому борту, Рока", - вiдповiв капiтан. Вiн теж був наляканий, хоч i не мiг дозволити виявитися нi найменшому слiду цього страху.
    
  Штурман пiдкорився, думаючи, що капiтан остаточно збожеволiв.
    
  Через кiлька секунд капiтан почав сумнiватися у своїх судженнях.
    
  Не бiльше нiж за тридцять плавальних помахiв вiд нас маленький плiт хитався мiж двома гребенями, його кiль знаходився пiд небезпечним кутом. Здавалося, що вiн був на межi перекидання; насправдi це було диво, що вiн ще не перекинувся. Блискала блискавка, i раптово штурман зрозумiв, чому капiтан поставив вiсiм життiв на таку невдалу комбiнацiю.
    
  "Сер, там люди геть там!"
    
  "Я знаю, Рока. Скажи Кастiльйо i Паскуалю. Вони повиннi залишити помпи, вийти на палубу з двома мотузками i триматися за цi планширi, як повiя чiпляється за свої грошi".
    
  "Є, є, капiтан".
    
  "Нi ... Зачекайте ..." - сказав капiтан, хапаючи Року за руку, перш нiж той встиг покинути мiсток.
    
  Капiтан на мить завагався. Вiн не мiг одночасно керувати порятунком i керувати човном. Якби нiс можна було просто тримати перпендикулярно до хвиль, вони могли б це зробити. Але якби її вчасно не зняли, один iз його хлопцiв опинився б на днi моря.
    
  До бiса все це.
    
  "Залиш це, Року, я зроблю це сам. Ти берешся за кермо i тримаєш його рiвно, ось так".
    
  "Ми не зможемо довго протриматися, капiтане".
    
  "Щойно ми витягнемо цих бiдолах звiдти, прямуйте прямо в першу хвилю, яку побачите; але за мить до того, як ми досягнемо вищої точки, повернiть штурвал на правий борт так сильно, як тiльки зможете. I молiться!"
    
  Кастiльйо i Паскуаль з'явилися на палубi, їхнi щелепи були стиснутi, а тiла напруженi, вираз їхнiх осiб намагався приховати два тiла, наповненi страхом. Капiтан пiдвiвся мiж ними, готовий керувати небезпечним танцем.
    
  "За моїм сигналом вiдкиньте помилки. Зараз!"
    
  Сталевi зуби вп'ялися в край плоту; троси натяглися.
    
  "Тягни!"
    
  Коли вони пiдтягли плiт ближче, капiтановi здалося, що вiн чує крики, бачить руки, що розмахують.
    
  "Тримай її мiцнiше, але не пiдходь занадто близько!" Вiн нахилився i пiдняв багор вдвiчi вище за себе. "Якщо вони вдарять по нас, це знищить їх!"
    
  I, цiлком можливо, це проб'є пролом i в нашому човнi, подумав капiтан. Пiд слизькою палубою вiн вiдчував, як корпус скрипить дедалi сильнiше, коли їх пiдкидало кожною новою хвилею.
    
  Вiн маневрував багром i зумiв зачепитися за кiнець плоту. Шест був довгим i допомагав йому тримати невелике судно на фiксованiй вiдстанi. Вiн наказав прив'язати канати до бичiв i скинути мотузковi сходи, коли вiн щосили чiплявся за багор, який сiпався в його руках, погрожуючи розкроїти йому череп.
    
  Ще один спалах блискавки висвiтлив внутрiшню частину корабля, i капiтан Гонсалес тепер мiг бачити, що на борту було чотири людини. Вiн також змiг нарештi зрозумiти, як їм удалося втриматися на плаваючiй тарiлцi для супу, коли вона стрибала мiж хвилями.
    
  Проклятi божевiльнi - вони прив'язали себе до човна.
    
  Фiгура в темному плащi перегнулась через iнших пасажирiв, розмахуючи ножем i гарячково перерiзаючи мотузки, якими вони були прив'язанi до плоту, перерiзала мотузки, що тяглися вiд його зап'ясток.
    
  "Продовжуй! Пiднiмайтеся, поки ця штука не потонула!"
    
  Фiгури наблизилися до борту човна, їх витягнутi руки тяглися до трапу. Людина з ножем зумiла схопити його i закликала iнших йти попереду. Команда Гонсалеса допомогла їм пiдвестися. Нарештi, нiкого не залишилося, крiм людини з ножем. Вiн узявся за сходи, але коли вiн сперся об борт човна, щоб пiдтягнутися, багор раптово зiсковзнув. Капiтан спробував зачепити його знову, але потiм хвиля, яка була вище за iнших, пiдняла кiль плота, шпурнувши його об борт "Есперанси".
    
  Пролунав хрускiт, потiм крик.
    
  З жахом капiтан вiдпустив багор. Борт плота вдарив чоловiка по нозi, i вiн повис на сходах однiєю рукою, притулившись спиною до корпусу. Плiт видалявся, але це було лише питання кiлькох секунд, перш нiж хвилi шпурнуть його назад до "Есперанси".
    
  "Шеренги!" - крикнув капiтан своїм людям. "Заради бога, перерiжте їх!"
    
  Матрос, що стояв ближче до планшира, намацав у себе на поясi нiж, а потiм почав перерiзати канати. Iнший спробував вiдвести врятованих людей до люка, що веде до трюму, перш нiж хвиля вдарила їхнє чоло в лоба i забрала в море.
    
  Iз завмиранням серця капiтан пошукав пiд планширом сокиру, яка, як вiн знав, iржавiла там багато рокiв.
    
  "Геть з дороги, Паскуаль!"
    
  Вiд сталi летiли блакитнi iскри, але удари сокири ледь чути за наростаючим шумом бурi. Спочатку нiчого не вiдбувалося.
    
  Потiм стався збiй.
    
  Палуба затремтiла, коли плiт, звiльнений вiд причалiв, пiднявся вгору i розколовся об нiс "Есперанси". Капiтан перегнувся через планшир, упевнений, що все, що вiн побачить, це кiнець сходiв, що танцює. Але вiн помилявся.
    
  Людина, яка потерпiла корабельну аварiю, все ще була там, її лiва рука розмахувала, намагаючись знову вхопитися за поперечини сходiв. Капiтан нахилився до нього, але зневiрена людина все ще була бiльш нiж за два метри вiд нього.
    
  Залишалося зробити лише одне.
    
  Вiн перекинув одну ногу через борт i схопився за драбину пошкодженою рукою, водночас молячись i проклинаючи того Бога, який був так рiшуче налаштований втопити їх. На мить вiн мало не впав, але матрос Паскуаль вчасно пiдхопив його. Вiн спустився на три сходинки, рiвно настiльки, щоб мати можливiсть дотягнутися до рук Паскуаля, якщо той ослабить хватку. Вiн не наважився йти далi.
    
  "Вiзьми мене за руку!"
    
  Чоловiк спробував розвернутися, щоб дотягнутися до Гонсалеса, але це не вийшло. Один iз пальцiв, яким вiн чiплявся за сходи, зiсковзнув.
    
  Капiтан геть-чисто забув про свої молитви i зосередився на своїх прокльонах, хоч i тихо. Зрештою, вiн був не настiльки засмучений, щоб ще бiльше глузувати з Бога в такий момент. Однак вiн був досить шалений, щоб зробити ще один крок вниз i схопити бiдолаху за передню частину його плаща.
    
  На секунду, що здалася вiчною, все, що утримувало цих двох чоловiкiв на мотузкових сходах, що гойдалися, були дев'ять пальцiв, поношена пiдошва черевика i величезна сила волi.
    
  Потiм потерпiлому корабельну аварiю вдалося розвернутися достатньо, щоб вчепитися в капiтана. Вiн зачепився ногами за поперечини, i двоє чоловiкiв почали своє сходження.
    
  Шiсть хвилин по тому, схилившись над своїм блюванням у трюмi, капiтан ледве мiг повiрити в їхню удачу. Вiн щосили намагався заспокоїтися. Вiн все ще не був до кiнця впевнений, як марною "Роке" вдалося пережити шторм, але хвилi вже не так наполегливо билися об корпус, i здавалося очевидним, що цього разу "Есперанса" впорається.
    
  Моряки дивилися на нього, пiвколо осiб, повних знемоги та напруження. Один iз них простяг рушник. Гонсалес вiдмахнувся вiд неї.
    
  "Приберiть цей безлад", - сказав вiн, випрямляючись, вказуючи на пiдлогу.
    
  Мокрi потерпiлi корабельна аварiя забилися в темний кут трюму. Було ледве можна розглянути їхнi обличчя в тремтячому свiтлi єдиної лампи в каютi.
    
  Гонсалес зробив три кроки до них.
    
  Один iз них вийшов уперед i простяг руку.
    
  "Danke schon."
    
  Як i його товаришi, вiн був з голови до нiг закутаний у чорний плащ iз каптуром. Тiльки одна рiч вiдрiзняла його вiд iнших: пояс довкола талiї. На поясi виблискував нiж iз червоною рукояттю, яким вiн перерiзав мотузки, якими його друзi були прив'язанi до плоту.
    
  Капiтан не змiг стриматись.
    
  "Проклятий сучий син! Ми всi могли бути мертвi!"
    
  Гонсалес вiдвiв руку назад i вдарив чоловiка по головi, збивши його з нiг. Його капюшон вiдкинувся, оголивши копицю свiтлого волосся i обличчя з незграбними рисами. Одне холодне блакитне око. Там, де мала бути iнша, була тiльки дiлянка зморшкуватої шкiри.
    
  Людина, що потерпiла корабельну аварiю, встала i повернула на мiсце пластир, який, мабуть, змiстився вiд удару над очницею. Потiм вiн поклав руку на ножа. Двоє матросiв зробили крок уперед, побоюючись, що вiн одразу розiрве капiтана на частини, але вiн просто обережно витяг його i кинув на пiдлогу. Вiн знову простяг руку.
    
  "Danke schon."
    
  Капiтан мимоволi посмiхнувся. У цього клятого фриця були сталевi яйця. Похитавши головою, Гонсалес простяг руку.
    
  "Звiдки, чорт забирай, ти взявся?"
    
  Iнший чоловiк знизав плечима. Було ясно, що вiн не розумiє жодного слова iспанською. Гонсалес повiльно вивчав його. Нiмцю, мабуть, було тридцять п'ять-сорок рокiв, i пiд його чорним плащем вiн носив темний одяг та важкi черевики.
    
  Капiтан зробив крок до товаришiв цiєї людини, бажаючи дiзнатися, заради кого вiн поставив на кiн свiй човен i команду, але iнша людина витягла руки i вiдiйшла убiк, перегороджуючи йому шлях. Вiн твердо стояв на ногах, або, принаймнi, намагався, бо йому було важко залишатися на ногах, i вираз його обличчя був благаючим.
    
  Вiн не хоче заперечувати мою владу перед моїми людьми, але вiн не готовий дозволити менi пiдiбратися надто близько до його таємничих друзiв. Тодi дуже добре: будь по-твоєму, будь ти проклятий. З тобою розберуться у штабi, подумав Гонсалес.
    
  "Паскуаль".
    
  "Сер?"
    
  "Скажи штурману, щоб вiн тримав курс на Кадiс".
    
  "Є, є, капiтане", - сказав матрос, зникаючи в люку. Капiтан збирався пiти за ним, прямуючи назад у свою каюту, коли голос нiмця зупинив його.
    
  "Nein. Bitte. Nicht Cadiz."
    
  Обличчя нiмця повнiстю змiнилося, коли вiн почув назву мiста.
    
  Чого ти так боїшся, Фрiце?
    
  "Komm. Komm. Бiтте," сказав нiмець, жестом показуючи, що йому слiд пiдiйти. Капiтан нахилився, i iнший чоловiк почав благати його на вухо. "Nicht Cadiz. Португалiя. Bitte, Kapitan."
    
  Гонсалес вiдсунувсь вiд нiмця, розглядаючи його бiльше хвилини. Вiн був упевнений, що бiльше нiчого не зможе витягнути з цiєї людини, оскiльки його власне розумiння нiмецької обмежувалося "Так", "Нi", "Будь ласка" та "Спасибi". Знову вiн зiткнувся з дилемою, де найпростiшим рiшенням було те, що йому подобалося найменше. Вiн вирiшив, що вже зробив достатньо, рятуючи їхнє життя.
    
  Що ти приховуєш, Фрiце? Хто твої друзi? Що роблять четверо громадян наймогутнiшої нацiї у свiтi, з найбiльшою армiєю, перетинаючи протоку на маленькому старому плоту? Ти сподiвався дiстатися до Гiбралтару на цiй штуцi? Нi, я не думаю. Гiбралтар сповнений англiйцiв, ваших ворогiв. I чому б не приїхати до Iспанiї? Судячи з тону нашого славного Генералiсiмо, ми скоро перетнемо Пiренеї, щоб допомогти вам вбивати жаб, швидше за все, кидаючи в них каменi. Якщо ми справдi дружнi з вашим фюрером, як злодiї... Якщо, звiсно, ти сам не в захватi вiд нього.
    
  Чорт забирай.
    
  "Стежте за цими людьми", - сказав вiн, повертаючись до команди. "Отеро, дай їм кiлька ковдр i накрий їх чимось гарячим".
    
  Капiтан повернувся на мiсток, де Рока прокладав курс на Кадiс, уникаючи шторму, який тепер вiяв у Середземне море.
    
  "Капiтан", - сказав штурман, встаючи по стiйцi "смирно", - "Можу я просто сказати, наскiльки я захоплений тим, що ..."
    
  "Так, так, Року. Велике вам спасибi. Чи є тут кава?"
    
  Рока налив йому чашку, i капiтан сiв, щоб насолодитися напоєм. Вiн зняв свою непромокаючу накидку i светр, що був на ньому пiд нею, що наскрiзь промок. На щастя, у салонi було не холодно.
    
  "Вiдбулися змiни в планi, Рока. Один з Бошей, яких ми врятували, дав менi наведення. Здається, в гирлi Гвадiани орудує банда контрабандистiв. Натомiсть ми вирушимо в Аямонт, подивимося, чи зможемо ми триматися вiд них подалi".
    
  "Як скажете, капiтан", - сказав штурман, трохи засмучений необхiднiстю прокладати новий курс. Гонсалес пильно подивився на потилицю молодого чоловiка, трохи стурбований. Були певнi люди, з якими не можна було говорити з певних питань, i вiн ставив питання, чи може Рока бути iнформатором. Те, що пропонував капiтан, було незаконним. Цього було б достатньо, щоб вiдправити його до в'язницi, чи ще гiрше. Але вiн не змiг би це зробити без свого заступника в командi.
    
  Мiж ковтками кави вiн вирiшив, що може довiряти Роке. Його батько вбив нацiоналес пiсля падiння Барселони кiлька рокiв тому.
    
  "Ти колись був у Айямонтi, Року?"
    
  "Нi, сер", - вiдповiв молодик, не обертаючись.
    
  "Це чарiвне мiсце, за три милi вгору по Гвадiанi. Вино гарне, i у квiтнi воно пахне квiтами апельсина. А на iншому березi рiчки починається Португалiя".
    
  Вiн зробив ще ковток.
    
  "У двох кроках, як кажуть".
    
  Рока здивовано обернувся. Капiтан стомлено всмiхнувся йому.
    
  П'ятнадцята година палуба "Есперанси" спорожнiла. Зi їдальнi, де матроси насолоджувалися ранньою вечерею, долинув смiх. Капiтан пообiцяв, що пiсля того, як вони поїсть, вони кинуть якiр у порту Айямонте, i багато хто з них уже вiдчував пiд ногами тирсу таверн. Iмовiрно, капiтан сам доглядав мiсток, у той час як Рока охороняв чотирьох потерпiлих аварiю пасажирiв.
    
  "Ви впевненi, що це необхiдно, сер?" - невпевнено спитав штурман.
    
  "Це буде просто крихiтний синець. Не будь таким боягузливим, чувак. Це має виглядати так, нiби потерпiлi корабельна аварiя напали на вас, щоб втекти. Полежи трохи на пiдлозi."
    
  Пролунав сухий стукiт, а потiм у люку з'явилася голова, за якою швидко пiшли потерпiлi корабля. Починала опускатись нiч.
    
  Капiтан i нiмець спустили рятувальну шлюпку на воду лiвим бортом, з найдальшої вiд їдальнi. Його товаришi залiзли всередину i стали чекати на свого одноокого лiдера, який знову накрив голову каптуром.
    
  "Двiстi метрiв прямою", - сказав йому капiтан, вказуючи у бiк Португалiї. "Залишiть рятувальну шлюпку на пляжi: вона менi знадобиться. Я поверну її пiзнiше".
    
  Нiмець знизав плечима.
    
  "Послухай, я знаю, що ти не розумiєш жодного слова. Ось..." сказав Гонсалес, повертаючи йому нiж. Чоловiк однiєю рукою засунув її за пояс, у той час як iншою нишпорив пiд плащем. Вiн дiстав невелику рiч i вклав її в руку капiтана.
    
  "Веррат", - сказав вiн, доторкнувшись вказiвним пальцем до своїх грудей. "Реттунг", - сказав вiн потiм, торкаючись грудей iспанця.
    
  Гонсалес уважно вивчив подарунок. Це було щось подiбне до медалi, дуже важкої. Вiн пiднiс її ближче до лампи, що висiла в каютi; предмет випромiнював безпомилкове свiчення.
    
  Вона була зроблена iз чистого золота.
    
  "Послухай, я не можу прийняти..."
    
  Але вiн розмовляв сам iз собою. Човен уже вiддалявся, i нiхто з його пасажирiв не озирнувся.
    
  До кiнця своїх днiв Мануель Гонсалес Перейра, колишнiй капiтан iспанського вiйськово-морського флоту, присвячував щохвилини, яку мiг викроїти поза своєю книгарнею, вивченню цiєї золотої емблеми. То був двоголовий орел, встановлений на залiзному хрестi. Орел тримав меч, над його головою була цифра 32, а на грудях - величезний дiамант, iнкрустований.
    
  Вiн виявив, що це був масонський символ вищого рангу, але кожен експерт, з яким вiн розмовляв, сказав йому, що це, мабуть, пiдробка, тим бiльше, що вiн був зроблений iз золота. Нiмецькi масони нiколи не використовували шляхетнi метали для емблем своїх Великих Майстрiв. Розмiр дiаманта - наскiльки ювелiр змiг встановити, не розбираючи вирiб на частини, - дозволив датувати камiнь приблизно початком столiття.
    
  Часто, засиджуючись допiзна, книготорговець згадував свою розмову з "Одноокою таємничою людиною", як любив називати його його маленький син Хуан Карлос.
    
  Хлопчиковi нiколи не набридло слухати цю iсторiю, i вiн вигадував надуманi теорiї про особистiсть потерпiлих аварiю корабля. Але найбiльше його схвилювали цi прощальнi слова. Вiн розшифрував їх за допомогою нiмецького словника i повiльно повторив, нiби таким чином мiг краще зрозумiти.
    
  "Веррат-зрада. Rettung-salvation."
    
  Книготорговець помер, так i не розгадавши таємницю, приховану в його емблемi. Його син Хуан Карлос успадкував твiр i, своєю чергою, став книготорговцем. Якось вересневим днем 2002 року невiдомий лiтнiй письменник зайшов до книгарнi, щоб виступити з доповiддю про свою нову роботу про масонство. Нiхто не прийшов, тому Хуан Карлос вирiшив убити час i зменшити очевидний дискомфорт свого гостя, показати йому фотографiю емблеми. Побачивши це обличчя письменника змiнилося.
    
  "Звiдки у тебе це фото?"
    
  "Це стара медаль, яка належала моєму батьковi".
    
  "Вона все ще у тебе?"
    
  "Так. Через трикутник, що мiстить число 32, ми вирiшили, що це ...
    
  "Масонський символ. Очевидно, пiдробка, через форму хреста та дiаманта. Ви оцiнили її?"
    
  "Так. Матерiали коштують близько 3000 євро. Я не знаю, чи має вона якусь додаткову iсторичну цiннiсть".
    
  Автор кiлька секунд дивився на статтю, перш нiж вiдповiсти. Його нижня губа затремтiла.
    
  "Нi. Безперечно нi. Можливо, з цiкавостi ... але я сумнiваюся в цьому. I все ж я хотiв би її купити. Ти знаєш ... для мого дослiдження. Я дам тобi за неї 4000 євро ".
    
  Хуан Карлос чемно вiдмовився вiд пропозицiї, i письменник пiшов, ображений. Вiн почав приходити до книгарнi щодня, хоч i не жив у мiстi. Вiн вдавав, що риється в книгах, хоча насправдi велику частину часу спостерiгав за Хуаном Карлосом поверх окулярiв у товстiй пластиковiй оправi. Книготорговець почав почуватися зацькованим. Якось зимової ночi, дорогою додому, йому здалося, що вiн почув кроки позаду себе. Хуан Карлос сховався у дверях i чекав. За мить з'явився письменник, невловима тiнь, що тремтить у поношеному плащi. Хуан Карлос з'явився з дверей i загнав чоловiка в кут, притискаючи його до стiни.
    
  "Це має припинитися, ти розумiєш?"
    
  Старий заплакав i, щось бурмотячи, впав на землю, обхопивши руками колiна.
    
  "Ти не розумiєш, я повинен отримати це..."
    
  Хуан Карлос пом'якшав. Вiн провiв старого в бар i поставив перед ним склянку брендi.
    
  "Вiрно. А тепер скажи менi правду. Це дуже цiнно, чи не так?"
    
  Письменник не поспiшав з вiдповiддю, вивчаючи книготорговця, який був на тридцять рокiв молодший за нього i на шiсть дюймiв вищий. Нарештi вiн здався.
    
  "Її цiннiсть незлiченна. Хоча це не причина, через яку я цього хочу", - сказав вiн iз зверхнiм жестом.
    
  "Тодi чому?"
    
  "Заради слави. Слава вiдкриття. Вона лягла б в основу моєї наступної книги".
    
  "На фiгурцi?"
    
  "На її власника. Менi вдалося вiдновити його життя пiсля багатьох рокiв дослiджень, копаючись у фрагментах щоденникiв, газетних архiвах, приватних бiблiотеках ... каналiзацiя iсторiї. Всього лише десять дуже нетовариських людей у свiтi знають його iсторiю. Всi вони великi майстри, i я єдиний, у кого є всi частини. Хоча нiхто б менi не повiрив, якби я вiрив."
    
  "Випробуй мене".
    
  "Тiльки якщо ти пообiцяєш менi одну рiч. Що ти дозволиш менi побачити це. Доторкнися до неї. Тiльки один раз."
    
  Хуан Карлос зiтхнув.
    
  "Добре. За умови, що в тебе є хороша iсторiя, яку ти можеш розповiсти".
    
  Старий схилився над столом i почав пошепки розповiдати iсторiю, яка до цього моменту передавалася з вуст в уста людьми, якi поклялися нiколи її не повторювати. Iсторiя про брехню, про неможливе кохання, про забутого героя, про вбивство тисяч невинних людей руками однiєї людини. Iсторiя емблеми зрадника.
    
    
  НЕЧЕСТИВИЙ
    
  1919-21
    
    
  Де розумiння нiколи не виходить за межi самого себе
    
  Символ профана - це простягнута рука, вiдкрита, самотня, але здатна вхопитися за знання.
    
    
    
    
  1
    
    
  На сходах особняка Шредера була кров.
    
  Побачивши це, Пол Райнер здригнувся. Звичайно, це був не вперше, коли вiн бачив кров. У перiод з початку квiтня по травень 1919 року жителi Мюнхена за тридцять днiв пережили на собi весь той жах, якого їм вдалося уникнути за чотири роки вiйни. У невизначенi мiсяцi мiж кiнцем iмперiї та проголошенням Веймарської республiки незлiченнi групи намагалися нав'язати свої програми. Комунiсти захопили мiсто та проголосили Баварiю радянською республiкою. Пограбування та вбивства стали широко поширенi в мiру того, як Freikorps скорочували розрив мiж Берлiном i Мюнхеном. Повстанцi, знаючи, що їхнi днi порахованi, намагалися позбутися якомога бiльшої кiлькостi полiтичних ворогiв. Здебiльшого цивiльнi особи, страченi глибокої ночi.
    
  Це означало, що Пол уже бачив слiди кровi, але нiколи бiля входу до будинку, де вiн жив. I хоча їх було небагато, вони долинали з-пiд великих дубових дверей.
    
  Якщо пощастить, Юрген упаде обличчям униз i виб'є собi зуби, подумав Пол. Можливо, таким чином вiн дасть менi кiлька днiв спокою. Вiн сумно похитав головою. Вiн не мав такого успiху.
    
  Йому було всього п'ятнадцять, але гiрка тiнь уже лягла на його серцi, подiбно до хмар, що закривають мляве сонце середини травня. Пiвгодини тому Пол байдикував у кущах англiйського саду, радiючи поверненню до школи пiсля революцiї, хоч i не так через уроки. Пiдлога завжди була попереду своїх однокласникiв, а також професора Вiрта, який йому дуже набридав. Пiдлога читала все, що траплялося йому пiд руку, ковтаючи це, як п'яниця в день зарплати. Вiн лише вдавався уважним на уроках, але завжди виявлявся найкращим у класi.
    
  У Пола не було друзiв, хоч би як вiн намагався спiлкуватися зi своїми однокласниками. Але, незважаючи нi на що, йому справдi подобалася школа, бо годинник урокiв був годинником, проведеним далеко вiд Юргена, який вiдвiдував академiю, де пiдлога не була покрита лiнолеумом, а краї парт не були вищербленi.
    
  Дорогою додому Пол завжди згортав до Саду, найбiльшого парку в Європi. Того дня вона здавалася майже пустельною, навiть через всюдисущих охоронцiв у червоних куртках, якi робили йому догану щоразу, коли вiн збивався зi шляху. Пiдлога максимально скористалася цiєю можливiстю i зняла свої поношенi черевики. Йому подобалося ходити босонiж по травi, i вiн розсiяно нахилився, коли йшов, пiдiбравши кiлька тисяч жовтих брошур, якi лiтаки Freikorps скинули над Мюнхеном минулого тижня, вимагаючи беззастережної капiтуляцiї комунiстiв. Вiн викинув їх у вiдро для смiття. Вiн би з радiстю залишився, щоб упорядкувати весь парк, але був четвер, i йому треба було натерти пiдлогу на четвертому поверсi особняка, завдання, яке займе його до обiду.
    
  Якби тiльки його там не було... подумав Пол. Минулого разу вiн замкнув мене в коморi для мiтел i вилив брудну воду на мармур. Добре, що мама почула мої крики i вiдчинила шафу до того, як Брунгiльда впiзнала.
    
  Пол хотiв згадати час, коли його двоюрiдний брат не поводився подiбним чином. Багато рокiв тому, коли вони обоє були зовсiм маленькими i Едуард брав їх за руки i водив у сад, Юрген посмiхався до нього. Це був швидкоплинний спогад, майже єдиний приємний спогад про його двоюрiдного брата, який залишився. Потiм почалася Велика вiйна з її оркестрами та парадами. I Едуард попрямував геть, махаючи рукою i посмiхаючись, коли вантажiвка, яка вiдвозила його, набирала швидкiсть, а Пол бiг поряд з ним, бажаючи марширувати разом зi своїм старшим кузеном, бажаючи, щоб вiн сидiв поряд з ним у цiй вражаючiй формi.
    
  Для Пола вiйна складалася з новин, якi вiн читав щоранку, вивiшених на стiнi полiцейської дiльницi дорогою до школи. Часто йому доводилося продиратися крiзь заростi нiг - що йому нiколи не складало труднощiв, оскiльки вiн був худим, як трiска. Там вiн iз захопленням читав про досягнення армiї кайзера, яка щодня брала тисячi полонених, займала мiста та розширювала межi Iмперiї. Потiм у класi вiн малював карту Європи i розважав себе, уявляючи, де вiдбудеться наступна велика битва, i запитуючи, чи буде там Едуард. Несподiвано, i без попередження, "перемоги" почали вiдбуватися дедалi ближче до будинку, i вiйськовi депешi майже завжди оголошували про " повернення до положення безпеки, яке спочатку передбачалося " . Поки що одного разу величезний плакат не оголосив, що Нiмеччина програла вiйну. Пiд нею був список цiни, яку доведеться заплатити, i це справдi був дуже довгий список.
    
  Читаючи цей список i плакат, Пол почував себе так, наче його обдурили, надули. Раптом не залишилося подушки фантазiї, щоб пом'якшити бiль вiд кiлькостi побоїв, якi вiн отримував вiд Юргена. Славна вiйна не почала б чекати, поки Пол виросте i приєднається до Едуарда на фронтi.
    
  I, звiсно, у цьому не було нiчого славного взагалi.
    
  Пiдлога постояла там деякий час, дивлячись на кров бiля входу. Подумки вiн вiдкидав можливiсть, що революцiя почалася знову. Загони Freikorps патрулювали весь Мюнхен. Однак ця калюжа здавалася свiжою, невелика аномалiя на великому каменi, щаблi якого були досить великими, щоб вмiстити двох чоловiкiв, що лежали впритул.
    
  Менi краще поквапитися. Якщо я знову запiзнюся, тiтка Брунгiльда вб'є мене.
    
  Вiн ще трохи подумав мiж страхом перед невiдомiстю i страхом перед своєю тiткою, i останнiй узяв гору. Вiн дiстав iз кишенi маленький ключ вiд службового входу та увiйшов до особняка. Усерединi все здавалося досить тихим. Вiн наближався до сходiв, коли почув голоси iз основних житлових примiщень будинку.
    
  "Вiн послизнувся, коли ми пiднiмалися сходами, мадам. Нелегко утримати його, i ми всi дуже слабкi. Минули мiсяцi, а його рани продовжують вiдкриватися".
    
  "Некомпетентнi дурнi. Не дивно, що ми програли вiйну".
    
  Пiдлога прокралася через головний вестибюль, намагаючись робити якнайменше шуму. Довга кривава пляма, що тяглася пiд дверима, звузилася в серiю потiк, що вели до найбiльшої кiмнати в особняку. Всерединi його тiтка Брунгiльда та двоє солдатiв схилилися над диваном. Вона продовжувала потирати руки, доки не зрозумiла, що робить, а потiм сховала їх у складках своєї сукнi. Незважаючи на те, що вiн був прихований за дверима, Пол не мiг не тремтiти вiд страху, коли побачив свою тiтку в такому станi. Її очi були схожi на двi тонкi сiрi смужки, рот скривився в знак запитання, а її владний голос тремтiв вiд лютi.
    
  "Подивися на стан оббивки. Marlis!"
    
  "Баронеса", - сказав слуга, наближаючись.
    
  "Iди i принеси ковдру, швидко. Поклич садiвника. Його одяг доведеться спалити, вона вся у вошах. I хто-небудь, скажiть барону."
    
  "А майстер Юрген, панi баронеса?"
    
  "Нi! Особливо не вiн, ти розумiєш? Вiн повернувся зi школи?"
    
  "Сьогоднi у нього фехтування, панi баронеса".
    
  "Вiн буде тут iз хвилини на хвилину. Я хочу, щоб iз цiєю катастрофою розiбралися до його повернення", - наказала Брунгiльда. "Вперед!"
    
  Служниця промчала повз Пола, змахнувши спiдницями, але вiн все ще не рушив з мiсця, бо помiтив обличчя Едуарда за ногами солдатiв. Його серце забилося швидше. Так ось кого солдати внесли та поклали на диван?
    
  Боже милостивий, це була його кров.
    
  "Хто несе за це вiдповiдальнiсть?"
    
  "Минометний снаряд, мадам".
    
  "Це я вже знаю. Я питаю, чому ви привели до мене мого сина тiльки зараз, i в такому станi. Пройшло сiм мiсяцiв вiдколи закiнчилася вiйна, i нi слова новин. Ти знаєш, хто його батько?"
    
  "Так, вiн барон. А ось Людвiг - муляр, а я помiчник бакалiйника. Але у шрапнелi немає поваги до титулiв, мадам. I дорога з Туреччини була довгою. Тобi пощастило, що вiн взагалi повернувся; мiй брат не повернеться".
    
  Обличчя Брунгiльди стало мертвенно-блiдим.
    
  "Забирайся!" - прошипiла вона.
    
  "Це мило, мадам. Ми повертаємо вам вашого сина, а ви викидаєте нас на вулицю навiть без склянки пива".
    
  Можливо, на обличчi Брунгiльди промайнуло каяття, але воно було затьмарене люттю. Втративши дар мови, вона пiдняла тремтячий палець i вказала на дверi.
    
  "Шматок лайна аристо", - сказав один iз солдатiв, спльовуючи на килим.
    
  Вони неохоче повернулися, щоби пiти, опустивши голови. Їхнi очi наповнилися втомою i огидою, але не здивуванням. "Зараз немає нiчого, - подумав Пол, - що могло б шокувати цих людей". I коли двоє чоловiкiв у просторих сiрих пальтах вiдiйшли убiк, Пол нарештi зрозумiв, що вiдбувається.
    
  Едуард, первiсток барона фон Шредера, лежав непритомний на диванi пiд дивним кутом. Його лiва рука лежала на якихось подушках. Там, де мала бути його права рука, була лише погано зашита складка на його куртцi. Там, де в нього мали бути ноги, були два обрубки, покритi брудними бинтами, з одного з яких сочилася кров. Хiрург розрiзав їх не в тому самому мiсцi: лiва була розiрвана вище колiна, права трохи нижче.
    
  Асиметричне калiцтво, подумав Пол, згадуючи ранковий урок iсторiї мистецтв та свого вчителя, який обговорює Венеру Мiлоську. Вiн зрозумiв, що плаче.
    
  Почувши ридання, Брунгiльда пiдвела голову i кинулася до Пiдлоги. Зневажливий погляд, який вона зазвичай приберегла для нього, змiнився виразом ненавистi та сорому. На мить Полу здалося, що вона збирається вдарити його, i вiн вiдскочив, падаючи горiлиць i закриваючи обличчя руками. Пролунав жахливий гуркiт.
    
  Дверi в зал були зачиненi.
    
    
  2
    
    
  Едуард фон Шредер був не єдиною дитиною, яка повернулася додому того дня, через тиждень пiсля того, як уряд оголосив мiсто Мюнхен безпечним i почав ховати понад тисячу двiстi загиблих комунiстiв.
    
  Але на вiдмiну вiд емблеми Едуарда фон Шредера, це повернення додому було пiдготовлено у найдрiбнiших деталях. Для Елiс i Манфреда Танненбаум шлях назад почався на "Македонiї", з Нью-Джерсi в Гамбург. Це тривало у розкiшному купе першого класу поїзда до Берлiна, де вони знайшли телеграму вiд свого батька, яка наказує їм оселитися на Еспланадi до отримання подальших iнструкцiй. Для Манфреда це був найщасливiший збiг за десять рокiв його життя, тому що Чарлi Чаплiн випадково зупинився в сусiднiй кiмнатi. Актор подарував хлопчику одну зi своїх знаменитих бамбукових палиць i навiть провiв його та його сестру до таксi в той день, коли вони нарештi отримали телеграму, в якiй говорилося, що тепер можна безпечно зробити останнiй етап своєї подорожi.
    
  Отже, 13 травня 1919 року, бiльш нiж через п'ять рокiв пiсля того, як їхнiй батько вiдправив їх до Сполучених Штатiв, рятуючись вiд вiйни, що насувається, дiти найбiльшого єврейського промисловця Нiмеччини ступили на платформу 3 станцiї Hauptbahnhof.
    
  Навiть тодi Елiс знала, що все добре не скiнчиться.
    
  "Поспiшай з цим, гаразд, Дорiсе? О, просто залиши це, я вiднесу сама, " сказала вона, вихоплюючи капелюшну коробку з рук слуги, якого її батько послав зустрiти їх, i ставлячи її на вiзок. Це вона реквiзувала в одного з молодих помiчникiв на станцiї, якi дзижчали навколо неї, як мухи, намагаючись взяти на себе вiдповiдальнiсть за багаж. Елiс прогнала їх усiх геть. Вона не могла виносити, коли люди намагалися контролювати її або, що ще гiрше, поводилися з нею так, нiби вона була нездатна.
    
  "Я змагатимуся з тобою, Елiсе!" - сказав Манфред, переходячи на бiг. Хлопчик не подiляв занепокоєння своєї сестри i турбувався лише про те, як би не втратити свою дорогоцiнну палицю.
    
  "Просто почекай, ти, маленький нахабу!" - крикнула Елiс, ставлячи вiзок перед собою. "Не вiдставай, Дорiсе".
    
  "Мiс, ваш батько не схвалив би, якби ви самi несли свiй багаж. Будь ласка..." - благав слуга, безуспiшно намагаючись не вiдставати вiд дiвчини, дивлячись при цьому на молодих людей, якi бешкетно пiдштовхували один одного лiктями i вказували на Елiс.
    
  Це була та проблема, що була в Елiс з її батьком: вiн запрограмував кожен аспект її життя. Хоча Джозеф Танненбаум був людиною з плотi та кiсток, мати Елiс завжди стверджувала, що у нього були шестернi та пружини замiсть органiв.
    
  "Ти могла б заводити годинник по своєму батьковi, моя люба", - шепотiла вона на вухо дочки, i вони вдвох тихо смiялися, бо мiстер Танненбаум не любив жартiв.
    
  Потiм, у груднi 1913 року, грип забрав її матiр. Елiс не могла оговтатися вiд шоку i смутку, поки чотири мiсяцi по тому вони з братом не були на шляху до Колумбуса, штат Огайо. Вони оселилися у Бушiв, єпископальної сiм'ї з найвищого середнього класу. Патрiарх, Семюель, був генеральним директором Buckeye Steel Castings, пiдприємства, з яким Джозеф Танненбаум мав багато вигiдних контрактiв. У 1914 роцi Семюел Буш став урядовцем, який вiдповiдає за зброю та боєприпаси, i продукцiя, яку вiн придбав у батька Елiс, почала набувати iншої форми. Якщо бути точним, вони набули форми мiльйонiв куль, якi пролетiли через Атлантику. Вони вирушили на захiд у ящиках, коли Сполученi Штати все ще ймовiрно зберiгали нейтралiтет, потiм у патронташах солдатiв, що вирушали на схiд у 1917 роцi, коли президент Вiльсон вирiшив поширити демократiю по всiй Європi.
    
  У 1918 роцi Буш i Танненбаум обмiнялися дружнiми листами, в яких нарiкали на те, що "через полiтичнi незручностi" їхнi дiловi вiдносини доведеться тимчасово призупинити. Торгiвля вiдновилася через п'ятнадцять мiсяцiв, що збiглося з поверненням молодих Танненбаумiв до Нiмеччини.
    
  Того дня, коли надiйшов лист, де Джозеф забирав своїх дiтей, Елiс думала, що помре. Тiльки п'ятнадцятирiчна дiвчинка, яка таємно закохана в одного з синiв сiм'ї, яка її приймає i яка виявляє, що їй доведеться виїхати назавжди, може бути настiльки повнiстю переконана в тому, що її життя добiгає кiнця.
    
  Прескотт, вона плакала у своїй каютi, коли прямувала додому. Якби я тiльки поговорив з ним бiльше... Якби я зчинила бiльше шуму через нього, коли вiн повернувся з Єля на свiй день народження, замiсть випендрюватися, як усi iншi дiвчата на вечiрцi...
    
  Незважаючи на її власний прогноз, Елiс справдi вижила, i вона поклялася на промоклих подушках у своїй каютi, що нiколи бiльше не дозволить чоловiковi змушувати її страждати. З цього моменту вона прийматиме всi рiшення у своєму життi, що б хто не казав. Найменше її батько.
    
  Знайду роботу. Нi, тато нiколи цього не допустить. Було б краще, якби я попросив його дати менi роботу на однiй iз його фабрик, доки я не накопичу достатньо на зворотний квиток до Сполучених Штатiв. I коли я знову ступлю в Огайо, я схоплю Прескотта за горло i стискатиму його доти, доки вiн не попросить мене вийти за нього замiж. Це те, що я зроблю i нiхто не зможе мене зупинити.
    
  Однак на той час, коли "Мерседес" зупинився на Принцрегентенплатц, рiшучiсть Елiс здулася, як дешева повiтряна кулька. Їй важко дихати, а її брат нервово пiдстрибував на своєму сидiннi. Здавалося неймовiрним, що вона пронесла своє рiшення iз собою бiльш нiж за чотири тисячi кiлометрiв - половину Атлантики - тiльки для того, щоб побачити, як воно розвалюється на частини пiд час чотиритисячотонної подорожi вiд станцiї до цiєї розкiшної будiвлi. Носiй в унiформi вiдкрив перед нею дверцята машини, i, перш нiж Елiс встигла схаменутися, вони вже пiднiмалися на лiфтi.
    
  "Як ти думаєш, Елiсе, тато влаштував вечiрку?" Я вмираю з голоду!
    
  "Ваш батько був дуже зайнятий, молодий майстер Манфред. Але я взяв на себе смiливiсть купити булочки з кремом до чаю".
    
  "Дякую, Дорiс", - пробурмотiла Елiс, коли лiфт зупинився з металевим хрускотом.
    
  "Дивно житиме в квартирi пiсля великого будинку в Коламбусi. Сподiваюся, нiхто не чiпав мої речi", - сказав Манфред.
    
  "Ну, якщо вони й були, ти навряд чи згадаєш, креветка", - вiдповiла його сестра, на мить забувши про свiй страх перед зустрiччю з батьком i скуйовдживши волосся Манфреда.
    
  "Не називай мене так. Я пам'ятаю все!"
    
  "Все?"
    
  "Це те, що я сказав. На стiнi були намальованi синi човни. I в задньому лiжку був зображений шимпанзе, що грає на тарiлках. Тато не дозволив менi взяти її з собою, тому що сказав, що це зведе мiстера Буша з розуму. Я пiду i принесу це!" - крикнув вiн, прослизаючи мiж нiг дворецького, коли той вiдчиняв дверi.
    
  "Почекайте, майстер Манфред!" - крикнула Дорiс, але безрезультатно. Хлопчик уже бiг коридором.
    
  Резиденцiя Танненбаумов займала верхнiй поверх будiвлi, дев'ятикiмнатну квартиру площею понад триста двадцять квадратних метрiв, яка була крихiтною в порiвняннi з будинком, в якому брат i сестра жили в Америцi. Для Елiс розмiри, здавалося, повнiстю змiнилися. Вона була не набагато старша, нiж Манфреду було зараз, коли вона поїхала в 1914 роцi, i якимось чином вона дивилася на все це з цiєї точки зору, нiби вона зменшилася на тридцять сантиметрiв.
    
  "... Фрейлейн?"
    
  "Пробач, Дорiсе. Про що ти говорив?"
    
  "Майстер прийме вас у своєму кабiнетi. З ним справдi був вiдвiдувач, але я думаю, що вiн iде".
    
  Хтось iшов до них коридором. Високий, мiцний чоловiк, одягнений в елегантний чорний сурдут. Елiс не впiзнала його, але за ним стояв гер Танненбаум. Коли вони досягли входу, чоловiк у сюртуку зупинився - так рiзко, що батько Елiс мало не врiзався в нього - i стояв, дивлячись на неї через монокль на золотому ланцюжку.
    
  "Ах, а ось i моя дочка! Який iдеальний час!" - сказав Танненбаум, кинувши на свого спiврозмовника замiшаний погляд. "Герр барон, дозвольте менi уявити вам мою дочку Елiс, яка щойно прибула зi своїм братом з Америки. Елiс, це барон фон Шредер."
    
  "Дуже приємно", - холодно сказала Елiс. Вона знехтувала ввiчливим реверансом, який був майже обов'язковим пiд час зустрiчi з представниками знатi. Їй не сподобалася гордовита постава барона.
    
  "Дуже красива дiвчина. Хоча, боюся, вона, можливо, перейняла деякi американськi манери".
    
  Танненбаум кинув на свою доньку обурений погляд. Дiвчинцi було сумно бачити, що її батько майже не змiнився за п'ять рокiв. Фiзично вiн все ще був кремезним i коротконогим, з помiтним редiнням волосся. I в своїх манерах вiн залишався таким же послужливим по вiдношенню до можновладцiв, яким був твердий з тими, хто перебував пiд його початком.
    
  "Ви не можете собi уявити, як сильно я жалкую про це. Її мати померла дуже молодою, i в неї не було великого суспiльного життя. Я впевнений, ви розумiєте. Якби тiльки вона могла провести трохи часу в компанiї людей свого вiку, добре вихованих людей..."
    
  Барон покiрно зiтхнув.
    
  "Чому б вам i вашiй дочцi не приєднатися до нас у нашому домi у вiвторок близько шести? Ми вiдзначатимемо день народження мого сина Юргена".
    
  За розумом, яким обмiнялися чоловiки, Елiс зрозумiла, що все це було пiдлаштовано заздалегiдь.
    
  "Неодмiнно, ваше превосходительство. Це такий милий жест з вашого боку - запросити нас. Дозвольте менi проводити вас до дверей."
    
  "Але як ти мiг бути таким неуважним?"
    
  "Менi шкода, тату".
    
  Вони сидiли у його кабiнетi. Одна стiна була заставлена книжковими шафами, якi Танненбаум заповнила книгами, купленими ярдом, виходячи з кольору їх палiтурок.
    
  "Ти шкодуєш? "Пробач" нiчого не виправляє, Елiсе. Ви повиннi розумiти, що я веду дуже важливу справу з бароном Шредером".
    
  "Сталь та метали?" - запитала вона, використовуючи старий трюк своєї матерi - виявляти iнтерес до бiзнесу Йозефа щоразу, коли вiн впадав у чергову лють. Якби вiн почав говорити про грошi, вiн мiг би продовжувати годинами, i до того часу, коли б вiн закiнчив, вiн би забув, чому вiн був злий в першу чергу. Але цього разу це не спрацювало.
    
  "Нi, земля. Земля... та iншi речi. Ти дiзнаєшся, коли прийде час. У будь-якому випадку, я сподiваюся, у тебе є гарна сукня для вечiрки."
    
  "Я щойно приїхав, татусь. Менi справдi не хочеться йти на вечiрку, де я нiкого не знаю".
    
  "Не хочеться? Заради всього святого, це вечiрка в будинку барона фон Шредера!"
    
  Почувши, як вiн це сказав, Елiс трохи здригнулася. Для єврея було ненормально вимовляти iм'я Бога марно. Потiм вона згадала маленьку деталь, яку не звернула уваги, коли входила. На дверях не було мезузи. Вона здивовано озирнулася довкола i побачила розп'яття, що висить на стiнi поряд iз портретом її матерi. Вона онiмiла. Вона була особливо релiгiйної - вона переживала ту стадiю пiдлiткового вiку, коли iнодi сумнiвалася у iснуваннi божества, - але її мати була. Елiс сприйняла цей хрест поруч зi своєю фотографiєю як нестерпну образу її пам'ятi.
    
  Джозеф простежив за напрямом її погляду i на мить мав пристойнiсть виглядати збентеженим.
    
  "У такий час ми живемо, Елiсе. Важко вести справи з християнами, якщо ти не один з них".
    
  "Ти i ранiше досить займався бiзнесом, тато. I я думаю, що в тебе все було добре", - сказала вона, вказуючи на кiмнату.
    
  "Поки тебе не було, для нашого народу все обернулося жахливо. I вони стануть гiршими, ось побачиш".
    
  "Настiльки погано, що ти готовий вiдмовитися вiд усього, тату? Перероблений за... за грошi?"
    
  "Справа не в грошах, ти, нахабна дитина!" - сказав Танненбаум, у його голосi бiльше не звучало сорому, i вiн стукнув кулаком по столу. "У людини в моєму становищi є обов'язки. Ви знаєте, за скiлькох працiвникiв я вiдповiдаю? Цi iдiотськi негiдники, якi вступають у безглуздi комунiстичнi профспiлки i думають, що Москва - це рай на землi! Кожен день менi доводиться пов'язувати себе узами, щоб платити їм зарплату, а все, що вони можуть робити, це скаржитися". роблю, щоби зберегти дах над твоєю головою ".
    
  Елiс глибоко зiтхнула i знову припустилася своєї улюбленої помилки: сказала саме те, що думала, в самий невiдповiдний момент.
    
  "Тобi не потрiбно турбуватися про це, тату. Я збираюся поїхати дуже скоро. Я хочу повернутися в Америку i влаштувати своє життя там".
    
  Коли вiн почув це, обличчя Танненбаума почервонiло. Вiн помахав пухким пальцем перед носом Елiс.
    
  "Не смiй так говорити, ти мене чуєш? Ти пiдеш на цю вечiрку i поводитимешся як ввiчлива молода ледi, добре? У мене є плани на тебе, i я не дозволю, щоб їх зруйнували примхи погано вихованого дiвчинки. Ти чуєш мене?"
    
  "Я ненавиджу тебе", - сказала Елiс, дивлячись прямо на нього.
    
  Вираз обличчя її батька змiнився.
    
  "Це мене не турбує, поки ти робиш те, що я говорю".
    
  Елiс вибiгла з кабiнету зi сльозами на очах.
    
  Подивимося з цього приводу. Так, подивимося.
    
    
  3
    
    
  "Ти спиш?"
    
  Iльзе Райнер перекинулася на матрацi.
    
  "Бiльше нi. У чому справа, Пол?"
    
  "Менi було цiкаво, що ми збираємося робити".
    
  "Вже половина дванадцятого. Як щодо того, щоб трохи поспати?"
    
  "Я говорив про майбутнє".
    
  "Майбутнє", - повторила його мати, майже випльовуючи це слово.
    
  "Я маю на увазi, це не означає, що ти дiйсно повинна працювати тут, у тiтки Брунгiльди, чи не так, мамо?"
    
  "У майбутньому я бачу, як ти вступаєш до унiверситету, який, виявляється, зовсiм поруч, i повертаєшся додому, щоб поїсти смачної їжi, яку я приготував для тебе. А тепер добранiч".
    
  "Це не наш дiм".
    
  "Ми живемо тут, ми працюємо тут, i ми дякуємо небесам за це".
    
  "Нiби ми повиннi..." - прошепотiв Пол.
    
  "Я чув це, юначе".
    
  "Пробач, мамо".
    
  "Що з тобою? У тебе була ще одна сварка з Юргеном? Так ось чому ти сьогоднi повернувся весь мокрий?"
    
  "Це була не бiйка. Вiн i двоє його друзiв пiшли за мною в Англiйський сад".
    
  "Вони просто грали".
    
  "Вони кинули мої штани в озеро, мамо".
    
  "I ти не зробив нiчого, що могло б їх засмутити?"
    
  Пiдлога голосно пирхнула, але нiчого не сказала. Це було характерно для його матерi. Щоразу, коли у нього виникали проблеми, вона намагалася знайти спосiб зробити це з його вини.
    
  "Краще йди спати, Пол. Завтра у нас важливий день".
    
  "Ах, так, день народження Юргена ..."
    
  "Там будуть тiстечка".
    
  "Яку з'їдять iншi люди".
    
  "Я не знаю, чому ти завжди так реагуєш".
    
  Пiдлога вважала обурливою, що сотня людей влаштовує вечiрку на першому поверсi, тодi як Едуард, якого йому ще не дозволили побачити, нудився на четвертому, але вiн тримав це при собi.
    
  "Завтра буде багато роботи", - сказала Iлзе, перевертаючись.
    
  Хлопчик якийсь час дивився у спину своєї матерi. Спальнi в службовому крилi знаходилися в заднiй частинi будинку, в чомусь начебто пiдвалу. Життя там, а не в сiмейних покоях, не так турбувало Пола, бо вiн нiколи не знав iншого будинку. З самого народження вiн сприймав як нормальне дивне видовище - спостерiгати, як Iлзе миє посуд своєї сестри Брунгiльди.
    
  Тонкий прямокутник свiтла просочувався через маленьке вiконце прямо пiд стелею, жовте луна вуличного лiхтаря, що зливалося з тремтiнням свiчки, яку Пол завжди тримав бiля свого лiжка, бо жахливо боявся темряви. Райнери дiлили одну з менших спалень, в якiй було всього два лiжка, шафа i стiл, на якому була розкидана домашня робота Пола.
    
  Пiдлоги пригнiчувала нестача мiсця. Не те щоб там був брак вiльних кiмнат. Ще до вiйни стан барона почав зменшуватися, i Пол спостерiгав, як воно тане з неминучiстю консервної банки, що iржавiє посеред поля. Це був процес, який вiдбувався багато рокiв, але його було неможливо зупинити.
    
  Карти, - шепотiли слуги, хитаючи головами, нiби говорили про якусь заразну хворобу, - це через карти. У дитинствi цi коментарi приводили Пола в такий жах, що коли хлопчик прийшов до школи з французькою колодою, яку вiн знайшов удома, Пол вибiг з класу i замкнувся у ваннiй. Минув деякий час, перш нiж вiн, нарештi, зрозумiв масштаби проблеми свого дядька: проблеми, яка не була заразною, але все одно смертельною.
    
  Коли невиплачена зарплата слугам почала зростати, вони почали звiльнятися. Тепер iз десяти спалень у примiщеннях для прислуги були зайнятi лише три: кiмната покоївки, куховарки та та, яку Пол дiлив зi своєю матiр'ю. У хлопчика iнодi були проблеми зi сном, тому що Iльзе завжди вставала за годину до свiтанку. До того, як пiшли iншi слуги, вона була лише економкою, якiй було доручено стежити за тим, щоб усе було на своїх мiсцях. Тепер їй теж довелося взятися за їхню роботу.
    
  Те життя, що виснажують обов'язки його матерi та завдання, якi вiн виконував сам, скiльки вiн себе пам'ятав, спочатку здавались Полу нормальними. Але в школi вiн обговорював свою ситуацiю зi своїми однокласниками, i незабаром почав проводити порiвняння, помiчаючи, що вiдбувається навколо нього, i розумiючи, наскiльки дивно, що сестра баронеси повинна спати в примiщеннях для персоналу.
    
  Знову i знову вiн чув, як однi й тi ж три слова, що використовуються для визначення його сiм'ї, прослизали повз нього, коли вiн проходив мiж партами в школi, або зачинялися за його спиною, як потаємнi дверi.
    
  Сирота.
    
  Слуги.
    
  Дезертир. Це була найгiрша з усiх, бо вона була спрямована проти його батька. Людина, яку вiн нiколи не знав, про яку його мати нiколи не говорила, i про яку Пол знав трохи бiльше, нiж його iм'я. Hans Reiner.
    
  I ось, зiбравши воєдино фрагменти пiдслуханих розмов, Пол дiзнався, що його батько здiйснив щось жахливе (... кажуть, в африканських колонiях ...), що вiн втратив все (... втратив сорочку, збанкрутував ...), i що його мати жила на милiсть його тiтки Брунгiльди (... служанка в нi служанка в! можеш у це повiрити?).
    
  Що, здавалося, не було бiльш почесним через те, що Iлзе не взяла з неї жодної марки за свою роботу. Або що пiд час вiйни її мали зобов'язати працювати на заводi з виробництва боєприпасiв, "щоб робити свiй внесок у утримання домашнього господарства". Фабрика знаходилася в Дахау, за шiстнадцять кiлометрiв вiд Мюнхена, i його матерi доводилося вставати за двi години до сходу сонця, виконувати свою частку домашнiх справ, а потiм сiдати на поїзд до своєї десятигодинної змiни.
    
  Одного разу, одразу пiсля того, як вона повернулася з фабрики, її волосся та пальцi були зеленими вiд пилу, а очi затуманеними пiсля цiлого дня вдихання хiмiкатiв, Пол уперше запитав свою матiр, чому вони не знайшли iнше мiсце для проживання. Мiсце, де їх обох не пiддавали постiйному приниженню.
    
  "Ти не розумiєш, Пол".
    
  Вона давала йому ту саму вiдповiдь багато разiв, завжди вiдводячи погляд, або виходячи з кiмнати, або перевертаючись на iнший бiк, щоб заснути, так само, як вона зробила кiлька хвилин тому.
    
  Пiдлога кiлька хвилин дивилася в спину своєї матерi. Здавалося, що вона дихає глибоко й рiвно, але хлопчик знав, що вона тiльки прикидається сплячiй, i запитував, якi привиди могли напасти на неї посеред ночi.
    
  Вiн вiдвiв погляд i дивився в стелю. Якби його очi могли просвердлити штукатурку, квадрат стелi безпосередньо над подушкою Пола давно обвалився б. Саме на цьому вiн зосереджував усi свої фантазiї про батька ночами, коли йому було важко змусити себе заснути. Все, що знав Пол, це те, що вiн був капiтаном кайзерiвського флоту i що вiн командував фрегатом у Пiвденно-Захiднiй Африцi. Вiн помер, коли Полу було два роки, i єдине, що в нього залишилося вiд нього, була вицвiла фотографiя батька у вiйськовiй формi, з великими вусами, його темнi очi гордо дивилися прямо в камеру.
    
  Iльзi щоночi клала фотографiю пiд подушку, i найбiльшi страждання, якi Пол завдав своєї матерi, були не того дня, коли Юрген зiштовхнув його зi сходiв i зламав йому руку; це був день, коли вiн вкрав фотографiю, вiднiс її до школи i показав усiм, хто називав його сиротою за спиною. До того часу, як вiн повернувся додому, Iлзе перевернула всю кiмнату вгору дном, шукаючи цього. Коли вiн обережно дiстав її з-пiд сторiнок свого пiдручника з математики, Iлзе дала йому ляпас, а потiм почала плакати.
    
  "Це єдине, що в мене є. Єдина."
    
  Вона, звiсно, обiйняла його. Але спочатку вона забрала фотографiю назад.
    
  Пiдлога намагалася уявити, якою, мабуть, була ця вражаюча людина. Пiд неохайною бiлизною стелi, при свiтлi вуличного лiхтаря, його уявний погляд викликав контури "Кiля", фрегата, на якому Ганс Райнер "затонув в Атлантицi разом зi всiєю своєю командою". Вiн вигадав сотнi можливих сценарiїв, щоб пояснити цi дев'ять слiв, єдину iнформацiю про його смерть, яку Iлзi передала своєму синовi. Пiрати, рифи, заколот... Хоч би як це починалося, фантазiя Пола завжди закiнчувалася однаково: Ганс, що вчепився в кермо, махає рукою на прощання, коли води змикаються над його головою.
    
  Коли вiн доходив до цього моменту, Пол завжди засинав.
    
    
  4
    
    
  "Чесно, Отто, я не можу бiльше виносити єврея нi миттю. Тiльки подивiться на нього, що набиває себе Дампфнудельном. У нього на сорочцi спереду заварний крем".
    
  "Будь ласка, Брунгiльдо, говори тихiше i постарайся зберiгати спокiй. Ти не гiрше за мене знаєш, як сильно нам потрiбен Танненбаум. Ми витратили наш останнiй пфенiг на цю вечiрку. До речi, це була твоя iдея..."
    
  "Юрген заслуговує на краще. Ти знаєш, в якому замiшаннi вiн був вiдтодi, як повернувся його брат..."
    
  "Тодi не скаржся на єврея".
    
  "Ти не уявляєш, як це - грати з ним роль господинi, з його нескiнченною балаканею, цими безглуздими комплiментами, нiби вiн не знає, що у нього на руках усi карти. Якийсь час тому у нього навiть вистачило нахабства запропонувати, щоб його дочка i Юрген одружилися", - сказала Брунгiльда.
    
  "Це могло б покласти край усiм нашим проблемам".
    
  У гранiтнiй усмiшцi Брунгiльди з'явилася крихiтна трiщина, коли вона шоковано подивилася на барона.
    
  Вони стояли бiля входу в зал, їхня напружена розмова приглушувалась крiзь стиснутi зуби i переривалася тiльки тодi, коли вони зупинялися, щоб прийняти гостей. Брунгiльда збиралася вiдповiсти, але натомiсть була змушена ще раз зобразити на обличчi вiтальну гримасу:
    
  "Добрий вечiр, фрау Гернгросс, фрау Сагебель! Як добре, що ви прийшли".
    
  "Пробач, що ми запiзнилися, Брунгiльда, люба".
    
  "Мости, о, мости".
    
  "Так, рух просто жахливий. Справдi, жахливо".
    
  "Коли ти збираєшся залишити цей холодний старий особняк i переїхати на схiдний берег, моя люба?"
    
  Баронеса iз задоволенням усмiхнулася, дивлячись на їхнi уколи заздростi. Будь-яка з багатьох нуворишiв на вечiрцi вбила б за клас та владу, якi випромiнював герб її чоловiка.
    
  "Будь ласка, налийте собi по келиху пуншу. Це чудово", - сказала Брунгiльда, вказуючи на центр залу, де величезний стiл, оточений людьми, був завалений їжею та напоями. Метровий крижаний кiнь височiв над чашею для пуншу, а в заднiй частинi зали струнний квартет додавав до загального гвалту найпопулярнiшi баварськi пiснi.
    
  Коли вона була впевнена, що знову прибулi знаходяться поза межами чутностi, графиня повернулася до Отто i сказала сталевим тоном, який дуже небагато жiнок вищого суспiльства Мюнхена вважали б прийнятним:
    
  "Ти домовився про весiлля нашої дочки, навiть не сказавши менi, Отто? Тiльки через мiй труп".
    
  Барон i оком не моргнув. Чверть столiття шлюбу навчили його, як вiдреагує його дружина, коли вiдчує себе ущемленою. Але в цьому випадку їй довелося б поступитися, бо на карту було поставлено набагато бiльше, нiж її дурна гордiсть.
    
  "Брунгiльда, люба, не кажи менi, що ти не передбачала появи цього єврея з самого початку. У своїх iмовiрно елегантних костюмах, ходить в ту ж церкву, що i ми щонедiлi, прикидається, що не чує, коли його називають "новооберненим", бочком пробирається до наших
    
  "Звичайно, я помiтив. Я не дурний."
    
  "Звичайно, це не так, баронеса. Ти цiлком здатний скласти два i два разом. I у нас немає анi пеннi за душею. Банкiвськi рахунки повнiстю порожнi".
    
  Фарба вiдринула вiд щiк Брунгiльди. Їй довелося вхопитися за алебастрову лiпнину на стiнi, щоб не впасти.
    
  "Будь ти проклятий, Отто".
    
  "Це червоне плаття, яке на тобi ... Кравчиха наполягла на тому, щоб їй заплатили за це готiвкою. Слово поширилося, i коли починаються чутки, їх неможливо зупинити, поки ти не опинишся в стiчнiй канавi ".
    
  "Ти думаєш, я цього не знаю? Ти думаєш, я не помiтив, як вони дивляться на нас, як вони вiдкушують маленькi шматочки вiд своїх тiстечок i посмiхаються один одному, коли розумiють, що вони не з Casa Popp? мого сина, мого Юргена, одружитися з брудною єврейкою..."
    
  "Iншого рiшення немає. Все, що у нас залишилося, - це будинок i наша земля, якi я записав на iм'я Едуарда в день його народження. Якщо я не зможу умовити Танненбаума позичити менi капiтал для створення фабрики на цiй землi, ми можемо з таким же успiхом здатися. Одного ранку полiцiя прийде за мною, i тодi менi прийде за мною, i тодi менi прийде за мною. джентльмену-християнину i вибити собi мiзки. I ти закiнчиш тим, що будеш, як твоя сестра, шити в когось iншого.
    
  Брунгiльда забрала руку зi стiни. Вона скористалася паузою, викликаною прибуттям нових гостей, щоб зiбратися з силами i потiм шпурнути її в Отто, як камiнь.
    
  "Ти i твої азартнi iгри - це те, через що ми опинилися в цiй колотнечi, що зруйнувало сiмейний стан. Розберися з цим, Отто, так само, як ти розiбрався з Гансом чотирнадцять рокiв тому."
    
  Барон зробив крок назад, вражений.
    
  "Не смiй бiльше згадувати це iм'я!"
    
  "Ти був тим, хто наважився щось зробити тодi. I що хорошого це нам дало? Менi доводилося миритися з тим, що моя сестра жила в цьому будинку чотирнадцять рокiв."
    
  "Я все ще не знайшов листа. I хлопчик росте. Можливо, тепер..."
    
  Брунгiльда нахилилася до нього. Отто був майже на голову вищим, але все одно виглядав маленьким поруч зi своєю дружиною.
    
  "Моєму терпiнню є межа".
    
  Елегантно змахнувши рукою, Брунгiльда пiрнула в натовп гостей, залишивши барона з застиглою на обличчi посмiшкою, що намагається не закричати.
    
  В iншому кiнцi кiмнати Юрген фон Шредер вiдставив свiй третiй келих шампанського, щоб вiдкрити подарунок, який йому простягав один iз його друзiв.
    
  "Я не хотiв класти її разом з iншими", - сказав хлопчик, вказуючи за собою на стiл, завалений яскравими упаковками. "Цей особливий".
    
  "Що скажете, хлопцi? Чи маю я спочатку вiдкрити подарунок Крона?"
    
  Пiвдюжини пiдлiткiв скупчилися навколо нього, всi вони були одягненi в стильнi синi блейзери з емблемою Академiї Метцiнген. Всi вони походили з хороших нiмецьких сiмей, i всi були потворнiшi за Юргена i нижчi на зрiст, нiж Юрген, i смiялися над кожним жартом Юргена. У юного сина барона був дар оточувати себе людьми, якi не затьмарювали його i перед якими мiг покрасуватися.
    
  "Вiдкрий це, але тiльки якщо потiм ти вiдкриєш i моє теж!"
    
  "I моя!" - хором пiдхопили решту.
    
  Вони борються за те, щоб я вiдкрив їхнi подарунки, подумав Юрген. Вони поклоняються менi.
    
  "Тепер не хвилюйтеся", - сказав вiн, пiднiмаючи руки, що, на його думку, було жестом неупередженостi. "Ми вiдступимо вiд традицiї, i спочатку я вiдкрию вашi подарунки, потiм подарунки вiд решти гостей пiсля тостiв".
    
  "Вiдмiнна iдея, Юрген!"
    
  "Ну, тодi, що б це могло бути, Крон?" вiн продовжив, вiдкривши маленьку коробочку i пiднявши її на рiвень очей.
    
  У своїх пальцях Юрген тримав золотий ланцюг iз дивним хрестом, вигнутi дужки якого утворювали вiзерунок, який був майже квадратним. Вiн дивився на неї, загiпнотизований.
    
  "Це свастика. Антисемiтський символ. Мiй батько каже, що вони в модi".
    
  "Ти помиляєшся, мiй друже", - сказав Юрген, одягаючи його на шию. "Тепер вони. Сподiваюся, ми побачимо багато таких".
    
  "Добре!"
    
  "От, Юргене, вiдкрий мiй. Хоча краще не демонструвати це на публiцi..."
    
  Юрген розгорнув пакунок розмiром iз пачку тютюну i виявив, що дивиться на маленьку шкiряну коробочку. Вiн розкрив її з розмахом. Його хор шанувальникiв нервово засмiявся, коли вони побачили, що було всерединi: щось на зразок цилiндричного ковпака з вулканiзованої гуми.
    
  "Гей, гей ... це виглядає великим!"
    
  "Я нiколи такого ранiше не бачив!"
    
  "Подарунок самого особистого характеру, а, Юрген?"
    
  "Це що, якась пропозицiя?"
    
  На кiлька хвилин Юргеновi здалося, що вiн втрачає контроль над ними, що вони раптово почали смiятися з нього. Це несправедливо. Це взагалi несправедливо, i я цього не дозволю. Вiн вiдчув, як усерединi нього наростає гнiв, i обернувся до того, хто зробив останнє зауваження. Вiн поставив пiдошву своєї правої ноги поверх лiвої ноги iншого i навалився на неї всiєю своєю вагою. Його жертва зблiдла, але стиснула зуби.
    
  "Я впевнений, що ви хотiли б вибачитися за той невдалий жарт?"
    
  "Звичайно, Юрген ... Менi шкода ... Я б i не подумав ставити пiд сумнiв твою мужнiсть ".
    
  "Так я й думав", - сказав Юрген, повiльно пiднiмаючи ногу. Купка хлопчикiв притихла, тиша, пiдкреслена шумом вечiрки. "Ну, я не хочу, щоб ви думали, що я не маю почуття гумору. Насправдi, ця ... штука буде менi надзвичайно корисна, - сказав вiн, пiдморгнувши. "З нею, наприклад".
    
  Вiн показував на високу темноволосу дiвчину з мрiйливими очима, яка тримала склянку пуншу у центрi натовпу.
    
  "Класнi цицьки", - прошепотiв один з його помiчникiв.
    
  "Хтось iз вас хоче посперечатися, що я зможу провести прем'єру цiєї речi i повернутися вчасно для тостiв?"
    
  "Ставлю п'ятдесят марок на Юргена", - вiдчув себе зобов'язаним сказати той, у кого була розтоптана нога.
    
  "Я приймаю парi", - сказав iнший позаду нього.
    
  "Що ж, джентльмени, просто зачекайте тут i спостерiгайте; можливо, ви чогось навчитеся".
    
  Юрген тихо проковтнув, сподiваючись, що iншi не помiтять. Вiн ненавидiв розмовляти з дiвчатами, оскiльки вони завжди змушували його почуватися незручно та неповноцiнним. Хоча вiн був гарний собою, його єдиний контакт iз протилежною статтю був у борделi в Швабiнгу, де вiн зазнав бiльше сорому, нiж збудження. Батько водив його туди кiлька мiсяцiв тому, одягненого в непомiтне чорне пальто та капелюх. Поки вiн займався своїми справами, його батько чекав унизу, попиваючи коньяк. Коли все закiнчилося, вiн поплескав свого сина по спинi i сказав йому, що тепер вiн чоловiк. Це було початком i кiнцем освiти Юргена фон Шредера на тему жiнок та кохання.
    
  Я покажу їм, як поводиться справжнiй чоловiк, подумав хлопчик, вiдчуваючи погляди своїх товаришiв на своїй потилицi.
    
  "Здрастуйте, фройляйне. Ти насолоджуєшся собою?"
    
  Вона повернула голову, але не посмiхнулась.
    
  "Не зовсiм. Ми знаємо один одного?"
    
  "Я можу зрозумiти, чому тобi не подобається. My name's Jurgen von Schroeder."
    
    "Елiс Танненбаум", - сказала вона, без особливого ентузiазму простягаючи руку.
    
  "Хочеш потанцювати, Елiсе?"
    
  "Нi".
    
  Рiзка вiдповiдь дiвчини вразила Юргена.
    
  "Ти знаєш, що я влаштовую цю вечiрку? Сьогоднi у мене день народження".
    
  "Вiтаю", - саркастично сказала вона. "Без сумнiву, у цьому залi повно дiвчат, якi вiдчайдушно хочуть, щоб ти запросив їх на танець. Я не хотiв би забирати у вас занадто багато часу."
    
  "Але ти повинен потанцювати зi мною хоча б один раз".
    
  "О, невже? I чому це так?"
    
  "Так диктує гарне виховання. Коли джентльмен запитує ледi..."
    
  "Знаєш, що мене найбiльше дратує у зарозумiлих людях, Юргене? Кiлькiсть речей, якi ти приймаєш як належне. Що ж, тобi слiд знати ось що: свiт не такий, яким ти його бачиш. До речi, твої друзi хихикають i, здається, не можуть вiдвести вiд тебе очей".
    
  Юрген озирнувся довкола. Вiн не мiг зазнати невдачi, не мiг дозволити цiй невихованiй дiвчинi принижувати його.
    
  Вона вдає недоторку, тому що насправдi я їй подобаюся. Вона, мабуть, одна з тих дiвчат, якi думають, що найкращий спосiб порушити чоловiка - це вiдштовхувати його, поки вiн не збожеволiє. Що ж, я знаю, як поводитись з такими, як вона, подумав вiн.
    
  Юрген зробив крок уперед, взявши дiвчину за талiю та притягнувши її до себе.
    
  "Що, чорт забирай, ти думаєш, ти робиш?" вона ахнула.
    
  "Вчу тебе танцювати".
    
  "Якщо ти не вiдпустиш мене прямо зараз, я закричу".
    
  "Ти б не хотiла зараз влаштовувати сцену, правда, Елiс?"
    
  Молода жiнка спробувала просунути руки мiж своїм тiлом та тiлом Юргена, але вона не могла зрiвнятися з його силою. Син барона притис її до себе ще тiснiше, вiдчуваючи її груди через сукню. Вiн почав рухатися в ритмi музики з усмiшкою на губах, знаючи, що Елiс не кричатиме. Створення шуму на вечiрцi, подiбнiй до цiєї, тiльки зашкодить її репутацiї та репутацiї її сiм'ї. Вiн побачив, як очi молодої жiнки сповнилися холодною ненавистю, i раптово грати з нею здалося йому дуже забавним, набагато задовольняючим, нiж якби вона просто погодилася з ним потанцювати.
    
  "Чи не хочете чогось випити, мiс?"
    
  Юрген рiзко зупинився. Пiдлога була поряд з ним, тримаючи тацю з кiлькома келихами шампанського, його губи були твердо пiдiбганi.
    
  "Привiт, це мiй двоюрiдний брат, офiцiант. Провалюй, кретин!" - гаркнув Юрген.
    
  "Спочатку я хотiв би дiзнатися, чи не хоче юна ледi пити", - сказав Пол, простягаючи йому тацю.
    
  "Так," поспiшно сказала Елiс, "це шампанське виглядає дивно".
    
  Юрген напiвзаплющив очi, намагаючись збагнути, що робити. Якби вiн вiдпустив її праву руку, щоб дозволити їй взяти келих з пiдносу, вона б змогла повнiстю вiдсторонитися. Вiн трохи послабив тиск на її спину, дозволивши їй звiльнити лiву руку, але стиснув праву ще сильнiше. Кiнчики пальцiв дiвчини стали фiолетовими.
    
  "Тодi давай, Елiсе, випий келих. Кажуть, це приносить щастя", - додав вiн, зображуючи гарний настрiй.
    
  Елiс нахилилася до таця, намагаючись звiльнитися, але це було марно. Їй нiчого не залишалося, як узяти шампанське лiвою рукою.
    
  "Дякую", - слабко сказала вона.
    
  "Можливо, юна ледi хотiла б серветку", - сказав Пол, пiднiмаючи iншу руку, в якiй вiн тримав блюдце з маленькими квадратиками тканини. Вiн пересунувсь так, що тепер був з iншого боку вiд пари.
    
  "Це було б чудово", - сказала Елiс, пильно дивлячись на сина барона.
    
  Кiлька секунд нiхто не рухався. Юрґен вивчив ситуацiю. Тримаючи склянку в лiвiй руцi, вона могла взяти серветку лише правою. Нарештi, вируючи вiд лютi, йому довелося вiдмовитися вiд битви. Вiн вiдпустив руку Елiс, i вона вiдступила назад, забираючи серветку.
    
  "Думаю, я вийду подихати свiжим повiтрям", - сказала вона iз чудовим самовладанням.
    
  Юрген, неначе вiдкидаючи її, повернувся спиною, щоб повернутися до своїх друзiв. Проходячи повз Пола, вiн стиснув його плече i прошепотiв:
    
  "Ти заплатиш за це".
    
  Якимось чином Полу вдалося зберегти рiвновагу келихiв для шампанського на пiдносi: вони брякнули, але не перекинулися. Його внутрiшня рiвновага була зовсiм iншою справою, i в цей момент вiн почував себе котом, замкненим у бочцi з цвяхами.
    
  Як я мiг бути таким безглуздим?
    
  У життi було лише одне правило: тримайся якнайдалi вiд Юргена. Це було нелегко зробити, оскiльки обидва вони жили пiд одним дахом; але принаймнi це було просто. Вiн мало що мiг би зробити, якби його двоюрiдний брат вирiшив зробити його життя нестерпним, але вiн, безумовно, мiг би не переходити йому дорогу, а тим бiльше не принижувати його публiчно. Це дорого йому обiйшлося б.
    
  "Дякую тобi".
    
  Пiдлога пiдняла очi i на кiлька хвилин забула абсолютно про все: про свiй страх перед Юргеном, про важкий пiднос, про бiль у пiдошвах нiг, викликану дванадцятигодинною роботою поспiль при пiдготовцi до вечiрки. Все зникло, бо вона посмiхалась до нього.
    
  Елiс була не з тих жiнок, вiд яких у чоловiка захоплює дух з першого погляду. Але якби ти кинув на неї другий погляд, вiн, мабуть, був би довгим. Звук її голосу був привабливим. I якби вона посмiхнулася тобi так, як вона усмiхнулася Полу в той момент...
    
  Не було нiякого способу, щоб Пол не закохався у неї.
    
  "Ах ... це було дрiбницею".
    
  Все життя Пол буде проклинати той момент, ту розмову i посмiшку, якi доставили йому стiльки проблем. Але тодi вiн не зважав, як i вона. Вона була щиро вдячна маленькому худенькому хлопчику з розумними блакитними очима. Потiм, звiсно, Елiс знову стала Елiс.
    
  "Не думай, що я не змiг би позбутися його самостiйно".
    
  "Звичайно", - сказав Пол, все ще похитуючись.
    
  Елiс моргнула; вона не звикла до такої легкої перемоги, тож змiнила тему.
    
  "Ми не можемо говорити тут. Почекай хвилинку, потiм зустрiнемося в роздягальнi".
    
  "З великим задоволенням, фройляйн".
    
  Пiдлога обiйшла зал, намагаючись якнайшвидше спустошити тацю, щоб у нього був привiд зникнути. На початку вечiрки вiн пiдслуховував розмови i був здивований, виявивши, як мало уваги люди придiляли йому. Вiн справдi був нiби невидимий, ось чому йому здалося дивним, коли останнiй гiсть, що взяв келих, усмiхнувся i сказав: "Молодець, синку".
    
  "Прошу вибачення?"
    
  Це був лiтнiй чоловiк iз сивим волоссям, козлиною борiдкою та вiдстовбурченими вухами. Вiн обдарував Пола дивним, багатозначним поглядом.
    
  "Нiколи ще джентльмен не рятував ледi з такою галантнiстю i обачнiстю". Це Кретьєн де Труа. Приношу вибачення. Мене звуть Себастьян Келлер, книготорговець ".
    
  "Радий познайомитися з вами".
    
  Чоловiк вказав великим пальцем у бiк дверей.
    
  "Тобi краще поквапитися. Вона чекатиме".
    
  Здивований, Пол сунув пiднос пiд пахву i вийшов iз кiмнати. Гардероб був влаштований бiля входу i складався з високого столу та двох величезних пiдвiсних полиць на колiщатках, на яких висiли сотнi пальт, що належали гостям. Дiвчина забрала свiй у одного зi слуг, яких баронеса найняла для вечiрки, i чекала на нього бiля дверей. Вона не простягла руку, коли уявлялася.
    
  "Alys Tannenbaum."
    
  "Paul Reiner."
    
  "Вiн справдi твiй кузен?"
    
  "На жаль, так воно i є".
    
  "Просто ти не виглядаєш як..."
    
  "Племiнник барона?" - Запитав Пол, вказуючи на свiй фартух. "Це остання паризька мода".
    
  "Я маю на увазi, ти не схожий на нього".
    
  Це тому, що я не такий, як вiн.
    
  "Я радий це чути. Я просто хотiв ще раз подякувати вам. Бережи себе, Пол Райнер".
    
  "Звичайно".
    
  Вона поклала руку на дверi, але, перш нiж вiдчинити її, швидко повернулася i поцiлувала Пола в щоку. Потiм вона втекла сходами i зникла. Декiлька миттєвостей вiн з тривогою оглядав вулицю, нiби вона могла повернутися, повторити свої кроки. Потiм, нарештi, вiн зачинив дверi, притулився чолом до одвiрка i зiтхнув.
    
  Його серце та шлунок були важкими та дивними. Вiн не мiг дати цьому почуттю назви, тому через брак нiчого кращого вiн вирiшив - i правильно, - що це любов, i вiн вiдчув себе щасливим.
    
  "Отже, лицар у сяючих обладунках отримав свою нагороду, чи не так, хлопцi?"
    
  Почувши голос, який вiн так добре знав, Пол повернувся так швидко, як мiг.
    
  Почуття миттєво змiнилося зi щастя на страх.
    
    
  5
    
    
  Там вони були, їх було семеро.
    
  Вони стояли широким пiвколом бiля входу, перегороджуючи шлях до головної зали. Юрген був у центрi групи, трохи попереду, нiби йому не терпiлося дiстатися до Пола.
    
  "Цього разу ти зайшов занадто далеко, кузен. Менi не подобаються люди, якi не знають свого мiсця в життi".
    
  Пiдлога не вiдповiла, знаючи, що що б вiн не сказав, це нiчого не змiнить. Якщо й було щось, чого Юрген не мiг винести, то це приниження. Те, що це мало статися публiчно, на очах у всiх його друзiв - i вiд рук його бiдного нiмого кузена, слуги, бiлої ворони в сiм'ї - було незбагненним. Юрген вирiшив завдати Полу багато болю. Чим бiльше - i чим помiтнiше - тим краще.
    
  "Пiсля цього ти нiколи бiльше не захочеш грати в лицаря, ти, шматок лайна".
    
  Пiдлога в розпачi озирнулася. Жiнка, яка вiдповiдає за гардероб, зникла, поза сумнiвом, за наказом iменинника. Друзi Юргена розосередилися посерединi вестибюля, закриваючи будь-який шлях до вiдступу, i повiльно наближалися до нього. Якби вiн повернувся i спробував вiдчинити дверi на вулицю, вони б схопили його ззаду i повалили на землю.
    
  "Ти тремтиш", - скандував Юрген.
    
  Пiдлога виключила коридор, який вiв до примiщень для прислуги, який був практично безвихiдним, i єдиним маршрутом, який вони залишили для нього вiдкритим. Хоча вiн нiколи в життi не ходив на полювання, Пол дуже часто чув iсторiю про те, як його дядько запакував усi екземпляри, що висiли на стiнi його кабiнету. Юрген хотiв змусити його рухатись у тому напрямку, бо там, унизу, нiхто не змiг би почути його крики.
    
  Був лише один варiант.
    
  Не роздумуючи жодної секунди, вiн побiг прямо на них.
    
  Юрген був такий здивований, побачивши Пола, що мчить до них, що просто повернув голову, коли той проходив повз. Крона, який був за два метри позаду, мав трохи бiльше часу, щоб зреагувати. Вiн твердо поставив обидвi ноги на пiдлогу i приготувався вдарити хлопчика, який бiг до нього, але перш нiж Крон змiг ударити його в обличчя, Пол кинувся на пiдлогу. Вiн упав на лiве стегно, через що в нього залишився синець на два тижнi, але iнерцiя дозволила йому ковзати по полiрованих мармурових плитках, як гаряча олiя по дзеркалу, i нарештi зупинитися бiля пiднiжжя сходiв.
    
  "Чого ви чекаєте, iдiоти? Взяти його!" - роздратовано гукнув Юрген.
    
  Не зупиняючись, щоб озирнутися, Пол пiднявся на ноги i помчав вгору сходами. У нього закiнчилися iдеї, i лише iнстинкт виживання змушував ноги рухатися. Його ноги, якi турбували його весь день, почали дуже болiти. На пiвдорозi вгору сходами на другий поверх вiн мало не спiткнувся i не покотився вниз, але зумiв вiдновити рiвновагу якраз вчасно, коли руки одного з друзiв Юргена зачепили його п'яти. Схопившись за бронзовi перила, вiн продовжував пiднiматися все вище i вище, поки на останньому прольотi мiж третiм i четвертим поверхами вiн раптово не послизнувся на однiй iз сходiв i впав, розкинувши руки перед собою, мало не вибивши зуби об край сходiв.
    
  Перший iз переслiдувачiв наздогнав його, але вiн, у свою чергу, спiткнувся у вирiшальний момент i ледве змiг ухопитися за край фартуха Пола.
    
  "Я спiймав його! Швидше!" - сказав його викрадач, хапаючись за поручнi iншою рукою.
    
  Пiдлога спробувала пiдвестися на ноги, але iнший хлопчик потягнув за фартух, i Пол зiсковзнув зi сходинки, вдарившись головою. Вiн наослiп ударив хлопчика ногою, але йому не вдалося звiльнитися. Пол, здавалося, цiлу вiчнiсть боровся з вузлом на своєму фартуху, чуючи, як iншi наближаються до нього.
    
  Чорт забирай, чому я повинен був робити це так натягнуто? думав вiн, доки боровся.
    
  Раптом його пальцi знайшли точне мiсце, за яке треба було потягнути, i фартух розв'язався. Пiдлога втекла i дiсталася четвертого i останнього поверху будинку. Оскiльки бiльше йти було нiкуди, вiн вбiг у першi дверi, що трапилися, i зачинив її, засунувши засув.
    
  "Куди вiн подiвся?" Юрген закричав, коли досяг сходового майданчика. Хлопчик, який схопив Пола за фартух, тепер стискав своє ушкоджене колiно. Вiн вказав лiворуч вiд коридору.
    
  "Вперед!" - сказав Юрген iншим, якi зупинилися кiлькома ступенями нижче.
    
  Вони не рухалися.
    
  "Якого бiса ти..."
    
  Вiн рiзко зупинився. Його мати спостерiгала за ним iз нижнього поверху.
    
  "Я розчарована в тобi, Юргене", - сказала вона крижаним тоном. "Ми зiбрали найкращих мюнхенцiв, щоб вiдсвяткувати твiй день народження, а потiм ти зникаєш посеред вечiрки, щоб повеселити на сходах зi своїми друзями".
    
  "Але..."
    
  "Досить. Я хочу, щоб ви всi негайно спустилися вниз i приєдналися до гостей. Ми поговоримо пiзнiше".
    
  "Так, мамо", - сказав Юрген, принижений перед своїми друзями вдруге за день. Стиснувши зуби, вiн попрямував униз сходами.
    
  Це не єдине, що станеться пiзнiше. Ти заплатиш i за це теж, Пол.
    
    
  6
    
    
  "Приємно бачити тебе знову".
    
  Пiдлога була зосереджена на тому, щоб заспокоїтися i вiдновити дихання. Йому знадобилося кiлька хвилин, щоб зрозумiти, звiдки долинає голос. Вiн сидiв на пiдлозi, притулившись спиною до дверей, боячись, що будь-якої митi Юрген може пробитися всередину. Але коли вiн почув цi слова, Пол схопився на ноги.
    
  "Едуард!"
    
  Сам того не усвiдомлюючи, вiн зайшов у кiмнату свого старшого кузена, мiсце, яке не вiдвiдував мiсяцями. Все це виглядало так само, як i до вiдходу Едуарда: органiзований, спокiйний простiр, але такий, що вiдображав особистiсть його власника. На стiнi висiли плакати, колекцiя камiнцiв Едуарда i, перш за все, книги - книги всюди. Пiдлога вже прочитала бiльшiсть iз них. Шпигунськi романи, вестерни, фентезi, книги з фiлософiї та iсторiї... Вони займали книжковi шафи, письмовий стiл i навiть пiдлогу поряд з лiжком. Едуарду довелося покласти тому, що вiн читав, на матрац, щоб перевертати сторiнки єдиною рукою. Пiд його тiлом було складено кiлька подушок, щоб вiн мiг сидiти, i сумна усмiшка блукала його блiдим обличчям.
    
  "Не шкодуй мене, Пол. Я не мiг цього винести".
    
  Пол подивився йому в очi i зрозумiв, що Едуард уважно спостерiгав за його реакцiєю, i йому здалося дивним, що Пол не здивувався, побачивши його таким.
    
  "Я бачив тебе ранiше, Едуарде. День, коли ти повернувся".
    
  "Так чому ж ти нiколи не вiдвiдував мене? Я майже нiкого не бачив, крiм твоєї матерi, з того дня, як повернувся. Твоя мати i мої друзi Мей, Сальгарi, Верн i Дюма", - сказав вiн, пiднiмаючи книгу, яку читав, так, щоб Пол мiг бачити назву. То був граф Монте-Крiсто.
    
  "Вони заборонили менi приходити".
    
  Пiдлога присоромлено схилив голову. Звичайно, Брунгiльда та його мати заборонили йому бачитися з Едуардом, але вiн мiг хоча б спробувати. Правду кажучи, вiн боявся знову побачити Едуарда в такому станi пiсля жахливої подiї того дня, коли вiн повернувся з вiйни. Едуард з гiркотою глянув на нього, безперечно, розумiючи, про що думає Пол.
    
  "Я знаю, як соромно моєї матерi. Хiба ти не помiтив?" сказав вiн, вказуючи на тацю з тiстечками з вечiрки, який залишився недоторканим. "Не варто було дозволяти моїм куксам псувати день народження Юргена, тому мене не запросили. До речi, як проходить вечiрка?"
    
  "Є група; люди п'ють, говорять про полiтику i критикують вiйськових за поразку у вiйнi, яку ми вигравали".
    
  Едуард пирхнув.
    
  "Легко критикувати з того мiсця, де вони стоять. Що ще вони кажуть?"
    
  "Усi говорять про Версальськi переговори. Вони радi, що ми вiдхиляємо умови".
    
  "Проклятi дурнi", - з гiркотою сказав Едуард. "Оскiльки нiхто не зробив жодного пострiлу на нiмецькiй землi, вони не можуть повiрити, що ми програли вiйну. Тим не менш, я вважаю, що це завжди те саме. Ти збираєшся сказати менi, вiд кого ти тiкав?"
    
  "Iменинник".
    
  "Твоя мати сказала менi, що ви не дуже добре ладнали".
    
  Пiдлога кивнула.
    
  "Ти не доторкнувся до тiстечок".
    
  "У цi днi менi не потрiбно багато їжi. Вiд мене залишилося набагато менше. Вiзьми їх; продовжуй, ти виглядаєш голодним. I пiдiйди ближче, я хочу розглянути тебе краще. Боже, як ти вирiс".
    
  Пiдлога сiв на край лiжка i почав жадiбно поглинати їжу. Вiн нiчого не їв iз самого снiданку; вiн навiть пропустив школу, щоб пiдготуватися до вечiрки. Вiн знав, що його мати шукатиме його, але йому було байдуже. Тепер, коли вiн подолав свiй страх, вiн не мiг упустити цей шанс бути з Едуардом, двоюрiдним братом, за яким вiн так сильно сумував.
    
  "Едуард, я хочу ... Вибач, що я не вiдвiдав тебе. Я мiг би пробратися сюди вдень, коли тiтка Брунгiльда виходить на прогулянку..."
    
  "Все в порядку, Пол. Ти тут, i це те, що має значення. Ти той, хто повинен пробачити менi, за те, що я не написав. Я обiцяв, що так i зроблю".
    
  "Що тебе зупинило?"
    
  "Я мiг би сказати вам, що був занадто зайнятий, стрiляючи в англiйцiв, але я б збрехав. Один мудрий чоловiк якось сказав, що вiйна складається з семи частин нудьги i однiєї частини жаху. В окопах у нас було багато часу, поки ми не почали вбивати один одного".
    
  "I що?"
    
  "Я не змiг би цього зробити, ось так просто. Навiть не на початку цiєї абсурдної вiйни. Єдинi люди, якi повернулися пiсля цього, - це жменька трусiв".
    
  "Про що ти кажеш, Едуарде? Ти герой! Ти добровiльно пiшов на фронт, одним iз перших!"
    
  Едуард видав нелюдський смiшок, вiд якого у Пола волосся стало дибки.
    
  "Герой... Чи знаєте ви, хто вирiшує за вас, чи будете ви записуватися добровольцем? Ваш шкiльний вчитель, коли вiн говорить з вами про славу Вiтчизни, Iмперiї та кайзера. Твiй батько, який говорить тобi бути чоловiком. Твої друзi - тi ж друзi, якi нещодавно сперечалися з тобою на уроцi." 'Трус' тобi в обличчя, якщо ти виявляєш найменший сумнiв i звинувачують тебе в поразцi.
    
  Пiдлога була приголомшена. Раптом його фантазiї про вiйну, карти, якi вiн малював у своїх зошитах, газетнi звiти, якi вiн любив читати, все здалося смiшним та дитячим. Вiн подумував розповiсти про це своєму двоюрiдному братовi, але побоявся, що Едуард посмiється з нього i викине з кiмнати. Бо в цей момент Пол мiг бачити вiйну прямо перед собою. Вiйна була суцiльним списком поступiв до тилiв ворога чи жахливими культами, захованими пiд простирадлами. Вiйна була в порожнiх, спустошених Едуардових очах.
    
  "Ти мiг би... чинили опiр. Залишився вдома".
    
  "Нi, я не мiг", - сказав вiн, вiдвертаючи обличчя. "Я збрехав тобi, Пол; принаймнi, це брехня частково. Я теж пiшов, щоб втекти вiд них. Щоб я не став таким, як вони".
    
  "Наприклад, хто?"
    
  "Ти знаєш, хто зробив це зi мною? снаряд упав надто близько."
    
  Голос Едуарда був тихий - настiльки тихий, що Половi довелося нахилитися, щоб почути, що вiн каже.
    
  "Я тисячу разiв запитував себе, що б сталося, якби я вiдбiг на два метри вправо. Або якби я зупинився, щоб двiчi постукати своїм шоломом, як ми завжди робили перед тим, як залишити траншею ". Вiн постукав по лобi Пола кiсточками пальцiв. "Це змусило нас вiдчути себе непереможними. Я не робив цього того дня, розумiєш?"
    
  "Я хотiв би, щоб ти нiколи не йшов".
    
  "Нi, кузен, повiр менi. Я пiшов, тому що не хотiв бути Шредером, i якщо я повернувся, то тiльки для того, щоб переконатися, що я мав рацiю, пiшовши ".
    
  "Я не розумiю, Едуард".
    
  "Мiй любий Пол, ти повинен розумiти це краще, нiж будь-хто iнший. Пiсля того, що вони з тобою зробили. Що вони зробили з твоїм батьком."
    
  Ця остання фраза врiзалася в серце Пола, як iржавий гачок.
    
  "Про що ти говориш, Едуарде?"
    
  Його двоюрiдний брат мовчки дивився на нього, прикусивши нижню губу. Нарештi вiн похитав головою i заплющив очi.
    
  "Забудь, що я сказав. Вибачте."
    
  "Я не можу цього забути!
    
  Настала ще одна мовчанка, цього разу набагато тривалiша. Так довго, що Пол подумав, чи не заснув Едуард. Раптом його очi знову розплющились.
    
  "Я горiтиму в пеклi за це, але у мене немає вибору. Спочатку я хочу, щоб ти надав менi послугу."
    
  "Все, що ти скажеш".
    
  "Йди в кабiнет мого батька i вiдкрий другий ящик праворуч. Якщо вона замкнена, ключ зазвичай зберiгався в середнiй ящику. Ви знайдете чорну шкiряну сумку; вона прямокутна, з вiдкинутим клапаном. Принеси її менi".
    
  Пол зробив, як йому сказали. Вiн навшпиньки спустився в кабiнет, злякавшись, що може зустрiти когось по дорозi, але вечiрка все ще була в самому розпалi. Ящик був замкнений, i йому знадобилося кiлька хвилин, щоб знайти ключ. Вона була не там, де сказав Едуард, але врештi-решт вiн знайшов її в маленькiй дерев'янiй скриньцi. Ящик був заповнений паперами. Пiдлога знайшла шматок чорного фетру зi зворотного боку, з дивним символом, вигравiруваним золотом. Квадрат i циркуль з буквою G всерединi. Пiд нею лежала шкiряна сумка.
    
  Хлопчик сховав її пiд сорочку i повернувся до Едуардової кiмнати. Вiн вiдчував тягар сумки на животi i тремтiв, просто уявляючи, що станеться, якщо хтось виявить його з цим предметом, який не належав йому, захованим пiд одягом. Вiн вiдчув величезне полегшення, коли зайшов до кiмнати.
    
  "Вона у тебе?"
    
  Пiдлога дiстала шкiряну сумку i попрямувала до лiжка, але дорогою спiткнулася об одну зi стопок книг, розкиданих по кiмнатi. Книжки розлетiлися, а торба впала на пiдлогу.
    
  "Нi!" - вигукнули Едуард i Пол.
    
  Сумка впала мiж екземплярами "Кривавої помсти" Мей та "Елiксирiв диявола" Хоффмана, оголивши свiй вмiст: перламутрову ручку.
    
  То був пiстолет.
    
  "Навiщо тобi пiстолет, кузен?" - спитав Пол тремтячим голосом.
    
  "Ти знаєш, для чого я цього хочу". Вiн пiдняв обрубок руки на випадок, якщо у Пола виникнуть сумнiви.
    
  "Що ж, я не вiддам це тобi".
    
  "Слухай уважно, Пол. Рано чи пiзно я впораюся, тому що єдине, що я хочу зробити в цьому свiтi, це покинути його. Ти можеш сьогоднi повернутися до мене спиною, повернути її туди, звiдки взяв, i змусити мене пройти через жахливе приниження, коли менi доводиться тягтися на цiй покалiченiй руцi глибокої ночi. що я маю тобi сказати ".
    
  "Нi!"
    
  "Або ти можеш залишити це на лiжку, вислухай, що я повинен сказати, а потiм дай менi можливiсть з гiднiстю вибрати, як менi пiти. Вирiшувати тобi, Пол, але що б не трапилося, я отримаю те, що хочу. Те, що менi потрiбно".
    
  Пiдлога сiв на пiдлогу, або, швидше, звалився на нього, стискаючи шкiряну сумку. Довгий час єдиним звуком у кiмнатi було металеве цокання будильника Едуарда. Едуард заплющив очi, поки не вiдчув рух на своєму лiжку.
    
  Його двоюрiдний брат упустив шкiряну сумку в межах досяжностi його руки.
    
  "Боже, пробач менi", - сказав Пол. Вiн стояв бiля лiжка Едуарда, плакав, але не наважувався глянути на нього прямо.
    
  "О, йому начхати, що ми робимо", - сказав Едуард, погладжуючи пальцями нiжну шкiру. "Дякую тобi, кузен".
    
  "Скажи менi, Едуарде. Розкажи менi, що ти знаєш".
    
  Поранений чоловiк прочистив горло, перш нiж розпочати. Вiн говорив повiльно, нiби кожне слово треба було витягати з легень, а не вимовляти.
    
  "Це сталося в 1905 роцi, про що вони вам розповiли, i до цього моменту те, що ви знаєте, не так вже далеко вiд iстини. Я чiтко пам'ятаю, що дядько Ганс був на мiсiї в Пiвденно-Захiднiй Африцi, тому що менi подобалося звучання цього слова, i я повторював його знову, знову i знову. рокiв, я почув крики в бiблiотецi i спустився подивитися, що я був дуже здивований, що твiй батько зайшов до нас в такий час. Вiн обговорював це з моїм батьком. бачити iншого з-за дверей, але я мiг почути його. - Запитала вона. I я говорив "нi", знову i знову. 'Ну, ти не повинен говорити про це нi слова, нiколи, ти мене чуєш?' I я
    
  ...Я присягнув, що нiколи не розповiм..."
    
  Голос Едуарда затих. Пiдлога схопила його за руку. Вiн хотiв, щоб той продовжив розповiдь, хоч би чого це коштувало, хоча вiн знав про страждання, якi це завдавало його двоюрiдному братовi.
    
  "Ти i твоя мати переїхали жити до нас через два тижнi. Ти був не набагато бiльше дитини, i я був задоволений, тому що це означало, що у мене був свiй взвод хоробрих солдатiв, з якими я мiг грати. Я навiть не подумав про очевидну брехню, яку сказали менi мої батьки: про те, що . розповсюджуючи чутки, що твiй батько був дезертиром, який програв все i зник у Африцi. те, що нiяка помилка була неможлива, враховуючи чудову акустику в цьому домi.
    
  "Отже, розкажи менi, що ти чув", - пошепки попросив Пол.
    
  "Тiєї ночi, двоюрiдний брат, я почув пострiл".
    
    
  7
    
    
  Розумiння Полом самого себе i свого мiсця у свiтi протягом деякого часу балансувало на краю, подiбно до фарфорової вази на вершинi сходiв. Остання фраза була останнiм ударом, i уявна ваза впала, розбившись на шматки. Пiдлога почув трiск, з яким вона зламалася, i Едуард теж побачив це на його обличчi.
    
  "Пробач менi, Пол. Господи, допоможи менi. Тобi краще пiти зараз".
    
  Пiдлога встала i схилилася над лiжком. Шкiра його двоюрiдного брата була холодною, i коли Пол поцiлував його в лоб, це було схоже на поцiлунок з дзеркалом. Вiн пiдiйшов до дверей, не зовсiм контролюючи свої ноги, лише невиразно усвiдомлюючи, що залишив дверi спальнi вiдчиненими i що впав на пiдлогу зовнi.
    
  Коли пролунав пострiл, вiн ледве почув його.
    
  Але, як i сказав Едуард, акустика особняка була чудовою. Першi гостi, що залишили вечiрку, зайнятi прощанням i порожнiми обiцянками, поки збирали свої пальта, почули бавовну, яка була приглушеною, але безпомилково впiзнаваною. Вони занадто багато чули за попереднi тижнi, щоб не пiзнати цей звук. Всi їхнi розмови припинилися на той час, коли друга i третя луна пострiлу рознеслася по сходовiй клiтцi.
    
  У своїй ролi iдеальної господинi Брунгiльда прощалася з лiкарем та його дружиною, яких вона терпiти не могла. Вона дiзналася про звук, але автоматично активувала свiй захисний механiзм.
    
  "Хлопчики, мабуть, грають з петардами".
    
  Недовiрливi обличчя з'являлися довкола неї, як гриби пiсля дощу. Спочатку там було всього дюжина людей, але незабаром у коридорi з'явилося ще бiльше. Мине зовсiм небагато часу, перш нiж усi гостi дiзнаються, що в її будинку щось сталося.
    
  У моєму будинку!
    
  Протягом двох годин про це говорив би весь Мюнхен, якби вона щось iз цим не зробила.
    
  "Залишайся тут. Я впевнений, що це нiсенiтниця".
    
  Брунгiльда прискорила крок, коли вiдчула запах пороху на пiвдорозi вгору сходами. Деякi з найсмiливiших гостей дивилися вгору, можливо, сподiваючись, що вона пiдтвердить, що вони помилилися, але жоден з них не ступив на сходи: соцiальне табу на вхiд до спальнi пiд час вечiрки було надто сильним. Однак ремствування наростало, i баронеса сподiвалася, що Отто не буде настiльки дурним, щоб пiти за нею, оскiльки хтось неминуче захоче супроводжувати його.
    
  Коли вона дiсталася до верху i побачила ридає Пола в коридорi, вона зрозумiла, що сталося, навiть не просунувши голову в дверi Едуарда.
    
  Але вона все одно це зробила.
    
  Спазм жовчi пiдступив до горла. Її охопив жах та iнше недоречне почуття, в якому вона лише пiзнiше, з огидою до самої себе, визнала полегшення. Або, принаймнi, зникнення гнiтючого почуття, яке вона носила в грудях з того часу, як її син повернувся скалiченим з вiйни.
    
  "Що ти наробив?" - Вигукнула вона, дивлячись на Пола. "Я питаю тебе: що ти зробив?"
    
  Хлопчик не пiдводив голови вiд своїх рук.
    
  "Що ти зробила з моїм батьком, вiдьма?"
    
  Брунгiльда зробила крок назад. Вдруге за нiч хтось вiдсахнувся при згадцi Ганса Райнера, але за iронiєю долi людина, яка робить це зараз, була тим же, хто ранiше використовував його iм'я як загрозу.
    
  Як багато ти знаєш, дитино? Як багато вiн розповiв тобi до...?
    
  Вона хотiла закричати, але не могла: вона не смiла.
    
  Натомiсть вона стиснула руки в кулаки так, що нiгтi вп'ялися в долонi, намагаючись заспокоїтися i вирiшити, що робити, так само, як вона зробила тiєї ночi чотирнадцять рокiв тому. I коли їй вдалося вiдновити мiнiмум самовладання, вона спустилася назад. На другому поверсi вона висунула голову через перила i посмiхнулася до вестибюлю. Вона не наважувалася йти далi, бо не думала, що зможе довго прикидатись перед цим морем напружених облич.
    
  "Вам доведеться вибачити нас. Друзi мого сина грали з петардами, як я i думав. Якщо ти не заперечуєш, я розберуся з хаосом, який вони там влаштували", - вона вказала на матiр Пола, - "Iльзе, моя люба".
    
  Особи пом'якшилися, коли вони почули це, i гостi розслабилися, коли побачили, що економка йде за своєю господаркою вгору сходами, нiби нiчого не сталося. У них уже було багато плiток про вечiрку, i вони важко могли дочекатися повернення додому, щоб набриднути цим своїм сiм'ям.
    
  "Навiть не думай про крик", - було єдине, що сказала Брунгiльда.
    
  Iльзе чекала якоїсь дитячої витiвки, але коли вона побачила Пола в коридорi, вона злякалася. Потiм, коли вона прочинила дверi Едуарда, їй довелося прикусити кулак, щоб не закричати. Її реакцiя не так сильно вiдрiзнялася вiд реакцiї баронеси, за винятком того, що в Iльзi були сльози, а також жах.
    
  "Бiдний хлопчик", - сказала вона, заламуючи руки.
    
  Брунгiльда спостерiгала за своєю сестрою, її власнi руки були впертi у стегна.
    
  "Ваш син був тим, хто дав Едуарду пiстолет".
    
  "О, Святий Боже, скажи менi, що це неправда, Пол".
    
  Це звучало як благання, але в її словах не було надiї. Її син не вiдповiв. Брунгiльда пiдiйшла до нього, роздратована, розмахуючи вказiвним пальцем.
    
  "Я збираюся подзвонити магiстрату. Ти згниєш у в'язницi за те, що дав зброю iнвалiдовi".
    
  "Що ти зробила з моїм батьком, вiдьма?" Повторив Пол, повiльно пiдводячись, щоб зустрiтися вiч-на-вiч зi своєю тiткою. Цього разу вона не вiдступила, хоч i була налякана.
    
  "Ганс помер у колонiях", - вiдповiла вона без особливої переконаностi.
    
  "Це неправда. Мiй батько був у цьому домi до того, як зник. Твiй власний син сказав менi."
    
  "Едуард був хворий i спантеличений; вiн вигадував всiлякi iсторiї через поранення, якi вiн отримав на фронтi. I, незважаючи на те, що лiкар заборонив йому вiдвiдувати, ви були тут, доводили його до нервового зриву, а потiм пiшли i дали йому пiстолет!"
    
  "Ти брешеш!"
    
  "Ти вбив його".
    
  "Це брехня", - сказав хлопчик. Тим не менш, вiн вiдчув холод сумнiву.
    
  "Пiдлога, цього достатньо!"
    
  "Забирайся з мого будинку".
    
  "Ми нiкуди не дiнемося", - сказав Пол.
    
  "Вирiшати тобi", - сказала Брунгiльда, повертаючись до Iльзи. "Суддя Штромейєр все ще внизу. Через двi хвилини я спущусь i повiдомлю йому, що сталося. Якщо ти не хочеш, щоб твiй син провiв сьогоднiшню нiч у Штадельхаймi, ти негайно поїдеш".
    
  Iльзе зблiдла вiд жаху при згадцi в'язницi. Штромайєр був добрим другом барона, i не знадобилося б багато зусиль, щоб переконати його звинуватити Пола у вбивствi. Вона схопила свого сина за руку.
    
  "Пiдлога, поїхали!"
    
  "Нi, поки ..."
    
  Вона дала йому ляпас так сильно, що в неї захворiли пальцi. Губа Пола почала кровоточити, але вiн стояв, спостерiгаючи за своєю матiр'ю, вiдмовляючись рухатися.
    
  Потiм, нарештi, вiн пiшов за нею.
    
  Iльзе не дозволила своєму синовi зiбрати валiзу; вони навiть не заходили до його кiмнати. Вони спустилися службовими сходами i покинули особняк через заднi дверi, крадучись по провулках, щоб їх не помiтили.
    
  Як у злочинцiв.
    
    
  8
    
    
  "I можу я запитати, де, чорт забирай, ти був?"
    
  З'явився барон, розлючений i втомлений, пiдлога його сюртука пом'ялася, вуса розтрiпалися, монокль бовтався на перенiссi. Минула година з того часу, як Iлзе i Пол пiшли, а вечiрка щойно закiнчилася.
    
  Тiльки коли пiшов останнiй гiсть, барон вирушив на пошуки своєї дружини. Вiн знайшов її, що сидiла на стiльцi, який вона винесла в коридор четвертого поверху. Дверi в кiмнату Едуарда були зачиненi. Навiть iз її величезною волею Брунгiльда не змогла змусити себе повернутися на вечiрку. Коли з'явився її чоловiк, вона пояснила йому, що знаходиться в кiмнатi, i Отто вiдчув свою частку болю та каяття.
    
  "Вранцi ти подзвониш суддi", - сказала Брунгiльда безпристрасним голосом. "Ми скажемо, що знайшли його в такому станi, коли прийшли нагодувати його снiданком. Таким чином, ми зможемо звести скандал до мiнiмуму. Це може навiть не спливти".
    
  Отто кивнув головою. Вiн прибрав руку з ручки дверей. Вiн не наважився увiйти i нiколи б не став. Навiть пiсля того, як зi стiн та пiдлоги були стертi слiди трагедiї.
    
  "Суддя у мене в боргу. Я думаю, вiн зможе з цим розiбратися. Але менi цiкаво, як Едуард роздобув пiстолет. Вiн не мiг отримати це сам".
    
  Коли Брунгiльда розповiла йому про роль Пола i про те, що вона вигнала Райнерiв iз дому, барон був лютий.
    
  "Ти розумiєш, що ти накоїв?"
    
  "Вони були загрозою, Отто".
    
  "А ти випадково не забув, що тут поставлено на карту?" Чому вони були у нас у цьому будинку всi цi роки?
    
  "Щоб принизити мене i полегшити своє сумлiння", - сказала Брунгiльда з гiркотою, яку вона стримувала роками.
    
  Отто не спромiгся вiдповiсти, бо знав, що те, що вона сказала, було правдою.
    
  "Едуард розмовляв iз вашим племiнником".
    
  "О, Боже. У вас є якiсь припущення, що вiн мiг йому сказати?"
    
  "Це не має значення. Пiсля вiдходу сьогоднi ввечерi вони стали пiдозрюваними, навiть якщо ми не видамо їх завтра. Вони не посмiють висловитися, i у них немає жодних доказiв. Якщо тiльки хлопчик щось не знайде."
    
  Ти думаєш, я турбуюся про те, що вони дiзнаються правду? Для цього їм довелося б знайти Кловiса Нейджела. I Нагель уже давно не був у Нiмеччинi. Але це не вирiшує нашої проблеми. Твоя сестра - єдина, хто знає, де лист Ганса Райнера".
    
  "Тодi не спускай з них очей. Здалеку."
    
  Отто замислився на якусь мить.
    
  "У мене є саме та людина, яка пiдходить для цiєї роботи".
    
  Хтось ще був присутнiй пiд час цiєї розмови, хоча вiн був захований у кутку коридору. Вiн слухав, не розумiючи. Набагато пiзнiше, коли барон фон Шредер пiшов у їхню спальню, вiн зайшов до кiмнати Едуарда.
    
  Коли вiн побачив, що було всерединi, вiн упав навколiшки. До того часу, коли вiн воскрес, те, що залишилося вiд невинностi, яку його мати не змогла спалити, - тi частини його душi, якi вона не змогла посiяти з ненавистю та заздрiстю до його двоюрiдного брата протягом багатьох рокiв, - були мертвi, перетворившись на попiл.
    
  Я вб'ю Пола Райнера за це.
    
  Тепер я спадкоємець. Але я буду бароном.
    
  Вiн не мiг розiбрати, яка з двох конкуруючих думок схвилювала його бiльше.
    
    
  9
    
    
  Пол Райнер тремтiв пiд дрiбним травневим дощем. Його мати перестала тягнути його за собою i тепер йшла поряд з ним Швабiнгом, богемним районом у центрi Мюнхена, де злодiї i поети сидiли плiч-о-плiч з художниками i повiями в тавернах до раннього ранку. Однак зараз було вiдкрито лише кiлька таверн, i вони не зайшли в жодну з них, оскiльки в них не було нi пфенiг.
    
  "Давайте знайдемо притулок у цьому дверному отворi", - сказав Пол.
    
  "Нiчний сторож викине нас; це траплялося вже три рази".
    
  "Ти не можеш продовжувати в тому ж дусi, мамо. Ти пiдхопиш запалення легень".
    
  Вони протиснулися у вузький дверний отвiр будiвлi, яка знала найкращi днi. Принаймнi навiс захищав їх вiд дощу, який заливав пустельнi тротуари та нерiвнi плити. Слабке свiтло вуличних лiхтарiв вiдкидало дивнi вiдблиски на мокрi поверхнi; це було несхоже нi на що, що Пол колись бачив.
    
  Вiн злякався i ще тiснiше пригорнувся до своєї матерi.
    
  "Ти все ще носиш наручний годинник свого батька, чи не так?"
    
  "Так", - стривожено сказав Пол.
    
  Вона задавала йому це питання тричi за останню годину. Його мати була виснажена i спустошена, нiби ляпас своєму синовi i тягання його по провулках далеко вiд особняка Шредеров витратили запас енергiї, про iснування якого навiть вона не пiдозрювала, i який тепер був втрачений назавжди. Її очi були запалi, а руки тремтiли.
    
  "Завтра ми закладемо це, i все буде гаразд".
    
  У наручному годиннику не було нiчого особливого; вони навiть не були зробленi iз золота. Пiдлога подумала, чи окупить це бiльше, нiж одну нiч у пансiонi та гарячу вечерю, якщо їм пощастить.
    
  "Це чудовий план", - змусив вiн себе сказати.
    
  "Нам потрiбно десь зупинитися, а потiм я попрошу повернутися на мою стару роботу на пороховий завод".
    
  "Але, мама ... порохової фабрики бiльше не iснує. Вони знесли її, коли вiйна закiнчилася ".
    
  I ти був тим, хто сказав це менi, подумав Пол, тепер надзвичайно стурбований.
    
  "Сонце скоро зiйде", - сказала його мати.
    
  Пiдлога не вiдповiла. Вiн витяг шию, прислухаючись до ритмiчного стукоту чобiт нiчного сторожа. Пол хотiв, щоб вiн залишався осторонь досить довго, щоб дозволити йому на мить заплющити очi.
    
  Я так стомився... I я нiчого не розумiю з того, що сталося сьогоднi ввечерi. Вона поводиться так дивно... Можливо, тепер вона скаже менi правду.
    
  "Мамо, що ти знаєш про те, що трапилося з татом?"
    
  На кiлька хвилин Iлзе, здавалося, прокинулася вiд своєї летаргiї. Iскра свiтла горiла глибоко в її очах, як останнi вугiлля багаття. Вона взяла Пола за пiдборiддя i нiжно погладила його по обличчю.
    
  "Пол, будь ласка. Забудь про це; забудь усе, що ти чув сьогоднi ввечерi. Твiй батько був гарною людиною, яка трагiчно загинула при аварiї корабля. Пообiцяй менi, що ти будеш чiплятися за це - що ти не будеш шукати правду, якої не iснує, - тому що я не змiг би тебе втратити."
    
  Першi проблиски свiтанку вiдкидають довгi тiнi на вулицi Мюнхена, забираючи дощ.
    
  "Обiцяй менi", - наполягала вона, її голос затихав.
    
  Пiдлога завагалася, перш нiж вiдповiсти.
    
  "Я обiцяю".
    
    
  10
    
    
  "Ууууу!"
    
  Вiзок торговця вугiллям зi скреготом зупинився на Рейнштрасi. Двоє коней неспокiйно переступали ногами, їхнi очi були прикритi шорами, а заднi кiнцiвки почорнiли вiд поту та сажi. Торговець вугiллям зiстрибнув на землю i розсiяно провiв рукою по борту вiзка, на якому було написано його iм'я, Клаус Граф, хоча тiльки першi двi лiтери все ще були розбiрливi.
    
  "Прибери це, Халберте! Я хочу, щоб мої клiєнти знали, хто доставляє їм сировину", - сказав вiн майже доброзичливо.
    
  Чоловiк на сидiннi водiя зняв капелюх, витягнув ганчiрку, що все ще зберiгає вiддаленi спогади про початковий колiр тканини, i, насвистуючи, взявся за роботу з деревом. Це був його єдиний спосiб висловити себе, оскiльки вiн був нiмим. Мелодiя була нiжною та швидкою: вiн теж здавався щасливим.
    
  То справдi був iдеальний момент.
    
  Пiдлога слiдувала за ними весь ранок, вiдколи вони вийшли зi стайнi, якi Граф тримав у Лехелi. Вiн також спостерiгав за ними напередоднi та зрозумiв, що найкращий час попросити роботу - незадовго до години дня, пiсля полуденного вiдпочинку кутника. I вiн, i нiмий розправилися з великими бутербродами та парою лiтрiв пива. Позаду залишилася дратiвлива сонливiсть раннього ранку, коли на вiзку зiбралася роса, поки вони чекали на вiдкриття вугiльного складу. Зникла й дратiвлива втома наприкiнцi дня, коли вони в тишi допивали своє останнє пиво, вiдчуваючи, як пил забиває горло.
    
  Якщо я не зможу цього зробити, нехай допоможе нам Бог, у розпачi подумав Пол.***
    
  Пiдлога та його мати витратили два днi, намагаючись знайти роботу, i за цей час взагалi нiчого не їли. Заклавши годинник, вони отримали достатньо грошей, щоб провести двi ночi в пансiонi та поснiдати хлiбом та пивом. Його мати вперто шукала роботу, але невдовзi вони зрозумiли, що в тi днi робота була нездiйсненною мрiєю. Жiнок вигнали з посад, якi вони обiймали пiд час вiйни, коли чоловiки повернулися з фронту. Звичайно, не тому, що цього хотiли роботодавцi.
    
  "Чорт би взяв цей уряд i його директиви", - сказав їм пекар, коли вони попросили його про неможливе. "Вони змушували нас наймати ветеранiв вiйни, коли жiнки виконують роботу так само добре i беруть набагато менше".
    
  "Чи справдi жiнки виконували роботу так само добре, як чоловiки?" - зухвало запитав його Пол. Вiн був у поганому настрої. У животi в нього бурчало, а запах хлiба, що випiкався в духовках, посилював ситуацiю.
    
  "Iнодi краще. У мене була одна жiнка, яка вмiла заробляти грошi краще, нiж будь-хто iнший".
    
  "Отже, чому ви заплатили їм менше?"
    
  "Ну, це очевидно", - сказав пекар, знизуючи плечима. "Вони жiнки".
    
  Якщо в цьому i була якась логiка, Пол не мiг її зрозумiти, хоча його мати та спiвробiтники в майстернi кивнули на знак згоди.
    
  "Ти зрозумiєш, коли станеш старшим", - сказав один з них, коли Пол i його мати йшли. Потiм вони всi вибухнули смiхом.
    
  Пiдлозi пощастило не бiльше. Перше, про що його завжди запитували, перш нiж потенцiйний роботодавець з'ясовував, чи вмiє щось робити, чи був вiн ветераном вiйни. За кiлька годин вiн пережив багато розчарувань, тож вирiшив пiдiйти до проблеми настiльки рацiонально, наскiльки мiг. Довiрившись удачi, вiн вирiшив пiти за вугiльником, вивчити його i наблизитися до нього найкращим iз можливих способiв. Йому та його матерi вдалося залишитись у пансiонi на третю нiч пiсля того, як вони пообiцяли заплатити наступного дня, i тому, що господиня пошкодувала їх. Вона навiть дала їм тарiлку густого супу, де плавали шматочки картоплi, i шматок чорного хлiба.
    
  Отже, був Пол, що перетинає Рейнштрассе. Шумне та щасливе мiсце, заповнене рознощиками, продавцями газет та точильниками ножiв, якi продавали свої коробки сiрникiв, останнi новини чи переваги добре заточених ножiв. Запах пекарень поєднувався з кiнським гноєм, який був набагато поширенiшим у Швабiнгу, нiж автомобiлi.
    
  Пiдлога скористалася моментом, коли помiчник кутника пiшов, щоб покликати швейцара будiвлi, яку вони збиралися забезпечити, щоб змусити його вiдчинити дверi до пiдвалу. Тим часом кутник приготував величезнi кошики з березового дерева, де вони перевозили свої товари.
    
  Можливо, якщо вiн буде один, вiн буде дружелюбнiшим. Люди по-рiзному реагують на незнайомцiв у присутностi молодших, подумав Пол, наближаючись.
    
  "Доброго дня, сер".
    
  "Якого бiса тобi потрiбно, хлопче?"
    
  "Менi потрiбна робота".
    
  "Провалюй. Менi нiхто не потрiбен".
    
  "Я сильний, сер, i я мiг би допомогти вам дуже швидко розвантажити цей вiзок".
    
  Вугальник вперше сподобався поглянути на Пола, оглянувши його з нiг до голови. Пiдлога була одягнена у свої чорнi штани, бiлу сорочку i светр i все ще виглядав як офiцiант. Порiвняно з огряднiстю великої людини перед ним, Пол почував себе слабким.
    
  "Скiльки тобi рокiв, хлопче?"
    
  "Сiмнадцять, сер", - збрехав Пол.
    
  "Навiть моя тiтка Берта, яка була жахлива у вгадуваннi вiку людей, бiдолаха, не дала б тобi бiльше п'ятнадцяти. Крiм того, ти занадто худий. Провалюй".
    
  "Двадцять другого травня менi виповнюється шiстнадцять", - сказав Пол ображеним тоном.
    
  "У будь-якому випадку, ти менi марний".
    
  "Я чудово можу тягнути кошик з вугiллям, сер".
    
  Вiн з великою спритнiстю видерся на вiзок, взяв лопату i наповнив один iз кошикiв. Потiм, намагаючись не показувати своїх зусиль, вiн перекинув ременi через плече. Вiн мiг сказати, що п'ятдесят кiлограмiв руйнували його плечi та поперек, але йому вдалося посмiхнутися.
    
  "Бачиш?" - Сказав вiн, використовуючи всю свою силу волi, щоб не дати ногам пiдiгнутися.
    
  "Малюку, це щось бiльше, нiж просто пiдняти кошик", - сказав кутник, дiстаючи з кишенi пачку тютюну i розкурюючи пом'яту трубку. "Моя стара тiтка Лотта могла б пiдняти цей кошик з меншою суєтою, нiж ти. Ви повиннi бути в змозi нести його по сходах, якi такi ж вологi i слизькi, як промежина танцiвницi. У пiдвалах, в якi ми спускаємося, майже нiколи немає свiтла, тому що адмiнiстрацiї будiвлi наплювати, якщо ми розiб'ємо, якщо ми розiб'ємо, якщо ми розiб'ємо. кошик, можливо, два, але до третього ...
    
  Колiна та плечi Пола бiльше не могли витримувати вагу, i хлопчик упав обличчям униз на купу вугiлля.
    
  "- Ти впадеш, як щойно зробив. I якби це трапилося з тобою на тих вузьких сходах, твiй череп був би не єдиним, кому проломили голову."
    
  Хлопець пiднявся на ногах, що не гнуться.
    
  "Але..."
    
  "Немає нiяких "але", якi змусять мене передумати, малюк. Злазь з мого вiзка".
    
  "Я ... мiг би розповiсти вам, як зробити ваш бiзнес кращим".
    
  "Якраз те, що менi потрiбно... I що б це могло означати?" запитав кутник iз знущальним смiхом.
    
  "Ви втрачаєте багато часу мiж завершенням однiєї доставки i початком наступної, тому що вам потрiбно йти на склад, щоб забрати бiльше вугiлля. Якби ти купив другий вiзок..."
    
  "Це твоя блискуча iдея, так? Хороший вiз зi сталевими осями, здатний витримати всю вагу, яку ми перевозимо, коштує щонайменше сiм тисяч марок, крiм упряжi i коней. У тебе є сiм тисяч марок у цих рваних штанях? Я б припустив, що нi".
    
  "Але ти..."
    
  "Я заробляю достатньо, щоб платити за вугiлля i утримувати свою сiм'ю. Ти думаєш, я не думав про те, щоб купити iнший вiзок? Менi шкода, малюк, " сказав вiн, його тон пом'якшав, коли вiн помiтив зневiру в очах Пола, "але я не можу тобi допомогти."
    
  Пiдлога схилила голову, переможений. Йому доведеться знайти роботу десь ще, i швидко, бо терпiння домогосподарки надовго не вистачить. Вiн спускався з вiзка, коли до них пiдiйшла група людей.
    
  "Тодi що це, Клаусе? Новобранець?"
    
  Помiчник Клауса повертався зi швейцаром. Але до кутника звернувся iнший чоловiк, старший, невисокий i лисий, у круглих окулярах та зi шкiряним портфелем.
    
  "Нi, гер Фiнкен, це просто хлопець, який прийшов у пошуках роботи, але зараз вiн у дорозi".
    
  "Ну, у нього на обличчi знак вашого ремесла".
    
  "Вiн, здавалося, був сповнений рiшучостi проявити себе, сер. Що я можу для вас зробити?"
    
  "Послухай, Клаусе, менi треба встигнути на ще одну зустрiч, i я подумав про те, щоб розрахуватися за вугiлля цього мiсяця. Це вся партiя?"
    
  "Так, сер, двi тонни, якi ви замовили, кожну унцiю".
    
  "Я тобi абсолютно довiряю, Клаусе".
    
  Пiдлога обернулася, почувши цi слова. Вiн щойно зрозумiв, де знаходиться справжнiй капiтал кутника.
    
  Довiра. I будь вiн проклятий, якщо не зможе перетворити це на грошi. Якщо вони послухають мене, подумав вiн, повертаючись до групи.
    
  "Що ж, якщо ти не заперечуєш..." казав Клаус.
    
  "Хвилинку!"
    
  "Можу я поцiкавитися, що саме ти тут робиш, хлопче? Я вже казав тобi, що ти менi не потрiбен".
    
  "Я був би вам потрiбен, якби у вас був iнший вiзок, сер".
    
  "Ти що, тупий? У мене немає iншого вiзка! Вибачте мене, гер Фiнкен, я не можу позбутися цього божевiльного".
    
  Помiчник кутника, який деякий час кидав на Пола пiдозрiлi погляди, зробив рух до нього, але його бос жестом велiв йому залишатися на мiсцi. Вiн хотiв влаштовувати сцену перед покупцем.
    
  "Якби я мiг надати вам кошти для покупки iншого вiзка", - сказав Пол, вiдходячи вiд помiчника, намагаючись зберегти гiднiсть, - "ви б найняли мене?"
    
  Клаус почухав у потилицi.
    
  "Ну, так, я вважаю, я б так i зробив", - визнав вiн.
    
  "Добре. Чи не будете ви так добрi сказати менi, яку маржу ви отримуєте за доставку вугiлля?"
    
  "Такий же, як у всiх iнших. Респектабельнi вiсiм вiдсоткiв".
    
  Пiдлога здiйснила кiлька швидких обчислень.
    
  "Герр Фiнкен, чи згоднi ви виплатити герру Графу тисячу марок як початковий внесок в обмiн на чотиривiдсоткову знижку на вугiлля протягом року?"
    
  "Це дуже багато грошей, хлопець", - сказав Фiнкен.
    
  "Але що ти хочеш сказати? Я б не став брати грошi вперед у своїх клiєнтiв".
    
  "Правда в тому, що це дуже приваблива пропозицiя, Клаус. Це означало б велику економiю для маєтку", - сказав адмiнiстратор.
    
  "Ти бачиш?" Пiдлога була в захватi. "Все, що вам потрiбно зробити, це запропонувати те саме шести iншим клiєнтам. Вони всi приймуть, сер. Я помiтив, що люди довiряють тобi ".
    
  "Це правда, Клаус".
    
  На мить груди вугiльника роздулися, як у iндички, але незабаром були скарги.
    
  "Але якщо ми зменшимо маржу, - сказав кутник, ще не бачачи всього цього ясно, - на що я житиму?"
    
  "З другим вiзком ви будете працювати вдвiчi швидше. Ви повернете свої грошi в найкоротшi термiни. I через Мюнхен проїдуть два вiзки з твоїм iм'ям, намальованим на них".
    
  "Два вiзки з моїм iм'ям ..."
    
  "Звичайно, спочатку буде трохи туго. Зрештою, тобi доведеться виплатити ще одну зарплату".
    
  Вугiльник подивився на адмiнiстратора, який посмiхнувся.
    
  "Заради Бога, наймiть цього хлопця, або я найму його сам. У нього цiлком дiлова голова".
    
  Залишок дня Пол ходив iз Клаусом по окрузi, розмовляючи з адмiнiстраторами маєтку. З перших десяти сiм було прийнято, i лише четверо наполягали на письмовiй гарантiї.
    
  "Здається, ви отримали свiй вiзок, гер граф".
    
  "Тепер ми маємо дуже багато роботи. I тобi потрiбно буде знайти нових клiєнтiв ".
    
  "Я думав, що ти..."
    
  "Нi за що, малюк. Ти ладнаєш з людьми, хоча i трохи сором'язлива, як моя дорога стара тiтка Iрмуска. Я думаю, у тебе це добре вийде".
    
  Хлопець кiлька хвилин мовчав, розмiрковуючи про успiхи дня, потiм знову звернувся до вугiльника.
    
  "Перш нiж я погоджуся, сер, я хотiв би поставити вам питання".
    
  "Якого бiса тобi потрiбно?" - нетерпляче запитав Клаус.
    
  "У тебе дiйсно так багато тiтоньок?"
    
  Вугiльник вибухнув оглушливим смiхом.
    
  "У моєї матерi було чотирнадцять сестер, малюк. Хочете вiрте, хочете нi."
    
    
  11
    
    
  З Полом, який вiдповiдає за збiр вугiлля та пошук нових клiєнтiв, бiзнес почав процвiтати. Вiн вiдвiз повний вiзок iз магазинiв на берегах Iзара до будинку, де Клаус i Халберт - так звали нiмого помiчника - закiнчували розвантаження. Спочатку вiн витирав коней i напував їх водою з вiдра. Потiм вiн змiнював команду i запрягав тварин на допомогу в вiз, який вiн щойно привiз.
    
  Потiм вiн допомагав своїм товаришам, щоб вони могли вiдправити порожнiй вiзок якнайшвидше. Починати з цього було важко, але коли вiн звик до цього i його плечi розширилися, Пiдлога змогла тягати величезнi кошики всюди. Як тiльки вiн закiнчував розвозити вугiлля по маєтку, вiн заводив коней i прямував назад до складiв, радiсно наспiвуючи, поки iншi прямували до iншого будинку.
    
  Тим часом Iлзе знайшла роботу по будинку в пансiонi, де вони жили, а натомiсть господиня зробила їм невелику знижку на орендну плату - що було навiть на краще, оскiльки зарплати Пола ледь вистачало на них двох.
    
  "Я хотiла б зробити це тихiше, гер Райнер," говорила господиня квартири, "але не схоже, що менi справдi потрiбна велика допомога".
    
  Пiдлога зазвичай кивала. Вiн знав, що його мати не так сильно допомагала. Iншi мешканцi пансiону шепотiлися, що iнодi Iлзе зупинялася, занурена у свої думки, на пiвдорозi до пiдмiтання коридору чи чищення картоплi, тримаючись за мiтлу чи нiж i втупившись у порожнечу.
    
  Стурбований, Пол поговорив зi своєю матiр'ю, яка заперечувала це. Коли вiн наполягав, Iлзе зрештою визнала, що частково це правда.
    
  "Можливо, я був трохи розсiяний останнiм часом. Занадто багато всього вiдбувається в моїй головi," сказала вона, погладжуючи його обличчя.
    
  Зрештою, все це минеться, подумав Пол. Ми через багато пройшли.
    
  Однак вiн пiдозрював, що в цьому було ще щось, щось приховувала його мати. Вiн все ще був сповнений рiшучостi дiзнатися правду про смерть свого батька, але не знав, з чого почати. Було б неможливо наблизитися до Шредерiв, принаймнi поки вони могли розраховувати на пiдтримку суддi. Вони могли вiдправити Пола у в'язницю будь-якої митi, i це був ризик, на який вiн не мiг пiти, особливо не з його матiр'ю в тому станi, в якому вона була.
    
  Вночi його мучило це питання. Принаймнi вiн мiг дозволити своїм думкам блукати, не турбуючись про те, що розбудить свою матiр. Тепер вони спали у рiзних кiмнатах, уперше в його життi. Пiдлога перейшла до однiєї з них на другому поверсi, в заднiй частинi будiвлi. Вона була меншою, нiж у Iлзi, але, принаймнi, вiн мiг насолоджуватися самотою.
    
  "Жодних дiвчат у номерi, гер Райнер", - говорила господиня принаймнi раз на тиждень. I Пол, який мав таку ж уяву i такi ж потреби, як у будь-якого здорового шiстнадцятирiчного хлопця, знайшов час, щоб дозволити своїм думкам блукати в цьому напрямку.
    
  У наступнi мiсяцi Нiмеччина переосмислила себе заново, так само, як це зробили Райнери. Новий уряд пiдписав Версальський мирний договiр наприкiнцi червня 1919 року, сигналiзуючи про прийняття Нiмеччиною одноосiбної вiдповiдальностi за вiйну та видiлення колосальних сум економiчних репарацiй. На вулицях приниження, якому союзники наражали країну, викликало гул мирного обурення, але загалом люди на якийсь час зiтхнули легше. У серединi серпня було ратифiковано нову конституцiю.
    
  Пiдлога почала вiдчувати, що його життя повертається в якийсь порядок. Ненадiйний порядок, проте порядок. Поступово вiн почав забувати таємницю, що оточує смерть його батька, чи через складнiсть завдання, чи через страх зiштовхнутися з нею вiч-на-вiч, чи через зростаючий обов'язок пiклуватися про Iлзу.
    
  Однак одного разу, посеред ранкового вiдпочинку - в той самий час дня, коли вiн пiшов просити роботу - Клаус вiдсунув порожнiй пивний кухоль, зiм'яв обгортку вiд сендвiча i повернув хлопця на землю.
    
  "Ти здається розумною дитиною, Пол. Чому ти не вчишся?"
    
  "Просто через... життя, вiйну, людей", - сказав вiн, знизуючи плечима.
    
  "З життям або вiйною нiчого не поробиш, але люди ... Ти завжди можеш завдати людям удар у вiдповiдь, Пол". Кутник випустив хмару блакитного диму зi своєї трубки. "Ти з тих, хто здатний завдати удару у вiдповiдь?"
    
  Раптом Пол вiдчув розчарування та безсилля. "А що, якщо ви знаєте, що хтось вдарив вас, але ви не знаєте, хто це чи що вони зробили?" вiн спитав.
    
  "Що ж, тодi ти не залишаєш каменя на каменi, поки не з'ясуєш".
    
    
  12
    
    
  У Мюнхенi все було спокiйно.
    
  Однак у розкiшнiй будiвлi на схiдному березi Iзару було чути тихе бурмотiння. Недостатньо голосно, щоб розбудити мешканцiв будинку; просто приглушений звук, що долинає з кiмнати, що виходить вiкнами на площу.
    
  Кiмната була старомодною, дитячою, яка не вiдповiдала вiку її власника. Вона залишила його п'ять рокiв тому, i вона ще не мала часу змiнити шпалери; книжковi шафи були заповненi ляльками, а на лiжку був рожевий балдахiн. Але в нiч, подiбну до цiєї, її раниме серце було вдячне за предмети, якi повернули її в безпеку давно втраченого свiту. Її природа проклинала себе за те, що так далеко зайшла у своїй незалежностi та рiшучостi.
    
  Приглушений звук був плачем, задушеним подушкою.
    
  На лiжку лежав лист, серед зiм'ятих простирадл було видно лише першi абзаци: Колумбус, Огайо, 7 квiтня 1920 року, Дорога Елiсе, я сподiваюся, що з тобою все гаразд. Ви не можете собi уявити, як сильно ми сумуємо за вами, адже танцювальний сезон має початися лише через два тижнi! Цього року ми, дiвчатка, зможемо пiти разом без наших батькiв, але з супроводжуючим. Принаймнi ми зможемо вiдвiдувати бiльше одного танцю на мiсяць! Однак головна новина року в тому, що мiй брат Прескотт заручено з дiвчиною зi сходу, Доттi Вокер. Усi говорять про стан її батька, Джорджа Герберта Уокера, i про те, яка гарна пара з них виходить. Мама не могла бути щасливiшою з приводу весiлля. Якби ти тiльки мiг бути тут, то це буде перше весiлля у сiм'ї, i ти один iз нас.
    
  Сльози повiльно котилися на обличчi Елiс. Правою рукою вона чiплялася за ляльку. Раптом вона була готова жбурнути його в iнший кiнець кiмнати, коли зрозумiла, що робить, i зупинила себе.
    
  Я жiнка. Жiнка.
    
  Повiльно вона вiдпустила ляльку i почала думати про Прескотта, або, принаймнi, про те, що вона пам'ятала про нього: вони були разом пiд дубовим лiжком у будинку в Колумбусi, i вiн щось шепотiв, обiймаючи її. Але коли вона пiдвела очi, то виявила, що хлопчик був не засмаглим i сильним, як Прескотт, а свiтлим i худорлявим. Занурена у свої мрiї, вона не змогла впiзнати його обличчя.
    
    
  13
    
    
  Це сталося так швидко, що навiть доля не могла пiдготувати його до цього.
    
  "Будь ти проклятий, Пол, де, чорт забирай, ти був?"
    
  Пауль прибув на Принцрегентенплатц з повним вiзком. Клаус був у огидному настрої, як завжди, коли вони працювали у багатих районах. Рух був жахливий. Автомобiлi та вiзки вели нескiнченну вiйну проти фургонiв продавцiв пива, ручних вiзкiв, керованих вправними доставниками, i навiть велосипедiв робiтникiв. Полiцейськi перетинали площу кожнi десять хвилин, намагаючись навести лад у хаосi, їхнi обличчя були непроникнi пiд шкiряними шоломами. Вони вже двiчi попереджали вугiльникiв, що їм слiд поквапитися iз розвантаженням, якщо вони не хочуть отримати величезний штраф.
    
  Вугiльники, звичайно, не могли собi цього дозволити. Хоча той мiсяць, грудень 1920 року, принiс їм багато замовлень, лише два тижнi тому енцефаломiєлiт забрав двох коней, i їм довелося замiнити їх. Халберт пролив багато слiз, тому що цi тварини були його життям, а оскiльки вiн не мав сiм'ї, вiн навiть спав з ними в стайнi. Клаус витратив останнiй пфенiг своїх заощаджень на нових коней, i будь-яка несподiвана витрата могла тепер розорити його.
    
  Тодi не дивно, що того дня кутник почав кричати на Пола, як тiльки вiзок показався з-за рогу.
    
  "На мосту була величезна заварушка".
    
  "Менi начхати! Спускайся сюди i допоможи нам з вантажем, поки цi стерв'ятники не повернулися."
    
  Пiдлога зiстрибнула з сидiння водiя i почала тягати кошики. Тепер це вимагало набагато менше зусиль, хоча в шiстнадцять, майже сiмнадцять, його розвиток все ще був далекий вiд завершення. Вiн був досить худим, але його руки та ноги були суцiльними сухожиллями.
    
  Коли залишилося розвантажити лише п'ять чи шiсть кошикiв, кутники прискорили крок, почувши ритмiчний, нетерплячий цокiт копит полiцейських коней.
    
  "Вони наближаються!" - заволав Клаус.
    
  Пiдлога спустилася зi своїм останнiм вантажем майже бiгцем, кинула його у вугiльний льох, пiт струмував у нього по лобi, потiм побiг назад сходами на вулицю. Як тiльки вiн вийшов, якийсь предмет ударив його прямо в обличчя.
    
  На мить свiт довкола нього завмер. Пiдлога помiтила лише, що його тiло на пiвсекунди крутнулося в повiтрi, а ноги намагалися знайти опору на слизьких щаблях. Вiн замахав руками, а потiм упав навзнак. Вiн не мав часу вiдчути бiль, бо темрява вже зiмкнулась над ним.
    
  Десятьма секундами ранiше Елiс i Манфред Танненбаум вийшли на площу пiсля прогулянки по парку. Дiвчина хотiла взяти свого брата на прогулянку, поки земля не стала надто замерзлою. Минулої ночi випав перший снiг, i хоч вiн ще не оселся, хлопчику скоро треба було провести три чи чотири тижнi, коли вiн не зможе витягнути ноги так, як йому хотiлося б.
    
  Манфред насолоджувався цими останнiми мить свободи, як мiг. Напередоднi вiн дiстав iз шафи свiй старий футбольний м'яч i тепер штовхав його, вiдскакуючи вiд стiн, пiд докiрливими поглядами перехожих. За iнших обставин Елiс спохмурнiла б на них - вона терпiти не могла людей, якi вважали дiтей завадою, - але того дня вона почувала себе сумною та невпевненою. Занурена у свої думки, її погляд був прикутий до маленьких хмаринок, якi її дихання створювало в морозному повiтрi, вона мало звертала уваги на Манфреда, за винятком того, щоб переконатися, що вiн пiдiбрав м'яч, переходячи дорогу.
    
  Всього за кiлька метрiв до дверей до їхнього будинку хлопчик помiтив зяючi дверi пiдвалу i, уявивши, що вони знаходяться перед воротами на стадiонi "Грюнвальдер", щосили вдарив ногою. М'яч, який був зроблений iз надзвичайно мiцної шкiри, описав iдеальну дугу, перш нiж потрапити людинi прямо в обличчя. Чоловiк зник, спускаючись сходами.
    
  "Манфред, будь обережний!"
    
  Сердитий крик Елiс перейшов у крик, коли вона зрозумiла, що м'яч у когось влучив. Її брат завмер на тротуарi, охоплений жахом. Вона побiгла до дверей у пiдвал, але один iз колег жертви, невисокий чоловiк у безформному капелюсi, вже пiдбiг до нього на допомогу.
    
  "Чорт забирай! Я завжди знав, що цей тупий iдiот впаде", - сказав iнший з вугiльникiв, чоловiк бiльший. Вiн усе ще стояв бiля воза, ламаючи руки i з тривогою поглядаючи на бiк кута Поссартштрассе.
    
  Елiс зупинилася на верхнiй сходинцi сходiв, що вели до пiдвалу, але не наважилася спуститися. Декiлька жахливих секунд вона дивилася вниз, у прямокутник темряви, але потiм з'явилася постать, нiби чорний колiр раптово набув людської форми. Це був колега вугiльника, той, хто пробiг повз Елiс, i вiн нiс чоловiка, що впав.
    
  "Святий Боже, вiн лише дитина..."
    
  Лiва рука пораненого чоловiка звисала пiд дивним кутом, а його штани та куртка були порванi. На його головi та передплiччях були рани, а кров на його обличчi змiшалася з вугiльним пилом у виглядi товстих коричневих смуг. Його очi були заплющенi, i вiн нiяк не вiдреагував, коли iнший чоловiк поклав його на землю i спробував стерти кров брудним шматком тканини.
    
  Сподiваюся, вiн просто непритомний, подумала Елiс, сiдаючи навпочiпки i беручи його за руку.
    
  "Як його звуть?" Запитала Елiс у людини в капелюсi.
    
  Чоловiк знизав плечима, вказав на своє горло i похитав головою. Елiс зрозумiла.
    
  Ти мене чуєш? - спитала вона, побоюючись, що вiн може бути не лише нiмим, а й глухим. "Ми повиннi допомогти йому!"
    
  Чоловiк у капелюсi проiгнорував її i повернувся до вiзкiв iз вугiллям, широко розплющивши очi, схожi на блюдця. Iнший кутник, що старший, забрався на мiсце вiзника першого воза, того, що був сповнений, i вiдчайдушно намагався намацати вiжки. Вiн клацнув батогом, накресливши в повiтрi незграбну вiсiмку. Двоє коней, пирхаючи, встали дибки.
    
  "Вперед, Халберт!"
    
  Чоловiк у капелюсi на мить завагався. Вiн зробив крок до iншого вiзка, але, здавалося, передумав i повернувся. Вiн вклав закривавлену тканину в руки Елiс, потiм пiшов, наслiдуючи приклад старого.
    
  "Почекайте! Ви не можете залишити його тут!" - Закричала вона, шокована поведiнкою чоловiкiв.
    
  Вона штовхнула землю. Розлючений, лютий i безпорадний.
    
    
  14
    
    
  Найскладнiшою частиною для Елiс було не переконати полiцейських дозволити їй доглядати хворого чоловiка в її будинку, а подолати опiр Дорiс впускати його. Їй довелося кричати на неї майже так само голосно, як їй довелося кричати на Манфреда, щоб змусити його, заради Бога, зрушити з мiсця i пiти по допомогу. Нарештi її брат пiдкорився, i двоє слуг розчистили шлях через коло глядачiв i занурили хлопця в лiфт.
    
  "Мiс Елiс, ви знаєте, що серу не подобається, коли в будинку стороннi, особливо коли його тут немає. Я рiшуче проти цього".
    
  Молодий носiй вугiлля безвольно висiв непритомний мiж слугами, якi були надто старi, щоб довше витримувати його вагу. Вони були на майданчику сходiв, i економка загороджувала дверi.
    
  "Ми не можемо залишити його тут, Дорiсе. Нам доведеться послати за лiкарем".
    
  "Це не наша вiдповiдальнiсть".
    
  "Так i є. Аварiя сталася з вини Манфреда", - сказала вона, вказуючи на хлопчика, який стояв з блiдим обличчям поряд з нею, тримаючи м'яч дуже далеко вiд свого тiла, нiби боявся, що це може поранити когось iншого.
    
  "Я сказав "нi". Є лiкарнi для ... для таких, як вiн".
    
  "Тут про нього краще опiкуватимуться".
    
  Дорiс дивилася на неї так, нiби не могла повiрити в те, що почула. Потiм вона скривила рота в поблажливiй посмiшцi. Вона точно знала, що сказати, щоб роздратувати Елiс, i ретельно пiдбирала слова.
    
  "Фрейлейн Елiс, ви надто молодi, щоб..."
    
  Отже, все повертається до цього, подумала Елiс, вiдчуваючи, як її обличчя червонiє вiд лютi та сорому. Що ж, цього разу це не спрацює.
    
  "Дорис, при всiй моїй повазi, йди з дороги".
    
  Вона пiдiйшла до дверей i штовхнула її обома руками. Економка спробувала закрити її, але було надто пiзно, i дерево вдарило її по плечу, коли дверi вiдчинилися. Вона впала спиною на килим у передпокої, безсило спостерiгаючи, як дiти Танненбаум вели двох слуг до хати. Останнiй уникав її погляду, i Дорiс була впевнена, що вони намагалися не смiятися.
    
  "Так справи не робляться. Я розповiм твоєму батьковi", - сказала вона в лютi.
    
  "Тобi не треба турбуватися про це, Дорiсе. Коли вiн завтра повернеться з Дахау, я сама йому скажу", - вiдповiла Елiс, не обертаючись.
    
  В глибинi душi вона не була така впевнена, як, здавалося, передбачали її слова. Вона знала, що матиме проблеми з батьком, але в той момент вона була сповнена рiшучостi не дозволити економцi чинити по-своєму.
    
  "Заплющ очi. Я не хочу забруднити їх йодом".
    
  Елiс навшпиньки увiйшла до кiмнати для гостей, намагаючись не заважати лiкарю, який промивав лоб пораненого. Дорiс сердито стояла в кутку кiмнати, постiйно вiдкашлюючись чи притупуючи ногами, щоб показати своє нетерпiння. Коли Елiс увiйшла, вона подвоїла свої зусилля. Елiс проiгнорувала її i подивилася на молодого кутника, що розтягнувся на лiжку.
    
  Матрац повнiстю зiпсований, подумала вона. В цей момент її очi зустрiлися з очима чоловiка, i вона впiзнала його.
    
  Офiцiант iз вечiрки! Нi, це може бути вiн!
    
  Але так воно й було, бо вона побачила, як вiн широко розплющив очi i пiдняв брови. Минуло понад рiк, але вона все ще пам'ятала його. I раптом вона зрозумiла, ким був свiтловолосий хлопчик, який прослизнув у її фантазiї, коли вона спробувала уявити Прескотта. Вона помiтила, що Дорiс пильно дивиться на неї, тому вона зобразила позiхання i вiдчинила дверi спальнi. Використовуючи його як ширму мiж собою та економкою, вона подивилася на Пола i пiднесла палець до губ.
    
  "Як вiн?" Запитала Елiс, коли лiкар нарештi вийшов у коридор.
    
  Це був худий чоловiк iз очима навикатi, який вiдповiдав за догляд за Танненбаумами ще до народження Елiс. Коли її мати померла вiд грипу, дiвчинка провела багато безсонних ночей, ненавидячи його за те, що вiн не врятував її, хоча тепер його дивна поява викликала в неї лише тремтiння, подiбне до дотику стетоскопа до шкiри.
    
  "Його лiва рука зламана, хоча здається, що це чистий перелом. Я наклав на нього шину i бинти. З ним все буде гаразд приблизно через шiсть тижнiв. Спробуй перешкодити йому перемiстити її".
    
  "Що з його головою?"
    
  "Iншi пошкодження поверхневi, хоча у нього багато кровi. Мабуть, вiн подряпався об край сходiв. Я продезiнфiкував рану у нього на лобi, хоча йому слiд прийняти гарну ванну якнайшвидше."
    
  "Чи може вiн вiдразу пiти, лiкарю?"
    
  Лiкар кивнув на знак вiтання Дорiс, яка щойно зачинила за собою дверi.
    
  "Я б порекомендував йому залишитися тут на нiч. Що ж, до побачення," сказав лiкар, рiшуче натягуючи капелюха.
    
  "Ми подбаємо про це, лiкарю. Велике вам спасибi", - сказала Елiс, прощаючись з ним i кидаючи на Дорiс зухвалий погляд.
    
  Пiдлога нiяково повернулася у ваннi. Йому доводилося тримати лiву руку подалi вiд води, щоби не намочити бинти. З його тiлом, вкритим синцями, не було пози, яка б не завдавала болю якоїсь його частини. Вiн оглянув кiмнату, приголомшений розкiшшю, що його оточувала. Особняк барона фон Шредера, хоч i знаходився в одному з найпрестижнiших районiв Мюнхена, не мав зручностей, якi були в цiй квартирi, починаючи з гарячої води, що текла прямо з-пiд крана. Зазвичай саме Пол носив гарячу воду з кухнi щоразу, коли хтось iз членiв сiм'ї хотiв прийняти ванну, що було повсякденним явищем. I просто не було жодного порiвняння мiж ванною, в якiй вiн опинився зараз, i шафою з умивальником та раковиною в пансiонi.
    
  Значить, це її дiм. Я думав, що бiльше її нiколи не побачу. Жаль, що вона соромиться мене, подумав вiн.
    
  "Ця вода дуже чорна".
    
  Пiдлога пiдняла очi, вражена. Елiс стояла у дверях ванної кiмнати з веселим виразом на обличчi. Хоча ванна доходила йому майже до плечей, а вода була вкрита сiрою пiною, хлопець не мiг не почервонiти.
    
  "Що ти тут робиш?"
    
  "Вiдновлюємо баланс", - сказала вона, посмiхаючись слабким спробам Пола прикритися однiєю рукою. "Я перед тобою за те, що ти врятував мене".
    
  "Зважаючи на те, що м'яч твого брата збив мене зi сходiв, я б сказав, що ти все ще в боргу".
    
  Елiс не вiдповiла. Вона уважно подивилася на нього, зосередивши увагу на його плечах та рельєфних м'язах жилистих рук. Без вугiльного пилу його шкiра була дуже свiтлою.
    
  "У будь-якому випадку, дякую, Елiсе", - сказав Пол, прийнявши її мовчання за нiмий закид.
    
  "Ти пам'ятаєш моє iм'я".
    
  Тепер настала черга Пола мовчати. Блиск в очах Елiс був разючим, i йому довелося вiдвести погляд.
    
  "Ти зовсiм небагато поповнiв", - продовжила вона пiсля паузи.
    
  "Це тi кошики. Вони важать тонну, але носiння їх робить тебе сильнiшим".
    
  "Як ви зрештою стали продавати вугiлля?"
    
  "Це довга iсторiя".
    
  Вона взяла табурет iз кута ванної i сiла поряд з ним.
    
  "Скажи менi. У нас є час".
    
  "Ти не боїшся, що вони зловлять тебе тут?"
    
  "Я лiг спати пiвгодини тому. Економка перевiрила, як я. Але прослизнути повз неї було неважко".
    
  Пiдлога взяв шматок мила i почав крутити його в руцi.
    
  "Пiсля вечiрки у мене була неприємна суперечка з моєю тiткою".
    
  "Через твого кузена?"
    
  "Це було через те, що сталося багато рокiв тому, щось пов'язане з моїм батьком. Моя мати сказала менi, що вiн загинув у аварiї корабля, але в день вечiрки я дiзнався, що вона брехала менi роками ".
    
  "Це те, що роблять дорослi", - сказала Елiс зiтхнувши.
    
  "Вони викинули нас, мене i мою матiр. Ця робота була найкращою, яку я мiг отримати".
    
  "Я думаю, тобi пощастило".
    
  "Ти називаєш це везiнням?" - Сказав Пол, морщачись. "Працювати вiд свiтанку до заходу сонця, не маючи нiчого, чого можна було б очiкувати, крiм кiлькох пфенiгiв у кишенi. Трохи удачi!"
    
  "У тебе є робота; у тебе є твоя незалежнiсть, твоя самоповагу. Це вже щось", - вiдповiла вона засмучено.
    
  "Я б змiнив її на щось iз цього", - сказав вiн, обводячи рукою навколо себе.
    
  "Ти поняття не маєш, що я маю на увазi, Пол, чи не так?"
    
  "Бiльше, нiж ти думаєш", - виплюнув вiн, не в змозi стриматися. "У тебе є краса i розум, i ти все це псуєш, прикидаючись нещасною бунтаркою, проводячи бiльше часу, скаржачись на своє розкiшне становище i турбуючись про те, що думають про тебе iншi люди, нiж ризикуючи i борючись за те, чого ти дiйсно хочеш".
    
  Вiн замовк, раптом усвiдомивши все, що сказав, i побачив емоцiї, що танцюють у її очах. Вiн вiдкрив рота, щоб вибачитися, але подумав, що це тiльки погiршить ситуацiю.
    
  Елiс повiльно пiдвелася зi стiльця. На мить Полу здалося, що вона збирається пiти, але це був лише перший iз багатьох випадкiв, коли вiн не змiг правильно витлумачити її почуття за цi роки. Вона пiдiйшла до ванни, опустилася навколiшки поряд з нею i, схилившись над водою, поцiлувала його в губи. Спочатку Пол завмер, але незабаром вiн почав реагувати.
    
  Елiс вiдсторонилася i дивилася на нього. Пол розумiв, у чому полягала її краса: це був вiдблиск виклику, що горiв у її очах. Вiн нахилився всiм тiлом уперед i поцiлував її, але цього разу трохи розплющив рота. Через деякий час вона вiдкололася.
    
  Потiм вона почула звук дверей, що вiдкриваються.
    
    
  15
    
    
  Елiс тут же схопилася на ноги i позадкувала вiд Пола, але було занадто пiзно. Її батько увiйшов до ванної кiмнати. Вiн ледве глянув на неї; у цьому не було потреби. Рукав її сукнi був повнiстю мокрим, i навiть людина з обмеженою уявою Джозефа Танненбаума могла отримати деяке уявлення про те, що вiдбувалося лише мить тому.
    
  "Iди до своєї кiмнати".
    
  "Але, тату..." - вона запнулася.
    
  "Зараз!"
    
  Елiс розплакалася i вибiгла з кiмнати. По дорозi вона мало не спiткнулася про Дорiс, яка обдарувала її торжествуючою посмiшкою.
    
  "Як ви можете бачити, фройляйне, ваш батько повернувся додому ранiше, нiж очiкувалося. Хiба це не чудово?"
    
  Пiдлога вiдчувала себе абсолютно беззахисною, сидячи голою в водi, що швидко остигала. Коли Танненбаум наблизився, вiн спробував пiдвестися на ноги, але бiзнесмен жорстоко схопив його за плече. Хоча вiн був нижчим за Поло, вiн був сильнiшим, нiж припускав його пухкий вигляд, i Пол виявив, що на слизькiй ваннi неможливо зачепитися.
    
  Танненбаум сiла на табурет, де лише кiлька хвилин тому сидiла Елiс. Вiн нi на мить не послабив хватку на плечi Пола, i Пол злякався, що раптово вирiшить зiштовхнути його вниз i потримати його голову пiд водою.
    
  "Як тебе звати, кутник?"
    
  "Paul Reiner."
    
  "Ти ж не єврей, Райнер, чи не так?"
    
  "Нi, сер".
    
  "Тепер звернiть увагу", - сказав Танненбаум, його тон пом'якшився, як у дресирувальника, який розмовляє з останнiм собакою в послiдi, який найповiльнiше освоює свої трюки. "Моя дочка - спадкоємиця великого стану; вона з класу, набагато вища за вашу. Ти просто шматок лайна, який прилип до її черевика. Розумiєш?"
    
  Пiдлога не вiдповiла. Вiн зумiв подолати свiй сором i витрiщився у вiдповiдь, стиснувши зуби вiд лютi. У той момент у свiтi не було нiкого, кого вiн ненавидiв бiльше, нiж цю людину.
    
  "Звичайно, ти не розумiєш", - сказав Танненбаум, вiдпускаючи його плече. "Ну, принаймнi, я повернувся до того, як вона зробила якусь дурницю".
    
  Його рука потяглася до гаманця, i вiн витяг величезну жменю банкнот. Вiн акуратно склав їх i поклав на мармуровий умивальник.
    
  "Це через неприємностi, викликанi м'ячем Манфреда. А тепер ти можеш iти".
    
  Танненбаум попрямував до дверей, але перш нiж пiти, вiн востаннє глянув на Пола.
    
  "Звичайно, Райнер, хоча тобi, мабуть, було б все одно, я провiв цей день з майбутнiм свекром моєї доньки, уточнюючи деталi її весiлля. Весною вона вийде замiж за аристократа".
    
  Я гадаю, тобi пощастило... у тебе є твоя незалежнiсть, - сказала вона йому.
    
  "Елiс знає?" - спитав вiн.
    
  Танненбаум глузливо пирхнув.
    
  "Нiколи бiльше не вимовляй її iменi".
    
  Пiдлога вилiзла з ванни i одяглася, ледь попрацювавши витертися. Йому було байдуже, навiть якщо вiн пiдхопить пневмонiю. Вiн узяв пачку банкнот iз раковини i пiшов у спальню, де Дорiс спостерiгала за ним з iншого кiнця кiмнати.
    
  "Дозвольте менi проводити вас до дверей".
    
  "Не турбуйте себе", - вiдповiв молодик, повертаючи в коридор. У дальньому кiнцi було чiтко видно вхiднi дверi.
    
  "О, ми б не хотiли, щоб ви випадково щось привласнили", - сказала економка з глузливою усмiшкою.
    
  "Повернiть це своєму господаревi, мем. Скажи йому, що менi це не потрiбно", - вiдповiв Пол, його голос здригнувся, коли вiн простягав банкноти.
    
  Вiн майже побiг до виходу, хоча Дорiс не дивилася на нього. Вона дивилася на грошi, i лукава усмiшка майнула на її обличчi.
    
    
  16
    
    
  Наступнi тижнi були для Пола боротьбою. Коли вiн з'явився на стайнi, йому довелося вислухати вимушенi вибачення Клауса, який уникнув штрафу, але все ще вiдчував докори сумлiння через те, що кинув хлопця в бiдi. Принаймнi це пом'якшило його гнiв через зламану руку Пола.
    
  "Середина зими, i тiльки я i бiдолаха Халберт займаємося розвантаженням, враховуючи всi замовлення, якi у нас є. Це трагедiя".
    
  Пiдлога утрималася вiд згадки про те, що у них було так багато замовлень тiльки завдяки його схемi та другому вiзку. Йому не хотiлося багато говорити, i вiн поринув у мовчання, таке ж глибоке, як у Халберта, вiдморозивши зад на довгi години на сидiннi водiя, його думки лунали десь далеко.
    
  Якось вiн спробував повернутися на Принцрегентенплатц, коли думав, що гера Танненбаума там не буде, але слуга зачинив дверi перед його носом. Вiн пiдсунув Елiс кiлька записок через поштову скриньку, просячи її зустрiтися з ним у найближчому кафе, але вона так i не з'явилася. Iнодi вiн проходив повз ворота її будинку, але вона так i не з'явилася. Це зробив полiцейський, безперечно, проiнструктований Джозефом Танненбаумом; вiн порадив Полу не повертатися в цей район, якщо вiн не хоче закiнчити тим, що колупав зуби в асфальтi.
    
  Пiдлога все бiльше замикалася в собi, i тi кiлька разiв, коли його шляхи з матiр'ю перетиналися в пансiонi, вони ледве перекидалися парою слiв. Вiн мало їв, майже не спав i не звертав уваги на навколишнє. Якось заднє колесо вiзка ледь не зачепило вiзок. Терпучи прокляття пасажирiв, якi кричали, що вiн мiг убити їх усiх, Пол сказав собi, що повинен щось зробити, щоб уникнути густих грозових хмар меланхолiї, якi витали в його головi.
    
  Не дивно, що вiн не помiтив фiгуру, що спостерiгала за ним одного дня на Фрауенштрасе. Незнайомець спочатку повiльно наблизився до вiзка, щоб розглянути ближче, намагаючись триматися поза увагою Пола. Чоловiк робив нотатки у буклетi, який носив у кишенi, акуратно виписуючи iм'я Клаус Граф. Тепер, коли у Пола було бiльше часу i здорова рука, боковини вiзка завжди були чистими, а букви видимими, що певною мiрою пом'якшував гнiв кутника. Нарештi спостерiгач сiв у сусiдньому пивному залi, поки вiзки не поїхали. Тiльки тодi вiн пiдiйшов до маєтку, яке вони надавали, щоб навести деякi обережнi довiдки.
    
  Юрген був у вкрай поганому настрої. Вiн щойно отримав свої оцiнки за першi чотири мiсяцi року, i вони не були анiтрохи обнадiйливими.
    
  Я мушу змусити цього кретина Курта давати менi приватнi уроки, подумав вiн. Можливо, вiн виконає для мене кiлька робiт. Я попрошу його зайти до мене додому i скористатися моєю машинкою, щоб вони не впiзнали.
    
  Це був його останнiй рiк у середнiй школi, i на карту було поставлене мiсце в унiверситетi з усiма наслiдками. У нього не було особливого iнтересу до здобуття ступеня, але йому подобалася iдея ходити з важливим виглядом кампусом, виставляючи напоказ свiй баронський титул. Навiть якщо насправдi в неї її ще не було.
    
  Там буде повно симпатичних дiвчат. Я вiдбиватимуся вiд них.
    
  Вiн був у своїй спальнi, фантазуючи про дiвчат з унiверситету, коли покоївка - нова, найнята його матiр'ю пiсля того, як вона вигнала Райнерiв, - гукнула його з-за дверей.
    
  "Молодий майстер Крон тут побачити вас, майстер Юрген".
    
  "Впусти його".
    
  Юрген привiтав свого друга бурчанням.
    
  "Якраз та людина, яку я хотiв побачити. Менi потрiбно, щоб ти поставив автограф на моєму табелi успiшностi; якщо мiй батько побачить це, вiн вийде з себе. Я провiв увесь ранок, намагаючись пiдробити його пiдпис, але вiн зовсiм на нього не схожий", - сказав вiн, вказуючи на пiдлогу, яка була вкрита зiм'ятими шматочками паперу.
    
  Крон глянув на звiт, що лежить вiдкритим на столi, i свиснув вiд подиву.
    
  "Що ж, нам було весело, чи не так?"
    
  "Ти знаєш, що Вабург ненавидить мене".
    
  "З того, що я можу сказати, половина вчителiв подiляє його неприязнь. Але давай не будемо зараз турбуватися про твою успiшнiсть у школi, Юргене, тому що я принiс тобi новини. Ти повинен пiдготуватися до полювання".
    
  "Про що ти говориш? За ким ми полюємо?"
    
  Крон усмiхнувся, вже насолоджуючись визнанням, яке вiн заслужить своїм вiдкриттям.
    
  "Птах, який вилетiв з гнiзда, мiй друг. Птах зi зламаним крилом".
    
    
  17
    
    
  Пiдлога абсолютно не пiдозрювала, що щось не так, поки не стало надто пiзно.
    
  Його день розпочався як завжди, з поїздки на тролейбусi з пансiону до стайнi Клауса Графа на березi Iзару. Щодня, коли вiн приходив, було ще темно, i йому iнодi доводилося будити Халберта. Вiн i нiмий порозумiлися пiсля початкової недовiри, i Пол дiйсно цiнував тi моменти перед свiтанком, коли вони запрягали коней у вiзки i прямували до вугiльних складiв. Там вони ставили вiзок у вiдсiк вантажу, де широка металева труба заповнювала вiзок менш нiж за десять хвилин. Службовець записував скiльки разiв люди з Graf приходили за завантаженням щодня, щоб загальну суму можна було пiдрахувати на щотижневiй основi. Потiм Пол та Халберт вирушали на свою першу зустрiч. Клаус був би там, чекав їх, нетерпляче пихкаючи трубкою. Проста, виснажлива рутина.
    
  Того дня Пол дiстався стайнi i штовхнув дверi, як робив щоранку. Вона нiколи не була замкнена, тому що всерединi не було нiчого, що варто було б вкрасти, крiм ременiв безпеки. Халберт спав лише за пiвметра вiд коней, у кiмнатi з розхитаним старим лiжком праворуч вiд стiйл для тварин.
    
  "Прокинься, Халберт! Сьогоднi снiгу бiльше, нiж зазвичай. Нам доведеться вирушити трохи ранiше, якщо ми хочемо дiстатися до Мусаха вчасно ".
    
  Не було ознак його нiмого супутника, але це було нормально. Йому завжди був потрiбен час, щоб з'явитися.
    
  Раптом Пол почув, як конi нервово затупотiли у своїх стiйлах, i щось перевернулося в нього всерединi, почуття, якого вiн не вiдчував уже довгий час. Його легенi налилися свинцем, а у ротi з'явився кислий присмак.
    
  Юрген.
    
  Вiн зробив крок до дверей, але потiм зупинився. Вони були там, з'являлися з кожної щiлини, i вiн проклинав себе через те, що не помiтив їх ранiше. З шафи, де зберiгалися лопати, зi стiйл для коней та з-пiд возiв. Їх було семеро - тi ж семеро, якi переслiдували його на вечiрцi з нагоди дня народження Юргена. Здавалося, це була вiчнiсть назад. Їхнi обличчя стали ширшими, жорсткiшими, i вони бiльше не носили шкiльнi куртки, а товстi светри та черевики. Одяг краще пiдходить для цього завдання.
    
  "Цього разу ти не ковзатимеш мармуром, кузен", - сказав Юрген, презирливо вказуючи на земляну пiдлогу.
    
  "Халберт!" Пiдлога вiдчайдушно плакала.
    
  "Твiй розумово вiдсталий друг пов'язаний у своєму лiжку. Нам, звичайно, не потрiбно було затикати йому рот кляпом..." - сказав один iз головорiзiв. Iншi, здавалося, знайшли це дуже кумедно.
    
  Пiдлога схопилася на один iз вiзкiв, коли хлопцi наблизилися до нього. Один iз них спробував схопити його за кiсточку, але Пол вчасно пiдняв ногу i опустив її на пальцi хлопчика. Пролунав хрумкий звук.
    
  "Вiн зламав їх! Абсолютний сучий син!"
    
  "Заткнися! Через пiвгодини цей маленький шматок лайна пошкодує, що не був на твоєму мiсцi", - сказав Юрген.
    
  Декiлька хлопчикiв обiйшли вiзок ззаду. Краєм ока Пол побачив, як iнший схопився за сидiння водiя, маючи намiр забратися на нього. Вiн вiдчув блиск леза складаного ножа.
    
  Йому раптово згадався один iз багатьох сценарiїв, якi вiн вигадав навколо затоплення човна його батька: його батько, оточений ворогами з усiх бокiв, якi намагалися проникнути на борт. Вiн сказав собi, що цей вiзок був його човном.
    
  Я не дозволю їм пiднятися на борт.
    
  Вiн озирнувся навколо, вiдчайдушно шукаючи що-небудь, що мiг би використовувати як зброю, але єдиними речами пiд рукою були залишки вугiлля, розкиданi по вiзку. Уламки були такi маленькi, що йому довелося б покинути сорок або п'ятдесят, перш нiж вiн завдав би якоїсь шкоди. Зi зламаною рукою єдиною перевагою Пола була висота вiзка, який ставив його якраз на той рiвень, щоб ударити будь-якого нападника в обличчя.
    
  Iнший хлопчик спробував прократися до задньої частини вiзка, але Пол вiдчув пiдступ. Той, що поряд з сидiнням водiя, скористався хвилинним вiдволiканням уваги i пiдтягнувся, без сумнiву, готуючись застрибнути Полу на спину. Швидким рухом Пол вiдгвинтив кришку свого термоса i виплеснув гарячу каву в обличчя хлопчику. Страва не кипiла, як це було годину тому, коли вiн готував його на плитi у своїй спальнi, але було досить гарячим, щоб хлопець притис руки до обличчя, як ошпарений. Пiдлога кинулась на нього i зiштовхнула з вiзка. Хлопчик зi стоном упав на спину.
    
  "Чорт, чого ми чекаємо? Все, хапайте його!" - крикнув Юрген.
    
  Пiдлога знову побачила блиск складаного ножа. Вiн розвернувся, пiднявши кулаки в повiтря, бажаючи показати їм, що вiн не боїться, але всi в брудних стайнях знали, що це брехня.
    
  Десять рук схопили вiзок у десяти мiсцях. Пiдлога тупнула ногою влiво i вправо, але за кiлька секунд вони оточили його з усiх бокiв. Один iз головорiзiв схопив його за лiву руку, i Пол, намагаючись звiльнитися, вiдчув удар кулака iншого в обличчя. Пролунав хрускiт i вибух болю, коли його носа було зламано.
    
  На мить усе, що вiн побачив, було пульсуюче червоне свiтло. Вiн вилетiв, промахнувшись на кiлька миль повз свого кузена Юргена.
    
  "Тримайся за нього, Крон!"
    
  Пол вiдчув, як вони схопили його ззаду. Вiн спробував вивернутися з їхньої хватки, але це було марно. За лiченi секунди вони заломили йому руки за спину, залишивши його обличчя та груди на милiсть кузена. Один iз його викрадачiв залiзною хваткою тримав його за шию, змушуючи Пола дивитися прямо на Юргена.
    
  "Бiльше не тiкаєш, так?"
    
  Юрген обережно перенiс вагу тiла на праву ногу, потiм вiдвiв руку назад. Удар припав Полу прямо в живiт. Вiн вiдчув, як повiтря покидає його тiло, нiби то була проколота шина.
    
  "Бий мене, скiльки хочеш, Юргене", - прохрипiв Пол, коли йому вдалося вiдновити дихання. "Це не завадить тобi бути марною свинею".
    
  Ще один удар, цього разу в обличчя, розсiк брову надвоє. Його двоюрiдний брат потиснув йому руку i помасажував пошкодженi кiсточки пальцiв.
    
  "Ти бачиш? На одного мене припадає семеро таких, як ви, хтось утримує мене, i ти все ще поводиться гiрше, нiж я", - сказав Пол.
    
  Юрген кинувся вперед i схопив свого кузена за волосся так сильно, що Пол подумав, що вiн його висмикне.
    
  Ти вбив Едуарда, сукiн ти син.
    
  "Все, що я зробив, це допомiг йому. Чого не можна сказати про iнших з вас."
    
  "Отже, кузен, ти раптово заявляєш про якусь спорiдненiсть зi Шредерами? Я думав, ти вiдмовився вiд усього цього. Хiба не це ти сказав маленькiй єврейськiй повiї?"
    
  "Не називай її так".
    
  Юрген пiдiйшов ще ближче, поки Пол не вiдчув його подих на своєму обличчi. Його очi були прикутi до Полу, смакуючи бiль, який вiн збирався завдати своїми словами.
    
  "Розслабся, вона не збирається довго залишатися повiєю. Тепер вона збирається стати респектабельною ледi. Майбутня баронеса фон Шредер".
    
  Пiдлога вiдразу зрозумiла, що це правда, а не просто звичайне вихваляння його двоюрiдного брата. Гострий бiль зчинився в його животi, викликавши безформний, вiдчайдушний крик. Юрген голосно засмiявся, витрiщивши очi. Нарештi вiн вiдпустив волосся Пола, i голова Пола впала йому на груди.
    
  "Що ж, тодi, хлопцi, давайте вiддамо йому по заслугах".
    
  У цей момент Пол щосили вiдкинув голову назад. Хлопець за ним послабив хватку пiсля ударiв Юргена, безсумнiвно, вiрячи, що перемога за ними. Верхня частина черепа Пола вдарила бандита в обличчя, i вiн вiдпустив Пола, впавши навколiшки. Iншi кинулися на Пола, але всi вони приземлилися на пiдлогу, збившись у клубок.
    
  Пiдлога розмахувала руками, наослiп наносячи удари. У розпал метушнi вiн вiдчув пiд пальцями щось тверде i схопив це. Вiн спробував пiдвестися на ноги, i це майже вдалося, коли Юрген помiтив i кинувся на свого кузена. Пiдлога рефлекторно прикрила обличчя, не пiдозрюючи, що все ще тримає в руцi предмет, який щойно пiдняв.
    
  Пролунав жахливий крик, потiм настала тиша.
    
  Пiдлога пiдтяглася до краю воза. Його двоюрiдний брат стояв навколiшки, курчачись на пiдлозi. З очницi його правого ока стирчала дерев'яна ручка складаного ножа. Хлопчику пощастило: якби його друзям спала на думку блискуча iдея створити щось бiльше, Юрген був би мертвий.
    
  "Прибери це! Приберiть це!" - закричав вiн.
    
  Iншi спостерiгали за ним, паралiзованi. Вони бiльше не хотiли там бути. Для них це бiльше не було грою.
    
  "Це боляче! Допоможiть менi, заради всього святого!"
    
  Нарештi, одному з головорiзiв вдалося пiднятися на ноги i наблизитися до Юргена.
    
  "Не роби цього", - з жахом сказав Пол. "Вiдвезiть його до лiкарнi та попросiть їх видалити її".
    
  Iнший хлопчик глянув на Пола, його обличчя нiчого не виражало. Це було майже так, нiби його там не було, чи вiн не контролював своїх дiй. Вiн пiдiйшов до Юргена i поклав руку на рукоятку складаного ножа. Однак, коли вiн стискав її, Юрген раптом смикнувся в протилежному напрямку, i лезо складаного ножа вибило бiльшу частину його очного яблука.
    
  Юрген раптово замовк i пiднiс руку до того мiсця, де мить тому був складаний нiж.
    
  "Я не можу бачити. Чому я не бачу?"
    
  Потiм вiн знепритомнiв.
    
  Хлопчик, який витягнув складаний нiж, стояв, тупо дивлячись на нього, коли рожева маса, яка була правим оком майбутнього барона, сповзла по лезу на землю.
    
  "Ви повиннi вiдвезти його до лiкарнi!" - крикнув Пол.
    
  Решта банди повiльно пiднiмалася на ноги, все ще не зовсiм розумiючи, що трапилося з їхнiм лiдером. Вони вирушили на стайню, щоб здобути просту, нищiвну перемогу; натомiсть сталося немислиме.
    
  Двоє взяли Юргена за руки i ноги i понесли його до дверей. Iншi приєдналися до них. Жоден iз них не сказав жодного слова.
    
  Тiльки хлопчик iз складаним ножем залишився на мiсцi, запитливо дивлячись на Пола.
    
  "Тодi продовжуй, якщо насмiлишся", - сказав Пол, благаючи небеса, щоб вiн цього не зробив.
    
  Хлопчик розтиснув руку, впустив складаний нiж на землю i вибiг надвiр. Пiдлога дивилася, як вiн iде; потiм, залишившись нарештi один, вiн почав плакати.
    
    
  18
    
    
  "У мене немає намiру робити це".
    
  "Ти моя дочка, ти робитимеш те, що я кажу".
    
  "Я не є предмет, який ви можете купити або продати".
    
  "Це найбiльша можливiсть у твоєму життi".
    
  "У твоєму життi, ти маєш на увазi".
    
  "Ти та, хто стане баронесою".
    
  "Ти не знаєш його, батько. Вiн свиня, грубий, зарозумiлий..."
    
  "Твоя мати описала мене в дуже схожих виразах, коли ми вперше зустрiлися".
    
  "Тримай її подалi вiд цього. Вона б нiколи не..."
    
  "Хотiв тобi найкращого? Намагався забезпечити своє щастя?"
    
  "... змусила свою дочку вийти замiж за людину, яку вона ненавидить. I неєврея, навiть ".
    
  "Ти б волiв когось краще? Вмираючий з голоду жебрак, як твiй друг кутник? Вiн теж не єврей, Елiсе."
    
  "Принаймнi, вiн непогана людина".
    
  Це те, що ти думаєш.
    
  "Я щось значу для нього".
    
  "Ти означає для нього рiвно три тисячi марок".
    
  "Що?"
    
  "Того дня, коли твiй друг прийшов у гостi, я залишив пачку банкнот на умивальнику. Три тисячi марок за його клопiт, за умови, що вiн нiколи бiльше тут не з'явиться."
    
  Елiс втратила мову.
    
  "Я знаю, дитино моя. Я знаю, це важко ..."
    
  "Ти брешеш".
    
  "Я клянуся тобi, Елiсе, могилою твоєї матерi, що твiй друг-кутник взяв грошi з раковини. Ти знаєш, я б не став жартувати про щось подiбне".
    
  "Я..."
    
  "Люди завжди будуть розчаровувати тебе, Елiсе. Iди сюди, обiйми мене
    
  ..."
    
  "Не торкайся до мене!"
    
  "Ти переживеш це. I ти навчишся любити сина барона фон Шредера так, як твоя мати зрештою полюбила мене".
    
  "Я ненавиджу тебе!"
    
  "Елiс! Елiсе, повернися!"
    
  Вона пiшла з дому через два днi, в тьмяному ранковому свiтлi, серед хуртовини, яка вже покрила вулицi снiгом.
    
  Вона взяла з собою велику валiзу, набиту одягом та всiма грошима, якi змогла зiбрати. Це було небагато, але цього було б достатньо, щоби протриматися кiлька мiсяцiв, поки вона не зможе знайти пристойну роботу. Її абсурдний, дитячий план повернутися до Прескотт, придуманий у той час, коли здавалося нормальним подорожувати в купе першого класу i до вiдвалу наїдатися лобстерами, залишився в минулому. Тепер вона вiдчула, що вона була iншою Елiс, тiєю, хто мала прокласти свiй власний шлях.
    
  Вона також взяла медальйон, який належав її матерi. У нiй була фотографiя Елiс та ще одна - Манфреда. Її мати носила його на шиї до дня смертi.
    
  Перш нiж пiти, Елiс на мить затрималася бiля дверей свого брата. Вона поклала руку на ручку дверей, але не вiдкрила її. Вона боялася, що вигляд круглого, безневинного обличчя Манфреда послабить її рiшучiсть. Її сила волi вже виявилася значно слабшою, нiж вона очiкувала.
    
  Тепер настав час все це змiнити, подумала вона, виходячи надвiр.
    
  Її шкiрянi черевики залишали бруднi слiди на снiгу, але снiгова буря подбала про це, змивши їх, коли промайнула повз.
    
    
  19
    
    
  У день, коли на нього напали, Пол i Халберт прийшли на першу доставку з запiзненням. Клаус Граф побiлiв вiд лютi. Коли вiн побачив побите обличчя Пола i почув його розповiдь - пiдтверджений постiйним киванням Халберта, якого Пол знайшов прив'язаним до свого лiжка, з виразом приниження на обличчi - вiн вiдправив його додому.
    
  Наступного ранку Пол був здивований, виявивши Графа в стайнях, мiсцi, яке вiн майже нiколи не вiдвiдував до кiнця дня. Все ще спантеличений недавнiми подiями, вiн не помiтив дивного погляду, яким нагородив його кутник.
    
  "Здрастуйте, гер граф. Що ти тут робиш?" обережно спитав вiн.
    
  "Ну, я просто хотiв переконатися, що бiльше не виникне жодних проблем. Чи можеш ти запевнити мене, що цi хлопцi не повернуться, Пол?"
    
  Молода людина миттю вагалася, перш нiж вiдповiсти.
    
  "Нi, сер. Я не можу."
    
  "Так я й думав".
    
  Клаус порився у своєму пальтi i витяг пару м'ятих, брудних банкнот. Вiн винувато простяг їх Полу.
    
  Пiдлога взяла їх, пiдраховуючи в умi.
    
  "Частина моєї мiсячної зарплати, включаючи сьогоднiшню. Сер, ви звiльняєте мене?"
    
  "Я думав про те, що сталося вчора ... Я не хочу жодних проблем, ти розумiєш?"
    
  "Звичайно, сер".
    
  "Ти, здається, не здивований", - сказав Клаус, у якого були глибокi мiшки пiд очима, безсумнiвно, вiд безсонної ночi, коли вiн намагався вирiшити, чи вiн повинен звiльнити хлопця.
    
  Пiдлога глянула на нього, роздумуючи, чи варто пояснювати глибину прiрви, в яку його вкинули рахунки в руцi. Вiн вирiшив не робити цього, бо кутник уже знав про його тяжке становище. Натомiсть вiн вибрав iронiю, яка все бiльше ставала його валютою.
    
  "Ви вже вдруге зраджуєте мене, гер граф. Зрада втрачає свою чарiвнiсть вдруге".
    
    
  20
    
    
  "Ти не можеш так вчинити зi мною!"
    
  Барон усмiхнувся i вiдпив трав'яний чай. Вiн насолоджувався цiєю ситуацiєю, i що було гiрше, вiн не робив жодних спроб прикинутися iнакше. Вперше вiн побачив можливiсть накласти лапу на єврейськi грошi, не видаючи замiж Юргена.
    
  "Мiй дорогий Танненбаум, я взагалi не розумiю, як я щось роблю".
    
  "Точно!"
    
  "Там немає нареченої, чи не так?"
    
  "Ну, нi", - неохоче визнав Танненбаум.
    
  "Отже, весiлля не може бути. I оскiльки вiдсутнiсть нареченої, " сказав вiн, прочищаючи горло, " ваша вiдповiдальнiсть, розумно, що ви повиннi подбати про витрати.
    
  Танненбаум неспокiйно засовався на своєму стiльцi, пiдшукуючи вiдповiдь. Вiн налив собi ще чаю та половину цукорницi.
    
  "Я бачу, тобi це подобається", - сказав барон, вигинаючи брову. Огида, яку викликав Джозеф, поступово трансформувалася в дивну чарiвнiсть, коли баланс сил змiнився.
    
  "Ну, зрештою, я той, хто заплатив за цей цукор".
    
  Барон вiдповiв гримасою.
    
  "Не треба бути грубим".
    
  "Ви вважаєте мене iдiотом, бароне?
    
  "Це надiйнi запаси, Танненбаум".
    
  "Це може бути. Але я не довiряю їхньому хранителю. Це був би не перший раз, коли ти поставив майбутнє своєї сiм'ї на виграшну комбiнацiю."
    
  На обличчi барона Отто фон Шредера з'явився вираз образи, який вiн не мiг змусити себе вiдчути. Нещодавно вiн знову пiдхопив гральну лихоманку i проводив довгi ночi, дивлячись на шкiряну папку, в якiй зберiгалися вкладення, зробленi ним на грошi Танненбаума. У кожного був пункт про миттєву лiквiднiсть, що означало, що вiн мiг конвертувати їх у пачки банкнот трохи бiльше нiж за годину, маючи лише свiй пiдпис та суворий штраф. Вiн не намагався обдурити себе: вiн знав, чому було включено цей пункт. Вiн знав, на який ризик iде. Вiн почав пити дедалi бiльше перед сном, а минулого тижня повернувся до грального столу.
    
  Не у мюнхенському казино; вiн був не настiльки дурний. Вiн переодягся у найскромнiший одяг, який змiг знайти, i вiдвiдав заклад в Альтштадтi. Пiдвал з тирсою на пiдлозi та повями, на яких бiльше фарби, нiж ви знайшли б у Старiй Пiнакотецi. Вiн попросив склянку Korn i сiв за стiл, де початкова ставка складала лише двi марки. У нього в кишенi було п'ятсот доларiв - максимум, який вiн дозволив би собi розтратити.
    
  Сталося найгiрше, що могло статися: вiн перемiг.
    
  Навiть iз цими брудними картами, якi прилипли одна до одної, як молодята у медовий мiсяць, навiть iз сп'янiнням, викликаним домашнiм напоєм, та димом, вiд якого щипало очi, навiть iз неприємним запахом, що висiв у повiтрi того пiдвалу, вiн виграв. Небагато - рiвно стiльки, щоб вiн змiг залишити це мiсце без ножа в кишках. Але вiн виграв, i тепер йому все частiше хотiлося пограти. "Боюсь, що у питаннi грошей вам доведеться просто довiритись моєму судженню, Танненбаум".
    
  Промисловець скептично посмiхнувся.
    
  "Я бачу, що залишусь без грошей i без весiлля. Хоча я завжди мiг би викупити той кредитний лист, який ви пiдписали для мене, бароне."
    
  Шредер проковтнув. Вiн нiкому не дозволив би забрати папку зi скриньки в його кабiнетi. I не через ту просту причину, що дивiденди поступово покривали його борги.
    
  Нi.
    
  Ця папка - коли вiн гладив її, уявляючи, що вiн мiг би зробити з грошима, - була єдиною рiччю, яка допомагала йому пережити довгi ночi.
    
  "Як я вже говорив ранiше, немає необхiдностi бути грубим. Я обiцяв тобi весiлля мiж нашими сiм'ями, i це те, що ти отримаєш. Приведи менi наречену, i мiй син чекатиме на неї".
    
  Юрген не розмовляв зi своєю матiр'ю три днi.
    
  Коли барон вирушив за своїм сином до лiкарнi тиждень тому, вiн вислухав глибоко упереджену розповiдь молодого чоловiка. Йому було боляче вiд того, що сталося - навiть бiльше, нiж коли Едуард повернувся таким понiвеченим, безглуздо подумав Юрген, - але вiн вiдмовився залучати полiцiю до справи.
    
  "Ми не повиннi забувати, що саме хлопчики принесли складаний нiж", - сказав барон, виправдовуючи свою позицiю.
    
  Але Юрген знав, що його батько брехав, i що вiн приховував важливiшу причину. Вiн намагався поговорити з Брунгiльдою, але вона знову i знову уникала теми, пiдтверджуючи його пiдозри, що вони говорили йому лише частину правди. Розлючений, Юрген замкнувся в повнiй тишi, вважаючи, що це пом'якшить його мати.
    
  Брунгiльда страждала, але не здавалася.
    
  Натомiсть вона контратакувала, придiляючи своєму синовi увагу, приносячи йому нескiнченнi подарунки, солодощi та його улюбленi страви. Це досягло стадiї, коли навiть така розпещена, невихована i егоцентрична людина, як Юрген, почала вiдчувати задуху, прагнучи вибратися з дому.
    
  Отже, коли Крон прийшов до Юргена з однiєю зi своїх звичайних пропозицiй - що йому слiд прийти на полiтичну зустрiч - Юрген вiдповiв iнакше, нiж зазвичай.
    
  "Пiшли", - сказав вiн, хапаючи своє пальто.
    
  Крон, який витратив роки, намагаючись залучити Юргена до полiтики i який був членом рiзних нацiоналiстичних партiй, був у захватi вiд рiшення свого друга.
    
  "Я впевнений, це допоможе тобi вiдволiктися", - сказав вiн, все ще вiдчуваючи сором за те, що сталося в стайнях тиждень тому, коли семеро програли одному.
    
  Юрген не мав великих очiкувань. Вiн усе ще приймав заспокiйливi вiд болю, який завдавала йому рана, i доки вони їхали тролейбусом у бiк центру мiста, вiн нервово торкався об'ємної пов'язки, яку вiн мав носити ще кiлька днiв.
    
  А потiм нашивка на все життя, i все через цю нещасну свиню Пола, подумав вiн, вiдчуваючи неймовiрну жалiсть до себе.
    
  На додачу до всього, його двоюрiдний брат розчинився в повiтрi. Двоє його друзiв вирушили шпигувати за стайнями та виявили, що вiн там бiльше не працює. Юрген пiдозрював, що не буде нiякого способу вистежити Пола в короткостроковiй перспективi, i це змусило його начинки горiти.
    
  Загубившись у своїй ненавистi та жалю до себе, син барона ледве чув, що говорив Крон дорогою до Хофбраухауса.
    
  "Вiн видатний оратор. Велика людина. Ти побачиш, Юрген".
    
  Вiн також не звернув жодної уваги на чудову обстановку, стару пивну фабрику, побудовану для королiв Баварiї бiльше трьох столiть тому, або фрески на стiнах. Вiн сидiв поруч iз Кроном на однiй iз лав у величезнiй залi i потягував пиво в похмурому мовчаннi.
    
  Коли на сцену вийшов оратор, про якого так захоплено вiдгукувався Крон, Юрген подумав, що його друг збожеволiв. Чоловiк йшов так, нiби його вжалила бджола в дупу, i зовсiм не був схожим на людину, якiй є що сказати. Вiн випромiнював усе, що зневажав Юрген, вiд його зачiски та вусiв до дешевого м'ятого костюма.
    
  Через п'ять хвилин Юрген з благоговiнням оглядався на всi боки. Натовп, що зiбрався в залi, не менше тисячi людей, стояв у повнiй тишi. Губи ледве прочинялися, хiба що для того, щоб прошепотiти "Добре сказано" або "Вiн правий". Говорили руки натовпу, вiдзначаючи кожну паузу чоловiка гучними хлопками.
    
  Майже проти своєї волi Юрґен почав слухати. Вiн ледве мiг зрозумiти тему виступу, бо жив на периферiї навколишнього свiту, стурбований лише власною розвагою. Вiн дiзнався про розрiзненi фрагменти, уривки фраз, якi його батько упустив пiд час снiданку, коли ховався за своєю газетою. Прокляття французам, англiйцям, росiйським. Повна нiсенiтниця, все це.
    
  Однак iз цiєї плутанини Юрген почав отримувати просте значення. Не зi слiв, якi вiн ледве розумiв, а з емоцiй у голосi маленької людини, з її перебiльшених жестiв, зi стиснутих кулакiв наприкiнцi кожного рядка.
    
  Вiдбулася страшна несправедливiсть.
    
  Нiмеччина отримала удар у спину.
    
  Євреї та масони тримали цей кинжал у Версалi.
    
  Нiмеччина була втрачена.
    
  Вина за бiднiсть, за безробiття, за босi ноги нiмецьких дiтей впала на євреїв, якi контролювали уряд у Берлiнi, начебто вiн був величезною безмозкою марiонеткою.
    
  Юрген, якого нi в якому разi не хвилювали босi ноги нiмецьких дiтей, якому було начхати на Версаль - якому нiколи не було справи нi до кого, крiм Юргена фон Шредера, - через п'ятнадцять хвилин опинився на ногах, бурхливо аплодуючи виступаючим. Перш нiж мова закiнчилася, вiн сказав собi, що пiде за цiєю людиною, куди б вона не пiшла.
    
  Пiсля зустрiчi Крон вибачився, сказавши, що невдовзi повернеться. Юрген поринув у мовчання, поки його друг не поплескав його по спинi. Вiн навiв розмовляючого, який знову виглядав бiдним i розпатланим, його погляд був бiгаючим i недовiрливим. Але спадкоємець барона бiльше не мiг бачити його в цьому свiтлi i ступив уперед, щоб привiтати його. Сказав Крон iз посмiшкою:
    
  "Мiй дорогий Юрген, дозволь менi уявити тебе Адольфу Гiтлеру".
    
    
  ПРИЙНЯТИЙ УЧЕНЬ
    
  1923
    
    
  В якiй присвячений вiдкриває для себе нову реальнiсть iз новими правилами
    
  Це таємний потиск рук вступив учня, який використовується для того, щоб брати-масони могли iдентифiкувати один одного як таких. Це включає притиснення великого пальця до верхньої частини кiсточки вказiвного пальця людини, якого вiтають, який вiдповiсть тим же дiєю. Її таємна назва - ВООЗ, за назвою колони, яка представляє мiсяць у храмi Соломона. Якщо у масона є якiсь сумнiви щодо iншої людини, яка називає себе братом масоном, вiн попросить його вимовити це iм'я за лiтерами. Самозванцi починаються з лiтери B, в той час, як справжнiй присвячений починається з третьої лiтери, таким чином: ABOZ.
    
    
  21
    
    
  "Доброго дня, фрау Шмiдт", - сказав Пауль. "Що я можу тобi запропонувати?"
    
  Жiнка швидко озирнулася навколо, намагаючись створити враження, що вона обмiрковує свою покупку, але правда полягала в тому, що вона поклала око на мiшок з картоплею, сподiваючись знайти цiнник. Це було марно. Втомившись вiд необхiдностi щодня мiняти їх цiни, Пол почав запам'ятовувати їх щоранку.
    
  "Два кiлограми картоплi, будь ласка", - сказала вона, не наважуючись запитати, скiльки.
    
  Пiдлога почала складати бульби на ваги. Позаду ледi пара хлопчикiв розглядали виставленi на вiтринi солодощi, їхнi руки щiльно засунули в порожнi кишенi.
    
  "Вони коштують шiстдесят тисяч марок за кiлограм!" - прогримiв грубий голос iз-за прилавка.
    
  Жiнка ледь глянула на гера Циглера, власника бакалiйної крамницi, але її обличчя почервонiло у вiдповiдь на високу цiну.
    
  "Я шкодую, мадам ... У мене залишилося не так багато картоплi, - збрехав Пол, щоб позбавити її вiд збентеження через необхiднiсть скоротити замовлення. Того ранку вiн вимотав себе, складаючи їхнi мiшки за мiшками на задньому дворi. "Багато наших постiйних клiєнтiв ще попереду. Ви не заперечуєте, якщо я дам вам лише один кiлограм?
    
  Полегшення на її обличчi було настiльки очевидним, що Полу довелося вiдвернутися, щоб приховати посмiшку.
    
  "Чудово. Думаю, менi доведеться обiйтися."
    
  Пiдлога взяла кiлька картоплин iз пакета, поки ваги не зупинилися на тисячi грамiв. Вiн не став повнiстю виймати останнiй, особливо великий екземпляр, iз пакета, але тримав його в руцi, поки перевiряв вагу, а потiм повернув на мiсце, передаючи картопля.
    
  Дiя не вислизнула вiд жiнки, чия рука трохи тремтiла, коли вона розплачувалася i брала сумку з прилавка. Коли вони збиралися йти, гер Цiглер покликав її назад.
    
  "Усього один момент!"
    
  Жiнка обернулася, зблiдла.
    
  "Так?"
    
  "Ваш син упустив це, мадам", - сказав власник магазину, простягаючи кепку найменшого хлопчика.
    
  Жiнка пробурмотiла слова подяки та практично вибiгла.
    
  Герр Циглер подався назад за прилавок. Вiн поправив свої маленькi круглi окуляри i продовжив протирати банки з м'яким горошком шматком тканини. Мiсце було бездоганно чистим, оскiльки Пол утримував його в граничнiй чистотi, а в тi днi нiчого не залишалося в магазинi досить довго, щоб зiбрати пилюку.
    
  "Я бачив тебе", - сказав власник магазину, не пiдводячи очей.
    
  Пiдлога дiстала газету з-пiд прилавка i почала її гортати. У той день у них бiльше не буде клiєнтiв, бо був четвер, i зарплата бiльшостi людей закiнчилася декiлькома днями ранiше. Але наступного дня був би пеклом.
    
  "Я знаю, сер".
    
  "Отже, чому ти вдавався?"
    
  "Це мало виглядати так, нiби ви не помiтили, що я давав їй картоплину, сер. Iнакше нам довелося б роздати безкоштовну емблему всiм".
    
  "Ця картопля буде вирахована iз вашої зарплати", - сказав Цiглер, намагаючись, щоб це звучало загрозливо.
    
  Пiдлога кивнула i знову заглибилася в читання. Вiн давно перестав боятися крамаря, не тiльки тому, що той нiколи не виконував своїх погроз, а й тому, що його грубувата зовнiшнiсть була лише прикриттям. Пол усмiхнувся про себе, згадавши, що всього за хвилину до цього вiн помiтив, як Циглер засовував жменю цукерок у кепку хлопчика.
    
  "Я не знаю, що, чорт забирай, ви знайшли такого цiкавого в цих газетах", - сказав власник магазину, хитаючи головою.
    
  Те, що Пауль вже якийсь час гарячково шукав у газетах, було способом врятувати бiзнес герра Циглера. Якщо вiн її не знайде, магазин збанкрутує протягом двох тижнiв.
    
  Раптом вiн зупинився мiж двома сторiнками Allgemeine Zeitung. Його серце пiдстрибнуло. Це було прямо там: iдея, викладена в невеликiй статтi на двi колонки, майже безглузда поруч iз великими заголовками, що оголошують про нескiнченнi лиха i можливий крах уряду. Вiн мiг би пропустити це повз вуха, якби не шукав саме цю рiч.
    
  Це було безумство.
    
  Це було неможливо.
    
  Але якщо це спрацює... ми будемо багатими.
    
  Це спрацювало б. Пiдлога була впевнена в цьому. Найважче було б переконати гера Циглера. Такий старий консервативний пруссак, як вiн, нiколи не погодився б на такий план, навiть у найсмiливiших мрiях Пола. Пiдлога навiть не могла уявити, як це запропонувати.
    
  Тож менi краще подумати швидше, сказав вiн собi, прикусивши губу.
    
    
  22
    
    
  Все почалося з убивства мiнiстра Вальтера Ратенау, вiдомого єврейського промисловця. Розпач, у який поринула Нiмеччина мiж 1922 i 1923 роками, коли два поколiння побачили, що їхнi цiнностi повнiстю перевернуто, почався одного ранку, коли троє студентiв пiд'їхали до машини Ратенау, обсипали його автоматними чергами i кинули в нього гранату. 24 червня 1922 року було посiяно жахливе насiння; бiльше двох десятилiть через це призвело до загибелi понад п'ятдесят мiльйонiв чоловiк.
    
  До цього дня нiмцi думали, що справи так iдуть погано. Але з того дня, коли вся країна перетворилася на божевiльню, все, чого вони хотiли, це повернутися до того, як усе було ранiше. Ратенау очолював мiнiстерство закордонних справ. У той неспокiйний час, коли Нiмеччина перебувала в руках своїх кредиторiв, це була робота, яка була навiть важливiшою за президентство республiки.
    
  У день, коли був убитий Ратенау, Пауль ставив питання, чи зробили студенти це тому, що вiн був євреєм, тому що вiн був полiтиком, або щоб спробувати допомогти Нiмеччинi змиритися з катастрофою Версаля. Неможливе вiдшкодування, яке довелося б країнi виплатити - до 1984 року! - вкидало населення в злиднi, i Ратенау був останнiм бастiоном здорового глузду.
    
  Пiсля його смертi країна почала друкувати грошi просто для того, щоб сплатити за свої борги. Чи розумiли вiдповiдальнi за це особи, що кожен надрукований ними знак знецiнював решту? Вони, мабуть, зробили, але що вони могли зробити?
    
  У червнi 1922 року за одну марку можна було купити двi цигарки; двiстi сiмдесят двi марки дорiвнювали одному долару США. До березня 1923 року, в той самий день, коли Пауль недбало поклав зайву картоплину в сумку фрау Шмiдт, для покупки сигарет потрiбно п'ять тисяч марок, i двадцять тисяч, щоб пiти в банк i вийти звiдти з хрусткою доларовою купюрою.
    
  Сiм'ї щосили намагалися не вiдставати, коли безумство накочувало по спiралi. Щоп'ятницi, в день виплати платнi, жiнки чекали на своїх чоловiкiв бiля дверей фабрики. Потiм, всi вiдразу, вони брали в облогу магазини i бакалiйнi лавки, вони наповнювали Вiктуалiенмаркт на Марiєнплатц, вони витрачали останнiй пфенiг зарплати на предмети першої необхiдностi. Вони поверталися додому, завантаженi їжею, i намагалися протриматися до кiнця тижня. В iншi днi тижня в Нiмеччинi було зроблено не так багато дiлових операцiй. Кишенi були порожнi. I в четвер увечерi керiвник виробництва BMW мав таку ж купiвельну спроможнiсть, як старий бродяга, що тягне свої кукси по бруду пiд мостами Isar.
    
  Було багато тих, хто не мiг цього винести.
    
  Тi, хто був старий, кому не вистачало уяви, хто надто багато приймав як належне, були тими, хто найбiльше постраждав. Їхнi уми не могли впоратися з усiма цими змiнами, з цим свiтом туди-сюди. Багато хто наклав на себе руки. Iншi погрязли у своїй бiдностi.
    
  Iншi змiнилися.
    
  Пiдлога була одним iз тих, хто змiнився.
    
  Пiсля того, як гер граф звiльнив його, Паул мав жахливий мiсяць. У нього ледь вистачило часу, щоб подолати свiй гнiв через напад Юргена та розкриття долi Елiс, або присвятити бiльше, нiж швидкоплинну думку таємницi смертi свого батька. I знову потреба у виживаннi була настiльки гострою, що йому довелося придушити власнi емоцiї. Але пекучий бiль часто спалахував ночами, наповнюючи його сни примарами. Вiн часто не мiг заснути, i часто вранцi, крокуючи вулицями Мюнхена в потертих, занесених снiгом черевиках, вiн думав про смерть.
    
  Iнодi, коли вiн повертався в пансiон без роботи, вiн ловив себе на тому, що дивиться на Isar з Людвiгсбрукке порожнiми очима. Вiн хотiв кинутися в крижанi води, дозволити течiї потягнути його тiло до Дунаю, а звiдти в море. Це фантастичний водний простiр, якого вiн нiколи не бачив, але де, як вiн завжди думав, батько зустрiв свiй кiнець.
    
  У таких випадках йому доводилося знаходити причину, щоб не лiзти на стiну i не стрибати. Образ його матерi, що чекає на нього щоночi в пансiонi, i впевненiсть у тому, що вона не виживе без нього, завадили йому погасити вогонь у своєму животi раз i назавжди. В iнших випадках його утримувала сама пожежа та причини її виникнення.
    
  Поки нарештi не з'явився проблиск надiї. Хоча це призвело до смертi.
    
  Одного ранку доставник упав до нiг Пола посеред дороги. Порожня тачка, яку вiн штовхав, перекинулася на бiк. Колеса все ще оберталися, коли Пол присiв i спробував допомогти чоловiковi пiдвестися, але той не мiг поворухнутися. Вiн вiдчайдушно хапав ротом повiтря, i його очi заскленiли. Пiдiйшов iнший перехожий. Вiн був одягнений у темний одяг та нiс шкiряний кейс.
    
  "Дорогу! Я лiкар!"
    
  Деякий час лiкар намагався оживити людину, що впала, але безуспiшно. Нарештi вiн пiдвiвся, хитаючи головою.
    
  "Серцевий напад або емболiя. Важко повiрити в когось настiльки молодого".
    
  Пiдлога дивилася на обличчя мерця. Йому, мабуть, було лише дев'ятнадцять рокiв, може, менше.
    
  Як i я, подумав Пол.
    
  "Доктор, ви подбаєте про тiло?"
    
  "Я не можу, ми повиннi дочекатися полiцiї".
    
  Коли прибули офiцери, Пол терпляче описав, що сталося. Лiкар пiдтвердив свiй звiт.
    
  "Ви не заперечуєте, якщо я поверну тачку її власнику?"
    
  Офiцер кинув погляд на порожню тачку, потiм довго й пильно дивився на Пола. Йому не сподобалася iдея тягнути вiзок назад у полiцейську дiльницю.
    
  "Як тебе звати, приятель?"
    
  "Paul Reiner."
    
  "I чому я повинен довiряти тобi, Пол Райнер?"
    
  "Тому що я отримаю бiльше вигоди, якщо вiднесу це власнику магазину, нiж якщо спробую продати цi шматки дерева, що погано прибите на чорному ринку", - сказав Пол з абсолютною чеснiстю.
    
  "Дуже добре. Скажiть йому, щоб вiн зв'язався з полiцейською дiльницею. Нам потрiбно знати найближчих родичiв. Якщо вiн не подзвонить нам протягом трьох годин, ти вiдповiдатимеш передi мною".
    
  Офiцер дав йому знайдений рахунок, акуратним почерком вказавши адресу бакалiйної крамницi - на вулицi неподалiк Iзартора - зi списком останнiх речей, якi перевiз мертвий хлопчик:? кiлограм кави, 3 кiлограми картоплi, 1 пакет лимонiв, 1 банка супу "Крунц"? кiлограм солi 2 пляшки кукурудзяного спирту
    
  Коли Пауль прибув у магазин з тачкою i попросив роботу мертвого хлопчика, гер Циглер кинув на нього недовiрливий погляд, схожий на той, яким вiн обдарував Пауля через шiсть мiсяцiв, коли молодик пояснив свiй план порятунку їх вiд руйнування.
    
  "Ми повиннi перетворити магазин на банк".
    
  Власник магазину впустив банку з-пiд джему, яку вiн чистив, i вона розбилася б пiдлогу, якби Полу не вдалося пiдхопити її на льоту.
    
  "Про що ти говориш? Ти був п'яний?" сказав вiн, дивлячись на величезнi кола пiд очима хлопчика.
    
  "Нi, сер", - сказав Пол, який не спав усю нiч, знову i знову прокручуючи план в умi. Вiн вийшов зi своєї кiмнати вдосвiта i зайняв позицiю бiля дверей ратушi за пiвгодини до її вiдкриття. Потiм вiн бiгав вiд вiкна до вiкна, збираючи iнформацiю про дозволи, податки та умови. Вiн повернувся з товстою картонною папкою. "Я знаю, це може здатися безумством, але це не так. Прямо зараз грошi не мають жодної цiнностi. Заробiтна плата зростає щодня, i ми повиннi пiдраховувати нашi цiни щоранку".
    
  "Так, i це нагадало менi: сьогоднi вранцi менi довелося все це робити самому", - роздратовано сказав власник магазину. "Ви не можете собi уявити, як це було важко. I це в п'ятницю! Через двi години магазин буде здiйматися".
    
  "Я знаю, сер. I ми повиннi зробити все можливе, щоб позбавитися всiх акцiй сьогоднi. Сьогоднi вдень я збираюся поговорити з кiлькома нашими клiєнтами, пропонуючи їм товари в обмiн на роботу, тому що робота повинна бути виконана в понедiлок. У вiвторок вранцi ми пройдемо мунiципальну iнспекцiю, а в середу."
    
  Циглер виглядав так, нiби Пол попросив його намазати своє тiло джемом i пройтися голяка Марiєнплац.
    
  "Абсолютно нi. Цей магазин iснує тут вже сiмдесят три роки. Її почав мiй прадiд, а потiм передав моєму дiдовi, який передав її моєму батьковi, який зрештою передав її менi".
    
  Пiдлога побачила тривогу в очах власника магазину. Вiн знав, що був за крок вiд звiльнення за непокору i божевiлля. Тому вiн вирiшив пiти ва-банк.
    
  "Це прекрасна iсторiя, сер. Але, на жаль, через два тижнi, коли хтось, чиє прiзвище не Циглер, заволодiє магазином на зборах кредиторiв, вся ця традицiя вважатиметься лайном".
    
  Власник магазину звинувачуючи пiдняв палець, готовий вiдчитати Пола за його висловлювання, але потiм згадав, у якiй ситуацiї вiн опинився, i впав на стiлець. Його борги накопичувалися з початку кризи - борги, якi, на вiдмiну багатьох iнших, не просто розвiялися в хмарi диму. Позитивною стороною всього цього божевiлля - для деяких людей - було те, що тi, хто мав iпотечнi кредити з процентними ставками, що розраховуються щорiчно, змогли швидко їх погасити, враховуючи дикi коливання позначки. На жаль, такi, як Циглер, якi пожертвували частину свого доходу, а не фiксовану суму готiвкою, могли зрештою лише програти.
    
  "Я не розумiю, Пол. Як це врятує мiй бiзнес?"
    
  Молода людина принесла йому склянку води, потiм показала статтю, яку вiн вирвав зi вчорашньої газети. Пiдлога читала це так багато разiв, що чорнило мiсцями розмазалося. "Це стаття унiверситетського професора. Вiн каже, що в такий час, як це, коли люди не можуть покладатися на грошi, ми маємо дивитися в минуле. У часи, коли не було грошей. За обмiн".
    
  "Але..."
    
  "Будь ласка, сер, дайте менi хвилинку. На жаль, нiхто не може обмiняти лiжко або три пляшки спиртного на iншi речi, i ломбарди переповненi. Тому ми повиннi шукати притулку в обiцянках. У виглядi дивiдендiв".
    
  "Я не розумiю", - сказав власник магазину, у якого починала паморочитися голова.
    
  "Акцiї, гер Цiглер. Фондова бiржа виросте з цього. Акцiї замiнять грошi. I ми їх продаватимемо".
    
  Циглер здався.
    
  Наступнi п'ять ночей Пол майже не спав. Переконати торговцiв - теслярiв, штукатурiв, червонодеревникiв - безкоштовно забрати продукти цiєї п'ятницi в обмiн на роботу у вихiднi було зовсiм не складно. Насправдi, деякi були такi вдячнi, що Полу довелося пропонувати свою хустку кiлька разiв.
    
  Мабуть, ми потрапили в справжню переробку, коли мiцний сантехнiк вибухає сльозами, коли ви пропонуєте йому сосиску в обмiн на годину роботи, подумав вiн. Головною труднощами була бюрократiя, але навiть у цьому планi Полу пощастило. Вiн вивчав керiвнi принципи та iнструкцiї, якi державнi службовцi довели до його вiдома, доки у нього у вухах не з'явилися пункти. Його найбiльшим страхом було те, що вiн натрапить на якусь фразу, яка зруйнує всi його надiї вщент. Пiсля того, як вiн виписав сторiнки нотаток у маленькiй книжечцi, в якiй вiн викладав кроки, якi необхiдно було зробити, вимоги до створення Ziegler Bank звелися до двох:
    
  1) Директор мав бути громадянином Нiмеччини старше двадцяти одного року.
    
  2) Гарантiя в пiвмiльйона нiмецьких марок мала бути внесена до офiсiв ратушi.
    
  Перше було простим: гер Цiглер буде директором, хоча Паулю вже було зрозумiло, що йому слiд якомога довше залишатися закритим в офiсi. Що ж до другого... роком ранiше пiвмiльйона марок були б астрономiчною сумою, способом гарантувати, що тiльки платоспроможнi люди могли розпочати бiзнес, заснований на довiрi. Сьогоднi пiвмiльйона марок були жартом.
    
  "Нiхто не оновлював малюнок!" - кричав Пол, стрибаючи по майстернi, лякаючи теслярiв, якi вже почали зривати полицi зi стiн.
    
  Цiкаво, чи не волiли б державнi службовцi пару стегенець, подумав Пол, бавлячись. Принаймнi вони могли б знайти їм якесь застосування.
    
    
  23
    
    
  Вантажiвка була вiдкрита, i люди, якi їхали в кузовi, не мали захисту вiд нiчного повiтря.
    
  Майже всi вони мовчали, зосередившись на тому, що мало статися. Їхнi коричневi сорочки ледь захищали вiд холоду, але це не мало значення, оскiльки незабаром вони мали вирушити в дорогу.
    
  Юрген сiв навпочiпки i почав бити по металевiй пiдлозi вантажiвки своєю палицею. Вiн набув цiєї звички пiд час своєї першої вилазки, коли його товаришi досi ставилися до нього з деяким скептицизмом. Sturmabteilung, або SA - "штурмовики" нацистської партiї - складалися iз загартованих колишнiх солдатiв, людей з нижчих класiв, якi ледве могли прочитати абзац вголос, не заїкаючись. Їхня перша реакцiя на появу цiєї елегантної молодої людини - сина барона, не менше! - була вiдмова. I коли Юрген вперше використав пiдлогу вантажiвки як барабан, один iз його товаришiв показав йому середнiй палець.
    
  "Вiдправляєш телеграму баронесi, а, хлопче?"
    
  Iншi зло розсмiялися.
    
  Тiєї ночi йому було соромно. Однак сьогоднi ввечерi, коли вiн почав падати на пiдлогу, решта швидко пiшла за ним. Спочатку ритм був повiльним, спокiйним, виразним, удари iдеально синхронiзованi. Але коли вантажiвка наблизилася до своєї мети, готелю неподалiк центрального залiзничного вокзалу, гуркiт посилився, поки не став оглушливим, рев наповнив їх усiх адреналiном.
    
  Юрген усмiхнувся. Нелегко було завоювати їхню довiру, але тепер вiн вiдчував, що вони всi на долонi. Коли майже роком ранiше вiн вперше почув промову Адольфа Гiтлера i наполягав на тому, щоб секретар парткому вiдразу зареєстрував його членство в нацiонал-соцiалiстичнiй нiмецькiй робiтничiй партiї, Крон був у захватi. Але коли через кiлька днiв Юрген подав заяву про вступ до СА, це захоплення змiнилося розчаруванням.
    
  "Що, чорт забирай, у вас спiльного з цими коричневими горилами?" Ти розумний; ти мiг би зробити кар'єру у полiтицi. I ця пов'язка у тебе на оцi... Якщо ви розпустите вiдповiднi чутки, це може стати вашою вiзитною карткою. Ми можемо сказати, що ти втратив око, захищаючи Рур".
    
  Син барона не звернув на нього жодної уваги. Вiн вступив до СА iмпульсивно, але в тому, що вiн зробив, була певна пiдсвiдома логiка. Його приваблювала жорстокiсть, властива воєнiзованому крилу нацистiв, їхня гордiсть як групи та безкарнiсть за насильство, яке це йому забезпечувало. Група, в яку вiн iз самого початку не вписувався, i де вiн був об'єктом образ i глузувань, таких як "Барон Циклоп" та "Одноокий Пенсi".
    
  Заляканий Юрген вiдкинув бандитське ставлення, яке вiн приймав до своїх шкiльних друзiв. Це були справжнi крутi хлопцi, i вони негайно зiмкнули ряди, якби вiн спробував домогтися чогось силою. Натомiсть вiн поступово завойовував їхню повагу, демонструючи вiдсутнiсть докорiв совiстi щоразу, коли вони чи їхнiй ворог зустрiчалися.
    
  Вереск гальм заглушив лютий звук палиць. Вантажiвка рiзко зупинилася.
    
  "Забирайся! Забирайся!"
    
  Штурмовики стовпились у заднiй частинi вантажiвки. Потiм двадцять пар чорних черевикiв протопали мокрою брукiвкою. Один iз штурмовикiв послизнувся в калюжi брудної води, i Юрген поспiшив запропонувати йому руку, щоб допомогти пiдвестися. Вiн дiзнався, що подiбнi жести принесуть йому окуляри.
    
  У будiвлi, що стояла навпроти них, не було назви, тiльки слово T AVERN, намальоване над дверима, з червоним баварським капелюхом, намальованим поруч. Це мiсце часто використовувалося як мiсце зустрiчей пiдроздiлом Комунiстичної партiї, i в той самий момент одна з таких зустрiчей добiгала кiнця. Понад тридцять людей перебували всерединi, слухаючи промову. Почувши вереск гальм вантажiвки, деякi з них пiдняли голови, але було надто пiзно. У тавернi не було заднiх дверей.
    
  Штурмовики увiйшли впорядкованими рядами, роблячи якнайбiльше шуму. Офiцiант з жахом сховався за стiйкою, коли першi прийшли схопили зi столiв пивнi келихи i тарiлки i шпурнули їх у стiйку, дзеркало над нею i полицi з пляшками.
    
  "Що ти робиш?" - Запитав невисокий чоловiк, iмовiрно власник таверни.
    
  "Ми прийшли, щоб розiгнати незаконнi збори", - сказав командир взводу СА, виступаючи вперед iз недоречною посмiшкою.
    
  "У тебе немає повноважень!"
    
  Начальник взводу пiдняв свою палицю i вдарив чоловiка в живiт. Вiн зi стоном упав на землю. Ватажок дав йому ще кiлька стусанiв, перш нiж повернутися до своїх людей.
    
  "Падайте разом!"
    
  Юрген негайно висунувся вперед. Вiн завжди робив це тiльки щоб зробити обережний крок назад, щоб дозволити комусь iншому очолити атаку - або прийняти кулю або лезо. Вогнепальна зброя тепер була заборонена в Нiмеччинi - цiй Нiмеччинi, якiй союзники видалили зуби, - але у багатьох ветеранiв вiйни все ще були свої штатнi пiстолети або зброя, яку вони забрали у ворога.
    
  Вишикувавшись плiч-о-плiч, штурмовики рушили до задньої частини таверни. Переляканi до напiвсмертi комунiсти почали шпурляти у свого ворога всiм, що траплялося їм пiд руку. Людина, що йшла поруч iз Юргеном, отримала удар скляним глечиком прямо в обличчя. Вiн похитнувся, але тi, що йшли позаду, пiдхопили його, i другий вийшов уперед, щоб зайняти його мiсце в першiй шерензi.
    
  "Сукiнi дiти! Iди вiдсмоктувати член своєму фюреру!" - крикнув молодик у шкiрянiй кепцi, пiднiмаючи лаву.
    
  Штурмовики були менш нiж за три метри вiд них, у межах легкої досяжностi вiд будь-яких кинутих у них меблiв, тому Юрген вибрав цей момент, щоб зобразити спотикання. Чоловiк вийшов уперед i став попереду.
    
  Саме вчасно. Лавки розлетiлися по кiмнатi, пролунав стогiн, i людина, яка щойно зайняла мiсце Юргена, впала вперед, його голова була розколота.
    
  "Готовi?" - крикнув командир взводу. "За Гiтлера та Нiмеччину!"
    
  "Гiтлер i Нiмеччина!" - хором закричали решта.
    
  Двi групи накинулися один на одного, як дiти, якi грають у якусь гру. Юрген ухилився вiд гiганта в комбiнезонi механiка, який прямував до нього, вдарившись колiнами, коли проходив повз. Механiк упав, i тi, хто стояв за Юргеном, почали безжально бити його.
    
  Юрген продовжив свiй наступ. Вiн перестрибнув через перевернутий стiлець i штовхнув стiл, який врiзався в стегно лiтнього чоловiка в окулярах. Вiн упав на пiдлогу, тягнучи за собою стiл. У його руцi все ще були якiсь списанi клаптики паперу, тому син барона зробив висновок, що це, мабуть, той оратор, якого вони прийшли перервати. Йому було байдуже. Вiн навiть не знав iменi старого.
    
  Юрген попрямував прямо до нього, намагаючись наступати на нього обома ногами, поки той пробирався до своєї справжньої мети.
    
  Молодий чоловiк у шкiрянiй кепцi вiдбивався вiд двох штурмовикiв, використовуючи одну з лав. Перший iз чоловiкiв спробував обiйти його з флангу, але молодик нахилив лаву в його бiк i зумiв потрапити йому в шию, збивши його з нiг. Iнший чоловiк замахнувся палицею, намагаючись застати чоловiка зненацька, але молодий комунiст ухилився i зумiв ударити лiктем штурмовика в нирку. Коли вiн зiгнувся навпiл, корчачись вiд болю, чоловiк зламав лаву об його спину.
    
  Значить, цей знає, як боротися, подумав баронiв син.
    
  Зазвичай вiн залишив би найсильнiших супротивникiв розбиратися з кимось iншим, але щось у цьому худому хлопцевi iз запалими очима образило Юргена.
    
  Вiн iз викликом подивився на Юргена.
    
  "Тодi давай, нацистська повiя. Боїшся зламати нiготь?"
    
  Юрген втягнув повiтря, але вiн був занадто хитрий, щоб дозволити образi вплинути на себе. Вiн контратакував.
    
  "Я не здивований, що ти так захоплений червоними, ти, худий маленький засранець. Ця борода Карла Маркса виглядає точнiсiнько як дупа твоєї матерi."
    
  Обличчя молодика осяяло люттю i, пiднявши залишки лави, вiн кинувся на Юргена.
    
  Юрген став боком до нападника i чекав на атаку. Коли чоловiк кинувся на нього, Юрген вiдсунувся убiк, i комунiст упав на пiдлогу, втративши свiй кашкет. Юрген тричi поспiль ударив його палицею по спинi - не дуже сильно, але достатньо, щоб у нього перехопило подих, але дозволив йому стати на колiна. Молодий чоловiк спробував уповзти, чого й домагався Юрген. Вiн вiдвiв праву ногу назад i сильно штовхнув. Шкарпетка потрапила чоловiковi в живiт, пiднявши його бiльш нiж на пiвметра над землею. Вiн упав на спину, намагаючись дихати.
    
  З усмiшкою Юрген злiсно накинувся на комунiста. Його ребра хрумтiли пiд ударами, i коли Юрген став на його руку, вона хруснула, мов суха гiлка.
    
  Схопивши хлопця за волосся, Юрген змусив його пiдвестися.
    
  "Спробуй зараз сказати те, що ти сказав про фюрера, комунiстичне поневiряння!"
    
  "Iди до бiса!" - прошепотiв хлопчик.
    
  "Ти все ще хочеш говорити подiбнi дурницi?" - недовiрливо гукнув Юрґен.
    
  Ще мiцнiше схопивши хлопчика за волосся, вiн пiдняв палицю i нацiлив її в рот своєї жертви.
    
  Якось.
    
  Двiчi.
    
  Тричi.
    
  Зуби хлопчика були нiчим iншим, як жменькою кривавих останкiв на дерев'янiй пiдлозi таверни, а його обличчя розпухло. В одну мить агресiя, яка мала м'язи Юргена, припинилася. Нарештi вiн зрозумiв, чому вибрав саме цю людину.
    
  У ньому було щось вiд його двоюрiдного брата.
    
  Вiн вiдпустив волосся комунiста i спостерiгав, як той безвiльно падає на пiдлогу.
    
  Вiн бiльше нi на кого не схожий, подумав Юрґен.
    
  Вiн пiдвiв очi i побачив, що всюди навколо нього бiй припинився. Єдиними, хто залишився стояти, були штурмовики, якi спостерiгали за ним iз сумiшшю схвалення та страху.
    
  "Давайте забиратися звiдси!" - крикнув командир взводу.
    
  Повернувшись у вантажiвку, штурмовик, якого Юрген нiколи ранiше не бачив i який не мандрував з ними, сiв поруч iз ним. Син барона ледь глянув на свого супутника. Пiсля такого жорстокого епiзоду вiн зазвичай поринав у стан меланхолiйної замкнутостi, i йому не подобалося, коли його хтось турбував. Ось чому вiн невдоволено загарчав, коли iнший чоловiк заговорив iз ним низьким голосом.
    
  "Як тебе звати?"
    
  "Юрген фон Шредер", - неохоче вiдповiв вiн.
    
  "Так це ти. Вони розповiли менi про тебе. Я прийшов сюди сьогоднi спецiально, щоб зустрiтися з вами. Мене звуть Джулiус Шрек."
    
  Юрген помiтив тонкi вiдмiнностi в унiформi цiєї людини. Вiн носив емблему iз зображенням черепа та схрещених кiсток та чорну краватку.
    
  "Щоб зустрiтися зi мною? Чому?"
    
  "Я створюю спецiальну групу ... люди з мужнiстю, навичками, iнтелектом. Без жодних буржуазних докорiв совiстi".
    
  "Звiдки ти знаєш, що я маю цi речi?"
    
  "Я бачив тебе там у дiї. Ти вчинив розумно, не як все iнше гарматне м'ясо. I, звичайно, є питання про вашу сiм'ю. Твоя присутнiсть у нашiй командi додала б нам престижу. Це вiдрiзняло б нас вiд зброду".
    
  "Чого ти хочеш?"
    
  "Я хочу, щоб ти приєднався до моєї групи пiдтримки. Елiта СА, яка вiдповiдає лише перед фюрером".
    
    
  24
    
    
  З того часу, як Елiс помiтила Пола в iншому кiнцi кабаре-клубу, вона мала жахливу нiч. Це було останнє мiсце, де вона очiкувала його знайти. Вона подивилася ще раз, просто щоб переконатися, оскiльки вогнi та дим могли призвести до деякої плутанини, але її очi не обдурили.
    
  Якого бiса вiн тут робить?
    
  Її першим спонуканням було сховати "Кодак" за спину вiд сорому, але вона не змогла довго залишатися в такому становищi, оскiльки камера та спалах були надто важкими.
    
  Крiм того, я працюю. Чорт забирай, це те, чим я повинен пишатися.
    
  "Гей, гарне тiло! Сфотографуй мене, красуня!"
    
  Елiс посмiхнулася, пiдняла спалах - на довгiй паличцi - i натиснула на спусковий гачок, так що вона спрацювала, не витративши жодної плiвки. Двоє п'яниць, що загороджували їй вид на столики Пола, повалилися набiк. Хоча їй час вiд часу доводилося заряджати спалах магнiєвим порошком, це все ще був найефективнiший спосiб позбутися тих, хто його турбував.
    
  Багато людей метушилося навколо неї в такi вечори, як цей, коли їй доводилося робити двiстi чи триста фотографiй вiдвiдувачiв BeldaKlub. Пiсля того, як вони були розробленi, власник вибирав пiвдюжини, щоб повiсити на стiну бiля входу, знiмки, що показують, як клiєнти розважаються з дiвчатами клубу, що танцюють. За словами власника, найкращi фотографiї були зробленi рано вранцi, коли ви часто могли спостерiгати, як найзапеклiшi марнотратники п'ють шампанське з жiночих туфель. Елiс ненавидiла все це мiсце: галасливу музику, костюми з блискiтками, провокацiйнi пiснi, алкоголь та людей, якi вживали його у величезних кiлькостях. Але то була її робота.
    
  Вона завагалася, перш нiж пiдiйти до Пiдлоги. Вона вiдчувала, що виглядає не особливо привабливо у своєму темно-синьому костюмi з секонд-хенду i маленькому капелюшку, який не зовсiм пiдходив до неї, i все ж таки вона продовжувала притягувати невдах, як магнiт. Вона давно дiйшла висновку, що чоловiкам подобається бути в центрi її уваги, i вона вирiшила використати цей факт, щоб розтопити лiд у стосунках iз Полом. Вона все ще вiдчувала сором за те, як її батько вигнав його з дому, i легке занепокоєння через брехню, яку їй сказали, що вiн залишив грошi собi.
    
  Я зiграю з ним жарт. Я пiдiйду до нього з камерою, що закриває моє обличчя, я зроблю знiмок, а потiм вiдкрию йому, хто я. Я впевнений, що вiн буде задоволений.
    
  Вона вирушила в дорогу з усмiшкою.
    
  Вiсiм мiсяцiв тому Елiс була на вулицi в пошуках роботи.
    
  На вiдмiну вiд Пола, її пошуки не були вiдчайдушними, оскiльки мала достатньо грошей, щоб протриматися кiлька мiсяцiв. Проте це було важко. Єдиною роботою для жiнок - їх гукали на кутах вулиць або шепотiлися в заднiх кiмнатах - була робота повiй або коханок, i це був шлях, яким Елiс не була готова йти за жодних обставин.
    
  Тiльки не це, i я теж не повернуся додому, вона заприсяглася.
    
  Вона подумала про подорож до iншого мiста. Hamburg, Dusseldorf, Berlin. Однак новини, якi надходили з тих мiсць, були такими ж поганими, як те, що вiдбувалося в Мюнхенi, або навiть гiрше. I було щось - можливо, надiя знову зустрiти певну людину - що утримувало її. Але в мiру того, як її резерви виснажувалися, Елiс все бiльше впадала у вiдчай. I ось одного дня вдень, прогулюючись Агнесштрассе у пошуках швейної майстернi, про яку їй говорили, Елiс побачила оголошення на вiтринi магазину. Потрiбен помiчник
    
  Жiнкам не потрiбно застосовувати
    
  Вона навiть не перевiрила, що то за бiзнес. Вона з обуренням вiдчинила дверi i пiдiйшла до єдиної людини за прилавком: худорлявого лiтнього чоловiка з сивим волоссям, що драматично рiдшає.
    
  "Доброго дня, фройляйн".
    
  "Доброго дня. Я прийшов з приводу роботи".
    
  Маленький чоловiчок пильно глянув на неї.
    
  "Я можу ризикнути припустити, що ви дiйсно вмiєте читати, фройляйне?"
    
  "Так, хоча у мене завжди виникають труднощi з будь-якою нiсенiтницею".
    
  При цих словах обличчя чоловiка змiнилося. Його рот розтягнувся у веселiй складцi, показуючи приємну усмiшку, за якою пiшов смiх. "Ви найнятi!"
    
  Елiс подивилася на нього, зовсiм спантеличена. Вона увiйшла до закладу, готова тицьнути власника носом у його безглузду вивiску, i думаючи, що все, чого вона доб'ється, це виставить себе дурнею.
    
  "Здивований?"
    
  "Так, дуже здивований".
    
  "Чи бачите, фройляйн..."
    
  "Alys Tannenbaum."
    
  "Август Мюнц", - сказав чоловiк з елегантним поклоном. "Чи бачите, фройляйне Танненбауме, я повiсив цей знак, щоб така жiнка, як ви, вiдгукнулася. Робота, яку я пропоную, вимагає технiчних навичок, присутностi духу i, перш за все, неабиякої частки зухвалостi. Схоже, ти володiєш двома останнiми якостями, а першому
    
  "I ти не заперечуєш, що я ..."
    
  "Єврей? Ти скоро зрозумiєш, що я не надто традицiйний, люба."
    
  Що саме ти хочеш, щоб я зробила? - пiдозрiло запитала Елiс.
    
  "Хiба це не очевидно?" - Сказав чоловiк, вказуючи навколо себе. Елiс вперше подивилася на магазин i побачила, що то була фотостудiя. "Робiть фотографiї".
    
  Хоча Пол змiнювався з кожною роботою, за яку брався, Елiс була повнiстю перетворена своєю. Молода жiнка миттєво закохалася у фотографiю. Вона нiколи ранiше не була за камерою, але тiльки-но вона вивчила основи, вона зрозумiла, що бiльше нiчим не хоче займатися у своєму життi. Вона особливо любила фотолабораторiю, де хiмiкати змiшувалися у лотках. Вона не могла вiдiрвати очей вiд зображення, коли воно почало з'являтися на паперi, коли риси та обличчя стали виразними.
    
  Вона теж одразу порозумiлася з фотографом. Хоча табличка на дверях говорила "МУНЦ I СИНИ", Елiс незабаром виявила, що синiв у них немає i нiколи не буде. Серпень жив у квартирi над магазином з тендiтним, блiдим хлопцем, якого вiн називав "мiй племiнник Ернст". Елiс проводила довгi вечори, граючи в нарди з ними двома, i згодом її посмiшка повернулася.
    
  Був лише один аспект роботи, який їй не подобався, i це було саме те, навiщо Август її найняв. Власник прилеглого кабаре-клубу - Август зiзнався Елiс, що ця людина була його колишнiм коханцем, - запропонував гарну суму грошей за те, щоб три вечори на тиждень у закладi був фотограф.
    
  "Вiн хотiв би, щоб це був я, звичайно. Але я думаю, буде краще, якщо з'явиться симпатична дiвчина... та, хто не дозволить знущатися над собою", - сказала Августа, пiдморгнувши.
    
  Власник клубу був щасливим. Фотографiї бiля входу до його закладу допомогли поширити iнформацiю про BeldaKlub, поки вiн не став одним iз найяскравiших мiсць нiчного життя Мюнхена. Звичайно, вона не може зрiвнятися з подiбними до Берлiна, але в темнi часи будь-який бiзнес, заснований на алкоголi та сексi, приречений на успiх. Широко поширилася чутка, що багато клiєнтiв витратили б всю свою зарплату за п'ять шалених годин, перш нiж вдатися до спускового гачка, мотузки або пляшечки з таблетками.
    
  Наближаючись до Полу, Елiс вiрила, що вiн не буде одним iз цих клiєнтiв, якi вийшли на останню iнтрижку.
    
  Безперечно, вiн прийшов з другом. Або з цiкавостi, подумала вона. Зрештою, у цi днi всi приходили до BeldaKlub, навiть якщо це було тiльки для того, щоб витратити годинник на потяг одного пива. Бармени були розумiючими людьми, i було вiдомо, що вони приймали обручки в обмiн на пару пiнт.
    
  Пiдiйшовши ближче, вона пiднесла камеру до свого обличчя. За столом було п'ять чоловiк, двоє чоловiкiв та троє жiнок. На скатертинi було кiлька напiвпорожнiх чи перевернутих пляшок шампанського та купа їжi, яка була майже недоторкана.
    
  "Привiт, Пол! Ти повинен позувати для нащадкiв!" - Сказав чоловiк, що стоїть поряд з Елiс.
    
  Пiдлога пiдвела очi. На ньому був чорний смокiнг, який погано сидiв на його плечах, i краватка-метелик, яка була розстебнута i звисала поверх сорочки. Коли вiн заговорив, його голос був хрипким, а слова невиразними.
    
  "Чули це, дiвчатка? Зобрази усмiшку на цих обличчях".
    
  Двi жiнки по обидва боки вiд Пола були одягненi у срiблястi вечiрнi сукнi та капелюшки у тон. Одна з них схопила його за пiдборiддя, змусила подивитися на неї i зняла недбалий французький поцiлунок якраз у той момент, коли опустився затвор. Здивований одержувач повернув поцiлунок, а потiм вибухнув смiхом.
    
  "Бачиш? Вони справдi викликають посмiшку на твоєму обличчi!" - Сказав його друг, заливаючись смiхом.
    
  Елiс була вражена, побачивши це, i Кодак мало не вислизнув з її рук. Її нудило. Цей п'яниця, просто ще один з тих, кого вона зневажала нiч за нiч протягом кiлькох тижнiв, був такий далекий вiд її образу сором'язливого вугiльника, що Елiс не могла повiрити, що це справдi був Пол.
    
  I все ж таки це було.
    
  Крiзь алкогольний туман молодик раптово впiзнав її i невпевнено пiдвiвся на ноги.
    
  "Елiс!"
    
  Чоловiк, який був з ним, повернувся до неї i пiдняв келих.
    
  "Ви знаєте один одного?"
    
  "Я думала, що знала його", - холодно сказала Елiс.
    
  "Чудово! Тодi тобi слiд знати, що твiй друг - найуспiшнiший банкiр в Iзарторi... Ми продаємо бiльше акцiй, нiж будь-який з iнших банкiв, якi з'являлися останнiм часом! Я його гордий бухгалтер
    
  ... Давай, випий тост iз нами".
    
  Елiс вiдчула, як хвиля зневаги пробiгла її тiлом. Вона все чула про новi банки. Майже всi заклади, створенi в останнi мiсяцi, були створенi молодими людьми, i багато студентiв приходили в клуб щоночi, щоб спустити свої заробiтки на шампанське та повiю, перш нiж грошi остаточно втратить свою цiннiсть.
    
  "Коли мiй батько сказав менi, що ти взяв грошi, я йому не повiрив. Як я був неправий. Тепер я бачу, що це єдине, що тебе цiкавить," сказала вона, вiдвертаючись.
    
  "Елiс, почекай..." - знiяковiло пробурмотiв молодик. Вiн спотикаючись обiйшов стiл i спробував схопити її за руку.
    
  Елiс повернулася i дала йому ляпас, який пролунав як дзвiн. Хоча Пол намагався врятуватися, вчепившись у скатертину, вiн перекинувся i опинився на пiдлозi пiд градом розбитих пляшок та смiхом трьох хористок.
    
  "До речi," сказала Елiс, йдучи, "у цьому смокiнгу ти досi виглядаєш як офiцiант".
    
  Пiдлога скористалася стiльцем, щоб пiднятися, якраз вчасно, щоб побачити, як спина Елiс зникає в натовпi. Його друг бухгалтер тепер вiв дiвчат на танцпол. Раптом чиясь рука мiцно схопила Пола i посадила його в крiсло.
    
  "Схоже, ти не в той бiк її потрiпав, га?"
    
  Людина, яка допомогла йому, здавалася смутно знайомою.
    
  "Хто ти, чорт забирай, такий?"
    
  "Я друг твого батька, Пол. Той, хто прямо зараз задається питанням, чи гiдний ти носити його iм'я."
    
  "Що ти знаєш про мого батька?"
    
  Чоловiк дiстав вiзитiвку i поклав її у внутрiшню кишеню смокiнга Пола.
    
  "Приходь до мене, коли протверезеш".
    
    
  25
    
    
  Пiдлога вiдiрвала погляд вiд листiвки i втупилась у вивiску над книгарнею, все ще не розумiючи, що вiн тут робить.
    
  Магазин знаходився всього за кiлька крокiв вiд Марiєнплац, в крихiтному центрi Мюнхена. Саме тут м'ясники та рознощики Швабiнга поступилися мiсцем годинникарам, модисткам i магазинам, що торгують палицями. Поруч iз закладом Келлера був навiть невеликий кiнотеатр, у якому показували "Носферату" Ф.В. Мурнау, бiльш нiж за рiк пiсля того, як вiн уперше вийшов на екрани. Був опiвднi, i вони, мабуть, уже пройшли половину другого показу. Пiдлога представила кiномеханiка в його будцi, що змiнює одну за одною зношенi котушки з плiвкою. Йому стало шкода його. Вiн прослизнув подивитися цей фiльм - перший i єдиний фiльм, який вiн бачив, - у кiнотеатрi поряд з пансiоном, коли про нього говорило все мiсто. Йому не дуже сподобалася трохи завуальована екранiзацiя "Дракули" Брема Стокера. Для нього справжня емоцiя iсторiї полягала у її словах i мовчаннi, у бiлому кольорi, що оточував чорнi лiтери на сторiнцi. Кiнематографiчна версiя здавалася надто простою, як пазл, що складається всього з двох частин.
    
  Пiдлога обережно увiйшла до книгарнi, але незабаром забула про свої побоювання, вивчаючи томи, акуратно розставленi на книжкових шафах вiд пiдлоги до стелi та на великих столах бiля вiкна. У полi зору не було жодного прилавка.
    
  Вiн перегортав перше видання "Смертi у Венецiї", коли почув голос позаду себе.
    
  "Томас Манн - непоганий вибiр, але я впевнений, що ви його вже читали".
    
  Пiдлога обернулася. Там був Келлер, який усмiхався йому. Його волосся було абсолютно бiлим, вiн носив старомодну козлячу борiдку, i час вiд часу вiн чухав свої великi вуха, привертаючи до них ще бiльше уваги. Пiдлога вiдчувала, що знає цю людину, хоч i не могла сказати звiдки.
    
  "Так, я читав це, але в поспiху. Менi її позичив хтось iз постояльцiв пансiону, де я живу. Книги зазвичай не залишаються в моїх руках надовго, як би сильно я не хотiв їх перечитати".
    
  "Ах. Але не перечитуй, Пол, ти занадто молодий, а люди, якi перечитують, схильнi занадто швидко наповнюватися неадекватною мудрiстю. На даний момент ви повиннi прочитати все, що зможете, якомога рiзноманiтнiше. Тiльки коли ти доживеш до мого вiку, ти зрозумiєш, що перечитування - не марна трата часу ".
    
  Пiдлога ще раз уважно глянула на нього. Келлеру було далеко за п'ятдесят, хоча його спина була прямою, як палиця, а тiло пiдтягнутим у старомодному костюмi-трiйцi. Його бiле волосся надавало йому поважного вигляду, хоча Пол пiдозрював, що воно могло бути фарбованим. Раптом вiн зрозумiв, де бачив цю людину ранiше.
    
  "Ти був на вечiрцi з нагоди дня народження Юргена, чотири роки тому".
    
  "У тебе гарна пам'ять, Пол".
    
  "Ти сказав менi пiти, як тiльки я зможу... що вона чекала зовнi, " сумно сказав Пол.
    
  "Я пам'ятаю, як ти врятував дiвчину з абсолютною яснiстю, прямо посеред бального залу. Свого часу у мене теж були свої моменти ... i свої недолiки, хоча я нiколи не робив такої великої помилки, як та, яку, як я бачив, ти зробив учора, Пол."
    
  "Не нагадуй менi. Як, чорт забирай, я повинен був знати, що вона була там? Минуло два роки з того часу, як я бачив її востаннє!"
    
  "Що ж, тодi, я думаю, правильне питання тут таке: якого бiса ти робив, напиваючись як моряк?"
    
  Пiдлога нiяково переступила з ноги на ногу. Йому було нiяково обговорювати цi речi з зовсiм незнайомою людиною, але в той же час вiн вiдчував дивний спокiй у компанiї книготорговця.
    
  "У будь-якому разi, " продовжував Келлер, " я не хочу тебе мучити, оскiльки мiшки в тебе пiд очима i блiде обличчя кажуть менi, що ти вже досить себе мучив".
    
  "Ти сказав, що хочеш поговорити зi мною про мого батька", - з тривогою сказав Пол.
    
  "Нi, це було не те, що я сказав. Я сказав, що ти повинен прийти i побачитися зi мною".
    
  "Тодi чому?"
    
  На цей раз була черга Келлера зберiгати мовчання. Вiн пiдвiв Пола до вiтрини i вказав на церкву Святого Михаїла, навпроти книгарнi. Бронзова табличка iз зображенням генеалогiчного древа династiї Вiттельсбахiв височiла над статуєю архангела, який дав своє iм'я будiвлi. У променях пiсляполуденного сонця тiнi статуї були довгими та загрозливими.
    
  "Подивися ... три з половиною столiття пишноти. I це всього лише короткий пролог. У 1825 роцi Людвiг Перший вирiшив перетворити наше мiсто на новi Афiни. Повнi свiтла, простору i гармонiї алеї та бульвари. Тепер подивися трохи нижче, Пол."
    
  Бiля дверей церкви зiбралися жебраки, шикуючись у чергу, щоб одержати суп, який парафiя роздавала на заходi сонця. Черга тiльки почала формуватися, i вона вже тяглася далi, нiж Пол мiг бачити з вiтрини магазину. Вiн не був здивований, побачивши ветеранiв вiйни, все ще в їхнiй неохайнiй формi, яка була заборонена майже п'ять рокiв тому. Не був вiн шокований i зовнiшнiм виглядом волоцюг, на обличчях яких надрукувалися злиднi i пияцтво. Що його справдi здивувало, так це те, що вiн побачив десятки дорослих чоловiкiв, одягнених у поношенi костюми, але з iдеально випрасованими сорочками, на всiх з яких не було жодних ознак пальта, незважаючи на сильний вiтер того червневого вечора.
    
  Пальто сiмейної людини, якiй доводиться щодня виходити на вулицю в пошуках хлiба для своїх дiтей, - це завжди одна з останнiх речей, якi здаються в ломбард в останню чергу, подумав Пол, нервово засунувши руки в кишенi власного пальта. Вiн купив пальто старим, здивований, що знайшов тканину такої гарної якостi за цiною сиру середнього розмiру.
    
  Так само, як смокiнг.
    
  "П'ять рокiв пiсля падiння монархiї: терор, вбивства на вулицях, голод, злиднi. Якiй версiї Мюнхена ти волiєш, хлопче?"
    
  "Справжня, я вважаю".
    
  Келлер подивився на нього, мабуть, задоволений його вiдповiддю. Пол зауважив, що його ставлення трохи змiнилося, нiби питання було випробуванням для чогось набагато бiльшого, що ще попереду.
    
  "Я зустрiв Ханса Райнера багато рокiв тому. Я не пам'ятаю точної дати, але думаю, що це було близько 1895 року, бо вiн зайшов до книгарнi i купив примiрник "Карпатського замку" Верна, який щойно вийшов".
    
  "Вiн теж любив читати?" - Запитав Пол, не в силах приховати своїх емоцiй. Вiн так мало знав про людину, яка дала йому життя, що будь-який проблиск подiбностi наповнював його сумiшшю гордостi та замiшання, немов луна iншого часу. Вiн вiдчував слiпу потребу довiритися книготорговцю, витягти зi своєї голови будь-якi слiди батька, якого вiн нiколи не мiг зустрiти.
    
  "Вiн був справжнiм книжковим черв'яком! Хольдерлiн i Рiльке. Одного разу вiн попросив мене допомогти йому з невеликим вiршем, який вiн написав для твоєї матерi.
    
  "Я пам'ятаю, як вона розповiдала менi про цей вiрш, " похмуро сказав Пол, " хоча вона нiколи не давала менi його прочитати".
    
  "Можливо, вона все ще є в паперах вашого батька?" - припустив книготорговець.
    
  "На жаль, те небагато, що в нас було, залишилося в будинку, де ми ранiше жили. Нам довелося їхати поспiхом".
    
  "Шкода. У будь-якому випадку... щоразу, коли вiн приїжджав до Мюнхена, ми проводили разом цiкавi вечори. Так я вперше почув про Велику ложу Вранiшнього сонця".
    
  "Що це?"
    
  Книготорговець понизив голос.
    
  "Ти знаєш, хто такi масони, Пол?"
    
  Молодий чоловiк здивовано глянув на нього.
    
  "У газетах пишуть, що вони могутня таємна секта".
    
  "Керований євреями, якi контролюють долю свiту?" сказав Келлер, його голос був сповнений iронiї. "Я теж багато разiв чув цю iсторiю, Пол. Тим бiльше в нашi днi, коли люди шукають, кого б звинуватити у всiх поганих речах, що вiдбуваються".
    
  "Отже, в чому правда?"
    
  "Масони - це таємне суспiльство, а не секта, що складається з обраних людей, якi прагнуть просвiтлення та торжества моралi у свiтi".
    
  "Пiд 'обраним' ти маєш на увазi 'могутнього"?"
    
  "Нi. Цi люди вибирають самi. Жодному масону не дозволяється просити профана стати масоном. Це профан повинен просити, так само, як я просив твого батька надати менi допуск у ложу."
    
  "Мiй батько був масоном?" - здивовано спитав Пол.
    
  "Почекайте хвилинку", - сказав Келлер. Вiн замкнув дверi магазину, перевернув табличку на ЗАКРИТО, а потiм пiшов у задню кiмнату. Пiсля повернення вiн показав Полу стару студiйну фотографiю. На нiй були зображенi молодий Ганс Райнер, Келлер та ще троє незнайомих Полу людей, усi вони пильно дивилися в камеру. Їхня застигла поза була звичайною для фотографiй початку столiття, коли моделям доводилося залишатися нерухомими не менше хвилини, щоб фотографiя не розпливалася. Один iз чоловiкiв тримав дивний символ, який, як пам'ятав Пол, вiн бачив багато рокiв тому в кабiнетi свого дядька: квадрат та циркуль, зверненi один до одного, з великою лiтерою "Г" посерединi.
    
  "Твiй батько був хранителем храму Великої ложi Вранiшнього Сонця. Зберiгач стежить за тим, щоб дверi до храму були зачиненi до початку робiт... Мовою профанiв, перед початком ритуалу."
    
  "Я думав, ти сказав, що це не має нiчого спiльного з релiгiєю".
    
  "Як масони, ми вiримо в надприродну iстоту, яку ми називаємо Великим Архiтектором Всесвiту. Це все, що стосується догми. Кожен масон шанує Великого Архiтектора так, як вважає за потрiбне. У моїй ложi є євреї, католики i протестанти, хоча про це не говорять вiдкрито. У ложi заборонено".
    
  "Чи мала ложа якесь вiдношення до смертi мого батька?"
    
  Книготорговець трохи помовчав, перш нiж вiдповiсти.
    
  "Я не дуже багато знаю про його смерть, за винятком того, що те, що вам сказали, є брехнею. У той день, коли я бачив його в останнiй раз, вiн надiслав менi повiдомлення, i ми зустрiлися недалеко вiд книгарнi. Ми говорили квапливо, посеред вулицi. Вiн сказав менi, що вiн в небезпецi i що вiн побоюється за твоє життя". чутка, що його корабель затонув у колонiях."
    
  Пол подумав, чи повинен вiн розповiсти Келлеру про останнi слова свого кузена Едуарда, про нiч, коли його батько вiдвiдав особняк Шредеров, i про пострiл, який чув Едуард, але вiн вирiшив не робити цього. Вiн багато думав над доказами, але не мiг знайти нiчого переконливого, щоб довести, що його дядько був вiдповiдальний за зникнення його батька. Глибоко у своєму серцi вiн вiрив, що в цiй iдеї щось є, але доки вiн не був повнiстю впевнений, вiн не хотiв нi з ким дiлити цей тягар.
    
  "Вiн також попросив мене передати тобi щось, коли ти станеш достатньо дорослим. Я шукав тебе мiсяцями", - продовжив Келлер.
    
  Пол вiдчув, як його серце перекинулося.
    
  "Що це?"
    
  "Я не знаю, Пол".
    
  "Ну, чого ти чекаєш? Вiддай її менi!" - Сказав Пол, майже кричачи.
    
  Книготорговець кинув на Пола холодний погляд, даючи зрозумiти, що йому не подобається, коли люди вiддають йому накази у його власному домi.
    
  "Як ти думаєш, ти гiдний спадщини свого батька, Пол? Людина, яку я бачив днями в BeldaKlub, здавався нiчим не кращим за п'яного мужлана".
    
  Пiдлога вiдкрила рота, щоб вiдповiсти, розповiсти цiй людинi про голод i холод, якi вiн перенiс, коли їх викинули з особняка Шредеров. Про виснаження вiд тягання вугiлля вгору i вниз сирими сходами. Про розпач, коли в тебе нiчого не було, i ти знав, що незважаючи на всi перешкоди, тобi все одно треба було продовжувати свої пошуки. Про спокусу холодними водами Iзара. Але врештi-решт вiн розкаявся, бо те, що вiн перенiс, не давало йому права поводитися так, як вiн поводився в попереднi тижнi.
    
  Якщо вже на те пiшло, це робило його ще бiльш винним.
    
  "Herr Keller... якби я належав до ложi, зробило б це менi бiльше варте?"
    
  "Якби ти попросив про це вiд щирого серця, це було б початком. Але я запевняю тебе, це буде нелегко, навiть для когось на зразок тебе".
    
  Пiдлога проковтнула, перш нiж вiдповiсти.
    
  "У такому разi я смиренно прошу вашої допомоги. Я хочу бути масоном, як мiй батько".
    
    
  26
    
    
  Елiс перестала перемiщати папiр у лотку для проявки, потiм помiстила його в фiксуючий розчин. Дивлячись на зображення, вона почувала себе дивно. З одного боку, я пишаюся технiчною досконалiстю фотографiї. Жест цiєї повiї, коли вона трималася за Пола. Блиск у її очах, його напiвзаплющенi очi... Деталi змушували вiдчути, що можна майже торкнутися сцени, але, незважаючи на її професiйну гордiсть, зображення роз'їдало Елiс зсередини.
    
  Занурена у свої думки в темнiй кiмнатi, вона ледве вловила звук дзвiнка, що сповiщає про нового вiдвiдувача магазину. Однак вона пiдвела очi, коли почула знайомий голос. Вона зазирнула в оглядовий отвiр iз червоного скла, через який було добре видно магазин, i її очi пiдтвердили те, що говорили їй вуха та серце.
    
  "Доброго дня", - знову покликав Пол, пiдходячи до стiйки.
    
  Розумiючи, що бiзнес з продажу акцiй може виявитися надзвичайно недовговiчним, Пол, як i ранiше, жив у пансiонi зi своєю матiр'ю, тому вiн зробив великий гачок, щоб заїхати до "Мюнца та синiв". Вiн отримав адресу фотостудiї вiд одного iз працiвникiв клубу, розв'язавши йому мову кiлькома банкнотами.
    
  Пiд пахвою вiн нiс ретельно загорнутий пакет. У нiй була товста чорна книжка, тиснена золотом. Себастьян сказав йому, що вона мiстить основи, якi повинен знати будь-який профан, перш нiж стати масоном. Спочатку Ганс Райнер, а потiм Себастьян були присвяченi їй. У Пола свербiли руки вiд бажання пробiгти очима по тих рядках, якi також прочитав його батько, але спочатку потрiбно було зробити щось бiльш термiнове.
    
  "Ми закритi", - сказав фотограф Полу.
    
  "Невже? Я думав, до закриття залишилося десять хвилин", - сказав Пол, пiдозрiло поглядаючи на годинник на стiнi.
    
  "Для вас ми закритi".
    
  "Для мене?"
    
  "Отже, ви не Пол Райнер?"
    
  "Звiдки ти знаєш моє iм'я?"
    
  "Ти пiдходиш пiд опис. Високий, худий, з заскленiлими очима, гарний, як диявол. Були й iншi прикметники, але краще, якщо я їх не повторюватиму".
    
  З задньої кiмнати долинув гуркiт. Почувши це, Пол спробував заглянути фотографу через плече.
    
  "Елiс там?"
    
  "Мабуть, кiт".
    
  "Це не було схоже на кiшку".
    
  "Нi, це прозвучало як порожнiй лоток для проявки, який впустили на пiдлогу. Але Елiс тут немає, так що це, мабуть, кiт."
    
  Пролунав ще один гуркiт, цього разу голоснiше.
    
  "А ось i ще одна. Добре, що вони виготовленi з металу", - сказав Август Мюнц, елегантним жестом прикурюючи цигарку.
    
  "Тобi краще пiти погодувати цього кота. Здається, вiн голодний".
    
  "Швидше, в лютi".
    
  "Я можу зрозумiти чому", - сказав Пол, опускаючи голову.
    
  "Послухай, мiй друже, вона справдi залишила щось для тебе".
    
  Фотограф простягнув йому фотографiю лицьовою стороною вниз. Пiдлога перевернула її i побачила трохи розмиту фотографiю, зроблену в парку.
    
  "Це жiнка, що спляча на лавцi в англiйському саду".
    
  Серпень глибоко затягнувся цигаркою.
    
  "У той день, коли вона зробила цю фотографiю ... це була її перша самостiйна прогулянка. Я позичив їй камеру, щоб вона обiйшла мiсто в пошуках зображення, яке торкнулося б мене. Вона проводила час, прогулюючись парком, як i всi новачки. Раптом вона помiтила цю жiнку, яка сидiла на лавцi, i спокiй. пiшла подякувати їй. Жiнка не вiдповiла, i коли Елi торкнулася її плеча, вона впала на землю.
    
  "Вона була мертва", - сказав Пол у жаху, раптово зрозумiвши правду про те, на що вiн дивився.
    
  "Помер з голоду", - вiдповiв Август, роблячи останню затяжку, потiм загасив сигарету в попiльничцi.
    
  Пiдлога на кiлька хвилин вчепилась у прилавок, його погляд був прикутий до фотографiї. Зрештою, вiн повернув її.
    
  "Дякую, що показали менi це. Будь ласка, передайте Елiс, що якщо вона прийде на цю адресу пiслязавтра, " сказав вiн, беручи зi стiйки аркуш паперу i олiвець i роблячи позначку, - вона побачить, наскiльки добре я зрозумiв."
    
  За хвилину пiсля вiдходу Пола Елiс вийшла з фотолабораторiї.
    
  "Сподiваюся, ви не пом'яли цi тацi. Iнакше ти будеш тим, хто поверне їм форму".
    
  "Ти сказав занадто багато, Август. I ця штука з фотографiєю ... Я не просив тебе давати йому щось".
    
  "Вiн закоханий у тебе".
    
  "Звiдки ти знаєш?"
    
  "Я багато знаю про закоханих чоловiкiв. Особливо те, як важко їх знайти".
    
  "Мiж нами все погано починалося", - сказала Елiс, хитаючи головою.
    
  "I що? День починається опiвночi, у розпал темряви. З цього моменту все стає свiтлiшим".
    
    
  27
    
    
  Бiля входу в Ziegler Bank була величезна черга.
    
  Минулої ночi, коли вона лягла спати в кiмнатi, яку вона зняла неподалiк студiї, Елiс вирiшила, що не збирається зустрiчатися з Полом. Вона повторювала це про себе, збираючись, примiряючи свою колекцiю капелюхiв, що складалася всього з двох, i сiдаючи в вiзок, яким зазвичай не користувалася. Вона була здивована, виявивши себе в черзi до банку.
    
  Наблизившись, вона помiтила, що насправдi було двi черги. Одна вела до банку, iнша - до входу по сусiдству. Люди виходили з другої дверi з усмiшками на обличчях, несучи сумки, набитi сосисками, хлiбом та величезними стеблами селери.
    
  Пiдлога була у закладi по сусiдству з iншим чоловiком, який зважував овочi та шинку та обслуговував своїх клiєнтiв. Побачивши Елiс, Пол проштовхався крiзь натовп людей, якi чекали на можливiсть потрапити до магазину.
    
  "Тютюнову лавку поруч iз нами довелося закрити, коли бiзнес пiшов на дно. Ми знову вiдкрили її i перетворили на ще одну бакалiйну лавку для гера Циглера. Вiн щаслива людина".
    
  "Люди теж щасливi, наскiльки я можу бачити".
    
  "Ми продаємо товари за собiвартiстю, i ми продаємо в кредит усiм клiєнтам банку. Ми проїдаємо все до останнього пфенiг з наших прибуткiв, але робiтники i пенсiонери - всi, хто не може наздогнати смiховинних темпiв iнфляцiї, - всi вони нам дуже вдячнi. Сьогоднi долар коштує бiльше трьох мiльйонiв марок".
    
  "Ти втрачаєш цiлий стан".
    
  Пiдлога знизала плечима.
    
  "Ми роздаватимемо суп тим, хто його потребує вечорами, починаючи з наступного тижня. Це не буде схоже на єзуїтiв, тому що у нас вистачить лише на п'ятсот порцiй, але у нас вже є група добровольцiв".
    
  Елiс дивилася на нього, її очi звузилися.
    
  "Ти робиш все це для мене?"
    
  "Я роблю це, тому що можу. Тому що це правильний вчинок. Тому що мене вразила фотографiя жiнки в парку. Тому що це мiсто котиться в пекло. I так, тому що я поводився як iдiот, i я хочу, щоб ти пробачив менi".
    
  "Я вже пробачила тебе", - вiдповiла вона, йдучи.
    
  "Тодi чому ти йдеш?" спитав вiн, недовiрливо розводячи руками.
    
  "Бо я досi злий на тебе!"
    
  Пiдлога вже збиралася побiгти за нею, але Елiс обернулася i посмiхнулася йому.
    
  "Але ти можеш приїхати i забрати мене завтра ввечерi i подивитися, чи це пройшло".
    
    
  28
    
    
  "Тому я вважаю, що ви готовi почати цю подорож, в якiй ваша цiннiсть буде перевiрена. Нагнись".
    
  Пiдлога корилася, i людина в костюмi накинула йому на голову товстий чорний капюшон. Рiзким ривком вiн поправив два шкiрянi ремiнцi на шиї Пола.
    
  Ти що-небудь бачиш?
    
  "Нi".
    
  Власний голос Пола звучав дивно всерединi каптуру, i звуки навколо нього, здавалося, долинали з iншого свiту.
    
  "Ззаду є два отвори. Якщо вам не вистачає повiтря, злегка вiдсуньте її вiд шиї".
    
  "Дякую тобi".
    
  "Тепер мiцно обiйми мою лiву руку своєю правою. Ми разом подолаємо велику вiдстань. Дуже важливо, щоб ви рухалися вперед, коли я вам говорю, без вагань. Немає необхiдностi поспiшати, але ви повиннi уважно прислухатися до своїх iнструкцiй. У певнi моменти я буду говорити вам ходити, ставлячи одну ногу. щоб пiднятися чи спуститися сходами.
    
  Пiдлога кивнула.
    
  "Вiдповiдайте на запитання голосно та чiтко".
    
  "Я готовий".
    
  "Давайте почнемо".
    
  Пiдлога повiльно рушила в дорогу, вдячна за те, що нарештi може рухатися. Вiн провiв попереднi пiвгодини, вiдповiдаючи на запитання, якi ставив йому чоловiк у костюмi, хоча нiколи в життi не бачив цiєї людини. Вiн знав вiдповiдi, якi мав дати заздалегiдь, бо всi вони були у книзi, яку Келлер дав йому три тижнi тому.
    
  Чи повинен я вивчити їх напам'ять? - спитав вiн книгопродавця.
    
  "Цi формули є частиною ритуалу, який ми повиннi зберiгати та поважати. Незабаром ви виявите, що церемонiї посвяти i те, як вони змiнюють вас, є важливим аспектом масонства".
    
  "Їх бiльше, нiж один?"
    
  "Є по одному для кожного з трьох ступенiв: Прийнятий учень, Товариш з ремесла i майстер-муляр. Пiсля третього ступеня є ще тридцять, але це почеснi ступенi, про якi ви дiзнаєтесь, коли настане час."
    
  "Який у вас ступiнь, гер Келлер?"
    
  Книготорговець проiгнорував його питання.
    
  "Я хочу, щоб ви прочитали книгу та уважно вивчили її змiст".
    
  Пiдлога так i зробила. У книзi розповiдається про витоки масонства: гiльдiї будiвельникiв у середнi вiки, а до них - мiфiчнi будiвельники Стародавнього Єгипту: всi вони виявили мудрiсть, властиву символам будiвництва та геометрiї. Ви завжди повиннi писати це слово з великої лiтери G, тому що G - символ Великого Архiтектора Всесвiту. Як ви вирiшите поклонятися йому залежить вiд вас. У ложi єдиним каменем, який ви оброблятимете, буде ваша совiсть i все, що ви в нiй носите. Твої брати дадуть тобi iнструменти для цього пiсля посвяти... якщо ти подолаєш чотири випробування.
    
  "Це буде важко?"
    
  "Ти боїшся?"
    
  "Нi. Ну, зовсiм небагато."
    
  "Це буде важко", - визнав книготорговець за мить. "Але ти хоробрий, i ти будеш добре пiдготовлений".
    
  До хоробростi Пола поки що нiхто не звертався, хоча випробування ще не почалися. Його викликали у провулок в Альтштадтi, старому мiстi мiста, о дев'ятiй годинi вечора у п'ятницю. Зовнi мiсце зустрiчi виглядало як звичайний будинок, хоча, можливо, воно було досить занедбаним. Поруч iз дверним дзвiнком висiла iржава поштова скринька з нерозбiрливою назвою, але замок здавався новим i добре змазаним. Чоловiк у костюмi пiдiйшов до дверей один i провiв Пола до коридору, заставленого рiзними предметами дерев'яних меблiв. Саме там Пол зазнав першого ритуального допиту.
    
  Пiд чорним капюшоном Пол гадав, де може бути Келлер. Вiн припускав, що книготорговець, єдиний зв'язок, який у нього був iз ложею, буде людиною, яка його представить. Натомiсть його зустрiла зовсiм незнайома людина, i вiн не мiг позбутися вiдчуття деякої вразливостi, коли йшов наослiп, спираючись на руку людини, яку вперше зустрiв пiвгодини тому.
    
  Пройшовши, здавалося, величезну вiдстань - вiн пiднявся i спустився рiзними сходовими прольотами i декiлькома довгими коридорами - його провiдник нарештi зупинився.
    
  Павло почув три гучнi стуки, потiм незнайомий голос запитав: "Хто дзвонить бiля дверей храму?"
    
  "Брат, що приводить нечестивця, який хоче бути посвяченим у нашi таємницi".
    
  "Чи був вiн належним чином пiдготовлений?"
    
  "У нього є".
    
  "Як його звуть?"
    
  "Пауль, син Ганса Райнера".
    
  Вони знову вирушили в дорогу. Пiдлога помiтила, що земля пiд його ногами була бiльш твердою i слизькою, можливо, з каменю чи мармуру. Вони йшли довго, хоча всерединi каптуру час, здавалося, мав iншу послiдовнiсть. У певнi моменти Пол вiдчував - швидше за iнтуїцiєю, нiж з якоюсь реальною впевненiстю, - що вони проходять те, що проходили ранiше, нiби вони ходять по колу, а потiм їх змушують повертатися своїми слiдами.
    
  Його провiдник знову зупинився i почав розстiбати ременi капюшона Пола.
    
  Пiдлога моргнула, коли чорна тканина була вiдкинута, i вiн зрозумiв, що стоїть у маленькiй, холоднiй кiмнатi з низькою стелею. Стiни були повнiстю вкритi вапняком, на якому можна було прочитати безладнi фрази, написанi рiзними руками та на рiзнiй висотi. Павло визнавав рiзнi версiї масонських заповiдей.
    
  Тим часом чоловiк у костюмi зняв iз нього металевi предмети, включаючи ремiнь та пряжки вiд черевикiв, якi вiн зiрвав, не замислюючись. Пiдлога пошкодувала, що не забула захопити з собою iнше взуття.
    
  "На тобi є щось золоте? Увiйти в ложу з будь-яким дорогоцiнним металом - це серйозна образа".
    
  "Нi, сер", - вiдповiв Пол.
    
  "Он там ви знайдете ручку, папiр та чорнило", - сказав чоловiк. Потiм, не сказавши бiльше нi слова, вiн зник за дверима, зачинивши їх за собою.
    
  Маленька свiчка освiтлювала стiл, на якому лежало письмове приладдя. Поруч iз ними був череп, i Пол з тремтiнням усвiдомив, що вiн справжнiй. Також було кiлька фляжок, що мiстять елементи, що означають змiну та посвяту: хлiб та вода, сiль та сiрка, попiл.
    
  Вiн був у Кiмнатi Вiдображень. Мiсце, де вiн мав написати свої свiдчення як профан. Вiн узяв ручку i почав писати стародавню формулу, яку не зовсiм зрозумiв.
    
  Все це погано. Весь цей символiзм, повторення... У мене таке почуття, що це не бiльше, нiж порожнi слова; у цьому немає духу, подумав вiн.
    
  Раптом йому вiдчайдушно захотiлося пройтися Людвiгштрассе при свiтлi вуличних лiхтарiв, пiдставивши обличчя вiтру. Його страх темряви, що не пройшов навiть у дорослому життi, пiдкрався до нього пiд каптуром. За пiвгодини вони повернуться, щоб забрати його, i вiн мiг просто попросити їх вiдпустити його.
    
  Ще був час повернути назад.
    
  Але в цьому випадку я нiколи не дiзнався б правду про мого батька.
    
    
  29
    
    
  Чоловiк у костюмi повернувся.
    
  "Я готовий", - сказав Пол.
    
  Вiн нiчого не знав про справжню церемонiю, яка мала бути. Все, що вiн знав, це вiдповiдi на запитання, якi вони йому ставили, не бiльше. I настав час для випробувань.
    
  Його провiдник накинув мотузку йому на шию, потiм знову заплющив йому очi. Цього разу вiн використовував не чорний капюшон, а пов'язку на очi з того самого матерiалу, що зав'язав трьома тугими вузлами. Пiдлога була вдячна за те, що змогла легше дихати, i її почуття вразливостi поменшало, але тiльки на мить. Раптом чоловiк стягнув з Пола куртку та вiдiрвав лiвий рукав його сорочки. Потiм вiн розстебнув сорочку спереду, оголивши торс Пола. Нарештi, вiн закотив лiву штанину штанiв Пола i зняв черевик i шкарпетку з цiєї ноги.
    
  "Ходiмо".
    
  Вони знову йшли. У Пола виникло дивне почуття, коли його гола пiдошва торкнулася холодної статi, яка, тепер вiн був певен, був мармуровим.
    
  "Стiй!"
    
  Вiн вiдчув гострий предмет бiля своїх грудей i вiдчув, як волосся на потилицi стає дибки.
    
  "Чи принiс претендент своє свiдчення?"
    
  "У нього є".
    
  "Нехай вiн помiстить її на вiстря меча".
    
  Пiдлога пiдняла лiву руку, в якiй вiн тримав аркуш паперу, на якому вiн щось писав у Камерi. Вiн акуратно прикрiпив її до гострого предмета.
    
  "Пiд Райнер, ви прийшли сюди з власної волi?"
    
  Цей голос... це Себастьян Келлер! подумав Пол.
    
  "Так".
    
  Чи готовi ви зустрiти випробування?
    
  "Я", - сказав Пол, не в силах придушити тремтiння.
    
  З цього моменту Пол почав приходити до тями i виходити з нього. Вiн зрозумiв питання i вiдповiв на них, але його страх i нездатнiсть бачити загострили iншi його почуття настiльки, що вони взяли гору. Вiн почав дихати швидше.
    
  Вiн пiднiмався сходами. Вiн намагався контролювати свою занепокоєння, рахуючи кроки, але швидко збився з рахунку.
    
  "Тут починається випробування повiтрям. Дихання - це перше, що ми отримуємо при народженнi!" - прогримiв голос Келлера.
    
  Чоловiк у костюмi прошепотiв йому на вухо: "Ти на вузькому проходi. Зупинка. Тодi зроби ще один крок, але зроби його вирiшальним, чи ти зламаєш собi шию!"
    
  Пiдлога корилася. Пiд ним поверхня пiдлоги, здавалося, змiнилася з мармурової на грубу дерев'яну. Перш нiж зробити останнiй крок, вiн поворухнув пальцями босої ноги i вiдчув, що вони на краю проходу. Вiн ставив питання, наскiльки високо вiн мiг би бути, i в його свiдомостi кiлькiсть ступенiв, якими вiн пiднявся, здавалося, помножилося. Вiн уявив, що знаходиться на вершинi веж Фрауенкiрхе, чує, як поруч iз ним воркують голуби, а внизу, у вiчностi, панує суєта на Марiєнплац.
    
  Зроби це.
    
  Зроби це зараз.
    
  Вiн зробив крок i втратив рiвновагу, падаючи головою вперед, що тривало не бiльше секунди. Його обличчя вдарилося об товсту сiтку, i вiд удару в нього застукали зуби. Вiн прикусив внутрiшнiй бiк щiк, i його рот наповнився смаком власної кровi.
    
  Коли вiн прийшов до тями, вiн зрозумiв, що чiпляється за мережу. Вiн хотiв зняти пов'язку з очей, щоб переконатися, що це так, що мережа справдi пом'якшила його падiння. Йому треба було втекти вiд темряви.
    
  Пiдлога ледве встигла помiтити свою панiку, бо одразу кiлька пар рук витягли її з сiтки i випростали. Вiн знову був на ногах i йшов, коли голос Келлера оголосив таке випробування.
    
  "Друге випробування - це випробування водою. Це те, чим ми є, з чого ми сталися".
    
  Пiдлога пiдкорилася, коли йому сказали пiдняти ноги, спочатку лiву, потiм праву. Вiн почав тремтiти. Вiн настав у величезну ємнiсть iз холодною водою, i рiдина досягла його колiн.
    
  Вiн знову почув шепiт свого гiда на вухо.
    
  "Пригнись. Наповни свої легенi. Потiм дозвольте собi вiдступити i залишатися пiд водою. Не рухайтеся i не намагайтеся вибратися, iнакше ви не пройдете випробування".
    
  Молодий чоловiк зiгнув колiна, згорнувшись калачиком, коли вода покрила його мошонку та живiт. Хвилi болю пробiгли його хребтом. Вiн глибоко вдихнув, а потiм вiдкинувся назад.
    
  Вода зiмкнулась над ним, як ковдра.
    
  Спочатку домiнуючим вiдчуттям був холод. Вiн нiколи не вiдчував нiчого подiбного. Його тiло, здавалося, затвердiло, перетворившись на кригу чи камiнь.
    
  Потiм його легенi почали скаржитися.
    
  Це почалося з хрипкого стогiн, потiм сухого каркання, а потiм наполегливого, вiдчайдушного благання. Вiн необережно ворухнув рукою, i йому довелося зiбрати всю силу волi, щоб не впертися руками в дно контейнера i не вiдштовхнутися до поверхнi, яка, як вiн знав, була так близько, як вiдчиненi дверi, через якi вiн мiг втекти. Якраз у той момент, коли вiн подумав, що бiльше не витримає жодної секунди, пролунав рiзкий ривок, i вiн опинився на поверхнi, задихаючись, наповнюючи груди.
    
  Вони знову йшли. Вiн все ще був мокрий наскрiзь, з його волосся та одягу капало. Його права нога видала безглуздий звук, коли черевик притулився до пiдлоги.
    
  Голос Келлера:
    
  "Третє випробування - це випробування вогнем. Це iскра Творця, i те, що рухає нами".
    
  Потiм були руки, якi скручували його тiло i штовхали його вперед. Той, хто тримав його, присунувся дуже близько, нiби хотiв обiйняти його.
    
  "Перед вами вогняне коло. Зробiть три кроки тому, щоб набрати обертiв. Витягни руки перед собою, потiм розбiгайся i стрибни вперед так далеко, як зможеш".
    
  Пiдлога вiдчувала гаряче повiтря на своєму обличчi, що висушує шкiру та волосся. Вiн почув зловiсний трiск, i в його уявi палаюче коло прийняло величезнi розмiри, поки не перетворилося на пащу величезного дракона.
    
  Коли вiн зробив три кроки тому, вiн ставив питання, як вiн зможе перестрибнути через полум'я, не згорiвши живцем, i покладався на те, що його одяг захистить його вiд вологи. Було б ще гiрше, якби вiн неправильно розрахував стрибок i впав головою вперед у полум'я.
    
  Я просто маю вiдзначити уявну лiнiю на пiдлозi i стрибнути звiдти.
    
  Вiн спробував вiзуалiзувати стрибок, уявити, як вiн мчить по повiтрю, нiби нiщо не могло завдати йому шкоди. Вiн напружив iкри, зiгнув i витяг руки. Потiм вiн зробив три кроки, що бiжать
    
  ...
    
  ... I стрибнув.
    
    
  30
    
    
  Вiн вiдчув жар на своїх руках i обличчi, коли був у повiтрi, навiть шипiння його сорочки, коли вогонь випаровував частину води. Вiн упав на пiдлогу i почав поплескувати себе по обличчю та грудях, шукаючи ознаки якихось опiкiв. Крiм його забите лiктiв i колiн, нiякої шкоди завдано не було.
    
  Цього разу вони навiть не дозволили йому пiдвестися на ноги. Його вже пiднiмали, як мiшок, що тремтить, i тягли в обмежений простiр.
    
  "Останнє випробування - це випробування землi, на яку ми маємо повернутися".
    
  Вiд його гiда не було жодного слова поради. Вiн просто почув звук каменю, що перегороджує вхiд.
    
  Вiн обмацав усе довкола себе. Вiн був у крихiтнiй кiмнатi, недостатньо великий навiть для того, щоб пiдвестися. Зi свого положення навпочiпки вiн мiг доторкнутися до трьох стiн i, трохи витягнувши руку, доторкнутися до четвертої стелi.
    
  Розслабся, сказав вiн собi. Це останнє випробування. За кiлька хвилин усе буде скiнчено.
    
  Вiн намагався вирiвняти своє дихання, коли раптово почув, що стеля почала опускатися.
    
  "Нi!"
    
  Не встиг вiн вимовити це слово, як Пол прикусив губу. Йому не дозволялося говорити на жодному з судових процесiв - таке було правило. Вiн швидко задумався, чи чули вони його.
    
  Вiн спробував вiдштовхнутися вiд стелi, щоб зупинити його падiння, але в його становищi вiн не мiг встояти проти величезної ваги, що насувається на нього. Вiн тиснув усiєю своєю iстотою, але безрезультатно. Стеля продовжувала опускатися, i незабаром йому довелося притиснутися спиною до пiдлоги.
    
  Я маю кричати. Скажи їм, щоб вони Зупинилися!
    
  Раптом, нiби самий час зупинився, в його головi спалахнув спогад: швидкоплинний образ з дитинства, коли вiн повертався додому зi школи з абсолютною впевненiстю, що на нього чекає прочуханка. Кожен зроблений ним крок наближав його до того, чого вiн боявся найбiльше. Вiн жодного разу не обернувся. Є варiанти, якi просто є варiантами взагалi.
    
  Нi.
    
  Вiн перестав упиратися в стелю.
    
  У цей момент вона почала пiднiматися.
    
  "Нехай почнеться голосування".
    
  Пiдлога знову була на ногах, чiпляючись за провiдника. Випробування закiнчилися, але вiн не знав, чи вiн пройшов їх. Вiн каменем звалився на випробуваннi повiтря, не зробивши рiшучого кроку, як вони йому казали. Вiн рухався пiд час випробування водою, хоч це було заборонено. I вiн говорив пiд час суду над Землею, що було найсерйознiшою помилкою з усiх.
    
  Вiн мiг чути шум, схожий на струшування банки з каменем.
    
  Вiн знав з книги, що всi нинiшнi члени ложi пробиватимуться до центру храму, де стояла дерев'яна скринька. У неї вони кидали маленьку кульку зi слонової кiстки: бiлу, якщо вони давали свою згоду, чорну, якщо вони хотiли вiдкинути її. Вердикт мав бути одноголосним. Лише однiєї чорної кулi було б достатньо, щоб її повели до виходу, його очi все ще були зав'язанi.
    
  Звук голосування припинився i змiнився гучним тупотом, який припинився майже одразу. Пiдлога припустила, що хтось висипав голоси на тарiлку чи тацю. Результати мали на увазi у всiх, крiм нього. Можливо, там була б самотня чорна куля, яка б зробила безглуздими всi випробування, через якi вона пройшла.
    
  "Пiд Райнер, результат голосування остаточний i оскарженню не пiдлягає", - пролунав голос Келлера.
    
  Настала хвилина мовчання.
    
  "Ви були допущенi до таємниць масонства. Знiмiть з його очей пов'язку!"
    
  Пiдлога моргнула, коли його очi повернулися до свiтла. Його захлеснула хвиля емоцiй, дика ейфорiя. Вiн спробував охопити всю сцену одразу:
    
  Величезна кiмната, в якiй вiн стояв, з мармуровою пiдлогою з шахових дощок, вiвтарем i двома рядами ослонiв уздовж стiн.
    
  Члени ложi, майже сотня офiцiйно одягнених чоловiкiв у химерних фартухах та медалях, всi стоячи аплодують йому руками у бiлих рукавичках.
    
  Обладнання для випробувань, смiшно безневинне пiсля того, як його зiр вiдновився: дерев'янi сходи над сiткою, ванна, двоє чоловiкiв зi смолоскипами в руках, велика коробка з кришкою.
    
  Себастьян Келлер, що стоїть у центрi поруч iз вiвтарем, прикрашеним квадратом i циркулем, тримає закриту книгу, на якiй вiн може присягнути.
    
  Потiм Пол Райнер поклав лiву руку на книгу, пiдняв праву i заприсягся нiколи не розкривати секрети масонства.
    
  "... пiд страхом того, що менi вирвуть мову, перерiжуть горло i поховають моє тiло в морському пiску", - закiнчив Пол.
    
  Вiн обвiв поглядом сотню анонiмних осiб навколо себе i запитав, чи багато з них знали його батька.
    
  I якщо десь серед них був чоловiк, який зрадив його.
    
    
  31
    
    
  Пiсля посвяти життя Пола повернулося до нормального русла. Тiєї ночi вiн повернувся додому на свiтанку. Пiсля церемонiї брати-масони насолоджувалися банкетом у сусiднiй кiмнатi, який тривав до раннього ранку. Себастьян Келлер головував на бенкетi, тому що, як на своє здивування дiзнався Пол, вiн був Великим майстром, що займає найвище становище в ложi.
    
  Незважаючи на всi свої зусилля, Полу не вдалося нiчого дiзнатися про свого батька, тому вiн вирiшив почекати деякий час, щоб заслужити довiру своїх колег-масонiв, перш нiж вiн почне ставити запитання. Натомiсть вiн присвятив свiй час Елiс.
    
  Вона знову заговорила з ним, i вони кудись ходили разом. Вони виявили, що в них мало спiльного, але, на подив, ця вiдмiннiсть, здавалося, зблизила їх. Пiдлога уважно вислухала її розповiдь про те, як вона втекла зi свого будинку, щоб уникнути запланованого шлюбу з його двоюрiдним братом. Вiн не мiг не захоплюватися хоробрiстю Елiс.
    
  "Що ти робитимеш далi? Ти ж не збираєшся фотографуватися в клубi все своє життя".
    
  "Менi подобається фотографiя. Думаю, я спробую отримати роботу в мiжнародному агентствi друку ... Вони платять хорошi грошi за фотографiї, хоча це дуже конкурентно".
    
  У свою чергу, вiн подiлився з Елiс iсторiєю про свої попереднi чотири роки i про те, як його пошуки правди про те, що трапилося з Гансом Райнером стали нав'язливою iдеєю.
    
  "З нас вийшла непогана пара", - сказала Елiс, - "ти намагаєшся вiдновити пам'ять про свого батька, а я молюся, щоб нiколи бiльше не бачити мого".
    
  Пiдлога посмiхнувся вiд вуха до вуха, але не через порiвняння. Вона сказала "пара", - подумав вiн.
    
  На жаль для Пола, Елiс досi була засмучена через ту сцену з дiвчиною у клубi. Коли одного разу вночi вiн спробував поцiлувати її пiсля того, як провiв додому, вона дала йому ляпас, вiд якого в нього затремтiли заднi зуби.
    
  "Чорт вiзьми", - сказав Пол, тримаючись за щелепу. "Що, чорт забирай, з тобою не так?"
    
  "Навiть не намагайся".
    
  "Нi, якщо ти збираєшся подарувати менi ще одну таку, я не буду. Ти, очевидно, б'єш не як дiвчисько", - сказав вiн.
    
  Елiс посмiхнулася i, схопивши його за лацкани пiджака, поцiлувала. Iнтенсивний поцiлунок, пристрасний та швидкоплинний. Потiм вона раптово вiдштовхнула його i зникла нагорi сходiв, залишивши Пола збентеженi, його губи були напiввiдкритi, коли вiн намагався зрозумiти, що тiльки-но сталося.
    
  Полу доводилося боротися за кожен маленький крок до примирення, навiть у питаннях, якi здавалися простими i прямолiнiйними, наприклад, дозволяти їй входити в дверi першої - чого Елiс терпiти не могла - або пропонувати донести важкий пакет або оплатити рахунок пiсля того, як вони вип'ють пива i трохи перекусять.
    
  Через два тижнi пiсля свого посвяти Пол заїхав за нею до клубу близько третьої години ранку. Повертаючись до пансiону Елiс, який був недалеко, вiн спитав її, чому вона заперечує проти його джентльменської поведiнки.
    
  "Тому що я цiлком здатний робити цi речi для себе. Менi не потрiбно, щоб хтось вiдпускав мене першим або проводжав додому".
    
  "Але минулої середи, коли я заснув i не прийшов за тобою, ти розлютився".
    
  "Ти такий розумний у деяких вiдносинах, Пол, i такий дурний в iнших", - сказала вона, розмахуючи руками. "Ти дiєш менi на нерви!"
    
  "Це робить нас двох".
    
  "Отже, чому б тобi не припинити переслiдувати мене?"
    
  "Бо я боюся того, що ти зробиш, якщо я справдi зупинюся".
    
  Елiс мовчки дивилася на нього. Поля її капелюха вiдкидали тiнь на її обличчя, i Пол не мiг сказати, як вона вiдреагувала на його останнє зауваження. Вiн побоювався найгiршого. Коли щось виводило Елiс iз себе, вони могли цiлими днями не розмовляти.
    
  Вони дiйшли до дверей пансiону на Штальштрасi, не обмiнявшись бiльше нi словом. Вiдсутнiсть розмов наголошувалося на напруженiй, гарячiй тишi, яка охопила мiсто. Мюнхен прощався з найспекотнiшим вереснем за останнi десятилiття, невеликим перепочинком на рiк нещастя. Тиша вулиць, пiзня година та настрiй Елiс наповнили серце Пола дивною меланхолiєю. Вiн вiдчував, що вона збирається покинути його.
    
  "Ти дуже тихий", - сказала вона, шукаючи ключi у сумочцi.
    
  "Я був останнiм, хто говорив".
    
  "Як ти думаєш, ти зможеш залишатися таким же тихим, коли пiдiймаєшся сходами? У моєї квартирної господинi дуже суворi правила щодо чоловiкiв, а у старої корови надзвичайно хороший слух."
    
  "Ти запрошуєш мене пiднятися?" - здивовано спитав Пол.
    
  "Ти можеш залишитися тут, якщо хочеш".
    
  Пiдлога мало не втратила свого капелюха, пробiгаючи через дверний отвiр.
    
  У будiвлi не було лiфта, i їм довелося пiднятися на три прольоти дерев'яними сходами, якi рипiли при кожному кроцi. Елiс трималася ближче до стiни, коли пiднiмалася, що було менш галасливим, але все одно, коли вони проходили другий поверх, вони почули кроки всерединi однiєї з квартир.
    
  "Це вона! Вперед, швидко!"
    
  Пiдлога пробiгла повз Елiс i досягла майданчика якраз перед тим, як з'явився прямокутник свiтла, що окреслив струнку фiгуру Елiс на тлi фарби сходiв, що облупилися.
    
  "Хто там?" - спитав хрипкий голос.
    
  "Здрастуйте, фрау Касiн".
    
  "Fraulein Tannenbaum. Який невiдповiдний час для повернення додому!"
    
  "Це моя робота, фрау Касiн, як ви знаєте".
    
  "Я не можу сказати, що схвалюю таку поведiнку".
    
  "Я теж не дуже схвалюю протiкання у моїй ваннiй, фрау Касiн, але свiт - не iдеальне мiсце".
    
  В цей момент Пол трохи ворухнувся, i дерево застогнало у нього пiд ногами.
    
  "Там, нагорi, хтось є?" - обурено спитала господиня квартири.
    
  "Дай я перевiрю!" - вiдповiла Елiс, збiгаючи сходами, якi вiддiляли її вiд Пола, i ведучи його до своєї квартири. Вона вставила ключ у замок i ледве встигла вiдчинити дверi i вштовхнути Пола всередину, як жiнка похилого вiку, яка шкутильгала за нею, висунула голову з-за сходiв.
    
  "Я впевнений, що чув когось. У вас там є чоловiк?"
    
  "О, вам нема про що турбуватися, фрау Касiн. Це всього лише кiшка", - сказала Елiс, закриваючи дверi в неї перед носом.
    
  "Твiй трюк з кiшкою спрацьовує щоразу, так?" - Прошепотiв Пол, обiймаючи її i цiлуючи в довгу шию. Його дихання обпалювало. Вона здригнулася i вiдчула, як лiворуч у неї побiгли мурашки.
    
  "Я думав, нас знову перервуть, як того дня у ваннi".
    
  "Перестань балакати i поцiлуй мене", - сказав вiн, тримаючи її за плечi та повертаючи до себе.
    
  Елiс поцiлувала його i присунулася ближче. Потiм вони впали на матрац, її тiло було пiд ним.
    
  "Зупинися".
    
  Пiдлога рiзко зупинився i подивився на неї з тiнню розчарування та здивування на обличчi. Але Елiс прослизнула мiж його руками i перемiстилася на нього зверху, взявши на себе стомлюючу задачу звiльнення їх обох вiд решти одягу.
    
  "Що це?"
    
  "Нiчого", - вiдповiла вона.
    
  "Ти плачеш".
    
  Елiс на мить завагалася. Розповiсти йому про причину своїх слiз означало б оголити свою душу, а вона не думала, що зможе це зробити, навiть у такий момент, як цей.
    
  "Просто це... Я такий щасливий".
    
    
  32
    
    
  Коли вiн отримав конверт вiд Себастьяна Келлера, Пол не змiг стримати тремтiння.
    
  Мiсяцi, що минули з моменту його прийняття до масонської ложi, були розчаровуючими. Спочатку було щось майже романтичне в тому, щоб вступити в таємне суспiльство майже наослiп, тремтiння пригод. Але як тiльки початкова ейфорiя пройшла, Пол почав ставити питання про сенс всього цього. Для початку йому було заборонено виступати на зборах ложi, поки вiн не вiдпрацює три роки як учень. Але це було не найгiрше: найгiршим було виконання надзвичайно довгих ритуалiв, якi здавалися марною тратою часу.
    
  Позбавленi своїх ритуалiв, збори були не бiльше нiж серiєю конференцiй та дебатiв про масонську символiку та її практичне застосування для пiдвищення чесноти братiв-масонiв. Єдина частина, яка видалася Полу хоч трохи цiкавою, була, коли учасники вирiшували, яким благодiйним органiзацiям вони робитимуть пожертвування з грошей, зiбраних наприкiнцi кожного збору.
    
  Для Пола зборiв стали обтяжливим обов'язком, який вiн виконував кожнi два тижнi, щоб краще впiзнати членiв ложi. Навiть цiєї мети було нелегко досягти, оскiльки старшi масони, тi, хто, безперечно, знав його батька, сидiли за рiзними столами у великiй обiднiй залi. Iнодi вiн намагався зблизитися з Келлером, бажаючи натиснути на книгопродавця, щоб той виконав свою обiцянку передати йому все, що залишив батько. У ложi Келлер тримався з ним на вiдстанi, а в книгарнi вiн вiдбувся вiд Пола туманними виправданнями.
    
  Келлер нiколи ранiше не писав йому, i Пол вiдразу зрозумiв, що, хоч би що було в коричневому конвертi, який дав йому власник пансiону, це те, чого вiн так довго чекав.
    
  Пiдлога сидiла на краю свого лiжка, його дихання було утруднене. Вiн був упевнений, що у конвертi буде лист вiд його батька. Вiн не змiг стримати слiз, коли уявив, що, мабуть, спонукало Ганса Райнера написати послання своєму синовi, якому тодi було лише кiлька мiсяцiв, намагаючись вчасно заморозити свiй голос, доки син не буде готовий його зрозумiти.
    
  Вiн спробував уявити, що батько хотiв би йому сказати. Можливо, вiн дав би мудру пораду. Можливо, вiн би прийняв його через час.
    
  Можливо, вiн дасть менi пiдказки про людину чи людей, якi збиралися її вбити, подумав Пол, стиснувши зуби.
    
  З особливою обережнiстю вiн роздер конверт i сунув руку всередину. У ньому був iнший конверт, менший, бiлий, разом iз написаною вiд руки запискою на зворотi однiєї з вiзитiвок книготорговця. Дорогий Пол, вiтаю. Ганс би пишався. Це те, що твiй батько залишив для тебе. Я не знаю, що вона мiститься, але сподiваюся, що це допоможе вам. SK
    
  Пiдлога вiдчинила другий конверт, i маленький аркуш бiлого паперу, надрукований синiм шрифтом, випав на землю. Вiн був паралiзований розчаруванням, коли пiдняв її та побачив, що це було.
    
    
  33
    
    
  Ломбард Мецгера був холодним мiсцем, навiть холоднiше, нiж повiтря на початку листопада. Пiдлога витерла ноги об килимок перед входом, бо на вулицi йшов дощ. Вiн залишив свою парасольку на стiйцi i з цiкавiстю озирнувся. Вiн смутно пригадував того ранку, чотири роки тому, коли вони з матiр'ю вирушили до магазину в Швабiнгу, щоб закласти годинник його батька. Це було стерильне мiсце зi скляними полицями та спiвробiтниками у краватках.
    
  Магазин Мецгера бiльше був схожий на велику коробку для шиття i пах нафталiном. Зовнi магазин здавався маленьким i незначним, але варто було переступити порiг, як виявлялася його величезна глибина, примiщення, повнiстю заповнене предметами меблiв, радiоприймачами з галенового кришталю, порцеляновими фiгурками i навiть золотою пташиною клiткою. Iржа та пил покривали рiзнi об'єкти, якi кинули там якiр востаннє. Вражений, Пол розглянув плюшеву кiшку, спiйману в момент викрадення горобця в польотi. Мiж витягнутою ногою кiшки та крилом птаха утворилося павутиння.
    
  "Це не музей, хлопець".
    
  Пiдлога обернулася, вражена. Поруч iз ним матерiалiзувався худий старий iз запалим обличчям, одягнений у синiй комбiнезон, який був занадто великий для його постатi i який пiдкреслював його худорлявiсть.
    
  "Ви Мецгер?" - Запитав я.
    
  "Я є. I якщо те, що ти принiс менi, не золото, менi це не потрiбно."
    
  "Щоправда в тому, що я прийшов не для того, щоб щось закладати. Я прийшов дещо забрати", - вiдповiв Пол. Вiн уже не злюбив цю людину та її пiдозрiлу поведiнку.
    
  Спалах жадiбностi промайнув у крихiтних очах старого. Було очевидно, що справи йшли не надто добре.
    
  "Пробач, хлопче... Щодня сюди приходять двадцять чоловiк, якi думають, що стара мiдна камея їхньої прабабусi коштує тисячi марок. Але давайте подивимося... давайте подивимося, навiщо ви тут".
    
  Пiдлога простягла бiло-блакитний аркуш паперу, який вiн знайшов у конвертi, надiсланому йому книготорговцем. У верхньому лiвому кутку були iм'я та адреса Мецгера. Пiдлога примчала туди так швидко, як тiльки могла, все ще приходила до тями вiд подиву, не знайшовши всерединi листа. Натомiсть там було чотири написанi вiд руки слова: Артикул 91231
    
  21 знак
    
  Старий вказав на листок. "Тут трохи не вистачає. Ми не приймаємо пошкодженi бланки."
    
  Верхнiй правий кут, в якому мало бути зазначене iм'я людини, яка внесла депозит, було вiдiрвано.
    
  "Артикульний номер вiдмiнно читається", - сказав Пол.
    
  "Але ми не можемо передати предмети, залишенi нашими клiєнтами, першiй людинi, яка увiйде у дверi".
    
  "Хоч би що це було, належало моєму батьковi".
    
  Старий почухав пiдборiддя, вдаючи, що з цiкавiстю вивчає листок.
    
  "У будь-якому випадку кiлькiсть дуже мала: предмет, мабуть, був закладений багато рокiв тому. Я впевнений, що вона буде виставлена на аукцiон".
    
  "Я розумiю. I як ми можемо бути впевненi?"
    
  "Я вважаю, що якби клiєнт був готовий повернути товар, враховуючи iнфляцiю..."
    
  Пiдлога здригнулася, коли лихвар нарештi розкрив свої карти: було ясно, що вiн хотiв отримати вiд угоди якнайбiльше. Але Пол був сповнений рiшучостi повернути предмет, хоч би чого це коштувало.
    
  "Дуже добре".
    
  "Чекай тут", - сказав iнший чоловiк iз трiумфальною посмiшкою.
    
  Старий зник i повернувся через пiвхвилини з поїденою мiллю картонною коробкою, помiченою пожовклим квитком.
    
  "Тримай, хлопець".
    
  Пiдлога простягла руку, щоб взяти її, але старий мiцно схопив його за зап'ястя. Дотик до його холодної, зморшкуватої шкiри був вiдразливим.
    
  "Що, чорт забирай, ти робиш?"
    
  "Спочатку грошi".
    
  "Спочатку ти покажеш менi, що всерединi".
    
  "Я не потерплю нiчого з цього", - сказав старий, повiльно хитаючи головою. "Я вiрю, що ви є законним власником цiєї коробки, i ви вiрите, що те, що всерединi, варте витрачених зусиль. Так би мовити, подвiйний акт вiри".
    
  Пiдлога боролася з собою кiлька миттєвостей, але вiн знав, що не мав вибору.
    
  "Вiдпусти мене".
    
  Мецгер розтиснув пальцi, i Пол запустив руку у внутрiшню кишеню свого пальта. Вiн дiстав свiй гаманець.
    
  "Скiльки?"
    
  "Сорок мiльйонiв марок".
    
  За тодiшнiм курсом це було еквiвалентно десяти доларам - достатньо, щоби прогодувати сiм'ю протягом багатьох тижнiв.
    
  "Це великi грошi", - сказав Пол, пiдтискуючи губи.
    
  "Прийми це або залиш".
    
  Пiдлога зiтхнула. Грошi були за нього, оскiльки наступного дня вiн повинен був пiти зробити деякi платежi для банку. Йому доведеться вiдняти це зi своєї зарплати за наступнi шiсть мiсяцiв, тiєї дрiбницi, яку вiн заробив пiсля того, як перевiв увесь прибуток вiд бiзнесу в благодiйний магазин гера Циглера. На додачу до всього, цiни на акцiї останнiм часом стагнували або падали, а iнвесторiв поменшало, через що черги в їдальнях соцiального забезпечення подовжувалися з кожним днем, i кiнця кризи не передбачалося.
    
  Пiдлога дiстала величезну пачку нещодавно надрукованих банкнот. У тi днi паперовi грошi нiколи не старiли. Фактично, банкноти за попереднiй квартал вже нiчого не коштували i заправляли димарi Мюнхена, оскiльки вони були дешевшими за дрова.
    
  Лихвар вихопив банкноти з рук Пола i почав повiльно перераховувати їх, розглядаючи по однiй проти свiтла. Нарештi вiн глянув на молодого чоловiка i посмiхнувся, показавши свої зуби.
    
  "Задоволений?" Саркастично запитав Пол.
    
  Мецгер вiдсмикнув руку.
    
  Пiдлога обережно вiдкрила коробку, пiднявши хмару пилу, що плавала навколо нього у свiтлi лампочки. Вiн дiстав плоску квадратну скриньку, виготовлену з гладкого темного червоного дерева. На ньому не було нi прикрас, нi лаку, тiльки застiбка, що вiдкрилася, коли Пол натиснув на неї. Кришка коробки повiльно й безшумно пiднялася, нiби не минуло дев'ятнадцяти рокiв з того часу, як її востаннє вiдкривали.
    
  Пiдлога вiдчув крижаний страх у своєму серцi, коли глянув на вмiст.
    
  "Тобi краще бути обережним, хлопче", - сказав лихвар, з рук якого банкноти зникли як за помахом чарiвної палички. "В тебе можуть бути величезнi неприємностi, якщо вони знайдуть тебе на вулицях iз цiєю iграшкою".
    
  Що ти намагався сказати менi цим, тату?
    
  На оббитiй червоним оксамитом пiдставцi лежав блискучий пiстолет i магазин iз десятьма патронами.
    
    
  34
    
    
  "Краще б це було важливо, Мецгер. Я надзвичайно зайнятий. Якщо йдеться про гонорари, краще зайдiть якось iншим разом".
    
  Отто фон Шредер сидiв бiля камiна у своєму кабiнетi, i вiн не запропонував лихваревi сiсти чи щось випити. Мецгер, змушений залишатися на ногах з капелюхом у руцi, стримав свою лють i зобразив улесливий нахил голови i фальшиву посмiшку.
    
  "Щоправда, гер барон, що я прийшов з iншого приводу. Грошi, якi ви вкладали всi цi роки, ось-ось принесуть плоди ".
    
  "Вiн повернувся до Мюнхена? Нагель повернувся? " запитав барон, напружившись.
    
  "Все набагато складнiше, ваша свiтлiсть".
    
  "Ну, тодi не змушуй мене гадати. Скажи менi, чого ти хочеш".
    
  "Правда в тому, ваша свiтлiсть, перш нiж повiдомити цю важливу iнформацiю, я хотiв би нагадати вам, що предмети, продаж яких я зупинив на весь цей час, що дорого обiйшлося моєму бiзнесу ..."
    
  "Продовжуй у тому ж дусi, Мецгер".
    
  "- значно зросла в цiнi. Ваша свiтлiсть пообiцяли менi щорiчну суму, а натомiсть я повинен був повiдомити вам, чи викупить Кловiс Нейджел що-небудь з них. I за всiєї належної поваги, ваша свiтлiсть не заплатили нi цього року, нi минулого."
    
  Барон понизив голос.
    
  "Не смiй шантажувати мене, Мецгере. Те, що я заплатив тобi за два десятилiття, з лишком компенсує той мотлох, який ти зберiгав на своєму звалищi."
    
  "Що я можу сказати? Ваша свiтлiсть дали слово, i Ваша свiтлiсть його не стримали. Що ж, тодi давайте вважати нашу угоду ув'язненим. Доброго дня," сказав старий, одягаючи капелюха.
    
  "Почекайте!" - Сказав барон, пiднiмаючи руку.
    
  Лихвар обернувся, пригнiчуючи посмiшку.
    
  "Так, гер барон?"
    
  "У мене немає грошей, Мецгер. Я розорений".
    
  "Ви дивуєте мене, ваша свiтлiсть!"
    
  "У мене є казначейськi облiгацiї, з яких може щось вийти, якщо уряд виплатить дивiденди або рестабiлiзує економiку. До того часу вони коштують стiльки, скiльки папiр, на якому вони написанi".
    
  Старий озирнувся навколо, його очi звузилися.
    
  "У такому разi, ваша свiтлiсть... Гадаю, я мiг би прийняти як оплату той маленький бронзово-мармуровий столик, який стоїть у вас поряд iз крiслом."
    
  "Це коштує набагато бiльше, нiж твiй рiчний гонорар, Мецгер".
    
  Старий знизав плечима, але нiчого не сказав.
    
  "Дуже добре. Говори."
    
  "Ви, звичайно, повиннi були б гарантувати свої виплати на довгi роки, ваша свiтлiсть. Гадаю, пiдiйде срiбний чайний сервiз iз тисненням на тому маленькому столику".
    
  "Ти ублюдок, Мецгер", - сказав барон, кинувши на нього погляд, сповнений неприхованої ненавистi.
    
  "Бiзнес є бiзнес, гер барон".
    
  Отто кiлька хвилин мовчав. Вiн не бачив iншого виходу, як пiддатися шантажу старого.
    
  "Ти перемiг. Заради тебе, я сподiваюся, воно того варте," сказав вiн нарештi.
    
  "Сьогоднi дехто прийшов викупити один iз предметiв, закладених вашим другом".
    
  "Це був Нагель?"
    
  "Нi, якщо вiн не знайшов який-небудь спосiб повернути час назад на тридцять рокiв. Це був хлопчик".
    
  "Вiн назвав своє iм'я?"
    
  "Вiн був худим, з блакитними очима, темно-русявим волоссям".
    
  "Пол..."
    
  "Я вже казав вам, вiн не назвав свого iменi".
    
  "I що ж це було, що вiн зiбрав?"
    
  "Скринька з чорного червоного дерева з пiстолетом".
    
  Барон скочив зi свого мiсця так швидко, що воно перекинулося назад i врiзалося в низьку поперечину, що оточувала камiн.
    
  "Що ти сказав?" - спитав вiн, схопивши лихваря за горло.
    
  "Ти робиш менi боляче!"
    
  "Говори, заради бога, або я зараз же згорну тобi шию".
    
  "Проста чорна скринька з червоного дерева", - пошепки вiдповiв старий.
    
  "Пiстолет! Опиши це!"
    
  "Маузер С96 з рукояткою у виглядi мiтли. Дерево на рукоятi було не дубовим, як у оригiнальної моделi, а з чорного червоного дерева, в тон корпусу. Прекрасна зброя".
    
  "Як це може бути?" - спитав барон.
    
  Раптом послабшавши, вiн вiдпустив лихваря i вiдкинувся на спинку стiльця.
    
  Старий Мецгер випростався, потираючи шию.
    
  "Божевiльний. Вiн збожеволiв", - сказав Мецгер, кидаючись до дверей.
    
  Барон не помiтив, як вiн пiшов. Вiн залишився сидiти, обхопивши голову руками, поглинений похмурими думками.
    
    
  35
    
    
  Iльзе пiдмiтала коридор, коли помiтила тiнь вiдвiдувача, що вiдкидається свiтлом настiнних ламп на пiдлогу. Вона зрозумiла, хто це був, ще до того, як пiдвела голову i завмерла.
    
  Святий Боже, як ти знайшов нас?
    
  Коли вона та її син вперше оселилися в пансiонi, Iлзi доводилося працювати, щоб оплачувати частину орендної плати, оскiльки того, що заробляв Пол, тягаючи вугiлля, було недостатньо. Пiзнiше, коли Пол перетворив бакалiйну лавку Циглера на банк, молодик наполiг, щоб вони знайшли краще житло. Iлзе вiдмовилася. У її життi сталося дуже багато змiн, i вона чiплялася за все, що давало їй безпеку.
    
  Однiєю з таких речей була ручка вiд мiтли. Пiдлога - i власник пансiону, якому Iлзе не дуже допомогла, - наполягали, щоб вона припинила працювати, але вона не звернула уваги. Їй треба було якось почуватися корисним. Мовчання, яке вона поринула пiсля того, як їх вигнали з особняка, спочатку було результатом занепокоєння, але пiзнiше стало добровiльним проявом її любовi до Полу. Вона уникала розмови з ним, бо боялася його запитань. Коли вона говорила, це стосувалося поганих речей, якi вона намагалася вкласти з усiєю нiжнiстю, на яку була здатна. Решту часу вона просто мовчки дивилася на нього здалеку i сумувала за тим, чого була позбавлена.
    
  Ось чому її страждання були такими сильними, коли вона опинилася вiч-на-вiч з одним з людей, вiдповiдальних за її втрату.
    
  "Привiт, Iльзе".
    
  Вона обережно зробила крок назад.
    
  Чого ти хочеш, Отто?
    
  Барон постукав по землi кiнцем своєї палицi. Йому було тут незатишно, це було ясно, як i той факт, що його вiзит сигналiзував про якiсь зловiснi намiри.
    
  "Ми можемо поговорити у бiльш вiдокремленому мiсцi?"
    
  "Я не хочу нiкуди з тобою йти. Скажи, що ти повинен сказати, i йди".
    
  Барон роздратовано пирхнув. Потiм вiн зневажливо вказав на цвiлi шпалери на стiнах, нерiвну пiдлогу i гаснучi лампи, якi давали бiльше тiнi, нiж свiтла.
    
  "Подивися на себе, Iльзе. Пiдмiтає коридор у пансiонi третього класу. Тобi має бути соромно за себе".
    
  "Пiдмiтати пiдлогу - це пiдмiтати пiдлогу, не має значення, особняк це або пансiон. I є лiнолеумнi пiдлоги, якi бiльш респектабельнi, нiж мармуровi".
    
  "Iльза, люба, ти знаєш, що коли ми тебе взяли, ти була в поганому станi. Я не хотiв би..."
    
  "Зупинися прямо тут, Отто. Я знаю, чия це була iдея. Але не думай, що я поведуся на рутину, що ти всього лише марiонетка. Ти той, хто контролював мою сестру з самого початку, змушуючи її дорого платити за помилку, яку вона зробила. I за те, що ти накоїв, прикриваючись цiєю помилкою."
    
  Отто зробив крок назад, вражений гнiвом, який зiрвався з губ Iлзе. Монокль випав у нього з ока i бовтався на грудях пальто, мов засуджений, пiдвiшений до шибеницi.
    
  "Ти мене дивуєш, Iльзе. Вони сказали менi, що ти..."
    
  Iлзе безрадiсно засмiялася.
    
  "Втратив це? Збожеволiв? Нi, Отто. Я цiлком осудний. Я вирiшив зберiгати мовчання весь цей час, тому що боюся того, що може зробити мiй син, якщо дiзнається правду ".
    
  "Так зупини його. Тому що вiн заходить надто далеко".
    
  "Так ось навiщо ти прийшов", - сказала вона, не в змозi стримати зневагу. "Ти боїшся, що минуле, нарештi, наздожене тебе".
    
  Барон зробив крок до Iльзи. Мати Пола вiдсунулася до стiни, коли Отто наблизив обличчя до її обличчя.
    
  "Тепер слухай уважно, Iльзе. Ти - єдине, що пов'язує нас тiєї ночi. Якщо ти не зупиниш його, поки не стало занадто пiзно, менi доведеться розiрвати цей зв'язок ".
    
  "Тодi давай, Отто, убий мене", - сказала Iльзi, зображаючи хоробрiсть, якої вона не вiдчувала. "Але ти повинен знати, що я написав листа, що розкриває всю справу. Все це. Якщо зi мною щось трапиться, Пол отримає її".
    
  "Але ... ти не можеш бути серйозним! Ти не можеш це записати! Що, якщо вона потрапить не в тi руки?"
    
  Iлзе не вiдповiла. Все, що вона робила, дивилася на нього. Отто спробував витримати її погляд, високий, мiцний, добре одягнений чоловiк дивився вниз на тендiтну жiнку в рваному одязi, що чiплялася за свою мiтлу, щоб не впасти.
    
  Нарештi барон здався.
    
  "На цьому все не закiнчується", - сказав Отто, повертаючись i вибiгаючи.
    
    
  36
    
    
  "Ти кликав мене, батько?"
    
  Отто з сумнiвом глянув на Юргена. Минуло кiлька тижнiв з того часу, як вiн бачив його востаннє, i йому все ще було важко впiзнати у фiгурi у формi, що стоїть у його їдальнi, свого сина. Вiн раптово усвiдомив, як плечi Юргена обтягувала коричнева сорочка, як червона пов'язка з вигнутим хрестом обрамляла його потужнi бiцепси, як чорнi черевики збiльшували зростання молодого чоловiка настiльки, що йому доводилося злегка пригинатися, щоб пройти пiд дверним косяком. Вiн вiдчув натяк на гордiсть, але водночас його захлеснула хвиля жалю до самого себе. Вiн не мiг утриматися вiд порiвнянь iз собою: Отто було п'ятдесят два, i вiн почував себе старим i втомленим.
    
  "Тебе довгий час не було вдома, Юргене".
    
  "У мене були важливi справи".
    
  Барон не вiдповiв. Хоча вiн розумiв iдеали нацистiв, вiн нiколи по-справжньому в них не вiрив. Як i переважна бiльшiсть вищого суспiльства Мюнхена, вiн вважав їхньою партiєю з малими перспективами, приреченою на вимирання. Якщо вони зайшли так далеко, то тiльки тому, що отримували зиск iз соцiальної ситуацiї, яка була настiльки драматичною, що знедоленi повiрили б будь-якому екстремiсту, готовому дати їм дикi обiцянки. Але в той момент вiн не мав часу на тонкощi.
    
  "Настiльки, що ти нехтуєш своєю матiр'ю? Вона турбувалася про тебе. Чи можемо ми дiзнатися, де ти спав?"
    
  "У примiщеннях СА".
    
  "Цього року ти мав розпочати навчання в унiверситетi, спiзнившись на два роки!" - сказав Отто, хитаючи головою. "Вже листопад, а ти все ще не прийшов на жодне заняття".
    
  "Я перебуваю на вiдповiдальнiй посадi".
    
  Отто спостерiгав, як шматочки образу, який вiн зберiг про цього невихованого пiдлiтка, який нещодавно жбурнув би чашку на пiдлогу, бо чай був надто солодким для нього, нарештi розпалися. Вiн ставив собi питання, яким був би найкращий спосiб наблизитися до нього. Багато чого залежало вiд того, чи вчинить Юрген так, як йому було сказано.
    
  Вiн лежав без сну кiлька ночей, повертаючись на своєму матрацi, перш нiж вирiшив вiдвiдати свого сина.
    
  "Вiдповiдальний пост, ви кажете?"
    
  "Я захищаю найважливiшу людину в Нiмеччинi".
    
  "Найважливiша людина в Нiмеччинi", - передражнив його батько. "Ви, майбутнiй барон фон Шредер, найняли головорiз для маловiдомого австрiйського капрала з манiєю величi. Ти повинен пишатися ".
    
  Юрген здригнувся, нiби його щойно вдарили.
    
  "Ти не розумiєш ..."
    
  "Досить! Я хочу, щоб ти зробив щось важливе. Ти єдина людина, якiй я можу довiрити це ".
    
  Юрген був спантеличений змiною курсу. Вiдповiдь завмерла в нього на губах, коли цiкавiсть взяла гору.
    
  "Що це?"
    
  "Я знайшов твою тiтку i твого кузена".
    
  Юрґен не вiдповiв. Вiн сiв поруч зi своїм батьком i зняв пов'язку з його ока, оголивши неприродну порожнечу пiд зморшкуватою шкiрою вiку. Вiн повiльно погладив шкiру.
    
  "Де?" спитав вiн, чи його голос був холодним i вiдстороненим.
    
  "У пансiонi в Швабiнгу. Але я забороняю тобi навiть думати про помсту. У нас є дещо набагато важливiше, з чим потрiбно розiбратися. Я хочу, щоб ти пiшов у кiмнату своєї тiтки, обшукав її зверху до низу i принiс менi всi папери, якi знайдеш. Особливо тi, якi написанi вiд руки.
    
  "Чому?"
    
  "Я не можу тобi цього сказати".
    
  "Ти не можеш менi сказати? Тепер Юрґен кричав.
    
  "Ти робитимеш те, що я тобi скажу, якщо не хочеш, щоб я тебе вiдключив!"
    
  "Продовжуй, батьку. Мене нiколи особливо не цiкавили борги. Залишилася тiльки одна цiнна рiч, i ти не можеш вiдiбрати її у мене. Я успадкую твiй титул, подобається тобi це чи нi." Юрген вийшов iз їдальнi, зачинивши за собою дверi. Вiн збирався вийти надвiр, коли голос зупинив його.
    
  "Синку, почекай".
    
  Вiн обернувся. Брунгiльда спускалася сходами.
    
  "Мати".
    
  Вона пiдiйшла до нього i поцiлувала щоку. Їй довелося стати навшпиньки, щоб зробити це. Вона поправила його чорну краватку i кiнчиками пальцiв погладила мiсце, де колись було його праве око. Юрген вiдступив назад i стягнув нашивку.
    
  "Ти маєш зробити так, як просить твiй батько".
    
  "Я..."
    
  "Ти повинен робити те, що тобi кажуть, Юргене. Вiн пишатиметься тобою, якщо ти це зробиш. I я теж".
    
  Брунгiльда продовжувала говорити ще деякий час. Її голос був нiжним, i для Юргена вiн викликав в уявi образи та почуття, яких вiн не вiдчував довгий час. Вiн завжди був її улюбленцем. Вона завжди ставилася до нього iнакше, нiколи нi в чому йому не вiдмовляла. Вiн хотiв звернутися калачиком у неї на колiнах, як робив, коли був дитиною, i лiто здавалося нескiнченним.
    
  "Коли?"
    
  "Завтра".
    
  "Завтра восьме листопада, мамо. Я не можу..."
    
  "Це має статися завтра вдень. Твiй батько спостерiгав за пансiоном, а Пола в цей час там нiколи не буває."
    
  "Але в мене вже є плани!"
    
  "Вони важливiшi, нiж твоя власна сiм'я, Юргене?"
    
  Брунгiльда ще раз пiднесла руку до його обличчя. На цей раз Юрген не вiдсахнувся.
    
  "Вважаю, я мiг би це зробити, якщо дiятиму швидко".
    
  "Гарний хлопчик. I коли ти отримаєш документи," сказала вона, знизивши голос до шепоту, "спочатку принеси їх менi. Не говори нi слова своєму батьковi".
    
    
  37
    
    
  Елiс спостерiгала з-за рогу, як Манфред виходить iз трамвая. Вона зайняла позицiю поряд зi своїм старим будинком, як робила щотижня протягом останнiх двох рокiв, щоб на кiлька хвилин побачити свого брата. Нiколи ранiше вона так сильно не вiдчувала потреби пiдiйти до нього, поговорити з ним, здатися раз i назавжди i повернутися додому. Вона запитувала себе, що зробив би її батько, якби вона з'явилася.
    
  Я не можу цього зробити, особливо як... ось так. Це було схоже на остаточне визнання його правоти. Це було схоже на смерть.
    
  Її погляд стежив за Манфредом, який перетворювався на симпатичного парубка. Неслухняне волосся вибивалося з-пiд його кепки, руки були в кишенях, а пiд пахвою вiн тримав ноти.
    
  Б'юся об заклад, вiн все ще жахливо грає на пiанiно, подумала Елiс iз сумiшшю роздратування та жалю.
    
  Манфред йшов тротуаром i, не доходячи до ворiт свого будинку, зупинився бiля кондитерської. Елiс посмiхнулася. Вперше вона побачила, як вiн це робить, два роки тому, коли випадково виявила, що щочетверга її брат повертається з урокiв гри на фортепiано на громадському транспортi, а не на батькiвському "мерседесi" з водiєм. Через пiвгодини Елiс зайшла в кондитерську i пiдкупила продавчиню, щоб та дала Манфреду пакет iрисок iз запискою всерединi, коли вiн прийде наступного тижня. Вона поспiшно подряпала "Це я". Приходьте щочетверга, я залишу вам записку. Запитай Iнгрiд, дай їй свою вiдповiдь. Люблю тебе.
    
  Наступнi сiм днiв вона нетерпляче чекала, побоюючись, що її брат не захоче вiдповiдати або що вiн розлютиться через те, що вона пiшла, не попрощавшись. Його вiдповiдь, однак, була типовою для Манфреда. Начебто вiн бачив її всього десять хвилин тому, його записка починалася з кумедної iсторiї про швейцарцiв та iталiйцiв, а закiнчувалася розповiддю про школу i про те, що сталося з того часу, як вiн востаннє отримував вiд неї звiстку. Звiстка вiд її брата знову наповнила Елiс щастям, але там був один рядок, останнiй, який пiдтвердив її найгiршi побоювання. Тато все ще шукає тебе.
    
  Вона вибiгла з кондитерської, злякавшись, що хтось може її впiзнати. Але, незважаючи на небезпеку, вона поверталася щотижня, завжди насуваючи капелюха на брови i надягаючи пальто чи шарф, якi приховували її риси. Вона жодного разу не пiдняла обличчя до вiкна свого батька, якщо вiн подивиться i впiзнає її. I щотижня, якою жахливою не була її власна ситуацiя, вона втiшалася щоденними успiхами, маленькими перемогами та поразками у життi Манфреда. Коли вiн виграв медаль iз легкої атлетики у вiцi дванадцяти рокiв, вона плакала вiд щастя. Коли вiн отримав прочухана на шкiльному дворi за те, що зiткнувся з кiлькома дiтьми, якi назвали його "брудним євреєм", вона завила вiд лютi. Якими б нематерiальними вони не були, цi листи пов'язували її зi спогадами про щасливе минуле.
    
  Того конкретного четверга, 8 листопада, Елiс чекала трохи менше часу, нiж зазвичай, побоюючись, що, якщо вона залишиться на Принцрегентенплатц надовго, її переможуть сумнiви, i вона вибере найпростiший - i найгiрший варiант. Вона зайшла в магазин, попросила пачку м'ятних iрисок i заплатила, як завжди, втричi бiльше за стандартну цiну. Вона чекала, поки не сяде в вiзок, але того дня вона одразу ж подивилася на аркуш паперу всерединi упаковки. Там було лише п'ять слiв, але їх було достатньо, щоб у неї затремтiли руки. Вони мене розкусили. Бiжи.
    
  Їй довелося стриматись, щоб не закричати.
    
  Тримай голову опущеної, йди повiльно, не дивись убiк. Можливо, вони не стежать за магазином.
    
  Вона вiдчинила дверi i вийшла надвiр. Вона не могла не озирнутися, коли йшла.
    
  Двоє чоловiкiв у плащах прямували за нею на вiдстанi менш як шiстдесят ярдiв. Одна з них, зрозумiвши, що вона їх побачила, зробила iнший знак, i обидва прискорили крок.
    
  Чорт!
    
  Елiс намагалася йти так швидко, як тiльки могла, не переходячи на бiг. Вона не хотiла ризикувати i привертати увагу полiцейського, бо якби вiн зупинив її, двоє чоловiкiв наздогнали б її, i тодi з нею було б покiнчено. Безперечно, це були детективи, найнятi її батьком, якi б вигадали iсторiю, щоб затримати її або повернути до сiмейного будинку. Юридично вона ще не була повнолiтньою - до того, як їй виповниться двадцять один рiк, залишалося ще одинадцять мiсяцiв, - так що вона буде повнiстю при владi свого батька.
    
  Вона перетнула вулицю, не зупиняючись, щоб подивитися. Повз неї пронiсся велосипед, i хлопчик, який їхав на ньому, втратив керування i впав на землю, заважаючи переслiдувачам Елiс.
    
  "Ти з глузду з'їхав чи що?" - крикнув хлопець, тримаючись за пошкодженi колiна.
    
  Елiс знову озирнулася i побачила, що двом чоловiкам удалося перейти дорогу, скориставшись перервою в русi. Вони були менш нiж за десять метрiв вiд нас i швидко набирали висоту.
    
  Тепер до тролейбуса недалеко.
    
  Вона проклинала свої туфлi, якi мали дерев'янi пiдошви, через якi її злегка заносило на мокрому тротуарi. Сумка, в якiй вона зберiгала фотоапарат, била її по стегнах, i вона чiплялася за ремiнець, що носила по дiагоналi на грудях.
    
  Було очевидно, що в неї нiчого не вийде, якщо вона не зможе швидко щось вигадати. Вона вiдчувала своїх переслiдувачiв прямо у себе за спиною.
    
  Цього не може статися. Не тодi, коли я так близько.
    
  У цей момент iз-за рогу перед нею вийшла група школярiв у формi на чолi з учителем, який супроводжував їх до зупинки тролейбуса. Хлопцi, їх було близько двадцяти, вишикувавшись у ряд, вiдрiзали її вiд дороги.
    
  Елiс вдалося проштовхнутися i дiстатися iншої сторони групи, якраз вчасно. Вiзок котився рейками, видаючи при наближеннi дзвiн.
    
  Простягнувши руку, Елiс схопилася за поперечину i ступила на передню частину вiзка. Водiй трохи знизив швидкiсть, коли вона це зробила. Опинившись у безпецi на борту набитого автомобiля, Елiс обернулася, щоб подивитися на вулицю.
    
  Її переслiдувачiв нiде не було видно.
    
  З полегшенням Елiс розплатилася i тремтячими руками вчепилася в стiйку, зовсiм не звертаючи уваги на двi фiгури в капелюхах i плащах, якi в цей момент сiдали в задню частину тролейбуса.
    
  Пол чекав її на Розенхаймерштрассе, недалеко вiд Людвiгсбрука. Коли вiн побачив, що вона виходить iз тролейбуса, вiн пiдiйшов, щоб поцiлувати її, але зупинився, побачивши занепокоєння на її обличчi.
    
  "Що трапилося?"
    
  Елiс заплющила очi i потонула в сильних обiймах Пола. Перебуваючи в безпецi його обiймiв, вона не помiтила, як двоє її переслiдувачiв зiйшли з тролейбуса i зайшли до сусiднього кафе.
    
  "Я пiшов забрати лист мого брата, як роблю щочетверга, але за мною стежили. Я бiльше не зможу використовувати цей метод контакту".
    
  "Це жахливо! З тобою все гаразд?"
    
  Елiс завагалася, перш нiж вiдповiсти. Чи вона повинна розповiсти йому все?
    
  Було б так легко сказати йому. Просто вiдкрий мiй рот i промов цi два слова. Так просто... i так неможливо.
    
  "Так, я вважаю, що так. Я втратив їх до того, як сiв у трамвай".
    
  "Тодi добре... Але я думаю, тобi слiд скасувати сьогоднiшнiй вечiр", - сказав Пол.
    
  "Я не можу, це моє перше доручення".
    
  Пiсля кiлькох мiсяцiв наполегливостi вона нарештi привернула увагу голови вiддiлу фотографiї мюнхенської газети Allgemeine. Вiн сказав їй пiти того вечора в Burgerbraukeller, пивну, менш нiж за тридцять крокiв вiд того мiсця, де вони знаходилися зараз. Державний комiсар Баварiї Густав Рiттер фон Кар виступить iз промовою за пiвгодини. Для Елiс шанс перестати проводити ночi поневоленої в клубi i почати заробляти на життя тим, що їй найбiльше подобалося, фотографiєю, що збулася мрiєю.
    
  "Але пiсля того, що трапилося ... хiба ти не хочеш просто пiти до своєї квартири?" Запитав Пол.
    
  "Ти розумiєш, наскiльки важливий для мене сьогоднiшнiй вечiр? Я мiсяцями чекав такої можливостi!"
    
  "Заспокойся, Елiсе. Ти влаштовуєш сцену."
    
  "Не кажи менi заспокоїтися! Це тобi треба заспокоїтися!"
    
  "Будь ласка, Елiсе. Ти перебiльшуєш", - сказав Пол.
    
  "Перебiльшуєш! Це якраз те, що менi потрiбно було почути," пирхнула вона, повертаючись i йдучи у бiк пивної.
    
  "Почекайте! Хiба ми не збиралися спочатку випити каву?"
    
  "Вiзьми собi таку ж!"
    
  "Ти хоча б не хочеш, щоб я пiшов з тобою? Цi полiтичнi збори можуть бути небезпечними: люди напиваються, i iнодi спалахують суперечки".
    
  Коли цi слова злетiли з його губ, Пол зрозумiв, що вiн зробив свою справу. Вiн хотiв би спiймати їх у польотi i проковтнути назад, але було запiзно.
    
  "Менi не потрiбний твiй захист, Пол", - крижаним тоном вiдповiла Елiс.
    
  "Пробач, Елiсе, я не мав на увазi ..."
    
  "Добрий вечiр, Пол", - сказала вона, приєднуючись до натовпу смiливих людей, що заходять усередину.
    
  Пiдлога залишилася одна посеред багатолюдної вулицi, бажаючи когось придушити, кричати, битися ногами об землю i плакати.
    
  Було сiм годин вечора.
    
    
  38
    
    
  Найважче було прослизнути в пансiон непомiченим.
    
  Господиня квартири ошивалась бiля входу, як шпигунка, у своєму комбiнезонi та мiтлi. Юргену довелося чекати кiлька годин, блукаючи околицями i таємно спостерiгаючи за входом до будiвлi. Вiн не мiг ризикувати, роблячи це так нахабно, оскiльки вiн мав бути впевненим, що його не впiзнають пiзнiше. На жвавiй вулицi навряд чи хтось звернув би багато уваги на чоловiка в чорному пальтi та капелюсi, що йде з газетою пiд пахвою.
    
  Вiн сховав свою палицю в складеному паперi i, боячись, що вона може випасти, з такою силою притис її до пахви, що наступного дня вiн мав би значний синець. Пiд цивiльним одягом на ньому була коричнева форма СА, яка, безперечно, привернула б надто багато уваги в районi, де було так багато євреїв, як у цьому. Його кашкет був у нього в кишенi, а черевики вiн залишив у казармi, вибравши замiсть них пару мiцних черевикiв.
    
  Нарештi, пройшовши повз багато разiв, йому вдалося знайти пролом у лiнiї оборони. Господиня залишила свою мiтлу прислоненою до стiни i зникла через маленькi внутрiшнi дверi, можливо, щоб приготувати вечерю. Юрген максимально скористався цим промiжком, щоб прослизнути в будинок i збiгти сходами на верхнiй поверх. Пройшовши кiлька сходових майданчикiв та коридорiв, вiн опинився перед дверима Iльзе Райнер.
    
  Вiн постукав.
    
  Якщо її тут не буде, все буде простiше, подумав Юрген, прагнучи виконати завдання якнайшвидше i перейти на схiдний берег Iзару, де членам Стосструпу було наказано зустрiтися на два години ранiше. Це був iсторичний день, i ось вiн тут, витрачає свiй час на якусь iнтригу, на яку йому було начхати найменше.
    
  Якби я, принаймнi, змiг битися з Полом... все було б по-iншому.
    
  Посмiшка висвiтлила його обличчя. Тiєї ж митi його тiтка вiдчинила дверi i подивилася прямо йому в очi. Можливо, вона прочитала зрадництво i вбивство; мабуть, вона просто боялася присутностi Юргена. Але яка б не була причина, вона вiдреагувала, спробувавши зачинити дверi.
    
  Юрген був швидким. Йому вдалося потрапити туди лiвою рукою якраз вчасно. Дверний одвiр сильно вдарив його по кiсточках пальцiв, i вiн придушив крик болю, але йому це вдалося. Як би сильно Iлзе не намагалася, її тендiтне тiло було безсиле проти жорстокої сили Юргена. Вiн навалився всiєю своєю вагою на дверi, i його тiтка разом iз ланцюгом, що захищав її, полетiли на пiдлогу.
    
  "Якщо ти закричиш, я уб'ю тебе, стара жiнка", - сказав Юрген, його голос був низьким i серйозним, коли вiн зачиняв за собою дверi.
    
  "Май трохи поваги: я молодший за твою матiр", - сказала Iлзе з пiдлоги.
    
  Юрґен не вiдповiв. Кiсточки його пальцiв кровоточили: удар був сильнiший, нiж здавалося. Вiн поклав газету i палицю на пiдлогу i пiдiйшов до акуратно застеленого лiжка. Вiн вiдiрвав шматок простирадла i обв'язував нею руку, коли Iлзе, вирiшивши, що вiн вiдволiкся, вiдчинила дверi. Якраз у той момент, коли вона збиралася втекти, Юрген сильно смикнув її за сукню, стягуючи її назад.
    
  "Гарна спроба. Отже, тепер ми можемо поговорити?"
    
  "Ви прийшли сюди не для того, щоб розмовляти".
    
  "Це правда".
    
  Схопивши її за волосся, вiн змусив її знову пiдвестися i подивитися йому в очi.
    
  "Отже, тiтонька, де документи?"
    
  "Як характерно для барона, посилати тебе робити те, що вiн не наважується зробити сам", - пирхнула Iлзе. Ти знаєш, за що саме вiн послав тебе?
    
  "Ви, люди, i вашi секрети. Нi, мiй батько нiчого менi не говорив, вiн просто попросив мене дiстати вашi документи. На щастя, моя мати розповiла менi бiльше деталей. Вона сказала, що я повинен знайти твiй лист, повний брехнi, i ще один вiд твого чоловiка".
    
  "У мене немає намiру давати тобi щось".
    
  "Здається, ти не розумiєш, що я готовий зробити, тiтонька".
    
  Вiн зняв пальто i поклав його на стiлець. Потiм вiн витяг мисливський нiж iз червоною рукояткою. Гострий край вiдливав срiблом у свiтлi олiйної лампи, що вiдбивався у тремтящих очах його тiтки.
    
  "Ти б не посмiв".
    
  "О, я думаю, ви знайдете, що я б так i зробив".
    
  Незважаючи на всю його браваду, ситуацiя була складнiшою, нiж представляв Юрген. Це не було схоже на бiйку в тавернi, де вiн дозволив би своїм iнстинктам i адреналiну взяти гору, i його тiло перетворилося на дику, жорстоку машину.
    
  Коли вiн узяв праву руку жiнки i поклав її на столик, вiн майже не вiдчув жодних емоцiй. Але потiм печаль вп'ялася в нього, як гострi зуби пили, подряпнувши низ живота i виявивши так само мало милосердя, як i вiн сам, коли приставив нiж до пальцiв своєї тiтки i зробив два бруднi порiзи на її вказiвному пальцi.
    
  Iльзе закричала вiд болю, але Юрген був готовий i затулив їй рота рукою. Вiн ставив питання, де було збудження, яке зазвичай викликало насильство, i саме це вперше залучило його до СА.
    
  Чи може це бути через вiдсутнiсть виклику? Тому що ця налякана стара ворона взагалi була викликом.
    
  Крики, пригнiченi долонею Юргена, розчинилися в нечутних риданнях. Вiн пильно глянув у заплаканi очi жiнки, намагаючись отримати вiд цiєї ситуацiї таке ж задоволення, яке вiдчув, вибиваючи зуби молодому комунiсту кiлькома тижнями ранiше. Але ж нi. Вiн покiрно зiтхнув.
    
  "Тепер ти спiвпрацюватимеш? Це не надто весело нi для кого з нас".
    
  Iлзе енергiйно кивнула.
    
  "Я радий це чути. Дай менi те, про що я тебе просив", - сказав вiн, вiдпускаючи її.
    
  Вона вiдiйшла вiд Юргена i невпевненими кроками попрямувала до гардеробу. Понiвечена рука, яку вона притискала до грудей, залишила пляму на її кремовiй сукнi. Iншою рукою вона порилася у своєму одязi, поки не знайшла маленький бiлий конверт.
    
  "Це мiй лист", - сказала вона, простягаючи його Юргену.
    
  Молодий чоловiк взяв конверт, на поверхнi якого була кривава пляма. З iншого боку було написано iм'я його двоюрiдного брата. Вiн розiрвав один край конверта i витяг п'ять аркушiв, списаних чiтким округлим почерком.
    
  Юрген пробiг очима першi рядки, але потiм був захоплений тим, що прочитав. На серединi тексту його око витрiщилося, а дихання стало уривчастим. Вiн кинув на Iльзi пiдозрiлий погляд, не в змозi повiрити, що бачив.
    
  "Це брехня! Брудна брехня!" - Закричав вiн, роблячи крок до своєї тiтки i приставляючи нiж до горла.
    
  "Це не так, Юргене. Менi шкода, що тобi довелося дiзнатися ось так", - сказала вона.
    
  "Ти шкодуєш? Тобi шкода мене, чи не так? Я тiльки що вiдрiзав тобi палець, стара карга! Що завадить менi перерiзати тобi горло, а? Скажи менi, що це брехня", - прошипiв Юрген холодним пошепком, вiд якого в Iлзi волосся стало дибки.
    
  "Я був жертвою цiєї конкретної iстини протягом багатьох рокiв. Це частина того, що перетворило тебе на монстра, яким ти єш".
    
  "Вiн знає?"
    
  Це останнє питання було надто важким для Iлзi. Вона похитнулася, голова паморочилася вiд емоцiй та втрати кровi, i Юргеновi довелося пiдхопити її.
    
  "Не смiй зараз непритомнiти, марна стара жiнка!"
    
  Поруч був умивальник. Юрген повалив свою тiтку на лiжко i хлюпнув трохи води їй в обличчя.
    
  "Досить", - слабко сказала вона.
    
  "Вiдповiсти менi. Чи знає Пол?"
    
  "Нi".
    
  Юрген дав їй кiлька мить, щоб прийти до тями. Хвиля суперечливих почуттiв промайнула в його головi, коли вiн перечитав листа, цього разу до кiнця.
    
  Закiнчивши, вiн акуратно склав сторiнки та поклав їх у кишеню. Тепер вiн зрозумiв, чому його батько так наполягав на тому, щоб отримати цi папери, i чому його мати попросила його спершу принести їх їй.
    
  Вони хотiли використати мене. Вони гадають, що я iдiот. Цей лист не дiстанеться нiкому, окрiм мене... I я скористаюся ним у потрiбний момент. Так, це вона. Коли вони найменше цього чекають...
    
  Але було ще щось, чого вiн потребував. Вiн повiльно пiдiйшов до лiжка i схилився над матрацом.
    
  "Менi потрiбний лист Ганса".
    
  "У мене її немає. Клянуся Богом. Твiй батько завжди шукав її, але у мене її немає. Я навiть не впевнена, що вона iснує," пробурмотiла Iлзе, заїкаючись, чiпляючись за свою понiвечену руку.
    
  "Я тобi не вiрю", - збрехав Юрген. У той момент Iльзi, здавалося, не була здатна щось приховувати, але все одно вiн хотiв подивитися, яку реакцiю викличе його зневiра. Вiн знову пiднiс ножа до її обличчя.
    
  Iлзе спробувала вiдштовхнути його руку, але її сили майже вичерпалися, i це було схоже на те, якби дитина штовхала тонну гранiту.
    
  "Залиш мене в спокої. Заради Бога, хiба ти недостатньо зi мною зробив?"
    
  Юрген озирнувся довкола. Вiдiйшовши вiд лiжка, вiн схопив з найближчого столика олiйну лампу i жбурнув її до шафи. Скло розлетiлося вщент, розливаючи гас.
    
  Вiн повернувся до лiжка i, дивлячись Iлзi прямо в очi, приставив кiнчик ножа до її живота. Вiн вдихнув.
    
  Потiм вiн встромив клинок по саму рукоятку.
    
  "Тепер у мене є".
    
    
  39
    
    
  Пiсля сварки з Елiс Пол був у поганому настрої. Вiн вирiшив не зважати на холод i пiшов додому пiшки, рiшення, яке стане найбiльшим жалем у його життi.
    
  Пiдлозi знадобилася майже година, щоб пройти сiм кiлометрiв, що вiдокремлювали пивну вiд пансiону. Вiн ледве звертав увагу на навколишнє, його голова поринула у спогади про розмову з Елiс, представляючи речi, якi вiн мiг би сказати, якi змiнили б результат. В один момент вiн пошкодував, що не був примирливим, а наступного пошкодував, що не вiдповiв так, щоб поранити її, щоб вона знала, що вiн вiдчуває. Загублений у нескiнченнiй спiралi кохання, вiн не помiчав, що вiдбувається, поки не опинився всього за кiлька крокiв вiд ворiт.
    
  Потiм вiн вiдчув запах диму i побачив людей, що бiжать. Перед будинком була припаркована пожежна машина.
    
  Пiдлога пiдвела очi. На третьому поверсi була пожежа.
    
  "О, Свята Боже-мамо!"
    
  На iншому боцi дороги утворився натовп, що складається з цiкавих перехожих та людей з пансiону. Пiдлога побiгла до них, вишукуючи знайомi обличчя та вигукуючи iм'я Iлзi. Нарештi вiн знайшов господиню квартири, що сидiла на бордюрi, її обличчя було вимазане сажею, на якому виднiлися зморшки вiд слiз. Пiдлога вразила її.
    
  "Моя мати! Де вона?"
    
  Хазяйка квартири знову заплакала, не в змозi дивитися йому у вiчi.
    
  "Нiхто не втiк з третього поверху. О, якби мiй батько, та упокоїться вiн зi свiтом, мiг бачити, що стало з його будiвлею!"
    
  "А пожежники?"
    
  "Вони ще не увiйшли, але вони нiчого не можуть зробити. Вогонь заблокував сходи."
    
  "А з iншого даху? Та, що пiд номером двадцять два?"
    
  "Можливо", - сказала господиня, у розпачi заламуючи мозолистi руки. "Ти можеш стрибнути звiдти..."
    
  Пiдлога не почув кiнця її пропозицiї, бо вiн уже бiг до дверей сусiдiв. Там був недружньо налаштований полiцейський, який допитував одного з мешканцiв пансiону. Вiн насупився, коли побачив, що Пол мчить до нього.
    
  "I куди, по-твоєму, ти прямуєш? Ми очищаємося - Гей!"
    
  Пiдлога вiдштовхнула полiцейського убiк, поваливши його на землю.
    
  У будiвлi було п'ять поверхiв, на один бiльше, нiж у пансiонi. Кожне з них було приватним житлом, хоча на той час усi вони, мабуть, були порожнiми. Пiдлога навпомацки пробиралася вгору сходами, оскiльки електрика в будiвлi явно була вiдключена.
    
  На верхньому поверсi йому довелося зупинитись, бо вiн не мiг знайти дорогу на дах. Потiм вiн зрозумiв, що йому доведеться дiстатись до люка в серединi стелi. Вiн пiдстрибнув, намагаючись ухопитися за ручку, але йому все ще не вистачало кiлькох футiв. У розпачi вiн озирнувся в пошуках чогось, що могло б йому допомогти, але не було нiчого, що мiг би використати.
    
  Я не маю вибору, крiм як зламати дверi однiєї з квартир.
    
  Вiн кинувся на найближчi дверi, протаранивши її плечем, але нiчого не досяг, крiм гострого болю, що пробiг по руцi. Тому вiн почав бити ногами на рiвнi замку i досяг успiху у вiдкриттi дверей пiсля пiвдюжини ударiв. Вiн схопив перше, що змiг знайти у темному вестибюлi, що виявилося стiльцем. Вставши на неї, вiн змiг дiстатися люка i спустити дерев'янi сходи, якi вели на плоский дах.
    
  Зовнi повiтря було непридатне для дихання. Вiтер вiдносив дим у його бiк, i Полу довелося прикрити рот носовою хусткою. Вiн мало не впав у простiр мiж двома будинками, розрив становив трохи бiльше метра. Вiн ледве мiг бачити сусiднiй дах.
    
  Куди, чорт забирай, менi стрибати?
    
  Вiн дiстав ключi з кишенi та кинув їх перед собою. Пролунав звук, який Пол визначив як удар каменем чи деревом, i вiн стрибнув у тому напрямку.
    
  На коротку мить вiн вiдчув, що його тiло плаває в диму. Потiм вiн упав на карачки, пiдiбравши долонi. Нарештi вiн дiстався пансiону.
    
  Тримайся, мамо. Тепер я тут.
    
  Вiн мав iти, витягнувши руки перед собою, поки не покине задимлену зону, що знаходилася в переднiй частинi будiвлi, найближче до вулицi. Навiть через черевики вiн мiг вiдчувати сильний жар даху. У заднiй частинi був навiс, крiсло-гойдалка без нiжок i те, що вiдчайдушно шукав Пол.
    
  Доступ до наступного поверху нижче!
    
  Вiн побiг до дверей, боячись, що вона виявиться замкненою. Його сили почали покидати, а ноги налилися вагою.
    
  Будь ласка, Боже, не допусти, щоб вогонь дiстався її кiмнати. Будь ласка. Мамо, скажи менi, що в тебе вистачило розуму вiдкрити кран i налити щось мокре в щiлини навколо дверей.
    
  Дверi на сходи були вiдчиненi. На сходовiй клiтцi був дим, але це було терпимо. Пiдлога кинулася вниз так швидко, як тiльки могла, але на передостаннiй сходинцi вiн про щось спiткнувся. Вiн швидко встав i зрозумiв, що йому треба тiльки дiйти до кiнця коридору i повернути праворуч, а потiм вiн опиниться бiля входу до кiмнати своєї матерi.
    
  Вiн намагався рухатися вперед, але це було неможливо. Дим був брудно-жовтогарячого кольору, повiтря не вистачало, а жар вiд вогню був таким сильним, що вiн не мiг зробити бiльше кроку.
    
  "Мамо!" - сказав вiн, бажаючи закричати, але єдине, що зiрвалося з його губ, був сухий, болiсний хрип.
    
  Вiзерунковi шпалери почали горiти поряд з ним, i Пол зрозумiв, що незабаром вiн буде оточений вогнем, якщо швидко не вибереться. Вiн позадкував назад, коли полум'я освiтило сходову криницю. Тепер Пол мiг бачити, про що спiткнувся, що за темнi плями були на килимi.
    
  Там, на пiдлозi, бiля нижньої сходинки, лежала мати. I їй було боляче.
    
  "Мамо! Нi!"
    
  Вiн сiв навпочiпки поруч iз нею, шукаючи пульс. Iлзе, здавалося, вiдреагувала.
    
  "Пол", - прошепотiла вона.
    
  "Ти повинна триматися, мамо! Я витягну тебе звiдси!"
    
  Молодий чоловiк пiдняв її маленьке тiло i побiг угору сходами. Вийшовши на вулицю, вiн вiдiйшов якнайдалi вiд сходiв, але дим поширився всюди.
    
  Пiдлога зупинилася. Вiн не мiг пробитися крiзь завiсу диму зi своєю матiр'ю в такому станi, не кажучи вже про те, щоб стрибати наослiп мiж двома будинками з нею на руках. Вони також не могли залишатись там, де були. Цiлi секцiї даху тепер провалилися, i гострi червонi списи лизали щiлини. Дах впав би за лiченi хвилини.
    
  "Ти повинна триматися, мамо. Я витягну тебе звiдси. Я вiдвезу тебе до лiкарнi, i тобi скоро стане краще. Я клянуся. Так що ти повинен триматися".
    
  "Земля ..." - сказала Iлзi, злегка кашлянув. "Вiдпусти мене".
    
  Пiдлога опустилася на колiна i поставила її ноги на землю. Це був перший раз, коли вiн змiг побачити, в якому станi була мати. Її сукня вкрита кров'ю. Палець вiдрубано їй на правiй руцi.
    
  Хто це з тобою зробив? - спитав вiн з гримасою.
    
  Жiнка ледве могла говорити. Її обличчя було блiдим, а губи тремтiли. Вона вибралася зi спальнi, щоб урятуватися вiд вогню, залишаючи за собою червону смугу. Травма, яка змусила її повзати рачки, парадоксальним чином продовжила їй життя довше, оскiльки в такому становищi її легенi поглинали менше диму. Але на цей момент в Iльзi Райнер навряд чи залишилося подих життя.
    
  "Хто, мамо?" Повторив Пол. "Це був Юрген?"
    
  Iлзе розплющила очi. Вони були червоними та опухлими.
    
  "Нi..."
    
  "Тодi хто? Ти впiзнав їх?"
    
  Iльзе пiдняла тремтячу руку до свого сина, нiжно погладжуючи його. Кiнцi її пальцiв були холодними. Переповнений болем, Пол знав, що це був останнiй раз, коли його мати торкалася його, i вiн боявся.
    
  "Це не було..."
    
  "Хто?"
    
  "Це був не Юрген".
    
  "Скажи менi, мамо. Скажи менi, хто. Я вб'ю їх".
    
  "Ти не повинен..."
    
  Черговий напад кашлю перервав її. Руки Iлзе безвольно впали з обох бокiв.
    
  "Ти не повинен завдавати болю Юргену, Пол".
    
  "Чому, мамо?"
    
  Тепер його мати боролася за кожне зiтхання, але вона боролася i всерединi. Пiдлога могла бачити боротьбу в її очах. Їй довелося докласти величезних зусиль, щоб набрати повiтря в легенi. Але ще бiльше зусиль знадобилося, щоб вирвати цi три останнi слова з її серця.
    
  "Вiн твiй брат".
    
    
  40
    
    
  Брат.
    
  Сидячи на бордюрi, поряд iз тим мiсцем, де годину тому сидiла господиня будинку, Пол намагався переварити це слово. Менш як за тридцять хвилин його життя двiчi перекинулося з нiг на голову - спочатку через смерть його матерi, а потiм через одкровення, яке вона зробила зi своїм останнiм подихом.
    
  Коли Iлзе померла, Пол обiйняв її i вiдчув спокусу дозволити собi теж померти. Залишатися там, де вiн був, доки полум'я не поглине землю пiд ним.
    
  Таке життя. Той, що бiжить по даху, який приречений рухнути, подумав Пол, потопаючи в болю, який був гiркий, темний i густий, як масло.
    
  Чи був страх, який утримував його на даху в моменти пiсля смертi його матерi? Можливо, вiн боявся зiткнутися зi свiтом поодинцi. Можливо, якби її останнiми словами були "Я так сильно люблю тебе", Пол дозволив би собi померти. Але слова Iльзi надали зовсiм iншого змiсту питанням, якi мучили Пола все його життя.
    
  Чи була це ненависть, жага помсти чи потреба знати, що нарештi змусило його дiяти? Можливо поєднання всiх трьох. Що не викликає сумнiвiв, то це те, що Пол наостанок поцiлував свою матiр у лоб, а потiм побiг до протилежного кiнця даху.
    
  Вiн мало не впав iз краю, але зумiв вчасно зупинитися. Дiти по сусiдству iнодi грали на будiвлi, i Пол запитував, як їм вдалося повернутися назад. Вiн дiйшов висновку, що вони, мабуть, залишили десь дерев'яну дошку. У Пола не було часу шукати її в диму, тому вiн зняв пальто та куртку, зменшивши свою вагу для стрибка. Якщо вiн промахнеться, або якщо протилежна частина даху впаде пiд його вагою, вiн впаде з п'яти поверхiв. Недовго думаючи, вiн зробив стрибок з розбiгу, слiпо впевнений, що в нього вийде.
    
  Тепер, коли вiн повернувся на рiвень землi, Пол спробував зiбрати головоломку, в якiй Юрген - мiй брат! - стала найскладнiшою з усiх. Чи мiг Юрген справдi бути сином Iльзi? Пол не думав, що це можливо, оскiльки дати їхнього народження роздiляли лише вiсiм мiсяцiв. Фiзично це було можливо, але Пауль був бiльш схильний вiрити, що Юрген був сином Ганса та Брунгiльди. Едуард, з його темнiшим, округлим кольором обличчя, зовсiм не був схожий на Юргена, i вони не були схожi на темперамент. Однак Юрген справдi був схожий на Пола. У них обох були блакитнi очi i яскраво вираженi вилицi, хоча волосся Юргена було темнiшим.
    
  Як мiг мiй батько переспати iз Брунгiльдою? I чому моя мати приховувала це вiд мене весь цей час? Я завжди знав, що вона хотiла мене захистити, але чому б не сказати менi про це? I як я маю дiзнатися правду, не звертаючись до Шредерiв?
    
  Домовласниця перервала роздуми Пола. Вона все ще схлипувала.
    
  "Гер Райнер, пожежники кажуть, що пожежу пiд контролем, але будiвлю необхiдно знести, оскiльки вона бiльше небезпечна. Вони попросили мене передати мешканцям, що вони можуть по черзi заходити за одягом, тому що вам усiм доведеться провести нiч в iншому мiсцi".
    
  Як робот, Пол приєднався до дюжини людей, якi збиралися повернути деякi зi своїх речей. Вiн переступив через шланги, якi все ще перекачували воду, пройшов по промоклих коридорах i сходах у супроводi пожежника i, нарештi, дiстався своєї кiмнати, де навмання вибрав одяг i склав її в маленьку сумку.
    
  "Цього достатньо", - наполягав пожежник, який з занепокоєнням чекав у дверях. "Ми повиннi йти".
    
  Досi приголомшений, Пол пiшов за ним. Але за кiлька метрiв слабка iдея замерзла в його мозку, як грань золотої монети у вiдрi з пiском. Вiн обернувся i побiг.
    
  "Гей, послухай! Ми повиннi вибиратися!"
    
  Пiдлога проiгнорувала цю людину. Вiн забiг у свою кiмнату i пiрнув пiд лiжко. У вузькому просторi вiн насилу вiдсунув у бiк стоси книг, якi вiн поклав туди, щоб приховати те, що було за ними.
    
  "Я сказав тобi забиратися! Дивись, тут небезпечно", - сказав пожежник, пiдтягуючи ноги Пола, поки не з'явилося його тiло.
    
  Пiдлога не заперечувала. Вiн мав те, за чим вiн прийшов.
    
  Скринька з чорного червоного дерева, гладка i проста.
    
  Було дев'ять-тридцять вечора.
    
  Пiдлога взяла свою маленьку сумку i побiгла через все мiсто.
    
  Якби вiн не був у такому станi, вiн, безперечно, помiтив би, що в Мюнхенi вiдбувається щось бiльше, нiж його власна трагедiя. Навколо було бiльше людей, нiж для цього часу ночi. Бари та таверни ходили ходуном, i зсередини долинали сердитi голоси. Стривоженi люди збивалися до груп на кутках вулиць, i поблизу не було видно жодного полiцейського.
    
  Але Пол не звертав уваги на те, що вiдбувалося навколо нього; вiн просто хотiв подолати вiдстань, що вiдокремлювала його вiд мети, за якнайменше час. Саме зараз це була єдина зачiпка, яка в нього була. Вiн гiрко проклинав себе за те, що не побачив цього, за те, що не збагнув ранiше.
    
  Ломбард Мецгер був закритий. Дверi були товстими i мiцними, тому Пол не став витрачати час на стукiт. I не в тому, щоб кричати, хоча вiн припустив - правильно, - що такий жадiбний старий, як лихвар, житиме в цьому примiщеннi, можливо, на розхитаному старому лiжку в заднiй частинi магазину.
    
  Пiдлога поставила свою сумку бiля дверей i озирнулася в пошуках чогось твердого. Розкиданого камiння на брукiвцi не було, але вiн знайшов кришку вiд смiттєвого бака розмiром з невелику тацю. Вiн пiдняв її i жбурнув у вiтрину магазину, що розлетiвся на тисячу уламкiв. Серце Пола вистрибувало з грудей i стукало у вухах, але вiн i це проiгнорував. Якщо хтось викличе полiцiю, вони можуть прибути до того, як вiн отримає те, за чим прийшов; але знову ж таки, вони можуть i не прийти.
    
  Сподiваюся, що нi, подумав Пол. В iншому випадку я втечу, i наступним мiсцем, куди я вирушу за вiдповiдями, буде особняк Шредера. Навiть якщо друзi мого дядька вiдправлять мене до в'язницi на все життя.
    
  Пiдлога стрибнула всередину. Його черевики хрустiли покривалу з осколкiв скла, сумiшi осколкiв розбитого вiкна та обiднього сервiзу з богемського кришталю, який також був розбитий його снарядом.
    
  Всерединi магазину було зовсiм темно. Єдине свiтло виходило iз задньої кiмнати, звiдки долинали гучнi крики.
    
  "Хто там? Я викликаю полiцiю!"
    
  "Вперед!" Крикнув у вiдповiдь Пол.
    
  На пiдлозi з'явився прямокутник свiтла, що рельєфно видiляє примарнi контури товарiв ломбарду. Пiдлога стояла серед них, чекаючи, коли з'явиться Мецгер.
    
  "Забирайтеся звiдси, проклятi нацисти!" - крикнув лихвар, з'являючись у дверях, його очi все ще були напiвзаплющенi вiд сну.
    
  "Я не нацист, гер Мецгер".
    
  "Хто ти, чорт забирай, такий?" Мецгер зайшов у магазин i увiмкнув свiтло, перевiряючи, що зловмисник був один. "Тут немає нiчого цiнного!"
    
  "Можливо, нi, але є щось, що менi потрiбно".
    
  У цей момент очi старого сфокусувалися, i вiн упiзнав Пола.
    
  "Хто ти ... Ох."
    
  "Я бачу, ти пам'ятаєш мене".
    
  "Ви були тут нещодавно", - сказав Мецгер.
    
  "Ви завжди пам'ятаєте всiх своїх клiєнтiв?"
    
  "Якого диявола тобi потрiбно? Тобi доведеться заплатити менi за це вiкно!"
    
  "Не намагайся змiнити тему. Я хочу знати, хто заклав той пiстолет, який я забрав."
    
  "Я не пам'ятаю".
    
  Пiдлога не вiдповiла. Вiн просто дiстав зброю з кишенi штанiв i направив її на старого. Мецгер вiдступив, виставивши руки перед собою, як щит.
    
  "Не стрiляйте! Клянуся вам, я не пам'ятаю! Пройшло майже два десятилiття!"
    
  "Давай припустимо, що я тобi вiрю. Що щодо твоїх записiв?"
    
  "Опусти пiстолет, будь ласка... Я не можу показати вам свої записи: ця iнформацiя конфiденцiйна. Будь ласка, синку, будь розсудливий..."
    
  Пiдлога зробила шiсть крокiв до нього i пiдняла пiстолет на висоту плеча. Тепер стовбур знаходився всього за два сантиметри вiд лоба лихваря, який був весь у потi.
    
  "Герр Мецгер, дозвольте менi пояснити. Або ти покажеш менi записи, або я тебе пристрелю. Це простий вибiр".
    
  "Дуже добре! Дуже добре!"
    
  Все ще тримаючи руки пiднятими, старий подався до задньої кiмнати. Вони перетнули велику комору, яка була заповнена павутинням i була ще пильнiшою, нiж сам магазин. Картоннi коробки були складенi вiд пiдлоги до стелi на iржавих металевих полицях, а сморiд цвiлi та вогкостi був нестерпним. Але в цьому запаху було щось ще, щось невизначене та гнильне.
    
  "Як ти можеш виносити цей запах, Мецгер?"
    
  "Пахне? Я нiчого не вiдчуваю", - сказав старий, не обертаючись.
    
  Пiдлога припустила, що лихвар звик до сморiд, провiвши незлiченнi роки серед речей iнших людей. Цей чоловiк явно нiколи не насолоджувався власним життям, i Пiдлога не могла не вiдчувати до нього деякої жалостi. Йому довелося викинути подiбнi думки з голови, щоб продовжувати цiлеспрямовано стискати батькiвський пiстолет.
    
  У заднiй частинi комори були металевi дверi. Мецгер дiстав iз кишенi кiлька ключiв i вiдкрив її. Вiн жестом запросив Пола пройти.
    
  "Ти перший", - вiдповiв Пол.
    
  Старий подивився на нього з цiкавiстю, його зiницi були твердими. У своїй уявi Пол представив його драконом, що захищає свою печеру зi скарбами, i вiн сказав собi бути бiльш пильним, нiж будь-коли. Скнара був небезпечний, як загнаний у кут щур, i будь-якої митi мiг повернутися i вкусити.
    
  "Поклянися, що ти нiчого в мене не вкрадеш".
    
  "Який у цьому був би сенс? Пам'ятай, це у мене в руках зброя".
    
  "Поклянися в цьому", - наполягав чоловiк.
    
  "Я клянуся, що нiчого в тебе не вкраду, Мецгер. Скажи менi те, що менi потрiбно знати, i я даю тобi спокiй".
    
  Праворуч була дерев'яна книжкова шафа, заповнена книгами в чорних палiтурках; лiворуч - величезний сейф. Лихвар негайно став перед нею, захищаючи її своїм тiлом.
    
  "Ось, будь ласка", - сказав вiн, вказуючи Полу на книжкову шафу.
    
  "Ти знайдеш це для мене".
    
  "Нi", - вiдповiв старий напруженим голосом. Вiн не був готовий вийти зi свого кутка.
    
  Вiн стає смiливiшим. Якщо я давитиму на нього занадто сильно, вiн може накинутися на мене. Чорт забирай, чому я не зарядив пiстолет? Я б використав це, щоб здолати його.
    
  "Принаймнi скажи менi, у якому томi шукати".
    
  "Вона на полицi, на рiвнi твоєї голови, четверта злiва".
    
  Не вiдриваючи очей вiд Мецгера, Пол знайшов книгу. Вiн обережно зняв її i простяг лихваревi.
    
  "Знайди посилання".
    
  "Я не пам'ятаю номер".
    
  "Дев'ять один два три один. Поспiшай".
    
  Старий неохоче взяв книгу та обережно перевернув сторiнки. Пол оглянув склад, побоюючись, що будь-якої митi може з'явитися група полiцейських, щоб заарештувати його. Вiн i так пробув тут надто довго.
    
  "Ось вона", - сказав старий, повертаючи книгу, вiдкриту на однiй iз перших сторiнок.
    
  Не було запису про дату, лише короткий 1905 / Тиждень 16. Пiдлога знайшла номер внизу сторiнки.
    
  "Це просто iм'я. Кловiс Нейджел. Адреси там немає".
    
  "Замовник вважав за краще не повiдомляти бiльше нiяких подробиць".
    
  "Це законно, Мецгер?"
    
  "Закон з цього питання заплутаний".
    
  Це був не єдиний запис, на якому з'явилося iм'я Нагеля. Вiн був зазначений у графi "Клiєнт, що вносить депозит" ще за десятьма пунктами.
    
  "Я хочу побачити iншi речi, якi вiн заклав".
    
  Втiшний тим, що зломщик забрався подалi вiд його сейфа, лихвар пiдвiв Пола до однiєї з книжкових полиць у зовнiшнiй коморi. Вiн дiстав картонну коробку i показав вмiст Полу.
    
  "Ось вони".
    
  Пара дешевих годинникiв, золота каблучка, срiбний браслет... Пiдлога оглянула дрiбнички, але не змогла зрозумiти, що пов'язувало предмети Нагеля. Вiн починав зневiрятися; пiсля всiх зусиль, якi вiн доклав, вiн тепер мав ще бiльше запитань, нiж ранiше.
    
  Навiщо однiй людинi закладати стiльки предметiв в той самий день? Мабуть, вiн тiкав вiд когось, можливо, вiд мого батька. Але якщо я хочу дiзнатися ще щось, менi доведеться знайти цю людину, i одне тiльки iм'я мало допоможе.
    
  "Я хочу знати, де знайти Нагеля".
    
  "Ти вже бачив, синку. У мене немає адреси..."
    
  Пiдлога пiдняла праву руку i вдарила старого. Мецгер упав на пiдлогу та закрив обличчя руками. Мiж його пальцями з'явився струмок кровi.
    
  "Нi, будь ласка, нi - не бийте мене знову!"
    
  Пiдлозi довелося стриматись, щоб не вдарити чоловiка ще раз. Все його тiло було наповнене огидною енергiєю, неясною ненавистю, яка збиралася протягом багатьох рокiв i раптово знайшла мету в жалюгiднiй стiкає кров'ю фiгурi бiля його нiг.
    
  Що я роблю?
    
  Несподiвано вiн вiдчув нудоту вiд того, що вiн зробив. Цьому треба було покласти край якнайшвидше.
    
  "Говори, Мецгере. Я знаю, ти щось приховуєш вiд мене".
    
  "Я не надто добре його пам'ятаю. Вiн був солдатом, я мiг сказати це по тому, як вiн говорив. Можливо, моряк. Вiн сказав, що повертається до Пiвденно-Захiдної Африки i що там йому нiчого з цих речей не знадобиться".
    
  "Яким вiн був?"
    
  "Досить невисоке зростання, тонкi риси обличчя. Я мало що пам'ятаю ... Будь ласка, не бийте мене бiльше!"
    
  Невисокий, з чудовими рисами обличчя... Едуард описав чоловiка, який був у кiмнатi з моїм батьком i моїм дядьком, як невисокого зросту, з тонкими рисами обличчя, як у дiвчини. Це мiг бути Кловiс Нейджел. А якби мiй батько виявив, що вiн краде речi на човнi? Можливо, вiн був шпигуном. Чи мiй батько попросив закласти пiстолет на його iм'я? Вiн, звичайно, знав, що перебуває у небезпецi.
    
  Вiдчуваючи, що його голова ось-ось вибухне, Пол вийшов iз комори, залишивши Мецгера пхикати на пiдлозi. Вiн застрибнув на переднє пiдвiконня, але раптом згадав, що залишив свою сумку бiля дверей. На щастя, вона досi була там.
    
  Але решта навколо нього змiнилася.
    
  Десятки людей заповнили вулицi, незважаючи на пiзню годину. Вони скупчилися на тротуарi, деякi переходили вiд однiєї групи до iншої, передаючи iнформацiю, як бджоли запилюють квiти. Пiдлога пiдiйшла до найближчої групи.
    
  "Кажуть, нацисти пiдпалили будiвлю в Швабiнгу..."
    
  "Нi, це були комунiсти..."
    
  "Вони встановлюють контрольно-пропускнi пункти..."
    
  Стурбований, Пол взяв одного з чоловiкiв за руку i вiдвiв його убiк.
    
  "Що вiдбувається?"
    
  Чоловiк вийняв цигарку з рота i криво посмiхнувся до нього. Вiн радiв знайти охочих почути поганi новини, якi вiн хотiв передати.
    
  "Хiба ти не чув? Гiтлер та його нацисти влаштовують державний переворот. Настав час для революцiї. Нарештi вiдбудуться деякi змiни".
    
  "Ви кажете, це державний переворот?"
    
  "Вони увiрвалися до Burgerbraukeller з сотнями чоловiкiв та тримають всiх пiд замком усерединi, починаючи з державного комiсара Баварiї".
    
  Серце Пола зробило сальто.
    
  "Елiс!"
    
    
  41
    
    
  Поки не розпочалася стрiлянина, Елiс думала, що ця нiч належить їй.
    
  Суперечка з Полом залишила гiркий присмак у неї в ротi. Вона зрозумiла, що шалено закохана в нього, тепер вона могла ясно бачити це. Саме тому вона була налякана бiльше, нiж будь-коли.
    
  Тому вона вирiшила зосередитись на поточному завданнi. Вона увiйшла до головного примiщення пивної, яке було заповнене бiльш як на три чвертi. Понад тисячу людей зiбралися навколо столiв, i скоро їх мало бути щонайменше ще п'ятсот. Зi стiни звисали нiмецькi прапори, що ледь помiтнi крiзь тютюновий дим. У залi було волого i душно, ось чому вiдвiдувачi продовжували чiплятися до офiцiанток, якi проштовхувалися крiзь натовп, несучи над головами тацi з напiвдюжиною пивних келихiв, не проливши жодної краплi.
    
  Оце важка робота, подумала Елiс, знову вдячна за все, що надала їй сьогоднiшня можливiсть.
    
  Проштовхуючись лiктями, їй вдалося знайти мiсце бiля пiднiжжя трибуни для ораторiв. Троє чи четверо iнших фотографiв уже посiли свої позицiї. Один iз них здивовано глянув на Елiс i пiдштовхнув лiктем своїх товаришiв.
    
  "Будь обережна, красуня. Не забудь прибрати палець вiд об'єктива".
    
  "I не забудь витягнути свою зi своєї дупи. У тебе бруднi нiгтi".
    
  Фотограф оглянув кiнчики своїх пальцiв i почервонiв. Iншi вiтали.
    
  "Так тобi й треба, Фрiц!"
    
  Усмiхаючись про себе, Елiс знайшла позицiю, звiдки у неї був би добрий огляд. Вона перевiрила освiтлення та зробила кiлька швидких обчислень. Якщо трохи пощастить, вона може мати гарний пострiл. Вона почала хвилюватися. Поставивши цього iдiота на мiсце, вона пiшла на користь. Крiм того, з того дня все мало змiнитись на краще. Вона поговорить iз Полом; вони разом зiштовхнуться зi своїми проблемами. I з новою стабiльною роботою вона справдi вiдчула б себе реалiзованою.
    
  Вона все ще була занурена у свої мрiї, коли Густав Рiттер фон Кар, державний комiсар Баварiї, пiднявся на сцену. Вона зробила кiлька фотографiй, у тому числi одну, яка, на її думку, могла б здатися досить цiкавою, на якiй Кар широко жестикулював.
    
  Раптом у заднiй частинi зали почалася метушня. Елiс витягла шию, щоб подивитися, що вiдбувається, але мiж яскравими вогнями, що оточували трибуну, i стiною людей позаду неї вона нiчого не могла розгледiти. Рев натовпу, разом з гуркотом столiв i стiльцiв, що падали, i дзвоном розбитих десяткiв келихiв, був оглушливим.
    
  Хтось вийшов з натовпу поряд з Елiс, маленький спiтнiлий чоловiчок у м'ятому плащi. Вiн вiдштовхнув у бiк людини, що сидiла за найближчим до трибуни столом, потiм залiз на його стiлець, а звiдти на стiл.
    
  Елiс повернула камеру до нього, в одну мить знявши дикий погляд, легке тремтiння його лiвої руки, дешевий одяг, сутенерську стрижку, що прилипла до чола, жорстокi маленькi вусики, пiдняту руку i пiстолет, спрямований у стелю.
    
  Вона не боялася, i вона не вагалася. Все, що промайнуло в неї в головi, були слова Августа Мюнца, сказанi їй багато рокiв тому:
    
  У життi фотографа бувають моменти, коли перед вами проходить фотографiя, всього одна фотографiя, яка може змiнити ваше життя i життя людей, що вас оточують. Це вирiшальний момент, Елiсе. Ви побачите це до того, як це станеться. I коли це станеться, стрiляй. Не думай, стрiляй.
    
  Вона натиснула кнопку якраз у той момент, коли чоловiк натиснув на курок.
    
  "Нацiональна революцiя почалася!" - прокричав маленький чоловiчок потужним, скрипучим голосом. "Це мiсце оточене шiстьмастами озброєними людьми! Нiхто не йде. I якщо негайно не буде тишi, я накажу своїм людям встановити кулемет на галереї ".
    
  Натовп замовк, але Елiс цього не помiтила, i його не стривожили штурмовики, якi з'явилися з усiх бокiв.
    
  "Я оголошую уряд Баварiї скинутим! Полiцiя та армiя приєдналися до нашого прапора, свастики: нехай вони висять у кожнiй казармi та полiцейськiй дiлянцi!"
    
  У кiмнатi пролунав ще один гарячковий крик. Пролунали оплески, що перемежувалися свистом i криками "Мексика! Мексика!" та "Пiвденна Америка!" Елiс не звернула уваги. Пострiл все ще брязкав у неї у вухах, образ маленького чоловiчка, що стрiляє, все ще був зафiксований на її сiткiвцi, i її розум застряг на трьох словах.
    
  Вирiшальний момент.
    
  Я це зробив, подумала вона.
    
  Притискаючи камеру до грудей, Елiс пiрнула в натовп. Прямо зараз її єдиним прiоритетом було вибратися звiдти i дiстатися фотолабораторiї. Вона не могла точно згадати iм'я людини, яка стрiляла з пiстолета, хоча його обличчя було дуже знайоме; вiн був одним iз багатьох фанатичних антисемiтiв, якi вигукували свої думки у мiських тавернах.
    
  Ziegler. Нi... Гiтлера. Ось i все - Гiтлер. Божевiльний австрiєць.
    
  Елiс не вiрила, що цей переворот взагалi мав якийсь шанс. Хто пiде за безумцем, який заявив, що зiтре євреїв з лиця землi? У синагогах люди жартували про таких iдiотiв, як Гiтлер. I зображення, яке вона зняла з краплями поту на його лобi i диким виразом у його очах, поставило б цю людину на мiсце.
    
  Пiд цим вона мала на увазi шалений будинок.
    
  Елiс ледве могла просуватися крiзь море тiл. Люди знову почали кричати, i дехто з них бився. Один чоловiк розбив пивний келих об голову iншого, i покидьки просочили куртку Елiс. Їй знадобилося майже двадцять хвилин, щоб дiйти до другого кiнця зали, але там вона виявила стiну коричнево-сорочечникiв, озброєних гвинтiвками та пiстолетами, якi блокують вихiд. Вона намагалася поговорити з ними, але штурмовики вiдмовилися її пропустити.
    
  Гiтлер i високопосадовцi, яким вiн завадив, зникли через бiчнi дверi. Його мiсце зайняв новий оратор, i температура у залi продовжувала пiдвищуватись.
    
  З похмурим виразом обличчя Елiс знайшла мiсце, де вона була максимально захищена, i спробувала придумати спосiб втекти.
    
  Через три години її настрiй межував з розпачом. Гiтлер i його поплiчники вимовили кiлька промов, а оркестр на галереї зiграв Deutschlandlied бiльше дюжини разiв. Елiс спробувала непомiтно повернутися до головної зали у пошуках вiкна, через яке вона могла б вилiзти, але штурмовики перегородили їй шлях i туди. Вони навiть не дозволяли людям ходити в туалет, що в такому велелюдному мiсцi, коли офiцiантки все ще розливають пиво за пивом, скоро стало б проблемою. Вона вже бачила не одну людину, яка потребує задньої стiни.
    
  Але зачекайте на хвилинку: офiцiантки...
    
  Вражена раптовим спалахом натхнення, Елiс пiдiйшла до столу сервiровки. Вона взяла порожню тацю, зняла куртку, обернула камеру i пiдставила пiд тацю. Потiм вона зiбрала пару порожнiх пивних келихiв i попрямувала на кухню.
    
  Можливо, вони не побачать. На менi бiла блузка i чорна спiдниця, як на офiцiантках. Можливо, вони не помiтять, що на менi немає фартуха. До тих пiр, поки вони не помiтять куртку пiд тацею.
    
  Елiс пройшла крiзь натовп, високо тримаючи тацю, i їй довелося прикусити мову, коли пара вiдвiдувачiв торкнулася її сiдниць. Вона не хотiла привертати до себе увагу. Наближаючись до дверей, що обертаються, вона встала за спиною iншої офiцiантки i пройшла повз охоронцiв СА, на щастя, жоден з них не удостоїв її другого погляду.
    
  Кухня була довгою та дуже великою. Там панувала та ж напружена атмосфера, хоч i без тютюнового диму та прапорiв. Пара офiцiантiв наповнювала келихи пивом, тодi як кухоннi хлопчики та кухарi розмовляли один з одним бiля плит пiд суворим поглядом кiлькох штурмовикiв, якi знову блокували вихiд. В обох були гвинтiвки та пiстолети.
    
  Чорт.
    
  Не зовсiм розумiючи, що робити, Елiс зрозумiла, що не може просто стояти посеред кухнi. Хтось зрозумiв би, що вона не з персоналу, i викинув би її. Вона залишила склянки у величезнiй металевiй раковинi та взяла брудну ганчiрку, яку знайшла поблизу. Вона пустила його пiд краном, намочила, вiджала i вдавала, що миється, поки намагалася придумати план. Обережно оглядаючись на всi боки, їй на думку прийшла iдея.
    
  Вона бочком пiдiйшла до одного зi смiттєвих бакiв поруч iз раковиною. Вiн був майже повнiстю забитий залишками. Вона поклала в неї свою куртку, закрила кришкою та взяла банку. Потiм вона почала нахабно йти до дверей.
    
  "Ви не можете пройти повз, фройляйн", - сказав один iз штурмовикiв.
    
  "Менi потрiбно винести смiття".
    
  "Залиш це тут".
    
  "Але банки повнi. На кухнi не повинно бути повних смiттєвих бакiв: це протизаконно".
    
  Не турбуйтеся про це, фройляйне, тепер ми - закон. Поверни банку туди, де вона була".
    
  Елiс, вирiшивши поставити все на одну роздачу, поставила банку на пiдлогу та схрестила руки.
    
  "Якщо ви хочете перемiстити це, перемiстiть це самi".
    
  "Я кажу тобi прибрати цю штуку звiдси".
    
  Молода людина не зводила очей з Елiс. Кухонний персонал помiтив сцену i сердито дивився на нього. Оскiльки Елiс стояла спиною до них, вони не могли сказати, що вона не була однiєю з них.
    
  "Давай, чувак, дай їй пройти", - втрутився iнший штурмовик. "Досить погано стирчати тут, на кухнi. Нам доведеться носити цей одяг всю нiч, i запах залишиться на моїй сорочцi".
    
  Той, хто заговорив першим, знизав плечима i вiдiйшов убiк.
    
  "Тодi ти йди. Проводи її до смiттєвого бака зовнi, а потiм повертайся сюди якнайшвидше".
    
  Тихо лаючись, Елiс пiшла попереду. Вузькi дверi вели в ще вужчий провулок. Єдине свiтло виходило вiд єдиної лампочки на протилежному кiнцi, ближче до вулицi. Вiдро для смiття було там, оточене худими кiшками.
    
  "Отже... Ви давно тут працюєте, фройляйне?" - спитав штурмовик трохи збентеженим тоном.
    
  Я не можу в це повiрити: ми йдемо по провулку, я несу вiдро для смiття, у нього в руках автомат, i цей iдiот заграє зi мною.
    
  "Можна сказати, що я нова", - вiдповiла Елiс, прикидаючись доброзичливою. "А як щодо вас: ви давно здiйснюєте державнi перевороти?"
    
  "Нi, це мiй перший", - серйозно вiдповiв чоловiк, не вловивши її iронiї.
    
  Вони дiсталися вiдра для смiття.
    
  "Добре, добре, тепер ти можеш повернутися. Я залишусь i спорожню банку".
    
  "О, нi, фройляйн. Ти спорожняєш банку, потiм я повинен супроводжувати тебе назад".
    
  "Я не хотiв би, щоб тобi доводилося мене чекати".
    
  "Я чекав би тебе в будь-який час, коли ти захочеш. Ти прекрасна ..."
    
  Вiн пiдiйшов, щоб поцiлувати її. Елiс спробувала вiдступити, але виявилася затиснутою мiж вiдром для смiття i штурмовиком.
    
  "Нi, будь ласка", - сказала Елiс.
    
  "Ну ж, фройляйн ..."
    
  "Будь ласка, нi".
    
  Штурмовик вагався, сповнений каяття.
    
  "Пробач, якщо я тебе образив. Я просто подумав..."
    
  "Не турбуйся про це. Просто я вже заручений."
    
  "Менi шкода. Вiн щаслива людина".
    
  "Не турбуйся про це", - вражено повторила Елiс.
    
  "Дозволь менi допомогти тобi зi смiттєвим баком".
    
  "Нi!"
    
  Елiс спробувала вирвати руку коричневосорочника, який збентежено випустив банку. Вона впала i покотилася по землi.
    
  Деякi залишки розкиданi пiвколом, вiдкриваючи куртку Елiс та її дорогоцiнний вантаж.
    
  "Що це, чорт забирай, таке?"
    
  Посилка була вiдкрита, i об'єктив камери було добре видно. Солдат подивився на Елiс, у якої був винний вираз обличчя. Їй не треба було зiзнаватись.
    
  "Чортова повiя! Ти комунiстичний шпигун!" - сказав штурмовик, намацуючи свою палицю.
    
  Перш нiж вiн змiг схопити її, Елiс пiдняла металеву кришку смiттєвого бака i спробувала вдарити штурмовика по головi. Побачивши наближення атаки, вiн пiдняв праву руку. Кришка з оглушливим звуком ударила його по зап'ястю.
    
  "Ааааа!"
    
  Вiн схопив кришку лiвою рукою, вiдкинувши її далеко убiк. Елiс спробувала ухилитися вiд нього i втекти, але провулок був надто вузьким. Нацист схопив її за блузку i сильно смикнув. Тiло Елiс повернулося, i її сорочка зiрвалася з одного боку, оголивши лiфчик. Нацист, що пiдняв руку, щоб ударити її, на мить завмер, розриваючись мiж збудженням i люттю. Цей погляд сповнив її серце страхом.
    
  "Елiс!"
    
  Вона подивилася у бiк входу в провулок.
    
  Пiдлога була там, у жахливому станi, але все одно вона була там. Незважаючи на холод, на ньому був тiльки светр. Його дихання було уривчастим, i у нього були судоми вiд пробiжки через все мiсто. Пiвгодини тому вiн планував увiйти до Burgerbraukeller з чорного ходу, але вiн навiть не змiг перетнути Людвiгсбруке, оскiльки нацисти встановили блокпост на дорозi.
    
  Значить, вiн пiшов довгим обхiдним шляхом. Вiн шукав полiцейських, солдатiв, будь-кого, хто мiг би вiдповiсти на його запитання про те, що вiдбувалося в пивнiй, але все, що вiн знайшов, були громадяни, якi аплодували тим, хто брав участь у переворотi, або освистували їх з розумної вiдстанi.
    
  Переправившись на протилежний берег через Максимiлiансбрюке, вiн почав розпитувати людей, яких зустрiчав на вулицi. Нарештi, хтось згадав провулок, що вiв до кухнi, i Пол побiг туди, молячись, щоб вiн прибув, поки не стало надто пiзно.
    
  Вiн був такий здивований, побачивши Елiс зовнi, що бореться зi штурмовиком, що замiсть того, щоб почати раптову атаку, вiн оголосив про своє прибуття як iдiот. Коли iнший чоловiк вихопив пiстолет, у Пола не було вибору, як кинутися вперед. Його плече вдарило нациста у живiт, збивши його з нiг.
    
  Вони вдвох качалися по землi, борючись за зброю. Iнший чоловiк був сильнiшим за Пола, який також був зовсiм виснажений подiями попереднiх годин. Боротьба тривала менше п'яти секунд, наприкiнцi якої iнший чоловiк вiдштовхнув Пола убiк, став навколiшки i направив пiстолет.
    
  Елiс, яка тепер пiдняла металеву кришку смiттєвого бака, втрутилася, люто б'ючи нею солдата. Удари рознеслися по провулку, як гуркiт тарiлок. Очi нациста згасли, але вiн не впав. Елiс ударила його знову, i, нарештi, вiн повалився вперед i плашмя впав обличчям униз.
    
  Пiдлога встала i пiдбiгла, щоб обiйняти її, але вона вiдштовхнула його i присiла на землю.
    
  "Що з тобою не так? З тобою все гаразд?"
    
  Елiс встала, розлючена. У руках вона тримала залишки фотоапарата, повнiстю знищеного. Пiд час боротьби Пола з нацистами її розчавили.
    
  "Дивися".
    
  "Вона зламана. Не хвилюйся, ми купимо щось краще".
    
  "Ти не розумiєш! Там були фотографiї!"
    
  "Елiс, зараз на це немає часу. Ми повиннi пiти, поки його друзi не прийшли шукати його".
    
  Вiн спробував узяти її за руку, але вона вирвалася i побiгла попереду.
    
    
  42
    
    
  Вони не оглядалися, поки не опинилися далеко вiд Burgerbraukeller. Нарештi вони зупинилися бiля церкви Святого Йоганна Непомука, вражаючий шпиль якого вказував у нiчне небо, як обвинувачуючий перст. Пiдлога повiв Елiс до арки над головним входом, щоб сховатися вiд холоду.
    
  "Боже, Елiсе, ти не уявляєш, як я був наляканий", - сказав вiн, цiлуючи її в губи. Вона повернула поцiлунок без особливої впевненостi.
    
  "Що вiдбувається?"
    
  "Нiчого".
    
  "На мою думку, це не те, на що це схоже", - роздратовано сказав Пол.
    
  "Я сказав, що це нiсенiтниця".
    
  Пiдлога вирiшила не розвивати це питання. Коли Елiс була в такому настрої, намагатися витягти її з цього було все одно, що намагатися вибратися з хиткiх пiскiв: чим бiльше ти боровся, тим глибше занурювався.
    
  "З тобою все гаразд? Вони заподiяли тобi бiль чи... щось ще?"
    
  Вона похитала головою. Тiльки тодi вона повнiстю усвiдомила зовнiшнiсть Пола. Його сорочка в плямах кровi, обличчя в сажi, налитi кров'ю очi.
    
  "Що з тобою трапилося, Пол?"
    
  "Моя мати померла", - вiдповiв вiн, опустивши голову.
    
  Коли Пол розповiдав про подiї тiєї ночi, Елiс вiдчула смуток за нього та сором за те, як вона з ним обiйшлася. Не раз вона вiдкривала рота, щоб попросити у нього прощення, але вона нiколи не вiрила у значення цього слова. Це була невiра, пiдживлена гординею.
    
  Коли вiн розповiв їй останнi слова своєї матерi, Елiс була вражена. Вона не могла зрозумiти, як жорстокий, порочний Юрген мiг бути братом Пола, та все ж у глибинi душi це її не дивувало. У Пола була темна сторона, яка виявлялася в певнi моменти, подiбно до раптового осiннього вiтру, що коливався фiранки в затишному будинку.
    
  Коли Пол описав, як вдерся в ломбард i як йому довелося вдарити Мецгера, щоб змусити його говорити, Елiс почала дуже боятися за нього. Все, що мало вiдношення до цiєї таємницi, здавалося нестерпним, i вона хотiла вiддалити його вiд цього якнайшвидше, поки це не поглинуло його повнiстю.
    
  Пiдлога завершила свою розповiдь, розповiвши про свiй ривок у пивну.
    
  "I це все".
    
  "Я думаю, цього бiльш нiж достатньо".
    
  "Що ти маєш на увазi?"
    
  "Ти ж не всерйоз плануєш продовжувати копати навкруги, чи не так? Очевидно, що є хтось, хто готовий зробити все, щоб приховати правду".
    
  "Це саме та причина, через яку потрiбно продовжувати копати. Це доводить, що хтось несе вiдповiдальнiсть за вбивство мого батька..."
    
  Настала коротка пауза.
    
  "... моїх батькiв".
    
  Пiдлога не плакала. Пiсля того, що щойно сталося, його тiло благало його поплакати, його душа потребувала цього, а серце було переповнене сльозами. Але Пiдлога тримала все це всерединi, утворюючи маленьку оболонку навколо свого серця. Можливо, якесь безглузде почуття мужностi не дозволило йому показати свої почуття перед жiнкою, яку вiн любив. Можливо, саме це послужило поштовхом до того, що сталося миттю пiзнiше.
    
  "Пiдлога, ти маєш здатися", - сказала Елiс, все бiльш стривожена.
    
  "У мене немає намiру робити це".
    
  "Але у вас немає доказiв. Жодних зачiпок."
    
  "У мене є iм'я: Кловiс Нагель. У мене є мiсце: Пiвденно-Захiдна Африка".
    
  "Пiвденно-Захiдна Африка - дуже велике мiсце".
    
  "Я почну з Вiндхука. Бiлу людину не повинно бути важко помiтити геть там".
    
  "Пiвденно-Захiдна Африка дуже велика... i дуже далеко", - повторила Елiс, пiдкреслюючи кожне слово.
    
  "Я повинен це зробити. Я поїду першим пароплавом".
    
  "То це все?"
    
  "Так, Елiсе. Ти що, не чув нi слова з того, що я сказав вiдколи ми зустрiлися? Невже ти не розумiєш, як важливо для мене з'ясувати, що сталося дев'ятнадцять рокiв тому? I тепер... тепер це."
    
  На мить Елiс задумалася, чи не зупинити його. Пояснюючи, як сильно вона нудьгуватиме за ним, як сильно вiн їй потрiбен. Як сильно вона закохалася у нього. Але гордiсть прикусила їй язика. Так само, як це завадило їй розповiсти Полу правду про її власну поведiнку за останнi кiлька днiв.
    
  "Тодi йди, Пол. Роби все, що повинен робити".
    
  Пiдлога глянула на неї, зовсiм спантеличена. Крижаний тон її голосу змусив його вiдчути себе так, нiби його серце вирвали та поховали у снiгу.
    
  "Елiс ..."
    
  "Вирушай негайно. Iди зараз же".
    
  "Елiс, будь ласка!"
    
  "Iди, я тобi кажу".
    
  Пол, здавалося, був на межi слiз, i вона молилася, щоб вiн заплакав, щоб вiн передумав i сказав їй, що любить її i що його любов до неї важливiша, нiж пошуки, якi не принесли йому нiчого, крiм болю та смертi. Можливо, Пол чекав чогось подiбного, або, можливо, вiн просто намагався сфотографувати обличчя Елiс у своїй пам'ятi. Довгi, гiркi роки вона проклинала себе за пиха, що охопила її, так само, як Пол звинувачував себе за те, що не поїхав на трамваї назад в пансiон до того, як його мати зарiзали ...
    
  ... i через те, що розвернувся i пiшов.
    
  "Знаєш що? "З того часу, як я зустрiв тебе, зi мною траплялися тiльки поганi речi. Я хочу, щоб ти зник з мого життя, Пол."
    
  Пiдлога на мить завагалася, а потiм, не обертаючись, сказала: "Хай буде так".
    
  Елiс залишалася у дверях церкви протягом кiлькох хвилин, ведучи мовчазну битву зi своїми сльозами. Несподiвано з темряви, з того ж напрямку, в якому зник Пол, з'явилася постать. Елiс спробувала взяти себе в руки та зобразити усмiшку на обличчi.
    
  Вiн повертається. Його зрозумiли, i вiн повертається, подумала вона, роблячи крок до фiгури.
    
  Але вуличнi лiхтарi показали, що людина, що наближається, був чоловiком у сiрому плащi та капелюсi. Надто пiзно Елiс зрозумiла, що це був один iз чоловiкiв, якi стежили за нею того дня.
    
  Вона повернулася, щоб втекти, але в цей момент побачила його супутника, який вийшов з-за рогу i був менш нiж за три метри вiд неї. Вона спробувала втекти, але двоє чоловiкiв кинулися на неї та схопили за талiю.
    
  "Ваш батько шукає вас, фрейлейн Танненбаум".
    
  Елiс марно боролася. Вона нiчого не могла вдiяти.
    
  З сусiдньої вулицi виїхала машина, i одна з горил її батька вiдчинила дверцята. Iнший пiдштовхнув її до нього i спробував пригнути її голову.
    
  "Вам краще бути обережнiшими зi мною, iдiоти", - сказала Елiс з презирливим поглядом. "Я вагiтна".
    
    
  43
    
    
  Елiзабет-Бей, 28 серпня 1933
    
  Дорога Елiс,
    
  Я збився з рахунку, скiльки разiв я тобi писав. Раз на мiсяць, мабуть, надходить понад сотню листiв, i всi вони без вiдповiдi.
    
  Я не знаю, чи достукалися вони до тебе, i ти вирiшив мене забути. Або, можливо, ви переїхали та не залишили адреси для пересилання. Ця вирушить у дiм твого батька. Я пишу тобi час вiд часу, хоча знаю, що це марно. Я, як i ранiше, сподiваюся, що один iз них якимось чином пройде повз твого батька. У будь-якому випадку, я продовжуватиму писати тобi. Цi листи стали моїм єдиним контактом iз моїм минулим життям.
    
  Я хочу почати, як завжди, з прохання вас пробачити менi за те, як я пiшов. Я згадував ту нiч десять рокiв тому так багато разiв, i я знаю, що менi не слiд було поводитися так, як я це зробив. Вибач, що я зруйнував твої мрiї. Щодня я молився за те, щоб ти змiг здiйснити мрiю стати фотографом, i я сподiваюся, що за цi роки ти досяг успiху.
    
  Життя в колонiях непросте. Вiдколи Нiмеччина втратила цi землi, Пiвденна Африка контролює мандат над колишньою нiмецькою територiєю. Нам тут не радi, хоч вони терплять нас.
    
  Вакансiй не так багато. Я працюю на фермах та в алмазних шахтах по кiлька тижнiв за раз. Коли я вiдкладаю трохи грошей, я подорожую країною в пошуках Кловiса Нагеля. Це складне завдання. Я знайшов його слiди в селах басейну Помаранчевої рiчки. Якось я вiдвiдав шахту, яку вiн щойно покинув. Я розминувся з ним лише на кiлька хвилин.
    
  Я також пiшов наведення, яке привело мене на пiвнiч, до плато Уотерберг. Там я зустрiв дивне, горде плем'я, гереро. Я провiв iз ними кiлька мiсяцiв, i вони навчили мене полювати i збирати в пустелi. Я захворiв на лихоманку, i довгий час був дуже слабкий, але вони подбали про мене. Я багато чому навчився у цих людей, окрiм фiзичних навичок. Вони винятковi. Вони живуть у тiнi смертi, щодня у постiйнiй боротьбi за те, щоб знайти воду та пристосувати своє життя до тиску з боку бiлих людей.
    
  У мене закiнчився папiр; це останнiй шматок з партiї, яку я купив у рознощика дорогою до Свакопмунда. Завтра я повертаюся туди у пошуках нових зачiпок. Я пiду пiшки, бо в мене закiнчилися грошi, тому мої пошуки мають бути короткими. Найскладнiше тут, окрiм вiдсутностi новин про тебе, - це час, який менi потрiбно, щоб заробити собi на життя. Я часто був на межi того, щоб кинути це все. Проте я не збираюся здаватися. Рано чи пiзно знайду його.
    
  Я думаю про тебе, про те, що сталося за останнi десять рокiв. Я сподiваюся, що ти здоровий та щасливий. Якщо ви вирiшите написати менi, пишiть до поштового вiддiлення Вiндхука. Адреса вказана на конвертi.
    
  Ще раз, пробач менi.
    
  Я люблю тебе,
    
  Пiдлога
    
    
  ТОВАРИЩ ПО РЕМЕСЛУ
    
  1934
    
    
  В якiй присвячений дiзнається, що шлях не можна пройти поодинцi
    
  Таємне рукостискання ступеня товариша по ремеслу включає сильне натискання на кiсточку середнього пальця i закiнчується, коли брат Масон вiдповiдає таким же вiтанням. Таємна назва цього рукостискання - Iахiн, за назвою колони, що представляє сонце в храмi Соломона. I знову в написаннi є хитрiсть, яка має бути дана таким чином: AJCHIN.
    
    
  44
    
    
  Юрген милувався собою у дзеркалi.
    
  Вiн трохи смикнув себе за лацкани, прикрашенi черепом та емблемою СС. Вiн нiколи не втомлювався дивитися на себе у своїй новiй формi. Дизайн Уолтера Хека та чудова якiсть виготовлення одягу Hugo Boss, що отримали високу оцiнку у свiтськiй пресi, вселяли благоговiння кожному, хто його бачив. Коли Юрген iшов вулицею, дiти вставали по стiйцi смирно i пiднiмали руку у привiтаннi. Минулого тижня пара лiтнiх ледi зупинили його та сказали, як приємно бачити, як сильнi, здоровi молодi люди повертають Нiмеччину на правильний шлях. Вони запитали, чи вiн втратив око, борючись iз комунiстами. Задоволений цим Юрген допомiг їм донести сумки з покупками до найближчого пiд'їзду.
    
  У цей момент пролунав стукiт у дверi.
    
  "Увiйдiть".
    
  "Ти добре виглядаєш", - сказала його мати, входячи у велику спальню.
    
  "Я знаю".
    
  "Ти сьогоднi вечерятимеш з нами?"
    
  "Я так не думаю, мамо. Мене викликали на зустрiч до Служби безпеки".
    
  "Без сумнiву, вони хочуть рекомендувати тебе для пiдвищення. Ти надто довго був унтерштурмфюрером".
    
  Юрген весело кивнув i взяв свою кепку.
    
  "Машина чекає на тебе бiля дверей. Я скажу кухаревi приготувати щось для тебе на випадок, якщо ти повернешся ранiше."
    
  "Дякую, мамо", - сказав Юрген, цiлуючи Брунгiльду в лоб. Вiн вийшов у коридор, його чорнi черевики голосно стукали мармуровими сходами. Покоївка чекала на нього з пальто в передпокої.
    
  З того часу, як Отто та його карти зникли з їхнього життя одинадцять рокiв тому, їхнє економiчне становище поступово покращувалося. Армiя слуг знову займалася повсякденним управлiнням особняком, хоч тепер головою сiм'ї був Юрген.
    
  "Ви повернетеся до вечерi, сер?"
    
  Юрген рiзко вдихнув, коли почув, як вона використовує цей спосiб навернення. Це завжди траплялося, коли вiн нервувався i був вибитий з колiї, як того ранку. Найменшi деталi порушували його крижану зовнiшнiсть i оголювали бурю конфлiктiв, що вирувала у нього всерединi.
    
  "Баронеса дасть вам iнструкцiї".
    
  Скоро вони почнуть звертатися до мене на мiй справжнiй титул, подумав вiн, виходячи на вулицю. Його руки трохи тремтiли. На щастя, вiн перекинув пальто через руку, тому водiй не помiтив, коли вiн вiдчинив для нього дверi.
    
  У минулому Юрген мiг спрямовувати свої iмпульси за допомогою насильства; але пiсля перемоги нацистської партiї на виборах минулого року небажанi фракцiї стали обережнiшими. Щодня Юргеновi ставало все важче контролювати себе. Дорогою вiн намагався дихати повiльно. Вiн не хотiв прибути схвильованим та нервовим.
    
  Особливо якщо мене збираються пiдвищити, як каже мама.
    
  "Вiдверто кажучи, мiй дорогий Шредер, ви викликаєте у мене серйознi сумнiви".
    
  "Сумнiви, сер?"
    
  "Сумнi щодо вашої лояльностi".
    
  Юрген зауважив, що його рука знову почала тремтiти, i йому довелося сильно стиснути кiсточки пальцiв, щоб узяти це пiд контроль.
    
  Зал засiдань був абсолютно порожнiй, якщо не брати до уваги Рейнхарда Гейдрiха та його самого. Голова Головного управлiння безпеки Рейху, розвiдувального органу нацистської партiї, був високим чоловiком з чiтким чолом, всього на пару мiсяцiв старшим за Юргена. Незважаючи на свою молодiсть, вiн став одним iз найвпливовiших людей у Нiмеччинi. Його органiзацiї було доручено виявляти загрози - реальнi чи уявнi - для партiї. Юрген почув це того дня, коли вони проводили спiвбесiду з ним для роботи,
    
  Генрiх Гiммлер запитав у Гейдрiха, як би вiн органiзував нацистське розвiдувальне управлiння, i Гейдрiх вiдповiв переказом усiх шпигунських романiв, якi вiн коли-небудь читав. Головного управлiння безпеки рейху вже боялися по всiй Нiмеччинi, хоча було незрозумiло, чому це було бiльше зобов'язане - дешевiй белетристицi чи вродженому таланту.
    
  "Чому ви так кажете, сер?"
    
  Гейдрiх поклав руку на папку, що лежала перед ним, на якiй було iм'я Юргена.
    
  "Ви починали в СА в першi днi руху. Це прекрасно, це цiкаво. Дивно, однак, що хтось з ваших ... lineage повинен просити конкретно про мiсце в батальйонi SA. I потiм, є повторюванi епiзоди насильства, про якi повiдомляють вашi начальники. Я консультувався про тебе з психологом. .. i вiн припускає, що у тебе, але, припускає, що у тебе, що саме. собi не злочин, хоча це могло б, " вiн пiдкреслив слово "могло б" напiвусмiшкою та пiдняттям брiв, - стати перешкодою. Але тепер ми пiдходимо до того, що мене найбiльше непокоїть. Вас запросили - як i решту з вашого штабу - вiдвiдати спецiальний захiд у Burgerbraukeller восьмого листопада 1923 року. Однак ти так i не з'явився.
    
  Гейдрiх зробив паузу, дозволивши своїм останнiм словам повиснути у повiтрi. Юрген почав потiти. Пiсля перемоги на виборах нацисти почали, повiльно i систематично, мстити всiм, хто перешкоджав повстанню 1923 року, тим самим вiдстрочивши прихiд Гiтлера до влади на рiк. Роками Юрген жив у страху, що хтось вкаже на нього пальцем, i це нарештi сталося.
    
  Гейдрiх продовжив, тепер його тон був загрозливим.
    
  "За словами вашого начальника, ви не з'явилися на мiсце зустрiчi, як вiд вас вимагали. Однак, схоже, що - i я цитую - 'Штурмовик Юрген фон Шредер був у складi ескадрону 10-ї роти в нiч на двадцять третє листопада. Його сорочка була просякнута кров'ю, i вiн стверджував, що вiн стверджував, що вiн був схвалений, i вiн стверджував, них, людинi, яку вiн ударив ножем. Вiн попросив приєднатися до ескадрильї, якою командував комiсар полiцiї з району Швабiнг, до закiнчення перевороту. Це так?"
    
  "Аж до останньої коми, сер".
    
  "Вiрно. Мабуть, так подумала комiсiя з розслiдування, оскiльки вони нагородили вас золотою вiдзнакою партiї та медаллю ордену кровi", - сказав Гейдрiх, вказуючи на груди Юргена.
    
  Золота емблема партiї була однiєю з найбiльш популярних прикрас в Нiмеччинi. Вона складалася iз нацистського прапора у формi кола, оточеного золотим лавровим вiнком. Вона вiдрiзняла тих членiв партiї, якi вступили до партiї до перемоги Гiтлера в 1933 роцi. До цього дня нацистам доводилося вербувати людей, щоби вступити до своїх лав. З того дня у штаб-квартирi партiї утворилися нескiнченнi черги. Не всiм був наданий такий привiлей.
    
  Щодо ордена Кровi, то це була найцiннiша медаль у рейху. Її носили лише тi, хто брав участь у державному переворотi 1923 року, що трагiчно закiнчився смертю шiстнадцяти нацистiв вiд рук полiцiї. Це була нагорода, яку не мав навiть Гейдрiх.
    
  "Я справдi запитую себе, " продовжив голова Головного управлiння безпеки рейху, постукуючи по губах краєм папки, " чи не слiд нам створити комiсiю з розслiдування щодо тебе, мiй друже".
    
  "У цьому не було б необхiдностi, сер", - сказав пошепки Юрген, знаючи, наскiльки короткими i рiшучими в цi днi були комiсiї з розслiдування.
    
  "Нi? У останнiх повiдомленнях, що з'явилися, коли СА була поглинена СС, говориться, що ви були трохи "холоднокровнi при виконаннi свого обов'язку", що спостерiгається "недостатня залученiсть' ... Чи повинен я продовжувати?"
    
  "Це тому, що мене тримали подалi вiд вулиць, сер!"
    
  "Тодi можливо, що iншi люди турбуються про тебе?"
    
  "Запевняю вас, сер, моя вiдданiсть є абсолютною".
    
  "Що ж, тодi є один спосiб повернути довiру цього офiсу".
    
  Нарештi, пеннi був готовий впасти. Гейдрiх викликав Юргена, маючи на увазi пропозицiю. Вiн чогось хотiв вiд нього, i саме тому вiн чинив такий тиск iз самого початку. Вiн, мабуть, гадки не мав, що Юрген робив тiєї ночi 1923 року, але те, що Гейдрiх знав чи не знав, не мало значення: його слово було законом.
    
  "Я зроблю все, що завгодно, сер", - сказав Юрген, уже трохи спокiйнiше.
    
  "Що ж, тодi, Юрген. Я можу називати тебе Юрген, чи не так?"
    
  "Звичайно, сер", - сказав вiн, пригнiчуючи свiй гнiв через те, що iнша людина не вiдповiла на люб'язнiсть.
    
  "Ти чув про масонство, Юрген?"
    
  "Звичайно. Мiй батько в молодостi був членом ложi. Я думаю, що вiн скоро втомився вiд цього".
    
  Гейдрiх кивнув головою. Це не стало для нього несподiванкою, i Юрґен зробив висновок, що вiн уже знав.
    
  "З того часу, як ми прийшли до влади, масони були ... активно збентеженi".
    
  "Я знаю, сер", - сказав Юрген, посмiхаючись евфемiзму. У "Майн Кампф", книзi, яку читав кожен нiмець - i яка була виставлена вдома, якщо вони знали, що для них добре, - Гiтлер висловив свою внутрiшню ненависть до масонства.
    
  "Значна кiлькiсть лож добровiльно розпалися або реорганiзувалися. Цi конкретнi ложi не мали для нас великого значення, оскiльки всi вони були прусськими, з арiйськими членами та нацiоналiстичними тенденцiями. Оскiльки вони добровiльно розпалися i передали списки своїх членiв, проти них не було вжито жодних заходiв... на даний момент."
    
  "Я так розумiю, що деякi ложi все ще турбують вас, сер?"
    
  "Для нас цiлком ясно, що багато ложi залишилися активними, так званi гуманiтарнi ложi. Бiльшiсть їх членiв дотримується лiберальних поглядiв, євреї, щось таке ..."
    
  "Чому б вам просто не заборонити їх, сер?"
    
  "Юрген, Юрген," сказав Гейдрiх поблажливим тоном, "це в кращому випадку тiльки завадило б їх дiяльностi. Поки у них зберiгається крихта надiї, вони будуть продовжувати зустрiчатися i говорити про свої циркулi, косинцi та iншу юдейську нiсенiтницю. Чого я хочу, так це кожного з них iмен".
    
  Маленькi листiвки Гейдрiха були вiдомi всiй партiї. У величезнiй кiмнатi поруч iз його офiсом у Берлiнi зберiгалася iнформацiя про тих, кого партiя вважала "небажаними": комунiстiв, гомосексуалiстiв, євреїв, масонiв i взагалi всiх, хто схильний коментувати, що фюрер здавався трохи втомленим у своїй сьогоднiшнiй промовi. Щоразу, коли на когось доносили, нова картка приєднувалася до iнших десяткiв тисяч. Доля тих, хто з'явився на картках, поки що невiдома.
    
  "Якби масонство було заборонено, вони просто пiшли в пiдпiлля, як щури".
    
  "Цiлком вiрно!" - сказав Гейдрiх, грюкнувши долонею по столу. Вiн нахилився до Юргена i сказав довiрчим тоном: "Скажи менi, ти знаєш, чому нам потрiбнi iмена цього зброду?"
    
  "Бо масонство є марiонеткою мiжнародної єврейської змови. Добре вiдомо, що банкiрам подобаються Ротшильди i...
    
  Гучний регiт перервав пристрасну промову Юргена. Побачивши, як витягнулося обличчя сина барона, голова державної безпеки стримався.
    
  "Не повторюй менi передовицi "Фолькiшер Беобахтер", Юрген. Я сам допомагав їх писати".
    
  "Але, сер, фюрер каже ..."
    
  "Я повинен запитати, як далеко увiйшов кинджал, що вибив тобi око, мiй друг", - сказав Гейдрiх, вивчаючи риси його обличчя.
    
  "Сер, немає необхiдностi бути образливим", - сказав Юрген, розлючений i спантеличений.
    
  Гейдрiх блиснув зловiсною усмiшкою.
    
  "Ти сповнений духу, Юргене. Але цiєю пристрастю повинен керувати розум. Зроби менi ласку, не ставай однiєю з тих овець, якi блiють на демонстрацiях. Дозвольте менi подати вам невеликий урок з нашої iсторiї". Гейдрiх пiдвiвся i почав ходити навколо великого столу. У 1917 роцi бiльшовики розпустили всi ложi в Росiї. вулицях. Повчальний приклад, тобi не здається?
    
  Юрген кивнув, здивований. Вiн нiчого не знав про це.
    
  "Як ви можете бачити," продовжив Гейдрiх, - першою дiєю будь-якого сильного уряду, який має намiр залишитися при владi, є порятунок - серед iнших - вiд масонiв. I не тому, що вони виконують накази про якусь гiпотетичну єврейську змову: вони роблять це тому, що люди, котрi думають самi за себе, створюють багато проблем".
    
  Що саме ви хочете вiд мене, сер?
    
  "Я хочу, щоб ти впровадився до лав масонiв. Я дам тобi достатньо хороших контактiв. Ти аристократ, i твiй батько кiлька рокiв тому належав до ложi, так що вони приймуть тебе без зайвої метушнi. Вашою метою буде роздобути список учасникiв. Я хочу знати iм'я кожного масону в Баварiї".
    
  "Чи буде у мене карт-бланш, сер?"
    
  "Якщо ви не почуєте нiчого протилежного, так. Почекай тут хвилинку."
    
  Гейдрiх пiдiйшов до дверей, вiдчинив їх i прогавкав пару iнструкцiй ад'ютанту, що сидiв на лавцi в коридорi. Пiдлеглий клацнув пiдборами i повернувся за кiлька хвилин з iншим молодим чоловiком, одягненим у верхнiй одяг.
    
  "Входь, Адольф, входь. Мiй дорогий Юрген, дозвольте менi уявити вам Адольфа Ейхмана. Вiн дуже багатообiцяючий молодий чоловiк, який працює в нашому таборi Дахау. Вiн спецiалiзується на, скажiмо так... позасудових справах".
    
  "Приємно познайомитися", - сказав Юрген, простягаючи руку. "То ти та людина, яка вмiє обходити закон, так?"
    
  "Аналогiчно. I так, iнодi нам доводиться трохи порушувати правила, якщо ми хочемо колись повернути Нiмеччину її законним власникам", - сказав Ейхман, посмiхаючись.
    
  "Адольф попросив про прийом до мого офiсу, i я схильний полегшити йому цей перехiд, але спочатку я хотiв би, щоб вiн попрацював разом з вами кiлька мiсяцiв. Усю iнформацiю, яку ви отримаєте, ви передасте йому, i вiн вiдповiдатиме за те, щоб надати їй сенс. I коли ви виконаєте це завдання, я вiрю, що зможу вiдправити вас".
    
    
  45
    
    
  Я його бачив. Я впевнений у цьому, подумав Кловiс, проштовхуючись лiктями до виходу з таверни.
    
  Була липнева нiч, i його сорочка вже промокла вiд поту. Але спека не надто турбувала його. Вiн навчився долати це в пустелi, коли вперше виявив, що Райнер слiдує за ним. Йому довелося вiдмовитися вiд багатообiцяючої алмазної копальнi в басейнi Помаранчевої рiчки, щоб збити Райнера зi слiду. Вiн залишив останнi матерiали для розкопок, взявши iз собою лише найнеобхiднiше. На вершинi невисокого хребта, з гвинтiвкою в руцi, вiн уперше побачив обличчя Пола i поклав палець на спусковий гачок. Боячись промаху, вiн ковзнув на другий бiк пагорба, як змiя у високiй травi.
    
  Потiм вiн втратив Пола на кiлька мiсяцiв, поки той знову не був змушений тiкати, цього разу з будинку розпусти в Йоганнесбурзi. Того разу Райнер помiтив його першим, але здалеку. Коли їх погляди зустрiлися, Кловiс був досить нерозумний, щоб показати свiй страх. Вiн одразу зрозумiв, що холодний, жорсткий блиск у очах Райнера був поглядом мисливця, який запам'ятовував форму своєї здобичi. Йому вдалося втекти через потаємнi заднi дверi, i навiть був час повернутися на смiтник готелю, де його поселили, i кинути свiй одяг у чемодан.
    
  Пройшло три роки, перш нiж Кловiс Нагель втомився вiдчувати подих Райнера на своїй потилицi. Вiн не мiг спати без зброї пiд подушкою. Вiн не мiг ходити, не обернувшись, щоб перевiрити, чи не стежать за ним. I вiн не залишався на жодному мiсцi довше, нiж на кiлька тижнiв, через страх, що одного разу вночi вiн може прокинутися вiд сталевого блиску цих блакитних очей, що спостерiгають за ним через дуло револьвера.
    
  Нарештi вiн здався. Без коштiв вiн не мiг бiгати вiчно, а грошi, якi йому дав барон, давно закiнчилися. Вiн почав писати барону, але на жодне з його листiв не було вiдповiдi, тому Кловiс сiв на корабель, що прямував до Гамбурга. Повернувшись до Нiмеччини, на шляху до Мюнхена, вiн на мить вiдчув полегшення. Першi три днi вiн був переконаний, що втратив Райнера... поки одного ночi вiн не зайшов у таверну неподалiк залiзничного вокзалу i не впiзнав обличчя Пола в натовпi вiдвiдувачiв.
    
  У животi Кловiса утворився вузол, i вiн утiк.
    
  Коли вiн бiг так швидко, як тiльки дозволяли його короткi ноги, вiн усвiдомив, яку жахливу помилку зробив. Вiн поїхав до Нiмеччини без будь-якої вогнепальної зброї, бо боявся, що її зупинять на митницi. У нього все ще не було часу нi за що взятися, i тепер усе, чим йому доводилося захищатися, - це його доладний нiж.
    
  Вiн дiстав її з кишенi, коли бiг вулицею. Вiн лавiрував у конусах свiтла, вiдкиданих вуличними лiхтарями, перебiгаючи вiд одного до iншого, нiби то були острiвцi порятунку, поки йому не спало на думку, що якщо Райнер переслiдує його, то Кловiс надто полегшує йому завдання. Вiн повернув праворуч темним провулком, що йшов паралельно залiзничним колiям. Наближався потяг, що гуркотiв дорогою до станцiї. Кловiс не бачив її, але вiдчув запах диму з труби i вiбрацiю землi.
    
  З другого кiнця бiчної вулицi долинув звук. Колишнiй морський пiхотинець був вражений i прикусив язика. Вiн знову побiг, його серце мало не вистрибувало з рота. Вiн вiдчував смак кровi, погане знамення того, що, як вiн знав, станеться, якщо iнша людина наздожене його.
    
  Кловiс зайшов у глухий кут. Не в силах йти далi, вiн сховався за купою дерев'яних ящикiв, вiд яких пахло рибою, що гниє. Мухи дзижчали навколо нього, сiдаючи на його обличчя та руки. Вiн спробував вiдмахнутися вiд них, але iнший шум i тiнь бiля входу в провулок змусили його завмерти. Вiн спробував уповiльнити подих.
    
  Тiнь перетворилася на силует чоловiка. Кловiс не мiг розглянути його обличчя, але в цьому не було потреби. Вiн чудово знав, хто це був.
    
  Не в силах бiльше терпiти ситуацiю, вiн кинувся до кiнця провулка, перекинувши купу дерев'яних ящикiв. Пара щурiв пробiгла в нього мiж нiг. Кловiс слiпо пiшов за ними i побачив, як вони зникли через вiдчиненi дверi, повз якi вiн мимоволi пройшов у темрявi. Вiн опинився в темному коридорi i дiстав запальничку, щоби зорiєнтуватися. Вiн дозволив собi пару секунд свiтла, перш нiж знову зiрватися з мiсця, але наприкiнцi коридору спiткнувся i впав, подряпавши руки об вологi цементнi щаблi. Не наважуючись знову скористатися запальничкою, вiн пiдвiвся i почав пiднiматися, постiйно прислухаючись до найменшого звуку за собою.
    
  Вiн дерся, здавалося, цiлу вiчнiсть. Нарештi його ноги ступили на рiвну дiлянку землi, i вiн наважився клацнути запальничкою. Тремтяче жовте свiтло показало, що воно було в iншому коридорi, в кiнцi якого були дверi. Вiн штовхнув її, i вона не була замкнена.
    
  Нарештi я збив його зi слiду. Це схоже на покинутий склад. Я проведу тут кiлька годин, доки не буду впевнений, що вiн мене не переслiдує, подумав Кловiс, його дихання приходило в норму.
    
  "Добрий вечiр, Кловiс", - промовив голос позаду нього.
    
  Кловiс обернувся, натискаючи кнопку на своєму викидному ножi. Клинок вискочив з ледь чутним клацанням, i Кловiс кинувся, витягнувши руку, до фiгури, що чекала бiля дверей. Це було байдуже, що намагатися доторкнутися до мiсячного променя. Фiгура вiдступила вбiк, i сталевий меч промахнувся майже на пiвметра, встромивши в стiну. Кловiс спробував вирвати її, але тiльки-но встиг зняти брудну штукатурку, як удар збив його з нiг.
    
  "Влаштовуйтесь зручнiше. Ми збираємося пробути тут деякий час".
    
  Голос пролунав iз темряви. Кловiс спробував пiдвестися, але чиясь рука штовхнула його назад на пiдлогу. Раптом бiлий промiнь розколов морок надвоє. Його переслiдувач увiмкнув лiхтарик. Вiн спрямував її на своє власне обличчя.
    
  "Це обличчя здається тобi знайомим?"
    
  Кловiс довго вивчав Пола Райнера.
    
  "Ти не схожий на нього", - сказав Кловiс. Його голос був жорстким та втомленим.
    
  Райнер направив лiхтарик на Кловiса, який прикрив очi лiвою рукою, щоб захиститися вiд яскравого свiтла.
    
  "Направ цю штуку куди-небудь в iнше мiсце!"
    
  "Я зроблю все, що захочу. Тепер ми граємо за моїми правилами".
    
  Промiнь свiтла перемiстився з Кловiса на праву руку Пола. У руках вiн тримав маузер С96 свого батька.
    
  "Дуже добре, Райнер. Ти головний".
    
  "Я радий, що ми дiйшли згоди".
    
  Кловiс опустив руку в кишеню. Пiдлога зробив загрозливий крок до нього, але колишнiй морський пiхотинець витяг пачку цигарок i пiднiс її до свiтла. Вiн також взяв кiлька сiрникiв, якi носив iз собою на випадок, якщо вiн закiнчить паливо для запальнички. Їх залишилося лише двоє.
    
  "Ти зробив моє життя нестерпним, Райнер", - сказав вiн, прикурюючи сигарету без фiльтра.
    
  "Я сам трохи знаю про зруйнованi життя. Ти знищив мою."
    
  Кловiс засмiявся, несамовитий звук.
    
  "Тебе забавляє твоя неминуча смерть, Кловiс?" - Запитав Пол.
    
  Смiх застряг у горлi Кловiса. Якби голос Пола був сердитим, Кловiс не був би такий наляканий. Але його тон був недбалим, спокiйним. Кловiс був упевнений, що Пол усмiхався у темрявi.
    
  "Полегше, ось так. Давай просто подивимося ..."
    
  "Ми нiчого не побачимо. Я хочу, щоб ти розповiв менi, як ти вбив мого батька i чому."
    
  "Я не вбивав його".
    
  "Нi, звичайно, ти цього не робив. Ось чому ти був у бiгах двадцять дев'ять рокiв."
    
  "Це був не я, я присягаюся у цьому!"
    
  "То хто ж тодi?"
    
  Кловiс зробив паузу на кiлька хвилин. Вiн боявся, що якщо вiн вiдповiсть, молодик просто застрелить його. Iм'я було єдиною картою, яка в нього була, i вiн мав розiграти її.
    
  "Я скажу тобi, якщо ти пообiцяєш вiдпустити мене".
    
  Єдиною вiдповiддю був звук курка, що зводився в темрявi.
    
  "Нi, Райнер!" - закричав Кловiс. "Послухай, справа не тiльки в тому, хто вбив твого батька. Що хорошого тобi це дало б, знаючи це? Важливо те, що сталося ранiше. Чому."
    
  На кiлька хвилин запанувала тиша.
    
  "Тодi продовжуй. Я слухаю."
    
    
  46
    
    
  "Все почалося 11 серпня 1904 року. До того дня ми провели пару чудових тижнiв у Свакопсмундi. Пиво було непоганим за африканськими мiрками, погода не була надто спекотною, а дiвчата були дуже люб'язнi. Ми тiльки-но повернулися з Гамбурга, i капiтан Райнер призначив мене першим. патрулюючи узбережжя колонiй, сподiваючись вселити страх в англiйцiв ".
    
  "Але проблема була не в англiйцях?"
    
  "Нi... Мiсцевi жителi повстали кiлькома мiсяцями ранiше. Прибув новий генерал, щоб прийняти командування, i вiн був найбiльшим суччиним сином, найсадистським ублюдком, якого я коли-небудь бачив. Його звали Лотар фон Трота. Вiн почав чинити тиск на мiсцевих. Вiн отримав наказ з Берлiна прийти до якогось нiщо полiтичного. сказав, що тубiльцi були недолюдиною, мавпами, якi спустилися з дерев i навчилися користуватися гвинтiвками тiльки шляхом iмiтацiї.
    
  "Ти перемiг".
    
  "Вони перевершували нас чисельнiстю три до одного, але вони не знали, як боротися як армiя. Понад три тисячi впали, i ми забрали всю їхню худобу та зброю. Тодi..."
    
  Колишнiй морський пiхотинець прикурив ще одну цигарку вiд недопалка попередньої. При свiтлi лiхтарика його обличчя втратило всякий вираз.
    
  "Трота наказав тобi наступати", - сказав Пол, заохочуючи його продовжувати.
    
  "Я впевнений, вам розповiдали цю iсторiю, але нiхто з тих, хто там не був, не знає, як це було насправдi. Ми вiдтiснили їх у пустелю. Нi води, нi їжi. Ми сказали їм не повертатися. Ми отруїли кожну криницю в радiусi сотень кiлометрiв i не попередили їх. попередженням, яке вони отримали. Iншi двадцять п'ять тисяч, переважно жiнки, дiти та старi, пробилися в Омахеку. Я не хочу уявляти, що з ними стало".
    
  "Вони померли, Кловiс. Нiхто не перетинає Омахеке без води. Єдиними людьми, якi вижили, були кiлька племен гереро на пiвночi."
    
  "Нам дали вiдпустку. Ми з твоїм батьком хотiли поїхати якнайдалi вiд Вiндхука. Ми вкрали коней i попрямували на пiвдень. Я не пам'ятаю точний маршрут, який ми вибрали, тому що першi кiлька днiв ми були такi п'янi, що ледве пам'ятали власнi iмена. в якiй говорилося, що його вiдпустка закiнчилася, i наказувалося йому повертатися до Вiндхука. Твiй батько розiрвав телеграму i сказав, що нiколи не повернеться.
    
  "Це справдi вплинуло на нього?" - Запитав Пол. Кловiс чув занепокоєння в його голосi i знав, що вiн знайшов пролом у бронi свого супротивника.
    
  "Так i було, для нас обох. Ми продовжували напиватися i кататися, намагаючись втекти вiд усього цього жаху. Ми поняття не мали, куди прямуємо. Одного ранку ми дiсталися до вiдокремленої ферми в басейнi Помаранчевої рiчки. Там жила сiм'я нiмецьких колонiстiв, i чорт мене вiзьми, якщо батько не був, якщо батько не був, якщо батько не був, якщо батько не був, то батько не був. територiї протiкав струмок, i дiвчатка продовжували скаржитися, що в ньому повно дрiбних камiнцiв i що, коли вони йдуть купатися, у них болять ноги. Крiм того, що це були не камiнцi."
    
  "Це були алмази", - сказав Пол, який пiсля багатьох рокiв роботи в шахтах знав, що подiбна помилка траплялася неодноразово. Деякi види дiамантiв до огранювання та полiрування виглядають настiльки грубими, що люди часто плутають їх iз напiвпрозорим камiнням.
    
  "Деякi були жирними, як голубинi яйця, синок. Iншi були маленькими та бiлими, i була навiть рожева, ось така велика", - сказав вiн, пiднявши кулак до променя свiтла. "У тi днi ви могли досить легко знайти їх у помаранчевому кольорi, хоча ви ризикували, що урядовi iнспектори застрелять вас, якщо вас спiймають, коли ви крадетеся надто близько до мiсця розкопок, i нiколи не було браку в мертвих тiлах, що висихають на сонцi на перехрестях пiд вивiскою. було багато дiамантiв, але я нiколи не бачив стiльки в одному мiсцi, як на тiй фермi.
    
  "Що сказав цей чоловiк, коли дiзнався?"
    
  "Як я вже сказав, вiн був дурний. Все, що його цiкавило, це його Бiблiя i його врожай, i вiн нiколи не дозволяв нiкому зi своєї сiм'ї спускатися до мiста. У них теж не було вiдвiдувачiв, оскiльки вони жили в чорта на паличках. Що було навiть на краще, тому що будь-хто, по кому була хоч крапля мiзкiв, одразу б одразу за грудьми одразу. дiамантiв, коли вони показували нам власнiсть, i вiн тицьнув мене лiктем у ребра - якраз вчасно, тому що я збирався сказати що-небудь дурне, повiсьте мене, якщо це не правда насiла, не ставлячи нiяких питань Твiй батько був у що вiн; запропонували нам свою кiмнату, твiй батько наполягав на тому, щоб спати у вiтальнi пiд кiлькома ковдрами.
    
  "Щоб ти мiг стати посеред ночi".
    
  "Саме це ми i зробили. Поряд з камiном стояла скриня з сiмейними дрiбничками. Ми висипали їх на пiдлогу, намагаючись не видати нi звуку. Потiм обiйшов будинок ззаду i поклав каменi в багажник. Повiрте менi, хоча скриня була великою, камiння все одно заповнили його на три чвертi. Ми накрили їх на три чвертi. Вiз, який батько використав для доставки припасiв. Все пройшло б iдеально, якщо б не проклятий собака, який спав зовнi. нашi напрочуд винахiдливi пояснення нi до чого доброго не привели, тому що вiн здогадався, що ми задумали.
    
  "Ти брешеш", - сказав Пол. Промiнь свiтла трохи тремтiв.
    
  "Нi, синку, нехай мене цю хвилину вразить блискавка, якщо я не кажу тобi правду. Вiн убив людину, вiн убив його добре, i менi довелося пiдстебнути коней, тому що мати i двi дочки вийшли на ганок i почали кричати. Ми не проїхали i десяти миль, що сказав вiн зупинитися, коли твiй батько сказав менi зупинитися. божевiльний, i я не думаю, що був неправий. Все це насильство i алкоголь зробили його тiнню його колишнього "я". Вбивство фермера стало останньою краплею.
    
  "Що б ти зробив, якби у тебе був пiстолет, Кловiс?"
    
  "Я застрелив би його", - вiдповiв колишнiй морський пiхотинець, не роздумуючи нi секунди. У Кловiса з'явилася iдея про те, як вiн мiг би обернути ситуацiю на свою користь.
    
  Менi просто потрiбно привести його у потрiбне мiсце.
    
  "Отже, що сталося?" - Запитав Пол. Тепер його голос звучав менш упевнено.
    
  "Я гадки не мав, що робити, тому пiшов далi стежкою, яка вела назад до мiста. Твiй батько поїхав рано вранцi, i коли вiн повернувся, було вже за полудень, тiльки тепер у нього не було фургона, тiльки нашi конi. Вiн сказав менi, що закопав скриню в мiсцi, вiдомому тiльки йому, i що ми повернемося,"
    
  "Вiн тобi не довiряв".
    
  "Звичайно, вiн цього не робив. пiр, поки ми не повернулися в Свакопмунд i не дiзналися, що нас обох розшукують за дезертирство i тому, що твiй батько втратив управлiння своїм човном. уникли вiйськової полiцiї, сховавшись на кораблi, що прямував до Нiмеччини.
    
  "Це було, коли ти пiдiйшов до барона?"
    
  "Ганс був одержимий iдеєю повернутися в Оранж за скринькою, як i я. Ми провели кiлька днiв в особняку барона, ховаючись. Твiй батько розповiв йому все, i барон збожеволiв ... Як i твiй батько, як i всi iншi. Вiн хотiв знати точне мiсце розташування, i Ганс вiдмовився сказати. скриня, тому Ганс пiдписав деякi папери про передачу будинку, в якому жили ти i твоя мати, разом з невеликим бiзнесом, яким вони володiли удвох.
    
  "А що сталося в нiч його смертi?"
    
  "Була запекла суперечка. Багато грошей, кричать чотири людини. Твiй батько закiнчив з кулею в животi".
    
  "Як це сталося?"
    
  Кловiс обережно дiстав пачку цигарок та коробок сiрникiв. Вiн узяв останню сигарету та запалив її. Потiм вiн запалив сигарету i випустив дим у бiк променя лiхтарика.
    
  "Чому тебе це так цiкавить, Пол? Чому тебе так хвилює життя вбивцi?"
    
  "Не називай так мого батька!"
    
  Давай же... трохи ближче.
    
  "Нi? Як би ви назвали те, що ми зробили в Уотерберзi? Що вiн зробив з фермером? Вiн знiс йому голову; вiн дозволив йому отримати це прямо тут", - сказав вiн, торкаючись свого чола.
    
  "Я кажу тобi заткнутися!"
    
  З криком лютi Пол виступив уперед i занiс праву руку, щоб ударити Кловiса. Умiлим рухом Кловiс кинув запалену сигарету йому в очi. Пiдлога сiпнулася назад, рефлекторно захищаючи обличчя, i це дало Кловiсу достатньо часу, щоб схопитися i вибiгти, розiгруючи свою останню карту, вiдчайдушну останню спробу.
    
  Вiн не вистрiлить менi у спину.
    
  "Почекай, ублюдок!"
    
  Особливо, якщо вiн не знає, хто стрiляв.
    
  Пiдлога гналася за ним. Ухиляючись вiд променя лiхтарика, Кловiс побiг до задньої частини складу, намагаючись сховатися тим шляхом, яким увiйшов його переслiдувач. Вiн змiг розглянути маленькi дверi поруч iз вiкном iз затемненим склом. Вiн прискорив крок i майже досяг дверей, коли його ноги щось заплуталися.
    
  Вiн упав ниць i намагався пiдвестися на ноги, коли Пол наздогнав його i схопив за куртку. Кловiс спробував ударити Пола, але схибив i небезпечно вiдхитнувся до вiкна.
    
  "Нi!" Закричав Пол, знову кидаючись на Кловiса.
    
  Намагаючись вiдновити рiвновагу, колишнiй морський пiхотинець простягнув руки до Пiдлоги. Його пальцi на мить торкнулися пальцiв парубка, перш нiж вiн упав i вдарився об вiкно. Старе скло пiддалося, i тiло Кловiса вивалилося через отвiр i зникло в темрявi.
    
  Пролунав короткий вигук, а потiм сухий стукiт.
    
  Пiдлога висунулась з вiкна i спрямувала лiхтарик на землю. За десять метрiв пiд ним, посеред калюжi кровi, що росте, лежало тiло Кловiса.
    
    
  47
    
    
  Юрген зморщив носа, коли увiйшов до лiкарнi. Тут смердiло сечею та екскрементами, погано замаскованими запахом дезiнфiкуючого засобу.
    
  Йому довелося спитати дорогу у медсестри, оскiльки це був перший раз, коли вiн вiдвiдав Отто з того часу, як його помiстили туди одинадцять рокiв тому. Жiнка, що сидiла за столом, зi нудним виразом на обличчi читала журнал, а її ноги вiльно бовталися в бiлих сабо. Побачивши, що перед нею з'явився новенький оберштурмфюрер, медсестра встала i пiдняла праву руку так швидко, що цигарка, яку вона курила, випала з рота. Вона наполягла на тому, щоб супроводжувати його особисто.
    
  "Ти не боїшся, що один з них втече?" - спитав Юрген, коли вони йшли коридорами, вказуючи на старих, що безцiльно бродили бiля входу.
    
  "Iнодi це трапляється, в основному, коли я йду у ванну. Втiм, це не має значення, тому що чоловiк з кiоску на розi зазвичай приносить їх назад".
    
  Медсестра залишила його бiля дверей до палати барона.
    
  "Вiн тут, сер, весь влаштований i зручний. У нього навiть є вiкно. Хайль Гiтлер!" - Додала вона перед самим вiдходом.
    
  Юрген неохоче вiддав честь у вiдповiдь, задоволений тим, що вона йде. Вiн хотiв насолодитися цим моментом на самотi.
    
  Дверi в кiмнату були вiдчиненi, i Отто спав, розвалившись в iнвалiдному вiзку поруч iз вiкном. Струмiнь слини стiкав йому на груди, стiкаючи по халату i старому моноклю на золотому ланцюжку, скло якого тепер було трiснуте. Юрген згадав, як по-iншому виглядав його батько наступного дня пiсля спроби державного перевороту - як вiн був розлючений через те, що спроба провалилася, хоча сам вiн нiчого до цього не сприяв.
    
  Юргена ненадовго затримали i допитали, хоча задовго до того, як усе закiнчилося, у нього вистачило здорового глузду змiнити просочену кров'ю коричневу сорочку на чисту, i при ньому не було вогнепальної зброї. Не було жодних наслiдкiв нi для нього, нi для когось ще. Навiть Гiтлер провiв у в'язницi лише дев'ять мiсяцiв.
    
  Юрген повернувся додому, оскiльки казарми СА були закритi, а органiзацiю розпущено. Вiн провiв кiлька днiв, замкнувшись у своїй кiмнатi, iгноруючи спроби своєї матерi з'ясувати, що трапилося з Iльзе Райнер, i прикидаючи, як найкраще використати листа, який вiн вкрав у матерi Пола.
    
  Мати мого брата, повторив вiн про себе, спантеличений.
    
  Нарештi вiн замовив фотокопiї листа i одного ранку пiсля снiданку подарував одну своїй матерi, а iншу батьковi.
    
  "Що це, чорт забирай, таке?" - спитав барон, приймаючи аркушi паперу.
    
  "Ти чудово знаєш, Отто".
    
  "Юрген! Виявляй бiльше поваги!" - з жахом сказала його мати.
    
  "Пiсля того, що я тут прочитав, немає причин, чому я мушу".
    
  "Де оригiнал?" - спитав Отто хрипким голосом.
    
  "Десь у безпечному мiсцi".
    
  "Принесiть це сюди!"
    
  "У мене немає намiру робити це. Це всього лише кiлька копiй. Я вiдправив iншi до газет i в головне управлiння полiцiї".
    
  "Що ти зробив?" - крикнув Отто, обминаючи стiл. Вiн спробував пiдняти кулак, щоб ударити Юргена, але його тiло, здавалося, не реагувало. Юрген та його мати ошелешено спостерiгали, як барон опустив руку i спробував пiдняти її знову, але безуспiшно.
    
  "Я не можу бачити. Чому я не бачу?" - спитав Отто.
    
  Вiн похитнувся вперед, тягнучи за собою скатертину для снiданку, коли падав. Столовi прилади, тарiлки та чашки перекинулися, розкидаючи свiй вмiст, але барон, здавалося, не помiтив цього, бо лежав нерухомо на пiдлозi. У їдальнi було чути тiльки крики покоївки, яка щойно увiйшла, тримаючи в руках тацю з свiжоприготовленими тостами.
    
  Стоячи бiля дверей у кiмнату, Юрген не змiг придушити гiрку усмiшку, згадавши винахiдливiсть, яку вiн виявив тодi. Лiкар пояснив, що барон перенiс iнсульт, який позбавив його дару мови та можливостi пересуватися на ногах.
    
  "З огляду на надмiрностi, яким ця людина вдавалася протягом свого життя, я не здивований. Я не думаю, що вона протягне бiльше шести мiсяцiв", - сказав лiкар, прибираючи iнструменти в шкiряну сумку. Що було удачею, бо Отто не побачив жорстокої усмiшки, що промайнула на обличчi його сина, коли вiн почув дiагноз.
    
  I ось ти тут, через одинадцять рокiв.
    
  Тепер вiн увiйшов, не видавши жодного звуку, принiс стiлець i сiв навпроти iнвалiда. Свiтло з вiкна, можливо, i виглядало як iдилiчний сонячний промiнь, але це було не бiльше нiж вiдображення сонця на голiй бiлiй стiнi будiвлi навпроти, єдиному виглядi з баронової кiмнати.
    
  Втомившись чекати, поки вiн прокинеться, Юрген кiлька разiв прочистив горло. Барон моргнув i, нарештi, пiдняв голову. Вiн дивився на Юргена, але якщо й вiдчув якийсь подив чи страх, його очi цього не показали. Юрген дотримав свого розчарування.
    
  "Ти знаєш, Отто? Довгий час я дуже намагався заслужити ваше схвалення. Звичайно, для тебе це не мало нi найменшого значення. Ти дбав тiльки про Едуарда".
    
  Вiн зробив невелику паузу, чекаючи якоїсь реакцiї, якогось руху, будь-чого. Все, що вiн одержав, був той самий пильний погляд, що й ранiше, насторожений, але заморожений.
    
  "Було величезним полегшенням дiзнатися, що ти не був моїм батьком. Раптом я вiдчув свободу ненавидiти огидну свиню-рогоносця, яка iгнорувала мене все моє життя".
    
  Образи також не справили жодного ефекту.
    
  "Потiм у тебе трапився iнсульт, i ти, нарештi, залишив мене i мою матiр у спокої. Але, звичайно, як i все, що ти робив у своєму життi, ти не довiв це до кiнця. Я дав тобi занадто багато свободи дiй, чекаючи, поки ти виправиш цю помилку, i я деякий час думав про те, як вiд тебе позбавитися. вiд клопоту ".
    
  Вiн узяв газету, яку нiс пахвою, i пiднiс її до обличчя старого, досить близько, щоб той мiг її прочитати. Тим часом вiн процитував змiст статтi з пам'ятi. Вiн перечитував її знову i знову минулої ночi, передчуваючи момент, коли старий побачить її.
    
    
  ОПIЗНАНО ТАЄМНИЧЕ ТIЛО
    
    
  Мюнхен (Редакцiйна стаття). Полiцiя нарештi змогла iдентифiкувати тiло, знайдене минулого тижня у провулку неподалiк головного вокзалу. Це тiло колишнього лейтенанта морської пiхоти Кловiса Нагеля, який з 1904 року не був викликаний у вiйськовий трибунал через те, що залишив свою посаду пiд час мiсiї у Пiвденно-Захiднiй Африцi. Хоча вiн повернувся в країну пiд вигаданим iм'ям, влада змогла iдентифiкувати його за великою кiлькiстю татуювань, що покривають його торс. Немає жодних додаткових подробиць щодо обставин його смертi, яка, як пам'ятають нашi читачi, сталася внаслiдок падiння з великої висоти, можливо, внаслiдок поштовху. Полiцiя нагадує громадськостi, що будь-хто, хто мав контакт iз Нагелем, перебуває пiд пiдозрою, i просить, щоб тi, хто має iнформацiю, негайно повiдомили про себе владi.
    
  "Пол повернувся. Хiба це не чудова новина?"
    
  Проблиск страху промайнув у очах барона. Це тривало всього кiлька секунд, але Юрген насолоджувався моментом, нiби це було велике приниження, яке представляло його збочений розум.
    
  Вiн пiдвiвся i попрямував у ванну. Вiн узяв склянку i наполовину наповнив її з-пiд крана. Потiм вiн знову сiв поруч барона.
    
  "Ти знаєш, що зараз вiн прийде за тобою. I я не думаю, що ти хочеш бачити своє iм'я в заголовках, чи не так, Отто?"
    
  Юрген дiстав iз кишенi металеву коробочку розмiром не бiльше поштової марки. Вiн вiдчинив його i дiстав маленьку зелену пiгулку, яку залишив на столi.
    
  "Є новий пiдроздiл СС, який експериментує з цими прекрасними речами. У нас є агенти по всьому свiту, люди, яким будь-якої митi, можливо, доведеться тихо i безболiсно зникнути", - сказав молодий чоловiк, забувши згадати, що безболiснiсть ще не досягнута. "Врятуй нас вiд ганьби, Отто".
    
  Вiн узяв свою кепку i рiшуче натягнув її на потилицю, потiм попрямував до дверей. Коли вiн дiйшов до неї, вiн обернувся i побачив, що Отто намацує табличку. Його батько тримав пiгулку мiж пальцями, його обличчя залишалося таким самим порожнiм, як i пiд час вiзиту Юргена. Потiм його рука пiднялася до рота так повiльно, що рух був майже непомiтний.
    
  Юрген пiшов. На мить у нього виникла спокуса залишитися i подивитися, але краще було дотримуватися плану та уникнути потенцiйних проблем.
    
  З завтрашнього дня спiвробiтники звертатимуться до мене як барона фон Шредера. I коли мiй брат прийде за вiдповiдями, йому доведеться спитати мене.
    
    
  48
    
    
  Через два тижнi пiсля смертi Нагеля Пол, нарештi, наважився знову вийти надвiр.
    
  Звук падiння тiла колишнього морського пiхотинця на землю луною вiддавався в його головi весь той час, що вiн провiв у замку в кiмнатi, яку знiмав у пансiонi Швабiнга. Вiн намагався повернутися до старої будiвлi, в якiй жив зi своєю матiр'ю, але тепер це був приватний житловий будинок.
    
  Це було не єдине, що змiнилося в Мюнхенi за його вiдсутностi. Вулицi стали чистiшими, i бiльше не було груп безробiтних, що тинялися по кутках вулиць. Зникли черги бiля церков i бюро з працевлаштування, i людям не треба було тягати з собою двi валiзи з дрiбними банкнотами щоразу, коли вони хотiли купити хлiб. Не було жодних кривавих бiйок у тавернах. Величезнi шпальти оголошень, якi можна було знайти на головних дорогах, повiдомляли про iншi речi. Ранiше вони були заповненi новинами про полiтичнi збори, полум'яними манiфестами та десятками плакатiв "Розшукується за крадiжку". Тепер вони демонстрували мирнi речi, такi як збори садiвницьких товариств.
    
  Замiсть усiх цих ознак загибелi Павло виявив, що пророцтво виповнилося. Куди б вiн не пiшов, вiн бачив групи хлопчикiв iз червоними пов'язками зi свастикою на рукавах. Перехожим доводилося пiднiмати руку i кричати "Хайль Гiтлер!", якщо вони не хотiли ризикувати бути поплесканими по плечу парою агентiв у цивiльному з наказом слiдувати за ними. Кiлька людей, меншiсть, поспiшили втекти у дверних отворах, щоб уникнути вiтання, але таке рiшення не завжди було можливим, i рано чи пiзно кожному доводилося пiднiмати руку.
    
  Куди б ви не подивилися, люди демонстрували прапор iз свастикою, цим пустотливим чорним павуком, чи то на шпильках, нарукавних пов'язках чи хустках, пов'язаних навколо шиї. Їх продавали на тролейбусних зупинках та кiосках разом iз квитками та газетами. Цей сплеск патрiотизму почався наприкiнцi червня, коли серед ночi було вбито десятки лiдерiв СА за "зраду батькiвщини". Цiєю дiєю Гiтлер надiслав два послання: що нiхто не був у безпецi i що в Нiмеччинi вiн був єдиною вiдповiдальною особою. Страх був вигравiюваний на кожному обличчi, хоч би як люди намагалися його приховати.
    
  Нiмеччина стала смертельною пасткою для євреїв. З кожним мiсяцем закони проти них ставали дедалi суворiшими, несправедливiсть навколо них тихо посилювалася. Спочатку нiмцi напали на єврейських лiкарiв, юристiв та вчителiв, позбавивши їхньої роботи, про яку вони мрiяли, i, в процесi, позбавивши цих професiоналiв можливостi заробляти на життя. Новi закони означали, що сотнi змiшаних шлюбiв тепер анульовано. Хвиля самогубств, не схожа нi на що, що будь-коли бачила Нiмеччина, прокотилася по всiй країнi. I все ж були євреї, якi дивилися в iнший бiк або заперечували, наполягаючи, що насправдi все не так вже й погано, частково тому, що мало хто знав, наскiльки далеко зайшла проблема - нiмецька преса майже не писала про це, - а частково тому, що альтернатива, емiграцiя, з кожним днем. Через глобальну економiчну кризу i перенасиченiсть ринку працi квалiфiкованими фахiвцями догляд здавався безумством. Усвiдомлювали вони це чи нi, євреїв нацисти тримали у заручниках.
    
  Прогулянка мiстом принесла Полу деяке полегшення, хоч i цiною занепокоєння, яке вiн вiдчував щодо того, в якому напрямку рухається Нiмеччина.
    
  "Вам потрiбна шпилька для краватки, сер?" - спитав молодий хлопець, оглянувши його з нiг до голови. На хлопчику був довгий шкiряний пояс, який демонстрував кiлька моделей, вiд простого перекрученого хреста до орла, що тримає нацистський герб.
    
  Пiдлога похитала головою i пiшла далi.
    
  "Вам не заважало б носити її, сер. Вiдмiнний знак вашої пiдтримки нашого славного фюрера", - наполягав хлопчик, що бiжить за ним.
    
  Бачачи, що Пол не здається, вiн висунув мову i вирушив на пошуки нового видобутку.
    
  Я швидше помру, нiж одягну цей символ, подумав Пол.
    
  Його розум знову поринув у гарячковий, нервовий стан, у якому вiн перебував з моменту смертi Нагеля. Iсторiя людини, яка була першим лейтенантом його батька, змусила його засумнiватися у тому, як продовжити розслiдування, а й у характерi цього пошуку. Якщо вiрити Нагелю, Ганс Райнер прожив складне i збочене життя, i вiн скоїв злочин через грошi.
    
  Звичайно, Нагель був не найнадiйнiшим iз джерел. Але, незважаючи на це, пiсня, яку вiн заспiвав, не розходилася з тiєю нотою, яка завжди звучала в серцi Пола, коли вiн думав про батька, якого вiн нiколи не знав.
    
  Дивлячись на спокiйний, ясний кошмар, у який Нiмеччина занурювалася з таким ентузiазмом, Пауль ставив питання, чи не прокидається вiн нарештi.
    
  Минулого тижня менi виповнилося тридцять, з гiркотою думав вiн, прогулюючись берегом Iзара, де на лавках збиралися парочки, i я витратив бiльше третини свого життя на пошуки батька, який, можливо, не вартував таких зусиль. Я залишив людину, яку любив, i не знайшов нiчого, окрiм смутку та жертви натомiсть.
    
  Можливо, саме тому вiн iдеалiзував Ганса у своїх мрiях наяву - тому що йому потрiбно було компенсувати похмуру реальнiсть, про яку вiн здогадувався за мовчанням Iльзi.
    
  Вiн раптово усвiдомив, що вкотре прощається з Мюнхеном. Єдиною думкою в його головi було бажання виїхати, втекти з Нiмеччини i повернутися в Африку, мiсце, де, хоч вiн i не був щасливий, вiн принаймнi змiг знайти частину своєї душi.
    
  Але я зайшов так далеко... Як я можу дозволити собi здатися зараз?
    
  Проблема була подвiйною. Вiн також гадки не мав, як продовжити. Смерть Нагеля знищила не лише його надiї, а й останню конкретну зачiпку, яка мала. Вiн хотiв би, щоб його мати довiряла йому бiльше, бо тодi вона могла б бути ще жива.
    
  Я мiг би пiти i знайти Юргена, поговорити з ним про те, що сказала менi моя мати перед смертю. Можливо, вiн щось знає.
    
  Через деякий час вiн вiдкинув цю iдею. Вiн був ситий по горло Шредерами, i, мабуть, Юрген все ще ненавидiв його за те, що сталося в стайнях кутника. Вiн сумнiвався, що час зробив щось, щоб угамувати його гнiв. I якби вiн пiдiйшов до Юргена, не маючи взагалi жодних доказiв, i сказав йому, що має пiдстави вважати, що вони можуть бути братами, його реакцiя напевно була б жахливою. Вiн також не мiг уявити, що спробує поговорити з бароном чи Брунгiльдою. Нi, цей провулок був глухим кутом.
    
  Все скiнчено. Я йду.
    
  Його безладна подорож привела його на Марiєнплац. Вiн вирiшив зробити останнiй вiзит Себастьяну Келлеру, перш нiж назавжди покинути мiсто. По дорозi вiн ставив питання, чи вiдкрито ще книгарню, чи його власник став жертвою кризи двадцятих рокiв, як i багато iнших пiдприємств.
    
  Його побоювання виявилися необґрунтованими. Заклад виглядав так само, як завжди, акуратно, з його щедрими вiтринами, що пропонують ретельно пiдiбрану класичну нiмецьку поезiю. Пiдлога ледве затрималася, перш нiж увiйти, i Келлер негайно просунув голову у дверi задньої кiмнати, так само, як вiн зробив того першого дня 1923 року.
    
  "Пол! Боже милостивий, який сюрприз!"
    
  Книготорговець простяг руку з теплою усмiшкою на обличчi. Здавалося, що час ледве минув. Вiн, як i ранiше, фарбував волосся в бiлий колiр i носив новi окуляри в золотiй оправi, але, крiм цього i дивних зморшок навколо очей, вiн продовжував випромiнювати ту саму ауру мудростi та спокою.
    
  "Доброго дня, гер Келлер".
    
  "Але це таке задоволення, Пол! Де ти ховався весь цей час? Ми вважали тебе втраченим ... Я прочитав у газетах про пожежу в пансiонi i злякався, що ти теж там загинув. Ти мiг би написати!"
    
  Дещо присоромлений, Пол вибачився за те, що мовчав усi цi роки. Всупереч своїй традицiї, Келлер зачинив книгарню i вiдвiв молодика в задню кiмнату, де вони провели пару годин, попиваючи чай i розмовляючи про колишнi часи. Пол розповiв про свої подорожi Африкою, про рiзнi роботи, якi вiн виконував, i про свiй досвiд спiлкування з рiзними культурами.
    
  "У тебе були справжнi пригоди ... Карл Мей, яким ви так захоплюєтеся, хотiв би опинитися на вашому мiсцi".
    
  "Я вважаю, що так ... Хоча романи - це зовсiм iнша справа", - сказав Пол з гiркою усмiшкою, думаючи про трагiчний кiнець Нагеля.
    
  "А як щодо масонства, Пол? Чи пiдтримували ви зв'язок з будь-якою ложею протягом цього часу?"
    
  "Нi, сер".
    
  "Що ж тодi, коли все сказано i зроблено, суть нашого Братства - порядок. Так вийшло, що сьогоднi ввечерi вiдбудуться збори. Ти повинен пiти зi мною, я не прийму вiдмови. Ти можеш продовжити свою роботу з того мiсця, на якому зупинився", - сказав Келлер, поплескуючи його по плечу.
    
  Пiдлога неохоче погодилася.
    
    
  49
    
    
  Тiєї ночi, повернувшись у темп, Пол вiдчув знайоме почуття штучностi та нудьги, яке охопило його багато рокiв тому, коли вiн почав вiдвiдувати масонськi збори. Мiсце було заповнене вщерть, було понад сто осiб.
    
  У слушний момент Келлер, який все ще був великим майстром Ложi Вранiшнього Сонця, встав i представив Пола своїм братам-масонам. Багато хто з них уже знав його, але принаймнi десять учасникiв вiтали його вперше.
    
  За винятком того моменту, коли Келлер звернувся до нього безпосередньо, Пол провiв велику частину зустрiчi, занурений у свої думки... ближче до кiнця, коли один iз старших братiв - хтось на iм'я Ферст - встав, щоб подати тему, якої не було на порядку денному того дня.
    
  "Шановний Великий магiстр, ми з групою братiв обговорювали поточну ситуацiю".
    
  "Що ти маєш на увазi, брате Ферст?"
    
  "За тривожну тiнь, яку нацизм вiдкидає на масонство".
    
  "Брате, ти знаєш правила. Жодної полiтики у храмi".
    
  "Але Великий магiстр погодиться зi мною, що новини з Берлiна i Гамбурга викликають занепокоєння. Багато лож там розпалися з власної волi. Тут, в Баварiї, не залишилося жодної з пруських лож ".
    
  "Отже, ви пропонуєте розпуск цiєї ложi, брате Ферсте?"
    
  "Звичайно, нi. Але я вважаю, що, можливо, настав час вжити заходiв, якi вжили iншi, щоб забезпечити їхню постiйнiсть".
    
  "I що це за заходи?"
    
  "Першим було б перервати нашi зв'язки з братерствами за межами Нiмеччини".
    
  За цiєю заявою було багато ремствування. Масонство традицiйно було мiжнародним рухом, i що бiльше зв'язкiв було бiля ложi, то бiльше її поважали.
    
  "Будь ласка, тиша. Коли брат закiнчить, кожен зможе висловити свої власнi думки з цього приводу".
    
  "Другим було б перейменування нашого суспiльства. Iншi ложi у Берлiнi змiнили свою назву на Орден Тевтонських лицарiв."
    
  Це викликало нову хвилю невдоволення. Змiна назви ордена була просто неприйнятною.
    
  "I, нарештi, я думаю, ми повиннi звiльнити з ложi - з честю - тих братiв, якi ризикують наше виживання".
    
  "I якi б це були брати?"
    
  Ферст прочистив горло, перш нiж продовжити, явно почуваючи себе нiяково.
    
  "Брати-євреї, звичайно".
    
  Пiдлога схопилася зi свого мiсця. Вiн спробував взяти слово, щоб виступити, але храм перетворився на натовп крикiв i прокльонiв. Сум'яття тривало кiлька хвилин, усi намагалися говорити одночасно. Келлер кiлька разiв ударив по своїй кафедрi булавою, якою йому рiдко доводилося користуватися.
    
  "Наказуйте, наказуйте! Ми говоритимемо по черзi, або менi доведеться розпустити збори!"
    
  Пристрастi трохи охолонули, i промовцi взяли слово, щоб пiдтримати пропозицiю або вiдхилити її. Пiдлога пiдрахувала кiлькiсть людей, якi взяли участь у голосуваннi, i була здивована, виявивши рiвномiрний подiл мiж двома позицiями. Вiн спробував придумати щось для вкладу, що звучало б складно. Вiн наполегливо хотiв донести, наскiльки несправедливим вважає всю дискусiю.
    
  Нарештi Келлер вказав на нього булавою. Пiдлога встала.
    
  "Брати, це перший раз, коли я виступаю в цiй ложi. Цiлком може бути останньою. Я був вражений дискусiєю, викликаною пропозицiєю брата Ферста, i найбiльше мене вражає не ваша думка з цього питання, а сам факт, що нам взагалi довелося це обговорювати."
    
  Почулося схвальне бурмотiння.
    
  "Я не єврей. У моїх жилах тече арiйська кров, або, принаймнi, я так думаю. Правда в тому, що я не зовсiм впевнений у тому, хто я такий. Я прибув до цiєї шляхетної установи, слiдуючи стопами мого батька, не маючи iншої мети, окрiм як дiзнатися бiльше про тебе. Певнi обставини в моїй. повернувся, я й уявити не мiг, що все буде так по-iншому. У цих стiнах ми, ймовiрно, прагнемо просвiтлення.
    
  Почулося ще бiльше схвальних вигукiв. Пiдлога побачила, як Ферст пiдвiвся зi свого мiсця.
    
  "Брате, тебе довго не було, i ти не знаєш, що вiдбувається в Нiмеччинi!"
    
  "Ти маєш рацiю. Ми переживаємо темнi часи. Але в такi часи ми повиннi мiцно чiплятися за те, у що ми вiримо ".
    
  "На карту поставлено виживання ложi!"
    
  "Так, але якою цiною?"
    
  "Якщо нам доведеться ..."
    
  "Брате Ферсте, якби ти перетинав пустелю i побачив, що сонце припiкає все сильнiше, а твоя фляга порожнiє, ти б помочився в неї, щоб зупинити її вiд закiнчення?"
    
  Дах храму затремтiв вiд вибуху смiху. Ферст програвав матч i вiн кипiв вiд лютi.
    
  "I подумати тiльки, що це слова знедоленого сина дезертира", - вигукнув вiн.
    
  Пiдлога прийняла удар на себе, як могла. Вiн сильно стиснув спинку стiльця перед собою, поки кiсточки його пальцiв не побiлiли.
    
  Я маю контролювати себе, або вiн переможе.
    
  "Шановний Великий магiстр, ви збираєтеся дозволити брату Ферсту пiддати мою заяву перехресному вогню?"
    
  "Брат Райнер правий. Дотримуйтесь правил дебатiв".
    
  Ферст кивнув з широкою посмiшкою, яка насторожила Пола.
    
  "Захоплений. У такому разi, я прошу вас забрати слово у брата Райнера".
    
  "Що? На якiй пiдставi?" запитав Пол, намагаючись не кричати.
    
  "Ви заперечуєте, що вiдвiдували збори ложi всього за кiлька мiсяцiв до вашого зникнення?"
    
  Пiдлога розхвилювалася.
    
  "Нi, я не заперечую цього, але ..."
    
  "Отже, ви не досягли ступеня Товариша з ремесла, i у вас немає права робити свiй внесок у збори", - перервав Ферст.
    
  "Я був учнем бiльше одинадцяти рокiв. Ступiнь Товариша з ремесла присвоюється автоматично через три роки."
    
  "Так, але тiльки якщо ти регулярно вiдвiдуєш роботи. В iншому випадку ви повиннi бути схваленi бiльшiстю братiв. Так що у вас немає права виступати в цих дебатах", - сказав Ферст, не в силах приховати свого задоволення.
    
  Пол озирнувся у пошуках пiдтримки. Всi обличчя мовчки дивилися на нього у вiдповiдь. Навiть Келлер, який, здавалося, хотiв допомогти йому кiлька хвилин тому, був спокiйний.
    
  "Дуже добре. Якщо такий переважаючий дух, я вiдмовляюся вiд свого членства в ложi".
    
  Пiдлога встала i покинула лаву, прямуючи до кафедри, яку займав Келлер. Вiн зняв фартух та рукавички i кинув їх до нiг Великого магiстра.
    
  "Я бiльше не пишаюся цими символами".
    
  "I я теж!"
    
  Один iз присутнiх, чоловiк на iм'я Йоахiм Хiрш, пiдвiвся. Хiрш був євреєм, згадав Пол. Вiн теж кинув символи до пiднiжжя кафедри.
    
  "Я не збираюся чекати голосування про те, чи слiд менi бути виключеним з ложi, до якої я належав двадцять рокiв. Я хотiв би пiти", - сказав вiн, ставши поруч iз Полом.
    
  Почувши це, багато хто встав. Бiльшiсть iз них були євреями, хоча, як iз задоволенням зауважив Пол, було кiлька неєвреїв, якi явно були так само обуренi, як i вiн. Протягом хвилини на картатий мармур зiбралося бiльше тридцяти фартухiв. Сцена була хаотичною.
    
  "Цього достатньо!" - кричав Келлер, ударяючи булавою в марнiй спробi бути почутим. "Якби моє становище дозволяло, я теж скинув би цей фартух. Давайте поважати тих, хто прийняв це рiшення".
    
  Група дисидентiв почала залишати храм. Пiдлога пiшла одним з останнiх, i вона пiшла з високо пiднятою головою, хоч це його засмучувало. Бути членом ложi нiколи не було йому особливо до смаку, але йому було боляче бачити, як така група розумних, культурних людей може бути подiлена страхом та нетерпимiстю.
    
  Вiн мовчки попрямував до вестибюлю. Деякi дисиденти зiбралися купкою, хоча бiльшiсть зiбрали свої капелюхи та виходили на вулицю групами по двi чи три особи, щоб не привертати уваги. Пiдлога готувалася зробити те саме, коли вiдчув, як хтось доторкнувся до його спини.
    
  "Будь ласка, дозвольте менi потиснути вам руку". Це був Хiрш, людина, яка кинула свiй фартух слiдом за Полом. "Велике вам спасибi за те, що подаєте приклад. Якби ти не зробив те, що ти зробив, я не наважився б зробити це сам ".
    
  "Не треба менi дякувати. Менi просто нестерпно було бачити несправедливiсть всього цього".
    
  "Якби тiльки бiльше людей були схожi на тебе, Райнер, Нiмеччина не була б у тому безладдi, в якому вона перебуває сьогоднi. Будемо просто сподiватися, що це лише попутний поганий вiтер ".
    
  "Люди наляканi", - сказав Пол, знизуючи плечима.
    
  "Я не здивований. Три чи чотири тижнi тому гестапо отримало повноваження дiяти позасудово".
    
  "Що ти маєш на увазi?"
    
  "Вони можуть затримати будь-кого, навiть за щось таке просте, як пiдозрiла хода".
    
  "Але це безглуздо!" - здивовано вигукнув Пол.
    
  "Це ще не все", - сказав iнший з чоловiкiв, який збирався йти. "Через кiлька днiв сiм'я отримує повiдомлення".
    
  "Або їх викликають для пiзнання тiла", - похмуро додав третiй. "Це вже трапилося з моїм знайомим, i список зростає. Krickstein, Cohen, Tannenbaum..."
    
  Коли вiн почув це прiзвище, серце Пола пiдстрибнуло.
    
  "Чекай, ти сказав Танненбаум? Який Танненбаум?"
    
  "Йозеф Танненбаум, промисловець. Ти знаєш його?"
    
  "Начебто. Можна сказати, що я ... друг сiм'ї".
    
  "Тодi менi шкода повiдомляти вам, що Джозеф Танненбаум мертвий. Похорон вiдбудеться завтра вранцi".
    
    
  50
    
    
  "Дощ повинен бути обов'язковим на похоронi", - сказав Манфред.
    
  Елiс не вiдповiла. Вона просто взяла його за руку i стиснула її.
    
  Вiн має рацiю, подумала вона, оглядаючись навколо. Бiлi надгробки сяяли пiд ранковим сонцем, створюючи атмосферу безтурботностi, яка зовсiм не вiдповiдає її душевному стану.
    
  Елiс, яка так мало знала про свої власнi емоцiї i так часто ставала жертвою цiєї емоцiйної слiпоти, не зовсiм розумiла, що вона вiдчувала того дня. З того часу, як вiн викликав їх назад з Огайо п'ятнадцять рокiв тому, вона ненавидiла свого батька до глибини душi. Згодом її ненависть набула безлiч вiдтiнкiв. Спочатку вона була пофарбована вiдтiнком обурення сердитий пiдлiток, якому завжди суперечили. Звiдти це переросло у зневагу, коли вона побачила свого батька у всьому його егоїзмi та жадiбностi, бiзнесмена, готового на все, щоб процвiтати. Остання була ухильна, полохлива ненависть жiнки, яка боїться стати залежною.
    
  З того часу, як поплiчники її батька спiймали її тiєї фатальної ночi 1923 року, ненависть Елiс до батька перетворилася на холодну ворожiсть найчистiшого роду. Емоцiйно виснажена пiсля розриву з Полом, Елiс позбавила свої стосунки з батьком будь-якої пристрастi, зосередившись на них з рацiональної точки зору. Вiн - найкраще було називати цю людину "вiн"; це завдавало менше болю - був хворий. Вiн не розумiв, що вона має бути вiльна, щоб жити своїм власним життям. Вiн хотiв видати її замiж за того, кого вона зневажала.
    
  Вiн хотiв убити дитину, яку вона носила у своєму животi.
    
  Елiс довелося боротися щосили, щоб запобiгти цьому. Її батько дав їй ляпас, назвав її брудною повiєю i навiть гiрше.
    
  "Ти цього не отримаєш. Барон нiколи не прийме вагiтну повiю як наречену для свого сина".
    
  Тим краще, подумала Елiс. Вона замкнулася в собi, вiдмовившись робити аборт, i повiдомила шокованих слуг, що вагiтна.
    
  "У мене є свiдки. Якщо через тебе я зiрвусь, я здам тебе, ублюдок", - сказала вона йому з самовладанням та впевненiстю, яких нiколи ранiше не вiдчувала.
    
  "Слава небесам, що твоя мати не дожила до того, щоб побачити свою дочку у такому станi".
    
  "Наприклад, що? Її батько продав за найвищою цiною?"
    
  Йозеф виявив, що має вiдправитися в особняк Шредеров i зiзнатися барону у всiй правдi. З виразом погано вдаваного суму барон повiдомив йому, що, очевидно, за таких умов угода має бути анульована.
    
  Елiс бiльше нiколи не розмовляла з Джозефом пiсля того фатального дня, коли вiн повернувся, киплячи вiд лютi та приниження, з зустрiчi зi свекрухою, якою не судилося стати. Через годину пiсля його повернення Дорiс, економка, прийшла повiдомити її, що вона має негайно виїхати.
    
  "Господар дозволить тобi взяти з собою валiзу з одягом, якщо вона тобi знадобиться". Рiзкий тон її голосу не залишав сумнiвiв у її почуттях iз цього приводу.
    
  "Скажи господаревi велике спасибi, але менi вiд нього нiчого не потрiбно", - сказала Елiс.
    
  Вона попрямувала до дверей, але перед вiдходом обернулася.
    
  "До речi, Дорiс ... Постарайся не вкрасти валiзу i не сказати, що я взяв його з собою, як ти зробила з грошима, якi мiй батько залишив на раковинi".
    
  Її слова пробили пролом у зарозумiлому вiдношеннi економки. Вона почервонiла i почала задихатися.
    
  "Тепер, послухайте мене, я можу запевнити вас, що я ..."
    
  Молода жiнка пiшла, обiрвавши кiнець пропозицiї бавовною дверей.
    
  Незважаючи на те, що вона була надана самiй собi, незважаючи на все, що з нею трапилося, незважаючи на величезну вiдповiдальнiсть, яка росла всерединi неї, вираз обурення на обличчi Дорiс змусив Елiс посмiхнутися. Перша посмiшка з того часу, як Пол залишив її.
    
  Чи це я змусила його покинути мене?
    
  Вона провела наступнi одинадцять рокiв, намагаючись знайти вiдповiдь це питання.
    
  Коли Пол з'явився на обсадженiй деревами дорiжцi на цвинтарi, питання вiдповiло саме собою. Елiс побачила, як вiн наблизився i вiдiйшов убiк, чекаючи, доки священик прочитає молитву за померлих.
    
  Елiс зовсiм забула про двадцять людей, що оточили труну, дерев'яний ящик, порожнiй, якщо не рахувати урни з прахом Джозефа. Вона забула, що отримала порох поштою разом iз запискою з гестапо, в якiй говорилося, що її батько був заарештований за пiдбурювання до заколоту i загинув, "намагаючись тiкати". Вона забула, що його ховали пiд хрестом, а не зiркою, оскiльки вiн помер католиком у країнi католикiв, котрi вiддавали свої голоси за Гiтлера. Вона забула про своє власне замiшання i страх, бо серед усього цього одна впевненiсть постала тепер перед її очима, як маяк у шторм.
    
  То була моя провина. Я був тим, хто вiдштовхнув тебе, Пол. Який ховав вiд тебе нашого сина i не дозволив тобi зробити свiй вибiр. I, чорт би тебе забрав, я так само закоханий у тебе, як i в той раз, коли вперше побачив тебе п'ятнадцять рокiв тому, коли на тобi був цей безглуздий фартух офiцiанта.
    
  Вона хотiла пiдбiгти до нього, але подумала, що якщо вона це зробить, може втратити його назавжди. I хоча вона сильно подорослiшала з того часу, як стала матiр'ю, її ноги все ще були скутi гордiстю.
    
  Я мушу наближатися до нього повiльно. З'ясуйте, де вiн був, що вiн зробив. Якщо вiн все ще щось вiдчуває...
    
  Похорон закiнчився. Вона та Манфред прийняли спiвчуття гостей. Пiдлога була останнiм у черзi i пiдiйшла до них з обережним виглядом.
    
  "Доброго ранку. Дякую, що прийшли", - сказав Манфред, простягаючи руку, не впiзнаючи його.
    
  "Я подiляю вашу смуток", - вiдповiв Пол.
    
  "Ви знали мого батька?"
    
  "Трохи. Мене звуть Пол Райнер".
    
  Манфред вiдпустив руку Пола, нiби вона обпекла його.
    
  "Що ти тут робиш? Ти думаєш, що можеш ось так просто повернутися в її життя? Пiсля одинадцяти рокiв мовчання?"
    
  "Я написав десятки листiв i на жодне з них не отримав вiдповiдi", - схвильовано сказав Пол.
    
  "Це не змiнює того, що ти зробив".
    
  "Все гаразд, Манфреде", - сказала Елiс, поклавши руку йому на плече. "Ти вирушаєш додому".
    
  "Ти впевнений?" спитав вiн, дивлячись на Пола.
    
  "Так".
    
  "Добре. Я пiду додому i подивлюся, можливо..."
    
  "Чудово", - вона перервала його, перш нiж вiн змiг вимовити iм'я. "Я скоро буду поруч".
    
  Кинувши останнiй злiсний погляд на Пола, Манфред одягнув капелюх i пiшов. Елiс повернула центральною дорiжкою цвинтаря, мовчки крокуючи поруч iз Полом. Їхнiй зоровий контакт був коротким, але iнтенсивним i болючим, тому вона волiла поки не дивитися на нього.
    
  "Отже, ти повернувся".
    
  "Я повернувся минулого тижня, переслiдуючи ниточку, але все обернулося погано. Вчора я зустрiв знайомого вашого батька, який розповiв менi про його смерть. Я сподiваюся, що ви змогли зблизитися за цi роки".
    
  "Iнодi дистанцiя - це найкраще".
    
  "Я розумiю".
    
  Чому я маю говорити такi речi? Вiн може думати, що я говорив про нього.
    
  "А як щодо твоїх подорожей, Пол? Ти знайшов те, що шукав?"
    
  "Нi".
    
  Скажи, що ти був неправий, йдучи. Скажи, що ти був неправий, i я визнаю свою помилку, а ти визнаєш свою, i тодi я знову впаду в твої обiйми. Скажи це!
    
  "Насправдi, я вирiшив здатися", - продовжив Пол. "Я зайшов у глухий кут. У мене немає сiм'ї, у мене немає грошей, у мене немає професiї, у мене навiть немає країни, в яку я мiг би повернутися, тому що це не Нiмеччина".
    
  Вона зупинилася i обернулася, щоб уперше уважно подивитися на нього. Вона була здивована, побачивши, що його обличчя не дуже змiнилося. Риси його обличчя посуворiли, пiд очима залягли глибокi кола, i вiн трохи додав у вазi, але вiн все ще був Полом. Її Пол.
    
  "Ти дiйсно написав менi?"
    
  "Багато разiв. Я надiслав листи на твою адресу в пансiонi, а також до будинку твого батька".
    
  "I так ... що ти збираєшся робити?" - Запитала вона. Її губи та голос тремтiли, але вона не могла їх зупинити. Можливо, її тiло надсилало повiдомлення, яке вона не наважувалася сформулювати. Коли Пол вiдповiв, у його голосi також лунали емоцiї.
    
  "Я подумував про повернення в Африку, Елiс. Але коли я почув про те, що трапилося з твоїм батьком, я подумав..."
    
  "Що?"
    
  "Не зрозумiйте це неправильно, але я хотiв би поговорити з вами в iншiй обстановцi, з великою кiлькiстю часу... Розповiсти вам про те, що сталося за цi роки".
    
  "Це погана iдея", - змусила вона себе сказати.
    
  "Елiс, я знаю, що не маю права повертатися в твоє життя, коли захочу. Я... Пiти в той час було великою помилкою - це була величезна помилка - i я соромлюся цього. Менi знадобився деякий час, щоб усвiдомити це, i все, про що я прошу, це щоб ми могли якось сiсти i випити каву."
    
  А якби я сказав тобi, що в тебе є син, Пол? Чудовий хлопчик iз небесно-блакитними очима, як у тебе, свiтловолосий i впертий, як його батько? Що б ти зробив, Пол? А якби я впустив тебе у наше життя, а потiм у нас нiчого не вийшло? Як би сильно я не хотiв тебе, як би сильно моє тiло i моя душа не хотiли бути з тобою, я не можу дозволити тобi завдати йому болю.
    
  "Менi потрiбно трохи часу, щоб подумати про це".
    
  Вiн усмiхнувся, i маленькi зморшки, яких Елiс нiколи ранiше не бачила, зiбралися довкола його очей.
    
  "Я чекатиму", - сказав Пол, простягаючи маленький клаптик паперу зi своєю адресою. "Доки я тобi потрiбен".
    
  Елiс взяла записку, i їхнi пальцi зiткнулися.
    
  "Добре, Пол. Але я нiчого не можу обiцяти. Iди зараз".
    
  Трохи зачеплений безцеремонним звiльненням, Пол пiшов, не промовивши бiльше нi слова.
    
  Коли вiн зникав на стежцi, Елiс молилася, щоб вiн не обернувся i не побачив, як сильно вона тремтить.
    
    
  51
    
    
  "Так, так. Схоже, щур заковтнув наживку", - сказав Юрген, мiцно стискаючи свiй бiнокль. Зi свого наглядового пункту на пагорбi за вiсiмдесят метрiв вiд могили Йозефа вiн мiг бачити, як Пол пробирається вгору по черзi, щоб висловити спiвчуття Танненбаумам. Вiн упiзнав його миттєво. "Я мав рацiю, Адольфе?"
    
  "Ви мали рацiю, сер", - сказав Ейхман, трохи збентежений таким вiдхиленням вiд програми. За тi шiсть мiсяцiв, що вiн працював з Юргеном, новоспечений барон зумiв проникнути в багато лож, завдяки своєму титулу, своїй зовнiшнiй чарiвностi та ряду пiдроблених посвiдчень, наданих Ложею прусського меча. Великий майстер цiєї ложi, непокiрний нацiоналiст та знайомий Гейдрiха, пiдтримував нацистiв кожною клiтиною своєї iстоти. Вiн безсовiсно надав Юргену ступiнь магiстра i прочитав йому iнтенсивний курс про те, як зiйти за досвiдченого масона. Потiм вiн написав рекомендацiйнi листи Великим майстрам гуманiтарних лож, закликаючи їх до спiвпрацi, щоб витримати нинiшнiй полiтичний шторм.
    
  Вiдвiдуючи щотижня iншу ложу, Юргену вдалося впiзнати iмена понад три тисячi членiв. Гейдрiх був у захватi вiд прогресу, i Ейхман теж, оскiльки вiн побачив, що його мрiя уникнути похмурої роботи в Дахау стає все ближче до реальностi. Вiн був не проти друкувати листiвки для Гейдрiха у вiльний час або навiть час вiд часу їздити з Юргеном на вихiднi до довколишнiх мiст, таких як Аугсбург, Iнгольштадт i Штутгарт. Але одержимiсть, яка прокинулася в Юргенi за останнi кiлька днiв, дуже непокоїла його. Людина не думала майже нi про що, крiм цього Пола Райнера. Вiн навiть не пояснив, яку роль Райнер грав у мiсiї, яку їм доручив Гейдрiх; вiн тiльки сказав, що хотiв його знайти.
    
  "Я мав рацiю", - повторив Юрген, бiльше для себе, нiж для свого нервуючого компаньйона. "Вона - ключ".
    
  Вiн виправив лiнзи бiнокля. Використовувати їх було нелегко для Юргена, який мав лише одне око, i йому доводилося час вiд часу опускати їх. Вiн трохи зрушив, i в полi його зору з'явилося зображення Елiса. Вона була дуже красивою, зрiлiшою, нiж коли вiн бачив її востаннє. Вiн глянув на те, як її чорна блуза з короткими рукавами пiдкреслює груди, i поправив бiнокль, щоб краще розглянути.
    
  Якби тiльки мiй батько не вiдкинув її. Яким жахливим приниженням було б для цiєї маленької повiї вийти за мене замiж i робити все, що я захочу, фантазував Юрген. Вiн мав ерекцiю, i йому довелося сунути руку в кишеню, щоб непомiтно розташуватися так, щоб Ейхман не помiтив.
    
  Якщо подумати, то краще. Одруження з єврейкою було б фатальним для моєї кар'єри в СС. I таким чином я можу вбити двох зайцiв одним пострiлом: заманити Пола i отримати її. Повiя дiзнається досить скоро.
    
  "Чи ми продовжуватимемо, як планувалося, сер?" - Запитав Ейхман.
    
  "Так, Адольф. Слiдуйте за ним. Я хочу знати, де вiн зупинився."
    
  "А потiм? Ми здамо його гестапо?"
    
  Iз батьком Елiс усе було так просто. Один дзвiнок знайомому оберштурмфюреру, десятихвилинну розмову, i четверо чоловiкiв забрали зухвалого єврея з його квартири на Принцрегентенплац, не давши жодних пояснень. План спрацював iдеально. Тепер Пол прийшов на похорон, як i був упевнений Юрген.
    
  Було б так просто повторити все це знову: з'ясувати, де вiн спав, вислати патруль, потiм вирушити до пiдвалiв палацу Вiттельсбахiв, штаб-квартири гестапо в Мюнхенi. Увiйти в оббиту повстю камеру - оббиту не для того, щоб люди не завдавали собi шкоди, а щоб заглушити крики, - сiсти перед нею i дивитися, як вона вмирає. Можливо, вiн мiг би навiть привести єврейку i зґвалтувати її прямо на очах у Пола, насолоджуватися нею, доки Пол вiдчайдушно боровся, щоби звiльнитися вiд своїх пут.
    
  Але вiн мав подумати про свою кар'єру. Вiн не хотiв, щоб люди говорили про його жорстокiсть, особливо тепер, коли вiн ставав все бiльш вiдомим.
    
  На зворотi його титулу i його досягнень, вiн був такий близький до пiдвищення i путiвки в Берлiн, щоб працювати плiч-о-плiч з Гейдрiхом.
    
  А ще було його бажання зустрiтися з Полом вiч-на-вiч. Вiдплати маленькому засранцю за весь завданий ним бiль, не ховаючись за державним механiзмом.
    
  Має бути найкращий спосiб.
    
  Раптом вiн зрозумiв, що хотiв зробити, i його губи скривилися у жорстокiй усмiшцi.
    
  "Вибачте мене, сер", - наполягав Ейхман, думаючи, що вiн не почув. "Я питав, чи будемо ми здавати Райнера?"
    
  "Нi, Адольф. Це вимагатиме бiльш особистого пiдходу".
    
    
  52
    
    
  "Я вдома!"
    
  Повернувшись з цвинтаря, Елiс увiйшла до маленької квартирки i приготувалася до звичайної дикої атаки з боку Джулiана. Але цього разу вiн не з'явився.
    
  "Алло?" - спантеличено покликала вона.
    
  "Ми в студiї, мамо!"
    
  Елiс йшла вузьким коридором. Там було лише три спальнi. Її, найменша, була голою, як шафа. Кабiнет Манфреда був майже точно такого ж розмiру, за винятком того, що кабiнет її брата завжди був завалений технiчними керiвництвами, дивними книгами англiйською та стопкою нотаток з iнженерного курсу, який вiн закiнчив минулого року. Манфред жив з ними вiдколи вступив до унiверситету, коли суперечки з батьком посилилися. Iмовiрно, це була тимчасова домовленiсть, але вони жили разом уже так довго, що Елiс не могла уявити, як можна поєднувати свою кар'єру фотографа i доглядати Джулiана без допомоги, яку вiн їй надавав. У нього також не було особливих можливостей для просування, тому що, незважаючи на його вiдмiнний ступiнь, спiвбесiди при прийомi на роботу завжди закiнчувалися однiєю i тiєю самою фразою: "Як шкода, що ти єврей". Єдиними грошима, якi надходили у сiм'ю, були грошi, якi Елiс заробляла на продажi фотографiй, i платити за квартиру ставало дедалi важче.
    
  "Студiя" була тим, чим у звичайних будинках була б вiтальня. Елiс, що розвиває обладнання, повнiстю замiнило її. Вiкно було зачинене чорними простирадлами, а єдина лампочка горiла червоним.
    
  Елiс постукала у дверi.
    
  "Входь, мамо! Ми якраз закiнчуємо!"
    
  Стiл був обставлений пiдносами для вияву. Пiвдюжини рядiв кiлочкiв тяглися вiд стiни до стiни, скрiплюючи фотографiї, залишенi сушитися. Елiс пiдбiгла, щоб поцiлувати Джулiана та Манфреда.
    
  "З тобою все гаразд?" спитав її брат.
    
  Вона зробила жест, щоб сказати, що вони поговорять згодом. Вона не сказала Джулiану, куди вони йдуть, коли вони залишили його iз сусiдом. Хлопчиковi нiколи не було дозволено дiзнатися свого дiдуся за життя, i його смерть не забезпечила б хлопчиковi спадщину. Фактично все майно Йозефа, сильно виснажене останнiми роками, оскiльки його бiзнес втратив обороти, було передано культурному фонду.
    
  Останнi побажання людини, яка одного разу сказала, що робить все це заради своєї сiм'ї, подумала Елiс, слухаючи адвоката свого батька. Що ж, я не маю намiру розповiдати Джулiану про смерть його дiда. Принаймнi ми позбавимо його цiєї неприємностi.
    
  "Що це? Я не пам'ятаю, щоб робив цi фотографiї".
    
  "Схоже, Джулiан користувався твоїм старим Кодаком, сестричка".
    
  "Невже? Останнє, що я пам'ятаю, затвор заклинило."
    
  "Дядько Манфред полагодив це для мене", - вiдповiв Джулiан з винною усмiшкою.
    
  "Плiткарка!" - сказав Манфред, грайливо штовхнув його. "Ну, так воно й було, або дай йому волю у твоїй "Лейцi"".
    
  "Я з тебе живцем здерла б шкiру, Манфред", - сказала Елiс, зображуючи роздратування. Жодному фотографу не сподобається, коли маленькi липкi пальчики дитини знаходяться поруч з його камерою, але i вона, i її брат нi в чому не могли вiдмовити Джулiану. З тих пiр, як вiн навчився говорити, вiн завжди добивався свого, але вiн, як i ранiше, був найчутливiшим i нiжнiшим iз трьох.
    
  Елiс пiдiйшла до фотографiй i перевiрила, чи готовi до обробки найранiшi з них. Вона взяла одну та пiдняла її. Це була настiльна лампа Манфреда крупним планом, поряд з нею лежав стос книжок. Фотографiя була зроблена виключно якiсно, конус свiтла наполовину висвiтлював заголовки та забезпечував чудовий контраст. Зображення було трохи не у фокусi, без сумнiву, результат рук Джулiана, що натискає на спусковий гачок. Помилка новачка.
    
  I йому лише десять. Коли вiн виросте, вiн буде великим фотографом, з гордiстю подумала вона.
    
  Вона глянула на свого сина, який пильно спостерiгав за нею, вiдчайдушно бажаючи почути її думку. Елiс прикинулася, що не помiтила.
    
  "Що ти думаєш, мамо?"
    
  "З приводу чого?"
    
  "Щодо фотографiї".
    
  "Це трохи хитко. Але ви дуже добре вибрали дiафрагму i глибину. Наступного разу, коли захочете зробити натюрморт без особливого освiтлення, використовуйте штатив."
    
  "Так, мамо", - сказав Джулiан, посмiхаючись вiд вуха до вуха.
    
  З моменту народження Джулiан її характер значно пом'якшав. Вона скуйовдила його свiтле волосся, що завжди змушувало його смiятися.
    
  "Отже, Джулiан, що б ти сказав про пiкнiк у парку з дядьком Манфредом?"
    
  "Сьогоднi? Ти дозволиш менi взяти Кодак?"
    
  "Якщо ти пообiцяєш бути обережним", - сказала Елiс, змирившись.
    
  "Звичайно, я зроблю це! Парк, парк!"
    
  "Але спочатку йди в свою кiмнату i переодягнися".
    
  Джулiан вибiг; Манфред залишився, мовчки спостерiгаючи за сестрою. Пiд червоним свiтлом, яке приховувало її обличчя, вiн не мiг сказати, про що вона думала. Елiс тим часом дiстала з кишенi аркуш паперу Пола i дивилася на нього так, нiби пiвдюжини слiв могли перетворитися на саму людину.
    
  "Вiн дав тобi свою адресу?" - спитав Манфред, читаючи через її плече. "На довершення всього, це пансiон. Будь ласка..."
    
  "Вiн може бажати добра, Манфреде", - сказала вона, захищаючись.
    
  "Я тебе не розумiю, сестричка. Ви роками не чули вiд нього нi слова, хоча знали, що вiн мертвий чи того гiрший. I тепер раптово вiн з'являється..."
    
  "Ти знаєш, що я вiдчуваю до нього".
    
  "Тобi слiд подумати про це ранiше".
    
  Її обличчя спотворилося.
    
  Дякую за це, Манфреде. Наче я недостатньо жалкував про це.
    
  "Менi шкода", - сказав Манфред, бачачи, що засмутив її. Вiн нiжно погладив її по плечу. "Я не це мав на увазi. Ти вiльний робити все, що захочеш. Я просто не хочу, щоб тобi завдали бiль".
    
  "Я повинен спробувати".
    
  Кiлька хвилин вони обидва мовчали. Вони могли чути звуки речей, що їх кидали на пiдлогу в кiмнатi хлопчика.
    
  Ти думав про те, як збираєшся розповiсти Джулiану?
    
  "Поняття не маю. Думаю, потроху."
    
  "Як же так, "помалу", Елiсе? Не могли б ви спочатку показати йому ногу i сказати: 'Це нога твого батька'? А наступного дня рука? Послухай, ти повинен зробити все це вiдразу; тобi доведеться визнати, що ти брехав йому все його життя. Нiхто не каже, що це не буде складно".
    
  "Я знаю", - задумливо сказала вона.
    
  З-за стiни пролунав ще один звук, гучнiший за попереднiй.
    
  "Я готовий!" - крикнув Джулiан з iншого боку дверей.
    
  "Вам двом краще йти вперед", - сказала Елiс. "Я приготую кiлька сендвiчiв, i ми зустрiнемося через пiвгодини бiля фонтану".
    
  Коли вони пiшли, Елiс спробувала привести свої думки та поле битви у спальнi Джулiана до якоїсь подоби порядку. Вона здалася, коли зрозумiла, що пiдбирає шкарпетки рiзного кольору.
    
  Вона пройшла на маленьку кухню i поклала в кошик фрукти, сир, бутерброди з джемом та пляшку соку. Вона намагалася вирiшити, чи взяти одне пиво чи два, коли почула дзвiнок у дверi.
    
  Мабуть, вони щось забули, подумала вона. Так буде краще: ми зможемо пiти разом.
    
  Вона вiдчинила вхiднi дверi.
    
  "Ти справдi такий забудькуватий..."
    
  Останнє слово пролунало як зiтхання. Будь-який би вiдреагував так само на вигляд унiформи СС.
    
  Але в тривозi Елiс був i iнший вимiр: вона впiзнала людину, яка її носить.
    
  "Отже, ти сумувала за мною, моя єврейська повiя?" - сказав Юрген iз посмiшкою.
    
  Елiс розплющила очi якраз вчасно, щоб побачити, як Юрген занiс кулак, готовий ударити її. У неї не було часу пригнутися чи кинутися за дверi. Удар припав прямо їй у скроню, i вона впала на землю. Вона спробувала пiдвестися i штовхнути Юргена в колiно, але не змогла довго утримувати його. Вiн смикнув її голову назад за волосся i прогарчав: "Було б так легко вбити тебе".
    
  "Так зроби це, сучин ти син!" Елiс плакала, намагаючись звiльнитися i залишивши в його руцi пасмо свого волосся. Юрген ударив її кулаком у рот i живiт, i Елiс упала на землю, задихаючись.
    
  "Всього свого часу, люба", - сказав вiн, розстiбаючи її спiдницю.
    
    
  53
    
    
  Коли вiн почув стукiт у свої дверi, у Пола в однiй руцi було недоїдене яблуко, а в iншiй - газета. Вiн не доторкнувся до їжi, яку принесла йому домогосподарка, оскiльки емоцiї вiд зустрiчi з Елiс засмутили його шлунок. Вiн змушував себе жувати фрукт, щоб заспокоїти нерви.
    
  Почувши звук, Пол пiдвiвся, вiдкинув газету i дiстав пiстолет з-пiд подушки. Тримаючи її за спиною, вiн вiдчинив дверi. Це знову була його квартирна господарка.
    
  "Гер Райнер, тут двi людини, якi хочуть вас бачити", - сказала вона iз заклопотаним виразом обличчя.
    
  Вона вiдступила убiк. Посеред коридору стояв Манфред Танненбаум, тримаючи за руку переляканого хлопчика, який чiплявся за потертий футбольний м'яч, як за рятiвне коло. Пiдлога дивилася на дитину, i її серце пiдстрибнуло. Темно-русяве волосся, виразнi риси обличчя, ямочка на пiдборiддi та блакитнi очi... Те, як вiн дивився на Пола, зляканий, але не уникає його погляду...
    
  "Це ...?" - вiн запнувся, шукаючи пiдтвердження, якого не потребував, оскiльки його серце сказало йому все.
    
  Iнший чоловiк кивнув, i втретє в життi Пола все, що, як вiн думав, вiн знав, вибухнуло в одну мить.
    
  "О, Боже, що я наробив?"
    
  Вiн швидко провiв їх усередину.
    
  Манфред, бажаючи залишитися наодинцi з Полом, сказав Джулiану: "Iди i вимий обличчя i руки - продовжуй".
    
  "Що трапилося?" - Запитав Пол. "Де Елiс?"
    
  "Ми збиралися на пiкнiк. Ми з Джулiаном пiшли вперед, щоб дочекатися його мати, але вона не з'явилася, тому ми повернулися додому. Як тiльки ми завернули за рiг, сусiд сказав нам, що чоловiк у формi СС забрав Елiс. Ми не наважилися повернутися, на випадок, якщо вони чекали нас, i я подумав, що це.
    
  Намагаючись зберiгати спокiй у присутностi Джулiана, Пол пiдiйшов до буфету i дiстав з дна валiзи маленьку пляшечку iз золотою шийкою. Поворотом зап'ястя вiн зламав печатку i простягнув її Манфреду, який зробив великий ковток i почав кашляти.
    
  "Не так швидко, або ти спiватимеш занадто довго ..."
    
  "Чорт, це палить. Що це, чорт забирай, таке?"
    
  "Вона називається Krugsle. Його переганяють нiмецькi колонiсти у Вiндхуку. Пляшка була подарунком вiд друга. Я приберiг її для особливого випадку".
    
  "Дякую", - сказав Манфред, повертаючи його. "Менi шкода, що тобi довелося дiзнатися про це таким чином, але..."
    
  Джулiан повернувся з ванної кiмнати i сiв на стiлець.
    
  "Ти мiй батько?" - Запитав хлопчик Пола.
    
  Пол i Манфред були в жаху.
    
  "Чому ти так кажеш, Джулiан?"
    
  Не вiдповiдаючи своєму дядьковi, хлопчик схопив Пола за руку, змушуючи його сiсти, щоб вони опинилися вiч-на-вiч. Вiн провiв кiнчиками пальцiв по рисах обличчя свого батька, вивчаючи їх, начебто простого погляду було недостатньо. Пiдлога заплющила очi, намагаючись стримати сльози.
    
  "Я схожий на тебе", - сказав нарештi Джулiан.
    
  "Так, синку. Ти знаєш. Дуже схоже на те".
    
  "Можна менi чогось поїсти?" Я голодний, " сказав хлопчик, вказуючи на тацю.
    
  "Звичайно", - сказав Пол, пригнiчуючи бажання обiйняти його. Вiн не наважився пiдiйти надто близько, бо розумiв, що хлопчик, мабуть, теж у шоцi.
    
  "Менi потрiбно поговорити з герром Райнером наодинцi зовнi. Ти залишаєшся тут i їж", - сказав Манфред.
    
  Хлопчик склав руки на грудях. "Нiкуди не йди. Нацисти забрали маму, i я хочу знати, про що ти говориш".
    
  "Джулiан ..."
    
  Пiдлога поклала руку на плече Манфреда i запитливо глянула на нього. Манфред знизав плечима.
    
  "Тодi дуже добре".
    
  Пiдлога повернулася до хлопчика i спробувала видавити усмiшку. Сидiти i дивитися на зменшену версiю власної особи було болючим нагадуванням про його останню нiч у Мюнхенi, далекого 1923 року. Про жахливе, егоїстичне рiшення, яке вiн прийняв, залишивши Елiс, навiть не спробувавши зрозумiти, чому вона сказала йому залишити її, пiшовши, не чинивши опору. Тепер усi частини стали на свої мiсця, i Пол зрозумiв, яку серйозну помилку вiн зробив.
    
  Я прожив своє життя без батька. Звинувачуючи його i тих, хто вбив його, за його вiдсутностi. Я тисячу разiв присягався, що якщо в мене буде дитина, я нiколи, нiзащо не дозволю їй рости без мене.
    
  "Джулiан, мене звуть Пол Райнер", - сказав вiн, простягаючи руку.
    
  Хлопчик вiдповiв на рукостискання.
    
  "Я знаю. Дядько Манфред розповiв менi."
    
  "I вiн також сказав тобi, що я не знав, що маю сина?".
    
  Джулiан мовчки похитав головою.
    
  "Елiс i я завжди казали йому, що його батько мертвий", - сказав Манфред, уникаючи його погляду.
    
  Це було надто для Пола. Вiн вiдчував бiль усiх тих ночей, коли вiн лежав без сну, представляючи свого батька героєм, тепер спроектованим на Джулiана. Фантазiї побудованi на брехнi. Вiн запитував, якi сни, мабуть, снилися цьому хлопцевi в тi моменти, перш нiж вiн заснув. Вiн бiльше не мiг цього виносити. Вiн пiдбiг, пiдняв свого сина зi стiльця i мiцно обiйняв його. Манфред пiдвiвся, бажаючи захистити Джулiана, але зупинився, коли побачив, що Джулiан, зi стиснутими кулаками та сльозами на очах, обiймає свого батька у вiдповiдь.
    
  "Де ти був?"
    
  "Пробач менi, Джулiан. Пробач менi".
    
    
  54
    
    
  Коли їхнi емоцiї трохи заспокоїлися, Манфред розповiв їм, що коли Джулiан став досить дорослим, щоб запитати про свого батька, Елiс вирiшила сказати йому, що вiн мертвий. Зрештою, про Поля довгий час нiхто нiчого не чув.
    
  "Я не знаю, чи було це правильним рiшенням. У той час я був лише пiдлiтком, але твоя мати довго i наполегливо думала про це".
    
  Джулiан сидiв, слухаючи його пояснення, вираз його обличчя був серйозним. Коли Манфред закiнчив, вiн повернувся до Полу, який спробував пояснити свою довгу вiдсутнiсть, хоча розповiсти цю iсторiю було так само важко, як i повiрити. I все ж таки Джулiан, незважаючи на свiй смуток, здавалося, розумiв ситуацiю i переривав свого батька тiльки для того, щоб поставити випадкове запитання.
    
  Вiн розумний хлопець iз сталевими нервами. Його свiт щойно перекинувся з нiг на голову, i вiн не плаче, не тупотить ногами i не кличе свою матiр, як це зробили б багато iнших дiтей.
    
  "Отже, ти витратив усi цi роки, намагаючись знайти людину, яка завдала бiль твоєму батьковi?" - спитав хлопчик.
    
  Пiдлога кивнула. "Так, але це була помилка. Я нiколи не повинен був залишати Елiс, тому що я її дуже люблю".
    
  "Я розумiю. Я б всюди шукав того, хто завдав бiль i моїй родинi," вiдповiв Джулiан низьким голосом, який здавався дивним для людини його вiку.
    
  Що повернуло їх до Елiса. Манфред розповiв Полу те, що знав про зникнення його сестри.
    
  "Це вiдбувається все частiше i частiше", - сказав вiн, дивлячись на свого племiнника краєм ока. Вiн не хотiв вибалтувати те, що сталося з Джозефом Танненбаумом; хлопчик досить настраждався. "Нiхто нiчого не робить, щоб зупинити це".
    
  "Чи є хтось, до кого ми можемо звернутися?"
    
  "Хто?" - спитав Манфред, розпачливо скидаючи руки. "Вони не залишили нi звiту, нi ордера на обшук, нi списку звинувачень. Нiчого! Просто порожнє мiсце. А якщо ми з'явимося в штаб-квартирi гестапо... ну, ви можете здогадатися. Нас повинна була б супроводжувати армiя юристiв i журналiстiв, i я боюся, що навiть цього не було, що навiть цього не було б, вся країна не була б недостатньою. стало надто пiзно".
    
  Вони продовжували говорити довгий час. Зовнi сутiнки нависли над вулицями Мюнхена, як сiра ковдра, i почали запалюватися вуличнi лiхтарi. Джулiан, що втомився вiд такої кiлькостi емоцiй, безладно штовхав шкiряним м'ячем. У результатi вiн вiдклав її i заснув поверх покривала. М'яч покотився до нiг його дядька, який пiдняв його i показав Полу.
    
  "Знайомо?"
    
  "Нi".
    
  "Це м'яч, яким я вдарив тебе по головi багато рокiв тому".
    
  Пол усмiхнувся при спогадi про свiй спуск сходами та ланцюжком подiй, якi привели його до закоханостi в Елiс.
    
  "Джулiан iснує завдяки цьому м'ячу".
    
  "Це те, що сказала моя сестра. Коли я був досить дорослим, щоб протистояти своєму батьковi i вiдновити контакт з Елiс, вона попросила м'яч. Менi довелося дiстати її зi складу, i ми подарували її Джулiану на його п'ятий день народження. Я думаю, що це був останнiй раз, коли я бачив свого батька", - сказав вiн. "Пiдлога, я..."
    
  Його перервав стукiт у дверi. Стривожений Пол жестом наказав йому замовкнути i встав, щоб принести пiстолет, який вiн прибрав у шафу. Це знову була господарка квартири.
    
  "Гер Райнер, вам телефонують".
    
  Пол та Манфред обмiнялися цiкавими поглядами. Нiхто не знав, що Пол зупинився там, окрiм Елiса.
    
  "Вони сказали, хто вони такi?"
    
  Жiнка знизала плечима.
    
  "Вони щось говорили про фрейлейн Танненбаум. Я бiльше нi про що не питав."
    
  "Дякую вам, фрау Фрiнк. Просто дай менi хвилинку, я вiзьму свою куртку", - сказав Пол, залишаючи дверi прочиненими.
    
  "Це може бути хитрощами", - сказав Манфред, тримаючись за його руку.
    
  "Я знаю".
    
  Пiдлога вклала пiстолет йому в руку.
    
  "Я не знаю, як цим користуватися", - злякано сказав Манфред.
    
  "Ти повинен зберегти це для мене. Якщо я не повернуся, подивися у валiзi. Пiд застiбкою-блискавкою є накладне дно, де ви знайдете небагато грошей. Це небагато, але це все, що в мене є. Забирайте Джулiана i забирайтеся з країни".
    
  Пiдлога пiшла за господинею вниз сходами. Жiнку розпирало вiд цiкавостi. Таємничий мешканець, який провiв два тижнi пiд замком у своїй кiмнатi, тепер викликав переполох, приймаючи дивних вiдвiдувачiв i ще дивнiшi телефоннi дзвiнки.
    
  "Ось вiн, гер Райнер", - сказала вона йому, вказуючи на телефон у серединi коридору. "Можливо, пiсля цього ви всi хотiли б щось з'їсти на кухнi. На будинку."
    
  "Дякую вам, фрау Фрiнк", - сказав Пауль, знiмаючи трубку. "Пiд Райнер слухає".
    
  "Добрий вечiр, молодший брат".
    
  Коли вiн почув, хто це був, Пол здригнувся. Голос глибоко всерединi казав йому, що Юрген мiг мати якесь вiдношення до зникнення Елiс, але вiн придушив свої страхи. Тепер годинник повернувся на п'ятнадцять рокiв тому, до ночi вечiрки, коли вiн стояв серед друзiв Юргена, самотнiй i беззахисний. Вiн хотiв закричати, але йому довелося видавити iз себе слова.
    
  "Де вона, Юрген?" сказав вiн, стискаючи руку в кулак.
    
  "Я зґвалтував її, Пол. Я завдав їй болю. Я вдарив її дуже сильно, кiлька разiв. Тепер вона там, звiдки їй бiльше нiколи не втекти".
    
  Незважаючи на свою лють та бiль, Пол чiплявся за крихiтну надiю: Елiс була жива.
    
  "Ти все ще там, молодший брат?"
    
  "Я збираюся вбити тебе, сучин ти син".
    
  "Можливо. Правда в тому, що це єдиний вихiд для нас з тобою, чи не так? Нашi долi роками висiли на однiй нитцi, але ця нитка дуже тонка - i зрештою один з нас повинен впасти".
    
  "Чого ти хочеш?"
    
  "Я хочу, щоб ми зустрiлися".
    
  То була пастка. Це мало бути пасткою.
    
  "По-перше, я хочу, щоб ти вiдпустив Елiс".
    
  "Пробач, Пол. Я не можу тобi цього обiцяти. Я хочу, щоб ми зустрiлися, тiльки ти i я, десь у тихому мiсцi, де ми могли б залагодити це раз i назавжди, без будь-якого втручання".
    
  "Чому б тобi просто не послати своїх горил i покiнчити з цим?"
    
  "Не думай, що це не спадало менi на думку. Але це було б занадто просто."
    
  "I що менi з цього буде, якщо я пiду?"
    
  "Нiчого, тому що я збираюся вбити тебе. I якщо з якоїсь випадковостi ти єдиний, хто залишиться в живих, Елiс помре. Якщо ти помреш, Елiс помре теж. Що б не сталося, вона помре".
    
  "Тодi ти можеш гнити в пеклi, сучий ти син".
    
  "Зараз, зараз, не так швидко. Послухай це: "Мiй дорогий син: Не iснує правильного початку цього листа. Правда в тому, що це лише одна з кiлькох спроб, якi я зробив..."
    
  "Що це, чорт забирай, таке, Юрген?"
    
  "Лист, п'ять листiв кальки. У твоєї матерi був дуже акуратний почерк для кухонної служницi, ти знаєш це? Жахливий стиль, але змiст надзвичайно повчальний. Прийди i знайди мене, i я вiддам її тобi".
    
  Пiдлога в розпачi вдарилася чолом об чорний циферблат телефону. У нього не було вибору, як здатися.
    
  "Маленький брат ... Адже ти не повiсив трубку, чи не так?"
    
  "Нi, Юрген. Я все ще тут".
    
  "Ну, тодi?"
    
  "Ти перемiг".
    
  Юрген видав трiумфуючий смiшок.
    
  "Ви побачите чорний Мерседес, припаркований бiля вашого пансiону. Скажи водiєвi, що я послав за тобою. Вiн має iнструкцiї передати вам ключi i сказати, де я перебуваю. Приходьте один, без зброї".
    
  "Добре. I, Юрген ..."
    
  "Так, молодший брат?"
    
  "Можливо, ви виявите, що мене не так легко вбити".
    
  Лiнiя обiрвалася. Пiдлога кинулась до дверей, мало не збивши з нiг свою квартирну господиню. Лiмузин чекав зовнi, зовсiм недоречний у цьому районi. При його наближеннi з машини вийшов водiй у лiвреї.
    
  "I'm Paul Reiner. Юрген фон Шредер послав за мною".
    
  Чоловiк вiдчинив дверi.
    
  "Продовжуйте, сер. Ключi в замку запалювання".
    
  "Куди я повинен йти?"
    
  "Гер Барон не дав менi справжньої адреси, сер. Вiн сказав тiльки, що ви повиннi пiти в те мiсце, де завдяки вам йому довелося почати носити пов'язку на оцi. Вiн сказав, що ти зрозумiєш."
    
    
  МАЙСТЕР-КАМЕННИК
    
  1934
    
    
  Де герой трiумфує, коли вiн приймає свою власну смерть
    
  Таємне рукостискання майстра-масону - найскладнiша з трьох ступенiв. Широко вiдома як "левиний кiготь", великий i мiзинець використовуються як захоплення, тодi як решта трьох притискається до внутрiшньої сторони зап'ястя брата Масона. Iсторично це робилося з тiлом у певному становищi, вiдомому як п'ять точок дружби - нога до ноги, колiно до колiна, груди до грудей, рука на спинi iншого та дотики, що стикаються. Вiд цiєї практики вiдмовилися у ХХ столiттi. Секретна назва цього рукостискання - МАХАБОНЕ, i особливий спосiб його написання полягає у подiлi на три склади: МА-ХА-БОУН.
    
    
  55
    
    
  Колеса злегка верещали, коли машина зупинилася. Пiдлога вивчала провулок через лобове скло. Почав кропити невеликий дощ. У темрявi її навряд чи можна було б розгледiти, якби не жовтий конус свiтла, який вiдкидав одинокий вуличний лiхтар.
    
  За кiлька хвилин Пол, нарештi, вийшов з машини. Минуло чотирнадцять рокiв, як його нога ступила в той провулок на березi Iзару. Пахло так само погано, як i завжди, мокрим торфом, рибою, що гниє, i вогкiстю. У цей час ночi єдиним звуком були його власнi кроки, що вiдлунювались на тротуарi.
    
  Вiн досяг дверей стайнi. Здавалося, нiчого не змiнилося. Облупленi темно-зеленi плями, що покривали дерево, були, можливо, трохи бiльше, нiж у тi днi, коли Пол щоранку переступав порiг. Петлi все ще видавали той же пронизливий скрегiт, коли вiдчинялися, а дверi все ще застрягли наполовину, i потрiбен був поштовх, щоб вiдкрити її повнiстю.
    
  Пiдлога увiйшла. Зi стелi звисала гола лампочка. Стойла, земляна пiдлога та вiзок кутника.
    
  ...i на нiй Юрген iз пiстолетом у руцi.
    
  "Привiт, молодший брат. Зачинiть дверi i пiднiмiть руки вгору".
    
  На Юргенi були лише чорнi штани та черевики з його унiформи. Вище пояса вiн був оголений, якщо не брати до уваги пов'язки на оцi.
    
  "Ми сказали, нiякої вогнепальної зброї", - вiдповiв Пол, обережно пiднiмаючи руки.
    
  "Пiднiми сорочку", - сказав Юрген, вказуючи пiстолетом, поки Пол виконував його накази. "Повiльно. Ось i все - дуже добре. Тепер повернись. Добре. Схоже, ти грав за правилами, Пол. Так що я теж гратиму за ними".
    
  Вiн вийняв магазин iз пiстолета i поклав його на дерев'яну перегородку, що роздiляла стiйла коней. Однак у патроннику, мабуть, залишилася куля, i стовбур все ще був спрямований на Пола.
    
  "Це мiсце таке, яким ти його пам'ятаєш? Я справдi сподiваюся на це. Бiзнес твого друга кутника збанкрутував п'ять рокiв тому, так що я змiг накласти лапу на цi стайнi за грошi. Я сподiвався, що одного разу ти повернешся".
    
  "Де Елiс, Юрген?"
    
  Його брат облизнув губи, перш нiж вiдповiсти.
    
  "Ах, єврейська повiя. Ти чув про Дахау, брат?"
    
  Пiдлога повiльно кивнула. Люди мало говорили про табiр Дахау, але все, що вони говорили, було поганим.
    
  "Я впевнений, що їй там буде дуже комфортно. Принаймнi вона здавалася досить щасливою, коли мiй друг Ейхман привiв її туди сьогоднi вдень".
    
  "Ти погана свиня, Юрген".
    
  "Що я можу сказати? Ти не знаєш, як захистити своїх жiнок, брате."
    
  Пiдлога похитнулася, нiби її вдарили. Тепер вiн зрозумiв правду.
    
  "Ти вбив її, чи не так? Ти вбив мою матiр".
    
  "Чорт забирай, тобi знадобилося багато часу, щоб зрозумiти це", - посмiхнувся Юрген.
    
  "Я був з нею перед тим, як вона померла. Вона... вона сказала менi, що це був не ти."
    
  "Чого ти чекав? Вона брехала, щоб захистити тебе до останнього подиху. Але тут немає жодної брехнi, Пол", - сказав Юрген, пiднiмаючи листа Iльзе Райнер. "Тут у вас є вся iсторiя, вiд початку до кiнця".
    
  "Ви збираєтеся вiддати це менi?" - спитав Пол, з тривогою дивлячись на аркушi паперу.
    
  "Нi. Я вже казав вам, що у вас немає абсолютно нiякої можливостi перемогти. Я збираюся власноруч убити тебе, Маленький брате. Але якщо якимось чином блискавка з небес вразить мене... Що ж, ось вона."
    
  Юрген нахилився i наколов листа на цвях, що стирчав зi стiни.
    
  "Знiми пiджак i сорочку, Пол".
    
  Пiдлога корилася, кинувши уривки одягу на пiдлогу. Його голий торс був не довшим, нiж у худого пiдлiтка. Потужнi м'язи бугрилися пiд темною шкiрою, яку перетинали маленькi шрами.
    
  "Задоволений?"
    
  "Так, так... Схоже, хтось приймав вiтамiни", - сказав Юрген. "Цiкаво, чи не варто менi просто пристрелити тебе i позбавити себе зайвого клопоту".
    
  "Так зроби це, Юргене. Ти завжди був боягузом".
    
  "Навiть не думай називати мене так, молодший брат".
    
  "Шестеро проти одного? Ножi проти голих рук? Як би ти це назвав, Старший брате?"
    
  Жестом лютi Юрген жбурнув пiстолет на землю i схопив мисливський нiж з сидiння водiя.
    
  "Твiй он там, Пол", - сказав вiн, вказуючи на iнший кiнець. "Давайте покiнчимо з цим".
    
  Пiдлога пiдiйшла до вiзка. Чотирнадцятьма роками ранiше саме вiн стояв там, захищаючись вiд банди головорiзiв.
    
  Це був мiй човен. Човен мого батька, атакований пiратами. Тепер ролi так сильно змiнилися, що я не знаю, хто добрий хлопець, а хто поганий.
    
  Вiн пiдiйшов до задньої частини воза. Там вiн знайшов iнший нiж iз червоною рукояткою, iдентичний тому, який тримав його брат. Вiн узяв його в праву руку, спрямувавши лезо вгору, точно так, як його вчив Гереро. Емблема Юргена була спрямована вниз, що ускладнювало рух його рук.
    
  Можливо, зараз я сильнiший, але вiн набагато сильнiший за мене: менi доведеться втомити його, не дозволити йому повалити мене на землю або притиснути спиною до стiн воза. Використовуй його слiпу праву сторону.
    
  "Хто тепер курча, брат?" - спитав Юрген, кликаючи його.
    
  Пiдлога сперлася вiльною рукою об борт вiзка, потiм пiдтяглася. Тепер вони стояли вiч-на-вiч уперше з того часу, як Юрген ослiп на одне око.
    
  "Нам немає необхiдностi робити це, Юргене. Ми могли б..."
    
  Його брат не чув його. Пiднявши нiж, Юрген спробував полоснути Пола по обличчю, промахнувшись на мiлiметри, коли Пол ухилився праворуч. Вiн мало не звалився з вiзка, i йому довелося пом'якшити падiння, схопившись за одну iз сторiн. Вiн ударив ногою, потрапивши братовi в кiсточку. Юрген вiдсахнувся назад, даючи Полу час випростатися.
    
  Двоє чоловiкiв тепер стояли обличчям один до одного, за два кроки один вiд одного. Пiдлога перенесла вагу на лiву ногу, жест, який Юрген сприйняв як означає, що вiн збирається завдати удару в iнший бiк. Намагаючись попередити це, Юрген атакував лiворуч, як i сподiвався Пол. Коли рука Юргена метнулася вперед, Пол пригнувся i рубанув угору - не дуже сильно, але рiвно настiльки, щоб порiзати його краєм леза. Юрген закричав, але замiсть того, щоб вiдступити, як очiкував Пол, вiн двiчi вдарив Пола кулаком у бiк.
    
  Вони обидва на мить вiдступили.
    
  "Перша кров - моя. Давайте подивимося, чия кров проллється останньою", - сказав Юрген.
    
  Пiдлога не вiдповiла. Вiд ударiв у нього перехопило подих, i вiн не хотiв, щоб його брат помiтив. Йому знадобилося кiлька секунд, щоб прийти до тями, але вiн не збирався їх отримувати. Юрген кинувся до нього, тримаючи ножа на рiвнi плеча, у смертельнiй версiї безглуздого нацистського вiтання. В останнiй момент вiн обернувся влiво i провiв короткий прямий удар по грудях Пола. Оскiльки вiдступати було нiкуди, Полу довелося зiстрибнути з вiзка, але вiн не змiг ухилитися вiд ще одного порiзу, який помiтив його вiд лiвого соска до грудини.
    
  Коли його ноги торкнулися землi, вiн змусив себе не звертати уваги на бiль i перекотився пiд вiзок, щоб уникнути нападу Юргена, який уже зiстрибнув за ним. Вiн з'явився з iншого боку i негайно спробував забратися назад на вiзок, але Юрген передбачив його рух i повернувся туди. Тепер вiн бiг до Полу, готовий проткнути його в той момент, коли той ступить на колоди, тож Полу довелося вiдступити.
    
  Юрген максимально використав ситуацiю, використовуючи сидiння водiя, щоб кинутися на Пола, виставивши нiж перед собою. Намагаючись ухилитися вiд атаки, Пол спiткнувся. Вiн упав, i це був би його кiнець, якби не той факт, що оглоблi воза опинилися на шляху, i його братовi довелося пригнутися пiд товстими дерев'яними плитами. Пiдлога максимально скористалася можливiстю, ударивши Юргена ногою в обличчя, потрапивши йому прямо в рот.
    
  Пiдлога повернулася i спробувала вивернутися з-пiд руки Юргена. Без лютi, з кривавою пiною на губах, Юрген зумiв схопити його за кiсточку, але послабив хватку, коли його брат вiдкинув її i вдарив його по руцi.
    
  Тяжко дихаючи, Паулю вдалося пiднятися на ноги, майже одночасно з Юргеном. Юрген нахилився, пiдняв вiдро з дерев'яними трiсками i жбурнув його в Пола. Вiдро потрапило йому прямо в груди.
    
  З криком трiумфу Юрґен кинувся на Пола. Все ще приголомшений ударом вiдра, Пол був збитий з нiг, i вони вдвох повалилися на пiдлогу. Юрген спробував перерiзати горло Пола вiстрям свого клинка, але Пол використав свої власнi руки для захисту. Однак вiн знав, що так довго не протримається. Його брат був бiльш нiж на сорок фунтiв важчий за нього, i, крiм того, вiн був зверху. Рано чи пiзно руки Пола пiдiгнулися, i сталь перерiзала б його яремну вену.
    
  "Тобi кiнець, молодший брате", - закричав Юрген, забризкаючи обличчя Пола кров'ю.
    
  "Чорт забирай, я такий".
    
  Зiбравши всi свої сили, Пол сильно вдарив Юргена колiном убiк, i Юрген перекинувся. Вiн негайно кинувся назад на Пола. Його лiва рука схопила Пола за шию, а права спробувала звiльнитися вiд хватки Пола, коли вiн намагався втримати нiж подалi вiд свого горла.
    
  Занадто пiзно вiн помiтив, що втратив на увазi руку, в якiй Пол тримав свiй власний нiж. Вiн подивився вниз i побачив, як кiнчик леза Пола зачепив його живiт. Вiн знову пiдвiв очi, на його обличчi був написаний страх.
    
  "Ти не можеш убити мене. Якщо ти уб'єш мене, Елiс помре".
    
  "Ось тут ти помиляєшся, Старший брат. Якщо ти помреш, Елiс буде жити".
    
  Почувши це, Юрген вiдчайдушно спробував звiльнити праву руку. Йому це вдалося, i вiн пiдняв свiй нiж, щоб встромити його в горло Пола, але рух, здавалося, вiдбувався в уповiльненiй зйомцi, i до того часу, як Юргенова рука опустилася, в нiй не залишилося сил.
    
  Нiж Пола був занурений по ручку в його живiт.
    
    
  56
    
    
  Юрген звалився. Цiлком змучений, Пол лежав, розпростертий поруч iз ним, на спинi. Утруднене дихання двох молодих людей змiшалося, потiм стихло. За хвилину Полу стало краще; Юрген був мертвий.
    
  Насилу Полу вдалося пiднятися на ноги. Вiн мав кiлька зламаних ребер, поверхневi порiзи по всьому тiлу i набагато потворнiший на грудях. Вiн мав знайти допомогу якнайшвидше.
    
  Вiн перелiз через тiло Юргена, щоб дiстатися його одягу. Вiн розiрвав рукави сорочки i змайстрував iмпровiзованi бинти, щоб перев'язати рани на передплiччя. Вони вiдразу просочилися кров'ю, але це було найменшою з його турбот. На щастя, його куртка була темна, що допомогло б приховати пошкодження.
    
  Пiдлога вийшла в провулок. Коли вiн вiдчинив дверi, вiн не помiтив фiгуру, що ковзнула в тiнь праворуч. Пiдлога пройшла повз нього, не звертаючи уваги на присутнiсть людини, яка спостерiгала за нею, так близько, що могла б торкнутися її, якби простягла руку.
    
  Вiн дiстався машини. Коли вiн сiв за кермо, вiн вiдчув сильний бiль у грудях, нiби гiгантська рука стискала її.
    
  Сподiваюся, моя легеня не пробита.
    
  Вiн завiв двигун, намагаючись забути про бiль. Йому не довелося далеко йти. Дорогою вiн помiтив дешевий готель, мабуть, те мiсце, звiдки дзвонив його брат. Це було трохи бiльше нiж у шестистах ярдах вiд стайнi.
    
  Службовець за прилавком зблiд, коли увiйшов Пол.
    
  Я не можу виглядати надто добре, якщо хтось боїться мене у такiй дiрi, як ця.
    
  "У тебе є телефон?"
    
  "Он на тiй стiнi, сер".
    
  Телефон був старим, але працював. Хазяйка пансiону вiдповiла пiсля шостого гудку i, здавалося, зовсiм не спала, незважаючи на пiзню годину. Зазвичай вона засиджувалася допiзна, слухаючи музику та серiали за своїм радiоприймачем.
    
  "Так?"
    
  "Фрау Фрiнк, це гер Райнер. Я хотiв би поговорити з герром Танненбаумом".
    
  "Herr Reiner! Я дуже турбувався про тебе: менi було цiкаво, що ти робив на вулицi в цей час. I з тими людьми, якi все ще у твоїй кiмнатi..."
    
  "Я в порядку, фрау Фрiнк. Чи можу я..."
    
  "Так, так, звичайно. Herr Tannenbaum. Негайно".
    
  Очiкування, здавалося, тривало вiчно. Пол повернувся до стiйки i помiтив, що секретарка уважно вивчає його поверх "Фолькiшер Беобахтер".
    
  Саме те, що менi потрiбно: спiвчуває нацистам.
    
  Пiдлога опустила погляд i зрозумiла, що кров усе ще капає з його правої руки, стiкаючи по долонях i утворюючи дивний вiзерунок на дерев'янiй пiдлозi. Вiн пiдняв руку, щоб зупинити капання, i спробував стерти пляму пiдошвами своїх черевикiв.
    
  Вiн обернувся. Адмiнiстратор не зводив iз нього очей. Якби вiн помiтив щось пiдозрiле, вiн, швидше за все, попередив би гестапо в той момент, коли Пол вийшов iз готелю. I тодi все було б скiнчено. Пiдлога не змогла б пояснити нi свої травми, нi той факт, що вiн був за кермом машини, що належить барону. Тiло було б знайдено протягом кiлькох днiв, якби Пол негайно не позбувся його, оскiльки якийсь волоцюга, безсумнiвно, помiтив би сморiд.
    
  Вiзьми трубку, Манфреде. Вiзьми слухавку, заради Бога.
    
  Нарештi почув голос брата Елiс, сповнений тривоги.
    
  "Пiдлога, це ти?"
    
  "Це я".
    
  "Де, чорт забирай, ти був? Я-"
    
  "Слухай уважно, Манфреде. Якщо ти хочеш коли-небудь знову побачити свою сестру, ти повинен вислухати. Менi потрiбна твоя допомога".
    
  "Де ти?" - спитав Манфред серйозним голосом.
    
  Пiдлога дала йому адресу складу.
    
  "Вiзьми таксi, яке доставить тебе сюди. Але не приходь прямо. Спочатку зайдiть в аптеку i купiть марлю, бинти, спирт i нитки для зашивання ран. I протизапальнi засоби - це дуже важливо. I принеси мою валiзу з усiма моїми речами. Не турбуйтеся про фрау Фрiнк: я
    
  Тут йому довелося зробити паузу. Вiд втоми та втрати кровi в нього паморочилося в головi. Йому довелося спертися на телефон, щоб не впасти.
    
  "Пiдлога?"
    
  "Я заплатив їй за два мiсяцi вперед".
    
  "Добре, Пол".
    
  "Поспiшай, Манфред".
    
  Вiн повiсив трубку i попрямував до дверей. Проходячи повз адмiнiстратора, вiн зобразив швидку, судомну версiю нацистського вiтання. Адмiнiстратор вiдповiла захопленим "Хайль Гiтлер!", Вiд якого затремтiли картини на стiнах. Пiдiйшовши до Пiдлоги, вiн вiдчинив перед ним вхiднi дверi i був здивований, побачивши розкiшний Mercedes, припаркований зовнi.
    
  "Гарна машина".
    
  "Це непогано".
    
  "Це було давно?"
    
  "Пару мiсяцiв. Це уживане".
    
  Заради Бога, не викликайте полiцiю... Ви не бачили нiчого, крiм респектабельного працiвника, який зупинився, щоб зателефонувати.
    
  Вiн вiдчув пiдозрiлий погляд спiвробiтника на своїй потилицi, коли сiдав у машину. Йому довелося стиснути зуби, щоб не закричати вiд болю, коли вiн сiдав.
    
  Все нормально, подумав вiн, зосередивши всi свої почуття на тому, щоби запустити двигун без втрати свiдомостi. Повертайся до своєї газети. Повертайся до своєї добранiч. Ти ж не хочеш зв'язуватись iз полiцiєю.
    
  Адмiнiстратор не зводив очей з "Мерседеса", поки той не завернув за рiг, але Пол не мiг бути впевнений, чи захоплювався вiн просто кузовом, чи подумки вiдзначав номерний знак.
    
  Коли вiн прибув на стайню, Пол дозволив собi впасти вперед на кермо, його сили вичерпалися.
    
  Його розбудив стукiт у вiкно. Обличчя Манфреда з занепокоєнням дивилося на нього зверху вниз. Поруч iз ним було ще одне обличчя менше.
    
  Джулiан.
    
  Мiй син.
    
  У його пам'ятi наступнi кiлька хвилин були мiшаниною розрiзнених сцен. Манфред тягне його з машини в стайню. Промиваю його рани та зашиваю їх. Гарячий бiль. Джулiан пропонує йому пляшку води. Вiн пив, здавалося, цiлу вiчнiсть, не в силах вгамувати спрагу. I потiм знову тиша.
    
  Коли вiн зрештою розплющив очi, Манфред i Джулiан сидiли на вiзку, спостерiгаючи за ним.
    
  "Що вiн тут робить?" - хрипко спитав Пол.
    
  "Що я повинен був з ним зробити? Я не мiг залишити його одного в пансiонi!"
    
  "Те, що ми маємо зробити сьогоднi ввечерi, - це робота не для дiтей".
    
  Джулiан злiз iз воза i пiдбiг, щоб обiйняти його.
    
  "Ми хвилювалися".
    
  "Дякую, що прийшов врятувати мене", - сказав Пол, скуйовдив його волосся.
    
  "Мама i зi мною так чинить", - сказав хлопчик.
    
  "Ми збираємося пiти i забрати її, Джулiан. Я обiцяю".
    
  Вiн встав i пiшов упорядкувати маленьку вбиральню на задньому дворi. Це було трохи бiльше вiдра, тепер покритого павутинням, що стояло пiд краном, i старого дзеркала, вкритого подряпинами.
    
  Пiдлога уважно вивчила своє вiдображення. Обидва його передплiччя i весь торс були забинтованi. На його лiвому боцi на бiлiй тканинi проступала кров.
    
  "Твої рани жахливi. Ти не уявляєш, як сильно ти кричала, коли я нанiс антисептик", - сказав Манфред, який пiдiйшов до дверей.
    
  "Я нiчого не пам'ятаю".
    
  Хто цей мрець?
    
  "Це людина, яка викрала Елiс".
    
  "Джулiан, поклади нiж назад!" - крикнув Манфред, котрий кожнi кiлька секунд озирався через плече.
    
  "Менi шкода, що йому довелося побачити тiло".
    
  "Вiн хоробрий хлопчик. Вiн тримав тебе за руку весь час, поки я працював, i я можу запевнити тебе, що це було некрасиво. Я iнженер, а не лiкар".
    
  Пiдлога вразила головою, намагаючись прояснити її. "Тобi доведеться вийти i купити трохи сульфанiламiду. Котра година?"
    
  "Сiм ранку".
    
  "Давайте трохи вiдпочинемо. Сьогоднi ввечерi ми пiдемо i заберемо твою сестру".
    
  "Де вона?"
    
  "Табiр Дахау".
    
  Манфред широко розплющив очi i проковтнув.
    
  "Ти знаєш, що таке Дахау, Пол?"
    
  "Це один iз тих таборiв, якi нацисти побудували для розмiщення своїх полiтичних ворогiв. По сутi, в'язниця просто неба".
    
  "Ти щойно повернувся на цi береги, i це помiтно", - сказав Манфред, хитаючи головою. "Офiцiйно цi мiсця є чудовими лiтнiми таборами для неслухняних або недисциплiнованих дiтей. Але якщо вiрити декiльком пристойним журналiстам, якi все ще тут, такi мiсця, як Дахау, - це справжнє пекло". Манфред продовжив описувати жахи, що вiдбуваються всього за кiлька миль вiд мiської межi. Декiлькома мiсяцями ранiше вiн натрапив на пару журналiв, якi описували Дахау як виправну установу низького рiвня, де ув'язнених добре годували, вони були одягненi в накрохмалену бiлу унiформу i посмiхалися до камер. Фотографiї було пiдготовлено для мiжнародної преси. Реальнiсть була зовсiм iншою. Дахау був в'язницею швидкого правосуддя для тих, хто виступав проти нацистiв - пародiї на реальнi судовi процеси, якi рiдко тривали понад годину. Це був табiр каторжних робiт, де сторожовi пси нишпорили по периметру електричних загороджень, виї вночi пiд постiйним свiтлом прожекторiв зверху.
    
  "Неможливо отримати будь-яку iнформацiю про ув'язнених, якi утримуються там. I нiхто нiколи не втiкає, ви можете бути впевненi в цьому", - сказав Манфред.
    
  "Елiс не доведеться тiкати".
    
  Пiдлога виклала приблизний план. Усього дюжина фраз, але достатньо, щоб до кiнця пояснення Манфред хвилювався ще бiльше, нiж ранiше.
    
  "Є мiльйон речей, якi можуть пiти не так".
    
  "Але це також може спрацювати".
    
  "I мiсяць мiг би бути зеленим, коли зiйде сьогоднi ввечерi".
    
  "Послухай, ти збираєшся допомогти менi врятувати твою сестру чи нi?"
    
  Манфред подивився на Джулiана, який знову залiз на вiзок i штовхав свiй м'яч з її бокiв.
    
  "Вважаю, так", - сказав вiн зiтхнувши.
    
  "Тодi йди i вiдпочинь трохи. Коли ти прокинешся, ти допоможеш менi убити Пола Райнера".
    
  Коли вiн побачив, як Манфред та Джулiан розтяглися на землi, намагаючись вiдпочити, Пол зрозумiв, наскiльки вiн був виснажений. Однак йому залишалося зробити ще одну рiч, перш нiж зможе трохи поспати.
    
  На iншому кiнцi стайнi до цвяха все ще було прикрiплено листа його матерi.
    
  Знову Полу довелося переступити через тiло Юргена, але цього разу це було набагато важчим випробуванням. Вiн провiв кiлька хвилин, розглядаючи свого брата: його вiдсутнє око, зростаючу блiдiсть його шкiри в мiру того, як кров накопичувалася в його нижнiх частинах, симетричнiсть його тiла, понiвеченого ножем, який встромився йому в живiт. Незважаючи на те, що ця людина не завдала йому нiчого, крiм страждань, вона не могла не вiдчувати глибокого смутку.
    
  Все мало бути по-iншому, подумав вiн, нарештi насмiлюючись ступити крiзь стiну повiтря, яка, здавалося, затвердiла над тiлом.
    
  З обережнiстю вiн зняв листа з цвяха.
    
  Вiн втомився, проте емоцiї, якi вiн вiдчув, коли вiдкрив лист, були майже приголомшливими.
    
    
  57
    
    
  Мiй дорогий син:
    
  Немає правильного початку цього листа. Щоправда, це лише одна з кiлькох спроб, якi я зробив за останнi чотири або п'ять мiсяцiв. Через деякий час - iнтервал, який щоразу стає все коротшим - менi доводиться взяти олiвець i спробувати написати все заново. Я завжди сподiваюся, що ви не будете в пансiонi, коли спалю попередню версiю i викину попiл у вiкно. Потiм я приступаю до виконання завдання, цiєї жалюгiдної замiни того, що менi потрiбно зробити, а саме сказати вам правду.
    
  Твiй батько. Коли ти був маленьким, ти часто питав мене про нього. Я вiдбувся б вiд тебе туманними вiдповiдями чи тримав рота на замку, бо боявся. У тi днi нашi життя залежали вiд благодiйностi Шредерiв, i я був надто слабкий, щоб шукати альтернативу. Якби я тiльки
    
  ...Але нi, iгноруй мене. Моє життя сповнене "тiльки", i я давним-давно втомився вiдчувати жаль.
    
  Також минуло багато часу, вiдколи ти перестав питати мене про свого батька. У певному сенсi це турбувало мене навiть бiльше, нiж твiй невпинний iнтерес до нього, коли ти була маленькою, бо я знаю, наскiльки ти все ще одержима ним. Я знаю, як важко тобi спати ночами, i знаю, що найбiльше ти хочеш дiзнатися, що сталося.
    
  Ось чому я маю зберiгати мовчання. Мiй розум працює не так добре, i iнодi я втрачаю рахунок часу або вiдчуття того, де я перебуваю, i я тiльки сподiваюся, що в такi моменти збентеження я не видам мiсцезнаходження цього листа. В iнший час, коли я в свiдомостi, все, що я вiдчуваю, це страх - страх того, що того дня, коли ти дiзнаєшся правду, ти кинешся протистояти тим, хто несе вiдповiдальнiсть за смерть Ганса.
    
  Так, Пол, твiй батько не загинув пiд час аварiї корабля, як ми тобi говорили, про що ти здогадався незадовго до того, як нас викинули з дому барона. Все одно для нього це була б слушна смерть.
    
  Ганс Райнер народився в Гамбурзi в 1876 роцi, хоча його родина переїхала до Мюнхена, коли вiн був ще хлопчиком. У результатi вiн полюбив обидва мiста, але море було його єдиною пристрастю.
    
  Вiн був амбiтною людиною. Вiн хотiв бути капiтаном i йому це вдалося. Вiн уже був капiтаном, коли ми зустрiлися на танцях на рубежi цього сторiччя. Я не пам'ятаю точну дату, гадаю, це був кiнець 1902 року, але я не можу бути певним. Вiн запросив мене на танець, i я погодилась. То був вальс. На той час, як музика закiнчилася, я була безнадiйно закохана в нього.
    
  Вiн доглядав мене в перервах мiж морськими подорожами i в результатi зробив Мюнхен своїм постiйним будинком, просто щоб доставити менi задоволення, як би незручно це не було для нього професiйно. День, коли вiн увiйшов до будинку моїх батькiв, щоб попросити мої руки у твого дiда, був найщасливiшим днем у моєму життi. Мiй батько був великою, добродушною людиною, але того дня вiн був дуже серйозний i навiть розплакався. Сумно, що в тебе нiколи не було нагоди зустрiтися з ним; вiн би тобi дуже сподобався.
    
  Мiй батько сказав, що ми влаштуємо вечiрку на честь заручин, велику вечiрку у традицiйному стилi. Цiлий вiкенд з десятками гостей i чудовим банкетом.
    
  Наш маленький будинок не пiдходив для цього, тому мiй батько попросив у моєї сестри дозволу провести захiд у замiському будинку барона в Херршингу-на-Аммерзi. У тi днi захоплення вашого дядька азартними iграми все ще було пiд контролем, i вiн мав кiлька об'єктiв нерухомостi, розкиданих по всiй Баварiї. Брунгiльда погодилася, бiльше для того, щоб залишатися в добрих стосунках з моєю матiр'ю, нiж з якоїсь iншої причини.
    
  Коли ми були маленькими, ми з сестрою нiколи не були такi близькi. Її бiльше цiкавили хлопчики, танцi та моднi вбрання, нiж мене. Я вважав за краще залишитися вдома зi своїми батьками. Я все ще грав у ляльки, коли Брунгiльда пiшла на своє перше побачення.
    
  Вона не погана людина, Пол. Вона нiколи не була такою: тiльки егоїстичною та розпещеною. Коли вона вийшла замiж за барона, за кiлька рокiв до того, як я зустрiла твого батька, вона була найщасливiшою жiнкою у свiтi. Що змусило її змiнитись? Я не знаю. Можливо, вiд нудьги чи через невiрнiсть твого дядька. Вiн був самопроголошеним бабником, чого вона нiколи ранiше не помiчала, будучи заслiпленою його грошима та титулом. Пiзнiше це стало надто очевидним, щоб вона не помiтила. У неї вiд нього був син, на що я нiколи не очiкував. Едуард був добродушною, самотньою дитиною, яка зростала пiд опiкою служниць i годувальниць. Його мати нiколи не придiляла йому багато уваги, тому що хлопчик не виконував своєї мети: тримати барона на короткому повiдку i подалi вiд його повiй.
    
  Повернiмося до вечiрки у вихiднi. Опiвднi п'ятницi почали прибувати гостi. Я був у захватi, гуляючи зi своєю сестрою пiд сонцем i чекаючи, коли приїде твiй батько, щоб уявити їх один одному. Нарештi вiн з'явився у своїй вiйськовiй куртцi, бiлих рукавичках i капiтанському кашкетi, з парадною шпагою в руках. Вiн був одягнений так, як одягався б для заручин у суботу ввечерi, i вiн сказав, що зробив це, щоб справити на мене враження. Це змусило мене розсмiятися.
    
  Але коли я представив його Брунгiльдi, сталося щось дивне. Твiй батько взяв її за руку i тримав її трохи довше, нiж було заведено. I вона здавалася спантеличеною, нiби враженою ударом блискавки. Тодi я думав - яким же дурнем я був - що це просто збентеження, але Брунгiльда нiколи в життi не виявляла навiть натяку на цi емоцiї.
    
  Твiй батько щойно повернувся з мiсiї в Африцi. Вiн принiс менi екзотичнi парфуми, якими користуються тубiльцi в колонiях, виготовленi, на мою думку, з сандалового дерева та патоки. Вiн мав сильний i дуже характерний аромат, але водночас вiн був нiжним i приємним. Я плескав, як дурень. Вона менi сподобалася, i я пообiцяла йому, що одягну її на святкування заручин.
    
  Тiєї ночi, поки ми всi спали, Брунгiльда увiйшла до спальнi твого батька. У кiмнатi було зовсiм темно, i Брунгiльда була оголена пiд халатом, на нiй були лише парфуми, якi дав менi батько. Без жодного звуку вона лягла в лiжко i зайнялася з ним любов'ю. Менi ще важко писати цi слова, Пол, навiть зараз, коли минуло двадцять рокiв.
    
  Твiй батько, вважаючи, що я хотiв дати йому аванс у нашу першу шлюбну нiч, не чинив опiр. Принаймнi це було те, що вiн сказав менi наступного дня, коли я подивився йому в очi.
    
  Вiн присягнув менi, i знову присягнув, що нiчого не помiчав, поки все не закiнчилося i Брунгiльда не заговорила вперше. Вона сказала йому, що любить його, i попросила втекти з нею. Твiй батько викинув її з кiмнати, а наступного ранку вiдвiв мене вбiк i розповiв, що сталося.
    
  "Ми можемо скасувати весiлля, якщо ти хочеш", - сказав вiн.
    
  "Нi", - вiдповiв я. "Я люблю тебе, i я вийду за тебе замiж, якщо ти присягнешся менi, що ти дiйсно не мав уявлення, що це була моя сестра".
    
  Твiй батько знову присягнув, i я повiрив йому. Пiсля всiх цих рокiв я не впевнений, що й думати, але зараз у моєму серцi надто багато гiркоти.
    
  Заручини вiдбулися, як i весiлля в Мюнхенi через три мiсяцi. До того часу було легко розгледiти роздутий живiт твоєї тiтки пiд червоною мереживною сукнею, яку вона носила, i всi були щасливi, крiм мене, бо я дуже добре знала, чия це дитина.
    
  Нарештi барон теж довiдався. Чи не вiд мене. Я нiколи не протистояв своїй сестрi i не дорiкав їй за те, що вона зробила, бо я боягуз. Я також нiкому не розповiдав, що знав. Але рано чи пiзно це мало випливти назовнi: Брунгiльда, мабуть, шпурнула її в обличчя барону пiд час суперечки про один iз його романiв. Я не знаю, напевно, але факт у тому, що вiн дiзнався, i це частково було причиною того, що сталося пiзнiше.
    
  Невдовзi я теж завагiтнiла, i ти з'явився на свiт, коли твiй батько був на тому, що мало стати його останньою мiсiєю в Африцi. Листи, якi вiн писав менi, ставали дедалi похмурiшими, i з якоїсь причини - я не знаю точно, чому - вiн дедалi менше пишався роботою, яку виконував.
    
  Якось вiн взагалi перестав писати. Наступний лист, який я отримала, був iз Iмперського флоту, в якому повiдомлялося, що мiй чоловiк дезертував i що я зобов'язана повiдомити владу, якщо отримаю вiд нього звiстку.
    
  Я гiрко плакав. Я досi не знаю, що спонукало його дезертувати i не хочу знати. Я дiзнався надто багато речей про Ганса Райнера пiсля його смертi, речей, якi зовсiм не вiдповiдають тому портрету, який я намалював про нього. Ось чому я нiколи не говорив з тобою про свого батька, тому що вiн не був зразком для наслiдування або кимось, ким можна пишатися.
    
  Наприкiнцi 1904 року ваш батько повернувся до Мюнхена без мого вiдома. Вiн таємно повернувся зi своїм першим лейтенантом, людиною на iм'я Нагель, який супроводжував його всюди. Замiсть повернення додому, вiн вирушив шукати притулку в особняку барона. Звiдти вiн надiслав менi коротку записку, i це саме те, що в нiй говорилося:
    
  "Дорога Iльзе: Я зробив жахливу помилку, i я намагаюся її виправити. Я попросив вашого швагра про допомогу i ще одного хорошого друга. Можливо, вони зможуть врятувати мене. Iнодi найбiльший скарб захований там же, де i найбiльше руйнування, або, принаймнi, з."
    
  Я нiколи не розумiв, що твiй батько мав на увазi пiд цими словами. Я перечитував записку знову i знову, хоча спалив її через кiлька годин пiсля отримання, боячись, що вона може потрапити не в тi руки.
    
  Щодо смертi вашого батька, все, що я знаю, це те, що вiн зупинився в особняку Шредеров, i одного разу вночi сталася жорстока сварка, пiсля якої вiн був мертвий. Його тiло було скинуто з мосту до Iзара пiд покровом темряви.
    
  Я не знаю, хто вбив свого батька. Твоя тiтка розповiла менi те, що я розповiдаю тобi тут, майже дослiвно, хоча вона не була присутньою, коли це сталося. Вона розповiла менi про це зi сльозами на очах, i я знав, що вона ще любить його.
    
  Хлопчик, якого народила Брунгiльда, Юрген був точною копiєю твого батька. Кохання та нездорова вiдданiсть, якi його мати завжди виявляла до нього, навряд чи були дивовижними. Його життя було не єдиним, що збилося з курсу тiєї жахливої ночi.
    
  Беззахисна i налякана, я прийняла пропозицiю Отто про те, що я маю поїхати i жити з ними. Для нього це було одночасно викупленням за те, що було зроблено з Гансом, i способом покарати Брунгiльду, нагадавши їй, кому вiддав перевагу Гансу. Для Брунгiльди це стало власним способом покарати мене за те, що я вкрав чоловiка, який їй сподобався, хоча цей чоловiк нiколи їй не належав.
    
  I для мене це був спосiб вижити. Твiй батько не залишив менi нiчого, окрiм своїх боргiв, коли уряд зволив оголосити його мертвим через кiлька рокiв, хоча його тiло так i не знайшли. Отже, ми з тобою жили в тому особняку, де не було нiчого, крiм ненавистi.
    
  Є ще одна рiч. Для мене Юрген нiколи не був нiким iншим, як твоїм братом, бо, хоч вiн був зачатий в утробi Брунгiльди, я вважав його за свого сина. Я нiколи не мiг виявити до нього прихильнiсть, але вiн частина твого батька, людини, яку я любив усiєю душею. Бачити його щодня, навiть на кiлька хвилин, було однаково, що бачити мого Ганса знову зi мною.
    
  Моя боягузтво та егоїзм сформували твоє життя, Пол. Я нiколи не хотiв, щоб смерть батька твого вплинула i на тебе. Я намагався збрехати тобi i приховати факти, щоб, коли ти станеш старшим, ти не вирушив на пошуки якоїсь безглуздої помсти. Не роби цього - будь ласка.
    
  Якщо цей лист опиниться в твоїх руках, у чому я сумнiваюся, я хочу, щоб ти знав, що я дуже люблю тебе, i все, що я намагався зробити своїми дiями, - це захистити тебе. Вибач менi.
    
  Твоя мати, яка тебе любить,
    
  Ilse Reiner
    
    
  58
    
    
  Закiнчивши читати слова своєї матерi, Пол довго плакав.
    
  Вiн проливав сльози по Iльзi, яка все своє життя страждала через кохання i яка через кохання робила помилки. Вiн проливав сльози за Юргеном, який народився найгiршою з можливих ситуацiй. Вiн проливав сльози за себе, за хлопчика, який плакав через батька, який на це не заслуговував.
    
  Коли вiн засинав, його охопило дивне почуття спокою, почуття, якого вiн не пам'ятав, щоб будь-коли вiдчував ранiше. Яким би не був результат безумства, яке вони збиралися зробити через кiлька годин, вiн досяг своєї мети.
    
  Манфред розбудив його, м'яко поплескавши по спинi. Джулiан був за кiлька метрiв вiд нього, поїдаючи бутерброд iз ковбасою.
    
  "Зараз сiм вечора".
    
  "Чому ти дозволив менi спати так довго?"
    
  "Тобi потрiбен був вiдпочинок. Тим часом я подався за покупками. Я принiс усе, що ти сказав. Рушники, сталева ложка, лопатка, все".
    
  "Отже, давайте почнемо".
    
  Манфред змусив Пола прийняти сульфанiламiд, щоб зупинити зараження його ран, потiм удвох вiдправили Джулiана в машину.
    
  "Можу я почати?" - спитав хлопчик.
    
  "Навiть не думай про це!" - вигукнув Манфред.
    
  Потiм вони з Полом зняли з мерця штани та черевики i одягли його в одяг Пола. Вони поклали документи Пола до кишенi куртки. Потiм вони викопали глибоку яму в пiдлозi та поховали її.
    
  "Я сподiваюся, це на деякий час зб'є їх з пантелику. Я не думаю, що вони знайдуть його протягом декiлькох тижнiв, а на той час вiд нього мало що залишиться", - сказав Пол.
    
  Унiформа Юргена висiла на цвяху у партерi. Пiдлога була бiльш-менш того ж зростання, що i його брат, хоча Юрген був кремезний. Завдяки об'ємним пов'язкам, якi Пол носив на руках та грудях, форма сидiла досить добре. Черевики були тiснi, але решта пiдiйшла.
    
  "Ця форма сидить на тобi як влитою. Ось що нiколи не пройде, так це це".
    
  Манфред показав йому посвiдчення особи Юргена. Вона була у маленькому шкiряному гаманцi разом iз його карткою нацистської партiї та посвiдченням СС. Подiбнiсть мiж Юргеном та Полом збiльшувалася з роками. В обох була сильна щелепа, блакитнi очi та схожi риси обличчя. Волосся Юргена було темнiше, але вони могли вирiшити це за допомогою мастила для волосся, яке купив Манфред. Пiдлога могла легко зiйти за Юргена, за винятком однiєї маленької деталi, на яку Манфред вказував на картцi. У роздiлi "вiдмiннi риси" були чiтко написанi слова "Вiдсутнє праве око".
    
  "Однiєї нашивки буде недостатньо, Пол. Якщо вони попросять тебе пiдняти її..."
    
  "Я знаю, Манфред. Ось чому менi потрiбна твоя допомога".
    
  Манфред подивився на нього здивовано.
    
  "Ти ж не думаєш про..."
    
  "Я маю це зробити".
    
  "Але це божевiлля!"
    
  "Так само, як i решта плану. I це його найслабше мiсце".
    
  Нарештi Манфред погодився. Пiдлога сидiла на водiйському сидiннi воза, рушники прикривали його груди, нiби вiн був у перукарнi.
    
  "Готовi?"
    
  "Почекайте", - сказав Манфред, який здавався наляканим. "Давайте повторимо це ще раз, щоб переконатися, що помилок немає".
    
  "Я збираюся приставити ложку до краю мого правого вiку i вирвати око з коренем. Поки я виймаю це, ви повиннi нанести на мене антисептики, а потiм марлю. Все гаразд?"
    
  Манфред кивнув головою. Вiн був такий наляканий, що ледве мiг говорити.
    
  "Готовi?" вiн спитав знову.
    
  "Готовий".
    
  Через десять секунд не було нiчого, крiм крикiв.
    
  До одинадцятої вечора Пол прийняв майже цiлу упаковку аспiрину, залишивши собi ще двi. Рана перестала кровоточити, i Манфред дезiнфiкував її щоп'ятнадцять хвилин, щоразу накладаючи свiжу марлю.
    
  Джулiан, який повернувся декiлькома годинами ранiше, стривожений криками, виявив, що його батько обхопив голову руками i виє на все горло, тодi як його дядько iстерично кричав, вимагаючи, щоб вiн забирався. Вiн повернувся i замкнувся в мерседесi, а потiм вибухнув сльозами.
    
  Коли все заспокоїлося, Манфред подався за своїм племiнником i пояснив план. Побачивши Пола, Джулiан запитав: Ти робиш все це тiльки заради моєї матерi? У його голосi звучала повага.
    
  "I для тебе, Джулiан. Тому що я хочу, щоб ми були разом".
    
  Хлопчик не вiдповiв, але вiн мiцно вчепився в руку Пола i все ще не вiдпускав її, коли Пол вирiшив, що їм час йти. Вiн забрався на заднє сидiння машини разом iз Джулiаном, i Манфред проїхав шiстнадцять кiлометрiв, якi вiдокремлювали їх вiд табору, з напруженим виразом на обличчi. Їм знадобилася майже година, щоб дiстатися мiсця призначення, оскiльки Манфред ледве вмiв водити, а машина постiйно буксувала.
    
  "Коли ми приїдемо туди, машина не повинна затихнути за жодних обставин, Манфред", - стурбовано сказав Пол.
    
  "Я зроблю все, що зможу".
    
  Коли вони наближалися до мiста Дахау, Пол помiтив разючу змiну проти Мюнхеном. Навiть у темрявi бiднiсть у цьому мiстi була очевидна. Тротуар був у поганому станi i брудний, дорожнi знаки в оспинах, фасади будiвель старi та облупленi.
    
  "Яке сумне мiсце", - сказав Пол.
    
  "З усiх мiсць, куди вони могли вiдвезти Елiс, це безперечно гiрше".
    
  "Чому ти так кажеш?"
    
  "Нашому батьковi належав пороховий завод, який ранiше розташовувався в цьому мiстi".
    
  Пол збирався сказати Манфреду, що його власна мати працювала на тому заводi з виробництва боєприпасiв i що її звiльнили, але виявив, що надто втомився, щоб починати розмову.
    
  "По-справжньому iронiчно те, що мiй батько продав землю нацистам. I на нiй вони збудували табiр".
    
  Нарештi, вони побачили жовтий знак iз чорними лiтерами, що повiдомляє їм, що табiр знаходиться за 1,2 милi звiдси.
    
  "Зупинися, Манфред. Повiльно розгорнися i вiдiйди трохи назад".
    
  Манфред зробив, як йому було сказано, i вони повернулися до невеликої будiвлi, яка виглядала як порожня сарай, хоча, здавалося, що вона була занедбана протягом деякого часу.
    
  "Джулiан, слухай дуже уважно", - сказав Пол, тримаючи хлопчика за плечi i змушуючи його подивитися йому в очi. "Твiй дядько i я збираємося вирушити в концентрацiйний табiр, щоб спробувати визволити твою матiр. Але ти не можеш пiти з нами. Я хочу, щоб ти зараз же вийшов з машини з моєю валiзи i почекав у заднiй частинi цiєї будiвлi. Сховайся якнайкраще, нi з ким не розмовляй i не розмовляй дядько кличемо тебе, зрозумiв?"
    
  Джулiан кивнув головою, його губи тремтiли.
    
  "Хоробрий хлопчик", - сказав Пол, обiймаючи його.
    
  "А що, якщо ти не повернешся?"
    
  "Навiть не думай про це, Джулiан. Ми зробимо це".
    
  Встановивши Джулiана у його укриттi, Пол i Манфред повернулися до машини.
    
  "Чому ти не сказав йому, що робити, якщо ми не повернемося?" - спитав Манфред.
    
  "Тому що вiн розумна дитина. Вiн загляне в чемодан; вiн вiзьме грошi, а решту залишить. У будь-якому випадку, менi нема до кого його вiдправити. Як виглядає рана?" - спитав вiн, включаючи лампу для читання i знiмаючи бинт з ока.
    
  "Вона розпухла, але не надто сильно. Кришка не надто червона. Це боляче?"
    
  "Як у пеклi".
    
  Пiдлога глянула на себе в дзеркало заднього виду. Там, де ранiше було очне яблуко, тепер була дiлянка зморшкуватої шкiри. Маленький струмок кровi сочився з куточка його очi, як червона сльоза.
    
  "Це має виглядати старим, чорт забирай".
    
  "Можливо, вони не попросять тебе зняти нашивку".
    
  "Дякую".
    
  Вiн дiстав нашивку з кишенi i надiв її, викинувши шматки марлi з вiкна у канаву. Коли вiн знову глянув на себе в дзеркало, тремтiння пробiгло по його спинi.
    
  Людиною, яка дивилася на нього у вiдповiдь, був Юрген.
    
  Вiн глянув на нацистську пов'язку на лiвiй руцi.
    
  Колись я думав, що краще помру, нiж ношу цей символ, подумав Пол. Сьогоднi Пiдлога Райнер мертвий . I am now Jurgen von Schroeder.
    
    Вiн вибрався з пасажирського сидiння i пересiв на заднє, намагаючись згадати, яким був його брат, його зневажливий вигляд, його зарозумiлi манери. Те, як вiн проектував свiй голос, нiби вiн був продовженням його самого, намагаючись змусити всiх iнших почуватися неповноцiнними.
    
  Я можу це зробити, сказав собi Пол. Ми побачимо...
    
  "Заводь її, Манфреде. Ми не повиннi бiльше втрачати час".
    
    
  59
    
    
  Arbeit Macht Frei
    
  Це були слова, написанi залiзними лiтерами над брамою табору. Слова, однак, були не бiльше нiж штрихами в iншiй формi. Нiхто з людей там не заробив би своєї свободи працею.
    
  Коли "Мерседес" зупинився бiля входу, сонний охоронець у чорнiй унiформi вийшов iз будки вартового, коротко посвiтив лiхтариком усередину машини та жестом запросив їх проїжджати. Ворота вiдчинилися вiдразу.
    
  "Це було просто", - прошепотiв Манфред.
    
  "Ви коли-небудь знали в'язницю, в яку було важко потрапити? Важка частина, як правило, полягає в тому, щоб вибратися," вiдповiв Пол.
    
  Ворота були повнiстю вiдчиненi, але машина не рухалася.
    
  "Що, чорт забирай, з тобою не так? Не зупиняйся на досягнутому".
    
  "Я не знаю, куди їхати, Пол", - вiдповiв Манфред, його руки стиснулися на кермi.
    
  "Чорт".
    
  Пiдлога вiдчинила вiкно i жестом показала охоронцевi пiдiйти. Вiн пiдбiг до машини.
    
  "Так, сер?"
    
  "Капрал, у мене розколюється голова. Будь ласка, пояснiть моєму водiю-iдiоту, як дiстатися до того, хто тут головний. Я наводжу накази з Мюнхена".
    
  "В даний момент єдинi люди знаходяться на гауптвахтi, сер".
    
  "Ну, тодi давай, капрал, скажи йому".
    
  Охоронець дав вказiвки Манфреду, якому не довелося зображати невдоволення. "Ти не переборщив трохи?" - спитав Манфред.
    
  "Якби ви коли-небудь бачили, як мiй брат розмовляє з персоналом... це був би вiн одного зi своїх кращих днiв".
    
  Манфред об'їхав на машинi обгороджену територiю, де в машину просочився дивний i їдкий запах, незважаючи на те, що вiкна були зачиненi. З iншого боку вони могли бачити темнi контури незлiченних казарм. Єдиний рух походив вiд групи ув'язнених, що бiжать поруч iз освiтленим вуличним лiхтарем. Вони були одягненi в смугастi комбiнезони з єдиною жовтою зiркою, вишитою на грудях. Права нога кожного з чоловiкiв була прив'язана до кiсточки того, хто стояв за ним. Коли падав один, принаймнi четверо чи п'ятеро падали разом iз ним.
    
  "Ворушiться, ви, собаки! Ви продовжуватимете йти, поки не проїдете десять кiл поспiль, жодного разу не спiткнувшись!" Тi, хто це зробив, швидко скочили на ноги з забрудненими брудом та переляканими обличчями.
    
  "Боже мiй, я не можу повiрити, що Елiс у цьому пеклi", - пробурмотiв Пол. "Нам краще не зазнати невдачi, iнакше ми опинимося поруч з нею як почеснi гостi. Тобто, якщо нас не пристрелять до смертi".
    
  Машина зупинилася перед низьким бiлим будинком, освiтленi дверi якого охороняли двоє солдатiв. Пiдлога вже взялася за ручку дверей, коли Манфред зупинив його.
    
  "Що ти робиш?" прошепотiв вiн. "Я повинен вiдкрити тобi дверi!"
    
  Пiдлога вчасно схаменулась. Його головний бiль i почуття дезорiєнтацiї посилилися за останнi кiлька хвилин, i вiн щосили намагався привести свої думки в порядок. Вiн вiдчув укол страху вiд того, що збирався зробити. На мить у нього виникла спокуса сказати Манфреду розвернутися i забратися з цього мiсця якнайшвидше.
    
  Я не можу так вчинити з Елiс. Чи для Джулiана, чи для себе. Я маю увiйти... що б не сталося.
    
  Дверi машини були вiдчиненi. Пiдлога поставила одну ногу на цемент i висунула голову, i двоє солдатiв миттю встали по стiйцi смирно i пiдняли руки. Пiдлога вийшла з "Мерседеса" i вiддала честь у вiдповiдь.
    
  "Вiльно", - сказав вiн, проходячи через дверi.
    
  Караульне примiщення складалося з невеликої кiмнати, схожої на кабiнет, з трьома чи чотирма акуратними столами, на кожному з яких висiв крихiтний нацистський прапор поруч iз пiдставкою для олiвцiв, i портретом фюрера як єдина прикраса на стiнах. Поруч iз дверима стояв довгий стiл, схожий на прилавок, за яким сидiв один чиновник iз кислим обличчям. Вiн випростався, коли побачив Пола, що увiйшов.
    
  "Heil Hitler!"
    
  "Хайль Гiтлер!" - вiдповiв Пол, уважно вивчаючи кiмнату. У заднiй частинi було вiкно, яке виходило на те, що здавалося чимось на зразок загальної кiмнати. Через скло вiн мiг бачити близько десяти солдатiв, якi грали в карти у хмарi диму.
    
  "Добрий вечiр, гер оберштурмфюрер", - сказав чиновник. "Що я можу вам зробити в цей час ночi?"
    
  "Я тут у термiновiй справi. Я повинен забрати ув'язнену жiнку з собою в Мюнхен для ... для допиту".
    
  "Звичайно, сер. А iм'я?"
    
  "Alys Tannenbaum."
    
  "А, той, якого вони привезли вчора. У нас тут не так багато жiнок - не бiльше п'ятдесяти, ти знаєш. Шкода, що її забирають. Вона одна з небагатьох, хто... непоганий", - сказав вiн iз хтивою усмiшкою.
    
  "Ти маєш на увазi для єврея?"
    
  Чоловiк за прилавком проковтнув, почувши загрозу в голосi Пола.
    
  "Звичайно, сер, непогано для єврея".
    
  "Звичайно. Ну, тодi чого ти чекаєш? Приведiть її!"
    
  "Негайно, сер. Чи можу я подивитись наказ про переклад, сер?"
    
  Пiдлога, чиї руки були схрещенi за спиною, мiцно стиснув кулаки. Вiн пiдготував свою вiдповiдь на це запитання. Якби його маленька мова спрацювала, вони витягли б Елiс, застрибнули в машину i покинули це мiсце, вiльнi як вiтер. Iнакше був би телефонний дзвiнок, можливо, не один. Менш нiж за пiвгодини вiн та Манфред стануть почесними гостями табору.
    
  "Тепер слухайте уважно, гер..."
    
  "Фабер, сер. Густав Фабер ."
    
  "Listen, Herr Faber. Двi години тому я був у лiжку з цiєю чудовою дiвчиною з Франкфурта, за якою я ганявся кiлька днiв. Днi! Раптом задзвонив телефон, i ви знаєте, хто це був?"
    
  "Нi, сер".
    
  Пiдлога перехилилася через стiйку i обережно понизила голос.
    
  "Це був Рейнхард Гейдрiх, сам великий чоловiк. Вiн сказав менi: "Юрген, мiй добрий, приведи менi ту єврейську дiвчину, яку ми вчора вiдправили в Дахау, тому що, виявляється, ми недостатньо вiд неї домоглися". I я сказав йому: "Хiба хтось iнший не може пiти?" I вiн сказав менi: Нi, тому що я хочу, щоб ти попрацював над нею по дорозi. Отже, я сiв у свою машину, i ось тут, що завгодно, аби надати послугу друговi. Але це не означає, що я не в поганому настрої.
    
  "Сер, менi шкода, але ..."
    
  "Гер Фабер, ви знаєте, хто я?"
    
    " Нi , сер ".
    
  "I'm Baron von Schroeder."
    
    При цих словах обличчя маленької людини змiнилося.
    
  "Чому ви не сказали цього ранiше, сер? Я добрий друг Адольфа Ейхмана. Вiн багато розповiдав менi про вас, - вiн понизив голос," i я знаю, що ви двоє виконуєте особливе завдання для гера Гейдрiха. У будь-якому разi, не хвилюйся, я з цим розберусь".
    
  Вiн пiдвiвся, пройшов у спiльну кiмнату i викликав одного з солдатiв, який був явно роздратований тим, що його карткову гру перервали. За кiлька хвилин чоловiк зник за дверима, якi були поза полем зору Пола.
    
  Тим часом Фабер повернувся. Вiн дiстав з-пiд прилавка пурпуровий бланк i почав його заповнювати.
    
  "Можу я отримати ваше посвiдчення особи? Менi потрiбно записати твiй номер СС".
    
  Пiдлога простягла шкiряний гаманець.
    
  "Це все тут. Зроби це швидко".
    
  Фабер дiстав посвiдчення особи i кiлька хвилин дивився на фотографiю. Пiдлога уважно спостерiгала за ним. Вiн побачив тiнь сумнiву на обличчi чиновника, коли той глянув на нього, а потiм знову опустив погляд на фотографiю. Вiн мав щось зробити. Вiдвернiть його, нанесiть йому смертельний удар, щоб усунути всi сумнiви.
    
  "У чому справа, ви не можете її знайти? Менi потрiбно поглянути на неї?"
    
  Коли чиновник збентежено глянув на нього, Пол на мить пiдняв нашивку i неприємно посмiхнувся.
    
  "Н-нi, сер. Я просто вiдзначаю це зараз".
    
  Вiн повернув шкiряний гаманець Полу.
    
  "Сер, я сподiваюся, ви не заперечуєте, що я згадую про це, але... у твоїй очницi кров".
    
  "О, дякую вам, гер Фабер. Лiкар висушує тканини, якi формувалися роками. Вiн каже, що може вставити скляне око. А поки що я у владi його iнструментiв. У будь-якому випадку..."
    
  "Все готово, сер. Дивiться, вони зараз приведуть її сюди".
    
  Позаду Пола вiдчинилися дверi, i вiн почув кроки. Пiдлога поки не поверталася, щоб подивитися на Елiс, побоюючись, що його обличчя видасть навiть найменшi емоцiї або, що ще гiрше, що вона впiзнає його. Тiльки коли вона стояла поряд з ним, вiн наважився кинути на неї швидкий косий погляд.
    
  Елiс, одягнена в щось на зразок грубого сiрого халата, схилила голову, дивлячись у пiдлогу. Вона була босонiж, i на її руках були кайданки.
    
  Не думай про те, яка вона, подумав Пол. Просто подумай про те, як витягти її звiдси живою.
    
  "Що ж, якщо це все..."
    
  "Так, сер. Пiдпишiть тут i далi, будь ласка".
    
  Фальшивий барон узяв ручку i постарався зробити свої каракулi нерозбiрливими. Потiм вiн взяв Елiс за руку i обернувся, захоплюючи її за собою.
    
  "Тiльки одна остання рiч, сер?"
    
  Пiдлога знову повернулася.
    
  "Що, чорт забирай, це ще таке?" - роздратовано гукнув вiн.
    
  "Менi доведеться зателефонувати герру Ейхману, щоб вiн санкцiонував виїзд ув'язненої, оскiльки саме вiн пiдписав її".
    
  У жаху Пол намагався знайти, що сказати.
    
  "Ви думаєте, що необхiдно будити нашого друга Адольфа з такого тривiального приводу?"
    
  "Це не займе i хвилини, сер", - сказав чиновник. Вiн уже тримав слухавку.
    
    
  60
    
    
  "Нам кiнець", - подумав Пол.
    
  Крапелька поту виступила у нього на лобi, втекла по бровах i скотилася в очницю здорового ока. Пiдлога обережно моргнула, але вже утворилося бiльше крапель. У примiщеннi охорони було дуже спекотно, особливо там, де стояла Пiдлога, прямо пiд лампочкою, що освiтлювала вхiд. Кепка Юргена, яка була йому тiсна, не допомагала.
    
  Вони не повиннi бачити, що я нервуюсь.
    
  "Herr Eichmann?"
    
  Рiзкий голос Фабера луною пролунав по кiмнатi. Вiн був одним iз тих людей, якi говорили голоснiше, коли розмовляли телефоном, щоб його голос легше передавався кабелями.
    
  "Вибачте, що турбую вас у цей час. У мене тут барон фон Шредер; вiн прийшов забрати в'язня, який..."
    
  Паузи в розмовi були полегшенням для вух Пола, але тортурами для його нервiв, i вiн би все вiддав, щоб почути iнший бiк. "Вiрно. Так, дiйсно. Так, я розумiю."
    
  У цей момент чиновник пiдняв очi на Пола, його обличчя було дуже серйозне. Пiдлога втримала його погляд, коли нова крапля поту простежила шлях першою.
    
  "Так, сер. Зрозумiло. Я зроблю це".
    
  Вiн повiльно повiсив слухавку.
    
  "Гер барон?"
    
  "Що вiдбувається?"
    
  "Не могли б ви зачекати тут хвилину?" Я зараз повернуся".
    
  "Дуже добре, але зроби це швидко!"
    
  Фабер вийшов назад через дверi, якi вели до спiльної кiмнати. Через скло Пiдлога побачила, як вiн пiдiйшов до одного з солдатiв, який, у свою чергу, пiдiйшов до своїх колег.
    
  Вони нас розкусили. Вони знайшли тiло Юргена i тепер мають намiр заарештувати нас. Єдина причина, через яку вони ще не напали, це те, що вони хочуть взяти нас живими. Ну, цього не станеться.
    
  Пiдлога була в повному жаху. Парадоксально, але бiль у його головi зменшився, безсумнiвно, через рiчки адреналiну, що бiжать по його венах. Найбiльше вiн вiдчував дотик своєї руки до шкiри Елiс. Вона не пiдвела очей з того часу, як увiйшла. У дальньому кiнцi кiмнати солдат, який привiв її, чекав, нетерпляче постукуючи по пiдлозi.
    
  Якщо вони прийдуть по нас, останнє, що я зроблю, це поцiлую її.
    
  Чиновник повернувся, тепер у супроводi двох iнших солдатiв. Пол повернувся до них обличчям, змушуючи Елiс зробити те саме.
    
  "Гер барон?"
    
  "Так?"
    
  "Я розмовляв з герром Ейхманом, i вiн повiдомив менi кiлька дивовижних новин. Менi довелося подiлитися нею з iншими солдатами. Цi люди хочуть поговорити з тобою".
    
  Двоє, що прийшли iз загальної кiмнати, виступили вперед.
    
  "Будь ласка, дозвольте менi потиснути вам руку, сер, вiд iменi всiєї компанiї".
    
  "Дозвiл отримано, капрал", - зумiв сказати здивований Пол.
    
  "Для мене велика честь зустрiтися зi справжнiм старим бiйцем, сер", - сказав солдат, вказуючи на маленьку медаль на грудях Пола. Орел у польотi, що розправив крила, тримає лавровий вiнок. Орден кровi.
    
  Пол, який не мав жодного уявлення про те, що означає медаль, просто кивнув i потис руки солдатам i чиновнику.
    
  "Це було тодi, коли ви втратили око, сер?" Запитав його Фабер iз усмiшкою.
    
  У головi Пола задзвенiв тривожний дзвiночок. Це може бути пасткою. Але вiн гадки не мав, до чого хилить солдатiв i як вiдповiсти.
    
  Що, чорт забирай, Юрген сказав би людям? Сказав би вiн, що це був нещасний випадок пiд час дурної бiйки в його юностi, чи вiн удав би, що його травма була чимось таким, чим вона не була?
    
  Солдати та чиновник спостерiгали за ним, прислухаючись до його слiв.
    
  "Все моє життя було присвячене фюреру, панове. I моє тiло теж".
    
  "Так ти був поранений пiд час перевороту 23-го?" Фабер натиснув на нього.
    
  Вiн знав, що Юрген втратив око до цього, i вiн не наважився б сказати таку очевидну брехню. Отже, вiдповiдь була негативною. Але яке б пояснення вiн дав?
    
  "Боюсь, що нi, джентльмени. Це був нещасний випадок на полюваннi".
    
  Солдати здавалися трохи розчарованими, але урядовець усе ще посмiхався.
    
  Так що, можливо, це була не пастка, з полегшенням подумав Пол.
    
  "Отже, ми покiнчили з соцiальними тонкощами, гер Фабер?"
    
  "Насправдi нi, сер. Герр Ейхман сказав менi передати вам це", - сказав вiн, простягаючи маленьку коробочку. "Це новини, про якi я говорив".
    
  Пiдлога взяв коробку з рук чиновника i вiдчинила її. Усерединi був надрукований на машинцi аркуш i щось загорнуте в коричневий папiр. Мiй любий друже, вiтаю тебе з чудовим виступом. Я вiдчуваю, що ви виконали завдання, яке я вам доручив. Незабаром ми почнемо дiяти на пiдставi зiбраних вами доказiв. Я також маю честь передати вам особисту подяку фюрера. Вiн запитав мене про тебе, i коли я сказав йому, що ти вже носиш Орден Кровi та золоту емблему партiї на грудях, вiн поцiкавився, яку особливу честь ми могли б тобi надати. Ми поговорили кiлька хвилин, а потiм фюрер придумав цей блискучий жарт. Вiн людина з тонким почуттям гумору настiльки, що замовив це у свого особистого ювелiра. Приїжджайте до Берлiна, як тiльки зможете. Я маю на тебе великi плани. Сердечно ваш, Рейнхард Гейдрiх
    
  Нiчого не розумiючи з того, що вiн щойно прочитав, Пол розгорнув предмет. То була золота емблема двоголового орла на ромбi тевтонського хреста. Пропорцiї були неправильними, а матерiали - навмисною та образливою пародiєю, але все одно Пол вiдразу впiзнав символ.
    
  Це була емблема масону тридцять другого ступеня.
    
  Юргене, що ти наробив?
    
  "Панi", - сказав Фабер, вказуючи на нього, - "Оплески барону фон Шредеру, людинi, яка, за словами герра Ейхмана, виконав завдання, настiльки важливе для рейху, що сам фюрер розпорядився створити унiкальну нагороду спецiально для нього".
    
  Солдати аплодували, поки спантеличений Пол виходив назовнi з ув'язненим. Фабер супроводжував їх, вiдчинивши для нього дверi. Вiн вклав щось у руку Пола.
    
  "Ключi вiд наручникiв, сер".
    
  "Дякую тобi, Фабер".
    
  "Це було честю для мене, сер".
    
  Коли машина наблизилася до виходу, Манфред трохи обернувся, його обличчя було мокре вiд поту.
    
  "Якого бiса ти так довго?"
    
  "Пiзнiше, Манфред. Не ранiше, нiж ми виберемося звiдси," прошепотiв Пол.
    
  Його рука шукала руку Елiс, i вона мовчки стиснула його у вiдповiдь. Вони залишалися такими, доки не пройшли через ворота.
    
  "Елiс", - сказав вiн нарештi, взявши її за пiдборiддя, - "ти можеш розслабитися. Це всього лише ми".
    
  Нарештi вона звела очi. Вона була вся у синцях.
    
  "Я зрозумiв, що це ти, у той момент, коли ти схопив мене за руку. О, Пол, я так боялася", - сказала вона, поклавши голову йому на груди.
    
  "З тобою все гаразд?" - спитав Манфред.
    
  "Так", - слабко вiдповiла вона.
    
  "Цей ублюдок тобi щось зробив?" - Запитав її брат. Пол не сказав йому, що Юрген хвалився тим, що жорстоко зґвалтував Елiс.
    
  Вона кiлька хвилин вагалася, перш нiж вiдповiсти, а коли вiдповiла, то уникала погляду Пола.
    
  "Нi".
    
  Нiхто нiколи не впiзнає, Елiсе, подумав Пол. I я нiколи не дозволю тобi дiзнатися, що я знаю.
    
  "Це так само добре. У будь-якому випадку, тобi буде приємно дiзнатися, що Пол убив суччиного сина. Ти не уявляєш, як далеко зайшла ця людина, щоб витягнути тебе звiдти".
    
  Елiс подивилася на Пола, i раптом вона зрозумiла, що мав на увазi цей план i скiльки вiн пожертвував. Вона пiдняла руки, ще в наручниках, i зняла нашивку.
    
  "Пiдлога!" - Вигукнула вона, стримуючи ридання. Вона обiйняла його.
    
  "Тихiше ... нiчого не кажи".
    
  Елiс замовкла. I тут завили сирени.
    
    
  61
    
    
  "Що, чорт забирай, тут вiдбувається?" - спитав Манфред.
    
  Йому залишалося пройти п'ятдесят футiв, перш нiж вiн досяг виходу з табору, коли завила сирена. Пiдлога подивилася в заднє вiкно машини i побачила кiлькох солдатiв, що тiкали з вартового примiщення, яке вони щойно покинули. Якось вони з'ясували, що вiн самозванець, i поспiшили закрити важкi металевi дверi виходу.
    
  "Наступи на неї! Дiстанься туди, поки вiн не закрив її!" Пiдлога накричала на Манфреда, який миттєво сильно прикусив зуби i мiцнiше стиснув кермо, одночасно натискаючи на педаль газу. Машина кулею рвонулася вперед, i охоронець вiдскочив убiк саме тодi, коли машина з могутнiм гуркотом влетiла в металевi дверi. Лоб Манфред вiдскочив вiд керма, але йому вдалося втримати машину пiд контролем.
    
  Охоронець бiля ворiт вихопив пiстолет i вiдчинив вогонь. Заднє скло розлетiлося на мiльйон уламкiв.
    
  "Що б ти не робив, не прямуй у бiк Мюнхена, Манфред! Тримайтеся подалi вiд головної дороги!" Пiдлога закричала, затуляючи Елiс вiд скла, що летить. "Зроби гак, який ми бачили по дорозi нагору".
    
  "Ти що, здурiв?" Сказав Манфред. Вiн низько пригнувся на своєму сидiннi i ледве мiг бачити, куди прямує. "Ми уявлення не маємо, куди веде ця дорога! А як щодо..."
    
  "Ми не можемо ризикувати тим, що вони нас зловлять", - сказав Пол, перериваючи його.
    
  Манфред кивнув i рiзко звернув в об'їзд, прямуючи ґрунтовою дорогою, яка зникала в темрявi. Пiдлога витягла "Люгер" свого брата з кобури. Здавалося, що минуло цiле життя з того часу, як вiн забрав його зi стайнi. Вiн перевiрив магазин: у ньому було лише вiсiм патронiв. Якби за ними стежили, це не завело їх далеко.
    
  Якраз у цей момент пара фар розiрвала темряву за ними, i вони почули клацання пiстолета i стукiт кулемета. За ними прямували двi машини, i хоча жодна з них не була такою швидкою, як Mercedes, водiї їх знали цю мiсцевiсть. Пол знав, що пройде зовсiм небагато часу, перш нiж вони наздоженуть. I останнiй звук, який вони почують, буде приголомшливим
    
  "Чорт забирай! Манфред, ми повиннi вiдiрвати їх вiд нашого хвоста!"
    
  "Як ми повиннi це зробити? Я навiть не знаю, куди ми прямуємо".
    
  Пiдлозi довелося швидко розумiти. Вiн повернувся до Елiс, яка все ще зiщулювалася на своєму мiсцi.
    
  "Елiс, послухай мене".
    
  Вона нервово глянула на нього, i Пол побачив у її очах страх, але й рiшучiсть. Вона спробувала посмiхнутися, i Пол вiдчув укол любовi та болю за все, через що вона пройшла.
    
  Ти знаєш, як користуватися одним з них? - Запитав вiн, пiднiмаючи "Люгер".
    
  Елiс похитала головою. "Менi потрiбно, щоб ти взяв його i натиснув на курок, коли я тобi скажу. Запобiжник знятий. Будь обережний".
    
  "I що тепер?" Манфред закричав.
    
  "Тепер ви натискаєте на газ, i ми намагаємося вiдiрватися вiд них. Якщо ви бачите стежку, дорогу, кiнну стежку - будь що - йдiть по нiй. У мене є iдея".
    
  Манфред кивнув i натиснув на педаль, коли машина загарчала, пожираючи вибоїни, коли вона летiла вибоїною дорогою. Знову почалася стрiлянина, i дзеркало заднього виду розлетiлося вщент, коли ще кiлька куль потрапили до багажника. Нарештi попереду вони знайшли те, що шукали.
    
  "Подивися туди! Дорога йде в гору, потiм лiворуч є розвилка. Коли я скажу, вимкнiть свiтло i пiрнайте цiєю стежкою".
    
  Манфред кивнув i випростався на сидiннi водiя, готовий згорнути, коли Пол повернувся до заднього сидiння.
    
  "Отже, Елiсе! Стрiляй двiчi!"
    
  Елiс сiла, i вiтер кинув її волосся їй у обличчя, через що їй було важко бачити. Вона тримала пiстолет обома руками i вказувала на їх вогнi. Вона двiчi натиснула на курок i зазнала дивного вiдчуття влади та задоволення: розплата. Здивованi стрiляниною, їх переслiдувачi вiдступили до узбiччя дороги, на мить вiдволiкшись.
    
  "Ну ж, Манфред!"
    
  Вiн вимкнув фари i смикнув кермо, спрямовуючи машину до темної безоднi. Потiм вiн перейшов на нейтральний режим i попрямував новою дорогою, яка була трохи бiльше стежки в лiс.
    
  Всi троє затамували подих i пригнулися на своїх сидiннях, коли їх переслiдувачi промчали повз на повнiй швидкостi, не пiдозрюючи, що їхнi втiкачi втекли.
    
  "Я думаю, ми вiдiрвалися вiд них!" - сказав Манфред, розминаючи руки, якi хворiли вiд того, що вiн так мiцно стискав кермо на поритiй дорозi. З його носа капала кров, хоч вiн не виглядав зламаним.
    
  "Добре, давайте повернемося на головну дорогу, перш нiж вони зрозумiють, що сталося".
    
  Пiсля того, як стало ясно, що вони успiшно вiдiрвалися вiд переслiдувачiв, Манфред попрямував до сараю, де чекав на Джулiан. Наближаючись до мiсця призначення, вiн повернув з дороги i припаркувався поряд iз нею. Пiдлога скористалася моментом, щоб зняти кайданки з Елiс.
    
  "Давайте пiдемо i заберемо його разом. На нього чекає такий сюрприз".
    
  "Привести кого?" - Запитала вона.
    
  "Наш син, Елiс. Вiн ховається за хатиною".
    
  "Джулiан? Ти привiв сюди Джулiана? Ви обоє збожеволiли?" - Закричала вона.
    
  "У нас не було вибору", - запротестував Пол. Останнi кiлька годин були жахливими.
    
  Вона не чула його, бо вже виходила з машини та бiгла до хатини.
    
  "Джулiан! Джулiан, любий, це мама! Де ти?"
    
  Пiдлога i Манфред кинулися за нею, боячись, що вона впаде i заб'ється. Вони зiткнулися з Елiс у кутку хатини. Вона зупинилася як укопана, з жахом, з широко розплющеними очима.
    
  "Що вiдбувається, Елiсе?" сказав Пол.
    
  "Що вiдбувається, мiй друже, " сказав голос iз темряви, - так це те, що вам трьом дiйсно доведеться поводитися пристойно, якщо ви знаєте, що добре для цього маленького чоловiчка".
    
  Пiдлога придушила крик лютi, коли фiгура зробила кiлька крокiв у бiк свiтла фар, пiдiйшовши досить близько, щоб вони могли впiзнати його i побачити, що вiн робить.
    
  То справдi був Себастьян Келлер. I вiн цiлився з пiстолета в голову Джулiана.
    
    
  62
    
    
  "Мамо!" - закричав Джулiан, зовсiм переляканий. Старий торговець книгою лiвою рукою обiймав хлопчика за шию; Iнша рука була спрямована на пiстолет. Пiдлога марно шукала пiстолет свого брата. Кобура була порожня; Елiс залишила її у машинi. "Пробач, вiн застав мене зненацька. Потiм вiн побачив валiзу i дiстав пiстолет..."
    
  "Джулiан, дорогий", - спокiйно сказала Елiс. "Не турбуйся про це зараз.
    
  Я-"
    
  "Усiм мовчати!" - крикнув Келлер. "Це особиста справа мiж мною та Полом".
    
  "Ти чув, що вiн сказав", - сказав Пол.
    
  Вiн спробував вивести Елiс i Манфреда з лiнiї вогню Келлера, але книготорговець зупинив його, ще мiцнiше стиснувши шию Джулiана.
    
  "Залишайся там, де ти є, Пол. Для хлопчика було б краще, якби ти став за спиною фрейлейн Танненбаум".
    
  "Ти щур, Келлер. Тiльки боягузливий щур став би ховатися за спиною беззахисної дитини".
    
  Книготорговець почав вiдступати назад, знову ховаючись у тiнi, доки вони не змогли чути тiльки його голос.
    
  "Менi шкода, Пол. Повiрте менi, я жалкую. Але я не хочу закiнчити, як Кловiс i твiй брат".
    
  "Але як..."
    
  "Звiдки я знав?
    
  "Хто, чорт забирай, цей божевiльний, Пол?" - спитав Манфред.
    
  "Людина, яка вбила мого батька".
    
  У голосi Келлера було здивування.
    
  "Ну, тепер ... значить, ти не такий наївний, як здається."
    
  Пiдлога ступила вперед, вставши мiж Елiс i Манфредом.
    
  "Коли я прочитав записку вiд моєї матерi, вона сказала, що вiн був з її шурином Нагелем i третьою особою, "другом". Саме тодi я зрозумiв, що ти манiпулював мною з самого початку".
    
  "Тiєї ночi твiй батько закликав мене клопотати вiд його iменi перед деякими впливовими людьми. Вiн хотiв, щоб вбивство, яке вiн скоїв у колонiях, i його дезертирство зникли. Це було складно, хоча ми з твоїм дядьком, можливо, змогли б це здiйснити. В обмiн вiн запропонував нам десять вiдсоткiв вiд каменiв. Десять".
    
  "Отже, ти вбив його".
    
  "Це був нещасний випадок. У нас була суперечка. Вiн витяг пiстолет, я кинулася на нього... Яке це має значення?"
    
  "За винятком того, що це мало значення, чи не так, Келлер?"
    
  "Ми очiкували знайти карту скарбiв у його паперах, але карти не було. Ми знали, що вiн вiдправив конверт твоєї матерi, i ми думали, що одного разу вона зберегла його... Але минули роки, а це так i не випливло."
    
  "Бо вiн нiколи не надсилав їй жодної карти, Келлер".
    
  Тодi Пол зрозумiв. Останнiй шматочок головоломки став на своє мiсце.
    
  "Ти знайшов це, Пол? Не бреши менi; я можу читати тебе як книгу ".
    
  Пiдлога озирнулася довкола, перш нiж вiдповiсти. Ситуацiя не могла бути гiршою. Джулiан був у Келлера, i вони були троє беззбройнi. Коли на них спрямованi автомобiльнi фари, вони стануть iдеальною мiшенню для людини, яка сховалася в тiнi. I навiть якби Пол вирiшив напасти, а Келлер вiдвiв пiстолет вiд голови хлопчика, вiн мав би iдеальний пострiл у тiло Пола.
    
  Я мушу вiдвернути його. Але як?
    
  Єдине, що спало йому на думку, це розповiсти Келлеру правду.
    
  "Мiй батько не передав тобi конверт для мене, чи не так?"
    
  Келлер зневажливо розреготався.
    
  "Пiдлога, твiй батько був одним з найбiльших виродкiв, яких я коли-небудь бачив. Вiн був донжуаном i боягузом, хоча з ним теж було весело. Нам було добре разом, але єдиною людиною, про яку Ганс коли-небудь турбувався, був вiн сам. Я придумав iсторiю про конверт, якщо ви хотiли розстебнути вас, подивитися, щоб подстегнуть вас. забрав Маузер, Пол, ти забрав пiстолет, з якого вбили твого батька.
    
  "I весь цей час..."
    
  "Так, весь цей час я чекав можливостi отримати приз. Менi п'ятдесят дев'ять, Пол. У мене попереду ще десять хороших рокiв, якщо пощастить. I я впевнений, що скриня, повна дiамантiв, оживить мою пенсiю. Так скажи менi, де карта, тому що я знаю, що ти знаєш ".
    
  "Це у моїй валiзi".
    
  "Нi, це не так. Я переглянув її зверху вниз."
    
  "Говорю тобi, ось де це".
    
  На кiлька секунд запанувала тиша.
    
  "Дуже добре", - нарештi сказав Келлер. "Це те, що ми збираємося зробити. Фройляйн Танненбаум зробить кiлька крокiв до мене i буде слiдувати моїм iнструкцiям. Вона витягне валiзу на свiт, а потiм ти сядеш навпочiпки i покажеш менi, де карта. Це зрозумiло?"
    
  Пiдлога кивнула.
    
  "Я повторюю, це ясно?" Келлер наполягав, пiдвищивши голос.
    
  "Елiс", - сказав Пол.
    
  "Так, це ясно", - сказала вона твердим голосом, роблячи крок уперед.
    
  Стурбований її тоном, Пол схопив її за руку.
    
  "Елiс, не роби дурниць".
    
  "Вона цього не зробить, Пол. Не хвилюйся", - сказав Келлер.
    
  Елiс звiльнила свою руку. Було щось у тому, як вона йшла, в її здається пасивностi - в тому, як вона увiйшла в тiнь, не виявивши нi найменшого натяку на емоцiї, - що змусило серце Пола стиснутися. Раптом вiн вiдчув вiдчайдушну впевненiсть, що це було марно. Що через кiлька хвилин пролунають чотири гучнi бавовни, чотири тiла будуть розкладенi на пiдстилцi з соснових голок, сiм мертвих, холодних очей споглядатимуть темнi силуети дерев.
    
  Елiс була надто налякана скрутним становищем Джулiана, щоб щось зробити. Вона точно слiдувала коротким, сухим iнструкцiям Келлера i негайно з'явилася в освiтленiй зонi, задкуючи i тягнучи за собою вiдкриту валiзу, повну одягу.
    
  Пiдлога сiв навпочiпки i почав ритися в купi своїх речей.
    
  "Будьте дуже обережнi з тим, що ви робите", - сказав Келлер.
    
  Пiдлога не вiдповiла. Вiн знайшов те, що шукав ключ, до якого привели його слова батька.
    
  Iнодi найбiльший скарб захований у тому мiсцi, що й найбiльше руйнацiя.
    
  Скринька червоного дерева, в якiй його батько зберiгав пiстолет.
    
  Повiльними рухами, тримаючи руки на очах, Пол вiдкрив його. Вiн запустив пальцi в тонку пiдкладку з червоної повстi i сильно смикнув. Тканина з трiском вiдiрвалася, оголивши маленький квадратик паперу. На нiй були рiзнi малюнки та цифри, написанi вiд руки iндiйським чорнилом.
    
  "Ну що, Келлер? Як це - знати, що карта була в тебе пiд носом усi цi роки?" сказав вiн, пiднiмаючи аркуш паперу.
    
  Настала ще одна пауза. Пол насолоджувався, бачачи розчарування на обличчi старого книготорговця.
    
  "Дуже добре", - хрипко сказав Келлер. "Тепер вiддай папiр Елiс, i нехай вiн дуже повiльно наближається до мене".
    
  Пiдлога спокiйно поклала карту в кишеню штанiв.
    
  "Нi".
    
  "Ти що, не чув, що я сказав?"
    
  "Я сказав "нi".
    
  "Пiдлога, роби те, що вiн тобi говорить!" - сказала Елiс.
    
  "Ця людина вбила мого батька".
    
  "I вiн збирається вбити нашого сина!"
    
  "Ти маєш робити так, як вiн каже, Пол", - переконував Манфред.
    
  "Дуже добре", - сказав Пол, засовуючи руку назад у кишеню i виймаючи записку. "У такому разi..."
    
  Швидким рухом вiн зiм'яв його, поклав до рота i почав жувати.
    
  "Неїє!"
    
  Крик лютi Келлера луною пролунав лiсом. Старий книготорговець виступив iз тiнi, тягнучи за собою Джулiана, пiстолет, як i ранiше, був направлений йому в череп. Але коли вiн наблизився до Полу, вiн спрямував її на груди Пола.
    
  "Проклятий сучий син!"
    
  Пiдiйди трохи ближче, подумав Пол, готуючись до стрибка.
    
  "Ти не мав права!"
    
  Келлер зупинився, все ще поза досяжнiстю Пола.
    
  Ближче!
    
  Вiн почав натискати на спусковий гачок. Пiдлога напружила м'язи нiг.
    
  "Цi дiаманти були моїми!"
    
  Останнє слово перетворилося на пронизливий, безформний крик. Куля вилетiла з пiстолета, але рука Келлера сiпнулася вгору. Вiн вiдпустив Джулiана i дивно розвернувся, нiби намагався дотягтися до чогось позаду себе. Коли вiн повернувся, свiтло показало дивний вiдросток iз червоною ручкою у нього на спинi.
    
  Мисливський нiж, який двадцять чотири години тому випав iз руки Юргена фон Шредера.
    
  Джулiан весь цей час тримав ножа за поясом, чекаючи на момент, коли пiстолет бiльше не буде спрямований йому в голову. Вiн устромив лезо з усiєю силою, на яку був здатний, але пiд дивним кутом, так що вiн не зробив нiчого бiльшого, нiж завдав Келлеру поверхневої рани. Закликаючи вiд болю, Келлер прицiлився в голову хлопчика.
    
  Пiдлога вибрала цей момент для стрибка, i його плече вдарило Келлера в поперек. Книготорговець звалився на землю i спробував перевернутися, але Пол уже сидiв на ньому зверху, притискаючи його руки колiнами i завдаючи ударiв по обличчю знову i знову.
    
  Вiн накинувся на книготорговця понад два десятки разiв, не помiчаючи болю в руках, якi наступного дня повнiстю розпухли, i садна на кiсточках пальцiв. Його совiсть зникла, i єдине, що мало значення для Пола, - це бiль, який вiн завдавав. Вiн не зупинився, поки не змiг заподiяти бiльше шкоди.
    
  "Пол. Цього достатньо", - сказав Манфред, поклавши руку йому на плече. "Вiн мертвий".
    
  Пiдлога обернулася. Джулiан був на руках у своєї матерi, уткнувшись головою їй у груди. Вiн молився Боговi, щоб його син не побачив, що вiн щойно зробив. Вiн зняв куртку Юргена, яка була просякнута кров'ю Келлера, i пiдiйшов, щоб обiйняти Джулiана.
    
  "З тобою все гаразд?"
    
  "Пробач, що я не послухався того, що ти сказав про ножа", - сказав хлопчик, починаючи плакати.
    
  "Ти був дуже хоробрий, Джулiан. I ти врятував нашi життя".
    
  "Невже?"
    
  "Справдi. Тепер нам треба йти," сказав вiн, прямуючи до машини. "Хтось мiг почути пострiл".
    
  Елiс та Джулiан сiли ззаду, а Пол влаштувався на пасажирському сидiннi. Манфред завiв двигун, i вони повернулися на дорогу.
    
  Вони продовжували нервово поглядати на дзеркало заднього виду, але за ними нiхто не стежив. Без сумнiву, хтось переслiдував втiкачiв iз Дахау. Але виявилося, що рух у протилежному вiд Мюнхена напрямi було правильною стратегiєю. Проте це була маленька перемога. Вони нiколи не зможуть повернутися до свого колишнього життя.
    
  "Є одна рiч, яку я хочу знати, Пол", - прошепотiв Манфред, порушуючи мовчання через пiвгодини.
    
  "Що це?"
    
  "Чи справдi цей маленький клаптик паперу привiв до скринi, повної дiамантiв?"
    
  "Я вiрю, що так i було. Похований десь у Пiвденно-Захiднiй Африцi".
    
  "Зрозумiло", - розчаровано сказав Манфред.
    
  "Тобi б хотiлося поглянути на неї?"
    
  "Ми повиннi покинути Нiмеччину. Пiти на пошуки скарбiв було б не такою вже поганою iдеєю. Шкода, що ти це проковтнув".
    
  "Правда в тому, " сказав Пол, дiстаючи карту з кишенi, " що я проковтнув записку про нагородження мого брата медаллю. Хоча, враховуючи обставини, я не впевнений, що вiн був би проти."
    
    
  Епiлог
    
    
    
  ГIБРАЛТАРСЬКИЙ ПРОЛИВ
    
  12 березня 1940
    
  Коли хвилi вдарили в iмпровiзоване судно, Пол почав турбуватися. Переправа мала бути простою, лише кiлька миль спокiйним морем, пiд покровом ночi.
    
  Потiм усе ускладнилося.
    
  Не те, щоб щось було легко за останнi кiлька рокiв, звичайно. Вони втекли з Нiмеччини через австрiйський кордон без особливих невдач i досягли Пiвденної Африки на початку 1935 року.
    
  Це був час нових починань. Посмiшка повернулася на обличчя Елiс, i вона знову стала сильною впертою жiнкою, якою завжди була. Жахливий страх Джулiана перед темрявою почав слабшати. I в Манфреда зав'язалася мiцна дружба зi своїм швагом, особливо тому, що Пол дозволяв йому вигравати в шахи.
    
  Пошуки скарбiв Ганса Райнера виявилися складнiшими, нiж могло здатися на перший погляд. Пiдлога повернулася на кiлька мiсяцiв до роботи на алмазнiй шахтi, тепер його супроводжував Манфред, який завдяки своїй квалiфiкацiї iнженера став босом Пола. Елiс, у свою чергу, не гадала часу, ставши неофiцiйним фотографом на кожному свiтському заходi в рамках Мандата.
    
  Удвох їм удалося накопичити достатньо грошей, щоб купити невелику ферму в басейнi Помаранчевої рiчки, ту саму, з якою тридцять два роки тому Ганс та Нагель вкрали дiаманти. За попереднi три десятилiття власнiсть кiлька разiв переходила з рук в руки, i багато хто казав, що вона проклята. Декiлька людей попередили Пола, що вiн викине свої грошi на вiтер, якщо купить це мiсце.
    
  "Я не забобонний", - сказав вiн. "I в мене є передчуття, що успiх може змiнитися до мене".
    
  Вони були обережнi у цьому. Вони пропустили кiлька мiсяцiв, перш нiж почали шукати алмази. I ось одного разу вночi влiтку 1936 року вони вчотирьох вирушили в дорогу при свiтлi повного мiсяця. Вони чудово знали прилеглi землi, проходячи по них недiлю за недiлею з кошиками для пiкнiка, прикидаючись, що збираються на прогулянку.
    
  Карта Ганса була напрочуд точною, як i слiд очiкувати вiд людини, яка провела половину свого життя, схилившись над навiгацiйними картами. Вiн намалював яр i русло струмка, а також камiнь у формi наконечника стрiли там, де вони зустрiлися. За тридцять крокiв на пiвнiч вiд скелi вони почали копати. Земля була м'якою, i їм не знадобилося багато часу, щоб знайти скриню. Манфред недовiрливо свиснув, коли вони вiдкрили його i побачили грубе камiння при свiтлi їхнiх смолоскипiв. Джулiан почав грати з ними, а Елiс танцювала живий фокстрот з Полом, i нiякої музики, крiм цвiркуна цвiркунiв в ущелинi, не було.
    
  Через три мiсяцi вони вiдсвяткували своє весiлля в мiськiй церквi. Через шiсть мiсяцiв пiсля цього Пол прийшов у бюро гемологiчної оцiнки i сказав, що знайшов пару каменiв у струмку на своїй землi. Вiн взяв трохи з них i з завмиранням серця спостерiгав, як оцiнювач розглядав їх проти свiтла, протирав об шматок повстi i пригладжував вуса - всi тi непотрiбнi елементи чаклунства, якi використовують експерти, щоб здаватися важливими.
    
  "Вони досить гарної якостi. На твоєму мiсцi я купив би сито i почав осушувати це мiсце, хлопець. Я куплю все, що ти менi принесеш ".
    
  Вони продовжували "витягувати" алмази з потоку протягом двох рокiв. Навеснi 1939 року Елiс дiзналася, що ситуацiя в Європi стає дуже поганою.
    
  "Пiвденноафриканцi на боцi англiйцiв. Скоро нам не будуть радi в колонiях".
    
  Пол зрозумiв, що настав час йти. Вони продали бiльшу партiю камiння, нiж зазвичай, - так багато, що оцiнювачевi довелося зателефонувати адмiнiстратору шахти, щоб той вислав йому готiвку, - i одного разу вночi вони поїхали, нi з ким не попрощавшись, узявши з собою лише кiлька особистих речей та п'ять коней.
    
  Вони ухвалили важливе рiшення про те, що робити з грошима. Вони попрямували пiвнiч, до плато Уотерберг. Саме там жили Гереро, люди, яких його батько намагався викорiнити i з якими Пол прожив довгий час пiд час свого першого перебування в Африцi. Коли Пол повернувся на село, знахар вiтав його вiтальної пiснею.
    
  "Пол Махалеба повернувся, Пол бiлий мисливець", - сказав вiн, змахнувши своєю паличкою з пiр'ям.
    
  Пiдлога вiдразу попрямувала поговорити з шефом i вручила йому величезний мiшечок, в якому було три чвертi того, що вони заробили на продажу алмазiв.
    
  "Це для Гереро. Повернути гiднiсть вашому народу".
    
  "Ти той, хто вiдновлює свою гiднiсть цим вчинком, Пол Махалеба", - заявив шаман. "Але твiй дар буде бажаним серед нашого народу".
    
  Пiдлога смиренно кивнула мудростi цих слiв.
    
  Вони провели кiлька чудових мiсяцiв у селi, допомагаючи, як могли, вiдновити її такою, якою вона була колись. До того дня, коли Елiс почула жахливi новини вiд одного з торговцiв, якi час вiд часу проїжджали через Вiндхук.
    
  "У Європi вибухнула вiйна".
    
  "Ми зробили тут достатньо", - задумливо сказав Пол, дивлячись на свого сина. "Тепер настав час подумати про Джулiана. Йому п'ятнадцять, i йому потрiбне нормальне життя, десь iз майбутнiм."
    
  Так вони розпочали своє довге паломництво по той бiк Атлантики. Спочатку до Мавританiї на човнi, потiм у французьке Марокко, звiдки вони були змушенi тiкати, коли кордони були закритi для всiх, хто не мав вiзи. Це була непроста формальнiсть для єврейської жiнки без документiв або чоловiка, який був офiцiйно мертвий i який не мав жодних iнших посвiдчень особи, крiм старої картки, що належала зниклому офiцеру СС.
    
  Поговоривши з кiлькома бiженцями, Пол вирiшив спробувати перебратися до Португалiї з мiсця на околицi Танжера.
    
  "Це буде неважко. Умови хорошi, i це не надто далеко".
    
  Море любить суперечити дурним словам самовпевнених людей, i тiєї ночi вибухнув шторм. Вони довго боролися з цим, i Пол навiть прив'язав свою родину до плоту, щоб хвилi не змогли вiдiрвати їх вiд жалюгiдного суденця, яке вони купили за руку та ногу у шахрая в Танжерi.
    
  Якби iспанський патруль не з'явився якраз вчасно, четверо з них, безперечно, потонули б.
    
  За iронiєю долi, у трюмi Пол був наляканий бiльше, нiж пiд час своєї ефектної спроби пiднятися на борт, коли вiн висiв бiля борту патрульного катера кiлька секунд, якi здавались нескiнченними. Опинившись на борту, всi вони боялися, що їх доставлять до Кадiсу, звiдки їх легко можна було вiдправити до Нiмеччини. Пiдлога проклинала себе за те, що не спробувала вивчити хоча б кiлька слiв iспанською.
    
  Його план полягав у тому, щоб дiстатися до пляжу на схiд вiд Тарифи, де, мабуть, на них хтось чекатиме - контакт шахрая, який продав їм судно. Ця людина мала перевезти їх до Португалiї на вантажiвцi. Але вони так i не мали шансу дiзнатися, чи з'явився вiн.
    
  Пiдлога провела багато годин у трюмi, намагаючись придумати рiшення. Його пальцi торкнулися потайної кишенi на сорочцi, де вiн сховав дюжину дiамантiв, останнiй скарб Ганса Райнера. Елiс, Манфред i Джулiан в одязi мали схожий вантаж. Можливо, якби вони пiдкупили команду жменькою.
    
  Пiдлога була вкрай здивована, коли iспанський капiтан посеред ночi витяг їх з трюму, дав їм гребний човен i направив до португальського узбережжя.
    
  При свiтлi лiхтаря на палубi Пол розглянув обличчя цiєї людини, яка, мабуть, була його ровесником. Стiльки ж рокiв було його батьковi, коли вiн помер, та та сама професiя. Пiдлога задавалася питанням, як би все обернулося, якби його батько не був убивцею, якби вiн сам не провiв кращої частини своєї юностi, намагаючись з'ясувати, хто його вбив.
    
  Вiн порився у своєму одязi i дiстав єдине, що в нього залишилося на згадку про той час: плiд лиходiйства Ганса, емблему зради його брата.
    
  Можливо, все було б iнакше для Юргена, якби його батько був шляхетною людиною, подумав вiн.
    
  Пiдлога задавалася питанням, як вiн мiг би змусити цього iспанця зрозумiти. Вiн вклав емблему в свою руку i повторив два простi слова.
    
  "Зрада", - сказав вiн, торкаючись вказiвним пальцем своїх грудей. "Порятунок", - сказав вiн, торкаючись грудей iспанця.
    
  Можливо, колись капiтан зустрiне когось, хто зможе пояснити йому, що означають цi два слова.
    
  Вiн стрибнув у маленький човен, i вони вчотирьох почали гребти. Через кiлька хвилин вони почули плескiт води об берег, i човен злегка заскрипiл по гравiю русла рiчки.
    
  Вони були у Португалiї.
    
  Перш нiж вийти з човна, вiн озирнувся, щоб переконатися, що небезпеки немає, але вiн нiчого не побачив.
    
  Це дивно, подумав Пол. З того часу, як я вирвав своє око, я бачу все набагато яснiше.
    
    
    
    
    
    
    
    
    
  Гомес-Хурадо Хуан
    
    
    
    
  Контракт iз Богом, вiн же експедицiя Мойсея
    
    
  Друга книга iз серiї "Батько Ентонi Фаулер", 2009
    
    
  Присвячується Метью Томасу, бiльшого героя, нiж батько Фаулер
    
    
    
    
  Як створити ворога
    
    
    
  Почнiть iз порожнього полотна
    
  Накидайте у загальних рисах форми
    
  чоловiки, жiнки та дiти
    
    
  Пориньте в колодязь вашого власного несвiдомого
    
  зрiкся темряви
    
  широким пензлем i
    
  напружуйте незнайомцiв зловiсним вiдтiнком
    
  з тiнi
    
    
  Простежте за обличчям ворога - жадiбнiстю,
    
  Ненависть, безтурботнiсть, якi ви не смiєте називати
    
  Твiй власний
    
    
  Приховуйте милу iндивiдуальнiсть кожної особи
    
    
  Зiтрiть всi натяки на мiрiади любовей, надiй,
    
  страхи, що вiдтворюються в калейдоскопi
    
  кожне нескiнченне серце
    
    
  Повертайте посмiшку, доки вона не сформує спрямовану вниз
    
  арка жорстокостi
    
    
  Вiдокремлюйте тiло вiд кiсток, доки не залишиться тiльки
    
  абстрактний скелет останкiв смертi
    
    
  Перебiльшуйте кожну особливiсть, доки людина не стане
    
  перетворений на звiра, паразита, комаху
    
    
  Заповнiть заднiй план злоякiсними
    
  фiгури з давнiх кошмарiв - дияволи,
    
  демони, мирмiдони зла
    
    
  Коли ваша iкона ворога буде завершена
    
  ви зможете вбивати без почуття провини,
    
  забiй без сорому
    
    
  Те, що ви знищите, стане
    
  просто ворог Бога, перешкода
    
  до таємної дiалектики iсторiї
    
    
  вiд iменi ворога
    
  Сем Кiн
    
    
  Десять заповiдей
    
    
    
  Я - Господь, Бог твiй.
    
  Нехай не буде в тебе iнших богiв передi мною
    
  Ти не повинен робити собi нiякого боввана
    
  Ти не повинен вимовляти iм'я Господа, Бога твого, марно
    
  Пам'ятайте суботнiй день, щоб зберегти його святим
    
  Шануй своїх батька та матiр
    
  Ти не мусиш вбивати
    
  Ти не повинен чинити перелюб
    
  Ти не повинен красти
    
  Ти не повинен лжесвiдчити проти свого ближнього
    
  Ти не мусиш бажати будинок свого сусiда
    
    
    
  Пролог
    
    
    
  Я У ДИТЯЧIЙ ЛIКАРНI ШПIГЕЛЬГРУНДУ
    
  ВIДА
    
    
  Лютий 1943
    
    
  Пiдiйшовши до будiвлi, над якою майорiв великий прапор зi свастикою, жiнка не змогла придушити тремтiння. Її супутник неправильно витлумачив це i притягнув її ближче до себе, щоб зiгрiти. Її тонке пальто забезпечувало слабкий захист вiд рiзкого пiсляполуденного вiтру, який попереджав про хуртовину.
    
  'Надень це, Одiль', - сказав чоловiк, його пальцi тремтiли, коли вiн розстiбав пальто.
    
  Вона вивiльнилася з його хватки i мiцнiше притиснула пакет до грудей. Шестимiльна прогулянка по снiгу залишила її змученою i онiмiлою вiд холоду. Три роки тому вони вирушили б у подорож на своєму "Даймлерi" з водiєм, i вона була б у своєму хутрi. Але їхня машина тепер належала бригадному комiсаровi, а її хутряну шубу, мабуть, демонструвала десь у театральнiй ложi якась нацистська дружина з нафарбованими вiками. Одiль взяла себе в руки i тричi сильно натиснула на дзвiнок, перш нiж вiдповiсти йому.
    
  'Це не через холод, Джозефе. У нас не так багато часу до комендантської години. Якщо ми не повернемося вчасно...'
    
  Перш нiж її чоловiк змiг вiдповiсти, медсестра раптово вiдчинила дверi. Щойно вона глянула на вiдвiдувачiв, її посмiшка зникла. Кiлька рокiв за нацистського режиму навчили її одразу розпiзнавати єврея.
    
  'Чого ти хочеш?' - Запитала вона.
    
  Жiнка змусила себе посмiхнутися, хоча її губи були болiсно потрiсканими.
    
  'Ми хочемо бачити доктора Грауса'.
    
  'У тебе призначена зустрiч?'
    
  'Доктор сказав, що прийме нас'.
    
  'Iм'я?'
    
  'Джозеф i Одiль Коен, батько Улейн'.
    
  Медсестра зробила крок назад, коли їхнє прiзвище пiдтвердило її пiдозри.
    
  'Ти брешеш. У вас не призначено зустрiчi. Iди. Повертайся в дiрку, з якої ти прийшов. Ти знаєш, що тобi сюди не можна.
    
  'Будь ласка. Мiй син усерединi. Будь ласка!
    
  Її слова були витраченi даремно, коли дверi зачинилися.
    
  Джозеф та його дружина безпорадно дивилися на величезну будiвлю. Коли вони вiдвернулися, Одiль раптово вiдчула слабкiсть i спiткнулася, але Джозефу вдалося пiдхопити її, перш нiж вона впала.
    
  'Давай, ми знайдемо iнший спосiб потрапити всередину'.
    
  Вони попрямували до одного боку лiкарнi. Коли вони повернули за рiг, Джозеф вiдтягнув свою дружину назад. Дверi щойно вiдчинилися. Чоловiк у товстому пальтi щосили штовхав вiзок, наповнений смiттям, до задньої частини будiвлi. Тримаючи ближче до стiни, Джозеф i Одiль прослизнули до дверей.
    
  Опинившись усерединi, вони опинилися у службовому залi, що веде до лабiринту сходiв та iнших коридорiв. Поки вони йшли коридором, вони могли чути вiддаленi приглушенi крики, якi, здавалося, долинали з iншого свiту. Жiнка зосередилася, прислухаючись до голосу свого сина, але це було марно. Вони пройшли через кiлька коридорiв, нi з ким не зiткнувшись. Джозефу довелося поквапитися, щоб не вiдстати вiд своєї дружини, яка, пiдкоряючись чистому iнстинкту, швидко просувалася вперед, зупиняючись лише на секунду в кожному дверному отворi.
    
  Невдовзi вони виявили, що заглядають до темної Г-подiбної палати. Там було повно дiтей, багато з яких були прив'язанi до лiжок i скиглили, як мокрi собаки. У кiмнатi з рiзким запахом було душно, i жiнка почала пiтнiти, вiдчуваючи поколювання в кiнцiвках, коли її тiло розiгрiвалося. Однак вона не звернула на це уваги, оскiльки її очi перебiгали вiд лiжка до лiжка, вiд одного молодого обличчя до iншого, шукаючи вiдчайдушно свого сина.
    
  'От звiт, доктор Граус'.
    
  Джозеф i його дружина обмiнялися поглядами, почувши iм'я лiкаря, до якого їм треба було звернутися, людину, в руках якої було життя їхнього сина. Вони повернулися до далекого кута палати i побачили невелику групу людей, що зiбралися навколо одного з лiжок. Привабливий молодий лiкар сидiв бiля лiжка дiвчинки, якiй на вигляд було близько дев'яти рокiв. Поруч з ним лiтня медсестра тримала тацю з хiрургiчними iнструментами, тодi як лiкар середнiх рокiв iз нудним виглядом робив нотатки.
    
  "Доктор Граус..." - нерiшуче сказала Одiль, зiбравшись з духом, коли пiдiйшла до групи.
    
  Молода людина зневажливо махнула медсестрi, не вiдриваючи очей вiд того, що робив.
    
  'Не зараз, будь ласка'.
    
  Медсестра та iнший лiкар здивовано дивилися на Одiль, але нiчого не сказали.
    
  Коли вона побачила, що вiдбувається, Одiль довелося стиснути зуби, щоб не закричати. Молода дiвчина була смертельно блiда i, здавалося, перебувала у напiвнесвiдомому станi. Граус тримав її руку над металевим тазом, роблячи невеликi надрiзи скальпелем. На руцi дiвчини навряд чи було хоч одне мiсце, якого не торкнулося лезо, i кров повiльно стiкала в таз, який був майже сповнений. Нарештi голова дiвчини схилилася набiк. Граус пiднiс два тонкi пальцi до шиї дiвчини.
    
  'Добре, у неї немає пульсу. Час, докторе Штробель?
    
  'Шiсть тридцять сiм'.
    
  Майже дев'яносто три хвилини. Винятковий! Випробувана залишалася у свiдомостi, хоча рiвень її свiдомостi був порiвняно низьким, i вона не мала ознак болю. Комбiнацiя настоянки опiю та дурману, безсумнiвно, найкраще, що ми пробували досi. Вiтаю, Штробель. Пiдготуйте зразок для вiдкриття.'
    
  'Дякую вам, гер доктор. Негайно.
    
  Тiльки тодi молодий лiкар повернувся до Джозефа та Одiль. В його очах була сумiш роздратування та зневаги.
    
  'I хто б ви могли бути?'
    
  Одiль зробила крок уперед i стала поруч iз лiжком, намагаючись не дивитись на мертву дiвчину.
    
  'Мене звуть Одiль Коен, доктор Граус. Я мати Елана Коена.
    
  Лiкар холодно подивився на Одiль, а потiм повернувся до медсестри.
    
  'Приберiть цих євреїв звiдси, отче Улейн Ульрiке'.
    
  Медсестра схопила Одiль за лiкоть i грубим поштовхом пiдвелася мiж жiнкою та лiкарем. Джозеф кинувся на допомогу своїй дружинi i боровся зi здоровою медсестрою. На мить вони утворили химерне трiо, просуваючись у рiзних напрямках, але нiхто не досягав успiху. Обличчя батька вулика Ульрiке почервонiло вiд зусиль.
    
  "Доктор, я впевнена, що сталася помилка", - сказала Одiль, намагаючись висунути голову через широкi плечi медсестри. 'Мiй син не психiчно хворий'.
    
  Одiль зумiла звiльнитися вiд хватки медсестри i повернулася до лiкаря.
    
  'Це правда, що вiн мало розмовляє з того часу, як ми втратили наш будинок, але вiн не божевiльний. Вiн тут через помилку. Якщо ти дозволиш йому пiти... Будь ласка, дозволь менi вiддати тобi єдине, що в нас залишилося.
    
  Вона поклала посилку на лiжко, переконавшись, що не торкається тiла мертвої дiвчини, i обережно зняла газетну обгортку. Незважаючи на напiвтемряву палати, золотий предмет вiдкидав своє свiчення на навколишнi стiни.
    
  'Це було в сiм'ї мого чоловiка протягом поколiнь, доктор Граус. Я б скорiше помер, нiж вiдмовився вiд цього. Але мiй син, лiкарю, мiй син...'
    
  Одiль заплакала i впала на колiна. Молодий лiкар ледь помiтив, бо очi його були прикутi до предмета на лiжку. Однак йому вдалося вiдкрити рота досить довго, щоб зруйнувати будь-яку надiю, яка залишалася у пари.
    
  'Твiй син мертвий. Iди.
    
    
  Як тiльки холодне повiтря зовнi торкнулося її обличчя, Одiль трохи вiдновила сили. Тримаючись за свого чоловiка, коли вони поспiшали геть iз лiкарнi, вона бiльше, нiж будь-коли, боялася комендантської години. Її думки були зосередженi виключно на поверненнi на далеку частину мiста, де на них чекав iнший син.
    
  'Поспiшай, Джозефе. Поспiшай.
    
  Вони прискорили крок пiд снiгом.
    
    
  У своєму лiкарняному кабiнетi доктор Граус з неуважним виглядом повiсив трубку i погладив дивний золотий предмет на своєму столi. Через кiлька хвилин, коли до нього долинув виття сирен автомобiлiв СС, вiн навiть не визирнув у вiкно. Його помiчник сказав щось про втечу євреїв, але Граус не звернув на це уваги.
    
  Вiн займався плануванням операцiї молодого Коена.
    
  Головнi герої
    
  Духовенство
    
  БАТЬКО ЕНТОНI ФАУЛЕР, агент, який працює як iз ЦРУ, так i зi Священним альянсом.
    
  БАТЬКО АЛЬБЕРТ, колишнiй хакер. Системний аналiтик у ЦРУ та зв'язковий з розвiдкою Ватикану.
    
  БРАТ СЕСЯРЕО, домiнiканець. Хранитель старовин у Ватиканi.
    
    
  Корпус безпеки Ватикану
    
  КАМIЛО СИРIН, генеральний iнспектор. Також голова Священного альянсу, секретна розвiдувальна служба Ватикану.
    
    
  Громадянськi особи
    
  АНДРЕА ТЕРО, репортер газети El Globo.
    
  РЕЙМОНД КЕЙН, промисловець-мультимiльйонер.
    
  Джейкоб Рассел, виконавчий помiчник Кайна.
    
  ОРВIЛ УОТСОН, консультант з тероризму та власник Netcatch.
    
  ДОКТОР ГЕНРIХ ГРАУС, нацист-геноцидист.
    
    
  Персонал експедицiї Мойсея
    
  СЕСИЛ ФОРРЕСТЕР, бiблiйний археолог.
    
  ДЕВIД ПАППАС, ГОРДОН ДАРВIН, КIРА ЛАРСЕН, СТОУ ЕРЛIНГ та ЕЗРА ЛЕВIН, помiчники Сесiл Форрестер
    
  Могенс Декер, начальник служби безпеки експедицiї.
    
  АЛОIС ГОТЛIБ, АЛРIК ГОТЛIБ, ТЕВI ВААКА, ПАКО ТОРРЕС, ЛУIС МЕЛОНI та МАРЛА ДЖЕКСОН, солдати Декера.
    
  ДОКТОР ХАРЕЛ, лiкар на розкопках.
    
  ТОММI АЙХБЕРГ, головний водiй.
    
  РОБЕРТ ФРIК, БРАЙАН ХЕНЛI, адмiнiстрацiя / технiчний персонал
    
  НУРI ЗАЙИТ, РАНI ПЕТЕРЦI, кухарi
    
    
  Терористи
    
  НАЗIМ i ХАРУФ, члени вашингтонського осередку.
    
  O, D i W, члени сирiйської та йорданської осередкiв.
    
  ХУКАН, голова трьох осередкiв.
    
    
  1
    
    
    
  РЕЗИДЕНЦIЯ БАЛЬТАЗАРУ ХАНДВУРЦЮ
    
  СТЕЙНФЕЛЬДСТРА ßE, 6
    
  KRIEGLACH, AUSTRIA
    
    
  Четвер, 15 грудня 2005 року. 11:42 ранку.
    
    
  Священик ретельно витер ноги об килимок для вiтання, перш нiж постукати у дверi. Вистежуючи людину протягом останнiх чотирьох мiсяцiв, вiн нарештi виявив її укриття два тижнi тому. Тепер вiн був упевнений у справжнiй особистостi Хандвурца. Настав момент зустрiтися з ним вiч-на-вiч.
    
  Вiн терпляче чекав кiлька хвилин. Був опiвднi, i Граус, як завжди, пообiдньо дрiмав на диванi. В цей час на вузькiй вулицi майже нiкого не було. Його сусiди по Стейнфельдштрассе були на роботi, не пiдозрюючи, що в будинку номер 6, у маленькому будинку iз синiми фiранками на вiкнах, монстр-геноцидист мирно дрiмав перед телевiзором.
    
  Нарештi звук ключа в замку попередив священика, що дверi ось-ось вiдчиняться. Голова чоловiка похилого вiку з поважним виглядом людини з реклами медичної страховки з'явилася через дверi.
    
  'Так?'
    
  'Доброго ранку, гер доктор'.
    
  Старий оглянув людину, яка до нього зверталася, з нiг до голови. Останнiй був високий, худий i лисий, близько п'ятдесяти рокiв, з комiром священика, що виднiвся з-пiд його чорного пальта. Вiн стояв на порозi в жорсткiй позi вiйськового охоронця, його зеленi очi пильно спостерiгали за старим.
    
  'Я думаю, ти помиляєшся, батьку. Ранiше я був водопровiдником, але зараз на пенсiї. Я вже зробив свiй внесок у парафiяльний фонд, тож якщо ви мене вибачите...'
    
  'Ви випадково не доктор Генрiх Граус, знаменитий нiмецький нейрохiрург?'
    
  Старий на секунду затамував подих. Крiм того, вiн не зробив нiчого, що могло б його видати. Однак священиковi було достатньо й цiєї маленької деталi: доказ позитивний.
    
  'Мене звуть Хандвурц, батько'.
    
  'Це неправда, i ми обидва це знаємо. Тепер, якщо ви дозволите менi увiйти, я покажу вам, що я принiс iз собою.' Священик пiдняв лiву руку, де вiн тримав чорний портфель.
    
  У вiдповiдь дверi вiдчинилися, i старий швидко зашкутильгав у бiк кухнi, стародавнi половицi протестували при кожному кроцi. Священик пiшов за ним, але не звернув особливої уваги на навколишнє оточення. Вiн тричi заглядав у вiкна i вже знав розташування кожного предмета дешевих меблiв. Вiн вважав за краще не зводити очей зi спини старого нациста. Незважаючи на те, що лiкар iшов з деяким трудом, священик бачив, як вiн пiднiмав мiшки з вугiллям з сараю з легкiстю, якою могла б позаздрити людина молодшими десятилiттями. Генрiх Граус був ще небезпечною людиною.
    
  У маленькiй кухнi було темно i пахло гiрким. Там була газова плита, стiйка, на якiй лежала сушена цибулина, круглий стiл i два незрiвняннi стiльцi. Граус жестом запросив священика сiсти. Потiм старий порився в буфетi, дiстав двi склянки, наповнив їх водою i поставив на стiл, перш нiж сiсти самому. Склянки залишалися недоторканими, поки двоє чоловiкiв сидiли там, безпристраснi, розглядаючи один одного бiльше хвилини.
    
  Старий був одягнений у червоний фланелевий халат, бавовняну сорочку та поношенi штани. Вiн почав лисiти двадцятьма роками ранiше, i те небагато волосся, яке в нього залишилося, було зовсiм бiлим. Його великi круглi окуляри вийшли iз моди ще до падiння комунiзму. Розслаблений вираз навколо його рота надавав йому добродушного вигляду.
    
  Нiщо з цього не обдурило священика.
    
  Частинки пилу плавали у променi свiтла, створюваному слабкими променями грудневого сонця. Один iз них приземлився на рукав священика. Вiн вiдкинув його, не вiдриваючи погляду вiд старого.
    
  Плавна впевненiсть цього жесту не залишилася непомiченою нацистом, але мав час вiдновити самовладання.
    
  'Ти не збираєшся випити трохи води, тату?'
    
  'Я не хочу пити, доктор Граус'.
    
  'Отже, ти збираєшся наполягати на тому, щоб називати мене цим iм'ям. Мене звуть Хандвурц. Balthasar Handwurz.
    
  Священик не звернув уваги.
    
  'Я повинен визнати, що ти досить проникливий. Коли ти отримував паспорт, щоб виїхати до Аргентини, нiхто не припускав, що ти повернешся до Вiдня за кiлька мiсяцiв. Звичайно, це було останнє мiсце, де я тебе шукав. Всього за сорок п'ять миль вiд лiкарнi Шпiгельгрунд. Мисливець за нацистами Вiзенталь роками шукав вас в Аргентинi, не пiдозрюючи, що ви були за кiлька хвилин їзди вiд його офiсу. Iронiчно, ви не знаходите?
    
  'Я думаю, це безглуздо. Ви американець, чи не так? Ти добре говориш нiмецькою, але твiй акцент видає тебе.
    
  Священик поставив свiй портфель на стiл i дiстав iз нього потерту папку. Першим документом, який вiн показав, була фотографiя молодого Грауса, зроблена у шпиталi в Шпiгельгрундi пiд час вiйни. Друга була варiацiєю тiєї ж фотографiї, але з рисами лiкаря, старими завдяки програмному забезпеченню.
    
  'Хiба технологiя не чудова, гер доктор?'
    
  'Це нiчого не доводить. Це мiг зробити будь-хто. Я теж дивлюсь телевiзор,' сказав вiн, але його голос видавав ще щось.
    
  'Ти правий. Це нiчого не доводить, але це доводить.'
    
  Священик дiстав пожовклий аркуш, до якого хтось прикрiпив скрiпкою чорно-бiлу фотографiю, поверх якої було написано сепiєю: СВIДЧЕННЯ ФОРНIТИ, поруч iз печаткою Ватикану.
    
  "Balthasar Handwurz. Свiтле волосся, карi очi, вольовi риси обличчя. Розпiзнавальнi знаки: татуювання на його лiвiй руцi з номером 256441, нанесене нацистами пiд час його перебування в концентрацiйному таборi Маутхаузен." Мiсце, в яке твоя нога нiколи не ступала, Граусе. Ваш номер помилковий. Людина, яка зробила тобi татуювання, придумала її на мiсцi, але це найменше. Досi це працювало.'
    
  Старий торкнувся його руки через фланелевий халат. Вiн був блiдий вiд гнiву та страху.
    
  'Хто ти, чорт забирай, такий, ублюдок?'
    
  'Мене звуть Ентонi Фаулер. Я хочу укласти з тобою угоду.
    
  'Забирайся з мого будинку. Прямо зараз.
    
  'Не думаю, що я ясно висловлююся. Ви були заступником начальника дитячої лiкарнi Ам Шпiгельгрунд протягом шести рокiв. Це було дуже цiкаве мiсце. Майже всi пацiєнти були євреями i страждали на психiчнi захворювання. "Життя, що не варте того, щоб жити", хiба не так ви їх назвали?
    
  'Я не маю жодного уявлення, про що ви говорите!'
    
  'Нiхто не пiдозрював, чим ти там займався. Експерименти Рiзати дiтей, поки вони ще живi. Сiмсот чотирнадцятий, доктор Граус. Ти вбив сiмсот чотирнадцять iз них своїми власними руками.
    
  'Я ж казав тобi...
    
  'Ти зберiгав їхнi мiзки у банках!'
    
  Фаулер ударив кулаком по столу з такою силою, що обидвi склянки перекинулися, i на мить єдиним звуком була вода, що капає на кахельну пiдлогу. Фаулер зробив кiлька глибоких вдихiв, намагаючись заспокоїтися.
    
  Лiкар уникав дивитись у зеленi очi, якi, здавалося, були готовi розрiзати його навпiл.
    
  'Ти з євреями?'
    
  'No, Graus. Ти знаєш, що це не так. Якби я був одним iз них, ти б бовтався в петлi в Тель-Авiвi. Я ... пов'язаний з людьми, якi сприяли вашiй втечi в 1946 роцi.
    
  Лiкар придушив тремтiння.
    
  'Священний союз', - пробурмотiв вiн.
    
  Фаулер не вiдповiв.
    
  'I чого Альянс хоче вiд мене пiсля всiх цих рокiв?'
    
  'Дещо у твоєму розпорядженнi'.
    
  Нацист вказав на своє оточення.
    
  'Як ви можете бачити, я не зовсiм багата людина. У мене не залишилося грошей.
    
  'Якби менi були потрiбнi грошi, я мiг би легко продати тебе генеральному прокуроровi в Штутгартi. Вони все ще пропонують 130 000 євро за твiй затримання. Я хочу свiчку.
    
  Нацист незрозумiло дивився на нього, вдаючи, що не розумiє.
    
  'Яка свiчка?'
    
  'Тепер це ви поводитеся безглуздо, доктор Граус. Я говорю про свiчку, яку ти вкрав у сiм'ї Коен шiстдесят два роки тому. Тяжка свiчка без ґнота, вкрита золотою фiлiгранню. Це те, чого я хочу, i я хочу цього зараз.'
    
  'Прибери свою криваву брехню в iнше мiсце. У мене немає жодної свiчки.
    
  Фаулер зiтхнув, вiдкинувся на спинку стiльця i вказав на склянки на столi.
    
  "У тебе є щось мiцнiше?"
    
  "Позаду тебе", - сказав Граус, киваючи у бiк шафи.
    
  Священик повернувся i потягнувся за пляшкою, що була наполовину сповнена. Вiн узяв склянки i налив у кожен на два пальцi яскраво-жовту рiдину. Обидва чоловiки випили, не вимовивши тосту.
    
  Фаулер знову схопив пляшку i налив ще склянку. Вiн зробив ковток, потiм сказав: "Вайценкорн. Пшеничний шнапс. Пройшло багато часу з тих пiр, як я пробував це."
    
  'Я впевнений, ви це не пропустили'.
    
  'Вiрно. Але це дешево, чи не так?
    
  Граус знизав плечима.
    
  'Така людина, як ти, Граусе. Блискуче. Марно. Не можу повiрити, що ти це п'єш. Ти повiльно отруюєш себе в бруднiй дiрi, яка смердить сечею. I ти хочеш дещо дiзнатися? Я розумiю...'
    
  Ти нiчого не розумiєш.
    
  'Досить добре. Ви все ще пам'ятаєте методи Рейху. Правила для офiцерiв Роздiл третiй. "У разi захоплення ворогом, заперечи всi i давай тiльки короткi вiдповiдi, якi не скомпрометують тебе". Що ж, Граусе, звикай до цього. Ви скомпрометованi по саму шию.'
    
  Старий скривився i налив собi рештки шнапсу. Фаулер спостерiгав за мовою тiла свого супротивника, поки рiшучiсть монстра повiльно валилася. Вiн був схожий на художника, що вiдступає пiсля декiлькох мазкiв пензля, щоб вивчити полотно, перш нiж вирiшити, якi кольори використовувати далi.
    
  Священик вирiшив спробувати використати правду.
    
  "Погляньте на мої руки, лiкарю", - сказав Фаулер, кладучи їх на стiл. Вони були зморшкуватими, з довгими тонкими пальцями. У них не було нiчого дивного, за винятком однiєї маленької деталi.
    
  'Це потворнi шрами. Скiльки тобi було рокiв, коли ти їх одержав? Десять? Одинадцять?
    
  Дванадцять. Я вправлявся на фортепiано: Прелюдiї Шопена, опус 28. Мiй батько пiдiйшов до пiанiно i без жодного попередження з усiєї сили закрив кришку Steinway. Це було диво, що я не втратив пальцiв, але я так i не змiг знову грати.
    
  Священик схопив свою склянку i, здавалося, поринув у його вмiст, перш нiж продовжити. Вiн нiколи не був здатний визнати, що сталося, дивлячись у вiчi iншiй людськiй iстотi.
    
  'З того часу, як менi виповнилося дев'ять рокiв, мiй батько ... нав'язував менi себе. Того дня я сказав йому, що я розповiм комусь, якщо вiн зробить це знову. Вiн не загрожував менi. Вiн просто знищив мої руки. Потiм вiн плакав, просив мене пробачити його та викликав найкращих лiкарiв, яких можна купити за грошi. Нi, Graus. Навiть не думай про це.
    
  Граус засунув руку пiд стiл, намацуючи ящик для столових приладiв. Вiн швидко вiдкликав його.
    
  'Ось чому я розумiю вас, лiкарю. Мiй батько був монстром, чия вина виходила за межi його власної здатностi прощати. Але вiн мав бiльше мужностi, нiж у тебе. Замiсть того, щоб пригальмувати на серединi крутого повороту, вiн натиснув на газ i забрав мою маму з собою.
    
  "Дуже зворушлива iсторiя, батько", - сказав Граус глузливим тоном.
    
  'Якщо ти так кажеш. Ви ховалися, щоб не зiткнутися вiч-на-вiч зi своїми злочинами, але вас викрили. I я збираюся дати тобi те, чого не мав батько: другий шанс.
    
  'Я слухаю'.
    
  'Дай менi свiчку. У свою чергу, ви отримаєте цей файл, який мiстить усi документи, якi слугуватимуть вашим смертним вироком. Ти можеш ховатись тут до кiнця свого життя.
    
  'I це все?' - недовiрливо перепитав старий.
    
  'Наскiльки я стурбований'.
    
  Старий похитав головою i пiдвiвся з натягнутою усмiшкою. Вiн вiдкрив маленьку шафку i дiстав велику скляну банку, наповнену рисом.
    
  'Я нiколи не їм зерновi. У мене алергiя.
    
  Вiн висипав рис на стiл. З'явилася невелика хмарка крохмалю i сухий стукiт. Наполовину закопаний у рис пакет.
    
  Фаулер нахилився вперед i потягнувся за ним, але кiстлява лапа Грауса схопила його за зап'ястя. Священик глянув на нього.
    
  'У мене є ваше слово, вiрно?' - з тривогою спитав старий.
    
  'Для тебе це чогось варте?'
    
  'Так, наскiльки я можу судити'.
    
  'Тодi в тебе це є'.
    
  Лiкар вiдпустив зап'ястя Фаулера, його руки тремтiли. Священик акуратно струсив рис i дiстав пакет iз темної тканини. Вiн був перев'язаний мотузкою. З великою обережнiстю вiн розв'язав вузли та розгорнув тканину. Слабкi променi ранньої австрiйської зими наповнили брудну кухню золотистим свiтлом, яке, здавалося, не вiдповiдало навколишньому оточенню i брудно-сiрому воску товстої свiчки, що стояла на столi. Колись вся поверхня свiчки була вкрита тонким золотим листом iз хитромудрим малюнком. Тепер дорогоцiнний метал майже зник, залишивши лише слiди фiлiгранi на воску.
    
  Граус сумно посмiхнувся.
    
  'Iнше забрав ломбард, батько'.
    
  Фаулер не вiдповiв. Вiн дiстав запальничку з кишенi штанiв i клацнув нею. Потiм поставив свiчку вертикально на стiл i пiднiс полум'я до її верхiвки. Хоча гнiт не було, жар полум'я почав плавити вiск, вiд якого виходив нудотний запах, коли вiн сiрими краплями стiкав на стiл. Граус дивився на це з гiркою iронiєю, нiби йому подобалося говорити вiд свого iменi пiсля стiлькох рокiв.
    
  'Я знаходжу це дивним. Єврей у ломбардi роками купував єврейське золото, тим самим пiдтримуючи гордого члена рейху. I те, що ви зараз спостерiгаєте, доводить, що вашi пошуки були абсолютно безглуздими.'
    
  'Зовнiшнiсть може бути оманливою, Граусе. Золото на цiй свiчцi - не те скарб, за яким я полюю. Це лише розвага для iдiотiв.
    
  Як попередження, полум'я раптово спалахнуло. На тканинi внизу зiбралася калюжка воску. У верхнiй частинi того, що залишилося вiд свiчки, було видно зелений край металевого предмета.
    
  "Добре, це тут", - сказав священик. 'Тепер я можу пiти'.
    
  Фаулер пiдвiвся i ще раз обернув тканину навколо свiчки, намагаючись не обпектися.
    
  Нацисти дивилися здивовано. Вiн бiльше не посмiхався.
    
  'Почекайте! Що це таке? Що всерединi?
    
  'Нiчого, що стосується тебе'.
    
  Старий пiдвiвся, вiдкрив ящик зi столовими приладами i дiстав кухонний нiж. Тремтячими кроками вiн обiйшов стiл i попрямував до священика. Фаулер спостерiгав за ним. В очах нациста горiв шалений вогонь людини, яка проводила цiлi ночi, споглядаючи цей об'єкт.
    
  'Я повинен знати'.
    
  'No, Graus. Ми уклали угоду. Свiчка за файл. Це все, що ви приїжджаєте.'
    
  Старий пiдняв нiж, але обличчя вiдвiдувача змусило його знову опустити його. Фаулер кивнув i кинув теку на стiл. Повiльно, з пакунком тканини в однiй руцi i своїм портфелем в iншiй, священик позадкував до кухонних дверей. Старий взяв папку.
    
  'Iнших копiй немає, вiрно?'
    
  'Тiльки один. Вiн у двох євреїв, якi чекають зовнi.
    
  Очi Грауса мало не вилiзли з орбiт. Вiн знову пiдняв ножа i рушив до священика.
    
  'Ти збрехав менi! Ти сказав, що даси менi шанс!
    
  Фаулер востаннє пристрасно глянув на нього.
    
  'Бог простить мене. Думаєш, тобi так само пощастить?
    
  Потiм, не сказавши бiльше жодного слова, вiн зник у коридорi.
    
  Священик вийшов iз будiвлi, притискаючи дорогоцiнний пакунок до грудей. Двоє чоловiкiв у сiрих пальтах стояли на вартi за кiлька футiв вiд дверей. Фаулер попередив їх, проходячи повз: "У нього нiж".
    
  Той, що вищий, хруснув кiсточками пальцiв, i на його губах заграла легка посмiшка.
    
  "Так навiть краще", - сказав вiн.
    
    
  2
    
    
    
  СТАТТЯ ОПУБЛIКОВАНА У EL GLOBO
    
  17 грудня 2005, сторiнка 12
    
    
  АВСТРIЙСЬКИЙ IРОД ЗНАЙДЕНИЙ МЕРТВИМ
    
  Вiдень (Associated Press)
    
  Пiсля бiльш нiж п'ятдесяти рокiв ухилення вiд правосуддя доктор Генрiх Граус, "м'ясник зi Шпiгельгрунда", був нарештi виявлений австрiйською полiцiєю. За даними влади, сумнозвiсний нацистський вiйськовий злочинець був знайдений мертвим, мабуть, вiд серцевого нападу, в маленькому будинку в мiстечку Криглах, всього за 35 миль вiд Вiдня.
    
  Граус народився 1915 року, 1931 року став членом нацистської партiї. На початку Другої свiтової вiйни вiн уже був заступником командира у дитячiй лiкарнi Am Spiegelgrund. Граус використав своє становище для проведення нелюдських експериментiв над єврейськими дiтьми з так званими поведiнковими проблемами чи розумовими вадами. Лiкар кiлька разiв заявляв, що така поведiнка передається у спадок i проведенi ним експерименти були виправданi, оскiльки пiддослiднi мали "життя, яке не варте того, щоб їх проживати".
    
  Граус вакцинував здорових дiтей вiд iнфекцiйних захворювань, проводив вiвiсекцiї та вводив своїм жертвам рiзнi сумiшi анестезiї, яку вiн розробляв, щоб вимiряти їхню реакцiю на бiль. Вважається, що пiд час вiйни у стiнах Шпiгельгрунда сталося близько тисячi вбивств.
    
  Пiсля вiйни нацисти втекли, не залишивши жодних слiдiв, крiм 300 дитячих мозкiв, законсервованих у формальдегiдi. Незважаючи на зусилля нiмецької влади, нiхто не змiг його вистежити. Знаменитий мисливець за нацистами Симон Вiзенталь, який притягнув до вiдповiдальностi понад 1100 злочинцiв, до самої своєї смертi зберiгав намiр знайти Грауса, якого вiн називав його очiкуваним призначенням, невпинно полюючи за доктором по всiй Пiвденнiй Америцi. Вiзенталь помер у Вiднi три мiсяцi тому, не пiдозрюючи, що його метою був водопровiдник на пенсiї неподалiк його власного офiсу.
    
  Неофiцiйнi джерела в посольствi Iзраїлю у Вiднi нарiкали, що Граус помер, так i не вiдповiдавши за свої злочини, але, проте, вiдсвяткували його раптову смерть, враховуючи, що його похилий вiк ускладнив би процес екстрадицiї та судового розгляду, як у випадку з чилiйським диктатором Аугусто.
    
  'Ми не можемо не бачити руку Творця у його смертi', - заявило джерело.
    
    
  3
    
    
    
  Кайн
    
  'Вiн унизу, сер'.
    
  Чоловiк у крiслi трохи вiдскочив назад. Його рука тремтiла, хоча цей рух не був би помiтний нiкому, хто не знав його так само добре, як i його помiчника.
    
  'Який вiн iз себе? Ви ретельно дослiджували його?
    
  'Ви знаєте, що в мене є, сер'.
    
  Пролунало глибоке зiтхання.
    
  'Так, Джейкоб. Мої вибачення.
    
  Чоловiк пiдвiвся, кажучи це, i потягнувся до пульта дистанцiйного керування, який регулював його оточення. Вiн сильно натиснув на одну з кнопок, кiсточки його пальцiв побiлiли. Вiн уже зламав кiлька пультiв, i його помiчник нарештi здався i замовив спецiальний, зроблений iз посиленого акрилу, який вiдповiдав формi руки старого.
    
  "Моя поведiнка, мабуть, втомлює", - сказав старий. "Менi шкода".
    
  Його помiчник не вiдповiв; вiн зрозумiв, що його босовi треба випустити пару. Вiн був скромною людиною, але чудово усвiдомлював своє становище у життi, якщо цi риси можна назвати сумiсними.
    
  'Менi боляче сидiти тут цiлий день, розумiєш? З кожним днем я знаходжу все менше задоволення у звичайних речах. Я став нiкчемним старим iдiотом. Щоночi, лягаючи спати, я кажу собi: "завтра". Завтра буде цей день. I наступного ранку я встаю, i моя рiшучiсть зникла, так само, як i мої зуби.
    
  "Нам краще почати, сер", - сказав помiчник, який чув незлiченнi варiацiї на цю тему.
    
  'Це абсолютно необхiдно?'
    
  'Ви той, хто просив про це, сер. Як спосiб контролювати будь-якi кiнцi з кiнцями.'
    
  'Я мiг би просто прочитати звiт'.
    
  'Справа не тiльки в цьому. Ми вже на четвертiй фазi. Якщо ви хочете бути частиною цiєї експедицiї, вам доведеться звикнути до спiлкування з незнайомцями. Доктор Хоучер був гранично зрозумiлий у цьому питаннi.
    
  Старий натиснув кiлька кнопок на своєму пультi дистанцiйного керування. Жалюзi в кiмнатi опустилися, i свiтло згасло, коли вiн знову сiв.
    
  'Iншого шляху немає?'
    
  Його помiчник похитав головою.
    
  'Тодi дуже добре'.
    
  Асистент попрямував до дверей, єдиного джерела свiтла, що залишилося.
    
  'Якiв'.
    
  'Так, сер?'
    
  'Перш нiж ти пiдеш... Ти не проти, якщо я потримаю тебе за руку хвилинку? Я наляканий.
    
  Помiчник зробив, як його просили. Рука Каїна все ще тремтiла.
    
    
  4
    
    
    
  ШТАБ-КВАРТИРА KAYN INDUSTRIES
    
  Нью-Йорк
    
    
  Середа, 5 липня 2006 року. 11:10 ранку.
    
    
  Орвiлл Вотсон нервово барабанив пальцями по пухкiй шкiрянiй папцi у себе на колiнах. Останнi двi години вiн сидiв на своєму м'якому задньому сидiннi у приймальнi на 38 поверсi Kayn Tower. За 3000 доларiв на годину будь-якої iншої був би щасливий почекати до Судного дня. Але не Орвiлл. Молодому калiфорнiйцю ставало нудно. Насправдi боротьба з нудьгою була тим, що зробило його кар'єру.
    
  Навчання в коледжi набридло йому. Попри бажання своєї сiм'ї вiн кинув навчання на другому курсi. Вiн знайшов хорошу роботу в CNET, однiй iз компанiй на передньому краї нових технологiй, але в черговий раз ним опанувала нудьга. Орвiлл постiйно жадав нових випробувань, i його справжньою пристрастю було вiдповiдати на запитання. На рубежi тисячолiть його пiдприємницький дух спонукав його залишити роботу в CNET та заснувати власну компанiю.
    
  Його мати, яка щодня читала в газетах про крах чергового доткому, заперечувала. Її побоювання не зупинили Орвiлл. Вiн запакував своє 300-кiлограмове тiло, свiтле волосся, зiбране в "кiнський хвiст", i валiзу, повну одягу, у старий фургон i проїхав через всю країну, опинившись у пiдвальнiй квартирi на Манхеттенi. Так народився Netcatch. Його гаслом було 'Ви питаєте, ми вiдповiдаємо'. Весь проект мiг би залишитися не бiльш нiж шаленою мрiєю молодої людини з розладом харчової поведiнки, надто великою кiлькiстю турбот та особливим розумiнням Iнтернету. Але потiм сталося 11 вересня, i Орвiлл одразу зрозумiв три речi, на з'ясування яких у вашингтонських бюрократiв пiшло надто багато часу.
    
  По-перше, їх методи обробки iнформацiї застарiли на тридцять рокiв. По-друге, полiтична коректнiсть, привнесена восьмирiчною адмiнiстрацiєю Клiнтона, ще бiльше ускладнила пошук iнформацiї, оскiльки ви могли розраховувати лише на 'надiйнi джерела', якi були марними пiд час роботи з терористами. I по-третє, що араби виявилися новими росiянами, коли дiйшло шпигунства.
    
  Мати Орвiлл, Ясмiн, народилася i багато рокiв жила в Бейрутi, перш нiж вийшла замiж за красивого iнженера з Саусалiто, Калiфорнiя, з яким вона познайомилася, коли вiн працював над проектом у Лiванi. Незабаром пара переїхала до Сполучених Штатiв, де прекрасна Ясмiна навчала свого єдиного сина арабською та англiйською мовами.
    
  Прийнявши рiзнi особистостi в Мережi, молодик виявив, що Iнтернет - це рай для екстремiстiв. Фiзично у вiдсутностi значення, наскiльки далеко друг вiд друга могли бути десять радикалiв; в режимi онлайн вiдстань вимiрювалася в мiлiсекундах. Їхня особистiсть могла бути секретною, а їхнi iдеї божевiльними, але в Мережi вони могли знайти людей, якi думали так само, як вони. Протягом кiлькох тижнiв Орвiлл зробив те, чого нiхто в захiднiй розвiдцi не змiг би досягти звичайними засобами: вiн проникнув в одну з найрадикальнiших мереж iсламського тероризму.
    
  Одного ранку на початку 2002 року Орвiлл поїхав на пiвдень, до Вашингтона, з чотирма коробками папок у багажнику свого фургона. Прибувши до штаб-квартири ЦРУ, вiн попросив покликати людину, вiдповiдальну за iсламський тероризм, заявивши, що має важливу iнформацiю для розголошення. У його руцi було десятисторiнкове резюме його знахiдок. Скромний чиновник, який зустрiвся з ним, змусив на нього чекати двi години, перш нiж навiть попрацював прочитати його звiт. Закiнчивши читання, чиновник був такий стривожений, що викликав свого керiвника. Через кiлька хвилин з'явилися четверо чоловiкiв, повалили Орвiлла на пiдлогу, роздiли його i потягли до допитiв. Орвiлл внутрiшньо посмiхався протягом усiєї принизливої процедури; вiн знав, що потрапив у саму точку.
    
  Коли великi шишки в ЦРУ усвiдомили масштаб таланту Орвiлл, вони запропонували йому роботу. Орвiлл сказав їм, що те, що було у чотирьох коробках (якi зрештою призвели до двадцяти трьох арештiв у Сполучених Штатах та Європi), було просто безкоштовним зразком. Якщо вони хотiли бiльшого, їм слiд укласти контракт на послуги його нової компанiї Netcatch.
    
  "Мушу додати, що нашi цiни дуже розумнi", - сказав вiн. 'А тепер, можу я, будь ласка, отримати назад свою спiдню бiлизну?'
    
  Через чотири з половиною роки Орвiлл додав ще дванадцять фунтiв. Його банкiвський рахунок також набрав певної ваги. В даний час в Netcatch працюють сiмнадцять спiвробiтникiв на повну ставку, якi готують докладнi звiти та проводять пошук iнформацiї для основних урядiв захiдного свiту, переважно з питань, пов'язаних з безпекою. Орвiлл Вотсон, тепер мiльйонер, знову почав нудьгувати.
    
  Поки що не з'явилося це нове завдання.
    
  Netcatch мав свiй власний спосiб ведення справ. Усi запити на його послуги мали бути зробленi у формi питання. I до цього останнього питання додавалися слова "бюджет необмежений". Той факт, що це було зроблено приватною компанiєю, а не урядом також викликав цiкавiсть Орвiлла.
    
    
  Хто такий отець Ентонi Фаулер?
    
    
  Орвiлл встав з плюшевого дивана в приймальнi, намагаючись вгамувати онiмiння в м'язах. Вiн склав руки разом i витяг їх за головою так далеко, як мiг. Запит про надання iнформацiї вiд приватної компанiї, особливо такий, як Kayn Industries, яка входила до п'ятiрки лiдерiв Fortune 500, був незвичайним. Особливо таке дивне i точне прохання про звичайного священика з Бостона.
    
  ... о, здавалося б, звичайного священика з Бостона, поправив себе Орвiлл.
    
  Орвiлл якраз розминав верхнi кiнцiвки, коли в кiмнату очiкування увiйшов темноволосий, добре складений керiвник, одягнений у дорогий костюм. Йому ледве виповнилося тридцять, i вiн серйозно розглядав Орвiлл через свої окуляри без оправи. По помаранчевому вiдтiнку його шкiри було ясно, що не звикати користуватися солярiєм. Вiн говорив iз рiзким британським акцентом.
    
  'Мiстер Ватсон. Я Джейкоб Рассел, виконавчий помiчник Реймонда Кейна. Ми розмовляли телефоном.'
    
  Орвiлл спробував вiдновити самовладання, без особливого успiху, i простяг руку.
    
  'Мiстере Рассел, я дуже радий познайомитися з вами. Вибачте, я...'
    
  'Не хвилюйся. Будь ласка, слiдуйте за мною, i я вiдведу вас на вашу зустрiч.'
    
  Вони перетнули застелену килимом зал очiкування i пiдiйшли до дверей з червоного дерева в дальньому кiнцi.
    
  'Зустрiч? Я думав, що повинен був пояснити вам свої знахiдки.
    
  'Ну, не зовсiм, мiстере Ватсон. Сьогоднi Реймонд Кейн почує, що ви хочете сказати.
    
  Орвiлл не змiг вiдповiсти.
    
  "Є проблема, мiстере Ватсон?" Ти погано почуваєшся?
    
  'Так. Нi. Я маю на увазi, що немає жодних проблем, мiстере Рассел. Ви просто застали мене зненацька. Мiстер Кайн...'
    
  Рассел потягнув за маленьку ручку на рамi дверей iз червоного дерева, i панель ковзнула убiк, вiдкриваючи простий квадрат iз темного скла. Керiвник поклав праву руку на скло, i загорiвся помаранчевий вогник, за яким пiшов короткий звук дзвiнка, а потiм дверi вiдчинилися.
    
  'Я можу зрозумiти ваше подив, враховуючи те, що ЗМI сказали про мiстера Кайна. Як ви, напевно, знаєте, мiй роботодавець - людина, яка цiнує своє приватне життя...'
    
  Вiн грiбаний самiтник, ось хто вiн, подумав Орвiлл.
    
  '... але тобi не треба турбуватися. Зазвичай вiн не хоче зустрiчатися з незнайомцями, але якщо ви наслiдуватимете певнi процедури...'
    
  Вони пройшли вузьким коридором, наприкiнцi якого маячили блискучi металевi дверi лiфта.
    
  'Що ви маєте на увазi, кажучи "зазвичай", мiстере Рассел?'
    
  Керiвник прочистив горло.
    
  'Я повинен повiдомити вам, що ви будете лише четвертою людиною, не рахуючи вищих керiвникiв цiєї фiрми, хто зустрiчався з мiстером Каїном за тi п'ять рокiв, що я на нього працюю'.
    
  Орвiлл протяжно свиснув.
    
  'Це щось'.
    
  Вони досягли лiфта. Там не було кнопки "вгору" або "вниз", тiльки маленька цифрова панель на стiнi.
    
  'Чи не будете ви так люб'язнi подивитися в iнший бiк, мiстере Ватсон?' Сказав Рассел.
    
  Молодий Калiфорнiєць зробив, як йому сказали. Пролунала серiя звукових сигналiв, коли виконавчий директор набрав код.
    
  'Тепер ти можеш розвернутися. Дякую вам.
    
  Орвiлл знову повернувся до нього обличчям. Дверi лiфта вiдчинилися, i увiйшли двоє чоловiкiв. Знову не було кнопок, лише зчитувач магнiтних карток. Рассел дiстав пластикову картку i швидко вставив її в щiлину. Дверi зачинилися, i лiфт плавно рушив угору.
    
  "Ваш бос, безумовно, серйозно ставиться до своєї безпеки", - сказав Орвiлл.
    
  'Мiстер Кайн отримав чимало загроз смертю. Насправдi, кiлька рокiв тому на нього було скоєно досить серйозний замах, i йому пощастило, що вiн залишився неушкодженим. Будь ласка, не лякайтеся туману. Це абсолютно безпечно.
    
  Орвiлл ставив собi запитання, про що, чорт забирай, говорив Рассел, коли зi стелi почав падати тонкий туман. Подивившись нагору, Орвiлл помiтив кiлька пристроїв, якi викидали свiжу хмару бризок.
    
  'Що вiдбувається?'
    
  'Це легка антибiотична сполука, абсолютно безпечна. Тобi подобається запах?
    
  Чорт забирай, вiн навiть обприскує своїх вiдвiдувачiв перед тим, як побачить їх, щоб переконатися, що вони не передадуть йому свої мiкроби. Я передумав. Цей хлопець не самiтник, вiн параноїдальний виродок.
    
  'Мммм, так, непогано. М'ятний, правда?'
    
  'Есенцiя дикої м'яти. Дуже освiжає.
    
  Орвiлл прикусив губу, щоб не вiдповiсти, i натомiсть зосередився на семизначному рахунку, який вiн виставить Кайну, як тiльки той вийде з цiєї позолоченої клiтки. Ця думка дещо оживила його.
    
  Дверi лiфта вiдчинилися в чудовий простiр, наповнений природним свiтлом. Половина тридцять дев'ятого поверху була гiгантською терасою, оточеною скляними стiнами, звiдки вiдкривався панорамний вид на рiчку Гудзон. Прямо за курсом був Хобокен, а на пiвдень - острiв Еллiс.
    
  'Вражає'.
    
  'Мiстеровi Кайну подобається згадувати про своє корiння. Будь ласка, слiдуйте за мною'. Простий декор контрастував iз величним виглядом. Пiдлога та меблi були повнiстю бiлими. Iнша половина поверху з видом на Манхеттен була вiдокремлена вiд заскленої тераси стiною, також бiлою, з кiлькома дверима. Рассел зупинився перед одним iз них.
    
  'Дуже добре, мiстере Ватсон, мiстер Кайн прийме вас зараз. Але перш нiж увiйти, я хотiв би викласти вам кiлька простих правил. Насамперед, не дивiться прямо на нього. По-друге, не ставте йому запитань. I по-третє, не намагайтеся доторкнутися до нього чи пiдiйти до нього близько. Коли ви увiйдете, ви побачите невеликий столик з копiєю вашого звiту та пульт дистанцiйного керування для вашої презентацiї Power Point, який ваш офiс надав нам цього ранку. Залишайтеся за столом, проведiть презентацiю та йдiть, як тiльки закiнчите. Я чекатиму тут на тебе. Це зрозумiло?
    
  Орвiлл нервово кивнув.
    
  'Я зроблю все, що в моїх силах'.
    
  "Тодi дуже добре, проходьте", - сказав Рассел, вiдчиняючи дверi.
    
  Калiфорнiєць завагався, перш нiж увiйти до кiмнати.
    
  'О, ще дещо. Netcatch виявив щось цiкаве в ходi звичайного розслiдування, яке ми проводили для ФБР. Є пiдстави вважати, що "Кайн Iндастрiз" може стати мiшенню iсламських терористiв. Все це є в цьому звiтi, ' сказав Орвiлл, вручаючи помiчнику DVD. Рассел взяв це iз занепокоєним виглядом. 'Вважайте це проявом ввiчливостi з нашого боку'.
    
  'Дiйсно, дякую вам, мiстере Ватсон. I удачi.'
    
    
  5
    
    
    
  ГОТЕЛЬ LE MERIDIEN
    
  Аман, Йорданiя
    
    
  Середа, 5 липня 2006 року. 18:11 вечора.
    
    
  На iншому кiнцi свiту Тахiр Iбн Фарiс, дрiбний чиновник у Мiнiстерствi промисловостi, залишав свiй офiс трохи пiзнiше, нiж звичайно. Причиною була не його вiдданiсть своїй роботi, яка насправдi була зразковою, а його бажання не попадатись на очi. Йому знадобилося менше двох хвилин, щоб дiстатися мiсця призначення, яким була не звичайна автобусна зупинка, а розкiшний Meridien, найкращий п'ятизiрковий готель в Йорданiї, в якому в даний час проживали два джентльмени, якi попросили про цю зустрiч через вiдомого промисловця. На жаль, цей конкретний посередник заробив свою репутацiю каналами, якi були нi респектабельними, нi чистими. Тож Тахiр пiдозрював, що запрошення на каву може мати сумнiвний пiдтекст. I хоча вiн пишався своїми двадцятьма трьома роками чесної роботи в Мiнiстерствi, йому все менше була потрiбна гордiсть i все бiльше готiвка; причина в тому, що його старша дочка збиралася виходити замiж i це дорого йому обiйдеться.
    
  Прямуючи в один з представницьких люксiв, Тахiр розглядав своє вiдображення в дзеркалi, бажаючи, щоб у нього був жадiбнiший вигляд людини. Його зрiст ледь досягав п'яти футiв шести дюймiв, а живiт, сивi борода i лисина, що збiльшується, робили його бiльше схожим на привiтного п'яницю, нiж на корумпованого державного службовця. Вiн хотiв стерти найменший слiд чесностi зi своїх рис.
    
  Чого не змогли дати йому бiльше двох десятилiть чесностi, то це правильного мислення щодо того, що вiн робив. Коли вiн постукав у дверi, його колiна самi по собi стукали. Йому вдалося заспокоїтись за мить до того, як вiн увiйшов у номер, де його вiтав добре одягнений американець, на вигляд рокiв п'ятдесяти. Iнший чоловiк, набагато молодший, сидiв у просторiй вiтальнi i курив, розмовляючи по мобiльному телефону. Коли вiн помiтив Тахiра, вiн закiнчив розмову i пiдвiвся, щоб привiтати його.
    
  "Ахлан ва сахлан", - привiтав вiн його бездоганною арабською.
    
  Тахiр був приголомшений. Коли в рiзних випадках вiн вiдмовлявся вiд хабарiв, щоб переквалiфiкувати землю для промислового та комерцiйного використання в Амманi - справжня золота жила для його менш педантичних колег, - вiн робив це не з почуття обов'язку, а через образливу зарозумiлiсть жителiв Заходу, якi через кiлька хвилин пiсля зустрiчi з ним кидали на стiл.
    
  Розмова з цими двома американцями не могла бути рiзнiшою. На очах у здивованого Тахiра той старший сiв за низький столик, на якому вiн приготував чотири делли, бедуїнськi кавники i невелике вугiльне вогнище. Впевненою рукою вiн засмажив свiжi кавовi зерна на залiзнiй сковородi i дав їм охолонути. Потiм вiн перемолов обсмаженi боби з бiльш зрiлими в махбашi, маленькiй ступцi. Весь процес супроводжувався безперервним потоком розмов, за винятком тих випадкiв, коли маточка ритмiчно вдаряла по махбаш, оскiльки це звучання розглядається арабами як рiзновид музики, артистизм якої має бути оцiнений гостем.
    
  Американець додав насiння кардамону i дрiбку шафрану, ретельно заварюючи сумiш вiдповiдно до традицiї, що сягає глибини столiть. Як було прийнято, гiсть - Тахiр - тримав чашку, у якої не було ручки, тодi як американець наповнив її наполовину, оскiльки привiлеєм господаря було першим обслужити найважливiшу людину в залi. Тахир випив каву, все ще трохи скептично ставлячись до результатiв. Вiн думав, що не вип'є бiльше однiєї чашки, бо було вже пiзно, але, скуштувавши напiй, прийшов у таке захоплення, що випив ще чотири. У результатi вiн випив би шосту чашу, якби не той факт, що вважалося неввiчливим випити парну кiлькiсть.
    
  "Мiстер Феллон, я нiколи не уявляв, що хтось, що народився в країнi Старбакс, може так добре виконувати бедуїнський ритуал гахва", - сказав Тахiр. На той час вiн почував себе цiлком комфортно i хотiв, щоб вони знали, щоб вiн мiг з'ясувати, якого диявола хотiли цi американцi.
    
  Молодший iз ведучих всоте простягнув йому золотий портсигар для цигарок.
    
  'Тахир, друже мiй, будь ласка, перестань називати нас на прiзвища. Я Пiтер, а це Френк, - сказав вiн, закурюючи чергову "Данхiлл".
    
  'Дякую тобi, Пiтер'.
    
  'Добре. Тепер, коли ми розслабилися, Тахiре, ти не вважаєш це поганим тоном, якщо ми обговоримо бiзнес?'
    
  Лiтнiй державний службовець знову був приємно вражений. Минуло двi години. Араб не любить обговорювати справи ранiше, нiж мине пiвгодини або близько того, але цей американець навiть питав його дозволу. У той момент Тахiр вiдчував себе готовим переробити будь-яку будiвлю, на яку вони полювали, навiть палац короля Абдалли.
    
  'Абсолютно, мiй друже'.
    
  'Добре, це те, що нам потрiбно: лiцензiя для Kayn Mining Company на видобуток фосфатiв термiном на один рiк, починаючи з сьогоднiшнього дня'.
    
  'Це буде не так просто, мiй друже. Багато узбережжя Мертвого моря вже зайняте мiсцевою промисловiстю. Як ви знаєте, фосфати та туризм - практично нашi єдинi нацiональнi ресурси.'
    
  'Жодних проблем, Тахiр. Нас не цiкавить Мертве море, тiльки невелика територiя приблизно десять квадратних миль з центром у цих координатах.'
    
  Вiн простяг Тахiру аркуш паперу.
    
  '29ў 34' 44" пiвнiчної широти, 36 ў 21' 24" схiдної? Ви не можете бути серйозними, друзi мої. Це на пiвнiчний схiд вiд Аль-Мудаввари.
    
  'Так, недалеко вiд кордону iз Саудiвською Аравiєю. Ми знаємо, Тахiр.
    
  Йорданець подивився на них збентежено.
    
  'Там немає фосфатiв. Це пустеля. Мiнерали там марнi.
    
  'Що ж, Тахiр, ми дуже довiряємо нашим iнженерам, i вони вважають, що можуть видобувати значну кiлькiсть фосфатiв у цiй галузi. Звичайно, як жест нашої доброї волi вам буде виплачено невеликий комiсiйний.'
    
  Очi Тахiра розширилися, коли його новий друг вiдкрив портфель.
    
  'Але це має бути...'
    
  'Досить для весiлля маленької Мiєшi, вiрно?'
    
  I маленький пляжний будиночок iз гаражем на двi машини, подумав Тахiр. Цi проклятi американцi, ймовiрно, думають, що вони розумнiшi за всiх i можуть знайти нафту в цьому районi. Начебто ми не шукали там незлiченну кiлькiсть разiв. У жодному разi, я не збираюся бути тим, хто зруйнує їхнi мрiї.
    
  'Друзi мої, немає сумнiвiв у тому, що ви обидва люди великої цiнностi та знань. Я впевнений, що ваш бiзнес вiтатиметься в Йорданському Хашимiтському королiвствi.'
    
  Незважаючи на солодкi усмiшки Пiтера та Френка, Тахiр продовжував ламати голову над тим, що все це означає. Що, чорт забирай, шукали цi американцi в пустелi?
    
  Скiльки б вiн не бився над цим питанням, вiн навiть близько не пiдiйшов до припущення, що за кiлька днiв ця зустрiч коштуватиме йому життя.
    
    
  6
    
    
    
  ШТАБ-КВАРТИРА KAYN INDUSTRIES
    
  Нью-Йорк
    
    
  Середа, 5 липня 2006 року. 11:29 ранку.
    
    
  Орвiлл опинився в затемненiй кiмнатi. Єдиним джерелом свiтла була маленька лампа, що горiла на кафедрi за десять футiв вiд нього, на якiй стояв його звiт разом iз пультом дистанцiйного керування, як i сказав йому керiвник. Вiн пiдiйшов i взяв пульт. Коли вiн розглядав його, розмiрковуючи, з чого розпочати презентацiю, вiн раптово був вражений яскравим свiченням. Менш нiж за шiсть футiв вiд того мiсця, де вiн стояв, був великий екран завширшки двадцять футiв. На ньому було показано першу сторiнку його презентацiї з червоним логотипом Netcatch.
    
  'Велике вам дякую, мiстере Кайн, i доброго ранку. Дозвольте менi почати з того, що це честь для мене...'
    
  Пролунав невеликий гул, i зображення на екранi змiнилося, показавши назву його презентацiї та перше з двох питань:
    
    
  Хто такий батько ЕНТОНI ФАУЛЕР?
    
    
  Очевидно, мiстер Кайн цiнував стислiсть i контроль, i вiн мав пiд рукою другий пульт, щоб прискорити процес.
    
  Гаразд, старовина. Я зрозумiв послання. Давайте приступимо до справи.
    
  Орвiлл натиснув на пульт, щоб вiдкрити наступну сторiнку. На ньому був зображений священик iз худим, зморшкуватим обличчям. Вiн був лисiючим, i те волосся, яке в нього залишилося, було пiдстрижене дуже коротко. Орвiлл почав говорити з темнотою перед ним.
    
  'Джон Ентонi Фаулер, вiн же батько Ентонi Фаулер, вiн же Тонi Брент. Народився 16 грудня 1951 року в Бостонi, штат Массачусетс. Зеленi очi приблизно 175 фунтiв. Позаштатний агент ЦРУ та повна загадка. Розгадка цiєї таємницi зайняла два мiсяцi дослiджень, проведених десятьма моїми найкращими слiдчими, якi працювали виключно над цiєю роботою, а також значну суму готiвки, щоб пiдмастити долонi деяким добре поставленим джерелам. Це багато в чому пояснює три мiльйони доларiв, якi були потрiбнi для пiдготовки цього звiту, мiстер Кейн.
    
  Екран знову змiнився, цього разу показуючи сiмейну фотографiю: добре одягнена пара в саду того, що виглядало як дорогий будинок. Поруч iз ними привабливий темноволосий хлопчик рокiв одинадцятої. Рука батька, здавалося, стискала плече хлопчика, i всi троє мали напруженi посмiшки.
    
  'Єдиний син Маркуса Абернатi Фаулера, бiзнес-магната та власника Infinity Pharmaceuticals. Сьогоднi це бiотехнологiчна компанiя iз багатомiльйонним оборотом. Пiсля того, як його батьки загинули в пiдозрiлiй автомобiльнiй аварiї в 1984 роцi, Ентонi Фаулер продав компанiю разом з рештою їх активiв i пожертвував на благодiйнiсть. Вiн зберiг особняк своїх батькiв у Бiкон-Хiлл, здавши його парi з дiтьми. Але вiн залишив верхнiй поверх за собою i переробив його в квартиру, де були деякi меблi i цiла купа книг з фiлософiї. Вiн зупиняється там час вiд часу, коли буває у Бостонi.
    
  На наступному знiмку була зображена молодша версiя тiєї ж жiнки, цього разу в кампусi коледжу, одягнена у випускну сукню.
    
  Дафнi Брент була досвiдченим хiмiком, який працював у Infinity Pharmaceuticals, поки вона не сподобалася власнику i вони не одружилися. Коли вона завагiтнiла, Маркус за одну нiч перетворив її на домогосподарку. Це все, що ми знаємо про сiм'ю Фаулера, за винятком того, що юний Ентонi вступив до Стенфорда замiсть Бостонського коледжу, як його батько.
    
  Наступний слайд: молодий Ентонi, який виглядає ненабагато старшим за пiдлiтка, з серйозним виразом обличчя, стоїть пiд плакатом з написом '1971'.
    
  У вiцi двадцяти рокiв вiн закiнчив унiверситет за спецiальнiстю "Психологiя". Наймолодший у своєму класi. Це фото було зроблено за мiсяць до закiнчення занять. В останнiй день семестру вiн зiбрав свої речi та пiшов до унiверситетського рекрутингового офiсу. Вiн хотiв поїхати до В'єтнаму.'
    
  На екранi з'явилося зображення потертого пожовклого бланка, заповненого вiд руки.
    
  'Це фотографiя його AFQT, квалiфiкацiйного iспиту у Збройних Силах. Фаулер набрав дев'яносто вiсiм балiв iз ста. Сержант був настiльки вражений, що негайно вiдправив його на базу ВПС Лекленд у Техасi, де вiн пройшов базову пiдготовку, за якою пiшов просунутий iнструктаж парашутно-десантного полку для пiдроздiлу спецiальних операцiй, яке вiдновлювало збитих пiлотiв у тилу ворога. Перебуваючи в Леклендi, вiн вивчив партизанську тактику i став пiлотом вертольота. Пiсля пiвтора року боїв вiн повернувся додому лейтенантом. Серед його медалей Пурпурне серце та Хрест ВПС. У звiтi ви знайдете детальну iнформацiю про дiї, якi принесли йому медалi.'
    
  Знiмок кiлькох чоловiкiв у формi на аеродромi. У центрi стояв Фаулер, одягнений як священик.
    
  'Пiсля В'єтнаму Фаулер вступив до католицької семiнарiї i був висвячений у 1977 роцi. Вiн був призначений вiйськовим капеланом на базу ВПС Спангдалем у Нiмеччинi, де його завербували ЦРУ. З його мовними навичками легко зрозумiти, чому вони хотiли його: Фаулер вiльно говорить одинадцятьма мовами i може порозумiтися п'ятнадцятьма iншими. Але Компанiя - не єдиний пiдроздiл, який його завербував.
    
  Ще одна фотографiя Фаулера у Римi з двома iншими молодими священиками.
    
  'Наприкiнцi сiмдесятих Фаулер став штатним агентом компанiї. Вiн зберiгає свiй статус вiйськового капелана та подорожує рядом баз Збройних сил по всьому свiту. Iнформацiя, яку я вам досi давав, могла бути отримана вiд будь-якої кiлькостi агенцiй, але те, що я збираюся розповiсти вам далi, абсолютно секретно, i роздобути її було дуже важко.
    
  Екран згас. У свiтлi проектора Орвiлл майже змiг роздивитись м'яке крiсло, в якому хтось сидiв. Вiн доклав зусиль, щоб не дивитись прямо на фiгуру.
    
  Фаулер - агент Священного альянсу, секретної служби Ватикану. Це невелика органiзацiя, яка зазвичай невiдома публiцi, але активна. Одним iз її досягнень є порятунок життя колишнього президента Iзраїлю Голди Меїр, коли iсламськi терористи були близькими до того, щоб пiдiрвати її лiтак пiд час вiзиту до Риму. Медалi вручили Моссаду, але Священному Альянсу було однаково. Вони розумiють фразу "секретна служба" буквально. Лише Папа Римський та жменька кардиналiв офiцiйно поiнформованi про свою роботу. У мiжнародному розвiдувальному спiвтовариствi Альянс поважають i бояться. На жаль, менi мало що можна додати про iсторiю Фаулера з цiєю установою. Що стосується його роботи з ЦРУ, моя професiйна етика та мiй контракт з Компанiєю не дозволяють менi розкривати будь-що, мiстер Кайн.'
    
  Орвiлл прочистив горло. Хоча вiн i не чекав вiдповiдi вiд фiгури, що сидiла наприкiнцi кiмнати, вiн зробив паузу.
    
  Жодного слова.
    
  'Щодо вашого другого питання, мiстере Кайн...'
    
  Орвiлл на мить задумався, чи вiн повинен розкрити, що Netcatch не несе вiдповiдальностi за пошук цiєї конкретної iнформацiї. Що це прийшло до його офiсу в запечатаному конвертi з анонiмного джерела. I що були задiянi iншi iнтереси, якi явно хотiли, щоб Kayn Industries отримала його. Але потiм вiн згадав принизливий струмiнь ментолового туману i просто продовжив говорити.
    
  На екранi з'явилася молода жiнка з блакитними очима та волоссям кольору мiдi.
    
  'Це молодий журналiст на iм'я ...'
    
    
  7
    
    
    
  РЕДАКЦIЇ EL GLOBO
    
  МАДРIД, IСПАНIЯ
    
    
  Четвер, 6 липня 2006 року. 20:29 вечора.
    
    
  'Андрео! Андреа Отеро! Де ти, чорт забирай, перебуваєш?
    
  Сказати, що в редакцiї запанувала тиша при звуках крикiв головного редактора, було б не зовсiм точно, оскiльки в редакцiї щоденної газети нiколи не буває тихо за годину до виходу до друку. Але не було чути голосiв, через що фоновий шум телефонiв, радiо, телевiзорiв, факсимiльних апаратiв та принтерiв здавався незручною тишею. Шеф нiс по валiзi в кожнiй руцi, а пiд пахвою в нього була затиснута газета. Вiн кинув валiзи бiля входу у вiддiл новин i попрямував до Мiжнародного вiддiлу, до єдиного вiльного столу. Вiн сердито стукнув по ньому кулаком.
    
  'Тепер ти можеш виходити. Я бачив, як ти пiрнув туди.
    
  Повiльно з-пiд столу з'явилася грива мiдно-свiтлого волосся та обличчя молодої блакитноокої жiнки. Вона намагалася поводитися безтурботно, але її обличчя було напруженим.
    
  'Привiт, шеф. Я щойно упустив ручку.
    
  Ветеран-репортер простяг руку i поправив свою перуку. Питання про лисину головного редактора було табуйовано, тож Андреа Отеро напевно не допомогло б те, що вона щойно стала свiдком цього маневру.
    
  'Я не щасливий, Отеро. Зовсiм незадоволений. Ти можеш сказати менi, що, чорт забирай, вiдбувається?'
    
  'Що ви маєте на увазi, шеф?'
    
  'У тебе є чотирнадцять мiльйонiв євро в банку, Отеро?'
    
  'Не востаннє, коли я дивився'.
    
  Насправдi, коли вона перевiряла востаннє, на її п'яти кредитних картках був серйозний перевитрата коштiв, завдяки її божевiльнiй пристрастi до сумок Hermes та взуття Manolo Blahnik. Вона думала попросити в бухгалтерiї аванс на її рiздвяну премiю. На три роки.
    
  'Краще б у тебе була багата тiтка, яка ось-ось знiме свої сабо, бо саме стiльки ти менi коштуватимеш, Отеро'.
    
  'Не гнiвайтесь на мене, шеф. Те, що сталося в Голландiї, бiльше не повториться.
    
  'Я говорю не про твої рахунки за обслуговування номерiв, Отеро. Я говорю про Френ Зоiс Дюпр, - сказав редактор, кидаючи на стiл вчорашню газету.
    
  Чорт забирай, так ось у чому справа, подумала Андреа.
    
  'Одного разу! Я вiдпросився на один паршивий день за останнi п'ять мiсяцiв, i ви всi облажалися.
    
  В одну мить весь вiддiл новин, аж до останнього репортера, перестав роззявляти роти i повернувся назад до своїх столiв, раптом зумiвши знову зосередитися на своїй роботi.
    
  'Давай, шеф. Розтрата є розтрата.
    
  'Розтрата? Ти так це називаєш?
    
  'Звичайно! Переказ величезної суми грошей з рахункiв ваших клiєнтiв на ваш особистий рахунок, безумовно, є розтратою.'
    
  'I використання першої сторiнки мiжнародного роздiлу для того, щоб розтрубити про просту помилку, допущену основним акцiонером одного з наших найбiльших рекламодавцiв, - це повний провал, Отеро'.
    
  Андреа проковтнула, зображуючи невиннiсть.
    
  'Основний акцiонер?'
    
  'Мiжбанкiвський, Отеро. Який, якщо ви не знали, витратив торiк дванадцять мiльйонiв євро на цю газету i збирався витратити ще чотирнадцять наступного року. Був у роздумах. Минулий час.
    
  'Головний... iстина не має цiни.'
    
  'Так, це так: чотирнадцять мiльйонiв євро. I голови вiдповiдальнi за це. Ви з Морено забираєтесь звiдси. Зник.
    
  Iнша винна сторона увiйшла, тягнучи ноги. Фернандо Морено був нiчним редактором, який скасував невинну iсторiю про прибутки нафтової компанiї та замiнив її сенсацiєю Андреа. Це був короткий напад мужностi, про який вiн тепер жалкував. Андреа подивилася на свого колегу, чоловiка середнiх рокiв, i подумала про його дружину та трьох дiтей. Вона знову проковтнула.
    
  'Головний... Морено не мав до цього жодного вiдношення. Я той, хто помiстив статтю безпосередньо перед вiдправкою до друку.'
    
  Обличчя Морено на мить просвiтлiло, потiм повернулося до свого колишнього виразу каяття.
    
  "Не валяй дурня, Отеро", - сказав головний редактор. 'Це неможливо. У вас немає дозволу на перехiд у синiй колiр.'
    
  Гермес, комп'ютерна система у газетi, працював над системою квiтiв. Сторiнки газети були видiленi червоним, поки над ними працював репортер, зеленим, коли вони прямували до головного редактора для затвердження, а потiм синiм, коли нiчний редактор передавав їх у друкарню для друку.
    
  'Я увiйшов у синю систему, використовуючи пароль Морено, шеф', - збрехав Андреа. 'Вiн не мав до цього жодного вiдношення'.
    
  'Ах так? I де ти взяв пароль? Ти можеш це пояснити?
    
  'Вiн зберiгає його у верхньому ящику свого столу. Це було легко.
    
  'Це правда, Морено?'
    
  'Ну... так, шеф', - сказав нiчний редактор, щосили намагаючись не показати свого полегшення. 'Менi шкода'.
    
  Головний редактор El Globo все ще не задоволений. Вiн так швидко повернувся до Андреа, що його перука трохи з'їхала на лису голову.
    
  'Чорт, Отеро. Я помилявся щодо тебе. Я думав, що ти просто iдiот. Тепер я розумiю, що ти iдiот та порушник спокою. Я особисто простежу, щоб нiхто i нiколи бiльше не наймав таку пiдлу сучку, як ти.
    
  'Але, шеф...' в голосi Андреа почувся розпач.
    
  'Убережи дихання, Отеро. Ти звiльнений.
    
  ' Я не думав...
    
  Ти настiльки звiльнений, що я тебе бiльше не бачу. Я тебе навiть не чую.
    
  Шеф вiдiйшов вiд столу Андреа.
    
  Оглядаючи кiмнату, Андреа не бачила нiчого, окрiм потилиць своїх колег-репортерiв. Морено пiдiйшов i став поруч iз нею.
    
  'Дякую, Андреа'.
    
  'Все в порядку. Для нас обох було б божевiллям бути звiльненими.
    
  Морено похитав головою. 'Менi шкода, що тобi довелося сказати йому, що ти зламав систему. Тепер вiн настiльки злий, що справдi ускладнить вам життя там. Ви знаєте, що вiдбувається, коли вiн вирушає в один iз своїх хрестових походiв...'
    
  'Схоже, вiн уже почав', - сказала Андреа, вказуючи на вiддiл новин. 'Раптом я стаю прокаженим.
    
  'Ти непогана людина, Андреа. Насправдi ти досить безстрашний репортер. Але ти одиначка i нiколи не турбуєшся про наслiдки. У будь-якому випадку, удачi.'
    
  Андреа присягнула собi, що не плакатиме, що вона сильна та незалежна жiнка. Вона стиснула зуби, поки охорона вкладала її речi в коробку, i з великими труднощами змогла стримати свою обiцянку.
    
    
  8
    
    
    
  КВАРТИРА АНДРЕА ТЕРО
    
  МАДРIД, IСПАНIЯ
    
    
  Четвер, 6 липня 2006 року. 11:15 вечора.
    
    
  Те, що Андреа ненавидiла найбiльше з того часу, як Єва пiшла назавжди, був звук її власних ключiв, коли вона приходила додому i клала їх на маленький столик поруч iз дверима. Вони вiддавалися порожньою луною в коридорi, яке, на думку Андреа, пiдбивало пiдсумок її життя.
    
  Коли Єва була там, все було iнакше. Вона пiдбiгала до дверей, як маленька дiвчинка, цiлувала Андреа i починала лепетати про те, що вона зробила, або про людей, яких вона зустрiла. Андреа, приголомшена цим вихором, який завадив їй дiстатися дивану, молилася за мир i тишу.
    
  Її молитви почули. Єва пiшла одного ранку, три мiсяцi тому, так само, як i з'явилася: раптово. Не було нi ридання, нi слiз, нi жалю. Андреа практично нiчого не сказала, навiть зазнала деякого полегшення. У неї буде достатньо часу для жалю пiзнiше, коли слабка луна брязкiт ключiв порушить тишу її квартири.
    
  Вона намагалася впоратися з порожнечею по-рiзному: залишала радiо увiмкненим, коли виходила з дому, клала ключi назад у кишеню джинсiв, як тiльки входила, розмовляла сама з собою. Жодна з її хитрощiв не змогла замаскувати тишу, бо вона виходила зсередини.
    
  Тепер, коли вона увiйшла до квартири, її нога вiдкинула убiк її останню спробу не бути самотньою: помаранчеву смугасту кiшку. У зоомагазинi кiт здавався милим i люблячим. Андреа знадобилося майже сорок вiсiм годин, щоб почати ненавидiти це. Її це влаштовувало. Ви могли б упоратися з ненавистю. Це було активно: ви просто ненавидiли когось чи щось. З чим вона не могла впоратися, то це з розчаруванням. Тобi просто довелося з цим упокоритися.
    
  'Привiт, ЛБ. Вони звiльнили Маму. Що ви про це думаєте?
    
  Андреа дала йому iм'я LB, скорочене вiд "Маленький виродок", пiсля того, як монстр проник у ванну i зумiв вистежити i розiрвати дорогий тюбик шампуню. Л.Б., схоже, не був вражений новиною про звiльнення його коханки.
    
  'Тобi все одно, чи не так? Хоча тобi слiд було б, сказала Андреа, дiстаючи банку вiскi з холодильника i викладаючи її вмiст ложкою на блюдо перед Л.Б. 'Коли тобi нiчого буде їсти, я продам тебе до китайського ресторану мiстера Вонга на розi. Тодi я пiду i замовлю курку з мигдалем.
    
  Думка про те, що вiн стане частиною меню в китайському ресторанi, не стримала апетит Л.Б. Кiт не шанував нiчого i нiкого. Вiн жив у своєму власному свiтi, запальний, апатичний, недисциплiнований i гордий. Андреа ненавидiла його.
    
  Бо вiн так нагадує менi мене саму, подумала вона.
    
  Вона озирнулася, роздратована тим, що побачила. Книжковi шафи були вкритi пилюкою. На пiдлозi були залишки їжi, раковина була похована пiд горою брудного посуду, а рукопис незакiнченого роману, який вона почала три роки тому, розкидали по пiдлозi у ваннiй.
    
  Чорт. Якби я мiг заплатити за прибиральницю кредитною карткою.
    
  Єдиним мiсцем у квартирi, де панував порядок, була величезна - слава богу - шафа в її спальнi. Андреа була дуже обережна зi своїм одягом. Решта квартири виглядала як зона бойових дiй. Вона вважала, що її безлад був однiєю з головних причин розриву з Євою. Вони були разом два роки. Молодий iнженер була машиною для прибирання, i Андреа ласкаво охрестила її Романтичним пилососом, бо їй подобалося наводити лад у квартирi пiд акомпанемент Баррi Уайта.
    
  У цей момент, коли вона оглядала катастрофу, на яку перетворилася її квартира, Андреа прийшло одкровення. Вона прибереться у свинарнику, продасть свiй одяг на eBay, знайде добре оплачувану роботу, розплатиться з боргами та помириться з Євою. Тепер вона мала мету, мiсiю. Все вийшло б iдеально.
    
  Вона вiдчула приплив енергiї через своє тiло. Це тривало рiвно чотири хвилини i двадцять сiм секунд, саме стiльки часу їй знадобилося, щоб вiдкрити пакет для смiття, викинути чверть залишкiв на стiл разом з кiлькома брудними тарiлками, якi було не врятувати, безладно перемiщатися з одного мiсця на iнше, потiм перекинути книгу, яку вона читала напередоднi ввечерi.
    
  Вони вдвох. Остання, що вони взяли.
    
  Це марно.
    
  Вона впала на диван, ридаючи, коли мiшок для смiття виплеснув частину свого вмiсту на килим у вiтальнi. Л.Б. пiдiйшов i вiдкусив шматочок пiци. Сир почав зеленiти.
    
  'Це очевидно, чи не так, Л.Б.? Я не можу втекти вiд того, ким я, принаймнi, не зi шваброю та вiником.'
    
  Кiт не звернув на це жодної уваги, але пiдбiг до входу в квартиру i почав тертися об одвiрок. Андреа машинально встала, усвiдомивши, що хтось збирається зателефонувати до дзвiнка.
    
  Який божевiльний мiг прийти у такий час ночi?
    
  Вона вiдчинила дверi, здивувавши свого вiдвiдувача, перш нiж вiн встиг зателефонувати.
    
  'Привiт, красуня'.
    
  'Я думаю, новини поширюються швидко'.
    
  'Поганi новини є. Якщо ти почнеш плакати, я пiду звiдси.
    
  Андреа вiдступила вбiк, не стерши з лиця вираз огиди, але потай вона вiдчула полегшення. Вона мала здогадатися. Енрiке Паскуаль був її найкращим другом i плечем, на якому вона могла поплакати багато рокiв. Вiн працював на однiй iз великих мадридських радiостанцiй, i щоразу, коли Андреа спотикалася, Енрiке з'являвся бiля її дверей iз пляшкою вiскi та посмiшкою. Цього разу вiн, мабуть, подумав, що вона особливо потребує, бо вiскi було дванадцятирiчної витримки, а праворуч вiд його посмiшки був букет квiтiв.
    
  Ти повинен був це зробити, чи не так? Суперрепортеровi довелося трахкатися з одним з головних рекламодавцiв газети, сказав Енрiке, проходячи коридором у вiтальню, не спiткнувшись про LB. 'Чи є на цьому смiтнику чиста ваза?'
    
  'Нехай вони помруть i вiддадуть менi пляшку. Яка рiзниця! Нiщо не триває вiчно.
    
  "Тепер ти мене втратив", - сказав Енрiке, на даний момент iгноруючи проблему з квiтами. "Ми говоримо про Єву або про те, що нас звiльнять?"
    
  'Не думаю, що знаю', - пробурмотiла Андреа, з'являючись iз кухнi зi склянкою в кожнiй руцi.
    
  "Якби ти переспав зi мною, можливо, все було б яснiше".
    
  Андреа намагалася не розсмiятися. Енрiке Паскуаль був високим, привабливим i iдеальним для будь-якої жiнки в першi десять днiв стосункiв, а потiм перетворився на кошмар на наступнi три мiсяцi.
    
  'Якби менi подобалися чоловiки, ти був би в моїй двадцятцi найкращих. Ймовiрно.
    
  Тепер настала черга Енрiке розсмiятися. Вiн налив на два пальцi чистого вiскi. Вiн ледве встиг зробити ковток, як Андреа осушила свою склянку i потяглася за пляшкою.
    
  'Заспокойся, Андреа. Це не дуже гарна iдея закiнчити у нещасному випадку. Знову.
    
  'Я думаю, це була б страшенно чудова iдея. Принаймнi, у мене був би хтось, хто дбав би про мене.
    
  'Дякую, що не оцiнили мої зусилля. I не треба так драматизувати.
    
  'Ти думаєш, це не драматично - втратити коханого та роботу протягом двох мiсяцiв? Моє життя - лайно.
    
  'Я не збираюся з вами сперечатися. Принаймнi ти оточений тим, що вiд неї залишилося,' сказав Енрiке, з огидою вказуючи на безлад у кiмнатi.
    
  'Можливо, ти могла б стати моєю прибиральницею. Я впевнений, що це було б кориснiше, нiж ця лайнова спортивна програма, над якою ти вдаєш, що працюєш.'
    
  Вираз обличчя Енрiке не змiнилося. Вiн знав, що буде далi, i Андреа також. Вона уткнулася головою в подушку i закричала щосили. Через кiлька секунд її крик перетворився на ридання.
    
  'Я повинен був захопити двi пляшки'.
    
  Саме в цей момент задзвонив мобiльний телефон.
    
  "Я думаю, це твоє", - сказав Енрiке.
    
  "Скажи, хто б це не був, щоб йшов нахуй", - сказала Андреа, все ще уткнувшись обличчям у подушку.
    
  Енрiке елегантним жестом вiдкрив трубку.
    
  'Потiк слiз. Привiт...? Зачекайте хвилинку...'
    
  Вiн передав Андреа телефон.
    
  "Я думаю, тобi краще розiбратися з цим. Я не говорю iноземними мовами."
    
  Андреа взяла трубку, витерла сльози тильною стороною долонi i спробувала говорити нормально.
    
  'Ти знаєш, котра година, iдiот?' Сказала Андреа крiзь стиснутi зуби.
    
  'Менi шкода. Андреа Отеро, будь ласка? 'вимовив голос англiйською.
    
  "Хто це?" - вiдповiла вона тiєю ж мовою.
    
  'Мене звуть Джейкоб Рассел, мiс Отеро. Я дзвоню з Нью-Йорка вiд iменi мого боса, Реймонда Кейна.
    
  'Реймонд Кейн? З "Кайн Iндастрiз"?
    
  'Так, це правильно. I ви той самий Андреа Отеро, який минулого року дав те суперечливе iнтерв'ю президенту Бушу?
    
  Звiсно, iнтерв'ю. Це iнтерв'ю мало великий вплив в Iспанiї i навiть у рештi Європи. Вона була першим iспанським репортером, який потрапив до Овального кабiнету. Деякi з її бiльш прямих питань - тi кiлька, якi не були узгодженi заздалегiдь i якi їй вдалося вставити непомiтно, - змусили техасця трохи занервувати. Це ексклюзивне iнтерв'ю започаткувало її кар'єру в El Globo. Хоча б ненадовго. I це, здавалося, вразило деякi клiтини з iншого боку Атлантики.
    
  "Те саме, сер", - вiдповiв Андреа. 'Отже, скажiть менi, навiщо Раймонду Кайну потрiбен вiдмiнний репортер?' - Додала вона, тихо шморгнувши носом, задоволена тим, що людина по телефону не могла бачити, в якому вона станi.
    
  Рассел прочистив горло. 'Чи можу я розраховувати на те, що ви нiкому не розповiсте про це у вашiй газетi, мiс Отеро?'
    
  'Безумовно', - сказала Андреа, здивована iронiєю.
    
  'Мiстер Кайн хотiв би подарувати вам найбiльший ексклюзив у вашому життi'.
    
  'Я? Чому я? Сказав Андреа, роблячи письмове звернення до Енрiки.
    
  Її друг дiстав з кишенi блокнот i ручку i з цiкавим поглядом простяг їх їй. Андреа проiгнорувала його.
    
  "Давай просто скажемо, що йому подобається твiй стиль", - сказав Рассел.
    
  "Мiстер Рассел, на даному етапi мого життя менi важко повiрити, що хтось, кого я нiколи не зустрiчав, дзвонить менi з такою туманною i, ймовiрно, неймовiрною пропозицiєю".
    
  'Що ж, дозволь менi переконати тебе'.
    
  Рассел говорив чверть години, протягом якої здивована Андреа безперервно робила позначки. Енрiке намагався читати через її плече, але через павуковий почерк Андреа це було марно.
    
  '... ось чому ми розраховуємо, що ви будете на мiсцi розкопок, мiс Отеро'.
    
  'Чи буде ексклюзивне iнтерв'ю з мiстером Каїном?'
    
  'Як правило, мiстер Кайн не дає iнтерв'ю. Нiколи.
    
  "Можливо, мiстеру Кайну варто знайти репортера, для якого важливi правила".
    
  Повисла незграбна мовчанка. Андреа схрестила пальцi, молячись, щоб її пострiл у темрявi влучив у цiль.
    
  'Я вважаю, що завжди може бути вперше. У нас є угода?
    
  Андреа замислилася про це на кiлька секунд. Якби те, що обiцяла Рассел, справдi було правдою, вона змогла б укласти контракт iз будь-якою медiа-компанiєю у свiтi. I вона надiслала б цьому сучиному синовi редактору El Globo копiю чека.
    
  Навiть якщо Рассел не говорить правду, нам нема чого втрачати.
    
  Вона бiльше не думала про це.
    
  'Ви можете забронювати для мене квиток на наступний рейс до Джiбутi. Перший клас.
    
  Андреа повiсила слухавку.
    
  'Я не зрозумiв жодного слова, окрiм "перший клас", - сказав Енрiке. 'Чи можете сказати менi, куди ви прямуєте?' Вiн був здивований очевидною змiною у настрої Андреа.
    
  'Якби я сказав "на Багами", ви б менi не повiрили, вiрно?"
    
  'Дуже мило', - сказав Енрiке, наполовину роздратований, наполовину ревнивий.
    
  Вдаючи, що не слухає, Андреа пiшла до спальнi збирати речi.
    
    
  9
    
    
    
  СКЛЕП з РЕЛIКВIЯМИ
    
  ВАТIКАН
    
    
  П'ятниця, 7 липня 2006 року. 20:29 вечора.
    
  Стук у дверi змусив здригнутися брата Сесарео. Нiхто не спускався в склеп, не тiльки тому, що доступ був обмежений для небагатьох людей, але й тому, що там було сиро i шкiдливо для здоров'я, незважаючи на чотири осушувачi, якi постiйно гули в кожному кутку величезного примiщення. Задоволений тим, що має компанiю, старий домiнiканський монах посмiхнувся, вiдчиняючи броньованi дверi, вставши навшпиньки, щоб обiйняти свого вiдвiдувача.
    
  'Ентонi!'
    
  Священик посмiхнувся i обiйняв меншого чоловiка.
    
  'Я був по сусiдству...'
    
  "Клянуся Богом, Ентонi, як тобi вдалося зайти так далеко?" Це мiсце вже деякий час контролюється камерами та охоронною сигналiзацiєю.'
    
  'Завжди є бiльше одного входу, якщо ви не поспiшайте i знаєте дорогу. Ти вчив мене, пам'ятаєш?
    
  Старий домiнiканець однiєю рукою масажував свою козлячу борiдку, а iншою поплескував себе по великому животу, вiд душi смiючись. Пiд вулицями Риму пролягала система з понад трьохсот миль тунелiв i катакомб, деякi з яких знаходилися на глибинi понад двiстi футiв пiд мiстом. Це був справжнiй музей, лабiринт звивистих, недослiджених проходiв, якi поєднували майже кожну частину мiста, включаючи Ватикан. Двадцятьма роками ранiше Фаулер i брат Сеса Рео присвятили свiй вiльний час дослiдженню цих небезпечних i заплутаних тунелiв.
    
  'Схоже, Сирiну доведеться переглянути свою бездоганну систему безпеки. Якщо такий старий пес, як ти, зможе прослизнути сюди... Але чому б не скористатися парадним входом, Ентонi? Я чув, що ти бiльше не персона нон грата у Святiй канцелярiї. I я хотiв би знати, чому.'
    
  "Насправдi, зараз я, можливо, надто grata на смак деяких людей'.
    
  'Сiрiн хоче, щоб ти повернувся, чи не так? Як тiльки цей недоросль Макiавеллi вчепиться в тебе зубами, вiн так просто не вiдпустить.
    
  'I старi зберiгачi релiквiй теж можуть бути впертими. Особливо коли йдеться про речi, про якi вони не повиннi знати.
    
  'Ентонi, Ентонi. Цей склеп найкраще зберiгається в секретi в нашiй крихiтнiй країнi, але його стiни вiддають луною чуток. Сесаро обвiв руками околицi.
    
  Фаулер звiв очi. Стеля склепу, пiдтримувана кам'яними арками, була чорна вiд диму мiльйонiв свiчок, якi освiтлювали примiщення майже двi тисячi рокiв. Проте останнiм часом свiчки замiнила сучасна електрична система. Прямокутний простiр був приблизно двiстi п'ятдесят квадратних футiв, частина якого була вирубана в живiй скелi киркою. На стiнах вiд стелi до пiдлоги були дверi, якi приховували нiшi з останками рiзних святих.
    
  "Ви провели занадто багато часу, вдихаючи це жахливе повiтря, i це, звичайно, теж не допомагає вашим клiєнтам", - сказав Фаулер. 'Чому ти досi тут, внизу?"
    
  Маловiдомим фактом було те, що протягом останнiх сiмнадцяти столiть у кожнiй католицькiй церквi, якою б скромною вона не була, у вiвтарi була схована релiквiя святого. I на цьому сайтi була розмiщена найбiльша колекцiя таких релiквiй у свiтi. Деякi нiшi були майже порожнi, мiстили лише невеликi фрагменти кiстки, тодi як у iнших весь кiстяк був цiлий. Щоразу, коли в будь-якiй точцi свiту будувалася церква, молодий священик забирав сталеву валiзу у брата Сесiлiо i вирушав до нової церкви, щоб помiстити релiквiю у вiвтар.
    
  Старий iсторик зняв окуляри та протер їх краєм своєї бiлої ряси.
    
  'Безпека. Традицiя. Упертiсть", - сказав Сес арео у вiдповiдь на запитання Фаулера. 'Слова, якi визначають нашу Святу Мати Церкву'.
    
  'Чудово. Крiм вогкостi, це мiсце пахне цинiзмом.
    
  Брат СесáРео постукав екраном свого потужного Mac book Pro, на якому вiн писав, коли приїхав його друг.
    
  'Тут укладенi мої iстини, Ентонi. Сорок рокiв роботи з каталогiзацiї фрагментiв кiсток. Ти колись смоктав давню кiстку, мiй друже? Це вiдмiнний метод визначення того, чи пiдроблена кiстка, але вiн залишає гiркий присмак у ротi. Через чотири десятилiття я не ближче до iстини, нiж колись починав.' Вiн зiтхнув.
    
  "Що ж, можливо, ти зможеш залiзти на цей жорсткий диск i допомогти менi, старий", - сказав Фаулер, простягаючи Ces & reo фотографiю.
    
  'Завжди справа пiд рукою, завжди...'
    
  Домiнiканець зупинився на пiвсловi. Мить вiн короткозоро дивився на фотографiю, а потiм пiдiйшов до столу, за яким працював. Зi стопки книг вiн витяг старий том на класичному iвритi, який був покритий олiвцями. Вiн перегорнув його, звiряючи рiзнi символи з книгою. Вражений, вiн звiв очi.
    
  'Де ти це взяв, Ентонi?'
    
  'Вiд давньої свiчки. Вiн був у вiдставного нациста.
    
  'Камiло Сiрiн послав тебе повернути його, чи не так? Ти мусиш розповiсти менi все. Не упускайте жодної деталi. Менi треба знати!
    
  'Допустимо, я заборгував Камiло послугу i погодився виконати останню мiсiю для Священного Альянсу. Вiн попросив мене знайти австрiйського вiйськового злочинця, який вкрав свiчку у єврейської родини у 1943 роцi. Свiчка була вкрита шарами золота, i чоловiк був з часiв вiйни. Кiлька мiсяцiв тому я наздогнав його та забрав свiчку. Розплавивши вiск, я виявив мiдний лист, який ви бачите на фотографiї.'
    
  "Хiба у вас немає кращого з бiльш високою роздiльною здатнiстю?" Я ледве можу розiбрати напис на зовнiшнiй сторонi.
    
  'Це було згорнуто надто туго. Якби я повнiстю розгорнув його, я мiг би зашкодити йому.'
    
  'Добре, що ти цього не зробив. Те, що ви могли б зруйнувати, безцiнно. Де це зараз?
    
  'Я передав це Чирiну i насправдi не надав цьому особливого значення. Я вважав, що хтось у Курiї хотiв цього. Потiм я повернувся до Бостона, переконаний, що повернув свiй обов'язок - '
    
  "Це не зовсiм так, Ентонi", - втрутився спокiйний, безпристрасний голос. Власник голосу зумiв прослизнути в склеп як досвiдчений шпигун, яким i був точно той присадкуватий чоловiк з простим обличчям, одягнений у сiре. Скупий на слова i жести, вiн ховався за стiною хамеоо.
    
  "Входити в кiмнату без стуку - поганий тон, Сiрiн", - сказав Сесiлiо.
    
  "Це також поганий тон - не вiдповiдати, коли тебе викликають", - сказав глава Священного Альянсу, дивлячись на Фаулера.
    
  'Я думав, ми закiнчили. Ми домовилися про мiсiю - тiльки одну.'
    
  'I ви виконали першу частину: повернули свiчку. Тепер ви повиннi переконатися, що те, що мiститься в ньому, використовується правильно.'
    
  Роздратований Фаулер не вiдповiв.
    
  "Можливо, Ентонi оцiнив би своє завдання бiльше, якби розумiв його важливiсть", - продовжив Сiрiн.
    
  Домiнiканець прочистив горло.
    
  'Перш нiж я це зроблю, менi потрiбно знати, чи справжнiй вiн, Сiрiн'.
    
  'Так i є'.
    
  Очi ченця спалахнули. Вiн повернувся до Фаулер.
    
  'Це, мiй друже, карта скарбiв. Або, якщо точним, половина одного. Тобто, якщо менi не зраджує пам'ять, тому що минуло багато рокiв з того часу, як я тримав у руках другу половину. Це та частина, яка була вiдсутня в Кумранському Мiдному сувому.'
    
  Вираз обличчя священика значно затьмарився.
    
  'Ти хочеш сказати менi...
    
  'Так, мiй друже. Наймогутнiший об'єкт iсторiї можна знайти завдяки значенню цих символiв. I всi проблеми, якi з цим пов'язанi.
    
  'Боже милостивий. I це має проявитися саме в цей момент.
    
  "Я радий, що ти нарештi зрозумiв, Ентонi", - втрутився Сiрiн. 'У порiвняннi з цим, всi релiквiї, якi наш добрий друг зберiгає в цiй кiмнатi, не бiльше нiж пил'.
    
  Хто навiв тебе на слiд, Камiло? Чому зараз, через стiльки часу, ви намагалися знайти доктора Грауса? - спитав брат Сесарео.
    
  'Iнформацiя надiйшла вiд одного з благодiйникiв Церкви, якогось мiстера Кейна. Благодiйник з iншої вiри та великий фiлантроп. Ми були потрiбнi йому, щоб знайти Грауса, i вiн особисто запропонував профiнансувати археологiчну експедицiю, якщо ми зможемо повернути свiчку.
    
  'Куди?'
    
  'Вiн не розкрив точне розташування. Але ми знаємо мiсцевiсть. Аль-Мудаввара, Йорданiя.
    
  "Чудово, тодi нема про що турбуватися", - перервав його Фаулер. "Ти знаєш, що станеться, якщо хтось хоча б пронюхає про це?" Нiхто в цiй експедицiї не проживе достатньо довго, щоб пiдняти лопату.
    
  'Будемо сподiватися, що ти помиляєшся. Ми збираємось вiдправити з експедицiєю спостерiгача: вас.'
    
  Фаулер похитав головою. 'Нi'.
    
  'Ви усвiдомлюєте наслiдки, розгалуження'.
    
  'Моя вiдповiдь, як i ранiше, негативна'.
    
  'Ти не можеш вiдмовитися'.
    
  "Спробуй зупинити мене", - сказав священик, прямуючи до дверей.
    
  'Ентонi, мiй хлопчик'. Слова його супроводжували, коли вiн йшов до виходу. 'Я не кажу, що збираюся намагатися зупинити тебе. Ви, мабуть, той, хто вирiшує вирушити. На щастя, за цi роки я навчився мати справу з тобою. Менi довелося згадати єдине, що ти цiнуєш бiльше, нiж свою свободу, i я знайшов iдеальне рiшення.
    
  Фаулер зупинився, стоячи до них спиною.
    
  'Що ти накоїв, Камiло?'
    
  Сiрiн зробив кiлька крокiв до нього. Якщо й було щось, чого вiн не любив бiльше, нiж розмов, то це пiдвищуватиме голос.
    
  'У розмовi з мiстером Каїном я запропонував кращого репортера для його експедицiї. Насправдi як репортер вона досить посередня. I не надто симпатичний, чи рiзкий, чи навiть надмiрно чесний. Насправдi єдине, що робить її цiкавою, це те, що одного разу ти врятував її шкуру. Як би це сказати - вона завдячує тобi своїм життям? Так що тепер ти не кидатимешся ховатися в найближчiй безкоштовнiй їдальнi, тому що знаєш, якому ризику вона наражається.
    
  Фаулер, як i ранiше, не обертався. З кожним словом Сирiна його рука стискалася все сильнiше, поки не стиснулася в кулак, нiгтi вп'ялися в долоню. Але болю було замало. Вiн стукнув кулаком по однiй iз нiш. Вiд удару склеп затрясся. Дерев'янi дверi старого мiсця упокою розкололися, i кiстка з оскверненого сховища викотилася на пiдлогу.
    
  Колiнна чашка Святого Сутностi. Бiдолаха, вiн шкутильгав усе своє життя", - сказав брат Сеса Рео, нахиляючись, щоб пiдняти релiквiю.
    
  Фаулер, котрий подав у вiдставку, нарештi повернувся до них обличчям.
    
    
  10
    
    
    
  УРИВОК З РАЙМОНДУ КЕНУ: НЕАВТОРИЗОВАНА БIОГРАФIЯ
    
  РОБЕРТ ДРIСКОЛ
    
    
  Чимало читачiв можуть запитати, як єврею без особливої освiти, який у дитинствi жив за рахунок благодiйностi, вдалося створити таку величезну фiнансову iмперiю. З попереднiх сторiнок ясно, що до грудня 1943 Раймонда Кайна не iснувало. Немає запису у його свiдоцтвi про народження, немає документа, що пiдтверджує, що вiн є американським громадянином.
    
  Перiод його життя, про який найбiльше вiдомо, почався, коли вiн вступив до Массачусетського технологiчного iнституту та нагромадив значний список патентiв. У той час, як Сполученi Штати переживали славетнi 1960-тi, Кайн винаходив iнтегральну схему. Протягом п'яти рокiв вiн володiв своєю компанiєю; протягом десяти - половиною Силiконової долини.
    
  Цей перiод був добре задокументований у журналi Time, поряд з нещастями, якi зруйнували його життя як батька та чоловiка.
    
  Можливо, що найбiльше непокоїть середнього американця, то це його невидимiсть, це вiдсутнiсть прозоростi, яка перетворює когось такого могутнього на тривожну загадку. Рано чи пiзно хтось має розвiяти ауру таємничостi, яка оточує фiгуру Реймонда Кейна.
    
    
  11
    
    
    
  На БОРТУ "БЕГЕМОТА"
    
  ЧЕРВОНЕ МОРЕ
    
    
  Вiвторок, 11 липня 2006 року, 16:29.
    
    
  ...хтось повинен розвiяти ореол таємничостi, що оточує фiгуру Реймонда Кена...
    
  Андреа широко посмiхнулася i вiдклала убiк бiографiю Реймонда Кейна. Це був похмурий, упереджений шматок лайна, i їй це зовсiм набридло, коли вона летiла над пустелею Сахара на шляху до Джибутi.
    
  Пiд час польоту Андреа мав час зробити те, що вона робила рiдко: гарненько придивитися до себе. I вона вирiшила, що їй не подобається те, що вона бачить.
    
  Як молодша з п'яти братiв i сестер - усi чоловiки, крiм неї, - Андреа виросла в середовищi, в якому почувалася повнiстю захищеною. I це було банально. Її батько був сержантом полiцiї, а мати - домогосподаркою. Вони жили в робочому районi i майже щовечора їли макарони, а в недiлю - курку. Мадрид - прекрасне мiсто, але для Андреа вiн служив лише для того, щоб пiдкреслити посереднiсть її сiм'ї. У чотирнадцять рокiв вона поклялася, що в ту хвилину, коли їй виповниться вiсiмнадцять, вона вийде за дверi i нiколи не повернеться.
    
  Звичайно, суперечки з татом про твою сексуальну орiєнтацiю прискорили твiй вiд'їзд, чи не так, мила?
    
  Це був довгий шлях з того моменту, як вона пiшла з дому - тебе викинули - до першої справжньої роботи, за винятком тих, на якi їй довелося пiти, щоб оплатити навчання журналiстицi. У той день, коли вона почала працювати в El Globo, вона почувала себе так, нiби виграла в лотерею, але ця ейфорiя тривала недовго. Вона переходила вiд одного роздiлу статтi до iншого, щоразу вiдчуваючи, що падає вгору, втрачаючи почуття перспективи, а також контроль над своїм особистим життям. Перед вiд'їздом вона потрапила до Мiжнародного вiддiлу.
    
  Вони викинули тебе.
    
  I тепер це неможлива пригода.
    
  Мiй останнiй шанс. Враховуючи, як справи з журналiстами на ринку працi, моєю наступною роботою буде касирка в супермаркетi. Просто у менi є щось, що не працює. Я нiчого не можу вдiяти правильно. Навiть Єва, яка була найтерплячiшою людиною у свiтi, не могла залишатися зi мною. Того дня, коли вона пiшла... Як вона назвала мене? "Безглуздо вийшов з-пiд контролю", 'емоцiйно холодний'... Я думаю, що 'незрiлий' було найприємнiше, що вона сказала. I вона, мабуть, мала це на увазi, бо вона навiть не пiдвищила голосу. Блядь! Це завжди одне й те саме. На цей раз менi краще не облажатися.
    
  Андреа переключила уявнi передачi та додала гучнiсть на своєму iPod. Теплий голос Аланiс Морiссетт заспокоїв її настрiй. Вона вiдкинулася на спинку сидiння, бажаючи, щоб вона вже була у пунктi призначення.
    
    
  На щастя, перший клас мав свої переваги. Найважливiшим з них була можливiсть вийти з лiтака ранiше за решту. Молодий, добре одягнений чорношкiрий водiй чекав на неї поруч iз пошарпаним джипом на краю злiтно-посадкової смуги.
    
  Так, так. Нiяких звичаїв, правда? Мiстер Рассел усе влаштував, думала Андреа, спускаючись трапом з лiтака.
    
  'Це все?' Водiй розмовляв англiйською, вказуючи на ручну сумку та рюкзак Андреа.
    
  "Ми прямуємо до гребаної пустелi, чи не так?" Їдь далi.
    
  Вона дiзналася, як водiй дивився на неї. Вона звикла бути стереотипною: молодою, свiтловолосою i, отже, дурною. Андреа не була впевнена, чи було її безтурботне ставлення до одягу та грошей способом ще глибше поховати себе в цьому стереотипi, чи це була просто її власна поступка банальностi. Можливо, поєднання того й iншого. Але для цiєї поїздки, на знак того, що вона залишила своє старе життя позаду, вона звела свiй багаж до мiнiмуму.
    
  Поки джип долав п'ять миль до корабля, Андреа робила фотографiї своїм Canon 5D. (Насправдi це був не її Canon 5D, а той, що належав the paper, який вона забула повернути. Вони заслужили, свинi .) Вона була вражена крайньої бiднiстю цiєї землi. Сухий, коричневий, вкритий камiнням. Ви, мабуть, могли б перетнути всю столицю пiшки за двi години. Здавалося, що не було нi промисловостi, нi сiльського господарства, нi iнфраструктури. Пил вiд колiс їхнього джипа покривав обличчя людей, якi дивилися на них, коли вони проїжджали повз. Особи без надiї.
    
  "Свiт перебуває у поганому становищi, якщо такi люди, як Бiлл Гейтс i Реймонд Кейн, заробляють за мiсяць бiльше, нiж валовий нацiональний продукт цiєї країни за рiк".
    
  Водiй у вiдповiдь знизав плечима. Вони вже були в порту, найсучаснiшiй та доглянутiй частинi столицi, i фактично її єдиному джерелi доходу. Джибутi здобула вигоду зi свого вигiдного розташування в межах Африканського Рогу.
    
  Джип рiзко загальмував. Коли Андреа вiдновила рiвновагу, те, що вона побачила, змусило її щелепу вiдвиснути. Бегемот виявився зовсiм не таким потворним вантажiвком, як вона очiкувала. Це було елегантне сучасне судно, величезний корпус якого був пофарбований у червоний колiр, а надбудова - у слiпучо-бiлий, кольори Kayn Industries. Не чекаючи, поки водiй допоможе їй, вона схопила свої речi i збiгла по трапу, бажаючи розпочати свою пригоду якнайшвидше.
    
  Через пiвгодини корабель пiдняв якiр i вирушив у дорогу. Через годину Андреа замкнулася в своїй каютi, маючи намiр блювати на самотi.
    
    
  Пiсля двох днiв, протягом яких єдине, з чим вона могла впоратися, були рiдини, її внутрiшнє вухо оголосило перемир'я, i вона нарештi вiдчула себе досить хороброю, щоб вийти надвiр подихати свiжим повiтрям i познайомитися з кораблем. Але спочатку вона вирiшила щосили викинути Raymond Kayn: The Unauthorized Biography за борт.
    
  'Тобi не слiд було цього робити'.
    
  Андреа вiдвернулася вiд поручнiв. Назустрiч їй головною палубою йшла приваблива темноволоса жiнка рокiв сорока. Вона була одягнена як Андреа, в джинси та футболку, але поверх них на нiй була бiла куртка.
    
  'Я знаю. Забруднення навколишнього середовища - це погано. Але спробуйте побути пiд замком три днi з цiєю лайновою книгою, i ви зрозумiєте.'
    
  'Було б менш травматично, якби ви вiдчинили дверi для чогось iншого, а не для того, щоб взяти воду у команди. Я розумiю, що вам було запропоновано мої послуги...'
    
  Андреа дивилася на книгу, яка вже пливла далеко позаду корабля, що рухався. Їй стало соромно. Їй не подобалося, коли люди бачили її хворою, i вона ненавидiла почуватися вразливою.
    
  'У мене все було гаразд', - сказала Андреа.
    
  'Я розумiю, але я впевнений, що ти вiдчув би себе краще, якби прийняв трохи драмамiну'.
    
  'Тiльки якби ви хотiли моєї смертi, доктор ...'
    
  'Харел. У вас алергiя на дименгiдринати, мiс Отеро?
    
  'Серед iншого. Будь ласка, кличте мене Андреа.
    
  Доктор Харел усмiхнулася, i ряд зморшок пом'якшив її риси. У неї були красивi очi, що формою i кольором нагадували мигдаль, а її волосся було темним i кучерявим. Вона була на два дюйми вище Андреа.
    
  "I ви можете називати мене доктор Харел", - сказала вона, простягаючи руку.
    
  Андреа подивилася на руку, не простягаючи свою.
    
  'Я не люблю снобiв'.
    
  'Я теж. Я не називаю вам свого iменi, тому що в мене його немає. Мої друзi зазвичай називають мене Док.'
    
  Репортер нарештi простягла руку. Рукостискання лiкаря було теплим i приємним.
    
  'Це має розтопити лiд на вечiрках, док'.
    
  'Ви не можете собi уявити. Зазвичай, це перше, що помiчають люди, коли я зустрiчаюся з ними. Давайте трохи прогуляємося, i я розповiм вам бiльше.
    
  Вони попрямували до носа корабля. В їхнiй бiк вiяв гарячий вiтер, змушуючи тремтiти американський прапор на кораблi.
    
  'Я народився в Тель-Авiвi незабаром пiсля закiнчення Шестиденної вiйни", - продовжував Харел. 'Чотири члени моєї родини загинули пiд час конфлiкту. Рабин тлумачив це як погане знамення, тому мої батьки не дали менi iменi, щоб обдурити Ангела Смертi. Вони самi знали моє'.
    
  'I це спрацювало?'
    
  'Для євреїв iм'я дуже важливе. Це визначає особистiсть та має владу над цiєю людиною. Мiй батько прошепотiв моє iм'я менi на вухо пiд час моєї бат-мiцви, коли парафiяни спiвали. Я нiколи не зможу розповiсти про це нiкому iншому.
    
  "Або Ангел Смертi знайде тебе?" Без образ, док, але в цьому немає особливого сенсу. Похмурий Жнець не шукає тебе в телефоннiй книзi.
    
  Харел вiд душi засмiявся.
    
  'Я часто стикаюся з подiбним ставленням. Я мушу сказати вам, що знаходжу це освiжаючим. Але моє iм'я залишиться в секретi.
    
  Андреа посмiхнулася. Їй сподобався невимушений стиль цiєї жiнки, i вона дивилася їй у вiчi, можливо, трохи довше, нiж було необхiдно чи доречно. Харел вiдвела погляд, трохи вражена її прямотою.
    
  "Що лiкар без iменi робить на борту Бегемота?"
    
  'Я замiна, в останню хвилину. Їм був потрiбен лiкар для експедицiї. Так що ви всi в моїх руках.
    
  Красивi руки, подумала Андреа.
    
  Вони досягли цибулi. Море вiдступило пiд ними, i день засяяв велично та яскраво. Андреа озирнулася.
    
  'Коли я не вiдчуваю, що мої начинки у блендерi, я повинен визнати, що це чудовий корабель'.
    
  Його сила у його стегнах, а його сила - у пупку його живота. Його кiстки подiбнi до мiцних шматкiв мiдi; його ноги подiбнi до залiзних лозин", - бадьорим голосом продекламував лiкар.
    
  'Серед екiпажу є поети?' Андреа засмiялася.
    
  'Нi, люба. Це з Книги Iова. Це стосується великого звiра на iм'я Бегемот, брата Левiафана.
    
  'Непогана назва для корабля'.
    
  "У якийсь момент це був датський вiйськово-морський фрегат класу "Хвiдб'єрнен". Лiкар вказав на металеву пластину площею близько десяти квадратних футiв, що була приварена до палуби. Там ранiше був єдиний пiстолет. Кайн Iндастрiз купила цей корабель за десять мiльйонiв доларiв на аукцiонi чотири роки тому. Вигiдна угода.
    
  'Я б не заплатив бiльше дев'яти з половиною'.
    
  'Смiйся, якщо хочеш, Андреа, але палуба цiєї красунi має двiстi шiстдесят футiв завдовжки; вона має власний вертолiтний майданчик, i вiн може пропливти вiсiм тисяч миль зi швидкiстю п'ятнадцять вузлiв. Вiн мiг мандрувати з Кадiсу до Нью-Йорка i назад без дозаправки.'
    
  У цей момент корабель подолав величезну хвилю, i судно трохи нахилилося. Андреа послизнулася i мало не перевалилася через перила, висота яких на носi була лише пiвтора фути. Лiкар схопив її за футболку.
    
  'Бережись! Якби ви впали на такiй швидкостi, вас або розiрвало б на шматки пропелерами, або ви потонули б до того, як у нас з'явився шанс врятувати вас.'
    
  Андреа збиралася подякувати Харелi, але потiм вона помiтила щось далеко.
    
  "Що це?" - Запитала вона.
    
  Харель примружилася, пiднявши руку, щоб захистити очi вiд яскравого свiтла. Спочатку вона нiчого не побачила, але через п'ять секунд змогла розрiзнити обриси.
    
  'Нарештi ми всi тут. Це бос.
    
  'Хто?'
    
  'Хiба вони тобi не сказали? Мiстер Кайн особисто керуватиме всiєю операцiєю.
    
  Андреа обернулася з вiдкритим ротом. 'Ти жартуєш?'
    
  Харель похитала головою. "Це буде вперше, коли я з ним зустрiнуся", - вiдповiла вона.
    
  'Вони обiцяли менi iнтерв'ю з ним, але я думав, що це буде наприкiнцi цiєї безглуздої шаради'.
    
  'Ви не вiрите, що експедицiя увiнчається успiхом?'
    
  'Припустимо, у мене є сумнiви щодо її реальної мети. Коли мiстер Рассел наймав мене, вiн сказав, що ми полюємо за дуже важливою релiквiєю, яка була втрачена тисячi рокiв тому. Вiн не став вдаватися до подробиць.
    
  'Ми всi в незнаннi. Дивiться, це стає ближче.
    
  Тепер Андреа могла розглянути щось схоже на якийсь лiтальний апарат приблизно за двi милi по лiвому борту. Це швидко наближалося.
    
  'Ви маєте рацiю, док, це лiтак!'
    
  Репортеровi довелося пiдвищити голос, щоб перекричати рев лiтака i радiснi крики морякiв, коли вiн описав пiвколо навколо корабля.
    
  "Нi, це не лiтак - подивися".
    
  Вони повернулися, щоб iти за ним. Лiтак, або, принаймнi, те, що Андреа вважала лiтаком, було невеликим лiтальним апаратом, розфарбованим у кольори та з логотипом Kayn Industries, але його два гвинти були втричi бiльшими за звичайний розмiр. Андреа з подивом спостерiгав, як пропелери почали повертатися на крилi, i лiтак припинив облiт Бегемота. Несподiвано це повисло в повiтрi. Пропелери здiйснили поворот на дев'яносто градусiв i, подiбно до вертольоту, тепер утримували лiтак нерухомо, коли концентричнi хвилi вiялом розходилися морем пiд ним.
    
  'Це конвертоплан BA-609. Найкращий у своєму класi. Це її перша подорож. Кажуть, це була одна зi своїх iдей мiстера Кайна.
    
  'Все, що робить ця людина, здається вражаючим. Я хотiв би зустрiтися з ним.
    
  'Нi, Андреа, почекай!'
    
  Лiкар спробував утримати Андреа, але вона вислизнула в групу матросiв, якi перехилилися через перила правого борту.
    
  Андреа пiднявся на головну палубу i спустився по одному з трапiв пiд надбудовою корабля, який з'єднувався з кормовою палубою, де зараз зависав лiтак. Наприкiнцi коридору їй перегородив шлях свiтловолосий моряк на зрiст шiсть футiв два дюйми.
    
  'Це все, на що ви здатнi, мiс'.
    
  'Прошу вибачення?'
    
  'Ви зможете подивитись лiтак, як мiстер Кайн опиниться у своїй каютi'.
    
  'Зрозумiло. А що, коли я захочу глянути на мiстера Кайна?
    
  'Мiй наказ - нiкому не дозволяти йти за корму. Вибачте.
    
  Андреа вiдвернулася, не сказавши жодного слова. Їй не подобалося, коли їй вiдмовляли, тож тепер вона мала подвiйний стимул обдурити охорону.
    
  Прослизнувши в один iз люкiв праворуч вiд неї, вона увiйшла до основного примiщення корабля. Їй треба було поквапитися, доки вони не забрали Каїна вниз. Вона могла б спробувати спуститися на нижню палубу, але там, напевно, був би iнший охоронець. Вона спробувала ручки на кiлькох дверях, доки не знайшла ту, яка не була замкнена. Це було щось на кшталт кiмнати вiдпочинку з диваном та старим столом для пiнг-понгу. Наприкiнцi був великий вiдкритий iлюмiнатор iз видом на корму.
    
  Et voilà.
    
  Андреа поставила одну зi своїх маленьких нiжок на куток столу, а iншу на диван. Вона просунула руки в iлюмiнатор, потiм голову i просунула своє тiло на iнший бiк. Менше нiж за десять футiв вiд нас матрос у помаранчевому жилетi та захисних навушниках подавав сигнали пiлоту BA-609, коли колеса лiтака зi скреготом торкнулися палуби. Волосся Андреа майорiло на вiтрi вiд лопатей гвинта. Вона iнстинктивно пригнулась, хоча незлiченну кiлькiсть разiв клялася, що якщо колись опиниться пiд вертольотом, то не наслiдуватиме персонажiв фiльмiв, якi пригинають голови, хоча лопатi знаходяться майже за п'ять футiв над ними.
    
  Звичайно, одна справа була репрезентувати ситуацiю, а iнша - перебувати в нiй.
    
  Дверi BA-609 почали вiдкриватися.
    
  Андреа вiдчула рух позаду себе. Вона збиралася розвернутися, коли її жбурнули на землю i притиснули до палуби. Вона вiдчула жар металу на своїй щоцi, коли хтось сiв на спину. Вона звивалася щосили, але не могла звiльнитися. Хоча їй було важко дихати, вона зумiла поглянути на лiтак i побачила засмаглого, гарного молодика в сонцезахисних окулярах i спортивнiй куртцi, що виходить з лiтака. За ним йшов чоловiк-бик вагою близько 220 фунтiв, або так здалося Андреа з палуби. Коли цей грубiян глянув на неї, вона не помiтила жодного виразу в його карих очах. Потворний шрам тягнувся вiд його лiвої брови до щоки. Нарештi, за ним пiшов худий, невисокий чоловiк, одягнений повнiстю у бiле. Тиск на її голову посилився, i вона ледве могла розрiзнити цього останнього пасажира, коли вiн перетнув її обмежене поле зору - все, що вона могла бачити, були тiнi вiд лопатей гвинта, що сповiльнювалися, на палубi.
    
  'Вiдпусти мене, добре? Гребаний божевiльний параноїк вже у своїй каютi, так що вiдчепись вiд мене, чорт забирай.
    
  'Мiстер Кайн не божевiльний i не параноїк. Боюся, вiн страждає на агорафобiю,' вiдповiв її викрадач iспанською.
    
  Його голос був голосом моряка. Андреа добре пам'ятала цей освiчений, серйозний тон, такий спокiйний i вiдчужений, який завжди нагадував їй про Еду Харрiса. Коли тиск на її спину ослаб, вона схопилася на ноги.
    
  'Ти?'
    
  Перед нею стояв отець Ентонi Фаулер.
    
    
  12
    
    
    
  ЗА МЕЖЕЮ ОФIСIВ NETCATCH
    
  СОМЕРСЕТ-АВЕНЮ, 225,
    
  ВАШИНГТОН, округ Колумбiя
    
    
  Вiвторок, 11 липня 2006 року. 11:29 ранку.
    
    
  Вищий iз двох чоловiкiв був також молодшим, тому вiн завжди був тим, хто приносив каву та їжу на знак поваги. Його звали Назим, i йому було дев'ятнадцять рокiв. Вiн був у групi Харуфа п'ятнадцять мiсяцiв i був щасливий, тому що, нарештi, його життя набуло сенсу, шляху.
    
  Назим обожнював Харуфа. Вони зустрiлися в мечетi в Клайв-Коув, Нью-Джерсi. Це було мiсце, повне "вестернiзованих", як називав їх Харуф. Назим любив грати в баскетбол бiля мечетi, де вiн познайомився зi своїм новим другом, який був на двадцять рокiв старший за нього. Назим був задоволений, що хтось такий зрiлий, та до того ж випускник коледжу, заговорив iз ним.
    
  Тепер вiн вiдчинив дверцята машини i насилу залiз на пасажирське сидiння, що нелегко, коли твiй зрiст шiсть футiв два дюйми.
    
  'Я знайшов тiльки бургер-бар. Я замовив салати та гамбургери.' Вiн вiддав сумку Харуфу, який усмiхнувся.
    
  'Дякую, Назим. Але я маю тобi щось сказати, i я не хочу, щоб ти сердився.
    
  'Що?'
    
  Харуф дiстав з коробок гамбургери i викинув їх у вiкно.
    
  'Цi бургернi додають у свої гамбургери лецитин, i є ймовiрнiсть, що в них може бути свинина. Це не халяль", - сказав вiн, маючи на увазi iсламське обмеження на свинину. 'Менi шкода. Але салати вiдмiннi.
    
  Назим був розчарований, але водночас вiдчув себе впевненiше. Харуф був його наставником. Щоразу, коли Назим робив помилку, Харуф виправляв його шанобливо i з усмiшкою, що було повною протилежнiстю тому, як батьки Назима ставилися до нього в останнi кiлька мiсяцiв, постiйно кричачи на нього з того часу, як вiн зустрiв Харуфа i почав вiдвiдувати iншу мечеть, яка була меншою i бiльш "вiдданою".
    
  У новiй мечетi iмам не тiльки читав священний Коран арабською, але й проповiдував цiєю мовою. Незважаючи на те, що Назим народився в Нью-Джерсi, вiн чудово читав i писав мовою пророка. Його сiм'я була iз Єгипту. Завдяки гiпнотичнiй проповiдi iмама Назим почав бачити свiтло. Вiн порвав iз життям, яке вiв. Вiн отримував хорошi оцiнки i мiг би того ж року почати вивчати iнженерну справу, але натомiсть Харуф знайшов йому роботу в бухгалтерськiй фiрмi, якою керує вiруючий.
    
  Його батьки не погодились iз його рiшенням. Вони також не розумiли, чому вiн замкнувся у ваннiй, щоб помолитися. Але хоч би якими болючими були цi змiни, вони повiльно прийняли їх. До iнциденту з Ханою.
    
  Зауваження Назима ставали дедалi агресивнiшими. Якось увечерi його сестра Хана, яка була на два роки старша за нього, прийшла о другiй годинi ночi пiсля випивки зi своїми друзями. Назим чекав її i лаяв за те, як вона була одягнена, i за те, що вона була трохи п'яна. Образи ходили взад i вперед. Нарештi втрутився їхнiй батько, i Назим вказав на нього пальцем.
    
  'Ти слабкий. Ти не знаєш, як контролювати своїх жiнок. Ти дозволяєш своїй дочцi працювати. Ти дозволяєш їй вести машину i не наполягаєш, щоб вона носила вуаль. Її мiсце в домi, доки вона не матиме чоловiка.'
    
  Хана почала протестувати, i Назим дав їй ляпас. Це було останньою краплею.
    
  'Може, я й слабкий, але принаймнi я господар цього будинку. Забирайся! Я тебе не знаю. Iдiть!
    
  Назим вирушив до Харуфа в одному одязi, який був на ньому. Тiєї ночi вiн трохи поплакав, але сльози тривали недовго. Тепер вiн мав нову родину. Харуф був одночасно його батьком та його старшим братом. Назим дуже захоплювався ним, тому що тридцятидев'ятирiчний Харуф був справжнiм джихадистом i побував у тренувальних таборах в Афганiстанi та Пакистанi. Вiн подiлився своїми знаннями лише з жменькою молодих людей, якi, як Назим, перенесли численнi образи. У школi, навiть на вулицi, люди не довiряли йому, як тiльки бачили його оливкову шкiру та гачкуватий нiс i розумiли, що вiн араб. Харуф сказав йому, що це тому, що вони боялися його, бо християни знали, що iсламськi вiруючi були сильнiшими та численнiшими. Взимку це сподобалося. Настав час, коли вiн викликав належну повагу.
    
    
  Харуф пiдняв скло з боку водiя.
    
  'Шiсть хвилин, а потiм ми вирушаємо'.
    
  Назим кинув на нього стурбований погляд. Його друг зауважив, що щось було не так.
    
  'У чому справа, Назим?'
    
  'Нiчого'.
    
  'Це нiколи нiчого не означає. Давай, ти можеш розповiсти менi.
    
  'Це нiчого'.
    
  'Це страх? Ти боїшся?
    
  'Нi. Я солдат Аллаха!
    
  'Солдатам Аллаха дозволено боятися, Назим'.
    
  'Ну, я не такий'.
    
  'Це стрiляє пiстолет?'
    
  'Нi!'
    
  'Та добре, у тебе було сорок годин практики на бiйнi мого кузена. Ви, мабуть, застрелили понад тисячу корiв.
    
  Харуф також був одним з iнструкторiв Назiма зi стрiльби, i однiєю з вправ була стрiлянина по живiй худобi. В iнших випадках корови були вже мертвi, але вiн хотiв, щоб Назим звик до вогнепальної зброї та побачив, що кулi роблять iз плоттю.
    
  'Нi, практичнi заняття були хорошими. Я не боюся стрiляти у людей. Я маю на увазi, що вони насправдi не люди.
    
  Харуф не вiдповiв. Вiн сперся на кермо, дивлячись прямо перед собою i чекаючи. Вiн знав, що найкращий спосiб змусити Назима висловитись - це дозволити кiлька хвилин незручного мовчання. Хлопець завжди закiнчував тим, що вибовкував усе, що його турбувало.
    
  'Це просто... що ж, менi шкода, що я не попрощався зi своїми батьками,' сказав вiн нарештi.
    
  'Зрозумiло. Ти все ще звинувачуєш себе в тому, що сталося?
    
  'Трохи. Я помиляюся?
    
  Харуф посмiхнувся i поклав руку на Назимове плече.
    
  'Нi. Ти чутливий i люблячий хлопець. Аллах надiлив вас цими якостями, нехай буде благословенне його iм'я.
    
  'Хай буде благословенне його iм'я', - повторив Назим.
    
  Вiн також дав вам силу долати їх, коли вам це потрiбно. Тепер вiзьми меч Аллаха i виконай його волю. Радуйся, Назиме.
    
  Молода людина спробувала посмiхнутися, але в результатi вийшла скорiше гримаса. Харуф посилив тиск на плече Назима. Його голос звучав тепло, з любов'ю.
    
  'Розслабся, Назим. Сьогоднi Аллах не просить нашої кровi. Вiн просить про це iнших. Але навiть якби щось трапилося, ви записали на вiдео послання своїй родинi, чи не так?
    
  Назим кивнув.
    
  'Тодi нема про що турбуватися. Можливо, вашi батьки трохи подалися до захiдних країн, але в глибинi душi вони добрi мусульмани. Вони знають нагороду за мученика. I коли ви досягнете Наступного життя, Аллах дозволить вам клопотати за них. Тiльки подумай, що вони вiдчують.
    
  Назим уявив, як його батьки та сестра схиляють перед ним колiна, завдяки йому за свiй порятунок, благаючи його пробачити їх за те, що вони були неправi. У прозорому туманi його фантазiї це був найпрекраснiший аспект наступного життя. Йому нарештi вдалося посмiхнутися.
    
  'Ось так, Назим. На твоєму обличчi бассамат аль-Фарах, посмiшка мученика. Це частина нашої обiцянки. Частина нашої винагороди.
    
  Назим сунув руку пiд куртку i стиснув ручку пiстолета.
    
  Вони з Харуфом спокiйно вийшли з машини.
    
    
  13
    
    
    
  На БОРТУ "БЕГЕМОТА"
    
  НА ШЛЯХУ ДО ЗАЛИВУ АКАБА, ЧЕРВОНЕ МОРЕ
    
    
  Вiвторок, 11 липня 2006 р., 17:11 вечора.
    
    
  'Ти!' Знову сказала Андреа, бiльше зi злiстю, нiж з подивом.
    
  Востаннє, коли вони бачилися, Андреа небезпечно балансувала за тридцять футiв над землею, переслiдувана малоймовiрним ворогом. Тодi батько Фаулер врятував їй життя, але вiн також завадив їй отримати велику iсторiю про свою кар'єру, про яку бiльшiсть репортерiв лише мрiють. Вудворд i Бернштейн зробили це з Water-gate, а Лоуелл Бергман - з тютюновою промисловiстю. Андреа Отеро мiг би зробити те саме, але цей священик став на шляху. Принаймнi вiн придбав її - Будь я проклятий, якщо знаю як, подумала Андреа - ексклюзивне iнтерв'ю з президентом Бушем, завдяки якому вона зараз опинилася на борту цього корабля, принаймнi так вона передбачала. Але це було ще не все, i просто зараз її бiльше турбувало справжнє. Андреа не збиралася упускати цю можливiсть.
    
  'Я теж радий вас бачити, мiс Отеро. Я бачу, що шрам - це навряд чи спогад.
    
  Андреа iнстинктивно торкнулася свого чола, мiсця, де Фаулер наклав їй чотири шви шiстнадцять мiсяцiв тому. Все, що залишилося, - це тонка блiда лiнiя.
    
  'Ви надiйна пара рук, але ви тут не для цього. Ти шпигуєш за мною? Ти знову хочеш зiпсувати мою роботу?
    
  'Я беру участь у цiй експедицiї як спостерiгач вiд Ватикану, не бiльше того'.
    
  Молодий репортер пiдозрiло глянув на нього. Через сильну спеку священик був одягнений у сорочку з короткими рукавами та комiрцем, як у священнослужителя, i добре згладженi штани, всi звичайного чорного кольору. Андреа вперше подивилася на його засмаглi руки. Його передплiччя були величезними, з венами завтовшки з кулькову ручку.
    
  Це не зброя бiблеїста.
    
  'I навiщо Ватикану потрiбен спостерiгач в археологiчнiй експедицiї?'
    
  Священик збирався вiдповiсти, коли їх урвав веселий голос.
    
  'Чудово! Ви вже двоє були представленi?'
    
  Лiкар Харель з'явилася на кормi корабля, виблискуючи своєю чарiвною усмiшкою. Андреа не вiдповiла на люб'язнiсть.
    
  'Щось на кшталт цього. Батько Фаулер збирався пояснити менi, чому вiн грав передi мною роль Бретта Фавра кiлька хвилин тому.
    
  "Мiс Отеро, Бретт Фавр - квотербек, вiн не дуже добре вiдбирає м'яч", - пояснив Фаулер.
    
  'Що сталося, батьку?' - запитала Харел.
    
  'Мiс Отеро повернулася сюди саме в той момент, коли мiстер Кайн виходив iз лiтака. Боюся, менi довелося її стримувати. Я був трохи грубий. Менi шкода.
    
  Харел кивнув головою. 'Я розумiю. Ви повиннi знати, що Андреа не була присутньою на сеансi безпеки. Не хвилюйся, батьку.
    
  "Що ти маєш на увазi не хвилюйся?" Все що, зовсiм з глузду з'їхали?
    
  'Заспокойся, Андреа", - сказав доктор. 'На жаль, ви були хворi протягом останнiх сорока восьмої години, i вас не тримали в курсi подiй. Дозвольте менi ввести вас у курс справи.
    
  'Так менi тiльки-но сказав батько Теклер'.
    
  'Окрiм того, що отець Фаулер священик, вiн ще й психолог. Будь ласка, перервiть мене, якщо я щось упущу, тату. Андреа, що ти знаєш про агорафобiю?
    
  'Це страх вiдкритих мiсць'.
    
  'Це те, що думає бiльшiсть людей. Насправдi, у людей, якi страждають на цю недугу, виявляються симптоми, якi набагато складнiше.
    
  Фаулер прочистив горло.
    
  "Найбiльше агорафобiки бояться втратити контроль", - сказав священик. 'Вони бояться залишитися на самотi, опинитися в мiсцях, з яких немає виходу, або зустрiти нових людей. Ось чому вони довго залишаються вдома.
    
  'Що вiдбувається, коли вони не можуть контролювати ситуацiю?' Запитала Андреа.
    
  'Це залежить вiд ситуацiї. Випадок мiстера Кайна особливо тяжкий. Якщо вiн опиниться у важкiй ситуацiї, вiн цiлком може запанiкувати, втратити зв'язок з реальнiстю, почати вiдчувати запаморочення, тремтiння i прискорене серцебиття.
    
  "Iншими словами, вiн не мiг бути бiржовим маклером", - сказала Андреа.
    
  "Або нейрохiрург", - пожартував Харел. 'Але страждальцi можуть вести нормальне життя. Є вiдомi агорафобiки, такi як Кiм Бейсiнгер або Вудi Аллен, якi роками боролися iз хворобою та вийшли переможцями. Мiстер Кайн сам створив iмперiю з нiчого. На жаль, за останнi п'ять рокiв його стан погiршився.
    
  'Цiкаво, що, чорт забирай, спровокувало таку хвору людину ризикнути вийти зi своєї шкаралупи?'
    
  "Ти потрапив у саму точку, Андреа", - сказав Харел.
    
  Андреа зауважила, що лiкар якось дивно на неї дивиться.
    
  Усi вони кiлька хвилин зберiгали мовчання, а потiм Фаулер вiдновив розмову.
    
  'Я сподiваюся, ви зможете пробачити мою надмiрну наполегливiсть ранiше'.
    
  "Можливо, але ти мало не вiдiрвав менi голову", - сказала Андреа, потираючи шию.
    
  Фаулер глянув на Харела, який кивнув головою.
    
  'Згодом ви зрозумiєте, мiс Отеро... Ви могли бачити людей, що виходять з лiтака?' - запитала Харел.
    
  'Там був молодий чоловiк з оливковою шкiрою", - вiдповiла Андреа. 'Потiм чоловiк рокiв п'ятдесяти, одягнений у чорне, у якого був величезний шрам. I, нарештi, худий чоловiк з бiлим волоссям, який, як я вважаю, повинен бути мiстером Кайном.'
    
  "Молода людина - Джейкоб Рассел, виконавчий помiчник мiстера Кейна", - сказав Фаулер.
    
  Вiд носа до корми пролунав попереджувальний сигнал.
    
  'Ну ось, настав час для вступної сесiї", - сказав Харел. 'Нарештi велика таємниця буде розкрита. Слiдуйте за мною.'
    
  'Куди ми прямуємо?' Запитала Андреа, коли вони повернулися на головну палубу по трапу, яким репортер прослизнув кiлькома хвилинами ранiше.
    
  'Уся команда експедицiї зустрiнеться вперше. Вони пояснять роль, яку кожен iз нас збирається зiграти, i найважливiше... що ми насправдi шукаємо у Йорданiї.'
    
  'До речi, док, у чому ваша спецiальнiсть?' Запитала Андреа, коли вони увiйшли до конференц-зали.
    
  'Бойова медицина', - недбало сказала Харел.
    
    
  14
    
    
    
  ПЕРЕТАЖ СIМ'Ї КОЕН
    
  ВIДА
    
    
  Лютий 1943
    
    
  Джора Майєр був у нестямi вiд занепокоєння. У заднiй частинi горла з'явилося вiдчуття кислоти, вiд якого її занудило. Вона не вiдчувала себе так з того часу, як їй було чотирнадцять, i вона уникла погромiв 1906 року в Одесi, Україна, коли її дiдусь тримав її за руку. Їй пощастило в такому юному вiцi знайти роботу слуги в сiм'ї Коен, яка володiла фабрикою у Вiднi. Джозеф був старшим iз дiтей. Коли шадчан, шлюбний брокер, врештi-решт знайшов йому милу єврейську дружину, Джора поїхав з ним, щоб наглядати за їхнiми дiтьми. Їх первiсток, Елан, провiв свої раннi роки у розпещенiй та привiлейованiй обстановцi. Молодший, Юдель, був iншою iсторiєю.
    
  Тепер дитина лежала, згорнувшись калачиком, на своєму iмпровiзованому лiжку, яке складалося з двох складених ковдр на пiдлозi. До вчорашнього дня вiн дiлив лiжко зi своїм братом. Лежачи там, Юдель здавався маленьким i сумним, а без батькiв душний простiр здавався величезним.
    
  Бiдолашний Юдель. Цi дванадцять квадратних футiв були його свiтом практично з народження. У той день, коли вiн народився, вся сiм'я, включаючи Джору, була у лiкарнi. Нiхто з них не повернувся до розкiшної квартири на Рiнштрасi. Це було 9 листопада 1938 року, дата, яку свiт пiзнiше дiзнається як Кришталеву нiч, Нiч розбитого скла. Бабуся та дiдусь Юделя загинули першими. Вся будiвля на Рiєнштрасi згорiла вщент разом iз синагогою по сусiдству, коли пожежники пили та смiялися. Єдиними речами, якi Коени взяли з собою, був якийсь одяг i таємничий пакунок, який отець Юдел використав на церемонiї, коли народилася дитина. Джора не знав, що це було, бо пiд час церемонiї мiстер Коен попросив усiх покинути кiмнату, включаючи Одiль, яка ледве трималася на ногах.
    
  Практично не маючи грошей, Йозеф не змiг покинути країну, але, як i багато iнших, вiн вiрив, що проблеми зрештою вщухнуть, тому шукав притулку у деяких своїх друзiв-католикiв. Вiн також не забув про Джор, про що мiс Майєр нiколи не забуде в подальшому життi. Небагато дружнiх стосункiв могли витримати жахливi перешкоди, з якими зiткнулися в окупованiй Австрiї; однак був один, що витримав. Старiючий суддя Рат вирiшив допомогти коена, сильно ризикуючи власним життям. Всерединi свого будинку вiн збудував притулок в однiй iз кiмнат. Вiн своїми руками заклав цегляну перегородку, залишивши вузький отвiр бiля основи, через яку сiм'я могла входити та виходити. Потiм суддя Рат поставив низьку книжкову шафу перед входом, щоб приховати її.
    
  Сiм'я Коен увiйшла до своєї живої могили грудневої ночi 1938 року, вважаючи, що вiйна триватиме лише кiлька тижнiв. Всiм їм не вистачало мiсця, щоб лягти одночасно, i їх єдиними зручностями були гасова лампа та вiдро. Їжу та свiже повiтря принесли о першiй годинi ночi, через двi години пiсля того, як покоївка суддi пiшла додому. Приблизно о пiв на першу ночi старий суддя повiльно починав вiдсувати книжкову шафу вiд дiрки. Через його вiк могло знадобитися майже пiвгодини, з частими перервами, перш нiж отвiр став досить широким, щоб пропустити коенiв.
    
  Разом iз сiм'єю Коенiв суддя також був в'язнем того життя. Вiн знав, що чоловiк покоївки був членом нацистської партiї, тому, доки вiн будував притулок, вiн вiдправив її у вiдпустку до Зальцбурга на кiлька днiв. Коли вона повернулася, вiн сказав, що їм довелося замiнити газовi труби. Вiн не наважувався знайти iншу служницю, бо це викликало б у людей пiдозри, i йому доводилося бути обережним iз кiлькiстю їжi, яку вiн купував. З нормуванням стало ще складнiше прогодувати додаткових п'ятьох людей. Джоре стало шкода його, оскiльки вiн продав велику частину свого цiнного майна, щоб купити м'ясо та картоплю на чорному ринку, якi вiн ховав на горищi. Вночi, коли Джора i Коени виходили зi свого укриття, босi, схожi на дивних привидiв, що шепочуть, старий приносив їм їжу з горища.
    
  Коени не наважувалися залишатися за межами свого укриття бiльш нiж на кiлька годин. Поки Жора стежив за тим, щоб дiти помилися i трохи рухалися, Джозеф i Одiль тихо розмовляли з суддею. Протягом дня вони не могли видавати нi найменшого шуму i в основному проводили час у снi чи напiвнесвiдомому станi, що для Жори було схоже на тортури, доки вона не почала чути про концентрацiйнi табори в Треблiнцi, Дахау та Освенцимi. Найдрiбнiшi деталi повсякденного життя ускладнились. Основнi потреби, пиття або навiть сповивання малюка Юделя були стомливими процедурами в такому обмеженому просторi. Джора постiйно дивувався здiбностi Одiль Коен спiлкуватися. Вона розробила складну систему знакiв, яка дозволяла їй вести довгi та iнодi гiркi розмови зi своїм чоловiком, не вимовляючи жодного слова.
    
  Понад три роки минуло у тишi. Юдель вивчив трохи бiльше чотирьох чи п'яти слiв. На щастя, вiн мав спокiйний характер, i вiн майже нiколи не плакав. Здавалося, вiн вважав за краще, щоб його тримав Джора, а не його мати, але це не турбувало Одiль. Одiль, здавалося, дбала тiльки про Елана, який найбiльше страждав вiд ув'язнення. Вiн був некерованою, розпещеною п'ятирiчною дитиною, коли в листопадi 1938 року спалахнули погроми, i пiсля бiльш нiж тисячi днiв у бiгах у його очах було щось втрачене, майже божевiльне. Коли настав час повертатися у притулок, вiн завжди заходив останнiм. Часто вiн вiдмовлявся чи залишався чiплятися за вхiд. Коли це траплялося, Юдель пiдходив i брав його за руку, заохочуючи Елана ще раз принести жертву i повернутись у довгi години темряви.
    
  Але шiсть ночей тому Елан бiльше не могла цього виносити. Вiн почекав, поки всi iншi повернуться до ями, потiм вислизнув i вийшов iз дому. Понiвеченi артритом пальцi суддi встигли лише торкнутися сорочки хлопчика, перш нiж вiн зник. Джозеф спробував пiти за ним, але до того часу, як вiн вийшов надвiр, вiд Елана не залишилося й слiду.
    
  Новина з'явилася трьома днями пiзнiше у Kronen Zeitung. Молодий єврейський хлопчик iз психiчними вiдхиленнями, мабуть, без сiм'ї, був помiщений у Дитячий центр у Шпiгельгрундi. Суддя був з жахом. Коли вiн пояснив, слова застрягли в його горлi, що, мабуть, станеться з їхнiм сином, Одiль впала в iстерику i вiдмовилася прислухатися до голосу розуму. Джора вiдчула слабкiсть у той момент, коли побачила, як Одiль виходить за дверi, несучи той пакет, який вони принесли у свiй притулок, той самий, який вони взяли до лiкарнi багато рокiв тому, коли народився Юдель. Чоловiк Одiль супроводжував її, незважаючи на її протести, але, йдучи, вiн вручив Джоре конверт.
    
  'Для Юделя', - сказав вiн. "Вiн не повинен вiдкривати його до своєї бар-мiцви".
    
  З того часу минуло двi жахливi ночi. Джоре не терпiлося дiзнатися новини, але суддя був мовчазнiший, нiж зазвичай. За день до цього будинок був сповнений дивних звукiв. I потiм, вперше за три роки, книжкова шафа почала рухатися в серединi дня, i обличчя суддi з'явилося у вхiдному отворi.
    
  'Швидко, виходь. Ми не можемо втрачати жодної секунди!'
    
  Джора моргнув. Було важко розпiзнати яскравiсть за межами притулку як сонячне свiтло. Юдель нiколи не бачив сонця. Злякавшись, вiн пiрнув назад.
    
  'Джора, менi шкода. Вчора я дiзнався, що Йозеф i Одiль були заарештованi. Я нiчого не сказав, бо не хотiв засмучувати тебе ще бiльше. Але ти не можеш залишатись тут. Вони збираються допитати їх, i незалежно вiд того, як сильно коени опираються, нацисти зрештою дiзнаються, де Юдель.'
    
  'Фрау Коен нiчого не скаже. Вона сильна.
    
  Суддя похитав головою.
    
  'Вони пообiцяють врятувати життя Елан в обмiн на те, що вона розповiсть, де знаходиться малюк, або що гiрше. Вони завжди можуть змусити людей говорити.
    
  Джора почав плакати.
    
  'На це немає часу, Джора. Коли Йозеф i Одiль не повернулися, я пiшов провiдати друга в болгарському посольствi. У мене є двi виїзнi вiзи на iмена Бiляни Богомiл, наставницi, та Михайла Живкова, сина болгарського дипломата. Iсторiя така, що ви повертаєтеся до школи з хлопчиком пiсля того, як провели рiздвянi канiкули з його батьками.' Вiн показав їй прямокутнi квитки. 'Це квитки на поїзд до Стара Загора. Але ти туди не пiдеш.
    
  "Я не розумiю", - сказав Джора.
    
  'Вашим офiцiйним пунктом призначення є Стара Загора, але ви вийдете в Чернаводi. Поїзд зупиняється на короткий час. Ти вийдеш, щоб хлопчик мiг розiм'яти ноги. Ви вийдете з поїзда з посмiшкою на обличчi. У вас не буде жодного багажу чи чогось у руках. Щойно зможеш, зникни. Констанца знаходиться за тридцять сiм миль на схiд. Вам доведеться або йти пiшки, або знайти когось, хто вiдвезе вас туди на вiзку.
    
  "Констанца", - повторила Джора, намагаючись згадати все у своєму замiшаннi.
    
  'Ранiше це була Румунiя. Нинi це Болгарiя. Хто знає, що буде завтра? Важливо те, що це порт i нацисти не стежать за ним дуже ретельно. Звiдти ви можете сiсти на корабель до Стамбула. А зi Стамбула ви можете поїхати будь-куди.'
    
  'Але у нас немає грошей на квиток'.
    
  'Ось кiлька позначок за поїздку. I в цьому конвертi достатньо грошей, щоб забронювати проїзд для вас двох у безпечне мiсце.
    
  Джора озирнувся. У будинку майже не лишилося меблiв. Раптом вона зрозумiла, що то були за дивнi звуки напередоднi. Старий забрав майже все, що мав, щоб дати їм шанс втекти.
    
  'Як ми можемо вiддячити вам, суддя Рат?"
    
  'Не треба. Ваша подорож буде дуже небезпечною, i я не впевнений, що виїзнi вiзи захистять вас. Боже, пробач менi, але я сподiваюся, що я не посилаю тебе на вiрну смерть.
    
    
  Через двi години Джоре вдалося затягнути Юделя на сходи будiвлi. Вона збиралася вийти надвiр, коли почула, як вантажiвка зупинилася на тротуарi. Кожен, хто жив при нацистах, точно знав, що це означає. Все це було схоже на погану мелодiю, що починається з вереску гальм, за яким послiдували чиїсь вигукуючi накази i глухе стакато черевикiв по снiгу, яке ставало чiткiшим, коли черевики ударялися об дерев'янi пiдлоги. У цей момент ви молилися, щоб звуки стихли; натомiсть пролунало зловiсне крещендо, кульмiнацiєю якого стали удари у дверi. Пiсля паузи лунав хор ридань, перемiжний кулеметним соло. I коли музика закiнчувалася, знову спалахнуло свiтло, люди поверталися за свої столики, а матерi посмiхалися i вдавали, що по сусiдству нiчого не сталося.
    
  Джора, яка добре знала мелодiю, сховалася пiд сходами, як тiльки почула першi ноти. Поки його колеги ламали дверi Рата, солдат iз лiхтариком нервово ходив туди-сюди бiля головного входу. Промiнь лiхтарика прорiзав темряву, ледь не зачепивши поношений сiрий черевик Джори. Юдель схопив її з таким тваринним страхом, що Жоре довелося прикусити губу, щоб не закричати вiд болю. Солдат пiдiйшов до них так близько, що вони вiдчули запах його шкiряної куртки, холодного металу та олiї вiд пiстолета.
    
  На сходах пролунав гучний пострiл. Солдат перервав свої пошуки та кинувся нагору до своїх товаришiв, якi кричали. Жора пiдняла Юделя на руки i повiльно вийшла надвiр.
    
    
  15
    
    
    
  На БОРТУ БЕГЕМОТА
    
  НА ШЛЯХУ ДО ЗАЛИВУ АКАБА, ЧЕРВОНЕ МОРЕ
    
    
  Вiвторок, 11 липня 2006 року, 18:03.
    
    
  У кiмнатi домiнував великий прямокутний стiл, обставлений двадцятьма акуратно розкладеними папками, перед якими сидiв чоловiк. Харел, Фаулер i Андреа увiйшли останнiми i повиннi були зайняти мiсця, що залишилися. Андреа опинилася мiж молодою афроамериканкою, одягненою у щось на зразок воєнiзованої форми, i лiтнiм чоловiком, лисiючим, iз густими вусами. Молода жiнка проiгнорувала її i продовжила розмовляти з товаришами лiворуч вiд неї, якi були одягненi бiльш-менш так само, як вона, тодi як чоловiк праворуч вiд Андреа простяг руку з товстими пальцями, що загрубiли.
    
  'Томмi Айхберг, водiй. Ви, мабуть, мiс Отеро.
    
  'Ще одна людина, яка мене знає! Приємно познайомитися з вами.
    
  Айхберг усмiхнувся. Вiн мав кругле, приємне обличчя.
    
  'Я сподiваюся, ти почуваєшся краще'.
    
  Андреа збирався вiдповiсти, але був перерваний гучним, неприємним звуком, коли хтось прочищав горло. Старий, якому було далеко за сiмдесят, щойно зайшов до кiмнати. Його очi були майже схованi у гнiздi зморшок, враження, яке пiдкреслювали крихiтнi лiнзи його окулярiв. Його голова була виголена, i в нього була величезна сивi борода, яка, здавалося, плавала навколо його рота, як хмара попелу. На ньому була сорочка з короткими рукавами, штани кольору хакi та товстi чорнi черевики. Вiн почав говорити, його голос був рiзким i неприємним, як скрегiт ножа по зубах, перш нiж вiн досяг голови столу, де було встановлено портативний електронний екран. Поруч iз ним сидiв помiчник Каїна.
    
  'Панi та панове, мене звуть Сесiл Форрестер, i я професор бiблiйної археологiї в Унiверситетi Массачусетса. Це не Сорбонна, але принаймнi це будинок.'
    
  Серед асистентiв професора пролунав ввiчливий смiх, який чув цей жарт тисячу разiв.
    
  'Без сумнiву, ви намагалися з'ясувати причину цiєї подорожi з того часу, як ступили на борт цього корабля. Я сподiваюся, у вас не виникла спокуса зробити це заздалегiдь, враховуючи, що вашi, чи, краще сказати, нашi контракти з Kayn Enterprises вимагають абсолютної секретностi з моменту їх пiдписання i до тих пiр, поки нашi спадкоємцi не зрадiють нашiй смертi. На жаль, умови мого контракту також вимагають, щоб я присвятив вас у секрет, що я планую зробити протягом наступних пiвтори години. Не перебивайте мене, якщо ви не маєте розумного питання. Оскiльки мiстер Рассел повiдомив менi вашi данi, я знайомий з кожною деталлю вiд вашого IQ до вашої улюбленої марки презервативiв. Щодо команди мiстера Деккера, навiть не трудiться вiдкривати роти.'
    
  Андреа, яка була частково повернута до професора, почула загрозливий шепiт людей у формi.
    
  'Цей сучин син думає, що вiн розумнiший за всiх iнших. Може, я примушу його проковтнути свої зуби по одному.
    
  'Мовчання'.
    
  Голос був м'яким, але в ньому чулася така лють, що Андреа здригнулася. Вона повернула голову достатньо, щоб побачити, що голос належав Могенсу Декеру, чоловiковi зi шрамом, який притулив свiй стiлець до перебирання. Солдати негайно затихли.
    
  'Добре. Що ж, тепер, коли ми всi в одному мiсцi, - продовжувала Сесiл Форрестер, менi краще уявити вас один одному. Двадцять три з нас зiбралися разом для того, що стане найбiльшим вiдкриттям усiх часiв, i кожен iз вас зiграє у цьому свою роль. Ви вже знаєте мiстера Рассела праворуч вiд мене. Вiн той, хто вибрав тебе.
    
  Помiчник Каїна кивнув головою на знак вiтання.
    
  Праворуч вiд нього - батько Ентонi Фаулер, який виступатиме як спостерiгач Ватикану в експедицiї. Поруч iз ним Нурi Зайiт та Ранi Петерке, кухар та помiчник кухаря. Потiм Роберт Фрiк i Брайан Хенлi, адмiнiстрацiя. '
    
  Два кухарi були старшими чоловiками. Зайiт був худим, у вiцi близько шiстдесяти рокiв, з опущеним ротом, тодi як його помiчник був кремезним i на кiлька рокiв молодший. Андреа не могла точно визначити його вiк. З iншого боку, обидва адмiнiстратори були молодi i майже так само темнi, як Петерке.
    
  'Окрiм цих високооплачуваних працiвникiв, у нас є мої пустi й улесливi помiчники. Всi вони мають дипломи дорогих коледжiв i думають, що знають бiльше за мене: Девiд Паппас, Гордон Дарвiн, Кiра Ларсен, Стоу Ерлiнг та Езра Левiн.
    
  Молодi археологи незручно задерлися на стiльцях i спробували виглядати професiоналами. Андреа стало шкода їх. Їм, мабуть, було трохи за тридцять, але Форрестер тримав їх на короткому повiдку, через що вони здавались ще молодшими i невпевненiшими, нiж були насправдi - що було повною протилежнiстю людям у формi, що сидiв поруч iз репортером.
    
  'На iншому кiнцi столу у нас мiстер Деккер та його бульдоги: близнюки Готлiб, Алоїс та Алрiк; Тевi Ваака, Пако Торрес, Марла Джексон та Луїс Мелонi. Вони вiдповiдатимуть за безпеку, додаючи до нашої експедицiї висококласний компонент. Iронiя фрази руйнiвна, вам не здається?
    
  Солдати нiяк не вiдреагували, але Деккер випростав свiй стiлець i перехилився через стiл.
    
  'Ми вирушаємо до прикордонної зони iсламської країни. З огляду на характер нашої мiсiї, мiсцевi жителi можуть стати жорстокими. Я впевнений, що професор Форрестер оцiнить рiвень нашого захисту, якщо до цього дiйде. Вiн говорив iз сильним пiвденноафриканським акцентом.
    
  Форрестер вiдкрив рота, щоб вiдповiсти, але щось на обличчi Деккера, мабуть, переконало його, що зараз не час для кислих реплiк.
    
  'Дело вiд вас - Андреа Отеро, наш офiцiйний репортер. Я прошу вас спiвпрацювати з нею, якщо i коли вона запросить будь-яку iнформацiю чи iнтерв'ю, щоб вона могла розповiсти нашу iсторiю свiту.'
    
  Андреа обдарувала посмiшкою, що сидять за столом, на яку деякi люди вiдповiли тим же.
    
  'Чоловiк iз вусами - це Томмi Айхберг, наш головний водiй. I, нарештi, праворуч, Док Харел, наш офiцiйний шарлатан.
    
  'Не хвилюйтеся, якщо не зможете згадати iмена всiх', - сказала лiкар, пiднiмаючи руку. 'Ми збираємося провести разом досить багато часу в мiсцi, яке не славиться своїми розвагами, так що ми дiзнаємося один одного досить добре.
    
  "Наскiльки я розумiю, не має значення, чи ти знаєш iмена всiх, поки ти робиш свою роботу", - перебив старий професор. 'Тепер, якщо ви все звернете свою увагу на екран, я збираюся розповiсти вам iсторiю'.
    
  Екран засвiтився комп'ютерними зображеннями стародавнього мiста. Над долиною височiло поселення з червоними стiнами та черепичними дахами, оточене потрiйною зовнiшньою стiною. Вулицi були сповненi людей, якi займаються своїми повсякденними справами. Андреа була вражена якiстю зображень, гiдною голлiвудської постановки, але голос, який розповiдає документальний фiльм, належав професору. У цього хлопця таке величезне его, що вiн навiть не чує, як паршиво звучить його голос, подумала вона. У мене вiд нього болить голова. Голос за кадром почався:
    
  Ласкаво просимо до Єрусалиму. Нинi квiтень 70 року нашої ери. Мiсто четвертий рiк окуповане бунтiвними зелотами, якi вигнали первiсних жителiв. Римляни, якi офiцiйно є правителями Iзраїлю, бiльше не можуть миритися з ситуацiєю, i Рим доручає Титу застосувати рiшуче покарання.
    
  Мирна сцена жiнок, що наповнюють свої судини водою, та дiтей, що грають бiля зовнiшнiх стiн бiля криниць, була перервана, коли на горизонтi з'явилися далекi прапори, увiнчанi орлами. Залунали труби, i дiти, раптово злякавшись, утекли назад за стiни.
    
  Протягом кiлькох годин мiсто оточене чотирма римськими легiонами. Це четвертий напад на мiсто. Його громадяни вiдобразили три попереднi. На цей раз Титус використовує хитрий трюк. Вiн дозволяє паломникам, якi входять до Єрусалиму на святкування Великодня, перетнути лiнiю фронту. Пiсля свят коло замикається, i Титус не дозволяє паломникам пiти. У мiстi тепер проживає вдвiчi бiльше людей, а його запаси їжi та води швидко виснажуються. Римськi легiони розпочинають атаку з пiвнiчного боку мiста та руйнують третю стiну. Нинi середина травня, i падiння мiста - лише питання часу.
    
  На екранi було показано таран, що руйнує зовнiшню стiну. Зi сльозами на очах священики храму на найвищому пагорбi мiста спостерiгали за тим, що вiдбувається.
    
  Мiсто врештi-решт падає у вереснi, i Тiт виконує обiцянку, яку вiн дав своєму батьковi Веспасiану. Бiльшiсть жителiв мiста страченi чи розпорошенi. Їхнi будинки розграбованi, а їхнiй храм зруйнований.
    
  Оточена трупами, група римських солдатiв винесла гiгантську менору з храму, що горить, тодi як їх генерал спостерiгав за цим зi свого коня, посмiхаючись.
    
  Другий храм Соломона був спалений вщент i залишається таким донинi. Багато скарбiв храму було вкрадено. Багато хто, але не всi. Пiсля падiння третьої стiни у травнi священик на iм'я Йiрм  й аху розробив план порятунку бодай частини скарбiв. Вiн вибрав групу з двадцяти смiливцiв, роздавши першим дванадцять посилки з точними iнструкцiями про те, куди слiд вiднести предмети i що з ними робити. У цих посилках знаходилися бiльш "традицiйнi" скарби храму: велика кiлькiсть золота та срiбла.
    
  Старий священик з бiлою бородою, одягнений у чорну рясу, розмовляв iз двома молодими людьми, поки iншi чекали своєї черги у великiй кам'янiй печерi, освiтленiй смолоскипами.
    
  Йiрмой аху довiрив останнiм восьми людям зовсiм особливу мiсiю, вдесятеро бiльш небезпечну, нiж в iнших.
    
  Тримаючи смолоскип, священик повiв вiсiм чоловiкiв, якi несли великий предмет за допомогою нош, через мережу тунелiв.
    
  Використовуючи таємнi ходи пiд храмом, Йiрмой аху вивiв їх за стiни i подалi вiд римської армiї. Хоча цей район, у тилу 10-го легiону Фретенсiс, час вiд часу патрулювався римською охороною, людям священика вдалося вислизнути вiд них, досягнувши Рiхо, сучасного Єрихона, зi своїм важким тягарем наступного дня. I там слiд зникає назавжди.
    
  Професор натиснув кнопку, i екран згас. Вiн повернувся до аудиторiї, яка з нетерпiнням чекала.
    
  'Те, що зробили цi люди, було зовсiм неймовiрним. Вони проїхали чотирнадцять миль, несучи величезний тягар приблизно за дев'ять годин. Та це був тiльки початок їхньої подорожi.'
    
  'Що вони несли, професоре?' Запитала Андреа.
    
  "Я вважаю, це був найцiннiший скарб", - сказав Харел.
    
  'Всього свого часу, мої дорогi. Йiрм рай аху повернувся в мiсто i провiв наступнi два днi за написанням особливого рукопису на ще бiльш незвичайному свитку. Це була докладна карта з iнструкцiями про те, як повернути рiзнi частини скарбiв, якi були врятованi з храму... але вiн не мiг упоратися з роботою поодинцi. Це була словесна карта, вигравiрувана на поверхнi мiдного сувого завдовжки майже десять футiв.
    
  'Чому мiдь?' - Запитав хтось ззаду.
    
  'На вiдмiну вiд папiрусу або пергаменту, мiдь надзвичайно мiцна. На ньому також дуже важко писати. Потрiбно було п'ять осiб, щоб завершити напис за один сеанс, iнодi по черзi. Коли вони закiнчили, Йiрм  й аху роздiлив документ на двi частини, передавши першому посланцю з iнструкцiями щодо її збереження в громадi iссеїтiв, якi жили недалеко вiд Єрихона. Iншу частину вiн вiддав своєму синовi, одному з коанiм, священиковi, як i вiн сам. Ми знаємо цю велику частину iсторiї з перших рук, тому що Йiрм &# 601;й & # 225; ху повнiстю записав її у мiдному рукописi. Пiсля цього всi слiди цього були втраченi на 1882 року.
    
  Старий зробив паузу, щоб зробити ковток води. На мить вiн бiльше не був схожий на зморшкувату, пихату марiонетку, а здавався бiльш людяним.
    
  'Панi та панове, тепер ви знаєте про цю iсторiю бiльше, нiж бiльшiсть експертiв у свiтi. Нiхто точно не з'ясував, як був написаний рукопис. Тим не менш, вона стала досить вiдомою, коли одна з її частин випливла в 1952 роцi в печерi в Палестинi. Це було серед приблизно 85 000 фрагментiв тексту, якi були знайденi в Кумранi.
    
  'Це знаменитий Кумранський мiдний сувiй?' - Запитав доктор Харел.
    
  Археолог знову ввiмкнув екран, на якому тепер вiдображалося зображення знаменитого сувого: вигнута пластина з темно-зеленого металу, вкрита ледь розбiрливими письменами.
    
  'Ось як це називається. Дослiдники були негайно враженi незвичайним характером вiдкриття як дивним вибором матерiалу для письма, так i самими написами - жодна з яких не могла бути належним чином розшифрована. З самого початку було ясно, що це був список скарбiв, що мiстив шiстдесят чотири предмети. Записи давали уявлення про те, що буде знайдено та де. Наприклад, "На днi печери, яка знаходиться за сорок крокiв на схiд вiд вежi Ахор, викопайте три фути. Там ви знайдете шiсть золотих злиткiв." Але вказiвки були розпливчастими, а описанi кiлькостi здавалися настiльки нереальними - щось на зразок двохсот тонн золота i срiбла, - що "серйознi" дослiдники подумали, що це має бути якимсь мiфом, мiстифiкацiєю або жартом.
    
  "Здається, це занадто багато зусиль для жарту", - сказав Томмi Айхберг.
    
  'Точно! Добре, мiстер Айхберг, чудово, особливо для водiя, ' сказав Форрестер, який, здавалося, був нездатний зробити жодного комплiменту без супутньої образи. 'У 70 роцi нашої ери не було господарських магазинiв. Величезна пластина з дев'яносто дев'яти вiдсоткiв чистої мiдi, мабуть, коштувала дуже дорого. Нiхто не став би писати художнiй твiр на такiй дорогоцiннiй поверхнi. Заблимiв промiнь надiї. Згiдно з Кумранським свитком, пунктом номер шiстдесят чотири був "текст, подiбний до цього, з iнструкцiями та кодом для знаходження описаних об'єктiв".'
    
  Один iз солдатiв пiдняв руку.
    
  'Отже, цей старий, цей Єрмiяцько...'
    
  'Йiрм əяху'.
    
  'Неважливо. Старий розрiзав цю штуку на двi частини, i в кожнiй частинi був ключ до пошуку iншої?
    
  'I обидва мали бути разом, щоб знайти скарб. Без другого сувоя не було надiї розiбратися в усьому. Але вiсiм мiсяцiв тому дещо сталося...'
    
  'Я впевнений, що ваша аудиторiя вiддала б перевагу скороченiй версiї, доктор', - з усмiшкою сказав батько Фаулер.
    
  Старий археолог кiлька секунд пильно дивився на Фаулера. Андреа помiтила, що професору, схоже, важко продовжувати, i запитала себе, що, чорт забирай, сталося мiж двома чоловiками.
    
  'Так, звичайно. Що ж, достатньо сказати, що друга половина сувоя нарештi з'явилася завдяки зусиллям Ватикану. Вiн передавався вiд батька синовi як священний предмет. Довгом сiм'ї було зберегти це в безпецi до слушного часу. Що вони зробили, так це сховали це у свiчцi, але врештi-решт навiть вони втратили уявлення про те, що було всерединi.'
    
  'Це мене не дивує. Їх було - скiльки? - Сiмдесят, вiсiмдесят поколiнь? Це диво, що вони продовжували традицiю захищати свiчку весь цей час", - сказав хтось, що сидить перед Андреа. Це був адмiнiстратор, Брайан Хенлi, подумала вона.
    
  "Ми, євреї, терплячий народ", - сказав кухар Нурi Зайiт. "Ми чекали на Месiю три тисячi рокiв".
    
  "I вам доведеться чекати ще три тисячi", - сказав один iз солдатiв Деккера. Гучнi вибухи смiху i ляскання в долонi супроводжували неприємний жарт. Але бiльше нiхто не смiявся.
    
  "Давайте продовжимо", - сказав Форрестер, iгноруючи глузування солдатiв. "Так, це було диво. Погляньте на це."
    
  Один iз помiчникiв принiс дерев'яний ящик довжиною близько трьох футiв. Усерединi нього, пiд захисним склом, була мiдна пластина, покрита єврейськими символами. Усi, включаючи солдатiв, дивилися на об'єкт i почали коментувати його тихими голосами.
    
  'Вiн виглядає майже новим'.
    
  'Так, Мiдний сувiй Кумрана, мабуть, старший. Вiн не блискучий i нарiзаний на дрiбнi смужки.
    
  'Кумранський сувiй здається бiльш давнiм, тому що вiн був виставлений на повiтря, - пояснив професор, - i вiн був розрiзаний на смужки, тому що дослiдники не змогли знайти iншого способу вiдкрити його, щоб прочитати вмiст. Другий сувiй був захищений вiд окислення воском, що покриває його. Ось чому текст так само зрозумiлий, як того дня, коли вiн був написаний. Наша власна карта скарбiв.'
    
  'Так тобi вдалося розшифрувати це?'
    
  "Щойно в нас з'явився другий сувiй, з'ясування того, що говорилося в першому, було дитячою забавою. Що було нелегко, то це зберегти вiдкриття в таємницi. Будь ласка, не питайте мене про деталi фактичного процесу, тому що я не уповноважений розкривати бiльше, i, крiм того, ви цього не зрозумiли б.'
    
  'Отже, ми вирушаємо на пошуки купи золота? Чи не надто банально для такої претензiйної експедицiї? Чи для когось, у кого грошi течуть iз вух, як у мiстера Кайна? ' спитала Андреа.
    
  'Мiс Отеро, ми не шукаємо купу золота. Насправдi ми вже дещо знайшли.'
    
  Старий археолог подав знак одному зi своїх помiчникiв, який розстелив на столi шматок чорного фетру i з деяким зусиллям поставив на нього блискучий предмет. Це був найбiльший злив золота, який Андреа коли-небудь бачила: розмiром з чоловiче передплiччя, але грубої форми, ймовiрно, вiн був вiдлитий у якiйсь тисячолiтнiй ливарнiй майстернi. Хоча його поверхня була усiяна невеликими кратерами, горбками та нерiвностями, вiн був дуже гарний. Всi очi в кiмнатi були прикутi до об'єкта, i пролунали захопленi свистки.
    
  'Використовуючи пiдказки з другого сувоя, ми виявили одне зi схованок, описаних у Мiдному сувої Кумрана. Це було у березнi цього року, десь на Захiдному березi. Таких золотих злиткiв, як цей, було шiсть.
    
  'Скiльки це коштує?'
    
  'Близько трьохсот тисяч доларiв...'
    
  Свист перетворився на вигуки.
    
  '... але повiрте менi, це нiщо в порiвняннi з цiннiстю того, що ми шукаємо: найпотужнiшого об'єкта в iсторiї людства'.
    
  Форрестер зробив жест, i один iз помiчникiв забрав брусок, але залишив чорний фетр. Археолог дiстав аркуш мiлiметрового паперу з папки i поклав його туди, де лежав золотий злиток. Усi нахилилися вперед, маючи намiр побачити, що це було. Усi вони одразу впiзнали об'єкт, намальований на ньому.
    
  'Панi та панове, ви - двадцять три людини, якi були обранi для повернення Ковчега Завiту'.
    
    
  16
    
    
    
  На БОРТУ "БЕГЕМОТА"
    
  ЧЕРВОНЕ МОРЕ
    
    
  Вiвторок, 11 липня 2007 р., 19:17.
    
    
  Хвиля подиву прокотилася по кiмнатi. Усi почали схвильовано розмовляти, а потiм засипали археолога питаннями.
    
  'Де Ковчег?'
    
  'Що там усерединi...?'
    
  'Як ми можемо допомогти ...?'
    
  Андреа була шокована реакцiєю помiчникiв, також власної. Цi слова "Ковчег Завiту" мали магiчне звучання, яке посилювало археологiчну важливiсть виявлення об'єкта вiком понад двi тисячi рокiв.
    
  Навiть iнтерв'ю з Каїном не змогло перевершити це. Рассел мав рацiю. Якщо ми знайдемо Ковчег, то це буде сенсацiя столiття. Доказ iснування Бога.
    
  Її подих почастiшало. Раптом у неї виникли сотнi запитань до Форрестера, але вона вiдразу зрозумiла, що ставити їх безглуздо. Старий довiв їх до цього мiсця, i тепер вiн збирався залишити їх там, благаючи про бiльше.
    
  Вiдмiнний спосiб залучити нас до спiвпрацi.
    
  Наче пiдтверджуючи теорiю Андреа, Форрестер дивився на групу як кiт, що проковтнув канарку. Вiн жестом наказав їм замовкнути.
    
  'На сьогоднi достатньо. Я не хочу давати вам бiльше, нiж можуть засвоїти вашi мiзки. Ми повiдомимо вам iнше, коли настане час. Зараз я збираюся передати справи...'
    
  "I останнє, професоре", - перервала його Андреа. Ви сказали, що нас було двадцять три, але я нарахував лише двадцять два. Кого не вистачає?
    
  Форрестер повернувся i порадився з Расселом, який кивнув, що може продовжувати.
    
  'Номер двадцять три в експедицiї - мiстер Реймонд Кейн'.
    
  Усi розмови припинилися.
    
  'Що, чорт забирай, це означає?' - Запитав один iз найманих солдатiв.
    
  'Це означає, що бос вирушає до експедицiї. Як ви все знаєте, вiн пiднявся на борт кiлька годин тому i буде подорожувати з нами. Вам це не здається дивним, мiстере Торрес?
    
  "Iсусе Христе, всi кажуть, що старий божевiльний", - вiдповiв Торрес. "Досить складно захищати тих, хто в здоровому глуздi, але божевiльнi..."
    
  Торрес, схоже, був iз Пiвденної Америки. Вiн був невисокий, худий, темношкiрий i розмовляв англiйською з сильним латиноамериканським акцентом.
    
  'Торес', - промовив голос позаду нього.
    
  Солдат вiдкинувся на спинку стiльця, але не обернувся. Деккер, очевидно, збирався переконатися, що його людина бiльше не пхатиме нiс у чужi справи.
    
  Тим часом Форрестер сiв i слово взяв Джейкоб Рассел. Андреа зауважила, що на його бiлiй куртцi не було жодної зморшки.
    
  'Всiм добрий день. Я хочу подякувати професору Сесiлу Форрестеру за його зворушливу презентацiю. I вiд свого iменi та Kayn Industries, я хочу висловити свою подяку всiм вам за присутнiсть. Менi нема чого додати, за винятком двох дуже важливих моментiв. По-перше, з цього моменту будь-яке спiлкування iз зовнiшнiм свiтом суворо заборонено. Сюди входять мобiльнi телефони, електронна пошта та усне спiлкування. Поки ми не виконаємо нашу мiсiю, це ваш всесвiт. Згодом ви зрозумiєте, чому цей захiд необхiдний як для забезпечення успiху такої делiкатної мiсiї, так i для нашої власної безпеки.'
    
  Було кiлька скарг, висловлених пошепки, але вони були половинчастими. Всi вже знали, що сказав їм Рассел, бо це було обумовлено у довгому контрактi, який кожен iз них пiдписав.
    
  'Другий пункт набагато неприємнiший. Консультант з питань безпеки надав нам звiт, ще не пiдтверджений, про те, що iсламське терористичне угруповання знає про нашу мiсiю i планує напад.'
    
  'Що...?'
    
  '... мабуть, мiстифiкацiя...'
    
  '... небезпечно...'
    
  Помiчник Каїна пiдняв руки, щоб заспокоїти всiх. Вiн, мабуть, був готовий до лавини питань.
    
  'Не лякайтеся. Я просто хочу, щоб ви були пильнi i не наражалися на нiякий непотрiбний ризик, а тим бiльше розповiдали комусь за межами цiєї групи про наш кiнцевий пункт призначення. Я не знаю, як мiг статися витiк, але, повiрте менi, ми розслiдуємо це i вдамося до вiдповiдних дiй.'
    
  'Чи могло це виходити зсередини йорданського уряду?' Запитала Андреа. 'Така група, як наша, обов'язково приверне увагу'.
    
  'Щодо уряду Йорданiї, то ми - комерцiйна експедицiя, яка проводить пiдготовчi дослiдження для фосфатної копальнi в районi Аль-Мудаввара в Йорданiї, недалеко вiд кордону з Саудiвською Аравiєю. Нiхто з вас не пройде митницю, так що не турбуйтеся про своє прикриття.
    
  "Я не турбуюся про своє прикриття, я турбуюся про терористiв", - сказала Кiра Ларсен, одна з асистенток професора Форрестера.
    
  'Вам не потрiбно турбуватися про них, поки ми тут, щоб захистити вас', - флiртував один iз солдатiв.
    
  'Звiт не пiдтверджений, це лише слух. I чутки не можуть завдати вам шкоди", - сказав Рассел iз широкою усмiшкою.
    
  Але пiдтвердження можуть, подумала Андреа.
    
    
  Зустрiч закiнчилася за кiлька хвилин. Рассел, Деккер, Форрестер та деякi iншi розiйшлися своїми каютами. Бiля дверей конференц-залу стояли два вiзки з бутербродами та напоями, якi хтось iз членiв екiпажу завбачливо залишив там. Очевидно, учасникiв експедицiї вже було iзольовано вiд екiпажу.
    
  Тi, хто залишився в кiмнатi, жваво обговорювали нову iнформацiю, накидаючись на їжу. Андреа довго розмовляла з доктором Харелем i Томмi Айхбергом, поки поглинала бутерброди з ростбiфом i пару кухлiв пива.
    
  'Я радий, що до тебе повернувся апетит, Андреа'.
    
  'Дякую, док. На жаль, пiсля кожного прийому їжi мої легенi прагнуть нiкотину.'
    
  'Вам доведеться курити на палубi", - сказав Томмi Айхберг. "Курiння всерединi Бегемота заборонено. Як ви знаєте...'
    
  "Наказ мiстера Кайна", - хором пiдхопили всi троє, смiючись.
    
  'Так, так, я знаю. Не хвилюйся. Я повернуся за п'ять хвилин. Я хочу подивитися, чи є в цьому вiзку щось мiцнiше за пиво.
    
    
  17
    
    
    
  НА БОРТУ БЕГЕМОТУ
    
  ЧЕРВОНЕ МОРЕ
    
    
  Вiвторок, 11 липня 2006 р., 21:41.
    
    
  На палубi було вже темно. Андреа вийшла з проходу i повiльно попрямувала до передньої частини корабля. Вона могла б штовхнути себе за те, що не одягла светр. Температура зовсiм трохи впала, i холодний вiтер розвiвав її волосся i змушував її тремтiти.
    
  Вона дiстала м'яту пачку цигарок Camel з однiєї кишенi джинсiв та червону запальничку з iншої. У ньому не було нiчого особливого, просто багаторазового використання, з виштампованими на ньому квiтами, i, мабуть, вiн коштував не бiльше семи євро в якомусь унiвермазi, але це був її перший подарунок вiд Єви.
    
  Через вiтер їй знадобилося десять спроб, перш нiж вона запалила цигарку. Але як тiльки вона досягла успiху, це було божественно. З того часу, як вона пiднялася на борт Бегемота, вона виявила, що курити практично неможливо через морську хворобу, а не через вiдсутнiсть спроб.
    
  Насолоджуючись звуком цибулi, що розсiкає воду, молода репортерка порилася в пам'ятi в пошуках усього, що вона могла згадати про сувої Мертвого моря i Мiдний сувiй Кумрана. Їх було небагато. На щастя, помiчники професора Форрестер пообiцяли провести для неї прискорений курс, щоб вона могла чiткiше описати важливiсть вiдкриття.
    
  Андреа не могла повiрити у свiй успiх. Експедицiя була набагато кращою, нiж вона собi уявляла. Навiть якщо їм не вдасться знайти Ковчег, а Андреа була впевнена, що вони нiколи цього не зроблять, її звiту про другий мiдний сувiй та виявлення частини скарбу буде достатньо, щоб продати статтю до будь-якої газети свiту.
    
  Найрозумнiшим було б знайти агента, який би продав всю iсторiю цiлком. Цiкаво, чи було б краще продати це як ексклюзив одному з гiгантiв, таких як National Geographic або New York Times, або зробити багато продажiв у невеликих торгових точках. Я впевнена, що такi грошi звiльнили б мене вiд усiх боргiв кредитною карткою, подумала Андреа.
    
  Вона востаннє затяглася сигаретою i пiдiйшла до поруччя, щоб викинути її за борт. Вона ступала обережно, згадуючи iнцидент того дня з низькими поруччями. Коли вона пiдняла руку, щоб викинути недопалок, вона побачила швидкоплинний образ обличчя доктора Хареля, який нагадує їй, що забруднювати довкiлля - це погано.
    
  Вау, Андреа. Є надiя, навiть для когось на зразок тебе. Уявiть, чинити правильно, коли нiхто не дивиться, подумала вона, туша цигарку об стiну i засовуючи недопалок у задню кишеню джинсiв.
    
  В цей момент вона вiдчула, як хтось схопив її за щиколотки, i свiт перекинувся з нiг на голову. Її руки нишпорили в повiтрi, намагаючись за щось ухопитися, але безуспiшно.
    
  Коли вона падала, їй здалося, що вона бачить темну постать, що спостерiгає за нею з поручнiв.
    
  Через секунду її тiло впало у воду.
    
    
  18
    
    
    
  ЧЕРВОНЕ МОРЕ
    
  Вiвторок, 11 липня 2006 р., 21:43.
    
    
  Перше, що вiдчула Андреа, була холодна вода, що пронизує її кiнцiвки. Вона замолотила руками, намагаючись повернутись на поверхню. Їй знадобилося двi секунди, щоб зрозумiти, що вона не знає, який шлях веде нагору. Повiтря, яке в неї було в легенях, було закiнчено. Вона повiльно видихнула, щоб подивитися, в якому напрямку рухаються бульбашки, але в темрявi це було марно. Вона втрачала сили, i її легким вiдчайдушно не вистачало повiтря. Вона знала, що коли вдихне воду, то помре. Вона стиснула зуби, поклялася не вiдкривати рота i спробувала подумати.
    
  Чорт. Цього не може бути, тiльки не так. Це не може закiнчитися.
    
  Вона знову поворухнула руками, вважаючи, що пливе до поверхнi, коли вiдчула, як щось сильне тягне її.
    
  Раптом її обличчя знову опинилось у повiтрi, i вона ахнула. Хтось пiдтримував її за плече. Андреа спробував звернутися.
    
  'Це просто! Дихай повiльно! Батько Фаулер кричав їй у вухо, намагаючись перекричати ревiння корабельних гвинтiв. Андреа була вражена, побачивши, як сила води тягне їх ближче до задньої частини корабля. 'Послухай мене! Поки не повертайся, або ми обоє помремо. Розслабся. Знiмiть взуття. Повiльно рухайте ногами. Через п'ятнадцять секунд ми будемо у мертвiй водi вiд кiльватерного слiду корабля. Тодi я тебе вiдпущу. Спливай щосили!'
    
  Андреа використовувала ноги, щоб зняти туфлi, весь цей час дивлячись на сiру пiну, що вирувала, яка могла засмоктати їх на смерть. Вони були всього за сорок футiв вiд пропелерiв. Вона придушила iмпульс вирватися з рук Фаулера i рухатись у протилежному напрямку. У її вухах дзвенiло, i п'ятнадцять секунд здалися вiчнiстю.
    
  'Зараз!' Фаулер закричав.
    
  Андреа вiдчула, що всмоктування припинилося. Вона попливла у напрямку, протилежному пропелерам, подалi вiд їхнього пекельного гулу. Минуло майже двi хвилини, коли священик, котрий уважно стежив за нею, схопив її за руку.
    
  'Ми зробили це'.
    
  Молода репортерка перевела погляд на корабель. Тепер вiн був досить далеко, i вона могла бачити лише одну з його сторiн, яка була освiтлена кiлькома прожекторами, спрямованими на воду. Вони почали полювання на них.
    
  "Чорт", - сказала Андреа, щосили намагаючись утриматися на плаву. Фаулер схопив її, перш нiж вона повнiстю занурилася.
    
  'Розслабся. Дозволь менi пiдтримати тебе, як я робив ранiше.
    
  'Чорт', - повторила Андреа, випльовуючи солону воду, тодi як священик пiдтримував її ззаду у стандартнiй позицiї для порятунку.
    
  Раптом її заслiпило яскраве свiтло. Потужнi прожектори з Бегемота знайшли їх. Фрегат пiдiйшов до них, потiм утримав свою позицiю поруч, поки матроси вигукували вказiвки та вказували з поручнiв. Двоє з них кинули пару рятувальних поясiв у їхнiй бiк. Андреа була виснажена i здригнулася до кiсток тепер, коли її адреналiн i страх вщухли. Моряки кинули їм мотузку, i Фаулер обмотав її навколо своїх пахв, потiм зав'язав вузлом.
    
  'Як, чорт забирай, тобi вдалося впасти за борт?' - спитав священик, поки їх витягали нагору.
    
  'Я не падав, батьку. Мене пiдштовхнули.
    
    
  19
    
    
    
  АНДРЕА I ФАУЛЕР
    
  'Дякую вам. Я не думав, що це вийде.
    
  Загорнувшись у ковдру i повернувшись на борт, Андреа все ще тремтiла. Фаулер сидiв поруч iз нею, спостерiгаючи за нею iз заклопотаним виразом обличчя. Матроси залишили палубу, пам'ятаючи про заборону розмовляти iз членами експедицiї.
    
  'Ви не уявляєте, як нам пощастило. Пропелери оберталися дуже повiльно. Поворот Андерсона, якщо я не помиляюся.
    
  'Про що ти говориш?'
    
  "Я вийшов зi своєї каюти подихати свiжим повiтрям i почув, як ти робиш своє вечiрнє занурення, тому я схопив найближчий корабельний телефон, крикнув "Людина за бортом" на лiвий борт" i пiрнув слiдом за тобою. Корабель повинен був зробити повне коло, яке називається поворотом Андерсона, але це мало статися по лiвому, а не по правому борту.
    
  'Бо...?'
    
  'Бо якщо поворот буде зроблений у бiк, протилежний тiй, куди впала людина, пропелери порубають його у фарш. Це те, що мало не сталося з нами.
    
  'Якимось перетворенням на корм для риб не входило в мої плани'.
    
  'Ти впевнений у тому, що сказав менi ранiше?'
    
  'Так само впевнений, як я знаю iм'я своєї матерi'.
    
  'Ти бачив, хто тебе штовхнув?'
    
  'Я бачив тiльки темну тiнь'.
    
  'Тодi, якщо те, що ви кажете, правда, поворот корабля на правий борт замiсть лiвого теж не був випадковiстю...'
    
  "Можливо, вони тебе неправильно почули, тату".
    
  Фаулер помовчав хвилину, перш нiж вiдповiсти.
    
  'Мiс Отеро, будь ласка, нiкому не розповiдайте про свої пiдозри. Коли тебе спитають, просто скажи, що ти впав. Якщо це правда, що хтось на борту намагається вбити вас, розкрити це зараз ...'
    
  '... попередив би ублюдка'.
    
  "Ось саме", - сказав Фаулер.
    
  'Не хвилюйся, батьку. Цi туфлi вiд Арманi обiйшлися менi в двiстi євро,' сказала Андреа, її губи все ще трохи тремтiли. 'Я хочу спiймати сукина сина, який вiдправив їх на дно Червоного моря'.
    
    
  20
    
    
    
  КВАРТИРА ТАХIРА IБН ФАРИСА
    
  Аман, Йорданiя
    
    
  Середа, 12 липня 2006 року. 1:32 ранку.
    
    
  Тахiр увiйшов у свiй будинок у темрявi, тремтячи вiд страху. Незнайомий голос гукнув його з вiтальнi.
    
  'Входь, Тахiр'.
    
  Чиновнику знадобилася вся його мужнiсть, щоб перетнути коридор i попрямувати до маленької вiтальнi. Вiн шукав вимикач свiтла, але той не спрацював. Потiм вiн вiдчув, як чиясь рука схопила його за руку i викрутила її, змушуючи впасти на колiна. Голос пролунав iз тiнi десь перед ним.
    
  'Ти згрiшив, Тахiр'.
    
  'Нi. Нi, будь ласка, сер. Я завжди жив вiдповiдно до такої, чесно. Захiднi люди спокушали мене багато разiв, i я нiколи не здавався. Це була моя єдина помилка, сер.
    
  'Отже, ти кажеш, що ти чесний?'
    
  'Так, сер. Клянуся Аллахом.
    
  "I все ж таки ви дозволили окупантам, невiрним, володiти частиною нашої землi".
    
  Той, хто викручував йому руку, посилив тиск, i Тахiр видав приглушений крик.
    
  'Не кричи, Тахiре. Якщо ти любиш свою сiм'ю, не кричи.
    
  Тахiр пiднiс iншу руку до рота i добряче прикусив рукав своєї куртки. Тиск продовжував зростати.
    
  Пролунав жахливий сухий трiск.
    
  Тахир упав, тихо плачучи. Його права рука звисала з тiла, як набита шкарпетка.
    
  'Браво, Тахiр. Вiтаю.'
    
  'Будь ласка, сер. Я дотримувався ваших iнструкцiй. Нiхто не наблизиться до зони розкопок протягом наступних кiлькох тижнiв.'
    
  'Ви впевненi в цьому?'
    
  'Так, сер. У будь-якому разi, туди нiхто нiколи не ходить.
    
  'А полiцiя пустелi?'
    
  'Найближча дорога - це просто траса приблизно за чотири милi звiдси. Полiцiя вiдвiдує цей район лише двi чи тричi на рiк. Коли американцi розiб'ють табiр, вони будуть твоїми, я присягаюся.'
    
  'Добре, Тахiр. Ви зробили гарну роботу.'
    
  У цей момент хтось знову ввiмкнув електрику, i у вiтальнi спалахнуло свiтло. Тахир пiдняв погляд вiд пiдлоги, i те, що вiн побачив, змусило кров застигнути в жилах.
    
  Його дочка Мiєша та дружина Зайна були пов'язанi i з кляпом у ротi лежали на диванi. Але не це вразило Тахiра. Його сiм'я була в такому ж станi, коли вiн пiшов п'ять годин тому, щоб виконати вимоги людей у капюшонах.
    
  Що наповнило його жахом, то це те, що чоловiки бiльше не носили капюшони.
    
  "Будь ласка, сер", - сказав Тахiр.
    
  Чиновник повернувся, сподiваючись, що все буде гаразд. Що хабар вiд його американських друзiв не буде розкрито, i що люди в капюшонах дадуть йому спокiй i його родину. Тепер ця надiя випарувалась, як крапля води на розпеченiй сковородi.
    
  Тахир уникав погляду чоловiка, який сидiв мiж його дружиною та дочкою, їхнi очi були червоними вiд слiз.
    
  "Будь ласка, сер", - повторив вiн.
    
  У чоловiка щось було в руцi. Пiстолет. Наприкiнцi її була порожня пластикова пляшка з-пiд кока-коли. Тахiр достеменно знав, що це було: примiтивний, але ефективний глушник.
    
  Бюрократ не мiг контролювати своє тремтiння.
    
  'Тобi нема про що турбуватися, Тахiр', - сказав чоловiк, нахиляючись, щоб прошепотiти йому на вухо. 'Хiба Аллах не приготував мiсце в раю для чесних людей?'
    
  Був легкий звiт, схожий на удар хлистом. Два iншi пострiли були з iнтервалом у кiлька хвилин. Встановлення нової пляшки та закрiплення її клейкою стрiчкою займає небагато часу.
    
    
  21
    
    
    
  НА БОРТУ БЕГЕМОТУ
    
  ЗАЛИВ АКАБА, ЧЕРВОНЕ МОРЕ
    
    
  Середа, 12 липня 2006 року. 21:47 вечора.
    
    
  Андреа прокинулася в корабельному лазаретi, великiй кiмнатi з парою лiжок, кiлькома скляними шафками та письмовим столом. Стурбований доктор Харел змусив Андреа провести там нiч. Вона, мабуть, мало спала, бо коли Андреа розплющила очi, вона вже сидiла за столом, читаючи книгу i потягуючи каву. Андреа голосно позiхнула.
    
  'Доброго ранку, Андреа. Ти сумуєш за моєю прекрасною країною.
    
  Андреа встала з лiжка, протираючи очi. Єдине, що вона могла ясно розрiзнити, була на столi кавоварка. Лiкар спостерiгав за нею, бавлячись тим, як кофеїн почав творити своє диво з репортером.
    
  'Ваша чудова країна?' Сказала Андреа, коли змогла говорити. 'Ми в Iзраїлi?'
    
  'Технiчно ми знаходимося у йорданських водах. Давайте вийдемо на палубу, i я вам покажу.
    
  Коли вони вийшли з лазарета, Андреа пiдставила обличчя ранковому сонцю. День обiцяв бути спекотним. Вона глибоко зiтхнула i потяглася у своїй пiжамi. Лiкар сперся на поручнi корабля.
    
  "Будь обережним, щоб знову не впасти за борт", - пiддражнила вона.
    
  Андреа здригнулася, усвiдомивши, як їй пощастило залишитися живими. Минулої ночi, з усiм хвилюванням вiд порятунку i соромом за те, що їй довелося збрехати i сказати, що вона впала за борт, вона дiйсно не мала злякатися. Але зараз, при свiтлi дня, шум гвинтiв i спогад про холодну темну воду промайнули в її головi, як кошмар наяву. Вона спробувала зосередитись на тому, як красиво все виглядало з корабля.
    
  "Бегемот" повiльно прямував до якихось пiрсiв, тягне буксиром з порту Акаба. Харел вказав на нiс корабля.
    
  'Це Акаба, Йорданiя. I це Ейлат, Iзраїль. Подивiться, як два мiста зверненi одне до одного, як дзеркальнi вiдображення.
    
  "Це чудово. Але це не єдине..."
    
  Харел трохи почервонiла i вiдвела погляд.
    
  'Ви не можете по-справжньому оцiнити це з води, ' продовжувала вона, ' але якби ми прилетiли лiтаком, ви могли б побачити, як затока окреслює берегову лiнiю. Акаба займає схiдний кут, а Ейлат - захiдний.
    
  'Тепер, коли ви згадали про це, чому ми не прилетiли лiтаком?'
    
  'Бо офiцiйно це не археологiчнi розкопки. Мiстер Кайн хоче повернути Ковчег i доставити його до Сполучених Штатiв. Джордан нiколи б не погодився на це за жодних обставин. Наше прикриття полягає в тому, що ми шукаємо фосфати, тому ми прибули до моря, як i iншi компанiї. Сотнi тонн фосфатiв щодня вирушають iз Акаби до мiсць по всьому свiту. Ми скромна команда розвiдникiв. Та ми веземо нашi власнi транспортнi засоби у трюмi корабля.'
    
  Андреа задумливо кивнула. Вона насолоджувалася спокоєм узбережжя. Вона подивилася у бiк Ейлата. Прогулянковi катери плавали по водi неподалiк мiста, як бiлi голуби навколо зеленого гнiзда.
    
  'Я нiколи не був в Iзраїлi'.
    
  'Тобi варто колись з'їздити', - сказала Харел, сумно посмiхаючись. 'Це прекрасна земля. Як сад фруктiв i квiтiв, вирваний з кровi та пiску пустелi.'
    
  Репортер докладно спостерiгав лiкаря. Її кучеряве волосся i засмаглий колiр обличчя були ще красивiшими в цьому освiтленнi, нiби будь-якi невеликi дефекти, якi могли бути на її обличчi, були пом'якшенi виглядом її батькiвщини.
    
  'Думаю, я розумiю, що ви маєте на увазi, док'.
    
  Андреа дiстала з кишенi пiжами м'яту пачку "Кемел" i запалила цигарку.
    
  'Тобi не слiд було засипати з ними в кишенi'.
    
  'I я не повинен курити, пити чи пiдписуватись на експедицiї, яким загрожують терористи'.
    
  "Очевидно, у нас бiльше спiльного, нiж ви думаєте".
    
  Андреа дивилася на Харель, намагаючись зрозумiти, що вона мала на увазi. Лiкар простяг руку i взяв цигарку з пачки.
    
  'Вау, док. Ти не уявляєш, як це мене тiшить.
    
  'Чому?'
    
  'Менi подобається бачити лiкарiв, якi палять. Це як пролом у їхнiй самовдоволенiй бронi.'
    
  Харел засмiялася.
    
  Ти менi подобаєшся. Ось чому мене турбує бачити тебе в цiй чортовiй ситуацiї.
    
  'Яка ситуацiя?' - Запитала Андреа, пiднявши брову.
    
  'Я говорю про вчорашнiй замах на твоє життя'.
    
  Цигарка репортера завмерла на пiвдорозi до рота.
    
  'Хто тобi сказав?'
    
  'Фаулер'.
    
  'Хтось ще знає?'
    
  'Нi, але я радий, що вiн сказав менi'.
    
  'Я збираюся вбити його", - сказала Андреа, роздавлюючи цигарку об перила. 'Ти не уявляєш, як менi було соромно, коли всi на мене дивилися...'
    
  'Я знаю, вiн сказав тобi нiкому не говорити. Але, повiрте менi, мiй випадок трохи iнший.'
    
  'Подивися на цього iдiота. Вона навiть не може втримати рiвновагу!
    
  'Що ж, це не зовсiм неправда. Пам'ятаєш?
    
  Андреа була збентежена нагадуванням про попереднiй день, коли Харел довелося схопити її за футболку перед появою BA-160.
    
  "Не хвилюйся", - продовжив Харел. 'Фаулер розповiв менi не просто так'.
    
  'Це знає тiльки вiн. Я не довiряю йому, док. Ми стикалися один з одним ранiше...'
    
  'I тодi вiн теж врятував тобi життя'.
    
  'Я бачу, ви теж були проiнформованi про це. Коли ми про це заговорили, як, чорт забирай, йому вдалося витягти мене з води?
    
  'Батько Фаулер був офiцером Вiйськово-повiтряних сил США. Частина елiтного пiдроздiлу спецiального призначення, що спецiалiзується на розпасуваннi.'
    
  'Я чув про них: вони вирушають на пошуки збитих пiлотiв, чи не так?'
    
  Харел кивнув головою.
    
  'Я думаю, ти йому сподобалася, Андреа. Можливо, ти йому когось нагадуєш.
    
  Андреа задумливо глянула на Харел. Був якийсь зв'язок, який вона не вловлювала, i вона була сповнена рiшучостi з'ясувати, що це було. Бiльше, нiж будь-коли, Андреа була переконана, що її репортаж про втрачену релiквiю чи iнтерв'ю з одним iз найдивнiших i найдоступнiших мультимiльйонерiв були лише частиною рiвняння. До того ж, її скинули в море з корабля, що рухався.
    
  Якби я був проклятий, якщо зможу розiбратися в цьому, подумав репортер. Я гадки не маю, що вiдбувається, але ключем повиннi бути Фаулер i Харел ... i як багато вони готовi менi розповiсти.
    
  'Схоже, ти багато про нього знаєш'.
    
  'Ну, батько Фаулер любить подорожувати'.
    
  'Давайте будемо трохи конкретнiшими, док. Свiт - велике мiсце.
    
  'Не той, у якому вiн перемiщається. Ви знаєте, що вiн знав мого батька?
    
  "Вiн був незвичайною людиною", - сказав отець Фаулер.
    
  Обидвi жiнки обернулися i побачили священика, що стояв за кiлька крокiв за ними.
    
  'Ви давно тут?' - Запитала Андреа. Дурне питання, яке тiльки показує, що ви сказали комусь те, чого не хочете, щоб вони знали. Батько Фаулер проiгнорував це. Вiн мав серйозний вираз обличчя.
    
  'У нас термiнова робота', - сказав вiн.
    
    
  22
    
    
    
  ОФIСИ NETCATCH
    
  СОМЕРСЕТ-АВЕНЮ, ВАШИНГТОН, округ Колумбiя
    
    
  Середа, 12 липня 2006 року. 1:59 ранку.
    
    
  Агент ЦРУ провiв враженого Орвiлла Вотсона через приймальню його згорiлого офiсу. У повiтрi все ще стояв дим, але ще гiршим був запах сажi, бруду та спалених тiл. Килимове покриття вiд стiни до стiни було покрито щонайменше на дюйм брудною водою.
    
  'Будьте обережнi, мiстере Ватсон. Ми вiдключили подачу електрики, щоб уникнути коротких замикань. Нам доведеться шукати дорогу з лiхтариками.
    
  Використовуючи потужнi променi своїх лiхтарикiв, Орвiлл та агент пройшли мiж рядами столiв. Молода людина не могла повiрити своїм очам. Щоразу, коли промiнь свiтла падав на перевернутий стiл, закопчене обличчя чи тлiючий кошик для смiття, йому хотiлося плакати. Цi люди були його працiвниками. Це було його життя. Тим часом агент - Орвiлл думав, що це той самий, який дзвонив йому на мобiльний, як тiльки вiн зiйшов з лiтака, але вiн не був упевнений - пояснював кожну жахливу деталь нападу. Орвiлл мовчки стиснув зуби.
    
  'Озброєнi люди увiйшли через головний вхiд, застрелили адмiнiстратора, обiрвали телефоннi дроти, а потiм вiдкрили вогонь по всiх iнших. На жаль, усi вашi спiвробiтники були за своїми столами. Їх було сiмнадцять, це правда?
    
  Орвiлл кивнув. Його сповнений жаху погляд впав на бурштинове намисто Ольги. Вона працювала у бухгалтерiї. Вiн подарував їй намисто на день народження два тижнi тому. Свiтло смолоскипа надавало йому неземного блиску. У темрявi вiн навiть не мiг дiзнатися про її обпаленi руки, якi тепер були вигнутi, як пазурi.
    
  'Вони холоднокровно вбивали їх одного за одним. Вашi люди не мали можливостi вибратися. Єдиний вихiд був через параднi дверi, а офiс знаходиться... що? Сто п'ятдесят квадратних метрiв? Сховатися не було де.'
    
  Звiсно. Орвiлл любив вiдкритi простори. Весь офiс був одним прозорим простором, виконаним зi скла, сталi та венге, темного африканського дерева. Там не було дверей чи кабiнок, тiльки свiтло.
    
  'Пiсля того, як вони закiнчили, вони помiстили бомбу в шафу в дальньому кiнцi та ще одну бiля входу. Саморобна вибухiвка; нiчого особливо потужного, але достатньо, щоб пiдпалити все.
    
  Комп'ютернi термiнали. Обладнання вартiстю мiльйон доларiв i мiльйони надзвичайно цiнних фрагментiв iнформацiї, зiбраних за цi роки, все втрачено. Минулого мiсяця вiн змiнив резервне сховище даних на диски Blu-ray. Вони використовували майже двiстi дискiв, понад 10 терабайт iнформацiї, якi вони зберiгали в шафi, що не згорiла... яка тепер лежала вiдкритою i порожньою. Як, чорт забирай, вони дiзналися, де шукати?
    
  'Вони пiдiрвали бомби, використовуючи стiльниковi телефони. Ми думаємо, що вся операцiя зайняла трохи бiльше трьох хвилин, максимум чотири. На той час, коли хтось зателефонував до полiцiї, вони вже давно пiшли.
    
  Офiс в одноповерховому будинку, в районi, вiддаленому вiд центру мiста, в оточеннi невеликих пiдприємств та Starbucks. Це було iдеальне мiсце для операцiї без суєти, без пiдозр, без свiдкiв.
    
  'Першi агенти, якi прибули сюди, оточили район та викликали пожежникiв. Вони тримали шпигунiв подалi, доки не прибула наша команда з усунення пошкоджень. Ми сказали всiм, що стався вибух газу та одна людина загинула. Ми не хочемо, щоб хтось дiзнався, що тут сталося сьогоднi.
    
  Це могла бути одна з тисяч рiзних груп. Аль-Каїда, Бригада мученикiв Аль-Акси, IBDA-C... Будь-який з них, дiзнавшись про справжню мету Netcatch, вважав би його знищення прiоритетом. Тому що Netcatch розкрив їхнє слабке мiсце: їхнi засоби комунiкацiї. Але Орвiлл пiдозрював, що ця атака мала глибше, таємниче корiння: його останнiй проект для Kayn Industries. I iм'я. Дуже небезпечна назва.
    
  Хакан.
    
  'Вам дуже пощастило, що ви подорожували, мiстере Ватсон. У будь-якому випадку вам не потрiбно турбуватися. Ви будете помiщенi пiд повний захист ЦРУ.
    
  Почувши це, Орвiлл заговорив уперше з того часу, як переступив порiг офiсу.
    
  'Твiй гребаний захист схожий на квиток першого класу до моргу. Навiть не думай слiдувати за мною. Я збираюся зникнути на пару мiсяцiв.'
    
  "Я не можу дозволити цьому статися, сер", - сказав агент, роблячи крок назад i кладучи руку на кобуру. Iншою рукою вiн направив лiхтарик на груди Орвiлла.
    
  'Про що ти говориш?'
    
  'Сер, з вами хочуть поговорити люди з Ленглi'.
    
  'Я повинен був знати. Вони готовi заплатити менi величезну суму грошей; готовi образити пам'ять чоловiкiв i жiнок, якi тут загинули, видавши це за якийсь гребаний нещасний випадок, а не за вбивство вiд рук ворогiв нашої країни. Чого вони не хочуть робити, так це перекрити iнформацiйний канал, чи не так, агенте? Орвiлл наполягав. 'Навiть якщо це означає ризикувати моїм життям'.
    
  'Я нiчого про це не знаю, сер. Менi наказано доставити вас у Ленглi в цiлостi та безпецi. Будь ласка, спiвпрацюйте.'
    
  Орвiлл опустив голову i глибоко зiтхнув.
    
  'Чудово. Я пiду з тобою. Що ще я можу зробити?
    
  Агент посмiхнувся з полегшенням i вiдвiв лiхтарик подалi вiд Орвiлла.
    
  'Ви не уявляєте, як я радий це чути, сер. Менi не хотiлося б вiдвозити тебе в наручниках. У будь-якому випадку -'
    
  Агент зрозумiв, що вiдбувається надто пiзно. Орвiлл навалився на нього всiєю своєю вагою. На вiдмiну вiд агента, молодий калiфорнiєць не проходив жодної пiдготовки з рукопашного бою. Вiн не мав потрiйного чорного пояса, i вiн не знав п'яти рiзних способiв убити людину голими руками. Найжорстокiшим вчинком, який Орвiлл здiйснив у своєму життi, було те, що вiн проводив час за своєю PlayStation.
    
  Але ви мало що можете зробити проти 240 фунтiв чистого вiдчаю та лютi, коли вони шпурляють вас про перевернутий стiл. Агент звалився на стiл, розламавши його надвоє. Вiн повернувся, намагаючись дотягнутися до свого пiстолета, але Орвiлл був швидше. Схилившись над ним, Орвiлл ударив його по обличчю своїм лiхтариком. Руки агента обм'якнули, i вiн завмер.
    
  Раптом злякавшись, Орвiлл пiдняв руки до обличчя. Це зайшло надто далеко. Не бiльше нiж кiлька годин тому вiн виходив iз приватного лiтака, господар своєї долi. Тепер вiн напав на агента ЦРУ, можливо навiть убив його.
    
  Швидка перевiрка пульсу агента на його шиї сказала йому, що вiн цього не робив. Дякую небеса за невеликi милостi.
    
  Добре тепер подумайте. Ти маєш забиратися звiдси. Знайдiть безпечне мiсце. I, перш за все, зберiгайте спокiй. Не дозволяйте їм упiймати вас.
    
  З його величезним тiлом, кiнським хвостом i гавайською сорочкою Орвiлл далеко не пiшов би. Вiн пiдiйшов до вiкна i почав складати план. Декiлька пожежникiв пили воду i встромляли зуби в часточки апельсина бiля дверей. Саме те, що йому було потрiбно. Вiн спокiйно вийшов за дверi i попрямував до найближчого паркану, де пожежники залишили свої куртки та шоломи, якi були надто важкими в таку спеку. Чоловiки були зайнятi жартами та стояли спиною до свого одягу. Молячись, щоб пожежники його не помiтили, Орвiлл взяв одне з пальт i шолом, повернувся своїми слiдами i попрямував назад в офiс.
    
  'Привiт, друже!'
    
  Орвiлл з тривогою обернувся.
    
  'Ти зi мною розмовляєш?'
    
  "Звичайно, я з вами розмовляю", - сказав один iз пожежникiв. "Як ти думаєш, куди ти прямуєш з моїм пальто?"
    
  Вiдповiдай йому, чуваку. Придумай щось. Щось переконливе.
    
  'Ми повиннi подивитися на сервер, i агент сказав, що ми повиннi вжити запобiжних заходiв'.
    
  'Твоя мати нiколи не вчила тебе просити речi, перш нiж брати їх у борг?'
    
  'Менi справдi шкода. Чи не могли б ви позичити менi своє пальто?
    
  Пожежний розслабився та посмiхнувся.
    
  'Звичайно, чувак. Давай подивимося, чи це твiй розмiр, ' сказав вiн, розорюючи пальто. Орвiлл засунув руки в рукави. Пожежник застебнув його та надiв шолом. Орвiлл на мить зморщив нiс вiд змiшаних запахiв поту та сажi.
    
  'Iдеально пiдходить. Певно, хлопцi?
    
  "Вiн виглядав би як справжнiй пожежник, якби не сандалiї", - сказав iнший член команди, вказуючи на ноги Орвiлл. Вони всi розсмiялися.
    
  'Дякую вам. Велике вам спасибi. Але дозволь менi пригостити тебе склянкою соку, щоб загладити мої поганi манери. Що скажеш?
    
  Вони показали йому пiднятий великий палець i кивнули, коли Орвiлл пiшов. За бар'єром, який вони встановили за п'ятсот футiв вiд нього, Орвiлл побачив пару дюжин глядачiв i кiлька телекамер - лише кiлька, - намагаються зняти сцену. З такої вiдстанi пожежа, мабуть, виглядала не бiльш нiж нудним вибухом газу, тому вiн припустив, що вони скоро пiдуть. Вiн сумнiвався, що iнцидент займе бiльше хвилини у вечiрнiх новинах; навiть половина колонки в завтрашнiй "Вашингтон пост". Прямо зараз у нього була нагальнiша проблема: вибратися звiдти.
    
  Все буде добре, поки ви не зiткнетеся з iншим агентом ЦРУ. Тож просто посмiхнись. Усмiхнись.
    
  "Привiт, Бiлле", - сказав вiн, киваючи полiцейському, який охороняє оточену територiю, нiби знав його все своє життя.
    
  'Я збираюся роздобути трохи соку для хлопцiв'.
    
  'Я Мак'.
    
  'Добре, вибач. Я переплутав тебе з деким iншим.
    
  'Ти з п'ятдесят четвертого, правда?
    
  'Нi, Вiсiмка. Я Стюарт, ' сказав Орвiлл, вказуючи на бейдж з iм'ям на липучцi у себе на грудях i молячись, щоб полiцейський не помiтив його взуття.
    
  "Iдiть вперед", - сказав чоловiк, трохи вiдсуваючи бар'єр "Не перетинати", щоб Орвiлл мiг пройти. 'Принеси менi чогось поїсти, гаразд, приятелю?'
    
  'Немає проблем!' Вiдповiв Орвiлл. Вiн залишив позаду димнi руїни свого офiсу i розчинився в натовпi.
    
    
  23
    
    
    
  НА БОРТУ БЕГЕМОТУ
    
  ПОРТ В АКАБI, ЙОРДАНIЯ
    
    
  Середа, 12 липня 2006 року. 10:21 ранку.
    
    
  "Я не робитиму цього", - сказав Андреа. "Це божевiлля".
    
  Фаулер похитав головою i глянув на Харела у пошуках пiдтримки. Це був утретє, коли вiн намагався переконати репортера.
    
  "Послухай мене, люба", - сказав лiкар, сiдаючи навпочiпки поруч з Андреа, яка сидiла на пiдлозi бiля стiни, притиснувши ноги до тулуба лiвою рукою i нервово курячи правою. вислизає ...'
    
  "Це може вислизнути вiд вас, але для мене це надзвичайно важливо", - пробурмотiла Андреа.
    
  '... але що для нас зараз важливо, то це отримати в свої руки ту саму iнформацiю, що й у Рассела. Вiн не збирається дiлитися цим iз нами, це точно. Саме тому нам потрiбно, щоб ви подивилися на цi файли.'
    
  'Чому я не можу просто вкрасти їх у Рассела?'
    
  'Двi причини. По-перше, тому що Рассел та Кайн сплять в однiй каютi, яка перебуває пiд постiйним наглядом. I, по-друге, тому що, навiть якби вам удалося потрапити, їхнi примiщення величезнi, i у Рассела, ймовiрно, всюди папери. Вiн привiз iз собою чимало роботи, щоб продовжувати керувати iмперiєю Каїна.
    
  'Добре, але цей монстр... Я бачив, як вiн дивиться на мене. Я не хочу наближатися до нього.
    
  'Мiстер Деккер може процитувати всi твори Шопенгауера з пам'ятi. Можливо, це дасть вам тему для розмови", - сказав Фаулер в однiй зi своїх рiдкiсних спроб пожартувати.
    
  "Батьку, ти не допомагаєш", - лаяв його Харел.
    
  'Про що вiн каже, док?' Запитала Андреа.
    
  'Деккер цитує Шопенгауера щоразу, коли вiн заводиться. Вiн знаменитий це.'
    
  'Я думав, вiн був знаменитий тим, що їв на снiданок колючий дрiт. Ти можеш уявити, що б вiн зробив зi мною, якби застукав, що я шастаю його каютою? Я йду звiдси.
    
  'Андреа', - сказала Харел, хапаючи її за руку. 'Iз самого початку отець Фаулер i я були стурбованi тим, що ви берете участь у цiй експедицiї. Ми сподiвалися переконати вас придумати якийсь привiд, щоб звiльнитися, як тiльки ми пришвартуємося.
    
  Чорт забирай! Пiд замком з ексклюзивом мого життя. Життя, я сподiваюся, що не буде занадто коротким.
    
  'Ви берете участь у цьому, хочете ви цього чи нi, мiс Отеро", - сказав Фаулер. 'Нi лiкар, нi я не можемо наблизитися до хатини Деккера. Вони занадто уважно спостерiгають за нами. Вони повиннi бути чорними iз золотим логотипом на обкладинцi.
    
  Андреа на мить замислилась. Хоч би як вона боялася Могенса Деккера, той факт, що на борту був убивця, не зникне, якщо вона просто подивиться в iнший бiк i продовжить писати свою iсторiю, сподiваючись на краще. Вона мала бути прагматичною, i об'єднання з Харел i батьком Фаулером було непоганою iдеєю.
    
  Доки це вiдповiдає моїй метi, i вони не встануть мiж моєю камерою i Ковчегом.
    
  'Добре. Але я сподiваюся, що цей кроманьйонець не розрiже мене на дрiбнi шматочки, iнакше я повернуся як привид i переслiдуватиму вас обох, блядь.
    
    
  Андреа попрямувала до середини проходу 7. План був досить простий: Харел знайшов Деккера бiля мосту i займав його питаннями про щеплення для солдатiв. Фаулер мав нести вахту на сходах мiж першою та другою палубами - каюта Деккера була на другому рiвнi. Неймовiрно, але його дверi були не зачиненi.
    
  Самовпевнений виродок, подумала Андреа.
    
  Маленька, гола каюта була майже iдентична її власнiй. Вузьке лiжко, застелене наглухо, в армiйському стилi.
    
  Як у мого батька. Гребанi мiлiтаристськi засранцi.
    
  Металева шафа, маленька ванна кiмната i письмовий стiл. На ньому стос чорних папок.
    
  Бiнґо. Це було просто.
    
  Вона простягла до них руку, коли шовковий голос мало не змусив її виплюнути своє серце.
    
  'Так, так. Чому я завдячую такою честю?
    
    
  24
    
    
    
  На БОРТУ БЕГЕМОТА
    
  ПРИЧАЛИ ПОРТУ АКАБА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Середа, 12 липня 2006 року. 11:32 ранку.
    
    
  Андреа щосили намагалася не закричати. Натомiсть вона обернулася з усмiшкою на обличчi.
    
  'Доброго дня, мiстере Деккер. Чи це полковник Деккер? Я шукав тебе.
    
  Найманий працiвник був такий великий i стояв так близько до Андреа, що їй довелося вiдкинути голову назад, щоб не розмовляти з його шиєю.
    
  "З мiстером Деккером все гаразд. Тобi щось було потрiбно... Андреа?"
    
  Придумай виправдання, i зроби його добрим, подумала Андреа, широко посмiхаючись.
    
  "Я прийшов вибачитися за те, що з'явився вчора вдень, коли ви проводжали мiстера Кайна з його лiтака".
    
  Деккер обмежився бурчанням. Цей грубiян загороджував дверi маленької каюти i був так близько, що Андреа могла бачити чiткiше, нiж їй хотiлося, червонуватий шрам на його обличчi, його каштанове волосся, блакитнi очi та дводенну щетину. Запах його одеколону був нестерпним.
    
  Я не можу в це повiрити, вiн використовує Armani. лiтрами.
    
  "Ну, скажи що-небудь".
    
  'Ти щось кажеш, Андреа. Чи ти прийшов не для того, щоб перепросити?
    
  Андреа раптово згадала про обкладинку National Geographic, де кобра розглядала морську свинку, що вона бачила.
    
  'Пробач менi'.
    
  'Немає проблем. На щастя, ваш друг Фаулер урятував ситуацiю. Але ви повиннi бути обережнi. Майже всi нашi печалi походять з наших вiдносин з iншими людьми.
    
  Деккер зробив крок уперед. Андреа вiдступила.
    
  'Це дуже глибоко. Schopenhauer?'
    
  'Ах, ти знаєш класику. Чи ти отримуєш уроки на кораблi?
    
  'Я завжди був самоукою'.
    
  'Ну, великий вчитель сказав: 'Обличчя людини, як правило, говорить бiльше i цiкавiшi речi, нiж його рот'. I твоє обличчя виглядає винним.
    
  Андреа скоса глянула на файли, хоча одразу ж пошкодувала про це. Вона мала уникнути пiдозр, навiть якщо було занадто пiзно.
    
  'Великий учитель також сказав: 'Кожна людина приймає межi свого власного поля зору за межi свiту'. '
    
  Деккер показав зуби i задоволено посмiхнувся.
    
  'Цiлком вiрно. Я думаю, вам краще пiти i пiдготуватися - ми вирушаємо на берег приблизно за годину.
    
  'Так, звичайно. Вибачте мене, ' сказала Андреа, намагаючись пройти повз нього.
    
  Спочатку Деккер не зрушив з мiсця, але зрештою вiн зрушив цегляну стiну свого тiла, дозволивши репортеровi прослизнути через простiр мiж столом та ним самим.
    
  Андреа завжди пам'ятатиме, що сталося далi, як хитрiсть iз її боку, генiальний трюк, щоб отримати потрiбну їй iнформацiю прямо з-пiд носа пiвденноафриканця. Реальнiсть була бiльш прозаїчною.
    
  Вона спiткнулася.
    
  Лiва нога молодої жiнки зачепилася за лiву ступню Деккера, яка не зрушила нi на дюйм. Андреа втратила рiвновагу i впала вперед, упершись руками в стiл, щоб не вдаритися обличчям у край. Вмiст папок випав на пiдлогу.
    
  Андреа в шоцi подивилася на землю, а потiм на Деккера, який витрiщився на неї, з його носа валив дим.
    
  'Упс'.
    
    
  Так що я, заїкаючись, вибачився i вибiг. Ви б бачили, як вiн дивився на мене. Я нiколи цього не забуду.
    
  "Менi шкода, що я не змiг зупинити його", - сказав отець Фаулер, хитаючи головою. "Мабуть, вiн спустився через якийсь службовий люк з мiстка".
    
  Вони втрьох були в лазаретi, Андреа сидiла на лiжку, Фаулер i Харел стурбовано дивилися на неї.
    
  'Я навiть не чув, як вiн увiйшов. Здається неймовiрним, що його габаритiв мiг рухатися так тихо. I всi цi зусилля марно. У будь-якому разi, дякую тобi за цитату Шопенгауера, тату. На мить вiн втратив мову.
    
  'Нема за що. Вiн досить нудний фiлософ. Було важко згадати гiдний афоризм.
    
  'Андреа, ти пам'ятаєш щось, що ти бачила, коли папки впали на пiдлогу?' Харел перервав.
    
  Андреа заплющила очi, концентруючись.
    
  Там були фотографiї пустелi, плани того, що виглядало як вдома... Я не знаю. Все було безладно, i всюди були написи. Єдина папка, яка вiдрiзнялася, була жовта з червоним логотипом.'
    
  'Як виглядав логотип?'
    
  'Яка б це мала рiзниця?'
    
  'Ви були б здивованi, дiзнавшись, скiльки воєн виграється через незначнi деталi'.
    
  Андреа знову зосередилася. Вона мала чудову пам'ять, але вона глянула на розкиданi листи всього на пару секунд i була в станi шоку. Вона притиснула пальцi до перенiсся, примружила очi i видавала дивнi тихi звуки. Якраз у той момент, коли вона думала, що не може згадати, у її головi виник образ.
    
  'Це був червоний птах. Сова через око. Її крила були вiдчиненi.
    
  Фаулер усмiхнувся.
    
  'Це незвичайно. Це могло б допомогти.'
    
  Священик вiдкрив свiй портфель та дiстав мобiльний телефон. Вiн витяг свою товсту антену i приступив до її включення, тодi як двi жiнки дивилися здивовано.
    
  "Я думала, що всi контакти iз зовнiшнiм свiтом були забороненi", - сказала Андреа.
    
  "Так i є", - сказав Харел. "У нього будуть справжнi неприємностi, якщо його зловлять".
    
  Фаулер уважно вдивлявся в екран, чекаючи на репортаж. Це був супутниковий телефон Globalstar; вiн не використовував звичайнi сигнали, а натомiсть безпосередньо пiдключався до мережi супутникiв зв'язку, радiус дiї яких покривав приблизно 99% поверхнi Землi.
    
  "Ось чому важливо, щоб ми сьогоднi дещо перевiрили, мiс Отеро", - сказав священик, набираючи номер по пам'ятi. "На даний момент ми знаходимося недалеко вiд великого мiста, тому сигнал з корабля пройде непомiченим серед усiх iнших з Акаби. Як тiльки ми дiстанемося до мiсця розкопок, буде користуватися будь-яким телефоном".
    
  ' Але що...
    
  Фаулер перервав Андреа, пiднявши палець. Виклик було прийнято.
    
  'Альберте, менi потрiбна послуга'.
    
    
  25
    
    
    
  ДЕ-ТО В ОКРУГI ФЕРФАКС, штат ВIРДЖIНIЯ
    
  Середа, 12 липня 2006 року. 5:16 ранку.
    
    
  Молодий священик схопився з лiжка, наполовину спросоння. Вiн одразу зрозумiв, хто це був. Цей мобiльний телефонував лише в екстрених випадках. Вiн мав iншу мелодiю дзвiнка, нiж iншi, якi вiн використовував, i тiльки одна людина мала номер. Людина, за яку батько Альберт, не замислюючись, вiддала б своє життя.
    
  Звичайно, отець Альберт не завжди був батьком Альбертом. Дванадцять рокiв тому, коли йому було чотирнадцять, його звали FrodoPoison, i вiн був найвiдомiшим кiберзлочинцем в Америцi.
    
  Молодий Ел був самотнiм хлопчиком. Мама i тато обидва працювали i були надто зайнятi своєю кар'єрою, щоб придiляти багато уваги своєму худенькому свiтловолосому синовi, незважаючи на те, що вiн був таким тендiтним, що їм доводилося тримати вiкна зачиненими на випадок, коли його понесе протягом. Але Альберту не потрiбен був протяг, щоб парити в кiберпросторi.
    
  "Неможливо пояснити його талант", - сказав агент ФБР, який займався цiєю справою, пiсля його арешту. "Його нiхто не вчив. Коли дитина дивиться на комп'ютер, вона не бачить пристрiй, зроблений з мiдi, кремнiю та пластику.
    
  Почнемо з того, що Альберт вiдкрив досить багато цих дверей, просто щоб розважити себе. Серед них були захищенi вiртуальнi сховища Chase Manhattan Bank, Mitsubishi Tokyo Financial Group та BNP, Нацiональний банк Парижа. За три тижнi, якi тривала його коротка кримiнальна кар'єра, вiн украв 893 мiльйони доларiв, зламавши банкiвськi програми, перенаправивши їх на кредитнi комiсiї неiснуючому банку-посереднику пiд назвою Albert M. Bank на Кайманових островах. Це був банк iз єдиним клiєнтом. Звичайно, назвати банк своїм iм'ям було не блискучим вчинком, але Альберт був ледь пiдлiтком. Вiн помiтив свою помилку, коли двi команди спецназу увiрвалися до будинку його батькiв пiд час вечерi, зiпсувавши килим у вiтальнi та наступивши коту на хвiст.
    
  Альберт нiколи б не дiзнався, що дiється в тюремнiй камерi, пiдтверджуючи приказку про те, що чим бiльше ти крадеш, тим краще з тобою поводяться. Але поки вiн був у наручниках у кiмнатi для допитiв ФБР, тi мiзернi знання про американську тюремну систему, якi вiн набув завдяки перегляду телевiзора, продовжували крутитись у нього в головi. Альберт мав невиразне уявлення про те, що в'язниця - це мiсце, де ти можеш згнити, де тебе можуть сомонiзувати. I хоча вiн не був певен, що означає друга рiч, вiн здогадувався, що це буде боляче.
    
  Агенти ФБР дивилися на цю вразливу зламану дитину i неприємно потiли. Цей хлопчик вразив багатьох людей. Вистежити його було неймовiрно складно, i якби не його дитяча помилка, вiн би продовжував оббирати мегабанки. Корпоративнi банкiри, звiсно, не були зацiкавленi в тому, щоб справа дiйшла до суду та громадськiсть дiзналася, що сталося. Подiбнi iнциденти завжди змушували iнвесторiв нервувати.
    
  "Що ви робите з ядерною бомбою чотирнадцятирiчної давностi?" - запитав один iз агентiв.
    
  "Навчи його не вибухати", - вiдповiв iнший.
    
  I саме тому вони передали справу до ЦРУ, яка використала такий неприборканий талант, як у нього. Щоб поговорити з хлопчиком, вони розбудили агента, який у 1994 роцi впав у немилiсть усерединi Компанiї, зрiлого капелана ВПС iз досвiдом роботи у психологiї.
    
  Коли сонний Фаулер рано вранцi увiйшов до кiмнати для допитiв i сказав Альберту, що має вибiр: провести час за ґратами або працювати шiсть годин на тиждень на уряд, хлопчик був такий щасливий, що не витримав i заплакав.
    
  Бути нянею цього хлопчика-генiя було нав'язано Фаулер як покарання, але для нього це був подарунок. Згодом мiж ними почалася непорушна дружба, заснована на взаємному захопленнi, яке у разi Альберта спричинило прийняття католицької вiри i, зрештою, вступ до семiнарiї. Пiсля висвячення на священика Альберт продовжував час вiд часу спiвпрацювати з ЦРУ, але, як i Фаулер, вiн робив це вiд iменi Священного Альянсу, розвiдувальної служби Ватикану. З самого початку Альберт звик отримувати дзвiнки вiд Фаулера посеред ночi, що було частково розплатою за ту нiч 1994 року, коли вони вперше зустрiлися.
    
    
  'Привiт, Ентонi'.
    
  'Альберте, менi потрiбна послуга'.
    
  'Ти колись дзвониш у звичайний час?'
    
  'Отже пильнуйте, бо ви не знаєте, о котрiй годинi ...'
    
  "Не виводь мене з себе, Ентонi", - сказав молодий священик, пiдходячи до холодильника. "Я втомився, так що говори швидше. Ти вже в Йорданiї?"
    
  'Чи знаєте ви про службу безпеки, на логотипi якої зображена червона сова з розкритими крилами?'
    
  Альберт налив собi склянку холодного молока i повернувся до спальнi.
    
  'Ти жартуєш? Це Netcatch логотип. Цi хлопцi були новi гуру для Компанiї. Вони виграли значну частину розвiдувальних контрактiв ЦРУ для Департаменту iсламського тероризму. Вони також консультували декiлька приватних американських фiрм.
    
  'Чому ти говориш про них у минулому, Альберте?'
    
  'Компанiя випустила внутрiшнiй бюлетень кiлька годин тому. Учора терористична група пiдiрвала офiси Netcatch у Вашингтонi та знищила весь персонал. ЗМI нiчого не знають про це. Усе це видають через вибух газу. Компанiя отримувала багато нарiкань за всю антитерористичну роботу, яку вони виконували за контрактом iз приватними пiдроздiлами. Подiбна робота виставить їх уразливими.
    
  'Є тi, хто вижив?'
    
  'Тiльки один, хтось на iм'я Орвiлл Вотсон, генеральний директор i власник. Пiсля нападу Вотсон сказав агентам, що йому не потрiбний захист вiд ЦРУ, а потiм втiк. Начальники в Ленглi дуже злi на дурня, який дозволив йому пiти. Знайти Уотсона та помiстити його пiд охорону є прiоритетом.'
    
  Фаулер на хвилину замовк. Альберт звик до довгих пауз свого друга i чекав.
    
  "Послухай, Альберте," продовжив Фаулер, - ми у скрутному становищi, i Ватсон щось знає. Ви маєте знайти його ранiше, нiж це зробить ЦРУ. Його життя у небезпецi. I що ще гiрше, то це наш.'
    
    
  26
    
    
    
  Дорогою на розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Середа, 12 липня 2006 року, 16:15.
    
    
  Було б перебiльшенням назвати стрiчку твердої землi, якою рухався конвой експедицiї, дорогою. Якщо дивитися з однiєю зi скель, якi домiнували над пустельним ландшафтом, вiсiм транспортних засобiв, мабуть, здавалися не бiльш як запорошеними аномалiями. Шлях вiд Акаби до мiсця розкопок становив трохи бiльше ста миль, але автоколонi знадобилося п'ять годин через нерiвностi мiсцевостi в поєднаннi з пилом i пiском, що пiднiмаються слiдом за кожним наступним транспортним засобом, що призвело до нульової видимостi для водiїв, якi йшли за ними.
    
  На чолi колони йшли два унiверсальнi Hummer H3, у кожному з яких знаходилося по чотири пасажири. Пофарбованi в бiлий колiр, з вiдкритою червоною рукою Kayn Industries на дверях, цi автомобiлi були частиною обмеженої серiї, спецiально створеної для роботи в найсуворiших умовах на землi.
    
  'Це бiса крута вантажiвка", - сказав Томмi Айхберг за кермом другого H3 нудьгуючої Андреа. 'Я б не назвав це вантажiвкою. Це танк.
    
  'Я впевнений, що це коштує бiльше, нiж моя квартира", - сказав репортер. Через пил вона не змогла зробити жодної фотографiї пейзажу, тому обмежилася кiлькома вiдвертими знiмками Стоу Ерлiнг i Девiда Паппаса, якi сидiли позаду неї.
    
  'Майже триста тисяч євро. Поки у цiєї машини достатньо палива, вона може впоратися з будь-чим.'
    
  "Ось чому ми привезли бензовози, правда?" - сказав Девiд.
    
  Вiн був молодим чоловiком з оливковою шкiрою, з трохи приплюснутим носом i вузьким чолом. Щоразу, коли вiн широко розплющував очi вiд здивування - що вiн робив досить часто - його брови майже стосувалися лiнiї зростання волосся. Андреа вiн подобався, на вiдмiну вiд Стоу, який, незважаючи на те, що був високим i привабливим, з акуратним "кiнським хвостом", поводився як щось iз керiвництва по самодопомозi.
    
  "Звичайно, Девiде", - вiдповiв Стоу. 'Вам не слiд ставити запитання, на якi ви вже знаєте вiдповiдь. Наполегливiсть, пам'ятаєте? Це ключ.'
    
  "Ти дуже впевнений у собi, коли професора немає поруч, Стоу", - сказав Девiд, звучавши трохи ображено. "Цього ранку, коли вiн виправляв вашi оцiнки, ви не здавалися таким наполегливим".
    
  Стоу пiдняв пiдборiддя, роблячи жест 'ти можеш у це повiрити?' у бiк Андреа, яка проiгнорувала його та зайнялася замiною карти пам'ятi у своїй камерi. На кожнiй чотиригiгабайтнiй картi було достатньо мiсця для 600 фотографiй високої роздiльної здатностi. Як тiльки кожна картка була заповнена, Андреа перенесла знiмки на спецiальний портативний жорсткий диск, який мiг зберiгати 12 000 фотографiй i мав 7-дюймовий РК-екран для попереднього перегляду. Вона хотiла б взяти iз собою свiй ноутбук, але тiльки командi Форрестера дозволили взяти їх iз собою в експедицiю.
    
  'Скiльки у нас палива, Томмi?' Запитала Андреа, повертаючись до водiя.
    
  Айхберг задумливо погладив свої вуса. Андреа потiшило те, як повiльно вiн говорив, i те, як кожну другу пропозицiю вiн починав з довгого 'Ш-е-л-л-л-л-л-л-л'.
    
  'Двi вантажiвки позаду нас везуть запаси. Росiйський камаз, вiйськовий. Мiцний горiшок. Росiяни випробували в Афганiстанi. Що ж... пiсля цього у нас є танкери. У тiй, що з водою, 10500 галонiв. Що з бензином, трохи менше та вмiщує трохи бiльше 9000 галонiв.'
    
  'Це багато палива'.
    
  'Ну, ми збираємося пробути тут кiлька тижнiв, i нам потрiбна електрика'.
    
  'Ми завжди можемо повернутися на корабель. Ти знаєш... щоб вiдправити бiльше запасiв.'
    
  'Ну, цього не станеться. Наказ такий: щойно ми дiстанемося до табору, нам заборонено спiлкуватися iз зовнiшнiм свiтом. Нiяких контактiв iз зовнiшнiм свiтом, крапка.'
    
  'Що, якщо виникне надзвичайна ситуацiя?' Нервово сказала Андреа.
    
  'Ми досить самодостатнi. Ми могли б мiсяцями виживати на тому, що привезли iз собою, але при плануваннi було враховано кожен аспект. Я знаю, тому що як офiцiйний водiй та механiк, я вiдповiдав за нагляд за навантаженням всiх транспортних засобiв. У доктора Харела там справжня лiкарня. I, ну, якщо є щось бiльше, нiж вивихнута кiсточка, ми всього за сорок п'ять миль вiд найближчого мiста, Аль-Мудаввара.'
    
  'Це полегшення. Скiльки людей там мешкає? Дванадцять?
    
  'Тебе вчили такому вiдношенню пiд час урокiв журналiстики?' Стоу втрутився iз заднього сидiння.
    
  'Так, це називається Сарказм 101'.
    
  'Тримаю в заклад, це була твоя найкраща тема'.
    
  Розумна дупа. Я сподiваюся, у тебе станеться iнсульт, доки ти копаєш. Тодi давайте подивимося, що ви думаєте про те, щоб захворiти посеред йорданської пустелi, подумала Андреа, яка нiколи нi по чому в школi не отримувала високих оцiнок. Ображена, вона деякий час зберiгала гiдне мовчання.
    
    
  "Ласкаво просимо до Пiвденної Йорданiї, друзi мої", - радiсно сказав Томмi. "Будинок симуна. Населення: нуль."
    
  'Що таке симун, Томмi?' - сказала Андреа.
    
  'Гiгантська пiщана буря. Ви повиннi побачити його, щоб повiрити в це. Точно, ми майже на мiсцi.'
    
  H3 сповiльнив хiд, i вантажiвки почали шикуватися бiля узбiччя дороги.
    
  "Я думаю, це поворот", - сказав Томмi, вказуючи на GPS на панелi приладiв. Нам залишилося пройти всього близько двох миль, але нам знадобиться деякий час, щоб подолати цю вiдстань. Вантажiвкам буде важко у цих дюнах.'
    
  Коли пил почав осiдати, Андреа помiтила величезну дюну рожевого пiску. За ним був каньйон Кiгтя, мiсце, за словами Форрестера, де Ковчег Завiту було заховано понад двi тисячi рокiв. Маленькi вихори ганялися один за одним схилом дюни, закликаючи Андреа приєднатися до них.
    
  "Як ти думаєш, я змiг би пройти решту шляху пiшки?" Я хотiв би зробити кiлька фотографiй експедицiї у мiру її прибуття. Зважаючи на все, я дiстануся туди ранiше вантажiвок.'
    
  Томмi глянув на неї з занепокоєнням. 'Ну, я не думаю, що це гарна iдея. Сходження на цей горб буде нелегким. Усерединi вантажiвки круто. Там, зовнi, 104 градуси.'
    
  'Я обережний. У будь-якому випадку ми будемо пiдтримувати вiзуальний контакт весь час. Зi мною нiчого не станеться.
    
  'Я теж не думаю, що вам слiд це робити, мiс Отеро", - сказав Девiд Паппас.
    
  'Давай, Айхберг. Вiдпусти її. Вона велика дiвчинка', - сказав Стоу, бiльше заради задоволення виступити проти Паппаса, нiж пiдтримати Андреа.
    
  "Менi доведеться проконсультуватися з мiстером Расселом".
    
  'Тодi дiй'.
    
  Попри здоровий глузд Томмi схопив рацiю.
    
    
  Через двадцять хвилин Андреа жалкувала про своє рiшення. Перш нiж почати пiдйом на вершину дюни, їй спочатку довелося спуститися приблизно на вiсiмдесят футiв вiд дороги, а потiм повiльно пiднятися ще на 2500 футiв, останнi п'ятдесят з яких були з нахилом 25 градусiв. Вершина дюни здавалася оманливо близькою; пiсок - оманливо гладким.
    
  Андреа взяла iз собою рюкзак, у якому була велика пляшка води. Перш нiж вона досягла вершини дюни, вона випила все до краплi. У неї болiла голова, незважаючи на те, що вона була в капелюсi, i в неї хворiли нiс та горло. На нiй були тiльки сорочка з короткими рукавами, шорти та черевики, i, незважаючи на те, що вона завдала сонцезахисного крему з високим коефiцiєнтом захисту перед тим, як вийти з Hummer, шкiру на її руках почало палити.
    
  Менше пiвгодини, i я готовий до прийому опiкiв. Сподiватимемося, що з вантажiвками нiчого не станеться, iнакше нам доведеться повертатися пiшки, подумала вона.
    
  Це здавалося малоймовiрним. Томмi особисто водила кожну вантажiвку на вершину дюни - завдання, яке потребує досвiду, щоб уникнути ризику перекидання транспортного засобу. Спочатку вiн подбав про два камiни постачання, залишивши їх припаркованими на пагорбi трохи нижче за найкрутiшу частину пiдйому. Потiм вiн розiбрався з двома водовозами, поки решта його команди спостерiгала за тим, що вiдбувається з тiнi H3s.
    
  Тим часом Андреа спостерiгала за операцiєю через свiй телеоб'єктив. Щоразу, коли Томмi виходив з машини, вiн махав репортеровi на вершинi дюни, i Андреа вiдповiдала тим самим жестом. Потiм Томмi пiдвiв H3s до краю останнього пiдйому, оскiльки збирався використовувати їх для буксирування бiльш важких транспортних засобiв, яким, незважаючи на їхнi великi колеса, не вистачало зчеплення з дорогою для такого крутого пiщаного пiдйому.
    
  Андреа зробила кiлька фотографiй першої вантажiвки, коли вона пiднiмалася на вершину. Один iз солдатiв Деккера тепер керував всюдиходом, який був пiдключений до КамАЗу за допомогою кабелю. Вона спостерiгала, яких величезних зусиль вимагалося, щоб пiдняти вантажiвку на вершину дюни, але пiсля того, як вона проїхала повз неї, Андреа втратила iнтерес до процедури. Натомiсть вона звернула свою увагу на Каньйон Кiгтя.
    
  Спочатку величезна скеляста ущелина нiчим не вiдрiзнялася вiд будь-якого iншого в пустелi. Андреа могла бачити двi стiни приблизно за 150 футiв один вiд одного, якi простягалися вдалину, а потiм подiлялися. Дорогою туди Айхберг показав їй пташиного польоту мiсця їх призначення. Каньйон виглядав як потрiйний кiготь гiгантського яструба.
    
  Обидвi стiни були заввишки вiд 100 до 130 футiв. Андреа направила свiй телеоб'єктив на вершину скелястої стiни, шукаючи вигiднiшу точку, з якої вона могла б знiмати.
    
  Саме тодi вона побачила його.
    
  Це тривало лише секунду. Чоловiк, одягнений у хакi, спостерiгає за нею.
    
  Здивована, вона вiдiрвала погляд вiд об'єктива, але пляма була надто далекою. Вона ще раз навела камеру на край каньйону.
    
  Нiчого.
    
  Змiнивши позу, вона знову оглянула стiну, але це було марно. Хто б не бачив її, вiн швидко сховався, що не було добрим знаком. Вона намагалася вирiшити, що робити.
    
  Найрозумнiшим було б почекати та обговорити це з Фаулером та Харел...
    
  Вона пiдiйшла i стала в тiнi першої вантажiвки, до якої незабаром приєдналася друга. Через годину вся експедицiя прибула на вершину дюни i була готова увiйти в каньйон Кiгтя.
    
    
  27
    
    
    
  MP3-файл, витягнутий полiцiєю йорданської пустелi iз цифрового рекордера Андреа Отеро пiсля катастрофи експедицiї Мойсея
    
  Назва, все великими лiтерами. Ковчег вiдновлено. Нi, почекай, видали це. Назва... Скарб у пустелi. Нi, це нiкуди годиться. Я маю послатися на Ковчег у назвi - це допоможе продавати документи. Добре, давайте залишимо назву, доки я не закiнчу писати статтю. Провiдна пропозицiя: Згадувати його назву - означає посилатися на один iз найпоширенiших мiфiв всього людства. Ми супроводжуємо експедицiю Мойсея в її таємнiй подорожi через пiвденну йорданську пустелю в каньйон Кiгтя, мiсце, де майже двi тисячi рокiв тому група вiруючих сховала Ковчег пiд час руйнування другого храму Соломона.
    
  Все це дуже сухо. Я краще спершу напишу це. Давайте почнемо з iнтерв'ю Форрестера ... Чорт забирай, у цього старого мурашки по шкiрi вiд його хрипкого голосу. Кажуть, це через його хворобу. Примiтка: Подивiться в Iнтернетi, як пишеться пневмоконiоз.
    
    
  ПИТАННЯ: Професор Форрестер, Ковчег Завiту розбурхував людську уяву з незапам'ятних часiв. З чим ви пов'язуєте цей iнтерес?
    
    
  ВIДПОВIДЬ: Послухайте, якщо ви хочете, щоб я ввiв вас у курс справи, вам не потрiбно ходити по колу та розповiдати менi те, що я вже знаю. Просто скажи, що ти хочеш, i я поговорю.
    
    
  Запитання: Ви даєте багато iнтерв'ю?
    
    
  A: Десятки. Отже, ви не збираєтеся питати мене про щось оригiнальне, про щось, чого я ще не чув або на що не вiдповiдав ранiше. Якби у нас на розкопках було пiдключення до Iнтернету, я б порадив вам подивитися деякi з них та скопiювати вiдповiдi.
    
    
  Запитання: У чому проблема? Ви турбуєтеся про те, що повторюватиметеся?
    
    
  A: Я турбуюся про марнування часу. Менi сiмдесят сiм рокiв. Сорок три з цих рокiв я провiв у пошуках Ковчега. Зараз чи нiколи.
    
    
  П: Ну, я впевнений, що ви нiколи ранiше не вiдповiдали.
    
    
  A: Що це? Конкурс оригiнальностi?
    
    
  Запитання: Професор, будь ласка. Ти розумна i пристрасна людина. Чому б тобi не спробувати достукатися до публiки та передати їм частину своєї пристрастi?
    
    
  A : (коротка пауза) Вам потрiбний церемонiймейстер? Я зроблю все, що зможу.
    
    
  Запитання: Дякую. Ковчег...?
    
    
  A : Найпотужнiший об'єкт в iсторiї. Це не простий збiг, особливо з огляду на те, що це було початком захiдної цивiлiзацiї.
    
    
  В: Хiба б iсторики не говорили, що цивiлiзацiя почалася в Стародавнiй Грецiї?
    
    
  A: Дурницi. Люди провели тисячi рокiв, поклоняючись плямам сажi у темних печерах. Плями, якi вони називали богами. Час минав, i плями змiнювалися у розмiрi, формi та кольорi, але вони продовжували залишатися плямами. Ми не знали про iснування єдиного божества, доки воно не було вiдкрито Аврааму лише чотири тисячi рокiв тому. Що ви знаєте про Авраама, юна ледi?
    
    
  П: Вiн батько iзраїльтян.
    
    
  A: Правильно. I арабiв. Два яблука, якi впали з одного дерева, прямо поруч. I одразу ж два маленькi яблучка навчилися ненавидiти один одного.
    
    
  Запитання: Яке це має вiдношення до Ковчегу?
    
    
  A : Через п'ятсот рокiв пiсля того, як Бог вiдкрив себе Аврааму, Всемогутньому набридло, що люди продовжували вiдвертатися вiд Нього. Коли Мойсей вивiв євреїв iз Єгипту, Бог ще раз вiдкрив Себе Своєму народовi. Всього за сто сорок п'ять миль вiд цього мiсця. I саме там вони пiдписали контракт. З одного боку, людство погоджується дотримуватися десяти простих пунктiв.
    
    
  Запитання: Десять заповiдей.
    
    
  A : З iншого боку, Бог погоджується дати людинi вiчне життя. Це найважливiший момент в iсторiї - момент, коли життя набуло свого значення. Через три тисячi п'ятсот рокiв кожна людська iстота несе цей контракт десь у своїй свiдомостi. Деякi називають це природним законом, iншi заперечують його iснування чи значення, i вони вб'ють та помруть, щоб захистити свою iнтерпретацiю. Але тодi, коли Мойсей отримав Скрижалi Закону з рук Бога: саме тодi почалася наша цивiлiзацiя.
    
  П: I потiм Мойсей кладе скрижалi в Ковчег Завiту.
    
    
  A: Разом з iншими об'єктами. Ковчег - це сейф, у якому зберiгається контракт iз Богом.
    
    
  П: Дехто каже, що Ковчег має надприроднi здiбностi.
    
    
  A: Дурницi. Я поясню це всiм завтра, коли ми розпочнемо роботу.
    
    
  З: Ви не вiрите в надприродну природу Ковчега?
    
    
  A : Вiд щирого серця. Моя мати читала менi з Бiблiї ще до народження. Моє життя було присвячене Слову Божому, але це не означає, що я не готовий спростувати будь-якi мiфи чи забобони.
    
    
  З: Говорячи про забобони, протягом багатьох рокiв вашi дослiдження викликали суперечки в академiчних колах, якi критично ставляться до використання стародавнiх текстiв для пошуку скарбiв. З обох бокiв посипалися образи.
    
    
  A: Академiки... вони не могли знайти свою дупу двома руками та лiхтариком. Чи знайшов би Шлiман скарби Трої без Iлiади Гомера? Чи знайшов би Картер гробницю Тутанхамона без маловiдомого папiрусу Ют? Свого часу обох сильно критикували за використання тих самих методiв, що i я зараз. Нiхто не пам'ятає своїх критикiв, але Картер та Шлiман безсмертнi. Я маю намiр жити вiчно.
    
  [сильний напад кашлю]
    
    
  Запитання: Ваша хвороба?
    
    
  A : Ви не можете провести стiльки рокiв у сирих тунелях, дихаючи брудом, не заплативши за це цiну. У мене хронiчний пневмоконiоз. Я нiколи не вiдходжу надто далеко вiд кисневого балона. Продовжуйте, будь ласка.
    
    
  Запитання: На чому ми зупинилися? О, так. Ви завжди були переконанi в iсторичному iснуваннi Ковчега Завiту, чи ваша вiра сходить до часу, коли ви почали перекладати Мiдний сувiй?
    
  A : Я був вихований християнином, але звернувся до iудаїзму, коли був вiдносно молодий. До 1960-х рокiв я мiг читати давньоєврейською так само добре, як англiйською. Коли я почав вивчати Кумранський Мiдний сувiй, я не виявив, що Ковчег був справжнiм - я вже знав це. Маючи бiльше двохсот згадок про нього в Бiблiї, це найбiльш часто описуваний об'єкт у Писаннях. Що я зрозумiв, коли тримав у руках Другий сувiй, то це те, що я буду тим, хто нарештi заново вiдкриє Ковчег.
    
    
  Запитання: Зрозумiло. Як саме другий сувiй допомiг вам розшифрувати Кумранський мiдний сувiй?
    
    
  A : Ну, було багато плутанини з такими приголосними, як вiн, хет, мем, каф, вав, зайїн та йод ...
    
    
  Запитання: З погляду непрофесiонала, професор.
    
    
  A: Деякi згоднi були не надто чiткими, що ускладнювало розшифровку тексту. I найдивнiшою рiччю було те, що серiю грецьких лiтер було вставлено по всьому свитку. Як тiльки у нас з'явився ключ до розумiння тексту, ми зрозумiли, що цi лiтери були назвами роздiлiв, якi змiнили порядок i, отже, контекст. Це був найцiкавiший перiод у моїй професiйнiй кар'єрi.
    
    
  П: Мабуть, було неприємно присвятити сорок три роки свого життя перекладу Мiдного сувоя, а потiм вирiшити все питання протягом трьох мiсяцiв пiсля того, як з'явився Другий сувiй.
    
    
  A: Абсолютно нi. Свитки Мертвого моря, включаючи Мiдний сувiй, виявили випадково, коли пастух кинув камiнь у печеру в Палестинi i почув, як щось розбилося. Так було знайдено перший iз рукописiв. Це не археологiя: це удача. Але без усiх цих десятилiть поглибленого вивчення ми б нiколи не прийшли до мiстера Кайна.
    
    
  Запитання: Мiстер Кайн? Про що ти говориш? Не кажiть менi, що в Мiдному сувому згадується мiльярдер!
    
    
  A: Я бiльше не можу говорити про це. Я й так сказав надто багато.
    
    
  28
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Середа, 12 липня 2006 року, 19:33.
    
    
  Наступний годинник був гарячковим приходом i доглядом. Професор Форрестер вирiшив розбити табiр бiля входу в каньйон. Дiлянка була б захищена вiд вiтру двома кам'яними стiнами, якi спочатку звужувалися, потiм розширювалися i, нарештi, ще раз з'єднувалися на вiдстанi 800 футiв, утворюючи те, що Форрестер назвав вказiвним пальцем. Два вiдгалуження каньйону на схiд та пiвденний схiд утворювали середнiй та безiменний пальцi кiгтя.
    
  Група житиме у спецiальних наметах, спроектованих iзраїльською компанiєю, щоб витримувати спеку пустелi, i на їхню установку пiшла добра частина дня. Робота з розвантаження вантажiвок лягла на плечi Роберта Фрiка та Томмi Айхберга, якi використовували гiдравлiчнi лебiдки на КамАЗах для розвантаження великих металевих ящикiв iз пронумерованим обладнанням для експедицiї.
    
  'Чотири тисячi п'ятсот фунтiв продовольства, двiстi п'ятдесят фунтiв медикаментiв, чотири тисячi фунтiв археологiчного обладнання та електроустаткування, двi тисячi фунтiв сталевих рейок, дриль та мiнi-екскаватор. Що ви про це думаєте?
    
  Андреа була вражена i зробила уявну замiтку для своєї статтi, перевiряючи пункти у списку, який дав їй Томмi. Через її обмежений досвiд в установцi наметiв, вона зголосилася допомогти з розвантаженням, i Айхберг призначив її вiдповiдальною за напрямок, куди має бути вiдправлена кожна скринька. Вона зробила це не з бажання допомогти, а тому, що вважала, що чим швидше вона закiнчить, тим швидше зможе поговорити з Фаулер i Харел наодинцi. Лiкар був зайнятий, допомагаючи встановлювати намет для лазарету.
    
  "Ось i тридцять четвертий номер, Томмi", - крикнув Фрiк iз задньої частини другої вантажiвки. Ланцюг на лебiдцi був прикрiплений до двох металевих гакiв по обидва боки ящика;
    
  'Будь обережним, цей важить тонну'.
    
  Молода журналiстка з тривогою подивилася на список, побоюючись, що вона пропустила щось.
    
  'Цей список невiрний, Томмi. У ньому всього тридцять три коробки.
    
  'Не хвилюйся. Ця конкретна скринька особлива... i ось приходять люди, якi вiдповiдають за нього", - сказав Айхберг, вiдстiбаючи ланцюги.
    
  Андреа вiдiрвалася вiд свого списку i побачила Марлу Джексон та Тевi Ваака, двох солдатiв Деккера. Вони обидва опустилися навколiшки поруч iз коробкою i вiдчинили замки. Кришка знялася з легким шипiнням, нiби її запечатали у вакуумi. Андреа непомiтно подивилася на його вмiст. Двоє найманцiв, схоже, не заперечували.
    
  Наче вони чекали, що я подивлюсь.
    
  Вмiст валiзи не мiг бути бiльш звичайним: пакети з рисом, кавою та зернами, розкладенi рядами по двадцять штук. Андреа не зрозумiла; особливо коли Марла Джексон схопила по пачцi в кожну руку i раптово кинула їх у груди Андреа, м'язи її рук перекочувалися пiд чорною шкiрою.
    
  'Ось так, Бiлоснiжка'.
    
  Андреа довелося вiдкинути планшет, щоб упiймати посилки. Ваака придушила смiшок, тодi як Джексон, iгноруючи здивованого репортера, сунула руку в простiр i сильно потягла. Шар упаковок зрушився, вiдкриваючи менш прозаїчний вантаж.
    
  Гвинтiвки, кулемети та стрiлецька зброя лежали шар за шаром на тацях. Поки Джексон i Ваака прибирали тацi - всього шiсть - i акуратно ставили їх поверх iнших коробок, солдати Деккера, що залишилися, а також сам пiвденноафриканець пiдiйшли i почали озброюватися.
    
  'Чудово, джентльмени', - сказав Деккер. Вiн вказав на три мiсця на вершинi стiн каньйону, друге з яких було не дуже далеко вiд того мiсця, де Андреа думала, що бачила таємничу фiгуру декiлькома годинами ранiше. мною.
    
  Близнюки Готлiб та Марла Джексон вирушили у трьох рiзних напрямках, шукаючи доступнi пiдйоми до постiв вартових, з яких солдати Деккера безперервно охоронятимуть експедицiю пiд час її перебування на об'єктi. Як тiльки вони визначили свої позицiї, вони прикрiпили мотузковi та алюмiнiєвi сходи до скелi через кожних десять футiв, щоб полегшити вертикальне пiднесення.
    
    
  Андреа тим часом захоплювалася винахiдливiстю сучасних технологiй. Навiть у найсмiливiших мрiях вона не уявляла, що її тiло опиниться в безпосереднiй близькостi вiд душу протягом наступного тижня. Але, на її подив, серед останнiх предметiв, якi були спущенi з КАМАЗiв, були два готовi душi та два переноснi туалети, зробленi з пластику та скловолокна.
    
  "У чому рiч, красуня?" Хiба ти не радий, що тобi не доведеться гадати в пiсок? - сказав Роберт Фрiк.
    
  Костлявий молодик складався з одних лiктiв i колiн, i вiн нервово пересувався. Андреа вiдреагувала на його вульгарне зауваження гучним вибухом смiху та почала допомагати йому закрiплювати туалети.
    
  'Це точно, Роберт. I, наскiльки я бачу, у нас навiть будуть його та її ваннi кiмнати...'
    
  'Це трохи несправедливо, враховуючи, що вас всього четверо, а нас двадцять. Що ж, принаймнi, тобi доведеться викопати свiй власний вiдхоже мiсце, сказав Фрiк.
    
  Андреа зблiдла. Хоч би як вона втомилася, навiть думка про те, щоб пiдняти лопату, змушувала її руки покриватися пухирями. Фрiк набирав обертiв.
    
  'Не розумiю, що тут смiшного'.
    
  Ти став бiлiший за дупу моєї тiтки Боннi. Ось що найкумеднiше.'
    
  "Не звертай на нього уваги, люба", - втрутився Томмi. "Ми скористаємося мiнi-екскаватором. Це займе у нас десять хвилин."
    
  'Ти завжди псуєш веселощi, Томмi. Тобi треба було дати їй ще трохи попотiти. Фрiк похитав головою i пiшов, щоб знайти когось ще, кого можна було б потурбувати.
    
    
  29
    
    
    
  Хакан
    
  Йому було чотирнадцять, коли вiн почав навчатися.
    
  Звичайно, спочатку йому багато чого довелося забути.
    
  Для початку все, чому вiн навчився в школi, у своїх друзiв, у себе вдома. Нiщо було реальним. Все було брехнею, винайденою ворогом, гнобителями iсламу. У них був план, сказав йому iмам, прошепотiвши це йому на вухо. 'Вони починають iз того, що дають жiнкам свободу. Вони ставлять їх на один рiвень iз чоловiками, щоб послабити нас. Вони знають, що ми сильнiшi, бiльш здатнi. Вони знають, що ми бiльш серйознi у своїх зобов'язаннях перед Богом. Потiм вони промивають нам мiзки, вони заволодiвають умами святих iмамiв. Вони намагаються затуманити наше судження нечистими образами хтивостi та розпусти. Вони пропагують гомосексуальнiсть. Вони брешуть, брешуть, брешуть. Вони навiть брешуть про дати. Кажуть, це двадцять друге травня. Але ви знаєте, який сьогоднi день.
    
  "Шiстнадцятий день шавваля, вчитель".
    
  'Вони говорять про iнтеграцiю, про те, як жити з iншими. Але ви знаєте, чого хоче Бог.
    
  "Нi, я не знаю, вчитель", - сказав переляканий хлопчик. Як вiн мiг бути в Божому розумi?
    
  'Бог хоче помститися за хрестовi походи; хрестовi походи, якi мали мiсце тисячу рокiв тому, та сьогоднiшнi. Бог хоче, щоб ми вiдновили халiфат, який вони зруйнували 1924 року. З того дня мусульманську громаду було подiлено на дiлянки територiї, якi контролюються нашими ворогами. Вам достатньо прочитати газету, щоб побачити, як нашi брати-мусульмани живуть у станi гноблення, приниження та геноциду. I найбiльша образа - це кiл, убитий у серцi Дар аль-Iсламу: Iзраїлю.
    
  'Я ненавиджу євреїв, вчитель'.
    
  'Нi. Ви лише думаєте, що робите. Слухайте уважно мої слова. Ця ненависть, яку, як вам здається, ви вiдчуваєте зараз, за кiлька рокiв здасться не бiльше нiж крихiтною iскрою порiвняно з пожежею цiлого лiсу. Тiльки iстинно вiруючi здатнi на таке перетворення. I ти станеш одним iз них. Ти особливий. Менi достатньо глянути у твої очi, щоб побачити, що в тебе є сила змiнити свiт. Для об'єднання мусульманської громади. Принести шарiат в Амман, Каїр, Бейрут. А потiм у Берлiн. У Мадрид. У Вашингтон.
    
  'Як ми це зробимо, учителю? Як ми можемо поширити iсламський закон на весь свiт?
    
  'Ти не готовий до вiдповiдi'.
    
  'Так, це я, вчитель'.
    
  'Ти хочеш вчитися всiм своїм серцем, душею та розумом?'
    
  'Немає нiчого, чого я хочу бiльше, нiж виконувати слово Боже'.
    
  'Нi, поки нi. Але скоро...'
    
    
  30
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Середа, 12 липня 2006 р., 20:27.
    
    
  Намети нарештi були встановленi, туалети та душовi були встановленi, труби були пiдключенi до резервуару для води, i цивiльний персонал експедицiї вiдпочивав усерединi невеликого квадрата, утвореного навколишнiми наметами. Андреа, яка сидiла на землi з пляшкою Gatorade у руцi, залишила спроби знайти батька Фаулера. Здавалося, що нi його, нi доктора Харел поблизу не було, тому вона присвятила себе спогляданню конструкцiй з тканини та алюмiнiю, якi не скидалися нi на що, що вона коли-небудь бачила. Кожен намет був подовженим кубом з дверима i пластиковими вiкнами. Там була дерев'яна платформа, яка височiла приблизно на пiвтора фути над землею на дюжинi бетонних блокiв, щоб захистити мешканцiв вiд жару пiску. Дах був зроблений з великого шматка тканини, яка була прикрiплена до землi з одного боку, щоб полiпшити заломлення сонячних променiв. Кожен намет мав свiй електричний кабель, який вiв до центрального генератора поруч iз бензовозом.
    
  З шести наметiв три дещо вiдрiзнялися. Одним iз них був лазарет, який мав грубiший дизайн, але був герметично закритий. Ще одна сформувала об'єднану кухню та столовий намет. У ньому був кондицiонер, щоб учасники експедицiї могли вiдпочивати там у найспекотнiший годинник дня. Останнiй намет належав Кайну i був трохи вiддалений вiд iнших. У ньому не було видимих вiкон, i вiн був обгороджений мотузкою - мовчазне попередження про те, що мiльярдер не хотiв, щоб його турбували. Кайн залишався у своєму H3, яким керував Деккер, доки вони не перестали встановлювати його намет, а вiн так i не з'явився.
    
  Я маю сумнiв, що вiн з'явиться до кiнця експедицiї. Цiкаво, чи в його наметi є вбудований туалет, подумала Андреа, розсiяно роблячи ковток зi своєї пляшки. Ось iде той, хто, можливо, знає вiдповiдь.
    
  "Здрастуйте, мiстере Рассел".
    
  'Як справи?' - сказав помiчник, чемно посмiхаючись.
    
  'Дуже добре, дякую. Слухай, щодо цього iнтерв'ю з мiстером Каїном...'
    
  "Боюсь, це поки неможливо", - втрутився Рассел.
    
  'Я сподiваюся, ви привезли мене сюди не лише для огляду визначних пам'яток. Я хочу, щоб ви знали, що...'
    
  'Ласкаво просимо, панi та панове", - неприємний голос професора Форрестера перервав скарги репортера. Всупереч нашим прогнозам, вам вдалося встановити всi намети вчасно. Вiтаю. Прикладiть до цього руку."
    
  Його тон був таким же нещирим, як i слабкi оплески. Професор завжди змушував своїх слухачiв почуватися трохи незатишно, якщо не сказати принижено, але членам експедицiї вдавалося залишатися на своїх мiсцях навколо нього, коли сонце починало сiдати за скелi.
    
  "Перш нiж ми приступимо до вечерi та розподiлу наметiв, я хочу закiнчити розповiдь", - продовжив археолог. 'Пам'ятайте, я казав вам, що кiлька обраних вивезли скарб iз мiста Єрусалима? Ну, ця група смiливцiв...'
    
  "Одне питання весь час крутиться у мене в головi", - втрутилася Андреа, iгноруючи пронизливий погляд старого. 'Ви сказали, що Йiрм Əй áху був автором Другого Свiтка. Що вiн написав до того, як римляни зруйнували храм Соломона. Я помиляюся?
    
  'Нi, ти не помиляєшся'.
    
  'Чи залишив вiн iншi записи?'
    
  'Нi, вiн цього не робив'.
    
  'Чи залишили щось люди, якi винесли Ковчег з Єрусалиму?'
    
  'Нi'.
    
  'Тодi звiдки ти знаєш, що сталося? Цi люди пронесли дуже важкий предмет, вкритий золотом, скiльки двiстi миль? Все, що я зробив, це вилiз на ту дюну з фотоапаратом та пляшкою води, i це було...'
    
  Старий червонiв все бiльше з кожним словом Андреа, поки контраст мiж його лисою головою та бородою не зробив його обличчя схожим на вишню, що лежить на грудочцi вати.
    
  "Як єгиптянам вдалося збудувати пiрамiди?" Як аборигени острова Великодня спорудили свої статуї вагою десять тисяч тонн? Як набатейцi вирiзали мiсто Петру з тих самих скель?
    
  Вiн випльовував кожне слово в Андреа, нахиляючись до неї пiд час розмови, поки його обличчя не було поруч iз її обличчям. Репортер вiдвернувся, щоб уникнути його гiркого дихання.
    
  'З вiрою. Вам потрiбна вiра, щоб подолати сто вiсiмдесят п'ять миль пiд палючим сонцем i пересiченою мiсцевiстю. Вам потрiбна вiра, щоб повiрити, що ви можете це зробити.'
    
  "Отже, крiм другого сувоя, у тебе немає жодних доказiв", - сказала Андреа, не в змозi зупинитися.
    
  'Нi, я цього не роблю. Але в мене є теорiя, i давайте сподiватися, що я маю рацiю, мiс Отеро, або ми повернемося додому з порожнiми руками.'
    
  Репортер збиралася вiдповiсти, але вiдчула легкий поштовх лiктем у ребра. Вона обернулася й побачила, що батько Фаулер дивиться на неї з попередженням.
    
  'Де ти був, батьку?' - прошепотiла вона. 'Я шукав всюди. Нам треба поговорити.
    
  Фаулер жестом змусив її замовкнути.
    
  'Вiсiм людей, якi залишили Єрусалим з ковчегом, досягли Єрихона наступного ранку'. Форрестер вiдступив i тепер звертався до чотирнадцяти людей, якi слухали з зростаючим iнтересом. 'Зараз ми вступаємо в область припущень, але так сталося, що це припущення людини, яка десятилiттями розмiрковувала над цим питанням. В Єрихонi вони пiдiбрали б припаси i воду. Вони перетнули рiчку Йордан поблизу Вiфанiї i досягли Королiвського тракту бiля гори Нево. Шосе - це найстарiша безперервна лiнiя зв'язку в iсторiї, шлях, який привiв Авраама з Халдеї до Ханаану. Цi вiсiм євреїв iшли на пiвдень цим маршрутом, поки не досягли Петри, де вони зiйшли з шосе i попрямували в напрямку мiфiчного мiсця, яке єрусалимцям здалося б кiнцем свiту. Це мiсце.
    
  "Професоре, у вас є якiсь iдеї, в якiй частинi каньйону нам слiд шукати?" Тому що це мiсце величезне", - сказав доктор Харел.
    
  'Ось куди ви все вступаєте, починаючи iз завтрашнього дня. Девiд, Гордон... покажи їм обладнання.
    
  З'явилися два помiчники, кожен iз яких був одягнений у дивне пристосування. Поперек грудей вони мали перев'язок, до якого було прикрiплено металевий пристрiй у формi невеликого рюкзака. У упряжi було чотири ременi, з яких звисала квадратна металева конструкцiя, що обрамляла тiло на рiвнi стегон. У переднiх кутах цiєї споруди знаходилися два лампоподiбнi об'єкти, що нагадують фари автомобiля, якi були спрямованi у бiк землi.
    
  'Це, добрi люди, буде вашим лiтнiм одягом на наступнi кiлька днiв. Пристрiй називається протонним прецесiйним магнiтометром.
    
  Пролунали захопленi свистки.
    
  "Назва, що кричить, чи не так?" - сказав Девiд Паппас.
    
  'Помовчи, Девiде. Ми працюємо над теорiєю про те, що люди, обранi Йiрмом &# 601; у &# 225; ху, сховали Ковчег десь у цьому каньйонi. Магнiтометр повiдомить нам точне розташування.'
    
  'Як це працює?' Запитала Андреа.
    
  'Прилад посилає сигнал, який реєструє магнiтне поле Землi. Як тiльки вiн налаштується, вiн виявить будь-яку аномалiю в магнiтному полi, таку як присутнiсть металу. Вам не потрiбно точно розумiти, як це працює, тому що обладнання передає бездротовий сигнал безпосередньо на мiй комп'ютер. Якщо ти щось знайдеш, я впiзнаю ранiше за тебе.'
    
  "Це складно керувати?" - запитала Андреа.
    
  'Нi, якщо ти знаєш, як ходити. Кожному з вас буде видiлено низку секторiв у каньйонi на вiдстанi приблизно п'ятдесяти футiв один вiд одного. Все, що вам потрiбно зробити, це натиснути кнопку "Пуск" на ременi безпеки та робити крок кожнi п'ять секунд. Ось так.
    
  Гордон зробив крок уперед i зупинився. Через п'ять секунд iнструмент видав низький свист. Гордон зробив ще один крок, i свист припинився. Через п'ять секунд свисток пролунав знову.
    
  'Ви займатиметеся цим по десять годин на день змiн по пiвтори години, з п'ятнадцятихвилинними перервами на вiдпочинок', - сказав Форрестер.
    
  Усi почали скаржитися.
    
  "А як щодо людей, якi мають iншi обов'язки?"
    
  'Подбайте про них, коли не працюєте в каньйонi, мiстере Фрiк'.
    
  'Ви очiкуєте, що ми ходитимемо по десять годин на день пiд цим сонцем?'
    
  'Я раджу вам пити багато води - не менше лiтра щогодини. При температурi 111 градусiв органiзм швидко зневоднюється.
    
  'Що, якщо ми не вiдпрацюємо нашi десять годин до кiнця дня?' - пропищав iнший голос.
    
  'Тодi ви закiнчите їх уночi, мiстере Хенлi'.
    
  "Хiба демократiя, блядь, не чудова", - пробурмотiла Андреа.
    
  Очевидно, недостатньо тихо, бо Форрестер почув її.
    
  'Наш план здається вам несправедливим, мiс Отеро?' - спитав археолог вкрадливим голосом.
    
  "Тепер, коли ти згадав про це, так", - зухвало вiдповiла Андреа. Вона вiдхилилася вбiк, побоюючись ще одного удару лiктем Фаулера, але його не було.
    
  'Уряд Йорданiї видало нам пiдроблену лiцензiю на один мiсяць на видобуток фосфатiв. Уявiть, якби я сповiльнив темп? Можливо, ми закiнчимо збiр даних з каньйону на третьому тижнi, а на четвертому не буде достатньо часу, щоб вiдкопати Ковчег. Це здасться справедливим?
    
  Андреа нiяково опустила голову. Вона справдi ненавидiла цю людину, у цьому немає сумнiвiв.
    
  'Хтось ще хотiв би приєднатися до профспiлки мiс Отеро?' Додав Форрестер, уважно вдивляючись у обличчя присутнiх. 'Нi? Добре. З цiєї митi ви не лiкарi, не священики, не оператори бурових установок i не кухарi. Ви мої в'ючнi тварини. Насолоджуйтесь.'
    
    
  31
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 13 липня 2006 року. 12:27.
    
    
  Крок, почекай, свисни, крок.
    
  Андреа Отеро нiколи не складала список iз трьох найгiрших подiй у своєму життi. По-перше, тому що Андреа ненавидiла списки; по-друге, тому що, незважаючи на її iнтелект, у неї було мало здiбностей до самоаналiзу, i по-третє, тому що кожного разу, коли проблеми стикалися з нею вiч-на-вiч, її незмiнною реакцiєю було кинутися геть i зайнятися чимось iншим. Якби напередоднi ввечерi вона витратила п'ять хвилин на роздуми про свої найгiршi переживання, першим у списку, безперечно, був би iнцидент iз квасолею.
    
  Це був останнiй день у школi, i вона йшла своїми пiдлiтковими роками твердим i рiшучим кроком. Вона покинула клас лише з однiєю iдеєю в головi: вiдвiдати вiдкриття нового басейну у житловому комплексi, де мешкала її родина. Ось чому вона закiнчила свою їжу, прагнучи одягти купальний костюм ранiше за всiх iнших. Досi пережовуючи останнiй шматок, вона встала з-за столу. Саме тодi її мати скинула бомбу.
    
  'Чия черга мити посуд?'
    
  Андреа навiть не вагалася, бо була черга її старшого брата Мiгеля Анхеля. Але троє iнших її братiв не були готовi чекати на свого лiдера в такий особливий день, тому вони вiдповiли в унiсон: 'У Андреа!'
    
  'Чортовськи схоже на те. Ви що, з глузду з'їхали? Позавчора була моя черга.'
    
  'Мила, будь ласка, не змушуй мене мити твiй рот з милом'.
    
  'Давай, мамо. Вона цього заслуговує", - сказав один iз її братiв.
    
  "Але, мамо, зараз не моя черга", - захникала Андреа, тупнувши ногою по пiдлозi.
    
  'Ну, ти все одно їх виконаєш i запропонуєш це Боговi як покаяння за свої грiхи. Ти переживаєш дуже важкий вiк", - сказала її мати.
    
  Мiгель Анхель придушив усмiшку, i його брати переможно штовхнули один одного лiктями.
    
  Через годину Андреа, яка нiколи не вмiла стримуватися, вигадувала п'ять хороших вiдповiдей на цю несправедливiсть. Але в той момент вона могла думати лише про одне.
    
  'Мамааааааа!'
    
  'Мамо, нiчого! Помий посуд i дозволь своїм братам йти вперед до басейну.'
    
  Раптом Андреа все зрозумiла: її мати знала, що настала не її черга.
    
  Було б важко зрозумiти, що вона зробила далi, якби ви не були молодшою з п'яти дiтей i єдиною дiвчинкою, яка виросла у традицiйнiй католицькiй сiм'ї, де ви виннi ще до того, як згрiшили; дочка вiйськового старого гарту, який ясно дав зрозумiти, що його сини на першому мiсцi. На Андреа наступили, в неї плюнули, з нею погано поводилися i її прогнали в бiк тiльки за те, що вона жiнка, хоча вона мала багато якостей хлопчика i, безумовно, мала тi ж почуття.
    
  Того дня вона сказала, що з неї вистачить.
    
  Андреа повернулася до столу i зняла кришку з каструлi з тушкованою квасолею та помiдорами, яку вони щойно перестали їсти. Вiн був наполовину сповнений i досi теплий. Недовго думаючи, вона вилила залишок на голову Мiгеля Анхеля i залишила горщик стояти там, як капелюх.
    
  'Ти миєш посуд, ублюдок'.
    
  Наслiдки були жахливими. Мало того, що Андреа мала мити посуд, але її батько придумав цiкавiше покарання. Вiн не забороняв їй плавати все лiто. Це було б дуже просто. Вiн наказав їй сiсти за кухонний стiл, звiдки вiдкривався чудовий краєвид на басейн, i виклав сiм фунтiв сушених бобiв.
    
  'Порахуй їх. Коли ти скажеш менi скiльки їх, ти зможеш спуститися до басейну.'
    
  Андреа розклала боби на столi i одну за iншою почала їх перераховувати, перекладаючи в каструлю. Коли вона дiйшла до тисячi двохсот вiсiмдесяти трьох, вона встала, щоб сходити до ванної кiмнати.
    
  Коли вона повернулася, горщик був порожнiй. Хтось поклав боби назад на стiл.
    
  Тату, твоє волосся посивiє ранiше, нiж ти почуєш, як я плачу, подумала вона.
    
  Звiсно, вона плакала. Протягом наступних п'яти днiв, незалежно вiд причини виходу з-за столу, щоразу, коли вона поверталася, їй доводилося починати перераховувати боби заново, сорок три рiзнi рази.
    
    
  Минулої ночi Андреа вважала б iнцидент з квасолею однiєю з найгiрших подiй у своєму життi, навiть гiрше, нiж жорстоке побиття, яке вона зазнала в Римi роком ранiше. Однак тепер досвiд роботи з магнiтометром пiднявся на перше мiсце у списку.
    
  День розпочався рiвно о п'ятiй, за три чвертi години до сходу сонця, iз серiї гудкiв. Андреа довелося спати в лазаретi з доктором Харел i Кiрою Ларсен, двi статi роздiленi через ханжеськi правила Форрестера. Охорона Деккера знаходилася в iншому наметi, обслуговуючий персонал - в iншому, а четверо помiчникiв Форрестера i батько Фаулер - в рештi. Професор вважав за краще спати один у маленькому наметi, який коштував вiсiмдесят доларiв i ходив з ним у всi його експедицiї. Але вiн мало спав. До п'ятої ранку вiн був там, серед наметiв, трубячи у свiй звуковий сигнал, доки не отримав пару загроз розправи вiд натовпу людей, якi й без того були виснаженi.
    
  Андреа встала, лаючись у темрявi, шукаючи свiй рушник i сумку з туалетним приладдям, яке вона залишила поряд з надувним матрацом i спальним мiшком, якi служили їй лiжком. Вона прямувала до дверей, коли Харел покликала її. Незважаючи на ранню годину, вона вже була одягнена.
    
  'Ти ж не думаєш про те, щоб прийняти душ, чи не так?'
    
  'Звичайно'.
    
  'Ви могли б дiзнатися про це на власному гiркому досвiдi, але я повинен нагадати вам, що душовi працюють за iндивiдуальними кодами, i кожному з нас дозволяється користуватися водою не бiльше тридцяти секунд на день. Якщо ти витратиш свою частку зараз, ти благатимеш нас просто плюнути на тебе сьогоднi ввечерi. '
    
  Андреа вiдкинулася на спинку матраца, переможена.
    
  'Дякую, що зiпсував менi день'.
    
  'Вiрно, але я врятував тобi нiч'.
    
  "Я виглядаю жахливо", - сказала Андреа, збираючи волосся в хвiст, чого вона не робила з часiв коледжу.
    
  'Гiрше, нiж жахливо'.
    
  'Чорт вiзьми, док, ти повинен був сказати: "Не так погано, як я" або "Нi, ти виглядаєш чудово". Знаєте, жiноча солiдарнiсть.
    
  "Ну, я нiколи не була звичайною жiнкою", - сказала Харел, дивлячись прямо в очi Андреа.
    
  Що, чорт забирай, ви мали на увазi пiд цим, Док? Запитала себе Андреа, натягуючи шорти i зашнуровуючи черевики. Ти той, за кого тебе приймаю? I що важливiше... чи маю я зробити перший крок?
    
    
  Крок, почекай, свисни, крок.
    
  Стоу Ерлiнг супроводив Андреа у вiдведене їй мiсце i допомiг їй надiти збрую. Отже, ось вона, посеред дiлянки землi площею п'ятдесят квадратних футiв, позначеної мотузкою, прикрiпленою в кожному кутку до восьмидюймових шипiв.
    
  Страждання.
    
  Спочатку була вага. Тридцять п'ять фунтiв спочатку здавалися не такими вже й великими, особливо коли вони висiли на ременi безпеки. Але о другiй годинi плечi Андреа просто вбивали її.
    
  Потiм була спека. До полудня земля була не пiщаною - то був гриль. I в неї закiнчилася вода за пiвгодини пiсля початку змiни. Перiоди вiдпочинку мiж кожною змiною тривали чверть години, але вiсiм iз цих хвилин були зайнятi доглядом та поверненням у сектори та отриманням пляшок холодної води, а ще двi - повторним нанесенням сонцезахисного крему. Залишалося приблизно три хвилини, якi складалися з того, що Форрестер безперервно прочищав горло i поглядав на годинник.
    
  До того ж, це була та сама рутина знову i знову. Цей дурний крок, почекай, свисни, крокни.
    
  Чорт забирай, менi було б краще в Гуантанамо. Незважаючи на те, що сонце палить i на них, принаймнi їм не потрiбно нести цю безглузду вагу.
    
  'Доброго ранку. Жаркувато, чи не так? 'вимовив чийсь голос.
    
  'Iди до бiса, батьку'.
    
  "Випий трохи води", - сказав Фаулер, пропонуючи їй пляшку.
    
  Вiн був одягнений у штани з саржi та свою звичайну чорну сорочку з короткими рукавами та комiрцем священика. Вiн вiдступив iз її квадранта i сiв на землю, iз задоволенням спостерiгаючи за нею.
    
  'Чи можете ви пояснити, кого ви пiдкупили, щоб вам не довелося носити цю штуку?' - Запитала Андреа, жадiбно спустошуючи пляшку.
    
  'Професор Форрестер з великою повагою ставиться до моїх релiгiйних обов'язкiв. Вiн теж людина Божа, по-своєму.
    
  'Швидше, егоїстичний манiяк'.
    
  'Це теж. А як щодо тебе?
    
  'Ну, принаймнi, пропаганда рабства не входить до моїх помилок'.
    
  'Я говорю про релiгiю'.
    
  'Ти намагаєшся врятувати мою душу половиною пляшки води?'
    
  'Цього буде достатньо?'
    
  "Менi потрiбен принаймнi повний контракт".
    
  Фаулер усмiхнувся i простяг ще одну пляшку.
    
  'Якщо ви робитимете маленькi глотки, це краще вгамує вашу спрагу'.
    
  'Дякую'.
    
  'Ти не збираєшся вiдповiдати на моє запитання?'
    
  'Релiгiя надто глибока для мене. Я вiддаю перевагу загнати велосипедом.'
    
  Священик засмiявся i зробив ковток зi своєї пляшки. Вiн здавався втомленим.
    
  'Так добре, мiс Отеро; не гнiвайтесь на мене за те, що менi не потрiбно зараз виконувати ослячу роботу. Ви ж не думаєте, що всi цi квадрати з'явилися за помахом чарiвної палички, чи не так?'
    
  Квадранти починалися за двiстi футiв вiд наметiв. Решта учасникiв експедицiї були розподiленi по поверхнi каньйону, кожен зi своїм власним кроком, очiкування, свист, переступання. Андреа дiйшла до кiнця своєї секцiї i зробила крок праворуч, повернулася на 180 градусiв, а потiм знову пiшла, повернувшись спиною до священика.
    
  'I ось я був там, намагаючись знайти вас двох... Так ось чим ви з доком займалися всю нiч.'
    
  'Там були й iншi люди, тому вам не потрiбно турбуватися'.
    
  'Що ти хочеш цим сказати, батьку?'
    
  Фаулер нiчого не сказав. Довгий час iснував лише ритм кроку, очiкування, свисту, переступу.
    
  'Як ти дiзнався?' - з тривогою спитала Андреа.
    
  'Я пiдозрював це. Тепер я знаю.
    
  'Чорт'.
    
  'Я шкодую, що вторгся у ваше приватне життя, мiс Отеро'.
    
  "Чорт би тебе забрав", - сказала Андреа i прикусила кулак. "Я б убив за сигарету".
    
  'Що тебе зупиняє?'
    
  "Професор Форрестер сказав менi, що це заважає роботi приладiв".
    
  'Знаєте що, мiс Отеро? Для тих, хто поводиться так, нiби вона на вершинi всього, ти досить наївна. Тютюновий дим не впливає на магнiтне поле Землi. Принаймнi, не згiдно з моїми джерелами.'
    
  'Старий ублюдок'.
    
  Андреа порилася в кишенях, потiм запалила цигарку.
    
  'Ти збираєшся розповiсти Доку, батьку?'
    
  'Харел розумний, набагато бiльше, нiж я. I вона єврейка. Їй не потрiбнi поради старого священика.
    
  'Чи маю я?'
    
  'Ну, ти католик, правда?'
    
  'Я втратив довiру до вашого спорядження чотирнадцять рокiв тому, тату'.
    
  'Який iз них? Вiйськовий чи клерикальний?
    
  "I те, i iнше. Мої батьки справдi облажалися зi мною."
    
  'Всi батьки так роблять. Хiба не так починається життя?
    
  Андреа повернула голову i зумiла побачити його краєм ока.
    
  'Отже, у нас є щось спiльне'.
    
  'Ви не можете собi уявити. Чому ти шукала нас минулої ночi, Андреа?
    
  Репортер озирнувся довкола, перш нiж вiдповiсти. Найближчою людиною був Девiд Паппас, пристебнутий ременями безпеки за сотнi футiв вiд нас. З боку входу в каньйон налетiв порив гарячого вiтру, утворивши бiля нiг Андреа гарнi пiщанi вири.
    
  'Вчора, коли ми були бiля входу в каньйон, я пiшки вилiз на ту величезну дюну. Нагорi я почав знiмати своїм телеоб'єктивом i побачив чоловiка.
    
  'Де?' Фаулер випалив.
    
  'На вершинi скелi позаду тебе. Я бачив його лише секунду. Вiн був одягнений у свiтло-коричневий одяг. Я нiкому не говорив, бо не знав, чи це пов'язано якось з людиною, яка намагалася вбити мене на Бегемотi.
    
  Фаулер примружився i провiв рукою по своїй лисiй головi, роблячи глибокий вдих. Його обличчя виглядало стурбованим.
    
  'Мiс Отеро, ця експедицiя є надзвичайно небезпечною, i її успiх залежить вiд секретностi. Якби хтось знав правду про те, чому ми тут ....'
    
  'Вони викинуть нас?'
    
  'Вони б убили нас усiх'.
    
  'О'.
    
  Андреа пiдвела погляд, гостро усвiдомлюючи, наскiльки iзольованим було це мiсце i в якiй пастцi вони виявляться, якщо хтось прорветься через тонку лiнiю вартових Деккера.
    
  "Менi потрiбно негайно поговорити з Альбертом", - сказав Фаулер.
    
  'Я думав, ти сказав, що не можеш використовувати тут свiй супутниковий телефон? У Деккер був частотний сканер?
    
  Священик просто глянув на неї.
    
  'О, чорт. Тiльки не знову, сказала Андреа.
    
  'Ми зробимо це сьогоднi ввечерi'.
    
    
  32
    
    
    
  2700 ФУТIВ НА ЗАХIД ВIД РОЗКОПОК
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 року. 1:18 ранку.
    
    
  Високого чоловiка звали О, i вiн плакав. Йому довелося втекти вiд iнших людей. Вiн не хотiв, щоб вони бачили, як вiн виявляє свої почуття, не кажучи вже про те, щоб говорити про це. I було б дуже небезпечно розкривати, чому вiн плакав.
    
  Насправдi це було через дiвчину. Вона надто нагадувала йому його власну дочку. Вiн ненавидiв необхiднiсть вбивати її. Вбивство Тахiра було простим, фактично полегшенням. Вiн повинен був визнати, що йому навiть сподобалося грати з ним - показувати йому пекло, але тут на землi.
    
  Дiвчина була iншою iсторiєю. Їй було лише шiстнадцять рокiв.
    
  I все ж D i W погодилися з ним: мiсiя була надто важливою. На карту було поставлено не тiльки життя iнших братiв, що зiбралися в печерi, а й увесь Дар Аль-Iслам. Мати та дочка знали надто багато. Виняткiв бути не могло.
    
  "Безглузда лайнова вiйна", - сказав вiн.
    
  'Так ти зараз розмовляєш сам iз собою?'
    
  Це був W, котрий приповз до мене. Вiн не любив ризикувати i завжди говорив пошепки, навiть усерединi печери.
    
  'Я молився'.
    
  'Ми повиннi повернутися в дiрку. Вони можуть побачити нас.'
    
  'На захiднiй стiнi тiльки один вартовий, i в нього немає прямої видимостi звiдси. Не хвилюйся.
    
  'Що, якщо вiн змiнить позицiю? Вони мають окуляри нiчного бачення.
    
  'Я сказав, не хвилюйся. Великий чорний на чергуваннi. Вiн увесь час палить, i свiтло вiд цигарки заважає йому щось бачити, - сказав О, роздратований тим, що йому довелося говорити, коли вiн хотiв насолодитися тишею.
    
  'Давайте повернемося до печери. Ми зiграємо у шахи.'
    
  Це не обдурило його нi на мить. Ми знали, що вiн почувається пригнiченим. Афганiстан, Пакистан, Ємен. Вони через багато пройшли разом. Вiн був добрим товаришем. Якими б незграбними не були його зусилля, вiн намагався пiдбадьорити його.
    
  Вiн розтягнувся на всю довжину свого тiла на пiску. Вони перебували в порожнечi бiля пiднiжжя скельного утворення. Печера, яка була бiля його заснування, мала площу лише близько ста квадратних футiв. Про це був тим, хто знайшов це трьома мiсяцями ранiше, коли планував операцiю. Навряд чи вистачило б мiсця для них усiх, але навiть якби печера була в сто разiв бiльшою, О вважав за краще б перебувати зовнi. Вiн почував себе спiйманим у пастку в цiй галасливiй дiрцi, атакований хропiнням i пуканням своїх братiв.
    
  'Думаю, я залишуся тут ще трохи. Я люблю холодний.'
    
  'Ви чекаєте сигналу Хукана?'
    
  'Мине деякий час, перш нiж це станеться. Невiрнi поки нiчого не знайшли.
    
  'Я сподiваюся, вони поспiшають. Я втомився вiдсиджуватися, їсти з консервних банок i мочитися в бляшанку.
    
  Про це не вiдповiв. Вiн заплющив очi i зосередився на подиху вiтерця на своїй шкiрi. Очiкування його цiлком влаштовувало.
    
  "Чому ми сидимо тут i нiчого не робимо?" Ми добре озброєнi. Я кажу, що ми пiдемо туди i вб'ємо їх усiх", - наполягав У.
    
  'Ми будемо дотримуватися наказiв Хукана'.
    
  'Хукан занадто ризикує'.
    
  'Я знаю. Але вiн розумний. Вiн розповiв менi iсторiю. Ви знаєте, як бушмен знаходить воду в Калахарi, коли вiн далеко вiд дому? Вiн знаходить мавпу та спостерiгає за нею весь день. Вiн не може дозволити мавпi побачити його, iнакше гра закiнчена. Якщо бушмен терплячий, мавпа врештi-решт показує йому, де знайти воду. Трiщина у скелi, маленька водойма... мiсця, якi бушмен нiколи б не знайшов.'
    
  'I що вiн робить потiм?'
    
  'Вiн п'є воду i їсть мавпу'.
    
    
  33
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 року. 01:18
    
    
  Стоу Ерлiнг нервово покусував свою кулькову ручку i щосили проклинав професора Форрестера. Не його вина, що данi з одного iз секторiв потрапили не туди, куди мали. Вiн був досить зайнятий, розбираючись зi скаргами їхнiх найнятих старателiв, допомагаючи їм вдягати та знiмати ременi безпеки, змiнюючи батарейки в їх спорядженнi та стежачи за тим, щоб нiхто не перетнув один i той же сектор двiчi.
    
  Звичайно, нiкого не було поряд, щоб допомогти йому вдягнути збрую зараз. I це було не так, якби операцiя була легкою посеред ночi, при свiтлi тiльки похiдного газового лiхтаря. Форрестера було начхати на всiх - на кого завгодно, крiм самого себе, тобто. У той момент, коли вiн виявив аномалiю даних пiсля вечерi, вiн наказав Стоу провести новий аналiз квадранта 22К.
    
  Даремно Стоу просив - майже благав - Форрестера дозволити йому зробити це наступного дня. Якби данi з усiх секторiв були пов'язанi, програма не функцiонувала б.
    
  Гребаний Паппас. Хiба вiн не вважається провiдним свiтовим археологом-топографом? Квалiфiкований розробник програмного забезпечення, правда? Лайно - це те, що вiн є. Вiн нiколи не мав залишати Грецiю. Блядь! Я ловлю себе на тому, що цiлу старого в дупу, щоб вiн дозволив менi пiдготувати заголовки для кодiв магнiтометра, а в результатi вiн вiддає їх Паппас. Два роки, аж два роки, вивчаючи рекомендацiї для Форрестера, виправляючи його дитячi помилки, купуючи йому лiки, виносячи його вiдро для смiття, повне заражених закривавлених тканин. Два роки, i вiн так зi мною поводиться.
    
  На щастя, Стоу закiнчив складну серiю перемiщень, i тепер магнiтометр був у нього на плечах i працював. Вiн пiдняв лiхтар i встановив його на пiвдорозi вгору схилом. Сектор 22К покривав частину пiщаного схилу бiля кiсточки вказiвного пальця каньйону.
    
  Ґрунт тут був iнший, несхожий на губчасту рожеву поверхню бiля основи каньйону або обпалений камiнь, який покривав решту мiсцевостi. Пiсок був темнiшим, а сам схил мав ухил близько 14 вiдсоткiв. Коли вiн iшов, пiсок змiщувався, нiби тварина рухалася пiд його черевиками. Коли Стоу пiднiмався схилом, йому доводилося мiцно триматися за ременi магнiтометра, щоб зберегти рiвновагу приладу.
    
  Коли вiн нахилився, щоб поставити лiхтар на землю, його права рука зачепила залiзний уламок, що стирчав з рами. Це пролило кров.
    
  'Ай-чорт!'
    
  Посмоктуючи шматочок, вiн почав рухатися з iнструментом мiсцевiстю в тому повiльному дратiвливому ритмi.
    
  Вiн навiть не американець. Навiть не єврей, чорт забирай. Вiн паршивий гребаний грецький iммiгрант. Православний грек до того, як почав працювати на професора. Вiн звернувся до юдаїзму лише пiсля трьох мiсяцiв з нами. Швидке перетворення дуже зручно. Я так утомився. Навiщо це роблю? Я сподiваюся, що ми знайдемо Ковчег. Тодi iсторичнi факультети боротимуться за мене i я зможу знайти постiйну посаду. Старий довго не протягне - мабуть, настiльки, щоб привласнити собi всi заслуги. Але через три чи чотири роки вони говоритимуть про його команду. Про мене. Я хотiв би, щоб його гнилi легенi просто розiрвалися в найближчi кiлька годин. Цiкаво, кого тодi Кайн поставив би на чолi експедицiї? То був би не Паппас. Якщо вiн гадить у штани щоразу, коли професор хоча б дивиться на нього, уявiть, що вiн зробить, якщо побачить Кайна. Нi, їм потрiбен хтось сильнiший, хтось iз харизмою. Цiкаво, який насправдi Кайн. Кажуть, вiн дуже хворий. Але тодi навiщо вiн пройшов увесь цей шлях сюди?
    
  Стоу зупинився як укопаний, на пiвдорозi вгору схилом i обличчям до стiни каньйону. Йому здалося, що почув кроки, але це було неможливо. Вiн озирнувся на табiр. Все було, як i ранiше.
    
  Звiсно. Єдиний, хто не в лiжку, це я. Ну, за винятком охоронцiв, але вони закутанi i, мабуть, хропуть. Вiд кого вони збираються захищати нас? Було б краще, якщо-
    
  Молодий чоловiк знову зупинився. Вiн щось чув, i цього разу вiн знав, що йому це не здалося. Вiн схилив голову набiк, намагаючись краще чути, але дратiвливий свист пролунав ще раз. Стоу намацав вимикач на приладi i швидко натиснув на нього один раз. Таким чином, вiн мiг вiдключити свисток, не вимикаючи iнструменту (що викликало б тривогу в комп'ютерi Форрестера), що дюжина людей вiддала б руки i ноги, щоб дiзнатися вчора.
    
  Мабуть, це пара солдатiв, якi змiнюють змiну. Та гаразд, ти вже надто старий, щоб боятися темряви.
    
  Вiн вимкнув iнструмент i почав спускатися з пагорба. Тепер, коли вiн подумав про це, було б краще, якби вiн повернувся до лiжка. Якщо Форрестер хотiв, щоб його розлютили, то це була його справа. Вiн починав насамперед з ранку, пропускаючи снiданок.
    
  Ось i все. Я встану ранiше за старого, коли буде бiльше свiтла.
    
  Вiн усмiхнувся, дорiкаючи собi за те, що стривожився через дрiбницi. Тепер вiн мiг нарештi лягти спати, а це було все, що йому було потрiбне. Якби вiн поспiшив, то змiг би поспати три години.
    
  Несподiвано щось потягло за упряж. Стоу вiдкинувся назад, розмахуючи руками у повiтрi, щоб зберегти рiвновагу. Але саме тодi, коли вiн думав, що впаде, вiн вiдчув, що хтось схопив його.
    
  Молодий чоловiк не вiдчув, як вiстря ножа встромилося в нижню частину його хребта. Рука, що схопила його за упряж, потягла сильнiше. Стоу раптово згадав своє дитинство, коли вони з батьком ходили на озеро Чебакко ловити чорного краппi. Його батько тримав рибу в руцi, а потiм одним швидким рухом потрошив її. Рух видав вологий, свистячий звук, дуже схожий на останнє, що чув Стоу.
    
  Рука вiдпустила молодика, який упав на землю, як лялька.
    
  Стоу видав переривчастий звук, коли вмирав короткий сухий стогiн, а потiм настала тиша.
    
    
  34
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 року. 14:33
    
    
  Першою частиною плану було прокидатися вчасно. Поки що все добре. Iз цього моменту все стало катастрофою.
    
  Андреа поклала наручний годинник мiж своїм будильником i головою, з будильником, встановленим на 2:30 ночi. Вона мала зустрiтися з Фаулером у квадрантi 14B, де вона працювала, коли розповiла священиковi про те, що бачила чоловiка на скелi. Все, що знала репортер, це те, що священиковi була потрiбна її допомога, щоб нейтралiзувати частотний сканер Деккера. Фаулер не сказав, як вiн планував це зробити.
    
  Щоб бути впевненим, що вона з'явиться вчасно, Фаулер подарував їй свiй наручний годинник, оскiльки її власний не мав будильника. Це був грубий чорний MTM Special Ops iз браслетом на липучцi, який здавався майже таким самим старим, як сама Андреа. На зворотi годинника був напис: Щоб iншi могли жити.
    
  "Щоб iншi могли жити'. Що за людина носить такий годинник? Не священик, звичайно. Священики носять годинник за двадцять євро, у кращому випадку дешевий Lotus з ремiнцем зi штучної шкiри. Нiщо не має такого характеру, як цей, подумала Андреа перед тим, як заснути. Коли зазвучав будильник, вона передбачливо зразу ж бачила. Зрозумiти, що з нею трапиться, якщо вона його втратить.
    
  Поки вона шукала одяг, Андреа прислухалася, чи не розбудив когось будильник. Хропiння Кiри Ларсен заспокоїло репортера, але вона вирiшила почекати, поки вийде надвiр, щоб одягти черевики. Крадучись до дверей, вона виявила звичайну незграбнiсть i впустила годинник.
    
  Молода репортерка спробувала впоратися зi своїми нервами i згадати планування лазарету. У дальньому кiнцi стояли двi ношi, стiл та шафа з медичними iнструментами. Троє сусiдiв по кiмнатi спали бiля входу на своїх матрацах та спальних мiшках. Андреа в серединi, Ларсен лiворуч вiд неї, Харел праворуч вiд неї.
    
  Використовуючи хропiння Кiри, щоб зорiєнтуватися, вона почала обшукувати пiдлогу. Вона намацала край свого власного матраца. Трохи далi вона торкнулася однiєї з викинутих шкарпеток Ларсена. Вона скорчила гримасу i витерла руку об задню частину штанiв. Вона продовжила на своєму власному матрацi. Трохи далi. Це, мабуть, матрац Харел.
    
  Вiн був порожнiй.
    
  Здивована, Андреа дiстала запальничку з кишенi i клацнула нею, затуляючи полум'я своїм тiлом вiд Ларсена. Харел нiде не було в лазаретi. Фаулер сказав їй не повiдомляти Харел, що вони планують робити.
    
  Репортер не мав часу на подальшi роздуми з цього приводу, тому вона взяла годинник, який знайшов лежачими мiж матрацами, i вийшов з намету. У таборi було тихо, як у могилi. Андреа була рада, що лазарет знаходився поруч iз пiвнiчно-захiдною стiною каньйону, так що вона уникне зустрiчi з ким-небудь по дорозi до туалету або з нього.
    
  Я впевнений, що Харел саме там. Я не можу зрозумiти, чому ми не можемо сказати їй, що ми робимо, якщо вона вже знає про супутниковий телефон священика. Цi двоє замишляють щось дивне.
    
  За мить спрацював звуковий сигнал професора. Андреа завмерла, страх терзав її, як загнана тварина. Спочатку вона подумала, що Форрестер виявив, чим вона займається, поки не зрозумiла, що звук лунає звiдкись здалеку. Звук рогу був приглушеним, але слабкою луною рознiсся каньйоном.
    
  Було два вибухи, а потiм усе припинилося.
    
  Потiм це почалося знов i не припинялося.
    
  Це сигнал лиха. Я поставив би на це своє життя.
    
  Андреа не була певна, до кого звернутися. Оскiльки Харел нiде не було видно, а Фаулер чекав на неї в будинку 14В, найкращим варiантом для неї був Томмi Айхберг. Намет обслуговуючого персоналу був зараз найближчим до неї, i за допомогою свiтла годинника Андреа знайшла блискавку намету i вдерлася всередину.
    
  'Томмi, Томмi, ти тут?'
    
  Пiвдюжини голiв пiдняли голови зi своїх спальних мiшкiв.
    
  "Заради бога, зараз двi години ночi", - сказав розпатланий Браян Хенлi, протираючи очi.
    
  'Вставай, Томмi. Я думаю, що професор у бiдi.
    
  Томмi вже вибирався зi свого спального мiшка.
    
  'Що вiдбувається?'
    
  'Це рiг професора. Це не припинилося.
    
  'Я нiчого не чую'.
    
  'Пiдемо зi мною. Я думаю, що вiн у каньйонi.
    
  'Одну хвилину'.
    
  'Чого ти чекаєш, Ханукi?'
    
  'Нi, я чекаю, коли ти розгорнешся. Я голий.'
    
  Андреа вийшла з намету, бурмочучи вибачення. Зовнi все ще лунав рiжок, але кожен наступний звук був слабшим. Стиснене повiтря було закiнчено.
    
  Томмi приєднався до неї, за ним пiшли решта чоловiкiв у наметi.
    
  "Iди i перевiр у наметi професора, Роберте", - сказав Томмi, вказуючи на худого оператора бурової установки. "А ти, Брайан, йди i попереди солдатiв".
    
  Це останнє замовлення не потребувало. Деккер, Мелонi, Торрес i Джексон вже наближалися, не повнiстю одягненi, але з автоматами напоготовi.
    
  'Що, чорт забирай, вiдбувається?' Сказав Декер. У його великiй руцi була портативна рацiя. 'Мої хлопцi кажуть, що наприкiнцi каньйону хтось влаштовує пекло'.
    
  "Мiс Отеро думає, що професор у бiдi", - сказав Томмi. "Де твої спостерiгачi?"
    
  'Цей сектор знаходиться пiд слiпим кутом. Ваака шукає посаду краще.
    
  'Добрий вечiр. Що вiдбувається? Мiстер Кайн намагається заснути, - сказав Джейкоб Рассел, пiдходячи до групи. На ньому була шовкова пiжама кольору корицi, а його волосся було трохи скуйовджене. 'Я думав, що...'
    
  Деккер перервав його жестом. Рацiя затрiщала, i з динамiка долинув рiвний голос Ваакi.
    
  'Полковнику, я бачу Форрестера i тiло на землi. Закiнчено.
    
  'Що робить професор, Гнiздо Номер один?'
    
  'Вiн схилився над тiлом. Закiнчено.
    
  'Прийнято, Гнiздо номер один. Залишайтеся на своїй позицiї та прикривайте нас. Гнiзда два та три, максимальна готовнiсть. Якщо миша пукне, я хочу знати про це.
    
  Деккер перервав зв'язок та продовжив вiддавати подальшi накази. За тi кiлька хвилин, що вiн спiлкувався з Ваакою, весь табiр стрепенувся. Томмi Айхберг запалив один iз потужних галогенних прожекторiв, що вiдкидають величезнi тiнi на стiни каньйону.
    
  Тим часом Андреа стояла трохи осторонь кола людей, що стовпилися навколо Деккера. Через плече вона могла бачити Фаулера, що йде позаду лазарета, повнiстю одягненого. Вiн озирнувся, а потiм пiдiйшов i став позаду репортера.
    
  'Нiчого не кажи. Ми поговоримо пiзнiше.'
    
  'Де Харел?'
    
  Фаулер глянув на Андреа i вигнув брови.
    
  Вiн гадки не має.
    
  Раптом у Андреа виникла пiдозра, i вона повернулася до Деккер, але Фаулер схопив її за руку i втримав. Обмiнявшись кiлькома словами з Расселом, величезний пiвденноафриканець ухвалив рiшення. Вiн залишив Мелонi вiдповiдальним за табiр i разом iз Торресом i Джексоном попрямував у сектор 22К.
    
  'Вiдпусти мене, батьку! Вiн сказав, що там було тiло. Сказала Андреа, намагаючись звiльнитися.
    
  'Почекай'.
    
  'Це могла бути вона'.
    
  'Тримайся'.
    
  Тим часом Рассел пiдняв руки та звернувся до групи.
    
  'Будь ласка, будь ласка. Ми всi дуже схвильованi, але бiганина з одного мiсця до iншого нiкому не допоможе. Огляньтеся довкола i скажiть менi, чи не зник хтось. Мiстер Айхберг? А Брайан?
    
  'Вiн має справу з генератором. У нього мало палива.
    
  'Мiстер Паппас?'
    
  "Все тут, крiм Стоу Ерлiнга, сер", - нервово сказав Паппас, його голос здригнувся вiд напруги. "Вiн знову збирався перетнути сектор 22К. Заголовки в даних були невiрними."
    
  'Доктор Харел?'
    
  "Доктора Хареля тут немає", - сказала Кiра Ларсен.
    
  'Вона не така? У кого є iдея, де вона може бути? - сказав здивований Рассел.
    
  'Де хто може бути?' - промовив голос за спиною Андреа. Репортер повернулася, на її обличчi позначилося полегшення. Позаду неї стояла Харел з налитими кров'ю очима, одягнена тiльки в чоботи та довгу червону сорочку. 'Ви повиннi мене вибачити, але я прийняв снодiйне i все ще трохи не в собi. Що сталося?
    
  Поки Рассел вводив лiкаря у курс справи, Андреа вiдчувала змiшанi почуття. Хоча вона була рада, що з Харель все гаразд, вона не могла зрозумiти, де доктор мiг бути весь цей час або чому вона брехала.
    
  I я не єдина, подумала Андреа, спостерiгаючи за iншим своїм сусiдом по наметi. Кiра Ларсен не зводила очей iз Харель. Вона у чомусь пiдозрює лiкаря. Я впевнений, що вона помiтила, що кiлька хвилин тому її не було у своєму лiжку. Якби погляди були лазерним промiнням, у Дока в спинi була б дiрка розмiром з невелику пiцу.
    
    
  35
    
    
    
  Кайн
    
  Старий став на стiлець i розв'язав один iз вузлiв, якi пiдтримували стiнки намету. Вiн зав'язав його, розв'язав i ще раз зав'язав.
    
  'Сер, ви знову це робите'.
    
  'Хтось мертвий, Джейкоб. Мертвий.
    
  'Сер, вузол в порядку. Будь ласка, спускайся. Ти мусиш прийняти це.' Рассел простягав маленьку паперову склянку з якимись пiгулками.
    
  'Я не збираюся їх брати. Менi треба бути напоготовi. Я мiг би бути наступним. Тобi подобається цей вузол?
    
  'Так, мiстере Кайн'.
    
  'Це називається подвiйна вiсiмка. Це дуже добрий вузол. Мiй батько показав менi, як це зробити.
    
  'Це iдеальний вузол, сер. Будь ласка, спустись зi стiльця.
    
  'Я просто хочу переконатися...'
    
  'Сер, ви знову впадаєте в обсесивно-компульсивну поведiнку'.
    
  'Не використовуй цей термiн щодо мене'.
    
  Старий обернувся так рiзко, що втратив рiвновагу. Джейкоб рушив, щоб упiймати Кайна, але вiн був недостатньо швидкий, i старий упав.
    
  "З тобою все гаразд?" Я подзвоню докторовi Харелю!
    
  Старий плакав на пiдлозi, але лише невелика частина його слiз була спричинена падiнням.
    
  'Хтось мертвий, Джейкоб. Хтось мертвий.
    
    
  36
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 року. 3:13 ранку.
    
    
  'Вбивство'.
    
  'Ви впевненi, лiкарю?'
    
  Тiло Стоу Ерлiнга лежало у центрi кола з газових ламп. Вони випромiнювали блiде свiтло, i тiнi на навколишнiх скелях розчинилися вночi, яка раптово здалася наповненою небезпекою. Андреа придушила тремтiння, дивлячись на тiло на пiску.
    
  Коли Деккер i його оточення прибули на мiсце подiї всього кiлька хвилин тому, вiн виявив старого професора, що тримає мерця за руку i безперервно вмикає тепер непотрiбний звуковий сигнал. Деккер усунув професора i покликав доктора Харела. Лiкар попросила Андреа пiти з нею.
    
  "Я б волiв цього не робити", - сказала Андреа. У неї запаморочилася голова i вона була спантеличена, коли Деккер сказав по радiо, що вони знайшли Стоу Ерлiнг мертвою. Вона не могла не згадати, як хотiла, щоб пустеля просто поглинула його.
    
  'Будь ласка. Я дуже хвилююся, Андреа. Допоможи менi.
    
  Лiкар здавалася по-справжньому стривоженою, тому, не сказавши бiльше жодного слова, Андреа пiшла поруч iз нею. Репортер намагалася придумати, як вона могла б запитати Харель, де, чорт забирай, вона була, коли почався цей бардак, але вона не могла цього зробити, не розкривши, що вона теж була там, де їй не слiд було бути. Коли вони досягли квадранта 22К, вони виявили, що Деккер вдалося висвiтлити тiло, щоб Харел мiг визначити причину смертi.
    
  'Це ви менi скажiть, полковнику. Якщо це було вбивством, це було дуже рiшуче самогубство. У нього ножове поранення на пiдставi хребта, яке за визначенням смертельно.'
    
  "I його дуже важко виконати", - сказав Деккер.
    
  'Що ви маєте на увазi?' Втрутився Рассел, стоячи поруч iз Деккером.
    
  Трохи далi Кiра Ларсен сидiла навпочiпки поруч iз професором, намагаючись втiшити його. Вона накинула йому ковдру на плечi.
    
  'Вiн має на увазi, що це була iдеально нанесена рана. Дуже гострим ножем. У Стоу взагалi майже не було кровi, сказала Харел, знiмаючи латекснi рукавички, в яких вона оглядала тiло.
    
  "Професiонал, мiстер Рассел", - додав Деккер.
    
  'Хто його знайшов?'
    
  'У комп'ютерi професора Форрестера є сигнал тривоги, який спрацьовує, якщо один iз магнiтометрiв перестає передавати, - сказав Деккер, кивком голови вказуючи на старого. Вiн прийшов сюди, щоб подiлитися зi Стоу. Коли вiн побачив його на землi, вiн подумав, що той спить, i почав сурмити йому у вухо, доки не зрозумiв, що сталося. Потiм вiн продовжував сурмити в рiг, щоб попередити нас.
    
  'Я не хочу навiть уявляти, як вiдреагує мiстер Кейн, коли дiзнається, що Стоу був убитий, де, чорт забирай, були твої люди, Деккер? Як це могло статися?
    
  'Мабуть, вони дивилися за межi каньйону, як я наказав. Їх лише троє, вони долають дуже велику мiсцевiсть безмiсячної ночi. Вони робили все, що могли.
    
  "Це не так багато", - сказав Рассел, вказуючи на тiло.
    
  'Рассел, я ж казав тобi. Це божевiлля - приходити до цього мiсця всього з шiстьма чоловiками. У термiновому порядку ми маємо трьох чоловiкiв, якi несуть чотиригодинну охорону. Але щоб покрити таку ворожу зону, як ця, нам справдi потрiбно щонайменше двадцять. Так що не звинувачуйте мене.
    
  'Про це не може бути й мови. Ви знаєте, що станеться, якщо уряд Йорданiї -'
    
  'Може, ви двоє припините сперечатися!' Професор пiдвiвся, ковдра звисала з його плечей. Його голос тремтiв вiд гнiву. 'Один iз моїх помiчникiв мертвий. Я послав його сюди. Не могли б ви, будь ласка, перестати звинувачувати один одного?
    
  Рассел замовк. На подив Андреа, те саме зробив i Деккер, хоча вiн зберiг обличчя, звернувшись до доктора Хареля.
    
  'Чи можете ви розповiсти нам щось ще?'
    
  'Я припускаю, що вiн був убитий там, а потiм вiн зiсковзнув вниз схилом, враховуючи каменi, якi впали разом з ним'.
    
  'Ти уявляєш?' Сказав Рассел, пiдводячи брову.
    
  'Вибачте, але я не судовий патологоанатом, а звичайний лiкар, який спецiалiзується на бойовiй медицинi. Я безперечно не володiю квалiфiкацiєю для аналiзу мiсця злочину. У будь-якому випадку, я не думаю, що ви знайдете слiди або будь-якi iншi зачiпки у сумiшi пiску та каменю, яка у нас тут є.'
    
  'Ви не знаєте, чи були у Ерлiнга вороги, професоре?' - запитав Деккер.
    
  'Вiн не лагодив з Девiдом Паппасом. Я був вiдповiдальний за суперництво мiж ними.'
    
  'Ти колись бачив, як вони сварилися?'
    
  "Багато разiв, але до бiйки нiколи не доходило". Форрестер зробив паузу, а потiм струсонув пальцем перед обличчям Деккера. 'Почекай хвилинку. Ви ж не припускаєте, що це зробив один iз моїх помiчникiв, чи не так?'
    
  Тим часом Андреа спостерiгала за тiлом Стоу Ерлiнг iз сумiшшю шоку та зневiри. Вона хотiла пiдiйти до круга ламп i смикнути його за кiнський хвiст, щоб показати, що вiн не помер, що це був просто безглуздий жарт професора. Вона зрозумiла серйознiсть ситуацiї тiльки тодi, коли побачила, як тендiтний старий трясе пальцем перед гiганта Деккера. У цей момент секрет, який вона приховувала протягом двох днiв, трiснув, як гребля вiд тиску.
    
  'Мiстер Деккер'.
    
  Пiвденноафриканець повернувся до неї, вираз його обличчя був явно не дружнiм.
    
  'Мiс Отеро, Шопенгауер сказав, що перша зустрiч з обличчям справляє на нас незабутнє враження. На даний момент з мене достатньо твого обличчя - зрозумiв?
    
  "Я навiть не знаю, чому ви тут, нiхто не просив вас приходити", - додав Рассел. 'Ця iсторiя не для публiкацiї. Повертайтеся до табору.'
    
  Репортер зробив крок назад, але витримав пильний погляд як найманця, так i молодого керiвника. Проiгнорувавши пораду Фаулера, Андреа вирiшила викласти все начистоту.
    
  'Я не йду. Можливо, що смерть цiєї людини - моя вина.
    
  Деккер пiдiйшов до неї так близько, що Андреа вiдчула сухий жар його шкiри.
    
  'Говори голоснiше'.
    
  'Коли ми прибули в каньйон, менi здалося, що я побачив когось на вершинi тiєї скелi'.
    
  'Що? I тобi не спало на думку щось сказати?
    
  'Тодi я не надавав цьому особливого значення. Менi шкода.
    
  'Чудово, ти шкодуєш. Тодi все гаразд. Блядь!
    
  Рассел здивовано хитав головою. Деккер почухав шрам на обличчi, намагаючись усвiдомити те, що вiн щойно почув. Харел i професор дивилися на Андреа з недовiрою. Єдиною, хто вiдреагував, була Кiра Ларсон, яка вiдштовхнула Форрестера убiк, кинулась до Андреа i дала їй ляпас.
    
  'Сука!'
    
  Андреа була настiльки приголомшена, що не знала, що робити. Потiм, побачивши страждання на обличчi Кiри, вона зрозумiла та опустила руки.
    
  Менi шкода. Вибач менi.
    
  "Сука", - повторила археолог, кидаючись на Андреа i завдаючи ударiв по її обличчю та грудях. "Ти мiг би розповiсти всiм, що за нами спостерiгали. Хiба ви не знаєте, що ми шукаємо? Невже ви не розумiєте, як це впливає на всiх нас?"
    
  Харел i Деккер схопили Ларсен за руки i вiдтягли її назад.
    
  "Вiн був моїм другом", - пробурмотiла вона, злегка вiдсуваючись.
    
  У цей момент на мiсце подiї прибув Девiд Паппас. Вiн утiк, i з нього лив пiт. Було очевидно, що вiн упав принаймнi один раз, бо на його обличчi та окулярах був пiсок.
    
  'Професор! Професор Форрестер!
    
  'У чому справа, Девiд?'
    
  'Данi. Данi Стоу, ' сказав Паппас, нахиляючись i спираючись на колiна, щоб перепочити.
    
  Професор зробив зневажливий жест.
    
  'Зараз не час, Девiде. Ваш колега мертвий.'
    
  'Але, професоре, ви повиннi вислухати. Заголовки. Я їх виправив.
    
  'Дуже добре, Девiде. Ми поговоримо завтра.'
    
  Потiм Девiд Паппас зробив те, чого вiн нiколи не зробив, якби не напруга тiєї ночi. Схопивши ковдру Форрестера, вiн ривком розгорнув старого обличчям до себе.
    
  'Ти не розумiєш. Ми маємо пiк. 7911!
    
  Спочатку професор Форрестер нiяк не вiдреагував, але потiм вiн заговорив дуже повiльно i обдумано, таким тихим голосом, що Девiд ледве мiг його почути.
    
  'Наскiльки великий?'
    
  'Величезний, сер'.
    
  Професор упав навколiшки. Не в силах говорити, вiн нахилявся вперед i назад у нiмiй благаннi.
    
  "Що таке 7911, Девiде?" - запитала Андреа.
    
  Атомна вага 79. Позицiя 11 у перiодичнiй таблицi, ' сказав молодий чоловiк зривається голос. Це було так, нiби, передаючи своє послання, вiн спустошив себе. Його очi були прикутi до трупа.
    
  'I це ...?'
    
  'Золото, мiс Отеро. Стоу Ерлiнг знайшов Ковчег Завiту.
    
    
  37
    
    
    
  Деякi факти про Ковчег Завiту, переписанi iз записника професора Сесiла Форрестера "Молескiн"
    
  У Бiблiї сказано: 'I зроблять ковчег iз дерева ситтим: довжина його має бути два з половиною лiктi, ширина його - пiвтора лiктя, а висота його - пiвтора лiктя. I ти мусиш покрити його чистим золотом, усерединi та зовнi ти мусиш покрити його, i ти маєш зробити на ньому золоту корону по колу. I ти маєш вiдлити для цього чотири золотi каблучки i вкласти їх у чотири його кути; i двi каблучки повиннi бути з одного боку цього, i два каблучки з iншого боку цього. I ти маєш зробити жердинi з дерева сiттiм i покрити їх золотом. I ти маєш вставити жердинi в кiльця з бокiв Ковчега, щоб Ковчег можна було нести з ними.
    
  Я застосую вимiрювання у звичайному лiктi. Я знаю, що мене критикуватимуть, бо небагато вчених це роблять; вони покладаються на єгипетський лiкоть i 'священний' лiкоть, якi набагато гламурнiшi. Але я правий.
    
  Це те, що ми точно знаємо про Ковчег:
    
  • Рiк побудови: 1453 до н. бiля пiднiжжя гори Сiнай.
    
  • довжина 44 дюйми
    
  • ширина 25 дюймiв
    
  • висота 25 дюймiв
    
  • мiсткiсть 84 галони
    
  • 600 фунтiв у вазi
    
  Є люди, якi припустили б, що вага Ковчега була бiльшою, близько 1100 фунтiв. Крiм того, є iдiот, який наважився наполягати на тому, що Ковчег важив бiльше за тонну. Це божевiлля. I вони називають себе експертами. Вони люблять збiльшувати вагу Ковчега. Бiднi iдiоти. Вони не розумiють, що золото, навiть якщо воно важке, надто м'яке. Кiльця не змогли б витримати таку вагу, а дерев'янi жердини не були б достатньо довгими, щоб бiльш нiж чотирьом чоловiкам було зручно нести його.
    
  Золото - дуже м'який метал. Минулого року я бачив цiлу кiмнату, вкриту тонкими листами золота, виготовленими з однiєї монети гарного розмiру за методами, що сягають бронзового вiку. Євреї були майстерними ремiсниками, i вони не мали великої кiлькостi золота в пустелi, i вони не стали б обтяжувати себе такою великою вагою, щоб зробити себе вразливими для своїх ворогiв. Нi, вони б використали невелику кiлькiсть золота i створили з нього тонкi листи, щоб покрити дерево. Деревина Сiттiм, або акацiя, - це мiцна деревина, яка може прослужити столiття без пошкоджень, особливо якщо вона була вкрита тонким шаром металу, який не iржавiє i байдужий до дiї часу. Це був об'єкт, збудований для вiчностi. Як могло бути iнакше, адже саме Позачасова давала iнструкцiї?
    
    
  38
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 року. 14:21.
    
    
  'Отже, даними манiпулювали'.
    
  'Хтось iнший отримав iнформацiю, тату'.
    
  'Ось чому вони вбили його'.
    
  'Я розумiю, що, де i коли. Якщо ти просто розповiси менi, як i хто, я буду найщасливiшою жiнкою у свiтi.'
    
  'Я працюю над цим'.
    
  "Ви думаєте, це був стороннiй?" Може, та людина, яку я бачив на вершинi каньйону?
    
  'Я не думаю, що ви настiльки дурнi, юна ледi'.
    
  'Я все ще почуваюся винним'.
    
  'Ну, тобi варто зупинитися. Я був тим, хто просив тебе нiкому не казати. Але повiрте менi: хтось у цiй експедицiї - вбивця. Ось чому як нiколи важливо, щоб ми поговорили з Альбертом.
    
  'Добре. Але я думаю, ти знаєш бiльше, нiж кажеш менi набагато бiльше. Вчора в каньйонi спостерiгалася незвичайна для цього часу доби активнiсть. Лiкаря не було в її лiжку.
    
  'Я казав тобi... Я працюю над цим.'
    
  'Чорт, батько. Ти єдина людина, яку я знаю, яка розмовляє стiлькими мовами, але не любить розмовляти.'
    
  Батько Фаулер та Андреа Отеро сидiли в затiнку захiдної стiни каньйону. Оскiльки нiхто майже не спав минулої ночi, пiсля шоку вiд вбивства Стоу Ерлiнга день почався повiльно i важко. Однак потроху звiстка про те, що магнiтометр Стоу виявив золото, почало затьмарювати трагедiю, змiнюючи настрiй у таборi. Навколо квадранта 22К кипiла дiяльнiсть, у центрi якої був професор Форрестер: аналiз складу гiрських порiд, подальшi тести з допомогою магнiтометра i, насамперед, вимiру твердостi ґрунту для копання.
    
  Процедура полягала в тому, щоб пропустити електричний провiд через землю, щоб з'ясувати, який струм вiн витримає. Наприклад, яма, заповнена землею, має менший електричний опiр, нiж незаймана земля навколо неї.
    
  Результати тесту були переконливими: ґрунт у цей момент був дуже нестiйким. Це розлютило Форрестера. Андреа спостерiгала, як вiн дико жестикулював, пiдкидаючи папери у повiтря та ображаючи своїх працiвникiв.
    
  "Чому професор такий злий?" - запитав Фаулер.
    
  Священик сидiв на плоскому каменi приблизно за пiвтора фути над Андреа. Вiн грав з маленькою викруткою i кiлькома кабелями, якi вiн взяв iз ящика з iнструментами Брайана Хенлi, мало звертаючи уваги на те, що вiдбувалося навколо нього.
    
  'Вони проводили тести. Вони не можуть просто вiдкопати Ковчег,' вiдповiла Андреа. Вона розмовляла з Девiдом Паппасом кiлька хвилин до цього. 'Вони вiрять, що це в штучнiй дiрi. Якщо вони використовують мiнi-екскаватор, є велика ймовiрнiсть, що яма обвалиться.
    
  'Можливо, їм доведеться обiйти це. Це може зайняти тижнi.
    
  Андреа зробила ще одну серiю знiмкiв своєю цифровою камерою, а потiм глянула на них на монiторi. Вона мала кiлька чудових фотографiй Форрестера, на яких вiн буквально з пiною бiля рота. Перелякана Кiра Ларсен у шоцi вiдкидає голову назад пiсля звiстки про смерть Ерлiнга.
    
  'Форестер знову кричить на них. Я не знаю, як його помiчники мирилися з цим.
    
  'Може, це те, що їм усiм потрiбно сьогоднi вранцi, ти так не думаєш?'
    
  Андреа збиралася сказати Фаулер, щоб вiн припинив нести нiсенiтницю, коли зрозумiла, що завжди була гарячою прихильницею використання самопокарання як способу уникнути горя.
    
  LB є доказом цього. Якби я практикував те, що проповiдував, я давно викинув би його з вiкна. Чортiв кiт. Сподiваюся, що вiн не з'їсть шампунь сусiда. I якщо вiн це зробить, я сподiваюся, вона не змусить мене платити за це.
    
  Крики Форрестера змушували людей розбiгатися, як тарганiв, коли вмикалося свiтло.
    
  'Можливо, вiн має рацiю, батько. Але я не думаю, що продовження роботи показує велику повагу до їхнього померлого колеги.'
    
  Фаулер вiдiрвав погляд вiд своєї роботи.
    
  'Я не звинувачую його. Вiн має поквапитися. Завтра субота.
    
  'О, так. Субота. Євреї не можуть навiть увiмкнути свiтло пiсля заходу сонця у п'ятницю. Це нонсенс.
    
  'Принаймнi, вони у щось вiрять. У що ти вiриш?
    
  'Я завжди був практичною людиною'.
    
  'Я думаю, ви маєте на увазi невiруючого'.
    
  'Думаю, я маю на увазi практичний. Витрачати двi години на тиждень на мiсце, повне пахощiв, зайняло б рiвно 343 днi мого життя. Без образ, але я не думаю, що воно того варте. Навiть не на передбачувану вiчнiсть.
    
  Священик посмiхнувся.
    
  'Ти колись у що-небудь вiрив?'
    
  'Я вiрив у вiдносини'.
    
  'Що трапилося?'
    
  'Я облажався. Давайте просто скажемо, що вона вiрила в це бiльше, нiж я.
    
  Фаулер мовчав. Голос Андреа звучав трохи вимушено. Вона зрозумiла, що священик хотiв, щоб вона зняла з себе тягар.
    
  'На додачу, батьку... Я не думаю, що вiра є єдиним мотивуючим фактором цiєї експедицiї. Ковчег буде коштувати великих грошей.
    
  'У свiтi налiчується приблизно 125 000 тонн золота. Ви вiрите, що мiстеру Кайну треба вирушити за тринадцятьма чи чотирнадцятьма всерединi Ковчега?
    
  "Я говорю про Форрестера i його зайнятих бджiл", - вiдповiла Андреа. Вона любила сперечатися, але ненавидiла, коли її аргументи були так легко спростованi.
    
  'Добре. Вам потрiбна практична причина? Вони всi заперечують. Їхня робота допомагає їм рухатися вперед.
    
  'Про що, чорт забирай, ти говориш?'
    
  'Стадiї жалоби доктора К&# 252; блер-Росса'.
    
  'О, так. Заперечення, гнiв, депресiя i таке iнше.'
    
  'Саме. Всi вони знаходяться на першому етапi.
    
  "Судячи з того, як професор кричить, можна подумати, що вiн був у другому".
    
  'Сьогоднi ввечерi вони почуватимуться краще. Професор Форрестер проведе геспед, надгробок. Я вiрю, що буде цiкаво почути, як вiн скаже щось хороше про когось, крiм себе.
    
  'Що буде з тiлом, батьку?'
    
  'Вони покладуть тiло в герметично закритий мiшок для трупiв i поки що поховають'.
    
  Андреа недовiрливо подивилася на Фаулера.
    
  'Ти жартуєш!'
    
  'Це єврейський закон. Кожен, хто вмирає, повинен бути похований протягом двадцяти чотирьох годин.
    
  'Ти знаєш, що я маю на увазi. Хiба вони не збираються повернути його сiм'ї?
    
  'Нiхто i нiщо не може покинути табiр, мiс Отеро. Пам'ятаєш?
    
  Андреа поклала камеру в рюкзак i запалила цигарку.
    
  'Цi люди божевiльнi. Я сподiваюся, що цей безглуздий ексклюзив зрештою не знищить усiх нас.'
    
  'Завжди твердiть про свiй ексклюзив, мiс Отеро. Я не можу зрозумiти, що вам так вiдчайдушно потрiбно.
    
  'Слава та багатство. Як щодо тебе?
    
  Фаулер пiдвiвся i простягнув руки. Вiн вiдкинувся назад, i його хребет голосно хруснув.
    
  'Я просто виконую накази. Якщо Ковчег є реальним, Ватикан хоче знати, щоб вони могли визнати його об'єктом, що мiстить Божi заповiдi.
    
  Дуже проста вiдповiдь, досить оригiнальна. I це абсолютно неправда, тату. Ти дуже поганий брехун. Але давай вдамо, що я тобi вiрю.
    
  'Можливо', - сказала Андреа за мить. 'Але в такому разi, чому вашi боси не надiслали iсторика?'
    
  Фаулер показав, над чим вiн працював.
    
  'Бо iсторик не змiг би цього зробити ".
    
  'Що це?' З цiкавiстю сказала Андреа. Це виглядало як простий електричний вимикач з парою проводiв, що виходять з нього.
    
  'Нам доведеться забути про вчорашнiй план зв'язатися з Альбертом. Пiсля вбивства Ерлiнга вони будуть ще насторожiшими. Отже, це те, що ми зробимо натомiсть...'
    
    
  39
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 р., 15:42.
    
    
  Батьку, скажи менi ще раз, чому я це роблю.
    
  Тому що ви хочете знати правду. Щоправда, про те, що тут вiдбувається. Про те, чому вони потрудилися зв'язатися з вами в Iспанiї, коли Кайн мiг би знайти тисячу репортерiв, досвiдченiших i вiдомiших, нiж ви, прямо там, у Нью-Йорку.
    
  Розмова продовжувала звучати у вухах Андреа. Питання було тим самим, що слабкий голос у її головi ставив уже досить довгий час. Його заглушував фiлармонiчний оркестр Pride у супроводi мiстера Вiза Долга, баритона, та мiс Слава за всяку цiну, сопрано. Але слова Фаулера поставили слабкий голос до центру уваги.
    
  Андреа похитала головою, намагаючись зосередитись на тому, що вона робила. План полягав у тому, щоб скористатися перiодом, коли солдати у вiльний вiд служби час намагалися вiдпочити, подрiмати чи пограти у карти.
    
  "Ось тут ти i вступаєш у гру", - сказав Фаулер. "За моїм сигналом ти прослизаєш пiд намет".
    
  'Мiж дерев'яною пiдлогою та пiском? Ти з глузду з'їхав?
    
  'Там достатньо мiсця. Вам доведеться проповзти близько пiвтора фута, поки не дiстанетеся до електричної панелi. Кабель, що з'єднує генератор та намет, помаранчевого кольору. Швидко витягнiть його; пiдключiть його до кiнця мого кабелю, а iнший кiнець кабелю назад до електричної панелi. Потiм натискайте цю кнопку кожнi п'ятнадцять секунд протягом трьох хвилин. Пiсля цього швидко забирайся звiдти.
    
  'Що це дасть?'
    
  'Нiчого надто складного з технологiчної точки зору. Це призведе до невеликого падiння електричного струму, не вимикаючи його повнiстю. Частотний сканер вимкнеться лише двiчi: один раз при пiдключеннi кабелю, другий раз при його вiдключеннi.'
    
  'А решта часу?'
    
  'Це буде в режимi запуску, як комп'ютер, коли вiн завантажує свою операцiйну систему. Поки вони не заглядають пiд намет, не буде жодних проблем.
    
  Крiм того, що було: спека.
    
  Заповзти пiд намет, коли Фаулер подав сигнал, було легко. Андреа присiла навпочiпки, вдаючи, що зав'язує шнурок на черевику, озирнулася, а потiм закотилася пiд дерев'яну платформу. Це було схоже на занурення у чан iз гарячою олiєю. Повiтря було густим вiд денної спеки, i генератор поряд з наметом виробляв обпiкаючий потiк тепла, який долинав у простiр, де повзла Андреа.
    
  Тепер вона була пiд електричною панеллю, i її обличчя та руки горiли. Вона дiстала вимикач Фаулера i тримала його напоготовi в правiй руцi, тодi як лiвою рiзко потягла за помаранчевий провiд. Вона пiдключила його до Фаулера, потiм пiд'єднала iнший кiнець до панелi i стала чекати.
    
  Цей марний брехливий годинник. Говориться, що минуло лише дванадцять секунд, але здається, що бiльше схоже на двi хвилини. Боже, я не можу виносити цiєї спеки!
    
  Тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять.
    
  Вона натиснула кнопку переривання.
    
  Тон голосiв солдатiв над нею змiнився.
    
  Схоже, вони щось помiтили. Я сподiваюся, вони не нададуть цьому великого значення.
    
  Вона уважнiше прислухалася до розмови. Це почалося як спосiб вiдвернути її вiд спеки i вберегти вiд непритомностi. Того ранку вона випила недостатньо води i тепер розплачувалася за це. У неї пересохло в горлi та на губах, а голова трохи кружляла. Але через тридцять секунд те, що вона почула, змусило Андреа запанiкувати. Настiльки, що через три хвилини вона все ще була там, натискаючи кнопку кожнi п'ятнадцять секунд, борючись з вiдчуттям, що ось-ось втратить свiдомiсть.
    
    
  40
    
    
  ДЕ-ТО В ОКРУГI ФЕРФАКС, штат ВIРДЖIНIЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 року. 8:42 ранку.
    
    
  'У тебе це є?'
    
  'Здається, у мене щось є. Це було нелегко. Цей хлопець дуже гарний у замiтаннi слiдiв.
    
  'Менi потрiбне щось бiльше, нiж здогадки, Альберт. Тут почали вмирати люди.
    
  'Люди завжди вмирають, чи не так?'
    
  'Цього разу все по-iншому. Це лякає мене.'
    
  'Ти? Я в це не вiрю. Ти навiть не злякався корейцiв. I того разу...'
    
  'Альберт...'
    
  'Вибачте. Я попросив про кiлька послуг. Експерти ЦРУ поновили деякi данi з комп'ютерiв Netcatch. Орвiлл Вотсон напав на слiд терориста на iм'я Хакан.
    
  'Шприц'.
    
  'Якщо ти так кажеш. Я не знаю нiякої арабської. Схоже, хлопець полював Кайна.
    
  'Що ще? Нацiональнiсть? Етнiчна група?
    
  'Нiчого. Просто розпливчаста iнформацiя, пара перехоплених електронних листiв. Жоден iз файлiв не уникнув пожежi. Жорсткi диски дуже крихкi.'
    
  Ти повинен знайти Вотсона. Вiн - ключ до всього. Це термiново.'
    
  'Я беру участь у цьому'.
    
    
  41
    
    
    
  У НАМАТI СОЛДАТ, ЗА П'ЯТЬ ХВИЛИН ДО
    
  Марла Джексон не звикла читати газети, i саме тому вона опинилася у в'язницi. Звiсно, Марла дивилася на це iнакше. Вона думала, що потрапила до в'язницi за те, що була гарною матiр'ю.
    
  Правда про життя Марли лежала десь мiж цими двома крайнощами. У неї було бiдне, але вiдносно нормальне дитинство - настiльки нормальне, наскiльки це можливо у людини в Лортонi, штат Вiрджинiя, чиї власнi громадяни називали його пахвою Америки. Марла народилася у чорношкiрiй родинi нижчого класу. Вона грала в ляльки та на скакалцi, ходила до школи та завагiтнiла у вiцi п'ятнадцяти з половиною рокiв.
    
  Марла, по сутi, намагалася запобiгти вагiтностi. Але вона нiяк не могла знати, що Кертiс провiв дiрочку в презервативi. Вона не мала вибору. Вона чула про шалену практику серед деяких хлопчикiв-пiдлiткiв, якi намагалися надати собi солiдностi, роблячи дiвчаток вагiтними до того, як тi закiнчили середню школу. Але це було те, що траплялося з iншими дiвчатами. Кертiс любив її.
    
  Кертiс зник.
    
  Марла закiнчила середню школу i вступила до не дуже обраного клубу матерiв-пiдлiткiв. Маленька Мей стала центром життя своєї матерi, на краще чи на гiрше. Мари Марли про те, щоб накопичити достатньо грошей для вивчення метеорологiчної фотографiї, залишилися позаду. Марла влаштувалась на роботу на мiсцеву фабрику, що на додаток до її материнських обов'язкiв давало їй мало часу на читання газет. Що, у свою чергу, змусило її ухвалити сумне рiшення.
    
  Якось вдень її бос оголосив, що хоче збiльшити її робочий день. Молода мати вже бачила жiнок, що виходять iз фабрики виснаженими, з опущеними головами, що несуть свою форму в пакетах iз супермаркету; жiнок, чиї сини залишилися однi i опинилися або у виправнiй школi, або пiдстреленi у бандитськiй бiйцi.
    
  Щоб запобiгти цьому, Марла записалася до армiйського резерву. Таким чином, фабрика не могла збiльшити її робочий годинник, тому що це суперечило б її iнструкцiям на вiйськовiй базi. Це дозволило б їй проводити бiльше часу з дитиною Мей.
    
  Марла вирiшила приєднатися наступного дня пiсля того, як Рота вiйськової полiцiї було повiдомлено про свiй наступний пункт призначення: Iрак. Новина з'явилася на сторiнцi 6 Лортон Кронiкл. У вереснi 2003 року Марла помахала на прощання Мей i пiднялася на борт вантажiвки на базi. Дiвчинка, обiймаючи свою бабусю, плакала на всю горлянку з усiм горем, на яке тiльки здатна шестирiчна дитина. Обидвi померли через чотири тижнi, коли мiсiс Джексон, яка була не такою доброю матiр'ю, як Марла, спробувала щастя, востаннє запаливши в лiжку.
    
  Коли їй повiдомили цю новину, Марла виявила, що не в змозi повернутися додому, i благала свою здивовану сестру зробити всi приготування до поминок та похорону. Потiм вона попросила продовжити термiн її служби в Iраку i беззавiтно присвятила себе своєму наступному призначенню - як член парламенту у в'язницi пiд назвою Абу-Грейб.
    
  Через рiк кiлька невдалих фотографiй з'явилися в нацiональнiй телевiзiйнiй програмi. Вони продемонстрували, що щось усерединi Марли нарештi дало трiщину. Добра мати з Лортона, штат Вiрджинiя, стала мучителькою iракських ув'язнених.
    
  Звiсно, Марла була не єдиною. На її думку, втрата дочки та її матерi якимось чином стала провиною "брудних псiв Саддама". Марлу звiльнили з ганьбою i засудили до чотирьох рокiв ув'язнення. Вона служила шiсть мiсяцiв. Пiсля того, як вона вийшла з в'язницi, вона вирушила прямо в охоронну фiрму DX5 i попросила роботу. Вона хотiла повернутися до Iраку.
    
  Вони дали їй роботу, але вона не одразу повернулася до Iраку. Натомiсть вона потрапила до рук Могенса Деккера. Буквально.
    
  Минуло вiсiмнадцять мiсяцiв, i Марла багато чого навчилася. Вона могла стрiляти набагато краще, знала бiльше фiлософiї та мала досвiд занять коханням iз бiлим чоловiком. Полковник Деккер майже миттєво збудився вiд жiнки з великими сильними ногами та обличчям ангела. Марла знаходила його певною мiрою втiшним, а решта втiхи походила вiд запаху пороху. Вона вперше вбивала, i це їй подобалося.
    
  Багато.
    
  Їй також подобалася її команда... iнодi. Деккер добре їх вибрав: жменька вбивць без совiстi, яким подобалося безкарно вбивати за урядовим контрактом. Поки вони були на полi бою, вони були братами. Але в такий спекотний липкий день, як цей, коли вони проiгнорували наказ Деккера трохи поспати i натомiсть грали в карти, все прийняло iнший оборот. Вони стали такими ж роздратованими та небезпечними, як горила на коктейльнiй вечiрцi. Найгiршим iз них був Торрес.
    
  Ти водиш мене за нiс, Джексон. I ти навiть не поцiлував мене, сказав маленький колумбiєць. Марлi було особливо не по собi, коли вiн грав зi своєю маленькою iржавою бритвою. Як i вiн, це було зовнi нешкiдливо, але здатне було перерiзати людинi горло, наче це була олiя. Колумбiєць нарiзав маленькi бiлi смужки iз краю пластикового столу, за яким вони сидiли. На його губах була посмiшка.
    
  'Du schei β t' mich an, Torres. У Джексона повний зал, а ти повний лайна", - сказав Алрiк Готлiб, який постiйно боровся з англiйськими приводами. Вищий з близнюкiв зненавидiв Торреса з подвоєною силою з тих пiр, як вони подивилися матч чемпiонату свiту мiж їхнiми двома країнами. дюйма, Алрик погано спав ночами. Якщо вiн все ще був живий, це могло бути тiльки тому, що Торрес не був упевнений, що зможе перемогти обох близнюкiв.
    
  "Все, що я кажу, це те, що її карти трохи надто хорошi", - парирувала Торрес, усмiхаючись ще ширше.
    
  "Ну що, ти збираєшся укладати угоду чи як?" - запитала Марла, яка зiпсувала, але хотiла зберегти холоднокровнiсть. Вона вже виграла у нього майже двiстi доларiв.
    
  Ця смуга не може тривати набагато довше. Я маю почати дозволяти йому перемагати, або одного разу вночi я закiнчу з цим лезом у своїй шиї, подумала вона.
    
  Поступово Торрес почав роздавати, корчаючи всiлякi пики, щоб вiдволiкти їх.
    
  Правда в тому, що цей виродок симпатичний. Якби вiн не був таким психом i вiд нього не дивно пахло, вiн би мене завiв по-великому.
    
  У цей момент частотний сканер, який стояв на столi за шiсть футiв вiд того мiсця, де вони грали, почав подавати звуковий сигнал.
    
  'Що за чорт?' - сказала Марла.
    
  "Це сканер verdammt, Джексон'.
    
  'Торес, iди подивися на це'.
    
  'Нахуй я це зроблю. Ставлю п'ять доларiв.
    
  Марла встала i подивилася на екран сканера, пристрою розмiром iз невеликий вiдеомагнiтофон, яким бiльше нiхто не користувався, за винятком того, що у цього був рiдкокристалiчний екран i вiн коштував у сто разiв дорожче.
    
  'Здається, все гаразд; це поновлюється", - сказала Марла, повертаючись до столу. "Я побачу твою п'ятiрку i пiдвищу на п'ять".
    
  "Я йду", - сказав Алрик, вiдкидаючись на спинку стiльця.
    
  'Луха собача. У нього навiть немає пари, сказала Марла.
    
  'Ви думаєте, що це ви заправляєте шоу, мiсiс Деккер?' Сказав Торрес.
    
  Марлу хвилювали не так слова, як його тон. Раптом вона забула, що дозволила йому перемогти.
    
  'Нi за що, Торрес. Я живу в кольоровiй країнi, брате.'
    
  'Якого кольору? Лайно коричневого кольору?
    
  'Будь-який колiр, крiм жовтого. Смiшне... колiр труса, такий же, як на верхнiй частинi вашого прапора.'
    
  Марла пошкодувала, як тiльки це сказала. Торрес мiг бути брудним дегенеративним щуром з Медельїна, але для колумбiйця його країна та його прапор були так само священнi, як Iсус. Її опонент так стиснув губи, що вони майже зникли, а його щоки злегка порозовiли. Марла вiдчувала себе одночасно наляканою та схвильованою; їй подобалося принижувати Торреса i впиватись його люттю.
    
  Тепер менi доведеться втратити двiстi доларiв, якi я виграв у нього, та ще двiстi своїх. Ця свиня така зла, що, швидше за все, вдарить мене, хоча вiн знає, що Деккер уб'є його.
    
  Алрик подивився на них, трохи стурбований. Марла знала, як подбати про себе, але в той момент вона почувала себе так, наче перетинала мiнне поле.
    
  'Давай, Торресе, пiднiмай Джексона. Вона блефує.
    
  'Дайте йому спокiй. Не думаю, що вiн планує сьогоднi голити нових клiєнтiв, мабуть, ублюдок?
    
  'Про що ти говориш, Джексон?'
    
  'Тiльки не кажи менi, що це не ти минулої ночi займався бiлим профом?'
    
  Торрес виглядав дуже серйозним.
    
  'Це був не я'.
    
  'На ньому всюди був ваш пiдпис: маленький гострий iнструмент, розташований низько позаду'.
    
  'Кажу вам, це був не я'.
    
  'I я кажу, що я бачив, як ти сперечався з бiлим чуваком з кiнським хвостом на кораблi'.
    
  'Кинь це, я сперечаюся з багатьма людьми. Нiхто мене не розумiє.
    
  'Тодi хто це був? Симуне? Чи, може, священик?
    
  'Звичайно, це мiг бути старий ворон'.
    
  'Ти несерйозний, Торрес", - втрутився Алрик. "Цей священик - лише теплiший брудер' .
    
  'Хiба вiн тобi не сказав? Цей великий найманий убивця до смертi боїться священика.
    
  'Я нiчого не боюся. Я просто кажу вам, що вiн небезпечний', - сказав Торрес, скорчивши гримасу.
    
  'Я думаю, ти проковтнув iсторiю про те, що вiн iз ЦРУ. Заради Христа, вiн же старий.
    
  'Всього на три або чотири роки старше твого хлопця-маразматика. I, наскiльки я знаю, бос може зламати шию ослу голими руками.
    
  "Чортовськи вiрно, ублюдок", - сказала Марла, яка любила хвалитися своїм чоловiком.
    
  'Вiн набагато небезпечнiший, нiж ти думаєш, Джексон. Якби ви на мить вiдiрвали голову вiд дупи, ви прочитали б звiт. Цей хлопець iз спецпiдроздiлу pararescue. Немає нiкого краще. За кiлька мiсяцiв до того, як бос вибрав тебе як талiсман групи, ми провели операцiю в Тiкрiтi. У нашому пiдроздiлi була пара спецназу. Ви не повiрите, що я бачив, як хлопець робив... вони ненормальнi. На цих чуваках всюди смерть.
    
  'Паразити - поганi новини. Твердi як молоти, - сказав Алрик.
    
  "Iдiть до бiса, ви двоє, гребанi католицькi немовлята", - сказала Марла. "Як ти думаєш, що вiн носить у цьому чорному портфелi?" C4? Пiстолет? скальпель, щоб вiдрiзати тобi яйця.
    
  "Я не турбуюся про доку", - сказав Торрес, зневажливо махнувши рукою. 'Вона просто якась лесбiянка з Моссаду. Я можу з нею впоратися. Але Фаулер ...
    
  'Забудь про стару ворону. Гей, якщо все це виправдання для того, щоб не визнавати, що ти подбав про бiлого професора...'
    
  'Джексон, кажу тобi, це був не я. Але повiрте менi: тут нiхто не той, за кого себе видає.
    
  "Тодi, дякувати Богу, у нас є Iпсилон-протокол для цiєї мiсiї", - сказала Джексон, демонструючи свої iдеально бiлi зуби, якi коштували її матерi вiсiмдесяти подвiйних змiн у закусочнiй, де вона працювала.
    
  "Як тiльки твiй хлопець скаже "сарсапарилу", вiдразу полетять голови. Перший, за ким я полюю, - це священик."
    
  'Не згадуй код, ублюдок. Продовжуйте та пiдвищуйте.'
    
  'Нiхто не збирається пiдвищувати ставки', - сказав Алрiк, вказуючи на Торреса. Колумбiєць притримав свої фiшки. 'Частотний сканер не працює. Вона продовжує намагатися початися.'
    
  'Чорт. Щось не так з електрикою. Дай йому спокiй.'
    
  'Halt die klappe Affe. Ми не можемо вiдключити цю штуку, iнакше Деккер надере нам дупи. Я збираюся перевiрити електричну панель. Ви двоє продовжуєте грати.'
    
  Торрес виглядав так, нiби збирався продовжити гру, але потiм вiн холодно подивився на Джексона i пiдвiвся.
    
  'Зачекай, бiла людина. Я хочу розiм'яти ноги.
    
  Марла зрозумiла, що зайшла надто далеко у знущаннях над мужнiстю Торреса, i колумбiєць помiстив її високо у свiй список потенцiйних хiтiв. Вона лише трохи жалкувала. Торес ненавидiв усiх, то чому б не дати йому вагомої причини?
    
  "Я теж йду", - сказала вона.
    
  Всi троє вийшли в киплячу спеку. Алрiк сiв навпочiпки бiля платформи.
    
  'Тут все виглядає нормально. Я збираюся перевiрити генератор.'
    
  Похитавши головою, Марла повернулася до намету, бажаючи трохи прилягти. Але перш нiж зайти всередину, вона помiтила колумбiйця, що стоїть навколiшки в кiнцi платформи i копається в пiску. Вiн пiдняв предмет i подивився на нього з дивною усмiшкою на губах.
    
  Марла не розумiла значення червоної запальнички, прикрашеної квiтами.
    
    
  42
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 р., 20:31.
    
    
  День Андреа був на волосок вiд загибелi.
    
  Їй ледве вдалося вибратися з-пiд платформи, коли вона почула, як солдати встають iз-за столу. I не на хвилину ранiше. Ще кiлька секунд гарячого повiтря вiд генератора, i вона знепритомнiла б назавжди. Вона виповзла через протилежний вiд дверей бiк намету, встала i дуже повiльно попрямувала до лазарету, докладаючи всiх зусиль, щоб не впасти. Що їй справдi було потрiбно, так це душ, але про це не могло бути й мови, оскiльки вона не хотiла йти в тому напрямку i зiткнутися з Фаулер. Вона схопила двi пляшки води та свою камеру i знову вийшла з намету лазарета, шукаючи тихе мiстечко на скелях у районi вказiвного пальця.
    
  Вона знайшла укриття на невеликому схилi над дном каньйону i сидiла там, спостерiгаючи за дiями археологiв. Вона не знала, якої стадiї зараз досягло їхнє горе. Якоїсь митi проходили Фаулер i доктор Харел, ймовiрно, шукали її. Андреа сховала голову за камiння i спробувала зiбрати докупи те, що вона почула.
    
  Першим висновком, до якого вона прийшла, було те, що вона не могла довiряти Фаулеру - це було те, що вона вже знала, - i вона не могла довiряти Доку - що змушувало її почуватися ще незатишнiше. Її думки про Харел не виходили далеко за межi величезного фiзичного потягу
    
  Все, що менi потрiбно зробити, це подивитися на неї, i я збуджуюсь.
    
  Але думка про те, що вона була шпигункою Моссада, була вищою, нiж Андреа могла винести.
    
  Другий висновок, до якого вона прийшла, полягав у тому, що вона не мала iншого вибору, крiм як довiритися священиковi й лiкаревi, якщо вона хотiла вибратися з цього живий. Цi слова про протокол Iпсiлон повнiстю пiдiрвали її уявлення про те, хто насправдi вiдповiдає за операцiю.
    
  З одного боку, є Форрестер i його поплiчники, всi вони надто лагiднi, щоб взяти нiж i вбити одного зi своїх. А може, нi. Потiм є обслуговуючий персонал, прив'язаний до своєї невдячної роботи - нiхто не звертає на них особливої уваги. Кайн i Рассел, мiзки, що стоять за цим безумством. Група найманих солдатiв i секретне кодове слово почати вбивати людей. Але вбити кого, чи кого ще? Що ясно, на краще чи на гiрше, так це те, що наша доля була вирiшена в той момент, коли ми приєдналися до цiєї експедицiї. I здається цiлком очевидним, що це на гiрше.
    
  Андреа, мабуть, у якийсь момент заснула, бо, коли вона прокинулася, сонце сiдало, i важке сiре свiтло замiнило звичайний високий контраст мiж пiском i тiнню в каньйонi. Андреа шкодувала, що пропустила захiд сонця. Щодня вона намагалася переконатися, що в цей час ходила на вiдкриту мiсцевiсть за каньйоном. Сонце поринало в пiсок, оголюючи шари тепла, якi виглядали як хвилi на горизонтi. Його останнiй спалах свiтла був схожий на гiгантський помаранчевий вибух, який залишався в небi протягом декiлькох хвилин пiсля того, як вiн зник.
    
  Тут, в "вказiвному пальцi" каньйону, єдиним сутiнковим пейзажем була велика гола пiщана скеля. Зiтхнувши, вона запустила руку в кишеню штанiв i витягла пачку цигарок. Її запальничку нiде не могли знайти. Здивована, вона почала обшукувати iншi кишенi, поки голос iспанською не змусив її серце пiдстрибнути до горла.
    
  'Шукаєш це, моя маленька сучка?'
    
  Андреа звела погляд. За п'ять футiв над нею Торрес лежав на схилi, простягнувши руку i пропонуючи їй червону запальничку. Вона припустила, що колумбiєць, мабуть, був там якийсь час - вистежував її - i вiд цього в неї по спинi пробiгли мурашки. Намагаючись не видати свого страху, вона встала i потяглася за запальничкою.
    
  'Хiба твоя мати не навчила тебе, як розмовляти з ледi, Торрес?' Сказала Андреа, контролюючи свої нерви достатньо, щоб запалити сигарету та видихнути дим у бiк найманця.
    
  'Звичайно, але я не бачу тут нiякої ледi'.
    
  Торрес вирячився на гладкi стегна Андреа. На нiй була пара штанiв, якi вона розстебнула вище колiн, щоб перетворити на шорти. Iз-за спеки вона закотила їх ще бiльше, i бiла шкiра над її засмагою здалася йому чуттєвою i манливою. Коли Андреа зауважила напрям погляду колумбiйця, її страх посилився. Вона повернула до кiнця каньйону. Одного гучного крику було б достатньо, щоб привернути увагу. Команда почала рити кiлька пробних ям за пару годин до цього - майже в той же час, що i її невелика подорож пiд наметом солдатiв.
    
  Але коли вона обернулася, то нiкого не побачила. Мiнi-екскаватор стояв там сам по собi, осторонь.
    
  'Всi пiшли на похорон, дитинко. Ми зовсiм однi.
    
  'Хiба ти не повинен бути на своїй посадi, Торрес?' Сказала Андреа, вказуючи на одну з скелей, намагаючись здаватися безтурботною.
    
  'Я не єдиний, хто був там, де їм не слiд, вiрно? Це те, що нам потрiбно виправити, без запитань.
    
  Солдат зiскочив туди, де стояла Андреа. Вони знаходилися на скелястiй платформi розмiром не бiльше столу для пiнг-понгу, приблизно за п'ятнадцять футiв над дном каньйону. До краю платформи була навалена купа камiння неправильної форми, яка ранiше служила укриттям Андреа, але тепер блокувала її втечу.
    
  "Я не розумiю, про що ти говориш, Торрес", - сказав Андреа, намагаючись виграти час.
    
  Колумбiєць зробив крок уперед. Тепер вiн був так близько до Андреа, що вона могла бачити краплi поту, що покривали його чоло.
    
  'Звичайно, ти знаєш. I тепер ти дещо зробиш для мене, якщо знаєш, що тобi добре. Прикро, що така гарна дiвчина має бути лесбiянкою. Але я думаю, це тому, що в тебе нiколи не було гарної затяжки.
    
  Андреа зробила крок назад до скель, але колумбiєць став мiж нею i тим мiсцем, де вона вилiзла на платформу.
    
  'Ти б не посмiв, Торрес. Iншi охоронцi можуть спостерiгати за нами прямо зараз.'
    
  'Тiльки Ваака може бачити нас... i вiн нiчого не збирається робити. Вiн трохи ревнуватиме, бiльше не зможе цього робити. Занадто багато стероїдiв. Але не хвилюйся, мiй працює нормально. Ось побачиш.
    
  Андреа зрозумiла, що втекти неможливо, тому вона ухвалила рiшення з чистого розпачу. Вона кинула сигарету на землю, твердо поставила обидвi ноги на камiнь i трохи нахилилася вперед. Вона не збиралася полегшувати завдання.
    
  'Тодi давай, ти, син повiї. Якщо ви цього хочете, прийдiть i отримаєте це.'
    
  Раптовий блиск промайнув в очах Торреса, сумiш збудження вiд виклику та гнiву вiд образи, завданої його матерi. Вiн кинувся вперед i схопив Андреа за руку, грубо притягнувши її до себе з силою, яка здавалася неможливою для когось такого маленького зросту.
    
  'Менi подобається, що ти просиш про це, сучка'.
    
  Андреа вивернулася всiм тiлом i сильно вдарила його лiктем у рот. Кров пролилася на камiння, i Торрес видав гарчання лютi. Розлючено потягнувши за футболку Андреа, вiн розiрвав її рукав, оголивши її чорний лiфчик. Побачивши це, солдат збудився ще бiльше. Вiн схопив обидвi руки Андреа, маючи намiр вкусити її за груди, але в останню хвилину репортер зробив крок назад, i зуби Торреса зiмкнулися нi на чому.
    
  'Давай, тобi це сподобається. Ти знаєш, що хочеш.
    
  Андреа спробувала вдарити його колiном мiж нiг чи живiт, але, передбачаючи її руху, Торрес вiдвернувся i схрестив ноги.
    
  Не дозволяй йому звалити тебе на землю, сказала собi Андреа. Вона згадала iсторiю, за якою стежила два роки тому, про групу жертв зґвалтування. Вона пiшла з кiлькома iншими молодими жiнками на семiнар з боротьби з зґвалтуванням, який проводив iнструктор, якого мало не зґвалтували, коли вона була пiдлiтком. Жiнка втратила око, але не цноту. Гвалтiвник втратив усе. Якщо вiн кине тебе на землю, то ти в нього в руках.
    
  Ще одне сильне захоплення Торрес зiрвав бретельку бюстгальтера. Торрес вирiшив, що цього достатньо, i посилив тиск на зап'ястя Андреа. Вона ледве могла поворухнути пальцями. Вiн люто викрутив їй праву руку, залишивши лiву вiльну. Андреа тепер стояла до нього спиною, але не могла поворухнутися через тиск колумбiйця на її руку. Вiн змусив її нахилитися i штовхнув її по кiсточках, щоб розсунути ноги.
    
  Насильник найслабше в двох точках, слова iнструктора пролунали в її головi. Слова були такими сильними, жiнка була така впевнена в собi, так контролювала себе, що Андреа вiдчула приплив нових сил. Коли вiн знiмає твiй одяг i коли вiн знiмає свiй. Якщо вам пощастить i вiн знiме свою роботу першим, скористайтеся цим .
    
  Однiєю рукою Торрес розстебнув ремiнь, i його камуфляжнi штани впали до кiсточок. Андреа могла бачити його збуджений член, твердий та загрозливий.
    
  Почекай, доки вiн не схилиться над тобою.
    
  Найманець схилився над Андреа, шукаючи застiбку на її штанах. Його жорстка борода дряпнула її потилицю, i це був сигнал, якого вона потребувала. Вона раптово пiдняла лiву руку, переносячи всю свою вагу на правий бiк. Захоплений зненацька, Торрес вiдпустив праву руку Андреа, i вона повалилася праворуч. Колумбiєць спiткнувся об свої штани i впав уперед, сильно вдарившись об землю. Вiн спробував пiдвестися, але Андреа опинилася на ногах першою. Вона нанесла йому три швидкi удари ногою в живiт, стежачи за тим, щоб солдат не схопив її за кiсточку i вона не впала. Удари досягли мети, i коли Торрес спробував звернутися в м'яч, щоб захиститися, вiн залишив набагато чутливiше мiсце вiдкритим для атаки.
    
  Дякую тобi, Боже. Я нiколи не втомлюся цим займатися, - тихо зiзналася молодша i єдина жiнка з п'яти братiв i сестер, вiдводячи ногу назад, перш нiж пiдiрвати яєчка Торрес. Його крик вiдбився вiд стiн каньйону.
    
  "Нехай це залишиться мiж нами", - сказала Андреа. "Тепер ми квити".
    
  'Я дiстануся тебе, ти, сука. Я збираюся зробити тобi так погано, що ти подавишся моїм членом", - занив Торрес, майже плачучи.
    
  "Якщо подумати..." - почала Андреа. Вона досягла краю тераси i збиралася спуститися, але швидко повернулася i пробiгла кiлька крокiв, цiлячись ногою ще раз мiж нiг Торрес. Для нього було марно намагатися прикритися руками.
    
  'Тепер у нас справдi все добре i ми рiвнi'.
    
    
  43
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 р., 21:43.
    
    
  Андреа повернулася до табору так швидко, як тiльки могла, не вдаючись до втечi. Вона не оглядалася назад i не турбувалася про свiй порваний одяг, поки не пiдiйшла до ряду наметiв. Вона вiдчувала дивний сором за те, що сталося, змiшаний зi страхом, що хтось дiзнається про її втручання у роботу частотного сканера. Вона спробувала виглядати якомога нормально, незважаючи на те, що її футболка бовталася на нiй, i попрямувала у бiк лазарета. На щастя, вона нi з ким не зiткнулася. Коли вона збиралася увiйти до намету, вона зiткнулася з Кiрою Ларсен, яка виносила її речi.
    
  'Що вiдбувається, Кiро?'
    
  Археолог холодно глянув на неї.
    
  "У тебе навiть не вистачило порядностi з'явитися на геспедi заради Стоу. Я думаю, це не має значення. Ви його не знали. Тобi вiн був просто нiким, вiрно? Ось чому тебе навiть не хвилювало, що вiн помер з твоєї вини."
    
  Андреа збиралася вiдповiсти, що iншi речi утримували її на вiдстанi, але вона сумнiвалася, що Кiра зрозумiє, тож промовчала.
    
  'Я не знаю, що ти задумала", - продовжила Кiра, протискаючись повз неї. 'Ви дуже добре знаєте, що доктора не було в її лiжку тiєї ночi. Можливо, вона обдурила всiх iнших, але не мене. Я збираюся переспати з рештою членiв команди. Завдяки тобi є порожнє лiжко.'
    
  Андреа була щаслива бачити, що вона йде - вона була не в настрої для подальших конфронтацiй, i в глибинi душi вона погоджувалась з кожним словом Кiри. Почуття провини вiдiграло важливу роль у її католицькiй освiтi, i грiхи бездiяльностi були такими ж постiйними та болючими, як i будь-якi iншi.
    
  Вона увiйшла до намету i побачила доктора Хареля, який вiдвернувся. Було зрозумiло, що вона посварилася з Ларсеном.
    
  "Я радий, що з тобою все гаразд. Ми турбувалися про тебе."
    
  'Повернiться, док. Я знаю, ти плакав.
    
  Харел повернулася до неї, потираючи почервонiлi очi.
    
  'Це справдi безглуздо. Проста секрецiя iз слiзних залоз, та все ж ми всi вiдчуваємо себе нiяково через це.'
    
  'Брехня ще бiльш ганебна'.
    
  Потiм лiкар помiтив розiрваний одяг Андреа, те, що Ларсен у своєму гнiвi, здавалося, змарнувала або не потрудилася прокоментувати.
    
  'Що з тобою трапилося?'
    
  'Я впав зi сходiв. Не змiнюй тему. Я знаю, хто ти.
    
  Харель ретельно пiдбирала кожне слово.
    
  'Що ти знаєш?'
    
  'Я знаю, що бойова медицина високо цiнується Моссадом, чи так здається. I що ваша термiнова замiна була не таким великим збiгом, як ви менi сказали.'
    
  Лiкар насупився, потiм пiдiйшов до Андреа, яка рилась у своєму рюкзаку в пошуках чогось чистого, щоб одягти.
    
  'Менi шкода, що тобi довелося дiзнатися про це таким чином, Андреа. Я лише аналiтик низького рангу, а не польовий агент. Мiй уряд хоче мати очi та вуха у кожнiй археологiчнiй експедицiї, яка шукає Ковчег Завiту. Це третя експедицiя, в якiй я беру участь за сiм рокiв.
    
  "Ви справдi лiкар?" Чи це теж брехня? Сказала Андреа, одягаючи iншу футболку.
    
  'Я лiкар'.
    
  "I як вийшло, що ви так добре ладнаєте з Фаулер?" Тому що я також з'ясував, що вiн агент ЦРУ на випадок, якщо ви не знали.'
    
  "Вона вже знала, i ти повинен менi пояснити", - сказав Фаулер.
    
  Вiн стояв бiля дверей, похмурий, але вiдчуваючи полегшення пiсля того, як весь день шукав Андреа.
    
  'Чуш собача', - сказала Андреа, вказуючи пальцем на священика, який здивовано вiдступив назад.
    
  Фаулер торкнувся руки Андреа, помiтивши синцi на її зап'ястях.
    
  "З тобою все гаразд?"
    
  "Краще, нiж будь-коли", - сказала вона, вiдштовхуючи руку. Останнє, чого вона хотiла, це контакту з чоловiком.
    
  'Мiс Отеро, ви чули розмову солдатiв, коли були пiд платформою?'
    
  'Якого бiса ти там робив?' - перебив шокований Харел.
    
  'Я послав її. Вона допомагала менi вiдключити частотний сканер, щоб я мiг зателефонувати своєму контакту у Вашингтонi.
    
  'Я хотiв би, щоб мене поiнформували, батько", - сказав Харел.
    
  Фаулер понизив голос майже до шепоту.
    
  'Нам потрiбна iнформацiя, i ми не збираємося замикати її в цьому мiхурi. Чи ти думаєш, що я не знаю, що ти вислизаєш щоночi, щоб надiслати текстовi повiдомлення до Тель-Авiва?'
    
  "Доторкнiсь" сказала Харел, скорчивши гримасу.
    
  Це було те, чим ви займалися, Док-Андреа задумалася, прикусивши нижню губу i намагаючись збагнути, що робити. Можливо, я був неправий, i менi все-таки треба було тобi довiряти. Я сподiваюся на це, бо iншого вибору нема.
    
  'Чудово, батьку. Я розповiм вам обом, що я чув...'
    
    
  44
    
    
    
  ФАУЛЕР I ХАРЕЛ
    
  "Ми маємо забрати її звiдси", - прошепотiв священик.
    
  Тiнi каньйону оточили їх, i єдинi звуки долинали зi їдальнi намету, де члени експедицiї розпочали вечерю.
    
  'Я не бачу як, батько. Я думав вкрасти один з хамерiв, але нам треба було перевезти його через ту дюну. I я не думаю, що ми б далеко просунулися. Що, якщо ми розповiмо всiм у групi, що тут вiдбувається насправдi?
    
  'Припустимо, ми могли б це зробити, i вони нам повiрили... що гарного це дало б?'
    
  У темрявi Харел придушив стогiн лютi та безсилля.
    
  'Єдине, про що я можу думати, це та сама вiдповiдь, яку ви дали менi вчора про кротi: почекай i побачиш'.
    
  "Є один спосiб", - сказав Фаулер. "Але це буде небезпечно, i менi знадобиться твоя допомога".
    
  Ти можеш розраховувати на мене, батьку. Але спочатку поясни менi, що це за Iпсiлон-протокол.
    
  'Це процедура, за допомогою якої служба безпеки вбиває всiх членiв групи, яку вони повиннi захищати, якщо по радiо надходить кодове слово. Вони вбивають усiх, крiм людини, яка їх найняла, i будь-кого, хто, за його словами, повинен бути спокоєний.'
    
  'Я не розумiю, як щось подiбне може iснувати'.
    
  'Офiцiйно це не так. Але кiлька солдатiв у одязi найманцiв, якi служили у спецназi, наприклад, iмпортували концепцiю з азiатських країн.
    
  Харел на мить завмерла.
    
  'Чи є спосiб дiзнатися, хто включений?'
    
  "Нi", - слабко сказав священик. "I найгiрше те, що людина, яка наймає вiйськову охорону, завжди вiдрiзняється вiд того, хто має бути головним".
    
  'Тодi Кайн...' сказала Харель, розплющуючи очi.
    
  'Зовсiм вiрно, лiкарю. Кайн не той, хто хоче нашої смертi. Це хтось iнший.'
    
    
  45
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Субота, 15 липня 2006 року. 2:34 ранку.
    
    
  Спочатку в наметi лазарета була абсолютна тиша. Оскiльки Кiра Ларсен спала з iншими помiчниками, дихання двох жiнок, що залишилися, було єдиним, що можна було почути.
    
  Через деякий час почулося легке дряпання. Це була застiбка-блискавка Hawnv ëiler, найгерметичнiша i найнадiйнiша у свiтi. Навiть пил не мiг проникнути всередину, але нiщо не могло завадити доступу зловмисника, як тiльки вiн був розстебнутий дюймiв на двадцять або близько того.
    
  Пiсля цього була серiя слабких звукiв: кроки в носках по дереву; клацання маленької пластикової коробки, що вiдкривається; потiм ще слабший, але бiльш загрозливий звук: двадцять чотири нервовi кератиновi нiжки снують усерединi маленької коробки.
    
  Потiм пiшла стримана тиша, тому що рухи були майже нечутнi людському вуху: вiдкритий кiнець спального мiшка пiднiмається, двадцять чотири маленькi нiжки приземляються на тканину всерединi, кiнець тканини повертається у вихiдне положення, прикриваючи власникiв цих двадцяти чотирьох маленьких нiжок.
    
  Протягом наступних семи секунд дихання знову домiнувало у тишi. Ковзання нiг у шкарпетках, що залишали намет, було ще тихiше, нiж ранiше, i бродяга не застебнув блискавку, коли йшов. Рух, який Андреа зробила всерединi спального мiшка, був настiльки коротким, що майже не справив звуку. Однак цього було достатньо, щоб спровокувати вiдвiдувачiв її спального мiшка на прояв свого гнiву i збентеження пiсля того, як бродяга так сильно струснув його перед тим, як вiн увiйшов до намету.
    
  Перше жало встромило в неї, i Андреа зруйнувала тишу своїми криками.
    
    
  46
    
    
    
  Навчальний посiбник з Аль-Каїди, знайдений Скотланд-Ярдом у притулку, сторiнки 131 та наступнi. Перекладено WM та SA 1.
    
    
  Вiйськовi дослiдження для джихаду проти тиранiї
    
    
  В iм'я Аллаха, милосердного та спiвчутливого [...]
    
  Глава 14: Викрадення та вбивства з використанням гвинтiвок та пiстолетiв
    
  Краще вибрати револьвер, тому що, хоча в ньому менше патронiв, нiж в автоматичному пiстолетi, його не заклинює, i порожнi гiльзи залишаються в цилiндрi, ускладнюючи завдання слiдчим.
    
  [...]
    
    
  Найважливiшi частини тiла
    
  Стрiлок повинен бути знайомий з важливими частинами тiла або [де] нанести критичне поранення, щоб цiлитися в цi областi людини, яку потрiбно вбити. Вони:
    
  1. Коло, що включає два очi, нiс i рот, є смертельною зоною, i стрiлок не повинен цiлитися нижче, лiворуч або праворуч, iнакше вiн ризикує, що куля не зможе вбити
    
  2. Частина шиї, де сходяться артерiї та вени
    
  3. Серце
    
  4. Шлунок
    
  5. Печiнка
    
  6. Нирки
    
  7. Хребетний стовп
    
  Принципи та правила ведення вогню
    
  Найбiльшi помилки при прицiлюваннi вiдбуваються через фiзичну напругу або нерви, через якi рука може смикатися. Це може бути викликано занадто сильним тиском на спусковий гачок або натисканням на спусковий гачок замiсть його натискання. Це змушує дуло пiстолета вiдхилятися вiд мети.
    
  З цiєї причини брати повиннi дотримуватися цих правил при прицiлюваннi та стрiльбi:
    
  1. Контролюйте себе, коли натискаєте на спусковий гачок, щоб пiстолет не рухався
    
  2. Натискайте на спусковий гачок без надмiрного зусилля i не натискаючи на нього
    
  3. Не дозволяйте звуку пострiлу вплинути на вас i не концентруйтеся на тому, як вiн звучатиме, тому що вiд цього у вас затремтять руки
    
  4. Ваше тiло має бути нормальним, не напруженим, а кiнцiвки розслабленими; але не надто
    
  5. Коли ви стрiляєте, направте своє праве око до центру мiшенi
    
  6. Закрийте лiве око, якщо стрiляєте правою рукою, i навпаки
    
  7. Не займайте надто багато часу прицiлюванням, iнакше вашi нерви можуть вас пiдвести
    
  8. Не шкодуйте, натискаючи на спусковий гачок. Ви вбиваєте ворога свого Бога
    
    
  47
    
    
    
  ПРИГОРОД ВАШИНГТОНУ
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 року. 20:34 вечора.
    
    
  Назим зробив ковток кока-коли, але тут же вiдставив його убiк. У ньому було надто багато цукру, як i у всiх напоях у ресторанах, де ви могли наповнювати свою чашку стiльки разiв, скiльки захочете. Шашлична "Маюр", де вiн купив вечерю, була одним iз таких мiсць.
    
  "Знаєш, днями я дивився документальний фiльм про одного хлопця, який протягом мiсяця їв лише гамбургери з Макдональдса".
    
  'Це огидно'.
    
  Очi Харуфа були напiвзаплющенi. Якийсь час вiн намагався заснути, але не мiг. Десять хвилин тому вiн здався i знову пiдняв сидiння автомобiля вертикально. Цей Форд був надто незручним.
    
  'Вони сказали, що його печiнка перетворилася на p&# 226;t é.'
    
  'Це могло статися лише у Сполучених Штатах. Країна з найтовстiшими людьми у свiтi. Ви знаєте, що на це витрачається до 87 вiдсоткiв свiтових ресурсiв.
    
  Назим нiчого не сказав. Вiн народився американцем, але американцем iншого. Вiн так i не навчився ненавидiти свою країну, хоча його губи говорили про iнше. Йому ненависть Харуфа до Сполучених Штатiв здавалася надто всеосяжною. Вiн хотiв би представити президента, що стоїть навколiшки обличчям до Мекки в Овальному кабiнетi, нiж бачити Бiлий дiм, знищений вогнем. Одного разу вiн сказав щось таке Харуфу, i Харуф показав йому компакт-диск iз фотографiями маленької дiвчинки. То були фотографiї мiсця злочину.
    
  'Iзраїльськi солдати зґвалтували i вбили її в Наблусi. У свiтi недостатньо ненавистi для такої речi.
    
  При спогадi про цi образи кров Назима теж скипiла, але вiн намагався викинути подiбнi думки з голови. На вiдмiну вiд Харуфа, ненависть була джерелом його енергiї. Його мотиви були егоїстичними та збоченими; вони були спрямованi на те, щоб отримати щось для себе. Його приз.
    
  За кiлька днiв до того, коли вони зайшли до офiсу Netcatch, Назим майже нiчого не усвiдомлював. У певному сенсi вiн почував себе погано, тому що двi хвилини, якi вони витратили на знищення окупанта 2, майже стерлися у нього з голови. Вiн намагався згадати, що сталося, але це було так, начебто це були чиїсь чужi спогади, як божевiльнi сни у шикарних фiльмах, якi подобалися його сестрi, в яких головна героїня бачить себе збоку. Нiхто не має снiв, у яких вони бачать себе збоку.
    
  'Харуф'.
    
  'Поговори зi мною'.
    
  'Пам'ятаєш, що сталося минулого вiвторка?'
    
  'Ти говориш про операцiю?'
    
  'Правильно'.
    
  Харуф глянув на нього, знизав плечима i сумно посмiхнувся.
    
  'Кожна деталь'.
    
  Назим вiдвiв погляд, бо йому було соромно за те, що вiн збирався сказати.
    
  'Я... Я не надто багато пам'ятаю, розумiєш?'
    
  'Ви повиннi дякувати Аллаху, нехай буде благословенне його iм'я. Вперше, коли я когось убив, я тиждень не мiг спати.
    
  'Ти?'
    
  Назим широко розплющив очi.
    
  Харуф грайливо скуйовдив волосся молодого чоловiка.
    
  'Правильно, Назим. Тепер ти джихадист i ми рiвнi. Не дивуйтеся так сильно, що я теж пройшов через важкi часи. Iнодi важко дiяти як меч Божий. Але ви були благословеннi здатнiстю забувати неприємнi деталi. Єдине, що вам залишилося, це гордiсть за те, що ви зробили.
    
  Молода людина вiдчувала себе набагато краще, нiж останнi кiлька днiв. Вiн деякий час мовчав, промовляючи молитву подяки. Вiн вiдчував, як по спинi стiкає пiт, але не наважувався завести двигун автомобiля, щоб увiмкнути кондицiонер. Очiкування почало здаватися нескiнченним.
    
  "Ти впевнений, що вiн там?" Я починаю запитувати, ' сказав Назим, вказуючи на стiну, яка оточувала маєток. 'Тобi не здається, що нам слiд пошукати в iншому мiсцi?'
    
  2 невiруючих, згiдно з Кораном.
    
  Харуф на мить задумався, а потiм похитав головою.
    
  'Я не мав би нi найменшого уявлення, де шукати. Як довго ми йшли за ним? Мiсяць? Вiн приїжджав сюди лише один раз i був навантажений пакетами. Вiн пiшов нi з чим у руках. Цей будинок порожнiй. Наскiльки ми знаємо, це могло належати друговi, i вiн надавав йому послугу. Але це єдина ланка, яка у нас є, i ми повиннi дякувати вам за те, що ви її знайшли.'
    
  Це було правдою. В один iз днiв, коли Назим мав самостiйно слiдувати за Вотсоном, хлопець почав поводитися дивно, змiнюючи смуги руху на шосе i повертаючись додому маршрутом, який повнiстю вiдрiзнявся вiд того, яким вiн зазвичай користувався. Назiм додав гучнiсть на радiо i уявив, що вiн персонаж Grand Theft Auto, популярної вiдеоiгри, в якiй головний герой - злочинець, який повинен виконувати такi мiсiї, як викрадення людей, вбивства, торгiвля наркотиками та проститутки. Була частина гри, в якiй вам потрiбно було йти за машиною, яка намагалася виїхати. Це була одна з його улюблених частин, i те, що вiн дiзнався, допомогло йому йти за Вотсоном.
    
  'Ти думаєш, вiн знає про нас?'
    
  "Я не думаю, що вiн взагалi щось знає про Хукана, але я впевнений, що у нашого лiдера є вагомi причини бажати йому смертi. Передай менi пляшку. Менi потрiбно вiдлити."
    
  Назим передав йому дволiтрову пляшку. Харуф розстебнув блискавку на штанах i помочився всередину. Вони мали кiлька порожнiх пляшок, щоб вони могли непомiтно справити потребу в машинi. Краще було змиритися з турботами i викинути пляшки пiзнiше, нiж припустити, щоб хтось помiтив, як вони писають на вулицi чи заходять до одного з мiсцевих барiв.
    
  'Знаєш що? До бiса все це, - сказав Харуф, скривившись. 'Я викину цю пляшку в провулок, а потiм ми поїдемо шукати його в Калiфорнiї, в будинку його матерi. До бiса все.
    
  'Почекай, Харуфе'.
    
  Назим вказував на ворота маєтку. У дзвiнок дзвонив кур'єр мотоциклом. Секундою пiзнiше хтось з'явився.
    
  'Вiн там! Бачиш, Назим, я тобi казав. Вiтаю!
    
  Харуф був схвильований. Вiн грюкнув Назима по спинi. Хлопчик почував себе щасливим i нервував одночасно, наче гаряча хвиля i холодна хвиля зiткнулися глибоко всерединi нього.
    
  'Чудово, малюк. Ми, нарештi, маємо намiр закiнчити те, що почали.'
    
    
  48
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Субота, 15 липня 2006 року. 2:34 ранку.
    
    
  Харел прокинулася, злякана криками Андреа. Молода репортерка сидiла на своєму спальному мiшку, схопившись за ногу, коли вона закричала.
    
  'Боже, це боляче!'
    
  Перше, про що подумала Харел, це те, що в Андреа почалися судоми, поки вона спала. Вона схопилася, увiмкнула свiтло в лазаретi i схопила Андреа за ногу, щоб помасажувати її.
    
  Саме тодi вона побачила скорпiонiв.
    
  Їх було троє, принаймнi троє, якi вилiзли зi спального мiшка i шалено носилися навколо, задерши хвости, готовi вжалити. Вони були болiсно-жовтого кольору. З жахом доктор Харел застрибнув на один iз оглядових столiв. Вона була босонiж i, отже, легкою здобиччю.
    
  'Док, допоможи менi. О Боже, моя нога у вогнi... Док! О, Боже!
    
  Крики Андреа допомогли лiкаревi направити її страх у потрiбне русло i подумати. Вона не могла залишити свого юного друга безпорадним i страждаючим.
    
  Дай подумати. Що, чорт забирай, я пам'ятаю про цi виродки? Вони жовтi скорпiони. Дiвчина має максимум двадцять хвилин, перш нiж усе стане погано. Якби тiльки один iз них ужалив її, тобто. Якщо бiльше одного...
    
  Жахлива думка спала на думку лiкарю. Якщо в Андреа була алергiя на отруту скорпiона, їй кiнець.
    
  'Андрео, слухай мене дуже уважно'.
    
  Андреа розплющила очi i подивилася на неї. Лежачи на своєму лiжку, схопившись за ногу i тупо дивлячись перед собою, дiвчина явно вiдчувала агонiю. Харель доклала надлюдських зусиль, щоб подолати свiй власний паралiзуючий страх перед скорпiонами. Це був природний страх, який будь-яка iзраїльтянка, така, якою вона була, що народилася у Вiрсавiї на краю пустелi, засвоїла б ще юною дiвчиною. Вона спробувала поставити ногу на пiдлогу, але змогла.
    
  'Андреа. Андреа, у списку алергiй, який ти менi дала, були кардiотоксини?
    
  Андреа знову завила вiд болю.
    
  'Звiдки я знаю? Я ношу список, тому що не можу запам'ятати бiльше десяти iмен одночасно. Фууууууууку! Док, спускайся звiдти, заради Бога, чи Єгови, чи будь-кого. Бiль ще сильнiший...'
    
  Харель знову спробувала впоратися зi своїм страхом, поставивши ногу на пiдлогу, i в два стрибки опинилась на своєму матрацi.
    
  Я сподiваюся, що їх тут нема. Будь ласка, Боже, не допусти, щоб вони були у моєму спальному мiшку...
    
  Вона скинула спальний мiшок на пiдлогу, взяла черевик у кожну руку i повернулася до Андреа.
    
  'Я повинен одягнути черевики i пiдiйти до аптечки. Через хвилину з тобою все буде гаразд,' сказала вона, натягуючи черевики. 'Яд дуже небезпечний, але для того, щоб убити людину, потрiбно майже пiвгодини. Тримайся.
    
  Андреа не вiдповiла. Харел пiдвела очi. Андреа пiднесла руку до шиї, i її обличчя почало синiти.
    
  О, Святий Боже! Має алергiю. У неї починається анафiлактичний шок.
    
  Забувши надiти другий черевик, Харел опустилася навколiшки поряд з Андреа, її оголенi ноги торкалися пiдлоги. Вона нiколи так не усвiдомлювала кожного квадратного дюйма своєї плотi. Вона пошукала мiсце, куди скорпiони вжалили Андреа, i виявила двi плями на лiвiй iкрi репортера, двi маленькi дiрочки, кожна з яких оточена запаленою дiлянкою розмiром приблизно з тенiсний м'яч.
    
  Чорт. Вони справдi придбали її.
    
  Полог намету вiдкрився, i зайшов батько Фаулер. Вiн теж був босонiж.
    
  'Що вiдбувається?'
    
  Харел схилився над Андреа, намагаючись зробити їй штучне дихання рота у рота.
    
  'Батько, будь ласка, поспiшай. Вона в шоцi. Менi потрiбен адреналiн.
    
  'Де це?'
    
  'У шафi в кiнцi, на другiй полицi зверху. Є кiлька зелених флаконiв. Принеси менi один i шприц.
    
  Вона нахилилася i вдихнула бiльше повiтря в рот Андреа, але пухлина в її горлi перешкоджала надходженню повiтря в легенi. Якби Харел одразу не вилiкувалась вiд шоку, її подруга була б мертва.
    
  I це буде твоя вина за те, що ти такий боягуз i залiз на стiл.
    
  'Що, чорт забирай, сталося?' - сказав священик, пiдбiгаючи до шафи. 'Вона в шоцi?'
    
  'Забирайтеся', - закричав Док на пiвдюжини сонних голiв, що заглядають у лазарет. Харел не хотiв, щоб один iз скорпiонiв втiк i знайшов якусь iншу жертву. 'Її вжалив скорпiон, батько.
    
  Батько Фаулер трохи здригнувся вiд цiєї новини i обережно рушив до лiкаря з адреналiном i шприцом. Харел негайно ввiв п'ять CCS у оголене стегно Андреа.
    
  Фаулер схопив п'ятигалонову банку iз водою за ручку.
    
  'Ти подбаєш про Андреа', - сказав вiн лiкарю. 'Я знайду їх'.
    
  Тепер Харель звернула свою увагу на молоду репортерку, хоча до цього моменту все, що вона могла робити, це спостерiгати за її станом. Це був би адреналiн, який мав би зробити свою чудову дiю. Щойно гормон потрапляв у кров Андреа, нервовi закiнчення її клiтинах починали спрацьовувати. Жировi клiтини в її тiлi почали б розщеплювати лiпiди, вивiльняючи додаткову енергiю, частота серцевих скорочень збiльшилася б, у кровi побiльшало б глюкози, мозок почав би виробляти дофамiн, i, що найважливiше, її бронхи розширилися б, а набряк у горлi зник.
    
  Гучно зiтхнувши, Андреа зробила свiй перший самостiйний ковток повiтря. Для доктора Харель звук був майже таким же прекрасним, як три сухi удари об галоновий глечик отця Фаулера, якi вона чула на задньому планi, поки лiки продовжували дiяти. Коли батько Фаулер сiв на пiдлогу поряд з нею, Док не сумнiвався, що три скорпiони тепер перетворилися на три плями на пiдлозi.
    
  'А протиотрута? Що-небудь, щоб упоратися з отрутою? ' спитав священик.
    
  'Так, але я поки не хочу робити їй iн'єкцiю. Його готують iз кровi коней, якi пiддавалися впливу сотень укусiв скорпiонiв, отже, зрештою вони набувають iмунiтету. Вакцина завжди мiстить слiди токсину, i я не хочу зазнавати ще одного шоку.'
    
  Фаулер спостерiгав молодого iспанця. Її обличчя повiльно починало знову виглядати нормально.
    
  "Дякую вам за все, що ви зробили, лiкарю", - сказав вiн. "Я цього не забуду".
    
  'Без проблем', - вiдповiв Харел, який до цього часу надто добре усвiдомив небезпеку, через яку вони пройшли, i почав тремтiти.
    
  'Чи будуть якiсь наслiдки?'
    
  'Нi. Тепер її тiло може боротися з отрутою. Вона пiдняла зелений флакон. 'Це чистий адреналiн, це як дати її органiзму зброю. Всi органи в її тiлi подвоїть свої можливостi i запобiгають її ядусi. Через кiлька годин з нею все буде гаразд, хоча вона почуватиметься лайном.
    
  Обличчя Фаулера трохи розслабилося. Вiн вказав на дверi.
    
  'Ти думаєш про те, про що i я?'
    
  'Я не iдiот, батьку. Я був у пустелi сотнi разiв у моїй країнi. Останнє, що я роблю вночi, це перевiряю, чи всi дверi зачиненi. Насправдi, я перевiряю ще раз. Цей намет надiйнiший, нiж рахунок у швейцарському банку.'
    
  'Три скорпiони. Все в той самий час. Посеред ночi...'
    
  'Так, тату. Це вдруге, коли хтось намагається вбити Андреа.
    
    
  49
    
    
    
  КОНСПIРАТИВНА КВАРТИРА ОРВIЛЛА УОТСОНА
    
  ОКРАЇНА ВАШИНГТОНУ, округ Колумбiя
    
    
  П'ятниця, 14 липня 2006 року. 11:36 вечора.
    
    
  З того часу, як Орвiлл Вотсон почав полювати на терористiв, вiн зробив ряд основних запобiжних заходiв: переконався, що у нього є телефоннi номери, адреси та поштовi iндекси пiд рiзними iменами, потiм купив будинок через неназвану iноземну асоцiацiю, яку тiльки генiй змiг би вивести на нього. Аварiйний притулок на випадок, якщо справи пiдуть погано.
    
  Звiсно, у безпечному будинку, про який знаєте лише ви, є свої проблеми. Для початку, якщо ви хочете забезпечити його запасами, вам доведеться зробити це самостiйно. Орвiлл подбав про це. Раз на три тижнi вiн приносив до будинку консерви, м'ясо для морозилки та стопку DVD-дискiв iз останнiми фiльмами. Потiм вiн позбавлявся всього, що застарiло, замикав заклад i йшов.
    
  Це була параноїдальна поведiнка... жодних питань iз цього приводу. Єдина помилка, яку будь-коли зробив Орвiлл, крiм того, що дозволив Назиму переслiдувати себе, полягала в тому, що минулого разу, коли вiн був там, вiн забув пакет батончикiв "Хершi". Це була нерозумна пристрасть не тiльки через 330 калорiй у батончику, але й тому, що термiнове замовлення на Amazon могло дати терористам знати, що ви були в будинку, за яким вони спостерiгали.
    
  Але Орвiлл не змiг нiчого з собою вдiяти. Вiн мiг би обiйтися без їжi, води, доступу до Iнтернету, своєї колекцiї сексуальних фотографiй, своїх книг чи своєї музики. Але коли вiн рано вранцi в середу ввiйшов до будинку, викинув куртку пожежника у вiдро для смiття, заглянув у шафу, де зберiгав шоколад, i побачив, що там порожньо, його серце впало. Вiн не мiг прожити три чи чотири мiсяцi без шоколаду, будучи повнiстю залежним вiдколи розлучилися його батьки.
    
  У мене могла бути залежнiсть i гiрша, подумав вiн, намагаючись заспокоїтися. Героїн, крек, голосування за республiканцiв.
    
  Орвiлл нiколи в життi не пробував героїн, але навiть приголомшливе божевiлля цього наркотику не могло зрiвнятися з неконтрольованим припливом, який вiн вiдчув, почувши звук хрусткий фольги, коли розгортав шоколад.
    
  Якби Орвiлл став повнiстю фрейдистом, вiн мiг би вирiшити, що це тому, що останнє, що сiм'я Вотсонiв робила разом перед розлученням, було провести Рiздво 1993 року в будинку свого дядька в Гаррiсберзi, штат Пенсiльванiя. Як особливий подарунок його батьки вiдвезли Орвiлла на фабрику Hershey, яка знаходилася всього за чотирнадцять миль вiд Гаррiсберга. У Орвiлл пiдкосилися колiна, коли вони вперше увiйшли до будiвлi i вдихнули аромат шоколаду. Йому навiть подарували кiлька батончикiв Гершi з його iм'ям на них.
    
  Але тепер Орвiлла ще бiльше турбував iнший звук: звук скла, що б'ється, якщо тiльки його вуха не зiграли з ним злий жарт.
    
  Вiн обережно вiдсунув убiк невелику купку шоколадних обгорток i пiдвiвся з лiжка. Вiн чинив опiр тому, щоб не торкатися шоколаду протягом трьох годин, що є особистим рекордом, але тепер, коли вiн нарештi пiддався своїй залежностi, вiн планував викластися на повну. I знову ж таки, якби вiн почав мiркувати по фрейду, вiн з'ясував би, що з'їв сiмнадцять шоколадних цукерок, по однiй на кожного члена його компанiї, який загинув пiд час нападу в понедiлок.
    
  Але Орвiлл не вiрив у Зигмунда Фрейда та його запаморочення. У випадку з розбитим склом вiн вiрив у Smith & Wesson. Ось чому вiн тримав спецiальний пiстолет 38 калiбру поряд зi своїм лiжком.
    
  Цього не може бути. Тривога увiмкнена.
    
  Вiн узяв пiстолет i предмет, що лежав поруч iз ним на нiчному столику. Це виглядало як брелок для ключiв, але це був простий пульт дистанцiйного керування iз двома кнопками. Перший увiмкнув тиху сигналiзацiю в полiцейськiй дiльницi. Друга включила сирену по всьому маєтку.
    
  "Це так голосно, що може розбудити Нiксона i змусити його танцювати чечiтку", - сказав чоловiк, який встановлював будильник.
    
  'Нiксон похований у Калiфорнiї'.
    
  'Тепер ви знаєте, наскiльки це потужно'.
    
  Орвiлл натиснув обидвi кнопки, не бажаючи ризикувати. Не почувши сирени, вiн хотiв вибити лайно з кретину, який встановив систему i присягнув, що її неможливо вiдключити.
    
  Лаймо, лайно, лайно, Орвiлл вилаявся про себе, стискаючи пiстолет. Що, чорт забирай, менi тепер робити? План полягав у тому, щоб дiстатися сюди та бути у безпецi. А як щодо мобiльного...?
    
  Це було на нiчному столику поверх старого екземпляра Vanity Fair.
    
  Його дихання стало поверховим, i вiн почав потiти. Коли вiн почув брязкiт скла, що б'ється - мабуть, на кухнi, - вiн сидiв у своєму лiжку, в темрявi, грав у The Sims на своєму ноутбуцi i смоктав шоколад, все ще прилип до обгортки. Вiн навiть не зрозумiв, що кондицiонер вимкнувся кiлькома хвилинами ранiше.
    
  Ймовiрно, вони вiдключили електрику одночасно з надiйною системою сигналiзацiї. Чотирнадцять тисяч доларiв. Сукiн син!
    
  Тепер, коли його страх i липке вашингтонське лiто просочили його потiм, його хватка на пiстолетi стала слизькою, i кожен крок, який вiн робив, здавався ненадiйним. Не було сумнiвiв, що Орвiлл повинен був забратися звiдти якнайшвидше.
    
  Вiн перетнув роздягальню i визирнув у коридор верхнього поверху. Там нiкого. Не було нiякого способу спуститися на перший поверх, крiм сходiв, але Орвiлл мав план. Наприкiнцi коридору, на протилежному боцi вiд сходiв, було маленьке вiкно, а зовнi росло досить кволе дерево вишневе, яке вiдмовлялося цвiсти. Не має значення. Гiлки були товстими i досить близько пiдступали до вiкна, щоб дозволити такiй нетренованiй людинi, як Орвiлл, спробувати спуститися таким чином.
    
  Вiн опустився рачки i засунув пiстолет за тугу гумку своїх шортiв, потiм змусив своє велике тiло проповзти десять футiв по килиму до вiкна. Ще один шум поверхом нижче пiдтвердив, що хтось справдi вдерся до будинку.
    
  Вiдкривши вiкно, вiн стиснув зуби, як це роблять тисячi людей щодня, коли вони намагаються не шумiти. На щастя, їхнє життя не залежить вiд цього; на жаль, його життя, безумовно, залежало. Вiн уже мiг чути кроки, що пiдiймалися сходами.
    
  Вiдкинувши всяку обережнiсть, Орвiлл пiдвiвся, вiдчинив вiкно i висунувся назовнi. Гiлки були приблизно за п'ять футiв один вiд одного, i Орвiлл довелося витягнутися навiть для того, щоб його пальцi зачепили одну з найтовстiших.
    
  Це не спрацює.
    
  Недовго думаючи, вiн поставив одну ногу на пiдвiконня, вiдштовхнувся i зробив стрибок, який навiть найдобрiший спостерiгач не змiг би назвати витонченим. Його пальцям вдалося вхопитися за гiлку, але поспiхом пiстолет ковзнув у його шорти, i пiсля короткого холодного контакту з тим, що вiн називав "малюк Тиммi", гiлка сковзнула по його нозi i впала в сад.
    
  Блядь! Що ще може йти не так?
    
  У цей момент гiлка зламалася.
    
  Вся вага Орвiлла припала йому на зад, наробивши чимало галасу. Бiльше тридцяти вiдсоткiв тканини його шорт не витримали падiння, як вiн пiзнiше зрозумiв, коли побачив порiзи, що кровоточать на спинi. Але в той конкретний момент вiн їх не помiтив, тому що його єдиною турботою було вiдсунути те саме якнайдалi вiд дому, тому вiн попрямував до ворiт своєї власностi, приблизно за шiстдесят п'ять футiв вниз пагорбом. У нього не було ключiв вiд брами, але вiн би прорвався через них, якби це було необхiдно. На пiвдорозi вниз схилом страх, що нападав на нього зсередини, змiнився почуттям виконаного обов'язку.
    
  Двi неможливi втечi за один тиждень. Змирися з цим, Бетмен.
    
  Вiн не мiг у це повiрити, але ворота були вiдчиненi. Витягнувши руки вперед у темрявi, Орвiлл попрямував до виходу.
    
  Раптом iз тiнi стiни, що оточувала власнiсть, з'явилася темна постать i врiзалася йому в обличчя. Орвiлл вiдчув всю силу удару i почув жахливий хрускiт, коли його нiс зламався. Хничачи i хапаючись за обличчя, Орвiлл упав на землю.
    
  Якась постать вибiгла по дорiжцi з дому i приставила пiстолет до його потилицi. Переїзд був непотрiбним, оскiльки Орвiлл вже вiдключився. Поруч iз його тiлом стояв Назим, нервово тримаючи лопату, якою вiн ударив Орвiлла, прийнявши класичну стiйку вiдбиваючого перед пiтчером. То справдi був iдеальний хiд. Назим був хорошим нападником, коли грав у бейсбол у школi, i в якiйсь абсурднiй манерi вiн думав, що його тренер був би гордий побачити, як вiн робить такий фантастичний удар у темрявi.
    
  'Хiба я тобi не говорив?' - спитав Харуф, задихаючись. 'Розбите скло спрацьовує щоразу. Вони бiжать, як переляканi маленькi кролики, куди б ви їх не послали. Давай, поклади це i допоможи менi занести його до будинку.
    
    
  50
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Субота, 15 липня 2006 року. 6:34 ранку.
    
    
  Андреа прокинулася з вiдчуттям, що вона жувала картон. Вона лежала на оглядовому столi, поряд з яким батько Фаулер i доктор Харел, обидва в пiжамах, спали на стiльцях.
    
  Вона збиралася встати, щоб попрямувати у ванну, коли блискавка на дверях вiдчинилася i з'явився Джейкоб Рассел. У помiчника Кайна на поясi висiла рацiя, а обличчя було задумливо нахмурене. Бачачи, що священик i лiкар сплять, вiн навшпиньки пiдiйшов до столу i прошепотiв Андреа.
    
  'Як у тебе справи?'
    
  'Пам'ятаєш ранок пiсля того дня, коли ти закiнчив школу?'
    
  Рассел усмiхнувся i кивнув головою.
    
  'Ну, те саме, але це нiби вони замiнили випивку гальмiвною рiдиною', - сказала Андреа, тримаючись за голову.
    
  'Ми дуже турбувалися про тебе. Що трапилося з Ерлiнгом, i тепер це... Нам не щастить.
    
  У цей момент ангели-охоронцi Андреа прокинулися одночасно.
    
  'Не пощастило? Це нiсенiтниця собача,' сказала Харель, потягаючись у крiслi. 'Те, що тут сталося, було спробою вбивства'.
    
  'Про що ти говориш?'
    
  "Я теж хотiла б знати", - сказала Андреа, вражена.
    
  "Мiстер Рассел, - сказав Фаулер, пiдводячись i пiдходячи до помiчника, - я офiцiйно прошу, щоб мiс Отеро була евакуйована на Бегемота".
    
  'Батьку Фаулер, я цiную вашу турботу про благополуччя мiс Отеро, i зазвичай я був би першим, хто погодився б з вами. Але це означало б порушення правил безпеки операцiї, а це величезний крок...'
    
  ' Послухай, - втрутилася Андреа.
    
  'Її здоров'ю не загрожує безпосередня небезпека, чи не так, докторе Хареле?'
    
  "Ну... технiчно нi", - сказав Харел, змушений поступитися.
    
  'Пара днiв, i вона буде як нова'.
    
  'Послухай мене...' Андреа наполягала.
    
  'Чи бачите, батьку, не було б сенсу евакуювати мiс Отеро до того, як матиме шанс виконати своє завдання'.
    
  'Навiть коли хтось намагається її вбити?' Напружено сказав Фаулер.
    
  'Цьому немає доказiв. Це був невдалий збiг, що скорпiони залiзли в її спальний мiшок, але ...
    
  'Зупинiться!' - Закричала Андреа.
    
  Враженi всi троє повернулися до неї.
    
  "Не могли б ви перестати говорити про мене так, нiби мене тут немає, i вислухати мене хоч на один грiбаний момент?" Або менi не дозволено висловити свою думку, перш нiж ви викинете мене з цiєї експедицiї?
    
  'Звичайно. Продовжуй, Андреа, ' сказав Харел.
    
  'По-перше, я хочу знати, як скорпiони потрапили в мiй спальний мiшок'.
    
  'Прикру нещасний випадок', - прокоментував Рассел.
    
  "Це не могло бути випадковiстю", - вiдповiв отець Фаулер. 'Лазарет - це герметичний намет'.
    
  "Ти не розумiєш", - сказав помiчник Каїна, розчаровано хитаючи головою. 'Всi нервуються через те, що трапилося зi Стоу Ерлiнг. Чутки розлiтаються всюди. Деякi люди кажуть, що це був один iз солдатiв, iншi, що це був Паппас, коли вiн дiзнався, що Ерлiнг виявив Ковчег. Якщо я зараз евакуюю мiс Отеро, багато iнших людей теж захочуть поїхати. Щоразу, коли вони бачать мене, Хенлi, Ларсен та ще кiлька людей кажуть, що хочуть, щоб я вiдправив їх назад на корабель. Я сказав їм, що для їхньої власної безпеки вони повиннi залишатися тут, тому що ми просто не можемо гарантувати, що вони доберуться до Бегемота. Цей аргумент не мав би великого значення, якби я евакуював вас, мiс Отеро.'
    
  Андреа кiлька хвилин мовчала.
    
  'Мiстер Рассел, чи повинен я розумiти, що я не вiльний йти, коли захочу?'
    
  'Що ж, я прийшов запропонувати вам пропозицiю вiд мого боса'.
    
  'Я вся увага'.
    
  'Я не думаю, що ви цiлком розумiєте. Пропозицiю вам зробить сам мiстер Кайн. Рассел зняв з пояса рацiю i натиснув кнопку виклику. "Ось вона, сер", - сказав вiн, передаючи його Андреа.
    
  'Привiт i доброго ранку, мiс Отеро'.
    
  Голос старого був приємним, хоч мав легкий баварський акцент.
    
  Як той губернатор Калiфорнiї. Той, хто був актором.
    
  'Мiс Отеро, ви тут?'
    
  Андреа була така здивована, почувши голос старого, що їй знадобився деякий час, щоб вiдновити горло.
    
  'Так, я тут, мiстере Кайн'.
    
  'Мiс Отеро, я хотiв би запросити вас випити зi мною пiзнiше, приблизно в обiдню пору. Ми можемо поговорити, i я можу вiдповiсти на вашi запитання, якщо хочете.'
    
  'Так, звичайно, мiстер Кайн. Я б цього дуже хотiв.
    
  'Ти почуваєшся досить добре, щоб прийти в мiй намет?'
    
  'Так, сер. Це всього за сорок футiв звiдси.'
    
  'Що ж, тодi побачимося'.
    
  Андреа повернула рацiю Расселу, який ввiчливо попрощався та пiшов. Фаулер i Харел не промовили жодного слова; вони просто несхвально дивилися на Андреа.
    
  "Перестань так на мене дивитися", - сказала Андреа, дозволяючи собi вiдкинутися на оглядовий стiл i заплющивши очi. "Я не можу дозволити такому шансу вислизнути у мене з рук".
    
  "Тобi не здається дивним збiгом, що вiн запропонував тобi iнтерв'ю в той момент, коли ми запитали, чи можеш ти пiти", - з iронiєю сказала Харел.
    
  "Ну, я не можу вiдмовитися вiд цього", - наполягала Андреа. 'Громадськiсть має право знати бiльше про цю людину'.
    
  Священик зневажливо махнув рукою.
    
  'Мiльйонери та репортери. Вони всi однаковi, думають, що володiють iстиною.
    
  'Так само, як Церква, отець Фаулер?'
    
    
  51
    
    
    
  КОНСПIРАТИВНА КВАРТИРА ОРВIЛЛА УОТСОНА
    
  ОКРАЇНА ВАШИНГТОНУ, округ Колумбiя
    
    
  Субота, 15 липня 2006 року. 12:41
    
    
  Лупати розбудили Орвiлла.
    
  Вони не були надто важкими або їх було надто багато, рiвно стiльки, щоб повернути його на землю живих i змусити його викошувати один iз переднiх зубiв, який був пошкоджений ударом лопати. Коли молодий Орвiлл виплюнув це, бiль вiд зламаного носа промайнув його черепом, як табун диких коней. Лупати чоловiка з мигдалеподiбними очима уривчасто вiдбивали ритм.
    
  'Дивися. Вiн прокинувся, сказав старший чоловiк своєму напарнику, який був високим i худим. Старший чоловiк ударив Орвiлла ще кiлька разiв, поки той не застогнав. "Ти не в кращiй формi, чи не так, кундi 3?"
    
  Орвiлл виявив, що лежить на кухонному столi, на ньому не було нiчого, крiм наручного годинника. Незважаючи на те, що вiн нiколи не готував удома - фактично вiн взагалi нiде не готував - у нього була повнiстю обладнана кухня. Орвiлл проклинав свою потребу досконало, коли розглядав весь посуд, збудований поруч iз раковиною, шкодуючи, що купив цей набiр гострих кухонних ножiв, штопорiв, шпажек для барбекю...
    
  'Послухай...'
    
  'Заткнися!'
    
  Молодий чоловiк цiлився на нього з пiстолета. Той, що старший, якому, мабуть, було за тридцять, пiдняв один iз шампурiв i показав його Орвiлловi. Гострий кiнчик на мить блиснув у свiтлi галогенних ламп на стелi.
    
  'Ти знаєш, що це таке?'
    
  'Це шашлик. У Wal-Mart вони коштують 5,99 доларiв за комплект. Послухай...' Сказав Орвiлл, намагаючись сiсти. Iнший чоловiк поклав руку мiж товстих грудей Орвiлл i змусив його знову лягти.
    
  'Я сказав тобi заткнутися'.
    
  Вiн пiдняв шампур i, сильно нахилившись, встромив вiстря прямо в лiву руку Орвiлла. Вираз обличчя чоловiка не змiнився, навiть коли гострий метал цвяхнув руку до дерев'яного столу.
    
  Спочатку Орвiлл був дуже приголомшений, щоб зрозумiти, що сталося. Потiм раптово бiль пробiг по його руцi, як електричний розряд. Вiн заверещав.
    
  'Ти знаєш, хто винайшов шампури?' - спитав чоловiк нижче зростанням, схопивши Орвiлл за обличчя, щоб змусити його подивитися на себе. 'Це був наш народ. Насправдi в Iспанiї їх називали мавританськими шашликами. Вони винайшли їх, коли вважалося поганим тоном їсти за столом, використовуючи нiж.
    
  Ось i все, виродки. Я маю дещо сказати.
    
  Орвiлл не був боягузом, але й дурним не був. Вiн знав, скiльки болю мiг винести, i вiн знав, коли його били. Вiн зробив три гучнi вдихи ротом. Вiн не наважувався дихати через нiс i завдавати ще бiльшого болю.
    
  'Добре, вистачить. Я розповiм вам те, що хочете знати. Я спiватиму, я проговорюся, я намалюю зразкову схему, плани. Немає потреби в насильствi.'
    
  Останнє слово майже перетворилося на крик, коли побачив, як чоловiк вистачає ще один шампур.
    
  'Звичайно, ти будеш говорити. Але ми не комiтет з тортур. Ми - виконавчий комiтет. Справа в тому, що ми хочемо робити це дуже повiльно. Назим, пристав пiстолет до його голови.
    
  Той, кого звали Назим, з вiдсутнiм виразом обличчя, сiв на стiлець i приставив дуло пiстолета до черепа Орвiлла. Орвiлл завмер, коли вiдчув холодний метал.
    
  'Поки ти в настрої поговорити... розкажи менi, що ти знаєш про Хакана'.
    
  Орвiлл заплющив очi. Вiн був наляканий. Отже, ось у чому рiч.
    
  'Нiчого. Я просто дещо чув тут i там.
    
  "Чуш собача", - сказав коротун, вiдвiсивши йому три ляпаси. "Хто сказав тобi йти за ним? Хто знає про те, що сталося в Йорданiї?"
    
  'Я нiчого не знаю про Йорданiю'.
    
  'Ти брешеш'.
    
  'Це правда. Клянуся Аллахом!
    
  Цi слова, здавалося, щось пробудили у його агресорах. Назим сильнiше притис дуло пiстолета до голови Орвiлл. Iнший приставив другий шампур до свого оголеного тiла.
    
  "Мене вiд тебе нудить, кунде. Подивися, як ти використав свiй талант - скинути свою релiгiю на землю i зрадити своїх братiв-мусульман. I все заради жменi бобiв."
    
  Вiн провiв кiнчиком шампура по грудях Орвiлла, на мить зупинившись на лiвих грудях. Вiн обережно пiдняв складку плотi, потiм раптово дозволив їй впасти, через що жир покрив брижами його живiт. Метал залишив подряпину на плотi, краплi кровi змiшалися з нервовим потом на оголеному тiлi Орвiлл.
    
  "За винятком того, що це була не зовсiм жменя бобiв", - продовжив чоловiк, занурюючи гостру сталь трохи глибше в плоть. "У вас є кiлька будинкiв, хороша машина, спiвробiтники... I подивiться на цей годинник, нехай буде благословенне iм'я Аллаха".
    
  Ти можеш отримати це, якщо вiдпустиш, подумав Орвiлл, але не промовив жодного слова, бо не хотiв, щоб ще один сталевий стрижень пронизав його. Чорт, я не знаю, як я збираюся виплутуватися з цього.
    
  Вiн спробував придумати що-небудь, що завгодно, що вiн мiг би сказати, щоб змусити двох чоловiкiв дати спокiй. Але жахливий бiль у носi та руцi кричав йому, що таких слiв не iснує.
    
  Вiльною рукою Назим зняв годинник iз зап'ястя Орвiлла i вiддав їх iншому чоловiковi.
    
  'Привiт... Єгер Лекултр. Тiльки найкраще, чи не так? Скiльки уряд платить тобi за те, що ти щур? Я впевнений, що це багато. Достатньо, щоб купити годинник за двадцять тисяч доларiв.'
    
  Чоловiк жбурнув годинник на кухонну пiдлогу i почав тупотiти ногами, нiби вiд цього залежало його життя, але все, що йому вдалося зробити, це подряпати циферблат, через що його театральний жест втратив всю свою ефектнiсть.
    
  "Я переслiдую тiльки злочинцiв", - сказав Орвiлл. "У вас немає монополiї на послання Аллаха".
    
  "Не смiй бiльше вимовляти Його iм'я", - сказав коротун, плюнувши Орвiлловi в обличчя.
    
  Верхня губа Орвiлла почала тремтiти, але вiн не був боягузом. Вiн раптово зрозумiв, що ось-ось помре, тому говорив з усiм можливим достоїнством. "Омак заня фiх ерд 4", - сказав вiн, дивлячись прямо в обличчя чоловiковi i намагаючись не заїкатися. В очах чоловiка спалахнув гнiв. Було ясно, що двоє чоловiкiв думали, що зможуть зламати Орвiлла i дивитимуться, як вiн благає зберегти йому життя. Вони не очiкували, що вiн буде хоробрим.
    
  'Ти будеш плакати, як дiвчисько", - сказав старший чоловiк.
    
  Його рука пiднялася i сильно опустилася, встромивши другий шампур у праву руку Орвiлла. Орвiлл не змiг стриматися i видав крик, який суперечив його смiливостi кiлькома миттю ранiше. Бризки кровi потрапили до його вiдкритого рота, i вiн почав задихатися, кашляючи в спазмах, якi трясли його тiло вiд болю, коли його руки вiдсмикувалися вiд шампурiв, якими вони були прикрiпленi до дерев'яного столу.
    
  Поступово кашель затих, i слова чоловiка збулися, коли двi великi сльозинки скотилися по щоках Орвiлл на стiл. Здавалося, це все, що потрiбно було цiй людинi, щоб звiльнити Орвiлл вiд його тортур. Вiн виростив нове кухонне начиння: довгий нiж.
    
  "Все скiнчено, кунде-'
    
  Прогримiв пострiл, що луною вiдбився вiд металевих сковорiдок, що висiли на стiнi, i чоловiк упав на пiдлогу. Його напарник навiть не обернувся, щоб подивитися, звiдки було зроблено пострiл. Вiн перестрибнув через кухонну стiйку, подряпав дороге оздоблення пряжкою ременя, i приземлився на руки. Другий пострiл розколов частину дверної рами за пiвтора фута над його головою, коли Назим зник.
    
  Орвiлл, його обличчя було розбите, долонi простреленi i кровоточили, як якась дивна пародiя на розп'яття, вiн ледве змiг повернутись, щоб подивитися, хто врятував його вiд неминучої смертi. То був худий свiтловолосий чоловiк рокiв тридцяти, одягнений у джинси i щось схоже на собачий нашийник священика.
    
  "Вiдмiнна поза, Орвiлл", - сказав священик, пробiгаючи повз нього в гонитвi за другим терористом. Вiн сховався за дверною рамою, а потiм раптово висунувся, тримаючи пiстолет обома руками. Єдиною рiччю перед ним була порожня кiмната з вiдкритим вiкном.
    
  Священик повернувся на кухню. Орвiлл би протер очi вiд подиву, якби його руки не були притиснутi до столу.
    
  'Я не знаю, хто ви, але дякую вам. Подивися, що ти можеш зробити, щоб вiдпустити мене, будь ласка. '
    
  З його пошкодженим носом це звучало як 'лiд бiлуза, блейз'.
    
  'Стиснi зуби. Це буде боляче, ' сказав священик, беручись за шампур правою рукою. Хоча вiн i намагався витягнути це прямо, Орвiлл все ще кричав вiд болю. 'Знаєш, тебе нелегко знайти'.
    
  Орвiлл перервав його, пiднявши руку. Рана на ньому була чiтко видна. Знову стиснувши зуби, Орвiлл перекотився влiво i сам витяг другий шампур. На цей раз вiн не кричав.
    
  'Ти можеш iти?' - спитав священик, допомагаючи йому встати.
    
  'Папа римський поляк?'
    
  'Бiльше нi. Моя машина поряд. Є iдеї, куди подiвся ваш гiсть?
    
  'Звiдки, чорт забирай, менi знати?' Сказав Орвiлл, хапаючи рулон кухонних рушникiв поруч iз вiкном i загортаючи руки в товстi шари паперу, схожi на гiгантськi грудки цукрової вати, якi повiльно почали рожевiти вiд кровi.
    
  'Залиш це i вiдiйди вiд вiкна. Я перев'яжу тебе в машинi. Я думав, ти експерт з терористiв.
    
  "I я вважаю, ви з ЦРУ?" Я думав, що менi пощастило.
    
  'Ну, бiльш-менш. Мене звуть Альберт, i я з ISL 5.'
    
  'Посилання? З ким? Ватикан?
    
  Альберт не вiдповiв. Агенти Священного альянсу нiколи не визнавали своєї приналежностi до групи.
    
  "Тодi забудь про це", - сказав Орвiлл, борючись з болем. "Послухайте, тут нам нiхто не допоможе. Сумнiваюся, що хтось взагалi чув пострiли. Найближчi сусiди знаходяться за пiвмилi звiдси.
    
  'Не дуже хороша iдея. Якщо з'явиться полiцiя, вони вiдвезуть до лiкарнi, а потiм захочуть допитати. ЦРУ прибуде до вашої кiмнати за пiвгодини з букетом квiтiв.'
    
  'Так ти знаєш, як поводитися з цiєю штукою?' Сказав Орвiлл, вказуючи на пiстолет.
    
  'Не зовсiм. Я ненавиджу зброю. Тобi пощастило, що я вдарив хлопця ножем, а не тебе.
    
  "Що ж, тобi краще почати любити їх", - сказав Орвiлл, пiднiмаючи свої руки з цукрової вати i показуючи пiстолетом. "Що ти за агент?"
    
  'Я пройшов тiльки базову пiдготовку", - сказав Альберт iз похмурим виглядом. 'Моя фiшка - комп'ютери'.
    
  'Що ж, це просто здорово! У мене починає крутитися голова, ' сказав Орвiлл, перебуваючи на межi непритомностi. Єдине, що стримало його вiд падiння на пiдлогу, була рука Альберта.
    
  'Як ти думаєш, ти зможеш дiстатися до машини, Орвiле?'
    
  Орвiлл кивнув, але був не дуже впевнений.
    
  'Скiльки їх там?' - спитав Альберт.
    
  'Залишився тiльки той, кого ти злякав. Але вiн чекатиме нас у саду.
    
  Альберт кинув короткий погляд у вiкно, але нiчого не змiг розгледiти у темрявi.
    
  'Тодi поїхали. Вниз схилом, ближче до стiни... вiн може бути будь-де.'
    
    
  52
    
    
    
  КОНСПIРАТИВНА КВАРТИРА ОРВIЛЛА УОТСОНА
    
  ОКРАЇНА ВАШИНГТОНУ, округ Колумбiя
    
    
  Субота, 15 липня 2006 року. 13:03.
    
    
  Назим був дуже наляканий.
    
  Вiн багато разiв представляв сцену свого мучеництва. Абстрактнi кошмари, в яких вiн загине у величезнiй вогнянiй кулi, чимось величезному, що транслюватиметься по телебаченню по всьому свiту. Смерть Харуфа виявилася абсурдним розчаруванням, залишивши Назима збентежено i страху.
    
  Вiн втiк у сад, боячись, що полiцiя може з'явитися будь-якої хвилини. На мить його спокусили головнi ворота, якi все ще були наполовину вiдчиненi. Звуки цвiркунiв та цикад наповнили нiч обiцянками та життям, i на мить Назим завагався.
    
  Нi. Я присвятив своє життя славi Аллаха та порятунку моїх близьких. Що станеться з моєю сiм'єю, якщо я зараз втечу, якщо я розм'якну?
    
  Отже, Назим не вийшов за браму. Вiн залишався в тiнi, за рядом сильно занедбаних левових позiхiв, на яких все ще було кiлька жовтих суцвiть. Намагаючись послабити напругу у своєму тiлi, вiн переклав пiстолет iз руки в руку.
    
  Я у добрiй формi. Я перестрибнув через кухонну стiйку. Куля, що летiла за мною, промахнулася за милю. Один iз них священик, а другий поранений. Я бiльш нiж пiдходжу їм. Все, що менi потрiбно робити, це стежити за дорогою до ворiт. Якщо я почую полiцейськi машини, я перелiзу через стiну. Це дорого, але я можу це зробити. Праворуч є мiсце, яке виглядає трохи нижче. Жаль, що Харуфа тут немає. Вiн був генiєм у вiдчиненнi дверей. Ворота в маєтку зайняли в нього лише п'ятнадцять секунд. Цiкаво, чи вiн уже з Аллахом? Я сумуватиму за ним. Вiн хотiв би, щоб я залишився i закiнчив Ватсона. Вiн був би вже мертвий, якби Харуф не чекав так довго, але нiщо так не злило його, як той, хто зрадив своїх власних братiв. Я не знаю, як це б допомогло джихаду, якби я помер сьогоднi вночi, не знявши спочатку кунде. Нi. Я не можу так думати. Я маю зосередитися на тому, що важливо. Iмперiї, в якiй я народився, судилося впасти. I я допоможу йому зробити це своєю кров'ю. Хоча я хотiв би, щоби це було не сьогоднi.
    
  Зi стежки долинув шум. Назим слухав уважнiше. Вони наближалися. Вiн мав дiяти швидко. Вiн повинен був-
    
  'Добре. Кинь зброю. Продовжуйте.'
    
  Назим навiть не думав. Вiн не промовив останню молитву. Вiн просто обернувся з пiстолетом у руцi.
    
    
  Альберт, який вийшов iз задньої частини будинку i тримався ближче до стiни, щоб безпечно дiстатися ворiт, виявив у темрявi флуоресцентнi смуги на кросiвках Назiма Найк. Це було не те саме, що коли вiн iнстинктивно вистрiлив у Харуфа, щоб врятувати життя Орвiлл, i потрапив у нього з чистого випадку. Цього разу вiн застав хлопця зненацька всього за кiлька футiв вiд нього. Альберт уперся обома ногами в землю, прицiлився до центру грудей Назима i наполовину натиснув на спусковий гачок, закликаючи його кинути пiстолет. Коли Назим повернувся, Альберт натиснув на спусковий гачок до упору, розiрвавши груди хлопця.
    
    
  Назим лише смутно усвiдомлював пострiл. Вiн не вiдчував жодного болю, хоч i усвiдомлював, що його збили з нiг. Вiн спробував поворухнути руками та ногами, але це було безглуздо, i вiн не мiг говорити. Вiн побачив, як той, хто стрiляв, схилився над ним, перевiряючи пульс на його шиї, потiм похитав головою. За мить з'явився Вотсон. Назим побачив, як упала крапля кровi Вотсона, коли вiн нахилився. Вiн так i не дiзнався, чи змiшалася ця крапля з його власною кров'ю, що тече з рани в грудях. Його зiр затуманювався з кожною секундою, але все ж таки вiн змiг почути голос Вотсона, що молиться.
    
  'Благословенний Аллах, який дав нам життя i можливiсть прославляти його праведно та чесно. Благословенний Аллах, який навчив нас священному Корану, в якому йдеться про те, що навiть якщо хтось може пiдняти на нас руку, щоб убити нас, ми не повиннi пiднiмати на нього руку. Пробач його, Господь Всесвiту, бо його грiхи - це грiхи ошуканих невинних. Захисти його вiд пекельних мук i наблизь його до себе, о Владико Трона.
    
  Пiсля цього Назим вiдчув себе набагато краще. З нього нiби зняли тяжкiсть. Вiн вiддав усе заради Аллаха. Вiн дозволив собi поринути у стан такого умиротворення, що, почувши вдалинi полiцейськi сирени, переплутав їх зi звуком цвiркунiв. Один iз них спiвав поруч iз його вухом, i це було останнє, що вiн почув.
    
    
  Через кiлька хвилин двоє полiцейських у формi схилилися над молодим чоловiком, одягненим у футболку "Вашингтон Редскiнз". Його очi були розплющенi, вiн дивився на небеса.
    
  'Центральна, це Пiдроздiл двадцять три. У нас десять п'ятдесят чотири. Надiшлiть швидку допомогу -'
    
  'Забудь про це. У нього не вийшло.
    
  'Центральна, скасуйте поки що цю швидку допомогу. Ми пiдемо далi i оточимо мiсце злочину мотузкою.
    
  Один iз офiцерiв глянув на обличчя молодого чоловiка, думаючи, що це ганьба, що вiн помер вiд ран. Вiн був досить молодий, щоб бути моїм сином. Але людина не стала б втрачати через це сон. Вiн бачив достатньо мертвих дiтей на вулицях Вашингтона, щоб вистилати килимами Овальний кабiнет. I все ж нi в кого з них не було такого виразу обличчя, як у цього.
    
  На мить вiн подумав про те, щоб зателефонувати своєму партнеровi i спитати його, якого бiса у цього хлопця така мирна усмiшка. Звiсно, вiн цього не робив.
    
  Вiн боявся виглядати дурнем.
    
    
  53
    
    
    
  ДЕ-ТО В ОКРУГI ФЕРФАКС, штат ВIРДЖIНIЯ
    
  Субота, 15 липня 2006 року. 14:06.
    
    
  Конспiративна квартира Орвiлла Вотсона та Альберта знаходилася майже за двадцять п'ять миль один вiд одного. Орвiлл подолав цю вiдстань на задньому сидiннi "Тойоти" Альберта, в напiвснi та напiвнесвiдомому станi, але, принаймнi, його руки були належним чином перев'язанi завдяки аптечцi першої допомоги, яку священик носив у своїй машинi.
    
  Через годину, одягнений у махровий халат - єдину рiч Альберта, яка йому пiдходила, - Орвiлл проковтнув кiлька таблеток Тайленола, запив їх апельсиновим соком, який принiс йому священик.
    
  'Ти втратив багато кровi. Це допоможе вам стабiлiзувати ситуацiю.
    
  Єдине, чого хотiв Орвiлл, це стабiлiзувати своє тiло на лiкарняному лiжку, але з огляду на його обмеженi можливостi вiн вирiшив, що з таким же успiхом може залишитися з Альбертом.
    
  'У вас випадково немає батончика Hershey's?'
    
  'Нi, вибачте. Я не можу їсти шоколад - вiд нього у мене з'являються прищi. Але через деякий час я зайду в Seven Eleven, щоб купити щось поїсти, кiлька футболок дуже великого розмiру i, можливо, трохи цукерок, якщо хочеш.
    
  'Забудь про це. Пiсля того, що сталося сьогоднi ввечерi, я думаю, що ненавидитиму Хершi все життя.
    
  Альберт знизав плечима. 'Це залежить вiд тебе'.
    
  Орвiлл вказав на безлiч комп'ютерiв, якi захаращували вiтальню Альберта. На столi довжиною близько дванадцяти футiв стояли десять монiторiв, пiдключених до маси кабелiв завтовшки зi стегном спортсмена, якi тяглися вздовж пiдлоги поряд зi стiною. "У вас чудове обладнання, мiстер мiжнародний зв'язковий", - сказав Орвiлл, щоб розрядити напругу. Спостерiгаючи за священиком, вiн зрозумiв, що вони обидва були в одному човнi. Його руки злегка тремтiли, i вiн здавався трохи втраченим.
    
  'Твiй офшор у Нассау, той, який ти використав, щоб купити конспiративну квартиру. Менi знадобилося сорок вiсiм годин, щоб вiдстежити сервер, на якому зберiгалася вихiдна транзакцiя. Двi тисячi сто сорок три кроки. Ти молодець.
    
  "Ти теж", - сказав Орвiлл, вражений.
    
  Двоє чоловiкiв подивилися один на одного i кивнули, впiзнавши колег-хакерiв. Для Альберта цей короткий момент розслаблення означав, що шок, який вiн стримував, раптово вторгся до його тiла, як група хулiганiв. Альберт не дiстався туалету. Його вирвало у миску з попкорном, яку вiн залишив на столi напередоднi увечерi.
    
  'Я нiколи нiкого ранiше не вбивав. Цей хлопець... Я навiть не помiтив iншого, бо менi треба було дiяти, я вистрiлив, не думаючи. Але дитина... вона була просто дитиною. I вiн подивився менi в очi.
    
  Орвiлл нiчого не сказав, бо йому не було чого сказати.
    
  Вони стояли так десять хвилин.
    
  "Тепер я розумiю його", - нарештi сказав молодий священик.
    
  'Хто?'
    
  'Мiй друг. Хтось, кому довелося вбивати, i хтось постраждав через це.'
    
  'Ти говориш про Фаулера?'
    
  Альберт пiдозрiло глянув на нього.
    
  'Звiдки ти знаєш це iм'я?'
    
  'Бо весь цей бардак почався, коли "Кайн Iндастрiз" уклала контракт на мої послуги. Вони хотiли дiзнатися про батька Ентонi Фаулера. I я не можу не помiтити, що ти ще й священик.
    
  Це змусило Альберта нервувати ще бiльше. Вiн схопив Орвiлл за халат.
    
  'Що ти їм сказав?' - крикнув вiн. 'Я повинен знати!'
    
  'Я розповiв їм все", - рiшуче сказав Орвiлл. 'Його навчання, те, що вiн був пов'язаний з ЦРУ, зi Священним альянсом...'
    
  'О Боже! Чи знають вони його справжню мiсiю?
    
  'Я не знаю. Вони поставили менi два запитання. Перший був хто вiн? Другий: хто був би важливий для нього?
    
  'Що ти з'ясував? I як?
    
  'Я нiчого не з'ясував. Я здався б, якби не отримав анонiмний конверт iз фотографiєю та iм'ям репортера: Андреа Отеро. У записцi в конвертi говорилося, що Фаулер зробить усе, щоб їй не завдали шкоди.
    
  Альберт вiдпустив мантiю Орвiлл i почав ходити по кiмнатi, намагаючись зiбрати все воєдино.
    
  'Все починає набувати сенсу... Коли Кайн вирушив у Ватикан i сказав їм, що вiн має ключ до пошуку Ковчега, що вiн може бути в руках старого нацистського вiйськового злочинця, Сiрiн пообiцяв залучити до справи свою найкращу людину. В обмiн Кайн мав взяти iз собою в експедицiю спостерiгача з Ватикану. Повiдомивши вам iм'я Отеро, Чирiн переконався, що Кайн дозволить Фаулеру брати участь в експедицiї, тому що тодi Чирiн зможе контролювати його через Отеро, i Фаулер прийме мiсiю, щоб захистити її. Манiпулятивний сучий син, - сказав Альберт, стримуючи посмiшку, яка була наполовину огидою, наполовину захопленням.
    
  Орвiлл дивився на нього з вiдкритим ротом.
    
  'Я не розумiю нi слова з того, що ти говориш'.
    
  Тобi пощастило: якби ти це зробив, менi довелося б тебе вбити. Просто жартую. Послухай, Орвiле, я не кинувся рятувати твоє життя, бо я агент ЦРУ. Я не такий. Я просто ланка в ланцюгу, що надає послугу другу. I цей друг у серйознiй небезпецi, частково через звiт, який дав ти про нього Кайну. Фаулер в Йорданiї, в шаленiй експедицiї з повернення Ковчега Завiту. I, як це не дивно, експедицiя може виявитися успiшною.
    
  'Хакан', - сказав Орвiлл ледве чутно. 'Я випадково дещо дiзнався про Йорданiю та Хукана. Я передав iнформацiю Кайну.'
    
  'Хлопцi з компанiї витягли це з ваших жорстких дискiв, але бiльше нiчого'.
    
  'Менi вдалося знайти згадку про Кайна на одному з поштових серверiв, якi використовуються терористами. Чи багато ви знаєте про iсламський тероризм?
    
  "Тiльки те, що я прочитав у New York Times'".
    
  'Тодi ми навiть не на початковiй стадiї. Ось пришвидшений курс. Висока думка ЗМI про Усаму Бен Ладена, лиходiя в цьому фiльмi, не має сенсу. Аль-Каїди як надзлої органiзацiї не iснує. Тут немає голови, яку можна вiдрубати. У джихаду немає голови. Джихад - це заповiдь вiд Бога. Iснують тисячi осередкiв на рiзних рiвнях. Вони керують i надихають один одного, не маючи нiчого спiльного один з одним.
    
  'З цим неможливо боротися'.
    
  'Саме. Це все одно, що намагатись вилiкувати хворобу. Не iснує чудодiйного засобу, подiбного до вторгнення до Iраку, Лiвану чи Iрану. Ми можемо виробляти лейкоцити тiльки для того, щоб вбивати мiкроби один за одним.'
    
  'Це твоя робота'.
    
  'Проблема в тому, що неможливо проникнути в iсламськi терористичнi осередки. Їх не можна пiдкупити. Що ними рухає, так це релiгiя, або, принаймнi, їхнє перекручене уявлення про неї. Думаю, ви можете це зрозумiти.'
    
  Вираз обличчя Альберта був сором'язливий.
    
  "Вони використовують iнший словниковий запас", - продовжив Орвiлл. 'Це надто складна мова для цiєї країни. Вони можуть мати десятки рiзних псевдонiмiв, вони використовують iнший календар... захiднiй людинi потрiбнi десятки перевiрок та ментальних кодiв для кожної частини iнформацiї. Ось тут я i вступаю в гру. Одним клацанням мишi я опиняюся прямо там, мiж одним iз цих фанатикiв та iншим, що знаходиться за три тисячi миль звiдси.'
    
  'Iнтернет'.
    
  "На екранi комп'ютера це виглядає набагато красивiше", - сказав Орвiлл, погладжуючи свiй плескатий нiс, який тепер був помаранчевим вiд Бетадiна. Альберт намагався вправити нiс, використовуючи шматок картону i трохи скотчу, але вiн розумiв, що якщо вiн найближчим часом не доставить його до лiкарнi, через мiсяць.
    
  Альберт на мить замислився.
    
  'Отже, цей Хакан, вiн збирався вирушити за Каїном'.
    
  'Я не надто багато пам'ятаю, крiм того, що хлопець здавався досить серйозним. Щоправда, те, що я дав Кайну, було сирою iнформацiєю. У мене не було можливостi проаналiзувати щось докладно.'
    
  'Тодi...'
    
  'Знаєте, це було щось на зразок безкоштовного зразка. Ви даєте їм трохи, а потiм сидите склавши руки та чекаєте. Згодом вони попросять бiльшого. Не дивися на мене. Люди повиннi заробляти на життя.
    
  'Ми повиннi повернути цю iнформацiю", - сказав Альберт, барабанячи пальцями по своєму крiслу. 'По-перше, тому що люди, якi напали на вас, були стурбованi тим, що ви знали.
    
  'Всi мої файли зникли або спаленi'.
    
  'Не всi з них. Є копiя.
    
  Орвiлл не вiдразу зрозумiв, що мав на увазi Альберт.
    
  'Нi за що. Навiть не жартуй про це. Це мiсце недоступне.
    
  "Немає нiчого неможливого, крiм одного - я повинен прожити ще хвилину без їжi", - сказав Альберт, беручи ключi вiд машини. 'Постарайся розслабитися. Я повернуся за пiвгодини.'
    
  Священик збирався вийти за дверi, коли Орвiлл окликнув його. Тiльки думка про те, щоб увiрватися в фортецю, яка була вежею Кайн, змушувала Орвiлла вiдчувати занепокоєння. Був лише один спосiб упоратися з його нервами.
    
  'Альберт...?'
    
  'Так?'
    
  'Я передумав щодо шоколаду'.
    
    
  54
    
    
    
  Хакан
    
  Iмам мав рацiю.
    
  Вiн сказав йому, що джихад увiйде до його душi та серця. Вiн попередив його про тих, кого назвав слабкими мусульманами, тому що вони називали iстинно вiруючих радикалами.
    
  Ви не можете боятися того, як iншi мусульмани вiднесуться до того, що ми робимо. Бог не готував їх до виконання цього завдання. Вiн не загартовував їхнi серця та душi вогнем, який є всерединi нас. Нехай вони думають, що iслам - це релiгiя свiту. Це нам допомагає. Це послаблює оборону наших ворогiв; це створює дiрки, якими ми можемо проникнути. Тремтить по швах.'
    
  Вiн вiдчував це. Вiн мiг чути крики в своєму серцi, якi були лише бурмотiнням на вустах iнших.
    
  Вперше вiн вiдчув це, коли його попросили стати лiдером у джихадi. Його запросили, бо мав особливий талант. Завоювати повагу до його братiв було нелегко. Вiн нiколи не був на полях Афганiстану чи Лiвану. Вiн не слiдував ортодоксальному шляху, i все ж таки Слово чiплялося за найглибшу частину його iстоти, як виноградна лоза за молоде дерево.
    
  Це сталося за мiстом на складi. Декiлька братiв утримували iншого, який дозволив спокусам зовнiшнього свiту перешкодити Божим заповiдям.
    
  Iмам сказав йому, що вiн повинен залишатися твердим, довести, що вiн гiдний. Всi очi були б прикутi до нього.
    
  Дорогою на склад вiн купив голку для пiдшкiрних iн'єкцiй i злегка притиснув її кiнець до дверей машини. Вiн повинен був пiти i поговорити зi зрадником, з тим, хто хотiв скористатися зручностями, якi вони були покликанi стерти з Землi. Його завданням було переконати його у його помилцi. Повнiстю оголений, зi зв'язаними руками та ногами, чоловiк був упевнений, що послухається.
    
  Замiсть того, щоб поговорити, вiн зайшов на склад, попрямував прямо до зрадника i встромив зiгнутий шприц в око чоловiка. Не зважаючи на крики, вiн висмикнув шприц, поранивши око. Не чекаючи, вiн проткнув iнше око i витяг.
    
  Не минуло й п'яти хвилин, як зрадник благав їх убити його. Хакан усмiхнувся. Послання було зрозумiлим. Його роботою було завдавати бiль i змушувати тих, хто пiшов проти Бога, хотiти померти.
    
  Хакан. Шприц.
    
  Того дня вiн заслужив своє iм'я.
    
    
  55
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Субота, 15 липня 2006 р., 12:34.
    
    
  'Бiлий росiйський, будь ласка'.
    
    
  'Ви мене дивуєте, мiс Отеро. Я уявляв, що ви питимете "Манхеттен", щось моднiше i постмодернiстське', - посмiхаючись, сказав Реймонд Кейн. 'Дозволь менi змiшати це самому. Дякую тобi, Джейкоб.
    
  "Ви впевненi, сер?" - спитав Рассел, який, здавалося, був не дуже радий залишити старого наодинцi з Андреа.
    
  'Розслабся, Джейкоб. Я не збираюся накидатися на мiс Отеро. Тобто, якщо вона сама цього не захоче.
    
  Андреа зрозумiла, що червонiє, як школярка. Поки мiльярдерка готувала напiй, вона оглядала своє оточення. Три хвилини ранiше, коли Джейкоб Рассел прийшов за нею в лазарет, вона так нервувала, що в неї тремтiли руки. Пiсля кiлькох годин, витрачених на виправлення, полiрування, а потiм переписування своїх питань, вона вирвала п'ять сторiнок зi свого блокнота, зiм'яла їх у кульку i сунула в кишеню. Цей чоловiк не був нормальним, i вона не збиралася ставити йому нормальнi запитання.
    
  Коли вона увiйшла до намету Кайна, вона почала сумнiватися у своєму рiшеннi. Намет було подiлено на двi кiмнати. Один був своєрiдним фойє, в якому, очевидно, працював Джейкоб Рассел. У ньому були письмовий стiл, ноутбук i, як i пiдозрювала Андреа, короткохвильове радiо.
    
  Так ось як ви пiдтримуєте зв'язок iз кораблем... Я думав, ти не будеш вiдключений, як решта з нас.
    
  Праворуч тонка фiранка вiддiляла фойє вiд кiмнати Кайна, доказ симбiозу мiж молодим помiчником та старим.
    
  Цiкаво, як далеко цi двоє заходять у своїх стосунках? Є щось, чому я не довiряю в нашому другому Расселi, з його метросексуальним ставленням та його зарозумiлiстю. Цiкаво, чи маю я натякнути на щось подiбне в iнтерв'ю.
    
  Проходячи крiзь фiранку, вона помiтила легкий аромат сандалового дерева. Просте лiжко - але напевно зручнiше, нiж надувнi матраци, на яких ми спимо - займало один бiк кiмнати. Зменшена версiя туалету/душа, якими користувалися решта учасникiв експедицiї, невеликий письмовий стiл без паперiв - i жодного видимого комп'ютера, - невеликий бар та два стiльцi довершували обстановку. Все було бiле. Стопка книг заввишки з Андреа погрожувала перекинутися, якщо хтось пiдiйде надто близько. Вона намагалася прочитати назви, коли з'явився Каїн i пiдiйшов до неї, щоб привiтати.
    
  Поблизу вiн здавався вищим, нiж коли Андреа миттю побачила його на заднiй палубi Бегемота. П'ять футiв сiм дюймiв зморщеної плотi, бiле волосся, бiлий одяг, босi ноги. Тим не менш, загальний ефект був дивно юнацьким, поки ви не поглянете ближче на його очi, двi блакитнi дiрки, оточенi мiшками та зморшками, якi повертають його вiк у перспективу.
    
  Вiн не простяг руку, залишивши Андреа висiти в повiтрi, коли вiн дивився на неї з усмiшкою, яка була скорiше вибаченням. Джейкоб Рассел уже попередив її, що за жодних обставин вона не повинна намагатися доторкнутися до Кайна, але вона не була б вiрна собi, якби не спробувала. У будь-якому випадку це дало їй певну перевагу. Мiльярдер, очевидно, почував себе трохи нiяково, коли пропонував Андреа коктейль. Репортер, вiрна своїй професiї, не збиралася вiдмовлятися вiд випивки незалежно вiд часу доби.
    
  "Ви можете багато чого дiзнатися про людину по тому, що вона п'є", - сказав зараз Каїн, передаючи їй склянку. Вiн тримав свої пальцi ближче до вершини, залишаючи Андреа достатньо мiсця, щоб взяти його, не торкаючись до нього.
    
  'Невже? I що бiла росiйська говорить про мене?' Запитала Андреа, сiдаючи i роблячи свiй перший ковток.
    
  'Давайте подивимося... Солодка сумiш, багато горiлки, кавовий лiкер, вершки. Це говорить менi про те, що вам подобається пити, що ви вмiєте тримати спиртне в руках, що ви витратили деякий час на пошук того, що вам подобається, що ви уважнi до свого оточення i що ви вимогливi.
    
  'Чудово', - сказала Андреа з деякою iронiєю, її найкращий захист, коли вона була невпевнена в собi. 'Знаєш що? Я б сказав, що ви заздалегiдь навели про мене довiдки i прекрасно знали, що я люблю пити. агорафобiєю мiльярдеру, у якого рiдко бувають вiдвiдувачi, особливо посеред йорданської пустелi, i який, наскiльки я можу бачити, п'є скотч iз водою.'
    
  "Ну, тепер я той, хто здивований", - сказав Кайн, стоячи спиною до репортера i наливаючи собi напiй.
    
  'Це так само близьке до iстини, як рiзниця в наших банкiвських балансах, мiстере Кейн'.
    
  Мiльярдер повернувся до неї, насупившись, але нiчого не вiдповiв.
    
  "Я б сказав, що це було швидше випробування, i я дав вам вiдповiдь, яку ви очiкували", - продовжив Андреа. "Тепер, будь ласка, скажiть менi, чому ви даєте менi це iнтерв'ю".
    
  Кайн зайняв iнший стiлець, але уникав погляду Андреа.
    
  'Це було частиною нашої угоди'.
    
  'Думаю, я поставив неправильне запитання. Чому я?
    
  "Ах, прокляття г'вiра, багатiя. Усi хочуть знати його прихованi мотиви. Кожен вважає, що в нього є план, тим бiльше, коли вiн єврей."
    
  'Ви не вiдповiли на моє запитання'.
    
  "Юна ледi, боюся, вам доведеться вирiшити, яку вiдповiдь ви хочете - вiдповiдь на це питання або на всi iншi".
    
  Андреа прикусила нижню губу, злившись на себе. Старий ублюдок був кмiтливiший, нiж здавався.
    
  Вiн кинув менi виклик, навiть не скуйовдив своє пiр'я. Добре, старий, я наслiдую твiй приклад. Я збираюся повнiстю вiдкрити своє серце, проковтнути твою iсторiю, i коли ти найменше цього очiкуєш, я дiзнаюся саме про те, що хочу знати, навiть якщо менi доведеться вирвати тобi мову пiнцетом.
    
  'Навiщо ти п'єш, якщо приймаєш лiки?' Сказала Андреа, її голос був навмисно агресивним.
    
  "Вважаю, ви прийшли до висновку, що я приймаю лiки через свою агорафобiю", - вiдповiв Кайн. 'Так, я приймаю лiки вiд занепокоєння i нi, менi не слiд пити. Я все одно це роблю. мене, якщо є слово на iдишi, яке ви не розумiєте, мiс Отеро.
    
  'Тодi менi доведеться часто переривати вас, тому що я нiчого не знаю'.
    
  'Як побажаєте. Мiй прадiд пив i не пив, а мiй дiд зазвичай казав: "Тобi слiд заспокоїтися, тейт". Вiн завжди вiдповiдав: "Iди нахуй, менi вiсiмдесят рокiв, i я питиму, якщо захочу". Вiн помер у вiцi дев'яноста восьми рокiв, коли мул лягнув його в живiт.
    
  Андреа засмiялася. Голос Каїна змiнився, коли вiн говорив про свого предка, пожвавлюючи свiй анекдот, як природжений оповiдач, i використовуючи iншi голоси.
    
  Ти багато знаєш про свою сiм'ю. Чи були ви близькi зi своїми старiйшинами?
    
  'Нi, мої батьки загинули пiд час Другої свiтової вiйни. Незважаючи на те, що вони розповiдали менi iсторiї, я мало що пам'ятаю через те, як ми провели мої першi роки. Майже все, що я знаю про свою сiм'ю, було зiбрано iз рiзних зовнiшнiх джерел. Давайте просто скажемо, що коли я нарештi змiг це зробити, я прочухав усю Європу в пошуках свого корiння.'
    
  'Розкажи менi про це корiння. Ви не заперечуєте, якщо я запишу наше iнтерв'ю? Запитала Андреа, дiставаючи свiй цифровий диктофон iз кишенi. На ньому можна було б записати тридцять п'ять годин голосу найвищої якостi.
    
  'Продовжуй. Ця iсторiя починається однiєю суворою зимою у Вiднi, з єврейської пари, що йде до нацистського госпiталю...'
    
    
  56
    
    
    
  ОСТРIВ ЕЛЛIС, Нью-Йорк
    
  Грудень 1943
    
    
  Юдель тихо плакав у темрявi трюму. Корабель пiдiйшов до пiрсу, i моряки жестами наказували бiженцям, що заповнили кожен дюйм турецького вантажного судна, забиратися. Усi вони поспiшили вперед у пошуках свiжого повiтря. Але Юдель не зрушив з мiсця. Вiн схопив холоднi пальцi Джори Майєр, вiдмовляючись вiрити, що вона мертва.
    
  Це був не перший його контакт зi смертю. Вiн бачив багато такого з того часу, як залишив таємне мiсце в будинку суддi Рата. Втеча з цiєї маленької дiрки, яка була задушливою, але безпечною, була величезним потрясiнням. Його перший досвiд перебування на сонячному свiтлi навчив його, що монстри живуть там, просто неба. Його перший досвiд у мiстi навчив його, що будь-який маленький куточок - це укриття, з якого вiн може оглянути вулицю, перш нiж швидко переходити на наступну. Його перший досвiд з поїздами привiв його в жах вiд їхнього шуму i монстрiв, що ходять туди-сюди по проходах, що шукають, кого б схопити. На щастя, якщо ви показували їм жовтi картки, вони вас не турбували. Його перший досвiд роботи у вiдкритому полi змусив його зненавидiти снiг, а через жорстокий холод його ноги мерзли пiд час ходьби. Його перше знайомство з морем було знайомством з лякаючими та неможливими просторами, зi стiною в'язницi, побаченою зсередини.
    
  На кораблi, який доставив його до Стамбула, Юделевi стало краще, коли вiн забився в темний кут. Їм знадобилося всього пiвтора дня, щоб дiстатися турецького порту, але минуло сiм мiсяцiв, перш нiж вони змогли покинути його.
    
  Джора Майєр невпинно боровся, щоб отримати виїзну вiзу. У той час Туреччина була нейтральною країною, i багато бiженцiв юрмилися на причалах, утворюючи довгi черги перед консульствами чи гуманiтарними органiзацiями, такими як Червоний Пiвмiсяць. З кожним новим днем Великобританiя обмежувала кiлькiсть євреїв, якi в'їжджають до Палестини. Сполученi Штати вiдмовилися дозволити в'їзд бiльшiй кiлькостi євреїв. Свiт залишався глухим до тривожних новин про масовi вбивства в концентрацiйних таборах. Навiть така вiдома газета, як лондонська The Times, назвала нацистський геноцид просто "страшилками".
    
  Незважаючи на всi перешкоди, Джора зробила все, що могла. Вона просила милостиню на вулицi i вночi вкривала крихiтного Юделя своїм пальтом. Вона намагалася уникнути використання грошей, якi дав їй доктор Рат. Вони спали де могли. Iнодi це був смердючий готель або переповнений вестибюль Червоного Пiвмiсяця, де ночами бiженцi покривали кожен дюйм викладеної сiрою плиткою пiдлоги, i можливiсть стати, щоб справити потребу, була розкiшшю.
    
  Все, що мiг робити Джора, це сподiватися i молитися. У неї не було контактiв, i вона могла говорити тiльки на iдишi та нiмецькiй, вiдмовляючись використовувати першу мову, оскiльки це навiювало неприємнi спогади. Її здоров'я не покращувалося. Того ранку, коли вона вперше закашлялася кров'ю, вона вирiшила, що бiльше не може чекати. Вона зiбралася з духом i вирiшила вiддати всi їхнi грошi ямайському моряку, який працював на борту вантажного судна, що ходив пiд американським прапором. Корабель вирушав за кiлька днiв. Члену екiпажу вдалося пронести їх контрабандою до трюму. Там вони змiшалися iз сотнями людей, яким пощастило мати єврейських родичiв у Сполучених Штатах, якi пiдтримали їхнi прохання про видачу вiз.
    
  Джора помер вiд туберкульозу за тридцять шiсть годин до прибуття до Сполучених Штатiв. Юдель нi на хвилину не вiдходив вiд неї, незважаючи на свою власну хворобу. У нього розвинулася важка вушна iнфекцiя, i його слух було заблоковано на кiлька днiв. Його голова була схожа на бочку, наповнену варенням, i будь-якi гучнi звуки звучали так, нiби конi скакали галопом її кришкою. Ось чому вiн не мiг чути матроса, який кричав йому, щоб вiн iшов. Втомившись загрожувати хлопчику, моряк почав штовхати його.
    
  Ворушись, бовдур. Вони чекають на тебе на митницi.
    
  Юдель знову спробував утримати Джору. Моряк - невисокий прищавий чоловiк - схопив його за шию i люто вiдiрвав вiд неї.
    
  Хтось прийде i забере її. Ти, забирайся!
    
  Хлопчик вирвався на волю. Вiн обшукав пальто Джори i зумiв знайти листа вiд свого батька, про який Джора стiльки разiв розповiдав йому. Вiн узяв його i сховав у своїй сорочцi, перш нiж моряк знову схопив його i виштовхнув на лякаюче денне свiтло.
    
  Юдель спустився трапом у будiвлю, де митники, одягненi в синю форму, чекали за довгими столами прийому черг iммiгрантiв. Тремтячи вiд лихоманки, Юдель чекав у черзi. Його ноги горiли у старих черевиках, пристрасно бажаючи втекти i сховатися вiд свiтла.
    
  Нарештi настала черга. Митний чиновник з маленькими очима i тонкими губами глянув на нього поверх золотих окулярiв.
    
  - Iм'я та вiза?
    
  Юдель дивився на пiдлогу. Вiн не зрозумiв.
    
  Я не маю цiлого дня. Ваше iм'я та ваша вiза. Ти розумово вiдсталий?
    
  Iнший митник молодший iз пишними вусами спробував заспокоїти свого колегу.
    
  Заспокойся, Крейтон. Вiн мандрує один i не розумiє.
    
  Цi єврейськi щури розумiють бiльше, нiж ви думаєте. Чорт забирай! Сьогоднi це мiй останнiй корабель i мiй останнiй щур. У Мерфi на мене чекає кухоль холодного пива. Якщо це робить тебе щасливим, подбай про нього, Гюнтере.
    
  Чиновник з великими вусами обiйшов стiл i сiв навпочiпки перед Юделем. Вiн почав говорити з Юделем, спочатку французькою, потiм нiмецькою, а потiм польською. Хлопчик продовжував дивитись у пiдлогу.
    
  У нього немає вiзи, i вiн недоумкуватий. Ми вiдправимо його назад до Європи на наступному проклятом кораблi, втрутився чиновник в окулярах. 'Скажи щось, iдiот'. Вiн перехилився через стiл i врiзав Юделевi по вухо.
    
  На мить Юдель нiчого не вiдчув. Але потiм його голову раптово наповнила бiль, нiби його вдарили ножем, i потiк гарячого гною вирвався з зараженого вуха.
    
  Вiн вигукнув слово "спiвчуття" на iдишi.
    
  "Рахмонес!"
    
  Вусатий чиновник сердито повернувся до свого колеги.
    
  "Досить, Крейтон!"
    
  'Невiдома дитина, не розумiє мови, вiзи немає. Депортацiя.
    
  Чоловiк iз вусами швидко обшукав кишенi хлопчика. Вiзи не було. Насправдi, в його кишенях не було нiчого, окрiм кiлькох хлiбних крихт та конверта з написом на iвритi. Вiн перевiрив, чи немає в ньому грошей, але там був тiльки лист, який вiн поклав назад у кишеню Юделя.
    
  'Вiн зрозумiв тебе, чорт забирай! Хiба ти не чув його iменi? Вiн, мабуть, втратив свою вiзу. Ти ж не хочеш депортувати його, Крейтон. Якщо ви це зробите, ми пробудемо тут ще п'ятнадцять хвилин.
    
  Чиновник у окулярах глибоко зiтхнув i здався.
    
  Скажи йому, щоб вiн сказав своє прiзвище вголос, щоб я мiг його почути, а потiм ми пiдемо випити пива. Якщо вiн не зможе, на нього чекає пряма депортацiя.'
    
  "Допоможи менi, малюку", - прошепотiв вусатий чоловiк. 'Повiр менi, ти не захочеш повертатися до Європи або закiнчити життя у сирiтському притулку. Ти повинен переконати цього хлопця, що зовнi на тебе чекають люди. Вiн спробував ще раз, використовуючи єдине слово, яке знав на iдишi. 'Мiшпохе?' означає сiм'я.
    
  Тремтячими губами, ледь чутно, Юдель вимовив своє друге слово. "Коен", - сказав вiн.
    
  З полегшенням вусач глянув на очкарика.
    
  Ти чув його. Його звуть Реймонд. Його звуть Реймонд Кейн.
    
    
  57
    
    
    
  Кайн
    
  Стоячи навколiшки перед пластиковим туалетом усерединi намету, вiн боровся з позивами до блювоти, тодi як його помiчник марно намагався змусити його випити трохи води. Старому нарештi вдалося стримати нудоту. Вiн ненавидiв блювоту, це розслаблююче, але виснажливе вiдчуття вигнання всього, що роз'їдало його зсередини. Це було вiрним вiдбитком його душi.
    
  'Ти не уявляєш, скiльки це менi коштувало, Джейкоб. Ти гадки не маєш, що в речелеснице 6... Розмовляючи з нею, бачу себе таким беззахисним. Я бiльше не мiг цього терпiти. Вона хоче ще один сеанс.
    
  'Боюсь, вам доведеться потерпiти її ще трохи, сер'.
    
  Старий глянув на бар у iншому кiнцi кiмнати. Його помiчник, помiтивши напрям його погляду, несхвально глянув на нього, i старий вiдвiв погляд i зiтхнув.
    
  'Людськi iстоти сповненi протирiч, Джейкоб. Зрештою ми насолоджуємось тим, що ненавидимо найбiльше. Розповiдь незнайомцю про моє життя зняла тяжкiсть з моїх плечей. На мить я вiдчув зв'язок зi свiтом. Я планував обдурити її, можливо, змiшати брехню з правдою. Натомiсть я розповiв їй все.'
    
  Ти зробив це, тому що знаєш, що це не справжнє iнтерв'ю. Вона не зможе це опублiкувати.
    
  'Можливо. Або, можливо, менi просто треба було поговорити. Як ти думаєш, вона щось пiдозрює?
    
  'Я так не думаю, сер. У будь-якому випадку, ми майже досягли фiнiшу.'
    
  'Вона дуже розумна, Джейкоб. Уважно стежте за нею. Вона може виявитися бiльш нiж другорядним гравцем у всiй цiй справi.'
    
    
  58
    
    
    
  АНДРЕА I ДОК
    
  Єдине, що вона пам'ятала з кошмару, був холодний пiт, її охопив страх, i вона задихалася у темрявi, намагаючись пригадати, де вона була. Це був сон, що повторювався, але Андреа нiколи не знала, про що вiн. Все було стерто в той момент, коли вона прокинулася, залишивши їй лише слiди страху та самотностi.
    
  Але тепер Док негайно опинився поряд iз нею, пiдповз до її матраца, сiв поруч iз нею i поклав руку їй на плече. Одна боялася йти далi, iнша - що не пiде. Андреа плакала. Док обiйняв її.
    
  Їхнi лоби зiткнулися, а потiм їхнi губи.
    
  Подiбно до автомобiля, який годинами насилу пiднiмався в гору i, нарештi, досяг вершини, наступний момент мав стати вирiшальним, момент рiвноваги.
    
  Мова Андреа вiдчайдушно шукала язика Дока, i вона повернула поцiлунок. Док стягнула футболку Андреа i провела язиком по вологiй, солонiй шкiрi її грудей. Андреа вiдкинулася на матрац. Вона бiльше не боялася.
    
  Машина стрiмко мчала пiд гору, без будь-яких гальм.
    
    
  59
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Недiля, 16 липня 2006 року. 1:28 ранку.
    
    
  Вони довго залишалися поруч, розмовляючи; цiлуючись через кожнi кiлька слiв, нiби не могли повiрити, що знайшли одне одного i що iнша людина все ще тут.
    
  'Вау, док. Ти дiйсно знаєш, як дбати про своїх пацiєнтiв,' сказала Андреа, погладжуючи шию Дока i граючи iз завитками у її волоссi.
    
  'Це частина моєї лицемiрної клятви'.
    
  'Я думав, це клятва Гiппократа'.
    
  'Я дав iншу клятву'.
    
  'Не має значення, скiльки ти жартуєш, ти не примусиш мене забути, що я все ще злий на тебе'.
    
  'Менi шкода, що я не розповiв тобi правду про себе, Андреа. Думаю, брехня - частина моєї роботи.
    
  'Що ще входить у вашу роботу?'
    
  'Мiй уряд хоче знати, що тут вiдбувається. I не питай мене бiльше про це, тому що я не збираюся тобi розповiдати.
    
  "У нас є способи змусити тебе говорити", - сказала Андреа, переносячи свої ласки на iнше мiсце на тiлi Дока.
    
  "Я впевнений, що зможу вiдбитися вiд допиту", - прошепотiв Док.
    
  Жодна з жiнок не промовила жодного слова протягом декiлькох хвилин, поки Док не видав довгий, майже беззвучний стогiн. Потiм вона притягла Андреа до себе та прошепотiла їй на вухо.
    
  'Чедва'.
    
  'Що це означає?' - Прошепотiла Андреа у вiдповiдь.
    
  'Це моє iм'я'.
    
  Андреа видихнула вiд подиву. Док вiдчув радiсть у нiй i мiцно обiйняв її.
    
  'Ваше таємне iм'я?'
    
  'Нiколи не вимовляй це вголос. Тепер ти єдиний, хто це знає.
    
  'А твої батьки?'
    
  'Їх бiльше немає в живих'.
    
  'Менi шкода'.
    
  "Моя мати померла, коли я була дiвчинкою, а мiй батько помер у в'язницi в Негевi".
    
  'Чому вiн був там?'
    
  Ти впевнений, що хочеш знати? Це лайнова iсторiя, що розчаровує.'
    
  'Моє життя сповнене лайнових розчарувань, док. Було б непогано для рiзноманiтностi послухати когось iншого.
    
  Настала коротка мовчанка.
    
  "Мiй батько був катсою, спецiальним агентом Моссада. Одночасно їх всього тридцять, i навряд чи хтось в Iнститутi досягає цього рангу. Я в нiй вже сiм рокiв, i я всього лише бат левейха, нижчий клас. Менi тридцять шiсть рокiв, так що я не думаю, що мене пiдвищать. Вiн провiв велику роботу за межами Iзраїлю i в 1983 роцi провiв одну зi своїх останнiх операцiй.
    
  'Ти не пiшов з ним?'
    
  'Я мандрував з ним тiльки тодi, коли вiн вирушав до Європи чи Сполучених Штатiв. Тодi Бейрут не був мiсцем для молодої дiвчини. Насправдi це було непридатне мiсце нi для кого. Там вiн зустрiв отця Фаулера. Фаулер прямував у долину Бекаа, щоб урятувати кiлькох мiсiонерiв. Мiй батько дуже шанував його. Вiн сказав, що порятунок цих людей був найхоробрiшим вчинком, який вiн коли-небудь бачив у своєму життi, i в пресi про це не було жодного слова. Мiсiонери просто сказали, що їх звiльнили.
    
  'Я вважаю, що такого роду робота не вiтає розголосу'.
    
  'Нi, це не так. Пiд час мiсiї мiй батько виявив щось несподiване: iнформацiю, яка передбачає, що група iсламських терористiв iз вантажiвкою, повною вибухiвки, збиралася вчинити замах на американську установку. Мiй батько повiдомив про це своєму начальнику, який вiдповiв, що якщо американцi пхають свiй нiс у Лiван, то вони заслужили все, що отримали.
    
  'Чим займався твiй батько?'
    
  'Вiн вiдправив анонiмну записку до американського посольства, щоб попередити їх; але без надiйного джерела, що пiдтверджує це записка була проiгнорована. Наступного дня вантажiвка, начинена вибухiвкою, врiзалася у ворота бази морської пiхоти, вбивши двiстi сорок одного морського пiхотинця.
    
  'Боже мiй'.
    
  'Мiй батько повернувся до Iзраїлю, але iсторiя на цьому не закiнчилася. ЦРУ вимагає пояснень вiд Моссада, i хтось згадав iм'я мого батька. Через кiлька мiсяцiв, коли вiн повертався додому з поїздки до Нiмеччини, його зупинили в аеропорту. Полiцiя обшукала його сумки i знайшла двiстi грамiв плутонiю та доказ того, що вiн намагався продати його iранському уряду. З такою кiлькiстю матерiалу Iран мiг створити ядерну бомбу середнього розмiру. Мiй батько потрапив до в'язницi, практично без суду.
    
  'Хтось пiдкинув докази проти нього?'
    
  'ЦРУ помстилося. Вони використовували мого батька, щоб надiслати повiдомлення агентам по всьому свiту: якщо ви знову дiзнаєтеся про щось подiбне, обов'язково повiдомте нам, або ми подбаємо про те, щоб вам було пиздець.'
    
  'О, док, це, мабуть, тебе знищило. Принаймнi твiй батько знав, що ти вiриш у нього.
    
  Настало ще одне мовчання, цього разу довге.
    
  'Менi соромно це говорити, але... досить багато рокiв я не вiрив у невиннiсть мого батька. Я думав, що вiн утомився, що вiн хотiв заробити трохи грошей. Вiн був зовсiм один. Всi забули про нього, включаючи мене.
    
  'Чи змогли ви помиритися з ним до того, як вiн помер?'
    
  'Нi'.
    
  Раптом Андреа обiйняла лiкаря, який почав плакати.
    
  "Через два мiсяцi пiсля його смертi було розсекречено суворо конфiденцiйний звiт Содi Бейотер. У ньому говорилося, що мiй батько невинний, i це пiдтверджувалося конкретними доказами, включаючи той факт, що плутонiй належав Сполученим Штатам."
    
  'Почекайте... Ви хочете сказати, що Моссад знав усе про це вiд початку?'
    
  'Вони продали його, Андреа. Щоб приховати своє дволице, вони передали ЦРУ голову мого батька. ЦРУ було задоволено, i життя тривало - за винятком двохсот сорока одного солдата та мого батька у його тюремнiй камерi суворого режиму.'
    
  'Ублюдки...'
    
  'Мiй батько похований у Гiлотi, на пiвнiч вiд Тель-Авiва, у мiсцi, вiдведеному для тих, хто загинув у бою проти арабiв. Вiн був сiмдесят першим спiвробiтником Моссада, якого поховали там з усiма почестями та проголосили героєм вiйни. Нiщо з цього не стирає нещастя, яке вони менi завдали.
    
  'Я цього не розумiю, док. Я справдi не знаю. Якого бiса ти на них працюєш?
    
  'З тiєї ж причини, через яку мiй батько десять рокiв мирився з в'язницею: тому що Iзраїль на першому мiсцi'.
    
  'Ще один божевiльний, прямо як Фаулер'.
    
  Ти все ще не сказав менi, звiдки ви двоє знаєте один одного.
    
  Голос Андреа потемнiв. Цей спогад був не зовсiм приємним.
    
  'У квiтнi 2005 року я вирушив до Риму, щоб висвiтлювати смерть папи Римського. Випадково менi до рук потрапив запис, на якому серiйний вбивця каже, що вбив пару кардиналiв, якi мали брати участь у конклавi, який обирає наступника Iвана Павла II. Ватикан спробував зам'яти цю iсторiю, i я опинився на даху будiвлi, борючись за своє життя. Припустимо, Фаулер подбав про те, щоб я не виявився розмазаним тротуаром. Але в процесi вiн втiк з моїм ексклюзивом.
    
  'Я розумiю. Мабуть, це було неприємно.
    
  Андреа не мав можливостi вiдповiсти. Зовнi пролунав жахливий вибух, вiд якого затремтiли стiни намету.
    
  'Що це було?'
    
  'На мить я подумав, що це... Нi, це не могло бути...' Док зупинився на серединi речення.
    
  Пролунав крик.
    
  I ще.
    
  I потiм багато iншого.
    
    
  60
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Недiля, 16 липня 2006 року. 1:41 ранку.
    
    
  Зовнi панував хаос.
    
  'Принеси вiдра'.
    
  'Вiдведи їх туди'.
    
  Джейкоб Рассел та Могенс Деккер вигукували суперечливi накази посеред рiчки бруду, що випливала з одного з водовозiв. Гiгантська дiра в заднiй частинi резервуара вивергала дорогоцiнну воду, перетворюючи землю навколо неї на густу червону жижу.
    
  Декiлька археологiв, Браян Хенлi i навiть батько Фаулер бiгали з одного мiсця в iнше в нижнiй бiлизнi, намагаючись вишикуватися в ланцюжок з вiдрами, щоб зiбрати якомога бiльше води. Поступово до них приєдналися iншi соннi учасники експедицiї.
    
  Хтось - Андреа не була впевнена, хто це був, тому що людина була вкрита брудом з голови до нiг - намагався побудувати стiну з пiску бiля намету Кайну, щоб перекрити рiчку бруду, що прямував до неї. Вiн знову i знову занурював лопату в пiсок, але незабаром йому довелося розгрiбати бруд, тому зупинився. На щастя, намет мiльярдера стояла трохи вищою, i Кайну не довелося покидати свiй притулок.
    
  Тим часом Андреа та Док швидко одягнулися та приєдналися до ланцюжка iнших запiзнiлих. Коли вони повертали порожнi вiдра i вiдправляли повнi вперед, репортер зрозумiла, що те, чим вона та Док займалися перед вибухом, було причиною, через яку вони були єдиними, хто попрацював надiти весь свiй одяг перед виходом.
    
  "Принесiть менi зварювальний пальник", - кричав Брайан Хенлi з передньої частини ланцюга поруч iз цистерною. Ланцюжок передав команду, повторюючи його слова, як литанiю.
    
  "Такого немає", - просигналив ланцюг у вiдповiдь.
    
  Роберт Фрiк був на iншому кiнцi дроту, чудово розумiючи, що за допомогою пальника i великого аркуша стали вони могли запаяти отвiр, але вiн не пам'ятав, як розпаковував його, i в нього не було часу подивитися. Вiн повинен був знайти якийсь спосiб зберiгання води, яку їм вдавалося заощаджувати, але не змiг знайти нiчого бiльшого.
    
  Раптом Фрiку спало на думку, що великi металевi контейнери, якi вони використовували для транспортування обладнання, можуть мiстити воду. I якби вони вiднесли це ближче до води, вони могли б зiбрати бiльше. Близнюки Готлiб, Марла Джексон i Томмi Айхберг пiдняли одну з коробок i спробували перенести її у бiк витоку, але останнi кiлька футiв були неможливi, тому що їхнi ноги втратили зчеплення зi слизькою землею. Незважаючи на це, їм вдалося заповнити два контейнери до того, як тиск води почав слабшати.
    
  'Зараз вiн порожнiє. Давайте спробуємо закрити дiрку.'
    
  Коли вода наблизилася до рiвня отвору, вони змогли iмпровiзувати пробку, використовуючи кiлька футiв водонепроникного полотна. Три людини натискали на полотно, але отвiр був такий великий i неправильної форми, що все, що це зробило, це сповiльнило витiк.
    
  Через пiвгодини результат був таким, що розчаровує.
    
  "Я думаю, нам вдалося заощадити близько 475 галонiв з 8700, якi залишалися в баку", - сказав Роберт Фрiк, пригнiчений, його руки тремтiли вiд виснаження.
    
  Бiльшiсть членiв експедицiї юрмилися перед наметами. Фрiк, Рассел, Деккер i Харел були поруч iз танкером.
    
  'Боюсь, душових бiльше нi для кого не буде', - сказав Рассел. 'У нас вистачить води на десять днiв, якщо ми видiлимо трохи бiльше дванадцяти пiнт на людину.
    
  'З кожним днем стає все спекотнiше. До полудня температура сягне 110 градусiв. Це рiвносильно самогубству для будь-кого, хто працює на сонцi. Не кажучи вже про те, що потрiбно хоча б трохи дотримуватись правил особистої гiгiєни.'
    
  "I не забувай, що ми повиннi готувати", - сказав Фрiк, явно стурбований. Вiн любив суп i мiг уявити, що найближчими днями буде їсти тiльки сосиски.
    
  'Нам доведеться впоратися", - сказав Рассел.
    
  'Що, мiстере Расселе, якщо для завершення роботи потрiбно бiльше десяти днiв? Ми повиннi принести бiльше води з Акаби. Я сумнiваюся, що це загрожує успiху мiсiї.'
    
  'Доктор Харель, менi шкода повiдомляти вам, але я дiзнався з корабельного радiо, що Iзраїль перебуває у станi вiйни з Лiваном протягом останнiх чотирьох днiв'.
    
  'Невже? Я поняття не мала, збрехала Харел.
    
  'Кожна радикальна група в регiонi пiдтримує вiйну. Чи можете ви уявити, що сталося б, якби мiсцевий торговець випадково сказав не тiй людинi, що вона продав воду кiльком американцям, що бiгають пустелею? Бути на мiлинi i мати справу зi зловмисниками, якi вбили Ерлiнга, було б найменшою з наших проблем.
    
  "Я розумiю", - сказала Харел, усвiдомлюючи, що її можливiсть витягнути Андреа звiдти зникла. "Але не скаржтеся, коли у всiх почнеться тепловий удар".
    
  "Черт!" - сказав Рассел, висловлюючи своє розчарування, штовхнувши одну з шин вантажiвки. Харел насилу впiзнала помiчника Каїна. Вiн був весь у брудi, його волосся було розпатлане, а тривожний вираз обличчя суперечило його звичайнiй поведiнцi, чоловiчий версiї Брi Ван де Камп 7, як вiн був. раз, коли вона почула, як вiн свариться.
    
  "Я просто попереджав вас", - вiдповiв Док.
    
  'Як справи, Декер? Ти маєш хоч якесь уявлення про те, що тут сталося? Помiчник Кайна звернув увагу на пiвденноафриканського командира.
    
  Деккер, який не вимовив жодного слова з моменту жалюгiдної спроби врятувати частину їх запасiв води, стояв навколiшки в заднiй частинi вантажiвки з водою, вивчаючи величезну дiрку в металi.
    
  'Мiстер Деккер?' Нетерпляче повторив Рассел.
    
  Пiвденноафриканець пiдвiвся.
    
  'Погляньте: кругла дiрка в серединi вантажiвки. Це легко зробити. Якби це було нашою єдиною проблемою, ми могли б її чимось прикрити. Вiн вказав на неправильну лiнiю, яка перетинала отвiр. 'Але цей рядок ускладнює справу'.
    
  'Що ви маєте на увазi?' - запитала Харел.
    
  'Хто б це не зробив, вiн помiстив тонку лiнiю вибухiвки на резервуар, яка разом iз тиском води всерединi змусила метал вигинатися назовнi замiсть того, щоб прогинатися всередину. Навiть якби у нас був зварювальний пальник, ми не змогли б закрити дiрку. Це робота художника.
    
  'Приголомшливо! Ми маємо справу з гребаним Леонардо да Вiнчi, ' сказав Рассел, хитаючи головою.
    
    
  61
    
    
    
  MP3-файл, витягнутий полiцiєю йорданської пустелi iз цифрового рекордера Андреа Отеро пiсля катастрофи експедицiї Мойсея
    
  ПИТАННЯ: Професоре Форрестер, є дещо, що мене дуже цiкавить, i це передбачуванi надприроднi явища, пов'язанi з Ковчегом Завiту.
    
    
  ВIДПОВIДЬ: Ми повернулися до цього.
    
    
  Питання: Професоре, в Бiблiї згадується ряд незрозумiлих явищ, таких як це свiтло-
    
    
  A: Це не 'це свiтло'. Це Шекiна, Божа присутнiсть. Ви маєте говорити з повагою. I так, євреї вiрили, що мiж херувимами час вiд часу з'являлося свiчення, ясна ознака того, що Бог був усерединi.
    
    
  Питання: Або iзраїльтянин, який упав мертвий пiсля дотику до Ковчегу. Ви дiйсно вiрите, що Божа сила полягає у релiквiї?
    
    
  A: Мiс Отеро, ви повиннi розумiти, що 3500 рокiв тому люди мали iншу концепцiю свiту i зовсiм iнший спосiб ставлення до нього. Якщо Аристотель, який ближче до нас понад тисячу рокiв, бачив Небеса у виглядi безлiчi концентричних сфер, уявiть, що євреї думали про Ковчег.
    
    
  П: Боюся, ви мене заплутали, професоре.
    
    
  A: Це просто питання наукового методу. Iнакше кажучи, рацiональне пояснення - чи, скорiш, вiдсутнiсть такого. Євреї не могли пояснити, як золота скриня могла свiтитися своїм власним незалежним свiтлом, тому вони обмежилися тим, що дали назву та релiгiйне пояснення феномену, який був за межами розумiння античностi.
    
    
  Запитання: I яке пояснення, професоре?
    
    
  A : Ви чули про Багдадську батарею? Нi, звiсно, нi. Це не те, про що ви почули б по телевiзору.
    
    
  Запитання: Професор...
    
    
  A: Багдадська батарея - це серiя артефактiв, знайдених у музеї мiста у 1938 роцi. Вiн складався з глиняних судин, усерединi яких знаходилися мiднi цилiндри, утримуванi дома асфальтом, кожен iз яких мiстив залiзний стрижень. Iншими словами, все це було примiтивним, але ефективним електрохiмiчним iнструментом, який використовувався для покриття рiзних об'єктiв мiддю за допомогою електролiзу.
    
    
  П: Це не так дивно. У 1938 роцi цiєю технологiєю було майже дев'яносто рокiв.
    
    
  A: Мiс Отеро, якби ви дозволили менi продовжити, ви не виглядали б такою iдiоткою. Дослiдники, якi проаналiзували Багдадську батарею, виявили, що вона виникла в стародавньому Шумерi, i їм вдалося датувати її 2500 до нашої ери. Це за тисячу рокiв до Ковчега Завiту i за сорок три сторiччя до Фарадея, людини, яка, ймовiрно, винайшла електрику.
    
    
  Запитання: I Ковчег був схожий?
    
    
  A : Ковчег був електричним конденсатором. Дизайн був дуже продуманим, дозволяючи накопичувати статичну електрику: двi золотi пластини, роздiленi iзолюючим шаром дерева, але з'єднанi двома золотими херувимами, якi дiяли як позитивний та негативний висновок.
    
    
  Питання: Але якщо це був конденсатор, як вiн накопичував електрику?
    
    
  A: Вiдповiдь досить прозаїчна. Предмети у Скiнiї та Храмi були зробленi зi шкiри, льону та козячої вовни, трьох iз п'яти матерiалiв, якi можуть генерувати найбiльшу кiлькiсть статичної електрики. За правильних умов Ковчег мiг би випускати близько двох тисяч вольт. Має сенс, що єдиними, хто мiг доторкнутися до нього, були "багато обраних". Можете посперечатися, що в небагатьох обраних були дуже товстi рукавички.
    
  Питання: Тобто ви наполягаєте на тому, що ковчег прийшов не вiд Бога?
    
    
  A: Мiс Отеро, нiщо не могло бути далi вiд мого намiру. Я хочу сказати, що Бог попросив Мойсея зберiгати заповiдi в надiйному мiсцi, щоб вони могли шануватися протягом наступних столiть та стати центральним аспектом єврейської вiри. I що люди винайшли штучнi способи пiдтримувати легенду про живого Ковчега.
    
    
  Питання: А як щодо iнших лих, таких як обвалення стiн Єрихону, пiщаних та вогняних бур, якi знищували цiлi мiста?
    
    
  A: Вигаданi iсторiї та мiфи.
    
    
  Питання: Тобто ви вiдкидаєте iдею про те, що Ковчег може завдати лиха?
    
    
  A: Безперечно.
    
    
  62
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Вiвторок, 18 липня 2006 року. 13:02.
    
    
  За вiсiмнадцять хвилин до смертi Кiра Ларсен думала про дитячi серветки. Це був своєрiдний ментальний рефлекс. Незабаром пiсля того, як два роки тому вона народила маленьку Бенте, вона виявила переваги маленьких рушникiв, якi завжди були вологими та залишали приємний запах.
    
  Iншою перевагою було те, що її чоловiк ненавидiв їх.
    
  Справа була не в тому, що Кiра була поганою людиною. Але для неї одна з додаткових переваг шлюбу полягала в тому, що вона помiчала невеликi трiщини в оборонi свого чоловiка i вставляла в них кiлька шпильок, щоб подивитися, що станеться. Прямо зараз Алексу довелося б задовольнятися кiлькома дитячими серветками, бо вiн мав дбати про Бента, допоки експедицiя не закiнчиться. Кiра поверталася з трiумфом, iз задоволенням вiд того, що набрала реальнi очки проти мiстера "Вони-зробили-мене-партнером-в-юридической-фирме".
    
  Я погана мати, якщо хочу роздiлити з ним вiдповiдальнiсть за нашу дитину? Чи це так? Чорт, нi!
    
  Два днi тому, коли змучена Кiра почула, як Джейкоб Рассел сказав, що їм доведеться активiзувати роботу i що душових бiльше не буде, вона думала, що зможе змиритися з чим завгодно. Нiщо не завадить їй зробити собi iм'я як археолога. На жаль, реальнiсть i те, що людина уявляє, не завжди збiгаються.
    
  Вона стоїчно перенесла приниження вiд обшуку, який вiдбувся пiсля нападу на вантажiвку з водою. Вона стояла там, покрита брудом з голови до нiг, i дивилася, як солдати копали її папери й нижню бiлизну. Багато учасникiв експедицiї протестували, але всi вони зiтхнули з полегшенням, коли пошук закiнчився i нiчого не було знайдено. Моральний дух групи дуже змiнився внаслiдок недавнiх подiй.
    
  "Принаймнi, це не один з нас", - сказав Девiд Паппас, як тiльки згасло свiтло i страх проник у кожну тiнь. "Це може нас втiшити".
    
  'Хто б це не був, мабуть, не знає, що ми тут робимо. Це могли бути бедуїни, розгнiванi на нас за вторгнення на їхню територiю. Вони бiльше нiчого не зроблять з усiма цими кулеметами на скелях. '
    
  'Не те, щоб кулемети принесли Стоу багато користi'.
    
  "Я все ще кажу, що доктор Харел щось знає про його смерть", - наполягала Кiра.
    
  Вона розповiла всiм, що, незважаючи на вдавання, лiкаря не було в її лiжку, коли Кiра прокинулася тiєї ночi, але нiхто не звернув на неї особливої уваги.
    
  'Заспокойтеся всi ви. Найкраще, що ви можете зробити для Ерлiнга i для себе, це вирiшити, як ми збираємося рити цей тунель. Я хочу, щоб ви думали про це, навiть коли спите", - сказав Форрестер, який на вимогу Деккера залишив свiй особистий намет на протилежному боцi табору i приєднався до iнших.
    
  Кiра була налякана, але її надихнуло шалене обурення професора.
    
  Нiхто не збирається проганяти нас звiдси. У нас є мiсiя, яку ми повиннi виконати, i ми виконаємо її, хоч би чого це коштувало. Пiсля цього все буде краще, подумала вона, не усвiдомлюючи, що застебнула свiй спальний мiшок вгору в безглуздiй спробi захистити себе.
    
    
  Через сорок вiсiм виснажливих годин група археологiв намiтила маршрут, яким вони слiдуватимуть, копаючи пiд кутом, щоб дiстатися до об'єкта. Кiра не дозволяла собi називати це iнакше, нiж 'об'єкт', доки вони не були впевненi, що це те, на що вони очiкували, а не... не просто щось ще.
    
  На свiтанку у вiвторок снiданок вже перетворився на спогад. Всi учасники експедицiї допомогли побудувати сталеву платформу, яка б дозволила мiнi-екскаватору знайти точку атаки на схилi гори. В iншому випадку нерiвний ґрунт i крутий кут нахилу означали б, що iснує ризик перекидання невеликої, але потужної машини, коли вона починала роботу. Девiд Паппас спроектував споруду таким чином, щоб вони могли почати рити тунель приблизно за двадцять футiв над дном каньйону. Прокладання тунелю завглибшки п'ятдесят футiв, потiм по дiагоналi в протилежному напрямку до об'єкта.
    
  Таким був план. Смерть Кiри була б одним iз непередбачених наслiдкiв.
    
    
  За вiсiмнадцять хвилин до аварiї шкiра Кiри Ларсен була така липка, що здавалося, нiби на нiй смердючий гумовий костюм. Iншi використовували частину свого рацiону води, щоб привести себе до ладу, наскiльки це було можливо. Чи не Кiра. Вона вiдчувала неймовiрну спрагу - вона завжди сильно потiла, особливо пiсля вагiтностi, - i навiть робила маленькi ковтки з пляшок iнших людей, коли вони не дивилися.
    
  Вона на мить заплющила очi i подумки представила кiмнату Бенте: на комодi стояла коробка дитячих серветок, якi в той момент були б божественнi на її шкiрi. Вона фантазувала про те, як натирає ними своє тiло, видаляючи бруд i пил, що скупчилися в її волоссi, на внутрiшнiй сторонi лiктiв i по краях лiфчика. А потiм вона обiймала свою малечу, грала з нею на лiжку, як робила щоранку, i пояснювала їй, що мама знайшла заритий скарб.
    
  Найкращий скарб iз усiх.
    
  Кiра несла кiлька дерев'яних дощок, якi Гордон Дарвiн та Езра Левiн використовували для змiцнення стiн тунелю, щоб запобiгти обвалу. Вiн мав бути десять футiв завширшки i вiсiм футiв заввишки. Професор i Девiд Паппас кiлька годин сперечалися про розмiри.
    
  'Це займе у нас вдвiчi бiльше часу! Ти думаєш, це археологiя, Паппасе? Це бiса рятувальна операцiя, i у нас обмежена кiлькiсть часу, на випадок, якщо ви не помiтили!'
    
  'Якщо ми не зробимо його досить широким, ми не зможемо легко дiставати землю з тунелю, екскаватор ударятиметься об стiни, i все це обрушиться на нас. Це за умови, що ми не врiжемося в скельну основу скелi, i в цьому випадку кiнцевим результатом усiх цих зусиль буде втрата ще двох днiв.
    
  'До бiса тебе, Паппасе, i твого магiстра з Гарварда'.
    
  Зрештою Девiд перемiг, i тунель був розмiром десять футiв на вiсiм.
    
    
  Кiра розгублено змахнула жука зi свого волосся, прямуючи в далекий кiнець тунелю, де Роберт Фрiк боровся iз земляною стiною перед ним. Тим часом Томмi Айхберг завантажував стрiчку конвеєра, яка проходила по пiдлозi тунелю i закiнчувалася за пiвтора фута вiд платформи, пiднiмаючи над дном каньйону стiйку хмару пилу. Гора землi, що була викопана з боку пагорба, тепер була майже такою ж високою, як отвiр тунелю.
    
  "Привiт, Кiро", - привiтав її Айхберг. Його голос звучав стомлено. 'Ти бачив Хенлi? Вiн повинен був змiнити мене.
    
  'Вiн унизу, намагається встановити кiлька електричних ламп. Скоро ми тут нiчого не зможемо побачити.
    
  Вони заглибилися в схил гори майже на двадцять п'ять футiв, i о другiй годинi дня денне свiтло бiльше не досягало задньої частини тунелю, що робило роботу практично неможливою. Айхберг голосно вилаявся.
    
  "Менi доведеться продовжувати ось так розгрiбати землю ще годину?" Нiсенiтниця собача, - сказав вiн, кидаючи лопату на землю.
    
  'Не йди, Томмi. Якщо ти пiдеш, Фрiк теж не зможе продовжувати.
    
  Що ж, ти береш управлiння на себе, Кiро. Менi треба вiдлити.
    
  Не сказавши бiльше жодного слова, вiн пiшов.
    
  Кiра подивилася на землю. Вигрiбати землю на конвеєр було жахливою роботою. Ви постiйно нахилялися, вам доводилося все робити швидко i стежити за важелем екскаватора, щоб переконатися, що вiн вас не зачепив. Але вона не хотiла уявляти, що сказав би професор, якби вони зробили перерву на годину. Вiн би звинуватив її, як завжди. Кiра була потай переконана, що Форестер ненавидiв її.
    
  Можливо, його обурювала моя участь у Стоу Ерлiнг. Можливо, вiн хотiв би бути на мiсцi Стоу. Брудний дiд. Хотiла б я, щоб ти була на його мiсцi прямо зараз, подумала вона, нахиляючись, щоб пiдняти лопату.
    
  'Подивися туди, ззаду!'
    
  Фрiк трохи розгорнув екскаватор, i кабiна майже врiзалася в голову Кiри.
    
  'Будь обережний!'
    
  'Я попереджав тебе, красуне. Менi шкода.
    
  Кiра скорчила пику машинi, бо сердитися на Фрiка було неможливо. Ширококiсний оператор вiдзначався огидним характером, постiйно лаявся i пускав гази пiд час роботи. Вiн був людиною у всiх сенсах цього слова, реальною особистiстю. Кiра цiнувала це найбiльше, особливо коли порiвнювала його з блiдими iмiтацiями життя, якi були помiчниками Форрестера.
    
  Клуб цiлуються в дупу, як називав їх Стоу. Вiн не хотiв мати з ними нiчого спiльного.
    
  Вона почала згрiбати смiття на стрiчку конвеєра. Через деякий час їм довелося б додати ще одну секцiю до пояса, оскiльки тунель йшов глибше вгору.
    
  'Гей, Гордон, Езро! Припинiть змiцнення та принесiть iншу секцiю для конвеєра, будь ласка. '
    
  Гордон Дарвiн та Езра Левiн механiчно пiдкорилися її наказу. Як i всi iншi, вони вiдчували, що вже досягли межi своєї витривалостi.
    
  Марний, як сиськи бiля жаби, як сказав би мiй дiдусь. Але ми такi близькi; я можу скуштувати закуски на вiтальному прийомi в Єрусалимському музеї. Ще одна затяжка, i я триматиму всiх журналiстiв на вiдстанi. Ще одна порцiя, i мiстеру "Я-працюю-допiзна-зi-своєю-секретаркою" доведеться хоч раз на мене рiвнятися. Присягаюсь Богом.
    
  Дарвiн та Левiн несли iншу секцiю для конвеєра. Устаткування складалося з дюжини плоских сосисок довжиною близько пiвтора фути, з'єднаних електричним кабелем. Це були не бiльше нiж ролики, обмотанi мiцною пластиковою стрiчкою, але вони перемiщали велику кiлькiсть матерiалу на годину.
    
  Кiра ще раз взялася за лопату, просто щоб двом чоловiкам довелося трохи довше утримувати важку секцiю конвеєра. Лопата видала гучний, металевий звук.
    
  На мить Кири промайнув образ щойно розкритої гробницi.
    
  Пiсля цього земля нахилилася. Кiра втратила рiвновагу, а Дарвiн та Левiн спiткнулися, втративши контроль над секцiєю, яка впала на голову Кiри. Молода жiнка закричала, але це був крик жаху. Це був крик здивування та страху.
    
  Земля знову зрушила. Двоє чоловiкiв зникли з боку Кiри, як двоє дiтей, що катаються на санчатах iз пагорба. Можливо, вони кричали, але вона не чула їх, як не чула i величезних шматкiв землi, що вiдкололися вiд стiн i впали на землю з глухим стукотом. Вона також не вiдчула гострий камiнь, що впав зi стелi i перетворив її скроню на криваве мiсиво; i не почула скрегiт металу мiнi-екскаватора, який з гуркотом злетiв з платформи i врiзався у камiння тридцятьма футами нижче.
    
  Кiра нi про що не усвiдомлювала, тому що всi її п'ять почуттiв були зосередженi на кiнчиках пальцiв, або, точнiше, на чотирьох з половиною дюймах кабелю, який вона використовувала, щоб триматися за модуль транспортера, який упав майже паралельно до краю прiрви.
    
  Вона намагалася трясти ногами, щоб знайти опору, але це було марно. Її руки були на краю прiрви, i земля почала просiдати пiд її вагою. Пiт на її руках означав, що Кiра не могла триматися, i чотири з половиною дюйми кабелю перетворилися на три з половиною. Ще одне ковзання, ще одне тяжiння, i тепер троса залишалося навряд чи на два дюйми.
    
  В одному з цих дивних трюкiв людського розуму Кiра проклинала те, що змусила Дарвiна i Левiна чекати трохи довше, нiж потрiбно. Якби вони залишили секцiю тунелю, що лежить бiля стiни, кабель не потрапив би пiд сталевi ролики конвеєра.
    
  Нарештi кабель зник, i Кiра провалилася у пiтьму.
    
    
  63
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Вiвторок, 18 липня 2006 року. 14:07.
    
    
  'Кiлька людей мертвi'.
    
  'Хто?'
    
  'Ларсен, Дарвiн, Левайн та Фрiк'.
    
  'Чорт, нi, тiльки не Левiн. Вони витягли його живим.
    
  'Доктор там, нагорi'.
    
  'Ти впевнений?'
    
  'Я тобi, блядь, говорю'.
    
  'Що трапилося? Ще одна бомба?
    
  'Це був обвал. Нiчого таємничого.
    
  'Це був саботаж, я присягаюся. Саботаж.
    
    
  Коло страждальних осiб зiбралося довкола платформи. Почувся тривожний шепiт, коли Паппас вийшов iз входу в тунель, який супроводжував професор Форрестер. За ними стояли брати Готлiб, якi завдяки своїй майстерностi у спуску були призначенi Деккером рятувати всiх можливих тих, хто вижив.
    
  Нiмецькi близнюки виносили перше тiло на ношах, накрите ковдрою.
    
  'Це Дарвiн; я впiзнаю його черевики'.
    
  Професор пiдiйшов до гурту.
    
  'Стався обвал через природну порожнину в землi, про яку ми не думали. Швидкiсть, з якою ми рили тунель, не дозволила нам..." Вiн зупинився, не в змозi продовжувати.
    
  Думаю, це найближче, чого вiн може прийти, щоб визнати помилку, подумала Андреа, стоячи в серединi групи. У руках у неї була камера, яка готова робити знiмки, але коли вона дiзналася, що сталося, вона знову одягла кришку об'єктива.
    
  Близнюки обережно поклали тiло на землю, потiм витягли з-пiд нього ношi i повернулися до тунелю.
    
  Через годину тiла трьох археологiв i оператора лежали бiля краю платформи. Останнiм вийшов Левiн. Потрiбно було на двадцять хвилин бiльше, щоб витягти його з тунелю. Хоча вiн був єдиним, хто пережив початкове падiння, доктор Харел нiчого не мiг зробити для нього.
    
  'Вiн отримав занадто великi внутрiшнi пошкодження", - прошепотiла вона Андреа, як тiльки вийшла. Обличчя i руки лiкаря були вкритi брудом.
    
  "Не кажи бiльше нiчого", - сказала Андреа, крадькома стискаючи її руку. Вона вiдпустила його, щоб накрити голову кепкою, як i iншi члени групи. Єдиними, хто не дотримувався єврейського звичаю, були солдати, можливо, з невiгластва.
    
  Тиша була абсолютною. Зi скель подув теплий вiтерець. Несподiвано тишу порушив голос, який звучав глибоко схвильовано. Андреа повернула голову i не могла повiрити своїм очам.
    
  Голос належав Рассел. Вiн йшов позаду Реймонда Кена, i вони були не бiльше нiж за сто футiв вiд платформи.
    
  Мiльярдер наближався до них босонiж, згорбивши плечi i схрестивши руки на грудях. Його помiчник пiшов за ним, його обличчя було як грiм серед ясного неба. Вiн заспокоївсь, коли зрозумiв, що iншi можуть його чути. Було очевидно, що, побачивши Кайна там, поза його наметом, Рассел надзвичайно занервував.
    
  Повiльно всi повернулися, щоб подивитися на двi постатi. Крiм Андреа та Деккера, Форрестер був єдиним глядачем, який бачив Реймонда Кена особисто. I це трапилося лише одного разу, пiд час тривалої напруженої зустрiчi в Кайн Тауер, коли Форрестер, недовго думаючи, погодився на дивнi вимоги свого нового боса. Звiсно, нагорода за згоду була величезною.
    
  Як i цiна. Вiн лежав там на землi, вкритий ковдрами.
    
  Кайн зупинився за дюжину футiв вiд них, тремтячий, нерiшучий старий, на головi у нього була ярмолка, така ж бiла, як i решта одягу. На очах його худорлявiсть i невисоке зростання робили його ще крихкiшим, але, незважаючи на це, Андреа спiймала себе на тому, що бореться з бажанням схилити колiна. Вона вiдчула, як змiнилося ставлення людей навколо нього, нiби на них вплинуло якесь невидиме магнiтне поле. Брайан Хенлi, який був менш нiж за три фути вiд неї, почав переносити свою вагу з однiєї ноги на iншу. Девiд Паппас схилив голову, i навiть очi Фаулера, здавалося, дивно заблищали. Священик стояв осторонь групи, трохи осторонь iнших.
    
  'Мої дорогi друзi, у мене не було можливостi представитися. Мене звуть Реймонд Кайн", - сказав старий, його чистий голос суперечив його тендiтнiй зовнiшностi.
    
  Дехто з присутнiх кивнув головою, але старий не помiтив i продовжив говорити.
    
  "Я шкодую, що нам довелося зустрiтися вперше за таких жахливих обставин, i я хотiв би попросити нас приєднатися до молитви". Вiн опустив очi, схилив голову i продекламував: "Ель малей рахамiм шокований бамромiм хамтзi мiнуха нехонах аль цукерок хашечина бема алот кедошим втiхорiм кезохар харакiя меiрим умажирим ленiшмат. 8 Амiнь."
    
  Усi повторили "Амiнь".
    
  Як не дивно, Андреа вiдчула себе краще, хоча вона не зрозумiла того, що почула, i це не було частиною її дитячої вiри. На кiлька хвилин над групою повисла порожня, самотня тиша, доки не заговорив доктор Харел.
    
  'Чи ми повиннi повертатися додому, сер?' Вона простягла руки в жестi безмовної благання.
    
  "Тепер ми повиннi дотримуватися халак & 225; 9 i поховати наших братiв", - вiдповiв Каїн. Його тон був спокiйним i розважливим, на вiдмiну вiд хриплої знемоги Дока. 'Пiсля цього ми вiдпочинемо кiлька годин, а потiм продовжимо нашу роботу. Ми не можемо допустити, щоб жертва цих героїв була марною.
    
  Сказавши це, Кайн повернувся до свого намету, за ним пiшов Рассел.
    
  Андреа озирнулася й не побачила нiчого, крiм згоди на iнших.
    
  "Я не можу повiрити, що цi люди купуються на це лайно", - прошепотiла вона Харел. "Вiн навiть не наблизився до нас. Вiн стояв за кiлька ярдiв вiд нас, нiби ми страждали вiд чуми або збиралися щось з ним зробити."
    
  'Ми не тi, кого вiн боявся'.
    
  'Про що, чорт забирай, ти говориш?'
    
  Харел не вiдповiв.
    
  Але напрям її погляду не вислизнув вiд Андреа, як i вираз спiвучастi, яким обмiнялися професор i Фаулер. Священик кивнув головою.
    
  Якщо це були не ми, то хто це був?
    
    
  64
    
    
    
  Документ, витягнутий з облiкового запису електронної пошти Харуфа Ваадi, яка використовується як поштова скринька для зв'язку мiж терористами, що належать до сирiйського осередку
    
  Брати, вибраний момент настав. Хакан попросив вас пiдготуватись до завтрашнього дня. Мiсцеве джерело надасть вам необхiдне обладнання. Ваша поїздка доставить вас на машинi з Сирiї до Аммана, де Ахмед надасть вам додатковi iнструкцiї. K.
    
    
  Салам Алейкум. Я тiльки хотiв нагадати вам перед вiд'їздом слова Аль-Тебрiзi, якi завжди були для мене джерелом натхнення. Я сподiваюся, що ви почерпнете в них таку саму втiху перед вiдправленням на свою мiсiю. W
    
  'Посланник Бога сказав: мученик має шiсть привiлеїв перед Богом. Вiн прощає вашi грiхи пiсля пролиття першої краплi вашої кровi; Вiн доставляє вас до раю, рятуючи вас вiд мук могили; Вiн пропонує вам порятунок вiд страху пекла i покладає на вашу голову вiнець слави, кожен рубiн якого коштує бiльше, нiж увесь свiт i все, що iснує в ньому; Вiн одружує вас на сiмдесяти двох гурiях iз найчорнiшими очима; i Вiн прийме ваше заступництво вiд iменi сiмдесяти двох ваших родичiв.
    
  Дякую тобi, У. Сьогоднi моя дружина благословила мене i попрощалася зi мною з усмiшкою на губах. Вона сказала менi: З того дня, як я зустрiла тебе, я знала, що ти створений для мучеництва. Сьогоднi найщасливiший день у моєму життi.' Благословенний будь Аллах за те, що заповiдав менi когось на зразок неї. D
    
    
  Благословення вам, Д.О
    
  Хiба твоя душа не переповнена повнiстю? Якби ми могли подiлитися цим iз кимось, кричiть про це на всi чотири сторони. D
    
    
  Я теж хотiв би подiлитись цим, але я не вiдчуваю вашої ейфорiї. Я знаходжу себе дивно умиротвореним. Це моє останнє послання, оскiльки за кiлька годин я їду зi своїми двома братами на нашу зустрiч в Амманi. W
    
    
  Я подiляю почуття спокою W. Ейфорiя зрозумiла, але небезпечна. У моральному розумiннi, бо це дочка гордостi. У тактичному сенсi, тому що це може змусити вас робити помилки. Вам слiд очистити свої думки, D. Коли ви опинитеся в пустелi, вам доведеться багато годин чекати сигналу Хакана пiд палючим сонцем. Ваша ейфорiя може швидко перетворитися на розпач. Шукайте те, що наповнить вас спокоєм. O
    
    
  Що б ви порадили? D
    
    
  Подумайте про мученикiв, якi були до нас. Наша боротьба, боротьба умми складається з маленьких крокiв. Брати, якi вирiзали невiрних у Мадридi, зробили один маленький крок. Брати, якi зруйнували вежi-близнюки, досягли десяти таких крокiв. Наша мiсiя складається iз тисячi крокiв. Її мета - назавжди поставити загарбникiв на колiна. Ти розумiєш? Твоє життя, твоя кров приведуть до кiнця, якого жоден iнший брат не може навiть прагнути. Уявiть стародавнього царя, який вiв доброчесне життя, множивши своє насiння у величезному гаремi, перемагаючи своїх ворогiв, розширюючи своє царство в iм'я Бога. Вiн може дивитися навколо себе iз задоволенням людини, яка виконала свiй обов'язок. Саме так ви повиннi почуватися. Знайдiть притулок у цiй думцi i передайте її воїнам, яких ви вiзьмете з собою в Йорданiю. P
    
    
  Я багато годин розмiрковував над тим, що ти сказав менi, О, i я вдячний. Мiй дух iнший, мiй душевний стан ближчий до Бога. Єдине, що все ще засмучує мене, це те, що це будуть нашi останнi послання одне одному, i що, хоч ми переможемо, наша наступна зустрiч буде в iншому життi. Я багато чого навчився у вас i передав цi знання iншим.
    
  До вiчностi, брате. Салам Алейкум.
    
    
  65
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Середа, 19 липня 2006 року. 11:34
    
    
  Пiдвiшена до стелi на ременях безпеки в двадцяти п'яти футах над землею в тому ж мiсцi, де за день до цього загинули чотири людини, Андреа не могла не почуватися живiшою, нiж будь-коли у своєму життi. Вона не могла заперечувати, що неминуча можливiсть смертi схвилювала її i дивним чином це змусило її прокинутися вiд сну, в якому вона перебувала останнi десять рокiв.
    
  Раптово питання про те, кого ти ненавидиш бiльше, свого батька за те, що вiн фанатик-гомофоб, або свою матiр за те, що вона найскупiша людина у свiтi, починають вiдступати перед питаннями на кшталт: 'Чи витримає цей мотузок моя вага?'
    
  Андреа, яка так i не навчилася спускатися на лижах, попросила, щоб її повiльно опускали на дно печери, частково через страх, а частково тому, що вона хотiла спробувати рiзнi ракурси для своїх знiмкiв.
    
  Давайте, хлопцi. Пригальмування. У мене гарний контракт, ' прокричала вона, вiдкидаючи голову назад i дивлячись на Брайана Хенлi та Томмi Айхберга, якi опускали її за допомогою пiдйомника.
    
  Мотузка перестала рухатися.
    
  Пiд нею лежали уламки екскаватора, схожi на iграшку, розбиту розлюченою дитиною. Частина руки стирчала пiд дивним кутом, а на розбитому вiтровому склi все ще виднiлася засохла кров. Андреа вiдвела камеру вiд мiсця подiї.
    
  Я ненавиджу кров, ненавиджу це.
    
  Навiть її вiдсутнiсть професiйної етики мала межi. Вона зосередилася на днi печери, але саме в той момент, коли вона збиралася натиснути на вiконницю, вона почала обертатися на мотузцi.
    
  'Ти можеш це зупинити? Я не можу зосередитися.'
    
  'Мiс, ви зробленi не з пiр'я, ви знаєте?' Брайан Хенлi прокричав їй згори донизу.
    
  "Я думаю, буде краще, якщо ми продовжимо знижувати тебе", - додав Томмi.
    
  'У чому справа? Я важу всього вiсiм iз половиною стоунiв - невже ти не можеш з цим змиритися? Ти здається набагато сильнiшою,' сказала Андреа, яка завжди знає, як манiпулювати чоловiками.
    
  "Вона важить набагато бiльше восьми стоунiв", - тихо поскаржився Хенлi.
    
  "Я це чула", - сказала Андреа, прикидаючись ображеною.
    
  Вона була така схвильована цим досвiдом, що для неї було неможливо сердитися на Хенлi. Електрик виконала таку чудову роботу з освiтлення печери, що їй навiть не знадобилося використовувати спалах на своїй камерi. Бiльше розкриття об'єктива дозволило їй отримати чудовi знiмки фiнальної стадiї розкопок.
    
  Я не можу в це повiрити. Ми за крок вiд найбiльшого вiдкриття всiх часiв, i фотографiя, яка з'явиться на кожнiй першiй сторiнцi, буде моєю!
    
  Репортер уперше уважно оглянув внутрiшню частину печери. Девiд Паппас розрахував, що їм потрiбно було побудувати дiагональний тунель вниз, до передбачуваного розташування Ковчега, але маршрут - найрiзкiшим з можливих способiв - натрапив на природну прiрву в землi, що межувала зi стiною каньйону.
    
    
  "Уявiть стiни каньйону тридцять мiльйонiв рокiв тому", - пояснював Паппас напередоднi, роблячи невеликий начерк у своєму блокнотi. Тодi в цьому районi була вода, яка й створила каньйон. печери того типу, на якi ми випадково наткнулися. На жаль, моя помилка коштувала кiлькох життiв.
    
  'Хотiв би я сказати, що розумiю твої почуття, Девiде, але я гадки не маю. Я можу тiльки запропонувати вам свою допомогу, i до бiса все iнше.'
    
  'Дякую вам, мiс Отеро. Це означає для мене. Тим бiльше, що деякi члени експедицiї досi звинувачують мене у смертi Стоу тiльки тому, що ми весь час сперечалися.'
    
  'Кличте мене Андреа, добре?'
    
  'Звичайно'. Археолог сором'язливо поправив окуляри.
    
  Андреа зауважила, що Девiд майже вибухав вiд стресу, спричиненого всiм цим. Вона подумала про те, щоб обiйняти його, але в ньому було щось таке, що змушувало її почуватися дедалi незручнiше. Це було схоже на те, що картина, на яку ви дивилися, раптово висвiтлилася, вiдкриваючи зовсiм iншу картину.
    
  'Скажи менi, Девiде, як ти думаєш, люди, якi поховали Ковчег, знали про цi печери?'
    
  'Я не знаю. Можливо, в каньйонi є вхiд, який ми ще не виявили, бо вiн покритий камiнням чи брудом - десь, чим вони користувалися, коли вперше опускали туди Ковчег. Ми б, напевно, вже знайшли це, якби цiєю чортовою експедицiєю не керували таким божевiльним чином, вигадуючи все по ходу справи. Натомiсть ми зробили те, чого нiколи не повинен робити жоден археолог. Може, мисливець за скарбами, так, але це не те, чого мене вчили.'
    
    
  Андреа навчили фотографувати i це саме те, чим вона займалася. Все ще борючись з мотузкою, що обертається, вона простягла лiву руку над головою i схопилася за виступаючий шматок скелi, в той час як її права рука направила камеру в задню частину печери: високий, але вузький простiр з ще меншим отвором в дальньому кiнцi. Брайан Хенлi встановив генератор та потужнi лiхтарi, якi тепер вiдкидають великi тiнi професора Форрестера та Девiда Паппаса на грубу кам'яну стiну. Щоразу, коли один iз них рухався, дрiбнi пiщинки падали зi скелi i пливли вниз повiтрям. У печерi пахло сухiстю та їдкiстю, як вiд глиняної попiльнички, надто довго залишеної в печi. Професор продовжував кашляти, хоч на ньому була респiратор.
    
  Андреа зробила ще кiлька знiмкiв, перш нiж Хенлi та Томмi втомилися чекати.
    
  'Вiдпусти камiнь. Ми збираємось опустити тебе на саме дно.
    
  Андреа зробила, як їй сказали, i через хвилину вона стояла на твердiй землi. Вона розстебнула свою упряж, i мотузка повернулася нагору. Тепер настала черга Брайана Хенлi.
    
  Андреа пiдiйшла до Девiда Паппаса, який намагався допомогти професору сiсти. Старого трясло, i його чоло було покрите потiм.
    
  "Випийте трохи моєї води, професоре", - сказав Девiд, пропонуючи йому свою флягу.
    
  'Iдiот! Ти це п'єш. Ти той, хто має вирушити в печеру", - сказав професор. Цi слова викликали новий напад кашлю. Вiн зiрвав свою маску i виплюнув величезну грудку кровi на землю. Незважаючи на те, що його голос був пошкоджений хворобою, професор все ще мiг кинути рiзку образу.
    
  Девiд повiсив флягу назад на пояс i пiдiйшов до Андреа.
    
  'Дякую, що прийшли нам допомогти. Пiсля аварiї залишилися тiльки ми з професором... I в його станi вiд нього мало толку, додав вiн, понизивши голос.
    
  'Льмо мого кота виглядає краще'.
    
  'Вiн збирається... ну, ти знаєш. Єдиний спосiб, яким вiн мiг вiдстрочити неминуче, - це сiсти на перший лiтак до Швейцарiї для лiкування.
    
  'Це те, що я мав на увазi'.
    
  'З пилом усерединi тiєї печери...'
    
  "Можливо, я не можу дихати, але мiй слух iдеальний", - сказав професор, хоча кожне слово закiнчувалося хрипом. 'Припини говорити про мене i приймайся за роботу. Я не збираюся вмирати, поки ти не забереш звiдти Ковчег, ти, марний iдiот.
    
  Девiд виглядав розлюченим. На мить Андреа подумала, що вiн збирається вiдповiсти, але слова, здавалося, завмерли на губах.
    
  Ти в повнiй дупi, чи не так? Ти ненавидиш його до глибини душi, але не можеш протистояти йому ... Вiн не просто вiдрiзав тобi горiхи, вiн змусив тебе пiдсмажити їх на снiданок, подумала Андреа, вiдчуваючи деякий жаль до помiчника.
    
  'Ну, Девiде, скажи менi, що я маю робити'.
    
  'Iди за мною'.
    
  Приблизно на десять футiв углиб печери поверхня стiни трохи змiнилася. Якби не тисячi ват, що висвiтлюють простiр, Андреа, мабуть, не помiтила б цього. Замiсть голої твердої скелi там була область, яка, здавалося, була утворена зi шматкiв каменю, нагромаджених один на одного.
    
  Що б це не було, це було зроблено людиною.
    
  'Боже мiй, Девiд'.
    
  'Чого я не розумiю, так як їм вдалося побудувати таку мiцну стiну, не використовуючи нiякого розчину i не маючи змоги працювати з iншого боку'.
    
  'Можливо, з iншого боку камери є вихiд. Ти сказав, що вона мала бути.
    
  'Можливо, ти маєш рацiю, але я так не думаю. Я зняв новi свiдчення магнiтометра. За цiєю кам'яною брилою знаходиться нестабiльна область, яку ми визначили за допомогою наших первiсних свiдчень. Насправдi, Мiдний сувiй був знайдений у такiй самiй ямi, як ця.'
    
  'Збiг?'
    
  'Я сумнiваюся в цьому'.
    
  Девiд опустився навколiшки i обережно торкнувся стiни кiнчиками пальцiв. Коли вiн виявив найменшу трiщину мiж камiнням, вiн спробував потягнути щосили.
    
  "Немає нiякого способу", - продовжив вiн. 'Це отвiр у печерi було навмисно зароблено; i з якоїсь причини камiння стало ще щiльнiше утрамбованим, нiж коли його вперше туди поклали. Можливо, за двi тисячi рокiв стiна зазнала знижувального тиску. Майже начебто...'
    
  'Нiби що?'
    
  'Нiби сам Бог запечатав вхiд. Не смiйся.
    
  Я не смiюся, подумала Андреа. Нiчого iз цього не смiшно.
    
  'Хiба ми не можемо витягувати камiння по одному за раз?'
    
  'Не знаючи, наскiльки товста стiна i що за нею'.
    
  'I як ти збираєшся це зробити?'
    
  'Зазирнувши всередину'.
    
  Через чотири години, за допомогою Браяна Хенлi i Томмi Айхберга, Девiду Паппасу вдалося просвердлити невеликий отвiр у стiнi. Їм довелося розiбрати двигун великого бурильного верстата - яким вони ще не користувалися, оскiльки їм доводилося тiльки рити землю та пiсок - i опускати його частину за частиною тунель. Хенлi зiбрав дивного вигляду хитромудрий пристрiй iз уламкiв розбитого мiнi-екскаватора бiля входу до печери.
    
  'Ось це переробка!' Сказав Хенлi, задоволений своїм творiнням.
    
  Результат, окрiм того, що був потворним, був не дуже практичним. Потрiбнi були всi четверо, щоб утримати його на мiсцi, штовхаючи щосили. Що ще гiрше, можна було використовувати лише найменшi свердла, щоб уникнути надмiрної вiбрацiї стiни. "Сiм футiв", - прокричав Хенлi, перекриваючи брязкiт звук мотора.
    
  Девiд просунув оптоволоконну камеру, з'єднану з маленьким видошукачем, через отвiр, але кабель, прикрiплений до камери, був занадто жорстким i коротким, а земля з iншого боку була сповнена перешкод.
    
  'Чорт! Я не зможу побачити нiчого подiбного.
    
  Вiдчувши, як щось зачепило її, Андреа пiднесла руку до задньої частини шиї. Хтось кидав у неї маленьке камiння. Вона обернулася.
    
  Форрестер намагався привернути її увагу, не в змозi бути почутим через шум мотора. Паппас пiдiйшов i нахилився вухом до старого.
    
  "Ось i все", - заволав Девiд, одночасно схвильований i несамовито вiд радостi. 'Це те, що ми зробимо, професоре. Браян, як ти думаєш, ти можеш зробити дiрку трохи бiльше? Скажiмо, приблизно три чвертi дюйми на дюйм з чвертю?
    
  "Навiть не жартуй про це", - сказав Хенлi, чухаючи потилицю. "У нас не залишилося жодного маленького свердла".
    
  Одягнувши товстi рукавички, вiн витягував останнi свердла, що димили, якi втратили форму. Андреа згадала, як вона намагалася повiсити у своїй квартирi на несучу стiну фотографiю горизонту Манхеттена у гарнiй рамцi. Її свердло було приблизно таким же корисним, як паличка для кренделi.
    
  "Фрiк, мабуть, знав би, що робити", - сумно сказав Брайан, дивлячись на кут, де помер його друг. "У нього було набагато бiльше досвiду в таких речах, нiж у мене".
    
  Паппас кiлька хвилин нiчого не говорив. Решта майже могла чути його думки.
    
  'Що, якщо я дозволю тобi використовувати свердла середнього розмiру?' нарештi вiн сказав.
    
  'Тодi не було б проблем. Я мiг би це зробити за двi години. Але вiбрацiя буде набагато бiльшою. Район явно нестабiльний... це величезний ризик. Ти в курсi цього?
    
  Девiд засмiявся, без краплi гумору.
    
  "Ви питаєте мене, чи усвiдомлюю я, що чотири тисячi тонн каменiв можуть обрушитися вниз, перетворивши на пилюку найбiльший об'єкт в iсторiї свiту?" Що це знищить багато рокiв роботи та iнвестицiї у мiльйони доларiв? Що це зробило б безглуздим жертвопринесення п'яти чоловiк?
    
  Чорт! Сьогоднi вiн зовсiм iнший. Вiн так само заражений усiм цим, як i професор, подумала Андреа.
    
  "Так, я в курсi, Брайан", - додав Девiд. 'I я збираюся пiти на цей ризик'.
    
    
  66
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Середа, 19 липня 2006 року. 19:01 вечора.
    
    
  Андреа зробила ще одне фото Паппаса, що стоїть навколiшки перед кам'яною стiною. Його обличчя було в тiнi, але пристрiй, який вiн використовував, щоб дивитися через отвiр, було чiтко видно.
    
  Набагато краще, Девiде... Не те щоб ти був особливо гарний, - криво зауважила Андреа про себе. Через кiлька годин вона пошкодує про цю думку, але в той момент не було нiчого ближче до iстини. Ця машина була приголомшливою.
    
  'Стоу зазвичай називав це атакою. Дратуючий робот-дослiдник мiсцевостi, але ми називаємо його Фреддi.'
    
  'Є якась особлива причина?'
    
  'Просто щоб мати Стоу. Вiн був зарозумiлим недоумком,' вiдповiв Девiд. Андреа була здивована гнiвом, виявленим зазвичай несмiливим археологом.
    
  Freddie був мобiльною системою камер з дистанцiйним керуванням, яку можна було використовувати в мiсцях, де доступ людини був би небезпечним. Вiн був розроблений Стоу Ерлiнгом, якого, на жаль, не буде там, щоб стати свiдком дебюту свого робота. Щоб долати перешкоди, такi як камiння, Фреддi був оснащений протекторами, подiбними до тих, що використовуються на танках. Робот також був пiд водою на перiод до десяти хвилин. Ерлiнг скопiював iдею групи археологiв, що працюють у Бостонi, i вiдтворив її за допомогою кiлькох iнженерiв з Массачусетського технологiчного iнституту, якi подали на нього до суду за те, що вiн подався на цю мiсiю з першим прототипом, хоча це було те, що бiльше не турбувало Ерлiнга.
    
  "Ми пропустимо його через отвiр, щоб отримати уявлення про внутрiшню частину гроту", - сказав Девiд. "Таким чином, ми зможемо з'ясувати, чи безпечно руйнувати стiну, не пошкодивши того, що знаходиться з iншого боку".
    
  'Як робот може бачити там?'
    
  'Фреддi оснащений лiнзами нiчного бачення. Центральний механiзм випромiнює iнфрачервоний промiнь, який може вловити лише об'єктив. Зображення не дуже хорошої якостi, але вони досить гарнi. Єдине, за чим ми повиннi стежити, це за тим, щоб вiн не застряг i не перекинувся. Якщо це станеться, нам кiнець.
    
    
  Першi кiлька крокiв були досить простими. Початковий етап, хоч i вузький, дав Фреддi достатньо мiсця, щоб проникнути до печери. Перетнути нерiвну дiлянку мiж стiною i землею було трохи складнiше, оскiльки вона була нерiвною i повною пухкого камiння. На щастя, гусеницями робота можна керувати незалежно, що дозволяє йому повертати та долати меншi перешкоди.
    
  "Шiстдесят градусiв лiворуч", - сказав Девiд, зосередившись на екранi, де вiн мiг бачити трохи бiльше, нiж поле скель у чорно-бiлому кольорi. Томмi Айхберг керував приладами на прохання Девiда, оскiльки у нього була тверда рука, незважаючи на пухкi пальцi, незважаючи на пухкi пальцi. Freddie за допомогою двох товстих кабелiв, якi забезпечували харчування, а також могли використовуватися для ручного пiдтягування машини, якщо щось пiде не так.
    
  'Ми майже на мiсцi. О нi!
    
  Екран пiдстрибнув, коли робот мало не перекинувся.
    
  'Чорт! Будь обережний, Томмi, крикнув Девiд.
    
  'Заспокойся, хлопче. Цi колеса чутливiшi, нiж клiтор черницi. Вибачте за вираз, мiс, ' сказав Томмi, повертаючись до Андреа. 'Мiй рот прямо з Бронкса'.
    
  'Не турбуйся про це. Мої вуха з Гарлема', - сказала Андреа, погоджуючись iз жартом.
    
  'Вам потрiбно ще трохи стабiлiзувати ситуацiю", - сказав Девiд.
    
  'Я намагаюся!'
    
  Айхберг обережно повернув кермо, i робот почав перетинати нерiвну поверхню.
    
  'Є iдеї, яку вiдстань подолав Фреддi?' Запитала Андреа.
    
  "Приблизно за вiсiм футiв вiд стiни", - вiдповiв Девiд, витираючи пiт з чола. З кожною хвилиною температура пiдвищувалася через генератор i iнтенсивне освiтлення.
    
  'I у нього є - Зачекайте!'
    
  'Що?'
    
  "Здається, я щось бачила", - сказала Андреа.
    
  'Ти впевнений? Нелегко повернути цю справу назад.
    
  'Томмi, будь ласка, йди лiворуч'.
    
  Айхберг подивився на Паппаса, який кивнув головою. Зображення на екранi почало повiльно рухатися, показуючи темний округлий контур.
    
  'Повернися трохи назад'.
    
  З'явилися два трикутники з тонкими виступами, один поряд з iншим.
    
  Ряд квадратiв, згрупованих разом.
    
  'Трохи далi назад. Ви надто близько.'
    
  Нарештi, геометрiя була перетворена на щось пiзнаване.
    
  'О, Господи. Це череп.
    
  Андреа iз задоволенням подивилася на Паппаса.
    
  'Ось твоя вiдповiдь: саме так їм вдалося запечатати камеру зсередини, Девiд'.
    
  Археолог не слухав. Вiн був зосереджений на екранi, щось бурмочучи, його руки стискали його, як у божевiльного провiсника, що дивиться в кришталеву кулю. Крапля поту скотилася з його жирного носа i впала на зображення черепа, де мала бути щока мерця.
    
  Зовсiм як сльоза, подумала Андреа.
    
  'Швидше, Томмi! Обiйдiть це, а потiм просуньтеся ще трохи вперед", - сказав Паппас. Його голос звучав ще бiльш напружено. "Налiво, Томмi!
    
  'Лягше, малюк. Давайте зробимо це спокiйно. Я думаю, що є...'
    
  "Дозволь менi зробити це", - сказав Девiд, хапаючись за важелi управлiння.
    
  'Що ти робиш?' Сердито сказав Айхберг. 'Чорт! Вiдпусти.
    
  Паппас та Айхберг кiлька секунд боролися за керування, вибивши при цьому кермо. Обличчя Девiда було яскраво-червоним, а Айхберг важко дихав.
    
  'Будь обережний!' Андреа кричала, дивлячись на екран. Зображення шалено металося.
    
  Несподiвано вiн перестав рухатися. Айхберг вiдпустив керування, i Девiд упав назад, порiзавшись об скроню, коли вдарився об кут монiтора. Але в той момент його бiльше хвилювало те, що вiн щойно побачив, анiж порiз на головi.
    
  "Це те, що я намагався тобi сказати, малюк", - сказав Айхберг. "Земля нерiвна".
    
  'Чорт. Чому ти не вiдпустив? Девiд закричав. 'Машина перекинулася'.
    
  "Просто заткнися", - крикнув у вiдповiдь Айхберг. 'Це ти поспiшаєш подiї'.
    
  Андреа закричала, щоб вони обоє замовкли.
    
  'Припинiть сперечатися! Це не провалилося вщент. Погляньте. Вона вказувала на екран.
    
  Досi сердитi, двоє чоловiкiв пiдiйшли до монiтора. Брайан Хенлi, який вийшов на вулицю за деякими iнструментами i спускався канатом пiд час короткої сутички, теж пiдiйшов ближче.
    
  'Я думаю, ми можемо це виправити", - сказав вiн, вивчаючи ситуацiю. 'Якщо ми всi одночасно потягнемо за трос, ми, ймовiрно, зможемо повернути робота на його гусеницi. Якщо ми потягнемо за нього занадто обережно, все, що ми зробимо, це потягнемо його, i вiн застрягне.'
    
  "Це не спрацює", - сказав Паппас. "Ми висмикнемо кабель".
    
  'Ми нiчого не втрачаємо, якщо спробуємо, вiрно?'
    
  Вони вишикувалися в лiнiю, кожен тримав кабель обома руками, якомога ближче до отвору. Хенлi туго натягнув трос.
    
  'За моїм розрахунком, тягни щосили. Раз, два, три!
    
  Вони вчотирьох одночасно смикнули за кабель. Раптом це здалося їм надто вiльним у їхнiх руках.
    
  'Чорт. Ми вiдключили його.'
    
  Хенлi продовжував тягнути за трос, доки з'явився кiнець.
    
  'Ти правий. Чорт! Вибач, Паппас...'
    
  Молодий археолог роздратовано вiдвернувся, готовий побити будь-кого або будь-що, що опинився перед ним. Вiн пiдняв гайковий ключ i збирався вдарити по монiтору, можливо, в помсту за порiз, отриманий на двi хвилини ранiше.
    
  Але Андреа пiдiйшла ближче i тодi вона зрозумiла.
    
  Нi.
    
  Я не можу в це повiрити.
    
  Тому що я нiколи по-справжньому в це не вiрив, чи не так? Я нiколи не думав, що ти можеш iснувати.
    
  Передача вiд робота залишилася на екранi. Коли вони потягли за кабель, Фреддi випростався до того, як вiд'єднався кабель. В iншiй позицiї, без черепа, що загороджує шлях, зображення на екранi показало спалах чогось, чого Андреа спочатку не могла зрозумiти. Потiм вона зрозумiла, що це був iнфрачервоний промiнь, що вiдбивався вiд металевої поверхнi. Репортеровi здалося, що вона бачить нерiвний край того, що видавалося величезною коробкою. На вершинi їй здалося, що вона побачила фiгуру, але вона не була певна.
    
  Людина, яка була впевнена, був Паппас, який дивився на це, загiпнотизований.
    
  'Це там, професоре. Я виявив це. Я знайшов це для тебе...'
    
  Андреа повернулася до професора i зробила знiмок, не замислюючись. Вона намагалася добитися його першої реакцiї, якою б вона не була - здивування, радостi, кульмiнацiї його довгих пошукiв, самовiдданостi та емоцiйної iзоляцiї. Вона зробила три знiмки, перш нiж справдi подивилася на старого.
    
  В його очах не було жодного виразу, а з рота текла лише кривава цiвка, що стiкала по бородi.
    
  Брайан пiдбiг до нього.
    
  'Чорт! Ми маємо витягнути його звiдси. Вiн не дихає.
    
    
  67
    
    
    
  НИЖНIЙ IСТ-САЙД
    
  Нью-Йорк
    
    
  Грудень 1943
    
    
  Юдель був такий голодний, що ледве вiдчував решту свого тiла. Вiн усвiдомлював тiльки те, що тягся вулицями Манхеттена в пошуках притулку в пiдворiттях i провулках, нiколи не затримуючись надовго на одному мiсцi. Завжди був звук, свiтло чи голос, якi лякали його, i вiн тiкав, стискаючи в руках рвану змiну одягу, який був єдиною рiччю, яка в нього була. За винятком його перебування в Стамбулi, єдиними будинками, якi вiн знав, були притулок, у якому вiн жив зi своєю родиною, та трюм корабля. Для хлопчика хаос, шум i яскравi вогнi Нью-Йорка були частиною джунглiв, що лякали, якi були сповненi небезпеки. Вiн пив iз громадських фонтанiв. Якоїсь митi п'яний жебрак схопив хлопчика за ногу, коли той проходив повз. Пiзнiше полiцейський гукнув його з-за рогу. Його форма нагадала Юделевi монстра з лiхтариком, який шукав їх, поки вони ховалися пiд сходами в будинку суддi Рата. Вiн побiг ховатись.
    
  Сонце сiдало вдень на третiй день його перебування в Нью-Йорку, коли змучений хлопчик звалився на купу смiття в брудному провулку поблизу Брум-стрiт. Над ним житловi примiщення були наповненi дзвоном каструль та сковорiдок, суперечками, сексуальними контактами, життям. Юдель, мабуть, знепритомнiв на кiлька миттєвостей. Коли вiн прийшов до тями, щось повзало по його обличчю. Вiн знав, що це було ще до того, як розплющив очi. Пацюк не звернув на нього жодної уваги. Вiн прямував до перевернутого вiдра для смiття, де вiдчув запах сухого хлiба. Це був великий шматок, занадто великий, щоб його забрати, тому щур жадiбно його проковтнув.
    
  Юдель пiдповз до вiдра для смiття i схопив банку, його пальцi тремтiли вiд голоду. Вiн кинув його в щура i схибив. Щур коротко глянув на нього, а потiм повернувся до гризiння хлiба. Хлопчик схопив зламану ручку парасольки i погрозив нею щуру, який зрештою втiк у пошуках легшого способу вгамувати свiй голод.
    
  Хлопчик схопив шматок черствого хлiба. Вiн жадiбно роззявив рота, але тут же закрив його i поклав хлiб собi на колiна. Вiн витяг брудну ганчiрку зi свого вузла, покрив голову i благословив Господа за дар хлiба.
    
  "Барух Атах Адонай, Елохейну Мелех ха-олам, ха мотзi лехем мiн ха-аретц". 10
    
  За мить до цього в провулку вiдчинилися дверi. Старий рабин, непомiчений Юделем, був свiдком того, як хлопчик бився з пацюком. Коли вiн почув благословення хлiба з вуст дитини, що вмирала вiд голоду, по його щоцi скотилася сльоза. Вiн нiколи не бачив нiчого подiбного. У цiй вiрi не було розпачу чи сумнiву.
    
  Рабин продовжував дивитися на дитину довгий час. Його синагога була дуже бiдною, i вiн ледве мiг знайти достатньо грошей, щоб пiдтримувати її вiдкритою. З цiєї причини вiн навiть не зрозумiв його рiшення.
    
  З'ївши хлiб, Юдель миттєво заснув серед гниючого смiття. Вiн не прокидався, поки не вiдчув, як рабин обережно пiдняв його i понiс у синагогу.
    
  Стара пiч збереже холод ще кiлька ночей. Тодi подивимося, подумав рабин.
    
  Знiмаючи з хлопчика брудний одяг i накриваючи його єдиною ковдрою, рабин знайшов синьо-зелену картку, яку офiцери дали Юделю на островi Еллiс. На картцi хлопчика було iдентифiковано як Реймонд Кейн, з родиною на Манхеттенi. Вiн також знайшов конверт, на якому було написано на iвритi:
    
  Для мого сина Юделя Коена
    
  Не буде прочитаний до вашої бар-мiцви у листопадi 1951 року
    
    
  Рабин розкрив конверт, сподiваючись, що це дасть йому ключ до розгадки особистостi хлопчика. Те, що вiн прочитав, шокувало i збентежено, але це пiдтвердило його переконанiсть у тому, що Всемогутнiй направив хлопчика до його дверей.
    
  Зовнi почав падати снiг.
    
    
  68
    
    
    
  Лист Джозефа Коена своєму синовi Юделю
    
  Вiдень,
    
  Вiвторок, 9 лютого 1943
    
  Дорогий Юдель,
    
  Я пишу цi квапливi рядки з надiєю, що прихильнiсть, яку ми вiдчуваємо до вас, заповнить деяку порожнечу, залишену термiновiстю та недосвiдченiстю вашого кореспондента. Я нiколи не був тим, хто виявляє багато емоцiй, твоя мати це добре знає. З того часу, як ти народився, вимушена близькiсть простору, в якому ми були ув'язненi, роз'їдала моє серце. Мене засмучує, що я нiколи не бачив, як ви граєте на сонцi, i нiколи не побачу. Вiчний викував нас у горнилi випробування, яке виявилося надто важким для нас, щоб його винести. Вiд вас залежить виконати те, чого ми не змогли виконати.
    
  За кiлька хвилин ми вирушимо на пошуки твого брата i не повернемося. Твоя мати не прислухається до голосу розуму, i я не можу дозволити їй поїхати туди однiй. Я розумiю, що йду назустрiч вiрнiй смертi. Коли ти прочитаєш цей лист, тобi буде тринадцять рокiв. Ви запитаєте себе, яке безумство спонукало ваших батькiв вирушити прямо в обiйми ворога. Частина мети цього листа полягає в тому, щоб я мiг зрозумiти вiдповiдь на це запитання. Коли ви виростете, ви знатимете, що є деякi речi, якi ми повиннi робити, навiть якщо ми знаємо, що результати можуть бути проти нас.
    
  Час закiнчується, але я повинен сказати вам щось дуже важливе. Протягом столiть члени нашої сiм'ї були священиками. Це свiчка, яка була при вашому народженнi. За невдалим збiгом обставин, це тепер єдина рiч, якою ми володiємо, яка представляє якусь цiннiсть, i саме тому твоя мати змушує мене ризикувати нею, щоб урятувати твого брата. Це буде така сама безглузда жертва, як i нашi власнi життя. Але я не заперечую. Я не став би цього робити, якби ти не залишився позаду. Я вiрю у тебе. Я хотiв би пояснити вам, чому ця свiчка така важлива, але правда в тому, що я не знаю. Я знаю тiльки, що моєю мiсiєю було зберегти його в безпецi, мiсiєю, яка передавалася вiд батька до сина протягом поколiнь, i мiсiєю, в якiй я зазнав невдачi, як зазнав невдачi у багатьох аспектах свого життя.
    
  Знайди свiчку, Юдель. Ми збираємося передати це лiкаревi, який тримає вашого брата в дитячiй лiкарнi Ам Шпiгельгрунд. Якщо це принаймнi допоможе викупити свободу вашого брата, тодi ви можете шукати її разом. Якщо нi, я благаю Всемогутнього зберегти вас у безпецi, i щоб до того часу, коли ви прочитаєте це, вiйна нарештi закiнчилася.
    
  Є ще щось. Дуже мало залишилося вiд великої спадщини, яка була призначена для тебе та Елан. Заводи, якi належали нашiй родинi, перебувають у руках нацистiв. Банкiвськi рахунки, якi ми мали в Австрiї, також були конфiскованi. Нашi квартири були спаленi пiд час Кришталевої ночi. Але, на щастя, ми можемо вам щось залишити. Ми завжди тримали сiмейний фонд на випадок надзвичайних ситуацiй у банку у Швейцарiї. Ми потроху доповнювали його, здiйснюючи поїздки кожнi два чи три мiсяцi, навiть якщо те, що ми везли з собою, складало лише кiлька сотень швейцарських франкiв. Ми з твоєю мамою полюбляли нашi маленькi поїздки i часто залишалися там на вихiднi. Це не цiлий стан, близько п'ятдесяти тисяч марок, але це допоможе з вашою освiтою та початком роботи, де б ви не знаходилися. Грошi зараховуються на номерний рахунок Credit Suisse, номер 336923348927R, на моє iм'я. Менеджер банку запросить пароль. Це 'Перпiньян'.
    
  Ось i все. Вимовляйте свої молитви щодня i не вiдмовляйтеся вiд свiтла Тори. Завжди шануй свiй дiм та своїх людей.
    
  Нехай буде благословенний Вiчний, Той, хто є нашим єдиним Богом, Вселенською Присутнiстю, Iстинним Суддею. Вiн наказує менi, а я наказую вам. Нехай Вiн береже вас у безпецi!
    
  Твiй батько,
    
  Джозеф Коен
    
    
  69
    
    
    
  Хакан
    
  Вiн так довго стримувався, що коли вони нарештi знайшли його, єдине, що вiдчував, був страх. Потiм страх перетворився на полегшення, полегшення вiд того, що вiн нарештi змiг позбутися цiєї жахливої маски.
    
  Це мало статися наступного дня, вранцi. Вони всi снiдатимуть у наметi-їдальнi. Нiхто нiчого не запiдозрив би.
    
  Десять хвилин тому вiн заповз пiд платформу столового намету i встановив його. Це був простий пристрiй, але дуже потужний, iдеально замаскований. Вони були б вищi за це, не пiдозрюючи. Через хвилину вони мали пояснюватися з Аллахом.
    
  Вiн не був упевнений, чи має вiн подати сигнал пiсля вибуху. Брати прийдуть i розтрощать зарозумiлих маленьких солдатiв. Тi, хто вижив, звiсно.
    
  Вiн вирiшив зачекати ще кiлька годин. Вiн дав би їм час закiнчити свою роботу. Без варiантiв та без виходу.
    
  Згадай бушменiв, подумав вiн. Мавпа знайшла воду, але ще не повернула її назад.
    
    
  70
    
    
    
  ВЕЖА КАЙНА
    
  Нью-Йорк
    
    
  Середа, 19 липня 2006 року. 23:22.
    
    
  'Ти теж, приятель", - сказав худорлявий свiтловолосий водопровiдник. 'Менi все одно. Менi платять незалежно вiд того, працюю я чи нi.'
    
  "Амiнь цьому", - погодився товстий водопровiдник з "кiнським хвостом". Помаранчева унiформа сидiла на ньому так щiльно, що ззаду здавалося, що вона ось-ось лусне.
    
  "Можливо, так буде краще", - сказав охоронець, погоджуючись з ними. "Ти приходиш завтра, i все. Не ускладнюй моє гребане життя. У мене двоє чоловiкiв захворiли, i я не можу нiкого призначити доглядати вас двома. Такi правила: без нянi нiякого стороннього персоналу".
    
  'Ви не уявляєте, як ми вдячнi", - сказав блондин. 'Якщо пощастить, наступна змiна повинна буде подбати про цю проблему. Менi не хочеться лагодити труби, що лопнули.'
    
  'Що? Зачекайте, зачекайте, сказав охоронець. 'Про що ти говориш, труби, що лопнули?'
    
  'Тiльки це. Вони провалилися. Те саме сталося в Саатчi та Saatchi. Хто займався цiєю справою, Беннi?
    
  "Я думаю, це був Луї Пiгтейлс", - сказав товстий.
    
  'Вiдмiнний хлопець, Луї. Нехай благословить його Бог.
    
  'Амiнь цьому. Що ж, побачимось пiзнiше, сержант. На добранiч.'
    
  'Чи не пiти нам до Спiнато, приятелю?'
    
  'Чи гадять ведмедi в лiсi?'
    
  Двоє сантехнiкiв зiбрали своє спорядження та попрямували до виходу.
    
  "Почекайте", - сказав охоронець, з кожною хвилиною все бiльше хвилюючись. "Що трапилося з Луї Косичками?"
    
  'Ви знаєте, у нього була надзвичайна ситуацiя, подiбна до цiєї. Одного разу вночi вiн не змiг потрапити до будiвлi через сигналiзацiю чи ще щось. Загалом у дренажних трубах пiднявся тиск, i вони почали лопатися, i, ви знаєте, лайно було всюди, блядь, всюди.
    
  'Так... як гребаний В'єтнам.'
    
  'Чувак, нога твоя нiколи не ступала до В'єтнаму, правда? Мiй батько там.'
    
  'Твiй батько провiв сiмдесятi пiд кайфом'.
    
  'Справа в тому, що Луї з кiсками тепер Лисий Луї. Подумайте про те, яка це була хронова сцена. Я сподiваюся, що там нагорi немає нiчого надто цiнного, бо до завтрашнього дня все стане лайново-коричневим.'
    
  Охоронець знову глянув на центральний монiтор у вестибюлi. Аварiйне освiтлення в кiмнатi 328E постiйно блимало жовтим свiтлом, що означало, що виникла проблема з водопровiдними або газовими трубами. Будiвля була настiльки розумною, що могла сказати вам, коли у вас розв'язалися шнурки на черевиках.
    
  Вiн перевiрив довiдник, щоб перевiрити розташування 328E. Коли вiн зрозумiв, де це було, вiн зблiд.
    
  'Чорт вiзьми, це зал засiдань ради директорiв на тридцять восьмому поверсi'.
    
  'Погана угода, так, приятель?' - сказав товстий водопровiдник. 'Я впевнений, що там повно шкiряних меблiв та Ван-гонгiв'.
    
  'Ван Гонгi? Якого хрону! У вас взагалi нема культури. Це Ван Гог. Боже. Ти знаєш.
    
  'Я знаю, хто вiн. Iталiйський художник.
    
  'Ван Гог був нiмцем, а ти придурок. Давайте роздiлимося i сходимо до "Спiната", поки вони не закрилися. Я тут вмираю з голоду.
    
  Охоронець, який був любителем мистецтва, не став турбувати себе твердженням, що Ван Гог насправдi голландець, бо в цей момент вiн згадав, що в залi засiдань справдi висить картина Занна.
    
  'Хлопцi, зачекайте хвилинку', - сказав вiн, виходячи з-за стiйки адмiнiстратора i бiгаючи за сантехнiками. 'Давайте поговоримо про це...'
    
    
  Орвiлл плюхнувся у президентське крiсло в залi засiдань, крiсло, яким власник майже нiколи не користувався. Вiн подумав, що мiг би подрiмати там, в оточеннi всiх цих панелей iз червоного дерева. Як тiльки вiн оговтався вiд викиду адреналiну, викликаного виступом перед охоронцем будiвлi, втома та бiль у руках знову наринули на нього.
    
  'Чорт вiзьми, я думав, вiн нiколи не пiде'.
    
  'Ти проробив чудову роботу, переконавши хлопця, Орвiлл. Вiтаю, ' сказав Альберт, висуваючи верхнiй рiвень свого ящика з iнструментами, з якого вiн витягнув портативний комп'ютер.
    
  "Це досить проста процедура, щоб потрапити сюди", - сказав Орвiлл, натягуючи величезнi рукавички, якi прикривали його забинтованi руки. "Добре, що ти змiг ввести код для мене".
    
  'Давайте почнемо. Я думаю, у нас є близько пiвгодини, перш нiж вони вирiшать надiслати когось перевiрити нас. У цей момент, якщо нам не вдасться потрапити всередину, ми матимемо ще близько п'яти хвилин, перш нiж вони доберуться до нас. Вкажи менi шлях, Орвiле.
    
  Перша панель була простою. Система була запрограмована на розпiзнавання лише вiдбиткiв долонь Реймонда Кейна та Джейкоба Рассела. Але в ньому була помилка, загальна для всiх систем, якi покладаються на електронний код, який використовує багато iнформацiї. I весь вiдбиток долонi - це, безумовно, цiла купа iнформацiї. На думку експерта, код було легко виявити в пам'ятi системи.
    
  "Бiм-бам, ось i перший", - сказав Альберт, закриваючи ноутбук, коли на чорному екранi загорiлася помаранчева лампочка i важкi дверi з дзижчанням вiдчинилися.
    
  "Альберт... Вони збираються зрозумiти, що щось не так", - сказав Орвiлл, вказуючи на область навколо пластини, де священик використав викрутку, щоб вiдкрити кришку, щоб дiстатися до ланцюгiв системи. Дерево тепер трiснуло i розкололося.
    
  'Я розраховую на це'.
    
  'Ти жартуєш'.
    
  'Довiрся менi, добре?' - сказав священик, залазячи до кишенi.
    
  Задзвонив мобiльний телефон.
    
  'Як ти думаєш, це гарна iдея - вiдповiсти на дзвiнок прямо зараз?' Поцiкавився Орвiлл.
    
  "Я згоден", - сказав священик. "Привiт, Ентонi. Ми всерединi. Подзвони менi через двадцять хвилин." Вiн повiсив слухавку.
    
  Орвiлл штовхнув дверi, i вони увiйшли до вузького, вкритого килимом коридору, який вiв до особистого лiфта Кайна.
    
  "Цiкаво, яку травму має пережити людина, щоб замкнути себе за такою кiлькiстю стiн", - сказав Альберт.
    
    
  71
    
    
    
  MP3-файл, витягнутий полiцiєю йорданської пустелi iз цифрового рекордера Андреа Отеро пiсля катастрофи експедицiї Мойсея
    
  ПИТАННЯ: Я хочу подякувати вам за ваш час i ваше терпiння, мiстере Кейне. Це виявляється дуже важким завданням. Я дiйсно цiную те, як ви подiлилися найболючiшими подробицями свого життя, такими як ваша втеча вiд нацистiв i ваше прибуття до Сполучених Штатiв. Цi iнциденти додають вашiй публiчнiй персони справжньої людської глибини.
    
    
  ВIДПОВIДЬ: Моя люба юна ледi, на вас не схоже ходити навколо та навколо, перш нiж спитати мене про те, що ви хочете знати.
    
    
  Вiдмiнно, здається, всi дають менi поради про те, як виконувати мою роботу.
    
    
  A: Менi шкода. Продовжуйте, будь ласка.
    
    
  Питання: Мiстер Кейн, я розумiю, що ваша хвороба, ваша агорафобiя була викликана хворобливими подiями вашого дитинства.
    
    
  A : Це те, у що вiрять лiкарi.
    
    
  Питання: Давайте продовжимо в хронологiчному порядку, хоча нам, можливо, доведеться внести певнi корективи, коли транслюватиметься iнтерв'ю по радiо. Ти жив iз рабином Менахемом Бен-Шломо, доки не досяг повнолiття.
    
    
  A: Це вiрно. Рабин був менi як батько. Вiн нагодував мене, навiть якщо йому довелося голодувати. Вiн дав мету мого життя, щоб я мiг знайти в собi сили подолати свої страхи. Пройшло бiльше чотирьох рокiв, перш нiж я змiг вийти на вулицю та взаємодiяти з iншими людьми.
    
    
  Запитання: Це було справжнiм досягненням. Дитина, яка навiть не могла подивитися iншiй людинi в очi без нападу панiки, стала одним з найбiльших iнженерiв у свiтi.
    
    
  A: Це сталося лише завдяки любовi та вiрi рабина Бен-Шломо. Я дякую Всемилостивому за те, що вiн вiддав мене в руки такої великої людини.
    
    
  Запитання: Потiм ви стали мультимiльйонером i, нарештi, фiлантропом.
    
    
  A: Я волiю не обговорювати останнiй пункт. Менi не дуже зручно говорити про свою благодiйну дiяльнiсть. Я завжди вiдчуваю, що цього нiколи не буває достатньо.
    
    
  П: Повернiмося до останнього питання. Коли ви зрозумiли, що можете вести нормальне життя?
    
    
  A: Нiколи. Я боровся з цiєю недугою все своє життя, моя люба. Бувають хорошi днi та поганi.
    
    
  Питання: Ви залiзною рукою керуєте своїм бiзнесом, i вiн входить до п'ятдесяти кращих iз п'ятисот компанiй Fortune. Думаю, можна сказати, що добрих днiв було бiльше, нiж поганих. Ви також одружилися та народили сина.
    
    
  A : Це вiрно, але я хотiв би не говорити про своє особисте життя.
    
    
  Запитання: Ваша дружина пiшла i поїхала жити до Iзраїлю. Вона художниця.
    
    
  A: Вона написала кiлька чудових картин, можу вас запевнити.
    
  Запитання: А як щодо Iсаака?
    
    
  A: Вiн ... був чудовий. Щось особливе.
    
    
  Питання: Мiстер Кейн, я уявляю, як вам важко говорити про вашого сина, але це важливий момент, i я хочу продовжити його. Особливо бачачи вираз твого обличчя. Ясно, що ви дуже любили його.
    
    
  A: Ви знаєте, як вiн помер?
    
    
  Запитання: Я знаю, що вiн був однiєю з жертв нападу на Башти-близнюки. I в результатi... чотирнадцяти, майже п'ятнадцяти годин iнтерв'ю, я розумiю, що його смерть спровокувала повернення вашої хвороби.
    
    
  A: Я збираюся попросити Джейкоба зайти зараз. Я хочу, щоб ти пiшов.
    
    
  Питання: Мiстере Кейн, я думаю, що в глибинi душi ви дiйсно хочете поговорити про це; вам потрiбно. Я не збираюся бомбардувати вас дешевою психологiєю. Але роби те, що вважаєш найкращим.
    
    
  A: Вимкнiть свiй магнiтофон, юна ледi. Я хочу подумати.
    
    
  Питання: Мiстер Кейн, дякую Вам за продовження iнтерв'ю. Коли ви будете готовi.
    
    
  A: Iсаак був для мене всiм. Вiн був високим, струнким та дуже гарним. Подивiться його фотографiю.
    
    
  Запитання: У нього приємна посмiшка.
    
    
  A: Я думаю, вiн би тобi сподобався. Насправдi вiн був дуже схожий на вас. Вiн швидше попросив би вибачення, нiж дозволу. Вiн мав силу й енергiю ядерного реактора. I все, чого вiн досяг, вiн зробив сам.
    
    
  П: При всiй належнiй повазi, важко погодитися з подiбною заявою про людину, яка була народжена, щоб успадкувати такий стан.
    
    
  A: Що має сказати батько? Всевишнiй сказав пророковi Давидовi, що вiн буде Його сином навiки. Пiсля такого прояву кохання, мої слова... Але я бачу, що ви просто намагаєтесь мене спровокувати.
    
    
  П: Вибач менi.
    
    
  A: Iсаак мав багато недолiкiв, але вибiр легкого шляху не був одним iз них. Вiн нiколи не переймався тим, що пiде проти моїх бажань. Вiн поїхав навчатися в Оксфорд, унiверситет, в який я не зробив жодного внеску.
    
    
  Питання: I там вiн зустрiв мiстера Рассела, чи не так?
    
    
  A: Вони разом вивчали макроекономiку, i пiсля того, як Джейкоб закiнчив навчання, Iсаак порекомендував його менi. Згодом Джейкоб став моєю правою рукою.
    
    
  Запитання: Посада, яку ви хотiли б бачити в Iсака.
    
    
  A: I яку вiн нiколи б не прийняв. Коли вiн був дуже молодий... [стримуючи ридання]
    
    
  Запитання: Зараз ми продовжуємо iнтерв'ю.
    
  A: Дякую. Вибач менi за те, що я розчулився при цьому спогадi. Вiн був лише дитиною, не старше одинадцяти. Якось вiн прийшов додому з собакою, яку знайшов на вулицi. Я дуже розлютився. Я не люблю тварин. Ти любиш собак, моя люба?
    
    
  Запитання: Вiдмiнна угода.
    
    
  A : Ну, тодi ви мали бачити це. Це була потворна дворняга, брудна, i в неї було лише три ноги. Це виглядало так, нiби це було на вулицях протягом багатьох рокiв. Єдине розумне, що можна було б зробити з такою твариною, - це вiдвести його до ветеринара i покласти край його стражданням. Я сказав це до Iсаака. Вiн глянув на мене i вiдповiв: "Тебе теж пiдiбрали на вулицi, тату. Як ти думаєш, рабин повинен був покласти край твоїм стражданням?
    
  Запитання: Ой!
    
    
  A: Я вiдчув внутрiшнiй удар, викликаний як страхом, так i гордiстю. Ця дитина була моїм сином! Я дозволив йому залишити собаку, якщо вiн вiзьме на себе вiдповiдальнiсть за це. I це вiн зробив. Iстота прожила ще чотири роки.
    
    
  П: Думаю, я розумiю, що ви сказали ранiше.
    
    
  A: Навiть коли вiн був хлопчиком, мiй син знав, що не хоче жити у моїй тiнi. На його ... минулого дня вiн ходив на спiвбесiду про прийом на роботу в Cantor Fitzgerald. Вiн був на сто четвертому поверсi Пiвнiчної вежi.
    
    
  Запитання: Ви хочете зупинитися на деякий час?
    
    
  A: Nichtgedeiget. Зi мною все гаразд, люба. Айзек зателефонував менi того вiвторка вранцi. Я спостерiгав, що вiдбувалося на CNN. Я не розмовляв з ним усi вихiднi, тому менi й на думку не спадало, що вiн може бути там.
    
    
  Запитання: Випийте трохи води, будь ласка.
    
    
  A: Я пiдняв слухавку. Вiн сказав: 'Тату, я у Свiтовому торговому центрi. Вiдбувся вибух. Я дуже наляканий. Я встав. Я був у шоцi. Здається, я накричав на нього. Я не пам'ятаю, що я сказав. Вiн сказав менi: Я намагаюся додзвонитися тобi протягом десяти хвилин. Мережа, мабуть, перевантажена. Тату, я люблю тебе'. Я сказав йому зберiгати спокiй, що я зателефоную владi. Що ми витягнемо його звiдти. 'Ми не можемо спуститися сходами, тату. Поверх пiд нами впав, i вогонь поширюється по будiвлi. Це дуже спекотно. Я хочу... I це було все. Йому було двадцять чотири роки. [Довга пауза.] Я дивився на трубку, погладжуючи її кiнчиками пальцiв. Я не зрозумiв. Зв'язок був перерваний. Я думаю, що на той момент у мене в мозку сталося коротке замикання. Залишок дня повнiстю стертий з моєї пам'ятi.
    
    
  Запитання: Ви бiльше нiчого не впiзнали?
    
    
  A: Хотiв би я, щоб усе було саме так. Наступного дня я вiдкрив газети в пошуках новин про тих, хто вижив. Потiм я побачив його фотографiю. Вiн був там у повiтрi вiльний. Вiн стрибнув.
    
    
  Запитання: Про Боже мiй. Менi дуже шкода, мiстере Кейн.
    
  A: Я не такий. Полум'я i спека, мабуть, були нестерпними. Вiн знайшов у собi сили розбити вiкна та вибрати свою долю. Можливо, йому судилося померти того дня, але нiхто не збирався говорити йому як. Вiн прийняв свою долю як чоловiк. Вiн помер сильним, лiтаючим, господарем тих десяти секунд, що вiн був у повiтрi. Планам, якi я будував для нього всi цi роки, настав кiнець.
    
    
  В: Боже мiй, це жахливо.
    
    
  A: Все це було б для нього. Все це.
    
    
  72
    
    
    
  ВЕЖА КАЙНА
    
  Нью-Йорк
    
    
  Середа, 19 липня 2006 року. 11:39 вечора.
    
    
  'Ти впевнений, що нiчого не пам'ятаєш?'
    
  'Я кажу тобi. Вiн змусив мене розвернутися, а потiм набрав кiлька цифр.
    
  'Так далi продовжуватися не може. Має пройти ще близько шiстдесяти вiдсоткiв комбiнацiй. Ти мусиш менi щось дати. Будь-що.'
    
  Вони були поряд iз дверима лiфта. Ця дискусiйна група, безумовно, була складнiшою, нiж попередня. На вiдмiну вiд панелi, керованої вiдбитком долонi, це була проста цифрова клавiатура, схожа на банкомат, i практично неможливо було витягти коротку цифрову послiдовнiсть з будь-якої об'ємної пам'ятi. Щоб вiдкрити дверi лiфта, Альберт приєднав довгий товстий кабель до вхiдної панелi, маючи намiр зламати код, використовуючи простий, але жорстокий метод. У найширшому сенсi це полягало в тому, щоб змусити комп'ютер спробувати всi можливi комбiнацiї, вiд усiх нулiв до дев'яток, що могло зайняти досить багато часу.
    
  "У нас є три хвилини, щоб увiйти в цей лiфт. Комп'ютеру потрiбно щонайменше ще шiсть, щоб переглянути послiдовнiсть iз двадцяти цифр. Це якщо тим часом не станеться збiй, тому що я переключив всю потужнiсть процесора на програму розшифровки."
    
  Вентилятор в ноутбуцi видавав пекельний шум, немов сотня бджiл, що потрапили до взуттєвої коробки.
    
  Орвiлл спробував згадати. Вiн повернувся обличчям до стiни i глянув на свiй годинник. Пройшло не бiльше трьох секунд.
    
  'Я збираюся обмежити його десятьма цифрами", - сказав Альберт.
    
  'Ти впевнений?' Сказав Орвiлл, обертаючись.
    
  'Абсолютно. Я не думаю, що у нас є якийсь iнший варiант.
    
  'Скiльки часу це займе?'
    
  "Чотири хвилини", - сказав Альберт, нервово чухаючи пiдборiддя. "Сподiватимемося, що це не остання комбiнацiя, яку вiн пробує, тому що я чую, як вони наближаються".
    
  В iншому кiнцi коридору хтось бив у дверi.
    
    
  73
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня. 6:39 ранку.
    
    
  Вперше з того часу, як вони досягли каньйону Пазуря вiсiм днiв ранiше, свiтанок застав бiльшiсть учасникiв експедицiї сплячими. П'ятеро з них, пiд шiстьма футами пiску та камiння, нiколи бiльше не прокинуться.
    
  Iншi тремтiли вiд ранкового холоду пiд камуфляжною ковдрою. Вони дивилися на те мiсце, де мав бути горизонт, i чекали, коли зiйде сонце, перетворюючи холодне повiтря на пекло, яке стане найспекотнiшим днем йорданського лiта за останнi сорок п'ять рокiв. Час вiд часу вони занепокоєно кивали, i це лякало їх. Для кожного солдата нiчний дозор найважчий; i для того, хто має руки в кровi, це час, коли примари тих, кого вiн убив, можуть прийти, щоб прошепотiти йому на вухо.
    
  На пiвдорозi мiж п'ятьма вiдпочиваючими пiд землею i трьома, що несуть вартову службу на скелi, п'ятнадцять чоловiк перекинулися у своїх спальних мiшках; можливо, вони пропустили звуки звукового рiжка, який професор Форрестер використав, щоб пiдняти їх iз лiжка до свiтанку. Сонце зiйшло о 5:33 ранку i було зустрiнуте тишею.
    
  Близько 6:15 ранку, приблизно в той же час, коли Орвiлл Вотсон i батько Альберт входили до вестибюлю Кайн-Тауер, першим членом експедицiї, який прийшов до тями, був кухар Нурi Зайiт. Вiн штовхнув ногою свою помiчницю Ранi i вийшов назовнi. Як тiльки вiн дiстався до столового намету, вiн почав готувати розчинну каву, використовуючи згущене молоко замiсть води. Залишилося не так багато упаковок молока або соку, оскiльки люди пили їх, щоб компенсувати нестачу води, i не було фруктiв, так що єдине, що мiг зробити шеф, це приготувати омлети та яєчню. Старий нiмий вклав у їжу всю свою енергiю i жменю петрушки, що залишилася, спiлкуючись, як вiн завжди робив, за допомогою своїх кулiнарних навичок.
    
  У наметi лазарета Харел вивiльнилася з обiймiв Андреа i пiшла провiдати професора Форестера. Старий був пiдключений до кисневого балона, але його стан лише погiршився. Лiкар сумнiвався, що вiн протримається довше тiєї ночi. Похитавши головою, щоб розвiяти цю думку, вона повернулася, щоб розбудити Андреа поцiлунком. Поки вони пестили один одного i вели свiтську бесiду, вони обоє почали розумiти, що закохуються. Нарештi вони одягнулися i попрямували до їдальнi, щоб поснiдати.
    
  Фаулер, який тепер дiлив намет тiльки з Паппасом, розпочав свiй день всупереч здоровому глузду i зробив помилку. Думаючи, що всi в солдатському наметi сплять, вiн вислизнув назовнi i подзвонив Альберту супутниковим телефоном. Вiдповiв молодий священик i нетерпляче попросив його зателефонувати за двадцять хвилин. Фаулер повiсив трубку, вiдчуваючи полегшення вiд того, що дзвiнок був таким коротким, але стурбований тим, що йому доведеться знову спробувати щастя так швидко.
    
  Що стосується Девiда Паппаса, вiн прокинувся незадовго до половини сьомого i вiдправився вiдвiдати професора Форрестера, сподiваючись, що йому буде краще, але також сподiваючись позбутися почуття провини, яке вiн вiдчував пiсля сну минулої ночi, в якому вiн був єдиним археологом, що нарештi залишився живим.
    
  У солдатському наметi Марла Джексон зi свого матраца прикривала спину свого командира i коханця - вони нiколи не спали разом, коли були на завданнi, але час вiд часу потай вирушали разом на розвiдку. Їй було цiкаво, про що думає пiвденноафриканець.
    
  Деккер був одним з тих, для кого свiтанок принiс подих мертвих, чому волосся у нього на потилицi стало дибки. У короткий момент неспання мiж двома послiдовними кошмарами йому здалося, що вiн побачив на екранi частотного сканера сигнал, але це було занадто швидко, щоб визначити мiсцезнаходження. Раптом вiн схопився i почав вiддавати накази.
    
  У наметi Реймонда Кейна Рассел розкладав одяг свого боса i переконував його принаймнi прийняти його червону пiгулку. Каiн неохоче погодився, а потiм виплюнув це, коли Рассел не дивився. Вiн почував себе дивно спокiйним. Нарештi буде досягнуто всiєї мети його шiстдесяти восьми рокiв.
    
  У бiльш скромному наметi Томмi Айхберг непомiтно засунув палець у нiс, почухав зад i пiшов у ванну в пошуках Брайана Хенлi. Йому потрiбна була його допомога, щоб полагодити деталь, необхiдну для дриля. Їм довелося подолати вiсiм футiв стiни, але якби вони свердлили зверху, вони могли трохи зменшити вертикальний тиск, а потiм прибрати каменi вручну. Якби вони працювали швидко, їх можна було б закiнчити за шiсть годин. Звичайно, не допомогло те, що Хенлi нiде не було видно.
    
  Щодо Хукана, вiн подивився на свiй годинник. За останнiй тиждень вiн розробив найкраще мiсце, з якого можна було б отримати хороший огляд на всю дiлянку. Тепер вiн чекав, коли солдати змiняться. Очiкування його цiлком влаштовувало. Вiн чекав на все життя.
    
    
  74
    
    
    
  ВЕЖА КАЙНА
    
  Нью-Йорк
    
    
  Середа, 19 липня 2006 р., 11:41.
    
    
  7456898123
    
  Комп'ютер знайшов код рiвно за двi хвилини та сорок три секунди. Це було вдало, тому що Альберт помилився у своїх розрахунках щодо того, скiльки часу буде потрiбно охоронцям, щоб з'явитися. Дверi наприкiнцi коридору вiдчинилися майже одночасно з дверима лiфта.
    
  'Тримай це!'
    
  Двоє охоронцiв i полiцейський увiйшли в коридор, насупившись, їхнi пiстолети були напоготовi. Вони були не надто задоволенi цим хвилюванням. Альберт i Орвiлл кинулися в лiфт. Вони могли чути звук нiг по килиму i бачили руку, простягнуту, щоб спробувати зупинити лiфт. Промахнувся на кiлька дюймiв.
    
  Дверi зi скрипом зачинилися. Зовнi вони могли розiбрати приглушенi голоси охоронцiв.
    
  'Як ви вiдкриваєте цю штуку?' - спитав полiцейський.
    
  'Вони далеко не пiдуть. Для керування цим лiфтом потрiбен спецiальний ключ. Нiхто не може змусити це пройти без цього.'
    
  'Активуй аварiйну систему, про яку ти менi говорив'.
    
  'Так, сер. Негайно. Це буде схоже на вiдстрiл риби у бочцi.'
    
  Орвiлл вiдчув, як колотиться його серце, коли вiн повернувся до Альберта.
    
  'Чорт вiзьми, вони збираються дiстатися до нас!'
    
  Священик усмiхався.
    
  'Що, чорт забирай, з тобою вiдбувається? Придумай щось, - прошипiв Орвiлл.
    
  "У мене вже є. Коли ми увiйшли до комп'ютерної системи Kayn Tower цього ранку, було неможливо дiстатися електронного ключа в їхнiй системi, який вiдкриває дверi лiфта.'
    
  "Чортовськи неможливо", - погодився Орвiлл, який не любив, коли його чимось перемагали, але в цьому випадку зiткнувся з матiр'ю всiх брандмауерiв.
    
  'Ти можеш бути великим шпигуном, i ти, звичайно, знаєш кiлька трюкiв... але тобi не вистачає однiєї речi, яка потрiбна великому хакеру: нестандартного мислення', - сказав Альберт. Вiн схрестив руки за головою, наче вiдпочивав у своїй вiтальнi. 'Коли дверi замкненi, ви користуєтесь вiкнами. Або в цьому випадку ви змiнюєте послiдовнiсть, яка визначає положення лiфта та порядок поверхiв. Простий крок, який не було заблоковано. Тепер комп'ютер Kayn вважає, що лiфт знаходиться на тридцять дев'ятому поверсi замiсть тридцять восьмого.
    
  "I що?" - запитав Орвiлл, трохи роздратований хвастощами священика, але також i цiкавий.
    
  'Ну, мiй друже, у такiй ситуацiї всi аварiйнi системи в цьому мiстi змушують лiфти опускатися на останнiй доступний поверх, а потiм вiдчиняти дверi'.
    
  У цей момент, пiсля короткого здригання, лiфт почав пiднiматися. Вони могли чути крики вражених охоронцiв ззовнi.
    
  "Верх є низ, а низ є верх", - сказав Орвiлл, ляскаючи в долонi посеред хмари м'ятного дезiнфiкуючого засобу. "Ти генiй".
    
    
  75
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 6:43 ранку.
    
    
  Фаулер був готовий знову ризикувати життям Андреа. Користуватися супутниковим телефоном без будь-яких запобiжних заходiв було безумством.
    
  Комусь iз його досвiдом не мало сенсу робити одну й ту саму помилку двiчi. Це буде втретє.
    
  Перша була попередньої ночi. Священик пiдняв очi вiд свого молитовника, коли команда розкопникiв вийшла з печери, несучи напiвмертве тiло професора Форрестера. Андреа пiдбiг до нього та розповiв, що сталося. Репортер сказав, що вони були впевненi, що в печерi схована золота скринька, i Фаулер не мав жодних сумнiвiв. Скориставшись загальним хвилюванням, викликаним новинами, вiн зателефонував Альберту, який пояснив, що збирається спробувати востаннє отримати iнформацiю про терористичну групу i Хакан близько пiвночi в Нью-Йорку, за кiлька годин пiсля свiтанку в Йорданiї. Дзвiнок тривав рiвно тринадцять секунд.
    
  Друга вiдбулася ранiше того ранку, коли Фаулер поквапився i зателефонував. Цей дзвiнок тривав шiсть секунд. Вiн сумнiвався, що сканер мав час визначити, звiдки прийшов сигнал.
    
  Третiй дзвiнок мав вiдбутися за шiсть з половиною хвилин.
    
  Альберт, заради Бога, не пiдведи мене.
    
    
  76
    
    
    
  ВЕЖА КАЙНА
    
  Нью-Йорк
    
    
  Середа, 19 липня 2006 року. 11:45 вечора.
    
    
  'Як ти думаєш, як вони туди потраплять?' - Запитав Орвiлл.
    
  'Я думаю, вони приведуть команду спецназу i спустяться канатом з даху, можливо, стрiлятимуть по скляних вiкнах i таке лайно'.
    
  'Команда спецназу для пари неозброєних грабiжникiв? Тобi не здається, що це все одно, що використовувати танк для полювання на пару мишей.
    
  'Подивися на це з iншого боку, Орвiлл: двоє незнайомцiв вдерлися в особистий кабiнет мультимiльйонера-параноїка. Ви повиннi бути щасливими, що вони не збираються скинути на нас бомбу. Тепер дозвольте менi зосередитись. Щоб бути єдиним, хто має доступ на цей поверх, Рассел повинен мати дуже захищений комп'ютер.'
    
  'Тiльки не кажи менi, що пiсля всього, через що ми пройшли, щоб потрапити сюди, ти не можеш залiзти до його комп'ютера!'
    
  'Я цього не говорив. Я просто кажу, що це займе у мене принаймнi ще десять секунд.
    
  Альберт витер пiт iз чола, потiм дозволив своїм рукам пурхати над клавiатурою. Навiть найкращий хакер у свiтi не зможе проникнути до комп'ютера, якщо вiн не пiдключений до сервера. Це була їхня проблема з самого початку. Вони випробували все, щоб знайти комп'ютер Рассела у мережi Kayn. Це було неможливо, тому що з погляду систем комп'ютери на цьому поверсi не належали до Kayn Tower. На свiй подив, Альберт дiзнався, що не тiльки Рассел, але й Кайн користувалися комп'ютерами, якi були пiдключенi до Iнтернету та один до одного за допомогою 3G-карт, двох iз сотень тисяч, якi дiяли в Нью-Йорку на той час. Без цiєї важливої iнформацiї Альберт мiг би витратити десятилiття на пошук в Iнтернетi двох невидимих комп'ютерiв.
    
  Вони повиннi платити понад п'ятсот доларiв на день за використання широкосмугового доступу, не говорячи вже про дзвiнки, подумав Альберт. Я вважаю, це нiщо, коли ти стоїш мiльйони. Особливо, коли ти можеш тримати в страху таких людей, як ми, використовуючи такий простий трюк.
    
  'Думаю, у мене вийшло', - сказав священик, коли екран змiнив чорний фон на яскраво-синiй, що позначає запуск системи. 'Є успiхи в пошуку цього диска?'
    
  Орвiлл порився в ящиках i єдинiй шафi в акуратному та елегантному офiсi Рассела, витягаючи папки та скидаючи їх на килим. Тепер вiн у несамовитостi зривав картини зi стiни, шукав сейф i розпорював днища стiльцiв срiбним ножем для розкриття листiв.
    
  "Схоже, тут нема чого шукати", - сказав Орвiлл, пiдсуваючи ногою один iз стiльцiв Рассела, щоб вiн мiг сiсти поряд з Альбертом. Бiнти на його руках знову були вкритi кров'ю, а його кругле обличчя було блiдим.
    
  'Параноїдальний сукiн син. Вони спiлкувалися лише один з одним. Жодних зовнiшнiх електронних листiв. Рассел повинен використовувати iнший комп'ютер для ведення бiзнесу.
    
  "Мабуть, вiн вiдвiз його до Йорданiї".
    
  'Менi потрiбна ваша допомога. Що ми шукаємо?
    
  Через хвилину, пiсля введення всiх паролiв, якi вiн мiг придумати, Орвiлл здався.
    
  'Це марно. Там немає нiчого. А якщо й був, то вiн уже стер його.
    
  'Це наводить мене на думку. Почекай, - сказав Альберт, дiстаючи з кишенi флешку розмiром не бiльше жувальної гумки та пiдключаючи її до центрального процесора комп'ютера так, щоб вона взаємодiяла з жорстким диском. 'Невелика програма в цiй крихтi дозволить вам отримувати iнформацiю з вiддалених роздiлiв на жорсткому диску. Ми можемо почати звiдти.'
    
  'Приголомшливо. Шукайте Netcatch.
    
  'Правильно!'
    
  З невеликим шумом у вiкнi пошуку програми з'явився список iз чотирнадцяти файлiв. Альберт вiдкрив їх усi одразу.
    
  'Це файли HTML. Збереженi веб-сайти.'
    
  'Ти дiзнаєшся що-небудь?"
    
  'Так, я врятував їх сам. Це те, що я називаю розмовами на серверi. Терористи нiколи не надсилають один одному електроннi листи, коли планують атаку. Будь-який iдiот знає, що електронна пошта може пройти через двадцять або тридцять серверiв, перш нiж досягне адресата, тому ви нiколи не знаєте, хто стежить за вашим повiдомленням. Що вони роблять, так це дають усiм у камерi однаковий пароль до безкоштовного облiкового запису, i вони пишуть все, що їм потрiбно, щоб передати як чернетку повiдомлення електронної пошти. Це схоже на те, що ви пишете самому собi, за винятком того, що це цiлий осередок терористiв, якi спiлкуються один з одним. Електронного листа так i не надiслано. Це нiкуди не приведе, тому що кожен з терористiв використовує один i той же облiковий запис i ...
    
  Орвiлл стояв паралiзований перед екраном, настiльки приголомшений, що на мить забув дихати. Немислиме те, чого вiн нiколи не уявляв, раптово стало очевидним прямо в нього на очах.
    
  "Це неправильно", - сказав вiн.
    
  'У чому справа, Орвiле?'
    
  'Я... зламуйте тисячi та тисячi акаунтiв щотижня. Коли ми копiюємо файли з веб-сервера, ми зберiгаємо лише текст. Якби ми цього не зробили, зображення швидко заповнили б жорсткi диски. Результат потворний, але ви все одно можете його прочитати.
    
  Орвiлл вказав забинтованим пальцем на екран комп'ютера, де вiдбувалася розмова мiж терористами електронною поштою Maktoob.com можна було побачити кольоровi кнопки та зображення, яких не було б, якби це був один iз файлiв, якi вiн зламав i зберiг.
    
  'Хтось увiйшов до Maktoob.com з браузера на цьому комп'ютерi, Альберт. Незважаючи на те, що вони стерли його пiсля завершення зображення залишилися в кешi пам'ятi. I щоб потрапити до Мактуба...'
    
  Альберт зрозумiв ще до того, як Орвiлл змiг закiнчити.
    
  'Хто б не був тут, вiн мав знати пароль'.
    
  Орвiлл погодився.
    
  'Це Рассел, Альберт. Рассел - хакан.
    
  У цей момент пролунали пострiли, розбивши велике вiкно.
    
    
  77
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 6:49 ранку.
    
    
  Фаулер уважно подивився на свiй годинник. За дев'ять секунд до обумовленого часу сталося несподiване.
    
  Дзвонив Альберт.
    
  Священик вирушив до входу в каньйон, щоб зателефонувати. Там була слiпа пляма, яку солдат, що спостерiгав iз пiвденного кiнця скелi, не мiг бачити. У той момент, коли вiн увiмкнув телефон, пролунав дзвiнок. Фаулер зрозумiв, що щось не так.
    
  'Альберте, що трапилося?'
    
  На iншому кiнцi лiнiї вiн почув кiлька голосiв. Фаулер намагався зрозумiти, що вiдбувається.
    
  'Кинь трубку!'
    
  "Офiцер, я мушу зателефонувати!" Голос Альберта звучав здалеку, нiби у нього не було телефону поряд з вухом. Це справдi важливо.
    
  'Я сказав тобi кинути цей грiбаний телефон'.
    
  'Я збираюся повiльно опустити руку i поговорити. Якщо ви побачите, що я роблю щось пiдозрiле, тодi пристрелiть мене.'
    
  'Це моє останнє попередження. Кинь це!
    
  'Ентонi', - голос Альберта був рiвним i ясним. Вiн, нарештi, вставив навушник. 'Ти мене чуєш?'
    
  'Так, Альберт'.
    
  'Рассел - хакан. Пiдтверджено. Будь обережний-'
    
  Зв'язок був перерваний. Фаулер вiдчув, як хвиля шоку обняла його тiло. Вiн розвернувся, щоб бiгти до табору, потiм усе занурилося в темряву.
    
    
  78
    
    
    
  ВСЕРЕДИНI ОБIДНОГО ШАТРУ, ЗА П'ЯТЬДЕСЯТЬ ТРИ СЕКУНДИ ДО
    
  Андреа i Харел зупинилися бiля входу в їдальню, коли побачили Девiда Паппаса, що бiжить до них. Паппас був у закривавленiй футболцi i, здавалося, був дезорiєнтований.
    
  'Доктор, лiкарю!'
    
  "Що, чорт забирай, вiдбувається, Девiд?" - вiдповiв Харел. Вона була в такому ж поганому настрої з тих пiр, як iнцидент з водою зробив "правильну каву" справою минулого.
    
  'Це професор. Вiн у поганiй формi.
    
  Девiд зголосився залишитися з Форрестером, поки Андреа та Док пiшли снiдати. Єдине, що затримало знесення стiни, щоб дiстатися ковчега, був стан Форрестера, хоча Рассел хотiв продовжити роботу попередньої ночi. Девiд вiдмовився розкривати порожнину, поки у професора не з'явиться шанс одужати та приєднатися до них. Андреа, чия думка про Паппаса за останнi кiлька годин ставала все гiршою i гiршою, пiдозрювала, що вiн просто чекав, коли Форрестер остаточно забереться з дороги.
    
  'Добре'. Док зiтхнув. 'Ти йди вперед, Андреа. Для нас обох немає сенсу пропускати снiданок. Вона побiгла назад до лазарета.
    
  Репортер швидко зазирнув усередину їдальнi. Зайiт та Петерцi помахали їй у вiдповiдь. Андреа сподобався нiмий кухар та його помiчник, але єдиними людьми, якi сидiли в той момент за столами, були двоє солдатiв, Алоїс Готлiб та Луїс Мелонi, якi їли зi своїх пiдносiв. Андреа була здивована, що їх було лише двоє, бо солдати зазвичай снiдали разом, залишаючи лише одного дозорця на пiвденному гребенi на пiвгодини. Фактично снiданок був єдиним разом, коли вона бачила солдатiв разом в одному мiсцi.
    
  Оскiльки Андреа не дбала про їхню компанiю, вона вирiшила, що повернеться i подивиться, чи зможе вона допомогти Харел.
    
  Незважаючи на те, що мої медичнi знання настiльки обмеженi, я б, мабуть, одягнув лiкарняний халат задом наперед.
    
  Потiм Док обернувся i крикнув: "Зроби менi ласку, принеси менi велику каву, добре?"
    
  Андреа сунула одну ногу в намет їдальнi, намагаючись прокласти найкращий маршрут, щоб уникнути спiтнiлих солдатiв, якi схилилися над їжею, як мавпи, коли вона мало не врiзалася в Нурi Зайiта. Кухар, мабуть, побачив, як лiкар бiжить назад у лазарет, бо вiн вручив Андреа тацю з двома чашками розчинної кави та тарiлкою тостiв.
    
  'Розчинна кава, розчинена в молоцi, це вiрно, Нурi?'
    
  Нiмий усмiхнувся i знизав плечима, кажучи, що це не його вина.
    
  'Я знаю. Можливо, сьогоднi ввечерi ми побачимо, як iз каменю б'є вода та всi цi бiблiйнi штучки. У будь-якому випадку, дякую вам.'
    
  Повiльно, переконавшись, що вона не пролила кави, бо знала, що вона не сама скоординована людина у свiтi, хоча вона нiколи не зiзналася б у цьому вголос, вона попрямувала до лазарету. Нурi помахав їй вiд входу до їдальнi, все ще посмiхаючись.
    
  I тодi це сталося.
    
  Андреа вiдчула, нiби гiгантська рука пiдняла її з землi i пiдкинула на шiсть з половиною футiв у повiтря, перш нiж кинути назад. Вона вiдчула гострий бiль у лiвiй руцi та жахливе печiння в грудях та спинi. Вона обернулася якраз вчасно, щоб побачити тисячi маленьких шматочкiв палаючої тканини, що падають з неба. Стовп чорного диму був усiм, що залишилося вiд того, що двi секунди тому було їдальним наметом. Високо вгорi дим, здавалося, змiшувався з iншим, набагато чорнiшим димом. Андреа не мiг зрозумiти, звiдки це взялося. Вона обережно торкнулася своїх грудей i зрозумiла, що її сорочка вкрита гарячою липкою рiдиною.
    
  Прибiг Док.
    
  "З тобою все гаразд?" О Боже, ти гаразд, люба?
    
  Андреа знала, що Харел кричала, хоча її голос звучав далеко з-за свисту у вухах Андреа. Вона вiдчула, як лiкар оглядає її шию та руки.
    
  'Моя скриня'.
    
  'Ти в порядку. Це лише кава.'
    
  Андреа обережно встала i побачила, що пролила на себе каву. Її права рука все ще стискала тацю, тодi як лiва вдарилася об камiнь. Вона поворухнула пальцями, боячись, що отримала ще бiльше травм. На щастя, нiчого не було зламано, але вся її лiва сторона була немов паралiзована.
    
  Коли кiлька членiв експедицiї намагалися загасити пожежу, використовуючи вiдра з пiском, Харел зосередився на доглядi за ранами Андреа. У репортера були порiзи та подряпини на лiвiй сторонi тiла. Її волосся i шкiра на спинi були трохи обпаленi, а у вухах постiйно дзвенiло.
    
  "Задзижчання зникне через три-чотири години", - сказала Харел, прибираючи стетоскоп назад у кишеню штанiв.
    
  'Менi шкода...' сказала Андреа, майже кричачи, не усвiдомлюючи цього. Вона плакала.
    
  'Тобi нема за що вибачатися'.
    
  'Вiн... Нурi... принiс менi каву. Якби я зайшов усередину, щоб забрати це, я був би мертвий прямо зараз. Я могла б попросити його вийти i викурити зi мною цигарку. Я мiг би врятувати йому життя замiсть цього.'
    
  Харел вказав на околицi. I намет їдальнi, i бензовоз були пiдiрванi - два окремi вибухи одночасно. Чотири людини були перетворенi на нiщо, крiм попелу.
    
  'Єдиний, хто має щось вiдчувати, - це сучий син, який це зробив'.
    
  "Не турбуйтеся про це, ледi, вiн у нас", - сказав Торрес.
    
  Вiн i Джексон тягли людину в кайданках за ноги. Вони поклали його посеред площi бiля наметiв, тодi як iншi учасники експедицiї дивилися в шоцi, не в змозi повiрити, що вони бачили.
    
    
  79
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 6:49 ранку.
    
    
  Фаулер пiднiс руку до чола. Вона стiкала кров'ю. Вибух вантажiвки шпурнув його на землю, i вiн щось ударився головою. Вiн спробував пiдвестися i попрямувати назад до табору, все ще тримаючи в руцi супутниковий телефон. У серединi свого туманного бачення i густої хмари диму вiн побачив двох солдатiв, що наближалися з спрямованими на нього пiстолетами.
    
  'Це був ти, сучин ти син!'
    
  'Дивися, вiн все ще тримає телефон у руцi'.
    
  'Це те, що ти використав, щоб влаштувати вибухи, чи не так, ублюдок?'
    
  Приклад рушницi вдарив його по головi. Вiн упав на землю, але не вiдчув стусанiв чи iнших ударiв по своєму тiлу. Вiн знепритомнiв задовго до цього.
    
    
  "Це смiшно", - закричав Рассел, приєднуючись до групи, що натовпилася навколо батька Фаулера: Деккер, Торрес, Джексон i Алрiк Готлiб з боку солдатiв; Айхберг, Хенлi та Паппас з того, що залишилося вiд цивiльних.
    
  За допомогою Харел Андреа намагалася встати та пiдiйти до групи загрозливих осiб, якi були чорними вiд сажi.
    
  "Це не смiшно, сер", - сказав Деккер, кидаючи супутниковий телефон Фаулера. "У нього було це, коли ми знайшли його бiля бензовоза. Завдяки сканеру ми знаємо, що вiн зробив короткий телефонний дзвiнок цього ранку, тому ми вже пiдозрювали його. Замiсть того, щоб iти снiдати".
    
  'Це всього...' почала Андреа, але Харел смикнула її за руку.
    
  'Тихо. Це йому не допоможе, прошепотiла вона.
    
  Точно. Що я хотiв сказати, що це секретний телефон, який вiн використовує для зв'язку iз ЦРУ? Це не найкращий спосiб захистити свою невиннiсть, iдiот.
    
  'Це телефон. Звичайно, щось, що не дозволено в цiй експедицiї, але цього недостатньо, щоб звинуватити цю людину в органiзацiї вибухiв", - сказав Рассел.
    
  'Можливо, не тiльки телефон, сер. Але подивiться, що ми знайшли у його портфелi. '
    
  Джексон кинув зiпсований портфель перед ними. Вiн був спустошений, а нижня кришка зiрвана. До основи було приклеєно потайне вiддiлення з маленькими брусками, схожими на марципан.
    
  "Це С4, мiстер Рассел", - продовжив Деккер.
    
  Iнформацiя змусила їх усiх затамувати подих. Потiм Алрiк витяг свiй пiстолет.
    
  'Ця свиня вбила мого брата. Дозволь менi всадити кулю в його гребаний череп', - заволав вiн, несамовито вiд лютi.
    
  "Я почув досить", - сказав м'який, але впевнений голос.
    
  Коло розiмкнулося, i Реймонд Кайн пiдiйшов до несвiдомого тiла священика. Вiн схилився над ним, одна постать у чорному, а iнша у бiлому.
    
  'Я можу зрозумiти, що змусило цю людину зробити те, що вона зробила. Але ця мiсiя вiдкладалася надто довго i бiльше вiдкладати її не можна. Паппасе, будь ласка, повертайся до роботи i знеси стiну.'
    
  "Мiстер Кайн, я не можу цього зробити, не знаючи, що тут вiдбувається", - вiдповiв Паппас.
    
  Брайан Хенлi та Томмi Айхберг, схрестивши руки, пiдiйшли i встали поруч iз Паппасом. Кайн навiть не глянув на них двiчi.
    
  'Мiстер Деккер?'
    
  'Сер?' - Запитав великий пiвденноафриканець.
    
  'Будь ласка, виявiть свої повноваження. Час тонкощiв минув.
    
  'Джексон', - сказав Деккер, подаючи знак.
    
  Солдат пiдняла свiй M4 та нацiлила його на трьох повстанцiв.
    
  "Ви, мабуть, жартуєте", - поскаржився Айхберг, чий великий червоний нiс був у парi дюймiв вiд дула пiстолета Джексона.
    
  'Це не жарт, мила. Починай йти, або я пристрелю тобi нову дупу.' Джексон звела курок своєї зброї зi зловiсним металевим клацанням.
    
  Незважаючи на iнших, Каїн пiдiйшов до Харел та Андреа.
    
  'Щодо вас, юнi ледi, було приємно мати можливiсть розраховувати на вашi послуги. Мiстер Деккер гарантує ваше повернення на Бегемота.'
    
  'Про що ти говориш?' завила Андреа, яка, незважаючи на свої проблеми зi слухом, вловила дещо з того, що сказав Каїн. 'Проклятий сучий син! Вони збираються витягти Ковчег за кiлька годин. Дозволь менi залишитися до завтра. Ти в мене в боргу.
    
  'Ви хочете сказати, що рибалка повинен черв'яку? Забери їх. О, i переконайтеся, що вони йдуть тiльки з тим, що на них надiто. Попросiть репортера передати диск iз фотографiями.'
    
  Деккер вiдвiв Алрика убiк i тихо заговорив з ним.
    
  'Ти береш їх'.
    
  'Луха собача. Я хочу залишитись тут i розiбратися зi священиком. Вiн убив мого брата', - сказав нiмець, його очi були налитi кров'ю.
    
  'Вiн усе ще живий, коли ти повернешся. Тепер роби, як тобi сказано. Торрес подбає про те, щоб вiн був милим i теплим для вас.
    
  'Чорт вiзьми, полковнику. Дорога звiдси до Акаби i назад займає щонайменше три години, навiть якщо ми їдемо на максимальнiй швидкостi до Хамвi. Якщо Торрес дiстанеться священика, на той час, як я повернуся, вiд нього нiчого не залишиться.
    
  'Повiр менi, Готлiб. Ти повернешся за годину.
    
  'Що ви хочете сказати, сер?'
    
  Деккер серйозно глянув на нього, роздратований повiльнiстю свого пiдлеглого. Вiн ненавидiв пояснювати речi за буквами.
    
  Сарсапарилла, Готлiб. I зробiть це швидко.'
    
    
  80
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 7:14 ранку.
    
    
  Сидячи на задньому сидiннi H3, Андреа напiвприкрила очi в марнiй спробi впоратися з пилом, який вривався у вiкна. Вибух бензовоза вибив вiкна автомобiля i розбив вiтрове скло, i хоча Алрiк зачепив деякi дiрки клейкою стрiчкою та кiлькома сорочками, вiн працював так швидко, що в деяких мiсцях пiсок все ще потрапляв усередину. Харел поскаржився, але солдат не вiдповiв. Вiн тримав кермо обома руками, кiсточки його пальцiв побiлiли, а рот був напружений. Вiн подолав велику дюну бiля входу в каньйон лише за три хвилини i тепер тиснув на акселератор так, наче вiд цього залежало його життя.
    
  "Це буде не найкомфортнiша подорож у свiтi, але принаймнi ми повертаємося додому", - сказала Док, поклавши руку на стегно Андреа. Андреа мiцно стиснув її руку.
    
  'Чому вiн це зробив, док? Чому у нього в портфелi була вибухiвка? Скажiть менi, що вони пiдкинули їх йому, сказав молодий репортер майже благаюче.
    
  Лiкар нахилилася ближче, так що Алрик не мiг її чути, хоча вона сумнiвалася, що вiн мiг щось почути через шум двигуна i вiтру, що ляскає тимчасовими кришками на вiкнах.
    
  'Я не знаю, Андреа, але вибухiвка належала йому'.
    
  'Звiдки ти знаєш?' - Запитала Андреа, її очi раптово стали серйозними.
    
  'Тому що вiн сказав менi. Пiсля того, як ви почули розмову солдатiв, коли ви були пiд їхнiм наметом, вiн прийшов до мене за допомогою з шаленим планом пiдiрвати водогiн.'
    
  'Док, про що ти говориш? Ти знав про це?
    
  Вiн прийшов сюди через тебе. Якось вiн уже врятував ваше життя, i, згiдно з кодексом честi, за яким живуть такi, як вiн, вiн вважає, що повинен допомагати вам у будь-який час, коли вам знадобиться допомога. У будь-якому випадку, з не зовсiм зрозумiлих причин, саме його бос втягнув тебе в цю справу в першу чергу. Вiн хотiв переконатися, що Фаулер був в експедицiї.
    
  'Так ось чому Кайн згадав про хробака?'
    
  'Так. Для Кайна та його людей ти був просто способом контролювати Фаулера. Все було брехнею з самого початку.
    
  'I що з ним тепер буде?'
    
  'Забудь про нього. Вони допитають його, а потiм... вiн зникне. I перш нiж ти щось скажеш, навiть не думай про повернення туди.
    
  Реальнiсть ситуацiї приголомшила репортера.
    
  'Чому, док?' Андреа з огидою вiдсторонилася вiд неї. "Чому ти не сказав менi, пiсля всього, через що ми пройшли?" Ти присягнув, що нiколи бiльше не брешеш менi. Ти присягнув, коли ми кохали. Я не знаю, як я мiг бути таким безглуздим...'
    
  'Я багато чого говорю'. По щоцi Харель скотилася сльоза, але, коли вона продовжила, її голос був сталевим. Його мiсiя вiдрiзняється вiд моєї. Для мене це була просто ще одна з безглуздих експедицiй, якi час вiд часу вiдбуваються. Але Фаулер знав, що це може бути по-справжньому. I якщо це було так, вiн знав, що мав щось зробити з цим.
    
  'I що це було? Висадити нас усiх?'
    
  'Я не знаю, хто влаштував вибух цього ранку, але повiрте менi, це був не Ентонi Фаулер'.
    
  'Але ти нiчого не сказав'.
    
  'Я не мiг нiчого сказати, не видавши себе", - сказав Харел, вiдводячи погляд. 'Я знав, що вони витягнуть нас звiдти... Я... хотiв бути з тобою. Далеко вiд розкопок. Далi вiд мого життя, я гадаю.'
    
  "А як щодо Форрестера? Вiн був вашим пацiєнтом, i ви залишили його там."
    
  'Вiн помер цього ранку, Андреа. Насправдi, якраз перед вибухом. Вiн хворiв роками, ти це знаєш.
    
  Андреа похитала головою.
    
  Якби я був американцем, я отримав би Пулiтцерiвську премiю, але якою цiною?
    
  'Я не можу в це повiрити. Стiльки смертей, стiльки насильства, i все заради безглуздого музейного експонату.
    
  'Фаулер тобi цього не пояснив? На карту поставлено набагато бiльше... Харел замовкла, коли Хаммер сповiльнив хiд.
    
  'Це неправильно', - сказала вона, виглядаючи через щiлини у вiкнi. 'Тут нiчого немає'.
    
  Транспортний засiб рiзко зупинився.
    
  'Гей, Алрiку, що ти робиш?' - сказала Андреа. Чому ми зупиняємось?
    
  Великий нiмець нiчого не сказав. Дуже повiльно вiн вийняв ключi iз замку запалювання, натиснув на ручне гальмо i вийшов iз Hummer, грюкнувши дверима.
    
  'Чорт. Вони б не посмiли", - сказав Харел.
    
  Андреа побачила страх в очах лiкаря. Вона могла чути кроки Алрiка по пiску. Вiн переходив на бiк Харел.
    
  'Що вiдбувається, док?'
    
  Дверi вiдчинилися.
    
  "Забирайся", - холодно сказав Алрик, його обличчя було безпристрасним.
    
  'Ти не можеш цього зробити", - сказала Харел, не рухаючись нi на дюйм. 'Ваш командир не хоче наживати ворога в Моссадi. Ми дуже поганi вороги, щоб нас мати.'
    
  Наказ є наказом. Забирайся.
    
  'Не вона. Принаймнi вiдпусти її, будь ласка.'
    
  Нiмець пiднiс руку до пояса i витяг iз кобури автоматичний пiстолет.
    
  'Востаннє. Вийдiть iз машини.'
    
  Харел подивилася на Андреа, змирившись зi своєю долею. Вона знизала плечима i обома руками схопилася за пасажирську ручку над бiчним склом, щоб вийти з автомобiля. Але раптом вона напружила м'язи рук i, все ще стискаючи рукоятку, викинула ноги, вдаривши Алрика в груди своїми важкими черевиками. Нiмець випустив пiстолет, що впав на землю. Харел кинувся головою вперед на солдата, збивши його з нiг. Лiкар негайно скочив i вдарив нiмця ногою в обличчя, розсiк брову i пошкодив око. Док занiс її ногу над своїм обличчям, готовий закiнчити роботу, але солдат прийшов до тями, схопив її за ногу своєю величезною рукою i рiзко розгорнув влiво. Пролунав гучний звук кiстки, що ламається, коли Док впав.
    
  Найманець пiдвiвся i обернувся. Андреа наближалася до нього, готова завдати удару, але солдат позбавився її, вдаривши тильною стороною долонi, залишивши потворний червоний рубець на її щоцi. Андреа впала горiлиць. Коли вона впала на пiсок, то вiдчула пiд собою щось тверде.
    
  Тепер Алрiк схилився над Харел. Вiн схопив велику гриву кучерявого чорного волосся i потягнув, пiднiмаючи її, нiби вона була лялькою, поки його обличчя не було поруч з її обличчям. Харел все ще не оговтався вiд шоку, але зумiв подивитися солдатовi в очi i плюнув у нього.
    
  'Пiшов ти, шматок лайна'.
    
  Нiмець плюнув у вiдповiдь, а потiм пiдняв праву руку, в якiй тримав бойовий нiж. Вiн занурив його в живiт Харел, насолоджуючись виглядом того, як очi його жертви закочуються, а рот вiдкривається, коли вона намагається дихати. Алрик повернув ножа в ранi, а потiм грубо витяг його. Хлинула кров, забризкавши солдатську форму та черевики. Вiн вiдпустив лiкаря з виразом огид на обличчi.
    
  'Неїє!'
    
  Тепер найманець повернувся до Андреа, яка приземлилася на пiстолет i намагалася знайти запобiжника. Вона закричала щосили i натиснула на спусковий гачок.
    
  Автоматичний пiстолет стрибнув у неї в руках, через що пальцi онiмiли. Вона нiколи ранiше не стрiляла з пiстолета, i це було помiтно. Куля просвистiла повз нiмця i врiзалася у дверi Hummer. Алрик вигукнув щось нiмецькою i кинувся на неї. Майже не дивлячись, Андреа вистрiлив ще тричi.
    
  Одна куля пройшла повз.
    
  Iнший проколов шину на Хамвi.
    
  Третя влучила у вiдкритий рот нiмця. Через iнерцiю свого 200-фунтового тiла вiн продовжував наближатися до Андреа, хоча його руки бiльше не мали намiру вiдiбрати у неї пiстолет i задушити її. Вiн упав обличчям угору, намагаючись заговорити, з рота в нього хлюпала кров. З жахом Андреа побачила, що пострiл вибив нiмцевi кiлька зубiв. Вона вiдступила вбiк i чекала, все ще цiлячись у нього з пiстолета - хоча, якби їй не вдалося поранити його з чистого випадку, це було б безглуздо, оскiльки її рука занадто сильно тремтiла, а в пальцях не залишилося сили. Її рука хворiла вiд удару пiстолета.
    
  Нiмцевi знадобилася майже хвилина, щоб померти. Куля пройшла через його шию, зруйнувавши спинний мозок i залишивши його паралiзованим. Вiн захлинувся своєю кров'ю, коли вона залила його горло.
    
  Коли вона була впевнена, що Алрiк бiльше не загрожує, Андреа пiдбiгла до Харел, яка стiкала кров'ю на пiску. Вона сiла i обхопила голову Дока, уникаючи дивитися на рану, коли Харел безпорадно намагалася руками утримати свої нутрощi.
    
  'Зачекайте, док. Скажи менi, що я маю робити. Я витягну тебе звiдси, навiть якщо це просто для того, щоб надерти тобi дупу за те, що ти менi брешеш.
    
  "Не турбуйся", - вiдповiла Харел слабким голосом. 'З мене вистачить. Повiрте менi. Я лiкар.
    
  Андреа схлипнула i притулилася чолом до Хареля. Харел прибрав руку вiд рани та схопив одного з репортерiв.
    
  'Не кажи так. Будь ласка, не треба.
    
  'Я наговорив тобi досить брехнi. Я хочу, щоб ти дещо для мене зробив.
    
  'Назви це'.
    
  'Через хвилину я хочу, щоб ти сiв у Хаммер i поїхав на захiд цiєю козячою стежкою. Ми приблизно у дев'яносто п'яти милях вiд Акаби, але ви повиннi змогти дiстатися до дороги через пару годин.' Вона зробила паузу та стиснула зуби вiд болю. 'В автомобiлi встановлено GPS-пеленгатор. Якщо ви когось побачите, виходьте з Хаммера i просiть про допомогу. Що я хочу, щоб ти зробив, то це забрався звiдси. Поклянися менi, що ти це зробиш?
    
  'Я клянуся'.
    
  Харел скривився вiд болю. Її хватка на руцi Андреа слабшала з кожною секундою.
    
  'Чи бачиш, менi не слiд називати тобi своє справжнє iм'я. Я хочу, щоб ти зробив для мене ще щось. Я хочу, щоб ви сказали це вголос. Нiхто нiколи цього не робив.
    
  'Чедва'.
    
  'Кричi голоснiше'.
    
  'ЧЕДВА!' - Закричала Андреа, її туга i бiль порушили тишу пустелi.
    
  Через чверть години життя Чедви Харел обiрвалася назавжди.
    
    
  Копати могилу в пiску голими руками було найважче, що колись робила Андреа. Не через зусилля, якi це зажадало, а через те, що це означало. Тому що це був безглуздий жест, i тому що частково Чедва померла через подiї, якi вона почала рухати. Вона викопала неглибоку могилу i помiтила її антеною вiд Хаммера i навколо камiння.
    
  Закiнчивши Андреа пошукала в Хаммерi воду, але без особливого успiху. Єдина вода, яку вона змогла знайти, була у флязi солдата, що висiла на поясi. Його було заповнено на три чвертi. Вона також взяла його кепку, хоча, щоб не знiмати її, їй довелося поправити її англiйською шпилькою, яку вона знайшла у кишенi. Вона також витягла одну iз сорочок, засунутих у розбитi вiкна, та схопила сталеву трубку з багажника Hummer. Вона вирвала двiрники i засунула їх у трубу, обернувши сорочкою, щоб вийшла iмпровiзована парасолька.
    
  Потiм вона повернулася на трасу, яку залишив Хаммер. На жаль, коли Харель попросила її присягнути повернутися в Акабу, вона не знала про шалену кулю, яка пробила передню шину, бо стояла спиною до автомобiля. Навiть якби Андреа хотiла стримати свою обiцянку, чого не сталося, для неї неможливо було б помiняти шину самостiйно. Скiльки вона шукала, вона не могла знайти домкрат. Такою кам'янистою дорогою автомобiль не змiг би проїхати i ста футiв без справного переднього колеса.
    
  Андреа подивилася на захiд, де вона могла бачити слабку лiнiю головної дороги, що звивається мiж дюнами.
    
  Дев'яносто п'ять миль до Акаби пiд полуденним сонцем майже шiстдесят до головної дороги. Це як мiнiмум кiлька днiв ходьби по 100-градуснiй спецi, сподiваючись, що я когось знайду, а в мене навiть води не вистачить на шiсть годин. I це за умови, що я не помилюся, намагаючись знайти майже невидиму дорогу, або що цi сучi дiти ще не забрали Ковчег i не натрапили на мене звiдси.
    
  Вона подивилася на схiд, де слiди Хаммера були ще свiжими.
    
  На вiсiм миль у тому напрямку були транспортнi засоби, вода та черпак столiття, подумала вона, починаючи йти. Не кажучи вже про цiлий натовп людей, якi хочуть моєї смертi. Плюси? Я все ще маю шанс повернути свiй диск i допомогти священиковi. Я гадки не маю як, але я спробую.
    
    
  81
    
    
    
  СКЛЕП з РЕЛIКВIЯМИ
    
  ВАТIКАН
    
    
  Тринадцятьма днями ранiше
    
    
  'Хочеш трохи льоду для цiєї руки?' - Запитав Сiрiн. Фаулер дiстав з кишенi носову хустку i перев'язав їм кiсточки пальцiв, якi кровоточили вiд кiлькох порiзiв. Уникаючи брата Сесiлiо, котрий усе ще намагався вiдновити нiшу, яку вiн зруйнував своїми кулаками, Фаулер пiдiйшов до глави Священного Альянсу.
    
  'Чого ти хочеш вiд мене, Камiло?'
    
  'Я хочу, щоб ти повернув його, Ентонi. Якщо вона насправдi iснує, мiсце для Ковчега знаходиться тут, у укрiпленому примiщеннi на глибинi ста п'ятдесяти футiв пiд Ватиканом. Зараз не час для того, щоб це розiйшлося свiтом у чужих руках. Не кажучи вже про те, щоб свiт дiзнався про її iснування.
    
  Фаулер заскреготiв зубами вiд зарозумiлостi Сирiна i того, хто був над ним, можливо навiть самого Папи Римського, якi вважали, що вони можуть вирiшити долю Ковчега. Те, про що просив його Сiрiн, було набагато бiльшим, нiж проста мiсiя; це давило, як надгробок, на все його життя. Ризики були незлiченнi.
    
  'Ми збережемо його', - наполягав Сiрiн. 'Ми знаємо, як чекати'.
    
  Фаулер кивнув головою.
    
  Вiн вирушив би до Йорданiї.
    
  Але вiн теж був спроможний приймати свої власнi рiшення.
    
    
  82
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 9:23 ранку.
    
    
  'Прокинься, падре'.
    
  Фаулер повiльно приходив до тями, не знаючи точно, де вiн знаходиться. Вiн знав лише, що все його тiло болiло. Вiн не мiг поворухнути руками, бо вони були скутi кайданками над його головою. Наручники були якось прикрiпленi до стiни каньйону.
    
  Коли вiн розплющив очi, вiн пiдтвердив це, а також особистiсть людини, яка намагалася його розбудити. Торес стояв перед ним.
    
  Широка посмiшка.
    
  'Я знаю, ви мене розумiєте", - сказав солдат iспанською. 'Я волiю говорити своєю рiдною мовою. Так я можу набагато краще розбиратися з тонкими деталями.'
    
  "У тобi немає нiчого витонченого", - сказав священик iспанською.
    
  'Ви помиляєтеся, падре. Навпаки, однiєю з речей, якi зробили мене знаменитим у Колумбiї, було те, як я завжди використовував природу, щоб допомогти менi. У мене є маленькi друзi, якi роблять за мене мою роботу.
    
  "Так це ти пiдклав скорпiонiв у спальний мiшок мiс Отеро", - сказав Фаулер, намагаючись непомiтно для Торреса зняти наручники. Це було марно. Вони були прикрiпленi до стiни каньйону сталевим цвяхом, який був убитий у скелю.
    
  'Я цiную вашi зусилля, падре. Але як би сильно ви не тягнули, цi наручники не зрушать з мiсця", - сказав Торрес. 'Але ти маєш рацiю. Я хотiв отримати твою маленьку iспанську сучку. Це не спрацювало. Отже, тепер я маю дочекатися нашого друга Алрика. Я думаю, вiн покинув нас. Мабуть, вiн розважається з твоїми двома подружками-повiями. Я сподiваюся, що вiн трахне їх обох, перш нiж знесе їм голови. Кров так важко випрати з вашої унiформи.
    
  Фаулер смикнув за наручники, заслiплений гнiвом i нездатний контролювати себе.
    
  'Iди сюди, Торрес. Ти приходь сюди!
    
  'Гей, гей! Що трапилося? - сказав Торрес, насолоджуючись люттю на обличчi Фаулера. 'Менi подобається бачити тебе розлютованим. Моїм маленьким друзям це сподобається.'
    
  Священик подивився у тому напрямi, куди вказував Торрес. Недалеко вiд нiг Фаулера на пiску був горбок з кiлькома червоними постатями, що пересуваються ним.
    
  'Solenopsis catusianis. Я насправдi не знаю латинi, але я знаю, що цi мурахи страшенно серйознi, падре. Менi дуже пощастило, що я знайшов один iз їхнiх пагорбiв так близько. Я люблю спостерiгати за їхньою роботою, i я давно не бачив, щоб вони робили свою справу...'
    
  Торрес сiв навпочiпки i пiдняв камiнь. Вiн пiдвiвся, пограв з каменем кiлька миттєвостей, потiм вiдступив на кiлька крокiв.
    
  'Але сьогоднi, схоже, вони працюватимуть особливо старанно, падре. У моїх маленьких друзiв такi зуби, що ви не повiрите. Але це не все. Найкраща частина - це коли вони встромляють у тебе своє жало i впорскують отруту. Ось, дозвольте менi показати вам.
    
  Вiн вiдвiв руку назад i пiдняв колiно, як бейсбольний пiтчер, потiм жбурнув камiнь. Вiн потрапив у курган, зруйнувавши його вершину.
    
  Це було так, наче червона фурiя ожила на пiску. Мурахи сотнями вилетiли з гнiзда. Торес вiдступив трохи назад i кинув ще один камiнь, цього разу по дузi, так що вiн приземлився на пiвдорозi мiж Фаулером та гнiздом. Червона маса на мить завмерла, а потiм кинулася на скелю, змусивши її зникнути пiд гнiвом.
    
  Торрес вiдступив ще повiльнiше i кинув ще один камiнь, який приземлився приблизно за пiвтора фути вiд Фаулера. Мурахи знову просувалися по каменю, поки маса не виявилася не бiльше нiж у восьми дюймах вiд священика. Фаулер мiг чути потрiскування комах. Це був огидний, лякаючий звук, нiби хтось тряс паперовим пакетом, повним кришок пляшок.
    
  Вони використовують рух, щоб спрямовувати самих себе. Тепер вiн покине ще один камiнь ближче до мене, щоб я зрушив з мiсця. Якщо я це зроблю, то менi кiнець, подумав Фаулер.
    
  I це саме те, що сталося. Четвертий камiнь упав до нiг Фаулера, i мурахи негайно накинулися на нього. Поступово черевики Фаулера вкрилися морем мурах, що росло з кожною секундою в мiру того, як з гнiзда з'являлися новi. Торрес кинув у мурах ще бiльше камiння, яке стало ще злiшим, нiби запах їхнiх розчавлених побратимiв посилив їхню спрагу помсти.
    
  'Визнайте це, падре. Тобi кришка, ' сказав Торрес.
    
  Солдат кинув ще один камiнь, цього разу цiлячись не в землю, а в голову Фаулера. Вiн промахнувся на два дюйми i впав на червону хвилю, яка рухалася як сердитий вихор.
    
  Торрес ще раз нахилився i вибрав менший камiнь, який йому було легше кинути. Вiн ретельно прицiлився i пустив його у хiд. Камiнь потрапив священиковi в чоло. Фаулер боровся з болем та бажанням рухатися.
    
  'Рано чи пiзно ви здаєтеся, падре. Я планую провести ранок ось так.
    
  Вiн знову нахилився, шукаючи боєприпаси, але змушений був зупинитися, коли його рацiя з трiском ожила.
    
  'Торрес, Деккер слухає. Де ти, блядь, перебуваєш?
    
  'Дбаю про священика, сер'.
    
  'Залиш це Алрiку, вiн скоро повернеться. Я пообiцяв йому, i, як сказав Шопенгауер, велика людина ставиться до своїх обiцянок як до божественних законiв.
    
  'Вас зрозумiв, сер'.
    
  'Звiтитись перед Гнiздом Один'.
    
  'При всiй моїй повазi, сер, зараз не моя черга'.
    
  'При всiй моїй повазi, якщо ти не з'явишся в Гнiздi номер Один через тридцять секунд, я знайду тебе i здеру шкiру з тебе живцем. Ви чуєте?
    
  'Я зрозумiв, полковник'.
    
  'Я радий це чути. Закiнчено.
    
  Торес повернув рацiю на пояс i повiльно пiшов назад. 'Ви чули його, падре. Пiсля вибуху нас залишилося всього п'ятеро, тому нам доведеться вiдкласти нашу гру на пару годин. Коли я повернуся, ти будеш у найгiршiй формi. Нiхто не може так довго сидiти на мiсцi.
    
  Фаулер спостерiгав, як Торрес обiгнув вигин каньйону неподалiк входу. Його полегшення тривало недовго.
    
  Кiлька мурах на його черевиках почали повiльно пробиратися вгору штаниною.
    
    
  83
    
    
    
  МЕТЕОРОЛОГIЧНИЙ IНСТИТУТ АЛЬ-КАХIРА
    
  Каїр, Єгипет
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 9:56 ранку.
    
    
  Не було ще й десятої ранку, а сорочка молодшого метеоролога вже промокла наскрiзь. Вiн увесь ранок висiв на телефонi, виконуючи чиюсь роботу. Був розпал лiтнього сезону, i всi, хто був будь-ким, пiшли i знаходилися на березi Шарм-ель-Шейха, прикидаючись досвiдченими дайверами.
    
  Але це було одне iз завдань, яке не можна було вiдкладати. Звiр, який наближався, був надто небезпечний.
    
  Здавалося, тисячного разу з того часу, як вiн пiдтвердив показання своїх приладiв, чиновник пiдняв телефонну трубку i зателефонував до iншого району, який мав постраждати вiд прогнозу.
    
  'Порт Акаба'.
    
  "Салам алейкум, це Джавар Iбн Дауд з Метеорологiчного iнституту Аль-Кахiра".
    
  "Алейкум салам, Джавар, це Наджар'. Хоча двоє чоловiкiв нiколи не зустрiчалися, вони говорили по телефону дюжину разiв. "Не могли б ви передзвонити менi через кiлька хвилин?" Я дiйсно зайнятий цього ранку."
    
  'Послухай мене, це важливо. Сьогоднi рано вранцi ми помiтили величезну повiтряну масу. Дуже жарко, та це прямує у ваш бiк.'
    
  'Сiмуне? Iдеш цим шляхом? Чорт, менi доведеться зателефонувати дружинi i сказати, щоб вона принесла бiлизну з пральнi.
    
  'Тобi краще перестати жартувати. Це одна з найбiльших, що я коли-небудь бачив. Це зашкалює. Надзвичайно небезпечно.
    
  Метеоролог у Каїрi майже чув, як начальник порту насилу ковтає на iншому кiнцi дроту. Як i всi йорданцi, вiн навчився поважати i боятися симуну, пiщаної бурi, яка рухалася по колу, як торнадо, зi швидкiстю до 100 миль на годину та температурою 120 градусiв за Фаренгейтом. Кожен, кому не пощастило стати свiдком симуну на повну силу на вiдкритому повiтрi, миттєво помирав вiд зупинки серця через сильну спеку, i тiло позбавлялося всiєї вологи, залишаючи порожнiй, висохлий каркас там, де всього кiлька хвилин тому була людська iстота. На щастя, сучаснi прогнози погоди дали цивiльним особам достатньо часу, щоб вжити запобiжних заходiв.
    
  'Я розумiю. У вас вектор? ' спитав начальник порту, тепер явно стурбований.
    
  'Вiн залишив Синайську пустелю кiлька годин тому. Я думаю, що вiн просто пройде повз Акабу, але вiн буде харчуватися тамтешнiми течiями i вибухне над вашою центральною пустелею. Вам доведеться зателефонувати всiм, щоб вони могли надiслати повiдомлення.'
    
  'Я знаю, як працює мережа, Джавар. Дякую вам.
    
  'Просто переконайся, що нiхто не вiдпливає до вечора, добре? Якщо нi, ви збиратимете мумiї вранцi.'
    
    
  84
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 11:07 ранку.
    
    
  Девiд Паппас востаннє просунув голiвку бура в отвiр. Вони тiльки-но закiнчили свердлити щiлину в стiнi шириною близько шести футiв i висотою три з половиною дюйми, i завдяки Вiчностi стеля камери по iнший бiк стiни не обрушилася, хоча було невелике тремтiння, викликане вiбрацiями. Тепер вони могли забирати каменi вручну, не розбираючи їх на частини. Пiдняти їх та вiдкласти убiк було iншою справою, оскiльки їх було чимало.
    
  'Це займе ще двi години, мiстере Кайн'.
    
  Мiльярдер спустився в печеру на пiвгодини ранiше. Вiн стояв у кутку, заклавши обидвi руки за спину, як часто робив, просто спостерiгаючи i, здавалося, розслабившись. Раймонд Кайн боявся спуску в яму, але лише рацiональним чином. Вiн провiв всю нiч, подумки готуючись до цього, i не вiдчув звичайного страху, що стискає його груди. Його пульс почастiшав, але не бiльше, нiж зазвичай для шiстдесятивiсiмрiчного чоловiка, якого вперше пристебнули ременями безпеки i спустили в печеру.
    
  Я не розумiю, чому менi так добре. Це через близькiсть до Ковчегу я так почуваюся? Чи це вузька матка, ця гаряча криниця, яка заспокоює мене i влаштовує мене?
    
  Рассел пiдiйшов до нього i прошепотiв, що йому треба пiти i принести дещо з його намету. Кайн кивнув, вiдволiкшись на власнi думки, але гордий тим, що звiльнився вiд своєї залежностi вiд Джейкоба. Вiн любив його як сина i був вдячний за його жертву, але вiн важко мiг згадати хвилину, коли Джейкоб не знаходився на iншому кiнцi кiмнати, готовий протягнути руку допомоги або дати пораду. Яким терплячим був з ним хлопець.
    
  Якби не Джейкоб, нiчого з цього нiколи не сталося б.
    
    
  85
    
    
    
  Стенограма спiлкування мiж екiпажем "Бегемота" та Джейкобом Расселом
    
  20 Липня 2006
    
    
  Моїс 1: Бегемот, Мойсей 1 тут. Ви мене чуєте?
    
    
  БЕГЕМОТ: Бегемот. Доброго ранку, мiстере Рассел.
    
    
  МОЇСЕЙ 1: Привiт, Томасе. Як справи?
    
    
  БЕГЕМОТ: Ви знаєте, сер. Багато тепла, але я думаю, що тi, хто народився в Копенгагенi, нiколи не зможуть насититися цим. Чим я можу допомогти?
    
    
  МОIСЕЙ 1: Томас, мiстеру Кайну, потрiбен BA-609 через пiвгодини. Ми маємо органiзувати екстрений збiр. Скажiть пiлоту, щоб вiн узяв iз собою максимальний запас палива.
    
    
  БЕГЕМОТ: Сер, боюся, це буде неможливо. Ми тiльки-но отримали повiдомлення вiд начальника порту Акаби, в якому повiдомляється, що гiгантська пiщана буря рухається територiєю мiж портом i вашим мiсцезнаходженням. Вони призупинили повiтряне сполучення до 18:00.
    
    
  МОЇСЕЙ 1: Томасе, я хотiв би, щоб ти дещо прояснив для мене. Чи є на борту вашого корабля емблема порту Акаба чи Кайн Iндастрiз?
    
    
  БЕГЕМОТ: Кайн Iндастрiз, сер.
    
    
  МОЇСЕЙ 1: Я так i думав. Ще дещо. Ви випадково не чули мене, коли я назвав вам iм'я людини, яка потребує BA-609?
    
    
  БЕГЕМОТ: Хм, так, сер. Мiстер Кайн, сер.
    
    
  Моїс 1: Дуже добре, Томасе. Тодi, будь ласка, будьте такi ласкавi дотримуватися наказiв, якi я вам дав, або ви i вся команда цього судна залишитеся без роботи протягом мiсяця. Я ясно висловився?
    
    
  БЕГЕМОТ: Зрозумiло, сер. Лiтак негайно попрямує у ваш бiк.
    
    
  МОЇСЕЙ 1: Завжди радий, Томасе. Закiнчено.
    
    
  86
    
    
    
  Х УКАН
    
  Вiн почав з вихваляння iменi Аллаха Мудрого, Святого, Спiвчутливого, того, хто дозволив йому здобути перемогу над його ворогами. Вiн зробив це, стоячи на колiнах на пiдлозi, одягнений у бiлу мантiю, яка вкривала все його тiло. Перед ним був таз iз водою.
    
  Щоб переконатися, що вода досягла шкiри пiд металом, вiн зняв обручку з написом дати закiнчення навчання. То був подарунок вiд братства. Потiм вiн вимив обидвi руки до зап'ясть, зосередившись на дiлянках мiж пальцями.
    
  Вiн склав чашкою праву руку, ту, якої нiколи не торкався своїх iнтимних мiсць, i зачерпнув трохи води, потiм тричi енергiйно прополоскав рота.
    
  Вiн знову набрав води до долонi, пiднiс до носа i з силою вдихнув, щоб очистити нiздрi. Вiн повторив ритуал тричi. Лiвою рукою вiн вичистив залишки води, пiску та слизу.
    
  Знову використовуючи лiву руку, вiн змочив кiнчики пальцiв i почистив кiнчик носа.
    
  Вiн пiдняв праву руку i пiднiс її до обличчя, потiм опустив її, щоб занурити в таз, i тричi промив обличчя вiд правого вуха до лiвого.
    
  Потiм вiд його чола до горла тричi.
    
  Вiн зняв годинник i енергiйно вимив обидва передплiччя, спочатку праве, а потiм лiве, вiд зап'ястя до лiктя.
    
  Намочивши долонi, вiн потер голову з лоба до задньої частини шиї.
    
  Вiн засунув вологi вказiвнi пальцi у вуха, промивши їх за вухами, а потiм мочки великими пальцями.
    
  Нарештi, вiн вимив обидвi ступнi до кiсточок, почавши з правої стопи i переконавшись, що вимився мiж пальцями.
    
  "Аш ходу ан ла iлаха iлла Аллах вахдаху ла кульки лаху ва анна Мухаммадан "абдуху ва расулух", - палко декламував вiн, пiдкреслюючи центральний принцип своєї вiри, що немає Бога, крiм Аллаха, якому немає рiвних, i що Мухаммед - його слуга i Посланець.
    
    
  На цьому завершився ритуал обмивання, який ознаменував би початок його життя як оголошеного воїна джихаду. Тепер вiн був готовий вбивати i померти на славу Аллаха.
    
  Вiн схопив пiстолет, дозволивши собi коротку посмiшку. Вiн мiг почути двигуни лiтака. Настав час подати сигнал.
    
  З урочистим жестом Рассел покинув намет.
    
    
  87
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 13:24.
    
    
  Пiлотом BA-609 був Хауелл Дьюк. За двадцять три роки польотiв вiн налiтав 18 000 годин на рiзних типах лiтакiв за всiх можливих погодних умов. Вiн пережив снiгову бурю на Алясцi та електричний шторм на Мадагаскарi. Але вiн нiколи не вiдчував справжнього страху, того вiдчуття холоду, вiд якого в тебе зiщулюються яйця i пересихає в горлi.
    
  До сьогоднiшнього дня.
    
  Вiн летiв у безхмарному небi з оптимальною видимiстю, вичавлюючи зi своїх двигунiв усе до останньої краплi кiнських сил. Лiтак був не найшвидшим чи найкращим, який вiн пiлотував, але вiн, безумовно, був найкумеднiшим. Вiн мiг розвивати швидкiсть 315 миль на годину, а потiм велично зависати на мiсцi, як хмара. Все йшло iдеально.
    
  Вiн опустив очi, щоб перевiрити висоту, покажчик витрати пального та вiдстань до мiсця призначення. Коли вiн знову звiв очi, у нього вiдвисла щелепа. На обрiї з'явилося щось, чого ранiше там не було.
    
  Спочатку це виглядало як стiна з пiску висотою сто футiв i шириною кiлька миль. Зважаючи на кiлька орiєнтирiв у пустелi, Дюк спочатку подумав, що те, що вiн бачив, було нерухоме. Поступово вiн зрозумiв, що справа рухається, i це вiдбувалося так швидко.
    
  Я бачу попереду каньйон. Чорт. Дякувати Богу, це не сталося десять хвилин тому. Мабуть, це симун, про який вони мене попереджали.
    
  Йому знадобиться не менше трьох хвилин, щоб посадити лiтак, а стiна була менш як за двадцять п'ять миль вiд нього. Вiн зробив швидкий розрахунок. Симуну знадобилося б ще двадцять хвилин, щоб дiстатися каньйону. Вiн натиснув на режим перетворення гелiкоптера i вiдчув, що двигуни негайно сповiльнилися.
    
  Принаймнi це працює. У мене буде час посадити цього птаха i втиснутись у найменший простiр, який я зможу знайти. Якщо хоча б половина того, що вони про це говорять, правда...
    
  Через три з половиною хвилини шасi BA-609 приземлилися на рiвнiй площадцi мiж табором i розкопками. Дюк заглушив двигун i вперше в життi не потрудився пройти останню перевiрку безпеки, а вийшов iз лiтака так, нiби в нього горiли штани. Вiн озирнувся, але нiкого не побачив.
    
  Я маю повiдомити всiх. Всерединi цього каньйону вони не побачать цiєї штуки, поки вона не опиниться на вiдстанi тридцяти секунд.
    
  Вiн побiг до наметiв, хоч i не був упевнений, що перебувати всерединi намету - найбезпечнiше мiсце. Раптом до нього попрямувала постать, одягнена в бiле. Невдовзi вiн довiдався, хто це був.
    
  'Привiт, мiстере Рассел. Я бачу, ти став тубiльцем", сказав Дюк, вiдчуваючи нервознiсть. 'Я не бачив тебе...'
    
  Рассел був за двадцять футiв вiд мене. У цей момент пiлот помiтив, що Рассел має в руцi пiстолет, i зупинився як укопаний.
    
  'Мiстер Рассел, що вiдбувається?'
    
  Керiвник нiчого не сказав. Вiн просто прицiлився в груди пiлота i зробив три швидкi пострiли. Вiн встав над тiлом, що впало, i вистрiлив ще три рази в голову пiлота.
    
  У сусiднiй печерi О почув пострiли та попередив групу.
    
  'Брати, це сигнал. Поїхали.
    
    
  88
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 13:39.
    
    
  'Ти п'яний, Гнiздо Три?'
    
  'Полковнику, я повторюю, що мiстер Рассел щойно знiс голову пiлотовi, а потiм побiг до розкопок. Якi вашi накази?
    
  'Чорт. У когось є зображення Рассела?
    
  Сер, це Гнiздо два. Вiн пiднiмається на платформу. Вiн якось дивно одягнений. Чи маю я зробити попереджувальний пострiл?'
    
  'Негативно, гнiздо два. Нiчого не робiть, поки ми не дiзнаємося бiльше. Гнiздо Один, ви мене чуєте?
    
  '...'
    
  'Гнiздо Один, ти мене чуєш?'
    
  'Гнiздо номер один. Торес, вiзьми в руки це гребане радiо.
    
  '...'
    
  'Гнiздо два, у тебе є зображення гнiзда один?'
    
  'Пiдтверджую, сер. У мене є зображення, але Торреса там немає, сер.
    
  'Чорт! Ви двоє, не вiдривайте очей вiд входу до розкопок. Я є у дорозi.'
    
    
  89
    
    
    
  У ВХОДУ В КАНЬЙОН, ЗА ДЕСЯТЬ ХВИЛИН ДО
    
  Перший укус був у його iкрi двадцять хвилин тому.
    
  Фаулер вiдчув гострий бiль, але, на щастя, вона тривала недовго, змiнившись тупим болем, бiльше схожим на сильну ляпас, нiж на перший удар блискавки.
    
  Священик планував придушити будь-якi крики, стиснувши зуби, але змусив себе поки що цього не робити. Вiн би спробував це з наступним укусом.
    
  Мурахи залiзли не вище його колiн, i Фаулер не мав жодного уявлення, чи знали вони, хто вiн такий. Вiн щосили намагався здаватися чимось їстiвним чи небезпечним, i з обох причин вiн не мiг зробити одну рiч: рухатися.
    
  Наступний укол завдав набагато бiльше болю, можливо тому, що вiн знав, що буде далi: пухлина в областi, неминучiсть всього цього, почуття безпорадностi.
    
  Пiсля шостого укусу вiн збився з рахунку. Можливо, його вжалили дванадцять разiв, можливо, двадцять. Залишилося небагато, але вiн не мiг цього виносити. Вiн витратив усi свої ресурси - стиснув зуби, закусив губи, роздмухав нiздрi досить широко, щоб у них могла в'їхати вантажiвка? Якоїсь митi, вiдчуваючи розпач, вiн навiть ризикнув вивернути зап'ястя в кайданках.
    
  Найгiрше було не знати, коли буде наступний удар. До цього моменту йому щастило, оскiльки бiльшiсть мурах вiдiйшли на пiвдюжини футiв влiво вiд нього, i лише кiлька сотень покривала землю пiд ним. Але вiн знав, що за найменшого руху вони нападуть.
    
  Йому треба було зосередитися на чомусь iншому, крiм болю, або вiн надiйде всупереч здоровому глузду i почне намагатися розчавити комах черевиками. Можливо, йому навiть вдалося б убити кiлькох, але було ясно, що вони мають чисельну перевагу, i врештi-решт вiн програє.
    
  Новий удар став останньою краплею. Бiль пробiг по його ногах i вибухнув у генiталiях. Вiн був на межi втрати свiдомостi.
    
  Як не дивно, саме Торрес урятував його.
    
  'Падре, вашi грiхи нападають на вас. Один за одним, так само, як вони пожирають душу.
    
  Фаулер звiв очi. Колумбiєць стояв майже за тридцять футiв вiд нього, спостерiгаючи за ним з веселим виразом на обличчi.
    
  'Знаєш, менi набридло бути там, нагорi, тому я повернувся, щоб побачити тебе у твоєму власному особистому Пекло. Послухайте, так нас нiхто не потурбує,' сказав вiн, вимикаючи рацiю лiвою рукою. У правiй руцi вiн тримав камiнь розмiром iз тенiсний м'яч. 'Отже, на чому ми зупинилися?'
    
  Священик був вдячний, що Торес був там. Це дало йому когось, на кому вiн мiг зосередити свою ненависть. Що, своєю чергою, дало йому ще кiлька хвилин нерухомостi, ще кiлька хвилин життя.
    
  'О, так', - продовжив Торрес. 'Ми намагалися з'ясувати, чи збираєтеся ви зробити перший крок або я збираюся зробити це за вас'.
    
  Вiн кинув камiнь i влучив у плече Фаулеру. Камiнь упав туди, де зiбралася бiльшiсть мурах, знову пульсуючий смертоносний рiй, готовий атакувати все, що загрожувало їхньому будинку.
    
  Фаулер заплющив очi i спробував упоратися з болем. Камiнь потрапив у нього в те саме мiсце, в яке вбивця-психопат вистрiлив у нього шiстнадцять мiсяцiв тому. Ночами вся область все ще хворiла, i тепер вiн вiдчував, що знову переживає все це випробування. Вiн спробував зосередитися на болi в плечi, щоб заглушити бiль у ногах, використовуючи трюк, якому iнструктор навчив його, здавалося, мiльйон рокiв тому: мозок може впоратися лише з одним гострим болем за раз.
    
    
  Коли Фаулер знову розплющив очi i побачив, що вiдбувається за спиною Торреса, йому довелося докласти ще бiльше зусиль, щоб контролювати свої емоцiї. Якби вiн хоч на мить видав себе, йому настав кiнець. Голова Андреа Отеро з'явилася через дюн, яка лежала вiдразу за виходом у каньйон, де його тримав у полонi Торрес. Репортер була дуже близько, i, без сумнiву, за кiлька миттєвостей вона побачить їх, якщо вже не зробила цього.
    
  Фаулер розумiв, що має бути абсолютно впевнений, що Торрес не розгорнеться у пошуках iншого каменю. Вiн вирiшив дати колумбiйцю те, чого солдат найменше очiкував.
    
  'Будь ласка, Торрес. Будь ласка, я благаю тебе.'
    
  Вираз обличчя колумбiйця повнiстю змiнився. Як i всiх вбивць, мало що збуджувало його бiльше, нiж контроль, який, як вiн думав, мав над своїми жертвами, коли вони починали благати.
    
  'Про що ти благаєш, падре?'
    
  Священиковi довелося змусити себе зосередитися та пiдiбрати правильнi слова. Все залежало вiд того, щоб Торрес не обернувся. Андреа бачила їх, i Фаулер був упевнений, що вона була близько, хоча вiн втратив її з уваги, тому що тiло Торреса загороджувало шлях.
    
  'Я прошу зберегти менi життя. Моє жалюгiдне життя. Ти солдат, справжнiй чоловiк. Порiвняно з тобою я нiщо.
    
  Найманець широко посмiхався, оголюючи свої жовтi зуби. 'Добре сказано, падре. I тепер...'
    
  Торрес так i не отримав можливостi закiнчити свою пропозицiю. Вiн навiть не вiдчув удару.
    
    
  Андреа, яка мала можливiсть побачити сцену, коли вона наблизилася, вирiшила не використовувати пiстолет. Пам'ятаючи, яким поганим стрiльцем вона була з Алрiком, максимум, на що вона могла сподiватися, це на те, що шалена куля не потрапить Фаулеру в голову так само, як ранiше потрапила до шини Хаммера. Натомiсть вона витягла двiрники зi своєї саморобної парасольки. Тримаючи сталеву трубу, як бейсбольну биту, вона повiльно поповзла вперед.
    
  Труба була не надто важка, тому їй довелося ретельно вибирати лiнiю атаки. Всього за кiлька крокiв позаду нього, вона вирiшила прицiлитися йому в голову. Вона вiдчувала, як спiтнiли її долонi, i молилася, щоб вона не облажалася. Якщо Торрес обернеться, то їй кришка.
    
  Вiн цього не зробив. Андреа твердо поставила ноги на землю, змахнула зброєю i щосили ударила Торреса по головi збоку, поряд з скронею.
    
  'Отримай це, ублюдок!'
    
  Колумбiєць каменем звалився в пiсок. Маса червоних мурах, мабуть, вiдчула вiбрацiю, бо негайно розгорнулася i попрямувала до його тiла, що впало. Не пiдозрюючи, що сталося, вiн почав вставати. Все ще в напiвнесвiдомому станi вiд удару в скроню, вiн похитнувся i знову впав, коли першi мурахи дiсталися його тiла. Коли вiн вiдчув першi укуси, Торрес у абсолютному жаху пiднiс руки до очей. Вiн спробував стати на колiна, але це ще бiльше завзяло мурах, i вони накинулися на нього в ще бiльшiй кiлькостi. Це було так, нiби вони передавали повiдомлення один одному через свої феромони.
    
  Ворог.
    
  Вбивати.
    
  'Бiжи, Андреа!' Фаулер заволав. 'Забирайся вiд них'.
    
  Молодий репортер зробив кiлька крокiв тому, але небагато мурах повернулися, щоб пiти за вiбрацiями. Вони бiльше турбувалися про колумбiйця, який був покритий ними з голови до нiг, вив в агонiї, кожна клiтина його тiла зазнавала атаки гострих щелеп та голкоподiбних укусiв. Торесу вдалося знову встати i зробити кiлька крокiв, мурахи покривали його, як дивна шкiра.
    
  Вiн зробив ще один крок, потiм упав i бiльше не вставав.
    
    
  Андреа тим часом вiдступила до того мiсця, де покинула двiрники та сорочку. Вона загорнула двiрники в ганчiрку. Потiм, зробивши великий гачок навколо мурах, вона пiдiйшла до Фаулер i пiдпалила сорочку своєю запальничкою. Коли сорочка горiла, вона накреслила нею коло землi священика. Декiлька мурах, якi не приєдналися до нападу на Торреса, розбiглися вiд спеки.
    
  Використовуючи сталеву трубу, вона вiдсунула наручники Фаулера та шип, який утримував їх вiд каменю.
    
  "Спасибi", - сказав священик, його ноги тремтiли.
    
    
  Коли вони вiдiйшли приблизно на сто футiв вiд мурах i Фаулер вирiшив, що вони в безпецi, вони впали на землю, знесиленi. Священик закотив штани, щоб перевiрити свої ноги. За винятком невеликих червонуватих слiдiв вiд укусiв, пухлини i безперервного, але тупого болю, двадцять iз лишком укусiв не завдали занадто великої шкоди.
    
  'Тепер, коли я врятував тобi життя, я вважаю, твiй обов'язок передi мною погашений?' Саркастично сказала Андреа.
    
  'Док розповiв тобi про це?'
    
  'Про це i багато iншого я хочу тебе запитати'.
    
  'Де вона?' - спитав священик, але вiн уже знав вiдповiдь.
    
  Молода жiнка похитала головою i почала плакати. Фаулер нiжно обiймав її.
    
  'Менi так шкода, мiс Отеро'.
    
  "Я любила її", - сказала вона, уткнувшись обличчям у груди священика. Ридаючи, Андреа зрозумiла, що Фаулер раптово напружився i затамував подих.
    
  'Що трапилося?' - Запитала вона.
    
  У вiдповiдь на її запитання Фаулер вказав на обрiй, де Андреа побачила смертоносну стiну пiску, що наближається до них так само невiдворотно, як нiч.
    
    
  90
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 р., 13:48.
    
    
  Ви двоє, не вiдривайте очей вiд входу мiсце розкопок. Я в дорозi.
    
  Саме цi слова привели, хоч i побiчно, до загибелi команди Деккера, що залишилася. Коли стався напад, очi двох солдатiв дивилися куди завгодно, але не туди, звiдки виходила небезпека.
    
  Тевi Ваака, величезний суданець, лише миттю побачив непроханих гостей, одягнених у коричневе, коли вони вже були в таборi. Їх було семеро, озброєних автоматами Калашнiкова. Вiн попередив Джексона по радiо i цi двоє вiдкрили вогонь. Один iз зловмисникiв упав пiд градом куль. Iншi сховалися за наметами.
    
  Ваака був здивований, що вони не вiдкрили вогонь у вiдповiдь. Насправдi це була його остання думка, бо через кiлька секунд двоє терористiв, якi пiднялися на скелю, влаштували йому засiдку ззаду. Двi черги з "Калашнiкова" i Тевi Ваака приєднався до своїх предкiв.
    
    
  На iншому боцi каньйону в "Гнiздi 2" Марла Джексон побачила, як у Вааку стрiляли через оптичний прицiл її M4, i зрозумiла, що на неї чекає та ж доля. Марла добре знала скелi. Вона провела там так багато годин, коли їй не було чого робити, крiм як дивитися на всi боки i чiпати себе через штани, коли нiхто не дивився, рахуючи годинник до того, як прийде Деккер i забере її на приватну розвiдувальну мiсiю.
    
  За години вартової служби вона сотнi разiв уявляла, як гiпотетичнi вороги можуть пiднятися нагору i оточити її. Тепер, зазирнувши за край скелi, вона побачила двох цiлком реальних ворогiв всього за пiвтора фута вiд себе. Вона негайно всадила в них чотирнадцять куль.
    
  Вони не видали жодного звуку, коли вмирали.
    
    
  Тепер залишилося четверо ворогiв, про яких вона знала, але нiчого не могла зробити зi своєї позицiї без прикриття. Єдине, про що вона могла подумати, це приєднатися до Декер на розкопках, щоб вони могли разом розробити план. Це був лайновий варiант, тому що вона втратила б перевагу у зростаннi та легший шлях до вiдступу. Але вона не мала вибору, тому що тепер вона почула три слова за своєю рацiєю:
    
  'Марло... допоможи менi.'
    
  'Декер, де ти?'
    
  'Внизу. В основi платформи.'
    
  Не дбаючи про власну безпеку, Марла спустилася мотузковими сходами i побiгла до розкопок. Деккер лежав поруч iз платформою з дуже потворною раною на правiй сторонi грудей i з пiдгорнутою пiд себе лiвою ногою. Мабуть, вiн упав iз вершини лiсiв. Марла оглянула рану. Пiвденноафриканцю вдалося зупинити кровотечу, але його дихання було...
    
  Гребаний свист.
    
  ... турбує. У нього була пробита легка, i це була погана новина, якщо вони вiдразу не звернулися до лiкаря.
    
  'Що з тобою трапилося?'
    
  'Це був Рассел. Цей син син... вiн застав мене зненацька, коли я увiйшов.
    
  'Рассел?' Здивовано сказала Марла. Вона спробувала подумати. "З тобою все буде гаразд. Я витягну вас звiдси, полковнику. Я присягаюся."
    
  'Нi за що. Ти маєш вибратися звiдси сам. Я закiнчив. Майстер сказав це найкраще: "Життя для переважної бiльшостi - це постiйна боротьба за просте iснування з впевненiстю в тому, що врештi-решт вона буде подолана". '
    
  'Не мiг би ти, будь ласка, хоч раз дати спокiй гребаного Шопенгауера, Деккер?'
    
  Пiвденноафриканець сумно посмiхнувся до спалаху свого коханця i зробив легкий жест головою.
    
  'За тобою, солдате. Не забувай, що я тобi сказав.
    
  Марла обернулася i побачила чотирьох терористiв, що наближалися до неї. Вони розосередилися вiялом i використовували камiння як укриття, тодi як її єдиним захистом буде важкий брезент, який захищає гiдравлiчну систему та сталевi пiдшипники платформи.
    
  'Полковник, я думаю, нам обом кiнець'.
    
  Повiсивши М4 на плече, вона спробувала затягнути Деккер пiд будiвельнi лiси, але змогла зрушити його лише на кiлька дюймiв. Вага пiвденноафриканки була занадто великою навiть для такої сильної жiнки, як вона.
    
  'Послухай мене, Марло'.
    
  'Якого бiса тобi потрiбно?' Сказала Марла, намагаючись думати, коли вона присiла навпочiпки поруч iз сталевими опорами лiсiв. Хоча вона не була впевнена, чи слiд їй вiдкривати вогонь до того, як вона матиме точний пострiл, вона була впевнена, що в них це станеться набагато ранiше, нiж у неї.
    
  'Здайся. Я не хочу, щоб вони вбили тебе, ' сказав Деккер, його голос ставав все слабшим.
    
  Марла збиралася знову облаяти свого командира, коли швидкий погляд у бiк входу в каньйон пiдказав їй, що здатися, можливо, єдиний вихiд iз цiєї абсурдної ситуацiї.
    
  'Я здаюся!' - Закричала вона. 'Ви слухаєте, придурки? Я здаюсь. Янки, вона йде додому.
    
  Вона вiдкинула свою гвинтiвку на кiлька футiв, а потiм автоматичний пiстолет. Потiм вона пiдвелася i пiдняла руки.
    
  Я розраховую на вас, виродки. Це ваш шанс докладно допитати жiнку-ув'язнену. Не стрiляй у мене, блядь.
    
  Терористи повiльно наближалися, їхнi гвинтiвки були нацiленi їй на думку, кожне дуло "Калашнiкова" було готове виплюнути свинець i обiрвати її дорогоцiнне життя.
    
  "Я здаюся", - повторила Марла, спостерiгаючи, як вони просуваються. Вони утворили пiвколо, їхнi колiна були зiгнутi, обличчя закритi чорними шарфами, приблизно за двадцять футiв один вiд одного, щоб вони не були легкою мiшенню.
    
  Чорт забирай, я здаюся, сучi дiти. Насолоджуйся своїми сiмдесятьма двома незайманими.
    
  "Я здаюся", - крикнула вона востаннє, сподiваючись заглушити наростаючий шум вiтру, який перетворився на вибух, коли стiна пiску промайнула над наметами, поглинувши лiтак, а потiм кинувшись до терористiв.
    
  Двоє з них обернулися в шоцi. Решта так i не дiзналася, що на них обрушилося.
    
  Усi вони загинули миттєво.
    
  Марла кинулася поряд з Деккером i натягла на них брезент, як iмпровiзований намет.
    
  Ти маєш спуститися. Прикрийся чимось. Не борiться зi спекою та вiтром, iнакше ви висохнете, як родзинка.
    
  Це були слова Торреса, який завжди був хвалько, коли вiн розповiдав своїм товаришам про мiф про симун, поки вони грали в покер. Можливо, це спрацювало б. Марла схопила Деккера, i вiн спробував зробити те саме, хоча його хватка була слабкою.
    
  'Тримайтеся там, полковнику. Через пiвгодини ми будемо далеко звiдси.
    
    
  91
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 13:52.
    
    
  Отвiр був не бiльше нiж трiщиною в основi каньйону, але вiн був досить великим для двох людей, що притиснулися один до одного. Їм ледве вдалося втиснутись усередину, перш нiж симун обрушився на каньйон. Невеликий виступ скелi захистив їх вiд першої хвилi спеки. Їм доводилося кричати, щоб їх почули крiзь рев пiщаної бурi.
    
  'Розслабтеся, мiс Отеро. Ми пробудемо тут щонайменше двадцять хвилин. Цей вiтер смертельно небезпечний, але, на щастя, вiн триває не надто довго.
    
  'Ти ранiше бував у пiщанiй бурi, чи не так, тату?'
    
  'Кiлька разiв. Але я нiколи не бачив симуну. Я тiльки читав про це в атласi Ренд Макнеллi.
    
  Андреа на якийсь час замовкла, намагаючись перепочити. На щастя, пiсок, який несло каньйоном, майже не проникав у їхнiй притулок, незважаючи на те, що температура рiзко пiдвищилася, i Андреа стало важко дихати.
    
  'Поговори зi мною, батьку. Я вiдчуваю, що зараз зомлю.
    
  Фаулер спробував змiнити своє становище, щоб вiн мiг потерти бiль у ногах. Укуси потребували дезiнфiкуючих засобiв та антибiотикiв якнайшвидше, хоча це не було прiоритетом. Витягти Андреа звiдти було.
    
  'Як тiльки вiтер вщухне, ми побiжимо до H3s i створимо вiдволiкаючий маневр, щоб ви могли вибратися звiдси i попрямувати в Акабу, перш нiж хтось почне стрiляти. Ти вмiєш водити, чи не так?
    
  "Я б вже був в Акабi, якби змiг знайти роз'єм у цьому чортовому Хаммерi", - збрехав Андреа. "Хтось забрав це".
    
  'Це пiд запасним колесом у такому транспортному засобi'.
    
  Куди я, звiсно, не заглядав.
    
  'Не змiнюй тему. Ви використовували однину. Хiба ти не йдеш зi мною?
    
  'Я маю завершити свою мiсiю, Андреа'.
    
  Ти прийшов сюди через мене, чи не так? Що ж, тепер ти можеш пiти зi мною.
    
  Священиковi знадобилося кiлька секунд, перш нiж вiдповiсти. Зрештою, вiн вирiшив, що молодий репортер повинен знати правду.
    
  'Нi, Андреа. Мене послали сюди, щоб повернути Ковчег, попри все, але це був наказ, який я нiколи не планував виконувати. Є причина, через яку у мене в портфелi була вибухiвка. I ця причина знаходиться усерединi тiєї печери. Я нiколи по-справжньому не вiрив, що вона iснує, i я нiколи не прийняв би мiсiю, якби ти не був у нiй задiяний. Мiй начальник використав нас обох.
    
  'Чому, батько?'
    
  'Це дуже складно, але я постараюся пояснити якнайкоротше. Ватикан продумав можливостi того, що могло статися, якби Ковчег Завiту було повернуто до Єрусалиму. Люди б сприйняли це як знак. Iншими словами, на знак того, що храм Соломона повинен бути вiдновлений на його первiсному мiсцi.
    
  'Де розташованi Купол скелi та мечеть Аль-Акса'.
    
  'Саме. Релiгiйна напруженiсть у регiонi зросте у сто разiв. Це спровокувало б палестинцiв. Мечеть Аль-Акса зрештою було б зруйновано, щоб можна було вiдновити первiсний храм. Це не просто припущення, Андреа. Це є фундаментальна iдея. Якщо одна група має силу розтрощити iншу, i вони вiрять, що вони мають виправдання, зрештою вони це роблять.'
    
  Андреа згадала одну з iсторiй, над якою вона працювала на початку своєї професiйної кар'єри, сiм рокiв тому. Це був вересень 2000 року, i вона працювала над мiжнародним подiлом газети. Прийшла звiстка, що Арiель Шарон збирався прогулятися в оточеннi сотень полiцейських, що борються з заворушеннями, по Храмовiй горi - на кордонi мiж єврейським i арабським секторами, в серцi Єрусалима, однiєї з найсвященнiших i суперечливих територiй в iсторiї, на мiсцi Храму Скали, третього за значимiстю.
    
  Ця проста прогулянка привела до Другої iнтифади, яка все ще тривала. До тисяч вбитих та поранених; до вибухiв терористiв-смертникiв з одного боку та вiйськових атак з iншого. До нескiнченної спiралi ненавистi, яка обiцяла мало шансiв на примирення. Якби виявлення Ковчега Завiту означало б вiдновлення Храму Соломона на тому мiсцi, де зараз стоїть мечеть Аль-Акса, кожна iсламська країна у свiтi повстала б проти Iзраїлю, розв'язавши конфлiкт iз неймовiрними наслiдками. Оскiльки Iран перебуває на межi реалiзацiї свого ядерного потенцiалу, тому, що може статися, не буде меж.
    
  'Це виправдання?' Сказала Андреа, її голос здригнувся вiд емоцiй. 'Святi заповiдi Бога Любовi?'
    
  'Нi, Андреа. Це право власностi на Землю Обiцяну.'
    
  Репортер незручно посмикався.
    
  'Тепер я згадую, як Форрестер назвав це... контракт людей iз Богом. I що Кiра Ларсен сказала про первiсне значення та силу Ковчега. Але чого я не розумiю, то це яке вiдношення до всього цього має Кайн.
    
  'У мiстера Кайна явно неспокiйний розум, але водночас вiн глибоко релiгiйний. Наскiльки я розумiю, його батько залишив йому листа з проханням виконати мiсiю його сiм'ї. Це все, що я знаю.
    
  Андреа, яка знала всю iсторiю докладнiше зi свого iнтерв'ю з Каїном, не перебивала.
    
  Якщо Фаулер хоче знати iнше, нехай вiн купить книгу, яку я планую написати, як тiльки виберуся звiдси, подумала вона.
    
  'З того часу, як народився його син, Каїн ясно дав зрозумiти, - продовжив Фаулер, - що вiн вкладе всi свої ресурси в пошуки Ковчега, щоб його син...'
    
  'Iсаак'.
    
  '... щоб Iсаак мiг виконати призначення своєї сiм'ї'.
    
  'Щоб повернути ковчег до Храму?'
    
  'Не зовсiм, Андреа. Згiдно з певною iнтерпретацiєю Тори, той, хто здатний повернути Ковчег i вiдновити Храм - останнє вiдносно легко, враховуючи стан Кайну, буде обiцяним: Месiєю.
    
  'О, Боже!'
    
  Обличчя Андреа повнiстю змiнилося, коли останнiй шматочок головоломки став на своє мiсце. Це все пояснювало. Галюцинацiї. Нав'язлива поведiнка. Жахлива травма вiд того, що я вирiс пiд замком у цьому вузькому просторi. Релiгiя, як абсолютний факт.
    
  "Ось саме", - сказав Фаулер. "Крiм того, вiн розглядав смерть свого власного сина Iсаака як жертву, яку Бог вимагає, щоб вiн сам мiг досягти цiєї долi".
    
  'Але, батько ... якщо Каїн знав, хто ти такий, якого бiса вiн дозволив тобi вирушити в експедицiю?'
    
  'Знаєте, це iронiчно. Кайн не змiг би виконати цю мiсiю без благословення Риму, друкування схвалення того, що Ковчег був справжнiм. Ось як вони змогли залучити мене до експедицiї. Але хтось ще теж проник у експедицiю. Хтось, який має велику владу, який вирiшив працювати на Кайна пiсля того, як Iсаак розповiв йому про одержимiсть його батька Ковчегом. Я тiльки припускаю, але спочатку вiн, мабуть, просто взявся до роботи, щоб отримати доступ до конфiденцiйної iнформацiї. Пiзнiше, коли одержимiсть Кайна переросла у щось конкретнiше, вiн розробив свої плани.'
    
  'Рассел!' Андреа ахнула.
    
  'Це правильно. Людина, яка скинула тебе в море i вбила Стоу Ерлiнга в незграбнiй спробi приховати своє вiдкриття. Можливо, згодом вiн планував сам вiдкопати Ковчег. I або вiн, або Кайн - або обидва - несуть вiдповiдальнiсть за протокол Iпсiлон.
    
  "I вiн пiдклав скорпiонiв у мiй спальний мiшок, ублюдок".
    
  'Нi, це був Торрес. У вас дуже вибраний фан-клуб.
    
  'Тiльки з того часу, як ми з тобою впiзнали один одного, батько. Але я все ще не розумiю, навiщо Расселу потрiбен Ковчег.
    
  'Можливо, щоб знищити його. Якщо це так, хоча я сумнiваюся в цьому, я не збираюся його зупиняти. Я думаю, вiн може захотiти вивезти це звiдси, щоб використати в якiйсь шаленiй схемi шантажу уряду Iзраїлю. Я все ще не розiбрався з цiєю частиною, але ясно одне: нiщо не завадить менi виконати моє рiшення.
    
  Андреа спробувала уважно вдивитись у обличчя священика. Те, що вона побачила, змусило її завмерти.
    
  Ти справдi збираєшся пiдiрвати Ковчег, батьку? Такий священний предмет?
    
  "Я думав, ти не вiриш у Бога", - сказав Фаулер з iронiчною усмiшкою.
    
  "Останнiм часом у моєму життi сталося багато дивних поворотiв", - сумно вiдповiла Андреа.
    
  "Закон Божий вигравiрований тут i сiм", - сказав священик, торкаючись свого чола, а потiм грудей. 'Ковчег - це лише ящик з дерева i металу, який, якщо його спливе, призведе до загибелi мiльйонiв людей i столiтньої вiйни. Те, що ми бачили в Афганiстанi та Iраку, є лише блiдою тiнню того, що може статися згодом. Ось чому вiн не покидає ту печеру.
    
  Андреа не вiдповiла. Раптом настала тиша. Завивання вiтру серед скель у каньйонi нарештi припинилося.
    
  Симун закiнчився.
    
    
  92
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 14:16.
    
    
  Вони обережно вийшли зi свого укриття i ввiйшли до каньйону. Пейзаж перед ними був сценою спустошення. Намети було зiрвано зi своїх платформ, i те, що було всерединi, тепер було розкидано по всiй прилеглiй територiї. Вiтрове скло на хамерах було розбите дрiбним камiнням, яке вiдiрвалося вiд скель каньйону. Фаулер i Андреа йшли до машин, коли раптово почули, як оживає мотор одного з хамерiв.
    
  Без попередження до них на повнiй швидкостi прямував H3.
    
  Фаулер вiдштовхнув Андреа з дороги i вiдскочив убiк. На секунду вiн побачив Марлу Джексон за кермом, її зуби були стиснутi вiд гнiву. Величезна задня шина Hummer пройшла за кiлька дюйм перед Андреа, обдавши її пiском.
    
  Перш нiж вони двоє змогли пiднятися, H3 обiгнув вигин каньйону i зник.
    
  'Я думаю, тут тiльки ми', - сказав священик, допомагаючи Андреа пiднятися на ноги. 'Це були Джексон i Деккер, що йшли так, нiби за ними гнався сам диявол.
    
  'Батьку, я не думаю, що це єдинi речi, якi зникли. Схоже, що ваш план витягнути мене звiдси пiшов прахом", - сказав репортер, вказуючи на три унiверсальнi транспортнi засоби, що залишилися.
    
  Усi дванадцять шин було порiзано.
    
  Вони кiлька хвилин ходили навколо уламкiв наметiв у пошуках води. Вони знайшли три наполовину повнi фляги та сюрприз: рюкзак Андреа з її жорстким диском, майже закопаний у пiсок.
    
  "Все змiнилося", - сказав Фаулер, пiдозрiло оглядаючись на всi боки. Вiн здавався невпевненим у собi i крався так, нiби вбивця на скелях мiг прикiнчити їх у будь-який момент.
    
  Андреа пiшла за ним, пригнувшись вiд страху.
    
  'Я не можу витягнути тебе звiдси, так що залишайся поруч, поки ми щось не придумаємо'.
    
  BA-609 був перевернутий на лiвий бiк, як птах зi зламаним крилом. Фаулер увiйшов у каюту i з'явився через тридцять секунд, тримаючи в руках кiлька кабелiв.
    
  "Рассел не зможе використовувати лiтак для перевезення Ковчега", - сказав вiн, вiдкидаючи кабелi подалi, а потiм зiстрибуючи назад. Вiн скривився, коли його ноги торкнулися пiску.
    
  Йому все ще боляче. Це безумство, подумала Андреа.
    
  "У вас є якiсь припущення, де вiн може бути?"
    
  Фаулер збирався вiдповiсти, але натомiсть зупинився i попрямував у задню частину лiтака. Поруч iз колесами знаходився тьмяний чорний предмет. Священик пiдiбрав його.
    
  То був його портфель.
    
  Верхня кришка виглядала так, нiби її розрiзали, щоб ви могли бачити мiсце, де була пластикова вибухiвка, яку Фаулер використовував, щоб пiдiрвати резервуар для води. Вiн торкнувся портфеля у двох мiсцях, i секретне вiддiлення вiдкрилося.
    
  'Шкода, що вони зiпсували шкiру. Цей портфель був зi мною довгий час', - сказав священик, збираючи чотири пакети з вибухiвкою i ще один предмет, розмiром з циферблат годинника, з двома металевими застiбками.
    
  Фаулер загорнув вибухiвку в найближчий предмет одягу, який забрало вiтром з наметiв пiд час пiщаної бурi.
    
  'Поклади це у свiй рюкзак, добре?'
    
  "Нi за що", - сказала Андреа, роблячи крок назад. 'Цi речi лякають мене до чортикiв'.
    
  'Без пiдключеного детонатора це нешкiдливо'.
    
  Андреа неохоче поступилася.
    
  Прямуючи до платформи, вони побачили тiла терористiв, якi оточували Марлу Джексон i Деккера перед ударом симуну. Першою реакцiєю Андреа була панiка, доки вона не зрозумiла, що вони мертвi. Коли вони дiсталися трупiв, Андреа не змогла стримати зiтхання. Тiла були розкладенi у дивних позах. Один з них, здавалося, намагався пiдвестися - одна з його рук була пiднята вгору, а очi широко розплющенi, нiби вiн дивився в Пекло, подумала Андреа з виразом недовiри.
    
  За винятком того, що вiн не мав очей.
    
  Всi очницi трупiв були порожнi, їхнi вiдкритi роти були не що iнше, як чорнi дiрки, а їхня шкiра була сiрою, як картон. Андреа дiстала свою камеру з рюкзака та зробила кiлька фотографiй мумiй.
    
  Я не можу в це повiрити. Це нiби життя було вирване прямо з них без будь-якого попередження. Або начебто це все ще вiдбувається. Боже, який жах!
    
  Андреа обернулася, i її рюкзак зачепив голову одного з чоловiкiв. На її очах тiло чоловiка раптово розпалося, залишивши лише сумiш сiрого пилу, одягу та кiсток.
    
  Вiдчуваючи нудоту, Андреа повернулася до священика. Вона побачила, що вiн не страждав вiд тих самих докорiв совiстi, коли справа стосувалася мертвих. Фаулер зауважив, що принаймнi одне з тiл слугувало бiльш утилiтарним призначенням, i витяг з-пiд нього чистий автомат Калашнiкова. Вiн перевiрив зброю i побачив, що вона все ще у хорошому робочому станi. Вiн дiстав кiлька запасних обойм з одягу терориста i розсунув їх у кишенi.
    
  Дулом гвинтiвки вiн вказав на платформу, що веде до входу до печери.
    
  'Рассел там, нагорi'.
    
  'Звiдки ти знаєш?'
    
  "Коли вiн вирiшив вiдкритися, вiн явно зателефонував своїм друзям", - сказав Фаулер, кивнувши головою у бiк тiл. 'Це люди, яких ви помiтили, коли ми вперше прибули. Я не знаю, чи є iншi i скiльки їх може бути, але цiлком зрозумiло, що Рассел все ще десь поряд, тому що на пiску немає слiдiв, якi ведуть вiд платформи. Сiмун передбачив усе. Якби вони вийшли, ми б побачили слiди. Вiн там, як i Ковчег.
    
  'Що ми збираємося робити?'
    
  Фаулер подумав кiлька секунд, схиливши голову.
    
  'Якби я був розумним, я пiдiрвав би вхiд у печеру i дозволив їм померти з голоду. Але я боюсь, що там можуть бути й iншi. Айхберг, Кайн, Девiд Паппас...'
    
  'Отже, ти йдеш туди?'
    
  Фаулер кивнув головою. 'Дайте менi вибухiвку, будь ласка'.
    
  "Дозволь менi пiти з тобою", - сказала Андреа, вручаючи йому пакет.
    
  'Мiс Отеро, ви залишаєтеся тут i чекаєте, поки я не вийду. Якщо ви побачите, що вони виходять натомiсть, нiчого не кажiть. Просто ховайся. Зробiть кiлька фотографiй, якщо зможете, а потiм забирайтеся звiдси i розкажiть про це всьому свiту.'
    
    
  93
    
    
    
  ВСЕРЕДИНI ПЕЧЕРИ, ЧОТИРНАДЦЯТЬЮ ХВИЛИНАМИ РАНIШЕ
    
  Позбутися Деккера виявилося простiше, нiж вiн мiг собi уявити. Пiвденноафриканець був приголомшений тим фактом, що застрелив пiлота, i йому так хотiлося поговорити з ним, що вiн не вжив жодних запобiжних заходiв, коли входив у тунель. Те, що вiн знайшов, було кулею, через яку вiн скотився з платформи.
    
  Пiдписання протоколу Iпсилон за спиною старого було блискучим ходом, подумав Рассел, вiтаючи себе.
    
  Це коштувало майже десять мiльйонiв доларiв. Деккер спочатку пiдозрював, поки Рассел не погодився заплатити йому семизначну суму авансом та ще сiм, якщо його змусять використати протокол.
    
  Помiчник Кайна задоволено посмiхнувся. Наступного тижня бухгалтери "Кайн Iндастриз" зауважать, що з пенсiйного фонду зникли грошi, i виникнуть питання. На той час вiн був би далеко, а Ковчег був у безпечному мiсцi в Єгиптi. Там було б дуже просто загубитися. I тодi проклятому Iзраїлю, який вiн ненавидiв, довелося б заплатити цiну за приниження, яке вони заподiяли дому iсламу.
    
  Рассел пройшов по всiй довжинi тунелю i заглянув у печеру. Кайн був там, з цiкавiстю спостерiгаючи, як Айхберг i Паппас прибрали останнi каменi, якi блокували доступ до камери, чергуючи використання електродриля та своїх рук. Вони не чули пострiлу, коли вiн стрiляв у Деккера. У той момент, коли вiн знав, що шлях до Ковчегу вiльний i вони йому бiльше не потрiбнi, їх вiдправили б.
    
  Щодо Кайну...
    
  Жоднi слова не могли описати потiк ненавистi, який Рассел вiдчував до старого. Це кипiло в глибинах його душi, пiдживлене приниженнями, якi змусив його витерпiти Каїн. Перебувати поряд зi старим останнi шiсть рокiв було болiсно, катуванням.
    
  Сховався у ваннiй, щоб помолитися, випльовуючи алкоголь, яким його змушували вдавати, що вiн п'є, щоб люди його не запiдозрили. Турбота про хворого i охопленого страхом розуму старого в будь-який час дня та ночi. Удавана турбота i прихильнiсть.
    
  Все це було брехнею.
    
  Вашою найкращою зброєю буде така, обман воїна. Джихадист може брехати про свою вiру, вiн може вдавати, приховувати i спотворювати правду. Вiн може зробити це з невiрним, не згрiшивши, сказав iмам п'ятнадцять рокiв тому. I не вiрте, що це буде легко. Ти будеш плакати щоночi через бiль у своєму серцi настiльки, що не дiзнаєшся, хто ти є.
    
  Тепер вiн знову був самим собою.
    
    
  З усiєю спритнiстю свого молодого i добре тренованого тiла Рассел спустився по мотузцi без допомоги ременiв безпеки тим же способом, яким вiн пiднiмався по нiй кiлька годин тому. Його бiла мантiя майорiла, коли вiн спускався, привертаючи увагу Каїна, коли вiн шоковано дивився на свого помiчника.
    
  'У чому сенс маскування, Джейкоб?'
    
  Рассел не вiдповiв. Вiн попрямував до западини. Простiр, який вони вiдкрили, був близько п'яти футiв заввишки i шести з половиною футiв завширшки.
    
  'Це там, мiстере Рассел. Ми все це бачили", - сказав Айхберг, настiльки схвильований, що спочатку не помiтив, як був одягнений Рассел. "Гей, що це за спорядження?" - спитав вiн нарештi.
    
  'Будь спокiйний i поклич Паппаса'.
    
  'Мiстер Рассел, вам слiд бути трохи бiльше ...'
    
  "Не змушуй мене повторювати це знову", - сказав помiчник, витягаючи пiстолет з-пiд одягу.
    
  'Давид!' Айхберг верещав як дитина.
    
  "Джейкоб!" - заволав Кайн.
    
  'Заткнися, старий ублюдок'.
    
  Кров вiдхилилася вiд обличчя Кайна вiд образи. Нiхто нiколи так з ним не розмовляв, тим бiльше з людиною, яка досi була його правою рукою. Вiн не мав часу вiдповiсти, тому що Девiд Паппас вийшов з печери, моргаючи, поки його очi звикали до свiтла.
    
  'Якого бiса...?'
    
  Коли вiн побачив пiстолет у руцi Рассела, вiн одразу все зрозумiв. Вiн був першим iз трьох, хто зрозумiв, хоч i не той, хто був найбiльше розчарований i шокований. Ця роль належала Кайну.
    
  'Ти!' - вигукнув Паппас. 'Тепер я розумiю. Ви мали доступ до програми магнiтометра. Ти той, хто змiнив данi. Ти вбив Стоу.
    
  'Невелика помилка, яка ледь не обiйшлася менi дорого. Я думав, що краще контролюю експедицiю, нiж насправдi, зiзнався Рассел, знизуючи плечима. 'А тепер невелике питання. Ви готовi винести Ковчег?
    
  'Iди нахуй, Рассел'.
    
  Не роздумуючи, Рассел прицiлився в ногу Паппаса i вистрiлив. Праве колiно Паппаса перетворилося на криваве мiсиво, i вiн упав на землю. Його крики луною вiдбивалися вiд стiн тунелю.
    
  'Наступна куля буде в твоїй головi. Тепер вiдповiдай менi, Паппасе.
    
  'Так, це готове до публiкацiї, сер. Шлях вiльний', - сказав Айхберг, пiднявши руки у повiтря.
    
  "Це все, що я хотiв знати", - вiдповiв Рассел.
    
  Було зроблено два пострiли у швидкiй послiдовностi. Його рука опустилася, i було ще два пострiли. Айхберг упав на Паппаса, обидва пораненi в голову, їхня кров тепер змiшується на кам'янистiй землi.
    
  Ти вбив їх, Джейкоб. Ти вбив їх обох.
    
  Кайн зiщулився в кутку, його обличчя було маскою страху та нерозумiння.
    
  'Ну, ну, старовина. Для такого шаленого старого виродка ти досить гарний у констатацiї очевидного,' сказав Рассел. Вiн заглянув у печеру, все ще цiлячись з пiстолета в Кайна. Коли вiн обернувся, на його обличчi був вираз задоволення. 'Отже, ми нарештi знайшли це, Рею? Робота всього життя. Шкода, що твiй контракт буде перервано.
    
  Помiчник попрямував до свого боса повiльними розмiреними кроками. Кайн ще бiльше забився у свiй кут, опинившись у повнiй пастцi. Його обличчя було вкрите згодом.
    
  'Чому, Джейкоб?' - Вигукнув старий. 'Я любив тебе як власного сина'.
    
  'Ти називаєш це любов'ю?' - заволав Рассел, наближаючись до Кайна i завдаючи йому кiлька ударiв пiстолетом, спочатку по обличчю, потiм по руках i по головi. 'Я був твоїм рабом, старий. Щоразу, коли ти плакала, як дiвчисько, посеред ночi, я бiг до тебе, нагадуючи собi, чому я це роблю. Я повинен був думати про той момент, коли я нарештi перемiг би тебе, i ти був би в моїй владi.
    
  Каїн упав на землю. Його обличчя було розпухлим, майже невпiзнанним вiд ударiв. Кров сочилася в нього з рота i з розбитих вилиць.
    
  "Подивися на мене, старий", - продовжував Рассел, пiднiмаючи Кайна за комiр сорочки так, що вони виявилися вiч-на-вiч.
    
  'Подивися в обличчя своєму власному провалу. Через кiлька хвилин мої люди спустяться до цiєї печери i заберуть ваш дорогоцiнний ковчег. Ми вiддамо свiту за заслуги. Все буде так, як мало бути завжди.
    
  'Вибачте, мiстере Рассел. Боюся, менi доведеться вас розчарувати.
    
  Помiчник рiзко обернувся. На iншому кiнцi тунелю Фаулер щойно спустився мотузкою i цiлився в нього з автомата Калашнiкова.
    
    
  94
    
    
    
  Розкопки
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 14:27.
    
    
  'Батько Фаулер'.
    
  'Хакан'.
    
  Рассел розташував безвiльне тiло Каїна мiж собою та священиком, який все ще цiлився з гвинтiвки в голову Рассела.
    
  'Схоже, ви позбулися моїх людей'.
    
  'Це був не я, мiстере Рассел. Бог подбав про це. Вiн перетворив їх на пил.
    
  Рассел у шоцi подивився на нього, намагаючись зрозумiти, чи не блефує священик. Допомога його помiчникiв була необхiдна виконання його плану. Вiн не мiг зрозумiти, чому вони досi не з'явилися, i намагався зволiкати.
    
  'Отже, тобi вдалося здобути гору, батько', - сказав вiн, повертаючись до свого звичайного iронiчного тону. 'Я знаю, який ти хороший стрiлець. На такiй вiдстанi ви не можете промахнутися.
    
  'Мiстер Кайн - просто хворий старий, який вiрить, що виконує волю Бога. На мою думку, єдина рiзниця мiж вами двома - це ваш вiк. Кинь зброю.
    
  Рассел був явно обурений образою, але безсилий щось зробити у ситуацiї. Вiн тримав свiй власний пiстолет за дуло пiсля того, як побив Каїна, i тiло старого не забезпечувало йому достатнього захисту. Рассел знав, що один неправильний рух приведе до дiрки в його головi.
    
  Вiн розтис правий кулак i випустив пiстолет, потiм розтис лiвий i випустив Кайна.
    
  Старий звалився як у сповiльненiй зйомцi, скрючившись, нiби його суглоби не були з'єднанi один з одним.
    
  "Чудово, мiстере Рассел", - сказав Фаулер. "Тепер, якщо ви не заперечуєте, будь ласка, вiдiйдiть на десять крокiв тому ..."
    
  Механiчно Рассел зробив, як йому було сказано, ненависть горiла у його очах.
    
  На кожен крок, який Рассел робив назад, Фаулер робив крок уперед, поки перший не виявився спиною до стiни, а священик не став поруч iз Каїном.
    
  'Дуже добре. Тепер покладiть руки на голову, i ви вийдете з цього цiлим i неушкодженим.
    
  Фаулер сiв навпочiпки поруч iз Каїном, мацаючи його пульс. Старого трясло, i одна з його нiг, здавалося, була зведена судомою. Священик насупився. Стан Кайна турбував його - у нього були всi ознаки перенесеного iнсульту, i його життєвi сили, здавалося, випаровувалися з кожною миттю.
    
  Тим часом Рассел оглядався, намагаючись знайти щось, що можна було б використовувати як зброю проти священика. Несподiвано вiн вiдчув щось пiд собою на землi. Вiн подивився вниз i помiтив, що стоїть на якихось кабелях, якi закiнчувалися за пiвтора фута праворуч вiд нього i були пiдключенi до генератора, який забезпечував електроенергiєю печеру.
    
  Вiн усмiхнувся.
    
  Фаулер узяв Кейна за руку, готовий вiдтягнути його подалi вiд Рассела, якщо знадобиться. Краєм ока вiн побачив, як пiдстрибнув Рассел. Без жодних вагань вiн вистрiлив.
    
  Потiм згасло свiтло.
    
  Те, що мало стати попереджувальним пострiлом, закiнчилося знищенням генератора. Обладнання почало викидати iскри кожнi кiлька секунд, освiтлюючи тунель спорадичним синiм свiтлом, яке ставало дедалi слабшим, як спалах фотоапарата, що поступово втрачає потужнiсть.
    
  Фаулер негайно сiв - позицiя, яку вiн приймав сотнi разiв, коли безмiсячними ночами спускався з парашутом на ворожу територiю. Коли ви не знали позицiї свого ворога, найкраще, що можна було зробити, це сидiти тихо та чекати.
    
  Синя iскра.
    
  Фаулеру здалося, що вiн побачив тiнь, що пробiгла вздовж стiни лiворуч вiд нього, i вистрiлив. Це схибив. Проклинаючи свiй успiх, вiн перемiстився на кiлька футiв зигзагом, щоб переконатися, що iнший не впiзнає його позицiї пiсля пострiлу.
    
  Синя iскра.
    
  Знову тiнь, цього разу праворуч вiд нього, хоч довша i прямо бiля стiни. Вiн вистрiлив у протилежному напрямку. Вiн знову схибив, i було бiльше руху.
    
  Синя iскра.
    
  Вiн був припертий до стiни. Вiн нiде було бачити Рассела. Це може означати, що вiн-
    
  З криком Рассел кинувся на Фаулера, кiлька разiв ударивши його по обличчю та шиї. Священик вiдчув, як зуби iншого вп'ялися в його руку, як у тварини. Не в змозi вчинити iнакше, вiн випустив автомат Калашнiкова. На мить вiн вiдчув чужi руки. Вони боролися, i гвинтiвка була втрачена у темрявi.
    
  Синя iскра.
    
  Фаулер лежав на землi, а Рассел щосили намагався його задушити. Священик, нарештi здатний бачити свого ворога, стиснув кулак i вдарив Рассела в сонячне сплетiння. Рассел застогнав i перекотився на бiк.
    
  Останнiй, слабкий блакитний спалах.
    
  Фаулер вдалося побачити, як Рассел зникає в камерi. Раптовий тьмяний блиск пiдказав йому, що Рассел знайшов свiй пiстолет.
    
  Пролунав голос праворуч вiд нього.
    
  'Батько'.
    
  Фаулер пiдкрався до вмираючого Кайна. Вiн не хотiв пропонувати Расселу легку мету на випадок, якщо той вирiшить спробувати щастя i прицiлитися навмання в темрявi. Священик нарештi вiдчув тiло старого перед собою i приклав рота до його вуха.
    
  "Мiстер Кайн, тримайтеся", - прошепотiв вiн. 'Я можу витягти тебе звiдси'.
    
  'Нi, батьку, ти не можеш', - вiдповiв Каїн, i хоча його голос був слабким, вiн говорив твердим тоном маленької дитини. 'Так буде краще. Я збираюся побачити своїх батькiв, свого сина i свого брата. Моє життя почалося в дiрi.
    
  "Тодi ввiрте себе Богу", - сказав священик.
    
  "У мене є. Не могли б ви подати менi руку, поки я йду?"
    
  Фаулер нiчого не сказав, але намацав руку вмираючого, тримаючи її мiж своїми. Менш нiж за хвилину, в серединi молитви на iвритi, що промовляла пошепки, пролунав передсмертний хрип, i Реймонд Каїн завмер.
    
  На цей момент священик знав, що йому треба робити.
    
  У темрявi вiн пiднiс пальцi до ґудзикiв на своїй сорочцi i розстебнув їх, потiм витяг пакет iз вибухiвкою. Вiн намацав детонатор, вставив його в лозини С4 i натиснув кнопки. В умi вiн пiдрахував кiлькiсть звукових сигналiв.
    
  Пiсля встановлення я маю двi хвилини, подумав вiн.
    
  Але вiн не мiг залишити бомбу за межами порожнини, де лежав Ковчег. Можливо, це було б недостатньо потужним, щоб запечатати печеру ще раз. Вiн не був упевнений, наскiльки глибокою була западина, i якщо Ковчег знаходився за виступом скелi, вiн мiг уцiлiти без жодної подряпини. Якщо вiн збирався запобiгти повторенню цього безумства, вiн мав помiстити бомбу поруч iз Ковчегом. Вiн не мiг покинути це як гранату, бо детонатор мiг вiдiрватися. I в нього мало бути достатньо часу, аби втекти.
    
  Єдиним варiантом було здолати Рассела, вивести С4 на позицiю i потiм нестись щосили.
    
  Вiн повзав навколо, сподiваючись не чинити надто багато галасу, але це було неможливо. Земля була вкрита невеликим камiнням, яке зрушувалося при його русi.
    
  'Я чую, як ти йдеш, священик'.
    
  Вiдбувся червоний спалах i пролунав пострiл. Куля пролетiла повз Фаулер досить далеко, але священик залишався обережним i швидко вiдкотився влiво. Друга куля потрапила в те мiсце, де вiн був лише за кiлька секунд до цього.
    
  Вiн використовує спалах вiд пiстолета, щоб зорiєнтуватися. Але вiн не може робити це занадто часто, iнакше у нього закiнчаться боєприпаси, подумав Фаулер, подумки пiдраховуючи рани, якi вiн бачив на тiлах Паппаса та Айхберга.
    
  Вiн, мабуть, вистрiлив у Деккера один раз, у Паппаса, можливо, три рази, в Айхберга двiчi, i вiн двiчi стрiляв у мене. Це вiсiм куль. У пiстолетi чотирнадцять куль, п'ятнадцять, якщо в патроннику є одна. Це означає, що в нього залишилося шiсть, можливо сiм куль. Йому скоро доведеться перезарядитись. Коли вiн це зробить, я почую клацання магазину. Потiм...
    
  Вiн усе ще пiдраховував, коли ще два пострiли висвiтлили вхiд до печери. Цього разу Фаулер вiдкотився зi своєї первiсної позицiї якраз вчасно. Пострiл пройшов повз нього приблизно на чотири дюйми.
    
  Залишилося четверо чи п'ятеро.
    
  'Я збираюся дiстатися до тебе, Хрестоносець. Я збираюся отримати тебе, бо зi мною Аллах.' Голос Рассела звучав примарно у печерi. 'Забирайся звiдси, поки що можеш'.
    
  Фаулер схопив камiнь i кинув його до ями. Рассел заковтнув наживку i вистрiлив у бiк шуму.
    
  Три чи чотири.
    
  'Дуже розумно, Хрестоносець. Але це не принесе вам нiякої користi.
    
  Вiн не перестав говорити, коли вистрiлив знову. Цього разу було не два, а три пострiли. Фаулер перекотився влiво, а потiм вправо, ударившись колiнами об гостре камiння.
    
  Одна куля чи порожнiй магазин.
    
  Саме перед тим, як вiн зробив другий кидок, священик на мить пiдняв голову. Це тривало, можливо, всього пiвсекунди, але те, що вiн побачив у короткому свiтлi вiд пострiлiв, залишиться в його пам'ятi назавжди.
    
  Рассел стояв за золотою коробкою величезних розмiрiв. На вершинi яскраво сяяли двi грубо вилiпленi постатi. При спалаху з пiстолета золото виглядало нерiвним, пом'ятим.
    
  Фаулер глибоко зiтхнув.
    
  Вiн був майже всерединi самої камери, але не мав достатньо мiсця для маневру. Якби Рассел вистрiлив знову, навiть якби це був просто пострiл, щоб подивитися, де вiн знаходиться, вiн майже напевно потрапив би до нього.
    
  Фаулер вирiшив зробити те, чого Рассел найменше очiкував.
    
  Одним швидким рухом вiн схопився i побiг у дiрку. Рассел спробував вистрiлити, але курок видав гучне клацання. Фаулер зробив стрибок, i, перш нiж iнший чоловiк змiг вiдреагувати, священик навалився всiєю вагою свого тiла на верхню частину ковчега, що впав на Рассела, кришка вiдкрилася, i вмiст вивалився назовнi. Рассел вiдскочив назад i ледве уникнув розчавлення.
    
  Те, що було, було слiпою боротьбою. Фаулер змiг кiлька разiв ударити Рассела по руках та грудях, але Рассел якимось чином примудрився вставити повний магазин у свiй пiстолет. Фаулер почув, як зброя перезаряджається. Правою рукою вiн нишпорив у темрявi, лiвою тримаючи Рассела за руку.
    
  Вiн знайшов плаский камiнь.
    
  З усiєї сили вiн ударив їм Рассела по головi, i хлопець упав на землю непритомний.
    
  Сила удару рознесла скелю на шматки.
    
  Фаулер спробував вiдновити рiвновагу. Все його тiло болiло, а голова кровоточила. Використовуючи свiтло вiд свого годинника, вiн намагався зорiєнтуватися в темрявi. Вiн направив тонкий, але iнтенсивний промiнь свiтла на перевернутий Ковчег, створивши м'яке мерехтiння, що заповнило кiмнату.
    
  Вiн мав дуже мало часу, щоб захопитися цим. У цей момент Фаулер почув звук, якого у боротьбi не помiтив.
    
  Звуковий сигнал.
    
  ... i зрозумiв, що поки вiн катався, ухиляючись вiд пострiлiв...
    
  Звуковий сигнал.
    
  .. не маючи на увазi...
    
  Звуковий сигнал.
    
  ... вiн активував детонатор...
    
  ... це пролунало лише в останнi десять секунд перед вибухом.
    
  Beeeeeeeeeeeeeeeeeeeep.
    
  Рухомий iнстинктом, а не розумом, Фаулер стрибнув у темряву поза камерою, за межi слабкого свiтла Ковчега.
    
  Бiля пiднiжжя платформи Андреа Отеро, що нервує, гризла нiгтi. Потiм раптом земля затремтiла. Ешафот похитнувся i застогнав, коли сталь поглинула удар вибуху, але не впала. Хмара диму та пилу вирвалася з отвору тунелю, покривши Андреа тонким шаром пiску. Вона вiдбiгла на кiлька футiв вiд ешафоту i почала чекати. Протягом пiвгодини її очi залишалися прикутими до входу в печеру, що димить, хоча вона розумiла, що очiкування марна.
    
  Нiхто не вийшов.
    
    
  95
    
    
    
  ДОРОГОЮ В АКАБУ
    
  ПУСТИНЯ АЛЬ-МУДАВВАРА, ЙОРДАННЯ
    
    
  Четвер, 20 липня 2006 року. 21:34 вечора.
    
    
  Андреа дiсталася H3 з прострiленою шиною там, де вона її залишила, бiльш виснажена, нiж будь-коли у своєму життi. Вона знайшла домкрат саме там, де сказав Фаулер, i подумки прочитала молитву за загиблого священика.
    
  Вiн, напевно, буде на Небесах, якщо таке мiсце iснує. Якщо ти iснуєш, то Бог. Якщо ти там, нагорi, чому б тобi не надiслати пару ангелiв, щоб вони допомогли менi?
    
  Нiхто не з'явився, тож Андреа довелося виконувати роботу самiй. Коли вона закiнчила, вона пiшла попрощатися з Доком, який був похований не бiльше нiж за десять футiв вiд неї. Прощання тривало деякий час, i Андреа усвiдомила, що вона кiлька разiв голосно вила та плакала. Вона вiдчувала, що перебуває на межi - у серединi - нервового зриву пiсля того, що сталося за останнi кiлька годин.
    
    
  Мiсяць починав сходити, освiтлюючи дюни своїм срiблясто-блакитним свiтлом, коли Андреа нарештi набралася сили попрощатися з Чедвою i забратися в H3. Вiдчуваючи слабкiсть, вона зачинила дверi й увiмкнула кондицiонер. Холодне повiтря, що торкнулося її спiтнiлої шкiри, було чудове, але вона не могла дозволити собi насолоджуватися ним бiльше кiлькох хвилин. Паливний бак був заповнений лише на чверть, i їй знадобиться все, що вона мала, щоб дiстатися до дороги.
    
  Якби я звернув увагу на цю деталь, коли ми сiдали в машину цього ранку, я б зрозумiв справжню мету поїздки. Можливо, Чедва все ще був би живим.
    
  Вона похитала головою. Їй довелося зосередитися на водiннi. Якщо трохи пощастить, вона дiстанеться дороги i знайде мiсто iз заправною станцiєю до пiвночi. Якщо нi, їй доведеться йти пiшки. Важливо було якнайшвидше знайти комп'ютер iз пiдключенням до Iнтернету.
    
  Їй було що розповiсти.
    
    
  96
    
  ЕПIЛОГ
    
    
  Темна постать поволi поверталася додому. У нього було дуже мало води, але цього було достатньо для такої людини, як вона, яку вчили виживати в найгiрших умовах i допомагати виживати iншим.
    
  Йому вдалося знайти маршрут, яким обранi Йiрма əi аху увiйшли в печери бiльше двох тисяч рокiв тому. Це була темрява, в яку вiн кинувся перед вибухом. Деякi каменi, якi покривали його, були знесенi вибухом. Йому знадобився промiнь сонячного свiтла та кiлька годин непосильних зусиль, щоб знову вийти на вiдкрите мiсце.
    
  Вiн спав удень там, де знаходив тiнь. Вiн дихав тiльки носом, через iмпровiзований шарф, який вiн зробив iз викинутого одягу.
    
  Вiн iшов уночi, вiдпочиваючи по десять хвилин щогодини. Його обличчя було повнiстю вкрите пилом, i тепер, коли вiн побачив обриси дороги за кiлька годин їзди звiдси, вiн усе бiльше усвiдомлював той факт, що його "смерть" може нарештi забезпечити звiльнення, якого вiн шукав усi цi роки. Йому бiльше не треба було б бути солдатом Бога.
    
  Його свобода була б однiєю з двох нагород, якi вiн отримав за це пiдприємство, навiть незважаючи на те, що вiн нiколи нi з ким не змiг би подiлитися жодною з них.
    
  Вiн полiз у кишеню за уламком скелi, розмiром не бiльше його долонi. Це було все, що залишилося вiд плоского каменю, яким вiн вдарив Рассела у темрявi. По всiй його поверхнi були глибокi, але досконалi символи, якi вигравiювалися людської рукою.
    
  Двi сльози скотилися по його щоках, залишаючи слiди в пилюцi, що покривала його обличчя. Його кiнчики пальцiв пройшлися символами на каменi, а губи перетворили їх на слова.
    
  Loh Tirtzach.
    
  Ти не мусиш вбивати.
    
  У цей момент вiн вибачився.
    
  I було прощено.
    
    
  Подяка
    
    
  Я хочу подякувати наступним людям:
    
  Моїм батькам, яким присвячена ця книга, за те, що вони уникли бомбардувань пiд час громадянської вiйни i подарували менi дитинство, настiльки несхоже на їхнє власне.
    
  Антонiї Керрiган за те, що вона найкращий лiтературний агент на планетi з найкращою командою: Лолою Гулiас, Бернатом Фiолом та Вiктором Уртадо.
    
  Тобi, читачу, за те, що мiй перший роман "Божий шпигун" мав успiх у тридцяти дев'яти країнах. Я щиро дякую вам.
    
  У Нью-Йорк, до Джеймса Грема, мого брата. Присвячується Рорi Хайтауеру, Елiс Накагава та Майклу Дiллману.
    
  У Барселонi Енрiке Мурiльйо, редактор цiєї книги, невтомний i стомлюючий одночасно, оскiльки вiн має одну незвичайну гiднiсть: вiн завжди говорив менi правду.
    
  У Сантьяго-де-Компостела Мануель Сутiно, який вклав своє значне розумiння iнженерної справи в описи експедицiї Мойсея.
    
  У Римi Джорджiо Селано за його знання про катакомби.
    
  У Мiланi, Патрицiя Спiнато, приборкувач слiв.
    
  У Йорданiї муфтiй Самiр, Бахджат аль-Рiмауї та Абдул Сухейман, якi знають пустелю як нiхто iнший i якi навчили мене ритуалу гахва.
    
  У Вiднi нiчого не було б можливим без Курта Фiшера, який надав менi iнформацiю про справжнього м'ясника зi Шпiгельгрунда, який помер 15 грудня вiд серцевого нападу.
    
  I моїй дружинi Катуксi та моїм дiтям Андреа та Хав'єру за розумiння моїх поїздок та мого розкладу.
    
  Дорогий читачу, я не хочу закiнчувати книгу, не попросивши про ласку. Повернiться до цих сторiнок i перечитайте вiрш Семюеля Кiна. Робiть це доти, доки не запам'ятайте кожне слово. Навчiть цьому своїх дiтей; надiшлiть це своїм друзям. Будь ласка.
    
    
  Благословенний ти, Боже, Вiчна, Вселенська Присутнiсть, хто змушує хлiб рости з землi.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"