Рыбаченко Олег Павлович
Олександр ТретIй - Велика НадIя РосIЇ

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Юридические услуги. Круглосуточно
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Внаслiдок замаху у квiтнi 1866 року вбито Олександра Другого. На престол сходить Олександр Третiй. Не дає продати Аляску, i проводить низку заходiв, що пiдсилюють царську Росiю. Далi починається перiод славних перемог та завоювань нашої великої Батькiвщини.
  ОЛЕКСАНДР ТРЕТIЙ - ВЕЛИКА НАДIЯ РОСIЇ
  АННОТАЦIЯ
  Внаслiдок замаху у квiтнi 1866 року вбито Олександра Другого. На престол сходить Олександр Третiй. Не дає продати Аляску, i проводить низку заходiв, що пiдсилюють царську Росiю. Далi починається перiод славних перемог та завоювань нашої великої Батькiвщини.
  ПРОЛОГ
  Вбивство царя Олександра Другого привело Росiю до жалоби. Але з перших мiсяцiв правлiння його сина Олександра Третього вiдчулася тверда рука. I хвилювання заспокоїлися, стали будуватися залiзницi та заводи. На Алясцi почали зводити новi фортецi. Iдея продажу цiєї територiї була новим, сильним царем спростована з ходу: росiйськi своїх земель не вiддають. I наказ - будувати мiсто - нову Олександрiю.
  Оскiльки вже з'явилися пароплави, добиратися до Аляски полегшало. I ще так було вiдкрито багатi родовища золота. I стало ясно, що наймудрiший цар зробив правильно не продаючи Аляску.
  Але на неї стали претендувати iншi держави. I насамперед Британiя, що має спiльний кордон Аляска - Канада.
  Англiйська армiя разом iз флотом обложила Нову Олександрiю. Але хлопчики та дiвчатка з дитячого, космiчного спецназу тут як тут.
  Зрозумiло Олег Рибаченко як вiрний слуга росiйських богiв i командир дитячого космiчного спецназу був вiдправлений у цей форт на росiйськiй територiї, i мав взяти участь у боях за утримання росiйської територiї.
  Босоногий i в шортах хлопчик атакував батарею англiйцiв, що розташувалася на панiвнiй висотi над фортом. Олег уже мав чималий досвiд виконання рiзних мiсiй всемогутнiх росiйських богiв у рiзних свiтобудовах. Така у цього хлопчика-генiя доля. Будучи дорослим письменником, захотiв стати безсмертним.
  I росiйськi Боги-демiурги зробили його безсмертним, але перетворили на хлопчика-термiнатора, який служить їм i народу Матiнки-Росiї. Таке цiлком влаштовує завжди хлопчика.
  Вiн затискає одному англiйському вартовому рот i перерiзає горло. Не вперше i не в першiй мiсiї вiн таке робить. З самого початку завдяки дитячому тiлу вiчний хлопчик сприймав усе це як гру, i не вiдчував тому докорiв совiстi та будь-якого дискомфорту в душi.
  Для нього це стало якось настiльки природно, що пацан тiльки тiшився черговим успiхом.
  Ось вiн iншому вартовому просто вiдiрвав голову. Знайте англiйцi наших: Аляска була i буде росiйською!
  Олег Рибаченко - цього генiального та найплодовитiшого письменника в СНД давно обурювало, що було продано за копiйки Аляска! Але цар Олександр Третiй не такий! Нi цей монарх не поступиться нi п'ядi руської землi!
  Слава Россi та росiйським царям!
  Хлопчик-термiнатор голою п'ятою посунув чергового англiйця по потилицi. Зламав йому шию. Пiсля чого проспiвав:
  - Аляска буде нашою назавжди,
  Де росiйських прапор там променює сонце!
  Виконатися велика мрiя,
  А голосок дiвчат дуже дзвiнкий!
  Та добре б зараз допомогла б легендарна четвiрка дiвчат-вiдьом, прекрасних як зiрки. Вони були б чудовою пiдмогою. Але добре бiйся поки один.
  Ось пiдпалюєш бездимний порох i нiтроглiцерин. Нинi вся англiйська батарея злетить у повiтря.
  Олег Рибаченко заспiвав:
  - Немає прекраснiшої за Батькiвщину-Росiю,
  За неї бiйся i не лякайся...
  У свiтобудовi немає країни щасливiшої,
  Всесвiту смолоскип свiтла Русь!
  Батарею як рвоне: наче виверження колосального за розмiрами вулкана. Кiлька сотень англiйцiв виявились разом пiдкинутi вгору, i розiрвалися на дрiбнi частини.
  Пiсля чого хлопчик, розмахуючи двома шаблями, почав рубати англiйцiв. При цьому юний пацан-термiнатор як англiйською закричає.
  - Шотландцi повстали! Вони хочуть розiрвати королеву!
  Тут таке почалося... Пiшла стрiлянина мiж етнiчними англiйцями та шотландцями. Та така дика та бузувiрська перестрiлка.
  I пiшла також i рубка. Шотландцi та англiйцi зчепилися один з одним.
  Кiлька тисяч солдатiв, що облягали форт, тепер билися з найбiльшим шаленством.
  Олег Рибаченко кричав:
  - Рiжуть та вбивають! Стрiляйте у тих!
  Бiй продовжувався з колосальним розмахом. Олег тим часом, маючи недитячу силу, прихопив кiлька бочок з нiтроглiцерином у човен, i пiд шумок направили його на найбiльший англiйський броненосець.
  Хлопчик-термiнатор прокричав:
  - За Русь подарунок анiгiляцiї!
  I вiдштовхнув босими, дитячими нiжками човен, той розiгнавшись довбанув у борт броненосця. Англiйцi на борту стрiляли з рушниць хаотично i без толку.
  I ось i результат, як таранiт. I рвонуть кiлька бочок iз нiтроглiцерином. Та ще й безсмертний пацан навiв їх так точно, що вибухнуло капiтально.
  I такi руйнування були. I броненосець узяв i без зайвих проблем почав тонути.
  I англiйцi на його борту тонули. А хлопчик тим часом уже на крейсерi. Рубить матросiв шаблями, а самi шльопаннi босими нiжками бiжить до рубки.
  Лихо зрiзає матросiв i пищить:
  - Слава чудовiй нашiй країнi!
  Дивно Росiї за мудрого царя!
  Я вам Аляску вороги не вiддам!
  Буде роздертим у лютi хам!
  I ось пацан босими нiжками кинув гранату i розiрвав англiйцiв.
  Потiм прорвався до штурвала i давай повертати крейсер. I два великi англiйськi кораблi як зiткнутися. I броня на них лусне. I давай собi тонути i водночас горiти.
  Олег заспiвав:
  - Слава Росiї, слава!
  Крейсер мчить уперед.
  Цар Олександр великий,
  Вiдкриє до перемог рахунок!
  Пiсля чого хлопчик-термiнатор одним стрибком перелетiв на iнший крейсер. I в ньому теж почав рубати матросiв. I прориватись до штурвала.
  А там все просто розгорни та зiткни кораблi.
  Пацан-термiнатор навiть заспiвав:
  - Чорний пояс,
  Я дуже спокiйний...
  Чорний пояс -
  Один у полi воїн!
  Чорний пояс,
  Блискавковий розряд -
  Усi англiйцi трупами лежать!
  I Олег Рибаченко зiштовхує знову кораблi. Ось це хлопчик - реально найкрутiший пацан на свiтi!
  I знову стрибок, i iнший крейсер. Та володарцi морiв спала на думку погана iдея - воювати з Росiєю. Тим бiльше, коли бореться такий крутий i вiдчайдушний хлопчик.
  Олег Рибаченко i тут порубав багато англiйцiв i розгорнув свiй корабель. Точнiше захоплений у англiйцiв. I перевiв його в атаку на iнший крейсер. I з диким ревом таранив супротивника.
  Наче два монстри зiйшлися разом i зiткнулися з диким прикидом. I розкроїли один одному носи. Потiм зачерпнули морської води i почали тонути без жодних шансiв.
  Олег Рибаченко прокричав:
  - Слава Олександру Третьому! Великому iз царiв!
  I знову босими пальчиками нiжок як пiдкине бомбу з вибухiвкою. I цiлий фрегат, отримавши пробоїну, тоне.
  Та англiйцi такого зрозумiло не очiкували. Чи думали вони, що нарвуться на таку дику пригоду?
  Олег Рибаченко проревiв:
  - Слава Великої Росiї царiв!
  I знову хлопчик як вiзьме та захопить штурвал чергового крейсера. I за допомогою босих, дитячих нiжок його поверне, i ворога таранить. Два кораблi разом ламаються, i захлинаються в морськiй блювотинi!
  Хлопчик-термiнатор кричить:
  - На славу Батькiвщини святої!
  I знову слiдує довгий стрибок. I перелiт через хвилi. Пiсля чого хлопчик знову рубає шаблями, прориваючись до штурвала. Вiн дуже бойовий та агресивний пацан-термiнатор.
  Крушить англiйських матросiв, i спiває:
  - Виблискує зiркою променистою,
  Крiзь iмлу безпросвiтного мороку...
  Великий наш цар Олександр,
  Не знає нi болю, нi страху!
  
  Вороги перед тобою вiдступають,
  Радує народу натовп...
  Росiя тебе приймає
  Могутня править рука!
  I Олег Рибаченко зрiзав ще масу англiйцiв, i знову зiштовхнув iз розмаху, лобами кораблi.
  Ось це справдi хлопчик-термiнатор. Виглядає рокiв на дванадцять, всього пiвтора метри на зрiст, правда м'язи лита сталь i рельєф наче плиточки шоколаду.
  I якщо такий пацан лупне, то буде зовсiм не мед.
  А ось знову хлопчик перескакує з одного крейсера на iнший. I знову їх без зайвих церемонiй зiштовхує лобами.
  I кричить собi:
  - За Русь Романових!
  Дiйсно хлопчисько-письменник в ударi. Вiн усiм покаже свiй найвищий клас. I всiх рубатиме i ламатиме, немов велетень кийком.
  Ось знову стрибок, цього разу на броненосця.
  Знову працюють шаблi хлопчаки. У нього намагаються стрiляти, але кулi у безсмертного хлопчика не влучають, а якщо й потрапляють, то вiдскакують.
  Добре бути вiчною дитиною, ти не просто молодий, але ще й тебе вбити не можуть. Ось ти i Британiю молотиш.
  Захоплюєш штурвал. I тепер уже розкручуєш його i тепер уже цiлих два броненосцi як зiткнутися, i врiжуться. I ламають метал, що навiть iскри летять на всi боки.
  Олег Рибаченко кричить:
  - За Росiю що всiм обламає роги!
  I голою, хлопчачою п'ятою пiдкине забiйний подарунок смертi. Розiрве масу англiйцiв i черговий фрегат йде на дно.
  Ну ось ще чотири крейсери залишилося. Весь флот, зрозумiло, англiйцi до берегiв Аляски не вiдправлять.
  Ось Олег Рибаченко захоплює черговий штурвал. I з усього розмаху розкручує його на супротивника. I ось обидва крейсери беруть i стикаються лобами.
  Чується скрегiт, i лопання металу. I обидва кораблi починають з великим смаком тонути.
  Олег Рибаченко заспiвав:
  - У магазину "Пиво-Води",
  Лежала щаслива людина...
  Вiн вийшов з народу,
  I вийшов i впав на снiг!
  Тепер потрiбно знищити останнi крейсера, i взятися за дрiбнiшi кораблi.
  Тодi i англiйцi, якi перебувають на сушi, пiсля загибелi флоту здадуться на милiсть переможця.
  I Британiї це буде такий урок, що вони його нiколи не забудуть. I ще згадають Крим, куди вони помчали пiд час правлiння Великого дiда Миколи Першого. Втiм, Микола Палич не увiйшов в iсторiю великим, а виявився невдахою. А ось його онук має зараз показати славу росiйської зброї.
  I в цьому йому допомагає Олег Рибаченко - дуже крутий та рiшучий хлопчик-термiнатор.
  Олег захоплює черговий штурвал, i зiштовхує один з одним обидва крейсери Британiї. I дiє дуже рiшуче та круто.
  Пiсля чого хлопчик-письменник вигукує:
  - Кораблi на дно йдуть,
  З якорями, вiтрилами.
  I тодi твоїми будуть,
  Золотi скринi!
  Золотi скринi!
  I черговий стрибок, раз чотири броненосцi i дюжина крейсерiв знищено, то час трощити i фрегати. Чимало кораблiв втратить Британiя.
  I зрозумiє пiсля цього, що означає нападати на Росiю.
  Хлопчик-термiнатор заспiвав:
  - За диво та перемогу нашу у свiтi!
  I осiдлав штурвал чергового фрегата, i спрямовує корабель на таран, i з потужним ударом, як довбане!
  I вiзьмуть обидвi посудини, i зламаються, i розколються на частини. I це здорово та дуже круто.
  Олег Рибаченко знову перескакує, i на черговий посуд заскакує. I вже звiдти керує процесом. I знову розвертає корабель, i фрегати стикаються.
  Знову скрегiт металу, що ламається, потужний вибух, i вцiлiлi матроси падають у воду.
  Олег кричить:
  - За успiх нашої зброї!
  I знову вiдважний хлопчик в атацi. Новий фрегат осiдлав. I направив на есмiнець.
  Зiткнулися пароплави i вибухають. Ломається метал, i вогонь злiтає у висоту. I горять люди живцем.
  Це взагалi явний жах. I горять англiйцi наче шашлики смажать.
  Серед загиблих виявився юнга, хлопчик рокiв тринадцяти. Шкода звичайно, що такий убитий. Але вiйна є вiйною.
  Хлопчик-термiнатор проспiвав:
  - Будуть трупи, багато гiр! З нами батько Чорномор!
  I хлопчисько знову босою нiжкою метнув гранату, яка потопила черговий корабель.
  Пацан-генiй головою баднув британського адмiрала, так як у того голова лопнув немов гарбуз, що потрапив пiд удар палi. I голий п'ят зарядив величезному чорношкiрому пiдборiддя. I той пролетiв i збив дюжину матросiв.
  I пiсля цього хлопчик знову розгорнув фрегат i таранив їм сусiда. Агресивно прочiрiкав:
  - Я велика зiрка!
  I знову хлопчик-термiнатор в атацi. Нищiвний i стрiмкий. У ньому клекоче цiлий вулкан та виверження колосальної могутностi. Це непереможний пацан-генiй.
  I всiх руйнує без жодної пощади. I ось хлопчик-супермен iнший фрегат сiдлає. I супостата без особливої тяганини руйнує. Ось це хлопчик велика зiрка.
  Олег Рибаченко знову зiштовхнув два кораблi один з одним, i прокричав на всю горлянку:
  - За великий комунiзм!
  I знову вiдважний хлопчисько-боєць у наступi. Та тут ти б'єшся по новому. Не те, що чергова попаданка про другу свiтову вiйну. Тут все красиво та свiжо. Б'ешся з Британiєю за Аляску.
  США поки що не вiдновилися пiсля громадянської вiйни, та й спiльного кордону з Росiєю вони не мають. Тож якщо з янкi i доведеться зчепитися, то пiзнiше.
  А в Британiї колонiя Канада i з нею Росiя має спiльний кордон. Отже, слiд вiдбити натиск могутньої Англiї.
  Але ще пара фрегатiв зiткнулася. Невдовзi вiд британського флоту нiчого не залишиться.
  А по сушi не надто атакуєш Аляску. Тут комунiкацiї й у Британiї розтягнутi.
  Олег Рибаченко знову зiштовхує фрегати, i реве:
  - Пiрату не потрiбнi науки,
  I це ясно чому...
  У нас i ноги є i руки,
  I руки...
  А голова, нам нi до чого!
  I хлопчисько головою як рушить англiйським матросом, що той пролетить, i десяток бiйцiв зiб'є.
  Олег знову в атацi .... Ось знову зiштовхнув один з одним фрегати. I вони ламаються, горять та тонуть.
  Олег прокричав:
  - За душу Росiї!
  I ось гола, кругла п'ята хлопчика знову знаходить собi мету. Вiн руйнує супостата i реве:
  - За священну Вiтчизну!
  I колiном як довбане ворога в живiт. У того взяли й кишки iз-за рота вилiзли.
  Олег Рибаченко прокричав:
  - За велич Батькiвщини!
  I прокрутив у повiтрi вертушку, розриваючи босими нiжками ворогiв на дрiбнi шматочки.
  Та хвацько трощить хлопчисько... Вiн i сам би з ворогами легко впорався б.
  Але з'явилися чотири дiвчинки iз космiчного дитячого спецназу. I теж красунi босонiж i в бiкiнi.
  I давай трощити англiйцiв. Пiдскакують собi, босими дiвочими ногами гранати кидають i Британiю розривають.
  I ось Наташа - м'язова дiвчина в бiкiнi. Вiзьме та жбурне босими пальцями нiг диск... Кiлька англiйських матросiв зрiзанi, i фрегат розвертається та таранить свого колегу.
  Наташа верещить:
  - Олександр Третiй суперстар!
  Зоя ця дiвчина iз золотим волоссям пiдтверджує:
  - Суперстар i зовсiм ще не старий!
  Августина з розлюченiстю руйнуючи англiйцiв, це руда стерва видала, скелячи зубки:
  - З нами буде комунiзм!
  I гола п'ята дiвчини взяла i довбала ворога в жерло гармати. I фрегат узяв i розколовся.
  Свiтлана розсмiялася, пальнула з гармати, розкришила супротивника, крутанула, босою ногою штурвал, гаркнув:
  - Царi з нами!
  Дiвчата вiдразу ж розiйшлися, i вельми агресивно трощили флот. Ну, хто тут встоїть. Фрегати швидко скiнчилися, i тепер замiсть них ламали вже дрiбнiшi посудини.
  Наташа, круша Британiю, заспiвала:
  - Росiя у вiках славиться свята!
  I босими пальцями нiжок жбурне бомбу розкололу бригантину.
  Зоя, продовжуючи руйнувати супротивника, верещала:
  - Люблю тебе всiм серцем та душею!
  I знову босими пальчиками нiжок жбурнула горошинку. Та черговий англiйський корабель розколола.
  Августина теж взяла i довбала по противнику. Розкришила корабель, потопила руде стерво масу супротивникiв iз Британiї. I перевiряла:
  - За Олександра Третього, котрий стане великим царем!
  Свiтлана iз цим охоче погодилася:
  - Безперечно стане!
  Боса нiжка блондинки термiнатора з такою силою врiзалася в борт британського судна, що англiйський корабель розколовся на три частини.
  Олег Рибаченко, цей непереможний хлопчик теж так лупнув по супротивнику, свого голою, круглою, дитячою п'ятою, що бригантина трiснула i майже моментально затонула.
  Хлопчик-термiнатор проспiвав:
  - Ми зметемо ворога одним ударом,
  Славу пiдтвердимо сталевим мечем.
  Вермахт руйнували ми недаремно,
  Англiйцiв граючи, розiб'ємо!
  Наташа пiдморгнула i з смiхом вiдзначила:
  - I зрозумiло це зробимо босими дiвочими нiжками!
  I гола п'ята дiвчини врiзавшись, розбила черговий англiйський корабель.
  Зоя, скелячи зубки, агресивно видала:
  - За комунiзм у царському втiленнi!
  I дiвчина босими пальцями нiг взяла i метнула те, що смертельно впливає на ворогiв, їх буквально змiтаючи i розриваючи.
  Августина, круша англiйцiв, взяла та видала:
  - Слава Христу та Роду!
  Пiсля чого i її босi нiжки кинули бомбу розiрвавши на частини чергову субмарину.
  А потiм гола п'ята влучним ударом розколола бригантину. I зробила це дуже швидко.
  Свiтлана також у активному русi. Руйнує ворогiв. I голою п'ятою чергову бригантину вiдправляє на дно.
  I дiвчина босими пальцями нiжок знову i дикою люттю метає гранату. Вона войовниця вражаюча.
  От i Наташа в атацi стрiмкої, i дуже агресивної. Вона вiдчайдушно атакує.
  I новий англiйський корабель тоне, коли до нього потрапляє бомба, кинута босими пальцями нiг дiвчинки.
  Наташа заспiвала, скелячи зубки:
  - Я надлюдина!
  Зоя голим колiном довбанула бригантину в нiс. I та розiйшлася трiщинами i почала тонути.
  Олег Рибаченко голою п'ятою теж розколов корабель Британiї дрiбнiше i пискнув:
  - За мої сили! Усi зрошили!
  I хлопчик знову в русi та агресивнiй атацi.
  Августина продовжуючи рухатися, немов кобра, яка жалить Британiю, i видала зi смаком:
  - Комунiзм! Це горде слово!
  I босi пальчики нiжок цього вiдчайдушного дiвча шпурнули черговий подаруночок руйнування.
  I маса англiйцiв опинилась у трунi, або на днi моря. Втiм, яка труна якщо їх розiрвало?
  А решта навiть затонула!
  Олег Рибаченко в дикому скелi плюнув на бригантину, i та спалахнула наче облита напалмом.
  Хлопчик-термiнатор прокричав:
  - За царську горiлку!
  I як розсмiяється, i голою п'ятою на борту корабля Британiї дасть. Той розколеться i буль-буль у морську безодню.
  Свiтлана босими пальчиками нiжок жбурнула бомбу i пискнула:
  - А в море виходять дiвчата лихi...
  I рубане ворогiв шаблями.
  Олег Рибаченко скрута англiйцiв пiдтвердив:
  - Морська стихiя! Морська стихiя!
  Отак i розiйшлися войовницi. I хлопчик iз ними такий бойовий. I жвавий при цьому.
  Олег Рибаченко стрiляючи по супротивнику з гармати англiйцiв. I топячи черговий корабель, видав:
  - Космiчний сон! Хай буде ворог розтрощений!
  Дiвчата та хлопчик розiйшлися на колосальну лють. I рубають ворога, без жодного способу витримати Британiї такий пресинг.
  Олег топив черговий корабель, згадав, що в одному з паралельних всесвiтiв, гном вирiшив допомогти нiмцям у конструюваннi "Тигра"-2. I примудрився цей технiчний генiй зробити машину з товщиною бронi та озброєнням "Королiвського тигра", вагою всього тридцять тонн, i висотою пiвтора метри!
  А що на те вiн i гном! I є конструктор супер! Звичайно ж, з такою машиною нiмцi змогли влiтку сорок четвертого року розгромити союзникiв у Нормандiї, а восени зупинити i наступ Червоної армiї, що прорвалася до Варшави.
  Гiрше було те, що гном не лише танки конструював. ХЕ-162 теж виявився дуже вдалим i легким, i дешевим, i простим в управлiннi. А бомбардувальник Ю-287 взагалi вийшов супермен.
  I довелося тодi їхнiй п'ятiрцi втрутитися. I так вiйна затяглася до сорока сьомого року.
  А якби не були їхнi п'ятiрки, то фрицi могли б i перемогти!
  Олег Рибаченко тодi жорстко висловився на адресу гномiв:
  - Вони гiршi за ельфiв!
  Ото справдi, був такий ельф-попаданець. Став льотчиком Люфтваффе, збивши з осенi сорок першого року, до червня 1944 року понад шiстсот лiтакiв, на обох фронтах. Отримав лицарський хрест залiзного хреста зi срiбним дубовим листям, мечами та дiамантами, коли перший у Люфтваффi збив двiстi лiтакiв. Далi за триста збитих лiтакiв отримав орден нiмецького орла iз дiамантами. За чотириста збитих лiтакiв перший орден Лицарський хрест Залiзного хреста, iз золотим дубовим листям, мечами та дiамантами. За п'ятсот ювiлейних збитих лiтакiв до 20 квiтня 1944 року ельф отримав Великий Хрест Залiзного хреста - другий у Третьому Рейху пiсля Германа Герiнга.
  I за шестисотий лiтак був нагороджений спецiальною нагородою: лицарським хрестом залiзного хреста з платиновим дубовим листям, мечами та дiамантами. Славний ас-ельф жодного разу не був збитий - магiя дiє оберiг богiв. I попрацював наче цiлий авiакорпус.
  Але впливу на хiд вiйни це не мало. I союзники висадилися у Нормандiї. I досить успiшно, незважаючи на всi зусилля ельфа.
  Та й вирiшив тодi цей представник народу чарiвникiв, змотатися з Третього Рейху. Тим бiльше що йому треба? Чи до тисячi довести свої рахунки? Хто буде з ворогом!
  Олег потопив чергову бригантину, i проревiв:
  - За Вiтчизну нашу матiр!
  Вже їхня п'ятiрка потопила практично всi кораблi. На заключний акорд разом зiштовхнули одразу п'ять посудин, завершивши розгром англiйського флоту.
  Олег Рибаченко заспiвав, скелячи зубки:
  - Славитися Росiя на вiки,
  Незабаром буде змiна поколiнь.
  У радостi велика мрiя,
  Олександр буде, а не Ленiн!
  Дiвчата схоже задоволенi. На морi Англiя повалена. Тепер залишилося добити пошарпаного ворога на сушi.
  I п'ятiрка кинулася рубати i без того дезорганiзованого й наполовину розбитого супротивника.
  Дiвчата та хлопчик трощили супротивника. Рубили його шаблями, i кидали босими пальцями нiг у ворога гранати. I це виявилося дуже здорово.
  Рубила Наташа i спiвала, її шаблi такi швидкi i по двадцять помахiв за секунду. Та з такою швидкiстю проти вiдьом нiкому не встояти. Ось що означає сила росiйських богiв!
  Олег Рибаченко голою п'ятою рушив шоломом, i зламав шию британському генералу, сказав:
  - Раз, два, три, чотири!
  Зоя босими пальчиками кинула гострий, вiдточений диск i видала зi смiшком:
  - Ноги вище за руки ширшi!
  Августина дiяла вкрай агресивно. А її босi нiжки стрiмкi. А мiдно-червоне волосся розвiвається немов бойовий, пролетарський прапор.
  Дiвчина взяла i заспiвала:
  - Я вiдьма i прекраснiшої професiї немає!
  Свiтлана, зрубуючи супротивникiв, погодилася:
  - Нi! I я не думаю!
  I її босi нiжки кинули кинджали. Тi пролетiли i два дюжини англiйцiв зрiзали.
  Винищення йшло за планом. I дiвчата, i хлопчик дiяли з очевидною люттю. I приголомшливою точнiстю. Воїтельки надзвичайно трощили з диким апломбом.
  Олег Рибаченко розрубав навпiл чергового генерала, як свисне.
  I дюжина ворон узяла i завалилася вiд серцевого нападу. Попадала вниз, i пробила половинi сотнi англiйських бiйцiв дiрки в головi.
  Оце бiй! Найкрутiший з боїв!
  Хлопчик-термiнатор проревiв:
  - Я великий воїн! Я Шварценеггер!
  Наташа рiзко гаркнула, i тупнула босою нiжкою:
  - Ти Рибанатор!
  Олег погодився:
  - Я Рибанатор, який усiх рве!
  Залишки англiйських вiйськ здалися. Пiсля чого полоненi солдати цiлували дiвчатам босi, круглi п'яти.
  Але на цьому справа не скiнчилася. Пiсля такого розгрому Великобританiя пiдписала мир. I царська армiя рушила проти Османської Iмперiї, щоб взяти реванш за попереднi поразки.
  
  Олег Рибаченко та Маргарита Коршунова виконали чергове завдання росiйських богiв-демiургiв. Цього разу вони билися з Девлет Гераєм, який у 1571 роцi рушив на Москву з величезним вiйськом.
  У реальнiй iсторiї двохсоттисячна армiя Девлет-Гiрея змогла спалити Москву вщент i вбити десятки тисяч росiян. Але тепер пара безсмертних дiтей та з ними ще чотири прекраснi дiвчата - дочки богiв - перегородили шлях кримським татарам. I вони вирiшили дати велику i вирiшальну битву.
  Олег Рибаченко був одягнений лише у шорти з оголеним м'язистим торсом. На вигляд йому було близько дванадцяти рокiв, але м'язи хлопчика вiдрiзнялися рiзким рельєфом i глибоким малюнком. Хлопчик був дуже гарний, його шкiра була шоколадно-коричневою вiд сонячних опiкiв, вiн був схожий на юного Аполлона, що вiдливає бронзою, а волосся було свiтле, трохи золотисте.
  Голими пальцями своїх дитячих нiжок хлопчик метнув смертоносний бумеранг i заспiвав:
  - Немає бiльш прекрасної батькiвщини-Росiї,
  Бороться за них i не бiйся...
  Давайте зробимо свiт щасливим
  Смолоскип Всесвiту - це свiтло Росiї!
  Пiсля цього Олег провiв прийом на млинi з використанням мечiв, i поваленi татари впали.
  Маргарита Коршунова теж у минулому життi була дорослою i навiть старенькою письменницею. А тепер дiвчинка рокiв дванадцяти, боса, у тунiку. Її волосся Кучеряве, кольори сусального золота. Рухаючись, як i Олег, швидше за гепард, вона розтинає полчища степовикiв Криму, як лопатi гвинтiв гелiкоптерiв.
  Дiвчина кидає сталеву гостру шайбу босими пальцями нiг, збиває голови атомним бомбам i спiває:
  - Один два три-чотири п'ять,
  Давайте вб'ємо всiх лиходiїв!
  Пiсля цього безсмертнi дiти взяли його i як вони свистiли. I приголомшенi ворони непритомнiли, ударяючи дзьобами по черепах наступаючих вiйськ Орди.
  Девлет-Гiрей зiбрав величезну армiю. У походi брали участь майже всi чоловiки Ратського ханства та багато iнших ногайцiв та туркiв. Так що боротьба має бути дуже серйозною.
  Наталя дуже красива i м'язова дiвчина. Вона одягнена тiльки в бiкiнi, а волосся у неї блакитне.
  Вона рубає орду мечами, а її голi пальцi на дiвочих нiжках кидають диски, якi вiдрубують їм голови.
  Але голе засмагле колiно потрапило хану в пiдборiддя. I щелепа вiдвисла.
  Наташа спiвала:
  - Будуть новi перемоги,
  Новi полицi стоять!
  Зоя також бореться, як найвойовничiший i найагресивнiший Термiнатор. I її голi пальчики з дiвочих нiжок метають отруйнi голочки. Та й мечi теж без проблем рубають голови.
  Зоя щебетала i скалила зуби:
  У нашiй армiї все круто,
  Давайте переможемо поганих хлопцiв...
  У царя є слуга Малюта,
   Um den Verrat aufzudecken!
  Auch Augustinus kämpft mit einem sehr großen Schwertschwung. Und ihre Waffen sind einfach tödlich und sehr zerstörerisch. Und nackte Zehen werfen Nadeln, die viele tatarische Krieger töten.
  Augustinus sang:
  - Malyuta, Malyuta, Malyuta,
  Großer und glorreicher Henker ...
  Das Mädchen auf dem Ständer wurde geil aufgehängt -
  Bekomm es mit einer Peitsche, aber weine nicht!
  Und das kupferrote Haar des Mädchens flattert im Wind wie ein proletarisches Banner, mit dem sie den Winterpalast stürmen.
  Svetlana kämpft auch mit Schwertern und schlägt Atombomben die Köpfe ab. Und ihre nackten Zehen schleudern ein explosives Paket der Zerstörung. Und die Masse der Atomwaffen fällt zerrissen und getötet.
  Swetlana gurrte:
  - Ruhm den russischen Demiurg-Göttern!
  Und wieder wird er дизмал mit seinen nackten Zehen scharfe Sterne nehmen und werfen.
  Die sechs Krieger packten Devlet Girays Armee sehr fest. Und natürlich zerstören die nackten Füße von Kindern und Mädchen die Horde vollständig.
  Und auch die Schwerter in den Händen sind äußerst effektiv.
  Aber Oleg Rybachenko versteht mit seinem Verstand ewigen Jungen, dass dies nicht genug ist.
  Unher pheift er mit Margarita, und wieder bekommen Tausende von Krähen einen Herzinfarkt. Und sie stürzen betäubt und durchbohren die geschorenen Köpfe der Tataren mit ihren Schnäbeln.
  Und Natasha schlug mit Schwertern zu. Mit ihren nackten Zehen warf sie Erbsen mit Sprengstoff.
  Und riss eine Menge Atombomben.
  Dann warf sie ihren BH ab, und wie aus einer scharlachroten Brustwarze blitzte es auf. Also wird es vorbeifliegen und viele Atomwaffen verbrennen.
  Und so werden nur Skelette zu Pferd übrig bleiben.
  Natascha sang:
  - Ich bin das stärkste Baby
  Їх werde meine Feinde bis zum Ende vernichten!
  Auch Zoya kämpft im großen Stil. Und ihre Schwerter schneiden wie die Klingen iнструменти Kultivators. Und machen Sie sehr scharfe Schwünge.
  Und nackte Zehen werfen Bumerangklingen у Form von Hakenkreuzen oder Sternen.
  Und dann flog ihr BH von ihrer Brust und entblößte purpurrote Brustwarzen.
  Dann quietschte das Mädchen:
  - Meine kolossale Kraft,
  Ich habe das Universum erobert!
  Augustina kämpft mit großem Enthusiasmus. Und ihre kladentsy Show verspielte Wendungen. Und das Mädchen schwenkt sie wie die Flügel einer Mühle während iнструменти Orkans.
  Und kupferrote Haare flattern wie von Lenin. Und wenn der nackte Absatz ein Sprengpaket hochschleudert und alle in Stücke reißt.
  Und das Mädchen wird auch ihren BH abwerfen. Und her Rubinnippel schoss wie ein feuriger Pulsar und schwatzt:
  - Zum Kampf gegen Impulse!
  Svetlana kämpft mit viel Druck. Hier führte sie eine Technik mit Schwertern durch, die die Köpfe von einem Dutzend Nummern nahm und zerstörte.
  Dann nahm das Mädchen mit ihren nackten Zehen etwas, das wie ein fliegender Drachen aussah, und startete es. Und sie tötete und trug so viele Nomaden auf einmal.
  Und dann platzte ihr BH auf und entblößte ihre Erdbeerbrustwarzen. Und dann wird der Blitz schlagen und so aushöhlen.
  Und es wurde sehr schmerzhaft.
  Svetlana sang:
  Nur für Gottes Geschenk
  Der Priester erhielt ein Honorar ...
  In den Vorstädten ein ganzer Hektar Koks,
  Aber jetzt war sein Schlag genug,
  Und um schreckliche Strafen zu vermeiden,
  Er diktiert eine Abhandlung über die Tataren!
  Oleg Rybachenko, дизель groovige Junge, hieb mit Schwertern, als wären es die Klingen instruments Propellerjägers, und quietschte:
  - Oh, ruhige Melancholie,
  Zerreiße nicht meine Seele...
  Wir sind nur Jungs,
  Götter voraus!
  Und das unsterbliche Kind, als würde es mit seinen nackten Zehen eine Bombe werfen.
  Der eine wird explodieren, und die Masse der Krimtataren wird auseinander gesprengt.
  Dann pfeift der Junge. Die Augen der Krähen wurden genommen und ausgerollt.
  I ворони, що знепритомнiли, пiдхопили голенi голови орди i впали на них.
  I вони протаранили черепа дзьобами.
  I це стало смертельним ударом... Хлопчик спiвав:
  - Чорний ворон, перед смертю,
  Жертва чекає опiвночi!
  Дiвчина Маргарита теж вийшла за допомогою голого, круглого, дитячого каблука, пiдкинувши вгору руйнiвний пакет вугiлля.
  А вiн вiзьме та пiдiрве капiтал.
  Пiсля цього дiвчина провела прийом у виглядi метелика з мечами. Їм також вiдрубували голови та ламали шиї.
  I спiвати:
  -Чорний воїн перед смертю,
  Бiля могили вони зустрiнуться!
  Тодi дiвчина взяла його i теж свиснула. А ворони були приголомшенi i буквально непритомнiли. А ще вони пробивали черепи ординцям.
  Це повний маршрут. I надзвичайно смертоносний.
  Так, цi дiти безсмертнi та дуже крутi дiти.
  Але, звiсно, це лише початок боротьби. Ось ще кiлька дiвчат, якi приєднуються до боротьби.
  У разi вражаючий танк ИС-17. Ця машина має вiсiм кулеметiв та до трьох знарядь.
  Оленка тут зi своєю командою. Дiвчата носять лише трусики. Особливо спекотно у танку. А м'язистi тiла дiвчат буквально блищать вiд поту.
  Оленка стрiляла голими пальцями нiг, збивала моджахедiв осколково-фугасними снарядами i спiвала:
  - Слава росiйським богам!
  Анюта теж стрiляла за допомогою свого голого круглого каблука i вражала ворога смертоносним снарядом, щебечачи та скрегочучи зубами:
  - Слава нашiй вiтчизнi!
  Рудоволоса, вогненна Алла теж пiде на нукерiв босими ногами. I завдати смертельного удару вороговi.
  Потiм вiн щебече:
  - Слава найвищiй епосi у свiтi!
  I ось Марiя вдарила по вороговi своєю оголеною витонченою ногою. А також те, як кулеметники стрiлятимуть по вороговi цiлими потоками кулеметних черг.
  Марiя взяла його i зашипiла:
  - Росiйськi боги - боги вiйни!
  Олiмпiада дiяла дуже активно, завдаючи ударiв по Ордi. Вона з великою силою збила їх iз нiг i прибила труни цвяхами.
  I її босi точенi ноги, незважаючи на значне зростання, натискали кнопки на пультi керування, знищуючи вiйська Девлета. Це суворе середовище смертоносної та руйнiвної сили.
  Олiмпiя спiвала:
  - За перемогу Русi Київської!
  Олена поправляє:
  - Тут не Київська Русь, а Московiя!
  А дiвчина взяла i натиснула червоним соском кнопку джойстика, i знову летить убивчий осколково-фугасний снаряд.
  Вiн уривається до лав орди i розбиває татар на десятки.
  Спiла Оленка:
  - Комунiзм i цар - це сила!
  Анюта теж дуже оригiнально б'ється. I її малиновий сосок також чинить сильний тиск на кнопку джойстика. I ось снаряд знову б'є супротивникiв.
  I Анюта щебетала:
  - Слава нашiй батькiвщинi!
  А ось i Алла, ця дiвчина з рудим волоссям, як вона завдає удару по вороговi за допомогою свого рубiново-червоного соска. Громитиме нукерiв i ревитиме:
  - За найвищий комунiзм!
  I ось тепер Марiя б'ється з великим ентузiазмом, а також її дуже цiкаво б'ють за допомогою полуничної соски. Кулемети стрiляють загрозливо, i знищимо ворогiв.
  Марiя написала у Твiттерi:
  - Смерть дощовому дракону!
  Таким чином Олiмпiя також демонструє свiй найвищий клас. Зокрема, сосок розмiром з перестиглий помiдор натискає на спусковий гачок.
  I поливав струменями з кулеметних стрiчок, як лiнiю з вогненних крапок.
  Олiмпiя спiвала:
  - На славу нової доби комунiзму!
  Ось дiвчата на супертанцi!
  Ось бої тут з ордою та чудовою командою.
   Und hier kämpfen schöne und aggressive Mädchen am Himmel.
  Anastasia Vedmakova kämpft auch in einem Angriffskämpfer. Und er trifft die Horde aus der Luft.
  Und schießt tödliche Raketen. Sie fliegen und explodieren.
  Дiвчина використовує для стрiлянини босi точенi ноги i дуже влучно вражає супротивника.
  Хоча є багато мiсць для верхової їзди. Звiсно, збитки величезнi. I вони вiдривають цiлi шматки вiд кiнних полчищ.
  Анастасiя Ведмакова розсмiялася i вiдповiла:
  - За великий, росiйський дух!
  Мiрабела Магнетик також приєдналася до боротьби. I давайте знищимо супротивникiв.
  Ось ця дiвчина Мiрабела iз золотим волоссям. I голими пальцями вiн шматує ворога.
  Потiм вона воркувала:
  - За потужний подарунок!
  I дiвчина знову висунула язик.
  Акулiна Орлова взяла i знову завдала удару по вороговi. I вона дуже сильно вдарила по ядернiй зброї ракетними установками.
  Дiвчина також знiмала за допомогою голих точених нiжок та спiвала:
  - Один два три-чотири п'ять,
  Вся орда - убий!
  Цей трiумвiрат замишляє гiгантське винищення противникiв.
  Акулiна Орлова спiвала:
  - Будуть новi перемоги,
  З'являться новi полицi.
  Тут воскресли нашi дiди,
  Нам не треба боятися!
  Анастасiя Ведмакова теж завдає ударiв i одночасно використовує червонi соски своїх грудей, натискаючи ними на кнопки.
  Дiвчина-вiдьма спiвала:
  - Я не ангел, але для країни,
  Але ж для країни я став святим!
  I сяють її смарагдово-зеленi очi.
  Потiм вибухнула Акулiна Орлова. А також дiвчата використовували полуничнi соски одним натисканням кнопки. I пiднялася цiла хмара пилюки, розриваючи на частини цiлi ешелони ядерної зброї.
  Акулiна закричала:
  - За царя гороху!
  Анастасiя здивовано запитала:
  - А навiщо нам царський горох?
  Пiсля цього дiвчина вистрiлила за допомогою голих пальцiв нiг, нацiливши на смертоносну ракету. Який пiдняв масу пилу, сталi та вогню.
  Мiрабела Магнетiк теж вирiшила не вiдставати вiд своїх друзiв. I приклала рубiново-червоний сосок до свого чудового погруддя.
  I принiс Ордi колосальну владу. I так часто труну постiйно розбивають на частини.
  I тут дiвчина штовхає її голою п'ятою. I пiднiмiть загороджувальний вогонь iз вогню.
  I так багато кровi розлилося полем.
  Мiрабела спiвала у захватi:
  - Я служу ангелу, я служу ангелу,
  I я успiшно вб'ю велику армiю!
  Анастасiя Ведмакова теж випустила на волю вбивцю з такими оголеними, засмаглими та спокусливими ногами. Ви не можете позбутися їх, у жодному разi!
  Анастасiя верещала:
  - Ангел, ангел, ангел,
  Для нас буде перемога!
  При цьому дiвчина смiялася всiма своїми зубами. Не встояти перед таким блискучим злодiйством.
  Але у вiдьми Анастасiї мiдно-руде волосся. I любить чоловiкiв. Вiн дуже любить i ще перед кожним польотом вiддає своє тiло вiдразу кiльком самцям. Тому Анастасiя, якiй уже понад сто рокiв, виглядає зовсiм як дiвчинка. I нiхто не може впоратися з цим.
  Анастасiя брала участь у Першiй свiтовiй вiйнi, Громадянськiй вiйнi, вiйнi в Iспанiї та Великiй Вiтчизнянiй вiйнi. I у багатьох iнших вiйнах.
  Це жiнка, яку просто треба кохати.
  Анастасiя взяла його та заспiвала:
  - У космосi я лiтав як ангел,
  А вийшло ось як...
  I тут руда перервалася - пiдходящої рими їй на думку не спало.
  Анастасiя знову натисне на педаль своїм голим, круглим, рожевим дiвчачим каблуком, посилаючи стiльки сили.
  Акулiна Орлова зазначила, що бойовикiв було вигнано з Кримського ханства. А скiльки вже загинуло.
  Олег Рибаченко та Маргарита Коршунова знову брали та кидали з дитячих нiг отруйнi голки босими пальцями, завдаючи ударiв нукерам.
  I тодi Маргарита свистiтиме правою нiздрею, а Олег Рибаченко - лiвою. А оглушенi ворони злiтали i падали, як лупа, на голi голови.
  I удар з великим капiталом, пiсля чого безсмертнi дiти заспiвали в унiсон:
  - Колiр пелюстки крихкий,
  коли його знесли на тривалий термiн...
  Хоча навколишнiй свiт жорстокий
  Я хочу робити добро!
  
  Думки дитини чеснi -
  Думай про свiт...
  Хоча нашi дiти чистi,
  Сатана привiв їх до зла!
  I знову вони рубають мечами, наче це лопатi пропелера. I вони винищують численних нукерiв, як комарiв, у пекельному жорстокому вогнi.
  Наташа загарчала i викинула босi ноги у стрибку, щось надзвичайно смертоносне та руйнiвне. I цiлий полк iз ядерною зброєю злетiв у повiтря зi знищенням.
  Августин помiтив, посилаючи блискавки зi свого яскраво-рубiново-червоного соска, i пронизливо закричав:
  - Немає нiкого сильнiшого за мене!
  I вона показала свою мову. I їхня мова надзвичайно їдка.
  Танк IС-17 веде вогонь зi своїх кулеметiв та гармат. I вiн робить це дуже ефективно. Снаряди розкидають безлiч уламкiв i знищують орду у великих масах.
  А зараз гусеницi все ще кiнськi, а вершники розчавленi.
  Анастасiя Ведмакова видiляється iз повiтря. Дiвчина-вiдьма вимовляє заклинання i клацає голими пальцями нiг. I тут теж оновлюються ракети та з'являється додаткова i дуже колосальна та майже нескiнченна потужнiсть.
  Анастасiя натиснула на кнопку полуничної соски, i ракети розлетiлися руйнiвною клоакою.
  I так почалася невимовна руйнацiя та винищення.
  Акулiна Орлова також наклала заклинання, покращивши свої ракети, а також використовувала рубiново-червоний сосок.
  I як полетять цi неймовiрнi дари смертi?
  Акулiна, смiючись, помiтила:
  - ракета, ракета, ракета,
  Безсоромно трахатись!
  ракета, ракета, ракета
  Важко тебе збагнути!
  Мiрабела Магнетик теж демонструє оновлення в бою, а потiм ще й натискає на кнопки рубiновим соском. I так багато ракет вдарить та впаде.
  Мiрабела взяла його i заспiвала:
  - Буде битва кенгуру,
  Я не люблю свiту!
  Мiрабела знову блиснула перламутровими зубами.
  Це дiвчина - найбiльший сiк та яскравий показник iнтелекту.
  А ось ще кiлька воїнiв.
  Альбiна та Альвiна вступили в бiй. Дiвчата, природно, прилетiли на тарiлцi, що лiтає.
  Такий великий дископодiбний апарат. Отже, Альвiна натиснула на кнопки джойстика голими пальцями та випустила лазерний промiнь.
  I вона скинула стiльки атомних бомб.
  Потiм вона воркувала:
  - За перемогу над ворогом!
  Альбiна також з вiртуозною силою збила нападника з нiг. I знову з голими пальцями.
  I щебетала:
  - Пiсня про зайцiв!
  Альвiна не погодилася з дуже великою iдеєю та її силою:
  - Не зайцi, а вовки!
  I цього разу за допомогою червоних соскiв дiвчина надiслала дар знищення.
  Воїни просто чемпiони у своєму чудовому бюстi. А як приємно, коли чоловiки цiлують твої розкiшнi груди? Це має бути дуже круто!
  Альбiна також дозволяє нам розтрощити супротивника величезною порцiєю агресiї та нестримної могутностi.
  А її полуничнi соски тиснули на кнопки i вивергали щось екстремальне, до кольок у боцi кiлера.
  Альбiна взяла його i, смiючись, сказала:
  - Я найсильнiший!
  I своїм голим пiдбором вона тиснула на те, що приносить надзвичайнi та неповторнi та дистрофiчнi руйнування.
  Дiвчата та мови показують i весело спiвають:
  - Ми всi мочимося в туалетi,
  I дракон харакiрi!
  Такi воїни крали жваво i неповторно. А її груди такi розкiшнi i засмаглi. А дiвчата смачнi. Вони люблять, коли все їхнє тiло обсипають поцiлунками.
  Альвiна спiвала, надсилала подарунки нукерам i вбивала їх, як велика мухобойка.
  I воїн зашипiв:
  - I цiлуй мене скрiзь,
  вiсiмнадцять менi скрiзь!
  Альбiна погодилася з цим, стиснувши зуби та щебечучи:
  - Бiдолашний Луї, Луї! Бiдолашний Луї, Луї...
  Менi не потрiбнi твої поцiлунки!
  I воїн скине його з лiтака як вакуумну бомбу, а потiм цiлий полк буде розiрваний ядерною зброєю.
  Обидвi ноги та руки були знайденi у кутках!
  Анастасiя Орлова зрадiла i пiдморгнула своїм партнерам, брязкаючи зубами та верещачи:
  - Руйнування - це пристрасть,
  Не має значення, яка влада!
  I дiвчина покаже свою довгу мову.
  I ця вiдьма уявила, як можна лизати мовою солодощi, цукерки, що пахнуть медом.
  I воїн заспiвав:
  - Диявол, диявол, диявол - спаси,
  Дiвчина з маком краще смокче!
  I ось знову новий поворот, i поразка, i смерть.
  I ось тепер дуже гарнi дiвчата нападають на нукерiв, як орли на гусей.
  А потiм були дiвчата. Алiса та Анжелiка. Вони завдали удару по ядернiй зброї зi снайперських гвинтiвок.
  Алiса вистрiлила, пробивши голови вiдразу трьох воїнiв орди, i щебетала:
  - За велику Батькiвщину!
  Анжелiка теж стрiляла з рушницi. А потiм вона кинула гранату зi смертельною силою босими пальцями нiг, щебечачи:
  - За росiйських богiв-демiургiв!
  помiтивши Алiсу з хихиканням, помiтив:
  - Вiйна може бути дуже жорстокою.
  дар смертi з її голими пальцями нiг вiд згубної сили.
  Цi дiвчата просто супер-войовницi.
  Це справдi найкрутiша пара.
  Так, тут Девлет-Гiрей влаштував розбирання. До того ж Алiса вбила цього хана пострiлом зi снайперської гвинтiвки, таким же влучним, як стрiли Робiн Гуда.
  Дiвчина заспiвала i пiдморгнула своєму рудоволосому партнеру, гарному i м'язистому, помiтивши:
  - Це наша позицiя! Буде коалiцiя!
  Багато дiвчат татарських воїнiв полегли, заважаючи походу та майбутнiй руйнацiї Москви.
  Олег Рибаченко, який рубав мечами, якi ставали або довшими, або, навпаки, коротшими, помiтив дуже дотепно:
  - Мене недаремно послали до тебе,
  Вкажи Росiї милiсть!
  Виконуючи технiку "кальмар" з мечами, дiвчина Маргарита кидала горошину руйнування голими пальцями нiг, верещала i пiдморгувала своєму партнеровi:
  - Коротко, коротко, коротко -
  Мовчати!
  Безсмертнi дiти брали i потiм свистiли на всi легенi. I так вiдреагував, що ворони взяли та впали в зацiпенiння. I вони кинулися вниз, приголомшенi, i протаранили черепа своїми гострими дзьобами.
  I так багато ворогiв упало одночасно зi смертельною силою. I протаранив безлiч черепiв.
  Також померли двоє синiв Кримського хана та троє онукiв. Так сильно, що ворон убили атомнi бомби. Проти таких дiтей, якi вiдрiзняються сказом, не встоїть нiхто.
  Хоча у них є патрiотична лють. Це дiти Термiнатора.
  Олег Рибаченко помiтив i кинув голою п'ятою горошину з часткою анiгiляцiї:
  - Вiйна - це школа життя, в якiй, коли ви позiхаєте на уроцi, ви отримуєте в руки не просто зошит, а дерев'яну скриньку!
  Маргарита Коршунова погодилася, i на босi ноги дiвчата теж кинули тонкий круглий диск. I дiвчина щебетала:
  - Як ми хотiли перемогти!
  I ось Тамара та Аврора вже в бою. Дiвчата також потрапили до десанту росiйських богiв.
  Дiвчата пiдняли вогнемет та схопили гудзики зубами. I з шести стволiв вирвалося полум'я величезного вогню. I це пiдпалило Орду.
  Тамара голими пальцями перекидала сiрникову коробку з отрутою взад i вперед. I вiн витратив кiлька сотень нукерiв.
  Тамара спiвала:
  - Двотисячолiтня вiйна,
  Вiйна без поважних причин!
  Аврора теж покинула, але в цьому випадку ящик iз сiллю, i вiн так смикнувся, що половина ординського полку впала.
  Аврора хихотiла i щебетала:
  Вiйна молодих дiвчат
  Зморшки гояться!
  I як воїни сприймуть це i смiятимуться, як божевiльнi i дуже смердючi свинi.
  Хоча у красунь немає дуже м'язiв, що виступають. Вони аж нiяк не можуть дiяти проти вас.
  Анастасiя Ведмакова також взяла та запустила з лiтака вбивчу торпеду з колосальними руйнуваннями та поразками.
  Той, що вибухає, пiднiмаючи смертоносну хмару пилу.
  Вiдьма росiйських богiв-демiургiв помiтила:
  - У нас є ракети, лiтаки,
  Найсильнiша дiвчина у свiтi...
  Вони льотчики на сонячних батареях
  Ворог повалений, перетворений на попiл i смерть!
  Акулiна Орлова пiдтвердила це, пiдморгнувши свого партнера i блиснувши сапфiрово-блакитними очима:
  - Перетворений на попiл i бруд!
  Мiрабела Магнетик дотепно помiтила, розбиваючи ворога своєю колосальною руйнiвною та смертоносною силою:
  - Хто не ховався, я не винний!
  Свистiтимуть Олег Рибаченко та Маргарита Коршунова. I тисячi ворон почали з неба падати, як град.
  Остання ядерна зброя була зламана i пробита. I двохсоттисячна кримська армiя припинила своє iснування.
  Було здобуто нищiвну перемогу. I без втрат iз боку царської армiї.
  Наташа спiвала:
  Вмiти захищати святу Русь,
  i яким би жорстоким, пiдступним був ворог...
  Ми нанесемо сильний удар по вороговi,
  I росiйський меч прославиться у бою!
  Олег Рибаченко пiдстрибнув, хлопчик-термiнатор крутнувся у повiтрi та видав:
  - Росiя смiялася, плакала та спiвала,
  У всiх вiкових групах, тому ви та Росiя!
  
  
  ВЕРБНЕ НЕДIЛЯ, 23:55
  У цьому є зимовий смуток, глибоко укорiнена меланхолiя, яка суперечить її сiмнадцяти рокам, смiх, який нiколи не викликає будь-якої внутрiшньої радостi.
  Можливо, його нема.
  Ви постiйно бачите їх на вулицi; та, що йшла сама, мiцно притиснувши до грудей книги, опустивши очi до землi, постiйно блукаючи у своїх думках. Саме вона йде на кiлька крокiв за iншими дiвчатами, задовольняючись тим, що їй кинуто рiдкiсний шматочок дружби. Той, хто няньчиться з нею на всiх етапах пiдлiткового вiку. Той, хто вiдмовляється вiд своєї краси, начебто вона виборна.
  Її звуть Тесса Енн Уеллс.
  Вона пахне свiжозрiзаними квiтами.
  - Я тебе не чую, - говорю я.
  ". . . Лордасвiддi, - лунає тоненький голосок з каплицi. Звучить так, нiби я її розбудив, що цiлком можливо. Я забрав її рано-вранцi в п'ятницю, а в недiлю вже майже опiвночi. Вона молилася у каплицi бiльш-менш без перерви.
  Це, звичайно, не формальна каплиця, а просто переобладнана комiрка, але вона обладнана всiм необхiдним для роздумiв та молитви.
  "Так не пiде", - кажу я. "Ви знаєте, що вкрай важливо отримувати сенс iз кожного слова, чи не так?"
  З каплицi: "Так".
  "Подумайте, скiльки людей по всьому свiту моляться в цей момент. Чому Бог повинен слухати тих, хто нещирий?"
  "Немає причин."
  Я нахиляюся ближче до дверей. "Хотiли б ви, щоб у день вознесiння Господь явив вам таку зневагу?"
  "Нi."
  "Добре", - вiдповiдаю я. "Яке десятилiття?"
  Їй потрiбно кiлька хвилин вiдповiсти. У темрявi каплицi треба дiяти навпомацки.
  Нарештi вона каже: "Третiй".
  "Почни заново".
  Я запалюю iншi вотиви. Я допиваю вино. Всупереч тому, у що багато хто вiрить, обряди обрядiв не завжди є урочистими заходами, а скорiше, у багатьох випадках є приводом для радостi та святкування.
  Я збираюся нагадати Тессi, коли вона з яснiстю, красномовством i важливiстю починає молитися ще раз:
  "Радiй, Марiє, благодатна, Господь з Тобою. . ".
  Чи є звук прекраснiший за молитву дiви?
  "Благословенна ти серед жiнок. . ".
  Я дивлюсь на годинник. Зараз одразу пiсля опiвночi.
  "I благословенний плiд утроби Твоєї, Iсусе. . ".
  Час настав.
  "Свята Марiя, Богородиця. . ".
  Я дiстаю шприц iз футляра. Голка блищить у свiтлi свiчки. Святий Дух тут.
  "Молiться за нас, грiшних. . ".
  Пристрастi розпочалися.
  "Тепер i за годину нашої смертi. . ".
  Я вiдчиняю дверi i заходжу до каплицi.
  Амiнь.
  OceanofPDF.com
  Перша частина
  OceanofPDF.com
  1
  ПОНЕДIЛОК, 3:05
  Є Година, добре вiдома всiм, хто прокидається, щоб зустрiти її, час, коли темрява повнiстю скидає покрив сутiнкiв i вулицi стають нерухомими i безмовними, час, коли тiнi збираються, зливаються, розчиняються. Час, коли тi, хто страждає, не вiрять свiтанку.
  У кожному мiстi є свiй квартал, своя неонова Голгофа.
  У Фiладельфiї вона вiдома як Саут-стрiт.
  Цiєї ночi, коли бiльша частина Мiста Братської Любовi спала, а рiчки безмовно текли до моря, торговець м'ясом мчав по Саут-стрiт, як сухий вiтер. Мiж Третьою та Четвертою вулицями вiн протиснувся через кованi ворота, пройшов вузьким провулком i увiйшов до приватного клубу пiд назвою "Рай". Жменька вiдвiдувачiв, розкиданих по кiмнатi, зустрiлася з його поглядом i вiдразу вiдвела очi. У поглядi торговця вони побачили портал у свої почорнiлi душi i знали, що якщо вони займуться їм хоча б на мить, розумiння буде нестерпним.
  Для тих, хто знав свою справу, продавець був загадкою, але не загадкою, яку нiхто не хотiв розгадати.
  Це був великий чоловiк, зростом понад шiсть футiв, з широкою поставою i великими грубими руками, що обiцяли розплату тим, хто перейшов йому дорогу. У нього було волосся пшеничного кольору i холоднi зеленi очi, очi, що у свiтлi свiчок спалахували яскравим кобальтом, очi, якi могли одним поглядом окинути обрiй, нiчого не втрачаючи. Над його правим оком був блискучий келоїдний шрам - гребiнь в'язкої тканини у формi перевернутої лiтери V. На ньому було довге чорне шкiряне пальто, яке обтягувало товстi м'язи спини.
  Вiн приходив до клубу вже п'ять вечорiв поспiль i сьогоднi ввечерi зустрiне свого покупця. Призначати зустрiчi до Раю було непросто. Дружба була невiдома.
  Коробейник сидiв у заднiй частинi сирої пiдвальної кiмнати за столом, який хоч i не був зарезервований для нього, але за замовчуванням став його. Хоча "Парадайз" був заселений гравцями всiх темних смуг i родоводiв, було ясно, що рознощик був iншої породи.
  Динамiки за стiйкою пропонували Мiнгуса, Майлза, Монка; стеля: бруднi китайськi лiхтарики i вентилятори, що обертаються, покритi контактним папером пiд дерево. Горiли шишки чорничних пахощiв, змiшуючись iз сигаретним димом, осяючи повiтря сирою фруктовою насолодою.
  О третiй десять до клубу увiйшли двоє чоловiкiв. Один був покупцем; iнший, його опiкун. Вони обоє зустрiлися очима з торговцем. I знав.
  Покупець, якого звали Гiдеон Пратт, був присадкуватим лисiючим чоловiком рокiв пiд п'ятдесят, з почервонiлими щоками, неспокiйними сiрими очима i щоками, що звисали, як розплавлений вiск. На ньому був костюм-трiйка, що погано сидiв, а пальцi були скрученi артритом. Його дихання було смердючим. Зуби кольору охри та запаснi.
  За ним iшла людина бiльша - навiть бiльше, нiж торговець. На ньому були дзеркальнi сонцезахиснi окуляри та джинсова ганчiрка. Його обличчя та шия були прикрашенi складним павутинням там моко, татуювань племенi маорi.
  Не кажучи нi слова, троє чоловiкiв зiбралися, а потiм пiшли коротким коридором до складського примiщення.
  Задня кiмната в "Парадайзi" була тiсною та спекотною, заставленою коробками з неякiсним спиртним, парою потертих металевих столiв та заплiснявiлим, обiрваним диваном. Старий музичний автомат мерехтiв вугiльно-блакитним свiтлом.
  Опинившись у кiмнатi iз зачиненими дверима, великий чоловiк на прiзвисько Дiабло грубо обшукав торговця у пошуках зброї та проводiв, намагаючись встановити рiвень влади. Поки вiн це робив, торговець помiтив татуювання з трьох слiв бiля шиї Дiабло. Там було написано: МОНГРЕЛЬ НА ВСЕ ЖИТТЯ. Вiн також помiтив на поясi великого чоловiка хромований приклад револьвера "Смiт та Вессон".
  Задоволений тим, що торговець був беззбройний i не носив пристроїв, що пiдслуховують, Дiабло вiдiйшов позаду Пратта, схрестив руки на грудях i спостерiгав.
  "Що в тебе є для мене?" - Запитав Пратт.
  Продавець розглянув людину, перш нiж вiдповiсти їй. Вони пiдiйшли до моменту, який вiдбувається у кожнiй угодi, до моменту, коли постачальник повинен зiзнатися i розкласти свiй товар на оксамит. Коробейник повiльно полiз у шкiряне пальто (тут не було б нiяких потайних рухiв) i дiстав пару знiмкiв. Вiн передав їх Гiдеоновi Пратту.
  На обох фотографiях були зображенi повнiстю одягненi чорношкiрi дiвчинки-пiдлiтки у позах, що викликають. Та, яку звали Таня, сидiла на ганку свого будинку i надсилала фотографовi повiтряний поцiлунок. Алiсiя, її сестра, вампiрувала на пляжi у Вайлдвудi.
  Коли Пратт уважно розглядав фотографiї, його щоки на мить спалахнули рум'янцем, дихання збилося в грудях. "Тiльки ... красиво", - сказав вiн.
  Дiабло глянув на знiмки i не помiтив жодної реакцiї. Вiн знову перевiв погляд на торговця.
  "Як її звуть?" - Запитав Пратт, показуючи одну з фотографiй.
  "Таня", - вiдповiв рознощик.
  - Тан-я, - повторив Пратт, роздiляючи склади, нiби намагаючись розiбратися в сутi дiвчини. Вiн повернув одну з фотографiй, потiм глянув на фотографiю у своїй руцi. "Вона чарiвна", - додав вiн. "Бешкетний. Я можу сказати.
  Пратт торкнувся фотографiї, обережно провiвши пальцем по глянцевiй поверхнi. Здавалося, вiн на мить поринув у задум, а потiм поклав фотографiю в кишеню. Вiн повернувся до поточного моменту, до справи. "Коли?"
  "Зараз", - вiдповiв торговець.
  Пратт вiдреагував iз подивом та захопленням. Вiн не чекав на це. "Вона тут?"
  Торговець кивнув головою.
  "Де?" - Запитав Пратт.
  "Поруч."
  Гiдеон Пратт поправив краватку, поправив жилет на опуклому животi, пригладив те небагато волосся, яке в нього було. Вiн глибоко зiтхнув, знайшовши свою вiсь, потiм вказав на дверi. "А чи не ___ нам?"
  Торговець знову кивнув головою, а потiм звернувся до Дiабло за дозволом. Дiабло почекав трохи, ще бiльше змiцнивши свiй статус, а потiм вiдiйшов убiк.
  Троє чоловiкiв вийшли з клубу та пiшли через Саут-стрiт на Орiанну-стрiт. Вони продовжили шлях Орiаною i опинилися на невеликiй парковцi мiж будинками. На стоянцi стояло двi машини: iржавий фургон iз затемненим склом i "Крайслер" останньої моделi. Дiабло пiдняв руку, ступив уперед i заглянув у вiкна Крайслера. Вiн повернувся, кивнув, i Пратт з торговцем пiдiйшли до фургона.
  - У вас є оплата? - спитав продавець.
  Гiдеон Пратт постукав по кишенi.
  Торговець кинув погляд мiж двома чоловiками, потiм полiз у кишеню пальта i дiстав зв'язку ключiв. Перш нiж вiн встиг вставити ключ у пасажирськi дверi фургона, вiн упустив їх на землю.
  I Пратт, i Дiабло iнстинктивно подивилися вниз, на мить вiдволiкшись.
  Наступного, ретельно обдуманого моменту, торговець нахилився, щоб забрати ключi. Замiсть пiдняти їх, вiн стиснув у руцi брухт, який ранiше ввечерi поклав за праве переднє колесо. Пiдвiвшись, вiн розвернувся на п'ятах i вдарив сталевим стрижнем у центр обличчя Дiабло, пiдiрвавши нiс чоловiка густою червоною парою кровi та зруйнованими хрящами. Це був хiрургiчно завданий удар, iдеально продуманий, призначений для того, щоб покалiчити та вивести з ладу, але не вбити. Лiвою рукою торговець зняв iз пояса Дiабло револьвер "Смiт та Вессон".
  Приголомшений, на мить спантеличений, дiючи не розумом, а тваринним iнстинктом, Дiабло кинувся на торговця, поле його зору тепер затуманилося кров'ю та мимовiльними сльозами. Його рух уперед було зустрiнуто прикладом "смiта та вессона", який розмахнувся з усiєю силою значної сили торговця. Вiд удару шiсть зубiв Дiабло злетiли в прохолодне нiчне повiтря, а потiм упали на землю, наче розсипанi перлини.
  Дiабло звалився на поритий асфальт, завиваючи в агонiї.
  Воїн, вiн перекотився навколiшки, повагався, потiм пiдняв очi, чекаючи смертельного удару.
  "Бiжи", - сказав торговець.
  Дiабло на мить зупинився, його дихання стало уривчастим i уривчастим. Вiн сплюнув повний рот кровi та слизу. Коли торговець звiв курок зброї i приклав кiнчик стовбура до чола, Дiабло побачив мудрiсть пiдкоритися наказу цiєї людини.
  З величезним зусиллям вiн пiдвiвся, поплентався дорогою в бiк Саут-стрiт i зник, жодного разу не вiдвiвши погляду вiд рознощика.
  Потiм продавець звернувся до Гiдеона Пратта.
  Пратт намагався прийняти загрозливу позу, але це був його дар. Вiн зiткнувся з моментом, якого бояться усi вбивцi, з жорстоким розрахунком своїх злочинiв проти людини, проти Бога.
  - Що ти? - Запитав Пратт.
  Торговець вiдчинив заднi дверi фургона. Вiн спокiйно склав рушницю i брухт i зняв товстий шкiряний ремiнь. Вiн обернув кiсточки пальцiв твердою шкiрою.
  "Ти мрiєш?" - спитав продавець.
  "Що?"
  "Робити . . . ти . . . мрiяти?"
  Гiдеон Пратт втратив дар мови.
  Для детектива Кевiна Френсiса Бiрна з вiддiлу з розслiдування вбивств полiцейського управлiння Фiладельфiї вiдповiдь виявилася спiрною. Вiн вiдстежував Гiдеона Пратта протягом тривалого часу i з точнiстю та обережнiстю заманив його в цей момент, сценарiй, який вторгся у його мрiї.
  Гiдеон Пратт зґвалтував i вбив п'ятнадцятирiчну дiвчинку на iм'я Дейдра Петтiґру у Фермаунт-парку, i департамент практично вiдмовився вiд розкриття цiєї справи. Це був перший раз, коли Пратт убив одну з жертв, i Бiрн знав, що виманити його буде непросто. Бiрн витратив кiлька сотень годин свого часу i багато ночей сну в очiкуваннi цiєї секунди.
  I тепер, коли свiтанок у Мiстi Братської Любовi залишався лише невиразним слухом, коли Кевiн Бiрн вийшов уперед i завдав першого удару, прийшла його розписка.
  
  Через двадцять хвилин вони були у завiшеному вiддiленнi невiдкладної допомоги лiкарнi Джефферсона. Гiдеон Пратт стояв як укопаний: Бiрн з одного боку, стажер на iм'я Аврам Хiрш з iншого.
  У Пратта на лобi був вузол розмiром i формою з гнилу сливу, закривавлена губа, темно-фiолетовий синець на правiй щоцi i щось на зразок зламаного носа. Його праве око майже опухло i закрилося. Передня частина його колись бiлої сорочки стала темно-коричневою i запеклася кров'ю.
  Дивлячись на цю людину - принижену, принижену, зганьблену, спiйману - Бiрн думав про свого партнера по вiддiлу вбивств, що лякає шматком залiза на iм'я Джиммi П'юрiфi. Джiммi це сподобалося б, подумав Бiрн. Джиммi подобалися персонажi, запаси яких у Фiладельфiї, здавалося, були нескiнченнi. Вуличнi професори, пророки-наркомани, повiї з мармуровими серцями.
  Але найбiльше детективу Джиммi Пьюрiфi подобалося ловити поганих хлопцiв. Чим гiршою була ця людина, тим бiльше Джиммi насолоджувався полюванням.
  Не було нiкого гiрше за Гiдеона Пратта.
  Вони простежили Пратта через великий лабiринт iнформаторiв, простежили за ним по темних венах пекла Фiладельфiї, повної секс-клубiв i мереж дитячої порнографiї. Вони переслiдували його з тiєю ж цiлеспрямованiстю, тiєю самою концентрацiєю та шаленим намiром, з якими вони вийшли з академiї багато рокiв тому.
  Саме це подобалося Джиммi Пьюрiфi.
  За його словами, це змусило його знову вiдчути себе дитиною.
  Свого часу в Джиммi двiчi вистрiлили, один раз збили, побили дуже багато разiв, щоб можна було пiдрахувати, але врештi-решт його вивiв з ладу потрiйний обхiд. Поки Кевiн Бiрн так приємно займався з Гiдеоном Праттом, Джеймс "Клатч" П'юрiфi вiдпочивав у пiсляоперацiйнiй палатi лiкарнi Милосердя, трубки та крапельницi звивалися з його тiла, як змiї Медузи.
  Хорошою новиною було те, що прогноз Джиммi виглядав сприятливим. Сумною новиною було те, що Джиммi думав, що повернеться до роботи. Вiн не був. Iз трiйки нiхто нiколи не робив. Не о п'ятдесятi. Не у вiддiлi вбивств. Не у Фiладельфiї.
  "Я сумую за тобою, Клатче", - подумав Бiрн, знаючи, що пiзнiше того ж дня вiн зустрiнеться зi своїм новим партнером. Без тебе все вже не те, чуваку.
  Цього нiколи не буде.
  Бiрн був там, коли Джиммi впав, менш нiж за десять безсилих футiв вiд нього. Вони стояли бiля каси "Малiкса", скромної крамницi сендвiчiв на Десятiй вулицi та Вашингтонi. Бiрн наповнював їх кавою цукром, поки Джиммi дражнив офiцiантку Дезiре, молоду красуню зi шкiрою корицi, принаймнi, на три музичнi стилi молодшi за Джиммi i на п'ять миль вiд нього. Дезире була єдиною реальною причиною, через яку вони колись зупинялися в Малiка. Це точно була не їжа.
  Одну хвилину Джiммi стояв, притулившись до стiйки, його дiвочий реп стрiляв у всi вiсiм, його усмiшка свiтилася далеким свiтлом. Наступної хвилини вiн опинився на пiдлозi, його обличчя спотворилося вiд болю, тiло напружилося, пальцi величезних рук стиснулися в пазурi.
  Бiрн заморозив цю мить у своїй пам'ятi, як вiн заспокоював небагатьох iнших у своєму життi. За двадцять рокiв служби в полiцiї для нього стало майже звичайним приймати моменти слiпого героїзму та безрозсудної хоробростi людей, яких вiн любив i якими захоплювався. Вiн навiть прийняв безглуздi, випадковi акти жорстокостi, скоєнi незнайомцями i стосовно них. Цi речi прийшли разом iз роботою: висока премiя за справедливiсть. Однак це були моменти оголеної людяностi та слабкостi плотi, вiд яких вiн не мiг вислизнути: образи тiла та духу видавали те, що ховалося пiд поверхнею його серця.
  Коли вiн побачив велику людину на бруднiй закусочнiй плитцi, його тiло, що бореться зi смертю, беззвучний крик пронизав його щелепу, вiн зрозумiв, що нiколи бiльше не буде дивитися на Джиммi П'юрифi так само. О, вiн любив би його, яким вiн прийшов за цi роки, i слухав би його безглуздi iсторiї, i, з милостi Божої, вiн би ще раз захоплювався гнучкими i рухливими здiбностями Джиммi за газовим грилем на цих спекотних лiтнiх недiлях у Фiладельфiї, i вiн, нi секунди не роздумуючи i не вагаючись, не вагався б, але не вагався, але коли б вiн не вагався. що саме те, що вони зробили, - непохитне падiння в пащу насильства i божевiлля, нiч за нiч -було закiнчено.
  Незважаючи на те, що це принесло Бiрну сором i жаль, такою була реальнiсть тiєї довгої та жахливої ночi.
  реальнiсть цiєї ночi знайшла у свiдомостi Бiрна темний баланс, тонку симетрiю, яка, як вiн знав, принесе Джиммi П'юрiфай спокiй. Дейдра Петтiґру була мертва, i Гiдеону Пратту довелося взяти на себе всю вiдповiдальнiсть. Iнша родина була знищена горем, але цього разу вбивця залишив пiсля себе свою ДНК у виглядi сивого лобкового волосся, яке вiдправило його в маленьку викладену плиткою кiмнату в SCI Greene. Там Гiдеон Пратт зустрiв би крижану голку, якби Бiрну було що сказати з цього приводу.
  Звичайно, за такої системи правосуддя iснувала ймовiрнiсть п'ятдесят на п'ятдесят, що у разi визнання винним Пратт отримає довiчне ув'язнення без дострокового звiльнення. Якщо це виявиться так, Бiрн знав у в'язницi достатньо людей, щоби завершити роботу. Вiн зателефонує до записки. У будь-якому разi, на Гiдеона Пратта посипався пiсок. Вiн був у капелюсi.
  "Пiдозрюваний впав з бетонних сходiв, намагаючись уникнути арешту", - повiдомив Бiрн доктору Хiршу.
  Аврам Хiрш записав це. Можливо, вiн був молодий, але вiн був iз Джефферсона. Вiн уже дiзнався, що сексуальнi хижаки часто були досить незграбними, схильними спотикатися та падати. Iнодi вони навiть були зламанi кiстки.
  - Чи не так, мiстере Пратт? - спитав Бiрн.
  Гiдеон Пратт просто дивився перед собою.
  - Чи не так, мiстере Пратт? - повторив Бiрн.
  - Так, - сказав Пратт.
  "Скажи це."
  "Коли я тiкав вiд полiцiї, я впав зi сходинки та отримав травми".
  Хiрш також це записав.
  Кевiн Бiрн знизав плечима i запитав: "Доктор, чи вважаєте ви, що травми мiстера Пратта вiдповiдають падiнню з бетонних сходiв?"
  "Абсолютно", - вiдповiв Хiрш.
  Бiльше листiв.
  Дорогою до лiкарнi Бiрн поговорив з Гiдеоном Праттом, подiлившись з ним мудрiстю про те, що те, що Пратт випробував на цiй стоянцi, було лише пробою того, чого вiн мiг очiкувати, якби вiн розглянув звинувачення в жорстокостi полiцiї. Вiн також повiдомив Пратту, що на той момент поряд з Бiрном стояли троє людей, якi були готовi заявити про те, що вони були свiдками того, як пiдозрюваний спiткнувся i впав зi сходiв пiд час погонi. Усi поряднi громадяни.
  Крiм того, Бiрн повiдомив, що, хоча вiд лiкарнi до будiвлi полiцейського управлiння залишилося лише кiлька хвилин їзди, це будуть довгi кiлька хвилин у життi Пратта. Щоб довести свою думку, Бiрн послався на кiлька iнструментiв у кузовi фургона: шабельну пилку, хiрургiчний реберний нiж, електричнi ножицi.
  Пратт зрозумiв.
  I тепер вiн був у протоколi.
  Через кiлька хвилин, коли Хiрш стягнув з Гiдеона Пратта штани i забруднив спiдню бiлизну, те, що побачив Бiрн, змусило його похитати головою. Гiдеон Пратт голив лобкове волосся. Пратт глянув на свiй пах i знову на Бiрна.
  "Це ритуал", - сказав Пратт. "Релiгiйний ритуал".
  Бiрн вибухнув усю кiмнату. "Як i розп'яття, придурок", - сказав вiн. "Що скажеш, якщо ми збiгаємо в Home Depot за релiгiйним приладдям?"
  У цей момент Бiрн упiймав погляд стажера. Лiкар Хiрш кивнув, маючи на увазi, що вони вiзьмуть зразок лобкового волосся. Нiхто не мiг поголитися так близько. Бiрн пiдхопив розмову й побiг iз нею.
  "Якщо ви думали, що ваша маленька церемонiя завадить нам отримати зразок, то ви офiцiйно засранець", - сказав Бiрн. - Наче це викликало якiсь сумнiви. Вiн опинився за кiлька дюймiв вiд iменi Гiдеона Пратта. "Крiм того, все, що нам потрiбно було зробити, це тримати тебе, доки вiн не виросте знову".
  Пратт подивився на стелю i зiтхнув.
  Мабуть, йому це на думку не спало.
  
  БIРН сидiв на стоянцi бiля полiцейського управлiння, гальмуючи пiсля довгого дня, i потягував iрландську каву. Кава була грубою, як у полiцейському цеху. Джеймсон проклав його.
  Небо над замазаним мiсяцем було чистим, чорним i безхмарним.
  Весна шепотiла.
  Вiн вкрав кiлька годин сну у взятому напрокат фургонi, який використав, щоб заманити Ґiдеона Пратта, а потiм того ж дня повернув його своєму друговi Ернi Тедеско. Ернi володiв невеликим бiзнесом iз упаковки м'яса в Пеннспортi.
  Бiрн торкнувся ґнота шкiри над правим оком. Шрам здавався теплим i податливим пiд його пальцями i говорив про бiль, якого в той момент не було, про примарне горе, яке вперше спалахнуло багато рокiв тому. Вiн опустив вiкно, заплющив очi i вiдчув, як балки спогадiв руйнуються.
  У своїй свiдомостi, у цьому темному куточку, де зустрiчаються бажання i огида, в тому мiсцi, де так давно вирували крижанi води рiчки Делавер, вiн бачив останнi митi життя молодої дiвчини, бачив, як розгортався тихий жах. . .
  . . . бачить миле обличчя Дейдрi Петiґрю. Вона маленька для свого вiку, наївна свого часу. Має добре i довiрливе серце, захищена душа. Сьогоднi душний день i Дейдра зупинилася, щоб попити води бiля фонтану в парку Фермаунт. На лавцi бiля фонтану сидить чоловiк. Вiн розповiдає їй, що колись вiн мав онуку приблизно її вiку. Вiн каже їй, що дуже любив її i що його внучку збила машина, i вона померла. "Це так сумно", - каже Дейдра. Вона каже йому, що машина збила її кiшку Джинджера. Вона також умерла. Чоловiк киває, на очах у нього навертаються сльози. Вiн каже, що щороку на день народження онуки вiн приїжджає до Фермаунт-парку, найулюбленiшого мiсця онуки в усьому свiтi.
  Чоловiк починає плакати.
  Дейдре кидає пiднiжку на велосипед i йде до лави.
  Вiдразу за лавкою ростуть густi кущi.
  Дейдр пропонує чоловiковi тканину. . .
  Бiрн вiдпив кави та закурив. У головi в нього стукало, образи тепер намагалися вирватися назовнi. Вiн почав платити за них найвищу цiну. Протягом багатьох рокiв вiн лiкував себе рiзними способами - законними та нi, традицiйними та племiнними. Нiщо юридичне не допомогло. Вiн побував у дюжини лiкарiв, вислухав усi дiагнози - досi переважаючою теорiєю була мiгрень iз аурою.
  Але пiдручникiв, що описують його аури, не було. Його аури не були яскравими вигнутими лiнiями. Вiн вiтав би щось подiбне.
  Його аури мiстили монстрiв.
  Коли вiн уперше побачив "бачення" вбивства Дейдри, вiн не змiг намалювати обличчя Гiдеона Пратта. Обличчя вбивцi було розмитою плямою, водянистим струменем зла.
  До того часу, як Пратт увiйшов до Раю, Бiрн знав це.
  Вiн вставив у програвач компакт-диск - саморобний мiкс класичного блюзу. Саме Джиммi П'юрiфай втягнув його в блюз. I справжнi: Елмор Джеймс, Отiс Раш, Лайтнiн Хопкiнс, Бiлл Брунзi. Ви не хотiли, щоб Джиммi почав розповiдати про Кеннi Уейна Шепардса всього свiту.
  Спочатку Бiрн не вiдрiзняв Сон-Хауса вiд Максвелл-Хауса. Але довгi ночi у Вармдаддi та поїздки до Бубби Мака на березi виправили це. Тепер, до кiнця другого такту, найпiзнiше третього, вiн мiг вiдрiзнити Дельту вiд Бiлстрiт, Чикаго, Сент-Луїса i всiх iнших вiдтiнкiв синього.
  Першою версiєю компакт-диска була пiсня Розетти Кроуфорд My Man Jumped Salty on Me.
  Якщо саме Джиммi дав йому втiху у блюзi, то саме Джиммi також повернув його на свiт пiсля справи Моррiса Бланшарда.
  Роком ранiше багатий хлопець на iм'я Моррiс Бланшар холоднокровно вбив своїх батькiв, рознiс їх на частини одним пострiлом у голову кожного з Вiнчестера 9410. Принаймнi, так вважав Бiрн, вiрив так само глибоко та повнiстю, як i все, що вiн колись мав. зрозумiв, що це правда за два десятилiття його роботи.
  Вiн п'ять разiв брав iнтерв'ю у вiсiмнадцятирiчного Моррiса, i щоразу почуття провини спалахнуло в очах парубка, як буйний схiд сонця.
  Бiрн неодноразово доручив командi CSU прочесати машину Моррiса, його кiмнату в гуртожитку, одяг. Вони так i не знайшли жодної волосини, нi волокна, нi єдиної краплi рiдини, яка дозволила б Моррiсу опинитися в кiмнатi в той момент, коли його батьки були розiрванi на частини цим дробовиком.
  Бiрн знав, що єдиною надiєю на винесення обвинувального вироку було визнання. Тому вiн натиснув на нього. Жорсткий. Щоразу, коли Моррiс обертався, Бiрн був поруч: концерти, кафе, заняття у бiблiотецi Маккейба. Бiрн навiть подивився огидний артхаусний фiльм "Їжа", сидячи на двох рядах позаду Моррiса та його супутницi, просто щоб пiдтримувати тиск. Справжня робота полiцiї тiєї ночi полягала у тому, щоб не спати пiд час фiльму.
  Якось увечерi Бiрн припаркувався бiля кiмнати Моррiса у гуртожитку, просто пiд вiкном кампуса Суортмора. Кожнi двадцять хвилин, за вiсiм годин поспiль, Моррiс розсовував штори, щоб подивитися, чи тут Бiрн. Бiрн подбав про те, щоб вiкно "Тауруса" було вiдчинене, i свiтло його сигарет служило маяком у темрявi. Моррiс подбав про те, щоб щоразу, коли вiн заглядав, вiн простягав середнiй палець крiзь злегка вiдкритi штори.
  Гра тривала до свiтанку. Потiм, приблизно о сьомiй тридцять того ранку, замiсть того, щоб пiти на заняття, замiсть того, щоб втекти сходами i вiддатися на милiсть Бiрна, бурмочучи зiзнання, Моррiс Бланшар вирiшив повiситися. Вiн перекинув шматок мотузки через трубу в пiдвалi свого гуртожитку, зiрвав iз себе весь одяг, а потiм вигнав козла пiд собою. Останнiй хрiн iз системою. До його грудей була приклеєна записка, в якiй Кевiн Бiрн був його мучителем.
  Через тиждень садiвник Бланшаров був знайдений у мотелi в Атлантик-Сiтi з кредитними картками Роберта Бланшарда i закривавленим одягом, засунутим у його спортивну сумку. Вiн вiдразу ж зiзнався у подвiйному вбивствi.
  Дверi у свiдомостi Бiрна були зачиненi.
  Вперше за п'ятнадцять рокiв вiн помилився.
  Копоненависники виступили на повну силу. Сестра Моррiса Дженiс подала цивiльний позов про смерть внаслiдок протиправних дiй проти Бiрна, департаменту та мiста. Жоден судовий розгляд не мало великого значення, але його тяжкiсть зростала в геометричнiй прогресiї, поки не стала загрожувати зламати його.
  Газети нападали на нього, тижнями ганьблячи його редакцiйними статтями та репортажами. I хоча Inquirer, Daily News i CityPaper тягли його вугiллям, зрештою вони пiшли далi. Це був The Report - жовта газета, яка уявляла себе альтернативною пресою, але насправдi була не бiльше нiж бульварним таблоїдом у супермаркетi - i особливо ароматний колумнiст на iм'я Саймон Клоуз, який понад усi причини зробив це особистим. Протягом кiлькох тижнiв пiсля самогубства Моррiса Бланшара Саймон Клоуз писав полемiку за полемiкою про Бiрна, департамент, полiцейську державу в Америцi, нарештi закiнчуючи описом людини, якою мiг би стати Моррiс Бланшар: комбiнацiя Альберта Ейнштейна, Роберта Фроста та Джонаса Солка. якщо вiрити.
  До справи Бланшара Бiрн серйозно подумував про те, щоб взяти свої двадцять i вирушити до Мiртл-Бiч, можливо, заснувавши власну охоронну фiрму, як i iншi змученi полiцейськi, чия воля була зламана дикiстю мiського життя. Вiн вiдбув свiй термiн як спiврозмовник Цирка Болванов. Але коли вiн побачив пiкети перед Раундхаусом, у тому числi розумнi гостроти, такi як Берн Бiрн! - Вiн знав, що не зможе. Вiн не мiг вийти у такому виглядi. Вiн надто багато дав мiсту, щоб його запам'ятали таким.
  Тож вiн залишився.
  I вiн чекав.
  Буде ще один випадок, що поверне його на вершину.
  Бiрн осушив свою iрландську мову i влаштувався зручнiше. Не було причин йти додому. Вiн мав повний тур, який почнеться всього за кiлька годин. Крiм того, в цi днi вiн був лише примарою у власнiй квартирi, похмурим духом, що мешкає у двох порожнiх кiмнатах. Там не було нiкого, хто мiг би нудьгувати за ним.
  Вiн подивився на вiкна будiвлi полiцейського управлiння, на янтарне сяйво незгасаючого свiтла правосуддя.
  Гiдеон Пратт знаходився у цiй будiвлi.
  Бiрн усмiхнувся i заплющив очi. Вiн мав свою людину, лабораторiя це пiдтвердить, i з тротуарiв Фiладельфiї буде змито ще одну пляму.
  Кевiн Френсiс Бiрн був принцом мiста.
  Вiн був королем.
  OceanofPDF.com
  2
  ПОНЕДIЛОК, 5:15
  Це iнше мiсто, яке Вiльям Пенн нiколи не припускав, коли оглядав своє "зелене провiнцiйне мiстечко" мiж рiчками Шуйкiлл i Делавер, мрiючи про грецькi колони i мармуровi зали, що велично височiють над соснами. Це не мiсто гордостi, iсторiї та бачення, мiсце, де була створена душа великої нацiї, а скорiше частина Пiвнiчної Фiладельфiї, де живi привиди, з порожнiми очима та боягузливi, ширяють у темрявi. Це низьке мiсце, мiсце сажi, фекалiй, попелу та кровi, мiсце, де люди ховаються вiд очей своїх дiтей i позбавляються своєї гiдностi заради життя, повного безжального смутку. Мiсце, де молодi тварини старiють.
  Якщо в пеклi є нетрi, вони, напевно, виглядатимуть ось так.
  Але в цьому огидному мiсцi виросте щось чудове. Гефсиманiя серед потрiсканого бетону, гнилого дерева та зруйнованих мрiй.
  Я заглушив двигун. Тихо.
  Вона сидить поруч зi мною, нерухома, немов зависла в цiй передостаннiй митi своєї юностi. У профiль вона схожа на дитину. Її очi розплющенi, але вона не ворушиться.
  У пiдлiтковому вiцi є час, коли маленька дiвчинка, яка колись скакала i самозабутньо спiвала, нарештi, йде з життя, заявляючи про свою жiночнiсть, час, коли народжуються таємницi, сукупнiсть таємних знань, якi нiколи не будуть розкритi. Це вiдбувається в рiзний час з рiзними дiвчатками - iнодi у вiцi дванадцяти чи тринадцяти рокiв, iнодi лише у шiстнадцять чи старше - але трапляється це у кожнiй культурi, у кожнiй расi. Цей час ознаменований не приходом кровi, як багато хто вважає, а скорiше усвiдомленням того, що решта свiту, особливо чоловiки цього виду, раптово побачила їх по-iншому.
  I з цього моменту баланс сил змiнюється i нiколи не стає тим самим.
  Нi, вона бiльше не незаймана, але знову стане незайманою. На стовпi буде бич, i вiд цiєї скверни буде воскресiння.
  Я виходжу з машини i дивлюся на схiд та захiд. Ми самотнi. Нiчне повiтря прохолодне, хоча днi видалися не по сезону теплими.
  Я вiдчиняю пасажирськi дверi i беру її руку в свою. Нi жiнка, нi дитина. Звiсно, не ангел. Ангели не мають свободи волi.
  Але, тим не менш, це краса, що руйнує спокiй.
  Її звуть Тесса Енн Уеллс.
  Її звуть Магдалина.
  Вона друга.
  Вона не буде останньою.
  OceanofPDF.com
  3
  ПОНЕДIЛОК, 5:20
  ТЕМНИЙ.
  Вiтерець принiс вихлопнi гази та ще щось. Запах фарби. Гас, можливо. Пiд ним смiття та людський пiт. Зойкнув кiт, а потiм...
  Тихий.
  Вiн нiс її пустельною вулицею.
  Вона не могла кричати. Вона не могла поворухнутися. Вiн ввiв їй препарат, вiд якого її кiнцiвки стали свинцевими та тендiтними; її розум був оповитий прозорим сiрим туманом.
  Для Теси Уеллс свiт проносився повз бурхливий поток приглушених кольорiв i мелькаючих геометричних форм.
  Час зупинився. Заморозити. Вона розплющила очi.
  Вони були всерединi. Спуск дерев'яними сходами. Запах сечi та гниючого обiднього м'яса. Вона давно не їла, i вiд запаху в неї звело шлунок, а до горла пiдступив струмок жовчi.
  Вiн помiстив її бiля пiднiжжя колони, розташувавши її тiло i кiнцiвки так, наче вона була якоюсь лялькою.
  Вiн вклав їй щось у руки.
  Розарiй.
  Час минув. Її розум знову сплив. Вона знову розплющила очi, коли вiн торкнувся її чола. Вона вiдчувала хрестоподiбну форму, яку вiн написав.
  Боже мiй, вiн мене помазує?
  Раптом спогади спалахнули срiблом у її свiдомостi, мiнливе вiдображення її дитинства. Вона згадала...
  - катання на конях в окрузi Честер, i те, як вiтер жалить менi обличчя, i рiздвяний ранок, i те, як мамин кристал уловлює кольоровi вогнi величезної ялинки, яку тато купував щороку, i Бiнга Кросбi, i ту дурну пiсеньку про гавайське Рiздво та його...
  Тепер вiн стояв перед нею, вдягаючи нитку у величезну голку. Вiн говорив повiльно, монотонно:
  Латинський?
  - коли вiн зав'язав вузол на товстiй чорнiй нитцi i туго затягнув її.
  Вона знала, що не покине це мiсце.
  Хто подбає про її батька?
  Свята Марiя, Богородиця. . .
  Вiн тривалий час змушував її молитися у цiй маленькiй кiмнатi. Вiн прошепотiв їй на вухо найжахливiшi слова. Вона молилася, щоби це закiнчилося.
  Молiться за нас грiшних. . .
  Вiн пiдняв спiдницю до стегон, а потiм до самої талiї. Вiн опустився навколiшки, розсунув їй ноги. Нижню половину її тiла було повнiстю паралiзовано.
  Будь ласка, Боже, припини це.
  Зараз. . .
  Зупини це.
  I за годину нашої смертi. . .
  Потiм, у цьому сирому i розкладається мiсцi, у цьому земному пеклi, вона побачила мерехтiння сталевого свердла, почула дзижчання мотора i зрозумiла, що її молитви нарештi отримали вiдповiдь.
  OceanofPDF.com
  4
  ПОНЕДIЛОК, 6:50.
  "ЛАЙНИКИ З ЯКОВО".
  Чоловiк пильно глянув на неї, його рот стиснутий у жовту гримасу. Вiн стояв за кiлька футiв вiд нього, але Джессiка вiдчула вихiдну вiд нього небезпеку, раптово вiдчула гiркий присмак власного жаху.
  Поки вiн пильно дивився на неї, Джессiка вiдчула, як за її спиною наближається край даху. Вона потяглася до наплiчної кобури, але вона, звичайно ж, була порожня. Вона порилася в кишенях. Злiва: щось на кшталт шпильки та пара четвертакiв. Права сторона: повiтря. Великий. По дорозi вниз вона буде повнiстю екiпiрована, щоб пiдняти волосся та зателефонувати на мiжмiську вiдстань.
  Джессiка вирiшила використати єдину палицю, якою вона користувалася все своє життя, єдиний грiзний пристрiй, який допомагав їй потрапити в бiльшiсть її неприємностей i уникнути їх. Її слова. Але замiсть чогось хоч скiльки-небудь розумного чи загрозливого, вона змогла вимовити тiльки хиткi:
  "Що?"
  I знову бандит сказав: "Какао-слойки".
  Слова здавались такими ж безглуздими, як i обстановка: слiпуче яскравий день, безхмарне небо, бiлi чайки, що утворюють лiнивий елiпс над головою. Здавалося, це має бути ранок недiлi, але Джессiка якимось чином знала, що це не так. Жодного недiльного ранку не могло б витримати стiльки небезпек i викликати стiльки страху. Жодного недiльного ранку не застане її на даху Центру кримiнального правосуддя в центрi Фiладельфiї, коли до неї наближається цей жахливий гангстер.
  Перш нiж Джессiка встигла заговорити, член банди повторив свої слова востаннє. "Я приготувала тобi слойки з какао, матусю".
  Привiт.
  Мама?
  Джесiка повiльно розплющила очi. Ранкове сонячне свiтло проникало звiдусiль тонкими жовтими кинджали, тикаючи їй у мозок. То був взагалi не гангстер. Натомiсть на її грудях сидiла її трирiчна дочка Софi, її пудрово-блакитна нiчна сорочка посилювала рубiновий рум'янець її щiк, її обличчя було нiжно-рожевими очима в ураганi каштанових кучерiв. Тепер, звичайно, все це мало сенс. Тепер Джесiка зрозумiла, яка вага лягла на її серцi i чому жахливий чоловiк з її кошмару трохи нагадував Елмо.
  - Какао-шарки, люба?
  Софi Бальзано кивнула головою.
  "А як щодо листкового какао?"
  "Я приготувала тобi снiданок, матусю".
  "Ти зробив?"
  "Ага."
  "Все сам?"
  "Ага."
  - Хiба ти не велика дiвчинка?
  "Я."
  Джесiка продемонструвала найсуворiший вираз обличчя. "Що мама сказала про лазiння по шафах?"
  Обличчя Софi зобразило серiю ухильних маневрiв, намагаючись придумати iсторiю, яка б пояснити, як вона дiстала пластiвцi з верхнiх шаф, не забираючись на стiльницю. Зрештою, вона просто показала матерi велике коричневе коричневе волосся, i, як завжди, дискусiя була закiнчена.
  Джесiцi довелося посмiхнутися. Вона представила Хiросiму, яка, мабуть, була кухнею. - Чому ти приготував менi снiданок?
  Софi закотила очi. Хiба це не було очевидно? "Тобi потрiбен снiданок у перший день у школi!"
  "Це правда."
  "Це найважливiший прийом їжi протягом дня!"
  Софi, звичайно, була надто молодою, щоб зрозумiти концепцiю роботи. З моменту її першого вiдвiдування дитячого садка - дорогої установи у центрi мiста пiд назвою Educare - щоразу, коли її мати виходила з дому на якийсь тривалий час, для Софi це було походом до школи.
  Коли ранок наблизився до порога свiдомостi, страх почав танути. Джессiку не стримував злочинець - сценарiй сну, який став їй надто знайомий за останнi кiлька мiсяцiв. Вона була на руках у свого прекрасного малюка. Вона жила у своєму будинку-близнюку, закладеному пiд велику iпотеку, на пiвнiчному сходi Фiладельфiї; її добре фiнансований Jeep Cherokee стояв у гаражi.
  Безпечний.
  Джесiка простягла руку i ввiмкнула радiо, а Софi мiцно обняла її i ще бiльше поцiлувала. "Стає пiзно!" - сказала Софi, потiм зiсковзнула з лiжка i помчала через спальню. "Та гаразд, матусю!"
  Дивлячись, як її дочка зникає за рогом, Джессiка подумала, що за свої двадцять дев'ять рокiв вона нiколи не була така рада вiтати цей день; нiколи так не радiла тому кошмару, який почався того дня, коли вона дiзналася, що її переведуть до вiддiлу розслiдування вбивств.
  Сьогоднi був її перший день як полiцейський з розслiдування вбивств.
  Вона сподiвалася, що це буде останнiй день, коли вона бачила цей сон.
  Чомусь вона у цьому сумнiвалася.
  Детектив.
  Незважаючи на те, що вона пропрацювала майже три роки в автомобiльному вiддiлi i весь цей час носила значок, вона знала, що саме найбiльш обранi пiдроздiли вiддiлу - з грабежiв, боротьби з наркотиками та розслiдування вбивств - несли справжнiй престиж цього звання. .
  На сьогоднiшнiй день вона була однiєю з елiти. Один iз обраних. З усiх детективiв iз золотим значком полiцiї Фiладельфiї на чоловiкiв та жiнок iз вiддiлу з розслiдування вбивств дивилися як на богiв. Ви не могли б претендувати на вищу покликання правоохоронних органiв. Хоча це правда, що трупи виявлялися в ходi будь-яких розслiдувань, вiд грабежiв i крадiжок зi зломом до невдалих угод з наркотиками i домашнiх суперечок, що вийшли з-пiд контролю, щоразу, коли не вдавалося виявити пульс, детективи вiддiлу обирали пiдняв трубку i зателефонував у вiддiл убивць.
  З сьогоднiшнього дня вона говоритиме за тих, хто бiльше не може говорити за себе.
  Детектив.
  
  "Хочеш трохи маминих пластiвцiв?" - Запитала Джесiка. Вона допила половину своєї величезної миски з какао-шарками - Софi вилила їй майже всю коробку, - яка швидко перетворювалася на щось подiбне до солодкої бежевої лiпнини.
  - Нi, санку, - сказала Софi з повним ротом печива.
  Софi сидiла навпроти неї за кухонним столом i енергiйно розфарбовувала те, що виглядало як помаранчева шестинога версiя Шрека, манiвцями готуючи печиво з фундуком, своє улюблене.
  "Ви впевненi?" - Запитала Джесiка. "Це справдi дуже добре".
  - Нi, санку.
  Чорт, подумала Джесiка. Дитина була такою ж упертою, як i вона. Щоразу, коли Софi вирiшувала щось, вона була непохитна. Це, звичайно, були хорошi та поганi новини. Хорошi новини, бо це означало, що маленька дiвчинка Джессiки та Вiнсента Бальзано не здавалася легко. Погана новина, тому що Джессiка могла уявити сварки з пiдлiтком Софi Бальзано, через якi "Буря в пустелi" виглядала б як бiйка в пiсочницi.
  Але тепер, коли вони з Вiнсентом розлучилися, Джессiка запитувала себе, як це вплине на Софi в довгостроковiй перспективi. До болю було ясно, що Софi нудьгує за батьком.
  Джессiка подивилася на узголiв'я столу, де Софi приготувала мiсце для Вiнсента. Звичайно, зi столового срiбла вона обрала невеликий половник для супу та вилку для фондю, але головне було докласти зусиль. За останнi кiлька мiсяцiв, коли Софi займалася чимось, що стосувалося сiмейної обстановки, включаючи її суботнi пiсляобiднi чаювання на задньому дворi, вечiрки, на яких зазвичай був присутнiй її звiринець iз опудалiв ведмедiв, качок та жирафiв, вона завжди призначала мiсце для її батька. Софi була досить дорослою, щоб розумiти, що всесвiт її маленької родини перевернуто з нiг на голову, але досить юної, щоб повiрити, що диво маленької дiвчинки може зробити її кращим. Це була одна з тисячi причин, через якi серце Джесiкi хворiло щодня.
  Джесiка тiльки почала вигадувати план, як вiдволiкти Софi, щоб вона могла дiстатися раковини з салатницею, повною какао, коли задзвонив телефон. Це була двоюрiдна сестра Джессiки Анджела. Анджела Джованнi була на рiк молодша i була найближчою сестрою, яка коли-небудь мала Джесiку.
  - Привiт, детектив iз розслiдування вбивств Бальзано, - сказала Анджела.
  - Привiт, Енджi.
  "Ти спав?"
  "Ах, так. У мене є цiлих двi години".
  Ти готовий до важливого дня?
  "Не зовсiм."
  "Просто надягнiть свої зшите на замовлення обладунки, i все буде гаразд", - сказала Анжела.
  - Якщо ти так кажеш, - сказала Джессiка. Це просто так. . ".
  "Що?"
  Страх Джессiки був настiльки розпливчастим, настiльки загальним за своєю природою, що їй важко було дати йому назву. Це справдi було схоже на її перший день у школi. Дитячий садок. "Просто це перше, чого я в життi боявся".
  "Привiт!" - Почала Анджела, посилюючи свiй оптимiзм. Хто закiнчив коледж за три роки?
  Для них двох це був старий порядок дня, але Джессiка не заперечувала. Чи не сьогоднi. "Менi."
  Хто склав iспит на пiдвищення з першої спроби?
  "Менi."
  "А хто вибив живе лайно з Роннi Ансельмо за те, що вiн впорався з почуттями пiд час "Бiтлджуса"?"
  "Це була б я", - сказала Джессiка, хоча i пам'ятала, що насправдi вона не особливо заперечувала. Роннi Ансельмо був дуже милим. I все ж таки принцип був.
  "Чортовськи вiрно. Наша маленька Калiста Хоробре Серце, - сказала Анжела. "I пам'ятай, як говорила бабуся: Meglio un uovo oggi che una Gallina Domani".
  Джесiка згадала своє дитинство, канiкули в будинку своєї бабусi на Крiстiан-стрiт у Пiвденнiй Фiладельфiї, аромати часнику, базилiка, азiаго та смаженого перцю. Вона згадувала, як її бабуся навеснi i влiтку сидiла на своєму крихiтному ганку зi спицями в руцi, як здавалося нескiнченним плетiнням афганської тканини на бездоганно чистому цементi, завжди зеленому та бiлому, кольорах Фiладельфiйських Iглз, i виливала всiм свої гостроти. хто слухав би. Цим вона скористалася весь час. Краще яйце сьогоднi, нiж курка завтра.
  Розмова переросла у тенiсний матч сiмейних питань. Все було добре, бiльш-менш. Потiм, як i очiкувалося, Анжела сказала:
  - Знаєш, вiн про тебе питав.
  Джессiка точно знала, кого Анджела мала на увазi пiд ним.
  "Ах, так?"
  Патрiк Фаррелл працював лiкарем вiддiлення невiдкладної допомоги у лiкарнi Св. Йосипа, де Анджела працювала медсестрою. У Патрiка i Джесiкi був короткий, хоч i досить цнотливий роман, перш нiж Джесiка побралася з Вiнсентом. Вона зустрiла його якось уночi, коли, будучи полiцейським у формi, привела у вiддiлення швидкої допомоги сусiдського хлопчика, хлопчика, який вiдiрвав два пальцi з М-80. Вони з Патрiком випадково зустрiчалися близько мiсяця.
  Джессiка тодi зустрiчалася з Вiнсентом - офiцером у формi з Третього округу. Коли Вiнсент запитав i Патрiку довелося взяти вiн зобов'язання, Патрiк вiдклав його. Тепер, пiсля розставання, Джессiка запитувала себе близько мiльярда разiв, чи дозволила вона пiти хорошiй людинi.
  - Вiн сумує, Джесс, - сказала Анджела. Анжела була єдиною людиною на пiвнiч вiд Мейберрi, яка використовувала такi слова, як туга. "Немає нiчого бiльш несамовитого, нiж гарний закоханий чоловiк".
  Вона, звичайно, мала рацiю щодо прекрасної частини. Патрiк належав до тiєї рiдкiсної чорношкiрої iрландської породи: темне волосся, темно-блакитнi очi, широкi плечi, ямочки на ямочках. Нiхто нiколи не виглядав краще у бiлому лабораторному халатi.
  "Я замiжня жiнка, Енджi".
  - Не те, щоб одружений.
  Просто скажи йому, що я сказав. . . привiт, - сказала Джесiка.
  - Просто привiт?
  "Ага. На даний момент. Останнє, що менi зараз потрiбно в життi, - це чоловiк".
  "Напевно, це найсумнiшi слова, якi я коли-небудь чула", - сказала Анжела.
  Джесiка засмiялася. "Ти маєш рацiю. Це звучить досить шкода".
  - Все готове сьогоднi?
  - Так, - сказала Джессiка.
  "Як її звуть?"
  "Ви готовi?"
  "Удар мене."
  "Iскорка Муньос".
  "Вау", сказала Анжела. "Iскорка?"
  "Iскорка".
  - Що ти знаєш про неї?
  "Я бачила запис її останнього бою", - сказала Джесiка. "Пухiвка."
  Джессiка була однiєю з невеликої, але зростаючої групи жiнок-боксерiв iз Фiладельфiї. Те, що почалося як розвага у спортивних залах Полiцейської спортивної лiги, поки Джессiка намагалася скинути вагу, набрану пiд час вагiтностi, переросло у серйозне заняття. З рекордом 3-0 та всiма трьома перемогами нокаутом Джессiка вже почала отримувати хорошi вiдгуки у пресi. Той факт, що вона носила атласнi плавки курно-рожевого кольору з написом JESSIE BALLS, вишитим на поясi, також не пошкодив її iмiджу.
  - Ти там будеш, так? - Запитала Джесiка.
  "Абсолютно."
  - Дякую, друже, - сказала Джессiка, глянувши на годинник. - Слухай, менi час бiгти.
  "Я теж."
  - У мене до тебе ще одне запитання, Енджi.
  "Стрiляти."
  "Чому я знову став полiцейським?"
  "Це легко", сказала Анжела. "Приставати i згортати".
  "Вiсiм годин."
  "Я буду там."
  "Люблю тебе."
  "Люблю тебе у вiдповiдь".
  Джесiка повiсила слухавку i подивилася на Софi. Софi вирiшила, що було б непогано з'єднати крапки на її сукнi в горошок помаранчевим чарiвним маркером.
  Як, чорт забирай, вона збирається пережити цей день?
  
  Коли Софi переодяглася i оселилася у Паули Фариначчi - нянi-знахiдки, яка жила через три будинки вiд неї та однiєї з найкращих подруг Джесiки, - Джесiка повернулася додому, її костюм кольору кукурудзи вже почав м'ятися. Коли вона працювала в Auto, вона могла вибирати джинси та шкiру, футболки та толстовки, а iнодi й брючний костюм. Їй подобався вигляд "Глока" на стегнi її найкращих вицвiлих "Левiсiв". Усi полiцейськi так i зробили, якщо бути чесними. Але тепер їй потрiбно було виглядати трохи професiйнiше.
  Лексiнгтон-парк - стабiльний район пiвнiчно-схiдної Фiладельфiї, що межує з Пеннiпак-парком. Тут також проживало багато правоохоронцiв, i з цiєї причини в нашi днi в Лексiнгтон-парку було не так багато крадiжок iз зломом. Чоловiки другого поверху, схоже, зазнавали патологiчної огиди до порожнiх точок i слинових ротвейлерiв.
  Ласкаво просимо до Полiцейської Землi.
  Заходьте на свiй страх та ризик.
  Перш нiж Джессiка дiсталася до пiд'їзної дорiжки, вона почула металеве гарчання i зрозумiла, що це Вiнсент. Три роки в Auto дали їй дуже розвинену логiку, коли справа стосувалася двигунiв, тому коли хриплий Harley Shovelhead Вiнсента 1969 року випуску загорнув за кут i з ревом зупинився на пiд'їзнiй дорiжцi, вона знала, що її почуття поршня все ще повнiстю функцiонує. Вiнсент теж мав старий фургон "Додж", але, як i у бiльшостi байкерiв, у ту хвилину, коли термометр перевищував сорок градусiв (а часто й ранiше), вiн сiдав на "Хог".
  Будучи детективом боротьби з наркотиками в цивiльному, Вiнсент Бальзано мав необмежену свободу дiй, коли справа стосувалася його зовнiшнього вигляду. Зi своєю чотириденною бородою, потертою шкiряною курткою та сонцезахисними окулярами в стилi Серенгетi вiн бiльше був схожий на злочинця, нiж на полiцейського. Його темно-каштанове волосся було довшим, нiж вона коли-небудь бачила. Його зiбрали у хвiст. Всюдисуще золоте розп'яття, яке вiн носив на золотому ланцюжку на шиї, блимало в ранковому сонячному свiтлi.
  Джессiка завжди любила смаглявих поганих хлопцiв.
  Вона вiдiгнала цю думку i зробила iгристе обличчя.
  - Чого ти хочеш, Вiнсенте?
  Вiн зняв сонцезахиснi окуляри i спокiйно запитав: "У скiльки вiн пiшов?"
  "У мене немає часу на це лайно".
  - Це просте питання, Джессi.
  - Це теж не твоя справа.
  Джессiка бачила, що це боляче, але зараз їй було все одно.
  "Ти моя дружина", - почав вiн, немов даючи їй буквар їхнього життя. "Це мiй дiм. Моя дочка спить тут. Це моя бiса справа".
  Врятуй мене вiд iтало-американського чоловiка, подумала Джессiка. Чи було у природi iстота бiльш власне? Iтало-американськi чоловiки змусили срiблястих горил виглядати розумними. Iтало-американськi полiцейськi були ще гiршими. Як i вона сама, Вiнсент народився та вирiс на вулицях Пiвденної Фiладельфiї.
  "О, тепер це твоя справа? Чи була це твоя справа, коли ти трахкав цю плутанину? Хм? Коли ти трахкав цю здоровенну замерзлу мерзотник з Пiвденного Джерсi в моєму лiжку?
  Вiнсент потер обличчя. Очi в нього були червонi, поза трохи стомлена. Зрозумiло, що вiн повертається з довгого туру. Або, може, довга нiч, зайнята чимось iншим. Скiльки разiв менi доведеться вибачатися, Джесс?
  - Ще кiлька мiльйонiв, Вiнсенте. Тодi ми будемо надто старими, щоб пам'ятати, як ти менi зраджував.
  У кожному пiдроздiлi є свої кролики зi значками, шанувальники полiцейських, якi, побачивши унiформу чи значок, раптово вiдчули неконтрольоване бажання плюхнутися на спину та розсунути ноги. Наркотики та порок мали найбiльше з усiх очевидних причин. Але Мiшель Браун не була кроликом iз значками. Мiшель Браун мав роман. Мiшель Браун трахнула свого чоловiка у себе вдома.
  "Джессi."
  "Менi потрiбне це лайно сьогоднi, так? Менi це справдi потрiбно".
  Обличчя Вiнсента пом'якшилося, нiби вiн щойно згадав, який сьогоднi день. Вiн вiдкрив рота, щоб щось сказати, але Джессiка пiдняла руку, перервавши його.
  - Не треба, - сказала вона. "Не сьогоднi."
  "Коли?"
  Щоправда, була в тому, що вона не знала. Вона сумувала за ним? У розпачi. Чи вона це покаже? Нiколи за мiльйон рокiв.
  "Я не знаю."
  Незважаючи на всi свої недолiки - а їх було багато - Вiнсент Бальзано знав, коли настав час розлучитися зi своєю дружиною. - Давай, - сказав вiн. - Дай я тебе хоч пiдвезу.
  Вiн знав, що вона вiдмовиться, вiдмовившись вiд образу Фiллiс Дiллер, який їй забезпечить поїздка до Раундхауса на Харлеї.
  Але вiн усмiхнувся цiєю чортовою усмiшкою, тiєю самою, що затягла її в лiжко, i вона майже... майже... здалася.
  - Менi час iти, Вiнсенте, - сказала вона.
  Вона обiйшла велосипед i продовжила шлях до гаража. Як би їй не хотiлося обернутися, вона чинила опiр. Вiн зрадив її, i тепер саме вона почувала себе лайном.
  Що не так iз цiєю картинкою?
  Поки вона навмисно поралася з ключами, витягаючи їх, зрештою почула, як мотоцикл завiвся, дав заднiй хiд, зухвало заревiв i зник на вулицi.
  Коли вона завела Cherokee, вона набрала цифру 1060 на циферблатi. KYW сказав їй, що шосе I-95 забито. Вона глянула на годинник. Мав час. Вона поїде до мiста Франкфорд-авеню.
  Виїжджаючи з пiд'їзної дороги, вона побачила фургон швидкої допомоги перед будинком Аррабiати через дорогу. Знову. Вона зустрiла погляд з Лiлi Аррабiата, i Лiлi помахала їй рукою. Схоже, у Кармiн Аррабiати щотижня трапився серцевий напад по помилковiй тривозi, що було звичайним явищем з тих пiр, як Джессiка себе пам'ятала. Дiйшло до того, що мiсто бiльше не надсилало швидку допомогу. Арраб'ятам довелося викликати приватнi машини швидкої допомоги. Хвиля Лiлi була подвiйною. По-перше, побажати доброго ранку. Iнший, щоб сказати Джесiцi, що з Кармiном все гаразд. Принаймнi на найближчий тиждень або близько того.
  Прямуючи до Коттман-авеню, Джессiка думала про дурну бiйку, яка щойно сталася у неї з Вiнсентом, i про те, що проста вiдповiдь на його первiсне запитання негайно поклала б кiнець дискусiї. Напередоднi ввечерi вона вiдвiдала органiзацiйнi збори "Католицької кулiнарiї" разом зi старим другом сiм'ї, малюком Дейвi Пiццiно, на зрiст п'ять футiв на один зрiст. Це був щорiчний захiд, який Джесiка вiдвiдувала з тих пiр, як була пiдлiтком, i це був найдальший вiд побачення, який тiльки можна собi уявити, але Вiнсенту не треба було знати про це. Дейвi Пiццiно почервонiв вiд реклами Summer's Eve. Дейвi Пiццiно, тридцяти восьми рокiв, був найстарiшим з нинi живих незайманих на схiд вiд Алегейнi. Дейвi Пiццiно пiшов о дев'ятiй тридцять.
  Але той факт, що Вiнсент, мабуть, шпигував за нею, безмежно її розлютив.
  Нехай гадає, що хоче.
  
  ПО ШЛЯХУ В ЦЕНТР МIСТА Джессiка спостерiгала, як змiнюються околицi. У жодному iншому мiстi, про яке вона могла подумати, особистiсть не була настiльки роздiлена мiж занепадом i пишнотою. Жодне iнше мiсто не чiплялося за минуле з бiльшою гордiстю i не вимагало майбутнього з такою запопадливiстю.
  Вона побачила, як пара вiдважних бiгунiв пробиралася Франкфордом, i шлюзи широко розкрилися. Потiк спогадiв та емоцiй захлеснув її.
  Вона почала бiгати разом iз своїм братом, коли йому було сiмнадцять; їй було всього тринадцять рокiв, вона довгаста, з тонкими лiктями, гострими лопатками i кiстлявими колiнними фiлiжанками. Протягом першого року або близько того вона не мала жодної надiї вiдповiдати нi його темпу, нi його кроку. Майкл Джованнi був на зрiст трохи менше шести футiв i важив стрункий i м'язистий 180 фунтiв.
  У лiтню спеку, весняний дощ та зимовий снiг вони бiгали пiдтюпцем вулицями Пiвденної Фiладельфiї; Михайло, завжди на кiлька крокiв попереду; Джесiка завжди щосили намагалася не вiдставати, завжди в мовчазному трепетi перед його грацiєю. Якось, у свiй чотирнадцятий день народження, вона випередила його на сходах собору Святого Павла, у змаганнi, в якому Майкл жодного разу не вагався у своїй заявi про поразку. Вона знала, що вiн дозволив їй перемогти.
  Джессiка i Майкл втратили матiр через рак грудей, коли Джесiцi було всього п'ять рокiв, i з того дня Майкл був поряд з кожним подряпаним колiном, з розбитим серцем кожної молодої дiвчини, щоразу, коли вона ставала жертвою якогось сусiдського хулiгана.
  Їй було п'ятнадцять, коли Майкл вступив до Корпусу морської пiхоти, пiшовши стопами батька. Вона згадувала, як вони всi пишалися, коли вiн уперше прийшов додому у параднiй формi. Всi подруги Джесiкi були вiдчайдушно закоханi в Майкла Джованнi, в його карамельнi очi та легку усмiшку, у те, як вiн впевнено заспокоював старих та дiтей. Всi знали, що пiсля служби вiн пiде в полiцiю, а також пiде стопами свого батька.
  Їй було п'ятнадцять, коли Майкл, який служив у Першому батальйонi Одинадцятого полку морської пiхоти, був убитий у Кувейтi.
  Її батько, тричi нагороджений ветеран полiцiї, чоловiк, який досi носив у нагруднiй кишенi посвiдчення своєї покiйної дружини, повнiстю закрив своє серце того дня, i тепер вiн ступає цим шляхом тiльки в компанiї своєї онуки. Незважаючи на невелике зростання, Пiтер Джованнi в компанiї свого сина досягав десяти футiв на зрiст.
  Джессiка прямувала на юридичний факультет, потiм на юридичний факультет, але того вечора, коли вони отримали звiстку про смерть Майкла, вона знала, що пiде в полiцiю.
  I тепер, коли вона почала, по сутi, зовсiм нову кар'єру в одному з найшанованiших вiддiлiв розслiдування вбивств будь-якого полiцейського управлiння країни, здавалося, що юридична школа була мрiєю, вiднесеною до галузi фантастики.
  Можливо, одного разу.
  Можливо.
  
  На той час, як ДЖЕСИКА В'їхала на ПАРКУВАННЯ бiля "Раундхауса", вона зрозумiла, що нiчого з цього не пам'ятає. Жодної речi. Все це зубрiння процедур, доказiв, роки на вулицi - все це спустошило її мозок.
  Будiвля побiльшала? вона запитувала себе.
  Бiля дверей вона зловила своє вiдображення у склi. На нiй був досить дорогий спiдничний костюм та її найкращi розумнi туфлi для дiвчаток-полiцейських. Велика рiзниця з рваними джинсами i кофтами, якi вона вiддавала перевагу, будучи студенткою Темпла, в тi запаморочливi роки до Вiнсента, Софi, академiї, всього... . . цей. "Нiчого у свiтi", - подумала вона. Тепер її свiт був побудований на тривозi, обрамлений тривогою, з дахом, вкритим трепетом.
  Хоча вона багато разiв входила в цей будинок i хоча, мабуть, могла б знайти дорогу до лiфтiв iз зав'язаними очима, все це здавалося їй чужим, нiби вона бачила це вперше. Види, звуки, запахи все змiшалося в шалений карнавал, яким був цей маленький куточок судової системи Фiладельфiї.
  Це було прекрасне обличчя її брата Майкла, яке Джесiка побачила, коли взялася за ручку дверей, образ, який повертався до неї багато разiв упродовж наступних кiлькох тижнiв, коли речi, на яких вона засновувала все своє життя, стали визначатися як безумство.
  Джесiка вiдчинила дверi, увiйшла всередину i подумала:
  Бережiть мою спину, старший брате.
  Стеж за моєю спиною.
  OceanofPDF.com
  5
  ПОНЕДIЛОК, 7:55
  Вiддiлення з розслiдування вбивств Департаменту полiцiї Фiладельфiї розташовувалося на першому поверсi Раундхауса, адмiнiстративної будiвлi полiцiї - або PAB, як його часто називали - на Восьмiй вулицi та Рейс-стрiт, який отримав прiзвисько через круглу форму триповерхової будiвлi. . Навiть лiфти були круглими. Злочинцi любили вiдзначати, що з повiтря будiвля виглядає як пара кайданкiв. Коли десь у окрузi Фiладельфiя сталася пiдозрiла смерть, дзвiнок надiйшов сюди.
  З шiстдесяти п'яти детективiв у пiдроздiлi лише мало хто був жiнками, i керiвництво вiдчайдушно намагалося змiнити цю ситуацiю.
  Всi знали, що в нашi днi в такому полiтично чутливому департаментi, як НДП, просувалась по службi не обов'язково людина, а часто статистика, делегат якоїсь демографiчної групи.
  Джессiка знала це. Але вона також знала, що її кар'єра на вулицi була винятковою i що вона заслужила мiсце у вiддiлi з розслiдування вбивств, навiть якщо прибула туди на кiлька рокiв ранiше за стандартне десятилiття або близько того. Вона мала ступiнь у сферi кримiнального правосуддя; вона була бiльш нiж компетентним офiцером у формi та отримала двi похвали. Якщо їй довелося збити з пантелику кiлька голiв старого гарту в загонi, нехай буде так. Вона була готова. Вона нiколи не вiдмовлялася вiд бою i не збиралася починати зараз.
  Одним iз трьох начальникiв вiддiлу з розслiдування вбивств був сержант Дуайт Бьюкенен. Якщо детективи з розслiдування вбивств говорили вiд iменi мертвих, Айк Бьюкенен говорив вiд iменi тих, хто говорив вiд iменi мертвих.
  Коли Джесiка увiйшла до вiтальнi, Айк Бьюкенен помiтив її i помахав рукою. Денна робоча змiна почалася о восьмiй, тому в цей час примiщення було переповнене. Бiльшiсть останньої змiни все ще працювала, що не було такою вже рiдкiстю, перетворюючи i без того тiсний простiр пiвкола на скупчення тiл. Джесiка кивнула детективам, що сидiли за столами, всi чоловiки, всi розмовляли телефоном, i всi вони вiдповiли на її вiтання холодними, недбалими кивками.
  ще не була в клубi.
  - Заходьте, - сказав Б'юкенен, простягаючи руку.
  Джессiка потиснула йому руку, потiм пiшла за ним, помiтивши його легку кульгавiсть. Айк Бьюкенен отримав кулi пiд час бандитських воєн у Фiладельфiї наприкiнцi 1970-х рокiв i, згiдно з легендою, перенiс пiвдюжини операцiй та рiк хворобливої реабiлiтацiї, щоб знову стати синiм. Один iз останнiх залiзних людей. Вона кiлька разiв бачила його з палицею, але не сьогоднi. Гордiсть i завзятiсть у цьому мiсцi були бiльшими, нiж розкiшшю. Iнодi вони були тим клеєм, який скрiплював ланцюжок командування.
  Айк Бьюкенен, якому зараз було пiд п'ятдесят, був худим, як жердина, сильним, сильним, з копицею хмарно-бiлого волосся i густими бiлими бровами. Його обличчя почервонiло i було вкрите рябами вiд майже шести десятилiть зим Фiладельфiї i, якщо iнша легенда була правдою, бiльша, нiж його частка в Дикiй Iндiанцi.
  Вона увiйшла до невеликого кабiнету, сiла.
  "Давайте залишимо подробицi". Б'юкенен наполовину зачинив дверi i пройшов за свiй стiл. Джессiка бачила, як вiн намагається приховати кульгавiсть. Нехай вiн i був нагородженим полiцейським, але все одно залишався чоловiком.
  "Та сер."
  "Ваше минуле?"
  "Виросла в Пiвденнiй Фiладельфiї", - сказала Джессiка, знаючи, що Бьюкенен все це знає, знаючи, що це формальнiсть. "Шоста i Кетрiн".
  "Школи?"
  "Я ходив до собору Святого Павла. Потiм Н.А. зробив мою бакалаврську роботу у Темпле".
  "Ви закiнчили Темпл за три роки?"
  Три з половиною, подумала Джессiка. Але хто рахує? "Так сер. Кримiнальне правосуддя".
  "Вражаючий."
  "Дякую, сер. Це було багато...
  - Ти працював у Третьому? вiн спитав.
  "Так."
  "Як вам сподобалося працювати з Деннi О'Брайєном?"
  Що вона мала сказати? Що вiн був владним, женоненависницьким i дурним дурнем? "Сержант О'Браєн - добрий офiцер. Я багато чого в нього навчився".
  "Деннi О'Брайєн - неандерталець", - сказав Бьюкенен.
  - Це одна школа думки, сер, - сказала Джессiка, щосили намагаючись стримати усмiшку.
  - Так скажи менi, - сказав Б'юкенен. - Чому ти насправдi тут?
  "Я не розумiю, що ви маєте на увазi", сказала вона. Покупка часу.
  "Я працюю полiцейським тридцять сiм рокiв. Менi важко повiрити, але це так. Бачив багато добрих людей, багато поганих. По обидва боки закону. Був час, коли я був таким самим, як ти. Готовий кинути виклик свiту, покарати винних, помститися невинним". Бьюкенен обернувся до неї обличчям. "Чому ти тут?"
  Будь крутий, Джесс, подумала вона. Вiн кидає тобi яйце. "Я тут, бо... . . бо я думаю, що можу змiнити ситуацiю".
  Б'юкенен кiлька хвилин дивився на неї. Не можна читати. - Я думав те саме, коли був у твоєму вiцi.
  Джесiка не була впевнена, чи опiкуються їй чи нi. У нiй з'явився iталiєць. Пiднялася Пiвденна Фiладельфiя. "Якщо ви не заперечуєте, я спитаю, сер, ви щось змiнили?"
  Б'юкенен посмiхнувся. Це була гарна новина для Джессiки. "Я ще не вийшов на пенсiю".
  Гарна вiдповiдь, подумала Джесiка.
  "Як твiй батько?" - Запитав вiн, перемикаючи передачi на ходу. "Вiн насолоджується виходом на пенсiю?"
  Насправдi вiн дерся по стiнах. Востаннє, коли вона зупинилася бiля його будинку, вiн стояв бiля розсувних скляних дверей i дивився на свiй крихiтний заднiй двiр iз пакетом насiння томатiв рому в руцi. - Дуже, сер.
  "Вiн хороша людина. Вiн був чудовим полiцейським".
  - Я скажу йому, що ти сказав. Вiн буде задоволений.
  - Той факт, що Пiтер Джованнi - твiй батько, тут тобi не допоможе i не завдасть шкоди. Якщо це колись завадить, приходь до мене.
  Не за мiльйон чортових рокiв. "Я буду. Я цiную це."
  Б'юкенен пiдвiвся, нахилився вперед i пильно глянув на неї. "Ця робота розбила безлiч сердець, детективiв. Сподiваюся, ти не з-помiж них.
  "Дякую, сер."
  Б'юкенен глянув через її плече у вiтальню. "До речi, про серцеїди".
  Джесiка простежила за його поглядом на великого чоловiка, що стоїть поряд зi столом iз завданнями i факсом. Вони пiдвелися i вийшли з офiсу Б'юкенена.
  Коли вони наблизилися до нього, Джесiка оцiнила чоловiка. Йому було близько сорока рокiв, близько шести трьох дюймiв, можливо, 240, мiцний. Вiн мав свiтло-каштанове волосся, очi кольору зимової зеленi, величезнi руки i товстий блискучий шрам над правим оком. Навiть якби вона не знала, що вiн полiцейський iз розслiдування вбивств, вона б здогадалася. Вiн вiдповiдав усiм критерiям: гарний костюм, дешева краватка, туфлi, не начищенi з моменту виходу з фабрики, а також трiо ароматiв de rigueur: тютюн, сертифiкати та слабкий слiд арамiсу.
  "Як дитина?" - спитав Б'юкенен чоловiка.
  "Десять пальцiв на руках, десять пальцiв на ногах", - сказав чоловiк.
  Джессiка сказала код. Б'юкенен питав, як просувається поточна справа. Вiдповiдь детектива означала: "Все добре".
  "Рiфф Рафф", - сказав Бьюкенен. "Познайомтеся зi своїм новим партнером".
  "Джесiка Бальзано", - сказала Джесiка, простягаючи руку.
  "Кевiн Бiрн", - вiдповiв вiн. "Радий зустрiчi."
  Це iм'я вiдразу повернуло Джесiку на рiк тому або близько того. Справа Моррiса Бланшара. Кожен полiцейський у Фiладельфiї стежив за цiєю справою. Зображення Бiрна було розклеєно по всьому мiсту, у всiх новинах, газетах та мiсцевих журналах. Джесiка була здивована, що не впiзнала його. На перший погляд вiн здавався на п'ять рокiв старшим за ту людину, яку вона пам'ятала.
  Телефон Б'юкенена задзвонив. Вiн вибачився.
  "Тут те саме", - вiдповiла вона. Брови вгору. - Рiфф Рафф?
  "Довга iсторiя. Ми до цього дiстанемося". Вони потиснули один одному руки, коли Бiрн зареєстрував iм'я. - Ви дружина Вiнсента Бальзано?
  Господи Боже, подумала Джесiка. У полiцiї майже сiм тисяч полiцейських i їх усiх можна вмiстити в телефоннiй будцi. Вона приклала ще кiлька футiв-фунтiв - або, в даному випадку, фунтiв рук - до свого рукостискання. "Тiльки за назвою", - сказала вона.
  Кевiн Бiрн отримав повiдомлення. Вiн здригнувся, посмiхнувся. "Попався."
  Перш нiж вiдпустити, Бiрн кiлька секунд витримував її погляд, як це вмiють лише досвiдченi полiцейськi. Джессiка знала про це все. Вона знала про клуб, територiальний склад пiдроздiлу, про те, як полiцейськi гуртуються та захищають. Коли її вперше направили до Auto, їй доводилося щодня проявляти себе. Однак через рiк вона могла спiлкуватися iз найкращими з них. Через два роки вона могла зробити J-подiбний поворот на дводюймовому твердому льоду, могла налаштувати Shelby GT у темрявi, могла прочитати VIN-номер через розбиту пачку цигарок Kools на панелi приладiв замкненої машини.
  Коли вона впiймала погляд Кевiна Бiрна i кинула його прямо на нього, щось сталося. Вона не була впевнена, що це добре, але це дало йому зрозумiти, що вона не новачок, не черевик, не новачок iз мокрими сидiннями, що потрапив сюди завдяки своєму водопроводу.
  Вони забрали руки, коли на столi завдань задзвонив телефон. Бiрн вiдповiв i зробив кiлька позначок.
  "Ми за кермом", сказав Бiрн. Колесо являло собою черговий перелiк завдань детективiв лiнiйного вiддiлення. Серце Джессiкi впало. Скiльки часу вона працювала, чотирнадцять хвилин? Хiба не мав бути пiльговий перiод? "Мертва дiвчина у крек-таунi", - додав вiн.
  Думаю, нi.
  Бiрн уважно подивився на Джесiку, вiдчуваючи щось середнє мiж посмiшкою та викликом. Вiн сказав: "Ласкаво просимо до вiддiлу вбивств".
  
  " ЗВIДКИ ТИ ЗНАЄШ ВIНСЕНТА?" - Запитала Джесiка.
  Виїхавши зi стоянки, вони проїхали мовчки кiлька кварталiв. Бiрн їздив стандартним Ford Taurus. Це було те ж тривожне мовчання, що й на побаченнi наослiп, яким багато в чому й було це.
  "Рiк тому ми захопили дилера у Фiштаунi. Ми довго дивилися на нього. Сподобався йому за вбивство одного iз наших iнформаторiв. Справжня задира. На поясi носила сокиру.
  "Чарiвний."
  "Ах, так. У будь-якому випадку, це був наш випадок, але "Наркотикс" органiзували закупiвлю, щоб виманити придурка. Коли прийшов час входу, близько п'ятої ранку, нас було шестеро: четверо з вiддiлу вбивств, двоє з вiддiлу по боротьбi з наркотиками. Ми виходимо з фургона, перевiряємо на нашi "голки". что делать. Внезапно Винсента нет. Осматриваемся вокруг, за фургоном, под фургоном. Ничего. Было чертовски тихо, и вдруг мы услышали : "Приземляйся". . . ложись на землю. . . руки за спиной, ублюдок! изнутри дома . Оказывается, Винсент убежал, через дверь и в задницу парня, прежде чем кто-либо из нас встиг поворухнутися.
  "Схоже на Вiнса", - сказала Джесiка.
  "А скiльки разiв вiн бачив Серпiко?" - спитав Бiрн.
  - Скажiмо, - сказала Джессiка. "У нас є це на DVD та VHS".
  Бiрн засмiявся. "Вiн шматок роботи".
  "Вiн частина чогось".
  Протягом наступних кiлькох хвилин вони повторювали реплiки "хто-ти-знаєш", "куди ти ходив до школи" i "хто тебе викрив". Все це повернуло їх до своїх родин.
  - Чи правда, що Вiнсент колись навчався у семiнарiї? - спитав Бiрн.
  - Хвилин десять, - сказала Джессiка. "Ви знаєте, як справи в цьому мiстi. Якщо ви чоловiк та iталiєць, у вас є три варiанти. Семiнарiя, сила чи цементний поспiль. Має трьох братiв, усi займаються будiвельними роботами.
  "Якщо ти iрландець, то це сантехнiка".
  "От i все", - сказала Джесiка. Хоча Вiнсент намагався позицiонувати себе як самовдоволеного домогосподаря з Пiвденної Фiладельфiї, вiн мав ступiнь бакалавра в Темплi, а також неповнолiтнього з iсторiї мистецтв. На книжковiй полицi Вiнсента, поруч iз "НДР", "Наркотики у суспiльствi" та "Гра наркомана", стояв пошарпаний екземпляр "Iсторiї мистецтва" Х.В. Янсона. Вiн не був лише Реєм Лiоттою i позолоченим малоккiо.
  "То що ж сталося з Вiнсом та покликанням?"
  Ви зустрiчалися з ним. Думаєш, вiн створений для життя, повної дисциплiни та послуху?"
  Бiрн засмiявся. - Не кажучи вже про целiбат.
  "Жодних чортових коментарiв", - подумала Джесiка.
  - Отже, ви, хлопцi, розлучилися? - спитав Бiрн.
  "Розлучилися", - сказала Джесiка. "Ти?"
  "У розлученнi."
  Це був стандартний полiцейський рефрен. Якщо ви не були в Сплiтсвiллi, ви були в дорозi. Джессiка могла перерахувати щасливих у шлюбi полiцейських на пальцях однiєї руки, залишивши на нiй порожнiй безiменний палець.
  "Ух ти", сказав Бiрн.
  "Що?"
  "Я просто гадаю. . . Двоє людей працюють пiд одним дахом. Прокляття.
  "Розкажи менi про це."
  Джесiка з самого початку знала все про проблеми шлюбу з двома значками - его, годинник, тиск, небезпека - але любов має властивiсть приховувати вiдому вам правду i формувати iстину, яку ви шукаєте.
  - Бьюкенен сказав тобi свою промову "Чому ти тут?" - спитав Бiрн.
  Джессiка полегшила, що це стосується не тiльки її. "Ага."
  "I ти сказав йому, що прийшов сюди, бо хочеш змiнити ситуацiю, правда?"
  Вiн її цькував? Джессiка замислилась. До бiса це. Вона озирнулася, готова оголити кiлька пазурiв. Вiн усмiхався. Вона дозволила цьому вислизнути. Що це, стандарт?
  - Ну, це перевершує правду.
  Що таке правда?
  "Справжня причина, через яку ми стали полiцейськими".
  "I що це?"
  "Велика трiйка", - сказав Бiрн. "Безкоштовне харчування, вiдсутнiсть обмежень швидкостi та лiцензiя на те, щоб безкарно вибивати лайно з балакучих придуркiв".
  Джесiка засмiялася. Вона нiколи не чула, щоб це виражалося так поетично. - Ну, скажiмо так, я не сказав правду.
  "Що ви сказали?"
  "Я запитав його, чи вважає вiн, що щось змiнив".
  - Ох, чувак, - сказав Бiрн. "Ох, чувак, ох чувак, ох чувак".
  "Що?"
  - Ти напав на Айка першого ж дня?
  Джессiка задумалася про це. Вона уявляла, що так. "Вважаю, що так."
  Бiрн засмiявся i закурив цигарку. "Ми чудово порозумiємося".
  
  Квартал No 1500 на ПIВНIЧНIЙ ВОСЕМIЙ ВУЛИЦI, неподалiк Джефферсона, являв собою занедбану дiлянку пустирiв, зарослих бур'янами, i зруйнованих негодою рядних будинкiв - похилi веранди, сходи, що обвалилися, провисли дахи. На лiнiях дахiв карнизи малювали хвилястi контури заболоченої бiлої сосни; зубцi згнили до беззубих похмурих поглядiв.
  Двi патрульнi машини промайнули перед будинком, де було скоєно злочин, у центрi кварталу. Бiля сходiв стояли на вартi двоє полiцейських в унiформi, обидва таємно тримали в руках сигарети, готовi кинутися i тупнути, як тiльки прибуде офiцер.
  Почався невеликий дощ. Глибокi фiолетовi хмари на заходi загрожували грозою.
  Через дорогу вiд будинку троє чорношкiрих дiтей з широко розплющеними очима стрибали з ноги на ногу, нервовi, збудженi, нiби їм треба було в туалет, їхнi бабусi тинялися поряд, балакали i курили, хитаючи головами на це, на чергове злодiяння. Однак для дiтей це не стало трагедiєю. Це була жива версiя COPS з додаванням дози CSI для драматичного ефекту.
  За ними тинялася пара латиноамериканських пiдлiткiв - однаковi толстовки Rocawear з капюшонами, тонкi вуса, бездоганнi, розшнурованi "тимберленди". Вони спостерiгали за сценою, що розгортається, з випадковим iнтересом, вписуючи її в iсторiї, якi чекають пiзнiше того ж вечора. Вони стояли досить близько до мiсця дiї, щоб спостерiгати, але досить далеко, щоб кiлькома швидкими мазками вписатися у фон мiського полотна, якщо виявиться, що їх можуть допитати.
  Хм? Що? Нi, чувак, я спав.
  Пострiли? Нi, чувак, у мене були телефони, страшенно голосно.
  Як i в багатьох iнших будинках на вулицi, фасад цього рядного будинку був прибитий фанерою над входом та вiкнами - спроба мiста закрити будинок для наркоманiв та падальникiв. Джесiка дiстала блокнот, подивилася на годинник i вiдзначила час їхнього прибуття. Вони вийшли з "Таурусу" i пiдiйшли до одного з полiцейських iз виставленими значками, якраз у той момент, коли на сценi з'явився Айк Бьюкенен. Щоразу, коли вiдбувалося вбивство i на змiну чергували два начальники, один виїжджав на мiсце злочину, а iнший залишався в Раундхаусi, щоб координувати розслiдування. Хоча Б'юкенен був старшим офiцером, це було шоу Кевiна Бiрна.
  "Що у нас є цього чудового ранку у Фiладельфiї?" - спитав Бiрн iз досить гарним дублiнським акцентом.
  "Неповнолiтня жiнка-вбивця в пiдвалi", - сказала полiцейська, кремезна чорношкiра жiнка рокiв двадцяти з невеликим. ОФIЦЕР Дж. ДЕВIС.
  - Хто її знайшов? - спитав Бiрн.
  "Мiстер. ДеДжон Уiзерс". Вона вказала на розпатланого, явно безпритульного чорношкiрого чоловiка, що стоїть бiля узбiччя.
  "Коли?"
  "Колись сьогоднi вранцi. Пан Уiзерс трохи не зовсiм розумiє термiни".
  - Вiн не звiрився зi своїм Palm Pilot?
  Офiцер Девiс лише посмiхнувся.
  - Вiн щось чiпав? - спитав Бiрн.
  "Вiн каже нi", - сказав Девiс. "Але вiн там збирав мiдь, так що хто знає?"
  - Вiн подзвонив?
  "Нi", - сказав Девiс. - Мабуть, вiн не мав здачi. Ще одна усмiшка, що розумiє. "Вiн подав нам сигнал, i ми зателефонували на радiо".
  "Тримайся його".
  Бiрн глянув на дверi. Воно було запечатано. Що це за будинок?
  Офiцер Девiс вказав на рядний будинок праворуч.
  - I як нам потрапити всередину?
  Офiцер Девiс вказав на рядний будинок лiворуч. Вхiднi дверi були зiрванi з петель. - Вам доведеться пройти.
  Бiрн i Джессiка пройшли через рядний будинок на пiвнiч вiд мiсця злочину, давно покинутий i пограбований. Стiни були вкритi багаторiчними графiтi, а в гiпсокартонi - десятки дiрок розмiром iз кулак. Джесiка помiтила, що не залишилося жодної речi, яка б могла чогось коштувати. Вимикачi, розетки, свiтильники, мiдний дрiт i навiть плiнтус давно зникли.
  "Тут серйозна проблема з фен-шуй", - сказав Бiрн.
  Джессiка посмiхнулася, але трохи нервово. Її головною турботою в той момент було не провалитися крiзь балки, що прогнили, в пiдвал.
  Вони вийшли ззаду та пройшли через сiтчастий паркан до задньої частини будинку, де було мiсце злочину. Крихiтний заднiй двiр, що примикав до провулку, що йде за кварталом будинкiв, був завалений покинутою побутовою технiкою та шинами, що заросли за кiлька сезонiв бур'янами та чагарником. Невелика собача будка в заднiй частинi обгородженої територiї нiчого не охороняла, її ланцюг проржавiв у землi, а пластикова миска була до країв наповнена брудною дощовою водою.
  Бiля заднiх дверей їх зустрiв офiцер у формi.
  - Ти прибираєш будинок? - спитав Бiрн. Будинок був дуже розпливчастим термiном. Щонайменше третина задньої стiни споруди зникла.
  - Так, сер, - сказав вiн. На його бирцi було написано "Р. ВАН ДЕЙК". Йому було близько тридцяти, блондин вiкiнг, накачений i м'язистий. Його руки натягли тканину пальта.
  Вони передали iнформацiю цьому офiцеру, який вiв протокол мiсця злочину. Вони ввiйшли через заднi дверi, i коли вони спустилися вузькими сходами до пiдвалу, першими їх привiтав сморiд. Роки плiсняви та деревної гнилi текли пiд запахами побiчних продуктiв життєдiяльностi людини - сечi, фекалiй, поту. Пiд цим була потворнiсть, що нагадує вiдкриту могилу.
  Пiдвал був довгим i вузьким, повторюючи планування рядного будинку нагорi, приблизно п'ятнадцять на двадцять чотири фути, з трьома опорними колонами. Пробiгши на своєму Maglite по примiщенню, Джесiка побачила, що воно завалено гниючим гiпсокартоном, використаними презервативами, пляшками з креком i матрацом, що розвалюється. Судово-медичний кошмар. У вологому брудi, мабуть, була тисяча брудних слiдiв, якщо їх було два; на перший погляд жоден з них не був досить недоторканим, щоб справити корисне враження.
  Серед усього цього була вродлива мертва дiвчина.
  Молода жiнка сидiла на пiдлозi в центрi кiмнати, обхопивши руками одну з опорних колон та розвiвши ноги в сторони. Виявилося, що в якийсь момент попереднiй орендар спробував перетворити опорнi колони на римськi колони в доричному стилi з матерiалу, схожого на пiнополiстирол. Хоча колони мали верх i основу, єдиним антаблементом була iржава двотаврова балка нагорi, а єдиний фриз був картиною з бандитських жетонiв i непристойностей, нанесеною фарбою по всiй довжинi. На однiй зi стiн пiдвалу висiла давно вицвiла фреска iз зображенням того, що, мабуть, мало бути Сiм'ю пагорбами Риму.
  Дiвчина була бiла, молода, рокiв шiстнадцяти чи сiмнадцяти. У неї було розпущене полунично-свiтле волосся, пiдстрижене трохи вище плечей. На нiй була картата спiдниця, темно-бордовi гольфи та бiла блузка пiд темно-бордовим V-подiбним вирiзом iз логотипом школи. У центрi її чола був хрест iз темного крейдяного матерiалу.
  На перший погляд Джессiка не змогла розглянути безпосередню причину смертi: жодних видимих вогнепальних чи ножових поранень. Хоча голова дiвчини повалилася праворуч, Джессiка могла бачити бiльшу частину її шиї спереду, i не було схоже, що її задушили.
  А потiм були її руки.
  З вiдстанi кiлька футiв здавалося, що її руки складенi в молитвi, але реальнiсть була набагато похмурiшою. Джесiцi довелося подивитись двiчi, щоб переконатися, що її очi не обманюють.
  Вона глянула на Бiрна. У той же час вiн помiтив руки дiвчини. Їхнi погляди зустрiлися i поєдналися у мовчазному усвiдомленнi того, що це не було звичайне вбивство в лютi чи пересiчний злочин на ґрунтi пристрастi. Вони також мовчки повiдомили, що поки що не спекулюватимуть. Жахлива впевненiсть у тому, що зробили з руками цiєї молодої жiнки, могла зачекати на судмедексперта.
  Присутнiсть дiвчини серед цiєї потворностi була настiльки недоречною, дратiвливою, подумала Джесiка; нiжна троянда пробивалася крiзь затхлий бетон. Слабке денне свiтло, що пробивалося крiзь маленькi вiкна у формi бункера, вiдбивало вiдблиски в її волоссi i заливало її тьмяним могильним сяйвом.
  Єдине, що було ясно, це те, що цю дiвчину позували, що не було добрим знаком. У 99 вiдсотках убивств убивця не може досить швидко втекти з мiсця подiї, що зазвичай є гарною новиною для слiдчих. Концепцiя кровi проста: люди дурнiшають, коли бачать кров, тому залишають по собi все необхiдне, щоб їх засудити, з наукового погляду, зазвичай дiяла. Будь-хто, хто зупиняється, щоб зобразити труп, робить заяву, пропонуючи мовчазне та зарозумiле повiдомлення полiцiї, яка розслiдуватиме злочин.
  Прибула пара офiцерiв з вiддiлу розслiдування злочинiв, i Бiрн привiтав їх бiля пiднiжжя сходiв. Через кiлька хвилин Том Вейрiх, давнiй ветеран судово-медичної експертизи, прибув зi своїм фотографом. Щоразу, коли людина вмирала за насильницьких або загадкових обставин або якщо було встановлено, що патологоанатому може знадобитися дати свiдчення в судi в якийсь пiзнiший термiн, фотографiї, що документують характер i ступiнь зовнiшнiх ран або травм, були рутинна частина обстеження.
  У кабiнетi судмедекспертизи був штатний фотограф, який фотографував мiсця вбивств, самогубств та нещасних випадкiв зi смертельними наслiдками скрiзь, де це було зазначено. Вiн був готовий виїхати в будь-яку точку мiста в будь-який час дня та ночi.
  Лiкарю Томасу Вейрiху було пiд сорок, вiн був людиною прискiпливою у всiх сферах життя, аж до бритвових складок на своїх засмаглих докерах та iдеально пiдстриженої бороди кольору солi з перцем. Вiн запакував свої туфлi, одягнув рукавички i обережно пiдiйшов до молодої жiнки.
  Поки Вейрiх проводив попереднiй iспит, Джесiка висiла бiля сирих стiн. Вона завжди вважала, що просте спостереження за людьми, якi добре виконують свою роботу, набагато iнформативно, нiж будь-який пiдручник. З iншого боку, вона сподiвалася, що її поведiнка не буде сприйнята як стриманiсть. Бiрн скористався можливiстю повернутися нагору, щоб проконсультуватися з Бьюкененом та визначити шлях проникнення жертви та її вбивцi чи вбивць, а також керувати збором iнформацiї.
  Джесiка оцiнила сцену, намагаючись увiмкнути свої тренування. Хто була ця дiвчина? Що з нею сталося? Як вона потрапила сюди? Хто це зробив? I чого б це не коштувало, чому?
  Через п'ятнадцять хвилин Вейрiх очистив тiло, а це означало, що детективи могли пiдiйти i почати розслiдування.
  Кевiн Бiрн повернувся. Джессiка та Вейрiх зустрiли його бiля пiднiжжя сходiв.
  Бiрн запитав: "У вас є ETD?"
  "Поки що нiякої суворостi. Я сказав би, близько чотирьох або п'яти сьогоднi вранцi. Вейрiх зiрвав гумовi рукавички.
  Бiрн глянув на годинник. Джессiка зробила позначку.
  "А як щодо причини?" - спитав Бiрн.
  "Схоже на зламану шию. Менi доведеться покласти її на стiл, щоб напевно знати.
  - Її тут убили?
  "Наразi неможливо сказати. Але я гадаю, що так воно i було".
  - А що в неї з руками? - спитав Бiрн.
  Вейрiх виглядав похмурим. Вiн постукав по кишенi сорочки. Джесiка побачила там контури пачки "Мальборо". Вiн, звичайно, не курив би на мiсцi злочину, навiть на цьому мiсцi злочину, але цей жест пiдказав їй, що сигарета виправдана. "Схоже на сталевий болт i гайку", - сказав вiн.
  - Засув був зроблений посмертно? - спитала Джесiка, сподiваючись, що вiдповiдь буде ствердною.
  "Я сказав би, що так воно i було", сказав Вейрiх. "Дуже мало кровi. Я займуся цим сьогоднi вдень. Тодi я знатиму бiльше.
  Вейрiх подивився на них i не виявив, що нагальних питань бiльше не залишається. Пiднiмаючись сходами, його сигарета згасла i запалилася до того часу, коли вiн досяг верхнього ступеня.
  На кiлька хвилин у кiмнатi запанувала тиша. Часто на мiсцi вбивства, коли жертвою був член банди, застрелений конкуруючим воїном, або крутий хлопець, покладений за стiйку таким же крутим хлопцем, настрiй серед професiоналiв, яким було доручено розслiдувати, розслiдувати, дослiджувати i прибирання пiсля кривавої бiйнi було виявом жвавої ввiчливостi, а iнодi жвавої ввiчливостi. Гумор про шибеницю, непристойний жарт. Не цього разу. Кожен у цьому сирому та огидному мiсцi виконував своє завдання iз похмурою рiшучiстю, iз загальною метою, яка говорила: "Це неправильно".
  Бiрн порушив мовчання. Вiн простяг руки долонями до неба. - Чи готовi перевiрити документи, детектив Бальзано?
  Джесiка глибоко зiтхнула, зосередившись. - Добре, - сказала вона, сподiваючись, що її голос не був таким хитким, яким вона почувалася. Вона чекала цього моменту кiлька мiсяцiв, але тепер, коли вiн настав, вона виявилася неготовою. Одягнувши латекснi рукавички, вона обережно наблизилася до тiла дiвчини.
  Вона, звичайно, бачила свого часу чимало трупiв на вулицi та в авточастинi. Одного разу вона няньчила труп на задньому сидiннi викраденого "Лексуса" у спекотний день на шосе Шуйлкiлл, намагаючись не дивитися на тiло, яке, здавалося, роздувалося з кожною хвилиною в задушливiй машинi.
  У всiх випадках вона знала, що вiдкладає розслiдування.
  Тепер настала її черга.
  Хтось просив її про допомогу.
  Перед нею була мертва молода дiвчина, чиї руки були пов'язанi разом у вiчнiй молитвi. Джессiка знала, що тiло жертви на даному етапi може дати багато доказiв. Вона нiколи бiльше не буде така близька до вбивцi: до його методу, його патологiї, його способу мислення. Джессiка широко розплющила очi, її почуття були насторожi.
  У руках дiвчинки були чотки. У римському католицизмi чотки являють собою ланцюжок намиста, що утворюють форму кола з пiдвiсним розп'яттям, що зазвичай складається з п'яти наборiв намиста, званих декадами, кожен з яких складається з однiєї великої i десяти намистинок поменше. На великих чотках вимовляється Молитва Господня. На менших намистинках - "Радiй, Марiє".
  Пiдiйшовши ближче, Джесiка побачила, що цi чотки зробленi з чорних рiзьблених дерев'яних овальних намистин iз чимось на зразок Мадонни Лурдської у центрi. Четки висiли на кiсточках пальцiв дiвчини. На вигляд це були стандартнi недорогi чотки, але при найближчому розглядi Джесiка зауважила, що двох декад iз п'яти не вистачає.
  Вона обережно оглянула руки дiвчини. Її нiгтi були короткими та чистими, без слiдiв боротьби. Нi переломiв, нi кровi. Пiд її нiгтями, схоже, не було нiчого, хоч вони все одно забивали б її руки. Засув, що пройшов крiзь її руки, входив i виходив iз центру долонь i був зроблений iз оцинкованої сталi. Болт виглядав новим i мав довжину близько чотирьох дюймiв.
  Джесiка уважно подивилася на мiтку на лобi дiвчини. Пляма утворила синiй хрест, як це зробив попiл у Попелясте середовище. Хоча Джесiка була далека вiд побожностi, вона все ж таки знала i дотримувалася основних католицьких святих днiв. Минуло майже шiсть тижнiв iз Попiльного середовища, але ця позначка була свiжа. Здавалося, вiн був зроблений iз крейдової речовини.
  Нарештi Джессiка подивилася на етикетку на спинi светра дiвчинки. Iнодi хiмчистки залишали бирку, де повнiстю або частково було вказано iм'я вiдвiдувача. Нiчого не було.
  Вона встала, трохи хитаючись, але впевнена, що провела компетентне обстеження. Хоча б для попереднього перегляду.
  - Чи є посвiдчення особи? Бiрн залишився вздовж стiни, його розумнi очi оглядали сцену, спостерiгаючи та вбираючи.
  "Нi", - вiдповiла Джесiка.
  Бiрн скривився. Якщо жертву не впiзнали дома подiї, розслiдування займало години, котрий iнодi днi. Дорогоцiнний час, який неможливо повернути.
  Джессiка вiдiйшла вiд тiла, коли офiцери CSU розпочали церемонiю. Вони одягали костюми Тайвек та складали сiтку простору, роблячи докладнi фотографiї мiсця подiї, а також вiдео. Це мiсце було чашкою Петрi недолюдностi. Ймовiрно, тут були вiдбитки всiх занедбаних будинкiв Пiвнiчної Фiладельфiї. Команда CSU буде тут цiлий день. Певно, далеко за пiвнiч.
  Джессiка попрямувала вгору сходами, але Бiрн залишився позаду. Вона чекала його нагорi сходiв, частково тому, що хотiла дiзнатися, чи хоче вiн вiд неї зробити щось, частково тому, що їй справдi не хотiлося керувати розслiдуванням заздалегiдь.
  Через деякий час вона пройшла кiлька крокiв униз, заглядаючи до пiдвалу. Кевiн Бiрн стояв над тiлом молодої дiвчини, опустивши голову i заплющивши очi. Вiн помацав шрам над правим оком, потiм опустив руки на талiю i сплiв пальцi.
  За кiлька хвилин вiн розплющив очi, перехрестився i попрямував до сходiв.
  
  На вулицi зiбралося ще бiльше людей, що тягнуться до миготливих полiцейських вогнiв, як метелики до вогню. Злочиннiсть часто вiдвiдувала цю частину Пiвнiчної Фiладельфiї, але нiколи не переставала зачаровувати i зачаровувати жителiв.
  Вийшовши з дому на мiсцi злочину, Бiрн та Джессiка пiдiйшли до свiдка, який знайшов тiло. Хоча день був похмурим, Джессiка ковтала денне свiтло, як голодна жiнка, радiючи, що вибралася з цiєї липкої могили.
  ДеДжону Вiзерсу могло бути сорок чи шiстдесят рокiв; неможливо було сказати. Вiн не мав нижнiх зубiв, а лише кiлька верхнiх. На ньому було п'ять чи шiсть фланелевих сорочок та пара брудних брюк-карго, у кожнiй кишенi яких лежало якесь таємниче мiське майно.
  - Як довго менi залишатися тут? - спитав Вiзерс.
  - У тебе є невiдкладнi справи, правда? - вiдповiв Бiрн.
  "Менi не треба з тобою розмовляти. Я вчинив правильно, виконавши свiй громадянський обов'язок, i тепер зi мною поводяться як зi злочинцем".
  - Це ваш будинок, сер? - спитав Бiрн, вказуючи на будинок, де було мiсце злочину.
  "Нi", - сказав Вiзерс. "Це не."
  "Тодi ви виннi у зламi та проникненнi".
  - Я нiчого не зламав.
  - Але ж ти увiйшов.
  Уiзерс намагався усвiдомити цю концепцiю, начебто злом i проникнення, як кантрi та вестерн, були нероздiльнi. Вiн мовчав.
  "Тепер я готовий заплющити очi на цей серйозний злочин, якщо ви вiдповiсте менi на кiлька питань", - сказав Бiрн.
  Вiзерс з подивом глянув на свої туфлi. Джессiка зазначила, що на лiвiй нозi у нього були рванi чорнi високi кросiвки, а на правiй Air Nike.
  - Коли ти знайшов її? - спитав Бiрн.
  Вiзерс зморщився. Вiн закотив рукави безлiчi сорочок, оголивши тонкi, покритi кiркою руки. "Схоже, у мене є годинник?"
  - Було свiтло чи темно? - спитав Бiрн.
  "Свiтло."
  - Ти торкався до неї?
  "Що?" Уiзерс гаркнув зi щирим обуренням. "Я не чортiв збоченець".
  "Просто дайте вiдповiдь на запитання, мiстере Вiзерс".
  Вiзерс схрестив руки на грудях i трохи почекав. Нi. Я цього не зробив.
  - Чи був хтось iз тобою, коли ти знайшов її?
  "Нi."
  - Ти бачив тут ще когось?
  Уiзерс засмiявся, i у Джессiки перехопило подих. Якби ви змiшали гнилий майонез та яєчний салат тижневої давностi, а потiм додали легший рiдкий вiнегрет, запах був би трохи кращим. "Хто сюди спускається?"
  Це було гарне питання.
  "Де ви живете?" - спитав Бiрн.
  "Зараз я працюю в The Four Seasons", - вiдповiв Уiзерс.
  Бiрн придушив усмiшку. Вiн тримав ручку на дюйм над блокнотом.
  "Я залишаюся в будинку мого брата", - додав Вiзерс. "Коли у них з'явиться мiсце".
  - Можливо, нам доведеться ще раз поговорити з тобою.
  "Знаю, знаю. Не покидай мiсто".
  "Ми були б вдячнi".
  "Нагорода є?"
  "Тiльки на небесах", - сказав Бiрн.
  "Я не потраплю до раю", - сказав Вiзерс.
  "Погляньте на переклад, коли дiстанетеся до Чистилища", - сказав Бiрн.
  Уiзерс насупився.
  "Коли ви приведете його для отримання свiдчень, я хочу, щоб його викинули i записали всi його справи", - сказав Бiрн Девiсу. Iнтерв'ю та свiдчення свiдкiв було взято у Roundhouse. Iнтерв'ю з безпритульними, як правило, були короткими через наявнiсть вошей та розмiрiв кiмнат для iнтерв'ю, що нагадують взуттєву коробку.
  Вiдповiдно, офiцер Дж. Девiс оглянув Уiзерса з нiг до голови. Похмурий вираз її обличчя буквально кричав: "Я мушу торкнутися цього мiшка з хворобою?"
  "I туфлi вiзьми", - додав Бiрн.
  Уiзерс уже збирався заперечити, коли Бiрн пiдняв руку, зупиняючи його. "Ми купимо вам нову пару, мiстере Вiзерс".
  "Їм краще бути добрими", - сказав Вiзерс. "Я багато гуляю. Я щойно зламав їх.
  Бiрн повернувся до Джесiки. "Ми можемо розширити опитування, але я сказав би, що є досить велика ймовiрнiсть, що вона не жила по сусiдству", - риторично сказав вiн. Важко було повiрити, що в цих будинках бiльше хтось живе, не кажучи вже про бiлу родину з дитиною в парафiяльнiй школi.
  "Вона навчалася в Назарейськiй академiї", - сказала Джесiка.
  "Звiдки ви знаєте?"
  "Унiформа."
  "Що щодо цього?"
  "Моя досi зберiгається в шафi", - сказала Джесiка. "Назарянин - моя альма-матер".
  OceanofPDF.com
  6
  ПОНЕДIЛОК, 10:55
  НАЗАРЕЄНСЬКА АКАДЕМIЯ була найбiльшою католицькою школою для дiвчаток у Фiладельфiї, в якiй навчалися бiльше тисячi учениць з дев'ятого до дванадцятого класу. Розташований на територiї кампуса площею тридцять акрiв на пiвнiчному сходi Фiладельфiї, вiн був вiдкритий у 1928 роцi i з того часу випустив низку мiських свiтил, у тому числi лiдерiв галузi, полiтикiв, лiкарiв, юристiв та художникiв. Адмiнiстративнi примiщення п'яти iнших єпархiальних шкiл розташовувалися в Назаретi.
  Коли Джесiка навчалася в школi, вона була номером один у мiстi з академiчної точки зору, вигравши всi загальномiськi навчальнi змагання, в яких вона брала участь: пiдробки College Bowl, що транслюються по мiсцевому телебаченню, де група п'ятнадцяти- i шiстнадцятирiчних дiтей з ортодонтичними порушеннями сидять за вiвсянкою. - задрапуйте столи i вiдбарабаньте про вiдмiнностi мiж етруськими та грецькими вазами або окреслiть хронологiю Кримської вiйни.
  З iншого боку, "Назарянин" також фiнiшував останнiм у всiх мiських спортивних змаганнях, у яких вiн будь-коли брав участь. Непобитий рекорд, який навряд чи колись буде побитий. Таким чином, серед молодих фiладельфiйцiв вони й досi були вiдомi як спазаренцi.
  Коли Бiрн i Джессiка увiйшли до головних дверей, темнi лакованi стiни i лiпнина у поєднаннi з солодким, пухким ароматом iнституцiйної їжi повернули Джесiку до дев'ятого класу. Хоча вона завжди добре вчилася i рiдко потрапляла в неприємностi (незважаючи на численнi спроби крадiжки її кузини Анжели), розрiджена атмосфера академiчного середовища та близькiсть до кабiнету директора все ще наповнювали Джесiку невиразним, безформним страхом. На стегнi її висiв дев'ятимiлiметровий пiстолет, їй було майже тридцять рокiв, i вона була налякана до смертi. Вона уявляла, що завжди буде такою, коли увiйде до цiєї грiзної будiвлi.
  Вони пройшли через коридори до головного офiсу саме в той момент, коли урок закiнчився, висипавши в коридори сотнi одягнених у клiтинку дiвчат. Шум був приголомшливим. Джесiцi вже було п'ять вiсiм дюймiв, i в дев'ятому класi вона важила 125 фунтiв - цей показник вона милостиво зберегла i до цього дня плюс-мiнус 5 фунтiв, в основному плюс- мiнус. Тодi вона була вищою за 90 вiдсоткiв своїх однокласникiв. Тепер здавалося, що половина дiвчат була її зросту чи вищою.
  Вони пiшли за групою з трьох дiвчат коридором до кабiнету директора. Дивлячись на них, Джессiка вiдшлiфовувала роки. Дюжину рокiв тому дiвчиною злiва, яка висловлювала свою думку надто голосно, була б Тiна Маннарiно. Тiна була першою, хто зробив французький манiкюр, першою, хто пронiс пiнту персикового шнапсу на рiздвянi збори. Товста жiнка поряд з нею, та, яка закотила верх спiдницi, кидаючи виклик правилу, згiдно з яким подiл повинен бути за дюйм вiд пiдлоги, коли вона стоїть на колiнах, була б Джудi Бебкок. За останнiми пiдрахунками, Джудi, яка тепер була Джудi Прессман, мала чотирьох доньок. Ось вам i короткi спiдницi. Джесiка могла б бути дiвчиною праворуч: занадто висока, занадто незграбна i худа, завжди слухає, дивиться, спостерiгає, розважлива, всього, що боїться, але нiколи цього не показує. П'ять частин вiдносини, одна частина стали.
  Дiвчата тепер носили iз собою MP3-плеєри замiсть Sony Walkman. Вони слухали Христину Агiлеру та 50 Cent замiсть Брайана Адамса та Boyz II Men. Вони захоплювалися Ештоном Катчером, а чи не Томом Крузом.
  Гаразд, вони, мабуть, все ще мрiють про Тома Круза.
  Все змiнюється.
  Але нiчого не вiдбувається.
  У кабiнетi директора Джессiка зазначила, що також мало що змiнилося. Стiни, як i ранiше, були покритi тьмяною емаллю з яєчної шкаралупи, повiтря, як i ранiше, пахло сумiшшю лаванди та лимона.
  Вони зустрiли директора школи, сестру Веронiку, жiнку рокiв шiстдесяти, схожу на птицю, зi швидкими блакитними очима та ще швидшими рухами. Коли Джесiка навчалася у школi, директором була сестра Iзольда. Сестра Веронiка могла бути близнюком старшої черницi - мiцна, блiда, з низьким центром важкостi. Вона рухалася з впевненiстю в метi, яка може прийти лише пiсля багатьох рокiв переслiдування та виховання молодих дiвчат.
  Вони представились i сiли перед її столом.
  "Можу я чимось допомогти?" - Запитала сестра Веронiка.
  "Боюсь, у нас можуть бути тривожнi новини про одного з ваших студентiв", - сказав Бiрн.
  Сестра Веронiка виросла за часiв Першого Ватиканського собору. У тi днi поняття неприємностей у католицькiй середнiй школi зазвичай означало дрiбне злодiйство, курiння та вживання алкоголю, а можливо, i випадкову вагiтнiсть. Тепер гадати було безглуздо.
  Бiрн простягнув їй поляроїдний знiмок обличчя дiвчини крупним планом.
  Сестра Веронiка глянула на фотографiю, потiм швидко вiдвела очi i перехрестилася.
  - Ти впiзнаєш її? - спитав Бiрн.
  Сестра Веронiка змусила себе ще раз подивитись на фотографiю. "Нi. Боюся, я її не знаю. Але у нас понад тисяча студентiв. Близько трьохсот нових у цьому семестрi.
  Вона сповiльнилася, потiм нахилилася i натиснула кнопку iнтеркому на своєму столi. "Не могли б ви попросити лiкаря Паркхерста увiйти до мого кабiнету?"
  Сестра Веронiка була явно вражена. Її голос трохи тремтiв. "Вона? . . ?"
  - Так, - сказав Бiрн. "Вона мертва."
  Сестра Веронiка знову перехрестилася. "Як вона. . . Хто буде. . . чому?" вона впоралася.
  - Розслiдування ще тiльки починається, сестро.
  Джессiка оглянула офiс, який був майже таким, яким вона його запам'ятала. Вона вiдчувала зношенi пiдлокiтники крiсла, в якому сидiла, i питала, скiльки дiвчат нервово сидiло в цьому крiслi за останню дюжину рокiв.
  За кiлька хвилин до кабiнету зайшов чоловiк.
  "Це доктор Браян Паркхерст", - сказала сестра Веронiка. "Вiн наш головний консультант".
  Брайану Паркхерсту було трохи бiльше тридцяти, вiн був високим, струнким чоловiком з прекрасними рисами обличчя, коротко пiдстриженим рудувато-золотистим волоссям i ледь помiтними залишками дитячих ластовиння на обличчi. Одягнений консервативно, у темно-сiрий спортивний пiджак твiдiв, синю оксфордську сорочку на гудзиках i блискучi лофери з кiлтями i пензликами, вiн не носив обручки.
  "Цi люди з полiцiї", - сказала сестра Веронiка.
  "Мене звуть детектив Бiрн", - сказав Бiрн. "Це мiй партнер, детектив Бальзано".
  Рукостискання всюди.
  "Можу я чимось допомогти?" - Запитав Паркхерст.
  "Ви тут консультант?"
  - Так, - сказав Паркхерст. "Я ще й шкiльний психiатр".
  "Ви доктор медичних наук?"
  "Так."
  Бiрн показав йому Полароїд.
  - Боже мiй, - сказав вiн, i фарба зiйшла з його обличчя.
  "Ти знаєш її?" - спитав Бiрн.
  - Так, - сказав Паркхерст. "Це Тесса Уеллс".
  "Нам потрiбно буде зв'язатися з її родиною", - сказав Бiрн.
  "Звичайно." Сестрi Веронiцi знадобилося ще трохи часу, щоб прийти до тями, перш нiж повернутися до комп'ютера i натиснути кiлька клавiш. За мить на екранi з'явилися шкiльнi записи Теси Уеллс разом iз її особистими даними. Сестра Веронiка подивилася на екран, як на некролог, потiм натиснула клавiшу та запустила лазерний принтер у кутку кiмнати.
  "Коли ти востаннє бачив її?" - Запитав Бiрн Брайана Паркхерста.
  Паркхерст помовчав. "Я думаю, це був четвер".
  "Четвер минулого тижня?"
  - Так, - сказав Паркхерст. "Вона зайшла до офiсу, щоб обговорити заяви до коледжу".
  - Що ви можете розповiсти нам про неї, докторе Паркхерсте?
  Брайану Паркхерсту потрiбен час, щоб упорядкувати свої думки. "Ну вона була дуже розумною. Трохи тихий.
  "Гарний учень?"
  - Дуже, - сказав Паркхерст. "Якщо я не помиляюся, середнiй бал 3,8".
  - Вона була у школi у п'ятницю?
  Сестра Веронiка постукала кiлькома клавiшами. "Нi."
  "У скiльки починаються заняття?"
  - Сiм п'ятдесят, - сказав Паркхерст.
  - А скiльки ти вiдпускаєш?
  "Зазвичай близько двох сорока п'яти", - сказала сестра Веронiка. "Але очнi та позакласнi заняття iнодi можуть затримувати студентiв тут до п'яти-шостої години".
  "Чи була вона членом будь-яких клубiв?"
  Сестра Веронiка натиснула ще кiлька кнопок. Вона учасниця ансамблю бароко. Це невелика класична камерна група. Але вони зустрiчаються лише раз на два тижнi. Минулого тижня репетицiй не було".
  "Вони зустрiчаються тут, у кампусi?"
  "Так", - сказала сестра Веронiка.
  Бiрн знову зосередив свою увагу на професорi Паркхерстi. - Що-небудь ще можете нам розповiсти?
  "Ну, її батько дуже хворий", сказав Паркхерст. "Вважаю, рак легень".
  - Вiн живе вдома?
  - Так, я так гадаю.
  - А її мати?
  "Вона померла", - сказав Паркхерст.
  Сестра Веронiка вручила Бiрну роздрукiвку з домашньою адресою Теси Уеллс.
  - Ти знаєш, хто її друзi? - спитав Бiрн.
  Брайан Паркхерст, схоже, знову ретельно обдумав це, перш нiж вiдповiсти. "Нi . . . навскидку, - сказав Паркхерст. "Дозвольте менi питати".
  Невелика затримка у вiдповiдi Брайана Паркхерста не пройшла непомiченою для Джессiки, i якщо вiн був такий гарний, наскiльки вона знала, це не залишилося непомiченим i для Кевiна Бiрна.
  - Певно, ми повернемося сьогоднi пiзнiше. Бiрн вручив Паркхерсту вiзитiвку. "Але якщо ви тим часом щось придумаєте, будь ласка, зателефонуйте нам".
  "Я обов'язково так i зроблю", - сказав Паркхерст.
  "Дякую, що придiлили час", - сказав Бiрн їм обом.
  Коли вони дiйшли до паркування, Джессiка запитала: "Чи не надто багато одеколону для денного часу, тобi не здається?" Брайан Паркхерст був одягнений у Polo Blue. Багато цього.
  "Трохи", - вiдповiв Бiрн. "I навiщо чоловiковi старше тридцяти так добре пахнути у присутностi дiвчаток-пiдлiткiв?"
  - Гарне питання, - сказала Джесiка.
  
  БУДИНОК УЕЛСIВ БУВ ПОТРЕПЛЕНИМ ТРИНИТИ на Двадцятiй вулицi, недалеко вiд Перрiша, прямокутним рядним будинком на типовiй вулицi Пiвнiчної Фiладельфiї, де жителi робiтничого класу намагаються вiдрiзнити свої будинки вiд будинкiв сусiдiв найдрiбнiшими деталями - вiконнi коробки, рiзьбленi коробки, рiзьбленi. Будинок Уеллсiв виглядав так, нiби його пiдтримують за потребою, а не з почуття марнославства чи гордостi.
  Френку Уеллсу було пiд п'ятдесят, це був незграбний, кiстлявий чоловiк з рiдшим сивим волоссям, що спадало на свiтло-блакитнi очi. На ньому була залатана фланелева сорочка, вигорiлi на сонцi штани кольору хакi i пара вельветових домашнiх капцiв мисливського кольору. Його руки були всiянi печiнковими плямами, а постава в нього була худа, примарна, як у людини, яка недавно сильно схудла. Його окуляри були в товстiй чорнiй пластиковiй оправi, такiй самiй, яку носили вчителi математики в 1960-i роки. Вiн також носив носову трубку, яка вела до невеликого кисневого балона на пiдставцi поруч iз крiслом. Вони дiзналися, що у Френка Уеллса була пiзня стадiя емфiземи.
  Коли Бiрн показав йому фотографiю своєї дочки, Уеллс не вiдреагував. Або швидше вiн вiдреагував, не вiдреагувавши помiтно. Вирiшальним моментом у всiх розслiдуваннях вбивств є момент, коли про смерть повiдомляють ключовi постатi - подружжя, друзiв, родичiв, колег. Реакцiя на новини є важливою. Лише небагато людей є досить добрими акторами, щоб ефективно приховувати свої справжнi почуття, отримавши такi трагiчнi новини.
  Френк Уеллс з кам'яним апломбом сприйняв цю новину як людина, яка пережила трагедiю протягом усього свого життя. Вiн не плакав, не лаявся i не лаявся проти цього жаху. Вiн на кiлька миттєвостей заплющив очi, повернув фотографiю i сказав: "Так, це моя дочка".
  Вони зустрiлися в маленькiй, охайнiй вiтальнi. У центрi лежав потертий плетений килим овальної форми. Уздовж стiн стояли раннi американськi меблi. Стародавня кольорова телевiзiйна консоль на низькiй гучностi гула нечiтким iгровим шоу.
  - Коли ти востаннє бачив Тессу? - спитав Бiрн.
  "Ранок п'ятницi." Уеллс витяг кисневу трубку з носа i опустив шланг на пiдлокiтник крiсла, в якому вiн сидiв.
  - О котрiй годинi вона пiшла?
  - Близько семи.
  - Ти взагалi з нею розмовляв упродовж дня?
  "Нi."
  "О скiльки вона зазвичай приходила додому?"
  - Три тридцять або близько того, - сказав Веллс. "Iнодi пiзнiше, коли вона мала репетицiю з групою. Вона грала на скрипцi".
  - I вона не прийшла додому i не зателефонувала? - спитав Бiрн.
  "Нi."
  "У Теси були брати чи сестри?"
  "Так", сказав Уеллс. Один брат, Джейсон. Вiн набагато старший. Вiн живе у Уейнсбурзi.
  - Ти дзвонив комусь iз друзiв Теси? - спитав Бiрн.
  Уеллс повiльно i явно болiсно зiтхнув. "Нi."
  "Ви зателефонували до полiцiї?"
  "Так. Я зателефонував до полiцiї близько одинадцятої вечора в п'ятницю".
  Джессiка зробила позначку перевiрити повiдомлення про зникнення людини.
  - Як Тесса потрапила до школи? - спитав Бiрн. - Вона поїхала автобусом?
  "Здебiльшого", - сказав Уеллс. "У неї була своя машина. На день народження ми подарували їй Ford Focus. Це допомогло їй у виконаннi доручень. Але вона наполягала на тому, щоб платити за бензин сама, тому зазвичай їздила автобусом три чи чотири днi на тиждень".
  "Це єпархiальний автобус чи вона поїхала SEPTA?"
  "Шкiльний автобус".
  Де пiкап?
  - На Дев'ятнадцятiй та Поплар. Звiдти автобусом їдуть ще кiлька дiвчат.
  "Ви знаєте, коли там проїжджає автобус?"
  "П'ять пiсля семи", - сказав Уеллс з сумною усмiшкою. "Я добре знаю цей час. Щоранку це була боротьба".
  - Машина Теси тут? - спитав Бiрн.
  "Так", сказав Уеллс. "Це попереду".
  I Бiрн, i Джессiка робили записи.
  - У неї були чотки, сер?
  Уеллс замислився на кiлька секунд. "Так. Вона отримала один вiд тiтки i дядька для свого першого причастя". Уеллс простяг руку, взяв з журнального столика маленьку фотографiю в рамцi i простяг її Джессiцi. Це була фотографiя восьмирiчної Теси, що стискає в складених руках чотки з кришталевих намистин. Це були не чотки, якi вона була.
  Джессiка наголосила на цьому, коли в iгровому шоу з'явився новий учасник.
  "Моя дружина Еннi померла шiсть рокiв тому", - несподiвано сказав Уеллс.
  Тиша.
  "Менi дуже шкода", сказав Бiрн.
  Джессiка подивилася на Френка Уеллса. У тi роки пiсля смертi матерi вона бачила свого батька найменшим у всiх вiдносинах, за винятком його здатностi переживати горе. Вона глянула на їдальню i уявила собi безсловеснi обiди, почула скрегiт столового срiбла з гладкими краями по сколах меламiну. Тесса, мабуть, готувала для свого батька тi ж страви, що й Джесiка: м'ясний рулет iз соусом iз банки, спагеттi у п'ятницю, смажену курку в недiлю. Тесса майже напевно гладила речi по суботах, з кожним роком стаючи вищою i зрештою стоячи на телефонних книгах, а не на ящиках з-пiд молока, щоб дотягнутися до дошки для прасування. Тесса, як i Джесiка, напевно навчилася мудростi вивертати робочi штани батька навиворiт, щоб прогладити кишенi.
  Тепер раптово Френк Веллс став жити один. Замiсть залишкiв домашнього приготування холодильник буде заповнений половиною банки супу, половиною контейнера чау-мейну та недоїденим сендвiчем iз гастрономом. Тепер Френк Веллс купував банки овочiв окремо. Молоко на пiнтi.
  Джесiка глибоко зiтхнула i спробувала зосередитись. Повiтря було задушливим i душним, майже тiлесним вiд самотностi.
  "Це як годинник". Уеллс, здавалося, завис на кiлька дюймiв над своїм La-Z-Boy, пливучи вiд свiжого горя, його пальцi обережно переплелися на колiнах. Наче хтось простяг йому руки, начебто таке просте завдання було далекi йому в його похмурiй тузi. На стiнi позаду нього висiв перекошений колаж iз фотографiй: сiмейнi вiхи, весiлля, випускнi та днi народження. На одному був зображений Френк Уеллс у рибальському капелюсi, який обiймає молоду людину в чорнiй ветровке. Молодий чоловiк був його сином Джейсоном. На ветровке був фiрмовий герб, який Джессiка не змогла одразу визначити. На iншiй фотографiї був зображений Френк Веллс середнiх рокiв у синiй касцi перед шахтою вугiльної шахти.
  Бiрн запитав: "Вибачте? Годинник?
  Уеллс пiдвiвся i з артритною гiднiстю перейшов зi стiльця до вiкна. Вiн вивчав вулицю ззовнi. "Коли в тебе годинник стоїть на тому самому мiсцi роками, роками i роками. Ви заходите в цю кiмнату i, якщо хочете дiзнатися, який час, ви дивитеся на це мiсце, тому що саме там знаходиться годинник. Ви дивiться саме у це мiсце". Вiн у двадцяте поправив манжети сорочки. Перевiряємо кнопку, перевiряємо ще раз. "I ось одного разу ти переставляєш кiмнату. Годинник тепер знаходиться у новому мiсцi, у новому просторi свiту. I все ж таки днi, тижнi, мiсяцi - можливо, навiть роки - дивишся на старе мiсце, очiкуючи дiзнатися час. Ти знаєш, що його там немає, але ти все одно дивишся.
  Бiрн дозволив йому говорити. Усе це було частиною процесу.
  "Ось де я зараз перебуваю, детективи. Там я був уже шiсть рокiв. Я дивлюся на те мiсце, де Еннi була в моєму життi, де вона завжди була i її там немає. Хтось її перемiстив. Хтось перемiстив мою Еннi. Хтось переставив. I зараз. . . а тепер Тесса. Вiн повернувся, щоб подивитись на них. "Тепер годинник зупинився".
  Джессiка, яка виросла в сiм'ї полiцейських, стала свiдком нiчних мук, чудово знала, що бувають такi моменти, часи, коли комусь доводиться допитувати найближчого родича вбитої коханої людини, часи, коли гнiв i лють ставали звивистими, дикими. рiч усерединi тебе. Батько Джессiки одного разу сказав їй, що iнодi заздрить лiкарям, оскiльки вони могли вказати на якусь невилiковну хворобу, коли пiдходили до родичiв у лiкарняному коридорi з похмурими обличчями та похмуро-серцевими. Усi копи, якi розслiдували вбивства, коли-небудь мали справу з розiрваним людським тiлом, i все, на що вони могли вказати, - це однi й тi самi три речi знову i знову. Вибачте, мем, ваш син помер вiд жадiбностi, ваш чоловiк помер вiд пристрастi, ваша дочка померла вiд помсти.
  Кевiн Бiрн вирвався вперед.
  "У Теси був найкращий друг, сер? Хтось, iз ким вона проводила багато часу?
  "Була одна дiвчина, яка час вiд часу приходила до хати. Її звали Патрiс. Патрiс Рiган".
  "А у Теси були хлопцi? З ким вона зустрiчалася?
  "Нi. Вона була ... Розумiєте, вона була сором'язливою дiвчиною, - сказав Уеллс. "Минулого року вона якийсь час бачила цього хлопчика Шона, але перестала".
  - Знаєш, чому вони перестали бачитися?
  Уеллс злегка почервонiв, але потiм вiдновив самовладання. "Я думаю, вiн хотiв цього. . . Ну, ти ж знаєш, якi молодики.
  Бiрн глянув на Джесiку, даючи їй знак зробити запис. Люди починають соромитися, коли полiцейськi записують те, що вони кажуть, як вони це кажуть. Поки Джессiка робила записи, Кевiн Бiрн мiг пiдтримувати зоровий контакт iз Френком Уеллсом. Це була полiцейська стенографiя, i Джесiка була рада, що вони з Бiрном, лише через кiлька годин пiсля початку їхньої спiвпрацi, вже говорили цiєю мовою.
  "Ви знаєте прiзвище Шона?" - спитав Бiрн.
  "Бреннан".
  Уеллс вiдвернувся вiд вiкна i попрямував назад до свого крiсла. Потiм вiн завагався, спираючись на пiдвiконня. Бiрн схопився на ноги i за кiлька крокiв перетнув кiмнату. Взявши Френка Уеллса за руку, Бiрн допомiг йому повернутися в м'яке крiсло. Уеллс сiв, вставивши кисневу трубку в нiс. Вiн узяв Полороїд i знову глянув на нього. "Вона не носить кулон".
  "Сер?" - спитав Бiрн.
  "Я подарував їй годинник iз пiдвiскою у виглядi ангела, коли вона робила конфiрмацiю. Вона нiколи його не знiмала. Завжди.
  Джессiка подивилася на фотографiю п'ятнадцятирiчного старшокласника на камiннiй полицi, зроблену в стилi Олана Мiллса. Її погляд знайшов стерлiнговий кулон на шиї молодої жiнки. Як не дивно, Джесiка згадала, як коли вона була дуже маленькою, в те дивне i заплутане лiто, коли її мати перетворилася на кiстяк, її мати сказала їй, що в неї є ангел-охоронець, який пiклуватиметься про неї все її життя, захищаючи її вiд шкоди. Джесiцi хотiлося вiрити, що це правда i для Теси Уеллс. Фотографiя з мiсця злочину ускладнювала завдання.
  "Чи можете ви придумати ще щось, що могло б нам допомогти?". - спитав Бiрн.
  Уеллс замислився на кiлька миттєвостей, але було ясно, що вiн бiльше не бере участi в дiалозi, а скорiше пливе своїми спогадами про дочку, спогадами, якi ще не перетворилися на привид сну. - Ти, звiсно, її не знав. Ти прийшов зустрiтися з нею таким жахливим чином.
  - Я знаю, сер, - сказав Бiрн. "Я не можу передати вам, як нам шкода".
  "Чи знаєте ви, що, коли вона була зовсiм маленькою, вона їла свої альфа-бiти тiльки в алфавiтному порядку?"
  Джессiка подумала про те, наскiльки систематичною була її власна дочка Софi у всьому: як вона вибудовувала своїх ляльок по зростанню, коли грала з ними, як вона розподiляла свiй квiтковий одяг. Червоний лiворуч, синiй посерединi, зелений праворуч.
  А потiм вона пропускала заняття, коли їй було сумно. Хiба це не щось? Я спитав її про це одного разу, коли їй було близько восьми рокiв. Вона сказала, що пропустить, доки знову не стане щасливою. Яка людина накопичується, коли йому сумно?
  Питання повисло в повiтрi кiлька миттєвостей. Бiрн упiймав його i м'яко натиснув на педалi.
  "Особлива людина, мiстер Уеллс", - сказав Бiрн. "Дуже особлива людина".
  Френк Веллс кiлька хвилин тупо дивився на Бiрна, нiби забувши про присутнiсть двох полiцейських. Потiм вiн кивнув головою.
  "Ми збираємося знайти того, хто зробив це з Тессою", - сказав Бiрн. "Даю вам слово".
  Джесiка запитувала себе, скiльки разiв Кевiн Бiрн говорив щось подiбне i скiльки разiв йому вдавалося це виправити. Їй хотiлося б бути такою впевненою у собi.
  Бiрн, досвiдчений полiцейський, пiшов далi. Джесiка була вдячна. Вона не знала, як довго вона зможе сидiти в цiй кiмнатi, перш нiж стiни почнуть стулятися. "Я мушу поставити вам це питання, мiстере Уеллс. Сподiваюся, ти розумiєш".
  Уеллс дивився, його обличчя було схожим на нефарбоване полотно, сповнене душевного болю.
  "Чи можете уявити собi когось, хто хотiв би зробити щось подiбне з вашою дочкою?" - спитав Бiрн.
  Настав слушний момент мовчання, промiжок часу, необхiдний появи дедуктивної думки. Справа в тому, що нiхто не знав нiкого, хто мiг би зробити те, що зробили з Тессою Уеллс.
  "Нi" - це все, що сказав Уеллс.
  Звичайно, з цим "нi" багато пiшло; кожен гарнiр у меню, як казав покiйний дiдусь Джесiки. Але зараз тут про це не сказано. I коли весняний день вирував за вiкнами акуратною вiтальнею Френка Уеллса, коли тiло Теси Уеллс лежало остигаючим у кабiнетi судмедексперта, вже починаючи приховувати свої численнi таємницi, це було добре, подумала Джесiка.
  Страшенно хороша рiч.
  
  залишився стояти у дверях свого будинку, його бiль свiжий, червоний i гострий, мiльйон оголених нервових закiнчень чекає на зараження тишею. Пiзнiше того ж дня вiн проведе офiцiйну iдентифiкацiю тiла. Джессiка подумала про час, який Френк Уеллс провiв вiдтодi, як померла його дружина, про двi тисячi або близько того дня, протягом яких решта учасникiв жила своїм життям, живучи, смiючись i люблячи. Вона вважала, що п'ятдесят тисяч або близько того години невгасимого горя, кожен з яких складається з шiстдесяти жахливих хвилин, самi по собi вiдраховуються по шiстдесят болiсних секунд кожна. Тепер цикл горя розпочався знову.
  Вони оглянули деякi ящики та шафи в кiмнатi Теси, але не знайшли нiчого особливо цiкавого. Методична молода жiнка, органiзована та акуратна, навiть її ящик для барахла був у порядку, розкладеному по прозорих пластикових коробках: сiрниковi коробочки з весiль, корiння квиткiв у кiно та на концерти, невелика колекцiя цiкавих гудзикiв, пара пластикових браслетiв iз лiкарнi. Тесса вiддавала перевагу атласним саше.
  Одяг у неї був простий i середньої якостi. На стiнах висiло кiлька плакатiв, але не з Емiнемом, або Джа Рулом, або DMX, або з якимись iз нинiшнiх бойз-бендiв, а скорiше з незалежними дiвчатами-скрипачками Надiєю Салерно-Зонненберг та Ванессою-Мей. Недорога скрипка "Жайворонок" стояла в кутку її шафи. Вони обшукали її машину та нiчого не знайшли. Пiзнiше вони перевiрять вмiст її шкiльної шафки.
  Тесса Уеллс була дитиною з робiтничого класу, яка дбала про свого хворого батька, отримувала хорошi оцiнки i, ймовiрно, у майбутньому здобула стипендiю в Пенсiльванському унiверситетi. Дiвчина, яка зберiгала одяг у мiшках iз хiмчистки, а взуття у коробках.
  I тепер вона була мертва.
  Хтось гуляв вулицями Фiладельфiї, вдихаючи тепле весняне повiтря, вдихаючи запах нарцисiв, що проривалися крiзь ґрунт, хтось повiв невинну молоду дiвчину в брудне, гнилое мiсце i жорстоко обiрвав її життя.
  Здiйснюючи цей жахливий вчинок, хтось сказав:
  У Фiладельфiї проживає пiвтора мiльйони людей.
  Я один iз них.
  Знайди мене.
  OceanofPDF.com
  ЧАСТИНА ДРУГА
  OceanofPDF.com
  7
  ПОНЕДIЛОК, 12:20
  САЙМОН КЛОУЗ, ЗIРКОВИЙ РЕПОРТЕР провiдного щотижневого шокуючого таблоїду Фiладельфiї The Report, не заходив до церкви понад два десятилiття i, хоч вiн не зовсiм очiкував, що небеса розiйдуться i розколеться праведна блискавка. небо i розiрве його навпiл, залишивши в ньому тлiючу купу жиру, кiсток i хрящiв, якщо вiн це зробить, усерединi нього було достатньо залишкiв католицької провини, щоб дати йому хвилинну паузу, якщо вiн колись увiйде до церкви, занурить палець у святу воду i схилив колiна.
  Саймон, який народився тридцять два роки тому в Бервiк-апон-Твiд в Озерному краї, на суворiй пiвночi Англiї, що примикає до кордону з Шотландiєю, першокласний щур, Саймон нiколи нi в що не вiрив надто сильно. не останнiм з яких була церква. Син жорстокого батька i матерi, занадто п'яний, щоб звертати на це увагу або пiклуватися, Саймон давно навчився вiрити в себе.
  До того часу, коли йому виповнилося сiм рокiв, вiн прожив у пiвдюжинi католицьких групових будинкiв, де вiн навчився багатьом речам, жодне з яких не вiдбивало життя Христа, пiсля чого його вiддали в заставу одному i єдиному родичу, готовому прийняти його. , його стара стара тiтка Айрiс, яка жила в Шамокiнi, штат Пенсiльванiя, невелике мiстечко приблизно за 130 миль на пiвнiчний захiд вiд Фiладельфiї.
  Тiтка Айрiс багато разiв возила Саймона до Фiладельфiї, коли вiн був маленьким. Саймон згадував, як бачив високi будiвлi, величезнi мости, вiдчував запахи мiста i чув суєту мiського життя, i знав - знав так само добре, як i усвiдомлення того, що вiн, незважаючи нi на що, дотримуватиметься своїх нортумберлендських iнтонацiй за всяку цiну - що якось вiн житиме там.
  У шiстнадцять рокiв Саймон пройшов стажування в газетi News-Item, мiсцевiй щоденнiй газетi Коул-Тауншип, i його око, як i у будь-кого, хто працює в будь-якiй газетi на схiд вiд Аллегейнiс, - на мiськiй редакцiї The Philadelphia Inquirer або The Daily News. Але пiсля двох рокiв роботи над текстами з редакцiї в набiрнику у пiдвалi та написання випадкового списку та розкладу Шамокинського Октоберфесту, вiн побачив свiтло, сяйво, яке ще не померкло.
  У штормове переддень Нового року Саймон пiдмiтав офiс газети на Мейн-стрiт, коли побачив сяйво з редакцiї. Зазирнувши всередину, вiн побачив двох чоловiкiв. Провiдне свiтло газети, чоловiк рокiв п'ятдесяти на iм'я Норман Уоттс, корпiв над величезним Пенсiльванським кодексом.
  Людина, яка висвiтлювала мистецтво та розваги, Трiстан Чаффi, був одягнений у блискучий смокiнг, краватку розпущено, ноги пiднято, а в руцi - склянку бiлого Зiнфанделя. Вiн працював над репортажем про мiсцеву знаменитiсть - переоцiненого виконавця солодкуватих пiсень про кохання, низькопробного Боббi Вiнтона, - якого, очевидно, спiймали на дитячiй порнографiї.
  Саймон штовхав мiтлу, таємно спостерiгаючи, як працюють двоє чоловiкiв. Серйозний журналiст вдивлявся в малозрозумiлi подробицi земельних дiлянок, рефератiв i видатних прав на володiння, протирав очi, гасив сигарету, що прогорiла, за цигаркою, забував їх викурити, часто ходив у туалет, щоб злити те, що, мабуть, було горошиною. розмiр сечового мiхура.
  А потiм були розваги: попиваючи солодке вино, говорячи по телефону з продюсерами, власниками клубiв, шанувальницями.
  Рiшення прийшло саме собою.
  "До бiса важкi новини", - подумав Саймон.
  Дай менi бiлий Зiн.
  У вiсiмнадцять рокiв Саймон вступив до Громадського коледжу округу Люцерн. Через рiк пiсля випуску тiтка Айрiс тихо померла увi снi. Саймон зiбрав свої нечисленнi речi i переїхав до Фiладельфiї, нарештi, прагнучи своєї мрiї (тобто стати британцем Джо Квiненом). Протягом трьох рокiв вiн жив на свою невелику спадщину, безуспiшно намагаючись продати свої статтi-фрiлансери великим нацiональним глянцевим виданням.
  Потiм, пiсля ще трьох рокiв написання позаштатних музичних рецензiй i оглядiв фiльмiв для Inquirer i Daily News, а також з'їдання своєї частки локшини рамен i гарячого супу з кетчупом, Саймон отримав роботу в новому таблоїдi пiд назвою The Report. Вiн швидко просунувся кар'єрними сходами, i протягом останнiх семи рокiв Саймон Клоуз писав щотижневi бесiди за власним задумом пiд назвою "Поблизу!", досить зловiсну колонку про злочини, в якiй висвiтлювалися найбiльш шокуючi злочини мiста Фiладельфiї, i, коли вiн були такими благословенними, про нього було благословенне. У цих галузях Фiладельфiя рiдко розчаровувалася.
  I хоча мiсцем його перебування в "Report" (читалося на етикетцi "СВIДОМIСТЬ ФIЛАДЕЛЬФIЇ") не були "Inquirer", "Daily News" або навiть "CityPaper", Саймону вдалося розмiстити в самому верху новинного циклу ряд великих статей, на превеликий подив так званих жах.
  Названа так тому, що на думку Саймона Клоуза, не iснувало такої речi, як законна преса. Вони всi були по колiна в клоаку, кожна харак з блокнотом у спiральнiй палiтурцi та кислотним рефлюксом, а тi, хто вважав себе урочистими лiтописцями свого часу, серйозно помилялися. Коннi Чанг, яка провела тиждень, стежачи за Тонею Хардiнг та "репортерами" з Entertainment Tonight, якi висвiтлюють справи Джонбенет Ремсi та Лейсi Петерсон, була всiм необхiдним для розмиття.
  З якого часу мертвi дiвчатка стали розвагою?
  Оскiльки серйознi новини були спущенi в унiтаз iз мисливцем за ОДжеєм, ось тодi.
  Саймон пишався своєю роботою в The Report. Вiн мав гарне чуття i майже фотографiчну пам'ять на цитати та деталi. Вiн був у центрi уваги iсторiї про бездомного, знайденого в Пiвнiчнiй Фiладельфiї, у якого було вилучено внутрiшнi органи, а також мiсце злочину. У цьому випадку Саймон пiдкупив нiчного технiка в кабiнетi судово-медичної експертизи шматком тайської палицi за фотографiю розтину, яка, на жаль, так i не була надрукована.
  Вiн побив газету Inquirer , щоб надрукувати скандал у полiцейському управлiннi про детектив з розслiдування вбивств, який довiв чоловiка до самогубства пiсля вбивства батькiв молодої людини, злочину, в якому молодик був невинний.
  Вiн навiть мав прикриття для недавньої афери з усиновленням, коли жiнка з Пiвденної Фiладельфiї, власниця тiньового агентства Loving Hearts, брала тисячi доларiв за примарних дiтей, яких вона так i не народила. Хоча вiн вiддав би перевагу бiльшiй кiлькостi жертв у своїх оповiданнях i бiльш жахливим фотографiям, вiн був номiнований на премiю AAN за "Примарнi серця", як називався цей фрагмент шахрайства з усиновленням.
  Журнал Philadelphia Magazine також опублiкував викриття цiєї жiнки - цiлий мiсяць пiсля статтi Саймона в The Report.
  Коли його статтi стали вiдомi пiсля щотижневого термiну виходу газети, Саймон звернувся на веб-сайт газети, який зараз реєстрував майже десять тисяч вiдвiдувань на день.
  I ось, коли близько полудня задзвонив телефон, пробудивши його вiд досить яскравого сну, в якому фiгурували Кейт Бланшетт, пара наручникiв на липучцi та батiг, його охопив страх при думцi, що йому, можливо, знову доведеться повернутися до його католицького корiння.
  - Так, - сказав Саймон. Його голос звучав як брудна водопропускна труба завдовжки милю.
  - Вставай, чорт забирай, з лiжка.
  Вiн знав щонайменше дюжину людей, якi могли б вiтати його таким чином. Не варто було навiть стрiляти у вiдповiдь. Не так рано. Вiн знав, хто це був: Ендрю Чейз, його старий друг та спiльник у журналiстському викриттi. Хоча вiднести Ендi Чейза до друзiв було величезною натяжкою. Двоє чоловiкiв терпiли один одного, як цвiль i хлiб, неприємний союз, який заради взаємної вигоди час вiд часу приносив зиск. Ендi був хамом, неряхою i нестерпним педантом. I це були його переваги. - Зараз середина ночi, - заперечив Саймон.
  - Можливо, у Бангладеш.
  Саймон витер бруд з очей, позiхнув i потягнувся. Досить близько до неспання. Вiн глянув поруч iз собою. Порожнiй. Знову. "Як справи?"
  "Католицька школярка була знайдена мертвою".
  Гра, подумав Саймон.
  Знову.
  По цей бiк ночi Саймон Едвард Клоуз працював репортером, i тому цi слова викликали сплеск адреналiну у його грудях. Тепер вiн прокинувся. Серце його забилося тим трепетом, який вiн знав i любив, шумом, який означав: iсторiя... Вiн порився на тумбочцi, знайшов двi порожнi пачки цигарок, пошарив у попiльничцi, доки не зачепив дводюймовий недопалок. Вiн випростав його, вистрiлив, закашлявся. Вiн простяг руку i натиснув "ЗАПИС" на своєму перевiреному диктофонi "Панасонiк" iз вбудованим мiкрофоном. Вiн уже давно вiдмовився вiд думки робити зв'язковi записи перед своїм першим за день ристретто. "Поговори зi мною."
  - Вони знайшли її на Восьмiй вулицi.
  - Де на Восьмому?
  - П'ятнадцять сотень.
  "Бейрут", - подумав Саймон. Це добре. - Хто її знайшов?
  "Якийсь алкаш".
  "На вулицi?" - спитав Саймон.
  "В одному iз рядних будинкiв. У пiдвалi."
  "Скiльки рокiв?"
  "Будинок?"
  "Господи, Ендi. Це страшенно рано. Не байдикуйте. Дiвчина. Скiльки рокiв було дiвчинцi?
  "Пiдлiток", - сказав Ендi. Ендi Чейз вiсiм рокiв працював технiком швидкої допомоги у групi швидкої допомоги Ґленвуда. Гленвуд виконував бiльшу частину роботи за контрактом з мiстом щодо надання швидкої допомоги, i за минулi роки поради Ендi привели Саймона до ряду сенсацiйних новин, а також до великої кiлькостi внутрiшньої iнформацiї про полiцейських. Ендi нiколи не дозволяв йому забути про цей факт. Це буде коштувати Саймоновi обiду у "Плузi та зiрках". Якщо ця iсторiя стане прикриттям, вiн буде винен Ендi ще сотню.
  "Чорний? Бiлий? - спитав Саймон.
  "Бiлий."
  "Не така гарна iсторiя, як маленька бiла iсторiя", - подумав Саймон. Мертвi маленькi бiлi дiвчатка були гарантованим прикриттям. Але погляд на католицьку школу був чудовий. Купа безглуздих порiвнянь, з яких можна вiдiбрати. - Вони вже забрали тiло?
  "Ага. Вони просто перемiстили його".
  "Що, чорт забирай, робила бiла католицька школярка в тiй частинi Восьмої вулицi?"
  Хто я, Опра? Як я маю знати?"
  Саймон вирахував елементи iсторiї. Наркотики. I секс. Мабуть. Хлiб та варення. Як вона померла?
  "Не впевнений."
  "Вбивство? Самогубство? Передозування?
  "Ну, там була полiцiя з убивств, тож це не було передозування".
  "Її застрелили? Зарiзали?
  "Я думаю, що її понiвечили".
  О Боже, так, подумав Саймон. Хто головний детектив?
  "Кевiн Бiрн".
  Шлунок Саймона перекинувся, вiн зробив короткий пiрует, а потiм заспокоївся. Вiн мав iсторiю з Кевiном Бiрном. Думка про те, що вiн може знову битися з ним, одночасно збуджувала i лякала його до чортикiв. - Хто з ним, ця Чистота?
  "Очистити. Нi. Джиммi П'юрiфi в лiкарнi", - сказав Ендi.
  "Лiкарня? Пострiл?
  "Гостре серцево-судинне захворювання."
  Чорт, подумав Саймон. Жодної драми там немає. - Вiн працює один?
  "Нi. У нього новий партнер. Джессiка щось.
  "Дiвчина?" - спитав Саймон.
  Нi. Хлопець на iм'я Джесiка. Ти впевнений, що ти репортер?
  "Як вона виглядає?"
  "Насправдi вона страшенно гаряча".
  Страшенно жарко, подумав Саймон, збудження вiд цiєї iсторiї вилетiло з його мозку. Не в образi жiнкам-працiвникам правоохоронних органiв, але деякi жiнки в полiцiї мали тенденцiю виглядати як Мiккi Рурк у костюмi брюки. "Блондинка? Брюнетка?"
  "Брюнетка. Спортивне. Великi карi очi та чудовi ноги. Майор, дитинко.
  Це складалося. Два копа, красуня i чудовисько, мертвi бiлi дiвчата в провулку. I вiн ще не пiдняв щоку з лiжка.
  - Дай менi годину, - сказав Саймон. "Зустрiнемось у "Плузi".
  Саймон повiсив люльку i скинув ноги з лiжка.
  Вiн оглянув краєвид своєї трикiмнатної квартири. "Яке бiльмо на оцi", - подумав вiн. Але, мiркував вiн далi, це було - як оренда Нiка Керрауея у Вест-Егге - невелике бiльмо на оцi. Днями вiн ударить. Вiн був у цьому певний. Днями вiн прокинеться i не зможе бачити з лiжка кожну кiмнату свого будинку. Вiн матиме нижнiй поверх, двiр i машину, яка не звучатиме як барабанне соло Джинджера Бейкера щоразу, коли вiн її вимкне.
  Можливо, саме ця iсторiя i зробила це.
  Перш нiж вiн встиг дiйти до кухнi, його зустрiла його кiшка, кудлата одновуха коричнева смугаста кiшка на iм'я Енiд.
  - Як моя дiвчинка? Саймон щекотав її за одним здоровим вухом. Iнiд двiчi згорнулася калачиком i перекинулася в нього на колiнах.
  "У тата є гаряча лiнiя, лялечка. Сьогоднi вранцi немає часу для кохання.
  Iнiд розумно промуркотiла, зiстрибнула на пiдлогу i пiшла за ним на кухню.
  Єдиним бездоганним приладом у всiй квартирi Саймона, крiм Apple PowerBook, була його улюблена кавоварка Rancilio Silvia. Таймер мав включитися о 9-й ранку, хоча його власник i головний оператор, здавалося, нiколи не вставали з лiжка ранiше полудня. Проте, як пiдтвердить будь-який фанатик кави, ключ до iдеального еспресо - це гарячий кошик.
  Саймон наповнив фiльтр свiжомеленим еспресо i приготував свiй перший за день ристретто.
  Вiн глянув iз кухонного вiкна на квадратну вентиляцiйну шахту мiж будинками. Якщо вiн нахилиться, витягне шию пiд кутом сорок п'ять градусiв, притиснеться обличчям до скла, то зможе побачити смужку неба.
  Сiро та похмуро. Невеликий дощ.
  Британський сонце.
  "З таким успiхом вiн мiг би повернутися в Озерний край", - подумав вiн. Але якби вiн повернувся до Бервiка, у нього не було б цiєї пiкантної iсторiї, чи не так?
  Еспресо-машина шипiла i гуркотiла, наливаючи iдеальну порцiю в нагрiту чашку демiтасi, точна порцiя за сiмнадцять секунд, iз соковитою золотистою пiнкою.
  Саймон витяг чашку, насолоджуючись ароматом початку нового дня.
  "Мертвi бiлi дiвчата", - розмiрковував вiн, потягуючи насичену коричневу каву.
  Мертвi бiлi католички.
  У крек-таунi.
  Чудовий.
  OceanofPDF.com
  8
  ПОНЕДIЛОК, 12:50
  Вони розлучилися на обiд. Джессiка повернулася до Академiї Назарянина на вiддiлення Тельця. Рух шосе I-95 був слабким, але дощ продовжувався.
  У школi вона коротко поговорила з Доттi Такачем, водiєм шкiльного автобуса, яка пiдiбрала дiвчаток у районi Теси. Жiнка все ще була дуже засмучена звiсткою про смерть Теси, майже невтiшна, але встигла сказати Джесiцi, що Теси не було на автобуснiй зупинцi в п'ятницю вранцi, i що нi, вона не пам'ятає нiкого дивного, хто часто вештався по вулицi. автобусна зупинка або десь за маршрутом. Вона додала, що її робота - стежити за дорогою.
  Сестра Веронiка повiдомила Джесiцi, що доктор Паркхерст взяв вихiдний, але дала їй свою домашню адресу та номери телефонiв. Вона також розповiла їй, що останнiй урок Теси у четвер був другим французькою мовою. Якщо Джессiка правильно пам'ятає, всi студенти Назарянiна мали два роки поспiль вивчати iноземну мову, щоб отримати право на випускний. Джесiка анiтрохи не здивувалася, що її стара вчителька французької Клер Стендаль все ще викладає.
  Вона знайшла її в учительськiй.
  
  "ТЕСА БУЛА ПРИМIТНОЮ СТУДЕНТКОЮ", - сказала Клер. "Мрiя. Вiдмiнна граматика, бездоганний синтаксис. Її завдання завжди здавались вчасно".
  Розмову з мадам Стендаль перенiс Джесiку на дюжину рокiв тому, хоча вона нiколи ранiше не була в таємничiй вчительськiй. Її уявлення про кiмнату, як i у багатьох iнших студентiв, являло собою комбiнацiю нiчного клубу, номери мотелю та повнiстю укомплектованого опiумного кубла. Вона з розчаруванням виявила, що весь цей час це була просто втомлена звичайна кiмната з трьома столиками, оточеними обшарпаними стiльцями, невеликою групою двомiсних крiсел та парою пом'ятих кавникiв.
  Клер Стендаль - це зовсiм iнша iсторiя. У нiй не було нiчого втомленого чи звичайного, нiколи таким не було: висока та елегантна, з приголомшливим кiстяком та гладкою пергаментною шкiрою. Джесiка та її однокласники завжди жахливо заздрили жiночому гардеробу: светрам Pringle, костюмам Nipon, туфлям Ferragamo, пальто Burberry. Її волосся вiдливало срiблом i було трохи коротшим, нiж вона пам'ятала, але Клер Стендаль, якiй зараз було близько сорока п'яти рокiв, все ще залишалася ефектною жiнкою. Джессiка запитувала себе, чи пам'ятає її мадам Стендаль.
  "Здається, вона взагалi стривожена останнiм часом?" - Запитала Джесiка.
  "Ну, як i слiд було очiкувати, хвороба її батька дуже вплинула на неї. Я розумiю, що вона вiдповiдала за господарювання. Торiк вона взяла майже три тижнi вiдпустки, щоб доглядати його. Вона нiколи не пропускала жодного завдання".
  - Ти пам'ятаєш, коли це було?
  Клер на мить замислилась. - Якщо я не помиляюся, це було якраз перед Днем Подяки.
  "Ви помiтили в нiй якiсь змiни, коли вона повернулася?"
  Клер виглянула у вiкно, на дощ, що падає на пустелю. "Тепер, коли ви згадали про це, я вважаю, що вона була трохи iнтроспективнiшою", - сказала вона. "Можливо, трохи менше бажання брати участь у групових обговореннях".
  Якiсть її роботи погiршилася?
  "Нiскiльки. У всякому разi, вона була ще бiльш сумлiнною".
  "Вона дружила з кимось зi свого класу?"
  "Теса була ввiчливою i ввiчливою молодою жiнкою, але я не думаю, що мала багато близьких друзiв. Я мiг би питати, якщо хочеш.
  "Я була б вдячна", - сказала Джесiка. Вона простягла Клер вiзитну картку. Клер миттю глянула на нього, а потiм поклала в сумочку тонкий клатч Vuitton Honfleur. Природа.
  "Вона говорила про те, що якось поїде до Францiї", - сказала Клер.
  Джессiка згадала, як говорила про те саме. Вони це все зробили. Вона не знала жодної дiвчинки зi свого класу, яка справдi пiшла б.
  "Але Тесса не була з тих, хто мрiяв про романтичнi прогулянки Сеною або шопiнг на Єлисейських полях", - продовжила Клер. "Вона говорила про роботу з дiтьми з малозабезпечених сiмей".
  Джессiка зробила кiлька нотаток з цього приводу, хоч i не зовсiм розумiла, чому. "Вона колись розповiдала вам про своє особисте життя? Про когось, хто мiг її турбувати?
  "Нi", сказала Клер. "Але не так багато змiнилося в цьому вiдношеннi з часiв твого навчання у старшiй школi. I не мiй, якщо вже на те пiшло. Ми дорослi люди i такими нас бачать студенти. Насправдi вони довiряються нам не бiльше нiж своїм батькам".
  Джессiка хотiла запитати Клер про Браяна Паркхерста, але в неї було лише здогад. Вона вирiшила не робити цього. "Чи можете ви придумати щось ще, що могло б допомогти?"
  Клер дала цьому кiлька хвилин. "Нiчого не спадає на думку", - сказала вона. "Менi шкода."
  "Все в порядку", сказала Джесiка. "Ви дуже допомогли".
  "Просто важко повiрити в це. . . ось вона i пiшла", - сказала Клер. "Вона була така молода".
  Джесiка весь день думала про те саме. Тепер вона не мала вiдповiдi. Нiчого такого, що могло б втiшити чи задовольнити. Вона зiбрала свої речi, поглянула на годинник. Їй треба було повернутися до Пiвнiчної Фiладельфiї.
  - Запiзнився на щось? - Запитала Клер. Кривий та сухий. Джессiка дуже добре запам'ятала цей тон.
  Джессiка посмiхнулася. Клер Стендаль її пам'ятала. Юна Джесiка завжди запiзнювалася. - Мабуть, я пропущу обiд.
  "Чому б не взяти сендвiч у їдальнi?"
  Джессiка задумалася про це. Можливо це була хороша iдея. Коли вона навчалася у старшiй школi, вона була однiєю з тих дивних дiтей, яким справдi подобалася їжа у їдальнi. Вона набралася смiливостi i запитала: Qu'est-ce que vous. . . Пропонуєш?
  Якщо вона не помилилася - а вона вiдчайдушно сподiвалася, що це не так, - вона запитала: "Що ви пропонуєте?"
  Вираз обличчя її колишнього вчителя французької мови пiдказав їй, що вона все зрозумiла правильно. Або досить близько до шкiльного французького.
  "Непогано, мадемуазель Джованнi", - сказала Клер з щедрою усмiшкою.
  "Мерсi".
  "Avec plaisir", - вiдповiла Клер. "А недбалi дiти все ще досить гарнi".
  
  ТЕСА ЗНАХОДИВСЯ ВСЬОГО В ШЕСТИ ЄДИНСТВ ВIД старої шафки Джесiки. На короткий час Джессiцi захотiлося перевiрити, чи працює ще її стара комбiнацiя.
  Коли вона навчалася в Назарянинi, шафа Теси належала Джанет Стефанi, редактору шкiльної альтернативної газети та мiсцевiй наркоманцi. Джесiка майже очiкувала побачити червоний пластиковий бонг i запас Хо Хоса, коли вiдчинить дверцята шафки. Натомiсть вона побачила вiдображення останнього шкiльного дня Теси Уеллс, її життя, коли вона її закiнчила.
  На вiшалцi висiла толстовка з капюшоном Назарянина i щось схоже на шарф домашньої в'язки. На гачку висiв пластиковий дощовик. На верхнiй полицi лежав чистий i акуратно складений спортивний одяг Теси. Пiд ними лежав невеликий стос нот. За дверима, де бiльшiсть дiвчаток зберiгали колажi з фотографiй, у Теси висiв котячий календар. Попереднi мiсяцi було вирвано. Днi були викресленi, аж до попереднього четверга.
  Джессiка звiрила книги у шафцi зi списком занять Теси, яку вона отримала у приймальнi. Двi книги пропали. Бiологiя та алгебра II.
  Де вони були? Джессiка замислилась.
  Джессiка перегортала сторiнки пiдручникiв Теси, що залишилися. У її пiдручнику з комунiкацiй та засобiв масової iнформацiї програма занять була надрукована на яскраво-рожевому паперi. Усерединi її богословського пiдручника "Розумiння католицького християнства" була пара талонiв iз хiмчистки. Iншi книжки були порожнi. Нi особистих нотаток, нi листiв, нi фотографiй.
  На днi шафки лежала пара гумових чобiт заввишки до iкри. Джессiка вже збиралася закрити шафку, коли вирiшила взяти черевики i перевернути їх. Лiвий черевик був порожнiй. Коли вона перевернула правий черевик, якийсь предмет випав на полiровану паркетну пiдлогу.
  Невеликий щоденник iз телячої шкiри з обробкою iз сусального золота.
  
  На парковцi Джесiка з'їла свiй неакуратний джо i прочитала щоденник Теси.
  Записи були поодинокi, мiж записами були днi, а iнодi й тижнi. Зважаючи на все, Тесса не була з тих, хто вiдчував себе зобов'язаним записувати у свiй щоденник кожну думку, кожне почуття, кожну емоцiю та взаємодiю.
  Загалом вона справляла враження сумної дiвчини, яка бачить, як правило, гострий бiк життя. Там були записи про документальний фiльм, який вона бачила про трьох молодих людей, якi, на її думку, як i творцi фiльму, були хибно засудженi за вбивство в Захiдному Мемфiсi, штат Теннессi. Там була довга стаття про тяжке становище дiтей у Аппалачах. Тесса пожертвувала двадцять доларiв на програму "Другий урожай". Про Шона Бреннана було кiлька записiв.
  Що я вчинив не так? Чому ти не дзвониш?
  Була одна довга i зворушлива iсторiя про бездомну жiнку, яку зустрiла Тесса. Жiнка на iм'я Карла, яка жила в машинi на Тринадцятiй вулицi. Тесса не розповiла, як вона познайомилася з цiєю жiнкою, тiльки розповiла, наскiльки красива була Карла, як вона могла б стати моделлю, якби життя не дало їй так багато поганих поворотiв. Жiнка розповiла Тессе, що одним iз найгiрших моментiв життя поза машиною була вiдсутнiсть усамiтнення, що вона жила в постiйному страху, що хтось спостерiгає за нею, хтось має намiр завдати їй шкоди. Протягом наступних кiлькох тижнiв Тесса довго i старанно думала про проблему, а потiм зрозумiла, що може чимось допомогти.
  Тесса вiдвiдала свою тiтку Джорджiю. Вона позичила у тiтки швейну машинку "Зiнгер" i власним коштом пошила для бездомної штори, якi можна було спритно прикрiпити до тканини стелi салону машини.
  "Це особлива молода ледi", - подумала Джесiка.
  Останнiй запис примiтки свiдчив:
  
  Тато дуже хворий. Я думаю, йому стає гiрше. Вiн намагається бути сильним, але я знаю, що для мене це просто гра. Я дивлюся на його тендiтнi руки i думаю про тi часи, коли я була маленькою, коли вiн катав мене на гойдалцi. У мене було таке почуття, наче мої ноги могли торкнутися хмар! Його руки порiзанi та покритi шрамами вiд гострого сланцю та вугiлля. Його нiгтi затупилися вiд залiзних жолобiв. Вiн завжди казав, що залишив свою душу в окрузi Карбона, але серце його зi мною. I з мамою. Я чую його жахливий подих щоночi. Хоч я й знаю, як це боляче, кожне зiтхання втiшає мене, каже, що воно все ще тут. Ще тато.
  У центрi щоденника було вирвано двi сторiнки, а потiм останнiй запис, датований майже п'ятьма мiсяцями ранiше, говорив просто:
  
  Я повернувся. Клич мене просто Сiльвiя.
  Хто така Сiльвiя? Джессiка замислилась.
  Джессiка переглянула свої записи. Мати Теси звали Енн. Вона не мала сестер. У Назарянинi виразно не було "сестри Сiльвiї".
  Вона знову перегорнула щоденник. За кiлька сторiнок до вiддаленого роздiлу була цитата з вiрша, яку вона не впiзнала.
  Джессiка ще раз звернулася до останнього запису. Воно було датоване якраз напередоднi Дня Подяки минулого року.
  
  Я повернувся. Клич мене просто Сiльвiя.
  Звiдки, Тесса? А хто така Сiльвiя?
  OceanofPDF.com
  9
  ПОНЕДIЛОК, 13:00
  У сьомому класi у IММI П'ЮРИФI зростання було майже шiсть футiв, i нiхто нiколи не називав його худим.
  Свого часу Джиммi П'юрiфi мiг зайти в найсуворiшi бiлi бари Грейс-Феррi, не вимовивши жодного слова, i розмови зводилися до шепоту; твердi футляри сидiтимуть трохи прямiше.
  Джиммi народився i вирiс у Захiднiй Фiладельфiї, у Блек-Боттомi, i пережив негаразди як внутрiшнi, так i зовнiшнi, i справлявся з усiм цим iз самовладанням та вуличною гiднiстю, якi зламали б маленьку людину.
  Але тепер, коли Кевiн Бiрн стояв у дверях лiкарняної палати Джиммi, чоловiк перед ним виглядав як вицвiлий на сонцi ескiз Джиммi П'юрiфi, оболонка тiєї людини, якою вiн колись був. Джиммi схуд фунтiв на тридцять або близько того, його щоки ввалилися, шкiра стала попелястого кольору.
  Бiрн виявив, що йому треба вiдкашлятися, перш нiж заговорити.
  - Привiт, Клатче.
  Джиммi повернув голову. Вiн спробував спохмурнiти, але куточки його рота пiднялися, видаючи гру. "Iсус Христос. Хiба тут немає охорони?"
  Бiрн засмiявся надто голосно. "Ти виглядаєш добре."
  "Пiшов ти", - сказав Джiммi. "Я схожий на Рiчарда Прайора".
  "Неа. Можливо, Рiчард Раундтрi, - вiдповiв Бiрн. - Але якщо взяти до уваги всi обставини..."
  "Враховуючи всi обставини, я маю бути в Уайлдвудi з Холлi Беррi".
  "У тебе бiльше шансiв перемогти Мерiон Беррi".
  "Пiшов ти ще раз".
  - Проте, детектив, ви виглядаєте не так добре, як вiн, - сказав Бiрн. Вiн тримав у руках полароїдний знiмок побитого й у синцях Гiдеона Пратта.
  Джиммi посмiхнувся.
  "Чорт, цi хлопцi незграбнi", - сказав Джiммi, вдаривши Бiрна слабким кулаком.
  "Це генетичне".
  Бiрн притулив фотографiю до глека з водою Джиммi. Це було краще за будь-яку листiвку з побажаннями одужання. Джиммi та Бiрн довго шукали Гiдеона Пратта.
  - Як мiй ангел? - спитав Джiммi.
  - Добре, - сказав Бiрн. У Джиммi П'юрiфi було троє синiв, усi синцi, усi дорослi, i вiн розпустив усю свою м'якiсть - те небагато, що було - на дочцi Кевiна Бiрна, Коллiн. Щороку на день народження Коллiн через UPS приходив якийсь ганебно дорогий анонiмний подарунок. Нiхто не був обдурений. "У неї незабаром велика великодня вечiрка".
  "У школi для глухих?"
  "Ага."
  - Знаєш, я тренувався, - сказав Джiммi. "Стає досить добре".
  Джиммi зробив кiлька слабких рухiв руками.
  "Що це мало бути?" - спитав Бiрн.
  "Це був день народження".
  "Насправдi це виглядало приблизно як Happy Sparkplug".
  "Так вийшло?"
  "Ага."
  "Льмо." Джиммi подивився на свої руки, нiби то була їхня провина. Вiн знову спробував форми рук, але результат виявився не кращим.
  Бiрн збив подушки Джиммi, потiм сiв, перенiсши свою вагу на стiлець. Настала довга приємна мовчанка, досяжна тiльки мiж старими друзями.
  Бiрн надав Джиммi можливiсть розпочати справу.
  - Отже, я чув, тобi треба принести в жертву дiвницю. Голос Джиммi був хрипким та слабким. Цей вiзит уже багато з нього вибив. Медсестри кардiологiчного вiддiлення сказали Бiрну, що вiн може залишатися тут трохи бiльше п'яти хвилин.
  "Так", - вiдповiв Бiрн. Джиммi говорив про те, що новий партнер Бiрна - спiвробiтник вiддiлу вбивств першого дня.
  "Як погано?"
  "Насправдi, зовсiм непогано", - сказав Бiрн. "У неї добрi iнстинкти".
  "Вона?"
  "Ой-ой", - подумав Бiрн. Джиммi П'юрiфi був настiльки старою школою, наскiльки це взагалi можливо. Фактично, за словами Джиммi, його перша пiктограма була написана римськими цифрами. Якби це залежало вiд Джиммi П'юрiфi, єдиними жiнками в полiцiї були б покоївки. "Ага."
  - Вона молодий-старий детектив?
  "Я так не думаю", - вiдповiв Бiрн. Джиммi мав на увазi вiдважних людей, якi нападали на вiддiлення, залучали до нього пiдозрюваних, налякали свiдкiв, намагалися потрапити на чистий аркуш. Старi детективи, такi як Бiрн та Джиммi, роблять вибiр. Там набагато менше розплутування. Це було те, чого ви навчилися, або нi.
  "Вона красива?"
  Бiрну взагалi не треба було про це думати. "Ага. Вона."
  - Приведи її якось.
  "Iсусе. Тобi теж пересадять член?"
  Джиммi посмiхнувся. Ага. Великий теж. Я подумав, якого бiса. Я тут i можу з таким же успiхом пiти на колосальну суму.
  "Насправдi вона дружина Вiнсента Бальзано".
  Iм'я реєструвалося не одразу. - Ця бiса гаряча голова з Централу?
  "Ага. Одинаковий."
  - Забудь, що я сказав.
  Бiрн побачив тiнь бiля дверей. Медсестра зазирнула до кiмнати та посмiхнулася. Час iти. Вiн пiдвiвся, потягнувся, глянув на годинник. Вiн мав п'ятнадцять хвилин до зустрiчi з Джесiкою в Пiвнiчнiй Фiладельфiї. "Менi час котитися. Сьогоднi вранцi ми затримали справу".
  Джiммi насупився, чому Бiрн вiдчув себе лайном. Йому слiд було тримати рота на замку. Повiдомити Джиммi П'юрiфi про нову справу, над якою вiн не працюватиме, було однаково, що показати вiдставному чистокровному вихованцю фотографiю Черчiлля Даунса.
  - Подробицi, Рiфф.
  Бiрн запитував, скiльки йому слiд сказати. Вiн вирiшив просто пролити. "Сiмнадцятирiчна дiвчинка", - сказав вiн. "Знайдений в одному iз покинутих рядних будинкiв неподалiк Восьмої вулицi та Джефферсона".
  Вираз обличчя Джиммi не потребував перекладу. Частково це говорило про те, як йому хотiлося б знову опинитися в строю. Iнша частина стосувалася того, як вiн знав, що цi справи дiйшли до Кевiна Бiрна. Якщо ти вбив молоду дiвчину на його очах, не було достатньо великого каменю, пiд яким можна було б сховатися.
  - Наркотик?
  "Я так не думаю", - сказав Бiрн.
  - Її покинули?
  Бiрн кивнув головою.
  Що у нас є? - спитав Джiммi.
  "Ми", - подумав Бiрн. Це спричиняло набагато бiльше болю, нiж вiн думав. "Трохи."
  - Тримай мене в курсi, га?
  "Ти зрозумiв, Клатче", - подумав Бiрн. Вiн схопив руку Джиммi i трохи стиснув її. "Потрiбно щось?"
  "Було б непогано шматок реберцiв. Сторона брухту.
  "I дiєтичний спрайт, так?"
  Джиммi посмiхнувся, його повiки опустилися. Вiн був стомлений. Бiрн пiдiйшов до дверей, сподiваючись, що зможе дiстатися прохолодного зеленого коридору ранiше, нiж почує його, бажаючи опинитися в "Мерсi", щоб допитати свiдка, бажаючи, щоб Джиммi йшов прямо за ним, що пахнув "Мальборо" та "Олд Спайс".
  Вiн не вижив.
  - Я не повернуся, так? - спитав Джiммi.
  Бiрн заплющив очi, потiм розплющив їх, сподiваючись, що на його обличчi з'явилося щось, що нагадує вiру. Вiн обернувся. - Звичайно, Джiммi.
  "Для полiцейського ти страшенно жахливий брехун, ти це знаєш? Я вражений, що нам узагалi вдалося розкрити справу номер один".
  "Ти просто стаєш сильнiшим. До Дня пам'ятi ти повернешся надвiр. Ось побачиш. Ми наповнимо "Фiннiганс" i пiднiмемо келих за маленьку Дейдру.
  Джиммi слабо, зневажливо махнув рукою, потiм повернув голову до вiкна. За кiлька секунд вiн заснув.
  Бiрн спостерiгав за ним цiлу хвилину. Вiн хотiв сказати ще багато, набагато бiльше, але в нього ще буде час.
  Чи не так?
  У нього буде час розповiсти Джиммi, як багато означала його дружба протягом багатьох рокiв i як вiн дiзнався вiд нього, що таке справжня робота полiцiї. У нього буде час сказати Джиммi, що без нього це вже не те мiсто.
  Кевiн Бiрн затримався ще на кiлька хвилин, потiм повернувся, вийшов у хол i попрямував до лiфтiв.
  
  БIРН СТОЯВ ПЕРЕД ЛIКАРНЯМ, його руки тремтiли, горло стискалося вiд хвилювання. Йому знадобилося п'ять обертiв колеса Зiппо, щоб запалити сигарету.
  Вiн не плакав уже багато рокiв, але вiдчуття в глибинi живота нагадало йому той момент у життi, коли вiн уперше побачив старим, що плакав. Його батько був зростом з будинок, двоособиком, ряженим iз загальномiською репутацiєю, оригiнальним бiйцем на цiпках, який мiг пiдняти сходами чотири дванадцятидюймовi бетоннi блоки без нуля. Те, як вiн плакав, зробило його маленьким в очах десятирiчного Кевiна, зробило його батьком будь-якої другої дитини. Падрейг Бiрн зламався за їхнiм будинком на Рiд-стрiт того дня, коли дiзнався, що його дружинi потрiбна операцiя з приводу раку. Меггi О'Коннелл Бiрн прожила ще 25 рокiв, але тодi нiхто цього не знав. Його старий того дня стояв бiля свого улюбленого персикового дерева i трясся, як травинка пiд час грози, а Кевiн сидiв бiля вiкна своєї спальнi на другому поверсi, спостерiгаючи за ним i плачучи разом з ним.
  Вiн нiколи не забував цей образ, нiколи не забуде.
  З того часу вiн не плакав.
  Але вiн хотiв цього зараз.
  Джиммi.
  OceanofPDF.com
  10
  ПОНЕДIЛОК, 13:10
  Дiвчача розмова.
  Чи є ще якась загадкова мова для самцiв цього виду? Думаю, що нi. Жоден чоловiк, який колись був причетний до розмов молодих жiнок, протягом тривалого часу, не змiг би визнати, що не iснує завдання бiльш складного, нiж спробувати демiстифiкувати простий тет-а-тет мiж жменькою американських дiвчаток-пiдлiткiв. Для порiвняння, код "Енiгми" часiв Другої свiтової вiйни був простiшим.
  Я сиджу в "Старбаксi" на Шiстнадцятiй вулицi i Уолнат, передi мною на столi стоїть латте, що остигає. За сусiднiм столом три дiвчинки-пiдлiтки. Мiж шматочками їхнього бiскоттi та ковтками мокко з бiлого шоколаду ллється потiк кулеметних плiток, iнсинуацiй та спостережень, настiльки змiїних, настiльки неструктурованих, що це все, що я можу зробити, щоб не вiдставати.
  Секс, музика, школа, кiно, секс, машини, грошi, секс, одяг.
  Я втомився просто слухати.
  Коли я був молодший, iснувало чотири чiтко визначенi "пiдстави", пов'язанi зi статтю. Тепер, здається, якщо я правильно почув, мiж ними є пiт-стопи. Мiж другим i третiм, як я розумiю, тепер є "недбалий" другий, який, якщо я не помиляюся, передбачає дотик язика до грудей дiвчини. Потiм йде "недбалий" третiй, що має на увазi оральний секс. Нiщо з перерахованого вище, завдяки 1990-му, взагалi не вважається сексом, а скорiше "зв'язуванням".
  Чарiвний.
  Дiвчина, що сидить ближче до мене, руда, рокiв п'ятнадцяти або близько того. Її чисте, блискуче волосся зiбране в хвiст i закрiплене чорною оксамитовою стрiчкою. На нiй вузька рожева футболка i бежевi облягаючi джинси. Вона сидить спиною до мене, i я бачу, що її джинси низько обрiзанi i в тiй позi, в якiй вона знаходиться (нахилившись уперед, щоб показати своїм друзям щось важливе), оголюється дiлянка бiлої пухнастої шкiри пiд її верхньою частиною. чорний шкiряний ремiнь i сорочки. Вона знаходиться так близько до мене - насправдi за кiлька дюймiв, - що я бачу маленькi ямочки на гусячiй шкiрi, що утворилися вiд протягу кондицiонера, виступи бiля її хребта.
  Досить близько, щоб я мiг торкнутися.
  Вона балакає про щось, пов'язане з її роботою, про те, що хтось на iм'я Корiн постiйно спiзнюється i доручає прибирання їй, про те, що бос такий придурок, у нього дуже неприємний запах з рота i вiн думає, що вiн дуже красень, але насправдi схожий на того товстого хлопця з "Клана Со" батька, або про кого б там не було.
  Я так люблю цей вiк. Жодна деталь не є настiльки маленькою або незначною, щоб вислизнути вiд їхньої пильної уваги. Вони знають достатньо, щоб використовувати свою сексуальнiсть, щоб отримати те, що хочуть, але гадки не мають, що те, чим вони володiють, настiльки потужно i руйнiвно дiє на чоловiчу психiку, що, якби вони тiльки знали, про що просити, це було б їм на блюдi. . Iронiя в тому, що у бiльшостi з них, коли це розумiння з'явиться, вони бiльше не матимуть сил для досягнення своїх цiлей.
  Як за сценарiєм, їм усiм вдається одночасно подивитися на годинник. Вони збирають смiття i прямують до дверей.
  Я не слiдуватиму.
  Чи не цi дiвчата. Чи не сьогоднi.
  Сьогоднiшнiй день належить Бетанi.
  Корона лежить у мiшку бiля моїх нiг, i хоча я не любитель iронiї (за словами Карла Крауса, iронiя - це собака, яка гавкає на мiсяць i мочиться на могили), те, що сумка вiд Бейлi, - це неабиякий знущання. Бенкс та Бiддл.
  Кассiодор вiрив, що терновий вiнець був покладений на голову Iсуса для того, щоб усi тернини свiту могли бути зiбранi i зламанi, але я не вiрю, що це правда. Корона Бетанi зовсiм не зламана.
  Бетанi Прайс йде зi школи двадцять. Iнодi вона зупиняється в Dunkin' Donuts, щоб випити гарячого шоколаду з крулером, сидить у кабiнцi та читає книгу Пет Баллард або Лiнн Мюррей, письменникiв, що спецiалiзуються на любовних романах за участю великих жiнок.
  Чи бачите, Бетанi важче за iнших дiвчат i жахливо соромиться цього. Вона купує речi своїх брендiв Zaftique та Junonia в Iнтернетi, але їй, як i ранiше, незручно робити покупки у вiддiлах великих розмiрiв у Macy's та Nordstrom, щоб її не побачили однокласники. На вiдмiну вiд деяких своїх худших подруг, вона не намагається вкоротити подiл спiдницi шкiльної форми.
  Кажуть, пихатiсть цвiте, але не приносить плодiв. Можливо, але мої дiвчатка навчаються у школi Марiї i тому, незважаючи на свої грiхи, отримають велику благодать.
  Бетанi цього не знає, але вона iдеальна така, яка є.
  Iдеальний.
  За винятком одного.
  I це виправлю.
  OceanofPDF.com
  11
  ПОНЕДIЛОК, 15:00
  ДЕНЬ вони провели, вивчаючи маршрут, яким Тесса Уеллс йшла вранцi, щоб дiстатися своєї автобусної зупинки. Хоча деякi будинки не вiдповiли на їхнiй стукiт, вони поговорили з дюжиною людей, якi були знайомi з католицькими школярками, якi сiли на автобус на розi. Нiхто не пригадав нiчого незвичайного нi в п'ятницю, нi в будь-який день.
  Потiм вони зловили невелику перерву. Як часто буває, вiн прибув на останнiй зупинцi. Цього разу в старому будинку з оливково-зеленими навiсами i брудним мiдним дверним молотком у формi голови лося. Будинок знаходився менш нiж у пiвкварталi вiд того мiсця, де Тесса Уеллс сiдала на шкiльний автобус.
  Бiрн пiдiйшов до дверей. Джессiка вiдступила. Пiсля пiвдюжини стукотiв вони вже збиралися йти далi, коли дверi прочинилися на дюйм.
  - Нiчого не купую, - сказав тонкий чоловiчий голос.
  "Не продаю". Бiрн показав чоловiковi свiй значок.
  - Що ти хочеш?
  "Для початку, я хочу, щоб ви вiдчинили дверi бiльш нiж на дюйм", - вiдповiв Бiрн якомога дипломатичнiше, коли йдеш на п'ятдесяту за день спiвбесiду.
  Чоловiк зачинив дверi, вiдчепив ланцюг i широко вiдчинив їх. Йому було за сiмдесят, вiн був одягнений у картатi пiжамнi штани та яскраво-лiловий смокiнг, який, можливо, був модний колись за часiв адмiнiстрацiї Ейзенхауера. На ногах у нього були розшнурованi коляски, без шкарпеток. Його звали Чарльз Нун.
  "Ми розмовляємо з усiма в окрузi, сер. Ти випадково не бачив цiєї дiвчини в п'ятницю?
  Бiрн запропонував фотографiю Теси Уеллс, копiю її шкiльного портрета. Чоловiк витяг з кишенi куртки пару готових бiфокальних окулярiв, потiм кiлька миттєвостей вивчав фотографiю, поправляючи окуляри вгору-вниз, вперед-назад. Джессiка все ще могла бачити наклейку з цiною нижньої частини правої лiнзи.
  Ага. Я бачив її, - сказав Нун.
  "Де?"
  "Вона пiдiйшла до кута, як i щодня".
  - Де ти її бачив?
  Чоловiк вказав на тротуар, потiм провiв кiстлявим вказiвним пальцем злiва направо. "Вона, як завжди, прийшла надвiр. Я пам'ятаю її, бо вона завжди виглядає так, нiби кудись пiшла".
  "Вимкнутий?"
  "Ага. Ти знаєш. Нiби десь на її власнiй планетi. Очi опущенi, думаю про всяку нiсенiтницю.
  - Що ти пам'ятаєш? - спитав Бiрн.
  "Ну вона зупинилася ненадовго прямо перед вiкном. Приблизно там, де стоїть молода ледi.
  Нiхто не вказав туди, де стояла Джессiка.
  - Як довго там вона була?
  - Не засiк час.
  Бiрн глибоко зiтхнув, видихнув, його терпiння йшло канатом, без сiтки. "Приблизно."
  - Не знаю, - сказав Нун. Вiн глянув на стелю, заплющивши очi. Джессiка помiтила, що його пальцi сiпнулися. Схоже, Чарльз Нун рахував. Якби їх було бiльше десяти, вона задавалася питанням, чи знiматиме вiн взуття. Вiн знову глянув на Бiрна. "Можливо, двадцять секунд".
  "Що вона зробила?"
  "Робити?"
  "Поки що вона була перед твоїм домом. Що вона зробила?
  - Вона нiчого не зробила.
  - Вона просто стояла там?
  "Ну, вона щось шукала на вулицi. Нi, не зовсiм по вулицi. Швидше, на пiд'їзнiй дорiжцi поряд iз будинком. Чарльз Нун вказав праворуч, на пiд'їзну дорiжку, що вiдокремлює його будинок вiд таверни на розi.
  "Просто дивлюся?"
  "Ага. Наче вона побачила щось цiкаве. Наче вона бачила когось, кого вона знає. Вона типу почервонiла. Ти знаєш, якi молодi дiвчата.
  "Не зовсiм", - сказав Бiрн. - Чому б тобi не сказати менi?
  При цьому вся мова тiла змiнилася, вплинули на тi невеликi зрушення, якi говорять сторонам, що беруть участь, що вони вступили в нову фазу розмови. Нiхто не вiдступив на пiвдюйма i тужнiше зав'язав пояс на смокiнгу, його плечi трохи напружилися. Бiрн перенiс вагу тiла на праву ногу i придивився повз чоловiка до мороку його вiтальнi.
  "Я просто говорю", - сказав Нун. "Вона просто почервонiла на секунду, от i все".
  Бiрн витримував погляд чоловiка до того часу, поки не довелося вiдвернутися. Джесiка знала Кевiна Бiрна лише кiлька годин, але вже бачила холодний зелений вогонь його очей. Бiрн пiшов далi. Чарльз Нун не був їхньою людиною. - Вона щось сказала?
  "Я так не думаю", - вiдповiв Нун з новою часткою поваги в голосi.
  - Ви бачили когось на тiй пiд'їзнiй дорiжцi?
  - Нi, сер, - сказав чоловiк. "У мене там немає вiкна. Крiм того, це не моя справа.
  Так, мабуть, подумала Джессiка. Хочете прийти до "Раундхауса" i пояснити, чому ви щодня дивитеся, як молодi дiвчата ходять до школи?
  Бiрн дав цiй людинi картку. Чарльз Нун пообiцяв зателефонувати, якщо щось згадає.
  Будiвля поряд з будинком Нуна була покинутою таверною пiд назвою "П'ять тузiв" - квадратна одноповерхова пляма на мiському пейзажi, з якої можна було потрапити як на Дев'ятнадцяту вулицю, так i на Поплар-авеню.
  Вони постукали у дверi "П'яти Тузов", але вiдповiдi не було. Будiвля була забита i вiдзначена графiтi з п'ятьма почуттями. Вони перевiрили дверi та вiкна, всi вони були добре прибитi цвяхами i замкненi ззовнi. Що б не сталося з Тессою, цього не сталося у цiй будiвлi.
  Вони стояли на пiд'їзнiй дорiжцi i дивилися вгору i вниз вулицею, а також на другий бiк вулицi. Там стояли два ряднi будинки з чудовим краєвидом на пiд'їзну дорiжку. Вони опитали обох. Жоден з орендарiв не пригадав, щоб бачив Тессу Уеллс.
  По дорозi назад в Раундхаус Джессiка зiбрала загадку останнього ранку Теси Уеллс.
  Приблизно о шостiй п'ятдесят ранку в п'ятницю Тесса Уеллс вийшла з дому i попрямувала до автобусної зупинки. Маршрут вона обрала той самий, що й завжди: вниз по двадцятiй вулицi до Поплара, через квартал, а потiм перейти на iнший бiк вулицi. Близько 7 години ранку її бачили перед рядним будинком на вулицi Дев'ятнадцята та Поплар, де вона деякий час вагалася, можливо, побачивши когось зi своїх знайомих на пiд'їзнiй дорiжцi до таверни з довгими вiконницями.
  Майже щоранку вона зустрiчалася зi своїми друзями з Назарянина. Приблизно о п'ятiй хвилинi сьомої їх забере автобус i вiдвезе до школи.
  Але в п'ятницю вранцi Тесса Уеллс не зустрiлася зi своїми друзями. Вранцi у п'ятницю Тесса просто зникла.
  Приблизно через сiмдесят двi години її тiло було знайдено в покинутому рядному будинку в одному з найгiрших районiв Фiладельфiї: у неї зламана шия, понiвеченi руки, а тiло обiймало глузування з римської колони.
  Хто був на тiй пiд'їзнiй дорiжцi?
  
  Повернувшись до "Раундхаусу", Бiрн перевiрив NCIC i PCIC усiх, з ким вони зiткнулися. Тобто всiм, хто цiкавий. Френк Веллс, ДеДжон Вiзерс, Брайан Паркхерст, Чарльз Нун, Шон Бреннан. Нацiональний iнформацiйний центр зi злочинностi є комп'ютеризованим покажчиком iнформацiї з кримiнального правосуддя, доступною федеральним, державним i мiсцевим правоохоронним органам та iншим органам кримiнального правосуддя. Мiсцевою версiєю був Iнформацiйний центр iз злочинностi Фiладельфiї.
  Лише доктор Брайан Паркхерст дав результати.
  Наприкiнцi туру вони зустрiлися з Айком Б'юкененом, щоб надати йому звiт про стан справ.
  "Вгадай, у кого є листок?" - спитав Бiрн.
  З якоїсь причини Джесiцi не довелося забагато думати про це. "Доктор. Кельн? вона вiдповiла.
  "Ви зрозумiли", - сказав Бiрн. "Браян Аллан Паркхерст", - почав вiн, читаючи комп'ютерну роздрукiвку. "Тридцять п'ять рокiв, неодружений, нинi проживає на Ларчвуд-стрiт у районi Гарден-Корт. Здобув ступiнь бакалавра в Унiверситетi Джона Керролла в Огайо, ступiнь доктора медицини в Пенсiльванiї".
  "Якi прiори?" - спитав Бьюкенен. "Перехiд у недозволеному мiсцi?"
  Ти готовий до цього? Вiсiм рокiв тому йому звинуватили у викраденнi людини. Але рахунки не було".
  "Викрадення?" - спитав Б'юкенен трохи недовiрливо.
  "Вiн працював консультантом у середнiй школi, i виявилося, що вiн мав роман з однiєю зi старшокласниць. Вони поїхали на вихiднi, не сказавши батькам дiвчинки, батьки викликали полiцiю, i лiкаря Паркхерста затримали".
  "Чому рахунок не було виставлено?"
  "На щастя для хорошого лiкаря, за день до їхнього вiд'їзду дiвчинцi виповнилося вiсiмнадцять, i вона заявила, що погодилася на це добровiльно. Прокуратура була змушена зняти усi звинувачення".
  - I де це сталося? - спитав Бьюкенен.
  "В Огайо. Школа Бомонта".
  Що таке школа Бомонта?
  "Католицька школа для дiвчаток".
  Б'юкенен глянув на Джесiку, потiм на Бiрна. Вiн знав, про що вони обоє думають.
  "Давайте пiдiйдемо до цього питання обережно", - сказав Бьюкенен. "Зустрiчi з молодими дiвчатами - це далеко не те, що зробили з Тессою Уеллс. Це буде гучна справа, i я не хочу, щоб монсеньйор Мiднi Кулi надерли менi дупу за переслiдування.
  Б'юкенен мав на увазi монсеньйора Террi Пачека, дуже гучного, дуже телегенiчного, як деякi сказали б, войовничого представника Фiладельфiйської архiєпархiї. Пачек займався всiма зв'язками зi ЗМI, що стосуються католицьких церков i шкiл Фiладельфiї. Вiн багато разiв стикався з департаментом пiд час сексуального скандалу з католицьким священиком у 2002 роцi i зазвичай перемагав у пiар-битвах. Ви не хотiли воювати з Террi Пачеком, якщо у вас не було повного сагайдака.
  Перш нiж Бiрн встиг порушити питання про стеження за Браяном Паркхерстом, у нього задзвонив телефон. То був Том Вейрiх.
  "Як справи?" - спитав Бiрн.
  Вейрiх сказав: "Вам краще щось подивитись".
  
  Кабiнет судово-медичної експертизи був сiрим монолiтом на Юнiверсiтi-авеню. З приблизно шести тисяч випадкiв смертi, про якi щороку повiдомлялося у Фiладельфiї, майже половина вимагала розтину, i всi вони вiдбувалися в цiй будiвлi.
  Бiрн i Джессiка увiйшли до головної зали розтину одразу пiсля шостої години. Том Вейрiх носив фартух i мав вираз глибокої стурбованостi. Тесса Уеллс лежала на одному зi столiв з нержавiючої сталi, її шкiра була блiдо-сiрою, пудрово-блакитне простирадло було натягнуте до плечей.
  "Я вважаю це вбивством", - сказав Вейрiх, констатуючи очевидне. "Спiнальний шок через перерiзання спинного мозку". Вейрiх вставив рентгенiвський знiмок у свiтлову дошку. "Перерiз стався мiж C5 та C6".
  Його початкова оцiнка була правильною. Тесса Уеллс померла вiд перелому шиї.
  "На сценi?" - спитав Бiрн.
  "На мiсцi подiї", - сказав Вейрiх.
  - Є синцi? - спитав Бiрн.
  Вейрiх повернувся до тiла i вказав на двi невеликi забитi мiсця на шиї Теси Уеллс.
  "Тут вiн схопив її, а потiм смикнув їй голову праворуч".
  Що-небудь корисне?
  Вейрiх похитав головою. "Виконавець був у латексних рукавичках".
  - А що щодо хреста на лобi? Синiй крейдяний матерiал на лобi Теси був ледь помiтний, але все ж таки видно.
  - Я взяв тампон, - сказав Вейрiх. "Це в лабораторiї".
  "Є якiсь ознаки боротьби? Захиснi рани?
  - Нiякого, - сказав Вейрiх.
  Бiрн обдумав це. "Якщо вона була жива, коли її привели в той пiдвал, чому не було жодних слiдiв бiйки?" вiн спитав. "Чому її ноги та стегна не були вкритi порiзами?"
  "Ми виявили невелику кiлькiсть мiдазоламу в її органiзмi".
  "Що це таке?" - спитав Бiрн.
  "Мiдазолам схожий на рогiпнол. У нашi днi ми починаємо бачити, як вiн все частiше з'являється на вулицях, тому що вiн, як i ранiше, безбарвний i не має запаху".
  Джессiка знала через Вiнсента, що використання рогiпнолу як препарату для згвалтування на побаченнi почало слабшати через те, що тепер його формула синiла при потрапляннi в рiдину, тим самим попереджаючи жертву, яка нiчого не пiдозрювала. Але надайте науцi можливiсть замiнити один страх iншим.
  - То ви хочете сказати, що наш дiяч пiдсипав мiдазолам у напiй?
  Вейрiх похитав головою. Вiн пiдняв волосся на правiй сторонi шиї Теси Уеллс. Була невелика колота рана. "Їй запровадили цi лiки. Голка невеликого дiаметру.
  Джессiка та Бiрн зустрiлися очима. Це змiнило ситуацiю. Одна рiч - додати наркотик до напою. Зовсiм iнша справа - божевiльний, що блукає вулицями з голкою для пiдшкiрних iн'єкцiй. Його не хвилювало заманювання своїх жертв у свою мережу.
  "Невже особливо складно правильно керувати?" - спитав Бiрн.
  "Щоб не пошкодити м'язи, знадобляться певнi знання", - сказав Вейрiх. "Але цьому не можна навчитися, трохи попрактикувавшись. LPN мiг би це зробити без особливих проблем. З iншого боку, ви можете створити ядерну зброю за допомогою того, що зараз можна знайти в Iнтернетi".
  - А що щодо самого препарату? - Запитала Джесiка.
  "Те саме i з Iнтернетом", - сказав Вейрiх. "Я отримую канадський спам iз оксиконтином кожнi десять хвилин. Але наявнiсть мiдазоламу не пояснює вiдсутнiсть захисних ран. Навiть пiд впливом заспокiйливого природний iнстинкт - чинити опiр. В її органiзмi не вистачало препарату, щоб повнiстю вивести її з ладу".
  "То що ви кажете?" - Запитала Джесiка.
  "Я говорю, що є щось ще. Менi доведеться провести ще кiлька тестiв.
  Джессiка помiтила на столi невелику сумку для доказiв. "Що це?"
  Вейрiх простягнув конверт. Там була невелика картинка, репродукцiя старовинної картини. "Це було мiж її руками".
  Вiн витяг зображення щипцями з гумовими наконечниками.
  "Вона була згорнута мiж її долонями", - продовжив вiн. "З нього вичистили вiдбитки пальцiв. Їх не було".
  Джесiка уважно подивилася на репродукцiю, розмiром приблизно з гральну картку в бридж. "Ви знаєте, що це таке?"
  "CSU зробив цифрову фотографiю i вiдправив її головному бiблiотекарю вiддiлу образотворчих мистецтв Вiльної бiблiотеки", - сказав Вейрiх. "Вона одразу це дiзналася. Книга Вiльяма Блейка називається "Данте i Вергiлiй бiля брами пекла".
  - Чи є iдеї, що це означає? - спитав Бiрн.
  Вибач. Поняття не маю.
  Бiрн кiлька хвилин дивився на фотографiю, а потiм поклав її назад у сумку для доказiв. Вiн знову повернувся до Тессе Уеллс. "Вона зазнала сексуального насильства?"
  "I так, i нi", - сказав Вейрiх.
  Бiрн i Джессiка переглянулися. Том Вейрiх не любив театр, тож має бути вагома причина, через яку вiн вiдкладав те, що мав їм розповiсти.
  "Що ти маєш на увазi?" - спитав Бiрн.
  "Мої попереднi висновки полягають у тому, що вона не була зґвалтована i, наскiльки я можу судити, вона не мала статевих контактiв в останнi кiлька днiв", - сказав Вейрiх.
  "Добре. Це не частина", - сказав Бiрн. "Що означає "так"?"
  Вейрiх повагався секунду, потiм натягнув простирадло до стегон Теси. Ноги молодої жiнки були трохи розсунутi. Вiд того, що побачила Джессiка, у неї перехопило подих. "Боже мiй", - сказала вона, перш нiж змогла зупинити себе.
  У кiмнатi запанувала тиша, її живi мешканцi поринули у свої думки.
  "Коли це було зроблено?" - нарештi спитав Бiрн.
  Вейрiх вiдкашлявся. Вiн робив це вже давно, i здавалося, що навiть для нього це було щось нове. "Якогось моменту за останнi дванадцять годин".
  "Предсмертний?"
  "Предсмертно", - вiдповiв Вейрiх.
  Джесiка знову подивилася на тiло: образ останнього приниження цiєї молодої дiвчини знайшов i оселився там у її свiдомостi, де, як вона знала, вiн житиме дуже довго.
  Мало того, що Тесса Уеллс була викрадена на вулицi дорогою до школи. Мало того, що її накачали наркотиками та вiдвезли до мiсця, де хтось зламав їй шию. Мало того, що її руки були понiвеченi сталевим болтом, який запечатував їх у молитвi. Хто б це не зробив, вiн завершив роботу з остаточною ганьбою, вiд якої Джессiка звела шлунок.
  Пiхву Теси Уеллс було зашито.
  А грубий рядок, виконаний товстою чорною ниткою, був на знак хреста.
  OceanofPDF.com
  12
  ПОНЕДIЛОК, 18:00
  Якщо Дж. Альфред ПРЮФРОК вимiрював своє життя кавовими ложками, то Саймон Едвард Клоуз вимiрював своє життя термiнами. Вiн мав менше п'яти годин, щоб укластися в строк для друкованого випуску "Звiту" наступного дня. I щодо вступних титрiв вечiрнiх мiсцевих новин, йому не було чого повiдомити.
  Коли вiн крутився серед репортерiв так званої легальної преси, вiн був вигнанцем. Вони ставилися до нього так, як до монголоїдної дитини, з виразом помилкового спiвчуття i сурогатного спiвчуття, але з виразом, який говорив: "Ми не можемо вигнати тебе з партiї, але, будь ласка, не чiпай Хуммелей".
  Пiвдюжини репортерiв, якi затрималися бiля оточеного мiсця злочину на Восьмiй вулицi, ледь глянули на нього, коли вiн пiд'їхав на своїй десятирiчнiй "Хондi Акорд". Саймоновi хотiлося б бути трохи стриманiшим у своїх прибуттях, але його глушник, прикрiплений до колекторної труби за допомогою нещодавно проведеної пепсi-канектомiї, наполягав на тому, щоб спочатку оголосити про нього. Вiн майже мiг чути усмiшки за пiвкварталу.
  Квартал був оточений жовтою стрiчкою дома злочину. Саймон розгорнув машину, поїхав до Джефферсона, виїхав на Дев'яту вулицю. Мiсто привидiв.
  Саймон вийшов, перевiрив батарейки у своєму диктофонi. Вiн розгладив краватку та складки на штанах. Вiн часто думав, що якщо не витрачати всi свої грошi на одяг, то, можливо, зможе покращити свою машину чи квартиру. Але вiн завжди пояснював це тим, що бiльшу частину часу проводить на вулицi, тому якщо нiхто не побачить його машину чи квартиру, то подумають, що вiн у потертi.
  Зрештою, у цьому шоу-бiзнесi iмiдж вирiшує все, так?
  Вiн знайшов потрiбний йому шлях доступу, прорiзаний. Коли вiн побачив офiцера у формi, що стоїть за домом на мiсцi злочину (але не самотнього репортера, принаймнi поки), вiн повернувся до своєї машини i спробував трюк, якому навчився у старого зморщеного папарацi, якого знав багато рокiв. тому.
  Через десять хвилин вiн пiдiйшов до офiцера за будинком. Офiцер, величезний чорний пiвзахисник iз величезними руками, пiдняв одну руку, зупиняючи його.
  "Як справи?" - спитав Саймон.
  "Це мiсце злочину, сер".
  Саймон кивнув головою. Вiн показав своє прес-посвiдчення. " Саймон Клоуз з The Report".
   Жодної реакцiї. З тим самим успiхом мiг би сказати: "Капiтан Немо з "Наутилусом".
  "Вам доведеться поговорити з детективом, який веде цю справу", - сказав полiцейський.
  - Звичайно, - сказав Саймон. Хто б це був?
  - Це, мабуть, детектив Бiрн.
  Саймон зробив позначку, нiби ця iнформацiя була для нього новою. Як її iм'я?
  Унiформа спотворила йому обличчя. "ВООЗ?"
  "Детектив Бiрн".
  "Її iм'я Кевiн".
  Саймон намагався виглядати вiдповiдним чином розгубленим. Два роки шкiльних драматичних занять, включаючи роль Алджернона в "Як важливо бути серйозним", певною мiрою допомогли. - Ой, вибач, - сказав вiн. - Я чув, що над цiєю справою працювала жiнка-детектив.
  "Це, мабуть, детектив Джесiка Бальзано", - сказав офiцер iз пунктуацiєю та насупленням брiв, якi говорили Саймону, що ця розмова закiнчена.
  - Дуже дякую, - сказав Саймон, прямуючи назад по провулку. Вiн повернувся i швидко сфотографував полiцейського. Полiцейський негайно включив рацiю, а це означало, що за хвилину чи двi територiю за рядними будинками буде офiцiйно опечатано.
  На той час, коли Саймон повернувся на Дев'яту вулицю, за жовтою стрiчкою, що перегороджувала прохiд, уже стояли два репортери - жовта стрiчка, яку Саймон сам наклеїв кiлька хвилин тому.
  Коли вiн вийшов, вiн побачив вираз їхнiх облич. Саймон пiрнув пiд стрiчку, вiдiрвав її вiд стiни i передав Беннi Лозадо, спiвробiтнику Inquirer.
  На жовтiй стрiчцi було написано: "ДIЛЬ-КО АСФАЛЬТ".
  "Пiшов ти, Клоузе", - сказав Лозадо.
  - Спочатку вечерю, кохана.
  
  Повернувшись у свою машину, Саймон порився у своїй пам'ятi.
  Джессiка Бальзано.
  Звiдки вiн знав це iм'я?
  Вiн узяв копiю звiту за минулий тиждень i перегорнув його. Коли вiн потрапив на мiзерну спортивну сторiнку, вiн побачив це. Невелика реклама боїв за приз у Blue Horizon у чверть колонки. Повнiстю жiноча бойова карта.
  Внизу:
  Джессiка Бальзано проти Марiелли Муньос.
  OceanofPDF.com
  13
  ПОНЕДIЛОК, 19:20
  ВIН надав себе на набережнiй перш, нiж у його розуму з'явилася можливiсть або бажання сказати "нi". Скiльки часу пройшло з того часу, як вiн був тут?
  Вiсiм мiсяцiв, один тиждень, два днi.
  День, коли було знайдено тiло Дейдри Петтiгрю.
  Вiн знав вiдповiдь так само ясно, як i причину свого повернення. Вiн був тут, щоб перезарядитись, щоб знову пiдключитися до жили божевiлля, що пульсує прямо пiд асфальтом його мiста.
  "Дьюс" був наркопритон, що охоронявся, що займав стару будiвлю на набережнiй пiд мостом Уолта Вiтмена, недалеко вiд Пакер-авеню, всього за кiлька футiв вiд берега рiчки Делавер. Сталевi вхiднi дверi були покритi бандитськими графiтi i керувалися гiрським головорiзом на iм'я Серйозний. У Двiйки випадково нiхто не заблукав. Фактично, минуло понад десять рокiв з того часу, як публiка називала це "Двiйками". Двiйками називався бар з довгими вiконницями, в якому п'ятнадцять рокiв тому сидiв i пив дуже поганий чоловiк на iм'я Лютер Уайт тiєї ночi, коли до нього увiйшли Кевiн Бiрн i Джиммi П'юрiфi; нiч, коли двоє з них загинули.
  Саме тут розпочалися темнi часи Кевiна Бiрна.
  Саме тут вiн почав бачити.
  Тепер це був наркопритон.
  Але Кевiн Бiрн був тут не через наркотики. Хоча це правда, що вiн протягом багатьох рокiв флiртував з усiма речовинами, вiдомими людству, щоб зупинити видiння, що гуркотить у його головi, жодна з них так i не взяла його пiд свiй контроль. Минули роки з тих пiр, як вiн балувався чимось, крiм вiкодину та бурбону.
  Вiн був тут, щоб вiдновити спосiб мислення.
  Вiн зламав друк на пляшцi "Олд Форестер" i вважав свiй день.
  Того дня, коли його розлучення стало остаточним, майже рiк тому, вiн i Донна заприсяглися, що вечерятимуть всiєю сiм'єю один раз на тиждень. Незважаючи на безлiч перешкод на шляху до роботи, вони не пропустили жодного тижня протягом року.
  Цього вечора вони плуталися i бурмотали пiд час чергової вечерi, його дружина - незагромоджений обрiй, балаканина у їдальнi - паралельний монолог, що складається з поверхневих питань та стандартних вiдповiдей.
  Протягом останнiх п'яти рокiв Донна Саллiван Бiрн була гарячим агентом одного з найбiльших i найпрестижнiших рiелторiв Фiладельфiї i грошi текли до них. Вони жили в рядному будинку на Фiтлер-сквер не тому, що Кевiн Бiрн був таким чудовим полiцейським. За його зарплатнi вони жили б у Фiштаунi.
  У тi часи, влiтку їхнього шлюбу, вони зустрiчалися за обiдом у Центр-Сiтi два чи три рази на тиждень, i Донна розповiдала йому про свої трiумфи, свої нечастi невдачi, своє вправне маневрування в джунглях умовного депонування, закриття угод. витрати, амортизацiя, заборгованiсть та майно. Бiрн завжди не звертав уваги на умови - вiн не мiг вiдрiзнити жодного базисного пункту вiд грошового платежу - так само, як вiн завжди захоплювався її енергiєю, її прагненням. Вона розпочала кар'єру, коли їй було за тридцять, i вона була щасливою.
  Але приблизно вiсiмнадцять мiсяцiв тому Донна просто вiдключила канали зв'язку зi своїм чоловiком. Грошi, як i ранiше, надходили, i Донна, як i ранiше, була для Коллiн чудовою матiр'ю, як i ранiше брала активну участь у життi суспiльства, але коли справа доходила до розмов з ним, обмiну чимось, що нагадує почуття, думка, думка, її вже не було. Стiни пiднято, турелi озброєнi.
  Жодних примiток. Нема пояснення. Жодного обґрунтування.
  Але Бiрн знав чому. Коли вони одружилися, вiн пообiцяв їй, що має амбiцiї в департаментi i що вiн впевнено рухається до звання лейтенанта, а можливо, i капiтана. Окрiм цього, полiтика? Вiн виключив це всерединi, але нiколи зовнi. Донна завжди була скептично налаштована. Вона знала достатньо полiцейських, щоб знати, що детективи з розслiдування вбивств засудженi до довiчного ув'язнення i що ти служиш у загонi аж до кiнця.
  А потiм Моррiса Бланшара знайшли хитається на кiнцi буксирного троса. Того вечора Донна подивилася на Бiрна i, не поставивши жодного запитання, знала, що вiн нiколи не вiдмовиться вiд погонi, щоб повернутися на вершину. Вiн був вiддiлом розслiдування вбивств, i це все, чим вiн коли-небудь стане.
  За кiлька днiв вона подала заяву.
  Пiсля довгої та сльозливої розмови з Коллiн Бiрн вирiшив не чинити опiр. Вони й так уже давно поливали мертву рослину. Поки Донна не налаштовувала проти нього його дочку i поки вiн мiг бачити її, коли хотiв, все було гаразд.
  Цього вечора, поки її батьки позували, Коллiн слухняно сидiла з ними за вечерею-пантомiмою, загублена в книзi Нори Робертс. Iнодi Бiрн заздрив Коллiн її внутрiшньому мовчанню, її м'якому притулку вiд дитинства, хоч би яким воно було.
  Донна була на другому мiсяцi вагiтностi Коллiн, коли вони з Бiрном одружилися з цивiльною церемонiєю. Коли Донна народила дитину через кiлька днiв пiсля Рiздва того ж року, i Бiрн уперше побачив Коллiн, таку рожеву, зморщену i безпорадну, вона раптом не змогла згадати нi секунди свого життя до цього моменту. У той момент все iнше було прелюдiєю, невиразною ознакою обов'язку, який вiн вiдчував у той момент, i вiн знав - знав, нiби це було зафiксовано в його серцi, - що нiхто нiколи не встане мiж ним i цiєю маленькою дiвчинкою. Нi його дружина, нi його товаришi по службi, i нехай допоможе Бог першому неповажному засранцю з обвислими штанами, в капелюсi набiк, що прийшов на її перше побачення.
  Вiн також згадав той день, коли вони довiдалися, що Коллiн глуха. Це було першого четвертого липня Коллiн. Вони тодi мешкали у тiснiй трикiмнатнiй квартирi. Щойно з'явилися одинадцятигодиннi новини, i пролунав невеликий вибух, мабуть, бiля крихiтної спальнi, де спала Коллiн. Iнстинктивно Бiрн витягнув свою табельну зброю i трьома гiгантськими кроками пройшов коридором у кiмнату Коллiн, його серце билося в грудях. Коли вiн штовхнув її дверi, полегшення прийшло у виглядi кiлькох дiтей на пожежних сходах, що кидали петарди. Вiн розбереться з ними пiзнiше.
  Проте страх прийшов у виглядi тишi.
  Оскiльки петарди продовжували вибухати менш нiж за п'ять футiв вiд того мiсця, де спала його шестимiсячна дочка, вона не вiдреагувала. Вона не прокинулася. Коли Донна пiдiйшла до дверей i усвiдомила ситуацiю, вона заплакала. Бiрн тримав її, вiдчуваючи в цей момент, що дорога перед ними щойно була вiдремонтована випробуваннями i страх, з яким вiн стикається на вулицях щодня, нiщо в порiвняннi з цим.
  Але тепер Бiрн часто жадав свiту внутрiшнього спокою своєї дочки. Вона нiколи не впiзнає срiбної тишi шлюбу своїх батькiв, нiколи не звертаючи уваги на Кевiна i Донну Бiрн - колись настiльки пристрасних, що вони не могли тримати руки подалi один вiд одного - тих, хто говорить "вибачте", коли вони проходили вузьким коридором будинку. як незнайомцi в автобусi.
  Вiн думав про свою гарну, далеку колишню дружину, про свою кельтську троянду. Донна, з її загадковою здатнiстю одним поглядом забивати йому в горло брехню, її бездоганний свiтський слух. Вона знала, як здобути мудрiсть iз катастрофи. Вона навчила його благодатi смиренностi.
  Дьюс у цей час мовчав. Бiрн сидiв у порожнiй кiмнатi на другому поверсi. Бiльшiсть аптек були бруднi мiсця, заваленi порожнiми пляшками з-пiд креку, смiттям з фаст-фуду, тисячами використаних кухонних сiрникiв, нерiдко блюванням, а iнодi й екскрементами. Pipeheads, як правило, не пiдписувалися на Architectural Digest. Клiєнти, якi часто вiдвiдували "Двiйки" - примарний консорцiум полiцейських, державних службовцiв та мiських чиновникiв, яких не можна було побачити на поворотах, - платили трохи бiльше за атмосферу.
  Вiн розташувався на пiдлозi бiля вiкна, схрестивши ноги спиною до рiчки. Вiн вiдпив бурбона. Це вiдчуття огорнуло його теплими бурштиновими обiймами, полегшивши мiгрень, що насувається.
  Тесса Уеллс.
  Вона вийшла з дому в п'ятницю вранцi, маючи в руках контракт зi свiтом, обiцянка, що вона буде в безпецi, пiде до школи, тусується з друзями, посмiється з дурних жартiв, заплаче над якоюсь дурною пiснею про кохання. Свiт порушив цей договiр. Вона була ще пiдлiтком, а вже прожила своє життя.
  Коллiн щойно стала пiдлiтком. Бiрн знав, що з психологiчної точки зору вiн, мабуть, сильно вiдстав вiд життя, що "пiдлiтковi роки" почалися десь близько одинадцяти днiв. Вiн також повнiстю усвiдомлював, що давно вирiшив протистояти цiй конкретнiй частинi сексуальної пропаганди на Медiсон-авеню.
  Вiн оглянув кiмнату.
  Чому вiн був тут?
  Знову питання.
  Двадцять рокiв на вулицях одного з найжорстокiших мiст свiту привели його до плаха. Вiн не знав жодного детектива, який би не пив, не лiкувався, не грав у азартнi iгри, не ходив до повiй, не пiднiмав руку на своїх дiтей, свою дружину. Ця робота приносила надмiрностi, i якщо ти не врiвноважував надлишок жаху з надлишком пристрастi до чогось - навiть до домашнього насильства - клапани рипiли i стогнали, поки одного разу ти не вибухнув i не приставив стовбур до пiднебiння.
  За час роботи детективом з розслiдування вбивств вiн стояв у десятках вiталень, сотнях пiд'їзних дорiжок, тисячах пустирiв, i безмовнi мерцi чекали на нього, як гуаш дощової акварелi на близькiй вiдстанi. Така похмура краса. Вiн мiг спати на вiдстанi. Саме деталi затьмарили його мрiї.
  Вiн згадав кожну деталь того задушливого серпневого ранку, коли його викликали у Фермаунт-парк: густе дзижчання мух над головою, те, як худi ноги Дейдрi Петтигрю висунулися з кущiв, її закривавленi бiлi трусики, згорнутi довкола кiсточки. .
  Тодi вiн знав, як знав щоразу, коли бачив убиту дитину, що їй треба зробити крок уперед, незалежно вiд того, наскiльки зруйнувалася його душа, наскiльки зменшилися її iнстинкти. Йому довелося витримати ранок, незалежно вiд того, якi демони переслiдували його всю нiч.
  У першiй половинi його кар'єри йшлося про владу, iнерцiю правосуддя, поспiх захоплення. Йшлося про нього. Але десь по дорозi воно побiльшало. Йшлося про всiх загиблих дiвчаток.
  А тепер Тесса Уеллс.
  Вiн заплющив очi i знову вiдчув, як навколо нього кружляють холоднi води рiчки Делавер, у нього перехоплює подих.
  Пiд ним курсували бойовi кораблi банд. Звуки хiп-хопових басових акордiв трясли пiдлогу, вiкна, стiни, пiднiмаючись iз мiських вулиць, наче сталева пара.
  Наближалася година девiанта. Незабаром вiн ходитиме серед них.
  Монстри виповзли зi своїх лiгвищ.
  I сидячи в мiсцi, де люди на кiлька миттєвостей обмiнюють свою самоповагу на цiпкову мовчанку, в мiсцi, де тварини ходять прямо, Кевiн Френсiс Бiрн знав, що у Фiладельфiї заворушився новий монстр, темний серафим смертi, який приведе його в незвiданi володiння, закликаючи його в такi глибини, закликаючи його в глибини.
  OceanofPDF.com
  14
  ПОНЕДIЛОК, 20:00
  У Фiладельфiї нiч.
  Я стою на Норт-Брод-стрiт, дивлюся на центр мiста i на владну постать Вiльяма Пенна, майстерно освiтлену на даху мерiї, вiдчуваючи, як тепло весняного дня розчиняється у шипiннi червоного неону та довгих тiнях де Кiрiко, i знову захоплююсь двома обличчями мiста.
  Це не яєчна темпера денної Фiладельфiї, яскравi фарби "Кохання" Роберта Iндiани чи програми настiнного живопису. Це нiчна Фiладельфiя, мiсто, намальоване товстими, рiзкими мазками, iмпастом з осадових пiгментiв.
  Стара будiвля на Норт-Брiд пережила безлiч ночей, а його литi пiлястри стояли на безмовнiй вартi майже сторiччя. Багато в чому це стоїчне обличчя мiста: старi дерев'янi сидiння, кесонна стеля, рiзьбленi медальйони, потерте полотно, на якому тисячi людей плювали, стiкали кров'ю i падали.
  Ми входимо. Усмiхаємося один одному, пiднiмаємо брови, плескаємо по плечах.
  Я вiдчуваю запах мiдi у їхнiй кровi.
  Цi люди можуть знати мої справи, але вони не знають мого обличчя. Вони думають, що я божевiльний, що я накидаюся з темряви, як лиходiй iз фiльму жахiв. Вони будуть читати про те, що я зробив, за снiданком, на SEPTA, у фуд-кортах, i будуть хитати головами i питати, чому.
  Можливо, вони знають, чому?
  Якби хтось зняв фiло-шари зла, болю та жорстокостi, чи могли б цi люди зробити те саме, якби у них була така можливiсть? Чи зможуть вони заманити дочок один одного на темний кут вулицi, у порожню будiвлю, у глибоку тiнь парку? Чи зможуть вони взяти в руки свої ножi, пiстолети та кийки i, нарештi, виразити свою лють? Чи можуть вони витратити валюту свого гнiву, а потiм помчати у Верхнiй Дарбi, Нью-Хоуп та Верхнiй Мерiон у безпечне мiсце своєї брехнi?
  У душi завжди йде хвороблива боротьба, боротьба мiж огидою та потребою, мiж пiтьмою та свiтлом.
  Дзвiнить дзвiнок. Ми пiднiмаємося зi стiльцiв. Зустрiчаємось у центрi.
  Фiладельфiя, твої дочки у небезпецi.
  Ви тут, тому що це знаєте. Ти тут, бо тобi не вистачає смiливостi бути мною. Ти тут, бо ти боїшся стати мною.
  Я знаю, чому я тут.
  Джессiка.
  OceanofPDF.com
  15
  ПОНЕДIЛОК, 20:30
  ЗАБУДЬТЕ ПАЛАЦ ЦЕЗАРУ. Забудьте Медiсон Сквер Гарден. Забудьте MGM Grand. Найкращим мiсцем в Америцi (а деякi стверджують, що i у свiтi) для перегляду боїв за приз був The Legendary Blue Horizon на Норт-Брод-стрiт. У мiстi, що породило таких людей, як Джек О'Брайен, Джо Фрейзер, Джеймс Шулер, Тiм Уiзерспун, Бернард Хопкiнс, не кажучи вже про Роккi Бальбоа, "Легендарний Блакитний Горизонт" був справжнiм скарбом, i, як "Блакитнi", такi i Фiла. кулачнi бої.
  Джессiка та її суперниця - Марiелла "Спаркл" Муньос - одягалися i розминалися в однiй кiмнатi. Поки Джесiка чекала, поки її двоюрiдний дiдусь Вiтторiо, сам колишнiй важкоатлет, заклеїть їй руки скотчем, вона глянула на свого суперника. Спаркл було пiд тридцять, у неї були великi руки та шия завдовжки сiмнадцять дюймiв. Справжнiй амортизатор. У неї був плоский нiс, рубцi на обох очах i, здавалося, вiчне iгристе обличчя: постiйна гримаса, яка мала залякувати її супротивникiв.
  "Мене тут трясе", - подумала Джессiка.
  Коли вона хотiла, Джесiка могла змiнити позу i поведiнку фiалки, що стискалася, безпорадної жiнки, якiй було б важко вiдкрити коробку апельсинового соку без великого сильного чоловiка, який мiг би прийти їй на допомогу. Джессiка сподiвалася, що це був просто мед для гризлi.
  Насправдi це означало таке:
  Давай, дитинко.
  
  ПЕРШИЙ РАУНД РОЗПОЧАвся з того, що боксерською мовою називається процесом "промацування". Обидвi жiнки злегка тицяли, переслiдуючи одна одну. Клiнч чи два. Трохи пограбування та залякування. Джесiка була на кiлька дюймiв вище за Спаркл, але Спаркл компенсувала це зростанням. У гольфах вона виглядала як Мейтаг.
  Приблизно в серединi раунду дiя почала набирати обертiв i натовп почав втягуватися в нього. Щоразу, коли Джесiка завдавала хоча б удару, натовп, очолюваний групою полiцейських зi старого району Джесiки, божеволiв.
  Коли наприкiнцi першого раунду пролунав дзвiнок, Джесiка чисто вiдiйшла, а Спаркл завдала удару в корпус, явно i навмисно, iз запiзненням. Джессiка штовхнула її, i реферi довелося пiдвестися мiж ними. Реферi цього бою був невисокий чорношкiрий хлопець пiд п'ятдесят рокiв. Джессiка здогадалася, що Атлетична комiсiя Пенсiльванiї вирiшила, що їм не потрiбен великий хлопець для бою, тому що це був лише бiй у легкiй вазi, причому серед жiнок у легкiй вазi.
  Неправильний.
  Спаркл завдала удару через голову реферi, вiдiрвавшись вiд плеча Джессiки; Джессiка вiдповiла сильним ударом, який потрапив Iскорцi у щелепу. Кут Спаркл увiрвався разом iз дядьком Вiтторiо, i хоча натовп пiдбадьорював їх (однi з найкращих боїв в iсторiї Blue Horizon вiдбувалися мiж раундами), їм вдалося роздiлити жiнок.
  Джесiка плюхнулася на табуретку, коли перед нею став дядько Вiтторiо.
  - Маккiн бiдж, - пробурмотiла Джесiка через мундштук.
  "Просто розслабся", - сказав Вiтторiо. Вiн витяг мундштук, витер їй обличчя. Анджела схопила одну з пляшок з водою з цебра з льодом, зняла пластикову кришку i пiднесла її до рота Джесiки.
  "Ти опускаєш праву руку щоразу, коли кидаєш хук", - сказав Вiтторiо. "Скiльки разiв ми це повторюємо? Тримай праву руку вгору. Вiтторiо вдарив Джесiку по правiй рукавичцi.
  Джессiка кивнула, прополоскала рота i сплюнула у вiдро.
  "Секунди позаду", - крикнув реферi з центрального рингу.
  "Найшвидшi чортовi шiстдесят секунд за всю iсторiю", - подумала Джесiка.
  Джессiка встала, коли дядько Вiтторiо вийшов з рингу - коли тобi сiмдесят дев'ять, ти позбавляєшся всього - i схопила табуретку з кута. Продзвенiв дзвiнок, i двоє бiйцiв наблизилися один до одного.
  У першу хвилину другого раунду все було майже так само, як у першому раундi. Однак на пiвдорозi все змiнилося. Спаркл притиснула Джесiку до канатiв. Джессiка скористалася можливiстю, щоб запустити гак, i, звичайно ж, опустила праву руку. Спаркл вiдповiла своїм лiвим хуком, який почався десь у Бронксi, пройшов Бродвеєм, через мiст i на I-95.
  Пострiл потрапив Джессiцi прямо в пiдборiддя, оглушивши її i загнавши глибоко в канати. Натовп замовк. Джессiка завжди знала, що колись вона може зустрiти гiдного суперника, але до того, як Спаркл Муньос приступила до вбивства, Джесiка побачила неймовiрне.
  Iскорка Муньос схопила себе за промежину i закричала:
  Хто тепер крутий?
  Коли Спаркл втрутилася, готуючись нанести те, що, як була впевнена Джесiка, буде ударом, що нокаутує, в її головi виник монтаж розмитих зображень.
  Як i того разу, пiд час п'яного та безладного вiзиту на Фiцуотер-стрiт, другого тижня роботи, алкашку вирвало в кобуру.
  Або як Лiза Чефератi назвала її "Джо-ванна Велика Фаннi" на дитячому майданчику собору Святого Павла.
  Або той день, коли вона прийшла додому рано i побачила жовтi, як собача сеча, дешевi туфлi Мiшель Браун десятого розмiру, схожi на Payless, бiля пiднiжжя сходiв, поряд iз черевиками її чоловiка.
  В цей момент лють виходила з iншого мiсця, де жила, смiялася i любила молода дiвчина на iм'я Тесса Уеллс. Мiсце, яке тепер затихло в темних водах батькiвського горя. Це була та фотографiя, яка їй була потрiбна.
  Джессiка зiбрала всi свої 130 фунтiв, уперлася пальцями нiг у полотно i нанесла правий крос, який потрапив Спаркл у кiнчик пiдборiддя, повернувши її голову на секунду, як добре змащена ручка. Звук був потужним, луною розносився по всьому "Блакитному горизонту", змiшуючись зi звуками всiх iнших чудових пострiлiв, якi коли-небудь кинули в цiй будiвлi. Джесiка побачила, як блиснули очi Iскорки. Нахил! i на секунду повернулася в голову, перш нiж звалитися на полотно.
  "Геддуп!" Джесiка кричала. "Геддафуггап!"
  Реферi наказав Джесiцi зайняти нейтральний кут, а потiм повернувся до лежачої форми Iскорки Муньос i вiдновив вiдлiк. Але рахунок був спiрним. Iскорка перекотилася на бiк, як викинутий на берег ламантин. Цей бiй було закiнчено.
  Натовп у "Блакитному горизонтi" схопився на ноги з ревом, вiд якого затремтiли крокви.
  Джессiка пiдняла обидвi руки вгору i виконала свiй переможний танець, коли Анджела вибiгла на ринг i обняла її.
  Джесiка оглянула кiмнату. Вона помiтила Вiнсента у першому рядi балкона. Вiн був присутнiй на кожному з її боїв, коли вони були разом, але Джессiка не була впевнена, чи буде вiн на цьому.
  За кiлька секунд на ринг вийшов батько Джессiки з Софi на руках. Софi, звичайно, нiколи не дивилася, як Джесiка бореться на рингу, але, схоже, їй подобалося бути в центрi уваги пiсля перемоги не менше, нiж її матерi. Цього вечора Софi була одягнена у вiдповiднi малиновi флiсовi штани та маленьку стрiчку вiд Nike, сама виглядаючи як суперниця у ваговiй вазi. Джессiка посмiхнулася i пiдморгнула батьковi та дочцi. З нею все було гаразд. Краще нiж добре. Адреналiн обрушився на неї, i вона вiдчула, що може скорити свiт.
  Вона мiцнiше обняла свою кузину, а натовп продовжував ревти, скандуючи: "Кульки, кульки, кульки, кульки...". ".
  Крiзь рев Джессiка кричала Анджелi на вухо. "Енджi?"
  "Ага?"
  "Зроби менi ласку".
  "Що?"
  "Нiколи бiльше не дозволяй менi битися з цiєю чортовою горилою".
  
  СОРОК ХВИЛИТЬ СПУСТЯ, на тротуарi перед "Блю", Джессiка дала кiлька автографiв парi дванадцятирiчних дiвчаток, якi дивилися на неї iз сумiшшю захоплення та поклонiння iдолам. Вона дала їм стандартне правило: залишатися у школi та утримуватися вiд проповiдей про наркотики, i вони пообiцяли, що так i зроблять.
  Джессiка вже збиралася пiти до своєї машини, коли вiдчула присутнiсть поблизу.
  - Нагадай менi нiколи не злити тебе на мене. Глибокий голос пролунав позаду неї.
  Волосся Джессiки було мокрим вiд поту i майорiло в шести напрямках. Пiсля пробiжки на пiвтори милi вiд неї пахло Сухарем, i вона вiдчувала, як права сторона її обличчя розпухла до розмiру, форми та кольору, що приблизно нагадує стиглий баклажан.
  Вона обернулася i побачила одного з найкрасивiших чоловiкiв, яких вона коли-небудь знала.
  То був Патрiк Фаррелл.
  I вiн тримав троянду.
  
  ПОКИ ПIТЕР ПРИВЕЗАВ СОФI ДО СВОЄЇ БУДИНОК, Джесiка та Патрiк сидiли в темному кутку пабу Quiet Man Pub на нижньому поверсi Finnigan's Wake, популярного iрландського пабу та тусовки полiцейських на Третiй та Спрiнг-Гарден-стрiт, спиною до стiни. .
  Однак для Джесiкi було недостатньо темно, хоча вона й швидко пiдкоригувала своє обличчя та волосся у дамськiй кiмнатi.
  Вона випила подвiйний вiскi.
  "Це була одна з найдивовижнiших речей, якi я коли-небудь бачив у своєму життi", - сказав Патрiк.
  На ньому була темно-сiра кашемiрова водолазка та чорнi штани зi складками. Вiд нього чудово пахло, i це було однiєю з багатьох речей, якi повернули її у часi в тi днi, коли вони були предметом обговорення. Патрiк Фаррелл завжди чудово пахнув. I цi очi. Джессiка питала, скiльки жiнок за цi роки впало головою в цi глибокi блакитнi очi.
  "Дякую", - сказала вона замiсть чогось хоч вiддалено дотепного чи хоч трохи розумного. Вона пiднесла склянку з напоєм до лиця. Набряк зiйшов. Слава Богу. Їй не подобалося виглядати як Жiнка-Слон перед Патрiком Фарреллом.
  - Я не знаю, як це ти робиш.
  Джессiка знизала плечима: "Ой, чорт забирай". "Ну, найскладнiше - навчитися робити знiмок з вiдкритими очима".
  "Хiба не боляче?"
  "Звичайно, це боляче", - сказала вона. "Знаєш, яке це?"
  "Що?"
  "Таке вiдчуття, нiби мене вдарили по обличчю".
  Патрiк засмiявся. "Туше".
  "З iншого боку, я не можу згадати жодного почуття, схожого на те, що вiдчуваєш, розбиваючи суперника. Боже, допоможи менi, менi подобається ця частина".
  - Отже, ти дiзнаєшся про це, коли приземлишся?
  "Нокаутуючий удар?"
  "Так."
  - Так, - сказала Джессiка. "Це схоже на лов бейсбольного м'яча товстою частиною бiти. Пам'ятаєте це? Жодної вiбрацiї, жодних зусиль. Тiльки. . . контакт."
  Патрiк посмiхнувся, похитавши головою, нiби визнаючи, що вона в сто разiв смiливiша за нього. Але Джессiка знала, що це неправда. Патрiк працював лiкарем швидкої допомоги, i вона не могла вигадати бiльш важкої роботи, нiж ця.
  Ще бiльше смiливостi знадобилося, подумала Джесiка, так це те, що Патрiк давним-давно виступив проти свого батька, одного з найвiдомiших кардiохiрургiв Фiладельфiї. Мартiн Фаррелл очiкував, що Патрiк продовжить кар'єру кардiохiрурга. Патрiк вирiс у Брiн-Морi, навчався в Гарвардськiй медичнiй школi, пройшов ординатуру в Унiверситетi Джонса Хопкiнса, i шлях до слави був майже прокладений перед ним.
  Але коли його молодшу сестру Дану було вбито в результатi стрiлянини з проїжджаючого автомобiля в центрi мiста, будучи невинним свiдком у неправильному мiсцi i не в той час, Патрiк вирiшив присвятити своє життя роботi травматологом у мiськiй лiкарнi. Мартiн Фаррелл практично зрiкся свого сина.
  Це було те, що подiляло Джесiку та Патрiка: кар'єра обрала їх у результатi трагедiї, а не навпаки. Джесiцi хотiлося запитати, як Патрiк ладнає зi своїм батьком тепер, коли минуло стiльки часу, але їй не хотiлося розкривати старi рани.
  Вони замовкли, слухаючи музику, ловлячи погляди один одного i мрiючи, як пара пiдлiткiв. Декiлька полiцейських iз Третього округу зайшли привiтати Джесiку i в п'яному виглядi пробиралися до столу.
  Зрештою Патрiк перевiв розмову на роботу. Безпечна територiя для замiжньої жiнки та старого партнера.
  "Як справи у вищiй лiзi?"
  "Вища лiга", - подумала Джессiка. Вища лiга вмiє змусити вас здаватися маленьким. "Це ще рано, але вiдтодi, як я провела в секторнiй машинi, вже далеко", - сказала вона.
  "I що, ти не сумуєш за переслiдуванням викрадачiв сумочок, припинення бiйок у барах i доставкою вагiтних жiнок до лiкарнi?"
  Джесiка трохи задумливо посмiхнулася. "Викрадачi сумочок i бiйки в барах? Жодне кохання там не втрачено. Що стосується вагiтних жiнок, то, думаю, я пiшла на пенсiю з послужним списком вiч-на-вiч у цьому вiддiлi".
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Коли я їхала в секторнiй машинi, - сказала Джесiка, - у мене на задньому сидiннi народилася одна дитина. Втрачений."
  Патрiк сiв трохи прямiше. Зацiкавлено тепер. То був його свiт. Що ти маєш на увазi? Як ти його втратив?
  Це була не улюблена iсторiя Джессiкi. Вона вже пошкодувала, що порушила це питання. Схоже, вона мала це сказати. "Це був святвечiр, три роки тому. Пам'ятаєте ту бурю?
  Це була одна з найсильнiших хуртовин за десятилiття. Десять дюймiв свiжого снiгу, завивання вiтру, температура близько нуля. Мiсто практично закрилося.
  - Так, - сказав Патрiк.
  "У будь-якому разi, я був останнiм. Зараз одразу пiсля опiвночi, i я сиджу в Dunkin' Donuts, приношу каву для себе та свого партнера".
  Патрiк пiдняв брову, маючи на увазi: "Данкiн Донатс"?
  - Навiть не кажи цього, - сказала Джессiка, посмiхаючись.
  Патрiк пiдiбгав губи.
  "Я вже збирався йти, як почув цей стогiн. Виявляється, в однiй iз кабiнок була вагiтна жiнка. Вона була на сьомому чи восьмому мiсяцi вагiтностi, i щось виразно було не так. Я викликав рятувальникiв, але всi пiдроздiли швидкої допомоги були на ходу, викотилися з-пiд контролю та стали паливопроводи. Жах. Ми були всього за кiлька кварталiв вiд Джефферсона, тому я посадив її в патрульну машину, i ми поїхали. Ми добираємося до Третьої вулицi та Волната i врiзаємось у цю дiлянку льоду, врiзаючись у низку припаркованих машин. Ми застрягли".
  Джессiка вiдпила напiй. Якщо вiд розповiдi цiєї iсторiї їй стало погано, то вiд її завершення їй стало ще гiрше. "Я покликав на допомогу, але коли вони приїхали, було вже надто пiзно. Дитина народилася мертвою".
  Погляд Патрiка сказав, що вiн зрозумiв. Втратити людину завжди нелегко, незалежно вiд обставин. "Менi шкода це чути".
  "Так, ну, я заповнила це через кiлька тижнiв", - сказала Джесiка. "Ми з партнером народили великого хлопчика на пiвднi. Я маю на увазi великий. Дев'ять фунтiв i дрiбницi. Як народження теляти. Я досi щороку отримую рiздвянi листiвки вiд батькiв. Пiсля цього я подав заявку в Авто Юнiт. Менi було достатньо роботи акушера-гiнеколога".
  Патрiк посмiхнувся. "У Бога є спосiб зрiвняти рахунок, чи не так?"
  - Так, - сказала Джесiка.
  "Якщо я правильно пам'ятаю, напередоднi Рiздва було багато божевiлля, чи не так?"
  То була правда. Зазвичай, коли трапляється хуртовина, божевiльнi залишаються вдома. Але з якоїсь причини тiєї ночi зiрки вишикувалися в ряд i всi згасли. Стрiлянина, пiдпали, грабежi, вандалiзм.
  "Ага. Ми бiгли всю нiч", - сказала Джесiка.
  "Чи не облив хто-небудь кров'ю дверi якоїсь церкви чи щось таке?
  Джессiка кивнула. "Св. Кетрiн. У Торресдейлi.
  Патрiк похитав головою. - Ось тобi й мир на землi, га?
  Джесiцi довелося погодитись. Хоча якби раптом на землi настав свiт, вона залишилася б без роботи.
  Патрiк вiдпив свiй напiй. - Говорячи про божевiлля, я чув, що ви впiймали вбивство на Восьмiй вулицi.
  Де ти почув це?
  Пiдморгнувши: "Джерела в мене є".
  "Так", сказала Джесiка. "Мiй перший випадок. Дякую Тобi, Господи.
  "Погано, як я чув?"
  "Гiрший."
  Джессiка коротко описала йому сцену.
  "Боже мiй", - сказав Патрiк, реагуючи на список жахiв, якi спiткали Тессу Уеллс. "Щодня менi здається, що я все це почув. Щодня я чую щось нове".
  "Я дiйсно спiвчуваю її батьковi", - сказала Джесiка. "Вiн дуже хворий. Декiлька рокiв тому вiн втратив дружину. Тесса була його єдиною дочкою.
  "Я не можу уявити, через що вiн проходить. Втрата дитини".
  Джессiка теж не могла. Якби вона колись втратила Софi, її життя було б закiнчено.
  "Досить складне завдання прямо з коробки", - сказав Патрiк.
  "Розкажи менi про це."
  "Ти гаразд?"
  Джессiка подумала про це, перш нiж вiдповiсти. Патрiк мав манера ставити подiбнi питання. Було вiдчуття, що вiн справдi дбає про тебе. "Ага. Я в порядку."
  - Як твiй новий партнер?
  Це було просто. "Гарний. Дiйсно добре."
  "Як же так?"
  "Ну, у нього такий пiдхiд до людей", - сказала Джесiка. "Це спосiб змусити людей поговорити з ним. Не знаю, страх це чи повага, але це працює. I я питав про його швидкiсть рiшення. Це зашкалює".
  Патрiк оглянув кiмнату i знову глянув на Джесiку. Вiн зобразив напiвусмiшку, ту саму, через яку в неї завжди ставав губчастим живiт.
  "Що?" вона спитала.
  "Мiрабiль Вiзу", - сказав Патрiк.
  "Я завжди так говорю", - сказала Джесiка.
  Патрiк засмiявся. "Це латина".
  Що означає латина? Хто з тебе вибив лайно?
  "Латинська для тебе прекрасна на вигляд. "
  "Доктора", - подумала Джесiка. Гладка мова латиною.
  "Добре ... sono sposato, - вiдповiла Джессiка. "Це по-iталiйськи: "Мiй чоловiк вистрiлив би нам обом в чортове чоло, якби увiйшов сюди прямо зараз".
  Патрiк пiдняв обидвi руки, здаючись.
  - Досить про мене, - сказала Джессiка, мовчки лаючи себе за те, що взагалi згадала Вiнсента. Його не запросили на цю вечiрку. - Розкажи менi, що з тобою вiдбувається в цi днi.
  "Ну, у Сент-Джозефi завжди зайнято. Нiколи не нудно", - сказав Патрiк. "Крiм того, можливо, у мене буде заплановано виставку в галереї Бойса".
  Крiм того, що Патрiк був чудовим лiкарем, вiн грав на вiолончелi та був талановитим художником. Одного вечора, коли вони зустрiчалися, вiн намалював пастеллю Джессiку. Зайве говорити, що Джессiка добре закопала його у гаражi.
  Джессiка допила свою порцiю, а Патрiк ще випив. Вони повнiстю зловили один одного, невимушено флiртуючи, як у давнi часи. Дотик руки, електричний дотик нiг пiд столом. Патрiк також розповiв їй, що присвячує свого часу вiдкриттю нової безкоштовної клiнiки на Попларi. Джессiка сказала йому, що думає про фарбування вiтальнi. Щоразу, коли вона була поряд з Патрiком Фарреллом, вона почувала себе виснаженням суспiльства.
  Близько одинадцятої Патрiк провiв її до машини, припаркованої на Третiй вулицi. I ось настав момент, як вона й знала. Скотч допомiг згладити ситуацiю.
  "Так . . . вечеря наступного тижня, може бути?" - Запитав Патрiк.
  "Ну, я. . . ти знаєш. . ". Джессiка хмикнула i зам'ялася.
  "Просто друзi", - додав Патрiк. "Нiчого поганого".
  - Тодi забудь про це, - сказала Джесiка. "Якщо ми не можемо бути назустрiч, який у цьому сенс?"
  Патрiк знову засмiявся. Джессiка забула, наскiльки чарiвним може бути цей звук. Пройшло багато часу вiдколи вони з Вiнсентом знаходили над чим посмiятися.
  "Добре. Звичайно, - сказала Джесiка, безуспiшно намагаючись знайти хоч одну причину не пiти на вечерю зi старим другом. "Чому нi?"
  "Вiдмiнно", сказав Патрiк. Вiн нахилився i нiжно поцiлував синця на її правiй щоцi. "Iрландська попередня операцiя", - додав вiн. "Вранцi буде краще. Чекати i дивитися.
  "Дякую, Док".
  "Я тобi подзвоню."
  "Добре."
  Патрiк пiдморгнув, випустивши кiлька сотень горобцiв у груди Джессiки. Вiн пiдняв руки у захиснiй боксерськiй позi, потiм простяг руку i пригладив її волосся. Вiн повернувся i пiшов до своєї машини.
  Джессiка дивилася, як вiн їде.
  Вона торкнулася своєї щоки, вiдчула тепло його губ. I нiтрохи не здивувалася, виявивши, що її обличчя вже почало почуватися краще.
  OceanofPDF.com
  16
  ПОНЕДIЛОК, 23:00
  З IМОН КЛОУЗ БУВ КОХАНИЙ.
  Джессiка Бальзано була просто неймовiрною. Високий, стрункий i страшенно сексуальний. Те, як вона розправилася зi своїм противником на рингу, дало йому, мабуть, найдикiший ривок, який вiн колись вiдчував, просто дивлячись на жiнку. Вiн почував себе школярем, який спостерiгав за нею.
  Вона збиралася зробити чудовий екземпляр.
  Вона збиралася створити ще кращий витвiр мистецтва.
  Вiн продемонстрував посмiшку i пред'явив посвiдчення особи у "Блакитному горизонтi" i вiдносно легко проник туди. Звичайно, це не було схоже на вiдвiдування "Лiнка" на гру "Iглз" або "Ваховiя-центр", щоб побачити "Сiксерс", але це давало йому почуття гордостi та цiлеспрямованостi, коли до нього ставилися як до представника масової преси. Автори таблоїдiв рiдко отримували безкоштовнi бiлети, нiколи не ходили на прес-конференцiї, їм доводилося випрошувати комплекти для преси. За свою кар'єру вiн припустився помилок у написаннi багатьох iмен через те, що в нього нiколи не було пристойного набору для преси.
  Пiсля бiйки Джесiкi Саймон припаркувався за пiвкварталу вiд мiсця злочину на Пiвнiчнiй Восьмiй вулицi. Єдиними iншими транспортними засобами були "Форд Таурус", припаркований усерединi периметру, а також фургон кримiнальної служби.
  Вiн дивився одинадцятигодиннi новини на своєму "Зберiгачi". Головною iсторiєю було вбито молоду дiвчину. Iм'я жертви було Тесса Енн Уеллс, сiмнадцять рокiв, з Пiвнiчної Фiладельфiї. Тiєї ж митi у Саймона на колiнах лежали розкритi бiлi сторiнки Фiладельфiї, а Маглайт був у зубах. Загалом у Пiвнiчнiй Фiладельфiї було дванадцять варiантiв: вiсiм букв "Уеллс", чотири слова "Уеллс".
  Вiн дiстав мобiльний телефон, набрав перший номер.
  "Мiстер. Уеллс?
  "Так?"
  "Сер, мене звуть Саймон Клоуз. Я автор The Report".
  Тиша.
  Тодi так?
  "По-перше, я просто хочу сказати, як менi було шкода чути про вашу дочку".
  Рiзкий вдих. "Моя дочка? Щось трапилося з Ханною?"
  Упс.
  "Вибачте, я, мабуть, помилився номером".
  Вiн вимкнувся i набрав наступний номер.
  Зайнятий.
  Наступний. На цей раз жiнка.
  "Мiсiс. Уеллс?
  "Хто це?"
  "Мадам, мене звуть Саймон Клоуз. Я автор The Report".
  Натиснiть.
  Сука.
  Наступний.
  Зайнятий.
  Господи, подумав вiн. Невже нiхто у Фiладельфiї бiльше не спить?
  Потiм шостий канал зробив огляд. Вони назвали жертву "Тесою Енн Веллс iз Двадцятої вулицi у Пiвнiчнiй Фiладельфiї".
  "Дякую, Action News", - подумав Саймон.
  Перевiрте цю дiю.
  Вiн подивився на номер. Френк Веллс на двадцятiй вулицi. Вiн набрав номер, але лiнiя була зайнята. Знову. Зайнятий. Знову. Той самий результат. Повторний набiр. Повторний набiр.
  Прокляття.
  Вiн подумував поїхати туди, але те, що сталося далi, немов гуркiт праведного грому, змiнило все.
  OceanofPDF.com
  17
  ПОНЕДIЛОК, 23:00
  СМЕРТЬ прийшла сюди непрохано, i на знак її покаяння квартал сумував у тишi. Дощ перетворився на тонкий туман, що шарудить по рiчках i ковзав тротуаром. Нiч поховала свiй день пергамiновим саваном.
  Бiрн сидiв у своїй машинi через дорогу вiд мiсця злочину Теси Уеллс, його втома тепер була живою iстотою всерединi. Крiзь туман вiн мiг бачити слабке помаранчеве свiчення, що виходило з вiкна пiдвалу рядного будинку. Команда CSU пробуде там всю нiч i, ймовiрно, бiльшу частину наступного дня.
  Вiн вставив у програвач блюзовий компакт-диск. Незабаром Роберт Джонсон почухав i потрiскував з динамiкiв, розповiдаючи про пекельну гончу, що йде його слiдом.
  "Я тебе чую", - подумав Бiрн.
  Вiн розглянув невеликий квартал старих рядних будинкiв. Колись витонченi фасади впали пiд гнiтом негоди, часу та зневаги. Незважаючи на всю драму, що розгорнулася за цими стiнами протягом багатьох рокiв, як дрiбну, так i грандiозну, залишився запах смертi. Ще довго пiсля того, як нижнi колонтитули будуть укопанi назад у землю, тут мешкатиме безумство.
  Бiрн побачив рух у полi праворуч вiд мiсця злочину. Собака з нетрiв дивився на нього з-пiд прикриття невеликої купи викинутих покришок, i його єдиною турботою був наступний шматок зiпсованого м'яса i черговий ковток дощової води.
  Вдалий собака.
  Бiрн вимкнув компакт-диск, заплющив очi, вбираючи тишу.
  На зарослому бур'янами полi за домом смертi не було видно нi свiжих слiдiв, нi нещодавно зламаних гiлок на невисокому чагарнику. Той, хто вбив Тессу Уеллс, мабуть, не паркувався на Дев'ятiй вулицi.
  Вiн вiдчув, як у нього перехопило подих, як тiєї ночi, коли вiн пiрнув у крижану рiчку, ув'язнений в обiймах смертi з Лютером Уайтом.
  Образи врiзалися йому в потилицю - жорстокi, мерзеннi та пiдлi.
  Вiн бачив останнi хвилини життя Теси.
  Пiдхiд йде попереду. . .
  Вбивця вимикає фари, сповiльнює хiд, повiльно та обережно котиться до зупинки. Вирубує двигун. Вiн виходить iз автомобiля, нюхає повiтря. Вiн вважає, що це мiсце дозрiло для його божевiлля. Хижий птах найбiльш уразливий, коли харчується, накриваючи видобуток, пiддаючись нападу зверху. Вiн знає, що збирається надати себе миттєвому ризику. Вiн ретельно вибирав свою здобич. Тесса Уеллс - це те, чого йому не вистачає; саму iдею краси вiн має знищити.
  Вiн переносить її через вулицю до порожнього рядного будинку злiва. Нiщо з душею тут не рухається. Усерединi темно, мiсячне свiтло не поглинається. Прогнила пiдлога становить небезпеку, але з лiхтариком вона не ризикує. Ще нi. Вона легка у його обiймах. Вiн сповнений страшної сили.
  Вiн виходить iз задньої частини будинку.
  (Але чому? Чому б не кинути її у першому будинку?)
  Вiн сексуально збуджений, але не дiє вiдповiдно до цього.
  (Знову ж таки, чому?)
  Вiн входить до будинку смертi. Вiн веде Тессу Уеллс вниз сходами в сирий i смердючий пiдвал.
  (Вiн був тут ранiше?)
  Снують щури, злякавши свою мiзерну падаль. Вiн не поспiшає. Часу сюди бiльше не приходить.
  У цей момент вiн повнiстю контролює ситуацiю.
  Вiн. . .
  Вiн-
  Бiрн спробував, але не змiг побачити обличчя вбивцi.
  Ще нi.
  Бiль спалахнув iз яскравою, дикою iнтенсивнiстю.
  Ставало дедалi гiрше.
  
  БАЙРН ЗАКУРИВ СИГАРЕТУ, викурив її до фiльтра, не лаючи жодної думки i не благословляючи жодної iдеї. Дощ почався всерйоз.
  Чому Тесса Уеллс? - запитував вiн, знову i знову крутячи в руках її фотографiю.
  Чому не така сором'язлива молода дiвчина? Чим Тесса заслужила на це? Чи вiдмовила вона залицянням якогось пiдлiтка Лотарiо? Нi. Яким би божевiльним здавалося кожне нове поколiння молодих людей, котрi вiдзначають кожне наступне поколiння якимось гiперболiчним рiвнем крадiжки та насильства, це було далеко за межами пристойностi якогось покинутого пiдлiтка.
  Чи була вона обрана випадково?
  Якби це було так, Бiрн знав, що малоймовiрно, щоб це припинилося.
  Що такого особливого було тут?
  Чого вiн не побачив?
  Бiрн вiдчув, як наростає лють. Бiль танго пронизав його вiскi. Вiн роздiлив вiкодiн i проковтнув його всуху.
  За останнi сорок вiсiм годин вiн не спав бiльше трьох-чотирьох годин, але кому потрiбен сон? Мала бути робота.
  Пiднявся вiтер, розвiваючи яскраво-жовту стрiчку з мiсця злочину - вимпели, якi урочисто вiдкривають Аукцiонну залу Смертi.
  Вiн глянув у дзеркало заднього виду; побачив шрам над правим оком i те, як вiн блищав у мiсячному свiтлi. Вiн провiв пальцем. Вiн думав про Лютера Уайте i про те, як його 22-й калiбр мерехтiв у мiсячному свiтлi тiєї ночi, коли вони обидва загинули, про те, як вибухнув стовбур i пофарбував свiт у червоний колiр, потiм у бiлий, потiм у чорний; всю палiтру безумства, те, як рiчка обiйняла їх обох.
  Де ти, Лютере?
  Я мiг би допомогти з невеликою допомогою.
  Вiн вийшов iз машини, замкнув її. Вiн знав, що йому пора додому, але якимось чином це мiсце наповнило його почуттям мети, якого вiн потребував в даний момент, тим спокоєм, який вiн вiдчував, коли в якийсь ясний осiннiй день сидiв у вiтальнi i дивився гру "Iглз". Донна на диванi поруч iз ним читає книгу, Коллiн у своїй кiмнатi займається.
  Можливо йому варто пiти додому.
  Але пiти додому та куди? Його порожня двокiмнатна квартира?
  Вiн випив би ще пiнту бурбона, подивився ток-шоу, можливо фiльм. О третiй годинi вiн лягав у лiжко, чекаючи на сон, який так i не прийшов. О шостiй вiн допустить передтривожний свiтанок i встане.
  Вiн глянув на сяйво свiтла з вiкна пiдвалу, побачив тiнi, що цiлеспрямовано рухалися, вiдчув тяжiння.
  То були його брати, його сестри, його сiм'я.
  Вiн перейшов вулицю i попрямував до будинку смертi.
  То був його будинок.
  OceanofPDF.com
  18
  ПОНЕДIЛОК, 23:08
  САЙМОН ЗНАВ про цi двi машини. Синьо-бiлий фургон кримiнального вiддiлу притиснувся до стiни рядного будинку, а на вулицi припаркувався Таурус, в якому, так би мовити, був його заклятий ворог: детектив Кевiн Френсiс Бiрн.
  Коли Саймон розповiв iсторiю про самогубство Моррiса Бланшара, Кевiн Бiрн одного разу вночi чекав на нього бiля "Даунi", галасливого iрландського паба на Фронт-стрiт та Саут-стрiт. Бiрн загнав його в куток i жбурнув, як ляльку, нарештi схопив за комiр куртки i притиснув до стiни. Саймон не був громiлим, але його зрiст був шiсть футiв, одинадцять стоунiв, i Бiрн пiдняв його з землi однiєю рукою. Вiд Бiрна смердiло, як вiд винокурнi пiсля повенi, i Саймон приготувався до серйозного Доннiбрука. Гаразд, серйозне побиття. Кого вiн обманював?
  Але, на щастя, замiсть того, щоб збити його з нiг (що, як мав визнати Саймон, вiн, можливо, i збирався), Бiрн просто зупинився, подивився на небо i кинув його, як використану тканину, вiдпустивши його з хворими ребрами та розбитим плечем. , А трикотажна сорочка розтягнулася настiльки, що не вдалося змiнити її розмiр.
  За своє покаяння Бiрн отримав вiд Саймона ще пiвдюжини рiзких статей. Протягом року Саймон подорожував з Луїсвiлльським Слаггером у своїй машинi та з наглядом через плече. Досi зробив.
  Але це була давня iсторiя.
  З'явилася нова зморшка.
  Саймон мав пару стрiнгерiв, якими вiн користувався час вiд часу, - студенти Унiверситету Темпл, якi мали тi ж уявлення про журналiстику, що й Саймон колись. Вони проводили дослiдження i час вiд часу вистежували, i все це за грошi, зазвичай, достатнi для того, щоб пiдтримувати їх у завантаженнях iTunes i X.
  Тим, хто мав певний потенцiал, тим, хто справдi мiг писати, був Бенедикт Цу. Вiн зателефонував за десять хвилин одинадцятої.
  "Саймон Клоуз".
  "Це Цу".
  Саймон не був упевнений, чи це було азiатське явище чи студентське, але Бенедикт завжди називав себе на прiзвище. "Як справи?"
  "Те мiсце, про яке ти питав, мiсце на набережнiй?"
  Цу говорив про напiвзруйновану будiвлю пiд мостом Волта Вiтмена, в якому Кевiн Бiрн таємниче зник кiлькома годинами ранiше вночi. Саймон пiшов за Бiрном, але йому довелося триматися на безпечнiй вiдстанi. Коли Саймоновi довелося пiти, щоб дiстатися "Блакитного горизонту", вiн зателефонував Цу i попросив розiбратися. "Що щодо цього?"
  "Це називається Двiйки".
  Що таке двiйки?
  "Це крек-хаус".
  Свiт Саймона почав обертатися. "Крек-хаус?"
  "Та сер."
  "Ви впевненi?"
  "Абсолютно."
  Саймон дозволив можливостi захлеснути його. Хвилювання було приголомшливим.
  "Дякую, Бене", сказав Саймон. "Я буду на зв'язку."
  "Букекi".
  Саймон вiдключився, розмiрковуючи про свою удачу.
  Кевiн Бiрн був на трубцi.
  А це означало, що те, що перетворилося на випадкову спробу - пiти за Бiрном у пошуках iсторiї, - тепер перетворилося на грандiозну нав'язливу iдею. Бо час вiд часу Кевiну Бiрну доводилося вживати наркотики. Це означало, що у Кевiна Бiрна з'явився новий партнер. Не висока сексуальна богиня з темними очима, що горять, i правим хрестом товарного поїзда, а швидше худий бiлий хлопчик з Нортумберленда.
  Худенький бiлий хлопчик iз фотоапаратом Nikon D100 та зум-об'єктивом Sigma 55-200 мм DC.
  OceanofPDF.com
  19
  Вiвторок, 5:40.
  Джесiка тулилася в кутку сирого пiдвалу, спостерiгаючи за молодою жiнкою, що стоїть на колiнах у молитвi. Дiвчинi було близько сiмнадцяти рокiв, блондинка, веснянка, блакитноока i невинна.
  Мiсячне свiтло, що струмує через маленьке вiкно, вiдкидало рiзкi тiнi на уламки пiдвалу, створюючи в темрявi пагорби та прiрви.
  Коли дiвчина перестала молитися, вона сiла на вологу пiдлогу, дiстала голку для пiдшкiрних iн'єкцiй i без церемонiй та пiдготовки встромила голку собi в руку.
  "Чекати!" Джессiка скрикнула. Вона вiдносно легко пройшла через завалений уламками пiдвал, враховуючи тiнь та безладдя. Жодних облаєних гомiлок i забите пальцiв нiг. Вона нiби пливла. Але до того часу, коли вона дiсталася молодої жiнки, дiвчина вже натискала на поршень.
  "Тобi не обов'язково цього робити", - сказала Джесiка.
  Так, знаю, - вiдповiла дiвчина увi снi. Ви не розумiєте.
  Я ж розумiю. Вам це не потрiбне.
  Але я роблю. За мною женеться монстр.
  Джесiка стояла за кiлька футiв вiд дiвчини. Вона побачила, що дiвчина боса; її ноги були червоними, обдертими i покритими пухирями. Коли Джесiка знову пiдвела голову.
  Дiвчиною була Софi. Або, точнiше, молодою жiнкою, якою стане Софi. Пухке маленьке тiльце та пухкi щоки її дочки зникли, їх замiнили вигини молодої жiнки: довгi ноги, тонка талiя, помiтний бюст пiд рваним светром iз V-подiбним вирiзом та гербом Назарянина.
  Але саме обличчя дiвчини жахнуло Джесiку. Обличчя Софi було змарнiлим i виснаженим, з темно-фiолетовими плямами пiд очима.
  "Не треба, люба", - благала Джесiка. Боже, нi.
  Вона подивилася ще раз i побачила, що руки дiвчини пов'язанi разом i кровоточать. Джессiка спробувала зробити крок уперед, але її ступнi, здавалося, примерзли до землi, а ноги були свинцевими. Вона вiдчула щось у грудинi. Вона подивилася вниз i побачила кулон у виглядi ангела, що висить у неї на шиї.
  I раптом пролунав дзвiнок. Гучний, нав'язливий та наполегливий. Здавалося, це прийшло зверху. Джессiка подивилася на дiвчину Софi. Наркотик тiльки-но подiяв на нервову систему дiвчини, i коли її очi закотилися, голова закинулася вгору. Раптом над ними не було нi стелi, нi даху. Просто темне небо. Джесiка простежила за її поглядом, коли дзвiн знову пробив небосхил. Меч золотого сонячного свiтла розсiк нiчнi хмари, спiймавши чисте срiбло кулона, заслiпивши Джесiку на мить, поки...
  Джессiка розплющила очi й сiла прямо, її серце билося в грудях. Вона подивилася на вiкно. Чорний як смоль. Була середина ночi, i дзвонив телефон. У цей час до нас доходили лише поганi новини.
  Вiнсент?
  Батько?
  Телефон задзвонив утретє, не повiдомляючи нi подробиць, нi втiхи. Вона потяглася до нього, дезорiєнтована, злякана, її руки тремтiли, голова все ще пульсувала. Вона пiдняла слухавку.
  - П-привiт?
  "Це Кевiн".
  Кевiн? Джессiка подумала. Хто, чорт забирай, такий Кевiн? Єдиним Кевiном, якого вона знала, був Кевiн Бенкрофт, дивна дитина, яка жила на Крiстiан-стрiт, коли вона росла. Потiм це вдарило її.
  Кевiн.
  Робота.
  "Ага. Правильно. Добре. Як справи?"
  "Я думаю, нам слiд упiймати дiвчаток на автобуснiй зупинцi".
  Грецька. Можливо, турецька. Виразно якась iноземна мова. Вона гадки не мала, що означають цi слова.
  - Можеш зачекати на хвилинку? вона спитала.
  "Звичайно."
  Джессiка побiгла у ванну i хлюпнула собi в обличчя холодною водою. Права сторона все ще була трохи опухлою, але набагато менш болiсною, нiж учора ввечерi, через годину застосування пакетiв з льодом, коли вона повернулася додому. Звiсно, разом iз поцiлунком Патрiка. Ця думка змусила її посмiхнутися, вiд усмiшки її обличчю стало боляче. Це був добрий бiль. Вона побiгла назад до телефону, але перш нiж вона встигла щось сказати, Бiрн додав:
  "Я думаю, що там ми отримаємо вiд них бiльше, нiж у школi".
  "Звичайно", - вiдповiла Джесiка i раптом зрозумiла, що вiн говорить про друзiв Теси Уеллс.
  - Я заїду по тебе через двадцять, - сказав вiн.
  На хвилину їй здалося, що вiн мав на увазi двадцять хвилин. Вона глянула на годинник. П'ять сорок. Вiн мав на увазi двадцять хвилин. На щастя, чоловiк Паули Фарiначчi поїхав на роботу до Камдена о шостiй, i вона вже встала. Джессiка могла б вiдвезти Софi до Паули та встигнути прийняти душ. - Правильно, - сказала Джесiка. "Добре. Великий. Без проблем. Тодi побачимося."
  Вона повiсила трубку, скинула ноги з лiжка, готова приємно i швидко подрiмати.
  Ласкаво просимо до вiддiлу вбивств.
  OceanofPDF.com
  20
  Вiвторок, 6:00.
  БIРН чекав на неї з великою кавою i бубликом з кунжутом. Кава була мiцною i гарячою, бублик свiжою.
  Благослови його.
  Джессiка поспiшила пiд дощем, прослизнула в машину i кивнула на знак вiтання. М'яко кажучи, вона не була жайворонком, особливо шестигодинною людиною. Її найзаповiтнiшою надiєю було те, що на нiй будуть такi самi туфлi.
  Вони в'їхали в мiсто мовчки, Кевiн Бiрн поважав її простiр та ритуал неспання, розумiючи, що безцеремонно нав'язав їй шок нового дня. Вiн, навпаки, виглядав пильним. Трохи обiрваний, але з широко розплющеними очима i насторожений.
  так легко доводиться", - подумала Джесiка. Чиста сорочка, голiння в машинi, крапля Бiнакi, крапля Вiзiно, готове до роботи.
  Вони швидко дiсталися Пiвнiчної Фiладельфiї. Вони припаркувалися на розi Дев'ятнадцятої вулицi та Поплар. Бiрн увiмкнув радiо о пiвгодини. Було згадано iсторiю Теси Уеллс.
  Чекаючи пiвгодини, вони присiли навпочiпки. Iнодi Бiрн включав запалювання, щоб увiмкнути двiрники та обiгрiвачi.
  Вони намагалися поговорити про новини, погоду, роботу. Пiдтекст продовжував рухатися вперед.
  Дочки.
  Тесса Уеллс була чиєюсь дочкою.
  Це усвiдомлення закрiпило їх обох у жорстокiй душi цього злочину. Можливо, це була їхня дитина.
  
  "ЙОМУ У НАСТУПНОМУ МIСЯЦI ТРИ БУДЕ", - сказала Джесiка.
  Джессiка показала Бiрну фотографiю Софi. Вiн усмiхнувся. Вона знала, що має зефiрний центр. "Вона виглядає як жменька".
  "Двi руки", - сказала Джесiка. "Ви знаєте, як це буває, коли вони у такому вiцi. Вони розраховують на тебе у всьому".
  "Ага."
  - Ти сумуєш тими днями?
  "Я сумував на тi днi", - сказав Бiрн. "У тi днi я працював у подвiйних турах".
  Скiльки зараз вашої дочки?
  - Їй тринадцять, - сказав Бiрн.
  - Ой-ой, - сказала Джессiка.
  "Ой-ой, це м'яко сказано".
  "Так ... у неї будинок повний компакт-дискiв з Брiтнi?"
  Бiрн знову посмiхнувся, цього разу погано. "Нi."
  "О, хлопець. Не кажiть менi, що вона захоплюється репом".
  Бiрн кiлька разiв розкрутив каву. "Моя дочка глуха".
  - О боже, - сказала Джесiка, раптово засмучена. "Я . . . Менi шкода."
  "Це нормально. Не будь".
  "Я маю на увазi ... Я просто не ...
  "Все нормально. Справдi. Вона ненавидить спiвчуття. I вона набагато мiцнiша, нiж ми з тобою разом узятi".
  - Я мав на увазi.
  "Я знаю, що ти мав на увазi. Моя дружина i я пережили роки жалю. Це природна реакцiя", - сказав Бiрн. "Але, якщо чесно, я ще не зустрiчав глуху людину, яка вважає себе iнвалiдом. Особливо Коллiн.
  Побачивши, що вона розпочала цю лiнiю допиту, Джессiка вирiшила, що їй варто продовжити. Вона зробила це обережно. "Вона народилася глухою?"
  Бiрн кивнув головою. "Ага. Це була так звана дисплазiя Мондiнi. Генетичний розлад."
  Думки Джессiки звернулися до Софi, яка танцювала у вiтальнi пiд якусь пiсню з "Вулицi Сезам". Або те, як Софi спiвала на всю горлянку серед бульбашок у ваннi. Як i її мати, Софi не могла буксирувати машину трактором, але вона серйозно спробувала це зробити. Джессiка подумала про свою розумну, здорову, красиву дiвчинку i подумала, як їй пощастило.
  Вони обоє замовкли. Бiрн увiмкнув двiрники та обiгрiвач. Лобове скло почало прояснюватися. Дiвчатка ще не пiдiйшли до рогу. Рух на Тополi почав частiшати.
  "Я одного разу спостерiгав за нею", - сказав Бiрн трохи меланхолiйно, нiби вiн давно нi з ким не говорив про свою дочку. Туга була очевидна. "Я мав забрати її зi школи для глухих, але прийшов трохи ранiше. Тому я зупинився на узбiччi вулицi, щоб покурити та почитати газету.
  "У будь-якому разi, я бачу групу дiтей на розi, можливо, сiм чи вiсiм осiб. Їм дванадцять, тринадцять рокiв. Насправдi я не звертаю на них жодної уваги. Вони всi одягненi як бомжi, так? Мiшковатi штани, великi сорочки, розв'язанi кросiвки. Раптом я бачу Коллiн, що стоїть там, притулившись до будiвлi, i нiби я її не знаю. Наче вона якась дитина, схожа на Коллiн.
  "Раптом я по-справжньому зацiкавився рештою всiх дiтей. Хто що робить, хто що тримає, хто одягнений, що роблять його руки, що в них у кишенях. Наче я їх усiх обшукую з iншого боку вулицi.
  Бiрн вiдпив каву i кинув погляд у куток. Все ще пусто.
  "Так що вона тримається з цими старшими хлопчиками, посмiхається, гавкає мовою жестiв, змахує волоссям", - продовжив вiн. "I я думаю: Iсус Христос. Вона флiртує. Моя маленька дiвчинка флiртує з цими хлопчиками. Моя маленька дiвчинка, яка всього кiлька тижнiв тому забралася у своє "Велике колесо" i поїхала крутити педалi вулицею у своїй маленькiй жовтiй футболцi "Я ПРОВЕЛА ДИКИЙ ЧАС У ДИКОМ ВУДI", флiртує з хлопчиками. Я хотiв тут же прикiнчити цих збуджених маленьких дурнiв.
  "А потiм я побачив, як один iз них пiдпалив одвiрок, i моє чортове серце зупинилося. Я справдi почув, як вiн затих у моїх грудях, як дешевий годинник. Я був готовий вийти з машини з наручниками в руцi, коли зрозумiв, що це зробить з Коллiном, тому просто дивлюся.
  "Вони роздають це всюди, випадково, просто на розi, начебто це законно, вiрно? Я чекаю, спостерiгаю. Потiм один iз дiтей пропонує косяк Коллiн, i я знав, я знав, що вона вiзьме його i викурить. Я знав, що вона схопить його i завдасть довгого, повiльного удару цим тупим предметом, i раптом побачив наступнi п'ять рокiв її життя. Травка, i випивка, i кокаїн, i реабiлiтацiя, i Сiльван, щоб полiпшити свої оцiнки, i наркотики, i таблетка, i потiм... . . потiм сталося найнеймовiрнiше".
  Джессiка зрозумiла, що дивиться на Бiрна, захоплено чекаючи, поки вiн закiнчить. Вона вирвалася iз цього, пiдштовхнула. "Добре. Що трапилося?"
  "Вона просто ... похитала головою, - сказав Бiрн. "Просто так. Нi, дякую. Я засумнiвався в нiй у той момент, я повнiстю порушив вiру у свою маленьку дiвчинку, i менi хотiлося вирвати очi з голови. Менi було надано можливiсть довiритись їй зовсiм непомiтно, але я цього не зробив. Я зазнав невдачi. Чи не вона.
  Джессiка кивнула, намагаючись не думати про те, що їй доведеться пережити такий момент iз Софi рокiв через десять, i зовсiм не чекала на це.
  "I раптово менi спало на думку, - сказав Бiрн, - пiсля всiх цих рокiв занепокоєння, всiх цих рокiв поводження з нею так, нiби вона тендiтна, всiх цих рокiв ходiння по тротуару, всiх цих рокiв пильного погляду Позбавтеся iдiотiв, що спостерiгають за її жестами на публiцi i думають, що вона виродка. Вона вдесятеро сильнiша за мене. Вона могла б надiрвати менi дупу".
  "Дiти вас здивують". Джессiка зрозумiла, наскiльки неадекватно це прозвучало, коли вона сказала, наскiльки вона була абсолютно необiзнана в цьому питаннi.
  "Я маю на увазi, що з усього, чого ви боїтеся за свою дитину: дiабет, лейкемiю, ревматоїдний артрит, рак - моя маленька дiвчинка була глухою. Ось i все. В iншому вона iдеальна в усiх вiдношеннях. Серце, легенi, очi, кiнцiвки, розум. Iдеальний. Вона може бiгати, як вiтер, високо стрибати. I в неї така посмiшка. . . ця посмiшка, яка могла розтопити льодовики. Я весь час думав, що вона iнвалiд, бо не чує. То був я. Це менi потрiбен чортiв телемарафон. Я навiть не розумiв, наскiльки нам пощастило".
  Джессiка не знала, що сказати. Вона помилково охарактеризувала Кевiна Бiрна як вуличного хлопця, який пробивав собi дорогу в життi та роботi, хлопця, котрий дiяв iнстинктивно, а не iнтелектом. Тут було набагато бiльше роботи, нiж вона передбачала. Вона раптово вiдчула, що виграла у лотерею, будучи партнером його.
  Перш нiж Джессiка встигла вiдповiсти, до кута пiдiйшли двi дiвчинки-пiдлiтка з пiднятими та вiдкритими парасольками вiд дощу.
  "Ось вони", - сказав Бiрн.
  Джессiка допила каву i застебнула плащ.
  "Це бiльше твоя територiя". Бiрн кивнув дiвчаткам, закурив цигарку i влаштувався на зручному - читай: сухому - сидiннi. - Тобi слiд розiбратися iз запитаннями.
  Правильно, подумала Джессiка. Гадаю, це не має жодного вiдношення до того, щоб стояти пiд дощем о сьомiй годинi ранку. Вона дочекалася перерви у русi, вийшла з машини, перейшла вулицю.
  На розi стояли двi дiвчинки у шкiльнiй формi Назарянiна. Однiєю з них була висока темношкiра чорношкiра дiвчина з найскладнiшою мережею заплетеного в кукурудзу волосся, яку Джесiка коли-небудь бачила. Вона була не менше шести футiв на зрiст i приголомшливо красива. Iнша дiвчина була бiлою, мiнiатюрною та з тонкими кiстками. В однiй руцi вони обидва несли парасольки, в другiй - зiм'ятi серветки. Обидва мали червонi опухлi очi. Очевидно, вони вже чули про Тесу.
  Джессiка пiдiйшла, показала їм свiй значок i сказала, що розслiдує смерть Теси. Вони погодились поговорити з нею. Їх звали Патрiс Рiган та Ашiа Вiтмен. Ашiа була сомалiйкою.
  - Ти взагалi бачив Тесу у п'ятницю? - Запитала Джесiка.
  Вони синхронно похитали головами.
  "Вона не прийшла на автобусну зупинку?"
  - Нi, - сказав Патрiс.
  - Вона пропустила багато днiв?
  - Не так уже й багато, - сказала Ашия мiж схлипами. "Iнодi."
  "Вона була з тих, хто ходить до школи?" - Запитала Джесiка.
  "Теса?" - недовiрливо спитав Патрiс. "Нi за що. Типу, нiколи".
  - Що ти думав, коли вона не з'явилася?
  "Ми просто вирiшили, що вона погано почувається або щось таке", - сказав Патрiс. - Чи це пов'язано з її батьком. Знаєш, її батько дуже хворий. Iнодi їй доводиться вiдвозити його до лiкарнi.
  Ти дзвонив їй або розмовляв з нею протягом дня? - Запитала Джесiка.
  "Нi."
  - Ви знаєте когось, хто мiг би з нею поговорити?
  - Нi, - сказав Патрiс. "Не те, що я знаю з."
  "А як щодо наркотикiв? Чи була вона пов'язана з наркотиками?
  - Боже, нi, - сказав Патрiс. "Вона була схожа на сестру Мерi Нарк".
  "Минулого року, коли вона пiшла на три тижнi, ти багато з нею розмовляв?"
  Патрiс глянув на Ашiю. У цьому поглядi таїлися таємницi. "Не зовсiм."
  Джессiка вирiшила не тиснути. Вона звiрилася зi своїми нотатками. "Хлопцi, ви знаєте хлопчика на iм'я Шон Бреннан?"
  - Так, - сказав Патрiс. "Я роблю. Я не думаю, що Асiя колись зустрiчала його.
  Джессiка подивилася на Ашу. Вона знизала плечима.
  - Як довго вони зустрiчалися? - Запитала Джесiка.
  - Не впевнений, - сказав Патрiс. "Можливо, кiлька мiсяцiв або близько того".
  - Тесса все ще зустрiчалася з ним?
  - Нi, - сказав Патрiс. "Його сiм'я поїхала".
  "Куди?"
  - Думаю, Денвер.
  "Коли?"
  "Я не впевнений. На мою думку, близько мiсяця тому.
  - Ти знаєш, де Шон ходив до школи?
  "Нiйман", - сказав Патрiс.
  Джессiка робила записи. Її подушечка намокла. Вона поклала його до кишенi. - Вони розлучилися?
  - Так, - сказав Патрiс. "Теса була дуже засмучена".
  "А що щодо Шона? Мав запальний характер?
  Патрiс тiльки знизав плечима. Iнакше кажучи, так, але вона не хотiла, щоб у когось були проблеми.
  - Ти коли-небудь бачив, щоб вiн завдав шкоди Тессе?
  - Нi, - сказав Патрiс. "Нiчого подiбного. Вiн був просто... просто хлопець. Ти знаєш."
  Джесiка чекала на бiльше. Бiльшого не було. Вона пiшла далi. "Чи можете ви згадати когось, з ким Тесса не ладнала? Хтось, хто мiг хотiти завдати їй шкоди?
  Це питання знову запустив водогiн. Обидвi дiвчинки заплакали, витираючи очi. Вони похитали головами.
  "Вона зустрiчалася з кимось пiсля Шона? Хтось, хто мiг її турбувати?
  Дiвчата подумали кiлька секунд i знову в унiсон похитали головами.
  - Теса колись бачила доктора Паркхерста у школi?
  - Звичайно, - сказав Патрiс.
  - Вiн їй сподобався?
  "Напевно."
  - Доктор Паркхерст колись бачив її поза школою? - Запитала Джесiка.
  "Зовнi?"
  "Як у соцiальному планi".
  - Що, типу побачення чи щось таке? - спитав Патрiс. Вона зморщилася вiд думки, що Тесса зустрiчається з чоловiком рокiв тридцяти або близько того. Нiби .- Е-е, нi.
  "Хлопцi, ви коли-небудь ходили до нього за консультацiєю?" - Запитала Джесiка.
  - Звичайно, - сказав Патрiс. "Всi роблять."
  "Про якi речi ви говорите?"
  Патрiс задумався про це на кiлька секунд. Джессiка бачила, що дiвчина щось приховує. "Здебiльшого школа. Заявки на вступ до коледжу, SAT тощо".
  - Коли говорили про щось особисте?
  Очi до землi. Знову.
  Бiнго, подумала Джессiка.
  - Iнодi, - сказав Патрiс.
  "Якi особистi речi?" - спитала Джесiка, згадуючи сестру Мерседес, консультанта в Назарянинi, коли вона була там. Сестра Мерседес була складною, як Джон Гудман, i завжди хмурилася. Єдиною особистою рiччю, про яку ви говорили з сестрою Мерседес, була ваша обiцянка не займатися сексом, поки вам не виповниться сорок.
  "Я не знаю", - сказав Патрiс, знову цiкавлячись своїми туфлями. "Речi."
  "Ви говорили про хлопчикiв, iз якими зустрiчалися? Такi речi?
  - Iнодi, - вiдповiла Асiя.
  "Вiн колись просив тебе розповiсти про речi, якi тебе бентежили? Чи, може, це надто особисте?"
  "Я так не думаю", сказав Патрiс. - Не те, щоб я мiг, знаєш, пам'ятати.
  Джессiка бачила, що вона втрачає її. Вона витягла пару вiзитних карток та вручила по однiй обом дiвчатам. - Дивись, - почала вона. "Я знаю, що це тяжко. Якщо ви думаєте про щось, що може допомогти нам знайти хлопця, який це зробив, зателефонуйте нам. Або якщо ви просто хочете поговорити. Хоч би що. Добре? День чи нiч."
  Асiя взяла картку i промовчала, сльози знову навернулися на очi. Патрiс узяв картку i кивнув головою. В унiсон, як синхронно тужливi, двi дiвчини пiдняли до рук грудку серветок i промокнули очi.
  "Я ходила в Назарянiн", - додала Джесiка.
  Обидвi дiвчата подивилися одна на одну, нiби вона щойно сказала їм, що колись вiдвiдувала школу Гоґвортс.
  "Серйозно?" - спитала Асiя.
  - Звичайно, - сказала Джесiка. "Хлопцi, ви все ще вирiзуєте щось пiд сценою в старiй залi?"
  - Так, - сказав Патрiс.
  "Ну, якщо ви подивiться прямо пiд стовпом на сходах, що ведуть пiд сцену, праворуч, там є рiзьблення з написом JG AND BB 4EVER".
  "Це був ти?" Патрiс запитливо глянув на вiзитiвку.
  "Тодi я була Джесiкою Джованнi. Я вирiзав це у десятому класi.
  "Ким був ББ?" - спитав Патрiс.
  "Боббi Бонфанте. Вiн пiшов до отця Джаджу.
  Дiвчата кивнули. Хлопчики батька-суддi здебiльшого були досить чарiвними.
  Джессiка додала: "Вiн був схожий на Аль Пачiно".
  Двi дiвчини перезирнулися, нiби кажучи: Аль Пачiно? Хiба вiн не старий дiдусь? "Це той старий, який грав у "Рекрутi" з Колiном Фарреллом?" - спитав Патрiс.
  "Молодий Аль Пачiно", - додала Джесiка.
  Дiвчата посмiхнулися. На жаль, вони посмiхнулися.
  "Так це тривало вiчно з Боббi?" - спитала Асiя.
  Джессiка хотiла сказати цим молодим дiвчатам, що цього нiколи не вiдбувається. "Нi", сказала вона. "Боббi зараз живе у Ньюарку. П'ятеро дiтей.
  Дiвчата знову кивнули, глибоко розумiючи кохання та втрату. Джессiка повернула їх. Настав час вiдрiзати це. Пiзнiше вона зробить ще одну спробу.
  "До речi, коли ви, хлопцi, йдете на великоднi канiкули?" - Запитала Джесiка.
  - Завтра, - сказала Ашiя, її ридання майже висохли.
  Джессiка накинула каптур. Дощ вже зiпсував зачiску її волосся, але тепер вони почали сильно падати.
  "Можна питання?" - спитав Патрiс.
  "Звичайно."
  "Чому ... чому ти став полiцейським?"
  Ще до питання Патрiса у Джессiки було вiдчуття, що дiвчина збирається її про це запитати. Це все одно не полегшило вiдповiдi. Вона сама не була до кiнця впевнена. Була спадщина; сталася смерть Майкла. Були причини, про якi вона ще не знала. Насамкiнець вона скромно сказала: "Менi подобається допомагати людям".
  Патрiс знову витерла очi. - Знаєш, тебе колись це лякало? вона спитала. "Знаєш, бути поряд. . ".
  Мертвi люди, подумки закiнчила Джесiка. "Так", сказала вона. "Iнодi."
  Патрiс кивнув, знаходячи спiльну мову з Джесiкою. Вона вказала на Кевiна Бiрна, який сидiв у Таурусi через дорогу. - Вiн твiй бос?
  Джесiка озирнулася, озирнулась i посмiхнулася. "Нi", сказала вона. "Вiн мiй партнер".
  Патрiс це засвоїв. Вона посмiхнулася крiзь сльози, можливо, розумiючи, що Джессiка - її власна жiнка, i просто сказала: "Круто".
  
  ДЖЕСИКА СТРАДУВАЛАСЯ з дощем, наскiльки могла, i прослизнула в машину.
  "Щось?" - спитав Бiрн.
  "Не зовсiм", - сказала Джесiка, звiрившись зi своїм блокнотом. Воно було мокрим. Вона жбурнула його на заднє сидiння. "Сiм'я Шона Бреннана переїхала до Денвера близько мiсяця тому. Вони сказали, що Тесса бiльше не зустрiчається нi з ким. Патрiс сказав, що вiн був запальною людиною.
  "Варто подивитися?"
  "Я так не думаю. Я зателефоную до Денверської ради Ед. Подивiться, чи не пропустив юний мiстер Бреннан останнiм часом якiсь днi.
  - А як щодо доктора Паркхерста?
  "Там щось є. Я вiдчуваю це."
  "Що в тебе на думцi?"
  "Я думаю, вони з ним говорять про особисте. Я думаю, вони вважають, що вiн надто особистий".
  - Думаєш, Тесса його бачила?
  "Якщо i була, то не зiзналася своїм друзям", - сказала Джесiка. - Я спитав їх про тритижневу вiдпустку Теси у школi минулого року. Вони стали божевiльними. Щось трапилося з Тессою напередоднi Дня Подяки минулого року.
  На кiлька хвилин розслiдування застопорилося, їхнi окремi думки зустрiчалися лише у уривчастому ритмi дощу по даху машини.
  Телефон Бiрна зачiрикав, коли вiн завiв Таурус. Вiн вiдчинив камеру.
  "Бiрн. . . ага. . . ага. . . стоячи", - сказав вiн. "Дякую." Вiн зачинив телефон.
  Джесiка вичiкувально подивилася на Бiрна. Коли стало ясно, що вiн не збирається дiлитися, вона спитала. Якщо потай була його натурою, то цiкавiсть була її натурою. Якщо цi вiдносини працюватимуть, їм доведеться знайти спосiб поєднати цих двох.
  "Хорошi новини?"
  Бiрн глянув на неї, наче забув, що вона в машинi. "Ага. Лабораторiя щойно представила менi випадок. Вони зiставили волосся з доказами, знайденими на жертвi", - сказав вiн. "Цей ублюдок мiй".
  Бiрн коротко розповiв їй про справу Гiдеона Пратта. Джессiка почула пристрасть у його голосi, глибоке почуття пригнiченої лютi, коли вiн говорив про жорстоку, безглузду смерть Дейдри Петтгрi.
  "Треба швидко зупинитися", - сказав вiн.
  Через кiлька хвилин вони зупинилися перед гордим, але бiдним рядовим будинком на Iнгерсолл-стрiт. Дощ лив широкими холодними смугами. Коли вони вийшли з машини i пiдiйшли до будинку, Джесiка побачила у дверях тендiтну свiтлошкiру чорношкiру жiнку рокiв сорока. На нiй було стьобане пурпурне домашнє пальто та величезнi затемненi окуляри. Волосся її було заплетене в рiзнобарвну африканську накидку; на ногах у неї були бiлi пластиковi сандалi, великi як мiнiмум на два розмiри.
  Жiнка приклала руку до грудин, коли побачила Бiрна, нiби його вигляд позбавив її здатностi дихати. Здавалося, цими щаблями пiднiмалося цiле життя поганих новин, i, мабуть, всi вони виходили з вуст людей, схожих на Кевiна Бiрна. Великi бiлi чоловiки, якi були полiцейськими, податковими iнспекторами, агентами соцiального забезпечення, домовласниками.
  Пiднiмаючись по сходах, що руйнуються, Джесiка помiтила у вiкнi вiтальнi фотографiю розмiром вiсiм на десять дюймiв, що вицвiла вiд сонця - вицвiлий вiдбиток, зроблений на кольоровому ксероксi. Фотографiя була збiльшеною шкiльною фотографiєю усмiхненої чорношкiрої дiвчинки рокiв п'ятнадцяти. У волоссi вона мала петлю з товстої рожевої пряжi, у косах - намисто. Вона носила ритейнер i, здавалося, усмiхалася, незважаючи на серйозне обладнання у ротi.
  Жiнка не запросила їх увiйти, але, на щастя, над її ганком був невеликий навiс, що захищав їх вiд зливи.
  "Мiсiс. Петтiгрю, це мiй партнер, детектив Бальзано.
  Жiнка кивнула Джесiцi, але продовжувала притискати до горла халат.
  А ти. . . - Почала вона, замовкаючи.
  - Так, - сказав Бiрн. - Ми впiймали його, мем. Вiн пiд вартою".
  Рука Алтеї Петiґрю прикрила їй рота. На очах у неї навернулися сльози. Джессiка бачила, що на жiнцi була обручка, але каменю не було.
  "Що . . . що вiдбувається зараз?" - спитала вона, її тiло тремтiло вiд передчуття. Зрозумiло, що вона довго молилася i боялася цього дня.
  "Це залежить вiд прокуратури та адвоката цiєї людини", - вiдповiв Бiрн. "Йому буде висунуто звинувачення, а потiм вiдбудеться попереднє слухання".
  "Як ти думаєш, вiн може... . .?"
  Бiрн узяв її руку в свою i похитав головою. "Вiн не виходить. Я зроблю все, що зможу, щоб вiн нiколи бiльше не вийшов на волю".
  Джесiка знала, як багато всього може пiти не так, особливо у справi про тяжке вбивство. Вона цiнувала оптимiзм Бiрна, i зараз це було правильне вираження почуттiв. Коли вона працювала в Авто, їй було важко говорити людям, що вона впевнена, що вони повернуть свої машини.
  "Будьте здоровi, сер", - сказала жiнка, а потiм майже кинулася в обiйми Бiрна, її хникання перетворилося на дорослi ридання. Бiрн тримав її обережно, нiби вона була зроблена з порцеляни. Його очi зустрiлися з Джесiкою, i вiн сказав: Ось чому. Джессiка глянула на фотографiю Дейдри Петтiґру у вiкнi. Вона запитувала себе, чи з'явиться фотографiя сьогоднi.
  Алтея трохи взяла себе в руки, а потiм сказала: "Почекай тут, гаразд?"
  - Звичайно, - сказав Бiрн.
  Алтея Петтiгрю на якусь мить зникла всерединi, з'явилася знову, а потiм вклала щось у руку Кевiна Бiрна. Вона обхопила його руку свою, закриваючи її. Коли Бiрн роздав руку, Джесiка побачила, що йому простягла жiнка.
  Це була пошарпана двадцятидоларова купюра.
  Бiрн кiлька мить дивився на неї, трохи спантеличений, нiби вiн нiколи ранiше не бачив американської валюти. "Мiсiс. Петтiгрю, I. . . Я не можу цього винести".
  "Я знаю, що це не так уже й багато, - сказала вона, - але для мене це означатиме дуже багато".
  Бiрн поправив рахунок, збираючись iз думками. Вiн зачекав кiлька хвилин, а потiм повернув двадцятку. "Я не можу", сказав вiн. - Знати, що людина, яка зробила цей жахливий вчинок iз Дейдре, перебуває пiд вартою, для мене достатньо, повiр менi.
  Алтея Петтигрю уважно вивчала великого полiцейського, який стояв перед нею, з виразом розчарування i поваги на обличчi. Повiльно та неохоче вона забрала грошi назад. Вона поклала його до кишенi домашнього халата.
  "Тодi ти отримаєш це", - сказала вона. Вона потяглася за шию i зняла тонкий срiбний ланцюжок. На ланцюжку було маленьке срiбне розп'яття.
  Коли Бiрн спробував вiдхилити пропозицiю, погляд Алте Петтгрi сказав йому, що їй не вiдмовить. Не цього разу. Вона тримала його, доки Бiрн не взяв його.
  "Я, е.... . дякую, мем, - це все, що змiг вимовити Бiрн.
  Джессiка подумала: Френк Веллс вчора, Алтея Петтiгрю сьогоднi. Двоє батькiв, роздiленi свiтами та всього кiлькома кварталами, об'єдналися у неймовiрному горi та смутку. Вона сподiвалася, що щодо Френка Уеллса вони досягнуть таких же результатiв.
  Хоча вiн, мабуть, щосили намагався це приховати, коли вони йшли назад до машини, Джессiка помiтила легку пружнiсть за кроком Бiрна, незважаючи на зливу, незважаючи на похмурiсть їхньої справи. Вона це зрозумiла. Усi полiцейськi так i зробили. Кевiн Бiрн осiдлав хвилю, невелику хвилю задоволення, знайому професiоналам правоохоронних органiв, коли пiсля довгої важкої роботи кiстячки домiно падають i утворюють гарний вiзерунок, чистий, безмежний образ, який називається правосуддям.
  Але був i iнший бiк справи.
  Перш нiж вони змогли сiсти в Таурус, телефон Бiрна знову задзвонив. Вiн вiдповiв, слухав кiлька секунд, його обличчя нiчого не виражало. "Дайте нам п'ятнадцять хвилин", - сказав вiн.
  Вiн зачинив телефон.
  "Що це таке?" - Запитала Джесiка.
  Бiрн стиснув кулак, збираючись врiзатись у лобове скло, але зупинився. Щойно. Все, що вiн щойно вiдчув, зникло в одну мить.
  "Що?" Джессiка повторила.
  Бiрн глибоко зiтхнув, повiльно видихнув i сказав: "Вони знайшли ще одну дiвчину".
  OceanofPDF.com
  21
  Вiвторок, 8:25
  Сади Бартрама були найстарiшим ботанiчним садом у Сполучених Штатах, його часто вiдвiдував Бенджамiн Франклiн, на честь якого Джон Бартрам, засновник саду, назвав рiд рослин. Розташована на П'ятдесят четвертiй вулицi та Лiндберзi дiлянка площею сорок п'ять акрiв могла похвалитися луками з польовими квiтами, рiчковими стежками, водно-болотними угiддями, кам'яними будинками та фермерськими спорудами. Сьогоднi тут була смерть.
  Коли прибули Бiрн i Джессiка, бiля Рiвер-Трейл було припарковано полiцейську машину та машину без розпiзнавальних знакiв. Периметр уже був встановлений навколо того, що виглядало як пiвакра нарцисiв. Коли Бiрн i Джессiка наблизилися до мiсця пригоди, було легко зрозумiти, як можна було не помiтити тiло.
  Молода жiнка лежала на спинi серед яскравих квiтiв, молитовно склавши руки на талiї та тримаючи чорнi чотки. Джесiка одразу побачила, що одна з десятилiть намиста зникла.
  Джесiка озирнулася довкола. Тiло було вмiщено приблизно п'ятнадцять футiв у полi, i, за винятком вузької дорiжки з витоптаних квiтiв, ймовiрно, створеної судмедекспертом, не було жодного очевидного проникнення в поле. Дощ, напевно, змив усi слiди. Якби в рядному будинку на Восьмiй вулицi було багато можливостей для кримiналiстичної експертизи, тут, пiсля кiлькох годин зливи, їх би не було.
  Два детективи стояли на краю мiсця злочину: стрункий латиноамериканець у дорогому iталiйському костюмi та чоловiк невисокого зросту, мiцної статури, яку Джесiка впiзнала. Полiцейський в iталiйському костюмi, схоже, був стурбований не лише розслiдуванням, а й дощем, яке зiпсувало Валентино. Принаймнi зараз.
  Джессiка та Бiрн пiдiйшли, розглядаючи жертву.
  На дiвчинi була темно-синьо-зелена картата спiдниця, синi гольфи та пеннi-лофери. Джессiка дiзналася форму, що належала середнiй школi Реджина, католицькiй школi для дiвчаток на Брод-стрiт у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. У неї було синювато-чорне волосся, пiдстрижене в стилi пажа, i, наскiльки могла бачити Джесiка, у неї було близько пiвдюжини пiрсингiв у вухах i один у носi, пiрсинг без будь-яких прикрас. Було ясно, що ця дiвчина у вихiднi грала роль гота, але через суворий дрес-код у її школi не носила на уроках нiчого зi свого обладнання.
  Джессiка подивилася на руки молодої жiнки, i хоч вона не хотiла приймати правду, ось вона. Руки були з'єднанi разом у молитвi.
  Поза чутнiстю iнших Джессiка повернулася до Бiрну i тихо запитала: "Чи був у тебе колись такий випадок ранiше?"
  Бiрну не довелося довго думати про це. "Нi."
  Двоє iнших детективiв пiдiйшли, на щастя, захопивши свої великi парасольки для гольфу.
  "Джесiка, це Ерiк Чавес, Нiк Палладiно".
  Обидва чоловiки кивнули. Джессiка вiдповiла на вiтання. Чавес був симпатичним латинським хлопчиком, з довгими вiями та гладкою шкiрою, рокiв тридцяти п'яти. Напередоднi вона бачила його в Раундхаусi. Було ясно, що вiн був вiзитiвкою пiдроздiлу. У кожному вiддiленнi вiн був: тип полiцейського, який пiд час спостереження брав iз собою на задньому сидiннi товсту дерев'яну вiшалку, на яку можна було повiсити пальто, а також пляжний рушник, який вiн засовував за комiр сорочки, коли їв лайно. їжа, яку вас змусили з'їсти пiд час спостереження.
  Нiк Палладiно теж був добре одягнений, але в стилi Пiвденної Фiладельфiї: шкiряне пальто, зшитi на замовлення штани, начищенi туфлi, золотий браслет iз посвiдченням особи. Йому було близько сорока, з глибоко посадженими темно-шоколадними очима та кам'яним обличчям; його чорне волосся було зачесане назад. Джессiка вже кiлька разiв зустрiчалася з Нiком Палладiно; вiн спiвпрацював з її чоловiком у вiддiлi боротьби з наркотиками, перш нiж перейшов у вiддiл з розслiдування вбивств.
  Джессiка знизала руки обом чоловiкам. "Приємно познайомитися", - сказала вона Чавесу.
  "Аналогiчно", - вiдповiв вiн.
  - Приємно бачити тебе знову, Нiк.
  Палладiно посмiхнувся. У цiй посмiшцi було багато небезпеки. - Як твої справи, Джесс?
  "Я в порядку."
  "Сiм'я?"
  "Все добре."
  "Ласкаво просимо на шоу", - додав вiн. Нiк Палладiно сам пробув у командi менше року, але був повнiстю синiм. Вiн, мабуть, чув про її розлучення з Вiнсентом, але вiн був джентльменом. Нинi було не час i не мiсце.
  "Ерiк i Нiк працюють у загонi втiкачiв", - додав Бiрн.
  Загiн утiкачiв становив одну третину вiддiлу з розслiдування вбивств. Двома iншими були вiддiл спецiальних розслiдувань та лiнiйний загiн - вiддiл, який займався новими справами. Коли виникала важлива справа чи колись колесо починало виходити з-пiд контролю, кожного полiцейського з розслiдування вбивств ловили.
  - Чи є посвiдчення особи? - спитав Бiрн.
  "Поки що нiчого", - сказав Палладiно. - У її кишенях нiчого. Жодної сумочки та гаманця.
  "Вона пiшла до Реджини", - сказала Джесiка.
  Палладiно записав це. - Це школа на Броудi?
  "Ага. Броуд i Сi Сi Мур".
  Це той же МО, що i у вашому випадку? - Запитав Чавес.
  Кевiн Бiрн лише кивнув.
  Думка, сама думка про те, що вони можуть зiткнутися з серiйним убивцею, стиснула їх щелепи, накидаючи на них ще важчу тiнь на весь день.
  Минуло менше доби з того часу, як ця сцена розiгралася у сирому i смердючому пiдвалi рядного будинку на Восьмiй вулицi, i ось вони знову опинилися в пишному саду веселих квiтiв.
  Двох дiвчат.
  Двi мертвi дiвчата.
  Усi четверо детективiв спостерiгали, як Том Вейрiх опустився навколiшки поряд iз тiлом. Вiн задер спiдницю дiвчини, оглянув її.
  Коли вiн пiдвiвся i повернувся, щоб подивитися на них, обличчя його було похмурим. Джессiка знала, що це означає. Ця дiвчина пiсля смертi перенесла таке ж приниження, як i Тесса Уеллс.
  Джессiка подивилася на Бiрна. Усерединi нього здiймався глибокий гнiв, щось первiсне й нерозкаяне, щось, що виходить далеко за межi роботи та почуття обов'язку.
  За кiлька хвилин до них приєднався Вейрiх.
  - Як довго вона тут? - спитав Бiрн.
  "Принаймнi чотири днi", - сказав Вейрiх.
  Джессiка порахувала, i холодний мороз пробiг по її серцю. Цю дiвчину кинули тут приблизно в той час, коли викрали Тессу Уеллс. Цю дiвчину вбили першою.
  У чохлах цiєї дiвчини не вистачало бусинок на десять рокiв. Двоє зникли у Теси.
  Це означало, що iз сотень питань, що витають над ними, як щiльнi сiрi хмари, була одна iстина, одна реальнiсть, один жахливий факт, очевидний у цьому болотi невизначеностi.
  Хтось убивав католицьких школярок Фiладельфiї.
  Зважаючи на все, буйство тiльки почалося.
  OceanofPDF.com
  ЧАСТИНА ТРЕТЯ
  OceanofPDF.com
  22
  Вiвторок, 12:15
  До полудня було зiбрано оперативну групу "Вбивцi з чоток".
  Як правило, оперативнi групи органiзовувалися та санкцiонувалися великими начальниками вiдомства та завжди пiсля оцiнки полiтичного впливу жертв. Незважаючи на всю риторику про те, що всi вбивства рiвнi, робоча сила та ресурси завжди стають доступнiшими, коли жертви важливi. Якщо хтось грабує торговцiв наркотиками, бандитiв чи вуличних повiй, це одне. Якщо хтось убиває католицьких школярок, це зовсiм iнше. Католики голосують.
  До полудня значна частина початкової роботи та попереднiх лабораторних робiт була пройдена каналами. Розарiї, якi обидвi дiвчинки тримали в руках пiсля смертi, були iдентичними та доступними у дюжинi роздрiбних магазинiв релiгiйних товарiв у Фiладельфiї. Наразi слiдчi складають список клiєнтiв. Зниклi намистини на жодному мiсцi не були виявленi.
  У попередньому звiтi судово-медичної експертизи було зроблено висновок про те, що вбивця використав свердло з графiтовим свердлом, щоб просвердлити отвiр у руках жертв, i що болт, яким скрiплювалися їхнi руки, також був звичайним предметом - чотиридюймовим оцинкованим болтом. Болт iз квадратним пiдголовком можна придбати в будь-якому магазинi Home Depot, Lowe's або господарському магазинi на розi.
  У жодної з жертв не було виявлено вiдбиткiв пальцiв.
  Хрест на лобi Теси Уеллс був намальований синiм крейдою. Лабораторiя ще визначила тип. На лобi другої жертви були слiди того самого матерiалу. Крiм невеликого вiдбитка Вiльяма Блейка, знайденого на Тессе Уеллс, був також предмет, затиснутий мiж руками iншої жертви. Це був невеликий шматочок кiстки, приблизно три дюйми завдовжки. Вiн виявився дуже гострим, i його тип чи вигляд ще не було iдентифiковано. Цi два факти не було передано до ЗМI.
  Не мало значення й той факт, що обидвi жертви були пiд впливом наркотикiв. Але тепер з'явилися новi докази. Крiм мiдазоламу, лабораторiя пiдтвердила наявнiсть ще бiльш пiдступного препарату. В органiзмi обох жертв був препарат пiд назвою Павулон, потужний паралiтичний засiб, який викликав у жертви паралiч, але не полегшував бiль.
  Репортери газет Inquirer i The Daily News, а також мiсцевих теле- i радiостанцiй досi обережно називали вбивства справою рук серiйного вбивцi, але в The Report, опублiкованому на лайнерi з пташиною клiткою, такої стриманостi не було. iз двох тiсних кiмнат на Сенсом-стрiт.
  ХТО ВБИВАЄ ДIВЧИН ЧIТКИ? кричав заголовок на їхньому сайтi.
  Оперативна група зустрiлася у спiльнiй кiмнатi на першому поверсi Roundhouse.
  Усього детективiв було шiсть. Крiм Джессiки та Бiрна, там були Ерiк Чавес, Нiк Палладiно, Тонi Парк та Джон Шеперд, два останнi детективи з вiддiлу спецiальних розслiдувань.
  Тонi Пак був американцем корейського походження, давнiм ветераном вiддiлу розслiдування особливо важливих справ. Автопiдроздiл був частиною Major Case, i Джессiка ранiше працювала з Тонi. Йому було близько сорока п'яти рокiв, вiн був швидким та iнтуїтивним, сiм'янином. Вона завжди знала, що вiн потрапить до вiддiлу вбивств.
  Джон Шепард був зiрковим розiгруючим команди Вiлланови на початку 1980-х. Дензел, гарний i з ледь сивiючими на скронях, за жахливу цiну шiсть вiсiм дюймiв замовив свої консервативнi костюми на замовлення в магазинi "Бойдс" на Честнат-стрiт. Джессiка нiколи не бачила його без краватки.
  Щоразу, коли збиралася оперативна група, намагалися укомплектувати її детективами, що мають унiкальнi здiбностi. Джон Шепард був гарний "у кiмнатi", досвiдчений i досвiдчений слiдчий. Тонi Парк був чарiвником у роботi з базами даних - NCIC, AFIS, ACCURINT, PCBA. Нiк Палладiно та Ерiк Чавес були гарнi на вулицi. Джесiка запитувала себе, що вона принесла на стiл, сподiваючись, що це щось iнше, нiж її стать. Вона знала, що вона природжений органiзатор, який вмiє координувати, органiзовувати та складати графiки. Вона сподiвалася, що це буде можливiсть довести це.
  Кевiн Бiрн очолив оперативну групу. Незважаючи на те, що вiн явно пiдходив для цiєї роботи, Бiрн сказав Джесiцi, що йому була потрiбна вся його сила переконання, щоб змусити Айка Бьюкенена дати йому цю роботу. Бiрн знав, що справа була не в невпевненостi у своїх силах, а в тому, що Айку Бьюкенену довелося подумати про ширшу картину, а саме про можливiсть ще однiєї вогненної бурi негативної преси, якщо щось не дай Боже пiде не так, як було. у справi Моррiса Бланшара.
  Айк Бьюкенен, як керiвник, мав пiдтримувати зв'язок iз великими босами, а Бiрн проводив брифiнги та подав звiти про стан справ.
  Поки команда збиралася, Бiрн стояв за столом завдань, займаючи будь-яке вiльне мiсце у тiсному просторi. Джесiцi здалося, що Бiрн виглядає трохи тремтячим i наручники трохи обпаленi. Вона знала його зовсiм недавно, але вiн не здався їй полiцейським, який може розгубитись у такiй ситуацiї. Це мало бути щось iнше. Вiн виглядав як зацькована людина.
  "У нас є бiльше тридцяти комплектiв часткових вiдбиткiв з мiсця злочину Теси Уеллс, але жодного з мiсця злочину Бартрама", - почав Бiрн. "Хiтiв наразi немає. Жодна жертва не дала ДНК у виглядi сперми, кровi чи слини".
  Поки вiн говорив, вiн розмiщував зображення на бiлiй дошцi позаду себе. "Основний пiдпис тут - католицька школярка, яку вiдводять прямо з вулицi. Вбивця вставляє болт i гайку з оцинкованої сталi в просвердлений отвiр у центрi руки. Вiн використовує товсту нейлонову нитку - ймовiрно, таку, яку використовують при виготовленнi вiтрил - i зашиває їх пiхви. Вiн залишає на їхньому лобi знак у формi хреста, зроблений синiм крейдою. Обидвi жертви померли вiд перелому шиї.
  "Першою знайденою жертвою була Тесса Уеллс. Її тiло було виявлено у пiдвалi покинутого будинку на Восьмiй вулицi та Джефферсон. Друга жертва, знайдена в полi в Бартрам-Гарденс, була мертва щонайменше чотири днi тому. В обох випадках виконавець носив непористi рукавички.
  "Обом жертвам вводили бензодiазепiн короткої дiї пiд назвою мiдазолам, який за дiєю аналогiчний рогiпнолу. Крiм того, там була хороша кiлькiсть препарату Павулон. Ми маємо хтось, хто зараз перевiряє доступнiсть Павулона на вулицях.
  - Що робить цей Павулон? - Запитав Пак.
  Бiрн переглянув звiт судмедексперту. "Павулон - паралiтик. Викликає паралiч кiстякових м'язiв. На жаль, згiдно зi звiтом, для потерпiлого це зовсiм не впливає на больовий порiг".
  "Отже, наш хлопчик завдав удару i занурив цей мiдазолам, а потiм ввiв павулон пiсля того, як жертвам дали заспокiйливе", - сказав Джон Шепард.
  "Напевно, так воно i сталося".
  "Наскiльки доступнi цi лiки?" - Запитала Джесiка.
  "Схоже, що цей Павулон iснує вже давно", - сказав Бiрн. "У довiдковому звiтi йдеться, що його використовували у цiлiй серiї експериментiв на тваринах. У ходi експериментiв дослiдники вважали, що оскiльки тварина не могла рухатися, йому не було боляче. Нiякого знеболювального чи снодiйного їм не давали. Виявляється, тварини були в агонiї. Схоже, роль таких наркотикiв, як павулон, у тортурах добре вiдома АНБ/ЦРУ. Кiлькiсть психiчного жаху, який ви можете уявити, настiльки велика, наскiльки це можливо.
  Сенс того, що сказав Бiрн, почав усвiдомлюватись, i це лякало. Тесса Уеллс вiдчувала все, що з нею робив її вбивця, але не могла поворухнутися.
  "Павулон деякою мiрою доступний на вулицях, але я думаю, що нам потрiбно заглянути в медичну спiльноту, щоб знайти зв'язок", - сказав Бiрн. "Працiвники лiкарень, лiкарi, медсестри, фармацевти".
  Бiрн наклеїв на дошку пару фотографiй.
  "Наш виконавець також залишає предмет на кожнiй жертвi", - продовжив вiн. "У першої жертви ми знайшли невеликий шматочок кiстки. У випадку з Тессою Веллс - невелика репродукцiя картини Вiльяма Блейка".
  Бiрн вказав на двi фотографiї на дошцi - зображення чоток.
  "У чотках, знайдених у першої жертви, був вiдсутнiй один набiр iз десяти намистин, званий десятилiттям. Типовий чоток налiчує п'ять десятилiть. Розарiю Теси Уеллс не було два десятилiття. Хоч ми й не хочемо тут займатися математикою, я думаю, що вiдбувається очевидно. Ми маємо закрити цього поганого актора, хлопцi".
  Бiрн притулився до стiни i обернувся до Ерiка Чавеса. Чавес був головним у розслiдуваннi вбивства у Бартрам Гарденс.
  Чавес пiдвiвся, вiдкрив блокнот i почав. - Жертву Бартрама звали Нiколь Тейлор, сiмнадцять рокiв, вона проживала на Келлоухiл-стрiт у районi Фермаунт. Вона навчалася у середнiй школi Реджина на Брiд та CB Мур-авеню.
  "За попереднiм звiтом МЕ, причина смертi була iдентична смертi Теси Уеллс: зламана шия. Щодо iнших пiдписiв, якi також були iдентичними, ми зараз проганяємо їх через VICAP. Сьогоднi ми дiзнаємося про блакитний матерiал на лобi Теси Уеллс. Через вплив на лобi Нiколь залишилися лише слiди.
  "Єдиний недавнiй синець на тiлi був на лiвiй долонi Нiколь". Чавес вказав на фотографiю, прикрiплену до бiлої дошки, - крупний план Нiколь лiвої руки. "Цi порiзи було зроблено пiд тиском її нiгтiв. У борозенках було виявлено слiди лаку для нiгтiв". Джессiка подивилася на фотографiю, пiдсвiдомо вп'явшись короткими нiгтями в м'ясисту частину руки. На долонi Нiколь було пiвдюжини заглиблень у виглядi пiвмiсяця, якi мають помiтного малюнка.
  Джессiка уявила, як дiвчинка вiд страху стискає кулак. Вона вигнала цей образ. Це був час для лютi.
  Ерiк Чавес розпочав вiдновлення минулого дня Нiколь Тейлор.
  Нiколь покинула свiй будинок на Каллоухiллi приблизно о сьомiй двадцять ранку в четвер. Вона пiшла одна Брод-стрiт до середньої школи Реджина. Вона вiдвiдувала всi заняття, а потiм пообiдала зi своєю подругою Домiнi Доусон у їдальнi. О двадцять вона вийшла зi школи i попрямувала на пiвдень по Брiд. Вона зайшла до салону пiрсингу Hole World. Там вона подивилася на деякi прикраси. За словами власницi Iрини Камiнської, Нiколь виглядала щасливою i навiть балакучою, нiж зазвичай. Панi Камiнськи зробила Нiколь весь пiрсинг i сказала, що Нiколь поклала око на рубiнову сережку в носi i збирала на неї грошi.
  З салону Нiколь продовжила шлях Брод-стрiт до Жирар-авеню, потiм до Вiсiмнадцятої вулицi i увiйшла до лiкарнi Святого Йосипа, де її мати працювала прибиральницею. Шерон Тейлор розповiла детективам, що її дочка була в особливо гарному настрої, бо один iз її улюблених музичних гуртiв, "Сестри милосердя", виступав у п'ятницю ввечерi в театрi Трокадеро, i мала квитки на їхнiй концерт.
  Мати та дочка роздiлили чашку фруктiв у їдальнi. Вони говорили про весiлля одного з кузин Нiколь, яке мало вiдбутися в червнi, i про необхiднiсть Нiколь "виглядати як ледi". Мiж ними була постiйна битва через схильнiсть Нiколь до готичної зовнiшностi.
  Нiколь поцiлувала матiр i приблизно о четвертiй годинi вийшла з лiкарнi через виїзд на Жирар-авеню.
  У цей момент Нiколь Тереза Тейлор просто зникла.
  Наскiльки вдалося встановити слiдству, наступного разу її побачили, коли охоронець Бартрам Гарденс знайшов її в полi нарцисiв майже через чотири днi. Огляд територiї бiля лiкарнi продовжувався.
  - Її мати заявила про її зникнення? - Запитала Джесiка.
  Чавес перегорнув свої записи. "Виклик надiйшов о першiй годинi двадцять у п'ятницю вранцi".
  "Нiхто не бачив її пiсля того, як вона вийшла з лiкарнi?"
  "Нiхто", - сказав Чавес. "Але на пiд'їздах та на парковцi є камери спостереження. Стрiчки вже в дорозi.
  "Хлопцi?" - Запитав Шепард.
  "За словами Шерон Тейлор, її дочка не мала нинiшнього бойфренда", - сказав Чавес.
  - А що про її батька?
  "Мiстер. Дональд П. Тейлор - далекобiйник, в даний час знаходиться десь мiж Таосом i Санта-Фе.
  "Щойно ми тут закiнчимо, ми збираємося вiдвiдати школу та подивитися, чи зможемо ми отримати список її друзiв", - додав Чавес.
  Безпосереднiх питань бiльше не було. Бiрн пiшов уперед.
  "Бiльшiсть iз вас знають Шарлотту Саммерс", - сказав Бiрн. "Для тих, хто не знає, доктор Саммерс - професор кримiнальної психологiї в Пенсiльванському унiверситетi. Iнодi вона консультується з вiддiлом з питань профайлiнгу".
  Джессiка знала Шарлотту Саммерс лише з чуток. Її найзнаменитiшим випадком став докладний опис Флойда Лi Касла, психопата, який полював на повiй у Камденi та його околицях влiтку 2001 року.
  Той факт, що Шарлотта Саммерс вже була в центрi уваги, сказав Джессiцi, що розслiдування значно розширилося за останнi кiлька годин, i що виклик ФБР може бути лише питанням часу, щоб допомогти з робочою силою, або надати допомогу в судово-медичнiй експертизi. розслiдування. Усi в кiмнатi хотiли отримати солiдну перевагу до того, як з'являться костюми та вiзьмуть на себе всi заслуги.
  Шарлотта Саммерс пiдвелася i пiдiйшла до дошки. Їй було пiд сорок, вона була витонченою та стрункою, з блiдо-блакитними очима та короткою стрижкою. На нiй був витончений костюм у крейдову смужку та блiдо-лiлова шовкова блузка. "Я знаю, що тут виникає спокуса припустити, що той, кого ми шукаємо, є якимсь релiгiйним фанатиком", - сказав Саммерс. "Немає жодних пiдстав думати, що це не так. З одним застереженням. Схильнiсть думати про фанатикiв як про iмпульсивних чи безрозсудних людей невiрна. Це високоорганiзований вбивця.
  "От що ми знаємо: вiн забирає своїх жертв прямо з вулицi, якийсь час утримує їх, а потiм вiдвозить до мiсця, де вбиває. Це викрадення високого ризику. Яскраве денне свiтло, громадськi мiсця. На зап'ястях та кiсточках немає слiдiв синцiв вiд лiгатур.
  "Куди б вiн їх узяв спочатку, вiн не стримує i не сковує їх. Обом жертвам дали дозу мiдазоламу, а також паралiтичний засiб, який полегшив зашивання пiхви. Шиття проводиться передсмертно, тому ясно, що вiн хоче, щоб вони знали про те, що з ними вiдбувається. I вiдчути це".
  "Яке значення рук?" - Запитав Нiк Палладiно.
  "Можливо вiн позицiонує їх так, щоб вони вiдповiдали якiйсь релiгiйнiй iконографiї. Якась картина або скульптура, на якiй вiн зациклений. Болт мiг вказувати на одержимiсть стигматами чи саме розп'яття. Яким би не було значення цi конкретнi дiї мають значення. Зазвичай, якщо ви хочете когось вбити, ви пiдходите до нього i душите його чи стрiляєте у нього. Той факт, що наш об'єкт витрачає час на цi речi, сам примiтний".
  Бiрн кинув погляд на Джесiку, i вона прочитала його голосно та ясно. Вiн хотiв, щоб вона подивилася на релiгiйнi символи. Вона зробила позначку.
  "Якщо вiн не наражає жертв сексуального насильства, в чому його сенс?" - Запитав Чавес. "Я маю на увазi, за всiєї цiєї лютi, чому немає зґвалтування? Це про помсту?
  "Можливо, ми спостерiгаємо якийсь прояв горя або втрати", - сказав Саммерс. "Але явно йдеться про контроль. Вiн хоче контролювати їх фiзично, сексуально, емоцiйно - три областi, якi найбiльше збивають з пантелику дiвчаток цього вiку. Можливо, у цьому вiцi вiн втратив дiвчину через сексуальний злочин. Можливо, дочка чи сестра. Той факт, що вiн зашиває їхнi пiхви, може означати, що вiн вiрить, що повертає цих молодих жiнок у якийсь перекручений стан невинностi, стан невинностi".
  Що могло змусити його зупинитися? - Запитав Тонi Парк. "У цьому мiстi багато дiвчат-католикiв".
  "Я не бачу жодної ескалацiї насильства", - сказав Саммерс. "Насправдi його метод вбивства досить гуманний, враховуючи всi обставини. Вони не затримуються у смертi. Вiн не намагається вiдiбрати у цих дiвчат жiночнiсть. Саме навпаки. Вiн намагається захистити це, зберегти на вiчнiсть, якщо хочете.
  "Схоже, його мисливськi угiддя знаходяться в цiй частинi Пiвнiчної Фiладельфiї", - сказала вона, вказуючи на видiлену територiю у двадцять кварталiв. "Наш невiдомий суб'єкт, ймовiрно, бiлий, вiд двадцяти до сорока рокiв, фiзично сильний, але, ймовiрно, не фанатичний iз цього приводу. Чи не тип бодiбiлдера. Швидше за все, вiн був вихований католиком, з iнтелектом вищий за середнiй, швидше за все, зi ступенем бакалавра, принаймнi, а може й вище. Вiн водить фургон або унiверсал, можливо, якийсь позашляховик. Це полегшить посадку дiвчаток у його машину та вихiд iз неї".
  "Що ми отримуємо за мiсцем злочинiв?" - Запитала Джесiка.
  "Боюсь, на даний момент я поняття не маю", - сказав Саммерс. "Будинок на Восьмiй вулицi та сади Бартрама - це настiльки рiзнi мiсця, наскiльки можна собi уявити".
  - Виходить, ти вiриш, що вони випадковi? - Запитала Джесiка.
  "Я не вiрю, що це так. В обох випадках складається враження, що жертва ретельно позована. Я не вiрю, що наш невiдомий суб'єкт робить щось безсистемне. Тесса Уеллс була прикута до цiєї колони не просто так. Нiколь Тейлор була випадково кинута у цю сферу. Цi мiсця напевно мають велике значення.
  "Спочатку, можливо, виникла спокуса подумати, що Тессу Уеллс помiстили до того рядового будинку на Восьмiй вулицi, щоб сховати своє тiло, але я не вiрю, що це так. Нiколь Тейлор була обережно виставлена на загальний огляд кiлькома днями ранiше. Спроб сховати тiло не було. Цей хлопець працює за денного свiтла. Вiн хоче, щоб ми знайшли його жертви. Вiн зарозумiлий i хоче, щоб ми думали, що вiн розумнiший за нас. Той факт, що вiн помiщав предмети мiж їхнiми руками, пiдтверджує цю теорiю. Вiн явно закликає нас зрозумiти, що робить.
  "Наскiльки ми можемо судити зараз, цi дiвчата не знали один одного. Вони оберталися у рiзних соцiальних колах. Тесса Уеллс любила класичну музику; Нiколь Тейлор захоплювалася готик-рок-сценою. Вони ходили до рiзних шкiл, мали рiзнi iнтереси".
  Джессiка подивилася на фотографiї двох дiвчаток, що стояли поряд на дошцi. Вона згадала, наскiльки глухою була ситуацiя, коли вона вирушила в Назарянин. Типи чирлiдерiв немає нiчого спiльного з рок-н-роллером, i навпаки. Були ботанiки, що проводили вiльний час за комп'ютерами в бiблiотецi, королеви моди, якi завжди були зануренi у свiжий випуск Vogue, Marie Clare чи Elle. А ще була її компанiя, група iз Пiвденної Фiладельфiї.
  На перший погляд, Тессу Веллс i Нiколь Тейлор пов'язувало те, що вони були католиками i ходили до католицьких шкiл.
  "Я хочу, щоб кожен куточок життя цих дiвчаток був вивернутий навиворiт", - сказав Бiрн. "З ким вони спiлкувалися, куди ходили у вихiднi, їхнi хлопцi, родичi, знайомi, в яких клубах вони перебували, в якi фiльми ходили, до яких церков належать. Хтось щось знає. Хтось щось бачив.
  "Чи можемо ми приховати вiд преси калiцтва та знайденi предмети?" - Запитав Тонi Парк.
  "Можливо, на двадцять чотири години", - сказав Бiрн. "Пiсля цього я в цьому сумнiваюся".
  Чавес висловився. "Я розмовляв зi шкiльним психiатром, який консультує у Регiнi. Вiн працює у офiсi Назарейської Академiї на пiвнiчному сходi. Назарянин є адмiнiстративним офiсом п'яти єпархiальних шкiл, включаючи Регiна. У єпархiї на всi п'ять шкiл працює один психiатр, який щотижня змiнюється. Можливо вiн зможе допомогти".
  При цьому Джессiка вiдчула, як у неї впав живiт. Мiж Регiною та Назарянином iснував зв'язок, i тепер вона знала, що це за зв'язок.
  "У них на таку кiлькiсть дiтей лише один психiатр?" - Запитав Тонi Парк.
  "У них є пiвдюжини консультантiв", - сказав Чавес. "Але лише один психiатр на п'ять шкiл".
  "Хто це?"
  Поки Ерiк Чавес переглядав свої записи, Бiрн знайшов Джессiковi очi. На той час, коли Чавес знайшов це iм'я, Бiрн уже вийшов iз кiмнати i розмовляв телефоном.
  OceanofPDF.com
  23
  Вiвторок, 14:00
  "Я ДУЖЕ ЦIНУ, що ви прийшли", - сказав Бiрн Брайану Паркхерсту. Вони стояли посеред широкої напiвкруглої кiмнати, де розташовувалося вiддiлення з розслiдування вбивств.
  "Все, що я можу зробити, щоб допомогти". Паркхерст був одягнений у чорно-сiрий нейлоновий спортивний костюм i щось на зразок новеньких кросiвок Reebok. Якщо вiн нервував через те, що його викликали для розмови з полiцiєю з цього приводу, це не показувалося. Знову ж таки, подумала Джесiка, вiн психiатр. Якби вiн умiв читати на сполох, вiн мiг би написати самовладання. "Зайве говорити, що ми спустошенi в Назарянинi".
  "Студенти тяжко переносять це?"
  "Боюсь, що так."
  Навколо двох чоловiкiв посилився рух людей. То був старий трюк - змусити свiдка пошукати, де б сiсти. Дверi в кiмнату для допитiв А були широко вiдчиненi; всi стiльцi у спiльнiй кiмнатi були зайнятi. Навмисне.
  "Ой, вибачте." Голос Бiрна був сповнений занепокоєння та щиростi. Вiн теж був добрий. - Чому б нам тут не посидiти?
  
  БРАЙАН ПАРКХЕРСТ сидiв у крiслi з м'якою оббивкою навпроти Бiрна в кiмнатi для допитiв А, маленькiй, неохайнiй кiмнатi, де пiдозрюванi та свiдки допитувалися, давали свiдчення та надавали iнформацiю. Джессiка спостерiгала через двостороннє дзеркало. Дверi в кiмнату для допитiв залишилися вiдчиненими.
  "Ще раз, - почав Бiрн, - ми цiнуємо, що ви знайшли час".
  У кiмнатi було два стiльцi. Одним iз них було крiсло з м'якою оббивкою; iнший - потертий металевий складний стiлець. Пiдозрюванi так i не отримали гарного випорожнення. Свiдки вчинили це. Поки що вони не стали пiдозрюваними.
  "Це не проблема", - сказав Паркхерст.
  Вбивство Нiколь Тейлор стало головною темою пiвденних новин, а вторгнення до нього транслювалися у прямому ефiрi на всiх мiсцевих телеканалах. Знiмальна група перебувала у Бартрам Гарденс. Кевiн Бiрн не спитав лiкаря Паркхерста, чи чув вiн цю новину.
  "Ви наблизилися до того, щоб знайти людину, яка вбила Тессу?" - спитав Паркхерст звичним розмовним тоном. Таким тоном мiг би розпочати сеанс терапiї з новим пацiєнтом.
  "У нас є кiлька зачiпок", - сказав Бiрн. - Розслiдування ще на раннiй стадiї.
  "Вiдмiнно", - сказав Паркхерст. Слово прозвучало холодно i трохи рiзко з огляду на характер злочину.
  Бiрн дозволив слову кiлька разiв облетiти кiмнату, а потiм полетiв на пiдлогу. Вiн сiв навпроти Паркхерста i кинув папку на пошарпаний металевий стiл. "Я обiцяю не затримувати вас занадто довго", - сказав вiн.
  - У мене є весь час, який тобi потрiбний.
  Бiрн узяв папку та схрестив ноги. Вiн вiдкрив папку, старанно приховуючи її вiд Паркхерста. Джесiка побачила, що це номер 229, базовий бiографiчний звiт. Брайану Паркхерсту нiчого не загрожував, але йому не обов'язково було про це знати. "Розкажiть менi трохи бiльше про вашу роботу в Назарянинi".
  "Ну, в основному це консультацiї в галузi навчання та поведiнки", - сказав Паркхерст.
  "Ви консультуєте студентiв щодо їхньої поведiнки?"
  "Так."
  "Як же так?"
  "Усi дiти та пiдлiтки час вiд часу стикаються з проблемами, детектив. Вони бояться йти до нової школи, вiдчувають депресiю, їм нерiдко бракує самодисциплiни чи почуття власної гiдностi, їм бракує соцiальних навичок. В результатi вони часто експериментують iз наркотиками чи алкоголем або думають про самогубство. Я даю своїм дiвчаткам знати, що мої дверi завжди вiдчиненi для них".
  "Мої дiвчатка", - подумала Джесiка.
  "Чи легко студентам, яких ви консультуєте, вiдкритися вам?"
  "Менi подобається так думати", - сказав Паркхерст.
  Бiрн кивнув головою. - Що ти можеш менi сказати?
  Паркхерст продовжив. "Частина того, що ми робимо, - це спроби виявити потенцiйнi труднощi у навчаннi у учнiв, а також розробити програми для тих, хто може опинитися пiд загрозою невдачi. Такi речi.
  "Чи багато у Назарянинi студентiв, якi потрапляють у цю категорiю?" - спитав Бiрн.
  "Яка категорiя?"
  "Студенти, якi ризикують зазнати невдачi".
  "Я думаю, не бiльше, нiж у будь-якiй парафiяльнiй середнiй школi", - сказав Паркхерст. "Напевно, менше".
  "Чому це?"
  "Назарянин має спадщину високих академiчних досягнень", - сказав вiн.
  Бiрн зробив кiлька нотаток. Джесiка побачила, як очi Паркхерста блукають блокнотом.
  Паркхерст додав: "Ми також намагаємося дати батькам та вчителям навички, що дозволяють справлятися з деструктивною поведiнкою, заохочувати толерантнiсть, розумiння та визнання рiзноманiтностi".
  "Це просто копiя брошури", - подумала Джессiка. Бiрн це знав. Паркхерст це знав. Бiрн переключив передачу, навiть не намагаючись приховати це. "Ви католик, доктор Паркхерст?"
  "Звичайно."
  "Якщо ви не заперечуєте, я запитаю, чому ви працюєте на архiєпархiю?"
  "Прошу вибачення?"
  "Я думаю, ви могли б заробити набагато бiльше грошей, займаючись приватною практикою".
  Джессiка знала, що це правда. Вона зателефонувала своїй старiй однокласницi, яка працювала у вiддiлi кадрiв архiєпископiї. Вона точно знала, що зробив Брайан Паркхерст. Вiн заробляв 71 400 доларiв на рiк.
  "Церква - дуже важлива частина мого життя, детектив. Я багатьом завдячую цьому".
  "До речi, яка ваша улюблена картина Вiльяма Блейка?"
  Паркхерст вiдкинувся назад, нiби намагаючись краще зосередитись на Бiрнi. "Моя улюблена картина Вiльяма Блейка?"
  "Так", сказав Бiрн. "Менi подобається Данте i Вергiлiй бiля брами пекла".
  "Я... ну, я не можу сказати, що знаю про Блейка дуже багато".
  "Розкажи менi про Тессе Уеллс".
  Це був пострiл у живiт. Джесiка уважно спостерiгала за Паркхерстом. Вiн був гладким. Чи не тiк.
  "Що б ви хотiли дiзнатися?"
  "Вона колись згадувала когось, хто мiг її турбувати? Когось, кого вона могла боятися?
  Паркхерст, здавалося, на мить задумався про це. Джессiка не купувала. I Бiрн також.
  "Не те, щоб я мiг згадати", сказав Паркхерст.
  - Вона здавалася особливо стурбованою останнiм часом?
  - Нi, - сказав Паркхерст. "Минулого року був перiод, коли я бачив її трохи частiше, нiж деяких iнших студентiв".
  - Ти колись бачив її поза школою?
  Наприклад, перед Днем Подяки? Джессiка замислилась.
  "Нi."
  "Ви були трохи ближче до Тессi, нiж деякi iншi учнi?" - спитав Бiрн.
  "Не зовсiм."
  "Але був якийсь зв'язок".
  "Так."
  "Так усе почалося з Карен Хiллкiрк?"
  Обличчя Паркхерста почервонiло, а потiм миттєво похололо. Вiн явно на це чекав. Карен Хiллкiрк була студенткою, з якою у Паркхерста був роман в Огайо.
  - Це не те, що ви думаєте, детектив.
  "Просвiтите нас", - сказав Бiрн.
  При словi "ми" Паркхерст глянув у дзеркало. Джесiцi здалося, що вона помiтила найменшу усмiшку. Їй хотiлося стерти це з його обличчя.
  Потiм Паркхерст на мить опустив голову, тепер каючись, нiби цю iсторiю вiн розповiдав багато разiв, хоч би самому собi.
  "Це була помилка", - почав вiн. "Я. . . Я сам був молодий. Карен була зрiлою для свого вiку. Це просто. . . трапилося."
  - Ви були її радником?
  - Так, - сказав Паркхерст.
  "Тодi ви можете бачити, що є тi, хто скаже, що ви зловживали становищем влади, чи не так?"
  - Звичайно, - сказав Паркхерст. "Я це розумiю."
  "У вас були такi ж вiдносини з Тессою Уеллс?"
  "Абсолютно нi", - сказав Паркхерст.
  "Ви знайомi зi студенткою Реджини на iм'я Нiколь Тейлор?"
  Паркхерст вагався секунду. Ритм iнтерв'ю почав пришвидшуватися. Схоже, Паркхерст намагався сповiльнити його. "Так, я знаю Нiколь".
  Знаєш, подумала Джессiка. Нинi.
  - Ти давав їй поради? - спитав Бiрн.
  - Так, - сказав Паркхерст. "Я працюю з учнями п'яти єпархiальних шкiл".
  - Наскiльки добре ти знаєш Нiколь? - спитав Бiрн.
  - Я бачив її кiлька разiв.
  - Що ти можеш менi розповiсти про неї?
  "У Нiколь є деякi проблеми iз самооцiнкою. Деякий. . . проблеми вдома", - сказав Паркхерст.
  "Якi проблеми iз самооцiнкою?"
  "Нiколь - одинак. Вона справдi захоплена готичною сценою, i це дещо iзолювало її у Реджинi".
  "Гот?"
  "Гот-сцена переважно складається з дiтей, яких з тiєї чи iншої причини вiдкидають "нормальнi" дiти. Вони схильнi одягатися iнакше, слухати свою музику".
  "Одiтися iнакше як?"
  "Ну є рiзнi готичнi стилi. Типовi або стереотипнi готи одягаються на все чорне. Чорнi нiгтi, чорна помада, численнi пiрсинг. Але деякi дiти одягаються у вiкторiанському стилi чи, якщо хочете, в iндустрiальному стилi. Вони слухають усiх вiд Баухауза до груп старої школи, таких як Cure, Siouxsie and the Banshees".
  Бiрн кiлька хвилин просто дивився на Паркхерста, утримуючи його в крiслi. У вiдповiдь Паркхерст перемiстив свою вагу на сидiння та поправив одяг. Вiн зачекав, поки Бiрн вийде. "Здається, ти багато знаєш про цi речi", - сказав нарештi Бiрн.
  - Це моя робота, детектив, - сказав Паркхерст. "Я не зможу допомогти своїм дiвчаткам, якщо не знаю, звiдки вони".
  мої дiвчатка", - зауважила Джесiка.
  "Насправдi", продовжив Паркхерст, "я сам зiзнаюся, що у мене є кiлька компакт-дискiв Cure".
  Можу сперечатися, що так, - розмiрковувала Джессiка.
  "Ви згадали, що Нiколь мав проблеми вдома", - сказав Бiрн. Що за проблеми?
  "Ну, по-перше, у її сiм'ї є iсторiя зловживання алкоголем", - сказав Паркхерст.
  "Якесь насильство?" - спитав Бiрн.
  Паркхерст помовчав. "Не те щоб я пам'ятаю. Але навiть якби я це зробив, ми тут вступаємо до конфiденцiйних справ.
  Це те, чим студенти обов'язково подiляться з вами?
  - Так, - сказав Паркхерст. "Тi, хто до цього схильний".
  Чи багато дiвчат схильнi обговорювати з вами iнтимнi подробицi свого сiмейного життя?
  Бiрн надав цьому слову хибне значення. Паркхерст упiймав це. "Так. Менi подобається думати, що я вмiю заспокоювати молодих людей".
  "Тепер обороняюся", - подумала Джессiка.
  "Я не розумiю всiх цих питань про Нiколь. З нею щось трапилося?
  "Її знайшли вбитою сьогоднi вранцi", - сказав Бiрн.
  "Боже мiй." Обличчя Паркхерста зблiдло. "Я бачив новини. . . У мене немає. . ".
  У новинах не розголошують iм'я жертви.
  - Коли ти востаннє бачив Нiколь?
  Паркхерст замислився на кiлька вирiшальних моментiв. "Пройшло кiлька тижнiв".
  - Де ви були ранком у четвер i п'ятницю, докторе Паркхерсте?
  Джесiка була впевнена, що Паркхерст знав, що допит щойно перетнув бар'єр, що вiдокремлює свiдка вiд пiдозрюваного. Вiн мовчав.
  "Це просто звичайне питання", - сказав Бiрн. "Ми повиннi охопити всi бази".
  Перш нiж Паркхерст встиг вiдповiсти, у вiдчиненi дверi тихо постукали.
  То був Айк Бьюкенен.
  - Детектив?
  
  Пiдходячи до офiсу Бьюкенена, Джесiка побачила чоловiка, що стоїть спиною до дверей. Йому було рокiв п'ять одинадцять, вiн був одягнений у чорне пальто i з темним капелюхом у правiй руцi. Вiн був атлетично складений, широкоплечий. Його голена голова блищала пiд лампами денного свiтла. Вони увiйшли до офiсу.
  "Джесiка, це монсеньйор Террi Пасек", - сказав Бьюкенен.
  Террi Пачек, за репутацiєю, був запеклим захисником Фiладельфiйської архiєпархiї, людиною, яка досягла всього самостiйно, родом з важкопрохiдних пагорбiв округу Лакаванна. Вугiльна країна. В архiєпархiї, де налiчувалося майже пiвтора мiльйона католикiв i близько трьохсот парафiй, нiхто не був активнiшим i стiйкiшим захисником, нiж Террi Пачек.
  Вiн проявив себе в 2002 роцi пiд час короткого сексуального скандалу, коли було звiльнено шiстьох священикiв з Фiладельфiї, а також кiлькох священикiв з Аллентауна. Звiсно, скандал блiднув у порiвняннi з тим, що сталося в Бостонi, проте Фiладельфiя з її великим католицьким населенням похитнулася.
  Протягом цих кiлькох мiсяцiв Террi Пачек був у центрi уваги засобiв масової iнформацiї, вiдвiдуючи всi мiсцевi ток-шоу, кожну радiостанцiю та з'являючись у кожнiй газетi. Тодi Джессiка уявляла його як добре говорить, добре освiченого пiтбуля. До чого вона не була готова тепер, коли зустрiла його особисто, то це до посмiшки. Якоїсь митi вiн виглядав компактною версiєю рестлера WWF, готового накинутися. Наступного моменту все його обличчя змiнилося, освiтлюючи кiмнату. Вона бачила, як вiн зачарував не лише засоби масової iнформацiї, а й вiкарiатство. Вона мала вiдчуття, що Террi Пачек може побудувати своє майбутнє в лавах полiтичної iєрархiї церкви.
  "Монсеньйор Пачек". Джессiка простягла руку.
  - Як просувається розслiдування?
  Питання було адресоване Джессiцi, але Бiрн вийшов уперед. "Ще рано", сказав Бiрн.
  - Я так розумiю, чи сформована оперативна група?
  Бiрн знав, що Пачек уже знав вiдповiдь на це запитання. Вираз обличчя Бiрна сказав Джессiцi - i, можливо, самому Пацеку - що вiн цього не оцiнив.
  - Так, - сказав Бiрн. Плоский, лаконiчний, прохолодний.
  - Сержант Бьюкенен сказав менi, що ви привели доктора Брайана Паркхерста?
  "От i все", - подумала Джесiка.
  "Доктор. Паркхерст зголосився допомогти нам у розслiдуваннi. Виявляється, вiн був знайомий з обома жертвами".
  Террi Пачек кивнув головою. - Отже, доктор Паркхерст не є пiдозрюваним?
  "Абсолютно нi", - сказав Бiрн. "Вiн тут просто як важливий свiдок".
  Поки що, подумала Джесiка.
  Джессiка знала, що Террi Пасек йде канатом. З одного боку, якщо хтось убивав католицьких школярок у Фiладельфiї, вiн був зобов'язаний залишатися в курсi ситуацiї, стежачи за тим, щоб розслiдування було присвоєно високий прiоритет.
  З iншого боку, вiн не мiг залишатися осторонь i запрошувати на допит спiвробiтникiв архiєпархiї без поради чи принаймнi без демонстрацiї пiдтримки з боку церкви.
  "Як представник архiєпархiї, ви, звичайно, можете зрозумiти моє занепокоєння цими трагiчними подiями", - сказав Пачек. "Сам архiєпископ спiлкувався зi мною прямо i уповноважив мене надати у ваше розпорядження всi ресурси єпархiї".
  "Це дуже щедро", - сказав Бiрн.
  Пачок вручив Бiрну картку. "Якщо мiй офiс може щось зробити, будь ласка, не соромтеся зателефонувати нам".
  "Я обов'язково так i зроблю", - сказав Бiрн. - Просто з цiкавостi, монсеньйоре, звiдки ви дiзналися, що прийшов доктор Паркхерст?
  - Вiн зателефонував менi до офiсу пiсля того, як ти зателефонував йому.
  Бiрн кивнув головою. Якби Паркхерст попередив архiєпархiю про допит свiдка, було б ясно, що вiн знав, що розмова може перерости в допит.
  Джессiка подивилася на Айка Бьюкенена. Вона побачила, як вiн подивився через її плече i зробив ледве помiтний рух головою - жест, який можна було б зробити, щоб сказати комусь, що все, що вони шукають, знаходиться в кiмнатi праворуч.
  Джессiка простежила за поглядом Бьюкенена у вiтальню, прямо за дверима Айка, i виявила там Нiка Палладiно та Ерiка Чавеса. Вони попрямували до кiмнати для допитiв А, i Джессiка знала, що означає кивок.
  Звiльнiть Брайана Паркхерста.
  OceanofPDF.com
  24
  Вiвторок, 15:20
  ГОЛОВНЕ ВIДДIЛЕННЯ Вiльної бiблiотеки було найбiльшою бiблiотекою у мiстi, розташованої на Вайн-стрiт та бульварi Бенджамiна Франклiна.
  Джесiка сидiла у вiддiлi витончених мистецтв, вивчаючи величезну колекцiю фолiантiв християнського мистецтва в пошуках чого-небудь, що-небудь схожого на картини, якi вони виявили на двох мiсцях злочинiв, сценах, на яких у них не було нi свiдкiв, нi вiдбиткiв пальцiв, а також як двi жертви, якi, наскiльки ним. що сидить бiля колони в тому брудному пiдвалi на Пiвнiчнiй Восьмiй вулицi; Нiколь Тейлор вiдпочиває у полi весняних квiтiв.
  За допомогою одного з бiблiотекарiв Джессiка провела пошук за каталогом, використовуючи рiзнi ключовi слова. Результати були приголомшливими.
  Там були книги з iконографiї Дiви Марiї, книги з мiстицизму та католицької церкви, книги про релiквiї, Туринську плащаницю, " Оксфордський довiдник з християнського мистецтва". У Лувр, Уффiцi, Тейт було безлiч гiдiв. Вона переглядала книги про стигматiв, про римську iсторiю стосовно розп'яття. Там були iлюстрованi Бiблiї, книги з францисканського, єзуїтського та цистерцiанського мистецтва, священна геральдика, вiзантiйськi iкони. Були кольоровi платiвки з картинами олiєю, аквареллю, акрилом, гравюрами на деревi, малюнками пером та тушшю, фресками, фресками, скульптурами iз бронзи, мармуру, дерева, каменю.
  З чого розпочати?
  Коли вона виявила, що гортає книгу про церковну вишивку, що стоїть на журнальному столику, вона зрозумiла, що трохи збивається з курсу. Вона спробувала ключовi слова, такi як молитва та чотки, i отримала сотнi результатiв. Вона дiзналася про деякi основи, в тому числi те, що чотки за своєю природою Марiанськi, в центрi яких знаходиться Дiва Марiя, i їх слiд вимовляти, споглядаючи образ Христа. Вона зробила стiльки нотаток, скiльки могла.
  Вона перевiрила кiлька iз циркулюючих книг (багато з тих, що вона переглядала, були довiдковими) i попрямувала назад до "Раундхауса", її розум крутився вiд релiгiйних образiв. Щось у цих книгах вказувало на причину безумства цих злочинiв. Вона просто гадки не мала, як це з'ясувати.
  Вперше у життi їй хотiлося придiляти бiльше уваги урокам релiгiї.
  OceanofPDF.com
  25
  Вiвторок, 15:30
  Чорнота була повною, суцiльною, вiчна нiч, що iгнорує час. Пiд темрявою, дуже слабкою, був звук свiту.
  Для Бетанi Прайс завiса свiдомостi приходила i йшла як хвилi на пляжi.
  Кейп-Мей, думала вона крiзь глибокий серпанок у думцi, образи виринали з глибин її пам'ятi. Вона вже багато рокiв не згадувала Кейп-Мей. Коли вона була маленькою, її батьки возили сiм'ю до Кейп-Мей, за кiлька миль на пiвдень вiд Атлантiк-Сiтi, на березi Джерсi. Вона сидiла на пляжi, закопавшись ногами в мокрий пiсок. Тато у своїх шалених гавайських плавках, мама у своєму скромному комбiнезонi.
  Вона пам'ятала, як переодягалася в пляжнiй кабiнцi, навiть тодi жахливо соромлячись свого тiла та ваги. Ця думка змусила її торкнутися себе. Вона все ще була повнiстю одягнена.
  Вона знала, що їхала машиною близько п'ятнадцяти хвилин. Можливо, це було довше. Вiн встромив її голкою, яка привела її до обiймiв сну, але не зовсiм до його обiймiв. Вона чула звуки мiста навколо себе. Автобуси, гудки машин, люди, що гуляють i розмовляють. Їй хотiлося крикнути їм, але вона не могла.
  Було тихо.
  Вона боялася.
  Кiмната була маленька, приблизно п'ять на три фути. Насправдi, це взагалi не кiмната. Бiльше схоже на шафу. На стiнi навпроти дверей вона намацала велике розп'яття. На пiдлозi лежала м'яка сповiдальня для сповiдi. Килимове покриття на пiдлозi було новим; вона вiдчула нафтовий запах нового волокна. Пiд дверима вона побачила мiзерну смужку жовтого свiтла. Їй хотiлося їсти i пити, але вона не наважувалася спитати.
  Вiн хотiв, щоб вона молилася. Вiн увiйшов до темряви, дав їй чотки i звелiв почати з Апостольського Символу вiри. Вiн не торкався до неї сексуально. Принаймнi вона про це не знала.
  Вiн пiшов на якийсь час, але зараз повернувся. Вiн виходив iз туалету, здавалося, чимось засмучений.
  - Я тебе не чую, - сказав вiн з iншого боку дверей. "Що сказав iз цього приводу папа Пiй Шостий?"
  "Я. . . Я не знаю", - сказала Бетанi.
  "Вiн сказав, що без споглядання чотки - це тiло без душi, i їх читання ризикує перетворитися на механiчне повторення формул, порушуючи повчання Христа".
  "Менi шкода."
  Чому вiн це робив? Ранiше вiн був з нею добрий. Вона потрапила в бiду, i вiн ставився до неї з повагою.
  Звук машини став гучнiшим.
  Це звучало як тренування.
  "Зараз!" - прогримiв голос.
  "Радiй, благодатна Марiє, Господь з Тобою", - почала вона, мабуть, уже всоте.
  "Господь з тобою", - подумала вона, i її розум знову почав затьмарюватися.
  Господь зi мною?
  OceanofPDF.com
  26
  Вiвторок, 16:00
  ЧОРНО-БIЛИЙ ВIДЕОЗАПИС був зернистим, але досить чiтким, щоб можна було розглянути, що вiдбувається на парковцi лiкарнi Святого Йосипа. Рух - як автомобiльний, так i пiшохiдний - був таким, як слiд було очiкувати: машини швидкої допомоги, полiцейськi машини, фургони медичних та ремонтних майстерень. Бiльшiсть персоналу становили працiвники лiкарнi: лiкарi, медсестри, санiтари, покоївки. Через цей вхiд увiйшло кiлька вiдвiдувачiв, кiлька полiцейських.
  Джессiка, Бiрн, Тонi Парк i Нiк Палладiно юрмилися в маленькiй кiмнатi, яка одночасно служила закусочною та вiдеокiмнатою. На позначцi 4:06:03 вони побачили Нiколь Тейлор.
  Нiколь виходить iз дверей з написом "СПЕЦIАЛЬНI ЛIКАРНI ПОСЛУГИ", кiлька миттєво коливається, а потiм повiльно прямує до вулицi. У неї маленька сумочка на ременi через праве плече, а в лiвiй руцi щось схоже на пляшку соку або, можливо, Snapple. На мiсцi злочину в Бартрам-Гарденс не виявили нi сумочки, нi пляшки.
  На вулицi Нiколь, здається, зауважує щось у верхнiй частинi кадру. Вона прикриває рота, можливо, вiд здивування, потiм пiдходить до машини, припаркованої бiля самого лiвого краю екрану. Здається, це Форд Вiндстар. Жодного пасажира автомобiля не видно.
  Як тiльки Нiколь досягає пасажирської сторони автомобiля, мiж камерою та мiнiвеном в'їжджає вантажiвка з компанiї Allied Medical.
  "Льмо", - сказав Бiрн. Давай давай. . ".
  Час на плiвцi - 4:06:55.
  Водiй вантажiвки Allied Medical виходить з-пiд мiсця водiя i прямує до лiкарнi. За кiлька хвилин вiн повертається, сiдає у таксi.
  Коли вантажiвка рушає з мiсця, Вiндстар i Нiколь вже немає.
  Вони протримали плiвку ще п'ять хвилин, а потiм перемотали вперед. Нi Нiколь, нi Вiндстар не повернулися.
  "Чи можете ви перемотати це назад на той момент, коли вона пiдходить до фургона?" - Запитала Джесiка.
  "Немає проблем", - сказав Тонi Парк.
  Вони переглядали запис знову i знову. Нiколь виходить iз будiвлi, проходить пiд навiсом, наближається до "Вiндстару", щоразу заморожуючи його в той момент, коли вантажiвка пiд'їжджає та затуляє їх.
  - Чи можеш пiдiйти до нас ближче? - Запитала Джесiка.
  "Не на цiй машинi", - вiдповiв Пак. "Однак у лабораторiї можна робити рiзнi трюки".
  AV-блок, розташований у пiдвалi Roundhouse, був здатний на всi види покращення вiдео. Стрiчка, яку вони дивилися, була дубльована з оригiналу, оскiльки плiвка спостереження записується на дуже повiльнiй швидкостi, що унеможливлює її вiдтворення на звичайному вiдеомагнiтофонi.
  Джессiка нахилилася до маленького чорно-бiлого монiтора. Виявилося, що номерний знак Windstar був номером Пенсiльванiї i закiнчувався цифрою 6. Неможливо було сказати, якi цифри, лiтери чи їх комбiнацiї передували цьому. Якби на табличцi були початковi номери, було набагато простiше зiставити табличку з маркою i моделлю автомобiля.
  "Чому б нам не спробувати зiставити Windstars з цим номером?" - спитав Бiрн. Тонi Парк повернувся i вийшов iз кiмнати. Бiрн зупинив його, написав щось у блокнотi, вiдiрвав його i простяг Парку. З цими словами Пак вийшов за дверi.
  Iншi детективи продовжували дивитися запис, поки рух з'являвся i йшов; коли спiвробiтники лiниво йшли до своїх робочих мiсць або швидко йшли. Джесiцi було болiсно усвiдомлювати, що за вантажiвкою, що приховує вiд неї вид на "Вiндстар", Нiколь Тейлор, цiлком iмовiрно, розмовляла з кимось, хто незабаром накладе на себе руки.
  Вони переглянули запис ще шiсть разiв, але так i не змогли почерпнути жодної нової iнформацiї.
  
  ТОНI ПАРК ПОВЕРТАВСЯ З ТОЛСТОЮ СТОПОЮ комп'ютерних роздрукiвок у руцi. Айк Бьюкенен пiшов за ним.
  "У Пенсiльванiї зареєстровано двi з половиною тисячi Windstars", - сказав Пак. "Двiстi або близько того закiнчуються на цифру шiсть".
  "Льмо", - сказала Джесiка.
  Потiм вiн, сяючи, пiдняв друк. Один iз рядкiв був видiлений яскраво-жовтим кольором. - Один iз них зареєстрований на доктора Брайана Аллана Паркхерста з Ларчвуд-стрiт.
  Бiрн миттєво опинився на ногах. Вiн глянув на Джесiку. Вiн провiв пальцем по шраму на лобi.
  "Цього недостатньо", - сказав Бьюкенен.
  "Чому нi?" - спитав Бiрн.
  "З чого ви хочете, щоб я почав?"
  - Вiн знав обох жертв, i ми можемо вказати його на мiсце, де востаннє бачили Нiколь Тейлор.
  "Ми не знаємо, що то був вiн. Ми не знаємо, чи вона села взагалi в цю машину".
  "У нього була можливiсть", - продовжував Бiрн. "Можливо, навiть мотив".
  "Мотив?" - спитав Бьюкенен.
  "Карен Хiллкiрк", - сказав Бiрн.
  "Вiн не вбивав Карен Хiллкiрк".
  "Вiн не мав цього робити. Тесса Уеллс була неповнолiтньою. Можливо, вона збиралася оприлюднити їхнiй роман.
  "Яка справа?"
  Бьюкенен, звичайно, мав рацiю.
  "Послухайте, вiн доктор медичних наук", - сказав Бiрн, наполегливо продаючи. У Джессiки склалося враження, що навiть Бiрн не був переконаний, що Паркхерст був їхнiм дiячем. Але Паркхерст дещо знав. "У звiтi медексперта йдеться про те, що обидвi дiвчинки були пригнiченi мiдазоламом, а потiм введенi паралiтичнi препарати у виглядi iн'єкцiй. Вiн їздить на мiнiвен, який теж на ходу. Вiн вiдповiдає профiлю. Дозвольте менi посадити його назад у крiсло. Двадцять хвилин. Якщо вiн не дасть чайових, ми його вiдпустимо".
  Айк Бьюкенен коротко обмiркував цю iдею. - Якщо Брайан Паркхерст знову увiйде до цiєї будiвлi, вiн прийде з адвокатом iз архиєпархiї. Ви це знаєте, i я це знаю", - сказав Бьюкенен. "Давайте ще трохи попрацюємо, перш нiж поєднати цi точки. Давайте з'ясуємо, чи належить ця "Вiндстар" спiвробiтнику лiкарнi, перш нiж почнемо доставляти сюди людей. Подивимося, чи зможемо ми прозвiтувати кожну хвилину дня Паркхерста.
  
  ПОЛIЦIЙСЬКОЇ ДИННО нудна. Велику частину часу ми проводимо за хитким сiрим столом з липкими ящиками, набитими паперами, з телефоном в однiй руцi та холодною кавою в iншiй. Дзвiнок людям. Передзвонюючи людям. Чекаю, поки люди вам передзвонять. Заходимо в глухий кут, мчить по глухих кутах, сумно виходимо назовнi. Опитанi люди не бачили зла, не чули зла, не говорили зла - тiльки для того, щоб виявити, що вони пам'ятають ключовий факт через два тижнi. Детективи звертаються до похоронних бюро, щоб дiзнатися, чи мали вони на вулицi того дня процесiю. Вони розмовляють iз доставниками газет, шкiльними охоронцями, ландшафтними дизайнерами, художниками, мiськими робiтниками, двiрниками. Вони розмовляють з наркоманами, повiями, алкоголiками, дилерами, жебраками, продавцями - з усiма, хто має звичку чи покликання просто тинятися за рогом, що їх цiкавить.
  А потiм, коли всi телефоннi дзвiнки виявляються марними, детективи починають їздити мiстом, ставлячи однi й тi самi питання одним i тим самим людям особисто.
  До полудня розслiдування перетворилося на млявий гул, схожий на блiндаж у сьомому iннiнгу команди, яка програла 5-0. Олiвцi постукували, телефони мовчали, зорового контакту уникали. Оперативну групу за допомогою кiлькох офiцерiв у формi вдалося зв'язатися з усiма, крiм жменьки власникiв Windstar. Двоє з них працювали у церквi Святого Йосипа, один займався домашнiм господарством.
  О п'ятiй годинi за "Раундхаусом" вiдбулася прес-конференцiя. Комiсар полiцiї та окружний прокурор були у центрi уваги. Було поставлено всi очiкуванi питання. Усi очiкуванi вiдповiдi було дано. Кевiн Бiрн та Джесiка Бальзано були на камерi та повiдомили ЗМI, що очолювали оперативну групу. Джессiка сподiвалася, що їй не доведеться говорити на камеру. Вона цього не зробила.
  О п'ятiй двадцять вони повернулися за свої столи. Вони перегортали мiсцевi канали, доки не знайшли запис прес-конференцiї. Крупний план Кевiна Бiрна зустрiли короткi оплески, улюлюкання i крики. Закадровий голос мiсцевого ведучого супроводжував кадри виходу Брайана Паркхерста з Roundhouse ранiше того ж дня. Iм'я Паркхерста було наклеєне на екранi пiд уповiльненим зображенням того, як вiн сiдає у машину.
  Академiя Назарянiна передзвонила i повiдомила, що Браян Паркхерст пiшов рано у попереднi четвер i п'ятницю i що вiн прибув до школи не ранiше 8:15 ранку у понедiлок. Вiн мав достатньо часу, щоб викрасти обох дiвчат, викинути обидва тiла i при цьому зберегти свiй графiк.
  О п'ятiй тридцять, вiдразу пiсля того, як Джесiцi передзвонили з Денверської ради з освiти i фактично виключили старого бойфренда Теси Шона Бреннана зi списку пiдозрюваних, вона та Джон Шеперд поїхали до судово-медичної лабораторiї, нової ультрасучасної лабораторiї. об'єкт всього за кiлька кварталiв вiд Раундхауса на Восьмiй вулицi та Поплар. З'явилася нова iнформацiя. Кiстка, знайдена в руках Нiколь Тейлор, була шматком баранячої ноги. Зважаючи на все, його вирiзали зазубреним лезом i заточили на масляному каменi.
  На даний момент їхнi жертви знайшли з овечою кiсткою та репродукцiєю картини Вiльяма Блейка. Iнформацiя, хоч i корисна, не проливає свiтла на жодний з аспектiв розслiдування.
  "У нас також є однаковi килимовi волокна вiд обох жертв", - сказала Трейсi Макговерн. Трейсi була заступником директора лабораторiї.
  По всiй кiмнатi стиснулися кулаки, хитаючи повiтря. Вони мали докази. Синтетичнi волокна можна було простежити.
  "У обох дiвчат по краю спiдниць були однаковi нейлоновi волокна", - сказала Трейсi. "У Теси Уеллс було бiльше дюжини. Спiдниця Нiколь Тейлор протерлася лише небагатьма через те, що вона була пiд дощем, але вони були там".
  "Це житловий будинок? Комерцiйний? Автомобiльна промисловiсть? - Запитала Джесiка.
  "Мабуть, не автомобiльний. Я сказав би, що це килимове покриття для житлових примiщень середнього класу. Темно-синiй. Але малюнок волокон розтiкся по самому низу подолу. Бiльше нiде на їхньому одязi цього не було".
  - То вони не лежали на килимi? - спитав Бiрн. - Чи сидiти на ньому?
  - Нi, - сказала Трейсi. "Для такого роду моделi я сказав би, що вони були..."
  - На колiнах, - сказала Джесiка.
  - На колiнах, - повторила Трейсi.
  О шостiй годинi Джесiка сидiла за столом, крутила чашку кави, що охолола, i гортала книги з християнського мистецтва. Були деякi перспективнi версiї, але нiчого, що повторювало б пози жертв дома злочину.
  Ерiк Чавес мав вечерю. Вiн стояв перед маленьким двостороннiм дзеркалом у кiмнатi для iнтерв'ю А, зав'язуючи та перезав'язуючи краватку у пошуках iдеального подвiйного Вiндзора. Нiк Палладiно закiнчував дзвiнки власникам Windstar, що залишилися.
  Кевiн Бiрн витрiщився на стiну з фотографiями, схожими на статуї острова Великодня. Вiн здавався захопленим, поглиненим дрiбницями, знову i знову прокручуючи в думцi тимчасову шкалу. Зображення Теси Уеллс, зображення Нiколь Тейлор, знiмки будинку смертi на Восьмiй вулицi, фотографiї саду нарцисiв у Бартрамi. Руки, ноги, очi, руки, ноги. Зображення з лiнiйками для забезпечення масштабу. Картинки iз сiтками для забезпечення контексту.
  Вiдповiдi на всi питання Бiрна були прямо перед ним, i Джессiцi вiн здався людиною в кататонiчному станi. Вона вiддала б мiсячну зарплату за те, щоб бути причетною до особистих думок Кевiна Бiрна в той момент.
  Вечiр хилився надвечiр. I все ж таки Кевiн Бiрн стояв нерухомо, переглядаючи дошку злiва направо, зверху вниз.
  Несподiвано вiн прибрав фотографiю лiвої долонi Нiколь Тейлор крупним планом. Вiн пiднiс його до вiкна та пiднiс до сiрого свiтла. Вiн глянув на Джесiку, але здавалося, що дивиться крiзь неї. Вона була лише об'єктом на шляху його тисячометрового погляду. Вiн зняв зi столу збiльшувальне скло i знову повернувся до фотографiї.
  - Господи, - сказав вiн нарештi, привертаючи увагу жменьки детективiв у кiмнатi. "Не можу повiрити, що ми цього не бачили".
  "Дивися що?" - Запитала Джесiка. Вона була рада, що Бiрн нарештi заговорив. Вона почала турбуватися про нього.
  Бiрн вказав на вм'ятини на м'ясистiй частинi долонi, слiди, якi, за словами Тома Вейрiха, викликали тиск нiгтiв Нiколь.
  "Цi знаки". Вiн узяв звiт судмедексперта про Нiколь Тейлор. - Дивись, - продовжив вiн. "У поглибленнях на її лiвiй руцi були слiди бордового лаку для нiгтiв".
  "Що щодо цього?" - спитав Бьюкенен.
  "На її лiвiй руцi лак був зеленого кольору", - сказав Бiрн.
  Бiрн вказав на крупний план нiгтiв на лiвiй руцi Нiколь Тейлор. Колiр був лiсово-зелений. Вiн показав фотографiю її правої руки.
  "Лак на її правiй руцi був бордовим".
  Iншi троє детективiв переглянулись i знизали плечима.
  Хiба ти цього не бачиш? Вона не робила цi борозенки, стискаючи лiвий кулак. Вона зробила їхньою протилежною рукою".
  Джессiка намагалася побачити щось на фотографiї, немов дослiджуючи позитивнi та негативнi елементи гравюри Ешера. Вона нiчого не бачила. "Я не розумiю", сказала вона.
  Бiрн схопив пальто i попрямував до дверей. "Ви будете."
  
  БIРН I ДЖЕСИКА стояли у маленькiй кiмнатi цифрової вiзуалiзацiї кримiнальної лабораторiї.
  Фахiвець iз вiзуалiзацiї працював над покращенням фотографiй лiвої руки Нiколь Тейлор. Бiльшiсть фотографiй з мiсця злочину, як i ранiше, робилися на тридцятип'ятимiлiметрову плiвку, а потiм переводилися в цифровий формат, пiсля чого їх можна було полiпшити, збiльшити i, при необхiдностi, пiдготувати до суду. Областью iнтересу на цiй фотографiї були невеликi заглиблення у формi пiвмiсяця у нижнiй лiвiй частинi долонi Нiколь. Технiк збiльшив i прояснив область, i коли зображення стало чiтким, у маленькiй кiмнатi пролунало колективне зiтхання.
  Нiколь Тейлор надiслала їм повiдомлення.
  Невеликi скорочення були зовсiм випадковими.
  "Боже мiй", - сказала Джесiка, i її перший приплив адреналiну в ролi детектива з розслiдування вбивств почав гудiти у неї у вухах.
  Перед смертю Нiколь Тейлор нiгтями правої руки почала писати слово на лiвiй долонi - благання дiвчини, яка вмирає, в останнi, вiдчайдушнi моменти її життя. Жодних дебатiв бути не могло. Скорочення позначали PAR.
  Бiрн вiдкрив свiй стiльниковий телефон i зателефонував Айку Бьюкенену. Протягом двадцяти хвилин письмовi свiдчення про ймовiрну причину будуть надрукованi та переданi начальнику вiддiлу з розслiдування вбивств окружної прокуратури. Якщо пощастить, за годину вони отримають ордер на обшук у будинку Брайана Аллана Паркхерста.
  OceanofPDF.com
  27
  Вiвторок, 18:30
  САЙМОН КЛОУЗ глянув на першу сторiнку Звiту, гордо сидячи на екранi свого Apple PowerBook.
  ХТО ВБИВАЄ ДIВЧИН ЧIТКИ?
  Що може бути краще, нiж бачити свiй пiдпис пiд провокацiйним заголовком, що кричить?
  "Можливо, одна чи двi речi максимум", - подумав Саймон. I обидвi цi речi коштували йому грошей, а не набивали ними кишеню.
  Дiвчата з Розарiю.
  Його iдея.
  Вiн штовхнув ще кiлькох людей. Цей дав удар у вiдповiдь.
  Саймоновi подобалася ця частина ночi. Прикрашання перед походом. Хоча для роботи вiн одягався добре - завжди в сорочцi та краватцi, зазвичай у блейзерi та штанах, - саме вночi його смаки зводилися до європейського крою, iталiйської майстерностi, вишуканих тканин. Якщо вдень це був Чапс, то вночi це був справжнiй Ральф Лорен.
  Вiн примiряв Dolce & Gabbana та Prada, але купив Armani та Pal Zileri. Слава Богу за пiврiчний розпродаж у Бойдсi.
  Вiн миттю побачив себе у дзеркалi. Яка жiнка зможе встояти? Хоча у Фiладельфiї було багато добре одягнених чоловiкiв, лише деякi дiйсно демонстрували європейський стиль iз якимось розмахом.
  А ще були жiнки.
  Коли пiсля смертi тiтки Айрiс Саймон почав дiяти самостiйно, вiн провiв деякий час у Лос-Анджелесi, Майамi, Чикаго та Нью-Йорку. Вiн навiть подумував про переїзд до Нью-Йорка, хоч i швидко, але через кiлька мiсяцiв повернувся до Фiладельфiї. Нью-Йорк був надто швидким, дуже божевiльним. I хоча вiн вважав, що дiвчата з Фiладельфiї нiтрохи не менш сексуальнi, нiж дiвчата з Манхеттена, у дiвчатах iз Фiладельфiї було щось таке, чого нiколи не було б у дiвчат iз Нью-Йорка.
  У тебе був шанс завоювати прихильнiсть дiвчат iз Фiладельфiї.
  Вiн щойно отримав iдеальну ямку на краватцi, коли в дверi постукали. Вiн перетнув маленьку квартирку, вiдчинив дверi.
  Це був Ендi Чейз. Цiлком щасливий, страшенно розпатланий Ендi.
  На Ендi була брудна кепка Фiллiс задом наперед i королiвська синя куртка "Тiльки для членiв" - вони все ще роблять "Тiльки для членiв"? - розмiрковував Саймон - у комплектi з погонами та кишенями на блискавцi.
  Саймон вказав на свою бордову жакардову краватку. "Я через це виглядаю надто геєм?" вiн спитав.
  "Нi." Ендi плюхнувся на диван, пiдняв журнал Macworld i жував яблуко Фуджi. "Просто гей".
  "Вiдвали."
  Ендi знизав плечима. "Я не знаю, як можна витрачати стiльки грошей на одяг. Я маю на увазi, що одночасно можна носити лише один костюм. У чому сенс?
  Саймон розвернувся i пройшов через вiтальню, як на подiумi. Вiн повертався, позував, модився. "Ви можете дивитися на мене i все ще ставити це питання? Стиль сам собою нагорода, мiй брат".
  Ендi зобразив величезний удаваний позiхання, а потiм ще раз вiдкусив яблуко.
  Саймон налив собi кiлька унцiй "Курвуазьє". Вiн вiдкрив для Ендi банку Miller Lite. "Вибач. Нiяких пивних горiхiв".
  Ендi похитав головою. "Знущайтеся з мене скiльки хочете. Пивнi горiшки набагато кращi, нiж та фiгня, яку ви їсте".
  Саймон зробив величний жест, затуляючи вуха. Ендi Чейз образився на клiтинному рiвнi.
  Вони були в курсi подiй. Для Саймона цi розмови були частиною видаткiв на ведення бiзнесу з Ендi. Покаяння дано i сказано: час iти.
  - Ну i як Кiттi? - спитав Саймон недбало, з таким ентузiазмом, на який тiльки мiг прикинутися. "Маленька корова", - подумав вiн. Кiттi Брамлетт була мiнiатюрною i майже симпатичною касиркою Wal-Mart, коли Ендi закохався в неї. Це було сiмдесят фунтiв i три пiдборiддя тому. Кiттi та Ендi поринули в цей бездiтний кошмар шлюбу раннього середнього вiку, заснований на звичцi. Вечерi в мiкрохвильовiй печi, днi народження в "Олiв Гарден" i двiчi на мiсяць секс на очах у Джея Лено.
  "Спочатку убий мене, Господи", - подумав Саймон.
  "Вона така сама". Ендi кинув журнал i потягнувся. Саймон миттю побачив верх штанiв Ендi. Вони були скрiпленi разом. "З якоїсь причини вона все ще думає, що тобi слiд спробувати зустрiти її сестру. Наче вона має до тебе якесь вiдношення.
  Сестра Кiттi, Ронда, виглядала як копiя Уїлларда Скотта, але далеко не така жiночна.
  "Я обов'язково подзвоню їй найближчим часом", - вiдповiв Саймон.
  "Що б не."
  Все ще йшов дощ. Саймону довелося б зiпсувати весь образ своїм стильним, але гнiтюче функцiональним плащем "Лондонський туман". Це була єдина деталь, яка гостро потребувала оновлення. I все-таки це було краще, нiж дощ, що помiтив Зiлерi.
  - Нема настрою для твого лайна, - сказав Саймон, роблячи жести на вихiд. Ендi зрозумiв натяк, пiдвiвся i попрямував до дверей. Вiн залишив огризок яблука на диванi.
  "Ви не можете зiпсувати мiй настрiй сьогоднi ввечерi", - додав Саймон. "Я добре виглядаю, вiд мене чудово пахне, у мене є легенда на прикриттi, i життя прекрасне".
  Ендi скривився: Дольче?
  - Господи, - сказав Саймон. Вiн полiз у кишеню, дiстав стодоларову купюру i простяг Ендi. "Дякую за пiдказку", - сказав вiн. "Нехай вони прийдуть".
  "У будь-який час, брате", - сказав Ендi. Вiн поклав рахунок у кишеню, вийшов за дверi i попрямував униз сходами.
  Братан, подумав Саймон. Якщо це Чистилище, то я справдi боюся Ада.
  Вiн востаннє глянув на себе в дзеркало на повний зрiст усерединi гардеробу.
  Iдеальний.
  Мiсто належало йому.
  OceanofPDF.com
  28
  Вiвторок, 19:00
  БРАЙАНА ПАРКХЕРСТА НЕ БУЛО ДОМУ. Не був його Ford Windstar.
  Шестеро детективiв розташувалися в ряд у триповерховому будинку Гарден-Корт. На першому поверсi розташовувалися невелика вiтальня та їдальня, а ззаду - кухня. Мiж їдальнею та кухнею крутi сходи вели на другий поверх, де ванна та спальня були перетворенi на офiснi примiщення. Третiй поверх, де колись були двi маленькi спальнi, переобладнали в головну спальню. У жоднiй кiмнатi не було темно-синього нейлонового килимового покриття.
  Обстановка здебiльшого була сучасною: шкiряний диван та крiсло, тикова клiтка та обiднiй стiл. Офiсний стiл був старший, мабуть, з маринованого дуба. Його книжковi полицi говорили про еклектичний смак. Фiлiп Рот, Джекi Коллiнз, Дейв Беррi, Ден Сiммонс. Детективи вiдзначили наявнiсть книги "Вiльям Блейк: Повнi збори iлюмiнованих книг".
  "Я не можу сказати, що знаю дуже багато про Блейке", - сказав Паркхерст пiд час iнтерв'ю.
  Побiжний перегляд книги Блейка показав, що з неї нiчого не вирiзано.
  Сканування холодильника, морозильної камери та кухонного смiття не виявило слiдiв баранячої ноги. "Радiсть готувати на кухнi" додала в закладки карамельний флан.
  У його шафах не було нiчого незвичайного. Три костюми, пара твiдових пiджакiв, пiвдюжини пар класичних туфель, дюжина класичних сорочок. Все консервативно та якiсно.
  На стiнах його кабiнету красувалися три його дипломи про вищу освiту: один з Унiверситету Джона Керролла та два з Пенсiльванського унiверситету. Ще був добре оформлений плакат бродвейської постановки "Горнила".
  Джессiка зайняла другий поверх. Вона пройшла через комiрку в офiсi, який, судячи з усього, був присвячений спортивним досягненням Паркхерста. Виявилося, що вiн грав у тенiс та ракетбол, а також трохи займався вiтрильним спортом. Ще був дорогий гiдрокостюм.
  Вона порилася в ящиках його столу i знайшла всi очiкуванi запаси. Гумки, ручки, скрiпки, хрестики-так. В iншому ящику зберiгалися картриджi з тонером LaserJet та запасна клавiатура. Усi скриньки вiдкрилися без проблем, окрiм скриньки для документiв.
  Скринька з файлами була замкнена.
  "Дивно для людини, яка живе сама", - подумала Джесiка.
  Швидке, але ретельне сканування верхньої скриньки не дало ключа.
  Джесiка виглянула з дверей офiсу i прислухалася до балаканини. Решта детективiв були зайнятi. Вона повернулася до столу та швидко дiстала набiр медiаторiв. В автопiдроздiлi не пропрацюєш три роки, не опанувавши навичок слюсарної справи. За кiлька секунд вона була всерединi.
  Бiльшiсть файлiв ставилася до домашнього господарства та особистим справам. Податковi звiти, дiловi квитанцiї, особистi квитанцiї, страховi полiси. Також була пачка сплачених рахункiв Visa. Джессiка записала номер картки. Побiжний перегляд покупок нiчого пiдозрiлого не дав. З дому релiгiйних товарiв плата не стягувалася.
  Вона вже збиралася закрити i замкнути ящик, коли побачила кiнчик маленького конверта, що виглядав з-за ящика. Вона потяглася назад, наскiльки могла i витягла конверт. Вiн був заклеєний з очей геть, але так i не запечатаний належним чином.
  У конвертi було п'ять фотографiй. Їх сфотографували восени у парку Фермаунт. На трьох фотографiях зображено повнiстю одягнену молоду жiнку, яка сором'язливо позує в псевдогламурнiй позi. Двоє з них були однiєю i тiєю ж молодою жiнкою, яка позує з усмiхненим Браяном Паркхерстом. Молода жiнка сидiла в нього на колiнах. Фотографiї датували жовтнем минулого року.
  Молодою жiнкою була Тесса Уеллс.
  "Кевiн!" Джессiка кричала вниз сходами.
  Бiрн скочив миттю, зробивши чотири кроки за раз. Джессiка показала йому фотографiї.
  "Сукiн син", - сказав Бiрн. "Вiн був у нас, i ми його вiдпустили".
  Ми не спiймаємо його знову. Пiд сходами вони знайшли повний комплект багажу. Вiн не був у поїздцi.
  Джессiка пiдсумовувала докази. Паркхерст був лiкарем. Вiн знав обох жертв. Вiн стверджував, що знав Тессу Уеллс у професiйному сенсi, тiльки як її консультанта, проте вiн мав її особистi фотографiї. Вiн мав сексуальнi стосунки зi студентами. Одна iз жертв почала писати своє прiзвище на долонi незадовго до смертi.
  Бiрн пiдключився до стацiонарного телефону Паркхерста i зателефонував Айку Бьюкенену. Вiн увiмкнув гучний зв'язок i поiнформував Бьюкенена про те, що вони знайшли.
  Бьюкенен вислухав, а потiм вимовив три слова, яких Бiрн i Джессiка сподiвалися i чекали: "Пiднiмiть його".
  OceanofPDF.com
  29
  Вiвторок, 20:15
  Якщо Софi Бальзано була найкрасивiшою маленькою дiвчинкою на свiтi, коли вона не спала, то вона була просто ангельською в той момент, коли день змiнився вночi, в цих солодких сутiнках напiвсну.
  Джессiка зголосилася нести перше чергування в будинку Брайана Паркхерста в Гарден-Кортi. Їй сказали пiти додому, вiдпочити. Як i Кевiн Бiрн. У будинку працювали два детективи.
  Джесiка сидiла на краю лiжка Софi, спостерiгаючи за нею.
  Вони разом приймали пiнну ванну. Софi вимила та кондицiонувала своє волосся. Допомога не потрiбна, дякую. Вони витерлися, подiлили пiцу у вiтальнi. Це було порушенням правил - вони мали їсти за столом, - але тепер, коли Вiнсента не було поруч, багато правил, здавалося, вислизнули на другий план.
  Досить цього, подумала Джесiка.
  Готуючи Софi до сну, Джессiка виявила, що обiймає дочку трохи мiцнiше та трохи частiше. Навiть Софi подивилася на неї риб'ячим оком, нiби кажучи: "Як справи, мамо?" Але Джессiка знала, в чому рiч. Те, що Софi вiдчувала у цi хвилини, було її порятунком.
  I тепер, коли Софi лягла спати, Джессiка дозволила собi розслабитися, почати вiдходити вiд жахiв дня.
  Небагато.
  "Iсторiя?" - спитала Софi, її тоненький голосок летiв на крилах великого позiхання.
  - Хочеш, щоб я прочитав розповiдь?
  Софi кивнула головою.
  - Добре, - сказала Джесiка.
  - Не Хоук, - сказала Софi.
  Джесiцi довелося розсмiятися. Хок був страшилкою Софi протягом дня. Все почалося з поїздки в торговий центр "Король Пруссiї" приблизно роком ранiше i присутностi п'ятнадцятифутового зеленого надувного Халка, який вони встановили для просування випуску DVD. Один погляд на гiгантську постать, i Софi тут же, тремтячи, сховалась за ногами Джессiки.
  "Що це таке?" - спитала Софi, тремтячими губами i стискаючи пальцями спiдницю Джесiки.
  "Це всього лише Халк", - сказала Джесiка. "Це нереально."
  "Менi не подобається Хок".
  Дiйшло до того, що все зелене i висотою понад чотири фути в нашi днi викликало панiку.
  - У нас немає жодних iсторiй про Хока, люба, - сказала Джесiка. Вона вважала, що Софi забула про Хока. Схоже, деякi монстри вмирали тяжко.
  Софi посмiхнулася i закопалася пiд ковдру, готова до сну без Хоука.
  Джесiка пiдiйшла до шафи та дiстала коробку з книгами. Вона переглянула поточний список освiтлених малюкiв. Кролик, що втiк; Ти бос, Каче!; Цiкавий Джордж.
  Джесiка сiла на лiжко i подивилася на корiння книжок. Усi вони були для дiтей вiком до двох рокiв. Софi було майже три. Насправдi вона була занадто дорослою для "Кролика, що втiк". Боже мiй, подумала Джесiка, вона дуже швидко дорослiшає.
  Книга внизу називалася "Як це одягти?", Пiдручник з одягання. Софi могла легко одягнутись сама, i робила це вже кiлька мiсяцiв. Давно вона не вдягала туфлi не на ту ногу i не вдягала ошкошський комбiнезон задом наперед.
  Джессiка зупинила свiй вибiр на Черепаху Єртлi, iсторiї доктора Сьюза. Це була одна з улюблених страв Софi. Джесiка теж.
  Джессiка почала читати, описуючи пригоди та життєвi уроки Йертла та банди на островi Сала-ма-Сонд. Прочитавши кiлька сторiнок, вона глянула на Софi, очiкуючи побачити широку посмiшку. Йертл був буйним смiхом. Особливо та частина, де вiн стає королем бруду.
  Але Софi вже мiцно спала.
  "Легкий", - з усмiшкою подумала Джессiка.
  Вона переключила триходову лампочку на найнижчий рiвень та накрила Софi ковдрою. Вона поклала книгу назад у коробку.
  Вона думала про Тессе Уеллс i Нiколь Тейлор. Як вона могла цього зробити? Вона мала вiдчуття, що цi дiвчата ще довго не будуть далекi вiд її свiдомих думок.
  Чи сидiли їхнi матерi отак на краях лiжок, дивуючись досконалостi своїх дочок? Чи бачили вони, як вони сплять, завдяки Богу за кожен вдих i кожен видих?
  Звiсно, вони це зробили.
  Джессiка подивилася на рамку для фотографiй на тумбочцi Софi, рамку "Коштовнi моменти", прикрашену сердечками та бантиками. Було представлено шiсть фотографiй. Вiнсент i Софi на березi, коли Софi було трохи бiльше року. На Софi був м'який помаранчевий капелюшок та сонцезахиснi окуляри. Її пухкi нiжки були вкритi мокрим пiском. На задньому дворi висiла фотографiя Джессiки та Софi. Софi тримала в руках єдину редиску, яку вони витягли з контейнерного саду того року. Софi посадила насiння, полила рослину, зiбрала врожай. Вона наполягла на тому, щоб з'їсти редиску, хоча Вiнсент попередив її, що їй це не сподобається. Будучи трупою i впертою, як маленький мул, Софi спробувала редиску, намагаючись не скривитися. Зрештою її обличчя потемнiло вiд гiркоти, i вона сплюнула її на паперовий рушник. Це поклало край її сiльськогосподарськiй цiкавостi.
  У правому нижньому кутку була фотографiя матерi Джесiки, зроблена, коли Джесiка сама була малечею. Марiя Джованнi ефектно виглядає у жовтому сарафанi, на колiнах у неї крихiтна донька. Її мати була така схожа на Софi. Джесiка хотiла, щоб Софi впiзнала свою бабусю, хоча Марiя в цi днi була для Джесiки ледь помiтним спогадом, скорiше схожим на образ, що промайнув крiзь скляний блок.
  Вона вимкнула у Софi свiтло i сiла в темрявi.
  Джесiка пропрацювала на роботi два повнi днi, а здавалося, що минуло вже кiлька мiсяцiв. Поки вона працювала в полiцiї, вона дивилася на детективiв з розслiдування вбивств так само, як i багато полiцейських: у них була тiльки одна робота. Детективи вiддiлу розслiдували набагато ширше коло злочинiв. Як кажуть, вбивство - це лише напад за обтяжуючих обставин, який пiшов не так.
  Боже, вона помилилась.
  Якби це була лише одна робота, цього було б достатньо.
  Джессiка запитувала себе, як i щодня протягом останнiх трьох рокiв, чи справедливо стосовно Софi те, що вона полiцейський, що вона щодня ризикує своїм життям, виходячи з дому. Вона не мала вiдповiдi.
  Джесiка спустилася вниз i втретє перевiрила вхiднi та заднi дверi будинку. Чи то був четвертий?
  У середу у неї був вихiдний, але вона не мала жодного уявлення, нiж себе зайняти. Як їй було розслабитись? Як вона мала жити, коли двi молодi дiвчата були по-звiрячому вбитi? Зараз її не хвилювало кермо та список обов'язкiв. Вона не знала полiцейського, який мiг це зробити. У цей момент половина загону пожертвує понаднормовими, щоб знищити цього сучого сина.
  Її батько завжди влаштовував щорiчнi великоднi зустрiчi у середу великоднього тижня. Можливо, це вiдвернуло б її вiд думок. Вона пiде i спробує забути про роботу. Її батько завжди вмiв дивитись на речi у перспективi.
  Джесiка сiла на диван, п'ять чи шiсть разiв пробiгла кабельнi канали. Вона вимкнула телевiзор. Вона вже збиралася лягти у лiжко з книгою, коли задзвонив телефон. Вона дуже сподiвалася, що це не Вiнсент. Чи, може, сподiвався, що це так.
  Це негаразд.
  - Це детектив Бальзано?
  То був чоловiчий голос. Гучна музика на задньому планi. Дискотека бiт.
  "Хто дзвонить?" - Запитала Джесiка.
  Чоловiк не вiдповiв. Смiх i кубики льоду у склянках. Вiн був у барi.
  "Останнiй шанс", - сказала Джесiка.
  "Це Браян Паркхерст".
  Джесiка глянула на годинник i записала час у блокнотi, який тримала поряд iз телефоном. Вона подивилася на екран свого iдентифiкатора абонента. Особистий номер.
  "Де ти?" Її голос звучав високо та нервово. Рiдi.
  Спокiйно, Джессе.
  "Не важливо", - сказав Паркхерст.
  "Начебто", - сказала Джесiка. Краще. Розмовний.
  "Я говорю".
  - Це добре, професор Паркхерст. Справдi. Тому що нам дуже хотiлося б поговорити з тобою".
  "Я знаю."
  - Чому б тобi не прийти до Раундхаусу? Я зустрiну тебе там. Ми можемо говорити.
  "Я б не вважав за краще."
  "Чому?"
  "Я не дурна людина, детектив. Я знаю, що ти був у мене вдома.
  Вiн невиразно промовляв слова.
  "Де ти?" Джессiка запитала вдруге.
  Нема вiдповiдi. Джессiка почула, як музика перетворилася на ритм латиноамериканського диско. Вона зробила ще одну нотатку. Клуб сальси.
  "Зустрiнемось", - сказав Паркхерст. "Є дещо, що вам потрiбно знати про цих дiвчат".
  "Де i коли?"
  "Зустрiнемось у "Прищiпцi". П'ятнадцять хвилин.
  Поруч iз клубом сальси вона написала: протягом 15 хв. мерiї.
  "Прищiпка" - величезна скульптура Класу Ольденбурга на Центральнiй площi, поряд з мерiєю. За старих часiв люди у Фiладельфiї говорили: "Зустрiнемось в орлi у Ванамакерi", великому унiвермазi з мозаїчним зображенням орла на пiдлозi. Всi знали орла в "Уонамейкер". Тепер це була "Прищiпка".
  Паркхерст додав: "I приходь один".
  - Цього не станеться, докторе Паркхерсте.
  "Якщо я побачу там когось ще, я пiду", - сказав вiн. "Я не розмовляю з твоїм партнером".
  Джессiка не звинувачувала Паркхерста в тому, що вiн не хотiв у цей момент перебувати в однiй кiмнатi з Кевiном Бiрном. "Дайте менi двадцять хвилин", - сказала вона.
  Лiнiя обiрвалася.
  Джессiка зателефонувала Паулi Фарiначчi, яка знову допомогла їй. Для Паули, безумовно, було особливе мiсце у раю няньки. Джесiка загорнула сонну Софi у свою улюблену ковдру i потягла її через три дверi донизу. Повернувшись додому, вона зателефонувала Кевiну Бiрну на його мобiльний телефон i почула голосове повiдомлення. Вона подзвонила йому додому. Те саме.
  "Давай, партнер", - подумала вона.
  Ти менi потрiбний.
  Вона одягла джинси, кросiвки та дощовик. Вона схопила свiй стiльниковий телефон, вставила свiжий магазин у свiй "глок", застебнула кобуру i попрямувала до центру мiста.
  
  ДЖЕСИКА ЧЕКАЛА на розi П'ятнадцятої та Маркет-стрiт пiд зливою. Вона вирiшила не стояти просто пiд скульптурою "Прищiпка" з усiх очевидних причин. Їй не треба було бути сидячою мiшенню.
  Вона оглянула площу. Через грозу на вулицi вийшло мало пiшоходiв. Вогнi на Маркет-стрiт утворювали на тротуарi мерехтливу червоно-жовту акварель.
  Коли вона була маленькою, батько зазвичай водив її i Майкла в Центр мiста та на ринок Рiдiнг-Термiнал за каннолi з Термiнi. Звичайно, оригiнальний Термiнi в Пiвденнiй Фiладельфiї знаходився всього за кiлька кварталiв вiд їхнього будинку, але було щось у поїздцi по SEPTA до центру мiста та прогулянки на ринок, що робило каннолi смачнiшим. Це все одно сталося.
  У тi днi пiсля Дня Подяки вони гуляли Волнат-стрiт, розглядаючи вiтрини ексклюзивних магазинiв. Вони нiколи не могли дозволити собi нiчого, що бачили у вiтринах, але гарнi вiтрини змусили її дитячi фантазiї пiти за течiєю.
  "Так давно", - подумала Джесiка.
  Дощ був нещадний.
  Чоловiк пiдiйшов до скульптури, вивiвши Джессiку iз задуму. На ньому був зелений дощовик, каптур пiднятий, руки в кишенях. Здавалося, вiн затримався бiля пiднiжжя гiгантського твору мистецтва, оглядаючи околицi. З того мiсця, де стояла Джессiка, вiн виглядав зростом iз Брайана Паркхерста. Що стосується ваги та кольору волосся, сказати було неможливо.
  Джесiка витягла зброю i тримала її за спиною. Вона вже збиралася йти, коли чоловiк зненацька спустився на станцiю метро.
  Джессiка глибоко зiтхнула i сховала зброю в кобуру.
  Вона дивилася, як машини кружляють площею, фари прорiзають дощ, як котячi очi.
  Вона зателефонувала на номер мобiльного телефону Брайана Паркхерста.
  Голосова пошта.
  Вона скуштувала мобiльний телефон Кевiна Бiрна.
  Те саме.
  Вона щiльнiше натягла каптур дощовика.
  I чекав.
  OceanofPDF.com
  30
  Вiвторок, 20:55
  Вiн п'яний.
  Це полегшить мою роботу. Уповiльнення рефлексiв, зниження працездатностi, погане сприйняття глибини. Я мiг би дочекатися його бiля бару, пiдiйти до нього, оголосити про свої намiри, а потiм розрiзати навпiл.
  Вiн не дiзнається, що його вразило.
  Але де в цiй веселощi?
  Де урок?
  Нi, я думаю, що людям краще знати. Я розумiю, що є велика ймовiрнiсть, що мене зупинять, перш нiж я зможу завершити цю пристрасну гру. I якщо одного разу я пройду цим довгим коридором в антисептичну кiмнату i буду прив'язаний до каталки, я прийму свою долю.
  Я знаю, що коли прийде мiй час, мене буде судити набагато потужнiша сила, нiж штат Пенсiльванiя.
  А доти я буду тим, хто сидить поряд з тобою в церквi, тим, хто поступається тобi мiсцем в автобусi, тим, хто притримує тобi дверi у вiтряний день, тим, хто перев'язує подряпане колiно твоєї дочки.
  Це благодать життя в довгiй тiнi Бога.
  Iнодi тiнь виявляється лише деревом.
  Iнодi тiнь це все, чого ти боїшся.
  OceanofPDF.com
  31
  Вiвторок, 21:00
  БIРН сидiв у барi, не зважаючи на музику та шум бiльярдного столу. Все, що вiн чув зараз, це рев у головi.
  Вiн перебував у схуднелiй тавернi на розi Грейс-Феррi пiд назвою "Шотц", найдальшою вiд полiцейського бару, яку вiн мiг собi уявити. Вiн мiг би сходити до барiв готелю у центрi мiста, але йому не подобалося платити десять доларiв за випивку.
  Чого йому справдi хотiлося, то це ще кiлькох хвилин iз Браяном Паркхерстом. Якби вiн мiг ще раз напасти на нього, вiн знав би це напевно. Вiн допив бурбон i замовив ще.
  Бiрн ранiше вимкнув свiй мобiльний телефон, але залишив пейджер увiмкненим. Вiн перевiрив його, побачивши номер лiкарнi допомоги. Джиммi зателефонував удруге за день. Бiрн глянув на годинник. Вiн заходив до Мерсi та вмовляв медсестер-кардiологiв на короткий вiзит. Коли полiцейський перебуває у лiкарнi, нiколи не буває годинника для вiдвiдувань.
  Iншi дзвiнки були вiд Джесiки. Вiн зателефонує їй через деякий час. Йому просто потрiбно було кiлька хвилин побути наодинцi iз собою.
  Тепер йому просто хотiлося тишi в найгучнiшому барi Грейс-Феррi.
  Тесса Уеллс.
  Нiколь Тейлор.
  Громадськiсть думає, що коли людину вбивають, полiцейськi з'являються на мiсцi подiї, роблять кiлька нотаток, а потiм розходяться додому. Немає нiчого далекого вiд правди. Тому що непомщенi мерцi нiколи не залишаються мертвими. Непомщенi мерцi спостерiгають за вами. Вони спостерiгають за тобою, коли ти йдеш у кiно, вечеряєш iз сiм'єю чи випиваєш кiлька пiнтiв пива з хлопцями у тавернi на розi. Вони спостерiгають за тобою, коли ти кохаєшся. Вони спостерiгають, чекають i ставлять запитання. Що ти робиш для мене? вони тихо шепочуть вам на вухо, поки розвивається ваше життя, поки вашi дiти ростуть i процвiтають, коли ви смiєтеся, плачете, вiдчуваєте та вiрите. Чому ти добре проводиш час? вони питають. Чому ти живеш, поки я лежу тут, на холодному мармурi?
  Що ти робиш для мене?
  Швидкiсть розкриття iнформацiї Бiрном була однiєю з найвищих у пiдроздiлi, частково, як вiн знав, через синергiю, яку вiн мав iз Джиммi П'юрiфай, частково через сни наяву, якi йому почали снитися, завдяки чотирьом кулям з пiстолета Лютера Уайта та подорож пiд поверхню Делавера.
  Органiзований вбивця за своєю природою вважав себе вищим за бiльшiсть людей, але особливо вищими за людей, яким було доручено його знайти. Саме цей егоїзм керував Кевiном Бiрном, i в цьому випадку, у випадку з "Дiвчиною з Розарiю", вiн став нав'язливою iдеєю. Вiн це знав. Ймовiрно, вiн знав це в той момент, коли спустився по гнилих сходах на Пiвнiчнiй Восьмiй вулицi i побачив жорстоке приниження Тессу Уеллс.
  Але вiн знав, що це було не тiльки почуття обов'язку, але й страх Моррiса Бланшара. Ранiше у своїй кар'єрi вiн багато разiв помилявся, але це жодного разу не спричинило смертi невинного. Бiрн не був упевнений, чи викупить арешт i засудження вбивцi "Дiвчатка з Розарiю" його провину чи знову прирiвняє його до мiста Фiладельфiї, але вiн сподiвався, що це заповнить внутрiшню порожнечу.
  I тодi вiн зможе пiти у вiдставку з високою головою.
  Деякi детективи стежать за грошима. Дехто слiдує науцi. Деякi слiдують мотиву. Кевiн Бiрн у глибинi душi довiряв дверi. Нi, вiн мiг передбачити майбутнє чи визначити особистiсть вбивцi, просто поклавши руки. Але iнодi йому здавалося, що вiн може i, можливо, саме це мало значення. Нюанс виявлено, намiр виявлено, шлях обраний, нитка простежена. За останнi п'ятнадцять рокiв, вiдколи вiн потонув, вiн помилився лише одного разу.
  Йому потрiбний був сон. Вiн розрахувався за рахунком, попрощався з кiлькома завсiдниками i вийшов пiд безкiнечний дощ. Грейс-Феррi пахло чистотою.
  Бiрн застебнув плащ, оцiнив свої навички керування, розглядаючи п'ять пляшок бурбона. Вiн оголосив себе гiдним. Бiльш-менш. Коли вiн пiдiйшов до своєї машини, зрозумiв, що щось не так, але зображення не вiдразу запам'яталося.
  Тодi це сталося.
  Вiкно водiя було розбите, бите скло блищало на передньому сидiннi. Вiн зазирнув усередину. Його програвач компакт-дискiв та гаманець для компакт-дискiв зникли.
  "Ублюдок", - сказав вiн. "Це чортове мiсто".
  Вiн кiлька разiв обiйшов навколо машини, шалений собака ганявся за його хвостом пiд дощем. Вiн сiв на капот, справдi розмiрковуючи про те, наскiльки нерозумно було заявляти про це. Вiн знав краще. У вас буде стiльки ж шансiв повернути вкрадене радiо в Грейс-Феррi, скiльки Майкл Джексон мав отримати роботу в дитячому садку.
  Вкрадений програвач компакт-дискiв турбував його не так сильно, як вкраденi компакт-диски. Вiн мав обрану колекцiю класичного блюзу. Три роки у розробцi.
  Вiн уже збирався пiти, коли помiтив, що хтось спостерiгає за ним iз пустиря через дорогу. Бiрн не мiг бачити, хто це був, але щось у цiй позi говорило йому все, що йому треба було знати.
  "Привiт!" - крикнув Бiрн.
  Чоловiк кинувся тiкати за будинками з iншого боку вулицi.
  Бiрн кинувся за ним.
  
  БУВ Важким у руках, наче мертвий вантаж.
  На той час, як Бiрн перейшов вулицю, чоловiк загубився в мiазмах зливи. Бiрн усе ще йшов по заваленому смiттям дiлянцi, а потiм до провулка, що йшов за рядами будинкiв, що розтягнулися по всiй довжинi кварталу.
  Вiн не бачив злодiя.
  Куди, чорт забирай, вiн подiвся?
  Бiрн сунув свiй "ковток" у кобуру, прокрався в провулок i глянув лiворуч.
  Тупик. Смiттєвий контейнер, купа сумки для смiття, зламанi дерев'янi ящики. Вiн зник у провулку. Хтось стояв за контейнером для смiття? Розкот грому змусив Бiрна перевернутися, його серце билося в грудях.
  Один.
  Вiн продовжив, зважаючи на кожну нiчну тiнь. Кулемет крапель дощу по пластикових мiшках для смiття на мить заглушив усi iншi звуки.
  Потiм пiд дощем вiн почув схлипування i шарудiння пластику.
  Бiрн глянув за смiттєвий контейнер. То був чорний хлопець рокiв вiсiмнадцяти чи близько того. У мiсячному свiтлi Бiрн мiг бачити нейлонову кепку, майку "Флайєрз" та бандитське татуювання на правiй руцi, яке вказувало на те, що вiн є членом JBM: Junior Black Mafia. На лiвiй руцi мав татуювання з тюремними горобцями. Вiн стояв навколiшки, пов'язаний i з кляпом у ротi. На його обличчi були синцi вiд недавнього побиття. Його очi горiли страхом.
  Що, чорт забирай, тут вiдбувається?
  Бiрн вiдчув рух лiворуч вiд себе. Перш нiж вiн встиг обернутися, ззаду його обхопила величезна рука. Бiрн вiдчув лiд гострого, як бритва ножа бiля свого горла.
  Потiм йому на вухо: "Не рухайся, чорт забирай".
  OceanofPDF.com
  32
  Вiвторок, 21:10
  ДЖЕСИКА ЧЕКАЛА. Люди приходили та йшли, поспiшали пiд дощем, ловили таксi, бiгали до зупинки метро.
  Нiхто з них не був Брайаном Паркхерстом.
  Джессiка залiзла пiд дощовик i двiчi натиснула ключ на своєму всюдиходi.
  Бiля входу на Центральну площу, менш нiж за п'ятдесят футiв вiд нього, з тiнi вийшов розпатланий чоловiк.
  Джессiка подивилася на нього, простягнувши руки долонями вгору.
  Нiк Палладiно знизав плечима. Перш нiж покинути Пiвнiчний схiд, Джессiка ще двiчi зателефонувала Бiрну, а потiм зателефонувала Нiку дорогою до мiста; Нiк одразу ж погодився пiдтримати її гру. Величезний досвiд Нiка у роботi пiд прикриттям у вiддiлi боротьби з наркотиками зробив його iдеальною людиною для таємного спостереження. Вiн був одягнений у потерту толстовку з капюшоном та бруднi штани чинос. Для Нiка Палладiно це була справжня жертва заради роботи.
  Джон Шеперд знаходився пiд будiвельними лiсами збоку вiд мерiї, прямо через дорогу, з бiноклем у руцi. На станцiї метро "Маркет-стрiт" стояла пара офiцерiв у формi, обидва iз фотографiєю Брайана Паркхерста зi щорiчника, на випадок, якщо вiн з'явиться цим маршрутом.
  Вiн не з'явився. I, схоже, вiн не збирався цього робити.
  Джесiка зателефонувала до дiлянки. Команда, яка знаходилася в будинку Паркхерста, не повiдомила про вiдсутнiсть активностi.
  Джессiка неквапливо пiдiйшла до того мiсця, де стояв Палладiно.
  "Все ще не можеш зв'язатися з Кевiном?" вiн спитав.
  - Нi, - сказала Джесiка.
  "Вiн, мабуть, розбився. Решта йому знадобиться.
  Джессiка вагалася, не знаючи, як спитати. Вона була новачком у цьому клубi i не хотiла наступати нiкому на ноги. - Вiн здається тобi гаразд?
  - Кевiна важко читати, Джесс.
  "Здається, вiн зовсiм виснажений".
  Палладiно кивнув i закурив цигарку. Вони всi втомились. "Вiн розповiсть вам про своє. . . досвiд?"
  - Ви маєте на увазi Лютера Уайта?
  Наскiльки Джессiцi вдалося з'ясувати, Кевiн Бiрн брав участь у невдалому арештi п'ятнадцятьма роками ранiше, в кривавiй конфронтацiї з пiдозрюваним у зґвалтуваннi на iм'я Лютер Уайт. Уайт було вбито; Бiрн мало не загинув сам.
  Це була найбiльша частина, яка збентежила Джесiку.
  "Так", - сказав Палладiно.
  "Нi, вiн цього не зробив", сказала Джесiка. - У мене не вистачило смiливостi спитати його про це.
  "Для нього це був близький виклик", - сказав Палладiно. "Настiльки близько, наскiльки це можливо. Наскiльки я розумiю, вiн був, ну, якийсь час мертвий.
  "Отже, я правильно почула", - недовiрливо сказала Джесiка. - То що, вiн начебто екстрасенс чи щось таке?
  - О Боже, нi. Палладiно посмiхнувся i похитав головою. Нiчого подiбного. Нiколи навiть не вимовляй це слово при ньому. Насправдi, було б краще, якби ви нiколи навiть не порушували це питання".
  "Чому це?"
  "Дозвольте менi сказати це так. У Центрi є балакучий детектив, який одного вечора в "Поминках по Фiнiгану" йому наплював. Думаю, цей хлопець досi вечеряє через соломинку".
  "Попався", сказала Джесiка.
  "Просто Кевiн має . . . сенс щодо справдi поганих. Або принаймнi ранiше. Уся iсторiя з Моррiсом Бланшаром була для нього дуже поганою. Вiн помилявся щодо Бланшара, i це майже знищило його. Я знаю, що вiн хоче пiти, Джессе. Має двадцятку. Вiн просто не може знайти дверi.
  Два детективи оглянули залиту дощем площу.
  "Послухай, - почав Палладiно, - напевно, це не моя справа говорити це, але Айк Бьюкенен пiшов на ризик разом iз тобою. Ти знаєш, що це правильно?
  "Що ти маєш на увазi?" - запитала Джесiка, хоч мала досить гарну iдею.
  "Коли вiн сформував цю оперативну групу та передав її Кевiну, вiн мiг би перемiстити тебе на кiнець зграї. Чорт, можливо, йому варто було б це зробити. Без образ."
  - Нiчого не взято.
  Айк стiйкий хлопець. Ви можете подумати, що вiн дозволяє вам залишатися в перших рядах iз полiтичних мотивiв - не думаю, що для вас стане шоком той факт, що у вiддiлi є кiлька дурнiв, якi так думають, - але вiн вiрить у вас. Якби вiн цього не зробив, тебе тут не було б.
  "Ух ти", - подумала Джесiка. Звiдки, чорт забирай, все це взялося?
  "Що ж, я сподiваюся, що зможу виправдати цю вiру", - сказала вона.
  "У тебе все вийде".
  "Дякую, Нiк. Це багато значить. Вона теж це мала на увазi.
  - Так, я навiть не знаю, чому я тобi розповiв.
  З невiдомої причини Джессiка обiйняла його. Через кiлька секунд вони зламалися, пригладили волосся, закашлялися в кулаки, подолали вияв емоцiй.
  - Отже, - сказала Джессiка трохи нiяково, - що нам зараз робити?
  Нiк Палладiно обшукав квартал: мерiю, Саут-Брiд, центральну площу та ринок. Вiн знайшов Джона Шепарда пiд навiсом бiля входу до метро. Джон упiймав його погляд. Двоє чоловiкiв знизали плечима. Дощ лив.
  "До бiса", - сказав вiн. "Давайте закриємо це".
  OceanofPDF.com
  33
  Вiвторок, 21:15
  БIРНУ НЕ ТРЕБА ЗВЕРТАТИСЯ, щоб дiзнатися, хто це. Вологi звуки, що виходять з рота чоловiка - вiдсутнє шипiння, зруйноване вибухове звучання, а також глибокий гугнявий голос - говорили про те, що це була людина, якiй нещодавно видалили кiлька верхнiх зубiв i нещодавно знесли носа.
  То справдi був Дiабло. Охоронець Гiдеона Пратта.
  "Будь крутий", - сказав Бiрн.
  - О, я крутий, ковбой, - сказав Дiабло. "Я - чортiв сухий лiд".
  Потiм Бiрн вiдчув щось набагато гiрше, нiж холодне лезо бiля свого горла. Вiн вiдчув, як Дiабло погладив його i вiдiбрав у нього службовий "Глок": найгiрший жах у списку поганих снiв для офiцера полiцiї.
  Дiабло приставив ствол "Глока" до потилицi Бiрна.
  "Я полiцейський", - сказав Бiрн.
  - Нi хрону, - сказав Дiабло. "Наступного разу, коли ви здiйсните напад за обтяжливих обставин, вам слiд триматися подалi вiд телевiзора".
  Прес-конференцiя, подумав Бiрн. Дiабло бачив прес-конференцiю, а потiм застовпив Круглий дiм i пiшов за ним.
  "Ви не хочете цього робити", - сказав Бiрн.
  - Заткнися, чорт забирай.
  Пов'язана дитина переводила погляд мiж ними, вперед i назад, його очi бiгали в пошуках виходу. Татуювання на передплiччi Дiабло говорило Бiрну, що вiн належить до P-Town Posse, дивного конгломерату в'єтнамцiв, iндонезiйцiв та незадоволених головорiзiв, якi з тiєї чи iншої причини не пiдходили ще кудись.
  P-Town Posse та JBM були природними ворогами, ненависть тривала десять рокiв. Тепер Бiрн знав, що тут вiдбувається.
  Дiабло його пiдставив.
  "Вiдпусти його", - сказав Бiрн. - Ми владнаємо це мiж собою.
  "Це питання не буде вирiшено протягом тривалого часу, виродкiв".
  Бiрн знав, що йому треба зробити крок. Вiн тяжко проковтнув, вiдчув смак вiкодину у горлi, вiдчув iскру в пальцях.
  Дiабло зробив хiд за нього.
  Без попередження, без краплi совiстi Дiабло обiйшов його, нацiлив "Глок" Бiрна i вистрiлив у хлопця. Один у саме серце. Миттєво бризки кровi, тканин i шматочкiв кiсток вдарилися об брудну цегляну стiну, утворивши темно-червону пiну, а потiм змиваючи її на землю зливою. Дитина впала.
  Бiрн заплющив очi. У своїй уявi вiн побачив, як багато рокiв тому Лютер Уайт направив на нього пiстолет. Вiн вiдчував, як навколо нього паморочиться крижана вода, поринаючи все глибше i глибше.
  Прогримiв грiм, блиснула блискавка.
  Час повз.
  Зупинився.
  Коли бiль не прийшов, Бiрн розплющив очi i побачив, як Дiабло повернув за кут i зник. Бiрн знав, що буде далi. Дiабло кидав зброю поблизу - смiттєвий контейнер, вiдро для смiття, ринву. Полiцейськi знайдуть його. Вони завжди так робили. I життя Кевiна Френсiса Бiрна було б закiнчено.
  Цiкаво, хто прийде по нього?
  Джоннi Шепард?
  Чи викличеться Айк привести його?
  Бiрн дивився, як дощ обрушується на тiло мертвої дитини, змиває його кров на розбитий бетон, i вона не може поворухнутися.
  Його думки дерлися по заплутаному глухому кутку. Вiн знав, що коли вiн зателефонує, якщо вiн запише це до протоколу, то все це тiльки починається. Запитання та вiдповiдi, судово-медична група, детективи, окружнi прокурори, попереднє слухання, преса, звинувачення, полювання на вiдьом в органах внутрiшнiх справ, адмiнiстративну вiдпустку.
  Його пронизав страх - блискучий i металевий. Усмiхнене, глузливе обличчя Моррiса Бланшара танцювало перед його очима.
  Мiсто нiколи йому цього не пробачить.
  Мiсто нiколи не забуде.
  Вiн стояв над мертвою чорною дитиною, без свiдкiв та партнера. Вiн був п'яний. Мертвий чорний гангстер, убитий у стилi страти кулею зi свого службового Глока, зброї, яку вiн не мiг пояснити. Для бiлого полiцейського з Фiладельфiї жах не мiг стати набагато глибшим.
  Часу думати про це не було.
  Вiн сiв навпочiпки, помацав пульс. Нiчого не було. Вiн дiстав свiй Маглайт i стиснув його в руцi, щоб свiтло було якнайприхованiшим. Вiн уважно оглянув тiло. Судячи з ракурсу та зовнiшнього вигляду вхiдної рани, вона виглядала як наскрiзна. Вiн швидко знайшов гiльзу i сховав її до кишенi. Вiн обнишпорив землю мiж дитиною i стiною в пошуках слимака. Смiття iз фаст-фуду, мокрi недопалки, пара презервативiв пастельних тонiв. Жодної кулi.
  Над його головою, в однiй iз кiмнат, що виходять на провулок, спалахнуло свiтло. Незабаром пролунає сирена.
  Бiрн прискорив пошуки. Вiн жбурляв мiшки для смiття, вiд огидного запаху гнилої їжi в нього мало не поперхнулося. Промоклi газети, мокрi журнали, апельсиновi кiрки, фiльтри для кави, яєчна шкаралупа.
  Тодi ангели посмiхнулися до нього.
  Поруч iз уламками розбитої пивної пляшки лежав слимачок. Вiн узяв його, поклав до кишенi. Було ще тепло. Потiм вiн дiстав пластиковий пакет для доказiв. У нього завжди було кiлька штук у пальтi. Вiн вивернув його навиворiт i наклав пакет на вхiдну рану на грудях дитини, переконавшись, що на неї потрапила густа мазка кровi. Вiн вiдiйшов вiд тiла i вивернув мiшок праворуч, запечатавши його.
  Вiн почув сирену.
  До того часу, коли вiн повернувся, щоб бiгти, розумом Кевiна Бiрна опанувало щось iнше, нiж рацiональне мислення, щось набагато похмурiше, щось, що не мало нiчого спiльного з академiєю, навчальним посiбником та роботою.
  Щось зване виживання.
  Вiн пiшов по провулку, абсолютно впевнений, що щось випустив з уваги. Вiн був у цьому певний.
  Наприкiнцi провулка вiн подивився в обидва боки. Пустельний. Вiн пробiг через пустир, ковзнув у машину, полiз у кишеню i ввiмкнув стiльниковий телефон. Вiн задзвонив негайно. Цей звук мало не змусив його пiдстрибнути. Вiн вiдповiв.
  "Бiрн".
  То був Ерiк Чавес.
  "Де ти?" - Запитав Чавес.
  Його тут не було. Не мiг бути тут. Вiн ставив питання про вiдстеження мобiльних телефонiв. Якщо до цього дiйде, чи зможуть вони вiдстежити, де вiн був, коли йому зателефонували? Сирена наближалася. Чи мiг Чавес це почути?
  "Старе мiсто", - сказав Бiрн. "Як справи?"
  "Щойно надiйшов дзвiнок. Дев'ять-один-один. Хтось бачив хлопця, який несе тiло до музею Родена".
  Iсус.
  Йому довелося йти. Нинi. Нема часу думати. Ось як i чому люди траплялися. Але вiн не мав вибору.
  "Я вже в дорозi".
  Перед тим як пiти, вiн глянув на провулок, на темний вигляд, виставлений там. У центрi знаходилася мертва дитина, кинута в центр кошмару Кевiна Бiрна, дитина, чий власний кошмар щойно з'явився на свiтанку.
  OceanofPDF.com
  34
  Вiвторок, 21:20
  ВIН ЗАСАЛ. З того часу, як Саймон був дитиною в Озерному краї, де шум дощу по даху був колисковим, гуркiт грози заспокоював Саймона. Його розбудив гуркiт автомобiля.
  Або, можливо, це був пострiл.
  то був Грейс-Феррi.
  Вiн подивився на свiй годинник. Година. Вiн спав уже годину. Якийсь експерт зi спостереження. Бiльше схоже на iнспектора Клузо.
  Останнє, що вiн пам'ятав, перш нiж прокинутися, - це як Кевiн Бiрн зник у грубому барi Grey's Ferry пiд назвою "Шотц", де, увiйшовши, треба спуститися на двi сходинки. Фiзично та соцiально. Старий iрландський бар, сповнений людей з House of Pain.
  Саймон припаркувався в провулку, частково для того, щоб не потрапити в поле зору Бiрна, тому, що перед баром не було мiсця. Його намiром було дочекатися, поки Бiрн вийде з бару, пiти за ним, подивитися, чи зупиниться вiн на якiйсь темнiй вулицi i закурити люльку з креком. Якби все пройшло добре, Саймон пiдкрався б до машини i сфотографував легендарного детектива Кевiна Френсiса Бiрна з п'ятидюймовою скляною рушницею в ротi.
  Тодi вiн володiтиме ним.
  Саймон дiстав свою маленьку складну парасольку, вiдчинив дверцята машини, розклав парасольку i бочком пiдiйшов до рогу будiвлi. Вiн озирнувся довкола. Машина Бiрна досi стояла там. Виглядало так, нiби хтось розбив вiкно водiя. "О Боже", - подумав Саймон. Менi шкода дурня, який вибрав не ту машину не тiєї ночi.
  Бар все ще був переповнений. Вiн чув, як у вiкнах деренчали приємнi мелодiї старої мелодiї Thin Lizzy.
  Вiн уже збирався повернутися до своєї машини, коли його увагу привернула тiнь, тiнь, що проносилася по пустирi прямо навпроти Шотца. Навiть у тьмяному свiтлi неонових ламп бару Саймон мiг дiзнатися величезний силует Бiрна.
  Якого бiса вiн там робив?
  Саймон пiдняв камеру, сфокусувався та зробив кiлька знiмкiв. Вiн не був певен, чому, але коли ви стежили за кимось за допомогою камери i наступного дня намагалися зiбрати колаж iз зображень, кожне зображення допомагало встановити тимчасову шкалу.
  Крiм того, цифрове зображення можна було стерти. Це не було схоже на старi часи, коли кожен знiмок тридцятип'ятимiлiметрової камери коштував грошi.
  Повернувшись до машини, вiн перевiрив зображення на маленькому РК-екранi камери. Непогано. Трохи темно, звичайно, але це явно був Кевiн Бiрн, що виходив iз провулку через стоянку. Двi фотографiї були розмiщенi на борт свiтлого фургона, i в масивному профiлi чоловiка не можна було помилитися. Саймон подбав про те, щоб на зображеннi було вдруковано дату та час.
  Зроблений.
  Потiм його полiцейський сканер - Uniden BC250D, портативна модель, яка не раз доставляла його на мiсце злочину ранiше за детективiв - ожив. Вiн не мiг розiбрати подробиць, але через кiлька секунд, коли Кевiн Бiрн пiшов, Саймон зрозумiв, що, що б це не було, його мiсце на мiсцi подiї.
  Саймон повернув ключ запалення, сподiваючись, що виконана ним робота iз закрiплення глушника збережеться. Так воно й було. Вiн не буде схожим на лiтак Cessna, намагаючись вистежити одного з найдосвiдченiших детективiв мiста.
  Життя було гарне.
  Вiн увiмкнув передачу. I пiшов.
  OceanofPDF.com
  35
  Вiвторок, 21:45
  ДЖЕСИКА СИДИЛА НА ПIД'ЇЗДНIЙ ДОРОЖЦI, втома почала брати своє. Дощ барабанив по даху "Чероки". Вона подумала, що сказав Нiк. Їй спало на думку, що вона не прочитала "Розмову" пiсля того, як було сформовано оперативну групу, i сидяча бесiда, яка мала розпочатися: "Послухай, Джесiко, це не має нiчого спiльного з твоїми здiбностями детектива". . .
  Цiєї розмови так i не сталося.
  Вона вимкнула двигун.
  Що Брайан Паркхерст хотiв їй сказати? Вiн не сказав, що хоче розповiсти їй про те, що зробив, а скорiше сказав, що в цих дiвчатах є щось, що їй потрiбно знати.
  Як що?
  Де вiн був?
  Якщо я побачу там ще когось, я пiду.
  Чи призначив Паркхерст Нiка Палладiно та Джона Шепарда полiцейськими?
  Скорiш за все, не.
  Джесiка вийшла, замкнула джип i побiгла до заднiх дверей, по дорозi плескаючись у калюжах. Вона промокла. Здавалося, вона промокла назавжди. Свiтло на задньому ганку перегорiло кiлька тижнiв тому, i, намацуючи ключ вiд будинку, вона всоте дорiкала собi за те, що не замiнила лампочку. Над нею рипiли гiлки вмираючого клена. Його дiйсно потрiбно було пiдстригти, перш нiж гiлки врiзаються у будинок. Цi речi зазвичай входили в обов'язки Вiнсента, але Вiнсента не було поруч, чи не так?
  Зберися, Джесс. На даний момент ви мама та тато, а також кухар, ремонтник, ландшафтний дизайнер, шофер та репетитор.
  Вона взяла в руки ключ вiд будинку i вже збиралася вiдчинити заднi дверi, коли почула над собою шум: скрип алюмiнiю, що скручується, розрiзається i стогне пiд величезним тягарем. Вона також почула, як туфлi на шкiрянiй пiдошвi риплять по пiдлозi, побачила, як до неї потяглася рука.
  Витягни свою зброю, Джессе...
  "Глок" був у її сумочцi. Правило номер один: нiколи не зберiгайте зброю у сумочцi.
  Тiнь утворила тiло. Тiло чоловiка.
  Священик.
  Вiн схопив її за руку.
  I потяг її до темряви.
  OceanofPDF.com
  36
  Вiвторок, 21:50
  СЦЕНА Навколо МУЗЕЮ ПОРОДЕННЯ нагадувала божевiльню. Саймон висiв позаду натовпу, що зiбрався, чiпляючись за немитих. Що приваблювало простих громадян до сцен злиднiв i хаосу, як мух до купи гною, ставив вiн питання.
  "Треба поговорити", - подумав вiн з усмiшкою.
  I все ж, на свiй захист, вiн вiдчував, що, незважаючи на свою схильнiсть до жахливого i пристрасть до болючого, вiн все ще зберiгав крихту гiдностi, все ще ретельно оберiгав цей шматочок величi щодо виконаної ним роботи, i право громадськостi знати. Подобається це чи нi, але вiн був журналiстом.
  Вiн пробирався до передньої частини юрби. Вiн пiдняв комiр, надiв черепаховi окуляри, зачухав волосся на чоло.
  Смерть була тут.
  Те саме сталося i з Саймоном Клоузом.
  Хлiб та варення.
  OceanofPDF.com
  37
  Вiвторок, 21:50
  ЦЕ БУВ БАТЬКО КОРРIО.
  Отець Марк Коррiо був пастором церкви Святого Павла, коли Джессiка росла. Вiн був призначений пастором, коли Джесiцi було близько дев'яти, i вона пам'ятала, як у той час всi жiнки непритомнiли вiд його похмурої зовнiшностi, як вони всi говорили про те, яка це була витрата, що вiн став священиком. Темне волосся посивiло, але вiн, як i ранiше, залишався красивим чоловiком.
  Однак на її ґанку, у темрявi, пiд дощем, вiн був Фреддi Крюгером.
  Сталося таке: один iз жолобiв над ганком ненадiйно височiв над головою i ось-ось зламається пiд вагою затопленої гiлки, що впала з найближчого дерева. Батько Коррiо схопив Джесiку, щоб уберегти її вiд небезпеки. За кiлька секунд жолоб вiдiрвався вiд жолоба i звалився на землю.
  Божественне втручання? Можливо. Але це не завадило Джессiцi на кiлька секунд злякатися до смертi.
  "Менi шкода, якщо я налякав тебе", сказав вiн.
  Джесiка майже сказала: "Пробач, я мало не вибила твоє чортове свiтло, падре".
  - Заходьте всередину, - запропонувала вона натомiсть.
  
  ВIДЖЕЛИ, КАВА ЗРОБИЛИ, вони сiли у вiтальнi i покiнчили з люб'язностями. Джессiка зателефонувала Паулi i сказала, що незабаром приїде.
  "Як твiй батько?" - спитав священик.
  "Вiн чудовий, дякую".
  - Останнiм часом я його не бачив у церквi Святого Павла.
  "Вiн якийсь невисокий", сказала Джесiка. - Вiн може бути позаду.
  Батько Коррiо посмiхнувся. "Як вам подобається жити на Пiвнiчному Сходi?"
  Коли батько Коррiо сказав це, це звучало так, нiби ця частина Фiладельфiї була чужою країною. З iншого боку, подумала Джесiка, для замкнутого свiту Пiвденної Фiладельфiї, мабуть, так воно й було. "Не можу купити хороший хлiб", - сказала вона.
  Батько Коррiо засмiявся. "Хотiв би я знати. Я зупинився б у Сарконi.
  Джессiка згадала, як у дитинствi їла теплий хлiб Сарконе. Сир вiд ДiБруно, випiчка вiд Iгро. Цi думки, а також близькiсть отця Коррiо наповнили її глибоким смутком.
  Якого бiса вона робила в передмiстi?
  I що ще важливiше, що тут робив її старий парафiяльний священик?
  "Я бачив вас учора по телевiзору", - сказав вiн.
  На мить Джессiка майже сказала йому, що вiн, мабуть, помиляється. Вона була офiцером полiцiї. Потiм, звiсно, згадала. Прес-конференцiя
  Джессiка не знала, що сказати. Якось вона знала, що батько Коррiо зайшов через вбивства. Вона просто не була певна, чи готова вона до проповiдi.
  - Цей юнак пiдозрюваний? вiн спитав.
  Вiн мав на увазi цирк навколо вiд'їзду Брайана Паркхерста з Раундхауса. Вiн пiшов з монсеньйором Пачеком, i - можливо, як перший залп у майбутнiх пiар-вiйнах - Пачек свiдомо i рiзко вiдмовився вiд коментарiв. Джессiка бачила постiйне повторення сцени на Восьмiй вулицi та Гонцi. ЗМI вдалося отримати iм'я Паркхерста та розвiшити його по всьому екрану.
  - Не зовсiм, - збрехала Джесiка. Поки що ще своєму священиковi. - Однак нам хотiлося б поговорити з ним ще раз.
  - Я так розумiю, чи вiн працює на архiєпархiю?
  Це було питання та твердження. У тому, у чому священики та психiатри були справдi гарнi.
  "Так", сказала Джесiка. "Вiн консультує студентiв iз Назарянина, Регiни та деяких iнших".
  "Як ви вважаєте, вiн несе за це вiдповiдальнiсть? . .?"
  Батько Коррiо замовк. Йому було важко вимовляти слова.
  "Я дiйсно не знаю напевно", сказала Джесiка.
  Батько Коррiо засвоїв це. "Це така жахлива рiч".
  Джессiка тiльки кивнула.
  "Коли я чую про подiбнi злочини, - продовжував отець Коррiо, - менi доводиться питати, наскiльки цивiлiзовано ми живемо. Нам подобається думати, що ми стали освiченими протягом столiть. Але ж це? Це варварство".
  "Я намагаюся не думати про це таким чином", - сказала Джесiка. "Якщо я подумаю про жахiття всього цього, я не зможу виконувати свою роботу". Коли вона сказала, це звучало легко. Це негаразд.
  "Ви коли-небудь чули про Rosarium Virginis Mariae?"
  "Я так думаю", - сказала Джесiка. Це звучало так, нiби вона натрапила на неї пiд час своїх дослiджень у бiблiотецi, але, як i бiльшiсть iнформацiї, вона загубилася в бездоннiй прiрвi даних. "Що щодо цього?"
  Батько Коррiо посмiхнувся. "Не хвилюйся. Вiкторини не буде". Вiн полiз у портфель i дiстав конверт. "Думаю, тобi варто це прочитати". Вiн простягнув їй конверт.
  "Що це?"
  "Rosarium Virginis Mariae - це апостольський лист про чотки Дiви Марiї".
  - Це пов'язано з цими вбивствами?
  "Я не знаю", сказав вiн.
  Джессiка подивилася на складенi всерединi папери. "Дякую", сказала вона. - Я прочитаю це сьогоднi ввечерi.
  Батько Коррiо осушив чашку i подивився на годинник.
  - Бажаєте ще кави? - Запитала Джесiка.
  - Нi, дякую, - сказав отець Коррiо. - Менi справдi час повернутися.
  Перш нiж вiн встиг пiдвестися, задзвонив телефон. "Вибачте", - сказала вона.
  Джессiка вiдповiла. То був Ерiк Чавес.
  Слухаючи, вона дивилася на своє вiдображення у темному, як нiч вiкнi. Нiч погрожувала розкритися та поглинути її цiлком.
  Вони знайшли iншу дiвчину.
  OceanofPDF.com
  38
  Вiвторок, 22:20
  МУЗЕЙ РОДЕНА являв собою невеликий музей, присвячений французькому скульптору, на Двадцять другiй вулицi та бульварi Бенджамiна Франклiна.
  Коли Джессiка прибула, на мiсцi подiї вже було кiлька патрульних машин. Двi смуги проїжджої частини були перекритi. Збирався натовп.
  Кевiн Бiрн обiймався iз Джоном Шепердом.
  Дiвчина сiла на землю, притулившись спиною до бронзової брами, що веде на подвiр'я музею. На вигляд їй було близько шiстнадцяти. Її руки були пов'язанi разом, як i iншi. Вона була щiльна, рудоволоса, гарненька. Вона мала форму Регiни.
  У її руках були чорнi чотки, в яких не вистачало трьох десяткiв намиста.
  На головi у неї був терновий вiнець з гармошки.
  Кров стiкала по її обличчю тонким червоним павутинням.
  - Чорт забирай, - заволав Бiрн, ударивши кулаком по капоту машини.
  "Я поставив усi погляди на Паркхерста", - сказав Бьюкенен. "У фургонi БОЛО".
  Джессiка почула, як вiн погас, коли вона їхала до мiста, це була її третя подорож за день.
  "Ворона?" - спитав Бiрн. - Чортова корона?
  "Одужує", - сказав Джон Шеперд.
  "Що ти маєш на увазi?"
  - Бачиш ворота? Шепард направив лiхтарик на внутрiшнi ворота, ворота, що ведуть до музею.
  "Що щодо них?" - спитав Бiрн.
  "Ця брама називається Брамою Ада", - сказав вiн. "Цей ублюдок - справжнiй витвiр мистецтва".
  "Картина", - сказав Бiрн. "Картина Блейка".
  "Ага."
  "Вiн повiдомляє нам, де буде знайдено наступну жертву".
  Для детектива з розслiдування вбивств єдина рiч, яка може бути гiршою за вiдсутнiсть зачiпок, - це гра. Колективна лють на мiсцi злочину була вiдчутною.
  - Дiвчину звуть Бетанi Прайс, - сказав Тонi Парк, звiряючись зi своїми нотатками. "Її мати повiдомила про її зникнення сьогоднi вдень. Коли пролунав дзвiнок, вона була на станцiї Шостого округу. Це вона там.
  Вiн вказав на жiнку рокiв пiд тридцять, одягнену у коричневий плащ. Вона нагадала Джесiцi тих контужених людей, яких можна побачити в iноземних новинах одразу пiсля того, як вибухнув замiнований автомобiль. Втрачений, онiмiлий, спустошений.
  - Як давно вона зникла? - Запитала Джесiка.
  "Вона не повернулася додому зi школи сьогоднi. Усi, хто має доньки у старших i молодших класах, дуже нервовi".
  "Дякую засобам масової iнформацiї", - сказав Шепард.
  Бiрн почав ходити.
  - А як щодо хлопця, який зателефонував до служби "дев'ять-один-один"? - Запитав Шепард.
  Пак вказав на чоловiка, який стоїть за однiєю з патрульних машин. Йому було близько сорока, вiн був добре одягнений: темно-синiй костюм iз трьома гудзиками та клубною краваткою.
  "Його звати Джеремi Дарнтон", - сказав Пак. "Вiн сказав, що їхав зi швидкiстю сорок миль за годину, коли проїжджав повз. Все, що вiн побачив, це жертва, яку несли на плечi чоловiки. На той час, як вiн змiг зупинитися i повернути назад, чоловiк уже зник".
  - Немає опису цiєї людини? - Запитала Джесiка.
  Пак похитав головою. "Бiла сорочка чи куртка. Темнi штани.
  "Ось i все?"
  "Ось i все."
  "Це кожен офiцiант у Фiладельфiї", - сказав Бiрн. Вiн повернувся до свого темпу. "Я хочу цього хлопця. Я хочу покiнчити з цим ублюдком".
  "Ми все так робимо, Кевiн", - сказав Шепард. - Ми дiстанемо його.
  "Пархерст зiграв мене". Джессiка сказала. Вiн знав, що я прийду не один. Вiн знав, що я наведу кавалерiю. Вiн намагався нас вiдволiкти.
  "I вiн це зробив", - сказав Шеперд.
  Через кiлька хвилин вони пiдiйшли до жертви, коли Том Вейрiх увiйшов, щоб пройти попереднiй огляд.
  Вейрiх перевiрив пульс та констатував її смерть. Потiм вiн подивився на її зап'ястя. На кожному зап'ястi був шрам, що давно загоївся - змiїний сiрий гребiнь, грубо розрiзаний збоку, приблизно на дюйм нижче п'яти її долонi.
  Якоїсь митi за останнi кiлька рокiв Бетанi Прайс спробувала покiнчити життя самогубством.
  Поки вогнi пiвдюжини патрульних машин мерехтiли по статуї Мислителя, поки натовп продовжував збиратися, а дощ посилювався, змиваючи дорогоцiннi знання, один чоловiк у натовпi дивився на це, людина, що несла глибоке i таємне знання жахiв, що спiткали дочок Фiла.
  OceanofPDF.com
  39
  Вiвторок, 22:25
  Вогнi на обличчi статуї чудовi.
  Але не так гарно, як Бетанi. Її тонкi бiлi риси обличчя надають їй вигляду сумного ангела, що сяє, як зимовий мiсяць.
  Чому вони її не прикривають?
  Звичайно, якби вони тiльки усвiдомили, як змучена душа Бетанi, вони б не так засмучувалися.
  Маю зiзнатися, що я вiдчуваю сильне хвилювання, стоячи серед добропорядних громадян мого мiста i спостерiгаючи за цим.
  Я нiколи не бачив у життi стiльки полiцейських машин. Миготливi стiйки освiтлюють бульвар, наче карнавал на пiвдорозi. Атмосфера майже святкова. Зiбралося близько шiстдесяти людей. Смерть завжди приваблює. Як американськi гiрки. Пiдiйдемо ближче, але не дуже близько.
  На жаль, якось ми всi стаємо ближчими, хочемо ми цього чи нi.
  Що б вони подумали, якби я розстебнув пальто i показав їм, що я маю з собою? Я дивлюсь праворуч. Поруч зi мною стоїть сiмейна пара. На вигляд їм близько сорока п'яти рокiв вони бiлi, багатi, добре одягненi.
  - Ти хоч уявляєш, що тут сталося? Я питаю чоловiка.
  Вiн дивиться на мене, швидко вгору i вниз. Я не ображаю. Я не загрожую. "Я не впевнений", - говорить вiн. "Але я думаю, що вони знайшли iншу дiвчину".
  "Iнша дiвчина?"
  "Ще одна жертва цього. . . чотки психо.
  Я з жахом прикриваю рота. "Серйозно? Прямо тут?"
  Вони урочисто кивають, здебiльшого iз самовдоволеного почуття гордостi за те, що саме вони повiдомили менi цю новину. Вони з тих людей, якi дивляться Entertainment Tonight i вiдразу поспiшають до телефону, щоб першими розповiсти своїм друзям про смерть знаменитостi.
  "Я дуже сподiваюся, що вони скоро його спiймають", - кажу я.
  "Не будуть", - каже дружина. На нiй дорогий бiлий вовняний кардиган. Вона носить дорогу парасольку. У неї найкрихiтнiшi зуби, якi я коли-небудь бачив.
  "Чому ти це сказав?" Я питаю.
  "Мiж нами, - каже вона, - полiцiя не завжди є найгострiшим ножем у шухлядi столу".
  Я дивлюся на її пiдборiддя, на трохи обвислу шкiру на шиї. Чи знає вона, що я можу прямо зараз простягнути руку, взяти її обличчя в свої руки i за одну мить зламати їй спинний мозок?
  Менi так хочеться. Я справдi так роблю.
  Зарозумiла, самовдоволена сука.
  Я винен. Але я не буду.
  Я маю роботу.
  Можливо, я пiду за ними додому i вiзьму її, коли все закiнчиться.
  OceanofPDF.com
  40
  Вiвторок, 22:30
  МIСЦЕ ЗЛОЧИНУ простягалося на п'ятдесят ярдiв у всiх напрямках. Рух бульваром тепер був обмежений однiєю смугою. Два офiцери у формi спрямовували потiк.
  Бiрн i Джессiка спостерiгали, як Тонi Парк та Джон Шепард iнструктують
  Вiддiлення з розслiдування злочинiв. Вони були основними детективами у цiй справi, хоча було ясно, що незабаром справа перейде до оперативної групи. Джесiка притулилася до однiєї з патрульних машин, намагаючись розiбратися у цьому кошмарi. Вона глянула на Бiрна. Вiн був у зонi, в однiй iз своїх уявних прогулянок.
  У цей момент iз натовпу вперед вийшов чоловiк. Краєм ока Джессiка помiтила його наближення. Перш нiж вона встигла зреагувати, вiн напав на неї. Вона обернулася, захищаючись.
  То був Патрiк Фаррелл.
  - Привiт, - сказав Патрiк.
  Спочатку його присутнiсть на мiсцi подiї була настiльки недоречною, що Джессiка подумала, що це чоловiк, схожий на Патрiка. Це був один з тих моментiв, коли хтось, який представляє одну частину вашого життя, входить в iншу частину вашого життя, i раптом все стає трохи не так, трохи змiщується у бiк нереального.
  - Привiт, - сказала Джесiка, здивуючись звуку свого голосу. "Що ти тут робиш?"
  Стоячи всього за кiлька футiв вiд неї, Бiрн стурбовано глянув на Джесiку, нiби питаючи: Все гаразд? У такi моменти, враховуючи те, навiщо вони тут перебували, усi були трохи на взводi, трохи менш довiрливi до дивного обличчя.
  "Патрiк Фаррелл, мiй партнер Кевiн Бiрн", - сказала Джесiка трохи сухо.
  Двоє чоловiкiв потиснули один одному руки. На якусь дивну мить Джессiка злякалася їхньої зустрiчi, хоча поняття не мала чому. Це посилювалося миттєвим блиском в очах Кевiна Бiрна, коли двоє чоловiкiв потиснули один одному руки, швидкоплинне передчуття, яке зникло так само швидко, як i з'явилося.
  "Я прямував до будинку своєї сестри до Манаюнка. Я побачив миготливi вогнi i зупинився", - сказав Патрiк. - Боюся, що це Павловський.
  "Патрiк - лiкар швидкої допомоги в лiкарнi Св. Джозефа", - сказала Джесiка Бiрну.
  Бiрн кивнув, можливо, визнаючи труднощi лiкаря травматологiчного вiддiлення, можливо, визнаючи, що вони мали спiльнi погляди, коли двоє чоловiкiв щодня залiковували кривавi рани мiста.
  Кiлька рокiв тому я бачив рятувальну службу швидкої допомоги на швидкiснiй автомагiстралi Шуйлкiлл. Я зупинився i зробив екстрену трахею. З того часу я жодного разу не змiг пройти повз стробоскопiчну стiйку".
  Бiрн пiдiйшов ближче i понизив голос. "Коли ми спiймаємо цього хлопця, i якщо вiн випадково отримає серйозну травму в процесi i його просто вiдправлять у вашу швидку допомогу, не поспiшайте, щоб його полагодити, добре?"
  Патрiк посмiхнувся. "Без проблем."
  Б'юкенен наблизився. Вiн виглядав як людина з вагою десятитонного мера на спинi. "Iди додому. Ви обидва, - сказав вiн Джесiцi та Бiрну. - Я не хочу бачити нiкого з вас до четверга".
  Вiн не отримав жодних аргументiв вiд жодного з детективiв.
  Бiрн пiдняв свiй стiльниковий телефон i сказав Джесiцi: "Вибач. Я вимкнув його. Бiльше цього не повториться.
  "Не хвилюйся про це", - сказала Джесiка.
  "Хочеш поговорити, вдень чи вночi, дзвони".
  "Дякую."
  Бiрн повернувся до Патрiка. - Приємно познайомитись, Лiкарю.
  "Задоволення", - сказав Патрiк.
  Бiрн розвернувся, пiрнув пiд жовту стрiчку i пiшов до своєї машини.
  - Дивись, - сказала Джесiка Патрiку. "Я збираюся затриматися тут на деякий час, на випадок, якщо їм знадобиться тепле тiло для збору iнформацiї".
  Патрiк глянув на годинник. "Це круто. Я все одно поїду до сестри.
  Джессiка торкнулася його руки. - Чому б тобi не подзвонити менi згодом? Я не повинен затримуватись надто довго.
  "Ви впевненi?"
  "Абсолютно нi", - подумала Джесiка.
  "Абсолютно."
  
  ПАТРИКА БУЛА БУТИЛКА "Мерло", в iншiй - коробка шоколадних трюфелiв "Годива".
  "Немає квiтiв?" - спитала Джесiка, пiдморгнувши. Вона вiдчинила вхiднi дверi i впустила Патрiка.
  Патрiк посмiхнувся. "Я не змiг перелiзти через паркан у Дендрарiї Моррiса", - сказав вiн. "Але не через вiдсутнiсть зусиль".
  Джессiка допомогла йому зняти мокрий плащ. Його чорне волосся було сплутане вiд вiтру, блищачи вiд крапель дощу. Навiть продуваний вiтром i мокрий Патрiк був небезпечно сексуальний. Джессiка спробувала вiдкинути цю думку, хоча гадки не мала, чому.
  - Як твоя сестра? вона спитала.
  Клаудiя Фаррелл Спенсер була кардiохiрургом, яким мав стати Патрiк, силою природи, яка здiйснила всi амбiцiї Мартiна Фаррелла. Окрiм тiєї частини, що я хлопчик.
  "Вагiтна i стервозна, як рожевий пудель", - сказав Патрiк.
  "Як далеко вона просунулася?"
  "З її слiв, близько трьох рокiв", - сказав Патрiк. "Насправдi вiсiм мiсяцiв. Вона розмiром iз Хамвi.
  "Ну й справи, сподiваюся, ти це їй сказав. Вагiтнi жiнки просто люблять, коли їм кажуть, що вони величезнi".
  Патрiк засмiявся. Джессiка взяла вино та шоколад i поставила їх на столик у холi. "Я вiзьму окуляри".
  Коли вона повернулася, щоб пiти, Патрiк схопив її за руку. Джессiка обернулася до нього обличчям. Вони опинилися вiч-на-вiч у маленькому холi, мiж ними було минуле, сьогодення висiло на волосинi, мить перед ними тяглася.
  "Краще придивися, Доку", - сказала Джесiка. "Я збираю тепло".
  Патрiк посмiхнувся.
  "Комусь краще щось зробити", - подумала Джессiка.
  Патрiк зробив.
  Вiн обвив руками талiю Джессiки i притягнув її ближче. Жест був твердий, але не наполегливий.
  Поцiлунок був глибоким, повiльним та iдеальним. Спочатку Джесiцi було важко повiрити, що вона цiлує у своєму будинку когось, окрiм чоловiка. Але потiм вона змирилася з тим, що Вiнсент не склало особливих проблем подолати цю перешкоду з Мiшель Браун.
  Не було сенсу ставити питання, правильно це чи неправильно.
  Це здавалося правильним.
  Коли Патрiк пiдвiв її до канапи у вiтальнi, їй стало ще краще.
  OceanofPDF.com
  41
  СЕРЕДА, 1:40 ранку
  O CHO RIOS, НЕБОЛЬШИЙ РЕГГЕЙ-ПОТЕН у Норт-Лiбертiс, закривався. На даний момент дiджей крутив музику як фон. На танцполi було лише кiлька пар.
  Бiрн перетнув кiмнату i поговорив з одним iз барменiв, який зник через дверi за стiйкою. Через деякий час через пластиковi намиста з'явився чоловiк. Коли чоловiк побачив Бiрна, його обличчя просвiтлiло.
  Гаунтлетту Меррiману було за сорок. У вiсiмдесятi роки вiн домiгся високих успiхiв разом з Champagne Posse, у свiй час володiючи рядним будинком у Спiльнотi-Хiлл i пляжним будиночком на березi Джерсi. Його довгi дреди з бiлими смугами, навiть коли йому було двадцять з невеликим, були невiд'ємною частиною клубного життя, а також у Roundhouse.
  Бiрн згадав, що Гаунтлет колись володiв персиковим Jaguar XJS, персиковим Mercedes 380 SE i персиковим BMW 635 CSi одночасно. Вiн паркував їх усiх перед своїм будинком на Делансi, чудових у яскравих хромованих ковпаках на колесах i виготовлених на замовлення золотих прикрас на капотах у формi листя марихуани, просто для того, щоб звести з розуму бiлих людей. Схоже, вiн не втратив смаку кольору. Цього вечора на ньому був лляний костюм персикового кольору та шкiрянi сандалiї персикового кольору.
  Бiрн чув цю новину, але не був готовий до зустрiчi з примарою, якою був Гаунтлет Меррiман.
  Гаунтлет Меррiман був привидом.
  Здається, вiн купив весь пакунок. Його обличчя i руки були поцяткованi зап'ястями Капошi, зап'ястки стирчали, як сучча, з рукавiв пальта. Його яскравий годинник Patek Phillipe виглядав так, нiби мiг впасти будь-якої секунди.
  Але, незважаючи на це, вiн все ще залишався Гаунтлеттом. Мачо, стоїк та грубий хлопець Гаунтлетт. Навiть у такий пiзнiй термiн вiн хотiв, щоб свiт знав, що дiйшов до вiрусу. Друге, що помiтив Бiрн пiсля скелетного обличчя людини, що йде до нього через кiмнату з витягнутими руками, було те, що Гаунтлет Меррiман був одягнений у чорну футболку з великими бiлими лiтерами:
  Я НЕ ГЕЙ!
  Двоє чоловiкiв обнялися. Гаунтлет вiдчув себе тендiтним пiд хваткою Бiрна. Як сухе розпалювання, готове трiснути вiд найменшого тиску. Вони сiли за кутовий стiл. Гаунтлетт покликав офiцiанта, який принiс Бiрну бурбон, а Гаунтлетту пеллегрiно.
  - Ти кинув пити? - спитав Бiрн.
  "Два роки", - сказав Гаунтлетт. - Лiки, чувак.
  Бiрн усмiхнувся. Вiн добре знав Гаунтлетта. - Чоловiк, - сказав вiн. "Я пам'ятаю, як у ветеринарнiй клiнiцi можна було нюхати п'ятдесятиметрову лiнiю".
  "Ранiше я теж мiг трахати всю нiч".
  - Нi, ти не мiг.
  Гаунтлет посмiхнувся. "Можливо, година".
  Двоє чоловiкiв виправили одяг, вiдчули компанiю один одного. Пройшло багато часу. Дiджей увiмкнув пiсню Ghetto Priest.
  - Як щодо всього цього, га? - спитав Гаунтлетт, проводячи тонкою рукою перед обличчям i запалими грудьми. - Якась херня, дис.
  Бiрн втратив дар мови. "Менi шкода."
  Гаунтлет похитав головою. "У мене був час", - сказав вiн. "Без жалю."
  Вони потягували напої. Гаунтлет замовк. Вiн знав цю вправу. Полiцейськi завжди залишалися копами. Грабiжники завжди були грабiжниками. - То чим же я завдячую задоволенню вашого вiзиту, детективе?
  "Я шукаю декого".
  Гаунтлет знову кивнув. Це вiн так i передбачав.
  "Панк на iм'я Дiабло", - сказав Бiрн. "Великий виродок, у нього все обличчя в татуюваннях", - сказав Бiрн. "Ти його знаєш?"
  "Я роблю."
  - Чи є iдеї, де я можу його знайти?
  Гаунтлет Меррiман знав достатньо, щоб не питати, чому.
  "Це у свiтлi чи в тiнi?" - спитав Гаунтлет.
  "Тiнь."
  Гаунтлетт окинув поглядом танцпол - довгий, повiльний погляд, що надав його прихильностi ту вагу, на яку вiн заслуговував. "Я вiрю, що зможу допомогти тобi у цьому питаннi".
  - Менi просто треба з ним поговорити.
  Гаунтлет пiдняв тонку, як кiстку, руку. "Ston a riva battan nuh Know капелюх вiд сонця", - сказав вiн, глибоко занурюючись у свiй ямайський прислiвник.
  Бiрн це знав. Камiнь на днi рiчки не знає, що сонце спекотне.
  "Я цiную це", - додав Бiрн. Вiн не спромiгся додати, що Гаунтлетту слiд тримати все це при собi. Номер свого мобiльного телефону вiн написав на зворотi вiзитки.
  "Нiскiльки." Вiн вiдпив води. "Завжди готую i каррi."
  Гаунтлет трохи невпевнено пiдвiвся з-за столу. Бiрн хотiв допомогти йому, але знав, що Гаунтлет горда людина. Гаунтлет знайшов рiвновагу. "Я подзвоню тобi."
  Двоє чоловiкiв знову обнялися.
  Пiдiйшовши до дверей, Бiрн обернувся i виявив у натовпi Гаунтлетта, який думав: "Вмираюча людина знає своє майбутнє".
  Кевiн Бiрн заздрив йому.
  OceanofPDF.com
  42
  СЕРЕДА, 2:00 ночi
  "Я ЦЕ МIСТЕР. МАС? - спитав солодкий голос у слухавцi.
  - Привiт, кохана, - сказав Саймон, заливаючи Пiвнiчний Лондон. "Як ви?"
  "Добре, дякую", - сказала вона. - Що я можу зробити тобi сьогоднi ввечерi?
  Саймон скористався трьома рiзними виїзними службами. У даному випадку, StarGals, вiн був Кiнгслi Емiс. "Менi дуже самотньо".
  "Ось чому ми тут, мiстере Емiс", - сказала вона. - Ти був неслухняним хлопчиком?
  "Жахливо неслухняний", - сказав Саймон. "I я заслуговую на покарання".
  Очiкуючи на прибуття дiвчини, Саймон переглянув уривок першої сторiнки звiту наступного дня. Вiн мав прикриття, як i було доти, доки Вбивця Розарiя не був спiйманий.
  Через кiлька хвилин, потягуючи "Столi", вiн iмпортував фотографiї з камери в свiй ноутбук. Боже, як вiн любив цю частину, коли все його обладнання було синхронiзовано та працювало.
  Його серце забилося трохи швидше, коли на екранi з'явилися окремi фотографiї.
  Вiн нiколи ранiше не використовував функцiї моторного приводу на своїй цифровiй камерi, яка дозволяла йому робити швидкi серiї фотографiй без перезавантаження. Це спрацювало чудово.
  Загалом вiн мав шiсть фотографiй Кевiна Бiрна, що виходив iз пустиря в Грейс-Феррi, а також кiлька телефотознiмкiв у музеї Родена.
  Жодних закулiсних зустрiчей iз торговцями креком.
  Ще нi.
  Саймон закрив ноутбук, швидко прийняв душ i налив собi ще кiлька дюймiв "Столi".
  Через двадцять хвилин, готуючись вiдчинити дверi, вiн думав про те, хто буде по той бiк. Як завжди, вона буде блондинкою, довгоногою та стрункою. На нiй буде картата спiдниця, темно-синiй пiджак, бiла блузка, гольфи та пеннi-лофери. Вона навiть носила сумку iз книгами.
  Вiн справдi був дуже неслухняним хлопчиком.
  OceanofPDF.com
  43
  СЕРЕДА, 9:00.
  "ВСЕ, ЩО ВАМ ПОТРIБНО", - сказав Ернi Тедеско.
  Ернi Тедеско володiв невеликою м'ясопереробною компанiєю Tedesco and Sons Quality Meats у Пенспортi. Вiн i Бiрн потоваришували кiлька рокiв тому, коли Бiрн розкрив для нього серiю викрадень вантажiвок. Бiрн пiшов додому з намiром прийняти душ, перекусити та пiдняти Ернi з лiжка. Натомiсть вiн прийняв душ, сiв на край лiжка, i наступне, що вiн усвiдомив, було шiсть годин ранку.
  Iнодi тiло каже "нi".
  Двоє чоловiкiв обняли один одного, як мачо: зчепивши руки, ступивши вперед, сильно поплескавши по спинi. Завод Ернi було закрито на ремонт. Коли вiн пiде, Бiрн залишиться там один.
  - Дякую, чуваку, - сказав Бiрн.
  "Що завгодно, будь-коли i будь-де", - вiдповiв Ернi. Вiн ступив через величезнi сталевi дверi i зник.
  Бiрн весь ранок стежив за полiцейським оркестром. Дзвiнку з приводу тiла, знайденого у провулку Грейс-Феррi, не було. Ще нi. Сирена, яку почув напередоднi ввечерi, була ще одним дзвiнком.
  Бiрн увiйшов до однiєї з величезних шаф для зберiгання м'яса, в холодну кiмнату, де шматки яловичини пiдвiшувалися на гачках i крiпилися до стельових напрямних.
  Вiн одягнув рукавички i вiдсунув яловичу тушу на кiлька футiв вiд стiни.
  Через кiлька хвилин вiн вiдчинив вхiднi дверi i пiшов до своєї машини. Вiн зупинився на мiсцi знесення будинкiв у Делаверi, де взяв близько дюжини цегли.
  Повернувшись у примiщення для обробки, вiн акуратно склав цеглу на алюмiнiєвий вiзок i поставив вiзок за каркасом, що висить. Вiн вiдступив назад, вивчив траєкторiю. Все негаразд. Вiн переставляв цеглу знову i знову, поки не досяг правильного результату.
  Вiн зняв вовнянi рукавички i вдягнув латекснi. Вiн вийняв з кишенi пальто зброю, срiбний "смiт-вессон", яку вiн зняв з Дiабло тiєї ночi, коли привiз Гiдеона Пратта. Вiн ще раз оглянув кiмнату обробки.
  Вiн глибоко зiтхнув, вiдступив на кiлька футiв i прийняв стiйку для стрiлянини, спрямовуючи своє тiло до мети. Вiн звiв курок i зробив пострiл. Вибух був гучним, вiдбився на арматурi з нержавiючої сталi i вiдбився на стiнах, облицьованих керамiчною плиткою.
  Бiрн пiдiйшов до трупа, що гойдався, i оглянув його. Вхiдний отвiр був маленьким, ледь помiтним. Вихiдну рану неможливо було знайти у складках жиру.
  Як i планувалося, куля потрапила до складеної цегли. Бiрн знайшов його на пiдлозi, бiля каналiзацiї.
  Саме тодi його портативне радiо ожило. Бiрн увiмкнув звук. Це був радiовиклик, на який вiн чекав. Радiовизов, якого вiн так боявся.
  Повiдомлення про тiло, знайдене у Грейс-Феррi.
  Бiрн вiдкотив яловичу тушу назад туди, де вiн її знайшов. Вiн змив слимака спочатку вiдбiлювачем, потiм у гарячiй водi, яку тiльки могли витримати руки, а потiм висушив. Вiн був обережний i заряджав пiстолет "Смiт i Вессон" кулею з суцiльнометалевою оболонкою. Порожниста точка могла б принести з собою волокна, проходячи через одяг жертви, i Бiрн не мiг би повторити це. Вiн не був упевнений, скiльки зусиль команда CSU збиралася докласти до вбивства ще одного бандита, проте йому потрiбно було бути обережним.
  Вiн дiстав полiетиленовий пакет, пакет, до якого напередоднi увечерi зiбрав кров. Вiн кинув чисту кулю всередину, запечатав сумку, зiбрав цеглу, ще раз оглянув кiмнату i пiшов.
  У нього було призначено зустрiч у Грейс-Феррi.
  OceanofPDF.com
  44
  СЕРЕДА, 9:15
  Дерева, що обмежують стежку, що змiїлася через Пеннiпак-парк, напружували свої бруньки. Це була популярна дорiжка для пробiжок, i цього свiжого весняного ранку бiгуни збиралися натовпами.
  Поки Джессiка йшла пiдтюпцем, у її головi проносилися подiї минулої ночi. Патрiк пiшов трохи згодом трьох. Вони зайшли у своїй зустрiчi настiльки далеко, наскiльки могли двоє обопiльних дорослих, не займаючись любов'ю, - крок, до якого обидва мовчки погодилися, що не готовi.
  Наступного разу, подумала Джесiка, вона, можливо, не буде такою дорослою у всьому цьому.
  Вона ще вiдчувала його запах на своєму тiлi. Вона все ще вiдчувала його кiнчиками пальцiв, своїми губами. Але цi вiдчуття були пригнiченi жахами роботи.
  Вона пришвидшила темп.
  Вона знала, що бiльшiсть серiйних вбивць мають закономiрнiсть - перiод охолодження мiж вбивствами. Хто б це не робив, вiн був лютий, на останньому етапi запою, запою, який, ймовiрно, закiнчиться його власною смертю.
  Жертви було неможливо бути рiзними фiзично. Тесса була худою та блондинкою. Нiколь була дiвчиною-готом iз чорним як смоля волоссям та пiрсингом. Бетанi була важка.
  Вiн мав їх знати.
  Додайте до цього фотографiї Теси Уеллс, знайденi у його квартирi, i це зробить Брайана Паркхерста головним пiдозрюваним. Чи зустрiчався вiн iз усiма трьома дiвчатами?
  Навiть якби вiн був, залишалося найбiльше питання. Чому вiн це робив? Невже цi дiвчата вiдкинули його залицяння? Погрожували оприлюднити iнформацiю? Нi, подумала Джессiка. Десь у його минулому, напевно, був зразок насильства.
  З iншого боку, якби вона могла зрозумiти спосiб мислення монстра, вона б знала, чому.
  Тим не менше, будь-яка, чия патологiя релiгiйного безумства зайшла так глибоко, напевно вже дiяв вiдповiдно до цього ранiше. I все ж жодна з баз даних про злочини не виявила навiть вiддалено схожого МО в районi Фiладельфiї або десь поблизу, якщо вже на те пiшло.
  Учора Джессiка проїхала Франкфорд-авеню на пiвнiчному сходi, недалеко вiд Примроуз-роуд, i проїхала повз церкву Святої Катерини Сiєнської. Церква Святої Катерини була заплямована кров'ю три роки тому. Вона зробила вiдмiтку, щоб розiбратися в iнцидентi. Вона знала, що хапається за соломинку, але соломинка це все, що в них було в даний момент. Щодо такого незначного зв'язку було порушено безлiч справ.
  У всякому разi, їхньому виконавцю пощастило. Вiн пiдiбрав трьох дiвчат на вулицях Фiладельфiї, i нiхто цього не помiтив.
  Гаразд, подумала Джессiка. Почнiть iз самого початку. Його першою жертвою стала Нiколь Тейлор. Якщо це був Брайан Паркхерст, вони знали, де зустрiв Нiколь. У школi. Якщо це був хтось iнший, то вiн, мабуть, зустрiв Нiколь десь ще. Але де? I чому вона стала мiшенню? Вони взяли iнтерв'ю у двох людей iз Сент-Джозефа, якi володiли "Фордом Вiндстар". Обидвi були жiнками; однiй пiд шiстдесят, iншiй - одинока мати трьох дiтей. Жоден iз них точно не вiдповiдав профiлю.
  Чи був це хтось дорогою, якою Нiколь йшла до школи? Маршрут був ретельно продуманий. Нiхто не бачив, щоб хтось ошивався довкола Нiколь.
  Чи це був друг сiм'ї?
  I якщо так, то звiдки виконавець знав двох iнших дiвчат?
  Усi три дiвчата мали рiзнi лiкарi, рiзнi стоматологи. Нiхто з них не займався спортом, тому тренерiв та фiзрукiв не було. Вони мали рiзнi смаки в одязi, музицi, практично у всьому.
  Кожне питання наближало вiдповiдь до одного iменi: Брайан Паркхерст.
  Коли Паркхерст жив у Огайо? Вона подумки зазначила, що потрiбно перевiрити в правоохоронних органах Огайо, чи за той час були якiсь нерозкритi вбивства з аналогiчним порядком. Бо якби було...
  Джессiка так i не закiнчила цю думку, тому що, повертаючи за поворотом стежки, вона спiткнулася об гiлку, що впала з одного дерев пiд час нiчного шторму.
  Вона спробувала, але змогла вiдновити рiвновагу. Вона впала обличчям уперед i покотилася мокрою травою на спину.
  Вона почула наближення людей.
  Ласкаво просимо до Село Приниження.
  Пройшло багато часу з того часу, як вона пролила рiдину. Вона виявила, що її вдячнiсть за перебування на мокрiй землi на публiцi за минулi роки не зросла. Вона рухалася повiльно й обережно, намагаючись визначити, чи не зламано щось чи принаймнi не напружено.
  "Ти гаразд?"
  Джессiка пiдняла погляд зi своєї приземленої позицiї. Чоловiк, який ставив запитання, пiдiйшов iз кiлькома жiнками середнього вiку, в обох на поясних сумках були айподи. Всi вони були одягненi в якiсний одяг для бiгу, однаковi костюми зi свiтловiдбиваючими смужками та застiбками-блискавками на подолi штанiв. Джесiка у своїх пухнастих спортивних штанях та поношених пумах вiдчувала себе нечуваною.
  "Я в порядку, дякую", сказала Джесiка. Вона була. Звичайно, нiчого не зламалося. М'яка трава пом'якшила її падiння. За винятком кiлькох плям вiд трави та ущемленого его, вона не постраждала. "Я мiський iнспектор iз жолудiв. Просто роблю свою роботу".
  Чоловiк усмiхнувся, ступив уперед i простяг руку. Йому було близько тридцяти, свiтловолосий, свiтловолосий, симпатичний по-колективному. Вона прийняла пропозицiю, пiднялася на ноги i обтрусила. Обидвi жiнки зрозумiло посмiхнулися. Вони весь час бiгали дома. Коли Джесiка знизала плечима, ми всi отримали удар головою, чи не так? У вiдповiдь вони продовжили свiй шлях.
  "Я сам недавно невдало впав", - сказав чоловiк. "Унизу, бiля корпусу гурту. Спiткнувся про дитяче пластикове вiдро. Думав, що точно зламав праву руку.
  "Соромно, чи не так?"
  "Всi немає", - сказав вiн. "Це дало менi можливiсть бути єдиним цiлим iз природою".
  Джессiка посмiхнулася.
  "У мене з'явилася посмiшка!" - Сказав чоловiк. "Зазвичай я набагато бiльше умiв поводитися з гарними жiнками. Зазвичай потрiбнi мiсяцi, щоб знайти посмiшку".
  Ось i черга, подумала Джессiка. Проте вiн виглядав невинним.
  - Не заперечуєш, якщо я побiгаю разом iз тобою? вiн спитав.
  "Я майже закiнчила", - сказала Джесiка, хоча це була неправда. У неї було вiдчуття, що цей хлопець балакучий, i, крiм того факту, що вона не любила розмовляти пiд час бiгу, вона мала достатньо речей, про якi можна було подумати.
  "Немає проблем", - сказав чоловiк. Його обличчя говорило про iнше. Це виглядало так, нiби вона вдарила його.
  Тепер їй стало погано. Вiн зупинився, щоб допомогти, i вона досить безцеремонно зупинила його. "У мене залишилося бiля милi", - сказала вона. "Який темп ви тримаєте?"
  "Менi подобається тримати глюкометр якраз при iнфарктi мiокарда".
  Джессiка знову посмiхнулася. "Я не розумiюся на серцево-легеневiй реанiмацiї", - сказала вона. "Якщо ти схопишся за груди, боюся, ти залишишся один".
  "Не турбуватися. У мене є Блакитний Хрест", - сказав вiн.
  I з цими словами вони неквапливо рушили стежкою, спритно ухиляючись вiд дорожнiх яблук, крiзь дерева мерехтiло тепле, плямисте сонячне свiтло. Дощ на якийсь час припинився, i сонце висушило землю.
  "Ви святкуєте Великдень?" - спитав чоловiк.
  Якби вiн мiг бачити її кухню з пiвдюжиною наборiв для фарбування яєць, пакетами з великодньою травою, мармеладними цукерками, яйцями з вершками, шоколадними кроликами та маленькими жовтими зефiрками, вiн би нiколи не поставив це питання. "Звичайно, так".
  "Особисто це моє улюблене свято на рiк".
  "Чому це?"
  "Не зрозумiйте мене неправильно. Менi подобається Рiздво. Просто Великдень - це час. . . переродження, я гадаю. Зростання.
  "Це хороший спосiб поглянути на це", сказала Джесiка.
  "Ах, кого я обманюю?" вiн сказав. "Я просто звик до шоколадних яєць Кедберi".
  Джесiка засмiялася. "Вступити в клуб."
  Вони мовчки пробiгли близько чвертi милi, потiм повернули за плавний поворот i попрямували прямо довгою дорогою.
  "Можу я поставити вам запитання?" вiн спитав.
  "Звичайно."
  - Як ти гадаєш, чому вiн обирає католичок?
  Цi слова були кувалдою у грудях Джессiки.
  Одним плавним рухом вона витягла з кобури Глок. Вона обернулася, вдарила правою ногою i вибила ноги чоловiка з-пiд нього. За секунду вона вдарила його по обличчю, в бруд, приставивши зброю до потилицi.
  - Не рухайся, чорт забирай.
  "Я просто-"
  "Замовкни."
  Їх наздогнали ще кiлька бiгунiв. Вирази їхнiх осiб написали iсторiю.
  "Я офiцер полiцiї", сказала Джесiка. - Назад, будь ласка.
  Бiгуни стали спринтерами. Вони всi подивилися на пiстолет Джессiки i побiгли стежкою так швидко, як тiльки могли.
  - Якщо ти тiльки дозволиш менi...
  "Я заїкався? Я ж сказав тобi заткнутися".
  Джесiка спробувала перепочити. Коли вона це зробила, вона запитала: Хто ти?
  Не було сенсу чекати на вiдповiдь. Крiм того, той факт, що її колiно лежало на його потилицi, а його обличчя було розбите про газон, ймовiрно, перешкоджало дiї у вiдповiдь.
  Джессiка розстебнула блискавку в заднiй кишенi спортивних штанiв чоловiка i витягла нейлоновий гаманець. Вона вiдчинила його. Вона побачила прес-карту i захотiла натиснути на курок ще сильнiше.
  Саймон Едвард Клоуз. Звiт.
  Вона стояла колiнами на його потилицi ще трохи довше, трохи сильнiше. У такi моменти їй хотiлося важити близько 210 фунтiв.
  - Ти знаєш, де знаходиться Раундхаус? вона спитала.
  "Так, звичайно. Я-"
  - Добре, - сказала Джесiка. "Ось угода. Якщо ви хочете поговорити зi мною, пройдiть через тамтешню прес-службу. Якщо це надто велика проблема, то тримайся подалi вiд моєї особи.
  Джессiка послабила тиск на його голову на кiлька унцiй.
  "Тепер я збираюся пiдвестися i пiти до своєї машини. Тодi я пiду з парку. Ти залишишся на цiй посадi, поки я не пiду. Ви розумiєте мене?
  "Так", - вiдповiв Саймон.
  Вона перенесла всю свою вагу на його голову. "Я серйозно. Якщо ти поворухнешся, якщо ти хоча б пiднiмеш голову, я вiзьму тебе на допит у справi про вбивства з чотки. Я можу замкнути тебе на сiмдесят двi години, нi перед ким не пояснюючись. Капiш?
  "Ба-бука", - сказав Саймон, i той факт, що у нього в ротi був фунт мокрого дерну, перешкоджав його спробi говорити iталiйською.
  Трохи згодом, коли Джессiка завела машину i попрямувала до виходу з парку, вона озирнулася на стежку. Саймон все ще був там, обличчям униз.
  Боже, який мудак.
  OceanofPDF.com
  45
  СЕРЕДА, 10:45
  СЦЕНИ ЗЛОЧИНИ ЗАВЖДИ ВИГЛЯДIЛИ по-рiзному при денному свiтлi. Провулок виглядав добрим i мирним. Бiля входу стояла пара унiформ.
  Бiрн сповiстив офiцерiв i прослизнув пiд стрiчку. Коли обидва детективи побачили його, кожен iз них помахав рукою про вбивство: долонею вниз, невеликим нахилом до землi, а потiм прямо вгору. Все круто.
  Ксав'є Вашингтон i Реджi Пейн були так довго партнерами, подумав Бiрн, що почали одягатися однаково i закiнчувати пропозицiї один одного, як стара подружня пара.
  "Ми всi можемо йти додому", - сказав Пейн з усмiшкою.
  "Що в тебе є?" - спитав Бiрн.
  "Просто невелике стоншування генофонду". Пейн вiдсмикнув пластиковий лист. "Це покiйний Марiус Грiн".
  Тiло знаходилося в тому самому положеннi, в якому воно знаходилося, коли Бiрн залишив його минулої ночi.
  "Це наскрiзь". Пейн показав на груди Марiуса.
  "Тридцять вiсiм?" - спитав Бiрн.
  "Можливо. Хоча бiльше схоже на дев'ятку. Нi мiдь, нi кулю ще не знайшов.
  "Вiн Дж.Б.М.?" - спитав Бiрн.
  "О так", - вiдповiв Пейн. "Марiус був дуже поганим актором".
  Бiрн глянув на офiцерiв у формi, якi шукали кулю. Вiн подивився на свiй годинник. - Маю кiлька хвилин.
  "О, тепер ми дiйсно можемо йти додому", - сказав Пейн. "Обличчя у справi".
  Бiрн пройшов кiлька футiв у бiк смiттєвого контейнера. Купа пластикових мiшкiв для смiття приховувала його з поля зору. Вiн узяв невеликий шматок бруса i почав длубатися. Переконавшись, що за ним нiхто не спостерiгає, вiн дiстав з кишенi мiшечок, вiдкрив його, перевернув догори дном i кинув закривавлену кулю на землю. Вiн продовжував обнюхувати околицi, але не надто обережно.
  Приблизно за хвилину вiн повернувся туди, де стояли Пейн та Вашингтон.
  "Менi потрiбно спiймати свого психа", - сказав Бiрн.
  "Зустрiнемося вдома", - вiдповiв Пейн.
  "Зрозумiло", - проревiв один iз полiцейських, якi стояли бiля контейнера для смiття.
  Пейн та Вашингтон переглянулися, дали п'ять i пiдiйшли до мiсця, де стояла унiформа. Вони знайшли слимака.
  Факти: На кулi була кров Марiуса Грiна. Вiн вiдколовся вiд цегли. Кiнець iсторiї.
  Не було б причин дивитися далi чи копати глибше. Кулю тепер буде упаковано, позначено та вiдправлено до балiстичної служби, де буде видано квитанцiю про власнiсть. Потiм її порiвняли з iншими кулями, знайденими на мiсцях злочинiв. Бiрн мав виразне вiдчуття, що "Смiт-Вессон", який вiн зняв з Дiабло, в минулому використовувався в iнших сумнiвних пiдприємствах.
  Бiрн видихнув, глянув на небо i ковзнув у свою машину. Тiльки ще одна деталь, про яку слiд згадати. Знайти Дiабло i передати йому мудрiсть назавжди залишити Фiладельфiю.
  Його пейджер задзвонив.
  Дзвонив монсеньйор Террi Пачек.
  Хiти продовжують надходити.
  
  СПОРТИВНИЙ КЛУБ був найбiльшим фiтнес-клубом Центру мiста, розташованим на восьмому поверсi iсторичного Бельв'ю, красиво прикрашеної будiвлi на Брод-стрiт та Волнат-стрiт.
  Бiрн знайшов Террi Пачека в одному iз життєвих циклiв. Бiля дюжини велотренажерiв були розставленi квадратом один до одного. Бiльшiсть iз них були окупованi. Позаду Бiрна i Пачека ляскання i верески Найкiв на баскетбольному майданчику внизу компенсували дзижчання бiгових дорiжок i шипiння велосипедiв, а також бурчання, стогiн i бурчання пiдходящих, майже пiдходящих i нiколи не збираються бути у формi.
  - Монсеньйоре, - сказав Бiрн на знак вiтання.
  Пачок не порушив ритм i, схоже, не визнав Бiрна якимось чином. Вiн спiтнiв, але важко дихав. Швидкий погляд на свiдчення циклу показав, що вiн уже пропрацював сорок хвилин i все ще пiдтримує темп дев'яносто об/хв. Неймовiрний. Бiрн знав, що Пачеку було близько сорока п'яти рокiв, але вiн був у чудовiй формi, навiть для людини на десять рокiв молодший. Тут, без ряси та комiра, у стильних спортивних штанях Perry Ellis i футболцi без рукавiв, вiн бiльше був схожий на повiльно старiючого глухого кута, нiж на священика. Насправдi тайт-енд, що повiльно старiє, - це саме те, чим був Пачек. Наскiльки зрозумiв Бiрн, Террi Пачек, як i ранiше, утримував рекорд Бостонського коледжу за кiлькiстю прийомiв за один сезон. Його не дарма прозвали Єзуїтом Джоном Маккi.
  Оглянувши клуб, Бiрн побачив вiдомого ведучого новин, що пихкає на StairMaster, пари членiв мiської ради, якi планували на паралельних бiгових дорiжках. Вiн виявив, що свiдомо втягує живiт. Завтра вiн розпочне кардiотренування. Безперечно завтра. Або, можливо, наступного дня.
  Спочатку йому треба було знайти Дiабло.
  "Дякую за зустрiч зi мною", - сказав Пачек.
  "Це не проблема", - сказав Бiрн.
  "Я знаю, що ви зайнята людина", - додав Пачек. - Я не затримаю тебе надто довго.
  Бiрн знав, що "Я не затримаю тебе довго" - це код "Влаштовуйся зручнiше, ти побудеш тут якийсь час". Вiн просто кивнув i трохи почекав. Момент закiнчився порожнiм. Потiм: "Що я можу тобi зробити?"
  Питання було настiльки ж риторичним, наскiльки й механiчним. Пасiк натиснув кнопку "ОХОЛОДЖЕННЯ" на велосипедi i виїхав на ньому. Вiн зiсковзнув iз сидiння, накинув рушник на шию. I хоча Террi Пасек був набагато бiльш пiдтягнутим, нiж Бiрн, вiн був щонайменше на чотири дюйми нижче. Бiрн знайшов у цьому дешеву втiху.
  "Я людина, яка любить прорватися крiзь бюрократiю, коли це можливо", - сказав Пачек.
  Що примушує вас думати, що це можливо в даному випадку? - спитав Бiрн.
  Пасiк довго дивився на Бiрна на кiлька незручних секунд. Потiм вiн усмiхнувся. "Погуляй зi мною."
  Пачок повiв їх до лiфта, на якому вони пiднялися на мезонiн третього поверху та до бiгової дорiжки. Бiрн упiймав себе на надiї, що слова "Прогулянка зi мною" означають саме це. Гуляти пiшки. Вони вийшли на вкриту килимом дорiжку, що оперiзує фiтнес-зал унизу.
  - Як просувається розслiдування? - спитав Пачек, коли вони почали свiй шлях у розумному темпi.
  "Ви звали мене сюди не для того, щоб прозвiтувати про стан справи".
  "Ви маєте рацiю", - вiдповiв Пачек. "Я так розумiю, минулої ночi було знайдено ще одну дiвчину".
  "Це не секрет", - подумав Бiрн. Це було навiть за CNN, а це означало, що люди на Борнео, безперечно, знали. Вiдмiнна реклама ради туризму Фiладельфiї. - Так, - сказав Бiрн.
  "I я розумiю, що ваш iнтерес до Брайана Паркхерста залишається високим".
  Применшення. - Так, ми б хотiли з ним поговорити.
  "В iнтересах усiх - особливо сiмей убитих горем цих молодих дiвчат - упiймати цього божевiльного. I це правосуддя вiдбулося. Я знаю доктора Паркгерста, детектив. Менi важко повiрити, що вiн мав якесь вiдношення до цих злочинiв, але це не вирiшувати менi".
  - Чому я тут, монсеньйоре? Бiрн був у настрої займатися палацової полiтикою.
  Пiсля двох повних кiл по бiговiй дорiжцi вони знову опинилися бiля дверей. Пачок витер пiт з голови i сказав: "Зустрiнемось унизу за двадцять хвилин".
  
  Z ANZIBAR BLUE БУВ ШИКАРНИМ ДЖАЗ-КЛУБОМ та рестораном у пiдвалi "Бельв'ю", просто пiд вестибюлем "Парк Хаятт", на дев'яти поверхах пiд спортивним клубом. Бiрн замовив каву у барi.
  Увiйшов Пасiк з ясними очима, почервонiлий пiсля тренування.
  "Горiлка приголомшлива", - сказав вiн бармену.
  Вiн притулився до стiйки поруч iз Бiрном. Не кажучи нi слова, вiн полiз у кишеню. Вiн простяг Бiрну аркуш паперу. На ньому була адреса у Захiднiй Фiладельфiї.
  Брайан Паркхерст володiє будинком на Шiстдесят першiй вулицi, недалеко вiд Маркета. Вiн його ремонтує", - сказав Пачек. - Вiн зараз там.
  Бiрн знав, що в цьому життi немає нiчого безкоштовного. Вiн обмiрковував погляд Пачека. "Чому ти кажеш менi це?"
  - Це правильно, детектив.
  "Але ваша бюрократiя нiчим не вiдрiзняється вiд моєї".
  "Я вчинив суд i справедливiсть: не залишайте мене моїм гнобителям", - сказав Пачек, пiдморгнувши. "Псалми сто десять".
  Бiрн узяв аркуш паперу. "Дякую."
  Пачок вiдпив горiлку. "Мене тут не було".
  "Я розумiю."
  "Як ви збираєтеся пояснити отримання цiєї iнформацiї?"
  "Надайте це менi", - сказав Бiрн. Вiн попросив одного зi своїх iнформаторiв зателефонувати до Roundhouse та зареєструвати його приблизно через двадцять хвилин.
  Я його бачив. . . той хлопець, якого шукаєш. . . Я бачив його в районi Коббс-Крiк.
  "Ми всi ведемо хорошу боротьбу", - сказав Пачек. "Ми обираємо зброю у ранньому вiцi. Ви вибрали пiстолет та значок. Я вибрав хрест".
  Бiрн знав, що Пацеку нелегко. Якби Паркхерст виявився їхнiм виконавцем, Пачек був би тим, хто прийняв би на себе критику за те, що Архiєпископiя найняла його в першу чергу - людину, яка мала роман iз дiвчинкою-пiдлiтком, яку поставили поруч, можливо, з якимось ще кiлька тисяч.
  З iншого боку, що швидше Вбивця Розарiя буде спiйманий - не тiльки заради католичок Фiладельфiї, а й заради самої церкви - тим краще.
  Бiрн зiсковзнув з табурету i височив над священиком. Вiн упустив десятку на перекладину.
  "Iдiть з Богом", - сказав Пачек.
  "Дякую."
  Пачок кивнув головою.
  - I, монсеньйоре? - Додав Бiрн, натягуючи пальто.
  "Так?"
  "Це Псалом Один Дев'ятнадцятий".
  OceanofPDF.com
  46
  СЕРЕДА, 11:15
  ДЖЕСИКА БУЛА НА КУХНI СВОГО БАТЬКА i мила посуд, коли пролунала "розмова". Як i в усiх iталiйсько-американських сiм'ях, все що-небудь важливе обговорювалося, аналiзувалося, резецировалось i вирiшувалося лише в однiй кiмнатi будинку. Кухня.
  Цей день не буде винятком.
  Пiтер iнстинктивно взяв кухонний рушник i сiв поруч iз дочкою. - Ти добре проводиш час? - спитав вiн, справжню розмову, яку вiн хотiв вести, сховався просто пiд язиком його полiцейського.
  "Завжди", - сказала Джесiка. - Каччiатор тiтки Кармели повертає мене назад. Вона сказала це, загубившись на мить у пастельнiй ностальгiї за своїм дитинством у цьому домi, у спогадах про тi безтурботнi роки, проведенi на сiмейних урочистостях з братом; про рiздвянi покупки в Мейськiй компанiї, про iгри "Iглз" на холодному стадiонi ветеранiв, про те, як уперше побачив Майкла у формi: так гордо, так страшно.
  Боже, вона сумувала за ним.
  ". . . сопресату?
  Питання батька повернуло її в сьогодення. "Менi шкода. Що ти сказав, тату?"
  "Ви пробували спiвпресату? "
  "Нi."
  "З цього свiту. Вiд Чiкi. Я зроблю тобi тарiлку.
  Джессiка жодного разу не пiшла з вечiрки у будинку свого батька без тарiлки. I нiхто iнший, якщо вже на те пiшло, цього не зробив.
  - Ти хочеш сказати менi, що трапилося, Джесс?
  "Нiчого."
  Слово якийсь час гасало по кiмнатi, а потiм рiзко впало, як це завжди траплялося, коли вона пробувала його з батьком. Вiн завжди знав.
  - Так, люба, - сказав Пiтер. "Скажи менi."
  "Це нiчого", сказала Джесiка. "Ну, знаєш, як завжди. Робота.
  Пiтер узяв тарiлку, витер її. - Ти нервуєшся через цю справу?
  "Неа."
  "Гарний."
  "Напевно, нервую", - сказала Джесiка, простягаючи батьковi ще одну тарiлку. "Бiльше наляканий до смертi".
  Пiтер засмiявся. - Ти зловиш його.
  "Здається, ви не берете до уваги той факт, що я нiколи в життi не працював у вiддiлi вбивств".
  "У тебе все вийде".
  Джессiка не повiрила цьому, але чомусь, коли її батько сказав це, це прозвучало правда. "Я знаю." Джессiка повагалася, потiм запитала: "Можу я тебе дещо запитати?"
  "Звичайно."
  - I я хочу, щоб ти був зi мною чесний.
  "Звичайно, люба. Я полiцейський. Я завжди говорю правду."
  Джесiка пильно подивилася на нього поверх окулярiв.
  "Добре. Справа вирiшена, - сказав Пiтер. "Як справи?"
  - Ви мали якесь вiдношення до того, що я потрапив до вiддiлу вбивств?
  - Нiчого, Джесс.
  "Бо, якби ти це зробив... . ".
  "Що?"
  Ну, ти можеш думати, що допомагаєш менi, але це не так. Дуже велика ймовiрнiсть, що я тут впаду вниз".
  Пiтер усмiхнувся, простяг скрипучу чисту руку i схопив Джесiку за щоку, як вiн це робив з того часу, як вона була дитиною. "Не це обличчя", - сказав вiн. "Це обличчя ангела".
  Джесiка почервонiла та посмiхнулася. "Па. Гей. Менi тут невдовзi тридцять. Занадто старий для рутини вiзи Белла.
  - Нiколи, - сказав Пiтер.
  Вони на якийсь час замовкли. Потiм, як i боявся, Пiтер запитав: Ви отримуєте все необхiдне з лабораторiй?
  "Ну, думаю, поки що", - сказала Джесiка.
  "Хочеш, я подзвоню?"
  "Нi!" Джессiка вiдповiла трохи рiшучiше, нiж їй хотiлося. "Я маю на увазi, поки що нi. Я маю на увазi, менi хотiлося б, розумiєш. . ".
  "Ви хотiли б зробити це самостiйно".
  "Ага."
  - Що, ми щойно зустрiлися тут?
  Джесiка знову почервонiла. Їй нiколи не вдалося обдурити батька. "Зi мною все буде гаразд".
  "Ви впевненi?"
  "Ага."
  - Тодi я залишу це на твiй розсуд. Хтось тягне ноги, зателефонуйте менi".
  "Я буду."
  Пiтер усмiхнувся i недбало поцiлував Джесiку в макiвку, якраз у той момент, коли в кiмнату увiрвалася Софi зi своєю троюрiдною сестрою Нанетт, обидвi маленькi дiвчинки з шаленими очима вiд усього цього цукру. Пiтер засяяв. "Всi мої дiвчатка пiд одним дахом", - сказав вiн. "У кого це виходить краще, нiж у мене?"
  OceanofPDF.com
  47
  СЕРЕДА, 11:25
  Маленька дiвчинка хихикає, ганяючись за цуценям по маленькому багатолюдному парку на Кетрiн-стрiт, петляючи крiзь лiс нiг. Ми, дорослi, спостерiгаємо за нею, що кружляє поруч i завжди пильною. Ми - щити вiд зла свiту. Якщо подумати про всю трагедiю, яка могла статися з таким малюком, розум похитнувся.
  Вона зупиняється на мить, тягнеться до землi, дiстаючи якийсь скарб маленької дiвчинки. Вона уважно його розглядає. Її iнтереси чистi i чистi жадiбнiстю, володiнням чи потуранням своїм примхам.
  Що сказала Лора Елiзабет Рiчардс про чистоту?
  "Чудове свiтло святої невинностi сяє ореолом навколо її схиленої голови".
  Хмари загрожують дощем, але зараз пiвденну Фiладельфiю покриває покривало золотого сонячного свiтла.
  Цуценя пробiгає повз маленьку дiвчинку, повертається, кусає її за п'яти, можливо, дивуючись, чому гра припинилася. Маленька дiвчинка не бiгає та не плаче. Має твердiсть матерi. I все ж таки всерединi неї є щось вразливе i миле, щось, що говорить про Мерi.
  Вона сидить на лавцi, манiрно поправляє подiл сукнi, поплескує себе по колiнах.
  Цуценя застрибує їй на колiна, облизує обличчя.
  Софi смiється. Це чудовий звук.
  Але що, коли невдовзi її маленький голосок замовкне?
  Напевно, всi тварини в її плюшевому звiринцi заплачуть.
  OceanofPDF.com
  48
  СЕРЕДА, 11:45
  Перш нiж залишити будинок свого батька, Джесiка прослизнула в його невеликий офiс у пiдвалi, сiла за комп'ютер, вийшла до Iнтернету та зайшла до Google. Вона швидко знайшла те, що шукала, а потiм надрукувала це.
  Поки її батько та тiтки спостерiгали за Софi у невеликому парку поряд iз Художнiм меморiалом Флейшера, Джесiка пiшла вулицею до затишного кафе пiд назвою "Десерт" на Шостiй вулицi. Тут було набагато тихiше, нiж у парку, повному малюкiв, накачених цукром, та дорослих, накачених Кьянтi. Крiм того, з'явився Вiнсент, i їй справдi не потрiбне було нове пекло.
  За тортом Захер та кавою вона вивчила свої висновки.
  Її першим пошуком у Google були рядки з вiрша, якi вона знайшла у щоденнику Теси.
  Джессiка миттєво отримала вiдповiдь.
  Сiльвiя Плат. Вiрш називався "В'яз".
  Звичайно, подумала Джессiка. Сiльвiя Плат була покровителькою всiх меланхолiйних дiвчаток-пiдлiткiв, поетеса, яка покiнчила життя самогубством у 1963 роцi у вiцi тридцяти рокiв.
  
  Я повернувся. Клич мене просто Сiльвiя.
  Що Тесса мала на увазi пiд цим?
  Другий обшук, який вона провела, стосувався iнциденту, пов'язаного з кров'ю, пролитою на дверi церкви Святої Катерини в той божевiльний святвечiр трьома роками ранiше. В архiвах "Inquirer" та "Daily News" про це мало що було. Не дивно, що у "Доповiдi" на цю тему було написано найдовшу статтю. Написаний не ким iншим, як її улюбленим збирачем смiття Саймоном Клоузом.
  Виявилося, що кров зовсiм не була залита дверима, а намальована пензлем. I це було зроблено, коли парафiяни святкували пiвнiчну месу.
  На фотографiї, що супроводжувала статтю, було зображено подвiйнi дверi, якi ведуть до церкви, але вона була нечiткою. Не можна було сказати, чи символiзує кров на дверях щось чи нiчого. У статтi не сказано.
  Згiдно з матерiалом, полiцiя розслiдувала iнцидент, але коли Джесiка продовжила пошуки, вона не знайшла жодних подальших дiй.
  Вона зателефонувала i дiзналася, що детективом, який розслiдував iнцидент, була людина на iм'я Еддi Касалонiс.
  OceanofPDF.com
  49
  СЕРЕДА, 12:10
  ЗА ВИКЛЮЧЕННЯМ БОЛI в правому плечi i плям вiд трави на новому спортивному костюмi, ранок видався дуже продуктивним.
  Саймон Клоуз сидiв на диванi, обмiрковуючи наступний крок.
  Хоча вiн i не очiкував найтеплiшого вiтання, коли розкрився перед Джесiкою Бальзано як репортер, вiн повинен був визнати, що був трохи здивований її бурхливою реакцiєю.
  Здивований i, як йому довелося визнати, вкрай збуджений. Вiн говорив зi своїм найкращим схiдно-пенсiльванським акцентом, i вона нiчого не пiдозрювала. Поки що вiн не поставив їй бомби.
  Вiн витяг з кишенi крихiтний цифровий диктофон.
  "Хороший ... якщо хочеш поговорити зi мною, пройди через тамтешню прес-службу. Якщо це занадто велика проблема, то тримайся подалi вiд мого обличчя.
  Вiн вiдкрив свiй ноутбук, перевiрив електронну пошту - знову спам про вiкодину, збiльшення пенiса, високi ставки по iпотецi та вiдновлення волосся, а також звичайнi листи вiд читачiв ("гнити в пеклi, чорт забирай, хакер").
  Багато письменникiв опираються технологiям. Саймон знав чимало тих, хто все ще писав у жовтих блокнотах кульковою ручкою. Ще кiлька людей, якi працювали над стародавнiми ручними машинками Remington. Претензiйна, доiсторична нiсенiтниця. Як би вiн не намагався, Саймон Клоуз не мiг цього зрозумiти. Можливо, вони думали, що це дозволить їм доторкнутися до їхнього внутрiшнього Хемiнгуея, Чарльза Дiккенса, який намагається вибратися назовнi. Саймон весь час був цифровим.
  Вiд свого Apple PowerBook до DSL-з'єднання та телефону Nokia GSM вiн був на вершинi свiту технологiй. Давай, подумав вiн, пиши на своїх грифельних дощечках загостреним каменем, менi байдуже. Я буду там першим.
  Тому що Саймон вiрив у два основнi принципи бульварної журналiстики:
  Легше отримати прощення, нiж дозвiл.
  Краще бути першим, анiж бути точним.
  Для цього i потрiбнi виправлення.
  Вiн увiмкнув телевiзор, переглянув канали. Мило, iгровi шоу, вигуки, спорт. Позiхати. Навiть шанована BBC America включила якийсь iдiотський клон третього поколiння "Торгових площ". Можливо, на каналi AMC був старий фiльм. Вiн пошукав це у списках. Крiсс Крос з Бертом Ланкастером та Iвонн Де Карло. Красень, але вiн це бачив. Крiм того, половина вже позаду.
  Вiн ще раз крутнув циферблатом i вже збирався його вимкнути, коли на мiсцевому каналi з'явилася екстрена новина. Вбивство у Фiладельфiї. Який шок.
  Але це була ще одна жертва Вбивцi Розарiю.
  Камера на мiсцi подiї показувала зовсiм iнше, що змусило серце Саймона битися трохи швидше. Добре, набагато швидше.
  То був провулок Грейс-Феррi.
  Провулок, з якого напередоднi увечерi вийшов Кевiн Бiрн.
  Саймон натиснув кнопку "ЗАПИС" на своєму вiдеомагнiтофонi. Через кiлька хвилин вiн перемотав i заморозив знiмок входу в провулок i порiвняв його з фотографiєю Бiрна на своєму ноутбуцi.
  Iдентичний.
  Кевiн Бiрн був у тому ж провулку минулої ночi, тiєї ночi, коли була застрелена чорношкiра дитина. Так що це не був удар у вiдповiдь.
  Це було так дуже смачно, набагато краще, нiж можливiсть зловити Бiрна в притонi. Саймон кiлька десяткiв разiв ходив туди-сюди по своїй маленькiй вiтальнi, намагаючись придумати, як найкраще це зiграти.
  Чи вчинив Бiрн холоднокровну кару?
  Чи був Бiрн у муках приховання?
  Невже угода iз наркотиками пiшла не так?
  Саймон вiдкрив свою поштову програму, трохи заспокоївся, упорядкував свої думки i почав друкувати:
  Дорогий детектив Бiрн!
  Давно не бачились! Це не зовсiм так. Як ви можете бачити прикрiплене фото, я бачив вас вчора. Ось моя пропозицiя. Я кататимуся разом з тобою i твоїм чудовим партнером, поки ти не спiймаєш цього дуже поганого хлопця, який вбивав католицьких школярок. Як тiльки ти його зловиш, менi потрiбний ексклюзив.
  За це я знищу цi фотографiї.
  Якщо нi, пошукайте фотографiї (так, їх у мене багато) на першiй сторiнцi наступного номера "Звiту".
  Гарного дня!
  Поки Саймон переглядав його (вiн завжди трохи остигав, перш нiж вiдправляти свої найпiдбурювальнiшi електроннi листи), Iнiд м'яукнула i схопилася до нього на колiна зi свого сiдала на верхiвцi картотеки.
  - Що трапилося, лялечка?
  Iнiд, здавалося, переглядала текст листа Саймона Кевiн Бiрну.
  - Дуже рiзко? - спитав вiн кота.
  Iнiд промуркотiла у вiдповiдь.
  "Ти маєш рацiю, котик-кис. Неможливо. "
  Тим не менш, Саймон вирiшив, що перечитає його ще кiлька разiв, перш нiж вiдправити. Можливо, вiн почекає день, просто щоб подивитися, наскiльки великою стане iсторiя про мертвого чорношкiрого хлопчика у провулку. Вiн мiг би дозволити собi ще двадцять чотири години, якби це означало, що зможе взяти пiд контроль такого бандита, як Кевiн Бiрн.
  Або, можливо, йому слiд надiслати електронного листа Джесiцi.
  Чудово, подумав вiн.
  Або, можливо, йому слiд просто скопiювати фотографiї на компакт-диск та зайнятися газетою. Просто опублiкуйте їх i подивiться, чи це сподобається Бiрну.
  У будь-якому випадку, про всяк випадок йому, ймовiрно, слiд зробити резервну копiю фотографiй.
  Вiн подумав про заголовок, надрукований великим шрифтом поверх фотографiї Бiрна, що виходить з провулку Грейс-Феррi.
  ПИТЯЧ-ПОЛIЦЕЙСЬКИЙ? прочитав би заголовок.
  ДЕТЕКТИВ В АЛЕЄ СМЕРТI В НIЧ Вбивства! прочитав би колоду. Боже, вiн був добрий.
  Саймон пiдiйшов до комори в передпокої i дiстав чистий компакт-диск.
  Коли вiн зачинив дверi i повернувся до кiмнати, щось змiнилося. Можливо, не так по-iншому, як не по центру. Це було схоже на почуття, яке вiдчуваєш, коли в тебе iнфекцiя внутрiшнього вуха, i твоя рiвновага трохи порушена. Вiн стояв в арцi, що веде до своєї крихiтної вiтальнi, намагаючись вловити це почуття.
  Здавалося, все було так, як вiн лишив. Його PowerBook на журнальному столику, поруч iз ним порожня чашка з-пiд демiтасу. Енiд муркоче на килимку бiля обiгрiвача.
  Можливо вiн помилився.
  Вiн глянув на пiдлогу.
  Спочатку вiн побачив тiнь, тiнь, що вiдбиває його власну. Вiн досить знав про ключове освiтлення, щоб розумiти, що для вiдкидання двох тiней потрiбнi два джерела свiтла.
  Позаду нього був невеликий стельовий свiтильник.
  Потiм вiдчув гаряче дихання на своїй шиї, вловив слабкий аромат перцевої м'яти.
  Вiн обернувся, серце раптом застрягло в горлi.
  I глянув прямо в очi дияволовi.
  OceanofPDF.com
  50
  СЕРЕДА, 13:22
  БАЙРН ЗРОБИВ КIЛЬКА Зупинок, перш нiж повернутися в "Раундхаус" i поiнформувати Айка Бьюкенена. Потiм вiн органiзував, щоб один iз його зареєстрованих конфiденцiйних iнформаторiв зателефонував йому та повiдомив iнформацiю про мiсцезнаходження Браяна Паркхерста. Б'юкенен вiдправив факс до офiсу окружного прокурора i домiгся ордера на обшук будiвлi Паркхерста.
  Бiрн зателефонував Джессiцi на мобiльний телефон i знайшов її в кафе неподалiк будинку її батька в Пiвденнiй Фiладельфiї. Вiн пройшов повз i взяв її на руки. Вiн поiнформував її у штаб-квартирi Четвертого округу в Одинадцятому та Уортонi.
  
  Будiвля, якою володiв ПАРКХЕРСТ, була колишня квiткова крамниця на Шiстдесят першiй вулицi, переобладнана з просторого цегляного рядного будинку, збудованого в 1950-х роках. Будiвля з кам'яним фасадом знаходилася за кiлька пошарпаних дверей вiд будiвлi клубу "Колеса душi". "Колеса душi" були старим та поважним мотоклубом. У 1980-i роки, коли крек-кокаїн сильно вдарив у Фiладельфiю, саме Wheels of Soul MC, як i будь-яка iнша правоохоронна установа, утримали мiсто вiд спалення вщент.
  Якби Паркхерст возив цих дiвчат кудись на короткий час, подумала Джессiка, пiдходячи до будинку, то це мiсце було б iдеальним. Заднiй вхiд був досить великим, щоб частково вмiстити фургон або мiнiвен.
  Прибувши на мiсце, вони повiльно проїхали за будинком. Заднiй вхiд - великi дверi з гофрованої сталi - замкнули на висячий замок зовнi. Вони обiгнули квартал i припаркувались на вулицi пiд вулицею Ел, приблизно за п'ять адрес на захiд вiд мiсця подiї.
  Їх зустрiли двi патрульнi машини. Два офiцери у формi прикриватимуть фронт; два, заднi.
  "Готовий?" - спитав Бiрн.
  Джессiка вiдчула себе трохи невпевнено. Вона сподiвалася, що це не здається. Вона сказала: Давай зробимо це.
  
  БIРН I ДЖЕСИКА ПIДХОДИЛИ ДО ДВЕРI. Переднi вiкна були побiленi, i крiзь них нiчого не було видно. Бiрн тричi вдарив кулаком у дверi.
  "Полiцiя! Ордер на обшук!"
  Вони зачекали п'ять секунд. Вiн знову вдарив. Жодної вiдповiдi.
  Бiрн повернув ручку i штовхнув дверi. Вiн легко вiдкрився.
  Два детективи зустрiлися поглядами. На рахунок закотили одвiрок.
  У вiтальнi панував безлад. Гiпсокартон, банки з фарбою, ганчiрки, будiвельнi риштування. Злiва нiчого. Праворуч сходи, що ведуть нагору.
  "Полiцiя! Ордер на обшук!" - повторив Бiрн.
  Нiчого.
  Бiрн вказав на сходи. Джессiка кивнула. Вiн займе другий поверх. Бiрн пiднявся сходами.
  Джесiка пройшла в задню частину будiвлi на першому поверсi, перевiряючи кожну нiшу, кожну комору. Усерединi наполовину зроблено ремонт. Коридор за тим, що колись було стiйкою обслуговування, був скелетом з вiдкритих стiйок, оголеної проводки, пластикових водопроводiв i теплопроводiв.
  Джесiка пройшла через дверний отвiр у те, що колись було кухнею. Кухня була випатрана. Жодних приладiв. Нещодавно обклеїв гiпсокартоном та проклеїв скотчем. За пастоподiбним запахом гiпсокартонної стрiчки ховалося ще щось. Цибуля. Потiм Джесiка побачила козла в кутку кiмнати. На ньому лежав недоїдений салат на винос. Поруч стояла повна чашка кави. Вона занурила палець у каву. Крижаний холод.
  Вона вийшла з кухнi i повiльно попрямувала до кiмнати у заднiй частинi рядного будинку. Дверi були лише злегка прочиненi.
  Краплi поту скотилися на її обличчi, шиї, потiм стiкали по плечах. У коридорi було тепло, душно, душно. Кевларовий жилет здавався тiсним i важким. Джессiка пiдiйшла до дверей i глибоко зiтхнула. Лiвою ногою вона повiльно вiдчинила дверi. Спершу вона побачила праву половину кiмнати. Старий обiднiй стiлець на боцi, дерев'яний ящик для iнструментiв. Її вiтали запахи. Затхлий сигаретний дим, свiжоспилена сучковата сосна. Пiд ним було щось потворне, щось огидне та дике.
  Вона повнiстю вiдчинила дверi, увiйшла до маленької кiмнати i вiдразу побачила постать. Iнстинктивно вона розгорнулася i направила зброю на силует, що вимальовувався на тлi побiлених вiкон ззаду.
  Але погрози не було.
  Браян Паркхерст висiв на двотавровiй балцi у центрi кiмнати. Обличчя у нього було багряно-коричневе, опухле, кiнцiвки роздулися, чорний язик висунувся з рота. Електричний дрiт був обмотаний навколо його шиї, глибоко впиваючись у плоть, а потiм перекинутий через опорну балку над головою. Паркхерст був босонiж i без сорочки. Кислий запах фекалiй, що засихають, наповнив носовi пазухи Джесiки. Вона висохла один раз, другий. Вона затримала подих i очистила решту кiмнати.
  "Нагорi чисто!" - крикнув Бiрн.
  Джесiка мало не пiдстрибнула вiд звуку його голосу. Вона почула кроки важких черевикiв Бiрна сходами. "Тут", - кричала вона.
  За кiлька секунд у кiмнату зайшов Бiрн. "Ах, чорт забирай".
  Джесiка побачила вираз очей Бiрна, прочитала заголовки. Ще одне самогубство. Так само, як у справi Моррiса Бланшара. Ще один пiдозрюваний намагався накласти на себе руки. Вона хотiла щось сказати, але це було її мiсце i час.
  У кiмнатi настала хвороблива тиша. Їх повернули на круги свої, i вони обоє по-своєму спробували примирити цей факт з усiм, що вони обмiрковували по дорозi.
  Тепер система займатиметься своїми справами. Вони зателефонують до офiсу судмедекспертизи, на мiсце злочину. Вони зарубають Паркхерста, доставлять його до офiсу медекспертизи, де проведуть розтин, чекаючи на повiдомлення сiм'ї. Буде оголошення в газетах та служба в одному з найкращих похоронних бюро Фiладельфiї, а потiм поховання на трав'янистому схилi пагорба.
  I саме те, що знав Браян Паркхерст i що вiн зробив, назавжди залишиться у темрявi.
  
  Вони тинялися по вiддiлу з розслiдування вбивств, валяючись у порожнiй коробцi з-пiд сигар. У такi моменти завжди виникали змiшанi почуття, коли пiдозрюваний обманював систему, вчиняючи самогубство. Не було б нi видiлення, нi визнання провини, нi роздiлових знакiв. Просто нескiнченна стрiчка Мебiуса пiдозр.
  Бiрн та Джесiка сидiли за сусiднiми партами.
  Джессiка спiймала погляд Бiрна.
  "Що?" вiн спитав.
  "Скажи це."
  "Чого-чого?"
  - Ви ж не думаєте, що то Паркхерст?
  Бiрн вiдповiв не одразу. "Я думаю, вiн знав набагато бiльше, нiж розповiв нам", - сказав вiн. "Я думаю, вiн зустрiчався з Тессою Веллс. Я думаю, вiн знав, що йому належить вiдсидiти термiн за зґвалтування, передбачене законом, i тому втiк. Але чи гадаю я, що вiн убив цих трьох дiвчат? Нi. Я не знаю.
  "Чому нi?"
  - Бо поряд iз ним не було жодного речового доказу. Жодної клiтковини, жодної краплi рiдини".
  Вiддiлення з розслiдування злочинiв прочухало кожен квадратний дюйм обох володiнь Брайана Паркхерста, але нiчого не дало. Бiльшiсть своїх пiдозр вони пов'язували з можливiстю (а точнiше, з упевненiстю), що у будiвлi Паркхерста будуть знайденi компрометуючi науковi докази. Усього, що вони сподiвалися знайти, просто не iснувало. Детективи опитали всiх, хто знаходився на околицях його будинку та будiвлi, яку вiн ремонтував, але нiчого не дали. Їм ще потрiбно було знайти його "Форд Вiндстар".
  "Якби вiн приводив цих дiвчат до себе додому, хто б щось побачив, щось почув, вiрно?" Бiрн додав: "Якби вiн привiв їх у будинок на Шiстдесят першiй вулицi, ми б щось знайшли".
  Пiд час обшуку будiвлi вони виявили ряд предметiв, у тому числi коробку з рiзним обладнанням, в якiй знаходився набiр гвинтiв, гайок та болтiв, жоден з яких точно не вiдповiдав болтам, використаним на трьох жертвах. Ще тут була скринька для крейди - столярний iнструмент, який використовується для розмiтки лiнiй на чорновiй стадiї будiвництва. Крейда всерединi була синя. Вони вiдправили зразок до лабораторiї, щоб перевiрити, чи вiн вiдповiдає синьому крейдi, знайденому на тiлах жертв. Навiть якби це було так, теслярську крейду можна було знайти на кожному будiвельному майданчику у мiстi та у половинi ящикiв з iнструментами майстрiв з ремонту будинкiв. Деякi з них були у Вiнсента у ящику для iнструментiв у гаражi.
  - А як щодо його дзвiнка до мене? - Запитала Джесiка. "А як щодо того, щоб сказати менi, що є "речi, якi нам потрiбно знати" про цих дiвчат?"
  "Я думав про це", сказав Бiрн. "Можливо, у них усiх є щось спiльне. Щось, чого ми не бачимо".
  - Але що сталося тим часом, коли вiн менi подзвонив, i сьогоднi вранцi?
  "Я не знаю."
  "Самовбивство не зовсiм вiдповiдає цьому профiлю, чи не так?"
  "Нi. Це не так.
  - Це означає, що є добрий шанс, що... . ".
  Вони знали, що це означає. Якийсь час вони сидiли мовчки, оточенi какофонiєю жвавого офiсу. Розслiдувалося принаймнi пiвдюжини iнших убивств, i цi детективи повiльно просувалися вперед. Бiрн та Джессiка їм заздрили.
  Є дещо, що вам потрiбно знати про цих дiвчат.
  Якщо Браян Паркхерст не був їх убивцею, то iснувала ймовiрнiсть, що його вбив чоловiк, якого вони шукали. Можливо, через те, що опинився в центрi уваги. Можливо, з якоїсь причини це говорило про основну патологiю його божевiлля. Можливо, щоб довести владi, що вiн досi там.
  Нi Джессiка, нi Бiрн ще не згадали про схожiсть двох "самовбивств", але воно просочило повiтря в кiмнатi, як отруйна хмара.
  - Добре, - порушила мовчання Джессiка. "Якщо Паркхерст був убитий нашим злочинцем, звiдки вiн дiзнався, хто вiн такий?"
  "Два шляхи", - сказав Бiрн. - Або вони знали один одного, або вiн дiзнався про своє iм'я по телевiзору, коли днями залишав "Раундхаус".
  "Набери ще один бал для ЗМI", - подумала Джессiка. Деякий час вони сперечалися, що Браян Паркхерст став ще однiєю жертвою Вбивцi Розарiю. Але навiть якби вiн i був, це не допомогло їм зрозумiти, що буде далi.
  Тимчасовий графiк чи його вiдсутнiсть зробили рухи вбивцi непередбачуваними.
  "У четвер наш дiяч пiдбирає Нiколь Тейлор на вулицi", - сказала Джесiка. "Вiн кидає її в Бартрам Гарденс у п'ятницю, якраз у той час, коли забирає Тессу Веллс, яку тримає до понедiлка. Чому така затримка?
  "Гарне питання", - сказав Бiрн.
  "Потiм Бетанi Прайс була схоплена у вiвторок вдень, i наш єдиний свiдок бачив, як її тiло покинули у музеї у вiвторок увечерi. Немає жодного циклу. Жодної симетрiї".
  "Нiби вiн не хоче займатися цими справами у вихiднi".
  "Можливо, це не так вже й неправдоподiбно, як ви думаєте", - сказав Бiрн.
  Вiн пiдвiвся, пiдiйшов до дошки, яка тепер була вкрита фотографiями та нотатками з мiсця злочину.
  "Я не думаю, що нашого хлопчика мотивують мiсяць, зiрки, голоси, собаки на iм'я Сем i всяка така нiсенiтниця", - сказав Бiрн. "Це хлопець має план. Я кажу: ми дiзнаємося про його план i знайдемо його.
  Джессiка глянула на свiй стос бiблiотечних книг. Вiдповiдь була десь там.
  Ерiк Чавес увiйшов до кiмнати i привернув увагу Джесiкi. - Є хвилинка, Джесс?
  "Звичайно."
  Вiн пiдняв папку iз файлами. "Тобi варто дещо побачити".
  "Що це таке?"
  Ми провели перевiрку бiографiчних даних Бетанi Прайс. Виявляється, у неї був прiор.
  Чавес вручив їй протокол арешту. Бетанi Прайс була заарештована в рамках операцiї по боротьбi з наркотиками приблизно роком ранiше: у неї знайшли майже сотню доз бензедрину - забороненої таблетки для схуднення, яку надають перевагу пiдлiткам iз надмiрною вагою. Так було, коли Джесiка навчалася у старшiй школi, i так залишається i зараз.
  Бетанi зiзналася та отримала двiстi годин громадських робiт та рiк випробувального термiну.
  Нiщо з того не було дивовижним. Причина, через яку Ерiк Чавес довiв це до Джесiки, полягала в тому, що офiцером, який робив арешт у цiй справi, був детектив Вiнсент Бальзано.
  Джессiка взяла це до уваги, взяла до уваги збiг.
  Вiнсент знав Бетанi Прайс.
  Згiдно з протоколом вироку, саме Вiнсент рекомендував громадськi роботи замiсть ув'язнення.
  "Дякую, Ерiк", сказала Джесiка.
  "Ти отримав це."
  "Свiт тiсний", - сказав Бiрн.
  "Менi все одно не хотiлося б це малювати", - розсiяно вiдповiла Джесiка, докладно читаючи звiт.
  Бiрн глянув на годинник. "Послухай, менi треба забрати дочку. Вранцi ми почнемо наново. Розiрвiть усе це на частини i почнiть iз самого початку".
  "Добре", - сказала Джесiка, але вона побачила вираз обличчя Бiрна, занепокоєння з приводу того, що вогненна буря, що вибухнула в його кар'єрi пiсля самогубства Моррiса Бланшарда, може розгорiтися знову.
  Бiрн поклав руку Джесiцi на плече, потiм одягнув пальто i пiшов.
  Джесiка довго сидiла за столом, дивлячись у вiкно.
  Хоча їй i не хотiлося цього визнавати, вона погодилася з Бiрном. Браян Паркхерст не був Вбивцею Розарiю.
  Браян Паркхерст став жертвою.
  Вона зателефонувала Вiнсенту на його мобiльний телефон, одержала його голосову пошту. Вона зателефонувала до центральної детективної служби, i їй сказали, що детектив Бальзано знаходиться на вулицi.
  Вона не залишила повiдомлення.
  OceanofPDF.com
  51
  СЕРЕДА, 16:15
  Коли БIРН назвав iм'я хлопчика, Коллiн почервонiла на чотири вiдтiнки.
  "Вiн не мiй хлопець", - пiдписала його дочка.
  "Ну, гаразд. Хоч би що ви казали, - вiдповiв Бiрн.
  "Вiн - нi."
  - Тодi чому ти червонiєш? Бiрн пiдписав листа з широкою посмiшкою на обличчi. Вони перебували на Джермантаун-авеню, прямуючи на великодню вечiрку до школи для глухих Делавер-Веллi.
  "Я не червонiю", - пiдписала Коллiн, червонiючи ще сильнiше.
  - О, гаразд, - сказав Бiрн, вiдпускаючи її з гачка. "Напевно, хтось залишив у моїй машинi знак зупинки".
  Коллiн тiльки похитала головою i подивилася у вiкно. Бiрн помiтив, що з вентиляцiйних отворiв з боку машини його доньки дув потiк повiтря навколо її шовковистого свiтлого волосся. Коли це встигло так затягнутися? вiн ставив питання. I чи були її губи завжди такими червоними?
  Бiрн привернув доньку увагу, помахавши рукою, а потiм зробив знак: "Привiт. Я думав, що ви, хлопцi, пiшли на побачення. Винен."
  "Це було не побачення", - пiдписала Коллiн. "Я надто молодий, щоб зустрiчатися. Просто спитай маму".
  - Тодi що це було, як не побачення?
  Велике закочування очей. "Двоє дiтей збиралися подивитися феєрверк в оточеннi сотнi мiльйонiв дорослих".
  - Знаєш, я детектив.
  - Я знаю, тату.
  "У мене є джерела та стукачi по всьому мiсту. Платнi конфiденцiйнi iнформатори.
  - Я знаю, тату.
  "Я щойно почув, що ви, хлопцi, трималися за руки i таке iнше".
  Коллiн вiдповiла знаком, якого немає у "Словнику за формою рук", але який добре вiдомий усiм глухим дiтям. Двi руки у формi гострих, як бритва, пазурiв тигра. Бiрн засмiявся. "Добре, окей", - пiдписав вiн. "Не дряпай".
  Якийсь час вони їхали мовчки, насолоджуючись близькiстю один одного, незважаючи на сварки. Не часто вони були вдвох. Все змiнилося з його дочкою, вона була пiдлiтком, i ця iдея налякала Кевiна Бiрна бiльше, нiж будь-який озброєний бандит у будь-якому темному провулку.
  Задзвонив мобiльний телефон Бiрна. Вiн вiдповiв. "Бiрн".
  "Ти можеш говорити?"
  То був Гаунтлетт Меррiман.
  "Ага."
  - Вiн на старiй конспiративнiй квартирi.
  Бiрн прийняв його. Старий конспiративний будинок знаходився за п'ять хвилин ходьби.
  Хто з ним? - спитав Бiрн.
  "Вiн один. Принаймнi зараз."
  Бiрн глянув на годинник i краєм ока побачив, що дочка дивиться на нього. Вiн повернув голову до вiкна. Вона вмiла читати по губах краще, нiж будь-яка дитина в школi, можливо краще, нiж деякi глухi дорослi, якi там викладали.
  - Тобi потрiбна допомога? - спитав Гаунтлет.
  "Нi."
  "Тодi добре."
  "У нас все добре?" - спитав Бiрн.
  "Всi фрукти дозрiли, друже мiй".
  Вiн зачинив телефон.
  Через двi хвилини вiн пiд'їхав до узбiччя перед гастрономом "Караван Серай".
  
  Хоча для обiду було ще зарано, кiлька завсiдникiв розташувалися приблизно за двадцятьма столами в переднiй частинi гастронома, потягуючи густу чорну каву i покусуючи знамениту пахлаву фiсташки Самi Хамiза. Самi сидiв за прилавком i нарiзав баранину для здавалося б величезного замовлення, яке вiн готував. Побачивши Бiрна, вiн витер руки та з усмiшкою на обличчi пiдiйшов до входу до ресторану.
  - Сабах аль-Хайрi, детектив, - сказав Самi. "Радий тебе бачити."
  - Як справи, Семi?
  "У мене все гаразд." Двоє чоловiкiв потиснули один одному руки
  "Ви пам'ятаєте мою дочку Коллiн", - сказав Бiрн.
  Самi простягнув руку i торкнувся щоки Коллiн. "Звичайно." Потiм Самi побажав Коллiн доброго дня, а та вiдповiла слухняним привiтом. Бiрн знав Самi Хамiза ще з того часу, як вiн працював патрульним. Дружина Самi Надiн також була глухою, i обидва вiльно розмовляли мовою жестiв.
  - Як думаєш, ти зможеш доглянути її хоча б кiлька хвилин? - спитав Бiрн.
  "Немає проблем", - сказав Самi.
  Обличчя Коллiн сказала все. Вона пiдписала: "Менi не потрiбно, щоб за мною хтось стежив".
  - Менi ненадовго, - сказав Бiрн обом.
  "Не поспiшайте", - сказав Самi, поки вони з Коллiн йшли в задню частину ресторану. Бiрн спостерiгав, як його дочка прослизнула в останню кабiнку бiля кухнi. Дiставшись до дверей, вiн знову обернувся. Коллiн слабо махнула рукою, i серце Бiрна затремтiло.
  Коли Коллiн була зовсiм маленькою, вона вибiгала на ганок, щоб помахати рукою на прощання, коли вiн уранцi йшов на екскурсiї. Вiн завжди мовчки молився про те, щоб знову побачити це блискуче, гарне обличчя.
  Вийшовши надвiр, вiн виявив, що за наступне десятилiття нiчого не змiнилося.
  
  БIРН СТОЯВ ЧЕРЕЗ ВУЛИЦЮ вiд старого конспiративного будинку, який взагалi не був будинком i, як вiн думав, не був особливо безпечним у цей момент. Будiвля була невисоким складом, захованим мiж двома вищими будинками на зруйнованiй дiлянцi Ерi-авеню. Бiрн знав, що загiн П-Тауна колись використовував третiй поверх як притулок.
  Вiн пройшов у задню частину будiвлi, спустився сходами до дверей пiдвалу. Воно було вiдкрито. Вiн виходив на довгий вузький коридор, що вiв до того, що колись був входом для працiвникiв.
  Бiрн повiльно й безшумно рушив коридором. Для великої людини вiн завжди був легким на ногу. Вiн витяг свою зброю, хромований "смiт-вессон", який вiн забрав у Дiабло в нiч їхньої зустрiчi.
  Вiн пройшов коридором до сходiв наприкiнцi i прислухався.
  Тиша.
  За хвилину вiн опинився на сходовому майданчику перед поворотом на третiй поверх. Нагорi були дверi, що вели у притулок. Вiн чув слабкi звуки рок-станцiї. Там безперечно хтось був.
  Але хто?
  I скiльки?
  Бiрн глибоко зiтхнув i почав пiднiматися сходами.
  Нагорi вiн поклав руку на дверi i легко вiдчинив її.
  
  Диябло стояв бiля вiкна, виходячи на провулок мiж будинками, зовсiм не звертаючи уваги. Бiрн мiг бачити лише половину кiмнати, але, мабуть, там бiльше нiкого не було.
  те, що вiн побачив, викликало в нього тремтiння. На картковому столi, менш нiж за два фути вiд того мiсця, де стояв Дiабло, поруч iз службовим "Глоком" Бiрна, стояв повнiстю автоматичний мiнi-Узi.
  Бiрн вiдчув у руцi тяжкiсть револьвера, i вiн раптово почув себе капсулем. Якби вiн зробив свiй хiд i не змiг би перемогти Дiабло, йому не вибратися з цiєї будiвлi живим. "Узi" робив шiстсот пострiлiв за хвилину, i не обов'язково бути стрiльцем, щоб знищити свою здобич.
  Їбати.
  За кiлька хвилин Дiабло сiв за стiл спиною до дверей. Бiрн знав, що не має вибору. Вiн нападе на Дiабло, конфiскує зброю, трохи поговорить з цiєю людиною до душi, i це сумне i сумне безладдя закiнчиться.
  Бiрн швидко перехрестився i увiйшов усередину.
  
  До ЕВIН БIРН ЗРОБИВ лише три кроки до кiмнати, коли усвiдомив свою помилку. Вiн мав це побачити. Там, у дальньому кiнцi кiмнати, стояла стара комод з трiснутим дзеркалом над ним. Вiн побачив обличчя Дiабло, а це означало, що Дiабло мiг бачити його. Обидва чоловiки завмерли на цю щасливу секунду, знаючи, що їхнi найближчi плани - один iз безпеки, iнший - раптово - змiнилися. Їхнi погляди зустрiлися, як i в тому провулку. Цього разу вони обидва знали, що так чи iнакше закiнчиться все iнакше.
  Бiрн лише хотiв пояснити Дiабло, чому варто покинути мiсто. Тепер вiн знав, що цього не станеться.
  Дiабло схопився на ноги з Узi в руцi. Не кажучи жодного слова, вiн розвернувся i вистрiлив зi зброї. Першi двадцять чи тридцять пострiлiв розiрвали старий диван, що стояв менш нiж за три фути вiд правої ноги Бiрна. Бiрн пiрнув лiворуч i милостиво приземлився за старою чавунною ванною. Ще одна двосекундна черга з "Узi" ледь не розрiзала навпiл диван.
  "Боже, нi", - подумав Бiрн, мiцно заплющивши очi i чекаючи, поки гарячий метал увiрветься в його тiло. Чи не тут. Не так. Вiн думав про Коллiн, яка сидiла в цiй кабiнцi, дивилася на дверi, чекала, поки вiн її заповнить, чекала, доки вiн повернеться, щоб вона могла продовжити свiй день, своє життя. Тепер його притиснули до брудного складу i вiн ось-ось помре.
  Останнi кiлька куль зачепили чавунну ванну. Дзвiн повис у повiтрi на кiлька миттєвостей.
  Пiт щипав очi.
  Потiм настала тиша.
  "Просто хочу поговорити, чувак", - сказав Бiрн. "Цього не має статися".
  Бiрн пiдрахував, що Дiабло знаходився не бiльше нiж за двадцять футiв вiд нього. Мертва точка в кiмнатi, мабуть, за величезною опорною колоною.
  Потiм без попередження пролунала ще одна черга з "Узi". Рев був оглушливим. Бiрн закричав, нiби його вдарили, а потiм ударив ногою по дерев'янiй пiдлозi, наче впав. Вiн застогнав.
  У кiмнатi знову запанувала тиша. Бiрн вiдчував запах паленого цокання вiд гарячого свинцю в оббивцi всього за кiлька футiв вiд нього. Вiн почув шум у iншому кiнцi кiмнати. Дiабло був у русi. Крик подiяв. Дiабло збирався прикiнчити його. Бiрн заплющив очi, згадуючи прихильнiсть. Єдиний шлях через кiмнату вiв посерединi. Вiн матиме один шанс, i зараз настав час ним скористатися.
  Бiрн порахував до трьох, скочив на ноги, розвернувся i тричi вистрiлив, високо пiднявши голову.
  Перший пострiл потрапив Дiабло прямо в чоло, врiзався в череп, перекинув його на п'яти i пiдiрвав потилицю червоним струменем кровi, кiсток i мозкової речовини, що розбризкується на половину кiмнати. Друга та третя кулi потрапили йому в нижню щелепу та горло. Права рука Дiабло сiпнулася вгору, рефлекторно вистрiливши з "Узi". Черга жбурнула дюжину куль у пiдлогу всього за кiлька дюймiв лiвiше Кевiна Бiрна. Дiабло впав, ще кiлька снарядiв врiзалися в стелю.
  I в цей момент все було скiнчено.
  Бiрн кiлька хвилин утримував свою позицiю зi зброєю попереду, немов застигши в часi. Вiн щойно вбив людину. Його м'язи повiльно розслабилися, i вiн схилив голову до звукiв. Жодних сирен. Ще. Вiн полiз у задню кишеню i дiстав пару латексних рукавичок. З iншої кишенi вiн дiстав невеликий пакет для сендвiчiв iз промасленою ганчiркою всерединi. Вiн витер револьвер i поклав його на пiдлогу саме в той момент, коли вдалинi пролунала перша сирена.
  Бiрн знайшов балончик iз фарбою та помiтив стiну поруч iз вiкном графiтi банди JBM.
  Вiн знову озирнувся на кiмнату. Йому довелося переїхати. Судмедекспертиза? Це не буде прiоритетом для команди, але вони покажуть себе. Як вiн мiг судити, його прикрили. Вiн схопив зi столу свiй "ковток" i побiг до дверей, обережно обминаючи кров на пiдлозi.
  Вiн спустився чорними сходами, коли сирени стали наближатися. За кiлька секунд вiн уже був у своїй машинi i прямував до Караван-Сараю.
  Це були добрi новини.
  Погана новина полягала, звичайно, в тому, що вiн, мабуть, щось упустив. Вiн упустив щось важливе, i його життя закiнчилося.
  
  ГОЛОВНА БУДIВЛЯ Школи для глухих у Делавер-Веллi було збудовано з польового каменю за проектом ранньої американської архiтектури. Територiя завжди була доглянутою.
  Коли вони пiдiйшли до територiї, Бiрн знову був уражений тишею. Навколо бiгало понад п'ятдесят дiтей у вiцi вiд п'яти до п'ятнадцяти рокiв, i всi вони витрачали бiльше енергiї, нiж Бiрн коли-небудь мiг пригадати в їхньому вiцi, i все було зовсiм тихо.
  Коли вiн навчився пiдписувати, Коллiн було майже сiм рокiв, i вона вже добре володiла мовою. Багато разiв ночами, коли вiн укладав її спати, вона плакала i лаяла свою долю, бажаючи бути нормальною, як дiти, що слухають. Бiрн у такi моменти просто тримав її на руках, не знаючи, що сказати, не в змозi сказати це мовою дочки, навiть якби вiн це зробив. Але коли Коллiн виповнилося одинадцять, сталася кумедна рiч. Вона перестала бажати чути. Так просто. Повне прийняття i, якимось дивним чином, зарозумiлiсть з приводу її глухоти, проголошення її перевагою, таємним суспiльством, яке складається з незвичайних людей.
  Для Бiрна це було скорiше пристосуванням, нiж для Коллiн, але цього дня, коли вона поцiлувала його в щоку i втекла грати з друзями, його серце майже розiрвалося вiд кохання та гордостi за неї.
  З нею все буде гаразд, думав вiн, навiть якщо з ним станеться щось жахливе.
  Вона виросте красивою, ввiчливою, порядною i респектабельною, незважаючи на те, що одного разу, у Велику середу, коли вона сидiла в гострому лiванському ресторанi в Пiвнiчнiй Фiладельфiї, батько залишив її там i пiшов вчинити вбивство. .
  OceanofPDF.com
  52
  СЕРЕДА, 16:15
  Вона лiтня, ця. Вона вода.
  Її бiляве волосся довге, зiбране в хвiст i закрiплене янтарним боло "котяче око". Вiн досягає середини її спини блискучим водоспадом. На нiй вицвiла джинсова спiдниця та бордовий вовняний светр. Через руку вона носить шкiряну куртку. Вона тiльки-но вийшла з Barnes & Noble на Рiттенхаус-сквер, де працює неповний робочий день.
  Вона все ще досить худа, але, схоже, додала у вазi з того часу, як я бачив її востаннє.
  Добре їй.
  На вулицi людно, тому на менi бейсбольна кепка та сонцезахиснi окуляри. Я пiдходжу до неї.
  "Запам'ятати мене?" - питаю я, пiднiмаючи на мить сонцезахиснi окуляри.
  Спершу вона не впевнена. Я старший, тому належу до свiту дорослих, якi можуть i зазвичай мають на увазi авторитет. Типу, кiнець вечiрки. За кiлька секунд спалахує впiзнавання.
  "Звичайно!" - каже вона, i обличчя її свiтлiшає.
  "Тебе звуть Крiстi, правда?"
  Вона червонiє. "Ага. У тебе гарна пам'ять!"
  - Як ти почуваєшся?
  Рум'янець стає глибшим, перетворюючись зi скромної поведiнки впевненої в собi молодої жiнки на збентеження маленької дiвчинки, в її очах палає сором. "Знаєте, менi зараз набагато краще", - каже вона. "Що було-"
  - Гей, - кажу я, пiднiмаючи руку i зупиняючи її. "Тобi нема чого соромитися. Жодної речi. Я мiг би розповiсти тобi iсторiї, повiр менi.
  "Справдi?"
  "Абсолютно", говорю я.
  Ми йдемо Уолнат-стрiт. Її поза трохи змiнюється. Тепер трохи сором'язливий.
  - Отже, що читаєш? - питаю я, показуючи на сумку, яку вона несе.
  Вона знову червонiє. "Менi нiяково".
  Я перестаю йти. Вона зупиняється у мене. - Отже, що я тобi щойно сказав?
  Крiстi смiється. У цьому вiцi завжди Рiздво, завжди Хелловiн, завжди Четверте. Щодня - це день. - Гаразд, гаразд, - визнає вона. Вона лiзе в полiетиленовий пакет i дiстає кiлька журналiв Tiger Beat. "Я отримую знижку".
  На обкладинцi одного з журналiв зображено Джастiн Тiмберлейк. Беру в неї журнал, розглядаю обкладинку.
  "Менi не так подобаються його сольнi речi, як "NSYNC", - говорю я. "А ви?"
  Крiстi дивиться на мене з напiввiдкритим ротом. - Не можу повiрити, що знаєш, хто вiн.
  - Гей, - кажу я в удаванiй лютi. "Я не такий уже старий". Я повертаю журнал, пам'ятаючи, що мої вiдбитки лежать на глянцевiй поверхнi. Я не маю цього забувати.
  Крiстi хитає головою, все ще посмiхаючись.
  Продовжуємо пiднiматися Уолнатом.
  "Все готове до Великодня?" - Запитую я, досить неелегантно змiнюючи тему.
  "О, так", - каже вона. "Я люблю Великдень".
  - Я теж, - говорю я.
  "Я маю на увазi, я знаю, що зараз ще дуже початок року, але Великдень для мене завжди означає наближення лiта. Деякi люди чекають на День пам'ятi. Не я.
  Я вiдстаю вiд неї кiлька крокiв, дозволяючи людям пройти. З-пiд сонцезахисних окулярiв я спостерiгаю, як вона йде, так непомiтно, як тiльки можу. Через кiлька рокiв вона стала б довгоногою красунею, яку люди називають лошатом.
  Коли я зроблю свiй хiд, менi доведеться швидко дiяти. Кредитне плече матиме першорядне значення. Шприц у мене в кишенi, його гумовий наконечник надiйно закрiплений.
  Я озираюсь навколо. Для всiх людей на вулицi, втрачених у своїх драмах, ми з таким самим успiхом могли б залишитися самi. Мене нiколи не перестає дивувати, як у такому мiстi, як Фiладельфiя, можна залишитись практично непомiченим.
  "Куди ти прямуєш?" Я питаю.
  "Автобусна зупинка", - каже вона. "Будинок."
  Я вдаю, що дослiджую свою пам'ять. "Ви живете в Честнат-Хiллi, вiрно?"
  Вона посмiхається, закочує очi. "Закривати. Нiцтаун.
  "Це те, що я мав на увазi."
  Я смiюся.
  Вона смiється.
  Вона маю.
  "Ви голоднi?" Я питаю.
  Я дивлюся на її обличчя, коли питаю про це. Крiстi вже боролася з анорексiєю, i я знаю, що подiбнi питання завжди будуть для неї випробуванням у цьому життi. Минає кiлька миттєвостей, i я боюсь, що втратив її.
  Я не.
  "Я могла б поїсти", - каже вона.
  "Вiдмiнно", - кажу я. "Давай вiзьмемо салат чи ще щось, а потiм я вiдвезу тебе додому. Це буде весело. Ми можемо надолужити втрачене".
  На секунду вщухають побоювання, приховуючи її красиве личко в темрявi. Вона озирається навколо нас.
  Завiса пiднiмається. Вона одягає шкiряну куртку, заплiтає хвiст i каже: "Добре".
  OceanofPDF.com
  53
  СЕРЕДА, 16:20
  Е ДДI КАСАЛОНIС ВИЙШЕВ У 2002 РОКУ.
  Тепер, коли йому було за шiстдесят, вiн пропрацював у полiцiї майже сорок рокiв, бiльшу частину з них у зонi, i бачив усе це, з будь-якої точки зору, при будь-якому освiтленнi, пропрацювавши двадцять рокiв на вулицях, перш нiж переїхати в детективи на Пiвдень.
  Джессiка знайшла його через ФОП. Їй не вдалося зв'язатися з Кевiном, тому вона пiшла на зустрiч iз Еддi одна. Вона знайшла його там, де вiн був щодня в цей час. У маленькiй iталiйськiй забiгайлiвцi на Десятiй вулицi.
  Джессiка замовила каву; Еддi, подвiйний еспресо з лимона цедра.
  "Я багато чого побачив за цi роки", - сказав Еддi, очевидно, як передмова до прогулянки за спогадами. Великий чоловiк з вологими сiрими очима, темно-синiм татуюванням на правому передплiччi та округлими вiд вiку плечима. Час сповiльнив його розповiдi. Джесiка хотiла одразу перейти до справи про кров на дверях церкви Святої Катерини, але з поваги послухалася. Зрештою, вiн допив свiй еспресо, попросив ще, а потiм запитав: "Отже. Чим я можу вам допомогти, детективе?
  Джессiка дiстала свiй блокнот. - Наскiльки я розумiю, ви розслiдували iнцидент у Сент-Кетрiн кiлька рокiв тому.
  Еддi Касалонiс кивнув. - Ви маєте на увазi кров на дверях церкви?
  "Так."
  "Не знаю, що я можу вам про це сказати. Насправдi, це не було розслiдуванням.
  "Чи можу я запитати, як вийшло, що ви опинилися в цьому? Я маю на увазi, що це далеко вiд твоїх улюблених мiсць.
  Джессiка запитувала оточуючих. Еддi Касалонiс був хлопчиком iз Пiвденної Фiладельфiї. Третiй та Уортон.
  - Туди щойно перевели священика iз собору Святого Казимира. Гарна дитина. Литовський, як i я. Вiн зателефонував, я сказав, що розгляну це питання".
  "Що ти знайшов?"
  - Не так уже й багато, детектив. Хтось замазав кров'ю перемичку над головними дверима, доки парафiяни служили пiвнiчну месу. Коли вони вийшли, вода капала на жiнку похилого вiку. Вона розлютилася, назвала це дивом, викликала швидку".
  Що це була за кров?
  "Ну, то була не людина, я можу вам це сказати. Якась кров тварин. Це приблизно те, як далеко ми просунулися".
  "Це колись траплялося знову?"
  Еддi Касалонiс похитав головою. "Наскiльки я знаю, так воно i було. Вони почистили дверi, якийсь час доглядали, а потiм пiшли далi. Щодо мене, то в тi днi я мав багато справ". Офiцiант принiс Еддi каву i запропонував Джесiцi ще. Вона вiдмовилася.
  "Чи вiдбувалося подiбне в якихось iнших церквах?" - Запитала Джесiка.
  - Без поняття, - сказав Еддi. "Як я вже сказав, я розглядав це як послугу. Осквернення церкви було не зовсiм моєю справою".
  - Чи є пiдозрюванi?
  "Не зовсiм. Ця частина пiвнiчного сходу не зовсiм розсадник бандитської дiяльностi. Я розбудив кiлькох мiсцевих панкiв, пiдкинув трохи ваги. Нiхто з цим не впорався".
  Джессiка вiдклала блокнот, допила кави, трохи розчарована тим, що це нi до чого не спричинило. З iншого боку, вона навiть не чекала на це.
  - Тепер моя черга питати, - сказав Еддi.
  "Звичайно", - вiдповiла Джесiка.
  "Який ваш iнтерес до справи про вандалiзм трирiчної давностi в Торресдейлi?"
  Джессiка розповiла йому. Немає причин не робити цього. Як i всi iншi у Фiладельфiї, Еддi Касалонiс був добре обiзнаний про справу Вбивцi Розарiю. Вiн не тиснув на неї в деталях.
  Джессiка подивилася на годинник. "Я дуже цiную ваш час", - сказала вона, встаючи i полiзла в кишеню, щоб заплатити за каву. Еддi Касалонiс пiдняв руку, маючи на увазi: "Прибери її".
  "Радий допомогти", - сказав вiн. Вiн завадив кави, i на його обличчi з'явився задумливий вираз. Iнша iсторiя. Джесiка чекала. "Знаєте, на iподромi iнодi бачиш старих жокеїв, що звисають через перила та спостерiгають за тренуваннями? Або як, коли ви проходите повз будiвельний майданчик i бачите старих теслярiв, що сидять на лавцi та спостерiгають за зведенням нових будiвель? Дивишся на цих хлопцiв i розумiєш, що вони просто вмирають вiд бажання повернутися у гру".
  Джессiка знала, куди вiн iде. I вона напевно знала про тесля. Батько Вiнсента вийшов на пенсiю кiлька рокiв тому, i в цi днi вiн сидiв перед телевiзором iз пивом у руцi та критикував паршивi роботи з ремонту на HGTV.
  "Так", сказала Джесiка. "Я знаю, що Ви маєте на увазi."
  Еддi Касалонiс поклав цукор у каву i ще глибше сiв у крiсло. "Не я. Я радий, що менi бiльше не доведеться цього робити. Коли я вперше почув про справу, над якою ви працюєте, я зрозумiв, що свiт пройшов повз мене, детектив. Хлопець, якого ти шукаєш? Чорт, вiн родом з мiсця, де я нiколи не був. що менi не треба туди йти".
  Джессiцi теж хотiлося б, щоб їй не довелося туди йти. Але було вже трохи пiзно. Вона дiстала ключi i завагалася. "Чи можете ви розповiсти щось ще про кров на дверях церкви?".
  Еддi, здавалося, роздумував, чи щось говорити чи нi. "Ну, я тобi скажу. Коли я подивився на пляму кровi наступного ранку пiсля того, як це сталося, менi здалося, що я щось побачив. Всi iншi казали менi, що я уявляю, як люди бачать обличчя Дiви Марiї в масляних плямах на своїх пiд'їзних дорогах тощо. Але я був певен, що бачив те, що менi здавалося".
  "Що це було?"
  Еддi Касалонiс знову завагався. "Я думав, що це схоже на троянду", - сказав вiн нарештi. "Перевернута троянда".
  
  ДЖЕСИКА мала зробити ЧОТИРИ Зупинки, перш нiж вирушити додому. Їй довелося сходити в банк, зайти в хiмчистку, купити щось на вечерю у "Вавi" i вiдправити посилку тiтцi Лоррi в Помпано-Бiч. Банк, продуктовий магазин та UPS знаходилися за кiлька кварталiв вiд Секонд i Саут.
  Припаркувавши джип, вона подумала, що сказав Еддi Касалонiс.
  Менi здалося, що це схоже на троянду. Перевернута троянда.
  Зi своїх читань вона знала, що сам термiн "Чiтки" заснований на Марiї та розарiї. Мистецтво тринадцятого столiття зображало Марiю, що тримає троянду, а не скiпетр. Чи мало це якесь вiдношення до її справи, чи вона просто була у розпачi?
  Вiдчайдушний.
  Безперечно.
  Проте вона розповiсть про це Кевiну i вислухає його думку.
  Вона дiстала з багажника джипа коробку, яку везла до UPS, замкнула її та пiшла вулицею. Проходячи повз Cosi, магазин салатiв та сендвiчiв на розi Другої та Ломбардської вулиць, вона подивилася у вiкно i побачила когось, кого впiзнала, хоча насправдi їй цього не хотiлося.
  Тому що цим був Вiнсент. I вiн сидiв у кабiнцi з жiнкою.
  Молода жiнка.
  Вiрнiше, дiвчинка.
  Джессiка могла бачити дiвчину тiльки ззаду, але цього було достатньо. У неї було довге свiтле волосся, зiбране в хвiст. На нiй була шкiряна куртка у мотоциклетному стилi. Джесiка знала, що кролики-значки бувають рiзних форм, розмiрiв i кольорiв.
  I, мабуть, вiк.
  На короткий час Джесiка зазнала того дивного почуття, яке виникає, коли ти перебуваєш в iншому мiстi i бачиш когось, кого, як тобi здається, ти дiзнаєшся. Виникає вiдчуття знайомостi, за яким слiдує усвiдомлення того, що те, що ви бачите, не може бути точним, що в даному випадку перекладається як:
  Якого бiса мiй чоловiк робить у ресторанi з дiвчиною рокiв вiсiмнадцяти на вигляд?
  Недовго думаючи, вiдповiдь промайнула в неї в головi.
  Сукiн ти син.
  Вiнсент побачив Джесiку, i його обличчя розповiло всю iсторiю. Вина, увiнчана збентеженням, з побiчною усмiшкою.
  Джесiка глибоко зiтхнула, подивилася на землю i продовжила йти вулицею. Вона не збиралася бути тiєю дурною, божевiльною жiнкою, яка протистоїть чоловiковi та його коханцi у громадському мiсцi. Нiзащо.
  За кiлька секунд Вiнсент увiрвався у дверi.
  - Джесс, - сказав вiн. "Чекати."
  Джесiка зупинилася, намагаючись приборкати свiй гнiв. Її гнiв не почув би цього. Це була шалена, панiчна череда емоцiй.
  "Поговори зi мною", - сказав вiн.
  "Пiшов ти".
  - Це не те, що ти думаєш, Джессе.
  Вона поклала пакунок на лавку i обернулася до нього обличчям. "Ну й справи. Звiдки я знав, що ти збираєшся це сказати? Вона подивилася на чоловiка згори донизу. Її завжди вражало, наскiльки по-iншому вiн мiг виглядати, залежно вiд її почуттiв будь-якої митi. Коли вони були щасливi, його розв'язнiсть поганого хлопця та поза крутого хлопця були дуже сексуальними. Коли вона злилася, вiн виглядав як головорiз, як якийсь вуличний наслiдувач Славного хлопця, на якого вона хотiла вдягнути кайданки.
  I, Боже, бережи їх обох, це злило її так само сильно, як i будь-коли на нього.
  "Я можу пояснити", - додав вiн.
  "Пояснювати? Як ви пояснили Мiшель Браун? Вибачте, що це було, ще раз? Трохи аматорської гiнекологiї в моєму лiжку?"
  "Послухай мене."
  Вiнсент схопив Джесiку за руку, i вперше з тих пiр, як вони зустрiлися, вперше за все їхнє мiнливе, пристрасне кохання, йому здалося, нiби вони незнайомцi, що сперечаються на розi вулицi; та пара, якою, коли ти закоханий, ти клянешся нiколи не ставати.
  - Не треба, - сказала вона.
  Вiнсент тримав мiцнiше. "Джесс."
  "Брати . . . ти бiса. . . рука . . . вiд мене." Джессiка анiтрохи не здивувалася, виявивши, що стиснула обидвi руки в кулаки. Ця думка трохи налякала її, але не так, щоб розтиснути їх. Чи накинеться вона на нього? Вона, щиро кажучи, не знала.
  Вiнсент вiдступив назад i пiдняв руки, здаючись. Вираз його обличчя в цей момент пiдказав Джесiцi, що вони щойно перетнули порiг i увiйшли на темну територiю, звiдки, можливо, нiколи не повернуться.
  Але зараз це мало значення.
  Все, що Джессiка могла бачити, це свiтлий хвiст i безглузду посмiшку Вiнсента, коли вона зловила його.
  Джессiка взяла свiй пакет, розвернулася на пiдборах i попрямувала назад до позашляховика. До бiса UPS, до бiса банк, до бiса вечеря. Єдине, про що вона могла думати, це втекти звiдси.
  Вона застрибнула в позашляховик, завела його i натиснула на педаль. Вона майже сподiвалася, що поблизу виявиться якийсь новачок-патрульний, який зупинить її i спробує надерти їй якесь лайно.
  Чи не пощастило. Нiколи не полiцейський поруч, коли вiн вам потрiбний.
  Крiм того, за яким вона була одружена.
  Перш нiж повернути на Саут-стрiт, вона подивилася в дзеркало заднього виду i побачила Вiнсента, що все ще стоїть на розi з руками в кишенях - самотнiй силует, що вiддаляється, на тлi червоної цегли пагорба Спiвтовариства.
  Разом iз ним вiдступав i її шлюб.
  OceanofPDF.com
  54
  СЕРЕДА, 19:15
  НIЧ ЗА КЛЕЙКОЮ СТРIЧКОЮ являла собою пейзаж Далi: чорнi оксамитовi дюни, що котилися до далекого горизонту. Iнодi крiзь нижню частину його вiзуальної площини прокрадалися пальцi свiтла, що дражнили його думкою про безпеку.
  Голова хворiла. Його кiнцiвки здавалися мертвими та марними. Але це було не найгiрше. Якщо стрiчка на очах дратувала, то стрiчка на ротi зводила його з розуму, i це неможливо обговорювати. Для когось на кшталт Саймона Клоуза приниження вiд того, що його прив'язали до стiльця, зв'язали iзолентою i заткнули рота чимось, що на дотик i на смак нагадувало стару ганчiрку, було лише вiддаленою секундою пiсля розчарування вiд неможливостi говорити. Якщо вiн втратив свої слова, то вiн програв битву. Так завжди було. Будучи маленьким хлопчиком у католицькому будинку в Бервiку, йому вдавалося знайти вихiд майже з кожної колотнечi, з кожної жахливої колотнечi.
  Чи не цей.
  Вiн ледве мiг видати звук.
  Стрiчка була щiльно обгорнута навколо його голови, прямо над вухами, тож вiн мiг чути.
  Як менi вибратися iз цього? Глибокий вдих, Саймон. Глибокий.
  У безумствi вiн думав про книги та компакт-диски, якi вiн придбав за цi роки, присвяченi медитацiї та йозi, концепцiям дiафрагмального дихання, йогiчним технiкам боротьби зi стресом i тривогою. Вiн нiколи не читав жодного i не слухав компакт-диски довше за кiлька хвилин. Вiн хотiв швидко позбутися перiодичних нападiв панiки - ксанакс робив його надто млявим, щоб розсудливо мислити, - але швидкого вирiшення в йозi не було.
  Тепер йому хотiлося б продовжувати це робити.
  Врятуй мене, Дiпак Чопра, подумав вiн.
  Допоможiть менi, докторе Вейле.
  Потiм вiн почув, як за його спиною вiдчинилися дверi його квартири. Вiн повернувся. Звук наповнив його нудотною сумiшшю надiї та страху. Вiн почув кроки, що наближалися, ззаду, вiдчув тяжкiсть половиць. Вiд нього пахло чимось солодким, квiтковим. Слабкий, але присутнiй. Парфуми для молодої дiвчини.
  Несподiвано скотч вiдiрвався вiд його очей. Вiд пекучого болю здавалося, нiби разом iз нею вiдiрвалися й повiки.
  Коли його очi звикли до свiтла, вiн побачив на кавовому столику перед собою вiдкритий Apple PowerBook, де вiдображалося зображення поточної веб-сторiнки The Report .
  МОНСТР переслiдує дiвчат iз Фiладельфiї!
  Пропозицiї та словосполучення були видiленi червоним кольором.
  . . . розпусний психопат. . .
  . . . девiантний м'ясник безневинностi. . .
  За ноутбуком на штативi стояла цифрова камера Саймон. Камера була включена та спрямована прямо на нього.
  Потiм Саймон почув клацання позаду себе. Його мучитель тримав у руцi мишу Apple i переглядав документи. Незабаром з'явилася ще одна стаття. Стаття була написана трьома роками ранiше, вiн написав про кров, пролиту на дверi церкви на пiвнiчному сходi. Було видiлено ще одну фразу:
  . . . послухай, глашатаї, придурки, жбурляються. . .
  За ним Саймон почув, як розстiбається ранець. За кiлька хвилин вiн вiдчув легке утиск на правiй сторонi шиї. Голка. Саймон щосили боровся зi своїми путами, але це було марно. Навiть якби йому вдалося звiльнитися, те, що було у голцi, подiяло б майже миттєво. Тепло розлилося по його м'язах, приємна слабкiсть, якою, якби вiн не був у цiй ситуацiї, вiн мiг би насолодитися.
  Його розум почав фрагментуватись, парити. Вiн заплющив очi. Його думки зникли протягом останнього десятилiття або близько того його життя. Час стрибнув, затремтiв, зупинився.
  Коли вiн розплющив очi, жорстокий буфет, виставлений на кавовому столику перед ним, зупинив подих у його грудях. На мить вiн спробував вигадати для них якийсь сприятливий сценарiй. Нiчого не було.
  Потiм, коли його кишечник звiльнився, вiн записав у свiдомостi свого репортера останнiй вiзуальний запис - акумуляторний дриль, велику голку з товстою чорною ниткою.
  I вiн знав.
  Ще одна iн'єкцiя привела його на край прiрви. Цього разу вiн охоче погодився на це.
  Через кiлька хвилин, коли вiн почув звук дрилi, Саймон Клоуз закричав, але звук, здавалося, виходив звiдкись ще, безтiлесний крик, що луною вiдбивався вiд вологих кам'яних стiн католицького будинку на охопленому часом пiвночi Англiї. , жалiбний зiтхання над давнiм обличчям болiт.
  OceanofPDF.com
  55
  СЕРЕДА, 19:35
  ДЖЕСИКА I СОФI сидiли за столом, поглинаючи всi смакоти, якi вони привезли додому з дому її батька: панеттон, сфольятеле, тiрамiс. Це була не зовсiм збалансована їжа, але вона втекла з продуктової крамницi, а в холодильнику нiчого не було.
  Джесiка знала, що дозволяти Софi є так багато цукру в таку пiзню годину - не найкраща iдея, але Софi була ласуном розмiром з Пiттсбург, як i її мати, i, ну, їй було так важко сказати "нi". Джессiка давно дiйшла висновку, що їй краще розпочати вiдкладати грошi на рахунки за стоматологiю.
  Крiм того, пiсля того, як Вiнсент побачив, як Вiнсент тусується з Брiтнi, або Кортнi, або Ешлi, або як там її, чорт забирай, звали, тирамiсу було майже вiдповiдними лiками. Вона спробувала викинути з голови образ чоловiка та блондина-пiдлiтка.
  На жаль, його вiдразу змiнила фотографiя тiла Брайана Паркхерста, що висить у спекотнiй кiмнатi, що пропахла смертю.
  Чим бiльше вона про це думала, тим бiльше сумнiвалася у винностi Паркхерста. Чи зустрiчався вiн iз Тессою Уеллс? Можливо. Чи вiн вiдповiдальний за вбивство трьох молодих жiнок? Вона так i не думала. Було практично неможливо вчинити жодного викрадення чи вбивства, не залишивши по собi слiдiв.
  Троє iз них?
  Це просто здавалося неможливим.
  А як щодо PAR на руцi Нiколь Тейлор?
  На мить Джессiка усвiдомила, що взяла на себе набагато бiльше, нiж, на її думку, вона могла б виконати на цiй роботi.
  Вона прибрала зi столу, посадила Софi перед телевiзором, увiмкнула DVD з фiльмом "У пошуках Немо".
  Вона налила собi склянку к'янтi, очистила обiднiй стiл i розклала всi свої записи по ящику. Вона подумки пробiгла за тимчасовою шкалою подiй. Мiж цими дiвчатками був зв'язок, iнший, нiж те, що вони вiдвiдували католицькi школи.
  Нiколь Тейлор, викрадена на вулицi та кинута у квiтковому полi.
  Тесса Уеллс, викрадена на вулицi та кинута в покинутому рядному будинку.
  Бетанi Прайс, викрадена на вулицi та кинута в музеї Родена.
  Вибiр звалищ, у свою чергу, здавався випадковим i точним, ретельно зрежисованим та бездумно довiльним.
  Нi, подумала Джессiка. Доктор Саммерс мав рацiю. Їхнi дiї були зовсiм не алогiчнi. Мiсцезнаходження цих жертв мало таке ж значення, як i метод їхнього вбивства.
  Вона дивилася на фотографiї дiвчаток з мiсця злочину i намагалася представити їх останнi хвилини свободи, намагалася перетягнути цi моменти, що розгортаються, з панування чорно-бiлого кольору в насиченi кольори кошмару.
  Джессiка взяла шкiльну фотографiю Теси Уеллс. Найбiльше її турбувала Тесса Уеллс; можливо, тому, що Тесса була першою жертвою, яку вона побачила. Або, можливо, тому, що вона знала, що Тесса була зовнi сором'язливою молодою дiвчиною, якою колись була Джесiка, лялечкою, яка завжди прагнула стати iмаго.
  Вона увiйшла до вiтальнi i поцiлувала Софi в блискуче волосся, що пахло полуницею. Софi хихикнула. Джессiка подивилася кiлька хвилин фiльму про барвистi пригоди Дорi, Марлiна та Гiлла.
  Потiм її погляд знайшов конверт на журнальному столику. Вона забула про все це.
  Розарiй Вiрджинiс Марiє.
  Джесiка сiла за обiднiй стiл i переглянула довгий лист, який, схоже, був посланням Папи Iвана Павла II, що пiдтверджує актуальнiсть святих четок. Вона пропустила заголовки, але її увагу привернув один роздiл - уривок пiд назвою "Таємницi Христа, Таємницi Його Матерi".
  Читаючи, вона вiдчула, як усерединi неї запалилося маленьке полум'я розумiння, усвiдомлення того, що вона перетнула бар'єр, який до цiєї секунди був їй невiдомий, барикаду, яку неможливо знову подолати.
  Вона прочитала, що iснує п'ять "Скорботних Тайн" Розарiю. Вона, звичайно, знала це зi свого католицького шкiльного виховання, але не думала про це вже багато рокiв.
  Агонiї в саду.
  Бiч бiля стовпа.
  Терновий вiнець.
  Несiння хреста.
  Розп'яття.
  Це одкровення стало кристалiчною кулею, що встромилася в центр її мозку. Нiколь Тейлор була знайдена у саду. Тесса Уеллс була прив'язана до стовпа. Бетанi Прайс носила терновий вiнець.
  То справдi був генеральний план вбивцi.
  Вiн збирається вбити п'ятьох дiвчат.
  Декiлька тривожних моментiв вона, здавалося, не могла поворухнутися. Вона зробила кiлька глибоких вдихiв, заспокоїлася. Вона знала, що, якщо вона матиме право, ця iнформацiя повнiстю змiнить хiд розслiдування, але вона не хотiла представляти теорiю оперативної групи, доки не переконається в цьому.
  Одна рiч знати план, але не менш важливо було зрозумiти чому. Розумiння того, чому має велике значення для розумiння того, куди їх виконавець завдасть наступного удару. Вона дiстала блокнот i намалювала сiтку.
  Шматок овечої кiстки, знайдений у Нiколь Тейлор, мав привести слiдчих до мiсця злочину Теси Уеллс.
  Але як?
  Вона перегорнула iндекси деяких книг, якi взяла iз Безкоштовної бiблiотеки. Вона знайшла роздiл, присвячений римським звичаям, i дiзналася, що практика бичування за часiв Христа включала короткий батiг, званий флагрумом, до якого часто крiпили шкiрянi ременi рiзної довжини. На кiнцях кожного ремiнця зав'язувалися вузли, а вузли на кiнцях вставлялися гострi овечi кiстки.
  Овеча кiстка означала, що стовп матиме бич.
  Джессiка писала нотатки так швидко, як тiльки могла.
  Репродукцiя картини Блейка "Данте i Вергiлiй бiля брами пекла", знайдена в руках Теси Уеллс, була очевидна. Бетанi Прайс була знайдена бiля ворiт, що ведуть до музею Родена.
  Огляд Бетанi Прайс показав, що на внутрiшнiй сторонi її рук було написано два числа. На лiвiй руцi було число 7. На правiй руцi число 16. Обидва числа були написанi чорним магiчним маркером.
  716.
  Адреса? Номерний знак? Частковий поштовий iндекс?
  Досi нiхто з оперативної групи не уявляв, що означають цi цифри. Джессiка знала, що, якби вона розгадала цю таємницю, мали б шанс передбачити, де виявиться наступна жертва вбивцi. I вони могли б чекати на нього.
  Вона дивилася на величезну купу книг на обiдньому столi. Вона була впевнена, що вiдповiдь була десь в одному з них.
  Вона пройшла на кухню, вилив склянку червоного вина, поставила кавник.
  Це буде довга нiч.
  OceanofPDF.com
  56
  СЕРЕДА, 23:15
  Надгробок холодний. Iм'я та дата прихованi через час i смiття, що переноситься вiтром. Я його зчищаю. Я проводжу вказiвним пальцем за висiченими цифрами. Ця дата повертає мене на той час у моєму життi, коли все було можливо. Час, коли майбутнє мерехтiло.
  Я думаю про те, ким вона могла б стати, що вона могла б зробити зi своїм життям, ким вона могла б стати.
  Лiкар? Полiтик? Музикант? Вчитель?
  Я спостерiгаю за молодими жiнками та знаю, що свiт належить їм.
  Я знаю, що втратив.
  З усiх священних днiв католицького календаря Страсна п'ятниця, мабуть, найсвятiша. Я чув, як люди питали: якщо це день, коли був розiп'ятий Христос, чому його називають добрим? Не у всiх культурах це називається Страсною п'ятницею. Нiмцi називають її Charfreitag, або Скорботна п'ятниця. Латиною його називали Параскева, що означає "приготування".
  Крiстi готується.
  Крiстi молиться.
  Коли я залишив її в каплицi, у безпецi та затишку, вона читала десятi чотки. Вона дуже сумлiнна, i по тому, як вона серйозно говорить десятилiття, я можу сказати, що вона хоче догодити не тiльки менi, адже я можу вплинути тiльки на її земне життя, але й на Господа.
  Холодний дощ ковзає по чорному гранiту, приєднуючись до моїх слiз, наповнюючи моє серце бурею.
  Беру лопату, починаю копати м'яку землю.
  Римляни вважали, що година, що означає закiнчення робочого дня, дев'ята година, час початку посту, мала значення.
  Вони назвали це "Години нiчого".
  Для мене, для моїх дiвчаток, ця година нарештi близька.
  OceanofPDF.com
  57
  ЧЕТВЕР, 8:05.
  ПАРАД ПОЛIЦЕЙСЬКИХ АВТОМОБIЛIВ, як iз розпiзнавальними знаками, так i без розпiзнавальних знакiв, що змiїлися на заскленiй вулицi в Захiднiй Фiладельфiї, де вдова Джиммi П'юрiфi оселилася у себе вдома, здавався нескiнченним.
  Бiрну зателефонував Айк Бьюкенен одразу пiсля шести.
  Джиммi П'юрiфай був мертвий. Вiн закодував код о третiй ранку.
  Пiдiйшовши до будинку, Бiрн обiймався з детективами. Бiльшiсть людей вважали, що полiцейським важко виявляти емоцiї - деякi казали, що вiдсутнiсть емоцiй є обов'язковою умовою для роботи, - але кожен полiцейський знав краще. У такий час немає нiчого простiшого.
  Коли Бiрн увiйшов до вiтальнi, вiн побачив жiнку, що стояла перед ним, застиглу в часi i просторi у власному будинку. Дарлiн П'юрiфi стояла бiля вiкна, її погляд на тисячу ярдiв йшов далеко за межi сiрого горизонту. На задньому планi телевiзор белькотiв ток-шоу. Бiрн подумав було вимкнути його, але зрозумiв, що тиша буде набагато гiрша. ТБ показував, що життя десь триває.
  - Куди ти хочеш мене, Дарлiне? Ти скажи менi, що я пiду туди".
  Дарлiн П'юрiфi було трохи бiльше сорока, вона колишня спiвачка у стилi R&B у 1980-х роках i навiть записала кiлька платiвок iз жiночим гуртом La Rouge. Тепер її волосся стало платиновим, а колись худорлява постать вiддалася часу. "Я давно розлюбила його, Кевiн. Я навiть не пам'ятаю колись. Це просто. . . iдея про нього, якої не вистачає. Джиммi. Пiшов. Чорт.
  Бiрн пройшов через кiмнату i обiйняв її. Вiн гладив її по волоссю, пiдбираючи слова. Вiн знайшов дещо. "Вiн був найкращим полiцейським, якого я коли-небудь знав. Найкраще. "
  Дарлiн витерла очi. "Горе - такий безсердечний скульптор", - подумав Бiрн. У той момент Дарлiн виглядала на дюжину рокiв старше за свiй вiк. Вiн подумав про першу їхню зустрiч, у такi щасливi часи. Джиммi навiв її на танцi Полiцейської спортивної лiги. Бiрн спостерiгав, як Дарлiн спiлкувалася з Джиммi, i ставив питання, як такому гравцю, як вiн, вдалося отримати таку жiнку, як вона.
  - Знаєш, це йому подобалося, - сказала Дарлiн.
  "Робота?"
  "Ага. Робота, - сказала Дарлiн. "Вiн любив це бiльше, нiж будь-коли любив мене. Або навiть дiти, я думаю.
  "Це не правда. Це iнше, розумiєш? Любити свою роботу - це. . . добре . . . iнший . Пiсля розлучення я проводила з ним щодня. I ще багато ночей. Повiр менi, вiн сумував за тобою бiльше, нiж ти коли-небудь мiг собi уявити.
  Дарлiн подивилася на нього так, нiби це була найнеймовiрнiша рiч, яку вона колись чула. "Вiн зробив?"
  "Та ти жартуєш? Пам'ятаєте ту хустку з монограмою? Твоє маля з квiтами в кутку? Той, який ти подарував йому на першому побаченнi?
  "Що . . . що щодо цього?"
  "Вiн нiколи не виїжджав у тур без цього. Фактично, одного вечора ми були на пiвдорозi до Фiштауна, прямуючи на спостереження, i нам довелося повернутися до Раундхауса, тому що вiн забув про це. I повiр менi, ти йому про це не сказав.
  Дарлiн засмiялася, потiм прикрила рота рукою i знову заплакала. Бiрн не знав, чи став вiн робити ситуацiю краще чи гiрше. Вiн поклав їй руку на плече, поки її ридання не почали вщухати. Вiн шукав у пам'ятi iсторiю, будь-яку iсторiю. З якоїсь причини йому хотiлося, щоб Дарлiн продовжувала говорити. Вiн не знав чому, але вiдчував, що, якби вона заговорила, вона б не журилася.
  "Я колись розповiдав тобi про те, як Джиммi пiд прикриттям працював повiєю-геєм?"
  "Багато разiв." Тепер Дарлiн усмiхнулася крiзь сiль. - Розкажи менi ще раз, Кевiн.
  "Ну, ми працювали у зворотному порядку, правда? Середина лiта. П'ять детективiв займалися цiєю справою, а номер Джиммi був наживкою. Ми смiялися з цього тижня заздалегiдь, так? Мовляв, хто, чорт забирай, повiрить, що його продають за великий шматок свинини? Забудь про продаж, хто, чорт забирай, купуватиме?
  Бiрн розповiв їй решту iсторiї напам'ять. Дарлiн усмiхнулася у всiх потрiбних мiсцях, а наприкiнцi розсмiялася своїм сумним смiхом. Потiм вона розчинилася у великих руках Бiрна, i вiн тримав її, здавалося, кiлька хвилин, вiдмахуючись вiд кiлькох полiцейських, якi прийшли засвiдчити свою повагу. Нарештi вiн запитав: А хлопчики знають?
  Дарлiн витерла очi. "Ага. Вони будуть завтра.
  Бiрн став перед нею. "Якщо вам щось знадобиться, взагалi будь-що, ви берете трубку. Навiть не дивись на годинник".
  "Дякую, Кевiн".
  - I не турбуйся про аранжування. Асоцiацiя у всьому винна. Це буде процесiя, як у Папи Римського".
  Бiрн подивився на Дарлiн. Сльози з'явилися знову. Кевiн Бiрн притис її до себе, вiдчуваючи, як б'ється її серце. Дарлiн була витривала, переживши повiльну смерть обох батькiв вiд затяжної хвороби. Його турбували хлопчики. Нiхто з них не мав мужностi матерi. Вони були чутливими дiтьми, дуже близькими один до одного, i Бiрн знав, що одна з його робiт у найближчi кiлька тижнiв полягатиме в пiдтримцi родини П'юрiфай.
  
  Коли БIРН ВИХОДИВ iз дому Дарлiн, йому доводилося дивитися на вулицю в обидва боки. Вiн не мiг пригадати, де припаркував машину. Головний бiль пронизав йому очi. Вiн постукав по кишенi. Вiн все ще мав повний запас вiкодину.
  Кевiн, у тебе є повна тарiлка, подумав вiн. Наведiть себе в порядок.
  Вiн закурив сигарету, забарився кiлька хвилин i зорiєнтувався. Вiн глянув на свiй пейджер. Було ще три дзвiнки вiд Джиммi, на якi вiн так i не вiдповiв.
  Буде час.
  Нарештi вiн згадав, що припаркувався на вулицi. Коли вiн дiйшов до кута, дощ почався знову. Чому б i нi, подумав вiн. Джiммi пiшов. Сонце не смiливо показати своє обличчя. Чи не сьогоднi.
  По всьому мiсту - у ресторанах, таксi, салонах краси, залах засiдань та церковних пiдвалах - люди говорили про Вбивцю Розарiя, про те, як божевiльний бенкетував на молодих дiвчат Фiладельфiї i як полiцiя не могла його зупинити. Вперше у своїй кар'єрi Бiрн вiдчув себе iмпотентом, абсолютно неадекватним, самозванцем, нiби вiн не мiг дивитися на свою зарплату з якимось почуттям гордостi та гiдностi.
  Вiн увiйшов до кав'ярнi "Кристал", цiлодобової кав'ярнi, яку вiн часто вiдвiдував вранцi з Джиммi. Завсiдники були в зневiрi. Вони чули цю новину. Вiн схопив газету i велику чашку кави, гадаючи, чи повернеться вона колись. Вийшовши, вiн побачив, що хтось притулився до його машини.
  Це була Джессiка.
  Емоцiя мало не позбавила його нiг.
  Ця дитина, подумав вiн. Ця дитина - це щось.
  "Привiт", сказала вона.
  "Привiт."
  "Менi було шкода чути про вашого партнера".
  "Дякую", - сказав Бiрн, намагаючись тримати все пiд контролем. Вiн був єдиним у своєму родi. Вiн би тобi сподобався.
  "Я можу щось зробити?"
  "У неї є свiй пiдхiд", - подумав Бiрн. Спосiб, завдяки якому подiбнi питання звучали щиро, а не тiєю нiсенiтницею, яку люди говорять лише для того, щоб заявити про себе.
  - Нi, - сказав Бiрн. "Все пiд контролем".
  Якщо ви хочете скористатися цим днем. . ".
  Бiрн похитав головою. "Я в порядку."
  "Ви впевненi?" - Запитала Джесiка.
  "Сто вiдсоткiв."
  Джессiка пiдняла листа Розарiя.
  "Що це таке?" - спитав Бiрн.
  "Я думаю, що це ключ до розуму нашого хлопця".
  Джесiка розповiла йому про те, що вона дiзналася, а також про подробицi своєї зустрiчi з Еддi Касалонiсом. Поки вона говорила, побачила, як по обличчю Кевiна Бiрна повзло кiлька речей. Два з них мали найбiльше значення.
  Повага до неї як детективу.
  I, що важливiше, рiшучiсть.
  "Є дехто, з ким нам слiд поговорити, перш нiж поiнформувати команду", - сказала Джесiка. "Хтось, хто мiг би представити все це в перспективi".
  Бiрн повернувся i глянув на будинок Джиммi П'юрiфi. Вiн повернувся i сказав: "Давай запалювати".
  
  Вони сидiли з батьком Коррiо за маленьким столиком бiля головного вiкна кав'ярнi "Ентонi" на Дев'ятiй вулицi у Пiвденнiй Фiладельфiї.
  "Усього двадцять таємниць Розарiя", - сказав отець Коррiо. "Вони згрупованi у чотири групи. Радiсний, Сумний, Славний та Свiтлий".
  Думка про те, що їхнiй виконавець планував двадцять убивств, не вислизнула вiд уваги нiкого за цим столом. Батько Коррiо, мабуть, так не думав.
  "Строго кажучи, - продовжував вiн, - мiстерiї розподiляються днями тижня. Славнi Таємницi вiдбуваються в недiлю та середу, Радiснi Таємницi - у понедiлок та суботу. Таємницi, що свiтяться, є вiдносно новими, спостерiгаються в четвер".
  - А що щодо скорботного? - спитав Бiрн.
  "Сумнi Таємницi вiдбуваються у вiвторок та п'ятницю. Щонедiлi пiд час Великого посту".
  Джессiка подумки вважала днi, що минули з виявлення Бетани Прайс. Це не вiдповiдало зразку дотримання.
  "Бiльшiсть мiстерiй мають святковий характер", - сказав отець Коррiо. "До них вiдносяться Благовiщення, Хрещення Iсуса, Успiння, Воскресiння Христа. Лише Скорботнi Таємницi мають справу з стражданнями та смертю".
  - А Сумних Тайн лише п'ять, правда? - Запитала Джесiка.
  - Так, - сказав отець Коррiо. "Але майте на увазi, що чотки не є загальноприйнятими. Є супротивники".
  "Як же так?" - Запитала Джесiка.
  "Ну є тi, хто вважає чотки некуменiчними".
  "Не розумiю, що ви маєте на увазi", - сказав Бiрн.
  "Розарiй прославляє Марiю", - сказав отець Коррiо. "Вона шанує Богородицю, i деякi вважають, що Марiанський характер молитви не прославляє Христа".
  "Як це стосується того, з чим ми тут зiткнулися?"
  Батько Коррiо знизав плечима. "Можливо, чоловiк, якого ви шукаєте, не вiрить у цноту Марiї. Можливо, вiн по-своєму намагається повернути цих дiвчат Боговi у такому станi.
  Ця думка змусила Джесiку здригнутися. Якщо це був його мотив, то коли та чому вiн зупиниться?
  Джессiка залiзла у свiй фолiант та дiстала фотографiї внутрiшньої частини долонь Бетанi Прайс, цифри 7 та 16.
  "Цi цифри про щось вам говорять?" - Запитала Джесiка.
  Батько Коррiо вдягнув бiфокальнi окуляри i подивився на фотографiї. Було очевидно, що рани, завданi свердлом на руках молодої дiвчини, турбували його.
  "Це може бути багато", - сказав отець Коррiо. "Нiщо не спадає вiдразу на думку".
  "Я перевiрила сторiнку сiмсот шiстнадцяту в Оксфордськiй Бiблiї з примiтками", - сказала Джесiка. "Це було у серединi книги Псалмiв. Я прочитав текст, але нiчого не вискочило.
  Батько Коррiо кивнув, але промовчав. Було ясно, що книга Псалмiв у цьому контекстi не торкнулася його.
  "А як щодо року? Чи має рiк сiм шiстнадцять якесь значення в церквi, про яку ви знаєте?" - Запитала Джесiка.
  Батько Коррiо посмiхнувся. "Я трохи вивчав англiйську, Джесiка", - сказав вiн. "Боюсь, що iсторiя була не найкращим моїм предметом. Якщо не вважати того, що Перший Ватикан був скликаний у 1869 роцi, я не дуже добре розумiюся на побаченнях.
  Джесiка переглянула записи, якi вона зробила напередоднi увечерi. В неї закiнчувалися iдеї.
  - Ви випадково не знайшли наплiчника у цiєї дiвчини? - спитав батько Коррiо.
  Бiрн переглянув свої записи. По сутi, лопатка являла собою два невеликi квадратнi шматки вовняної тканини, з'єднаних один з одним двома мотузками або стрiчками. Його носили таким чином, що коли стрiчки лежали на плечах, один сегмент розташовувався спереду, а iнший ззаду. Зазвичай до першого причастя дарували наплiчники - подарунковий набiр, до якого часто входили чотки, шпилька-чаша з господарем та атласний мiшечок.
  - Так, - сказав Бiрн. "Коли її знайшли, у неї на шиї була лопатка".
  "Це коричнева лопатка?"
  Бiрн ще раз переглянув свої записи. "Так."
  "Можливо, вам варто придивитися до нього", - сказав отець Коррiо.
  Досить часто лопатки для захисту укладали у прозорий пластик, як це було з Бетанi Прайс. Її наплiчник уже був очищений вiд вiдбиткiв пальцiв. Жоден не був знайдений. "Чому це, батьку?"
  "Щороку проводиться свято Шкапуляра, день, присвячений Богоматерi з гори Кармель. Це рiчниця того дня, коли Пресвята Богородиця явилася святому Симону Стоку i подарувала йому чернечий наплiчник. Вона сказала йому, що той, хто носить його, не страждатиме вiд вiчного вогню".
  "Я не розумiю", сказав Бiрн. "Чому це актуально?"
  Батько Коррiо сказав: "Свято Шкапуляра вiдзначається 16 липня".
  
  СКАПУЛЯР, ЗНАЙДЕНИЙ НА ВЕФАНIЇ Прайс, справдi був коричневим наплiчником, присвяченим Богоматерi з гори Кармель. Бiрн зателефонував до лабораторiї i спитав, чи вiдкривали вони прозорий пластиковий футляр. Вони цього не зробили.
  Бiрн та Джессiка повернулися до "Раундхауса".
  "Знаєте, iснує ймовiрнiсть, що ми не спiймаємо цього хлопця", - сказав Бiрн. "Вiн може дiстатися своєї п'ятої жертви, а потiм назавжди заповзти назад у слиз".
  Ця думка спала на думку Джесiцi. Вона намагалася не думати про це. - Ти думаєш, що це може статися?
  "Сподiваюся, що нi", - сказав Бiрн. Але я вже давно цим займаюся. Я просто хочу, щоб ти був готовий до такої можливостi".
  Така можливiсть її не влаштовувала. Якщо цю людину не зловлять, вона знала, що до кiнця своєї кар'єри у вiддiлi з розслiдування вбивств, до кiнця своєї служби в правоохоронних органах вона судитиме кожну справу з того, що вона вважатиме невдалою.
  Перш нiж Джессiка встигла вiдповiсти, задзвонив мобiльний телефон Бiрна. Вiн вiдповiв. Через кiлька секунд вiн закрив телефон i полiз на заднє сидiння, шукаючи стробоскопа. Вiн поклав його на панель приладiв i запалив.
  "Як справи?" - Запитала Джесiка.
  "Вони вiдкрили лопатку i витерли пил зсередини", - сказав вiн. Вiн утиснув педаль газу в пiдлогу. "У нас є вiдбиток".
  
  Вони чекали на лавцi бiля друкарнi.
  У роботi полiцiї є всi види очiкування. Є рiзноманiтнiсть стеження та рiзноманiтнiсть вердиктiв. Є тип очiкування, коли ти з'являєшся в залi мунiципального суду для надання свiдчень по якiйсь лайновiй справi про керування у нетверезому станi о дев'ятiй ранку, а о третiй годинi дня опиняєшся на трибунi на двi хвилини, якраз вчасно, щоб розпочати екскурсiю о четвертiй. .
  Але очiкування появи вiдбитка було найкращим i найгiршим очiкуванням. У вас були докази, але чим бiльше часу це займало, тим бiльша ймовiрнiсть того, що ви не отримаєте вiдповiдного збiгу.
  Бiрн i Джессiка спробували влаштуватися зручнiше. Тим часом вони могли б зайнятися безлiччю iнших речей, але вони були зобов'язанi i сповненi рiшучостi не робити жодної з них. Їхньою головною метою на даний момент було зниження кров'яного тиску та частоти пульсу.
  "Можна питання?" - Запитала Джесiка.
  "Звичайно."
  - Якщо ти не хочеш про це говорити, то я цiлком розумiю.
  Бiрн глянув на неї майже чорними зеленими очима. Вона нiколи не бачила людину настiльки змученою.
  "Ви хочете знати про Лютера Уайте", - сказав вiн.
  "Добре. Так, - сказала Джессiка. Чи була вона настiльки прозорою? "Як би."
  Джессiка запитувала оточуючих. Детективи захищали себе. Те, що вона почула, склалося в досить божевiльну iсторiю. Вона вирiшила, що просто спитає.
  "Що ви хочете дiзнатися?" - спитав Бiрн.
  Будь-яка деталь. - Все, що ти хочеш сказати.
  Бiрн трохи опустився на лаву, розподiливши свою вагу. "Я пропрацював близько п'яти рокiв або близько того, у цивiльному близько двох рокiв. У Захiднiй Фiладельфiї вiдбулася серiя зґвалтувань. Метою дiяча було тусуватися на парковках таких мiсць як мотелi, лiкарнi, офiснi будiвлi. Вiн завдав удару посеред ночi, зазвичай мiж трьома i чотирма годинами ранку".
  Джессiка невиразно пам'ятала. Вона навчалася в дев'ятому класi, i ця iсторiя страшенно налякала її та її друзiв.
  "Дiяч носив на обличчi нейлонову панчоху, гумовi рукавички i завжди носив презерватив. Нiколи не залишав нi волосинки, нi волокна. Жодної краплi рiдини. В нас нiчого не було. Вiсiм жiнок за три мiсяцi, а в нас нуль. Єдиний опис, який у нас був, крiм того, що хлопець був бiлим i десь вiд тридцяти до п'ятдесяти, було те, що вiн мав татуювання на шиї спереду. Складне татуювання орла, що доходить до основи щелепи. Ми опитали всi тату-салони мiж Пiттсбургом та Атлантiк-Сiтi. Нiчого.
  "Отже, одного вечора я гуляю з Джиммi. Ми щойно затримали пiдозрюваного у Старому мiстi та досi були в екiпiруваннi. Ми зупинилися ненадовго у закладi пiд назвою "Дьюс", поряд iз вiсiмдесят четвертим пiрсом. Ми вже збиралися йти, коли я бачу, що хлопець за одним iз столикiв бiля дверей одягнений у бiлу водолазку, високо натягнуту. Я нiчого про це одразу не думаю, але, вийшовши за дверi, чомусь обертаюсь i бачу це. Кiнчик татуювання виглядає з-пiд водолазки. Орлиний дзьоб. Не могло бути бiльше пiвдюйма, правда? Це був вiн.
  - Вiн бачив тебе?
  "О так", сказав Бiрн. "Отже, ми з Джиммi просто йдемо. Ми юрмимося зовнi, прямо бiля цiєї низької кам'яної стiни, яка знаходиться поряд з рiчкою, вважаючи, що ми зателефонуємо, оскiльки у нас було всього кiлька штук, i ми не хотiли, щоб щось заважало нам прибрати цього виродка. . Це ще до мобiльних телефонiв, тому Джиммi прямує до машини, щоб викликати допомогу. Я вирiшую, що стану поруч з дверима, вважаючи, що якщо цей хлопець спробує пiти, я його дiстану. Але тiльки-но я обертаюся, вiн там. I його двадцять два вiстря направленi прямо менi в серце.
  - Як вiн тебе створив?
  "Без поняття. Але не сказавши нi слова, не роздумуючи, вiн розвантажується. Зробив три пострiли, швидка послiдовнiсть. Я взяв їх усiх у жилетку, але вони з мене дух вибили. Його четвертий пострiл зачепив мiй лоб". При цьому Бiрн поторкав шрам над правим оком. я навiть не мiг спробувати плавати. Я просто почав опускатися на дно, нiби мене паралiзувало.
  - Що трапилося з Уайтом?
  "Джиммi його збив. Два в груди.
  Джессiка спробувала обмiркувати цi образи, кошмар кожного полiцейського, коли вiн стикається з дворазовим невдахою зi зброєю.
  "Коли я тонув, я побачив, як Уайт сплив на поверхню з мене. Клянуся, перш нiж я знепритомнiв, у нас був момент, коли ми опинилися вiч-на-вiч пiд водою. За кiлька дюймiв один вiд одного. Було темно та холодно, але ми зустрiлися очима. Ми обидва вмирали i це знали".
  "Що сталося далi?"
  "Вони виловили мене, зробили штучне дихання, всю рутину".
  "Я чув, що ти. . ". З якоїсь причини Джесiцi було важко вимовити це слово.
  "Потонув?"
  "Ну, так. Що. А ти?"
  - Так менi кажуть.
  "Ух ти. Як довго ти був, хм..".
  Бiрн засмiявся. "Мертвий?"
  "Вибач", сказала Джесiка. "Можу з упевненiстю сказати, що нiколи ранiше не ставило це питання".
  "Шiстдесят секунд", - вiдповiв Бiрн.
  "Ух ти."
  Бiрн подивився на Джесiку. Її обличчя було прес-конференцiєю питань.
  Бiрн усмiхнувся i запитав: "Ви хочете знати, чи над головою пливли яскравi бiлi вогнi, ангели, золотi труби i Рома Даунi, вiрно?"
  Джесiка засмiялася. "Думаю, так".
  "Ну, не було жодного Роми Даунi. Але там був довгий коридор iз дверима наприкiнцi. Я просто знав, що менi не слiд вiдчиняти дверi. Якби я вiдчинив дверi, я б нiколи не повернувся".
  - Ти щойно дiзнався?
  "Я просто знав. I довгий час, коли я повернувся, кожного разу, коли я приходив на мiсце злочину, особливо на мiсце вбивства, я отримував . . . почуття. Наступного дня пiсля того, як ми знайшли тiло Дейдри Петтiґру, я повернувся до Фермаунт-парку. Я торкнувся лави перед кущами, де її знайшли. Я бачив Пратта. Я не знала його iменi, не могла ясно роздивитись його обличчя, але знала, що це вiн. Я бачив, як вона його бачила.
  - Ти його бачив?
  "Не у вiзуальному сенсi. Я просто. . . знав". Зрозумiло, що все це далося йому нелегко. "Це сталося багато разiв упродовж тривалого часу", - сказав вiн. "Жодних пояснень цьому не було. Жодного прогнозування. Насправдi, я зробив багато речей, якi менi не слiд намагатися зупинити, щоб це припинити".
  "Як довго ви були IOD?"
  "Я був вiдсутнiй майже п'ять мiсяцiв. Багато реабiлiтацiї. Там я зустрiв свою дружину".
  "Вона була фiзiотерапевтом?"
  "Нi нi. Вона вiдновлювалася пiсля розриву ахiллового сухожилля. Насправдi я зустрiв її кiлька рокiв тому в старому районi, але ми знову познайомилися в лiкарнi. Ми разом шкутильгали вгору i вниз коридорами. Я б сказав, що це було кохання з самого початку, Вiкодiн, якби це не була така погана".
  Джессiка все одно розсмiялася. "Чи ви коли-небудь отримували якусь професiйну психiатричну допомогу?"
  "Ах, так. Я пропрацював два роки у вiддiлi психiатрiв, час вiд часу. Пройшов аналiз сновидiнь. Навiть побував на кiлькох зборах IANDS".
  "ЯНДС?"
  Мiжнародна асоцiацiя дослiджень клiнiчної смертi. Це було не для мене.
  Джессiка спробувала все це прийняти. Це було дуже багато. "Оскiльки там зараз?"
  "У нашi днi це трапляється не так часто. Щось на зразок далекого телевiзiйного сигналу. Моррiс Бланшар є доказом того, що я бiльше не можу бути в цьому впевнений".
  Джессiка бачила, що в цiй iсторiї є ще щось, але їй здавалося, що вона досить на нього натиснула.
  "I щоб вiдповiсти на ваше наступне запитання", продовжив Бiрн. "Я не вмiю читати думки, не можу ворожити, не можу бачити майбутнє. Тут немає мертвої зони. Якби я мiг бачити майбутнє, повiрте менi, я б зараз був у Фiладельфiйському парку".
  Джесiка знову засмiялася. Вона була рада, що спитала, але все ще була трохи налякана всiм цим. Її завжди трохи лякали iсторiї про ясновидiння тощо. Коли вона читала "Сяйво", вона тиждень спала з увiмкненим свiтлом.
  Вона збиралася спробувати один зi своїх незграбних переходiв до iншої теми, коли з дверей друкарнi вилетiв Айк Бьюкенен. Обличчя його почервонiло, вени на шиї пульсували. На даний момент його кульгавiсть зникла.
  "Зрозумiв", - сказав Бьюкенен, розмахуючи комп'ютерними показаннями.
  Бiрн i Джессiка схопилися на ноги i пiшли поряд iз ним.
  "Хто вiн?" - спитав Бiрн.
  "Його звуть Вiльгельм Кройц", - сказав Бьюкенен.
  OceanofPDF.com
  58
  ЧЕТВЕР, 11:25
  Згiдно з цим DMV, Вiльгельм Кройц жив на Кенсiнгтон-авеню. Вiн працював службовцем на паркуваннi у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Ударна група попрямувала до мiсця подiї двома машинами. Чотири члени спецназу їхали у чорному фургонi. Четверо iз шести детективiв оперативної групи пiшли за ними на службовiй машинi: Бiрн, Джессiка, Джон Шеперд та Ерiк Чавес.
  За кiлька кварталiв вiд мiсця подiї в "Таурусi" задзвонив стiльниковий телефон. Усi четверо детективiв перевiрили свої мобiльнi телефони. То був Джон Шепард. "Ага . . . скiльки . . . добре . . . Дякую." Вiн зсунув антену та склав телефон. "Кройць не був на роботi останнi два днi. Нiхто на стоянцi його не бачив i не розмовляв iз ним".
  Сищики це засвоїли i промовчали. Iснує ритуал, пов'язаний з ударом у дверi, у будь-якi дверi; iндивiдуальний внутрiшнiй монолог, який у кожного спiвробiтника правоохоронних органiв свiй. Дехто заповнює цей час молитвою. Деякi з глухим мовчанням. Все це було покликане остудити лють, заспокоїти нерви.
  Вони дiзнались бiльше про свiй предмет. Вiльгельм Кройц явно вiдповiдав цьому профiлю. Йому було сорок два роки, вiн був одинаком, випускником Вiсконсинського унiверситету.
  I хоча вiн мав довгий аркуш, у ньому не було нiчого схожого на рiвень насильства або глибину розпусти вбивств Дiвчатка Розарiю. I все ж таки вiн був далекий вiд зразкового громадянина. Кройц був зареєстрованим сексуальним злочинцем другого рiвня, тобто вважався помiрним ризиком повторного вчинення злочину. Вiн провiв шiсть рокiв у Честерi та зареєструвався в органах влади Фiладельфiї пiсля свого звiльнення у вереснi 2002 року. Вiн мав контакти з неповнолiтнiми жiнками вiком вiд десяти до чотирнадцяти рокiв. Його жертви були йому одночасно вiдомi та невiдомi.
  Детективи погодилися з тим, що хоча жертви Вбивцi з Розарiю були старшi за попереднi жертви Кройця, не було жодного логiчного пояснення тому, чому його вiдбиток пальця був знайдений на особистiй речi, що належить Бетанi Прайс. Вони зв'язалися з матiр'ю Бетанi Прайс i запитали, чи вона знає Вiльгельма Кройца.
  Вона не.
  
  К. РЕЙЦ ЖИВ НА ДРУГОМУ ПОВЕРХI, в трикiмнатнiй квартирi старого будинку недалеко вiд Сомерсета. Вхiд з вулицi знаходився поруч iз дверима хiмчистки з довгими вiконницями. За планами будiвельного управлiння на другому поверсi розташовувалися чотири квартири. За даними житлового управлiння, заселено було лише два. Юридично так i є. Заднi дверi будiвлi виходили в провулок, що простягся вздовж усього кварталу.
  Цiльова квартира була спереду, її два вiкна виходили на Кенсiнгтон-авеню. Снайпер спецназу зайняв позицiю через дорогу на даху триповерхового будинку. Другий офiцер спецназу прикривав задню частину будiвлi, розташувавшись на землi.
  Два офiцери спецназу, що залишилися, повиннi були винести дверi за допомогою тарана Thunderbolt CQB, важкого цилiндричного тарана, який вони використовували щоразу, коли був потрiбний ризикований i динамiчний вхiд. Як тiльки дверi будуть зламанi, увiйдуть Джессiка та Бiрн, а Джон Шепард прикриє заднiй фланг. Ерiка Чавеса розмiстили наприкiнцi коридору, поряд iз сходами.
  
  ВОНИ ПЕРЕВIРИЛИ ЗАМОК на вхiдних дверях i швидко проникли всередину. Коли вони пройшли через невеликий вестибюль, Бiрн перевiрив низку чотирьох поштових скриньок. Зважаючи на все, жоден з них не використовувався. Їх уже давно розкрили i так i не вiдремонтували. Пiдлога була завалена безлiччю рекламних листiвок, меню та каталогiв.
  Над поштовими скриньками була цвiла пробкова дошка. Декiлька мiсцевих пiдприємств представили свою продукцiю вицвiлим матричним друком, надрукованим на гарячому неоновому паперi, що скручується. Спецiальнi пропозицiї були датованi майже рiк тому. Здавалося, люди, якi продавали листiвки у цьому районi, вже давно вiдмовилися вiд цього мiсця. Стiни вестибюля були поцяткованi бандитськими ярликами та нецензурною лексикою як мiнiмум чотирма мовами.
  Сходовий пролiт на другий поверх був завалений мiшками для смiття, розiрваними та розкиданими звiринцем мiських тварин, як двоногих, так i чотирилапих. Сморiд гниючої їжi та сечi була всюди.
  На другому поверсi було гiрше. Тяжка пелена кислого диму вiд горщикiв ховалася пiд запахом екскрементiв. Коридор другого поверху був довгим вузьким проходом з вiдкритими металевими решiтками i звисаючими електричними проводами. Облупилася штукатурка i емалева фарба, що облупилася, звисали зi стелi вологими сталактитами.
  Бiрн тихо пiдiйшов до цiльових дверей i притиснув до неї вухо. Вiн слухав кiлька хвилин, потiм похитав головою. Вiн скуштував ручку. Заблоковано. Вiн вiдiйшов.
  Один iз двох офiцерiв спецназу подивився в очi вхiднiй групi. Iнший офiцер спецназу, який був iз тараном, зайняв позицiю. Вiн мовчки перерахував їх.
  Вiн був включений.
  "Полiцiя! Ордер на обшук!" вiн закричав.
  Вiн вiдсмикнув таран i врiзав його у дверi, прямо пiд замком. Миттєво дверi вiдкололися вiд косяка, а потiм вiдiрвалися на верхнiй петлi. Офiцер з тараном вiдсунувся, тодi як iнший офiцер спецназу перекотив косяк, високо пiднявши гвинтiвку AR-15 223 калiбру.
  Бiрн був наступним.
  Джессiка пiшла за нею, її "Глок-17" був спрямований низько, в пiдлогу.
  Невелика вiтальня була праворуч. Бiрн присунувся до стiни. Спочатку їх огорнули запахи дезiнфiкуючого засобу, вишневого ладану i плотi, що розкладається. Пара зляканих щурiв метушилася бiля ближньої стiни. Джессiка помiтила засохлу кров на їхнiх посивiлих мордах. Їхнi кiгтi клацали по сухiй дерев'янiй пiдлозi.
  У квартирi було зловiсно-тихо. Десь у вiтальнi цокали весняний годинник. Нi голосiв, нi подиху.
  Попереду була неохайна житлова зона. Весiльне крiсло, оббите м'ятим оксамитом, покрите плямами золота, подушки на пiдлозi. Декiлька коробок "Домiно", розiбраних i пережованих. Купу брудного одягу.
  Жодних людей.
  Лiворуч дверi, що ведуть, ймовiрно, до спальнi. Було закрито. Пiдiйшовши ближче, зсередини вони почули слабкi звуки радiопередачi. Євангельський канал.
  Офiцер спецназу зайняв позицiю, високо пiднявши гвинтiвку.
  Бiрн пiдiйшов i торкнувся дверей. Воно було замкнене. Вiн повiльно повернув ручку, потiм швидко штовхнув дверi спальнi i ковзнув назад. Радiо тепер стало трохи голоснiшим.
  "Бiблiя без запитань каже, що одного разу кожен... та дасть звiт за себе... Богу!"
  Бiрн подивився Джесiцi у вiчi. Кивнувши пiдборiддям, вiн почав зворотний вiдлiк. Вони вкотилися до кiмнати.
  I побачив внутрiшню частину самого пекла.
  "О Боже", - сказав офiцер спецназу. Вiн перехрестився. "О Господь Iсус".
  У спальнi не було нi меблiв, нi якоїсь обстановки. Стiни були обклеєнi шпалерами, що облупилися, з квiтковим малюнком, забрудненими водою; пiдлога була всiяна мертвими комахами, дрiбними кiстками та смiттям з фаст-фуду. Кути були затягнутi павутинням; Плiнтуси були покритi багаторiчним шовковистим сiрим пилом. Невеликий радiоприймач стояв у кутку, бiля переднiх вiкон, закритих рваними та заплiснiлими простирадлами.
  У кiмнатi було двоє мешканцiв.
  Бiля дальньої стiни на iмпровiзованому хрестi, який, зважаючи на все, був зроблений з двох частин металевого каркаса лiжка, висiв догори шкереберть чоловiк. Його зап'ястя, ступнi та шия були прив'язанi до рами гармошкою, яка глибоко врiзалася в його плоть. Чоловiк був оголений, i його тiло було розрiзане по центру вiд паху до горла - жир, шкiра та м'язи були розтягнутi убiк, утворюючи глибоку борозну. Йому також нанесли бiчнi порiзи на грудях, утворивши хрестоподiбну форму з кровi та подрiбнених тканин.
  Пiд ним бiля пiднiжжя хреста сидiла молода дiвчина. Її волосся, яке, можливо, колись було свiтле, було кольору глибокої охри. Вона була вся в кровi, блискуча калюжа якої розтiкалася по колiна її джинсової спiдницi. Кiмната була наповнена металевим присмаком. Руки дiвчини були з'єднанi разом. Вона тримала в руках чотки, що складаються всього з десяти намистин.
  Бiрн першим прийшов до тями. Тут все ще була небезпека. Вiн ковзнув уздовж стiни навпроти вiкна, зазирнув у комiрчину. Там було пусто.
  - Ясно, - нарештi сказав Бiрн.
  I хоча будь-яка безпосередня загроза, принаймнi з боку живої людини, минула, i детективи могли сховати свою зброю в кобуру, вони вагалися, начебто якимось чином могли перемогти мирське бачення перед ними смертельною силою.
  Це не мало бути.
  Вбивця прийшов сюди i залишив по собi цю блюзнiрську картину, картину, яка напевно житиме в їхнiх умах, поки вони дихають.
  Швидкий обшук шафи у спальнi мало що дав. Пара робочої форми, купа брудної нижньої бiлизни та шкарпеток. Двi унiформи були з Acme Parking. До передньої частини однiєї з робiтникiв сорочок була прикрiплена бирка з фотографiєю. Бiрка iдентифiкувала повiшеного як Вiльгельма Кройця. Посвiдчення особи збiгалося з його фотографiєю.
  Нарештi, детективи сховали зброю в кобури.
  Джон Шеперд викликав команду CSU.
  "Це його iм'я", - сказав все ще приголомшений офiцер спецназу Бiрну та Джесiцi. На темно-синiй куртцi офiцера BDU була бирка iз написом "Д. МАУРЕР".
  "Що ти маєш на увазi?" - спитав Бiрн.
  "Моя сiм'я - нiмцi", - сказав Маурер, щосили намагаючись взяти себе в руки. Для всiх це було важке завдання. "Кройц" по-нiмецьки означає "хрест". По-англiйськи його звуть Вiльям Крос.
  Четверта Скорботна Таємниця - несення хреста.
  Бiрн на мить залишив мiсце подiї, а потiм швидко повернувся. Вiн перегорнув свiй блокнот у пошуках списку молодих дiвчат, про зникнення яких було подано заяву. У звiтах також були фотографiї. Це не зайняло багато часу. Вiн сiв поруч iз дiвчиною, пiднiс фотографiю до її обличчя. Iм'я жертви було Крiстi Хемiлтон. Їй було шiстнадцять. Вона жила у Нiцтаунi.
  Бiрн пiдвiвся. Вiн побачив жахливу сцену, що розгорнулася перед ним. У своєму розумi, глибоко в катакомбах свого жаху, вiн знав, що скоро зустрiнеться з цiєю людиною, i вони обидва разом пiдуть до краю порожнечi.
  Бiрн хотiв сказати що-небудь командi, командi, яку його вибрали очолити, але в той момент вiн почував себе будь-ким, тiльки не лiдером. Вперше у кар'єрi вiн виявив, що слiв недостатньо.
  На пiдлозi, поруч iз правою ногою Крiстi Хемiлтон, стояв стаканчик Burger King iз кришкою та соломинкою.
  На соломi були вiдбитки губ.
  Чашка була наполовину сповнена кровi.
  
  БIРН I ДЖЕСИКА безцiльно пройшли квартал або близько того Кенсiнгтоном, однi, уявляючи собi шалене божевiлля мiсця злочину. Сонце ненадовго боязко здалося мiж парою густих сiрих хмар, вiдкидаючи веселку на вулицю, але не на їхнiй настрiй.
  Їм обом хотiлося поговорити.
  Їм обом хотiлося кричати.
  Вони поки що мовчали, всерединi вирувала буря.
  Широка публiка дiяла в iлюзiї, що полiцейськi можуть дивитися на будь-яку сцену, будь-яку подiю та зберiгати клiнiчну вiдстороненiсть вiд цього. Звичайно, багато полiцейських культивували образ недоторканного серця. Цей образ був для телебачення та кiно.
  "Вiн смiється з нас", сказав Бiрн.
  Джессiка кивнула. У цьому не було жодних сумнiвiв. Вiн привiв їх у квартиру в Кройце з пiдкинутим вiдбитком. Вона зрозумiла, що найскладнiшою частиною цiєї роботи було вiдсунути бажання особистої помсти на задвiрки свiдомостi. Це ставало дедалi важче.
  Рiвень насильства зростав. Вигляд випотрошеного трупа Вiльгельма Кройця пiдказав їм, що мирним арештом справа не закiнчиться. Буяння Вбивцi Розарiю мало закiнчитися кривавою облогою.
  Вони стояли перед квартирою, притулившись до фургона CSU.
  За кiлька хвилин один iз офiцерiв у формi висунувся з вiкна спальнi Кройця.
  - Детективи?
  "Як справи?" - Запитала Джесiка.
  - Можливо, ти захочеш пiднятися сюди.
  
  На вигляд жiнцi було близько вiсiмдесяти. Її товстi окуляри вiдбивали веселку в убогiй свiтлi ламп розжарювання, що виходив вiд двох голих лампочок на стелi коридору. Вона стояла прямо бiля дверей, схилившись над алюмiнiєвими ходунками. Вона жила за два будинки вiд квартири Вiльгельма Кройця. Вiд неї пахло котячим наповнювачем, бенгаєм та кошерною салямi.
  Її звали Агнес Пiнськи.
  В унiформi було написано: "Скажiть цьому джентльменовi те, що ви тiльки-но сказали менi, мем".
  "Хм?"
  На Агнес було рване махрове домашнє пальто з морської пiни, застебнуте на один гудзик. Лiвий подiл був вищий за правий, вiдкриваючи пiдтримуючi панчохи до колiна i синiй вовняний носок довжиною до iкри.
  Коли ви востаннє бачили мiстера Кройця? - спитав Бiрн.
  "Вiллi? Вiн завжди добрий до мене", - сказала вона.
  "Це здорово", сказав Бiрн. - Коли ти його бачив востаннє?
  Агнес Пiнскi перевела погляд з Джессiки на Бiрна i назад. Здається, вона щойно зрозумiла, що розмовляє з незнайомцями. "Як ви мене знайшли?"
  - Ми щойно постукали у вашi дверi, мiсiс Пiнскi.
  "Вiн хворий?"
  "Хворий?" - спитав Бiрн. "Чому ти це сказав?"
  - Його лiкар був тут.
  - Коли тут був його лiкар?
  "Вчора", - сказала вона. "Його лiкар приходив до нього вчора".
  - Звiдки ти знаєш, що то був лiкар?
  "Звiдки менi знати? Що з тобою трапилося? Я знаю, як виглядають лiкарi. У мене немає старожилiв.
  - Ви знаєте, коли прийшов лiкар?
  Агнес Пiнськи деякий час неприємно дивилася на Бiрна. Про що б вона не говорила, воно знову вислизнуло в темнi куточки її розуму. Вона мала вигляд людини, яка з нетерпiнням чекала здачi на поштi.
  Вони надiслали б художника за ескiзами, але шанси отримати працездатне зображення були невеликi.
  Проте, судячи з того, що Джессiка знала про хворобу Альцгеймера та деменцiю, деякi зображення найчастiше були дуже рiзкими.
  Вчора до нього приходив лiкар.
  "Залишилася тiльки одна Сумна Таємниця", - думала Джессiка, спускаючись сходами.
  Куди вони пiдуть далi? У який район вони прийдуть зi своєю зброєю та таранами? Пiвнiчнi волi? Гленвуд? Тiога?
  В чиє обличчя вони будуть дивитись, похмурi й втратили мову?
  Якщо вони знову запiзняться, то нi в кого з них не було сумнiвiв.
  Остання дiвчина буде розiп'ята.
  
  П'ять iз шести дiтективiв зiбралися нагорi в залi Лiнкольна в "Поминках по Фiннiгану". Кiмната належала їм i була на якийсь час закрита вiд публiки. Внизу музичний автомат грав "Коррс".
  - I що, ми тепер маємо справу з чортовим вампiром? - Запитав Нiк Палладiно. Вiн стояв бiля високих вiкон, що виходили на Спрiнг-Гарден-стрiт. Вдалинi гудiв мiст Бена Франклiна. Палладiно був людиною, яка найкраще розумiла, стоячи на ногах, погойдуючись на п'ятах, засунувши руки в кишенi i побрякаючи дрiбницею.
  "Я маю на увазi, дайте менi гангстера", - продовжив Нiк. "Дайте менi домогосподаря та його Мак-Тен, який пiдпалює якогось iншого придурка через газон, через коротку сумку, через честь, кодекс, чого завгодно. Я розумiю це лайно. Цей?
  Всi знали, що вiн мав на увазi. Набагато простiше було, коли мотиви висiли на зовнiшнiй сторонi злочину, як галька. Жадiбнiсть була найпростiша. Дотримуйтесь зелених слiдiв.
  Палладiно був ударом. - Пейн i Вашингтон днями ввечерi почули про того бандита JBM у Грейс-Феррi, правда? вiн продовжив. "Тепер я чув, що стрiльця знайшли мертвим на Ерi. Ось так менi подобається, красиво та акуратно".
  Бiрн на мить закрив очi i вiдкрив їх назустрiч новому дню.
  Джон Шепард пiднявся сходами. Бiрн вказав на офiцiантку Маргарет. Вона принесла Джону акуратний Джим Бiм.
  "Вся кров належала Кройцю", - сказав Шепард. "Дiвчина померла вiд перелому шиї. Так само, як i iншi".
  - А кров у чашцi? - Запитав Тонi Парк.
  "Це належало Кройцю. Медексперт вважає, що до того, як вiн стiк кров'ю, його годували кров'ю через соломинку.
  "Його годували власною кров'ю", - сказав Чавес, вiдчувши тремтiння у всьому тiлi. Це було не питання; просто констатацiя чогось надто складного для розумiння.
  "Так", - вiдповiв Шеперд.
  "Це офiцiйно", - сказав Чавес. "Я все це бачив".
  Шестеро детективiв засвоїли це. Супутнi страхи справи про Вбивцю Розарiю зростали в геометричнiй прогресiї.
  "Пийте з цього всi ви; бо це моя кров заповiту, яка проливається за багатьох заради прощення грiхiв", - сказала Джесiка.
  П'ять пар брiв пiдвелися. Усi повернули голови у бiк Джессiки.
  "Я багато читала", сказала вона. "Чистий четвер називався Чистим четвергом. Це день Таємної Вечерi".
  - Отже, цей Кройц був Пiтером нашого дiяча? - спитав Палладiно.
  Джессiка могла тiльки знизати плечима. Вона думала про це. Залишок ночi, ймовiрно, буде витрачено на те, щоб зруйнувати життя Вiльгельма Кройця у пошуках будь-якого зв'язку, який мiг би перетворитися на зачiпку.
  - У неї було щось у руках? - спитав Бiрн.
  Шеперд кивнув головою. Вiн пiдняв фотокопiю цифрової фотографiї. Детективи зiбралися довкола столу. Вони по черзi розглядали фотографiю.
  Що це, лотерейний квиток? - Запитала Джесiка.
  - Так, - сказав Шеперд.
  "О, це дуже здорово", - сказав Палладiно. Вiн пiдiйшов до вiкна, руки у кишенях.
  "Вiдбитки?" - спитав Бiрн.
  Шеперд похитав головою.
  "Чи можемо ми дiзнатися, де був куплений цей квиток?" - Запитала Джесiка.
  "Менi вже зателефонували до комiсiї", - сказав Шеперд. "Ми повиннi почути про них у будь-який час".
  Джесiка дивилася на фотографiю. Їхнiй убивця передав квиток "Великої четвiрки" до рук своєї останньої жертви. Велика ймовiрнiсть, що це була не просто глузування. Як i iншi предмети, це був ключ до того, де буде знайдено наступну жертву.
  Сам лотерейний номер залили кров'ю.
  Чи це означало, що вiн збирався кинути тiло в примiщеннi лотерейного агента? Їх мали бути сотнi. Вони не мали можливостi застовпити їх усiх.
  "Успiх цього хлопця неймовiрний", сказав Бiрн. "Чотири дiвчата з вулицi та жодного очевидця. Вiн дим.
  "Думаєш, це удача чи ми просто живемо у мiстi, де всiм уже начхати?" - спитав Палладiно.
  "Якби я в це вiрив, я б сьогоднi взяв свою двадцятку i вирушив до Майамi-Бiч", - сказав Тонi Парк.
  Iншi п'ять детективiв кивнули.
  У Раундхаусi оперативна група нанесла на величезну карту мiсця викрадення та мiсця поховання. Не було жодної чiткої закономiрностi, жодної можливостi передбачати чи розпiзнати наступний крок убивцi. Вони вже повернулися до основ: серiйнi вбивцi розпочинають своє життя неподалiк будинку. Їхнiй вбивця жив чи працював у Пiвнiчнiй Фiладельфiї.
  Квадратна.
  
  БАЙРН ПРОВОДIВ ДЖЕСИКУ до її машини.
  Деякий час вони стояли довкола, пiдбираючи слова. У такi моменти Джессiцi хотiлося закурити. Її тренер у тренажерному залi "Фрейзерс" убив її за одну цю думку, але це не завадило їй заздрити Бiрну тому комфорту, який вiн, здавалося, знаходив у "Мальборо Лайт".
  Вгору рiчкою лiниво курсувала баржа. Рух транспорту рухався уривками. Фiладельфiя вижила, незважаючи на це безумство, незважаючи на горе i жах, що осягли цi сiм'ї.
  "Знаєте, чим би це не закiнчилося, це буде жахливо", - сказав Бiрн.
  Джессiка знала це. Вона також знала, що, перш нiж усе закiнчиться, вона, мабуть, дiзнається про велику нову правду про себе. Ймовiрно, вона виявить темну таємницю страху, лютi та муки, яку вiдразу ж залишить непомiченою. Хоч би як їй хотiлося в це не вiрити, наприкiнцi цього уривка вона вийде iншою людиною. Вона не планувала цього, коли погодилася на цю роботу, але, мов поїзд, що втiк, мчала до прiрви, i не було жодної можливостi зупинитися.
  OceanofPDF.com
  ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
  OceanofPDF.com
  59
  Пристрасть п'ятницi, 10:00.
  Наркотик майже вiдiрвав їй верхiвку.
  Потiк врiзався їй у потилицю, якийсь час рикошетив у такт музицi, а потiм розпилив шию зазубреними вгору i вниз трикутниками, як можна було б зрiзати кришку гарбуза на Хелловiн.
  "Праведно", - сказала Лорен.
  Лорен Семанськi провалила два iз шести занять у Назарянинi. Якби їй загрожували пiстолетом, навiть пiсля двох рокiв вивчення алгебри вона не змогла сказати вам, що таке квадратне рiвняння. Вона навiть не була впевнена, що це квадратне рiвняння алгебраїчне. Можливо це була геометрiя. I хоча її родина була польською, вона не могла вказати на Польщу на картi. Якось вона спробувала, встромивши свiй вiдполiрований до блиску нiготь десь на пiвдень вiд Лiвану. За останнi три мiсяцi вона отримала п'ять квиткiв, i електронний годинник, i вiдеомагнiтофон у її спальнi вже майже два роки показували 12:00, i одного разу вона спробувала спекти святковий торт для своєї молодшої сестри Кейтлiн. мало не спалив будинок.
  У шiстнадцять рокiв Лорен Семанскi - i вона, можливо, була першою, хто визнав це - мало знала про багато речей.
  Але вона знала добрий метамфетамiн.
  "Криптонiт". Вона кинула кухоль на кавовий столик i вiдкинулася на диван. Їй хотiлося завити. Вона оглянула кiмнату. Вiггери всюди. Хтось увiмкнув музику. Схоже на Бiллi Коргана. Гарбузи були класними у старiй школi. Ланцюг вiдстiй.
  "Низька орендна плата!" - закричав Джефф, ледве чутно крiзь музику, використовуючи для неї своє безглузде прiзвисько, в мiльйон раз iгноруючи її побажання. Вiн зiграв на гiтарi кiлька добiрних фраз, пускаючи слини на футболку Mars Volta i посмiхаючись, як гiєна.
  Боже, як дивно, подумала Лорен. Милий, та iдiот. "Треба летiти", - кричала вона.
  - Не-а, давай, Ло. Вiн простяг їй пляшку, наче вона ще не нюхала всю Обрядову Допомога.
  "Я не можу". Вона мала бути в продуктовому магазинi. Вона мала купити вишневу глазур для безглуздої великодньої шинки. Начебто їй потрiбна була їжа. Кому потрiбна була їжа? Нiкого, кого вона знала. I все-таки їй довелося летiти. "Вона уб'є мене, якщо я забуду сходити в магазин".
  Джефф скривився, потiм нахилився над скляним журнальним столиком i порвав мотузку. Вiн пiшов. Вона сподiвалася на прощальний поцiлунок, але, коли вiн вiдкинувся вiд столу, вона побачила його очi.
  Пiвнiч.
  Лорен встала, взяла сумочку та парасольку. Вона оглянула смугу перешкод з тiл, що лежать у рiзних станах надсвiдомостi. Вiкна були затемненi цупким папером. У всiх лампах горiли червонi лампочки.
  Вона повернеться згодом.
  Джефу вистачило на всi доробки.
  Вона вийшла надвiр, її окуляри Ray-Ban були мiцно дома. Дощ все ще йшов - чи припиниться вiн колись? - але навiть похмуре небо було для неї надто яскравим. Крiм того, їй сподобалося, як вона виглядала у сонячних окулярах. Iнодi вона носила їх ночами. Iнодi вона вдягала їх спати.
  Вона прочистила горло i проковтнула. Опiк метамфетамiну у заднiй частинi горла дав їй другий заряд.
  Вона була надто налякана, щоб iти додому. В усякому разi, в цi днi там був Багдад. Їй не потрiбне було горе.
  Вона витягла свiй "Нокiа", намагаючись вигадати виправдання, яке могла б використати. Все, що їй потрiбно, це година або близько того, щоб спуститись. Проблеми iз машиною? Зважаючи на те, що "Фольксваген" стоїть у магазинi, вiн не прокотить. Хворий друг? Будь ласка, Ло. У цей момент бабуся Б просила записи у лiкарiв. Чим вона давно не скористалася? Небагато. Минулого мiсяця вона була у Джефа приблизно чотири днi на тиждень. Запiзнюємося майже кожен день.
  Я знаю, подумала вона. Я зрозумiв.
  Вибач, Гремс. Я не можу прийти додому на обiд. Мене викрали.
  Ха-ха. Наче їй було начхати.
  З того часу, як минулого року батьки Лорен влаштували справжню сцену краш-тесту з манекеном, вона жила серед живих мерцiв.
  Чорт забирай. Вона пiде i розбереться iз цим.
  Вона трохи оглянула вiтрину, пiднявши сонцезахиснi окуляри, щоб розглянути. Бани були крутими i таке iнше, але, чорт забирай, вони були темними.
  Вона перетнула паркування за магазинами на розi своєї вулицi, готуючись до нападу її бабусi.
  "Привiт, Лорен!" хтось гукнув.
  Вона обернулася. Хто їй зателефонував? Вона оглянула стоянку. Вона нiкого не побачила, лише кiлька машин та кiлька фургонiв. Вона спробувала дiзнатися про голос, але не змогла.
  "Привiт?" вона сказала.
  Тиша.
  Вона рушила мiж фургоном та вантажiвкою для доставки пива. Вона зняла сонцезахиснi окуляри, озирнулася довкола, повертаючись на 360.
  Наступне, що вона усвiдомила, це була рука, що заткнула їй рота. Спочатку вона подумала, що це Джефф, але навiть Джефф не став жартувати так далеко. Це було так не смiшно. Вона щосили намагалася звiльнитися, але хто б не зiграв з нею цей (зовсiм не) веселий жарт, вiн був сильний. Справдi сильний.
  Вона вiдчула укол у лiву руку.
  Хм? "О, от i все, ублюдок", - подумала вона.
  Вона вже збиралася накинутися на Вiн Дiзеля на цього хлопця, але натомiсть у неї пiдкосилися ноги, i вона впала на фургон. Вона намагалася зберiгати пильнiсть, скочуючи на землю. Щось iз нею вiдбувалося, i їй хотiлося скласти все в умi. Коли полiцейськi заарештують цього ублюдка - а вони напевно заарештують цього ублюдка - вона стане найкращим свiдком у свiтi. Насамперед, вiн пах чистотою. Якщо ви запитаєте її, занадто охайно. Плюс на ньому були гумовi рукавички.
  Негативний знак, з погляду CSI.
  Слабкiсть пiднялася до живота, грудей, горла.
  Борись iз цим, Лорен.
  Свiй перший напiй вона випила дев'ять рокiв, коли її старша кузина Гретхен подарувала їй холодильник для вина пiд час феєрверку четвертого липня в Боут-Хаус-Роу. Це було кохання з першого дзвiнка. З того дня вона проковтнула всi речовини, вiдомi людству, а також деякi, якi, можливо, були вiдомi лише iнопланетянам. Вона могла впоратися з усiм, що було в цiй голцi. Свiт iз педаллю вау-вау та гумовими краями був старим лайном. Якось вона їхала додому з кондицiонера, будучи одноокою п'яною вiд Джека i годуючи триденний пiдсилювач.
  Вона знепритомнiла.
  Вона повернулася.
  Тепер вона лежала на спинi у фургонi. Чи це був позашляховик? У будь-якому разi вони рухалися. Швидкий. Голова в неї паморочилося, але це було погане плавання. Це було о третiй годинi ночi, i менi не слiд було плавати X i Нардилом.
  Їй було холодно. Вона натягла на себе простирадло. Насправдi це був не аркуш. Це була сорочка, або пальто, або щось таке.
  З далеких куточкiв свiдомостi вона почула дзвiнок свого мобiльного телефону. Вона почула, як вiн продзвенiв безглузду мелодiю Корна, i телефон був у неї в кишенi, i все, що їй потрiбно було зробити, це вiдповiсти на нього, як вона вже робила це мiльярд разiв, i сказати бабусi, щоб вона викликала гребану полiцiю, i цей хлопець буде так розорений.
  Але вона не могла поворухнутися. Її руки, здавалося, важили тонну.
  Телефон задзвонив знову. Вiн простяг руку i почав витягувати телефон iз кишенi її джинсiв. Її джинси були вузькими, i йому було важко дiстати телефон. Хороший. Їй хотiлося схопити його за руку, зупинити, але вона, здавалося, рухалася у сповiльненiй зйомцi. Вiн повiльно витяг "Нокiю" з її кишенi, тримаючи iншу руку на кермi i час вiд часу озираючись на дорогу.
  Звiдкись глибоко всерединi Лорен вiдчула, як її гнiв i лють починають рости, вулканiчна хвиля лютi, яка казала їй, що якщо вона не зробить що-небудь, i найближчим часом, їй не вдасться вибратися з цього живим. Вона натягла куртку до пiдборiддя. Їй раптом стало так холодно. Вона намацала щось в однiй iз кишень. Ручка? Ймовiрно. Вона витягла його i стиснула так мiцно, як могла.
  Як нiж.
  Коли вiн нарештi дiстав телефон iз її джинсiв, вона зрозумiла, що їй потрiбно дiяти. Коли вiн вiдсторонився, вона змахнула кулаком величезною дугою, ручка потрапила йому в тильний бiк правої руки, кiнчик вiдламався. Вiн закричав, коли машина завернула то влiво, то вправо, шпурляючи її тiло то в одну стiну, то в iншу. Мабуть, вони перелетiли через бордюр, бо її рiзко пiдкинуло в повiтря, а потiм вона впала назад. Вона почула гучне клацання, потiм вiдчула величезний потiк повiтря.
  Бiчнi дверi були вiдчиненi, але вони продовжували рухатися.
  Вона вiдчула, як прохолодне вологе повiтря паморочиться всерединi машини, приносячи iз собою запах вихлопних газiв i щойно скошеної трави. Поспiх трохи оживив її, приборкав нудоту, що наростала. До певної мiри. Потiм Лорен вiдчула, як лiки, якi вiн ввiв, знову схопили її. Вона також все ще приймала метамфетамiн. Але чим би вiн не вистрiлив у неї, це змусило її думки помутнiти, притуплюючи її почуття.
  Вiтер продовжував дмухати. Земля кричала прямо бiля її нiг. Це нагадало їй твiстер iз "Чарiвника країни Оз". Або твiстер у Твiстерi.
  Тепер вони їхали ще швидше. Час на мить вiдступив, а потiм повернувся. Вона пiдвела очi, коли чоловiк знову потягнувся до неї. Цього разу в його руцi було щось металеве та блискуче. Пiстолет? Нiж? Нi. Було так важко зосередитись. Лорен спробувала сфокусуватися на об'єктi. Вiтер розносив пил та смiття всерединi машини, затуманюючи їй зiр i щипаючи очi. Потiм вона побачила голку для пiдшкiрних iн'єкцiй, що наближається до неї. Голка виглядала величезною, гострою та смертоносною. Вона не могла дозволити йому знову доторкнутися до неї.
  Не мiг.
  Лорен Семанськi зiбрала останнi залишки хоробростi.
  Вона сiла i вiдчула, як у її ногах наростає сила.
  Вона вiдштовхнулася.
  I виявила, що вона вмiє лiтати.
  OceanofPDF.com
  60
  П'ЯТНИЦЯ, 10:15
  ДЕПАРТАМЕНТ ПОЛIЦIЇ ФIЛАДЕЛЬФIЇ працював пiд пильною увагою нацiональних ЗМI. Три телеканали, а також Fox i CNN мали у своєму розпорядженнi знiмальнi групи по всьому мiсту i випускали оновлення три або чотири рази за цикл.
  У новинах мiсцевого телебачення iсторiя про Вбивцю Розарiя активно крутилася, супроводжувалася власним логотипом та музичною темою. Вони також представили список католицьких церков, якi проводять меси у Страсну п'ятницю, а також кiлька церков, якi проводили молитовнi чування за жертв.
  Католицькi сiм'ї, особливо тi, якi мали дочки, незалежно вiд того, вiдвiдували вони парафiяльнi школи чи нi, були наляканi пропорцiйно. Полiцiя очiкувала значного збiльшення числа випадкiв стрiлянини по незнайомцям. Особливого ризику зазнали поштовi перевiзники, водiї FedEx та UPS. Як i люди, на яких у iнших була образа.
  Я думав, що це вбивця Розарiя, ваша честь.
  Менi довелося його застрелити.
  Маю доньку.
  Департамент приховував новину про смерть Браяна Паркхерста вiд засобiв масової iнформацiї так довго, як мiг, але зрештою вона просочилася, як це завжди буває. Окружний прокурор звернулася до засобiв масової iнформацiї, що зiбралися перед будинком 1421 року по Арч-стрiт, i, коли її запитали, чи є докази того, що Браян Паркхерст був Вбивцею Розарiя, їй довелося сказати їм "нi". Паркхерст був важливим свiдком.
  I ось карусель закрутилась.
  
  НОВИНА ПРО ЧЕТВЕРТУ ЖЕРТВУ вивела їх усiх з колiї. Пiдходячи до "Раундхауса", Джесiка побачила кiлька десяткiв людей з картонними плакатами, що тинялися тротуаром Восьмої вулицi, бiльшiсть з яких проголошували кiнець свiту. Джесiцi здалося, що вона побачила iмена ЄЗЕВЕЛЬ i МАГДАЛЕНА на деяких вивiсках.
  Усерединi було ще гiрше. Хоча всi вони знали, що з цього не вийде нiяких версiй, що заслуговують на довiру, їм довелося забрати всi свої свiдчення. Роздорiжжi з фiльмiв категорiї B, необхiднi Джейсони та Фреддi. Потiм мала бути справа з ерзац-Ганнiбалами, Гейсi, Дамер i Бандi. Усього було зроблено понад сто зiзнань.
  У вiддiлi з розслiдування вбивств, коли Джессiка почала збирати записи для засiдання оперативної групи, її увагу привернув досить пронизливий жiночий смiх, що долинав з iншого кiнця кiмнати.
  Що це за божевiльний? вона запитувала себе.
  Вона звела очi, i те, що вона побачила, зупинило її. Це була блондинка з хвостиком та у шкiрянiй куртцi. Дiвчина, яку вона бачила з Вiнсентом. Тут. У Круглому Будинку. Хоча тепер, коли Джессiка добре розглянула її, стало ясно, що вона далеко не така молода, як їй спочатку здавалося. I все-таки бачити її в такiй обстановцi було зовсiм нереально.
  "Що за чортiвня?" - сказала Джесiка досить голосно, щоб Бiрн мiг почути. Вона кинула свої зошити на стiл.
  "Що?" - спитав Бiрн.
  "Ви, мабуть, жартуєте", - сказала вона. Вона спробувала, але безуспiшно, заспокоїтися. "Цей... у цiєї суки вистачить смiливостi прийти сюди i вдарити мене по обличчю?"
  Джессiка зробила крок уперед, i її поза, мабуть, прийняла деяку загрозу, тому що Бiрн став мiж нею та жiнкою.
  - Ого, - сказав Бiрн. "Почекай. Про що ти говориш?"
  - Пропусти мене, Кевiн.
  - Нi, поки ти не розповiси менi, що вiдбувається.
  - Цю суку я днями бачив з Вiнсентом. Я не можу повiрити, що вона...
  - Хто, бiлявка?
  "Ага. Вона ...
  "Це Нiккi Мелоун".
  "ВООЗ?"
  "Нiколетт Мелоун".
  Джесiка опрацювала iм'я, але нiчого не знайшла. "Це має щось означати для мене?"
  "Вона детектив iз боротьби з наркотиками. Вона працює у Централi.
  Щось раптово змiстилося в грудях Джессiки, крижина сорому i провини, яка похолола. Вiнсент був на роботi. З цiєю бiлявкою вiн працював.
  Вiнсент намагався їй сказати, але вона не слухала. Вкотре вона виставила себе першокласною засранкою.
  Ревнощi, тебе звати Джессiка.
  
  ГОТОВА ГРУПА ГОТОВА ДО ЗУСТРIЧI.
  Виявлення Крiстi Гамiльтон та Вiльгельма Кройця призвело до дзвiнка до вiддiлу розслiдування вбивств з ФБР. Оперативна група мала зiбратися наступного дня з парою агентiв з польового офiсу у Фiладельфiї. Юрисдикцiя цих злочинiв ставилася пiд сумнiв з моменту виявлення Теси Уеллс, враховуючи цiлком реальну можливiсть того, що всi жертви були викраденi, що зробило принаймнi частину злочинiв федеральними. Як i очiкувалося, були висловленi звичайнi територiальнi заперечення, але не надто затято. Правда полягала в тому, що оперативнiй групi була потрiбна вся можлива допомога. Вбивства "Дiвчаток Розарiю" зростали дуже швидко, i тепер, пiсля вбивства Вiльгельма Кройця, PPD пообiцяла поширитися на тi райони, з якими PPD просто не спромоглася впоратися.
  Тiльки у квартирi Кройця на Кенсiнгтон-авеню у вiддiлi з розслiдування злочинiв працювало пiвдюжини технiкiв.
  
  В ОДИННАДЦЯТЬ ТРИДЦЯТЬ Джессiка отримала свiй електронний лист.
  У її поштовiй скриньцi було кiлька спаму, а також кiлька листiв вiд придуркiв iз GTA, якi вона сховала в автозагонi, з тими самими образами, з тими ж обiцянками якось побачити її знову.
  Серед того ж старого було одне повiдомлення вiд sclose@thereport.com.
  Їй довелося двiчi подивитись адресу вiдправника. Вона мала рацiю. Саймон Клоуз у The Report.
  Джессiка похитала головою, усвiдомлюючи жахливiсть нахабства цього хлопця. З якого дива цей шматок лайна мiг подумати, що вона хоче почути все, що вiн скаже?
  Вона вже збиралася видалити його, коли побачила вкладення. Вона запустила його за допомогою вiрусної програми i вiн повернувся чистим. Напевно, єдина чиста рiч у Саймон Клоузi.
  Джессiка вiдкрила вкладення. Це була кольорова фотографiя. Спочатку їй важко було впiзнати чоловiка на фотографiї. Вона запитувала себе, чому Саймон Клоуз надiслав їй фотографiю якогось хлопця, якого вона не знала. Звичайно, якби вона з самого початку зрозумiла думки журналiста з таблоїдiв, вона почала б турбуватися про себе.
  Чоловiк на фотографiї сидiв у крiслi, груди якого були обмотанi скотчем. Його передплiччя та зап'ястя були також обмотанi клейкою стрiчкою, яка прикрiплювала його до пiдлокiтникiв крiсла. Очi чоловiка були щiльно закритi, нiби вiн чекав удару або нiби дуже чогось бажав.
  Джессiка збiльшила картинку вдвiчi.
  I побачив, що у чоловiка взагалi не були заплющенi очi.
  "О, Боже", сказала вона.
  "Що?" - спитав Бiрн.
  Джессiка повернула монiтор до нього.
  Чоловiк у крiслi був Саймон Едвард Клоуз, зiрковий репортер провiдного шокового таблоїду Фiладельфiї The Report. Хтось прив'язав його до стiльця в їдальнi i зашив йому обидва очi.
  
  КОЛИ БIРН I ДЖЕСИКА ПIДХОДИЛИ до квартири на Сiтi-Лайн, на мiсцi подiї вже знаходилася пара детективiв з розслiдування вбивств. Боббi Лаурiя та Тед Кампос.
  Коли вони увiйшли до квартири, Саймон Клоуз був точно в тому ж положеннi, що й на фотографiї.
  Боббi Лаурiя розповiв Бiрну та Джесiцi все, що їм вiдомо.
  - Хто його знайшов? - спитав Бiрн.
  Лаурiя переглянула його записи. "Його друг. Хлопець на iм'я Чейз. Вони мали зустрiтися за снiданком у "Деннi" на Сiтi-Лайн. Жертва не з'явилася. Чейз дзвонив двiчi, потiм зупинився, щоб дiзнатися, чи щось не сталося. Дверi були вiдчиненi, вiн зателефонував дев'ять-один-один.
  - Ви перевiрили записи телефонних розмов iз телефону-автомата в "Деннi"?
  - Це не потребувало, - сказала Лаурiя. "Обидва дзвiнки були на автовiдповiдачi жертви. Iдентифiкатор того, хто телефонує, збiгався з телефоном у Деннi. Вiн є законним.
  "Це POS-термiнал, з яким у вас була проблема минулого року, вiрно?" - спитав Кампос.
  Бiрн знав, чому питає, як i знав, що станеться. "Ага."
  Цифрова камера, яка зробила знiмок, все ще стояла на штативi перед Клоузом. Офiцер CSU протирав камеру та штатив.
  "Погляньте на це", - сказав Кампос. Вiн опустився навколiшки поряд iз журнальним столиком i рукою в рукавичцi керував мишею, прикрiпленою до ноутбука Клоуза. Вiн вiдкрив програму iPhoto. Там було шiстнадцять фотографiй, кожна з яких називалася послiдовно KEVINBYRNE1.JPG, KEVINBYRNE2.JPG i таке iнше. Ось тiльки жодна фотографiя не зрозумiла. Здавалося, що кожен iз них був пропущений через програму малювання та зiпсований iнструментом малювання. Iнструмент для малювання червоного кольору.
  I Кампос, i Лаурiя глянули на Бiрна. "Треба спитати, Кевiн", - сказав Кампос.
  - Я знаю, - сказав Бiрн. Їм хотiлося дiзнатися про його мiсцезнаходження за останнi двадцять чотири роки. Нiхто з них нi в чому його не пiдозрював, але їм довелося забрати це з дороги. Бiрн, звiсно, знав, що робити. "Я викладу це у заявi вдома".
  "Немає проблем", - сказала Лаурiя.
  - Чи є вже причина? - Запитав Бiрн, щасливий змiнити тему.
  Кампос пiдвiвся i пiшов за жертвою. В основi шиї Саймона Клоуза була маленька дiрочка. Ймовiрно, це сталося через свердло.
  Поки офiцери CSU робили свою справу, зрозумiли, що той, хто зашив Клоузу очi - i не було жодних сумнiвiв у тому, хто це був - не звертав уваги на якiсть роботи. Товста чорна нитка поперемiнно проколювала м'яку шкiру повiки i спускалася приблизно на дюйм вниз по щоцi. Тонкi цiвки кровi стiкали по обличчю, надаючи йому обличчя Христа.
  I шкiра, i тiло були туго натягнутi вгору, пiднiмаючи м'якi тканини навколо рота Клоуза, оголюючи його рiзцi.
  Верхня губа Клоуза була пiднята, але зуби були разом. З вiдстанi кiлькох футiв Бiрн помiтив, що за переднiми зубами чоловiка було щось чорне i блискуче.
  Бiрн дiстав олiвець i вказав на Кампоса.
  "Пригощайтеся", - сказав Кампос.
  Бiрн узяв олiвець i обережно трохи розсунув зуби Саймона Клоуза. На мить його рот здався порожнiм, нiби те, що, на думку Бiрна, вiн побачив, було вiдображенням у слинi чоловiка, що мiхурився.
  Потiм випав одинокий предмет, скотився по грудях Клоуза, по колiнах i на пiдлогу.
  Звук, який вiн видав, був слабким, тонким пластиковим клацанням по твердiй деревинi.
  Джессiка та Бiрн дивилися, як вiн зупинився.
  Вони подивилися один на одного, i в той же момент усвiдомила важливiсть того, що вони бачили. Секунду через iншi вiдсутнi чотки випали з рота мерця, немов iгровий автомат.
  Через десять хвилин вони перерахували чотки, старанно уникаючи контакту з поверхнями, щоб не пошкодити те, що могло бути корисним клаптиком судово-медичної експертизи, хоча ймовiрнiсть того, що Вбивця Розарiя спiткнеться в цей момент, була низькою.
  Вони перерахували двiчi просто для вiрностi. Значення кiлькостi намиста, засунутих до рота Саймону Клоузу, не вислизнуло вiд уваги всiх присутнiх.
  Бусин було п'ятдесят. Усi п'ять десятилiть.
  А це означало, що чотки для останньої дiвчини в пристраснiй п'єсi цього безумця вже були приготовленi.
  OceanofPDF.com
  61
  П'ЯТНИЦЯ, 13:25
  У ПIВДЕНЬ Ford Windstar Брайана Паркхерста був знайдений припаркованим у закритому гаражi за кiлька кварталiв вiд будiвлi, в якiй його знайшли повiшеним. Група з розслiдування злочинiв провела пiвдня, прочiсуючи його у пошуках доказiв. Не було жодних слiдiв кровi або будь-яких ознак того, що хтось iз жертв убивства перевозився в автомобiлi. Килимове покриття було бронзового кольору та не вiдповiдало волокнам килима, виявленого на перших чотирьох жертвах.
  У бардачку було очiкуване: реєстрацiя, посiбник з експлуатацiї, пара карт.
  Найцiкавiшим був лист, який вони знайшли у козирку: лист, який мiстить машинописнi iмена десяти дiвчат. Чотири iменi вже були знайомi полiцiї. Тесса Уеллс, Нiколь Тейлор, Бетанi Прайс та Крiстi Хемiлтон.
  Конверт був адресований детективу Джессiцi Бальзано.
  Було мало суперечок про те, чи буде наступна жертва вбивцi належати до шести iмен, що залишилися.
  Було багато мiсця для суперечок про те, чому цi iмена опинилися у розпорядженнi покiйного доктора Паркхерста i що це означало.
  OceanofPDF.com
  62
  П'ЯТНИЦЯ, 14:45
  БIЛА ДОШКА була подiлена на п'ять стовпцiв. Нагорi кожного була Сумна Таємниця. АГОНIЯ, Бiч, Корона, НЕСIННЯ, РОЗПIТТЯ. Пiд кожним заголовком, крiм останнього, була фотографiя жертви.
  Джессiка поiнформувала команду про те, що вона дiзналася в результатi свого дослiдження вiд Еддi Касалонiса, а також про те, що батько Коррiо розповiв їй та Бiрну.
  "Сумнi таємницi - це останнiй тиждень у життi Христа", - сказала Джесiка. "I хоча жертви були виявленi не по порядку, наш дiяч, схоже, дотримується суворого порядку мiстерiй.
  "Я впевнений, ви всi знаєте, що сьогоднi Страсна п'ятниця, день, коли був розiп'ятий Христос. Залишилася лише одна загадка. Розп'яття".
  За кожною католицькою церквою мiста було закрiплено секторний автомобiль. До трьох двадцяти п'яти повiдомлень про подiї надiйшли з усiх кiнцiв. Три години дня (вважається, що з полудня до третьої був час, коли Христос висiв на хрестi) у всiх католицьких церквах пройшли без подiй.
  До четвертої години вони зв'язалися з усiма сiм'ями дiвчат зi списку, знайденого в машинi Брайана Паркхерста. Всi дiвчата, що залишилися, були врахованi, i, не викликаючи зайвої панiки, сiм'ям було наказано бути напоготовi. Для охорони до кожного будинку дiвчаток було вiдправлено машину.
  Чому цi дiвчата потрапили до списку i що вони мають спiльного, щоб потрапити до списку, досi невiдомо. Оперативна група спробувала зiставити дiвчат на основi клубiв, до яких вони належали, церков, якi вони вiдвiдували, кольору очей та волосся, етнiчної приналежностi; нiчого не зiйшло зi сторiнки.
  Кожен iз шести детективiв оперативної групи повинен був вiдвiдати одну з шести дiвчат, якi залишилися у списку. Вони були впевненi, що вiдповiдь на загадку цих жахiв буде знайдена разом iз ними.
  OceanofPDF.com
  63
  П'ЯТНИЦЯ, 16:15
  БУДИНОК СЕМАНСЬКI розташовувався мiж двома пустирями на вмираючiй вулицi в Пiвнiчнiй Фiладельфiї.
  Джесiка коротко поговорила з двома офiцерами, припаркованими перед входом, а потiм пiднялася висхiдними сходами. Внутрiшнi дверi були вiдчиненi, сiтчастi дверi не зачиненi. Джесiка постукала. За кiлька секунд пiдiйшла жiнка. Їй було трохи бiльше шiстдесяти. На нiй був синiй кардиган з пiгулками та поношенi чорнi бавовнянi штани.
  "Мiсiс. Семанський? Я детектив Бальзано. Ми говорили по телефону".
  "О так", - сказала жiнка. "Я Боннi. Будь ласка, увiйдiть."
  Боннi Семанськi вiдчинила сiтчастi дверi i впустила їх.
  Iнтер'єр Семанського будинку здавався злiпком з iншої епохи. "Напевно, тут було кiлька цiнних антикварних речей, - подумала Джесiка, - але для сiм'ї Семанськi вони, швидше за все, сприймалися як функцiонуючi i все ще хорошi меблi, то навiщо ж їх викидати?"
  Праворуч була невелика вiтальня з потертим килимком iз сизалю в центрi та групою старих меблiв-водоспаду. У крiслi сидiв худорлявий чоловiк рокiв шiстдесяти. Поруч iз ним на складному металевому столику пiд телевiзором стояло безлiч бурштинових пляшечок iз таблетками та глечик iз холодним чаєм. Вiн дивився хокейний матч, але здавалося, що вiн дивиться поруч iз телевiзором, а не на нього. Вiн глянув на Джесiку. Джессiка посмiхнулася, i чоловiк трохи пiдняв руку, щоб помахати рукою.
  Боннi Семанськи повела Джесiку на кухню.
  
  - ЛОРЕН ПОВИНЕН БУТИ БУДИНКУ з хвилини на хвилину. Звичайно, вона сьогоднi не в школi, - сказала Боннi. "Вона в гостях у друзiв".
  Вони сидiли за червоно-бiлим обiднiм столом iз хрому та пластику. Як i решта в рядному будинку, кухня виглядала вiнтажною з 1960-х. Єдиними речами, якi надавали йому сучаснiсть, були маленька бiла мiкрохвильова пiч та електричний консервний нiж. Було ясно, що Семанськi були бабусею та дiдусем Лореном, а не її батьками.
  - Лорен взагалi сьогоднi дзвонила додому?
  - Нi, - сказала Боннi. "Якийсь час тому я дзвонив їй на стiльниковий телефон, але отримав тiльки її голосову пошту. Iнодi вона його вимикає.
  - Ви сказали телефоном, що вона вийшла з дому сьогоднi близько восьмої ранку?
  "Так. Це приблизно так.
  - Ти знаєш, куди вона прямувала?
  "Вона пiшла в гостi до друзiв", - повторила Боннi, начебто це була її мантра заперечення.
  - Ти знаєш їхнi iмена?
  Боннi тiльки похитала головою. Було очевидно, що хоч би ким були цi "друзi", Боннi Семанськi цього не схвалювала.
  "Де її мама та тато?" - Запитала Джесiка.
  "Вони загинули в автокатастрофi минулого року".
  "Менi дуже шкода", сказала Джесiка.
  "Дякую."
  Боннi Семанськi визирнула у вiкно. Дощ змiнився стiйким мрякою. Спочатку Джессiка подумала, що жiнка може заплакати, але, придивившись, вона зрозумiла, що ця жiнка, мабуть, уже давно вилила всi свої сльози. Печаль, здавалося, оселилася в нижнiй половинi її серця, i її не можна було потурбувати.
  - Чи можете розповiсти менi, що сталося з її батьками? - Запитала Джесiка.
  "Минулого року, за тиждень до Рiздва, Ненсi та Карл поверталися додому з пiдробiтку Ненсi в Home Depot. Знаєте, вони наймали працiвникiв на свята. Не так, як зараз", - сказала вона. "Було пiзно та дуже темно. Мабуть, Карл надто швидко їхав на поворотi, i машина з'їхала з дороги i впала в яр. Кажуть, вони не затримались у смертi.
  Джесiка була здивована, що ця жiнка не розплакалася. Вона уявляла, що Боннi Семанськi розповiдала цю iсторiю достатньої кiлькостi людей i стiльки разiв, що вона вiдiйшла вiд неї на певну вiдстань.
  Лорен це дуже важко переживала? - Запитала Джесiка.
  "О, так."
  Джессiка написала нотатку, вiдзначивши тимчасову шкалу.
  "У Лорен є хлопець?"
  Боннi зневажливо махнула рукою на запитання. "Я не можу за ними наздогнати, їх так багато".
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Вони завжди приходять. Всi годинники. Вони схожi на безпритульних".
  "Ви не знаєте, чи загрожував хтось Лорен останнiм часом?"
  "Погрожували?"
  "Будь-який, з ким у неї могли бути проблеми. Хтось, хто мiг її турбувати.
  Боннi на мить замислилась. "Нi. Я так не думаю".
  Джессiка зробила ще кiлька нотаток. "Нiчого, якщо я швиденько огляну кiмнату Лорен?"
  "Звичайно."
  
  ЛОРЕНА СЕМАНСЬКА знаходилася нагорi сходiв, у заднiй частинi будинку. На дверях висiла вицвiла наклейка з написом " ОБЕРЕЖАЙТЕСЯ: ЗОНА ЗАКРУЖЕНОЇ МАВПИ" . Джесiка знала достатньо термiнiв, пов'язаних з наркотиками, щоб розумiти, що Лорен Семанськi, ймовiрно, вирушила "в гостi до друзiв" не для того, щоб органiзувати церковний пiкнiк.
  Боннi вiдчинила дверi, i Джесiка увiйшла до кiмнати. Меблi були якiснi, у французькому провiнцiйному стилi, бiлi iз золотими акцентами; лiжко з балдахiном, вiдповiднi тумбочки, комод та письмовий стiл. Кiмната була пофарбована в лимонно-жовтий колiр, довга i вузька, з похилою стелею, що доходить до колiн з обох бокiв, i вiкном у дальньому кiнцi. Праворуч були вбудованi книжковi полицi, лiворуч - пара дверей, прорiзаних о пiв стiни, iмовiрно складське примiщення. Стiни були обвiшанi плакатами рок-груп.
  На щастя, Боннi залишила Джесiку одну в кiмнатi. Джессiцi насправдi не хотiлося, щоб вона оглядалася через плече, коли риється в речах Лорен.
  На столi стояла серiя фотографiй у недорогих рамках. Шкiльний знiмок Лорен приблизно дев'ять чи десять рокiв. На однiй з них були Лорен i неохайний хлопчик-пiдлiток, що стоять перед художнiм музеєм. Одна була фотографiєю Рассела Кроу з журналу.
  Джесiка покопалась у ящиках комода. Светри, шкарпетки, джинси, шорти. Нiчого суттєвого. Її шафа дала те саме. Джесiка зачинила дверi комори, притулилася до неї i оглянула кiмнату. Думати. Чому Лорен Семанськi опинилася у цьому списку? Крiм того, що вона навчалася в католицькiй школi, що було в цiй кiмнатi такого, що могло б вписатися в загадку цих дивних смертей?
  Джесiка сiла за комп'ютер Лорен i перевiрила закладки у веб-браузерi. Був один дзвiнок на hardradio.com, присвячений хевi-метал, iнший пiд назвою Snakenet. Але її увагу привернув сайт Yellowribbon.org. Спочатку Джессiка подумала, що це могло бути присвячене вiйськовополоненим i зниклим безвiсти. Коли вона пiдключилася до мережi, а потiм зайшла на сайт, то побачила, що йдеться про пiдлiткове самогубство.
  Чи був я так зачарований смертю та розпачом, коли був пiдлiтком? Джессiка подумала.
  Вона уявляла, що так i є. Ймовiрно, це прийшло через гормони.
  Повернувшись на кухню, Джессiка виявила, що Боннi приготувала каву. Вона налила Джесiцi чашку i сiла навпроти неї. На столi також стояла тарiлка ванiльних вафель.
  "Менi потрiбно поставити вам ще кiлька питань про аварiю минулого року", - сказала Джесiка.
  "Добре", - вiдповiла Боннi, але її опущений рот сказав Джесiцi, що це зовсiм не добре.
  - Обiцяю, я не затримаю тебе надто довго.
  Боннi кивнула головою.
  Джессiка упорядковувала свої думки, коли на обличчi Боннi Семанськi з'явився вираз поступово наростаючого жаху. Джесiцi знадобилася мить, щоб зрозумiти, що Боннi не дивиться прямо на неї. Натомiсть вона дивилася через лiве плече. Джесiка повiльно обернулася, простеживши за поглядом жiнки.
  Лорен Семанськи стояла на задньому ґанку. Її одяг був розiрваний; її кiсточки кровоточили i хворiли. На правiй нозi вона мала довгу контузiю, на правiй руцi - пару глибоких рваних ран. На лiвому боцi її голови була вiдсутня велика дiлянка шкiри голови. Її лiве зап'ястя, здавалося, було зламане, кiстка стирчала з плотi. Шкiра на її правiй щоцi була здерта кривавим клаптем.
  "Дорогий?" - сказала Боннi, пiдводячись на ноги, притискаючи тремтячу руку до губ. Уся фарба зiйшла з її обличчя. "Боже мiй, що. . . що трапилося, дитинко?
  Лорен подивилася на бабусю, на Джесiку. Її очi були налитi кров'ю та блищали. Крiзь травму проглядала глибока непокора.
  "Ублюдок не знав, з ким має справу", - сказала вона.
  Потiм Лорен Семанськi знепритомнiла.
  
  Перш нiж прибула машина швидкої допомоги, Лорен Семанськi знепритомнiла. Джессiка зробила все можливе, щоб не дати їй в шок. Переконавшись, що пошкоджень хребта немає, вона загорнула її в ковдру, а потiм трохи пiдняла ноги. Джессiка знала, що запобiгти шоку набагато краще, нiж лiкувати його наслiдки.
  Джессiка помiтила, що права рука Лорен була стиснута в кулак. Щось у неї було в руцi - щось iз гострим краєм, щось пластикове. Джессiка обережно спробувала розтиснути пальцi дiвчини. Нiчого не роблячи. Джессiка не стала наполягати на цьому питаннi.
  Поки вони чекали, Лорен безладно говорила. Джессiка отримала уривчасту розповiдь про те, що з нею сталося. Фрази були пов'язанi. Слова прослизнули мiж її зубами.
  Будинок Джеффа.
  Твiкер.
  Подонок.
  Пересохлi губи та розбитi нiздрi Лорен, а також ламке волосся i дещо напiвпрозорий вигляд її шкiри говорили Джесiцi, що вона, ймовiрно, наркоманка.
  Голка.
  Подонок.
  Перш нiж Лорен занурили на каталку, вона на мить розплющила очi i вимовила одне слово, вiд якого свiт на мить зупинився.
  Розарiй.
  МАШИНА ШВИДКОГО ПОЇХАЛА, забравши Боннi Семанськi до лiкарнi з онукою. Джесiка зателефонувала до дiльницi та розповiла, що сталося. Пара детективiв прямувала до лiкарнi Святого Йосипа. Джессiка дала спiвробiтникам служби швидкої допомоги суворi iнструкцiї зi збереження одягу Лорен i, наскiльки це можливо, будь-яких волокон та рiдин. Зокрема, вона сказала їм забезпечити кримiналiстичну цiлiснiсть того, що Лорен стискала у правiй руцi.
  Джесiка залишилася в Семанському будинку. Вона пройшла у вiтальню i сiла поруч iз Джорджем Семанськи.
  "З вашою онукою все буде гаразд", - сказала Джессiка, сподiваючись, що вона звучить переконливо, бажаючи повiрити, що це правда.
  Джордж Семанський кивнув головою. Вiн продовжував заламувати руки. Вiн бiгав кабельними каналами, начебто це була свого роду фiзiотерапiя.
  "Менi потрiбно поставити вам ще одне запитання, сер. Якщо це гаразд.
  Пiсля кiлькох хвилин мовчання вiн знову кивнув головою. Виявилося, що достаток фармацевтичних препаратiв на тацi телевiзора призвело його до наркотичної затримки.
  "Ваша дружина розповiла менi, що минулого року, коли було вбито маму та тата Лорена, Лорен дуже важко це пережила", - сказала Джесiка. - Ви можете сказати менi, що вона мала на увазi?
  Джордж Семанський потягнувся за пляшечкою з пiгулками. Вiн узяв пляшку, крутив її в руках, але не вiдчиняв. Джесiка наголосила, що це був клоназепам.
  "Ну, пiсля похорону та решти, пiсля похорону, десь через тиждень або близько того, вона майже... ну, вона... . ".
  - Вона що, мiстере Семанськi?
  Джордж Семанскi зробив паузу. Вiн перестав поратися з флаконом iз пiгулками. "Вона намагалася накласти на себе руки".
  "Як?"
  "Вона... ну, одного вечора вона пiшла до машини. Вона провела шланг вiд вихлопної труби до одного з вiкон. Я думаю, вона намагалася вдихнути чадний газ.
  "Що сталося?"
  "Вона знепритомнiла через сигнал автомобiля. Це збудило Боннi, i вона пiшла туди".
  - Лорен довелося лягти до лiкарнi?
  - Так, - сказав Джордж. "Вона пробула там майже тиждень".
  Пульс Джесiкi прискорився. Вона вiдчула, як шматочок головоломки став на мiсце.
  Бетанi Прайс намагалася нарiзати собi зап'ястя.
  У щоденнику Теси Уеллс була згадка про Сiльвiю Плат.
  Лорен Семанськi намагалася отруїтися чадним газом.
  "Самовбивство", - подумала Джесiка.
  Всi цi дiвчата намагалися покiнчити життя самогубством.
  
  "Мiстер Р. УЕЛС? Це детектив Бальзано. Джесiка розмовляла мобiльним телефоном, стоячи на тротуарi перед будинком Семанськi. Це було схоже на темп.
  - Ти когось упiймав? - Запитав Уеллс.
  - Що ж, ми працюємо над цим, сер. У мене до вас питання про Тесс. Це приблизно торiк, у День Подяки.
  "Минулого року?"
  "Так", сказала Джесiка. "Можливо, про це трохи складно говорити, але, повiрте, вам вiдповiсти буде не важче, нiж менi запитати".
  Джессiка згадала ящик для смiття у кiмнатi Теси. Там були лiкарнянi браслети.
  "А як щодо Дня Подяки?" - Запитав Уеллс.
  - Випадково, Тесса в цей час госпiталiзована?
  Джесiка слухала i чекала. Вона виявила, що стискає кулак довкола свого мобiльного телефону. Здавалося, вона могла його зламати. Вона заспокоїлася.
  "Так", сказав вiн.
  "Чи можете ви сказати менi, чому вона опинилася в лiкарнi?"
  Вона заплющила очi.
  Френк Уеллс уривчасто i болiсно зiтхнув.
  I розповiв їй.
  
  "Тесса Уеллс прийняла жменьку пiгулок у листопадi минулого року. Лорен Семанськi замкнулася в гаражi та завела машину. Нiколь Тейлор порiзала собi вени", - сказала Джесiка. "Принаймнi троє дiвчат iз цього списку намагалися покiнчити життя самогубством".
  Вони повернулися до Раундхаусу.
  Бiрн усмiхнувся. Джессiка вiдчула, як електричний розряд пронизав її тiло. Лорен Семанскi все ще знаходилася пiд сильною дiєю заспокiйливих. Поки вони не зможуть поговорити з нею, їм доведеться лiтати з тим, що вони мають.
  Про те, що було затиснуто в її руцi, ще не було жодного слова. За словами детективiв лiкарнi, Лорен Семанськи ще не вiдмовилася вiд цього. Лiкарi сказали їм, що їм доведеться зачекати.
  У руцi Бiрна була фотокопiя списку Брайана Паркхерста. Вiн розiрвав його навпiл, один шматок вiддав Джессiцi, а iнший залишив собi. Вiн витяг свiй мобiльний телефон.
  Невдовзi вони отримали вiдповiдь. Усi десять дiвчат зi списку намагалися покiнчити життя самогубством протягом минулого року. Джессiка тепер вважала, що Браян Паркхерст, можливо, як покарання, намагався сказати полiцiї, що вiн знає, чому цi дiвчата стали об'єктом нападу. У рамках його консультування всi цi дiвчата зiзналися йому, що намагалися накласти на себе руки.
  Є щось, що вам потрiбно знати про цих дiвчат.
  Можливо, за якоюсь збоченою логiкою, їхнiй виконавець намагався закiнчити роботу, розпочату цими дiвчатами. Вони будуть турбуватися про те, чому все це вiдбувається, коли вiн буде закутий у кайдани.
  Було очевидно таке: їхнiй злочинець викрав Лорен Семанськi i накачав її мiдазоламом. Чого вiн не врахував, так це те, що вона була сповнена метамфетамiну. Швидкiсть протидiяла мiдазоламу. Крiм того, вона ще й була повна сечi та оцту, боєць. Вiн вибрав не ту дiвчину.
  Джессiка вперше у життi порадiла, що пiдлiток вживає наркотики.
  Але якщо натхненням для вбивцi послужили п'ять скорботних таємниць чоток, то чому списку Паркхерста опинилося десять дiвчат? Крiм спроби самогубства, що було спiльного у п'ятьох iз них? Невже вiн справдi збирався зупинитися на п'яти?
  Вони порiвняли свої записи.
  У чотирьох дiвчаток вiдбулося передозування пiгулками. Троє з них намагалися порiзати зап'ястя. Двi дiвчини намагалися покiнчити життя самогубством, отруївшись чадним газом. Одна дiвчина проїхала своєю машиною через огорожу i через яр. Її врятувала подушка безпеки.
  Це не був метод, який пов'язував усi п'ятеро разом.
  Що про школу? Чотири дiвчинки дiсталися Регiнi, чотири Назарянцi, одна Марi Гореттi i одна Нойманну.
  Щодо вiку: чотирьом було шiстнадцять, двом - сiмнадцять, трьом - п'ятнадцять, одному - вiсiмнадцять.
  То був район?
  Нi.
  Клуби чи позакласнi заходи?
  Нi.
  Приналежнiсть до банди?
  Чи навряд.
  Що то було?
  "Просiть i отримайте", - подумала Джесiка. Вiдповiдь була прямо перед ними.
  То була лiкарня.
  Їх об'єднує церква Святого Йосипа.
  "Подивися на це", сказала Джесiка.
  У той день, коли вони намагалися накласти на себе руки, в лiкарнi Св. Джозефа лiкувалися п'ять дiвчаток: Нiколь Тейлор, Тесса Уеллс, Бетанi Прайс, Крiстi Гамiльтон i Лорен Семанськi.
  Iншi лiкувалися в iнших мiсцях, у п'яти рiзних лiкарнях.
  "Боже мiй", сказав Бiрн. "Ось i все."
  Це була та перерва, яку вони шукали.
  Але той факт, що всi цi дiвчатка лiкувалися в однiй лiкарнi, не змусив Джесiку тремтiти. Той факт, що всi вони намагалися накласти на себе руки, теж не той факт.
  Через те, що кiмната втратила все повiтря, було таке:
  Їх усiх лiкував той самий лiкар: доктор Патрiк Фаррелл.
  OceanofPDF.com
  64
  П'ЯТНИЦЯ, 18:15
  П АТРИК сидiв у кiмнатi для iнтерв'ю А. Ерiк Чавес та Джон Шепард вели iнтерв'ю, а Бiрн та Джесiка спостерiгали. Iнтерв'ю записувалося на вiдео.
  Наскiльки Патрiку було вiдомо, вiн був лише важливим свiдком у справi.
  На правiй руцi в нього нещодавно була подряпина.
  Коли вони могли, вони дряпали пiд нiгтями Лорен Семанськi у пошуках ДНК-доказiв. На жаль, на думку ХСС, це швидше за все мало що дасть. Лорен пощастило, що в неї взагалi були нiгтi.
  Вони переглянули розклад Патрiка на попереднiй тиждень i, на жаль Джессiкi, дiзналися, що не було жодного дня, який би завадив Патрiку викрасти жертв або кинути їхнi тiла.
  Вiд цiєї думки Джесiцi стало фiзично погано. Чи справдi вона думала про те, що Патрiк має якесь вiдношення до цих вбивств? З кожною хвилиною вiдповiдь ставала все ближче до "так". Наступна хвилина її вiдмовила. Вона справдi не знала, що й думати.
  Нiк Палладiно та Тонi Парк прямували на мiсце злочину Вiльгельма Кройця з фотографiєю Патрiка. Малоймовiрно, щоб стара Агнес Пiнскi його пам'ятала - навiть якби вона обрала його з фотосесiї, її авторитет був би пiдiрваний на шматки навiть громадським захисником. Проте Нiк та Тонi агiтували по всiй вулицi.
  
  "Боюсь, я не стежив за новинами", - сказав Патрiк.
  "Я можу це зрозумiти", - вiдповiв Шеперд. Вiн сидiв на краю побитого металевого столу. Ерiк Чавес притулився до дверей. "Я впевнений, що ти досить бачиш потворний бiк життя там, де працюєш".
  "У нас є свої трiумфи", - сказав Патрiк.
  - Тобто ви хочете сказати, що не знали, що якась iз цих дiвчат колись була вашою пацiєнткою?
  - Лiкар швидкої допомоги, особливо у травматологiчному центрi у центрi мiста, займається сортуванням, детективом. Насамперед лiкують пацiєнта, який потребує невiдкладної допомоги. Пiсля того, як пацiєнтiв вилiкують i вiдправлять додому або госпiталiзують, їх завжди направляють до лiкаря. Поняття пацiєнта насправдi не застосовується. Люди, якi у вiддiлення невiдкладної допомоги, можуть бути пацiєнтами будь-якого лiкаря лише протягом години. Iнодi менше. Дуже часто менше. Щороку через вiддiлення швидкої допомоги Святого Йосипа проходять тисячi людей".
  Шепард слухав, киваючи на всi потрiбнi реплiки, розсiяно поправляючи i без того iдеальнi складки на штанах. Пояснювати концепцiю сортування досвiдченому детективу з розслiдування вбивств було непотрiбно. Все в iнтерв'ю кiмнатi А знали це.
  - Однак це не зовсiм вiдповiдь на моє запитання, докторе Фаррелл.
  "Здавалося, що я знав iм'я Теси Уеллс, коли почув його в новинах. Однак я не уточнив, чи надав їй невiдкладну допомогу лiкарня Святого Йосипа.
  "Чуха нiсенiтниця", - подумала Джесiка, її гнiв зростав. Вони обговорювали Тессу Уеллс того вечора, коли випивали в "Поминках по Фiннiгану".
  "Ви говорите про лiкарню Святого Йосипа так, нiби це була та установа, яка лiкувала її того дня", - сказав Шеперд. "Це ваше iм'я у справi".
  Шепард показав файл Патрiка.
  - Протоколи не брешуть, детектив, - сказав Патрiк. - Мабуть, я її лiкував.
  Шепард показав другу папку. "I ти лiкував Нiколь Тейлор".
  - Знову ж таки, я справдi не пам'ятаю.
  Третiй файл. - I Бетанi Прайс.
  Патрiк дивився.
  Тепер у нього ще два файли. "Крiстi Хемiлтон провела пiд вашим наглядом чотири години. Лорен Семанськи, п'ять.
  - Я покладаюсь на протокол, детектив, - сказав Патрiк.
  "Всi п'ятьох дiвчаток викрали, а четверо з них були по-звiрячому вбитi цього тижня, лiкарю. Цього тижня. П'ять жертв жiночої статi, котрi випадково проходили через ваш офiс за останнi десять мiсяцiв.
  Патрiк знизав плечима.
  Джон Шепард запитав: "Ви, звичайно, можете зрозумiти наш iнтерес до вас у цей момент, чи не так?"
  "О, абсолютно", - сказав Патрiк. "Поки що ваш iнтерес до мене носить характер iстотного свiдка. Поки це так, я радий допомогти, чим зможу".
  - До речi, а звiдки в тебе така подряпина на руцi?
  Було ясно, що у Патрiка з цього приводу була добре пiдготовлена вiдповiдь. Однак вiн не збирався нiчого вибалтувати. "Це довга iсторiя."
  Шепард подивився на годинник. - У мене є вся нiч. Вiн глянув на Чавеса. - А ви, детектив?
  - Про всяк випадок я очистив свiй розклад.
  Вони обидва знову звернули увагу на Патрiка.
  "Скажiмо так, завжди слiд остерiгатися мокрої кiшки", - сказав Патрiк. Джесiка побачила, як чарiвнiсть сяє. На жаль для Патрiка, цi два детективи виявилися невразливими. Зараз Джессiка теж.
  Шеперд i Чавес переглянулись. - Чи були колись сказанi правдивiшi слова? - Запитав Чавес.
  - Ви хочете сказати, що це зробив кiт? - Запитав Шепард.
  "Так", - вiдповiв Патрiк. "Вона весь день була надворi пiд дощем. Коли я сьогоднi ввечерi повернувся додому, я побачив, як вона тремтiла в кущах. Я намагався її пiдняти. Погана iдея.
  "Як її звуть?"
  То був старий прийом на допитi. Хтось згадує людину, пов'язану з алiбi, ви вiдразу шльопаєте її питанням про iм'я. Цього разу це була домашня тварина. Патрiк був готовий.
  "Її iм'я?" вiн спитав.
  Це був ларьок. Вiн був у Шеперда. Потiм Шеперд пiдiйшов ближче, дивлячись на подряпину. Що це, домашня рись?
  "Прошу вибачення?"
  Шепард пiдвiвся i притулився до стiни. Доброзичливий, тепер. "Чи бачите, докторе Фаррел, у мене чотири дочки. Вони дуже люблять кiшок. Люби їх. Насправдi, їх у нас троє. Колтрейн, Дiззi та Снiкерс. Це їхнi iмена. Мене дряпали, ох щонайменше дюжину разiв за останнi кiлька рокiв. Жодна подряпина не була схожа на твою.
  Патрiк кiлька хвилин дивився в пiдлогу. - Вона не рисись, детективе. Просто великий старий смугастий кiт.
  - Ха, - сказав Шеперд. Вiн покотився далi. - До речi, якою машиною ви керуєтеся? Джон Шеперд, звiсно, вже знав у вiдповiдь це питання.
  "У мене є кiлька рiзних автомобiлiв. Здебiльшого я їжджу на "Лексусi".
  "ЛЗ? ДС? ЕС? СпортКрос?" - Запитав Шепард.
  Патрiк посмiхнувся. "Я бачу, ти знаєш свої розкiшнi автомобiлi".
  Шепард усмiхнулася у вiдповiдь. Принаймнi половина. "Я теж можу вiдрiзнити Rolex вiд TAG Heuer", - сказав вiн. - Я теж не можу собi дозволити жодного з них.
  "Я їжджу на LX 2004 року випуску".
  "Це позашляховик, так?"
  - Думаю, це можна було б назвати так.
  "Як би ви це назвали?"
  "Я б назвав це LUV", - сказав Патрiк.
  "Як у "Розкiшному позашляховику", вiрно?"
  Патрiк кивнув головою.
  - Попався, - сказав Шепард. "Де зараз ця машина?"
  Патрiк вагався. "Це тут, на задньому паркуваннi. Чому?
  "Просто цiкаво", - сказав Шеперд. "Це автомобiль найвищого класу. Я просто хотiв переконатись, що це безпечно".
  "Я цiную це."
  - А iншi машини?
  "У мене є Alfa Romeo 1969 року i Chevy Venture".
  "Це фургон?"
  "Так."
  Шеперд записав це.
  "Тепер, у вiвторок вранцi, згiдно з записами в Сент-Джозефi, ви не виходили на чергування до дев'ятої години ранку", - сказав Шепард. "Це точно?"
  Патрiк задумався про це. "Я вiрю, що це так".
  - I все-таки ваша змiна почалася о восьмiй. Чому ти спiзнився?
  "Насправдi це сталося тому, що менi довелося вiдвезти Lexus в сервiс".
  "Де ти це взяв?"
  У дверi злегка постукали, потiм дверi вiдчинилися.
  У дверях Айк Бьюкенен стояв поруч iз високим iмпозантним чоловiком у елегантному костюмi вiд Brioni у тонку смужку. У чоловiка було iдеально укладене срiблясте волосся, канкунський засмагу. Його портфель коштував бiльше, нiж будь-який детектив заробляв за мiсяць.
  Авраам Голд представляв iнтереси отця Патрiка, Мартiна, у гучному позовi про лiкарську недбалiсть наприкiнцi 1990-х рокiв. Авраам Голд був таким дорогим, як i вони. I так добре, як вони приходять. Наскiльки Джессiцi було вiдомо, Авраам Голд жодного разу не програв жодної справи.
  - Джентльмени, - почав вiн своїм найкращим баритоном у залi суду. "Ця розмова закiнчена."
  
  "ЩО ВИ ДУМАЄТЕ?" - спитав Бьюкенен.
  Уся оперативна група подивилася на неї. Вона шукала в думцi не тiльки те, що сказати, але й пiдходящi слова, щоб це сказати. Вона справдi була в розгубленостi. З того моменту, як Патрiк увiйшов до Раундхаусу годиною ранiше або близько того, вона знала, що цей момент настане. Тепер, коли воно було тут, вона гадки не мала, як iз цим впоратися. Думка про те, що хтось iз її знайомих може бути вiдповiдальним за такий жах, була досить жахливою. Думка про те, що це був хтось, кого вона близько знала (чи думала, що знає), здавалося, знерухомила її мозок.
  Якби немислиме було правдою, що Патрiк Фаррелл справдi був убивцею Розарiя з суто професiйної точки зору, що б це сказало про неї як про суддю характеру?
  "Я думаю, що це можливо". Там. Це було сказано вголос.
  Вони, звiсно, перевiрили бiографiю Патрiка Фаррелла. За винятком правопорушення, пов'язаного з вживанням марихуани на другому курсi коледжу, та схильностi до водiння з перевищенням швидкостi, його послужний список був чистим.
  Тепер, коли Патрiк найняв адвоката, їм доведеться активiзувати розслiдування. Агнес Пiнскi сказала, що вiн мiг бути тiєю людиною, яку вона бачила стукаючим у дверi Вiльгельма Кройця. Чоловiк, який працював у майстернi з ремонту взуття навпроти будинку Кройця, подумав, що згадав позашляховик Lexus кремового кольору, припаркований перед будинком на два днi ранiше. Вiн не був певен.
  У будь-якому випадку, тепер на Патрiка Фаррелла чергуватиме пара детективiв 24 години на добу, 7 днiв на тиждень.
  OceanofPDF.com
  65
  П'ЯТНИЦЯ, 20:00
  БIЛЬ БУВ ВИШУЧНОЮ, повiльна хвиля, що котиться, повiльно пiднiмалася вгору по потилицi, а потiм вниз. Вiн випив вiкодiн i залив його гiркою водою з-пiд крана в чоловiчому туалетi на заправнiй станцiї в Пiвнiчнiй Фiладельфiї.
  Це була Страсна п'ятниця. День розп'яття.
  Бiрн знав, що так чи iнакше все це, мабуть, скоро закiнчиться, можливо, сьогоднi ввечерi; i разом з цим вiн знав, що зiткнеться з чимось у собi, що iснувало там п'ятнадцять рокiв, з чимось темним, жорстоким i тривожним.
  Вiн хотiв, щоб усе було гаразд.
  Йому потрiбна була симетрiя.
  Спочатку йому треба було зробити одну зупинку.
  
  Машини були припаркованi в два ряди по обидва боки вулицi. У цiй частинi мiста, якщо вулиця була перекрита, не можна дзвонити в полiцiю чи стукати у дверi. Ви безперечно не хотiли трубити в рiг. Натомiсть ви спокiйно включили задню передачу i знайшли iнший шлях.
  Штормовi дверi старого рядного будинку в Пойнт-Брiз були вiдчиненi, всерединi горiло свiтло. Бiрн стояв через дорогу, прихований вiд дощу рваним навiсом закритої пекарнi. Через еркер з iншого боку вулицi вiн мiг бачити три картини, що прикрашали стiну над сучасним iспанським диваном iз полуничного оксамиту. Мартiн Лютер Кiнг, Iсус, Мухаммед Алi.
  Прямо перед ним, у iржавому "Понтiаку", дитина сидiла одна на задньому сидiннi, зовсiм не звертаючи уваги на Бiрна, курячи одвiрок i обережно погойдуючись пiд звуки того, що долинало через його навушники. За кiлька хвилин вiн бадав тупий, вiдчинив дверцята машини i вийшов.
  Вiн потягнувся, пiдняв каптур толстовки, поправив сумки.
  - Привiт, - сказав Бiрн. Бiль у головi перетворився на глухий метроном агонiї, голосно i ритмiчно клацаючи в обох скронях. Тим не менш, у мене було таке вiдчуття, нiби мати всiх мiгренi була лише на вiдстанi автомобiльного гудку або спалаху.
  Хлопчик обернувся, здивований, але не зляканий. Йому було близько п'ятнадцяти, вiн був високим i струнким, з такою статурою, яка чудово послужить йому в iгрових майданчиках, але не просуне його далi. На ньому була повна форма Шона Джона - джинси широкого крою, стьобана шкiряна куртка, флiсова толстовка з капюшоном.
  Хлопчик оцiнив Бiрна, оцiнив небезпеку та можливостi. Бiрн тримав руки на очах.
  - Йо, - нарештi сказала дитина.
  - Ти знав Марiуса? - спитав Бiрн.
  Хлопець дав йому подвiйний удар. Бiрн був надто великим, щоб iз ним зв'язуватися.
  "МГ був моїм хлопчиком", - нарештi сказав хлопчик. Вiн показав знак JBM.
  Бiрн кивнув головою. "Ця дитина все ще може пiти в будь-який бiк", - подумав вiн. У його налитих кров'ю очах теплився розум. Але у Бiрна виникло вiдчуття, що дитина була надто зайнята, виправдовуючи очiкування свiту вiд неї.
  Бiрн повiльно залiз у кишеню пальта - досить повiльно, щоб дати зрозумiти цьому хлопцю, що нiчого не станеться. Вiн вийняв конверт. Конверт був такого розмiру, форми та ваги, що могло бути лише одне.
  - Його мати звати Далiла Воттс? - спитав Бiрн. Це було схоже на констатацiю факту.
  Хлопчик глянув на рядний будинок, яскраво освiтлений еркер. Худенька темношкiра чорношкiра жiнка у величезних сонцезахисних окулярах з градiєнтом i темно-каштановою перукою промокала очi, приймаючи скорботних. Їй було не бiльше тридцяти п'яти.
  Хлопець знову повернувся до Бiрна. "Ага."
  Бiрн розсiяно провiв гумкою по товстому конвертi. Вiн нiколи не перераховував вмiст. Коли того вечора вiн забрав його у Гiдеона Пратта, у нього не було причин думати, що це нi на пеннi менше за п'ять тисяч доларiв, про якi вони домовилися. Наразi не було причин вважати це.
  "Це для мiсiс Воттс", - сказав Бiрн. Вiн затримав погляд дитини на кiлька секунд, погляд, який вони обидва бачили свого часу, погляд, який не потребував нi прикрашання, нi виносок.
  Малюк простяг руку, обережно взяв конверт. "Вона захоче знати, вiд кого це", - сказав вiн.
  Бiрн кивнув головою. Незабаром дитина зрозумiла, що вiдповiдi не було.
  Хлопчик сунув конверт у кишеню. Бiрн спостерiгав, як вiн з важливим виглядом перетнув вулицю, пiдiйшов до будинку, увiйшов усередину i обiйняв кiлькох молодих людей, якi стояли на вартi бiля дверей. Бiрн подивився у вiкно, поки дитина трохи чекала в короткiй черзi. Вiн чув звуки пiснi Ела Грiна You Bring the Sunshine.
  Бiрн запитував, скiльки разiв ця сцена розiгруватиметься по всiй країнi цiєї ночi - занадто молодi матерi сидiтимуть у занадто спекотних вiтальнях, спостерiгаючи за поминками дитини, вiдданої на поживу звiровi.
  Незважаючи на все, що Марiус Грiн зробив неправильно за своє коротке життя, незважаючи на всi страждання i бiль, якi вiн мiг заподiяти, була лише одна причина, через яку вiн опинився в тому провулку тiєї ночi, i ця п'єса не мала до нього жодного вiдношення.
  Марiус Грiн був мертвий, як i людина, яка холоднокровно вбила його. Чи це було справедливiстю? Можливо, нi. Але не було жодних сумнiвiв у тому, що все почалося в той день, коли Дейдра Петтигрю зустрiла жахливу людину у Фермаунт-парку, день, який закiнчився ще однiєю молодою матiр'ю з грудкою вологої тканини в руках i вiтальнею, повною друзiв та родини.
  "Немає рiшення, є тiльки дозвiл", - подумав Бiрн. Вiн не був людиною, яка вiрила в карму. Вiн був людиною, яка вiрила в дiю та протидiю.
  Бiрн спостерiгав, як Далiла Воттс вiдкриває конверт. Пiсля того, як настав початковий шок, вона приклала руку до серця. Вона взяла себе в руки, потiм подивилася у вiкно, просто на нього, просто в душу Кевiна Бiрна. Вiн знав, що вона не може бачити його, що все, що вона може бачити, - це чорне дзеркало ночi i залите дощем вiдбиття її власного болю.
  Кевiн Бiрн схилив голову, потiм пiдняв комiр i пiшов назустрiч бурi.
  OceanofPDF.com
  66
  П'ЯТНИЦЯ, 20:25
  Поки Джессiка їхала додому, радiо передбачило сильну грозу. Попередження про сильний вiтер, блискавки i повенi. Деякi частини бульвару Рузвельта вже були затопленi.
  Вона подумала про ту нiч, коли зустрiла Патрiка багато рокiв тому. Тiєї ночi вона спостерiгала, як вiн працював у вiддiленнi швидкої допомоги, i була настiльки вражена його грацiєю та впевненiстю, його здатнiстю втiшати людей, якi приходили в цi дверi у пошуках допомоги.
  Люди вiдгукнулися на нього, повiрили в його здатнiсть полегшити їхнiй бiль. Його зовнiшнiй вигляд, звiсно, не постраждав. Вона намагалася думати про нього рацiонально. Що вона насправдi знала? Чи здатна вона думати про нього так само, як про Браяна Паркхерста?
  Нi, вона не була.
  Але що бiльше вона про це думала, то бiльше це ставало можливим. Той факт, що вiн був доктором медицини, той факт, що вiн не мiг пояснити свiй час у вирiшальнi моменти часу вбивств, той факт, що вiн втратив свою молодшу сестру внаслiдок насильства, той факт, що вiн був католиком, i неминуче той факт, що вiн лiкував усiх п'ятьох дiвчаток. Вiн знав їхнi iмена та адреси, їхнi iсторiї хвороби.
  Вона ще раз подивилась на цифровi фотографiї руки Нiколь Тейлор. Чи могла Нiколь написати FAR замiсть PAR?
  Це було можливе.
  Незважаючи на свої iнстинкти, Джессiка нарештi зiзналася собi в цьому. Якби вона не знала Патрiка, вона б очолила атаку на його арешт, ґрунтуючись на одному непорушному фактi:
  Вiн знав усiх п'ятьох дiвчат.
  OceanofPDF.com
  67
  П'ЯТНИЦЯ, 20:55
  БIРН СТОЯВ У ВIТ, спостерiгаючи за Лорен Семанськи.
  Бригада швидкої допомоги сказала йому, що в Лорен було багато метамфетамiну, що вона була хронiчним наркоманом i що коли викрадач ввiв їй мiдазолам, це не мало того ефекту, який мiг би бути, якби Лорен не був сповнений потужним стимулятором.
  Хоча вони ще не змогли з нею поговорити, було ясно, що травми Лорен Семанськi вiдповiдали тим, якi могли бути отриманi в результатi стрибка з автомобiля, що рухався. Неймовiрно, але хоча її травми були численними i серйозними, за винятком токсичностi лiкiв, що знаходяться в її органiзмi, жодна з них не загрожувала життю.
  Бiрн сiв поруч iз її лiжком.
  Вiн знав, що Патрiк Фаррелл був другом Джесiкi. Вiн пiдозрював, що у їхнiх стосунках, ймовiрно, було щось бiльше, нiж просто дружба, але вiн надав Джесiцi можливiсть розповiсти йому про це.
  Досi в цiй справi було так багато хибних доказiв та глухих кутiв. Вiн також не був упевнений, що Патрiк Фаррелл вiдповiдає цьому шаблону. Коли вiн зустрiв цю людину на мiсцi злочину в музеї Родена, у неї не виникло жодних вiдчуттiв.
  Однак у нашi днi це, здавалося, не мало великого значення. Були великi шанси, що вiн мiг потиснути руку Теду Бандi i не мати жодного уявлення. Все вказувало на Патрiка Фаррелла. Вiн бачив безлiч ордерiв на арешт, виданих у набагато менших справах.
  Вiн узяв руку Лорен у свою. Вiн заплющив очi. Бiль оселився над його очима, високий, гарячий i вбивчий. Незабаром образи вибухнули в його свiдомостi, заглушивши подих у легенях, i дверi наприкiнцi його свiдомостi широко вiдчинилися. . .
  OceanofPDF.com
  68
  П'ЯТНИЦЯ, 20:55
  Вченi вважають, що в день смертi Христа над Голгофою зчинилася буря, i що небо над долиною потемнiло, коли Вiн висiв на хрестi.
  Лорен Семанськи була дуже сильною. Минулого року, коли вона спробувала накласти на себе руки, я подивився на неї i запитав, чому така рiшуча молода жiнка пiшла на такий вчинок. Життя є дар. Життя - це благословення. Чому вона спробувала це все викинути?
  Чому хтось iз них намагався його викинути?
  Нiколь жила пiд глузуваннями однокласникiв, батька-алкоголiка.
  Тесса пережила затяжну смерть матерi i зiткнулася з повiльним падiнням батька.
  Бетанi була об'єктом зневаги через свою вагу.
  У Крiстi були проблеми з анорексiєю.
  Коли я лiкував їх, я знав, що обманюю Господа. Вони вибрали шлях, а я вiдхилив їх.
  Нiколь, Тесса, Бетанi та Крiстi.
  Потiм була Лорен. Лорен пережила аварiю своїх батькiв лише для того, щоб одного разу вночi пiти до машини та завести двигун. Вона привезла iз собою свого плюшевого Опуса, плюшевого пiнгвiна, якого мати подарувала їй на Рiздво на п'ятому роцi життя.
  Сьогоднi вона чинила опiр прийому мiдазоламу. Мабуть, вона знову приймала метамфетамiн. Коли вона вiдчинила дверi, ми їхали зi швидкiстю приблизно тридцять миль на годину. Вона вистрибнула. Так просто. Було дуже багато пробок, щоб я мiг розвернутися i схопити її. Менi довелося просто вiдпустити її.
  Плани мiняти вже пiзно.
  Це Час Нiчого.
  I хоча останньою загадкою була Лорен, пiдiйшла б iнша дiвчина, з блискучими кучерями та ореолом невинностi навколо голови.
  Вiтер посилюється, коли я зупиняюся та вимикаю двигун. Вони пророкують сильний шторм. Сьогоднi вночi буде ще одна буря, темна вiдплата душi.
  Свiтло в будинку Джесiкi. . .
  OceanofPDF.com
  69
  П'ЯТНИЦЯ, 20:55
  . . . яскравий, теплий i принадний, самотнiй вугiлля серед згасаючого вугiлля сутiнкiв.
  Вiн сидить зовнi в машинi, схований вiд дощу. У його руках чiткi. Вiн думає про Лорен Семанськi i про те, як їй вдалося втекти. Вона була п'ятою дiвчиною, п'ятою загадкою, останньою частиною його шедевра.
  Але Джессiка тут. У нього iз нею теж справи.
  Джессiка та її маленька дiвчинка.
  Вiн перевiряє пiдготовленi предмети: голки для пiдшкiрних iн'єкцiй, теслярську крейду, голку та нитку для виготовлення вiтрил.
  Вiн готується зробити крок у злу нiч. . .
  Образи приходили i йшли, дражнячи своєю яснiстю, як бачення потопаючого, що виглядає вгору з дна хлорованого басейну.
  Бiль у головi Бiрна був жорстокий. Вiн вийшов iз вiддiлення iнтенсивної терапiї, зайшов на паркування та сiв у свою машину. Вiн перевiрив свою зброю. Дощ залив лобове скло.
  Вiн завiв машину та попрямував до швидкiсної автомагiстралi.
  OceanofPDF.com
  70
  П'ЯТНИЦЯ, 21:00
  Софi була боятися перед грозою. Джессiка теж знала, де вона його взяла. Це було генетичне. Коли Джессiка була маленькою, вона ховалася пiд сходами їхнього будинку на Кетрiн-стрiт щоразу, коли гуркотiв грiм. Якщо ставало зовсiм погано, то вона залазила пiд лiжко. Iнодi вона приносила свiчку. До того дня, поки вона не пiдпалила матрац.
  Вони знову вечеряли перед телевiзором. Джессiка надто втомилася, щоб заперечувати. У будь-якому випадку це не мало значення. Вона колупалася в їжi, не цiкавлячись такою рутинною подiєю, коли її свiт трiщав по швах. Шлунок у неї скрутило вiд подiй дня. Як вона могла так помилятися щодо Патрiка?
  помилялася щодо Патрiка?
  Образи того, що зробили з цими молодими жiнками, не давали їй спокою.
  Вона перевiрила автовiдповiдач. Жодних повiдомлень не було.
  Вiнсент залишився зi своїм братом. Вона взяла телефон та набрала номер. Ну, двi третини. Потiм вона поклала слухавку.
  Дермо.
  Вона мила посуд вручну, просто щоб було чим зайнятися рукам. Налила келих вина, вилила. Вона заварила чашку чаю, дала йому охолонути.
  Якось вона дожила до того моменту, поки Софi не пiшла спати. За вiкном вирували грiм i блискавки. Усерединi Софi було страшно.
  Джессiка випробувала усi звичайнi кошти. Вона запропонувала прочитати їй розповiдь. Чи не пощастило. Вона запитала Софi, чи хоче вона ще раз подивитися "У пошуках Немо". Чи не пощастило. Вона навiть не хотiла дивитися "Русалочку". Це було рiдкiстю. Джесiка запропонувала разом iз нею розфарбувати її книжку-розмальовку Пiтера Коттонтейла (нi), запропонувала заспiвати пiснi "Чарiвника країни Оз" (нi), запропонувала наклеїти наклейки на фарбованi яйця на кухнi (нi).
  Зрештою, вона просто поклала Софi в лiжко i сiла поряд з нею. Щоразу, коли лунав гуркiт грому, Софi дивилася на неї так, нiби це був кiнець свiту.
  Джессiка намагалася думати про що завгодно, крiм Патрiка. Поки що їй це не вдалось.
  У параднi дверi постукали. Мабуть, то була Паула.
  - Незабаром повернуся, солодкий.
  - Нi, мамо.
  - Я не буду бiльше, нiж...
  Електроенергiя вимкнулася, а потiм знову увiмкнулась.
  "Це все, що нам потрiбно". Джессiка дивилася на настiльну лампу так, нiби хотiла, щоб вона не вимикалася. Вона тримала Софi за руку. Хлопець тримав її у смертельнiй хватцi. На щастя, свiтло залишилося увiмкненим. Дякую Тобi, Господи. "Мамi просто потрiбно вiдчинити дверi. Це Паула. Ти хочеш побачити Паулу, чи не так?
  "Я роблю."
  "Я скоро повернуся", - сказала вона. "Все буде гаразд?"
  Софi кивнула, незважаючи на те, що її губи тремтiли.
  Джесiка поцiлувала Софi в чоло, простягла їй Джулса, маленького бурого ведмежа. Софi похитала головою. Потiм Джессiка схопила Моллi, бежеву. Неа. Важко було стежити. У Софi були гарнi ведмедi та поганi ведмедi. Нарештi вона сказала "так" пандi Тiмотi.
  "Повертайся вiдразу ж."
  "Добре."
  Вона спустилася сходами, коли у дверi зателефонували один, два, три рази. Це не було схоже на Паулу.
  "Вже все гаразд", - сказала вона.
  Вона спробувала подивитися через скошене скло маленького вiконця дверей. Воно було досить затуманене. Все, що вона бачила, це габаритнi вогнi швидкої допомоги фургона на iншiй сторонi вулицi. Здавалося, навiть тайфуни не втримали Кармiн Аррабiату вiд щотижневого серцевого нападу.
  Вона вiдчинила дверi.
  То був Патрiк.
  Її першим iнстинктом було грюкнути дверима. Вона чинила опiр. На мить. Вона визирнула надвiр у пошуках машини спостереження. Вона цього не бачила. Вона не вiдчинила штормовi дверi.
  - Що ти тут робиш, Патрiку?
  - Джесс, - сказав вiн. - Ти мусиш мене вислухати.
  Гнiв почав наростати, борючись iз її страхами. - Бачиш, то частина, яку ти, здається, не розумiєш, - сказала вона. "Насправдi нi".
  "Джесс. Ну давай же. Це я." Вiн переступив iз однiєї ноги на iншу. Вiн був цiлком мокрим.
  "Менi? Хто я, чорт забирай, такий? Ви лiкували кожну з цих дiвчаток", - сказала вона. - Вам не спало на думку виступити з цiєю iнформацiєю?
  "Я приймаю багато пацiєнтiв", - сказав Патрiк. "Ви не можете очiкувати, що я запам'ятаю їх усi".
  Вiтер був гучним. Виття. Вони майже кричали, щоб їх почули.
  "Маячня сивої кобили. Все це було минулого року".
  Патрiк глянув на землю. "Можливо, я просто не хотiв. . ".
  "Що втрутитися? Ти, чорт забирай, жартуєш?"
  "Джесс. Якби ви могли просто...
  - Тобi не слiд тут перебувати, Патрiку, - сказала вона. "Це ставить мене у дуже незручну ситуацiю. Iди додому.
  "Боже мiй, Джесс. Ви справдi не думаєте, що я маю якесь вiдношення до цих, цих... . ".
  "Це хороше питання", - подумала Джесiка. Власне, у цьому й було питання.
  Джессiка вже збиралася вiдповiсти, коли пролунав гуркiт грому i електрика вiдключилася. Вогнi замиготiли, згасли, спалахнули.
  "Я. . . Я не знаю, що й думати, Патрiку.
  - Дай менi п'ять хвилин, Джесс. П'ять хвилин i я пiду.
  Джесiка побачила свiт болю у його очах.
  "Будь ласка", - сказав вiн. Вiн був наскрiзь мокрий, жалюгiдний у своїх благаннях.
  З безумством вона подумала про свою зброю. Воно зберiгалося в коморi нагорi, на верхнiй полицi, де воно завжди було. Насправдi вона думала про свою зброю i про те, чи зможе вона добратися до неї вчасно, якщо знадобиться.
  Через Патрiка.
  Все це не здавалося реальним.
  - Чи можу я хоча б зайти всередину? вiн спитав.
  Сперечатися не було сенсу. Вона прочинила штормовi дверi, коли крiзь неї пронiсся сильний стовп дощу. Джесiка повнiстю вiдчинила дверi. Вона знала, що на Патрiцi була команда, навiть якщо не бачила машини. Вона була озброєна i мала пiдтримку.
  Як би вона не намагалася, вона просто не могла повiрити, що Патрiк винний. Вони говорили не про якийсь злочин на ґрунтi пристрастi, а про якийсь момент безумства, коли вiн вийшов iз себе i зайшов надто далеко. Це було систематичне холоднокровне вбивство шести людей. Може, бiльше.
  Дайте їй докази судово-медичної експертизи, i тодi вона не матиме вибору.
  До того часу. . .
  Електроенергiя вимкнулася.
  Нагорi завила Софi.
  "Iсус Христос", - сказала Джесiка. Вона подивилася на другий бiк вулицi. У деяких будинках, здавалося, все ще була електрика. Чи це було свiтло свiчки?
  "Можливо, справа у вимикачi", - сказав Патрiк, проходячи всередину i проходячи повз неї. Де панель?
  Джессiка подивилася в пiдлогу, поклавши руки на стегна. Це було надто багато.
  "Унизу сходи до пiдвалу", - сказала вона, змирившись. "На обiдньому столi є лiхтарик. Але не думайте, що ми...
  "Мамо!" зверху.
  Патрiк зняв плащ. - Я перевiрю панель, а потiм пiду. Я обiцяю."
  Патрiк схопив лiхтарик i попрямував до пiдвалу.
  Джесiка прошаркала до сходiв у раптовiй темрявi. Вона пiднялася нагору i зайшла до кiмнати Софi.
  - Все гаразд, люба, - сказала Джесiка, сiдаючи на край лiжка. Обличчя Софi в темрявi виглядало крихiтним, круглим i зляканим. - Хочеш спуститися з мамою вниз?
  Софi похитала головою.
  "Ви впевненi?"
  Софi кивнула головою. - Тато тут?
  - Нi, люба, - сказала Джесiка, її серце впало. "Мамочка. . . Мамочка принесе свiчки, гаразд? Тобi подобаються свiчки.
  Софi знову кивнула.
  Джесiка вийшла зi спальнi. Вона вiдкрила шафу бiля ванни, порилася в коробцi з готельним милом, зразками шампунiв i кондицiонерiв. Вона згадала, як у кам'яному столiттi свого шлюбу приймала довгi розкiшнi ванни з пiною та ароматичними свiчками, розкиданими по ваннiй. Iнодi Вiнсент приєднувався до неї. Чомусь у той момент це здавалося чужим життям. Вона знайшла пару свiчок iз сандалового дерева. Вона дiстала їх iз коробки i повернулася до кiмнати Софi.
  Жодних матчiв, звичайно, не було.
  "Я скоро повернуся."
  Вона спустилася на кухню, її очi трохи звикли до темряви. Вона порилася в ящику для смiття, шукаючи сiрникiв. Вона знайшла пачку. Сiрники з її весiлля. Вона вiдчувала золоте тиснення "ДЖЕСIКА I ВIНСЕНТ" на глянцевiй обкладинцi. Саме те, що їй було потрiбне. Якби вона вiрила у такi речi, вона могла б подумати, що iснує змова з метою втягнути її у глибоку депресiю. Вона повернулася, щоб пiднятися нагору, коли почувся удар блискавки i звук скла, що розбивається.
  Вона пiдстрибнула вiд удару. Нарештi гiлка вiдламалася вiд вмираючого клена поруч iз будинком i розбилася об вiкно заднiх дверей.
  "О, стає все краще i краще", - сказала Джесiка. Дощ захльоснув кухню. Всюди було бите скло. "Сукiн син."
  Вона дiстала пластиковий мiшок для смiття з-пiд раковини та кiлька канцелярських кнопок iз кухонної пробкової дошки. Борючись з вiтром i поривчастим дощем, вона прикрiпила сумку до дверного отвору, намагаючись не порiзатися об осколки, що залишилися.
  Що, чорт забирай, було далi?
  Вона глянула вниз сходами в пiдвал i побачила промiнь Маглайта, що танцював у темрявi.
  Вона схопила сiрники i попрямувала до їдальнi. Вона порилася в ящиках клiтки i знайшла безлiч свiчок. Вона запалила з пiвдюжини або близько того, розставивши їх по їдальнi та вiтальнi. Вона повернулася нагору i запалила двi свiчки у кiмнатi Софi.
  "Краще?" вона спитала.
  - Краще, - сказала Софi.
  Джесiка простягла руку i витерла щоки Софi. "Свiтло за деякий час загориться. Добре?
  Софi кивнула, зовсiм не впевнена.
  Джесiка оглянула кiмнату. Свiчки непогано вигнали тiньових монстрiв. Вона поправила носа Софi i почула легкий смiшок. Вона тiльки дiсталася вершини сходiв, коли задзвонив телефон.
  Джессiка увiйшла до своєї спальнi i вiдповiла.
  "Привiт?"
  Її зустрiло неземне виття i шипiння. Насилу сказав: "Це Джон Шепард".
  Його голос звучав так, нiби вiн був на Мiсяцi. "Я ледве чую тебе. Як справи?
  "Ви там?"
  "Так."
  Телефонна лiнiя затрiщала. "Ми щойно отримали повiдомлення з лiкарнi", - сказав вiн.
  - Сказати ще раз? Джессiка сказала. Зв'язок був жахливим.
  - Хочеш, я подзвоню тобi на стiльниковий?
  - Добре, - сказала Джесiка. Потiм вона згадала. Камера була в машинi. Машина стояла у гаражi. "Нi, все гаразд. Вперед, продовжувати.
  "Ми щойно отримали звiт про те, що у Лорен Семанськi було в руцi".
  Щось про Лорен Семанськi. "Добре."
  "Це була частина кулькової ручки".
  "Що?"
  "У неї в руцi була зламана кулькова ручка", - кричав Шепард. "З церкви Святого Йосипа".
  Джессiка почула це досить ясно. Вона не хотiла. "Що ти маєш на увазi?"
  "На ньому був логотип та адреса Святого Йосипа. Ручка лiкарнi.
  Серце в неї похололо в грудях. Це не могло бути правдою. "Ви впевненi?"
  "У цьому немає жодних сумнiвiв", - сказав Шеперд. Його голос зривався. "Слухати ... група спостереження втратила Фаррелла ... Рузвельт затоплений до самого ...
  Тихий.
  "Джон?"
  Нiчого. Телефонну лiнiю було вiдключено. Джессiка натиснула кнопку на телефонi. "Привiт?"
  Її зустрiла густа похмура тиша.
  Джессiка повiсила трубку i пiдiйшла до шафи в коридорi. Вона глянула вниз сходами. Патрiк все ще був у пiдвалi.
  Вона полiзла до шафи, на верхню полицю, її думки кружляли.
  "Вiн питав про тебе", - сказала Анжела.
  Вона витягла "Глок" iз кобури.
  "Я прямував до будинку сестри в Манаюнк, - сказав Патрiк, - не бiльше нiж за двадцять футiв вiд все ще теплого тiла Бетанi Прайс".
  Вона перевiрила магазин зброї. Вiн був сповнений.
  Вчора до нього приходив лiкар, сказала Агнес Пiнскi.
  Вона зачинила магазин i поклала патрон. I почав спускатися сходами.
  
  Вiтер продовжував дмухати зовнi, тремтiли шибки у потрiсканих шибках.
  "Патрiк?"
  Жодної вiдповiдi.
  Вона дiсталася до пiднiжжя сходiв, пройшла через вiтальню, вiдчинила ящик у клiтцi, схопила старий лiхтарик. Вона натиснула перемикач. Мертвий. Звiсно. Дякую, Вiнсенте.
  Вона зачинила ящик.
  Гучнiше: "Патрiк?"
  Тиша.
  Ситуацiя дуже швидко виходила з-пiд контролю. Вона не збиралася йти до пiдвалу без свiтла. Нiзащо.
  Вона пiднялася до сходiв, а потiм пiднялася так безшумно, як тiльки могла. Вона брала Софi i кiлька ковдр, несла її на горище i зачиняла дверi. Софi буде нещасливою, але вона буде в безпецi. Джессiка знала, що їй потрiбно взяти пiд контроль себе та ситуацiю. Вона замикала Софi, дiставала свiй мобiльний телефон та викликала пiдкрiплення.
  - Все добре, солодкий, - сказала вона. "Все нормально."
  Вона взяла Софi на руки i мiцно обняла її. Софi здригнулася. Її зуби стукали.
  У мерехтливому свiтлi свiчок Джесiцi здалося, що вона щось бачить. Вона мала помилитися. Вона взяла свiчку, пiднесла її близько.
  Вона не помилилась. Там, на лобi Софi, був хрест, зроблений синiм крейдою.
  Вбивцi не було у хатi.
  Вбивця перебував у кiмнатi.
  OceanofPDF.com
  71
  П'ЯТНИЦЯ, 21:25
  Б IРН з'їжджав з бульвар РУЗВЕЛЬТА. Вулиця була затоплена. Голова розколювалася, зображення з ревом проносилися одна за одною: божевiльна бойня слайд-шоу.
  Вбивця переслiдував Джесiку та її дочку.
  Бiрн подивився на лотерейний квиток, який убивця вклав у руки Крiстi Гамiльтон, i спочатку не помiтив його. Нiхто з них цього не зробив. Коли лабораторiя розкрила номер, все зрозумiли. Ключем до розгадки був не лотерейний агент. Пiдказкою був номер.
  Лабораторiя визначила, що кiлькiсть Великої четвiрки, обрана вбивцею, була 9-7-0-0.
  Адреса парафiяльного приходу церкви Святої Катерини була 9700 Франкфорд-авеню.
  Джесiка була близькою. Вбивця Розарiя зiпсував дверi в церквi Святої Катерини три роки тому i мав намiр покласти край своєму божевiллям сьогоднi ввечерi. Вiн мав намiр вiдвести Лорен Семанськi до церкви i зробити там на вiвтарi останню з п'яти скорботних таємниць.
  Розп'яття.
  Те, що Лорен чинила опiр i втекла, тiльки затримало його. Коли Бiрн торкнувся зламаною кульковiй ручцi в руцi Лорен, вiн зрозумiв, куди врештi-решт подався вбивця i хто стане його останньою жертвою. Вiн негайно зателефонував до Восьмого округу, який направив до церкви пiвдюжини офiцерiв та пару патрульних машин до будинку Джесiки.
  Єдиною надiєю Бiрна було те, що вони не запiзнилися.
  
  Вуличнi лiхтарi згасли, як i свiтлофори. Вiдповiдно, як завжди, коли траплялися подiбнi речi, всi у Фiладельфiї розучилися керувати машиною. Бiрн дiстав стiльниковий телефон i знову зателефонував Джессiцi. Вiн отримав сигнал "зайнято". Вiн скуштував її мобiльний телефон. Вiн продзвенiв п'ять разiв, а потiм переключився на її голосову пошту.
  Давай, Джесс.
  Вiн зупинився на узбiччi, заплющив очi. Для тих, хто нiколи не вiдчував жорстокого болю вiд нестримної мiгренi, не могло бути досить багатого пояснення. Вогнi зустрiчних машин палили йому очi. Помiж спалахами вiн побачив тiла. Не крейдянi обриси мiсця злочину пiсля санацiї слiдства, а люди.
  Тесса Уеллс охоплює колону руками та ногами.
  Нiколь Тейлор ховають у полi яскравих квiтiв.
  Бетанi Прайс та її бритвений вiнець.
  Крiстi Хемiлтон, просочена кров'ю.
  Їхнi очi були розплющенi, запитуючи, благаючи.
  Благаючи його.
  П'яте тiло було йому зовсiм незрозумiле, але вiн знав достатньо, щоб потрясти його до глибини душi.
  П'яте тiло було лише маленькою дiвчинкою.
  OceanofPDF.com
  72
  П'ЯТНИЦЯ, 21:35
  ДЖЕСИКА зачинили дверi спальнi. Замкнув. Їй довелося розпочати iз найближчої територiї. Вона пошукала пiд лiжком, за фiранками, у шафi свою зброю попереду.
  Порожнiй.
  Якось Патрiк пiднявся нагору i перехрестив лоб Софi. Вона спробувала поставити Софi м'яке питання з цього приводу, але її маленьку дiвчинку, схоже, було травмовано.
  Ця iдея викликала у Джесiки не лише нудоту, а й лють. Але зараз її ворогом була лють. Її життя було пiд загрозою.
  Вона знову сiла на лiжко.
  - Ти маєш слухати маму, гаразд?
  Софi дивилася, нiби була в шоцi.
  "Милий? Слухайся маму".
  Мовчання дочка.
  "Мама збирається застелити постiль у шафi, гаразд? Як кемпiнг. Добре?
  Софi не вiдреагувала.
  Джесiка пробралася до шафи. Вона вiдсунула все назад, зiрвала з лiжка постiльну бiлизну i створила iмпровiзоване лiжко. Це розбило їй серце, але вона не мала вибору. Вона витягла з шафи все iнше i кинула на пiдлогу все, що могло завдати Софi шкоди. Вона пiдняла дочку з лiжка, борючись зi сльозами лютi та жаху.
  Вона поцiлувала Софi, потiм зачинила дверi комори. Вона повернула ключ вiд церкви i поклала його до кишенi. Вона схопила свою зброю та вийшла з кiмнати.
  
  ВСI СВIЧКИ, ЯКI ВОНА запалила в хатi, погасли. Надворi завивав вiтер, але в хатi була труна тиша. Це була п'янка темрява, яка, здавалося, поглинала все, до чого торкалася. Джессiка бачила все, що знала, у своєму розумi, а не очима. Спускаючись сходами, вона обмiрковувала планування вiтальнi. Стiл, стiльцi, шафа, шафа з телевiзором, аудiо- та вiдеоапаратурою, диванчики. Все це було так знайоме i так чуже водночас. У кожнiй тiнi була чудовисько; кожен контур - загроза.
  Вона проходила квалiфiкацiю на полiгонi щороку, коли працювала полiцейським, пройшла курс тактичної пiдготовки iз бойовою стрiляниною. Але це нiколи не мало бути її домом, її притулком вiд божевiльного свiту зовнi. Це було мiсце, де грала її дiвчинка. Тепер це мiсце стало полем битви.
  Коли вона торкнулася останньої сходинки, вона зрозумiла, що робить. Вона залишила Софi одну нагорi. Невже вона справдi очистила весь поверх? Вона скрiзь оглянула? Чи усунула вона всi можливi загрози?
  "Патрiк?" вона сказала. Голос її звучав слабо, жалiбно.
  Нема вiдповiдi.
  Холодний пiт покривав її спину та плечi, стiкаючи до талiї.
  Потiм голосно, але не так голосно, щоб налякати Софi: "Послухай. Патрiк. У мене в руцi зброя. Я не трахкаю. Менi потрiбно побачити тебе тут прямо зараз. Ми поїдемо до центру мiста, розберемося з цим. Не роби цього зi мною".
  Холодне мовчання.
  Просто вiтер.
  Патрiк узяв її Маглайт. Це був єдиний лiхтарик у будинку. Вiтер задрiбенчав у шибках, що призвело до низького, пронизливого виття, схожого на поранену тварину.
  Джесiка увiйшла на кухню, щосили намагаючись зосередитися в темрявi. Вона рухалася повiльно, притискаючи лiве плече до стiни, бiк, протилежний стрiляючiй руцi. Якби їй довелося, вона могла б притиснути її спиною до стiни та розгорнути зброю на 180 градусiв, захищаючи свiй тиловий фланг.
  На кухнi було чисто.
  Перш нiж вiдкотити одвiрок у вiтальню, вона зупинилася, прислухалася, прислухаючись до нiчних звукiв. Хтось стогнав? Плач? Вона знала, що це не Софi.
  Вона прислухалася, обшукуючи будинок у пошуках звуку. Це минулося.
  З отвору заднiх дверей Джесiка вiдчула запах дощу на ранньому весняному ґрунтi, земляному та вологому. Вона зробила крок уперед у темрявi, її нога хруснула бите скло на пiдлозi кухнi. Вiтер подув, ляскаючи краями чорного пластикового пакета, приколотого до отвору.
  Повернувшись до вiтальнi, вона згадала, що її ноутбук стоїть на маленькому столi. Якщо вона не помилилася i якщо цiєї ночi пощастить, акумулятор повнiстю заряджений. Вона пiдiйшла до столу та вiдкрила ноутбук. Екран ожив, двiчi мигнув, а потiм залив вiтальню молочно-блакитним свiтлом. Джесiка щiльно заплющила очi на кiлька секунд, а потiм розплющила їх. Свiтла було достатньо, щоб побачити. Кiмната вiдчинилася перед нею.
  Вона перевiрила за подвiйними сидiннями, у слiпiй зонi поряд iз шафою. Вона вiдчинила шафу для верхнього одягу бiля вхiдних дверей. Все пусто.
  Вона перетнула кiмнату i пiдiйшла до шафи, в якiй стояв телевiзор. Якщо вона не помилялася, Софi залишила своє електронне цуценя для прогулянок в однiй iз скриньок. Вона вiдчинила його. Яскрава пластикова морда дивилася назад.
  Так.
  Джессiка дiстала з багажника батарейки типу D i пiшла до їдальнi. Вона засунула їх у лiхтарик. Воно спалахнуло до життя.
  "Патрiк. Це серйозний бiзнес. Ти повинен менi вiдповiсти.
  Вона не чекала на вiдповiдь. Вона не отримала жодного.
  Вона глибоко зiтхнула, зосередилася i поступово спустилася сходами до пiдвалу. У пiдвалi було темно. Патрiк вимкнув Маглайт. На пiвдорозi Джессiка зупинилася i провела променем лiхтаря по всiй ширинi кiмнати, схрестивши зброю. Те, що зазвичай було таким нешкiдливим - пральна машина i сушарка, раковина, пiч i пом'якшувач води, ключки для гольфу, лiтнi меблi та вся iнша сумiш їхнього життя - тепер було в собi небезпека, що вимальовується з довгих тiней.
  Все було саме так, як вона чекала.
  Окрiм Патрiка.
  Вона продовжила спускатися сходами. Праворуч вiд неї була глуха нiша, нiша, в якiй були автоматичнi вимикачi та електрична панель. Вона направила свiтло якнайдалi в нiшу i побачила щось, вiд чого в неї перехопило подих.
  Телефонна розподiльча коробка.
  Телефон не вимкнувся через грозу.
  Провiди, що звисають iз розподiльчої коробки, сказали їй, що лiнiя обiрвана .
  Вона поставила ногу на бетонну пiдлогу пiдвалу. Вона знову провела лiхтарем по кiмнатi. Вона почала задкувати назад до передньої стiни, коли мало не спiткнулася про щось. Щось важке. Металик. Вона обернулася i побачила, що це одна з її вiльних ваг, десятифунтова штанга.
  I тодi вона побачила Патрiка. Вiн лежав обличчям униз на бетонi. Поруч iз його ногами лежав ще один десятифунтовий вантаж. Виявилося, що вiн упав на нього, задкуючи вiд телефонної будки.
  Вiн не рухався.
  "Вставай", - сказала вона. Голос її звучав хрипко та слабо. Вона потягла курок назад на "Глок". Клацання луною вiдбилося вiд стiн блокiв. "Отримувати . . . чорт забирай. . . вгору ."
  Вiн не рухався.
  Джессiка пiдiйшла ближче i штовхнула його ногою. Нiчого. Жодної вiдповiдi. Вона опустила молот назад, спрямувавши його на Патрiка. Вона нахилилася, обвила рукою його шию. Вона помацала пульс. Воно було там, сильне.
  Але була i вогкiсть.
  Її рука витягла кров.
  Джесiка вiдсахнулася.
  Виявилося, що Патрiк обiрвав телефонну лiнiю, а потiм спiткнувся про штангу i знепритомнiв.
  Джессiка схопила Маглайт, що лежав на пiдлозi поруч iз Патрiком, потiм побiгла нагору i вибiгла через параднi дверi. Їй треба було дiстатися мобiльного телефону. Вона вийшла на ґанок. Дощ продовжував барабанити по навiсi над головою. Вона глянула надвiр. У всьому кварталi не було свiтла. Вона бачила гiлки, що вистилали вулицю, мов кiстки. Вiтер посилився i за лiченi секунди облив її водою. Вулиця була порожня.
  Крiм фургона швидкої допомоги. Вогнi стоянки були вимкненi, але Джессiка почула звук двигуна i побачила вихлоп. Вона сховала зброю в кобуру та побiгла через вулицю через потiк.
  Медик стояв позаду фургона i збирався зачинити дверi. Вiн повернувся до Джесiки, коли вона пiдiйшла.
  "У чому рiч?" вiн спитав.
  Джессiка побачила iдентифiкацiйну бирку на його куртцi. Його звали Дрю.
  "Дрю, я хочу, щоб ти мене послухав", - сказала Джесiка.
  "Добре."
  Я офiцер полiцiї. У моїй хатi є поранений".
  "Як погано?"
  - Я не впевнений, але хочу, щоб ти мене вислухав. Чи не розмовляй.
  "Добре."
  "Мiй телефон вимкнено, електрика вимкнена. Менi потрiбно, щоб ти зателефонував до служби дев'ять-один-один. Скажiть їм, що офiцеру потрiбна допомога. Менi потрiбнi тут усi полiцейськi та його матерi. Подзвони, а потiм приїжджай до мене додому. Вiн у пiдвалi.
  Сильний порив вiтру зазнав дощу через вулицю. Листя i смiття кружляли бiля її нiг. Джесiка виявила, що їй доводиться кричати, щоби її почули.
  "Ви розумiєте?" Джесiка кричала.
  Дрю схопив сумку, зачинив заднi дверi фургона швидкої допомоги та пiдняв рацiю. "Ходiмо."
  OceanofPDF.com
  73
  П'ЯТНИЦЯ, 21:45
  РУХ ПОЛЗЛО ПО КОТМАН-АВЕНЮ. Бiрн знаходився менш нiж за пiвмилi вiд будинку Джесiкi. Вiн пiдiйшов до кiлькох провулкiв i виявив, що вони заблокованi гiлками та електричними проводами або надто затопленi, щоб пройти.
  Машини обережно наближалися до затоплених дiлянок дороги, майже на холостому ходi. Коли Бiрн наблизився до вулицi Джессiкi, мiгрень розрослася на повну силу. Звуковий сигнал автомобiля змусив його мiцно схопити кермо, зрозумiвши, що вiн вiв машину iз заплющеними очима.
  Йому треба було дiстатися Джессiки.
  Вiн припаркував машину, перевiрив свою зброю та вийшов.
  Вiн був лише за кiлька кварталiв звiдси.
  Мiгрень посилилася, коли вiн пiдняв комiр проти вiтру. Борючись iз поривами дощу, вiн знав це. . .
  Вiн у домi.
  Закривати.
  Вiн не очiкував, що вона запросить усередину когось ще. Вiн хоче, щоб вона належала лише йому. Має плани на неї та її дочку.
  Коли iнший чоловiк увiйшов до парадних дверей, його плани змiнилися. . .
  OceanofPDF.com
  74
  П'ЯТНИЦЯ, 21:55
  . . . змiнено, але не змiнено.
  Навiть у Христа були перешкоди цього тижня. Фарисеї намагалися зловити Його, змусивши Його вимовити блюзнерство. Юда, звичайно, видав Його первосвященикам, сказавши їм, де можна знайти Христа.
  Христа цього не зупинило.
  Я теж не стримуватимуся.
  Я розберуся з непроханим гостем, цим Iскарiот.
  У цьому темному пiдвалi я примушу цього зловмисника поплатитись життям.
  OceanofPDF.com
  75
  П'ЯТНИЦЯ, 21:55
  КОЛИ ВОНИ ВХОДИЛИ В БУДИНОК, Джесiка вказала Дрю на пiдвал.
  "Вiн унизу сходiв i праворуч", - сказала вона.
  - Чи можете ви розповiсти менi щось про його травми? - Запитав Дрю.
  "Я не знаю", сказала Джесiка. "Вiн непритомний".
  Коли фельдшер спускався сходами до пiдвалу, Джессiка почула, як вiн зателефонував у службу екстреної допомоги.
  Вона пiднялася сходами до кiмнати Софi. Вона вiдчинила дверi шафи. Софi прокинулася i сiла, загубившись у лiсi пальто та штанiв.
  - Ти добре, дитино? вона спитала.
  Софi залишалася байдужою.
  "Мама тут, солодка. Мама тут.
  Вона взяла Софi на руки. Софi обвила її шию рученятами. Тепер вони були у безпецi. Джесiка вiдчувала, як серце Софi б'ється поруч iз нею.
  Джесiка пройшла через спальню до переднiх вiкон. Вулиця була затоплена лише частково. Вона чекала на пiдкрiплення.
  - Мем?
  Дрю дзвонив їй.
  Джесiка пiднялася нагору сходами. "У чому рiч?"
  - Е-е, ну, я не знаю, як тобi це сказати.
  "Скажи менi що?"
  Дрю сказав: "У пiдвалi нiкого немає".
  OceanofPDF.com
  76
  П'ЯТНИЦЯ, 22:00
  Б IРН ПОВЕРНУВ ЗА КУТ, вийшовши на темряву вулицi. Борючись iз вiтром, йому довелося обминати величезнi гiлки дерев, що лежали впоперек тротуару та дороги. Вiн бачив мерехтливi вогнi в деяких вiкнах, тiнi, що стрибали на жалюзi. Вдалинi вiн побачив електричний провiд через машину.
  Патрульних машин Восьмого не було. Вiн знову спробував зателефонувати по мобiльному. Нiчого. Жодного сигналу взагалi.
  Вiн був у будинку Джесiки лише один раз. Йому довелося придивитися, щоб перевiрити, чи пам'ятає вiн, який це будинок. Вiн не робив.
  Звичайно, це була одна з найгiрших частин життя у Фiладельфiї. Навiть пiвнiчно-схiдна Фiладельфiя. Iнодi все виглядало однаково.
  Вiн стояв перед близнюком, який виглядав знайомим. За вимкнених лiхтарiв це було важко сказати. Вiн заплющив очi i спробував згадати. Образи Вбивцi Розарiю затьмарювали все iнше, мов молотки, що падали на стару ручну машинку, м'який грифель на яскравому бiлому паперi, розмазане чорне чорнило. Але вiн був надто близько, щоб розглянути слова.
  OceanofPDF.com
  77
  П'ЯТНИЦЯ, 22:00
  Д. РЮ чекав унизу сходiв у пiдвал. Джессiка запалила свiчки на кухнi, потiм посадила Софi на один iз стiльцiв в обiднiй зонi. Вона поклала свою зброю на холодильник.
  Вона спустилася сходами. Пляма кровi на бетонi все ще там. Але Патрiк ним не був.
  "Диспетчерська повiдомила, що їде пара патрульних машин", - сказав вiн. - Але я боюся, що тут немає нiкого.
  "Ви впевненi?"
  Дрю висвiтлив пiдвал лiхтарем. "Ну, ну, якщо в тебе немає таємного виходу звiдси, вiн, мабуть, пiднявся сходами".
  Дрю направив лiхтарик вгору сходами. На сходах не було кривавих слiдiв. Одягнувши латекснi рукавички, вiн опустився на колiна i торкнувся кровi на пiдлозi. Вiн сплiв два пальцi разом.
  - Ви хочете сказати, що вiн щойно був тут? вiн спитав.
  "Так", сказала Джесiка. "Двi хвилини тому. Як тiльки я побачив його, я побiг нагору й униз пiд'їзною дорiжкою".
  "Як вiн отримав травму?" вiн спитав.
  "Не маю уявлення."
  "З тобою все гаразд?"
  "Я в порядку."
  "Ну, полiцiя буде тут будь-якої секунди. Вони можуть дати цьому мiсцю хороший огляд. Вiн пiдвiвся. - А до того часу ми, мабуть, будемо тут у безпецi.
  Що? Джессiка подумала.
  Мабуть, ми будемо тут у безпецi?
  - З твоєю донькою все гаразд? вiн спитав.
  Джесiка дивилася на чоловiка. Холодна рука стиснула її серце. "Я нiколи не казав тобi, що маю маленьку дiвчинку".
  Дрю зняв рукавички i кинув їх у сумку.
  У променi лiхтарика Джесiка побачила синi плями крейди на його пальцях i глибоку подряпину на тильнiй сторонi правої руки, в той же момент вона помiтила ноги Патрiка, що виходять з-пiд сходiв.
  I вона знала. Ця людина нiколи не дзвонила у 911. Нiхто не приходив. Джессiка побiгла. До сходiв. До Софi. Для безпеки. Але не встигла вона поворухнути рукою, як iз темряви вилетiв пострiл.
  Ендрю Чейз був поруч iз нею.
  OceanofPDF.com
  78
  П'ЯТНИЦЯ, 22:05
  ЦЕ БУВ НЕ ПАТРИК ФАРРЕЛ. Коли Бiрн переглянув файли у лiкарнi, все стало на свої мiсця.
  Крiм лiкування у Патрiка Фаррелла у вiддiленнi невiдкладної допомоги Святого Йосипа, єдине, що поєднувало всiх п'ятьох дiвчаток, - це служба швидкої допомоги. Усi вони жили у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Усi вони користувалися послугами Glenwood Ambulance Group.
  Їх усiх спочатку лiкував Ендрю Чейз.
  Чейз знав Саймона Клоуза, i Саймон поплатився за цю близькiсть своїм життям.
  У день смертi Нiколь Тейлор не намагалася написати "ПАРКХЕРСТ" на долонi. Вона намагалася написати "ФАРМЕДИК".
  Бiрн вiдкрив свiй мобiльний телефон i востаннє зателефонував до служби 911. Нiчого. Вiн перевiрив статус. Жодних барiв. Вiн не отримував сигналу. Патрульнi машини не встигли вчасно.
  Йому доведеться дiяти поодинцi.
  Бiрн стояв перед близнюком, намагаючись захистити очi вiд дощу.
  То був той самий будинок?
  Подумай, Кевiн. Якi пам'ятки вiн побачив того дня, коли пiдiбрав її? Вiн не мiг пригадати.
  Вiн повернувся i глянув назад.
  Фургон припаркувався перед будинком. Група швидкої допомоги Гленвуд.
  То був будинок.
  Вiн витяг зброю, зарядив патрон i поспiшив пiд'їзною дорiжкою.
  OceanofPDF.com
  79
  П'ЯТНИЦЯ, 22:10
  ДЖЕСИКА ВИБРАЛАСЯ з глибини непроникного туману. Вона сидiла на пiдлозi у власному пiдвалi. Було майже темно. Вона спробувала ввести обидва цi факти до рiвняння, але не отримала прийнятних результатiв.
  А потiм реальнiсть iз ревом повернулася.
  Софi.
  Вона спробувала стати на ноги, але її ноги не реагували. Вона нiчим була пов'язана. Потiм вона згадала. Їй щось вкололи. Вона доторкнулася до шиї, куди встромилась голка, i вiдсмикнула на пальцi краплю кровi. У слабкому свiтлi лiхтаря позаду неї крапка почала розпливатися. Тепер вона зрозумiла жах, який пережили п'ятьох дiвчаток.
  Але вона була дiвчинкою. Вона була жiнкою. Полiцейський.
  Її рука iнстинктивно потяглася до стегна. Тут пусто. Де її зброя?
  Вгору сходами. Вгорi холодильника.
  Дермо.
  На мить вона вiдчула нудоту: свiт поплив, пiдлога, здавалося, коливалася пiд нею.
  "Знаєте, до цього не повинно було дiйти", - сказав вiн. "Але вона боролася iз цим. Якось вона спробувала сама його викинути, але потiм боролася iз цим. Я бачив це знову i знову".
  Голос пролунав позаду неї. Звук був низьким, розмiреним, сповненим меланхолiї глибокої особистої втрати. Вiн усе ще тримав лiхтарик. Промiнь танцював i грав по кiмнатi.
  Джесiцi хотiлося вiдреагувати, поворухнутися, накинутися. Її дух був готовий. Її плоть була нездатна.
  Вона була вiч-на-вiч iз Вбивцею Розарiя. Вона думала, що пiдкрiплення вже у дорозi, але це не так. Нiхто не знав, що вони там були разом. У її головi промайнули образи його жертв. Крiстi Хемiлтон просочилася всiєю цiєю кров'ю. Корона з колючого дроту на головi Бетан Прайс.
  Вона мала змусити його говорити. "Що . . . що ти маєш на увазi?"
  "У них були всi можливостi в життi", - сказав Ендрю Чейз. "Всi вони. Але вони цього не хотiли, чи не так? Вони були яскравими, здоровими, цiлими. Їм цього було замало".
  Джесiцi вдалося глянути на верх сходiв, молячись, щоб вона не побачила там маленьку фiгурку Софi.
  "У цих дiвчат було все, але вони вирiшили все це викинути", - сказав Чейз. "А навiщо?"
  Вiтер завивав за вiкнами пiдвалу. Ендрю Чейз почав ходити, промiнь його лiхтарика стрибав у темрявi.
  "Який шанс був у моєї маленької дiвчинки?" вiн спитав.
  "У нього є дитина", - подумала Джесiка. Це добре.
  - Маєш маленьку дiвчинку? вона спитала.
  Її голос звучав вiдсторонено, наче вона говорила через металеву трубу.
  "У мене була маленька дiвчинка", - сказав вiн. "Вона навiть не вийшла за ворота".
  "Що сталося?" Збирати слова ставало дедалi важче. Джессiка не знала, чи варто їй змусити цю людину пережити якусь трагедiю, але вона не знала, що робити.
  "Ви були там."
  Я там був? Джессiка подумала. Про що, чорт забирай, вiн говорить?
  - Я не розумiю, що ти маєш на увазi, - сказала Джесiка.
  "Все в порядку", сказав вiн. - То була не твоя провина.
  "Мiй . . . вина?"
  - Але тiєї ночi свiт збожеволiв, чи не так? О, так. Зло вирвалося на вулицi цього мiста, i вибухнула велика буря. Мою маленьку дiвчинку принесли на поталу. Праведники здобули нагороду". Його голос пiдвищувався по висотi та частотi. "Сьогоднi ввечерi я погашу всi борги".
  "О Боже мiй", - подумала Джесiка, i спогади про те жорстоке святвечiр наринули на неї на хвилi нудоти.
  Вiн говорив про Кетрiн Чейз. Жiнка, у якої стався викидень у своїй патрульнiй машинi. Ендрю та Кетрiн Чейз.
  "У лiкарнi вони говорили щось на кшталт: "О, не хвилюйся, ти завжди можеш народити ще одну дитину". Вони не знають. Для нас iз Кiттi це нiколи не було однаковим. За всiх так званих чудес сучасної медицини врятувати мою дiвчинку не змогли, i Господь вiдмовив нам ще в однiй дитинi".
  "Це ... в ту нiч нiхто не винен", - сказала Джессiка. "Це був жахливий шторм. Ти пам'ятаєш."
  Чейз кивнув головою. "Я все добре пам'ятаю. Менi знадобилося майже двi години, щоб дiстатися Святої Катерини. Я молився покровителю моєї дружини. Я принiс свою жертву. Але моя маленька дiвчинка не повернулася".
  "Свята Катерина", подумала Джесiка. Вона мала рацiю.
  Чейз схопив нейлонову сумку, яку принiс iз собою. Вiн кинув його на пiдлогу поряд iз Джесiкою. "I ви дiйсно думаєте, що суспiльству не вистачатиме такої людини, як Вiллi Кройц? Вiн був педерастом. Варвар. Вiн був найнижчою формою людського життя".
  Вiн полiз у сумку i почав виймати речi. Вiн поклав їх на пiдлогу поряд iз правою ногою Джесiки. Вона поволi опустила очi. Був акумуляторний дриль. Там була котушка вiтрильної нитки, величезна вигнута голка та ще один скляний шприц.
  "Дивно, що деякi чоловiки кажуть вам так, нiби вони цим пишаються", - сказав Чейз. "Дещо пiнт бурбона. Декiлька перкоцетiв. Усi їхнi жахливi таємницi випливають назовнi".
  Вiн почав втягувати нитку в голку. Незважаючи на гнiв та лють у його голосi, його руки були твердi. - А покiйний лiкар Паркхерст? вiн продовжив. "Людина, яка використала своє становище, щоб полювати на молодих дiвчат? Будь ласка. Вiн нiчим не вирiзнявся. Єдине, що вiдрiзняло його вiд таких людей, як мiстер Кройц, - це родовiд. Тесса розповiла менi все про лiкаря Паркгерста.
  Джессiка спробувала заговорити, але змогла. Весь її страх зiйшов нанiвець. Вона вiдчувала, що то втрачає свiдомiсть, то втрачає її.
  - Скоро ти зрозумiєш, - сказав Чейз. "В великодню недiлю буде воскресiння".
  Вiн поклав голку з ниткою на пiдлогу i опинився за кiлька дюймiв вiд обличчя Джессiки. У тьмяному свiтлi його очi здавались бордовими. "Господь попросив у Авраама дитину. I тепер Господь попросив мене про твого".
  "Будь ласка, нi", - подумала Джесiка.
  "Настав час", - сказав вiн.
  Джессiка спробувала поворухнутися.
  Вона не могла.
  Ендрю Чейз пiднявся сходами.
  Софi.
  
  ДЖЕСИКА ВIДКРИЛА ОЧI. Як довго вона була вiдсутня? Вона знову спробувала поворухнутися. Вона вiдчувала свої руки, але не ноги. Вона спробувала перевернутись на бiк, але не вийшло. Вона спробувала доповзти до пiднiжжя сходiв, але зусилля було надто велике.
  Вона була одна?
  Вiн пiшов?
  Тепер горiла єдина свiчка. Вiн розташовувався на сушарцi i вiдкидав довгi мерехтливi тiнi на недобудовану стелю пiдвалу.
  Вона напружила слух.
  Вона знову кивнула, прокидаючись за кiлька секунд.
  Кроки позаду неї. Було так важко тримати очi розплющеними. Так важко. Її кiнцiвки здавалися кам'яними.
  Вона повернула голову так далеко, як тiльки могла. Коли вона побачила Софi в обiймах цього монстра, крижаний дощ сполоснув їй начинки.
  Нi, подумала вона.
  Нi!
  Вiзьмiть мене.
  Я правий тут. Вiзьмiть мене!
  Ендрю Чейз поклав Софi на пiдлогу поряд iз нею. Очi Софi були заплющенi, її тiло обм'якло.
  У венах Джесiкi адреналiн боровся з наркотиком, який вiн їй дав. Якби вона могла просто встати i вистрiлити в нього хоч раз, вона знала, що могла б завдати йому шкоди. Вiн був важчий за неї, але приблизно такого ж зросту. Один удар. З люттю i гнiвом, що вирували всерединi, це було все, що їй було потрiбно.
  Коли вiн на мить вiдвернувся вiд неї, вона побачила, що вiн знайшов її "Глок". Тепер вiн тримав його за поясом штанiв.
  З його поля зору Джессiка присунулася на дюйм ближче до Софi. Здавалося, цi зусилля її повнiстю втомили. Їй треба було вiдпочити.
  Вона спробувала перевiрити, чи дихає Софi. Вона не могла сказати.
  Ендрю Чейз знову повернувся до них iз дрилем у руцi.
  "Настав час молитися", - сказав вiн.
  Вiн полiз у кишеню i витяг болт iз квадратним пiдголовком.
  "Приготуй їй руки", - сказав вiн Джесiцi. Вiн опустився на колiна i вклав акумуляторний дриль у праву руку Джесiки. Джессiка вiдчула, як жовч пiдступила до її горла. Їй буде погано.
  "Що?"
  "Вона лише спить. Я дав їй лише невелику кiлькiсть мiдазоламу. Просвердли їй руки, i я залишу її живою. Вiн дiстав з кишенi резинку i надiв її на зап'ястя Софi. Вiн вклав чотки мiж її пальцями. Розарiй без десятилiть. "Якщо ти цього не зробиш, то я зроблю. Тодi я пошлю її до Бога прямо на твоїх очах".
  "Я. . . Я не можу. . ".
  - Маєш тридцять секунд. Вiн нахилився вперед, натиснув вказiвним пальцем правої руки Джесiки на спусковий гачок дриля, перевiряючи її. Акумулятор повнiстю заряджений. Звук обертової сталi викликав нудоту. "Зроби це зараз, i вона житиме".
  Софi подивилася на Джесiку.
  "Вона моя дочка", - видавила Джесiка.
  Обличчя Чейза залишалося невблаганним i непроникним. Свiчок, що танцював, вiдкидав довгi тiнi на його обличчя. Вiн вийняв з-за пояса "Глок", вiдсмикнув курок i приставив пiстолет до голови Софi. - Маєш двадцять секунд.
  "Чекати!"
  Джесiка вiдчула, як її сили йдуть i повертаються. Її пальцi тремтiли.
  "Подумайте про Авраама", - сказав Чейз. "Подумайте про рiшучiсть, яка привела його до вiвтаря. Ти можеш це зробити.
  "Я. . . Я не можу.
  "Ми всi повиннi жертвувати".
  Джесiцi довелося зупинитися.
  Мав бути.
  "Добре", сказала вона. "Добре." Вона стиснула в руцi рукоятку дрилi. Було вiдчуття тяжкостi та холоду. Вона кiлька разiв перевiряла спусковий гачок. Свердло вiдреагувало, вугiльний свердло задзижчало.
  - Пiднеси її ближче, - сказала Джессiка. "Я не можу до неї додзвонитися".
  Чейз пiдiйшов i пiдняв Софi. Вiн поставив її всього за кiлька дюймiв вiд Джесiки. Зап'ястi Софi були пов'язанi разом, руки Софi були складенi у молитвi.
  Джесiка повiльно пiдняла дриль i на мить поклала її собi на колiна.
  Вона згадала своє перше тренування з медицинболу у спортзалi. Пiсля двох чи трьох повторень вона захотiла пiти. Вона лежала на спинi, на килимку, з важким м'ячем у руках, зовсiм виснажена. Вона не могла цього зробити. Бiльше жодного представника. Вона нiколи не стане боксером. Але перш нiж вона встигла здатися, зморщений старий важкоатлет, який сидiв там i спостерiгав за нею - давнiй член тренажерного залу Фрейзера, людина, яка колись вивiв Соннi Лiстона на дистанцiю - сказав їй, що бiльшостi людей, якi зазнають невдачi, не вистачає сили. їм бракує волi.
  Вона нiколи не забувала його.
  Коли Ендрю Чейз обернувся, щоб вiдiйти, Джессiка зiбрала всю свою волю, всю свою рiшучiсть, всю свою силу. Вона матиме один шанс врятувати свою дочку, i зараз настав час скористатися цим шансом. Вона натиснула на спусковий гачок, зафiксувавши його в положеннi "ВКЛ", потiм штовхнула свердло вгору, сильно, швидко i потужно. Довге свердло увiйшло глибоко в лiву частину паху Чейза, пронизавши шкiру, м'язи i плоть, увiрвавшись далеко в його тiло, знайшовши i розiрвавши стегнову артерiю. Теплий потiк артерiальної кровi ринув в обличчя Джессiки, на мить заслiпивши її i змусивши поперхнутися. Чейз скрикнув вiд болю, вiдсахнувся назад, закружляв, його ноги почали пiддаватися, а лiва рука затиснула дiрку в штанах, намагаючись зупинити потiк. Мiж його пальцями текла кров, шовковиста i чорна у тьмяному свiтлi. Рефлекторно вiн вистрiлив з "Глока" в стелю, рев зброї величезний у замкнутому просторi.
  Джесiка насилу стала на колiна, у вухах дзвенiло, тепер її пiдживлювало адреналiном. Їй довелося стати мiж Чейзом i Софi. Довелося переїхати. Довелося якось пiдвестися на ноги i встромити свердло йому в серце.
  Крiзь червону плiвку кровi на очах вона побачила, як Чейз звалився на пiдлогу i випустив пiстолет. Вiн був на пiвдорозi до пiдвалу. Вiн закричав, знявши ремiнь i накинувши його на верхню частину лiвого стегна, кров покривала його ноги i розтiкалася по пiдлозi. Вiн затягнув джгут з пронизливим диким завиванням.
  Чи зможе вона пiдтягти себе до зброї?
  Джессiка спробувала пiдповзти до нього, її руки ковзали у кровi, борючись за кожен дюйм. Але перш нiж вона встигла скоротити вiдстань, Чейз пiдняв закривавлений Глок i повiльно пiднявся на ноги. Вiн похитнувся вперед, тепер уже в манiї, як смертельно поранена тварина. Всього за кiлька футiв звiдси. Вiн помахав собi пiстолетом, його обличчя перетворилося на змучену посмертну маску агонiї.
  Джессiка спробувала пiдвестися. Вона не могла. Їй залишалося сподiватися, що Чейз пiдiйде ближче. Вона пiдняла дриль двома руками.
  Чейз увiйшов.
  Зупинився.
  Вiн був недостатньо близько.
  Вона не могла добратися до нього. Вiн уб'є їх обох.
  В цей момент Чейз глянув у небо i закричав, неземний звук наповнив кiмнату, будинок, свiт, i саме в той момент, коли свiт ожив, яскрава i хрипла спiраль раптово виникла.
  Влада повернулася.
  Нагорi ревiв телевiзор. Поруч iз ними клацнула пiч. Над ними горiли свiтильники.
  Час зупинився.
  Джесiка витерла кров з очей i виявила нападника в багряних мiазмах. Як не дивно, дiя препарату зруйнувала її очi, роздiливши Ендрю Чейза на два зображення, розмивши їх обоє.
  Джессiка заплющила очi, розплющила їх, пристосовуючись до раптової ясностi.
  Це були два зображення. Це були двоє чоловiкiв. Якось Кевiн Бiрн стояв позаду Чейза.
  Джесiцi довелося двiчi моргнути, щоб переконатися, що вона не має галюцинацiй.
  Вона не була.
  OceanofPDF.com
  80
  П'ЯТНИЦЯ, 22:15
  У ВСI РОКИ РОБОТИ в правоохоронних органах Бiрн завжди дивувався, нарештi, бачачи розмiр, фiгуру та поведiнку людей, яких вiн розшукував. Рiдко вони були такими масштабними та гротескними, як їхнi вчинки. У нього була теорiя, згiдно з якою розмiри чиєїсь чудовиська часто обернено пропорцiйнi його або її фiзичним розмiрам.
  Без жодного сумнiву, Ендрю Чейз був найпотворнiшою i найчорнiшою душею, яку вiн коли-небудь зустрiчав.
  I тепер, коли чоловiк стояв перед ним, менш нiж за п'ять футiв, вiн виглядав маленьким i незначним. Але Бiрна це не заколисував i не обманював. Ендрю Чейз, звичайно, не вiдiгравав незначної ролi в життi сiмей, якi вiн зруйнував.
  Бiрн знав, що хоча Чейз був тяжко поранений, вiн не змiг наздогнати вбивцю. Вiн не мав переваги. Зiр Бiрна був затуманений; його розум був трясовиною нерiшучостi та лютi. Лють над своїм життям. Лють через Моррiса Бланшара. Лють через те, як розгорнулася справа Дiабло, i як воно перетворило його на все, проти чого вiн боровся. Лють через те, що, якби вiн впорався з цiєю роботою трохи краще, вiн мiг би врятувати життя кiльком невинним дiвчатам.
  Як поранена кобра, Ендрю Чейз вiдчув його.
  Бiрн промайнув у старому треку Соннi Бою Вiльямсона "Collector Man Blues" про те, як настав час вiдчинити дверi, бо людина-колекцiонер був тут.
  Дверi широко вiдчинилися. Бiрн надав своїй лiвiй руцi знайому форму, першу, яку вiн вивчив, коли почав вивчати мову жестiв.
  Я тебе кохаю.
  Ендрю Чейз обернувся, червонi очi горiли, високо пiднявши ковток.
  Кевiн Бiрн побачив їх усiх у власних очах цього монстра. Кожна безневинна жертва. Вiн пiдняв зброю.
  Обидва чоловiки вистрiлили.
  I, як i ранiше, свiт став бiлим та мовчазним.
  
  ДЛЯ ДЖЕСИКИ Подвiйнi вибухи були оглушливими, позбавивши її слуху. Вона впала на холодний пiдвальний поверх. Повсюди була кров. Вона не могла пiдвести голову. Падаючи в хмари, вона намагалася знайти Софi в склепi розiрваного людського тiла. Серце сповiльнилося, зiр погiршився.
  Софi, думала вона, згасаючи, згасаючи.
  Моє серце.
  Моє життя.
  OceanofPDF.com
  81
  ВЕЛИКОДНЕ НЕДIЛЯ, 11:05.
  Її мати сидiла на гойдалцi, її улюблений жовтий сарафан пiдкреслював темно-фiолетовi цятки в її очах. Губи у неї були бордовi, волосся - пишного кольору червоного дерева в променях лiтнього сонця.
  Повiтря наповнилося ароматом щойно запалених вугiльних брикетiв, несучи iз собою звуки гри Фiллiс. Пiд усiм цим - хихикання її кузенiв, запах сигар "Пародi", аромат вина ди тавола.
  Тихо пролунав скрипучий голос Дiна Мартiна, який спiває на вiнiлi "Повернися в Сорренто". Завжди на вiнiлi. Технологiя компакт-дискiв ще не потрапила в особняк її спогадiв.
  "Мамо?" Джессiка сказала.
  - Нi, люба, - сказав Пiтер Джованнi. Голос її батька був iншим. Старше якось.
  "Тато?"
  "Я тут, дитинко."
  Її захлеснула хвиля полегшення. Її батько там був, i все було добре. Чи не так? Ви знаєте, вiн офiцер полiцiї. Вона розплющила очi. Вона почувала себе слабкою, спустошеною. Вона була в лiкарнянiй палатi, але, наскiльки вона могла судити, не була пiдключена нi до апаратiв, нi до крапельницi. Пам'ять повернулася. Вона згадала гуркiт пострiлiв у своєму пiдвалi. Зважаючи на все, у неї не стрiляли.
  Її батько стояв бiля пiднiжжя лiжка. За ним стояла її кузина Анджела. Вона повернула голову праворуч i побачила Джона Шепарда та Нiка Палладiно.
  - Софi, - сказала Джесiка.
  Настала тиша розiрвала її серце на мiльйон шматочкiв, кожен з яких був палаючий кометою страху. Вона переводила погляд з лиця на обличчя, повiльно, запаморочливо. Очi. Їй треба було побачити їхнi очi. У лiкарнях люди постiйно щось кажуть; зазвичай те, що люди хотiли почути.
  Є добрий шанс, що. . .
  При правильнiй терапiї та медикаментозному лiкуваннi. . .
  Вiн найкращий у своїй галузi. . .
  Якби вона могла просто побачити очi свого батька, вона знала б.
  "З Софi все гаразд", - сказав її батько.
  Його очi не брехали.
  - Вiнсент iз нею у їдальнi.
  Вона заплющила очi, i тепер сльози текли вiльно. Вона могла пережити будь-якi новини, якi надходять до неї. Давай.
  У горлi в неї було сiдно й сухо. - Чейз, - видавила вона.
  Два детективи подивилися на неї та один на одного.
  "Що сталося... Чейзу?" повторила вона.
  "Вiн тут. У вiддiленнi iнтенсивної терапiї. Пiд вартою", - сказав Шепард. "Вiн перебував в операцiйнiй чотири години. Погана новина в тому, що вiн впорається. Хороша новина в тому, що вiн постане перед судом, i у нас є всi необхiднi докази. Його будинок був чашкою Петрi".
  Джессiка на мить заплющила очi, вбираючи новини. Чи були очi Ендрю Чейза справдi бордовими? У неї було вiдчуття, що вони снитимуться їй у кошмарах.
  - Однак твiй друг Патрiк не вижив, - сказав Шеперд. "Менi шкода."
  Безумство тiєї ночi повiльно просочувалося в її свiдомiсть. Вона справдi пiдозрювала Патрiка у цих злочинах. Можливо, якби вона йому повiрила, вiн би не прийшов до неї того вечора. А це означало, що вiн все ще живий.
  Непереборна смуток запалився глибоко всерединi неї.
  Анжела взяла пластикову склянку з крижаною водою i пiднесла соломинку до губ Джессiки. Очi Енджi були червоними та опухлими. Вона пригладила волосся Джесiкi, поцiлувала її в лоба.
  "Як я сюди потрапив?" - Запитала Джесiка.
  - Твоя подруга Пауло, - сказала Анджела. "Вона прийшла подивитися, чи ввiмкнулась у тебе електрика. Заднi дверi були широко вiдчиненi. Вона спустилася вниз i... . . вона все бачила". Анжела розплакалася.
  I тут Джессiка згадала. Вона майже не могла змусити себе вимовити це iм'я. Цiлком реальна можливiсть того, що вiн промiняв своє життя на її життя, терзала її зсередини, голодний звiр, який намагався вибратися назовнi. I в цiй великiй стерильнiй будiвлi не було б нi таблеток, нi процедур, здатних залiкувати цю рану.
  - А що про Кевiна? вона спитала.
  Шеперд подивився на пiдлогу, потiм на Нiка Палладiно.
  Коли вони знову глянули на Джесiку, їхнi очi були похмурими.
  OceanofPDF.com
  82
  Чейз подав заяву про визнання провини та отримав довiчний вирок
  Елеонора Маркус-ДеШант,
  штатний автор The Report
  Ендрю Тодд Чейз, так званий "Вбивця Розарiю", у четвер визнав себе винним за вiсьмома пунктами звинувачення у вбивствi першого ступеня, поклавши край одному з найкривавiших злочинiв в iсторiї Фiладельфiї. Його негайно помiстили до державної виправної установи округу Грiн, штат Пенсiльванiя.
  В угодi про визнання вини з окружною прокуратурою Фiладельфiї 32-рiчний Чейз визнав себе винним у вбивствi 17-рiчної Нiколь Т. Тейлор; Тесса А. Веллс, 17 рокiв; Бетанi Р. Прайс, 15 рокiв; Крiстi А. Гамiльтон, 16 рокiв; Патрiк М. Фаррелл, 36 рокiв; Браян А. Паркхерст, 35 рокiв; Вiльгельм Кройц, 42 роки; i Саймон Е. Клоуз, 33 роки, всi з Фiладельфiї. Пан Клоуз був штатним репортером цiєї газети.
  В обмiн на цю заяву було знято багато iнших звинувачень, включаючи викрадення людей, напад за обтяжливих обставин i замах на вбивство, а також положення про смертну кару. Чейз був засуджений суддею мунiципального суду Лiам Макманус до довiчного ув'язнення без можливостi умовно-дострокового звiльнення.
  Чейз зберiгав мовчання та безпристраснiсть на слуханнях, на яких його iнтереси представляв Бенджамiн В. Прiст, громадський захисник.
  Прiст сказав, що з огляду на жахливий характер злочинiв i незаперечнi докази проти його клiєнта угода була найкращим рiшенням для Чейза, фельдшера з групи швидкої допомоги Гленвуда.
  "Мiстер. Тепер Чейз зможе отримати лiкування, якого вiн так вiдчайдушно потребує".
  Слiдчi з'ясували, що 30-рiчна дружина Чейза Кетрiн нещодавно була помiщена до психiатричної лiкарнi Ranch House у Норрiстаунi. Вони вважають, що ця подiя могла спровокувати масовi веселощi.
  Так званий пiдпис Чейза включав залишення чоток на мiсцi кожного злочину, а також завдання калiцтв жiнкам-жертвам.
  OceanofPDF.com
  83
  16 ТРАВНЯ, 7:55
  У продажу є принцип - "Правило 250". Кажуть, що за життя людина знайомиться приблизно iз 250 людьми. Зробiть одного клiєнта щасливим, i це може призвести до 250 продажiв.
  Те саме можна сказати i про ненависть.
  Створiть одного ворога. . .
  Саме з цiєї причини i, можливо, з багатьох iнших, я тут вiдокремлений вiд основного населення.
  Близько восьмої я чую, як вони наближаються. Приблизно в цей же час мене приводять на невеликий дворик прогулянки на тридцять хвилин щодня.
  Офiцер приходить до моєї камери. Вiн простягає руку через ґрати i сковує менi руки. Вiн не мiй звичайний охоронець. Я нiколи не бачив його ранiше.
  Охоронець не великий чоловiк, але виглядає у чудовiй фiзичнiй формi. Вiн приблизно мого розмiру, мого зросту. Я мiг би знати, що вiн буде нiчим не примiтним у всьому, крiм своєї рiшучостi. У цьому ми, звiсно, родичi.
  Вiн закликає вiдкрити камеру. Моя дверi вiдчиняються, я виходжу.
  Радуйся, Марiє, благодатна повна. . .
  Iдемо коридором. Звук моїх ланцюгiв луною вiддається вiд мертвих стiн, сталь розмовляє зi сталлю.
  Блаженна ти серед жiнок. . .
  Кожен крок резонує з iм'ям. Нiколь. Тесса. Бетанi. Крiстi.
  I благословенний плiд утроби Твоєї, Iсусе. . .
  Пiгулки, якi я приймаю вiд болю, ледве маскують агонiю. До мене в камеру їх привозять по одному, тричi на день. Я б узяв їх усiх сьогоднi, якби мiг.
  Свята Марiя, Богородиця. . .
  Цей день ожив лише кiлька годин тому, день, з яким я вже довгий час був на шляху до зiткнення.
  Молiться за нас грiшних. . .
  Я стою на вершинi крутих залiзних сходiв, як Христос стояв на Голгофi. Моя холодна, сiра, самотня Голгофа.
  Зараз. . .
  Я вiдчуваю руку у центрi своєї спини.
  I за годину нашої смертi. . .
  Я заплющую очi.
  Я вiдчуваю поштовх.
  Амiнь.
  OceanofPDF.com
  84
  18 ТРАВНЯ, 13:55
  ДЖЕСИКА ПОЇХАЛА В ЗАХIДНУ ФIЛI з Джоном Шепердом. Вони були партнерами протягом двох тижнiв i збиралися допитати свiдка подвiйного вбивства, внаслiдок якого власникiв унiверсального магазину в Пiвденнiй Фiладельфiї було застрелено у стилi страти та кинуто до пiдвалу пiд своїм магазином.
  Сонце було теплим та високим. Мiсто нарештi скинуло пута ранньої весни i зустрiло новий день: вiкна вiдкритi, складнi дахи опущенi, торговцi фруктами вiдкритi для бiзнесу.
  У заключному звiтi доктора Саммерса про Ендрю Чейзе мiститься низка цiкавих висновкiв, не останнiм з яких є той факт, що робiтники на цвинтарi Св. Домiнiка повiдомили, що в середу того тижня було викопано могилу, дiлянку, що належала Ендрю Чейз. Нiчого не було пiднято з землi - маленька скринька залишилася недоторканою, - але доктор Саммерс вважав, що Ендрю Чейз справдi чекав на воскресiння своєї мертвонародженої доньки в недiлю великодньої. Вона припустила, що мотивом його божевiлля було принести в жертву життя п'ятьох дiвчаток, щоб повернути свою дочку з мертвих. За його перекрученими мiркуваннями, п'ять дiвчат, яких вiн вибрав, вже намагалися покiнчити життя самогубством i вже вiтали смерть у своєму життi.
  Приблизно за рiк до того, як вiн убив Тессу, Чейз у рамках своєї роботи перевiз тiло з рядного будинку поряд iз мiсцем злочину Теси Уеллс на Пiвнiчнiй Восьмiй вулицi. Тодi вiн, швидше за все, i побачив стовп у пiдвалi.
  Коли Шеперд припаркувався на Бейнбрiдж-стрiт, Джессiка задзвонив телефон. То був Нiк Палладiно.
  - Що трапилося, Нiк? вона спитала.
  "Чули новини?"
  Боже, вона ненавидiла розмови, що починалися з цього питання. Вона була впевнена, що не почула жодних новин, якi б виправдовували телефонний дзвiнок. - Нi, - сказала Джесiка. - Але дай менi це обережно, Нiк. Я ще не обiдав.
  "Ендрю Чейз мертвий".
  Спочатку слова, здавалося, трохи крутилися в її головi, як це зазвичай буває з несподiваними новинами, добрими та поганими. Коли суддя Макманус засудив Чейза до довiчного ув'язнення, Джессiка припускала, що життя триватиме сорок або бiльше рокiв, десятилiття, щоб помiркувати про бiль i страждання, якi вiн завдав.
  Чи не тижня.
  За словами Нiка, подробицi смертi Чейза були трохи уривчастими, але Нiк чув, що Чейз упав з довгих сталевих сходiв i зламав собi шию.
  - Зламана шия? - спитала Джесiка, намагаючись приховати iронiю в голосi.
  Нiк прочитав це. "Я знаю", сказав вiн. - Карма iнодi буває з базукою, га?
  "Це вона", - подумала Джесiка.
  Це вона.
  
  ФРЕНК УЕЛС стояв у дверях свого будинку i чекав. Вiн виглядав маленьким, тендiтним i страшенно блiдим. На ньому був той самий одяг, що й востаннє, коли вона бачила його, але тепер вiн здавався ще бiльш загубленим у ньому, нiж ранiше.
  Пiдвiска-ангел Теси була знайдена в комодi в спальнi Ендрю Чейза i щойно подолала милi бюрократичних тяганин у таких серйозних справах, як це. Перш нiж вийти з машини, Джесiка витягла його з сумки для доказiв i поклала до кишенi. Вона подивилася на своє обличчя в дзеркало заднього виду, не так для того, щоб переконатися, що вона в порядку, як для того, щоб переконатися, що вона не плакала.
  Вона мала бути сильною тут востаннє.
  
  "Я можу щось для тебе зробити?" - Запитав Уеллс.
  Джесiцi хотiлося сказати: " Що ти можеш для мене зробити, так це видужати". Але вона знала, що цього не станеться. - Нi, сер, - сказала вона.
  Вiн запросив її увiйти, але вона вiдмовилася. Вони стояли на сходах. Над ними сонце грiло навiс iз гофрованого алюмiнiю. Оскiльки вона була тут востаннє, вона помiтила, що Уеллс поставив невелику скриньку для квiтiв пiд вiкном на другому поверсi. Яскраво-жовтi братки росли у бiк кiмнати Теси.
  Френк Уеллс сприйняв звiстку про смерть Ендрю Чейза так само, як сприйняв звiстку про смерть Теси - стоїчно i непроникно. Вiн просто кивнув головою.
  Коли вона повернула йому кулон з ангелом, їй здалося, що побачила короткий сплеск емоцiй. Вона повернулася, щоб подивитися на вулицю, нiби чекала на попутку, даючи чоловiковi можливiсть усамiтнитися.
  Уеллс глянув на свої руки. Вiн простягнув кулон ангела.
  "Я хочу, щоб це було в тебе", - сказав вiн.
  "Я. . . Я не можу це прийняти, сер. Я знаю, як багато це для тебе означає".
  "Будь ласка", - сказав вiн. Вiн вклав кулон їй у руку i обiйняв її. Його шкiра нагадувала теплу кальку. - Тесса хотiла б, щоби це було в тебе. Вона багато в чому була схожа на тебе.
  Джессiка розкрила руку. Вона подивилася на напис, вигравiюваний на спинi.
  Ось, я посилаю перед тобою ангела,
  охороняти тебе у дорозi.
  Джессiка нахилилася вперед. Вона поцiлувала Френка Уеллса в щоку.
  Вона намагалася стримувати свої емоцiї, прямуючи до машини. Пiдiйшовши до узбiччя, вона побачила чоловiка, що виходив iз чорного "Сатурна", що припаркував кiлька машин позаду неї на Двадцятiй вулицi. Йому було близько двадцяти п'яти рокiв, середнього зросту, стрункий, але пiдтягнутий. У нього було рiжуче темно-каштанове волосся i пiдстриженi вуса. Вiн носив дзеркальнi авiатори та коричневу форму. Вiн подався до будинку Уеллсов.
  Джессiка поставила його. Джейсон Уеллс, брат Теси. Вона впiзнала його за фотографiєю на стiнi вiтальнi.
  "Мiстер. Уеллс, - сказала Джесiка. "Я Джесiка Бальзано".
  - Так, звичайно, - сказав Джейсон.
  Вони потиснули один одному руки.
  "Я дуже шкодую про вашу втрату", - сказала Джесiка.
  - Дякую, - сказав Джейсон. "Я сумую за нею щодня. Тесса була моїм свiтлом.
  Джессiка не могла бачити його очей, але їй це не потрiбно. Джейсон Уеллс був молодим чоловiком, який страждав вiд болю.
  "Мiй батько дуже поважає вас i вашого партнера", - продовжив Джейсон. "Ми обидва дуже вдячнi за все, що ви зробили".
  Джессiка кивнула, не знаючи, що сказати. "Сподiваюся, ви i ваш батько зможете знайти втiху".
  - Дякую, - сказав Джейсон. "Як поживає твiй партнер?"
  "Вiн там тримається", - сказала Джесiка, бажаючи в це повiрити.
  - Я хотiв би якось зайти до нього i побачитися, якщо ти вважаєш, що це буде добре.
  "Звичайно", - вiдповiла Джессiка, хоча знала, що вiзит нiяк не буде визнаний. Вона подивилася на годинник, сподiваючись, що вони не здаються такими незграбними, якими здаються. - Ну, маю кiлька доручень. Було приємно познайомитись".
  - Тут те саме, - сказав Джейсон. "Дбати."
  Джессiка пiдiйшла до своєї машини i сiла до неї. Вона подумала про процес вiдновлення, який тепер розпочнеться у життi Френка та Джейсона Уеллсов, а також сiмей усiх жертв Ендрю Чейза.
  Коли вона завела машину, її вдарило. Вона згадала, де бачила герб ранiше, герб, який вона вперше помiтила на фотографiї Френка та Джейсона Уеллсов на стiнi вiтальнi, герб на чорнiй вiтрiвцi, яку носив хлопець. Це був той самий герб, який вона щойно бачила на нашивцi, пришитiй до рукава унiформи Джейсона Уеллса.
  Чи були у Теси брати чи сестри?
  Один брат, Джейсон. Вiн набагато старший. Вiн живе у Уейнсбурзi.
  SCI Грiн перебував у Уейнсбурзi.
  Джейсон Уеллс був спiвробiтником виправної установи SCI Greene.
  Джессiка глянула на вхiднi дверi будинку Уеллсов. Джейсон та його батько стояли у дверях. Вони тримали одне одного.
  Джессiка дiстала свiй мобiльний телефон i взяла його в руку. Вона знала, що офiс шерифа округу Грiн буде дуже зацiкавлений дiзнатися, що старший брат однiєї з жертв Ендрю Чейза працював у закладi, де Чейза знайшли мертвим.
  Справдi дуже цiкаво.
  Вона востаннє глянула на будинок Уеллсiв, тримаючи палець напоготовi, щоб зателефонувати. Френк Веллс дивився на неї своїми вологими давнiми очима. Вiн пiдняв тонку руку, щоб помахати. Джессiка помахала у вiдповiдь.
  Вперше з того часу, як вона зустрiла його, вираз обличчя лiтнього чоловiка не виражав нi горя, нi побоювання, нi смутку. Натомiсть вираз його обличчя був виразом спокою, подумала вона, рiшучостi, майже надприродної безтурботностi.
  Джесiка зрозумiла.
  Коли вона вiдсторонилася i поклала стiльниковий телефон назад у сумочку, вона подивилася в дзеркало заднього виду i побачила Френка Уеллса у дверях. Таким вона завжди пам'ятатиме його. На цю коротку мить Джессiцi здалося, що Френк Веллс нарештi знайшов спокiй.
  I якщо ви були тим, хто вiрив у такi речi, то й Тесса також.
  Джессiка повiрила.
  OceanofPDF.com
  ЕПIЛОГ
  31 ТРАВНЯ, 11:05
  ДЕНЬ ПАМ'ЯТI ПРИНЕСЛА в долину Делавер суворе сонце. Небо було ясним i блакитно-блакитним; автомобiлi, що стояли вздовж вулиць навколо Хрестовоздвиженського цвинтаря, були вiдполiрованi та налаштованi на лiто. Жорстке золоте сонячне свiтло вiдбивалося вiд лобового скла.
  Чоловiки були одягненi у яскравi сорочки-поло та штани кольору хакi; дiдусi носили костюми. Жiнки були у сарафанах на тонких бретельках та еспадрильях JCPenney у райдужних пастельних тонах.
  Джессiка опустилася навколiшки i поклала квiти на могилу свого брата Майкла. Вона встановила невеликий прапор бiля надгробка. Вона оглянула простiр цвинтаря; бачив, як iншi сiм'ї встановлювали свої прапори. Деякi з людей похилого вiку вiддали честь. Iнвалiднi коляски блищали, їхнi пасажири були зануренi у глибокi спогади. Як завжди цього дня, серед мерехтливої зеленi сiм'ї загиблих вiйськовослужбовцiв та жiнок-вiйськовослужбовцiв знаходили один одного, їхнi погляди зустрiчалися у розумiннi та спiльнiй скорботi.
  Через кiлька хвилин Джессiка приєднається до батька бiля каменю матерi, i вони мовчки повернуться до машини. Ось як чинили в її родинi. Вони журилися окремо.
  Вона обернулася i подивилася на дорогу.
  Вiнсент притулився до "Чероки". Вiн не дуже добре знався на могилах, i це було нормально. Вони не розiбралися з цим, можливо, нiколи й не придумали, але останнi кiлька тижнiв вiн здавався новою людиною.
  Джессiка промовила тиху молитву i пройшла крiзь надгробки.
  "Як вiн поживає?" - спитав Вiнсент. Вони обидва глянули на Пiтера, його широкi плечi все ще були потужними у шiстдесят два роки.
  "Вiн справжнiй камiнь", сказала Джесiка.
  Вiнсент простяг руку i м'яко взяв руку Джесiкi у свою. "Як у нас справи?"
  Джессiка подивилася на чоловiка. Вона бачила людину в смутку, людину, яка страждає пiд ярмом невдачi - нездатностi дотримуватися своїх шлюбних обiтниць, нездатностi захистити свою дружину i дочку. Божевiльний чоловiк увiйшов до будинку Вiнсента Бальзано, погрожував його родинi, а його там не було. То був особливий куточок пекла для полiцейських.
  "Я не знаю", сказала вона. - Хоча я радий, що ти тут.
  Вiнсент посмiхнувся, тримаючи її за руку. Джессiка не вiдсторонилася.
  Вони погодились вiдвiдати консультацiю з питань шлюбу; їхня перша сесiя вiдбулася всього за кiлька днiв. Джессiка ще не була готова знову роздiлити свою постiль та своє життя з Вiнсентом, але це був перший крок. Якби вони мали витримати цi шторми, вони б це зробили.
  Софi зiбрала в будинку квiти та методично роздавала їх на могилах. Оскiльки їй не вдалося надiти лимонно-жовту пасхальну сукню, яку вони купили в магазинi "Лорд i Тейлор" того дня, вона, схоже, була сповнена рiшучостi носити його щонедiлi та свята, доки вона не стане надто маленькою. Сподiваюся, це було далеко.
  Коли Пiтер почав пробиратися до машини, через надгробок вискочила бiлка. Софi хихикнула i кинулася в погоню, її жовте плаття та каштановi кучерi сяяли на весняному сонцi.
  Вона знову здавалася щасливою.
  Можливо, цього було достатньо.
  
  Пройшло п'ять днiв з того часу, як Кевiна Бiрна перевели з вiддiлення iнтенсивної терапiї HUP, лiкарнi Пенсiльванського унiверситету. Куля, випущена Ендрю Чейзом тiєї ночi, застрягла в потиличнiй частинi Бiрна, зачепивши стовбур мозку трохи бiльш нiж на сантиметр. Вiн перенiс бiльше дванадцятої години черепно-мозкової операцiї i з того часу перебував у комi.
  Лiкарi сказали, що його життєвi показники були сильними, але зiзналися, що кожен минулий тиждень значно знижував ймовiрнiсть того, що вiн прийде до тями.
  Джесiка зустрiла Донну та Коллiн Бiрн за кiлька днiв пiсля iнциденту в її будинку. У них розвивалися вiдносини, якi, як почала вiдчувати Джесiка, могли продовжитись довго. Або в печалi, або в радостi. Було надто рано говорити про це. Вона навiть вивчила кiлька слiв мовою жестiв.
  Сьогоднi, коли Джесiка прийшла зi щоденним вiзитом, вона знала, що їй потрiбно багато зробити. Як би їй не було неприємно їхати, вона знала, що життя буде i має продовжуватися. Вона пробуде хвилин п'ятнадцять. Вона сидiла в крiслi у заставленiй квiтами кiмнатi Бiрна i гортала журнал. Наскiльки вона знала, це могло бути Фiлд i Стрiм або Космо.
  Iнодi вона поглядала на Бiрна. Вiн був набагато худший; його шкiра мала глибокий сiро-блiдий колiр. Його волосся тiльки почало вiдростати.
  На шиї вiн носив срiбне розп'яття, подароване йому Алтею Петтигрю. Джессiка носила кулон у виглядi ангела, який вона отримала вiд Френка Уеллса. Здавалося, що у них був свiй талiсман проти Ендрю Чейзов усього свiту.
  Їй так багато хотiлося йому розповiсти: про те, як Коллiн обрали прощальним словом у її школi для глухих, про смерть Ендрю Чейза. Вона хотiла повiдомити йому, що тижнем ранiше ФБР вiдправило в цей пiдроздiл факсом iнформацiю про те, що Мiгель Дуарте, людина, яка зiзналася у вбивствi Роберта i Хелен Бланшар, має рахунок у банку Нью-Джерсi пiд вигаданим iм'ям. Вони вiдстежили грошi до банкiвського переказу, отриманого з офшорного рахунку Моррис Бланшард. Моррiс Бланшар заплатив Дуарте десять тисяч доларiв за вбивство батькiв.
  Кевiн Бiрн мав рацiю з самого початку.
  Джессiка повернулася до свого журналу та статтi про те, як i де нерестяться судаки. Вона припустила, що це все-таки Фiлд i Струмок.
  - Привiт, - сказав Бiрн.
  Джесiка мало не вистрибнула зi шкiри пiд час звуку його голосу. Вiн був низьким, скрипучим i дуже слабким, але вiн був там.
  Вона схопилася на ноги. Вона нахилилася над лiжком. "Я тут", сказала вона. "Я . . . Я тут ."
  Кевiн Бiрн розплющив, потiм заплющив очi. На якийсь жахливий момент Джессiка була впевнена, що вiн нiколи бiльше їх не вiдкриє. Але за кiлька секунд вiн довiв, що вона помилялася. - У мене питання, - сказав вiн.
  - Добре, - сказала Джессiка, її серце тремтiло. "Звичайно."
  "Я коли-небудь казав тобi, чому мене називають Рiфф Рафф?" вiн спитав.
  - Нi, - лагiдно сказала вона. Вона не плакатиме. Вона б не стала.
  Легка усмiшка торкнулася його пересохлих губ.
  "Це хороша iсторiя, партнер", - сказав вiн.
  Джессiка взяла його руку до своєї.
  Вона нiжно стиснула.
  Партнер.
  OceanofPDF.com
  ПОДЯКИ
  Публiкацiя роману - це справдi командна робота, i жодному письменнику нiколи не вдавалося мати глибшої лави запасних.
  Дякуємо високоповажному Шеймусу Маккафферi, детективу Патрiку Бойлу, детективу Джиммi Вiльямсу, детективу Бiлла Фрейзера, детективу Мiшель Келлi, детективу Еддi Рокса, детективу Бо Дiасу, сержанту. Iрма Лабрiс, Кетрiн МакБрайд, Кесс Джонстон, а також чоловiки та жiнки з полiцейського управлiння Фiладельфiї. Будь-якi помилки в полiцейськiй процедурi - моя вина, i якщо мене колись заарештують у Фiладельфiї, я сподiваюся, що це визнання матиме якесь значення.
  Дякую також Кейт Сiмпсон, Яну Клiнцевичу, Майку Дрiсколлу, Грегу Пасторi, Джоанн Греко, Патрiку Нестору, Вiте ДеБеллiс, Д. Джону Дойлу, доктору медицини, Верноке Майкл, Джону та Джесiцi Брюнiнг, Девiду Найфаку та Крiстоферу Рiчардсу.
  Величезний обов'язок подяки Мег Рулi, Джейн Беркi, Пеггi Гордейн, Дону Клiрi та всiм в агентствi Джейн Ротросен.
  Особлива подяка Лiнде Марроу, Джинi Ченрелло, Рейчел Кайнд, Лiббi Макгуайр, Кiм Ховi, Данi Айзексон, Арiель Зiбрак та чудовiй командi Random House/Ballantine Books.
  Дякую мiсту Фiладельфiї за те, що вiн дозволив менi створювати школи та влаштовувати хаос.
  Як завжди, дякую моїй родинi за те, що прожили зi мною життя письменника. Можливо, на обкладинцi моє iм'я, але на кожнiй сторiнцi - їхнє терпiння, пiдтримка та любов.
  "ЩО Я ДIЙСНО хочу робити, так це безпосередньо".
  Нiчого. Жодної реакцiї взагалi. Вона дивиться на мене своїми великими блакитними прусськими очима i чекає. Можливо, вона дуже молода, щоб розпiзнати це клiше. Можливо, вона розумнiша, нiж я думав. Це або зробить завдання її вбивства дуже легким, або дуже складним.
  "Круто", - каже вона.
  Легкий.
  "Ви трохи попрацювали. Я можу сказати.
  Вона червонiє. "Не зовсiм."
  Я опускаю голову, пiднiмаю очi. Мiй чарiвний погляд. Монтi Клiфт у фiльмi "Мiсце пiд сонцем". Бачу, що це працює. "Не зовсiм?"
  "Ну, коли я навчався у середнiй школi, ми знiмали "Вестсайдську iсторiю". "
  - I ти грав Марiю.
  "Навряд чи", - каже вона. "Я була лише однiєю з дiвчат на танцях".
  "Джет чи Акула?"
  "Джет, я гадаю. А потiм я зробив пару речей у коледжi".
  - Я знав це, - говорю я. "Я вiдчуваю театральну атмосферу за милю".
  "У цьому не було нiчого страшного, повiрте менi. Не думаю, що мене хтось узагалi помiтив".
  "Звичайно вони це зробили. Як вони могли нудьгувати за тобою? Вона червонiє ще сильнiше. Сандра Дi у фiльмi "Лiтнє мiсце". "Майте на увазi, - додаю я, - багато великих кiнозiрок починали в хорi".
  "Справдi?"
  "Природа".
  У неї високi вилицi, золота французька коса, губи нафарбованi блискучим коралом. У 1960 роцi вона носила волосся з пишним начiсуванням або стрижкою пiксi. Пiд ним сукня-сорочка iз широким бiлим поясом. Можливо, нитка штучних перлiв.
  З iншого боку, 1960 року вона могла б i не ухвалити моє запрошення.
  Ми сидимо в майже порожньому кутовому барi в Захiднiй Фiладельфiї, всього за кiлька кварталiв вiд рiчки Шуйлкiлл.
  "Добре. Хто ваша улюблена кiнозiрка?" Я питаю.
  Вона свiтлiшає. Їй подобаються iгри. "Хлопчик чи дiвчинка?"
  "Дiвчинка."
  Вона думає кiлька хвилин. "Менi дуже подобається Сандра Буллок".
  "Ось i все. Сендi починала зi зйомок у фiльмах, знятих для телебачення".
  "Сендi? Ви її знаєте?"
  "Звичайно."
  "I вона справдi знiмала телефiльми?"
  "Бiонiчна битва, 1989 рiк. Несамовита iсторiя мiжнародних iнтриг i бiонiчної загрози на Всесвiтнiх iграх єдностi. Сендi зiграла дiвчину в iнвалiдному вiзку".
  "Ви знаєте багато кiнозiрок?"
  "Майже все". Я беру її руку до своєї. Шкiра у неї м'яка, бездоганна. - А знаєш, що мають спiльного?
  "Що?"
  - Знаєш, що в них спiльного з тобою?
  Вона хихикає, тупотить ногами. "Скажи менi!"
  "У них у всiх iдеальна шкiра".
  Її вiльна рука розсiяно пiдноситься до обличчя, розгладжуючи щоку.
  - Так, - продовжую я. "Бо коли камера наближається дуже, дуже близько, у свiтi немає такої кiлькостi макiяжу, яка могла б замiнити сяючу шкiру".
  Вона дивиться повз мене, на своє вiдображення у дзеркалi бару.
  "Думаю про це. Всi великi легенди екрану мали гарну шкiру, - кажу я. "Iнгрiд Бергман, Грета Гарбо, Рiта Хейворт, Вiв'єн Лi, Ава Гарднер. Кiнозiрки живуть заради великого плану, а крупний план нiколи не бреше".
  Я бачу, що деякi iз цих iмен їй невiдомi. Жаль. Бiльшiсть людей її вiку вважають, що фiльми почалися з "Титанiка", а кiнозiрка визначається тим, скiльки разiв ви були на Entertainment Tonight. Вони нiколи не бачили генiальностi Феллiнi, Куросави, Уайлдера, Лiна, Кубрiка, Хiчкока.
  Справа не в талантi, а у славi. Для людей її вiку слава - це наркотик. Вона цього хоче. Вона прагне цього. Усi вони так чи iнакше роблять це. Це причина, через яку вона зi мною. Я втiлюю обiцянку слави.
  До кiнця цiєї ночi я здiйсню частину її мрiї.
  
  НОМЕР У МОТЕЛI маленький, сирий та загальний. Тут стоїть двоспальне лiжко, а до стiн прибитi сцени гондоли з мазонiту, що розшаровується. Ковдра заплiснявiла, з'їдена мiллю, потертий i потворний саван, що нашiптує про тисячi заборонених зустрiчей. У килимовому покриттi живе кислий запах людської слабкостi.
  Я думаю про Джона Гевiна i Джанет Лi.
  Сьогоднi я заплатив готiвкою за кiмнату у своєму персонажi iз Середнього Заходу. Джефф Денiелс у термiнах нiжностi.
  Я чую, як у ваннiй кiмнатi починається душ. Я роблю глибокий вдих, знаходжу центр, витягаю маленьку валiзу з-пiд лiжка. Я одягаю бавовняну домашню сукню, сiрий перуку та кардиган з пiгулками. Застiбаючи светр, я мигцем бачу себе у дзеркалi на комодi. Сумний. Я нiколи не буду привабливою жiнкою, навiть старою.
  Але iлюзiя сповнена. I це все, що має значення.
  Вона починає спiвати. Щось вiд цьогорiчної спiвачки. Насправдi, її голос досить приємний.
  Пара з душу ковзає пiд дверi ванни: довгi, тонкi пальцi манять. Я беру ножа в руку i йду за ним. У характерi. У кадр.
  У легенду.
  
  
  2
  CADILLAC E SCALADE уповiльнив хiд перед Club Vibe: гладка блискуча акула в неоновiй водi. Гучна басова партiя пiснi Isley Brothers "Climbin' Up the Ladder" деренчала у вiкнах позашляховика, коли вiн котився до зупинки, його затемнене скло переломлювало кольори ночi в мерехтливiй палiтрi червоного, синього та жовтого. .
  Була середина липня, спекотне лiто, i спека пронизала шкiру Фiладельфiї, наче емболiя.
  Бiля входу в клуб Vibe, на розi вулиць Кенсiнгтон i Аллегейнi, пiд сталевою стелею готелю El, стояла висока статева рудоволоса жiнка, її каштанове волосся шовковистим водоспадом струменiло по оголених плечах, а потiм спадало на середину спини. На нiй була коротка чорна сукня на тонких бретельках, що пiдкреслювала вигини її тiла, i довгi сережки з кристалами. Її свiтло-оливкова шкiра блищала пiд тонкою плiвкою поту.
  У цьому мiсцi, в цей час, вона була химерою, втiленою мiською фантазiєю.
  За кiлька футiв вiд нього, у дверях закритої майстернi з ремонту взуття, ледарював безпритульний чорношкiрий чоловiк. Невизначеного вiку, незважаючи на нещадну спеку, вiн носив подерте вовняне пальто i з любов'ю носив майже порожню пляшку "Помаранчевого туману", мiцно притискаючи її до грудей, як притискають до грудей сплячу дитину. Неподалiк на нього чекав вiзок для покупок, немов вiрний кiнь, сповнений дорогоцiнного мiського видобутку.
  Рiвно о другiй годинi водiйськi дверi "Ескалейда" вiдчинилися, випустивши в душну нiч товстий стовп трав'яного диму. Людина, що з'явилася, була величезною i тихо загрозливою. Його товстi бiцепси натягували рукави двобортного лляного костюма королiвського синього кольору. Д'Шанте Джексон був колишнiм бiгуном школи Едiсон у Пiвнiчнiй Фiладельфiї, сталевою балкою чоловiк, якому ще не виповнилося тридцяти. Зростом вiн був шiсть футiв три дюйми, а важив стрункi i м'язистi 215 фунтiв.
  Д'Шанте подивився в обидва боки на Кенсiнгтон i, оцiнивши загрозу як нульову, вiдчинив заднi дверi "Ескалейда". Його роботодавець, людина, яка платила йому тисячу доларiв на тиждень за захист, пiшла.
  Трею Тарверу було близько сорока, це був свiтлошкiрий чорношкiрий чоловiк, що тримався з гнучкою i гнучкою грацiєю, незважаючи на масу тiла, що постiйно зростала. Зростаючи п'ять вiсiм дюймiв, вiн подолав позначку двiстi фунтiв кiлькома роками ранiше i, враховуючи його схильнiсть до хлiбного пудингу i бутербродiв з лопаткою, загрожував ризикнути набагато вище. На ньому був чорний костюм iз трьома гудзиками вiд Hugo Boss та оксфорди з телячої шкiри Mezlan. На кожнiй руцi було по парi дiамантових каблучок.
  Вiн вiдiйшов вiд "Ескалади" та розправив складки на штанах. Вiн пригладив своє волосся, яке носив довге, в стилi Снуп Догга, хоча йому було ще поколiння з гаком до законної вiдповiдностi модним тенденцiям хiп-хопу. Якщо ви запитаєте Трея Тарвера, вiн носив волосся, як Вердiн Уайт iз "Землi, вiтру та вогню".
  Трей зняв кайданки i оглянув перехрестя, своє Серенгетi. У K&A, як називали це перехрестя, було багато господарiв, але жоден з них не був таким безжальним, як Трей "TNT" Тарвер.
  Вiн уже збирався увiйти до клубу, коли помiтив руду. Її свiтне волосся було маяком у ночi, а довгi стрункi ноги - покликом сирени. Трей пiдняв руку i пiдiйшов до жiнки, на превелике розчарування свого лейтенанта. Стоячи на розi вулицi, особливо на цьому розi, Трей Тарвер знаходився на вiдкритому мiсцi, вразливий для бойових кораблiв, що курсували Кенсiнгтоном i Алегейнi.
  - Привiт, дитинко, - сказав Трей.
  Руда повернулась i подивилася на чоловiка, наче помiтивши його вперше. Вона бачила, як вiн прибув. Холодна байдужiсть була частиною танго. - Гей, ти сам, - сказала вона, нарештi посмiхаючись. "Тобi подобається?"
  " Чи подобається менi ? " Трей вiдступив назад, його очi блукали нею. - Дiтко, якби ти була пiдливою, я б тебе нагодував.
  Рудий засмiявся. "Все добре."
  "Ти i я? Ми збираємося зробити щось.
  "Ходiмо."
  Трей глянув на дверi клубу, потiм на свiй годинник: золотий Breitling. "Дайте менi двадцять хвилин".
  "Дайте менi гонорар".
  Трей Тарвер усмiхнувся. Вiн був бiзнесменом, загартованим вуличними пожежами, який пройшов навчання у похмурих та жорстоких проектах Рiчарда Аллена. Вiн витяг булочку, очистив Бенджамiн i простяг йому. Коли рудий збирався взяти його, вiн рiзко вiдсмикнув його. "Ти знаєш хто я?" вiн спитав.
  Руда вiдступила на пiвкроку назад, поклавши руку на стегно. Вона дала йому подвiйний удар. У неї були м'якi карi очi з золотими цятками, повнi чуттєвi губи. - Вгадаю, - сказала вона. "Тей Дiггс?"
  Трей Тарвер засмiявся. "Це вiрно."
  Руда пiдморгнула йому. "Я знаю хто ви."
  "Як тебе звуть?"
  "Скарлет".
  " Прокляття. Серйозно?"
  "Серйозно."
  "Подобається цей фiльм?"
  "Так, дитинко."
  Трей Тарвер на мить замислився. "Краще б мої грошi не помчали вiтром, чуєш?"
  Руда усмiхнулася. "Я чую тебе."
  Вона взяла банкноту "С" i поклала її в сумочку. Д'Шанте поклав руку на плече Трея. Трiй кивнув. У них були справи у клубi. Вони вже збиралися повернутись i увiйти, коли щось вiдбилося у фарах машини, що проїжджала, щось, здавалося, пiдморгувало i мерехтiло в районi правого черевика бездомного. Щось металеве та блискуче.
  Д'Шанте пiшов за свiтлом. Вiн побачив джерело.
  Це був пiстолет у кобурi на щиколотцi.
  Що це за хрень? - сказав Д'Шанте.
  Час закрутився по божевiльнiй осi, повiтря раптово наелектризувалося вiд обiцянки насильства. Очi зустрiлися, i розумiння потекло, як бурхливий потiк води.
  Вiн був включений.
  Рудоволоса у чорнiй сукнi - детектив Джесiка Бальзано з вiддiлу з розслiдування вбивств полiцейського управлiння Фiладельфiї - зробила крок назад i одним плавним, вiдпрацьованим рухом витягла значок на ремiнцi з-пiд сукнi та витягла свiй "Глок-17" iз сумочки. .
  Трей Тарвер розшукувався за пiдозрою у вбивствi двох чоловiкiв. Детективи стежили за клубом Вайб, як i за трьома iншими клубами, чотири ночi поспiль, сподiваючись, що Тарвер вийде на поверхню. Було добре вiдомо, що вiн вiв бiзнес у Club Vibe. Було добре вiдомо, що вiн має слабкiсть до високих рудих. Трей Тарвер вважав себе недоторканним.
  Сьогоднi ввечерi його зачепили.
  "Полiцiя!" Джесiка кричала. "Дай менi побачити твої руки!"
  Для Джесiки все почало рухатися у розмiреному монтажi звуку та кольору. Вона побачила, як бездомний ворухнувся. Вiдчула тяжкiсть "Глока" у руцi. Побачив трiпотiння яскраво-блакитного кольору - рука Д'Шанте в русi. Зброя в руцi Д'Шанте. Тек-9. Довгий журнал. П'ятдесят раундiв.
  Нi, подумала Джессiка. Чи не моє життя. Не цiєї ночi.
  Нi.
  Свiт розвернувся i знову набрав швидкiсть.
  "Пiстолет!" Джесiка кричала.
  На той час детектив Джон Шеперд, бездомний на ганку, вже був на ногах. Але перш нiж вiн встиг очистити свою зброю, Д'Шанте розвернувся i вдарив прикладом Тека йому в лоба, оглушивши його i здерши шкiру над правим оком. Шепард звалився на землю. Кров ринула йому в очi, заслiпивши його.
  Д'Шанте пiдняв свою зброю.
  "Кинь це!" Джессiка закричала, Глок вирiвнявся. Д'Шанте не виявив жодних ознак пiдкорення.
  "Кинь це, негайно!" повторила вона.
  Д'Шанте нахилився. Прицiльно.
  Джессiка вистрiлила.
  Куля увiйшла в праве плече Д'Шанте Джексона, розiрвавши м'язи, плоть i кiстки густими рожевими бризками. Тек вилетiв з його рук, вiн розвернувся на 360 градусiв i звалився на землю, верещачи вiд здивування та агонiї. Джесiка зробила крок уперед i штовхнула Тека Шепарду, все ще спрямовуючи свою зброю на Трея Тарвера. Тарвер, пiднявши руки, стояв бiля входу в провулок, що пролягав помiж будинками. Якщо їхня iнформацiя вiрна, напiвавтомат 32-го калiбру вiн носив у кобурi на попереку.
  Джессiка подивилася на Джона Шепарда. Вiн був приголомшений, але не вийшов iз себе. Вона вiдвела погляд вiд Трея Тарвера всього на секунду, але цього було достатньо. Тарвер кинувся у провулок.
  "Ти гаразд?" - Запитала Джесiка Шеперда.
  Шепард витер кров iз очей. "Я в порядку."
  "Ви впевненi?"
  "Iти."
  Коли Джессiка бочком пiдiйшла до входу в провулок, вдивляючись у тiнь, на розi вулицi Д'Шанте прийняв сидяче становище. З його плеча мiж пальцями сочилася кров. Вiн глянув на Тека.
  Шепард звiв курок свого "Смiт-Вессона" 38-го калiбру i нацiлив його в чоло Д'Шанте. Вiн сказав: "Назви менi чортову причину".
  Вiльною рукою Шепард полiз у кишеню пальта за двостороннiм зв'язком. Четверо детективiв сидiли у фургонi у пiвкварталi i чекали на дзвiнок. Коли Шепард побачив обшивку на марсоходi, зрозумiв, що вони не прийдуть. Впавши на землю, вiн розбив радiо. Вiн натиснув кнопку. Воно було мертве.
  Джон Шепард скривився i глянув у провулок, у темряву.
  Поки йому не вдалося обшукати Д'Шанте Джексона i вдягнути кайданки, Джесiка була одна.
  
  Провулок був завалений покинутими меблями, покришками, iржавою побутовою технiкою. На пiвдорозi до кiнця було Т-подiбне перехрестя, що веде праворуч. Прицiлившись, Джесiка все ще йшла провулком, притискаючись до стiни. Вона зiрвала перуку з голови; її нещодавно пiдстрижене коротке волосся було колючим i мокрим. Легкий вiтерець охолодив її на кiлька градусiв, прояснивши її думки.
  Вона визирнула з-за рогу. Жодного руху. Жодного Трея Тарвера.
  На серединi провулка, праворуч, з вiкна цiлодобової китайської забiгайлiвки валила густа пара, гостра з iмбиром, часником i зеленою цибулею. Зовнi безлад утворював у темрявi зловiснi обриси.
  Гарнi новини. Провулок тупиковий. Трей Тарвер опинився у пастцi.
  Поганi новини. Вiн мiг бути будь-якою з цих форм. I вiн був озброєний.
  Де, чорт забирай, моя резервна копiя?
  Джессiка вирiшила почекати.
  Потiм тiнь хитнулася i метнулася. Джессiка побачила дульний спалах за мить до того, як почула звук пострiлу. Куля врiзалася у стiну приблизно у футi над її головою. Дрiбний цегляний пил упав.
  О Боже, нi. Джессiка подумала про свою дочку Софi, яка сидить у свiтлiй кiмнатi очiкування лiкарнi. Вона думала про свого батька, вiдставного офiцера. Але найбiльше вона думала про стiну у вестибюлi будiвлi управлiння полiцiї, стiну, присвячену загиблим офiцерам вiддiлення.
  Бiльше руху. Тарвер побiг низько до кiнця провулку. Джессiка мала шанс. Вона вийшла на вiдкритий простiр.
  "Не рухайся!"
  Тарвер зупинився, простягнувши руки убiк.
  "Кинь зброю!" Джесiка кричала.
  Заднi дверi китайського ресторану раптово вiдчинилися. Мiж нею та її метою став офiцiант. Вiн винiс iз ресторану кiлька величезних пластикових пакетiв для смiття, закриваючи їй поле зору.
  "Полiцiя! Геть з дороги!"
  Малюк завмер у розгубленостi. Вiн подивився в обидва боки провулка. За ним Трей Тарвер розвернувся i знову вистрiлив. Другий пострiл потрапив у стiну над головою Джессiки - цього разу ближче. Китайська дитина пiрнула на землю. Його притиснули. Джесiка бiльше не могла чекати на пiдкрiплення.
  Трей Тарвер зник за контейнером для смiття. Джесiка притулилася до стiни, серце билося, Глок попереду. Її спина була наскрiзь мокрою. Добре пiдготовлена до цього моменту, вона пробiгла в думцi контрольний список. Потiм вона викинула контрольний перелiк. Жодної пiдготовки на цей момент не було. Вона пiдiйшла до чоловiка iз пiстолетом.
  - Усе скiнчено, Трей, - закричала вона. "Спецназ на даху. Кинь це."
  Нема вiдповiдi. Вiн назвав її блефом. Вiн пiшов би блискуче, ставши вуличною легендою.
  Скло розбилося. Чи були у цих будинках пiдвальнi вiкна? Вона глянула лiворуч. Так. Сталевi стулчастi вiкна; комусь заборонено, комусь нi.
  Дермо.
  Вiн iшов. Їй довелося переїхати. Вона дiйшла до контейнера для смiття, притиснула до нього спину i опустилася на асфальт. Вона зазирнула вниз. Свiтла було достатньо, щоб роздивитись силует нiг Тарвера, якби вiн усе ще був з iншого боку. Вiн не був. Джессiка обiйшла навколо i побачила купу пластикових мiшкiв для смiття та сипучого смiття: купи гiпсокартону, банки з фарбою, викинутi дошки. Тарвер пiшов. Вона оглянула кiнець провулка i побачила розбите вiкно.
  Вiн пройшов?
  Вона вже збиралася повернутись на вулицю i викликати вiйська для обшуку будiвлi, коли побачила пару туфель, що з'явилися з-пiд купи складених стопками пластикових мiшкiв для смiття.
  Вона глибоко зiтхнула, спробувала заспокоїтись. Це не спрацювало. Можливо, пройдуть тижнi, перш нiж вона справдi заспокоїться.
  - Вставай, Трей.
  Жодного руху.
  Джессiка заспокоїлася i продовжила: "Ваша честь, оскiльки пiдозрюваний вже двiчi вистрiлив у мене, я не могла ризикувати. Коли пластик зрушив, я вистрiлив. Усе сталося так швидко. Перш нiж я це усвiдомив, я витратив на пiдозрюваного весь свiй магазин.
  Шорсток пластику. "Чекати."
  "Так i думала", - сказала Джесiка. "Тепер дуже повiльно - я маю на увазi дуже повiльно - опусти пiстолет на землю".
  Через кiлька секунд рука вислизнула з рук, на пальцi задзвенiв напiвавтоматичний пiстолет 32 калiбру. Тарвер поклав пiстолет на землю. Джессiка взяла його.
  "Тепер вставай. Легко та приємно. Руки так, щоб я мiг їх бачити.
  Трей Тарвер повiльно вийшов iз купи мiшкiв для смiття. Вiн стояв обличчям до неї, розкинувши руки з бокiв i бiгаючи очима злiва направо. Вiн збирався кинути їй виклик. Пiсля восьми рокiв служби в полiцiї вона дiзналася про цей погляд. Трей Тарвер бачив, як вона стрiляла у чоловiка не бiльше двох хвилин тому, i збирався кинути їй виклик.
  Джессiка похитала головою. - Ти не хочеш трахатись зi мною сьогоднi ввечерi, Трей, - сказала вона. "Ваш хлопчик ударив мого партнера i менi довелося його застрелити. До того ж ти стрiляв у мене. Що ще гiрше, ти змусив мене зламати пiдбори на моїх найкращих туфлях. Будь чоловiком i прийми лiки. Все закiнчено.
  Тарвер дивився на неї, намагаючись розтопити її прохолоду своїм тюремним опiком. Через кiлька секунд вiн побачив Пiвденну Фiладельфiю у її очах i зрозумiв, що це не спрацює. Вiн заклав руки за голову i переплiв пальцi.
  "Тепер повернися", - сказала Джесiка.
  Трей Тарвер глянув на її ноги, на її коротку сукню. Вiн усмiхнувся. Його алмазний зуб мерехтiв у вуличному свiтлi. - Ти перша, сука.
  Сука?
  Сука?
  Джесiка озирнулася в провулок. Китайська дитина повернулася до ресторану. Дверi були зачиненi. Вони були самi.
  Вона подивилась на землю. Трей стояв на викинутому ящику розмiром два на шiсть дюймiв. Один кiнець дошки ненадiйно спирався на викинуту банку з фарбою. Банка знаходилася за кiлька дюймiв вiд правої ноги Джесiки.
  - Вибач, що ти сказав?
  Холодне полум'я в очах. "Я сказав: Ти перша, сука. ''
  Джесiка штовхнула банку. У цей момент вираз обличчя Трея Тарвера говорив сам за себе. Вираз його обличчя мало чим вiдрiзнявся вiд Хитрого Е. Койота в той момент, коли нещасний персонаж мультфiльму усвiдомив, що скелi бiльше немає пiд ним. Трей звалився на землю, як мокре орiгамi, i по дорозi вниз вдарився головою об край контейнера для смiття.
  Джессiка подивилася йому у вiчi. Або, точнiше, бiлки його очей. Трей Тарвер знепритомнiв.
  Упс.
  Джессiка перевернула його якраз у той момент, коли на мiсце подiї нарештi прибула пара детективiв iз загону по втiкачах. Нiхто нiчого не бачив, а навiть якби й бачив, Трей Тарвер у вiддiлi не мав великого фан-клубу. Один iз детективiв кинув їй наручники.
  "О так", - сказала Джесiка своєму пiдозрюваному, який непритомний. "Ми збираємося зробити деяку пропозицiю". Вона застебнула кайданки на його зап'ястях. "Сука."
  
  Настав час для полiцейських пiсля вдалого полювання, коли вони зменшують швидкiсть вiд погонi, коли оцiнюють операцiю, вiтають один одного, оцiнюють свою роботу, гальмують. Це час, коли моральний дух перебуває в пiку. Вони пiшли туди, де була темрява, i вийшли на свiт.
  Вони зiбралися у цiлодобовому закусочному "Мелроузi" на Снайдер-авеню.
  Вони вбили двох дуже поганих людей. Загиблих не було, i єдина серйозна травма дiсталася тому, хто цього заслужив. Хорошою новиною було те, що стрiлянина, наскiльки вони могли судити, пройшла чисто.
  Джесiка пропрацювала у полiцiї вiсiм рокiв. Першi чотири роки вона мала форму, а потiм пропрацювала в автовiддiлi, пiдроздiлi мiського вiддiлу з розслiдування особливо небезпечних злочинiв. У квiтнi цього року вона надiйшла до вiддiлу розслiдування вбивств. За цей короткий час вона побачила свою жахливу частку. Була молода латиноамериканка, вбита на пустирi в Норт-Лiбертiс, загорнута в килим, покладена на дах машини та кинута у Фермаунт-парку. Був випадок, коли троє однокласникiв заманили хлопця до парку лише для того, щоб його пограбували та побили до смертi. I ще була справа про Вбивцю Розарiя.
  Джесiка не була першою i єдиною жiнкою у пiдроздiлi, але щоразу, коли до невеликого, згуртованого загону у вiддiлi приєднується хтось новий, виникає необхiдна недовiра, негласний випробувальний термiн. Її батько був легендою у департаментi, але це було взуття, яке треба було заповнити, а не ходити.
  Пiсля звiту про те, що сталося, Джессiка увiйшла до закусочної. Вiдразу ж четверо детективiв, якi вже були там, - Тонi Парк, Ерiк Чавес, Нiк Палладiно та пiдлатаний Джон Шепард - пiдвелися зi своїх табуретiв, сперлися руками об стiну i зайняли позу на знак поваги.
  Джесiцi довелося розсмiятися.
  Вона була всерединi.
  
  
  3
  НА НЬОГО зараз Важко дивитися. Її шкiра вже не iдеальна, а скорiше рваний шовк. Кров накопичується навколо її голови, майже чорна у тьмяному свiтлi, що виходить iз кришки багажника.
  Я оглядаю паркування. Ми однi, всього за кiлька футiв вiд рiчки Шуйлкiлл. Вода омиває причал - вiчний метр мiста.
  Я беру грошi i кладу їх у згинання газети. Я кидаю газету дiвчинi в багажнику машини i закриваю кришку.
  Бiдна Мерiон.
  Вона справдi була гарненькою. У нiй була якась ластовиста чарiвнiсть, що нагадала менi Тьюздi Уелда з "Давнього часу".
  Перш нiж ми покинули мотель, я забрався в номерi, порвав квитанцiю за номер i змив її в унiтаз. Не було нi швабри, нi вiдра. Коли ви знiмаєте з обмеженими можливостями, ви справляєтесь.
  Тепер вона дивиться на мене, її очi не блакитнi. Можливо, вона була гарненькою, можливо, вона була чиєюсь досконалiстю, але якою б вона не була, вона не була Ангелом.
  Свiтло в будинку згасло, екран оживає. Протягом найближчих кiлькох тижнiв жителi Фiладельфiї багато почують про мене. Скажуть, що я психопат, безумець, зла сила з душi пекла. Коли тiла впадуть, а рiчки стануть червоними, я отримаю жахливi вiдгуки.
  Не вiрте жодному слову.
  Я б i мухи не скривдив.
  
  
  4
  Через шiсть днiв
  ВIН ВИГЛЯДИВ ЗОВСIМ нормально. Дехто навiть мiг би сказати, що вони дружелюбнi, у дусi люблячої старої дiви. Зростанням вона була п'ять футiв три дюйми, а важила не бiльше дев'яноста п'яти фунтiв у комбiнезонi з чорного спандексу i бездоганно бiлих кросiвках "Рибок". У неї було коротке цегляно-руде волосся та яснi блакитнi очi. Пальцi у неї були довгi й тонкi, нiгтi доглянутi та не нафарбованi. Вона не носила жодних прикрас.
  Для зовнiшнього свiту вона була приємною на вигляд, фiзично здоровою жiнкою середнього вiку.
  Для детектива Кевiна Френсiса Бiрна вона була комбiнацiєю Лiззi Борден, Лукрецiї Борджiа та Ма Баркер, загорнутої в упаковку, що нагадує Мерi Лу Реттон.
  "Ви можете досягти бiльшого", - сказала вона.
  "Що ти маєш на увазi?" Бiрн упорався.
  "Iм'я, яке ти назвав менi у своїй головi. Ти можеш досягти бiльшого".
  "Вона вiдьма", - подумав вiн. - Чого ти взяв, що я назвав тебе iм'ям?
  Вона засмiялася своїм пронизливим смiхом Круелли Де Вiль. Собаки за три округи зiщулилися. - Я займаюся цим майже двадцять рокiв, детективе, - сказала вона. "Мене називали кожним iм'ям у книзi. Мене називали iменами, яких навiть немає у наступнiй книзi. На мене плювали, на мене накидалися, лаяли десяткою мов, включаючи апачську. На мою подобу робили ляльки вуду, приносили новени на честь моєї болiсної смертi. Запевняю вас, ви не можете створити жодної тортури, яка не була б бажана менi.
  Бiрн просто дивився. Вiн гадки не мав, що вiн настiльки прозорий. Якийсь детектив.
  Кевiн Бiрн два тижнi проходив дванадцятитижневу програму фiзiотерапiї у HUP, лiкарнi Пенсiльванського унiверситету. Його застрелили зблизька у пiдвалi будинку на пiвнiчному сходi Фiладельфiї у великодню недiлю. Хоча очiкувалося, що вiн повнiстю одужає, вiн рано засвоїв, що такi фрази, як "повне одужання", зазвичай мають на увазi прийняття бажаного за дiйсне.
  Куля, та сама, на якiй було написано його iм'я, застрягла в потиличнiй долi, приблизно за один сантиметр вiд стовбура мозку. I хоча жодної поразки нервiв не було, а пошкодження було повнiстю судинним, вiн перенiс майже дванадцяту годину черепної хiрургiї, шiсть тижнiв штучної коми та майже два мiсяцi в лiкарнi.
  Слимака-порушника тепер уклали в невеликий кубик з люциту i лежали на тумбочцi - моторошний трофей, люб'язно наданий вiддiлом з розслiдування вбивств.
  Найсерйознiшi збитки були завданi не травмою його мозку, а скорiше тим, як його тiло перекинулося на шляху до пiдлоги, неприродним викручуванням попереку. Цей рух призвiв до пошкодження його сiдничного нерва, довгого нерва, що проходить з кожної сторони нижньої частини хребта, глибоко в сiдницях та заднiй частинi стегна i до стопи, з'єднуючи спинний мозок з ногою. та м'язи стопи.
  I хоча список його недуг був досить болючим, куля, яку вiн отримав у голову, була простою незручнiстю в порiвняннi з болем, викликаним сiдничним нервом. Iнодi здавалося, що хтось водив ножем по правiй нозi i попереку, зупиняючись по дорозi, щоб повернути рiзнi хребцi.
  Вiн мiг повернутись до ладу, як тiльки мiськi лiкарi виправдають його i як тiльки вiдчує себе готовим. До цього вiн офiцiйно був ОВС: поранений у виконаннi службових обов'язкiв. Повна зарплата, нiякої роботи та пляшка Early Times щотижня з пiдроздiлу.
  Хоча його гострий iшiас завдавав йому стiльки ж болю, скiльки вiн колись терпiв, бiль, як спосiб життя, був його старим другом. Вiн п'ятнадцять рокiв терпiв дикi мiгренi з того часу, як у нього вперше стрiляли i мало не втопили в крижанiй рiчцi Делавер.
  Щоб позбавити його недуги, знадобилася друга куля. Хоча вiн не рекомендував би стрiляти в голову як терапiя для страждаючих на мiгрень, вiн не збирався сумнiватися в правильностi лiкування. З того дня, як у нього стрiляли вдруге (i, сподiваюся, останнiй) раз, у нього не було жодного головного болю.
  Вiзьми двi порожнi крапки i подзвони менi вранцi.
  I все ж таки вiн втомився. Два десятилiття служби в одному з найсуворiших мiст країни виснажили його волю. Вiн витратив свiй час. I хоча вiн стикався з деякими з найжорстокiших i розпусних людей на схiд вiд Пiттсбурга, його нинiшнiм противником була мiнiатюрна фiзiотерапевт на iм'я Олiвiя Лефтвiч та її бездонний мiшок тортур.
  Бiрн стояв уздовж стiни фiзiотерапевтичного кабiнету, притулившись до перекладини висотою до пояса, поклавши праву ногу паралельно до пiдлоги. Вiн стоїчно утримував цю позицiю, незважаючи на вбивство у його серцi. Найменший рух висвiтлював його, як римська свiчка.
  "Ви робите великi покращення", сказала вона. "Я вражений."
  Бiрн подивився на неї з люттю. Її роги вiдступили, i вона посмiхнулася. Iклiв не видно.
  "Все це частина iлюзiї", - подумав вiн.
  Уся частина шахрайства.
  
  Хоча МЕРIЯ була офiцiйним епiцентром Центру мiста, а iсторичним серцем i душею Фiладельфiї був Зал Незалежностi, гордiстю мiста, як i ранiше, залишалася площа Рiттенхаус, розташована на Уолнат-стрiт мiж Вiсiмнадцятою та Дев'ятнадцятою вулицями. Хоча Фiладельфiя i не така вiдома, як Таймс-сквер у Нью-Йорку або площа Пiкадiллi в Лондонi, вона по праву пишалася Рiттенхаус-сквер, яка залишалася однiєю з найпрестижнiших адрес мiста. У тiнi шикарних готелiв, iсторичних церков, високих офiсних будiвель та модних бутiкiв влiтку опiвднi на площi збиралися величезнi натовпи.
  Бiрн сидiв на лавцi бiля скульптури Барi "Лев, що руйнує змiю" у центрi площi. У восьмому класi його зростання було майже шiсть футiв, а до початку старшої школи вiн вирiс до шести трьох футiв. Пiд час навчання в школi та на службi, а також за весь час служби в полiцiї вiн використовував свiй розмiр i вагу у своїх iнтересах, багато разiв усуваючи потенцiйнi проблеми до того, як вони почалися, просто встаючи.
  Але тепер, з палицею, попелястим кольором обличчя i млявою кульгавою ходою, викликаною прийомом знеболювальних, вiн почував себе маленьким, неважливим, легко проковтнутим людською масою на площi.
  Як i кожного разу, коли вiн залишав сеанс фiзiотерапiї, вiн заприсягся нiколи не повертатися. Яка терапiя насправдi посилює бiль? Чия то була iдея? Чи не це. Побачимося, Матiльда Гунна.
  Вiн розподiлив свою вагу на лавцi, знайшовши досить зручне положення. За кiлька хвилин вiн пiдвiв очi i побачив дiвчинку-пiдлiтка, що перетинає площу, пробираючись крiзь байкерiв, бiзнесменiв, торговцiв та туристiв. Струнка i спортивна, з котячими рухами, її прекрасне, майже свiтле волосся було зiбране в хвiст. На нiй був персиковий сарафан та сандалiї. У неї були слiпуче яскравi аквамариновi очi. Кожен молодик молодший за двадцять один рiк був повнiстю зачарований нею, як i занадто багато чоловiкiв старше двадцяти одного року. У нiй була аристократична врiвноваженiсть, яка може виходити тiльки вiд справжньої внутрiшньої грацiї, холоднокровна та чарiвна краса, яка говорила свiтовi, що це хтось особливий.
  Коли вона пiдiйшла ближче, Бiрн зрозумiв, чому йому це вiдомо. То була Коллiн. Молода жiнка була його власною дочкою, i на мить вiн майже не впiзнав її.
  Вона стояла в центрi площi, шукаючи його, приклавши руку до чола, прикриваючи очi вiд сонця. Незабаром вона знайшла його в юрбi. Вона помахала рукою i посмiхнулася легкою, червоною посмiшкою, яку вона використовувала у своїх iнтересах все своє життя, те, що подарувала їй велосипед Барбi з бiло-рожевими стрiчками на кермi, коли їй було шiсть рокiв; той, який цього року привiв її до лiтнього табору для глухих дiтей, табiр, який її батько ледве мiг собi дозволити.
  "Боже, вона прекрасна", - подумав Бiрн.
  Коллiн Шiвон Бiрн була одночасно благословенна i проклята сяючою iрландською шкiрою своєї матерi. Проклята, бо в такий день вона могла засмагнути за лiченi хвилини. Щаслива, тому що вона була найпрекраснiшою з красунь, її шкiра майже прозора. Те, що було бездоганною пишнiстю в тринадцять рокiв, напевно розквiтне в несамовиту красу у вiцi двадцяти-тридцяти рокiв.
  Коллiн поцiлувала його в щоку i мiцно обняла, але нiжно, повнiстю усвiдомлюючи його незлiченнi болi та болi. Вона змахнула помаду з його щоки.
  Коли вона почала носити помаду? - замислився Бiрн.
  - Тобi тут дуже людно? вона пiдписала.
  "Нi", - вiдповiв Бiрн.
  "Ви впевненi?"
  "Так", - пiдписав Бiрн. "Я люблю натовп".
  Це була нахабна брехня, i Коллiн знала це. Вона посмiхнулася.
  Коллiн Бiрн була глухою вiд народження через генетичне захворювання, яке створило набагато бiльше перешкод на шляху її батька, нiж її власний. Там, де Кевiн Бiрн витратив багато рокiв, оплакуючи те, що вiн зарозумiло вважав недолiком у життi своєї дочки, Коллiн просто кинулася в атаку на життя, жодного разу не сповiльнюючись, щоб оплакувати своє передбачуване нещастя. Вона була вiдмiнницею, приголомшливою спортсменкою, чудово володiла американською мовою жестiв, а також вмiла читати по губах. Вона навiть вивчала норвезьку мову жестiв.
  Бiрн давно дiзнався, що багато глухих людей дуже прямолiнiйнi в спiлкуваннi i не витрачають час на безглуздi, загальмованi розмови, як це роблять люди, що слухають. Багато хто з них жартома називав лiтнiй час - стандартний час для глухих - вiдсилання до iдеї, що глухi люди схильнi запiзнюватися через свою схильнiсть до довгих розмов. Коли вони почали дiяти, їх важко було заткнути.
  Мова жестiв, незважаючи на те, що вона сама по собi дуже тонка, зрештою була формою стенографiї. Бiрн щосили намагався не вiдставати. Вiн вивчив цю мову, коли Коллiн була ще дуже маленькою, i сприйняв його напрочуд добре, враховуючи, яким паршивим учнем вiн був у школi.
  Коллiн знайшла мiсце на лавцi та сiла. Бiрн зайшов у "Козi" та купив пару салатiв. Вiн був майже впевнений, що Коллiн не збирається їсти - яка тринадцятирiчна дiвчинка зараз узагалi обiдає? - i мав рацiю. Вона дiстала дiєтичний Snapple iз пакета та зняла пластикову запечатку.
  Бiрн вiдкрив сумку i почав длубатися в салатi. Вiн привернув її увагу i пiдписав: Ти точно не голодна?
  Вона подивилася на нього: Папа.
  Вони посидiли деякий час, насолоджуючись суспiльством один одного, насолоджуючись теплом дня. Бiрн прислухався до дисонансу лiтнiх звукiв навколо себе: симфонiї, що дисонує, п'яти рiзних музичних жанрiв, дитячого смiху, пiднесеного настрою полiтичної суперечки, що долинав звiдкись ззаду, нескiнченного шуму транспорту. Як вiн робив це багато разiв у своєму життi, вiн намагався уявити, як було Коллiн перебувати в такому мiсцi, у глибокiй тишi її свiту.
  Бiрн поклав залишок салату назад у пакет та привернув увагу Коллiн.
  - Коли ти їдеш у табiр? вiн пiдписав.
  "Понедiлок."
  Бiрн кивнув головою. "Ви схвильованi?"
  Обличчя Коллiн просвiтлiло. "Так."
  - Хочеш, я пiдвезу тебе туди?
  Бiрн помiтив найменше вагання в очах Коллiн. Табiр знаходився на пiвдень вiд Ланкастера, за двi години приємної їзди на захiд вiд Фiладельфiї. Затримка iз вiдповiддю Коллiн означала одне. Мати збиралася забрати її, мабуть, у компанiї свого нового хлопця. Коллiн також погано вмiла приховувати емоцiї, як це вмiв робити її батько. "Нi. Я все подбала", - пiдписала вона.
  Коли вони пiдписували пiдписи, Бiрн мiг бачити, як спостерiгають за ними. У цьому нiчого нового. Ранiше вiн засмучувався через це, але вже давно вiдмовився вiд цього. Людям було цiкаво. Роком ранiше вiн i Коллiн були у Фермаунт-парку, коли хлопчик-пiдлiток, який намагався справити враження на Коллiн на своєму скейтбордi, стрибнув на перила i розбився, звалившись на землю прямо бiля нiг Коллiн.
  Пiдвiвшись iз мiсця, вiн спробував не звертати на це уваги. Просто перед ним Коллiн подивилася на Бiрна i пiдписала: "Який засранець".
  Хлопець усмiхнувся, думаючи, що заробив очко.
  У глухоти були свої переваги, i Коллiн Бiрн знала їх усi.
  Коли бiзнесмени почали неохоче повертатися до своїх офiсiв, натовп трохи порiдшав. Бiрн та Коллiн спостерiгали, як тигровий з бiлим джек-рассел-тер'єр намагався залiзти на найближче дерево, переслiдуючи бiлку, що вiбрує на першiй гiлцi.
  Бiрн спостерiгав, як його дочка спостерiгає за собакою. Його серце хотiло розiрватися. Вона була така спокiйна, така рiвна. Вона ставала жiнкою прямо на його очах, i вiн до смертi боявся, що вона вiдчує, що не бере участi в цьому. Минуло багато часу, вiдколи вони жили разом як сiм'я, i Бiрн вiдчував, що його вплив - та його частина, яка все ще була позитивною, - слабшає.
  Коллiн подивилася на годинник i насупилась. "Менi час iти", - пiдписала вона.
  Бiрн кивнув головою. Велика i жахлива iронiя старiння полягала у тому, що час йшов надто швидко.
  Коллiн вiднесла смiття до найближчого бак для смiття. Бiрн помiтив, що всi чоловiки, що дихають, у межах видимостi спостерiгали за нею. Вiн не дуже добре з цим справлявся.
  - З тобою все буде гаразд? вона пiдписала.
  "Я в порядку", - збрехав Бiрн. - Побачимося на вихiднi?
  Коллiн кивнула. "Я тебе кохаю."
  "Я теж люблю тебе, дитинко."
  Вона знову обiйняла його, поцiлувала в верхiвку. Вiн дивився, як вона входить у натовп, у метушню пiвденного мiста.
  В одну мить вона зникла.
  
  ВIН ВИГЛЯДИВ ВТРАЧЕНИМ.
  Вiн сидiв на автобуснiй зупинцi та читав "Словник за формою рук американської мови жестiв", дуже важливий довiдник для всiх, хто вчиться говорити американською мовою жестiв. Вiн намагався утримати книгу на колiнах, одночасно намагаючись писати слова правою рукою. З того мiсця, де стояла Коллiн, здавалося, що вiн говорить мовою, яка або давно померла, або ще не винайдена. Це напевно не ASL.
  Вона нiколи ранiше не бачила його на зупинцi. Вiн був гарний, старший - увесь свiт став старшим, - але мав дружелюбне обличчя. I вiн виглядав досить мило, перегортаючи книгу. Вiн звiв очi й побачив, що вона спостерiгає за ним. Вона пiдписала: "Привiт".
  Вiн посмiхнувся трохи знiяковiло, але був явно радий знайти когось, хто говорив мовою, яку вiн намагався вивчити. "Я... я... настiльки... поганий?" вiн попередньо пiдписав.
  Вона хотiла бути милою. Вона хотiла пiдбадьорити. На жаль, її обличчя сказало правду, перш нiж її руки змогли сформулювати брехню. "Так, це так", - пiдписала вона.
  Вiн збентежено дивився на її руки. Вона вказала на обличчя. Вiн глянув угору. Вона досить драматично кивнула головою. Вiн почервонiв. Вона смiялася. Вiн приєднався.
  "Спочатку вам дiйсно потрiбно зрозумiти п'ять параметрiв", - повiльно пiдписала вона, маючи на увазi п'ять основних обмежень ASL, а саме форму рук, орiєнтацiю, мiсцезнаходження, рух та немануальнi сигнали. Ще бiльше плутанини.
  Вона взяла в нього книгу i перевернула її вперед. Вона вказала на деякi засади.
  Вiн переглянув роздiл i кивнув головою. Вiн глянув угору i грубо склав руку: "Дякую". Потiм додав: "Якщо ти колись захочеш викладати, я буду твоїм першим учнем".
  Вона посмiхнулася i сказала: "Будь ласка".
  За хвилину вона сiла в автобус. Вiн не робив. Мабуть, вiн чекав iншого маршруту.
  "Вчить", - подумала вона, знайшовши мiсце попереду. Можливо колись. Вона завжди була терпляча до людей i мала визнати, що в неї виникало гарне почуття, коли вона могла передати мудрiсть iншим. Її батько, звiсно, хотiв, щоб вона стала президентом Сполучених Штатiв. Або хоча б генеральний прокурор.
  Через кiлька хвилин чоловiк, який мав стати її учнем, пiдвiвся з лави на автобуснiй зупинцi i потягся. Вiн викинув книгу у вiдро для смiття.
  То був спекотний день. Вiн прослизнув у свою машину i глянув на РК-екран свого телефону з камерою. Мав хороший iмiдж. Вона була вродлива.
  Вiн завiв машину, обережно виїхав на пробку i поїхав за автобусом Волнат-стрiт.
  
  
  5
  Коли Бiрн повернувся, у квартирi було тихо. Що б ще це було? Двi гарячi кiмнати над колишньою друкарнею на Другiй вулицi, майже по-спартанськи обставленi: потерте крiсло та пошарпаний журнальний столик iз червоного дерева, телевiзор, магнiтола та стопка блюзових компакт-дискiв. У спальнi двоспальне лiжко та невелика тумбочка з комiсiйного магазину.
  Бiрн увiмкнув кондицiонер на вiкнi, пройшов у ванну, роздiлив таблетку "Вiкодiн" навпiл i проковтнув її. Вiн хлюпнув прохолодну воду на обличчя та шию. Вiн залишив аптечку вiдкритою. Вiн сказав собi, що це потрiбно для того, щоб не бризкати на нього водою i цим уникнути необхiдностi витирати його, але справжня причина полягала в тому, що вiн хотiв не бачити себе в дзеркалi. Цiкаво, як довго вiн це робив?
  Повернувшись до вiтальнi, вiн поклав у магнiтофон диск Роберта Джонсона. Вiн був у настрої для "Камiнь у моєму проходi".
  Пiсля розлучення вiн повернувся у старий район: район Квiн-Вiллiдж у Пiвденнiй Фiладельфiї. Його батько був вантажником, ряженим, який мав загальномiську популярнiсть. Як i його батько та дядьки, Кевiн Бiрн у душi був i завжди залишиться прихильником двох вулиць. I хоча потрiбен деякий час, щоб повернутися в ритм життя району, лiтнi жителi, не гаючи часу, змусили його вiдчути себе як удома, поставивши йому три стандартнi питання про Пiвденну Фiладельфiю:
  Звiдки ви?
  Ви купували чи орендували?
  Ви маєте дiтей?
  На мить вiн подумав про те, щоб вiддати шматок для одного з нещодавно вiдремонтованих будинкiв на Джефферсон-сквер, нещодавно облагороджуваного району неподалiк, але не був упевнений, що його серце, на вiдмiну вiд розуму, все ще було у Фiладельфiї. Вперше у життi вiн був вiльною людиною. У нього було вiдкладено кiлька доларiв - понад фонд Коллiн, витрачений на коледж, - i вiн мiг пiти i робити все, що йому заманеться.
  Але чи мiг вiн пiти з армiї? Чи мiг вiн здати табельну зброю та значок, здати документи, взяти пенсiйне посвiдчення та просто пiти?
  Вiн, щиро кажучи, не знав.
  Вiн сидiв на диванi, бiгав кабельними каналами. Вiн подумав про те, щоб налити собi склянку бурбона i просто кататися на пляшцi до темряви. Нi. Останнiм часом вiн був не дуже п'яний. Зараз вiн був одним iз тих болючих, потворних п'яниць, яких можна побачити з чотирма порожнiми табуретами по обидва боки вiд нього в переповненiй тавернi.
  Його мобiльний телефон запищав. Вiн витяг його з кишенi i витрiщився на нього. Це був новий телефон iз камерою, який Коллiн подарувала йому на день народження, i вiн ще не зовсiм знайомий iз усiма налаштуваннями. Вiн побачив блимаючий значок i зрозумiв, що надiйшло текстове повiдомлення. Вiн щойно освоїв мову жестiв, тепер треба було вивчити зовсiм нову мову. Вiн глянув на РК-екран. Це було текстове повiдомлення Коллiн. У нашi днi обмiн текстовими повiдомленнями був найпопулярнiшим заняттям серед пiдлiткiв, особливо серед глухих.
  Це було просто. Це читати:
  4 Т. ОБIД :)
  Бiрн усмiхнувся. Дякую за обiд. Вiн був найщасливiшою людиною у свiтi. Вiн надрукував:
  ЮВ ЛУЛ
  Повiдомлення означало: Ласкаво просимо, люблю вас. Коллiн вiдповiла:
  ЛУЛ 2
  Потiм, як завжди, вона закiнчила, набравши:
  CBOAO
  Повiдомлення означало "Коллiн Бiрн закiнчилася i вийшла".
  Бiрн закрив телефон з повним серцем.
  Кондицiонер нарештi почав охолоджувати кiмнату. Бiрн задумався, що робити iз собою. Можливо, вiн поїде до Раундхауса, потусується в загонi. Вiн уже збирався вiдмовити себе вiд цiєї iдеї, коли побачив повiдомлення на його автовiдповiдачi.
  Що це було за п'ять крокiв звiдси? Сiм? На даний момент це виглядало як Бостонський марафон. Вiн схопив палицю, витримав бiль.
  Повiдомлення було вiд Пола ДiКарло, зiрки ADA в офiсi окружного прокурора. За останнi п'ять рокiв або близько того ДiКарло та Бiрн разом розкрили низку справ. Якби ви були злочинцем, якого судили, ви не хотiли б одного разу пiдняти голову i побачити, як Пол ДiКарло входить до зали суду. Вiн був пiтбулем у Перрi Еллiс. Якщо вiн схопив тебе в щелепi, ти був у пiздi. Нiхто не вiдправляв у камеру смертникiв бiльше вбивць, нiж Пол ДiКарло.
  Але послання Пола Бiрну цього дня було не дуже добрим. Одна з його жертв, схоже, вирвалася: Жюлiан Матiс знову опинився на вулицi.
  Новина була неймовiрна, але це була правда.
  Нi для кого не було секретом, що Кевiн Бiрн виявляв особливий iнтерес до справ про вбивства молодих жiнок. Вiн вiдчував це з того дня, як народилася Коллiн. У його розумi i серцi кожна молода жiнка завжди була чиєюсь дочкою, чиєюсь немовлям. Кожна молода жiнка колись була тiєю маленькою дiвчинкою, яка навчилася тримати чашку двома руками, навчилася вставати на кавовому столику iз п'ятьма крихiтними пальцями, плавними ногами.
  Дiвчатам подобається Грейс. Двома роками ранiше Джулiан Матiсс зґвалтував i вбив молоду жiнку на iм'я Мерiгрейс Девлiн.
  Грейсi Девлiн було дев'ятнадцять рокiв на день, коли її вбили. У неї було кучеряве каштанове волосся, що м'якими локонами спадало на плечi, з легким розсипом ластовиння. То була худорлява молода жiнка, першокурсниця Вiлланови. Вона волiла селянськi спiдницi, iндiйськi прикраси та ноктюрни Шопена. Вона померла холодної сiчневої ночi у брудному покинутому кiнотеатрi у Пiвденнiй Фiладельфiї.
  I тепер, через якийсь нечестивий поворот правосуддя, людина, яка позбавила її гiдностi та її життя, вийшла з в'язницi. Жюлiана Матiсса було засуджено до двадцяти п'яти рокiв довiчного ув'язнення i було звiльнено через два роки.
  Два роки.
  Минулої весни трава на могилi Грейсi зросла повнiстю.
  Матiсс був дрiбним сутенером, садистом першої проби. До Грейсi Девлiн вiн провiв три з половиною роки у в'язницi за те, що порiзав жiнку, яка вiдмовилася вiд його залицянь. Використовуючи канцелярський нiж, вiн так жорстоко порiзав їй обличчя, що їй знадобилося десять годин операцiї, щоб вiдновити пошкодження м'язiв i накладення майже чотирьохсот швiв.
  Пiсля нападу на канцелярського ножа, коли Матiсса було звiльнено з в'язницi Карран-Фромхолд - вiдсидiвши всього сорок мiсяцiв iз десятирiчного ув'язнення - йому не знадобилося багато часу, щоб перейти до розслiдування вбивств. Бiрну та його партнеру Джиммi Пьюрiфi сподобався Матiсс за вбивство офiцiантки Центр-Сiтi на iм'я Джанiн Тiллман, але їм так i не вдалося знайти жодних речових доказiв, якi пов'язують його зi злочином. Її тiло було знайдено в парку Харроугейт, понiвечене та зарiзане. Її викрали з пiдземного паркування на Брод-стрiт. Вона зазнала сексуального насильства як до, i пiсля смертi.
  Очевидець iз паркування вийшов уперед i вибрав Матiсса з фотосесiї. Свiдком була жiнка похилого вiку на iм'я Марджорi Семмс. Перш нiж вони змогли знайти Матiсса, Марджорi Семмс зникла. Через тиждень вони знайшли її плаваючою в рiчцi Делавер.
  Iмовiрно, Матiсс жив з матiр'ю пiсля визволення з Карран-Фромхолда. Детективи обшукали квартиру матерi Матiсса, але так i не з'явився. Справа зайшла в глухий кут.
  Бiрн знав, що одного разу вiн знову побачить Матiсса.
  Потiм, два роки тому, морозної сiчневої ночi, надiйшов дзвiнок у службу 911 та повiдомив, що на молоду жiнку напали у провулку за покинутим кiнотеатром у Пiвденнiй Фiладельфiї. Бiрн i Джиммi вечеряли у кварталi звiдси i вiдповiли на дзвiнок. До того часу, коли вони дiсталися мiсця подiї, провулок був порожнiй, але кривавий слiд привiв їх усередину.
  Коли Бiрн та Джиммi увiйшли до театру, вони виявили Грейсi на сценi одну. Її жорстоко побили. Бiрн нiколи не забуде цiєї картини: безвiльне тiло Грейсi на сценi холодного театру, пара, що пiднiмається вiд її тiла, її життєва сила йде. Поки швидка допомога вже була у дорозi, Бiрн вiдчайдушно намагалася зробити їй штучне дихання. Вона вдихнула один раз, легкий видих повiтря, яке потрапило в його легенi, iстота покинула її тiло i увiйшло до нього. Потiм, з легким здриганням, вона померла в нього на руках. Мерiгрейс Девлiн прожила дев'ятнадцять рокiв, два мiсяцi та три днi.
  На мiсцi злочину оперативники виявили вiдбитки пальцiв. Воно належало Жюлiану Матiссу. Розслiдуючи цю справу дюжина детективiв i чимало залякавши натовп бiднякiв, з якими спiлкувався Джулiан Матiсс, вони виявили Матiсса, що тулився в коморi згорiлого рядового будинку на Джефферсон-стрiт, де вони також знайшли рукавичку. весь у кровi Грейсi Девлiн. Бiрна довелося стримувати.
  Матiсса судили, визнали винним i засудили до двадцяти п'яти рокiв довiчного ув'язнення у державнiй в'язницi округу Грiн.
  Пiсля вбивства Грейс Бiрн протягом багатьох мiсяцiв ходив з вiрою, що подих Грейс все ще знаходиться всерединi нього, що її сила спонукає його виконувати свою роботу. Довгий час йому здавалося, що це була єдина чиста частина його, єдина його частина, не заплямована мiстом.
  Тепер Матiсс був вiдсутнiй, гуляв вулицями, повернувши обличчя до сонця. Вiд цiєї думки Кевiну Бiрну стало погано. Вiн набрав номер Пола ДiКарло.
  "ДiКарло".
  "Скажи менi, що я неправильно почув твоє повiдомлення".
  - Як би менi хотiлося, Кевiн.
  "Що сталося?"
  "Ви знаєте про Фiла Кесслера?"
  Фiл Кесслер був детективом з розслiдування вбивств протягом двадцяти двох рокiв, а десять рокiв тому - детективом вiддiлу, невмiлою людиною, яка не раз наражала на небезпеку колегу-детектива своєю неувагою до деталей, незнанням процедур або загальною вiдсутнiстю смiливостi.
  У вiддiлi з розслiдування вбивств завжди було кiлька хлопцiв, якi не дуже добре зналися на трупах, i зазвичай вони робили все можливе, щоб не виходити на мiсце злочину. Вони були готовi пiти за ордерами, зловити та транспортувати свiдкiв, провести спостереження. Кесслер був таким детективом. Йому подобалася iдея стати детективом iз розслiдування вбивств, але саме вбивство його налякало.
  Бiрн працював лише на однiй роботi з Кесслером як свого основного партнера: справа про дiвчину, знайдену на покинутiй заправнiй станцiї в Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Виявилося, що це було передозування, а не вбивство, i Бiрн не змiг досить швидко пiти вiд чоловiка.
  Кесслер пiшов на пенсiю рiк тому. Бiрн чув, що ця людина мала рак пiдшлункової залози пiзньої стадiї.
  "Я чув, що вiн захворiв", - сказав Бiрн. "Я не знаю бiльшого, нiж це".
  "Ну, кажуть, що в нього залишилося не бiльше кiлькох мiсяцiв", - сказав ДiКарло. "Можливо, навiть не так довго".
  Як би Бiрну не подобався Фiл Кесслер, вiн нiкому не бажав такого болiсного кiнця. "Я досi не знаю, яке це стосується Жюлiана Матiсса".
  "Кесслер пiшов до окружного прокурора i сказав їй, що вiн i Джиммi П'юрiфi пiдкинули Матiсу закривавлену рукавичку. Вiн свiдчив пiд присягою".
  Кiмната почала обертатися. Бiрну довелося взяти себе до рук. - Про що, чорт забирай, ти кажеш?
  - Я тiльки говорю тобi, що вiн сказав, Кевiн.
  - I ти йому вiриш?
  Ну, по-перше, це не мiй випадок. По-друге, цим займається вiддiл iз розслiдування вбивств. А три нi. Я йому не вiрю. Джиммi був найстiйкiшим полiцейським, якого я колись знав".
  "Тодi чому це має потяг?"
  ДiКарло вагався. Бiрн сприйняв паузу як таку, що буде щось гiрше. Як це можливо? Вiн упiзнав. - У Кесслера була друга закривавлена рукавичка, Кевiн. Вiн перевернув його. Рукавички належали Джиммi.
  "Це повна нiсенiтниця! Це пiдстава!
  "Я знаю це. Ти знаєш це. Будь-хто, хто коли-небудь їздив з Джиммi, знає це. На жаль, Матiсса представляє Конрад Санчес".
  Господи, подумав Бiрн. Конрад Санчес був легендою на посадi громадського захисника, обструкцiонiстом свiтового рiвня, одним iз небагатьох, хто давно вирiшив зробити кар'єру на юридичну допомогу. Йому вже за п'ятдесят, i вiн пропрацював громадським захисником понад двадцять п'ять рокiв. "Мати Матiсса ще жива?"
  "Я не знаю."
  Бiрн так i не змiг розiбратися у вiдносинах Матiсса з його матiр'ю Едвiною. Однак вiн мав свої пiдозри. Коли вони розслiдували вбивство Грейс, вони отримали ордер на обшук її квартири. Кiмната Матiсса була оформлена як кiмната маленького хлопчика: ковбойськi штори на лампах, постери "Зоряних вiйн" на стiнах, покривало iз зображенням Павука.
  - Виходить, вiн вийшов?
  "Так", - сказав ДiКарло. "Вони звiльнили його два тижнi тому до розгляду апеляцiї".
  "Два тижнi? Якого бiса я про це не прочитав?"
  Це не зовсiм яскравий момент в iсторiї Спiвдружностi. Санчес знайшов спiвчуваючого суддю".
  "Вiн у них на монiторi?"
  "Нi."
  "Це чортове мiсто. Бiрн ударив рукою по гiпсокартону, обваливши його. От i застава, подумав вiн. Вiн не вiдчув навiть легкої пульсацiї болю. Принаймнi не в той момент. - Де вiн зупинився?
  "Я не знаю. Ми вiдправили пару детективiв до його останнього вiдомого, просто щоб показати йому трохи м'язiв, але вiн на вiтрi".
  "Це просто чудово", сказав Бiрн.
  "Послухай, менi треба бути в судi, Кевiн. Я подзвоню тобi пiзнiше i ми розробимо стратегiю. Не хвилюйся. Ми помiстимо його назад. Це звинувачення проти Джиммi - нiсенiтниця. Будинок iз карт."
  Бiрн повiсив трубку i повiльно, насилу пiдвiвся на ноги. Вiн схопив палицю i пройшов через вiтальню. Вiн визирнув у вiкно, спостерiгав за дiтьми та їхнiми батьками на вулицi.
  Довгий час Бiрн думав, що зло - рiч вiдносна; що всяке зло ходить землею, кожне на своєму мiсцi. Потiм вiн побачив тiло Грейсi Девлiн i зрозумiв, що людина, яка зробила цей жахливий вчинок, була втiленням зла. Все, що пекло допускає на цiй землi.
  Тепер, пiсля обмiрковування дня, тижня, мiсяця та всього життя без дiла, перед Бiрном постали моральнi iмперативи. Раптом з'явилися люди, яких вiн мав побачити, речi, якi мав зробити, незалежно вiд того, який бiль вiн вiдчував. Вiн увiйшов до спальнi, висунув верхню шухляду комода. Вiн побачив хустку Грейсi, маленький рожевий шовковий квадратик.
  "У цiй тканинi мiститься жахливий спогад", - подумав вiн. Вiн був у кишенi Грейсi, коли її вбили. Мати Грейс наполягла на тому, щоб Бiрн взяв його в день винесення вироку Матiссу. Вiн вийняв його з шухляди i...
  - її крики луною лунають у його головi, її тепле дихання проникає в його тiло, її кров омиває його, гаряча i блискуча, в холодному нiчному повiтрi.
  - вiдступив назад, його пульс тепер бився у вухах, його розум глибоко заперечував, що те, що вiн щойно вiдчув, було повторенням жахливої сили, яка, як вiн вважав, була частиною його минулого.
  Передбачення повернулося.
  
  Меланi Девлiн стояла бiля невеликого барбекю в крихiтному задньому дворику свого рядного будинку на Емiлi-стрiт. Дим лiниво пiднiмався над iржавими ґратами, змiшуючись iз густим вологим повiтрям. На заднiй стiнi, що обвалилася, стояла давно порожня годiвниця для птахiв. Крихiтна тераса, як i бiльшiсть так званих заднiх дворiв у Фiладельфiї, ледве могла вмiстити двох людей. Якось їй вдалося розмiстити на ньому гриль Вебера, пару вiдшлiфованих кованих стiльцiв i невеликий столик.
  За два роки, що минули вiдколи Бiрн бачив Меланi Девлiн, вона набрала фунтiв тридцять або близько того. На нiй був жовтий короткий комплект - еластичнi шорти та майка в горизонтальну смужку, але вiн не був життєрадiсно-жовтим. Це не був жовтий колiр нарцисiв, чорнобривцiв i лютикiв. Натомiсть це був сердитий жовтий колiр, жовтий, який не вiтав сонячне свiтло, а швидше намагався втягнути його в її зруйноване життя. Волосся у неї було коротке, недбало пiдстрижене на лiто. Її очi були кольором немiцної кави в променях полуденного сонця.
  Тепер, коли Меланi Девлiн було за сорок, вона прийняла тягар печалi як постiйне явище у своєму життi. Вона бiльше не чинила опiр. Сум був її мантiєю.
  Бiрн зателефонував i сказав, що знаходиться недалеко. Бiльше вiн їй нiчого не сказав.
  - Ти впевнений, що не зможеш залишитись на вечерю? вона спитала.
  "Менi потрiбно повернутися", - сказав Бiрн. - Але дякую за пропозицiю.
  Меланi готувала реберця на грилi. Вона насипала на долоню неабияку кiлькiсть солi, посипала нею м'ясо. Потiм повторив. Вона подивилася на Бiрна, наче вибачаючись. "Я бiльше нiчого не вiдчуваю".
  Бiрн знав, що вона має на увазi. Але вiн хотiв налагодити дiалог, тож i вiдповiв. Якби вони трохи поговорили, було б легше сказати їй те, що вiн хотiв сказати. "Що ти маєш на увазi?"
  "Вiдколи Грейсi... померла, я втратив почуття смаку. Божевiльний, так? Якось вiн просто зник". Вона швидко висипала на реберця ще солi, немов у покаяннi. "Тепер менi доведеться все посолити. Кетчуп, гострий соус, майонез, цукор. Без нього я не можу скуштувати їжу". Вона махнула рукою на свою фiгуру, пояснюючи прибавку у вазi. Її очi почали сповнюватися сльозами. Вона витерла їх тильною стороною долонi.
  Бiрн мовчав. Вiн бачив, як багато людей справляються з горем, кожен по-своєму. Скiльки разiв вiн бачив, як жiнки знову i знову забиралися у своїх будинках пiсля того, як постраждали вiд насильства? Вони нескiнченно збивали подушки, заправляли та перестилали лiжка. Чи скiльки разiв вiн бачив, як люди без жодної причини натирали свої машини чи щодня косили газони? Горе повiльно проникає у людське серце. Люди часто вiдчувають, що якщо вони залишаться в русi, вони можуть обiгнати його.
  Меланi Девлiн розпалила брикети на грилi та закрила кришку. Вона налила їм обом по склянцi лимонаду i сiла на крихiтний кований стiлець навпроти нього. Хтось за кiлька будинкiв слухав гру Фiллiс. Вони на деякий час замовкли, вiдчуваючи болiсну полуденну спеку. Бiрн зауважив, що Меланi не носить обручки. Вiн запитував, чи розлучилися вони з Гарретом. Вони точно не будуть першою парою, яку розлучить насильницька смерть дитини.
  "Це була лаванда", - нарештi сказала Меланi.
  "Прошу вибачення?"
  Вона глянула на сонце, примружилася. Вона опустила погляд i кiлька разiв покрутила склянку в руках. "Плаття Грейс. Той, у якому ми її поховали. Вiн був лавандового кольору.
  Бiрн кивнув головою. Вiн цього не знав. Служба Грейс проходила у закритiй трунi.
  "Нiхто не повинен був це бачити, тому що вона була ... ну, розумiєш", - сказала Меланi. "Але це було дуже гарно. Один iз її коханих. Вона любила лаванду.
  Раптом Бiрну спало на думку, що Меланi знає, чому вiн тут. Не зовсiм чому, звичайно, але тонка нитка, яка пов'язувала їх - смерть Мерiгрейс Девлiн - мала бути причиною. Навiщо йому заходити? Меланi Девлiн знала, що цей вiзит якось пов'язаний з Грейсi, i, ймовiрно, вiдчувала, що, якщо вона говоритиме про дочку в найм'якших манерах, це може запобiгти подальшому болю.
  Бiрн носив цей бiль у своїй кишенi. Як вiн знайде у собi смiливiсть винести це?
  Вiн вiдпив лимонад. Тиша стала нiяковою. Повз проїхала машина, зi стереосистеми звучала стара пiсня Kinks. Знову тиша. Спекотна, порожня, лiтня тиша. Бiрн зруйнував це своїми словами. "Жулiан Матiсс вийшов iз в'язницi".
  Меланi дивилася на нього кiлька миттєвостей, її очi втратили емоцiї. "Нi, вiн не."
  Це була рiвна i пряма заява. Для Меланi це стало дiйснiстю. Бiрн чув це тисячу разiв. Не те щоб людина неправильно зрозумiла. Це була затримка, начебто заява могла призвести до того, що вона виявиться правдою, або через кiлька секунд таблетка могла вкритися оболонкою або зменшитись у розмiрах.
  "Боюсь, що так. Його звiльнили два тижнi тому", - сказав Бiрн. "Його вирок оскаржиться".
  - Я думав, ти це сказав...
  "Я знаю. Менi жахливо шкода. Iнодi система... - Бiрн замовк. Цього справдi було не пояснити. Особливо такiй наляканiй i сердитiй людинi, як Меланi Девлiн. Жулiан Матiсс убив єдину дитину цiєї жiнки. Полiцiя заарештувала цю людину, суд судив її, в'язниця схопила її i поховала. на поверхнi - почали тьмянiти. I тепер воно повернулося.
  - Коли вiн повернеться? вона спитала.
  Бiрн передбачав це питання, але в нього просто не було вiдповiдi. "Меланi, багато людей дуже старанно працюватимуть над цим. Я обiцяю тобi.
  "Включаючи тебе?"
  Питання прийняло за нього рiшення, вибiр, над яким вiн боровся з того часу, як почув цю новину. "Так", сказав вiн. "Включаючи мене."
  Меланi заплющила очi. Бiрн мiг тiльки уявити, якi образи розгорталися в її головi. Грейс у дитинствi. Грейс у шкiльному спектаклi. Грейс у своїй трунi. За кiлька хвилин Меланi встала. Здавалося, вона не прив'язана до свого власного простору, нiби могла вiдлетiти будь-якої секунди. Бiрн теж пiдвiвся. То був його сигнал пiти.
  "Я просто хотiв переконатися, що ви почули це вiд мене", - сказав Бiрн. I щоб ви знали, що я зроблю все можливе, щоб повернути його туди, де йому мiсце.
  "Йому мiсце в пеклi", - сказала вона.
  Бiрн не мав аргументiв, щоб вiдповiсти на це питання.
  Декiлька незручних миттєвостей вони стояли обличчям один до одного. Меланi простягла руку для рукостискання. Вони нiколи не обiймалися - деякi люди просто так не висловлювалися. Пiсля суду, пiсля похорону, навiть коли вони прощалися того гiркого дня два роки тому, вони потиснули один одному руки. На цей раз Бiрн вирiшив ризикнути. Вiн зробив це не лише для себе, а й для Меланi. Вiн простяг руку i нiжно притягнув її до своїх обiймiв.
  Спочатку здавалося, що вона може чинити опiр, але потiм вона впала на нього, її ноги майже покинули її. Вiн обiймав її кiлька хвилин.
  - вона годинами сидить у комiрчинi Грейсi iз зачиненими дверима, розмовляє з ляльками Грейсi, як дитина, i не торкалася чоловiка вже два роки.
  - поки Бiрн не розiрвав обiйми, трохи вражений образами у своїй свiдомостi. Вiн пообiцяв зателефонувати найближчим часом.
  Через кiлька хвилин вона провела його через будинок до вхiдних дверей. Вона поцiлувала його в щоку. Вiн пiшов, не сказавши бiльше жодного слова.
  Виїжджаючи, вiн востаннє глянув у дзеркало заднього виду. Меланi Девлiн стояла на маленькому ганку свого рядного будинку i дивилася на нього, її душевний бiль народився заново, її похмуре жовте вбрання було криком туги на тлi бездушної червоної цегли.
  
  Вiн знайдений себе припаркованим перед покинутим театром, де вони знайшли Грейсi. Мiсто обтiкало його. Мiсто не пам'ятало. Мiсту було однаково. Вiн заплющив очi, вiдчув крижаний вiтер, що пронiсся вулицею тiєї ночi, побачив згасаюче свiтло в очах цiєї молодої жiнки. Вiн вирiс iрландським католиком, i сказати, що вiн вiдпав, було б применшенням. Зруйнованi люди, з якими вiн зiштовхнувся у своєму життi, будучи офiцером полiцiї, дали йому глибоке розумiння тимчасової та тендiтної природи життя. Вiн бачив стiльки болю, страждань та смертi. Протягом кiлькох тижнiв вiн ставив питання, чи збирається вiн повернутися на роботу чи вiзьме свої двадцять i втече. Його папери лежали на комодi у спальнi та були готовi до пiдписання. Але тепер вiн знав, що йому треба повернутись. Навiть якщо це було лише на кiлька тижнiв. Якби вiн хотiв очистити iм'я Джиммi, йому довелося б це зробити зсередини.
  Того вечора, коли темрява огорнула Мiсто Братської Любовi, коли мiсячне свiтло осяяло горизонт, а мiсто написав свою назву неоновим свiтлом, детектив Кевiн Френсiс Бiрн прийняв душ, одягнувся, вставив свiжий журнал у свiй "Глок" i зробив крок у нiч.
  OceanofPDF.com
  6
  СОФI БАЛЬЗАНО НАВIТЬ у трирiчному вiцi була справжнiм знавцем моди. Звичайно, якби Софi надали самiй собi та надали свободу вибору свого одягу, вона, швидше за все, придумала б вбрання, що охоплює весь спектр: вiд помаранчевого до лавандового та салатового, вiд клiтини до тканини i смужок, повнiстю прикрашений аксесуарами, i все в межах норми. той самий ансамбль. Координати були її сильною стороною. Вона була скорiше вiльним дiвчиськом.
  Цим задушливим липневим ранком, вранцi, яке мало розпочати одiссею, яка приведе детектива Джесiку Бальзано в пащу божевiлля i далi, вона, як завжди, запiзнилася. У цi днi ранок у будинку Бальзано був безумством кави, пластiвцiв, мармеладних ведмедикiв, втрачених маленьких кросiвок, зниклих шпильок, загублених коробок з-пiд соку, шнуркiв, що лопнули, i звiтiв про дорожнiй рух на KYW на двох.
  Два тижнi тому Джессiка постриглася. Вона носила волосся принаймнi до плечей - зазвичай набагато довше - вiдколи була маленькою дiвчинкою. Коли вона носила форму, то майже завжди зав'язувала її у хвiст. Спочатку Софi ходила за нею по дому, мовчки оцiнюючи модний хiд i пильно дивлячись на Джесiку. Приблизно за тиждень пильної уваги Софi теж захотiла пiдстригтися.
  Коротке волосся Джесiкi, безумовно, допомогло їй у кар'єрi професiйного боксера. Те, що почалося як жайворонок, набуло власного життя. Здавалося, що за нею стоїть весь вiддiл, Джессiка мала рекорд 4-0 i почала отримувати гарнi вiдгуки у боксерських журналах.
  Чого не розумiли багато жiнок у боксi, так це того, що волосся має бути коротким. Якщо ви носите довге волосся i збираєте його в хвiст, щоразу, коли вас навiть постукують по щелепi, ваше волосся майорить, i суддi вiддають належне вашому супротивниковi за те, що вiн завдав чистого i сильного удару. Крiм того, довге волосся може випасти пiд час бою i потрапити вам у вiчi. Перший нокаут Джессiка завдала дiвчинi на iм'я Працi "Квiк" Квятковськi, яка в другому раундi зупинилася на секунду, щоб змахнути волосся з очей. Наступне, що усвiдомила Квiк, те, що вона вважала вогнi на стелi.
  Двоюрiдний дiд Джесiкi Вiтторiо, який був її менеджером та тренером, вiв переговори про угоду з ESPN2. Джессiка не знала, чого вона бiльше боялася: виходу на ринг чи потрапляння на телебачення. З iншого боку, не дарма у неї на плавках були кульки JESSIE BALLS.
  Коли Джесiка одяглася, ритуал вилучення її зброї з сейфа в коморi був вiдсутнiй, як i минулого тижня. Їй довелося визнати, що без свого "Глока" вона почувала себе оголеною та вразливою. Але це була стандартна процедура всiх розстрiлiв за участю офiцерiв. Вона пробула за столом майже тиждень, перебуваючи в адмiнiстративнiй вiдпустцi, чекаючи розслiдування за фактом стрiлянини.
  Вона скуйовдила волосся, нанесла мiнiмум помади, глянула на годинник. Знову запiзнююся. Ось i все про розклади. Вона перетнула хол i постукала у дверi Софi. "Готовий iти?" вона спитала.
  Сьогоднi був перший день Софi в дитячому садку недалеко вiд їхнього будинку-близнюка в Лексiнгтон-Парку, невеликому селищi у схiднiй частинi пiвнiчно-схiдної Фiладельфiї. Паула Фарiначчi, одна з найстарiших подруг Джессiки та няня Софi, взяла iз собою власну дочку Данiель.
  "Мамо?" - Запитала Софi з-за дверей.
  "Так, любий?"
  "Мамо?"
  "Ой-ой", - подумала Джесiка. Щоразу, коли Софi збиралася поставити важке запитання, завжди була преамбула "мама/мама". Це була дитяча версiя "прилавка для злочинцiв" - методу, який використовували придурки на вулицi, коли намагалися приготувати вiдповiдь копам. "Та солодка?"
  - Коли тато повернеться?
  Джесiка мала рацiю. Питання. Вона вiдчула, як у неї впало серце.
  Джессiка i Вiнсент Бальзано консультувалися з питань шлюбу вже майже шiсть тижнiв, i, хоча вони досягли успiхiв, i хоча вона страшенно сумувала за Вiнсентом, вона не була готова дозволити йому повернутися в їхнє життя. Вiн зрадив її, i вона ще не змогла його пробачити.
  Вiнсент, детектив боротьби з наркотиками, що працює в Центральному детективному вiддiлi, бачив Софi, коли хотiв, i не було такого кровопролиття, як того тижня пiсля того, як вона винесла його одяг на галявину перед будинком через вiкно спальнi нагорi. I все ж таки злiсть залишилася. Вона прийшла додому i виявила його в лiжку, в їхньому будинку, з повiєю з Пiвденного Джерсi на iм'я Мiшель Браун, беззубою сiдельною бродягою, з матовим волоссям та прикрасами QVC. I це були її переваги.
  Це було майже три мiсяцi тому. Якимось чином послабило гнiв Джесiки. Справи йшли не дуже добре, але ставали кращими.
  - Скоро, любий, - сказала Джесiка. - Тато незабаром повернеться додому.
  "Я сумую за татом", - сказала Софi. "Жахливо".
  "Я теж", - подумала Джесiка. - Настав час йти, солодкий.
  "Окей мам."
  Джессiка притулилася до стiни, посмiхаючись. Вона думала про те, яким величезним чистим полотном була її дочка. Нове слово Софi: жахливо. Рибнi палички були дуже гарнi. Вона страшенно втомилася. Дорога до дiдусяного будинку зайняла дуже багато часу. Звiдки вона взяла? Джессiка подивилася на наклейки на дверi Софi, на її нинiшнiй звiринець друзiв: Пух, Тигра, Уа, Паць, Мiккi, Плутон, Чiп та Дейл.
  Думки Джессiки про Софi i Вiнсент незабаром змiнилися думками про iнцидент з Треєм Тарвером i про те, як близько вона пiдiйшла до того, щоб втратити все це. Хоча вона нiколи нiкому в цьому не зiзналася, особливо iншому полiцейському, вона бачила цього Тек-9 у своїх кошмарах щоночi пiсля стрiлянини, чула трiск кулi зi зброї Трея Тарвера, що ударялася об цеглу над її головою при кожному пострiлi у вiдповiдь. кожна грюкнута дверi, кожен пострiл у телешоу.
  Як i всi полiцейськi, коли Джессiка вбиралася перед кожною поїздкою, у неї було лише одне правило, один головний канон, який перевершував решту: повертатися додому до сiм'ї в цiлостi i безпецi. Все iнше не мало значення. Поки вона була в полiцiї, нiчого бiльше не було б. Девiз Джессiкi, як i бiльшостi iнших полiцейських, був таким:
  Ти нападеш на мене, ти програєш. перiод. Якщо я помиляюся, то ти можеш отримати мiй значок, мою зброю i навiть мою свободу. Але ти не розумiєш моє життя.
  Джесiцi запропонували консультацiю, але оскiльки це не було обов'язковим, вона вiдмовилася. Можливо, рiч у її iталiйськiй упертостi. Можливо, це була в нiй iталiйська жiноча впертiсть. Як би там не було, правда - i це її трохи налякало - полягала в тому, що її не турбувало те, що сталося. Боже, допоможи їй, вона застрелила чоловiка, i її це не турбувало.
  Хорошою новиною було те, що наступного тижня спостережна комiсiя виправдала її. Це була чиста стрiлянина. Сьогоднi вона вперше вийшла надвiр. Приблизно наступного тижня вiдбудуться попереднi слухання у справi Д'Шанте Джексон, але вона почувала себе готовою. Того дня вона матиме на плечi сiм тисяч ангелiв: кожен полiцейський iз полiцiї.
  Коли Софi вийшла зi своєї кiмнати, Джесiка побачила, що має ще один обов'язок. На Софi були двi шкарпетки рiзного кольору, шiсть пластикових браслетiв, бабусинi сережки-клiпси зi штучним гранатом та яскраво-рожева кофта з капюшоном, хоча сьогоднi ртуть мала досягти дев'яноста градусiв.
  Хоча детектив Джессiка Бальзано, можливо, i працювала детективом з розслiдування вбивств у великому поганому свiтi, тут вона мала iнше завдання. Навiть звання iнше. Тут вона, як i ранiше, була комiсаром моди.
  Вона взяла свою маленьку пiдозрювану пiд варту i повела її до кiмнати.
  
  У вiддiлi з розслiдування вбивств полiцейського управлiння Фiладельфiї налiчувалося шiстдесят п'ять детективiв, якi працювали всi три тури сiм днiв на тиждень. Фiладельфiя незмiнно входила до дванадцяти найбiльших мiст країни за рiвнем вбивств, i загальний хаос, шум та активнiсть у чергуваннi вiдбивали це. Пiдроздiл розташовувався на першому поверсi будiвлi полiцейського управлiння на Восьмiй та Рейсовiй вулицях, також вiдомий як Roundhouse.
  Проходячи через склянi дверi, Джесiка кивнула кiльком офiцерам та детективам. Перш нiж вона встигла звернути за кут до лiфта, вона почула: "Доброго ранку, детектив".
  Джессiка повернулася до знайомого голосу. То був офiцер Марк Андервуд. Джессiка носила форму близько чотирьох рокiв, коли Андервуд приїхала до Третього округу, своє старе мiсце проживання. Оновлений i щойно закiнчив академiю, вiн був одним iз небагатьох новачкiв, спрямованих того року до округу Пiвденної Фiладельфiї. Вона допомагала навчати кiлькох офiцерiв його класу.
  - Привiт, Марку.
  "Як ви?"
  "Нiколи не краще", - сказала Джесiка. - Все ще у Третьому?
  "О так", сказав Андервуд. "Але мене докладно розповiли про той фiльм, який вони знiмають".
  - Ой-ой, - сказала Джессiка. Усi у мiстi знали про новий фiльм Уiлла Перрiша, який вони знiмали. Ось чому цього тижня кожен охочий у мiстi вирушив до Пiвденної Фiладельфiї. "Свiтло, камера, ставлення".
  Андервуд засмiявся. "Ви отримали це право."
  Останнi кiлька рокiв це було досить звичайним явищем. Величезнi вантажiвки, великi лiхтарi, барикади. Завдяки дуже агресивному та гостинному кiноофiсу Фiладельфiя стала центром кiновиробництва. Хоча деякi офiцери вважали, що вiдрядити до охорони на час зйомок - це дрiбниця, переважно вони багато стояли. У самого мiста були стосунки кохання та ненавистi до кiно. Досить часто це завдавало незручностей. Але тодi була гордiсть Фiладельфiї.
  Якось Марк Андервуд все ще виглядав як студент коледжу. Чомусь їй було вже за тридцять. Джессiка пам'ятала той день, коли вiн приєднався до загону, начебто це було вчора.
  "Я чув, що ти береш участь у Шоу", - сказав Андервуд. "Вiтаю".
  "Капiтан на сорок", - вiдповiла Джесiка, внутрiшньо скривившись при словi "сорок". "Дивися i побачиш".
  "Без сумнiву." Андервуд подивився на годинник. "Треба вийти надвiр. Радий тебе бачити.
  "Те саме."
  "Завтра ввечерi ми збираємось на "Поминках по Фiннiгану", - сказав Андервуд. - Сержант О'Браєн iде у вiдставку. Зайди випити пива. Ми наздоженемо".
  - Ти впевнений, що тобi достатньо рокiв, щоби пити? - Запитала Джесiка.
  Андервуд засмiявся. - Бажаю вам щасливої прогулянки, детективе.
  "Дякую", сказала вона. "Ти теж."
  Джессiка спостерiгала, як вiн поправив кепку, вклав у пiхви палицю i спустився по трапу, огинаючи всюдисущу шеренгу курцiв.
  Офiцер Марк Андервуд провчився три роки ветеринаром.
  Господи, вона старiла.
  
  Коли Джесiка увiйшла до чергової частини вiддiлу з розслiдування вбивств, її зустрiла жменька детективiв, що залишилися пiсля останньої змiни, екскурсiя почалася опiвночi. Рiдкiсною була змiна, яка тривала всього вiсiм годин. У бiльшостi випадкiв, якщо ваша змiна почалася опiвночi, вам вдавалося вийти з будiвлi близько 10:00, а потiм вiдразу ж вiдправитися до Центру кримiнального правосуддя, де ви чекали в переповненому залi суду до полудня, щоб дати свiдчення, а потiм поспав кiлька годин, а потiм повернувся до Раундхауса. Саме з таких, серед багатьох iнших причин люди в цiй кiмнатi, в цьому будинку були вашою справжньою родиною. Цей факт пiдтверджується рiвнем алкоголiзму, як i рiвнем розлучень. Джессiка заприсяглася, що стане нi тим, нi iншим.
  Сержант Дуайт Бьюкенен був одним iз начальникiв денного чергування, ветераном PPD iз тридцятивосьмирiчним стажем. Щохвилини вiн носив це на своєму значку. Пiсля iнциденту в провулку Б'юкенен прибув на мiсце подiї i забрав зброю Джесiки, керуючи обов'язковим допитом офiцера, який брав участь у перестрiлцi, та пiдтримуючи зв'язок iз органами внутрiшнiх справ. Хоча вiн не був на чергуваннi, коли стався iнцидент, вiн пiдвiвся з лiжка i кинувся на мiсце подiї, щоб знайти одного зi своїх. Саме такi моменти пов'язували чоловiкiв та жiнок у синьому так, що бiльшiсть людей нiколи не зрозумiють.
  Джесiка пропрацювала за столом майже тиждень i була рада повернутися до лiнiйного загону. Вона не була домашньою кiшкою.
  Б'юкенен повернув їй "Глок". - Iз поверненням, детектив.
  "Дякую, сер."
  Готовi до виходу на вулицю?
  Джессiка пiдняла свою зброю. "Питання у тому, чи готова для мене вулиця?"
  "Тут хтось хоче вас побачити". Вiн показав їй через плече. Джесiка обернулася. До столу для завдань притулився чоловiк, великий чоловiк iз смарагдово-зеленими очима та волоссям пiсочного кольору. Чоловiк iз зовнiшнiстю людини, яка переслiдується могутнiми демонами.
  То був її партнер Кевiн Бiрн.
  Серце Джессiки на мить здригнулося, коли їхнi очi зустрiлися. Вони були партнерами всього кiлька днiв, коли минулої весни застрелили Кевiна Бiрна, але те, що вони роздiлили того жахливого тижня, було настiльки iнтимним, настiльки особистим, що виходило за межi того, що вiдчували навiть закоханi. Це говорило з їхнiми душами. Виявилося, що жоден iз них, навiть за останнi кiлька мiсяцiв, не встиг примирити цi почуття. Було невiдомо, чи збирається Кевiн Бiрн повернутися до армiї, i якщо так, то чи будуть вони з Джесiкою знову партнерами. Вона збиралася зателефонувати йому останнi кiлька тижнiв. Вона цього не зробила.
  Суть полягала в тому, що Кевiн Бiрн взяв одну для компанiї - взяв одну для Джесiки - i вiн заслуговував на неї кращого. Їй було погано, але вона була дуже рада його бачити.
  Джессiка перетнула кiмнату, витягнувши руки. Вони обнялися, трохи нiяково, i розiйшлися.
  "Ти повернувся?" - Запитала Джесiка.
  "Доктор каже, що менi сорок вiсiм, скоро сорок вiсiм. Але так. Я повернувся.
  "Я вже чую, як рiвень злочинностi падає".
  Бiрн усмiхнувся. У цьому був смуток. - Чи є мiсце для твого старого партнера?
  "Думаю, ми зможемо знайти вiдро i ящик", - сказала Джесiка.
  "Знаєте, це все, що нам, хлопцям старого загартування, потрiбно. Дайте менi крем'яну рушницю, i все буде готове.
  "Ти отримав це."
  Це був момент, якого Джессiка одночасно жадала та боялася. Як вони будуть разом пiсля кривавого iнциденту великодньої недiлi? Було б, чи могло б бути те саме? Вона гадки не мала. Схоже, вона збиралася це з'ясувати.
  Айк Бьюкенен дозволив моменту дiйти до кiнця. Переконавшись, що це так, вiн пiдняв якусь рiч. Вiдеокасета. Вiн сказав: "Я хочу, щоб ви це побачили двоє".
  
  
  7
  ДЖЕСIКА, БIРН I Айк Бьюкенен тулилися в тiснiй закусочнiй, де стояла група маленьких вiдеомонiторiв та вiдеомагнiтофонiв. За кiлька хвилин увiйшов третiй чоловiк.
  "Це спецiальний агент Террi Кехiлл", - сказав Бьюкенен. "Террi взято в оренду в оперативної групи ФБР боротьби з мiською злочиннiстю, але лише на кiлька днiв".
  Кехiлловi було за тридцять. На ньому був стандартний темно-синiй костюм, бiла сорочка та краватка у бордово-синю смужку. Вiн був свiтловолосий, причесаний, товариський, симпатичний, за каталогом J.Crew, на ґудзиках. Вiд нього пахло мiцним милом та гарною шкiрою.
  Бьюкенен закiнчив виставу. "Це детектив Джесiка Бальзано".
  "Приємно познайомитися, детектив", - сказав Кехiлл.
  "Те саме."
  "Це детектив Кевiн Бiрн".
  "Приємно познайомитися".
  - Iз задоволенням, агент Кехiлл, - сказав Бiрн.
  Кехiлл та Бiрн потиснули один одному руки. Круто, механiчно, професiйно. Розрiзати мiжвiдомче суперництво можна iржавим ножем для олiї. Потiм Кехiлл знову звернув увагу на Джессiку. Ти боксер? вiн спитав.
  Вона знала, що вiн мав на увазi, але це звучало смiшно. Начебто вона була собакою. Ти шнауцер? "Так."
  Вiн кивнув, мабуть, вражений.
  "Чому ти питаєш?" - Запитала Джесiка. - Чи плануєте вийти з ладу, агент Кехiлл?
  Кехiлл засмiявся. У нього були рiвнi зуби та єдина ямочка злiва. "Нi нi. Я сам щойно трохи позаймався боксом".
  "Професiонал?"
  "Нiчого подiбного. Золотi рукавички здебiльшого. Деякi на службi.
  Тепер настала черга Джессiки вражатись. Вона знала, що потрiбно, щоб поборотися на рингу.
  "Террi тут, щоб спостерiгати i давати рекомендацiї оперативнiй групi", - сказав Бьюкенен. "Погана новина в тому, що нам потрiбна допомога".
  То була правда. У Фiладельфiї рiзко зросла кiлькiсть насильницьких злочинiв. I все ж таки в департаментi не було жодного офiцера, який хотiв би, щоб у справу втручалися стороннi агентства. "Звернiть увагу", - подумала Джесiка. Правильно.
  - Як довго ви працюєте у бюро? - Запитала Джесiка.
  "Сiм рокiв."
  "Ви з Фiладельфiї?"
  "Народився i вирiс", - сказав Кехiлл. "Десята та Вашингтон".
  Весь цей час Бiрн просто стояв осторонь, слухаючи та спостерiгаючи. То був його стиль. "З iншого боку, вiн пропрацював на цiй роботi бiльше двадцяти рокiв", - подумала Джессiка. Вiн мав набагато бiльше досвiду недовiри федералам.
  Вiдчувши територiальну сутичку, добродушну чи нi, Бьюкенен вставив касету в один iз вiдеомагнiтофонiв i натиснув кнопку "Вiдтворити".
  За кiлька секунд на одному з монiторiв ожило чорно-бiле зображення. То справдi був художнiй фiльм. "Психо" Альфреда Хiчкока - фiльм 1960 року з Ентонi Перкiнсом i Джанет Лi в головних ролях. Картинка була трохи зернистою, вiдеосигнал розмитий по краях. Сцена, показана на плiвцi, була на початку фiльму, починаючи з того моменту, як Джанет Лi, заселившись в мотель Бейтса i роздiливши сендвiч з Норманом Бейтсом в його офiсi, збиралася прийняти душ.
  Поки фiльм розмотувався, Бiрн та Джесiка переглянулися. Було ясно, що Айк Бьюкенен не покликав би їх на ранковий ранковий класичний жах, але в даний момент жоден з детективiв не мав нi найменшого поняття, про що йдеться.
  Вони продовжували дивитися, поки фiльм продовжувався. Норман знiмає картину олiєю зi стiни. Норман виглядає з грубо вирiзаної дiрки у штукатурцi. Героїня Джанет Лi - Мерiон Крейн - роздягається i одягає халат. Норман пiдходить до будинку Бейтса. Мерiон заходить у ванну i засмикує фiранку.
  Все здавалося нормальним, поки на стрiчцi не стався збiй, тип повiльного вертикального прокручування, спричиненого аварiйним монтажем. На мить екран потемнiв; потiм з'явилося нове зображення. Вiдразу зрозумiли, що фiльм перезаписаний.
  Новий знiмок був статичним: вид пiд високим кутом на те, що виглядало як ванна кiмната в мотелi. Ширококутний об'єктив показав раковину, унiтаз, ванну, кахельну пiдлогу. Рiвень освiтленостi був низьким, але свiтильник над дзеркалом давав достатньо яскравостi, щоб висвiтлити кiмнату. Чорно-бiле зображення виглядало грубим як зображення, отримане веб-камерою або недорогою вiдеокамерою.
  У мiру продовження запису з'ясувалося, що хтось був у душi iз задернутою завiсою. Навколишнiй звук на плiвцi змiнився слабким шумом води, що ллється, i час вiд часу фiранка в душi здибилася вiд руху того, хто стояв у ваннi. Тiнь танцювала на напiвпрозорому пластику. Пiд шум води почувся голос молодої жiнки. Вона спiвала пiсню Нори Джонс.
  Джессiка i Бiрн знову подивилися один на одного, цього разу усвiдомлюючи, що це одна з тих ситуацiй, коли ти знаєш, що дивишся те, що не мав бачити, i сам факт того, що ти це дивився, вже вiщував щось погане. . Джессiка глянула на Кехiлла. Вiн здавався прикутим. На скронi пульсувала вена.
  На екранi камера залишалася нерухомою. З-пiд фiранки душа повалила пара, трохи розмивши верхню чверть зображення конденсатом.
  Потiм раптово дверi ванної вiдчинилися i увiйшла постать. Струнка людина виявилася лiтньою жiнкою з сивим волоссям, зiбраним у пучок. На нiй була домашня сукня довжиною до iкри з квiтковим принтом та темний кардиган-свiтр. Вона тримала великий м'ясний нiж. Обличчя жiнки не було видно. У жiнки були чоловiчi плечi, чоловiча манера поведiнки та постава.
  Пiсля кiлькох секунд коливання фiгура вiдсмикнула фiранку, i стало ясно, що в душi знаходиться оголена молода жiнка, але ракурс був занадто крутим, а якiсть зображення занадто поганою, щоб почати навiть з'ясовувати, як вона виглядала. подобатися. З цiєї точки зору, все, що можна було визначити, це те, що молода жiнка була бiлою i, ймовiрно, їй було близько двадцяти рокiв.
  Миттєво реальнiсть того, що вони спостерiгали, огорнула Джесiку, наче пелена. Перш нiж вона встигла зреагувати, нiж, який тримав примарна постать, знову i знову опускався на жiнку в душi, розриваючи її тiло, розрiзаючи груди, руки, живiт. Жiнка скрикнула. Кров ринула, забризкавши плитку. Шматки розiрваних тканин i м'язiв шльопалися по стiнах. Фiгура продовжувала зло наносити удари молодiй жiнцi знову i знову, поки вона не впала на пiдлогу ванни, її тiло перетворилося на жахливу мережу глибоких ран.
  Потiм так само швидко, як почалося, все закiнчилося.
  Стара вибiгла з кiмнати. Насадка для душу змила кров у каналiзацiю. Молода жiнка не рушила з мiсця. За кiлька секунд стався другий збiй редагування, i вихiдний фiльм вiдновився. Нове зображення було великим планом правого ока Джанет Лi, коли камера почала повертатися i рухатися назад. Оригiнальний саундтрек до фiльму невдовзi повернувся до крику Ентонi Перкiнса з дому Бейтсов:
  Мати! О Боже Мати! Кров! Кров!
  Коли Айк Бьюкенен вимкнув запис, у маленькiй кiмнатi майже на цiлу хвилину запанувала тиша.
  Вони щойно стали свiдками вбивства.
  Хтось записав на вiдео жорстоке, дике вбивство i вставив його в мiсце в "Психо", де сталося вбивство в душi. Вони всi бачили досить справжню бiйню, щоб зрозумiти, що це не кадри зi спецефектами. Джессiка сказала це вголос.
  "Це реально."
  Б'юкенен кивнув. "Звичайно, схоже. Те, що ми щойно подивилися, є дубльованою копiєю. AV зараз переглядає оригiнальну плiвку. Воно трохи кращої якостi, але ненабагато".
  "Чи є ще щось iз цього на плiвцi?" - спитав Кехiлл.
  "Нiчого", - сказав Бьюкенен. "Просто оригiнальний фiльм".
  "Звiдки ця плiвка?"
  "Вiн був узятий напрокат у невеликому вiдеомагазинi на Арамiнго", - сказав Бьюкенен.
  - Хто це принiс? - спитав Бiрн.
  "Вiн в А".
  
  Молода людина, що сидiла в кiмнатi для допитiв А, була кольору кислого молока. Йому було трохи бiльше двадцяти, у нього було коротко пiдстрижене темне волосся, блiдо-бурштиновi очi, тонкi риси обличчя. На ньому була лимонно-зелена сорочка-поло та чорнi джинси. Його 229 - короткий звiт iз докладною вказiвкою його iменi, адреси та мiсця роботи - показав, що вiн був студентом Дрексельського унiверситету та працював на двох роботах неповний робочий день. Вiн жив у районi Фермаунт у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Його звали Адам Каслов. На вiдеозаписi залишилися лише його вiдбитки.
  Джесiка увiйшла до кiмнати i представилася. Кевiн Бiрн i Террi Кехiлл спостерiгали за тим, що вiдбувається через двостороннє дзеркало.
  "Принести вам щось?" - Запитала Джесiка.
  Адам Каслов зобразив тонку, похмуру посмiшку. "Я в порядку", сказав вiн. На подряпаному столi перед ним стояла пара порожнiх банок з-пiд "Спрайту". У руках у нього був шмат червоного картону, i вiн скручував i розкручував його.
  Джессiка поставила на стiл коробку з вiдеокасетою "Психо". Воно все ще лежало у прозорому пластиковому пакетi для доказiв. - Коли це орендував?
  - Вчора вдень, - сказав Адам, його голос був трохи тремтячим. Вiн не мав полiцейського досьє, i, мабуть, це був перший раз, коли вiн перебував у полiцейськiй дiльницi. Не iнакше як кiмната для допитiв у вiддiлi розслiдування вбивств. Джесiка подбала про те, щоб залишити дверi вiдчиненими. - Можливо, години о третiй чи близько того.
  Джессiка подивилася на етикетку на корпусi касети. "I ти купив це в The Reel Deal на Арамiнго?"
  "Так."
  "Як ти за це заплатив?"
  "Прошу вибачення?"
  "Ви поклали це на кредитну картку? Платити готiвкою? Чи є купон?
  "О", сказав вiн. "Я заплатив готiвкою".
  - Ви зберегли чек?
  "Нi. Вибач."
  "Ви там постiйний клiєнт?"
  "Начебто."
  Як часто ви берете фiльми напрокат в цьому мiсцi?
  "Я не знаю. Можливо, двiчi на тиждень".
  Джессiка подивилася на звiт 229. Одна з пiдробiткiв Адама була в магазинi Rite Aid на Маркет-стрiт. Iнший був у Cinemagic 3 у Пенсiльванiї, кiнотеатрi поряд iз лiкарнею Пенсiльванського унiверситету. - Чи можу я запитати, чому ти ходиш у цей магазин?
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Ви живете всього в пiвкварталi вiд Блокбастера".
  Адам знизав плечима. "Думаю, це тому, що у них бiльше iноземних та незалежних фiльмiв, нiж у великих мереж".
  "Тобi подобаються зарубiжнi фiльми, Адам?" Тон Джессiкi був доброзичливим i балакучим. Адам трохи прояснився.
  "Ага."
  "Менi дуже подобається Cinema Paradiso", - сказала Джесiка. "Один iз моїх улюблених фiльмiв усiх часiв. Ви колись бачили таке?
  - Звичайно, - сказав Адам. Тепер ще яскравiше. "Джузеппе Торнаторе чудовий. Можливо, навiть спадкоємець Феллiнi".
  Адам почав трохи розслаблятися. Вiн скручував цей шматок картону в тугу спiраль i вiдклав його. Вiн виглядав досить твердим, щоб нагадувати паличку для коктейлю. Джесiка сидiла в потертому металевому стiльцi навпроти нього. Зараз розмовляють лише двоє людей. Говорили про жорстоке вбивство, яке хтось зняв на вiдео.
  - Ти дивився це один? - Запитала Джесiка.
  "Ага." У його вiдповiдi була нотка меланхолiї, нiби вiн нещодавно розiрвав стосунки та звик дивитися вiдео з партнеркою.
  - Коли це дивився?
  Адам знову взяв картонну паличку. "Ну, я закiнчую роботу на своїй другiй роботi опiвночi, повертаюся додому близько дванадцятої тридцяти. Зазвичай я приймаю душ i щось їм. Думаю, я почав це десь о першiй годинi тридцять. Можливо, два.
  - Ти оглянув його до кiнця?
  "Нi", сказав Адам. "Я спостерiгав, поки Джанет Лi не дiсталася мотелю".
  "I що?"
  Потiм я вимкнув його i пiшов спати. Я подивився... решта сьогоднi вранцi. Перш нiж я пiшов до школи. Або перед тим, як я збирався йти до школи. Коли я побачив... знаєш, я зателефонував до полiцiї. Полiцiя. Я зателефонував до полiцiї. "
  "Хто-небудь ще бачив це?"
  Адам похитав головою.
  - Ти комусь про це розповiв?
  "Нi."
  "Ця касета весь цей час була у вас?"
  "Я не впевнений, що ви маєте на увазi."
  "З того моменту, як ви взяли його напрокат, i до моменту, коли ви зателефонували до полiцiї, у вас була касета?"
  "Так."
  "Ви не залишили його на деякий час у машинi, не залишили у друга, не залишили у рюкзаку чи сумцi для книг, яку повiсили на вiшалку у громадському мiсцi?"
  "Нi", сказав Адам. "Нiчого подiбного. Я взяв його напрокат, взяв додому та повiсив на телевiзор".
  - I ти живеш сам.
  Ще одна гримаса. Вiн щойно розлучився з кимось. "Так."
  - Чи був у вашiй квартирi хтось учора ввечерi, коли ви були на роботi?
  "Я так не думаю", сказав Адам. "Нi. Я справдi в цьому сумнiваюся".
  - Нiхто бiльше не має ключа?
  "Просто хазяїн. I я намагався вмовити його полагодити мiй душ близько року. Маю сумнiв, що вiн прийшов би сюди без моєї присутностi.
  Джессiка зробила кiлька нотаток. Ви коли-небудь ранiше брали цей фiльм напрокат в The Reel Deal?
  Адам кiлька хвилин дивився в пiдлогу, розмiрковуючи. "Фiльм чи ця конкретна касета?"
  "Або."
  "Здається, я взяв у них напрокат DVD з "Психо" минулого року".
  "Чому цього разу ви взяли напрокат VHS-версiю?"
  "Мiй DVD-плеєр зламаний. У мене в ноутбуцi оптичний привiд, але я не дуже люблю дивитися фiльми на комп'ютерi. Звук якийсь вiдстiй".
  Де була ця касета в магазинi, коли ви її взяли напрокат?
  "Де воно було?"
  "Я маю на увазi, вони виставляють касети там на стелажах або просто ставлять порожнi коробки на стелажi i зберiгають касети за прилавком?"
  "Нi, у них виставленi справжнi касети".
  "Де була ця плiвка?"
  "Є роздiл "Класика". Це було там.
  "Вони вiдображаються в алфавiтному порядку?"
  "Я так думаю."
  Ви пам'ятаєте, чи знаходився цей фiльм на тому мiсцi, де вiн повинен був знаходитися на стiйцi?
  "Я не пам'ятаю".
  - Ви орендували щось ще разом iз цим?
  Адам втратив тих небагатьох фарб, якi залишилися на його обличчi, нiби сама iдея, сама думка про те, що iншi записи можуть мiстити щось настiльки жахливе, була можливою. "Нi. Це був єдиний випадок".
  "Ви знаєте когось iз iнших клiєнтiв?"
  "Не зовсiм."
  "Ви знаєте когось ще, хто мiг узяти напрокат цю касету?"
  "Нi", - сказав вiн.
  "Це складне питання", сказала Джесiка. "Ви готовi?"
  "Вважаю, що так."
  "Ви дiзнаєтеся дiвчину на плiвцi?"
  Адам тяжко проковтнув i похитав головою. "Вибач."
  "Все в порядку", сказала Джесiка. "Наразi ми майже закiнчили. У тебе все чудово".
  Це збило з обличчя парубка криву усмiшку. Те, що вiн збирався скоро поїхати, те, що вiн взагалi збирався йти, здавалося, зняло з його плечей важке ярмо. Джессiка зробила ще кiлька записiв i подивилася на годинник.
  Адам спитав: "Чи можу я спитати тебе дещо?"
  "Звичайно."
  "Ця частина справжня?"
  "Ми не впевненi".
  Адам кивнув головою. Джессiка витримала його погляд, шукаючи найменшої ознаки того, що вiн щось приховує. Все, що вона знайшла, це молода людина, яка натрапила на щось дивне i, можливо, лякаюче реальне. Розкажiть про свiй фiльм жахiв.
  "Добре, пане Каслове", - сказала вона. Ми цiнуємо, що ви принесли це. Ми зв'яжемося з вами".
  - Добре, - сказав Адам. "Ми всi?"
  "Так. I ми були б вдячнi, якби ви поки що нi з ким це не обговорювали".
  "Я не буду".
  Вони постояли, потиснули один одному руки. Рука Адама Каслова була крижаною.
  "Один iз офiцерiв проводить вас", - додала Джесiка.
  "Дякую", сказав вiн.
  Коли молодик вийшов у чергову частину вiддiлу з розслiдування вбивств, Джесiка глянула у двостороннє дзеркало. Хоча вона й не могла цього бачити, їй не треба було читати по обличчю Кевiна Бiрна, аби зрозумiти, що вони згоднi. Велика ймовiрнiсть, що Адам Каслов не мав жодного вiдношення до злочину, зафiксованого на плiвцi.
  Якби злочин справдi був скоєний.
  
  БIРН СКАЗАВ ДЖЕСИЦI, що зустрiне її на стоянцi. Коли вiн виявився вiдносно самотнiм i непомiченим у чергуваннi, вiн сiв за один iз комп'ютерiв i перевiрив Джулiана Матiсса. Як i очiкувалося, нiчого актуального не було. Роком ранiше у будинок матерi Матiсса сталося пограбування, але жодної участi Джулiану не було. Матiсс провiв у в'язницi останнi два роки. Список його вiдомих соратникiв також застарiв. Бiрн все одно роздрукував адреси та вирвав аркуш iз принтера.
  Потiм, хоч вiн, можливо, зiпсував роботу iншого детектива, вiн скинув кеш комп'ютера i стер iсторiю PCIC за день.
  
  На першому поверсi "Раундхауса", в заднiй частинi, розташовувалася їдальня з дюжиною або близько пошарпаних кабiнок i дюжиною столiв. Їжа була непоганою, кава - сорокавесовою. Одну стiну утримував низка торгових автоматiв. Великi вiкна iз безперешкодним оглядом кондицiонерiв притискали iнше.
  Коли Джессiка взяла для себе i Бiрна пару чашок кави, до кiмнати зайшов Террi Кехiлл i пiдiйшов до неї. Жменька полiцейських i детективiв у формi, розкиданих по кiмнатi, кинула на нього недбалий погляд. Вiн справдi був списаний всюди, аж до своїх начищених до блиску, але практичних оксфордiв iз кордовану. Джессiка готова була посперечатися, що вiн погладить шкарпетки.
  - Є хвилинка, детектив?
  - Просто, - сказала Джесiка. Вони з Бiрном прямували до вiдеомагазину, де було взято напрокат касета "Психо".
  "Я просто хотiв сказати тобi, що не їхатиму з тобою сьогоднi вранцi. Я прожену все, що ми маємо, через VICAP та iншi федеральнi бази даних. Подивимося, чи потрапимо ми".
  "Ми постараємося обiйтися без тебе", - подумала Джессiка. "Це було б дуже корисно", - сказала вона, раптово усвiдомивши, наскiльки прозоро вона звучить. Як i вона сама, цей хлопець просто робив свою роботу. На щастя, Кехiлл, мабуть, цього не помiтив.
  "Не проблема", - вiдповiв вiн. "Я намагатимуся зв'язатися з вами в польових умовах, як тiльки зможу".
  "Добре."
  "Приємно працювати з вами", - сказав вiн.
  - Ти теж, - збрехала Джесiка.
  Вона налила каву i попрямувала до дверей. Бiля дверей вона зловила своє вiдображення у склi, потiм, зосередивши увагу, подивилася на кiмнату позаду себе. Спецiальний агент Террi Кехiлл усмiхався, притулившись до стiйки.
  Вiн мене перевiряє?
  
  
  8
  R EEL D EAL був невеликим незалежним вiдеомагазином на Арамiнго-авеню недалеко вiд Клiрфiлда, розташованого мiж в'єтнамським рестораном на винiс i манiкюрним салоном Claws and Effect. Це був один iз небагатьох сiмейних вiдеомагазинiв у Фiладельфiї, яких ще не закрили Blockbuster чи West Coast Video.
  На брудному передньому вiкнi висiли плакати з фiльмами Вiн Дiзеля та Джета Лi, каскадом пiдлiткових романтичних комедiй, випущених за десятилiття. Були також вицвiлi на сонцi чорно-бiлi знiмки зiрок бойовикiв, що згасають: Жан-Клода Ван Дамма, Стiвена Сiгала, Джекi Чана. У кутку вiкна красувалася вивiска: "МИ НОСИМО КУЛЬТ I МЕКСИКАНСЬКИХ МОНСТРIВ!"
  Джессiка та Бiрн увiйшли.
  Reel Deal був довгим вузьким примiщенням з вiдеокасетами по обох стiнах i двосторонньою стiйкою по центру. Над стiйками висiли таблички ручної роботи, що позначають жанр: ДРАМА, КОМЕДIЯ, БОЙОВИК, ЗАРУБIЖНИЙ, СIМЕЙНИЙ. Щось пiд назвою анiме займало третину однiєї стiни. Поглянувши на стiйку "КЛАСИКА", можна було побачити повний асортимент фiльмiв Хiчкока.
  Крiм фiльмiв напрокат були стiйки з попкорном, приготовленим у мiкрохвильовiй печi, безалкогольними напоями, чiпсами та кiножурналами. На стiнах над касетами висiли плакати з фiльмами, здебiльшого з назвами бойовикiв та жахiв, а також кiлька аркушiв "Купець-Слонова кiстка", розкиданих для занять.
  Праворуч, поруч iз входом, була трохи пiднята каса. На монiторi, вмонтованому у стiну, йшов фiльм-слешер 1970-х рокiв, який Джессiка не одразу впiзнала. Потрiбну напiвроздягнуту студентку переслiдував темним пiдвалом психопат у масцi i з ножем у руках.
  Продавцю за прилавком було близько двадцяти рокiв. У нього було довге брудно-свiтле волосся, джинси з дiрками до колiн, футболка Wilco та браслет iз шипами. Джессiка не могла сказати, яку iтерацiю гранжа вiн наслiдував: оригiнальної версiї Нiла Янга, зв'язцi Nirvana/Pearl Jam або якiйсь новiй породi, про яку вона, у свої тридцять рокiв, не була знайома.
  У крамницi було кiлька браузерiв. За нудотним запахом полуничних пахощiв чути слабкий аромат якоїсь досить гарної каструлi.
  Бiрн показав службовцю свiй значок.
  "Вау", сказала дитина. Його налитi кров'ю очi метнулися до прикрашеного бiсером дверного отвору за ним i до того, що було, Джесiка була цiлком впевнена, його невеликим запасом трави.
  "Як тебе звуть?" - спитав Бiрн.
  "Моє iм'я?"
  "Так", сказав Бiрн. "Так вас називають iншi люди, коли хочуть привернути вашу увагу".
  - Е-е, Леонарде, - сказав вiн. "Леонард Пушкаш. Леннi, взагалi-то.
  "Ви менеджер, Леннi?" - спитав Бiрн.
  - Ну, не офiцiйно.
  - Що це означає?
  "Це означає, що я вiдкриваю та закриваю, роблю всi замовлення та всю iншу роботу тут. I все за мiнiмальну зарплатню".
  Бiрн пiдняв зовнiшню коробку з екземпляром "Психо", який взяв напрокат Адам Каслов. В аудiовiзуальному блоцi досi зберiгалася оригiнальна касета.
  - Хiтч, - сказав Леннi, киваючи. "Класика".
  Ти фанат?
  "Ах, так. Великий час, - сказав Леннi. "Хоча я нiколи по-справжньому не цiкавився його полiтичними справами в шiстдесятi роки. Топаз, Розiрвана завiса."
  "Я розумiю."
  "Але Птахи? Пiвнiч через пiвнiчний захiд? Заднього скла? Приголомшливий."
  - А що про "Психо", Леннi? - спитав Бiрн. "Ви шанувальник Психо?"
  Леннi сiв прямо, обхопив руками груди, як у смиреннiй сорочцi. Вiн втягнув щоки, явно готуючись справити якесь враження. Вiн сказав: "Я б i мухи не образив".
  Джесiка перезирнулася з Бiрном i знизала плечима. - I хто це мав бути? - спитав Бiрн.
  Леннi виглядав розчавленим. "Це був Ентонi Перкiнс. Це його фраза iз кiнця фiльму. Звiсно, насправдi вiн цього не каже. Це закадровий голос. Насправдi, технiчно, голос за кадром каже: "Чому вона i мухи не скривдить, але ..." Ображений погляд Леннi миттєво змiнився жахом. "Ви бачили це, чи не так? Я маю на увазi... я не... Я справжнiй фанат спойлерiв".
  "Я бачив цей фiльм", - сказав Бiрн. "Я просто нiколи ранiше не бачив, щоб хтось робив Ентонi Перкiнса".
  "Я також можу зiграти Мартiна Бальзама. Хочу бачити?
  "Може бути пiзнiше."
  "Добре."
  "Ця касета з цього магазину?"
  Леннi покосився на етикетку на боцi коробки. "Так", сказав вiн. "Це наше".
  "Нам потрiбно знати iсторiю прокату цiєї конкретної касети".
  "Немає проблем", - сказав вiн своїм найкращим голосом юнiора G-Man. Пiзнiше про цей бонг мала статися чудова iсторiя. Вiн полiз пiд прилавок, дiстав товстий зошит на спiралi i почав гортати сторiнки.
  Гартуючи книгу, Джесiка помiтила, що сторiнки були забрудненi практично всiма вiдомими людству приправами, а також кiлькома плямами невiдомого походження, про якi вона навiть не хотiла думати.
  - Вашi записи не комп'ютеризованi? - спитав Бiрн.
  "Е-е, для цього буде потрiбно програмне забезпечення", - сказав Леннi. "А це вимагатиме реальних витрат".
  Було ясно, що мiж Леннi та його босом не було жодного кохання.
  "Цього року вiн виходив лише три рази", - нарештi сказав Леннi. - Включно з вчорашньою орендою.
  - Трьом рiзним людям? - Запитала Джесiка.
  "Ага."
  "Вашi записи мають бiльш далеку iсторiю?"
  - Так, - сказав Леннi. "Але минулого року нам довелося замiнити Psycho. На мою думку, стара стрiчка порвалася. Той екземпляр, який у вас є, виходив лише тричi".
  "Схоже, що прокат класики не такий вже й великий", - сказав Бiрн.
  "Бiльшiсть людей дiстають DVD".
  "I це ваша єдина копiя VHS-версiї?" - Запитала Джесiка.
  "Так, мем."
  Мем, подумала Джессiка. Я мем. "Нам знадобляться iмена та адреси людей, якi взяли напрокат цю плiвку".
  Леннi подивився на всi боки, нiби поряд з ним стояла пара юристiв ACLU, з якими вiн мiг би обговорити це питання. Натомiсть його оточували картоннi фiгури Нiколаса Кейджа та Адама Сендлера у натуральну величину. "Я не думаю, що менi дозволено це робити".
  - Леннi, - сказав Бiрн, нахиляючись. Вiн зiгнув палець, жестом запрошуючи його нахилитися ближче. Леннi зробив це. Ви помiтили значок, який я вам показав, коли ми увiйшли?
  "Ага. Я бачив це."
  "Гарний. Ось угода. Якщо ви дасте менi iнформацiю, яку я просив, я постараюся не звертати уваги на той факт, що тут пахне трохи як у кiмнатi вiдпочинку Боба Марлi. Добре?"
  Леннi вiдкинувся назад. Здавалося, вiн не усвiдомлював, що полуничнi пахощi не повнiстю перекривають аромат рефрижератора. "Добре. Без проблем."
  Поки Леннi шукав ручку, Джесiка глянула на монiтор на стiнi. Iшов новий фiльм. Старий чорно-бiлий нуар з Веронiка Лейк i Алан Ледд.
  "Хочеш, я запишу для тебе цi iмена?" - Запитав Леннi.
  "Думаю, ми впораємося", - вiдповiла Джесiка.
  Крiм Адама Каслова, ще двома людьми, якi зняли фiльм напрокат, були чоловiк на iм'я Iсайя Крендал i жiнка на iм'я Емiлi Трегер. Вони обидва жили за три чи чотири квартали вiд магазину.
  "Ви добре знаєте Адама Каслова?" - спитав Бiрн.
  "Адам? Ах, так. Хороший чувак.
  "Як же так?"
  "Ну, у нього добрий смак у кiно. Платить за прострочення без проблем. Iнодi ми говоримо про незалежне кiно. Ми обидва фанати Джима Джармуша".
  "Адам тут часто буває?"
  "Напевно. Можливо, двiчi на тиждень".
  - Вiн приходить один?
  "Велику частину часу. Хоча одного разу я бачив його тут з старшою жiнкою.
  - Ти знаєш, ким вона була?
  "Нi."
  "Старше, тобто скiльки рокiв?" - спитав Бiрн.
  - Може, двадцять п'ять.
  Джессiка i Бiрн переглянулись i зiтхнули. "Як вона виглядала?"
  "Блондинка, гарна. Гарне тiло. Ти знаєш. Для старшої дiвчинки.
  "Ви добре знаєте когось iз цих людей?" - спитала Джесiка, постукуючи за книгою.
  Леннi перевернув книгу, прочитав iмена. "Звичайно. Я знаю Емiлi.
  "Вона постiйний клiєнт?"
  "Начебто."
  - Що ти можеш нам розповiсти про неї?
  - Не так уже й багато, - сказав Леннi. "Я маю на увазi, що ми не висимо або щось таке".
  "Все, що ви можете нам розповiсти, буде дуже корисно".
  "Ну вона завжди купує пакетик вишневих твiззлерiв, коли бере напрокат фiльм. Вона користується надто великою кiлькiстю парфумiв, але, знаєте, порiвняно з тим, як пахнуть деякi люди, якi сюди приходять, це навiть приємно.
  "Скiльки їй рокiв?" - спитав Бiрн.
  Леннi знизав плечима. "Я не знаю. Сiмдесят?"
  Джессiка та Бiрн ще раз переглянулися. Хоча вони були цiлком упевненi, що "стара" на плiвцi була чоловiком, траплялися й шаленiшi речi.
  - А як щодо мiстера Крендалла? - спитав Бiрн.
  "Його я не знаю. Почекай." Леннi дiстав другий зошит. Вiн перегорнув сторiнку. "Ага. Вiн тут лише близько трьох тижнiв".
  Джессiка записала це. "Менi також знадобляться iмена та адреси решти спiвробiтникiв".
  Леннi знову насупився, але навiть не заперечував. "Нас лише двоє. Я i Джульєтта".
  За цих слiв молода жiнка висунула голову мiж розшитими бiсером фiранками. Вона явно слухала. Якщо Леннi Пушкаш був зразком гранжу, його колега була дiвчиною з плаката готики. Невисока i кремезна, рокiв вiсiмнадцяти, у неї було фiолетово-чорне волосся, темно-бордовi нiгтi та чорна помада. На нiй була довга vintage сукня з тафти лимонного кольору Doc Martens i окуляри в товстiй бiлiй оправi.
  "Все в порядку", сказала Джесiка. "Менi просто потрiбнi домашнi контактнi данi вас обох".
  Леннi записав iнформацiю та передав її Джесiцi.
  "Ви тут багато фiльмiв Хiчкока берете напрокат?" - Запитала Джесiка.
  - Звичайно, - сказав Леннi. "У нас є бiльшiсть iз них, включаючи деякi з перших, таких як "Житель" та "Молодий i невинний". Але, як я вже сказав, бiльшiсть людей беруть DVD напрокат. Старi фiльми на диску виглядають набагато краще. Особливо видання Criterion Collection".
  Що таке видання Criterion Collection? - спитав Бiрн.
  "Вони випускають класичнi та зарубiжнi фiльми в оновлених версiях. Багато додаткiв на диску. Справжня якiсна рiч".
  Джессiка зробила кiлька нотаток. "Чи є хтось, про кого ви можете згадати, хто бере напрокат багато фiльмiв Хiчкока? Чи хтось, хто їх просив?
  Леннi задумався про це. "Не зовсiм. Я маю на увазi, не те, про що я можу думати. Вiн повернувся i подивився на свого колегу. "Джулс?"
  Дiвчина у жовтiй сукнi з тафти важко проковтнула i похитала головою. Вона не дуже добре перенесла вiзит до полiцiї.
  "Вибачте", - додав Леннi.
  Джесiка оглянула всi чотири кути магазину. Позаду стояли двi камери спостереження. "У вас є записи з цих камер?"
  Леннi знову пирхнув. "Е-е, нi. Це просто для галочки. Вони нi з чим не пов'язанi. Мiж нами, нам пощастило, що на вхiдних дверях є замок.
  Джесiка простягнула Леннi пару карток. "Якщо хтось iз вас згадає щось ще, що-небудь, що може бути пов'язане з цим записом, будь ласка, зателефонуйте менi".
  Леннi тримав карти так, наче вони могли вибухнути в його руках. "Звичайно. Без проблем."
  Два детективи пройшли пiвкварталу до оздобленого "Таурусом", i в них у повiтрi випливла дюжина запитань. Нагорi цього списку стояло питання, чи справдi вони розслiдували вбивство. У цьому планi детективи з розслiдування вбивств у Фiладельфiї були кумедними. Перед тобою завжди була переповнена тарiлка, i якщо була хоч найменша ймовiрнiсть, що ти вирушив на полювання за тим, що насправдi було самогубством, або нещасним випадком, або ще чимось, ти зазвичай бурчав i стогнав, поки тебе не пропускали. це вiд.
  Проте бос дав їм роботу, i їм довелося йти. Бiльшiсть розслiдувань убивств починаються з мiсця злочину та жертви. Рiдкiсний випадок почався ранiше.
  Вони сiли в машину i вирушили брати iнтерв'ю у мiстера Iсаї Крендалла, любителя класичного кiно та потенцiйного вбивцi-психопату.
  Через дорогу вiд вiдеомагазину, в тiнi у дверях, чоловiк спостерiгав за драмою, що розвертається в The Reel Deal. Вiн був нiчим не примiтний у всьому, крiм здатностi пристосовуватися до навколишнього середовища, подiбно до хамелеона. У цей момент його можна було б прийняти за Гаррi Лайма з "Третьої людини".
  Пiзнiше того ж дня вiн може стати Гордоном Гекко з Уолл-стрiт.
  Або Том Хаген у "Хрещеному батьковi".
  Або Бейб Левi у "Марафонцi".
  Або Арчi Райс у "Розважнику".
  Бо коли вiн виступав перед публiкою, вiн мiг бути багатьма людьми, багатьма персонажами. Вiн мiг бути лiкарем, докером, барабанщиком у лаунж-групi. Вiн мiг бути священиком, швейцаром, бiблiотекарем, турагентом та навiть спiвробiтником правоохоронних органiв.
  Вiн був людиною тисячi облич, майстерним у мистецтвi дiалекту та сценiчного руху. Вiн мiг бути тим, ким вимагав день.
  Зрештою, саме це роблять актори.
  
  
  9
  Приблизно на тридцяти - трьох тисячах футiв над Алтуною, штат Пенсiльванiя, Сет Голдман нарештi почав розслаблятися. Для людини, яка знаходилася в лiтаку в середньому три днi на тиждень протягом останнiх чотирьох рокiв (вони щойно вилетiли з Фiладельфiї, прямуючи до Пiттсбурга i повиннi були повернутися всього за кiлька годин), вiн все ще був летун з бiлими кiсточками пальцiв. Кожен удар турбулентностi, кожен пiднятий елерон, кожна повiтряна яма наповнювали його страхом.
  Але тепер, у добре обладнаному Learjet 60 вiн почав розслаблятися. Якщо вам довелося летiти, сидiти в багатому шкiряному крiслi кремового кольору, оточеному деталями з капового дерева i латунi, i мати у своєму розпорядженнi повнiстю укомплектований камбуз, це безумовно найкращий варiант.
  Ян Уайтстоун сидiв у заднiй частинi лiтака без взуття, iз заплющеними очима та в навушниках. Саме в такi моменти - коли Сет знав, де знаходиться його бос, розпланував справи на день та забезпечив безпеку - вiн дозволяв собi розслабитись.
  Сет Голдман народився тридцять сiм рокiв тому як Єжи Андрес Кiдрау, у бiднiй родинi у Мьюзi, штат Флорида. Єдиний син нахабної, самовпевненої жiнки та жорстокого чоловiка, вiн був незапланованою, небажаною дитиною пiзнього вiку, i з перших днiв, коли вiн себе пам'ятав, батько нагадував йому про це.
  Коли Крiстоф Кiдрау не бив свою дружину, вiн бив i лаяв свого єдиного сина. Iнодi ночами суперечки ставали настiльки гучними, кровопролиття ставало настiльки жорстоким, що юному Єжи доводилося тiкати з трейлера, тiкати далеко в низькi чагарниковi поля, що межують з трейлерним парком, i повертатися додому на свiтанку, покритий укусами песча. сотнi укусiв комарiв.
  В тi роки у Єжи була одна втiха: кiно. Вiн пiдробляв випадковими заробiтками: мив трейлери, виконував доручення, чистив басейни, i як тiльки вiн мав достатньо грошей на ранок, вiн вирушав автостопом до Палмдейла i театру "Лiцеум".
  Вiн згадував багато днiв, проведених у прохолоднiй темрявi театру, мiсця, де вiн мiг загубитися у свiтi фантазiй. Вiн рано усвiдомив силу засобу передачi, пiднесення, мiстифiкацiї та страху. Це був роман, що нiколи не закiнчувався.
  Коли вiн повертався додому, якщо його мати була твереза, вiн обговорював з нею побачений фiльм. Його мати знала все про кiно. Колись вона була актрисою, знялася бiльш нiж у дюжинi фiльмiв та дебютувала пiдлiтком наприкiнцi 1940-х рокiв пiд сценiчним псевдонiмом Лiлi Трiєст.
  Вона працювала з усiма визначними режисерами нуару - Дмитриком, Сьодмаком, Дассеном, Лангом. Блискучим моментом у її кар'єрi - кар'єрi, в якiй вона в основному ховалася в темних провулках, курячи сигарети без фiльтра в компанiї майже красивих чоловiкiв з тонкими вусами i двобортними костюмами з зазубреними лацканами - була сцена з Франшо Тоне, сцена де вона вимовила один з улюблених рядкiв ну. Стоячи в дверях кабiнки з холодною водою, вона перестала розчiсувати волосся, повернулася до актора, якого вели владу, i сказала:
  - Я провiв увесь ранок, вимиваючи тебе зi свого волосся, дитинко. Не примушуй мене давати тобi пензель.
  На той час, коли їй виповнилося тридцять iз невеликим, iндустрiя вiдкинула її убiк. Не бажаючи погоджуватися на ролi божевiльної тiтоньки, вона переїхала до Флориди, щоб жити iз сестрою, i саме там зустрiла свого майбутнього чоловiка. На той час, коли у вiцi сорока семи рокiв вона народила Єжи, її кар'єра вже давно закiнчилася.
  У п'ятдесят шiсть рокiв Крiстофу Кiдрау поставили дiагноз: прогресуюча цироз печiнки, що виникла внаслiдок вживання п'ятої частини вiскi з нижньої полицi щодня протягом тридцяти п'яти рокiв. Йому сказали, що якщо вiн вип'є ще краплю алкоголю, то може впасти в алкогольну кому, яка, зрештою, може виявитися фатальною. На кiлька мiсяцiв це попередження змусило Крiстофа Кiдрау утриматися вiд курiння. Потiм, втративши роботу на неповний робочий день, Крiстоф одягнув її i прийшов додому наослiп п'яний.
  Тiєї ночi вiн безжально побив свою дружину, останнiй удар, внаслiдок якого її голова врiзалася в гостру ручку шафи, пронизав її скроню, залишивши глибоку рану. На той час, коли Єжи повернувся додому з роботи, пiдмiтаючи кузовний цех у Мур-Хейвенi, його мати спливла кров'ю в кутку кухнi, а батько сидiв у крiслi з половиною пляшки вiскi в руцi. поряд з ним три повнi пляшки, на колiнах заляпаний жиром весiльний альбом.
  На щастя для юного Єжи, Крiстоф Кiдрау зайшов надто далеко, щоб пiдвестися, не кажучи вже про те, щоб ударити його.
  До пiзньої ночi Єжи наливав батьковi вiскi склянку за склянкою, часом допомагаючи чоловiковi пiднести брудну склянку до губ. До пiвночi, коли в Крiстофа залишилося двi пляшки, вiн почав впадати в ступор i бiльше не мiг тримати склянку. Потiм Єжи почав вливати вiскi прямо у горло батька. До чотирьох тридцяти його батько випив загалом чотири повних п'ятих алкоголю, а рiвно о п'ятiй десятiй ранку впав у алкогольну кому. Через кiлька хвилин вiн випустив останнiй смердючий зiтхання.
  Кiлька годин по тому, коли обидва його батьки були мертвi, а мухи вже шукали їхнє тiло, що розкладається, в задушливих стiнах трейлера, Єжи зателефонував у полiцiю.
  Пiсля короткого розслiдування, пiд час якого Єжи не сказав жодного слова, його помiстили до групового будинку в окрузi Лi, де вiн навчився мистецтву переконання та соцiального манiпулювання. У вiсiмнадцять рокiв вiн вступив до Громадського коледжу Едiсона. Вiн швидко навчався, був блискучим учнем i приступив до навчання з прагненням до знань, про iснування яких вiн нiколи не пiдозрював. Через два роки, маючи на руках ступiнь молодшого спецiалiста, Єжи переїхав до Пiвнiчного Майамi, де вдень продавав автомобiлi, а ввечерi отримав ступiнь бакалавра в Мiжнародному унiверситетi Флориди. Зрештою вiн дiстався менеджера з продажу.
  I ось одного разу в автосалон зайшов чоловiк. Чоловiк незвичайної зовнiшностi: стрункий, темноокий, бородатий, задумливий. За зовнiшнiстю та манерою поведiнки вiн нагадав Сету молодого Стенлi Кубрiка. Цiєю людиною був Ян Уайтстоун.
  Сет бачив єдиний малобюджетний художнiй фiльм Уайтстоуна, i, хоча вiн зазнав комерцiйного провалу, Сет знав, що Уайтстоун перейде до масштабнiших i кращих речей.
  Як виявилось, Ян Уайтстоун був великим шанувальником нуару. Вiн знав творчiсть Лiлi Трiєст. За кiлькома пляшками вина вони обговорили цей жанр. Вранцi Уайтстоун найняв його помiчником продюсера.
  Сет знав, що таке iм'я, як Єжи Андрес Кiдрау, не допоможе йому надто далеко у шоу-бiзнесi, тому вiн вирiшив змiнити його. Прiзвище було простим. Вiн довгий час вважав Вiльяма Гольдмана одним iз богiв сценарної майстерностi, багато рокiв захоплювався його творчiстю. I якби хтось встановив зв'язок, припускаючи, що Сет був якимось чином пов'язаний з автором "Марафонца", "Магiї" i "Буча Кессiдi i Санденс Кiд", вiн не став би щосили переконувати їх у цьому поняттi.
  Зрештою Голлiвуд включив iлюзiї.
  Iз Голдманом було легко. З першим iм'ям було трохи складнiше. Вiн вирiшив взяти бiблiйне iм'я, щоб доповнити єврейську iлюзiю. Хоча вiн був приблизно таким самим євреєм, як Пет Робертсон, обман не зашкодив. Якось вiн дiстав Бiблiю, заплющив очi, розплющив її навмання i заткнув сторiнку. Вiн брав перше iм'я, що трапилося. На жаль, насправдi вiн не був схожим на Рут Голдман. Вiн також не схвалював Мафусаїла Гольдмана. Його третiй удар став переможним. Сет. Сет Голдман.
  Сет Голдман отримає столик у "Л'Оранжерi".
  За останнi п'ять рокiв вiн швидко пiднявся на посади у White Light Pictures. Вiн починав як помiчник продюсера, роблячи все: вiд органiзацiї ремiсничих послуг до перевезення статистiв та доставки Єну речей iз хiмчистки. Потiм вiн допомiг Єну розробити сценарiй, який мав змiнити все, надприродний трилер пiд назвою "Вимiрювання".
  Сценарiй Яна Уайтстоуна обiйшов стороною, але через його далеко не зiрковi касовi збори всi вiд нього вiдмовилися. Потiм Уiлл Перрiш прочитав це. Актор-суперзiрка, який зробив собi iм'я у жанрi бойовикiв, шукав змiн. Чуйна роль слiпого професора припала йому до душi, i вже за тиждень фiльму дали зелене свiтло.
  "Розмiри" стали свiтовою сенсацiєю, зiбравши понад шiстсот мiльйонiв доларiв. Це миттєво помiстило Iена Уайтстоуна до списку найкращих. Це перетворило Сета Голдмана зi скромного помiчника керiвника на виконавчого помiчника Яна.
  Непогано для трейлерного щура iз округу Глейдс.
  Сет перегорнув свою папку з DVD-дисками. Що дивитись? Вiн не зможе подивитися весь фiльм до того, як вони приземляться, що б вiн не вибрав, але щоразу, коли у нього видавалося хоча б кiлька хвилин простою, вiн любив заповнити його фiльмом.
  Вiн зупинив свiй вибiр на "Дияволах", фiльмi 1955 року з Симоною Сiньйорi; фiльм про зраду, вбивство i, перш за все, таємницi - про те, про що Сет знав все.
  Для Сета Голдмана мiсто Фiладельфiя було сповнене таємниць. Вiн знав, де кров пофарбувала землю, де закопанi кiстки. Вiн знав, де зло ходить.
  Iнодi вiн ходив iз ним.
  
  
  10
  Незважаючи на все, чим не був Вiнсент Бальзано, вiн був страшенно добрим полiцейським. За десять рокiв роботи офiцером боротьби з наркотиками пiд прикриттям вiн зiбрав однi з найбiльших арештiв у новiтнiй iсторiї Фiладельфiї. Вiнсент вже був легендою пiд прикриттям завдяки своїй здатностi хамелеона проникати до кола наркоторговцiв з усiх бокiв столу - полiцейського, наркомана, дилера, стукача.
  Його список iнформаторiв i рiзних шахраїв був таким же товстим, як i будь-який iнший. Прямо зараз Джесiку та Бiрна цiкавила одна конкретна неприємнiсть. Вона не хотiла дзвонити Вiнсенту - їхнi стосунки балансували на неправильному словi, випадковiй згадцi, недоречному акцентi - i офiс консультанта з питань шлюбу був, мабуть, найкращим мiсцем. щоб вони могли взаємодiяти у цей момент.
  Все-таки справа була за кермом, i iнодi заради роботи доводилося не брати до уваги особистi питання.
  Чекаючи, поки чоловiк повернеться до телефону, Джессiка думала про те, де вони були в цiй дивнiй справi - нi тiла, нi пiдозрюваного, нi мотиву. Террi Кехiлл провiв пошук по VICAP, який не дав нiчого схожого на МО запису Psycho. Програма ФБР iз затримання насильницьких злочинцiв була загальнонацiональним центром обробки даних, призначеним для збору, зiставлення та аналiзу насильницьких злочинiв, зокрема вбивств. Найближче до пошуку Кехiлла привели вiдеозаписи, зробленi вуличними бандами, на яких було записано обряди iнiцiацiї новобранцiв, якi роблять кiстки.
  Джессiка та Бiрн взяли iнтерв'ю у Емiлi Трегер та Iсаї Крендалла, двох людей, крiм Адама Каслова, якi взяли напрокат "Психо" з The Reel Deal. Жодне iнтерв'ю не дало багато чого. Емiлi Трегер було далеко за сiмдесят, i вона ходила з алюмiнiєвими ходунками - маленька деталь, яку Леннi Пушкас забув їм розповiсти. Iсайє Крендаллу було близько п'ятдесяти, вiн був невисоким i нервовим, як чихуахуа. Вiн працював кухарем у закусочнiй на Франкфорд-авеню. Вiн мало не знепритомнiв, коли йому показали свої значки. Жоден з детективiв не здався людиною з таким шлунком, який необхiдний для того, щоб зробити те, що було записано на плiвцi. Вiн безперечно був не того типу статури.
  Обидва сказали, що дивилися фiльм вiд початку до кiнця i в ньому не було нiчого незвичайного. Зворотний дзвiнок у вiдеомагазин показав, що обоє повернули фiльм протягом термiну прокату.
  Детективи перевiрили обидва iменi через NCIC та PCIC, але нiчого не отримали. Обидва були чистими. Те саме стосується Адама Каслова, Леннi Пушкаша та Джульєтти Рауш.
  Десь тим часом, коли Iсайя Крендалл повернув фiльм, i тим моментом, коли Адам Каслов забрав його додому, хтось отримав касету i замiнив знамениту сцену в душi своїй.
  Детективи не мали зачiпки - без тiла зачiпка навряд чи впаде до них на колiна, - але вони мали напрям. Невеликi розкопки показали, що The Reel Deal належала людинi на iм'я Юджiн Кiлбейн.
  Юджин Холлiс Кiлбейн, 44 роки, був двiчi невдахою, дрiбним злодiєм та порнографом, iмпортером серйозних книг, журналiв, фiльмiв та вiдеокасет, а також рiзних секс-iграшок та пристосувань для дорослих. Поряд з The Reel Deal пан Кiлбейн володiв другим незалежним вiдеомагазином, а також книгарнею для дорослих та пiп-шоу на Тринадцятiй вулицi.
  Вони завiтали до його "корпоративної" штаб-квартири - задньої частини складу на Ерi-авеню. Ґрати на вiкнах, штори опущенi, дверi замкненi, вiдповiдi немає. Якась iмперiя.
  Вiдомими соратниками Кiлбейна були вiдморозки зi списку "Хто є хто з Фiладельфiї", багато з яких займалися торгiвлею наркотиками. А у Фiладельфiї, якщо ви продавали наркотики, детектив Вiнсент Бальзано вас знав.
  Вiнсент незабаром повернувся до телефону i повiдомив про мiсце, яке, як вiдомо, часто вiдвiдував Кiлбейн, - дайв-барi в Порт-Рiчмондi пiд назвою The White Bull Tavern.
  Перш нiж повiсити слухавку, Вiнсент запропонував Джесiцi пiдтримку. Як би їй не хотiлося це визнавати i як би дивно це не звучало для будь-кого за межами правоохоронних органiв, пропозицiя пiдтримки була певною мiрою приємною.
  Вона вiдхилила пропозицiю, але вона пiшла до банку вивiрки.
  
  Таверна "Бiлий бик" була халупою з кам'яним фасадом недалеко вiд вулиць Рiчмонд i Тайога. Бiрн i Джессiка припаркували "Таурус" i пiдiйшли до таверни, а Джессiка подумала: "Знаєш, ти в'їжджаєш у важке мiсце, коли дверi скрiпленi клейкою стрiчкою". Табличка на стiнi поруч iз дверима говорила: КРАБИ ВЕСЬ РIК!
  Тримаю парi, подумала Джессiка.
  Усерединi вони виявили тiсний темний бар, усiяний неоновими вивiсками пива та пластиковими свiтильниками. Повiтря було просякнуте затхлим димом i солодким ароматом дешевого вiскi. Пiд ним було щось, що нагадує заповiдник приматiв у зоопарку Фiладельфiї.
  Коли вона увiйшла i її очi звикли до свiтла, Джессiка подумки роздрукувала макет. Маленька кiмната з бiльярдним столом лiворуч, баром на п'ятнадцять стiльцiв праворуч та жменькою хитких столiв у центрi. Двоє чоловiкiв сидiли на табуретках у серединi бару. У дальньому кiнцi розмовляли чоловiк та жiнка. Четверо чоловiкiв грали о дев'ятцi. За перший тиждень роботи вона засвоїла, що перш за все при входi в змiїну яму потрiбно iдентифiкувати змiй i спланувати вихiд.
  Джессiка вiдразу зробила Юджина Кiлбейна. Вiн стояв на iншому кiнцi бару, потягуючи каву i розмовляючи з пляшковою бiлявкою, яка кiлька рокiв тому й у якомусь iншому свiтлi могла б спробувати стати гарною. Тут вона була блiда, як серветки для коктейлю. Кiлбейн був худим i кiстлявим. Вiн пофарбував волосся у чорний колiр, носив м'ятий сiрий двобортний костюм, мiдну краватку та кiльця на мiзинцi. Джессiка створила його на основi опису його обличчя Вiнсентом. Вона зазначила, що близько чвертi верхньої губи чоловiка з правого боку не було i було замiнено рубцевою тканиною. Це створювало в нього враження постiйного гарчання, вiд чого вiн, звичайно, не хотiв вiдмовлятися.
  Коли Бiрн i Джессiка пройшли до задньої частини бару, блондинка зiсковзнула зi стiльця i пiшла у задню кiмнату.
  "Мене звуть детектив Бiрн, це мiй партнер, детектив Бальзано", - сказав Бiрн, показуючи своє посвiдчення.
  "А я Бред Пiтт", - сказав Кiлбейн.
  Через неповну губу Бред вийшов Мрадом.
  Бiрн проiгнорував таке ставлення. На мить. "Причина, через яку ми тут, полягає в тому, що в ходi розслiдування, над яким ми працюємо, в одному з ваших закладiв ми виявили дещо, про що хотiли б з вами поговорити", - сказав вiн. "Ви власник The Reel Deal на Арамiнго?"
  Кiлбейн нiчого не сказав. Вiн вiдпив кави. Дивився просто перед собою.
  "Мiстер. Кiлбейн? Джесiка сказала.
  Кiлбейн перевiв на неї погляд. - Пробач, як, ти сказала, тебе звуть, люба?
  - Детектив Бальзано, - сказала вона.
  Кiлбейн нахилився трохи ближче, пробiгши поглядом вгору i вниз її тiлом. Джесiка була рада, що сьогоднi вона одягла джинси, а не спiдницю. I все-таки вона вiдчувала, що їй потрiбний душ.
  "Я маю на увазi ваше iм'я", - сказав Кiлбейн.
  "Детектив".
  Кiлбейн посмiхнувся. "Милий."
  "Ви власник The Reel Deal?" - спитав Бiрн.
  "Нiколи не чув про це", - сказав Кiлбейн.
  Бiрн зберiгав холоднокровнiсть. Щойно. "Я збираюся запитати тебе ще раз. Але ви повиннi знати, що три - це моя межа. Через три переносимо групу в Roundhouse. I ми з моїм партнером любимо веселитися до пiзнього вечора. Вiдомо, що деякi з наших улюблених гостей залишалися на нiч у цiй маленькiй затишнiй кiмнатi. Нам подобається називати це "Готель-вбивство".
  Кiлбейн глибоко зiтхнув. У крутих чоловiкiв завжди був момент, коли їм доводилося зiставляти позицiю з результатом. "Так", сказав вiн. "Це один iз моїх бiзнесiв".
  "Ми вважаємо, що одна з касет, що є у цьому магазинi, може мiстити докази досить серйозного злочину. Ми вважаємо, що хтось мiг взяти касету з полицi десь минулого тижня та перезаписати її".
  Кiлбейн взагалi нiяк на це не вiдреагував. "Ага? I?"
  "Чи можете ви згадати когось, хто мiг би зробити щось подiбне?" - спитав Бiрн.
  Хто, я? Я нiчого про це не знаю.
  - Що ж, ми будемо вдячнi, якщо ви замислитеся над цим питанням.
  "Це правильно?" - спитав Кiлбейн. Що це може дати менi?
  Бiрн глибоко зiтхнув i повiльно видихнув. Джессiка бачила, як працюють м'язи на його щелепi. "Ви будете вдячнi Департаменту полiцiї Фiладельфiї", - сказав вiн.
  "Не досить гарний. Хорошого дня." Кiлбейн вiдкинувся назад i потягнувся. Зробивши це, вiн оголив у пiхвах на поясi двопальцеву ручку того, що, мабуть, було iгровою застiбкою-блискавкою. Блискавка для дичини була гострий як бритва нiж, що використовується для оброблення дичини. Оскiльки вони були далеко вiд мисливського заповiдника, Кiлбейн, швидше за все, нiс його з iнших причин.
  Бiрн свiдомо глянув униз, дивлячись на зброю. Кiлбейн, який двiчi програв, це зрозумiв. Тiльки володiння цим предметом могло б заарештувати його за порушення умовно-дострокового звiльнення.
  "Ви сказали "Угода з барабанами"?" - спитав Кiлбейн. Той, хто кається зараз. Шановний.
  "Це було б правильно", - вiдповiв Бiрн.
  Кiлбейн кивнув, глянув на стелю, зображуючи глибоку задумливiсть. Наче це було можливо. "Дозвольте менi питати. Подивiться, чи хтось бачив щось пiдозрiле", - сказав вiн. "У мене тут рiзноманiтна клiєнтура".
  Бiрн пiдняв обидвi руки долонями до неба. "I вони кажуть, що громадська полiцiя не працює". Вiн упустив картку на стiйку. - Так чи iнакше, я чекатиму дзвiнка.
  Кiлбейн не торкнувся картки i навiть не глянув на неї.
  Двоє детективiв оглянули бар. Нiхто не перегороджував їм вихiд, але вони безперечно перебували на периферiї кожного.
  "Сьогоднi", - додав Бiрн. Вiн вiдiйшов убiк i жестом показав Джесiцi пiти поперед нього.
  Коли Джессiка повернулася, щоб пiти, Кiлбейн обiйняв її за талiю i грубо притяг до себе. - Ти колись був у кiно, дитино?
  Джессiка тримала свiй "Глок" у кобурi на правому стегнi. Рука Кiлбейна тепер була всього за кiлька дюймiв вiд її зброї.
  "З таким тiлом, як твоє, я мiг би зробити тебе чортовою зiркою", - продовжив вiн, стискаючи її ще мiцнiше, його рука наближалася до її зброї.
  Джесiка вирвалася з його хватки, поставила ноги на землю i нанесла iдеально прицiльний, iдеально продуманий лiвий хук у живiт Кiлбейна. Удар припав йому прямо в праву нирку i приземлився з гучним ляпасом, який, здавалося, луною рознiсся по всiй перекладинi. Джессiка вiдступила назад, пiднявши кулаки, швидше за iнстинктивно, нiж будь-який план бою. Але ця маленька сутичка скiнчилась. Коли ви тренуєтеся у тренажерному залi Frazier's Gym, ви знаєте, як працювати з тiлом. Один удар знiс Кiлбейну ногу.
  I, виявляється, його снiданок.
  Коли вiн зiгнувся навпiл, з-пiд його зруйнованої верхньої губи ринула цiвка пiнистої жовтої жовчi, ледь не зачепивши Джесiку. Слава Богу.
  Пiсля удару двоє головорiзiв, що сидiли в барi, прийшли в стан пiдвищеної бойової готовностi, всi пихкали, груди i хвальба, пальцi сiпалися. Бiрн пiдняв руку, яка вигукнула двi речi. По-перше, не рухайся, чорт забирай. По-друге, нi чорта не рухайся нi на дюйм.
  У кiмнатi панувала атмосфера джунглiв, доки Юджин Кiлбейн намагався знайти свiй вiтер. Натомiсть вiн схилив колiно на бруднiй пiдлозi. Його упустила 130-фунтова дiвчина. Для такого хлопця, як Кiлбейн, гiрше, мабуть, не було. Пострiл у тiло, не менше.
  Джессiка та Бiрн повiльно пiдiйшли до дверей, тримаючи пальцi на кнопках кобур. Бiрн застережливо тицьнув пальцем у бiк лиходiїв за бiльярдним столом.
  - Я його попереджав, правда? - спитала Джесiка Бiрна, все ще задкуючи назад i кажучи куточком рота.
  - Так, ви це зробили, детективе.
  "Було таке вiдчуття, нiби вiн збирався схопити мою зброю".
  "Очевидно, це дуже погана iдея".
  "Менi довелося його вдарити, га?
  - Жодних питань.
  - Вiн, мабуть, не збирається нам зараз дзвонити, га?
  - Ну нi, - сказав Бiрн. - Я так не думаю.
  
  На вулицi вони постояли бiля машини близько хвилини, щоб переконатися, що нiхто з команди Кiлбейна не збирається їхати на цiй штуцi далi. Як i очiкувалося, цього не сталося. Джессiка i Бiрн за час своєї роботи стикалися з тисячами таких людей, як Юджин Кiлбейн, - дрiбних дiлкiв з невеликими вотчинами, укомплектованих людьми, якi харчуються падалью, залишеною справжнiми гравцями.
  Рука Джесiкi пульсувала. Вона сподiвалася, що не зашкодила йому. Дядько Вiтторiо вбив би її, якби дiзнався, що вона безкоштовно б'є людей.
  Коли вони сiли в машину i попрямували назад до Центру Сiтi, у Бiрна задзвонив мобiльний телефон. Вiн вiдповiв, послухав, закрив, сказав: "У Audio Visual є щось для нас".
  OceanofPDF.com
  11
  Аудiовiзуальний пiдроздiл полiцейського управлiння Фiладельфiї розташовувався в пiдвалi Roundhouse. Коли кримiналiстична лабораторiя переїхала до своїх яскравих нових примiщень на Восьмiй вулицi та Попларi, АВ-вiддiл був одним iз небагатьох, хто залишився. Основна функцiя пiдроздiлу полягала у наданнi аудiовiзуальної пiдтримки рештi агентств мiста - постачання фотоапаратiв, телевiзорiв, вiдеомагнiтофонiв, фототехнiки. Вони також надавали добiрки новин, а це означало, що вони вiдстежували та записували новини цiлодобово, 7 днiв на тиждень; якщо комiсару, шефу чи комусь iз керiвникiв щось потрiбне, вони мають миттєвий доступ.
  Бiльшiсть роботи пiдроздiлу з пiдтримки детективних пiдроздiлiв полягала в аналiзi вiдео з камер спостереження, хоча iнодi з'являвся аудiозапис телефонного дзвiнка з погрозами, щоб оживити ситуацiю. Записи вiдеоспостереження зазвичай записувалися за допомогою покадрової технологiї, що дозволяє вмiстити на однiй касетi Т-120 вiдеокасету двадцять чотири години i бiльше зображень. Коли цi записи вiдтворювалися на звичайному вiдеомагнiтофонi, рухи були настiльки швидкими, що їх неможливо було проаналiзувати. Отже, для перегляду стрiчки в режимi реального часу був потрiбен вiдеомагнiтофон iз сповiльненою зйомкою.
  Пiдроздiл був настiльки завантажений, що щодня змушував шiсть офiцерiв та одного сержанта стрибати. А королем аналiзу вiдео спостереження був офiцер Матео Фуентес. Матео було близько тридцяти рокiв - стрункий, що стежить за модою, бездоганно доглянутий - дев'ятирiчний ветеран збройних сил, який жив, їв та дихав вiдео. Ви запитали його про його особисте життя на свiй страх та ризик.
  Вони зiбралися у невеликому монтажному вiдсiку поряд iз диспетчерською. Над монiторами виднiлася пожовкла роздрукiвка.
  ВИ ЗНIМАЄТЕ ВIДЕО, РЕДАКТУЄТЕ.
  "Ласкаво просимо в Cinema Macabre, детективи", - сказав Матео.
  "Що грає?" - спитав Бiрн.
  Матео показав цифрову фотографiю будинку з вiдеокасетою "Психо". Точнiше, той бiк, на якому крiпилася коротка смужка срiблястої стрiчки.
  "Ну, по-перше, це стара плiвка з камер вiдеоспостереження", - сказав Матео.
  "Добре. Що нам дає це проривне обґрунтування?" - спитав Бiрн, пiдморгнувши й посмiхнувшись.
  "Я радий, що ви запропонували це питання", - сказав Матео, пiдiгруючи. Вiн вказав на срiбну стрiчку збоку стрiчки. "Це старий добрий метод запобiгання втратам. Можливо, вiнтаж початку дев'яностих. Новi версiї набагато чутливiшi i набагато ефективнiшi".
  "Боюсь, я нiчого не знаю про це", - сказав Бiрн.
  - Ну, я теж не експерт, але я розповiм тобi, що знаю, - сказав Матео. "Система загалом називається EAS, або електронне спостереження за товарами. Iснує два основних типи: тверда мiтка та м'яка мiтка. Жорсткi бирки - це громiздкi пластиковi бiрки, якi вони прикрiплюють до шкiряних курток, светрiв Armani, класичних сорочок Zegna i т. д. Все добре. Таку бирку необхiдно зняти разом iз пристроєм пiсля оплати товару. З iншого боку, м'якi мiтки необхiдно десенсибiлiзувати, проводячи ними планшетом або за допомогою ручного сканера, який повiдомляє мiтцi, що, по сутi, можна залишити магазин".
  "А як щодо вiдеокасет?" - спитав Бiрн.
  - А ще вiдеокасети та DVD.
  - Ось чому вони вручають їх тобi з iншого боку тих...
  - П'єдестали, - сказав Матео. "Вiрно. Точно. Обидва типи мiток працюють на радiочастотi. Якщо мiтка не була видалена або не була десенсибiлiзована, i ви проходите повз п'єдестали, лунають звуковi сигнали. Тодi вони схоплять тебе.
  - I немає жодного способу обiйти це? - Запитала Джесiка.
  Завжди є спосiб обiйти все. "
  "Наприклад як?" - Запитала Джесiка.
  Матео пiдняв єдину брову. - Чи плануєте вчинити невелику крадiжку в магазинi, детектив?
  "Я надивилася чудову пару чорних лляних бланникiв".
  Матео засмiявся. "Удачi. Подiбнi речi захищенi краще, нiж Форт-Нокс.
  Джессiка клацнула пальцями.
  Але з цими системами-динозаврами, якщо ви обернете весь предмет алюмiнiєвою фольгою, це може обдурити старi датчики безпеки. Ви навiть можете додати предмет до магнiту".
  "Приходить i йде?"
  "Так."
  "Отже, хтось, хто загорнув вiдеокасету в алюмiнiєву фольгу або приклав її до магнiту, мiг витягнути її з магазину, потримати деякий час, потiм знову обернути i сховати назад?" - Запитала Джесiка.
  "Можливо."
  - I все так, щоби вас не помiтили?
  "Я так думаю", - сказав Матео.
  "Вiдмiнно", - сказала Джесiка. Вони зосередилися на людях, котрi взяли плiвку напрокат. Тепер можливостi вiдкрилися практично для всiх у Фiладельфiї, якi мають доступ до Reynolds Wrap. "А як щодо того, щоб касета з одного магазину потрапила до iншого магазину? Скажiмо, касету з блокбастера вставляють у вiдео iз Захiдного узбережжя?
  "Галузь ще не стандартизована. Вiн просуває те, що вони називають системами, орiєнтованими на вежi, а не установками, орiєнтованими на теги, щоб детектори могли зчитувати кiлька технологiй тегiв. З iншого боку, якби люди знали, що цi детектори виявляють лише близько шiстдесяти вiдсоткiв крадiжок, вони могли б стати трохи смiливiшими".
  "А як щодо перезапису заздалегiдь записаної стрiчки?" - Запитала Джесiка. "Це складно?"
  - Анiтрохи, - сказав Матео. Вiн вказав на невелике заглиблення на зворотi вiдеокасети. "Все, що вам потрiбно зробити, це покласти щось поверх цього".
  "Тому, якщо людина взяла касету з магазину, загорнуту у фольгу, вона могла взяти її додому i записати поверх неї - i якби нiхто не спробував взяти її напрокат на кiлька днiв, нiхто не дiзнався б, що вона зникла", - сказав Бiрн. . "Тодi все, що їм доведеться зробити, це завернути його у фольгу i сховати назад".
  "Напевно, це правда".
  Джессiка та Бiрн переглянулися. Вони не просто повернулися на свої кола. Їх ще не було на дошцi.
  "Дякую, що зробили наш день", - сказав Бiрн.
  Матео посмiхнувся. "Гей, ти думаєш, я б покликав тебе сюди, якби в мене не було чогось хорошого, щоб показати тобi, капiтане, мiй капiтане?"
  "Давайте подивимося", - сказав Бiрн.
  "Перевiр це."
  Матео розвернувся на стiльцi i натиснув кiлька кнопок на цифровiй консолi dTective позаду себе. Детективна система перетворювала стандартне вiдео на цифрове i дозволяла технiчним фахiвцям манiпулювати зображенням безпосередньо з жорсткого диска. Миттєво Психо почав кататися монiтором. На монiторi вiдчинилися дверi ванною i увiйшла стара. Матео перемотував його, поки кiмната знову не спорожнiла, а потiм натиснув "ПАУЗА", заморозивши зображення. Вiн вказав на верхнiй лiвий кут кадру. Там, на вершинi душової штанги, виднiлася сiра пляма.
  "Круто", - сказав Бiрн. "Пляма. Давайте опублiкуємо APB".
  Матео похитав головою. "Устед де поки фе". Вiн почав збiльшувати зображення, яке було розмитим до майже неясностi. "Дозвольте менi трохи уточнити це".
  Вiн натиснув послiдовнiсть клавiш, його пальцi ковзали клавiатурою. Картинка стала трохи чiткiшою. Невелика пляма на душовiй штанзi тепер стала бiльш впiзнаваною. Це виглядало як прямокутна бiла етикетка з чорним чорнилом. Матео натиснув ще кiлька кнопок. Зображення побiльшало приблизно на 25 вiдсоткiв. Це стало щось схоже.
  - Що це, човен? - спитав Бiрн, мружачи на зображення.
  - Рiчкове судно, - сказав Матео. Вiн довiв картину до дещо бiльшого ступеня чiткостi. Воно все ще було дуже розмитим, але стало очевидним, що пiд малюнком було слово. Логотип якийсь.
  Джесiка дiстала окуляри та надягла їх. Вона нахилилася ближче до монiтора. - Там написано... Натчез?
  - Так, - сказав Матео.
  Що таке Натчез?
  Матео повернувся до комп'ютера, пiдключеного до Iнтернету. Вiн набрав кiлька слiв i натиснув ENTER. В одну мить на монiторi з'явився веб-сайт, що вiдображає набагато чiткiшу версiю зображення на iншому екранi: стилiзований рiчковий корабель.
  "Natchez, Inc. виробляє сантехнiку та сантехнiку для ванних кiмнат", - сказав Матео. "Я думаю, це одна з їхнiх душових трубок".
  Джессiка та Бiрн переглянулися. Пiсля ранкової гонитви за тiнями це була зачiпка. Невеликий, проте лiдер.
  "То на всiх душових штангах, якi вони виробляють, є цей логотип?" - Запитала Джесiка.
  Матео похитав головою. "Нi", - сказав вiн. "Дивитись."
  Вiн перейшов до сторiнки каталогу душових карнизiв. На самих стрижнях не було жодних логотипiв чи маркувань. "Я припускаю, що ми шукаємо якусь мiтку, яка iдентифiкує об'єкт для iнсталятора. Щось, що вони мають зняти, коли закiнчать встановлення.
  "Отже, ви кажете, що цей душовий штангу нещодавно встановили", - сказала Джесiка.
  - Це мiй висновок, - сказав Матео у своїй дивнiй i точнiй манерi. "Якби вiн побув там якийсь час, можна було б подумати, що пара з душу могла б змусити його вислизнути. Давай я принесу тобi роздрукiвку. Матео натиснув ще кiлька кнопок, запустивши лазерний принтер.
  Поки вони чекали, Матео налив iз термоса чашку супу. Вiн вiдкрив контейнер Tupperware, у якому лежали двi акуратно складенi стоси солоних розчинiв. Джессiка запитувала себе, чи був вiн взагалi колись удома.
  "Я чув, що ви працюєте над цим iз костюмами", - сказав Матео.
  Джессiка та Бiрн ще раз обмiнялися поглядами, цього разу з гримасою. "Де ти це почув?" - Запитала Джесiка.
  - Iз самого костюма, - сказав Матео. - Вiн був тут близько години тому.
  - Спецiальний агент Кехiлл? - Запитала Джесiка.
  "Це був би костюм".
  - Чого вiн хотiв?
  "Тiльки все. Вiн поставив багато запитань. Йому потрiбна була глибока iнформацiя щодо цього".
  - Ти йому це дав?
  Матео виглядав засмученим. - Я не такий уже й непрофесiонал, детектив. Я сказав йому, що працюю над цим.
  Джесiцi довелося посмiхнутися. PPD дуже багато. Iнодi їй подобалося це мiсце, i все в ньому. Проте вона подумки зазначила, що потрiбно при першiй же нагодi вiддерти вiд агента Опi нового засранця.
  Матео простяг руку i дiстав роздрукiвку фотографiї душової штанги. Вiн передав його Джесiцi. - Я знаю, це небагато, але це тiльки початок, так?
  Джесiка поцiлувала Матео в верхiвку. - Ти молодець, Матео.
  "Розкажи свiтовi, Германа. "
  
  Найбiльшою сантехнiчною компанiєю у Фiладельфiї була компанiя Standard Plumbing and Heating на Джермантаун-авеню, склад площею п'ятдесят тисяч квадратних футiв, де були унiтази, раковини, ванни, душовi кабiни i практично всi можливi пристрої. Вони мали лiнiї високого класу, такi як Porcher, Bertocci та Cesana. Вони також продавали менш дорогi свiтильники, наприклад виробництва Natchez, Inc., компанiї, що базується, що не дивно, в Мiссiсiпi. Компанiя Standard Plumbing and Heating була єдиним дистриб'ютором у Фiладельфiї, який продав цю продукцiю.
  Iм'я менеджера з продажу було Хел Худак.
  Це NF-5506-L. Алюмiнiєвий L-подiбний корпус дiаметром один дюйм", - сказав Худак. Вiн дивився на роздрук фотографiї, знятої з вiдеокасети. Тепер воно було обрiзане так, що було видно лише верхню частину душової штанги.
  - I це зробив Натчез? - Запитала Джесiка.
  "Правильно. Але це досить бюджетний прилад. Нiчого особливого. Худаку було пiд п'ятдесят, вiн був лисiючим, пустотливим, начебто все могло розважати. Вiд нього пахло Cinnamon Altoids. Вони знаходилися в його заваленому паперами офiсi з видом на хаотичний склад. "Ми продаємо багато обладнання Natchez.
  "А як щодо готелiв, мотелiв?" - спитав Бiрн.
  "Звичайно", - сказав вiн. "Але ви не знайдете цього в жодному з дорогих чи середнiх готелiв. Навiть у варiантi "Мотель 6".
  "Чому це?"
  "Головним чином тому, що обладнання у цих популярних мотелях економ-класу широко використовується. Використання бюджетних свiтильникiв немає сенсу з комерцiйної погляду. Їх замiнювали двiчi на рiк".
  Джессiка зробила кiлька нотаток i запитала: "Тодi навiщо мотелю їх купувати?"
  "Мiж вами, мною i оператором комутатора, єдинi мотелi, якi можуть встановити цi свiтильники, - це тi, де люди не схильнi залишатися на нiч, якщо ви розумiєте, про що я".
  Вони точно знали, що вiн мав на увазi. "Ви продавали щось iз цього недавно?" - Запитала Джесiка.
  "Залежить вiд того, що ви маєте на увазi пiд словом "нещодавно".
  "За останнi кiлька мiсяцiв".
  "Дайте подумати." Вiн натиснув кiлька кнопок на клавiатурi свого комп'ютера. "Ага. Три тижнi тому я отримав невелике замовлення вiд ... Arcel Management.
  "Наскiльки маленьке замовлення?"
  "Вони замовили двадцять душових штанг. Алюмiнiєвий L-подiбний варiант. Прямо як на твоїй картинцi.
  "Компанiя мiсцева?"
  "Так."
  "Замовлення доставлено?"
  Худак посмiхнувся. "Звичайно."
  "Чим саме займається Arcel Management?"
  Ще кiлька натискань клавiш. "Вони керують квартирами. Думаю, кiлька мотелiв.
  "Мотелi з погодинною оплатою?" - Запитала Джесiка.
  "Я одружена людина, детектив. Менi доведеться питати.
  Джессiка посмiхнулася. "Все в порядку", сказала вона. "Думаю, ми впораємося з цим".
  "Моя дружина дякує вам".
  "Нам знадобляться їхня адреса та номер телефону", - сказав Бiрн.
  "Ти отримав це."
  
  Повернувшись до Центру-сiтi, вони зупинилися на Дев'ятiй вулицi та Пассюнк, пiдкинули монетку. Голови означали Пета. Тейлз, Гено. То були голови. На Дев'ятiй вулицi та Пассюнк обiд пройшов легко.
  Коли Джесiка повернулася до машини з чизстейками, Бiрн закрив телефон i сказав: "Arcel Management керує чотирма житловими комплексами в Пiвнiчнiй Фiладельфiї, а також мотелем на Дофiн-стрiт".
  "Захiдна Фiладельфiя?"
  Бiрн кивнув головою. "Полуничний особняк".
  "I я вважаю, це п'ятизiрковий готель з європейським спа-центром i полем для гольфу, на якому проводяться чемпiонати", - сказала Джесiка, сiдаючи в машину.
  - Насправдi це нiкому не вiдомий мотель "Рiверкрест", - сказав Бiрн.
  "Вони замовили цi штанги для душу?"
  "За словами дуже люб'язної мiс Рошель Девiс iз медовим голосом, вони справдi це зробили".
  - А невже дуже люб'язна мiс Рошель Девiс iз медовим голосом розповiла детективу Кевiну Бiрну, який, мабуть, досить дорослий, щоб бути її батьком, скiльки номерiв у мотелi "Рiверкрест"?
  "Вона зробила."
  "Скiльки?"
  Бiрн завiв Таурус i направив його на захiд. "Двадцять."
  
  
  12
  СЕТ ГОЛДМАН сидiв у елегантному вестибюлi "Парк Хаятт", витонченого готелю, що займав кiлька верхнiх поверхiв iсторичної будiвлi "Бельв'ю" на вулицях Брод та Волнат. Вiн переглянув список дзвiнкiв за день. Нiчого надто героїчного. Вони зустрiлися з репортером журналу Pittsburgh Magazine, дали коротке iнтерв'ю та фотосесiю та негайно повернулися до Фiладельфiї. Вони мали прибути на знiмальний майданчик за годину. Сет знав, що Єн десь у готелi, i це було добре. Хоча Сет нiколи не бачив, щоб Єн промахувався, вiн мав звичку зникати на кiлька годин поспiль.
  Вiдразу пiсля чотирьох Єн вийшов iз лiфта у супроводi нянi своєї дитини Ейлiн, яка тримала на руках шестимiсячного сина Єна Деклана. Дружина Яна, Джулiанна, була у Барселонi. Або Флоренцiя. Або Рiо. Важко було стежити.
  За Ейлiн стежила Ерiн, менеджер з виробництва Яна.
  Ерiн Холлiвелл була з Яном менше трьох рокiв, але Сет давно вирiшив наглядати за нею. Чистощi, коротка i дуже ефективна, нi для кого не було секретом, що Ерiн хотiла отримати роботу Сета, i якби не той факт, що вона спала з Яном - тим самим мимоволi створюючи для себе скляну стелю - вона, мабуть, отримала б її.
  Бiльшiсть людей думають, що така продюсерська компанiя, як White Light, найняла десятки, а може й десятки штатних спiвробiтникiв. Насправдi їх було лише троє: Єн, Ерiн та Сет. Це був весь персонал, необхiдний доти, доки фiльм не був запущений у виробництво; потiм почався справжнiй найм.
  Йєн коротко поговорив з Ерiн, яка повернулася на своїх начищених розумних пiдборах, обдарувала Сета так само вишуканою посмiшкою i повернулася в лiфт. Потiм Єн скуйовдив пухнасте руде волосся маленького Деклана, перетнув вестибюль i глянув на один iз двох своїх годинникiв - те, що показували мiсцевий час. Iнший був налаштований на час Лос-Анджелеса. Математика була сильною стороною Яна Уайтстоуна. Вiн мав кiлька хвилин. Вiн налив чашку кави i сiв навпроти Сета.
  Хто там? - Запитав Сет.
  "Ти."
  - Добре, - сказав Сет. "Назвiть два фiльми, у кожному з яких знiмалися два актори, обидва режисери - лауреати премiї "Оскар". "
  Ян усмiхнувся. Вiн схрестив ноги i провiв рукою по пiдборiддi. "Вiн усе бiльше скидався на сорокарiчного Стенлi Кубрiка", - подумав Сет. Глибоко посадженi очi з пустотливим блиском. Дорогий повсякденний гардероб.
  "Добре", - сказав Ян. Вони час вiд часу грали в цю вiкторину майже три роки. Сету ще треба було поставити цю людину в глухий кут. "Чотири актори-режисери, якi отримали "Оскар". Два фiльми".
  "Вiрно. Але майте на увазi, що вони отримали свої "Оскари" за режисуру, а не за гру".
  "Пiсля 1960 року?"
  Сет просто глянув на нього. Наче вiн хотiв пiдказати. Начебто Єну потрiбна була пiдказка.
  "Чотири рiзнi людини?" - спитав Ян.
  Ще один блиск.
  "Добре добре." Руки вгору на знак капiтуляцiї.
  Правила були такими: людина, яка поставила запитання, давала iншiй людинi п'ять хвилин на вiдповiдь. Не буде жодних консультацiй iз третьою стороною, не буде дозволено доступ до Iнтернету. Якщо ви не змогли вiдповiсти на запитання за п'ять хвилин, ви мали пообiдати iншiй людинi в ресторанi на його вибiр.
  "Дувати?" - Запитав Сет.
  Ян глянув на один iз своїх годинникiв. - До кiнця три хвилини?
  - Двi хвилини сорок секунд, - поправив Сет.
  Ян подивився на багато прикрашену склепiнчасту стелю, копаючись у пам'ятi. Здавалося, що Сет нарештi перемiг його.
  За десять секунд до кiнця Єн сказав: "Вудi Аллен i Сiднi Поллак у фiльмi "Чоловiки та дружини". Кевiн Костнер та Клiнт Iствуд у фiльмi "Iдеальний свiт". "
  "Прокляття."
  Ян засмiявся. Вiн усе ще вiдбивав тисячу. Вiн пiдвiвся, схопив сумку через плече. Який номер телефону Норми Десмонд?
  Ян завжди казав, що це стосується фiльму. Бiльшiсть людей використали минулий час. Для Єна кiно завжди було моментом. "Хрещенням 5-1733", - вiдповiв Сет. "Пiд яким iм'ям Джанет Лi увiйшла в мотель "Бейтс"?"
  - Марi Семюелс, - сказав Ян. "Як звуть сестру Джельсомiни?"
  "Це було легко", - подумав Сет. Йому був знайомий кожен кадр "Ла Стради" Феллiнi. Вперше вiн побачив це в Монарх Арт, коли йому було десять рокiв. Вiн усе ще плакав, коли думав про це. Йому досить було почути скорботний зойк цiєї труби у вступних титрах, i вiн почав ревти. "Троянда".
  - Molto bene, - сказав Ян, пiдморгнувши. "Побачимося на знiмальному майданчику".
  "Так, маестро".
  
  СЕТ упiймав таксi i поїхав на Дев'яту вулицю. Поки вони їхали на пiвдень, вiн спостерiгав, як мiнялися райони: вiд метушнi Центру мiста до великого мiського анклаву Пiвденної Фiладельфiї. Сету довелося визнати, що йому подобається працювати у Фiладельфiї, рiдному мiстi Єна. Незважаючи на всi вимоги офiцiйного перенесення офiсу White Light Pictures до Голлiвуду, Єн чинив опiр.
  За кiлька хвилин вони натрапили на першi полiцейськi машини та вуличнi барикади. Виробництво закрилося на Дев'ятiй вулицi на два квартали у кожному напрямi. На той час, коли Сет прибув на знiмальний майданчик, все було на мiсцi - свiтло, звукове обладнання, присутнiсть охорони, необхiдна для будь-яких зйомок у великому мегаполiсi. Сет показав своє посвiдчення, обiйшов барикади i прослизнув до Ентонi. Вiн замовив капучино та вийшов на тротуар.
  Все працювало як годинник. Все, що їм потрiбно було, це головний герой Вiлл Перрiш.
  Перрiш, зiрка надзвичайно успiшного комедiйного бойовика каналу ABC 1980-х рокiв "Свiтанок", був на гребенi свого роду повернення свого другого. У 1980-тi роки вiн був на обкладинках усiх журналiв, у кожному телевiзiйному ток-шоу, практично у кожнiй транспортнiй рекламi у кожному великому мiстi. Його усмiхнений i дотепний персонаж з "Свiтанку" мало чим вiдрiзнявся вiд його власного, i до кiнця 1980-х рокiв вiн став найоплачуванiшим актором на телебаченнi.
  Потiм з'явився бойовик "Вбити гру", який пiднiс його до списку найкращих, фiльм зiбрав майже 270 мiльйонiв доларiв у всьому свiтi. За ним були три настiльки ж успiшнi продовження. Тим часом Перрiш зняв низку романтичних комедiй та невеликих драм. Потiм стався спад у високобюджетних бойовиках, i Перрiш не отримував сценарiїв. Минуло майже десять рокiв, перш нiж Ян Уайтстоун повернув його на мапу свiту.
  У "Палацi", його другому фiльмi з Уайтстоуном, вiн зiграв хiрурга, що овдовiв, лiкував маленького хлопчика, який сильно обгорiв у пожежi, влаштованiй матiр'ю хлопчика. Персонаж Перрiша, Бен Арчер, робив хлопчику операцiю з пересадки шкiри, поступово виявляючи, що його пацiєнт ясновидець i що мерзеннi урядовi установи хочуть отримати його.
  Цього дня пострiл був вiдносно простим iз погляду логiстики. Доктор Бенджамiн Арчер виходить iз ресторану у Пiвденнiй Фiладельфiї та бачить загадкового чоловiка у темному костюмi. Вiн слiдує.
  Сет узяв свiй капучино i став на розi. Вони були приблизно пiвгодини вiд пострiлу.
  Для Сета Голдмана найкращою частиною натурних зйомок (будь-яких, але особливо мiських) були жiнки. Молодi жiнки, жiнки середнього вiку, багатi жiнки, бiднi жiнки, домогосподарки, студентки, робiтницi - вони стояли з iншого боку барикад, зачарованi гламуром всього цього, загiпнотизованi знаменитостями, вишикувавшись у ряд, як сексуальнi надушенi качки. галерея. У великих мiстах трахкали навiть старости.
  I Сет Голдман був далеко не майстром.
  Сет потягував каву, нiбито захоплюючись ефективнiстю команди. Що його справдi вразило, так це блондинка, що стоїть з iншого боку барикади, прямо за однiєю з полiцейських машин, що перегороджують вулицю.
  Сет пiдiйшов до неї. Вiн тихо говорив про рацiю двостороннього зв'язку, нi з ким взагалi. Вiн хотiв привернути її увагу. Вiн наближався дедалi ближче до барикади, тепер лише за кiлька футiв вiд жiнки. На ньому був темно-синiй пiджак вiд Джозефа Аббуда поверх бiлої сорочки-поло з вiдкритим комiром. Вiн витiкав важливiсть. Вiн виглядав добре.
  "Привiт", - сказала молода жiнка.
  Сет обернувся, нiби не помiтив її. Поблизу вона була ще гарнiша. На нiй була пудро-блакитна сукня i низькi бiлi туфлi. На нiй була нитка перлiв та вiдповiднi сережки. Їй було близько двадцяти п'яти. Її волосся вiдливало золотом вiд лiтнього сонця.
  - Привiт, - вiдповiв Сет.
  - Ви з... - Вона махнула рукою на знiмальну групу, свiтло, звукову вантажiвку, декорацiї загалом.
  "Виробництво? Так, - сказав Сет. "Я виконавчий помiчник мiстера Уайтстоуна".
  Вона кивнула, вражена. "Це справдi цiкаво".
  Сет оглянув вулицю. "Так, це."
  "Я був тут i на iншому фiльмi".
  "Тобi сподобався фiльм?" Риболовля, i вiн це знав.
  "Дуже." Коли вона сказала це, її голос трохи пiдвищився. "Я думав, що "Вимiрювання" - один iз найстрашнiших фiльмiв, якi я коли-небудь бачив".
  "Дозволь запитати у тебе дещо."
  "Добре."
  - I я хочу, щоб ти був зi мною чесний.
  Вона пiдняла руку на знак обiцянки трьома пальцями. "Обiцянка дiвчаток-скаутiв".
  "Ви бачили наближення фiналу?"
  "Нi найменшою мiрою", сказала вона. "Я був абсолютно здивований".
  Сет усмiхнувся. Ти сказав правильну рiч. Ти впевнений, що ти не з Голлiвуду?
  "Ну, це правда. Мiй хлопець сказав, що знав це вiд початку, але я йому не повiрила".
  Сет драматично насупився. "Дружок?"
  Молода жiнка засмiялася. " Колишнiй хлопець."
  Сет посмiхнувся до цiєї новини. Все йшло дуже добре. Вiн вiдкрив рота, нiби хотiв щось сказати, але потiм передумав. Принаймнi саме цю сцену вiн розiгрував. Це спрацювало.
  "Що це таке?" - спитала вона, обводячи гачок.
  Сет похитав головою. - Я збирався щось сказати, але краще не буду.
  Вона трохи нахилила голову i почала фарбуватися. Прямо за командою. - Що ти збирався сказати?
  "Ви подумаєте, що я занадто наполегливий".
  Вона посмiхнулася. "Я з Пiвденної Фiладельфiї. Думаю, я впораюсь iз цим".
  Сет узяв її руку до своєї. Вона не напружилася i не вiдсторонилася. Це теж був добрий знак. Вiн подивився їй у вiчi i сказав:
  "У тебе дуже гарна шкiра".
  
  
  13
  МОТЕЛЬ "РIВЕРХРЕСТ" являв собою напiвзруйновану будiвлю на двадцять квартир на Тридцять третiй вулицi та вулицi Дофiн у Захiднiй Фiладельфiї, всього за кiлька кварталiв вiд рiчки Скайлкiлл. Мотель був одноповерховим, мав L-подiбну форму, з зарослим бур'янами паркуванням i парою автоматiв, що вийшли з ладу, з газуванням з бокiв дверей в офiс. На стоянцi було п'ять машин. Двоє iз них були на блоках.
  Керуючим мотелем "Рiверкрест" був чоловiк на iм'я Карл Стотт. Стотту було за п'ятдесят, вiн пiзно приїхав iз Алабами, з вологими губами алкоголiка, поритими щоками та парою темно-синiх татуювань на передплiччя. Вiн жив у примiщеннi, в однiй iз кiмнат.
  Джессiка вела iнтерв'ю. Бiрн завис i вп'явся поглядом. Вони заздалегiдь опрацювали цю динамiку.
  Близько пiв на п'яту прибув Террi Кехiлл. Вiн залишився на стоянцi, спостерiгаючи, роблячи нотатки, прогулюючись територiєю.
  "Я думаю, що цi душовi штанги були встановленi два тижнi тому", - сказав Стотт, закурюючи сигарету, його руки трохи тряслися. Вони знаходились у маленькому обшарпаному офiсi мотелю. Пахло теплою салямi. На стiнах висiли плакати iз зображенням деяких головних визначних пам'яток Фiладельфiї - Iндепенденс-холу, Пеннс-Лендiнг, Логан-сквер, художнього музею - начебто клiєнти, якi часто вiдвiдували мотель "Рiверкрест", були туристами. Джессiка наголосила, що хтось намалював мiнiатюру Роккi Бальбоа на сходах художнього музею.
  Джесiка також зауважила, що у Карла Стотта вже горiла цигарка в попiльничцi на стiйцi.
  - Один у тебе вже є, - сказала Джессiка.
  "Вибачте?"
  "Одна в тебе вже запалена", - повторила Джесiка, вказуючи на попiльничку.
  "Iсус", - сказав вiн. Вiн викинув старий.
  "Трохи нервовий?" - спитав Бiрн.
  "Ну так", - сказав Стотт.
  "Чому це?"
  "Що жартуєш? Ви iз вiддiлу вбивств. Вбивство змушує мене нервувати".
  - Ти недавно когось убив?
  Обличчя Стотта спотворилося. "Що? Нi."
  "Тодi вам нема про що турбуватися", - сказав Бiрн.
  Вони в будь-якому разi перевiрять Стотта, але Джессiка вiдзначила це у своєму блокнотi. Стотт вiдсидiв термiн, у цьому вона була певна. Вона показала чоловiковi фотографiю ванної кiмнати.
  "Чи можете ви сказати, чи тут була зроблена ця фотографiя?" вона спитала.
  Стотт зиркнув на фотографiю. "Воно справдi схоже на наше".
  Чи можете ви сказати, що це за кiмната?
  Стотт пирхнув. - Ти маєш на увазi це президентський люкс?
  "Прошу вибачення?"
  Вiн вказав на напiвзруйнований офiс. "Як вам здається, це схоже на Краун Плаза?"
  "Мiстер. Стотт, у мене є для тебе справа, - сказав Бiрн, перегнувшись через стiйку. Вiн опинився на вiдстанi кiлькох дюймiв вiд обличчя Стотта. Його гранiтний погляд утримував чоловiка на мiсцi.
  "Що це таке?"
  - Втрати налаштування, або ми закриємо це мiсце на наступнi два тижнi, поки перевiрятимемо кожну плитку, кожну скриньку, кожну панель перемикачiв. Ми також запишемо номерний знак кожної машини, яка в'їжджає на цю стоянку".
  "Домовилися?"
  "Повiр у це. I теж хороший. Тому що прямо зараз мiй партнер хоче вiдвезти тебе до Раундхауса i посадити в камеру попереднього ув'язнення", - сказав Бiрн.
  Ще один смiх, але цього разу не такий глузливий. "Що це, добрий полiцейський, поганий полiцейський?"
  "Нi, це поганий полiцейський, ще гiрший за полiцейський. Це єдиний вибiр, який ви отримаєте.
  Стотт кiлька хвилин дивився в пiдлогу, повiльно вiдкидаючись назад, вивiльняючись з орбiти Бiрна. - Пробач, я просто небагато...
  "Нервовий."
  "Ага."
  Так ти сказав. А тепер повернемось до питання детектива Бальзано.
  Стотт глибоко зiтхнув, потiм замiнив свiже повiтря затяжкою сигарети, вiд якої тремтiли легенi. Вiн знову глянув на фотографiю. "Ну, я не можу точно сказати, що це за кiмната, але пiсля того, як розташованi кiмнати, я б сказав, що це кiмната з парним номером".
  "Чому це?"
  "Бо туалети тут розташованi один за одним. Якби це була кiмната з непарним номером, ванна була б з iншого боку.
  "Чи можеш ти взагалi звузити коло питань?" - спитав Бiрн.
  "Коли люди реєструються, ну, знаєте, на кiлька годин ми намагаємося надати їм номери з п'ятого по десятий".
  "Чому це?"
  "Бо вони знаходяться на iншiй сторонi будiвлi вiд вулицi. Найчастiше людям подобається бути стриманими".
  "Отже, якщо кiмната на цiй фотографiї одна з таких, то її буде шiсть, вiсiм чи десять".
  Стотт подивився на залиту водою стелю. Вiн щось серйозно шифрував у думцi. Було ясно, що Карл Стотт мав проблеми з математикою. Вiн знову глянув на Бiрна. "Ага."
  Ви пам'ятаєте якiсь проблеми з вашими гостями в цих кiмнатах за останнi кiлька тижнiв?
  "Проблеми?"
  "Щось незвичайне. Суперечки, розбiжностi, будь-яка гучна поведiнка".
  "Хочете вiрте, хочете нi, але це вiдносно тихе мiсце", - сказав Стотт.
  "Хтось iз цих кiмнат зараз зайнятий?"
  Стотт подивився на коркову дошку з ключами. "Нi."
  - Нам знадобляться ключi вiд шести, восьми та десяти.
  - Звичайно, - сказав Стотт, знiмаючи ключi з дошки. Вiн передав їх Бiрну. - Чи можу я запитати, в чому рiч?
  "У нас є пiдстави вважати, що за останнi два тижнi в одному з номерiв вашого мотелю було скоєно серйозний злочин", - сказала Джесiка.
  На той час, коли детективи пiдiйшли до дверей, Карл Стотт закурив ще одну сигарету.
  
  КIМНАТА НОМЕР ШIСТЬ являла собою тiсне, заплiснявiлi примiщення: двоспальне лiжко з поламаним каркасом, що покосилося, розколотi ламiнатнi тумбочки, заплямованi абажури, потрiсканi оштукатуренi стiни. Джессiка помiтила кiльце крихт на пiдлозi навколо маленького столика бiля вiкна. Зношене, брудне килимове покриття вiвсяного кольору було вкрите плiснявою та сиро.
  Джессiка та Бiрн одягли пару латексних рукавичок. Вони перевiрили одвiрки, двернi ручки, панелi вимикачiв у пошуках видимих слiдiв кровi. Враховуючи кiлькiсть кровi, пролитої внаслiдок вбивства на вiдеозаписi, ймовiрнiсть появи бризок i плям по всьому номеру мотелю була великою. Вони нiчого не знайшли. Тобто нiчого такого, що було б видно неозброєним оком.
  Вони увiйшли у ванну, увiмкнули свiтло. Через кiлька секунд люмiнесцентна лампа над дзеркалом ожила, лунаючи гучний гул. На мить шлунок Джесiкi звело. Кiмната була iдентична ваннiй з фiльму "Психо".
  Бiрн, якому було шiсть три роки, порiвняно легко дивився на верхню частину душової штанги. "Тут нiчого немає", - сказав вiн.
  Вони оглянули маленьку ванну кiмнату: пiдняли сидiння унiтазу, провели пальцем у рукавичцi по зливному отвору у ваннi та раковинi, перевiрили затирання в плитцi навколо ванни, а також у складках душової фiранки. Жодної кровi.
  Вони повторили процедуру у восьмiй кiмнатi з аналогiчними результатами.
  Коли вони увiйшли до десятої кiмнати, вони знали. У цьому не було нiчого очевидного чи навiть чогось, що помiтила бiльшiсть людей. Це були досвiдченi полiцейськi. Зло увiйшло сюди, i злiсть майже нашiптувала їм.
  Джессiка увiмкнула свiтло у ваннiй. Цю ванну нещодавно прибрали. На всьому була невелика плiвка, тонкий шар пiску, що залишився вiд великої кiлькостi миючого засобу i недостатньої кiлькостi води для полоскання. У двох iнших ванних кiмнатах цього покриття не виявлено.
  Бiрн перевiрив верхню частину душової штанги.
  "Бiнго", - сказав вiн. "У нас є мiтка".
  Вiн показав фотографiю, зроблену зi стоп-кадра вiдео. Це було iдентично.
  Джессiка простежила за лiнiєю огляду з верхньої частини душової штанги. На стiнi, де мала бути встановлена камера, знаходився витяжний вентилятор, розташований всього за кiлька дюймiв вiд стелi.
  Вона взяла стiлець з iншої кiмнати, затягла його до ванної кiмнати i стала на нього. Витяжний вентилятор був пошкоджений. Частина емалевої фарби вiдкололася вiд двох гвинтiв, якi тримали її на мiсцi. Виявилося, що ґрати нещодавно зняли та замiнили.
  Серце Джессiки почало битися в особливому ритмi. У правоохоронних органах не було iншого такого почуття.
  
  ТЕРРI КЕХIЛ СТОЯВ бiля своєї машини на стоянцi мотелю "Рiверкрест" i розмовляв по мобiльному телефону. Детектив Нiк Палладiно, якому тепер було доручено цю справу, розпочало опитування кiлькох сусiднiх пiдприємств, якi чекають на прибуття групи на мiсце злочину. Палладiно було близько сорока, вiн був приблизно гарний, iталiєць старого гарту з Пiвденної Фiладельфiї. Рiздвянi вогнi на день Святого Валентина. Вiн також був одним iз найкращих детективiв у пiдроздiлi.
  "Нам треба поговорити", - сказала Джессiка, пiдходячи до Кехiллу. Вона помiтила, що, хоч вiн стояв прямо на сонцi, а температура мала бути близько вiсiмдесяти градусiв, на ньому був пiджак, зав'язаний, i на обличчi його не було нi краплi поту. Джессiка була готова пiрнути у найближчий басейн. Її одяг був липким вiд поту.
  "Менi доведеться передзвонити вам", - сказав Кехiлл у слухавку. Вiн закрив її i обернувся до Джесiки. "Звичайно. Як справи?"
  - Ти хочеш менi розповiсти, що тут вiдбувається?
  "Я не впевнений, що ви маєте на увазi."
  "Наскiльки я розумiю, ви були тут, щоб спостерiгати та давати рекомендацiї бюро".
  "Це правда", сказав Кехiлл.
  "Тодi чому ви були в AV-вiддiлi до того, як нас поiнформували про запис?"
  Кехiлл на мить глянув на землю, сором'язливий, упiйманий. "Я завжди був трохи схиблений на вiдео", - сказав вiн. "Я чув, що у вас дуже хороший AV-модуль, i хотiв переконатися в цьому сам".
  "Я була б вдячна, якби ви прояснили цi питання зi мною чи детективом Бiрном у майбутньому", - сказала Джессiка, уже вiдчуваючи, що гнiв починає вщухати.
  "Ви абсолютно правi. Бiльше цього не повториться".
  Вона справдi ненавидiла, коли люди так чинили. Вона була готова стрибнути йому на голову, але вiн вiдразу прибрав весь вiтер з її вiтрил. "Я була б вдячна", повторила вона.
  Кехiлл оглянув околицi, дозволяючи своїм лайкам вщухнути. Сонце стояло високо, спекотно i нещадно. Перш нiж момент став незручним, вiн махнув рукою у бiк мотелю. "Це справдi добра справа, детектив Бальзано".
  Боже, федерали такi зарозумiлi, подумала Джессiка. Їй не треба було, щоб вiн їй це казав. Прорив стався завдяки гарнiй роботi Матео iз плiвкою, i вони просто продовжили. З iншого боку, можливо, Кехiлл просто намагався сподобатися. Вона подивилася на його серйозне обличчя i подумала: "Заспокойся, Джессе.
  "Дякую", сказала вона. I залишив усе як є.
  Ви коли-небудь думали про бюро як про кар'єру? вiн спитав.
  Вона хотiла сказати йому, що це буде її другий вибiр, одразу пiсля водiя монстр-траку. Крiм того, її батько вб'є її. "Я дуже щаслива там, де я є", - сказала вона.
  Кехiлл кивнув головою. Його мобiльний телефон задзвонив. Вiн пiдняв палець i вiдповiв. "Кехiлл. Так, привiт. Вiн глянув на годинник. "Десять хвилин." Вiн зачинив телефон. "Треба бiгти".
  "Йде розслiдування", - подумала Джесiка. - Отже, ми маємо взаєморозумiння?
  "Абсолютно", - сказав Кехiлл.
  "Добре."
  Кехiлл сiв у свою кормову машину, одягнув сонцезахиснi окуляри-авiатори, кинув їй ситу посмiшку i, дотримуючись усiх правил дорожнього руху - державних i мiсцевих, - виїхав на Дофiн-стрiт.
  
  Поки Джессiка та Бiрн дивилися, як група з розслiдування злочинiв розвантажує своє обладнання, Джессiка подумала про популярне телешоу "Без слiду". Кримiналiсти любили цей термiн. Завжди був слiд. Офiцери ХСС жили тим, що нiколи нiколи не пропадало остаточно. Спалите, промокнiть, вiдбiлiть, закопайте, витрiть, порубайте. Вони щось знайдуть.
  Сьогоднi поряд з iншими стандартними процедурами на мiсцi злочину вони збиралися провести тест на люмiнол у ваннiй кiмнатi номер десять. Люмiнол був хiмiчною речовиною, яка виявляла слiди кровi, викликаючи свiтлову хiмiчну реакцiю з гемоглобiном, елементом, що переносить кисень у кровi. Якби були слiди кровi, люмiнол при переглядi пiд чорним свiтлом викликав би хемiлюмiнесценцiю - те ж явище, яке змушує свiтлячкiв свiтитися.
  Незабаром, коли ванна кiмната була очищена вiд вiдбиткiв пальцiв та фотографiй, офiцер CSU почав бризкати рiдиною на плитку навколо ванни. Якщо кiмнату неодноразово не промивали гарячою водою з хлоркою, що обпiкає, слiди кровi залишаться. Коли офiцер закiнчив, вiн пiдключив УФ-дугову лампу.
  - Свiтло, - сказав вiн.
  Джесiка вимкнула свiтло у ваннiй i зачинила дверi. Спiвробiтник СБУ увiмкнув чорне свiтло.
  В одну мить вони отримали вiдповiдь. Не було жодних слiдiв кровi на пiдлозi, стiнах, фiранцi для душу чи плитки, жодних явних плям.
  була кров.
  Вони знайшли мiсце вбивства.
  
  "НАМ будуть потрiбнi реєстрацiйнi записи цiєї кiмнати за останнi два тижнi", - сказав Бiрн. Вони повернулися в офiс мотелю, i через безлiч причин (не останньою з яких було те, що в його ранiше тихому мiсцi незаконного бiзнесу тепер знаходилася дюжина членiв PPD) Карл Стотт сильно потiв. У маленькому тiсному примiщеннi стояв їдкий запах мавпячого будиночка.
  Стотт глянув на пiдлогу i знову нагору. Схоже, вiн збирався розчарувати цих страшенних полiцейських, i вiд цiєї думки, схоже, йому стало погано. Бiльше поту. "Ну, насправдi, ми не ведемо докладних записiв, якщо ви розумiєте, про що я. Дев'яносто вiдсоткiв людей, якi пiдписують реєстр, звуть Смiт, Джонс чи Джонсон".
  "Чи всi оренднi платежi зареєстрованi?" - спитав Бiрн.
  "Що? Що ти маєш на увазi?"
  "Я маю на увазi, чи дозволяєте ви iнодi друзям або знайомим користуватися цими кiмнатами без урахування?"
  Стотт виглядав шокованим. Фахiвцi на мiсцi злочину оглянули замок на дверях десятої кiмнати та встановили, що його нещодавно не зламали та не зламали. Будь-хто, хто нещодавно входив до цiєї кiмнати, використовував ключ.
  "Звичайно, нi", - сказав Стотт, обурений припущенням, що вiн може бути винен у дрiбнiй крадiжцi.
  "Нам потрiбно буде побачити квитанцiї за вашою кредитною карткою", - сказав Бiрн.
  Вiн кивнув головою. "Звичайно. Без проблем. Але, як i слiд було очiкувати, переважно це бiзнес за готiвку".
  Ти пам'ятаєш, як знiмала цi кiмнати? - спитав Бiрн.
  Стотт провiв рукою по обличчю. Для нього явно настав час Мiллера. "Менi вони всi здаються схожими. I у мене невеликi проблеми з алкоголем, зрозумiло? Я не пишаюся цим, але це так. До десятої години я вже у своїх чашках.
  "Ми б хотiли, щоб ви завтра прийшли в Раундхаус", - сказала Джесiка. Вона простягла Стотту картку. Стотт взяв його, його плечi опустилися.
  Полiцiя.
  Спереду Джесiка намалювала у своєму блокнотi тимчасову шкалу. "Я думаю, що ми скоротили часовi рамки до десяти днiв. Цi душовi штанги були встановленi два тижнi тому, а це означає, що тим часом, коли Iсайя Крендалл повернув Психо в The Reel Deal i Адам Каслов орендував його, наш виконавець взяв касету з полицi, зняв цей номер у мотелi, скоїв злочин та отримав його. назад на полицю".
  Бiрн кивнув на знак згоди.
  У найближчi кiлька днiв вони зможуть ще бiльше звузити коло питань, ґрунтуючись на результатах аналiзу кровi. Тим часом вони почнуть з бази даних зниклих безвiсти та перевiрять, чи є на плiвцi хтось, який вiдповiдає загальному опису жертви, хтось, кого не бачили вже тиждень.
  Перш нiж повернутися до "Раундхауса", Джесiка повернулася i подивилася на дверi до десятої кiмнати.
  У цьому мiсцi було вбито молоду жiнку, i злочин, який мiг би залишитися непомiченим протягом кiлькох тижнiв або, можливо, мiсяцiв, якщо їхнi розрахунки були вiрними, стався лише тиждень або близько того.
  Божевiльний, який це зробив, можливо, думав, що має гарну зачiпку за тупими старими полiцейськими.
  Вiн був не правий.
  Погоня почалася.
  
  
  14
  У "Подвiйнiй страховцi", великому нуарi Бiллi Уайлдера, заснованому на романi Джеймса М. Кейна, є момент, коли Фiллiс, яку грає Барбара Стенвiк, дивиться на Уолтера, якого грає Фред МакМюррей. Настає момент, коли чоловiк Фiллiс мимоволi пiдписує форму страхування, вирiшуючи тим самим свою долю. Його тимчасова смерть певним чином тепер принесе страхову виплату, яка вдвiчi перевищує звичайну виплату. Подвiйна компенсацiя.
  Немає нi чудової музичної реплiки, нi дiалогу. Просто погляд. Фiллiс дивиться на Уолтера з таємним знанням - i чималою сексуальною напругою - i вони розумiють, що щойно перейшли межу. Вони досягли точки неповернення, пiсля якої стануть убивцями.
  Я вбивця.
  Нинi цього неможливо заперечувати чи уникнути. Незалежно вiд того, як довго я проживу i чим займуся залишком свого життя, це буде моєю епiтафiєю.
  Я Френсiс Долархайд. Я Кодi Джарретт. Я Майкл Корлеон.
  I менi доведеться багато зробити.
  Чи хтось iз них побачить, що я приходжу?
  Можливо.
  Тi, хто визнає свою провину, але вiдмовляється вiд покаяння, можуть вiдчути моє наближення, як крижане дихання на їхнiй потилицi. I саме з цiєї причини я маю бути обережним. Саме з цiєї причини я маю пересуватися мiстом, як привид. Мiсто може подумати, що те, що я роблю, є випадковим. Це зовсiм негаразд.
  "Це прямо тут", - каже вона.
  Я сповiльнюю машину.
  "Усерединi якийсь безлад", - додає вона.
  "О, я б не турбувався про це", - кажу я, чудово розумiючи, що скоро все стане ще гiрше. - Тобi варто подивитись моє мiсце.
  Вона посмiхається, коли ми пiд'їжджаємо до її будинку. Я озираюсь навколо. Нiхто не дивиться.
  "Ну, от i ми", - каже вона. "Готовий?"
  Я усмiхаюся у вiдповiдь, глушу двигун, торкаю сумку на сидiннi. Камера всерединi, акумулятори зарядженi.
  Готовий.
  
  
  15
  "ГЕЙ , КРАСIВНИК. "
  Бiрн швидко зiтхнув, зiбрався з духом i обернувся. Пройшло багато часу з тих пiр, як вiн її бачив, i вiн хотiв, щоб його обличчя вiдбивало тепло та прихильнiсть, якi вiн справдi вiдчував до неї, а не шок i подив, якi виражали бiльшiсть людей.
  Коли Вiкторiя Лiндстром приїхала до Фiладельфiї з Мiдвiлля, невеликого мiстечка на пiвнiчному заходi Пенсiльванiї, вона була яскравою красунею сiмнадцятирiчної. Як i у багатьох симпатичних дiвчат, якi здiйснили цей шлях, тодi її мрiєю було стати моделлю i втiлити в життя американську мрiю. Як i у багатьох з цих дiвчат, мрiя швидко зiпсувалася, натомiсть перетворившись на похмурий кошмар мiського вуличного життя. Вулиця познайомила Вiкторiю з жорстокою людиною, яка практично зруйнувала її життя. Чоловiк на iм'я Джулiан Матiсс.
  Для такої молодої жiнки, як Вiкторiя, Матiсс мав певну емалеву чарiвнiсть. Коли вона вiдмовилася вiд його неодноразових залицянь, одного вечора вiн пiшов за нею додому, у двокiмнатну квартиру на Маркет-стрiт, яку вона дiлила зi своєю кузиною Iриною. Матiсс переслiдував її час вiд часу протягом кiлькох тижнiв.
  I ось одного разу вночi вiн напав.
  Джулiан Матiсс розрiзав обличчя Вiкторiї канцелярським ножем, перетворивши її iдеальне тiло на грубу топографiю ран. Бiрн бачив фотографiї iз мiсця злочину. Кiлькiсть кровi була приголомшливою.
  Провiвши майже мiсяць у лiкарнi, з усе ще забинтованою особою, вона смiливо дала свiдчення проти Жюлiана Матiсса. Вiн отримав вiд десяти до п'ятнадцяти рокiв.
  Система була такою, якою була i є, Матiс був випущений через сорок мiсяцiв. Його похмура робота тривала набагато довше.
  Бiрн вперше зустрiв її, коли вона була пiдлiтком, незадовго до того, як зустрiла Матiсса; Якось вiн бачив, як вона буквально зупинила рух на Брод-стрiт. Вiкторiя Лiндстрем зi срiбними очима, волоссям кольору воронова крила i блискучою шкiрою колись була дуже красивою молодою жiнкою. Вона все ще була там, якби ви могли не зважати на цей жах. Кевiн Бiрн виявив, що може. Бiльшiсть чоловiкiв не могли.
  Бiрн щосили намагався пiднятися на ноги, наполовину схопивши тростину, бiль пронизав його тiло. Вiкторiя нiжно поклала йому руку на плече, нахилилася i поцiлувала його в щоку. Вона посадила його назад у крiсло. Вiн дозволив їй. На короткий час духи Вiкторiї наповнили його потужною сумiшшю бажання та ностальгiї. Це повернуло його до їхньої першої зустрiчi. Вони обидва були тодi такi молодi, i життя ще не встигло пустити свої стрiли.
  Тепер вони перебували у фуд-кортi на другому поверсi Лiбертi-Плейс, офiсно-торговельного комплексу на П'ятнадцятiй вулицi та Честнат-стрiт. Екскурсiя Бiрна офiцiйно закiнчилася о шостiй годинi. Вiн хотiв ще кiлька годин простежити за доказами кровi в мотелi "Рiверкрест", але Айк Бьюкенен наказав йому пiти з чергування.
  Вiкторiя села. На нiй були вузькi джинси, що вицвiли, i шовкова блузка кольору фуксiї. Якщо час i приплив i створили кiлька невеликих зморшок у куточках її очей, вони нiяк не вплинули на її постать. Вона виглядала такою ж пiдтягнутою та сексуальною, як i вперше, коли вони зустрiлися.
  "Я читала про тебе в газетах", - сказала вона, вiдкриваючи каву. "Менi було дуже шкода почути про вашi проблеми".
  "Дякую", - вiдповiв Бiрн. За останнi кiлька мiсяцiв вiн чув це багато разiв. Вiн перестав на це реагувати. Всi, кого вiн знав - ну, тобто всi, - використовували для цього рiзнi термiни. Неприємностi, обставини, обставини, протистояння. Вiн був убитий пострiлом у голову. Такою була реальнiсть. Вiн припустив, що бiльшостi людей було б важко сказати: "Гей, я чув, тебе поранили в голову". Ти гаразд?
  "Я хотiла ... зв'язатися", - додала вона.
  Бiрн теж чув це багато разiв. Вiн зрозумiв. Життя текло. - Як твої справи, Торi?
  Вона розмахувала руками. Не погано, не добре.
  Бiрн почув поблизу хихикання i глузливий смiх. Вiн повернувся i побачив пару хлопчикiв-пiдлiткiв, що сидiли за кiлька столикiв вiд нього, наслiдувачiв феєрверкiв, бiлих хлопцiв iз передмiстя у стандартних мiшкуватих хiп-хоп костюмах. Вони продовжували озиратися, зображаючи обличчя в масках страху. Можливо, наявнiсть тростини Бiрна означало, що вони вважали, що вiн не становить загрози. Вони не мали рацiї.
  "Я скоро повернуся", - сказав Бiрн. Вiн почав пiдводитись, але Вiкторiя поклала руку йому на плече.
  "Все в порядку", сказала вона.
  "Нi, це не так".
  "Будь ласка", - сказала вона. "Якби я щоразу засмучувався..."
  Бiрн повнiстю розвернувся в крiслi i пильно подивився на панкiв. Вони витримали його погляд кiлька секунд, але не могли зрiвнятися iз холодним зеленим вогнем його очей. Нiчого, крiм найважчих iз тяжких випадкiв. Через кiлька секунд вони, здавалося, зрозумiли мудрiсть догляду. Бiрн спостерiгав, як вони пройшли вздовж фудкорту, а потiм пiднялися на ескалатор. Вони навiть не вистачило смiливостi зробити останнiй удар. Бiрн знову повернувся до Вiкторiї. Вiн побачив, що вона посмiхається йому. "Що?"
  "Ти не змiнився", - сказала вона. "Нi крапельки".
  "Ой, я змiнилася". Бiрн вказав на палицю. Навiть цей простий рух принiс меч агонiї.
  "Нi. Ти все ще галантний.
  Бiрн засмiявся. "У моєму життi мене називали по-рiзному. Нiколи не галантний. Нi разу.
  Це правда. Ти пам'ятаєш, як ми зустрiлися?
  "Начебто це було вчора", - подумав Бiрн. Вiн працював у центральному офiсi, коли їм зателефонували з проханням зробити обшук у масажному салонi в Центр-Сiтi.
  Коли тiєї ночi вони зiбрали дiвчаток, Вiкторiя спустилася сходами до передньої кiмнати рядного будинку в синьому шовковому кiмоно. У нього перехопило подих, як i в будь-якого iншого чоловiка в кiмнатi.
  Детектив - маленький засранець iз лагiдним обличчям, поганими зубами та поганим диханням - зробив принизливе зауваження на адресу Вiкторiї. Хоча йому було б важко пояснити, чому тодi чи навiть зараз Бiрн так сильно притиснув людину до стiни, що гiпсокартон обрушився. Бiрн не пам'ятав iменi детектива, але вiн легко мiг згадати колiр тiней Вiкторiї того дня.
  Тепер вона консультувала втiкачiв. Тепер вона розмовляла з дiвчатами, котрi стояли на її мiсцi п'ятнадцять рокiв тому.
  Вiкторiя дивилася у вiкно. Сонячне свiтло висвiтлило барельєфну мережу шрамiв на її обличчi. Боже мiй, подумав Бiрн. Бiль, який вона, мабуть, пережила. У ньому почав рости глибокий гнiв щодо жорстокостi того, що Джулiан Матiсс зробив iз цiєю жiнкою. Знову. Вiн чинив опiр цьому.
  "Менi хотiлося б, щоб вони це побачили", - сказала Вiкторiя. Тепер її тон став вiдстороненим, наповненим знайомою меланхолiєю, смутком, з яким вона жила багато рокiв.
  "Що ти маєш на увазi?"
  Вiкторiя знизала плечима i вiдпила каву. "Хотiлося б, щоб вони побачили це зсередини".
  Бiрн мав таке вiдчуття, що вiн знає, про що вона говорить. Мабуть, вона хотiла йому розповiсти. Вiн спитав. "Дивися що?"
  "Все." Вона дiстала сигарету, зупинилася i покатала її мiж довгими тонкими пальцями. Тут не курили. Їй потрiбний був реквiзит. "Щодня я прокидаюся в ямi, розумiєш? Глибока чорна дiра. Якщо у мене справдi гарний день, я майже беззбитковий. Доберiться до поверхнi. Якщо у мене буде чудовий день? Можливо, я навiть побачу шматочок сонячного свiтла. Понюхайте квiтку. Почуйте смiх дитини.
  - Але якщо в мене буде поганий день - а така буває бiльшiсть днiв - тодi. Це те, що я хотiв би, щоб люди побачили".
  Бiрн не знав, що сказати. У своєму життi вiн флiртував iз нападами депресiї, але нiчого подiбного до того, що щойно описала Вiкторiя. Вiн простяг руку, торкнувся її руки. Вона кiлька хвилин дивилася у вiкно, а потiм продовжила.
  "Моя мати була красивою, чи знаєш", - сказала вона. "Вона залишається такою i досi".
  - Як i ти, - сказав Бiрн.
  Вона озирнулася i насупилась. Однак пiд гримасою ховався легкий рум'янець. Вiн все ще мiг надати кольору її обличчю. Це було добре.
  Ти повний лайна. Але я тебе люблю за це".
  "Я серйозно."
  Вона помахала рукою перед обличчям. - Ти не знаєш, як це, Кевiн.
  "Так."
  Вiкторiя подивилася на нього, даючи йому слово. Вона жила у свiтi групової терапiї, i в ньому кожен розповiдав свою iсторiю.
  Бiрн спробував упорядкувати свої думки. Вiн справдi не був до цього готовий. "Пiсля того, як мене застрелили, я мiг думати лише про одне. Не про те, чи я повернуся на роботу. Чи не зможу я знову вийти на вулицю. Або навiть якби менi знову захотiлося вийти надвiр. Все, про що я мiг думати, це Коллiн".
  "Твоя дочка?"
  "Так."
  "Те, що про неї?"
  "Я просто весь час ставив питання, чи буде вона коли-небудь знову дивитися на мене так само. Я маю на увазi, що все її життя я був хлопцем, який доглядав її, вiрно? Цей великий, сильний хлопець. Татко. Батько-полiцейський. Мене на смерть налякало те, що вона побачить мене таким маленьким. Що вона побачить мене зменшеним.
  "Пiсля того, як я вийшов iз коми, вона прийшла до лiкарнi сама. Моєї дружини з нею не було. Я лежу в лiжку, бiльша частина мого волосся поголена, моя вага складає двадцять фунтiв, я поступово слабшаю на знеболювальнi. Я пiднiмаю погляд i бачу, що вона стоїть бiля мого лiжка. Я дивлюся на її обличчя i це бачу".
  "Дивися що?"
  Бiрн знизав плечима, пiдбираючи слово. Невдовзi вiн знайшов його. "Шкода", сказав вiн. "Вперше в життi я побачив жалiсть в очах моєї маленької дiвчинки. Я маю на увазi, там теж було кохання та повага. Але в цьому поглядi був жаль, i це розбило менi серце. Менi спало на думку, що в той момент, якби вона була в бiдi, якби вона потребувала мене, я б нi чорта не змiг зробити". Бiрн глянув на свою палицю. "Сьогоднi я не в найкращiй формi".
  Ти повернешся. Краще, нiж будь-коли."
  - Нi, - сказав Бiрн. "Я так не думаю".
  "Такi чоловiки, як ти, завжди повертаються".
  Тепер настала черга Бiрна розфарбовувати. Вiн боровся iз цим. "Я подобаюся чоловiкам?"
  "Так, ти велика людина, але не це робить тебе сильною. Те, що робить тебе сильним, знаходиться усерединi".
  - Так, ну ... - Бiрн дозволив почуттям владнатися. Вiн допив кави, розумiючи, що настав час. Неможливо було прикрасити те, що вiн хотiв сказати. Вiн вiдкрив рота i просто сказав: "Вiн вийшов".
  Вiкторiя кiлька хвилин витримувала його погляд. Бiрну не було потреби нi уточнювати свою заяву, нi говорити ще щось. Немає потреби iдентифiкувати його.
  - Виходь, - сказала вона.
  "Так."
  Вiкторiя кивнула, зважаючи на це. "Як?"
  Його вирок оскаржиться. Прокуратура вважає, що вона може мати докази того, що його звинуватили у вбивствi Мерiгрейс Девлiн". Бiрн продовжив, розповiвши їй все, що вiн знав про нiбито пiдкинутi докази. Вiкторiя добре пам'ятала Джиммi П'юрiфай.
  Вона провела рукою по волоссю, її руки трохи тремтiли. Через секунду чи двi вона повернула собi самовладання. "Це забавно. Я його бiльше не боюся. Я маю на увазi, коли вiн напав на мене, я думав, що менi є що втрачати. Моя зовнiшнiсть, моє ... життя, таке, яке воно було. Менi довго снилися кошмари про нього. Але зараз ..."
  Вiкторiя знизала плечима i почала крутити в руках чашку з кавою. Вона виглядала оголеною, вразливою. Але насправдi вона була жорсткiшою, нiж вiн. Чи мiг вiн йти вулицею з сегментованою особою, як у неї, i високо пiднятою головою? Нi. Мабуть, нi.
  "Вiн збирається зробити це знову", сказав Бiрн.
  "Звiдки ви знаєте?"
  "Я просто роблю."
  Вiкторiя кивнула головою.
  Бiрн сказав: "Я хочу зупинити його".
  Якимось чином свiт не перестав обертатися, коли вiн промовив цi слова, небо не стало зловiсно-сiрим, хмари не розкололися.
  Вiкторiя знала, про що вiн говорив. Вона нахилилася, понизила голос. "Як?"
  - Що ж, спочатку менi його треба знайти. Ймовiрно, вiн вступить у контакт зi своєю старою бандою, порнофриками та S&M типами. Бiрн зрозумiв, що це могло рiзко прозвучати. Вiкторiя походила iз цього середовища. Можливо, вона вiдчувала, що вiн засуджує її. На щастя вона цього не зробила.
  "Я допоможу тобi."
  - Я не можу просити тебе про це, Торi. Не тому...
  Вiкторiя пiдняла руку, зупиняючи його. "У Мiдвiллi моя шведська бабуся мала приказку. "Яйця не можуть навчити курку". Добре? Це мiй свiт. Я допоможу тобi.
  Iрландськi бабусi Бiрна теж мали свою мудрiсть. Iз цим нiхто не сперечався. Все ще сидячи, вiн простяг руку i взяв Вiкторiю на руки. Вони обiйнялися.
  "Ми почнемо сьогоднi ввечерi", - сказала Вiкторiя. - Я зателефоную тобi за годину.
  Вона одягла свої величезнi сонцезахиснi окуляри. Лiнзи закривали третину її обличчя. Вона встала з-за столу, торкнулася його щоки i пiшла.
  Вiн дивився, як вона йде - плавний, сексуальний метроном її крокiв. Вона обернулася, помахала рукою, послала повiтряний поцiлунок i зникла на ескалаторi. "Вона все ще в нокаутi", - подумав Бiрн. Вiн хотiв їй щастя, якого, як вiн знав, вона нiколи не знайде.
  Вiн пiдвiвся на ноги. Бiль у ногах i спинi був вiд вогненних уламкiв. Вiн припаркувався бiльш нiж у кварталi звiдси, i тепер вiдстань видавалася величезною. Вiн повiльно просувався вздовж фуд-корту, спираючись на тростину, вниз ескалатором i через вестибюль.
  Меланi Девлiн. Вiкторiя Лiндстрем. Двi жiнки, сповненi смутку, гнiву та страху, їх колись щасливе життя зазнало аварiю корабля на темних мiлинах одного жахливого чоловiка.
  Джулiан Матiсс.
  Бiрн тепер знав, що те, що почалося як мiсiя з очищення iменi Джиммi П'юрiфi, перетворилося на щось iнше.
  Стоячи на розi Сiмнадцятої вулицi i Честнат, у вирi спекотного фiладельфiйського лiтнього вечора, що оточував його, Бiрн знав у своєму серцi, що, якщо вiн нiчого не зробить з тим, що залишилося вiд його життя, якщо вiн не знайде вищої мети, вiн хотiв би бути впевнений в тому: Жюлiан Матiс не доживе до жодного.
  OceanofPDF.com
  16
  Iталiйський ринок тягнувся приблизно в трьох кварталах уздовж Дев'ятої вулицi в Пiвденнiй Фiладельфiї, приблизно мiж вулицями Уортон i Фiцуотер, i був будинком для одних iз найкращих iталiйських страв у мiстi, а можливо, i в усiй країнi. Сир, продукти, молюски, м'ясо, кава, випiчка, хлiб - понад сто рокiв ринок був серцем великого iталiйсько-американського населення Фiладельфiї.
  Поки Джессiка та Софi йшли Дев'ятою вулицею, Джесiка думала про сцену з "Психо". Вона подумала про те, як убивця увiйшов у ванну, вiдсмикнув фiранку i пiдняв нiж. Вона подумала про крики молодої жiнки. Вона подумала про величезнi бризки кровi у ваннiй.
  Вона стиснула руку Софi трохи мiцнiше.
  Вони прямували до "Ральфу", знаменитого iталiйського ресторану. Раз на тиждень вони вечеряли з батьком Джессiки, Пiтером.
  - Ну, як справи в школi? - Запитала Джесiка.
  Вони йшли тiєю лiнивою, недоречною i безтурботною манерою, яку Джессiка пам'ятала з дитинства. Ох, знов бути трьома.
  "Дошкiльний", - поправила Софi.
  "Дошкiльний", - сказала Джесiка.
  "Я дуже добре провела час", - сказала Софi.
  Коли Джесiка приєдналася до загону, вона провела свiй перший рiк, патрулюючи цю дiлянку. Вона знала кожну трiщину на тротуарi, кожну скельку цегли, кожний дверний отвiр, кожну каналiзацiйну решiтку.
  "Белла рагатися!"
  - I кожен голос. Цей мiг належати тiльки Рокко Лансiонi, власнику компанiї Lancione & Sons, постачальника чудового м'яса та птицi.
  Джессiка та Софi обернулися i побачили Рокко, що стоїть у дверях свого магазину. Тепер йому мало бути за сiмдесят. Це був невисокий, повний чоловiк iз фарбованим у чорний колiр волоссям i слiпучо бiлим, бездоганно чистим фартухом, завдяки тому факту, що у цi днi всю роботу в м'ясному магазинi виконували його сини та онуки. У Рокко не вистачало кiнчикiв двох пальцiв на лiвiй руцi. Небезпека м'ясної професiї. Досi вiн тримав лiву руку в кишенi, коли виходив iз крамницi.
  "Привiт, мiстере Лансiоне", - сказала Джесiка. Скiльки б їй не виповнилося рокiв, вiн завжди залишиться мiстером Лансiонi.
  Правою рукою Рокко залiз за вухо Софi i чарiвним чином дiстав шматочок ферарського торрона, цукерки з нуги в iндивiдуальнiй упаковцi, на якiй виросла Джесiка. Джессiка пам'ятала багато рiздвяних днiв, коли вона боролася зi своєю кузиною Анжелою за останнiй шматок ферарського торрона. Рокко Лансiоне вже майже п'ятдесят рокiв знаходив солодкi, жувальнi ласощi за вухами маленьких дiвчаток. Вiн простяг його перед очима, що розширилися, Софi. Софi глянула на Джесiку, перш нiж узяти його. "Це моя дiвчинка", - подумала Джесiка.
  - Все гаразд, люба, - сказала Джесiка.
  Цукерку схопили та сховали в туманi.
  "Скажiть спасибi пану Лансiонi".
  "Дякую."
  Рокко застережливо погрозив пальцем. - Почекай, поки повечеряєш, щоб з'їсти це, гаразд, солодкий?
  Софi кивнула, чiтко обмiрковуючи стратегiю перед вечерею.
  - Як твiй батько? - Запитав Рокко.
  "Вiн гарний", сказала Джесiка.
  Чи щасливий вiн на пенсiї?
  Якби ви назвали жахливi страждання, нудьгу й витрачання шiстнадцяти годин на день скарг на рiвень злочинностi щасливими, вiн був би в захватi. "Вiн чудовий. Приймаючи легко. Ми збираємось зустрiтися з ним на вечерю.
  "Вiлла дi Рома?"
  "У Ральфа".
  Рокко кивнув на знак схвалення. "Вiддай йому все можливе".
  "Я обов'язково так i зроблю".
  Рокко обiйняв Джесiку. Софi пiднесла щоку для поцiлунку. Будучи iталiйцем i нiколи не втрачаючи нагоди поцiлувати симпатичну дiвчину, Рокко нахилився i з радiстю пiдкорився.
  Яка маленька дiва, подумала Джессiка.
  Звiдки вона це бере?
  
  ПЕТЕР ДЖIОВАННI СТОЯВ на дитячому майданчику в Палумбо, бездоганно одягнений у кремовi льнянi штани, чорну бавовняну сорочку та сандалi. З його крижано-бiлим волоссям i глибоким засмагою вiн мiг би зiйти за ескорту, що працює на Iталiйськiй Рiв'єрi i чекає на чарiвнiсть якоїсь багатої американської вдови.
  Вони попрямували до Ральфа, Софi була всього за кiлька футiв попереду.
  "Вона стає великою", сказав Пiтер.
  Джессiка подивилася на дочку. Вона ставала бiльшою. Хiба не вчора вона зробила свої першi невпевненi кроки по вiтальнi? Хiба не вчора її ноги не дiставали педалей триколiсного велосипеда?
  Джессiка вже збиралася вiдповiсти, коли глянула на батька. Вiн мав задумливий погляд, який починав з'являтися з деякою регулярнiстю. То були всi пенсiонери чи тiльки полiцейськi-пенсiонери? Джессiка замислилась. Вона запитала: Що сталося, тату?
  Пiтер махнув рукою. "Ах. Нiчого.
  "Па".
  Пiтер Джованнi знав, коли йому треба було вiдповiсти. Так було i з його покiйною дружиною Марiєю. Так було й iз його дочкою. Одного разу те саме станеться i з Софi. - Я просто... я просто не хочу, щоб ти повторила тi самi помилки, що й я, Джесс.
  "Про що ти говориш?"
  "Якщо ви розумiєте, про що я."
  Джессiка так i зробила, але якби вона не стала наполягати на цьому питаннi, це додало б достовiрностi словами батька. I вона не могла цього вдiяти. Вона не повiрила цьому. "Насправдi нi".
  Пiтер оглянув вулицю, збираючись iз думками. Вiн помахав чоловiковi, який висунувся з вiкна третього поверху багатоквартирного будинку. "Ви не можете звести все своє життя до роботи".
  "Це не так".
  Пiтер Джованнi страждав вiд почуття провини через те, що нехтував своїми дiтьми, коли вони росли. Нiщо не могло бути далi вiд iстини. Коли мати Джесiки, Марiя, померла вiд раку грудей у вiцi тридцяти одного року, коли Джесiцi було лише п'ять рокiв, Пiтер Джованнi присвятив своє життя вихованню дочки та сина Майкла. Можливо, вiн не був присутнiй на кожнiй грi Малої лiги i не на кожному танцювальному концертi, але кожен день народження, кожне Рiздво, кожен Великдень були особливими. Все, що Джессiка могла згадати, це щасливi часи, коли вона росла в будинку на Кетрiн-стрiт.
  - Добре, - почав Пiтер. "Скiльки твоїх друзiв не на роботi?"
  "Один", - подумала Джесiка. Можливо, два. "Багато."
  - Хочеш, щоб я попросив тебе назвати їхнi iмена?
  - Добре, лейтенанте, - сказала вона, здаючись правдi. Але менi подобаються люди, з якими я працюю. Менi подобаються полiцейськi.
  - Я теж, - сказав Пiтер.
  Скiльки вона пам'ятала, полiцейськi були для Джесiки великою родиною. З того моменту, як померла її мати, вона була оточена блакитною родиною. Її раннi спогади пов'язанi з будинком, повним офiцерiв. Вона добре пам'ятала жiнку-офiцера, яка приходила та водила її за шкiльним одягом. Надворi перед їхнiм будинком завжди стояли патрульнi машини.
  - Дивись, - знову почав Пiтер. "Пiсля смертi твоєї матерi я гадки не мав, що робити. У мене був маленький син та молодша дочка. Я жив, дихав, їв та спав на роботi. Я пропустив так багато твого життя.
  - Це неправда, тату.
  Пiтер пiдняв руку, зупиняючи її. "Джесс. Нам не потрiбно вдавати".
  Джессiка дозволила батьковi скористатися моментом, хоч би яким помилковим вiн був.
  "Потiм, пiсля Майкла..." За останнi п'ятнадцять рокiв або близько того Пiтер Джованнi змiг дiйти цiєї пропозицiї.
  Старшого брата Джессiки, Майкла, було вбито в Кувейтi в 1991 роцi. Того дня її батько замовк, закривши своє серце для будь-яких почуттiв. I тiльки коли з'явилася Софi, вiн наважився знову вiдкритися.
  Незабаром пiсля смертi Майкла Пiтер Джованнi увiйшов у перiод нерозсудливостi у своїй роботi. Якщо ви пекар чи продавець взуття, нерозсудливiсть - не найгiрше у свiтi. Для полiцейського це найгiрша рiч у свiтi. Коли Джессiка отримала свiй золотий щит, це був весь стимул, який був потрiбний Пiтеру. Того ж дня вiн здав свої документи.
  Пiтер дотримав своїх емоцiй. - У тебе вже скiльки вiсiм рокiв роботи?
  Джессiка знала, що її батько точно знав, як довго вона носила синє. Ймовiрно, з точнiстю до тижня, дня та години. "Ага. Про це."
  Пiтер кивнув головою. "Не залишайся надто довго. Це все, що я говорю".
  "Що надто довго?"
  Пiтер усмiхнувся. "Вiсiм з половиною рокiв". Вiн узяв її руку в свою i стиснув. Вони зупинилися. Вiн подивився їй у вiчi. - Ти ж знаєш, що я пишаюся тобою?
  - Я знаю, Па.
  - Я маю на увазi, тобi тридцять рокiв, i ти працюєш у вiддiлi вбивств. Ви працюєте iз реальними справами. Ви змiнюєте життя людей на краще".
  "Сподiваюся на це", - сказала Джесiка.
  "Просто настає момент, коли справи починають працювати на тебе. "
  Джессiка точно знала, що вiн мав на увазi.
  - Я просто хвилююся за тебе, люба. Пiтер замовк, емоцiї знову на мить затьмарили його слова.
  Вони взяли свої почуття пiд контроль, увiйшли до "Ральфа", взяли столик. Вони замовили свiй звичайний кавателлi з м'ясним соусом. Вони бiльше не говорили нi про роботу, нi про злочини, нi про стан справ у Мiстi Братської Любовi. Натомiсть Пiтер насолоджувався компанiєю двох своїх дiвчаток.
  Розлучаючись, вони обiймалися трохи довше, нiж зазвичай.
  
  
  17
  ЧОМУ ТИ хочеш, щоб я це одягнув?
  Вона тримає бiле плаття перед собою. Це бiла сукня-футболка з овальним вирiзом, довгими рукавами, розкльошеним на стегнах i завдовжки трохи нижче колiна. Щоб знайти його, знадобилося трохи часу, але зрештою я знайшов його в комiсiйному магазинi Армiї Порятунку в Аппер-Дарбi. Сукня недорога, але на її фiгурi виглядатиме приголомшливо. Це той тип сукнi, який був популярним у 1980-х роках.
  Сьогоднi 1987 рiк.
  "Бо я думаю, що це добре виглядатиме на тобi".
  Вона повертає голову i трохи посмiхається. Сором'язливий та скромний. Я сподiваюся, що це не буде проблемою. Ти дивний хлопчик, чи не так?
  "Винний за звинуваченнями".
  "Чи є ще щось?"
  "Я хочу називати тебе Алекс".
  Вона смiється. "Алекс?"
  "Так."
  "Чому?"
  "Скажiмо так, це свого роду кiнопроба".
  Вона думає про це кiлька хвилин. Вона знову пiднiмає сукню i дивиться на себе в дзеркальце на повний зрiст. Здається, ця iдея їй подобається. Остаточно.
  "Ну чому не?" вона каже. "Я трохи п'яний".
  - Я буду тут, Алексе, - говорю я.
  Вона заходить у ванну та бачить, що я наповнив ванну. Вона знизує плечима, зачиняє дверi.
  Її квартира оформлена в химерному, еклектичному стилi, декор включає сумiш рiзнорiдних диванiв, столiв, книжкових шаф, гравюр i килимкiв, якi, ймовiрно, були подарованi членами сiм'ї, з рiдкiсними яскравими фарбами та iндивiдуальнiстю, купленими в Pier 1 або Crate. & Бочка або Гончарний сарай.
  Я гортаю її компакт-диски в пошуках чогось iз 1980-х. Я знаходжу Селiн Дiон, Сiрникова коробка 20, Енрiке Iглесiаса, Мартiну Макбрайд. Нiчого, що справдi говорило про епоху. Тодi менi пощастить. У заднiй частинi ящика лежить курний коробковий набiр "Мадам Баттерфляй".
  Я вставляю компакт-диск у програвач вперед на Un bel di, vedremo. Незабаром квартира наповнюється тугою.
  Я перетинаю вiтальню i легко вiдчиняю дверi у ванну. Вона швидко розвертається, трохи здивувавшись, побачивши мене там, що стоїть. Вона бачить камеру в моїй руцi, мить вагається, потiм усмiхається. "Я виглядаю як така повiя". Вона повертається праворуч, потiм лiворуч, розгладжуючи сукню на стегнах i приймаючи позу для обкладинки Cosmo.
  - Ти так кажеш, наче це щось погане.
  Вона хихикає. Вона справдi чарiвна.
  - Устань тут, - кажу я, вказуючи на мiсце бiля пiднiжжя ванни.
  Вона пiдкоряється. Вона вампiрить заради мене. "Що ви думаєте?"
  Я дивлюся на неї згори донизу. "Ви виглядатимете iдеально. Ти виглядаєш так само, як кiнозiрка".
  "Солодкий базiкання."
  Я роблю крок уперед, пiднiмаю камеру та обережно штовхаю її назад. Вона падає у ванну iз сильним сплеском. Менi потрiбно, щоб вона була мокрою для зйомок. Вона дико махає руками та ногами, намагаючись вибратися з ванни.
  Їй вдається пiднятися на ноги, мокра наскрiзь i, вiдповiдно, обурена. Я не можу звинувачувати її. На свiй захист я хотiв переконатися, що вода у ваннi не надто гаряча. Вона повертається до мене обличчям, у її очах лють.
  Я стрiляю їй у груди.
  Один швидкий пострiл, i пiстолет пiднявся з мого стегна. Рана розквiтає на бiлiй сукнi, поширюючись назовнi, наче маленькi червонi ручки, що благословляють.
  На мить вона стоїть абсолютно нерухомо, реальнiсть того, що вiдбувається, повiльно проступає на її гарному обличчi. Це первiсний вид насильства, за яким швидко слiдує жах вiд того, що щойно з нею сталося, ця рiзка i жорстока точка в її молодому життi. Я озираюсь назад i бачу густий шар тканин i кровi на жалюзi.
  Вона ковзає по кахельнiй стiнi, ковзаючи по нiй багряним свiтлом. Вона опускається у ванну.
  З фотоапаратом в однiй руцi та пiстолетом в iншiй я йду вперед настiльки плавно, наскiльки можу. Звичайно, це не так гладко, як на трасi, але я думаю, що це надасть моменту певної безпосередностi, певної достовiрностi.
  Через лiнзу вода стає червоною - червонi риби намагаються спливати на поверхню. Камера любить кров. Свiтло iдеальне.
  Я наближаю її очi - мертвi бiлi кульки у водi ванни. Я затримую пострiл на мить, потiм...
  ВИРIЗАТИ:
  Кiлька хвилин по тому. Я готовий ударити по знiмальному майданчику, так би мовити. У мене все упаковане та готове. Я починаю "Мадам Баттерфляй" з початку atto Secondo. Це справдi рухається.
  Я витираю тi небагато речей, до яких торкався. Я зупиняюся бiля дверей, оглядаючи знiмальний майданчик. Iдеальний.
  Це завершення.
  
  
  18
  Б IРН подумував надiти сорочку та краватку, але вiдмовився вiд цього. Чим менше уваги вiн привертав до себе в тих мiсцях, куди йому доводилося йти, тим краще. З iншого боку, вiн уже не був тiєю значною фiгурою, якою був колись. I, мабуть, це було добре. Сьогоднi ввечерi йому треба було бути маленьким. Сьогоднi ввечерi йому треба було бути одним iз них.
  Коли ти полiцейський, у свiтi є лише два типи людей. Наклхеди та полiцейськi. Вони й ми.
  Ця думка змусила його замислитись над питанням. Знову.
  Чи може вiн справдi пiти на пенсiю? Чи мiг вiн справдi стати одним iз них? Через кiлька рокiв, коли старшi полiцейськi, яких вiн знав, пiдуть на пенсiю та його зупинять, вони справдi його не впiзнають. Вiн був би просто ще одним бовдуром. Вiн розповiдав скрабу, хто вiн такий i де працював, i якусь дурну iсторiю про цю роботу; вiн показував своє пенсiйне посвiдчення, i дитина вiдпускала його.
  Але його не було б усерединi. Бути всерединi означало все. Не лише повага чи авторитет, а й сiк. Вiн думав, що ухвалив рiшення. Очевидно, вiн не був готовий.
  Вiн зупинив свiй вибiр на чорнiй класичнiй сорочцi та чорних джинсах. Вiн був здивований, виявивши, що його чорнi Левi з короткими ногами знову пiдходять йому. Можливо, у пострiлi на думку був i позитивний бiк. Ви худнете. Можливо, вiн напише книгу: "Дiєта для замаху на вбивство".
  Бiльшу частину дня вiн прожив без тростини - загартувавши себе гордiстю та вiкодином - i подумував не брати її з собою зараз, але незабаром вiдкинув цю думку. Як вiн мiг обходитися без нього? Визнай це, Кевiн. Щоб ходити, вам знадобиться тростина. Крiм того, можливо, вiн здасться слабким, i це, мабуть, добре.
  З iншого боку, тростина могла б зробити його бiльш незабутнiм, а цього вiн не хотiв. Вiн гадки не мав, що вони можуть знайти цiєї ночi.
  Ах, так. Я його пам'ятаю. Великий хлопець. Ходив накульгуючи. Це той хлопець, ваша честь.
  Вiн узяв тростину.
  Вiн також взяв свою зброю.
  
  
  19
  Коли Софi вимила, висушила i припудрила ще одну з її нових речей, Джессiка почала розслаблятися. I разом iз спокоєм прийшли сумнiви. Вона розглядала своє життя таким, яким воно є. Їй щойно виповнилося тридцять. Її батько ставав старшим, все ще енергiйним i активним, але безцiльним i самотнiм на пенсiї. Вона турбувалася про нього. Її маленька дiвчинка на той час пiдростала, i якимось чином маячила можливiсть, що вона може зрости в будинку, де не жив її батько.
  Хiба Джесiка сама не була маленькою дiвчинкою, що бiгає туди-сюди по Кетрiн-стрiт з водяним льодом у руцi, нi про що не турбуючись?
  Коли це все сталося?
  
  ПОКИ СОФI РОЗКРАСЮВАЛА книжку - розмальовку за обiднiм столом i зараз у свiтi все було в порядку, Джесiка включила вiдеокасету в вiдеомагнiтофон.
  Вона взяла екземпляр "Психо" iз безкоштовної бiблiотеки. Пройшло досить багато часу вiдколи вона бачила фiльм вiд початку до кiнця. Вона сумнiвалася, що зможе колись подивитися це знову, не думаючи про цей випадок.
  Коли вона була пiдлiтком, вона була шанувальницею фiльмiв жахiв, з тих, що приводили її та її друзiв у кiнотеатр вечорами у п'ятницю. Вона згадала, як брала напрокат фiльми, поки доглядала доктора Якона та двох його маленьких синiв: вона та її кузина Анджела дивилися "П'ятницю, 13-те", "Кошмар на вулицi В'язiв", серiал "Хелловiн" .
  Зрозумiло, її iнтерес згас у ту хвилину, коли вона стала полiцейським. Вона бачила достатньо реальностi щодня. Їй не треба було називати це нiчною розвагою.
  Проте такий фiльм, як "Психо" виразно вийшов за рамки слешера.
  Що такого у цьому фiльмi змусило вбивцю вiдтворити сцену? Крiм цього, що змусило його так перекручено подiлитися з публiкою, що нiчого не пiдозрює?
  Який був настрiй?
  Вона дивилася сцени, що передували прийому душа, з похмурим передчуттям, хоч i не знала чому. Невже вона справдi думала, що всi копiї "Психо" у мiстi було змiнено? Сцена у душi пройшла без подiй, але додаткову увагу її привернули сцени безпосередньо пiсля неї.
  Вона спостерiгала, як Норман прибирався пiсля вбивства: розстилав фiранку для душу на пiдлозi, тягнув на неї тiло жертви, мив плитку та ванну, пiд'їжджав заднiм ходом до дверей номера в мотелi машину Джанет Лi.
  Потiм Норман переносить тiло у вiдкритий багажник машини та помiщає його всередину. Пiсля цього вiн повертається в номер мотелю i методично збирає всi речi Мерiон, включаючи газету з грошима, якi вона вкрала у свого боса. Вiн запихає все це в багажник машини та вiдвозить її до берега озера неподалiк. Опинившись там, вiн штовхає його у воду.
  Автомобiль починає тонути, повiльно поглинаючись чорною водою. Потiм це припиняється. Хiчкок переходить до кадру реакцiї Нормана, який нервово оглядається на всi боки. Через кiлька болiсних секунд машина продовжує спускатися, зрештою зникаючи з поля зору.
  Перенесемося наступного дня.
  Джессiка натиснула "ПАУЗА", її думки гарячково працювали.
  Мотель "Рiверкрест" знаходився всього за кiлька кварталiв вiд рiчки Шуйлкiлл. Якщо їхнiй виконавець був так само одержимий iдеєю вiдтворення вбивства з "Психо", яким здавався, можливо, вiн дiйшов до кiнця. Можливо, вiн засунув тiло в багажник машини i занурив його у воду, як Ентонi Перкiнс зробив iз Джанет Лi.
  Джессiка взяла трубку i зателефонувала до пiдроздiлу морської пiхоти.
  
  
  20
  ТРIНАДЦЯТА ВУЛИЦЯ БУЛА останньою схуднелою дiлянкою центру мiста, що залишилася, принаймнi в тому, що стосується розваг для дорослих. Вiд Арч-стрiт, де вона була обмежена двома книгарнями для дорослих та одним стриптиз-клубом, до Саранчi-стрiт, де був ще один короткий пояс клубiв для дорослих i бiльший i висококласний "джентльменський клуб", це була єдина вулиця, де проходив Фiладельфiйський з'їзд. та Бюро вiдвiдувачiв порадило вiдвiдувачам уникати цього мiсця, незважаючи на те, що воно врiзалося у конференц-центр.
  До десятої години бари почали заповнюватися дивним шведським столом iз грубої торгiвлi та бiзнесменiв з iнших мiст. Недолiк кiлькостi у Фiладельфiї, безумовно, компенсувався широтою розпусти та новаторства: вiд танцiв на колiнах у спiднiй до танцiв з вишнями мараскiно. У закладах BYOB закон дозволяв клiєнтам приносити свої спиртнi напої, що дозволяло знаходитись у примiщеннi повнiстю оголеним. У деяких мiсцях, де продавали алкоголь, дiвчата мали тонкi латекснi покриття, завдяки яким вони виглядали оголеними. Якщо необхiднiсть була матiр'ю винаходiв у бiльшостi областей комерцiї, вона була джерелом життєвої сили iндустрiї розваг для дорослих. В одному клубi BYOB, "Show and Tell", у вихiднi вишиковувалися черги по всьому кварталу.
  До пiвночi Бiрн та Вiкторiя вiдвiдали пiвдюжини клубiв. Нiхто не бачив Жюлiана Матiсса, а якщо бачив, то боявся визнати це. Можливiсть того, що Матiсс поїхав iз мiста, ставала дедалi ймовiрнiшою.
  Близько години дня вони прибули до клубу "Тiк Ток". Це був ще один лiцензований клуб, який обслуговував бiзнесмена другого ешелону, хлопця з Дуб'юка, який завершив свiй бiзнес у Центр-Сiтi, а потiм виявився п'яним i збудженим i розважився по дорозi назад в готель "Хаятт Пеннс Лендiнг" або "Шератон Спiльнота Хiлл".
  Пiдiйшовши до вхiдних дверей окремої будiвлi, вони почули гучну дискусiю мiж великим чоловiком i молодою жiнкою. Вони перебували в тiнi в далекому кiнцi паркування. Якоїсь митi Бiрн мiг втрутитися, навiть при виконаннi службових обов'язкiв. Цi днi залишилися позаду.
  "Тiк-Ток" був типовим мiським стриптиз-клубом - невеликий бар iз жердиною, жменька сумних та обвислих танцюристiв, щонайменше два розведенi напої. Повiтря було насичене димом, дешевим одеколоном i первiсним запахом сексуального розпачу.
  Коли вони увiйшли, висока худорлява чорношкiра дiвчина в платиновому перуцi стояла на жердинi та танцювала пiд стару пiсню Прiнса. Час вiд часу вона опускалася навколiшки i повзала майданчиком перед чоловiками в барi. Деякi чоловiки розмахували грошима; бiльшiсть цього не зробила. Iнодi вона брала купюри i прикрiплювала їх до своїх стрiнгiв. Якщо вона залишалася на червоно-жовтих вогнях, то виглядала непогано принаймнi для клубу в центрi мiста. Якби вона вийшла на бiле свiтло, можна було б побачити пробiг. Вона уникала бiлих прожекторiв.
  Бiрн та Вiкторiя залишилися в заднiй частинi бару. Вiкторiя сидiла за кiлькома табуретами вiд Бiрна, даючи йому п'єсу. Усi чоловiки дуже цiкавилися нею, доки змогли як слiд розглянути її. Вони зробили подвiйний дубль, не виключаючи його повнiстю. Було ще зарано. Було ясно, що всi вони вiдчували, що можуть досягти бiльшого. За грошi. Час вiд часу якась дiлова людина зупинялася, нахилялася i щось шепотiла їй. Бiрн не хвилювався. Вiкторiя могла впоратися сама.
  Бiрн пив уже другу кока-колу, коли до нього пiдiйшла молода жiнка i сiла поруч з ним. Вона не була танцiвницею; вона була професiоналом i працювала у заднiй частинi кiмнати. Вона була високою брюнеткою, носила дiловий костюм у темно-сiру смужку та чорнi туфлi на шпильках. Спiдниця була дуже короткою, i пiд пiджаком вона нiчого не носила. Бiрн вважала, що її рутина полягала в тому, щоб втiлити в життя секретарську фантазiю, яку багато хто приїжджих бiзнесменiв мрiяв про своїх колег по офiсу будинку. Бiрн дiзнався у нiй дiвчину, яку ранiше штовхали на парковцi. Вона мала рум'яний, здоровий колiр обличчя сiльської дiвчини, яка нещодавно переїхала до США, можливо, з Ланкастера чи Шамокiна, яка не прожила там так довго. "Це сяйво обов'язково змеркне", - подумав Бiрн.
  "Привiт."
  "Привiт", - вiдповiв Бiрн.
  Вона оглянула його з нiг до голови i посмiхнулася. Вона була дуже гарною. Ти великий хлопець, чувак.
  "Весь мiй одяг великий. Це добре виходить".
  Вона посмiхнулася. "Як тебе звуть?" - спитала вона, перегукуючи музику. Прийшла нова танцiвниця, кремезна латиноамериканка в полунично-червоному плюшевому костюмi та темно-бордових туфлях. Вона танцювала пiд старомодну пiсню гурту Gap Band.
  "Деннi".
  Вона кивнула, нiби вiн щойно дав їй пораду з податкiв. "Мене звуть Лакi. Приємно познайомитись, Деннi.
  Вона сказала "Деннi" з акцентом, який дав зрозумiти Бiрну, що вона знає, що це не його справжнє iм'я, i в той же час, що їй все одно. Нiхто в "Тiк-Тоцi" не мав справжнього iменi.
  "Приємно познайомитися", - вiдповiв Бiрн.
  - Що робиш сьогоднi ввечерi?
  "Взагалi-то я шукаю свого старого друга", - сказав Бiрн. - Вiн постiйно приходив сюди.
  "Ах, так? Як його звуть?"
  "Його звати Джулiан Матiсс. Знаю його?
  Джулiан? Так, я його знаю.
  - Знаєш, де я його можу знайти?
  "Так, звичайно", - сказала вона. - Я можу вiдвезти тебе прямо до нього.
  "Прямо зараз?"
  Дiвчина оглянула кiмнату. - Дай менi хвилинку.
  "Звичайно."
  Лаки пройшла через кiмнату до того мiсця, де, на думку Бiрна, розташовувалися офiси. Вiн упiймав погляд Вiкторiї i кивнув їй. За кiлька хвилин Лакi повернувся. Сумочка в неї була на плечi.
  "Готовий iти?" вона спитала.
  "Звичайно."
  "Я зазвичай не надаю такi послуги безкоштовно, чи знаєте", - сказала вона, пiдморгнувши. "Гел повинен заробляти на життя".
  Бiрн полiз у кишеню. Вiн витяг стодоларову купюру, розiрвав її навпiл. Одну половину вiн простягнув Щасливчику. Йому не треба було пояснювати. Вона схопила половину, посмiхнулася, взяла його за руку i сказала: "Я ж казала, що менi пощастило".
  Коли вони попрямували до дверей, Бiрн знову впiймав погляд Вiкторiї. Вiн пiдняв п'ять пальцiв.
  
  Вони пройшли квартал до напiвзруйнованої кутової будiвлi, того типу, який був вiдомий у Фiладельфiї як "Батько, Син i Святий Дух" - триповерхового рядного будинку. Дехто називав це трiйцею. У деяких вiкнах горiло свiтло. Вони пройшли бiчною вулицею i обернулися назад. Вони увiйшли до рядного будинку i пiднялися по хитких сходах. Бiль у спинi та ногах Бiрна була болiсною.
  Нагорi сходiв Щасливчик штовхнув дверi й увiйшов. Бiрн пiшов за ним.
  У квартирi було страшенно брудно. По кутках стояли стоси газет та старих журналiв. Пахло гниючим собачим кормом. Зламана труба у ваннiй або кухнi залишила вологий солоний запах у всьому примiщеннi, деформуючи старий лiнолеум i розкладаючи плiнтуси. Всюди горiло пiвдюжини ароматичних свiчок, але вони мало що допомагали маскувати сморiд. Десь поряд грав реп.
  Вони пройшли до передньої кiмнати.
  - Вiн у спальнi, - сказав Лакi.
  Бiрн повернувся до дверей, на якi вона вказувала. Вiн озирнувся, побачив найдрiбнiший тик на обличчi дiвчини, почув скрип половицi, вловив блимаючий вiдбиток у вiкнi, що виходить надвiр.
  Наскiльки вiн мiг судити, наближався лише один.
  Бiрн розрахував час удару, мовчки рахуючи час до наближення важких крокiв. Вiн вiдступив в останню мить. Хлопець був великий, широкоплечий, молодий. Вiн врiзався у штукатурку. Коли вiн прийшов до тями, вiн повернувся, приголомшений, i знову пiдiйшов до Бiрна. Бiрн поставив ногу на ногу i з сили пiдняв тростину вгору i вперед. Вiн влучив хлопцю в горло. З рота у нього вилетiв потiк кровi та слизу. Хлопець спробував вiдновити рiвновагу. Бiрн ударив його ще раз, цього разу низько, трохи нижче колiна. Вiн скрикнув один раз, потiм звалився на пiдлогу, намагаючись витягти щось iз-за пояса. Це був нiж "Бак" у полотняних пiхвах. Бiрн настав чоловiковi на руку однiєю ногою, а iнший штовхнув ножа через всю кiмнату.
  Ця людина не була Джулiаном Матiсом. Це була пiдстава, класична засiдка. Бiрн майже знав, що так i буде, але якщо раптом пошириться чутка, що хлопець на iм'я Деннi когось шукає, i що ти трахаєшся з ним на свiй страх i ризик, це може зробити залишок ночi i наступнi кiлька днiв течуть трохи плавнiше.
  Бiрн глянув на чоловiка на пiдлозi. Вiн схопився за горло, хапаючи ротом повiтря. Бiрн повернувся до дiвчини. Вона тремтiла, повiльно задкуючи до дверей.
  "Вiн ... вiн змусив мене це зробити", - сказала вона. "Вiн завдає менi болю". Вона закотила рукави, оголивши чорно-синi синцi на руках.
  Бiрн займався цим бiзнесом уже давно i знав, хто каже правду, а хто нi. Лакi був лише дитиною, йому не було i двадцяти рокiв. Такi хлопцi, як цей, постiйно полювали таких дiвчат, як вона. Бiрн перевернув хлопця, полiз у задню кишеню, витяг гаманець i взяв права водiя. Його звали Грегорi Валь. Бiрн порився в iнших кишенях i знайшов товсту пачку грошей, перев'язану гумкою, може штуку. Вiн зняв сотню, поклав її до кишенi та кинув грошi дiвчинi.
  - Ти... чорт... мертвий, - сказав Валь.
  Бiрн задер свою сорочку, оголюючи приклад "ковка". - Якщо хочеш, Грегу, ми можемо покласти цьому кiнець зараз.
  Валь продовжував дивитись на нього, але загроза зникла з його обличчя.
  "Нi? Не хочеш бiльше грати? Не думав. Подивiться на пiдлогу, - сказав Бiрн. Чоловiк пiдкорився. Бiрн звернув свою увагу на дiвчину. "Покиньте мiсто.
  Лакi подивився на всi боки, не в змозi поворухнутися. Вона також помiтила пiстолет. Бiрн побачив, що пачку грошей уже забрали. "Що?"
  "Втiкати."
  В її очах промайнув страх. - Але якщо я зроблю, звiдки менi знати, що ти не...
  "Це одноразова пропозицiя, Лакi. Добре ще п'ять секунд.
  Вона бiгла. "Дивно, що можуть робити жiнки на високих пiдборах, коли це необхiдно", - подумав Бiрн. За кiлька секунд вiн почув її кроки на сходах. Потiм вiн почув, як грюкнули заднi дверi.
  Бiрн опустився навколiшки. На даний момент адреналiн звiв нанiвець будь-який бiль, який вiн мiг вiдчувати в спинi та ногах. Вiн схопив Валя за волосся i пiдняв його голову. "Якщо я колись побачу тебе знову, це буде схоже на добрий час. Насправдi, якщо я взагалi почую про те, що найближчими кiлькома роками сюди привезуть бiзнесмена, я припускаю, що це був ти. Бiрн пiднiс права водiя до обличчя. "Я збираюся взяти це з собою на згадку про наш особливий час разом".
  Вiн пiдвiвся, схопив палицю. Вiн витяг свою зброю. "Я збираюся озирнутися. Ви не зрушите нi на дюйм. Почуєш мене?"
  Валь демонстративно мовчав. Бiрн узяв "Глок" i притиснув стовбур до правого колiн чоловiка. - Тобi подобається лiкарняна їжа, Грегу?
  "Добре добре."
  Бiрн пройшов через вiтальню i вiдчинив дверi у ванну та спальню. Вiкна у спальнi були широко вiдчиненi. Там хтось був. Сигарета згорiла в попiльничцi. Але тепер кiмната була порожня.
  
  БАЙРН ПОВЕРНУВСЯ В "Тiк-Ток". Вiкторiя стояла бiля дамської кiмнати i гризла нiготь. Вiн пробрався. Музика гуркотiла.
  "Що сталося?" - спитала Вiкторiя.
  - Нiчого, - сказав Бiрн. "Ходiмо."
  - Ти знайшов його?
  "Нi", - сказав вiн.
  Вiкторiя подивилася на нього. "Щось сталося. Скажи менi, Кевiн.
  Бiрн узяв її за руку. Вiн повiв її до дверей.
  "Скажiмо так, я потрапив у Валь".
  
  XB AR знаходився у пiдвалi старого меблевого складу на Ерi-авеню. Бiля дверей стояв високий чорношкiрий чоловiк у пожовклому бiлому лляному костюмi. На ньому був панамський капелюх i червонi лакованi туфлi, а на правому зап'ястi - близько дюжини золотих браслетiв. У двох дверних отворах на заходi, частково затiнених, стояв невисокий, але набагато м'язистiший чоловiк - голена голова, гороб'їнi татуювання на масивних руках.
  Плата за вхiд становила 25 доларiв за кожного. Вони заплатили симпатичнiй молодiй жiнцi у рожевому шкiряному фетиш-сукнi прямо за дверима. Вона просунула грошi у металеву щiлину у стiнi позаду себе.
  Вони ввiйшли i спустилися довгими вузькими сходами в ще довший коридор. Стiни пофарбованi глянсовою малиновою емаллю. Ударний ритм диско-пiснi став гучнiшим у мiру наближення до кiнця коридору.
  "X Bar" був одним з небагатьох хардкорних садомазохiстських клубiв, що залишилися у Фiладельфiї. Це було повернення до гедонiстичних 1970-х рокiв, свiту до СНIДу, в якому можна було все.
  Перш нiж вони завернули в головну кiмнату, вони натрапили на вбудовану в стiну нiшу, глибоку нiшу, в якiй сидiла на стiльцi жiнка. Вона була середнього вiку, бiла. На нiй була шкiряна маска майстра. Спочатку Бiрн не був упевнений, чи справжня вона чи нi. Шкiра на її руках та стегнах виглядала восковою, i вона сидiла зовсiм нерухомо. Коли до них пiдiйшла пара чоловiкiв, жiнка встала. На одному з чоловiкiв була упокорлива сорочка, що закривала весь торс, i собачий нашийник, прикрiплений до повiдця. Iнший чоловiк грубо смикнув його до нiг жiнки. Жiнка дiстала батiг i злегка вдарила того, хто був у смиреннiй сорочцi. Невдовзi вiн почав плакати.
  Коли Бiрн та Вiкторiя пройшли через головну кiмнату, Бiрн побачив, що половина людей була у садомазохiстських костюмах: шкiра та ланцюги, шипи, комбiнезони. Iнша половина була цiкавими, доглядачами, паразитами на способi життя. У дальньому кiнцi була невелика сцена з самотнiм прожектором на дерев'яному стiльцi. У цей момент нiкого на сценi не було.
  Бiрн йшов за Вiкторiєю. Вiн спостерiгав за реакцiєю, що вона викликала. Чоловiки вiдразу помiтили її: сексуальну фiгуру, плавну впевнену ходу, гриву чорного блискучого волосся. Коли вони побачили її обличчя, вони озирнулися двiчi.
  Але в цьому мiсцi, за такого освiтлення вона була екзотикою. Тут подавали усi стилi.
  Вони попрямували до задньої стiйки бару, де бармен протирав червоне дерево. На ньому був шкiряний жилет, сорочка, комiр iз заклепками. У нього було сальне каштанове волосся, зачесане назад з чола, з глибокими вдовиними пiками. На кожному передплiччi було хитромудре татуювання павука. В останню мить чоловiк пiдняв очi. Вiн побачив Вiкторiю i посмiхнувся повним ротом жовтих зубiв iз сiруватими яснами.
  - Привiт, дитино, - сказав вiн.
  "Як ви?" Вiкторiя вiдповiла. Вона послизнулася на останнiй табуретцi.
  Чоловiк нахилився та поцiлував їй руку. "Краще нiколи", - вiдповiв вiн.
  Бармен озирнувся через плече, побачив Бiрна, i його посмiшка швидко зникла. Бiрн витримував його погляд, доки чоловiк не вiдвернувся. Потiм Бiрн зазирнув за стойку. Поруч iз полицями зi спиртним стояли стелажi з книгами, що апелюють до культури БДСМ - секс у шкiрi, фiстинг, лоскiт, навчання рабiв, порка.
  "Тут багатолюдно", - сказала Вiкторiя.
  "Вам варто подивитися це в суботу ввечерi", - вiдповiв чоловiк.
  "Я пас", - подумав Бiрн.
  "Це мiй добрий друг", - сказала Вiкторiя бармену. "Деннi Райлi".
  Чоловiк був змушений офiцiйно визнати присутнiсть Бiрна. Бiрн потис йому руку. Вони вже зустрiчалися ранiше, але чоловiк у барi не пам'ятав. Його звали Деррiл Портер. Бiрн був там тiєї ночi, коли Портера заарештували за звiдництво та сприяння правопорушенню неповнолiтнього. Арешт вiдбувся на вечiрцi в Норт-Лiбертiс, де було знайдено групу неповнолiтнiх дiвчаток на вечiрцi з парою нiгерiйських бiзнесменiв. Деяким дiвчаткам було лише дванадцять рокiв. Портер, якщо Бiрн правильно пам'ятає, провiв лише рiк або близько того на угодi про визнання вини. Деррiл Портер був яструбом. З цiєї та багатьох iнших причин Бiрну хотiлося вимити руки.
  - То що привело тебе в наш маленький шматочок раю? - Запитав Портер. Вiн налив склянку бiлого вина i поставив її перед Вiкторiєю. Вiн навiть не спитав Бiрна.
  "Я шукаю старого друга", - сказала Вiкторiя.
  Хто б це був?
  "Жулiан Матiсс".
  Деррiл Портер насупив брову. Або вiн був добрим актором, або не знав, подумав Бiрн. Вiн спостерiгав за очима чоловiка. Потiм - мерехтiння? Безперечно.
  "Джулiан у в'язницi. Грiн, останнє, що я чув.
  Вiкторiя вiдпила вина i похитала головою. "Вiн вийшов".
  Деррiл Портер пограбував i витер стiйку. "Вперше чую про це. Я думав, що вiн тягне весь поїзд".
  - Я думаю, що вiн вiдволiкся на якусь формальнiсть.
  "Хорошi люди Джулiана", сказав Портер. "Ми повертаємося".
  Бiрну хотiлося перестрибнути через стiйку. Натомiсть вiн глянув праворуч. На табуретi бiля Вiкторiї сидiв невисокий лисий чоловiк. Чоловiк смиренно глянув на Бiрна. Вiн був одягнений у костюм дiвчини бiля багаття.
  Бiрн знову переключив свою увагу на Деррiла Портера. Портер виконав кiлька замовлень на напої, повернувся, нахилився над стiйкою i щось прошепотiв Вiкторiї на вухо, весь час дивлячись Бiрну в очi. "Чоловiки та їхнi чортовi силовi поїздки", - подумав Бiрн.
  Вiкторiя засмiялася, перекинувши волосся через плече. У Бiрн усе перевернулося при думцi, що їй у будь-якому разi буде задоволено таку людину, як Деррiл Портер. Вона була набагато бiльшою, нiж це. Можливо, вона просто вiдiгравала свою роль. Можливо, це була ревнощi з його боку.
  "Нам треба бiгти", - сказала Вiкторiя.
  "Добре, дитинко. Я попитаю. Якщо я щось почую, я подзвоню вам", - сказав Портер.
  Вiкторiя кивнула головою. "Прохолодний."
  Де я можу з вами зв'язатися? вiн спитав.
  "Я подзвоню тобi завтра."
  Вiкторiя впустила десятку на перекладину. Портер склав його i простяг назад. Вона посмiхнулася i зiсковзнула зi стiльця. Портер усмiхнувся у вiдповiдь i знову почав протирати стiйку. Вiн бiльше не дивився на Бiрна.
  На сценi пара жiнок iз зав'язаними очима та кросiвками з кляпом-м'ячами схилила колiна перед величезним чорношкiрим чоловiком у шкiрянiй масцi.
  Чоловiк тримав батiг.
  
  БIРН I ВIКТОРIЯ вийшли у вологе нiчне повiтря, не наблизившись до Джулiана Матiсса анiтрохи не ближче, нiж на початку ночi. Пiсля божевiлля бару "Iкс" у мiстi стало напрочуд тихо i спокiйно. Навiть пахло чистотою.
  Було майже чотири години.
  По дорозi до машини вони завернули за рiг i побачили двох дiтей: чорношкiрих хлопчикiв рокiв восьми та десяти, у залатаних джинсах та брудних кросiвках. Вони сидiли на ганку рядного будинку за коробкою, повною цуценят метисiв. Вiкторiя подивилася на Бiрна, випнувши нижню губу i пiднявши брови.
  "Нi, нi, нi", - сказав Бiрн. "Угу. Нi за що.
  "Тобi слiд завести цуценя, Кевiн".
  "Не я."
  "Чому нi?"
  - Торi, - сказав Бiрн. "У мене достатньо проблем iз турботою про себе".
  Вона глянула на нього щенячим поглядом, потiм опустилася на колiна поруч iз коробкою i оглянула маленьке море волохатих мордочок. Вона схопила одного з собак, встала i пiднесла його до вуличного лiхтаря, як чашу.
  Бiрн притулився до цегляної стiни i пiдпер палицю. Вiн узяв собаку. Заднi лапи цуценя вiльно оберталися у повiтрi, коли вiн почав лизати його обличчя.
  - Ти йому подобаєшся, чуваку, - сказала молодша дитина. Вiн, мабуть, був Дональдом Трампом цiєї органiзацiї.
  Наскiльки Бiрн мiг судити, щеня було помiссю вiвчарки та коллi, ще однiєю дитиною ночi. "Якби я був зацiкавлений у покупцi цього собаки - а я не кажу, що так - скiльки б ви за нього хотiли?" вiн спитав.
  "Неповоротливi долари", - сказала дитина.
  Бiрн подивився на саморобну вивiску на лицьовiй сторонi картонної коробки. - На коробцi написано "двадцять доларiв".
  "Це п'ятiрка".
  "Це двiйка".
  Малюк похитав головою. Вiн став перед коробкою, закриваючи огляд Бiрну. Ну-ну. Це торобованi собаки.
  - Торобедс?
  "Ага."
  "Ви впевненi?"
  "Найвизначенiше".
  "Якi саме вони?"
  "Це фiладельфiйськi пiтбулi".
  Бiрну довелося посмiхнутися. "Це правильно?"
  - Безперечно, - сказала дитина.
  "Я нiколи не чув про цю породу".
  "Вони найкращi, чувак. Вони виходять надвiр, охороняють будинок i мало їдять". Дитина посмiхнулася. Вбивча чарiвнiсть. Всю дорогу вiн йшов то в один, то в iнший бiк.
  Бiрн глянув на Вiкторiю. Вiн почав пом'якшуватися. Небагато. Вiн щосили намагався це приховати.
  Бiрн поклав щеняти назад у коробку. Вiн глянув на хлопчикiв. - Хлопцi, вам не пiзно виходити?
  "Пiзно? Нi, чувак. Ще рано. Ми встаємо рано. Ми бiзнесмени".
  - Добре, - сказав Бiрн. "Хлопцi, тримайтеся подалi вiд неприємностей". Вiкторiя взяла його за руку, коли вони повернулися i пiшли геть.
  - Тобi не потрiбний собака? - спитала дитина.
  - Не сьогоднi, - сказав Бiрн.
  - Сорок тобi, - сказав хлопець.
  - Я скажу тобi завтра.
  - Завтра вони можуть зникнути.
  - Я теж, - сказав Бiрн.
  Хлопець знизав плечима. I чому б нi?
  Вiн мав пройти тисячу рокiв.
  
  Дiставшись до машини Вiкторiї на Тринадцятiй вулицi, вони побачили, що фургон навпроти зазнав вандалiзму. Троє пiдлiткiв розбили цеглою вiкно водiя, увiмкнувши сигналiзацiю. Один iз них потягнувся i схопив те, що лежало на передньому сидiннi. Це виглядало як пара тридцятип'ятимiлiметрових камер. Коли дiти помiтили Бiрна та Вiкторiю, вони кинулися вулицею. За секунду вони зникли.
  Бiрн та Вiкторiя переглянулись i похитали головами. - Стривай, - сказав Бiрн. "Я скоро повернуся."
  Вiн перетнув вулицю, повернув на 360 градусiв, переконавшись, що за ним не спостерiгають, i, протерши її порожнiй сорочки, кинув права водiя Грегорi Валя в пограбований автомобiль.
  
  ВIКТОРIЯ Л IНДСТРОМ ЖИЛА у маленькiй квартирцi в районi Фiштаун. Вiн був оформлений у дуже жiночному стилi: французькi провiнцiйнi меблi, прозорi шарфи на свiтильниках, шпалери в квiточку. Куди б вiн не подивився, бачив плед або в'язаний плед. Бiрн часто уявляв собi ночi, коли Вiкторiя сидiла тут одна, з голками в руцi та з келихом Шардонi поряд. Бiрн також зазначив, що при кожному увiмкненому свiтлi все одно було тьмяно. У всiх свiтильниках були лампочки малої потужностi. Вiн зрозумiв.
  "Хочете випити?" вона спитала.
  "Звичайно."
  Вона налила йому три дюйми бурбона i простягла склянку. Вiн сiв на пiдлокiтник її дивану.
  "Ми спробуємо ще раз завтра ввечерi", - сказала Вiкторiя.
  - Я дуже цiную це, Торi.
  Вiкторiя вiдмахнулась вiд нього. Бiрн багато читав у хвилi. Вiкторiя була зацiкавлена в тому, щоб Джулiан Матiсс знову забрався з вулицi. Або, можливо, за межами свiту.
  Бiрн залпом випив половину бурбона. Майже миттєво вiн зустрiв вiкодiн у його органiзмi та викликав усерединi тепле сяйво. Саме з цiєї причини вiн усю нiч утримувався вiд вживання алкоголю. Вiн глянув на годинник. Настав час йти. Вiн забрав у Вiкторiї бiльш нiж достатньо часу.
  Вiкторiя провела його до дверей.
  Бiля дверей вона обняла його за талiю, поклала йому голову на груди. Вона скинула туфлi i без них здавалася маленькою. Бiрн нiколи по-справжньому не розумiв, наскiльки вона мiнiатюрна. Її дух завжди змушував її здаватися бiльше, нiж життя.
  Через кiлька хвилин вона подивилася на нього, її срiбнi очi були майже чорними у тьмяному свiтлi. Те, що почалося як нiжнi обiйми та поцiлунок у щоку, розставання двох старих друзiв, раптом переросло в щось iнше. Вiкторiя притягла його до себе та глибоко поцiлувала. Пiсля цього вони вiдсторонилися i подивилися один на одного, не так через бажання, як, можливо, вiд подиву. Чи завжди це було в них? Невже це почуття кипiло пiд поверхнею п'ятнадцять рокiв? Вираз обличчя Вiкторiї сказав Бiрну, що вiн нiкуди не пiде.
  Вона посмiхнулася i почала розстiбати його сорочку.
  - Якi вашi намiри, мiс Лiндстрем? - спитав Бiрн.
  "Я нiколи не скажу".
  "Так, ви будете."
  Бiльше кнопок. "Що змушує вас так думати?"
  "Я дуже досвiдчений юрист", - сказав Бiрн.
  "Це правильно?"
  "О, так."
  - Ти вiдведеш мене до маленької кiмнати? Вона розстебнула ще кiлька гудзикiв.
  "Так."
  - Ти змусиш мене потiти?
  "Я обов'язково зроблю все можливе".
  - Ти змусиш мене казати?
  "О, у цьому немає жодних сумнiвiв. Я досвiдчений слiдчий. КДБ".
  "Зрозумiло", - сказала Вiкторiя. "А що таке КДБ?"
  Бiрн пiдняв палицю. "Кевiн Гiмп Бiрн".
  Вiкторiя засмiялася, стягнула з нього сорочку i повела його до спальнi.
  
  ТОГО, КОЛИ ВОНИ лежали у посвяченнi, Вiкторiя взяла одну руку Бiрна до своєї. Сонце тiльки почало виходити за обрiй.
  Вiкторiя нiжно поцiлувала кiнчики його пальцiв один за одним. Потiм вона взяла його вказiвний палець i повiльно провела по шрамах на своєму обличчi.
  Бiрн знав, що пiсля всiх цих рокiв, пiсля того, як вони нарештi зайнялися коханням, те, що робила Вiкторiя зараз, було набагато iнтимнiшим, нiж секс. Нiколи в життi вiн не вiдчував себе ближчим до людини.
  Вiн думав про всi етапи її життя, на яких вiн був присутнiй: бунтiвник-пiдлiток, жертва жахливого нападу, сильна, незалежна жiнка, якою вона стала. Вiн зрозумiв, що вже давно таїть у собi величезне i загадкове джерело почуттiв до неї, схованку емоцiй, якi вiн нiколи не мiг iдентифiкувати.
  Коли вiн вiдчув сльози на її обличчi, вiн зрозумiв.
  Весь цей час почуттями було кохання.
  OceanofPDF.com
  21
  МОРСЬКЕ ПIДРОЗДIЛ Департаменту полiцiї Фiладельфiї дiяло понад 150 рокiв, його статут згодом перетворився зi статуту за сприянням морського судноплавства вгору i вниз по рiчках Делавер i Шуйкiлл до статуту патрулювання та вiдновлення. i порятунок. У 1950-х роках цей пiдроздiл додав до свого списку обов'язкiв дайвiнг i вiдтодi став одним iз елiтних водних пiдроздiлiв у країнi.
  По сутi, пiдроздiл морської пiхоти був розширенням i доповненням патрульних сил PPD, завданням яких було реагування на будь-якi надзвичайнi ситуацiї, пов'язанi з водою, а також пiдйом людей, майна та речових доказiв з води.
  Вони почали тягти рiчку з першими променями сонця, починаючи з дiлянки на пiвдень вiд мосту Строберрi-Меншн. Рiчка Шуйлкiлл була каламутною, з поверхнi її не було видно. Процес буде повiльним i методичним: водолази працюватимуть сiткою вздовж берегiв сегментами по п'ятдесят футiв.
  На той час, коли Джессiка прибула на мiсце подiї вiдразу пiсля восьми, вони вже очистили дiлянку завдовжки двiстi футiв. Вона знайшла Бiрна, що стоїть на березi, силует якого видiлявся на тлi темної води. З собою вiн мав тростину. Серце Джессiки мало не розiрвалося. Вона знала, що вiн горда людина, i поступитися слабкiстю - будь-якiй слабкостi - було важко. Вона спустилася до рiчки з кiлькома чашками кави в руцi.
  - Доброго ранку, - сказала Джессiка, простягаючи Бiрну чашку.
  "Гей", сказав вiн. Вiн пiдняв чашку. "Дякую."
  "Щось?"
  Бiрн похитав головою. Вiн поставив каву на лаву, закурив цигарку, глянув на яскраво-червону сiрникову коробку. Воно було з мотелю "Рiверкрест". Вiн пiдняв його. "Якщо ми нiчого не знайдемо, думаю, нам варто ще раз поговорити з управителем цього смiттєзвалища".
  Джессiка подумала про Карла Стотта. Їй не подобалося його вбивство, але вона не думала, що вiн казав усю правду. - Думаєш, вiн витримає?
  "Я думаю, йому важко щось запам'ятовувати", - сказав Бiрн. "Навмисно."
  Джессiка подивилася на воду. Тут, на цьому пологому закрутi рiчки Шуйлкiлл, було важко змиритися з тим, що сталося всього за кiлька кварталiв вiд мотелю "Рiверкрест". Якщо вона мала рацiю щодо свого здогаду - а ймовiрнiсть того, що це не так, була величезна ймовiрнiсть - вона ставила питання, як таке гарне мiсце могло вмiстити такий жах. Дерева були у повному кольорi; вода м'яко хитала човни бiля причалу. Вона вже збиралася вiдповiсти, коли її рацiя двостороннього зв'язку ожила.
  "Ага."
  - Детектив Бальзано?
  "Я тут."
  "Ми дещо знайшли".
  
  АВТОМОБIЛЕМ БУВ "Сатурн" 1996 року випуску, затоплений у рiчцi за чверть милi вiд мiнi-станцiї морської пiхоти на Келлi Драйв. На станцiї працювали лише вдень, тож пiд покровом темряви нiхто не побачив би, як хтось вiв машину чи штовхав її до Шуйлкiлл. На машинi не було номерiв. Вони перевiрять його за VIN, iдентифiкацiйним номером автомобiля за умови, що вiн все ще знаходиться в машинi i не пошкоджений.
  Коли машина виринула на поверхню води, всi погляди на березi рiчки звернулися на Джессiку. Пальцi вгору. Вона знайшла Бiрна очi. У них вона бачила повагу та неабияке захоплення. Це означало все.
  
  КЛЮЧ все ще був у замку запалювання. Зробивши низку фотографiй, спiвробiтник СБУ зняв його та вiдкрив багажник. Терi Кехiлл i пiвдюжини детективiв стовпилися довкола машини.
  Те, що вони побачили всерединi, житиме з ними дуже довго.
  Жiнку в багажнику було знищено. Їй неодноразово наносили ножовi поранення, i через те, що вона знаходилася пiд водою, бiльшiсть дрiбних ран зморщилися i закрилися. З великих ран - особливо кiлькох на животi i стегнах жiнки - сочилася солонувато-коричнева рiдина.
  Оскiльки вона знаходилася в багажнику машини i не повнiстю зазнавала впливу негоди, її тiло не було покрите уламками. Це могло б трохи полегшити роботу судмедексперта. Фiладельфiя була обмежена двома великими рiчками; МЕ мав великий досвiд роботи з плаваючими помутнiннями.
  Жiнка була оголена, лежала на спинi, руки убiк, голова повернута влiво. Колотих ран було надто багато, щоб їх можна було порахувати на мiсцi подiї. Порiзи були чистими, що вказувало на те, що на нiй не було анi тварин, анi рiчкових мешканцiв.
  Джессiка змусила себе подивитися на обличчя жертви. Її очi були вiдкритi, враженi червоним. Вiдкритий, але зовсiм позбавлений висловлювання. Чи не страх, не гнiв, не смуток. То були емоцiї для живих.
  Джессiка подумала про оригiнальну сцену "Психо", про те, як камера зняла обличчя Джанет Лi крупним планом, про те, яким красивим i незайманим виглядало обличчя актриси в цьому кадрi. Вона подивилася на молоду жiнку в багажнику цiєї машини та подумала про те, яку рiзницю має реальнiсть. Тут немає вiзажиста. Ось як насправдi була смерть.
  Обидва детективи були в рукавичках.
  - Дивись, - сказав Бiрн.
  "Що?"
  Бiрн вказав на залиту водою газету з правого боку багажника. Це був екземпляр "Лос-Анджелес Таймс". Вiн обережно розгорнув папiр олiвцем. Усерединi лежали зiм'ятi прямокутники паперу.
  Що це, фальшивi грошi? - спитав Бiрн. Усерединi паперу лежало кiлька чарок чогось, схожого на фотокопiї стодоларових купюр.
  "Так", сказала Джесiка.
  "О, це здорово", - сказав Бiрн.
  Джесiка нахилилася i придивилася уважнiше. - На яку суму ви готовi посперечатися, що там сорок тисяч доларiв кумедних грошей? вона спитала.
  "Я не стежу за цим", - сказав Бiрн.
  "У "Психо" героїня Джанет Лi краде у свого боса сорок тисяч. Вона купує газету в Лос-Анджелесi та ховає грошi всерединi. У фiльмi це "Лос-Анджелес Трiб'юн", але ця газета вже не iснує".
  Бiрн дивився на неї кiлька секунд. - Звiдки ти, чорт забирай, це знаєш?
  - Я подивився на це в Iнтернетi.
  "Iнтернет", - сказав вiн. Вiн нахилився, знову тицьнув у фальшивi грошi i похитав головою. "Цей хлопець просто страшенно працьовита людина".
  У цей момент прибув заступник судмедексперта Том Вейрiх зi своїм фотографом. Детективи вiдступили i впустили доктора Вейрiха.
  Коли Джесiка зняла рукавички та вдихнула свiже повiтря нового дня, вона вiдчула себе досить приємною: її передчуття виправдалося. Не йшлося про примарну примару вбивства, скоєного у двох вимiрах на телеекранi, про неземне поняття злочину.
  Вони мали тiло. Вони мали вбивство.
  Вони мали випадок.
  
  Газетний кiоск "Маленького Джейка" був постiйним мiсцем на Фiлберт-стрiт. Маленький Джейк продав усi мiсцевi газети та журнали, а також газети Пiттсбурга, Гаррiсберга, Ерi та Аллентауна. Крiм того, вiн нiс добiрку щоденних газет з iнших штатiв i добiрку журналiв для дорослих, непомiтно виставлених за ним i закритих квадратами картону. Це було одне з небагатьох мiсць у Фiладельфiї, де Лос-Анджелес Таймс продавалася без рецепта.
  Нiк Палладiно вирушив з одужав Сатурном i командою CSU. Джессiка i Бiрн взяли iнтерв'ю у Маленького Джейка, тодi як Террi Кехiлл оглядав околицi вздовж Фiлберта.
  Маленький Джейк Полiвка отримав своє прiзвисько через те, що важив десь близько шести-трьохсот фунтiв. Усерединi кiоску вiн завжди був трохи згорблений. Своєю густою бородою, довгим волоссям i згорбленою поставою вiн нагадував Джессiцi персонажа Геґрiда з фiльмiв про Гаррi Поттера. Вона завжди задавалася питанням, чому Маленький Джейк просто не купив i не побудував бiльше кiоск, але нiколи не питала.
  "Чи є у вас постiйнi клiєнти, якi купують Los Angeles Times?" - Запитала Джесiка.
  Маленький Джейк замислився на кiлька хвилин. "Не те, щоб я мiг про це подумати. Я отримую тiльки недiльний випуск, i то лише чотири. Чи не великий продавець.
  "Ви отримуєте їх у день публiкацiї?"
  "Нi. Я отримую їх iз запiзненням на два чи три днi.
  "Дата, яка нас цiкавить, сталася два тижнi тому. Чи можете ви пригадати, кому ви могли продати газету?
  Маленький Джейк погладив свою бороду. Джессiка помiтила, що там були крихти, залишки ранкового снiданку. Принаймнi вона припускала, що це було сьогоднi вранцi. "Якщо ви згадали про це, кiлька тижнiв тому до нас приходив хлопець i просив про це. У той час я не мав газети, але я майже впевнений, що сказав йому, коли вони прийдуть. Якщо вiн повернувся i купив газету, мене тут не було. Мiй брат тепер керує магазином два днi на тиждень.
  - Ти пам'ятаєш, як вiн виглядав? - спитав Бiрн.
  Маленький Джейк знизав плечима. "Важко запам'ятати. Я бачу тут багато людей. I зазвичай це саме стiльки". Маленький Джейк склав руки у прямокутну форму, як кiнорежисер, обрамляючи отвiр у своєму кiоску.
  "Все, що ви зможете згадати, буде дуже корисно".
  "Ну, наскiльки я пам'ятаю, вiн був настiльки звичайним, як це взагалi можливо. Бейсболка, сонцезахиснi окуляри, можливо, темно-синя куртка.
  Що за кепка?
  - Думаю, флаєри.
  "Є якiсь мiтки на куртцi? Логос?"
  - Не те, щоб я мiг згадати.
  Ти пам'ятаєш його голос? Чи є акцент?
  Маленький Джейк похитав головою. "Вибач."
  Джессiка робила свої записи. - Ти досить про нього пам'ятаєш, щоб поговорити з художником-замальовником?
  "Звичайно!" - сказав Маленький Джейк, явно наснажений перспективою стати частиною реального розслiдування.
  - Ми це влаштуємо. Вона простягла Маленькому Джейку листiвку. "А поки, якщо вам щось спаде на думку або ви знову побачите цього хлопця, зателефонуйте нам".
  Маленький Джейк звертався з карткою з повагою, якби вона вручила йому картку новачка Ларрi Боуа. "Ух ти. Прямо як у "Законi та порядку"."
  "Саме", - подумала Джесiка. За винятком "Закону та порядку", вони зазвичай вирiшували все приблизно за годину. Менше якщо вирiзати рекламу.
  
  ДЖЕСIКА, БIРН I Террi Кехiлл сидiли в iнтерв'ю А. Фотокопiї грошей i випуск Лос-Анджелес Таймс знаходилися в лабораторiї. У роботi знаходився ескiз людини, яку описав Маленький Джейк. Машина прямувала до гаража лабораторiї. Це був перiод простою мiж виявленням першої конкретної зачiпки та першим звiтом судово-медичної експертизи.
  Джессiка подивилася на пiдлогу i знайшла шматок картону, з яким нервово грав Адам Каслов. Вона взяла його, почала крутити i розкручувати, виявивши, що це справдi має терапевтичну дiю.
  Бiрн дiстав сiрникову коробку, покрутив її в руках. То була його терапiя. У Roundhouse не можна було курити. Троє слiдчих мовчки обмiрковували подiї дня.
  - Гаразд, кого, чорт забирай, ми тут шукаємо? - нарештi запитала Джесiка, швидше за риторичне запитання, через гнiв, який почав вирувати всерединi неї, що пiдiгрiвається образом жiнки в багажнику машини.
  - Ти маєш на увазi, чому вiн це зробив, правда? - спитав Бiрн.
  Джессiка обмiркувала це. У їхнiй роботi питання "хто" та "чому" були так тiсно пов'язанi. "Добре. Я погоджуся, чому", - сказала вона. "Я маю на увазi, це просто випадок, коли хтось намагається прославитися? Це той випадок, коли хлопець просто намагається потрапити в новини?"
  Кехiлл знизав плечима. "Складно сказати. Але якщо ви проведете якийсь час з хлопцями з поведiнкової науки, ви зрозумiєте, що дев'яносто дев'ять вiдсоткiв подiбних випадкiв мають набагато глибше корiння".
  "Що ти маєш на увазi?" - Запитала Джесiка.
  "Я маю на увазi, що для того, щоб зробити щось подiбне, потрiбен страшенно глибокий психоз. Настiльки глибоко, що можна опинитися поряд iз убивцею i навiть не дiзнатися про це. Такi речi можна поховати надовго.
  "Коли ми впiзнаємо жертву, ми дiзнаємося набагато бiльше", - сказав Бiрн. "Сподiватимемося, що це особисте".
  "Що ти маєш на увазi?" Джессiка запитала ще раз.
  "Якщо це особисте, то на цьому все i закiнчиться".
  Джессiка знала, що Кевiн Бiрн належав до школи розслiдувачiв, якi займаються взуттєвим взуттям. Ви виходите на вулицю, задаєте питання, залякуєте покидькiв, отримуєте вiдповiдi. Вiн не скидав iз рахункiв вчених. Це просто було не в його стилi.
  "Ви згадали науку про поведiнку", - сказала Джесiка Кехiллу. "Не кажiть моєму босу, але я не зовсiм розумiю, чим вони займаються". Вона отримала ступiнь у галузi кримiнального правосуддя, але вона не включала в себе багато чого з галузi кримiнальної психологiї.
  "Ну, в першу чергу вони вивчають поведiнку та мотивацiю, в основному в галузi навчання та дослiджень", - сказав Кехiлл. "Однак це далеко вiд хвилювання "Мовчання ягнят". Бiльшiсть часу це досить сухi, клiнiчнi речi. Вони вивчають бандитське насильство, управлiння стресом, громадську роботу полiцiї, аналiз злочинностi".
  "Вони повиннi побачити найгiрше з найгiршого", - сказала Джесiка.
  Кехiлл кивнув головою. "Коли заголовки новин про жахливу справу затихають, цi хлопцi вирушають на роботу. Середньостатистичному професiоналу правоохоронних органiв це може здатися не таким захоплюючим, але там розслiдується безлiч справ. Без них VICAP не був би тим, що вiн є".
  Задзвонив мобiльний телефон Кехiлла. Вiн вибачився i вийшов iз кiмнати.
  Джессiка подумала, що вiн сказав. Вона вiдтворила в думцi сцену психо- душа. Вона спробувала уявити жах цього моменту з погляду жертви: тiнь на фiранцi для душу, шум води, шелест пластику, коли його вiдкидали назад, блиск ножа. Вона здригнулася. Вона скрутила шматок картону тугiше.
  - Що ти думаєш iз цього приводу? - Запитала Джесiка. Якими б складними i високотехнологiчними не були поведiнкова наука i всi спецiальнi групи, що фiнансуються з федерального бюджету, вона б промiняла їх на iнстинкти такого детективу, як Кевiн Бiрн.
  "Моя iнтуїцiя пiдказує, що це не вбивство гострих вiдчуттiв", - сказав Бiрн. "Йдеться про щось. I ким би вiн не був, вiн хоче нашої неподiльної уваги".
  - Що ж, у нього це є. Джессiка розгорнула в руках шматок скрученого картону, маючи намiр скрутити його назад. Вона нiколи не заходила так далеко. "Кевiн".
  "Що?"
  "Дивитись." Джесiка обережно розправила яскраво-червоний прямокутник на потертому столi, намагаючись не залишити на ньому вiдбиткiв пальцiв. Вираз обличчя Бiрна говорив сам за себе. Вiн поклав сiрникову коробку поруч iз шматком картону. Вони були iдентичнi.
  Мотель Рiверкрест.
  Адам Каслов був у мотелi "Рiверкрест".
  
  
  22
  ВIН ПОВЕРНУВСЯ в "Раундхаус" добровiльно, i це було добре. У них безперечно не було достатньо сил, щоб пiдняти або утримати його. Вони сказали йому, що їм просто потрiбно прояснити деякi незавершенi справи. Класичний прийом. Якщо вiн здався пiд час iнтерв'ю, його спiймали.
  Террi Кехiлл та ADA Пол ДiКарло спостерiгали за iнтерв'ю через двостороннє дзеркало. Нiк Палладiно застряг у машинi. VIN-код був прихований, тому iдентифiкацiя власника зайняла деякий час.
  "Оскiльки довго ти живеш у Пiвнiчнiй Фiладельфiї, Адам?" - спитав Бiрн. Вiн сидiв навпроти Каслова. Джесiка стояла спиною до зачинених дверей.
  "Близько трьох рокiв. З того часу, як я поїхав з дому своїх батькiв.
  "Де вони живуть?"
  "Бала Сiнвiд".
  - Це мiсце, де ти вирiс?
  "Так."
  - Чим займається твiй батько, якщо можна спитати?
  "Вiн займається нерухомiстю".
  - А твоя мама?
  "Вона, знаєте, домогосподарка. Можу я запитати-"
  Вам подобається жити в Пiвнiчнiй Фiладельфiї?
  Адам знизав плечима. "Все нормально."
  "Проводити багато часу в Захiднiй Фiладельфiї?"
  "Деякi."
  - Скiльки саме це буде коштувати?
  - Ну, я там працюю.
  - У театрi, так?
  "Так."
  "Класна робота?" - спитав Бiрн.
  "Я думаю", сказав Адам. "Платять мало".
  "Але принаймнi фiльми безкоштовнi, вiрно?"
  "Ну, вп'ятнадцяте, коли вам доводиться дивитися фiльм Роба Шнайдера, це не здається вигiдною угодою".
  Бiрн засмiявся, але Джесiцi було ясно, що вiн не вiдрiзняє Роба Шнайдера вiд Роба Петрi. "Цей театр знаходиться на вулицi Волнат, чи не так?"
  "Так."
  Бiрн зробив позначку, хоч вони все це знали. Це виглядало офiцiйно. "Щось ще?"
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Чи є ще якась причина, через яку ти їдеш у Захiдну Фiладельфiю?"
  "Не зовсiм."
  "А як щодо школи, Адаме? Коли я востаннє перевiряв, Дрексел був у цiй частинi мiста.
  "Ну, так. Я ходжу туди до школи".
  "Ви студент денного вiддiлення?"
  "Просто неповний робочий день влiтку".
  "Що ти вивчаєш?"
  - Англiйська, - сказав Адам. "Я вивчаю англiйську мову".
  - Чи є уроки кiно?
  Адам знизав плечима. "Пара."
  Що ви вивчаєте на цих заняттях?
  "Здебiльшого теорiя та критика. Я просто не розумiю, що...
  "Ви спортивний фанат?"
  "Види спорту? Як що?"
  "О, я не знаю. Хокей, можливо. Тобi подобаються "Флайєрз"?
  "Вони в порядку".
  "У вас випадково немає кепки "Флайєрз"?" - спитав Бiрн.
  Це, здавалося, налякало його, наче вiн думав, що за ним може стежити полiцiя. Якби вiн збирався закритися, то це почалося б зараз. Джессiка помiтила, що один iз його черевикiв почав стукати по пiдлозi. "Та чому?"
  "Нам просто потрiбно охопити всi бази".
  Це, звичайно, не мало сенсу, але потворнiсть цiєї кiмнати та близькiсть усiх цих полiцейських зупинили заперечення Адама Каслова. На мить.
  "Ви коли-небудь були в мотелi в Захiднiй Фiладельфiї?" - спитав Бiрн.
  Вони уважно спостерiгали за ним, шукаючи тик. Вiн дивився на пiдлогу, стiни, стелю, куди завгодно, тiльки не в нефритовi очi Кевiна Бiрна. Нарештi вiн сказав: "Навiщо менi їхати в тамтешнiй мотель?"
  Бiнго, подумала Джессiка.
  - Схоже, ти вiдповiдаєш на запитання, Адаме.
  - Добре, тодi, - сказав вiн. "Нi."
  - Ви нiколи не були в мотелi "Рiверкрест" на Дофiн-стрiт?
  Адам Каслов тяжко проковтнув. I знову його очi блукали по кiмнатi. Джессiка дала йому щось, на чому вiн мiг зосередити свою увагу. Вона впустила розгорнуту коробку сiрникiв на стiл. Його поклали у невелику сумку для доказiв. Коли Адам побачив це, його обличчя знебарвилося. Вiн запитав: "Ви хочете сказати менi, що... iнцидент на записi "Психо" стався у... цьому мотелi "Рiверкрест"?
  "Так."
  - I ти гадаєш, що я...
  "Зараз ми просто намагаємося розiбратися у тому, що сталося. Це те, що ми робимо", - сказав Бiрн.
  - Але я там нiколи не був.
  "Нiколи?"
  "Нi. Я ... я знайшов цi сiрники.
  "У нас є свiдок, який вас туди помiстив".
  Коли Адам Каслов прибув до "Раундхауса", Джон Шеперд зробив його цифрову фотографiю i створив для нього iдентифiкацiйний бейдж вiдвiдувача. Потiм Шепард вирушив до Рiверкреста, де показав фотографiю Карлу Стотту. Шеперд зателефонував i сказав, що Стотт дiзнався в Адамi людину, яка була в мотелi щонайменше двiчi за останнiй мiсяць.
  - Хто сказав, що я там був? - Запитав Адам.
  - Не важливо, Адам, - сказав Бiрн. "Важливо те, що ви щойно збрехали полiцiї. Це те, вiд чого ми нiколи не оговтаємось". Вiн глянув на Джесiку. - Чи не так, детективе?
  "Правильно", сказала Джесiка. Це ранить нашi почуття, i тодi нам дуже важко довiряти тобi.
  "Вона має рацiю. Зараз ми вам не довiряємо", - додав Бiрн.
  - Але чому... навiщо менi приносити плiвку, якщо я маю до цього якесь вiдношення?
  Чи можете ви розповiсти нам, чому хтось когось вбиває, знiмає вбивство на вiдео, а потiм вставляє вiдзнятий матерiал на заздалегiдь записану плiвку?
  "Нi", сказав Адам. "Я не можу".
  "Ми також не можемо. Але якщо ви можете визнати, що хтось дiйсно це зробив, неважко припустити, що та сама людина принесла запис тiльки для того, щоб глузувати з нас. Божевiльнiсть є божевiлля, так?"
  Адам глянув у пiдлогу i промовчав.
  - Розкажи нам про "Рiверхрест", Адам.
  Адам потер обличчя, заламав руки. Коли вiн пiдняв очi, детективи ще були там. Вiн пролив. "Добре. Я був тут."
  "Скiльки разiв?"
  "Двiчi."
  "Навiщо ти туди ходиш?" - спитав Бiрн.
  "Я щойно зробив."
  "Що, у вiдпустку чи щось таке? Ви забронювали його через свого турагента?
  "Нi."
  Бiрн нахилився вперед i понизив голос. "Ми збираємося докопатися до сутi, Адаме. З вашою допомогою чи без. Ти бачив усiх цих людей дорогою сюди?
  За кiлька секунд Адам зрозумiв, що очiкується вiдповiдь. "Так."
  "Бачиш, цi люди нiколи не повертаються додому. У них немає жодного суспiльного чи сiмейного життя. Вони на роботi двадцять чотири години на добу, i нiщо не проходить повз них. Нiчого. Знайдiть хвилинку, щоб подумати, що ви робите. Наступне, що ви скажете, може виявитися найважливiшим, що ви коли-небудь сказали у своєму життi".
  Адам глянув угору. Його очi блищали. - Ти нiкому не можеш про це розповiдати.
  "Це залежить вiд того, що ви хочете нам сказати", - сказав Бiрн. "Але якщо вiн не фiгуруватиме у цьому злочинi, вiн не покине цю кiмнату".
  Адам глянув на Джесiку, потiм швидко вiдвернувся. "Я ходив туди з кимось", - сказав вiн. "Дiвчина. Вона жiнка."
  Вiн сказав це рiшуче, нiби кажучи, що запiдозрити його у вбивствi - це одне. Набагато гiрше було пiдозрювати його в тому, що вiн гей.
  - Ти пам'ятаєш, у якiй кiмнатi зупинився? - спитав Бiрн.
  "Я не знаю", сказав Адам.
  "Постарайтеся щосили".
  - Я... я гадаю, це була кiмната номер десять.
  "Обидва рази?"
  "Я так думаю."
  "На якiй машинi їздить ця жiнка?"
  "Я справдi не знаю. Ми нiколи не їздили її машиною".
  Бiрн вiдкинувся назад. На даний момент немає потреби рiзко на нього нападати. - Чому ти не сказав нам про це ранiше?
  "Бо, - почав Адам, - бо вона одружена".
  "Нам знадобиться її iм'я".
  - Я не можу тобi цього сказати, - сказав Адам. Вiн перевiв погляд iз Бiрна на Джесiку, потiм на пiдлогу.
  "Погляньте на мене", - сказав Бiрн.
  Повiльно та неохоче Адам пiдкорився.
  "Я здається вам людиною, яка прийме це як вiдповiдь?" - спитав Бiрн. "Я маю на увазi, я знаю, що ми не знаємо одне одного, але киньте швидкий погляд навколо цього мiсця. Думаєш, це випадково виглядає так лайно?
  - Я... я не знаю.
  "Добре. Справедливо. Ось що ми зробимо", - сказав Бiрн. - Якщо ти не назвеш нам iм'я цiєї жiнки, ти змусиш нас копатися у твоєму життi. Ми збираємося дiзнатися iмена всiх людей у ваших класах, всiх ваших професорiв. Ми збираємося зайти в деканат i запитати про тебе, ми хочемо поговорити з вашими друзями.
  Неймовiрно, але замiсть того, щоб здатися, Адам Каслов просто глянув на Джесiку. Вперше з того часу, як вона зустрiла його, їй здалося, що вона побачила щось у його очах, щось зловiсне, щось, що говорило про те, що вiн не просто якась налякана дитина, у якої все гаразд. Можливо, на його обличчi навiть з'явився натяк на посмiшку. Адам запитав: "Менi потрiбний адвокат, чи не так?"
  "Боюсь, ми справдi не можемо порадити тобi щось подiбне, Адам", - сказала Джесiка. "Але я скажу, що якщо вам нема чого приховувати, вам нема про що турбуватися".
  Якщо Адам Каслов був таким великим любителем кiно та телебачення, як вони пiдозрювали, вiн, ймовiрно, бачив достатньо сцен, подiбних до цiєї, щоб знати, що вiн має повне право встати i вийти з будiвлi, не сказавши нi слова.
  "Я можу йти?" - Запитав Адам.
  "Ще раз спасибi, Закон i порядок", - подумала Джесiка.
  
  Джесiка вважала маленьким Опис Джейка: Кепка "Флаєрс", сонцезахиснi окуляри, можливо, темно-синя куртка. Пiд час допиту офiцер у формi зазирав у вiкна машини Адама Каслова. Жодного з цих предметiв не було на увазi, не було нi сивої перуки, нi домашньої сукнi, нi темного кардигану.
  Адам Каслов мав пряме вiдношення до запису вбивства, вiн був на мiсцi вбивства та збрехав полiцiї. Чи цього достатньо для ордера на обшук?
  "Я так не думаю", - сказав Пол ДiКарло. Коли Адам сказав, що батько займається нерухомiстю, вiн забув згадати, що його батьком був Лоуренс Каслов. Лоуренс Каслов був одним iз найбiльших забудовникiв схiдної Пенсiльванiї. Якби вони зарано накинулися на цього хлопця, за секунду утворилася б стiна костюмiв у тонку смужку.
  "Можливо, це вирiшить проблему", - сказав Кехiлл, входячи до кiмнати. У руках мав факс.
  "Що це таке?" - спитав Бiрн.
  "У молодого мiстера Каслова є послужний список", - вiдповiв Кехiлл.
  Бiрн i Джессiка переглянулися. "Я керував ним", - сказав Бiрн. "Вiн був чистий".
  "Не скрипучий".
  Усi подивилися на факс. Чотирнадцятирiчний Адам Каслов був заарештований за те, що знiмав на вiдео дочку свого сусiда-пiдлiтка через вiкно її спальнi. Вiн отримав консультацiї та громадськi роботи. Вiн не вiдсидiв жодного термiну в колонiї для неповнолiтнiх.
  "Ми не можемо використовувати це", сказала Джесiка.
  Кехiлл знизав плечима. Вiн знав, як i всi iншi в кiмнатi, що справи неповнолiтнiх мають бути засекреченi. "Просто до вашої iнформацiї".
  "Ми навiть не повиннi цього знати", - додала Джесiка.
  "Знаєш що?" - спитав Кехiлл, пiдморгнувши.
  "Пiдлiтковому вуайєризму далеко до того, що зробили з цiєю жiнкою", - сказав Бьюкенен.
  Вони всi знали, що це правда. Тим не менш, кожна iнформацiя, незалежно вiд того, як її було отримано, допомагала. Їм просто треба було бути обережними з офiцiйним шляхом, який привiв їх до наступного кроку. Будь-який студент-першокурсник юридичного факультету може позбутися справи на пiдставi незаконно одержаних записiв.
  Пол ДiКарло, який щосили намагався не слухати, продовжив: "Вiрно. Так. Коли ви пiзнаєте жертву i помiстите Адама в межах милi вiд неї, я зможу продати ордер на обшук суддi. Але не ранiше".
  - Може, варто поставити за ним стеження? - Запитала Джесiка.
  Адам усе ще сидiв у кiмнатi допитiв А. Але ненадовго. Вiн уже попросив пiти, i кожна хвилина, коли дверi залишалися замкненими, пiдштовхувала вiддiл до проблеми.
  "Я можу придiлити цьому кiлька годин", - сказав Кехiлл.
  Бьюкенен виглядав натхненним цим. Це означало, що бюро платитиме за понаднормову роботу за деталь, яка, певно, нiчого не дасть.
  "Ви впевненi?" - спитав Бьюкенен.
  "Не проблема."
  Через кiлька хвилин Кехiлл наздогнав Джесiку бiля лiфтiв. "Послухайте, я справдi не думаю, що ця дитина принесе багато користi. Але я маю кiлька iдей у цiй справi. Як щодо того, щоб пiсля твого туру я купив тобi чашку кави? Ми з цим розберемося".
  Джессiка подивилася в очi Террi Кехiлла. З незнайомцем завжди наставав момент - привабливий незнайомець, як їй не хотiлося визнавати, - коли треба було розглянути коментар, простодушну пропозицiю. Вiн запрошував її на побачення? Вiн робив хiд? Чи вiн насправдi просив у неї чашку кави, щоб обговорити розслiдування вбивства? Вона просканувала його лiву руку тодi, коли зустрiла його. Вiн не був одружений. Вона, звiсно, була. Проте небагато.
  Господи, Джесс, подумала вона. У тебе на стегнi чортiв пiстолет. Ймовiрно, ви у безпецi.
  "Зроби вiскi i готове", - сказала вона.
  
  Через п'ятнадцять хвилин пiсля вiдходу Террi Кехiлла Бiрн та Джесiка зустрiлися у кав'ярнi. Бiрн прочитав її настрiй.
  "У чому рiч?" вiн спитав.
  Джесiка пiдняла сумку для доказiв iз сiрниковою коробкою з мотелю "Рiверкрест". "Я неправильно прочитала Адама Каслова з першого разу", - сказала Джесiка. "I це виводить мене з себе до чортикiв".
  "Не турбуйся про це. Якщо вiн наш хлопчик (а я в цьому не впевнений), то мiж обличчям, яке вiн показує свiтовi, i психом на цiй плiвцi лежить дуже багато верств".
  Джессiка кивнула. Бiрн мав рацiю. Проте вона пишалася своєю здатнiстю перекладати людей. Кожен детектив мав особливi навички. У неї були органiзаторськi здiбностi та здатнiсть читати людей. Або вона так думала. Вона збиралася щось сказати, коли задзвонив телефон Бiрна.
  "Бiрн".
  Вiн прислухався, його напруженi зеленi очi на мить бiгали туди-сюди. "Дякую." Вiн рiзко закрив телефон, у куточках його рота з'явився натяк на посмiшку, чого Джессiка вже давно не бачила. Вона знала цей погляд. Щось ламалося.
  "Як справи?" вона спитала.
  "Це був CSU", - сказав вiн, прямуючи до дверей. "У нас є посвiдчення особи".
  
  
  23
  ТОН П СИЧО ЖЕРТВУ звали Стефанi Чендлер. Їй було двадцять два роки, вона була самотня i, зважаючи на все, дружелюбна i товариська молода жiнка. Вона жила зi своєю матiр'ю на Фултон-стрiт. Вона працювала у фiрмi зв'язкiв iз громадськiстю Центр-Сiтi пiд назвою Braceland Westcott McCall. Вони впiзнали її за iдентифiкацiйним номером на її машинi.
  Попереднiй висновок судово-медичної експертизи вже надiйшов. Смерть, як i очiкувалося, було визнано вбивством. Стефанi Чендлер була пiд водою близько тижня. Знаряддям вбивства був великий нiж без зазубрин. Їй завдали одинадцять ножових поранень, i хоча вiн не давав про це свiдчень, принаймнi на даний момент, оскiльки це не входило до його компетенцiї, доктор Том Вейрiх вважав, що Стефанi Чендлер справдi була вбита на вiдеозаписi.
  Токсикологiчний аналiз не виявив жодної ознаки наявностi в її органiзмi заборонених наркотикiв; незначна кiлькiсть алкоголю. Медексперт також мав набiр згвалтування. Це було безрезультатно.
  Чого у звiтах не могли сказати, так це того, чому Стефанi Чендлер взагалi перебувала у ветхому мотелi у Захiднiй Фiладельфiї. Або, найголовнiше, iз ким.
  Четвертий детектив, Ерiк Чавес, тепер займався цiєю справою у партнерствi з Нiком Палладiно. Ерiк був модним персонажем вiддiлу розслiдування вбивств i завжди носив iталiйський костюм. Самотнiй i доступний, якщо Ерiк говорив не про свою нову краватку Zegna, то вiн говорив про новiтнє бордо на своїй виннiй стiйцi.
  Наскiльки детективи змогли зiбрати воєдино, останнiй день життя Стефанi пройшов так:
  Стефанi, яскрава, мiнiатюрна молода жiнка, яка вiддавала перевагу пошитим на замовлення костюмам, тайським стравам i фiльмам з Джоннi Деппом, поїхала на роботу, як завжди, вiдразу пiсля 7:00 ранку на своєму Сатурнi кольору шампанського з адреси на Фултон-стрiт до своєї офiсної будiвлi. на Саут-Брод-стрiт, де вона припаркувалася у пiдземному гаражi. Того дня вона i кiлька її колег пiшли в обiдню перерву в Пеннс-Лендiнг, щоб подивитися, як знiмальна група готувалася до зйомок на набережнiй, сподiваючись побачити одну чи двi знаменитостi. О п'ятiй тридцять вона спустилася на лiфтi в гараж i виїхала на Брод-стрiт.
  Джессiка та Бiрн вiдвiдають офiс Брейсленд Весткотт МакКолл, а Нiк Палладiно, Ерiк Чавес та Терi Кехiлл вирушать до Пеннс-Лендiнгу, щоб провести агiтацiю.
  
  ЗОНА ПРИЙОМУ Braceland Westcott McCall була оформлена в сучасному скандинавському стилi: прямi лiнiї, столи та книжковi шафи свiтло-вишневого кольору, дзеркала з металевими краями, панелi з матового скла та добре оформленi плакати, якi передвiщали висококласних клiєнтiв компанiї: студiї. , рекламнi агенства, дизайнери одягу.
  Босом Стефанi була жiнка на iм'я Андреа Серрон. Джессiка та Бiрн зустрiлися з Андреа у кабiнетi Стефанi Чендлер на верхньому поверсi офiсної будiвлi на Брод-стрiт.
  Бiрн вiв допит.
  "Стефанi була дуже довiрливою", - сказала Андреа трохи невпевнено. - Я думаю, трохи довiрливий. Андреа Серроне була явно вражена звiсткою про смерть Стефанi.
  - Вона зустрiчалася з кимось?
  "Не те, що я знаю з її досить легко поранити, тому я думаю, що якийсь час вона знаходилася в режимi вiдключення".
  Андреа Серронi ще не виповнилося тридцяти п'яти рокiв, це була невисока, широкобедра жiнка з волоссям зi срiбними пасмами та пастельно-блакитними очима. Хоча вона була дещо повненькою, її одяг була пошита з архiтектурною точнiстю. На нiй був темно-оливковий лляний костюм i пашмiн медового кольору.
  Бiрн пiшов далi. "Як довго Стефанi тут працювала?"
  "Близько року. Вона приїхала сюди одразу пiсля коледжу.
  - Де вона ходила до школи?
  "Храм."
  "У неї були якiсь проблеми з кимось на роботi?"
  "Стефанi? Чи навряд. Вона всiм подобалася i вона всiм подобалася. Я не пам'ятаю, щоб з її вуст колись вилiтало якесь грубе слiвце".
  Що ти подумав, коли вона не прийшла на роботу минулого тижня?
  "Ну, у Стефанi попереду було багато лiкарняних. Я подумав, що вона взяла вихiдний, хоча не подзвонити було на неї несхоже. Наступного дня я зателефонував їй на мобiльний, залишив кiлька повiдомлень. Вона не вiдповiла менi.
  Андреа потяглася за серветкою, витерла очi, можливо тепер розумiючи, чому її телефон нiколи не дзвонив.
  Джессiка зробила кiлька нотаток. Нi в "Сатурнi", нi поряд iз мiсцем злочину не було виявлено жодного мобiльного телефону. - Ти дзвонив їй додому?
  Андреа похитала головою, її нижня губа почала тремтiти. Джессiка знала, що дамба ось-ось прорветься.
  - Що ти можеш розповiсти менi про її сiм'ю? - спитав Бiрн.
  "Я думаю, що є лише її мати. Я не пам'ятаю, щоб вона коли-небудь говорила про свого батька чи якихось братiв чи сестер".
  Джесiка глянула на стiл Стефанi. Крiм канцелярської ручки та акуратно складених папок, там була фотографiя Стефанi та лiтньої жiнки розмiром п'ять на шiсть дюймiв у срiбнiй рамцi. На цьому знiмку - усмiхнена дiвчина, що стоїть перед театром "Вiльма" на Брод-стрiт, - Джессiка подумала, що молода жiнка виглядає щасливою. Їй було важко поєднати фотографiю iз зображенням понiвеченого трупа, який вона бачила у багажнику "Сатурна".
  "Це Стефанi та її мати?" - спитав Бiрн, показуючи на фотографiю на столi.
  "Так."
  - Ви колись зустрiчали її матiр?
  - Нi, - сказала Андреа. Вона потяглася за серветкою зi столу Стефанi. Вона витерла очi.
  "У Стефанi був бар чи ресторан, куди вона любила ходити пiсля роботи?" - спитав Бiрн. - Де вона була?
  "Iнодi ми ходили до "П'ятницi" поряд з "Ембасi Сьютс" на бульварi. Якби нам хотiлося потанцювати, ми пiшли б у Шампу".
  "Я повинен запитати про це", - сказав Бiрн. "Чи була Стефанi геєм чи бi?"
  Андреа майже пирхнула. - Е-е, нi.
  - Ти ходив до Пеннс-Лендiнга зi Стефанi?
  "Так."
  - Щось незвичайне сталося?
  "Я не впевнений, що ви маєте на увазi."
  "Її хтось турбував? Iдеш за нею?
  "Я так не думаю".
  - Ви бачили, щоб вона робила щось незвичайне? - спитав Бiрн.
  Андреа замислилась на кiлька хвилин. "Нi. Ми просто тусувалися. Сподiваюся побачити Вiлла Перрiша чи Хейдена Коула".
  "Ви бачили, щоб Стефанi з кимось розмовляла?"
  "Я справдi не звертав уваги. Але я думаю, що вона певний час розмовляла з хлопцем. До неї постiйно пiдходили чоловiки.
  Чи можете ви описати цього хлопця?
  "Бiлий хлопець. Кепка з флаєрами. Сонячнi окуляри."
  Джессiка та Бiрн переглянулися. Це вiдповiдало спогадам Маленького Джейка. "Скiльки рокiв?"
  "Без поняття. Я справдi не пiдходив так близько".
  Джессiка показала їй фотографiю Адама Каслова. - Може, це хлопець?
  "Я не знаю. Можливо. Я просто пам'ятаю, як подумала, що цей хлопець не в її смаку".
  "Який у неї був тип?" - спитала Джессiка, згадуючи порядок дня Вiнсента. Вона уявляла, що кожен має свiй типаж.
  "Ну, вона була досить розбiрлива щодо чоловiкiв, iз якими зустрiчалася. Вона завжди вибирала добре одягненого хлопця. Типу Честнат-Хiлла.
  Чи був цей хлопець, з яким вона розмовляла, частиною натовпу, чи вiн був частиною продюсерської компанiї? - спитав Бiрн.
  Андреа знизала плечима. "Я справдi не знаю".
  "Вона сказала, що знала цього парубка? Чи, може, вона дала йому свiй номер?
  "Я не думаю, що вона знала його. I я дуже здивувався б, якби вона дала йому свiй номер телефону. Як я й сказав. Чи не її тип. Але знову ж таки, можливо, вiн просто був одягнений. Я просто не встиг роздивитися його ближче.
  Джессiка зробила ще кiлька нотаток. "Нам знадобляться iмена та контактна iнформацiя всiх, хто тут працює", - сказала вона.
  "Звичайно."
  - Ви не заперечуватимете, якщо ми оглянемо стiл Стефанi?
  - Нi, - сказала Андреа. "Все нормально."
  Поки Андреа Серрон поверталася до приймальнi, пливучи на хвилi шоку i горя, Джесiка одягла пару латексних рукавичок. Вона розпочала вторгнення у життя Стефанi Чендлер.
  У лiвих ящиках висiли папки, переважно прес-релiзи та вирiзки з преси. Декiлька папок були набитi пробними листами чорно-бiлих фотографiй для преси. Фотографiї переважно були типу "удар i захоплення", тип фотооперацiї, де двi людини позують iз чеком, меморiальною дошкою чи якоюсь цитатою.
  У середнiй скриньцi зберiгалися всi необхiднi атрибути офiсного життя: скрiпки, канцелярськi кнопки, поштовi етикетки, гумки, латуннi значки, вiзитки, клей-олiвцi.
  У правому верхньому ящику лежав мiський набiр для виживання молодої самотньої робiтницi: невеликий тюбик лосьйону для рук, бальзам для губ, кiлька пробникiв парфумiв, рiдина для полоскання рота. Ще там була запасна пара колготок, три книги: "Брати" Джона Гришема, Windows XP для чайникiв та книга пiд назвою "Бiла спека", неавторизована бiографiя Яна Уайтстоуна, уродженця Фiладельфiї, директора Dimensions. Уайтстоун був режисером нового фiльму Вiлла Перрiша "Палац".
  На вiдеозаписi не було нi записок, нi листiв iз погрозами, нiчого, що могло б пов'язати Стефанi з жахом того, що сталося.
  Це була фотографiя на столi Стефанi, де вона та її мати вже почали переслiдувати Джесiку. Справа не в тому, що на фотографiї Стефанi була такою яскравою i живою, а в тому, що являла собою фотографiю. Тижнем ранiше це був артефакт життя, доказ живої, дихаючої молодої жiнки, людини з друзями, амбiцiями, смутками, думками та жалем. Людина з майбутнiм.
  Тепер це був документ померлого.
  
  
  24
  ФАЙТ ЧЕНДЛЕР ЖИВ у простому, але доглянутому цегляному будинку на Фултон-стрiт. Джессiка та Бiрн зустрiлися з жiнкою у її маленькiй вiтальнi з видом на вулицю. За вiкном пара п'ятирiчних дiтей грала в класики пiд пильним наглядом бабусь. Джесiцi було цiкаво, як звучали смiються дiти для Фейт Чендлер цього найпохмурiшого дня в її життi.
  "Я дуже шкодую про вашу втрату, мiсiс Чендлер", - сказала Джесiка. Незважаючи на те, що вiдколи вона надiйшла на роботу до вiддiлу розслiдування вбивств у квiтнi, їй неодноразово доводилося вимовляти цi слова, здавалося, що легше їх вимовити не стане.
  Фейт Чендлер було трохи бiльше сорока, жiнка, яка мала зморшкуватий вигляд пiзньої ночi та раннього ранку, жiнка з робiтничого класу, яка раптово виявила, що вона стала жертвою насильницьких злочинiв. Старi очi на обличчi середнього вiку. Вона працювала нiчною офiцiанткою у закусочнiй "Мелроуз". В руках у неї була подряпана пластикова склянка з дюймом вiскi. Поруч iз нею, на пiдносi телевiзора, стояла напiвпорожня пляшка "Сiгрема". Джесiцi було цiкаво, наскiльки далеко зайшла жiнка у цьому процесi.
  Фейт не вiдповiла на спiвчуття Джесiкi. Можливо, жiнка подумала, що якщо вона не вiдповiсть, якщо вона не прийме пропозицiю спiвчуття Джесiки, це може бути неправдою.
  - Коли ти востаннє бачив Стефанi? - Запитала Джесiка.
  - Ранок понедiлка, - сказала Фейт. - Перш нiж вона пiшла на роботу.
  - Чи було в нiй щось незвичайне того ранку? Що змiнилося в її настрої чи розпорядку дня?
  "Нi. Нiчого."
  - Вона сказала, що має плани пiсля роботи?
  "Нi."
  Що ти подумав, коли вона не повернулася додому в понедiлок увечерi?
  Фейт тiльки знизала плечима i витерла очi. Вона вiдпила вiскi.
  "Ви зателефонували до полiцiї?"
  - Не одразу.
  "Чому нi?" - Запитала Джесiка.
  Фейт поставила склянку i поклала руки на колiнах. "Iнодi Стефанi залишалася iз друзями. Вона була дорослою жiнкою, незалежною. Розумiєте, я працюю ночами. Вона працює цiлодобово. Iнодi ми справдi не бачилися цiлими днями".
  - Чи мали брати чи сестри?
  "Нi."
  - А що про її батька?
  Фейт махнула рукою, повертаючись на цей момент через своє минуле. Вони зачепили нерв. "Вiн не був частиною її життя вже багато рокiв".
  "Вiн живе у Фiладельфiї?"
  "Нi."
  "Вiд її колег ми довiдалися, що Стефанi донедавна з кимось зустрiчалася. Що ви можете розповiсти нам про нього?
  Фейт ще кiлька хвилин вивчала свої руки, перш нiж вiдповiсти. "Ви повиннi розумiти, що ми зi Стефанi нiколи не були такi близькi. Я знав, що вона зустрiчається з кимось, але вона нiколи його не приводила. Багато в чому вона була потайливою дiвчиною. Навiть коли вона була маленькою.
  "Чи можете ви придумати щось ще, що могло б допомогти?"
  Фейт Чендлер подивилася на Джесiку. В очах Фейт був той сяючий погляд, який Джессiка бачила багато разiв, контужений погляд гнiву, болю та горя. "Коли вона була пiдлiтком, вона була диким дiвчиськом", - сказала Фейт. "Прямо через коледж".
  Як дико?
  Фейт знову знизала плечима. "Вольовий. Бiг з досить швидким натовпом. Нещодавно вона стала розсудливою i отримала хорошу роботу. Гордiсть боролася зi смутком у її голосi. Вона вiдпила вiскi.
  Бiрн упiймав погляд Джесiки. Потiм вiн свiдомо звернув свiй погляд на розважальний центр, i Джесiка простежила за ним. Кiмната, що стояла в кутку вiтальнi, була одним з тих розважальних центрiв з шафами. Воно виглядало як дороге дерево, можливо, з палiсандра. Дверi були злегка прочиненi, i з iншого кiнця кiмнати було видно, що всерединi стоїть телевiзор iз плоским екраном; над ним стiйка з дорогим на вигляд аудiо- та вiдеообладнанням. Джессiка оглянула вiтальню, а Бiрн продовжував ставити запитання. Те, що здавалося Джесiцi акуратним i зробленим зi смаком, коли вона приїхала, тепер було явно охайним i дорогим: гарнiтур для їдальнi та вiтальнi Томасвiлля, лампи Stiffel.
  "Чи можу я скористатися вашим туалетом?" - Запитала Джесiка. Вона виросла в майже такому самому будинку i знала, що ванна кiмната знаходиться на другому поверсi. У цьому була суть її питання.
  Фейт подивилася на неї, її обличчя було порожнiм екраном, наче вона нiчого не зрозумiла. Потiм вона кивнула i вказала на сходи.
  Джесiка пiднялася вузькими дерев'яними сходами на другий поверх. Праворуч вiд неї була маленька спальня; прямо вперед, ванна кiмната. Джесiка глянула вниз сходами. Фейт Чендлер, зачарована своїм горем, усе ще сидiла на диванi. Джесiка прослизнула до спальнi. Плакати в межах на стiнi вказували, що це кiмната Стефанi. Джесiка вiдчинила шафу. Усерединi було пiвдюжини дорогих костюмiв i стiльки пар якiсного взуття. Вона перевiрила етикетки. Ральф Лорен, Дана Бухман, Fendi. Усi повнi етикетки. Виявилося, що Стефанi не була покупкою в аутлетi, де бiрки багато разiв розрiзалися навпiл. На верхнiй полицi стояло кiлька предметiв багажу Тумi. Виявилося, що Стефани Чендлер мав гарний смак i бюджет, що дозволяє його пiдтримувати. Але звiдки взялися грошi?
  Джесiка швидко оглянула кiмнату. На однiй стiнi висiв постер iз "Вимiрювань", надприродного трилера Вiлла Перрiша. Це, а також книга Яна Уайтстоуна, що лежить у її столi в офiсi, доводили, що вона була шанувальницею або Яна Уайтстоуна, або Вiлла Перрiша, або того й iншого.
  На комодi лежала пара фотографiй у межах. На одному з них була Стефанi-пiдлiток, яка обiймала гарненьку брюнетку приблизно того ж вiку. Друзi назавжди, така поза. На iншому знiмку Фейт Чендлер у молодостi сидiла на лавцi у парку Фермаунт i тримала на руках немовля.
  Джесiка швидко оглянула ящики Стефанi. В одному вона знайшла акордеонну папку iз сплаченими рахунками. Вона знайшла чотири останнi рахунки Стефанi за вiзу. Вона розклала їх на комодi, дiстала цифровий фотоапарат та сфотографувала кожне. Вона швидко переглянула список виставлених рахункiв у пошуках дорогих магазинiв. Нiчого. Не було звинувачень i щодо saksfifthavenue.com, nordstrom.com або навiть будь-якого онлайн-дискаунтера, який продавав товари високого класу: bluefly.com, overstock.com, smart Deals.com. Можна було посперечатися, що вона не сама купувала цей дизайнерський одяг. Джессiка прибрала камеру i поклала рахунки Visa назад у папку. Якби щось, що вона виявила у рахунках, перетворилося на зачiпку, їй було б важко сказати, як вона отримала цю iнформацiю. Про це вона подбає пiзнiше.
  В iншому мiсцi файлу вона знайшла документи, якi Стефанi пiдписала, коли пiдписувалася на послугу мобiльного зв'язку. Щомiсячних рахункiв iз докладним описом використаних хвилин та набраних номерiв не виставлялося. Джессiка записала номер мобiльного телефону. Потiм вона дiстала свiй мобiльний телефон i набрала номер Стефанi. Вiн продзвенiв тричi, потiм переключився на голосову пошту:
  Привiт... це Стеф... будь ласка, залиште повiдомлення пiсля звукового сигналу, i я вам передзвоню.
  Джессiка вiдключилася. Цей дзвiнок встановив двi речi. Мобiльний телефон Стефанi Чендлер все ще працював, i його не було у її спальнi. Джесiка знову зателефонувала за номером i отримала той самий результат.
  Я повернуся до вас.
  Джессiка подумала про те, що, коли Стефанi вимовила це веселе вiтання, вона гадки не мала, що її чекає.
  Джессiка поклала все назад туди, де знайшла, пройшла коридором, увiйшла у ванну, спустила воду в унiтазi i на кiлька миттєвостей налила воду в раковину. Вона спустилася сходами.
  "... всi її друзi", - сказала Фейт.
  "Чи можете ви пригадати когось, хто мiг би заподiяти шкоду Стефанi?" - спитав Бiрн. - Хтось, хто мiг на неї образити?
  Фейт тiльки похитала головою. "В неї не було ворогiв. Вона була гарною людиною".
  Джесiка знову зустрiлася поглядом iз Бiрном. Фейт щось приховувала, але зараз не той момент, щоб тиснути на неї. Джесiка трохи кивнула. Потiм вони накинуться на неї.
  "Ще раз ми дуже шкодуємо про вашу втрату", - сказав Бiрн.
  Фейт Чендлер пильно подивилася на них порожнiм поглядом. "Чому ... навiщо комусь робити щось подiбне?"
  Вiдповiдей не було. Нiчого, що могло б допомогти чи хоча б полегшити горе цiєї жiнки. "Боюсь, ми не зможемо на це питання вiдповiсти", - сказала Джесiка. "Але я можу пообiцяти вам, що ми зробимо все можливе, щоб знайти того, хто зробив це з вашою дочкою".
  Як i її пропозицiя спiвчуттiв, це, здавалося, прозвучало у свiдомостi Джессiки порожнiм звуком. Вона сподiвалася, що це прозвучало щиро для вбитої горем жiнки, яка сидить у крiслi бiля вiкна.
  
  Вони стояли на розi. Вони дивилися у двох напрямках, але були однiєї думки. - Менi треба повернутись i поiнформувати боса, - нарештi сказала Джесiка.
  Бiрн кивнув головою. - Знаєте, я офiцiйно йду на наступнi сорок вiсiм.
  Джессiка почула в цiй заявi смуток. "Я знаю."
  - Айк порадить тобi тримати мене осторонь.
  "Я знаю."
  - Подзвони менi, якщо щось почуєш.
  Джессiка знала, що не зможе цього зробити. "Добре."
  
  
  25
  ФАЙТ ЧЕНДЛЕР сидiла на лiжку своєї мертвої дочки. Де вона була, коли Стефанi востаннє розгладжувала покривало, згинаючи його пiд подушкою у своїй акуратнiй та сумлiннiй манерi? Що вона робила, коли Стефанi побудувала свiй звiринець з плюшевих тварин в iдеальний ряд бiля лiжка?
  Вона, як завжди, була на роботi, чекаючи на закiнчення чергової змiни, а її дочка була константою, данiстю, абсолютом.
  Чи можете ви згадати когось, хто мiг би заподiяти шкоду Стефанi?
  Вона знала це в той момент, коли вiдчинила дверi. Симпатична молода жiнка i високий, впевнений у собi чоловiк у темному костюмi. Вони мали зовнiшнiй вигляд, який казав, що вони роблять це часто. Принiс душевний бiль до дверей, як вихiдний сигнал.
  Це розповiла їй молода жiнка. Вона знала, що так буде. Жiнка до жiнки. вiч-на-вiч. Це молода жiнка розрiзала її навпiл.
  Фейт Чендлер глянула на пробкову дошку на стiнi донькової спальнi. Прозорi пластиковi кнопки вiдбивали веселку на сонцi. Вiзитiвки, туристичнi брошури, вирiзки з газет. Найбiльше постраждав календар. День народження у синьому кольорi. Ювiлеї у червоному. Майбутнє у минулому.
  Вона думала про те, щоб зачинити дверi перед їхнiми носами. Можливо, це б утримало бiль вiд проникнення. Можливо, це дозволило б зберегти душевний бiль людей iз газет, людей iз новин, людей iз кiно.
  Полiцiя сьогоднi дiзналася, що...
  Це тiльки в...
  Здiйснено арешт...
  Завжди на задньому планi, поки вона готує вечерю. Завжди хтось iнший. Миготливi вогнi, каталки з бiлими простирадлами, похмурi представники. Прийом о шостiй тридцять.
  О, Стефi, кохання моє.
  Вона осушила свою склянку, випивши вiскi у пошуках смутку всерединi. Вона взяла слухавку, зачекала.
  Вони хотiли, щоб вона прийшла в морг i впiзнала тiло. Чи дiзнається вона про свою власну дочку пiсля смертi? Хiба не життя створило її Стефанi?
  За вiкном лiтнє сонце заслiплювало небо. Квiти нiколи не були б яскравiшими i ароматнiшими; дiти, нiколи щасливiшi. Завжди на свiтi класики, виноградний напiй та гумовi басейни.
  Вона витягла фотографiю з рамки на комод, перевернула її в руках, двi дiвчини на нiй назавжди завмерли на порозi життя. Те, що було всi цi роки таємницею, тепер вимагало свободи.
  Вона замiнила телефон. Вона ще налила випити.
  "Буде час", - подумала вона. З Божою допомогою.
  Було б час.
  OceanofPDF.com
  26
  ФIЛК Есслер виглядав як скелет. За весь час, що Бiрн знав його, Кесслер був сильно п'ючим, дворучним ненажерою i мав щонайменше двадцять п'ять фунтiв зайвої ваги. Тепер його руки та обличчя були виснаженi й блiдими, а тiло перетворилося на тендiтну оболонку.
  Незважаючи на квiти та яскравi листiвки з побажаннями одужання, розкиданi по лiкарнянiй палатi чоловiка, незважаючи на жваву дiяльнiсть ошатно одягненого персоналу, команди, яка присвятила себе збереженню та продовженню життя, у палатi пахло сумом.
  Поки медсестра вимiрювала Кесслер кров'яний тиск, Бiрн думав про Вiкторiю. Вiн не знав, чи було це початком чогось справжнього, чи будуть вони з Вiкторiєю колись знову близькi, але, прокинувшись у її квартирi, вiн вiдчув, нiби щось вiдродилося всерединi нього, наче щось дрiмало пробилося крiзь нього. грунт його серця.
  Це було приємно.
  Зранку Вiкторiя приготувала йому снiданок. Вона приготувала яєчню iз двох яєць, приготувала йому житнi тости i подала йому в лiжко. Вона поклала гвоздику на його тацю i поцiлувала помадою його складену серветку. Одна лише присутнiсть цiєї квiтки i цього поцiлунку сказала Бiрну, як багато йому бракувало в життi. Вiкторiя поцiлувала його бiля дверей i сказала, що в неї була групова зустрiч iз втiкачами, з якими вона консультувала пiзнiше того ж вечора. Вона сказала, що група закiнчиться о восьмiй годинi i що вона зустрiнеться з ним у закусочнiй "Шовк Сiтi" на Спрiнг Гарден о восьмiй п'ятнадцятiй. Вона сказала, що має гарне передчуття. Бiрн подiлився цим. Вона вiрила, що цiєї ночi вони знайдуть Джулiана Матiсса.
  Тепер, коли я сидiв у лiкарнянiй палатi поряд iз Фiлом Кесслером, гарне почуття зникло. Бiрн i Кесслер прибрали з дороги всi люб'язностi, якi їм були доступнi, i поринули в незручне мовчання. Обидва чоловiки знали, чому Бiрн був тут.
  Бiрн вирiшив покiнчити з цим. З багатьох причин йому не хотiлося перебувати в однiй кiмнатi з цiєю людиною.
  - Чому, Фiле?
  Кесслер замислився над вiдповiддю. Бiрн не знав, чим викликана довга пауза мiж питанням та вiдповiддю - знеболюючими чи совiстю.
  - Тому що це правильно, Кевiн.
  "Правильно для кого?"
  "Правильна рiч для мене".
  "А як щодо Джiммi? Вiн навiть не може захистити себе.
  Здається, це дiйшло до Кесслера. Можливо, свого часу вiн не був великим полiцейським, але розумiв процес належної правової процедури. Кожна людина мала право постати перед своїм обвинувачем.
  "День, коли ми скинули Матiсса. Ти пам'ятаєш це? - спитав Кесслер.
  "Як учора", - подумав Бiрн. Того дня на Джефферсон-стрiт було багато полiцейських, що це виглядало як з'їзд ФОП.
  "Я увiйшов до цiєї будiвлi, знаючи, що роблю неправильно", - сказав Кесслер. "З того часу я живу з цим. Тепер я бiльше не можу iз цим жити. Я страшенно впевнений, що не помру з цим.
  - Ви хочете сказати, що Джиммi пiдкинув докази?
  Кесслер кивнув головою. "Це була його iдея".
  - Я, чорт забирай, у це не вiрю.
  "Чому? Думаєш, Джиммi П'юрiфай був якимсь святим?"
  "Джиммi був чудовим полiцейським, Фiл. Джiммi стояв. Вiн би цього не зробив".
  Кесслер кiлька хвилин дивився на нього, його очi, здавалося, зосередилися на середнiй вiдстанi. Вiн потягнувся за склянкою з водою, щосили намагаючись пiдняти пластикову склянку з пiдносу до рота. У цей момент серце Бiрна спiвчувало цiй людинi. Але вiн не допомiг. Через деякий час Кесслер поставив чашку назад на тацю.
  - Де ти взяв рукавички, Фiле?
  Нiчого. Кесслер просто дивився на нього своїми холодними, тьмяними очима. - Скiльки рокiв тобi лишилося, Кевiн?
  "Що?"
  "Час", - сказав вiн. - Скiльки в тебе часу?
  "Не маю уявлення." Бiрн знав, до чого це спричинить. Вiн дозволив цьому грати.
  Нi, ти цього не робиш. Але я знаю, розумiєш? Я маю мiсяць. Менше, мабуть. Цього року я не побачу, як падає перший аркуш. Нема снiгу. Я не допущу, щоб Фiллiс провалилися в плей-офф. На той час, як настане День працi, я з цим розберуся".
  - Впораєшся з цим?
  "Моє життя", - сказав Кесслер. "Захищаючи своє життя".
  Бiрн пiдвiвся. Це нi до чого не привело, i навiть якби це було так, вiн не мiг змусити себе бiльше чiплятися до цiєї людини. Суть полягала в тому, що Бiрн не мiг повiрити в таке Джiммi. Джиммi був йому як брат. Вiн нiколи не зустрiчав людину, яка була б бiльш свiдомою у розумiннi добра i зла в ситуацiї, нiж Джиммi П'юрiфi. Джиммi був полiцейським, який наступного дня повернувся та заплатив за сендвiчi, якi вони отримали на кайданках. Джиммi П'юрiфi заплатив свої чортовi штрафи за паркування.
  "Я був там, Кевiн. Менi шкода. Я знаю, що Джиммi був твоїм партнером. Але так усе i сталося. Я не кажу, що Матiсс цього не робив, але те, як ми його впiймали, було невiрним".
  "Ви ж знаєте, що Матiсс на вулицi, так?"
  Кесслер не вiдповiв. Вiн заплющив очi на кiлька миттєвостей. Бiрн не був певен, заснув вiн чи нi. Незабаром вiн розплющив очi. Вони були мокрi вiд слiз. "Ми вчинили неправильно з цiєю дiвчиною, Кевiн".
  "Що за дiвчина? Грейс?
  Кесслер похитав головою. "Нi." Вiн пiдняв тонку кiстляву руку, пропонуючи її як доказ. "Моє покаяння", - сказав вiн. - Як ти збираєшся платити?
  Кесслер повернув голову i знову глянув у вiкно. Сонячне свiтло оголило череп пiд шкiрою. Пiд ним душа вмираючої людини.
  Стоячи у дверях, Бiрн знав, як вiн знав дуже багато за цi роки, що в цьому є щось ще, щось iнше, нiж вiдшкодування шкоди людинi в останнi хвилини його життя. Фiл Кесслер щось приховував.
  Ми вчинили неправильно з цiєю дiвчиною.
  
  Б IРН пiдняв свiй здогад на новий рiвень. Пообiцявши бути обережними, вiн зателефонував старому другу з вiддiлу вбивств прокуратури. Вiн тренував Лiнду Келлi, i з того часу вона неухильно пiднiмалася службовими сходами. Обачнiсть, безумовно, була у її компетенцiї.
  Лiнда вела фiнансовi звiти Фiла Кесслера, i один червоний прапор майорiв високо. Два тижнi тому - у день, коли Джулiана Матiсса випустили з в'язницi, - Кесслер поклав десять тисяч доларiв на новий рахунок у банку за межами штату.
  
  
  27
  БАР прямо з Фет-Сiтi, забiгайлiвки у Пiвнiчнiй Фiладельфiї, зi зламаним кондицiонером, брудною бляшаною стелею та цвинтарем мертвих рослин у вiкнi. Пахне дезiнфiкуючим засобом та старим свинячим жиром. Нас двоє в барi, ще четверо розкиданi столиками. Музичний автомат грає Уейлона Дженнiнгса.
  Я дивлюсь на хлопця праворуч вiд мене. Вiн один iз тих п'яниць Блейка Едвардса, статистка в "Днях вина та троянд". Схоже, йому не завадив би iнший. Я привертаю увагу хлопця.
  "Як справи?" Я питаю.
  Пiдбиття пiдсумкiв не займе у нього багато часу. "Було краще."
  "А хто нi?" Я вiдповiдаю. Я вказую на його майже порожню склянку. "Ще один?"
  Вiн дивиться на мене бiльш уважно, можливо, шукаючи мотив. Вiн його нiколи не знайде. Його очi склянi, з прожилками вiд випивки та втоми. Проте за втомою щось ховається. Щось, що говорить про страх. "Чому нi?"
  Я пiдходжу до бармена i проводжу пальцем по нашiй пустiй тарi. Бармен наливає, вистачає мiй чек i йде до каси.
  "Важкий день?" Я питаю.
  Вiн киває. "Важкий день."
  "Як одного дня сказав великий Джордж Бернард Шоу: "Алкоголь - це анестезiя, за допомогою якої ми переносимо дiю життя". "
  "Я вип'ю за це", - каже вiн iз сумною усмiшкою.
  "Якось був фiльм", - кажу я. "Я думаю, це було з Реєм Мiлландом". Звичайно, я знаю, що це було з Реєм Мiлландом. "Вiн грав алкоголiка".
  Хлопець киває. "Втраченi вихiднi".
  "Це той самий. Є одна сцена, де вiн говорить про вплив алкоголю на нього. Це - класика. Ода пляшцi". Я стою прямiше, розправляю плечi. Я намагаюся щосили, Дон Бiрнам, цитую з фiльму: "Вiн викидає мiшки з пiском за борт, щоб повiтряна куля могла злетiти. Раптом я вищий за звичайний. Я компетентний. Я йду канатом над Нiагарським водоспадом. Я один iз великих". Я поставив склянку назад. "Або щось на зразок того."
  Хлопець дивиться на мене кiлька хвилин, намагаючись сфокусувати погляд. - Це бiса добре, чувак, - нарештi каже вiн. "У тебе чудова пам'ять".
  Вiн невиразно вимовляє слова.
  Я пiднiмаю свою склянку. "Найкращi днi."
  "Гiрше цього не могло бути".
  Звiсно, могло.
  Вiн допиває шот, допиває пиво. Я наслiдую його приклад. Вiн починає ритися у кишенi у пошуках ключiв.
  - Ще один на дорогу? Я питаю.
  "Нi, дякую", - говорить вiн. "Я в порядку."
  "Ви впевненi?"
  "Так", каже вiн. - Менi завтра рано вставати. Вiн зiсковзує зi стiльця i прямує до задньої частини бару. "Дякую, в будь-якому випадку."
  Я кидаю двадцятку на стiйку i озираюсь на всi боки. Четверо мерцiв п'яних за хиткими столами. Блискучий бармен. Ми не iснуємо. Ми тло. На менi кепка Flyers та тонованi окуляри. Двадцять зайвих фунтiв пiнопласту на моїй талiї.
  Я йду за ним до заднiх дверей. Ми входимо в сиру пiч пiзнього вечора i опиняємось на невеликiй парковцi за баром. Є три машини.
  "Гей, дякую за напiй", - каже вiн.
  "Бiльше нiж ласкаво просимо", - вiдповiв я. - Ти можеш водити машину?
  Вiн тримає єдиний ключ, прикрiплений до шкiряного брелока. Ключ вiд дверей. "Iду додому."
  "Розумна людина." Ми стоїмо за моєю машиною. Я вiдчиняю багажник. Вiн вкритий прозорим пластиком. Вiн заглядає усередину.
  "Ух ти, яка у тебе чиста машина", - каже вiн.
  "Я маю утримувати його в чистотi для роботи".
  Вiн киває. "Що ви робите?"
  "Я актор".
  Потрiбен деякий час, щоб усвiдомити абсурднiсть. Вiн знову сканує моє обличчя. Незабаром приходить зiзнання. - Ми вже зустрiчалися ранiше, чи не так? вiн питає.
  "Так."
  Вiн чекає, що скажу бiльше. Бiльшого я не пропоную. Момент затягується. Вiн знизує плечима. - Ну гаразд, приємно знову побачити тебе. Я пiду.
  Я поклав йому руку на передплiччя. В iншiй руцi - небезпечна бритва. Майкл Кейн у фiльмi "Вдягнений, щоб убити". Я вiдчиняю бритву. Загострене сталеве лезо мерехтить у сонячному свiтлi кольору мармеладу.
  Вiн дивиться на бритву, потiм знову менi у вiчi. Зрозумiло, вiн тепер згадує, де ми зустрiлися. Я знав, що врештi-решт вiн це зробить. Вiн пам'ятає мене за вiдеомагазином, що стоїть бiля стiйки з класичними фiльмами. На його обличчi розквiтає страх.
  "Менi... менi час iти", - каже вiн, раптово протверезiвши.
  Я мiцнiше стискаю його руку i говорю: "Боюсь, я не можу цього дозволити, Адаме".
  
  
  28
  ЛОРЕЛ ХIЛЛ Цвинтар у цей час був майже порожнiй. Розташований на сiмдесяти чотирьох акрах землi з видом на Келлi-Драйв i рiчку Шуйлкiлл, вiн був будинком для генералiв Громадянської вiйни, а також жертв "Титанiка". Колись чудовий дендрарiй швидко перетворився на шрам iз перевернутих надгробкiв, що заросли бур'янами полiв i руйнiвних мавзолеїв.
  Бiрн якийсь час стояв у прохолоднiй тiнi величезного клена, вiдпочиваючи. Лаванда, подумав вiн. Улюбленим кольором Грейсi Девлiн був лавандовий.
  Коли вiн вiдновив свої сили, вiн пiдiйшов до могили Грейс. Вiн здивувався, що так швидко знайшов сюжет. Це був невеликий i недорогий маркер, на який ви погоджуєтесь, коли тактика агресивного продажу зазнає невдачi i продавцю треба рухатися далi. Вiн глянув на камiнь.
  Мерiгрейс Девлiн.
  ВIЧНА ДЯКА читайте напис над рiзьбленням.
  Бiрн трохи озеленив камiнь, висмикнувши траву, що розрослася, i бур'яни, змахнувши бруд з обличчя.
  Невже минуло два роки з того часу, як вiн стояв тут з Меланi та Гарретом Девлiнами? Невже минуло два роки з того часу, як вони зiбралися пiд холодним зимовим дощем, силуети в чорних шатах на тлi темно-фiолетового горизонту? Тодi вiн жив зi своєю сiм'єю, i прийдешнiй сум розлучення навiть не був у його полi зору. Того дня вiн вiдвiз Девлiнiв додому i допомiг на прийомi в їхньому маленькому рядному будинку. Того дня вiн стояв у кiмнатi Грейсi. Вiн пам'ятав запах бузку, квiткових парфумiв i тiстечок з молi. Вiн згадав колекцiю керамiчних фiгурок iз "Бiлоснiжки та семи гномiв" на книжковiй полицi Грейсi. Меланi сказала йому, що єдиною фiгуркою, яка потрiбна її дочцi, була Бiлоснiжка для завершення набору. Вона сказала йому, що Грейсi мала намiр купити останню частину на день, коли її вб'ють. Тричi Бiрн повертався до театру, де було вбито Грейсi, у пошуках статуетки. Вiн не знайшов його.
  Чистий бiлий колiр.
  З тiєї ночi щоразу, коли Бiрн чув iм'я Бiлоснiжки, його серце болiло ще сильнiше.
  Вiн сiв на землю. Невблаганний жар зiгрiвав спину. За кiлька хвилин вiн простяг руку, торкнувся надгробка i...
  - образи врiзаються в його свiдомiсть iз жорстокою i неприборканою люттю... Грейсi на гнилих половицях сцени... Яснi блакитнi очi Грейсi затьмарилися жахом... очi загрози в темрявi над нею... очi Джулiана Матiсса... крики Грейсi затьмарюються з усiх звукiв, усiх думок
  Бiрна вiдкинуло з пораненням у живiт, його рука вiдiрвалася вiд прохолодного гранiту. Його серце було готове вибухнути. Криниця слiз у його очах наповнилася до країв.
  Так вiрогiдно. Боже мiй, як реально.
  Вiн оглянув кладовище, вражений душею, пульс вiддавався у вухах. Поруч iз ним нiкого не було, нiхто не дивився. Вiн знайшов у собi невелику мiру спокою, схопився за неї i мiцно тримав.
  Протягом кiлькох неземних миттєвостей йому було важко примирити лють свого бачення зi спокоєм цвинтаря. Вiн був мокрий вiд поту. Вiн глянув на надгробок. Виглядало це звичайно. Це було цiлком звичайно. Жорстока сила була всерединi нього.
  Не було жодних сумнiвiв. Бачення повернулися.
  
  БIРН провiв раннiй вечiр на фiзiотерапiї. Як би йому не хотiлося це визнавати, терапiя допомагала. Небагато. Здавалося, у нього стало трохи бiльше рухливостi в ногах i трохи бiльше гнучкостi в попереку. I все ж таки вiн нiколи б не зiзнався в цьому Злiй Вiдьмi iз Захiдної Фiладельфiї.
  Його друг керував тренажерним залом у Нортерн Лiбертiс. Замiсть того, щоб їхати назад у свою квартиру, Бiрн прийняв душ у спортзалi, а потiм легку вечерю у мiсцевiй закусочнiй.
  Близько восьмої години вiн заїхав на паркування поряд iз закусочною "Шовк Сiтi", щоб дочекатися Вiкторiї. Вiн заглушив двигун i почав чекати. Вiн був раннiм. Вiн думав про цю справу. Адам Каслов не був убивцею камiння. Проте, на його досвiд, збiгiв не було. Вiн подумав про молоду жiнку в багажнику машини. Вiн так i не змiг звикнути до рiвня дикостi, доступного людському серцю.
  Вiн замiнив зображення молодої жiнки у багажнику машини зображеннями занять коханням iз Вiкторiєю. Пройшло так багато часу з тих пiр, як вiн вiдчував приплив романтичного кохання у своїх грудях.
  Вiн згадав перший раз, єдиний раз у життi, коли вiдчув таке. Час, коли вiн зустрiв свою дружину. Вiн з дорогоцiнною яснiстю згадав той лiтнiй день, коли курив траву поруч iз 7-Eleven, а деякi хлопцi з Ту-Стрiт - Дес Мерто, Таг Парнелл, Тiммi Хоган - слухали Thin Lizzy на лайновому бумбоксi Тiммi. Не те щоб комусь так подобалася Тонка Лiззi, але вони були iрландцями, чорт забирай, i це щось означало. "Хлопчики повернулися в мiсто", "Втеча з в'язницi", "Пробиваюся назад". То були часи. Дiвчата з пишним волоссям i блискучi макiяж. Хлопцi з вузькими краватками, градiєнтними окулярами та рукавами з пiднятою спиною.
  Але нiколи не було дiвчини з двох вулиць з таким характером, як Донна Саллiван. Того дня на Доннi був бiлий сарафан у горошок, з тонкими бретелями на плечах, що розгойдувався при кожному кроцi. Вона була високою, благородною та впевненою в собi; її полунично-свiтле волосся було зiбране в хвiст i сяяло, як лiтнє сонце на пiску Джерсi. Вона гуляла зi своїм собакою, маленьким йорком, якого вона назвала Брандо.
  Коли Донна пiдiйшла до магазину, Таг уже стояв рачки, важко дихаючи, як собака, i просив, щоб його вигуляли на ланцюгу. То був Таг. Донна закотила очi, але посмiхнулася. Це була дiвоча посмiшка, грайлива усмiшка, яка говорила, що вона може жити з клоунами всього свiту. Таг перекотився на спину, щосили намагаючись заткнути рота.
  Коли Донна подивилася на Бiрна, вона подарувала йому iншу усмiшку, жiночу усмiшку, яка пропонувала все i нiчого не вiдкривала, яка глибоко проникла в груди крутого хлопця Кевiна Бiрна. Посмiшка, яка казала: якщо ти чоловiк у цiй компанiї хлопчикiв, ти будеш зi мною.
  "Дай менi загадку, Боже", - подумав тодi Бiрн, дивлячись на це прекрасне обличчя, на цi аквамариновi очi, якi, здавалося, пронизували його наскрiзь. Дай менi загадку цiй дiвчинцi, Боже, i я її вирiшу.
  Таг помiтив, що Донна помiтила здорованя. Як завжди. Вiн пiдвiвся i, якби це був хтось, окрiм Тага Парнелла, вiдчув би себе безглуздо. "Ця сторона яловичини - Кевiн Бiрн. Кевiн Бiрн, Донна Саллiван".
  "Тебе звуть Рiфф Рафф, вiрно?" вона спитала.
  Бiрн миттєво почервонiв, вперше знiяковiвши з-за ручки. Це прiзвисько завжди викликало у Бiрна певне почуття етнiчної гордостi "поганого хлопця", але того дня з вуст Донни Саллiван воно прозвучало, скажiмо так, безглуздо. - О так, - сказав вiн, почуваючи себе ще дурнiшим.
  - Хочеш трохи прогулятися зi мною? вона спитала.
  Це було байдуже, що запитати його, чи цiкаво йому дихати. "Звичайно", - сказав вiн.
  I ось вiн у неї з'явився.
  Вони спустилися до рiчки, їхнi руки стикалися, але нiколи не витягувалися, вiдчуваючи близькiсть один одного. Коли вони повернулися в район вiдразу пiсля настання сутiнкiв, Донна Саллiван поцiлувала його в щоку.
  - Знаєш, ти не такий крутий, - сказала Донна.
  "Я не?"
  "Нi. Я думаю, ти можеш бути навiть милим.
  Бiрн схопився за серце, зображуючи зупинку серця. "Солодкий?"
  Донна засмiялася. - Не хвилюйся, - сказала вона. Вона понизила голос до медового шепоту. "Твiй секрет у безпецi зi мною".
  Вiн дивився, як вона пiдходить до хати. Вона обернулася, силует якої з'явився у дверях, i послала йому ще один повiтряний поцiлунок.
  Того дня вiн закохався i думав, що це нiколи не скiнчиться.
  Рак вразив Тага 99-го. Тiммi керував бригадою сантехнiкiв у Камденi. Шестеро дiтей, останнє, що вiн чув. Дес був убитий п'яним водiєм у 2002 роцi. Сам.
  I тепер Кевiн Френсiс Бiрн знову вiдчув цей приплив романтичного кохання, лише вдруге у життi. Вiн так довго був збентежений. Вiкторiя мала силу все це змiнити.
  Вiн вирiшив припинити кампанiю з пошуку Жюлiана Матiсса. Дозвольте системi вести свою гру. Вiн був надто старий i втомився. Коли з'являлася Вiкторiя, вiн казав їй, що вип'ють кiлька коктейлiв i вистачить.
  Єдиним добрим результатом цього було те, що вiн знову знайшов її.
  Вiн подивився на свiй годинник. Дев'ять iз десять.
  Вiн вийшов з машини i ввiйшов у закусочну, думаючи, що пропустив Вiкторiю, думаючи, що, можливо, вона не бачила його машини i зайшла всередину. Її не було всерединi. Вiн дiстав свiй мобiльний телефон, набрав її номер, почув її голосову пошту. Вiн зателефонував до притулку для втiкачiв, де вона консультувала, i йому сказали, що вона пiшла деякий час тому.
  Коли Бiрн повернувся до машини, йому довелося двiчi подивитися, щоби переконатися, що це його машина. З якоїсь причини на машинi тепер з'явилася прикраса на капотi. Вiн оглянув стоянку, дезорiєнтований трохи. Вiн озирнувся. То була його машина.
  Пiдiйшовши ближче, вiн вiдчув, як волосся стало дибки на потилицi, а на руках з'явилися ямочки на шкiрi.
  Це не було прикрасою капюшона. Поки вiн був у закусочнiй, хтось поклав щось на капот його машини: маленьку керамiчну фiгурку, що сидiла на дубовiй бочцi. Фiгурка з дiснеївського фiльму.
  То була Бiлоснiжка.
  
  
  29
  "ЗВАЙТЕ П'ЯТЬ IСТОРИЧНИХ ролей, зiграних Герi Олдманом", - сказав Сет.
  Обличчя Єна просвiтлiло. Вiн читав перший iз невеликої стопки сценарiїв. Нiхто не читав i не засвоював сценарiй швидше, нiж Iен Уайтстоун.
  Але навiть такому швидкому та енциклопедичному розуму, як у Єна, на це знадобилося б бiльше, нiж кiлька секунд. Це не шанс. Сет ледве встиг вимовити питання, як Єн виплюнув вiдповiдь.
  "Сiд Вiшес, Понтiй Пiлат, Джо Ортон, Лi Харвi Освальд та Альберт Майло".
  Попався, подумав Сет. Ле Бек-Фен, ось ми. "Альберт Майло був вигаданим персонажем".
  "Так, але всi знають, що насправдi вiн мав бути Джулiаном Шнабелем у "Баскiа". "
  Сет на мить пильно подивився на Єна. Ян знав правила. Жодної вигадки реальних персонажiв. Вони сидiли в ресторанi "Маленький Пiт" на Сiмнадцятiй вулицi, навпроти готелю "Редiссон". Яким би багатим не був Ян Уайтстоун, вiн жив закусочною. - Добре, тодi, - сказав Ян. "Людвiг ван Бетховен."
  Чорт, подумав Сет. Вiн справдi думав, що цього разу вiн упiймав його.
  Сет допив кави, гадаючи, чи зможе вiн колись поставити цю людину в глухий кут. Вiн виглянув у вiкно, побачив, як на другому боцi вулицi клацнув перший спалах, побачив, як натовп наближається до входу в готель, як фанати, що обожнюють, зiбралися навколо Вiлла Перрiша. Потiм вiн знову глянув на Яна Уайтстоуна, його нiс знову застряг у сценарiї, а їжа на тарiлцi все ще була недоторканою.
  "Який парадокс", - подумав Сет. Хоча це був парадокс, наповнений якоюсь дивною логiкою.
  Звiсно, Вiлл Перрiш був прибутковою кiнозiркою. На його рахунку продаж квиткiв по всьому свiту за останнi два десятилiття становив понад мiльярд доларiв, i вiн був одним iз пiвдюжини або близько того американських акторiв старше тридцяти п'яти рокiв, якi могли "вiдкрити" фiльм. З iншого боку, Ян Уайтстоун мiг узяти слухавку i за лiченi хвилини зв'язатися з кожним iз п'яти керiвникiв великих студiй. Це були єдинi люди у свiтi, якi могли дати зелене свiтло фiльму iз дев'ятизначним бюджетом. I всi вони були на швидкому наборi Яна. Навiть Вiлл Перрiш не мiг цього сказати.
  У кiноiндустрiї принаймнi на творчому рiвнi реальна влада належала таким людям, як Iен Уайтстоун, а не Вiлл Перрiш. Якби в нього було таке бажання (а воно було досить часто), Ян Уайтстоун мiг би вирвати з натовпу цю чудову, але зовсiм бездарну дев'ятнадцятирiчну дiвчину i кинути її прямо в гущавину її найсмiливiших мрiй. Зрозумiло, з коротким привалом у лiжку. I все це не ворухнувши пальцем. I все це не викликаючи ажiотажу.
  Однак практично в будь-якому мiстi, крiм Голлiвуду, саме Йєн Уайтстоун, а не Вiлл Перрiш, мiг спокiйно i непомiтно сидiти в закусочнiй i спокiйно їсти. Нiхто не знав, що творча сила Dimensions любила додавати соус тартар у свої гамбургери. Нiхто не знав, що людина, яку колись називали другим настанням Луїса Бунюеля, любила класти столову ложку цукру до своєї дiєтичної кола.
  Але Сет Голдман знав.
  Вiн знав усе це та багато iншого. Ян Уайтстоун був людиною з апетитом. Якщо нiхто не знав про його кулiнарнi особливостi, то лише одна людина знав, що коли сонце опускалося за нижню лiнiю даху, коли люди одягали свої нiчнi маски, Ян Уайтстоун бачив у мiстi свiй перекручений i небезпечний буфет.
  Сет подивився через вулицю i помiтив у глибинi натовпу молоду статечну рудоволосу жiнку. Вона не встигла наблизитись до кiнозiрки, як його вiдвезли на його довгому лiмузинi. Вона виглядала пригнiченою. Сет озирнувся довкола. Нiхто не дивився.
  Вiн пiдвiвся з кабiнки, вийшов iз ресторану, видихнув i перейшов вулицю. Досягши iншого тротуару, вiн подумав, що вони з Яном Уайтстоуном збираються зробити. Вiн думав про те, що його зв'язок з режисером, номiнованим на Оскар, був набагато глибшим, нiж у звичайного виконавчого помiчника, про те, як тканина, що їх зв'язує, змiїлася в темнiшому мiсцi, мiсцi, яке нiколи не освiтлювало сонячне свiтло, мiсцi, де крики невиннi нiколи не були почутi.
  
  
  30
  Натовп на Поминках по Фiнiгану почав згущуватися. Шумний багаторiвневий iрландський паб на Спрiнг-Гарден-стрiт був шановним мiсцем притулку полiцейських, якi приваблювали клiєнтiв з усiх полiцейських округiв Фiладельфiї. Iнодi тут зупинялися всi, вiд вищого начальства до патрульного новачка. Їжа була пристойна, пиво було холодним, а атмосфера була чистою фiладельфiйською.
  Але у "Фiннiганi" тобi доводилося вважати випите. Тут можна буквально натрапити на комiсара.
  Над стiйкою висiв банер iз написом: З найкращими побажаннями, сержант О'Брайен! Джесiка зупинилася нагорi, щоб припинити свої люб'язностi. Вона повернулася на перший поверх. Там було шумнiше, але зараз їй хотiлося тихої анонiмностi галасливого полiцейського бару. Вона тiльки завернула за рiг у головну кiмнату, коли задзвонив її мобiльний телефон. Це був Террi Кехiлл. Хоча це було важко почути, вона все ж таки зрозумiла, що вiн перевiряв їхнiй напiй вiд дощу. Вiн сказав, що вистежив Адама Каслова до бару в Пiвнiчнiй Фiладельфiї, а потiм зателефонував йому ASAC. У Нижньому Мерiонi сталося пограбування банку, i вiн був потрiбен їм дома. Йому довелося вiдключити спостереження.
  "Стояла бiля федералу", - подумала Джессiка.
  Їй були потрiбнi новi парфуми.
  Джессiка попрямувала до бару. Все було синє вiд стiни до стiни. Офiцер Марк Андервуд сидiв бiля стiйки бару з двома молодими хлопцями рокiв двадцяти з невеликим, обидва з короткою стрижкою та поставою поганих хлопцiв, що прямо кричала про полiцейського-новачка. Пробi навiть сидiли мiцно. Ви могли вiдчути запах тестостерону.
  Андервуд помахав їй рукою. "Гей, ти зробив це". Вiн вказав на двох хлопцiв поряд iз ним. "Двоє моїх пiдопiчних. Офiцери Дейв Нiхайзер та Джейкоб Мартiнес".
  Джессiка дала цьому зрозумiти. Полiцейський, якого вона допомагала навчати, навчав нових офiцерiв. Куди пiшов час? Вона знизала руки двом молодим людям. Коли вони дiзналися, що вона знаходиться у вiддiлi розслiдування вбивств, вони подивилися на неї з великою повагою.
  - Скажи їм, хто твiй партнер, - сказав Андервуд Джесiцi.
  "Кевiн Бiрн", - вiдповiла вона.
  Тепер молодики дивилися на неї з благоговiнням. Вуличний представник Бiрна був такий великий.
  "Кiлька рокiв тому я забезпечив мiсце злочину для нього та його партнера в Пiвденнiй Фiладельфiї", - сказав Андервуд з гордiстю.
  Обидва новачки озирнулися i кивнули, нiби Андервуд сказав, що одного разу впiймав Стiва Карлтона.
  Бармен принiс напiй Андервуд. Вони з Джесiкою цокнулися, потягували i розсiлися по своїх мiсцях. Для них двох це була iнша ситуацiя, далека вiд тих днiв, коли вона була його наставницею на вулицях Пiвденної Фiладельфiї. ТБ з великим екраном перед баром показував гру Фiллiс. Хтось отримав удар. Бар ревiв. Фiнiган був нiчим, якби не був гучним.
  "Знаєте, я вирiс недалеко звiдси", - сказав вiн. "У моїх бабусi та дiдуся була кондитерська"
  "Кондитерська?"
  Андервуд посмiхнувся. "Ага. Вам знайома фраза "як дитина в кондитерськiй"? Я був тiєю дитиною".
  "Напевно, це було весело".
  Андервуд вiдпив напiй i похитав головою. "Так було доти, доки я не отримав передозування вiд циркового арахiсу. Пам'ятаєте цирковий арахiс?
  "О так", - сказала Джесiка, добре згадуючи губчастi, нудотно солодкi цукерки у формi арахiсу.
  "Одного разу мене вiдправили до моєї кiмнати, так?"
  - Ти був поганий хлопчик?
  "Хочеш вiр, хочеш нi. Тому, щоб помститися бабусi, я вкрав величезний мiшок циркового арахiсу зi смаком банана - пiд величезним я маю на увазi величезний оптом. Можливо, двадцять фунтiв. Ранiше ми складали їх у склянi контейнери i продавали окремо".
  - Не кажи менi, що ти все це з'їв.
  Андервуд кивнув головою. "Майже. У результатi менi промили шлунок. З того часу я не можу дивитися на цирковий арахiс. Або банан, якщо вже на те пiшло".
  Джесiка глянула через стiйку. Пара симпатичних студенток у топах iз бретельками дивилася на Марка, перешiптувалася та хихотiла. Вiн був гарним хлопцем. - То чому ти не одружений, Марку? Джессiка невиразно пам'ятала, як колись тут бовталася лунолика дiвчина.
  "Якось ми були близькi", - сказав вiн.
  "Що сталося?"
  Вiн знизав плечима, вiдпив напiй i сповiльнився. Можливо, їй не слiд було питати. "Життя трапилося", - сказав вiн нарештi. "Робота вiдбулася".
  Джессiка знала, що вiн має на увазi. Перш нiж стати полiцейським, вона мала кiлька напiвсерйозних стосункiв. Усi вони вiдiйшли на другий план, коли вона вступила до академiї. Пiзнiше вона виявила, що єдиними людьми, якi розумiли, що робить щодня, були iншi полiцейськi.
  Офiцер Нiхайзер постукав щогодини, допив напiй i встав.
  "Нам треба бiгти", - сказав Марк. "Ми виходимо останнiми, i нам потрiбно запастися їжею".
  "I все ставало краще", - сказала Джесiка.
  Андервуд пiдвiвся, дiстав гаманець, витяг кiлька купюр i простяг їх барменше. Вiн поклав гаманець на стiйку. Воно вiдчинилося. Джессiка подивилася на його посвiдчення.
  ВАНДЕМАРК Е. АНДЕРВУД.
  Вiн упiймав її погляд i схопив свiй гаманець. Але було надто пiзно.
  - Вандемарк? - Запитала Джесiка.
  Андервуд швидко озирнувся. Вiн миттю сховав гаманець у кишеню. "Назвiть свою цiну", - сказав вiн.
  Джесiка засмiялася. Вона дивилася, як iде Марк Андервуд. Вiн притримав дверi перед виходом лiтньої пари.
  Граючи кубиками льоду у склянцi, вона спостерiгала за припливами та вiдливами в пабi. Вона дивилася, як полiцейськi входять та виходять. Вона помахала Анджело Турко iз Третього. Анджело мав чудовий тенор, вiн спiвав на всiх полiцейських заходах, на багатьох офiцерських весiллях. Пiсля невеликого тренування вiн мiг би стати вiдповiддю Фiладельфiї Андреа Бочеллi. Якось вiн навiть вiдкрив гру "Фiллiс".
  Вона зустрiлася з Кес Джеймс, секретаркою та унiверсальною сестрою-сповiдницею з Централу. Джессiка могла тiльки уявити, скiльки таємниць зберiгає Кес Джеймс i якi рiздвянi подарунки їй доведеться отримати. Джессiка нiколи не бачила, щоб Кес платила за випивку.
  Полiцiя.
  Її батько мав рацiю. Усi її друзi були у полiцiї. То що їй було з цим робити? Приєднуйтесь до Y? Пiти на майстер-клас з макрами? Навчитися кататись на лижах?
  Вона допила свiй напiй i вже збиралася зiбрати свої речi, щоб пiти, коли вiдчула, що хтось сiдає поряд з нею, на сусiдньому табуретцi праворуч вiд неї. Побачивши, що по обидва боки вiд неї стояли три вiдкритi стiльцi, це могло означати лише одне. Вона вiдчула, що напружилася. Але чому? Вона знала, чому. Вона так довго не брала участi в побаченнях, що сама думка про видачу авансу, пiдживлювана кiлькома вiскi, страшенно лякала її, як через те, чого вона не могла зробити, так i через те, що вона могла б. Вона одружилася з багатьох причин, i це була одна з них. Барне життя i всi супутнi йому iгри нiколи його особливо не приваблювали. I тепер, коли їй виповнилося тридцять - i можливiсть розлучення маячила на горизонтi - це лякало її бiльше, нiж будь-коли.
  Фiгура поруч iз нею наближалася дедалi ближче. Вона вiдчувала тепле дихання на своєму обличчi. Близькiсть вимагала її уваги.
  "Можна купити тобi випити?" - спитала тiнь.
  Вона озирнулася. Карамельнi очi, темне хвилясте волосся, дводенна загривка. У нього були широкi плечi, невелика ямочка на пiдборiддi, довгi вiї. На ньому була чорна футболка, що облягала, i вицвiлi "Лiвайси". Що гiрше, на ньому був Acqua di Gio вiд Armani.
  Дермо.
  Просто її типаж.
  "Я збиралася пiти", - сказала вона. "Дякую, в будь-якому випадку."
  "Один напiй. Я обiцяю."
  Вона майже засмiялася. "Я так не думаю".
  "Чому нi?"
  "Тому що з такими хлопцями, як ти, нiколи не буває однiєї випивки".
  Вiн симулював розбите серце. Це зробило його ще милiшим. "Хлопцi на зразок мене?"
  Тепер вона засмiялася. "О, а тепер ти збираєшся сказати менi, що я нiколи не зустрiчав нiкого, схожого на тебе, вiрно?"
  Вiн не вiдповiв їй одразу. Натомiсть вiн перевiв погляд з її очей на її губи i знову в її очi.
  Припини це.
  "О, я готовий посперечатися, що ти зустрiчав багато таких хлопцiв, як я", - сказав вiн з лукавою усмiшкою. Така посмiшка говорила, що вiн повнiстю контролює ситуацiю.
  "Чому ти це сказав?"
  Вiн вiдпив напiй, зробив паузу, обiграв момент. - Ну, по-перше, ти дуже гарна жiнка.
  "От i все", - подумала Джесiка. Бармене, принеси менi лопату з довгою ручкою. "I два?"
  "Ну, два мають бути очевидними".
  "Не для мене."
  "По-друге, ти явно не в моїй лiзi".
  Ах, подумала Джессiка. Крок смиренностi. Самознижуючий, красивий, ввiчливий. Очi спальнi. Вона була абсолютно впевнена, що внаслiдок цього комбо в мiшок потрапило багато жiнок. "I все ж ти все одно пiдiйшов i сiв поруч зi мною".
  "Життя коротке", - сказав вiн, знизавши плечима. Вiн схрестив руки, згинаючи мускулистi передплiччя. Не те щоб Джесiка дивилася чи щось таке. "Коли цей хлопець пiшов, я подумав: зараз чи нiколи. Я подумав, що якщо хоча б не спробую, то нiколи не зможу жити сам iз собою".
  - Звiдки знаєш, що вiн не мiй хлопець?
  Вiн похитав головою. "Не твiй тип".
  Зухвалий виродок. - I я готовий посперечатися, що ти точно знаєш, який у мене тип, правда?
  "Абсолютно", - сказав вiн. "Випий зi мною. Я тобi поясню.
  Джесiка провела по його плечах, його широких грудях. Золоте розп'яття на ланцюжку в нього на шиї блимало у свiтлi бару.
  Iди додому, Джесс.
  "Можливо, в iнший раз."
  "Немає такого часу, як зараз", - сказав вiн. Щирiсть у його голосi впала. "Життя таке непередбачуване. Може статися все, що завгодно.
  "Наприклад", - сказала вона, запитуючи, чому вона продовжує це, глибоко заперечуючи той факт, що вона вже знала, чому.
  "Ну, наприклад, ти можеш пiти звiдси, i незнайомець iз набагато мерзеннiшими намiрами може заподiяти тобi жахливi тiлеснi ушкодження".
  "Я розумiю."
  "Або ви можете опинитися в центрi збройного пограбування та опинитися заручником".
  Джессiцi хотiлося дiстати свiй "Глок", покласти його на стiйку i сказати йому, що вона, ймовiрно, впорається з таким сценарiєм. Натомiсть вона просто сказала: "Угу".
  "Чи автобус може вискочити на узбiччя, чи рояль може впасти з неба, чи ви можете..."
  - ...поховатись пiд лавиною нiсенiтницi?
  Вiн усмiхнувся. "Точно."
  Вiн милий. Вона мала дати йому це. "Послухайте, я дуже задоволена, але я замiжня жiнка".
  Вiн допив свiй напiй i розвiв руками, здаючись. "Вiн дуже щаслива людина".
  Джессiка посмiхнулася i кинула на стiйку двадцятку. "Я йому передам."
  Вона зiсковзнула зi стiльця i пiдiйшла до дверей, використовуючи всю рiшучiсть, яка була в її арсеналi, щоб не обертатися i не дивитись. Її таємне навчання iнодi приносило свої плоди. Але це не означало, що вона не намагалася щосили.
  Вона штовхнула важкi вхiднi дверi. Мiсто являло собою доменну пiч. Вона вийшла з "Фiннiгана" за рiг Третьою вулицею з ключами в руцi. За останнi кiлька годин температура не впала бiльше нiж на градус або двi. Блузка прилипла до спини, як волога ганчiрка.
  До того часу, коли вона дiсталася своєї машини, вона почула кроки позаду себе i знала, хто це. Вона обернулася. Вона мала рацiю. Його розв'язнiсть була такою ж зухвалою, як i його рутина.
  Справдi, мерзенний незнайомець.
  Вона стояла спиною до машини, чекаючи наступної розумної реплiки, наступного мачо-виступу, покликаного зруйнувати її стiни.
  Натомiсть вiн не сказав нi слова. Перш нiж вона встигла це усвiдомити, вiн притис її до машини, засунувши їй язик у рот. Його тiло було тверде; його сильнi руки. Вона впустила сумочку, ключi, захист. Вона вiдповiла на поцiлунок, коли вiн пiдняв її у повiтря. Вона обвила ногами його стрункi стегна. Вiн зробив її слабкою. Вiн узяв її заповiт.
  Вона дозволила йому.
  Це була одна з причин, через яку вона взагалi вийшла за нього замiж.
  OceanofPDF.com
  31
  СУПЕР ВПУСТИВ його незадовго до пiвночi. У квартирi було душно, гнiтюче i тихо. Стiни все ще зберiгали вiдлуння їхньої пристрастi.
  Бiрн їздив центром мiста у пошуках Вiкторiї, вiдвiдуючи всi мiсця, де, на його думку, вона могла б бути, i всi мiсця, де вона могла б не бути, але виявився порожнiм. З iншого боку, вiн не зовсiм очiкував знайти її сидить у якомусь барi, зовсiм не знає часу, а перед нею цвинтар порожнього посуду. На вiдмiну вiд Вiкторiї, було не подзвонити йому, якщо вона не змогла домовитися про зустрiч.
  Квартира була такою ж, як вiн залишив її вранцi: посуд для снiданку все ще стояв у раковинi, постiльна бiлизна все ще зберiгала форму їхнiх тiл.
  Хоча Бiрн почував себе бродягою, вiн увiйшов до спальнi i вiдкрив верхню скриньку комода Вiкторiї. Брошура всього її життя дивилася назад: маленька коробочка iз сережками, прозорий пластиковий конверт iз корiнцями квиткiв на гастролi на Бродвеї, добiрка аптечних окулярiв для читання в рiзних оправах. Також був асортимент вiтальних листiвок. Вiн вийняв одну з конвертiв. Це була сентиментальна вiтальна листiвка з глянсовою сценою осiннього збирання врожаю в сутiнках на обкладинцi. День народження Вiкторiї був восени? - замислився Бiрн. Вiн так багато про неї не знав. Вiн вiдкрив картку i виявив довге повiдомлення, написане лiворуч, довге повiдомлення, написане шведською мовою. Декiлька блискiток впало на пiдлогу.
  Вiн вклав картку назад у конверт i поглянув на поштовий штемпель. БРУКЛIН, Нью-Йорк . Чи мала Вiкторiя сiм'я в Нью-Йорку? Вiн почував себе чужим. Вiн дiлив з нею лiжко i почував себе глядачем її життя.
  Вiн вiдкрив її ящик для спiдньої бiлизни. Запах лавандового сашi пiднявся вгору, наповнюючи його водночас страхом та бажанням. Ящик був завалений чимось дуже дорогим на вигляд кофтинками, комбiнезонами та панчiшно-шкарпетковими виробами. Вiн знав, що Вiкторiя дуже ретельно ставилася до свого зовнiшнього вигляду, незважаючи на позу крутої дiвчини. Однак пiд одягом вона, здавалося, не шкодувала грошей, щоб почуватися красивою.
  Вiн закрив ящик, почуваючи себе трохи соромно. Вiн справдi не знав, що шукає. Можливо, вiн хотiв побачити ще один фрагмент її життя, частину загадки, яка б могла вiдразу пояснити, чому вона не прийшла зустрiтися з ним. Можливо, вiн чекав на спалах передбачення, бачення, яке могло б вказати йому правильний напрямок. Але його не було. У складках цих тканин не було жодної жорстокої пам'ятi.
  Крiм того, навiть якби вiн змiг замiнувати це мiсце, це не пояснило б появи фiгурки Бiлоснiжки. Вiн знав, звiдки взялося. В глибинi душi вiн знав, що сталося.
  Ще один ящик, наповнений шкарпетками, толстовками та футболками. Жодних пiдказок там немає. Вiн зачинив усi ящики i квапливо глянув на тумбочки.
  Нiчого.
  Вiн залишив записку на обiдньому столi Вiкторiї, а потiм поїхав додому, розмiрковуючи про те, як зателефонувати та повiдомити про зникнення людини. Але що вiн скаже? Жiнка тридцяти рокiв не прийшла на побачення? Нiхто не бачив її вже чотири чи п'ять годин?
  Коли вiн прибув до Пiвденної Фiладельфiї, вiн знайшов мiсце для паркування приблизно за квартал вiд своєї квартири. Прогулянка здавалася нескiнченною. Вiн зупинився i знову спробував зателефонувати на номер Вiкторiї. Вiн одержав її голосову пошту. Вiн залишив повiдомлення. Вiн важко пiднiмався сходами, вiдчуваючи кожен момент свого вiку, кожну межу свого страху. Вiн поспав кiлька годин, а потiм знову почав шукати Вiкторiю.
  Вiн упав у лiжко одразу пiсля двох. За кiлька хвилин вiн заснув, i почалися кошмари.
  
  
  32
  ЖIНКА була прив'язана до лiжка обличчям униз. Вона була оголена, її шкiра була вкрита неглибокими червоними рубцями вiд порки. Свiтло камери пiдкреслювало гладкi лiнiї її спини, слизькi вiд поту вигини стегон.
  Чоловiк увiйшов iз ванної. Вiн був iмпозантним у фiзичному сенсi, а скорiш носив у собi кiнематографiчного лиходiя. Вiн носив шкiряну маску. Очi його були темними та загрозливими за щiлинами; його руки тримали електричний штир.
  Поки камера оберталася, вiн повiльно ступив уперед, повнiстю випроставшись. У ногах лiжка вiн вагався мiж ударами молотка серця.
  Потiм знову взяв її.
  
  
  33
  БУДИНОК ПАСАЖУ був безпечним притулком та притулком на Ломбард-стрiт. Вiн надавав поради та захист пiдлiткам, що втекли з дому; з моменту його заснування майже десять рокiв тому через його дверi пройшло понад двi тисячi дiвчат.
  Будинок магазину був побiлений i чистий, нещодавно пофарбований. Внутрiшня частина вiкон була увита плющем, квiтучими клематисами та iншими кучерявими рослинами, вплетеними в бiлу дерев'яну решiтку. Бiрн вважав, що зелень має подвiйну мету. Щоб замаскувати вулицю, де таїться всi спокуси та небезпеки, i показати дiвчатам, якi збиралися просто пройти повз те, що всерединi є життя.
  Пiдiйшовши до вхiдних дверей, Бiрн зрозумiв, що, можливо, було б помилкою називати себе полiцейським - це був зовсiм не офiцiйний вiзит, - але якби вiн увiйшов як цивiльний i запитував, вiн мiг би бути чиїмось батьком, бойфрендом, кимось ще. брудний дядько. У такому мiсцi як Пасаж Хаус вiн може стати проблемою.
  На вулицi жiнка мила вiкна. Її звали Шактi Рейнольдс. Вiкторiя багато разiв згадувала про неї, завжди у захоплених виразах. Шактi Рейнольдс була однiєю iз засновникiв центру. Вона присвятила своє життя цiй справi пiсля того, як кiлька рокiв тому втратила дочку внаслiдок вуличного насильства. Бiрн подзвонив їй, сподiваючись, що цей крок не переслiдуватиме його.
  - Що я можу зробити для вас, детектив?
  "Я шукаю Вiкторiю Лiндстрем".
  - Боюся, її тут нема.
  - Вона мала бути сьогоднi?
  Шактi кивнула. Це була висока, широкоплеча жiнка рокiв сорока п'яти, з коротко пiдстриженим сивим волоссям. Її iрисна шкiра була гладкою та блiдою. Бiрн помiтив дiлянки шкiри голови, що проступали крiзь волосся жiнки, i подумав, чи не проходила вона нещодавно хiмiотерапiю. Йому ще раз нагадали, що мiсто складається з людей, якi щодня борються зi своїми драконами, i це не завжди було з ним.
  "Так, вона зазвичай вже тут", - сказала Шактi.
  - Вона не дзвонила?
  "Нi."
  - Це вас взагалi турбує?
  При цьому Бiрн побачив, як лiнiя пiдборiддя жiнки трохи напружилася, начебто вона думала, що вiн кидає виклик її особистим зобов'язанням перед спiвробiтниками. За мить вона розслабилася. Нi, детектив. Вiкторiя дуже вiддана центру, але вона ще й жiнка. I при цьому самотня жiнка. Ми тут досить вiльнi.
  Бiрн продовжив, вiдчуваючи полегшення, що не образив i не вiдштовхнув її. - Хтось питав про неї останнiм часом?
  "Ну вона досить популярна серед дiвчат. Вони бачать у нiй радше старшу сестру, нiж дорослого".
  "Я маю на увазi когось за межами групи".
  Вона кинула швабру у вiдро i замислилась на кiлька хвилин. "Ну, коли вже ти згадав про це, днями зайшов хлопець i спитав про неї".
  - Чого вiн хотiв?
  "Вiн хотiв її побачити, але вона була на пробiжцi iз сендвiчами".
  - Що ти сказав йому?
  "Я нiчого йому не казав. Просто її не було вдома. Вiн поставив ще кiлька запитань. Запитання цiкавого типу. Я покликав Мiтча, хлопець глянув на нього та й пiшов".
  Шактi вказала на чоловiка, який сидiв усерединi за столом i розкладав пасьянс. Людина була поняттям вiдносним. Маунтiн був точнiшим. Мiтч пройшов близько 350-ти.
  Як виглядав цей хлопець?
  "Бiлий, середнього зросту. Змiїний вигляд, подумав я. Вiн менi не сподобався iз самого початку".
  "Якщо чиїсь антени були налаштованi на змiїних людей, то це Шактi Рейнольдс", - подумав Бiрн. "Якщо Вiкторiя загляне або цей хлопець повернеться, будь ласка, подзвони менi". Вiн простяг їй картку. "Номер мого мобiльного телефону вказано ззаду. Це найкращий спосiб зв'язатися зi мною протягом кiлькох днiв.
  "Звичайно", - сказала вона. Вона засунула картку в кишеню поношеної фланелевої сорочки. "Можна питання?"
  "Будь ласка."
  "Чи я повинен турбуватися про Торi?"
  "Цiлком вiрно", - подумав Бiрн. Приблизно так само, наскiльки людина може або повинна турбуватися за iншого. Вiн глянув у проникливi очi жiнки, хотiв сказати їй "нi", але вона, мабуть, була так само налаштована на вуличну нiсенiтницю, як i вiн. Напевно, навiть бiльше. Замiсть того, щоб вигадати для неї iсторiю, вiн просто сказав: "Я не знаю".
  Вона простягла картку. - Я подзвоню, якщо щось почую.
  "Буду вдячний."
  "I якщо я можу щось зробити в цьому вiдношеннi, будь ласка, дайте менi знати".
  "Я зроблю це", - сказав Бiрн. "Ще раз дякую."
  Бiрн повернувся i пiшов до своєї машини. Через дорогу вiд притулку пара дiвчаток-пiдлiткiв спостерiгала, чекала, ходила та курила, можливо, збираючись iз духом, щоб перейти вулицю. Бiрн сiв у машину, думаючи, що, як i в багатьох поїздках у життi, останнi кiлька футiв були найважчими.
  
  
  34
  СЕТ ГОЛДМАН ПРОСИВСЯ в потi. Вiн глянув на свої руки. Чистий. Вiн схопився на ноги, оголений i дезорiєнтований, серце його билося в грудях. Вiн озирнувся. Вiн вiдчув те стомлююче почуття, коли ти поняття не маєш, де знаходишся - нi в якому мiстi, нi в якiй країнi, нi на якiй планетi.
  Одне можна сказати напевно.
  Це не Парк Хаятт. Шпалери вiдшаровувалися довгими ламкими струпами. На стелi були темно-коричневi плями води.
  Вiн знайшов свiй годинник. Було вже пiсля десятої.
  Їбати.
  Аркуш дзвiнка. Вiн знайшов його i виявив, що на знiмальний майданчик у нього залишилося менше години. Вiн також виявив, що має товсту папку, що мiстить режисерську копiю сценарiю. З усiх завдань, якi покладалися на помiчника режисера (а вони варiювалися вiд секретаря до психолога, постачальника провiзiї, шофера та торговця наркотиками), найважливiшою була робота над сценарiєм зйомок. Дублiкатiв цiєї версiї сценарiю не було, i поза його головними героями це був найтендiтнiший i делiкатний предмет у всьому витонченому свiтi постановки.
  Якби сценарiй був тут, а Єна не було, то Сет Голдман був би у пiздi.
  Вiн узяв мобiльний телефон.
  Вона мала зеленi очi.
  Вона плакала.
  Вона хотiла зупинитись.
  - i зателефонував до продюсерського офiсу, вибачився. Ян був лютий. Ерiн Холлiвелл захворiла. Крiм того, фахiвець зi зв'язкiв iз громадськiстю зi станцiї Тридцята вулиця так i не повiдомив їх про остаточнi приготування до зйомок. Зйомки "Палацу" мали вiдбутися на величезному вокзалi на Тридцятiй та Маркет-стрiт менш нiж за сiмдесят двi години. Цей епiзод планувався три мiсяцi, i це, безумовно, найдорожчий кадр у всьому фiльмi. Триста масовки, ретельно продуманий трек, безлiч внутрiшньокамерних спецефектiв. Ерiн була на переговорах, i тепер Сет повинен був остаточно узгодити деталi, крiм iншого, що йому потрiбно було зробити.
  Вiн озирнувся. Кiмната була розгромлена.
  Коли вони пiшли?
  Збираючи свiй одяг, вiн навiв лад у кiмнатi, склавши все, що треба було викинути, у пластиковий пакет iз кошика для смiття у маленькiй ваннiй кiмнатi в мотелi, знаючи, що щось пропустить. Вiн, як завжди, забере смiття iз собою.
  Перш нiж вийти з кiмнати, вiн оглянув простирадла. Гарний. Принаймнi щось йшло правильно.
  Жодної кровi.
  
  
  35
  ДЖЕСИКА БРИФIНГОВАЛА АДА Пола ДiКарло про те, що вони дiзналися напередоднi вдень. Ерiк Чавес, Террi Кехiлл та Айк Бьюкенен сидiли там. Чавес провiв рано, сидячи бiля квартири Адама Каслова. Адам не пiшов на роботу, i кiлька телефонних дзвiнкiв залишилися без вiдповiдi. Чавес провiв останнi двi години, розкопуючи передiсторiю родини Чендлер.
  "Досить дорогi меблi для жiнки, яка працює за мiнiмум i чайовi", - сказала Джесiка. "Особливо той, хто п'є".
  "Вона п'є?" - спитав Бьюкенен.
  "Вона п'є", - вiдповiла Джесiка. "Шафа Стефанi теж була повна дизайнерського одягу". Вони мали роздруки рахункiв Visa, якi вона сфотографувала. Вони пройшли повз них. Нiчого незвичайного.
  "Звiдки грошi? Спадкування? Пiдтримка дiтей? Алiменти?" - Запитав Бьюкенен.
  "Її чоловiк прийняв порошок майже десять рокiв тому. Нiколи не дав їм жодної копiйки, яку змiг знайти", - сказав Чавес.
  "Багатий родич?"
  "Можливо", - сказав Чавес. - Але вони живуть на цю адресу вже двадцять рокiв. I викопайте це. Три роки тому Фейт одноразово виплатила iпотеку.
  "Наскiльки велика грудка?" - спитав Кехiлл.
  "П'ятдесят двi тисячi".
  "Готiвка?"
  "Готiвка."
  Вони всi дозволили цьому засвоїтись.
  "Давайте вiзьмемо цей ескiз у продавця новин i начальника Стефанi", - сказав Бьюкенен. - I давайте вiзьмемо запис її мобiльного телефону.
  
  О десятiй тридцять Джессiка надiслала факсом запит на ордер на обшук до офiсу окружного прокурора. Упродовж години вони отримали його. Ерiк Чавес потiм керував фiнансовими показниками Стефанi Чендлер. На її банкiвському рахунку було трохи бiльше трьох тисяч доларiв. За словами Андреа Серрон, Стефанi заробляла тридцять одну тисячу доларiв на рiк. Це був не бюджет Prada.
  Як би байдуже це не звучало для когось поза департаментом, гарною новиною було те, що тепер у них були докази. Тiло. Науковi данi, з якими вони могли б працювати. Тепер вони могли почати збирати докупи те, що трапилося з цiєю жiнкою, i, можливо, чому це сталося.
  
  До 11 тридцяти вони мали записи телефонних розмов. За останнiй мiсяць Стефанi зробила лише дев'ять дзвiнкiв на свiй мобiльний телефон. Нiчого не вирiзнялося. Але запис зi стацiонарного телефону в будинку Чендлерiв був трохи цiкавiшим.
  "Вчора, пiсля того, як ви з Кевiном пiшли, з домашнього телефону Чендлера надiйшло двадцять дзвiнкiв на один номер", - сказав Чавес.
  - Двадцять до того самого числа? - Запитала Джесiка.
  "Ага."
  - Ми знаємо, чий номер?
  Чавес похитав головою. "Нi. Вiн зареєстрований на одноразовий стiльниковий телефон. Найдовший дзвiнок тривав п'ятнадцять секунд. Iншi тривали лише кiлька секунд".
  "Мiсцевий номер?" - Запитала Джесiка.
  "Ага. Розмiн два-один-п'ять. Це був один iз десяти стiльникових телефонiв, куплених минулого мiсяця в магазинi бездротового зв'язку на Пассюнк. Все за передоплатою".
  Десять телефонiв були купленi разом? - спитав Кехiлл.
  "Ага."
  "Навiщо комусь купувати десять телефонiв?"
  "За словами менеджера магазину, невеликi компанiї купуватимуть такий блок телефонiв, якщо вони мають проект, у якому кiлька спiвробiтникiв будуть знаходитися в полi одночасно. Вона сказала, що це обмежує час, проведений за телефоном. Крiм того, якщо фiрма з iншого мiста вiдправляє кiлька спiвробiтникiв до iншого мiста, вони куплять десять послiдовних номерiв, щоб пiдтримувати порядок".
  Чи знаємо ми, хто купив телефони?
  Чавес звiрився зi своїми записами. "Телефони були придбанi компанiєю Alhambra LLC".
  Фiладельфiйська компанiя? - Запитала Джесiка.
  "Поки не знаю", - сказав Чавес. "Адреса, яку вони дали, - це поштова скринька на Пiвднi. Ми з Нiком їдемо в магазин бездротового зв'язку i подивимося, чи зможемо ми позбутися чогось ще. Якщо нi, ми зупинимо доставку пошти на кiлька годин i подивимося, чи хтось забере пошту.
  Який номер? - Запитала Джесiка. Чавес дав їй це.
  Джесiка увiмкнула гучний зв'язок на настiльному телефонi та набрала номер. Вiн продзвенiв чотири рази, а потiм перейшов на стандартний користувач, недоступний для запису. Вона набрала номер. Той самий результат. Вона почепила трубку.
  "Я запустив пошук у Google по Альгамбрi", - додав Чавес. "У мене багато хiтiв, нiчого мiсцевого".
  "Залишайтеся з номером телефону", - сказав Бьюкенен.
  "Ми займаємося цим", - сказав Чавес.
  Чавес вийшов iз кiмнати, коли до кiмнати просунувся офiцер у формi. - Сержант Бьюкенен?
  Бьюкенен коротко поговорив з офiцером у формi, а потiм пiшов за ним iз вiддiлу з розслiдування вбивств.
  Джессiка опрацювала нову iнформацiю. "Фейт Чендлер здiйснила двадцять дзвiнкiв на одноразовий стiльниковий. Як ви вважаєте, про що все це йшло?" вона спитала.
  "Поняття не маю", - сказав Кехiлл. "Ви дзвоните другу, дзвонiть у компанiю, залишаєте повiдомлення, вiрно?"
  "Вiрно."
  "Я зв'яжуся з босом Стефанi", - сказав Кехiлл. "Погляньте, чи не зателефонує вам це ТОВ "Альгамбра".
  Вони зiбралися в чергуваннi та провели на картi мiста пряму лiнiю вiд мотелю "Рiверкрест" до офiсу "Брейсленд Весткотт МакКолл". Вони почнуть опитування людей, магазинiв та пiдприємств на цiй лiнiї.
  Хтось мав бачити Стефанi у день її зникнення.
  Коли вони почали дiлити виборчу кампанiю, повернувся Айк Бьюкенен. Вiн пiдiйшов до них iз похмурим обличчям та знайомим предметом у руцi. Коли бос мав такий вираз обличчя, це зазвичай означало двi речi. Бiльше роботи i ще багато роботи.
  "Як справи?" - Запитала Джесiка.
  Бьюкенен пiдняв предмет, ранiше невинний, а тепер зловiсний предмет iз чорного пластику, i сказав: "У нас є ще одна плiвка".
  OceanofPDF.com
  36
  На той час, коли Сет дiстався готелю, вiн уже зробив усi дзвiнки. Якимось чином вiн створив тендiтну симетрiю свого часу. Якби не сталося катастрофи, вiн би її вижив. Якщо Сет Голдман i був кимось, вiн вижив.
  Потiм катастрофа наздогнала дешеву сукню зi штучного шовку.
  Стоячи бiля головного входу в готель, вона виглядала на тисячу рокiв старшою. Навiть на вiдстанi десяти футiв вiн вiдчував запах алкоголю.
  У малобюджетних фiльмах жахiв був вiрний спосiб дiзнатися, що монстр ховається поблизу. Завжди була музична реплiка. Погрозливi вiолончелi перед яскравими мiдними звуками атаки.
  Сету Голдману не потрiбна була музика. Кiнець - його кiнець - був мовчазним звинуваченням у опухлих червоних очах жiнки.
  Вiн не мiг цього допустити. Не мiг. Вiн працював надто багато i надто довго. У Палацi все йшло своєю чергою, i вiн не дозволяв нiчому заважати.
  Як далеко вiн готовий зайти, щоб зупинити потiк? Незабаром вiн дiзнається.
  Перш нiж хтось їх побачив, вiн узяв її за руку i повiв до таксi.
  
  
  37
  "Я ДУМАЮ, що впораюся", - сказала стара.
  "Я б i чути про це не хотiв", - вiдповiв Бiрн.
  Вони були на стоянцi "Алдi" на Маркет-стрiт. Aldi була мережею супермаркетiв без надмiрностей, яка продавала обмежену кiлькiсть брендiв за зниженими цiнами. Жiнцi було близько сiмдесяти або початку вiсiмдесяти рокiв, вона була худою i худою. У неї були тонкi риси обличчя та прозора напудрена шкiра. Незважаючи на спеку та вiдсутнiсть дощу у найближчi три днi, на нiй було двобортне вовняне пальто та яскраво-синi калошi. Вона намагалася завантажити пiвдюжини пакетiв iз продуктами у свою машину, "Шевроле" двадцятирiчної давностi.
  - Але глянь на себе, - сказала вона. Вона вказала на його тростину. "Я мушу допомагати тобi. "
  Бiрн засмiявся. - Я гаразд, мем, - сказав вiн. "Просто пiдвернув кiсточку".
  "Звичайно, ти ще молодий чоловiк", - сказала вона. "У моєму вiцi, якби я пiдвернув кiсточку, мене могли б повалити".
  "Менi ти виглядаєш досить спритним", - сказав Бiрн.
  Жiнка посмiхнулася пiд пеленою рум'янцю школярки. "Про зараз."
  Бiрн схопив сумки i почав вантажити їх на заднє сидiння Шевроле. Усерединi вiн помiтив кiлька рулонiв паперових рушникiв та кiлька коробок паперових серветок. Ще були пара рукавичок, афганка, в'язана шапка та брудний стьобаний лижний жилет. Оскiльки ця жiнка, мабуть, не часто була на схилах Верблюжої гори, Бiрн вирiшив, що вона тягала цей гардероб про всяк випадок, якщо температура опуститься до 75 градусiв.
  Перш нiж Бiрн встиг завантажити останню сумку в машину, його телефон запищав. Вiн дiстав його, розкрив. Це було текстове повiдомлення Коллiн. У ньому вона повiдомила, що не поїде до табору до вiвторка, i поцiкавилася, чи зможуть вони повечеряти в понедiлок увечерi. Бiрн вiдповiв їй, що хотiв би повечеряти. З її боку телефон завiбрував i вона змогла прочитати повiдомлення. Вона вiдповiла одразу:
  К'ЮЛ! ЛУЛ CBOAO :)
  "Що це таке?" - Запитала жiнка, вказуючи на його телефон.
  "Це стiльниковий телефон".
  Жiнка на мить подивилася на нього, нiби вiн щойно сказав їй, що це космiчний корабель, побудований для дуже маленьких iнопланетян. "Це телефон?" вона спитала.
  - Так, мем, - сказав Бiрн. Вiн пiдняв його, щоб вона побачила. "У ньому є вбудована камера, календар i адресна книга".
  - Боже, боже, - сказала вона, похитуючи головою з боку на бiк. "Я вважаю, що свiт пройшов повз мене, молодий чоловiк".
  "Все вiдбувається надто швидко, чи не так?"
  "Хвалiть Його iм'я".
  "Амiнь", - сказав Бiрн.
  Вона почала повiльно наближатися до дверей водiя. Опинившись усерединi, вона полiзла до сумочки i дiстала пару четвертакiв. "За твої проблеми", - сказала вона. Вона спробувала передати їх Бiрну. Бiрн протестуюче пiдняв обидвi руки, бiльш нiж зворушений цим жестом.
  "Це нормально", сказав Бiрн. "Вiзьмiть це i купiть собi чашку кави". Без протесту жiнка засунула двi монети назад у сумочку.
  "Був час, коли можна було отримати чашку кави за нiкель", - сказала вона.
  Бiрн потягнувся, щоб зачинити за нею дверi. Рухом, який, на його думку, був надто швидким для жiнки її вiку, вона взяла його за руку. Її паперова шкiра здавалася прохолодною i сухою на дотик. Миттєво в його головi промайнули образи.
  - сира, темна кiмната... звуки телевiзора на задньому планi... З поверненням, Коттер... мерехтiння вотивних свiчок... болючi ридання жiнки... звук кiстки об тiло... крики у темрявi... Не змушуй мене йти до горища...
  - Коли вiн вiдсмикнув руку. Йому хотiлося рухатися повiльно, не бажаючи турбувати або ображати жiнку, але образи були страшно ясними i несамовито реальними.
  "Дякую, юначе", - сказала жiнка.
  Бiрн зробив крок назад, намагаючись прийти до тями.
  Жiнка завела машину. За кiлька хвилин вона змахнула тонкою рукою з синiми жилками i попрямувала через стоянку.
  Двi речi залишилися з Кевiном Бiрном, коли баба поїхала. Образ молодої жiнки, яка все ще жила в її ясних стародавнiх очах.
  I звук цього зляканого голосу у його головi.
  Не змушуйте мене пiднiматися на горище.
  
  ВIН СТОЯВ НАПЕРЕД вулицi вiд будiвлi. При денному свiтлi вiн виглядав iнакше: убогий пережиток його мiста, шрам на застарiлому мiському кварталi. Iнодi перехожий зупинявся, намагаючись зазирнути крiзь бруднi квадрати скляних блокiв, якi прикрашали фасад у шаховому порядку.
  Бiрн дiстав якусь рiч iз кишенi пальто. Це була серветка, яку дала йому Вiкторiя, коли вона принесла йому снiданок у лiжко, бiлий лляний квадрат iз вiдбитком її губ, нанесеним темно-червоною помадою. Вiн крутив його в руках знову i знову, малюючи в думцi план вулицi. Праворуч вiд будiвлi через дорогу було невелике паркування. Поруч магазин уживаних меблiв. Перед меблевим магазином стояла низка яскравих пластикових барних стiльцiв у формi тюльпанiв. Злiва вiд будiвлi знаходився провулок. Вiн спостерiгав, як чоловiк вийшов iз передньої частини будiвлi, за кут лiворуч, вниз по провулку, потiм спустився залiзними сходами до вхiдних дверей пiд конструкцiєю. За кiлька хвилин з'явився чоловiк iз парою картонних коробок.
  Це був пiдвал-сховище.
  "Ось де вiн це зробить", - подумав Бiрн. У пiдвалi. Пiзнiше тiєї ж ночi вiн зустрiнеться з цiєю людиною у пiдвалi.
  Там їх нiхто не почує.
  
  
  38
  ЖIНКА У бiлiй сукнi спитала: Що ти тут робиш? Чому ти тут?
  Нiж у її руцi виявився надзвичайно гострим, i коли вона почала розсiяно длубати зовнiшнiй бiк правого стегна, вiн прорiзав тканину її сукнi, забризкавши його кров'ю Роршаха. Густа пара наповнила бiлу ванну, ковзаючи по кахельних стiнах i запiтнiючи дзеркало. Скарлет стiкала i капала з гострого, як бритва леза.
  Чи знаєш ти, як це, коли ти вперше зустрiчаєш когось? - спитала жiнка у бiлому. Її тон був невимушеним, майже розмовним, наче вона пила чашку кави або коктейль зi старим другом.
  Iнша жiнка, поранена i поранена жiнка в махровому халатi, просто дивилася, в її очах наростав жах. Ванна почала переливатись, переливаючись через край. Кров залила пiдлогу, утворюючи блискуче коло, що постiйно розширюється. Внизу вода почала просочуватися через стелю. Великий собака лакав його на дерев'янiй пiдлозi.
  Нагорi жiнка з ножем закричала: Ти дурна, егоїстична сука!
  Потiм вона напала.
  Гленн Клоуз напала на Енн Арчер у боротьбi не на життя, а на смерть, коли ванна почала переливатись, заливаючи пiдлогу у ваннiй. Внизу персонаж Майкла Дугласа Ден Галахер зняв чайник з кипiння. Негайно вiн почув крики. Вiн кинувся нагору, побiг у ванну i шпурнув Гленн Клоуз у дзеркало, розбивши його. Вони боролися щосили. Вона полоснула його ножем по грудях. Вони пiрнули у ванну. Незабаром Ден узяв над нею гору, задушивши з неї життя. Нарештi вона перестала метатися. Вона була мертва.
  Чи вона була?
  I ось тут була редагування.
  Окремо i водночас слiдчi, якi переглядали вiдео, напружували м'язи в очiкуваннi того, що вони можуть побачити далi.
  Вiдео смикнулося i покотилося. На новому зображеннi була iнша ванна кiмната, набагато тьмянiша, джерело свiтла виходило з лiвої частини кадру. Попереду була бежева стiна i бiле вiкно. Звуку не було.
  Несподiвано молода жiнка пiднiмається в центр кадру. На нiй бiла сукня-футболка з овальним вирiзом та довгими рукавами. Це не точна копiя того, що носив персонаж Глен Клоуз - Алекс Форрест - у фiльмi, але вiн схожий.
  Поки стрiчка котиться, жiнка утримується у центрi кадру. Вона наскрiзь мокра. Вона в лютi. Вона виглядає обуреною, готовою накинутися.
  Вона зупиняється.
  Вираз її обличчя раптово змiнюється вiд лютi до страху, її очi розширюються вiд страху. Хтось, ймовiрно, той, хто тримав камеру, пiднiмає в праву частину кадру малокалiберну гармату i натискає на гачок. Куля потрапляє у груди жiнки. Жiнка похитнулася, але миттєво не впала. Вона дивиться вниз на червоний друк, що розширюється.
  Потiм вона скочується по стiнi, її кров забарвлює плитку яскраво-малиновими смугами. Вона повiльно ковзає у ванну. Камера наближається до обличчя молода жiнка пiд червонi водою у ваннi.
  Вiдео здригається, котиться, а потiм повертається до оригiнального фiльму, до сцени, де Майкл Дуглас потискає руку детективу перед своїм колись iдилiчним будинком. У фiльмi жах закiнчився.
  Б'юкенен вимкнув запис. Як i при показi першої касети, мешканцi маленької кiмнати приголомшено замовкли. Кожен кайф, який вони випробували за останнi двадцять чотири години або близько того: спiймавши перерву на плiвцi "Психо", знайшли будинок iз сантехнiкою, знайшли номер у мотелi, де було вбито Стефанi Чендлер, знайшли "Сатурн", затоплений на березi Делавера. - Вийшов у вiкно.
  "Це дуже поганий актор", - сказав нарештi Кехiлл.
  Слово на мить попливло, перш нiж закрiпитись у банку зображень.
  Актор.
  Жодного офiцiйного ритуалу отримання злочинцями прiзвиська нiколи не було. Просто так вийшло. Коли людина робила серiю злочинiв, замiсть того, щоб називати її виконавцем або її суб'єктом (скорочення вiд невiдомого суб'єкта), iнодi було простiше дати йому прiзвисько. Цього разу воно застрягло.
  Вони шукали Актора.
  I, схоже, вiн був далеким вiд останнього поклону.
  
  КОЛИ БУЛИ двi жертви вбивства, мабуть, убитi однiєю i тiєю ж людиною - i не було жодних сумнiвiв у тому, що те, що вони стали свiдками на плiвцi "Фатальний потяг", справдi було вбивством, i майже немає сумнiвiв, що це був той самий вбивця, що й на плiвцi. Хоч би як це звучало, це все одно було правдою, хоча зв'язок не обов'язково було легко встановити.
  Чи це були знайомi, родичi, колеги, коханцi, колишнi коханцi? Чи вiдвiдували вони ту саму церкву, оздоровчий клуб, групу зустрiчей? Чи робили вони покупки в одних i тих же магазинах, в тому самому банку? У них був спiльний дантист, лiкар, адвокат?
  Поки вони не зможуть iдентифiкувати другу жертву, виявлення зв'язку буде малоймовiрним. Перше, що вони зроблять, це роздрукують iз плiвки зображення другої жертви та просканують усi мiсця, де вони були, у пошуках Стефанi Чендлер. Якби вони змогли встановити, що Стефанi Чендлер знала другу жертву, це могло стати невеликим кроком до iдентифiкацiї другої жiнки та виявлення зв'язку. Переважна теорiя полягала в тому, що цi два вбивства мали запеклий рiвень пристрастi, що вказувало на близькiсть мiж жертвами i вбивцею, рiвень знайомства, якого не можна було досягти шляхом випадкового знайомства або розпалити таку злiсть.
  Хтось убив двох молодих жiнок i вважав за доцiльне - крiзь призму того недоумства, яке пофарбувало його повсякденне життя - записати вбивства на плiвку. Не обов'язково для того, щоб глузувати з полiцiї. А скорiше для того, щоб спочатку жахнути публiку, яка нiчого не пiдозрює. Це безперечно був МО, з яким нiхто у вiддiлi з розслiдування вбивств нiколи ранiше не стикався.
  Щось пов'язувало цих людей. Знайдiть зв'язок, знайдiть точки дотику, знайдiть паралелi мiж цими двома життями, i вони знайдуть свого вбивцю.
  Матео Фуентес надав їм досить чiтке фотографiчне зображення молодої жiнки з фiльму "Фатальний потяг". Ерiк Чавес вирушив перевiрити зниклих безвiсти. Якщо ця жертва була вбита понад сiмдесят двi години тому, iснувала ймовiрнiсть, що про її зникнення повiдомили. Iншi слiдчi зiбралися в офiсi Айка Бьюкенена.
  "Як ми це отримали?" - Запитала Джесiка.
  - Кур'єр, - сказав Б'юкенен.
  "Кур'єр?" - Запитала Джесiка. "Чи змiнює наш дiяч свою МО щодо нас?"
  "Не впевнений. Але на ньому була наклейка iз частковою орендою.
  - Ми знаємо, звiдки?
  "Поки що нi", - сказав Бьюкенен. "Бiльшу частину етикетки було зiскоблено. Але частина штрих-коду залишилася недоторканою. Лабораторiя цифрових зображень це вивчає".
  "Яка кур'єрська служба привезла?"
  Невелика компанiя на ринку пiд назвою Blazing Wheels. Велосипеднi посильнi.
  - Ми знаємо, хто це послав?
  Б'юкенен похитав головою. - За словами хлопця, який доставив це, вiн зустрiчався iз хлопцем у "Старбаксi" на Четвертiй та Пiвденнiй вулицях. Хлопець заплатив готiвкою.
  "Хiба вам не потрiбно заповнювати форму?"
  "Все брехня. Iм'я, адреса, телефон. Тупики".
  "Чи може посланець описати хлопця?"
  - Вiн зараз iз художником-малювальником.
  Б'юкенен пiдняв касету.
  "Це розшукувана людина, хлопцi", - сказав вiн. Всi знали, що вiн мав на увазi. Поки цього психопата не вiдключили, ти їв стоячи, а про сон навiть не думав. "Знайди цього сучого сина".
  
  
  39
  МАЛЕНЬКА ДIВЧИНКА у вiтальнi була ледь досить високою, щоб бачити щось поверх журнального столика. По телебаченню мультиплiкацiйнi персонажi пiдстрибували, пустували i наближалися, їх манiакальнi рухи являли собою гучне i барвисте видовище. Маленька дiвчинка хихикнула.
  Фейт Чендлер спробувала зосередитись. Вона так утомилася.
  У цьому промiжку мiж спогадами, у швидкiсному потягу рокiв, маленькiй дiвчинцi виповнилося дванадцять рокiв, i вона збиралася вступити до середньої школи. Вона стояла висока i пряма, в останнiй момент перед тим, як нудьга та крайнi страждання юностi опанували її розумом; затятi гормони, її тiло. Досi її маленька дiвчинка. Стрiчки та посмiшки.
  Фейт знала, що їй треба щось зробити, та не могла думати. Перед вiд'їздом до Центру Сiтi вона зателефонувала. Тепер вона повернулася. Вона мала подзвонити ще раз. Але хто? Що вона хотiла сказати?
  На столi стояли три повнi пляшки, а перед нею повна склянка. Надто. Недостатньо. Нiколи замало.
  Боже, даруй менi спокiй...
  Нема спокою.
  Вона ще раз подивилася лiворуч, у вiтальню. Маленька дiвчинка пiшла. Маленька дiвчинка тепер була мертвою жiнкою, яка замерзла в якiйсь сiрiй мармуровiй кiмнатi в центрi мiста.
  Фейт пiднесла склянку до губ. Вона пролила трохи вiскi собi навколiшки. Вона спробувала ще раз. Вона проковтнула. Всерединi її спалахнув вогонь смутку, провини та жалю.
  - Стефi, - сказала вона.
  Вона знову пiдняла склянку. На цей раз вiн допомiг їй пiднести його до губ. Через деякий час вiн допоможе їй пити прямо iз пляшки.
  
  
  40
  Йдучи Брод-стрiт, ЕСIКА мiркувала про природу цих злочинiв. Вона знала, що, власне кажучи, серiйнi вбивцi йдуть на все - або принаймнi на деякi заходи - щоб приховати свої дiяння. Вони знаходять глухi смiттєзвалища, вiддаленi могильники. Але Актор виставляв своїх жертв напоказ на найбiльш громадських та приватних аренах: у вiтальнях.
  Всi вони знали, що справа щойно набула значно бiльшого масштабу. Влада пристрастi, необхiдна для того, щоб зробити те, що було зроблено на плiвцi Psycho, перетворилася на щось iнше. Щось холодне. Щось нескiнченно бiльш розважливе.
  Як би Джесiцi не хотiлося зателефонувати Кевiну, щоб повiдомити йому останнi новини i дiзнатися його думку, їй було наказано - наказано в недвозначних виразах - поки тримати його осторонь. Вiн перебував на обмеженiй службi, i зараз мiсто боролося з двома багатомiльйонними цивiльними позовами проти офiцерiв, якi, хоча лiкарi i дозволили повернутися на роботу, повернулися зарано. Один проковтнув бочку. Iнший був застрелений пiд час рейду по боротьбi з наркотиками, коли не змiг тiкати. Детективiв було достатньо, i Джесiцi наказали працювати з черговою командою.
  Вона подумала про вираз обличчя молодої жiнки у вiдео "Фатальний потяг", про перехiд вiд гнiву до страху i до жаху, що паралiзує. Вона подумала про пiстолет, що пiднiмається в раму.
  Чомусь вона думала найбiльше про сукню-футболку. Вона не бачила жодного з них багато рокiв. Звичайно, вона мала кiлька таких, коли вона була пiдлiтком, як i всi її друзi. Вони були в модi, коли вона навчалася у середнiй школi. Вона подумала про те, як це додало їй стрункостi в тi довгi, лякаючi роки, як це додало їй стегна, те, що вона була готова повернути зараз.
  Але найбiльше вона думала про кров, що розцвiла на сукнi жiнки. Було щось нечестиве в цих яскраво-червоних стигматах, у тому, як вони розтiкалися мокрою бiлою тканиною.
  Пiдiйшовши до мерiї, Джессiка помiтила щось, що ще бiльше її нервувало, що позбавило її надiй на якийсь швидкий дозвiл цього страху.
  У Фiладельфiї був спекотний лiтнiй день.
  Майже всi жiнки носили бiле.
  
  ДЖЕСИКА ПОГЛЯДАЛА стелажi з детективними романами, перегортаючи деякi з нових випускiв. Вона давно не читала хороших кримiнальних романiв, хоча вiдколи вступила до вiддiлу з розслiдування вбивств, у неї не було особливої терпимостi до злочину як до розваги.
  Вона знаходилася у величезнiй багаторiвневiй будiвлi "Бордерс" на Саут-Брод-стрiт, бiля мерiї. Сьогоднi вона вирiшила прогулятись замiсть обiду. Будь-якого дня дядько Вiтторiо укласти угоду, щоб вона з'явилася на ESPN2, а це означало б, що їй буде призначено бiй, а це означало б, що їй доведеться пiти на тренування - нiяких бiльше чизстейкiв, нiяких булочок, нiчого бiльше. тирамiсу. Вона не бiгала вже майже п'ять днiв i дуже злилася на себе через це. Хоча б з якоїсь iншої причини, бiг був чудовим способом зняти стрес на роботi.
  Для всiх полiцейських загроза збiльшення ваги була серйозною через години роботи, напруження та легкiсть життя у фаст-фудi. Не кажучи вже про випивку. Жiнкам-полiцейським було гiрше. Вона знала багатьох колег-жiнок-офiцерiв, якi прийшли до загону четвертим розмiром, а залишили дванадцять чи чотирнадцять. Це була одна з причин, через яку вона взагалi зайнялася боксом. Сталева сiтка дисциплiни.
  Звичайно, як тiльки цi думки прийшли їй у голову, вона вловила аромат теплої випiчки, що долинав ескалатором з кафе на другому поверсi. Час iти.
  Їй треба було зустрiтися з Террi Кехiллом за кiлька хвилин. Вони збиралися обшукати кав'ярнi та закусочнi бiля офiсної будiвлi Стефанi Чендлер. Поки не впiзнано другу жертву Актора, це було все, що в них було.
  Поруч з касами на першому поверсi книгарнi вона побачила високу стiйку, що окремо стоїть, з книгами з написом "МIСЦЕВI IНТЕРЕСИ" . На виставцi було представлено кiлька томiв про Фiладельфiю, переважно невеликi видання, що висвiтлюють iсторiю мiста, пам'ятки, колоритних городян. Був один заголовок, який кинувся їй у вiчi:
  Боги хаосу: iсторiя вбивств у кiно
  Книга була присвячена кримiнальному кiно та його рiзним мотивам i темам: вiд чорних комедiй, таких як "Фарго", до класичних фiльмiв у стилi нуар, таких як "Подвiйна страховка", та химерних фiльмiв, таких як "Людина кусає собаку".
  Крiм назви, що привернула увагу Джессiки, то це коротка анотацiя про автора. Людина на iм'я Найджел Батлер, доктор фiлософiї, професор кiнознавства в Унiверситетi Дрекселя.
  Коли вона пiдiйшла до дверей, вона розмовляла по мобiльному телефону.
  
  Заснований у 1891 роцi, Дрексельський унiверситет розташовувався на Честнат-стрiт у Захiднiй Фiладельфiї. Серед восьми коледжiв i трьох шкiл був шановний Коледж медiа-мистецтва та дизайну, який також включав програму сценарної майстерностi.
  Згiдно з короткою бiографiєю на зворотi книги, Найджелу Батлеру було сорок два роки, але наживо вiн виглядав набагато молодшим. У чоловiка на фотографiї автора була борода кольору солi iз перцем. Чоловiк у чорному замшевому пiджаку перед нею був чисто поголений, i це, здавалося, погiршило його зовнiшнiй вигляд на десять рокiв.
  Вони зустрiлися в його маленькому кабiнетi, наповненому книгами. Стiни були обвiшанi добре оформленими плакатами фiльмiв 1930-х i 40-х рокiв, в основному в стилi нуар: "Крiс Крос", "Примарна ледi", "Цей пiстолет за наймом". Також було кiлька кадрiв розмiром вiсiм на десять дюймiв iз Найджелом Батлером у ролi Тев'є, Вiллi Ломана, Короля Лiра, Рiккi Роми.
  Джессiка представилася Террi Кехiллом. Вона взяла вiн iнiцiативу на допитi.
  "Йдеться про справу вiдеовбивцi, чи не так?" - спитав Батлер.
  вiд преси бiльшу частину подробиць вбивства Психопата, але в "Inquirer" з'явилася стаття про те, що полiцiя розслiдує дивне вбивство, яке хтось зняв на вiдео.
  - Так, сер, - сказала Джессiка. "Я хотiв би поставити вам кiлька питань, але менi потрiбнi вашi запевнення, що я можу розраховувати на ваш розсуд".
  "Абсолютно", - сказав Батлер.
  - Я був би вдячний, мiстере Батлер.
  "Взагалi-то це доктор Батлер, але, будь ласка, кличте мене Найджел".
  Джессiка розповiла йому основну iнформацiю у справi, включаючи виявлення другого запису, опустивши жахливiшi деталi, а також усе, що могло поставити пiд загрозу розслiдування. Батлер весь час слухав з байдужим обличчям. Коли вона закiнчила, вiн запитав: Чим я можу допомогти?
  "Ну, ми намагаємося зрозумiти, чому вiн це робить i до чого це може привести".
  "Звичайно."
  Джессiка боролася з цiєю iдеєю вiдколи вперше побачила запис "Психо" . Вона вирiшила просто спитати. "Тут хтось знiмає снафф-фiльми?"
  Батлер усмiхнувся, зiтхнув i похитав головою.
  - Я сказав щось смiшне? - Запитала Джесiка.
  "Менi дуже шкода", сказав Батлер. "Просто з усiх мiських легенд легенда про снафф-фiльм, мабуть, найвпертiша".
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Я маю на увазi, що їх немає. Або принаймнi я нiколи його не бачив. I нiхто з моїх колег також".
  Ви хочете сказати, що ви б подивилися це, якби була можливiсть? - спитала Джессiка, сподiваючись, що її тон не був таким засуджуючим, як вона вiдчувала.
  Батлер, здавалося, задумався на кiлька хвилин, перш нiж вiдповiсти. Вiн сiв на край столу. "Я написав чотири книги про кiно, детектив. Я був кiноманом все своє життя, вiдколи 1974 року мама вiдвезла мене в кiно на зустрiч з Бенджi. "
  Джесiка була здивована. "Ви хочете сказати, що у Бенджi протягом усього життя виник науковий iнтерес до кiно?"
  Батлер засмiявся. "Ну, натомiсть я побачив Чайнатаун. Я нiколи не був тим самим". Вiн витяг трубку зi стiйки на столi i почав ритуал курця трубки: чищення, заповнення, трамбування. Вiн наповнив його, розпалив вугiлля. Аромат був солодкий. "Я багато рокiв працював кiнокритиком альтернативної преси, переглядаючи вiд п'яти до десяти фiльмiв на тиждень, вiд пiднесеного артистизму Жака Татi до невимовної банальностi Полi Шора. У мене є шiстнадцятимилiметровi вiдбитки тринадцяти з п'ятдесяти кращих фiльмiв, коли-небудь створених, i я наближаюся до покупки чотирнадцятого фiльму - "Вихiднi" Жана-Люка Годара, якщо вам цiкаво. Я великий шанувальник французької нової хвилi та безнадiйний франкофiл". Батлер пихкаючи трубкою, продовжив. "Якось я просидiв усi п'ятнадцять годин берлiнської Александерплац i режисерську версiю Джона Кеннедi, яка менi здалася лише п'ятнадцятьма годинами. У мене донька навчається акторськiй майстерностi. Якби ви запитали мене, чи є короткометражний фiльм, який я не подивився б через його тематику, просто заради досвiду, я б вiдповiв нi".
  "Незалежно вiд теми", - сказала Джесiка, глянувши на фотографiю на столi Батлера. У ньому Батлер стояв бiля пiднiжжя сцени з усмiхненою дiвчинкою-пiдлiтком.
  "Незалежно вiд теми", - повторив Батлер. "Для мене, i якщо я можу говорити вiд iменi своїх колег, йдеться не обов'язково про предмет фiльму, стиль, мотив чи тему, а в основному про передачу свiтла на целулоїд. Те, що було зроблено, так i лишилося. Я не думаю, що багато кiнознавцiв назвали б "Рожевi фламiнго" Джона Уотерса мистецтвом, але вiн залишається важливим художнiм фактом. "
  Джессiка спробувала усвiдомити це. Вона була впевнена, що готова прийняти можливостi такої фiлософiї. - Отже, ви стверджуєте, що снафф-фiльму немає.
  "Нi", - сказав вiн. "Але iнодi з'являється мейнстримовий голлiвудський фiльм, що розпалює вогонь, i легенда вiдроджується".
  "Про якi голлiвудськi фiльми ви говорите?"
  "Ну, 8 мм за одного", - сказав Найджел. "А потiм був той безглуздий експлуататорський фiльм "Снафф" середини сiмдесятих. Я думаю, що основна рiзниця мiж концепцiєю снафф-фiльму i тим, що ви описуєте, полягає в тому, що те, що ви менi описуєте, навряд чи можна вiднести до еротичних".
  Джесiка була недовiрлива. - А снафф-фiльм - це?
  "Ну, згiдно з легендою - чи, принаймнi, у змодельованiй версiї снафф-фiльму, яка насправдi була зроблена та випущена, - iснують певнi умовностi фiльмiв для дорослих".
  "Наприклад."
  "Наприклад, зазвичай є дiвчинка чи хлопчик-пiдлiток та персонаж, який домiнує над ними. Зазвичай там є грубий сексуальний елемент, багато жорстких S i M. Те, про що ви кажете, схоже, це взагалi iнша патологiя".
  "Значення?"
  Батлер знову посмiхнувся. "Я викладаю кiнознавство, а не ненормальну психiку".
  "Чи можете ви почерпнути щось iз вибору фiльмiв?" - Запитала Джесiка.
  "Ну Психо здається очевидним вибором. На мою думку, надто очевидно. Щоразу, коли складається список ста найкращих фiльмiв жахiв, вiн завжди опиняється на самому верху, якщо не на самому верху. Я вважаю, що це свiдчить про нестачу уяви цього... божевiльного.
  - А як щодо Фатального Потягу?
  "Цiкавий стрибок. Мiж цими фiльмами двадцять сiм рокiв. Один вважається жахом, iнший - досить мейнстримовим трилером".
  Що б ти вибрав?
  - Ви маєте на увазi, якби я давав йому поради?
  "Так."
  Батлер сiв на край столу. Академiки любили академiчнi вправи. "Вiдмiнне питання", - сказав вiн. "Я б вiдразу сказав, що якщо ви дiйсно хочете пiдiйти до всього цього творчо - залишаючись у жанрi жахiв, хоча "Психо" завжди спотворюють як фiльм жахiв, хоча це не так, - виберiть Дарiо Ардженто або Лучiо Фульчi. Можливо, Гершелл Гордон Льюїс чи навiть раннiй Джордж Ромеро".
  "Хто цi люди?"
  "Першi двоє були пiонерами iталiйського кiнематографа сiмдесятих", - сказав Террi Кехiлл. "Останнi двоє були їхнiми американськими колегами. Джордж Ромеро найбiльш вiдомий своїми серiалами про зомбi: "Нiч живих мерцiв", "Свiтанок мерцiв" тощо".
  Здається, всi знають про це, окрiм мене, подумала Джессiка. Тепер саме час освiжити цю тему.
  "Якщо ви хочете поговорити про кримiнальне кiно до Тарантiно, я вибрав би Пекiнпу", - додав Батлер. "Але все це спiрно".
  "Чому ти це сказав?"
  "Здається, тут немає очевидного прогресу щодо стилю чи мотиву. Я б сказав, що людина, яку ви шукаєте, не особливо розумiється на фiльмах жахiв i кримiналах".
  - Чи є iдеї, яким може бути його наступний вибiр?
  "Ви хочете, щоб я екстраполював мислення вбивцi?"
  "Давайте назвемо це академiчною вправою".
  Найджел Батлер усмiхнувся. Туше. "Я думаю, вiн може вибрати щось нещодавнє. Щось випущене останнi п'ятнадцять рокiв. Щось, що хтось справдi може орендувати.
  Джессiка зробила кiлька останнiх зауважень. "Знову ж таки, я був би вдячний, якби ви поки що зберегли все це при собi". Вона простягла йому картку. "Якщо ви думаєте про щось ще, що може бути корисно, будь ласка, не соромтеся зателефонувати".
  "Згоден", - вiдповiв Найджел Батлер. Коли вони пiдiйшли до дверей, вiн додав: "Я не хочу забiгати вперед, але хтось коли-небудь казав вам, що ви схожi на кiнозiрку?"
  "От i все", - подумала Джесiка. Вiн приходив до неї? Серед усього цього? Вона кинула погляд на Кехiлла. Вiн явно боровся iз посмiшкою. "Прошу вибачення?"
  "Ава Гарднер", - сказав Батлер. "Молода Ава Гарднер. Можливо, за часiв Iст-Сайду, Вест-Сайду. "
  - Е-е, нi, - сказала Джессiка, вiдкидаючи чубок з чола. Вона чепурилася? Припини це. "Але дякую за комплiмент. Ми будемо на зв'язку."
  Аво Гарднер, подумала вона, прямуючи до лiфтiв. Будь ласка.
  
  НА ШЛЯХI назад у "Раундхаус" вони завiтали до квартири Адама Каслова. Джесiка зателефонувала i постукала. Нема вiдповiдi. Вона подзвонила по двох його мiсцях роботи. Нiхто не бачив його за останнi тридцять шiсть годин. Цих фактiв, доданих до iнших, мабуть, було достатньо отримання ордера. Вони не могли використовувати його досьє у справах неповнолiтнiх, але, можливо, воно їм i не знадобиться. Вона висадила Кехiлла бiля Барнс енд Ноубл на Рiттенхаус-сквер. Вiн сказав, що хоче й надалi читати книги про кримiнальне кiно, купуючи все, що, на його думку, може бути актуальним. "Як приємно мати кредитну картку дядька Сема", - подумала Джессiка.
  Коли Джесiка повернулася до Раундхауса, вона написала запит на ордер на обшук i вiдправила його факсом до офiсу окружного прокурора. Вона не чекала багато чого, але спитати нiколи не заважало. Щодо телефонних повiдомлень, то воно було лише одне. Це було вiд Фейта Чендлера. Було вiдзначено ТЕРМIНОВО.
  Джесiка набрала номер i ввiмкнула жiночий автовiдповiдач. Вона спробувала вдруге, цього разу залишивши повiдомлення, включаючи номер свого мобiльного телефону.
  Вона повiсила слухавку, запитуючи.
  Термiновий.
  OceanofPDF.com
  41
  Я йду по жвавiй вулицi, блокуючи наступну сцену, тiло до тiла в цьому морi холодних незнайомцiв. Джо Бак у "Опiвнiчному ковбої". Статистики вiтають мене. Хтось усмiхається, хтось вiдводить погляд. Бiльшiсть нiколи мене не згадає. Коли буде написано остаточний варiант, будуть кадри реакцiї та одноразовi дiалоги:
  Вiн тут був?
  Я був там того дня!
  Здається, я його бачив!
  ВИРIЗАТИ:
  Кав'ярня, одна з кондитерських мереж на Уолнат-стрiт, прямо за рогом вiд Рiттенхаус-сквер. Фiгури кавового культу витають над альтернативними тижневиками.
  - Що я можу тобi отримати?
  Їй не бiльше дев'ятнадцяти, у неї свiтла шкiра, тонке iнтригуюче обличчя, кучеряве волосся, зiбране в хвiст.
  - Високий латте, - говорю я. Бен Джонсон у фiльмi "Останнiй кiносеанс". "I я вiзьму одне з них iз бiскоттi". Вони там? Я майже смiюся. Я нi, звичайно. Я нiколи не ламав характеру i не збираюся починати зараз. "Я новачок у цьому мiстi", - додаю я. "Я не бачив доброзичливого обличчя вже кiлька тижнiв".
  Вона готує менi каву, пакує бiскоттi, накриває мою чашку кришкою, стукає по сенсорному екранi. "Звiдки ти?"
  "Захiдний Техас", - говорю я з широкою посмiшкою. "Ель-Пасо. Країна Бiг-Бенд.
  "Ух ти", - вiдповiдає вона, нiби я сказав їй, що я з Нептуна. - Ти далеко вiд дому.
  "Хiба ми всi?" Я даю їй п'ятiрку.
  Вона зупиняється, завмерши на мить, нiби я сказав щось глибоке. Я виходжу на Волнат-стрiт, почуваючи себе високим та пiдтягнутим. Герi Купер у "Джерелi". Високий це метод, як i слабкiсть.
  Я допиваю латте i вбiгаю до магазину чоловiчого одягу. Я вигадую, ненадовго стою бiля дверей, збираю шанувальникiв. Один iз них виходить уперед.
  "Привiт", - каже продавець. Йому тридцять. Його волосся коротко пiдстрижене. Вiн у костюмi та черевиках, на ньому м'ята сiра футболка пiд темно-синiм номером iз трьома гудзиками як мiнiмум на один розмiр менше. Схоже, це модний тренд.
  "Привiт", кажу я. Я пiдморгую йому, i вiн трохи червонiє.
  Що я можу показати тобi сьогоднi?
  Твоя кров на моїй Бухарi? Я думаю, ченелiнг Патрiка Бейтмана. Я даю йому свого зубастого Крiстiана Бейла. "Просто дивлюся."
  Що ж, я тут, щоб запропонувати допомогу, i я сподiваюся, що ви дозволите менi зробити це. Мене звуть Трiнiан.
  Звiсно, це є.
  Я думаю про великi британськi комедiї Сент-Трiнiана 1950-х i 60-х рокiв i думаю про те, щоб послатися на них. Я помiчаю, що у нього на зап'ястi яскраво-жовтогарячий годинник Skechers, i розумiю, що дарма витрачу подих.
  Натомiсть я хмурюся - менi нудно i приголомшено моїм надмiрним багатством i становищем. Наразi вiн зацiкавлений ще бiльше. У цiй обстановцi лайка та iнтриги - коханцi.
  За двадцять хвилин мене осяяло. Можливо, я це знав з самого початку. Насправдi вся справа у шкiрi. Шкiра це те мiсце, де ви зупиняєтеся i починається свiт. Все, чим ви є ваш розум, ваша особистiсть, ваша душа мiститься i обмежується вашою шкiрою. Тут, у своїй шкiрi, я Бог.
  Я прослизаю в свою машину. Я маю всього кiлька годин, щоб вжитися в роль.
  Я думаю про Джина Хекмена з "Крайнiх заходiв".
  Або, можливо, навiть Грегорi Пека у "Хлопчиках iз Бразилiї".
  
  
  42
  МАТЕО ФУЕНТЕС ЗАМОРОЖУВАННЯ - КАДРАЛ зображення на той момент стрiчки "Фатальний потяг", коли було зроблено пострiл. Вiн перейшов назад, вперед, назад, вперед. Вiн прокручував плiвку в уповiльненому темпi, кожне поле котилося по кадру згори донизу. На екранi рука пiднялася з правого боку кадру та зупинилася. На стрiлцi була хiрургiчна рукавичка, але їх цiкавила не його рука, хоча марку та модель пiстолета вони вже звузили. Вiддiл вогнепальної зброї все ще працював над цим.
  Зiркою фiльму на той момент була куртка. Це було схоже на атласну куртку, яку носять бейсбольнi команди чи роудi на рок-концертах - темну, блискучу, з ребристою стрiчкою на зап'ястя.
  Матео роздрукував паперову копiю зображення. Не можна було сказати, якого кольору куртка - чорна чи темно-синя. Це збiгалося зi спогадами Маленького Джейка про чоловiка в темно-синiй куртцi, який питав про Лос-Анджелес Таймс. Це було небагато. У Фiладельфiї, напевно, були тисячi таких курток. Проте сьогоднi вдень у них буде складовий портрет пiдозрюваного.
  Ерiк Чавес увiйшов до кiмнати надзвичайно жвавий, з комп'ютерним друком у руцi. "У нас є мiсце, звiдки взято плiвку "Фатальний потяг".
  "Де?"
  "Це звалище пiд назвою "Флiкз" у Франкфордi", - сказав Чавес. "Незалежний магазин. Вгадай, кому вiн належить".
  Джессiка та Палладiно вимовили це iм'я одночасно.
  "Юджин Кiлбейн".
  "Один i той же."
  "Сукiн син." Джессiка спiймала себе на тому, що пiдсвiдомо стиснула кулаки.
  Джессiка розповiла Б'юкенену про їхнє iнтерв'ю з Кiлбейном, опустивши частину про напад i завдання побоїв. Якби вони привели Кiлбейна, вiн би все одно порушив це питання.
  - Вiн тобi подобається за це? - спитав Бьюкенен.
  - Нi, - сказала Джесiка. "Але яка ймовiрнiсть, що це збiг? Вiн щось знає.
  Всi дивилися на Бьюкенена з передчуттям пiтбулiв, що кружляють по рингу.
  Б'юкенен сказав: "Приведiть його".
  
  "Я НЕ ХОТIВ втручатися", - сказав Кiлбейн.
  На даний момент Юджин Кiлбейн сидiв за одним iз столiв у черговiй кiмнатi вiддiлу з розслiдування вбивств. Якщо їм не сподобається жодна з його вiдповiдей, вiн незабаром переїде до однiєї з кiмнат для допитiв.
  Чавес та Палладiно знайшли його в тавернi "Бiлий Бик".
  Ви думали, що ми не зможемо вiдстежити запис до вас? - Запитала Джесiка.
  Кiлбейн подивився на касету, яка лежала перед ним на столi у прозорому пакетi для доказiв. Схоже, вiн думав, що зiскребти етикетку з боку було б достатньо, щоб обдурити сiм тисяч полiцейських. Не кажучи вже про ФБР.
  "Ну давай же. Ви знаєте мiй рекорд", - сказав вiн. "Лiсце має властивiсть прилипати до мене".
  Джессiка i Палладiно подивилися один на одного, як би кажучи: "Не давай нам такого вiдкриття, Юджiн". Чортовi жарти почнуть писати самi собою, i ми будемо тут весь день. Вони стрималися. На мить.
  "Двi касети, обидвi мiстять докази з розслiдування вбивств, обидвi взятi напрокат у магазинах, що належать вам", - сказала Джесiка.
  "Я знаю", - сказав Кiлбейн. "Виглядає погано".
  "Ну й справи, ти думаєш?"
  - Я... я не знаю, що сказати.
  "Як плiвка потрапила сюди?" - Запитала Джесiка.
  "Поняття не маю", - сказав Кiлбейн.
  Палладiно простяг художнику ескiз людини, яка найняла посланця на велосипедi, щоб доставити касету. Це була надзвичайно хороша схожiсть з Юджином Кiлбейном.
  Кiлбейн на кiлька хвилин опустив голову, потiм оглянув кiмнату, зустрiвшись поглядами з усiма присутнiми. "Чи потрiбний менi тут адвокат?"
  "Скажiть нам", - сказав Палладiно. - Тобi є що приховувати, Юджине?
  - Чоловiк, - сказав вiн. "Намагаєшся чинити правильно, подивися, що це тобi дасть".
  "Чому ви надiслали нам касету?"
  "Гей", сказав вiн. - Знаєш, маю совiсть.
  Цього разу Палладiно пiдняв список злочинiв Кiлбейна i повернув його до обличчя Кiлбейна. "З якого часу?" вiн спитав.
  "Так завжди. Я був вихований католиком".
  "Це вiд порнографа", - сказала Джесiка. Всi вони знали, чому Кiлбейн виступив уперед, i це не мало нiчого спiльного з совiстю. Вiн порушив своє умовно-дострокове звiльнення, маючи при собi незаконну зброю напередоднi, i намагався вiдкупитись вiд неї. Сьогоднi ввечерi вiн мiг би знову опинитися у в'язницi за допомогою одного телефонного дзвiнка. - Позбавте нас проповiдi.
  "Так, окей. Я займаюсь розвагами для дорослих. Ну то й що? Це є законно. У чому ж шкода?
  Джессiка не знала, з чого почати. Вона все одно розпочала. "Давайте подивимося. СНIД? Хламiдiї? Гонорея? Сифiлiс? Герпес? ВIЛ? Зiпсованi життя? Зруйнованi сiм'ї? Наркотики? Насильство? Дай менi знати, коли захочеш, щоб я зупинився.
  Кiлбейн просто дивився, трохи приголомшений. Джесiка пильно подивилася на нього. Їй хотiлося продовжувати, але який у цьому сенс? Вона була не в настрої, i це було не час i не обговорювати соцiологiчнi наслiдки порнографiї з кимось на зразок Юджина Кiлбейна. Треба було подумати про двох мерцiв.
  Переможений ще до того, як вiн почав, Кiлбейн полiз у свiй портфель, обiрваний аташе зi штучного алiгатора. Вiн витяг ще одну касету. Ти змiниш свою мелодiю, коли побачиш це.
  
  Вони сидiли у маленькiй кiмнатi AV-блоку. Другий запис Кiлбейна був записом спостереження з Flickz, магазину, де була взята напрокат плiвка "Фатальний потяг". Судячи з усього, камери вiдеоспостереження тут були справжнiми.
  "Чому камери активнi в цьому магазинi, а не в The Reel Deal?" - Запитала Джесiка.
  Кiлбейн виглядав одурманеним. "Хто тобi це сказав?"
  Джессiка не хотiла завдавати неприємностей Леннi Пушкашу та Джульєт Рауш, двом спiвробiтникам The Reel Deal. "Нiхто, Юджiн. Ми перевiрили це самi. Ти справдi думаєш, що це великий секрет? Тi головки камер у The Reel Deal iз кiнця сiмдесятих? Вони схожi на коробки з-пiд взуття".
  Кiлбейн зiтхнув. "У мене ще одна проблема з крадiжкою у Flickz, зрозумiло? Чортовi дiти грабують тебе аж до слiпоти.
  "Що саме записано на цiй плiвцi?" - Запитала Джесiка.
  - Можливо, я маю для тебе зачiпку.
  "Наведення?"
  Кiлбейн оглянув кiмнату. "Так, ти знаєш. Лiдерство. "
  - Чи багато дивишся "CSI", Юджине?
  "Дехто. Чому?"
  "Немає причин. То що ж це за зачiпка?"
  Кiлбейн розвiв руки в сторони долонями вгору. Вiн усмiхнувся, знищивши все, що було хоч трохи симпатичним у його обличчi, i сказав: "Це розвага".
  
  Декiлька хвилин через Джесiка, Террi Кехiлл i Ерiк Чавес стовпилися бiля монтажного вiдсiку AV-блоку. Кехiлл повернувся зi свого проекту книгарнi з порожнiми руками. Кiлбейн сiв у крiсло поруч iз Матео Фуентесом. Матео виглядав огидним. Вiн нахилив своє тiло приблизно на сорок п'ять градусiв у бiк вiд Кiлбейна, начебто вiд чоловiка пахло компостною купою. Насправдi вiн пах цибулею Вiдалiї та Аква Вельва. У Джессiки було таке вiдчуття, що Матео готовий оббризкати Кiлбейна лiзолом, якщо вiн до чогось торкнеться.
  Джессiка вивчала мову тiла Кiлбейна. Кiлбейн виглядав одночасно нервовим та схвильованим. Детективи могли зрозумiти, що вiн нервує. У захватi не дуже. Тут щось було.
  Матео натиснув кнопку "Вiдтворити" на вiдеомагнiтофонi спостереження. Зображення вiдразу ожило на монiторi. Це був знiмок довгого i вузького вiдеомагазину, який за плануванням нагадує The Reel Deal, з високого ракурсу. Навколо тинялося чоловiк п'ять-шiсть.
  "Це вчорашнє повiдомлення", - сказав Кiлбейн. На стрiчцi не було зчитування дати чи тимчасового коду.
  "Скiльки часу?" - спитав Кехiлл.
  "Я не знаю", сказав Кiлбейн. "Десь пiсля восьми. Ми мiняємо касети близько восьми та працюємо в цьому мiсцi до пiвночi.
  Невеликий кут вiтрини магазину показував, що зовнi темно. Якби це ставало важливим, вони перевiряли статистику заходу сонця за попереднiй день, щоб визначити точнiший час.
  На плiвцi пара чорношкiрих дiвчаток-пiдлiткiв кружляла по стiйках iз новими релiзами, за якими уважно спостерiгала пара чорношкiрих хлопчикiв-пiдлiткiв, якi розiгрували дурнiв, намагаючись привернути їхню увагу. Хлопцi з трiском провалилися i за хвилину-другу вислизнули.
  Внизу кадру серйозний лiтнiй чоловiк iз бiлою борiдкою та чорною кепкою-канголом читав кожне слово на зворотi пари касет у роздiлi документальних фiльмiв. Вiн ворушив губами, доки читав. Чоловiк незабаром пiшов i кiлька хвилин покупцiв не було видно.
  Потiм нова фiгура увiйшла до кадру з лiвого боку, до середньої частини магазину. Вiн пiдiйшов до центральної стiйки, де зберiгалися старi випуски VHS.
  "Ось вiн", - сказав Кiлбейн.
  - Ось хто? - спитав Кехiлл.
  "Ось побачиш. Ця стiйка йде вiд f до h", - сказав Кiлбейн.
  На плiвцi неможливо було вимiряти зростання чоловiка пiд таким кутом. Вiн був вище зростанням, нiж верхня стiйка, що, мабуть, давало йому зрiст п'ять дев'ять дюймiв або близько того, але крiм цього вiн виглядав надзвичайно середнiм у всiх вiдношеннях. Вiн стояв нерухомо, спиною до камери, оглядаючи стiйку. Досi не було жодного знiмка у профiль, анi найменшого погляду на його обличчя, тiльки вид ззаду, коли вiн увiйшов до кадру. На ньому був темний бомбер, темна бейсболка та темнi штани. На правому плечi висiла тонка шкiряна сумка.
  Чоловiк узяв кiлька касет, перевернув їх, прочитав титри та поклав назад на стiйку. Вiн вiдступив назад, поклавши руки на стегна, i переглянув назви.
  Потiм праворуч кадру пiдiйшла досить повна бiла жiнка середнiх рокiв. На нiй була сорочка з квiтковим принтом, а рiдiюче волосся було завите на бiгудi. Здавалося, вона щось сказала чоловiковi. Дивлячись прямо перед собою, все ще не звертаючи уваги на камеру свого профiлю - начебто вiн знав положення камери спостереження - чоловiк вiдповiв їй, вказуючи влiво. Жiнка, кивнула, посмiхнулася, розгладила сукню по своїх пишних стегнах, нiби чекаючи на продовження розмови вiд чоловiка. Вiн не робив. Потiм вона вилетiла iз кадру. Чоловiк не дивився, як вона йде.
  Минуло ще кiлька хвилин. Чоловiк переглянув ще кiлька касет, потiм зовсiм недбало дiстав iз сумки вiдеокасету та поклав її на полицю. Матео перемотав касету, вiдтворив фрагмент ще раз, потiм зупинив плiвку i повiльно збiльшив масштаб, максимально збiльшуючи рiзкiсть зображення. Зображення на лицьовiй сторонi коробки з вiдеокасетою стало чiткiшим. Зображення являло собою чорно-бiлу фотографiю чоловiка лiворуч i жiнки з кучерявим свiтлим волоссям праворуч. По центру, роздiляючи фотографiю на частини, розташовувався нерiвний червоний трикутник.
  Стрiчка називалася "Фатальний потяг".
  У кiмнатi вiдчувалося хвилювання.
  "Розумiєте, спiвробiтники повиннi змушувати клiєнтiв залишати такi сумки на стiйцi реєстрацiї", - сказав Кiлбейн. "Бiсовi iдiоти. "
  Матео перемотав плiвку до того мiсця, де постать увiйшла до кадру, прокрутив її у сповiльненому режимi, заморозив зображення, збiльшив його. Воно було дуже зернистим, але було видно, що на спинi атласного пiджака чоловiка була майстерна вишивка.
  - Ти можеш пiдiйти ближче? - Запитала Джесiка.
  - Так, - сказав Матео, твердо перебуваючи в центрi сцени. То була його рубка.
  Вiн почав творити чудеса, постукуючи клавiшами, регулюючи важелi i ручки, пiднiмаючи зображення вгору i всередину. Вишите зображення на спинi куртки було зеленим драконом, чия вузька голова дихала тонким малиновим полум'ям. Джессiка записала на замiтку пошукати кравцiв, що спецiалiзуються на вишивцi.
  Матео просунув зображення вправо та вниз, зосередивши його на правiй руцi чоловiка. Було видно, що на ньому була хiрургiчна рукавичка.
  - Господи, - сказав Кiлбейн, похитавши головою i провiвши рукою по пiдборiддi. "Цей хлопець заходить до магазину у латексних рукавичках, i мої спiвробiтники не звертають уваги. Вони такi бiса вчорашнi, чувак.
  Матео увiмкнув другий монiтор. На ньому був стоп-кадр руки вбивцi, що тримає зброю, у фiльмi "Фатальний потяг". На правому рукавi бойовика була ребриста гумка, схожа на ту, що була на куртцi вiдео спостереження. Хоча це i не є конкретним доказом, куртки безперечно були схожi.
  Матео натиснув кiлька кнопок i почав роздруковувати паперовi копiї обох зображень.
  "Коли було взято напрокат касета "Фатальний потяг"?" - Запитала Джесiка.
  - Вчора ввечерi, - сказав Кiлбейн. "Пiзно."
  "Коли?"
  "Я не знаю. Пiсля одинадцятої. Я мiг би це подивитися.
  - I ви хочете сказати, що той, хто взяв її напрокат, подивився на плiвку i принiс її вам?
  "Ага."
  "Коли?"
  "Цього ранку."
  "Коли?"
  "Я не знаю. Десять, може бути?"
  "Вони кинули його у вiдро для смiття або занесли всередину?"
  "Вони принесли це прямо менi".
  Що вони сказали, коли принесли касету назад?
  "Просто iз цим було щось не так. Вони хотiли повернути свої грошi.
  "Ось i все?"
  "Ну, так."
  - Вони випадково не згадали, що хтось причетний до справжнього вбивства?
  "Треба розумiти, хто приходить до цього магазину. Я маю на увазi, що у тiй крамницi люди повернули той фiльм "Пам'ятай" i сказали, що з касетою щось не так. Вони сказали, що фiльм записаний задом наперед. Ви вiрите в це?
  Джессiка ще кiлька хвилин дивилася на Кiлбейна, а потiм повернулася до Террi Кехiлла.
  "Memento - це iсторiя, розказана навпаки", - сказав Кехiлл.
  "Ну, гаразд", - вiдповiла Джесiка. "Що б не." Вона знову переключила свою увагу на Кiлбейн. "Хто взяв напрокат касету "Фатальний потяг"?"
  "Просто завсiдник", - сказав Кiлбейн.
  - Нам знадобиться iм'я.
  Кiлбейн похитав головою. "Вiн звичайний придурок. Вiн не має до цього жодного стосунку".
  - Нам знадобиться iм'я, - повторила Джесiка.
  Кiлбейн дивився на неї. Можна подумати, що такий дворазовий невдаха, як Кiлбейн, знає, що краще не намагатися обдурити полiцейських. З iншого боку, якби вiн був розумнiшим, вiн би не програв двiчi. Кiлбейн уже збирався заперечити, коли глянув на Джесiку. Можливо, на мить у його боцi спалахнув фантомний бiль, нагадавши жорстокий пострiл Джессiки. Вiн погодився i назвав iм'я клiєнта.
  "Ви знаєте жiнку на записi спостереження?" - спитав Палладiно. "Жiнка, яка розмовляла iз цим чоловiком?"
  - Що, ця телиця? Кiлбейн зморщив обличчя, начебто такi жиголо з журналу GQ, як вiн, нiколи не спiлкуватимуться з повною жiнкою середнiх рокiв, яка виходить на публiку в гарячих роликах. - Е-е, нi.
  "Ви бачили її ранiше в магазинi?"
  - Не те, щоб я пам'ятаю.
  "Ви переглянули весь запис, перш нiж надiслати його нам?" - спитала Джессiка, знаючи вiдповiдь, знаючи, що хтось на зразок Юджина Кiлбейна не зможе встояти.
  Кiлбейн на мить глянув у пiдлогу. Очевидно, так воно й було. "Ага."
  - Чому ти сам не принiс його?
  - Я думав, що ми це вже розглянули.
  "Розкажи нам ще раз".
  - Слухай, можливо, ти захочеш бути зi мною трохи ввiчливiшим.
  "I чому так?"
  "Бо я можу розкрити цю справу для тебе".
  Усi просто дивилися на нього. Кiлбейн вiдкашлявся. Це звучало так, нiби сiльськогосподарський трактор виїжджає заднiм ходом iз брудної водопропускної труби. - Я хочу запевнень, що ти не звертаєш уваги на мою маленьку, ну необачнiсть, що сталася днями. Вiн пiдняв сорочку. Iгрова блискавка, яка була у нього на поясi - порушення правил поводження зi зброєю, через яку вiн мiг би повернутися до в'язницi, - зникла.
  "Спочатку ми хочемо почути, що ви скажете".
  Кiлбейн, здавалося, задумався над пропозицiєю. Це не те, чого вiн хотiв, але здавалося, що це все, що вiн збирався отримати. Вiн знову вiдкашлявся, оглянув кiмнату, можливо, очiкуючи, що всi затамують подих в очiкуваннi його приголомшливого одкровення. Цього не сталося. Вiн все одно йшов уперед.
  "Хлопець на плiвцi?" - сказав Кiлбейн. "Хлопець, який поклав касету "Фатальний потяг" назад на полицю?"
  "Що щодо нього?" - Запитала Джесiка.
  Кiлбейн нахилився вперед, максимально використовуючи момент i сказав: "Я знаю, хто вiн".
  
  
  43
  "Пахне, як на бiйнi".
  Вiн був худим, як граблi, i виглядав як людина, яка не застрягла в часi, не обтяжена iсторiєю. Для цього була вагома причина. Семмi Дюпюї потрапив у пастку 1962 року. Сьогоднi Семмi був одягнений у чорний кардиган з альпаки, синьо-блакитну класичну сорочку з гострим комiром, сiрi брюки з акулої шкiри, що переливаються, i гострi оксфорди з гострим носком. Його волосся було зачесане назад i просочене тонiком для волосся, достатнiм для того, щоб змастити "Крайслер". Вiн курив Camel без фiльтру.
  Вони зустрiлися на Джермантаун-авеню, неподалiк Брод-стрiт. Аромат киплячого барбекю i диму гiкорi з Дуайтс Саузерн наповнив повiтря своїм жирним солодким присмаком. У Кевiна Бiрна вiд цього пiшла слина. Семмi Дюпюї вiд цього почало нудити.
  "Що, не великий шанувальник соул-фуду?" - спитав Бiрн.
  Семмi похитав головою i сильно вдарив свого Кемела. "Як люди їдять це лайно? Це все страшенно жирно i хрящово. З таким самим успiхом ти можеш просто вставити його в голку i встромити собi в серце".
  Бiрн глянув униз. Пiстолет лежав мiж ними на чорнiй оксамитовiй скатертинi. "Було щось у запаху олiї на сталi", - подумав Бiрн. У цьому запаху була страшна сила.
  Бiрн пiдняв його, перевiрив дiю, прицiлився, пам'ятаючи, що вони перебували у громадському мiсцi. Семмi зазвичай працював зi свого будинку в Iст-Камденi, але Бiрн сьогоднi не мав часу перетнути рiчку.
  - Я можу це зробити за шiсть п'ятдесят, - сказав Семмi. "I це вигiдна угода для такої гарної зброї".
  - Семмi, - сказав Бiрн.
  Семмi кiлька хвилин мовчав, показуючи бiднiсть, пригнiчення, злиднi. Це не спрацювало. "Добре, шiсть", - сказав вiн. "I я втрачаю грошi".
  Семмi Дюпюї був торговцем зброєю, який нiколи не мав справ iз торговцями наркотиками чи кимось iз банди. Якщо й iснував закулiсний торговець стрiлецькою зброєю, що має педантичнiсть, то це Семмi Дюпюї.
  Предметом продажу був SIG-Sauer P-226. Можливо, це був не найкрасивiший пiстолет iз будь-коли створених - зовсiм нi - але вiн був точним, надiйним та мiцним. А Семмi Дюпюї був людиною глибокої обачностi. Цього дня це були головнi турботи Кевiна Бiрна.
  - Краще б це було холодно, Семмi. Бiрн поклав зброю до кишенi пальта.
  Семмi загорнув решту пiстолетiв у тканину i сказав: "Як дупа моєї першої дружини".
  Бiрн витяг рулон i зняв шiсть стодоларових купюр. Вiн передав їх Семмi. - Ти принiс сумку? - спитав Бiрн.
  Семмi вiдразу пiдвiв очi. Його лоб наморщився вiд думок. Як правило, змусити Семмi Дюпюї перестати рахувати грошi було чималим подвигом, але питання Бiрна зупинило його. Якщо те, що вони робили, виходило за межi закону (а це порушувало як мiнiмум пiвдюжини законiв, якi мiг вигадати Бiрн, як державних, так i федеральних), то те, що пропонував Бiрн, порушувало майже всi iншi.
  Але Семмi Дюпюї не судив. Якби вiн це зробив, вiн не займався б тим бiзнесом, яким займався. I вiн не став би возити iз собою срiбний футляр, який вiн носив у багажнику своєї машини, валiзу, в якiй зберiгалися iнструменти такого темного призначення, що Семмi говорив лише про їхнє iснування в приглушених тонах.
  "Ви впевненi?"
  Бiрн просто дивився.
  - Гаразд, гаразд, - сказав Семмi. "Вибач, що запитав".
  Вони вийшли з машини, пiдiйшли до багажника. Семмi оглянув вулицю. Вiн вагався, пораючись з ключами.
  - Шукаєте копiв? - спитав Бiрн.
  Семмi нервово засмiявся. Вiн вiдчинив багажник. Усерединi лежала група полотняних сумок, портфелiв та спортивних сумок. Семмi вiдсунув кiлька шкiряних чохлiв убiк. Вiн вiдчинив один. Усерединi було багато стiльникових телефонiв. - Впевненi, що натомiсть вам не потрiбна чиста камера? Можливо, КПК? вiн спитав. "Я можу запропонувати вам BlackBerry 7290 за сiмдесят п'ять доларiв".
  "Семмi."
  Семмi знову повагався, потiм застебнув блискавку на шкiрянiй сумцi. Вiн розкрив ще одну справу. Цей був оточений десятками бурштинових пухирцiв. - А як щодо таблеток?
  Бiрн задумався про це. Вiн знав, що Семмi має амфетамiни. Вiн був виснажений, але верх тiльки погiршив би ситуацiю.
  "Жодних таблеток".
  "Феєрверк? Порно? Я можу купити тобi "Лексус" за десять штук.
  - Ти ж пам'ятаєш, що в мене в кишенi заряджена зброя? - спитав Бiрн.
  - Ти бос, - сказав Семмi. Вiн витяг гладку валiзу "Зеро Халлiбертон", набрав три цифри, пiдсвiдомо приховуючи операцiю вiд Бiрна. Вiн вiдкрив валiзу, потiм вiдiйшов i закурив ще один "Кемел". Навiть Семмi Дюпюї важко було розглянути вмiст цiєї справи.
  
  
  44
  Зазвичай у будь-який момент часу у пiдвалi "Раундхауса" знаходилося не бiльше кiлькох офiцерiв АВ-пiдроздiлу. Сьогоднi вдень пiвдюжини детективiв стовпилися навколо монiтора у невеликому монтажному вiдсiку поряд iз диспетчерською. Джессiка була впевнена, що той факт, що показували жорсткий порнофiльм, не мав до цього жодного вiдношення.
  Джессiка та Кехiлл вiдвезли Кiлбейна назад до Флiкза, де вiн зайшов у секцiю для дорослих i отримав титул з рейтингом X пiд назвою Philadelphia Skin. Вiн вийшов iз задньої кiмнати, як таємний урядовий агент, який дiстає секретнi файли ворога.
  Фiльм розпочався з вiдеозапису панорами Фiладельфiї. Виробнича вартiсть видавалась досить високою для гри для дорослих. Потiм фiльм перейшов на внутрiшню частину помешкання. Цi кадри виглядали стандартно - яскраве, трохи переекспоноване цифрове вiдео. За кiлька секунд у дверi постукали.
  У кадр увiйшла жiнка, вiдчинила дверi. Вона була молода i тендiтна, з тiлом, схожим на тварину, у блiдо-жовтому плюшевому одязi. Зважаючи на все, навряд чи законно. Коли вона повнiстю вiдчинила дверi, там стояв чоловiк. Вiн був середнього зросту i статури. На ньому був синiй атласний бомбер та шкiряна маска.
  - Ви викликаєте майстра-сантехнiка? - спитав чоловiк.
  Деякi детективи засмiялися i швидко сховали його. Iснувала ймовiрнiсть того, що людина, яка поставила питання, була їх убивцею. Коли вiн вiдвернувся вiд камери, вони побачили, що на ньому така сама куртка, як i на чоловiковi на вiдео спостереження: темно-синя з вишитим зеленим драконом.
  "Я нова в цьому мiстi", - сказала дiвчина. "Я не бачив доброзичливого обличчя вже кiлька тижнiв".
  Коли камера наблизилася до неї, Джесiка побачила, що на молодiй жiнцi була нiжна маска з рожевим пiр'ям, але Джесiка побачила i її очi - зацькованi, переляканi очi, портали в глибоко пошкоджену душу.
  Потiм камера повернулася праворуч, слiдуючи за чоловiком коротким коридором. У цей момент Матео зробив стоп-кадр i роздрукував зображення Sony. Хоча стоп-кадр iз запису спостереження такого розмiру та дозволу був досить розмитим, коли два зображення були розмiщенi поруч, результати були практично переконливими.
  Чоловiк з фiльму з рейтингом X i чоловiк, який кладе касету назад на полицю у Flickz, схоже, були одягненi в ту саму куртку.
  Хто-небудь дiзнається цей дизайн? - спитав Бьюкенен.
  Нiхто цього не зробив.
  "Давайте звiримо це iз символiкою банд, татуюваннями", - додав вiн. "Давайте знайдемо кравцiв, якi займаються вишивкою".
  Вони подивилися решту вiдео. У фiльмi також знявся ще один чоловiк у масцi та друга дiвчина у масцi з пiр'я. Це був фiльм на кшталт S&M, грубого сексу. Джесiцi було важко повiрити, що садомазохiстськi аспекти фiльму не завдали молодим жiнкам сильного болю чи травми. Схоже було, що їх серйозно побили.
  Коли все закiнчилося, подивилися мiзернi "кредити". Режисером фiльму став Едмунд Нобiле. Актора у синiй куртцi звали Бруно Стiл.
  "Яке справжнє iм'я актора?" - Запитала Джесiка.
  "Я не знаю", сказав Кiлбейн. "Але я знаю людей, якi розповсюджували фiльм. Якщо хтось i зможе його знайти, вони зможуть.
  
  ФIЛАДЕЛЬФIЯ З КIН Поширювався компанiєю Inferno Films з Камдена, штат Нью-Джерсi. Inferno Films працює з 1981 року i за цей час випустила понад чотириста фiльмiв, переважно жорстких фiльмiв для дорослих. Вони продавали свою продукцiю оптом у книгарнi для дорослих, а також у роздрiб через свої веб-сайти.
  Детективи вирiшили, що повноцiнний пiдхiд до компанiї - ордер на обшук, рейд, допити може не дати бажаних результатiв. Якщо вони увiйшли з миготливими значками, шанси на те, що компанiя кружлятиме по вагонах або раптово отримати амнезiю про одного з їхнiх "акторiв", були високi, як i шанси на те, що вони могли дати акторовi чайовi i, отже, кинути його на вiтер.
  Вони вирiшили, що найкращий спосiб впоратися iз цим - провести спецоперацiю. Коли всi погляди звернулися на Джесiку, вона зрозумiла, що це означає.
  Вона дiятиме пiд прикриттям.
  А її провiдником у пекло фiладельфiйського порно стане не хто iнший, як Юджин Кiлбейн.
  
  НА ВИХОДI з "Раундхауса" Джессiка перетнула паркування i мало не зiткнулася з кимось. Вона подивилася нагору. То був Найджел Батлер.
  - Здрастуйте, детектив, - сказав Батлер. - Я збирався побачитися з тобою.
  "Привiт", сказала вона.
  Вiн пiдняв пластиковий пакет. "Я зiбрав для вас кiлька книжок. Вони можуть допомогти.
  "Тобi не обов'язково було їх збивати", - сказала Джесiка.
  "Це не було проблемою".
  Батлер вiдкрив сумку i дiстав три книги, все у м'якiй обкладинцi великого розмiру. Пострiли в дзеркало: кримiнальнi фiльми та суспiльство, боги смертi та майстри мiзансцени.
  Це дуже щедро. Дуже дякую."
  Батлер глянув на Раундхаус, потiм знову на Джесiку. Момент витягнувся.
  "Чи є ще щось?" - Запитала Джесiка.
  Батлер посмiхнувся. "Я сподiвався на тур".
  Джесiка глянула на годинник. - Будь-якого iншого дня це не було б проблемою.
  "Ой, вибачте."
  "Дивитись. У тебе є моя картка. Подзвони менi завтра, i ми щось придумаємо".
  "Мене не буде в мiстi кiлька днiв, але я подзвоню, коли повернуся".
  "Це буде здорово", - сказала Джесiка. Вона пiдняла торбу з книгами. "I ще раз дякую за це".
  "Хороший шанс, детектив".
  Джессiка пiдiйшла до своєї машини, думаючи про Найджеля Батлера в його вежi зi слонової кiстки, оточеному добре оформленими постерами з фiльмiв, де всi пiстолети були неодруженими, каскадери падали на надувнi матраци, а кров була штучною.
  Свiт, до якого вона збиралася увiйти, був настiльки далекий вiд академiчних кiл, наскiльки вона могла собi уявити.
  
  ДЖЕСИКА ПРИГОТУВАЛА для них iз Софi пару вечерь у стилi ощадливої кухнi. Вони сидiли на диванi i їли з пiдносу вiд телевiзора - одну з найулюбленiших страв Софi. Джессiка ввiмкнула телевiзор, прокрутила канали та зупинилася на фiльмi. Фiльм середини 1990-х рокiв з розумними дiалогами та захоплюючою дiєю. Фоновий шум. Поки вони вечеряли, Софi докладно розповiла про свiй день у дитячому садку. Софi розповiла Джесiцi, що на честь майбутнього дня народження Беатрiкс Поттер її клас зробив iз пакетiв з обiдом ляльок-кролiв. День був присвячений вивченню клiмату за допомогою навчання нової пiснi пiд назвою "Drippy the Raindrop". У Джессiки було таке почуття, що вона дуже скоро вивчить всi слова "Дощової краплi, що крапляє", хоче вона того чи нi.
  Коли Джессiка збиралася прибрати тарiлки, вона почула голос. Знайомий голос. Визнання повернуло її увагу до фiльму. Це був фiльм "Гра на вбивство 2", другий у популярнiй серiї бойовикiв Вiлла Перрiша. Йшлося про пiвденноафриканський наркобарон.
  Але не голос Вiлла Перрiша привернув увагу Джессiки - насправдi, хрипке розтягування слiв Перрiша було так само впiзнаване, як i у будь-якого працюючого актора. Натомiсть це був голос дiльничного полiцейського, який прикривав задню частину будiвлi.
  "У нас на всiх виходах чергують офiцери", - сказав патрульний. "Цi пiдонки - нашi. "
  "Нiхто не входить i не виходить", - вiдповiв Перрiш, його колишня бiла класична сорочка була залита голлiвудською кров'ю, босi ноги.
  - Так, сер, - сказав офiцер. Вiн був трохи вищий за Перрiша, мав сильне пiдборiддя, крижанi блакитнi очi i струнку статуру.
  Джесiцi довелося подивитись двiчi, потiм ще двiчi, щоб переконатися, що вона не має галюцинацiй. Вона не була. Про це не могло бути й мови. Хоч би як важко в це повiрити, це була правда.
  Людиною, яка грала полiцейського в "Вбивчiй грi 2", був спецiальний агент Террi Кехiлл.
  
  ДЖЕСИКА ЗМIСТЮВАЛА свiй комп'ютер i вийшла в Iнтернет.
  Що це була за база даних iз усiєю iнформацiєю про фiльм? Вона спробувала кiлька скорочень i за короткий термiн знайшла IMDb. Вона увiйшла до Kill Game 2 i натиснула "Повний склад та знiмальна група". Вона прокрутила вниз i побачила внизу, граючи "Молодий полiцейський", його iм'я. Терренс Кехiлл.
  Перш нiж закрити сторiнку, вона перегорнула решту титрiв. Поруч iз "Технiчним радником" знову стояло його iм'я.
  Неймовiрний.
  Террi Кехiлл знiмався у кiно.
  
  О сьомiй годинi Джессiка вiдвезла Софi до Паули, а потiм вирушила в душ. Вона висушила волосся, нафарбувалася помадою та парфумами, одягла чорнi шкiрянi штани та червону шовкову блузку. Пара сережок iз стерлiнгового срiбла завершила образ. Їй довелося визнати, що вона виглядала не так уже й погано. Можливо, трохи розпусна. Але ж у цьому й рiч, чи не так?
  Вона замкнула будинок i пiдiйшла до позашляховика. Вона припаркувалася на пiд'їзнiй дорiжцi. Перш нiж вона встигла сiсти за кермо, повз будинок проїхала машина з хлопчиками-пiдлiтками. Вони сигналили та свистiли.
  "Я все ще це отримала", - подумала вона з усмiшкою. Принаймнi у пiвнiчно-схiднiй Фiладельфiї. Крiм того, поки вона була на IMDb, вона шукала Iст-Сайд, Вест-Сайд. Аве Гарднер у цьому фiльмi було лише двадцять сiм.
  Двадцять сiм.
  Вона сiла в позашляховик i поїхала до мiста.
  
  ДЕТЕКТИВ НIКОЛЕТТ МЕЛОУН була мiнiатюрною, засмаглою та пiдтягнутою. Волосся в неї було майже срiблясто-свiтле, i вона збирала їх у хвiст. На нiй були обтягуючi вицвiлi джинси "Лiвайс", бiла футболка та чорна шкiряна куртка. Взята в борг у вiддiлi боротьби з наркотиками, приблизно того ж вiку, що й Джессiка, вона пройшла шлях до золотого значка, вражаюче схожого на значок Джесiки: вона походила з сiм'ї полiцейських, чотири роки провела у вiйськовiй формi, три роки працювала детективом у вiддiленнi.
  Хоча вони нiколи не зустрiчалися, вони знали один одного з репутацiї. Тим бiльше, з боку Джесiки. Протягом короткого перiоду часу, на початку року, Джессiка була переконана, що у Нiккi Мелоун роман iз Вiнсентом. Вона не була. Джессiка сподiвалася, що Нiккi нiчого не чула про пiдозри її школярки.
  Вони зустрiлися в офiсi Айка Бьюкенена. ADA Пол ДiКарло був присутнiй.
  "Джесiка Бальзано, Нiккi Мелоун", - сказав Бьюкенен.
  "Як справи'?" - сказала Нiккi, простягаючи руку. Джессiка взяла це.
  "Приємно познайомитися", - сказала Джесiка. - Я багато про тебе чув.
  "Я нiколи не чiпав його. Клянуся Богом." Нiккi пiдморгнула i посмiхнулася. "Просто жартую."
  Чорт, подумала Джесiка. Нiккi знала про це все.
  Айк Бьюкенен виглядав таким чином розгубленим. Вiн пiшов далi. "Inferno Films - це, по сутi, компанiя, що складається з однiєї людини. Власник - хлопець на iм'я Данте Даймонд.
  Що за п'єса? - Запитала Нiккi.
  "Ви знiмаєтеся в новому жорсткому фiльмi i хочете, щоб у ньому знявся Бруно Стiл".
  - Як ми увiйдемо? - Запитала Нiккi.
  "Легкi натiльнi мiкрофони, бездротовий зв'язок, можливiсть вiддаленого запису".
  - Озброєний?
  "Це буде ваш вибiр", - сказав ДiКарло. "Але є велика ймовiрнiсть, що в якийсь момент вас обшукають або пройдуть через металодетектори".
  Коли Нiккi зустрiлася очима з Джесiкою, вони мовчки погодилися. Вони увiйдуть беззбройними.
  
  Пiсля того, як ДЖЕСIКА i Нiккi були проiнструктованi парою ветеранiв з вiддiлу боротьби зi злочинами, включаючи iмена, якi слiд назвати, термiни, якi слiд використовувати, а також рiзнi пiдказки, Джесiка чекала в черговiй кiмнатi вiддiлу з розслiдування вбивств. Незабаром увiйшов Террi Кехiлл. Переконавшись, що вiн помiтив її, вона прийняла позу крутого хлопця, поклавши руки на стегна.
  "У всiх виходiв є офiцери", - сказала Джессiка, iмiтуючи фразу з "Вбити гру 2".
  Кехiлл запитливо глянув на неї; потiм воно зареєструвалося. - Ой-ой, - сказав вiн. Вiн був одягнений недбало. Вiн не збирався зупинятися на цiй деталi.
  "Чому ти не сказав менi, що знiмався у кiно?" - Запитала Джесiка.
  "Ну їх було тiльки двоє, i менi подобається роздiляти два життя. По-перше, ФБР вiд цього не в захватi".
  "Як ви почали?"
  "Все почалося з того, що продюсери Kill Game 2 зателефонували до бюро з проханням про технiчну допомогу. Якось у ASAC дiзналися, що я схиблений на кiно, i рекомендували мене на цю роботу. Незважаючи на те, що бюро приховує iнформацiю про своїх агентiв, воно також вiдчайдушно намагається уявити себе у правильному свiтлi".
  PPD мало чим вiдрiзняється, подумала Джессiка. Було знято низку телевiзiйних шоу, присвячених вiддiлу. Це був рiдкiсний випадок, коли вони робили правильно. "Яко було працювати з Вiллом Перрiшем?"
  "Вiн чудовий хлопець", сказав Кехiлл. "Дуже щедрий та приземлений."
  Ти знiмаєшся у фiльмi, який вiн зараз знiмає?
  Кехiлл озирнувся i понизив голос. "Просто прогулянка. Але нiкому тут не розказуй. Усi хочуть бути у шоу-бiзнесi, вiрно?"
  Джессiка стиснула губи.
  "Насправдi, сьогоднi ввечерi ми знiмаємо мою маленьку роль", - сказав Кехiлл.
  - I заради цього ти вiдмовляєшся вiд чарiв спостереження?
  Кехiлл усмiхнувся. "Це брудна робота". Вiн пiдвiвся, глянув на годинник. "Ви коли-небудь грали?"
  Джесiка майже засмiялася. Єдине її зiткнення iз законною сценою сталося, коли вона навчалася у другому класi школи Святого Павла. Вона була однiєю з головних ролей у розкiшнiй постановцi вертепу. Вона грала вiвцю. - Е-е, не те, щоб ти це помiтив.
  "Це набагато складнiше, нiж здається".
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Знаєте тi рядки, якi у мене були в Kill Game 2?" - спитав Кехiлл.
  "Що щодо них?"
  "Думаю, ми зробили тридцять дублiв".
  "Чому?"
  "Ви хоч уявляєте, як важко з серйозною особою сказати: "Цi пiдонки нашi"?"
  Джесiка спробувала. Вiн мав рацiю.
  
  У ДIВ'ЯТЬ ГОДИН Нiккi увiйшла до вiддiлу з розслiдування вбивств, закрутивши голову кожному черговому детективу-чоловiковi. Вона переодяглася в милу маленьку чорну коктейльну сукню.
  По одному вони з Джесiкою заходили в одну з кiмнат для iнтерв'ю, де вони були оснащенi бездротовими мiкрофонами.
  
  Юджин Кiлбейн нервово ходив стоянкою бiля "Раундхауса". На ньому був темно-синiй костюм i бiлi лакованi туфлi зi срiбним ланцюжком поверх верху. Вiн запалював кожну сигарету разом iз попередньою.
  "Я не впевнений, що зможу це зробити", - сказав Кiлбейн.
  "Ти можеш це зробити", - сказала Джесiка.
  Ви не розумiєте. Цi люди можуть бути небезпечними".
  Джесiка пильно подивилася на Кiлбейна. - Хм, у цьому й суть, Юджин.
  Кiлбейн перевiв погляд з Джессiки на Нiккi, на Нiка Палладiно та на Ерiка Чавеса. Пот зiбрався на його верхнiй губi. Вiн не збирався вибиратися з цього.
  "Льмо", - сказав вiн. "Давай просто пiдемо."
  
  
  45
  До ЕВIН БIРН РОЗУМIВ хвилю злочинностi. Вiн добре знав сплеск адреналiну, що викликається крадiжкою, насильством чи антигромадською поведiнкою. Вiн заарештував багатьох пiдозрюваних ще поспiхом i знав, що, перебуваючи пiд владою цього витонченого почуття, злочинцi рiдко замислюються про те, що вони зробили, про наслiдки для жертви та наслiдки для них самих. Натомiсть був гiркий блиск досягнення, вiдчуття, що суспiльство заборонило таку поведiнку, i вони все одно це зробили.
  Збираючись покинути квартиру - куточок цього почуття спалахував усерединi нього, всупереч його найкращим iнстинктам, - вiн гадки не мав, чим закiнчиться цей вечiр, чи виявиться вiн iз Вiкторiєю в безпецi на руках чи з Джулiаном Матiсом в кiнець його пiстолетного прицiлу.
  Або вiн боявся визнати, нi те, нi iнше.
  Бiрн витяг з шафи пару робочого комбiнезону - брудний комбiнезон, який належав Департаменту водопостачання Фiладельфiї. Його дядько Френк нещодавно пiшов iз полiцiї, i Бiрн одного разу отримав вiд нього комбiнезон, коли кiлька рокiв тому йому треба було працювати пiд прикриттям. Нiхто не дивиться на хлопця на вулицi. Мiськi робiтники, такi як вуличнi торговцi, жебраки та люди похилого вiку, є частиною мiської завiси. Людськi краєвиди. Сьогоднi ввечерi Бiрну треба було стати невидимим.
  Вiн подивився на фiгурку Бiлоснiжки на комодi. Вiн звертався з ним обережно, коли зняв його з капота своєї машини i поклав у сумку для речових доказiв, щойно знову сiв за кермо. Вiн не знав, чи знадобиться воно колись як доказ i чи виявляться на ньому вiдбитки пальцiв Джулiана Матiсса.
  Вiн також не знав, до якої сторони судового процесу вiн приступить до кiнця цiєї довгої ночi. Вiн одягнув комбiнезон, взяв ящик iз iнструментами та пiшов.
  
  ЙОГО МАШИНА БУЛА занурена в пiтьму.
  Група пiдлiткiв - усiм близько сiмнадцяти чи вiсiмнадцяти рокiв, чотири хлопчики та двi дiвчинки - стояли за пiвкварталу вiд них, спостерiгаючи за тим, що вiдбувається у свiтi i чекаючи свого шансу. Вони курили, дiлили одвiрок, потягували з пари сорокових цигарок у коричневому паперi, накидали десятки один на одного, або як там це зараз називається. Хлопчики змагалися за прихильнiсть дiвчаток; дiвчатка чепурилися i чепурилися, нiчого не втрачаючи. Це був кожен мiський лiтнiй куточок. Завжди був.
  Чому Фiл Кесслер вчинив так iз Джиммi? - замислився Бiрн. Того дня вiн зупинився у будинку Дарлiн П'юрiфi. Вдова Джиммi була жiнкою, яка ще не вийшла з-пiд контролю горя. Вони з Джиммi розлучилися за рiк до смертi Джиммi, але її це не переставало хвилювати. Вони мали спiльне життя. Вони роздiлили життя трьох дiтей.
  Бiрн намагався згадати, як виглядало обличчя Джиммi, коли вiн розповiдав один зi своїх дурних жартiв, або коли вiн ставав по-справжньому серйозним о четвертiй ранку, коли вiн пив, або коли вiн допитував якогось придурка, або той момент, коли вiн витер сльози маленького китайця на дитячому майданчику. великою дитиною. Того дня Джиммi вiдвiз цього хлопця до Пейлеса i подарував йому нову пару кросiвок iз власної кишенi.
  Бiрн не мiг згадати.
  Але як це могло бути?
  Вiн пам'ятав кожного панка, якого колись заарештовував. Кожен.
  Вiн згадав той день, коли батько купив йому шматок кавуна у продавця на Дев'ятiй вулицi. Йому було близько семи рокiв; день був спекотний та вологий; кавун був крижаним. Його старий був одягнений у сорочку у червону смужку та бiлi шорти. Його старий розповiв продавцевi анекдот - брудний жарт, бо вiн прошепотiв його так, щоб Кевiн не мiг його почути. Продавець голосно й голосно засмiявся. Вiн мав золотi зуби.
  Вiн пам'ятав кожну складочку на крихiтних нiжках своєї дочки у день її народження.
  Вiн згадав обличчя Донни, коли вiн запропонував їй вийти за нього замiж, те, як вона злегка нахилила голову, нiби нахил свiту мiг дати їй якесь уявлення про його справжнi намiри.
  Але Кевiн Бiрн не мiг згадати обличчя Джиммi П'юрiфi, обличчя людини, яку вiн любив, людину, яка навчила його практично всьому, що вiн знав про мiсто i про роботу.
  Боже, допоможи йому, вiн не мiг згадати.
  Вiн оглянув проспект, розглядаючи три дзеркала своєї машини. Пiдлiтки пiшли далi. Був час. Вiн вийшов, схопив ящик iз iнструментами та планшет. Через схудлу вагу йому здавалося, що вiн пливе в комбiнезонi. Вiн опустив бейсболку якнайнижче.
  Якби Джиммi був з ним, це був би той момент, коли б вiн пiдняв комiр, зняв манжети i заявив, що настав час шоу.
  Бiрн перетнув проспект i ступив у темряву провулка.
  OceanofPDF.com
  46
  Морфiн був бiлим снiговим птахом пiд ним. Разом вони злетiли. Вони вiдвiдали рядний будинок його бабусi на Перрiш-стрiт. "Б'юїк ЛеСабр" його батька гримнув сiро-синьою вихлопною трубою на узбiччi.
  Час то вмикався, то вимикався. Бiль знову потягнувся до нього. На мить вiн був молодим чоловiком. Вiн мiг хитатися, ухилятися, контратакувати. Однак рак був великою середньовагою. Швидкий. Гачок у його животi спалахнув - червоний i слiпучо-гарячий. Вiн натиснув кнопку. Незабаром прохолодна бiла рука нiжно погладила його чоло.
  Вiн вiдчув присутнiсть у кiмнатi. Вiн глянув угору. В ногах лiжка стояла постать. Без окулярiв - i навiть вони вже не надто допомагали - вiн не мiг дiзнатися про цю людину. Вiн уже давно уявляв, що може пiти першим, але не розраховував, що це буде пам'ять. У його роботi, у життi пам'ять була всiм. Пам'ять це те, що переслiдувало тебе. Пам'ять була тим, що тебе врятувало. Його довготривала пам'ять, здавалося, не постраждала. Голос його матерi. Як його батько пах тютюном i олiєю 3-В-ОДНО. Це були його почуття, а тепер почуття його зрадили.
  Що вiн зробив?
  Як її звали?
  Вiн не мiг пригадати. Зараз вiн майже нiчого не мiг пригадати.
  Фiгура наблизилася. Бiлий лабораторний халат свiтився небесним свiтлом. Вiн пройшов? Нi. Вiн вiдчував свої кiнцiвки важкими та товстими. Бiль пронизав нижню частину живота. Бiль означав, що вiн все ще живий. Вiн натиснув кнопку болю, заплющив очi. Очi дiвчини дивилися на нього з темряви.
  - Як вашi справи, Лiкарю? йому нарештi вдалося.
  "Зi мною все гаразд", - вiдповiв чоловiк. "Тобi дуже боляче?"
  Вам дуже боляче?
  Голос був знайомий. Голос iз його минулого.
  Ця людина не була лiкарем.
  Вiн почув клацання, потiм шипiння. Шипiння перетворилося на рев у його вухах, на жахливий звук. I була вагома причина. То був звук його власної смертi.
  Але незабаром звук, здавалося, виходив з мiсця в Пiвнiчнiй Фiладельфiї, мерзенного i потворного мiсця, яке переслiдувало його увi снi понад три роки, жахливого мiсця, де померла молода дiвчина, молода дiвчина, яку вiн знав, що скоро зустрiне знову. .
  I ця думка бiльше, нiж думка про власну смерть, налякала детектива Фiлiпа Кесслера до глибини душi.
  
  
  47
  "THE T RESONNE SUPPER" був темним, прокуреним рестораном на Сенсом-стрiт у центрi мiста. Ранiше це був "Каретний дiм", i свого часу - десь на початку 1970-х рокiв - вiн вважався мiсцем призначення, одним iз найкращих стейк-хаусiв у мiстi, яке часто вiдвiдували члени "Сiксерс" та "Iглз", а також полiтики рiзного рiвня. . Джессiка згадала, як вона, її брат i їхнiй батько прийшли сюди на вечерю, коли їй було сiм чи вiсiм рокiв. Здавалося, це найелегантнiше мiсце у свiтi.
  Тепер воно перетворилося на закусочну третього рiвня, а його клiєнтура була сумiшшю примарних фiгур зi свiту розваг для дорослих i маргiнальної видавничої iндустрiї. Глибокi бордовi штори, що колись уособлювали атмосферу нью-йоркської закусочної, тепер покрилися плiснявою i забруднились десятилiттям нiкотину та жиру.
  Данте Даймонд був завсiдником "Трезонна" i зазвичай збирав публiку у великому пiвкруглому кiоску в заднiй частинi ресторану. Вони переглянули його список злочинiв i дiзналися, що з трьох його поїздок до Раундхаусу за останнi двадцять рокiв йому було пред'явлено звинувачення не бiльше нiж у двох випадках звiдництва та правопорушення, пов'язанi зi зберiганням наркотикiв.
  Його останньої фотографiї було десять рокiв, але Юджин Кiлбейн був упевнений, що впiзнає його з першого погляду. Крiм того, у такому клубi, як "Трезон", Данте Даймонд був королiвською особою.
  Ресторан був наполовину сповнений. Праворуч був довгий бар, лiворуч кабiнки, у центрi близько дюжини столикiв. Бар був вiдокремлений вiд столової перегородкою iз кольорових пластикових панелей та пластикового плюща. Джессiка помiтила, що на плющi був тонкий шар пилу.
  Коли вони пiдiйшли до кiнця бару, всi голови повернулися до Нiккi та Джесiки. Чоловiки уважно оглянули Кiлбейна, одразу ж оцiнили його, визначивши його становище у харчовому ланцюжку влади та чоловiчого впливу. Вiдразу було зрозумiло, що тут його не сприймають нi як суперника, нi як загрозу. Його слабке пiдборiддя, розбита верхня губа та дешевий костюм вважали його невдахою. Саме двi симпатичнi молодi жiнки, що були з ним, дали йому принаймнi тимчасово престиж, необхiдний для роботи в кiмнатi.
  Наприкiнцi бару стояли два вiдкритi стiльцi. Нiккi та Джесiка сiли. Кiлбейн пiдвiвся. За кiлька хвилин пiдiйшов бармен.
  "Добрий вечiр", - сказав бармен.
  "Ага. Як справи?" - вiдповiв Кiлбейн.
  - Дуже добре, сер.
  Кiлбейн нахилився вперед. - Данте тут?
  Бармен глянув на нього кам'яним поглядом. "ВООЗ?"
  "Мiстер. Алмаз".
  Бармен напiвусмiхнувся, нiби говорячи: "Краще". Йому було близько п'ятдесяти, вiн був акуратним та пiдкованим, з доглянутими нiгтями. На ньому був королiвський синiй атласний жилет та бiла сорочка. За червоним деревом вiн виглядав багаторiчним. Вiн поклав на стiйку три серветки. "Мiстере. Даймонда сьогоднi немає.
  - Ви чекаєте на нього?
  "Неможливо сказати", - сказав бармен. "Я не його секретар iз соцiальних питань". Чоловiк зустрiвся поглядом з Кiлбейном, повiдомляючи, що допит закiнчено. - Що я можу отримати для тебе i панночок?
  Вони замовили. Кава для Джесiки, дiєтична кола для Нiккi та подвiйний бурбон для Кiлбейна. Якщо Кiлбейн думав, що питиме всю нiч за грошi мiста, вiн помилявся. Напої прибутку. Кiлбейн повернувся до їдальнi. "Це мiсце дiйсно пiшло навперекосяк", - сказав вiн.
  Джессiка запитувала себе, за якими критерiями такий негiдник, як Юджин Кiлбейн, судить про щось подiбне.
  "Я зустрiчаюся iз кiлькома людьми, яких знаю. Я збираюся питати", - додав Кiлбейн. Вiн залпом допив бурбон, поправив краватку i пiшов до їдальнi.
  Джесiка оглянула кiмнату. У їдальнi було кiлька пар середнього вiку, яким їй було важко повiрити, що вони мають якесь вiдношення до цього бiзнесу. Зрештою, The Tresonne давала рекламу у City Paper, Metro, The Report та iнших мiсцях. Але здебiльшого клiєнтуру складали солiднi чоловiки рокiв п'ятдесяти-шiстдесяти - обручки на мiзинцях, комiри, манжети з монограмами. Це було схоже на конвенцiю з управлiння вiдходами.
  Джесiка подивилася лiворуч. Один з чоловiкiв у барi пильно розглядав її i Нiккi з того часу, як вони сiли. Краєм ока вона бачила, як вiн пригладжував волосся та дихав. Вiн пiдiйшов.
  - Привiт, - сказав вiн Джесiцi, посмiхаючись.
  Джессiка повернулася, щоб подивитись на чоловiка, зробивши йому обов'язковий подвiйний удар. Йому було близько шiстдесяти. Сорочка з вiскози з морської пiни, бежева спортивна куртка з полiестеру, окуляри-авiатори в сталевiй тонованiй оправi. "Привiт", сказала вона.
  "Я так розумiю, ви i ваша подруга - актриси".
  "Де ти це почув?" - Запитала Джесiка.
  "У тебе такий погляд".
  Що це за погляд? - Запитала Нiккi, посмiхаючись.
  "Театральний", - сказав вiн. "I дуже красиво".
  "Так уже вийшло, що ми такi". Нiккi розсмiялася i струснула волоссям. "Чому ти питаєш?"
  "Я кiнопродюсер". Здавалося, з нiзвiдки вiн дiстав пару вiзиток. Вернер Шмiдт. Люкс Продакшнс. Нью-Хейвен, Коннектикут. "Я проводжу кастинг нового повнометражного фiльму. Цифровий формат високої чiткостi. Жiнка на жiнцi.
  "Звучить цiкаво", - сказала Нiккi.
  "Негативний сценарiй. Письменник провчився семестр у кiношколi Унiверситету Пiвденної Калiфорнiї".
  Нiккi кивнула, зображуючи глибоку увагу.
  "Але перш нiж я скажу щось ще, я повинен дещо у вас запитати", - додав Вернер.
  "Що?" - Запитала Джесiка.
  "Ви спiвробiтники полiцiї?"
  Джессiка кинула погляд на Нiккi. Вона озирнулася. "Так", сказала вона. Ми обидва. Ми детективи, якi ведуть таємну операцiю.
  Вернер на мить виглядав так, нiби його вдарили, нiби з нього вибили дух. Потiм вiн вибухнув смiхом. Джессiка та Нiккi смiялися разом з ним. "Це було добре", - сказав вiн. "Це було страшенно добре. Менi подобається, що."
  Нiккi не могла залишити це у спокої. Вона була пiстолетом. Повний маг. - Ми вже зустрiчалися, га? вона спитала.
  Тепер Вернер виглядав ще бiльш натхненним. Вiн втягнув живiт i випростався. "Я думав про те саме."
  Ти коли-небудь працював з Данте?
  "Данте Даймонд?" - спитав вiн з приглушеною повагою, нiби вимовляючи iм'я Хiчкока чи Феллiнi. "Поки що нi, але Данте - класний актор. Вiдмiнна органiзацiя. Вiн повернувся i вказав на жiнку, яка сидiла наприкiнцi бару. "Полетт знялася з ним у кiлькох фiльмах. Ви знаєте Полетт?
  Це звучало як випробування. Нiккi грала холоднокровно. "Нiколи не мала задоволення", - сказала вона. "Будь ласка, запроси її випити".
  Вернер був на висотi. Перспектива стояти бiля бару iз трьома жiнками була мрiєю. За мить вiн знову був iз Полетт, брюнеткою рокiв сорока. Туфлi "кошеня", леопардова сукня. Тридцять вiсiм ДД.
  "Полет Сент-Джон, це ..."
  "Джина i Данiела", - сказала Джесiка.
  - Я впевнена, що рада, - сказала Полетт. Джерсi-Сiтi. Можливо, Хобокен.
  "Що ти п'єш?" - Запитала Джесiка.
  "Космо".
  Джессiка замовила для неї.
  "Ми намагаємося знайти хлопця на iм'я Бруно Стiл", - сказала Нiккi.
  Полетт усмiхнулася. "Я знаю Бруно. Великий член, не можу написати неосвiчений. "
  "Це вiн."
  "Не бачила його багато рокiв", - сказала вона. Її напiй прибув. Вона вiдпила його делiкатно, як ледi. - Чому ти шукаєш Бруно?
  "Друг знiмається у фiльмi", - сказала Джесiка.
  "Навколо багато хлопцiв. Хлопцi молодшi. Чому вiн?
  Джессiка зауважила, що Полетт трохи плутається, невиразно вимовляючи слова. I все ж таки їй довелося бути обережною у своїй вiдповiдi. Одне зрадливе слово, i їх можуть закрити. "Ну, по-перше, має правильний погляд. До того ж, фiльм - це жорсткий S та M, i Бруно знає, коли треба вiдступити".
  Полет кивнула. Був там, вiдчув це.
  "Менi дуже сподобалася його робота в Philadelphia Skin", - сказала Нiккi.
  При згадцi фiльму Вернер та Полетт переглянулися. Вернер вiдкрив було рота, нiби бажаючи перешкодити Полеттi сказати щось далi, але Полетт продовжила. "Я пам'ятаю цю команду", - сказала вона. "Звичайно, пiсля iнциденту нiхто особливо не хотiв знову працювати разом".
  "Що ти маєш на увазi?" - Запитала Джесiка.
  Полетт подивилася на неї як на божевiльну. "Ви не знаєте, що сталося на тiй зйомцi?"
  Джессiка блиснула на сценi у Фiладельфiї Скiн, де дiвчина вiдчинила дверi. Цi сумнi, примарнi очi. Вона ризикнула, спитала. - О, ти маєш на увазi ту маленьку бiлявку?
  Полетт кивнула i вiдпила напiй. "Ага. Це було пиздець."
  Джессiка вже збиралася натиснути на неї, коли Кiлбейн повернувся з чоловiчого туалету, цiлеспрямований, рожевий. Вiн пiдвiвся мiж ними i нахилився до стiйки. Вiн повернувся до Вернера та Полетт. - Чи не могли б ви вибачити нас на мить?
  Полет кивнула. Вернер пiдняв обидвi руки. Вiн не збирався приймати чиюсь гру. Вони обидва вiдступили до кiнця бару. Кiлбейн знову повернувся до Нiккi та Джесiки.
  "У мене дещо є", сказав вiн.
  Коли хтось на зразок Юджина Кiлбейна вибiгає з чоловiчого туалету з подiбною заявою, можливостi безмежнi i всi вони неприємнi. Замiсть того, щоб мiркувати, Джесiка запитала: "Що?"
  Вiн нахилився ближче. Було ясно, що вiн тiльки-но хлюпнув ще одеколона. Набагато бiльше вiд одеколону. Джесiка мало не задихнулася. Кiлбейн прошепотiв: "Команда, яка зробила "Фiладельфiю Скiн", все ще в мiстi".
  "I?"
  Кiлбейн пiдняв склянку i потряс кубиками. Бармен налив йому подвiйну порцiю. Якщо мiсто платило, воно пило. Або вiн так думав. Джессiка перервала б його пiсля цього.
  - Сьогоднi ввечерi вони знiмають новий фiльм, - нарештi сказав вiн. "Данте Даймонд керує цим". Вiн залпом випив i поставив склянку. - I ми запрошенi.
  
  
  48
  Вiдразу пiсля десятої години з-за рогу вийшла людина, на яку чекав Бiрн, з товстою зв'язкою ключiв у руцi.
  "Привiт як справи?" - спитав Бiрн, низько натягнувши поля кепки та ховаючи очi.
  Чоловiк знайшов його у тьмяному свiтлi трохи переляканим. Вiн побачив комбiнезон PDW та розслабився. Небагато. - Що трапилося, шефе?
  "Те ж лайно, але iнший пiдгузник".
  Чоловiк пирхнув. "Розкажи менi про це."
  "Хлопцi, у вас там проблеми iз тиском води?" - спитав Бiрн.
  Чоловiк глянув на стiйку, а потiм назад. "Не те, що я знаю з."
  "Ну, нам зателефонували, i мене прислали", - сказав Бiрн. Вiн глянув на планшет. "Так, це мiсце. Чи не заперечуєте, якщо я подивлюся на труби?
  Чоловiк знизав плечима i глянув униз сходами до вхiдних дверей, що ведуть у пiдвал пiд будiвлею. Це не мої трубки, не моя проблема. Допоможи собi, брате.
  Чоловiк спустився iржавими залiзними сходами i вiдiмкнув дверi. Бiрн оглянув провулок i пiшов за ним.
  Чоловiк увiмкнув свiтло - голу 150-ватну лампочку в металевiй сiтчастiй клiтцi. На додачу до десяткiв складених один на одного м'яких барних стiльцiв, розiбраних столiв та сценiчного реквiзиту було, напевно, сотня ящикiв спиртного.
  "Чорт вiзьми", - сказав Бiрн. - Я мiг би тут залишитися на деякий час.
  "Мiж нами, це все лайно. Гарнi речi замкненi у кабiнетi мого боса нагорi.
  Чоловiк витяг iз чарки пару коробок i поставив їх бiля дверей. Вiн звiрився зi свiдченнями комп'ютера у своїй руцi. Вiн почав вважати коробки, що залишилися. Вiн зробив кiлька нотаток.
  Бiрн поставив ящик iз iнструментами i тихо зачинив за собою дверi. Вiн оцiнив людину перед ним. Чоловiк був трохи молодшим i, без сумнiву, швидше. Але Бiрн мав те, чого в нього не було. Елемент несподiванки.
  Бiрн вихопив палицю i вийшов iз тiнi. Увагу чоловiка привернув звук витягнутої на всю довжину палиця. Вiн повернувся до Бiрна з виразним обличчям. Було надто пiзно. Бiрн щосили змахнув тактичним сталевим стрижнем дiаметром двадцять один дюйм. Вiн потрапив у чоловiка iдеально, трохи нижче правого колiна. Бiрн почув, як хрящ розiрвався. Чоловiк загавкав один раз, а потiм звалився на пiдлогу.
  "Що за... Господи!"
  "Замовкни."
  - Чорт... ти. Чоловiк почав розгойдуватися, тримаючись за колiно. "Мати виродкiв. "
  Бiрн витягнув ЗIГ. Вiн упав на Деррiла Портера всiєю своєю вагою. Обидва колiна на грудях чоловiка, вага двiстi з гаком фунтiв. Удар вибив Портера з повiтря. Бiрн зняв бейсболку. На обличчi Портера спалахнуло впiзнання.
  - Ти, - сказав Портер мiж зiтханнями. - Я, чорт забирай... знав, що звiдкись тебе знаю.
  Бiрн пiдняв ЗIГ. "У мене тут вiсiм патронiв. Гарне парне число, я правий?
  Деррiл Портер просто глянув на нього.
  "Тепер я хочу, щоб ти подумав про те, скiльки всього в твоєму тiлi є пара, Деррiле. Я почну з твоїх кiсточок, i щоразу, коли ти не вiдповiдаєш на моє запитання, я отримую ще одну пару. I ти знаєш, до чого я хилю".
  Портер ковтнув повiтря. Вага Бiрна на його грудях не допомогла.
  "Поїхали, Деррiле. Це найважливiшi моменти твоєї гнилий, безглуздої життя. Жодних других шансiв. Жодних iспитiв з макiяжу. Готовий?
  Тиша.
  "Питання перше: ви сказали Джулiану Матiссу, що я його шукаю?"
  Холодна непокора. Цей хлопець був надто крутим для його ж блага. Бiрн приставив стовбур до правої кiсточки Портера. Нагорi гуркотiла музика.
  Портер звивався, але тяжкiсть на його грудях була надто велика. Вiн не мiг поворухнутися. "Ти не збираєшся мене пристрелити", - кричав Портер. "Ти знаєш чому? Знаєш, звiдки я це знаю? Я скажу тобi, звiдки я це знаю, ублюдок. Його голос був високим i божевiльним.
  Бiрн вистрiлив у нього. У цьому маленькому замкнутому просторi вибух був приголомшливим. Бiрн сподiвався, що музика перекриє це. У будь-якому випадку, вiн знав, що йому потрiбно якнайшвидше покiнчити з цим. Куля зачепила Портеру лише кiсточку, але Портер був дуже схвильований, щоб усвiдомити це. Вiн був певен, що Бiрн вiдiрвав собi ногу. Вiн знову закричав. Бiрн приставив дуло зброї до скронi Портера.
  "Знаєш що? Я передумав, засранець. Зрештою, я уб'ю тебе".
  "Чекати!"
  "Слухаю.
  - Я йому сказав.
  "Де вiн?"
  Портер дав йому адресу.
  - Вiн зараз там? - спитав Бiрн.
  "Ага."
  - Дай менi привiд не вбивати тебе.
  - Я... нiчого не робив.
  "Що, ти маєш на увазi сьогоднi? Думаєш, це важливо для когось на зразок мене? Ти педофiле, Деррiле. Бiлий работоргiвець. Сутенер та порнограф. Я думаю, що мiсто зможе вижити i без тебе.
  "Нi!"
  - Хто сумуватиме за тобою, Деррiле?
  Бiрн натиснув на спусковий гачок. Портер скрикнув, а потiм знепритомнiв. Кiмната була порожня. Перш нiж спуститися до пiдвалу, Бiрн спорожнив решту магазину. Вiн не довiряв собi.
  Коли Бiрн пiднявся сходами, вiд сумiшi запахiв у нього мало не закружляла голова. Сморiд щойно згорiлого пороху змiшався iз запахом цвiлi, деревної гнилi та цукром дешевої випивки. Пiд цим запах свiжої сечi. Деррiл Портер насав собi в штани.
  
  Пройшло п'ять хвилин пiсля вiдходу Кевiна Бiрна, коли Деррiл Портер змiг пiднятися на ноги. Частково тому, що бiль був зашкалюючим. Частково тому, що вiн був упевнений, що Бiрн чекає на нього прямо за дверима, готовий закiнчити розпочате. Портер справдi думав, що чоловiк вiдiрвав собi ногу. Вiн утримався на мить або двi, дошкандибав до виходу i покiрно висунув голову. Вiн подивився в обидва боки. Провулок був порожнiй.
  "Привiт!" вiн закричав.
  Нiчого.
  "Так", сказав вiн. - Тобi краще бiгти, суко.
  Вiн рвонув угору сходами, ступiнь за сходинкою. Бiль зводив з розуму. Нарештi вiн досяг верхньої сходинки, думаючи, що знає людей. О, вiн знав багато людей. Люди, через якi вiн виглядав чортовим бойскаутом. Тому що, полiцейський чи не полiцейський, цей ублюдок падав. Не можна обрушити це лайно на Деррiла Лi Портера i залишитися безкарним. Звiсно нi. Хто сказав, що детектива не можна вбити?
  Як тiльки вiн пiднiметься нагору, вiн кине десять центiв. Вiн визирнув надвiр. На розi стояла полiцейська машина, яка, ймовiрно, вiдреагувала на якийсь неспокiй у барi. Вiн не бачив офiцера. Нiколи поряд, коли вони вам потрiбнi.
  На мить Деррiл подумав про те, щоб пiти до лiкарнi, але як вiн збирався за це заплатити? У барi X був нiякого соцiального пакета. Нi, вiн пiдлiкується, як зможе, перевiрить уранцi.
  Вiн простягся за будiвлю, потiм пiднявся по хитких кованих сходах, двiчi зупиняючись, щоб вiддихатися. Бiльшiсть часу жити у двох тiсних, лайнових кiмнатах над баром X було скалкою в дупi. Запах, шум, клiєнтура. Тепер це було благословенням, тому що йому потрiбнi були всi сили, щоб дiстатися до вхiдних дверей. Вiн вiдiмкнув дверi, увiйшов усередину, пройшов у ванну i ввiмкнув флуоресцентне свiтло. Вiн порився у своїй аптечцi. Флексерiл. Клонопiн. Iбупрофен. Вiн узяв двi штуки кожного i почав наповнювати ванну. Труби гуркотiли i брязкали, викидаючи приблизно галон iржавою водою, що пахла солоною, у ванну, оточену нечистотами. Коли вода потекла настiльки прозоро, як збиралася, вiн заткнув пробку i ввiмкнув гарячу воду на повну потужнiсть. Вiн сiв на край ванни та перевiрив ногу. Кров перестала текти. Щойно. Його нога почала синiти. Чорт, воно потемнiло. Вiн торкнувся цього мiсця вказiвним пальцем. Бiль пронизав його мозок вогненною кометою.
  - Ти страшенно мертвий. Вiн зателефонує, як тiльки промокне ногу.
  Кiлька хвилин по тому, опустивши ногу в гарячу воду, пiсля того, як рiзнi лiки почали своє диво, йому здалося, що вiн почув когось за дверима. Чи вiн це зробив? Вiн на мить вимкнув воду, прислухався, схиливши голову у бiк задньої частини квартири. Цей виродок переслiдував його? Вiн оглянув околицi у пошуках зброї. Хрумка одноразова бритва "Бiк" i стопка порножурналiв.
  Великий. Найближчий нiж був на кухнi, а до неї було десять болiсних крокiв.
  Музика з бару внизу знову гуркотiла i гримiла. Вiн замкнув дверi? Вiн так i думав. Хоча в минулому вiн залишав його вiдкритим на кiлька п'яних ночей лише для того, щоб у нього вальсували кiлька головорiзiв, якi часто вiдвiдували бар "X", у пошуках мiсця, де можна потусуватись. Чортовi виродки. Йому довелося знайти нову роботу. Принаймнi у стриптиз-клубах розлив був непоганим. Єдине, що мiг сподiватися пiдхопити пiд час закриття "Х", - це дозу герпесу чи пару куль Бен Ва в дупi.
  Вiн вимкнув воду, яка вже охолола. Вiн пiдвiвся на ноги, повiльно витяг ногу з ванни, розвернувся i був бiльш нiж шокований, побачивши ще одного чоловiка, що стоїть у його ваннiй кiмнатi. Людина, яка, здавалося, не мала крокiв.
  У цiєї людини теж було питання.
  Коли вiн вiдповiв, чоловiк сказав щось, чого Деррiл не зрозумiв. Це звучало як iноземна мова. Схоже, це було французькою.
  Потiм, надто швидким рухом, щоб його можна було помiтити, чоловiк схопив його за шию. Його руки були дуже сильними. У туманi чоловiк сунув голову пiд поверхню брудної води. Одним з останнiх видовищ Деррiла Портера була корона крихiтного червоного свiтла, що горiла в тьмяному сяйвi його вмирання.
  Крихiтний червоний вогник вiдеокамери.
  
  
  49
  Склад був величезним, мiцним i великим. Здавалося, воно займало бiльшу частину кварталу. Ранiше це була компанiя з виробництва шарикопiдшипникiв, а потiм вона була складом для деяких платформ ряджених.
  Величезне паркування оточував сiтчастий паркан. Дiлянка була потрiскана i заросла бур'янами, завалена смiттям i викинутими шинами. Приватна дiлянка менше займала пiвнiчну сторону будiвлi, поряд iз головним входом. На цiй стоянцi стояла пара фургонiв та кiлька автомобiлiв останнiх моделей.
  Джессiка, Нiккi та Юджин Кiлбейн їхали на орендованому Lincoln Town Car. Нiк Палладiно та Ерiк Чавес пiшли за ними у фургонi спостереження, орендованому у вiддiлу боротьби з наркотиками. Фургон був ультрасучасним, оснащений антенами, замаскованими пiд багажник на даху та камерою-перископом. I Нiккi, i Джессiка були оснащенi бездротовими натiльними пристроями, здатними передавати сигнал на вiдстань до трьохсот футiв. Палладiно i Чавес припаркували фургон у провулку так, щоб було видно вiкна на пiвнiчнiй сторонi будiвлi.
  
  КIЛБЕЙН, ДЖЕСИКА I Нiккi стояли бiля вхiдних дверей. Високi вiкна першого поверху були зачиненi зсередини чорним непрозорим матерiалом. Праворуч вiд дверей розташовувалися динамiк та кнопка. Кiлбейн зателефонував до домофону. Пiсля трьох гудкiв пролунав голос.
  "Ага."
  Голос був глибоким, просоченим нiкотином та загрозливим. Заводь-божевiльна. Як дружнє вiтання це означало: "Iди до бiса".
  "У мене призначена зустрiч з мiстером Даймондом", - сказав Кiлбейн. Незважаючи на всi його зусилля виглядати так, нiби в ньому все ще є сили на цьому рiвнi, його голос звучав наляканим до чортикiв. Джессiцi майже... майже... було шкода його.
  З динамiка: "Тут немає нiкого з таким iм'ям".
  Джесiка пiдвела очi. Камера спостереження над ними сканувала влiво, а потiм вправо. Джессiка пiдморгнула об'єктиву. Вона не була впевнена, чи достатньо свiтла для того, щоб камера могла це побачити, але варто було спробувати.
  "Мене послав Джекi Борис", - сказав Кiлбейн. Це звучало як питання. Кiлбейн глянув на Джесiку i знизав плечима. Через майже цiлу хвилину продзвенiв зумер. Кiлбейн вiдчинив дверi. Вони увiйшли всередину.
  Усерединi головного входу, праворуч, знаходилася застарiла, обшита панелями приймальна, востаннє реконструйована, мабуть, у 1970-х роках. Уздовж вiконної стiни стояла пара вельветових диванiв кольору журавлини. Навпроти стояла пара м'яких стiльцiв. Мiж ними стояв квадратний журнальний столик iз хрому та димчастого скла у стилi "Парсонс", завалений журналами "Хастлер" десятирiчної давностi.
  Єдине, що виглядало так, нiби воно було створено близько двадцяти рокiв тому, це дверi до головного складу. Вiн був сталевим та мав як засув, так i електронний замок.
  Перед ним сидiла дуже велика людина.
  Вiн був широкоплечий i мiцний, як вибивала бiля брами пекла. Вiн мав голену голову, зморшкувату голову i величезну сережку зi стразами. На ньому була чорна сiтчаста футболка та темно-сiрi класичнi штани. Вiн сидiв у незручному на вигляд пластиковому стiльцi i читав журнал "Мотокрос Екшн". Вiн пiдняв погляд, нудний i засмучений цими новими вiдвiдувачами його маленької вотчини. Коли вони пiдiйшли, вiн пiдвiвся, простяг руку долонею назовнi, зупиняючи їх.
  "Мене звуть Седрiк. Це знаю. Якщо ви в чомусь неправi, ви матимете справу зi мною".
  Вiн дозволив цьому почуттю укорiнитися, потiм узяв електронну паличку i провiв нею по них. Коли вiн був задоволений, вiн набрав код на дверях, повернув ключ i вiдчинив їх.
  Седрик повiв їх довгим, задушливо жарким коридором. По обидва боки розташовувалися восьмифутовi секцiї дешевої обшивки, очевидно, зведенi для того, щоб вiдгородити решту складу. Джессiка не могла не поставити питання, що ж було по той бiк.
  Наприкiнцi лабiринту вони опинилися на першому поверсi. Величезна кiмната була настiльки велика, що свiтло вiд кiнозйомки в кутку, здавалося, досягало темряви приблизно на п'ятдесят футiв, а потiм поглиналося мороком. Джессiка помiтила в темрявi кiлька п'ятдесятигалонних бочок; навантажувач вимальовувався, як доiсторичний звiр.
  - Почекай тут, - сказав Седрiк.
  Джессiка дивилася, як Седрiк i Кiлбейн йдуть до знiмального майданчика. Руки Седрика були розкинутi з обох бокiв, i великi плечi не дозволяли йому наблизитися до тiла. У нього була ця дивна хода, як у бодiбiлдера.
  Декорацiї були яскраво освiтленi, i з того мiсця, де вони стояли, здавалося, що це спальня молодої дiвчини. На стiнах висiли плакати бойз-бендiв; на лiжку колекцiя рожевих м'яких iграшок та атласних подушок. На даний момент на знiмальному майданчику не було акторiв.
  За кiлька хвилин повернулися Кiлбейн та ще один чоловiк.
  "Дами, це Данте Даймонд", - сказав Кiлбейн.
  Данте Даймонд виглядав напрочуд нормально, враховуючи його професiю. Йому було шiстдесят, i ранiше у нього було свiтле волосся, тепер iз вiдтiнком срiбла, борiдка de rigueur та маленька серега-кiльце. Вiн мав УФ-загар i вiнiри на зубах.
  "Мiстер. Даймонд, це Джина Марiно та Данiела Роуз.
  Юджин Кiлбейн добре зiграв свою роль, подумала Джессiка. Цей чоловiк справив на неї певне враження. Однак вона все ще була рада, що вдарила його.
  "Зачарованi." Даймонд потиснув їм руки. Дуже професiйна, тепла, тиха розмова. Як менеджер банку. - Ви обидвi надзвичайно гарнi молодi ледi.
  "Дякую", - сказала Нiккi.
  Де я мiг бачити вашi роботи?
  "Минулого року ми зняли кiлька фiльмiв для Джеррi Стейна", - сказала Нiккi. Два вiце-детектива, з якими Джессiка та Нiккi розмовляли до з'ясування обставин, назвали їм усi необхiднi iмена. Принаймнi Джессiка на це сподiвалася.
  "Джеррi - мiй старий друг", - сказав Даймонд. "Вiн все ще водить свiй золотий 911?"
  Ще одне випробування, подумала Джессiка. Нiккi подивилася на неї i знизала плечима. Джессiка знизала плечима у вiдповiдь. "Нiколи не ходила з цiєю людиною на пiкнiк", - вiдповiла Нiккi, посмiхаючись. Коли Нiккi Мелоун усмiхалася чоловiковi, це була гра, сет та матч.
  Даймонд вiдповiв на усмiшку, блиснувши в очах, переможений. "Звичайно", - сказав вiн. Вiн вказав на телевiзор. "Ми готуємось до зйомок. Будь ласка, приєднуйтесь до нас на знiмальному майданчику. Є повноцiнний бар та шведський стiл. Почувайтеся як вдома".
  Даймонд повернувся на знiмальний майданчик, тихо розмовляючи з молодою жiнкою, елегантно одягненою в бiлий брючний костюм. Вона робила позначки у блокнотi.
  Якби Джессiка не знала, що роблять цi люди, їй важко було б вiдрiзнити зйомку порнофiльму вiд весiльних органiзаторiв, якi готуються до прийому.
  Потiм, у нудотний момент, вона згадала, де вона була, коли чоловiк вийшов iз темряви на знiмальний майданчик. Вiн був великим, носив гумовий жилет без рукавiв та шкiряну маску майстра.
  У його руцi був викидний нiж.
  
  
  50
  БIРН припаркувався у кварталi вiд адреси, яку дав йому Деррiл Портер. Це була жвава вулиця у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Майже кожен будинок на вулицi був зайнятий i горiло свiтло. Будинок, куди його направив Портер, був темним, але вiн був прибудований до магазину сендвiчiв, де йшов жвавий бiзнес. Пiвдюжини пiдлiткiв сидiли в машинах перед входом i їли сендвiчi. Бiрн був певен, що його помiтять. Вiн чекав стiльки, скiльки мiг, вийшов iз машини, прослизнув за будинок, зламав замок. Вiн увiйшов усередину i витягнув ЗIГ.
  Усерединi повiтря було щiльним i гарячим, просоченим запахом плодiв, що гниють. Гудили мухи. Вiн увiйшов у маленьку кухню. Плита та холодильник праворуч, раковина злiва. На однiй iз конфорок стояв чайник. Бiрн це вiдчув. Холодний. Вiн полiз за холодильник i вимкнув його. Вiн не хотiв, щоб свiтло проникало у вiтальню. Вiн легко вiдкрив дверi. Пусто, якщо не рахувати пари гниючих шматкiв хлiба та коробки харчової соди.
  Вiн схилив голову, прислухався. У сусiднiй крамницi сендвiчiв грав музичний автомат. У хатi було тихо.
  Вiн думав про роки, проведенi в полiцiї, про те, скiльки разiв вiн входив до рядового будинку, нiколи не знаючи, чого чекати. Домашнi заворушення, зломи з проникненням, вторгнення до будинку. Бiльшiсть рядних будинкiв мали схоже планування, i якби ви знали, де шукати, ви навряд чи здивувалися б. Бiрн знав, де шукати. Проходячи по дому, вiн перевiряв можливi нiшi. Нi Матiсса. Жодних ознак життя. Вiн пiднявся сходами зi зброєю попереду. Вiн обшукав двi маленькi спальнi та комiрки на другому поверсi. Вiн спустився двома прольотами до пiдвалу. Занедбана пральна машина, що давно проржавiв мiдний каркас лiжка. Мишi снували в променi його Маглайта.
  Порожнiй.
  Повернемося на перший поверх.
  Деррiл Портер збрехав йому. Не було нi харчового смiття, нi матраца, нi людських звукiв та запахiв. Якщо Матiс колись i був тут, то зараз його вже нема. Будинок був порожнiй. Бiрн сховав ЗIГ.
  Чи справдi вiн очистив пiдвал? Вiн ще раз подивиться. Вiн повернувся, щоб спуститися сходами. I саме тодi вiн вiдчув змiну в атмосферi, безпомилкову присутнiсть iншої людини. Вiн вiдчув вiстря клинка на попереку, вiдчув легкий струмок кровi i почув знайомий голос:
  - Ми знову зустрiчаємося, детектив Бiрн.
  
  Матiс витягнув ЗIГ iз кобури на стегнi Бiрна. Вiн пiднiс його до вуличного свiтла, що ллється у вiкно. - Мило, - сказав вiн. Бiрн перезарядив зброю пiсля того, як залишив Деррiла Портера. Там був повний журнал. - Не схожа на проблему департаменту, детектив. Матрiс поклав ножа на пiдлогу, тримаючи ЗIГ бiля попереку Бiрна. Вiн продовжував його обшукувати.
  "Я нiби чекав на вас трохи ранiше", - сказав Матiсс. "Менi здається, що Деррiл не з тих, хто витримує надто суворе покарання". Матiс обшукав Бiрна лiвий бiк. Вiн дiстав iз кишенi штанiв невелику пачку купюр. - Вам довелося завдати йому болю, детективе?
  Бiрн мовчав. Матiсс перевiрив лiву кишеню пiджака.
  - I що тут у нас?
  Джулiан Матiсс витяг невелику металеву коробку з лiвої кишенi пальта Бiрна, притиснувши зброю до хребта Бiрна. У темрявi Матiс не побачив тонкого дроту, що простягся вгору по рукаву Бiрна, навколо спини його пiджака, а потiм праворуч до гудзика в його руцi.
  Коли Матiсс вiдiйшов убiк, щоб краще розглянути предмет у своїй руцi, Бiрн натиснув кнопку, надiславши шiстдесят тисяч вольт електрики в тiло Джулiана Матiсса. Електрошокер, один iз двох, якi вiн купив у Семмi Дюпюї, був ультрасучасним пристроєм, повнiстю зарядженим. Коли електрошокер спалахнув i смикнувся, Матiсс скрикнув, рефлекторно вистрiливши з пiстолета. Куля промахнулася вiд спини Бiрна всього на кiлька дюймiв i врiзалася в суху дерев'яну пiдлогу. Бiрн розвернувся i кинув хук у живiт Матiсса. Але Матiсс вже лежав на пiдлозi, i вплив електрошокера змусив його тiло здригнутися i посмикуватися. Його обличчя завмерло в безмовному крику. Запах паленої плотi пiднявся вгору.
  Коли Матiсс заспокоївся, слухняний i стомлений, швидко моргаючи очима, вiд нього хвилями виходив запах страху i поразки, Бiрн опустився навколiшки поряд з ним, вийняв зброю з його млявої руки, пiдiйшов дуже близько до його вуха i сказав:
  "Так, Джулiан. Ми зустрiчаємось знов."
  
  Матiс сiв на стiлець у центрi пiдвалу. На звук пострiлу не було нiякої реакцiї, нiхто не стукав у дверi. Зрештою, це була Пiвнiчна Фiладельфiя. Руки Матiсса були заклеєнi скотчем за спиною; його ноги до нiжок дерев'яного стiльця. Коли вiн прийшов до тями, вiн не боровся зi стрiчкою, не метався. Можливо, йому не вистачило сил. Вiн спокiйно оцiнював Бiрна очима хижака.
  Бiрн глянув на чоловiка. За два роки, що минули з того часу, як вiн бачив його востаннє, Джулiан Матiсс набрав деяку тюремну масу, але було в ньому щось таке, що здавалося зменшеним. Його волосся було трохи довшим. Шкiра в нього була поїдена i жирна, щоки запалi. Бiрн ставив питання, чи має вiн першi стадiї вiрусу.
  Бiрн засунув другий електрошокер у джинси Матiсса.
  Коли Матiсс трохи вiдновив свої сили, вiн сказав: "Схоже, ваш партнер - чи, краще сказати, ваш мертвий колишнiй партнер - був брудний, детектив. Уяви це. Брудний полiцейський iз Фiладельфiї.
  "Де вона?" - спитав Бiрн.
  Матiсс спотворив обличчя, зображуючи пародiю на невиннiсть. "Де хто?"
  "Де вона?"
  Матiсс просто глянув на нього. Бiрн поставив нейлонову спортивну сумку на пiдлогу. Масштаб, форма та вага сумки не вислизнули вiд уваги Матiсса. Потiм Бiрн зняв ремiнь i повiльно обернув його довкола кiсточок пальцiв.
  "Де вона?" - повторив вiн.
  Нiчого.
  Бiрн ступив уперед i вдарив Матiсса по обличчю. Жорсткий. За мить Матiсс засмiявся, а потiм виплюнув кров iз рота разом iз парою зубiв.
  "Де вона?" - спитав Бiрн.
  - Я не знаю, про що, чорт забирай, ти кажеш.
  Бiрн зобразив ще один удар. Матiс здригнувся.
  Крутий хлопець.
  Бiрн перетнув кiмнату, розв'язав руку, розстебнув блискавку на спортивнiй сумцi, потiм почав розкладати її на пiдлозi, в смузi вуличного лiхтаря, намальованої бiля вiкна. Очi Матiсса на секунду розширилися, потiм звузилися. Вiн збирався грати жорстко. Бiрн не здивувався.
  - Ти думаєш, що можеш завдати менi шкоди? - спитав Матiсс. Вiн сплюнув ще трохи кровi. "Я пройшов через речi, якi змусили б тебе плакати, як диявола".
  - Я тут не для того, щоб завдати тобi болю, Джулiане. Я просто хочу трохи iнформацiї. Влада у ваших руках".
  Матiсс пирхнув на це. Але в глибинi душi вiн знав, що мав на увазi Бiрн. Це природа садиста. Перекладiть тягар болю на цю тему.
  - Зараз, - сказав Бiрн. "Де вона?"
  Тиша.
  Бiрн знову поставив ногу на ногу та завдав сильний хук. На цей раз до тiла. Удар припав Матiссу прямо за лiву нирку. Бiрн вiдступив. Матiсса вирвало.
  Коли Матiсс вiддихався, вiн зумiв: "Тонка грань мiж справедливiстю i ненавистю, чи не так?" Вiн знову сплюнув на пiдлогу. Кiмнату наповнив гнильний сморiд.
  "Я хочу, щоб ти подумав про своє життя, Джулiан", - сказав Бiрн, iгноруючи його. Вiн обiйшов калюжу, наблизився. "Я хочу, щоб ви подумали про все, що ви зробили, про рiшення, якi ви ухвалили, про кроки, якi ви зробили, щоб привести вас до цього моменту. Твiй адвокат тут не для того, щоб тебе захистити. Немає суддi, який мiг би змусити мене зупинитись". Бiрн опинився на вiдстанi кiлькох дюймiв вiд iменi Матiсса. Запах кружляв шлунок. Вiн узяв у руку перемикач електрошокера. "Я збираюся запитати тебе ще раз. Якщо ви не вiдповiсте, ми пiднiмемо все це на сходинку вище i нiколи не повернемося до старих добрих часiв, якi були зараз. Розумiти?
  Матiсс не сказав жодного слова.
  "Де вона?"
  Нiчого.
  Бiрн натиснув кнопку, надiславши шiстдесят тисяч вольт у яєчка Джулiана Матiсса. Матiс кричав голосно i довго. Вiн перевернув стiлець, упав назад i вдарився головою об пiдлогу. Але цей бiль блiдне в порiвняннi з вогнем, що вирує в нижнiй частинi його тiла. Бiрн опустився поряд з ним на колiна, прикрив йому рота, i в цей момент образи у нього перед очима злилися воєдино.
  - Вiкторiя плаче... благає зберегти своє життя... бореться з нейлоновими мотузками... нiж, що розрiзає її шкiру... блискуча кров у мiсячному свiтлi... її пронизливий крик сирени у темрявi... крики, якi приєднуються до темного хору болю...
  - коли вiн схопив Матiсса за волосся. Вiн випростав стiлець i знову наблизив обличчя. Обличчя Матiсса тепер було вкрите павутиною кровi, жовчi та блювоти. "Послухай мене. Ти скажеш менi, де вона. Якщо вона мертва, якщо вона взагалi страждає, я повернуся. Ви думаєте, що розумiєте бiль, але це не так. Я навчу тебе."
  - Чорт... ти, - прошепотiв Матiсс. Його голова схилилася набiк. Вiн то приходив, то непритомнiв. Бiрн дiстав iз кишенi ковпачок вiд нашатирного спирту i трiснув його прямо перед носом чоловiка. Вiн прийшов до тями. Бiрн дав час переорiєнтуватися.
  "Де вона?" - спитав Бiрн.
  Матiсс пiдняв погляд i спробував зосередитися. Вiн усмiхнувся крiзь кров у ротi. У нього були вiдсутнi два верхнi переднi зуби. Iншi були рожевими. "Я зробив її. Прямо як Бiлоснiжка. Ти нiколи її не знайдеш.
  Бiрн зламав ще одну кришку амiаку. Йому потрiбний був ясний Матiсс. Вiн пiднiс його до носа чоловiка. Матiсс вiдкинув голову назад. Iз принесеної чашки Бiрн узяв жменю льоду i пiднiс її до очей Матiсса.
  Потiм Бiрн дiстав свiй мобiльний телефон та вiдкрив його. Вiн перемiщався по меню, поки не дiстався до папки iз зображеннями. Вiн вiдкрив останню фотографiю, зроблену цього ранку. Вiн повернув РК-екран у бiк Матiсса.
  Очi Матiсса розширилися вiд страху. Його почало трясти.
  "Нi..."
  З усього, що Матiсс очiкував побачити, фотографiя Едвiни Матiсс, що стоїть перед супермаркетом Aldi на Маркет-стрiт, де вона завжди робила покупки, не входила до їхнього числа. Побачивши в цьому контекстi фотографiю своєї матерi, вiн явно похолов до глибини душi.
  "Ви не можете ...", - сказав Матiсс.
  - Якщо Вiкторiя мертва, я заїду i заберу твою матiр назад, Джулiан.
  "Нi..."
  "О, так. I я привезу її тобi в чортовому банку. Хай допоможе менi Бог."
  Бiрн закрив телефон. Очi Матiсса почали сповнюватися сльозами. Незабаром його тiло трясли ридання. Бiрн це все бачив ранiше. Вiн подумав про милу посмiшку Грейсi Девлiн. Вiн не вiдчував жодної симпатiї до цiєї людини.
  - Ти все ще думаєш, що знаєш мене? - спитав Бiрн.
  Бiрн кинув аркуш паперу на колiна Матiсса. Це був список покупок, який вiн узяв iз пiдлоги заднього сидiння машини Едвiни Матiсс. Побачивши тонкий почерк матерi, Матiс зламав волю.
  Де Вiкторiя?
  Матiсс боровся з клейкою стрiчкою. Коли вiн втомився, вiн обм'як i вичерпався. "Бiльше не треба."
  - Дайте вiдповiдь менi, - сказав Бiрн.
  - Вона... вона у Фермаунт-парку.
  "Де?" - спитав Бiрн. Парк Фермаунт був найбiльшим мiським парком країни. Вiн займав чотири тисячi акрiв. "Де?"
  "Плато Бельмонт. Поруч iз полем для софтболу.
  "Вона померла?"
  Матiсс не вiдповiв. Бiрн вiдкрив ще одну кришку вiд амiаку, потiм узяв невелику бутанову паяльну лампу. Вiн розташував його за дюйм вiд правого ока Матiсса. Вiн пiдняв запальничку.
  "Вона померла?"
  "Я не знаю!"
  Бiрн вiдступив i щiльно замотав рота Матiсса iзолентою. Вiн перевiрив руки та ноги чоловiка. Безпечний.
  Бiрн зiбрав свої iнструменти та поклав їх у сумку. Вiн вийшов iз дому. Жар переливався на асфальтi, осяючи натрiєвi вуличнi лiхтарi вуглецево-блакитною аурою. Цiєї ночi Пiвнiчна Фiладельфiя вирувала з манiакальною енергiєю, i Кевiн Бiрн був її душею.
  Вiн сiв у машину i попрямував до парку Фермаунт.
  OceanofPDF.com
  51
  НIКЧИМ ТIЛЬКИ БУЛА страшенно гарною актрисою. З тих небагатьох випадкiв, коли Джессiка працювала пiд прикриттям, вона завжди трохи переймалася тим, щоб її не зробили полiцейським. Тепер, бачачи, як Нiккi працює в кiмнатi, Джесiка майже заздрила. Жiнка мала певну впевненiсть, вигляд, який казав, що вона знає, хто вона i що робить. Вона проникла в суть ролi, яку грала, оскiльки Джессiка нiколи не змогла.
  Джессiка спостерiгала, як знiмальна група регулює освiтлення мiж дублями. Вона мало що знала про кiновиробництво, але вся ця операцiя виглядала високобюджетною витiвкою.
  Саме ця тема її непокоїла. Зважаючи на все, йшлося про пару дiвчаток-пiдлiткiв, над якими домiнував дiдусь-садист. Спочатку Джессiка подумала, що двом молодим актрисам близько п'ятнадцяти рокiв, але, тиняючись по знiмальному майданчику i наближаючись, вона побачила, що їм, мабуть, рокiв двадцять.
  Джессiка представила дiвчину з клiпу Philadelphia Skin. Це вiдбувалося в кiмнатi, що мало чим вiдрiзняється вiд цiєї.
  Що сталося з тiєю дiвчиною?
  Чому вона здалася менi знайомою?
  Вiд перегляду зйомок трихвилинної сцени у Джессiки перекинулося серце. У цiй сценi чоловiк у масцi майстра словесно принизив двох дiвчат. Там були тонкi, бруднi пеньюари. Вiн зв'язав їх спиною до лiжка i кружляв над ними, як величезний стерв'ятник.
  Пiд час допиту вiн неодноразово бив їх завжди з вiдкритою рукою. Джесiцi знадобилося всi сили, щоб утриматися вiд втручання. Було ясно, що чоловiк вступив у контакт. Дiвчата вiдреагували справжнiми криками та справжнiми сльозами, але коли Джесiка побачила, як дiвчата смiються мiж дублями, вона зрозумiла, що удари були недостатньо сильними, щоби завдати травм. Можливо, це їм навiть сподобалося. У будь-якому випадку детективу Джесiцi Бальзано було важко повiрити, що тут не скоюються злочини.
  Найскладнiше для перегляду настало наприкiнцi сцени. Чоловiк у масцi залишив одну з дiвчат зв'язаною, розкинутою на лiжку, а iнша стояла перед ним на колiнах. Дивлячись на неї, вiн дiстав викидний нiж i рiзко вiдчинив його. Вiн розiрвав її пеньюар на шматки. Вiн плюнув на неї. Вiн змусив її лизати його черевики. Потiм вiн приставив ножа до горла дiвчини. Джессiка i Нiккi переглянулися, обидвi готовi кинутися всередину. Саме тут, на щастя, Данте Даймонд крикнув: Знято!
  На щастя, чоловiк у масцi не сприйняв цiєї директиви буквально.
  Через десять хвилин Нiккi i Джесiка стояли бiля невеликого iмпровiзованого фуршетного столика. Данте Даймонд, можливо, i був будь-ким, але коштував вiн недешево. На столi стояло безлiч дорогих ласощiв: сирники, тости з креветками, гребiнцi в беконi, мiнi-киш Лотарингiя.
  Нiккi взяла трохи їжi i пiшла на знiмальний майданчик якраз у той момент, коли одна з старших актрис пiдiйшла до фуршетного столу. Їй було за сорок, вона була у чудовiй формi. Волосся кольору хни, вишуканий макiяж очей, болiсно високi туфлi на шпильцi. Вона була одягнена як суворий вчитель. Жiнки не було у попереднiй сценi.
  "Привiт", сказала вона Джесiцi. "Мене звуть Бебе".
  "Джина".
  "Ви берете участь у виробництвi?"
  - Нi, - сказала Джесiка. "Я тут як гiсть мiстера Даймонда".
  Вона кивнула i поклала до рота пару креветок.
  "Ви коли-небудь працювали з Бруно Стiлом?" - Запитала Джесiка.
  Бебе взяла кiлька страв зi столу та поклала їх на тарiлку з пiнопласту. "Бруно? Ах, так. Бруно - лялька.
  "Мiй режисер дуже хотiв би найняти його для фiльму, який ми знiмаємо. Жорсткi S та M. Здається, ми просто не можемо його знайти.
  "Я знаю, де Бруно. Ми просто тусувалися з ним".
  "Сьогоднi ввечерi?"
  "Так", сказала вона. Вона схопила пляшку Аквафiни. - Приблизно кiлька годин тому.
  "Нi хрону".
  "Вiн сказав нам зупинитися близько опiвночi. Я впевнений, вiн був би не проти, якби ти поїхав iз нами.
  "Круто", - сказала Джесiка.
  "У мене є ще одна сцена, i тодi ми пiдемо звiдси". Вона поправила своє вбрання i скривилася. "Цей корсет мене вбиває".
  "Чи є жiноча кiмната?" - Запитала Джесiка.
  "Я покажу тобi."
  Джессiка пiшла за Бебе через частину складського примiщення. Вони пройшли службовим коридором до двох дверей. Жiноча кiмната була величезною та розрахована на повну змiну жiнок, коли будiвля була виробничим пiдприємством. Дюжина кабiнок та раковин.
  Джессiка стояла бiля дзеркала разом iз Бебе.
  "Як довго ви займаєтеся цим бiзнесом?" - Запитала Бебе.
  "Близько п'яти рокiв", - сказала Джесiка.
  "Просто дитина", - сказала вона. "Не затримуйтесь надовго", - додала вона, повторюючи слова батька Джесiки про вiддiл. Бебе поклала помаду назад у клатч. "Дайте менi пiвгодини".
  "Звичайно".
  Бебе вийшла iз ванної. Джессiка почекала цiлу хвилину, висунула голову в коридор i повернулася до ванної. Вона перевiрила всi прилавки, зайшла до останньої кабiнки. Вона говорила прямо в мiкрофон, що знаходиться на її тiлi, сподiваючись, що вона не була настiльки глибоко в цеглянiй будiвлi, що група спостереження не вловила сигналу. У неї не було навушникiв чи будь-якого приймача. Її спiлкування, якщо i було, було одностороннiм.
  "Я не знаю, чи ви чули все це, але у нас є зачiпка. Жiнка сказала, що гуляла з нашим пiдозрюваним i збирається вiдвезти нас туди приблизно за тридцять хвилин. Це три з половиною хвилини. Можливо, ми не вийдемо через головний вхiд. Бережись."
  Вона подумала про те, щоб повторити те, що сказала, але якщо група спостереження не почула її вперше, вони не почують її i вдруге. Вона не хотiла ризикувати без потреби. Вона поправила одяг, вийшла з кабiнки i вже збиралася повернутись i пiти, коли почула клацання молотка. Потiм вона вiдчула сталь стовбура у себе на потилицi. Тiнь на стiнi була величезною. Це була горила з вхiдних дверей. Седрiк.
  Вiн чув кожне слово.
  "Ви нiкуди не пiдете", - сказав вiн.
  
  
  52
  Iснує момент , коли головний герой виявляється не в змозi повернутися до свого колишнього життя, до тiєї частини його континууму, яка iснувала до початку оповiдання. Зазвичай ця точка неповернення виникає у серединi iсторiї, але не завжди.
  Я пройшов цей момент.
  Сьогоднi 1980 рiк. Майамi-Бiч. Я заплющую очi, знаходжу свiй центр, чую музику сальси, вiдчуваю запах солоного повiтря.
  Мiй колега прикутий наручниками до сталевого стрижня.
  "Що ти робиш?" вiн питає.
  Я мiг би розповiсти йому, але, як кажуть у всiх книгах за сценарною майстернiстю, набагато ефективнiше показати, нiж розповiсти. Я перевiряю камеру. Вiн стоїть на мiнi-штативi, встановленому на ящику для молока.
  Iдеальний.
  Я одягнув жовтий дощовик, застебнув його на гачок.
  "Ти знаєш хто я?" - Запитує вiн, його голос починає пiдвищуватися вiд страху.
  - Дай вгадаю, - говорю я. "Ти хлопець, який зазвичай грає другим важким, я правий?"
  Його обличчя виглядає вiдповiдним чином спантеличеним. Я не чекаю, що вiн це зрозумiє. "Що?"
  "Ви той хлопець, який стоїть за лиходiєм i намагається виглядати загрозливо. Хлопець, котрий нiколи не отримає дiвчину. Ну, iнодi, але нiколи це не гарна дiвчина, чи не так? Якщо взагалi, ви отримаєте ту сувору бiлявку, яка акуратно п'є вiскi з нижньої полицi, ту, у якої всерединi стає трохи густо. Щось на зразок Доротi Мелоун. I лише пiсля того, як лиходiй отримає своє".
  "Ти псих."
  "Ти поняття не маєш."
  Я встаю перед ним, розглядаю його обличчя. Вiн намагається вирватись, але я беру його обличчя у свої руки.
  "Тобi дiйсно слiд краще дбати про свою шкiру".
  Вiн дивиться на мене, втративши мову. Це не триватиме довго.
  Я перетинаю кiмнату, дiстаю з футляра ланцюгову пилку. Вiн важкий у моїх руках. Все найкраще озброєння є. Я вiдчуваю запах олiї. Це добре обслуговується частина обладнання. Прикро його втратити.
  Я смикаю за шнур. Це починається негайно. Рев голосний, вражаючий. Полотно ланцюгової пилки гуркоче, ригає i димить.
  - Господи Iсусе, нi! вiн кричить.
  Я дивлюся на нього, вiдчуваючи страшну силу моменту.
  "Свiту!" Я кричу.
  Коли я торкаюся лезом до лiвого боку його голови, його очi, здається, вловлюють правду про сцену. Немає такого погляду, який був би у людей у цей момент.
  Лезо опускається. Величезнi шматки кiсток та мозкової тканини розлiтаються. Лезо дуже гостре, i я миттєво розрiзав йому шию. Мiй плащ i маска вкритi кров'ю, уламками черепа та волоссям.
  - Тепер нога, так? Я кричу.
  Але вiн мене бiльше не чує.
  Ланцюгова пила гуркотить у моїх руках. Я струшую тiло i хрящi з леза.
  I повернутись до роботи.
  
  
  53
  Бiрн припаркувався на Монтгомерi-драйв i почав свiй шлях через плато. Горизонт мiста пiдморгував i виблискував далеко. Зазвичай вiн зупинився б i помилувався видом з плато Бельмонт. Навiть будучи довiчним фiладельфiйцем, вiн нiколи не втомлювався вiд цього. Але сьогоднi ввечерi його серце було сповнене смутком та страхом.
  Бiрн направив свiй Маглайт на землю у пошуках кривавого слiду та слiдiв. Вiн не знайшов нi того, нi iншого.
  Вiн пiдiйшов до поля для софтболу, перевiряючи чи немає ознак боротьби. Вiн обшукав простiр за упором. Немає кровi - немає Вiкторiї.
  Вiн кружляв полем. Двiчi. Вiкторiї не було.
  Її знайшли?
  Нi. Якби це було мiсце злочину, полiцiя все одно була б присутньою. Його заклеять скотчем, i це мiсце охоронятиме секторна машина. CSU не став би обробляти цю сцену у темрявi. Вони зачекають до ранку.
  Вiн повторив свої кроки, але не знайшов. Вiн знову перетнув плато, минаючи гай дерев. Вiн зазирнув пiд лави. Нiчого. Вiн якраз збирався викликати пошукову групу - знаючи, що те, що вiн зробив iз Матiсом, означатиме кiнець його кар'єри, його свободи, його життя - коли побачив її. Вiкторiя лежала на землi, за невеликим кущем, уся в брудних ганчiрках та газетах. I кровi було багато. Серце Бiрна розбилося на тисячу уламкiв.
  "Боже мiй. Торi. Нi."
  Вiн опустився навколiшки поруч iз нею. Вiн стягнув ганчiрки. Сльози затьмарили його погляд. Вiн витер їх тильною стороною долонi. "Ах, Христе. Що я зробив тобi?
  У неї був розрiз упоперек живота. Рана була глибокою i сяючою. Вона втратила багато кровi. Бiрн був у повному розпачi. За час роботи вiн бачив океани кровi. Але ж це. Цей ...
  Вiн намацав пульс. Воно було слабким, але воно було .
  Вона була жива.
  - Стривай, Торi. Будь ласка. Бог. Почекай."
  Його руки тремтiли, вiн дiстав стiльниковий телефон i зателефонував до служби 911.
  
  БIРН залишався з нею до останньої секунди. Коли прибула рятувальна служба швидкої допомоги, вiн сховався серед дерев. Бiльше вiн нiчого не мiг зробити для неї.
  Окрiм молитви.
  
  БЙЄРН ЗРОБИВ УМОВИ СВОЇХ УМОВ, щоб зберiгати спокiй. Це було складно. Гнiв усерединi нього в цей момент був яскравим, мiдним та диким.
  Йому довелося заспокоїтись. Довелося подумати.
  Зараз був момент, коли всi злочини пiшли навперейми, коли наука стала офiцiйною, момент, коли найрозумнiший iз злочинцiв облажався, момент, заради якого живуть слiдчi.
  Слiдчi люблять його.
  Вiн подумав про речi в сумцi в багажнику його машини, про артефакти темного призначення, якi вiн купив у Семмi Дюпюї. Вiн проведе всю нiч iз Джулiаном Матiссом. Бiрн знав, що є багато речей, якi були гiршi за смерть. Вiн мав намiр дослiдити кожен iз них до настання ночi. Для Вiкторiї. Для Грейс Девлiн. Всiм, кому Джулiан Матiс колись завдав болю.
  З цього не було шляху назад. Усе життя, де б вiн не жив, чим би не займався, вiн чекатиме стукоту в дверi; вiн пiдозрював людину в темному костюмi, який з похмурою рiшучiстю наблизився до нього, машину, яка повiльно пiд'їжджала до узбiччя, поки вiн iшов Брод-стрiт.
  Дивно, але його руки були стiйкими, а пульс рiвним. На даний момент. Але вiн знав, що мiж натисканням на спусковий гачок та утримуванням пальця iснує величезна рiзниця та рiзниця.
  Чи зможе вiн натиснути на курок?
  Чи буде вiн?
  Спостерiгаючи, як на Монтгомерi Драйв зникають заднi лiхтарi рятувальної служби швидкої допомоги, вiн вiдчув вагу ЗIГ-Зауера у своїй руцi та отримав вiдповiдь.
  
  
  54
  "ЦЕ НЕ МАЄ жодного вiдношення до мiстера Даймонда чи його бiзнесу. Я детектив iз розслiдування вбивств.
  Седрiк вагався, знайшовши провiд. Вiн грубо поплескав її землею, зiрвав її. Зрозумiло, що буде далi. Вiн приставив пiстолет до її чола i змусив опуститися навколiшки.
  Ти бiса приваблива для полiцейського, ти це знаєш?
  Джессiка просто дивилася. Стежить за його очима. Його руки. Ти збираєшся вбити детектива iз золотим значком там, де працюєш? - спитала вона, сподiваючись, що її голос не дасть її страху.
  Седрiк усмiхнувся. Неймовiрно, але вiн носив ритейнер. - Хто сказав, що ми залишимо твоє тiло тут, суко?
  Джессiка обмiркувала свої варiанти. Якби вона змогла пiдвестися на ноги, вона змогла б зробити один пострiл. Воно має бути добре розташоване - горло чи нiс - i навiть тодi вона може мати лише кiлька секунд, щоб вибратися з кiмнати. Вона не зводила очей iз пiстолета.
  Седрик ступив уперед. Вiн розстебнув штани. "Знаєш, я нiколи ранiше не гуляю з полiцейським".
  Коли вiн це зробив, стовбур пiстолета на мить повернувся вбiк вiд неї. Якби вiн зняв штани, це була б остання нагода змусити її поворухнутися. - Можливо, тобi варто обдумати це, Седрiку.
  - О, я думаю про це, дитино. Вiн почав розстiбати блискавку. - Я думав про це з того часу, як ти увiйшов.
  Перш нiж вiн розстебнув блискавку до кiнця, по пiдлозi пробiгла тiнь.
  - Кинь пiстолет, Саскватче.
  Це була Нiккi Мелоун.
  Судячи з виразу обличчя Седрика, Нiккi приставила пiстолет до його потилицi. Його обличчя втратило всi фарби, в його позi не було нiякої загрози. Вiн повiльно поклав зброю на пiдлогу. Джессiка взяла його. Вона тренувала це на ньому. Це був револьвер "Смiт та Вессон" 38-го калiбру.
  "Дуже добре", - сказала Нiккi. "Тепер покладiть руки на макiвку i переплетiть пальцi".
  Чоловiк повiльно похитав головою з боку на бiк. Але вiн не пiдкорився. "Тобi звiдси не вибратися".
  "Нi? I чому так?" - Запитала Нiккi.
  "Вони можуть втратити мене будь-якої хвилини".
  "Чому, бо ти такий милий? Заткнися. I покладiть руки на верхiвку. Востаннє я тобi скажу".
  Повiльно й неохоче поклав руки на голову.
  Джессiка пiднялася на ноги, спрямовуючи пiстолет 38-го калiбру на чоловiка i гадаючи, де Нiккi взяла свою зброю. Дорогою їх обшукували за допомогою металошукача.
  - Тепер на колiнах, - сказала Нiккi. "Уяви, що ти на побаченнi".
  З неабияким зусиллям здоровань опустився навколiшки.
  Джессiка пiдiйшла до нього ззаду i побачила, що в руцi Нiккi не пiстолет. Це була залiзна вiшалка для рушникiв. Ця дiвчинка була гарна.
  Скiльки тут ще охоронцiв? - Запитала Нiккi.
  Седрiк мовчав. Можливо, це сталося тому, що вiн вважав себе чимось бiльшим, анiж просто охоронцем. Нiккi вдарила його люлькою по головi.
  "Ой. Iсус.
  "Я не думаю, що ти концентруєшся на цьому, Муз".
  Чорт, сука. Є лише я".
  - Вибач, як ти мене назвав? - Запитала Нiккi.
  Седрiк почав потiти. - Я... я не мав на увазi...
  Нiккi штовхнула його жезлом. "Замовкни." Вона повернулася до Джесiки. "Ти гаразд?"
  "Так", сказала Джесiка.
  Нiккi кивнула у бiк дверей. Джесiка перетнула кiмнату i визирнула в коридор. Порожнiй. Вона повернулася туди, де були Нiккi та Седрiк. "Давай зробимо це."
  - Добре, - сказала Нiккi. - Тепер ти можеш опустити руки.
  Седрик думав, що вона вiдпускає його. Вiн посмiхнувся.
  Але Нiккi не вiдпускала його з гачка. Чого їй справдi хотiлося, то це чистого пострiлу. Коли вiн опустив руки, Нiккi пiдвiлася i вдарила стрижнем йому в потилицю. Жорсткий. Удар луною вiдбився вiд брудних кахельних стiн. Джесiка не була впевнена, що це було досить важко, але через секунду вона побачила, як чоловiковi очi закотилися. Вiн склав карти. За хвилину його вже тримали обличчям униз у кабiнцi, з жменею паперових рушникiв у ротi та зв'язаними за спиною руками. Це було однаково, що тягти лося.
  "Я не можу повiрити, що залишаю пояс Jil Sander у цiй чортовiй дiрi", - сказала Нiккi.
  Джесiка майже засмiялася. Нiколетт Мелоун була її новим зразком для наслiдування.
  "Готовий?" - Запитала Джесiка.
  Нiккi про всяк випадок дала горилi ще один удар палицею i сказала: "Давай пiдстрибнемо".
  
  ЯК ВСI СТЕКИ, пiсля перших кiлькох хвилин адреналiн вщух.
  Вони покинули склад i поїхали через мiсто в Лiнкольнi Таун Кар, Бебе i Нiккi сидiли на задньому сидiннi. Бебе дав їм вказiвки. Коли вони прибули на адресу, вони представилися Бебе спiвробiтниками правоохоронних органiв. Вона була вражена, але не шокована. Бебе та Кiлбейн тепер перебували пiд тимчасовим арештом у Раундхаусi, де вони залишаться до завершення операцiї.
  Цiльовий будинок був на темнiй вулицi. Вони не мали ордера на обшук примiщення, тому вони не змогли увiйти. Ще нi. Якби Бруно Стiл запросив групу порноактрис зустрiтися з ним тут опiвночi, шанси були б високi, вiн повернувся б.
  Нiк Палладiно та Ерiк Чавес перебували у фургонi за пiвкварталь вiд них. Крiм того, неподалiк були двi секторнi машини, в кожнiй з яких знаходилися по два офiцери у формi.
  Поки вони чекали на Бруно Стiла, Нiккi i Джесiка знову переодяглися у вуличний одяг. Джинси, футболки, кросiвки та кевларовi жилети. Джессiка вiдчула величезне полегшення, коли "Глок" знову опинився у неї на стегнi.
  "Колись ранiше спiвпрацював з жiнкою?" - Запитала Нiккi. Вони були однi в головнiй машинi, за кiлькасот футiв вiд будинку-мiшенi.
  - Нi, - сказала Джесiка. За весь час, що вона провела на вулицi, вiд офiцера навчання до ветерана-полiцейського, який показав, як треба ходити вулицями Пiвденної Фiладельфiї, вона завжди була в парi з чоловiком. Коли вона працювала в автовiддiлi, вона була однiєю iз двох жiнок, а iнша працювала за столом. Це був новий досвiд, i, як вона мала визнати, добрий.
  - Тут те саме, - сказала Нiккi. "Можна було б подумати, що наркотики приваблять бiльше жiнок, але через деякий час проходить гламур".
  Джессiка не могла зрозумiти, жартує Нiккi чи нi. Гламур? Вона могла зрозумiти чоловiка, який хоче здатися ковбоєм у такiй деталi. Чорт, вона була одружена з одним iз них. Вона вже збиралася вiдповiсти, коли свiтло фар висвiтлило заднiй огляд.
  По радiо: Джесс.
  "Я бачу це", сказала Джесiка.
  У бiчнi дзеркала вони спостерiгали за машиною, що повiльно наближалася. Джессiка не могла одразу визначити марку чи модель машини з такої вiдстанi та за такого освiтлення. На вигляд вiн був середнього розмiру.
  Машина проїхала повз них. У ньому був один мешканець. Вiн повiльно пiдкотився до рогу, повернувся i зник.
  Чи були вони зробленi? Нi. Це здавалося малоймовiрним. Вони чекали. Машина не поїхала назад.
  Вони встали. I чекав.
  
  
  55
  Вже пiзно, я втомився. Нiколи б не подумав, що така робота настiльки виснажує фiзично та духовно. Подумайте про всiх кiномонстрiв протягом багатьох рокiв, як важко вони, мабуть, працювали. Подумайте про Фреддi, про Майкла Майєрса. Згадайте Нормана Бейтса, Тома Рiплi, Патрiка Бейтмана, Крiстiана Селла.
  Менi доведеться багато зробити в найближчi кiлька днiв. I тодi я закiнчу.
  Я збираю свої речi iз заднього сидiння: полiетиленовий пакет, повний закривавленого одягу. Я спалю їх насамперед уранцi. А поки я прийму гарячу ванну, заварю ромашковий чай i, мабуть, засну, перш нiж моя голова торкнеться подушки.
  "Важкий день робить лiжко м'яким", - казав мiй дiдусь.
  Виходжу з машини, закриваю її. Я глибоко вдихаю повiтря лiтньої ночi. Мiсто пахне чистотою та свiжiстю, наповнене обiцянками.
  Зi зброєю в руках я починаю пробиратися до будинку.
  OceanofPDF.com
  56
  Вiдразу пiсля опiвночi вони побачили свою людину. Бруно Стiл йшов по пустирi за будинком-мiшенню.
  "У мене є зображення", - пролунало по радiо.
  "Я бачу його", сказала Джесiка.
  Стiл забарився бiля дверей, оглядаючи вулицю вгору i вниз. Джессiка та Нiккi повiльно опустилися на сидiння, на випадок, якщо iнша машина проїде вулицею i висвiтить їхнi силуети у свiтлi фар.
  Джессiка взяла рацiю двостороннього зв'язку, увiмкнула її i прошепотiла: "У нас все гаразд?"
  "Так", - сказав Палладiно. "Ми гарнi."
  - Унiформа готова?
  "Готовий."
  "Ми зловили його", - подумала Джессiка.
  Ми, чорт забирай, зловили його.
  Джессiка i Нiккi витягли зброю i тихо вислизнули з машини. Коли вони наблизилися до об'єкта, Джессiка зустрiлася поглядом з Нiккi. Це був момент, заради якого мешкають усi полiцейськi. Хвилювання вiд арешту, яке стримує страх перед невiдомiстю. Якщо Бруно Стiл був Актором, вiн холоднокровно вбив двох жiнок, про якi вони знали. Якщо вiн був їх суб'єктом, вiн був здатний на все.
  Вони скоротили вiдстань у тiнi. П'ятдесят футiв. Тридцять футiв. Двадцять. Джессiка вже збиралася продовжити цю тему, коли зупинилася.
  Щось пiшло не так.
  У цей момент реальнiсть навколо неї звалилася. Це був один iз тих моментiв - досить тривожних у життi в цiлому та потенцiйно фатальних на роботi - коли ти розумiєш, що те, що, як ти думав, перед тобою, те, що ти вважав одним, було не просто чимось iншим, а чимось зовсiм iншим.
  Чоловiк у дверях був не Бруно Стiл.
  Цiєю людиною був Кевiн Бiрн.
  
  
  57
  Вони перейшли вулицю в тiнь. Джессiка не спитала Бiрна, що вiн тут робить. Це прийде пiзнiше. Вона вже збиралася повернутись до машини спостереження, коли Ерiк Чавес пiдняв її на канал.
  "Джесс."
  "Ага."
  "З дому долинає музика".
  Бруно Стiл уже був усерединi.
  
  БIРН спостерiгав як команда готується взяти будинок. Джесiка швидко поiнформувала його про подiї дня. З кожним її словом Бiрн бачив спiраль свого життя та кар'єри. Все стало на свої мiсця. Джулiан Матiсс був актором. Бiрн був такий близький, що не помiтив цього. Тепер система збиралася робити те, що в неї виходило найкраще. I Кевiн Бiрн опинився просто пiд його колесами.
  "Декiлька хвилин", - подумав Бiрн. Якби вiн прибув туди на кiлька хвилин ранiше за ударну групу, все було б скiнчено. Тепер, коли вони знайдуть Матiсса пов'язаним у цьому крiслi, закривавленим i побитим, вони вiзьмуть усе це на нього. Незалежно вiд того, що Матiсс зробив iз Вiкторiєю, Бiрн викрав i катував цю людину.
  Конрад Санчес знайшов би привiд принаймнi для звинувачення у жорстокостi полiцiї, а можливо навiть для федеральних звинувачень. Iснувала цiлком реальна ймовiрнiсть того, що Бiрн цiєї ж ночi може перебувати в камерi попереднього ув'язнення поряд iз Джулiаном Матiссом.
  
  НIК ПАЛАДIНО та Ерiк Чавес взяли на себе iнiцiативу в рядному будинку; Джессiка та Нiккi ззаду. Четверо детективiв обшукали перший та другий поверхи. Вони були зрозумiлi.
  Вони почали спускатися вузькими сходами.
  У хатi просочилася сира, мерзенна спека, що пахла нечистотами та людською сiллю. Пiд ним щось первiсне. Палладiно першим досяг нижнього ступеня. Джесiка пiшла за ним. Вони пробiгли своїми "Маглiтами" тiсною кiмнатою.
  I побачив саме серце зла.
  То була бiйня. Кров i нутрощi всюди. Плоть прилипла до стiн. Спочатку джерело кровi не було очевидним. Але незабаром до них дiйшло, на що вони дивилися: iстота, накинута на металевий стрижень, була колись людиною.
  Хоча пройде понад три години, перш нiж тести з вiдбиткiв пальцiв пiдтвердять це, в той момент детективи знали напевно, що людина, вiдома любителям фiльмiв для дорослих як Бруно Стiл, але вiдомiша полiцiї, судам i кримiнальним органам, системi, а його матерi Едвiнi, як Жюлiану Матiссу, - розрiзали.
  Закривавлена ланцюгова пилка бiля його нiг була ще теплою.
  
  
  58
  Вони сидiли в кабiнцi у заднiй частинi невеликого бару на Вайн-стрiт. Мiж ними пульсував образ того, що було знайдено в пiдвалi рядного будинку в Пiвнiчнiй Фiладельфiї, непохитний у своїй ненормативнiй лексицi. Вони обидва багато що побачили за час служби в полiцiї. Вони рiдко бачили жорстокiсть того, що дiялося в цiй кiмнатi.
  CSU обробляла мiсце подiї. Це займе всю нiч та бiльшу частину наступного дня. Якось засоби масової iнформацiї вже були в курсi всiєї цiєї iсторiї. Навпроти вулицi розташувалися три телевiзiйнi станцiї.
  Поки вони чекали, Бiрн розповiв Джесiцi свою iсторiю, починаючи з того моменту, як йому зателефонував Пол ДiКарло, i закiнчуючи моментом, коли вона застала зненацька бiля будинку в Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Джессiка мала таке вiдчуття, що вiн не все їй розповiв.
  Коли вiн вичерпав свою розповiдь, настало кiлька мить мовчання. Мовчання багато говорило про них - про те, ким вони були як полiцейськi, як люди, але особливо як партнери.
  "Ти гаразд?" - нарештi спитав Бiрн.
  "Так", сказала Джесiка. "Я турбуюся про тебе. Я маю на увазi, два днi тому i таке iнше.
  Бiрн вiдмахнувся вiд її занепокоєння. Його очi розповiли iншу iсторiю. Вiн випив свою порцiю i вимагав ще одну. Коли барменка принесла йому напiй i пiшла, вiн знову влаштувався зручнiше. Випивка пом'якшила його позу, зняла напругу в плечах. Джессiцi здалося, що вiн хоче їй щось сказати. Вона мала рацiю.
  "Що це таке?" - пiдштовхнула вона.
  "Я просто про щось думав. Щодо великодньої недiлi.
  "Що щодо цього?" Вона нiколи не розмовляла з ним про те, як йому довелося пережити розстрiл. Вона хотiла спитати, але вирiшила, що вiн скаже їй, коли буде готовий. Можливо, зараз був той час.
  "Коли все це сталося, - почав вiн, - була ця частка секунди, якраз у той момент, коли куля потрапила до мене, коли я побачив, як усе це вiдбувається. Начебто це вiдбувалося з кимось iншим".
  "Ти бачив це?"
  "Не зовсiм. Я не маю на увазi якийсь вихiд iз тiла в стилi Нью Ейдж. Я маю на увазi, що бачив це у своєму розумi. Я спостерiгав, як падаю на пiдлогу. Кров всюди. Моя кров. I єдине, що крутилося у мене в головi, була ця... ця картина".
  "Яка картина?"
  Бiрн дивився на чарку, що стояла на столi. Джессiка могла сказати, що йому довелося нелегко. Вона мала весь час свiту. "Фотографiя моїх матерi та батька. Старий чорно-бiлий знiмок. З тих, хто має такi грубi краї. Пам'ятаєте їх?
  - Звичайно, - сказала Джесiка. "Будинки повна коробка з-пiд взуття".
  "На фотографiї вони пiд час медового мiсяця в Майамi-Бiч, стоять перед готелем Eden Roc i переживають, можливо, найщасливiший момент у своєму життi. Тепер всi знали, що вони не можуть дозволити собi Eden Roc, чи не так? Але саме це ви й зробили у тi днi. Ви зупинилися в якомусь мiсцi пiд назвою "Аква Бриз" або "Морськi дюни", сфотографувалися на тлi "Едем Рок" або "Фонтенбло" i вдалися до багатих. Мiй старий у цiй потворнiй фiолетово-зеленiй гавайськiй сорочцi, з великими засмаглими руками, кiстлявими бiлими колiнами i посмiхається, як Чеширський кiт. Вiн нiби говорив свiтовi: "Чи можете ви повiрити в мiй тупий успiх?" Що, чорт забирай, я зробив правильно, щоб заслужити цю жiнку? "
  Джессiка прислухалася. Бiрн нiколи ранiше не розповiдав багато про свою родину.
  "I моя мати. Ах, яка краса. Справжня iрландська троянда. Вона просто стояла там у цьому бiлому сарафанi з маленькими жовтими квiточками, з цiєю напiвусмiшкою на обличчi, нiби вона все здогадалася, нiби вона говорила: "Слiдкуй за своїм кроком, Падрейг Френсiс Бiрн, бо ти будеш на тонкий лiд до кiнця твого життя".
  Джессiка кивнула i вiдпила напiй. Десь у неї був такий самий знiмок. Її батьки провели медовий мiсяць на Кейп-Кодi.
  "Вони навiть не подумали про мене, коли було зроблено цю фотографiю", - сказав Бiрн. "Але ж я був у їхнiх планах, так? I коли я впав на пiдлогу у великодню недiлю, вся моя кров була всюди, все, про що я мiг думати, це те, що хтось сказав їм того яскравого сонячного дня в Майамi-Бiч: Ви знаєте цю дитину? Той пухкий пакунок, який у тебе буде? Одного разу хтось пустить йому кулю в голову, i вiн помре найнегiднiшою смертю, яку тiльки можна собi уявити. Потiм на картинцi я побачив, як їх вираз обличчя змiнився. Я побачив, як моя мати почала плакати. Я бачив, як мiй старий стискав i розтискав кулаки, i саме так вiн справляється з усiма емоцiями навiть досi. Я побачив свого старого, що стоїть у кабiнетi медексперта, що стоїть бiля моєї могили. Я знав, що я не можу вiдпустити. Я знав, що менi ще чим зайнятися. Я знав, що менi потрiбно вижити, щоб це зробити".
  Джессiка спробувала засвоїти це, розгадати пiдтекст того, що вiн їй казав. - Ти все ще вiдчуваєш? вона спитала.
  Очi Бiрна вп'ялися в неї глибше, нiж будь-хто iнший. На мить їй здалося, що вiн перетворив її руки i ноги на цемент. Схоже, вiн не мiг вiдповiсти. Потiм вiн просто сказав: Так.
  За годину вони зупинилися бiля лiкарнi Святого Йосипа. Вiкторiя Лiндстрем вийшла з операцiї та перебувала у вiддiленнi iнтенсивної терапiї. Її стан був критичним, але стабiльним.
  За кiлька хвилин вони стояли на стоянцi, в тишi передсвiтанкового мiста. Незабаром зiйшло сонце, але Фiллi все ще спала. Десь там, пiд пильним оком Вiльяма Пенна, мiж мирною течiєю рiчок, серед нiчних душ, що дрейфують, Актор планував свiй наступний жах.
  Джессiка поїхала додому, щоб поспати кiлька годин, думаючи про те, через що довелося пройти Бiрну за останнi сорок вiсiм годин. Вона намагалася не судити його. На її думку, аж до того моменту, як Кевiн Бiрн залишив пiдвал у Пiвнiчнiй Фiладельфiї та попрямував до Фермаунт-Парк, те, що сталося там, вiдбувалося мiж ним та Джулiаном Матiсом. Свiдкiв не було i розслiдування поведiнки Бiрна не буде. Джесiка була майже впевнена, що Бiрн не розповiв їй усiх подробиць, але нiчого страшного. Актор все ще блукав своїм мiстом.
  Вони мали роботу.
  
  
  59
  Т ВIН S CARFACE TAPE було взято напрокат у незалежному вiдеомагазинi в Юнiверсiтi-Сiтi. Цього разу магазин не належав Юджину Кiлбейну. Людиною, яка взяла напрокат плiвку, був Елiан Кiнтана, який працював нiчним охоронцем у центрi Ваховiя. Вiн дивився пiдроблене вiдео разом зi своєю дочкою, другокурсницею Вiлланови, яка зомлiла, побачивши справжнього вбивства. Нинi їй дають заспокiйливе за вказiвкою лiкаря.
  У вiдредагованiй версiї фiльму побитий, побитий i кричачий Джулiан Матiсс видно прикутим наручниками до металевого стрижня в iмпровiзованiй душовiй кабiнi в кутку пiдвалу. Фiгура в жовтому дощовику входить у кадр, бере ланцюгову пилку i розрiзає людину майже навпiл. Вiн вставлений у фiльм у той момент, коли Аль Пачiно вiдвiдує колумбiйського торговця наркотиками у номерi мотелю на другому поверсi у Майамi. Молодий чоловiк, який принiс касету, спiвробiтник вiдеомагазину, був допитаний та вiдпущений, як i Елiан Кiнтана.
  Iнших вiдбиткiв пальцiв на плiвцi не було. На ланцюговiй пилцi не було вiдбиткiв пальцiв. Не було жодного вiдеозапису того, як касета була помiщена на стiйку у вiдеомагазинi. Пiдозрюваних не було.
  
  Через кiлька годин пiсля виявлення тiла Джулiана Матiсса в рядному будинку в Пiвнiчнiй Фiладельфiї до розслiдування цiєї справи було залучено десять детективiв.
  Продаж вiдеокамер у мiстi рiзко зрiс, i можливiсть наслiдування злочинiв була цiлком реальною. Оперативна група направила детективiв пiд прикриттям у цивiльному у кожен незалежний вiдеомагазин у мiстi. Передбачалося, що Актор вибрав їх через легкiсть, з якою мiг обiйти старi системи безпеки.
  Для PPD та фiлiї ФБР у Фiладельфiї Актор тепер мав прiоритет номер один. Ця iсторiя привернула мiжнародну увагу, i до мiста прийшли фанати кримiналу, кiно та горiхи всiх дерев.
  З того моменту, як ця iсторiя стала вiдома, у вiдеомагазинах, як незалежних, так i мережевих, почалася майже iстерiя, переповнена людьми, якi беруть напрокат фiльми з графiчним насильством. Channel 6 Action News органiзував групи для iнтерв'ювання людей, якi приходять з оберемками вiдеокасет.
  "Я сподiваюся, що з усiх записiв "Кошмару на вулицi В'язiв" Актор уб'є когось, як Фреддi у третiй частинi..."
  "Я орендував Se7en, але коли я дiйшов до тiєї частини, де адвокату видаляють фунт плотi, це була та ж сцена, що i в оригiналi ... облом ..."
  "У мене є "Недоторканнi"... Можливо, актор завдасть у ньому Луїсвiлльського удару по головi якогось хлопця, як це зробив Де Нiро".
  "Сподiваюся, я побачу деякi вбивства, як у..."
  "Шлях Карлiто..."
  "Водiй таксi-"
  "Ворог суспiльства..."
  "Втеча..."
  "М..."
  "Скаженi пси-"
  Для департаменту можливiсть того, що хтось не принесе касету, а вирiшив залишити її собi чи продати на eBay, була такою тривожною, наскiльки це можливо.
  Джессiка залишалася три години до зборiв оперативної групи. Ходили чутки, що вона може очолити оперативну групу, i ця думка була бiльш нiж жахливою. У середньому кожен детектив, призначений до оперативної групи, мав десятирiчний досвiд роботи у пiдроздiлi, i вона керуватиме ними.
  Вона почала збирати свої файли та записи, коли побачила рожевий листок "ПОКИ ТИ БУВ ВIДСУТНI". Фейт Чендлер. Вона ще не вiдповiла на телефонний дзвiнок жiнки. Вона зовсiм про неї забула. Життя жiнки було зруйноване горем, болем i втратами, i Джессiка не вжила заходiв. Вона взяла люльку, набрала номер. Пiсля кiлькох дзвiнкiв вiдповiла жiнка.
  "Привiт?"
  "Мiсiс. Чендлер, це детектив Бальзано. Менi шкода, що я не змiг повернутися до тебе".
  Тиша. Потiм: "Це ... я сестра Фейт".
  "Ой, менi дуже шкода", сказала Джесiка. - Фейт удома?
  Бiльше тишi. Щось пiшло не так. "Вiра не... Вiра у лiкарнi".
  Джесiка вiдчула, як пiдлога впала. "Що сталося?"
  Вона почула, як жiнка схлипнула. За мить: "Вони не знають. Кажуть, це могло бути гостре отруєння алкоголем. Їх було багато... ну так вони говорили. Вона у комi. Кажуть, вона, мабуть, не виживе.
  Джессiка згадала пляшку на столi перед телевiзором, коли вони вiдвiдували Фейт Чендлер. "Коли це сталося?"
  "Пiсля Стефанi... ну, Фейт має невеликi проблеми з алкоголем. Думаю, вона просто не могла зупинитись. Я знайшов її сьогоднi рано-вранцi.
  - Вона була дома в цей час?
  "Так."
  - Вона була одна?
  - Думаю, так... Тобто я не знаю. Вона була така, коли я її знайшов. До цього я просто не знаю.
  - Ви чи хтось викликав полiцiю?
  "Нi. Я подзвонив дев'ять-один-один.
  Джесiка глянула на годинник. "Залишайся тут. Ми будемо там за десять хвилин.
  
  F AITH'S SISTER S ONYA була старiшою i найважчою версiєю Faith. Але там, де очi Вiри були втомленi душею, пронизанi смутком i втомою, очi Сонi були яснi та настороженi. Джессiка та Бiрн розмовляли з нею на маленькiй кухнi у заднiй частинi рядного будинку. У ситечцi бiля раковини стояла єдина склянка, промита i вже суха.
  
  Чоловiк сидiв на ганку через два дверi вiд рядного будинку Фейт Чендлер. Йому було за сiмдесят. У нього було розпатлане сиве волосся до плечей, п'ятиденна щетина, i вiн сидiв у чомусь схожому на моторизоване iнвалiдне крiсло з 1970-х рокiв - громiздке, оснащене пiдсклянниками, наклейками на бампер, радiоантенами та вiдбивачами, але дуже добре пiдтримується. Його звали Аткiнс Пейс. Вiн говорив iз глибоким луїзiанським розтягуванням слiв.
  - Ви тут багато сидите, мiстере Пейсе? - Запитала Джесiка.
  - Майже щодня, коли добре, люба. У мене є радiо, у мене є чай iз льодом. Чого ще може бажати чоловiк? - Хiба пара нiг, на яких можна ганятися за гарненькими дiвчатами.
  Блиск у його очах говорив про те, що вiн просто несерйозно ставиться до своєї ситуацiї, що вiн, мабуть, робив уже багато рокiв.
  - Ти вчора тут сидiв? - спитав Бiрн.
  "Та сер."
  "Скiльки часу?"
  Пейс подивився на двох детективiв, узагальнюючи ситуацiю. - Йдеться про Фейт, чи не так?
  "Чому ти питаєш це?"
  - Тому що сьогоднi вранцi я бачив, як її забрали лiкарi швидкої допомоги.
  "Так, Фейт Чендлер у лiкарнi", - вiдповiв Бiрн.
  Пейс кивнув головою, потiм перехрестився. Вiн наближався до того вiку, коли люди потрапляють до однiєї з трьох категорiй. Вже ось-ось i ще не зовсiм. - Чи можете ви менi розповiсти, що з нею трапилося? вiн спитав.
  "Ми не впевненi", - вiдповiла Джесiка. - Ти взагалi бачив її вчора?
  "О так", сказав вiн. - Я бачив її.
  "Коли?"
  Вiн глянув у небо, нiби вимiрюючи час за становищем сонця. - Я готовий посперечатися, що це було в другiй половинi дня. Так м. Я б сказав, що це було найточнiше. Пiсля полудня.
  - Вона приходила чи йшла?
  "Приходити додому."
  - Вона була одна? - Запитала Джесiка.
  Вiн похитав головою. "Нi, мем. Вона була iз хлопцем. Гарно виглядає. Напевно, був схожим на шкiльного вчителя.
  - Ви колись бачили його ранiше?
  Повернiться до неба. Джессiка почала думати, що ця людина використовує небеса як власний КПК. "Неа. Новий для мене.
  - Ви помiтили щось незвичайне?
  "Звичайний?"
  - Вони сварилися чи щось таке?
  - Нi, - сказав Пейс. "Все було як завжди, якщо ви розумiєте, про що я".
  "Я не. Скажи менi."
  Пейс глянув лiворуч, потiм праворуч. Ступ плiтки йдуть. Вiн нахилився вперед. "Ну, вона виглядала наче у своїх чашках. Плюс вони мали ще кiлька пляшок. Я не люблю розповiдати казки, але ви спитали, i ось воно".
  - Чи зможете ви описати чоловiка, який був iз нею?
  - Так, - сказав Пейс. - Якщо хочете, аж до шнуркiв.
  "Чому це?" - Запитала Джесiка.
  Чоловiк подивився на неї усмiшкою, що розумiє. Воно стерло кiлька рокiв з його зморшкуватого обличчя. "Юна ледi, я просидiв у цьому крiслi понад тридцять рокiв. Я спостерiгаю за людьми. "
  Потiм вiн заплющив очi i перерахував усе, що було на Джесiцi, аж до її сережок та кольору ручки в її руцi. Вiн розплющив очi, пiдморгнув.
  "Дуже вражає", - сказала вона.
  "Це подарунок", - вiдповiв Пейс. "Не той, про який я просив, але вiн у мене безперечно є, i я намагаюся використати його на благо людства".
  "Ми скоро повернемося", - сказала Джесiка.
  - Я буду тут, люба. "
  Повернувшись до рядного будинку, Джесiка та Бiрн стояли в центрi спальнi Стефанi. Спочатку вони вважали, що вiдповiдь на те, що трапилося зi Стефанi, мiститься в цих чотирьох стiнах - її життя, яким вона була того дня, коли вона їх покинула. Вони оглянули кожен предмет одягу, кожен лист, кожну книгу, кожну дрiбничку.
  Дивлячись зараз на кiмнату, Джессiка помiтила, що все було так само, як i кiлька днiв тому. За винятком одного. Рамка для фотографiї на комодi - та, де стояла фотографiя Стефанi та її подруги - тепер була порожня.
  
  
  60
  Я АН УАЙТСТОУН БУВ людиною з дуже розвиненими звичками, людиною настiльки детальною, точною i економною в мисленнi, що до оточуючих його часто ставилися як до пунктiв порядку денного. За весь час, поки вiн знав Єна, Сет Голдман жодного разу не бачив, щоб ця людина виявляла хоч одну емоцiю, яка, здавалося, прийшла до неї природним чином. Сет нiколи не знав людини з крижанiшим i клiнiчнiшим пiдходом до особистих стосункiв. Сет ставив питання, як вiн сприйме цю новину.
  Кульмiнацiйний епiзод "Палацу" мав бути знятий вiртуозним трихвилинним кадром, знятим на вокзалi Тридцятої вулицi. Це буде останнiй кадр фiльму. Саме цей кадр забезпечив би номiнацiю на звання найкращого режисера, якщо не на найкращий фiльм.
  Заключна вечiрка мала вiдбутися у модному нiчному клубi на Другiй вулицi пiд назвою "32 градуси", європейському барi, названому на честь своєї традицiї подавати шоти у склянках iз твердого льоду.
  Сет стояв у ваннiй кiмнатi. Вiн виявив, що не може дивитися на себе. Вiн узяв фотографiю за край i клацнув запальничкою. За кiлька секунд картина спалахнула. Вiн кинув його у раковину у ваннiй кiмнатi готелю. В одну мить вона зникла.
  "Ще два днi", - подумав вiн. Це було все, що йому було потрiбне. Ще два днi, i вони зможуть залишити хворобу позаду.
  Поки що все не почалося знову.
  OceanofPDF.com
  61
  Джесiка очолила оперативну групу, свою першу. Її прiоритетом номер один була координацiя ресурсiв та робочої сили з ФБР. По-друге, вона пiдтримуватиме зв'язок iз начальством, надаватиме звiти про хiд роботи, готуватиме профiль.
  У роботi знаходився ескiз чоловiка, якого бачили, що йде вулицею з Фейт Чендлер. Два детективи йшли за ланцюговою пилкою, якою вбили Джулiана Матiсса. Два детективи стежили за вишитым пiджаком, який носив Матiсс у фiльмi Фiладельфiя Скiн.
  Перше засiдання цiльової групи було призначено на 16:00.
  
  ФОТОГРАФIЇ ЖЕРТВИ були приклеєнi до дошки: Стефанi Чендлер, Джулiан Матiсс та фотографiя, зроблена з вiдео "Фатальний потяг", з поки що невiдомою жiнкою-жертвою. Заяви про зникнення людини, що вiдповiдає опису жiнки, ще не було. Попереднiй висновок судмедексперта про смерть Жюлiана Матiсса мало бути готовим з хвилини на хвилину.
  У запитi на обшук квартири Адама Каслова вiдмовили. Джессiка i Бiрн були впевненi, що це бiльшою мiрою пов'язано з тим фактом, що Лоуренс Каслов був пiдключений до справи на досить високих рiвнях, нiж iз непрямими доказами. З iншого боку, той факт, що Адама Каслова нiхто не бачив протягом кiлькох днiв, здавалося, вказував на те, що його родина вiдвезла його з мiста чи навiть iз країни.
  Запитання було: Чому?
  
  ДЖЕСIКА повторила iсторiю з того моменту, як Адам Каслов принiс до полiцiї запис "Психо". Якщо не брати до уваги самих плiвок, їм особливо не було чого розповiсти. Три кривавi, зухвалi, майже публiчнi страти, i в них нiчого не вийшло.
  "Очевидно, що Актор зациклений на ваннiй як на мiсцi злочину", - сказала Джесiка. "Психо, Фатальний потяг та Обличчя зi шрамом - усi вбивства скоєно у ваннiй. Прямо зараз ми посилаємося на вбивства, що сталися у ваннiй за останнi п'ять рокiв". Джессiка вказала на колаж iз фотографiй iз мiсця злочину. "Жертви - Стефанi Чендлер, двадцять два роки; Жюлiан Матiсс, сорок рокiв; i поки що невiдома жiнка, якiй на вигляд близько двадцяти або трохи бiльше тридцяти.
  Два днi тому ми думали, що вiн у нас є. Ми думали, що нашим дiячем був Джулiан Матiсс, якого також звали Бруно Стiл. Натомiсть Матiсс був вiдповiдальний за викрадення та спробу вбивства жiнки на iм'я Вiкторiя Лiндстрем. Панi Лiндстром перебуває у критичному станi у лiкарнi Святого Йосипа".
  "Яке ставлення Матiс мав до Актора?" - спитав Палладiно.
  "Ми не знаємо", сказала Джесiка. "Але яким би не був мотив убивства цих двох жiнок, ми маємо припустити, що вiн застосовується i до Жюлiана Матiсса. Поєднайте Матiсса з цими двома жiнками, i ми матимемо мотив. Якщо ми не зможемо пов'язати цих людей разом, ми не матимемо можливостi дiзнатися, куди вiн збирається завдати наступного удару".
  Жодних розбiжностей з приводу того, що Актор завдасть нового удару, не було.
  "Зазвичай у циклi такого вбивцi є фаза депресiї", - сказала Джесiка. "Тут ми цього не бачимо. Це загул, i з усiх дослiджень вiн не збирається зупинятися, доки не виконає свiй план".
  "Який зв'язок привiв до цього Матiсса?" - Запитав Чавес.
  "Матiсс знiмався у фiльмi для дорослих пiд назвою "Фiладельфiйська шкiра", - сказала Джесiка. "I зрозумiло, що щось сталося на зйомках цього фiльму".
  "Що ти маєш на увазi?" - Запитав Чавес.
   " Здається , Philadelphia Skin - центр всього . Матiсс був актором у синьому пiджаку. Чоловiк, який повертав касету Flickz, був одягнений у таку ж схожу куртку".
  - У нас є щось на куртцi?
  Джессiка похитала головою. "Вона не була знайдена там, де ми знайшли тiло Матiсса. Ми досi опитуємо ательє.
  "Як у цьому бере участь Стефанi Чендлер?" - Запитав Чавес.
  "Невiдомий."
  "Чи могла вона бути актрисою у фiльмi?"
  "Це можливо", сказала Джесiка. "Її мати сказала, що в коледжi вона поводилася трохи дико. Вона не уточнила. Термiни збiгатимуться. На жаль, усi в цьому фiльмi носять маски".
  "Якi сценiчнi iмена мали актриси?" - Запитав Чавес.
  Джессiка звiрилася зi своїми записами. Одне iм'я вказане як Angel Blue. Iнша - Трейсi Лав. Знову ж таки, ми перевiрили iмена, збiгiв немає. Але, можливо, нам вдасться дiзнатися бiльше про те, що сталося на зйомках вiд жiнки, яку ми зустрiли у Трезоннi.
  Як її звали?
  "Полет Сент-Джон".
  "Хто це?" - спитав Чавес, мабуть, стурбований тим, що оперативна група опитувала порноактрис, а його залишили осторонь.
  "Акторка фiльмiв для дорослих. Це малоймовiрно, але спробувати варто", - сказала Джесiка.
  Б'юкенен сказав: "Приведiть її сюди".
  
  ЇЇ СПРАВЖНЕ IМ'Я - Роберта Стоункiнг. Вдень вона виглядала як домогосподарка, непоказна, хоч i грудаста тридцятивосьмирiчна жiнка, тричi розлучена з Нью-Джерсi, мати трьох дiтей, бiльш нiж знайома з ботоксом. Саме такою вона й була. Сьогоднi замiсть леопардової сукнi з глибоким вирiзом на нiй був яскраво-рожевий спортивний велюровий костюм i новi вишнево-червонi кросiвки. Вони зустрiлися в iнтерв'ю А. З якоїсь причини за цим iнтерв'ю спостерiгали багато детективiв-чоловiкiв.
  "Можливо, це i велике мiсто, але кiнобiзнес для дорослих - це маленька спiльнота", - сказала вона. "Всi один одного знають, i всi знають чужi справи".
  "Як ми вже говорили, це не має жодного вiдношення до чиїхось засобiв до iснування, зрозумiло? Нас не цiкавить кiнобiзнес як такий", - сказала Джессiка.
  Роберта знову i знову перевертала незапалену сигарету. Схоже, вона вирiшувала, що i як сказати, мабуть, щоб пiти якнайдалi вiд будь-якої провини. "Я розумiю."
  На столi лежала роздрукiвка крупним планом молодої блондинки з Фiладельфiї Скiн. "Цi очi", - подумала Джесiка. "Ви згадали, що щось сталося пiд час зйомок цього фiльму".
  Роберта глибоко зiтхнула. - Я мало що знаю, зрозумiло?
  "Все, що ви нам розповiсте, буде корисно".
  "Все, що я чула, це те, що на зйомках померла дiвчина", - сказала вона. "Навiть це могло бути половиною справи. Хто знає?
  "Це був Енджел Блю?"
  "Я так думаю."
  - Як помер?
  "Я не знаю."
  "Яке було її справжнє iм'я?"
  "Не маю уявлення. Є люди, з якими я зняв десять фiльмiв, я не знаю їхнiх iмен. Це такий бiзнес".
  - I ви нiколи не чули жодних подробиць про смерть дiвчини?
  - Не те, щоб я мiг згадати.
  "Вона їх грає", - подумала Джесiка. Вона сiла на край столу. Жiнка до жiнки зараз. "Та гаразд, Полетт", - сказала вона, використовуючи сценiчний псевдонiм жiнки. Можливо, це допоможе їм зблизитись. "Люди кажуть. Треба було говорити, що сталося".
  Роберта звела очi. У рiзкому свiтлi флуоресценцiї вона виглядала щороку, або навiть кiлька рокiв. "Ну, я чув, що вона вживала".
  "Використовуючи що?"
  Роберта знизала плечима. "Не впевнений. Смак, мабуть.
  "Звiдки ви знаєте?"
  Роберта насупилась, дивлячись на Джесiку. - Незважаючи на мiй молодий вигляд, я об'їздив увесь квартал, детектив.
  "На знiмальному майданчику багато вживали наркотики?"
  "У всьому бiзнесi багато наркотикiв. Залежить вiд людини. У кожного є своя хвороба, у кожного є свої лiки".
  "Крiм Бруно Стiла, ви знаєте ще одного хлопця, який був у Фiладельфiї Скiн?"
  "Менi доведеться побачити це ще раз".
  "Ну, на жаль, вiн весь час носить маску".
  Роберта засмiялася.
  - Я сказав щось смiшне? - Запитала Джесiка.
  "Дорога, в моєму бiзнесi є й iншi способи впiзнавати хлопцiв".
  Чавес зазирнув усередину. - Джесс?
  Джессiка доручила Нiку Палладiно вiдвезти Роберту до AV i показати їй фiльм. Нiк поправив краватку, пригладив волосся. За виконання цього обов'язку не потрiбно жодної виплати за роботу в небезпечних умовах.
  Джессiка та Бiрн вийшли з кiмнати. "Як справи?"
  "Лаурiя та Кампос розслiдували справу в Овербруку. Схоже, це може спiвпадати з думкою Актора".
  "Чому?" - Запитала Джесiка.
  "По-перше, жертва - бiла жiнка, рокiв двадцяти-тридцяти. Пострiл один раз на груди. Знайдено на днi її ванни. Так само, як вбивство Фатального Потягу.
  - Хто її знайшов? - спитав Бiрн.
  - Орендодавець, - сказав Чавес. "Вона живе у близнюку. Її сусiд повернувся додому пiсля тижневої вiдсутностi в мiстi i знову i знову чув ту саму музику. Якась опера. Постукалася у дверi, не отримала вiдповiдi, зателефонувала до домовласника".
  - Як давно вона мертва?
  "Без поняття. МЕ зараз на шляху туди", - сказав Б'юкенен. "Але ось що найцiкавiше. Тед Кампос почав ритися в її столi. Знайшла квитанцiї про її зарплату. Вона працює в компанiї Alhambra LLC".
  Джессiка вiдчула, як у неї прискорився пульс. "Як її звуть?"
  Чавес переглянув свої записи. "Її звати Ерiн Холлiвелл".
  
  КВАРТИРА ЕРIН ХОЛIУЕЛЛА являла собою химерну колекцiю рiзноманiтних меблiв, ламп у стилi Тiффанi, книг з фiльмами та постерiв, а також вражаючу безлiч здорових кiмнатних рослин.
  Пахло смертю.
  Як тiльки Джесiка заглянула у ванну, вона дiзналася про обстановку. Це була та ж стiна, та сама обробка вiкон, що i у фiльмi "Фатальний потяг".
  Тiло жiнки вийняли з ванни i лежало на пiдлозi у ваннiй, на гумовому простирадлi. Шкiра у неї була зморщена i сiра, рана на грудях затяглася до маленької дiрочки.
  Вони наближалися, i це почуття надавало сил детективам, кожен iз яких спав у середньому чотири-п'ять годин на добу.
  Команда CSU витирала пил у квартирi у пошуках вiдбиткiв пальцiв. Пара детективiв оперативної групи перевiряла квитанцiї про заробiтну плату та вiдвiдувала банк, з якого були отриманi кошти. У цiй справi були задiянi всi сили НДП, i це почало приносити плоди.
  
  БIРН СТОЯВ У дверях. Зло переступило цей порiг.
  Вiн спостерiгав за метушливою дiяльнiстю у вiтальнi, слухав звук мотора фотоапарата, вдихав крейдяний запах друкарського порошку. В останнi мiсяцi вiн упустив погоню. Спiвробiтники СБУ шукали найдрiбнiшi слiди вбивцi, нечутнi чутки про насильницьку смерть цiєї жiнки. Бiрн поклав руки на одвiрки. Вiн шукав чогось набагато глибшого, набагато бiльш неземного.
  Вiн увiйшов до кiмнати, одягнув пару латексних рукавичок. Вiн йшов сценою, вiдчуваючи, що...
  - Вона думає, що вони збираються зайнятися сексом. Вiн знає, що це негаразд. Вiн тут, щоб виконати свою темну мету. Вони деякий час сидять на диванi. Вiн грає з нею досить довго, щоб зацiкавити її. Чи була ця сукня її? Нi. Вiн купив їй сукню. Навiщо вона це вдягла? Вона хотiла принести йому задоволення. Актор зациклений на фатальному потягу. Чому? Що такого особливого у фiльмi, який йому потрiбно вiдтворити? Ранiше вони стояли пiд величезними лiхтарями. Чоловiк стосується її шкiри. Вiн носить багато образiв, багато маскувань. Лiкар. мiнiстр. Чоловiк iз значком...
  Бiрн пiдiйшов до маленького столу та почав ритуал перебору речей мертвої жiнки. Її стiл оглянули головнi детективи, але не заради Актора.
  У великiй шухлядi вiн знайшов портфолiо з фотографiями. Бiльшiсть iз них були картками "м'якого дотику": Ерiн Холлiвелл у шiстнадцять, вiсiмнадцять, двадцять рокiв, що сидить на пляжi, що стоїть на променадi в Атлантiк-Сiтi, що сидить за столом для пiкнiка на сiмейному заходi. Остання папка, яку вiн заглянув, говорила з ним голосом, якого не чули iншi. Вiн покликав Джесiку.
  "Подивiться", - сказав вiн. Вiн простягнув фотографiю розмiром вiсiм на десять.
  Фотографiя була зроблена перед художнiм музеєм. То справдi був чорно-бiлий груповий знiмок чоловiк сорока-п'ятдесяти. У другому ряду сидiла усмiхнена Ерiн Холлiвелл. Поруч iз нею було безпомилково пiзнаване обличчя Вiлла Перрiша.
  Внизу синiм чорнилом було написано наступне:
  ОДИН ВИДАЛЕНИЙ, БАГАТО ДАЛI.
  ВАШ, Ян.
  
  
  62
  ЧИТАЮЧИЙ ТЕРМIНАЛ Ринок був величезний галасливий ринок, розташований на Дванадцятiй i Маркетнiй вулицях у центрi мiста, всього в кварталi або близько того вiд мерiї. Вiдкритий у 1892 роцi, вiн був будинком для бiльш нiж вiсiмдесяти торговцiв i займав площу майже два акри.
  Оперативна група дiзналася, що ТОВ "Альгамбра" було компанiєю, створеною виключно для виробництва "Палацу". Альгамбра була знаменитим палацом Iспанiї. Нерiдко продюсерськi компанiї створюють окреме пiдприємство для розрахунку заробiтної плати, дозволiв та страхування вiдповiдальностi на час зйомок. Нерiдко беруть iм'я чи фразу з фiльму та називають по ньому офiс компанiї. Це дозволяє вiдкрити продюсерський офiс без особливого клопоту з боку потенцiйних акторiв та папарацi.
  На той час, як Бiрн i Джессiка дiсталися кута Дванадцятої вулицi та Маркет, там уже було припарковано кiлька великих вантажiвок. Знiмальна група готувалася до зйомок другого блоку всерединi. Детективи пробули там лише кiлька секунд, коли до них пiдiйшов чоловiк. На них чекали.
  - Ви детектив Бальзано?
  "Так", сказала Джесiка. Вона пiдняла свiй значок. "Це мiй партнер, детектив Бiрн".
  Чоловiковi було близько тридцяти. На ньому був стильний темно-синiй пiджак, бiла сорочка та штани кольору хакi. У ньому вiдчувалася компетентнiсть, а то й скритнiсть. Вузько посадженi очi, русяве волосся, схiдноєвропейськi риси обличчя. Вiн мав чорну шкiряну папку та рацiю двостороннього зв'язку.
  "Приємно познайомитися", - сказав чоловiк. "Ласкаво просимо на знiмальний майданчик "Палацу". Вiн простяг руку. "Мене звуть Сет Голдман".
  
  Вони сидiли у кафе на ринку. Мiрiади ароматiв зруйнували силу волi Джесiкi. Китайська кухня, iндiйська кухня, iталiйська кухня, морепродукти, пекарня Термiнi. На обiд вона з'їла персиковий йогурт та банан. Ням. Цього мало вистачити до вечерi.
  "Що я можу сказати?" - сказав Сет. "Ми всi страшенно враженi цiєю новиною".
  "Яка була позицiя мiс Холлiвелл?"
  "Вона була начальником виробництва".
  - Ви були дуже близькi з нею? - Запитала Джесiка.
  "Не в соцiальному сенсi", - сказав Сет. "Але ми разом працювали над нашим другим фiльмом, i пiд час зйомок ви працюєте дуже щiльно, iнодi проводячи разом шiстнадцять, вiсiмнадцять годин на день. Ви разом їсте, подорожуєте машинами та лiтаками".
  - У вас колись були з нею романтичнi стосунки? - спитав Бiрн.
  Сет сумно посмiхнувся. До речi, про трагiчну подiю, подумала Джессiка. "Нi", - сказав вiн. "Нiчого подiбного."
  "Iен Уайтстоун - ваш роботодавець?"
  "Правильно."
  "Чи були колись романтичнi стосунки мiж мiс Холлiвелл i мiстером Уайтстоуном?"
  Джессiка помiтила найменший тик. Це було швидко закрите, але це був сигнал. Хоч би що збирався сказати Сет Голдман, це не було повною правдою.
  "Мiстер. Уайтстоун - щаслива одружена людина".
  "Навряд це вiдповiдь на запитання", - подумала Джесiка. "Можливо, ми знаходимося майже за три тисячi миль вiд Голлiвуду, мiстере Голдман, але ми чули, що iнодi люди з цього мiста спали з кимось, крiм свого чоловiка. Чорт, це, напевно, навiть траплялося тут, у країнi амiшiв, один чи двiчi".
  Сет усмiхнувся. "Якщо в Ерiн i Єна будь-коли були стосунки, крiм професiйних, я про це не знав".
  "Я вважатиму це ствердним", - подумала Джесiка. - Коли ти востаннє бачив Ерiна?
  "Давайте подивимося. Я думаю, це було три чи чотири днi тому.
  "На знiмальному майданчику?"
  "У готелi."
  "Який готель?"
  Парк Хаятт.
  - Вона зупинилась у готелi?
  - Нi, - сказав Сет. "Iен знiмає там номер, коли знiмається в мiстi".
  Джессiка зробила кiлька нотаток. Один iз них полягав у тому, щоб нагадати собi про необхiднiсть поговорити з деякими спiвробiтниками готелю про те, чи бачили вони Ерiн Холлiвелл та Єна Уайтстоуна в компрометуючiй позицiї.
  - Ти пам'ятаєш, коли це було?
  Сет задумався про це на кiлька хвилин. "Того дня ми мали можливiсть пострiляти в Пiвденнiй Фiладельфiї. Я вийшов з готелю десь о четвертiй годинi. Тож, мабуть, це було приблизно на той час".
  - Ти бачив її з кимось? - Запитала Джесiка.
  "Нi."
  - I з того часу ти її не бачив?
  "Нi."
  - Вона взяла вiдпустку на кiлька днiв?
  "Наскiльки я розумiю, вона зателефонувала хворому".
  - Ти розмовляв з нею?
  - Нi, - сказав Сет. "Я думаю, вона надiслала текстове повiдомлення мiстеру Уайтстоуну".
  Джесiка запитувала себе, хто вiдправив текстове повiдомлення: Ерiн Холлiвелл або її вбивця. Вона записала на замiтку протерти стiльниковий телефон мiс Холлiвелл.
  "Яка ваша конкретна посада у цiй компанiї?" - спитав Бiрн.
  "Я особистий помiчник мiстера Уайтстоуна".
  "Чим займається особистий помiчник?"
  "Ну, моя робота - це все: вiд дотримання графiка Єна до допомоги йому з творчими рiшеннями, планування його дня та вiдвезення його на знiмальний майданчик та зi знiмального майданчика. Це може означати будь-що".
  Як людина може отримати таку роботу? - спитав Бiрн.
  "Я не впевнений, що ви маєте на увазi."
  - Я маю на увазi, чи ти маєш агента? Ви подаєте заявку через галузеву рекламу?"
  "Мiстер. Ми з Уайтстоуном зустрiлися кiлька рокiв тому. Ми подiляємо пристрасть до кiно. Вiн попросив мене приєднатися до його команди, i я був радий це зробити. Я люблю свою роботу, детектив".
  "Ви знаєте жiнку на iм'я Фейт Чендлер?" - спитав Бiрн.
  Це було заплановане зрушення, рiзка змiна. Це явно застало чоловiка зненацька. Вiн швидко одужав. - Нi, - сказав Сет. "Iм'я нi про що не говорить".
  "А як щодо Стефанi Чендлер?"
  Нi. Я теж не можу сказати, що знаю її.
  Джессiка дiстала конверт розмiром дев'ять на дванадцять дюймiв, витягла фотографiю i штовхнула її вздовж прилавка. Це була збiльшена фотографiя зi столу Стефанi Чендлер за роботою, фотографiя Стефанi та Фейт перед театром Вiльма. Якщо буде потрiбно, наступною буде фотографiя Стефанi з мiсця злочину. "Це Стефанi злiва; її мати Фейт справа, - сказала Джесiка. Це допомагає?
  Сет взяв фотографiю, вивчив її. "Нi", - повторив вiн. "Вибач."
  "Стефанi Чендлер теж була вбита", - сказала Джесiка. "Фейт Чендлер чiпляється за життя в лiкарнi".
  "О боже". Сет на мить приклав руку до серця. Джессiка не купилася на цей жест. Судячи з виразу обличчя Бiрна, вiн також. Голлiвуд шок.
  - I ти абсолютно певен, що нiколи не зустрiчав жодного з них? - спитав Бiрн.
  Сет знову глянув на фотографiю. Вiн зобразив бiльш пильну увагу. "Нi. Ми нiколи не зустрiчалися".
  - Чи не могли б ви вибачити мене на мить? - Запитала Джесiка.
  - Звичайно, - сказав Сет.
  Джесiка зiсковзнула зi стiльця i дiстала стiльниковий телефон. Вона вiдiйшла за кiлька крокiв вiд стiйки. Вона набрала номер. За мить задзвонив телефон Сета Голдмана.
  "Я повинен це прийняти", - сказав вiн. Вiн дiстав телефон, подивився на номер. I знав. Вiн повiльно пiдняв очi i зустрiвся очима з Джесiкою. Джессiка вiдключилася.
  "Мiстер. Голдман, - почав Бiрн. "Чи можете ви пояснити, чому Фейт Чендлер - жiнка, яку ви нiколи не зустрiчали, жiнка, яка виявилася матiр'ю жертви вбивства, жертва вбивства, яка випадково вiдвiдала знiмальний майданчик фiльму, який продюсує ваша компанiя, - подзвонила вам?
  Сету знадобився деякий час, щоб обмiркувати вiдповiдь. "Ви повиннi розумiти, що в кiнобiзнесi багато людей, якi готовi на все, щоб потрапити в кiно".
  "Ви не зовсiм секретарка, мiстере Голдман", - сказав Бiрн. "Я думаю, мiж тобою та вхiдними дверима буде кiлька шарiв".
  - Є, - сказав Сет. "Але є дуже рiшучi та дуже розумнi люди. Врахуй це. Пролунав дзвiнок на масовку для декорацiй, якi ми скоро знiмаємо. Величезний дуже складний кадр на вокзалi Тридцятої вулицi. Виклик був сто п'ятдесят статистiв. До нас прийшло понад двi тисячi людей. До того ж, на цю зйомку у нас видiлено з десяток телефонiв. У мене не завжди є цей номер".
  - I ви хочете сказати, що не пригадуєте, щоби коли-небудь розмовляли з цiєю жiнкою? - спитав Бiрн.
  "Нi."
  "Нам знадобиться список iмен людей, у яких мiг бути цей конкретний телефон".
  - Так, звичайно, - сказав Сет. "Але я сподiваюся, ви не думаєте, що хтось, пов'язаний iз продюсерською компанiєю, мав якесь вiдношення до цих... цих..."
  "Коли ми можемо очiкувати список?" - спитав Бiрн.
  Щелепнi м'язи Сета почали працювати. Було видно, що людина звик вiддавати накази, а чи не виконувати їх. - Я намагатимуся передати його тобi сьогоднi пiзнiше.
  "Це було б чудово", - сказав Бiрн. "I нам також треба буде поговорити з мiстером Уайтстоуном".
  "Коли?"
  "Сьогоднi."
  Сет вiдреагував так, нiби вiн був кардиналом, i вони попросили iмпровiзовану аудiєнцiю у Папи. - Боюся, це неможливо.
  Бiрн нахилився вперед. Вiн виявився приблизно у футi вiд iменi Сета Голдмана. Сет Голдман почав крутитися.
  "Нехай мiстер Уайтстоун зателефонує нам", - сказав Бiрн. "Сьогоднi."
  
  
  63
  Полотно бiля рядового будинку, де було вбито Жюлiана Матiсса, нiчого не дав. Нiчого особливо не очiкувалося. У цьому районi Пiвнiчної Фiладельфiї амнезiя, слiпота та глухота були правилом, особливо коли справа доходила до розмов iз полiцiєю. Магазин сендвiчiв, прибудований до будинку, закрився об одинадцятiй, i нiхто не бачив Матiсса того вечора, i нiхто не бачив людину з чохлом вiд бензопили. Майно було позбавлено права викупу, i якби Матiсс жив там (а доказiв цього не було), то вiн сидiв би на сквотах.
  Два детективи з SIU вистежили ланцюгову пилку, знайдену на мiсцi подiї. Вiн був куплений у Камденi, штат Нью-Джерсi, компанiєю з обслуговування дерев з Фiладельфiї, а тиждень тому повiдомлялося, що його вкрали. Це був глухий кут. На вишитiй куртцi, як i ранiше, не було зачiпок.
  
  О п'ятiй годинi Ян Уайтстоун не зателефонував. Не можна було заперечувати той факт, що Уайтстоун був знаменитiстю, а поводження зi знаменитостями у полiцейськiй справi було справою делiкатною. Тим не менш, причини поговорити з ним були вагомими. Кожен слiдчий у цiй справi хотiв просто забрати його на допит, але все виявилося не так просто. Джесiка саме збиралася передзвонити Полу ДiКарло, щоб вимагати вiд нього протоколу, коли Ерiк Чавес привернув її увагу, розмахуючи слухавкою свого телефону в повiтрi.
  - Я подзвоню тобi, Джесс.
  Джессiка взяла телефон та натиснула кнопку. "Вбивство. Бальзано.
  "Детектив, це Джейк Мартiнес".
  Це iм'я загубилося у її недавнiх спогадах. Вона не могла одразу визначити це. "Менi шкода?"
  "Офiцер Джейкоб Мартiнес. Я партнер Марка Андервуд. Ми зустрiлися на "Поминках по Фiннiгану".
  "О, так", - сказала вона. - Що я можу зробити для вас, офiцере?
  "Ну, я не знаю, що з цим робити, але ми перебуваємо в Пойнт-Брiз. Ми працювали з трафiком, поки вони зносили декорацiї для фiльму, який вони знiмають, i власник одного з магазинiв на Двадцять третiй вулицi помiтив нас. Вона сказала, що бiля її магазину тинявся хлопець, який вiдповiдав опису вашого пiдозрюваного.
  Джессiка помахала Бiрну рукою. "Як давно це було?"
  "Усього кiлька хвилин", - сказав Мартiнес. "Її трохи важко зрозумiти. Я думаю, вона може бути гаїтянкою, або ямайкою, або ще кимось. Але в неї в руцi був ескiз пiдозрюваного, який був в "Iнквайєрерi", i вона продовжувала показувати на нього, кажучи, що хлопець щойно був у її магазинi. Здається, вона сказала, що її онук, можливо, трохи переплутав це iз цим хлопцем.
  Композитний малюнок Актора було опублiковано в ранковiй газетi. - Ви очистили локацiю?
  Але зараз у магазинi нiкого немає.
  - Закрiпив?
  "Спереду та ззаду."
  "Дайте менi адресу", - сказала Джесiка.
  Мартiнес зробив це.
  Що це за магазин? - Запитала Джесiка.
  "Бодега", - сказав вiн. "Сендвiчi, чiпси, газування. Якийсь застарiлий".
  "Чому вона вважає, що цей хлопець був нашим пiдозрюваним? Навiщо йому стирчати у винному льоху?
  "Я запитав її про те ж саме", - сказав Мартiнес. "Потiм вона вказала на задню частину магазину".
  "Що щодо цього?"
  "У них є вiдеосекцiя".
  Джесiка повiсила слухавку та поiнформувала iнших детективiв. Того дня їм уже надiйшло понад п'ятдесят дзвiнкiв вiд людей, якi стверджували, що бачили Актора у своєму кварталi, у дворах, у парках. Чому з цим має бути iнакше?
  "Бо в магазинi є вiддiл вiдео", - сказав Бьюкенен. "Ви з Кевiном перевiрте це".
  Джессiка дiстала зi шухляди свою зброю i передала копiю адреси Ерiку Чавесу. "Знайдiть агента Кехiлла", - сказала вона. - Попросiть його зустрiтися з нами за цiєю адресою.
  
  ДЕТЕКТИВИ стояли перед гастрономом, що розвалюється, пiд назвою Кап-Аiтьєн. Офiцери Андервуд та Мартiнес, убезпечивши мiсце подiї, повернулися до своїх обов'язкiв. Фасад ринку являв собою ковдру з фанерних панелей яскраво-червоної, синьої та жовтої емалi, увiнчаних яскраво-оранжевими металевими ґратами. На перекошених вивiсках ручної роботи на вiтринах продавалися смаженi банани, грио, смажена курка по-креольськи, а також гаїтянське пиво пiд назвою "Престиж". Ще була табличка з написом "ВIДЕО AU LOYER".
  Минуло близько двадцяти хвилин з того часу, як власниця магазину - гаїтянка похилого вiку на iм'я Iдель Барберо - сказала, що чоловiк був на її ринку. Малоймовiрно, що пiдозрюваний, якщо це був їхнiй пiдозрюваний, все ще перебував у цьому районi. Жiнка описала чоловiка таким, яким вiн був на ескiзi: бiла, середня статура, у великих затемнених окулярах, кепцi "Флайєрз", темно-синiй куртцi. Вона сказала, що вiн прийшов у магазин, тинявся навколо стелажiв у центрi, а потiм попрямував у невеликий вiдео-вiддiл ззаду. Вiн постояв там хвилину, а потiм попрямував до дверей. Вона сказала, що вiн прийшов iз чимось у руках, але пiшов без цього. Вiн нiчого не купив. Вона вiдкрила Inquirer на сторiнцi iз ескiзом.
  Поки чоловiк перебував у заднiй частинi магазину, вона зателефонувала з пiдвалу своєму онуковi - мiцному дев'ятнадцятирiчному хлопцевi на iм'я Фабрiс. Фабрiс заблокував дверi i вступив у бiй iз суб'єктом. Коли Джессiка та Бiрн розмовляли з Фабрiсом, вiн виглядав трохи враженим.
  - Чоловiк щось сказав? - спитав Бiрн.
  "Нi", - вiдповiв Фабрiс. "Нiчого."
  - Розкажи нам, що сталося.
  Фабрiс розповiв, що заблокував дверний отвiр, сподiваючись, що його бабуся встигне викликати полiцiю. Коли чоловiк спробував обiйти його, Фабрiс схопив його за руку i через секунду чоловiк розгорнув його, притиснувши за спиною свою праву руку. Ще через секунду, сказав Фабрiс, вiн був уже на шляху до пiдлоги. Вiн додав, що, спускаючись униз, вiн ударив чоловiка лiвою рукою, потрапивши в кiстку.
  - Де ти його вдарив? - спитав Бiрн, глянувши на лiву руку хлопця. Костяшки пальцiв Фабрiса трохи опухли.
  - Ось тут, - сказав Фабрiс, показуючи на дверi.
  "Нi. Я маю на увазi на його тiлi."
  "Я не знаю", сказав вiн. "У мене були заплющенi очi".
  "Що сталося потiм?"
  "Наступне, що я усвiдомив, це те, що я опинився на пiдлозi обличчям униз. Це вибило з мене дух". Фабрис глибоко зiтхнув, чи довести полiцiї, що з ним усе гаразд, чи довести собi. "Вiн був сильним".
  Далi Фабрiс розповiв, що чоловiк потiм вибiг iз магазину. На той час, коли його бабуся змогла вибратися через прилавок надвiр, чоловiка вже не було. Потiм Iдель побачила офiцера Мартiнеса, який регулює рух, i розповiла йому про iнцидент.
  Джесiка оглянула магазин, стелi, кути.
  Камерiв спостереження був.
  
  ДЖЕСИКА I БIРН обшукали ринок. Повiтря було насичене гострими ароматами перцю чилi та кокосового молока, стелажi були заповненi стандартними продуктами винного льоху - супами, м'ясними консервами, закусками, а також засобами для чищення i рiзноманiтними косметичними товарами. Крiм того, було представлено велику виставку свiчок, сонникiв та iнших товарiв, пов'язаних з Сантерiєю, афро-карибською релiгiєю.
  У заднiй частинi магазину розташовувалась невелика нiша з кiлькома дротяними стiйками з вiдеокасетами. Над стiйками висiла пара вицвiлих кiноплакатiв - "Людина на набережнiй" та "Золота коханка". Крiм того, до стiни жовтою стрiчкою були прикрiпленi невеликi зображення французьких та карибських кiнозiрок, в основному вирiзки з журналiв.
  Джессiка та Бiрн увiйшли до нiшi. Загалом було близько ста вiдеокасет. Джесiка просканувала корiння. Iноземнi видання, дитячi видання, кiлька релiзiв шестимiсячної давностi. В основному фiльми французькою мовою.
  Нiщо не говорило з нею. Чи було в якомусь iз цих фiльмiв вбивство, скоєне у ваннiй? вона запитувала себе. Де Террi Кехiлл? Вiн мiг знати. Коли Джесiка побачила це, вона вже почала думати, що стара вигадала рiзнi речi i що її онука даремно побили. Там, на нижнiй полицi лiворуч, лежала касета VHS iз подвiйною гумкою по центру.
  "Кевiн", - сказала вона. Бiрн пiдiйшов.
  Джессiка натягнула латексну рукавичку i, не роздумуючи, взяла касету. Хоча не було жодних пiдстав вважати, що до нього мiг бути прикрiплений вибуховий пристрiй, невiдомо, куди прямувала ця кривава злочинна серiя. Вона вилаяла себе вiдразу пiсля того, як взяла до рук касету. Цього разу вона ухилилася вiд кулi. Але щось було прикрiплено.
  Рожевий мобiльний телефон Nokia.
  Джесiка обережно перевернула коробку. Стiльниковий телефон був увiмкнений, але на маленькому РК-екранi нiчого не було видно. Бiрн вiдкрив велику сумку з речовими доказами. Джессiка вставила коробку з вiдеокасетою. Їхнi погляди зустрiлися.
  Вони обоє чудово знали, чий це телефон.
  
  КIЛЬКА ХВИЛИН через вони стояли перед магазином, що охороняється, чекаючи CSU. Вони оглянули вулицю. Знiмальна група все ще збирала iнструменти та уламки свого ремесла: намотувала кабелi, зберiгала лiхтарi, розбирала столи для обслуговування кораблiв. Джесiка оглянула робiтникiв. Вона дивилася на Актора? Чи може один iз цих людей, що гуляють туди-сюди вулицею, бути вiдповiдальним за цi жахливi злочини? Вона знову глянула на Бiрна. Його замкнули на фасадi ринку. Вона привернула його увагу.
  "Чому тут?" - Запитала Джесiка.
  Бiрн знизав плечима. "Ймовiрно, тому, що вiн знає, що ми стежимо за мережевими магазинами та незалежними магазинами", - сказав Бiрн. "Якщо вiн хоче повернути касету на полицю, йому доведеться прийти кудись ось так".
  Джессiка обмiркувала це. Мабуть, так воно й було. Чи повиннi ми стежити за бiблiотеками?
  Бiрн кивнув головою. "Ймовiрно."
  Перш нiж Джессiка встигла вiдповiсти, вона отримала повiдомлення двостороннього радiозв'язку. Це було спотворено, нерозбiрливо. Вона зняла його з ременя, вiдрегулювала гучнiсть. "Скажи ще раз".
  Декiлька секунд статики, а потiм: "Кляте ФБР нiчого не поважає".
  Це було схоже на Террi Кехiлла. Нi, цього не може бути. Чи це могло? Якщо це так, то вона, мабуть, не дочула. Вона обмiнялася поглядом iз Бiрном. - Сказати ще раз?
  Бiльше статичний. Потiм: "Чортово ФБР нiчого не поважає".
  Шлунок Джессiкi впав. Ця фраза була їй знайома. Цю фразу промовив Соннi Корлеоне в "Хрещеному батьковi". Вона дивилася цей фiльм тисячу разiв. Террi Кехiлл не жартував. Не в такий час.
  Террi Кехiлл потрапив у бiду.
  "Де ти?" - Запитала Джесiка.
  Тиша.
  - Агент Кехiлл, - сказала Джесiка. "Скiльки в тебе двадцять?"
  Нiчого. Мертва, крижана тиша.
  Потiм вони почули пострiл.
  "Зроблено пострiли!" Джессiка кричала у свою двосторонню рацiю. Миттєво вона та Бiрн вихопили зброю. Вони оглянули вулицю. Жодних ознак Кехiлла. Ровери мали обмежений радiус дiї. Вiн не мiг бути далеко.
  Через кiлька секунд по радiо пролунав сигнал, що офiцеру потрiбна допомога, i до того часу, як Джессiка i Бiрн дiсталися кута Двадцять третьої i Мура, там уже були чотири секторнi машини, припаркованi пiд рiзними кутами. Офiцери у формi миттю вискочили зi своїх машин. Усi вони подивилися на Джесiку. Вона керувала периметром, поки вони з Бiрном йшли провулком, що проходив за магазинами, зi зброєю напоготовi. Двостороннього зв'язку Кехiлла бiльше не було.
  Коли вiн потрапив сюди? Джессiка замислилась. Чому вiн не зареєструвався у нас?
  Вони повiльно рушили по провулку. По обидва боки проходу розташовувалися вiкна, двернi отвори, нiшi, нiшi. Актор мiг би бути у будь-якому з них. Раптом вiкно вiдчинилося. Пара латиноамериканських хлопчикiв шести чи семи рокiв, ймовiрно, залучених звуком сирен, висунули голови. Вони побачили зброю, i обличчя їх змiнилося вiд подиву до страху i хвилювання.
  - Будь ласка, повернiться всередину, - сказав Бiрн. Одразу зачинили вiкно, задерли штори.
  Джессiка i Бiрн продовжили шлях по провулку, кожен звук привертав їхню увагу. Джесiка вiльною рукою помацала том на марсоходi. Вгору. вниз. Резервне копiювання. Нiчого.
  Вони повернули за рiг i опинилися в короткому провулку, що веде до Пойнт-Брiз-авеню. I вони побачили його. Террi Кехiлл сидiв на землi, притулившись спиною до цегляної стiни. Вiн тримав його праве плече. Вiн був застрелений. Пiд його пальцями була кров, червона кров розтiкалася по рукаву бiлої сорочки. Джессiка кинулася вперед. Бiрн визначив їхнє мiсцезнаходження, стежив за тим, що вiдбувається, оглядаючи вiкна та дахи над ними. Небезпека не обов'язково минула. За кiлька секунд прибули чотири офiцери у формi, серед них Андервуд та Мартiнес. Бiрн керував ними.
  "Поговори зi мною, Террi", - сказала Джесiка.
  - Я гаразд, - сказав вiн крiзь стиснутi зуби. "Це рана на тiлi". Невелика кiлькiсть свiжої кровi потрапила на його пальцi. Права сторона обличчя Кехiлла почала опухати.
  - Ти бачив його обличчя? - спитав Бiрн.
  Кехiлл похитав головою. Вiн явно був у свiтi болю.
  Джессiка повiдомила їй у двосторонньому порядку iнформацiю про те, що пiдозрюваний все ще перебуває на волi. Вона почула наближення ще як мiнiмум чотирьох чи п'яти сирен. Ви послали офiцеру, якому потрiбна допомога, зателефонувати до цього вiддiлу, i прийшли всi та його мати.
  Але навiть коли двадцять полiцейських прочухали мiсцевiсть, приблизно через п'ять хвилин стало ясно, що їхнiй пiдозрюваний вислизнув. Знову.
  Актор був на вiтрi.
  
  На той час, коли Джессiка i Бiрн повернулися в провулок за ринком, на мiсцi подiї вже були Айк Бьюкенен i пiвдюжини детективiв. Парамедики надали допомогу Террi Кехiллу. Один iз медикiв швидкої допомоги впiймав погляд Джесiки i кивнув. З Кехiллом все буде гаразд.
  "Настав час моєї участi в турi PGA", - сказав Кехiлл, коли його вкладали на ношi. "Хочете мою заяву прямо зараз?"
  "Ми отримаємо його в лiкарнi", - сказала Джесiка. "Не турбуйся про це".
  Кехiлл кивнув i скривився вiд болю, коли вони пiдняли каталку. Вiн подивився на Джесiку та Бiрна. - Зробiть менi ласку, хлопцi?
  - Назви це, Террi, - сказала Джесiка.
  "Прибери цього виродка", - сказав вiн. "Жорсткий."
  
  ДЕТЕКТИВИ стовпилися по периметру мiсця злочину, де застрелили Кехiлл. Хоча нiхто цього не говорив, всi вони вiдчували себе новачками, групою зелених новобранцiв, якi щойно вийшли з академiї. CSU встановив по периметру жовту стрiчку i, як завжди, збирався натовп. Четверо офiцерiв СБУ почали прочiсувати мiсцевiсть. Джессiка i Бiрн стояли бiля стiни, зануренi у свої думки.
  Звичайно, Террi Кехiлл був федеральним агентом, i мiж агентствами нерiдко виникало запекле суперництво, проте вiн був офiцером правоохоронних органiв, що веде справу у Фiладельфiї. Похмурi особи та сталевi погляди всiх зацiкавлених осiб свiдчили про обурення. У Фiладельфiї полiцейського не застрелиш.
  За кiлька хвилин Джоселiн Пост, ветеран CSU, пiдняла щипцi, посмiхаючись до вух. Мiж наконечниками виявилася стрiляна куля.
  "О так", сказала вона. "Приходьте до мами Джей".
  Хоча вони й знайшли випущену кулю, яка потрапила Террi Кехiллу в плече, не завжди було легко визначити калiбр i тип кулi, коли її випустили, особливо якщо свинець потрапив у цегляну стiну, що й сталося в цьому випадку. випадок.
  Проте це була дуже хороша новина. Щоразу, коли виявлявся речовий доказ - щось, що можна було перевiрити, проаналiзувати, сфотографувати, змахнути з пилу, вiдстежити - це був крок уперед.
  "Ми спiймали кулю", - сказала Джессiка, знаючи, що це був лише перший крок у розслiдуваннi, проте щаслива, що взяла на себе iнiцiативу. "Це початок".
  "Я думаю, ми можемо досягти бiльшого", - сказав Бiрн.
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Дивитись."
  Бiрн сiв навпочiпки i пiдiбрав металеве ребро вiд зламаної парасольки, що лежала в купi смiття. Вiн пiдняв край пластикового мiшка для смiття. Там, поряд зi смiттєвим контейнером, був частково захований малокалiберний пiстолет. Пошарпаний дешевий чорний пiстолет .25. Це було схоже на ту ж зброю, яку вони бачили у вiдео Fatal Attraction.
  То був не дитячий крок.
  Вони мали пiстолет Актора.
  
  
  64
  ВIДЕОКАСА, ЗНАЙДЕНА в Кап-Аїтьєнi, - французький фiльм, що вийшов на екрани 1955 року. Назва була "Дияволи". У ньому Симона Сiньйорi та Вiра Клузо, якi зображують дружину i колишню коханку зовсiм гнилої людини, яку грає Поль Мерiсс, вбивають Мерiсса, втопивши його у ваннi. Як i в рештi шедеврiв Актора, у цiй стрiчцi замiсть оригiнального злочину було вiдтворено вбивство.
  У цiй версiї "Дияволiв" ледь помiтний чоловiк у темному атласному пiджаку з вишитим на спинi драконом штовхає чоловiка пiд воду у бруднiй ваннiй кiмнатi. I знову ванна кiмната.
  Жертва номер чотири.
  
  був чiткий вiдбиток: "Рейвен" .25 ACP виробництва "Фiнiкс Армс", популярна на вулицях стара рушниця. Ви можете купити "Рейвен" 25-го калiбру в будь-якому мiсцi мiста менш нiж за сто доларiв. Якби стрiлець був у системi, у них скоро був би збiг.
  На мiсцi подiї Ерiн Холлiвелл не було виявлено жодної кулi, тому вони не могли знати напевно, чи була ця зброя використана для її вбивства, хоча офiс медексперта ймовiрно дiйшов висновку, що її єдина рана вiдповiдала зброї малого калiбру.
  Вiддiл вогнепальної зброї вже встановив, що з пiстолета "Ворон" 25-го калiбру застрелили Террi Кехiлл.
  Як вони й припускали, стiльниковий телефон, прикрiплений до вiдеокасети, належав Стефанi Чендлер. Хоча SIM-картка все ще була активною, все iнше було стерте. Не було нi записiв календаря, нi спискiв адресної книги, нi текстових повiдомлень або електронних листiв, нi журналiв зроблених або отриманих дзвiнкiв. Вiдбиткiв пальцiв не було.
  
  С. ЕХIЛ дав свої показання, поки його ремонтували в Джефферсонi. Рана була плотською, i очiкувалося, що його вiдпустять за кiлька годин. У приймальнiй швидкiй допомозi зiбралося пiвдюжини агентiв ФБР, пiдтримавши Джесiку Бальзано i Кевiна Бiрна. Нiхто не мiг запобiгти тому, що трапилося з Кехiллом, але згуртованi команди нiколи не дивилися на це таким чином. Судячи з позову, ППД облажався, i один iз них зараз перебуває у лiкарнi.
  У своїй офiцiйнiй заявi Кехiлл повiдомив, що був у Пiвденнiй Фiладельфiї, коли йому зателефонував Ерiк Чавес. Потiм вiн прослухав канал i почув, що пiдозрюваний, можливо, знаходиться в районi Двадцять третьої вулицi та Макклеллана. Вiн почав обшук провулкiв за вiтринами, коли нападник пiдiйшов до нього ззаду, приставив пiстолет до його потилицi i змусив вимовити рядки з "Хрещеного батька" двостороннiм радiозв'язком. Коли пiдозрюваний потягнувся за зброєю Кехiлла, Кехiлл зрозумiв, що йому час дiяти. Вони чинили опiр, i нападник двiчi вдарив його кулаком - один раз у поперек, один раз у праву частину обличчя, - пiсля чого пiдозрюваний вистрiлив. Пiсля цього пiдозрюваний зник у провулку, залишивши свою зброю.
  Короткий огляд мiсцевостi поблизу мiсця стрiлянини мало що дав. Нiхто нiчого не бачив та не чув. Але тепер у полiцiї з'явилася вогнепальна зброя, i це вiдкрило перед нею широкi можливостi для розслiдування. Зброя, як i люди, мала свою iсторiю.
  
  КОЛИ СТРIЧКА "Дияволiв" була готова до показу, десять детективiв зiбралися у студiї AV-пiдроздiлу. Французький фiльм тривав 122 хвилини. У момент, коли Симона Сiньйоре та Вiра Клузо топлять Поля Мерiсса, вiдбувається аварiйний монтаж. Коли фiльм переходить на новi кадри, нова сцена являє собою брудну ванну кiмнату: брудну стелю, штукатурка, що облупилася, бруднi ганчiрки на пiдлозi, стопка журналiв поряд з брудним унiтазом. Свiтильник з голою лампочкою поруч iз раковиною випромiнює тьмяне, болiсне свiтло. Велика фiгура в правiй частинi екрану тримає жертву пiд водою, що б'ється, явно потужними руками.
  Знiмок камери нерухомий, а це означає, що камера, швидше за все, знаходилася на штативi або сидiла на чомусь. На сьогоднiшнiй день не було жодних доказiв iснування другого пiдозрюваного.
  Коли жертва перестає битися, його тiло виринає на поверхню брудної води. Потiм камеру пiднiмають та наближають для крупного плану. Саме там Матео Фуентес заморозив зображення.
  "Iсус Христос", - сказав Бiрн.
  Усi погляди звернулися на нього. - Що, ти знаєш? - Запитала Джесiка.
  "Так", сказав Бiрн. "Я його знаю."
  
  КВАРТИРА ДЕРРIЛА ПОРТЕРА над баром "Iкс" була такою ж брудною та потворною, як i цей чоловiк. Всi вiкна були зафарбованi, i спекотне сонце, що вiдбивалося в шибках, надавало тiсному помешканню нудотний запах собачої будки.
  Там стояв старий диван кольору авокадо, покритий брудним покривалом, та пара брудних крiсел. Пiдлога, столи та полицi були заваленi залитими водою журналами та газетами. У раковинi був мiсяць брудного посуду та як мiнiмум п'ять видiв комах-падальникiв.
  На однiй iз книжкових полиць над телевiзором стояли три запечатанi DVD-копiї "Фiладельфiйського скiна".
  Деррiл Портер лежав у ваннi, повнiстю одягнений i мертвий. Брудна вода у ваннi зморщила шкiру Портера i надала їй цементно-сiрого кольору. Його кишечник виплив у воду, i сморiд у маленькiй ваннiй був нестерпним. Пара щурiв уже почала шукати роздутий газом труп.
  Актор тепер забрав чотири життя, або, принаймнi, чотири, про якi вони знали. Вiн ставав смiливiшим. Це була класична ескалацiя i нiхто не мiг передбачити, що буде далi.
  Поки CSU готувався до огляду ще одного мiсця злочину, Джессiка та Бiрн стояли перед баром X Bar. Вони обидва виглядали контуженими. Це був момент, коли жахiття лiтало швидко i швидко, i слова було важко пiдiбрати. "Психо", "Фатальний потяг", "Обличчя зi шрамом", "Дияволицi" - що, чорт забирай, буде далi?
  Задзвонив стiльниковий телефон Джессiкi, принiсши з собою вiдповiдь.
  "Це детектив Бальзано".
  Дзвiнок надiйшов вiд сержанта Нейта Райса, начальника вiддiлу вогнепальної зброї. Вiн мав двi новини для оперативної групи. По-перше, пiстолет, знайдений на мiсцi подiї за гаїтянським ринком, швидше за все, був тiєї ж марки та моделi, що й пiстолет на вiдеозаписi "Фатальний потяг". Другу новину було набагато важче перетравити. Сержант Райс щойно розмовляла з лабораторiєю щодо вiдбиткiв пальцiв. Вони мали матч. Вiн дав iм'я Джесiцi.
  "Що?" - Запитала Джесiка. Вона знала, що правильно почув Райс, але її мозок не був готовий обробити данi.
  "Я сказала те ж саме", - вiдповiла Райс. "Але це матч iз десяти очок".
  Збiг на десять очок, як любили говорити в полiцiї, складався з iменi, адреси, номера соцiального страхування та шкiльної фотографiї. Якщо в тебе була десятибальна оцiнка, то в тебе був свiй чоловiк.
  "I?" - Запитала Джесiка.
  "I в цьому немає жодних сумнiвiв. Вiдбиток на пiстолетi належить Джулiану Матiссу".
  
  
  65
  КОЛИ ФАЙТ ЧЕНДЛЕР з'явився в готелi, вiн зрозумiв, що це початок кiнця.
  Це Фейт подзвонила йому. Зателефонував, щоб повiдомити йому цю новину. Подзвонив, попросив ще грошей. Тепер це було лише питання часу, коли для полiцiї все стане на свої мiсця i все буде розкрито.
  Вiн стояв оголений, розглядаючи себе у дзеркалi. Його мати дивилася у вiдповiдь, її сумнi, вологi очi засуджували людину, якою вiн став. Вiн обережно розчесав волосся красивою щiткою, яку Ян купив для нього у Fortnum & Mason, ексклюзивному британському унiвермазi.
  Не примушуй мене давати тобi пензель.
  Вiн почув шум за дверима свого готельного номера. Це було схоже на людину, яка щодня приходила тим часом, щоб поповнити мiнi-бар. Сет подивився на дюжину порожнiх пляшок, розкиданих по маленькому столику бiля вiкна. Вiн був ледве п'яний. У нього залишилось двi пляшки. Вiн мiг би використати бiльше.
  Вiн витяг касету з корпусу касети, i вона впала на пiдлогу бiля його нiг. Поруч iз лiжком уже стояла дюжина порожнiх касет, їхнi пластиковi корпуси були складенi один на одного, наче кристалiчнi кiстки.
  Вiн глянув поруч iз телевiзором. Залишилося пройти лише кiлька людей. Вiн знищить їх усiх, а згодом, можливо, i самого себе.
  У його дверi постукали. Сет заплющив очi. "Так?"
  "Мiнi-бар, сер?"
  - Так, - сказав Сет. Вiн вiдчув полегшення. Але вiн знав, що це було лише тимчасово. Вiн прочистив горло. Вiн плакав? "Почекай."
  Вiн одягнув халат, вiдiмкнув дверi. Вiн увiйшов до ванної кiмнати. Вiн справдi не хотiв нiкого бачити. Вiн почув, як увiйшов юнак, поставив пляшки та закуски до мiнi-бару.
  - Вам подобається перебування у Фiладельфiї, сер? - покликав молодик iз iншої кiмнати.
  Сет майже засмiявся. Вiн думав про минулий тиждень, про те, як усе розвалилося. - Дуже, - збрехав Сет.
  "Ми сподiваємося, що ви повернетеся".
  Сет глибоко зiтхнув i зiбрався з духом. "Вiзьмiть два долари з комода", - крикнув вiн. На даний момент його гучнiсть приховувала його емоцiї.
  "Дякую, сер", - сказав молодик.
  Через кiлька хвилин Сет почув, як зачинилися дверi.
  Сет цiлу хвилину сидiв на краю ванни, обхопивши голову руками. Ким вiн став? Вiн знав вiдповiдь, але просто не мiг зiзнатися в цьому навiть самому собi. Вiн подумав про той момент, коли Йєн Уайтстоун увiйшов до автосалону так давно, i як вони добре розмовляли до пiзньої ночi. Про фiльм. Про мистецтво. Про жiнок. Про речi настiльки особистi, що Сет нiколи нi з ким не дiлився своїми думками.
  Вiн керував ванною. Приблизно за п'ять хвилин вiн рушив до води. Вiн розбив одну з двох пляшечок бурбона, що залишилися, налив її в склянку з водою i випив залпом. Вiн вилiз iз халата i ковзнув у гарячу воду. Вiн думав про смерть римлянина, але швидко унеможливив цю можливiсть. Френкi Пентанджелi у "Хрещеному батьковi: Частина II". У нього не вистачило смiливостi на таке, якщо смiливiсть справдi була тим, що треба.
  Вiн заплющив очi, лише на хвилину. Всього на хвилину, а потiм вiн зателефонує до полiцiї та почне говорити.
  Коли це почалося? Вiн хотiв розглянути своє життя з погляду великих тем, але знав просту вiдповiдь. Все почалося з дiвчини. Вона нiколи ранiше не вживала героїну. Вона була налякана, але хотiла. Так охоче. Як i усi вони. Вiн згадав її очi, холоднi мертвi очi. Вiн згадав, як занурив її в машину. Жахлива подорож до Пiвнiчної Фiладельфiї. Брудне заправлення. Вина. Чи пропав вiн хоч раз усю нiч пiсля того жахливого вечора?
  Незабаром, знав Сет, у дверi знову постукають. Полiцiя хотiла б поговорити з ним серйозно. Але не зараз. Лише кiлька хвилин.
  Небагато.
  Потiм вiн слабко почув... стогiн? Так. Це звучало як одна з порнокасет. Це було у сусiдньому готельному номерi? Нi. Це зайняло деякий час, але незабаром Сет зрозумiв, що звук долинав iз його готельного номера. Зi свого телевiзора.
  Вiн сiв у ваннi, серце його билося. Вода була тепла, гаряча. Вiн був якийсь час.
  Хтось був у номерi готелю.
  Сет витягнув шию, намагаючись зазирнути за дверi ванною. Вона була вiдкрита, але кут був таким, що не можна було бачити кiмнату далi, нiж на кiлька футiв. Вiн глянув угору. На дверях був замок. Чи зможе вiн тихо вийти з ванни, зачинити дверi i замкнути її? Можливо. Але що ж тодi? Що вiн зробив би тодi? У ваннiй кiмнатi у нього не було мобiльного телефону.
  Потiм прямо за дверима ванної, всього за кiлька дюймiв вiд нього, вiн почув голос.
  Сет подумав про рядок Т. С. Елiота з "Пiснi про кохання Дж. Альфреда Пруфрока".
  Поки що нас не розбудять людськi голоси...
  "Я новачок у цьому мiстi", - сказав голос за дверима. "Я не бачив доброзичливого обличчя вже кiлька тижнiв".
  I ми тонемо.
  OceanofPDF.com
  66
  ДЖЕСИКА I БIРН поїхали до офiсу ТОВ "Альгамбра". Вони зателефонували за основним номером, а також на стiльниковий Сета Голдмана. Обидва пропонували голосову пошту. Вони зателефонували в номер Яна Уайтстоуна в готелi Парк Хаятт. Їм сказали, що пана Уайтстоуна немає вдома, i з ним неможливо зв'язатися.
  Вони припаркувалися через дорогу вiд невеликої непоказної будiвлi на Рейс-стрiт. Деякий час вони сидiли мовчки.
  "Як, чорт забирай, вiдбиток Матiсса мiг опинитися на пiстолетi?" - Запитала Джесiка. Повiдомлялося, що зброя була вкрадена шiсть рокiв тому. За цей час вiн мiг пройти через сотню рук.
  "Актор, мабуть, взяв його, коли вбивав Матiсса", - сказав Бiрн.
  Джессiка мала багато питань про ту нiч, про дiї Бiрна в тому пiдвалi. Вона не знала, як спитати. Як i багато в її життi, вона просто йшла вперед. - Отже, коли ви були в тому пiдвалi з Матiссом, ви його обшукували? Ти обшукав будинок?
  "Так, я його обшукав", - сказав Бiрн. - Але я не очистив усю хату. Матiсс мiг сховати цей 25-й калiбр будь-де".
  Джессiка обмiркувала це. "Я думаю, вiн досяг цього по-iншому. Поняття не маю чому, але в мене таке iнтуїтивне передчуття".
  Вiн просто кивнув головою. Вiн був людиною, яка керувалася внутрiшнiми почуттями. Вони обидва знову замовкли. На стеженнях це не рiдкiсть.
  Нарештi Джессiка запитала: Як Вiкторiя?
  Бiрн знизав плечима. "Все ще критично".
  Джессiка не знала, що сказати. Вона пiдозрювала, що мiж Бiрном i Вiкторiєю може бути щось бiльше, нiж просто дружба, але навiть якщо вона була просто другом, те, що сталося з нею, було жахливим. I було ясно, що Кевiн Бiрн звинувачував у всьому себе. - Менi дуже шкода, Кевiн.
  Бiрн визирнув у бiчне вiкно, його охопили емоцiї.
  Джессiка вивчала його. Вона згадала, як вiн виглядав у лiкарнi кiлька мiсяцiв тому. Фiзично вiн виглядав тепер набагато краще, майже таким же мiцним i сильним, як того дня, коли вона зустрiла його. Але вона знала, що те, що робить таку людину, як Кевiн Бiрн, сильним, знаходиться всерединi, i вона не могла проникнути через цю оболонку. Ще нi.
  - А Коллiн? - спитала Джесiка, сподiваючись, що розмова не прозвучить так дрiбниць, як здається. "Як вона?"
  "Високий. Незалежний. Стати її матiр'ю. В iншому майже непрозорий".
  Вiн обернувся, подивився на неї, посмiхнувся. Джесiка була рада. Вона тiльки познайомилася з ним, коли його застрелили, але за цей короткий час вона дiзналася, що вiн любив свою дочку найбiльше у свiтi. Вона сподiвалася, що вiн не вiддаляється вiд Коллiн.
  Джессiка почала стосунки з Коллiн та Донною Бiрн пiсля того, як на Бiрна напали. Вони бачилися в лiкарнi щодня бiльше мiсяця i зблизилися завдяки трагедiї. Вона збиралася зв'язатися з ними обома, але життя, як завжди, втрутилося. За цей час Джессiка навiть трохи вивчила мову жестiв. Вона пообiцяла вiдновити стосунки.
  "А Портер був ще однiєю людиною у Фiладельфiйському скiнi?" - Запитала Джесiка. Вони перевiрили список вiдомих соратникiв Джулiана Матiсса. Матiсс i Деррiл Портер знали один одного не менше десяти рокiв. Зв'язок був.
  "Звичайно, можливо", - сказав Бiрн. "А iнакше навiщо Портер мати три копiї фiльму?"
  Портер перебував на столi судмедексперта. Вони порiвнювали будь-якi вiдмiнностi тiла з актором у масцi з фiльму. Перегляд фiльму Робертою Стоункiнґ виявився безрезультатним, незважаючи на її заяву.
  "Як Стефанi Чендлер та Ерiн Холлiвелл пiдходять один одному?" - Запитала Джесiка. Досi не вдалося встановити мiцний зв'язок мiж жiнками.
  "Питання на мiльйон доларiв".
  Раптом тiнь затьмарила вiкно Джесiкi. То був офiцер у формi. Жiнка, 20 рокiв, енергiйна. Можливо, надто нетерплячий. Джесiка мало не вилiзла зi шкiри. Вона опустила вiкно.
  - Детектив Бальзано? - спитав офiцер, виглядаючи трохи засоромленим через те, що налякав детектива до чортикiв.
  "Так."
  "Це вам." Це був конверт iз манiльського паперу дев'ять на дванадцять дюймiв.
  "Дякую."
  Молодий офiцер мало не втiк. Джесiка знову пiдняла вiкно. За кiлька секунд простою з кондицiонера вийшло все прохолодне повiтря. У мiстi була сауна.
  - Чи стаєш нервовим у старостi? - спитав Бiрн, намагаючись одночасно вiдпити кави та посмiхнутися.
  - Все ще молодший за тебе, Попсе.
  Джессiка розiрвала конверт. Це був малюнок чоловiка, якого бачили з Фейт Чендлер, люб'язно наданий Аткiнс Пейсом. Пейс мав рацiю. Його спостережливiсть та здатнiсть запам'ятовувати були приголомшливими. Вона показала ескiз Бiрну.
  "Сукiн син", - сказав Бiрн. Вiн увiмкнув синю лампочку на панелi приладiв "Тауруса".
  Чоловiк на ескiзi був Сет Голдман.
  
  Начальник охорони готелю впустив їх у номер. Вони зателефонували до номера з коридору, постукали тричi. З коридору долинали безпомилково вiдомi звуки фiльму для дорослих, що долинали з кiмнати.
  Коли дверi вiдчинилися, Бiрн та Джесiка вихопили зброю. Спiвробiтник служби безпеки, колишнiй офiцер полiцiї шiстдесяти рокiв, виглядав нетерплячим, охочим i готовим взяти участь, але вiн знав, що його роботу виконано. Вiн вiдступив.
  Бiрн увiйшов першим. Звук порнокасети був гучнiшим. Звук виходив iз готельного телевiзора. У найближчiй кiмнатi було пусто. Бiрн перевiрив лiжка та пiд ними; Джессiка, шафа. Обидва зрозумiлi. Вони вiдчинили дверi у ванну. Вони сховали зброю.
  "Ах, лайно", сказав Бiрн.
  Сет Голдман плавав у червонiй ваннiй. Виявилося, що йому двiчi вистрiлили у груди. Пiр'я, розкиданi по кiмнатi, наче снiг, що випав, говорили про те, що стрiлець використовував одну з подушок готелю, щоб заглушити вибух. Вода була холодною, але не холодною.
  Бiрн зустрiвся поглядом iз Джесiкою. Вони були однiєї думки. Все це загострювалося так швидко i бурхливо, що загрожує позбавити їх можливостi проводити розслiдування. Це означало, що ФБР, ймовiрно, вiзьме на себе управлiння, задiявши всю свою величезну робочу силу та судово-медичнi можливостi.
  Джессiка почала перебирати туалетне приладдя та iншi особистi речi Сета Голдмана у ваннiй. Бiрн працював у шафах та ящиках комода. У глибинi одного з ящикiв лежала коробка iз восьмимiлiметровими вiдеокасетами. Бiрн покликав Джесiку до телевiзора, вставив одну з касет у пiдключену вiдеокамеру i натиснув "Вiдтворити".
  Це була саморобна садомазохiстська порнокасета.
  На зображеннi була похмура кiмната з двоспальним матрацом на пiдлозi. Зверху падало рiзке свiтло. За кiлька секунд у кадр увiйшла молода жiнка, сiла на лiжко. Їй було близько двадцяти п'яти рокiв, темноволоса, струнка i непоказна. На нiй була чоловiча футболка з V-подiбним вирiзом, бiльше нiчого.
  Жiнка запалила цигарку. За кiлька секунд у кадр увiйшов чоловiк. Чоловiк був оголений, якщо не брати до уваги шкiряної маски. Вiн мав невелику батiг. Вiн був бiлим, у досить пiдтягнутiй формi рокiв тридцяти-сорока. Вiн почав хльостати жiнку на лiжку. Не складно спочатку.
  Бiрн глянув на Джесiку. Вони обидва багато що побачили за час служби в полiцiї. Нiколи не було сюрпризом, коли вони стикалися з потворнiстю того, що одна людина може зробити з iншою, але це знання нiколи не полегшувало завдання.
  Джесiка вийшла з кiмнати, її втома вiдчувалася всерединi неї, її огида - яскраво-червоним вугiллям у грудях, її лють - бурею, що насувається.
  
  
  67
  ВIН скучив за нею. У тебе не завжди є можливiсть вибирати партнерiв з цiєї роботи, але з того моменту, як вiн зустрiв її, вiн зрозумiв, що вона справжня. Небо було межею для такої жiнки, як Джесiка Бальзано, i хоча вiн був лише на десять або дванадцять рокiв старший за неї, в її товариствi вiн вiдчував себе старим. Вона була майбутнiм загону, вiн минулим.
  Бiрн сидiв за однiєю з пластикових кабiнок у їдальнi "Раундхаус", потягував холодну каву i думав про повернення. Як це було. Що це означало? Вiн спостерiгав, як молодi детективи проносилися кiмнатою, їхнi очi були такими яскравими i ясними, їхнi туфлi були начищенi, а костюми випрасованi. Вiн заздрив їхнiй енергiї. Чи виглядав вiн так само колись? Чи пройшов вiн через цю кiмнату двадцять рокiв тому з скринькою, повною впевненостi, пiд наглядом якогось зiпсованого полiцейського?
  Вiн щойно зателефонував до лiкарнi вдесяте за день. Вiкторiя значиться у тяжкому, але стабiльному станi. Без змiн. Вiн зателефонує знову за годину.
  Вiн бачив фотографiї Джулiана Матiсса з мiсця злочину. Хоча там не лишилося нiчого людського, Бiрн дивився на сиру тканину так, нiби дивився на розбитий талiсман зла. Без нього свiт був чистiшим. Вiн нiчого не вiдчував.
  Воно так i не дало вiдповiдi на запитання, чи Джиммi П'юрiфi пiдкинув докази у справi Грейсi Девлiн.
  Нiк Палладiно увiйшов до кiмнати, виглядаючи таким же втомленим, як i Бiрн. - Джесс пiшла додому?
  "Так", сказав Бiрн. "Вона обпалила обидва кiнцi".
  Палладiно кивнув головою. "Ви чули про Фiла Кесслера?" вiн спитав.
  "Що щодо нього?"
  "Вiн помер."
  Бiрн не був анi шокований, анi здивований. Кесслер виглядав погано, коли вiн бачив його востаннє, людина, яка вирiшила свою долю, людина, мабуть, позбавлена волi та завзяття у боротьбi.
  Ми вчинили неправильно з цiєю дiвчиною.
  Якби Кесслер не мав на увазi Грейсi Девлiн, це могла бути лише одна людина. Бiрн насилу пiдвiвся на ноги, допив кави i попрямував до "Рекордсу". Вiдповiдь, якби вона iснувала, була б там.
  
  Як би вiн не намагався, вiн не мiг пригадати iм'я дiвчини. Вочевидь, не мiг запитати Кесслера. Або Джиммi. Вiн спробував визначити точну дату. Нiчого не повернулося. Було стiльки випадкiв, стiльки iмен. Щоразу, коли вiн, здавалося, наближався до мети, протягом кiлькох мiсяцiв йому спадало на думку щось, що змiнювало його думку. Вiн склав короткий список нотаток у справi, як вiн пам'ятав, а потiм передав його офiцеру архiву. Сержант Боббi Пауелл, така сама людина, як i вiн сам, i набагато краще знається на комп'ютерах, сказав Бiрну, що докопається до сутi i передасть йому файл якнайшвидше.
  
  БАЙРН склав фотокопiї матерiалiв справи Актора серед статi своєю вiтальнею. Поруч iз ним вiн поклав упаковку iз шести штук "Юенлiн". Вiн зняв краватку та туфлi. У холодильнику вiн знайшов холодну китайську їжу. Старий кондицiонер ледь охолоджував кiмнату, хоч i гримiв на висотi. Вiн увiмкнув телевiзор.
  Вiн розколов пиво, взяв у руки пульт. Була майже опiвночi. Вiн ще не отримав повiдомлень вiд Records.
  Поки вiн кружляв кабельними каналами, зображення зливалися одне з одним. Джей Лено, Едвард Дж. Робiнсон, Дон Ноттс, Барт Сiмпсон, у кожного обличчя.
  
  
  68
  - Розмиття, посилання на наступне. Драма, комедiя, мюзикл, фарс. Я зупинився на старому нуарi, можливо, 1940-х. Це не один iз найпопулярнiших фiльмiв у стилi нуар, але схоже, що вiн був знятий досить добре. У цiй сценi фатальна жiнка намагається витягнути щось iз плаща важкоатлета, поки вiн розмовляє по телефону-автомату.
  Очi, руки, губи, пальцi.
  Чому люди дивляться фiльми? Що вони бачать? Чи бачать вони, ким хочуть бути? Чи бачать, ким бояться стати? Вони сидять у темрявi поряд iз зовсiм незнайомими людьми i протягом двох годин є лиходiями, жертвами, героями, покинутими. Потiм вони встають, виходять на свiт i живуть у вiдчаї.
  Менi треба вiдпочити, але я не можу заснути. Завтра дуже важливий день. Я знову дивлюся на екран, перемикаю канал. Тепер iсторiя кохання. Чорно-бiлi емоцiї штурмують моє серце, коли...
  
  
  69
  - ДЖ ЕСIКА перемикала канали. Їй було важко не заснути. Перш нiж лягти спати, їй хотiлося ще раз переглянути хронологiю справи, але все було в туманi.
  Вона глянула на годинник. Пiвнiч.
  Вона вимкнула телевiзор i сiла за обiднiй стiл. Вона розклала перед собою докази. Праворуч лежав стос iз трьох книг про кримiнальне кiно, якi вона отримала вiд Найджела Батлера. Вона взяла один iз них. У ньому коротко згадувався Ян Уайтстоун. Вона дiзналася, що його кумиром був iспанський режисер Луїс Бунюель.
  Як i у разi кожного вбивства, тут було прослуховування. Провiд, який був пiдключений до всiх аспектiв злочину, проходив через кожну людину. Як i рiздвянi гiрлянди у старовинному стилi, мотузок не спалахував, поки всi лампочки не були вставленi на свої мiсця.
  Вона записала iмена у блокнотi.
  Фейт Чендлер. Стефанi Чендлер. Ерiн Холлiвелл. Джулiан Матiсс. Ян Уайтстоун. Сет Голдман. Деррiл Портер.
  Що за провiд проходив через усiх цих людей?
  Вона подивилася на записи про Жюлiана Матiсса. Як його вiдбиток потрапив на пiстолет? Роком ранiше у будинок Едвiни Матiсс сталося пограбування. Можливо це було все. Можливо, саме тодi їхнiй дiяч придбав пiстолет Матiсса i синю куртку. Матiс сидiв у в'язницi i, мабуть, зберiгав цi речi в будинку своєї матерi. Джесiка зателефонувала i вiдправила їй факсом полiцейський звiт. Коли вона прочитала це, нiчого незвичайного в її пам'ятi не виникло. Вона знала офiцерiв у формi, якi вiдповiли на перший дзвiнок. Вона знала детективiв, якi розслiдували цю справу. Едвiна Матiсс повiдомила, що єдина рiч, яку вкрали, - це пара свiчникiв.
  Джессiка подивилася на годинник. Це була ще розумна година. Вона зателефонувала одному з детективiв у цiй справi, давньому ветерану на iм'я Деннiс Ласар. Свої люб'язностi вони закiнчили швидко, з поваги до години. Джесiка потрапила до крапки.
  "Пам'ятаєш злом у рядний будинок на Дев'ятнадцятiй вулицi? Жiнка на iм'я Едвiна Матiсс?
  "Коли це було?"
  Джессiка назвала йому дату.
  "Ага-ага. Лiтня жiнка. Щось божевiльне. У нього був дорослий син, який вiдбував термiн.
  "Це її."
  Ласар детально описав цю справу, як вiн його пам'ятав.
  "Отже, жiнка повiдомила, що єдиною вкраденою рiччю була пара свiчникiв? Це звук, так?" - Запитала Джесiка.
  "Якщо ти так кажеш. З того часу багато придуркiв пiд мостом.
  - Я тебе чую, - сказала Джессiка. "Ви пам'ятаєте, чи це мiсце дiйсно розграбували? Я маю на увазi набагато бiльше проблем, нiж можна було б очiкувати вiд пари свiчникiв?
  "Тепер, коли ви згадали про це, це було так. Кiмната сина була розгромлена", - сказав Ласар. "Але ей, якщо жертва каже, що нiчого не пропало, значить, нiчого не пропало. Пам'ятаю, як я поспiшав забратися звiдти. Пахло курячим бульйоном та котячою сечею.
  - Добре, - сказала Джесiка. - Ти ще пам'ятаєш про цю справу?
  "Здається, я пригадую, що у сина було ще щось".
  "Що щодо нього?"
  "Я думаю, що ФБР стежило за ним до того, як вiн пiднявся".
  ФБР стежило за такими негiдниками, як Матiсс? - Ти пам'ятаєш, що це було?
  "Я думаю, що це було якесь порушення закону Манна. Мiждержавний транспорт неповнолiтнiх дiвчаток. Але не цитуйте мене з цього приводу.
  - На мiсцi злочину з'явився агент?
  - Так, - сказав Ласар. "Кумедно, як це лайно повертається до тебе. Молодий хлопець.
  - Ви пам'ятаєте iм'я агента?
  "Тепер ця частина назавжди втрачена для Дикої Iндички. Вибач.
  "Без проблем. Дякую."
  Вона повiсила слухавку, думаючи про те, щоб зателефонувати Террi Кехiллу. Його виписали iз лiкарнi, i вiн знову працював за столом. I все-таки, напевно, для такого хлопчика з хору, як Террi, вже було пiзно вставати. Вона поговорить iз ним завтра.
  Вона вставила Фiладельфiйський скiн у DVD-привiд свого ноутбука i переслала його. Вона заморозила сцену на самому початку. Молода жiнка в масцi з пiр'я дивилася на неї порожнiми i благаючими очима. Вона перевiрила iм'я Енджел Блю, хоч i знала, що воно хибне. Навiть Юджин Кiлбейн уявлення не мав, хто ця дiвчина. Вiн сказав, що нiколи не бачив її нi до, нi пiсля Фiладельфiйської шкiри.
  Але чому я знаю цi очi?
  Раптом Джессiка почула звук у вiкнi їдальнi. Це звучало так, нiби то був смiх молодої жiнки. Обидва сусiди Джессiки мали дiтей, але вони були хлопчиками. Вона почула це знову. Дiвчачий смiх.
  Закривати.
  Дуже близько.
  Вона обернулася i подивилася на вiкно. На неї дивилося обличчя. Це була дiвчина з вiдео, дiвчина у бiрюзовiй масцi з пiр'я. Ось тiльки тепер дiвчина була скелетом, її блiда шкiра туго обтягувала череп, рот криво посмiхався, а на блiдих рисах обличчя червона смуга.
  I в одну мить дiвчина зникла. Джесiка невдовзi вiдчула присутнiсть просто позаду неї. Дiвчина була за нею. Хтось увiмкнув свiтло.
  Хтось є у моїй оселi. Як-
  Нi, свiтло йшло з вiкон.
  Хм?
  Джесiка пiдвела голову зi столу.
  Боже мiй, подумала вона. Вона заснула за обiднiм столом. Було ясно. Яскраве свiтло. Ранок. Вона подивилася на годинник. Жодних годин.
  Софi.
  Вона схопилася на ноги, озирнулася навкруги, в розпачi зараз, її серце калатало вибухнути. Софi сидiла перед телевiзором, усе ще в пiжамi, з коробкою пластiвцiв на колiнах, по телевiзору показували мультфiльми.
  - Доброго ранку, мам, - сказала Софi з повним ротом Cheerios.
  "Котра зараз година?" - спитала Джессiка, хоч i знала, що це риторика.
  "Я не можу визначити час", - вiдповiла її дочка.
  Джессiка кинулася на кухню, подивилася на годинник. Дев'ять-тридцять. За все своє життя вона жодного разу не спала довше дев'яти. Завжди. "Який день для встановлення рекорду", - подумала вона. Якийсь керiвник оперативної групи.
  Душ, снiданок, кава, одягнувся, ще кави. I все це за двадцять хвилин. Свiтовий рекорд. Принаймнi особистий рекорд. Вона зiбрала фотографiї та файли разом. На фотографiї зверху був знiмок дiвчини з Фiладельфiя Скiн.
  I тодi вона це побачила. Iнодi сильна втома разом iз сильним тиском може вiдкрити шлюзи.
  Коли Джесiка вперше переглянула фiльм, їй здалося, що вона вже бачила цi очi ранiше.
  Тепер вона знала, де.
  
  
  70
  Б IРН ПРОСИВСЯ на диванi. Йому снився Джиммi П'юрiфай. Джиммi та його крендельна логiка. Йому наснилася їхня розмова, одного разу пiзно ввечерi у вiддiленнi, можливо, за рiк до операцiї Джиммi. Щойно збили дуже погану людину, яка розшукується по трiйцi. Настрiй був рiвний та легкий. Джиммi пробирався крiзь величезний пакет смажених картопляних чiпсiв, пiднявши ноги, розстебнувши краватку та пояс. Хтось згадав той факт, що лiкар Джиммi сказав йому, що йому слiд скоротити вживання жирної, жирної та солодкої їжi. Це були три з чотирьох основних груп продуктiв Джиммi, друга - односолодовi.
  Джиммi сiв. Вiн прийняв позу Будди. Усi знали, що незабаром з'явиться перлина.
  "Це здорова їжа", - сказав вiн. - I я можу довести це.
  Всi просто дивилися, маючи на увазi: "Давай вiзьмемо це".
  "Добре, - почав вiн, - Картопля - це овоч, я правий?" Губи та мова Джиммi були яскраво-жовтогарячого кольору.
  "Правильно", - сказав хтось. "Картопля - це овоч".
  "I барбекю - це просто ще один термiн для позначення грилю, я теж правий?"
  "З цим не посперечаєшся", - заявив хтось.
  "Тому я їм овочi-гриль. Це здорова їжа, дитинко". Прямолiнiйний, цiлком серйозний. Нiхто не добився бiльшої незворушностi.
  Чортiв Джiммi, подумав Бiрн.
  Боже, вiн сумував за ним.
  Бiрн пiдвiвся, хлюпнув на обличчя водою на кухнi, поставив чайник. Коли вiн повернувся до вiтальнi, валiза все ще була там, все ще вiдкрита.
  Вiн обвiв докази. Епiцентр справи знаходився прямо перед ним, а дверi були дратiвливо зачиненi.
  Ми вчинили неправильно з цiєю дiвчиною, Кевiн.
  Чому вiн не мiг перестати думати про це? Вiн пам'ятав тiєї ночi, начебто вона була вчора. Джиммi робили операцiю з видалення бурситу. Бiрн був партнером Фiла Кесслера. Дзвiнок надiйшов близько 22:00. Тiло було знайдено у туалетi станцiї Sunoco у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Коли вони прибули на мiсце подiї, Кесслер, як завжди, знайшов собi заняття, яке не має нiчого спiльного з перебуванням в однiй кiмнатi з жертвою. Вiн розпочав агiтацiю.
  Бiрн штовхнув дверi до жiночої кiмнати. До нього вiдразу ж почув запах дезiнфiкуючого засобу та людських вiдходiв. На пiдлозi, затиснута мiж туалетом та брудною кахельною стiною, лежала молода жiнка. Вона була струнка i бiлява, не старше двадцяти рокiв. На її руцi було кiлька слiдiв. Вона явно була користувачем, але звичним. Бiрн помацав пульс, але не знайшов його. Її констатували мертвою на мiсцi.
  Вiн згадав, як дивився на неї, що так неприродно лежить на пiдлозi. Вiн згадав, як думав, що це не те, ким вона мала бути. Вона мала бути медсестрою, юристом, вченим, балериною. Вона мала бути кимось iншим, а не наркоторговцем.
  Були деякi ознаки боротьби - забиття на зап'ястях, синцi на спинi, - але кiлькiсть героїну в її органiзмi в поєднаннi зi свiжими слiдами вiд голок на руках вказувала на те, що вона нещодавно зробила укол, i це сталося. був надто чистим для її системи. Офiцiйною причиною смертi було названо передозування.
  Але хiба вiн не пiдозрював бiльшого?
  У дверi постукали, повернувши Бiрна зi спогадiв. Вiн вiдповiв. То був офiцер iз конвертом.
  "Сержант Пауелл сказав, що воно було неправильно подано", - сказав офiцер. "Вiн шле вибачення".
  "Дякую", сказав Бiрн.
  Вiн зачинив дверi, вiдчинив конверт. Фотографiю дiвчини було прикрiплено до лицьового боку папки. Вiн забув, як молодо вона виглядала. Бiрн зараз навмисно уникав дивитися на iм'я в папцi.
  Дивлячись на її фотографiю, вiн намагався згадати її iм'я. Як вiн мiг забути? Вiн знав, як. Вона була наркоманкою. Дитина iз середнього класу стала поганою. У його зарозумiлостi, у його амбiцiях вона була для нього нiким. Якби вона була юристом у будь-якiй фiрмi, яка займається бiлими туфлями, або лiкарем у HUP, або архiтектором у радi з мiського планування, вiн поставився б до цiєї справи по-iншому. Як би йому не хотiлося це визнавати, у тi днi це була правда.
  Вiн вiдкрив файл, побачив її iм'я. I все мало сенс.
  Анжелiка. Її звали Анжелiка.
  Вона була Блакитний Ангел.
  Вiн перегорнув файл. Невдовзi вiн знайшов те, що шукав. Вона не була просто ще однiєю манiрною людиною. Вона, звичайно, була чиєюсь дочкою.
  Коли вiн потягнувся за телефоном, вiн задзвонив, i звук луною вiдгукнувся луною над стiнами його серця:
  Як ви платитимете?
  OceanofPDF.com
  71
  БУДИНОК НIГЕЛА БАТЛЕРА був акуратний рядний будинок на Сорок другiй вулицi, недалеко вiд Саранчi. Зовнi вiн був таким самим звичайним, як i будь-який доглянутий цегляний будинок у Фiладельфiї: пара квiткових скриньок пiд двома переднiми вiкнами, веселi червонi дверi, латунна поштова скринька. Якщо детективи мали рацiю у своїх припущеннях, усерединi планувалося безлiч жахiв.
  Справжнє iм'я Енджел Блу - Анжелiка Батлер. Анжелiцi було двадцять рокiв, коли її знайшли у ваннiй на заправцi у Пiвнiчнiй Фiладельфiї мертвою вiд передозування героїну. Принаймнi так офiцiйно ухвалила судово-медична експертиза.
  "У мене є дочка, яка навчається акторськiй майстерностi", - сказав Найджел Батлер.
  Вiрне твердження, неправильний час дiєслова.
  Бiрн розповiв Джесiцi про ту нiч, коли йому та Фiлу Кесслеру зателефонували з проханням розслiдувати справу про мертву дiвчину на заправнiй станцiї у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Джессiка докладно розповiла Бiрну про двi свої зустрiчi з Батлером. По-перше, коли вона зустрiла його в його офiсi в Дрекселi. Iнший, коли Батлер зайшов у Раундхаус з книгами. Вона розповiла Бiрну про серiю знiмкiв голови Батлера розмiром вiсiм на десять дюймiв у численних сценiчних персонажах. Найджел Батлер був досвiдченим актором.
  Але реальне життя Найджела Батлера була набагато похмурiшою драмою. Перш нiж залишити "Раундхаус", Бiрн провiв щодо цiєї людини PDCH. Кримiнальна iсторiя полiцейського управлiння була базовим звiтом про кримiнальну iсторiю. Найджел Батлер двiчi розслiдувався за сексуальне насильство над своєю дочкою: один раз, коли їй було десять рокiв; одного разу, коли їй було дванадцять. Обидва рази розслiдування зайшло в глухий кут, коли Анжелiка вiдмовилася вiд своєї iсторiї.
  Коли Анжелiка увiйшла у свiт фiльмiв для дорослих i зустрiла непристойний кiнець, це, мабуть, довело Батлера до крайностi - ревнощi, лють, батькiвська турбота, сексуальна одержимiсть. Хто знав? Справа в тому, що Найджел Батлер тепер опинився у центрi розслiдування.
  Однак навiть незважаючи на всi цi опосередкованi докази, їх все одно не вистачило для ордера на обшук будинку Найджела Батлера. У той момент Пол ДiКарло йшов за списком суддiв, якi намагаються змiнити це.
  Нiк Палладiно та Ерiк Чавес спостерiгали за офiсом Батлера у Дрекселi. В унiверситетi їм повiдомили, що професора Батлера не було у мiстi три днi, i з ним неможливо зв'язатися. Ерiк Чавес використав свою чарiвнiсть, щоб дiзнатися, що Батлер нiбито вирушив у похiд у Поконос. Айк Бьюкенен зателефонував до офiсу шерифа округу Монро.
  Пiдiйшовши до дверей, Бiрн та Джесiка переглянулися. Якщо їхнi пiдозри були вiрними, вони стояли перед дверима Актора. Як це розвиватиметься? Жорсткий? Легкий? Жоднi дверi нiколи не пiдказували. Вони витягли зброю, тримали її з обох бокiв, оглядали квартал угору й униз.
  Зараз був час.
  Бiрн постукав у дверi. Чекав. Нема вiдповiдi. Вiн зателефонував, постукав ще раз. I знову нiчого.
  Вони зробили кiлька крокiв тому, подивилися на будинок. Два вiкна нагорi. В обох були задертi бiлi штори. Вiкно, яке, безперечно, було вiтальнею, було завiшане такими ж фiранками, трохи вiдкритими. Недостатньо, щоб заглянути усередину. Рядний будинок знаходився у центрi кварталу. Якби вони хотiли обiйти назад, їм довелося пройти все коло. Бiрн вирiшив постукати ще раз. Гучнiше. Вiн вiдступив до дверей.
  Саме тодi вони почули пострiли. Вони прийшли iз дому. Великокалiберна зброя. Три швидкi вибухи, вiд яких забренчали вiкна.
  Зрештою, їм не знадобиться ордер на обшук.
  Кевiн Бiрн ударив плечима у дверi. Раз, два, три рази. Вiн розколовся з четвертої спроби. "Полiцiя!" вiн закричав. Вiн укотився до будинку з пiднятим пiстолетом. Джесiка викликала пiдкрiплення з двостороннього зв'язку i пiшла за нею з "Глоком" напоготовi.
  Злiва невелика вiтальня та їдальня. Опiвднi, темрява. Порожнiй. Попереду коридор, що веде, мабуть, до кухнi. Сходи вгору i вниз злiва. Бiрн зустрiвся поглядом iз Джесiкою. Вона пiде нагору. Джессiка дозволила своїм очам звикнути. Вона оглянула пiдлогу у вiтальнi та коридорi. Жодної кровi. Зовнi з вереском зупинилися двi секторнi машини.
  Зараз у будинку було мертвенно тихо.
  Потiм була музика. Пiанiно. Важкi кроки. Бiрн та Джессiка направили зброю на сходи. Звуки долинали з пiдвалу. До дверей пiдiйшли два офiцери у формi. Джессiка наказала їм перевiрити нагорi. Вони вихопили зброю i пiднялися сходами. Джессiка i Бiрн почали спускатися сходами до пiдвалу.
  Музика стала гучнiшою. Струни. Шум хвиль на пляжi.
  Потiм пролунав голос.
  - Це той будинок? - спитав хлопчик.
  "От i все", - вiдповiв чоловiк.
  Декiлька хвилин тишi. Загавкав собака.
  "Привiт. Я знав, що там був собака", - сказав хлопчик.
  Перш нiж Джессiка та Бiрн встигли звернути за кут у пiдвал, вони подивилися один на одного. I зрозумiв. Жодних пострiлiв не було. То був фiльм. Коли вони увiйшли до темного пiдвалу, вони побачили, що це фiльм "Дорога до смертi". Фiльм транслювався на великому плазмовому екранi через систему Dolby 5.1, гучнiсть була дуже високою. Стрiлянина була з фiльму. Вiкна деренчали через дуже великий сабвуфер. На екранi Том Хенкс та Тайлер Хеклiн стояли на пляжi.
  Батлер знав, що вони прийдуть. Батлер усе це влаштував заради їхньої вигоди. Актор не був готовий до останньої завiси.
  "Прозорий!" - гукнув один з полiцейських.
  Але обидва детективи вже знали це. Найджел Батлер зник.
  Будинок був порожнiй.
  
  БАЙРН перемотав плiвку на сцену, де персонаж Тома Хенкса - Майкл Саллiван - вбиває людину, яку вiн вважає вiдповiдальною за вбивство своєї дружини та одного зi своїх синiв. У фiльмi Саллiван стрiляє у чоловiка у ваннi готелю.
  Сцена була замiнена вбивством Сета Голдмана.
  
  ШIСТЬ ДЕТЕКТИВIВ прочухали кожен дюйм рядного будинку Найджела Батлера. На стiнах пiдвалу висiло ще бiльше свiтлин рiзних сценiчних ролей Батлера: Шейлока, Гарольда Хiлла, Жана Вальжана.
  Вони випустили загальнонацiональний APB на Найджела Батлера. Правоохороннi органи штату, округу, мiсцевих i федеральних органiв влади мали фотографiї чоловiка, а також опис i номерний знак його автомобiля. Ще шiсть детективiв розiйшлися кампусом Дрекселя.
  У пiдвалi стояла стiна iз заздалегiдь записаними вiдеокасетами, DVD-дисками та котушками шiстнадцятимилiметрової плiвки. Чого вони не знайшли, то це якихось дек для редагування вiдео. Нi вiдеокамери, нi саморобних вiдеокасет, нi доказiв того, що Батлер змонтував кадри вбивств на записанi стрiчки. Якщо пощастить, за годину вони отримають ордер на обшук кiновiддiлу та всiх його офiсiв у Дрекселi. Джессiка обшукувала пiдвал, коли Бiрн зателефонував їй iз першого поверху. Пiднявшись нагору i увiйшовши до вiтальнi, вона знайшла Бiрна бiля книжкової полицi.
  "Ви не повiрите цьому", - сказав Бiрн. У руцi вiн мав великий фотоальбом у шкiрянiй палiтурцi. Приблизно на серединi книги вiн перевернув сторiнку.
  Джессiка забрала у нього фотоальбом. Вiд того, що вона побачила, у неї мало не перехопило подиху. Там була дюжина сторiнок фотографiй молодої Анжелiки Батлер. У деяких вона стояла одна: на днi народження, у парку. У деяких вона була з хлопцем. Можливо, хлопець.
  Майже на всiх знiмках голову Анжелiки замiнено на вирiзану фотографiю кiнозiрки - Бетт Девiс, Емiлi Вотсон, Джин Артур, Iнгрiд Бергман, Грейс Келлi. Обличчя молодої людини було понiвечене чимось, що могло бути ножем чи льодорубом. Сторiнка за сторiнкою Анжелiка Батлер - в образi Елiзабет Тейлор, Джин Крейн, Ронди Флемiнг - стояла поряд з людиною, обличчя якої було стерте вiд жахливої лютi. У деяких випадках на мiсцi обличчя молодої людини на сторiнцi були розриви.
  "Кевiн". Джессiка вказала на одну фотографiю: фотографiю, на якiй Анжелiка Батлер носила маску дуже юної Джоан Кроуфорд, фотографiю, де її спотворений супутник сидiв на лавцi поруч iз нею.
  На цьому знiмку чоловiк був у наплiчнiй кобурi.
  
  
  72
  Як давно це було? Я знаю точно до години. Три роки, два тижнi, один день, двадцять одна година. Краєвид змiнився. Топографiї мого серця немає. Я думаю про тисячi i тисячi людей, якi пройшли повз це мiсце за останнi три роки, про тисячi драм, що розгортаються. Незважаючи на всi нашi твердження про протилежне, ми дiйсно не дбаємо одне про одного. Я бачу це щодня. Ми всi просто статисти у фiльмi, не гiднi навiть похвали. Якщо у нас буде черга, можливо, нас запам'ятають. Якщо нi, ми беремо свою мiзерну зарплату i прагнемо бути лiдерами в чиємусь життi.
  Найчастiше ми зазнаємо невдачi. Пам'ятаєш свiй п'ятий поцiлунок? Втретє ти кохався? Звiсно, нi. Просто перший. Просто останнiй.
  Я дивлюсь на годинник. Я заливаю бензин.
  Акт III.
  Я запалюю сiрник.
  Я думаю про зворотний потяг. Палiй. Частота. Сходи 49.
  Я думаю про Анжелiку.
  
  
  73
  До першої години ночi вони органiзували оперативний штаб у Раундхаусi. Кожен аркуш паперу, знайдений у будинку Найджела Батлера, був запакований i помiчений, i в даний час вiн переглядався в пошуках адреси, номера телефону або ще чогось, що могло б вказати на те, куди вiн мiг пiти. Якщо у Поконосi справдi була хатина, то не було виявлено нi квитанцiї про оренду, нi документ, нi фотографiї.
  У лабораторiї були фотоальбоми, i вони повiдомили, що клей, який використовувався для прикрiплення фотографiй кiнозiрок до обличчя Анжелiки Батлер, був стандартним бiлим крафтовим клеєм, але що було дивно, так це те, що вiн був свiжим. У деяких випадках, за даними лабораторiї, клей все ще був вологим. Хто б не вклеїв цi фотографiї в альбом, вiн зробив це за останнi сорок вiсiм годин.
  
  Рiвно десять пролунав дзвiнок, якого вони одночасно сподiвалися та боялися. То був Нiк Палладiно. Джессiка вiдповiла на дзвiнок i увiмкнула гучний зв'язок.
  - Що трапилося, Нiк?
  "Думаю, ми знайшли Найджела Батлера".
  "Де вiн?"
  "Вiн припаркувався у своїй машинi. Пiвнiчна Фiладельфiя.
  "Де?"
  "На стоянцi старої заправки на Жирар".
  Джессiка глянула на Бiрна. Було ясно, що йому не треба було казати, яка заправка. Вiн був там одного разу. Вiн знав.
  - Вiн пiд вартою? - спитав Бiрн.
  "Не зовсiм."
  "Що ти маєш на увазi?"
  Палладiно глибоко зiтхнув i повiльно видихнув. Здавалося, минула цiла хвилина, перш нiж вiн вiдповiв. "Вiн сидить за кермом своєї машини", - сказав Палладiно.
  Минуло ще кiлька болiсних секунд. "Ага? I?" - спитав Бiрн.
  "I машина горить".
  
  
  74
  На момент їхнього прибуття спiвробiтники ПФО вже загасили пожежу. Їдкий запах вiнiлу i спаленої плотi висiв у i без того вологому лiтньому повiтрi, наповнюючи весь квартал густим ароматом неприродної смертi. Машина була почорнiлою оболонкою; переднi шини вп'ялися в асфальт.
  Пiдiйшовши ближче, Джессiка i Бiрн побачили, що постать за кермом обвуглилася до невпiзнання, а її тiло все ще тлiло. Руки трупа приросли до керма. Почорнiлий череп був двi порожнi печери, де колись були очi. Дим i жирна пара пiднiмалися вiд обпаленої кiстки.
  Мiсце злочину оточили чотири машини сектора. Жменька офiцерiв у формi регулювала рух транспорту i стримувала натовп, що зростав.
  Зрештою пiдроздiл пiдпалiв точно розповiсть їм, що тут сталося, принаймнi, у фiзичному сенсi. Коли почалася пожежа. Як почалася пожежа. Чи був використаний прискорювач. Психологiчне полотно, на якому все це було намальовано, вимагало б набагато бiльше часу для опису та аналiзу.
  Бiрн розглядав забиту будову перед собою. Вiн згадав, як приходив сюди востаннє, тiєї ночi, коли вони знайшли тiло Анжелiки Батлер у жiночому туалетi. Тодi вiн був iншою людиною. Вiн згадав, як вони з Фiлом Кесслером заїхали на стоянку i припаркувалися приблизно там, де зараз стояв зруйнований автомобiль Найджела Батлер. Чоловiк, який знайшов тiло, бездомний, який вагався мiж втечею на випадок, якщо його будуть замiшанi, i перебуванням на випадок, якщо буде якась нагорода, нервово вказав на дамську кiмнату. За кiлька хвилин вони дiйшли висновку, що це, мабуть, просто чергове передозування, ще одне молоде життя, викинуте на вiтер.
  Хоч вiн i не мiг у цьому присягнутися, Бiрн готовий був посперечатися, що тiєї ночi вiн спав добре. Вiд цiєї думки його нудило.
  Анжелiка Батлер заслужила всю його увагу, як i Грейсi Девлiн. Вiн пiдвiв Анжелiку.
  
  
  75
  У "Раундхаусi" НАСТРIЙ був змiшаним. Як би там не було, засоби масової iнформацiї були готовi подати цю iсторiю як розповiдь про помсту батька. Проте спiвробiтники вiддiлу з розслiдування вбивств знали, що вони не досягли успiху в закриття цiєї справи. Це не був яскравий момент у 255-рiчнiй iсторiї кафедри.
  Але життя та смерть тривали.
  З моменту виявлення автомобiля сталося два новi, не пов'язанi один з одним вбивства.
  
  О шостiй годинi Джоселiн Пост увiйшла до чергування з шiстьма пакетами речових доказiв у руцi. "Ми знайшли дещо у смiттi на тiй заправцi, яку ви маєте побачити. Вони були у пластиковому портфелi, засунутому у смiттєвий контейнер".
  Джоселiн розклала шiсть сумок на столi. У мiшках було одинадцять на чотирнадцять. Це були вiзитнi картки - мiнiатюрнi постери до фiльмiв, якi спочатку були призначенi для показу у вестибюлi кiнотеатру - до фiльмiв "Психо", "Фатальний потяг", "Обличчя зi шрамом", "Дияволiки" та "Дорога до смертi". Крiм того, було порвано кут того, що могло бути шостою картою.
  - Ти знаєш, з якого фiльму? - спитала Джесiка, тримаючи шостий пакет. На шматку глянсового картону був частковий штрих-код.
  "Поняття не маю", - сказала Джоселiн. "Але я зробив цифрове зображення i вiдправив його до лабораторiї".
  "Можливо, це був фiльм, на який Найджел Батлер так i не вдалося потрапити", - подумала Джессiка. Сподiватимемося, що це був фiльм, у який Найджел Батлер так i не потрапив.
  - Що ж, давайте продовжимо, - сказала Джесiка.
  - Ви зрозумiли, детективе.
  
  До сьомої години попереднi звiти були написанi, детективи їх розсилали. Не було нi радостi, нi захоплення притягненням поганої людини до вiдповiдальностi, якi зазвичай переважали в такий час. Всi вiдчули полегшення, дiзнавшись, що цей дивний i потворний роздiл закритий. Всiм просто хотiлося прийняти довгий гарячий душ та довгий холодний напiй. У шестигодинних новинах був показаний вiдеозапис згорiлого та тлiючого корпусу автомобiля на заправнiй станцiї в Пiвнiчнiй Фiладельфiї. ЗАКЛЮЧНЕ ВИСТУП АКТЕРА? - спитав повзун.
  Джессiка встала i потяглася. Їй здавалося, що вона не спала кiлька днiв. Мабуть, нi. Вона так утомилася, що не могла згадати. Вона пiдiйшла до столу Бiрна.
  - Купити тобi вечерю?
  - Звичайно, - сказав Бiрн. "До чого у тебе смак?"
  "Я хочу чогось великого, жирного i нездорового", - сказала Джесiка. "Щось iз великою кiлькiстю панування та кiлькiстю вуглеводiв iз комою".
  "Звучить непогано."
  Перш нiж вони змогли зiбрати свої речi та вийти з кiмнати, вони почули звук. Швидкий звуковий сигнал. Спочатку нiхто не звернув особливої уваги. Зрештою, це був "Раундхаус", будинок, повний пейджерiв, пейджерiв, стiльникових телефонiв та КПК. Постiйно щось пищало, дзвенiло, клацало, вiдправляло факси, дзвонило.
  Що б це не було, воно знову пискнуло.
  "Звiдки це, чорт забирай?" - Запитала Джесiка.
  Усi детективи в кiмнатi ще раз перевiрили свої мобiльнi телефони та пейджери. Нiхто не отримав повiдомлення.
  Потiм ще тричi поспiль. Бiп-бiп. Бiп-бiп. Бiп-бiп.
  Звук виходив iз коробки з папками на столi. Джесiка зазирнула у коробку. Там, у сумцi для доказiв, лежав мобiльний телефон Стефанi Чендлер. Нижня частина РК-екрана блимала. Якоїсь митi дня Стефанi зателефонували.
  Джесiка вiдкрила сумку та дiстала телефон. Воно вже було оброблено CSU, тому одягати рукавички не було сенсу.
  "1 ПРОПУЩЕНИЙ ДЗВIНОК", - проголосив iндикатор.
  Джессiка натиснула кнопку ПОКАЗАТИ ПОВIДОМЛЕННЯ. На РК-екранi з'явився новий екран. Вона показала телефон Бiрну. "Дивитись."
  Було нове повiдомлення. Показання показали, що файл було надiслано з приватного номера.
  До мертвої жiнки.
  Вони передали це до AV-блоку.
  
  "ЦЕ МУЛЬТИМЕДIЙНЕ повiдомлення", - сказав Матео. "Вiдеофайл".
  - Коли його було вiдправлено? - спитав Бiрн.
  Матео перевiрив свiдчення, потiм свiй годинник. - Трохи бiльше, нiж чотири години тому.
  - I воно прийшло лише зараз?
  Iнодi таке трапляється з дуже великими файлами.
  - Чи є спосiб дiзнатися, звiдки його було вiдправлено?
  Матео похитав головою. - Не з телефону.
  "Якщо ми вiдтворимо вiдео, воно не вилучиться саме по собi або щось таке, чи не так?" - Запитала Джесiка.
  - Стривай, - сказав Матео.
  Вiн залiз у ящик i дiстав тонкий кабель. Вiн спробував застромити його в нижню частину телефону. Чи не пiдходить. Вiн скуштував iнший кабель, але знову невдало. Третiй прослизнув у невеликий порт. Iнший вiн пiдключив до порту на переднiй панелi ноутбука. За кiлька миттєвостей на ноутбуцi запустилася програма. Матео натиснув кiлька клавiш i з'явився iндикатор виконання, мабуть, перенесення файлу з телефону на комп'ютер. Бiрн i Джессiка переглянулися, знову захоплюючись здiбностями Матео Фуентеса.
  За хвилину вставив у привiд новий компакт-диск, перетягнув iконку.
  - Готово, - сказав вiн. "У нас є файл на телефонi, на жорсткому диску та на диску. Хоч би що трапилося, нас пiдтримають".
  - Добре, - сказала Джесiка. Вона була здивована, виявивши, що її пульс почастiшав. Вона гадки не мала, чому. Можливо, у файлi взагалi нiчого не було. Їй хотiлося вiрити у це всiм серцем.
  - Ти хочеш подивитись це зараз? - спитав Матео.
  "I так, i нi", - сказала Джесiка. Це був вiдеофайл, вiдправлений на телефон жiнки, яка померла бiльше тижня тому - телефон, який вони нещодавно отримали завдяки серiйному вбивцi-садисту, який щойно спалив себе живцем.
  А може, це все було iлюзiєю.
  - Я тебе чую, - сказав Матео. "Ось так." Вiн натиснув на стрiлку "Вiдтворити" на маленькiй панелi кнопок внизу екрана вiдеопрограми. За кiлька секунд вiдео закрутилося. Першi кiлька секунд вiдзнятого матерiалу були розмитi, начебто людина, яка тримала камеру, хльостала її праворуч налiво, а потiм униз, намагаючись направити її на землю. Коли зображення стабiлiзувалося та сфокусувалося, вони побачили об'єкт вiдео.
  То була дитина.
  Немовля у маленькiй сосновiй трунi.
  "Мадре де Дiос", - сказав Матео. Вiн перехрестився.
  Поки Бiрн i Джессiка з жахом дивилися на зображення, зрозумiли двi речi. По-перше, дитина була цiлком живою. По-друге, у вiдео був тайм-код у правому нижньому кутку.
  "Ця плiвка була зроблена не на камеру телефону, чи не так?" - спитав Бiрн.
  - Нi, - сказав Матео. "Схоже, що це було зроблено за допомогою звичайної вiдеокамери. Ймовiрно, це восьмимiлiметрова вiдеокамера, а не цифрова вiдеомодель.
  "Як ви можете сказати?" - спитав Бiрн.
  "По-перше, якiсть зображення".
  На екранi у кадр увiйшла рука, що закрила кришку дерев'яної труни.
  "Господи Iсусе, нi", - сказав Бiрн.
  I тут на шухляду впала перша лопата iз землею. За лiченi секунди коробка була повнiстю вкрита.
  "Боже мiй." Джесiка вiдчула нудоту. Вона вiдвернулася в той момент, коли екран потемнiв.
  "Це вся справа", - сказав Матео.
  Бiрн мовчав. Вiн вийшов з кiмнати i одразу повернувся. "Запусти ще раз", - сказав вiн.
  Матео знову натиснув кнопку "ГРАТИ" . Зображення перетворилося з розмитого зображення, що рухається, в ясне, коли воно зосередилося на дитинi. Джессiка змусила себе дивитися. Вона зауважила, що тимчасовий код на плiвцi був вiд десятої ранку. Було вже понад вiсiм годин. Вона дiстала мобiльний телефон. За кiлька секунд їй зателефонував доктор Том Вейрiх. Вона пояснила причину дзвiнка. Вона не знала, чи її питання входить до компетенцiї судмедексперта, але не знала, кому ще зателефонувати.
  "Якого розмiру коробка?" - спитав Вейрiх.
  Джессiка подивилася на екран. Вiдео транслювалося втретє. "Не впевнена", - сказала вона. "Можливо, двадцять чотири на тридцять дюймiв".
  "Як глибоко?"
  "Я не знаю. На вигляд вiн близько шiстнадцяти дюймiв або близько того".
  "Чи є дiрки згори чи з бокiв?"
  "Не в топi. Не бачу сторiн.
  "Скiльки рокiв малюковi?"
  Ця частина була легкою. Дитинi на вигляд було близько шести мiсяцiв. "Шiсть мiсяцiв."
  Вейрiх кiлька хвилин мовчав. "Ну, я не експерт у цьому. Але я знайду когось, хто це робить.
  Скiльки в нього повiтря, Томе?
  "Важко сказати", - вiдповiв Вейрiх. "Усерединi коробки трохи бiльше п'яти кубiчних футiв. Навiть iз такою маленькою ємнiстю легень, я б сказав, не бiльше десятої-дванадцятої години".
  Джесiка знову подивилася на годинник, хоча точно знала, котра година. "Дякую, Томе. Подзвони менi, якщо поговориш iз кимось, хто зможе придiлити цiй дитинi бiльше часу".
  Том Вейрiх знав, що вона має на увазi. "Я беру участь у цьому".
  Джессiка повiсила слухавку. Вона знову глянула на екран. Вiдео знову було на початку. Дитина посмiхнулася i поворухнула руками. Загалом у них було менше двох годин, щоб урятувати йому життя. I вiн мiг бути де завгодно в мiстi.
  
  МАТЕО ЗРОБИВ Другу цифрову копiю стрiчки. Запис тривав загалом двадцять п'ять секунд. Коли все закiнчилося, воно потемнiло. Вони дивилися його знову i знову, намагаючись знайти хоч щось, що могло б дати їм пiдказку про те, де може бути дитина. Iнших зображень на записi не було. Матео почав знову. Камера рiзко опустилася вниз. Матео зупинив це.
  "Камера стоїть на штативi, причому досить гарному. Принаймнi для домашнього ентузiаста. Це плавний нахил, який говорить менi про те, що гриф штатива є кульовою голiвкою.
  - Але подивися сюди, - продовжив Матео. Вiн знову розпочав запис. Як тiльки вiн натиснув PLAY , вiн зупинив це. На екранi було невпiзнанне зображення. Товста вертикальна бiла пляма на червоно-коричневий фон.
  "Що це таке?" - спитав Бiрн.
  - Поки що не впевнений, - сказав Матео. - Дозвольте менi пропустити це через детективний вiддiл. Я отримаю набагато чiткiше зображення. Однак це триватиме небагато часу".
  Скiльки?
  "Дайте менi десять хвилин".
  У звичайному розслiдуваннi десять хвилин пролетять непомiтно. Для дитини в трунi це може бути цiле життя.
  Бiрн та Джесiка стояли бiля AV-блоку. Айк Бьюкенен увiйшов до кiмнати. - Що сталося, сержанте? - спитав Бiрн.
  "Iен Уайтстоун тут".
  Нарештi подумала Джесiка. "Вiн тут, щоб зробити офiцiйну заяву?"
  "Нi", - сказав Бьюкенен. "Сьогоднi вранцi хтось викрав його сина".
  
  УIТСТОУН ПОДИВИВСЯ фiльм про дитину. Вони перенесли клiп на касету VHS. Вони дивилися його у маленькiй їдальнi у загонi.
  Уайтстоун виявився меншим, нiж очiкувала Джессiка. Вiн мав нiжнi руки. Вiн носив двi години. Вiн прийшов iз особистим лiкарем i кимось, ймовiрно, охоронцем. Уайтстоун упiзнав дитину на вiдео як свого сина Деклана. Вiн виглядав змученим.
  "Чому ... навiщо комусь таке робити?" - Запитав Уайтстоун.
  "Ми сподiвалися, що ви зможете пролити деяке свiтло на це питання", - сказав Бiрн.
  За словами нянi Уайтстоуна, Ейлiн Скотт, близько дев'ятої тридцяти ранку вона взяла Деклана на прогулянку в колясцi. Її вдарили ззаду. Коли вона прокинулася через кiлька годин, вона була в кузовi рятувальної служби швидкої допомоги, прямуючи до лiкарнi Джефферсона, а дитини вже не було. Тимчасовi рамки показали детективам, що, якби тимчасовий код на плiвцi не було змiнено, Деклана Уайтстоуна поховали за тридцять хвилин їзди вiд Центру мiста. Мабуть, ближче.
  "З ФБР зв'язалися", - сказала Джесiка. Пiдлатаний i знову у справi Террi Кехiлл у цей момент збирав команду. "Ми робимо все можливе, щоб знайти вашого сина".
  Вони повернулися до вiтальнi, пiдiйшли до столу. Вони поклали на стiл фотографiї Ерiн Холлiвелл, Сета Голдмана та Стефанi Чендлер з мiсця злочину. Коли Уайтстоун глянув униз, у нього пiдiгнулися колiна. Вiн тримався за край столу.
  "Що... що це?" вiн спитав.
  "Обидвi цi жiнки було вбито. Як i мiстер Голдман. Ми вважаємо, що вiдповiдальнiсть несе людина, яка викрала вашого сина". На той час не було потреби повiдомляти Уайтстоуна про очевидне самогубство Найджела Батлера.
  "Що ви кажете? Ви хочете сказати, що всi вони мертвi?"
  - Боюся, так, сер. Так."
  Бiлокам'яна тканина. Його обличчя набуло кольору висохлих кiсток. Джессiка бачила це багато разiв. Вiн тяжко сiв.
  "Якi у вас були стосунки зi Стефанi Чендлер?" - спитав Бiрн.
  Уайтстоун вагався. Його руки тремтiли. Вiн вiдкрив рота, але не почув нi звуку, тiльки сухе клацання. Вiн виглядав як людина, якiй загрожує iшемiчна хвороба серця.
  "Мiстер. Бiлий камiнь?" - спитав Бiрн.
  Ян Уайтстоун глибоко зiтхнув. Тремтячими губами вiн сказав: "Думаю, менi слiд поговорити зi своїм адвокатом".
  OceanofPDF.com
  76
  Всю iсторiю вони дiзналися вiд Яна Уайтстоуна. Або принаймнi ту частину, яку його адвокат дозволив йому розповiсти. Раптом останнi десять днiв або близько того набули сенсу.
  Три роки тому, ще до свого запаморочливого успiху, Ян Уайтстоун зняв фiльм пiд назвою "Фiладельфiйська шкiра", зрежисувавши його пiд псевдонiмом Едмундо Нобiле, персонажа одного з фiльмiв iспанського режисера Луїса Бунюеля. Уайтстоун найняв для зйомок порнофiльму двох молодих жiнок iз Унiверситету Темпл, заплативши кожнiй по п'ять тисяч доларiв за роботу протягом двох ночей. Двома молодими жiнками були Стефанi Чендлер та Анжелiка Батлер. Двома чоловiками були Деррiл Портер та Джулiан Матiсс.
  Якщо вiрити пам'ятi Уайтстоуна, другої ночi зйомок те, що сталося зi Стефанi Чендлер, було бiльш нiж незрозумiлим. Уайтстоун сказав, що Стефанi вживала наркотики. Вiн сказав, що не дозволив цього на знiмальному майданчику. Вiн сказав, що Стефанi пiшла посеред зйомок i бiльше не повернулася.
  Нiхто в кiмнатi не повiрив жодному слову. Але що було кришталево ясно, то це те, що всi, хто брав участь у створеннi фiльму, дорого заплатили за нього. Ще невiдомо, чи заплатить син Яна Уайтстоуна за злочин свого батька.
  
  МАТЕО ПОЗВАЛИ ЇХ в AV-вiддiл. Вiн оцифрував першi десять секунд вiдео поле за полем. Вiн також вiдокремив звукову дорiжку та очистив її. Спочатку вiн увiмкнув аудiо. Звуку було лише п'ять секунд.
  Спочатку почулося гучне шипiння, потiм його iнтенсивнiсть рiзко вщухла, а потiм настала тиша. Було ясно, що той, хто керував камерою, вимкнув мiкрофон, коли почав промотувати плiвку.
  - Повернiть це назад, - сказав Бiрн.
  Матео зробив це. Звук був швидким вибухом повiтря, який вiдразу почав затихати. Потiм бiлий шум електронної тишi.
  "Ще раз."
  Бiрн, здавалося, був приголомшений цим звуком. Матео глянув на нього, перш нiж продовжити вiдео. - Добре, - нарештi сказав Бiрн.
  "Я думаю, у нас тут щось є", - сказав Матео. Вiн переглянув кiлька нерухомих зображень. Вiн зупинився на одному i збiльшив його. "Пройшло трохи бiльше двох секунд. Це зображення перед тим, як камера нахиляється вниз". Матео трохи зосередив увагу. Зображення було майже нерозбiрливим. Сплеск бiлий на червонувато-коричневий фон. Закругленi геометричнi фiгури. Низький контраст.
  "Я нiчого не бачу", сказала Джесiка.
  "Почекай." Матео пропустив зображення через цифровий пiдсилювач. На екранi зображення наблизилось. За кiлька секунд стало трохи яснiше, але недостатньо зрозумiло, щоб читати. Вiн збiльшив масштаб та уточнив ще раз. Тепер образ був безпомилковим.
  Шiсть друкованих лiтер. Все бiле. Три зверху, три знизу. Зображення виглядало так:
  АДI
  IОН
  "Що це означає?" - Запитала Джесiка.
  "Я не знаю", - вiдповiв Матео.
  "Кевiн?"
  Бiрн похитав головою i дивився на екран.
  "Хлопцi?" Джессiка запитала iнших детективiв у кiмнатi. Знизує плечима все навколо.
  Нiк Палладiно та Ерiк Чавес сiли за термiнали та почали шукати можливостi. Незабаром у них з'явилися хiти. Вони знайшли щось пiд назвою "Процесний iонний аналiзатор ADI 2018". Дзвiнкiв не було.
  "Продовжуйте шукати", - сказала Джесiка.
  
  БIРН дивився на лiтери. Вони щось для нього означали, але вiн гадки не мав, що саме. Ще нi. Потiм раптово образи торкнулися краю пам'ятi. АДI. IОН. Бачення повернулося на довгiй стрiчцi спогадiв, невиразних спогадiв про його юнiсть. Вiн заплющив очi i...
  - почув звук стали про сталь... йому вже вiсiм рокiв... утiк з Джоуї Прiнсiпi з Рiд-стрiт... Джоуї був швидкий... важко наздогнати його... вiдчував порив вiтру, пронизаний дизельними вихлопами... АДI... вдихнув пил липневого дня... IОН... почув, як ком...
  Вiн розплющив очi.
  "Увiмкнiть звук ще раз", - сказав Бiрн.
  Матео вiдкрив файл i натиснув "Вiдтворити". Звук шипiння повiтря наповнив невелику кiмнату. Усi погляди звернулися на Кевiна Бiрна.
  "Я знаю, де вiн", сказав Бiрн.
  
  Залiзничнi станцiї ПIВДЕННОЇ ФIЛАДЕЛЬФIЇ являли собою величезну зловiсну дiлянку землi в пiвденно-схiднiй частинi мiста, обмежену рiчкою Делавер та шосе I-95, а також верфями вiйськово-морського флоту на заходi та островом Лiг на пiвднi. Верфi обробляли бiльшiсть мiських вантажiв, а компанiї Amtrak i SEPTA обслуговували примiськi лiнiї вiд станцiї Тридцята вулиця через мiсто.
  Бiрн добре знав верфi Пiвденної Фiладельфiї. Коли вiн рiс, вiн i його приятелi зустрiчалися на Гринвiчському iгровому майданчику i каталися на велосипедах у дворах, зазвичай пробираючись на острiв Лiг авеню Кiттi-Хок, а потiм на двори. Вони проводили там день, спостерiгаючи за тим, як приходять та йдуть поїзди, рахували товарнi вагони, кидали речi у рiчку. У юностi залiзничнi станцiї Пiвденної Фiладельфiї були пляжем Омаха Кевiна Бiрна, його марсiанським пейзажем, його Додж-Сiтi, мiсцем, яке вiн вважав чарiвним, мiсцем, де, на його думку, мешкали Уятт Ерп, сержант Рок, Том Сойєр, Елiот Несс. .
  Сьогоднi вiн вирiшив, що то могильник.
  
  ПIДРОЗДIЛ К -9 полiцейського управлiння Фiладельфiї працювало на базi навчальної академiї на Стейт-Роуд i мало пiд своїм командуванням понад три десятки собак. Собаки - всi собаки, всi нiмецькi вiвчарки - були навченi трьома дисциплiнами: виявлення трупiв, наркотикiв та вибухових речовин. Колись у загонi налiчувалося понад сто тварин, але в результатi змiни юрисдикцiї загiн перетворився на згуртований, добре навчений загiн, що налiчує менше сорока людей та собак.
  Офiцер Брайант Полсон був ветераном пiдроздiлу iз двадцятирiчним стажем. Його собака, семирiчна вiвчарка на прiзвисько Кларенс, була навчена роботi з трупами, але також працювала в патрулi. Трупнi собаки були налаштованi на будь-який людський запах, а не тiльки запах померлого. Як i всi полiцейськi собаки, Кларенс був спецiалiстом. Якщо ви покладете фунт марихуани посеред поля, Кларенс пройде повз нього. Якби видобуток був людиною - мертвою чи живою, - вiн би працював увесь день i всю нiч, щоб знайти її.
  О дев'ятiй годинi дюжина детективiв i бiльше двадцяти офiцерiв у формi зiбралися на захiдному кiнцi залiзничної станцiї, неподалiк кута Брод-стрiт та бульвару Лiг-Айленд.
  Джессiка кивнула офiцеру Полсону. Кларенс почав опрацьовувати територiю. Полсон тримав його на вiдстанi п'ятнадцяти футiв. Детективи вiдступили, щоб не турбувати тварину. Нюх повiтря вiдрiзняється вiд вистежування - методу, при якому собака йде слiдом, притискаючи голову до землi в пошуках людських запахiв. Це було також складнiше. Будь-яка змiна вiтру може перенаправити зусилля собаки, i будь-яку пройдену землю, можливо, доведеться знову покривати. Пiдроздiл К-9 PPD навчав своїх собак так званої "теорiї обуреної Землi". Крiм людських запахiв, собак вчили реагувати на будь-який нещодавно скопаний ґрунт.
  Якби дитину поховали тут, земля була б схвильована. Не було собаки краще за Кларенса в цiй справi.
  На даний момент все, що могли робити детективи, це спостерiгати.
  I чекати.
  
  БIРН ОБстежував величезну дiлянку землi. Вiн був не правий. Дитину тут не було. До пошукiв приєдналися другий собака та офiцер, i разом вони майже обiйшли всю дiлянку, але безрезультатно. Бiрн глянув на годинник. Якщо оцiнка Тома Вейрiха була вiрною, дитина вже була мертвою. Бiрн пiшов до схiдного кiнця двору, до рiчки. На серцi у нього було важко вiд образу тiєї дитини в сосновiй скриньцi, а пам'ять тепер пожвавилася тисячами пригод, якi вона пережила на цiй територiї. Вiн спустився в неглибоку водопропускну трубу i пiднявся на другий бiк, по ухилу, який був...
  - Пагорб Порк Чоп... останнi кiлька метрiв до вершини Евересту... курган на стадiонi ветеранiв... канадський кордон, захищений-
  Монтi.
  Вiн знав. АДI. IОН.
  "Тут!" - крикнув Бiрн у свiй двостороннiй зв'язок.
  Вiн побiг до шляхiв бiля Паттiсон-авеню. За кiлька хвилин його легенi спалахнули, спина i ноги перетворилися на мережу обдертих нервових закiнчень i пекучий бiль. На бiгу вiн оглядав землю, спрямовуючи промiнь Маглайта на кiлька футiв уперед. Нiщо не виглядало свiжим. Нiчого не перекинулося.
  Вiн зупинився, його легенi вже видихнулися, руки лежали навколiшки. Вiн бiльше не мiг тiкати. Вiн збирався пiдвести дитину, як пiдвiв Анжелiку Батлер.
  Вiн розплющив очi.
  I побачив це.
  Бiля його нiг лежав квадрат недавно перевернутого гравiю. Навiть у сутiнках вiн мiг бачити, що воно темнiше навколишньої землi. Вiн пiдвiв очi i побачив, як до нього мчить дюжина полiцейських на чолi з Брайантом Полсоном та Кларенсом. До того часу, коли собака наблизився на двадцять футiв, вiн почав гавкати i рити землю лапами, вказуючи на те, що вiн виявив свою жертву.
  Бiрн упав навколiшки, вiддираючи руками бруд i гравiй. Через кiлька секунд вiн натрапив на пухкий, вологий ґрунт. Ґрунт, нещодавно перевернутий.
  "Кевiн". Джессiка пiдiйшла i допомогла йому стати на ноги. Бiрн вiдступив назад, важко дихаючи, його пальцi вже обдертi вiд гострого камiння.
  Втрутилися троє офiцерiв у формi iз лопатами. Вони почали копати. За кiлька секунд до них приєдналася пара детективiв. Раптом вони натрапили на щось тверде.
  Джесiка пiдвела очi. Там, менш нiж за тридцять футiв вiд неї, у тьмяному свiтлi натрiєвих лiхтарiв шосе I-95 вона побачила iржавий товарний вагон. Два слова було складено одне на iнше, розбито на три сегменти, роздiленi рейками сталевого товарного вагона.
  КАНАДСЬКИЙ
  НАЦIОНАЛЬНИЙ
  У центрi трьох секцiй були лiтери ADI над лiтерами ION.
  
  МЕДИЧИНИ БУЛИ до ями. Вони витягли маленьку скриньку i почали її вiдчиняти. Усi погляди були спрямованi на них. Окрiм Кевiна Бiрна. Вiн не мiг змусити себе подивитись. Вiн заплющив очi i почав чекати. Здавалося, це були хвилини. Все, що вiн мiг чути, це шум товарного поїзда, що проходить неподалiк, його гул, що нагадував присипляючий гул у вечiрньому повiтрi.
  У той момент мiж життям та смертю Бiрн згадав день народження Коллiн. Вона прийшла приблизно тиждень ранiше, навiть тодi це була сила природи. Вiн згадав її крихiтнi рожевi пальчики, що стискали бiлу лiкарняну сорочку Донни. Настiльки малий ...
  Коли Кевiн Бiрн був абсолютно впевнений, що вони запiзнилися i пiдвели Деклана Уайтстоуна, вiн розплющив очi i почув чудовий гомiн. Слабкий кашель, потiм тонкий крик, який незабаром перерiс у голосний гортанний крик.
  Дитина була жива.
  Парамедики термiново доставили Деклана Уайтстоуна на допомогу швидкiй допомозi. Бiрн подивився на Джесiку. Вони перемогли. На цей раз вони перемогли зло. Але вони обидва знали, що ця зачiпка прийшла звiдкись, крiм баз даних та електронних таблиць, або психологiчних профiлiв, або навiть дуже чутливих почуттiв собак. Це прийшло з мiсця, про яке вони нiколи не говорили.
  
  Решту ночi вони провели, оглядаючи мiсце злочину, записуючи звiти i поспiвши кiлька хвилин, як могли. Станом на 10.00 детективи працювали двадцять шiсть годин поспiль.
  Джессiка сидiла за столом, закiнчуючи свiй звiт. Це був її обов'язок як головного детектива у цiй справi. Нiколи в життi вона не була такою виснаженою. Вона з нетерпiнням чекала тривалого прийняття ванни та повноцiнного денного та нiчного сну. Вона сподiвалася, що сон не буде порушений мрiями про маленьку дитину, поховану в сосновому ящику. Вона двiчi дзвонила Паулi Фарiначчi, своїй нянi. Софi була гаразд. Обидва рази.
  Стефанi Чендлер, Ерiн Холлiвелл, Джулiан Матiсс, Деррiл Портер, Сет Голдман, Найджел Батлер.
  А потiм була Анжелiка.
  Чи зможуть вони колись докопатися до сутi того, що сталося на зйомках Фiладельфiйської шкiри? Була одна людина, яка могла їм розповiсти, i був дуже добрий шанс, що Ян Уайтстоун забере це знання з собою в могилу.
  О десятiй тридцять, поки Бiрн був у ваннiй, хтось поставив йому на стiл невелику коробку Мiлк-Боунс. Коли вiн повернувся, вiн побачив це i почав смiятися.
  Нiхто в цiй кiмнатi давно не чув смiху Кевiна Бiрна.
  
  
  77
  КОЛО ЛОГАНА - один iз перших п'яти квадратiв Вiльяма Пенна. Розташований на бульварi Бенджамiна Франклiна, вiн оточений деякими з найбiльш вражаючих закладiв мiста: Iнститутом Франклiна, Академiєю природничих наук, Вiльною бiблiотекою, художнiм музеєм.
  Три фiгури фонтану Суонн у центрi кола представляють основнi воднi шляхи Фiладельфiї: рiчки Делавер, Шуйлкiлл та Вiсахiкон. Територiя пiд площею колись була цвинтарем.
  Розкажiть про свiй пiдтекст.
  Сьогоднi територiя навколо фонтану заповнена лiтнiми гуляками, велосипедистами та туристами. Вода виблискує: дiаманти на фонi блакитного неба. Дiти ганяються один за одним, малюючи лiнивi вiсiмки. Продавцi торгують своїм товаром. Студенти читають пiдручники, слухають MP3-плеєри.
  Я натикаюсь на молоду жiнку. Вона сидить на лавцi та читає книгу Нори Робертс. Вона дивиться вгору. Впiзнавання осяює її красиве обличчя.
  "О, привiт", - каже вона.
  "Привiт."
  "Приємно бачити вас знову".
  - Не заперечуєш, якщо я сяду? - питаю я, гадаючи, чи правильно висловився.
  Вона свiтлiшає. Вона ж мене зрозумiла. "Зовсiм нi", - вiдповiдає вона. Вона додає книгу до закладок, закриває її та кладе в сумку. Вона розгладжує подiл сукнi. Вона дуже акуратна та порядна молода ледi. Вихований та вихований.
  - Обiцяю, не говоритиму про спеку, - кажу я.
  Вона посмiхається, запитливо дивиться на мене. "Що?"
  "Нагрiвати?"
  Вона посмiхається. Той факт, що ми говоримо iншою мовою, привертає увагу людей поблизу.
  Якийсь час я вивчаю її, вивчаючи її риси обличчя, її м'яке волосся, її манеру поведiнки. Вона зауважує.
  "Що?" вона питає.
  "Хтось коли-небудь казав тобi, що ти схожий на кiнозiрку?"
  На її обличчi на мить з'являється занепокоєння, але коли я посмiхаюся їй, побоювання розсiюються.
  "Кiнозiрка? Я так не думаю".
  "О, я не маю на увазi нинiшню кiнозiрку. Я думаю про старiшу зiрку".
  Вона морщить обличчя.
  - О, я не це мав на увазi! - говорю я, смiючись. Вона смiється разом зi мною. "Я не мав на увазi старий. Я мав на увазi, що в тебе є якийсь стриманий гламур, який нагадує менi кiнозiрку сорокових рокiв. Дженнiфер Джонс. Ви знаєте Дженнiфер Джонс? Я питаю.
  Вона хитає головою.
  "Все гаразд", говорю я. "Менi шкода. Я поставив тебе в незручне становище.
  "Зовсiм нi", - каже вона. Але я можу сказати, що вона просто ввiчлива. Вона дивиться на годинник. - Боюся, менi час iти.
  Вона стоїть, дивиться на всi речi, що їй довелося нести. Вона дивиться у бiк станцiї метро "Маркет-стрiт".
  - Я йду туди, - говорю я. - Я радий був би допомогти тобi.
  Вона знову уважно вивчає мене. Здається, спочатку вона збирається вiдмовити, але коли я знову посмiхаюся, вона запитує: Ти впевнений, що тобi це не завадить?
  "Нiскiльки."
  Я беру її двi великi сумки для покупок i перекидаю через плече її полотняну сумку. "Я сам актор", - кажу я.
  Вона киває. "Я не здивований."
  Дiйшовши до пiшохiдного переходу, ми зупиняємось. Я кладу руку їй на передплiччя, всього на мить. Її шкiра блiда, гладка та м'яка.
  - Знаєш, ти став набагато кращим. Коли вона пiдписує, то рухає руками повiльно, навмисно, просто для моєї користi.
  Я вiдповiдаю: "У мене з'явилося натхнення".
  Дiвчина червонiє. Вона Ангел.
  З деяких ракурсiв i за певного освiтлення вона схожа на свого батька.
  
  
  78
  Одразу пiсля полудня до чергової кiмнати вiддiлу вбивств увiйшов офiцер у формi з конвертом FedEx у руцi. Кевiн Бiрн сидiв за столом, пiднявши ноги i заплющивши очi. Подумки вiн опинився на залiзничних станцiях своєї юностi, одягнений у дивний гiбридний костюм iз шестипiстолетiв iз перлинними ручками, армiйського пiдшоломника та срiбного скафандра. Вiн вiдчув запах глибокої морської води рiчки, пишний аромат мастила осей. Запах безпеки. У цьому свiтi не було нi серiйних убивць, нi психопатiв, якi б розрiзали людину бензопилою навпiл або жваво закопали б дитину. Єдиною небезпекою, яка чатувала на тебе, був твiй старий ремiнь, якщо ти спiзнився на вечерю.
  - Детектив Бiрн? - спитав офiцер у формi, розбиваючи сон.
  Бiрн розплющив очi. "Так?"
  "Це прийшло тiльки для тебе".
  Бiрн узяв конверт, подивився на зворотну адресу. Воно було вiд юридичної компанiї Центр-Сiтi. Вiн вiдчинив його. Усерединi був ще один конверт. До листа додавався лист вiд юридичної фiрми, в якому пояснювалося, що запечатаний конверт був iз маєтку Фiлiпа Кесслера i мав бути вiдправлений з нагоди його смертi. Бiрн вiдкрив внутрiшнiй конверт. Коли вiн прочитав листа, йому було задано абсолютно новий набiр питань, вiдповiдi на якi лежали в морзi.
  "Я нi чорта в це не вiрю", - сказав вiн, привертаючи увагу жменьки детективiв у кiмнатi. Джессiка пiдiйшла.
  "Що це таке?" вона спитала.
  Бiрн зачитав уголос змiст листа адвоката Кесслера. Нiхто не знав, що з цим робити.
  Ви хочете сказати, що Фiлу Кесслеру заплатили за те, щоб вiн визволив Джулiана Матiсса з в'язницi? - Запитала Джесiка.
  "Ось що йдеться у листi. Фiл хотiв, щоб я це знав, але не ранiше нiж пiсля його смертi".
  "Про що ти кажеш? Хто йому заплатив?" - спитав Палладiно.
  "У листi не сказано. Але там справдi сказано, що Фiл отримав десять тисяч за те, що висунув звинувачення проти Джиммi П'юрiфi з метою визволити Джулiана Матiсса з в'язницi до розгляду його апеляцiї".
  Всi в кiмнатi були приголомшенi вiдповiдно.
  - Думаєш, то був Батлер? - Запитала Джесiка.
  "Гарне питання."
  Хорошою новиною було те, що Джиммi П'юрiфай мiг спочивати зi свiтом. Його iм'я буде очищене. Але тепер, коли Кесслер, Матiсс i Батлер були мертвi, малоймовiрно, що вони колись докопаються до сутi.
  Ерiк Чавес, який увесь час розмовляв телефоном, нарештi повiсив слухавку. "Хоч би що це коштувало, лабораторiя з'ясувала, з якого фiльму ця шоста картка у вестибюлi".
  Що за фiльм? - спитав Бiрн.
  "Свiдок. Фiльм Харрiсона Форда".
  Бiрн глянув на телевiзор. Шостий канал тепер транслював у прямому ефiрi кут Тридцятої вулицi та Маркетної. Вони брали iнтерв'ю у людей про те, як чудово було знiмати фiльм на вокзалi Вiллу Перрiшу.
  "Боже мiй", сказав Бiрн.
  "Що?" - Запитала Джесiка.
  "Це ще не кiнець".
  "Що ти маєш на увазi?"
  Бiрн швидко переглянув листа адвоката Фiла Кесслера. "Думаю про це. Навiщо Батлеру накласти на себе руки перед великим фiналом?"
  "За всiєї поваги до мертвих, - почав Палладiно, - кого це хвилює? Псих помер i все".
  "Ми не знаємо, чи був у машинi Найджел Батлер".
  То була правда. Анi ДНК, анi стоматологiчний звiт ще не повернулися. Просто не було вагомої причини думати, що в цiй машинi був хтось iнший, крiм Батлера.
  Бiрн був на ногах. "Можливо, та пожежа була просто вiдволiкаючим маневром. Можливо, вiн зробив це тому, що йому потрiбно бiльше часу".
  - То хто був у машинi? - Запитала Джесiка.
  "Поняття не маю", - сказав Бiрн. "Але навiщо йому надсилати нам фiльм про те, як ховають дитину, якщо вона не хоче, щоб ми знайшли її вчасно? Якщо вiн дiйсно хотiв покарати Iена Уайтстоуна таким чином, то чому б просто не дозволити дитинi померти? Чому б просто не залишити його мертвого сина на порозi?
  На це запитання нiхто не мав гарної вiдповiдi.
  "Всi вбивства у фiльмах вiдбувалися у ванних кiмнатах, вiрно?" Бiрн продовжив.
  "Правильно. Що щодо цього?" - Запитала Джесiка.
  "У "Свiдку" маленька дитина-амiш стає свiдком убивства, - вiдповiв Бiрн.
  "Я не стежу", - сказала Джесiка.
  На монiторi було показано, як Ян Уайтстоун входить на вокзал. Бiрн дiстав зброю, перевiрив дiю. По дорозi до дверей вiн сказав: "Жертвi з цього фiльму перерiзали горло у ваннiй на станцiї Тридцята вулиця".
  
  
  79
  "ТРИДЦЯТА ВУЛИЦЯ" була внесена до Нацiонального реєстру iсторичних мiсць. Восьмиповерхова будiвля з бетонним каркасом була збудована в 1934 роцi i займала два повнi мiськi квартали.
  У цей день тут було ще люднiше, нiж зазвичай. Понад триста статистiв у повному гримi та костюмах тинялися головною залою, чекаючи сцени, яку знiматимуть у пiвнiчнiй кiмнатi очiкування. Крiм того, там перебувало ще сiмдесят п'ять членiв знiмальної групи, включаючи звукооператорiв, свiтлотехнiкiв, операторiв, бригадирiв та рiзних помiчникiв продюсера.
  Хоча розклад поїздiв не було порушено, головний термiнал виробництва працював упродовж двох годин. Пасажирiв вели вузьким мотузковим коридором вздовж пiвденної стiни.
  Коли прибула полiцiя, камера знаходилася на великому кранi, блокуючи складний кадр, вiдстежуючи натовп статистiв у головнiй залi, потiм через величезну арку до пiвнiчної зали очiкування, де вона виявить Уiлла Перрiша, який стоїть пiд ним. великий барельєф Карла Бiттера "Дух транспорту". На невдоволення детективiв, всi статисти були одягненi однаково. Це був свого роду сон, у якому вони були одягненi у довгi червонi чернечi одяги та чорнi маски. Коли Джессiка попрямувала до пiвнiчної зали очiкування, вона побачила дублера Вiлла Перрiша, який був одягнений у жовтий дощовик.
  Детективи обшукали чоловiчi та жiночi туалети, намагаючись не викликати зайвої тривоги. Вони не знайшли Яна Уайтстоуна. Вони не знайшли Найджела Батлер.
  Джессiка зателефонувала Террi Кехiллу на його мобiльний телефон, сподiваючись, що вiн зможе перешкодити продюсерськiй компанiї. Вона одержала його голосову пошту.
  
  БIРН I ДЖЕСИКА стояли у центрi величезної головної зали вокзалу, бiля iнформацiйного кiоску, у тiнi бронзової скульптури ангела.
  "Що, чорт забирай, нам робити?" - спитала Джессiка, знаючи, що питання риторичне. Бiрн пiдтримав її рiшення. З того моменту, як вони вперше зустрiлися, вiн ставився до неї як до рiвної, i тепер, коли вона очолювала цю оперативну групу, вiн не тягнув iз собою рiвень досвiду. Це був її вибiр, i вираз його очей говорив, що вiн стояв за її рiшенням, хоч би яким воно було.
  Був лише один вибiр. Вона могла б отримати пекло вiд мера, вiд Мiнiстерства транспорту, вiд компанiї "Амтрак", SEPTA та всiх iнших, але вона мала це зробити. Вона говорила щодо рацiї двостороннього зв'язку. "Вимкни", - сказала вона. "Нiкого не входити i не виходити".
  Перш нiж вони встигли поворухнутись, задзвонив мобiльний телефон Бiрна. То був Нiк Палладiно.
  - Що трапилося, Нiк?
  "Ми отримали звiстку з офiсу МЕ. На тiлi в машинi, що горить, є зуб.
  Що у нас є? - спитав Бiрн.
  "Ну, стоматологiчнi записи не збiгаються з даними Найджела Батлера", - сказав Палладiно. "Отже, Ерiк i я ризикнули i поїхали в Бала Сiнвiд".
  Бiрн це зрозумiв: одне домiно вдарило в iнше. - Ти кажеш те, що, як я думаю, ти кажеш?
  "Так", - сказав Палладiно. "Тiло в машинi належало Адаму Каслову".
  
  Помiчником режисера фiльму була жiнка на iм'я Джоанна Янг. Джесiка знайшла її бiля фуд-корту, з мобiльним телефоном у руцi, ще одним мобiльним телефоном бiля вуха, що потрiскує двостороннiм зв'язком, прикрiпленим до її пояса, i довгою чергою стривожених людей, якi чекають на розмову з нею. Вона не була щасливою туристкою.
  "До чого це все?" - сказав Янг.
  "На даний момент я не маю права обговорювати це", - сказала Джесiка. "Але нам дiйсно потрiбно поговорити з мiстером Уайтстоуном".
  "Боюсь, вiн залишив знiмальний майданчик".
  "Коли?"
  - Вiн пiшов близько десяти хвилин тому.
  "Один?"
  - Вiн пiшов з одним iз статистiв, i менi дуже хотiлося б...
  "Якi дверi?" - Запитала Джесiка.
  - Вхiд на двадцять дев'яту вулицю.
  - I з того часу ти його не бачив?
  "Нi", сказала вона. "Але я сподiваюся, що вiн скоро повернеться. Ми втрачаємо тут близько тисячi доларiв за хвилину".
  Бiрн пiдiйшов двосторонньою дорогою. "Джесс?"
  "Так?"
  - Я думаю, тобi це варто побачити.
  
  Найбiльший iз двох чоловiчих туалетiв на вокзалi був лабiринтом великих кiмнат, викладених бiлою плиткою, поруч iз пiвнiчним залом очiкування. Раковини були в однiй кiмнатi, туалетнi кабiнки - в iншiй - довгий ряд дверей з нержавiючої сталi з кабiнками по обидва боки. Те, що Бiрн хотiв показати Джесiцi, знаходилося в останнiй кабiнцi лiворуч, за дверима. Внизу дверей було написано ряд цифр, роздiлених десятковими точками. I здавалося, що це написано кров'ю.
  "Ми це сфотографували?" - Запитала Джесiка.
  "Так", сказав Бiрн.
  Джесiка одягла рукавичку. Кров все ще була липкою. "Це нещодавно".
  "CSU вже має зразок на шляху до лабораторiї".
  Що це за цифри? - спитав Бiрн.
  "Це схоже на IP-адресу", - вiдповiла Джесiка.
  "IP-адреса?" - спитав Бiрн. "Як у-"
  - Веб-сайт, - сказала Джессiка. "Вiн хоче, щоб ми зайшли на сайт".
  
  
  80
  У БУДЬ-ЯКОМУ гiдному фiльмi, в будь-якому фiльмi, знятому з гордiстю, завжди в третьому актi є момент, коли герой має дiяти. У цей момент, незадовго до кульмiнацiї фiльму, iсторiя сприймає поворот.
  Вiдчиняю дверi, запалюю телевiзор. Усi актори, окрiм одного, на мiсцi. Я позицiоную камеру. Свiтло заливає обличчя Анжелiки. Вона виглядає так само, як i ранiше. Молодий. Недоторканий часом.
  Красивi.
  OceanofPDF.com
  81
  ЕКРАН був чорним, порожнiм i страшно позбавленим змiсту.
  "Ви впевненi, що ми на правильному сайтi?" - спитав Бiрн.
  Матео повторно ввiв IP-адресу в адресний рядок веб-браузера. Екран оновився. Досi чорний. "Поки що нiчого."
  Бiрн та Джесiка пройшли з монтажної до студiї AV-пiдроздiлу. У 1980-х роках у великiй кiмнатi з високою стелею у пiдвалi Раундхауса знiмали мiсцеве шоу пiд назвою "Перспективи полiцiї". На стелi ще красувалося кiлька великих прожекторiв.
  Лабораторiя термiново здiйснила попереднi аналiзи кровi, знайденої на вокзалi. Вони надрукували "Негативно". Дзвiнок лiкаря Яна Уайтстоуна пiдтвердив, що Уайтстоун має негативний результат. Хоча малоймовiрно, що Уайтстоуна спiткала та сама доля, що й жертву в "Свiдку", - якби в нього була перерiзана яремна вена, були б калюжi кровi, - те, що вiн був поранений, було б безперечним.
  - Детективи, - сказав Матео.
  Бiрн та Джессiка побiгли назад у монтажний вiдсiк. На екранi тепер було три слова. Заголовок. Бiлi лiтери в центрi чорного кольору. Чомусь це зображення турбувало навiть бiльше, нiж порожнiй екран. На екранi було написано:
  БОГИ ШКIРИ
  "Що це означає?" - Запитала Джесiка.
  - Я не знаю, - сказав Матео. Вiн повернувся до свого ноутбука. Вiн ввiв слова у текстове поле Google. Усього кiлька влучень. Нiчого багатообiцяючого та показового. Знову ж таки, на imdb.com. Нiчого.
  Чи знаємо ми, звiдки воно? - спитав Бiрн.
  "Працюю над цим."
  Матео зателефонував, намагаючись знайти iнтернет-провайдера, провайдера Iнтернет-послуг, на якого був зареєстрований веб-сайт.
  Несподiвано образ змiнився. Тепер вони дивилися на глуху стiну. Бiла штукатурка. Яскраво освiтлений. Пiдлога була запилена, зроблена з твердих дерев'яних дощок. У кадрi не було жодної пiдказки щодо того, де це може бути. Звуку не було.
  Потiм камера трохи повернулася праворуч, показуючи молоду дiвчину в жовтому плюшевому ведмедику. Вона носила каптур. Вона була крихкою, блiдою, нiжною. Вона стояла пiд стiною, не рухаючись. Її поза говорила про страх. Неможливо було визначити її вiк, але вона мала пiдлiток.
  "Що це?" - спитав Бiрн.
  "Це схоже на пряму трансляцiю з веб-камери", - сказав Матео. - Але це не камера з високою роздiльною здатнiстю.
  На знiмальний майданчик увiйшов чоловiк i наблизився до дiвчини. Вiн був одягнений у костюм одного зi статистiв "Палацу" - червоне чернече вбрання та повнолицеву маску. Вiн щось простягнув дiвчинi. Вiн виглядав блискучим, металевим. Дiвчина тримала його кiлька хвилин. Свiтло було рiзким, просочуючи фiгури, заливаючи їх моторошним срiбним сяйвом, тому було важко зрозумiти, що саме вона робить. Вона повернула рiч чоловiковi.
  За кiлька секунд мобiльний телефон Кевiна Бiрна видав звуковий сигнал. Усi подивилися на нього. Це був звук, який видавав його телефон, коли отримував текстове повiдомлення, а чи не телефонний дзвiнок. Серце його почало битися в грудях. Тремтячими руками дiстав телефон i перейшов до екрану текстових повiдомлень. Перш нiж прочитати, вiн глянув на ноутбук. Чоловiк на екранi стягнув з дiвчини капюшон.
  "О Боже мiй", сказала Джесiка.
  Бiрн подивився на телефон. Все, чого вiн коли-небудь боявся у життi, полягало у цих п'яти буквах:
  ЦБВАТ.
  
  
  82
  ВОНА ЗНАЛА тишу все своє життя. Поняття, саме поняття звуку було абстрактним, але вона повнiстю його собi уявляла. Звук був кольоровим.
  Для багатьох глухих мовчання було чорним.
  Для неї мовчання було бiлим. Нескiнченна смуга бiлих хмар, що струмує до нескiнченностi. Звук, яким вона його уявляла, був гарною веселкою на бiлому тлi.
  Коли вона вперше побачила його на автобуснiй зупинцi бiля Рiттенхаус-сквер, вона подумала, що вiн приємний на вигляд, можливо трохи дурний. Вiн читав "Словник за формою рук", намагаючись скласти алфавiт. Вона запитувала себе, чому вiн намагався вивчити ASL - або вiн мав глухий родич, або намагався зав'язати роман iз глухою дiвчиною, - але вона не запитала.
  Коли вона побачила його в Логан-Серкл, вiн допомiг їй, доставивши її посилки до станцiї СЕПТА.
  А потiм вiн заштовхав її до багажника своєї машини.
  На що ця людина не розраховувала, то це на її дисциплiну. Без дисциплiни тi, хто використовує менше п'яти почуттiв, збожеволiють. Вона це знала. Усi її глухi друзi знали про це. Саме дисциплiна допомогла їй подолати страх бути вiдкинуто свiтом, що чує. Саме дисциплiна допомогла їй виправдати великi надiї, якi покладали батьки. Саме дисциплiна допомогла їй пройти це. Якщо цей чоловiк думав, що вона нiколи не вiдчувала нiчого страшнiшого, нiж його дивна i потворна гра, то вiн явно не знав жодної глухої дiвчини.
  За нею приїде батько. Вiн нiколи її не пiдводив. Завжди.
  Тож вона чекала. У дисциплiнi. В надiї.
  У тишi.
  
  
  83
  ПЕРЕДАЧА велася мобiльним телефоном. Матео принiс у чергу ноутбук, пiдключений до Iнтернету. Вiн вважав, що то була веб-камера, пiдключена до ноутбука, а потiм пiдключена до мобiльного телефону. Це значно ускладнювало вiдстеження, тому що, на вiдмiну вiд стацiонарної лiнiї, яка була прив'язана до постiйної адреси, сигнал стiльникового телефону необхiдно було трiангулювати мiж вежами стiльникового зв'язку.
  За кiлька хвилин запит на ухвалу суду про вiдстеження мобiльного телефону було вiдправлено факсом до офiсу окружного прокурора. Зазвичай, щось подiбне займає кiлька годин. Чи не сьогоднi. Пол ДiКарло особисто провiв його зi свого офiсу на Арч-стрiт, 1421 року на верхнiй поверх Центру кримiнального правосуддя, де його пiдписав суддя Лiам Макманус. Через десять хвилин пiсля цього вiддiл з розслiдування вбивств розмовляв по телефону з вiддiлом безпеки стiльникової компанiї.
  Детектив Тонi Парк був незамiнним помiчником у пiдроздiлi, коли справа стосувалася цифрових технологiй та стiльникового зв'язку. Один iз небагатьох корейсько-американських детективiв у полiцiї, сiм'янин рокiв пiд сорок, Тонi Пак надавав заспокiйливий вплив на всiх, хто його оточував. Сьогоднi цей аспект його особистостi, а також його знання в галузi електронiки мали вирiшальне значення. Апарат збирався вибухнути.
  Пак розмовляв стацiонарним телефоном i повiдомив про хiд слiду натовпу стривожених детективiв. "Зараз вони проганяють це через матрицю вiдстеження", - сказав Пак.
  - У них уже є замок? - Запитала Джесiка.
  "Ще нi."
  Бiрн ходив по кiмнатi, як тварина в клiтцi. Дюжина детективiв затрималася в чергуваннi чи поруч iз нею, чекаючи на слова, напрямки. Бiрна не вдалося втiшити чи заспокоїти. У всiх цих чоловiкiв та жiнок були сiм'ї. З такою ж легкiстю це могли бути вони.
  "У нас є рух", - сказав Матео, вказуючи на екран ноутбука. Детективи зiбралися навколо нього.
  На екранi чоловiк у чернечому вбраннi втягнув у кадр iншу людину. То був Ян Уайтстоун. Вiн був одягнений у синю куртку. Вiн виглядав одурманеним. Його голова впала на плечi. На його обличчi та руках не було видимої кровi.
  Уайтстоун упав на стiну поряд iз Коллiн. Картина виглядала огидно у рiзкому бiлому свiтлi. Джессiка ставила питання, хто ще мiг це дивитися, якщо ця божевiльна поширила веб-адресу в засобах масової iнформацiї, в Iнтернетi в цiлому.
  Потiм постать у чернечому вбраннi пiдiйшла до камери та повернула об'єктив. Зображення було уривчастим, зернистим через вiдсутнiсть дозволу та швидкого руху. Коли образ зупинився, вiн опинився на двоспальному лiжку, оточеному двома дешевими тумбочками та настiльними лампами.
  "Це фiльм", - сказав Бiрн тремтячим голосом. "Вiн вiдтворює фiльм".
  З нудотною яснiстю Джессiка усвiдомила ситуацiю. Це було вiдтворення номера мотелю у Фiладельфiї Скiн. Актор збирався перезняти "Фiладельфiйський скiн" iз Коллiн Бiрн у ролi Анжелiки Батлер.
  Вони мали знайти його.
  "У них є вежа", - сказав Парк. "Вона охоплює частину Пiвнiчної Фiладельфiї".
  "Де у Пiвнiчнiй Фiладельфiї?" - спитав Бiрн. Вiн стояв у дверях, майже тремтячи вiд передчуття. Вiн тричi вдарив кулаком по одвiрку. "Де?"
  "Вони працюють над цим", - сказав Пак. Вiн вказав на карту на одному з монiторiв. "Уся справа у цих двох квадратних блоках. Вийдiть надвiр. Я вестиму тебе".
  Бiрн пiшов, перш нiж встиг закiнчити пропозицiю.
  
  
  84
  ЗА ВСI СВОЇ роки їй лише одного разу хотiлося почути. Лише раз. I це було недавно. Двоє з її друзiв, що чули, купили квитки на концерт Джона Майєра. Джон Майєр мав померти. Її подруга по слуху Лула включила для неї альбом Джона Майєра Heavier Things, i вона торкнулася колонок, вiдчула бас i вокал. Вона знала його музику. Вона знала це у своєму серцi.
  Їй хотiлося б почути зараз. У кiмнатi з нею було ще двоє людей, i якби вона їх почула, то, можливо, знайшла б вихiд iз цiєї ситуацiї.
  Якби вона могла почути...
  Її батько багато разiв пояснював їй, що робить. Вона знала, що те, що вiн зробив, було небезпечним, i люди, яких вiн заарештував, були найгiршими людьми у свiтi.
  Вона стояла спиною до стiни. Чоловiк зняв iз неї капюшон, i це було добре. Вона страждала на жахливу клаустрофобiю. Але тепер свiтло в її очах заслiплювало. Якби вона не могла бачити, вона не могла б боротися.
  I вона була готова боротися.
  
  
  85
  РАЙОН Джермантаун-авеню недалеко вiд Iндiани являв собою горду, але довгий час спiльну спiльноту рядних будинкiв i цегляних вiтрин, що боролася, глибоко в Безплiдних землях, дiлянцi Пiвнiчної Фiладельфiї площею п'ять квадратних миль, який тягнувся вiд Ерi-авеню на пiвдень до Спрi; вiд Рiдж-авеню до Фронт-стрiт.
  Принаймнi, чверть будiвель у кварталi займали торговi площi, деякi були зайнятi, бiльшiсть - нi; стислий кулак триповерхових будiвель, що скрiплюють один одного з порожнечами мiж ними. Завдання обшукати їх усiх буде складним, майже неможливим. Зазвичай, коли департамент вiдстежував слiди мобiльного телефону, вони мали бiльш раннi розвiдданi, з якими можна було працювати: пiдозрюваний, пов'язаний з цим районом, вiдомий спiльник, можлива адреса. На цей раз у них нiчого не було. Вони вже перевiрили Найджела Батлера всiма можливими способами: попереднi адреси, нерухомiсть, якою вiн мiг володiти, орендовану, адреси членiв сiм'ї. Нiщо не пов'язувало його з цiєю областю. Їм доведеться обшукати кожен квадратний дюйм цього кварталу i обшукати його наослiп.
  Яким би вирiшальним не був елемент часу, з конституцiйної точки зору вони йшли тонкою межею. Хоча вони мали достатньо свободи дiй, щоб штурмувати будинок, якщо iснувала ймовiрна причина того, що хтось постраждав у примiщеннi, краще, щоб цей комп'ютер був вiдкритим i очевидним.
  До години дня до цього анклаву прибуло близько двадцяти детективiв та офiцерiв у формi. Вони рухалися синьою стiною по околицях, тримаючи в руках фотографiю Коллiн Бiрн, знову i знову ставлячи тi самi питання. Але цього разу для детективiв все було iнакше. Цього разу їм треба було миттєво прочитати людину по той бiк порога - викрадач, убивця, манiяк, невинний.
  Цього разу це був один iз них.
  Бiрн стримувався позаду Джессiки, поки вона дзвонила у двернi дзвiнки i постукала у дверi. Щоразу вiн сканував обличчя громадянина, включаючи радар, всi почуття були в станi пiдвищеної готовностi. У його вусi був навушник, пiдключений безпосередньо до вiдкритої телефонної лiнiї Тонi Парку та Матео Фуентеса. Джессiка намагалася вiдмовити його вiд прямих трансляцiй, але це їй не вдалося.
  OceanofPDF.com
  86
  СЕРЦЕ БIРНА БУЛО палаючим. Якщо щось трапиться з Коллiн, вiн прикiнчить цього сучого сина одним пострiлом впритул, а потiм i себе. Пiсля цього не буде жодної причини зробити жодного подиху. Вона була його життям.
  - Що зараз вiдбувається? - спитав Бiрн у гарнiтуру, у свiй тристороннiй зв'язок.
  "Статичний пострiл", - вiдповiв Матео. "Просто... просто Коллiн бiля стiни. Без змiн."
  Бiрн ходив кроками. Ще один рядний будинок. Ще одна можлива сцена. Джессiка подзвонила у дверi.
  Це було те мiсце? - замислився Бiрн. Вiн провiв рукою по брудному вiкну, нiчого не вiдчув. Вiн вiдступив назад.
  Дверi вiдчинила жiнка. Це була повна чорношкiра жiнка рокiв сорока з невеликою, що тримала на руках дитину, мабуть, онуку. У неї було сиве волосся, зiбране в тугий пучок. "Про що це?"
  Стiни пiднято, ставлення зовнi. Для неї це було ще одне вторгнення полiцiї. Вона глянула через плече Джессiки, спробувала витримати погляд Бiрна та вiдступила.
  - Ви бачили цю дiвчину, мем? - Запитала Джесiка. Однiєю рукою вона тримала фотографiю, а iншою - значок.
  Жiнка не одразу подивилася на фотографiю, вирiшивши скористатися своїм правом не спiвпрацювати.
  Бiрн не став чекати на вiдповiдь. Вiн проскочив повз неї, оглянув вiтальню, втiк вузькими сходами до пiдвалу. Вiн знайшов курну машину "Наутiлус" i пару зламаних приладiв. Вiн не знайшов своєї дочки. Вiн кинувся назад нагору i вийшов через параднi дверi. Перш нiж Джессiка встигла вимовити хоч слово вибачення (включаючи надiю, що судового процесу не буде), вiн уже стукав у дверi сусiднього будинку.
  
  ЕЙ ГЕЙ РОЗДIЛИЛИСЯ. Джесiка мала зайняти наступнi кiлька будинкiв. Бiрн стрибнув уперед, за рiг.
  Наступне житло являло собою незграбний триповерховий рядний будинок iз синiми дверима. Табличка поруч iз дверима гласила: У. ТАЛЬМАН . Джесiка постукала. Нема вiдповiдi. Знову немає вiдповiдi. Вона вже збиралася йти далi, коли дверi повiльно вiдчинилися. Дверi вiдчинила лiтня бiла жiнка. На нiй був пухнастий халат i тенiснi туфлi з липучками. "Допомогти тобi?" - Запитала жiнка.
  Джессiка показала їй фотографiю. - Вибачте, що турбую вас, мемо. Ти бачив цю дiвчину?
  Жiнка пiдняла окуляри та зосередилася. "Симпатичний."
  - Ви бачили її нещодавно, мем?
  Вона переорiєнтувалася. "Нi."
  "Ти живеш-"
  "Ван!" - гукнула вона. Вона пiдвела голову i прислухалася. Знову. "Ван!" Нiчого. "Муста вийшов. Вибач.
  "Дякую за ваш час."
  Жiнка зачинила дверi, а Джессiка переступила через поруччя на ганок сусiднього будинку. За цим будинком було забите торгове примiщення. Вона постукала, зателефонувала. Нiчого. Вона приклала вухо до дверей. Тиша.
  Джесiка спустилася сходами, повернулася на тротуар i мало не зiткнулася з кимось. Iнстинкт пiдказав їй витягти зброю. На щастя вона цього не зробила.
  То був Марк Андервуд. Вiн був у цивiльному: темна футболка з полiпропiлену, синi джинси, кросiвки. "Я чув, як пролунав дзвiнок", - сказав вiн. "Не хвилюйся. Ми знайдемо її.
  "Дякую", сказала вона.
  - Що ти очистив?
  - Прямо через цей будинок, - сказала Джесiка, хоча слово прояснилося було не зовсiм точним. Вони не були всерединi та не перевiрили кожну кiмнату.
  Андервуд оглянув вулицю. "Дозвольте менi принести сюди кiлька теплих тiл".
  Вiн простяг руку. Джессiка подарувала йому свiй всюдихiд. Поки Андервуд звертався до бази, Джессiка пiдiйшла до дверей i приклала до неї вухо. Нiчого. Вона спробувала уявити, який жах переживає Коллiн Бiрн у її свiтi тишi.
  Андервуд повернув марсохiд i сказав: "Вони будуть тут за хвилину. Ми вiзьмемо наступний квартал.
  - Я наздожену Кевiна.
  "Просто скажи йому, щоб вiн був крутим", - сказав Андервуд. - Ми її знайдемо.
  
  
  87
  До ЕВIН БIРН СТОЯВ перед забитим торговим примiщенням. Вiн був один. Вiтрина магазину виглядала так, нiби протягом багатьох рокiв у нiй розмiщалось багато пiдприємств. Вiкна були пофарбованi у темний колiр. Над вхiдними дверима не було вивiски, але на дерев'яному входi були вирiзанi роки iмен та почуттiв.
  Вузький провулок перетинав магазин i рядний будинок праворуч. Бiрн витяг зброю i пiшов провулком. На пiвдорозi вниз було загратоване вiкно. Вiн слухав бiля вiкна. Тиша. Вiн продовжив шлях уперед i опинився в невеликому дворi ззаду, дворi, обмеженому з трьох бокiв високим дерев'яним парканом.
  Заднi дверi не були обтягнутi фанерою i не замкненi на замок зовнi. Там був iржавий засув. Бiрн штовхнув дверi. Щiльно замкнено.
  Бiрн знав, що йому треба зосередитись. Багато разiв за його кар'єру чиєсь життя висiла на волосинi, i саме iснування когось залежало вiд його суджень. Щоразу вiн вiдчував всю жахливiсть вiдповiдальностi, тяжкiсть свого обов'язку.
  Але такого нiколи не було. Так не повинно було бути. Насправдi вiн здивувався, що Айк Бьюкенен не покликав його. Однак якби вiн це зробив, Бiрн кинув би свiй значок на стiл i одразу вийшов би на вулицю.
  Бiрн зняв краватку i розстебнув верхнiй ґудзик сорочки. Спека у внутрiшньому дворi була задушливою. Пот виступив на його шиї та плечах.
  Вiн вiдчинив дверi плечем i увiйшов, високо пiднявши зброю. Коллiн була близька. Вiн це знав. Вiдчув це. Вiн схилив голову на звуки старої будiвлi. Вода дзвенiла у iржавих трубах. Скрип давно висохлих балок.
  Вiн увiйшов до невеликого передпокою. Попереду були зачиненi дверi. Праворуч була стiна запорошених полиць.
  Вiн торкнувся дверей, i образи врiзалися в його свiдомiсть.
  ... Коллiн бiля стiни... чоловiк у червоному чернечому вбраннi... допоможи, тату, о, допоможи, поспiшай, тату, допоможи...
  Вона була тут. У цьому будинку. Вiн знайшов її.
  Бiрн знав, що йому слiд викликати пiдкрiплення, але не знав, що вiн робитиме, коли знайде Актора. Якби Актор знаходився в однiй iз цих кiмнат i йому довелося б натиснути на нього, вiн натиснув би на курок. Жодних коливань. Якщо це була нечиста стрiлянина, вiн не хотiв наражати на небезпеку своїх колег-детективiв. Вiн не став би втягувати в це Джесiку. Вiн упорається з цим один.
  Вiн витяг навушник з вуха, вимкнув телефон i ступив у дверi.
  
  
  88
  ДЖ ЕСIКА СТОЯЛА ЗОВНI магазину. Вона подивилася вгору i вниз вулицею. Вона нiколи не бачила стiльки полiцейських на деталi. Секторних машин мало бути двадцять. Потiм були автомобiлi без розпiзнавальних знакiв, технiчнi фургони i натовп, що постiйно зростав. Чоловiки та жiнки в унiформi, чоловiки та жiнки в костюмах, їхнi значки виблискують у золотому сонячному свiтлi. Для багатьох людей у натовпi це була просто чергова облога їхнього свiту полiцiєю. Якби вони тiльки знали. Що, коли це був їхнiй син чи дочка?
  Бiрна нiде не було видно. Вони очистили цю адресу? Мiж магазином та рядним будинком був вузький провулок. Вона пiшла провулком, зупинившись на мить, щоб прислухатися бiля загратованого вiкна. Вона нiчого не чула. Вона продовжувала йти, доки не опинилась у невеликому дворику за магазином. Заднi дверi були злегка прочиненi.
  Невже вiн увiйшов, не сказавши їй? Це, звiсно, було можливо. На мить вона подумала про те, щоб попросити пiдкрiплення увiйти з нею до будiвлi, але потiм передумала.
  Кевiн Бiрн був її партнером. Можливо, це була операцiя вiддiлу, але це було його шоу. То була його дочка.
  Вона повернулася надвiр, подивилася в обидва боки. Детективи, офiцери у формi та агенти ФБР перебували по обидва боки. Вона повернулася в провулок, вихопила зброю i зробила крок у дверi.
  
  
  89
  Вiн пройшов через безлiч маленьких кiмнаток. Те, що колись було внутрiшнiм простором, призначеним для роздрiбної торгiвлi, багато рокiв тому було перетворено на лабiринт затишних куточкiв, нiш та закуткiв.
  Створено спецiально для цiєї мети? - замислився Бiрн.
  Уздовж вузького вузького коридору з пiстолетом на висотi пояса. Вiн вiдчув, як перед ним вiдкрився бiльший простiр, температура впала на градус чи два.
  У головному примiщеннi торгового примiщення було темно, воно було змушене зламаними меблями, торговельним обладнанням та парою запорошених повiтряних компресорiв. З вiкон не струмувало свiтло. Вони були пофарбованi густою чорною емаллю. Об'їжджаючи на своєму Maglite велике мiсце, Бiрн побачив, що колись яскравi коробки, складенi по кутках, десятилiттями мiстили плiсняву. Повiтря - яке повiтря там було - було густе, вiд застiйної гiркої спеки, що прилипала до стiн, до його одягу, до його шкiри. Запах цвiлi, мишей та цукру був густим.
  Бiрн вимкнув лiхтарик, намагаючись пристосуватися до тьмяного свiтла. Справа вiд нього розташовувався ряд скляних прилавкiв. Усерединi вiн побачив яскравий кольоровий папiр.
  Блискучий червоний папiр. Вiн бачив це ранiше.
  Вiн заплющив очi i торкнувся стiни.
  Тут було щастя. Смiх дiтей. Все це припинилося багато рокiв тому, коли увiйшла потворнiсть, болiсна душа, що поглинула радiсть.
  Вiн розплющив очi.
  Попереду був ще один коридор, ще однi дверi, одвiрок яких розколовся багато рокiв тому. Бiрн придивився уважнiше. Свiжої деревини. Хтось недавно пронiс у дверний отвiр щось велике, пошкодивши одвiрок. Освiтлювальне обладнання? вiн думав.
  Вiн приклав вухо до дверей, прислухався. Тиша. То була кiмната. Вiн це вiдчув. Вiн вiдчував це в мiсцi, яке не знало нi його серця, нi його розуму. Вiн повiльно штовхнув дверi.
  I побачив свою дочку. Вона була прив'язана до лiжка.
  Його серце розбилося на мiльйон шматочкiв.
  Моя мила дiвчинка, що я тобi зробив?
  Потiм: Рух. Швидкий. Перед ним спалахнуло червоне. Звук тканини, що плескає в нерухомому гарячому повiтрi. Потiм звук зник.
  Перш нiж вiн встиг зреагувати, перш нiж вiн встиг пiдняти свою зброю, вiн вiдчув чиюсь присутнiсть злiва вiд себе.
  Потiм його потилиця вибухнула.
  
  
  90
  ТЕМНО - АДАПТОВАНИМИ ОЧИМИ Джесiка рушила довгим коридором, заглиблюючись у центр будiвлi. Незабаром вона натрапила на iмпровiзовану диспетчерську. Там було два монтажнi майданчики VHS, їхнi зеленi та червонi вогнi свiтилися катарактою у темрявi. Саме тут Актор дублював записи. Ще був телевiзор. На ньому було зображення веб-сайту, яке вона бачила у Roundhouse. Свiтло було тьмяним. Звуку не було.
  Несподiвано на екранi з'явився рух. Вона побачила, як чернець у червонiй мантiї пройшов по кадру. Тiнi на стiнi. Камера хитнулася праворуч. Коллiн була прив'язана до лiжка на задньому планi. Ще бiльше тiней, що кидаються i снують по стiнах.
  Потiм до камери наблизилась постать. Занадто швидко. Джессiка не могла бачити, хто це був. Через секунду екран став статичним, потiм синiм.
  Джессiка зiрвала марсохiд iз пояса. Радiомовчання бiльше не мало значення. Вона додала гучнiсть, увiмкнула її i прислухалася. Тиша. Вона вдарила марсохiд по долонi. Слухав. Нiчого.
  Ровер був мертвий.
  Сукiн син.
  Їй хотiлося жбурнути його об стiну, але передумав. Незабаром у нього буде достатньо часу для гнiву.
  Вона притулилася спиною до стiни. Вона вiдчула гуркiт вантажiвки, що проїжджала повз. Вона була на зовнiшнiй стiнi. Вона була на вiдстанi шести-восьми дюймiв вiд денного свiтла. Вона була за кiлька миль вiд безпеки.
  Вона простежила за кабелями, що виходять iз задньої частини монiтора. Вони змiїлися до стелi, коридором лiворуч вiд неї.
  З усiєї невизначеностi наступних кiлькох хвилин, з усiх невiдомих, що ховаються в темрявi навколо неї, було ясно. В найближчому майбутньому вона була надана сама собi.
  OceanofPDF.com
  91
  ВIН БУВ Одягнений, як один iз статистiв, яких вони бачили на вокзалi: червона чернеча мантiя та чорна маска.
  Монах ударив його ззаду, вiдiбравши в нього службовий Глок. Бiрн упав на колiна, у нього паморочилося в головi, але вiн не знепритомнiв. Вiн заплющив очi, чекаючи гуркоту пострiлу, бiлої нескiнченностi своєї смертi. Але воно не прийшло. Ще нi.
  Бiрн тепер стояв навколiшки в центрi кiмнати, заклавши руки за голову i переплетивши пальцi. Вiн глянув на камеру, що стояла перед ним на штативi. Коллiн була позаду нього. Йому хотiлося обернутися, побачити її обличчя, сказати їй, що все буде гаразд. Вiн не мiг ризикувати.
  Коли чоловiк у чернечiй мантiї доторкнувся до нього, у головi Бiрна закружляли образи. Бачення пульсували. Вiн вiдчув нудоту i запаморочення.
  Коллiн.
  Анжелiка.
  Стефанi.
  Ерiн.
  Поле розiрваного тiла. Океан кровi.
  "Ви не подбали про неї", - сказав чоловiк.
  Вiн говорив про Анжелiку? Коллiн?
  "Вона була великою актрисою", - продовжив вiн. Тепер вiн був за ним. Бiрн спробував вирахувати своє становище. "Вона могла б стати зiркою. I я маю на увазi не просто зiрку. Я маю на увазi одну з тих рiдкiсних наднових зiрок, яка привертає увагу не лише публiки, а й критикiв. Iнгрiд Бергман. Жанна Моро. Грета Гарбо".
  Бiрн спробував простежити свої кроки у надрах цiєї будiвлi. Скiльки ходiв вiн зробив? Наскiльки близько вiн був до вулицi?
  "Коли вона померла, вони просто пiшли далi", - продовжив вiн. "Ти просто пiшов далi".
  Бiрн спробував упорядкувати свої думки. Нiколи не буває легко, коли на тебе спрямований пiстолет. "Ви... повиннi зрозумiти", - почав вiн. "Коли судмедексперт констатує смерть внаслiдок нещасного випадку, вiддiл iз розслiдування вбивств нiчого не може з цим вдiяти. Нiхто нiчого не може з цим вдiяти. МЕ рулить, мiсто це фiксує. Ось як це робиться.
  "Знаєте, чому вона так написала своє iм'я? З до ? Її iм'я писалося лiтерою c. Вона змiнила це.
  Вiн не слухав жодного слова Бiрна. "Нi."
  Анжелiка - назва вiдомого артхаусного театру в Нью-Йорку".
  "Вiдпустiть мою дочку", - сказав Бiрн. "У тебе є я."
  - Я не думаю, що ти розумiєш п'єсу.
  Чоловiк у чернечому вбраннi ходив перед Бiрном. У руцi була шкiряна маска. Це була та сама маска, яку носив Джулiан Матiсс у фiльмi Фiладельфiя Скiн. - Ви знаєте Станiславського, детектив Бiрн?
  Бiрн знав, що йому треба змусити цю людину говорити. "Нi."
  "Вiн був росiйським актором та педагогом. Вiн заснував Московський театр у 1898 роцi. Вiн бiльш менш винайшов метод гри".
  "Вам не обов'язково цього робити", - сказав Бiрн. "Вiдпусти мою дочку. Ми можемо покласти цьому кiнець без подальшого кровопролиття".
  Монах на мить узяв пiд пахву "Глок" Бiрна. Вiн почав розшнуровувати шкiряну маску. "Станiславський якось сказав: "Нiколи не приходьте до театру з брудом на ногах". Залиште пил та бруд зовнi. Залиште бiля дверей свої дрiбнi турботи, сварки, дрiбнi труднощi з верхнiм одягом - усе, що псує вам життя i вiдволiкає вашу увагу мистецтва".
  "Будь ласка, покладiть руки за спину заради мене", - додав вiн.
  Бiрн пiдкорився. Його ноги були схрещенi за спиною. Вiн вiдчув тяжкiсть на своїй правiй кiсточцi. Вiн почав пiднiмати штани манжети.
  - Ви залишили свої дрiбнi проблеми за дверима, детективе? Ти готовий до моєї п'єси?
  Бiрн пiдняв подiл ще на дюйм. Його пальцi торкнулися стали, коли чернець упустив маску на пiдлогу перед собою.
  "Зараз я попрошу тебе надiти цю маску", - сказав чернець. - I тодi ми почнемо.
  Бiрн знав, що не може ризикувати перестрiлкою тут, коли в кiмнатi знаходиться Коллiн. Вона була позаду нього, прив'язана до лiжка. Перехресний вогонь був би смертельним.
  "Завiсу пiднято". Монах пiдiйшов до стiни та клацнув вимикачем.
  Єдиний яскравий прожектор заповнив всесвiт.
  Був час. Вiн не мав вибору.
  Одним плавним рухом Бiрн витяг пiстолет "ЗIГ-Зауер" з кобури на щиколотцi, скочив на ноги, повернувся до свiтла i вистрiлив.
  
  
  92
  ВИСТРIЛИ були близько, але Джессiка не могла сказати, звiдки вони пролунали. Чи був цей будинок? По сусiдству? Вгору сходами? Чи чули це детективи?
  Вона розгорнулася в темрявi, Глок вирiвнявся. Вона бiльше не могла бачити дверi, через якi увiйшла. Було надто темно. Вона втратила орiєнтацiю. Вона пройшла через низку маленьких кiмнат i забула, як повернутися.
  Джессiка бочком пiдiйшла до вузької арки. Над отвором висiла плiснява фiранка. Вона зазирнула наскрiзь. Попереду ще одна темна кiмната. Вона зробила крок в отвiр, виставивши зброю вперед i Маглайт зверху. Справа невелика кухня Pullman. Пахло старим мастилом. Вона провела своїм Maglite по пiдлозi, стiнам, раковинi. Кухнею не користувалися багато рокiв.
  Не для приготування їжi, звiсно.
  На стiнцi холодильника була кров, широка свiжа червона смуга. Кров стiкала на пiдлогу тонкими струмками. Бризки кровi вiд пострiлу.
  За кухнею була ще одна кiмната. З того мiсця, де стояла Джессiка, це виглядало як стара комора, заставлена зламаними полицями. Вона продовжила йти вперед i мало не спiткнулася об тiло. Вона опустилася навколiшки. То був чоловiк. Права сторона його голови була майже вiдiрвана.
  Вона посвiтила фiгуру своїм Maglite. Обличчя чоловiка було зруйноване - волога маса тканин та подрiбнених кiсток. Мозкова речовина зiсковзнула на пилюку. Чоловiк був одягнений у джинси та кросiвки. Вона пересунула свiй Маглайт вгору по тiлу.
  I побачив логотип PPD на темно-синiй футболцi.
  Жовч пiдступила до горла, густа та кисла. Серце сильно билося в грудях, затрясло руки, руки. Вона намагалася заспокоїтися, поки страхи накопичувалися. Їй довелося вибратися iз цiєї будiвлi. Їй треба було дихати. Але спочатку їй треба було знайти Кевiна.
  Вона пiдняла зброю вперед i повернулася влiво, її серце билося в грудях. Повiтря було настiльки густим, що здавалося, нiби рiдина проникає у легенi. Пот струмив по її обличчю, заливаючи очi. Вона витерла їх тильною стороною долонi.
  Вона зiбралася з духом i повiльно глянула за рiг, на широкий коридор. Занадто багато тiней, надто багато мiсць, де можна сховатися. Рукоятка зброї тепер здавалася їй слизькою в руцi. Вона помiняла руки, витерла долоню об джинси.
  Вона озирнулася через плече. Далекi дверi вели в коридор, на сходи, на вулицю, в безпеку. Попереду на неї чекало незвiдане. Вона зробила крок уперед i ковзнула в нiшу. Очi сканують внутрiшнiй горизонт. Бiльше полиць, бiльше шаф, бiльше вiтрин. Анi руху, анi звуку. Просто гул годинника в тишi.
  Залишаючись низько, вона рушила коридором. У дальньому кiнцi були дверi, можливо, якi вели в те, що колись було складським примiщенням чи кiмнатою вiдпочинку для спiвробiтникiв. Вона рушила вперед. Дверний одвiрок був побитий, сколiв. Вона поволi повернула ручку. Розблоковано. Вона вiдчинила дверi, оглянула кiмнату. Сцена була сюрреалiстичною, нудотною:
  Велика кiмната, двадцять на двадцять... неможливо звiльнитися вiд входу... лiжко праворуч... єдина лампочка нагорi... Коллiн Бiрн, прив'язана до чотирьох стовпiв... Кевiн Бiрн стоїть посерединi кiмнати... на колiнах перед Бiрном стоїть чернець у червоному вбраннi... Бiрн приставляє пiстолет...
  Джесiка подивилася в куток. Фотоапарат був розбитий вщент. Нiхто нi в Раундхаусi, нi десь це ще не дивився.
  Вона зазирнула глибоко всередину себе, у невiдоме їй мiсце, i повнiстю увiйшла до кiмнати. Вона знала, що цей момент, ця жорстока арiя, заб'є їй все життя.
  - Привiт, партнере, - тихо сказала Джесiка. Лiворуч було два дверi. Справа величезне вiкно, пофарбоване у чорний колiр. Вона була настiльки дезорiєнтована, що гадки не мала, на яку вулицю виходить вiкно. Їй довелося обернутися спиною до цих дверей. Це було небезпечно, але вибору не було.
  "Привiт", вiдповiв Бiрн. Його голос звучав спокiйно. Його очi були холодним смарагдовим камiнням на обличчi. Монах у червоному одязi нерухомо стояв перед ним на колiнах. Бiрн приставив ствол зброї до основи черепа чоловiка. Рука Бiрна була твердою та стiйкою. Джесiка побачила, що це напiвавтомат ЗIГ Зауер. Це не була табельна зброя Бiрна.
  Не треба, Кевiн.
  Нi.
  "Ти гаразд?" - Запитала Джесiка.
  "Так."
  Його вiдповiдь була надто швидкою i рiзкою. Вiн дiяв на основi якоїсь неприборканої енергiї, а не розуму. Джесiка була приблизно за десять футiв вiд мене. Їй треба було скоротити дистанцiю. Йому треба було побачити її обличчя. Йому треба було побачити її очi. "То що ж ми робитимемо?" Джесiка намагалася говорити якомога балакучiше. Неупереджений. На мить вона запитала, чи почув вiн її. Вiн мав.
  "Я збираюся покласти всьому цьому кiнець", - сказав Бiрн. "Все це має припинитися".
  Джессiка кивнула. Вона направила пiстолет у пiдлогу. Але вона не ховала його в кобуру. Вона знала, що цей крок не залишився непомiченим Кевiном Бiрном. "Я згоден. Все скiнчено, Кевiн. Вiн у нас є. Вона зробила крок ближче. Тепер у восьми футах звiдси. "Хороша робота."
  "Я маю на увазi все це. Усе це має припинитись. "
  "Добре. Давай допоможу."
  Бiрн похитав головою. Вiн знав, що вона намагається працювати з ним. - Iди, Джесс. Просто розвернися, повернися через цi дверi i скажи їм, що не змiг мене знайти.
  "Я не робитиму цього".
  "Iди."
  "Нi. Ти мiй партнер. Ти б зробив це зi мною?"
  Вона була близькою до цього, але не досягла його. Бiрн не пiдвiв очей, не вiдвiв очей вiд голови ченця. - Ти не розумiєш.
  "О, так. Присягаюсь Богом, так i є". Сiм футiв. - Ти не можеш... - почала вона. Неправильне слово. Неправильне слово. "Ти ... не хочеш виходити ось так".
  Бiрн нарештi глянув на неї. Вона нiколи не бачила людини, настiльки вiдданої справi. Його щелепа була стиснута, брову звузилася. "Це не має значення".
  "Так, це так. Звичайно, так воно i є".
  - Я бачив бiльше, нiж ти, Джесс. Набагато бiльше.
  Вона зробила ще крок ближче. "Я бачив свою частку".
  "Я знаю. Просто в тебе ще є шанс. Ти зможеш вибратися перш, нiж вiн тебе вб'є. Iди."
  Ще один крок. Тепер вона була за п'ять футiв вiд мене. "Просто вислухай мене. Вислухайте мене, i якщо ви все ще бажаєте, щоб я пiшов, я це зроблю. Добре?
  Погляд Бiрна перемiстився на неї назад. "Добре."
  "Якщо ви приберете пiстолет, нiхто не повинен знати", - сказала вона. "Менi? Чорт, я нiчого не бачив. Насправдi, коли я увiйшов сюди, ви одягли на нього наручники. Вона потяглася за спину i начепила пару наручникiв на вказiвний палець. Бiрн не вiдповiв. Вона кинула наручники на пiдлогу бiля його нiг. "Давайте приведемо його".
  "Нi." Фiгуру в чернечому одязi почало трясти.
  Ось воно. Ви втратили його.
  Вона досягла. "Твоя дочка любить тебе, Кевiн".
  Мерехтiння. Вона дiсталася його. Вона пiдiйшла ближче. Тепер три фути. "Я була там з нею щодня, коли ти був у лiкарнi", - сказала вона. "Щодня. Ви коханi. Не викидай його".
  Бiрн вагався, витираючи пiт iз очей. "Я..."
  "Ваша дочка дивиться. Зовнi Джессiка почула сирени, рев великих двигунiв, вереск шин. То була команда спецназу. Зрештою, вони чули пострiли. - Спецназ тут, партнер. Ви знаєте, що це означає. Час Пондероз.
  Ще один крок уперед. Довжина рук. Вона почула кроки, що наближаються до будiвлi. Вона втрачала його. Буде надто пiзно.
  "Кевiн. Тобi є чим зайнятися.
  Обличчя Бiрна було вкрите згодом. Це було схоже на сльози. "Що? Що менi потрiбно зробити?"
  "У вас є фотографiя, яку потрiбно зробити. В "Едем Рок".
  Бiрн напiвусмiхнувся, i в його очах був величезний душевний бiль.
  Джессiка глянула на його зброю. Щось пiшло не так. Журналу не було. Вiн не був завантажений.
  Потiм вона побачила рух у кутку кiмнати. Вона подивилася на Коллiн. Її очi. Переляканий. Очi Анжелiки. Очi, якi намагалися їй щось сказати.
  Але що?
  Потiм вона глянула на руки дiвчини.
  I знав, як...
  - час бiг, сповiльнювався, повз, як...
  Джессiка розгорнулася, пiднявши зброю двома руками. Iнший чернець у криваво-червоному одязi був майже поряд з нею, високо пiднявши сталеву зброю, спрямовану їй в обличчя. Вона почула клацання молотка. Побачив поворот цилiндра.
  Нема часу торгуватися. Нема часу розбиратися. Тiльки блискуча чорна маска в цьому торнадо iз червоного шовку.
  Я не бачив доброзичливого обличчя вже кiлька тижнiв.
  Детектива Джесiка Бальзано звiльнено.
  I звiльнено.
  
  
  93
  Є МОМЕНТ пiсля позбавлення життя, час, коли людська душа плаче, коли серце проводить сувору iнвентаризацiю.
  У повiтрi висiв густий запах кордиту.
  Мiдний запах свiжої кровi наповнив свiт.
  Джессiка подивилася на Бiрна. Їх назавжди зв'яже цей момент, подiї, що вiдбулися в цьому сирому та потворному мiсцi.
  Джессiка виявила, що все ще тримає свою зброю - дворучну мертву хватку. Дим валив iз бочки. Вона вiдчула, як сльози завмерли в неї на очах. Вона боролася з ними та програла. Час минув. Хвилини? Секунди?
  Кевiн Бiрн обережно взяв її руки у свої та витяг пiстолет.
  
  
  94
  БIРН ЗНАВ, ЩО Джессiка врятувала його. Вiн нiколи не забуде. Вiн нiколи не зможе сплатити їй повнiстю.
  Нiхто не повинен знати.
  Бiрн приставив пiстолет до потилицi Яна Уайтстоуна, помилково вважаючи, що вiн Актор. Коли вiн вимкнув свiтло, у темрявi почувся шум. Збої. Спотикаючись. Бiрн був дезорiєнтований. Вiн не мiг ризикнути ще раз вистрiлити. Коли вiн ударив прикладом пiстолета, вiн потрапив у плоть та кiстки. Коли вiн увiмкнув верхнє свiтло, чернець опинився на пiдлозi в центрi кiмнати.
  Зображення, якi вiн отримав, були з власного затьмареного життя Уайтстоуна - того, що вiн зробив з Анжелiкою Батлер, що вiн зробив з усiма жiнками на плiвках, якi вони знайшли у готельному номерi Сета Голдмана. Уайтстоун був пов'язаний i заткнутий рот пiд маскою та мантiєю. Вiн намагався розповiсти Бiрну, хто вiн такий. Пiстолет Бiрна був порожнiй, але в кишенi вiн мав повний магазин. Якби Джессiка не увiйшла до цих дверей...
  Вiн нiколи не впiзнає.
  У цей момент у пофарбоване вiкно врiзався таран. Слiпуче яскраве денне свiтло залило кiмнату. Через кiлька секунд слiдом за ним увiрвалася дюжина дуже нервових детективiв зi зброєю напоготовi i бурхливим адреналiном.
  "Прозорий!" - гукнула Джессiка, високо пiднявши значок. "Ми чистi!"
  Ерiк Чавес i Нiк Палладiно увiрвалися в отвiр i стали мiж Джессiкою i масою детективiв вiддiлу та агентiв ФБР, якi, здавалося, занадто прагнули ковбойськи розкрити цю деталь. Двоє чоловiкiв пiдняли руки i встали, захищаючи, по обидва боки вiд Бiрна, Джессiки й тепер Йома Уайтстоуна, що нишком ридає.
  Блакитна матка. Їх дали притулок. Тепер їм не може бути заподiяна жодна шкода.
  Це справдi було закiнчено.
  
  Десять хвилин попустити, коли машина, що проводила огляд мiсця злочину, почала набирати обертiв навколо них, коли жовта стрiчка розмоталася i офiцери CSU почали свiй урочистий ритуал, Бiрн спiймав погляд Джесiки, i єдине питання, яке йому потрiбно було поставити, у нього на вустах. . Вони скупчилися в кутку, бiля лiжка. - Як ти дiзнався, що Батлер стоїть за тобою?
  Джесiка оглянула кiмнату. Тепер, за яскравого сонячного свiтла, це було очевидно. Iнтер'єр був покритий шовковистим пилом, стiни були обвiшанi дешевими фотографiями минулого, що давно вицвiло в рамках. На боках лежало пiвдюжини м'яких табуретiв. А потiм з'явилися знаки. ЛIДЯНА ВОДА. ФОНТАННI НАПОЇ. МОРОЖЕНЕ. ЦУКЕРКИ.
  "Це не Батлер", сказала Джесiка.
  Насiння зародилося в її свiдомостi, коли вона прочитала звiт про злому в будинку Едвiни Матiсс i побачила iмена офiцерiв, якi прибули на допомогу. Їй не хотiлося в це вiрити. Вона майже знала про це в той момент, коли розмовляла зi старою поряд iз колишньою кондитерською. Панi В. Талман.
  Ван! - гукнула стара. Вона кричала не на чоловiка. То був її онук.
  Ван. Скорочення вiд Вандемарку.
  Одного разу я був близький до цього.
  Вiн узяв батарею вiд її рацiї. Мертве тiло в iншiй кiмнатi належало Найджел Батлер.
  Джесiка пiдiйшла i зняла маску з мерця в чернечому вбраннi. Хоча вони чекатимуть на рiшення медичної експертизи, не було жодних сумнiвiв нi в Джессiки, нi в когось ще щодо цього.
  Офiцер Марк Андервуд був мертвим.
  
  
  95
  Бiрн тримав на руках свою дочку. Хтось милосердно вiдрiзав мотузку вiд рук i нiг i накинув їй на плечi пальто. Вона тремтiла в його обiймах. Бiрн згадав той випадок, коли вона кинула йому виклик, коли вони поїхали в Атлантiк-Сiтi в один не сезон теплий квiтень. Їй було близько шести чи семи рокiв. Вiн сказав їй, що те, що температура повiтря становила 75 градусiв, не означало, що вода тепла. Вона все одно втекла в океан.
  Коли вона вийшла всього за кiлька хвилин, її колiр був пастельно-блакитного кольору. Вона тремтiла i тремтiла в його обiймах майже годину, стукаючи зубами i знову i знову пiдписуючи "Пробач, тату". Вiн тримав її тодi. Вiн заприсягся нiколи не зупинятися.
  Джесiка опустилася навколiшки поряд iз ними.
  Коллiн i Джессiка зблизилися пiсля того, як тiєї весни застрелили Бiрна. Вони провели багато днiв, чекаючи на його кому. Коллiн навчила Джесiку кiльком формам рук, включаючи базовий алфавiт.
  Бiрн глянув мiж ними i вiдчув їхню таємницю.
  Джессiка пiдняла руки i написала слова трьома незграбними рухами:
  Вiн позаду тебе.
  Зi сльозами на очах Бiрн подумав про Грейсi Девлiн. Вiн думав про її життєву силу. Вiн думав про її дихання, все ще всерединi. Вiн глянув на тiло людини, яка принесла це останнє зло до його мiста. Вiн зазирнув у своє майбутнє.
  Кевiн Бiрн знав, що готовий.
  Вiн видихнув.
  Вiн притяг свою дочку ще ближче. I так вони втiшали одне одного, i так буде ще довго.
  У тишi.
  Як мова кiно.
  OceanofPDF.com
  96
  IСТОРIЯ життя та падiння Iена Уайтстоуна стала предметом кiнофiльмiв, i принаймнi два з них перебували на стадiї пiдготовки до зйомок ще до того, як iсторiя потрапила до газет. Тим часом повiдомлення про те, що вiн був залучений до порноiндустрiї - i, можливо, причетний до смертi, випадкової чи iншої молодої порнозiрки - було джерелом червоного м'яса для вовчих зграй таблоїдiв. Цю iсторiю напевно готували до публiкацiї та транслювали по всьому свiту. Як це вплине на касовi збори його наступної картини, а також на його особисте та професiйне життя, ще треба було побачити.
  Але це, можливо, не найгiрше для чоловiка. Окружна прокуратура збиралася порушити кримiнальну справу про те, що саме спричинило смерть Анжелiки Батлер трьома роками ранiше i яку роль у її смертi мiг зiграти Iен Уайтстоун.
  
  МАРК АНДЕРВУД зустрiчався з Анжелiкою Батлер майже рiк, коли вона увiйшла в життя. У фотоальбомах, знайдених у будинку Найджела Батлера, було кiлька фотографiй їх двох на сiмейних урочистостях. Коли Андервуд викрав Найджела Батлера, вiн зiпсував фотографiї в альбомах, а також наклеїв на тiло Анжелiки усi фотографiї кiнозiрок.
  Вони нiколи не дiзнаються точно, що змусило Андервуда зробити те, що вiн зробив, але було зрозумiло, що вiн iз самого початку знав, хто брав участь у створеннi Фiладельфiйської шкiри i кого вiн вважав вiдповiдальним за смерть Анжелiки.
  Було також зрозумiло, що вiн звинувачував Найджела Батлер в тому, що той зробив з Анжелiкою.
  Була велика ймовiрнiсть, що Андервуд переслiдував Джулiана Матiсса тiєї ночi, коли Матiсс убив Грейсi Девлiн. "Кiлька рокiв тому я забезпечив йому та його партнеру мiсце злочину в Пiвденнiй Фiладельфiї", - сказав Андервуд про Кевiна Бiрна в "Поминках по Фiнiгану". Тiєї ночi Андервуд узяв рукавичку Джиммi П'юрiфi, просочив її кров'ю i тримав її, можливо, не знаючи в той час, що вiн з нею робитиме. Потiм Матiсс пiшов iз життя у вiцi двадцяти п'яти рокiв, Ян Уайтстоун став мiжнародною знаменитiстю, i все змiнилося.
  Рiк тому Андервуд увiрвався до будинку матерi Матiсса, вкравши пiстолет i синю куртку, привiвши в дiю свiй дивний та жахливий план.
  Коли вiн дiзнався, що Фiл Кесслер вмирає, вiн зрозумiв, що настав час дiяти. Вiн звернувся до Фiла Кесслера, знаючи, що ця людина не вистачає грошей на оплату медичних рахункiв. Єдиний шанс Андервуда визволити Джулiана Матiсса з в'язницi полягав у тому, щоб спростувати звинувачення проти Джиммi П'юрiфi. Кесслер схопився за цю нагоду.
  Джесiка дiзналася, що Марк Андервуд зголосився брати участь у зйомках фiльму, знаючи, що це зблизить його з Сетом Голдманом, Ерiн Холлiвелл i Яном Уайтстоуном.
  Ерiн Холлiвелл була коханкою Єна, Сет Голдман - його довiреною особою та спiльником, Деклан - його сином, White Light Pictures - багатомiльйонним пiдприємством. Марк Андервуд намагався вiдiбрати в Iена Уайтстоуна все, що йому дорого.
  Вiн пiдiйшов дуже близько.
  
  
  97
  Через три днi пiсля iнциденту Бiрн стояв бiля лiкарняного лiжка i дивився, як спить Вiкторiя. Пiд ковдрою вона виглядала такою маленькою. Лiкарi видалили усi трубки. Залишилася лише одна крапельниця.
  Вiн думав про ту нiч, коли вони кохали, про те, як добре вона почувала себе в його обiймах. Здавалося, це було давно.
  Вона розплющила очi.
  "Привiт", - запропонував Бiрн. Вiн нiчого не розповiв їй про подiї у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Часу буде достатньо.
  "Привiт."
  "Як ви почуваєтеся?" - спитав Бiрн.
  Вiкторiя слабо махнула руками. Не добре, непогано. Її колiр повернувся. "Можна менi трохи води, будь ласка?" вона спитала.
  - Вам дозволено?
  Вiкторiя пильно подивилася на нього.
  - Добре, добре, - сказав вiн. Вiн обiгнув лiжко i пiднiс склянку iз соломинкою до її рота. Вона вiдпила та вiдкинула голову на подушку. Кожен рух завдавав їй болю.
  "Дякую." Вона подивилася на нього, питання вже летiло на губах. Її срiбнi очi вiдлилися карим вiдтiнком у вечiрньому свiтлi, що ллється з вiкна. Вiн нiколи цього не помiчав. Вона спитала. "Матiсс помер?"
  Бiрн ставив питання, як багато йому слiд їй сказати. Вiн знав, що рано чи пiзно вона дiзнається про всю правду. На даний момент вiн сказав просто: "Так".
  Вiкторiя трохи кивнула i заплющила очi. Вона на мить схилила голову. Бiрн запитав, що означає цей жест. Вiн не мiг собi уявити, що Вiкторiя пропонує благословення для душi цiєї людини - вона не могла собi уявити, що хтось мiг би це зробити - але з iншого боку, вiн знав, що Вiкторiя Лiндстром була кращою людиною, нiж вона коли-небудь могла сподiватися стати.
  За мить вона знову глянула на нього. "Вони кажуть, що можу пiти додому завтра. Чи будеш ти тут?
  "Я буду тут", сказав Бiрн. Вiн на мить зазирнув у коридор, потiм ступив уперед i вiдкрив сiтчасту сумку, перекинуту через плече. В отвiр висунулась мокра морда; пара живих карих очей визирнула назовнi. - Вiн також буде.
  Вiкторiя посмiхнулася. Вона простягла руку. Цуценя лизнуло їй руку, його хвiст метався всерединi сумки. Бiрн уже вибрав iм'я для цуценя. Вони б назвали його Путiним. Не для росiйського президента, а скорiше для Распутiна, бо собака вже зарекомендував себе як священний жах у квартирi Бiрна. Бiрн змирився з тим, що з цього моменту йому доведеться купувати капцi з нагоди.
  Вiн сiв на край лiжка i дивився, як Вiкторiя засинає. Вiн дивився, як вона дихає, вдячний за кожне пiднесення i опускання її грудей. Вiн думав про Коллiн, про те, яка вона витривала, яка сильна. За останнi кiлька днiв вiн багато дiзнався про життя вiд Коллiн. Вона неохоче погодилася взяти участь у програмi консультування жертв. Бiрн найняв консультанта, який вiльно володiв мовою жестiв. Вiкторiя та Коллiн. Його схiд i захiд сонця. Вони були такi схожi.
  Пiзнiше Бiрн глянув у вiкно i з подивом виявив, що стемнiло. Вiн побачив їхнє вiдображення у склi.
  Двоє постраждалих людей. Двi людини, якi знайшли одна одну за допомогою дотику. Разом, подумав вiн, вони могли б скласти одну цiлу людину.
  Можливо, цього було достатньо.
  
  
  98
  ДОЩ йшов повiльно й наполегливо, нагадуючи легку лiтню грозу, яка могла тривати цiлий день. Мiсто здавалося чистим.
  Вони сидiли бiля вiкна з видом на Фултон-стрiт. Мiж ними стояла таця. Таця з чайником трав'яного чаю. Коли Джесiка прийшла, перше, що вона помiтила, було те, що вiзок у барi, який вона побачила вперше, тепер була порожня. Фейт Чендлер провела три днi у комi. Лiкарi повiльно вивели її з цього стану та не передбачали жодних тривалих наслiдкiв.
  "Ранiше вона грала прямо там", - сказала Фейт, вказуючи на тротуар пiд залитим дощем вiкном. "Класики, хованки. Вона була щасливою дiвчинкою".
  Джессiка подумала про Софi. Чи була її дочка щасливою дiвчинкою? Вона так гадала. Вона на це сподiвалася.
  Фейт обернулася i подивилася на неї. Можливо, вона була худа, але очi в неї були яснi. Волосся у неї було чисте i блискуче, зiбране в хвiст. Колiр її обличчя був кращим, нiж уперше, коли вони зустрiлися. "У вас є дiти?" вона спитала.
  "Так", сказала Джесiка. "Один."
  "Дочка?"
  Джессiка кивнула. "Її звуть Софi".
  "Скiльки їй рокiв?"
  - Їй три.
  Фейт Чендлер трохи ворухнула губами. Джесiка була впевнена, що жiнка мовчки сказала "три", можливо, згадавши шкутильгаючу Стефанi, що бiгає по цих кiмнатах; Стефанi знову i знову спiвала свої пiснi з "Вулицi Сезам", жодного разу не взявши одну й ту саму ноту двiчi; Стефанi спить на цьому самому диванi, її маленьке рожеве личко ангельське увi снi.
  Фейт пiдняла чайник iз чаєм. Її руки тремтiли, i Джессiка подумувала допомогти жiнцi, але потiм передумав. Коли чай був налитий i цукор розмiшаний, Фейт продовжила.
  "Знаєте, мiй чоловiк пiшов вiд нас, коли Стефi було одинадцять рокiв. Вiн також залишив будинок, сповнений боргiв. Понад сто тисяч доларiв".
  Фейт Чендлер дозволила Єну Уайтстоуну купити мовчання її дочки протягом останнiх трьох рокiв, мовчання про те, що сталося на зйомках фiльму Фiладельфiйська шкiра. Наскiльки Джессiцi було вiдомо, жодних порушень законiв не було. Жодного переслiдування не буде. Чи неправильно було брати грошi? Можливо. Але не Джесiцi було судити. Це були туфлi, в яких Джессiка сподiвалася нiколи не ходити.
  На журнальному столику стояла фотографiя випускного вечора Стефанi. Фейт взяла його i нiжно провела пальцями по обличчю дочки.
  "Дозвольте зламанiй старiй офiцiантцi дати вам пораду". Фейт Чендлер подивилася на Джесiку з нiжним сумом у власних очах. "Ви можете думати, що проведете багато часу зi своєю дочкою, довго, доки вона не виросте i не почує, як свiт кличе її. Повiрте, це станеться, перш нiж ви помiтите. Якось будинок сповнений смiху. Наступного дня це просто звук твого серця".
  Самотня сльоза впала на скляну рамку фотографiї.
  "I якщо у вас є вибiр: поговорити з дочкою чи послухати", - додала Фейт. "Слухати. Просто послухай."
  Джессiка не знала, що сказати. Вона не могла вигадати, що вiдповiсти на це. Жодної словесної вiдповiдi. Натомiсть вона взяла руку жiнки у свою. Вони сидiли мовчки, слухаючи лiтнiй дощ.
  
  ДЖ ЕСIКА стояла поряд зi своєю машиною з ключами в руцi. Сонце знову визирнуло. На вулицях Пiвденної Фiладельфiї панувала пара. Вона на мить заплющила очi, i, незважаючи на болiсну лiтню спеку, цей момент привiв її в дуже темнi мiсця. Посмертна маска Стефанi Чендлер. Обличчя Анжелiки Батлер. Крихiтнi, безпораднi руки Деклана Уайтстоуна. Їй хотiлося довго стояти пiд сонцем, сподiваючись, що сонячне свiтло продезiнфiкує її душу.
  - З вами все гаразд, детективе?
  Джессiка розплющила очi i повернулася на голос. Це був Террi Кехiлл.
  "Агент Кехiлл", - сказала вона. "Що ти тут робиш?"
  Кехiлл був одягнений у свiй стандартний синiй костюм. Вiн бiльше не носив пов'язку, але за нахилом його плечей Джессiка бачила, що йому все ще боляче. "Я зателефонував до дiлянки. Вони сказали, що ти можеш бути тут.
  "Я в порядку, дякую", - сказала вона. "Як ви почуваєтеся?"
  Кехiлл зобразив подачу зверху. "Як Бретт Майєрс".
  Джессiка припустила, що це бейсболiст. Якби це був не бокс, вона нiчого не знала. - Ти повернувся до агенцiї?
  Кехiлл кивнув головою. "Я закiнчив свою роботу на кафедрi. Сьогоднi напишу свiй звiт.
  Джесiцi залишалося лише гадати, що там буде. Вона вирiшила не питати. "Було приємно з вами працювати".
  - Тут те саме, - сказав вiн. Вiн прочистив горло. Схоже, вiн не дуже добре знався на подiбних речах. "I я хочу, щоб ви знали, що я мав на увазi те, що сказав. Ти страшенно крутий полiцейський. Якщо ви коли-небудь думаєте про кар'єру в бюро, будь ласка, зателефонуйте менi".
  Джессiка посмiхнулася. - Ти на комiсiї чи щось таке?
  Кехiлл вiдповiв усмiшкою. "Так", сказав вiн. "Якщо я приведу трьох новобранцiв, я отримаю прозорий пластиковий захист для значка".
  Джесiка засмiялася. Звук здався їй чужим. Минув якийсь час. Безтурботний момент пройшов швидко. Вона глянула надвiр, потiм обернулася. Вона виявила, що Террi Кехiлл дивиться на неї. Йому було що сказати. Вона чекала.
  - Вiн був у мене, - нарештi сказав вiн. "Я не збив його в тому провулку, i дитина та молода дiвчина мало не загинули".
  Джессiка пiдозрювала, що вiн вiдчуває те саме. Вона поклала йому руку на плече. Вiн не вiдсторонився. - Нiхто тебе не звинувачує, Террi.
  Кехiлл кiлька хвилин мовчки дивився на неї, потiм перевiв погляд на рiчку, на мерехтливi спекою води Делавера. Момент витягнувся. Зрозумiло , що Террi Кехiлл збирався з думками, шукав потрiбнi слова. "Тобi легко повернутися до колишнього життя пiсля чогось подiбного?"
  Джесiка була трохи спантеличена iнтимнiстю питання. Але вона була б нiким, якби не була смiливою. Якби все було по-iншому, вона не стала б полiцейським з розслiдування вбивств. "Легкий?" вона спитала. "Нi, нелегко".
  Кехiлл озирнувся на неї. На мить вона побачила вразливiсть у його очах. Наступної митi її погляд змiнився сталевим, який вона давно асоцiювала з тими, хто обирає правоохоронну дiяльнiсть своїм способом життя.
  "Будь ласка, передайте вiд мене привiт детективу Бiрну", - сказав Кехiлл. - Скажи йому... скажи йому, що я радий, що його дочка повернулася.
  "Я буду."
  Кехiлл на мить завагався, нiби збираючись сказати ще щось. Натомiсть вiн торкнувся її руки, потiм повернувся i пiшов вулицею до своєї машини та мiста за нею.
  
  СПОРТ ФРЕЗ'ЄРА БУВ закладом на Брод-стрiт у Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Належний та керований колишнiм чемпiоном у суперважкiй вазi Смокiном Джо Фрейзером, за роки вiн виховав кiлька чемпiонiв. Джесiка була однiєю з небагатьох жiнок, якi там пройшли навчання.
  Оскiльки бiй на ESPN2 був призначений на початок вересня, Джессiка всерйоз розпочала тренування. Кожен бiль у м'язах її тiла нагадував їй, як довго вiн був поза цим.
  Сьогоднi вона вийде на спаринг-ринг уперше за кiлька мiсяцiв.
  Крокуючи мiж канатами, вона думала про своє життя таким, яким воно є. Вiнсент повернувся. Софi зробила з цупкого паперу табличку "Ласкаво просимо додому", гiдну параду на честь Дня ветеранiв. Вiнсент перебував на випробувальному термiнi в Каса Бальзано, i Джессiка подбала про те, щоб вiн знав про це. Досi вiн був зразковим чоловiком.
  Джесiка знала, що репортери чекають на неї зовнi. Вони хотiли пiти за нею до спортзалу, але сюди просто не зайдеш. Пара молодих хлопцiв, якi тренувалися тут, - брати-близнюки-важковаговики, кожен з яких важив близько 220 фунтiв, - м'яко вмовили їх почекати зовнi.
  Спаринг-партнером Джесiкi стала дiвчина з Логана, двадцятирiчна динамо-машина на iм'я Трейсi "Великий час" Бiггс. У Бiгг Тайма був рекорд 2-0, обидва нокаути, причому обидва нокаутованi протягом перших тридцяти секунд бою.
  Її тренером був двоюрiдний дiдусь Джесiкi Вiтторiо - сам колишнiй претендент у надважкiй вазi, людина, яка одного разу нокаутувала Беннi Брiско, не менше, нiж у McGillin's Old Ale House.
  - Легше з нею, Джесс, - сказав Вiтторiо. Вiн одягнув їй головний убiр, застебнув ремiнець на пiдборiддi.
  Легкий? Джессiка подумала. Хлопець був складний, як Соннi Лiстон.
  Чекаючи дзвiнка, Джессiка думала про те, що сталося в тiй темнiй кiмнатi, про те, як за секунду було прийнято рiшення, яке забрало життя людини. У цьому низькому i жахливому мiсцi був момент, коли вона засумнiвалася в собi, коли її опанувала тиха сила страху. Вона уявляла, що так завжди буде.
  Продзвенiв дзвiнок.
  Джессiка рушила вперед i зробила хибний удар правою рукою. Нiчого явного, що нiчого кричить, просто легкий рух її правого плеча, рух, який мiг залишитися непомiченим непiдготовленим оком.
  Її противник здригнувся. В очах дiвчини зрiс страх.
  "Великий час" Бiггс належав їй.
  Джессiка посмiхнулася i завдала лiвого хука.
  Ава Гарднер, справдi.
  
  
  ЕПIЛОГ
  ВIН надрукував останню крапку свого останнього звiту. Вiн сiв i глянув на форму. Скiльки вiн бачив? Сотнi. Можливо, тисячi.
  Вiн згадав свiй перший випадок у частинi. Вбивство, яке почалося у побутовому планi. Пара Тайога втрутилася в це через посуд. Здається, жiнка залишила на тарiлцi шматок висушеного яєчного жовтка i поклала його у шафу. Чоловiк забив її до смертi залiзною сковородою - поетично тiєї, на якiй готувала яйця.
  Так давно.
  Бiрн витяг папiр з друкарської машинки i поклав у папку. Його останнiй звiт. Це розповiло всю iсторiю? Нi. З iншого боку, палiтурка нiколи цього не робила.
  Вiн пiдвiвся з стiльця, помiтивши, що бiль у спинi та ногах майже минув. Вiн не приймав вiкодiн два днi. Вiн не був готовий грати тайт-енд за "Iглз", але й не шкутильгав, як старий.
  Вiн поклав папку на полицю, гадаючи, чим займеться решта дня. Чорт забирай, до кiнця свого життя.
  Вiн одягнув пальто. Не було нi духового оркестру, нi торта, нi стрiчок, нi дешевого iгристого вина у паперових стаканчиках. О, найближчими кiлькома мiсяцями на "Поминках по Фiнiгану" вiдбудеться вибух, але сьогоднi нiчого не сталося.
  Чи зможе вiн залишити це позаду? Кодекс воїна, радiсть у битвi. Невже вiн справдi збирався залишити цей будинок востаннє?
  - Ви детектив Бiрн?
  Бiрн обернувся. Питання виходило вiд молодого офiцера, не старше двадцяти двох-двадцяти трьох рокiв. Вiн був високим i широкоплечим, м'язистим, яким можуть бути лише молодi люди. У нього було темне волосся та очi. Симпатичний хлопець. "Так."
  Молода людина простягла руку. "Я офiцер Дженнаро Мальфi. Я хотiв потиснути вам руку, сер.
  Вони потиснули один одному руки. Хлопець мав мiцну, впевнену хватку. "Приємно познайомитися", - сказав Бiрн. "Як довго ви працюєте?"
  "Одинадцять тижнiв".
  "Тижня", - подумав Бiрн. - Де ти працюєш?
  - Я закiнчив Шостий.
  "Це мiй старий бiт".
  - Я знаю, - сказав Мелфi. "Ти там свого роду легенда".
  "Бiльше схоже на привид", - подумав Бiрн. "Повiрте наполовину".
  Дитина засмiялася. "Яка половина?"
  "Я залишу це на ваш розсуд".
  "Добре."
  "Звiдки ти?"
  "Пiвденна Фiладельфiя, сер. Народився та вирiс. Восьмий та Крiстiан.
  Бiрн кивнув головою. Вiн знав цей кут. Вiн знав усi кути. "Я знав Сальваторе Мальфi iз цього району. Столяр.
  "Вiн мiй дiдусь".
  - Як вiн зараз?
  "Вiн гаразд. Дякую за питання."
  - Вiн ще працює? - спитав Бiрн.
  "Тiльки про свою гру в боччi".
  Бiрн усмiхнувся. Офiцер Малфi глянув на годинник.
  - Я за двадцять, - сказав Мелфi. Вiн знову простяг руку. Вони здригнулися ще раз. "Для мене велика честь познайомитися з вами, сер".
  Молодий офiцер почав пробиратися до дверей. Бiрн обернувся i заглянув у чергування.
  Джессiка однiєю рукою вiдправляла факс, а iншою їла сендвiч. Нiк Палладiно та Ерiк Чавес корпiли над парою DD5. Тонi Парк запускав PDCH на одному iз комп'ютерiв. Айк Бьюкенен перебував у своєму кабiнетi та складав список чергувань.
  Телефон дзвонив.
  Вiн запитував, чи змiнив вiн ситуацiю за весь той час, що вiн провiв у цiй кiмнатi. Вiн ставив питання, чи можна вилiкувати хвороби, що вражають людську душу, або ж вони просто призначенi для виправлення та усунення шкоди, яку люди завдають один одному щодня.
  Бiрн дивився, як молодий офiцер вийшов за дверi: його форма була така свiжа, випрасувана i синя, плечi розправленi, туфлi начищенi до блиску. Вiн так багато побачив, коли потис руку молодiй людинi. Так багато.
  Для мене велика честь познайомитись з вами, сер.
  "Нi, малюк", - подумав Кевiн Бiрн, знiмаючи пальто i повертаючись у чергування. Ця честь належить менi.
  Вся ця честь належить менi.
  OceanofPDF.com
  ПЕРЕКЛАД ПРИСВЯЧЕННЯ:
  Суть гри наприкiнцi.
  OceanofPDF.com
  ПОДЯКИ
  У цiй книзi немає гравцiв, що пiдтримують. Тiльки лихi вiстi.
  Дякую сержанту. Джоан Берес, сержант. Iрма Лабрiс, сержант. Вiльям Т. Брiтт, офiцер Пол Брайант, детектив Мiшель Келлi, Шерон Пiнкенсон, кiноофiс Великої Фiладельфiї, Амро Хамзавi, Ян GPS Клiнцевич, phillyjazz.org, Майк Дрiсколл i чудовi спiвробiтники Finnigan's Wake.
  Особлива подяка Лiнде Марроу, Джинi Сентелло, Кiм Ховi, Данi Айзексон, Дену Меллорi, Рейчел Кайнд, Сiндi Мюррей, Лiббi Макгуайр та чудовiй командi Ballantine. Дякую моїм спiвробiтникам: Мег Рулi, Джейн Беркi, Пеггi Гордейн, Дону Клiрi та всiм в агентствi Джейн Ротросен. Трансатлантична розмова з Нiколою Скоттом, Кейт Елтон, Луїзою Гiббс, Кессi Чаддертон та групою AbFab в Arrow та William Heinemann.
  Ще раз дякую мiсту Фiладельфiя, його людям, його барменам i особливо чоловiкам та жiнкам з PPD.
  I, як завжди, сердечна подяка Єллоустонськiй бандi.
  Без тебе це був би фiльм категорiї Б.
  Увi снi вони ще живi. У його снi вони перетворилися на гарних молодих жiнок iз кар'єрою, власним будинком та родиною. Увi снi вони мерехтять пiд золотим сонцем.
  Детектив Волтер Брiгам розплющив очi, серце його застигло в грудях холодним i гiрким каменем. Вiн глянув на годинник, хоча в цьому не було потреби. Вiн знав, скiльки зараз часу: 3:50 ранку. Це був саме той момент, коли йому зателефонували шiсть рокiв тому, роздiлова лiнiя, якою вiн вимiрював щодня до цього i щодня пiсля.
  Декiлькома секундами ранiше увi снi вiн стояв на узлiссi, i весняний дощ накрив його свiт крижаною пеленою. Тепер вiн лежав без сну у своїй спальнi у Захiднiй Фiладельфiї, його тiло покривав шар поту, i єдиним звуком було ритмiчне дихання його дружини.
  Свого часу Уолт Брiгам побачив багато. Якось вiн бачив, як обвинувачений у справi про наркотики намагався з'їсти власну плоть у залi суду. Iншого разу вiн знайшов тiло жахливої людини на iм'я Джозеф Барбер - педофiла, ґвалтiвника, вбивцi - прив'язаного до парової труби в багатоквартирному будинку в Пiвнiчнiй Фiладельфiї, що розкладається труп iз тринадцятьма ножами в грудях. Одного разу вiн бачив досвiдченого детектива з розслiдування вбивств, що сидiв на узбiччi в Брюерi-таунi, з тихими сльозами на обличчi та з закривавленим дитячим черевиком у руцi. Цiєю людиною був Джон Лонго, партнер Волта Брiгама. Це було Джоннi.
  Усi полiцейськi мали нерозкриту справу, злочин, який переслiдував їх кожну хвилину неспання, переслiдував їх увi снi. Якщо ви ухилилися вiд кулi, пляшки, раку, Бог дав вам справу.
  Для Уолта Брiгама його справа почалася у квiтнi 1995 року, у той день, коли двi молодi дiвчата увiйшли до лiсу у парку Фермаунт i так i не вийшли звiдти. Це була темна байка, яка мешкала бiля пiднiжжя кошмару кожного з батькiв.
  Бригам заплющив очi, вдихаючи запах сирої сумiшi суглинку, компосту та мокрого листя. Аннемарi та Шарлотта були в однакових бiлих сукнях. Їм було дев'ять рокiв.
  Вiддiл з розслiдування вбивств опитав сотню людей, якi побували того дня у парку, зiбрав та просiяв двадцять повних мiшкiв смiття з територiї. Сам Бригам знайшов неподалiк вирвану сторiнку дитячої книжки. З цього моменту цей вiрш звучав у його мозку жахливою луною:
  
  
  Ось дiви, молодi та прекраснi,
  Танцюючи в лiтньому повiтрi,
  Як двi прядки, що грають,
  Красивi дiвчата танцюють.
  
  
  Бригам дивився в стелю. Вiн поцiлував дружину в плече, сiв, визирнув у вiдчинене вiкно. У мiсячному свiтлi за нiчним мiстом, за залiзом, склом та каменем виднiлася густа крона дерев. Тiнь рушила крiзь цi сосни. За тiнню вбивця.
  Детектив Уолтер Брiгам одного разу зустрiнеться iз цим убивцею.
  Один день.
  Можливо, навiть сьогоднi.
  OceanofPDF.com
  ПЕРША ЧАСТИНА
  У ЛIСУ
  
  OceanofPDF.com
  1
  ГРУДЕНЬ 2006 РОКУ
  Вiн Мун, i вiн вiрить у магiю.
  Не магiя люкiв, подвiйного дна та спритностi рук. Не те диво, яке приходить у формi таблетки чи зiлля. А скорiше чаклунство, яке може виростити бобове стебло до неба, або сплести iз соломи золото, або перетворити гарбуз на карету.
  Мун вiрить у вродливих дiвчат, якi люблять танцювати.
  Вiн спостерiгав її довгий час. Їй близько двадцяти рокiв, вона струнка, зростанням вище середнього, має велику витонченiсть. Мун знає, що вона жила зараз, але, незважаючи на те, ким вона була, чим би вона не збиралася бути, вона все одно виглядала досить сумною. Однак вiн упевнений, що вона, як i вiн сам, розумiла, що у всiх речах живе диво, елегантнiсть, невидима i не оцiнена видовищем, що проходить повз, - вигин пелюстки орхiдеї, симетрiя крил метелика, захоплююча дух геометрiя небеса.
  Днем ранiше вiн стояв у тiнi через дорогу вiд пральнi, спостерiгаючи, як вона завантажує одяг у сушарку, i захоплювався тим, як витончено вона стосується землi. Нiч була ясна, страшенно холодна, небо було суцiльною чорною фрескою над Мiстом Братської Любовi.
  Вiн дивився, як вона вийшла через матовi склянi дверi на тротуар, несучи сумку з бiлизною на плечi. Вона перейшла вулицю, зупинилася на зупинцi "Септа", тупнула ногами вiд холоду. Вона нiколи не була красивiшою. Коли вона повернулася, щоб побачити його, вона зрозумiла це, i вiн був сповнений чаклунства.
  Тепер, коли Мун стоїть на березi рiчки Шуйлкiлл, магiя знову наповнює його.
  Вiн дивиться на чорну воду. Фiладельфiя - мiсто двох рiчок, приток-близнюкiв одного серця. Рiчка Делавер мускулиста, широка, непохитна. Рiчка Шуйлкiлл пiдступна, пiдступна та звивиста. Це прихована рiчка. Це його рiчка.
  На вiдмiну вiд самого мiста, Мун багатоликий. Протягом наступних двох тижнiв вiн триматиме це обличчя невидимим, як i має бути, лише один нудний мазок на сiрому зимовому полотнi.
  Вiн обережно кладе мертву дiвчину на берег Шуйлкiла, востаннє цiлує її холоднi губи. Якою б гарною вона не була, вона не його принцеса. Незабаром вiн зустрiне свою принцесу.
  Так закрутилась iсторiя.
  Вона Карен. Вiн Мiсяць.
  I ось що побачив мiсяць...
  OceanofPDF.com
  2
  Мiсто не змiнилося. Вiн був вiдсутнiй лише тиждень i не очiкував чудес, але пiсля бiльш нiж двох десятилiть роботи в полiцiї одного з найсуворiших мiст країни завжди можна було сподiватися. Дорогою до мiста вiн став свiдком двох нещасних випадкiв та п'яти сварок, а також трьох кулачних боїв бiля трьох рiзних таверн.
  "Ах, сезон вiдпусток у Фiладельфiї", - подумав вiн. Зiгрiває серце.
  Детектив Кевiн Френсiс Бiрн сидiв за стiйкою "Крiстал Дайнер", маленької чистої кав'ярнi на Вiсiмнадцятiй вулицi. Вiдколи закусочна "Шовкове мiсто" закрилася, вона стала його улюбленим мiсцем пiзньої ночi. Спiкери запропонували Silver Bells. На дошцi над головою проголошувалося святкове послання дня. Рiзнокольоровi вогнi на вулицi говорили про Рiздво, радiсть, веселощi та кохання. Все добре i фа-ля-ля-ля-ля. Прямо зараз Кевiну Бiрну була потрiбна їжа, душ i сон. Його тур розпочався о 8-й ранку.
  А потiм була Гретхен. Пiсля тижня розглядання оленячих послiдiв i тремтячих бiлок йому захотiлося подивитись на щось гарне.
  Гретхен перевернула чашку Бiрна та налила каву. Можливо, вона налила не найкращу чашку у мiстi, але нiхто нiколи не виглядав краще, роблячи це. - Давно тебе не бачила, - сказала вона.
  "Щойно повернувся", - вiдповiв Бiрн. "Провiв тиждень у Поконосi".
  "Має бути приємно."
  "Так i було", - сказав Бiрн. "Кумедно, але першi три днi я не мiг спати. Було страшенно тихо.
  Гретхен похитала головою. - Ви, мiськi хлопчики.
  "Мiський хлопчик? Менi? Вiн мигцем побачив себе в затемненому нiчному вiкнi - семиденна вiдросла борода, куртка LLBean, фланелева сорочка, черевики Timberland. "Про що ти говориш? Менi здавалося, що я схожий на Джеремi Джонсона".
  "Ти виглядаєш як мiський хлопчик iз вiдпускною бородою", - сказала вона.
  То була правда. Бiрн народився i вирiс у сiм'ї двостритiвцiв. I вiн помре сам.
  "Я пам'ятаю, як моя мама перевезла нас сюди iз Сомерсета", - додала Гретхен, її духи були шалено сексуальнi, її губи були темно-бордовими. Тепер, коли Гретхен Уайлд було за тридцять, пiдлiткова краса пом'якшилася i перетворилася на щось набагато вражаюче. "Я теж не мiг заснути. Занадто галасливо.
  "Як Брiттанi?" - спитав Бiрн.
  Дочцi Гретхен, Брiттанi, було п'ятнадцять, скоро виповниться двадцять п'ять. Роком ранiше її заарештували на рейвi в Захiднiй Фiладельфiї, спiймавши з достатньою кiлькiстю екстазi, щоб звинуватити в умисному зберiганнi. Гретхен того вечора зателефонувала Бiрну, у розпачi, не усвiдомлюючи, якi стiни iснували мiж пiдроздiлами полiцейського управлiння. Бiрн звернувся до детектива, який був йому винен. На той час, як дiйшло мунiципального суду, звинувачення було зведено до простого зберiгання, i Брiттанi отримала громадськi роботи.
  "Я думаю, з нею все буде в порядку", - сказала Гретхен. "Її оцiнки покращилися, вона повертається додому в пристойну годину. Принаймнi по буднях.
  Гретхен двiчi була одружена i розлучилася. Обидва її колишнi були наркоманами та жорстокими невдахами. Але якимось чином, попри все, Гретхен зумiла зберегти голову пiд час усього цього. На землi не було людини, якою Кевiн Бiрн захоплювався б бiльше, нiж одинока мати. Це була, безперечно, найважча робота у свiтi.
  - А як Коллiн? - спитала Гретхен.
  Дочка Бiрна Коллiн була маяком на краю його душi. "Вона приголомшлива", сказав вiн. "Цiлком приголомшливо. Абсолютно новий свiт щодня".
  Гретхен усмiхнулася. Це були два батьки, яким на даний момент нема про що турбуватися. Дайте йому ще хвилину. Все може змiнитись.
  "Я їм холоднi бутерброди вже тиждень", - сказав Бiрн. - До того ж паршивi холоднi бутерброди. Що в тебе є теплого та солодкого?"
  "Ця компанiя виключена?"
  "Нiколи."
  Вона смiялася. - Я подивлюсь, що ми маємо.
  Вона пройшла до задньої кiмнати. Бiрн спостерiгав. У її тiснiй рожевiй трикотажнiй формi це неможливо було зробити.
  Було добре повернутись. Країна була iншим людям: сiльських людей. Що ближче вiн пiдходив до пенсiї, то бiльше вiн думав про те, щоб залишити мiсто. Але куди вiн пiде? Минулий тиждень практично виключив гори. Флорида? Вiн також не дуже розбирався в ураганах. Пiвденний захiд? Хiба там не було монстрiв Гiла? Йому доведеться ще раз подумати про це.
  Бiрн глянув на свiй годинник - величезний хронограф iз тисячею циферблатiв. Здавалося, вiн робив усе, окрiм часу. То був подарунок вiд Вiкторiї.
  Вiн знав Вiкторiю Лiндстрем понад п'ятнадцять рокiв, вiдколи вони зустрiлися пiд час рейду в масажному салонi, де вона працювала. У той час вона була розгубленою i приголомшливо гарною сiмнадцятирiчної дiвчиною, яка жила неподалiк свого будинку в Мiдвiллi, штат Пенсiльванiя. Вона продовжувала жити своїм життям, поки одного разу на неї не напав чоловiк, злiсно порiзавши їй обличчя канцелярським ножем. Вона перенесла низку хворобливих операцiй з вiдновлення м'язiв та тканин. Жоднi операцiї не могли усунути пошкодження всерединi.
  Нещодавно вони знову знайшли одне одного. Цього разу без жодних очiкувань.
  Вiкторiя проводила час зi своєю хворою матiр'ю у Мiдвiллi. Бiрн збирався зателефонувати. Вiн сумував за нею.
  Бiрн оглянув ресторан. Iнших вiдвiдувачiв було лише кiлька людей. Пара середнього вiку в кабiнцi. Пара студенток сидять разом, обидвi розмовляють мобiльними телефонами. Чоловiк бiля найближчого до дверей стенду читає газету.
  Бiрн завадив каву. Вiн був готовий повернутись до роботи. Вiн нiколи не був людиною, здатною процвiтати в перервах мiж роботою або в тих поодиноких випадках, коли вiн брав вiдпустку. Вiн цiкавився, якi новi справи надiйшли до пiдроздiлу, якого прогресу було досягнуто у поточних розслiдуваннях, якi арешти були здiйсненi, якщо такi були. Правду кажучи, вiн думав про цi речi весь час, поки його не було. Це була одна з причин, через яку вiн не взяв iз собою мобiльний телефон. Вiн мав чергувати у пiдроздiлi двiчi на день.
  Чим старший вiн ставав, тим бiльше вiн упокорювався з тим, що всi ми тут на дуже короткий термiн. Якщо вiн, будучи офiцером полiцiї, щось змiнив, то воно того варте. Вiн потягував каву, задоволену своєю фiлософiєю дешевого магазину. На мить.
  Потiм це вдарило його. Його серце почастiшало удар. Його права рука мимоволi стиснулася в пiстолетну ручку. Це нiколи не було гарною новиною.
  Вiн знав людину, що сидiла бiля дверей, людину на iм'я Антон Кроц. Вiн був на кiлька рокiв старший, нiж востаннє, коли Бiрн бачив його, на кiлька фунтiв важчий, трохи мускулистiший, але сумнiвiв у тому, що це був Кроц, не було. Бiрн дiзнався про майстерне татуювання зi скарабеєм на правiй руцi чоловiка. Вiн упiзнав очi шаленого собаки.
  Антон Кроц був холоднокровним убивцею. Його перше задокументоване вбивство сталося внаслiдок невдалого пограбування розважального магазину у Пiвденнiй Фiладельфiї. Вiн застрелив касира за тридцять сiм доларiв. Його викликали на допит у цiй справi, але довелося вiдпустити. Через два днi вiн пограбував ювелiрний магазин у Центрi мiста i застрелив чоловiка i жiнку, якi володiли цим магазином, - у стилi страти. Це було знято на вiдео. Масове полювання майже закрило мiсто того дня, але Кроцу якимось чином вдалося пробратися.
  Поки Гретхен поверталася з повним голландським яблучним пирогом, Бiрн повiльно потягся до своєї спортивної сумки на сусiдньому табуретi, недбало розстебнув її, спостерiгаючи за краєм краю ока. Бiрн витягнув свою зброю i поклав її на колiна. Вiн не мав нi радiозв'язку, нi мобiльного телефону. На даний момент вiн був одним. I ви не хотiли знищити таку людину, як Антон Кроц, самотужки.
  "У тебе є телефон ззаду?" - тихо спитав Бiрн у Гретхен.
  Гретхен перестала рiзати пирiг. "Звичайно, в офiсi є один".
  Бiрн схопила ручку i написала в блокнотi позначку:
  
  Зателефонуйте 911. Скажiть їм, що менi потрiбна допомога на цю адресу. Пiдозрюваний - Антон Кроц. Надiслати спецназ. Заднiй вхiд. Прочитавши це, посмiйтеся.
  
  
  Гретхен прочитала записку i засмiялася. "Добре", - сказала вона.
  - Я знав, що тобi сподобається.
  Вона подивилася Бiрну у вiчi. - Я забула збитi вершки, - сказала вона голосно, але не голоснiше. "Почекай."
  Гретхен пiшла, не видаючи нiякого поспiху. Бiрн вiдпив кави. Крок не поворухнувся. Бiрн не був упевнений, чи зробив його ця людина чи нi. Бiрн допитував Кроца понад чотири години того дня, коли його привезли, обмiнюючись iз цiєю людиною великою кiлькiстю отрути. Це навiть стало фiзичним. Пiсля чогось подiбного жодна зi сторiн не забувала iншу.
  Як би там не було, Бiрн нiяк не мiг випустити Кроца через цi дверi. Якщо Кроц покине ресторан, вiн знову зникне, i вони, можливо, нiколи бiльше не вистрiлять у нього.
  Через тридцять секунд Бiрн глянув праворуч i побачив Гретхен у проходi на кухню. Її погляд казав, що вона зателефонувала. Бiрн схопив свою зброю i опустив її праворуч, подалi вiд Кроца.
  У цей момент одна зi студенток коледжу скрикнула. Спершу Бiрн подумав, що це крик розпачу. Вiн розвернувся на табуретi i озирнувся. Дiвчина все ще розмовляла мобiльним телефоном, реагуючи на неймовiрнi новини для студенток. Коли Бiрн озирнувся, Кроц уже вийшов зi своєї кабiнки.
  Вiн мав заручника.
  Заручницею виявилася жiнка з будки за будкою Кроца. Крок стояв позаду неї, обiйнявши однiєю рукою за талiю. Вiн приставив шестидюймовий нiж до її шиї. Жiнка була мiнiатюрною, гарненькою, рокiв сорока. На нiй був темно-синiй светр, джинси та замшевi черевики. Вона носила обручку. На її обличчi була маска жаху.
  Чоловiк, з яким вона сидiла, все ще сидiв у кабiнцi, паралiзований страхом. Десь у закусочнiй на пiдлогу впала склянка чи чашка.
  Час сповiльнився, коли Бiрн зiсковзнув зi стiльця, вихопивши та пiднявши зброю.
  - Радий вас бачити, детектив, - сказав Кроц Бiрну. Ти виглядаєш iнакше. Нападає на нас?
  Очi Кроца були скляними. Мет, подумав Бiрн. Вiн нагадав, що Кроц був користувачем.
  - Просто заспокойся, Антоне, - сказав Бiрн.
  "Мет!" - закричала жiнка.
  Крок направив ножа ближче до яремної венi жiнки. - Заткнися, чорт забирай.
  Крок i жiнка почали наближатися до дверей. Бiрн помiтив краплинки поту на лобi Кроца.
  "Сьогоднi немає причин комусь постраждати", - сказав Бiрн. "Просто будь кльовим."
  - Нiхто не постраждає?
  "Нi."
  - Тодi чому ти спрямовуєш на мене пiстолет, хазяїне?
  - Ти знаєш правила, Антоне.
  Крок озирнувся через плече, потiм знову на Бiрна. Момент витягнувся. Збираєшся застрелити милого маленького городянина на очах у всього мiста? Вiн пестив груди жiнки. "Я так не думаю".
  Бiрн повернув голову. Жменька переляканих людей тепер дивилася у переднє вiкно закусочної. Вони були в жаху, але, зважаючи на все, не надто боялися пiти. Якимось чином вони натрапили на реалiтi-шоу. Двоє з них розмовляли мобiльними телефонами. Незабаром це стало справжньою подiєю для ЗМI.
  Бiрн став перед пiдозрюваним та заручником. Вiн не опустив зброї. "Поговори зi мною, Антоне. Що ти хочеш робити?
  - Що, на кшталт, коли я виросту? Крок засмiявся, голосно i голосно. Його сiрi зуби блищали, чорнi бiля корiння. Жiнка почала плакати.
  - Я маю на увазi, чого ти хотiв би, щоб сталося прямо зараз? - спитав Бiрн.
  "Я хочу пiти звiдси".
  - Але ж ти знаєш, що цього не може бути.
  Крок мiцнiше стиснув жiнку. Бiрн побачив, як гостре лезо ножа залишило тонку червону лiнiю на шкiрi жiнки.
  - Я не бачу вашого козиря, детективе, - сказав Кроц. "Я думаю, що контролюю цю ситуацiю".
  - У цьому немає жодних сумнiвiв, Антоне.
  "Скажи це."
  "Що? Чого-чого?"
  "Скажiть: "Ви контролюєте все, сер". "
  Цi слова викликали у Бiрна жовч у горлi, але не мав вибору. "Ви все контролюєте, сер".
  - Хрiнова принижуватися, чи не так? - сказав Кроц. Ще кiлька дюймiв до дверей. "Я робив це все своє бiсове життя".
  "Ну, ми можемо поговорити про це пiзнiше", - сказав Бiрн. "Зараз у нас такий стан справ, чи не так?"
  "О, у нас безперечно є стан справ".
  "Отже, давайте подивимося, чи зможемо знайти спосiб покласти цьому кiнець, щоб нiхто не постраждав. Працюй зi мною, Антоне.
  Крок знаходився приблизно за шiсть футiв вiд дверей. Хоч вiн i не був великим чоловiком, вiн був на голову вищий за жiнку. Бiрн мав чiткий кидок. Його палець пестив спусковий гачок. Вiн мiг би знищити Кроца. Один раунд, мертва точка в чоло, мозок на стiнi. Це порушить усi правила взаємодiї, усi вiдомчi правила, але жiнка з ножем бiля горла, ймовiрно, не заперечуватиме. I це все, що справдi мало значення.
  Де, чорт забирай, моя резервна копiя?
  Кроц сказав: "Ви не гiрше за мене знаєте, що, якщо я вiдмовлюся вiд цього, менi доведеться пiти на голку заради iнших речей".
  "Це не обов'язково так".
  "Так, це!" - Крикнув Кроц. Вiн притягнув жiнку ближче. - Не бреши менi, чорт забирай.
  "Це не брехня, Антоне. Все може статися.
  "Ага? Як що? Типу, може, суддя побачить мою внутрiшню дитину?"
  "Давай, мужику. Ви знаєте систему. У свiдкiв провали в пам'ятi. Дермо викидають iз суду. Вiдбувається постiйно. Хороший пострiл нiколи не буває однозначним".
  У цей момент периферiйний зiр Бiрна привабив тiнь. Лiва сторона. Офiцер спецназу пробирався заднiм коридором з пiднятою гвинтiвкою AR-15. Вiн був поза увагою Кроца. Офiцер глянув Бiрну в очi.
  Якщо на мiсцi подiї був офiцер спецназу, це означало встановлення периметра. Якщо Кроц вибереться з ресторану, вiн далеко не пiде. Бiрну довелося вирвати цю жiнку з рук Кроца та нiж iз його рук.
  - Ось що я тобi скажу, Антоне, - сказав Бiрн. - Я збираюся опустити зброю, гаразд?
  "Я про це й говорю. Поклади його на пiдлогу i кинь менi".
  "Я не можу цього зробити", сказав Бiрн. "Але я збираюся покласти це, а потiм пiднiму руки над головою".
  Бiрн побачив, як офiцер спецназу зайняв позицiю. Кепка перевернута. Погляньте на прицiл. Набрався.
  Крок просунувся ще на кiлька дюймiв до дверей. "Слухаю."
  "Щойно я це зроблю, ти вiдпустиш жiнку".
  "I що?"
  - Тодi ми з тобою пiдемо звiдси. Бiрн опустив зброю. Вiн поставив його на пiдлогу, поставив на нього ногу. - Поговоримо. Добре?
  На мить здалося, що Кроц обмiрковує це. Потiм усе пiшло до дiдька так само швидко, як i почалося.
  "Нi", - сказав Кроц. "I що в цьому цiкавого?"
  Крок схопив жiнку за волосся, вiдсмикнув її голову назад i провiв лезом по горлу. Її кров залила половину кiмнати.
  "Нi!" Бiрн закричав.
  Жiнка впала на пiдлогу, на її шиї з'явилася червона гротескна посмiшка. На мить Бiрн вiдчув себе невагомим, знерухомленим, нiби все, чому вiн колись навчався i що робив, було безглуздим, нiби вся його кар'єра на вулицi була брехнею.
  Крок пiдморгнув. "Хiба ти не любиш це чортове мiсто?"
  Антон Кроц кинувся на Бiрна, але перш нiж вiн встиг зробити хоч крок, офiцер спецназу в заднiй частинi закусочної вистрiлив. Двi кулi потрапили в груди Кроца, вiдкинувши його назад у вiкно, пiдiрвавши його тулуб щiльним малиновим спалахом. Вибухи були оглушливими у замкнутому просторi маленької закусочної. Крок упав через розбите скло на тротуар перед рестораном. Глядачi розбiглися. Пара офiцерiв спецназу, дислокованих перед закусочною, кинулися до Кроца, що лежить на спинi, притискаючи до його тiла важкi черевики i направляючи гвинтiвки йому в голову.
  Груди Кроца здiймалися раз, два, а потiм завмерли, димлячи в холодному нiчному повiтрi. Прибув третiй офiцер спецназу, змiряв його пульс. Вiн подав сигнал. Пiдозрюваний був мертвий.
  Почуття детектива Кевiна Бiрна загострилися. Вiн вiдчув у повiтрi запах кордита, змiшаний iз запахами кави та цибулi. Вiн побачив яскраву кров, що розтеклася по плитцi. Вiн почув, як на пiдлогу розбився останнiй уламок скла, а також чийсь тихий плач. Вiн вiдчув, як пiт на його спинi перетворився на мокрий снiг вiд пориву крижаного повiтря з вулицi.
  Хiба ти не любиш це чортове мiсто?
  За кiлька хвилин фургон швидкої допомоги з вереском зупинився, повернувши свiт у фокус. Двоє медикiв увiрвалися в закусочну i почали надавати допомогу жiнцi, що лежить на пiдлозi. Вони спробували зупинити кровотечу, але було вже надто пiзно. Жiнка та її вбивця були мертвi.
  Нiк Палладiно та Ерiк Чавес - два детективи з вiддiлу вбивств - вбiгли до закусочної зi зброєю напоготовi. Вони бачили Бiрна та криваву бiйню. Вони у кобурi. Чавес говорив на двостороннiй основi. Нiк Палладiно почав облаштовувати мiсце злочину.
  Бiрн подивився на чоловiка, який сидiв у кабiнцi iз жертвою. Чоловiк дивився на жiнку на пiдлозi, нiби вона спала, нiби вона могла встати, нiби вони могли закiнчити трапезу, сплатити за чек i пiти в нiч, розглядаючи рiздвянi прикраси на вулицi. Поруч iз кавою жiнки Бiрн побачив напiввiдкритий вершник. Вона збиралася додати вершкiв у каву, але за п'ять хвилин померла.
  Бiрн багато разiв був свiдком горя, викликаного вбивством, але рiдко це вiдбувалося невдовзi пiсля скоєння злочину. Цей чоловiк щойно бачив, як жорстоко вбили його дружину. Вiн знаходився всього за кiлька футiв вiд нього. Чоловiк глянув на Бiрна. У його очах був бiль, набагато глибший i темнiший, нiж Бiрн коли-небудь знав.
  "Менi дуже шкода", сказав Бiрн. У той момент, коли цi слова зiрвалися з його губ, вiн запитав, чому вiн їх сказав. Вiн запитував, що вiн мав на увазi.
  "Ти вбив її", - сказав чоловiк.
  Бiрн був недовiрливий. Вiн вiдчув себе забитим. Вiн не мiг почати усвiдомлювати те, що чув. - Сер, я...
  - Ти... ти мiг би застрелити його, але вагався. Я бачив. Ти мiг його застрелити, але не зробив цього".
  Чоловiк вислизнув iз кабiнки. Вiн скористався з моменту, заспокоївся i повiльно наблизився до Бiрна. Нiк Палладiно зробив крок, щоб стати мiж ними. Бiрн вiдмахнувся вiд Нiка. Чоловiк пiдiйшов ближче. Зараз всього за кiлька футiв звiдси.
  "Хiба це не твоя робота?" - спитав чоловiк.
  "Менi шкода?"
  "Щоб захистити нас? Хiба це не твоя робота?"
  Бiрн хотiв сказати цiй людинi, що iснує синя лiнiя, але коли зло вийшло на свiт, нiхто з них нiчого не змiг зробити. Вiн хотiв сказати чоловiковi, що зупинив курок через свою дружину. Хоч убий, вiн не мiг вигадати жодного слова, щоб висловити все це.
  - Лора, - сказав чоловiк.
  "Вибачте?"
  "Її звали Лора".
  Перш нiж Бiрн встиг сказати ще слово, чоловiк змахнув кулаком. Це був дикий пострiл, погано кинутий та невмiло використаний. Бiрн побачив це в останнiй момент i зумiв легко ухилитися вiд нього. Але погляд чоловiка був настiльки сповнений лютi, болю та смутку, що Бiрну майже хотiлося взяти удар на себе. Можливо, на даний момент це задовольнило їхню потребу.
  Перш нiж чоловiк встиг зробити ще один удар, Нiк Палладiно та Ерiк Чавес схопили його та втримали. Чоловiк не став пручатися, а почав ридати. Вiн обм'як у їхнiй хватцi.
  "Вiдпусти його", - сказав Бiрн. - Просто... вiдпусти його.
  
  
  
  Стрiлкова команда завершила зйомки близько 3 години ночi . Пiвдюжини детективiв iз вiддiлу з розслiдування вбивств прийшли по допомогу. Вiльним колом вони стояли довкола Бiрна, захищаючи його вiд засобiв масової iнформацiї, навiть вiд керiвництва.
  Бiрн дав свою заяву i був допитаний. Вiн був вiльний. Деякий час вiн не знав, куди йти, де хоче бути. Iдея напитися навiть не була привабливою, хоча це могло б затьмарити жахливi подiї вечора.
  Лише двадцять чотири години тому вiн сидiв на холоднiй, зручнiй верандi хатини в Поконосi, задерши ноги, i в пластиковому кухлi стояв Олд Форестер на вiдстанi кiлькох дюймiв. Тепер двi людини були мертвi. Здавалося, вiн принiс iз собою смерть.
  Звали цю людину Метью Кларк. Йому було сорок один. Вiн мав трьох доньок - Фелiсiтi, Теммi та Мiшель. Вiн працював страховим брокером у великiй нацiональнiй фiрмi. Вiн та його дружина приїхали до мiста, щоб вiдвiдати свою старшу дочку, першокурсницю Унiверситету Темпл. Вони зупинилися в закусочнiй, щоб випити каву та лимонний пудинг, улюблену страву його дружини.
  Її звали Лора.
  У неї були карi очi.
  Кевiн Бiрн вiдчував, що ще довго бачитиме цi очi.
  OceanofPDF.com
  3
  ДВА ДНI ПОПУТИ
  Книжка лежала на столi. Вiн був побудований з нешкiдливого картону, доброякiсного паперу та нетоксичного чорнила. У нього була суперобкладинка, номер ISBN, анотацiї на зворотi та заголовок на корiнцi. Вона у всьому була схожа практично на будь-яку iншу книгу у свiтi.
  Ось тiльки все було iнакше.
  Детектив Джесiка Бальзано, яка пропрацювала десять рокiв у полiцейському управлiннi Фiладельфiї, потягувала каву та дивилася на жахливий об'єкт. Свого часу вона боролася з убивцями, грабiжниками, ґвалтiвниками, "пiдглядаючими", грабiжниками та iншими зразковими громадянами; Якось вона подивилася в дуло 9-мiлiметрової зброї, спрямованої їй у чоло. Її била i б'є обрана група головорiзiв, придуркiв, психiв, панкiв та гангстерiв; переслiдував психопатiв по темних провулках; Якось йому погрожував чоловiк з акумуляторним дрилем.
  I все ж таки книга на обiдньому столi налякала її бiльше, нiж усе це разом узяте.
  Джессiка нiчого не мала проти книг. Нiчого взагалi. Як правило, вона любила книжки. Насправдi рiдкiсний був день, коли в неї в сумочцi не було книги в м'якiй обкладинцi на випадок простою на роботi. Книги були чудовi. Ось тiльки ця книга - яскрава, весела, жовто-червона книга на її обiдньому столi, книга зi звiринцем мультяшних тварин, що посмiхаються, на обкладинцi - належала її дочцi Софi.
  Це означало, що її дочка збиралася до школи.
  Не дитячий садок, який Джессiцi здався прославленим дитячим садком. Звичайна школа. Дитячий садок. Звичайно, це був лише день знайомства зi справжньою подiєю, яка почалася наступної осенi, але всi атрибути були в наявностi. На столi. Перед нею. Книжка, обiд, пальто, рукавицi, пенал.
  Школа.
  Софi вийшла зi спальнi одягнена та готова до свого першого офiцiйного навчального дня. На нiй була темно-синя спiдниця зi складками-гармошкою, светр iз круглим вирiзом, туфлi на шнурiвцi та вовняний комплект iз берета та шарфа. Вона була схожа на мiнiатюрну Одрi Хепберн.
  Джесiцi стало погано.
  - Ти добре, мамо? - Запитала Софi. Вона ковзнула на стiлець.
  - Звичайно, солодкий, - збрехала Джесiка. "Чому зi мною не все буде гаразд?"
  Софi знизала плечима. "Тобi було сумно весь тиждень".
  "Сумний? Про що менi сумно?"
  "Ти сумував через те, що я йду до школи".
  Боже мiй, подумала Джессiка. У мене вдома живе п'ятирiчний лiкар Фiл. - Менi не сумно, люба.
  "Дiти ходять до школи, мамо. Ми про це говорили".
  Так, ми це зробили, моя люба дочка. Ось тiльки я не почув жодного слова. Я не чув жодного слова, бо ти ще дитина. Моя дитина. Крихiтна, безпорадна душа з рожевими пальцями, якiй у всьому потрiбна мама.
  Софi налила собi пластiвцiв, додала молока. Вона закопалася.
  - Доброго ранку, мої любi панi, - сказав Вiнсент, проходячи на кухню i зав'язуючи краватку. Вiн поцiлував Джесiку в щоку та ще один поверх берета Софi.
  Чоловiк Джессiкi вранцi завжди був веселий. Майже решту часу вiн розмiрковував, але вранцi вiн був промiнцем сонця. Повна протилежнiсть до своєї дружини.
  Вiнсент Бальзано був детективом Пiвнiчного польового вiддiлу боротьби з наркотиками. Вiн був пiдтягнутим i м'язистим, але, як i ранiше, залишався неймовiрно сексуальним чоловiком, якого Джесiка коли-небудь знала: темне волосся, карамельнi очi, довгi вiї. Цього ранку його волосся було ще вологим i зачесане назад з чола. Вiн був одягнений у темно-синiй костюм.
  За шiсть рокiв шлюбу вони пережили кiлька важких моментiв - розлучили майже шiсть мiсяцiв - але вони знову були разом i впоралися з цим. Шлюби iз двома значками були вкрай рiдкiсним явищем. Успiшнi, так би мовити.
  Вiнсент налив собi чашку кави i сiв за стiл. - Дай менi подивитися на тебе, - сказав вiн Софi.
  Софi схопилася з стiльця й стала смирно перед батьком.
  "Повернися", - сказав вiн.
  Софi повернулася на мiсцi, захихотiла, поклавши руку на стегно.
  - Ва-ва-вум, - сказав Вiнсент.
  - Ва-ва-вум, - повторила Софi.
  - Отже, скажiть менi щось, юна ледi.
  "Що?"
  - Як ти стала такою гарною?
  "Моя мама красива". Вони обоє подивилися на Джесiку. Це був їхнiй порядок дня, коли вона почувала себе трохи пригнiченою.
  О Боже, подумала Джесiка. Її груди вiдчували, що ось-ось вилетить iз її тiла. Її нижня губа затремтiла.
  "Так, це вона", - сказав Вiнсент. "Одна з двох найкрасивiших дiвчат у свiтi".
  Хто iнша дiвчина? - Запитала Софi.
  Вiнсент пiдморгнув.
  - Тату, - сказала Софi.
  - Давай закiнчимо наш снiданок.
  Софi сiла назад.
  Вiнсент випив кави. "Ви з нетерпiнням чекаєте на можливiсть вiдвiдати школу?"
  "О, так." Софi поклала до рота краплю просоченого молоком Cheerios.
  Де твiй рюкзак?
  Софi перестала жувати. Як вона могла прожити день без рюкзака? Усе це визначало її як особистiсть. Двома тижнями ранiше вона примiряла бiльше дюжини i врештi-решт зупинилася на моделi "Полуничне пiсочне печиво". Для Джесiки це було байдуже, що спостерiгати за Перiс Хiлтон на показi валiз Жана Поля Готьє. Через хвилину Софi перестала їсти, пiднесла миску до раковини i помчала назад до своєї кiмнати.
  Потiм Вiнсент звернув увагу на свою раптово тендiтну дружину, ту саму жiнку, яка одного разу вдарила бандита в барi в Порт-Рiчмондi за те, що той обiйняв її за талiю, жiнку, яка одного разу провела чотири повнi переможнi раунди на ESPN2 з жахливим дiвчиськом з Клiвленда. , Огайо, м'язистий дев'ятнадцятирiчний хлопець на прiзвисько "Шлакоблок" Джексон.
  "Iди сюди, велика дитина", - сказав вiн.
  Джесiка перетнула кiмнату. Вiнсент поплескав себе по колiнах. Джесiка села. "Що?" вона спитала.
  - Ти не дуже добре справляєшся з цим, чи не так?
  "Нi." Джесiка вiдчула, як емоцiї знову наринули, гаряче вугiлля спалахнуло в неї за грудиною. Вона була великою худобою та детективом з розслiдування вбивств iз Фiладельфiї.
  "Я думав, це лише орiєнтацiя", - сказав Вiнсент.
  "Це. Але це допоможе їй зорiєнтуватися у школi".
  "Я думав, що в цьому вся суть".
  "Вона не готова до школи".
  - Термiновi новини, Джесс.
  "Що?"
  "Вона готова до школи".
  - Так, але... але це означає, що вона буде готова нафарбуватися, отримати права, почати зустрiчатися i...
  - Що в першому класi?
  "Якщо ви розумiєте, про що я."
  Це було очевидно. Боже, допоможи їй i врятуй республiку, вона хотiла ще одну дитину. З того часу, як вона збiльшила одометр до тридцяти, вона задумалася про це. Бiльшiсть її друзiв були у пакетi номер три. Щоразу, коли вона бачила сповиту дитину в колясцi, або в татку, або в автокрiслi, або навiть у безглуздiй телевiзiйнiй рекламi "Памперс", вона вiдчувала бiль.
  "Тримай мене мiцнiше", - сказала вона.
  Вiнсент зробив це. Хоч би якою крутою здавалася Джесiка (крiм свого життя в полiцiї, вона була ще й професiйним боксером, не кажучи вже про дiвчину з Пiвденної Фiладельфiї, яка народилася i виросла на Шостiй вулицi та в Катаринi), вона нiколи не почувала себе в бiльшiй безпецi, нiж у такi моменти. .
  Вона вiдсторонилася, подивилася в очi чоловiковi. Вона поцiлувала його. Глибокий i серйозний, i давай зробимо дитину бiльшою.
  - Ух ти, - сказав Вiнсент, його губи намазанi помадою. "Нам слiд частiше вiдправляти її до школи".
  - Це набагато бiльше, детектив, - сказала вона, можливо, надто спокусливо на сiм ранку. Зрештою Вiнсент був iталiйцем. Вона зiсковзнула з його колiн. Вiн потяг її назад. Вiн знову поцiлував її, а потiм вони обоє подивилися на настiнний годинник.
  Автобус приїде за Софi за п'ять хвилин. Пiсля цього Джессiцi майже годину не доводилося зустрiчатися зi своїм партнером.
  Достатньо часу.
  
  
  
  КЕВIН БIРН був вiдсутнiй цiлий тиждень, i хоча Джессiка мала достатньо справ, щоб зайняти її, тиждень без нього видався важким. Бiрн мав повернутися три днi тому, але у закусочнiй стався жахливий iнцидент. Вона читала статтi в Iнкуайрер i Дейлi ньюс, читала офiцiйнi звiти. Жахливий сценарiй для полiцейського.
  Бiрна вiдправили до короткої адмiнiстративної вiдпустки. Огляд буде за день-два. Вони ще обговорювали цей епiзод докладно.
  Вони б.
  
  
  
  Коли вона повiрила за рiг, вона побачила його, що стоїть перед кав'ярнею з двома чашками в руцi. Їхньою першою зупинкою дня мало стати вiдвiдування мiсця злочину десятирiчної давностi в парку Джунiата, де в 1997 роцi сталося подвiйне вбивство, пов'язане з наркотиками, а потiм iнтерв'ю з лiтнiм джентльменом, який був потенцiйним свiдком. Це був перший день нерозкритої справи, яку їм доручили.
  У вiддiлi з розслiдування вбивств було три вiддiли: лiнiйний загiн, який займався новими справами; Загiн утiкачiв, який вистежував розшукуваних пiдозрюваних; та SIU, Спецiальний слiдчий пiдроздiл, який, серед iншого, займався нерозкритими справами. Реєстр детективiв зазвичай був висiчений у каменi, але iнодi, коли починалося пекло, що надто часто траплялося у Фiладельфiї, детективи будь-якої змiни могли працювати на лiнiї.
  "Вибачте, я мала зустрiтися тут зi своїм партнером", - сказала Джесiка. "Високий, чисто поголений хлопець. Схоже на полiцейського. Ти його бачив?
  - Що тобi не подобається борода? Бiрн простяг їй чашку. "Я витратив годину на його надання форми".
  "Формування?"
  "Ну, знаєш, пiдрiзаю краю, щоб не виглядало рваним".
  "Ах".
  "Що ви думаєте?"
  Джесiка вiдкинулася назад i уважно вдивилась у його обличчя. - Ну, якщо чесно, менi здається, це змушує тебе виглядати...
  "Видатний?"
  Вона збиралася сказати "безпритульний". "Ага. Що."
  Бiрн погладив бороду. Вiн не дорiс до кiнця, але Джессiка бачила, що коли вiн виросте, вiн стане переважно сiрим. Поки вiн не напав на неї "Тiльки для чоловiкiв", вона, мабуть, упоралася б iз цим.
  Коли вони попрямували до Таурусу, задзвонив мобiльний телефон Бiрна. Вiн вiдкрив його, прислухався, витягнув записник i зробив кiлька записiв. Вiн глянув на годинник. "Двадцять хвилин." Вiн склав телефон i поклав його до кишенi.
  "Робота?" - Запитала Джесiка.
  "Робота."
  Холодна валiза ще якийсь час залишатиметься холодною. Вони продовжили йти вулицею. Пiсля повного кварталу Джессiка порушила мовчання.
  "Ти гаразд?" вона спитала.
  "Менi? О так, - сказав Бiрн. "Як не можна краще. Iшiас трохи вередує, але не бiльше того.
  "Кевiн".
  "Кажу вам, я на сто вiдсоткiв", - сказав Бiрн. "Рука Богу".
  Вiн брехав, але саме це робили друзi один для одного, коли хотiли, щоб ви знали правду.
  "Ми поговоримо пiзнiше?" - Запитала Джесiка.
  - Ми поговоримо, - сказав Бiрн. - До речi, чому ти такий щасливий?
  "Я виглядаю щасливою?"
  "Дозвольте менi сказати це так. Ваше обличчя могло б вiдкрити точку посмiшки в Джерсi".
  "Просто радий бачити свого партнера".
  - Правильно, - сказав Бiрн, прослизнувши в машину.
  Джесiцi довелося розсмiятися, згадавши неприборкану подружню пристрасть свого ранку. Її партнер добре її знав.
  OceanofPDF.com
  4
  Мiсцем злочину стала забита комерцiйна нерухомiсть в Манаюнк, районi в пiвнiчно-захiднiй частинi Фiладельфiї, прямо на схiдному березi рiчки Шуйлкiлл. Протягом деякого часу цей район, здавалося, перебував у станi постiйної реконструкцiї та облагородження, перетворюючись на те, що колись було кварталом для тих, хто працював на фабриках i фабриках, у частину мiста, де жили представники вищого середнього класу. Назва "Манаюнк" було iндiанським термiном ленапе, що означає "наше мiсце для випивки", i в останнє десятилiття або близько жвава смуга пабiв, ресторанiв i нiчних клубiв на головнiй вулицi району (по сутi, вiдповiдь Фiладельфiї на Бурбон-стрiт) щосили намагалася вiдповiдати цьому давно.
  Коли Джессiка та Бiрн виїхали на Флет-Рок-роуд, це мiсце охороняли двi секторнi машини. Детективи заїхали на паркування та вийшли з машини. На мiсцi подiї був офiцер патрульної служби Майкл Калабро.
  "Доброго ранку, детективи", - сказав Калабро, передаючи їм протокол з мiсця злочину. Вони обидва увiйшли до системи.
  - Що ми маємо, Майку? - спитав Бiрн.
  Калабро був блiдий, як грудневе небо. Йому було близько тридцяти, кремезний i мiцний, вiн був ветераном патрульної служби, якого Джессiка знала майже десять рокiв. Вiн не так легко деренчав. Насправдi вiн зазвичай усмiхався всiм, навiть дурням, яких зустрiчав на вулицi. Якщо вiн був такий вражений, це було недобре.
  Вiн прочистив горло. "Жiночий DOA".
  Джесiка повернулася до дороги, оглянула зовнiшнiй вигляд великої двоповерхової будiвлi та її найближчi околицi: пустир через дорогу, таверну поряд, склад по сусiдству. Будiвля на мiсцi злочину була квадратною, блоковою, облицьованою брудно-коричневою цеглою i залатаною просоченою водою фанерою. Графiтi накрило кожен доступний дюйм дерева. Вхiднi дверi були замкненi на iржавi ланцюги та висячi замки. На даху висiла величезна вивiска "Продається або здається в оренду". Delaware Investment Properties, Inc. Джесiка записала номер телефону та повернулася в задню частину будiвлi. Вiтер рiзав територiю гострими ножиками.
  "Є iдеї, який бiзнес тут ранiше був?" - Запитала вона Калабро.
  "Кiлька рiзних речей", - сказав Калабро. "Коли я був пiдлiтком, то був оптовий торговець автозапчастинами. Тут працював хлопець моєї сестри. Вiн продавав нам деталi з-пiд прилавка".
  "На чому ви їздили тими днями?" - спитав Бiрн.
  Джессiка побачила усмiшку на губах Калабро. Так було завжди, коли чоловiки говорили про автомобiлi своєї юностi. "Сiмдесят шiсть ТрансАм".
  "Нi", - вiдповiв Бiрн.
  "Ага. Друг мого двоюрiдного брата розбив його 85-го. Отримав це за пiсню, коли менi було вiсiмнадцять. На вiдновлення у мене пiшло чотири роки".
  "455-й?"
  - Так, - сказав Калабро. "Starlite Black з Т-подiбним верхом".
  - Мило, - сказав Бiрн. - Коли ж пiсля того, як ти одружився, вона змусила тебе продати його?
  Калабро засмiявся. - Прямо навколо частини "Ти можеш поцiлувати наречену".
  Джесiка побачила, як Майк Калабро помiтно повеселiшав. Вона нiколи не зустрiчала нiкого краще за Кевiна Бiрна, коли справа стосувалася заспокоєння людей i вiдволiкання їхнiх думок вiд жахiв, якi можуть переслiдувати людей у їхнiй роботi. Майк Калабро багато чого побачив за своє життя, але це не означало, що наступний не дiстанеться до нього. Або той, що пiсля цього. Це було iснування полiцейського у формi. Щоразу, коли ви повертаєтеся за кут, ваше життя може змiнитися назавжди. Джессiка не була впевнена, з чим їм доведеться зiткнутися на цьому мiсцi злочину, але вона знала, що Кевiн Бiрн щойно трохи полегшив життя цiй людинi.
  У будiвлi була парковка у формi лiтери L, яка йшла позаду будiвлi, а потiм спускалася невеликим схилом до рiчки; Паркування колись було повнiстю обгороджене рабицею. Паркан уже давно був пiдрiзаний, погнутий i пiдданий тортурам. Вiдсутнi величезнi роздiли. Всюди були розкиданi мiшки для смiття, шини та вуличне смiття.
  Перш нiж Джессiка встигла дiзнатися про DOA, на стоянку в'їхав чорний "Форд Таурус", iдентичний машинi вiдомства, на якiй їхали Джессiка та Бiрн. Джессiка не впiзнала чоловiка за кермом. За кiлька хвилин чоловiк з'явився i пiдiйшов до них.
  - Ви детектив Бiрн? вiн спитав.
  "Я", - сказав Бiрн. "I ви?"
  Чоловiк полiз у задню кишеню i витяг золотий щит. - Детектив Джошуа Бонтрагер, - сказав вiн. "Вбивство". Вiн широко посмiхнувся, i його щоки залилися рум'янцем.
  Бонтрагеру було, мабуть, близько тридцяти, але виглядав вiн набагато молодшим. Ростом п'ять футiв десять дюймiв, його волосся було лiтнiм свiтлим, потьмянiлим у груднi, i вiдносно коротко пiдстриженi; гострий, але не в стилi GQ. Схоже, це була домашня зачiска. Його очi були м'ятно-зеленi. Навколо нього вiяло повiтря очищеної сiльської мiсцевостi, сiльської Пенсiльванiї, яка говорила про державний коледж з академiчною стипендiєю. Вiн погладив руку Бiрна, потiм Джесiку. "Ви, мабуть, детектив Бальзано", - сказав вiн.
  "Приємно познайомитися", - сказала Джесiка.
  Бонтраґер дивився мiж ними, вперед i назад. "Це просто, просто, просто... здорово. "
  Принаймнi детектив Джошуа Бонтрагер був сповнений енергiї та ентузiазму. Незважаючи на всi скорочення, звiльнення та травми детективiв - не кажучи вже про рiзке зростання кiлькостi вбивств - було добре мати у вiддiленнi ще одне тепле тiло. Навiть якщо це тiло виглядало так, нiби воно щойно зiйшло зi шкiльної постановки "Нашого мiста".
  "Мене послав сержант Бьюкенен", - сказав Бонтрагер. - Вiн тобi дзвонив?
  Айк Бьюкенен був їх начальником, командиром денного чергування у вiддiлi розслiдування вбивств. - Е-е, нi, - сказав Бiрн. - Вас доручили розслiдувати вбивства?
  - Тимчасово, - сказав Бонтрагер. "Я працюватиму з вами та двома iншими командами, чергуючи тури. Принаймнi поки все трохи не заспокоїться.
  Джесiка уважно розглянула одяг Бонтрагера. Його костюм був темно-синiм, а штани - чорними, начебто вiн зiбрав ансамбль iз двох рiзних весiль або одягнувся, поки було ще темно. Його смугаста вiскозна краватка належала колись адмiнiстрацiї Картера. Черевики у нього були потертi, але мiцнi, нещодавно перешитi та туго зашнурованi.
  - Куди ти хочеш? - спитав Бонтрагер.
  Вираз обличчя Бiрна прямо кричав про вiдповiдь. Повернемося до Раундхауса.
  - Якщо ви не заперечуєте, я запитаю, де ви були перед тим, як вас направили до вiддiлу вбивств? - спитав Бiрн.
  "Я працював у транспортному вiддiлi", - сказав Бонтрагер.
  "Як довго ви там були?"
  Груди вперед, пiдборiддя високо. "Вiсiм рокiв."
  Джессiка подумала, щоб подивитися на Бiрна, але не змогла. Вона просто не могла.
  - Отже, - сказав Бонтрагер, потираючи руки, щоб зiгрiтися, - що я можу зробити?
  "Наразi ми хочемо переконатися, що мiсце подiї безпечне", - сказав Бiрн. Вiн вказав на далеку сторону будiвлi, на коротку пiд'їзну дорогу до пiвнiчної сторони дiлянки. "Якби ви могли убезпечити цю точку входу, це було б великою допомогою. Ми не хочемо, щоб люди приходили на територiю та псували докази".
  На секунду Джессiцi здалося, що Бонтрагер збирається вiддати честь.
  "Я так захоплений цим", - сказав вiн.
  При цьому детектив Джошуа Бонтрагер мало не побiг через територiю.
  Бiрн повернувся до Джесiки. - Скiльки йому рокiв близько семнадцяти?
  - Йому буде сiмнадцять.
  "Ви помiтили, що вiн без пальта?"
  "Я зробив."
  Бiрн глянув на офiцера Калабро. Обидва чоловiки знизали плечима. Бiрн вказав на будинок. "А DOA знаходиться на першому поверсi?"
  - Нi, сер, - сказав Калабро. Вiн повернувся i вказав на рiчку.
  - Жертва у рiчцi? - спитав Бiрн.
  "У банку."
  Джессiка глянула у бiк рiчки. Кут нахилявся вбiк вiд них, тож вона ще не могла бачити берег. Крiзь кiлька голих дерев на цьому боцi вона могла бачити протилежний бiк рiчки та машини на швидкiснiй автомагiстралi Шуйлкiлл. Вона обернулася до Калабро. - Ви зачистили прилеглу територiю?
  - Так, - сказав Калабро.
  - Хто її знайшов? - Запитала Джесiка.
  "Анонiмний дзвiнок у службу 911".
  "Коли?"
  Калабро подивився на журнал. - Близько п'ятнадцятої години тому.
  "Мiнiстерство було повiдомлено?" - спитав Бiрн.
  "У дорозi."
  - Гарна робота, Майку.
  Перш нiж вирушити до рiчки, Джессiка зробила кiлька фотографiй зовнiшнього вигляду будiвлi. Вона також сфотографувала двi кинутi машини на стоянцi. Один, двадцятирiчний "Шевроле" середнього розмiру; iнший - iржавий фургон "Форд". Нiхто не мав тарiлок. Вона пiдiйшла, обмацала капоти обох машин. Холодний, як камiнь. Будь-якого дня у Фiладельфiї були сотнi кинутих автомобiлiв. Iнодi здавалося, що це тисячi. Щоразу, коли хтось балотувався на посаду мера чи поради, однiєю з дощок у їхнiй платформi завжди була обiцянка позбутися кинутих машин та знести занедбанi будiвлi. Здавалося, що цього нiколи не вiдбувалося.
  Вона зробила ще кiлька фотографiй. Коли вона закiнчила, вони з Бiрном одягли латекснi рукавички.
  "Готовий?" вiн спитав.
  "Давай зробимо це."
  Вони дiйшли остаточно стоянки. Звiдси земля спускалася до м'якого берега рiчки. Оскiльки Шуйлкiлл не була рiчкою, що дiє, майже всi комерцiйнi судна прямували по рiчцi Делавер, докiв як таких було мало, але iнодi зустрiчалися невеликi кам'янi причали i нечастий вузький плавучий пiрс. Досягши кiнця асфальту, вони побачили голову жертви, потiм її плечi, потiм її тiло.
  "О Боже, - сказав Бiрн.
  То була молода блондинка рокiв двадцяти п'яти. Вона сидiла на невисокому кам'яному причалi i широко розплющила очi. Здавалося, вона просто сидiла на березi рiчки i дивилася, як вона тече.
  У життi не було жодних сумнiвiв, що вона була дуже гарненькою. Тепер її обличчя було жахливим i блiдо-сiрим, а безкровна шкiра вже почала трiскати i трiскати вiд руйнiвної дiї вiтру. Її майже чорна мова звисала до краю рота. На нiй не було нi пальта, нi рукавичок, нi капелюха, тiльки довга сукня кольору запорошеної троянди. Воно виглядало дуже старим, що наводило на думку, що часи давно минули. Вiн висiв у неї пiд ногами, майже торкаючись води. Виявилося, що вона була там якийсь час. Було деяке розкладання, але не таке сильне, якби погода була теплою. Проте запах плотi, що розкладається, важко висiв у повiтрi навiть на вiдстанi десяти футiв.
  На шиї молодої жiнки був нейлоновий ремiнь, зав'язаний ззаду.
  Джессiка могла бачити, що деякi вiдкритi частини тiла жертви були вкритi тонким шаром льоду, що надає трупу сюрреалiстичного штучного блиску. Напередоднi був дощ, потiм температура рiзко впала.
  Джессiка зробила ще кiлька фотографiй та пiдiйшла ближче. Вона не стала чiпати тiло, поки судово-медичний експерт не очистить мiсце подiї, але чим швидше вони оглянуть тiло краще, тим швидше зможуть розпочати розслiдування. Поки Бiрн обходив паркування по периметру, Джесiка опустилася навколiшки поряд iз тiлом.
  Сукня жертви явно була на кiлька розмiрiв бiльша за її струнку фiгуру. Воно було з довгими рукавами, мало знiмний мереживний комiр, а також складочки-ножицi на манжетах. Якщо тiльки Джессiка не пропустила нову модну тенденцiю - а таке було можливо - вона не розумiла, чому ця жiнка гуляла взимку Фiладельфiєю в такому вбраннi.
  Вона глянула на руки жiнки. Жодних кiлець. Не було жодних явних мозолiв, жодних шрамiв або гоячих порiзiв. Ця жiнка не працювала руками, не в сенсi ручної працi. Вона не мала видимих татуювань.
  Джессiка вiдiйшла на кiлька крокiв тому i сфотографувала жертву на тлi рiчки. Саме тодi вона помiтила щось схоже на краплю кровi бiля подолу сукнi. Одна крапля. Вона сiла, дiстала ручку i пiдняла переднiй край сукнi. Те, що вона побачила, застало її зненацька.
  "О Боже."
  Джессiка впала на п'яти, мало не впавши у воду. Вона схопилася за землю, знайшла опору, тяжко сiла.
  Почувши її крик, до неї пiдбiгли Бiрн та Калабро.
  "Що це таке?" - спитав Бiрн.
  Джессiка хотiла розповiсти їм, але слова застрягли у неї в горлi. За час служби в полiцiї вона багато побачила (насправдi вона справдi вiрила, що може дивитися на будь-що), i зазвичай її готували до особливих жахiв, якi супроводжують вбивства. Вигляд цiєї мертвої молодої жiнки, її тiло вже пiддалося стихiї, був досить поганий. Те, що побачила Джессiка, коли пiдняла сукню жертви, було геометричною прогресiєю вiдрази, що вiдчувається нею.
  Джесiка скористалася моментом, нахилилася вперед i знову взяла сукню. Бiрн сiв навпочiпки i нахилив голову. Вiн одразу вiдвiв погляд. - Чорт, - сказав вiн, пiдводячись. "Льмо."
  Жертвi не лише задушили та залишили на замерзлому березi рiчки, а й ампутували ноги. I, зважаючи на все, це було зроблено зовсiм недавно. Це була точна хiрургiчна ампутацiя, трохи вище кiсточок. Рани були грубо припаленi, але чорно-синi слiди вiд розрiзiв доходили до середини блiдих, замерзлих нiг жертви.
  Джессiка глянула на крижану воду внизу, а потiм у кiлькох ярдах нижче за течiєю. Жодних частин тiла не було видно. Вона подивилася на Майка Калабро. Вiн засунув руки в кишенi i повiльно пiшов до входу на мiсце злочину. Вiн був детективом. Йому не обов'язково було залишатися. Джесiцi здалося, що вона побачила сльози на очах його.
  "Дайте менi подивитися, чи зможу я внести змiни до офiсу МЕ та CSU", - сказав Бiрн. Вiн витяг стiльниковий i зробив кiлька крокiв убiк. Джессiка знала, що кожної секунди, що пройшла до того, як група з розслiдування злочинiв взяла мiсце злочину пiд контроль, дорогоцiннi докази могли вислизнути.
  Джесiка уважно подивилася на те, що, швидше за все, було знаряддям убивства. Ремiнь на шиї жертви мав ширину близько трьох дюймiв i, судячи з усього, був зроблений iз щiльно сплетеного нейлону, що мало чим вiдрiзняється вiд матерiалу, що використовується для виготовлення ременiв безпеки. Вона сфотографувала вузол крупним планом.
  Вiтер посилився, приносячи рiзкий холод. Джессiка зiбралася з духом i перечекала. Перш нiж вiдiйти, вона змусила себе ще раз уважно подивитися на жiнки. Порiзи виглядали чистими, наче вони були зробленi дуже гострою пилкою. Заради молодої жiнки Джесiка сподiвалася, що це було зроблено посмертно. Вона знову глянула на обличчя жертви. Тепер вони були пов'язанi, вона та мертва жiнка. Джессiка свого часу працювала над кiлькома справами про вбивства i була назавжди пов'язана з кожним iз них. У її життi не настане момент, коли вона забуде, як смерть створила їх, як вони мовчки просили справедливостi.
  Вiдразу пiсля дев'ятої години прибув доктор Томас Вейрiх зi своїм фотографом, який одразу почав знiмати. Через кiлька хвилин Вейрiх констатував смерть молодої жiнки. Детективам дозволили розпочати розслiдування. Вони зустрiлися на вершинi схилу.
  - Господи, - сказав Вейрiх. - Щасливого Рiздва, га?
  "Так", сказав Бiрн.
  Вейрiх закурив "Мальборо" i сильно вдарив по ньому. Вiн був досвiдченим ветераном судово-медичної експертизи Фiладельфiї. Навiть йому це було щоденним явищем.
  - Її задушили? - Запитала Джесiка.
  "Принаймнi", - вiдповiв Вейрiх. Вiн не став знiмати нейлоновий ремiнь, доки не доставить тiло назад до мiста. "Є ознаки петехiального крововиливу у вiчi. Я не впiзнаю бiльше, доки не покладу її на стiл.
  - Як довго вона тут? - спитав Бiрн.
  - Я сказав би принаймнi сорок вiсiм годин або близько того.
  "А її ноги? До чи пiсля?
  "Я не дiзнаюся, доки не зможу оглянути рани, але, судячи з того, як мало кровi на мiсцi подiї, я вважаю, що вона була мертва, коли добралася сюди, i ампутацiя сталася в iншому мiсцi. Якби вона була жива, її довелося б прив'язати, а слiдiв лiгатури на її ногах я не бачу".
  Джессiка повернулася на берег рiчки. На мерзлiй землi бiля берега рiчки не було нi слiдiв, нi бризок кровi, нi слiдiв. Легкий струмок кровi з нiг жертви прорiзав мохисту кам'яну стiну парою тонких темно-червоних завиткiв. Джессiка подивилася прямо на iнший берег рiчки. Причал був частково прихований вiд швидкiсної автостради, що могло пояснити, чому нiхто не зателефонував i не повiдомив про жiнку, яка нерухомо сидить на холодному березi рiчки протягом двох повних днiв. Жертва залишилася непомiченою - принаймнi Джессiцi хотiлося вiрити в це. Вона не хотiла вiрити, що мешканцi її мiста побачили жiнку, яка сидiла на морозi, i нiчого не зробили з цим.
  Їм потрiбно було якнайшвидше впiзнати молоду жiнку. Вони почнуть ретельний обшук паркування, береги рiчки та територiї навколо будiвлi, а також огляд прилеглих пiдприємств та житлових будинкiв по обидва боки рiчки, але з таким ретельно спланованим мiсцем злочину, як це, малоймовiрно, що вони знайдуть поблизу викинутий гаманець з посвiдченням особи.
  Джесiка присiла за жертвою. Положення тiла нагадувало їй марiонетку, у якої були перерiзанi нитки, внаслiдок чого марiонетка просто впала на пiдлогу - руки та ноги чекали, щоб їх знову з'єднали, реанiмували, повернули до життя.
  Джесiка оглянула нiгтi жiнки. Вони були короткими, але чистими та вкритi прозорим лаком. Вони оглядали нiгтi, щоби побачити, чи є пiд ними якийсь матерiал, але неозброєним оком це було не так. Детективам воно справдi повiдомило, що ця жiнка не була бездомною та не бiдною. Її шкiра i волосся виглядали чистими i доглянутими.
  Це означало, що ця молода жiнка мала десь перебувати. Це означало, що її пропустили. Це означало, що десь у Фiладельфiї чи за її межами iснує загадка, недостатньою частиною якої є ця жiнка.
  Мати. Дочка. Сестра. Друг.
  Жертва.
  OceanofPDF.com
  5
  Вiтер крутиться з рiчки, в'ячись уздовж замерзлих берегiв, несучи з собою глибокi таємницi лiсу. У своїй свiдомостi Мун малює спогад про цей момент. Вiн знає, що врештi-решт спогади - це все, що в тебе залишиться.
  Мун стоїть поряд, спостерiгаючи за чоловiком та жiнкою. Вони дослiджують, розраховують, пишуть у своїх щоденниках. Чоловiк великий та сильний. Жiнка струнка, красива та розумна.
  Мiсяць теж розумний.
  Чоловiк i жiнка можуть стати дуже багато свiдками, але вони не зможуть побачити те, що бачить мiсяць. Щоночi мiсяць повертається i розповiдає їй про свої подорожi. Щоночi Мiсяць малює уявну картину. Щоночi розповiдається нова iсторiя.
  Мiсяць дивиться на небо. Холодне сонце ховається там. Вiн теж невидимий.
  Чоловiк i жiнка займаються своїми справами - швидко, як годинник i точно. Вони знайшли Карен. Незабаром вони знайдуть червонi туфлi, i ця казка закрутиться.
  Є ще багато казок.
  OceanofPDF.com
  6
  Джессiка та Бiрн стояли бiля дороги, чекаючи на фургон CSU. Хоча їх подiляло лише кiлька футiв, кожен був занурений у свої думки про те, що щойно побачив. Детектив Бонтрагер досi слухняно охороняв пiвнiчний вхiд на територiю. Майк Калабро стояв бiля рiчки, спиною до жертви.
  Здебiльшого життя детектива з розслiдування вбивств у великому мiському районi полягало в розслiдуваннi звичайнiсiньких убивств - бандитських вбивств, прислуги, бiйок у барах, якi зайшли надто далеко, пограбувань та вбивств. Звичайно, цi злочини були дуже особистими та унiкальними для жертв та їхнiх сiмей, i детективу доводилося постiйно нагадувати собi про цей факт. Якщо ви заспокоїлися на роботi, якщо ви не взяли до уваги почуття горя чи втрати людини, настав час звiльнитися. У Фiладельфiї був дивiзiйних вiддiлiв з розслiдування вбивств. Усi пiдозрiлi смертi розслiдувалися в одному офiсi - вiддiлi розслiдування вбивств у Раундхаусi. Вiсiмдесят детективiв, три змiни, сiм днiв на тиждень. У Фiладельфiї було понад сто районiв, i в багатьох випадках, залежно вiд того, де було знайдено жертву, досвiдчений детектив мiг майже передбачити обставини, мотиви, а iнодi навiть зброю. Завжди було вiдкриття, але сюрпризiв було дуже мало.
  Це був день. Це говорило про особливе зло, про глибину жорстокостi, з якою Джесiка i Бiрн рiдко стикалися.
  На пустирi через дорогу вiд мiсця злочину було припарковано вантажiвку громадського харчування. Був лише один клiєнт. Два детективи перетнули Флет-Рок-роуд i забрали свої блокноти. Поки Бiрн розмовляв iз водiєм, Джесiка розмовляла з клiєнтом. Йому було близько двадцяти рокiв, вiн був одягнений у джинси, толстовку з капюшоном та чорну в'язану шапку.
  Джессiка представилася, показала свiй значок. - Я хотiв би поставити вам кiлька запитань, якщо ви не заперечуєте.
  "Звичайно." Коли вiн зняв кепку, його темне волосся впало йому на очi. Вiн вiдмахнувся вiд нього.
  "Як тебе звуть?"
  - Вiлл, - сказав вiн. "Вiлл Педерсен".
  "Де ви живете?"
  "Плiмутська долина".
  "Ух ти", сказала Джесiка. "Далеко вiд дому".
  Вiн знизав плечима. "Iди туди, де робота".
  "Що ви робите?"
  "Я муляр". Вiн показав через плече Джессiки на новi багатоквартирнi будинки, що будуються вздовж рiчки приблизно в кварталi звiдси. Через кiлька хвилин Бiрн закiнчив з водiєм. Джессiка представила йому Педерсена, продовжив.
  - Ти тут багато працюєш? - Запитала Джесiка.
  "Майже кожного дня."
  - Ти тут був учора?
  "Нi", - сказав вiн. "Надто холодно, щоб змiшувати. Бос подзвонив ранiше i сказав, прибери це.
  - А що щодо позавчорашнього дня? - спитав Бiрн.
  "Ага. Ми були тут."
  - Ти десь у цей час пив каву?
  "Нi", - сказав Педерсен. "Це було ранiше. Можливо, годинi о сьомiй або близько того.
  Бiрн вказав на мiсце злочину. - Ви бачили когось на цiй стоянцi?
  Педерсен глянув на другий бiк вулицi i на кiлька хвилин замислився. "Ага. Я справдi когось бачив.
  "Де?"
  "Повернувся до кiнця паркування".
  "Чоловiк? Жiнка?"
  "Чуваку, я думаю. Було ще темно.
  "Там була лише одна людина?"
  "Так."
  - Ви бачили транспортний засiб?
  "Нi. Жодних машин", - сказав вiн. - У всякому разi, я нiчого не помiтив.
  Двi кинутi машини перебували за будiвлею. Їх не було видно з дороги. Там могла бути третя машина.
  - Де вiн стояв? - спитав Бiрн.
  Педерсен вказав на мiсце в кiнцi дiлянки, трохи вище того мiсця, де було знайдено жертву. "Дело вiд цих дерев".
  "Ближче до рiчки чи ближче до будiвлi?"
  "Ближче до рiчки".
  "Чи можете ви описати людину, яку бачили?"
  "Не зовсiм. Як я вже сказав, було ще темно, i я погано бачив. На менi не було очок".
  - Де саме ви були, коли побачили його вперше? - Запитала Джесiка.
  Педерсен вказав на мiсце за кiлька футiв вiд того мiсця, де вони стояли.
  - Ти пiдiйшов ближче? - Запитала Джесiка.
  "Нi."
  Джессiка глянула у бiк рiчки. З цiєї точки зору, жертву було неможливо побачити. - Як довго ти був тут? вона спитала.
  Педерсен знизав плечима. "Я не знаю. Хвилина чи двi. Випивши данську та каву, я повернувся на майданчик, щоб налаштуватися".
  "Що робила ця людина?" - спитав Бiрн.
  "Не важливо."
  - Вiн не пiшов iз того мiсця, де ви його бачили? Вiн не спустився до рiчки?
  "Нi", - сказав Педерсен. "Але тепер, коли я думаю про це, це було трохи дивно".
  "Дивний?" - Запитала Джесiка. - Дивно, як?
  "Вiн просто стояв там", - сказав Педерсен. "Я думаю, вiн дивився на мiсяць".
  OceanofPDF.com
  7
  Поки вони поверталися до центру мiста, Джессiка переглядала фотографiї на своїй цифровiй камерi, переглядаючи кожну на маленькому РК-екранi. У такому розмiрi молода жiнка на березi рiчки виглядала як лялька, що позує в мiнiатюрнiй оправi.
  Лялька, подумала Джессiка. Це був перший образ, який у неї виник, коли вона побачила жертву. Молода жiнка виглядала як порцелянова лялька на полицi.
  Джессiка дала Вiллу Педерсен вiзитну картку. Молода людина пообiцяла зателефонувати, якщо згадає ще щось.
  - Що ти одержав вiд водiя? - Запитала Джесiка.
  Бiрн глянув на блокнот. "Водiй - якась Рiз Харрiс. Мiстеровi Харрiсу тридцять три роки, вiн живе в Квiн-Вiллiдж. Вiн сказав, що ходить на Флет-Рок-Роуд три чи чотири ранки на тиждень, тепер, коли цi квартири зростають. Вiн сказав, що завжди паркується вiдкритим бортом вантажiвки, зверненим до рiчки. Захищає товар вiд вiтру. Вiн сказав, що нiчого не бачив.
  Детектив Джошуа Бонтрагер, колишнiй спiвробiтник вiддiлу дорожнього руху, озброєний iдентифiкацiйними номерами транспортних засобiв, подався перевiрити двi покинутi машини, припаркованi на стоянцi.
  Джессiка перегорнула ще кiлька фотографiй i подивилася на Бiрна. "Що ви думаєте?"
  Бiрн провiв рукою по бородi. "Я думаю, у нас Фiладельфiєю бiгає хворий сучий син. Я думаю, нам потрiбно термiново заткнути цього виродка".
  "Надайте Кевiну Бiрну розiбратися в цiй справi до найголовнiшого", - подумала Джесiка. "Справжня божевiльна робота?" вона спитала.
  "Ах, так. З глазур'ю".
  "Як ви вважаєте, чому її сфотографували на березi? Чому б просто не кинути її в рiчку?
  "Гарне питання. Можливо, вона має на щось дивитися. Можливо, це "особливе мiсце"."
  Джессiка почула кислоту в голосi Бiрна. Вона зрозумiла. У їхнiй роботi були моменти, коли хотiлося взяти унiкальнi випадки - соцiопатiв, яких деякi люди в медичнiй спiльнотi хотiли зберегти, вивчити та кiлькiсно оцiнити - i скинути їх iз найближчого мосту. До бiса твiй психоз. До бiса своє гнилий дитинство i свiй хiмiчний дисбаланс. До бiса твою божевiльну матiр, яка пiдсипала тобi в нижню бiлизну дохлих павукiв i прогорклий майонез. Якщо ви полiцейський з розслiдування вбивств PPD, i хтось вбиває громадянина на вашiй дiлянцi, ви падаєте вниз - по горизонталi чи по вертикалi, це не має великого значення.
  "Ви ранiше стикалися з цим МО ампутацiї?" - Запитала Джесiка.
  "Я бачив це, - сказав Бiрн, - але не як МО. Ми запустимо його, подивимося, чи не помiтить щось".
  Вона знову глянула на екран камери, на одяг жертви. "Що ви думаєте про сукню? Я вважаю, що виконавець одяг її саме так.
  "Я поки не хочу про це думати", - сказав Бiрн. "Насправдi нi. Не ранiше обiду.
  Джессiка знала, що вiн має на увазi. Їй теж не хотiлося про це думати, але, звичайно, вони обоє знали, що їм доведеться.
  
  
  
  "ДЕЛАВЕР IНВЕСТМЕНТ ПРОПЕРТИС, Iнк." розташовувалася в окремiй будiвлi на Арч-стрiт, триповерховiй будiвлi зi сталi i скла з дзеркальними вiкнами i чимось нагадував сучасну скульптуру перед входом. У компанiї працювало близько тридцяти п'яти осiб. Їх основним напрямом дiяльностi була купiвля та продаж нерухомостi, але в останнi кiлька рокiв вони перейшли на забудову набережної. На даний момент призом у Фiладельфiї був розвиток казино, i здавалося, що будь-хто, хто має лiцензiю рiелтора, кидав кiстки.
  Людиною, вiдповiдальною за власнiсть Манаюнка, був Девiд Хорнстром. Вони зустрiлися у його офiсi на другому поверсi. Стiни були обвiшанi фотографiями Хорнстрема на рiзних гiрських вершинах по всьому свiту, у сонячних окулярах та з альпiнiстським спорядженням у руках. На однiй рамцi фотографiї було зображено ступiнь магiстра дiлового адмiнiстрування Пенсiльванського унiверситету.
  Хорнстрему було близько двадцяти з невеликим, темне волосся та очi, вiн був добре одягнений i надто самовпевнений, зразок енергiйних керiвникiв молодшої ланки. На ньому був темно-сiрий костюм iз двома ґудзиками, майстерно пошитий, бiла сорочка та синя шовкова краватка. Його кабiнет був невеликим, але добре обставленим та обставленим сучасними меблями. В одному кутку стояв досить дорогий на вигляд телескоп. Хорнстрем сидiв на краєчку свого гладкого металевого столу.
  "Дякую, що знайшли час зустрiтися з нами", - сказав Бiрн.
  "Завжди радий допомогти найкращим фахiвцям Фiладельфiї".
  Найкращий у Фiладельфiї? Джессiка подумала. Вона не знала нiкого молодшого за п'ятдесят, хто використав би цю фразу.
  Коли ви востаннє були в будинку Манаюнка? - спитав Бiрн.
  Хорнстрем потягнувся до настiльного календаря. З огляду на широкоекранний монiтор i настiльний комп'ютер можна подумати, що вiн не використовуватиме паперовий календар, розмiрковувала Джесiка. Вiн виглядав як тип BlackBerry.
  "Близько тижня тому", - сказав вiн.
  - I ти не повернувся?
  "Нi."
  - Навiть не просто проїхати та перевiрити, як справи?
  "Нi."
  Вiдповiдi Хорнстрема надходили надто швидко i надто шаблонно, не кажучи вже про стислiсть. Бiльшiсть людей були принаймнi дещо стривоженi вiзитом полiцiї з розслiдування вбивств. Джессiка запитувала себе, чому цiєї людини немає.
  - Коли ви були востаннє, чи було щось незвичайне? - спитав Бiрн.
  - Не те, щоб я це помiтив.
  "Цi три кинутi машини були на стоянцi?"
  "Три?" - спитав Хорнстрем. "Я пам'ятаю двох. Є ще один?
  Для ефекту Бiрн перевернув свої записи. Старий трюк. На цей раз це не спрацювало. "Ти маєш рацiю. Винен. Цi двi машини були там минулого тижня?
  "Так", сказав вiн. - Я збирався зателефонувати, щоб їх вiдбуксирували. Хлопцi, ви можете подбати про це для мене? Це було б супер".
  Супер.
  Бiрн глянув на Джесiку у вiдповiдь. "Ми з полiцейського управлiння", - сказав Бiрн. - Можливо, я вже згадував про це ранiше.
  "Ах добре." Хорнстрем нахилився i зробив позначку у своєму календарi. "Цiлком нiяких проблем."
  "Нахабний маленький ублюдок", - подумала Джессiка.
  "Як довго там стоять машини?" - спитав Бiрн.
  "Я дiйсно не знаю", - сказав Хорнстром. "Людина, яка займалася цим майном, нещодавно покинула компанiю. У мене цей список з'явився лише мiсяць або близько того.
  - Вiн у мiстi ще?
  - Нi, - сказав Хорнстром. - Вiн у Бостонi.
  "Нам знадобиться його iм'я та контактна iнформацiя".
  Хорнстрем вагався секунду. Джессiка знала, що якщо хтось почне чинити опiр на такому ранньому етапi iнтерв'ю i через щось, здавалося б, незначне, його може чекати битва. З iншого боку, Хорнстром не виглядав безглуздо. MBA на його стiнi пiдтвердило його освiту. Здоровий глузд? Iнша iсторiя.
  - Це можливо, - нарештi сказав Хорнстром.
  "Хтось ще з вашої компанiї вiдвiдував цей об'єкт минулого тижня?" - спитав Бiрн.
  "Я в цьому сумнiваюся", - сказав Хорнстрем. "Тiльки в мiстi у нас десять агентiв та понад сто комерцiйних майданчикiв. Якби iнший агент показав нерухомiсть, я знав би про це".
  "Ви недавно показували цю нерухомiсть?"
  "Так."
  Незручний момент номер два. Бiрн сидiв з ручкою напоготовi i чекав на додаткову iнформацiю. Вiн був iрландським Буддою. Нiхто з тих, кого Джессiка колись зустрiчала, не мiг пережити його. Хорнстрем спробував упiймати його погляд, але зазнав невдачi.
  "Я показував це минулого тижня", - нарештi сказав Хорнстром. "Комерцiйна сантехнiчна компанiя з Чикаго".
  "Як ви думаєте, хтось iз цiєї компанiї повернувся?"
  "Можливо нi. Їм це було не надто цiкаво. Крiм того, вони зателефонували б менi".
  "Нi, якщо вони викидають понiвечене тiло", - подумала Джессiка.
  "Нам також знадобиться їхня контактна iнформацiя", - сказав Бiрн.
  Хорнстрем зiтхнув i кивнув головою. Яким би крутим вiн не був у щасливi години в Центрi Сiтi, хоч би яким мачо Спортивного клубу розважався серед публiки Brasserie Perrier, вiн не мiг зрiвнятися з Кевiном Бiрном.
  - Хто має ключi вiд будiвлi? - спитав Бiрн.
  "Є два комплекти. Один у мене є, iнший зберiгається у сейфi тут.
  - I всi тут мають доступ?
  - Так, але, як я вже сказав...
  "Коли ця будiвля востаннє дiяла?" - спитав Бiрн, перебиваючи його.
  "Не протягом декiлькох рокiв".
  - I всi замки з того часу змiнилися?
  "Так."
  - Нам треба зазирнути усередину.
  "Це не повинно бути проблемою".
  Бiрн вказав на одну iз фотографiй на стiнi. Ти альпiнiст?
  "Ага."
  На фотографiї Хорнстрем стояв один на вершинi гори, а за ним було яскраво-блакитне небо.
  "Менi завжди було цiкаво, чи важко все це спорядження?" - спитав Бiрн.
  "Залежить вiд того, що ви принесете", - сказав Хорнстрем. "Якщо це одноденне сходження, можна обiйтись мiнiмумом. Якщо ви розбиваєте табiр у базових таборах, це може виявитися обтяжливим. Намети, кухонне приладдя тощо. Але здебiльшого вiн спроектований так, щоб бути максимально легким".
  Як ти це називаєш? Бiрн вказав на фотографiю, на петлю у виглядi ременя, що звисає з куртки Хорнстрома.
  - Це називається праща iз собачої кiстки.
  "Вiн зроблений з нейлону?"
  "Я думаю, це називається Dynex".
  "Сильний?"
  "Дуже сильно", - сказав Хорнстрем.
  Джесiка знала, куди вiв Бiрн це, здавалося б, безневинне розмовне питання, хоча ремiнь на шиї жертви був свiтло-сiрим, а перев'язок на фотографiї - яскраво-жовтим.
  - Думаєте про сходження, детективе? - спитав Хорнстрем.
  "Боже, нi", - сказав Бiрн зi своєю чарiвною усмiшкою. "У мене достатньо проблем зi сходами".
  "Тобi варто спробувати це якось", - сказав Хорнстром. "Це корисно для душi".
  "Можливо, днями", - сказав Бiрн. "Якщо ти зможеш знайти менi гору, на пiвдорозi до якої знаходиться Епплбi".
  Хорнстрем засмiявся своїм корпоративним смiхом.
  - А тепер, - сказав Бiрн, пiдводячись i застiбаючи пальто. - Про проникнення до будiвлi.
  "Звичайно." Хорнстрем зняв манжету i подивився на годинник. "Я можу зустрiтися з вами там, скажiмо, близько двох годин. Це буде нормально?
  - Насправдi зараз було б набагато краще.
  "Зараз?"
  "Так", сказав Бiрн. "Ви можете подбати про це для нас? Це було б супер".
  Джессiка придушила смiх. Неосвiчений Хорнстром звернувся до неї по допомогу. Вiн нiчого не знайшов.
  - Чи можу я запитати, в чому рiч? вiн спитав.
  "Пiдвези мене, Дейв", - сказав Бiрн. - Поговоримо дорогою.
  
  
  
  На момент прибуття на мiсце злочину жертву вже перевезли до кабiнету судмедекспертизи на Юнiверсiтi-авеню. Стрiчка оперiзувала стоянку до самого берега рiчки. Машини сповiльнили хiд, водiї витрiщали очi, Майк Калабро махав їм рукою. Вантажiвка з їжею з iншого боку вулицi зникла.
  Джесiка уважно спостерiгала за Хорнстромом, доки вони пiрнали пiд стрiчку з мiсця злочину. Якби вiн якимось чином був замiшаний у злочинi або взагалi знав про нього, майже напевно був би сигнал, тик поведiнка, який би його видав. Вона нiчого не бачила. Вiн був або добрим, або невинним.
  Девiд Хорнстром вiдчинив заднi дверi будiвлi. Вони увiйшли всередину.
  "Ми можемо взяти це звiдси", сказав Бiрн.
  Девiд Хорнстром пiдняв руку, нiби говорячи: "Як завгодно". Вiн дiстав мобiльний телефон i набрав номер.
  
  
  
  ВЕЛИКИЙ ХОЛОДНИЙ простiр був практично порожнiм. Навколо було розкидано кiлька п'ятдесятигалонних бочок та кiлька штабелiв дерев'яних пiддонiв. Холодне денне свiтло проникало крiзь трiщини у фанерi над вiкнами. Бiрн i Джесiка бродили по пiдлозi зi своїми "Маглайтами", тонкi променi свiтла поглиналися пiтьмою. Оскiльки примiщення було безпечним, не було жодних слiдiв злому чи сквотингу, жодних явних ознак вживання наркотикiв - голок, фольги, флаконiв iз креком. Бiльше того, не було нiчого, що вказувало б на те, що в цiй будiвлi було вбито жiнку. Фактично було мало свiдчень того, що в цiй будiвлi коли-небудь вiдбувалася якась людська дiяльнiсть.
  Задоволенi, принаймнi зараз, вони зустрiлися бiля заднього входу. Хорнстром був зовнi i все ще розмовляв по мобiльному. Вони чекали, доки вiн вiдключиться.
  "Можливо, нам доведеться повернутися всередину", - сказав Бiрн. "I нам доведеться опечатати будiвлю на наступнi кiлька днiв".
  Хорнстрем знизав плечима. "Це не схоже на те, що орендарi вишиковуються в чергу", - сказав вiн. Вiн глянув на годинник. "Якщо я можу ще щось зробити, будь ласка, зателефонуйте, не соромтеся".
  "Звичайний глечик", - подумала Джессiка. Вона запитувала себе, наскiльки зухвалим вiн буде, якщо його притягнуть до "Раундхауса" для бiльш докладного iнтерв'ю.
  Бiрн дав Девiду Хорнстрему вiзитну картку та повторив свiй запит на контактну iнформацiю попереднього агента. Хорнстрем схопив картку, стрибнув у свою машину i помчав.
  Останнiм зображенням Девiда Хорнстрома, яке з'явилося у Джесiкi, був номерний знак його БМВ, коли вiн звернув на Флет-Рок-роуд.
  ГОРНИ 1.
  Бiрн i Джессiка побачили це одночасно, подивилися один на одного, потiм похитали головами i попрямували назад до офiсу.
  
  
  
  Повернувшись до "Раундхауса" - будiвлi полiцейського управлiння на Восьмiй вулицi та Рейс-стрiт, де вiддiл з розслiдування вбивств займав частину першого поверху, - Джесiка провела перевiрку Девiда Хорнстрома NCIC i PDCH. Чисто, як у операцiйнiй. Жодного серйозного порушення за останнi десять рокiв. У це важко повiрити з огляду на його смак до швидких машин.
  Потiм вона внесла iнформацiю про жертву до бази даних зниклих безвiсти. Вона не чекала багато чого.
  На вiдмiну вiд телевiзiйних полiцейських шоу, коли справа стосувалася зниклих без вiстi, не було перiоду очiкування о двадцять чотири-сорок вiсiм годин. Зазвичай у Фiладельфiї людина дзвонила у службу 911, i офiцер приходив до будинку, щоб забрати звiт. Якщо людинi було зникло десять рокiв або менше, полiцiя негайно починала так званий "пошук нiжного вiку". Офiцер безпосередньо обшукав будинок та будь-яке iнше мiсце проживання, в якому проживала дитина, у разi спiльної опiки. Потiм кожному секторному патрульному автомобiлю давали опис дитини та починали її пошук методом сiтки.
  Якщо дитинi, що зникла, було вiд одинадцяти до сiмнадцяти рокiв, перший офiцер складав звiт з описом i фотографiєю, який доставлявся назад до округу, щоб вставити її в комп'ютер i вiдправити до нацiонального реєстру. Якщо дорослий, що зник, був розумово вiдсталим, звiт також швидко помiщався в комп'ютер i здiйснювався пошук по секторах.
  Якщо цiєю людиною був звичайний Джо або Джейн i вiн просто не приходив додому - як, мабуть, було у випадку з молодою жiнкою, знайденою на березi рiчки, - протокол збирався, передавався до детективного вiддiлу, i справа розглядалася знову через п'ять днiв, потiм ще через сiм днiв.
  I iнодi вам щастило. Перш нiж Джессiка встигла налити собi чашку кави, стався хiт.
  "Кевiн".
  Бiрн ще не зняв пальта. Джессiка пiднесла РК-екран цифрової камери до комп'ютера. На екранi комп'ютера з'явилося повiдомлення про зникнення людини iз фотографiєю симпатичної блондинки. Зображення було трохи розмитим: водiйськi права або фотографiя державного посвiдчення особи. На камерi Джессiки було крупним планом обличчя жертви. - Це вона?
  Бiрн уважно перевiв погляд iз екрана комп'ютера на камеру та назад. "Так", сказав вiн. Вiн вказав на маленьку родимку над правою стороною верхньої губи молодої жiнки. "Це її."
  Джессiка переглянула звiт. Жiнку звали Христина Якос.
  OceanofPDF.com
  8
  Наталiя Якос була високою спортивною жiнкою рокiв тридцяти з лишком. У неї були голубинi сiрi очi, гладка шкiра та довгi витонченi пальцi. Її темне волосся зi срiбними кiнчиками було пiдстрижене в стилi пажа. На нiй були блiдо-мандариновi спортивнi штани та новi кросiвки "Найк". Вона щойно повернулася з пробiжки.
  Наталя жила в старому доглянутому цегляному дворядному будинку на Бастлтон-авеню на пiвнiчному сходi.
  Христина та Наталя були сестрами, якi народилися з рiзницею у вiсiм рокiв в Одесi, прибережному мiстi в Українi.
  Наталiя подала заяву про зникнення людини.
  
  
  
  ВОНИ ЗУСТРIЛИСЯ У вiтальнi. На камiннiй полицi над закладеною цеглою камiном висiло кiлька маленьких фотографiй у межах, здебiльшого злегка розфокусованих, чорно-бiлих знiмкiв сiм'ї, що позують у снiгу, на сумному пляжi, навколо обiднього столу. На однiй iз них була симпатична блондинка у чорно-бiлому сонцезахисному костюмi в клiтку та бiлих сандалях. Дiвчиною явно була Христина Якос.
  Бiрн показав Наталi фотографiю обличчя жертви крупним планом. Лiгатури не було видно. Наталя спокiйно впiзнала у нiй свою сестру.
  "Ще раз ми дуже шкодуємо про вашу втрату", - сказав Бiрн.
  "Її вбили".
  - Так, - сказав Бiрн.
  Наталя кивнула, нiби чекала на цю новину. Вiдсутнiсть пристрастi в її реакцiї не залишилася непомiченою жодним iз детективiв. По телефону їй надали мiнiмум iнформацiї. Вони не розповiли їй про завдання калiцтв.
  - Коли ти востаннє бачив свою сестру? - спитав Бiрн.
  Наталя замислилась на кiлька хвилин. - Це було чотири днi тому.
  - Де ти її бачив?
  "Прямо там, де ви стоїте. Ми сперечалися. Як ми часто робили.
  - Чи можу я запитати, про що? - спитав Бiрн.
  Наталя знизала плечима. "Грошi. Я позичив їй п'ятсот доларiв як заставу в комунальних компанiях за її нову квартиру. Я думаю, вона могла витратити їх на одяг. Вона завжди купувала одяг. Я розлютилася. Ми сперечалися."
  - Вона виїжджала?
  Наталя кивнула. "Ми не ладнали. Вона поїхала кiлька тижнiв тому. Вона потяглася за серветкою iз коробки на журнальному столику. Вона не була така крута, як їй хотiлося, щоб вони в неї вiрили. Слiз не було, але було ясно, що дамбу ось-ось прорве.
  Джессiка почала коригувати свiй графiк. - Ти бачив її чотири днi тому?
  "Так."
  "Коли?"
  "Було пiзно. Вона прийшла забрати деякi речi, а потiм сказала, що пiде випрати".
  "Як пiзно?"
  "Десять чи десять тридцять. Можливо пiзнiше.
  - Де вона стирала?
  "Я не знаю. Поряд iз її новою квартирою.
  - Ти був на її новому мiсцi? - спитав Бiрн.
  "Нi", - сказала Наталя. "Вона нiколи мене не питала".
  - У Христини була машина?
  "Нi. Зазвичай її возив друг. Або вона прийняла б СЕПТУ".
  "Як звуть її подругу?"
  "Соня".
  - Ти знаєш прiзвище Сонi?
  Наталя похитала головою.
  - I ти бiльше не бачив Христину тiєї ночi?
  "Нi. Я пiшов спати. Було пiзно."
  "Чи можете ви згадати щось ще про той день? Де ще вона могла бути? Кого вона бачила?
  "Менi шкода. Вона не подiлилася зi мною цими речами".
  "Вона дзвонила тобi наступного дня? Можливо, залишити повiдомлення на автовiдповiдачi чи голосову пошту?"
  "Нi, - сказала Наталя, - але ми мали зустрiтися наступного дня в другiй половинi дня. Коли вона не прийшла, я зателефонував до полiцiї. У полiцiї сказали, що вони мало що можуть зробити, але внесуть це до системи. Ми з сестрою, можливо, й не ладнали, але вона завжди була пунктуальною. I вона була не з тих, хто просто...
  Навернулися сльози. Джессiка та Бiрн дали жiнцi хвилинку. Коли вона почала брати себе до рук, вони продовжили.
  Де працювала Христина? - спитав Бiрн.
  "Я не певен, де саме. То була нова робота. Робота реєстратора.
  "Те, як Наталя промовила слово "секретар", було цiкавим", - подумала Джесiка. Це не залишилося непомiченим для Бiрна.
  "А у Христини був хлопець? З кимось, з ким вона зустрiчалася?
  Наталя похитала головою. - Наскiльки я знаю, немає постiйного нiкого. Але довкола неї завжди були чоловiки. Навiть коли ми були маленькi. У школi, у церквi. Завжди.
  Чи є колишнiй хлопець? Хтось, хто може нести смолоскип?
  - Є один, але вiн тут не живе.
  "Де вiн живе?"
  "Вiн повернувся на Україну".
  "А у Христини були якiсь зовнiшнi iнтереси? Захоплення?"
  "Вона хотiла стати танцiвницею. То була її мрiя. Христина мала багато мрiй".
  Танцiвниця, подумала Джесiка. Вона майнула на жiнцi та її ампутованих ногах. Вона пiшла далi. "Як щодо твоїх батькiв?"
  "Вони давно в могилах".
  "Чи є ще брати чи сестри?"
  Один брат. Костя.
  "Де вiн?"
  Наталя скривилася, махнула рукою, нiби вiдмахуючись вiд поганого спогаду. "Вiн тварина. "
  Джесiка чекала на переклад. Нiчого. - Мем?
  "Тварина. Костя - дика тварина. Вiн там, де йому мiсце. У в'язницi."
  Бiрн i Джессiка переглянулися. Ця новина вiдкрила новi можливостi. Можливо, хтось хотiв потрапити на Костю Якоса через його сестру.
  "Чи можу я запитати, де вiн ув'язнений?" - Запитала Джесiка.
  "Греттерфорд".
  Джессiка збиралася запитати, чому ця людина опинилась у в'язницi, але вся ця iнформацiя буде занесена до протоколу. Немає необхiдностi розкривати цю рану зараз, тож пiсля чергової трагедiї. Вона зробила позначку, щоб подивитися.
  - Чи знаєш ти когось, хто мiг би захотiти завдати шкоди братовi? - Запитала Джесiка.
  Наталя засмiялася, але без гумору. "Я не знаю нiкого, хто цього не знає".
  "У вас є нещодавня фотографiя Христини?"
  Наталя потяглася до верхньої полицi книжкової шафи. Вона дiстала дерев'яну коробку. Вона перетасувала вмiст, дiстала фотографiю, знiмок Христини, який виглядав як знiмок голови з модельної агенцiї - трохи м'який фокус, провокацiйна поза, прочиненi губи. Джесiка знову подумала, що молода жiнка дуже гарненька. Можливо, не модельно-шикарна, але ефектна.
  Чи можемо ми позичити цю фотографiю? - Запитала Джесiка. "Ми повернемо його".
  "Не треба повертатися", - сказала Наталя.
  Джессiка подумки зазначила, що все одно повернути фотографiю. З особистого досвiду вона знала, що з часом тектонiчнi плити горя, хоч би якими тонкими вони були, мають тенденцiю змiщуватися.
  Наталя пiдвелася, полiзла в ящик столу. "Як я вже казав, Крiстiна переїжджала на нове мiсце. Ось додатковий ключ вiд нової квартири. Можливо це допоможе".
  До ключа було прикрiплено бiлу бирку. Джесiка глянула на нього. На ньому була адреса на Пiвнiчному Лоуренсi.
  Бiрн дiстав портфель для вiзиток. "Якщо ви думаєте про щось ще, що могло б нам допомогти, будь ласка, зателефонуйте менi". Вiн простягнув Наталцi листiвку.
  Наталя взяла картку, потiм простягла свою Бiрну. Здавалося, воно з'явилося звiдкись, нiби вона вже взяла його на руки i приготувала до виробництва. Як виявилося, "пiдсадив", мабуть, вiдповiдне слово. Джессiка подивилася на картку. Там було написано: "Мадам Наталiя - Картомантiя, Ворожiння, Таро".
  "Я думаю, у тобi багато печалi", - сказала вона Бiрну. "Дуже багато невирiшених питань".
  Джессiка глянула на Бiрна. Вiн був трохи стривоженим, що було для нього рiдкiстю. Вона вiдчула, що її партнер хоче продовжити iнтерв'ю поодинцi.
  - Я вiзьму машину, - сказала Джесiка.
  
  
  
  Вони стояли в дуже теплiй вiтальнi i мовчали кiлька хвилин. Бiрн зазирнув у невеликий простiр поряд iз вiтальнею: круглий стiл iз червоного дерева, два стiльцi, комод, гобелени на стiнах. В усiх чотирьох кутах горiли свiчки. Вiн знову глянув на Наталю. Вона вивчала його.
  "Ви колись читали?" - Запитала Наталя.
  Читання?
  "Читання по долонi".
  "Я не зовсiм впевнений, що це таке".
  "Це мистецтво називається хiромантiєю", - сказала вона. "Це давня практика, в якiй вивчаються лiнiї та мiтки вашої руки".
  - Е-е, нi, - сказав Бiрн. "Нiколи."
  Наталя простягла руку та взяла його за руку. Бiрн вiдразу вiдчув легкий електричний заряд. Не обов'язково сексуальне звинувачення, хоч вiн не мiг заперечувати, що це мало мiсце.
  Вона ненадовго заплющила очi, потiм розплющила їх. "У тебе є сенс", - сказала вона.
  "Прошу вибачення?"
  Iнодi ти знаєш те, чого не повинен знати. Речi, що не бачать iншi. Речi, якi виявляються правдою".
  Бiрну хотiлося вiдсмикнути руку i втекти звiдти якнайшвидше, але з якоїсь причини вiн не мiг поворухнутися. "Iнодi."
  "Ви народилися з чадрою?"
  "Вуаль? Боюся, нiчого про це не знаю".
  - Ти був дуже близьким до смертi?
  Бiрна це трохи налякало, але вiн цього не показав. "Так."
  "Двiчi."
  "Так."
  Наталя вiдпустила його руку, глибоко подивилася йому в очi. Якось за останнi кiлька хвилин її очi, здавалося, змiнилися з нiжно-сiрого на глянсово-чорний.
  "Бiла квiтка", - сказала вона.
  "Менi шкода?"
  - Бiла квiтка, детектив Бiрн, - повторила вона. "Зроби знiмок".
  Тепер вiн справдi був наляканий.
  Бiрн вiдклав блокнот i застебнув пальто. Вiн подумував потиснути руку Наталi Якос, але передумав. "Ще раз ми дуже шкодуємо про вашу втрату", - сказав вiн. "Ми будемо на зв'язку."
  Наталя вiдчинила дверi. Крижаний порив вiтру привiтав Бiрна. Спускаючись сходами, вiн почував себе фiзично виснаженим.
  "Зроби знiмок", - подумав вiн. Що, чорт забирай, це було про?
  Пiдiйшовши до машини, Бiрн озирнувся до будинку. Вхiднi дверi були зачиненi, але в кожному вiкнi горiла свiчка.
  Чи були там свiчки, коли вони прибули?
  OceanofPDF.com
  9
  Нова квартира Христини Якос була зовсiм не квартирою, а скорiше цегляним таунхаусом iз двома спальнями на Пiвнiчному Лоуренсi. Коли Джессiка та Бiрн наблизилися, стало ясно одне. Жодна молода жiнка, яка працювала секретарем, не могла дозволити собi орендну плату або навiть половину орендної плати, якби вона дiлилася. То були дорогi розкопки.
  Постукали, подзвонили. Двiчi. Вони чекали, склавши руки на вiкнах. Прозорi штори. Нiчого не видно. Бiрн зателефонував ще раз, потiм вставив ключ у замок i вiдчинив дверi. "Полiцiя Фiладельфiї!" вiн сказав. Нема вiдповiдi. Вони увiйшли всередину.
  Якщо зовнi воно було привабливим, то всерединi воно було бездоганним: сосновi пiдлоги iз серцевини, кленовi шафи на кухнi, латуннi свiтильники. Меблiв не було.
  "Думаю, я подивлюся, чи є вiдкритi вакансiї адмiнiстратора", - сказала Джесiка.
  "Я теж", - вiдповiв Бiрн.
  - Ти вмiєш працювати на розподiльчому щитi?
  "Я навчуся".
  Джесiка провела рукою по пiднятiй обшивцi. "Так що ти думаєш? Багатий сусiд по кiмнатi чи папик?"
  "Двi рiзнi можливостi".
  "Можливо, шалено ревнивий психопатичний папiк?"
  "Певна можливiсть".
  Вони покликали знову. Будинок здавався порожнiм. Вони перевiрили пiдвал i знайшли пральну машину i сушарку, якi все ще лежать у коробках i очiкували на установки. Вони перевiрили другий поверх. В однiй спальнi стояв складений футон; у iншого в кутку стояло розкладне лiжко, а поряд - скриня пароплава.
  Джесiка повернулася в хол, пiдняла стос пошти, що лежала на пiдлозi перед дверима. Вона перебрала чарку. Один iз законопроектiв був адресований Сонi Кедровiй. Ще була пара журналiв, адресованих Крiстiнi Якос, - " Танець" та "Архiтектурний дайджест". Жодних особистих листiв та листiвок не було.
  Вони пройшли на кухню, вiдчинили кiлька ящикiв. Бiльшiсть iз них були порожнi. Те саме i з нижнiми шафами. У шафцi пiд раковиною лежала колекцiя нових квартирних товарiв: губки, "Вiндекс", паперовi рушники, засiб для чищення, спрей вiд комах. Молодi жiнки завжди мали запас спрею вiд комах.
  Вона вже збиралася зачинити останнi дверцята шафи, коли почувся скрип мостин. Перш нiж вони встигли обернутися, вони почули щось набагато зловiснiше, набагато смертоноснiше. За їхньою спиною почувся клацання зведеного револьвера.
  - Не... чорт... не рухайся, - пролунав голос з iншого кiнця кiмнати. То був жiночий голос. Схiдноєвропейський акцент та каденцiя. То був сусiд по кiмнатi.
  Джессiка та Бiрн завмерли, розкинувши руки з бокiв. "Ми полiцейськi", - сказав Бiрн.
  "А я Анджелiна Джолi. Тепер пiднiмiть руки нагору".
  Джессiка та Бiрн пiдняли руки.
  "Ви, мабуть, Соня Кедрова", - сказав Бiрн.
  Тиша. Потiм: Звiдки ти знаєш моє iм'я?
  "Як я i сказав. Ми спiвробiтники полiцiї. Зараз я дуже повiльно суну руку в пальто i витягну посвiдчення. Добре?"
  Довга пауза. Дуже довго.
  "Соня?" - спитав Бiрн. "Ти зi мною?"
  "Добре", сказала вона. "Повiльний."
  Бiрн пiдкорився. "Поїхали", - сказав вiн. Не повертаючись, вiн витяг з кишенi посвiдчення i простяг його.
  Минуло ще кiлька секунд. "Добре. Отже, ви полiцейський. Про що це?"
  - Чи можемо ми опустити руки? - спитав Бiрн.
  "Так."
  Джессiка та Бiрн опустили руки i обернулися.
  Сонi Кедровiй було близько двадцяти п'яти рокiв. У неї були сльозливi очi, пухкi губи i темно-каштанове волосся. Якщо Христина була гарненькою, то Соня була чарiвною. На нiй було довге коричневе пальто, чорнi шкiрянi черевики та шовковий шарф сливового кольору.
  - Що ти тримаєш? - спитав Бiрн, показуючи на пiстолет.
  "Це пiстолет".
  "Це стартовий пiстолет. Вiн стрiляє неодруженими.
  "Мiй батько дав його менi, щоб захистити себе".
  "Цей пiстолет приблизно так само смертоносний, як i водяний пiстолет".
  - I все ж ти пiдняв руки вгору.
  Туше, подумала Джессiка. Бiрну це не сподобалось.
  "Нам потрiбно поставити вам кiлька питань", - сказала Джесiка.
  "I це не могло зачекати, доки я приїду додому? Тобi довелося увiрватися до мого дому?
  "Боюсь, це не може почекати", - вiдповiла Джесiка. Вона пiдняла ключ. - I ми не вдерлися.
  Соня на мить виглядала розгубленою, потiм знизала плечима. Стартерний пiстолет вона поклала в ящик i зачинила його. "Добре", сказала вона. "Задавайте свої "питання". "
  "Ви знаєте жiнку на iм'я Крiстiна Якос?"
  "Так", сказала вона. Тепер будьте обережнi. Її очi танцювали мiж ними. "Я знаю Христину. Ми сусiди по кiмнатi".
  "Як довго ви знали її?"
  "Можливо, три мiсяцi".
  "Боюсь, у нас поганi новини", - сказала Джесiка.
  Брова Сонi звузилася. "Що сталося?"
  "Христина померла".
  "Боже мiй." Її обличчя знебарвилося. Вона схопила стiйку. - Як це... що сталося?
  "Ми не впевненi", - сказала Джесiка. "Її тiло було знайдено сьогоднi вранцi в Манаюнк".
  Будь-якої секунди Соня могла перекинутися. У їдальнi не було стiльцiв. Бiрн узяв iз кута кухнi дерев'яну скриньку i поставив її. Вiн посадив на нього жiнку.
  "Ви знайомi з Манаюнком?" - Запитала Джесiка.
  Соня зробила кiлька глибоких вдихiв, надувши щоки. Вона мовчала.
  "Соня? Ви знайомi iз цим районом?
  "Менi дуже шкода", сказала вона. "Нi."
  "Христина колись говорила про те, щоб поїхати туди? Чи якби вона знала когось, хто жив у Манаюнк?
  Соня похитала головою.
  Джессiка зробила кiлька нотаток. "Коли ви востаннє бачили Христину?"
  На мить здалося, що Соня готова поцiлувати його на пiдлогу. Вона плела особливим чином, що вказувало на непритомнiсть на пiдйомi. За мить це, здавалося, минулося. "Не ранiше, нiж через тиждень", - сказала вона. "Я був за мiстом".
  "Де ви були?"
  "У Нью-Йорку."
  "Мiсто?"
  Соня кивнула головою.
  "Ви знаєте, де працювала Христина?"
  "Все, що я знаю, це те, що це було у Центрi мiста. Робота адмiнiстратором у важливiй компанiї.
  - I вона нiколи не казала тобi назву фiрми?
  Соня промокнула очi серветкою i похитала головою. "Вона не розповiла менi всього", - сказала вона. "Iнодi вона була дуже потайливою".
  "Як же так?"
  Соня насупилась. Iнодi вона приходила додому пiзно. Я питав її, де вона, i вона замовкла. Наче вона робила щось, чого їй, можливо, було соромно".
  Джессiка подумала про вiнтажну сукню. "Христина була актрисою?"
  "Актриса?"
  "Так. Або професiйно, або, можливо, у громадському театрi?"
  "Ну, вона любила танцювати. Гадаю, вона хотiла танцювати професiйно. Я не знаю, чи була вона настiльки гарною, але можливо.
  Джессiка звiрилася зi своїми записами. - Чи є ще щось, що ти знаєш про неї i що, на твою думку, могло б допомогти?
  "Вона iнодi працювала з дiтьми у Серафимiвському саду".
  "Руська православна церква?" - Запитала Джесiка.
  "Так."
  Соня встала, взяла зi стiйки склянку, потiм вiдкрила морозилку, дiстала замерзлу пляшку "Столi" та налила собi кiлька унцiй. Харчування в будинку майже не було, але в холодильнику була горiлка. "Коли тобi за двадцять, - подумала Джессiка (ця група людей, яку вона нещодавно неохоче залишила позаду), - є прiоритети.
  "Якби ви могли утриматися вiд цього на хвилинку, я був би вдячний", - сказав Бiрн. Вiн мав таку манера поведiнки, що його команди звучали як ввiчливi прохання.
  Соня кивнула, поставила склянку та пляшку, дiстала з кишенi серветку та промокнула очi.
  "Ви знаєте, де Христина прала?" - спитав Бiрн.
  - Нi, - сказала Соня. "Але вона часто робила це пiзно вночi".
  "Як пiзно?"
  "Одинадцята година. Можливо, опiвночi.
  "А як щодо хлопцiв? Мав хтось, з ким вона зустрiчалася?
  "Нi, наскiльки я знаю, нi", - сказала вона.
  Джессiка вказала на сходи. - Спальнi нагорi? Вона сказала так люб'язно, як тiльки могла. Вона знала, що Соня мала повне право попросити їх пiти.
  "Так."
  - Ви не заперечуєте, якщо я швиденько оглянусь?
  Соня на мить замислилась. "Нi", сказала вона. "Все нормально."
  Джесiка пiднялася сходами i зупинилася. "Яка спальня була у Христини?"
  "Той, що ззаду".
  Соня повернулася до Бiрна i пiдняла свою склянку. Бiрн кивнув головою. Соня опустилася на пiдлогу, зробила величезний ковток крижаної горiлки. Вона вiдразу налила собi ще.
  Джесiка пiднялася нагору, пройшла коротким коридором i увiйшла в задню спальню.
  Поруч iз згорнутим футоном у кутку стояла маленька коробочка з будильником. На гачку в заднiй частинi дверей висiв бiлий махровий халат. Це була квартира молодої жiнки у першi днi. На стiнах не було анi картин, анi плакатiв. Не було жодних химерних прикрас, якi можна було б очiкувати у спальнi молодої жiнки.
  Джессiка подумала про Христину, що стоїть просто там, де вона стояла. Христина, враховуючи своє нове життя в новому будинку, всi можливостi, якi будуть у тебе, коли тобi виповниться двадцять чотири роки. Христина уявляє собi кiмнату, повну меблiв Thomasville або Henredon. Новi килими, новi лампи, постiльна бiлизна. Нове життя.
  Джесiка перетнула кiмнату i вiдчинила дверi комори. У мiшках для одягу було всього кiлька суконь та светрiв, все досить новi, всi гарної якостi. Звичайно, не було нiчого схожого на сукню, яка була на Христинi, коли її знайшли на березi рiчки. Не було також нi кошикiв, нi мiшкiв iз щойно випраним одягом.
  Джессiка зробила крок назад, намагаючись вловити цю атмосферу. Як детектив, скiльки шаф вона зазирнула? Скiльки ящикiв? Скiльки бардачкiв, валiз, скринь з надiєю та сумочок? Скiльки життiв прожила Джессiка, будучи порушницею кордонiв?
  На пiдлозi шафи стояла картонна коробка. Вона вiдчинила його. Там були обгорнутi тканиною фiгурки скляних тварин - переважно черепах, бiлок та кiлькох птахiв. Були й Хуммели: мiнiатюри рожевощоких дiтей, якi грають на скрипцi, флейтi, фортепiано. Внизу стояла гарна дерев'яна музична скринька. Вiн виглядав як горiховий, а зверху була iнкрустована бiло-рожева балерина. Джессiка дiстала його, вiдчинила. У скриньцi не було коштовностей, але в нiй грала пiсня "Вальс Сплячої красунi". Ноти луною лунали в майже порожнiй кiмнатi, сумна мелодiя, що знаменує кiнець молодого життя.
  
  
  
  ДЕТЕКТИВИ ЗУСТРIЛИСЯ у "Раундхаусi", звiрили записи.
  "Фургон належав людинi на iм'я Гарольд Сiма", - сказав Джош Бонтрагер. Вiн провiв день, вишукуючи iнформацiю про транспортнi засоби на мiсцi злочину до Манаюнка. Мiстер. Сiма жила в Гленвудi, але, на жаль, передчасно померла, впавши зi сходiв у вереснi цього року. Йому було вiсiмдесят шiсть. Його син зiзнався, що залишив фургон на цiй стоянцi мiсяць тому. Вiн сказав, що не може дозволити собi його вiдбуксувати i викинути. Пауелтон.
  "Пiзно, як померлий?" - Запитала Джесiка.
  "Пiзно, як померлий", - сказав Бонтрагер. "Вона померла вiд великої коронарної хвороби три тижнi тому. Її зять залишив машину на цiй стоянцi. Вiн працює в Iст-Фолсi.
  - Ви перевiрили всiх? - спитав Бiрн.
  "Я так i зробив", - сказав Бонтрагер. "Нiчого."
  Бiрн поiнформував Айка Бьюкенена про те, що у них є на даний момент, i про можливий напрямок подальших розслiдувань. Коли вони збиралися пiти, Бiрн поставив Бонтрагеру питання, яке, мабуть, крутило його весь день.
  - То звiдки ти, Джоше? - спитав Бiрн. "Спочатку".
  "Я з маленького мiстечка недалеко вiд Бехтелсвiлля", - сказав вiн.
  Бiрн кивнув головою. - Ти вирiс на фермi?
  "Ах, так. Моя сiм'я - амiшi".
  Слово промайнуло по чергуванню, як куля 22-го калiбру, що рикошетить. Принаймнi десять детективiв почули це й одразу ж зацiкавилися тим аркушем паперу, який опинився перед ними. Джесiцi знадобилася вся її сила, щоб не поглянути на Бiрна. Полiцейський iз вiддiлу вбивств амiшiв. Як-то кажуть, вона побувала на березi i назад, але це було щось нове.
  "Ваша родина амiшiв?" - спитав Бiрн.
  "Так", - сказав Бонтрагер. "Проте я давно вирiшив не приєднуватися до церкви".
  Бiрн лише кивнув.
  "Ви нiколи не куштували спецiальнi консерви Бонтрагер?" - спитав Бонтрагер.
  "Нiколи не мав задоволення".
  "Це дуже добре. Слива Чорна, полуничний ревiнь. Ми навiть робимо чудовий шмир з арахiсовим маслом."
  Бiльше тишi. Кiмната перетворилася на морг, повний трупiв у костюмах iз мовчазними губами.
  "Нiщо не зрiвняється з хорошим шмiром", - сказав Бiрн. "Мiй девiз."
  Бонтрагер засмiявся. "Ага-ага. Не хвилюйся, я чув усi жарти. Я можу взяти це."
  "Є жарти амiшiв?" - спитав Бiрн.
  "Сьогоднi ввечерi ми влаштуємо вечiрку, нiби зараз 1699", - сказав Бонтрагер. "Ви, мабуть, амiшi, якщо запитаєте: "Цей вiдтiнок чорного сповнює мене?" "
  Бiрн усмiхнувся. "Непогано."
  "А ще є лiнiї пiкапа амiшiв". - сказав Бонтрагер. "Чи часто ти на будiвництвi комор? Чи можу я купити тобi коладу з пахтою? Ти збираєшся орати?
  Джесiка засмiялася. Бiрн засмiявся.
  "Так, чорт забирай", - сказав Бонтрагер, почервонiвши вiд власного непристойного гумору. "Як я i сказав. Я чув їх усi".
  Джесiка оглянула кiмнату. Вона знала людей iз вiддiлу вбивств. Вона мала таке почуття, що незабаром детектив Джошуа Бонтрагер почує кiлька нових.
  OceanofPDF.com
  10
  Пiвнiч. Рiчка була чорною та тихою.
  Бiрн стояв на березi рiчки Манаюнк. Вiн озирнувся на дорогу. Жодних вуличних лiхтарiв. Стоянка була темною, затiненою мiсячним свiтлом. Якби хтось у цей момент зупинився, хоча б для того, щоб обернутися, Бiрна не було б видно. Єдине освiтлення походить вiд фар машин, що їдуть швидкiсною автомагiстралi, що мерехтять на iншому березi рiчки.
  Божевiльний мiг поставити свою жертву на березi рiчки i не поспiшати, пiдкоряючись божевiлля, яке керувало його свiтом.
  У Фiладельфiї було двi рiчки. Якщо Делавер був робочою душею мiста, то Шуйлкiлл та його звивисте русло завжди викликали темну чарiвнiсть у Бiрна.
  Батько Бiрна, Падрейг, усе своє трудове життя працював вантажником. Своїм дитинством, освiтою та життям Бiрн був зобов'язаний водi. У початковiй школi вiн дiзнався, що Шуйлкiлл означає "прихована рiчка". Усi роки, проведенi у Фiладельфiї - а це було все життя Кевiна Бiрна, якщо не брати до уваги час служби, - вiн дивився на рiчку як на загадку. Його довжина становила понад сто миль, i вiн, чесно кажучи, гадки не мав, куди вiн веде. Вiд нафтопереробних заводiв на пiвденному заходi Фiладельфiї до Шомонта i за його межами, вiн працював у банках як офiцер полiцiї, але нiколи по-справжньому не виходив за межi своєї юрисдикцiї, влади, яка закiнчилася там, де округ Фiладельфiя став округом Монтгомерi.
  Вiн глянув на темну воду. У ньому вiн побачив обличчя Антона Кроца. Вiн побачив очi Кроца.
  Радий вас бачити, детектив.
  Напевно, тисячного разу за останнi кiлька днiв Бiрн засумнiвався в собi. Невже вiн вагався через страх? Чи вiн вiдповiдальний за смерть Лори Кларк? Вiн усвiдомив, що за останнiй рiк або близько того почав запитувати бiльше, нiж будь-коли, побачив структуру своєї нерiшучостi. Коли вiн був молодим зухвалим вуличним полiцейським, вiн знав - знав, - що кожне його рiшення було правильним.
  Вiн заплющив очi.
  Хорошою новиною було те, що видiння зникло. Здебiльшого. Протягом багатьох рокiв його мучило i благословляло невиразний другий зiр, здатнiсть iнодi бачити на мiсцi злочину речi, якi нiхто iнший не мiг бачити, здатнiсть, яка з'явилася багато рокiв тому, коли вiн був оголошений мертвим пiсля занурення у воду. крижана рiчка Делавер. Бачення були пов'язанi з мiгренями - принаймнi вiн так себе переконав - i коли вiн отримав кулю в мозок з пiстолета психопата, головний бiль припинився. Вiн також думав, що видiння зникло. Але час вiд часу вони поверталися з подвоєною силою, iнодi лише на секунду. Вiн навчився це приймати. Iнодi це був лише проблиск обличчя, шматочок звуку, бачення, що коливається, мало чим вiдрiзняється вiд того, що можна побачити в дзеркалi жартiвливого будинку.
  Передчуття останнiм часом траплялися рiдше, i це було добре. Але Бiрн знав, що будь-якої митi вiн може покласти руку на руку жертви або зачепити щось на мiсцi злочину, i вiн вiдчує цей жахливий приплив, страхiтливе знання, яке приведе його до темних куточкiв розуму вбивцi. .
  Звiдки Наталiя Якос дiзналася про нього?
  Коли Бiрн розплющив очi, зображення Антона Кроца зникло. Тепер з'явилася ще одна пара очей. Бiрн подумав про людину, яка вiднесла Христину Якос сюди, про бурхливу бурю безумства, яка змусила когось зробити те, що вiн з нею зробив. Бiрн ступив на край причалу, на те саме мiсце, де вони знайшли тiло Христини. Вiн вiдчув похмуре збудження, знаючи, що знаходиться на тому ж мiсцi, де лише кiлька днiв тому стояв убивця. Вiн вiдчув, як образи просочуються в його свiдомiсть, побачив людину...
  - розрiзаючи шкiру, м'язи, плоть i кiстки... торкаючись до ран паяльною лампою... одягаючи Крiстiну Якос у цю дивну сукню... просунувши одну руку в рукав, потiм iншу, нiби ви одягали сплячу дитину, її холодна плоть не реагує на її дотик... переносячи Крiстiну Якос на береги рiчки пiд береги рiчки... сценарiй, коли...
  - Щось почув.
  Кроки?
  Периферiйний зiр Бiрна вловив силует всього за кiлька футiв вiд нього: величезний чорний силует, що виступає з глибоких тiней.
  Вiн обернувся до фiгури, пульс вiддавався у вухах, а рука лежала на зброї.
  Там не було нiкого.
  Йому потрiбний був сон.
  Бiрн поїхав додому до своєї двокiмнатної квартири у Пiвденнiй Фiладельфiї.
  Вона хотiла бути танцiвницею.
  Бiрн подумав про свою дочку Коллiн. Вона була глуха вiд народження, але це її нiколи не зупиняло i навiть не сповiльнювало. Вона була вiдмiнницею, приголомшливою спортсменкою. Бiрн ставив собi питання, про що вона мрiє. Коли вона була маленька, вона хотiла стати полiцейським, як вiн. Вiн вiдразу вiдмовив її вiд цього. Потiм була обов'язкова сцена балерини, запущена, коли вiн водив її на слабку постановку "Лускунчика". За останнi кiлька рокiв вона багато говорила про те, щоб стати вчителем. Чи змiнилося це? Чи питав вiн її про це останнiм часом? Вiн зробив уявну позначку зробити це. Вона, звичайно, закочувала очi i показувала йому табличкою, говорячи, що вiн такий дивний. Вiн все одно це зробить.
  Вiн запитував, чи питав колись батько Христини свою маленьку дiвчинку про її мрiї.
  
  
  
  БIРН знайшов мiсце на вулицi та припаркувався. Вiн замкнув машину, увiйшов до свого будинку, пiднявся сходами. Чи то вiн старiв, чи то сходинки ставали крутiшими.
  Має бути останнє, подумав вiн.
  Вiн був ще у розквiтi сил.
  
  
  
  З темряви пустиря через дорогу за Бiрном спостерiгав чоловiк. Вiн побачив, як у вiкнi детектива на другому поверсi спалахнуло свiтло, як його велика тiнь ковзнула по жалюзi. Зi свого погляду вiн став свiдком того, як людина поверталася додому до життя, яке в усiх вiдношеннях було таким самим, як i напередоднi, i позавчора. Людина, яка знайшла розум, сенс i мету у своєму життi.
  Вiн заздрив Бiрну так само, як i ненавидiв його.
  Чоловiк був худорлявої статури, з маленькими руками i ногами, рiдшим каштановим волоссям. Вiн носив темне пальто, був звичайним у всiх вiдносинах, за винятком схильностi до жалоби - несподiваної i небажаної схильностi, яку вiн нiколи не повiрив би в таку можливiсть на даному етапi свого життя.
  Для Метью Кларка суть горя осiдала у пiдкладцi живота мертвим вантажем. Його жах почався в той момент, коли Антон Кроц вивiв дружину з цiєї будки. Вiн нiколи не забуде руку дружини на спинцi кабiнки, її блiду шкiру та нафарбованi нiгтi. Жахливий блиск ножа бiля її горла. Пекельний рев гвинтiвки спецназу. Кров.
  Свiт Метью Кларка був у штопорi. Вiн не знав, що принесе наступного дня i як вiн зможе жити далi. Вiн не знав, як змусити себе зробити найпростiшу рiч: замовити снiданок, подзвонити, сплатити рахунок, здати речi з хiмчистки.
  Лора вiддала сукню у хiмчистку.
  Радi тебе бачити, казали вони. Як Лора?
  Мертвий.
  Вбито.
  Вiн не знав, як поведеться в цих неминучих ситуацiях. Хто мiг знати? Яка була для цього пiдготовка? Чи знайде вiн обличчя смiливе, щоб вiдповiсти? Це не було так, якби вона померла вiд раку грудей, чи лейкемiї, чи пухлини мозку. Не те щоб вiн мав час пiдготуватися. Їй перерiзали горло в закусочнiй, це була найпринизливiша i публiчна смерть, яка тiльки можлива. I все це пiд пильним наглядом полiцейського управлiння Фiладельфiї. I тепер її дiти проживуть своє життя без неї. Їхня мати пiшла. Його найкращий друг пiшов. Як можна це все прийняти?
  Незважаючи на всю цю невизначенiсть, Метью Кларк був упевнений в одному. Один факт був для нього так само очевидний, як знання того, що рiчки впадають у море, i був так само зрозумiлий, як кришталевий кинджал печалi у його серцi.
  Жах детектива Кевiна Френсiса Бiрна тiльки починався.
  OceanofPDF.com
  ЧАСТИНА ДРУГА
  Соловей
  
  OceanofPDF.com
  11
  "Щури та кiшки".
  "Хм?"
  Роланд Ханна на мить заплющив очi. Щоразу, коли Чарльз говорив "ага", це було рiвнозначно нiгтям по дошцi. Так було вже давно, вiдколи вони були дiтьми. Чарльз був його зведеним братом, повiльним у спiлкуваннi, життєрадiсним у своєму свiтоглядi та поведiнцi. Роланд любив цю людину так сильно, як нiколи не любив будь-кого у своєму життi.
  Чарльз був молодший за Роланда, надприродно сильним i неймовiрно вiдданим. Вiн неодноразово доводив, що вiддасть життя за Роланда. Замiсть того, щоб у тисячний раз посварити зведеного брата, Роланд продовжив. Догана була марною, i Чарльза дуже легко поранити. - Це все, що є, - сказав Роланд. "Ти або щур, або кiт. Бiльше нiчого нема".
  "Нi", - сказав Чарльз у повнiй згодi. То був його шлях. "Нiчого бiльше."
  - Нагадай менi це записати.
  Чарльз кивнув, захоплений цiєю концепцiєю, наче Роланд щойно розшифрував Розетський камiнь.
  Вони їхали на пiвдень шосе 299, наближаючись до заповiдника Мiллiнгтон у Мерiлендi. Погода у Фiладельфiї була дуже холодною, але тут зима була трохи м'якшою. Це було добре. Це означало, що ґрунт ще не глибоко промерз.
  I хоча це була хороша новина для двох чоловiкiв, що сидiли в переднiй частинi фургона, це була, ймовiрно, найгiрша новина для людини, що лежала обличчям вниз ззаду, людини, чий день з самого початку складався не так добре.
  
  
  
  РОЛАНД ХАННА БУВ високим i гнучким, м'язистим, чiтко промовцем, хоча формальної освiти вiн не отримав. Вiн не носив прикрас, волосся було коротким, тiло чисте, одяг скромний i добре випрасуваний. Вiн був вихiдцем з Аппалачiв, дитиною з округу Летчер, штат Кентуккi, матiр'ю та батьком, чиє походження та кримiнальне минуле можна було простежити до западин гори Гельвецiя, i не бiльше. Коли Роланду було чотири роки, його мати покинула Джубала Ханну - жорстоку, жорстоку людину, яка у багатьох випадках забирала у нього тягар своєї дружини та дитини - i перевезла сина до Пiвнiчної Фiладельфiї. Зокрема, в територiю, вiдому глумливо, але досить точно, як Безплiднi землi.
  Протягом року Артемiзiя Ханна вийшла замiж за людину, набагато гiршу, нiж її перший чоловiк, людину, яка контролювала всi аспекти її життя, людину, яка подарувала їй двох зiпсованих дiтей. Коли Уолтона Лi Уейта було вбито в результатi невдалого пограбування в Норт-Лiбертiс, Артемiзiя - жiнка з тендiтним психiчним здоров'ям, жiнка, яка дивилася на свiт крiзь призму безумства, що зростає - поринула в пляшку, в самоушкодження всi манери, в ласку. До дванадцяти рокiв Роланд уже дбав про свою сiм'ю, виконуючи рiзну роботу, багато з яких були кримiнальними, ухиляючись вiд полiцiї, служб соцiального забезпечення та банд. Якось вiн пережив їх усiх.
  У п'ятнадцять рокiв Роланд Ханна, не на свiй вибiр, знайшов новий шлях.
  
  
  
  ЛЮДИНИ, яку Роланд i Чарльз перевезли з Фiладельфiї, звали Безiл Спенсер. Вiн чiплявся до молодої дiвчини.
  Спенсеру було сорок чотири роки, вiн був надзвичайно повненький i однаково занадто освiчений. Вiн працював адвокатом нерухомостi з Бала Сiнвiд, а його список клiєнтiв складався в основному з лiтнiх i багатих вдiв з Main Line. Його смак молодим дiвчатам з'явився багато рокiв тому. Роланд гадки не мав, скiльки разiв Спенсер робив подiбнi непристойнi та осквернiльнi вчинки, але це справдi не мало значення. У цей день вони зустрiчалися в iм'я одного невинного.
  До дев'ятої ранку сонце пробилося крiзь верхiвки дерев. Спенсер опустився навколiшки поруч iз свiжовиритою могилою, ямою глибиною приблизно чотири фути, шириною три фути i довжиною шiсть футiв. Його руки були пов'язанi за спиною мiцною мотузкою. Незважаючи на холод, його одяг був мокрим вiд поту.
  "Ви знаєте, хто я, мiстере Спенсер?" - Запитав Роланд.
  Спенсер озирнувся довкола, явно побоюючись власної вiдповiдi. Правду кажучи, вiн не знав точно, хто такий Роланд - вiн нiколи не бачив його доти, доки пiвгодини тому не зняли пов'язку. Зрештою Спенсер сказав: Нi.
  "Я - iнша тiнь", - вiдповiв Роланд. У його голосi були найменшi слiди мови його матерi з Кентуккi, хоча вiн уже давно поступився її акцентом вулицям Пiвнiчної Фiладельфiї.
  "Що... що?" - спитав Спенсер.
  "Я - точка на рентгенiвському знiмку iншої людини, мiстере Спенсер. Я машина, яка проїжджає на червоне свiтло одразу пiсля того, як ви проїжджаєте перехрестя. Я - кермо напряму, яке виходить з ладу в ранньому польотi. Ви нiколи не бачили мого обличчя, тому що до сьогоднi я був тим, що трапляється з усiма iншими".
  "Ви не розумiєте", - сказав Спенсер.
  "Просвiтiть мене", - вiдповiв Роланд, запитуючи, яка складна iсторiя чекає на нього цього разу. Вiн глянув на годинник. - Ти маєш одну хвилину.
  "Їй було вiсiмнадцять", - сказав Спенсер.
  "Їй ще немає тринадцяти рокiв".
  "Це божевiлля! Ти бачив її?"
  "У мене є."
  "Вона була готова. Я не змушував нiчого робити".
  Це не те, що я чув. Я чув, ти вiдвiв її до пiдвалу свого будинку. Я чув, що ти тримав її в невiданнi, годував наркотиками. То був амiлнiтрит? Попперси, як ви їх називаєте?
  "Ви не можете цього зробити", сказав Спенсер. - Ти не знаєш, хто я.
  "Я точно знаю, хто ти. Набагато важливiше те, де ви знаходитесь. Озирнутися. Ви знаходитесь посеред поля, вашi руки пов'язанi за спиною, ви благаєте зберегти вам життя. Чи вважаєте ви, що вибiр, який ви зробили в цьому життi, послужив вам добре?
  Нема вiдповiдi. Нiчого не очiкувалося.
  - Розкажи менi про Фермаунт-парк, - попросив Роланд. "Квiтень 1995 року. Двi дiвчини".
  "Що?"
  "Зiзнайтеся, що ви зробили, мiстере Спенсер. Визнайте, що ви зробили тодi, i, можливо, ви переживете цей день".
  Спенсер перевiв погляд iз Роланда на Чарльза. - Я не знаю, про що ти говориш.
  Роланд кивнув Чарльзу. Чарльз взяв лопату. Безiл Спенсер заплакав.
  - Що ти збираєшся робити зi мною? - спитав Спенсер.
  Не кажучи нi слова, Роланд штовхнув Безiла Спенсера в груди, вiдкинувши чоловiка назад у могилу. Коли Роланд зробив крок уперед, вiн вiдчув запах фекалiй. Безiл Спенсер забруднився. Вони це все зробили.
  - Ось що я зроблю для тебе, - сказав Роланд. "Я поговорю iз дiвчиною. Якщо вона справдi була добровiльним учасником, я повернуся i заберу тебе, i ти забираєш iз собою з цього досвiду найбiльший урок у своєму життi. Якщо нi, то можливо ви зможете знайти вихiд. Можливо нi."
  Роланд полiз у свою спортивну сумку i витяг довгий шланг iз ПВХ. Пластикова трубка була гофрованою, типу "гусяча шия", дiаметром один дюйм i завдовжки чотири фути. На одному кiнцi знаходився мундштук, подiбний до тих, якi використовуються при легеневих дослiдженнях. Роланд пiднiс трубку до обличчя Безiла Спенсера. "Затиснiть його зубами".
  Спенсер повернув голову, реальнiсть моменту була надто великою, щоб її можна було винести.
  - Як хочете, - сказав Роланд. Вiн прибрав шланг.
  "Нi!" Спенсер закричала. "Я хочу це!"
  Роланд завагався, потiм знову одягнув шланг на обличчя Спенсер. На цей раз Спенсер мiцно стиснув мундштук зубами.
  Роланд кивнув Чарльзу, який поклав лавандовi рукавички на груди чоловiка, а потiм почав загребувати землю в яму. Коли вiн закiнчив, трубопровiд стирчав iз землi приблизно на п'ять чи шiсть дюймiв. Роланд мiг чути шаленi, вологi вдихи i видихи повiтря через вузьку трубку, звук, що мало чим вiдрiзняється вiд звуку аспiрацiйної трубки в кабiнетi дантиста. Чарльз утрамбував землю. Вiн i Роланд пiдiйшли до фургона.
  Через кiлька хвилин Роланд пригнав машину до могили i залишив двигун увiмкненим. Вiн вилiз, дiстав позаду довгий гумовий шланг, цього разу бiльшого дiаметру, нiж пластикова трубка з гнучкою шиєю. Вiн пiдiйшов до задньої частини фургона та прикрiпив один кiнець до вихлопної труби. Iнший кiнець вiн поклав на трубу, що стирчить iз землi.
  Роланд слухав, чекав, поки звуки ссання почали стихати, його думки на мить перемiстилися в мiсце, де двi молодi дiвчата стрибали по березi Вiсахiкон багато рокiв тому, а над ними око Боже сяяло золотим сонцем.
  
  
  
  Зiбрання була одягнена у свої найкращi вбрання: вiсiмдесят одна людина зiбралася у невеликiй церквi на Алегейнi-авеню. Повiтря було насичене запахами квiткових парфумiв, тютюну та чималої кiлькостi вiскi з пансiону.
  Пастор вийшов iз задньої кiмнати пiд звуки хору iз п'яти чоловiк "Це день, який створив Господь". Невдовзi пiшов його диякон. Вiльма Гудло взяла вiн провiдний вокал; її гучний голос - справжнє благословення згори.
  Побачивши пастора парафiяни схопилися на ноги. Добрий Господь царював.
  За кiлька хвилин пастор пiдiйшов до трибуни i пiдняв руку. Вiн чекав, поки музика стихне, поки його паства розсiється, поки дух не чiпатиме його. Як завжди, так i сталося. Вiн почав повiльно. Вiн побудував своє послання так, як будiвник будує будинок: розкопки грiха, основу Святого Письма, твердi стiни хвали, увiнчанi дахом славної данини. За двадцять хвилин вiн принiс його додому.
  "Але не помиляйтеся: у свiтi багато темряви", - сказав пастор.
  - Темрява, - озвався хтось.
  "О так", - продовжив пастор. "О боже, так. Це темний та жахливий час".
  "Та сер."
  "Але темрява не є темрява для Господа".
  "Нi, сер."
  - Зовсiм не темрява.
  "Нi."
  Пастор обiйшов кафедру. Вiн склав руки у молитвi. Деякi з парафiян встали. "У Ефесян 5:11 сказано: "Не берiть участь у безплiдних справах темряви, але краще викривайте їх". "
  "Та сер."
  "Павло говорить: "Все, що освiтлюється свiтлом, стає видимим, i де все, мабуть, там i свiтло". "
  "Свiтло."
  Через кiлька хвилин, коли проповiдь закiнчилася, у зборах почалася метушня. Бубни спiвали.
  Пастор Роланд Ханна та диякон Чарльз Уейт горiли. Цього дня на небесах пролунали новини, i новиною стала Новопазька церква Божественного Полум'я.
  Пастор розглянув свої збори. Вiн думав про Безила Спенсера, про те, як вiн дiзнався про жахливi вчинки Спенсера. Люди розкажуть своєму пастору багато. У тому числi дiти. Вiн почув багато iстин iз вуст дiтей. I вiн звернувся б до всiх. Пiд час. Але була справа, яка була застояною чорною водою в його душi понад десять рокiв, щось, що поглинуло кожну краплину радостi в його життi, щось, що прокидалося разом з ним, гуляло з ним, спало з ним i молилося з ним. . Там була людина, яка вкрала його дух. Роланд наближався до нього. Вiн вiдчував це. Незабаром вiн знайде потрiбне. До того часу, як i ранiше, вiн виконуватиме Божу роботу.
  Голоси хору здiйнялися в єдиному вихваляннi. Крокви тремтiли вiд поваги. "Цього дня сiрка блищатиме i блищить", - подумав Роланд Ханна.
  О боже, так.
  День, який справдi створив Господь.
  OceanofPDF.com
  12
  Святий Серафим був високою вузькою будовою на Шостiй вулицi в Пiвнiчнiй Фiладельфiї. Церква, заснована в 1897 роцi, з кремовим лiпним фасадом, високими баштами i золотими цибулинними куполами нагорi була вражаюча будiвля, одна з найстарiших росiйських православних церков у Фiладельфiї. Джесiка, вихована в католицькiй церквi, мало що знала про православнi християнськi релiгiї. Вона знала, що в практиках сповiдi та причастя є схожiсть, але не бiльше.
  Бiрн був присутнiй на наглядовiй радi та прес-конференцiї, присвяченiй iнциденту у закусочнiй. Оглядова комiсiя була обов'язковою; прес-конференцiї не було. Але Джессiка нiколи не бачила, щоб Бiрн ухилявся вiд своїх дiй. Вiн буде там, спереду та в центрi, з начищеним значком та начищеним взуттям. Схоже, що сiм'ї Лори Кларк та Антона Кроца вважали, що полiцiї слiд було по-iншому вчинити в цiй складнiй ситуацiї. Преса писала про все це. Джесiка хотiла бути там на знак пiдтримки, але їй було наказано продовжити розслiдування. Христина Якос заслуговувала на своєчасне розслiдування. Не кажучи вже про цiлком реальнi побоювання, що її вбивця все ще на волi.
  Джессiка та Бiрн зустрiнуться пiзнiше того ж дня, i вона проiнформує його про будь-якi подiї. Якщо буде пiзно, вони зустрiнуться на "Поминках Фiннiганом". Того вечора для детектива збиралися влаштувати вечiрку з нагоди виходу на пенсiю. Полiцейськi нiколи не пропускають пенсiйну вечiрку.
  Джессiка зателефонувала до церкви i домовилася про зустрiч iз отцем Григорiєм Пановим. Поки Джессiка проводила iнтерв'ю, Джош Бонтрагер оглядав околицi церкви.
  
  
  
  Джесiка помiтила молодого священика рокiв двадцяти п'яти чи близько того. Вiн був веселий, чисто поголений, одягнений у чорнi штани та чорну сорочку. Вона простягла йому вiзитку, представилася. Вони потиснули один одному руки. У його очах блиснула iскорка, що натякає на деяку пустоту.
  "Що я маю подзвонити вам?" - Запитала Джесiка.
  - З батьком Грегом усе буде гаразд.
  З того часу, як Джесiка себе пам'ятала, вона поводилася з улесливим шанобливим ставленням до чоловiкiв iз знатних верств суспiльства. Священики, рабини, служителi. У її родi дiяльностi це було небезпечно - духовенство, звичайно, могло бути так само винним у злочинi, як i будь-хто iнший, - але вона, схоже, нiчого не могла з цим вдiяти. Менталiтет католицької школи був глибоко вкорiнений. Скорiше забитий.
  Джессiка дiстала свiй блокнот.
  "Я розумiю, що Христина Якос була тут волонтером", - сказала Джесiка.
  "Так. Я вiрю, що вона все ще тут. У батька Грега були темнi розумнi очi i легкi зморшки вiд смiху. Вираз його обличчя пiдказав Джесiцi, що час її дiєслова не вислизнув вiд нього. Вiн пiдiйшов до дверей i вiдчинив її. Вiн покликав когось. Через кiлька секунд пiдiйшла симпатична свiтловолосолоса українською. Джессiка почула згадку iменi Крiстiни.
  "Христини сьогоднi тут немає".
  Джессiка зiбрала всю свою смiливiсть i сказала те, що хотiла сказати. У церквi сказати це було важче. "Боюсь, у мене поганi новини, тату. Христину було вбито".
  Батько Грег зблiд. Вiн був священиком iз бiдного району Пiвнiчної Фiладельфiї i тому, мабуть, готувався до таких новин, але це не означало, що все давалося легко. Вiн глянув на вiзитну картку Джессiки. - Ви з вiддiлу вбивств.
  "Так."
  - Ви хочете сказати, що її вбили?
  "Так."
  Батько Грег на мить глянув у пiдлогу i заплющив очi. Вiн пiднiс руку до серця. Глибоко зiтхнувши, вiн пiдняв очi i запитав: Чим я можу допомогти?
  Джессiка пiдняла свiй блокнот. "У мене всього кiлька питань".
  "Все, що тобi потрiбно." Вiн вказав на пару стiльцiв. "Будь ласка." Вони сiли.
  - Що ти можеш розповiсти менi про Христину? - Запитала Джесiка.
  Батько Грег сповiльнився. "Я не дуже добре її знав, але можу сказати вам, що вона була дуже товариською", - сказав вiн. "Дуже щедрий. Дiтям вона дуже сподобалася".
  - Що саме вона тут робила?
  "Вона допомагала на уроках недiльної школи. Здебiльшого у ролi помiчника. Але вона була готова зробити будь-що".
  "Наприклад."
  "Ну, готуючись до нашого рiздвяного концерту, вона, як i багато волонтерiв, малювала декорацiї, шила костюми, допомагала збирати декорацiї".
  "Рiздвяний концерт?"
  "Так."
  "I цей концерт цього тижня?"
  Батько Грег похитав головою. "Нi. Нашi Святi Божественнi лiтургiї вiдбуваються за юлiанським календарем".
  Юлiанський календар як би продзвенiв для Джесiки, але вона не могла згадати, що саме. "Боюсь, я з цим не знайомий".
  "Юлiанський календар був заснований Юлiєм Цезарем у 46 роцi до нашої ери. Iнодi його позначають OS, що означає старий стиль. На жаль, для багатьох наших молодих парафiян ОС означає операцiйну систему. Боюся, юлiанський календар страшенно застарiв у свiтi комп'ютерiв, стiльникових телефонiв та DirecTV".
  - То ви не святкуєте Рiздво двадцять п'ятого грудня?
  "Нi", - сказав вiн. "Я не вчений у цих питаннях, але наскiльки я розумiю, на вiдмiну вiд григорiанського календаря, через сонцестояння та рiвнодення, юлiанський календар збiльшує повний день кожнi 134 роки або близько того. Таким чином ми святкуємо Рiздво сьомого сiчня".
  "Ах", сказала Джесiка. "Хороший спосiб отримати зиск вiд пiслярiздвяних розпродажiв". Вона намагалася пiдняти настрiй. Вона сподiвалася, що не виявила неповаги.
  Посмiшка отця Грега висвiтлила його обличчя. Вiн справдi був гарним хлопцем. - I великоднi цукерки також.
  - Ти можеш дiзнатися, коли Христина була тут востаннє? - Запитала Джесiка.
  "Звичайно." Вiн пiдвiвся i пiдiйшов до величезного календаря, прикрiпленого до стiни за столом. Вiн переглянув дати. "Це було б сьогоднi тиждень тому".
  - I з того часу ти її не бачив?
  "Я не."
  Джесiцi довелося перейти до найскладнiшого. Вона не знала, як це зробити, тому одразу ж кинулася. "Чи знаєте ви когось, хто мiг би хотiти завдати їй шкоди? Вiдкинутий шанувальник, колишнiй хлопець, щось таке? Може, хтось тут, у церквi?
  Батько Грег звузив брову. Було ясно, що вiн не хотiв думати про когось зi своєї пастви як про потенцiйного вбивцю. Але, здавалося, в ньому вiяло давньою мудрiстю, пом'якшеною сильним почуттям вулицi. Джессiка була впевнена, що вiн добре розумiється на поведiнцi мiста i в темних спонуканнях серця. Вiн обiйшов дальнiй кiнець столу i знову сiв. - Я не так добре її знала, але люди кажуть, так?
  "Звичайно."
  "Я розумiю, що, якою б веселою вона не була, у нiй був смуток".
  "Як же так?"
  "Здавалося, що вона кається. Можливо, в її життi було щось, що сповнювало її почуттям провини".
  "Нiби вона робила щось, чого їй було соромно", - сказала Соня.
  - Чи є iдеї, що це може бути? - Запитала Джесiка.
  "Нi", - сказав вiн. "Менi шкода. Але я мушу вам сказати, що сум - звичайна справа серед українцiв. Ми товариський народ, але у нас важка iсторiя".
  "Ви хочете сказати, що вона могла завдати собi шкоди?"
  Батько Грег похитав головою. - Не можу сказати, напевно, але я так не думаю.
  "Ви думаєте, вона була людиною, яка навмисно наражала себе на небезпеку? Ризикнути?
  "Знову ж таки, я не знаю. Просто вона...
  Вiн рiзко зупинився, провiв рукою по пiдборiддi. Джессiка дала можливiсть продовжити. Вiн не робив.
  - Що ти збирався сказати? вона спитала.
  - Маєш кiлька хвилин?
  "Абсолютно."
  "Є дещо, що ти маєш побачити".
  Батько Грег пiдвiвся зi стiльця i перетнув невелику кiмнату. В одному кутку стояв металевий вiзок з дев'ятнадцятидюймовим телевiзором. Пiд ним був вiдеокасет. Батько Грег увiмкнув телевiзор, потiм пiдiйшов до скляної шафи, повної книг та касет. Вiн пошукав мить i витяг касету VHS. Вiн вставив касету у вiдеомагнiтофон i натиснув "Вiдтворити".
  За кiлька хвилин з'явилося зображення. Це була зйомка з рук при слабкому освiтленнi. Зображення на екранi швидко перетворилося на отця Грега. У нього було коротше волосся, вiн носив просту бiлу сорочку. Вiн сидiв на стiльцi серед маленьких дiтей. Вiн читав їм якусь байку, iсторiю про лiтню пару i їхню онучку, маленьку дiвчинку, яка вмiла лiтати. За ним стояла Крiстiна Якос.
  На екранi Христина була одягнена у вицвiлi джинси та чорну толстовку Унiверситету Темпл. Коли батько Грег закiнчив розповiдь, вiн пiдвiвся i прибрав стiлець. Дiти зiбралися навколо Христини. Виявилося, що вона навчала їхнього народного танцю. Її ученицями були близько дюжини п'яти- i шестирiчних дiвчаток, чарiвних у своєму червоно-зеленому рiздвяному вбраннi. Дехто був одягнений у традицiйнi українськi костюми. Усi дiвчатка дивилися на Христину, як на казкову принцесу. Камера повернулася влiво i побачила отця Грега за пошарпаним спинетом. Вiн почав грати. Камера знову повернулася до Христини та дiтей.
  Джессiка глянула на священика. Батько Грег захоплено переглянув вiдеозапис. Джессiка бачила, що його очi блищать.
  На вiдеозаписi всi дiти стежили за повiльними, розмiреними рухами Христини, наслiдуючи її дiї. Джесiка не особливо зналася на танцi, але Крiстiна Якос, здавалося, рухалася з нiжною грацiєю. Джессiка не могла не побачити Софi у цiй маленькiй групi. Вона подумала про те, як Софi часто йшла за Джесiкою по будинку, наслiдуючи її рухiв.
  На екранi, коли музика нарештi припинилася, маленькi дiвчинки бiгали по колу, зрештою врiзаючись один в одного i падаючи яскравою купою, що хихотить. Христина Якос засмiялася, допомагаючи їм стати на ноги.
  Батько Грег натиснув "ПАУЗА", заморозивши усмiхнене, трохи розмите зображення Христини на екранi. Вiн знову повернувся до Джесiки. Його обличчя являло собою колаж радостi, розгубленостi та скорботи. "Як бачите, її не вистачатиме".
  Джессiка кивнула, не знаходячи слiв. Зовсiм недавно вона бачила Христину Якос, яка позувала мертвою, страшенно понiвеченою. Тепер молода жiнка посмiхалася до неї. Батько Грег порушив незручне мовчання.
  "Ви були вихованi католиком", - сказав вiн.
  Здавалося, це було твердження, а чи не питання. "Що змушує вас думати, що?"
  Вiн простяг їй вiзитку. "Детектив Бальзано".
  "Це моє одружене прiзвище".
  "Ах", сказав вiн.
  "Але так, я був. Є. " Вона смiялася. "Я маю на увазi, що я все ще католик".
  "Практикуєшся?"
  Джесiка мала рацiю у своїх припущеннях. У православних та католицьких священикiв справдi багато спiльного. У них був спосiб змусити вас вiдчути себе язичником. "Я спробую."
  "Як i всi ми".
  Джессiка переглянула свої записи. "Чи можете ви придумати ще щось, що могло б нам допомогти?".
  "Нiщо не спадає вiдразу на думку. Але я спитаю серед присутнiх тут людей, якi краще знали Христину", - сказав отець Грег. - Можливо, хтось щось дiзнається.
  "Буду вдячний." Джессiка сказала. "Дякую за ваш час."
  "Будь ласка. Менi шкода, що це сталося у такий трагiчний день".
  Надягнувши пальто бiля дверей, Джессiка озирнулася на невеликий офiс. Похмуре сiре свiтло просочувалося крiзь вiкна зi свинцевого скла. Останнiм її зображенням iз преподобного Серафима був отець Грег; його руки схрещенi, його обличчя замислене, вiн дивиться на стоп-кадр iз зображенням Христини Якос.
  OceanofPDF.com
  13
  Прес-конференцiя була справжнiм зоопарком. Воно вiдбулося перед будинком Roundhouse, бiля статуї полiцейського, що тримає дитину. Цей вхiд було закрито для публiки.
  Сьогоднi там було близько двадцяти репортерiв - друкованих, радiо та телевiзiйних. У меню таблоїду: смажений полiцейський. ЗМI являли собою рабську орду.
  Щоразу, коли полiцейський брав участь у спiрнiй стрiльбi (або у стрiльбi, яка викликала суперечки з вини групи з особливими iнтересами, репортера з тупою сокирою або з будь-якої кiлькостi причин, що викликають заголовки газет), на департамент полiцiї покладався обов'язок вiдреагувати. Залежно вiд обставин завдання можуть взяти вiн рiзнi респонденти. Iнодi це були спiвробiтники органiв внутрiшнiх справ, iнодi командувач конкретним районом, iнодi навiть сам комiсар, якщо цього вимагала ситуацiя i мiська полiтика. Прес-конференцiї були настiльки ж необхiднi, як i дратували. Настав час вiддiлу зiбратися разом та створити свого власного.
  Цю конференцiю провела Андреа Черчiлль, iнспектор зi зв'язкiв iз громадськiстю. Андреа Черчiлль, колишня офiцер патрульної служби у Двадцять шостому окрузi, їй було близько сорока рокiв, i вона не раз бачила, як вона припиняла недоречну чергу допиту поглядом своїх крижаних блакитних очей. За час перебування на вулицi вона здобула шiстнадцять нагород за заслуги, п'ятнадцять почесних грамот, шiсть нагород Братського полiцейського ордену та премiю Деннi Бойла. Для Андреа Черчiлля зграя галасливих i кровожерливих репортерiв була смачним снiданком.
  Бiрн стояв за ним. Праворуч вiд нього був Айк Бьюкенен. За ним, вiльним пiвколом, йшло ще сiм детективiв, особи на мiсцях, щелепи твердi, значки попереду. Температура повiтря була близько 15 градусiв. Вони могли б провести конференцiю у вестибюлi Раундхаус. Рiшення змусити групу репортерiв чекати на морозi не залишилося непомiченим нi для кого. Конференцiя на щастя завершилась.
  "Ми впевненi, що тiєї жахливої ночi детектив Бiрн дотримувався процедури вiдповiдно до букви закону", - сказав Черчiлль.
  "Яка процедура в такiй ситуацiї?" Це з Daily News.
  "Є певнi правила взаємодiї. Офiцер має насамперед подумати про життя заручника".
  - Детектив Бiрн був на чергуваннi?
  - Вiн на той час був не на службi.
  - Чи висунуть звинувачення детективу Бiрну?
  Як ви знаєте, це залежить вiд окружної прокуратури. Але зараз нам повiдомили, що жодних звинувачень не буде".
  Бiрн достеменно знав, як усе пiде далi. ЗМI вже розпочали публiчну реабiлiтацiю Антона Кроца - його жахливого дитинства, жорстокого поводження з боку системи. Ще була стаття про Лору Кларк. Бiрн був упевнений, що вона прекрасна жiнка, але твiр перетворив її на святу. Вона працювала у мiсцевому хоспiсi, допомагала рятувати хортiв, вiдпрацювала рiк у Корпусi свiту.
  "Чи правда, що пан Кроц одного разу перебував пiд вартою в полiцiї, а потiм був вiдпущений?" - Запитав репортер City Paper.
  "Мiстер. Крок був допитаний полiцiєю два роки тому у зв'язку з убивством, але був звiльнений через недостатнiсть доказiв". Андреа Черчiлль глянула на годинник. - Якщо на даний момент бiльше немає питань...
  "Вона не повинна була померти". Слова пролунали з глибини юрби. То був жалiбний голос, хрипкий вiд утоми.
  Усi голови обернулися. Камери пiшли за ним. Метью Кларк стояв наприкiнцi натовпу. Його волосся було розпатлане, на ньому росла кiлька днiв борода, на ньому не було нi пальта, нi рукавичок, тiльки костюм, у якому, мабуть, вiн спав. Вiн виглядав шкода. Або, точнiше, шкода.
  "Вiн може вести своє життя так, нiби нiчого не сталося", - Кларк обвинувально вказав пальцем на Кевiна Бiрна. "Що я можу отримати? Що отримають мої дiти?"
  Для преси це була свiжа кета у водi.
  Репортер The Report, щотижневого таблоїду, з яким Бiрн мав не дуже доброзичливу iсторiю, кричав: "Детектив Бiрн, як ви ставитеся до того факту, що жiнка була вбита прямо на ваших очах?".
  Бiрн вiдчув, як iрландець пiдвiвся, його кулаки стиснулися. Спалахнули спалахи. "Що я вiдчуваю?" - спитав Бiрн. Айк Бьюкенен поклав йому руку на плече. Бiрн хотiв сказати ще багато, набагато бiльше, але хватка Айка стиснулася, i вiн зрозумiв, що це означає.
  Будь крутим.
  Коли Кларк наблизився до Бiрна, пара офiцерiв у формi схопила його та потягла з будiвлi. Ще спалахи.
  "Розкажiть нам, детективе! Як ти себе почуваєш? - кричала Кларк.
  Кларк був п'яний. Все це знали, але хто мiг його звинувачувати? Вiн щойно втратив дружину внаслiдок насильства. Офiцери вiдвезли його на кут Восьмої вулицi та Рейса та вiдпустили. Кларк намагався пригладити своє волосся, одяг, здобути трохи переваги в даний момент. Офiцери - пара великих хлопцiв рокiв двадцяти - перегородили йому шлях назад.
  Через кiлька секунд Кларк зникла за рогом. Останнє, що хтось iз них почув, був крик Метью Кларка: "Це... ще не... кiнець!"
  Приголомшена тиша на мить утримала натовп, потiм усi репортери та камери повернулися до Бiрна. Пiд блiцкригом миготливих лампочок лунали запитання.
  - ...Чи могли б це запобiгти?
  - Що сказати дочкам жертви?
  - ...Ти зробив би це, якби тобi довелося робити це заново?
  Захищений синьою стiною, детектив Кевiн Бiрн подався назад до будiвлi.
  OceanofPDF.com
  14
  Вони зустрiчалися у пiдвалi церкви щотижня. Iнодi на заходi були присутнi лише три особи, iнодi - бiльше дюжини. Деякi люди поверталися знову i знову. Дехто приходив одного разу, виливав своє горе i бiльше не повертався. Мiнiстерство "Нової сторiнки" не просило анi гонорарiв, анi пожертвувань. Дверi завжди були вiдчиненi - iнодi стукiт лунав серед ночi, часто на свята, - i завжди для всiх була випiчка i кава. Курiння було безперечно дозволено.
  Вони не збиралися довго зустрiчатися у пiдвалi церкви. Постiйно надходили пожертвування на свiтле, просторе примiщення на Другiй вулицi. Нинi вони ремонтували будiвлю - зараз на стадiї гiпсокартону, а потiм фарбування. Якщо пощастить, вони матимуть змогу зустрiтися там десь на початку року.
  Нинi пiдвал церкви був притулком, як i протягом багатьох рокiв, знайомим мiсцем, де проливались сльози, оновлювалися погляди та виправлялися життя. Для пастора Роланда Ханни це був портал до душ його пастви, джерело рiчки, що тече глибоко в їхнiх серцях.
  Усi вони стали жертвами насильницьких злочинiв. Або були родичами когось, хто мав. Пограбування, напади, пограбування, зґвалтування, вбивства. Кенсiнгтон був суворим районом мiста, i навряд чи хтось, прогулюючись вулицями, не постраждав вiд правопорушень. Цi люди були тими, хто хотiв поговорити про це, людьми, яких змiнив цей досвiд, тими, чиї душi закликали до вiдповiдей, сенсу, спасiння.
  Сьогоднi шестеро людей сидiли пiвколом на розкладених стiльцях.
  - Я його не чула, - сказала Седi. "Вiн був тихий. Вiн пiдiйшов до мене ззаду, вдарив мене по головi, вкрав мiй гаманець i втiк.
  Седi Пiрс було близько сiмдесяти. Це була худорлява, худорлява жiнка з довгими руками, пов'язаними артритом, i волоссям, пофарбованим хною. Вона завжди була одягнена у яскраво-червоне з голови до п'ят. Колись вона була спiвачкою, яка працювала в п'ятдесятих роках в окрузi Кетскiлл, вiдомому як червоний дрiзд.
  - Вони забрали вашi речi? - Запитав Роланд.
  Сейдi подивилася на нього, i це була вiдповiдь, яка всiм була потрiбна. Всi знали, що полiцiя не схильна i не зацiкавлена вистежувати заклеєний, залатаний i потертий гаманець якоїсь бабусi, незалежно вiд його змiсту.
  - Як твої справи? - Запитав Роланд.
  "Саме так", - сказала вона. "Грошей було небагато, але це були особистi речi, розумiєш? Фотографiї мого Генрi. А потiм усi мої документи. У нашi днi навряд можна купити чашку кави без посвiдчення особи".
  "Скажiть Чарльзу, що вам потрiбно, i ми подбаємо про те, щоб ви заплатили за проїзд автобусом до вiдповiдних агентств".
  "Дякую, пасторе", - сказала Седi. "Будьте здоровi."
  Засiдання Мiнiстерства "Нової сторiнки" були неформальними, але завжди просувалися вперед за годинниковою стрiлкою. Якщо ви хотiли виступити, але вам потрiбен час, щоб упорядкувати свої думки, ви сiдали праворуч вiд пастора Роланда. Так i пiшло. Поруч iз Сейдi Пiрс сидiв чоловiк, якого всi знали тiльки на iм'я, Шон.
  Шон, коли йому було двадцять з невеликим, тихий, шанобливий i скромний, приєднався до групи приблизно рiк тому i вiдвiдав її понад десять разiв. Спочатку, мало чим вiдрiзняючись вiд дiй людини, яка вступає в програму дванадцяти крокiв, наприклад, "Анонiмнi алкоголiки" або "Анонiмнi гравцi", - не впевненого у своїй потребi в групi чи в її корисностi, - Шон тинявся периферiєю, притискаючись до стiн, залишаючись на кiлька днiв лише на кiлька днiв. кiлька хвилин. Зрештою вiн пiдходив дедалi ближче. У цi днi вiн сидiв iз гуртом. Вiн завжди залишав невелику пожертву у банку. Вiн ще не розповiв про свою iсторiю.
  "З поверненням, брат Шон", - сказав Роланд.
  Шон трохи почервонiв i посмiхнувся. "Привiт."
  "Як ви почуваєтеся?" - Запитав Роланд.
  Шон прочистив горло. - Гаразд, я гадаю.
  Багато мiсяцiв тому Роланд подарував Шону брошуру CBH, громадськiй органiзацiї з поведiнкового здоров'я. Вiн не думав, що Шон призначив зустрiч. Запитати про це могло б погiршити ситуацiю, тому Роланд притримав мову.
  "Чи є щось, чим ви хотiли б подiлитися сьогоднi?" - Запитав Роланд.
  Шон вагався. Вiн заламав руки. "Нi, я гаразд, дякую. Думаю, що я просто послухаю".
  "Бог добрий любить слухача", - сказав Роланд. "Будь здоровий, брате Шон".
  Роланд повернувся до жiнки поряд iз Шоном. Її звали Евелiн Рейєс. Це була велика жiнка рокiв пiд сорок, яка страждала на дiабет i бiльшу частину часу ходила за допомогою тростини. Вона нiколи ранiше не розмовляла. Роланд мiг сказати, що настав час. "Давайте вiтаємо повернення сестри Евелiн".
  "Ласкаво просимо", - сказали вони всi.
  Евелiн переводила погляд з лиця на обличчя. "Я не знаю, чи я зможу".
  "Ви знаходитесь у домi Господньому, сестре Евелiн. Ви серед друзiв. Тут нiщо не може завдати тобi шкоди, - сказав Роланд. "Ви вiрите, що це правда?"
  Вона кивнула головою.
  "Будь ласка, позбавте себе печалi. Коли ти готовий.
  Обережно вона розпочала свою розповiдь. "Це почалося дуже давно". Її очi наповнились сльозами. Чарльз принiс коробку серветок, вiдступив i сiв у крiсло бiля дверей. Евелiн схопила серветку, промокнула очi i одними губами подякувала Чарльзу. Вона взяла ще одну хвилину i продовжила. "Тодi ми були великою родиною", - сказала вона. "Десять братiв та сестер. Близько двадцяти кузенiв. З роками ми всi побралися, народилися дiти. Щороку ми влаштовували пiкнiки, великi сiмейнi посиденьки".
  "Де ви зустрiлися?" - Запитав Роланд.
  "Iнодi навеснi та влiтку ми зустрiчалися на плато Бельмонт. Але найчастiше ми зустрiчалися у мене вдома. Знаєш, на Джаспер-стрiт?
  Роланд кивнув головою. "Будь ласка, продовжуйте."
  "Ну, моя дочка Дiна на той час була ще маленькою дiвчинкою. У неї були найбiльшi карi очi. Сором'язлива посмiшка. Типу шибеника, розумiєш? Любив грати в хлопчачi iгри".
  Евелiн насупилась. Вона глибоко зiтхнула.
  "Тодi ми цього не знали, - продовжила вона, - але на деяких сiмейних зборах у неї були... проблеми з кимось".
  "З ким у неї були проблеми?" - Запитав Роланд.
  "Це був її дядько Едгар. Едгар Мiсяць. Чоловiк моєї сестри. Колишнiй чоловiк зараз. Вони гратимуть разом. Принаймнi так ми думали в той час. Вiн був дорослим, але ми не надавали цьому великого значення. Вiн був членом нашої родини, вiрно?
  - Так, - сказав Роланд.
  "З роками Дiна ставала все тихiше i тихiше. У пiдлiтковому вiцi вона мало грала з друзями, не ходила до кiно чи торгового центру. Ми всi думали, що вона переживає перiод сором'язливостi. Ти знаєш, якими можуть дiти.
  - О боже, так, - сказав Роланд.
  "Ну, час минав. Дiна зросла. Потiм, лише кiлька рокiв тому, у неї стався зрив. Як нервовий стан. Вона не могла працювати. Вона нiчого не могла вдiяти. Ми не могли дозволити собi жодної професiйної допомоги для неї, тож зробили все, що могли".
  "Звичайно, ти це зробив".
  "I ось одного разу, нещодавно, я знайшов це. Вiн був захований на верхнiй полицi у шафi Дiни. Евелiн полiзла до сумочки. Вона дiстала листа, написаного на яскраво-рожевому паперi, дитячому канцелярському паперi з рельєфними краями. Зверху були святковi яскравi повiтрянi кулi. Вона розгорнула листа i передала його Роланду. Воно було адресоване Боговi.
  "Вона написала це, коли їй було всього вiсiм рокiв", - сказала Евелiн.
  Роланд прочитав листа вiд початку до кiнця. Воно було написане невинною дитячою рукою. У ньому розповiдалася жахлива iсторiя неодноразового сексуального насильства. Параграф за параграфом докладно описувалося, що дядько Едгар зробив iз Дiною у пiдвалi її власного будинку. Роланд вiдчув, як усерединi наростає лють. Вiн просив у Господа заспокоєння.
  "Це тривало роками", - сказала Евелiн.
  "Якi це були роки?" - Запитав Роланд. Вiн склав листа i засунув його в кишеню сорочки.
  Евелiн на мить замислилась. "У серединi дев'яностих. Поки що моєї доньцi не виповнилося тринадцять. Ми нiколи цього нiчого не знали. Вона завжди була тихою дiвчинкою, навiть до проблем, розумiєш? Вона тримала свої почуття при собi".
  - Що сталося з Едгаром?
  "Моя сестра розлучилася з ним. Вiн повернувся до Вiнтертона, штат Нью-Джерсi, звiдки вiн родом. Його батьки померли кiлька рокiв тому, але вiн досi мешкає там".
  - З того часу ти його не бачив?
  "Нi."
  - Дiна колись говорила з тобою про цi речi?
  Нi, пастор. Нiколи.
  - Як поживає ваша дочка останнiм часом?
  Руки Евелiн почали тремтiти. На мить слова, здавалося, застрягли в горлi. Потiм: "Моя дитина померла, пасторе Роланде. Минулого тижня вона прийняла пiгулки. Вона наклала на себе руки, нiби вона належала їй. Ми закопали її в землю в Йорку, звiдки я родом".
  Шок, що прокотився кiмнатою, був вiдчутним. Нiхто не говорив.
  Роланд простяг руку, обiйняв жiнку, обiйнявши її великi плечi, обiйнявши її, поки вона безсоромно плакала. Чарльз пiдвiвся i вийшов iз кiмнати. Крiм можливостi того, що емоцiї здолають його, зараз потрiбно було багато зробити, багато пiдготувати.
  Роланд вiдкинувся на спинку стiльця та зiбрався з думками. Вiн простягнув руки, i всi вони з'єдналися в коло. "Давайте помолимося Господу за душу Дiни Рейєс i душi всiх, хто її любив", - сказав Роланд.
  Всi заплющили очi, стали мовчки молитися.
  Коли вони закiнчили, Роланд пiдвiвся. "Вiн послав мене перев'язати зламаних серцем".
  "Амiнь", - сказав хтось.
  Чарльз повернувся i зупинився у дверях. Роланд зустрiв його погляд. З багатьох речей, з якими у Чарльза були проблеми в цьому життi (деякi з них були простими завданнями, багато з них вважалися зрозумiлими), робота на комп'ютерi не входила до їх числа. Господь благословив Чарльза здатнiстю розбиратися в глибоких таємницях Iнтернету, здiбнiстю якої Роланд не був удостоєний. Роланд мiг сказати, що Чарльз вже знайшов Вiнтертон, штат Нью-Джерсi, i роздрукував карту.
  Вони скоро пiдуть.
  OceanofPDF.com
  15
  Джессiка та Бiрн провели день, опитуючи пральнi самообслуговування, якi знаходилися або за кiлька хвилин ходьби, або на розумнiй вiдстанi SEPTA вiд будинку Крiстiни Якос на Пiвнiчному Лоуренсi. Загалом у їхньому списку було п'ять монетних пралень; лише два з них були вiдкритi пiсля 23:00. Коли вони пiдiйшли до цiлодобової пральнi пiд назвою All-City Launderette, не в силах бiльше чинити опiр, Джессiка запитала.
  "Чи була прес-конференцiя такою поганою, як її показували по телевiзору?" Залишивши церкву Серафима, вона зайшла випити кави на винос у сiмейному закладi на Четвертiй вулицi. Вона побачила повторення прес-конференцiї по телевiзору за прилавком.
  - Нi, - сказав Бiрн. "Все було набагато, набагато гiрше".
  Джесiка мала здогадатися. - Ми колись поговоримо про це?
  "Ми поговоримо."
  Як би це не було неприємно, Джессiка вiдпустила це. Iнодi Кевiн Бiрн зводив стiни, куди неможливо пiднятися.
  - До речi, де наш хлопчик-детектив? - спитав Бiрн.
  "Джош доставляє свiдкiв для Теда Кампоса. Вiн збирається зв'язатися з нами пiзнiше.
  Що ми отримали вiд церкви?
  "Тiльки те, що Христина була чудовою людиною. Що усi дiти її любили. Що вона була вiддана своїй справi. Що вона працювала над рiздвяною виставою.
  - Звичайно, - сказав Бiрн. "Сьогоднi увечерi десять тисяч гангстерiв лягають спати абсолютно здоровими, а на мармурi лежить кохана молода жiнка, яка працювала з дiтьми у своїй церквi".
  Джессiка знала, що вiн має на увазi. Життя було далеко не справедливим. Вони мали досягти справедливостi, яка була доступна. I це було все, що вони могли зробити.
  "Я думаю, у неї було таємне життя", - сказала Джесiка.
  Це привернуло пильну увагу Бiрна. "Таємне життя? Що ти маєш на увазi?
  Джесiка понизила голос. На це не було причин. Здавалося, вона зробила це просто за звичкою. "Не впевнена, але її сестра натякнула на це, її сусiдка по кiмнатi мало не вийшла i не сказала про це, а священик у монастирi Серафимiв згадав, що вона про неї сумує".
  "Сум?"
  "Його слово".
  - Чорт, всi сумують, Джесс. Це не означає, що вони замишляють щось протизаконне. Або навiть неприємним".
  - Нi, але я збираюся ще раз накинутися на сусiда по кiмнатi. Може, покопаємось у речах Христини уважнiше.
  "Звучить як план."
  
  
  
  ЗАГАЛЬНОМIСЬКА пральня була третiм закладом, який вони вiдвiдали. Менеджери перших двох пралень не пам'ятали, щоб будь-коли бачили гарну струнку блондинку у себе на роботi.
  У "Олл-Сiтi" було сорок шайб та двадцять сушок. Пластиковi рослини звисали з iржавої стелi з акустичної плитки. Попереду стояла пара автоматiв з продажу пральних порошкiв - ПИЛЬКА ТА ТАКА! Мiж ними була табличка з цiкавим проханням: БУДЬ ЛАСКА, НЕ ВАНДАЛIЗУЙТЕ МАШИНИ. Джесiцi було цiкаво, скiльки вандалiв побачать цей знак, дотримуються правил i просто пiдуть далi. Напевно, приблизно такий самий вiдсоток людей, якi дотримуються швидкiсного режиму. Уздовж задньої стiни стояла пара автоматiв з газованою водою i автомат для здачi здачi. По обидва боки вiд центрального ряду пральних машин, що стоять спина до спини, стояли ряди пластикових стiльцiв та столiв лососевого кольору.
  Джесiка давно не була в пральнi самообслуговування. Цей досвiд повернув її у студентськi роки. Нудьга, журнали п'ятирiчної давностi, запах мила, вiдбiлювачiв та кондицiонерiв для бiлизни, брязкiт дрiбницi в сушарках. Вона не так вже й сильно за цим сумувала.
  За прилавком стояла жiнка в'єтнамська рокiв шiстдесяти. Вона була мiнiатюрною i щетинистою, носила пеленальний жилет iз квiтковим принтом i щось на кшталт п'яти чи шести рiзних яскравих нейлонових поясних сумок. На пiдлозi її маленької нiшi сидiла пара малюкiв, якi розфарбовували книжки-розмальовки. ТБ на полицi показував в'єтнамський бойовик. За жiнкою сидiв чоловiк азiатського походження, якому могло бути вiд вiсiмдесяти до ста рокiв. Це неможливо було сказати.
  Табличка поруч iз касою гласила: MRS. В. ТРАН, ПРОП. Джессiка показала жiнцi своє посвiдчення. Вона представилася та представилася Бiрну. Потiм Джессiка показала фотографiю, яку вони отримали вiд Наталi Якос, гламурний знiмок Христини. - Ви дiзнаєтесь про цю жiнку? - Запитала Джесiка.
  В'єтнамська жiнка одягла окуляри i поглянула на фотографiю. Вона тримала його на вiдстанi витягнутої руки, пiднесла ближче. "Так", сказала вона. - Вона була тут кiлька разiв.
  Джессiка глянула на Бiрна. Вони роздiлили заряд адреналiну, який завжди вiдстає вiд першого лiдера.
  - Ти пам'ятаєш, коли бачив її востаннє? - Запитала Джесiка.
  Жiнка подивилася на зворотний бiк фотографiї, нiби там могла бути дата, яка б допомогла їй вiдповiсти на запитання. Потiм вона показала його старому. Вiн вiдповiв їй по-в'єтнамськи.
  "Мiй батько каже, п'ять днiв тому".
  - Вiн пам'ятає, коли?
  Жiнка знову повернулася до старого. Вiн докладно вiдповiв, мабуть, роздратований тим, що його фiльм перервали.
  "Це було пiсля одинадцятої вечора", - сказала жiнка. Вона тицьнула у старого великим пальцем. "Мiй батько. Вiн погано чує, але все пам'ятає. Вiн каже, що зупинився тут пiсля одинадцятої, щоб випорожнити розмiннi автомати. Поки вiн це робив, вона увiйшла".
  "Вiн пам'ятає, чи був тут на той час хтось ще?"
  Вона знову поговорила iз батьком. Вiн вiдповiв, його вiдповiдь бiльше нагадувала гавкiт. "Вiн каже нi. На той момент iнших клiєнтiв не було.
  - Вiн пам'ятає, чи вона приходила з кимось?
  Вона поставила батьковi нове запитання. Чоловiк похитав головою. Вiн був готовий вибухнути.
  "Нi", - сказала жiнка.
  Джесiка майже боялася питати. Вона глянула на Бiрна. Вiн усмiхався, дивлячись у вiкно. Вона не збиралася отримати вiд нього жодної допомоги. Дякую, партнер. "Менi шкода. Чи означає це, що вiн не пам'ятає, чи що вона нi з ким не приходила?"
  Вона знову заговорила зi старим. Вiн вiдповiв вибухом високодецибелової, високооктавної в'єтнамської мови. Джессiка не говорила в'єтнамською, але була готова посперечатися, що там було кiлька лайок. Вона подумала, що старий сказав, що Христина прийшла сама i що всi повиннi дати йому спокiй.
  Джессiка вручила жiнцi вiзитку разом зi стандартним проханням зателефонувати, якщо вона щось згадає. Вона обернулася обличчям до кiмнати. Зараз у пральнi знаходилося близько двадцяти чоловiк: вони прали, завантажували, збивали, складали. Поверхнi складаних столикiв були вкритi одягом, журналами, безалкогольними напоями, переносками для немовлят. Спроба зняти вiдбитки пальцiв з будь-якої з безлiчi поверхонь була б марною тратою часу.
  Але в них була своя жертва, жива, у певному мiсцi та у певний час. Звiдси почнуть огляд околиць, а також визначать маршрут SEPTA, який зупиняється через дорогу. Пральня знаходилася в добрих десяти кварталах вiд нового будинку Христини Якос, тож вона нiзащо не змогла б пройти таку вiдстань по морозу зi своєю бiлизною. Якби її хтось не пiдвiз чи не взяла таксi, вона б сiла на автобус. Або збирався. Можливо, водiй SEPTA її запам'ятає.
  Це було небагато, але це був початок.
  
  
  
  ДЖОШ БОНТРЕЙДЖЕР ДОГОНАЛ їх навпроти пральнi самообслуговування.
  Троє детективiв працювали по обидва боки вулицi, показуючи фотографiю Христини вуличним торговцям, власникам магазинiв, мiсцевим велосипедистам та вуличним щурам. Реакцiя як чоловiкiв, i жiнок була однаковою. Красива дiвчина. На жаль, нiхто не пам'ятав, щоб бачив її, що виходить iз пральнi кiлька днiв тому або будь-якого iншого дня, якщо на те пiшло. До полудня вони переговорили з усiма, хто був поряд: iз мешканцями, продавцями магазинiв, таксистами.
  Прямо навпроти пральнi стояла пара рядних будинкiв. Вони розмовляли з жiнкою, яка жила в рядному будинку злiва. Вона була в мiстi два тижнi i нiчого не бачила. Вони постукали у дверi iншого будинку, але не отримали вiдповiдi. На зворотному шляху до машини Джессiка помiтила, що штори злегка вiдкрилися, а потiм вiдразу зачинилися. Вони повернулися.
  Бiрн постукав у вiкно. Жорсткий. Нарештi дверi вiдчинила дiвчинка-пiдлiток. Бiрн показав їй своє посвiдчення.
  Дiвчина була худа i блiда, рокiв сiмнадцяти; схоже, дуже нервував через розмову з полiцiєю. Її пiсочне волосся було неживим. На нiй був потертий коричневий комбiнезон вельвету, потертi бежевi сандалiї i бiлi шкарпетки з пiгулками. Нiгтi в неї були обсмаженi.
  "Ми хотiли б поставити вам кiлька питань", - сказав Бiрн. "Обiцяємо не забирати у вас надто багато часу".
  Нiчого. Жодної вiдповiдi.
  "Сумкувати?"
  Дiвчина глянула на свої ноги. Її губи трохи тремтiли, але вона нiчого не сказала. Момент перерiс у дискомфорт.
  Джош Бонтрагер упiймав погляд Бiрна i пiдняв брову, нiби питаючи, чи може вiн спробувати це зробити. Бiрн кивнув головою. Бонтрагер ступив уперед.
  - Привiт, - сказав Бонтрагер дiвчинi.
  Дiвчина трохи пiдвела голову, але залишилася вiдстороненою i мовчазною.
  Бонтрагер глянув за дiвчину в передню кiмнату рядного будинку, а потiм назад. "Kannscht du Pennsilfaanisch Deitsch schwetzer?"
  Дiвчина на мить виглядала приголомшеною. Вона оглянула Джоша Бонтрагера з нiг до голови, потiм усмiхнулася тонкою усмiшкою i кивнула.
  - Англiйська, добре? - спитав Бонтрагер.
  Дiвчина заправила волосся за вуха, раптово усвiдомивши свою зовнiшнiсть. Вона сперлася на одвiрок. "Добре."
  "Як тебе звуть?"
  - Емiлi, - сказала вона тихо. "Емiлi Мiллер".
  Бонтрагер простягнув фотографiю Крiстiни Якос. "Ви коли-небудь бачили цю даму, Емiлi?"
  Дiвчина кiлька хвилин уважно розглядала фотографiю. "Так. Я бачив її.
  - Де ти її бачив?
  Емiлi вказала. "Вона стирає одяг через дорогу. Iнодi вона сiдає в автобус прямо тут.
  "Коли ти востаннє бачив її?"
  Емiлi знизала плечима. Вона гризла нiготь.
  Бонтрагер зачекав, поки дiвчина знову зустрiнеться з ним поглядом. "Це дiйсно важливо, Емiлi", сказав вiн. "Справдi важливо. I тут нiякого поспiху. Ви не поспiшайте.
  Через кiлька секунд: "Я думаю, це було чотири або п'ять днiв тому".
  "Вночi?"
  "Так", сказала вона. "Було пiзно." Вона вказала на стелю. "Моя кiмната прямо там, з видом на вулицю".
  - Вона була з кимось?
  "Я так не думаю".
  "Ви бачили, щоб хтось ще тинявся поблизу, бачили, щоб хтось спостерiгав за нею?"
  Емiлi подумала ще кiлька хвилин. "Я бачив декого. Чоловiк.
  "Де вiн був?"
  Емiлi вказала на тротуар перед її домом. "Вiн кiлька разiв проходив повз вiкно. Взад i вперед.
  "Вiн чекав прямо тут, на автобуснiй зупинцi?" - спитав Бонтрагер.
  - Нi, - сказала вона, показуючи лiворуч. "Я думаю, вiн стояв у провулку. Я подумав, що вiн намагається триматися подалi вiд вiтру. Приїхала та пiшла пара автобусiв. Я не думаю, що вiн чекав на автобус".
  - Чи ти можеш описати його?
  "Бiла людина", - сказала вона. - Принаймнi я так думаю.
  Бонтрагер чекав. - Ти не певен?
  Емiлi Мiллер витягла руки долонями вгору. "Це було у темрявi. Я не мiг бачити надто багато".
  "Ви помiтили, чи були поруч iз автобусною зупинкою припаркованi якiсь машини?" - спитав Бонтрагер.
  "На вулицi завжди є машини. Я не помiтив.
  - Все гаразд, - сказав Бонтрагер зi своєю широкою посмiшкою фермерського хлопчика. На дiвчину це подiяло чарiвно. "Це все, що нам потрiбне на даний момент. Ти все зробив чудово.
  Емiлi Мiллер трохи почервонiла i промовчала. Вона поворухнула пальцями нiг у сандалях.
  "Можливо, менi доведеться поговорити з вами ще раз", - додав Бонтрагер. "Це буде нормально?"
  Дiвчина кивнула.
  "Вiд iменi моїх колег i всього полiцейського управлiння Фiладельфiї я хотiв би подякувати вам за ваш час", - сказав Бонтрагер.
  Емiлi перевела погляд з Джессiки на Бiрна i назад на Бонтрагера. "Будь ласка."
  "Їх winsch dir en Hallich, Frehlich, Glicklich Nei Yaahr", - сказав Бонтрагер.
  Емiлi посмiхнулася, пригладила волосся. Джессiцi вона здалася дуже захопленою детективом Джошуа Бонтрагером. "Got segen eich", - вiдповiла Емiлi.
  Дiвчина зачинила дверi. Бонтрагер вiдклав блокнот i поправив краватку. - Ну, - сказав вiн. "Куди далi?"
  Що це був за мову? - Запитала Джесiка.
  "Це був Пенсiльванський Датч. Здебiльшого нiмецька".
  "Чому ти говорив з нею пенсiльванською голландською?" - спитав Бiрн.
  "Ну, по-перше, ця дiвчина була амiшею".
  Джессiка глянула на переднє вiкно. Емiлi Мiллер спостерiгала за ними крiзь вiдкритi штори. Якось їй вдалося швидко провести щiткою по волоссю. Отже, вона таки була вражена.
  - Як ти мiг сказати? - спитав Бiрн.
  Бонтрагер на мить замислився над своєю вiдповiддю. "Знаєте, як можна подивитися на когось на вулицi i просто зрозумiти, що вiн не правий?"
  I Джессiка, i Бiрн знали, що вiн має на увазi. Це було шосте почуття, властиве полiцейським у всьому свiтi. "Ага."
  "Те саме i з амiшами. Ви просто знаєте. Крiм того, я побачила на диванi у вiтальнi ковдру з ананасами. Я знаю клаптикове шиття амiшiв.
  "Що вона робить у Фiладельфiї?" - Запитала Джесiка.
  "Важко сказати. Вона була одягнена в англiйський одяг. Вона або пiшла з церкви, або сидить на Рамспрингу".
  "Що таке Рамспрингу?" - спитав Бiрн.
  - Довга iсторiя, - сказав Бонтрагер. "Ми повернемося до цього згодом. Можливо, за колодою з пахтою.
  Вiн пiдморгнув i посмiхнувся. Джессiка подивилася на Бiрна.
  Очко за амiша.
  
  
  
  Поки вони йшли назад до машини, Джессiка ставила запитання. Крiм очевидного, хто вбив Христину Якос i чому маячили ще троє.
  Перший: де вона була з того моменту, як покинула мiську пральню самообслуговування, i до того моменту, коли її помiстили на берег рiчки?
  Другий: Хто дзвонив у 911?
  Третiй: Хто стояв через дорогу вiд пральнi?
  OceanofPDF.com
  16
  Кабiнет судмедексперта перебував на Юнiверсiттi-авеню. Коли Джессiка та Бiрн повернулися до Раундхауса, вони отримали повiдомлення вiд доктора Тома Вейрiха. Воно було позначене як термiнове.
  Вони зустрiлися у головному залi розтину трупiв. То був перший раз для Джоша Бонтрагера. Його обличчя було кольором сигарного попелу.
  
  
  
  ТОМ ВЕЙРIХ розмовляв телефоном, коли приїхали Джессiка, Бiрн та Бонтрагер. Вiн простяг Джессiцi папку i пiдняв палець. У папцi були попереднi результати розтину. Джессiка переглянув звiт:
  
  Тiло вiдповiдає нормально розвиненiй бiлiй жiнцi зростом шiстдесят шiсть дюймiв та вагою 112 фунтiв. Її загальний вигляд вiдповiдає зареєстрованому вiку - двадцять чотири роки. Є Livor mortis. Очi вiдкритi.
  
  
  Райдужна оболонка блакитна, каламутна рогiвка. Петехiальнi крововиливи спостерiгаються у кон'юнктивi з двох сторiн. На шиї нижче нижньої щелепи є слiд лiгатури.
  
  Вейрiх повiсив слухавку. Джессiка повернула йому звiт. "Отже, її задушили", - сказала вона.
  "Так."
  - I це було причиною смертi?
  - Так, - сказав Вейрiх. "Але її не задушили нейлоновим ременем, знайденим на шиї".
  - То що це було?
  "Її задушили набагато вужчою лiгатурою. Полiпропiленовий канат. Безперечно ззаду. Вейрiх вказав на фотографiю V-подiбної лiгатури, зроблену на шиї жертви ззаду. Це недостатньо високо, щоб вказувати на повiшення. Я вважаю, що це було зроблено вручну. Вбивця встав за нею, поки вона сидiла, одного разу обернув лiгатуру i пiдтягнувся.
  - А що щодо самої мотузки?
  "Спочатку я подумав, що це стандартний тринитковий полiпропiлен. Але лабораторiя висмикнула кiлька волокон. Один синiй, один бiлий. Iмовiрно, це був тип, оброблений для захисту вiд хiмiкатiв, мабуть, плавучий. Є велика можливiсть, що це мотузка типу дорiжки для плавання.
  Джессiка нiколи не чула цього термiна. "Ви маєте на увазi ту мотузку, яку використовують у басейнах для подiлу дорiжок?" вона спитала.
  - Так, - сказав Вейрiх. "Вiн мiцний, зроблений з волокна з низьким ступенем розтягування".
  "То чому ж на її шиї був пов'язаний ще один ремiнь?" - Запитала Джесiка.
  Там я не зможу вам допомогти. Можливо, щоб приховати слiд лiгатури з естетичних мiркувань. Можливо, це щось означає. Тепер пояс бiля лабораторiї.
  - Чи є щось про це?
  "Це старе."
  "Скiльки рокiв?"
  "Можливо, сорок чи п'ятдесят рокiв чи близько того. Склад волокон почав руйнуватися через використання, вiк та погоднi умови. Вони отримують iз клiтковини багато рiзних речовин".
  "Як що?"
  "Пiт, кров, цукор, сiль".
  Бiрн глянув на Джесiку.
  "Її нiгтi в досить гарнiй формi", - продовжив Вейрiх. - Ми все одно взяли з них мазки. Жодних подряпин i синцiв".
  - А що щодо її нiг? - спитав Бiрн. Станом того ранку вiдсутнi частини тiла так i не були виявленi. Пiзнiше того ж дня пiдроздiл морської пiхоти пiрнатиме в рiчку недалеко вiд мiсця злочину, але навiть iз їхнiм складним спорядженням це буде повiльно. Вода у Шуйкiллi була холодною.
  "Її ноги були ампутованi посмертно за допомогою гострого зазубреного iнструменту. Кiстка трохи роздроблена, тому я не вiрю, що це була хiрургiчна пилка". Вiн зазначив дуже великий план розрiзу. "Скорiш за все, це була столярна пилка. Ми витягли деякi слiди з цього району. Лабораторiя вважає, що то були фрагменти дерева. Можливо червоне дерево.
  "То ви стверджуєте, що пила використовувалася в якомусь проектi з деревообробки до того, як її застосували до жертви?"
  "Все попередньо, але звучить приблизно так".
  - I нiчого з того не робилося на мiсцi?
  "Ймовiрно, нi", - сказав Вейрiх. "Але вона безперечно була мертва, коли це сталося. Слава Богу.
  Джессiка робила свої записи, трохи спантеличена. Столярна пилка.
  "Це ще не все", сказав Вейрiх.
  Завжди є ще щось, подумала Джесiка. Щоразу, коли ви вступаєте у свiт психопата, на вас завжди чекає щось бiльше.
  Том Вейрiх зiрвав простирадло. Тiло Христини Якос було безбарвним. Її мускулатура вже руйнувалася. Джесiка згадала, якою витонченою i сильною вона виглядала на вiдеозаписи в церквi. Який живий.
  "Подивися на це." Вейрiх вказав на пляму на животi жертви - блискучу бiлу область розмiром приблизно з п'ятдесятицентову монету.
  Вiн вимкнув яскраве верхнє свiтло, взяв портативну УФ-лампу i ввiмкнув її. Джессiка та Бiрн одразу зрозумiли, про що вiн говорить. У нижнiй частинi живота жертви було коло дiаметром близько двох дюймiв. З її точки зору, що знаходиться на вiдстанi кiлькох футiв, Джессiцi здалося, що це майже iдеальний диск.
  "Що це?" - Запитала Джесiка.
  "Це сумiш сперми та кровi".
  Це змiнило все. Бiрн глянув на Джесiку; Джессiка у Джоша Бонтрагера. Обличчя Бонтрагера залишалося безкровно-сiрим.
  "Вона зазнала сексуального насильства?" - Запитала Джесiка.
  - Нi, - сказав Вейрiх. "Нещодавнього вагiнального чи анального проникнення не було".
  "Ви керували набором для згвалтувань?"
  Вейрiх кивнув головою. "Це було негативно".
  - Вбивця еякулював на неї?
  - Знову нi. Вiн взяв збiльшувальне скло з пiдсвiчуванням i простяг його Джесiцi. Вона нахилилася, подивилась на коло. I вiдчула, як у неї впав живiт.
  "О Господи."
  Хоча зображення являло собою майже iдеальне коло, воно було набагато бiльшим. I багато iншого. Зображення було дуже докладний малюнок мiсяця.
  "Це малюнок?" - Запитала Джесiка.
  "Так."
  - Забарвлений спермою та кров'ю?
  - Так, - сказав Вейрiх. - I кров не належить жертвi.
  "О, ситуацiя стає все краще i краще", - сказав Бiрн.
  "Зважаючи на деталi, схоже, що це зайняло кiлька годин", - сказав Вейрiх. "У нас незабаром з'явиться звiт про ДНК. Це на прискореному шляху. Знайдiть цього хлопця, i ми порiвняємо його з цим та закриємо справу.
  "То це було намальовано намальовано? Наприклад, пензлем? - Запитала Джесiка.
  "Так. Ми витягли кiлька волокон iз цiєї областi. Майстер використав дорогу кисть iз соболя. Наш хлопчик - досвiдчений художник".
  "Той, що працює по дереву, плаваючий, психопатичний i мастурбуючий художник", - припустив Бiрн бiльш-менш про себе.
  - Чи є в лабораторiї волокна?
  "Так."
  Це було добре. Вони отримають звiт про волоски пензля i, можливо, вiдстежать пензель, що використовується.
  Чи знаємо ми, чи була ця картина написана до або пiсля? - Запитала Джесiка.
  "Я сказав би поштою", - сказав Вейрiх, - "але немає способу дiзнатися напевно. Те, що все настiльки докладно, що в органiзмi жертви не було барбiтуратiв, дозволяє менi припустити, що це було зроблено посмертно. Вона була пiд дiєю наркотикiв. Нiхто не може i не став би сидiти так спокiйно, якби був у свiдомостi".
  Джесiка уважно подивилася на рисунок. Це було класичне зображення людини на Мiсяцi, подiбне до старої гравюри на деревi, що зображує доброзичливе обличчя, що дивиться на землю. Вона розглянула процес малювання цього трупа. Художник зобразив свою жертву бiльш-менш на увазi. Вiн був смiливим. I явно божевiльний.
  
  
  
  ДЖЕСИКА I БIРН сидiли на стоянцi, бiльш нiж приголомшенi.
  "Будь ласка, скажи менi, що це для тебе вперше", - сказала Джесiка.
  "Це вперше".
  "Ми шукаємо хлопця, який веде жiнку з вулицi, душить її, вiдрiзає їй ноги, а потiм годинами малює мiсяць у неї на животi".
  "Ага."
  "У своїй спермi та кровi".
  "Ми поки точно не знаємо, чия це кров i сперма", - сказав Бiрн.
  "Дякую", сказала Джесiка. "Я тiльки починав думати, що впораюсь iз цим. Я нiби сподiвався, що вiн дрочил, порiзав собi вени i зрештою стiк кров'ю".
  "Немає такої удачi".
  Коли вони виїхали на вулицю, в головi Джессiки промайнули чотири слова:
  Пот, кров, цукор, сiль.
  
  
  
  Повернувшись до "Раундхаусу", Джесiка зателефонувала до СЕПТУ. Пройшовши низку бюрократичних перешкод, вона нарештi поговорила з чоловiком, який їхав нiчним маршрутом, що проходить перед мiською пральною самообслуговування. Вiн пiдтвердив, що проїжджав цим маршрутом тiєї ночi, коли Крiстiна Якос прала бiлизну, в останню нiч, коли всi, з ким вони розмовляли, згадували, що бачили її живою. Водiй особливо пам'ятав, що цiлий тиждень нiкого не зустрiчав на цiй зупинцi.
  Христина Якос того вечора так i не дiсталася автобуса.
  Поки Бiрн складав список комiсiйних магазинiв та магазинiв одягу, Джесiка переглядала попереднi звiти лабораторiї. На шиї Христини Якос не було вiдбиткiв пальцiв. На мiсцi подiї не було жодної кровi, за винятком слiдiв кровi, знайдених на березi рiчки та на її одязi.
  "Докази кровi", - подумала Джесiка. Її думки повернулися до "малюнку" мiсяця на животi Христини. Це дало їй iдею. Це був далекий шанс, але це було краще нiж вiдсутнiсть шансу. Вона взяла слухавку i зателефонувала до парафiяльного приходу Свято-Серафимiвського собору. Незабаром вона зв'язалася з батьком Грегом.
  - Чим я можу вам допомогти, детективе? вiн спитав.
  "У мене невелике питання", - сказала вона. "У тебе є хвилинка?"
  "Звичайно."
  - Боюся, що це може прозвучати трохи дивно.
  "Я мiський священик", - сказав отець Грег. "Дивнiсть - це значною мiрою моя справа".
  "У мене питання про Мiсяць".
  Тиша. Джесiка чекала саме на це. Потiм: "Мiсяць?"
  "Так. Коли ми розмовляли, ви згадали юлiанський календар", - сказала Джесiка. "Менi було цiкаво, чи вирiшує юлiанський календар будь-якi питання, пов'язанi з Мiсяцем, мiсячним циклом i чимось у цьому родi".
  - Зрозумiло, - сказав отець Грег. "Як я вже сказав, я не особливо знаюся на цих питаннях, але можу вам сказати, що, як i григорiанський календар, який також подiлено на мiсяцi нерiвномiрної довжини, юлiанський календар бiльше не синхронiзований iз фазами Мiсяця. . Фактично юлiанський календар - це суто сонячний календар".
  "Отже, нiякого особливого значення Мiсяцю не надається нi православ'я, нi росiйському народi?"
  "Я цього не казав. Є багато росiйських народних казок i багато росiйських переказiв, у яких йдеться i про сонце, i про мiсяць, але я нiчого не можу придумати про фази мiсяця".
  "Якi народнi казки?"
  "Ну одна iсторiя, зокрема, широко вiдома, це iсторiя пiд назвою "Сонячна дiва i пiвмiсяць". "
  "Що це таке?"
  "Я гадаю, це сибiрська народна казка. Можливо, це кетська байка. На думку деяких, це є досить гротескно".
  - Я мiський полiцейський, тату. Гротеск - це, насправдi, моя справа".
  Батько Грег засмiявся. "Ну, "Дiва Сонця i пiвмiсяць" - це iсторiя про людину, яка стає пiвмiсяцем, коханим Дiви Сонця. На жаль - i це найгротескнiше - його розривають навпiл Дiва Сонця i зла чарiвниця, коли вони борються за нього.
  - Вiн розiрваний навпiл?
  - Так, - сказав отець Грег. I, як виявилося, Сонячна дiва отримала половину без серця героя, i може оживити його тiльки на тиждень.
  "Звучить весело", - сказала Джесiка. "Це дитяча казка?"
  "Не всi народнi казки для дiтей", - сказав священик. Я впевнений, що є й iншi iсторiї. Я був би радий питати. У нас багато лiтнiх парафiян. Вони, безперечно, знатимуть набагато бiльше, нiж я, про цi питання".
  "Я була б дуже вдячна", - сказала Джесiка, в основному з ввiчливостi. Вона не могла уявити, яке це може мати значення.
  Вони попрощалися. Джессiка повiсила слухавку. Вона записала вiдвiдати безкоштовну бiблiотеку та пошукати цю iсторiю, а також спробувати знайти книгу гравюр на деревi чи книги, присвяченi зображенням Мiсяця.
  Її стiл був завалений фотографiями, якi вона роздрукувала зi своєї цифрової камери, фотографiями, зробленими дома злочину в Манаюнк. Три десятки планiв середнього i великого плану - в'язь, мiсце злочину, будiвля, рiчка, жертва.
  Джессiка схопила фотографiї i засунула їх у сумку. Вона гляне на них пiзнiше. На сьогоднi вона побачила достатньо. Їй треба було випити. Або шiсть.
  Вона визирнула у вiкно. Вже темнiло. Джессiка запитувала себе, чи буде цiєї ночi пiвмiсяць.
  OceanofPDF.com
  17
  Жив був вiдважний олов'яний солдатик, i вiн i всi його побратими були злiпленi з однiєї ложки. Вони одягненi у синє. Вони йшли строєм. Їх боялися та поважали.
  Мун стоїть через дорогу вiд пивної i чекає на свого олов'яного солдатика, терплячий як лiд. Вогнi мiста, вогнi сезону сяють далеко. Мун не дiє в темрявi, спостерiгаючи, як олов'янi солдатики приходять i йдуть з пивної, думаючи про пожежу, яка перетворить їх на мiшуру.
  Але йдеться не про повну шухляду солдатiв - складених, нерухомих i витягнутих по стiйцi смирно, iз закрiпленими бляшаними багнетами - а лише про одне. Вiн старiючий воїн, але все ще сильний. Це буде нелегко.
  Опiвночi цей олов'яний солдатик вiдкриє табакерку i зустрiне свого дiдька. У цей заключний момент будуть лише вiн та Мун. Жодних iнших солдатiв, якi могли б допомогти, не буде.
  папiр дами для скорботи. Пожежа буде страшна, i вона проллє свої олов'янi сльози.
  Чи буде це вогонь кохання?
  Мун тримає в руцi сiрники.
  I чекає.
  OceanofPDF.com
  18
  Натовп на другому поверсi "Поминок по Фiнiгану" був жахливий. Зберiть близько п'ятдесяти полiцейських в однiй кiмнатi, i ви ризикуєте зробити серйозний хаос. "Поминки по Фiннiгану" були поважним закладом на вулицях Третього саду та Спрiнг-Гарден, знаменитим iрландським пабом, який приваблював офiцерiв з усiх районiв та частин мiста. Коли ви пiшли з НПД, була велика ймовiрнiсть того, що ваша вечiрка пройде саме там. А також ваш весiльний прийом. Харчування в "Поминках по Фiннiгану" було таким же добрим, як i скрiзь у мiстi.
  Сьогоднi ввечерi детектив Уолтер Бригам мав вечiрку з нагоди виходу на пенсiю. Пропрацювавши майже чотири десятилiття у правоохоронних органах, вiн здав свої документи.
  
  
  
  ДЖЕСИКА вiдпила пива та оглянула кiмнату. Вона пропрацювала в полiцiї десять рокiв i була дочкою одного з найвiдомiших детективiв за останнi три десятилiття, i звуки десяткiв полiцейських, якi обмiнюються вiйськовими iсторiями в барi, стали колисковою. Вона все бiльше i бiльше починала приймати той факт, що, хоч би що вона думала, її друзями були i, мабуть, завжди будуть колеги-офiцери.
  Звичайно, вона все ще розмовляла зi своїми колишнiми однокласницями з Назарейської академiї, а iнодi й з деякими дiвчатами з її старого району Пiвденної Фiладельфiї - принаймнi з тими, хто переїхав на пiвнiчний схiд, як i вона. Але здебiльшого всi, на кого вона покладалася, мали при собi пiстолет та значок. У тому числi й її чоловiк.
  Незважаючи на те, що це була вечiрка для одного з них, у кiмнатi не обов'язково було почуття єдностi. Простiр був усiяний групами офiцерiв, якi розмовляли мiж собою, найбiльшою з яких була фракцiя детективiв iз золотими значками. I хоча Джессiка, звичайно, заплатила вступний внесок до цiєї групи, вона ще не зовсiм там. Як i будь-якої iншої великої органiзацiї, завжди iснували внутрiшнi клiки, пiдгрупи, якi об'єднувалися з рiзних причин: раса, стать, досвiд, дисциплiна, сусiдство.
  Детективи зiбралися на дальньому кiнцi бару.
  Бiрн з'явився одразу пiсля дев'ятої. I хоча вiн знав майже кожного детектива в кiмнатi, а разом з половиною з них пiднявся службовими сходами, коли вiн увiйшов до кiмнати, вiн вирiшив заколоти ближнiй кiнець бару разом з Джесiкою. Вона цiнувала це, але все ж таки вiдчувала, що вiн хотiв би бути з цiєю зграєю вовкiв - як старих, так i молодих.
  
  
  
  До пiвночi компанiя УОЛТА Бригама вступила у стадiю серйозного пияцтва. Це означало, що вiн вступив у стадiю серйозної розповiдi. Дванадцять детективiв полiцiї зiбралися наприкiнцi бару.
  "Добре", - почав Рiчi ДiЧiлло. "Я в секторнiй машинi з Рокко Тiстою". Рiчi був довiчний ув'язнений з Пiвнiчних детективiв. Зараз, коли йому було за п'ятдесят, вiн iз самого початку був одним iз рабинiв Бiрна.
  "Це 1979 рiк, саме тодi, коли з'явилися маленькi портативнi телевiзори з батарейним живленням. Ми в Кенсiнгтонi, у понедiлок увечерi йде футбол, Iглз i Фелконс. Закрийте гру вперед i назад. Близько одинадцятої години лунає стукiт у вiкно. Я дивлюся. Товстенький трансвестит, повний регалiй - перука, нiгтi, накладнi вiї, сукня з блискiтками, високi пiдбори. Звали Шарлiз, Шартрез, Шармуз, щось таке. Надворi називав його Чарлi Рейнбоу.
  "Я пам'ятаю його", - сказав Рей Торренс. - Вiн пiшов десь о п'ятiй сiм, два сорок? Рiзна перука на кожен вечiр тижня?
  - Це вiн, - сказав Рiчi. "За кольором його волосся можна було визначити, який сьогоднi день. У будь-якому разi, у нього розбита губа та синець пiд оком. Говорить, що його сутенер вибив з нього все лайно i хоче, щоб ми особисто прив'язали цього засранця до електричного стiльця. Пiсля того, як ми вiдрiжемо горiхи. Ми з Рокко дивимось один на одного, на телевiзор. Гра почалася одразу пiсля двохвилинного попередження. З рекламою та iншим лайном у нас є, мабуть, хвилини три, чи не так? Рокко вискакує з машини як пострiл. Вiн пiдводить Чарлi до задньої частини машини i каже йому, що ми маємо зовсiм нову систему. Справжнiй хай-тек. Каже, що ти можеш розповiсти суддi свою iсторiю прямо з вулицi, i суддя надiшле спецiальний загiн, щоб забрати лиходiя.
  Джессiка глянула на Бiрна, який знизав плечима, хоча вони обоє чудово уявляли, до чого все йде.
  "Звичайно, Чарлi подобається ця iдея", - сказав Рiчi. "Отже, Рокко виймає телевiзор iз машини, знаходить мертвий канал зi снiгом та хвилястими лiнiями та кладе його на багажник. Вiн каже Чарлi дивитися прямо на екран i говорити. Чарлi поправляє зачiску та макiяж, нiби вiн збирається на вечiрнє шоу, вiрно? Вiн пiдводиться дуже близько до екрану, розповiдає всi неприємнi подробицi. Закiнчивши, вiн вiдкидається назад, наче раптово вулицею з вереском пронесеться сотня секторних машин. Ось тiльки цiєї секунди динамiк телевiзора потрiскує, нiби вiн ловить iншу станцiю. I це так. Крiм того, що йде реклама.
  "Ой-ой", - сказав хтось.
  "Реклама StarKist Tuna".
  "Нi", - сказав хтось iнший.
  - Так, - сказав Рiчi. - Звiдкись з нiзвiдки телевiзор кричить страшенно голосно: "Вибач, Чарлi". "
  Реве по кiмнатi.
  "Вiн думав, що це чортiв суддя. Як збитий Франкфорд. Перуки, високi пiдбори i блискiтки. Бiльше його нiколи не бачив".
  "Я можу перевершити цю iсторiю!" - сказав хтось, перекрикуючи смiх. "Ми проводимо операцiю у Гленвудi..."
  I так пiшли iсторiї.
  Бiрн глянув на Джесiку. Джессiка похитала головою. Вона мала кiлька власних iсторiй, але було вже пiзно. Бiрн вказав на свою майже порожню склянку. "Ще один?"
  Джесiка глянула на годинник. "Неа. Я йду", - сказала вона.
  "Легкий", - вiдповiв Бiрн. Вiн осушив свою склянку i зробив знак барменше.
  "Що я можу сказати? Дiвчинi потрiбен чудовий сон.
  Бiрн мовчав, хитався на п'ятах i трохи пiдстрибував пiд музику.
  "Привiт!" Джесiка кричала. Вона вдарила його кулаком по плечу.
  Бiрн пiдстрибнув. Хоча вiн намагався приховати бiль, його обличчя видало його. Джессiка знала, як завдати удару. "Що?"
  "Це та частина, де ви кажете: "Гарний сон?" Тобi не потрiбен гарний сон, Джессе. "
  "Раннiй сон? Тобi не потрiбен гарний сон, Джесс.
  "Iсус." Джессiка одягла шкiряне пальто.
  "Я думав, що це, знаєте, зрозумiло", - додав Бiрн, тупцюючи на мiсцi, з виразом обличчя, що зображує карикатуру на чесноту. Вiн потер плече.
  - Гарна спроба, детектив. Ти вмiєш керувати машиною? Це було риторичне питання.
  "О, так", - вiдповiв Бiрн напам'ять. "Я в порядку."
  Копи, подумала Джессiка. Полiцейськi завжди могли пiд'їхати.
  Джесiка перетнула кiмнату, попрощалася i побажала удачi. Пiдiйшовши до дверей, вона побачила Джоша Бонтрагера, який стояв на самотi i посмiхався. Краватка в нього була перекосом; одна кишеня штанiв була вивернута. Вiн виглядав трохи хитким. Побачивши Джесiку, вiн простягнув руку. Вони тремтiли. Знову.
  - У тебе все гаразд? вона спитала.
  Бонтрагер кивнув надто наполегливо, можливо, намагаючись переконати себе. "Ах, так. Вiдмiнно. Вiдмiнно. Вiдмiнно."
  З якоїсь причини Джессiка вже по-материнськи ставилася до Джош. "Тодi добре."
  "Пам'ятаєш, я сказав, що вже чув всi жарти?"
  "Так."
  Бонтрагер п'яно махнув рукою. "Навiть не близько."
  "Що ти маєш на увазi?"
  Бонтрагер стояв по стiйцi смирно. Вiн вiддав честь. Бiльш-менш. "Я хочу, щоб ви знали, що менi випала особлива честь бути першим детективом-амiшидами в iсторiї PPD".
  Джесiка засмiялася. - Побачимося завтра, Джош.
  На виходi вона побачила знайомого їй з Пiвдня детектива, який показував iншому полiцейському фотографiю свого маленького онука. "Дiти", - подумала Джесiка.
  Всюди були немовлята.
  OceanofPDF.com
  19
  Бiрн накрив собi тарiлку з невеликого буфету та поставив їжу на стiйку. Перш нiж вiн встиг вiдкусити, вiдчув руку на своєму плечi. Вiн обернувся, побачив п'янi очi, вологi губи. Перш нiж Бiрн усвiдомив це, Уолт Брiгам уклав його в ведмежi обiйми. Бiрну цей жест здався трохи дивним, бо вони нiколи не були так близькi. З iншого боку, для чоловiка це була особлива нiч.
  Нарештi вони зламалися i зробили мужнi, постемоцiйнi вчинки: вiдкашлялися, поправили волосся, поправили краватки. Обидва чоловiки вiдступили назад i оглянули кiмнату.
  - Дякую, що прийшов, Кевiн.
  - Не пропустив би.
  Уолт Брiгам був такого ж зросту, як Бiрн, але трохи сутулий. Вiн мав густе сиве волосся кольору олова, акуратно пiдстриженi вуса i великi руки в порiзах. Його блакитнi очi бачили багато, i все це плавало тут.
  "Чи можете ви повiрити цiй збiрцi головорiзiв?" - Запитав Бригам.
  Бiрн озирнувся довкола. Рiчi ДiЧiлло, Рей Торранс, Томмi Капретта, Джої Трезе, Налдо Лопес, Мiккi Нунцiата. Усi старожили.
  "Як ви думаєте, скiльки наборiв кастетiв знаходиться в цiй кiмнатi?" - спитав Бiрн.
  "Вважаєш свої?"
  Обидва чоловiки засмiялися. Бiрн замовив порцiю для них двох. Барменша Маргарет принесла кiлька напоїв, якi Бiрн не впiзнав.
  "Що це?" - спитав Бiрн.
  "Це вiд двох молодих ледi в кiнцi бару".
  Бiрн i Волт Брiгам переглянулися. Двi жiнки-полiцейськi - пiдтягнутi, вродливi, все ще у формi, рокiв двадцяти п'яти - стояли наприкiнцi бару. Кожен iз них пiдняв по склянцi.
  Бiрн знову глянув на Маргарет. - Ти впевнений, що вони мали на увазi нас?
  "Позитивно".
  Обидва чоловiки глянули на сумiш перед собою. "Я здаюся", - сказав Бригам. "Хто вони такi?"
  "Jager Bombs", - сказала Маргарет з посмiшкою, яка завжди сигналiзувала про виклик в iрландському пабi. "Частково Red Bull, частково Jägermeister".
  "Хто, чорт забирай, це п'є?"
  "Всi дiти", - сказала Маргарет. "Це дає їм стимул, щоб вони могли продовжувати веселитися".
  Бiрн i Бригам ошелешено переглянулися. Вони були детективами з Фiладельфiї, а це означало, що вони були нiким iншим, як дичиною. Двоє чоловiкiв на знак подяки пiдняли келихи. Вони обидва випили по кiлька дюймiв напою.
  "Чорт вiзьми", - сказав Бiрн.
  - Слейнт, - сказала Маргарет. Вона засмiялася, повертаючись до кранiв.
  Бiрн глянув на Уолта Брiгама. Вiн поводився з дивним зiллям трохи легше. Звичайно, вiн уже був п'яний до колiн. Можливо Jager Bomb допоможе.
  "Не можу повiрити, що ви кладете свої папери", - сказав Бiрн.
  "Настав час", - сказав Бригам. "Вулиця - не мiсце для людей похилого вiку".
  "Лiтня людина? Про що ти говориш? Два двадцятирiчних щойно купили тобi випити. Притому досить двадцяти з чимось. Дiвчатка зi зброєю".
  Бригам усмiхнувся, але усмiшка швидко згасла. У нього був той вiдсторонений погляд, який буває у всiх полiцейських, якi йдуть у вiдставку. Погляд, який майже кричав: "Я нiколи бiльше не сiдлатиму сiдла". Вiн кiлька разiв розкрутив напiй. Вiн почав щось говорити, стримався. Нарештi вiн сказав: Ти нiколи не отримаєш їх усiх, розумiєш?
  Бiрн точно знав, що вiн мав на увазi.
  "Завжди буває такий випадок", - продовжив Бригам. "Той, який не дозволить тобi бути собою". Вiн кивнув крiзь кiмнату. Рiчi ДiЧiлло.
  - Ти говориш про дочку Рiчi? - спитав Бiрн.
  "Так", сказав Бригам. "Я був первинним. Працював над цiєю справою два роки поспiль.
  - Ох, чувак, - сказав Бiрн. "Я цього не знав".
  Дев'ятирiчна дочка Рiчi ДiЧiлло, Аннемарi, була знайдена вбитою у парку Фермаунт у 1995 роцi. Вона була на вечiрцi з нагоди дня народження з подругою, яку також було вбито. Жорстокий випадок протягом кiлькох тижнiв був у заголовках мiських газет. Файл нiколи не закривався.
  "Важко повiрити, що всi цi роки минули", - сказав Бригам. "Я нiколи не забуду того дня".
  Бiрн глянув на Рiчi ДiЧiлло. Вiн розповiдав ще одну свою iсторiю. Коли Бiрн зустрiв Рiчi ще в кам'яному столiттi, Рiчi був монстром, вуличною легендою, наркополiцейським, якого слiд боятися. Ви промовляли iм'я ДiЧiлло на вулицях Пiвнiчної Фiладельфiї з тихою повагою. Пiсля того, як його дочку було вбито, вiн якимось чином став меншим, перетворившись на скорочену версiю самого себе. Цими днями вiн просто робив усе можливе.
  "Ви колись ловили наведення?" - спитав Бiрн.
  Бригам похитав головою. "Декiлька разiв пiдходив близько. Думаю, того дня ми опитали всiх, хто був у парку. Мабуть, вiн мав сотню заяв. Нiхто так i не виступив уперед".
  "Що сталося з родиною iншої дiвчини?"
  Бригам знизав плечима. "Переїхав. Кiлька разiв намагався їх вистежити. Не пощастило."
  - А що щодо судово-медичної експертизи?
  "Нiчого. Але це було того дня. Плюс був той шторм. Дощ лив як божевiльний. Що б там не було, воно було змито".
  Бiрн побачив глибокий бiль i жаль в очах Волта Брiгама. Вiн зрозумiв, у нього на слiпому боцi серця схована папка поганих. Вiн зачекав хвилину або близько того, намагаючись змiнити тему. - Отже, що тобi у вогнi, Уолте?
  Бригам пiдвiв голову i спрямував на Бiрна погляд, який здався йому трохи тривожним. "Я отримаю лiцензiю, Кевiн".
  "Ваша лiцензiя?" - спитав Бiрн. - Ваша лiцензiя приватного детектива?
  Бригам кивнув головою. "Я збираюся почати працювати над цiєю справою самостiйно", - сказав вiн. Вiн понизив голос. "Насправдi, мiж вами, мною та барменшою, я вже деякий час вiдпрацьовую це за книгами".
  - Справа Аннемарi? Бiрн на це не чекав. Вiн думав, що почує про якийсь рибальський човен, якiсь плани на фургон чи, можливо, про ту стандартну схему, яка є у всiх полiцейських, коли одного разу вони купують бар десь у тропiках - де дев'ятнадцятирiчнi дiвчата в бiкiнi ходили на вечiрку. веснянi канiкули - план, який, здавалося, нiхто нiколи не висмикував.
  "Так", сказав Бригам. "Я в боргу перед Рiчi. Чорт, мiсто йому винне. Думаю про це. Його маленьку дiвчинку вбили на дiлянцi, а ми не закриваємо справу? Вiн стукнув склянкою об стiйку стiйки, обвинувально пiдняв палець до свiту, самого себе. "Я маю на увазi, що щороку ми отримуємо файл, робимо кiлька позначок i кладемо його назад. Це несправедливо, чуваку. Це страшенно несправедливо. Вона була лише дитиною".
  - Рiчi знає про твої плани? - спитав Бiрн.
  "Нi. Я скажу йому, коли настане час.
  З хвилину або близько того вони мовчали, слухаючи балаканину та музику. Коли Бiрн знову глянув на Бригама, вiн знову побачив той самий далекий погляд, блиск у його очах.
  "О Боже, - сказав Бригам. "Це були найкрасивiшi маленькi дiвчинки, яких ви коли-небудь бачили".
  Все, що Кевiн Бiрн мiг зробити, це покласти йому руку на плече.
  Вони стояли так довго.
  
  
  
  БIРН вийшов iз бару i звернув на Третю вулицю. Вiн думав про Рiчi ДiЧiлло. Вiн запитував, скiльки разiв Рiчi тримав у руцi свою табельну зброю, охоплений гнiвом, люттю i горем. Бiрн запитував, наскiльки близько пiдiйшов цей чоловiк, знаючи, що, якщо хтось забере його власну дочку, йому доведеться всюди шукати причину, щоб йти далi.
  Дiставшись своєї машини, вiн запитав себе, як довго вiн збирається прикидатися, що нiчого не сталося. Останнiм часом вiн багато брехав собi про це. Цiєї ночi почуття були сильними.
  Вiн щось вiдчув, коли Уолт Брiгам обiйняв його. Вiн бачив темнi речi, навiть щось вiдчував. Вiн нiколи нiкому в цьому не зiзнався, навiть Джесiцi, з якою за останнi кiлька рокiв вiн подiлився практично всiм. Ранiше вiн нiколи нiчого не вiдчував запахами, принаймнi в рамках свого невиразного передбачення.
  Коли вiн обiйняв Волта Брiгама, вiн вiдчув запах хвої. I палити.
  Бiрн сiв за кермо, пристебнувся, вставив диск Роберта Джонсона у програвач компакт-дискiв та поїхав у нiч.
  Господи, подумав вiн.
  Сосновi голки та дим.
  OceanofPDF.com
  20
  Едгар Луна, спотикаючись, вийшов iз таверни "Старий дiм" на Стейшн-роуд, його шлунок був сповнений Юенлiнга, а голова була сповнена нiсенiтницi. Тiєї ж смаженої нiсенiтницi, яку мати насильно годувала його першi вiсiмнадцять рокiв його життя: вiн був невдахою. Вiн нiколи нiчого не досягне. Вiн був дурний. Прямо як його батько.
  Щоразу, коли вiн доходив до лiмiту на один табiр, все поверталося назад.
  Вiтер кружляв майже порожньою вулицею, ляскаючи його штанами, змушуючи очi сльозитися i змушуючи його зупинитися. Вiн обернув шарф навколо обличчя i подався на пiвнiч, назустрiч шторму.
  Едгар Мiсяць був невисоким лисiючим чоловiком, покритим шрамами вiд прищiв, якi давно страждають на всi недуги середнього вiку: колiт, екзему, грибок нiгтiв на ногах, гiнгiвiт. Йому щойно виповнилося п'ятдесят п'ять.
  Вiн не був п'яний, але й не такий далекий вiд цього. Нова барменша, Алiса чи Алiсiя, або як там її звали, вдесяте його вiдключила. Кому було начхати? У будь-якому випадку вона була для нього надто дорослою. Едгару вони подобалися молодше. Набагато молодший. Завжди мав.
  Наймолодшою - i найкращою - була його племiнниця Дiна. Чорт, їй зараз має бути двадцять чотири роки? Занадто старий. Удосталь.
  Едгар завернув за рiг на Сiкамор-стрiт. Його вiтало його обшарпане бунгало. Перш нiж вiн встиг дiстати ключi з кишенi, почув шум. Вiн трохи невпевнено розвернувся, злегка погойдуючись на п'ятах. Позаду нього на тлi свiтла рiздвяних гiрлянд з iншого боку вулицi вимальовувалися двi постатi. Високий чоловiк i невисокий чоловiк, обидва одягненi в чорному. Високий виглядав як виродок: коротко пiдстрижене свiтле волосся, чисто поголений, виглядав трохи жiночно, якщо ви запитаєте Едгара Мiсяць. Короткий був збудований як танк. В одному Едгар був певен: вони не з Вiнтертона. Вiн нiколи ранiше їх не бачив.
  ти, чорт забирай?" - Запитав Едгар.
  "Я Малачi", - сказав високий чоловiк.
  
  
  
  Вони подолали п'ятдесят миль за годину. Нинi вони перебували у пiдвалi порожнього рядного будинку у Пiвнiчнiй Фiладельфiї, у центрi кварталу занедбаних рядних будинкiв. Протягом майже ста футiв у жодному напрямку не було свiтла. Вони припаркували фургон у провулку за багатоквартирним будинком.
  Роланд ретельно вибирав мiсце. Цi конструкцiї незабаром були готовi до вiдновлення, i вiн знав, що, як тiльки погода дозволить, у цих пiдвалах почнуть заливання бетону. Один iз його пастви працював у будiвельнiй компанiї, яка вiдповiдала за бетоннi роботи.
  Посеред холодної пiдвальної кiмнати Едгар Луна був оголений, його одяг уже згорiв, вiн був прив'язаний до старого дерев'яного стiльця скотчем. Пiдлога була втоптана в багнюцi, холодна, але незамерзла. У кутку кiмнати чекала пара лопат iз довгими ручками. Примiщення висвiтлювалося трьома гасовими лiхтарями.
  - Розкажи менi про Фермаунт-парк, - попросив Роланд.
  Мiсяць пильно подивився на нього.
  - Розкажи менi про Фермаунт-парк, - повторив Роланд. "Квiтень 1995 року".
  Виглядало так, нiби Едгар Луна вiдчайдушно намагався поритися у його пам'ятi. Не було жодних сумнiвiв у тому, що вiн зробив багато поганих вчинкiв у своєму життi - гiдних засудження вчинкiв, за якi, як вiн знав, одного разу може бути темна розплата. Цей час настав.
  - Про що б ти, чорт забирай, не говорив, про що... про що б це не йшлося, ти спiймав не ту людину. Я невинний."
  "Ви багатограннi, мiстер Мiсяць", - сказав Роланд. "Iнокентiй не один iз них. Сповiдуйте свої грiхи, i Господь виявить милiсть".
  - Клянуся, я не знаю...
  - А я не можу.
  "Ти псих."
  "Зiзнайтеся, що ви зробили з тими дiвчатами у Фермаунт-парку у квiтнi 1995 року. Того дня, коли йшов дощ".
  "Дiвчата?" - Запитав Едгар Мiсяць. "1995? Дощ?
  "Напевно, ви пам'ятаєте Дiну Рейєс".
  Це iм'я вразило його. Вiн пам'ятав. "Що вона тобi сказала?"
  Роланд подав лист Дiни. Побачивши це, Едгар стиснувся.
  "Їй подобався рожевий колiр, мiстер Мiсяць. Але я гадаю, ти це знав.
  "Це була її мати, чи не так? Ця чортова сука. Що вона сказала?
  "Дiна Рейєс з'їла жменю пiгулок i поклала край своєму сумному та сумному iснуванню, iснуванню, яке ви зруйнували".
  Едгар Луна раптом, здавалося, зрозумiв, що нiколи не покине цю кiмнату. Вiн щосили боровся зi своїми путами. Стiлець похитнувся, заскрипiв, потiм упав i врiзався в лампу. Лампа перекинулася i виплеснула гас на голову Мiсяця, який раптово спалахнув. Полум'я вдарило i лизнуло правий бiк обличчя чоловiка. Мiсяць скрикнув i вдарив головою об холодну, утрамбовану землю. Чарльз спокiйно пiдiйшов та загасив вогонь. Їдкий запах гасу, паленої плотi та розплавленого волосся наповнив замкнутий простiр.
  Подолавши сморiд, Роланд наблизився до вуха Едгара Мiсяця.
  "Яко бути бранцем, мiстер Мiсяць?" вiн прошепотiв. "Бути пiд владою когось? Хiба не це ти зробив з Дiною Рейєс? Притяг її до пiдвалу? Саме так?
  Для Роланда було важливо, щоб цi люди точно зрозумiли, що вони зробили, пережили момент так само, як i їхнi жертви. Роланд доклав чимало зусиль, щоби вiдтворити страх.
  Чарльз поправив крiсло. Лоб Едгара Мiсяця, як i права частина черепа, був покритий пухирями та бульбашками. Широке пасмо волосся зникло, поступившись мiсцем почорнiлiй вiдкритiй виразцi.
  "Вiн обмиє ноги свої в кровi нечестивцiв", - почав Роланд.
  "Ти нi чорта не можеш цього зробити, чувак", - iстерично кричав Едгар.
  Роланд не чув слiв жодного смертного. "Вiн здобуде перемогу над ними. Вони будуть настiльки переможенi, що їхнє повалення буде остаточним i фатальним, а його порятунок - повним та вiнчаючим".
  "Чекати!" Мiсяць боровся зi стрiчкою. Чарльз дiстав лавандову хустку i пов'язав її довкола шиї чоловiка. Вiн тримав його ззаду.
  Роланд Ханна накинулася на цю людину. Крики долинали аж до ночi.
  Фiладельфiя спала.
  OceanofPDF.com
  21
  Джессiка лежала в лiжку з широко розплющеними очима. Вiнсент, як завжди, насолоджувався сном мерцiв. Вона нiколи не знала нiкого, хто спав би глибше, нiж її чоловiк. Для людини, яка бачила практично всi розпусти, якi могла запропонувати мiсто, щоночi близько пiвночi вiн примирявся зi свiтом i вiдразу ж засинав.
  Джессiка нiколи не змогла зробити це.
  Вона не могла спати i знала, чому. Насправдi, причин було двi. По-перше, образ з iсторiї, яку розповiв їй отець Грег, постiйно крутився в її головi: чоловiк, якого розривають навпiл Сонячна Дiва та чарiвниця. Дякую за це, отче Грегу.
  Конкуруючим зображенням була Крiстiна Якос, яка сидiла на березi рiчки, як пошарпана лялька на полицi маленької дiвчинки.
  Через двадцять хвилин Джесiка вже сидiла за обiднiм столом, перед нею стояла кухоль какао. Вона знала, що шоколад мiстить кофеїн i що це, мабуть, не дасть їй заснути ще на кiлька годин. Вона також знала, що шоколад мiстить шоколад.
  Вона розклала на столi фотографiї Крiстiни Якос iз мiсця злочину, розклала їх зверху донизу: фотографiї дороги, пiд'їзної дорiжки, фасаду будiвлi, кинутих машин, задньої частини будiвлi, схилу до берегiв рiчки, потiм сама бiдна Христина. Дивлячись на них зверху вниз, Джессiка приблизно представила сцену так, як її бачив убивця. Вона повторила його кроки.
  Чи було темно, коли вiн поклав тiло? Це мало бути. Оскiльки людина, яка занапастила Христину, не покiнчила життя самогубством на мiсцi злочину i не здалася з повинною, вона хотiла уникнути покарання за свiй перекручений злочин.
  Позашляховик? Вантажiвка? Ван? Фургон, напевно, полегшив би йому завдання.
  Але чому Христина? Чому дивний одяг та калiцтва? Чому "мiсяць" на животi?
  Джессiка подивилася у вiкно на чорнильно-чорну нiч.
  Що це за життя? вона запитувала себе. Вона сидiла менш нiж за п'ятнадцять футiв вiд того мiсця, де спала її мила маленька дiвчинка, вiд того мiсця, де спав її коханий чоловiк, i посеред ночi дивилася на фотографiї мертвої жiнки.
  Проте, незважаючи на всi небезпеки та потворностi, з якими зiткнулася Джесiка, вона не могла собi уявити, щоб могла займатися чимось iншим. З того моменту, як вона вступила до академiї, все, що вона коли-небудь хотiла займатися, це займатися вбивствами. I тепер вона була. Але робота почала пожирати тебе живцем, як тiльки ти ступив на перший поверх "Раундхауса".
  У Фiладельфiї ти дiстав роботу в понедiлок. Ви працювали над цим, вистежуючи свiдкiв, допитуючи пiдозрюваних, збираючи результати судово-медичної експертизи. Якраз у той момент, коли ви почали досягати прогресу, був четвер, i ви знову опинилися за кермом, i ще одне тiло впало. Вам потрiбно було дiяти, тому що, якщо ви не здiйсните арешт протягом сорока восьмої години, велика ймовiрнiсть, що ви нiколи не зробите арешт. Принаймнi так говорила теорiя. Отже, ви кинули всi свої справи, продовжуючи прислухатися до всiх дзвiнкiв, що надходять, i зайнялися новою справою. Наступне, що ви дiзналися, це був наступний вiвторок, i до ваших нiг приземлився ще один закривавлений труп.
  Якщо ви заробляли на життя слiдчим - будь-яким слiдчим - ви жили заради каверзи. Для Джесiки, як i для кожного детектива, якого вона знала, сонце зiйшло i зайшло. Часом це була твоя гаряча їжа, твiй гарний нiчний сон, твiй довгий пристрасний поцiлунок. Нiхто не розумiв потреби, крiм колеги-слiдчого. Якби наркомани могли хоча б на секунду стати детективами, вони викинули б цю голку назавжди. Не було такого кайфу, як "попався".
  Джессiка обхопила чашку рукою. Какао було холодне. Вона знову глянула на фотографiї.
  Чи була помилка на однiй iз цих фотографiй?
  OceanofPDF.com
  22
  Уолт Бригам зупинився на узбiччi Лiнкольн-Драйв, вимкнув двигун i ввiмкнув фари, все ще не оговтавшись вiд прощальної вечiрки на "Поминках по Фiннiгану", все ще трохи приголомшений великою явкою.
  У цей час у цiй частинi Фермаунт-парку було темно. Рух був рiдкiсний. Вiн опустив вiкно, холодне повiтря трохи пожвавило його. Вiн чув, як неподалiк тече вода з струмка Вiсахiкон.
  Бригам вiдправив конверт поштою ще до того, як вирушив у дорогу. Вiн почував себе закулiсним; майже злочинно, вiдправивши його анонiмно. Вiн не мав вибору. Йому знадобилися тижнi, щоб ухвалити рiшення, i тепер вiн це зробив. Усе це - тридцять вiсiм рокiв полiцейським - тепер залишилося позаду. Вiн був кимось iншим.
  Вiн подумав про справу Аннемарi ДiЧiлло. Здавалося, що тiльки вчора йому зателефонували. Вiн пам'ятав, як пiд'їхав до мiсця грози - прямо в цьому мiсцi - дiстав парасольку i пiшов у лiс.
  Протягом кiлькох годин вони зловили звичайних пiдозрюваних, пiдглядаючих, педофiлiв, чоловiкiв, якi нещодавно були звiльненi з в'язницi пiсля вiдбуття термiну за насильство щодо дiтей, особливо молодих дiвчат. Нiхто не вирiзнявся з натовпу. Нiхто не зламався i не перекинувся на iншого пiдозрюваного. З огляду на їх характер та пiдвищений страх перед тюремним життям, педофiлiв було дуже легко обдурити. Нiхто цього не зробив.
  Особливо мерзенний негiдник на iм'я Джозеф Барбер якийсь час виглядав добре, але в нього було алiбi - хоч i хитке - на день убивств у Фермаунт-парку. Коли самого Барбера вбили - зарiзали тринадцятьма ножами для стейкiв - Бригам вирiшив, що це iсторiя про людину, яку вiдвiдали його грiхи.
  Але щось турбувало Уолта Брiгама в обставинах смертi Барбера. Протягом наступних п'яти рокiв Бригам вистежив низку пiдозрюваних у педофiлiї як у Пенсiльванiї, так i в Нью-Джерсi. Шестеро з цих чоловiкiв було вбито, всi з крайньою упередженiстю, жодна з їхнiх справ не була розкрита. Звичайно, нiхто в жодному вiддiлi з розслiдування вбивств по-справжньому не зламав горб, намагаючись закрити справу про вбивство, коли жертвою був подонок, який завдав шкоди дiтям, але все ж таки данi судово-медичної експертизи були зiбранi i проаналiзованi, показання свiдкiв знято, вiдбитки пальцiв. Жоден пiдозрюваний не з'явився.
  Лаванда, подумав вiн. Що такого було у лавандi?
  Усього Уолт Бригам виявив шiстнадцять убитих чоловiкiв, усi вони були розбещувачами, усi вони були допитанi та звiльненi - або, принаймнi, пiдозрювали - у справi, пов'язанiй з молодою дiвчиною.
  Це було безумство, але можливо.
  Хтось убивав пiдозрюваних.
  Його теорiя так i не набула широкого поширення в пiдроздiлi, тому Уолт Брiгам вiдмовився вiд неї. Офiцiйно говорячи. У будь-якому випадку вiн зробив дуже докладнi записи про це. Хоч би як мало його турбували цi люди, було щось у цiй роботi, у природi детектива з розслiдування вбивств, що змушувало його це зробити. Вбивство було вбивством. Судити жертв повинен був Бог, а не Волтер Дж. Брiгам.
  Вiн звернувся думками до Аннемарi та Шарлотти. Нещодавно вони перестали проноситися крiзь його сни, але це не означало, що цi образи не переслiдували його. У цi днi, коли календар перевертався з березня на квiтень, коли вiн бачив молодих дiвчат у весняних сукнях, все це поверталося до нього в жорстокому, чуттєвому навантаженнi - запах лiсу, шум дощу, те, як вiн виглядав так, нiби цi двi маленькi дiвчатка спали. Очi заплющенi, голови схиленi. А потiм гнiздо.
  Хворий сучий син, який це зробив, звив навколо них гнiздо.
  Уолт Бригам вiдчув, як усерединi нього стискається гнiв, як колючий дрiт ударив йому в груди. Вiн наближався. Вiн вiдчував це. Не для протоколу вiн уже був в Оденсi, невеликому мiстечку в окрузi Беркс. Вiн ходив кiлька разiв. Вiн наводив довiдки, фотографував, розмовляв iз людьми. Слiд убивцi Аннемарi та Шарлотти вiв в Оденсi, штат Пенсiльванiя. Бригам вiдчув зло в той момент, коли увiйшов у село, як гiрке зiлля на язику.
  Бригам вийшов з машини, перетнув Лiнкольн-драйв i пiшов далi крiзь голi дерева, поки не досяг Вiсахiкон. Холодний вiтер завивав. Вiн пiдняв комiр i зв'язав вовняний шарф.
  Саме тут їх було знайдено.
  "Я повернувся, дiвчатка", - сказав вiн.
  Бригам глянув на небо, на сiрий мiсяць у темрявi. Вiн вiдчув оголенi емоцiї тiєї ночi, що сталася так давно. Вiн побачив їхнi бiлi сукнi у свiтлi полiцейських лiхтарiв. Вiн бачив сумнi та порожнi вирази на їхнiх обличчях.
  "Я просто хотiв, щоб ти знала: я тепер у тебе", - сказав вiн. "На постiйнiй основi. Двадцять чотири сiм. Ми його спiймаємо".
  Деякий час вiн дивився, як тече вода, потiм пiшов назад до машини, його крок був раптовим, пружним, нiби з його плечей звалився величезний вантаж, нiби все його життя раптово було нанесено на карту. Вiн прослизнув усередину, завiв двигун, увiмкнув обiгрiвач. Вiн уже збирався виїхати на Лiнкольн-драйв, коли почув... спiв?
  Нi.
  Це не спiви. Це було бiльше схоже на дитячий вiршик. Дитячий вiршик, який вiн добре знав. Кров застигла у жилах.
  
  
  "От дiви, молодi та прекраснi,
  Танцi у лiтньому повiтрi..."
  
  
  Бригам глянув у дзеркало заднього виду. Коли вiн побачив очi чоловiка на задньому сидiннi, вiн зрозумiв. Це була та людина, яку вiн шукав дуже довго.
  
  
  "Як двi прядки, що грають..."
  
  
  Страх пробiг спиною Бригама. Його зброя була пiд сидiнням. Вiн надто багато випив. Вiн нiколи цього не зробить.
  
  
  "Гарнi дiвчата танцюють".
  
  
  У цi останнi хвилини багато речей стали очевидними для детектива Уолтера Джеймса Брiгама. Вони обрушилися на нього з пiдвищеною яснiстю, як у тi секунди перед грозою. Вiн знав, що Марджорi Моррiсон справдi була любов'ю всього його життя. Вiн знав, що його батько був доброю людиною i виховав гiдних дiтей. Вiн знав, що Аннемарi ДiЧiлло i Шарлотту Вейт вiдвiдало справжнє зло, що за ними пiшли в лiс i зрадили дияволу.
  I Уолт Брiгам також знав, що вiн мав рацiю з самого початку.
  Йшлося завжди про воду.
  OceanofPDF.com
  23
  Health Harbour - невеликий тренажерний зал та тренувальний спа-центр у Норт-Лiбертiс. Керував колишнiм сержантом полiцiї з Двадцять четвертого округу, в ньому була обмежена кiлькiсть членiв, переважно полiцейськi, а це означало, що вам, як правило, не доводилося миритися зi звичайними iграми у спортзалi. Плюс там був боксерський ринг.
  Джесiка прийшла туди близько 6-ї ранку, зробила розминку, пробiгла п'ять миль на бiговiй дорiжцi, слухаючи рiздвяну музику на своєму iPod.
  О 7 ранку прибув її двоюрiдний дiдусь Вiтторiо. Вiтторiо Джованнi був вiсiмдесят один рiк, але в нього все ще були яснi карi очi, якi Джессiка пам'ятала з юностi, добрi й знаючi очi, якi збили з нiг покiйну дружину Вiтторiо Кармеллу однiєї спекотної серпневої ночi на святi Успiння. Навiть сьогоднi цi блискучi очi говорили, що всерединi все ще перебуває набагато молодша людина. Вiтторiо колись був професiйним боксером. Досi вiн не мiг дивитися боксерський поєдинок, який транслювався по телебаченню, сидячи.
  Останнi кiлька рокiв Вiтторiо був менеджером та тренером Джесiки. Як професiонал Джессiка мала рекорд 5-0, чотири нокаути, її останнiй бiй транслювався по телебаченню ESPN2. Вiтторiо завжди казав, що кожного разу, коли Джессiка буде готова пiти, вiн пiдтримає це рiшення, i вони обоє пiдуть. Джесiка ще не була певна. Те, що привело її в спорт iз самого початку - бажання схуднути пiсля народження Софi, а також бажання мати можливiсть постояти за себе, коли це необхiдно, з випадковими пiдозрюваними у жорстокому поводженнi, - переросло в щось iнше: необхiднiсть боротися з процесом старiння iз застосуванням, без сумнiву, найжорстокiшої дисциплiни.
  Вiтторiо схопився за подушки i повiльно прослизнув мiж канатами. - Ти робиш дорожню роботу? вiн спитав. Вiн вiдмовився називати це кардiо.
  "Так", сказала Джесiка. Вона мала пробiгти шiсть миль, але її м'язи, яким було за тридцять, втомилися. Дядько Вiтторiо бачив її наскрiзь.
  "Завтра ти зробиш сiм", - сказав вiн.
  Джессiка не стала це заперечувати чи сперечатися.
  "Готовий?" Вiтторiо склав подушечки разом i пiдняв їх.
  Джессiка почала повiльно, тикаючи в подушечки, перетинаючи її правою рукою. Як завжди, вона увiйшла до ритму, знайшовши зону. Її думки перемiстилися з спiтнiлих стiн спортзалу через все мiсто на берег рiчки Шуйлкiлл до образу мертвої молодої жiнки, урочисто вмiщеної на березi рiчки.
  У мiру того, як вона прискорювала темп, її гнiв наростав. Вона думала про усмiхнену Христину Якос, про довiру, яку молода жiнка могла б мати до свого вбивцi, про вiру в те, що їй все одно не завдадуть шкоди, що настане свiтанок наступного дня, i вона буде набагато ближчою до своєї мрiї. Гнiв Джессiки спалахнув i розквiт, коли вона подумала про зарозумiлiсть i жорстокiсть людини, яку вони шукали, про задушення молодої жiнки i нанесення калiцтв її тiлу.
  "Джесс!"
  Її дядько кричав. Джесiка зупинилася, з неї струмував пiт. Вона витерла його з очей тильною стороною рукавички i зробила кiлька крокiв тому. Кiлька людей у спортзалi дивилися на них.
  - Час, - тихо промовив її дядько. Вiн був тут iз нею ранiше.
  Як довго її не було?
  "Вибач", сказала Джесiка. Вона пiдiйшла до одного кута, потiм до iншого, потiм до iншого, кружляла по рингу, переводячи подих. Коли вона зупинилася, Вiтторiо пiдiйшов до неї. Вiн упустив подушечки i допомiг Джесiцi вивiльнитися з рукавичок.
  - Тяжкий випадок? вiн спитав.
  Родина її добре знала. "Так", сказала вона. "Важкий випадок".
  
  
  
  ДЖЕСИКА ПРОВЕЛА РАНОК, працюючи за комп'ютерами. Вона ввела кiлька пошукових рядкiв у рiзнi пошуковi системи. Результати ампутацiї були мiзерними, хоч i неймовiрно жахливими. У середнi вiки нерiдко злодiй втрачав руку, а той, хто пiдглядає, - око. Деякi релiгiйнi секти досi займаються цiєю практикою. Iталiйська мафiя роками рiзала людей, але зазвичай не залишала тiла на публiцi i серед бiлого дня. Зазвичай вони зламували людей, щоб помiстити їх у сумку, коробку чи валiзу i викинути на звалище. Зазвичай у Джерсi.
  Вона не зустрiла нiчого подiбного до того, що трапилося з Крiстiною Якос на березi рiчки.
  Мотузку для плавальної дорiжки можна було придбати в низцi iнтернет-магазинiв. Судячи з того, що вона спромоглася визначити, вiн був схожий на стандартний полiпропiленовий багатожильний канат, але оброблений для захисту вiд хiмiкатiв, таких як хлор. Вiн використовувався переважно для скрiплення мотузки поплавцiв. Лабораторiя не виявила жодних слiдiв хлору.
  На мiсцевому рiвнi, мiж роздрiбними торговцями морськими товарами та товарами для басейнiв у Фiладельфiї, Нью-Джерсi та Делаверi, iснували десятки дилерiв, якi продавали цей тип мотузки. Як тiльки Джессiка отримає остаточний звiт з лабораторiї з докладним описом типу та моделi, вона зателефонує.
  Вiдразу пiсля одинадцятої Бiрн увiйшов до чергування. Вiн мав запис виклику служби екстреної допомоги з тiлом Христини.
  
  
  
  Аудiовiзуальний блок PPD розташовувався в пiдвалi Roundhouse. Його основне завдання полягало в постачаннi департаменту аудiо/вiдео обладнання в мiру необхiдностi - камер, вiдеообладнання, пристроїв запису та спостереження, а також у контролi мiсцевих теле- та радiоканалiв на предмет важливої iнформацiї, яку департамент мiг би використати.
  Пiдроздiл також допомагав у розслiдуваннi записiв камер спостереження та аудiовiзуальних доказiв.
  Офiцер Матео Фуентес був ветераном пiдроздiлу. Вiн вiдiграв важливу роль у розкриттi недавньої справи, коли психопат iз кiнофетишем тероризував мiсто. Йому було за тридцять, вiн був точний i допитливий у своїй роботi, на диво педантичний щодо граматики. Нiхто в AV-вiддiлi не вмiв краще за iнших знаходити приховану правду в електронному записi.
  Джессiка та Бiрн увiйшли до диспетчерської.
  - Що ми маємо, детективи? - спитав Матео.
  "Анонiмний дзвiнок у службу 911", - сказав Бiрн. Вiн простягнув Матео аудiокасету.
  "Немає такого", - вiдповiв Матео. Вiн вставив касету в машину. - Я так розумiю, iдентифiкатора того, хто телефонує, не було?
  - Нi, - сказав Бiрн. "Схоже, це був знищений осередок".
  У бiльшостi штатiв, коли громадянин дзвонить у службу 911, вiн цурається свого права недоторканнiсть приватного життя. Навiть якщо ваш телефон заблокований (що не дозволяє бiльшостi людей, якi отримують вашi дзвiнки, бачити ваш номер у своєму iдентифiкаторi абонента), радiостанцiя полiцейського управлiння i диспетчери все одно зможуть бачити ваш номер. За деякими винятками. Один iз них - дзвiнок у службу 911 iз термiнованого стiльникового телефону. Коли стiльниковi телефони вiдключаються через несплату або, можливо, через те, що абонент перейшов на новий номер, можливостi служби 911 зберiгаються. На жаль, для слiдчих, можливостi вiдстежити номер немає.
  Матео натиснув кнопку "Play" на магнiтофонi.
  "Полiцiя Фiладельфiї, оператор 204, чим я можу вам допомогти?" вiдповiв оператор.
  Там... там труп. Вiн знаходиться за старим складом автозапчастин на Флет Рок-роуд.
  Натиснiть. Ось i весь запис.
  - Хммм, - сказав Матео. - Не зовсiм багатослiвно. Вiн натиснув СТОП. Потiм перемотування назад. Вiн зiграв ще раз. Закiнчивши, вiн перемотав касету i прокрутив її втретє, схиливши голову динамiкам. Вiн натиснув СТОП.
  "Чоловiк чи жiнка?" - спитав Бiрн.
  "Чувак", - вiдповiв Матео.
  "Ви впевненi?"
  Матео обернувся i втупився поглядом.
  - Добре, - сказав Бiрн.
  "Вiн у машинi чи у невеликому примiщеннi. Нiякого луна, хороша акустика, нiякого фонового шипiння".
  Матео знову прокрутив касету. Вiн вiдрегулював кiлька циферблатiв. "Чув що?"
  На задньому планi лунала музика. Дуже слабко, але є. - Я щось чую, - сказав Бiрн.
  Перемотування назад. Ще кiлька коригувань. Менше шипiння. З'явилася мелодiя.
  "Радiо?" - Запитала Джесiка.
  - Можливо, - сказав Матео. "Або компакт-диск".
  "Зiграйте ще раз", - сказав Бiрн.
  Матео перемотав касету i вставив її в iншу деку. "Дозвольте менi оцифрувати це".
  У AV Unit був арсенал програмного забезпечення для аудiокримiналiстики, що постiйно розширюється, за допомогою якого вони могли не тiльки очистити звук iснуючого аудiофайлу, але й роздiлити дорiжки запису, тим самим iзолюючи їх для бiльш ретельного вивчення.
  Через кiлька хвилин Матео сидiв за ноутбуком. Аудiофайли служби екстреної допомоги тепер були серiєю зелених i чорних пiкiв на екранi. Матео натиснув кнопку "Вiдтворити", вiдрегулював гучнiсть. Цього разу мелодiя на задньому планi була чiткiшою та чiткiшою.
  "Я знаю цю пiсню", - сказав Матео. Вiн прокрутив її ще раз, регулюючи регулятори слайдiв i знижуючи голос до ледь чутного рiвня. Потiм Матео пiдключив навушники та надiв їх. Вiн заплющив очi, прислухався. Вiн знову вiдтворив файл. "Зрозумiло." Вiн розплющив очi, зняв навушники. Назва пiснi - Я хочу тебе. У Дикого саду.
  Джессiка та Бiрн переглянулися. "ВООЗ?" - спитав Бiрн.
  "Дикий садок. Австралiйський поп-дует. Вони були популярними наприкiнцi дев'яностих. Ну, середньо-великий. Ця пiсня 1997 чи 1998 року. Тодi це справжнiй хiт.
  - Звiдки ти це знаєш? - спитав Бiрн.
  Матео знову глянув на нього. "Моє життя - це не лише новини новин Шостого каналу та вiдеоролики МакГраффа, детектив. Я дуже товариська людина".
  - Що ви думаєте про того, хто телефонував? - Запитала Джесiка.
  "Менi потрiбно буде прослухати її ще раз, але я можу вам сказати, що ця пiсня Savage Garden бiльше не транслюється по радiо, тож, ймовiрно, справа була не в радiо", - сказав Матео. "Якщо це не була стара радiостанцiя".
  "Дев'яносто сiм - це для людей похилого вiку?" - спитав Бiрн.
  - Розберися з цим, тату.
  "Чоловiк."
  "Якщо людина, яка зателефонувала, має компакт-диск i вона все ще її програє, їй, ймовiрно, менше сорока", - сказав Матео. - Я думаю, тридцять, можливо, навiть двадцять п'ять плюс-мiнус.
  "Щось ще?"
  - Ну, пiсля того, як вiн двiчi вимовляє слово "є", можна сказати, що вiн нервував перед дзвiнком. Ймовiрно, вiн репетирував це кiлька разiв".
  "Ти генiй, Матео", сказала Джесiка. "Ми твої боржники."
  "I ось уже майже Рiздво, i залишився лише день або бiля того, щоб зробити покупки для мене".
  
  
  
  ДЖЕСIКА, БIРН I Джош Бонтраґер стояли бiля диспетчерської.
  "Той, хто дзвонив, знає, що колись це був склад автозапчастин", - сказала Джесiка.
  "Це означає, що вiн, ймовiрно, з цього району", - сказав Бонтрагер.
  - Що звужує коло до тридцяти тисяч людей?
  "Так, але чи багато хто з них слухає Savage Garbage?" - спитав Бiрн.
  - Сад, - сказав Бонтрагер.
  "Що б не."
  "Чому б менi не зайти до якихось великих магазинiв - Best Buy, Borders?" - спитав Бонтрагер. "Можливо, цей хлопець нещодавно попросив компакт-диск. Можливо, хтось згадає".
  "Хороша iдея", - сказав Бiрн.
  Бонтрагер засяяв. Вiн схопив своє пальто. "Сьогоднi я працюю з детективами Шеперд та Палладiно. Якщо щось зламається, я зателефоную тобi пiзнiше".
  Через хвилину пiсля того, як Бонтраґер пiшов, у кiмнату просунув голову офiцер. - Детектив Бiрн?
  "Ага."
  - Нагорi хтось хоче вас побачити.
  
  
  
  КОЛИ ДЖЕСИКА I БIРН увiйшли до вестибюлю "Раундхауса", вони побачили мiнiатюрну азiйську жiнку, явно не у своїй стихiї. Вона носила бейдж вiдвiдувача. Коли вони пiдiйшли ближче, Джесiка дiзналася у жiнцi мiсiс Тран, жiнку з мiської пральнi самообслуговування.
  "Мiсiс. Тран, - сказав Бiрн. "Чим ми можемо вам допомогти?"
  "Мiй батько знайшов це", - сказала вона.
  Вона полiзла у свою сумку та дiстала журнал. То був номер журналу Dance Magazine за минулий мiсяць. Вiн каже, що вона залишила це. Вона читала це того вечора.
  - Пiд "вона" ти маєш на увазi Христину Якос? Жiнка, про яку ми тебе питали?
  "Так", сказала вона. "Ця бiлявка. Можливо, це допоможе тобi.
  Джессiка схопила журнал за краї. Вони чистили його у пошуках вiдбиткiв пальцiв. - Де це знайшов? - Запитала Джесiка.
  "Це було на сушарках".
  Джесiка обережно перегорнула сторiнки i дiсталася кiнця журналу. На однiй зi сторiнок - рекламi Volkswagen на всю сторiнку, що складається в основному з порожнього простору - було складне павутиння малюнкiв: фрази, слова, малюнки, iмена, символи. Виявилося, що Христина чи той, хто робив малюнки, малювали годинником.
  "Твiй батько впевнений, що Крiстiна Якос читала цей журнал?" - Запитала Джесiка.
  - Так, - сказала мiсiс Тран. "Хочеш, щоб я його забрав? Вiн у машинi. Можеш спитати ще раз.
  - Нi, - сказала Джесiка. "Це нормально."
  
  
  
  Нагорi, у чергуваннi вiддiлу вбивств, Бiрн уважно вивчав сторiнку журналу з малюнками. Багато слiв було написано кирилицею, яка, на його думку, була українською. Вiн уже зателефонував до свого знайомого детектива з Пiвнiчного Сходу, молодого хлопця на iм'я Натан Биковський, батьки якого приїхали з Росiї. Крiм слiв i фраз, були малюнки будиночкiв, об'ємних сердець, пiрамiд. Було також кiлька ескiзiв суконь, але нiчого схожого на сукню у вiнтажному стилi, яку Христина Якос носила пiсля смертi.
  Бiрну зателефонував Нейт Биковський, а потiм вiдправив повiдомлення факсом. Нейт негайно передзвонив йому.
  "Про що це?" - спитав Нейт.
  Детективи нiколи не мали проблем з тим, щоб до них звернувся iнший полiцейський. Проте за своєю природою їм подобалося знати п'єсу. Бiрн розповiв йому.
  "Я вважаю, що це українець", - сказав Нейт.
  "Можеш прочитати це?"
  "Здебiльшого. Моя сiм'я з Бiлорусi. Кирилиця використовується у багатьох мовах - росiйськiй, українськiй, болгарськiй. Вони схожi, але деякi символи не використовуються iншими".
  Є iдеї, про що це говорить?
  "Ну, два слова - два, написанi над капотом машини на фотографiї - нерозбiрливi", - сказав Нейт. "Пiд ними вона двiчi написала слово кохання. Внизу, найрозбiрливiшому словi на сторiнцi, вона написала фразу".
  "Що це таке?"
  'Менi шкода.' "
  "Менi шкода?"
  "Так."
  "Вибач", - подумав Бiрн. Вибач за що?
  - Решта - окремi листи.
  - Вони нiчого не пишуть? - спитав Бiрн.
  - Не те, щоб я мiг бачити, - сказав Нейт. "Я розпишу їх по порядку, зверху вниз, i вiдправлю вам факсом. Можливо, вони щось додадуть".
  "Дякую, Нейт".
  "У будь-який момент."
  Бiрн ще раз переглянув сторiнку.
  Кохання.
  Менi шкода.
  Крiм слiв, лiтер i малюнкiв, було ще одне повторюване зображення - послiдовнiсть цифр, намальованих по спiралi, що постiйно зменшується. Це було схоже на серiю з десяти чисел. Малюнок був на сторiнцi тричi. Бiрн вiднiс сторiнку до копiювального апарату. Вiн помiстив його на скло, вiдрегулював налаштування так, щоб збiльшити розмiр утричi в порiвняннi з оригiналом. Коли сторiнка з'явилася, вiн побачив, що мав рацiю. Першi три номери були 215. Це був мiсцевий телефонний номер. Вiн узяв телефон, набрав номер. Коли хтось вiдповiв, Бiрн вибачився за неправильний набiр номера. Вiн повiсив люльку, його пульс почастiшав. Вони мали напрям.
  - Джесс, - сказав вiн. Вiн схопив своє пальто.
  "Як справи?"
  "Давай прокотимося".
  "Куди?"
  Бiрн уже майже вийшов за дверi. "Клуб пiд назвою Стiлетто".
  - Бажаєте, щоб я отримав адресу? - спитала Джесiка, хапаючи рацiю i поспiшаючи не вiдставати.
  "Нi. Я знаю, де це."
  "Добре. Навiщо ми туди йдемо?"
  Вони пiдiйшли до лiфтiв. Бiрн натиснув кнопку i почав ходити. - Вiн належить хлопцевi на iм'я Каллум Блекберн.
  - Нiколи про нього не чув.
  "Крiстiна Якос тричi намалювала номер телефону в цьому журналi".
  - I ти знаєш цього хлопця?
  "Ага."
  "Як же так?" - Запитала Джесiка.
  Бiрн увiйшов до кабiни лiфта i притримав дверi. "Я допомiг посадити його до в'язницi майже двадцять рокiв тому".
  OceanofPDF.com
  24
  Жив-був iмператор Китаю, i вiн жив у чудовому палацi у свiтi. Неподалiк, у великому лiсi, що тягнеться до моря, жив соловей, i люди приїжджали з усього свiту, щоб послухати його спiви. Усi захоплювалися гарною пiснею птаха. Птах став настiльки знаменитим, що коли люди зустрiчали один одного на вулицi, один говорив "нiч", а iнший - "ураган".
  Мiсяць почув пiсню соловейка. Вiн спостерiгав за нею багато днiв. Нещодавно вiн сидiв у темрявi, оточений iншими людьми, занурений у диво музики. Її голос був чистим, чарiвним i ритмiчним, мов звук крихiтних скляних дзвiночкiв.
  Тепер соловей мовчить.
  Сьогоднi Мун чекає на неї пiд землею, i солодкий аромат iмператорського саду кружляє йому голову. Вiн почувається нервовим шанувальником. Його долонi потiють, серце б'ється. Вiн нiколи ранiше не почував себе так.
  Якби вона не була його солов'ям, то могла б стати його принцесою.
  Сьогоднi настав час їй знову спiвати.
  OceanofPDF.com
  25
  "Стилетто" був висококласним - висококласним для Фiладельфiйського стриптиз-клубу - "джентльменським клубом" на Тринадцятiй вулицi. Два рiвнi тремтячого тiла, короткi спiдницi i блискуча помада для хтивого бiзнесмена. На одному поверсi розташовувався живий стриптиз-клуб, на iншому - галасливий бар та ресторан з напiвроздягненими барменками та офiцiантками. Стилетто мала лiцензiю на продаж спиртних напоїв, тому танцi не були повнiстю оголеними, але це було зовсiм не так.
  Дорогою до клубу Бiрн розповiв Джесiцi. На паперi Стiлетто належав вiдомому колишньому гравцю команди "Фiладельфiя Iглз", видатнiй та представницькiй спортивнiй зiрцi, яка тричi потрапляла до Пробоула. Насправдi всього партнерiв було четверо, включаючи Каллума Блекберна. Прихованими партнерами, найiмовiрнiше, була мафiя.
  Моб. Мертва дiвчинка. Калiцтво.
  "Менi дуже шкода", - написала Христина.
  Джессiка подумала: "Багатообiцяюче".
  
  
  
  ДЖЕСIКА I БIРН увiйшли до бару.
  "Менi час у ванну", - сказав Бiрн. - З тобою все буде гаразд?
  Джессiка якийсь час дивилася на нього, не блимаючи. Вона була ветераном полiцiї, професiйним боксером i була озброєна. Але це було досить мило. "Все буде добре."
  Бiрн пiшов у чоловiчий туалет. Джесiка зайняла останнiй стiлець у барi, який поруч iз проходом, який перед часточками лимона, оливками пимиенто i вишнями мараскiно. Кiмната була оформлена як марокканський бордель: вся золота фарба, червоне флокування, оксамитовi меблi з подушками-вертушками.
  У цьому мiсцi йшов жвавий бiзнес. Не дивно. Клуб розташовувався неподалiк конференц-центру. Звукова система ревела "Bad to the Bone" Джорджа Торогуда.
  Табурет поруч iз нею був порожнiй, а той, що за ним, був зайнятий. Джесiка озирнулася. Хлопець, що сидiв там, був прямо з центрального кастингу стрип-клубу - рокiв сорока, блискуча сорочка в квiточку, вузькi темно-синi штани подвiйного в'язання, потертi туфлi, позолоченi браслети з посвiдченнями особи на обох зап'ястях. Два його переднi зуби зiмкнулися, надаючи йому неосвiченого вигляду бурундука. Вiн курив цигарки Salem Light 100 зi зламаними фiльтрами. Вiн дивився на неї.
  Джессiка зустрiла його погляд i витримала його.
  - Я можу щось для тебе зробити? вона спитала.
  "Я тут помiчник менеджера бару". Вiн ковзнув на табуретку поруч iз нею. Вiд нього пахло дезодорантом Old Spice та свинячими шкварками. "Ну, я буду за три мiсяцi".
  "Вiтаю".
  - Ти знайомий, - сказав вiн.
  "Я?"
  "Ми ранiше зустрiчалися?"
  "Я так не думаю".
  - Я певен, що так.
  "Ну, це, звичайно, можливо", - сказала Джесiка. - Я цього просто не пам'ятаю.
  "Нi?"
  Вiн сказав це так, нiби важко було повiрити. "Нi", сказала вона. "Але ви знаєте, що? Мене це влаштовує".
  Товста, як вмочена в тiсто цегла, вiн продовжував напирати. "Ви колись танцювали? Я маю на увазi, ви знаєте професiйно".
  "От i все", - подумала Джесiка. "Так, звичайно."
  Хлопець клацнув пальцями. "Я знав це", сказав вiн. "Я нiколи не забуваю гарне обличчя. Або чудове тiло. Де ти танцював?
  "Ну, я пропрацював у Великому театрi кiлька рокiв. Але дорога на роботу вбивала мене".
  Хлопець нахилив голову на десять градусiв, думаючи - чи ще щось, що вiн робив замiсть думок, - що Великий театр мiг бути стриптиз-клубом у Ньюарку. "Я не знайомий iз цим мiсцем".
  "Я приголомшений".
  "Це було повнiстю оголене?"
  "Нi. Вони змушують тебе одягатися як лебiдь".
  "Вау", сказав вiн. "Звучить гаряче".
  "О, це так".
  "Як тебе звуть?"
  "Айседора".
  Я Честер. Мої друзi звуть мене Чет".
  - Що ж, Честере, було здорово з тобою побалакати.
  "Ти йдеш?" Вiн зробив невеликий рух до неї. Павуковий. Наче вiн думав про те, щоб залишити її на табуретi.
  "Так, на жаль. Обов'язок кличе." Вона поклала свiй значок на стiйку. Обличчя Чета зблiдло.
  Бiрн повернувся з чоловiчого туалету, пильно дивлячись на Чета.
  "Привiт як справи?" - Запитав Чет.
  "Краще нiколи", - сказав Бiрн. Джессiцi: "Готова?"
  "Давай зробимо це."
  - Побачимося, - сказав їй Чет. Зараз круто чомусь.
  - Я рахуватиму хвилини.
  
  
  
  НА ДРУГОМ поверсi два детективи на чолi з парою масивних охоронцiв пройшли лабiринт коридорiв, i шлях закiнчився бiля посилених сталевих дверей, над якими, укладеними в товстий захисний пластик, знаходилася камера вiдеоспостереження. На стiнi бiля дверей без фурнiтури красувалася пара електронних замкiв. Thug One говорив у портативне радiо. За мить дверi повiльно вiдчинилися. Бандит Два витяг його широко. Увiйшли Бiрн та Джесiка.
  Велика кiмната була мiзерно освiтлена непрямими свiтильниками, темно-жовтогарячими бра i канiстрами з точковими свiтильниками, втопленими в стелю. Справжня лампа Тiффанi прикрашала величезний дубовий стiл, за яким сидiла людина, яка, за описом Бiрна, могла бути лише Каллумом Блекберном.
  Обличчя чоловiка просвiтлiло, коли вiн побачив Бiрна. "Я не вiрю в це", сказав вiн. Вiн пiдвiвся, виставив перед собою обидвi руки, як кайданки. Бiрн засмiявся. Чоловiки обнялися, поплескали один одного по спинi. Каллум зробив пiвкроку назад i ще раз оглянув Бiрна, поклавши руки на стегна. "Ти добре виглядаєш".
  "Ти теж."
  "Я не можу скаржитися", - сказав вiн. "Менi було шкода чути про вашi проблеми". Його акцент був широким шотландським, пом'якшеним роками, проведеними у схiднiй Пенсiльванiї.
  "Дякую", - сказав Бiрн.
  Каллум Блекберн мав шiстдесят рокiв. У нього були точенi риси обличчя, темнi живi очi, срiбляста борiдка, волосся кольору солi та перцю, зачесане назад. На ньому був добре пошитий темно-сiрий костюм, бiла сорочка, вiдкритий комiр i маленька каблучка-кiльце.
  "Це мiй партнер, детектив Бальзано", - сказав Бiрн.
  Каллум випростався, повнiстю повернувся до Джессiки i опустив пiдборiддя на знак вiтання. Джессiка поняття не мала, що робити. Вона мала зробити реверанс? Вона простягла руку. "Радий зустрiчi."
  Каллум узяв її за руку i посмiхнувся. Для злочинця у бiлих комiрцях вiн був досить чарiвний. Бiрн розповiв їй про Каллума Блекберна. Його претензiєю було шахрайство iз кредитними картками.
  "Я iз задоволенням", - сказав Каллум. "Якби я знав, що детективи в нашi днi такi гарнi, я нiколи не вiдмовився б вiд свого злочинного життя".
  "А ти?" - спитав Бiрн.
  "Я лише скромний бiзнесмен з Глазго", - сказав вiн iз проблиском усмiшки. - До того ж, скоро стану старим батьком.
  Одним iз перших урокiв, якi Джессiка засвоїла на вулицi, було те, що в розмовах iз злочинцями завжди є пiдтекст, майже напевно спотворення iстини. Я нiколи з ним не зустрiчався, що загалом означало: ми виросли разом. Зазвичай мене там не було. Це сталося у мене вдома. "Я невинний" майже завжди означало, що це зробив. Коли Джесiка вперше приєдналася до полiцiї, вона вiдчула, що їй потрiбний кримiнально-англiйський словник. Тепер, майже через десять рокiв, вона, ймовiрно, могла б викладати кримiнальну мову.
  Бiрн i Каллум, схоже, пiшли далеко назад, а це означало, що розмова, ймовiрно, буде трохи ближчою до iстини. Коли хтось надягає на тебе наручники i дивиться, як ти входиш до тюремної камери, грати крутого хлопця стає складнiше.
  Тим не менш, вони були тут, щоб отримати iнформацiю вiд Каллума Блекберна. А поки що їм довелося грати в його гру. Маленька розмова перед великою розмовою.
  - Як твоя мила дружина? - спитав Каллум.
  "Все ще мила, - сказав Бiрн, - але вже не моя дружина".
  "Це такi сумнi новини", - сказав Каллум, виглядаючи щиро здивованим i розчарованим. "Що ти зробив?"
  Бiрн вiдкинувся на спинку стiльця, схрестивши руки на грудях. Оборонний. - З чого ти взяв, що я все облажався?
  Каллум пiдняв одну брову.
  - Добре, - сказав Бiрн. "Ти маєш рацiю. Це була робота".
  Каллум кивнув, можливо, визнаючи, що вiн сам - i люди його кримiнального штибу - були частиною "роботи" i, отже, частково вiдповiдальнi. "У нас у Шотландiї є приказка. "Клiппетнi вiвцi знову зростуть". "
  Бiрн глянув на Джесiку i знову на Каллума. Чоловiк щойно назвав його вiвцею? - Бiльш правдивi слова, га? - сказав Бiрн, сподiваючись рухатися далi.
  Каллум усмiхнувся, пiдморгнув Джесiцi i сплiв пальцi. - Отже, - сказав вiн. "Чому я завдячую цим вiзитом?"
  "Жiнка на iм'я Крiстiна Якос була знайдена вчора вбитою", - сказав Бiрн. - Ти її знав?
  Обличчя Каллума Блекберна було непроникним. "Вибачте, ще раз як її звуть?"
  "Христина Якос".
  Бiрн поклав фотографiю Христини на стiл. Обидва детективи спостерiгали за Каллумом, поки вiн дивився на нього. Вiн знав, що за ним стежать i нiчого не видав.
  - Ти впiзнаєш її? - спитав Бiрн.
  "Так".
  "Як же так?" - спитав Бiрн.
  "Нещодавно вона прийшла до мене на роботу", - сказав Каллум.
  - Ти найняв її?
  "Мiй син Алекс займається наймом спiвробiтникiв".
  "Вона працювала секретарем?" - Запитала Джесiка.
  - Я дозволю Алексу пояснити. Каллум вiдiйшов, дiстав мобiльний телефон, зателефонував i вiдключився. Вiн знову обернувся до детективiв. - Вiн скоро буде тут.
  Джесiка оглянула офiс. Вiн був добре обставлений, хоч i трохи несмачно: шпалери зi штучної замшi, пейзажi та сцени полювання у золотих фiлiгранних рамах iз зображенням пейзажiв та сцен полювання, фонтан у кутку, схожий на трiйку золотих лебедiв. "Поговори про свою iронiю", - подумала вона.
  Стiна лiворуч вiд столу Каллума була вражаючою. На ньому було десять плоских монiторiв, пiдключених до камер вiдеоспостереження, якi показували пiд рiзними кутами бари, сцени, дверi, парковку, касу. На шести екранах танцювали дiвчата рiзною мiрою роздягненостi.
  Поки вони чекали, Бiрн стояв перед дисплеєм, як укопаний. Джесiцi було цiкаво, чи усвiдомлює вiн, що його рота вiдкрито.
  Джессiка пiдiйшла до монiторiв. Шiсть пар грудей погойдувалися, деякi бiльше за iншi. Джессiка їх перерахувала. "Фейк, фейк, справжнiй, фейк, справжнiй, фейк".
  Бiрн був з жахом. Вiн був схожий на п'ятирiчного хлопчика, який щойно дiзнався сувору правду про Великоднього кролика. Вiн вказав на останнiй монiтор, на якому була зображена танцiвниця, неймовiрно довгонога брюнетка. Це пiдробка?
  "Це пiдробка".
  Поки Бiрн витрiщав очi, Джессiка переглядала книжки на полицях, переважно шотландських письменникiв - Роберта Бернса, Вальтера Скотта, Дж. М. Баррi. Потiм вона помiтила єдиний широкоекранний монiтор, вбудований у стiну за столом Каллума. На ньому була своєрiдна заставка: маленька золота коробочка, що постiйно вiдкривалася, показуючи веселку.
  "Що це?" - Запитала Джесiка Каллума.
  "Це замкнутий зв'язок з незвичайним клубом", - сказав Каллум. Вiн знаходиться на третьому поверсi. Це називається "Зал Пандори".
  "Як незвичайно?"
  - Алекс пояснить.
  - Що там дiється? - спитав Бiрн.
  Каллум усмiхнувся. "Pandora Lounge - особливе мiсце для особливих дiвчат".
  OceanofPDF.com
  26
  На цей раз Тара Лiнн Грiн встигла вчасно. Вона ризикувала отримати штраф за перевищення швидкостi - ще один, i її права, напевно, втратять - i вона припаркувалася на дорогiй стоянцi неподалiк театру на Уолнат-стрiт. Це були двi речi, якi вона не могла собi дозволити.
  З iншого боку, це був кастинг на Карусель, а режисером був Марк Бальфур. Бажана роль дiсталася Джулi Джордан. Ширлi Джонс зiграла цю роль у фiльмi 1956 року i перетворила цю роль на кар'єру на все життя.
  Тара щойно завершила успiшний показ "Дев'яти" у Центральному театрi в Норрiстаунi. Мiсцевий рецензент назвав її "привабливою". Для Тари "принести" було майже так само добре, як i передбачалося. Вона зловила своє вiдображення у вiкнi вестибюлю театру. У свої двадцять сiм рокiв вона була новачком i навряд чи була iнженю. Гаразд, двадцять вiсiм, подумала вона. Але хто рахує?
  Вона пройшла два квартали назад до критого паркування. Крижаний вiтер свистiв над Волнатом. Тара завернула за рiг, поглянула на вивiску на маленькому кiоску та пiдрахувала вартiсть паркування. Вона заборгувала шiстнадцять доларiв. Шiстнадцять чортових доларiв. У гаманцi в неї була одна двадцятка.
  Ах добре. Сьогоднi ввечерi це знову було схоже на локшину рамен. Тара спустилася сходами до пiдвалу, сiла в машину i почекала, поки вона прогрiється. Поки вона чекала, вона включила компакт-диск - Кей Старр спiває C'est Magnifique.
  Коли машина нарештi прогрiлася, вона ввiмкнула задню передачу i дала заднiй хiд, у її головi панував безлад надiй, хвилювань перед прем'єрою, зiркових вiдгукiв, бурхливих оплескiв.
  Потiм вона вiдчула удар.
  Боже мiй, подумала вона. Вона щось наїхала? Вона поставила машину на стоянку, натиснула на ручне гальмо i вийшла. Вона пiдiйшла до машини та зазирнула пiд неї. Нiчого. Вона не наїхала нi на що, нi на кого. Слава Богу.
  Потiм Тара побачила це: має квартиру. До того ж, у неї була квартира. I вона мала менше двадцяти хвилин, щоб дiстатися роботи. Як i будь-яка iнша актриса у Фiладельфiї, а можливо i в усьому свiтi, Тара працювала офiцiанткою.
  Вона оглянула паркування. Нiхто. Машин тридцять або близько того, кiлька фургонiв. Нема людей. Дермо.
  Вона намагалася боротися з гнiвом та сльозами. Вона навiть не знала, чи є у багажнику запасне колесо. Це була компактна машина дворiчної давнини, i їй нiколи ранiше не доводилося мiняти жодну шину.
  "У вас проблеми?"
  Тара обернулася, трохи злякана. За кiлька крокiв вiд її машини з бiлого фургона виходив чоловiк. Вiн нiс букет квiтiв.
  "Привiт", сказала вона.
  "Привiт." Вiн вказав на її шину. "Виглядає не надто добре".
  "Вiн плоский тiльки знизу", - сказала вона. "Ха-ха".
  "Я дiйсно хороший у цих речах", - сказав вiн. "Я був би радий допомогти".
  Вона подивилася на свiй вiдбиток у вiкнi машини. На нiй було бiле вовняне пальто. Її найкраще. Вона могла тiльки уявити жир на переднiй частинi. I рахунок за хiмчистку. Бiльше витрат. Звичайно, у неї вже давно минув термiн членських внескiв до ААА. Вона нiколи не скористалася ним, коли платила за нього. I зараз, звичайно, їй це було потрiбне.
  "Я не могла просити тебе про це", - сказала вона.
  "Це не має великого значення", сказав вiн. "Ви не зовсiм одягненi для ремонту автомобiлiв".
  Тара побачила, як вiн крадькома глянув на годинник. Якщо вона збиралася залучити його до виконання цього завдання, то краще зробити це якнайшвидше. - Упевнений, що це не становитиме великої працi? вона спитала.
  "Не бiда, взагалi." Вiн пiдняв букет. - Менi треба доставити це до четвертої години, i тодi я закiнчу на сьогоднi. У мене багато часу.
  Вона оглянула паркування. Там було майже порожньо. Хоч би як вона ненавидiла зображати безпорадну жiнку (зрештою, вона знала, як помiняти колесо), їй не завадила б допомога.
  "Тобi доведеться дозволити менi заплатити тобi за це", - сказала вона.
  Вiн пiдняв руку. "Я б i чути про це не хотiв. Крiм того, зараз Рiздво.
  I це добре, подумала вона. Пiсля того, як вона заплатить за паркування, у неї залишиться загалом чотири долари та сiмнадцять центiв. "Це дуже мило з твого боку".
  "Вiдкрий багажник", - сказав вiн. - Я закiнчу за хвилину.
  Тара потяглася до вiкна i клацнула важелем багажника. Вона пiдiйшла до задньої частини машини. Чоловiк схопив домкрат i витяг його. Вiн озирнувся, шукаючи, куди б поставити квiти. Це був величезний букет гладiолусiв, загорнутий у яскравий бiлий папiр.
  "Як ти думаєш, чи зможеш ти покласти це назад у мiй фургон?" вiн спитав. "Мiй бос уб'є мене, якщо я їх забрудню".
  "Звичайно", - сказала вона. Вона взяла в нього квiти i обернулася до фургона.
  - ...ураган, - сказав вiн.
  Вона обернулася. "Менi шкода?"
  "Можна просто покласти їх ззаду".
  "Ох", сказала вона. "Добре."
  Тара пiдiйшла до фургону, думаючи, що саме такi речi - невеликi прояви доброти з боку незнайомих людей - практично вiдновлюють її вiру в людей. Фiладельфiя може бути суворим мiстом, але iнколи про це не знаєш. Вона вiдчинила заднi дверi фургона. Вона очiкувала побачити коробки, папiр, зелень, флористичну пiну, стрiчки, можливо, купу маленьких листiвок та конвертiв. Натомiсть вона побачила... нiчого. Усерединi фургон був бездоганний. За винятком килимка для вправ на пiдлозi. I моток синьо-бiлої мотузки.
  Перш нiж вона встигла покласти квiти, вона вiдчула чиюсь присутнiсть. Близька присутнiсть. Занадто близько. Вона вiдчула запах рiдини для полоскання рота з корицею; побачив тiнь всього за кiлька дюймiв вiд себе.
  Коли Тара повернулася до тiнi, чоловiк змахнув рукояткою домкрата у неї на потилицi. Це сталося з глухим стукотом. У неї затремтiла голова. За її очима з'явилися чорнi кола, оточенi надновим яскраво-жовтогарячим вогнем. Вiн знову опустив сталевий стрижень, але не так сильно, щоб збити її з нiг, а просто щоб оглушити. Її ноги пiдкосилися, i Тара впала в сильнi руки.
  Наступне, що вона усвiдомила, це лежання на спинi, на килимку для вправ. Вона була тепла. Пахло розчинником для фарби. Вона почула, як грюкнули дверi, почула, як завiвся двигун.
  Коли вона знову розплющила очi, крiзь лобове скло падало сiре денне свiтло. Вони були у русi.
  Коли вона спробувала сiсти, вiн простяг руку з бiлою тканиною в руцi. Вiн приклав його до її обличчя. Запах лiки був сильним. Незабаром вона попливла в променi слiпучого свiтла. Але перед тим, як свiт зник, Тара Лiнн Грiн - чарiвна Тара Лiнн Грiн - раптово зрозумiла, що сказав цей чоловiк у гаражi:
  Ти мiй соловей.
  OceanofPDF.com
  27
  Аласдер Блекберн був вищою версiєю свого батька, близько тридцяти, широкоплечий, спортивний. Вiн був одягнений недбало, волосся у нього було трохи довге. Вiн говорив iз легким акцентом. Вони зустрiлися в офiсi Каллума.
  "Менi шкода, що змусив вас чекати", - сказав вiн. "У мене було доручення". Вiн потиснув руки Джесiцi та Бiрну. "Будь ласка, кличте мене Алекс".
  Бiрн пояснив, чому вони тут. Вiн показав чоловiковi фотографiю Христини. Алекс пiдтвердив, що Крiстiна Якос працювала у Stiletto.
  "Яка ваша тут позицiя?" - спитав Бiрн.
  "Я генеральний менеджер", - сказав Алекс.
  "I ви берете на роботу бiльшу частину персоналу?"
  "Я роблю все це - артистiв, офiцiантiв, кухонного персоналу, охорони, прибиральникiв, паркувальникiв".
  Джессiка запитувала себе, що змусило його найняти її друга Чета внизу.
  "Як довго Христина Якос працювала тут?" - спитав Бiрн.
  Алекс на мить замислився. - Можливо, тижнiв зо три або близько того.
  "У якому обсязi?"
  Алекс глянув на батька. Краєм ока Джесiка побачила найменший кивок голови Каллума. Алекс мiг би зайнятися наймом, але Каллум смикав за ниточки.
  "Вона була артисткою", - сказав Алекс. На мить його очi засяяли. Джессiка запитувала себе, чи вийшли його стосунки з Крiстiною Якос за межi професiйних.
  "Танцюрист?" - спитав Бiрн.
  "Так i нi."
  Бiрн якийсь час дивився на Алекса, чекаючи на роз'яснення. Нiчого не було запропоновано. Вiн натиснув сильнiше. - А що саме буде "нi"?
  Алекс сидiв на краю масивного столу батька. "Вона була танцiвницею, але не такою, як iншi дiвчата". Вiн зневажливо махнув рукою у бiк монiторiв.
  "Що ти маєш на увазi?"
  - Я покажу тобi, - сказав Алекс. "Пiднiмемося на третiй поверх. У вiтальню Пандора.
  - Що на третьому поверсi? - спитав Бiрн. "Танцi на колiнах?"
  Алекс усмiхнувся. "Нi", - сказав вiн. "Це iнше".
  "Iнший?"
  - Так, - сказав вiн, перетинаючи кiмнату i вiдчиняючи дверi. "Молодi дiвчата, якi працюють у Pandora Lounge, - артисти перформансiв".
  
  
  
  ЗАЛ "ПАНДОРА" на третьому поверсi "Стилетто" був рядом з восьми кiмнат, роздiлених довгим, тьмяно освiтленим коридором. На стiнах кришталевi бра, вельветовi шпалери iз геральдичними лiлiями. Килимове покриття було темно-синього ворсистого кольору. Наприкiнцi стояв стiл i дзеркало iз золотими прожилками. На кожних дверях був потьмянiлий мiдний номер.
  "Це приватний поверх", - сказав Алекс. "Приватнi танцюристи. Дуже ексклюзивний. Зараз темно, бо вiн вiдкриється лише опiвночi".
  "Тут працювала Христина Якос?" - спитав Бiрн.
  "Так."
  "Її сестра сказала, що вона працювала секретарем".
  "Деякi молодi дiвчата неохоче зiзнаються, що вони танцiвницi екзотичних танцiв", - сказав Алекс. "Ми помiщаємо у форми все, що вони захочуть".
  Коли вони йшли коридором, Алекс вiдчинив дверi. Кожен номер був присвячений окремiй темi. В одного був мотив Дикого Заходу, тирса на дерев'янiй пiдлозi та мiдна плювальниця. Один iз них був точною копiєю закусочної 1950-х рокiв. Ще один був присвячений темi "Зоряних вiйн". Це було схоже на прогулянку в тому старому фiльмi "Свiт Дикого Заходу", подумала Джессiка, про екзотичний курорт, в якому Юл Брiннер грав робота-стрiльця, що вийшов з ладу. При бiльш уважному розглядi при яскравому висвiтленнi з'ясувалося, що цi кiмнати були трохи обшарпаними i що iлюзiя рiзних iсторичних мiсць була лише iлюзiєю.
  У кожнiй кiмнатi було єдине зручне крiсло i трохи пiднята сцена. Не було вiкон. Стелi були оздобленi складною мережею трекового освiтлення.
  "Отже, чоловiки платять велику цiну, щоб отримати приватну виставу в цих залах?" - спитав Бiрн.
  "Iнодi жiнки, але не часто", - вiдповiв Алекс.
  - Можу я спитати, скiльки?
  "Це варiюється вiд дiвчини до дiвчини", - сказав вiн. "Але в середньому це близько двохсот доларiв. Плюс чайовi.
  "Як довго?"
  Алекс усмiхнувся, можливо, передчуваючи наступне питання. "Сорок п'ять хвилин".
  - I танцi це все, що вiдбувається в цих кiмнатах?
  "Так, детектив. Це не бордель.
  "Христина Якос нiколи не працювала на сценi внизу?" - спитав Бiрн.
  - Нi, - сказав Алекс. "Вона працювала винятково тут. Вона почала працювати лише кiлька тижнiв тому, але була дуже гарною i дуже популярною".
  Джессiцi стало зрозумiло, як Христина збирається платити половину орендної плати за дорогий мiський будинок на Пiвнiчному Лоуренсi.
  "Як вiдбираються дiвчата?" - спитав Бiрн.
  Алекс пiшов коридором. Наприкiнцi стояв стiл iз кришталевою вазою, повною свiжих гладiолусiв. Алекс полiз у ящик столу i дiстав портфель зi шкiрозамiнника. Вiн вiдкрив книгу на сторiнцi iз чотирма фотографiями Христини. Однiєю з них була Христина у костюмi танцювального залу Дикого Заходу; на одному вона була у тозi.
  Джессiка пред'явила фотографiю сукнi, в якiй Христина була пiсля смертi. "Вона колись носила таку сукню?"
  Алекс подивився на фотографiю. "Нi", - сказав вiн. "Це не одна з наших тем".
  "Як сюди потрапляють вашi клiєнти?" - Запитала Джесiка.
  "У заднiй частинi будiвлi є немаркований вхiд. Клiєнти входять, платять, а потiм їх проводить господиня".
  "У вас є список клiєнтiв Христини?" - спитав Бiрн.
  "Боюсь, що нi. Це не те, що чоловiки зазвичай вказують на свої карти Visa. Як ви можете собi уявити та зрозумiти, це бiзнес за готiвку".
  "Чи є хтось, хто мiг би заплатити бiльше одного разу, щоб побачити її танець? Хтось, хто мiг бути одержимий нею?
  "Цього я не знаю. Але я запитаю iнших дiвчат.
  Перш нiж спуститися вниз, Джессiка вiдчинила дверi в останню кiмнату лiворуч. Усерединi була копiя тропiчного раю з пiском, шезлонгами та пластиковими пальмами.
  Пiд тiєю Фiладельфiєю, яку, як їй здавалося, вона знала, була цiла Фiладельфiя.
  
  
  
  ВОНИ Йшли до своєї машини на вулицi Саранчевiй. Падав снiг.
  "Ви мали рацiю", сказав Бiрн.
  Джесiка зупинилася. Бiрн зупинився поряд iз нею. Джессiка приклала руку до вуха. "Вибачте, я не зовсiм це розчула", - сказала вона. - Чи не могли б ви повторити це для мене, будь ласка?
  Бiрн усмiхнувся. "Ти мав рацiю. У Христини Якос було таємне життя".
  Вони продовжили йти вулицею. "Як ви думаєте, вона могла пiдiбрати нареченого, вiдмовитися вiд його залицянь, i вiн накинувся на неї?" - Запитала Джесiка.
  "Це, звiсно, можливо. Але це напевно здається страшенно екстремальною реакцiєю".
  "Є досить екстремальнi люди". Джессiка подумала про Крiстiну або про будь-яку танцiвницю, що стоїть на сценi, а хтось сидiв у темрявi, спостерiгаючи i плануючи смерть дiвчини.
  - Правильно, - сказав Бiрн. "I будь-хто, хто заплатив би двiстi доларiв за приватний танець у салунi Дикого Заходу, мабуть, спочатку живе у казковому свiтi".
  "Плюс чайовi".
  "Плюс чайовi".
  "Тобi не спадало на думку, що Алекс мiг бути закоханий у Христину?"
  "О так", сказав Бiрн. "Вiн нiби затьмарився, коли говорив про неї".
  "Можливо, тобi варто взяти iнтерв'ю у деяких iнших дiвчат на Стiлетто", - сказала Джесiка, мiцно притиснувши язик до щоки. "Погляньте, чи є у них що додати".
  "Це брудна робота", сказав Бiрн. "Те, що я роблю для вiддiлу".
  Вони сiли в машину, пристебнулися. Задзвонив мобiльний телефон Бiрна. Вiн вiдповiв, послухав. Не кажучи жодного слова, вiн вiдключився. Вiн повернув голову i деякий час дивився у вiкно водiя.
  "Що це таке?" - Запитала Джесiка.
  Бiрн помовчав ще кiлька хвилин, нiби не чув її. Потiм: "Це був Джон".
  Бiрн мав на увазi Джона Шепарда, колегу-детектива iз вiддiлу вбивств. Бiрн завiв машину, увiмкнув синю лампочку на панелi приладiв, натиснув на газ i з ревом вилетiв у пробку. Вiн мовчав.
  "Кевiн".
  Бiрн ударив кулаком по панелi приладiв. Двiчi. Потiм вiн глибоко зiтхнув, видихнув, повернувся до неї i сказав останнє, що вона очiкувала почути: "Уолт Брiгам мертвий".
  OceanofPDF.com
  28
  Коли Джессiка i Бiрн прибули на мiсце подiї на Лiнкольн-Драйв - частинi Фермаунт-парку недалеко вiд Вiсахiкон-Крiк - там уже знаходилися два фургони CSU, три секторнi автомобiлi та п'ять детективiв. Усю дорогу було записано плiвку з мiсця злочину. Рух транспорту було перенаправлено на двi смуги iз повiльним рухом.
  Для полiцiї цей сайт був звинувачений у гнiвi, рiшучостi та особливої лютi. Це був один iз їхнiх власних.
  Вигляд тiла був бiльш нiж огидним.
  Уолт Бригам лежав перед своєю машиною, на узбiччi дороги. Вiн лежав на спинi, руки його були розкинутi вбiк, долонi зверненi вгору в благаннi. Вiн був спалений живцем. Запах спаленої плотi, хрусткої шкiри та пiдсмажених кiсток наповнив повiтря. Його труп був почорнiлою оболонкою. Його золотий значок детектив був витончено помiщений на чоло.
  Джесiка мало не задихнулася. Їй довелося вiдвернутися вiд жахливого видовища. Вона згадала минулу нiч, як виглядав Уолт. До цього вона зустрiчалася з ним лише один раз, але у нього була зiркова репутацiя у вiддiлi та безлiч друзiв.
  Тепер вiн був мертвий.
  Детективи Нiккi Мелоун та Ерiк Чавес працюватимуть над цiєю справою.
  Нiккi Мелоун, тридцять один рiк, була одним iз нових детективiв у вiддiлi з розслiдування вбивств, єдиною жiнкою, окрiм Джессiки. Нiккi провела чотири роки в наркоторгiвлi. При зростаннi трохи менше п'яти чотирьох дюймiв i вазi 110 фунтiв - блондинка, блакитноока i до того ж свiтловолоса - їй потрiбно було багато доводити, крiм усiх ґендерних проблем. Нiккi та Джессiка попрацювали над деталлю роком ранiше i вiдразу ж зблизилися. Вони навiть кiлька разiв тренувалися разом. Нiккi займалася тхеквондо.
  Ерiк Чавес був детективом-ветераном та вiзитною карткою пiдроздiлу. Чавес жодного разу не пройшов повз дзеркало, не подивившись у нього. Його ящики з папками були забитi журналами GQ, Esquire та Vitals. Модна тенденцiя не виникла без його вiдома, але саме така увага до деталей зробила його добрим дослiдником.
  Роль Бiрна полягатиме у ролi свiдка - вiн був одним iз останнiх, хто розмовляв з Уолтом Бригамом на "Поминках по Фiннiгану", - хоча нiхто не очiкував, що вiн сидiтиме осторонь пiд час розслiдування. Щоразу, коли вбивали полiцейського, у справi брало участь близько 6500 чоловiкiв та жiнок.
  Кожен полiцейський у Фiладельфiї.
  
  
  
  Марджори Брiгем була худорлявою жiнкою рокiв пiд п'ятдесят. У неї були маленькi, чiткi риси обличчя, коротко пiдстрижене срiблясте волосся та чистi руки жiнки iз середнього класу, яка нiколи не делегувала жодної домашньої роботи. На нiй були свiтло-коричневi штани i в'язаний шоколадний светр, на лiвiй руцi у неї був простий золотий браслет.
  Її вiтальню було оформлено в ранньоамериканському стилi, зi шпалерами веселого бежевого кольору. Перед вiкном, що виходить на вулицю, стояв кленовий стiл, на якому стояла цiла низка корисних кiмнатних рослин. У кутку їдальнi стояла алюмiнiєва ялинка з бiлими вогнями та червоними прикрасами.
  Коли прибули Бiрн i Джессiка, Марджорi сидiла в крiслi з вiдкидною спинкою навпроти телевiзора. У руцi вона мала чорну тефлонову лопатку. Вона тримала його, як зiв'ялу квiтку. Цього дня вперше за десятилiття готувати не було для кого. Здавалося, вона не могла вiдкласти посуд. Якщо його покласти, це означало, що Уолт не повернеться. Якби ви були одруженi з полiцейським, ви боялися б щодня. Ви боялися телефону, стукоту у дверi, звуку машини, що пiд'їжджає до вашої оселi. Ви боялися щоразу, коли на телебаченнi показували "спецiальний репортаж". Але одного разу трапилося немислиме, i боятися вже не було чого. Ти раптом усвiдомив, що весь цей час, усi цi роки страх був твоїм другом. Страх означав, що життя є. Страх був надiєю.
  Кевiна Бiрна там не було в офiцiйнiй якостi. Вiн був там як друг, брат-офiцер. I все ж таки не можна було не ставити запитання. Вiн сiв на пiдлокiтник дивана i взяв одну руку Марджорi до своєї.
  - Ви готовi поставити кiлька запитань? - спитав Бiрн якомога м'якше i лагiднiше.
  Марджорi кивнула головою.
  "У Волта були борги? З кимось у нього могли бути проблеми?
  Марджорi замислилась на кiлька секунд. "Нi", сказала вона. "Нiчого подiбного."
  "Вiн колись згадував про якiсь конкретнi погрози? Хтось, хто мiг мати проти нього вендетту?
  Марджорi похитала головою. Бiрну довелося спробувати провести розслiдування у цьому напрямi, хоча малоймовiрно, щоб Уолт Брiгам подiлився чимось подiбним до своєї дружини. На мить голос Метью Кларка луною пролунав у свiдомостi Бiрна.
  Це ще не кiнець.
  Це ваш випадок? - спитала Марджорi.
  - Нi, - сказав Бiрн. "Детективи Мелоун та детектив Чавес ведуть розслiдування. Вони прийдуть сьогоднi трохи згодом.
  "Вони хорошi?"
  "Дуже добре", - вiдповiв Бiрн. "Тепер ви знаєте, що вони захочуть переглянути деякi речi Уолта. Вас це влаштовує?
  Марджорi Брiгам просто онiмiла, кивнула.
  "Тепер запам'ятай, якщо виникнуть якiсь проблеми чи питання, або якщо ти просто захочеш поговорити, спочатку зателефонуй менi, добре? Будь-якої митi. День чи нiч. Я зараз прийду.
  "Дякую, Кевiн".
  Бiрн пiдвiвся, застебнув пальто. Марджорi встала. Нарештi вона вiдклала лопатку, потiм обняла здоров'яка, що стояв перед нею, уткнувшись обличчям у його широкi груди.
  
  
  
  IСТОРIЯ БУЛА вже по всьому мiсту, областi. Служби новин вiдкривали магазин на Лiнкольн-драйвi. Вони мали потенцiйно сенсацiйну iсторiю. П'ятдесят чи шiстдесят полiцейських збираються в тавернi, один з них йде i вбитий на вiддаленiй дiлянцi Лiнкольн-Драйв. Що вiн там робив? Наркотики? Секс? Розрахунок? Для полiцейського управлiння, яке постiйно перебувало пiд пильною увагою всiх груп захисту цивiльних прав, усiх наглядових рад, усiх комiтетiв цивiльних дiй, не кажучи вже про мiсцевi, а часто й нацiональнi ЗМI, це виглядало не дуже добре. Тиск з боку великих босiв, якi вимагають вирiшити цю проблему i вирiшити її швидко, вже був величезний i зростав з кожною годиною.
  OceanofPDF.com
  29
  "У скiльки Уолт вийшов iз бару?" - Запитала Нiккi. Вони зiбралися навколо столу для завдань у вiддiлi розслiдування вбивств: Нiккi Мелоун, Ерiк Чавес, Кевiн Бiрн, Джесiка Бальзано та Айк Бьюкенен.
  "Не впевнений", - сказав Бiрн. "Можливо, два".
  "Я вже поговорив iз дюжиною детективiв. Здається, нiхто не бачив, як вiн iшов. То була його вечiрка. Тобi це справдi здається правильним?" - Запитала Нiккi.
  Це негаразд. Але Бiрн знизав плечима. "Що є, тобто. Ми всi були дуже завантаженi. Особливо Уолт."
  - Добре, - сказала Нiккi. Вона перегорнула кiлька сторiнок свого блокнота. "Уолт Брiгам з'являється в ресторанi "Поминки по Фiнiгану" вчора ввечерi близько 8 години вечора i випиває половину верхньої полицi. Ви знали його як аматора випити?
  "Вiн був полiцейським iз розслiдування вбивств. I це була його пенсiйна вечiрка.
  - Справа прийнята, - сказала Нiккi. - Ви бачили, щоб вiн iз кимось сперечався?
  - Нi, - сказав Бiрн.
  "Ви бачили, як вiн пiшов на якийсь час, повернувся?"
  "Я цього не робив", - вiдповiв Бiрн.
  - Ви бачили, щоб вiн телефонував?
  "Нi."
  "Ви дiзналися бiльшiсть людей на вечiрцi?" - Запитала Нiккi.
  "Майже все", - сказав Бiрн. "Я вигадав багато таких хлопцiв".
  - Є якiсь давнi чвари, що-небудь, що сходить до минулого?
  - Нiчого, що я знаю.
  - То ви розмовляли з жертвою в барi близько половини третьої i пiсля цього не бачили його?
  Бiрн похитав головою. Вiн думав, скiльки разiв вiн робив саме те, що робила Нiккi Мелоун, скiльки разiв вiн використовував слово "жертва" замiсть iменi людини. Вiн нiколи до ладу не розумiв, як це звучить. Дотепер. - Нi, - сказав Бiрн, раптово почувши себе зовсiм непотрiбним. Для нього це був новий досвiд - бути свiдком - i вiн йому не дуже подобався. Йому це зовсiм не сподобалось.
  - Є що додати, Джесс? - Запитала Нiккi.
  - Не зовсiм, - сказала Джесiка. "Я пiшов звiдти близько опiвночi".
  - Де ти припаркувався?
  "На Третьому".
  - Поряд iз стоянкою?
  Джессiка похитала головою. "Ближче до Грiн-стрiт".
  - Ви бачили, щоб хтось тинявся на стоянцi позаду "Фiннiгана"?
  "Нi."
  "Хтось iшов вулицею, коли ви йшли?"
  "Нiхто."
  Опитування проводилося у радiусi двох кварталiв. Нiхто не бачив, щоб Уолт Брiгам виходив з бару, йшов Третьою вулицею, входив на стоянку або їхав.
  
  
  
  ДЖЕСИКА I БIРН рано повечеряли у ресторанi "Стандард Теп" на вулицi "Секунд та Поплар". Вони їли в приголомшеному мовчаннi, почувши звiстку про вбивство Волта Брiгама. Надiйшло перше повiдомлення. Бригам отримав тупу травму потилицi, потiм його облили бензином та пiдпалили. У лiсi неподалiк мiсця злочину знайшли канiстру з бензином, звичайну двогалонну пластикову модель, є скрiзь, без вiдбиткiв. Медекспертиза проконсультується iз судовим одонтологом, проведе стоматологiчну iдентифiкацiю тiла, але нi в кого не залишиться сумнiвiв, що обгорiлий труп належав Уолтеру Брiгаму.
  - Отже, що буде напередоднi Рiздва? - нарештi спитав Бiрн, намагаючись пiдняти настрiй.
  "Мiй батько приїде", сказала Джесiка. "Будуть тiльки вiн, я, Вiнсент та Софi. На Рiздво ми збираємось у будинок моєї тiтки. Так завжди було. А ти?
  - Я маю намiр зупинитися у батька, допомогти йому почати збирати речi.
  - Як поживає твiй батько? Джессiка хотiла спитати. Коли в Бiрн стрiляли i вона лежала у штучнiй комi, вона вiдвiдувала лiкарню щодня протягом кiлькох тижнiв. Iнодi їй вдавалося прийти далеко за пiвнiч, але, як правило, коли полiцейський отримував травму пiд час виконання службових обов'язкiв, офiцiйного годинника для вiдвiдувань не було. Незалежно вiд часу, Падрейг Бiрн був там. Вiн був емоцiйно не в змозi сидiти у вiддiленнi iнтенсивної терапiї зi своїм сином, тому для нього поставили стiлець у коридорi, де вiн чергував - поряд з ним був плед-термос, з газетою в руцi цiлодобово. Джесiка нiколи не розмовляла з цим чоловiком докладно, але ритуал, коли вона виходила за кут i бачила, як вiн сидить там з човен i киває доброго ранку, добрий день або добрий вечiр, був постiйним, якого вона з нетерпiнням чекала пiд час цих хитких тижнiв стали основою, на якiй вона побудувала фундамент своїх надiй.
  "Вiн гарний", сказав Бiрн. "Я ж казав тобi, що вiн переїжджає на пiвнiчний схiд, правда?"
  "Так", сказала Джесiка. "Не можу повiрити, що вiн залишає Пiвденну Фiладельфiю".
  "Вiн також не може. Пiзнiше ввечерi я вечеряю з Коллiн. Вiкторiя збиралася приєднатися до нас, але вона все ще у Мiдвiллi. Її мати нездорова.
  "Знаєш, ти i Коллiн можемо прийти пiсля вечерi", - сказала Джесiка. "Я готую страшенно тiрамiсу. Свiжий маскарпон вiд ДiБруно. Повiрте менi, вiдомо, що дорослi чоловiки нестримно плачуть. Плюс мiй дядько Вiтторiо завжди надсилає ящик свого домашнього вина ди тавола. Ми слухаємо рiздвяний альбом Бiнга Кросбi. Це дикий час".
  "Дякую", сказав Бiрн. "Дай менi подивитися, що трапилося".
  Кевiн Бiрн був настiльки ж люб'язний, приймаючи запрошення, як i ухиляючись вiд них. Джессiка вирiшила не тиснути. Вони знову замовкли, оскiльки їхнi думки, як i думки всiх iнших у PPD цього дня, були зверненi до Уолта Брiгама.
  "Тридцять вiсiм рокiв на роботi", - сказав Бiрн. "Уолт заховав багато людей".
  - Думаєш, то був той, кого вiн пiдiслав? - Запитала Джесiка.
  - Ось iз цього я б i почав.
  "Коли ви розмовляли з ним перед вiд'їздом, чи дав вiн вам якiсь вказiвки на те, що щось не так?"
  "Нiскiльки. Я маю на увазi, у мене таке вiдчуття, що вiн був трохи засмучений через вихiд на пенсiю. Але вiн здавався оптимiстичним щодо того факту, що збирається отримати лiцензiю".
  "Лiцензiя?"
  "Лiцензiя PI", - сказав Бiрн. "Вiн сказав, що збирається зайнятися дочкою Рiчi ДiЧiлло".
  "Дочка Рiчi ДiЧiлло? Я не знаю, що ви маєте на увазi".
  Бiрн коротко розповiв Джесiцi про вбивство Аннемарi ДiЧiлло у 1995 роцi. Ця iсторiя викликала у Джесiки озноб. Вона гадки не мала.
  
  
  
  Поки вони їхали через мiсто, Джессiка думала про те, якою маленькою виглядала Марджорi Брiгам в обiймах Бiрна. Вона запитувала себе, скiльки разiв Кевiн Бiрн опинявся в такому становищi. Вiн був страшенно страшним, якщо ти був не на тому боцi. Але коли вiн залучив тебе до своєї орбiти, коли вiн подивився на тебе своїми глибокими смарагдовими очима, вiн змусив тебе вiдчути, що ти єдина людина у свiтi, i що твої проблеми щойно стали її проблемами.
  Сувора реальнiсть полягала у тому, що робота тривала.
  Потрiбно було подумати про мертву жiнку на iм'я Крiстiна Якос.
  OceanofPDF.com
  30
  Мiсяць стоїть оголений у мiсячному свiтлi. Пiзно. Це його улюблений час.
  Коли йому було сiм рокiв, i його дiдусь уперше захворiв, вiн думав, що нiколи бiльше не побачить цiєї людини. Вiн плакав кiлька днiв, поки бабуся не пом'якшала i не вiдвезла його до лiкарнi вiдвiдати. Тiєї довгої i заплутаної ночi Мун вкрав скляний флакон з кров'ю свого дiда. Вiн щiльно запечатав його та сховав у пiдвалi свого будинку.
  У день його восьмого дня народження помер дiдусь. Це було найгiрше, що з ним колись траплялося. Дiдусь багато чого навчив його, читаючи йому вечорами, розповiдаючи iсторiї про людожерiв, феїв i королiв. Мун пам'ятає довгi лiтнi днi, коли сюди приїжджали всiєю родиною. Справжнi сiм'ї. Грала музика i дiти смiялися.
  Потiм дiти припинили приходити.
  Пiсля цього його бабуся жила мовчки, доки не вiдвела Муна до лiсу, де вiн дивився, як грають дiвчата. Своїми довгими шиями та гладкою бiлою шкiрою вони нагадували лебедiв iз казки. Того дня була страшна буря, грiм та блискавки гуркотiли над лiсом, наповнюючи свiт. Мун намагалася захистити лебедiв. Вiн збудував їм гнiздо.
  Коли його бабуся дiзналася про те, що вiн зробив у лiсi, вона вiдвела його в темне i лякаюче мiсце, де жили такi ж дiти, як i вiн сам.
  Мiсяць багато рокiв дивився у вiкно. Мiсяць приходив до нього щоночi, розповiдаючи про свої подорожi. Мун дiзнався про Париж, Мюнхен i Упсал. Вiн дiзнався про Потопа та Вулицю Гробниць.
  Коли бабуся захворiла, його вiдпустили додому. Вiн повернувся у тихе та порожнє мiсце. Мiсце привидiв.
  Його бабусi зараз немає. Скоро король усе знесе.
  Мiсяць виробляє своє насiння у м'якому блакитному свiтлi мiсяця. Вiн думає про своє солов'я. Вона сидить в елiнгу i чекає, її голос зараз затих. Вiн змiшує своє насiння з єдиною краплею кровi. Вiн розставляє свої кистi.
  Пiзнiше вiн одягне своє вбрання, вiдрiже мотузку i вирушить до елiнгу.
  Вiн покаже солов'ю свiй свiт.
  OceanofPDF.com
  31
  Бiрн сидiв у своїй машинi на Одинадцятiй вулицi, недалеко вiд Волната. Вiн збирався приїхати ранiше, але сюди його привезла машина.
  Вiн був неспокiйний i знав чому.
  Усе, що вiн мiг думати, це Уолт Бригам. Вiн думав про обличчя Бригама, коли той розповiдав про справу Аннемарi ДiЧiлло. Там була справжня пристрасть.
  Соснова хвоя. Дим.
  Бiрн вийшов iз машини. Вiн збирався ненадовго зайти до "Морiартi". На пiвдорозi до дверей вiн передумав. Вiн повернувся до своєї машини у якомусь станi фуги. Вiн завжди був людиною миттєвих рiшень та блискавичної реакцiї, але тепер вiн, здавалося, ходив колами. Можливо, вбивство Уолта Брiгама зачепило його бiльше, нiж вiн припускав.
  Вiдкриваючи машину, вiн почув, як хтось наближається. Вiн обернувся. То був Метью Кларк. Кларк виглядала схвильованою, з почервонiлими очима та на межi. Бiрн спостерiгав за руками чоловiка.
  Що ви тут робите, мiстере Кларк?
  Кларк знизав плечима. "Це вiльна країна. Я можу пiти, куди захочу".
  "Так, ви можете", - сказав Бiрн. "Однак я вважав би за краще, щоб цих мiсць не було навколо мене".
  Кларк повiльно полiз у кишеню i витяг телефон iз камерою. Вiн повернув екран до Бiрна. - Якщо захочу, я навiть можу пiти на квартал на дванадцять сотень Спрус-стрiт.
  Спочатку Бiрн подумав, що не дочув. Потiм уважно подивився на картинку на маленькому екранi мобiльного телефону. Його серце впало. На фото був будинок його дружини. Будинок, де спала його дочка.
  Бiрн вибив телефон з рук Кларка, схопив чоловiка за лацкани i жбурнув його за цеглу стiни позаду себе. "Послухай мене", - сказав вiн. "Ти чуєш мене?"
  Кларк просто дивився, його губи тремтiли. Вiн планував цей момент, але тепер, коли вiн настав, вiн був зовсiм не готовий до його безпосередностi та жорстокостi.
  "Я збираюся сказати це один раз", - сказав Бiрн. "Якщо ти колись знову пiдiйдеш до цього будинку, я вистежу тебе i вставлю тобi чортову кулю в голову. Ви розумiєте?
  - Я гадаю, ти не...
  "Не кажи. Слухати. Якщо у вас проблеми зi мною, то це зi мною, а не з моєю сiм'єю. Ти не лiзь у мою родину. Ви хочете залагодити це зараз? Сьогоднi ввечерi? Ми залагодимо це".
  Бiрн вiдпустив чоловiка пальто. Вiн позадкував. Вiн намагався контролювати себе. Це було б усе, що йому потрiбне: громадянська скарга на нього.
  Щоправда полягала у цьому, що Метью Кларк був злочинцем. Ще нi. На даний момент Кларк був просто звичайною людиною, що осiдлала жахливу хвилю горя, що розриває душу. Вiн накидався на Бiрна, на систему, на несправедливiсть цього. Як би недоречно це не було, Бiрн зрозумiв.
  "Iдiть", - сказав Бiрн. "Зараз."
  Кларк поправив одяг, спробував вiдновити свою гiднiсть. - Ти не можеш менi вказувати, що робити.
  "Iдiть, мiстере Кларк. Отримати допомогу."
  "Це не так просто."
  "Що ти хочеш?"
  "Я хочу, щоб ти зiзнався в тому, що зробив", - сказав Кларк.
  "Що я наробив?" Бiрн глибоко зiтхнув, намагаючись заспокоїтись. "Ви про мене нiчого не знаєте. Коли ти побачиш те, що я бачив, i побуваєш у тих мiсцях, де я був, ми поговоримо.
  Кларк пильно глянув на нього. Вiн не збирався вiдпускати це.
  "Послухайте, я шкодую про вашу втрату, мiстере Кларк. Я справдi такий. Але нi...
  - Ти її не знав.
  "Так, я зробив."
  Кларк виглядала приголомшеною. "Про що ти говориш?"
  - Думаєш, я не знав, хто вона така? Думаєш, я не бачу цього щодня свого життя? Людина, яка зайшла до банку пiд час пограбування? Лiтня жiнка йде додому з церкви? Дитина на дитячому майданчику у Пiвнiчнiй Фiладельфiї? Дiвчина, єдиним злочином якої було те, що вона була католичкою? Думаєш, я не розумiю невинностi?
  Кларк продовжував дивитися на Бiрна, втративши дар мови.
  "Мене вiд цього нудить", - сказав Бiрн. "Але нi ви, нi я, нi будь-хто iнший нiчого не можемо з цим поробити. Невиннi люди страждають. Приймiть мої спiвчуття, але, хоч би як грубо це звучало, це все, що я вам скажу. Це все, що я можу дати тобi".
  Замiсть того, щоб прийняти це i пiти, Метью Кларк, схоже, хотiв вивести справу на новий рiвень. Бiрн упокорився з неминучим.
  "Ти накинувся на мене в тiй закусочнiй", - сказав Бiрн. "Вiдстiйний удар. Ви пропустили. Хочеш безкоштовний шанс прямо зараз? Вiзьми це. Останнiй шанс.
  "У тебе є пiстолет", - сказав Кларк. "Я не дурна людина".
  Бiрн полiз у кобуру, дiстав зброю i шпурнув її в машину. Його значок i посвiдчення особи пiшли за ним. "Беззбройний", - сказав вiн. "Тепер я цивiльний".
  Метью Кларк на мить подивився на землю. На думку Бiрна, все може пiти у будь-який бiк. Потiм Кларк вiдступив назад i щосили вдарив Бiрна по обличчю. Бiрн похитнувся i на мить побачив зiрки. Вiн вiдчув смак кровi в ротi, теплiй та металевiй. Кларк був на п'ять дюймiв нижчий i щонайменше на п'ятдесят фунтiв легше. Бiрн не пiдняв руки нi на захист, нi в гнiвi.
  "От i все?" - спитав Бiрн. Вiн плюнув. "Двадцять рокiв шлюбу, i це найкраще, що ти можеш зробити?" Бiрн труїв Кларка, ображав його. Здавалося, вiн не мiг зупинитись. Можливо, вiн не хотiв. " Вдар мене."
  На цей раз це був ковзний удар Бiрна по лобi. Кiсточка на кiстки. Це зачепило.
  "Знову."
  Кларк знову побiг на нього, цього разу спiймавши Бiрна правим скроном. Вiн повернувся з гаком у грудях Бiрна. I потiм ще один. Кларк вiд цього зусилля мало не вiдiрвалася вiд землi.
  Бiрн вiдсахнувся на фут або близько того i встояв на мiсцi. "Я не думаю, що ти в цьому зацiкавлений, Метт. Я справдi нi.
  Кларк закричала вiд лютi - божевiльний, звiрячий звук. Вiн знову змахнув кулаком, упiймавши Бiрна в лiву щелепу. Але було ясно, що його пристрасть та сила згасають. Вiн знову замахнувся, цього разу ковзний удар, який пройшов повз лице Бiрна i потрапив у стiну. Кларк закричала вiд болю.
  Бiрн сплюнув кров i почав чекати. Кларк притулився до стiни, спустошений зараз фiзично i емоцiйно, його кiсточки пальцiв кровоточили. Двоє чоловiкiв глянули один на одного. Вони обидва знали, що битва добiгає кiнця, так само, як люди протягом столiть знали, що битва закiнчена. На мить.
  "Зроблений?" - спитав Бiрн.
  - Чорт... ти.
  Бiрн витер кров iз обличчя. "У вас бiльше нiколи не буде такої можливостi, мiстере Кларк. Якщо це станеться знову, якщо ти колись знову наблизишся до мене в гнiвi, я чинитиму опiр. I як би тобi було важко це зрозумiти, я злюся на смерть твоєї дружини так само, як i ти. Ти не хочеш, щоб я чинив опiр.
  Кларк почала плакати.
  "Послухайте, вiрте цьому чи не вiрте", - сказав Бiрн. Вiн знав, що досягає мети. Вiн бував тут ранiше, але з якоїсь причини це нiколи не було так тяжко. "Я шкодую, що сталося. Нiколи не дiзнаєшся, як шкода. Антон Кроц був чортовиною твариною, а тепер вiн мертвий. Якби я мiг щось зробити, я це зробив би".
  Кларк пильно подивився на нього, його гнiв затих, його дихання повернулося в норму, його лють знову перейшла у владу горя та болю. Вiн витер сльози з лиця. - О, детектив, - сказав вiн. "Є."
  Вони дивилися один на одного на вiдстанi п'яти футiв один вiд одного, у рiзних свiтах. Бiрн мiг сказати, що ця людина бiльше нiчого не скаже. Не цiєї ночi.
  Кларк узяв свiй мобiльний телефон, позадкував до своєї машини, прослизнув усередину i помчав геть, деякий час ковзаючи по льоду.
  Бiрн глянув униз. На його бiлiй класичнiй сорочцi були довгi смуги кровi. То був не вперше. Хоча це було вперше за довгий час. Вiн потер щелепу. За своє життя його досить били по обличчю, починаючи iз Сала Пеккiо, коли йому було близько восьми рокiв. Цього разу це сталося над водяною кригою.
  Якби я мiг щось зробити, я це зробив би.
  Бiрн запитав, що вiн мав на увазi.
  Є.
  Бiрн запитав, що мала на увазi Кларк.
  Вiн зателефонував до свого стiльникового. Його перший дзвiнок був колишнiй дружинi Доннi пiд приводом слова "Щасливого Рiздва". Там усе було гаразд. Кларк не здiйснив вiзиту. Наступний дзвiнок Бiрна надiйшов до сержанта з району, де жили Донна та Коллiн. Вiн дав опис Кларка та номерiв машини. Вони надiшлють секторну машину. Бiрн знав, що йому можуть видати ордер, заарештувати Кларка, можливо, йому звинуватить у нападi та нанесеннi побоїв. Але вiн не мiг змусити себе це зробити.
  Бiрн вiдчинив дверi машини, забрав свою зброю та посвiдчення особи i попрямував до пабу. Коли вiн увiйшов у гостинну теплоту знайомого бару, у нього з'явилося вiдчуття, що наступного разу, коли зустрiнеться з Метью Кларком, все буде погано.
  Дуже погано.
  OceanofPDF.com
  32
  З її нового свiту повної темряви повiльно вiддiлялися шари звукiв i дотикiв - луна води, що рухається, вiдчуття холодного дерева на шкiрi - але першим манив нюх.
  Для Тари Лiнн Грiн це завжди було пов'язане iз запахом. Запах солодкого базилiка, запах дизельного палива, аромат фруктового пирога, що випiкається на бабусинiй кухнi. Всi цi речi мали силу перенести її в iнше мiсце i час її життя. Копертон був берегом.
  Цей запах теж був знайомий. М'ясо, що гниє. Гниюча деревина.
  Де вона була?
  Тара знала, що вони поїхали, але гадки не мала, як далеко. Або як довго це було. Вона задрiмала, її кiлька разiв прокидали. Вона вiдчувала себе вологою та холодною. Вона чула шепiт вiтру крiзь камiнь. Вона була вдома, але це було все, що вона знала.
  У мiру того, як її думки ставали яснiшими, її жах зростав. Спущена шина. Чоловiк з квiтами. Пекучий бiль у потилицi.
  Раптом над головою спалахнуло свiтло. Низькувата лампочка свiтилася крiзь шар бруду. Тепер вона могла бачити, що знаходиться у маленькiй кiмнатi. Праворуч кована кушетка. Комод. Крiсло. Все вiнтажне, все дуже акуратне, кiмната майже чернеча, дотримується суворого порядку. Попереду був якийсь прохiд, арочний кам'яний канал, що веде до темряви. Її погляд знову був звернений на лiжко. На ньому було щось бiле. Сукня? Нi. Це було схоже на зимове пальто.
  Це було її пальто.
  Тара подивилася вниз. Тепер на нiй була довга сукня. I вона була в човнi, маленькому червоному човнi каналом, що протiкав через цю дивну кiмнату. Човен був яскраво забарвлений глянсовою емалевою фарбою. На її талiї був закрiплений нейлоновий ремiнь безпеки, який щiльно утримував її на потертому вiнiловому сидiннi. Її руки були прив'язанi до пояса.
  Вона вiдчула, як щось кисле пiдступило до горла. Вона прочитала в газетi статтю про жiнку, знайдену вбитою в Манаюнку. Жiнка, одягненi в старий костюм. Вона знала, в чому рiч. Це знання видавило повiтря з її легенiв.
  Звуки: метал про метал. Потiм новий звук. Це звучало як... птах? Так, пташка спiвала. Пiсня птаха була красивою, багатою та мелодiйною. Тара нiколи не чула нiчого подiбного. За кiлька хвилин вона почула кроки. Хтось пiдiйшов ззаду, але Тара не наважилася спробувати обернутися.
  Пiсля довгого мовчання вiн заговорив.
  "Заспiвайте для мене", - сказав вiн.
  Чи правильно вона почула? - Я... менi шкода?
  "Пий, соловей".
  Горло Тари майже пересохло. Вона спробувала проковтнути. Єдиний шанс вибратися з цього був iз її кмiтливiстю. - Що ти хочеш, щоб я заспiвав? вона впоралася.
  "Пiсня про мiсяць".
  Мiсяць, мiсяць, мiсяць, мiсяць. Що вiн має на увазi? Про що вiн каже? "Я не думаю, що знаю якiсь пiснi про мiсяць", - сказала вона.
  "Звичайно, так. Усi знають пiсню про мiсяць. "Лiтай зi мною на Мiсяць", "Паперовий мiсяць", "Як високо мiсяць", "Блакитний мiсяць", "Мiсячна рiчка". Менi особливо подобається "Мiсячна рiчка". Ти знаєш це?
  Тара знала цю пiсню. Усi знали цю пiсню, так? Але тодi б це не прийшло до неї. - Так, - сказала вона, виграючи час. "Я знаю це."
  Вiн став перед нею.
  Боже мiй, подумала вона. Вона вiдвела очi.
  "Пий, соловей", - сказав вiн.
  На цей раз це була команда. Вона заспiвала "Мiсячну рiчку". Їй спала на думку лiрика, якщо не точна мелодiя. Її театральна освiта взяла гору. Вона знала, що якщо зупиниться чи хоча б забариться, станеться щось жахливе.
  Вiн спiвав разом з нею, вiдв'язуючи човен, пiдходячи до корми та штовхаючи її. Вiн вимкнув свiтло.
  Тепер Тара рухалася крiзь темряву. Маленький човен постукував i цокав об борти вузького каналу. Вона напружилася, щоб побачити, але її свiт все одно був майже чорним. Iнодi вона помiчала блиск крижаної вологи на блискучих кам'яних стiнах. Стiни тепер були ближчими. Човен хитнувся. Було так холодно.
  Вона бiльше не могла його чути, але Тара продовжувала спiвати, її голос вiдбивався вiд стiн та низької стелi. Це звучало тонко i хитко, але вона не могла зупинитися.
  Попереду свiтло - тонке, як консоме, денне свiтло, що просочується крiзь щiлини в чомусь, схожому на старi дерев'янi дверi.
  Човен ударився об дверi, i вони вiдчинилися. Вона була на свiжому повiтрi. Схоже, це було одразу пiсля свiтанку. Падав м'який снiг. Над нею мертвi гiлки дерев чорними пальцями торкалися перламутрового неба. Вона спробувала пiдняти руки, але змогла.
  Човен вилетiв на галявину. Тара пливла одним з вузьких каналiв, що змiялися мiж деревами. Вода була захаращена листям, гiлками, смiттям. По обидва боки каналiв стояли високi гниючi конструкцiї, їх опорнi шипи нагадували хворi ребра в грудях, що розкладалися. Один з них був перекошений i старий пряниковий будиночок. Iнша експозицiя виглядала як замок. Ще один нагадував гiгантську морську черепашку.
  Човен грюкнув на закрутi рiчки, i тепер вид на дерева був закритий великим дисплеєм, футiв двадцяти заввишки i п'ятнадцяти завширшки. Тара спробувала зосередитись на тому, що це могло бути. Воно виглядало як дитяча збiрка оповiдань, вiдкрита посерединi, з давно вицвiлою, що вiдшарувалася фарбою стрiчкою праворуч. Поруч iз ним був великий камiнь, схожий на той, що можна побачити в обривi. Щось сидiло на вершинi каменю.
  У цей момент пiднявся вiтер, розгойдуючи човен, жалiчи обличчя Тари i змушуючи його очi сльозитися. Рiзкий холодний порив принiс iз собою смердючий тваринний запах, вiд якого в неї звело шлунок. Через кiлька хвилин, коли рух заспокоївся i зiр прояснився, Тара опинилася прямо перед величезною збiркою оповiдань. Вона прочитала кiлька слiв у верхньому лiвому кутку.
  Далеко в океанi, де вода блакитна, як найкрасивiший волошка...
  Тара глянула за межi книги. Її мучитель стояв наприкiнцi каналу, бiля невеликої будiвлi, схожої на стару школу. У руках вiн тримав шматок мотузки. Вiн чекав на неї.
  Її пiсня перетворилася на крик.
  OceanofPDF.com
  33
  До 6-ї години ранку Бiрн майже перестав спати. Вiн то приходив до тями, то втрачав його, кошмари пiдкрадалися, обличчя звинувачували.
  Христина Якос. Уолт Брiгам. Лора Кларк.
  О сьомiй тридцять задзвонив телефон. Якось вiн вiдхилився. Звук змусив його пiдвестися. "Не iнше тiло", - подумав вiн. Будь ласка. Не iнше тiло.
  Вiн вiдповiв. "Бiрн".
  "Я тебе розбудив?"
  Голос Вiкторiї пробудив у його серцi спалах сонячного свiтла. "Нi", - сказав вiн. Це було частково правдою. Вiн лежав на каменi увi снi.
  "Щасливого Рiздва", - сказала вона.
  "Щасливого Рiздва, Торi. Як твоя мама?
  Її невелике вагання сказало йому багато. Мартi Лiндстрем було всього шiстдесят шiсть рокiв, але вона страждала на ранню стадiю недоумства.
  "Добрi днi та поганi днi", - сказала Вiкторiя. Довга пауза. Бiрн прочитав це. "Думаю, менi час повернутися додому", - додала вона.
  Ось воно. Хоча обидва хотiли це заперечувати, вони знали, що це станеться. Вiкторiя вже взяла тривалу вiдпустку зi своєї роботи у Passage House, притулку для втiкачiв на Ломбард-стрiт.
  "Привiт. Мiдвiль не так вже й далеко", - сказала вона. "Тут досить приємно. Якось дивно. Ви могли б подивитися, це вiдпустка. Ми могли б зробити B i B".
  "Насправдi я нiколи не був у готелi типу "нiч i снiданок", - сказав Бiрн.
  "Ми, мабуть, не дiйшли б до снiданку. У нас могло бути незаконне побачення.
  Вiкторiя могла змiнити свiй настрiй миттю. Це була одна з багатьох речей, якi Бiрн любив у нiй. Як би вона не була пригнiчена, вона могла змусити його вiдчути себе краще.
  Бiрн оглянув свою квартиру. Хоча офiцiйно вони нiколи не з'їжджалися разом - жоден з них не був готовий до цього кроку, кожен зi своїх причин - за час, поки Бiрн зустрiчався з Вiкторiєю, вона перетворила його квартиру з прототипу холостяцької коробки для пiци на щось, що нагадує будинок. Вiн не був готовий до мереживних фiранок, але вона вмовила його вибрати стiльниковi жалюзi, їх пастельно-золотий колiр посилювало ранкове сонячне свiтло.
  На пiдлозi лежав килимок, а столики стояли там, де їм i належить: наприкiнцi дивану. Вiкторiї навiть вдалося пронести двi кiмнатнi рослини, якi чудовим чином не лише вижили, а й виросли.
  "Мiдвiлль", - подумав Бiрн. Мiдвiлл знаходився всього за 285 миль вiд Фiладельфiї.
  Це було схоже на iнший кiнець свiту.
  
  
  
  Тому що був Святвечiр, Джессiка i Бiрн чергували всього пiвдня. Напевно, вони могли б пiдробити це на вулицi, але завжди було що пiддати якийсь звiт, який треба прочитати чи зберегти.
  На той час, як Бiрн увiйшов до чергування, Джош Бонтрагер уже був там. Вiн купив для них три тiстечка та три чашки кави. Два креми, два цукри, серветка i розмiшувач - усе це розкладено на столi з геометричною точнiстю.
  - Доброго ранку, детектив, - сказав Бонтрагер, посмiхаючись. Його брову звузилося, коли вiн побачив опухле обличчя Бiрна. - З вами все гаразд, сер?
  "Я в порядку." Бiрн зняв пальта. Вiн був стомлений до кiсток. "I це Кевiн", сказав вiн. "Будь ласка." Бiрн вiдкрив кришку кави. Вiн пiдняв його. "Дякую."
  - Звичайно, - сказав Бонтрагер. Тепер все у справi. Вiн розкрив блокнот. "Боюсь, що менi не вистачило компакт-дискiв Savage Garden. Його продають у великих магазинах, але нiхто не пам'ятає, щоб хтось спецiально просив його останнi кiлька мiсяцiв".
  "Спроба того коштувала", - сказав Бiрн. Вiн вiдкусив шматочок печива, купленого Джошем Бонтрагером. То був горiховий рулет. Дуже свiжий.
  Бонтраґер кивнув. "Я ще не зробив. Є ще незалежнi магазини".
  У цей момент Джесiка увiрвалася в чергування, яке супроводжувалося iскрами. Очi її сяяли, рум'янець був яскравим. Це було не через погоду. Вона була щасливим детективом.
  "Як справи?" - спитав Бiрн.
  Джессiка ходила туди-сюди, iталiйськi образи звучали в неї пiд нiс. Зрештою вона кинула сумочку. Голови висунулися через перегородки чергування. "Шостий канал упiймав мене на чортовому паркуваннi".
  - Що вони спитали?
  - Звичайна бiсова нiсенiтниця.
  - Що ти їм сказав?
  - Звичайна бiсова нiсенiтниця.
  Джессiка розповiла, як вони загнали її в куток ще до того, як вона встигла вийти з машини. Камери на плечах, свiтло увiмкнено, питання летять. У департаментi справдi не любили, коли детективи потрапляли на камеру поза графiком, але завжди виглядало набагато гiрше, коли на кадрах детектив прикривав очi та кричав: "Без коментарiв". Це не вселяло довiри. Тому вона зупинилася i зробила свiй внесок.
  "Як виглядає моє волосся?" - Запитала Джесiка.
  Бiрн зробив крок назад. "Ем, добре".
  Джессiка скинула обидвi руки. "Боже, який ти солодкий чорт! Клянуся, я зомлiю.
  "Що б я сказав?" Бiрн глянув на Бонтрагера. Обидва чоловiки знизали плечима.
  "Як би не виглядало моє волосся, я впевнена, що воно виглядає краще, нiж твоє обличчя", - сказала Джесiка. - Розкажеш менi про це?
  Бiрн протер обличчя льодом i очистив його. Нiчого не зламано. Воно трохи опухло, але пухлина вже почала спадати. Вiн розповiв iсторiю Метью Кларка та їх протистояння.
  - Як ти гадаєш, як далеко вiн може зайти? - Запитала Джесiка.
  "Не маю уявлення. Донна i Коллiн їдуть iз мiста на тиждень. Принаймнi, я не про це думатиму.
  - Я можу щось зробити? Джессiка та Бонтрагер сказали одночасно.
  - Я так не думаю, - сказав Бiрн, дивлячись на них обох, - але дякую.
  Джесiка прочитала повiдомлення i попрямувала до дверей.
  "Куди ти прямуєш?" - спитав Бiрн.
  - Я йду до бiблiотеки, - сказала Джесiка. "Подивися, чи зможу я знайти цей малюнок мiсяця".
  "Я закiнчу список магазинiв одягу", - сказав Бiрн. "Можливо, ми зможемо знайти, де вiн купив цю сукню".
  Джессiка пiдняла свiй мобiльний телефон. "Я мобiльний".
  - Детектив Бальзано? - спитав Бонтрагер.
  Джесiка обернулася, її обличчя спотворилося вiд нетерпiння. "Що?"
  "Твоє волосся виглядає дуже красиво".
  Гнiв Джесiки вщух. Вона посмiхнулася. "Дякую, Джош".
  OceanofPDF.com
  34
  У Вiльнiй бiблiотецi було багато книг на тему Мiсяця. Занадто багато, щоб одразу зрозумiти, що могло б допомогти у розслiдуваннi.
  Перш нiж залишити "Раундхаус", Джесiка "пробiглася" NCIC, VICAP та iншими нацiональними правоохоронними базами даних. Погана новина полягала в тому, що злочинцi, якi використовували Мiсяць як основу для своїх дiй, як правило, були манiакальними вбивцями. Вона поєднала це слово з iншими словами - зокрема, зi словами "кров" та "сперма" - i не отримала нiчого корисного.
  За допомогою бiблiотекаря Джессiка вiдiбрала з кожного роздiлу кiлька книг, присвячених Мiсяцю.
  Джесiка сидiла за двома стелажами в окремiй кiмнатi на першому поверсi. Спочатку вона переглянула книги, присвяченi Мiсяцю у науковому значеннi. Були книги про те, як спостерiгати Мiсяць, книги про дослiдження Мiсяця, книги про фiзичнi характеристики Мiсяця, аматорську астрономiю, мiсiї Аполлона, карти та атласи Мiсяця. Джессiка нiколи не була така гарна в науках. Вона вiдчула, як її увага слабшає, очi потьмянiли.
  Вона обернулася до iншої стопки. Цей був бiльш перспективним. Це були книги, присвяченi мiсяцю та фольклору, а також iконологiї небес.
  Переглянувши деякi вступи i зробивши нотатки, Джесiка виявила, що мiсяць, мабуть, представлений у фольклорi в п'яти рiзних фазах: новий, повний, пiвмiсяць, пiвмiсяць i мiсяць, стан мiж половиною та повною. Мiсяць займав чiльне мiсце в казках усiх країн i культур, поки була зафiксована лiтература - китайська, єгипетська, арабська, iндуїстська, нордична, африканська, iндiанська, європейська. Там, де були мiфи та вiра, були казки про Мiсяць.
  У релiгiйному фольклорi на деяких зображеннях Успiння Дiви Марiї мiсяць зображувався у виглядi пiвмiсяця пiд її ногами. В iсторiях, що розповiдають про розп'яття, воно зображується як затемнення, вмiщене з одного боку хреста, а сонце - з iншого.
  Була також велика кiлькiсть бiблiйних посилань. У Одкровеннi була "дружина, одягнена в сонце, що стоїть на мiсяцi, i на головi її дванадцять зiрок замiсть вiнця". У Буттi: "Бог створив два великi свiтила: свiтило бiльше, щоб управляти вдень, свiтило менше, щоб управляти вночi, i зiрки".
  Були казки, де мiсяць був жiночої статi, були казки, де мiсяць був чоловiчої статi. У литовському фольклорi Мiсяць був чоловiком, Сонце - дружиною, а Земля - їхньою дитиною. Одна казка з британського фольклору говорить, що якщо вас пограбували через три днi пiсля повного мiсяця, злодiя швидко спiймають.
  Голова Джессiки паморочилася вiд образiв та концепцiй. За двi години вона мала п'ять сторiнок нотаток.
  Остання книга, яку вона вiдкрила, була присвячена iлюстрацiям Мiсяця. Гравюри на деревi, офорти, акварель, олiя, вугiлля. Вона знайшла iлюстрацiї Галiлея iз Sidereus Nuncius. Було кiлька iлюстрацiй Таро.
  Нiщо не схоже на малюнок, знайдений на Христинi Якос.
  I все ж щось пiдказувало Джесiцi, що iснує явна ймовiрнiсть того, що патологiя людини, яку вони шукали, корениться в якомусь фольклорi, можливо, у тому типi, який описав їй батько Грег.
  Джесiка перевiрила пiвдюжини книг.
  Вийшовши з бiблiотеки, вона поглянула на зимове небо. Вона запитувала себе, чи чекав убивця Христини Якос мiсяця.
  
  
  
  Коли Джессiка перетинала паркування, її розум був сповнений образiв вiдьом, гоблiнiв, казкових принцес та огрiв, i їй було важко повiрити, що цi речi не налякали її до чортикiв, коли вона була маленькою. Вона згадала, як читала Софi кiлька коротких казок, коли її дочцi було три i чотири роки, але жодна з них не здавалася такою дивною та жорстокою, як деякi з iсторiй, якi вона зустрiчала у цих книгах. Вона нiколи особливо не замислювалася про це, але деякi iсторiї були зовсiм похмурими.
  На пiвдорозi через паркування, перш нiж вона дiсталася своєї машини, вона вiдчула, що хтось наближається праворуч вiд неї. Швидкий. Iнстинкти нагадували їй, що це проблема. Вона швидко обернулася, її права рука iнстинктивно вiдкинула подiл пальта.
  То був отець Грег.
  Заспокойся, Джесс. Це не великий i злий вовк. Просто православний священик.
  - Ну, вiтайте, - сказав вiн. "Цiкаво було б зустрiтися з тобою тут i таке iнше".
  "Привiт."
  - Сподiваюся, я тебе не злякав.
  - Ти цього не зробив, - збрехала вона.
  Джессiка подивилася вниз. У батька Грега в руках була книжка. Неймовiрно, але це було схоже на том казок.
  - Загалом, я збирався подзвонити тобi сьогоднi пiзнiше, - сказав вiн.
  "Справдi? Чому це?"
  "Ну, якщо ми вже поговорили, я нiби зрозумiв усе це", - сказав вiн. Вiн пiдняв книгу. "Як ви можете собi уявити, народнi казки та байки не дуже популярнi у церквi. Ми вже маємо багато речей, у якi важко повiрити".
  Джессiка посмiхнулася. "Католики мають свою частку".
  "Я збирався переглянути цi iсторiї та подивитися, чи зможу я знайти для вас вiдсилання до "мiсяця".
  - Це дуже мило з вашого боку, але в цьому немає потреби.
  "Насправдi це взагалi не проблема", - сказав отець Грег. "Я люблю читати." Вiн кивнув на автомобiль, фургон останньої моделi, припаркований неподалiк. - Чи можу я пiдвезти тебе кудись?
  "Нi, дякую", - сказала вона. "У мене є машина".
  Вiн глянув на годинник. "Ну, я вирушаю у свiт снiговикiв i гидких каченят", - сказав вiн. - Я дам тобi знати, якщо щось знайду.
  "Це було б добре", - сказала Джесiка. "Дякую."
  Вiн пiдiйшов до фургона, вiдчинив дверi i знову повернувся до Джесiки. - Iдеальна нiч для цього.
  "Що ти маєш на увазi?"
  Батько Грег усмiхнувся. "Це буде рiздвяний мiсяць".
  OceanofPDF.com
  35
  Коли Джесiка повернулася до "Раундхауса", перш нiж вона встигла зняти пальто i сiсти, у неї задзвонив телефон. Черговий офiцер у вестибюлi Раундхауса сказав їй, що хтось їде до неї. За кiлька хвилин увiйшов офiцер у формi разом iз Вiллом Педерсеном, муляром з мiсця злочину до Манаюнка. Цього разу Педерсен був одягнений у пiджак iз трьома гудзиками та джинси. Його волосся було акуратно причесане, i вiн носив черепаховi окуляри.
  Вiн потиснув руки Джесiцi та Бiрну.
  "Чим ми можемо вам допомогти?" - Запитала Джесiка.
  "Ну, ви сказали, що якщо я згадаю щось ще, менi слiд зв'язатися".
  "Правильно", сказала Джесiка.
  "Я думав про той ранок. Того ранку, коли ми зустрiлися в Манаюнк?
  "Що щодо цього?"
  "Як я вже сказав, останнiм часом я часто там бував. Я добре знайомий з усiма будинками. Що бiльше я думав про це, то бiльше розумiв, що щось змiнилося".
  "Iнший?" - Запитала Джесiка. "Як iнакше?"
  "Ну, з графiтi".
  "Графiтi? На складi?
  "Так."
  "Як же так?"
  "Добре", - сказав Педерсен. "Ранiше я був трохи таггером, правда? У пiдлiтковому вiцi бiгав iз скейтбордистами". Здавалося, йому не хотiлося про це говорити, i вiн засунув руки глибоко в кишенi джинсiв.
  "Я думаю, що термiн позовної давностi з цього приводу вже минув", - сказала Джесiка.
  Педерсен усмiхнувся. "Добре. Хоча я все ще фанат, розумiєш? Незважаючи на всi цi фрески та iнше в мiстi, я завжди дивлюся i фотографую".
  Програма настiнного розпису Фiладельфiї стартувала в 1984 роцi як план викорiнення руйнiвних графiтi в бiдних кварталах. У межах своїх зусиль мiсто звернулося до авторiв графiтi, намагаючись направити їхнi творчi пориви створення фресок. У Фiладельфiї були сотнi, а то й тисячi фресок.
  - Добре, - сказала Джесiка. "Яке це стосується будинку на Флет-Роке?"
  "Ну, ти знаєш, як ти бачиш щось щодня? Я маю на увазi, ви це бачите, але не придивляєтеся до нього уважно?
  "Звичайно."
  "Менi було цiкаво", - сказав Педерсен. "Ви випадково не фотографували пiвденну сторону будiвлi?"
  Джессiка перебирала фотографiї на своєму столi. Вона знайшла фотографiю пiвденної сторони складу. "Що щодо цього?"
  Педерсен вказав на мiсце на правiй сторонi стiни, поряд iз великим червоно-синiм ярликом банди. Неозброєним оком це виглядало як маленька бiла пляма.
  "Бачите це тут? Його не було за два днi до того, як я зустрiв вас, хлопцi".
  - То ви стверджуєте, що його могли намалювати того ранку, коли тiло винесли на берег рiчки? - спитав Бiрн.
  "Можливо. Єдина причина, через яку я це помiтив, полягала в тому, що воно було бiлим. Це якось видiляється".
  Джессiка глянула на фотографiю. Фотографiя була зроблена цифровою камерою з досить високою роздiльною здатнiстю. Проте тираж був невеликим. Вона вiдправляла свою камеру до AV-вiддiлу i просила їх збiльшити вихiдний файл.
  - Як ти вважаєш, це може бути важливим? - спитав Педерсен.
  - Можливо, - сказала Джессiка. "Дякую, що повiдомили нам про це."
  "Звичайно."
  "Ми зателефонуємо вам, якщо нам знадобиться поговорити з вами ще раз".
  Коли Педерсен пiшов, Джессiка зателефонувала до CSU. Вони вiдправлять технiку, щоби взяти зразок фарби з будiвлi.
  Через двадцять хвилин збiльшена версiя файлу JPEG була роздрукована i лежала на столi Джесiкi. Вони з Бiрном глянули на нього. Намальоване на стiнi зображення було збiльшеною та грубою версiєю того, що було знайдено на животi Христини Якос.
  Вбивця не тiльки поставив свою жертву на березi рiчки, а й знайшов час, щоб помiтити стiну позаду себе символом, символом, який має бути видно.
  Джесiка запитувала себе, чи не була характерна помилка на однiй iз фотографiй з мiсця злочину.
  Можливо, так воно й було.
  
  
  
  У ОЧIКУВАННI звiту лабораторiї про фарбу телефон Джесiкi знову задзвонив. Ось вам i рiздвянi канiкули. Її навiть не мало там бути. Смерть продовжується.
  Натиснула кнопку, вiдповiла. - Вбивство, детектив Бальзано.
  "Детектив, це офiцер полiцiї Валентайн, я працюю в Дев'яносто другому вiддiлi".
  Частина Дев'яносто другого округу межувала з рiчкою Шуйлкiлл. - Як справи, офiцер Валентайн?
  "Ми зараз знаходимося на мосту Строберрi-Меншн-Брiдж. Ми знайшли щось, що вам варто побачити".
  - Що знайшов?
  "Так, мем."
  Коли ви займаєтеся вбивством, дзвiнок зазвичай стосується якогось тiла, а не чогось. - Що сталося, офiцере Валентайне?
  Валентин вагався на мить. Це було показово. "Ну, сержант Мажетт попросив мене зателефонувати вам. Вiн каже, що тобi слiд негайно спуститися сюди.
  OceanofPDF.com
  36
  Мiст Strawberry Mansion Bridge був побудований у 1897 роцi. Це був один з перших сталевих мостiв у країнi, що перетинає рiчку Шуйлкiлл мiж Strawberry Mansion та парком Fairmount.
  Цього дня рух було зупинено в обох кiнцях. Джессiцi, Бiрну та Бонтрагеру довелося дiйти до центру мосту, де їх зустрiла пара патрульних офiцерiв.
  Поруч iз офiцерами стояли два хлопчики рокiв одинадцяти-дванадцяти. Хлопчики здавалися вiбруючою сумiшшю страху та хвилювання.
  На пiвнiчнiй сторонi мосту щось було вкрите бiлим пластиковим листом для доказiв. Офiцер Лiндсi Валентайн пiдiйшла до Джесiки. Їй було близько двадцяти чотирьох рокiв, ясноока, пiдтягнута.
  Що у нас є? - Запитала Джесiка.
  Офiцер Валентайн на мить вагався. Можливо, вона й працювала в Дев'яносто другому, але те, що було пiд пластиком, трохи нервувало її. "Громадянин зателефонував сюди приблизно пiвгодини тому. Цi двоє молодих людей натрапили на нього, переходячи мiст".
  Офiцер Валентайн пiдняв пластик. На тротуарi стояла пара взуття. То були жiночi туфлi темно-малинового кольору, приблизно сьомого розмiру. Звичайний у всiх сенсах, за винятком того, що у цих червоних туфлях була пара вiдрубаних нiг.
  Джессiка пiдвела очi i зустрiлася поглядом iз Бiрном.
  - Хлопчики знайшли це? - Запитала Джесiка.
  "Так, мем." Офiцер Валентайн помахав рукою хлопчикам. Хлопчики були бiлими хлопцями, лише на вершинi стилю хiп-хопу. Торговi щури з настроєм, але не зараз. Наразi вони виглядали трохи травмованими.
  - Ми просто дивилися на них, - сказав той вище.
  - Ти бачив, хто їх поклав сюди? - спитав Бiрн.
  "Нi."
  - Ти їх чiпав?
  "Угу".
  "Ви бачили когось навколо них, коли пiднiмалися?" - спитав Бiрн.
  "Нi, сер", - сказали вони разом, хитаючи головами для виразностi. "Ми пробули тут близько хвилини або близько того, а потiм зупинилася машина i наказала нам йти. Пiсля цього вони викликали полiцiю".
  Бiрн глянув на офiцера Валентайна. Хто зателефонував?
  Офiцер Валентайн вказав на новий "Шевроле", припаркований приблизно за двадцять футiв вiд кола, позначеного стрiчкою на мiсцi злочину. Поруч стояв чоловiк рокiв сорока у дiловому костюмi та пальтi. Бiрн показав йому палець. Чоловiк кивнув головою.
  "Чому ви залишилися тут пiсля того, як викликали полiцiю?" - Запитав Бiрн у хлопчикiв.
  Обидва хлопчики синхронно знизали плечима.
  Бiрн повернувся до офiцера Валентайна. - У нас є їхня iнформацiя?
  "Та сер."
  - Добре, - сказав Бiрн. "Хлопцi, ви можете йти. Хоча, можливо, нам захочеться ще раз поговорити з тобою.
  - Що буде з ними? - спитав найменший хлопчик, вказуючи на частини тiла.
  з ними буде? - спитав Бiрн.
  - Так, - сказав той, що бiльше. - Ти збираєшся взяти їх iз собою?
  - Так, - сказав Бiрн. - Ми збираємось взяти їх iз собою.
  "Чому?"
  "Чому? Тому що це свiдчення серйозного злочину".
  Обидва хлопчики виглядали пригнiченими. - Добре, - сказав молодший хлопчик.
  "Чому?" - спитав Бiрн. "Ви хотiли виставити їх на eBay?"
  Вiн глянув угору. - Ти можеш це зробити?
  Бiрн вказав на далеку сторону мосту. "Iди додому", - сказав вiн. "Прямо зараз. Iдiть додому, або, присягаюсь Богом, я заарештую всю вашу сiм'ю".
  Хлопцi побiгли.
  - Господи, - сказав Бiрн. "Чортiв eBay. "
  Джессiка знала, що вiн має на увазi. Вона не могла уявити себе в одинадцять рокiв, що зiткнулася на мосту з парою вiдрубаних нiг i не злякалася. Для цих дiтей це було схоже на епiзод CSI. Або якась вiдеогра.
  Бiрн розмовляв з екстреною допомогою, що дзвонив у службу, поки пiд ним текли холоднi води рiчки Шуйлкiлл. Джессiка глянула на офiцера Валентайна. Це був дивний момент: вони вдвох стояли над тим, що, напевно, було вiдрубаними останками Христини Якос. Джессiка згадала свої днi у вiйськовiй формi, часи, коли детектив з'являвся на мiсцi вбивства, яке вона органiзувала. Вона згадала, як дивилася на детектива в тi днi з невеликою часткою заздрощiв i трепету. Їй було цiкаво, чи дивиться на неї так офiцер Лiндсi Валентайн.
  Джесiка опустилася навколiшки, щоб розглянути її ближче. Туфлi були на низьких пiдборах, з круглим носком, з тонким ремiнцем зверху i широким носком. Джессiка зробила кiлька фотографiй.
  Опитування дало очiкуванi результати. Нiхто нiчого не бачив та не чув. Але одне було очевидним для детективiв. Щось, що їм не були потрiбнi свiдчення. Цi частини тiла були кинутi сюди невипадково. Вони були ретельно розмiщенi.
  
  
  
  Протягом години вони отримали попереднiй звiт. Нi для кого не стало сюрпризом, що аналiзи кровi, ймовiрно, показали, що знайденi частини тiла належали Христинi Якос.
  
  
  
  є момент, коли все завмирає. Дзвiнки не надходять, свiдки не з'являються, результати судово-медичної експертизи запiзнюються. У цей день це був саме такий момент. Можливо, на це вплинув той факт, що це був святвечiр. Нiхто не хотiв думати про смерть. Детективи дивилися на екрани комп'ютерiв, постукували олiвцями в нечутному ритмi, зi столу дивилися фотографiї з мiсця злочину: звинувачуючi, якi допитують, очiкують.
  Пройде сорок вiсiм годин, перш нiж вони зможуть ефективно допитати вибiрку людей, якi захопили мiст Строберрi Меншн Брiдж приблизно в той час, коли там були залишенi останки. Наступного дня було Рiздво, i звичайна схема руху була iншою.
  У "Раундхаусi" Джессiка зiбрала свої речi. Вона помiтила, що Джош Бонтрагер досi тут i старанно працює. Вiн сидiв за одним iз комп'ютерних термiналiв, переглядаючи данi про iсторiю арештiв.
  "Якi у тебе плани на Рiздво, Джош?" - спитав Бiрн.
  Бонтрагер вiдiрвався вiд комп'ютера. "Сьогоднi ввечерi я йду додому", - сказав вiн. "Завтра я чергую. Новий хлопець i таке iнше.
  - Якщо ви не заперечуєте, я спитаю, що амiшi роблять на Рiздво?
  "Це залежить вiд групи".
  "Група?" - спитав Бiрн. "Є рiзнi види амiшiв?"
  "Так, звичайно. Є амiшi старого порядку, амiшi нового порядку, меннонiти, амiшi Бiчi, швейцарськi меннонiти, амiшi-шварцентрубери".
  "Чи є вечiрки?"
  - Ну, лiхтарi, звiсно, не ставлять. Але вони святкують. Це дуже весело", - сказав Бонтрагер. "До того ж у них друге Рiздво".
  "Друге Рiздво?" - спитав Бiрн.
  "Ну, насправдi це лише день пiсля Рiздва. Зазвичай вони проводять його у гостях у сусiдiв, багато їдять. Iнодi навiть є глiнтвейн".
  Джессiка посмiхнулася. "Глiнтвейн. Я гадки не мав."
  Бонтрагер почервонiв. "Як ти збираєшся стримувати їх на фермi?"
  Обминаючи нещасних у наступну змiну i передаючи свої побажання до свята, Джессiка повернулася до дверей.
  Джош Бонтрагер сидiв за столом i розглядав фотографiї жахливої сцени, яку вони виявили на мосту Строберрi-Меншн-Брiдж ранiше того ж дня. Джесiцi здалося, що вона помiтила легке тремтiння в руках молодика.
  Ласкаво просимо до вiддiлу вбивств.
  OceanofPDF.com
  37
  Книга Муна - найдорожча рiч у життi. Книга велика, у шкiрянiй палiтурцi, важка, з позолоченими краями. До цього вiн належав його дiдовi, а до того його батьковi. Усерединi лицьової сторони на титульному аркушi пiдпис автора.
  Це найцiннiше всього iншого.
  Iнодi пiзно вночi Мун обережно вiдкриває книгу, розглядаючи слова та малюнки при свiтлi свiчки, насолоджуючись ароматом старого паперу. Пахне його дитинством. Зараз, як i тодi, вiн намагається не пiднести свiчку надто близько. Йому подобається, як золотi краї мерехтять у м'якому жовтому сяйвi.
  На першiй iлюстрацiї зображено солдата, що пiдiймається на велике дерево, з рюкзаком, перекинутим через плече. Скiльки разiв Мун був тим солдатом, сильним хлопцем, який шукав трутницю?
  Наступна iлюстрацiя - Маленький Клаус та Великий Клаус. Мун багато разiв був обома чоловiками.
  Наступний малюнок - квiти Маленької Iди. Мiж Днем пам'ятi та Днем працi Мун бiгала квiтами. Весна та лiто були чарiвними часами.
  Тепер, коли вiн входить у велику споруду, знову наповнюється магiєю.
  Будiвля стоїть над рiчкою, втрачена велич, забутi руїни недалеко вiд мiста. Вiтер стогне над широким простором. Мун несе мертву дiвчину до вiкна. Вона важка у його руках. Вiн кладе її на кам'яне пiдвiконня, цiлує крижанi губи.
  Поки Мун займається своїми справами, соловейок спiває, скаржачись на холод.
  "Я знаю, маленька пташка", - думає Мун.
  Я знаю.
  Мiсяць теж має план iз цього приводу. Скоро вiн приведе Снiгову Людину, i зима буде вигнана назавжди.
  OceanofPDF.com
  38
  - Я буду в мiстi пiзнiше, - сказав Падрейг. - Менi треба зайти до "Мейсi".
  - Що тобi звiдти треба? - спитав Бiрн. Вiн розмовляв мобiльним телефоном, всього за п'ять кварталiв вiд магазину. Вiн був на чергуваннi, але його екскурсiя закiнчилася опiвднi. Їм зателефонували з CSU щодо фарби, використаної на мiсцi злочину у Флет-Роцi. Стандартна морська фарба доступна всюди. Графiтi iз зображенням мiсяця, хоч i було важливою подiєю, нi до чого не призвело. Поки що. - Я можу отримати все, що тобi потрiбно, тату.
  - У мене закiнчився лосьйон для подряпин.
  Боже мiй, подумав Бiрн. Скрабуючий лосьйон. Його батьковi було за шiстдесят, вiн був мiцним, як дубова дошка, i тiльки зараз вступав у фазу неприборканого нарцисизму.
  З минулого Рiздва, коли дочка Бiрна Коллiн купила дiдусевi набiр засобiв для обличчя Clinique, Падрейг Бiрн був одержимий своєю шкiрою. Потiм одного разу Коллiн написала Падрейгу записку, в якiй говорилося, що його шкiра виглядає чудово. Падрейг засяяв, i з цього моменту ритуал Клiнiки перетворився на манiю, на оргiю шiстдесятирiчного марнославства.
  - Я можу дiстати це для тебе, - сказав Бiрн. - Вам не обов'язково їхати.
  "Я не проти. Я хочу подивитися, що вони ще мають. Я думаю, вони мають новий лосьйон M".
  Важко було повiрити, що вiн розмовляє з Падрейг Бiрном. Той самий Падрейг Бiрн, який провiв у доках майже сорок рокiв, людина, яка одного разу воювала з пiвдюжиною п'яних iталiйських ряжених, використовуючи лише кулаки та жменю табору "Арфа".
  "Те, що ти не дбаєш про свою шкiру, не означає, що восени я повинен виглядати як ящiрка", - додав Падрейг.
  Осiнь? Бiрн замислився. Вiн глянув на своє обличчя у дзеркало заднього виду. Можливо, при цьому вiн мiг би краще дбати про свою шкiру. З iншого боку, йому довелося визнати, що справжня причина, через яку вiн запропонував зупинитися в магазинi, полягала в тому, що вiн справдi не хотiв, щоб його батько їхав через все мiсто снiгом. Вiн ставав надто опiкувальним, але, схоже, нiчого не мiг з цим вдiяти. Його мовчання виграло суперечку. На цей раз.
  "Добре, ти виграв", - сказав Падрейг. "Пiднiми це для мене. Але я хочу зайти до Кiллiана пiзнiше. Щоб попрощатися iз хлопчиками.
  "Ви не переїдете до Калiфорнiї", - сказав Бiрн. - Ти можеш повернутися будь-якої митi.
  У очах Падрейга Бiрна переїзд пiвнiчний схiд був еквiвалентом переїзду iз країни. Чоловiковi знадобилося п'ять рокiв, щоб ухвалити рiшення, i ще п'ять рокiв, щоб зробити перший крок.
  "Отже, ти кажеш."
  "Добре. Я заїду за вами за годину, - сказав Бiрн.
  "Не забудь мiй лосьйон для подряпин".
  Господи, подумав Бiрн, вимикаючи мобiльний телефон.
  Скрабуючий лосьйон.
  
  
  
  "У КIЛЬЯНА" БУВ грубий бар недалеко вiд пiрсу 84, у тiнi мосту Волта Вiтмена, закладу з дев'яностолiтньою iсторiєю, що пережив тисячу Доннiбрукiв, двi пожежi та руйнiвний удар. Не кажучи вже про чотири поколiння докерiв.
  За кiлькасот футiв вiд рiчки Делавер ресторан Кiллiана був бастiоном ILA, Мiжнародної асоцiацiї вантажникiв. Цi люди жили, їли та дихали рiчкою.
  Кевiн i Падрейг Бiрн увiйшли, повернувши голови всiх присутнiх у барi у бiк дверей та крижаного пориву вiтру, який вона принесла з собою.
  "Педдi!" вони, здавалося, кричали в унiсон. Бiрн сiв за стiйку, поки його батько ходив баром. Бар був наполовину сповнений. Падрейг був у своїй стихiї.
  Бiрн оглянув банду. Вiн знав бiльшiсть iз них. Брати Мерфi - Кьяран i Люк - працювали плiч-о-плiч з Падрейгом Бiрном майже сорок рокiв. Люк був високим та мiцним; Кьяран був невисоким i кремезним. Поруч iз ними були Теддi О'Хара, Дейв Дойл, Деннi МакМанус, Маленький Тiм Рейлi. Якби це не був неофiцiйний будинок ILA Local 1291, то мiг би бути молитовний дiм Синiв Гiбернiї.
  Бiрн схопив пиво i подався до довгого столу.
  - I що, тобi потрiбний паспорт, щоб туди пiднятися? - Запитав Люк Падрейга.
  - Так, - сказав Падрейг. "Я чув, що Рузвельт має збройнi контрольно-пропускнi пункти. Як ми ще збираємося не пускати зброд з Пiвденної Фiладельфiї з пiвнiчного сходу?"
  "Кутно, ми дивимося на це з точнiстю до навпаки. Менi здається, ти також. У минулi часи.
  Падрейг кивнув головою. Вони мали рацiю. Вiн не мав для цього жодних аргументiв. Пiвнiчний Схiд був чужою країною. Бiрн побачив цей погляд на обличчi батька, погляд, який вiн бачив кiлька разiв за останнi кiлька мiсяцiв, погляд, який ледь не кричав: "Чи правильно я роблю?"
  З'явилося ще кiлька хлопчикiв. Дехто принiс кiмнатнi рослини з яскраво-червоними бантиками на горщиках, покритих яскраво-зеленою фольгою. Це була версiя подарунка на новосiлля для крутих хлопцiв: зелень, безперечно, була куплена прялковою половиною ILA. Це перетворювалося на рiздвяну вечiрку/прощальну вечiрку для Падрейга Бiрна. Музичний автомат зiграв "Тиху нiч: Рiздво у Римi" у виконаннi вождiв. Табiр тек.
  Через годину Бiрн глянув на годинник i надiв пальто. Коли вiн прощався, до нього пiдiйшов Деннi Макманус iз молодим чоловiком, якого Бiрн не знав.
  - Кевiн, - сказав Деннi. "Ви коли-небудь зустрiчали мого молодшого сина Полi?"
  Пол МакМанус був худорлявий, схожий на пташку в манерi поведiнки, носив окуляри без оправи. Вiн зовсiм не був схожим на гору, яка була його батьком. Проте вiн виглядав досить сильним.
  - Нiколи не мав задоволення, - сказав Бiрн, простягаючи руку. "Радий зустрiчi."
  - Ви теж, сер, - сказав Пол.
  - Отже, ти працюєш у доках, як твiй батько? - спитав Бiрн.
  - Так, сер, - сказав Пол.
  Всi за сусiднiм столиком переглянулися, швидко оглянули стелю, нiгтi, що завгодно, тiльки не обличчя Деннi Макмануса.
  "Полi працює в Боатхаус-Роу", - нарештi сказав Деннi.
  - Гаразд, - сказав Бiрн. - Що ти там робиш?
  "У Боатхаус-Роу завжди є чим зайнятися", - сказав Полi. "Очищення, фарбування, змiцнення докiв".
  Boathouse Row був групою приватних елiнгiв на схiдному березi рiчки Шуйлкiлл, у парку Фермаунт, прямо бiля художнього музею. Вони були будинком для гребних клубiв i знаходилися пiд керуванням Schuylkill Navy, однiєю з найстарiших аматорських спортивних органiзацiй країни. Крiм того, вони знаходилися на найдальшiй вiдстанi вiд термiналу Пакер-авеню, яку тiльки можна собi уявити.
  То була робота на рiчцi? Технiчно. Це працювало на рiчцi? Не в цьому пабi.
  - Ну, ти знаєш, що сказав да Вiнчi, - запропонував Полi, стоячи на своєму.
  Ще косi погляди. Ще бiльше вiдкашлялися, човгали ногами. Насправдi вiн збирався процитувати Леонардо да Вiнчi. У Кiллiана. Бiрну довелося вiддати належне хлопцевi.
  "Що вiн сказав?" - спитав Бiрн.
  "У рiчках вода, до якої ви торкаєтеся, - це останнє з того, що минуло, i перше з того, що приходить", - сказав Полi. "Або щось на зразок того."
  Всi зробили довгi та повiльнi ковтки зi своїх пляшок, нiхто не хотiв говорити першим. Нарештi Деннi обiйняв сина. "Вiн поет. Що ти можеш сказати?
  Троє чоловiкiв за столом посунули свої чарки, наповненi Джеймсоном, у бiк Полi Макмануса. "Пий та Вiнчi", - сказали вони в унiсон.
  Вони всi засмiялися. Полi випив.
  За кiлька хвилин Бiрн стояв у дверях i дивився, як його батько кидає дротики. Падрейг Бiрн випереджав Люка Мерфi на двi гри. Вiн також виграв три табори. Бiрн ставив питання, чи варто його батьковi взагалi пити в цi днi. З iншого боку, Бiрн нiколи не бачив свого батька напiдпитку, а тим бiльше п'яним.
  Чоловiки вишикувалися в лiнiю по обидва боки вiд мiшенi. Бiрн представляв їх усiх молодими людьми рокiв двадцяти з невеликим, тiльки початкiвцями обзаводитися сiм'ями, з поняттями про важку працю, вiдданiсть профспiлкам i мiської гордостi, що пульсують у їхнiх венах яскраво-червоним пульсом. Вони приїжджали сюди вже понад сорок рокiв. Деякi навiть довшi. У кожному сезонi "Фiллiс", "Iглз", "Флайєрз" та "Сiксерс", у кожному мерi, у кожному мунiципальному та приватному скандалi, у всiх їхнiх шлюбах, народженнях, розлученнях та смертях. Життя Кiллiана була постiйною, як i життя, мрiї та надiї його мешканцiв.
  Його батько кинув у яблучко. У барi вибухнули схвальнi вигуки та недовiра. Ще один раунд. Так i сталося з Педдi Бiрном.
  Бiрн подумав про майбутнiй переїзд батька. Вантажiвка була запланована на 4 лютого. Цей переїзд був найкращим вчинком для батька. На пiвнiчному сходi було тихiше, повiльнiше. Вiн знав, що це був початок нового життя, але не мiг позбавитися цього iншого почуття, виразного i тривожного вiдчуття, що це також i кiнець чогось.
  OceanofPDF.com
  39
  Психiатрична лiкарня Девоншир-Ейкерс розташовувалась на похилому схилi у невеликому мiстечку на пiвденному сходi Пенсiльванiї. У роки своєї слави величезний комплекс iз каменю та будiвельного розчину служив курортом i будинком для одужуючих для багатих сiмей Мейн-Лайн. Тепер це був субсидований державою склад довгострокового зберiгання для пацiєнтiв з низькими доходами, якi потребували постiйного нагляду.
  Роланд Ханна пiдписалася, вiдмовившись вiд супроводу. Вiн знав дорогу. Вiн пiднiмався сходами на другий поверх по однiй. Вiн нiкуди не поспiшав. Зеленi коридори закладу були оздобленi похмурими, вицвiлими рiздвяними прикрасами. Деякi виглядали так, нiби вони були з 1940-х або 1950-х рокiв: веселi розмазанi водою Санта-Клауси, оленi зi зiгнутими, заклеєними скотчем i полагодженими довго-жовтим скотчем рогами. На однiй стiнi висiло повiдомлення, написане з помилкою окремими лiтерами, зробленими з бавовни, цупкого паперу та срiбних блискiток:
  
  Зi святом!
  
  Чарльз бiльше не заходив до закладу.
  
  
  
  Роланд знайшов її у вiтальнi бiля вiкна, що виходив на заднiй двiр i лiс за ним. Два днi поспiль йшов снiг, i бiлий шар пестив пагорби. Роланду було цiкаво, як це виглядало її старими молодими очима. Йому було цiкаво, якi спогади, якщо є, викликають м'якi площини незайманого снiгу. Чи пам'ятає вона свою першу зиму на пiвночi? Чи пам'ятає вона снiжинки мовою? Снiговики?
  Її шкiра була схожа на папiр, ароматна та прозора. Її волосся давно втратило своє золото.
  У кiмнатi було ще четверо. Роланд знав їх усiх. Вони його не визнали. Вiн перетнув кiмнату, зняв пальто та рукавички, поклав подарунок на стiл. Це був халат i капцi, блiдо-лiловi. Чарльз ретельно загорнув i знову загорнув подарунок у святкову фольгу iз зображенням ельфiв, верстатiв та яскравих iнструментiв.
  Роланд поцiлував її в верхiвку. Вона не вiдповiла.
  За вiкном продовжував падати снiг - величезнi бархатистi пластiвцi безшумно скочувалися вниз. Вона спостерiгала, нiби вибираючи зi шквала окрему лусочку, слiдуючи за нею до виступу, до землi внизу, за нею.
  Вони сидiли й мовчали. За багато рокiв вона сказала лише кiлька слiв. Фоновою музикою була пiсня Перрi Комо "Я буду вдома на Рiздво".
  О шостiй годинi їй принесли тацю. Кукурудзяний крем з вершками, рибнi палички в панiровцi, Tater Tots, а також масляне печиво iз зеленою та червоною посипкою на ялинцi з бiлої глазурi. Роланд спостерiгав, як вона розставляла i переставляла свої червонi пластиковi столовi прилади зовнi всередину - вилку, ложку, нiж, а потiм у зворотному порядку. Тричi. Завжди тричi, доки вона не робила все правильно. Нiколи два, нiколи чотири, нiколи бiльше. Роланд завжди було цiкаво, на яких внутрiшнiх рахунках було визначено це число.
  - З Рiздвом, - сказав Роланд.
  Вона глянула на нього блiдо-блакитними очима. За ними жив загадковий всесвiт.
  Роланд глянув на годинник. Настав час йти.
  Перш нiж вiн встав, вона взяла його за руку. Її пальцi були вирiзанi зi слонової кiстки. Роланд побачив, як тремтять її губи, i зрозумiв, що станеться.
  "Ось дiвчата, молодi та прекраснi", - сказала вона. "Танцi в лiтньому повiтрi".
  Роланд вiдчув, як льодовики його серця зрушили. Вiн знав, що це все, що Артемiзiя Ханна Уейт пам'ятає про свою дочку Шарлотту i про тi жахливi днi 1995 року.
  "Як двi прялки, що обертаються", - вiдповiв Роланд.
  Його мати посмiхнулася i закiнчила куплет: "Гарнi дiвчата танцюють".
  
  
  
  Роланд знайшов Чарльза, що стоїть поряд з фургоном. Снiговий пил ляг йому на плечi. У минулi роки Чарльз у цей момент дивився в очi Роланду, шукаючи якусь ознаку того, що справи пiшли краще. Навiть для Чарльза, iз його вродженим оптимiзмом, вiд цiєї практики давно вiдмовилися. Не кажучи нi слова, вони прослизнули у фургон.
  Пiсля короткої молитви вони поїхали до мiста.
  
  
  
  ВОНИ їли мовчки. Коли вони закiнчили, Чарльз вимив посуд. Роланд мiг слухати телевiзiйнi новини у офiсi. Через кiлька хвилин Чарльз висунув голову з-за рогу.
  "Пiдiйди сюди i подивися на це", - сказав Чарльз.
  Роланд увiйшов до невеликого офiсу. На екранi телевiзора був кадр паркування бiля Раундхауса будiвлi полiцейського управлiння на Рейс-стрiт. Шостий канал проводив дистанцiйний стендап. Репортер переслiдував жiнку через паркування.
  Жiнка була молода, темноока, приваблива. Вона трималася з великим самовладанням та впевненiстю. На нiй було чорне шкiряне пальто та рукавички. Iм'я пiд її обличчям на екранi говорило, що вона є детективом. Репортер поставив їй запитання. Чарльз збiльшив гучнiсть телевiзора.
  - ...робота однiєї людини? - Запитав репортер.
  "Ми не можемо виключати або виключати це", - сказав детектив.
  "Чи правда, що жiнку понiвечили?"
  "Я не можу коментувати деталi розслiдування".
  "Чи є щось, що ви хотiли б сказати нашим глядачам?"
  "Ми просимо допомогти знайти вбивцю Крiстiни Якос. Якщо вам щось вiдомо, навiть щось, що здається незначним, будь ласка, зателефонуйте до вiддiлу розслiдування вбивств полiцiї".
  З цими словами жiнка повернулася i попрямувала до будiвлi.
  Христина Якос, подумав Роланд. Це була жiнка, яку вони знайшли вбитою на березi рiчки Шуйлкiлл у Манаюнк. Роланд тримав вирiзку з новин на пробковiй дошцi поруч зi своїм столом. Тепер вiн прочитає бiльше про цю справу. Вiн схопив ручку та записав iм'я детектива.
  Джессiка Бальзано.
  OceanofPDF.com
  40
  Софi Бальзано явно була екстрасенсом, коли справа стосувалася рiздвяних подарункiв. Їй навiть не довелося струшувати пакет. Подiбно до мiнiатюрного Карнака Чудового, вона могла прикласти подарунок до чола i через кiлька секунд за допомогою якоїсь дитячої магiї, здавалося, змогла вгадати його вмiст. Вона мала майбутнє в правоохоронних органах. Або, можливо, митниця.
  "Це туфлi", - сказала вона.
  Вона сидiла на пiдлозi у вiтальнi бiля пiднiжжя величезної ялинки. Поруч iз нею сидiв її дiдусь.
  "Я не кажу", - сказав Пiтер Джованнi.
  Потiм Софi взяла одну iз книг казок, яку Джесiка отримала у бiблiотецi. Вона почала гортати його.
  Джессiка дивилася на свою дочку i думала: "Знайди менi там пiдказку, мила".
  
  
  
  ПIТЕР ДЖОВАННЯ майже тридцять рокiв пропрацював у полiцiї Фiладельфiї. Вiн був удостоєний багатьох нагород i вийшов у вiдставку у званнi лейтенанта.
  Пiтер втратив дружину через рак грудей понад два десятилiття тому i поховав свого єдиного сина Майкла, вбитого в Кувейтi 1991 року. один високо пiднятий прапор - полiцейський. I хоча вiн щодня боявся за свою дочку, як i будь-який батько, його глибоке почуття гордостi за життя полягало в тому, що його дочка працювала детективом з розслiдування вбивств.
  Пiтер Джованнi, коли йому було трохи за шiстдесят, все ще брав активну участь у громадському життi, а також у низцi благодiйних органiзацiй полiцiї. Вiн не був великою людиною, але мав силу, що йде зсередини. Вiн, як i ранiше, тренувався кiлька разiв на тиждень. Вiн також все ще був вiшалкою для бiлизни. Сьогоднi на ньому була дорога чорна кашемiрова водолазка та сiрi вовнянi штани. Його взуттям були Лофери Santoni. Зi своїм крижаним сивим волоссям вiн виглядав так, нiби зiйшов зi сторiнок GQ.
  Вiн пригладив волосся онуки, пiдвiвся i сiв поруч iз Джесiкою на диван. Джессiка нанизувала попкорн на гiрлянду.
  - Що ти думаєш про дерево? вiн спитав.
  Щороку Пiтер та Вiнсент водили Софi на ферму з вирощування ялинок у Табернаклi, штат Нью-Джерсi, де вони зрубували власне дерево. Зазвичай один iз варiантiв Софi. З кожним роком дерево здавалося вищим.
  "Ще бiльше, i нам доведеться переїхати", - сказала Джесiка.
  Пiтер усмiхнувся. "Привiт. Софi стає бiльше. Дерево повинне йти в ногу з часом".
  "Не нагадуй менi", - подумала Джесiка.
  Пiтер узяв у руки голку та нитку i почав робити власну гiрлянду з попкорну. - Чи є якiсь зачiпки у цiй справi? вiн спитав.
  Хоча Джессiка не розслiдувала вбивство Уолта Брiгама i в неї на столi лежало три вiдкритi файли, вона точно знала, що її батько мав на увазi пiд "справою". Щоразу, коли вбивали полiцейського, всi полiцейськi, дiючi та вiдставнi, по всiй країнi сприймали це на свiй рахунок.
  - Поки що нiчого, - сказала Джесiка.
  Пiтер похитав головою. "Чортово соромно. Для вбивць полiцейських у пеклi є особливе мiсце.
  Полiцейський вбивця. Погляд Джесiки вiдразу звернувся до Софi, яка все ще стояла табором бiля дерева i розмiрковувала над маленькою коробочкою, загорнутою в червону фольгу. Щоразу, коли Джессiка думала про слова "вбивця полiцейських", вона розумiла, що обидва батьки цiєї маленької дiвчинки були мiшенями щодня. Чи це було справедливо стосовно Софi? У такi моменти, у теплi та безпецi свого будинку, вона не була впевнена.
  Джессiка встала i пiшла на кухню. Все було пiд контролем. Пiдливка кипiла; локшина лазаньї була аль денте, салат був приготовлений, вино декантовано. Вона дiстала рикотту з холодильника.
  Телефон задзвонив. Вона завмерла, сподiваючись, що дзвiнок продзвенить лише один раз, що людина на iншому кiнцi дроту зрозумiє, що набрала неправильний номер, i повiсить слухавку. Минула секунда. Потiм ще один.
  Так.
  Потiм знову задзвонив.
  Джессiка подивилася на батька. Вiн озирнувся. Вони обидва були полiцейськими. Це був святвечiр. Вони знали.
  OceanofPDF.com
  41
  Бiрн поправляв краватку, мабуть, у двадцяте. Вiн вiдпив води, глянув на годинник, розгладив скатертину. На ньому був новий костюм i вiн ще не освоївся в ньому. Вiн крутився, застiбав, розстiбав, застiбав, розправляв лацкани.
  Вiн сидiв за столиком у "Striped Bass" на Уолнат-стрiт, одному з найкращих ресторанiв Фiладельфiї, i чекав свого побачення. Але це було не просто чергове побачення. Для Кевiна Бiрна це було побачення. Вiн вечеряв напередоднi Рiздва зi своєю дочкою Коллiн. Вiн викликав щонайменше чотири дзвiнки, щоб оскаржити бронювання, зроблене в останню хвилину.
  Вiн i Коллiн домовилися про цю домовленiсть - вечерю поза домом - замiсть того, щоб намагатися знайти кiлька годин у будинку його колишньої дружини, щоб вiдсвяткувати свято, вiкно, в якому не було б нового хлопця Донни Саллiван Бiрн, чи незручностi. Кевiн Бiрн намагається бути дорослим у всьому цьому.
  Вони погодилися, що їм не потрiбна напруга. Це було краще.
  Якщо не брати до уваги того, що його дочка запiзнилася.
  Бiрн оглянув ресторан i дiйшов висновку, що вiн був єдиним державним службовцем у залi. Лiкарi, юристи, iнвестицiйнi банкiри, кiлька вдалих художникiв. Вiн знав, що привести сюди Коллiн - це перебiр - вона теж знала, - але вiн хотiв зробити вечiр особливим.
  Вiн дiстав мобiльний телефон, перевiрив його. Нiчого. Вiн саме збирався вiдправити Коллiн текстове повiдомлення, коли хтось пiдiйшов до його столу. Бiрн звiв очi. Це була не Коллiн.
  Хочете подивитися карту вин? - знову спитав уважний офiцiант.
  - Звичайно, - сказав Бiрн. Наче вiн знав, на що дивиться. Вiн двiчi вiдмовлявся замовити бурбон iз льодом. Вiн не хотiв бути неохайним цiєї ночi. За хвилину офiцiант повернувся зi списком. Бiрн слухняно прочитав його, єдине, що кинулося у вiчi - серед моря слiв на кшталт "Пiно", "Каберне", "Вуврi" та "Фюме" - були цiни, всi вони були йому не по кишенi.
  Вiн пiдняв карту вин, вважаючи, що якщо вiн її вiдкладе, на нього накинуться i змусять замовити пляшку. Потiм вiн побачив її. На нiй була королiвська синя сукня, яка надавала нескiнченнiсть її аквамариновим очам. Її волосся розпущене по плечах, довше, нiж вiн коли-небудь бачив, i темнiше, нiж улiтку.
  Боже мiй, подумав Бiрн. Вона жiнка. Вона стала жiнкою, i менi цього не вистачало.
  "Вибач, я запiзнилася", - пiдписала вона, не пройшовши половини кiмнати. Люди дивилися на неї з рiзних причин. Її елегантна мова жестiв, її постава та грацiя, її приголомшлива зовнiшнiсть.
  Коллiн Шiвон Бiрн була глухою вiд народження. Лише останнi кiлька рокiв i вона, i її батько змирилися з її глухотою. Хоча Коллiн нiколи не вважала це за недолiк, тепер вона, схоже, розумiла, що її батько колись вважав це i, ймовiрно, досi сприймає якоюсь мiрою. Ступiнь, яка зменшувалася з кожним роком.
  Бiрн пiдвiвся i мiцно обiйняв дочку.
  "Щасливого Рiздва, тату", - пiдписала вона.
  "Щасливого Рiздва, люба", - пiдписав вiн у вiдповiдь.
  "Я не змiг зловити таксi".
  Бiрн махнув рукою, нiби кажучи: Що? Думаєш, я хвилювався?
  Вона сiла. За кiлька секунд її мобiльний телефон завiбрував. Вона сором'язливо посмiхнулася до батька, витягла телефон i вiдкрила його. Це було текстове повiдомлення. Бiрн дивився, як вона читає це, посмiхався i червонiв. Повiдомлення було вiд хлопчика. Коллiн швидко вiдповiла та прибрала телефон.
  "Вибачте", - пiдписала вона.
  Бiрн хотiв поставити дочцi два чи три мiльйони запитань. Вiн зупинив себе. Вiн спостерiгав, як вона делiкатно кладе серветку собi на колiна, п'є воду, переглядає меню. Вона мала жiночу поставу, жiночу поставу. Для цього могла бути тiльки одна причина, подумав Бiрн, серце його билося i трiщало в грудях. Її дитинство скiнчилося.
  I життя нiколи не буде колишнiм.
  
  
  
  Коли вони перестали їсти, настав той час. Вони обидва це знали. Коллiн була сповнена пiдлiткової енергiї, ймовiрно, їй потрiбно було бути присутньою на рiздвянiй вечiрцi в друга. Плюс їй треба було зiбрати речi. Вони з матiр'ю виїжджали з мiста на тиждень, щоб вiдвiдати родичiв Донни на Новий рiк.
  - Ти отримав мою картку? Коллiн пiдписала.
  "Я зробив. Дякую."
  Бiрн мовчки сварився за те, що не розiслав рiздвянi листiвки, особливо тiй єдинiй людинi, яка мала для нього значення. Вiн навiть отримав листiвку вiд Джессiки, таємно захований у портфель. Вiн побачив, як Коллiн крадькома глянула на годинник. Перш нiж момент став неприємним, Бiрн пiдписав: "Можу я вас дещо запитати?".
  "Звичайно."
  От i все, подумав Бiрн. "Про що ти мрiєш?"
  Почервонiння, потiм розгублений погляд, потiм прийняття. Принаймнi вона не закотила очi. "Це буде одна з наших розмов?" вона пiдписала.
  Вона посмiхнулася, i у Бiрна перекинувся живiт. Вона не мала часу говорити. Мабуть, вона не матиме часу ще довгi роки. - Нi, - сказав вiн, вiдчуваючи, як у нього горять вуха. "Менi просто цiкаво".
  За кiлька хвилин вона поцiлувала його на прощання. Вона пообiцяла, що незабаром вони поговорять до душi. Вiн посадив її в таксi, повернувся до столу та замовив бурбон. Подвiйний. Перш нiж вiн прибув, у нього задзвонив мобiльний телефон.
  Це була Джессiка.
  "Як справи?" вiн спитав. Але вiн знав цей тон.
  У вiдповiдь на його запитання його напарник вимовив чотири найгiршi слова, якi детектив iз розслiдування вбивств мiг почути напередоднi Рiздва.
  "У нас є тiло".
  OceanofPDF.com
  42
  Мiсце злочину знову знаходилося на березi рiчки Шуйкiлл, цього разу поряд iз залiзничною станцiєю Шомонт, неподалiк Аппер-Роксборо. Станцiя Шомонт була однiєю з найстарiших станцiй у Сполучених Штатах. Поїзди тут бiльше не зупинялися, i воно занепало, але це була часта зупинка для шанувальникiв залiзницi та пуристiв, її багато фотографували та вiзуалiзували.
  Трохи нижче станцiї, вниз крутим схилом, що веде до рiчки, знаходився величезний занедбаний водопровiд Шомонт, розташований на однiй з останнiх земельних дiлянок на березi рiчки, що перебувають у державнiй власностi у мiстi.
  Зовнi гiгантська насосна станцiя десятилiттями заросла чагарником, виноградними лозами та кострубатими гiлками, що звисали з мертвих дерев. При денному свiтлi це виглядало вражаючим пережитком того часу, коли об'єкт забирав воду з басейну за греблею Флет-Рок та перекачував її у водосховище Роксборо. Вночi це був лише мiський мавзолей, темний i неприступний притулок для угод з наркотиками та всiляких таємних спiлок. Усерединi було випатрано, позбавлено всього, навiть вiддалено цiнного. Стiни були покритi графiтi заввишки сiм футiв або близько того. Декiлька амбiтних тагерiв написали свої думки на висотi приблизно п'ятнадцяти футiв на однiй стiнi. Пiдлога була нерiвним рельєфом з гальки з бетону, iржавого залiза i рiзного мiського смiття.
  Пiдiйшовши до будiвлi, Джессiка i Бiрн побачили яскравi часовi вогнi, що освiтлювали фасад будiвлi, звернений до рiчки. На них чекали дюжина офiцерiв, технiкiв CSU та детективiв.
  Мертва жiнка сидiла бiля вiкна, схрестивши ноги в кiсточках i склавши руки на колiнах. На вiдмiну вiд Христини Якос, ця жертва не виглядала якимось чином понiвеченою. Спочатку здавалося, що вона молиться, але при найближчому розглядi з'ясувалося, що її руки охоплюють якийсь предмет.
  Джесiка увiйшла до будiвлi. За своїми масштабами воно було майже середньовiчним. Пiсля закриття установа занепала. Було висловлено низку iдей щодо його майбутнього, не останньою з яких була можливiсть перетворити його на тренувальну базу для "Фiладельфiйських Iглз". Однак вартiсть ремонту буде величезною, а досi нiчого не було зроблено.
  Джессiка пiдiйшла до жертви, намагаючись не потурбувати можливi слiди, хоча всерединi будiвлi не було снiгу, i зiбрати щось придатне для використання малоймовiрно. Вона висвiтлила жертву лiхтарем. Цiй жiнцi було близько двадцяти чи трохи бiльше тридцяти. На нiй була довга сукня. Воно теж здавалося з iншого часу, з оксамитовим лiфом на резинцi та повнiстю приборканою спiдницею. На шиї мав нейлоновий ремiнь, зав'язаний ззаду. Схоже, це була точна копiя того, що знайшли на шиї Христини Якос.
  Джесiка обiйняла стiну та оглядала iнтер'єр. Фахiвцi CSU незабаром займуться налаштуванням мережi. Перш нiж пiти, вона взяла свiй "Маглайт" i повiльно та обережно оглянула стiни. I побачив це. Приблизно за двадцять футiв праворуч вiд вiкна, серед купи бандитських жетонiв, виднiлося графiтi iз зображенням бiлого мiсяця.
  "Кевiн".
  Бiрн увiйшов усередину i пiшов за променем свiтла. Вiн повернувся i побачив у темрявi очi Джесiкi. Ранiше вони стояли як партнери на порозi зростаючого зла, в момент, коли те, що, як вони думали, вони зрозумiли, стало чимось бiльшим, чимось набагато зловiснiшим, чимось, що перевизначило все, у що вони вiрили у справi. .
  Стоячи зовнi, їхнє дихання утворювало хмари пари в нiчному повiтрi. "Офiсу МЕ не буде тут приблизно через годину", - сказав Бiрн.
  "Година?"
  "Рiздво у Фiладельфiї", - сказав Бiрн. "Вже скоєно ще два вбивства. Вони розтягнутi.
  Бiрн вказав на руки жертви. "Вона щось тримає".
  Джесiка придивилася. Щось було в руках жiнки. Джессiка зробила кiлька знiмкiв крупним планом.
  Якби вони дотримувалися процедури точно, їм довелося б чекати, поки медекспертиза оголосить жiнку мертвою, а також повного набору фотографiй i, можливо, вiдеозйомки жертви та мiсця подiї. Але того вечора Фiладельфiя не зовсiм слiдувала процедурi - на думку спала фраза про любов до ближнього, а потiм вiдразу ж iсторiя про мир на землi, - i детективи знали, що чим довше вони чекатимуть, тим бiльша ймовiрнiсть того, що цiнну iнформацiю буде отримано. бути втраченим для стихiї.
  Бiрн пiдiйшов ближче i спробував обережно розтиснути пальцi жiнки. Кiнчики її пальцiв вiдгукнулися на його дотик. Повна строгiсть ще не настала.
  На перший погляд здавалося, що жертва тримала у складених долонях грудку листя чи гiлок. У рiзкому свiтлi це виглядало як темно-коричневий матерiал, безумовно органiчний. Бiрн пiдiйшов ближче i сiв. Вiн поклав велику сумку iз речовими доказами на колiна жiнки. Джессiка спробувала утримати свiй Маглайт стiйко. Бiрн продовжував повiльно по одному пальцю за раз розтискати хватку жертви. Якщо пiд час бiйки жiнка викопала iз землi грудку землi або компосту, цiлком можливо, що вона отримала важливi докази вiд убивцi, що застрягли в неї пiд нiгтями. У її руках мiг бути навiть якийсь прямий доказ - гудзик, застiбка, шматок тканини. Якщо щось може вiдразу вказати на людину, що цiкавить, наприклад, волосся, волокна або ДНК, то чим ранiше воно почне його шукати, тим краще.
  Помалу Бiрн вiдсмикнув мертвi пальцi жiнки. Коли вiн нарештi повернув чотири пальцi на праву руку, вони побачили те, чого не очiкували побачити. Пiсля смертi ця жiнка не тримала в руках нi жменi землi, нi листя, нi гiлок. Пiсля смертi вона тримала в руках маленьку коричневу пташку. У свiтлi аварiйних лiхтарiв це виглядало горобцем або, можливо, кропив'яном.
  Бiрн обережно стиснув пальцi жертви. Вони одягали прозорий пластиковий пакет для доказiв, щоб зберегти всi слiди доказiв. Це виходило далеко за межi їхнiх можливостей оцiнити чи проаналiзувати на мiсцi.
  Потiм сталося щось несподiване. Птах вирвався з рук мертвої жiнки i вилетiв. Вiн метався по величезному, затiненому простору гiдротехнiчних споруд, стукiт його крил, що пурхали, вiдбивався вiд крижаних кам'яних стiн, щебетаючи чи то на знак протесту, чи то з полегшенням. Потiм воно зникло.
  - Сучин син, - заволав Бiрн. "Ебать."
  Це не було гарною новиною для команди. Їм слiд було негайно скласти руки трупа та почекати. Птах, можливо, надав безлiч кримiналiстичних подробиць, але навiть пiд час свого вiдльоту вiн дав деяку iнформацiю. Це означало, що тiло не могло бути там так довго. Той факт, що птах був ще живий (можливо, збережений завдяки теплу трупа), означав, що вбивця пiдставив цю жертву протягом останнiх кiлькох годин.
  Джессiка направила свiй Маглайт у землю пiд вiкном. Трохи пташиного пiр'я залишилося. Бiрн вказав на них офiцеру CSU, який взяв їх щипцями та помiстив у сумку для речових доказiв.
  Тепер вони чекатимуть на офiс медексперту.
  
  
  
  ДЖЕСИКА пiдiйшла до берега рiчки, визирнула назовнi, потiм знову на тiло. Фiгура сидiла у вiкнi високо над пологим схилом, що веде до дороги, а потiм ще вище до м'якого берега рiчки.
  "Ще одна лялька на полицi", - подумала Джесiка.
  Як i Христина Якос, ця жертва стояла обличчям до рiчки. Як i у Христини Якос, у неї поблизу була картина iз зображенням мiсяця. Не було жодних сумнiвiв у тому, що на її тiлi буде ще одна картина - зображення мiсяця, виконане спермою та кров'ю.
  
  
  
  ЗМI з'явилися незадовго до пiвночi. Вони зiбралися у верхнiй частинi розрiзу, неподалiк вiд вокзалу, за стрiчкою з мiсця злочину. Джесiку завжди вражало, як швидко вони могли дiстатися мiсця злочину.
  Ця iсторiя потрапить до ранкових випускiв газети.
  OceanofPDF.com
  43
  Мiсце злочину було закрите та iзольоване вiд мiста. ЗМI пiшли публiкувати свої iсторiї. CSU обробляв докази всю нiч i до наступного дня.
  Джессiка та Бiрн стояли на березi рiчки. Жоден iз них не змiг змусити себе пiти.
  - З тобою все буде гаразд? - Запитала Джесiка.
  "Ага." Бiрн дiстав iз кишенi пальто пiнту бурбона. Вiн грав iз кепкою. Джесiка побачила це, але нiчого не сказала. Вони не були на службi.
  Пiсля цiлої хвилини мовчання Бiрн озирнувся. "Що?"
  - Ти, - сказала вона. "У тебе такий погляд в очах".
  "Який погляд?"
  "Погляд Ендi Грiффiта. Погляд, який каже про те, що ти думаєш здати свої документи i отримати роботу шерифа в Мейберрi.
  "Мiдвiлль".
  "Бачити?"
  "Ти холодний?"
  "Вiдморозлю собi дупу", - подумала Джесiка. "Неа."
  Бiрн допив бурбон i простяг його. Джессiка похитала головою. Вiн закрив пляшку кришкою та потримав її.
  "Кiлька рокiв тому ми їздили до мого дядька в Джерсi", - сказав вiн. "Я завжди знав, коли ми наближаємося, бо ми натрапили на цей старий цвинтар. Пiд старим я маю на увазi старий час Громадянської вiйни. Можливо, старше. Бiля ворiт стояв невеликий кам'яний будиночок, мабуть, будинок наглядача, а на передньому вiкнi висiла табличка: "БЕЗКОШТОВНО завантажити бруд". Ви коли-небудь бачили такi знаки?
  Джессiка так i зробила. Вона йому так i сказала. Бiрн продовжив.
  "Коли ти дитина, ти нiколи не замислюєшся про такi речi, розумiєш? Рiк у рiк я бачив цей знак. Вiн нiколи не рухався, просто зникав на сонцi. З кожним роком цi об'ємнi червонi лiтери ставали все свiтлiшими i свiтлiшими. Потiм помер мiй дядько, тiтка повернулася до мiста, ми перестали виходити туди.
  "Через багато рокiв пiсля смертi моєї матерi одного разу я пiшов на її могилу. Iдеальний лiтнiй день. Небо блакитне, безхмарне. Я сиджу i розповiдаю їй, як iдуть справи. Через кiлька дiлянок там було свiже поховання, правда? I мене раптово осяяло. Я раптово зрозумiв, чому на цьому цвинтарi було безплатне засипання землi. Чому на всiх цвинтарях є безкоштовне засипання землi. Я подумав про всiх тих людей, якi протягом багатьох рокiв скористалися цiєю пропозицiєю, заповнюючи свої сади, свої рослини для горщикiв, свої вiконнi ящики. Цвинтарi звiльняють мiсце в землi для мертвих, а люди беруть цю землю i вирощують у нiй щось".
  Джессiка просто глянула на Бiрна. Чим довше вона знала цю людину, тим бiльше верств вона бачила. "Це, ну, красиво", сказала вона, стаючи трохи емоцiйною, борючись з цим. "Я б нiколи не подумав про це таким чином".
  - Так, ну, - сказав Бiрн. "Знаєте, ми, iрландцi, всi поети". Вiн вiдкоркував пiнту, зробив ковток i знову закупорив. "I питущi".
  Джессiка вивiльнила пляшку з його рук. Вiн не чинив опiр.
  - Поспи трохи, Кевiн.
  "Я буду. Я просто ненавиджу, коли з нами грають, i я не можу цього зрозумiти".
  - Я теж, - сказала Джесiка. Вона витягла ключi з кишенi, ще раз глянула на годинник i вiдразу сварилася за це. "Знаєш, тобi варто якось пробiгтися зi мною".
  "Втiк."
  "Так", сказала вона. "Це як ходьба, тiльки швидше".
  "Ах добре. Це нiби дзвiночок. Здається, я зробив це одного разу, коли був дитиною".
  "Можливо, на кiнець березня у мене призначено боксерський поєдинок, тож менi краще зайнятися виїзними роботами. Ми могли б тiкати разом. Це творить дива, повiрте менi. Цiлком очищає розум".
  Бiрн спробував придушити смiх. "Джесс. Єдиний раз, коли я планую бiгти, це коли мене хтось переслiдує. Я маю на увазi великого хлопця. Ножем.
  Вiтер посилився. Джессiка здригнулася i пiдняла комiр. "Я пiду." Вона хотiла сказати ще багато, але ще буде час. - Ти певен, що з тобою все гаразд?
  "Як не можна краще."
  "Добре, партнере", - подумала вона. Вона повернулася до своєї машини, прослизнула в неї i завела її. Вiдсунувшись, вона глянула в дзеркало заднього виду i побачила силует Бiрна на тлi вогнiв на iншому березi рiчки, тепер лише одну тiнь у ночi.
  Вона подивилася на годинник. Було 1:15 ночi.
  Це було Рiздво.
  OceanofPDF.com
  44
  Рiздвяний ранок видався ясним i холодним, яскравим та багатообiцяючим.
  Пастор Роланд Ханна та диякон Чарльз Уейт провели служiння о 7:00 ранку. Проповiдь Роланда була проповiддю надiї та оновлення. Вiн говорив про Хрест i Колиску. Вiн процитував Матвiя 2:1-12.
  Кошики були переповненi.
  
  
  
  ПIЗНIШЕ РОЛАНД I Чарльз сидiли за столом у пiдвалi пiд церквою, мiж ними стояв чайник з кавою. За годину вони почнуть готувати рiздвяну вечерю з шинкою для ста бездомних. Його обслуговуватимуть у їхньому новому закладi на Другiй вулицi.
  "Подивися на це", - сказав Чарльз. Вiн вручив Роланду ранковий номер "Iнкуайєрера". Сталося ще одне вбивство. Нiчого особливого у Фiладельфiї, але це мало резонанс. Глибокий резонанс. Це мала луна, яка вiдбивалася протягом багатьох рокiв.
  У Шомонтi було знайдено жiнку. Її знайшли на старiй водопровiднiй станцiї неподалiк залiзничного вокзалу, на схiдному березi Шуйкiлла.
  Пульс Роланд прискорився. Два тiла знайшли на березi рiчки Шуйлкiлл за один тиждень. А ще у вчорашнiй газетi з'явилася стаття, яка повiдомляла про вбивство детектива Уолтера Брiгама. Роланд i Чарльз знали все про Уолтера Брiгема.
  Не можна було заперечувати цього.
  Шарлотту та її подругу знайшли на березi Вiсахiкону. Вони були позованi, як i двi жiнки. Може, пiсля всiх цих рокiв справа була не в дiвчатах. Можливо, справа була у водi.
  Можливо це був знак.
  Чарльз упав навколiшки i помолився. Його великi плечi затремтiли. За кiлька хвилин вiн почав шепотiти мовами. Чарльз був глосолалiком, iстинно вiруючим, який, будучи охоплений духом, говорив, як вiн вважав, мовою Бога, настановою самого себе. Сторонньому спостерiгачевi це могло здатися маренням. Для вiруючого, для людини, яка звернулася до мов, це була мова Небес.
  Роланд знову глянув на газету i заплющив очi. Незабаром на нього зiйшов божественний спокiй, i внутрiшнiй голос запитав його думки.
  То вiн?
  Роланд торкнувся розп'яття своєї шиї.
  I знав вiдповiдь.
  OceanofPDF.com
  ЧАСТИНА ТРЕТЯ
  РIЧКА тьма
  
  OceanofPDF.com
  45
  "Чому ми тут iз зачиненими дверима, сержант?" - Запитав Пак.
  Тонi Пак був одним iз небагатьох американських детективiв корейського походження в полiцiї. Сiм'янин рокiв пiд сорок, чарiвник на комп'ютерi, досвiдчений слiдчий у кiмнатi, не було в полiцiї бiльш практичного та досвiдченого детектива, нiж Ентонi Кiм Пак. Цього разу його запитання було в головi у всiх у кiмнатi.
  Оперативна група складалася iз чотирьох детективiв. Кевiн Бiрн, Джессiка Бальзано, Джошуа Бонтрагер та Тонi Парк. Враховуючи величезну роботу з координацiї судово-медичних вiддiлiв, збору показань свiдкiв, проведенню допитiв та iнших дрiбниць, що становлять розслiдування вбивства (пару пов'язаних друг з одним розслiдувань вбивств), оперативна група була мiзерною. Просто не вистачало робочої сили.
  "Дверi зачиненi з двох причин, - сказав Айк Бьюкенен, - i я думаю, ви знаєте першi".
  Вони це все зробили. У нашi днi оперативнi групи грали дуже жорстко, особливо тi, яким доводилося полювати на манiакального вбивцю. Головним чином тому, що невелика група чоловiкiв та жiнок, яким було доручено вистежити людину, мала змогу залучити цю людину до себе, поставивши пiд загрозу дружин, дiтей, друзiв та сiм'ю. Це сталося i з Джесiкою, i з Бiрном. Це сталося бiльше, анiж знала широка публiка.
  "Друга причина, i менi дуже шкода це говорити, полягає в тому, що останнiм часом деякi речi з цього офiсу почали доходити до засобiв масової iнформацiї. Я не хочу сiяти чуток чи панiку", - сказав Бьюкенен. "Крiм того, що стосується мiста, ми не впевненi, що там є компульсивний розлад. Прямо зараз засоби масової iнформацiї вважають, що у нас є два нерозкритi вбивства, якi можуть бути пов'язанi мiж собою, а можуть i не бути мiж ними. Подивимося, чи зможемо ми так продовжувати якийсь час".
  Це завжди був тонкий баланс зi ЗМI. Було багато причин не давати їм надто багато iнформацiї. Iнформацiя мала властивiсть швидко перетворюватися на дезiнформацiю. Якби в засобах масової iнформацiї з'явилася iсторiя про те, що вулицями Фiладельфiї ходить серiйний вбивця, це могло б призвести до багатьох наслiдкiв, i бiльшiсть iз них поганi. Не останнiм з яких була можливiсть того, що вбивця-наслiдувач скористається можливiстю позбутися свекрухи, чоловiка, дружини, хлопця, боса. З iншого боку, було кiлька випадкiв, коли газети та телевiзiйнi станцiї транслювали пiдозрiлi замальовки для НДП, i протягом кiлькох днiв, а iнодi й годин, вони знаходили свою людину.
  Станом на сьогоднiшнiй ранок, наступного дня пiсля Рiздва, вiдомство ще не розкрило жодних конкретних подробиць про другу жертву.
  - Де ми знаходимося за пiзнанням жертви Шомонта? - спитав Бьюкенен.
  "Її звали Тара Грендель", - сказав Бонтрагер. "Її особу було встановлено за записами DMV. Її машину знайшли наполовину на стоянцi на закритiй стоянцi на вулицi Волнат. Ми не впевненi, чи це мiсце викрадення чи нi, але виглядає воно непогано".
  "Що вона робила у тому гаражi? Вона працювала поблизу?
  "Вона була актрисою, яка працювала пiд iм'ям Тара Лiнн Грiн. Того дня, коли вона зникла, вона мала прослуховування".
  Де було прослуховування?
  "У театрi на Уолнат-стрiт", - сказав Бонтрагер. Вiн знову перегорнув свої записи. "Вона вийшла з театру одна близько 13:00. Службовець паркування сказав, що вона увiйшла близько десятої години ночi i спустилася до пiдвалу.
  "У них є камери спостереження?"
  "Вони роблять. Але нiчого не записано".
  Зводить з розуму новиною було те, що на животi Тари Грендель була ще одна картина "мiсяць". У розробцi був звiт ДНК, щоб визначити, чи збiгаються кров i сперма, виявленi у Христини Якос.
  "Ми показали фотографiю Тари навколо Стилетто та Наталiї Якос", - сказав Бiрн. "Тара не була танцiвницею у клубi. Наталя її не впiзнала. Якщо вона пов'язана з Христиною Якос, то не за мiсцем роботи".
  "А як щодо родини Тари?"
  "У мiстi немає родини. Батько помер, мати живе в Iндiанi", - сказав Бонтрагер. "Вона була повiдомлена. Вона прилiтає завтра.
  "Що ми маємо на мiсцях злочинiв?" - спитав Бьюкенен.
  "Не так вже й багато", - сказав Бiрн. "Нi слiдiв, нi слiдiв шин".
  - А одяг? - спитав Бьюкенен.
  Тепер усi дiйшли висновку, що вбивця одягав своїх жертв. "Обидвi вiнтажнi сукнi", - сказала Джесiка.
  "Ми говоримо про речi з комiсiйного магазину?"
  "Можливо", - сказала Джесiка. Вони мали список iз понад ста магазинiв уживаного одягу та комiсiйних магазинiв. На жаль, плиннiсть як товарiв, так i персоналу в таких магазинах була швидкою, i жоден магазин не вiв детального облiку того, що приходило i йшло. Щоб зiбрати хоч якусь iнформацiю, потрiбно багато взуттєвої шкiри та iнтерв'ю.
  "Чому саме цi сукнi?" - спитав Бьюкенен. "Вони iз п'єси? Фiльм? Знаменита картина?
  - Працюю над цим, сержанте.
  "Розкажи менi про це", - сказав Бьюкенен.
  Джессiка пiшла першою. "Двi жертви, обидвi бiлi жiнки рокiв двадцяти, обидвi задушенi та обидвi залишенi на березi Шуйлкiла. На тiлах обох жертв був малюнок мiсяця, виконаний спермою та кров'ю. Поруч iз обома мiсцями злочинiв на стiнi було намальовано схожий малюнок. Першiй жертвi ампутували ноги. Цi частини тiла було виявлено на мосту Строберрi-Меншн.
  Джессiка перевернула свої записи. "Першою жертвою стала Крiстiна Якос. Народилася в Одесi в Українi, переїхала до США разом iз сестрою Наталiєю та братом Костею. Батьки померли, iнших родичiв у Штатах немає. Ще кiлька тижнiв тому Христина жила зi своєю сестрою на пiвнiчному сходi. Христина нещодавно переїхала до Пiвнiчного Лоуренса зi своєю сусiдкою по кiмнатi, такою собi Сонею Кедровою, теж з України. Костя Якос отримав десятирiчний термiн у Гратерфордi за напад за обтяжливих обставин. Христина нещодавно влаштувалася на роботу до чоловiчого клубу "Стилетто" у центрi мiста, де вона працювала танцiвницею екзотичних танцiв. У нiч, коли вона зникла, її востаннє бачили у мiськiй пральнi самообслуговування приблизно о 23:00".
  - Як ти думаєш, чи є якийсь зв'язок iз братом? - спитав Бьюкенен.
  "Важко сказати", - сказав Пак. "Жертвою Костi Якоса стала лiтня вдова зi станцiї Мерiон. Її синовi за шiстдесят, онукiв поблизу немає. Якби це було так, то це було б досить жорстокою розплатою".
  - А як щодо чогось, що вiн сколихнув усерединi?
  "Вiн не був зразковим ув'язненим, але нiщо не може стати мотивом зробити це з його сестрою".
  - Ми отримали ДНК iз малюнку кривавого мiсяця на Якосi? - спитав Бьюкенен.
  "ДНК на малюнку Христини Якос вже є", - сказав Тонi Парк. "Кров не її. Розслiдування щодо другої жертви ще не завершено.
  "Ми пропустили це через CODIS?"
  - Так, - сказав Пак. Комбiнована система iндексацiї ДНК лабораторiї ФБР дозволила федеральним, державним та мiсцевим кримiналiстичним лабораторiям обмiнюватися та порiвнювати профiлi ДНК в електронному виглядi, тим самим пов'язуючи злочини один з одним та з засудженими злочинцями. - На цьому фронтi поки що нiчого.
  "А як щодо якогось божевiльного сучого сина зi стриптиз-клубу?" - спитав Бьюкенен.
  "Я поговорю сьогоднi або завтра з деякими дiвчатами з клубу, якi знали Христину", - сказав Бiрн.
  "А як щодо цього птаха, якого знайшли на територiї Шомонта?" - спитав Бьюкенен.
  Джессiка глянула на Бiрна. Слово "Знайдено" прижилося. Нiхто не згадав, що птах вiдлетiв через те, що Бiрн пiдштовхнув жертву розтиснути руки.
  "Перья в лабораторiї", - сказав Тонi Парк. "Один iз технiкiв - затятий птахiв, i вiн каже, що не знайомий iз цим. Вiн зараз цим займається.
  "Добре", - сказав Бьюкенен. "Що ще?"
  "Схоже, що вбивця розпиляв першу жертву столярною пилкою", - сказала Джесiка. "У ранi виявлено слiди тирси. То, може, суднобудiвник? Будiвництво докiв? Робочий дока?"
  "Христина працювала над створенням декорацiй для рiздвяного спектаклю", - сказав Бiрн.
  "Ми брали iнтерв'ю у людей, з якими вона працювала в церквi?"
  "Так", сказав Бiрн. "Нiхто не становить iнтересу".
  - Чи є калiцтва другої жертви? - спитав Бьюкенен.
  Джессiка похитала головою. "Тiло було цiлим".
  Спочатку вони допускали можливiсть того, що їхнiй вбивця брав частини тiл як сувенiри. Тепер це виглядало менш ймовiрним.
  "Який сексуальний аспект?" - спитав Бьюкенен.
  Джесiка не була певна. "Ну, незважаючи на наявнiсть сперми, не було жодних доказiв сексуального насильства".
  - В обох випадках одна й та сама знаряддя вбивства? - спитав Бьюкенен.
  "Iдентичний", - сказав Бiрн. "Лабораторiя вважає, що це той тип мотузки, який використовують для подiлу дорiжок у басейнi. Однак жодних слiдiв хлору вони не виявили. Нинi вони проводять ще кiлька випробувань волокон.
  У Фiладельфiї, мiстi, де потрiбно було живити та експлуатувати двi рiчки, було безлiч галузей, пов'язаних iз торгiвлею водою. Вiтрильний спорт та катання на моторних човнах по Делаверу. Веслування на Шуйкiллi. Щорiчно на обох рiчках проводилося багато заходiв. Було перебування у Шуйкiллi, семиденне плавання по всiй довжинi рiчки. Потiм другого тижня травня вiдбулася регата Дад Вейл, найбiльша студентська регата у Сполучених Штатах, у якiй взяли участь понад тисячу спортсменiв.
  "Звалища на Шуйкiллi вказують на те, що ми, ймовiрно, шукаємо когось iз досить добрим практичним знанням рiчки", - сказала Джесiка.
  Бiрн подумав про Полi Макмануса i його цитату Леонардо да Вiнчi. У рiчках вода, якої ви торкаєтеся, - це останнє з того, що минуло, i перше з того, що приходить.
  Що, чорт забирай, буде? - замислився Бiрн.
  "А як щодо самих сайтiв?" - спитав Бьюкенен. - Є якесь значення?
  "У Манаюнку багато iсторiї. Те саме i з Шомонтом. Поки що нiчого не вийшло".
  Б'юкенен сiв i потер очi. "Один спiвак, один танцюрист, обидва бiлi, їм близько двадцяти рокiв. Обидва публiчнi викрадення. Мiж двома жертвами є зв'язок, детективи. Знайди це.
  У дверi постукали. Бiрн вiдчинив його. Це була Нiккi Мелоун.
  - Є хвилина, бос? - Запитала Нiккi.
  "Так", - сказав Бьюкенен. Джесiцi здалося, що вона нiколи не чула, щоб хтось говорив так стомлено. Айк Бьюкенен був сполучною ланкою мiж пiдроздiлом та керiвництвом. Якщо це сталося в його присутностi, це сталося через нього. Вiн кивнув чотирьом детективам. Настав час повернутися до роботи. Вони вийшли iз офiсу. Коли вони вже йшли, Нiккi висунула голову назад у дверний отвiр.
  - Тебе внизу хтось хоче бачити, Джесс.
  OceanofPDF.com
  46
  "Я детектив Бальзано".
  Чоловiковi, який чекав на Джесiка у вестибюлi, було близько п'ятдесяти рокiв - iржава фланелева сорочка, свiтло-коричневi "лiвайси", чоботи з качиної вовни. У нього були товстi пальцi, густi брови i колiр обличчя, що скаржився на багато Фiладельфiйських грудей.
  "Мене звуть Френк Пустельник", - сказав вiн, простягаючи мозолисту руку. Джесiка вразила його. "Я володiю ресторанним бiзнесом на Флет-Рок-роуд".
  "Що я можу для вас зробити, пане Пустельник?"
  Я читав про те, що сталося на старому складi. I потiм, звiсно, я бачив усю цю активнiсть там". Вiн пiдняв вiдеокасету. "У мене на дiлянцi є камера спостереження. Дiлянка, звернена до будiвлi, де... ну ви знаєте.
  - Це запис спостереження?
  "Так."
  - Що саме на ньому зображено? - Запитала Джесiка.
  "Я не зовсiм впевнений, але думаю, що ви, можливо, захочете дещо побачити".
  - Коли було записано плiвку?
  Френк Пустельник передав Джесiцi касету. - Це вiд дня виявлення тiла.
  
  
  
  Вони стояли позаду Матео Фуентеса в монтажному вiдсiку AV-вiддiлу. Джессiка, Бiрн та Френк Пустельник.
  Матео вставив касету у вiдеомагнiтофон сповiльненої зйомки. Вiн переслав касету. Зображення проносилися повз. Бiльшiсть пристроїв вiдеоспостереження записували на набагато повiльнiшiй швидкостi, нiж звичайний вiдеомагнiтофон, тому коли вони вiдтворювалися на споживчому комп'ютерi, вони були занадто швидкими, щоб їх можна було дивитися.
  Статичнi нiчнi зображення прокотилися. Нарештi картина стала трохи свiтлiшою.
  "Геть там", - сказав Пустельник.
  Матео зупинив запис i натиснув PLAY. Це був пострiл iз високого ракурсу. Тимчасовий код показував 7:00 ранку.
  На дальньому планi виднiлося паркування складу на мiсцi злочину. Зображення було нечiтким, слабо освiтленим. У лiвiй частинi екрана, вгорi, була невелика свiтла пляма бiля мiсця, де паркування спускалося до рiчки. Вiд цього зображення Джесiка пробiгла тремтiння. Розмиттям була Христина Якос.
  На позначцi 7:07 ранку у верхнiй частинi екрану на паркування в'їхала машина. Воно рухалося праворуч налiво. Неможливо було визначити колiр, не кажучи вже про марку чи модель. Автомобiль об'їхав задню частину будiвлi. Вони втратили це з очей. Через кiлька хвилин тiнь ковзнула по верхнiй частинi екрана. Виявилося, що хтось перетинав стоянку, прямуючи до рiчки, до тiла Христини Якос. Невдовзi пiсля цього темна постать злилася з темнотою дерев.
  Потiм тiнь, що вiдокремилася вiд фону, знову рушила. На цей раз швидко. Джессiка дiйшла висновку, що той, хто в'їжджав, перетнув стоянку, помiтив тiло Христини Якос, а потiм бiгцем повернувся до своєї машини. За кiлька секунд машина вилетiла з-за будiвлi та помчала до виїзду на Флет-Рок-роуд. Потiм вiдео спостереження повернулося до статичного стану. Просто маленька свiтла пляма бiля рiчки, пляма, яка колись була людським життям.
  Матео перемотав плiвку до моменту, коли машина поїхала. Вiн натиснув Play i дав йому попрацювати, поки вони не отримали хороший кут задньої частини автомобiля, коли вiн повертав на Флет-Рок-роуд. Вiн заморозив зображення.
  "Чи можете ви сказати, що це за машина?" - Запитав Бiрн у Джесiкi. За роки роботи у автомобiльному вiддiлi вона стала постiйним автомобiльним експертом. Хоча вона не знала деяких моделей 2006 та 2007 рокiв, за останнє десятилiття вона добре зналася на розкiшних автомобiлях. Автопiдроздiл мав справу з великою кiлькiстю викрадених автомобiлiв класу люкс.
  "Схоже на BMW", - сказала Джесiка.
  "Чи можемо ми зайнятися цим?" - спитав Бiрн.
  "Чи випорожнюється ursus americanus в природному середовищi?" - спитав Матео.
  Бiрн глянув на Джесiку i знизав плечима. Нiхто з них не знав, про що говорить Матео. "Вважаю, так", - сказав Бiрн. Iнодi доводилося потурати офiцеру Фуентесу.
  Матео покрутив ручки. Зображення збiльшилося в розмiрах, але значно чiткiше не стало. Це напевно був логотип BMW на багажнику автомобiля.
  "Чи можете ви сказати, що це за модель?" - спитав Бiрн.
  "Схоже на 525i", - сказала Джесiка.
  - А що щодо тарiлки?
  Матео змiстив зображення, трохи вiдсунув його назад. Зображення являло собою просто бiлувато-сiрий прямокутник мазка, i при цьому його була лише половина.
  "Ось i все?" - спитав Бiрн.
  Матео сердито глянув на нього. - Як ви вважаєте, що ми тут робимо, детектив?
  "Я нiколи не був до кiнця впевнений", - сказав Бiрн.
  "Щоб побачити це, вам потрiбно вiдiйти вбiк".
  "Як далеко назад?" - спитав Бiрн. - Кемден?
  Матео центрував зображення на екранi, збiльшив масштаб. Джессiка i Бiрн вiдiйшли на кiлька крокiв тому i примружилися на зображення, що вийшло. Нiчого. Ще кiлька крокiв. Тепер вони були у коридорi.
  "Що ви думаєте?" - Запитала Джесiка.
  "Я нiчого не бачу", сказав Бiрн.
  Вони вiдiйшли настiльки далеко, наскiльки могли. Зображення на екранi було сильно пiкселiзованим, але воно почало набувати форми. Схоже, першi двi лiтери були HO.
  ХО.
  ХОРНI1, подумала Джессiка. Вона кинула погляд на Бiрна, який вголос висловив те, про що думав:
  "Сукiн син."
  OceanofPDF.com
  47
  Девiд Хорнстром сидiв у однiй iз чотирьох кiмнат для допитiв у вiддiлi вбивств. Вiн прийшов сюди своїм ходом i це було добре. Якби вони пiшли забрати його для допиту, то була б зовсiм iнша динамiка.
  Джессiка та Бiрн порiвняли нотатки та стратегiї. Вони увiйшли до маленького, обшарпаного примiщення, не набагато бiльше вбиральнi. Джесiка села, Бiрн стояв позаду Хорнстрома. Тонi Парк та Джош Бонтрагер спостерiгали за тим, що вiдбувається через двостороннє дзеркало.
  "Нам просто потрiбно прояснити дещо", - сказала Джесiка. Це була стандартна полiцейська мова: "Ми не хочемо переслiдувати вас по всьому мiсту, якщо з'ясується, що ви наш дiяч".
  "Хiба ми не могли зробити це в моєму офiсi?" - спитав Хорнстрем.
  "Вам подобається працювати поза офiсом, мiстере Хорнстром?" - спитав Бiрн.
  "Звичайно."
  "I ми теж."
  Хорнстрем просто дивився, переможений. За кiлька хвилин вiн схрестив ноги i склав руки на колiнах. - Ви наблизилися до з'ясування того, що сталося з тiєю жiнкою? Розмовний, тепер. Це була стандартна балаканина, тому що менi є що приховувати, але я твердо вiрю, що я розумнiша за тебе.
  "Я вiрю, що так", - сказала Джесiка. "Дякую за питання."
  Хорнстрем кивнув, нiби вiн щойно заробив очко перед полiцiєю. "Ми всi в офiсi трохи наляканi".
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Ну, не щодня вiдбувається щось схоже. Я маю на увазi, ви, хлопцi, постiйно з цим стикаєтесь. Ми лише купка продавцiв".
  "Ви чули щось вiд своїх колег, що могло б допомогти у нашому розслiдуваннi?"
  "Не зовсiм."
  Джесiка дивилася з побоюванням, чекаючи. "Це було б не зовсiм так чи нi?"
  "Ну нi. Це була лише фiгура мови".
  "Ах, гаразд", - сказала Джесiка, думаючи: "Ви заарештованi за перешкоджання здiйсненню правосуддя". Це ще одна фiгура мови. Вона знову перегорнула свої записи. "Ви заявили, що не були на територiї Манаюнка за тиждень до нашого першого iнтерв'ю".
  "Правильно."
  - Ти був у мiстi того тижня?
  Хорнстрем на мить замислився. "Так."
  Джессiка поклала на стiл великий конверт iз цупкого паперу. На даний момент вона залишила його закритим. "Ви знайомi з ресторанно-постачальною компанiєю "Пустельник"?"
  - Звичайно, - сказав Хорнстрем. Його обличчя почало червонiти. Вiн злегка вiдкинувся назад, залишивши кiлька зайвих дюймiв мiж собою та Джесiкою. Перша ознака захисту.
  "Ну, виявляється, там вже досить давно iснує проблема з крадiжкою", - сказала Джесiка. Вона розстебнула застiбку конверта. Хорнстрем, здавалося, не мiг вiдiрвати вiд цього погляду. Кiлька мiсяцiв тому власники встановили камери спостереження на всiх чотирьох сторонах будiвлi. Ви знали про це?
  Хорнстрем похитав головою. Джессiка полiзла в конверт розмiром дев'ять на дванадцять дюймiв, витягла фотографiю i поклала її на подряпаний металевий стiл.
  "Це фотографiя, зроблена з запису спостереження", - сказала вона. "Камера була з боку складу, де було знайдено Христину Якоса. Ваш склад. Це було зроблено того ранку, коли було виявлено тiло Христини".
  Хорнстрем недбало глянув на фотографiю. "Добре."
  - Чи не могли б ви подивитись на це ближче, будь ласка?
  Хорнстром взяв фотографiю та уважно її розглянув. Вiн тяжко проковтнув. "Я не впевнений, що саме менi слiд шукати". Вiн поклав фотографiю назад.
  "Чи можете ви прочитати позначку часу в правому нижньому кутку?" - Запитала Джесiка.
  - Так, - сказав Хорнстрем. "Бачу. Але я не...
  "Ви бачите автомобiль у верхньому правому кутку?"
  Хорнстрем примружився. "Не зовсiм", - сказав вiн. Джессiка бачила, як мова тiла чоловiка прийняла ще бiльш оборонну позу. Руки схрещенi. М'язи щелеп напружилися. Вiн почав стукати правою ногою. "Я маю на увазi, що я щось бачу. Гадаю, це могла бути машина.
  "Можливо, це допоможе", - сказала Джесiка. Вона дiстала ще одну фотографiю, цього разу збiльшену. На ньому було видно лiву сторону багажника i частковий номерний знак. Логотип BMW був досить чiтким. Девiд Хорнстром одразу зблiд.
  "Це не моя машина".
  "Ви їздите на цiй моделi", - сказала Джесiка. "Чорний 525i".
  - Ти не можеш бути в цьому певен.
  "Мiстер. Хорнстрем, я пропрацював три роки в автовiддiлi. Я можу вiдрiзнити 525i вiд 530i у темрявi".
  "Так, але їх багато на дорозi".
  "Це правда", сказала Джесiка. "Але у скiльки є цей номерний знак?"
  "Для мене це схоже на HG. Це не обов'язково ХО".
  Чи не думаєте ви, що ми об'їздили кожен чорний BMW 525i в Пенсiльванiї в пошуках реєстрацiйних номерiв, якi могли б бути схожими? Щоправда, в тому, що вони цього не зробили. Але Девiду Хорнстрему не обов'язково було знати про це.
  "Це ... це нiчого не означає", - сказав Хорнстром. "Будь-який, хто має Photoshop, мiг би зробити це".
  То була правда. Воно нiколи не постане перед судом. Причина, через яку Джессiка поклала це на стiл, полягала в тому, щоб налякати Девiда Хорнстрома. Це почало працювати. З iншого боку, вiн виглядав як людина, яка збирається попросити адвоката. Їм треба було трохи вiдступити.
  Бiрн висунув стiлець i сiв. - А як щодо астрономiї? вiн спитав. "Ви захоплюєтеся астрономiєю?"
  Зрушення було рiзким. Хорнстрем скористався з моменту. "Менi шкода?"
  - Астрономiя, - сказав Бiрн. - Я помiтив, що ти маєш в офiсi телескоп.
  Хорнстрем виглядав ще бiльш розгубленим. Що ж тепер? "Мiй телескоп? Що щодо цього?
  "Я завжди хотiв його отримати. Який у тебе?
  На таке запитання Девiд Хорнстром, мабуть, мiг би вiдповiсти, перебуваючи у комi. Але тут, у кiмнатi для допитiв у вiддiлi з розслiдування вбивств, це, схоже, не спало йому на думку. Зрештою: "Це Жумелл".
  "Гарний?"
  "Досить добре. Однак далеко не на найвищому рiвнi".
  Що ти з ним дивишся? Зiрки?
  "Iнодi."
  - Девiде, ти колись дивився на мiсяць?
  На лобi Хорнстрема виступили першi тонкi крапельки поту. Вiн або збирався щось визнати або повнiстю вiдключився. Бiрн перейшов на знижену передачу. Вiн полiз у портфель i витяг аудiокасету.
  "У нас є дзвiнок у службу 911, мiстер Хорнстром", - сказав Бiрн. "I пiд цим я маю на увазi, зокрема, дзвiнок у службу 911, який попередив владу про те, що за складом на Флет-Рок-роуд знаходиться труп".
  "Добре. Але що означає...
  "Якщо ми проведемо на ньому кiлька тестiв на розпiзнавання голосу, у мене виникне виразне вiдчуття, що вiн вiдповiдатиме вашому голосу". Це теж малоймовiрно, але завжди звучало добре.
  "Це безумство", - сказав Хорнстрем.
  "Отже, ви стверджуєте, що не дзвонили до служби екстреної допомоги 911?"
  "Нi. Я не повернувся до будинку i не зателефонував до служби 911".
  Бiрн витримав погляд юнака протягом незручного часу. Зрештою Хорнстрем вiдвiв погляд. Бiрн поклав касету на стiл. "На записi служби екстреної допомоги також є музика. Той, хто зателефонував, забув вимкнути музику перед набором номера. Музика тиха, але вона є.
  - Я не знаю, про що ти говориш.
  Бiрн потягнувся до маленького магнiтолу на столi, вибрав компакт-диск i натиснув "Вiдтворити". За секунду заграла пiсня. Це була I Want You групи Savage Garden. Хорнстром одразу впiзнав його. Вiн схопився на ноги.
  "Ви не мали права заходити до моєї машини! Це явне порушення моїх громадянських прав!
  "Що ти маєш на увазi?" - спитав Бiрн.
  "У вас не було ордера на обшук! Це моя власнiсть!
  Бiрн дивився на Хорнстрома, поки той не зрозумiв, що розумно сiсти. Потiм Бiрн полiз у кишеню пальта. Вiн витяг кришталевий футляр для компакт-диска та невеликий пластиковий пакет вiд Coconuts Music. Вiн також витягнув чек iз тимчасовим кодом, датованим годиною ранiше. Чек на однойменний альбом Savage Garden 1997 року.
  "Нiхто не заходив у вашу машину, мiстере Хорнстром", - сказала Джесiка.
  Хорнстрем подивився на сумку, коробку для компакт-диска та чек. I знав. Його розiграли.
  "Отже, ось пропозицiя", - почала Джесiка. "Вiзьми це або залиш. В даний момент ви є важливим свiдком у розслiдуваннi вбивства. Кордон мiж свiдком i пiдозрюваним - навiть у найкращi часи - тонка. Як тiльки ви перетнете цю рису, ваше життя змiниться назавжди. Навiть якщо ви виявитеся не тим хлопцем, якого ми шукаємо. словами "розслiдування вбивства", "пiдозрюваний", "обличчя, яке представляє iнтерес". Ти чуєш, що я говорю?
  Глибоке дихання. На видиху: "Так".
  - Добре, - сказала Джесiка. "Отже, ви тут, у полiцейськiй дiльницi, i вам належить зробити важливий вибiр. Ви можете чесно вiдповiсти на нашi запитання, i ми докопаємось до сутi. Або ви можете вибрати небезпечну гру. Як тiльки ви наймете адвоката, все буде готове, офiс окружного прокурора вiзьме на себе управлiння, i, давайте подивимося правдi в очi, вони не гнучкi люди в мiстi. Вони змушують нас виглядати цiлком доброзичливими.
  Карти були розданi. Хорнстрем, схоже, зважив свої варiанти. - Я розповiм тобi все, що хочеш знати.
  Джессiка показала фотографiю машини, що виїжджає зi стоянки Манаюнк. "Це ти, чи не так?"
  "Так."
  "Ви в'їхали на паркування того ранку приблизно о 7:07?"
  "Так."
  Ти бачив тiло Христини Якос i пiшов?
  "Так."
  - Чому ти не подзвонив у полiцiю?
  - Я... не мiг ризикувати.
  "Який шанс? Про що ти говориш?
  Хорнстрему знадобилося кiлька миттєвостей. "У нас багато важливих клiєнтiв, зрозумiло? Ринок зараз дуже волатильний, i один натяк на скандал може зруйнувати все. Я запанiкував. Я... менi дуже шкода. "
  "Ви подзвонили в 911?"
  - Так, - сказав Хорнстрем.
  "Зi старого стiльникового телефону?"
  "Так. Я тiльки що змiнив оператора", - сказав вiн. "Але я подзвонив. Хiба це вам нi про що не говорить? Хiба я не вчинив правильно?"
  "Отже, ви хочете сказати, що вам потрiбна якась похвала за те, що ви зробили пристойний вчинок, який тiльки можна собi уявити? Ви знайшли мертву жiнку на березi рiчки i вважаєте, що викликати полiцiю - це своєрiдний вчинок?
  Хорнстрем закрив обличчя руками.
  "Ви збрехали полiцiї, мiстере Хорнстром", - сказала Джесiка. Це те, що буде з вами до кiнця вашого життя.
  Хорнстрем мовчав.
  - Ви колись були у Шомонтi? - спитав Бiрн.
  Хорнстром пiдвiв очi. "Шомонт? Думаю, маю. Я маю на увазi, що проїжджав через Шомонт. Що означає-"
  "Ви колись були в клубi пiд назвою "Стилетто"?"
  Тепер блiдий, як полотно. Бiнґо.
  Хорнстрем вiдкинувся на спинку стiльця. Зрозумiло, що його збираються закрити.
  - Я заарештований? - спитав Хорнстрем.
  Джесiка мала рацiю. Час сповiльнюватись.
  - Ми повернемося за хвилину, - сказала Джесiка.
  Вони вийшли з кiмнати, зачинили дверi. Вони увiйшли до невеликої нiшi, де двостороннє дзеркало дивилося на кiмнату для допитiв. Тонi Парк та Джош Бонтрагер спостерiгали.
  "Що ви думаєте?" Джесiка запитала Пака.
  "Я не впевнений", сказав Пак. "Я думаю, що вiн просто гравець, дитина, яка знайшла тiло i побачила, як його кар'єра пiшла пiд укiс. Я говорю: вiдпусти його. Якщо вiн знадобиться нам пiзнiше, можливо, ми йому настiльки сподобаємося, що вiн зможе прийти самостiйно.
  Пак мав рацiю. Хорнстром не вважав нiкого кам'яним вбивцею.
  "Я збираюся пiд'їхати до офiсу окружного прокурора", - сказав Бiрн. "Побачимо, чи не зможемо ми пiдiбратися трохи ближче до мiстера ХОРНI1".
  Ймовiрно, вони ще не мали достатньо коштiв, щоб отримати ордер на обшук будинку чи автомобiля Девiда Хорнстрома, але спробувати варто. Кевiн Бiрн мiг бути дуже переконливим. I Девiд Хорнстром заслужив, щоб до нього застосували гвинти з накатаною голiвкою.
  "Тодi я збираюся зустрiтися з деякими дiвчатами зi Стiлетто", - додав Бiрн.
  "Дай менi знати, якщо тобi знадобиться пiдтримка з приводу цiєї деталi Стiлетто", - сказав Тонi Парк, посмiхаючись.
  "Думаю, я впораюся з цим", - сказав Бiрн.
  "Я збираюся провести кiлька годин з цими бiблiотечними книгами", - сказав Бонтрагер.
  "Я вийду на вулицю i подивлюся, чи зможу я знайти щось про цi сукнi", - сказала Джесiка. "Хоч би ким був наш хлопчик, вiн мав їх кудись дiстати".
  OceanofPDF.com
  48
  Жила-була молода жiнка на iм'я Енн Лiсбет. Це була гарна дiвчина з блискучими зубами, блискучим волоссям та гарною шкiрою. Якось у неї народилася власна дитина, але її син був не дуже гарним, тому його вiдправили жити до iнших.
  Мун знає про це все.
  Поки дружина робiтника виховувала дитину, Анна Лiсбет вирушила жити у графський замок, оточений шовком та оксамитом. Їй не дозволялося дихати. Нiкому не дозволили з нею поговорити.
  Мун спостерiгає за Енн Лiсбет з глибини кiмнати. Вона прекрасна, як у байцi. Вона оточена минулим, усiм, що жило ранiше. У цiй кiмнатi живе луна багатьох iсторiй. Це мiсце викинутих речей.
  Мун також знає про це.
  За сюжетом, Анна Лiсбет прожила багато рокiв i стала поважною та впливовою жiнкою. Мешканцi її села називали її мадам.
  Енн Лiсбет iз Moon не проживе так довго.
  Сьогоднi вона одягне свою сукню.
  OceanofPDF.com
  49
  У округах Фiладельфiя, Монтгомерi, Бакс i Честер було близько ста магазинiв одягу та комiсiйних магазинiв, включаючи тi невеликi бутики, в яких були секцiї, присвяченi комiсiйному одязi.
  Перш нiж вона встигла скласти маршрут, Джесiцi зателефонував Бiрн. Вiн скасував ордер на обшук Девiда Хорнстрома. Крiм того, не було сил, щоб вистежити цю людину. На даний момент офiс окружного прокурора вирiшив не висувати звинувачення у перешкодi. Бiрн продовжуватиме чинити тиск.
  
  
  
  ДЖЕСИКА ПОЧИНАЛА СВОЮ агiтацiю на Маркет-стрiт. Найближчi до центру мiста магазини, як правило, були дорожчими i спецiалiзувались на продажi дизайнерського одягу або пропонували версiї того вiнтажного стилю, який був популярний протягом дня. Якось, коли Джесiка дiсталася третього магазину, вона купила чарiвний кардиган Pringle. Вона не збиралася цього робити. Це щойно сталося.
  Пiсля цього вона залишила свою кредитну картку та готiвку замкненою в машинi. Вона мала займатися розслiдуванням вбивства, а не збирати гардероб. При собi вона мала фотографiї обох суконь, знайдених у жертв. Досi їх нiхто не впiзнав.
  П'ятий магазин, який вона вiдвiдала, знаходився на Саут-стрiт, мiж магазином старовинних платiвок та магазином сендвiчiв.
  Вiн називався TrueSew.
  
  
  
  ДIВЧИНI ЗА прилавком було рокiв дев'ятнадцять, блондинка, нiжно гарна i тендiтна. Музика була щось на зразок євро-трансу, на низькiй гучностi. Джессiка показала дiвчинi своє посвiдчення.
  "Як тебе звуть?" - Запитала Джесiка.
  - Саманта, - сказала дiвчина. "З апострофом".
  "I де менi поставити цей апостроф?"
  "Пiсля першого а".
  Джессiка написала "Саманте". "Зрозумiло. Скiльки ви тут працюєте?"
  "Близько двох мiсяцiв. Майже три.
  "Гарна робота?"
  Саманта знизала плечима. "Все нормально. За винятком тих випадкiв, коли нам доводиться розбиратися з тим, що люди приносять".
  "Що ти маєш на увазi?"
  "Ну, дещо з цього може бути досить огидним, правда?"
  - Скенки, як?
  "Ну, якось я дiйсно знайшов заплiснявiлий сендвiч iз салямi в заднiй кишенi комбiнезону. Я маю на увазi, гаразд, той, хто кладе чортiв сендвiч у кишеню? Жодного пакетика, тiльки сендвiч. I до того ж сендвiч iз салямi.
  "Угу".
  "Фу у квадратi. I, типу, два, хто навiть не спроможний зазирнути в кишенi чогось, перш нiж це продати чи подарувати? Хто б це зробив? Примушує замислитись, що ще пожертвував цей хлопець, якщо ви розумiєте, про що я. Можеш уявити?
  Джессiка могла б. Вона побачила свою частку.
  "А iншого разу ми знайшли близько дюжини здохлих мишей на днi цiєї великої коробки з одягом. Деякi були мишами. Я злякався. Здається, я не спав цiлий тиждень". Саманта здригнулася. "Можливо, я сьогоднi не засну. Я така рада, що згадала про це".
  Джесiка оглянула магазин. Виглядало це зовсiм неорганiзовано. Одяг був складений на круглих стiйках. Деякi дрiбнi предмети - взуття, шапки, рукавички, шарфи - все ще лежали в картонних коробках, розкиданих по пiдлозi, цiни були написанi з обох бокiв чорним олiвцем. Джессiка уявляла, що все це було частиною богемної чарiвностi двадцятирiчних, на яку вона вже давно не пiдписана. Пара чоловiкiв переглядала товари у заднiй частинi магазину.
  "Якi речi ви тут продаєте?" - Запитала Джесiка.
  - Всiлякi, - сказала Саманта. "Вiнтажний, готичний, спортивний, вiйськовий. Небагато Райлi.
  Що таке Райлi?
  "Райлi - це лiнiя. Гадаю, вони пiшли з Голлiвуду. Або, можливо, це просто галас. Вони беруть вiнтажнi та переробленi речi та прикрашають їх. Спiдницi, джинси, куртки. Не зовсiм моя сцена, але круто. В основному для жiнок, але я бачила дитячi речi.
  Як прикрасити?
  "Оборки, вишивка тощо. Практично єдиний у своєму родi товар".
  "Я хотiла б показати вам кiлька фотографiй", - сказала Джесiка. "Це буде нормально?"
  "Звичайно."
  Джессiка вiдкрила конверт, дiстала фотокопiї суконь, знайдених на Крiстiнi Якос та Тарi Грендель, а також фотографiю Девiда Хорнстрома, зроблену для його посвiдчення особи вiдвiдувача Раундхауса.
  - Ви впiзнаєте цю людину?
  Саманта подивилася на фотографiю. "Я так не думаю", сказала вона. "Вибач."
  Потiм Джессiка поклала фотографiї суконь на прилавок. "Ви продавали комусь щось подiбне останнiм часом?"
  Саманта переглянув фотографiї. Вона представила їх у кращому свiтлi, не поспiшаючи. "Не те, щоб я пам'ятаю", сказала вона. "Проте це досить милi сукнi. За винятком лiнiї Райлi, бiльшiсть речей, якi ми тут отримуємо, досить проста. Levi's, Columbia Sportswear, старi речi Nike та Adidas. Цi сукнi схожi на щось iз "Джейн Ейр" або щось таке".
  "Кому належить цей магазин?"
  "Мiй брат. Але зараз його тут немає".
  "Як його звуть?"
  "Деннi".
  "Є апострофи?"
  Саманта посмiхнулася. "Нi", сказала вона. "Звичайний старовина Деннi".
  - Як довго вiн володiє цим мiсцем?
  "Можливо, два роки. Але ранiше, як завжди, цим мiсцем володiла моя бабуся. Технiчно, я думаю, вона й досi це робить. Щодо кредиту. Вона та, з ким хочеш поговорити. Насправдi вона буде тут пiзнiше. Вона знає все, що потрiбно знати про вiнтажнi речi".
  Рецепт старiння, подумала Джессiка. Вона подивилася на пiдлогу за стiйкою i помiтила дитяче крiсло-гойдалку. Попереду стояла iграшкова стiйка з яскравими цирковими тваринами. Саманта побачила, як вона дивиться на стiлець.
  "Це для мого маленького хлопчика", - сказала вона. - Вiн зараз спить у бек-офiсi.
  У голосi Саманти раптом почувся смуток. Схоже, її ситуацiя була юридичним питанням, а чи не обов'язково справою серця. I Джесiку це теж не стосується.
  Задзвонив телефон за стiйкою. Вiдповiла Саманта. Повернувшись спиною, Джесiка помiтила у своєму свiтлому волоссi пару червоних i зелених пасм. Якимось чином це пасувало цiй молодiй жiнцi. За кiлька хвилин Саманта повiсила трубку.
  "Менi подобається твоє волосся", сказала Джесiка.
  - Дякую, - сказала Саманта. "Щось на кшталт мого рiздвяного ритму. Напевно, настав час це змiнити".
  Джессiка дала Самантi пару вiзитних карток. - Ти попросиш бабусю подзвонити менi?
  "Звичайно", - сказала вона. "Вона любить iнтриги".
  "Цi фотографiї я також залишу тут. Якщо ви думаєте про щось ще, не соромтеся звертатися до нас".
  "Добре."
  Коли Джессiка повернулася, щоб пiти, вона зауважила, що двоє людей, якi були в заднiй частинi магазину, пiшли. Нiхто не пройшов повз неї, пiдходячи до вхiдних дверей.
  - У вас тут є заднi дверi? - Запитала Джесiка.
  - Так, - сказала Саманта.
  "У вас немає проблем iз крадiжками у магазинах?"
  Саманта вказала на невеликий вiдеомонiтор та вiдеомагнiтофон пiд прилавком. Джессiка ранiше їх не помiчала. На ньому було видно кут коридору, що веде до заднього входу. "Ранiше це був ювелiрний магазин, хочете вiрте, хочете нi", - сказала Саманта. "Вони залишили камери i таке iнше. Я спостерiгав за цими хлопцями весь час, доки ми розмовляли. Не турбуватися."
  Джесiцi довелося посмiхнутися. Його обiйшов дев'ятнадцятирiчний хлопець. Ти нiколи не знав про людей.
  
  
  
  До ДНЮ Джесiка побачила свою порцiю дiтей-готов, хлопцiв у стилi гранж, хлопцiв з хiп-хопу, рок-н-ролерiв та безпритульних, а також групу секретарiв та адмiнiстраторiв Центр-Сiтi, якi шукали перлину Версаче в устрицi. Вона зупинилася в маленькому ресторанчику на Третiй вулицi, швидко перекусила бутерброд i зайшла. Серед отриманих нею повiдомлень було одне з комiсiйних магазинiв на Другiй вулицi. Якось у пресу просочилася iнформацiя про те, що друга жертва була одягнена у вiнтажне вбрання, i здавалося, що кожен, хто хоч раз бачив комiсiйний магазин, вийшов з ладу.
  На жаль, iснувала ймовiрнiсть того, що їхнiй вбивця купив цi предмети в Iнтернетi або пiдiбрав їх у комiсiйному магазинi в Чикаго, Денверi або Сан-Дiєго. Або, можливо, вiн просто зберiгав їх у багажнику пароплава останнi сорок чи п'ятдесят рокiв.
  Вона зайшла до десятиї комiсiйної крамницi у своєму списку, на Другiй вулицi, звiдки хтось зателефонував i залишив їй повiдомлення. Джесiка зателефонувала молодiй людинi на касi - особливо енергiйному на вигляд хлопцевi рокiв двадцяти з невеликим. Вiн мав широко розкритий, жвавий вигляд, як у однiєї-двох стосiв енергетичних напоїв "Геть Датч". Або, можливо, це було щось бiльш фармацевтичне. Навiть його колюче волосся виглядало причесаним. Вона запитала його, чи вiн викликав полiцiю, чи знає, хто це зробив. Подивившись куди завгодно, окрiм очей Джесiки, молодик сказав, що нiчого про це не знає. Джесiка визнала цей дзвiнок черговим диваком. У цiй справi почали накопичуватись дивнi дзвiнки. Пiсля того, як iсторiя Крiстiни Якос потрапила до газет та Iнтернету, їм стали дзвонити пiрати, ельфи, феї - навiть привид людини, яка загинула у Веллi-Фордж.
  Джессiка оглянула довгу вузьку крамницю. Це було чисте, добре освiтлене примiщення. Пахло новим шаром латексної фарби. У передньому вiкнi було виставлено невелику побутову технiку - тостери, блендери, кавоварки, обiгрiвачi. Уздовж задньої стiни стояли настiльнi iгри, вiнiловi платiвки та кiлька репродукцiй витворiв мистецтва у рамках. Праворуч були меблi.
  Джесiка пройшла проходом до вiддiлу жiночого одягу. Стелажiв з одягом було всього п'ять чи шiсть, але вся вона виглядала чистою та в пристойному станi, безумовно, органiзованою, особливо якщо порiвнювати з iнвентарем у TrueSew.
  Коли Джесiка навчалася в Унiверситетi Темпл i захоплення дизайнерськими рваними джинсами тiльки набирало обертiв, вона часто вiдвiдувала Армiю Порятунку та магазини вживаних речей у пошуках пари. Мабуть, вона перемiряла сотнi. На стiйцi посеред магазину вона побачила пару чорних джинсiв Gap за 3,99 долара. I розмiр також правильний. Їй довелося зупинити себе.
  - Чи можу я допомогти тобi знайти щось?
  Джесiка обернулася i побачила чоловiка, який запитав. Це було бiльш нiж дивно. Його голос звучав так, нiби вiн працював у Nordstrom чи Saks. Вона не звикла, щоб їй служили в комiсiйному магазинi.
  "Мене звуть детектив Джессiка Бальзано". Вона показала чоловiковi своє посвiдчення.
  "О так." Чоловiк був високий, доглянутий, тихий, iз манiкюром. Вiн здавався недоречним у магазинi вживаних товарiв. "Я той, хто дзвонив". Вiн простяг руку. "Ласкаво просимо до торгового центру New Page. Мене звуть Роланд Ханна".
  OceanofPDF.com
  50
  Бiрн взяв iнтерв'ю у трьох танцюристiв Stiletto. Якими б приємними не були деталi, вiн нiчому не навчився, крiм того, що екзотичнi танцюристи можуть досягати зростання понад шiсть футiв. Нiхто з панночок не пам'ятав, щоб хтось звертав на Христину Якос особливу увагу.
  Бiрн вирiшив ще раз подивитись на насосну станцiю Шомонта.
  
  
  
  Перш нiж вiн дiстався на Келлi Драйв, у нього задзвонив мобiльний телефон. Це була Трейсi Макговерн iз судово-медичної лабораторiї.
  "У нас є сiрник на цьому пташиному пiр'ї", - сказала Трейсi.
  Бiрн здригнувся, подумавши про птаха. Боже, вiн ненавидiв трахатись. "Що це таке?"
  "Готовi до цього?"
  "Це звучить як складне питання, Трейсi", - сказав Бiрн. "Я не знаю, що вiдповiсти".
  "Птах був соловей".
  - Соловей? Бiрн згадав птаха, якого тримала жертва. Це був маленький, звичайний на вигляд птах, нiчого особливого. З якоїсь причини вiн думав, що соловей виглядатиме екзотично.
  "Ага. Luscinia megarhynchos, також вiдома як Рудий соловей", - сказала Трейсi. "I ось що найцiкавiше".
  "Чувак, менi потрiбна хороша роль?"
  "Солов'ї не живуть у Пiвнiчнiй Америцi".
  "I це хороша частина?"
  "Це. Ось чому. Солов'я зазвичай вважають англiйським птахом, але його також можна зустрiти в Iспанiї, Португалiї, Австрiї та Африцi. I ось ще найкраща новина. Не стiльки для птаха, зауважте, скiльки для нас. Солов'ї погано почуваються в неволi. Дев'яносто вiдсоткiв спiйманих помирають протягом мiсяця або близько того.
  - Добре, - сказав Бiрн. "Оскiльки ж один iз них опинився в руках жертви вбивства у Фiладельфiї?"
  - Ви також можете спитати. Якщо тiльки ви самi не привезете його з Європи (а в наш час пташиного грипу це малоймовiрно), є лише один спосiб заразитися".
  "I як це?"
  "Вiд заводчика екзотичних птахiв. Вiдомо, що солов'ї виживають у неволi, якщо їх розводити. Пiднятий вручну, якщо хочете.
  "Будь ласка, скажiть менi, що у Фiладельфiї є заводчик".
  "Нi, але в Делавер є один. Я зателефонував їм, але вони сказали, що вже багато рокiв не продавали i не розводили солов'їв. Власник сказав, що складе список заводчикiв та iмпортерiв i передзвонить. Я дав йому твiй номер.
  - Гарна робота, Трейсi. Бiрн вiдключився, потiм зателефонував на голосову пошту Джессiки та залишив їй iнформацiю.
  Коли вiн повернув на Келлi Драйв, пiшов крижаний дощ: хмарний сiрий туман пофарбував дорогу льоду патиною. Кевiн Бiрну в той момент здавалося, що зима нiколи не скiнчиться, а залишилося ще три мiсяцi.
  Солов'ї.
  
  
  
  На той час, як Бiрн дiстався гiдротехнiчних споруд Шомонта, крижаний дощ перетворився на справжню крижану бурю. За кiлька футiв вiд машини до слизьких кам'яних сходинок занедбаної насосної станцiї вiн добряче промок.
  Бiрн стояв у величезних вiдчинених дверях i оглядав головне примiщення водопровiдної станцiї. Вiн усе ще був приголомшений масштабами та повним запустiнням будiвлi. Вiн прожив у Фiладельфiї все своє життя, але жодного разу не був до цього випадку. Це мiсце було настiльки вiдокремленим, але не надто далеко вiд центру мiста, що вiн готовий був посперечатися, що багато жителiв Фiладельфiї навiть не знали, що воно там.
  Вiтер загнав у будiвлю дощову вихор. Бiрн ступив глибше в темряву. Вiн думав про те, що колись там вiдбувалося, про метушнi. Декiлька поколiнь людей працювали тут, пiдтримуючи течiю води.
  Бiрн торкнувся кам'яного пiдвiконня, на якому було знайдено Тару Грендель.
  - i бачить тiнь убивцi, залиту чорним, що ставить жiнку обличчям до рiчки... чує звук солов'я, коли вiн вкладає її в руки, руки швидко напружуються... бачить, як убивця виходить назовнi, дивиться при мiсяцi... чує мелодiю дитячого вiршика-
  - Потiм вiдступив.
  Бiрн витратив кiлька миттєвостей, намагаючись струсити образи, намагаючись розiбратися в них. Йому представилися першi кiлька рядкiв дитячого вiрша - це навiть здавалося дитячим голосом, але вiн не мiг зрозумiти слiв. Щось про дiвчат.
  Вiн обiйшов периметр величезного простору, спрямовуючи свiй Маглайт на пориту та щебнисту пiдлогу. Оперативники докладно сфотографували, зробили креслення у масштабi, прочухали у пошуках доказiв. Нiчого суттєвого вони не знайшли. Бiрн вимкнув лiхтарик. Вiн вирiшив повернутися до Раундхаусу.
  Перш нiж вiн вийшов назовнi, його охопило iнше вiдчуття, темне та загрозливе усвiдомлення, вiдчуття, що хтось спостерiгає за ним. Вiн обернувся, заглядаючи у кути величезної кiмнати.
  Нiхто.
  Бiрн схилив голову та прислухався. Лише дощ, вiтер.
  Вiн увiйшов у дверний отвiр, визирнув. Крiзь густий сiрий туман на iншому березi рiчки вiн побачив людину, що стоїть на березi рiчки, поклавши руки з обох бокiв. Чоловiк, здавалося, спостерiгав його. Фiгура знаходилася за кiлька сотень футiв вiд нас, i розглянути щось конкретне було неможливо, крiм того, що там, посеред зимової крижаної бурi, стояв чоловiк у темному пальтi i спостерiгав за Бiрном.
  Бiрн повернувся до будiвлi, зник з поля зору, зачекав кiлька миттєвостей. Вiн висунув голову з-за рогу. Чоловiк все ще стояв там, нерухомо вивчаючи жахливу будiвлю на схiдному березi Шуйлкiла. На мить маленька фiгурка то зникла, то зникла з пейзажу, загубившись у товщi води.
  Бiрн зник у темрявi насосної станцiї. Вiн узяв мобiльний телефон i зателефонував до пiдроздiлу. За кiлька секунд вiн наказав Нiку Палладiно спуститися до мiсця на захiдному березi Шуйлкiла, навпроти насосної станцiї Шомонта, i привести кавалерiю. Якщо вони помилялися, вони помилялися. Вони перепрошували перед цiєю людиною i продовжували займатися своїми справами.
  Але Бiрн якимось чином знав, що не помиляється. Це почуття було настiльки сильне.
  - Зачекай секунду, Нiк.
  Бiрн не вiдключав телефонний зв'язок, почекав кiлька хвилин, намагаючись вирахувати, який мiст знаходиться найближче до його мiсцезнаходження, який мiст найшвидше доставить його на iнший бiк Шуйкiлла. Вiн перетнув примiщення, почекав трохи пiд величезною аркою i побiг до своєї машини, якраз у той момент, коли хтось вийшов з високого портика на пiвнiчнiй сторонi будiвлi, всього за кiлька футiв вiд нього, просто на його шляху. Бiрн не дивився чоловiковi в обличчя. На даний момент вiн не мiг вiдвести погляду вiд малокалiберної зброї в руцi чоловiка. Зброя була направлена у живiт Бiрна.
  Людиною, яка тримала пiстолет, був Метью Кларк.
  "Що ти робиш?" Бiрн закричав. "Пiди з дороги!"
  Кларк не рушив з мiсця. Бiрн вiдчував запах алкоголю у диханнi чоловiка. Вiн також мiг бачити, як пiстолет тремтить у руцi чоловiка. Нiколи не вiдмiнна комбiнацiя.
  - Ти пiдеш зi мною, - сказала Кларк.
  Через плече Кларка, крiзь густий дощовий серпанок, Бiрн мiг бачити постать людини, яка все ще стоїть на дальньому березi рiчки. Бiрн спробував подумки надрукувати зображення. Це було неможливо. Зрiст чоловiка мiг бути п'ять вiсiм чи шiсть футiв. Двадцять чи п'ятдесят.
  "Дайте менi пiстолет, мiстере Кларк", - сказав Бiрн. "Ви перешкоджаєте розслiдуванню. Це дуже серйозно.
  Пiднявся вiтер, що здув рiчку i принiс iз собою масу мокрого снiгу. "Я хочу, щоб ви дуже повiльно витягли свою зброю i поклали її на землю", - сказав Кларк.
  "Я не можу цього зробити".
  Кларк звiв пiстолет. Його рука почала тремтiти. Ти робиш те, що я тобi кажу.
  Бiрн побачив лють в очах чоловiка, жар божевiлля. Детектив повiльно розстебнув пальто, залiз усередину та двома пальцями вийняв зброю. Потiм вiн викинув магазин i кинув його через плече до рiчки. Вiн поклав пiстолет на землю. Вiн не збирався залишати заряджену зброю.
  "Ходiмо." Кларк вказав на свою машину, припарковану бiля залiзничного депо. "Ми збираємося покататися".
  "Мiстер. Кларк, - сказав Бiрн, пiдбираючи правильний тон голосу. Вiн пiдрахував свої шанси зробити крок i роззброїти Кларка. Нiколи не буває хороших шансiв навiть за найсприятливiших обставин. "Ти не хочеш цього робити".
  "Я сказав, пiдемо. "
  Кларк приставив пiстолет до правої скронi Бiрна. Бiрн заплющив очi. Коллiн, подумав вiн. Коллiн.
  "Ми збираємося покататися", - сказав Кларк. "Ти i я. Якщо ти не сядеш у мою машину, я вб'ю тебе прямо тут".
  Бiрн розплющив очi i повернув голову. За рiчкою чоловiк зник.
  "Мiстер. Кларк, це кiнець твого життя", - сказав Бiрн. "Ти поняття не маєш, у який свiт лайна ти щойно увiйшов".
  "Не кажи бiльше жодного слова. Чи не один. Ти мене чуєш?
  Бiрн кивнув головою.
  Кларк пiдiйшов до Бiрна ззаду i притиснув стовбур пiстолета до його попереку. - Ходiмо, - сказав вiн ще раз. Вони пiдiйшли до машини. - Ти знаєш, куди ми прямуємо?
  Бiрн зробив це. Але йому треба було, щоб Кларк сказала це вголос. "Нi", - сказав вiн.
  "Ми збираємося в Crystal Diner", - вiдповiла Кларк. "Ми їдемо туди, де ти вбив мою дружину".
  Вони пiдiйшли до машини. Вони прослизнули всередину одночасно - Бiрн на сидiннi водiя, Кларк прямо за ним.
  "Гарно i повiльно", - сказала Кларк. "Водити машину."
  Бiрн завiв машину, увiмкнув двiрники та обiгрiвачi. Його волосся, обличчя та одяг були мокрими, пульс стукав у вухах.
  Вiн витер дощ iз очей i попрямував у бiк мiста.
  OceanofPDF.com
  51
  Джесiка Бальзано та Роланд Ханна сидiли у маленькiй заднiй кiмнатi комiсiйного магазину. На стiнах висiла величезна кiлькiсть християнських плакатiв, християнський календар, обрамленi вишивкою надихаючi висловлювання, малюнки, намальованi дiтьми. В одному кутку була впорядкована купа малярського приладдя - банок, валикiв, каструль, ганчiрок. Стiни у заднiй кiмнатi були пастельно-жовтого кольору.
  Роланд Ханна була довготелесою, свiтловолосою, пiдтягнутою. На ньому були вицвiлi джинси, поношенi кросiвки "Рибок" i бiла толстовка з написом спереду, надрукованим чорними лiтерами: " ГОСПОДЬ, ЯКЩО ТИ НЕ МОЖЕШ ЗРОБИТИ МЕНЕ ХУДОЖНИМ, ЗРОБИ ВСIХ МОЇХ ДРУГ.
  На його руках були плями фарби.
  "Чи можу я запропонувати вам каву чи чай? Можливо, газування? вiн спитав.
  "Я в порядку, дякую", сказала Джесiка.
  Роланд сiв за стiл навпроти Джесiки. Вiн склав руки, зчепив пальцi. "Можу я чимось допомогти?"
  Джессiка вiдчинила блокнот i клацнула ручкою. - Ви сказали, що викликали полiцiю.
  "Правильно."
  "Чи можу я запитати, чому?"
  "Ну, я читав звiт про цi жахливi вбивства", - сказав Роланд. "Мою увагу привернули деталi вiнтажного одягу. Я просто подумав, що можу допомогти".
  "Як же так?"
  - Я займаюся цим досить давно, детектив Бальзано, - сказав вiн. "Хоча цей магазин вiдкрився зовсiм недавно, я вже багато рокiв служу суспiльству та Господу якоюсь якiстю. А щодо комiсiйних магазинiв служiння у Фiладельфiї, то я знаю майже всiх. Я також знаю низку християнських служителiв у Нью-Джерсi та Делаверi. Я подумав, що зможу органiзувати знайомство тощо".
  "Як довго ви знаходитесь в цьому мiсцi?"
  "Ми вiдчинили тут свої дверi близько десяти днiв тому", - сказав Роланд.
  "У вас з'явилося багато клiєнтiв?"
  - Так, - сказав Роланд. "Добре слово поширюється".
  "Ви знаєте багатьох людей, якi приходять сюди за покупками?"
  - Досить багато, - сказав вiн. "Це мiсце вже давно друкується у нашому церковному бюлетенi. Деякi альтернативнi газети навiть включили нас до своїх спискiв. У день вiдкриття ми мали повiтрянi кулi для дiтей, а також торт i пунш для всiх".
  "Якi речi купують найчастiше?"
  "Звичайно, залежить вiд вiку. Подружжя найчастiше придивляється до меблiв та дитячого одягу. Молодi люди, такi як ви, схильнi вибирати джинси та джинсовi куртки. Вони завжди думають, що серед магазинiв Sears та JCPenney's буде похований предмет одягу Juicy Couture, Diesel чи Vera Wang. Можу сказати, що це трапляється рiдко. Боюся, бiльшiсть дизайнерських речей розхоплюють ще до того, як потрапляють на нашi полицi".
  Джесiка уважно подивилася на чоловiка. Якби їй довелося вгадувати, вона б сказала, що вiн на кiлька рокiв молодший за неї. "Молодi люди, такi як я?"
  "Ну так."
  "Як ти думаєш скiльки менi рокiв?"
  Роланд пильно глянув на неї, поклавши руку на пiдборiддя. - Я сказав би, двадцять п'ять чи двадцять шiсть.
  Роланд Ханна був її новим найкращим другом. Чи можу я показати вам кiлька фотографiй?
  "Звичайно", - сказав вiн.
  Джессiка дiстала фотографiї двох суконь. Вона поклала їх на стiл. "Ви коли-небудь бачили цi сукнi ранiше?"
  Роланд Ханна уважно розглянула фотографiї. Незабаром на його обличчi, здавалося, проступило впiзнання. "Так", сказав вiн. "Здається, я бачила цi сукнi".
  Пiсля стомлюючого дня, проведеного в глухому кутi, слова майже не сприймалися. "Ви продали цi сукнi?"
  "Я не впевнений. У мене може бути. Здається, я пам'ятаю, як розпаковував їх та виставляв напоказ".
  Пульс Джессiкi почастiшав. Це було те почуття, яке вiдчувають усi слiдчi, коли з неба падає перший надiйний доказ. Вона хотiла подзвонити Бiрну. Вона стримала порив. "Як давно це було?"
  Роланд на мить замислився. "Давайте подивимося. Як я вже сказав, ми вiдкритi вже днiв десять або близько того. Так що, думаю, тижнiв зо два тому я б поклав їх на стiйку. Думаю, вони були у нас, коли ми вiдкрилися. Отже, близько двох тижнiв.
  "Ви знаєте iм'я Девiда Хорнстрома?"
  "Девiд Хорнстром?" - Запитав Роланд. "Боюсь, що нi".
  Ви пам'ятаєте, хто мiг купити сукнi?
  "Я не певен, що пам'ятаю. Але якби я побачив кiлька фотографiй, я змiг би вам сказати. Картинки можуть пожвавити мою пам'ять. Полiцiя досi так робить?
  "Що робити?"
  "Люди переглядають фотографiї? Чи це те, що роблять лише по телевiзору?"
  "Нi, ми часто цим займаємося", - сказала Джесiка. - Ви хотiли б спуститися в "Раундхаус" прямо зараз?
  - Звичайно, - сказав Роланд. "Все, що я можу зробити, щоб допомогти".
  OceanofPDF.com
  52
  Рух на Вiсiмнадцятiй вулицi був утруднений. Машини ковзали та ковзали. Температура швидко падала, а мокрий снiг не припинявся.
  Мiльйон думок промайнув у головi Кевiна Бiрна. Вiн подумав про iншi випадки своєї кар'єри, коли йому доводилося зiштовхуватися зi зброєю. У нього це не виходило краще. Його живiт був зав'язаний залiзними вузлами.
  - Ви не хочете цього робити, мiстере Кларк, - знову сказав Бiрн. - Ще є час скасувати це.
  Кларк мовчав. Бiрн глянув у дзеркало заднього виду. Кларк пильно дивився на тисячу ярдiв.
  - Ти не розумiєш, - нарештi сказала Кларк.
  "Я розумiю".
  Нi, ти цього не робиш. Як ти мiг? Ви коли-небудь втрачали когось, кого любили через насильство?"
  Бiрн цього не зробив. Але якось вiн був близький до цього. Якось вiн майже втратив усе, коли його дочка потрапила до рук убивцi. Того темного дня вiн сам майже переступив порiг розсудливостi.
  - Зупинися, - сказав Кларк.
  Бiрн з'їхав на узбiччя. Вiн поставив його до парку i продовжував працювати. Єдиним звуком було клацання двiрникiв, що йде в такт серцю Бiрна, що б'ється.
  "Що тепер?" - спитав Бiрн.
  "Ми збираємося пiти в закусочну та покласти цьому кiнець. Для нас з тобою.
  Бiрн глянув на закусочну. Крiзь туман крижаного дощу виблискували i мерехтiли вогнi. Переднє скло вже замiнено. Пiдлога була вибiлена дочиста. Там начебто нiчого не вiдбувалося. Але так воно й було. I це була причина, через яку вони повернулися.
  "Це не обов'язково має закiнчуватися таким чином", - сказав Бiрн. "Якщо ти покладеш зброю, все ще є шанс повернути собi життя".
  - Ти маєш на увазi, що я можу просто пiти, начебто цього нiколи не сталося?
  - Нi, - сказав Бiрн. "Я не збираюся ображати вас, говорячи вам це. Але ти можеш отримати допомогу.
  Бiрн ще раз глянув у дзеркало заднього виду. I побачив це.
  На грудях Кларк тепер були двi маленькi червонi цятки свiтла.
  Бiрн на мить заплющив очi. Це була найкраща з новин та найгiрша з новин. Вiн весь час тримав телефон вiдкритим, вiдколи Кларк зiткнулася з ним бiля насосної станцiї. Очевидно, Нiк Палладiно викликав спецназ i вони розмiстилися в закусочнiй. Вдруге приблизно за тиждень. Бiрн глянув надвiр. Вiн помiтив офiцерiв спецназу, якi розташувалися наприкiнцi провулка поруч iз закусочною.
  Все це може закiнчитися раптово та жорстоко. Бiрн хотiв першого, але не другого. Вiн був справедливим у тактицi переговорiв, але далеко не експерт. Правило номер один. Зберiгати спокiй. Нiхто не має вмирати. "Я збираюся вам дещо сказати", - сказав Бiрн. - I я хочу, щоби ти слухав уважно. Ви розумiєте?
  Тиша. Чоловiк збирався вибухнути.
  "Мiстер. Кларк?
  "Що?"
  "Менi потрiбно дещо сказати. Але спочатку ти повинен зробити саме те, що я кажу. Ви повиннi сидiти абсолютно нерухомо".
  "Про що ти говориш?"
  "Ви помiтили, що руху немає?"
  Кларк визирнула у вiкно. У кварталi звiдси пара машин сектору перекрила Вiсiмнадцяту вулицю.
  "Чому вони це роблять?" - спитав Кларк.
  "Я розповiм вам усе про це за секунду. Але спочатку я хочу, щоб ви дуже повiльно подивилися вниз. Просто нахилiть голову. Жодних рiзких рухiв. Подивiться на свої груди, мiстере Кларк.
  Кларк зробив, як запропонував Бiрн. "Що це?" вiн спитав.
  "Це кiнець усьому, мiстере Кларк. Це лазернi прицiли. Вони стрiляють iз гвинтiвок двох офiцерiв спецназу".
  "Чому вони на менi?"
  О Боже, подумав Бiрн. Це було набагато гiрше, нiж вiн припускав. Метью Кларка неможливо було згадати.
  "Ще раз: не рухайтеся", - сказав Бiрн. "Тiльки твої очi. Я хочу, щоб ви зараз подивилися на мої руки, мiстере Кларк. Бiрн тримав обидвi руки на кермi, у положеннях "десять годин" та "двi години". - Ти бачиш мої руки?
  "Вашi руки? Що щодо них?"
  "Бачите, як вони тримають кермо?" - спитав Бiрн.
  "Так."
  "Якщо я хоч би пiднiму вказiвний палець на правiй руцi, вони натиснуть на спусковий гачок. Вони завдадуть удару", - сказав Бiрн, сподiваючись, що це звучить правдоподiбно. "Пам'ятаєш, що трапилося з Антоном Кроцем у закусочнiй?"
  Бiрн почув, як Метью Кларк почав плакати. "Так."
  "Це був один стрiлець. Це два.
  - Я... менi байдуже. Я пристрелю тебе першим".
  Тобi нiколи не вдасться вистрiлити. Якщо я рушу, все закiнчиться. Один-єдиний мiлiметр. Все закiнчено.
  Бiрн спостерiгав за Кларком у дзеркало заднього виду. Вiн був готовий знепритомнiти в будь-яку секунду.
  "У вас є дiти, мiстере Кларк", - сказав Бiрн. "Подумайте про них. Ви не хочете залишати їм цю спадщину".
  Кларк швидко похитав головою з боку на бiк. "Вони не вiдпустять мене сьогоднi, чи не так?"
  - Нi, - сказав Бiрн. Але з того моменту, як ви опустите пiстолет, ваше життя почне налагоджуватися. Ти не схожий на Антона Кроца, Метт. Ти не такий, як вiн.
  Плечi Кларк почали тремтiти. "Лора".
  Бiрн дозволив йому пограти кiлька хвилин. "Мет?"
  Кларк пiдняв голову, його обличчя було залите сльозами. Бiрн нiколи не бачив людину так близько до краю.
  "Вони не збираються довго чекати", - сказав Бiрн. "Допоможи менi допомогти тобi".
  Потiм у почервонiлих очах Кларк Бiрн побачив це. Трiщина у рiшучостi чоловiка. Кларк опустив зброю. Миттєво тiнь перетнула лiвий бiк машини, прихована пеленою крижаного дощу, що заливала вiкна. Бiрн озирнувся. То був Нiк Палладiно. Вiн спрямував дробовик на голову Метью Кларка.
  "Поклади зброю на пiдлогу, а руки над головою!" - крикнув Нiк. "Зроби це зараз!"
  Кларк не рушила з мiсця. Нiк пiдняв дробовик.
  "Зараз!"
  Пiсля нестерпно довгої секунди Метью Кларк пiдкорився. Наступної секунди дверi вiдчинилися, i Кларк витягли з машини, грубо викинули на вулицю, миттєво оточивши полiцейськими.
  Через кiлька хвилин, коли Метью Кларк лежав обличчям униз посеред Вiсiмнадцятої вулицi пiд зимовим дощем, розкинувши руки з бокiв, офiцер спецназу нацiлив гвинтiвку чоловiковi в голову. Пiдiйшов офiцер у формi, поставив колiно на спину Кларка, грубо звiв його зап'ястя разом i надiв на нього кайданки.
  Бiрн подумав про переважну силу горя, про непереборну хватку божевiлля, яка, мабуть, призвела Метью Кларка до цього моменту.
  Офiцери пiдняли Кларка на ноги. Перш нiж заштовхати його до машини найближчого сектора, вiн подивився на Бiрна.
  Ким би не був Кларк кiлька тижнiв тому, людини, яка уявила себе свiту в образi Метью Кларка - чоловiка, батька, громадянина - бiльше не iснувало. Коли Бiрн подивився чоловiковi у вiчi, вiн не помiтив навiть проблиску життя. Натомiсть вiн побачив людину, що розпалася, i там, де мала бути душа, тепер горiло холодне блакитне полум'я безумства.
  OceanofPDF.com
  53
  Джесiка знайшла Бiрна в заднiй кiмнатi закусочної з рушником на шиї i чашкою кави, що димиться, в руцi. Дощ перетворив усе на кригу, i все мiсто рухалося поповзом. Вона повернулася до "Раундхауса", переглядаючи книги з Роландом Ханною, коли пролунав дзвiнок: офiцеру потрiбна допомога. Усi детективи, за винятком жменьки, вибiгли за дверi. Щоразу, коли полiцейський терпiв бiду, всi сили прямували в його бiк. Коли Джессiка пiд'їхала до закусочної, на Вiсiмнадцятiй вулицi було, мабуть, десять машин.
  Джесiка перетнула закусочну, Бiрн пiдвiвся. Вони обiйнялися. Це не те, що ти мав робити, але їй було байдуже. Коли дзвiнок пролунав, вона була переконана, що нiколи бiльше його не побачить. Якби це колись сталося, частина її, напевно, померла б разом з ним.
  Вони розiрвали обiйми i трохи нiяково оглянули закусочну. Вони сiли.
  "Ти гаразд?" - Запитала Джесiка.
  Бiрн кивнув головою. Джессiка не була в цьому така впевнена.
  "З чого це почалося?" вона спитала.
  "У Шомонтi. На водопровiднiй станцiї.
  - Вiн пiшов туди за тобою?
  Бiрн кивнув головою. "Мабуть, вiн це зробив".
  Джессiка задумалася про це. Будь-якої митi будь-який детектив полiцiї може стати об'єктом переслiдування - поточнi розслiдування, старi розслiдування, божевiльнi люди, яких ви сховали багато рокiв тому, вийшовши з в'язницi. Вона подумала про тiло Уолта Брiгама на узбiччi дороги. Все що завгодно може статися будь-якої митi.
  "Вiн збирався зробити це прямо там, де було вбито його дружину", - сказав Бiрн. "Спочатку я, потiм вiн сам".
  "Iсус."
  "Так добре. Є бiльше."
  Джессiка не могла зрозумiти, що вiн мав на увазi. - Що означає "бiльше"?
  Бiрн вiдпив кави. "Я бачив його."
  "Ви бачили його? Ти кого бачив?
  "Наш дiяч".
  " Що? Про що ти говориш?"
  "На майданчику Шомонта. Вiн був за рiчкою i просто спостерiгав за мною.
  - Звiдки ти знаєш, що то був вiн?
  Бiрн якийсь час пильно дивився у свою каву. "Те, як ти знаєш щось у цiй роботi. Це був вiн.
  - Ти його добре роздивився?
  Бiрн похитав головою. "Нi. Вiн був на iншому березi рiчки. Пiд дощем."
  "Що вiн робив?"
  Вiн нiчого не зробив. Я думаю, вiн хотiв повернутися на мiсце подiї та вважав, що iнший берег рiчки буде у безпецi".
  Джессiка обмiркувала це. Повернення таким чином було звичною справою.
  "Саме тому я й зателефонував до Нiка", - сказав Бiрн. "Якби я не..."
  Джессiка знала, що вiн має на увазi. Якби вiн не подзвонив, вiн мiг би лежати на пiдлозi в Кришталевiй закусочнiй, оточенiй калюжею кровi.
  "Ми вже отримали звiстки вiд птахiвникiв у Делаверi?" - спитав Бiрн, явно намагаючись змiстити фокус.
  - Поки що нiчого, - сказала Джесiка. "Я подумав, що нам слiд вивчити списки передплати журналiв з розведення птахiв. У...
  "Тонi вже цим займається", сказав Бiрн.
  Джесiка мала знати. Навiть серед цього Бiрн думав. Вiн вiдпив кави, повернувся до неї i напiвпосмiхнувся. "I як пройшов твiй день?" вiн спитав.
  Джессiка посмiхнулася у вiдповiдь. Вона сподiвалася, що це виглядає справжнiм. - Набагато менш авантюрний, дякувати Богу. Вона розповiла про ранковий та денний похiд до комiсiйних магазинiв про зустрiч iз Роландом Ханною. "Я змусив його дивитися на гуртки прямо зараз. Вiн керує церковним комiсiйним магазином. Вiн мiг би продати нашому хлопчику сукнi.
  Бiрн допив кави i пiдвiвся. "Менi треба пiти звiдси", - сказав вiн. "Я маю на увазi, менi подобається це мiсце, але не настiльки".
  "Начальник хоче, щоб ти пiшов додому".
  "Я в порядку", сказав Бiрн.
  "Ви впевненi?"
  Бiрн не вiдповiв. Кiлька миттєвостей офiцер у формi перетнув закусочну i простяг Бiрну зброю. За вагою Бiрн мiг сказати, що журнал замiнили. Коли Нiк Палладiно слухав Бiрна та Метью Кларка вiдкритою лiнiєю мобiльного телефону Бiрна, вiн вiдправив секторну машину на територiю Шомонта, щоб забрати зброю. Фiладельфiї не потрiбний був ще один пiстолет на вулицi.
  - Де наш детектив-амiш? - Запитав Бiрн у Джесiкi.
  "Джош працює в книгарнях, перевiряє, чи хтось пам'ятає, що продавав книги з розведення птахiв, екзотичних птахiв тощо".
  "З ним все гаразд", сказав Бiрн.
  Джессiка не знала, що сказати. З боку Кевiна Бiрна це була висока похвала.
  "Що ти робитимеш зараз?" - Запитала Джесiка.
  "Ну, я збираюся пiти додому, але просто прийняти гарячий душ i переодягнутися. Тодi я вийду надвiр. Можливо, ще хтось бачив цього хлопця, що стоїть на iншому березi рiчки. Або бачив, як його машина зупинилася.
  "Хочеш допомоги?" вона спитала.
  "Нi, я в порядку. Ви дотримуєтеся мотузки та птахiвникiв. Я подзвоню тобi за годину".
  OceanofPDF.com
  54
  Бiрн поїхав Холлоу-роуд до рiчки. Вiн проїхав пiд швидкiсною автомагiстраллю, припаркував машину та вийшов. Гарячий душ пiшов йому на користь, але якщо людина, яку вони шукали, все ще не стоїть там, на березi рiчки, заклавши руки за спину i чекаючи, поки на неї надiнуть кайданки, це буде лайновий день. Але щодня, коли на тебе спрямовували пiстолет, був лайновим.
  Дощ вщух, але крига залишилася. Це майже накрило мiсто. Бiрн обережно спустився схилом до берега рiчки. Вiн стояв мiж двома голими деревами, прямо навпроти насосної станцiї, а позаду нього йшов гуркiт машин на швидкiснiй автомагiстралi. Вiн глянув на насосну станцiю. Навiть з такої вiдстанi споруда виглядала переконливо.
  Вiн стояв саме на тому мiсцi, де стояла людина, яка спостерiгала за ним. Вiн подякував Боговi за те, що ця людина не була снайпером. Бiрн уявив, як там стоїть хтось iз оптичним прицiлом, спираючись на дерево, щоб утримати рiвновагу. Вiн мiг би легко вбити Бiрна.
  Вiн глянув на землю в безпосереднiй близькостi. Жодних недопалкiв, нiяких зручних глянсових обгорток вiд цукерок, якi можна було б змахнути з обличчя вiдбитками.
  Бiрн сiв на березi рiчки. Поточна вода була всього за кiлька дюймiв вiд мене. Вiн нахилився вперед, торкнувся пальцем крижаного потоку i...
  - побачив людину, що несе Тару Грендель до насосної станцiї... безликий чоловiк, що дивиться на мiсяць... шматок бiло-блакитної мотузки в його руках... почув звук маленького човна, що плескався по каменю... побачив двi квiтки, одну бiлу, одну червону, i...
  - вiдсмикнув руку, нiби вода спалахнула. Образи ставали сильнiшими, яснiшими i нервували.
  У рiчках вода, до якої ви торкаєтеся, - це останнє з того, що минуло, i перше з того, що приходить.
  Щось наближалося.
  Двi квiтки.
  За кiлька секунд задзвонив його мобiльний телефон. Бiрн пiдвiвся, вiдкрив телефон i вiдповiв. Це була Джессiка.
  "Є ще одна жертва", - сказала вона.
  Бiрн глянув униз, на темнi, неприступнi води Шуйлкiлла. Вiн знав, але все одно спитав. "На рiчцi?"
  "Так, партнер", - сказала вона. "На рiчцi."
  OceanofPDF.com
  55
  Вони зустрiлися на березi рiчки Шуйлкiлл, неподалiк нафтопереробних заводiв на Пiвденному Заходi. Мiсце злочину було частково приховано як вiд рiчки, i вiд довколишнього мосту. Їдкий запах стiчних вод нафтопереробних заводiв наповнив повiтря та його легкi.
  Основними детективами у цiй справi були Тед Кампос та Боббi Лаурiя. Цi двоє були партнерами назавжди. Старе клiше про необхiднiсть закiнчувати пропозицiї одне одного було вiрним, але у випадку з Тедом i Боббi воно вийшло за рамки цього. Одного разу вони навiть пiшли за покупками окремо i купили одну i ту ж краватку. Коли вони впiзнали, звiсно, бiльше нiколи не носили краватки. Якщо вже на те пiшло, вони не були в захватi вiд iсторiї, що розповiдається. Все це було надто вже "Горбатою горою" для парочки крутих хлопцiв старої школи, таких як Боббi Лаурiя та Тед Кампос.
  Бiрн, Джессiка i Джош Бонтрагер пiд'їхали i виявили пару машин сектора, що знаходилися приблизно за п'ятдесят ярдiв один вiд одного i перегороджують дорогу. Мiсце подiї сталося далеко на пiвдень вiд перших двох жертв, майже в мiсцi злиття рiчки Шуйлкiлл з рiчкою Делавер, у тiнi мосту Платт.
  Тед Кампос зустрiв трьох детективiв на узбiччi дороги. Бiрн познайомив його iз Джошем Бонтрагером. На мiсцi подiї перебував фургон CSU, а також Том Вейрiх iз офiсу медексперта.
  - Що у нас є, Тед? - спитав Бiрн.
  "У нас є жiнка-DOA", - сказав Кампос.
  - Задушили? - Запитала Джесiка.
  "Схоже на те." Вiн вказав на рiчку.
  Тiло лежало на березi рiчки, бiля пiднiжжя вмираючого клена. Коли Джесiка побачила тiло, її серце впало. Вона боялася, що це може статися, i це сталося. "О, нi."
  Труп належав дитинi. Чи не старше тринадцяти рокiв або близько того. Її тонкi плечi були вивернутi пiд неприродним кутом, тулуб був покритий листям та смiттям. Вона теж була одягнена у довгу вiнтажну сукню. На шиї у неї було щось схоже на такий самий нейлоновий ремiнь.
  Том Вейрiх стояв поряд iз тiлом i диктував записи.
  - Хто її знайшов? - спитав Бiрн.
  - Охоронець, - сказав Кампос. "Прийшов покурити. Хлопець просто руїна.
  "Коли?"
  "Близько години тому. Але Том думає, що ця жiнка вже давно тут.
  Це слово шокувало всiх. "Жiнка?" - Запитала Джесiка.
  Кампос кивнув головою. "Я думав те саме", - сказав вiн. - I вона вже давно мертва. Там дуже багато занепаду".
  Том Вейрiх пiдiйшов до них. Вiн зняв латекснi рукавички та надiв шкiрянi.
  "Це не дитина?" - Запитала Джесiка. Вона була приголомшена. Жертва не могла бути вищою за чотири фути на зрiст.
  - Нi, - сказав Вейрiх. "Вона маленька, але доросла. Їй було, мабуть, близько сорока".
  - Отже, як ти гадаєш, як довго вона тут знаходиться? - спитав Бiрн.
  "Думаю, тиждень чи близько того. Тут неможливо сказати".
  - Це трапилося до вбивства Шомонта?
  - Так, - сказав Вейрiх.
  Двоє спiвробiтникiв оперативних пiдроздiлiв вийшли з фургона та попрямували до берега рiчки. Джош Бонтрагер пiшов за ним.
  Джессiка та Бiрн спостерiгали, як команда облаштовує мiсце злочину та периметр. До подальшого повiдомлення це не було їхньою справою i навiть офiцiйно не пов'язано з двома вбивствами, якi вони розслiдували.
  - Детективи, - покликав Джош Бонтрагер.
  Кампос, Лаурiя, Джессiка та Бiрн спустилися до берега рiчки. Бонтрагер стояв приблизно за п'ятнадцять футiв вiд тiла, трохи вище по рiчцi.
  "Дивитись." Бонтрагер вказав на дiлянку за чагарниками низьких кущiв. У землi лежав предмет, настiльки недоречний в цiй обстановцi, що Джесiцi довелося впритул пiдiйти до нього, щоб переконатися, що те, на що, на її думку, вона дивиться, дiйсно те, на що вона дивиться. То була лiлiя. Червона пластикова лiлiя застрягла у снiгу. На деревi поряд з ним, приблизно за три фути вiд землi, красувався намальований бiлий мiсяць.
  Джессiка зробила кiлька фотографiй. Потiм вона вiдступила i дозволила фотографу CSU зняти всю сцену. Iнодi контекст предмета дома злочину був так само важливий, як i сам предмет. Iнодi мiсце чогось замiнювало те, що.
  Лiлiя.
  Джессiка глянула на Бiрна. Здавалося, його прикувала червона квiтка. Потiм вона подивилася на тiло. Жiнка була настiльки мiнiатюрною, що легко зрозумiти, як її можна було прийняти за дитину. Джессiка побачила, що сукня жертви була надто велика i нерiвномiрно пiдшита. Руки та ноги жiнки залишилися цiлими. Ампутацiй не видно. Її руки були вiдчиненi. Вона не тримала птахiв.
  Це синхронiзується з твоїм хлопчиком? - спитав Кампос.
  "Так", сказав Бiрн.
  "Те ж саме з ременем?"
  Бiрн кивнув головою.
  - Хочете дiло? Кампос посмiхнувся, але був i напiвсерйозний.
  Бiрн не вiдповiв. Це була не його справа. Була велика ймовiрнiсть, що незабаром цi справи будуть згрупованi в бiльшу робочу групу, до якої будуть залученi ФБР та iншi федеральнi агентства. Там був манiяк-вбивця, i ця жiнка, можливо, стала його першою жертвою. З якоїсь причини цей виродок був одержимий вiнтажними костюмами i Шуйлкiллом, i вони не мали жодного поняття, хто вiн такий i куди вiн збирається завдати наступного удару. Або якщо вiн уже був. Мiж мiсцем, де вони стояли, та мiсцем злочину в Манаюнку могло бути десять тiл.
  "Цей хлопець не збирається зупинятися, доки не висловить свою точку зору, чи не так?" - спитав Бiрн.
  "Не схоже", - сказав Кампос.
  "Рiчка має довжину сто чортових миль".
  "Сто двадцять вiсiм чортових миль у довжину", - вiдповiв Кампос. "Дай чи вiзьми."
  "Сто двадцять вiсiм миль", - подумала Джесiка. Бiльша його частина захищена вiд дорiг та швидкiсних автомагiстралей, оточена деревами та чагарниками, рiчка, що змiяється через пiвдюжини округiв у саме серце пiвденно-схiдної Пенсiльванiї.
  Сто двадцять вiсiм миль убивчої територiї.
  OceanofPDF.com
  56
  То була її третя цигарка за день. Її третiй. Три були непогано. Три - як взагалi не палити, так? Коли вона вживала, вона мала до двох пачок. Три були схожi на те, що вона вже пiшла. Або ще щось.
  Кого вона дурила? Вона знала, що не збирається йти по-справжньому, поки її життя не буде гаразд. Десь у районi її сiмдесятирiччя.
  Саманта Фаннiнг вiдчинила заднi дверi i зазирнула в магазин. Порожнiй. Вона слухала. Малюк Джеймi мовчав. Вона зачинила дверi, щiльно закуталася до пальта. Млинець, було холодно. Вона ненавидiла виходити на вулицю, щоб покурити, але, принаймнi, вона не була однiєю з тих горгулiй, яких ви бачили на Брод-стрiт, що стояли перед їхнiми будiвлями, згорбившись бiля стiни i недокурок. Саме з цiєї причини вона нiколи не курила перед магазином, хоча звiдти було набагато легше стежити за тим, що вiдбувається. Вона вiдмовилася виглядати злочинницею. I все-таки тут було холоднiше, нiж у кишенi, повнiй пiнгвiнячого лайна.
  Вона думала про свої плани на Новий рiк, точнiше про свої неплани. Там будуть тiльки вона та Джеймi, можливо, пляшка вина. Таке було життя матерi-одиначки. Самотня бiдна мати. Самотня, майже не працююча мати-банкрут, чий колишнiй хлопець i батько її дитини був лiнивим тупицею, який так i не дав їй жодної копiйки алiментiв. Їй було дев'ятнадцять, i iсторiю її життя вже було написано.
  Вона знову вiдчинила дверi, просто щоб послухати, i мало не вистрибнула зi шкiри. Прямо у дверях стояв чоловiк. Вiн був один у магазинi, зовсiм один. Вiн мiг вкрасти будь-що. Її безперечно збиралися звiльнити, незалежно вiд того, сiм'я це чи нi.
  - Чоловiк, - сказала вона. - Ти налякав мене до чортикiв.
  "Менi дуже шкода", сказав вiн.
  Вiн був добре одягнений, у нього було гарне обличчя. Вiн був її типовим клiєнтом.
  "Мене звуть детектив Бiрн", - сказав вiн. "Я з полiцейського управлiння Фiладельфiї. Вiддiл убивств.
  "О, гаразд", - сказала вона.
  "Менi хотiлося б дiзнатися, можливо, у вас знайдеться кiлька хвилин, щоб поговорити".
  "Звичайно. Жодних проблем", - сказала вона. - Але я вже говорив з...
  - Детектив Бальзано?
  "Вiрно. Детектив Бальзано. На нiй було це чудове шкiряне пальто".
  "Це її." Вiн вказав на внутрiшню частину магазину. "Хочеш зайти всередину, де трохи теплiше?"
  Вона пiдняла цигарку. "Я не можу там курити. Iронiчно, так?
  "Я не впевнений, що ви маєте на увазi."
  "Я маю на увазi, що половина речей там уже пахне досить дивно", - сказала вона. - Нiчого, якщо ми тут поговоримо?
  "Звичайно", - вiдповiв чоловiк. Вiн ступив у дверний отвiр, зачинив дверi. "Я маю ще кiлька питань. Обiцяю не затримувати тебе надто довго.
  Вона майже засмiялася. Втримати мене вiд чого? "Менi нiде бути", - сказала вона. "Вiдстрiлюй".
  - Насправдi маю лише одне питання.
  "Добре."
  - Я думав про сина.
  Це слово застало її зненацька. Який стосунок до всього має Джеймi? "Мiй син?"
  "Так. Менi було цiкаво, чому ви збираєтеся його вигнати. Це тому, що вiн негарний?"
  Спочатку вона подумала, що чоловiк пожартував, хоча жарт вона не зрозумiла. Але вiн не посмiхався. "Я не розумiю, про що ви говорите", сказала вона.
  - Син графа далеко не такий справедливий, як ви думаєте.
  Вона подивилася йому у вiчi. Здавалося, вiн дивився крiзь неї. Щось тут було не так. Щось було негаразд. I вона була зовсiм одна. "Як ти думаєш, я можу побачити якiсь документи чи щось таке?" вона спитала.
  "Нi." Чоловiк ступив до неї. Вiн розстебнув пальто. "Це буде неможливо".
  Саманта Феннiнг вiдступила на кiлька крокiв тому. Все, що їй залишалося, це кiлька крокiв. Її спина вже була притиснута до цегли. - Ми... ми зустрiчалися ранiше? вона спитала.
  "Так, є, Енн Лiсбет", - сказав чоловiк. "Давним-давно."
  OceanofPDF.com
  57
  Джесiка сидiла за своїм столом, змучена, подiї дня - виявлення третьої жертви в поєднаннi з Кевiном, що мало не стався, - майже виснажили її.
  Плюс, єдине, що може бути гiрше, нiж боротьба iз пробками у Фiладельфiї, - це боротьба iз пробками у Фiладельфiї на льоду. Це було фiзично стомлююче. Її руки почували себе так, наче вона пройшла десять раундiв; її шия була жорсткою. На зворотному шляху в Раундхаус їй ледве вдалося уникнути трьох нещасних випадкiв.
  Роланд Ханна провела майже двi години iз книгою фотографiй. Джессiка також дала йому листок iз п'ятьма останнiми фотографiями, одна з яких була фотографiєю Девiда Хорнстрома, що засвiдчує особу. Вiн нiкого не впiзнав.
  Розслiдування вбивства жертви, виявленої на Пiвденному Заходi, незабаром буде передано оперативнiй групi, i невдовзi на її столi накопичаться новi файли.
  Три жертви. Три жiнки задушенi i залишенi на березi рiчки, всi одягненi у vintage сукнi. Один був страшенно понiвечений. Одна з них тримала в руках рiдкiсного птаха. Один з них був знайдений поряд iз червоною пластиковою лiлiєю.
  Джессiка звернулася до свiдчень соловейка. У Нью-Йорку, Нью-Джерсi та Делаверi було три компанiї, якi займалися розведенням екзотичних птахiв. Вона вирiшила не чекати на зворотний дзвiнок. Вона взяла слухавку. Вона отримала практично однакову iнформацiю вiд трьох фiрм. Їй сказали, що за достатнiх знань та вiдповiдних умов людина може розводити солов'їв. Вони дали їй список книг та публiкацiй. Вона повiсила слухавку, щоразу вiдчуваючи, що знаходиться бiля пiднiжжя величезної гори знань, на сходження не мала сил.
  Вона пiдвелася, щоб випити чашку кави. Її телефон задзвонив. Вона вiдповiла, натиснула кнопку.
  - Вбивство, Бальзано.
  "Детектив, мене звуть Iнгрiд Фаннiнг".
  То був голос лiтньої жiнки. Джессiка не впiзнала це iм'я. - Що я можу зробити для вас, меме?
  "Я спiввласник TrueSew. Моя онука розмовляла з тобою ранiше.
  "О, так, так", - сказала Джесiка. Жiнка говорила про Саманта.
  - Я дивилася фотографiї, якi ти залишив, - сказала Iнґрiд. "Фотографiї суконь?"
  "Що щодо них?"
  "Ну, по-перше, це не вiнтажнi сукнi".
  "Вони не?"
  "Нi", сказала вона. "Це репродукцiї вiнтажних суконь. Я вiднiс би оригiнали до другої половини дев'ятнадцятого столiття. Ближче до кiнця. Можливо, 1875 або близько того. Виразно пiзнiй вiкторiанський силует".
  Джессiка записала iнформацiю. Звiдки ви знаєте, що це репродукцiї?
  Декiлька причин. По-перше, бiльшiсть деталей вiдсутня. Здається, вони зробленi не дуже добре. I по-друге, якби вони були оригiнальними i в такiй формi, їх можна було б продати по три-чотири тисячi доларiв за штуку. Повiрте, їх не було б на полицi у комiсiйному магазинi".
  - А чи репродукцiї можуть бути? - Запитала Джесiка.
  "Так, звичайно. Є багато причин вiдтворювати такий одяг".
  "Наприклад?"
  "Наприклад, хтось може продюсувати п'єсу чи фiльм. Можливо, хтось вiдтворює конкретну подiю у музеї. Нам постiйно дзвонять мiсцевi театральнi колективи. Зауважте, не для чогось подiбного до цих суконь, а скорiше для одягу пiзнiшого перiоду. Зараз багато дзвiнкiв про речi 1950-х та 1960-х рокiв".
  "Чи проходив колись у вашому магазинi такий одяг?"
  "Кiлька разiв. Але цi сукнi - костюмованi, а не вiнтажнi".
  Джессiка взяла до уваги той факт, що шукала не там. Їй слiд було зосередитися на театральнiй поставцi. Вона розпочне зараз.
  "Я цiную дзвiнок", - сказала Джесiка.
  "Все в порядку", - вiдповiла жiнка.
  - Скажи вiд мене спасибi Самантi.
  "Ну, моєї внучки тут немає. Коли я прийшов, магазин був замкнений, а мiй правнук лежав у своєму лiжечку в офiсi".
  "Все гаразд?"
  "Я впевнена, що це так", - сказала вона. "Напевно, вона втекла до банку або щось таке".
  Джессiка вважала, що Саманта не з тих, хто встане i залишить одного сина. З iншого боку, вона взагалi не знала цiєї молодої жiнки. "Ще раз дякую за дзвiнок", - сказала вона. "Якщо ви думаєте про щось ще, будь ласка, зателефонуйте нам".
  "Я буду."
  Джессiка подумала про побачення. Кiнець 1800-х рокiв. У чому була причина? Чи був убивця одержимий цим перiодом часу? Вона робила записи. Вона шукала важливi дати та подiї у Фiладельфiї того часу. Можливо, їхнiй псих був зациклений на якiйсь подiї, що сталася на рiчцi в ту епоху.
  
  
  
  БIРН провiв кiнець дня, перевiряючи бiографiчнi данi всiх, навiть вiддалено пов'язаних зi Стiлетто, барменiв, паркувальникiв, нiчних прибиральникiв, кур'єрiв. Хоча вони не були пiкантними людьми, нi в кого з них не було в записах нiчого, що вказувало б на тип насильства, розв'язаного внаслiдок вбивств на рiчцi.
  Вiн пiдiйшов до столу Джессiки i сiв.
  "Вгадайте, хто виявився порожнiм?" - спитав Бiрн.
  "ВООЗ?"
  "Аласдер Блекберн", - сказав Бiрн. "На вiдмiну вiд свого батька, вiн не має досьє. I дивно, що вiн народився тут. Округ Честер".
  Це трохи здивувало Джесiку. "Вiн безперечно справляє враження, що вiн зi старої країни. "Так" i таке iнше.
  "Саме мiй погляд".
  "Що ти хочеш робити?" вона спитала.
  "Я думаю, нам варто пiдвезти його додому. Подивимося, чи зможемо вивести його з його стихiї.
  "Ходiмо." Перш нiж Джессiка встигла схопити пальто, у неї задзвонив телефон. Вона вiдповiла. Це знову була Iнгрiд Фаннiнг.
  - Так, мем, - сказала Джесiка. - Ти згадав щось ще?
  Нiчого подiбного Iнгрiд Фаннiнг не пам'ятала. Це було щось зовсiм iнше. Джесiка кiлька хвилин слухала, трохи недовiрливо, i сказала: "Ми будемо там через десять хвилин". Вона почепила трубку.
  "Як справи?" - спитав Бiрн.
  Джессiка скористалася моментом. Їй треба було це, щоб усвiдомити те, що вона щойно почула. "Це була Iнгрiд Феннiнг", - сказала вона. Вона коротко виклала Бiрну свою попередню розмову з жiнкою.
  - Чи має вона щось для нас?
  "Я не впевнена", сказала Джесiка. "Здається, вона думає, що хтось має її внучку".
  "Що ти маєш на увазi?" - спитав Бiрн. Тепер вiн був на ногах. "У кого є онука?"
  Джесiцi знадобилося ще трохи часу, перш нiж вiдповiсти. Часу майже не було. - Хтось на iм'я детектив Бiрн.
  OceanofPDF.com
  58
  Iнгрiд Фаннiнг була мiцним сiмдесятилiтнiм чоловiком - худим, жилистим, енергiйним i небезпечним у юностi. Її хмара сивого волосся була зав'язана в хвiст. На нiй була довга синя вовняна спiдниця та кремова кашемiрова водолазка. Магазин був порожнiй. Джесiка зауважила, що музика змiнилася на кельтську. Вона також помiтила, що руки Iнгрiд Фаннiнг тремтiли.
  Джессiка, Бiрн та Iнгрiд стояли за стiйкою. Пiд прилавком стояла стара модель VHS-касети Panasonic та невеликий чорно-бiлий монiтор.
  "Пiсля того, як я зателефонувала вам вперше, я почала трохи випрямлятися тут i помiтила, що вiдеокасета зупинилася", - сказала Iнгрiд. "Це стара машина. Вiн завжди так робить. Я перемотав його трохи назад i випадково натиснув PLAY замiсть RECORD. Я бачив це."
  Iнгрiд увiмкнула касету. Коли на екранi з'явилося зображення пiд високим кутом, воно показало порожнiй коридор, що веде до задньої частини магазину. На вiдмiну вiд бiльшостi систем спостереження, це було чимось складним, просто звичайний касетний апарат VHS, налаштований на SLP. Ймовiрно, це забезпечувало шiсть годин висвiтлення у реальному часi. Ще був звук. Вигляд на порожнiй коридор пiдкреслювався слабкими звуками машин, що проїжджали Саут-стрiт, рiдкiсними автомобiльними гудками - тiєю самою музикою, яку Джессiка пам'ятала пiд час свого вiзиту.
  Приблизно за хвилину коридором пройшла постать, на мить зазирнувши у дверний отвiр праворуч. Джессiка вiдразу дiзналася в жiнцi Саманту Фаннiнг.
  "Це моя онука", сказала Iнгрiд. Її голос тремтiв. "У кiмнатi праворуч був Джеймi".
  Бiрн глянув на Джесiку i знизав плечима. Джеймi?
  Джессiка вказала на дитину в лiжечку за стiйкою. Дитина була в порядку, мiцно спала. Бiрн кивнув головою.
  "Вона виходила назад, щоб викурити цигарку", - продовжила Iнгрiд. Вона витерла очi хусткою. "Хоч би що трапилося, це недобре", - подумала Джесiка. "Вона сказала менi, що пiшла, але я знав".
  На записi Саманта продовжила шлях коридором до дверей наприкiнцi. Вона вiдкрила його, i в коридор пролив потiк сiрого денного свiтла. Вона закрила його за собою. Коридор залишався порожнiм та тихим. Дверi залишалися закритими секунд сорок п'ять або близько того. Потiм вiн вiдкрився на фут. Саманта зазирнула усередину, прислухаючись. Вона знову зачинила дверi.
  Зображення залишалося нерухомим ще 30 секунд. Потiм камера здригнулася i змiнила положення, нiби хтось нахилив об'єктив униз. Тепер вони могли бачити лише нижню половину дверей та останнi кiлька футiв коридору. За кiлька секунд вони почули кроки, побачили постать. Здавалося, це був чоловiк, але сказати було неможливо. Точка огляду показувала спину темного пальта нижче за пояс. Вони бачили, як вiн полiз у кишеню i дiстав свiтлу мотузку.
  Крижана рука схопила серце Джессiки.
  Чи це був їхнiй вбивця?
  Чоловiк поклав мотузку назад у кишеню пальта. За кiлька хвилин дверi широко вiдчинилися. Виявилося, що Саманта знову вiдвiдувала свого сина. Вона була на сходинку нижче за рiвень магазину, видно була тiльки вiд шиї вниз. Вона, здавалося, була вражена, побачивши, що там хтось стоїть. Вона сказала щось, що було спотворено на плiвцi. Чоловiк вiдповiв у вiдповiдь.
  "Не могли б ви зiграти це ще раз?" - Запитала Джесiка.
  Iнгрiд Феннiнг натиснула REWIND, STOP, PLAY. Бiрн збiльшив гучнiсть на монiторi. На записi дверi знову вiдчинилися. Через кiлька хвилин чоловiк сказав: "Мене звуть детектив Бiрн".
  Джессiка побачила, як у Кевiна Бiрна стиснулися кулаки i стиснулася щелепа.
  Незабаром пiсля цього чоловiк зробив крок у дверний отвiр i зачинив за собою дверi. Секунд двадцять чи тридцять болiсного мовчання. Тiльки шум транспорту, що проїжджає, i гуркiт музики.
  Потiм вони почули крик.
  Джессiка i Бiрн подивилися на Iнгрiд Фаннiнг. - Є ще щось на плiвцi? - Запитала Джесiка.
  Iнгрiд похитала головою i витерла очi. "Вони так i не повернулися".
  Джессiка та Бiрн пройшли коридором. Джесiка подивилась у камеру. Вiн, як i ранiше, був спрямований вниз. Вони вiдчинили дверi, пройшли. За магазином був невеликий майданчик, приблизно вiсiм на десять футiв, обгороджений ззаду дерев'яним парканом. Бiля паркану були ворота, що виходили на провулок, що прорiзав будiвлi. Бiрн звернувся iз проханням до офiцерiв розпочати огляд мiсцевостi. Вони витирали пил з камери та дверi, але жоден з детективiв не вiрив, що вони знайдуть вiдбитки пальцiв, якi належать будь-кому, крiм спiвробiтника TrueSew.
  Джессiка спробувала сконструювати в думцi сценарiй, в якому Саманта не була б втягнута в це божевiлля. Вона не могла.
  Вбивця зайшов у магазин, можливо, у пошуках вiкторiанської сукнi.
  Вбивця знав iм'я детектива, який його переслiдував.
  I тепер у нього була Саманта Фаннiнг.
  OceanofPDF.com
  59
  Енн Лiсбет сидить у човнi у своїй сукнi темно-синього кольору. Вона перестала боротися з мотузками.
  Час настав.
  Мун штовхає човен тунелем, що веде до головного каналу - Ø STTUNNELEN, як його називала його бабуся. Вiн вибiгає з елiнгу, повз Ельфiнiвський пагорб, повз Старий церковний дзвон i до самої будiвлi школи. Вiн любить спостерiгати за човнами.
  Незабаром вiн бачить, як човен Анни Лiсбет пливе повз Трутову скриньку, а потiм пiд мостом Грейт-Бельт. Вiн згадує днi, коли цiлий день повз минули човни - жовтi, червонi, зеленi та синi.
  Будинок Снiжної Людини зараз порожнiй.
  Незабаром його окупують.
  Мун стоїть з мотузкою в руках. Вiн чекає наприкiнцi останнього каналу бiля маленької будiвлi школи, оглядаючи село. Стiльки всього потрiбно зробити, стiльки ремонту зробити. Йому хотiлося б, щоб його дiдусь був там. Вiн згадує тi холоднi ранки, запах старого дерев'яного ящика для iнструментiв, вологу тирсу, те, як його дiдусь наспiвував "I Danmark er jeg fodt", чудовий аромат своєї трубки.
  Енн Лiсбет тепер займе своє мiсце на рiчцi, i вони прийдуть. Незабаром. Але не ранiше двох останнiх iсторiй.
  Спочатку Мун приведе Снiгову Людину.
  Тодi вiн зустрiне свою принцесу.
  OceanofPDF.com
  60
  Бригада на мiсцi злочину зняла вiдбитки пальцiв третьої жертви на мiсцi злочину та термiново розпочала обробку вiдбиткiв. Досi крихiтну жiнку, знайдену на Пiвденному Заходi, не було iдентифiковано. Джош Бонтрагер працював над питанням про зниклу людину. Тонi Парк гуляв iз пластиковою лiлiєю лабораторiєю.
  У жiнки на животi теж був такий самий "мiсячний" малюнок. Звiти ДНК про сперму та кров, виявленi у перших двох жертв, дiйшли висновку, що зразки були iдентичнi. На цей раз нiхто не очiкував iншого результату. Проте справа йшла прискореними темпами.
  Пара технiкiв iз вiддiлу документацiї кримiналiстичної лабораторiї тепер займалася цiєю справою виключно з метою з'ясувати походження малюнка мiсяця.
  У вiддiлення ФБР у Фiладельфiї звернулися з приводу викрадення Саманти Фаннiнг. Вони аналiзували плiвку та обробляли сцену. Наразi справа вийшла з-пiд контролю НДП. Усi очiкували, що справа переросте у вбивство. Як завжди, усi сподiвалися, що вони помиляються.
  "Де ми знаходимося з казкової точки зору?" - спитав Бьюкенен. Було трохи бiльше шести годин. Усi були виснаженi, голоднi, злi. Життя було припинено, плани скасовано. Якийсь курортний сезон. Вони чекали на попереднiй висновок судово-медичної експертизи. Джессiка та Бiрн були серед жменьки детективiв у чергуваннi. "Працюємо над цим", - сказала Джесiка.
  "Можливо, вам захочеться розiбратися в цьому", - сказав Бьюкенен.
  Вiн простягнув Джесiцi частину сторiнки з ранкового "Iнкуайєрера". Це була коротка стаття про людину на iм'я Тревор Брiджвуд. У статтi говорилося, що Брiджвуд був мандрiвним оповiдачем та трубадуром. Хоч би що це було.
  Схоже, Б'юкенен дав їм бiльше, нiж пропозицiя. Вiн знайшов зачiпку, i вони пiдуть за нею.
  - Ми працюємо над цим, сержант, - сказав Бiрн.
  
  
  
  ВОНИ ЗУСТРIЛИСЯ У номерi готелю "Софiйник" на Сiмнадцятiй вулицi. Увечерi того ж дня Тревор Брiджвуд читав i роздавав автографи в книгарнi Джозефа Фокса, незалежнiй книгарнi на Сенсом-стрiт.
  "У казковому бiзнесi мають бути грошi", - подумала Джесiка. Sofitel був далеко не дешевим.
  Тревор Брiджвуд був трохи бiльше тридцяти, вiн був струнким, витонченим i пристойним. Вiн мав гострий нiс i залисини, театральнi манери.
  "Все це для мене досить нове", - сказав вiн. - Можу додати, що це бiльш нiж нервує.
  "Ми просто шукаємо деяку iнформацiю", сказала Джесiка. "Ми цiнуємо, що ви зустрiлися з нами у такий короткий термiн.
  "Сподiваюся, я зможу допомогти".
  - Чи можу я запитати, чим саме ви займаєтеся? - Запитала Джесiка.
  "Я оповiдач", - вiдповiв Брiджвуд. "Я проводжу дев'ять чи десять мiсяцiв на рiк у дорозi. Виступаю по всьому свiту, виступаю у США, Великiй Британiї, Австралiї, Канадi. Скрiзь розмовляють англiйською".
  "Перед живою публiкою?"
  "Здебiльшого. Але я також виступаю на радiо та телебаченнi".
  - I ваш основний iнтерес - казки?
  "Казки, народнi казки, байки".
  - Що ви можете розповiсти нам про них? - спитав Бiрн.
  Брiджвуд пiдвiвся i пiдiйшов до вiкна. Вiн рухався, як танцюрист. "Треба дуже багато дiзнатися", - сказав вiн. "Це стара форма оповiдання, що охоплює безлiч рiзних стилiв та традицiй".
  "Тодi, я думаю, це лише буквар", - сказав Бiрн.
  - Якщо хочете, ми можемо почати з "Амура та Психеї", написаного близько 150 року нашої ери.
  "Можливо, щось свiжiше", - сказав Бiрн.
  "Звичайно." Брiджвуд посмiхнувся. "Мiж Апулеєм та Едвардом Руки-Ножицi є багато пробних каменiв".
  "Такий як?" - спитав Бiрн.
  "З чого почати. Що ж, "Iсторiї чи казки минулого" Шарля Перро були важливими. У цiй збiрцi були "Попелюшка", "Спляча красуня", "Червона Шапочка" та iншi".
  "Коли це було?" - Запитала Джесiка.
  "Це був 1697 рiк або близько того", - сказав Брiджвуд. "Потiм, звичайно, на початку 1800-х рокiв брати Грiмм опублiкували два томи збiрки оповiдань пiд назвою Kinder und Hausmärchen. Звичайно, це однi з найвiдомiших казок: "Пацюкiв iз Гамельна", "Великий палець", "Рапунцель", "Румпельштильцхен". "
  Джессiка робила все, що могла, записуючи. Їй катастрофiчно не вистачало нiмецької та французької.
  "Пiсля цього Ганс Християн Андерсен в 1835 опублiкував свої "Казки, розказанi для дiтей" . Через десять рокiв двоє чоловiкiв на iм'я Асбьорнсен i Мо випустили збiрку пiд назвою "Норвезькi народнi казки", з якої ми читаємо "Три козла-грубiяна" та iншi.
  "Ймовiрно, у мiру того, як ми наближаємося до двадцятого столiття, насправдi немає нових великих творiв або нових колекцiй. Здебiльшого це переказ класики у мiру переходу до опери Хампердiнка "Гензель i Гретель". Потiм у 1937 роцi Дiсней випустив "Бiлоснiжку та сiм гномiв", форма вiдродилася i з того часу процвiтає".
  "Процвiтав?" - спитав Бiрн. Як процвiтав?
  "Балет, театр, телебачення, кiно. Навiть фiльму "Шрек" властива форма. I, певною мiрою, "Володар кiлець". Сам Толкiн опублiкував "Про чарiвнi iсторiї" - есе на цю тему, яке вiн розширив на основi лекцiї, яку вiн прочитав у 1939 роцi. Воно досi широко читається та обговорюється в галузi вивчення казок на рiвнi коледжiв".
  Бiрн подивився на Джесiку i знову на Брiджвуд. "Є курси у коледжi з цього приводу?" вона спитала.
  "О, так." Брiджвуд трохи сумно посмiхнувся. Вiн перетнув кiмнату, сiв за стiл. "Ви, напевно, думаєте, що казки - це досить милi маленькi повчальнi казки для дiтей".
  "Думаю, так", - сказав Бiрн.
  "Деякi. Багато хто з них набагато темнiший. Фактично, книга Бруно Беттельхейма "Використання чарiвництва" дослiджувала психологiю казок та дiтей. Книга отримала Нацiональну книжкову премiю.
  "Є, звiсно, багато iнших важливих постатей. Ви просили огляд, i я вам його даю".
  "Якби ви могли пiдсумовувати те, що у них усiх спiльного, це могло б полегшити нам завдання", - сказав Бiрн. "Що спiльного?"
  "По сутi, казка - це iсторiя, що виникає з мiфу та легенди. Письмовi казки, мабуть, виросли з усної народної казкової традицiї. Вони, зазвичай, пов'язанi з таємничим чи надприродним, де вони прив'язанi до якогось конкретного моменту iсторiї. Звiдси i фраза одного разу. "
  "Вони прив'язанi до якоїсь релiгiї?" - спитав Бiрн.
  "Зазвичай нi", - сказав Брiджвуд. "Однак вони можуть бути дуже духовними. Зазвичай вони пов'язанi зi скромним героєм, небезпечною пригодою або пiдлим лиходiєм. У казках зазвичай усi хорошi чи всi поганi. У багатьох випадках конфлiкт вирiшується за допомогою, тiєю чи iншою мiрою, магiї. Але це дуже широко. Жахливо широкий.
  У голосi Брiджвуда тепер звучало вибачення, як у людини, яка обдурила цiлу галузь академiчних дослiджень.
  "Я не хочу, щоб у вас склалося враження, що всi казки однаковi", - додав вiн. "Немає нiчого далекого вiд правди."
  "Чи можете ви згадати якiсь конкретнi iсторiї чи збiрки, присвяченi Мiсяцю?" - Запитала Джесiка.
  Брiджвуд замислився на кiлька хвилин. "На думку спадає досить довга iсторiя, яка насправдi є серiєю дуже коротких замальовок. Це розповiдь про молодого художника та мiсяця".
  Джессiка майнула на "картинах", знайдених на їхнiх жертвах. "Що вiдбувається в оповiданнях?" вона спитала.
  - Бачите, цей художник дуже самотнiй. Брiджвуд раптово пожвавiшав. Схоже, вiн перейшов у театральний режим: покращала поза, жести рук, жвавий тон. "Вiн живе у маленькому мiстечку i не має друзiв. Якось уночi вiн сидить бiля вiкна, i до нього приходить мiсяць. Вони розмовляють деякий час. Незабаром мiсяць дає художнику обiцянку, що щоночi вiн повертатиметься i розповiдатиме художнику про те, чому вiн був свiдком у всьому свiтi. Таким чином, живописець, не виходячи з дому, мiг уявити цi сцени, передати їх на полотнi i, можливо, прославитися. Або, можливо, просто завести кiлька друзiв. Це чудова iсторiя".
  - Ви кажете, що мiсяць приходить до нього щоночi? - Запитала Джесiка.
  "Так."
  "Як довго?"
  "Мiсяць приходить тридцять два рази".
  "Тридцять два рази", - подумала Джессiка. - I то була казка братiв Грiмм? вона спитала.
  Нi, це написав Ганс Християн Андерсен. Розповiдь називається "Що бачила мiсяць". "
  "А коли жив Ганс Християн Андерсен?" вона спитала.
  "З 1805 по 1875 рiк", - сказав Брiджвуд.
  "Я вiднесла б оригiнали до другої половини дев'ятнадцятого столiття", - сказала Iнгрiд Фаннiнг про сукнi. Ближче до кiнця. Можливо, 1875 або близько того.
  Брiджвуд полiз у валiзу, що стояла на столi. Вiн витяг книгу в шкiрянiй палiтурцi. "Це нi в якому разi не повнi збори творiв Андерсена, i, незважаючи на свiй обвiтрений вигляд, вони не мають особливої цiнностi. Ви можете позичити його. Вiн вставив картку до книги. "Повернiть його на цю адресу, коли закiнчите. Взяти стiльки, скiльки вам подобається.
  "Це було б корисно", - сказала Джесiка. "Ми повернемо його вам якнайшвидше".
  - А тепер, якщо ви пробачте менi.
  Джессiка i Бiрн пiдвелися, одягнувши пальто.
  "Менi шкода, що менi довелося поспiшати", - сказав Брiджвуд. "У мене вистава за двадцять хвилин. Не можу примушувати маленьких чарiвникiв та принцес чекати.
  - Звичайно, - сказав Бiрн. "Ми дякуємо вам за ваш час".
  При цьому Брiджвуд перетнув кiмнату, залiз у шафу i витяг дуже старий на вигляд чорний смокiнг. Вiн почепив його на задню частину дверей.
  Бiрн запитав: "Чи можете ви придумати ще щось, що могло б нам допомогти?".
  "Тiльки ось що: щоб зрозумiти магiю, треба вiрити". Брiджвуд одягнув старий смокiнг. Раптом вiн виявився жителем кiнця ХIХ столiття - струнким, аристократичним, дещо своєрiдним. Тревор Брiджвуд повернувся i пiдморгнув. "Хоч трохи".
  OceanofPDF.com
  61
  Все це було у книзi Тревора Брiджвуда. I це знання було жахливим.
  "Червонi туфлi" - це байка про дiвчину на iм'я Карен, танцiвницi, якiй ампутували ноги.
  "Соловiй" розповiдав про птаха, який полонив своїм спiвом iмператора.
  "Дюймовочка" розповiдала про крихiтну жiнку, яка жила на лататтi.
  Детективи Кевiн Бiрн i Джесiка Бальзано разом з чотирма iншими детективами стояли, втративши дар мови, в тишi, що раптово настала, в чергуваннi, дивлячись на iлюстрацiї, виконанi пером i тушшю з дитячої книжки, i усвiдомлення того, з чим вони зiткнулися, пронiс. Гнiв, що витав у повiтрi, був вiдчутним. Почуття розчарування було ще сильнiшим.
  Хтось убивав мешканцiв Фiладельфiї у серiї вбивств за мотивами оповiдань Ганса Християна Андерсена. Наскiльки їм було вiдомо, вбивця завдав трьох ударiв, i тепер був добрий шанс, що вiн упiймав Саманту Фаннiнг. Якою байкою вона могла б бути? Де вiн збирався помiстити її на рiчцi? Чи зможуть вони її знайти вчасно?
  Всi цi питання блiдли у свiтлi ще одного жахливого факту, укладеного пiд обкладинками книги, яку вони позичили у Тревора Брiджвуда.
  Ганс Християн Андерсен написав близько двохсот оповiдань.
  OceanofPDF.com
  62
  Подробицi задушення трьох жертв, знайдених на березi рiчки Шуйлкiлл, проникли в мережу, i всi газети мiста, регiону та штату опублiкували iсторiю манiакального вбивцi з Фiладельфiї. Заголовки, як i очiкувалося, були зловiсними.
  Казковий убивця у Фiладельфiї?
  Легендарний убивця?
  Хто такий Шайкiллер?
  Гензель та Гiдний? - трубив "Рекорд", бульварна газета найнижчого рiвня.
  Зазвичай, змученi ЗМI Фiладельфiї почали працювати. Уздовж рiчки Шуйлкiлл працювали знiмальнi групи, якi робили знiмки стоячи на мостах та на берегах. Гелiкоптер новин облетiв всю довжину рiчки, знiмаючи при цьому кадри. Книгарнi та бiблiотеки не могли тримати на полицях нi книги про Ганса Християна Андерсена, нi твори братiв Грiмм та Матiнки Гусинi. Для любителiв сенсацiй це було досить близько.
  Кожнi кiлька хвилин до вiддiлу надходили дзвiнки про огрiв, монстрiв i тролiв, якi переслiдують дiтей по всьому мiсту. Одна жiнка зателефонувала i сказала, що бачила чоловiка у костюмi вовка у парку Фермаунт. Секторна машина пiшла за ним i переконалася, що це правда. В даний час чоловiк перебував у витверезнику в Roundhouse.
  На ранок 30 грудня загалом до розслiдування злочинiв залучалися п'ять детективiв та шiсть оперативникiв.
  Саманту Феннiнг ще не знайшли.
  Пiдозрюваних не було.
  OceanofPDF.com
  63
  30 грудня, вiдразу пiсля трьох годин, Айк Бьюкенен вийшов зi свого офiсу та привернув увагу Джесiкi. Вона збирала постачальникiв мотузок, намагаючись знайти точки роздрiбної торгiвлi, де продавалися мотузки для плавальних дорiжок певної марки. Слiди мотузки виявили у третьої жертви. Погана новина полягала в тому, що в епоху iнтернет-шопiнгу можна було купити практично все, що завгодно без особистого контакту. Хорошою новиною було те, що для покупок в Iнтернетi зазвичай була потрiбна кредитна картка або PayPal. Це було таке розслiдування Джессiкi.
  Нiк Палладiно та Тонi Парк вирушили до Норрiстауна, щоб взяти iнтерв'ю у людей у Центральному театрi, вишукуючи там усiх, хто мiг бути пов'язаний з Тарою Грендель. Кевiн Бiрн та Джош Бонтрагер оглядали мiсцевiсть неподалiк мiсця, де було знайдено третю жертву.
  - Чи можу я побачити тебе на хвилинку? - спитав Бьюкенен.
  Джессiка вiтала перерву. Вона увiйшла до його кабiнету. Бьюкенен жестом наказав їй зачинити дверi. Вона зробила.
  - Що трапилося, бос?
  "Я витягаю тебе iз мережi. Усього на кiлька днiв".
  Ця заява застала її, м'яко кажучи, зненацька. Нi, це бiльше було схоже на гачок пiд дих. Це було майже так само, якби вiн сказав, що її звiльнили. Звичайно, вiн цього не зробив, але його ще нiколи не вiдволiкали вiд розслiдування. Їй це не сподобалося. Вона не знала полiцейського, який це знав.
  "Чому?"
  "Бо я призначаю Ерiка на цю бандитську операцiю. У нього є контакти, це його стара пов'язка, i вiн говорить цiєю мовою".
  Напередоднi сталося потрiйне вбивство: подружня пара латиноамериканцiв та їхнiй десятирiчний син були страченi, поки вони спали у своїх лiжках. Теорiя полягала в тому, що це була помста банди, i Ерiк Чавес, перш нiж приєднатися до вiддiлу розслiдування вбивств, працював у боротьбi з бандами.
  - Отже, ти хочеш, щоб я...
  "Розгляньте справу Уолта Брiгама", - сказав Бьюкенен. "Ти будеш партнером Нiккi".
  Джесiка вiдчула дивну сумiш емоцiй. Вона пропрацювала одну деталь з Нiккi i з нетерпiнням чекала на можливiсть попрацювати з нею знову, але Кевiн Бiрн був її партнером, i у них був зв'язок, який перевершував стать, вiк i час роботи.
  Б'юкенен простягнув блокнот. Джессiка забрала це в нього. "Це записи Ерiка у цiй справi. Це має допомогти вам вникнути у суть справи. Вiн сказав зателефонувати йому, якщо будуть питання".
  "Дякую, сержант", сказала Джесiка. - Кевiн знає?
  - Я щойно розмовляв з ним.
  Джесiка запитувала себе, чому її мобiльний телефон ще не задзвонив. "Вiн спiвпрацює?" Як тiльки вона це сказала, вона визначила почуття, яке охопило її: ревнощi. Якби Бiрн знайшла собi iншу партнерку, хай навiть на тимчасовiй основi, було б вiдчуття, що їй зраджують.
  Ти що, вчишся у старшiй школi, Джесс? вона думала. Вiн не твiй парубок, вiн твiй партнер. Вiзьмiть себе до рук.
  "Кевiн, Джош, Тонi та Нiк працюватимуть над справами. Тут ми напруженi до краю".
  То була правда. З пiку в 7000 полiцейських трьома роками ранiше чисельнiсть PPD впала до 6400, найнижчого рiвня iз середини дев'яностих. I далi стало ще гiрше. Близько 600 офiцерiв нинi вважають пораненими i не виходять на роботу або перебувають на обмеженому чергуваннi. Спецiальнi групи у цивiльному у кожному окрузi були знову переведенi на патрулювання у формi, що пiдвищило авторитет полiцiї у деяких районах. Нещодавно комiсар оголосив про формування мобiльного пiдроздiлу тактичного втручання стратегiчного втручання - елiтної команди боротьби зi злочиннiстю iз сорока шести офiцерiв, яка патрулюватиме найнебезпечнiшi райони мiста. За останнi три мiсяцi всiх другорядних офiцерiв Раундхауса знову вiдправили надвiр. Це були поганi часи для полiцейських Фiладельфiї, i iнодi завдання детективiв та їх фокус змiнювалися будь-якої митi.
  "Скiльки?" - Запитала Джесiка.
  "Усього на кiлька днiв".
  "Менi дзвонять, бос".
  "Я розумiю. Якщо у вас є кiлька вiльних хвилин або щось зламалося, слiдуйте цьому. Але на даний момент наша тарiлка сповнена. А теплих тiл у нас просто немає. Працюй з Нiккi.
  Джессiка розумiла необхiднiсть розкрити вбивство полiцейського. Якби в нашi днi злочинцi ставали все смiливiшими (а про це мало сперечалися), вони б зашкалили, якби думали, що можуть страчувати полiцейського на вулицi i не вiдчути при цьому спеки.
  - Привiт, партнер. Джессiка повернулася. Це була Нiккi Мелоун. Нiккi їй дуже подобалася, але це звучало... кумедно. Нi. Це звучало неправильно. Але, як i на будь-якiй iншiй роботi, ти йдеш туди, куди тебе направляє начальник, i зараз вона була партнером єдиної жiнки-детектива з розслiдування вбивств у Фiладельфiї.
  "Привiт." Це було все, що Джессiка могла зiбрати. Вона була впевнена, що Нiккi це прочитала.
  "Готовi котитися?" - Запитала Нiккi.
  "Давай зробимо це."
  OceanofPDF.com
  64
  Джессiка та Нiккi їхали восьмою вулицею. Знову почався дощ. Бiрн все ще не дзвонив.
  - Введи мене в курс справи, - сказала Джесiка, трохи вражена. Вона звикла працювати одночасно з кiлькома справами - правда полягала в тому, що бiльшiсть детективiв з розслiдування вбивств працювали одночасно з трьома та чотирма справами, - але їй все одно було трохи важко перемикати передачi, переймати спосiб мислення нового спiвробiтника. злочинець. I новий партнер. Ранiше того ж дня вона думала про психопат, який складав тiла на березi рiчки. Її розум був заповнений назвами оповiдань Ганса Християна Андерсена: "Русалочка", "Принцеса на горошинi", "Гидке каченя", i вона гадала, якi з них можуть бути наступними, якщо такi є. Тепер вона переслiдувала вбивцю полiцейських.
  "Ну, я думаю, одне очевидне", - сказала Нiккi. "Уолт Брiгам не став жертвою якогось невдалого пограбування. Ви не обливаєте когось бензином i не пiдпалюєте, щоб забрати його гаманець".
  - То ви думаєте, що то був той, кого Уолт Брiгам посадив?
  "Я гадаю, це хороша ставка. Ми стежили за його арештами та вироками за останнi п'ятнадцять рокiв. На жаль, у групi немає палiїв".
  "Хтось нещодавно вийшов iз в'язницi?"
  "Не за останнi шiсть мiсяцiв. I я не бачу, щоб той, хто це зробив, чекав так довго, щоб дiстатися хлопця, в тому, що вiн їх сховав, чи не так?
  Нi, подумала Джессiка. У тому, що зробили з Уолтом Бригамом, був високий рiвень пристрастi - якою б божевiльною вона не була. "А як щодо когось, причетного до його останньої справи?" вона спитала.
  "Сумнiваюся. Його остання офiцiйна справа була домашня. Дружина вдарила чоловiка ломом. Вiн мертвий, вона у в'язницi".
  Джессiка знала, що це означає. Оскiльки очевидцiв убивства Уолта Брiгама не було, а судово-медичних експертiв не вистачало, їм довелося починати вiд самого початку - всiх, кого Уолт Бригам заарештував, засудив i навiть обурив, починаючи з останньої справи i рухаючись назад. Це звузило коло пiдозрюваних до кiлькох тисяч.
  - Отже, ми вирушаємо до "Рекордсу"?
  "У мене є ще кiлька iдей, перш нiж ми завалимо документи", - сказала Нiккi.
  "Удар мене."
  "Я говорив iз вдовою Уолта Брiгама. Вона сказала, що Уолт має шафку для зберiгання речей. Якби це було щось особисте - наприклад, яке не має прямого вiдношення до роботи - можливо, там щось було б".
  "Що завгодно, аби моє обличчя не потрапило до картотеки", - сказала Джесiка. - Як нам увiйти?
  Нiккi пiдняла єдиний ключ на обручцi i посмiхнулася. "Сьогоднi вранцi я зайшов до будинку Марджорi Брiгам".
  
  
  
  EASY MAX на Мiффлiн-стрiт був великою двоповерховою будiвлею U-подiбної форми, що вмiщала бiльше сотнi одиниць зберiгання рiзного розмiру. Деякi були нагрiтi, бiльшiсть - нi. На жаль, Уолт Бригам не стрибнув у жодний iз гарячих пiдроздiлiв. Це було схоже на вхiд до м'ясної шафи.
  Примiщення було приблизно вiсiм на десять футiв, майже до стелi, заставлене картонними коробками. Хорошою новиною було те, що Уолт Брiгам був органiзованою людиною. Усi коробки були одного типу та розмiру - такi, що продаються в магазинах канцелярських товарiв, - i на бiльшостi з них були етикетки та дати.
  Вони почали ззаду. Там були три коробки, присвяченi лише рiздвяним та вiтальним листiвкам. Багато листiвок були вiд дiтей Уолта, i, переглядаючи їх, Джессiка бачила, як минають роки їхнього життя, а в мiру того, як дiти стають старшими, їхня граматика i почерк покращуються. Пiдлiтковi роки було легко визначити за простими пiдписами їхнiх iмен, а не яскравими почуттями дитинства, оскiльки блискучi листiвки ручної роботи поступилися мiсцем Hallmark. В iншiй коробцi були тiльки карти та туристичнi брошури. Зважаючи на все, Уолт i Марджорi Бригам влiтку їздили на автофургонах у Вiсконсiн, Флориду, Огайо та Кентуккi.
  На днi коробки лежав старий шматок пожовклого зошитового паперу. У ньому був список, що мiстив дюжину жiночих iмен - серед них Мелiсса, Арлiн, Рита, Елiзабет, Синтiя. Усi вони були викресленi, окрiм останнього. Останнiм iм'ям у списку була Роберта. Старшу дочку Волта Брiгама звали Роберта. Джессiка зрозумiла, що тримає у руцi. Це був список можливих iмен для першої дитини молодої пари. Вона обережно повернула його до коробки.
  Поки Нiккi переглядала кiлька коробок з листами та домашнiми документами, Джесiка копалася в коробцi з фотографiями. Весiлля, днi народження, випускнi, полiцейськi заходи. Як завжди, коли вам доводилося проникати в особистi речi жертви, ви хотiли отримати якомога бiльше iнформацiї, водночас зберiгаючи певний ступiнь конфiденцiйностi жертви.
  З нових коробок з'явилося ще бiльше фотографiй та сувенiрiв, ретельно датованих та каталогiзованих. Неймовiрно молодий Уолт Брiгам у полiцейськiй академiї, красивий Уолт Брiгам у день свого весiлля, одягнений у досить ефектний темно-синiй смокiнг. Фотографiї Уолта у формi, Уолта з дiтьми у Фермаунт-парку, Уолта i Марджорi Брiгам, що мружаться в камеру десь на пляжi, можливо, в Уайлдвудi, їхнi обличчя темно-рожевi, що передвiщало хворобливий сонячний опiк тiєї ночi.
  Що вона з цього витягла? Те, що вона вже пiдозрювала. Уолт Брiгам не був полiцейським-вiдступником. Вiн був сiм'янином, який збирав i плекав пробне камiння свого життя. Нi Джессiка, нi Нiккi поки не знайшли нiчого, що вказувало б на те, чому хтось так жорстоко позбавив його життя.
  Вони продовжували переглядати скриньки спогадiв, якi порушили лiс мертвих.
  OceanofPDF.com
  65
  Третю жертву, знайдену на березi рiчки Шуйлкiлл, звали Лiзетт Саймон. Їй було сорок один рiк, вона жила з чоловiком в Аппер-Дербi, дiтей не мала. Вона працювала у окружнiй психiатричнiй лiкарнi у Пiвнiчнiй Фiладельфiї.
  Лiзетт Саймон була на зрiст трохи менше сорока восьми дюймiв. Її чоловiк Рубен працював адвокатом у юридичнiй фiрмi на пiвнiчному сходi. Вони допитуватимуть його сьогоднi вдень.
  Нiк Палладiно та Тонi Парк повернулися з Норрiстауна. Нiхто в Центральному театрi не помiтив, щоби хтось звертав особливу увагу на Тару Грендель.
  Незважаючи на поширення та публiкацiю її фотографiї у всiх мiсцевих та державних засобах масової iнформацiї - як радiомовних, так i друкованих - Саманти Феннiнг, як i ранiше, не було й слiду.
  
  
  
  ДОШКА була вкрита фотографiями, нотатками, нотатками - мозаїкою розрiзнених пiдказок i глухих кутiв.
  Бiрн стояв перед ним, настiльки ж засмучений, як i нетерплячий.
  Йому потрiбний був партнер.
  Всi вони знали, що справа Бригама набуде полiтичного характеру. Департаменту потрiбен рух у цiй справi, i вiн був потрiбний зараз. Мiсто Фiладельфiя не могло наражати на ризик своїх високопоставлених полiцейських.
  Не можна було заперечувати, що Джессiка була одним iз найкращих детективiв у пiдроздiлi. Бiрн не надто добре знав Нiккi Мелоун, але мала гарну репутацiю i величезний вуличний авторитет, що виходив вiд детективiв Норта.
  Двi жiнки. У такому полiтично чутливому вiддiлi, як PPD, було розумно, щоб двi жiнки-детектива працювали над справою у такому яскравому свiтлi.
  Крiм того, подумав Бiрн, це могло б вiдвернути увагу засобiв масової iнформацiї вiд того факту, що вулицями ходить манiакальний убивця.
  
  
  
  Тепер була повна згода, що патологiя рiчкових вбивств корениться в оповiданнях Ганса Християна Андерсена. Але як вiдбиралися жертви?
  Хронологiчно першою жертвою стала Лiзетта Саймон. Її залишили на березi Шуйлкiлла на пiвденному заходi.
  Другою жертвою стала Крiстiна Якос, вмiщена на березi рiчки Шуйлкiлл у Манаюнк. Ампутованi ноги жертви знайшли на мосту Строберрi-Меншн, який перетинає рiчку.
  Жертвою номер три була Тара Грендель, викрадена з гаража Центр-Сiтi, вбита, а потiм залишена на березi рiчки Шуйлкiлл у Шомонтi.
  Вбивця вiв їх вгору рiчкою?
  Бiрн вiдзначив на картi три мiсця злочину. Мiж мiсцем пригоди на пiвденному заходi та мiсцем подiї в Манаюнк була довга дiлянка рiчки, два мiсця, якi, на їхню думку, являли собою в хронологiчному порядку першi два вбивства.
  "Чому мiж звалищами така довга дiлянка рiчки?" - спитав Бонтрагер, читаючи думки Бiрна.
  Бiрн провiв рукою по звивистому руслi рiчки. - Ну, ми не можемо бути впевненi, що тут немає тiла. Але я припускаю, що тут не так багато мiсць, де можна зупинитися i зробити те, що вiн мав зробити, залишившись непомiченим. Нiхто не дивиться на територiю пiд мостом Платт. Сцена на Флет-Рок-роуд вiдокремлена вiд швидкiсної автомагiстралi та дороги. Насосна станцiя Шомонт повнiстю iзольована".
  То була правда. Коли рiчка проходила через мiсто, її береги було видно з багатьох поглядiв. Особливо Келлi Драйв. Майже цiлий рiк цю дiлянку вiдвiдували бiгуни, веслярi, велосипедисти. Мiсця, де можна було зупинитися, були, але дорога рiдко була пустельною. Завжди був рух.
  "Тому вiн шукав усамiтнення", - сказав Бонтрагер.
  - Саме, - сказав Бiрн. - I часу достатньо.
  Бонтрагер сiв за комп'ютер i пробрався до Google Maps. Чим далi рiчка вiддалялася вiд мiста, тим бiльше вiдокремленими були її береги.
  Бiрн вивчив супутникову мапу. Якщо вбивця вiв їх вгору рiчкою, залишалося питання: куди? Вiдстань мiж насосною станцiєю Шомонт та витоками рiчки Шуйлкiлл мала становити майже сто миль. Було багато мiсць, де можна було сховати тiло та залишитися непомiченим.
  I як вiн вибирав жертв? Тара була актрисою. Христина була танцiвницею. Там був зв'язок. Обидва були артистами. Анiматори. Але на Лiзеттi зв'язок закiнчився. Лiзетт була фахiвцем у галузi психiчного здоров'я.
  Вiк?
  Тарi було двадцять вiсiм. Христинi було двадцять чотири. Лiзеттi був сорок один рiк. Занадто великий дiапазон.
  Дюймовочка. Червонi туфлi. Соловей.
  Нiщо не пов'язувало жiнок разом. Принаймнi нiчого на перший погляд. Крiм байок.
  Убога iнформацiя про Саманта Фаннiнг не привела їх нi в якому очевидному напрямку. Їй було дев'ятнадцять рокiв, вона не була замiжня, у неї був шестимiсячний син на iм'я Джеймi. Батьком хлопчика був невдаха Джоел Реднор. Вiн мав короткий список - кiлька звинувачень у зберiганнi наркотикiв, один простий напад, i нiчого бiльше. Останнiй мiсяць вiн був у Лос-Анджелесi.
  "А що, якщо наш хлопець - якийсь сценiчний Джоннi?" - спитав Бонтрагер.
  Це спало на думку Бiрну, навiть якщо вiн знав, що театральний ракурс малоймовiрний. Цi жертви вибрали не тому, що вони були знайомi один з одним. Їх обрали не тому, що вони часто вiдвiдували ту саму клiнiку, церкву чи соцiальний клуб. Їх обрали тому, що вони вiдповiдали страшенно збоченiй iсторiї вбивцi. Вони вiдповiдали статурi, особi, особi, що вiдповiдає iдеалу.
  "Чи знаємо ми, чи займалася Лiзетта Саймон якимсь театром?" - спитав Бiрн.
  Бонтрагер пiдвiвся на ноги. "Я впiзнаю." Вiн вийшов iз чергування, коли увiйшов Тонi Парк iз купою комп'ютерних роздрукiвок у руцi.
  "Це все, з ким Лiзетт Саймон працювала в психiатричнiй клiнiцi за останнi шiсть мiсяцiв", - сказала Пак.
  Скiльки там iмен? - спитав Бiрн.
  "Чотириста шiстдесят шiсть".
  "Iсус Христос."
  - Вiн єдиний, кого там немає.
  "Давайте подивимося, чи зможемо ми для початку звести це число до чоловiкiв вiд вiсiмнадцяти до п'ятдесяти".
  "Ти отримав це."
  Годиною пiзнiше список скоротився до дев'яноста семи iмен. Вони розпочали стомлюючу задачу проведення рiзних перевiрок - PDCH, PCIC, NCIC - кожному з них.
  Джош Бонтрагер поговорив iз Рубеном Саймоном. Небiжча дружина Рубена, Лiзетта, нiколи не мала вiдношення до театру.
  OceanofPDF.com
  66
  Температура впала ще на кiлька градусiв, i шафка стала ще бiльше нагадувати холодильник. Пальцi Джессiкi посинiли. Як би нiяково їй було працювати з папером, вона одягла шкiрянi рукавички.
  Остання коробка, яку вона заглядала, була пошкоджена водою. У ньому була єдина папка-гармошка. Усерединi лежали вологi фотокопiї файлiв, взятих iз книг убивств жертв протягом останнiх дванадцяти рокiв або близько того. Джессiка вiдкрила папку до останнього роздiлу.
  Усерединi були двi чорно-бiлi фотографiї розмiром вiсiм на десять дюймiв, обидвi одну й ту саму кам'яну будiвлю, одна знята з вiдстанi кiлька сотень футiв, iнша - набагато ближче. Фотографiї були скрученi через пошкодження, завданi водою, i у правому верхньому кутку було вiдштамповано "ДУБЛIКАТИ" . Це не були офiцiйнi фотографiї PPD. Споруда на фотографiї виглядала як фермерський будинок; на дальньому планi було видно, що вiн розташований на пологому пагорбi, на задньому планi якого виднiється ряд заснiжених дерев.
  "Ви зустрiчали якiсь iншi фотографiї цього будинку?" - Запитала Джесiка.
  Нiккi уважно розглянула фотографiї. Нi. Я цього не бачив.
  Джессiка перевернула одну iз фотографiй. На зворотному боцi була серiя iз п'яти цифр, останнi двi з яких були прихованi водою. Першi три цифри виявилися 195. Може, поштовий iндекс? "Ви знаєте, де знаходиться поштовий iндекс 195?" вона спитала.
  "195", - сказала Нiккi. - Може, в окрузi Беркс?
  Це те, про що я думав.
  - Де в Берксi?
  "Без поняття."
  Пейджер Нiккi задзвонив. Вона вiдкрiпила його, прочитала повiдомлення. "Це бос", сказала вона. - У тебе з собою телефон?
  - У тебе немає телефону?
  - Не питай, - сказала Нiккi. "Я втратив трьох за останнi шiсть мiсяцiв. Мене почнуть стикувати".
  "У мене це пейджери", - сказала Джесiка.
  "З нас вийде хороша команда".
  Джесiка простягла Нiккi свiй мобiльний телефон. Нiккi вийшла з шафки, щоб зателефонувати.
  Джессiка глянула на одну з фотографiй, на якiй був зображений фермерський будинок. Вона перевернула його. На оборотi було три лiтери i бiльше нiчого.
  АЦП.
  Що це означає? Джессiка замислилась. Допомога дiтям-утриманцям? Американська стоматологiчна рада? Клуб арт-директорiв?
  Iнодi Джессiцi не подобалося, як вважають полiцейськi. Вона сама була винною в цьому в минулому, в скорочених записках, якi ви писали собi в матерiалах справи, з намiром конкретизувати їх пiзнiше. Записники детективiв завжди використовувалися як докази, i думка про те, що справа може застрягти на чомусь, що ти написав поспiхом на червоне свiтло, балансуючи в iншiй руцi чизбургер i чашку кави, завжди була проблемою.
  Але коли Уолт Бригам робив цi записи, вiн гадки не мав, що одного разу iнший детектив читатиме i намагатиметься розiбратися в них - детектив, який розслiдує його вбивство.
  Джессiка знову перевернула першу фотографiю. Лише цi п'ять цифр. За цифрами 195 було щось на зразок 72 або 78. Можливо, 18.
  Чи був фермерський будинок якось пов'язаний iз убивством Уолта? Вiн був датований за кiлька днiв до його смертi.
  "Ну й справи, Уолте, дякую", - подумала Джесiка. Ви йдете та вбиваєте себе, а детективам-розслiдувачам доводиться розгадувати головоломку-судоку.
  195.
  АЦП.
  Нiккi вiдступила назад i простягла Джесiцi телефон.
  "Це була лабораторiя", - сказала вона. "Ми напали на машину Уолта".
  "Все гаразд, з погляду кримiналiстики", - подумала Джесiка.
  "Але менi сказали передати вам, що лабораторiя провела додатковi аналiзи кровi, виявленої у вас у кровi", - додала Нiккi.
  "Що щодо цього?"
  "Вони сказали, що кров стара".
  "Старий?" - Запитала Джесiка. - Що ти маєш на увазi, старий?
  - Старий, як i той, кому вiн належав, мабуть, уже давно мертвий.
  OceanofPDF.com
  67
  Роланд боровся з дияволом. I хоча для такої вiруючої людини, як вона сама, це було звичайним явищем, сьогоднi диявол схопив його за голову.
  Вiн переглянув усi фотографiї у полiцейськiй дiльницi, сподiваючись знайти знак. Вiн бачив стiльки зла в цих очах, стiльки почорнiлих душ. Усi вони розповiли йому про свої справи. Нiхто не говорив про Шарлотта.
  Але це було збiгом. Шарлотту знайшли на березi Вiсахiкон в образi ляльки з казки.
  А тепер рiчковi вбивства.
  Роланд знав, що полiцiя нарештi наздожене Чарльза та його. Всi цi роки вiн був благословенний своєю хитрiстю, праведним серцем та витривалiстю.
  Вiн отримає знак. Вiн був у цьому певний.
  Добрий Господь знав, що час має велике значення.
  
  
  
  "Я НIКОЛИ не змiг повернутися туди".
  Елайджа Полсон розповiдав несамовиту iсторiю про те, як на нього напали, коли вiн йшов додому з ринку Рiдiнг-Термiнал.
  "Можливо, одного разу, з благословення Господа, я зможу це зробити. Але не зараз", - сказав Елайджа Полсон. - Ненадовго.
  Цього дня у групi потерпiлого було лише чотири учасники. Седi Пiрс, як завжди. Старий Елайдж Полсон. Молода жiнка на iм'я Бесс Шранц, офiцiантка з Пiвнiчної Фiладельфiї, сестра якої зазнала жорстокого нападу. I Шон. Вiн, як це часто робив, сидiв поза гуртом i слухав. Але цього дня, здавалося, щось вирувало пiд його поверхнею.
  Коли Елайджа Полсон сiв, Роланд повернувся до Шона. Можливо, нарештi настав той день, коли Шон був готовий розповiсти свою iсторiю. У кiмнатi запанувала тиша. Роланд кивнув головою. Приблизно за хвилину ерзання Шон пiдвiвся i почав.
  "Батько пiшов вiд нас, коли я був маленьким. Коли я рiс, там були тiльки моя мати, сестра та я. Моя мати працювала на млинi. У нас було не так багато, але ми впоралися. Ми були один в одного".
  Члени групи кивнули. Тут нiхто не жив добре.
  "Одного лiтнього дня ми пiшли в цей невеликий парк розваг. Моя сестра любила годувати голубiв та бiлок. Вона любила воду, дерева. У цьому сенсi вона була нiжною".
  Слухаючи Роланд не мiг змусити себе подивитися на Чарльза.
  "Того дня вона пiшла, i ми не змогли її знайти", - продовжив Шон. "Ми оглянули скрiзь. Потiм стемнiло. Пiзнiше тiєї ж ночi вони знайшли її у лiсi. Вона... її вбили.
  По кiмнатi пролунав шепiт. Слова спiвчуття, скорботи. Роланд виявив, що його руки тремтять. Iсторiя Шона була майже його власною.
  "Коли це сталося, брате Шон?" - Запитав Роланд.
  Витративши трохи часу на те, щоб прийти до тями, Шон сказав: "Це було в 1995 роцi".
  
  
  
  Спустя двадцять хвилин зустрiч завершилася молитвою i благословенням. Вiруючi вийшли.
  - Будьте здоровi, - сказав Роланд усiм, хто стоїть бiля дверей. "Побачимося в недiлю." Останнiм пройшов Шон. "У тебе є кiлька хвилин, брате Шон?"
  - Звiсно, пасторе.
  Роланд зачинив дверi i став перед хлопцем. Декiлька довгих миттєвостей вiн запитав: "Знаєш, який це був важливий день для тебе?"
  Шон кивнув головою. Було ясно, що його емоцiї були неподалiк поверхнi. Роланд увiв Шона в обiйми. Шон тихо схлипнув. Коли сльози зникли, вони розiрвали обiйми. Чарльз перетнув кiмнату, вручив Шону коробку серветок i пiшов.
  - Чи можете ви розповiсти менi бiльше про те, що сталося? - Запитав Роланд.
  Шон на мить схилив голову. Пiднявши голову, вiн оглянув кiмнату i нахилився вперед, нiби дiлячись секретом. "Ми завжди знали, хто це зробив, але вони так i не змогли знайти жодних доказiв. Я маю на увазi полiцiю.
  "Я розумiю."
  - Ну розслiдування проводив офiс шерифа. Вони сказали, що так i не знайшли достатньо доказiв, щоби когось заарештувати".
  - Звiдки ти?
  "Це було неподалiк маленького села пiд назвою Оденсе".
  "Оденсе?" - Запитав Роланд. Як мiсто в Данiї?
  Шон знизав плечима.
  "Ця людина все ще живе там?" - Запитав Роланд. - Людина, яку ви пiдозрювали?
  - Так, - сказав Шон. "Я можу надати вам адресу. Або я навiть можу показати тобi, якщо хочеш.
  - Це було б добре, - сказав Роланд.
  Шон глянув на годинник. "Менi сьогоднi потрiбно працювати", - сказав вiн. - Але ж я можу пiти завтра.
  Роланд глянув на Чарльза. Чарльз вийшов iз кiмнати. "Це буде чудово."
  Роланд провiв Шона до дверей, обiймаючи хлопця за плечi.
  "Чи правильно я зробив, сказавши вам, пасторе?" - Запитав Шон.
  - О боже, так, - сказав Роланд, вiдчиняючи дверi. "Це було правильно". Вiн уклав молодика в ще однi глибокi обiйми. Вiн виявив, що Шона трясе. "Я про все подбаю".
  - Добре, - сказав Шон. - Тодi завтра?
  "Так", - вiдповiв Роланд. "Завтра."
  OceanofPDF.com
  68
  У його снi вони не мають осiб. Увi снi вони стоять перед ним, статуї, статуї, нерухомi. Увi снi вiн не бачить їх очей, проте знає, що вони дивляться на нього, звинувачують його, вимагають справедливостi. Їхнi силуети один за одним спадають у туман, похмура, непохитна армiя мерцiв.
  Вiн знає їхнi iмена. Вiн згадує становище їхнiх тiл. Вiн пам'ятає їхнi запахи, те, як вiдчувалося їхнє тiло пiд його дотиком, як їхня воскова шкiра пiсля смертi не реагувала.
  Але вiн не може бачити їхнiх осiб.
  I все ж таки їх iмена луною звучать у його мрiях-пам'ятниках. Лiзетт Саймон, Крiстiна Якос, Тара Грендель.
  Вiн чує, як жiнка тихо плаче. Це Саманта Фаннiнг, i вiн нiчим не може їй допомогти. Вiн бачить, як вона йде коридором. Вiн слiдує за ним, але з кожним кроком коридор росте, подовжується, темнiє. Вiн вiдчиняє дверi в кiнцi, але вона пiшла. На її мiсцi стоїть людина, створена з тiней. Вiн дiстає свою зброю, вирiвнює, цiлиться, стрiляє.
  Дим.
  
  
  
  КЕВIН БIРН ПРОСИВСЯ, його серце билося в грудях. Вiн глянув на годинник. Було о 3:50 ночi. Вiн оглянув свою спальню. Порожнiй. Нi привидiв, нi привидiв, нi вереницi трупiв, що волочиться.
  Тiльки звук води увi снi, просто усвiдомлення того, що всi вони, всi безликi мерцi у свiтi, стоять у рiчцi.
  OceanofPDF.com
  69
  Вранцi останнього дня року сонце було блiдим, як кiстка. Синоптики пророкували хуртовину.
  Джессiка була не на чергуваннi, але її розум був в iншому мiсцi. Її думки перескакували вiд Уолта Бригама до трьох жiнок, знайдених на березi рiчки, до Саманта Фаннiнг. Саманту досi не знайшли. У вiдомствi не надто сподiвалися, що вона ще жива.
  Вiнсент був на чергуваннi; Софi вiдправили до дiдуся на Новий рiк. Джессiка мала мiсце лише для себе. Вона могла робити все, що хотiла.
  То чому вона сидiла на кухнi, допиваючи четверту чашку кави i думаючи про мертвих?
  Рiвно о восьмiй годинi в її дверi постукали. Це була Нiккi Мелоун.
  - Привiт, - сказала Джесiка, бiльш нiж здивована. "Заходь."
  Нiккi увiйшла всередину. "Чувак, холодно".
  "Кава?"
  "Ах, так."
  
  
  
  Вони сидiлися за обiднiм столом. Нiккi принесла кiлька файлiв.
  "Тут є дещо, що ви повиннi побачити", - сказала Нiккi. Вона була накачана.
  Вона вiдкрила великий конверт, вийняла кiлька фотокопiй сторiнок. Це були сторiнки iз записника Уолта Бригама. Не його офiцiйна детективна книга, а друга особиста записна книжка. Останнiй запис стосувався справи Аннемарi ДiЧiлло, датованої за два днi до вбивства Уолта. Нотатки були написанi вже знайомим загадковим почерком Волта.
  Нiккi також пiдписала матерiали справи про вбивство ДiЧiлло PPD. Джессiка переглянув його.
  Бiрн розповiв Джесiцi про цю справу, але побачивши подробицi, їй стало погано. Двi маленькi дiвчинки на вечiрцi з нагоди свого дня народження у Фермаунт-парку у 1995 роцi. Аннемарi ДiЧiлло та Шарлотта Уейт. Вони зайшли до лiсу i бiльше не виходили. Скiльки разiв Джесiка водила свою дочку до парку? Скiльки разiв вона хоча б на мить вiдривала погляд вiд Софi?
  Джессiка подивилася на фотографiї з мiсця злочину. Дiвчаток знайшли бiля пiднiжжя сосни. На фотографiях крупним планом видно, що навколо них збудовано iмпровiзоване гнiздо.
  Було кiлька десяткiв показань свiдкiв сiмей, що знаходилися того дня в парку. Нiхто, здавалося, нiчого не бачив. Дiвчата були тут одну хвилину, а наступної вже зникли. Того ж вечора близько 19:00 було викликано полiцiю, i було проведено обшук за участю двох офiцерiв та собак iз загону К-9. Наступного ранку о 3 годинi ночi дiвчаток знайшли бiля берега струмка Вiссахiкон.
  Протягом наступних кiлькох рокiв у файл перiодично потрапляли записи, переважно вiд Уолта Бригама, деякi з його партнера Джона Лонго. Усi записи були схожi. Нiчого нового.
  "Дивитись." Нiккi дiстала фотографiї фермерського будинку та перевернула їх. На зворотному боцi однiєї фотографiї вказано частковий поштовий iндекс. На iншiй були три лiтери ADC. Нiккi вказала на тимчасову шкалу в нотатках Уолта Брiгама. Серед безлiчi скорочень були однi й самi лiтери: ADC.
  Ад'ютантом була Аннемарi ДiЧiлло.
  Джесiку пронизав електричний розряд. Фермерський будинок мав якесь вiдношення до вбивства Аннемарi. I вбивство Аннемарi якось пов'язане зi смертю Волта Брiгама.
  "Уолт був уже близько". Джессiка сказала. "Його вбили, бо вiн наближався до вбивцi".
  "Бiнго".
  Джессiка розглянула докази та теорiю. Нiккi, мабуть, мала рацiю. "Що ти хочеш робити?" вона спитала.
  Нiккi постукала за зображенням фермерського будинку. "Я хочу поїхати до округу Беркс. Можливо, ми зможемо знайти цей будинок.
  Джесiка миттєво опинилася на ногах. "Я пiду з тобою."
  - Ти не на чергуваннi?
  Джесiка засмiялася. "Що не на чергуваннi?"
  "Зараз напередоднi Нового року".
  "Поки я опiвночi вдома i в обiймах чоловiка, зi мною все гаразд".
  одразу пiсля 9 години ранку детективи Джесiка Бальзано та Нiколетт Мелоун з вiддiлу з розслiдування вбивств полiцейського управлiння Фiладельфiї виїхали на швидкiсну автомагiстраль Шуйлкiлл. Вони попрямували до округу Беркс, штат Пенсiльванiя.
  Вони попрямували вгору рiчкою.
  OceanofPDF.com
  ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА
  ЩО БАЧИВ МIСЯЦЬ
  
  OceanofPDF.com
  70
  Ви стоїте там, де трапляються води, бiля злиття двох великих рiчок. Зимове сонце низько стоїть на солоному небi. Ви вибираєте шлях, прямуєте вздовж рiчки менше на пiвнiч, петляючи серед лiричних назв та iсторичних мiсць - Саду Бартрама, Пойнт-Брiз, Грейс-Феррi. Ви пливете повз похмурi ряднi будинки, повз велич мiста, повз Еллiнг-Роу i Музей мистецтв, повз залiзничнi депо, водосховища Iст-Парк i мосту Строберрi-Меншн. Ви ковзаєте на пiвнiчний захiд, шепочучи за собою стародавнi заклинання - Мiкон, Коншохокен, Вiсахiкон. Зараз ви залишаєте мiсто i парите серед привидiв Веллi-Фордж, Фенiксвiлля, Спрiнг-Сiтi. Шуйлкiлл увiйшов в iсторiю, на згадку про нацiю. I все-таки це прихована рiчка.
  Незабаром ви прощаєтеся з основною течiєю рiчки i входите в гавань тишi, тонкий звивистий приплив, що веде на пiвденний захiд. Водний шлях звужується, розширюється, знову звужується, перетворюючись на звивисту плутанину камiння, сланцю та водяної верби.
  Раптом iз замуленого зимового туману з'являється жменька будiвель. Великi грати охоплюють канал, колись величний, а тепер прийшов у запустiння i старiсть, його яскравi кольори суворi, облупленi i висохли.
  Ви бачите стару будову, яка колись була гордим елiнгом. У повiтрi досi живе аромат морських фарб та лакiв. Ви входите до кiмнати. Це акуратне мiсце, мiсце глибокої тiнi та гострих кутiв.
  У цiй кiмнатi ви знайдете верстак. На лавi лежить стара, але гостра пила. Поруч моток синьо-бiлої мотузки.
  Ви бачите плаття, розкладене на кушетцi i чекає. Це гарна сукня блiдо-полуничного кольору, прилаштована до талiї. Сукня для принцеси.
  Ви продовжуєте йти лабiринтом вузьких каналiв. Ви чуєте луну смiху, плескiт хвиль об маленькi яскраво розфарбованi човни. Ви вiдчуваєте аромат карнавальної їжi - слонових вух, солодкої вати, чудовий присмак квашених булочок зi свiжим насiнням. Ви чуєте переливи калiопи.
  I далi, ще далi, доки знову все не затихне. Тепер це мiсце темряви. Мiсце, де могили охолоджують землю.
  Саме тут вас зустрiне Мiсяць.
  Вiн знає, що ти прийдеш.
  OceanofPDF.com
  71
  По всiй пiвденно-схiднiй Пенсiльванiї серед ферм були розкиданi невеликi мiста та села, у бiльшостi з яких було лише кiлька комерцiйних пiдприємств, пара церков та невелика школа. Крiм мiст, що ростуть, таких як Ланкастер i Рiдiнг, iснували i сiльськi села, такi як Олей i Ексетер, села, практично не порушенi часом.
  Коли вони проходили через Веллi-Фордж, Джессiка усвiдомила, яку частину свого статку вона ще не зазнала. Як би їй не хотiлося це визнавати, їй було двадцять шiсть рокiв, коли вона справдi побачила Дзвiн Свободи зблизька. Вона уявляла, що те саме вiдбувається з багатьма людьми, що мешкають поряд з iсторiєю.
  
  
  
  було понад тридцять поштових iндексiв. Територiя з префiксом поштового iндексу 195 займала велику територiю у пiвденно-схiднiй частинi округу.
  Джессiка i Нiккi проїхали кiлька путiвцiв i почали розпитувати про фермерський будинок. Вони обговорювали питання щодо залучення мiсцевих правоохоронних органiв до їх пошуку, але подiбнi речi iнодi тягли за собою бюрократичну тяганину та питання юрисдикцiї. Вони залишили його вiдкритим, доступним як опцiя, але вирiшили поки зробити це самостiйно.
  Вони розпитували у невеликих магазинах, на заправних станцiях, у випадкових придорожнiх кiосках. Вони зупинилися бiля церкви на Уайт-Беар-Роуд. Люди були досить люб'язнi, але нiхто, схоже, не впiзнав фермерський будинок i не мав жодного уявлення, де вiн знаходиться.
  Опiвднi детективи виїхали на пiвдень через мiстечко Робсон. Декiлька неправильних поворотiв вивели їх на нерiвну двосмугову дорогу, що петляє через лiс. Через п'ятнадцять хвилин вони натрапили на авторемонтну майстерню.
  Поля навколо пiдприємства являли собою некрополь iз проржавiлих автомобiльних корпусiв - крил i дверей, бамперiв, що давно проржавiли, блокiв двигунiв, алюмiнiєвих кришок вантажiвок. Праворуч була прибудова; похмурий гофрований сарай, нахилений пiд кутом приблизно сорок п'ять градусiв до землi. Все заросло, запущено, вкрите сiрим снiгом та брудом. Якби не свiтло у вiкнах, у тому числi неонова вивiска з рекламою Mopar, будiвля виглядала б занедбаною.
  Джессiка i Нiккi в'їхали на стоянку, заставлену зламаними машинами, фургонами та вантажiвками. На блоках стояв фургон. Джессiка запитувала себе, чи не там живе власник. Табличка над входом у гараж гласила:
  
  DOUBLE K AUTO / ВДВIЙ ЗНАЧЕННЯ
  
  Стародавнiй безкорисливий мастиф, прикутий до жердинi, швидко хмикнув, коли вони пiдiйшли до головної будiвлi.
  
  
  
  ДЖЕСИКА I НIКЧИ увiйшли. Трипролiтний гараж був забитий автомобiльним смiттям. Засалене радiо на стiйцi грало з Тiмом МакГроу. Тут пахло WD40, виноградними цукерками та старим м'ясом.
  Дзвiнок на дверi сповiстив їх, i за кiлька секунд до них пiдiйшли двоє чоловiкiв. Вони були близнюками рокiв тридцяти з гаком. На них були однаковi бруднi синi комбiнезони, у них було розпатлане свiтле волосся i почорнiлi руки. На їхнiх бейджах було написано КАЙЛ та КIТ.
  Звiдси i подвiйна До, пiдозрювала Джесiка.
  - Привiт, - сказала Нiккi.
  Жоден чоловiк не вiдповiв. Натомiсть вони повiльно пробiглися поглядом по Нiккi, потiм по Джесiцi. Нiккi рушила вперед. Вона показала посвiдчення, представилася. "Ми з полiцейського управлiння Фiладельфiї".
  Обидва чоловiки скорчили пики, грабували, знущалися. Вони мовчали.
  "Нам потрiбно кiлька хвилин вашого часу", - додала Нiккi.
  Кайл усмiхнувся широкою жовтою усмiшкою. - У мене є для тебе цiлий день, люба.
  "От i все", - подумала Джесiка.
  "Ми шукаємо будинок, який може бути розташований десь тут", - незворушно сказала Нiккi. "Я хотiв би показати вам кiлька фотографiй".
  - Оооо, - сказав Кiт. "Нам подобаються пiтчери. Нам, сiльським мешканцям, потрiбнi глеки, бо ми не вмiємо читати. "
  Кайл пирхнув вiд смiху.
  "Це бруднi глеки?" додав вiн.
  Два брати вдарили брудними кулаками.
  Нiккi якийсь час просто дивилася, не блимаючи. Вона глибоко зiтхнула, перегрупувалася i почала знову. "Якби ви могли просто глянути на це, ми були б дуже вдячнi. Тодi ми вирушимо в дорогу". Вона тримала фотографiю. Двоє чоловiкiв глянули на нього i знову почали дивитися.
  - Так, - сказав Кайл. "Це мiй дiм. Якщо хочеш, ми могли б зараз проїхати туди.
  Нiккi глянула на Джесiку i знову на братiв. Пiдiйшла Фiладельфiя. - Ти маєш мову, ти знаєш це?
  Кайл засмiявся. "О, ви правильно зрозумiли", - сказав вiн. "Запитай будь-яку дiвчину в мiстi". Вiн провiв язиком по губах. "Чому б тобi не прийти сюди i не з'ясувати це самому?"
  "Можливо, так i зроблю", - сказала Нiккi. "Можливо, я вiдправлю це до наступного гребаного округу". Нiккi зробила крок до них. Джессiка поклала руку на плече Нiккi i мiцно стиснула її.
  "Хлопцi? Хлопцi? - сказала Джесiка. "Ми дякуємо вам за ваш час. Ми дiйсно цiнуємо це". Вона простягла одну зi своїх вiзитних карток. "Ви бачили картинку. Якщо щось придумаєте, будь ласка, зателефонуйте нам". Вона поклала свою вiзитку на стiйку.
  Кайл подивився на Кiта i знову на Джесiку. "О, я можу дещо придумати. Чорт, я можу думати багато про що".
  Джессiка подивилася на Нiккi. Вона майже могла бачити пару, що виходить iз її вух. Через мить вона вiдчула, як напруга в руцi Нiккi ослабла. Вони повернулися, щоби пiти.
  - Ваш домашнiй номер на картцi? - крикнув один iз них.
  Ще один смiх гiєни.
  Джессiка i Нiккi пiдiйшли до машини i прослизнули всередину. "Пам'ятаєш того хлопця зi "Звiльнення"?" - Запитала Нiккi. - Хто грав на банджо?
  Джесiка пристебнулася. "Що щодо нього?"
  "Схоже, у нього були близнюки".
  Джесiка засмiялася. "Куди?"
  Вони обоє глянули на дорогу. Снiг тихенько падав. Пагорби були вкритi шовковистою бiлою ковдрою.
  Нiккi глянула на карту на сидiннi i постукала на пiвдень. "Я думаю, нам слiд пiти цим шляхом", - сказала вона. "I я думаю, що настав час змiнити тактику".
  
  
  
  Близько години вони пiдiйшли до сiмейного ресторану пiд назвою "Логово Дуга". Зовнi вiн був обшитий грубим сайдингом темно-коричневого кольору, а дах - двосхилим. На стоянцi знаходилися чотири автомобiлi.
  Коли Джессiка та Нiккi пiдiйшли до дверей, пiшов снiг.
  
  
  
  ВОНИ ВХОДИЛИ до ресторану. Двоє лiтнiх чоловiкiв, пара мiсцевих жителiв, яких одразу можна було впiзнати по кепках John Deere та поношених пухових жилетах, тримали далекий кiнець бару.
  Чоловiковi, що витирав стiльницю, було рокiв п'ятдесят, у нього були великi плечi i руки, що тiльки-но починали товстiти в серединi. На ньому був лимонно-зелений жилет-свiтр поверх бiлої сорочки чорних докерiв.
  "День", - сказав вiн, трохи оживившись вiд думки, що до закладу увiйшли двi молодi жiнки.
  "Як справи'?" - Запитала Нiккi.
  "Добре", - сказав вiн. - Що я можу отримати для вас, панi? Вiн був тихий, привiтний.
  Нiккi скоса глянула на чоловiка, як завжди, коли думаєш, що впiзнаєш його. Або хочете, щоб вони так думали. "Ранiше ви були на роботi, чи не так?" вона спитала.
  Чоловiк усмiхнувся. "Ти можеш сказати?"
  Нiккi пiдморгнула. "Це в очах".
  Чоловiк жбурнув ганчiрку пiд стiйку i втягнув собi кишки на дюйм. "Я був державним вiйськовослужбовцем. Дев'ятнадцять рокiв.
  Нiккi перейшов у режим кокетки, нiби вiн щойно сказав, що вiн Ешлi Вiлкс. "Ти був державним чиновником? Якi казарми?
  - Ерi, - сказав вiн. "Загiн Е. Лоуренса Парку".
  "О, я люблю Ерi", - сказала Нiккi. - Ти там народився?
  "Не далеко вiд. У Тiтусвiллi.
  - Коли ти здав свої документи?
  Чоловiк глянув на стелю, прикидаючи. "Ну, подивимося". Вiн трохи зблiд. "Ух ти."
  "Що?"
  "Я тiльки зараз зрозумiв, що це було майже десять рокiв тому".
  Джессiка могла б посперечатися, що чоловiк точно знав, скiльки часу минуло, можливо, з точнiстю до години та хвилини. Нiккi простягла руку i злегка торкнулася його тильного боку правої руки. Джесiка здивувалася. Це було схоже на те, як Марiя Каллас розминалася перед виступом "Мадам Баттерфляй".
  "Тримаю в заклад, що ти все ще можеш вписатися в цю форму", - сказала Нiккi.
  Кишка увiйшла ще на дюйм. Вiн був досить милим у своїй манерi великого маленького мiського парубка. - Я не знаю про це.
  Джессiка не могла позбутися думки, що, що б цей хлопець не зробив для держави, вiн безперечно не був слiдчим. Якби вiн не мiг роздивитися цю нiсенiтницю, вiн не змiг би знайти Шакiла О'Нiла в дитячому садку. Або, можливо, вiн просто хотiв це почути. Джесiка останнiм часом постiйно бачила таку реакцiю свого батька.
  "Дуґ Прентiс", - сказав вiн, простягаючи руку. Рукостискання та знайомства всюди. Нiккi сказала йому, що це полiцiя Фiладельфiї, але не вiддiл убивств.
  Звичайно, бiльшу частину iнформацiї про Дугу вони знали ще до того, як ступили до його закладу. Як i адвокати, полiцейськi вважали за краще отримувати вiдповiдь на запитання до того, як вiн був поставлений. Блискучий пiкап "Форд", припаркований найближче до дверей, мав номерний знак з написом "ДУГ1" i наклейку на задньому склi з написом "СПIВРОБIТНИКИ ДЕРЖАВИ РОБИТЬ ЦЕ НА ОБОРОТКУ ДОРОГИ" .
  - Думаю, ти на чергуваннi, - сказав Дуг, готовий служити. Якби Нiккi попросила, вiн, мабуть, пофарбував би її будинок. Чи можу я запропонувати вам чашку кави? Щойно зварений.
  "Це було б чудово, Дуг", - сказала Нiккi. Джессiка кивнула.
  - Скоро будуть двi кави.
  Дуг був на висотi. Незабаром вiн повернувся з двома кухлями кави i мискою iндивiдуально упакованих вершкiв з льодом.
  - Ви тут у службових справах? - спитав Дуг.
  "Так, ми такi", - сказала Нiккi.
  "Якщо я можу чимось допомогти, просто спитайте".
  "Я не можу передати тобi, як я рада це чути, Дуг", - сказала Нiккi. Вона вiдпила зi своєї чашки. "Гарна кава."
  Дуг трохи випнув груди. Що це за робота?
  Нiккi дiстала конверт дев'ять на дванадцять дюймiв i вiдчинила його. Вона дiстала фотографiю фермерського будинку та поклала її на стiйку. "Ми намагаємося знайти це мiсце, але нам не дуже щастить. Ми цiлком упевненi, що воно знаходиться у цьому поштовому iндексi. Вам це здається знайомим?
  Дуг одягнув бiфокальнi окуляри i взяв фотографiю. Уважно оглянувши його, вiн сказав: "Я не впiзнаю це мiсце, але якщо воно є десь у цьому районi, я знаю, хто впiзнає".
  "Хто це?"
  "Жiнка на iм'я Надiн Палмер. Вони з племiнником володiють невеликим магазином товарiв для декоративно-ужиткового мистецтва далi дорогою, - сказав Дуг, явно задоволений тим, що знову опинився в сiдлi, хай навiть на кiлька хвилин. "Вона страшенно художниця. Як i її племiнник.
  OceanofPDF.com
  72
  "Арт-Арк" був невеликим застарiлим магазином наприкiнцi кварталу, на єдинiй головнiй вулицi маленького мiстечка. Вiтрина була майстерно складеним колажем з пензлiв, фарб, полотен, акварельних подушечок, а також очiкуванi пейзажi мiсцевих ферм, створенi мiсцевими художниками i написанi людьми, швидше за все, проiнструктованими або пов'язаними з ними. - Власник.
  Дзвiнок над дверима сповiстив про прибуття Джессiки та Нiккi. Їх вiтав аромат попурi, лляної олiї i ледь вловимий котячий вiдтiнок.
  Жiнцi за прилавком було близько шiстдесяти рокiв. Її волосся було зiбране в пучок i утримане дерев'яною паличкою з майстерним рiзьбленням. Якби вони не були в Пенсiльванiї, Джессiка помiстила б жiнку на художнiй ярмарок у Нантакетi. Можливо, то була iдея.
  "День", - сказала жiнка.
  Джессiка представилася i Нiккi полiцейськими. "Дуг Прентiс направив нас до вас", - сказала вона.
  "Гарний чоловiк, цей Дуг Прентiс".
  "Так, вiн такий", - сказала Джесiка. - Вiн сказав, що ти зможеш нам допомогти.
  "Роблю, що можу", - вiдповiла вона. - До речi, мене звуть Надiн Палмер.
  Слова Надiн обiцяли спiвпрацю, хоча язик її тiла трохи напружився, коли вона почула слово "полiцiя". Цього слiд було чекати. Джессiка дiстала фотографiю фермерського будинку. - Дуг сказав, що ти, може, знаєш, де знаходиться цей будинок.
  Перш нiж Надiн глянула на фотографiю, вона запитала: "Чи можу я побачити якесь посвiдчення особи?"
  "Абсолютно", - сказала Джесiка. Вона витягла свiй значок i розкрила його. Надiн взяла його в неї i уважно розглянула.
  "Мабуть, це цiкава робота", - сказала вона, повертаючи посвiдчення.
  "Iнодi", - вiдповiла Джесiка.
  Надiн взяла фотографiю. - О, звичайно, - сказала вона. - Я знаю це мiсце.
  "Це далеко звiдси?" - Запитала Нiккi.
  "Не надто далеко."
  - Знаєш, хто там мешкає? - Запитала Джесiка.
  "Не думаю, що там зараз хтось живе". Вона зробила крок у задню частину магазину i крикнула: Бен?
  "Ага?" пролунав голос iз пiдвалу.
  "Чи можете ви принести акварель, яка стоїть на морозилцi?"
  "Маленький?"
  "Так."
  "Звичайно", - вiдповiв вiн.
  За кiлька секунд сходами пiднявся молодик з аквареллю в рамцi. Йому було близько двадцяти п'яти рокiв, вiн одразу вийшов на центральний кастинг для маленького мiстечка Пенсiльванiї. У нього була копиця волосся пшеничного кольору, що падала йому на очi. Вiн був одягнений у темно-синiй кардиган, бiлу футболку та джинси. Риси його обличчя були майже жiночними.
  "Це мiй племiнник Бен Шарп", - сказала Надiн. Далi вона представила Джесiку та Нiккi i пояснила, хто вони такi.
  Бен простягнув тiтцi матову акварель у витонченiй рамцi. Надiн поставила його на мольберт поряд iз стiйкою. Картина, виконана реалiстично, була точною копiєю фотографiї.
  Хто це намалював? - Запитала Джесiка.
  - Щиро ваш, - сказала Надiн. "Я пробрався туди одного разу у червневу суботу. Дуже дуже давно.
  "Це красиво", сказала Джесiка.
  "Вiн продається". Надiн пiдморгнула. З задньої кiмнати почувся свист чайника. - Якщо ви вибачте мене на мить. Вона вийшла iз кiмнати.
  Бен Шарп перевiв погляд мiж двома вiдвiдувачами, засунув руки глибоко в кишенi i на мить похитнувся на п'ятах. "Отже, ви, хлопцi, приїхали з Фiладельфiї?" вiн спитав.
  "Правильно", сказала Джесiка.
  - I ви детективи?
  "Правильно ще раз".
  "Ух ти."
  Джесiка глянула на годинник. Було вже двi години. Якщо вони мають намiр вистежити цей будинок, їм краще йти. Потiм вона помiтила виставку пензлiв на стiйцi за Беном. Вона вказала на це.
  Що ви можете розповiсти менi про цi кистi? вона спитала.
  "Майже все, що ви хотiли б знати", - сказав Бен.
  "Вони всi приблизно однаковi?" вона спитала.
  "Нi, мем. Насамперед, вони бувають рiзних рiвнiв: магiстр, студiйний, академiчний. Аж до економiї, хоч малювати економiєю насправдi не хочеться. Вони бiльше для аматорiв. Я користуюсь послугами студiї, але це тому, що маю знижку. Я не такий гарний, як тiтка Надiн, але я йду".
  При цьому Надiн повернулася до магазину з пiдносом, на якому стояв чайник з чаєм, що димився. - Ти маєш час на чашку чаю? вона спитала.
  "Боюсь, що нi", - сказала Джесiка. "Але дякую." Вона повернулася до Бена i показала фотографiю фермерського будинку. "Ви знайомi з цим будинком?"
  - Звичайно, - сказав Бен.
  "Як далеко це?"
  "Можливо, десять хвилин або близько того. Це досить важко знайти. Якщо хочеш, то я можу показати тобi, де це".
  "Це було б дуже корисно", - сказала Джесiка.
  Бен Шарп засяяв. Потiм вираз його обличчя потемнiв. - Все гаразд, тiтко Надiн?
  "Звичайно", сказала вона. "Не те щоб вiдмовляти клiєнтам, зараз напередоднi Нового року i таке iнше. Напевно, менi варто закритися i витягти холодну качку.
  Бен побiг у задню кiмнату i повернувся до парку. "Я приїду на своєму фургонi, зустрiнемося бiля входу".
  Поки вони чекали, Джессiка оглянула магазин. Там панувала та атмосфера маленького мiстечка, яка останнiм часом їй подобалася. Можливо, це було те, що вона шукала зараз, коли Софi стала старшою. Їй було цiкаво, якi тут школи. Вона запитувала себе, чи є тут поблизу школи.
  Нiккi штовхнула її, розчинивши її мрiї. Настав час йти.
  "Дякую за час", - сказала Джесiка Надiн.
  - Будь-коли, - сказала Надiн. Вона обiйшла стiйку i провела їх до дверей. Саме тодi Джесiка помiтила дерев'яну скриньку бiля батареї; у коробцi лежала кiшка та чотири чи п'ять новонароджених кошенят.
  "Чи не можу я зацiкавити вас кошеням чи двома, чи не так?" - Запитала Надiн з обнадiйливою усмiшкою.
  - Нi, дякую, - сказала Джесiка.
  Вiдчинивши дверi i увiйшовши в заснiжений день Каррiєра i Айвза, Джессiка озирнулася на кiшку, що годує.
  Усi мали дiтей.
  OceanofPDF.com
  73
  Будинок був набагато далi, нiж за десять хвилин ходьби. Вони їхали манiвцями i глибоко в лiс, оскiльки снiг продовжував падати. Декiлька разiв вони стикалися з темрявою i були змушенi зупинитися. Приблизно за двадцять хвилин вони пiдiйшли до повороту дороги та приватної смуги, що майже зникла в деревах.
  Бен зупинився i махнув їм рукою, щоб вони стояли поряд зi своїм фургоном. Вiн опустив вiкно. "Є кiлька рiзних способiв, але цей, мабуть, найпростiший. Просто йди за мною."
  Вiн звернув на занесену снiгом трасу. Джессiка i Нiккi пiшли за ними. Невдовзi вони вийшли на галявину i злилися з тим, що, мабуть, було довгою дорогою до будинку.
  Коли вони наблизилися до споруди, подолавши невелике пiднесення, Джессiка пiдняла фотографiю. Воно було знято з iншого боку пагорба, але навiть з такої вiдстанi помилитись було неможливо. Вони знайшли будинок, який сфотографував Уолт Брiгам.
  Пiд'їзна дорога закiнчувалася поворотом за п'ятдесят футiв вiд будiвлi. Iнших транспортних засобiв не було видно.
  Коли вони вийшли з машини, перше, що помiтила Джессiка, була не вiддаленiсть будинку i навiть не досить мальовнича зимова атмосфера. То була тиша. Вона майже чула, як снiг падає на землю.
  Джессiка виросла в Пiвденнiй Фiладельфiї, навчалася в Унiверситетi Темпл i все своє життя провела за кiлька миль вiд мiста. У нашi днi, коли вона вiдповiла на дзвiнок про вбивство у Фiладельфiї, її зустрiли гудки машин, автобусiв та гучна музика. Iнодi пiд крики розгнiваних городян. У порiвняннi з цим це була iдилiя.
  Бен Шарп вийшов iз фургона i залишив його працювати на неодруженому ходу. Вiн одягнув пару вовняних рукавичок. "Я не думаю, що тут бiльше хтось живе".
  - Ви знали, хто мешкав тут ранiше? - Запитала Нiккi.
  "Нi", - сказав вiн. "Вибач."
  Джесiка подивилася на будинок. Попереду було два вiкна, що дивилися зловiсними очима. Свiтла не було. - Звiдки ти дiзнався про це мiсце? вона спитала.
  Ми приходили сюди, коли були дiтьми. Тодi це було досить моторошно".
  "Тепер це трохи моторошно", - сказала Нiккi.
  "Ранiше на територiї жила пара великих собак".
  - Вони втекли? - Запитала Джесiка.
  - Так, - сказав Бен, усмiхаючись. "Це був виклик".
  Джессiка оглянула територiю, територiю бiля ганку. Не було нi ланцюгiв, нi мисок iз водою, нi вiдбиткiв лап на снiгу. - I як це давно було?
  - О, дуже давно, - сказав Бен. "П'ятнадцять рокiв."
  "Добре", - подумала Джесiка. Коли вона була у вiйськовiй формi, вона проводила час iз великими собаками. Кожен полiцейський так i вчинив.
  - Що ж, ми дозволимо тобi повернутися до магазину, - сказала Нiккi.
  - Хочеш, щоб я тебе чекав? - спитав Бен. - Показати тобi дорогу назад?
  "Я думаю, що звiдси ми можемо взятися за справу", - сказала Джесiка. "Ми цiнуємо вашу допомогу".
  Бен виглядав трохи розчарованим; можливо, тому, що вiн вiдчував, що тепер може бути частиною слiдчої полiцейської групи. "Без проблем."
  "I ще раз скажи спасибi Надiн вiд нас".
  "Я буду."
  Через кiлька хвилин Бен прослизнув у свiй фургон, виїхав на розворот i попрямував до дороги. За кiлька секунд його машина зникла в соснах.
  Джессiка подивилася на Нiккi. Вони обидва подивились у бiк будинку.
  Воно досi там.
  
  
  
  Ганок був кам'яним; вхiднi дверi були масивнi дубовi, грiзнi. На ньому був iржавий залiзний молоток. Воно виглядало старшим за будинок.
  Нiккi постукала кулаком. Нiчого. Джессiка приклала вухо до дверей. Тиша. Нiккi постукала ще раз, цього разу молотком, i звук на мить луною рознiсся по старому кам'яному ганку. Жодної вiдповiдi.
  Вiкно праворуч вiд вхiдних дверей було вкрите роками гранжу. Джессiка стерла частину бруду i притиснула руки до шибки. Все, що вона побачила, це шар бруду всерединi. Воно було зовсiм непрозорим. Вона навiть не могла сказати, чи були за склом штори чи жалюзi. Те саме було i з вiкном лiворуч вiд дверей.
  "То що ти хочеш зробити?" - Запитала Джесiка.
  Нiккi подивилася в бiк дороги i знову додому. Вона глянула на годинник. "Що я хочу, то це прийняти гарячу ванну з пiною i випити келих Пiно Нуар. Але ми тут, у Баттер-Чернi, Пенсiльванiя".
  - Може, нам зателефонувати до офiсу шерифа?
  Нiккi посмiхнулася. Джессiка не дуже добре знала цю жiнку, але знала її посмiшку. Кожен детектив в арсеналi мала таку посмiшку. - Поки що нi.
  Нiккi простягла руку i посмикала дверну ручку. Щiльно замкнено. - Дай я подивлюся, чи є iнший шлях, - сказала Нiккi. Вона зiскочила з ганку i попрямувала навколо будинку.
  Вперше за цей день Джессiка запитала, чи не даремно вони витрачають час. Насправдi не було жодного прямого доказу, що пов'язує вбивство Волта Брiгама з цим будинком.
  Джессiка дiстала свiй мобiльний телефон. Вона вирiшила, що краще зателефонує Вiнсенту. Вона подивилася на РК-екран. Жодних барiв. Нема сигналу. Вона прибрала телефон.
  За кiлька секунд Нiккi повернулася. "Я знайшов вiдчиненi дверi".
  "Де?" - Запитала Джесiка.
  "Навколо спини. Я думаю, вiн веде до пiдвалу. Можливо, пiдвал.
  "Вiн був вiдкритий?"
  "Як би."
  Джессiка пiшла за Нiккi навколо будiвлi. Земля за будовою вела в долину, яка, своєю чергою, вела до лiсу за нею. Коли вони обiгнули задню частину будiвлi, почуття iзоляцiї Джессiки зростало. Там вона на мить подумала, що, можливо, їй хотiлося б жити десь ось так, далеко вiд шуму, забруднень i злочинностi. Тепер вона не була така впевнена.
  Вони досягли входу до пiдвалу - кiлькох важких дерев'яних дверей, укопаних у землю. Його поперечина була розмiром чотири на чотири. Пiдняли поперечину, вiдклали її вбiк, вiдчинили дверi.
  Вiдразу ж у нiс досяг запах цвiлi та деревної гнилi. Був натяк на щось ще, на щось тварина.
  "А вони кажуть, що робота в полiцiї не гламурна", - сказала Джесiка.
  Нiккi подивилася на Джесiку. "Добре?"
  - Пiсля тебе, тiтка Ем.
  Нiккi натиснула на свiй Маглайт. "Полiцiя Фiладельфiї!" - гукнула вона до чорної дiри. Нема вiдповiдi. Вона глянула на Джесiку, схвильована. "Менi подобається ця робота. "
  Нiккi взяв вiн iнiцiативу. Джесiка пiшла за ним.
  У мiру того, як над пiвденно-схiдною Пенсiльванiєю збиралися новi снiговi хмари, два детективи спустилися в холодну темряву пiдвалу.
  OceanofPDF.com
  74
  Роланд вiдчув тепле сонце на своєму обличчi. Вiн почув ляпас м'яча по шкiрi, вiдчув глибокий аромат олiї для чистих нiг. На небi не було жодної хмаринки.
  Йому було п'ятнадцять.
  Того дня їх було десять, одинадцять, включаючи Чарльза. То був кiнець квiтня. Кожен з них мав свiй улюблений бейсболiст - серед них Леннi Дайкстра, Боббi Муньос, Кевiн Джордан i Майк Шмiдт, який вийшов на пенсiю. Половина з них була одягнена у саморобну версiю майки Майка Шмiдта.
  Вони грали в пiкап на полi недалеко вiд Лiнкольн Драйв, пробравшись на м'яч-ромб всього за кiлька сотень ярдiв вiд струмка.
  Роланд подивився на дерева. Там вiн побачив свою зведену сестру Шарлотту разом iз її подругою Аннемарi. Бiльшу частину часу цi двi дiвчини зводили з розуму його та його друзiв. В основному вони говорили i пищали нi про що на свiтi, що могло б мати значення. Але не завжди, не Шарлотта. Шарлотта була особливою дiвчинкою, такою ж особливою, як i її брат- близнюк Чарльз. Як i у Чарльза, її очi були кольором блакитного яйця малинiвки, що вiдтiняло весняне небо.
  Шарлотта та Аннемарi. Цi двоє були нерозлучними. Того дня вони стояли у своїх сарафанах, переливаючись у слiпучому свiтлi. Шарлотта носила лавандовi стрiчки. Для них це була вечiрка з нагоди дня народження - вони народилися одного й того ж дня, з рiзницею рiвно о другiй годинi, причому Аннемарi була найстаршою з двох. Вони зустрiлися в парку, коли їм було шiсть рокiв, i тепер вони мали влаштувати там вечiрку.
  О шостiй годинi всi вони почули грiм, а невдовзi їх покликали матерi.
  Роланд пiшов. Вiн узяв рукавичку i просто пiшов, лишивши Шарлотту позаду. Того дня вiн залишив її заради диявола, i з того дня вiн заволодiв його душею.
  Для Роланда, як i багатьох людей у мiнiстерствi, диявол був абстрактним. Це була реальна iстота, здатна виявлятися у багатьох формах.
  Вiн думав про минулi роки. Вiн подумав, яким молодим вiн був, коли вiдкрив мiсiю. Вiн думав про Джулiанну Вебер, про те, як з нею жорстоко поводився чоловiк на iм'я Джозеф Барбер, як до нього прийшла мати Джулiанни. Вiн розмовляв iз маленькою Джулiанною. Вiн думав про те, як вiн зiткнувся з Джозефом Барбером у тiй хатинi в Пiвнiчнiй Фiладельфiї, про погляд Барбера, коли той зрозумiв, що вiн став перед земним судом, про те, як неминучий гнiв Господнiй.
  "Тринадцять ножiв", - подумав Роланд. Число диявола.
  Джозеф Барбер. Безiл Спенсер. Едгар Мiсяць.
  Так багато.
  Чи були вони невинними? Нi. Можливо, вони не несуть прямої вiдповiдальностi за те, що трапилося з Шарлоттою, але вони були поплiчниками диявола.
  "Ось воно". Шон зупинив машину на узбiччi дороги. Серед дерев, поруч iз вузькою заснiженою стежкою, висiв вказiвник. Шон вийшов iз фургона, очистив знак вiд свiжого снiгу.
  
  ЛАСКАВО ПРОСИМО В ОДЕНСI
  
  Роланд опустив вiкно.
  "У кiлькох сотнях ярдiв є дерев'яний односмуговий мiст", - сказав Шон. "Я пам'ятаю, що ранiше вiн був у досить поганому станi. Можливо, його бiльше не буде. Думаю, менi варто пiти подивитись, перш нiж ми поїдемо.
  "Дякую, брате Шон", - сказав Роланд.
  Шон натягнув вовняну шапку i зав'язав шарф. "Я скоро повернуся."
  Вiн пiшов по провулку - повiльно, по снiгу глибиною по iкри - i за кiлька хвилин зник у бурi.
  Роланд глянув на Чарльза.
  Чарльз заламував руки, погойдуючись на сидiннi. Роланд поклав руку на велике плече Чарльза. Тепер це не триватиме багато часу.
  Незабаром їм доведеться зустрiтися вiч-на-вiч iз убивцею Шарлотти.
  OceanofPDF.com
  75
  Бiрн подивився на вмiст конверта - кiлька фотографiй, кожна з позначкою, подряпаною внизу кульковою ручкою, - але гадки не мав, що все це означає. Вiн ще раз глянув на конверт. Вiн був адресований йому з Департаменту полiцiї. Лiтери вiд руки, блочний стиль, чорне чорнило, повернення неможливе, поштовий штемпель Фiладельфiї.
  Бiрн сидiв за столом у чергуваннi "Раундхауса". У кiмнатi було майже порожньо. Усi, кому було чим зайнятися напередоднi Нового року, готувалися це зробити.
  Там було шiсть фотографiй: маленькi вiдбитки полароїдiв. Внизу кожного вiдбитка було написано серiю цифр. Цифри виглядали знайомими, схоже, це були номери справ PPD. Вiн мiг зрозумiти самих картин. То не були офiцiйнi фотографiї вiдомства.
  На одному був знiмок маленької плюшевої iграшки лавандового кольору. Воно було схоже на ведмедя. На iншому була фотографiя дiвочої шпильки, теж лавандового кольору. Ще одна була фотографiя маленької пари шкарпеток. Важко сказати точний колiр через невелике переекспонування вiдбитка, але вони теж виглядали як лавандовi. Було ще три фотографiї, на всiх невiдомi об'єкти, кожна з яких мала вiдтiнок лаванди.
  Бiрн уважно розглянув кожну фотографiю. Здебiльшого це були великi плани, тож контексту було замало. Три об'єкти знаходилися на килимовому покриттi, два - на дерев'янiй пiдлозi, один - на бетоннiй пiдлозi. Бiрн записував цифри, коли увiйшов Джош Бонтрагер, тримаючи в руках пальта.
  - Просто хотiв привiтати з Новим роком, Кевiн. Бонтрагер перетнув кiмнату i потис Бiрну руку. Джош Бонтрагер був рукостискачем. За останнiй тиждень або близько того Бiрн, мабуть, потис руку молодiй людинi разiв тридцять.
  - I тобi того ж, Джош.
  "Ми спiймаємо цього хлопця наступного року. Ось побачиш.
  Бiрн припустив, що це було трохи сiльської дотепностi, але вона прийшла з правильного мiсця. "Без сумнiву." Бiрн взяв листок iз номерами справ. - Чи не могли б ви надати менi послугу, перш нiж пiти?
  "Звичайно."
  "Не могли б ви дiстати менi цi файли?"
  Бонтраґер поклав пальто. "Я беру участь у цьому".
  Бiрн знову повернувся до фотографiй. Кожен показав предмет лавандового кольору, побачив знову. Реч для дiвчинки. Шпилька, ведмедик, пара шкарпеток з невеликою стрiчкою вгорi.
  Що це означає? На фотографiях зображено шiстьох жертв? Їх убили через лавандовий колiр? Чи був це пiдпис серiйного вбивцi?
  Бiрн визирнув у вiкно. Шторм посилювався. Незабаром мiсто зупинилося. Здебiльшого полiцiя вiтала снiговi бурi. Вони мали тенденцiю сповiльнювати перебiг подiй, згладжувати суперечки, якi часто призводили до нападiв та вбивств.
  Вiн знову глянув на фотографiї у своїх руках. Що б вони не уявляли, вже сталося. Той факт, що у справi брала участь дитина - мабуть, молода дiвчина - не обiцяла нiчого доброго.
  Бiрн пiдвiвся з-за столу, пройшов коридором до лiфтiв i почав чекати Джоша.
  OceanofPDF.com
  76
  У пiдвалi було сиро та затхло. Вiн складався з однiєї великої кiмнати та трьох менших. У головнiй секцiї в одному кутку стояло кiлька дерев'яних ящикiв - велика скриня пароплава. Iншi кiмнати були майже порожнi. В одного були забитi жолоб для вугiлля та бункер. У одного був давно згнилий стелаж. На ньому стояло кiлька старих зелених скляних банок ємнiстю в один галон i пара розбитих глечикiв. Зверху були прикрiпленi шкiрянi вуздечки, що потрiскалися, i стара пастка для нiг.
  Багажник пароплава не був замкнений на висячий замок, але широка засувка, схоже, була заiржавiла. Джесiка знайшла неподалiк залiзний злиток. Вона махнула штангою. Через три удари, i клямка пiдскочила. Вони з Нiккi вiдчинили багажник.
  Зверху лежало старе простирадло. Вони вiдтягли його. Пiд цим лежали кiлька верств журналiв: "Лайф", "Цибуля", "Жiночий домашнiй компаньйон", "Колiєрс". Доносився запах плiснявого паперу та молi. Нiккi пересунула кiлька журналiв.
  Пiд ними лежала шкiряна палiтурка розмiром дев'ять на дванадцять дюймiв, з прожилками i тонким зеленим шаром плiсняви. Джессiка вiдкрила його. Там було лише кiлька сторiнок.
  Джессiка перегорнула першi двi сторiнки. Злiва була пожовкла вирiзка з газети "Iнкуайрер", новина за квiтень 1995 року, стаття про вбивство двох молодих дiвчат у Фермаунт-парку. Аннемарi ДiЧiлло та Шарлотта Уейт. Iлюстрацiя праворуч була грубим малюнком пером i тушшю пари бiлих лебедiв у гнiздi.
  Пульс Джессiкi почастiшав. Уолт Бригам мав рацiю. Цей будинок - чи, точнiше, його мешканцi - мав якесь вiдношення до вбивства Аннемарi та Шарлотти. Уолт наближався до вбивцi. Вiн був уже близько, i тiєї ночi вбивця пiшов за ним у парк, прямо до того мiсця, де було вбито маленьких дiвчаток, i спалив його живцем.
  Джессiка усвiдомила сильну iронiю всього цього.
  Пiсля смертi Волт Бригам привiв їх до будинку свого вбивцi.
  Смертю Уолт Брiгам може помститися.
  OceanofPDF.com
  77
  Шiсть справ стосувалися вбивств. Усi жертви були чоловiками вiком вiд двадцяти п'яти до п'ятдесяти рокiв. Троє чоловiкiв було зарiзано - один iз них садовими ножицями. Двоє чоловiкiв були побитi палицями, одного збила велика машина, можливо, фургон. Усi вони були з Фiладельфiї. Четверо були бiлими, один чорним та один азiатом. Троє з них були одруженi, двоє розлученi, один неодружений.
  Їх усiх об'єднувало те, що їх усiх тiєю чи iншою мiрою пiдозрювали у насильствi щодо молодих дiвчат. Усi шестеро були мертвi. I, виявляється, на мiсцi їхнього вбивства знаходився якийсь лавандовий предмет. Шкарпетки, шпилька, плюшевi iграшки.
  У жоднiй справi не було жодного пiдозрюваного.
  "Цi файли пов'язанi з нашим вбивцею?" - спитав Бонтрагер.
  Бiрн майже забув, що Джош Бонтрагер досi перебуває у кiмнатi. Дитина була такою тихою. Можливо, це було з поваги. "Я не впевнений", сказав Бiрн.
  "Хочеш, я буду тут i, можливо, простежу за деякими з них?"
  - Нi, - сказав Бiрн. "Зараз напередоднi Нового року. Iди, добре проведи час".
  За кiлька хвилин Бонтрагер схопив пальто i попрямував до дверей.
  - Джош, - сказав Бiрн.
  Бонтрагер обернувся в очiкуваннi. "Ага?"
  Бiрн вказав на файли. "Дякую."
  "Звичайно." Бонтрагер пiдняв двi книги Ганса Християна Андерсена. "Я збираюся прочитати це сьогоднi ввечерi. Я вважаю, що якщо вiн збирається зробити це знову, пiдказка може бути тут.
  "Якийсь переддень Нового року", - подумав Бiрн. Читання казок. "Хороша робота."
  - Я думав, що подзвоню тобi, якщо щось придумаю. Все добре?
  "Абсолютно", - сказав Бiрн. Хлопець почав нагадувати самого себе Бiрна, коли той тiльки-но прийшов у пiдроздiл. Версiя для амiшiв, але все ж таки схожа. Бiрн пiдвiвся, надiв пальто. "Почекай. Я проведу тебе вниз.
  "Круто", - сказав Бонтрагер. "Куди ти прямуєш?"
  У матерiалах справи Бiрн ознайомився з даними слiдчих щодо кожного вбивства. У всiх випадках це були Уолтер Дж. Брiгам та Джон Лонго. Бiрн пошукав Лонґо. Вiн вийшов на пенсiю у 2001 роцi i тепер мешкав на пiвнiчному сходi.
  Бiрн натиснув кнопку лiфта. "Думаю, я поїду на пiвнiчний схiд".
  
  
  
  ДЖОН ЛОНГО ЖИВ у доглянутому таунхаусi в Торресдейлi. Бiрна зустрiла дружина Лонго Денiз, струнка, приваблива жiнка рокiв сорока з невеликим. Вона привела Бiрна до майстернi в пiдвалi, за її теплою посмiшкою свiтився скептицизм i легка пiдозра.
  Стiни були обвiшанi меморiальними дошками та фотографiями, наполовину присвяченими Лонго у рiзних мiсцях у рiзному полiцейському спорядженнi. Iнша половина була сiмейними фотографiями - весiлля у парку Атлантiк-Сiтi, десь у тропiках.
  Лонго виглядав на кiлька рокiв старше, нiж його офiцiйна фотографiя PPD, його темне волосся тепер було сивим, але вiн все ще був пiдтягнутим i спортивним. Будучи на кiлька дюймiв нижче Бiрна i на кiлька рокiв молодший, Лонго виглядав так, нiби за потреби вiн все ще мiг би наздогнати пiдозрюваного.
  Пiсля стандартного танцю "хто ти знаєш, з ким ти працював" вони нарештi дiсталися причини вiзиту Бiрна. Щось у вiдповiдях Лонго пiдказало Бiрну, що Лонго якимось чином очiкував настання цього дня.
  Шiсть фотографiй було розкладено на верстатi, який ранiше використовувався для виготовлення дерев'яних шпакiвень.
  - Де це ти взяв? - Запитав Лонго.
  "Чесна вiдповiдь?" - спитав Бiрн.
  Лонго кивнув головою.
  - Я думав, що ти їх послав.
  "Нi." Лонго оглянув конверт зсередини та зовнi, перевернув його. "Це був не я. Насправдi я сподiвався прожити залишок свого життя i бiльше нiколи не побачити нiчого подiбного".
  Бiрн зрозумiв. Було багато такого, що вiн сам нiколи бiльше не хотiв бачити. - Як довго ви були на роботi?
  - Вiсiмнадцять рокiв, - сказав Лонго. "Повина кар'єри для деяких хлопцiв. Надто довго для iнших". Вiн уважно вивчив одну iз фотографiй. "Я пам'ятаю це. Було багато ночей, коли менi хотiлося цього не робити".
  На фотографiї був зображений маленький плюшевий ведмедик.
  - То було зроблено на мiсцi злочину? - спитав Бiрн.
  "Так." Лонго перетнув кiмнату, вiдчинив шафу, дiстав пляшку "Гленфiддича". Вiн пiдняв пляшку i запитливо пiдняв брову. Бiрн кивнув головою. Лонго налив їм обом випити i простяг склянку Бiрну.
  "Це була остання справа, над якою я працював", - сказав Лонго.
  "Це була Пiвнiчна Фiладельфiя, правда?" Бiрн знав це все. Йому просто треба було це синхронiзувати.
  "Безплiднi землi. Ми були на цьому уколi. Жорсткий. Мiсяцями. Звали Джозеф Барбер. Двiчi викликав його на допит за серiю згвалтувань молодих дiвчат, але не змiг затримати його. Потiм вiн зробив це знову. Менi повiдомили, що вiн ховався у старiй аптецi неподалiк П'ятої вулицi та Камбрiї. Лонго допив свiй напiй. "Вiн був мертвим, коли ми туди приїхали. Тринадцять ножiв у його тiлi.
  "Тринадцять?"
  "Ага." Лонго прочистив горло. Йому це далося нелегко. Вiн налив собi ще випити. "Стейк-ножi. Дешевий. Такi, якi можна купити на блошиному ринку. Невiдслiдковується.
  - Справа колись була закрита? Бiрн також знав вiдповiдь на це запитання. Вiн хотiв, щоб Лонго продовжував говорити.
  - Наскiльки менi вiдомо, нi.
  - Ти стежив за цим?
  "Я не хотiв. Уолт якийсь час дотримувався цього. Вiн намагався довести, що Джозефа Барбера вбив якийсь лiнчувальник. Нiколи не отримував жодної тяги". Лонго вказав на фотографiю на верстатi. "Я подивився на лавандового ведмедя на пiдлозi i зрозумiв, що зi мною покiнчено. Я нiколи не озирався назад".
  - Чи є iдеї, кому належав ведмiдь? - спитав Бiрн.
  Лонго похитав головою. "Коли докази було усунено та майно звiльнено, я показав його батькам маленької дiвчинки".
  - То були батьки останньої жертви Барбера?
  Ага. Вони сказали, що нiколи ранiше цього не бачили. Як я вже сказав, Барбер був серiйним ґвалтiвником дiтей. Я не хотiв думати, як i де вiн мiг це отримати.
  "Як звали останню жертву Барбера?"
  "Джулiанна". Голос Лонго здригнувся. Бiрн розклав на верстатi кiлька iнструментiв i почав чекати. "Джулiанна Вебер".
  "Ви коли-небудь стежили за цим?"
  Вiн кивнув головою. "Кiлька рокiв тому я проїжджав повз їхнiй будинок, припаркований через дорогу. Я бачив Джулiанну, коли вона йшла до школи. Вона виглядала нормально - принаймнi для свiту вона виглядала нормально - але я мiг бачити цей сум у кожному її кроцi".
  Бiрн бачив, що ця розмова близька до завершення. Вiн зiбрав фотографiї, своє пальто та рукавички. "Менi шкода Уолта. Вiн був гарною людиною.
  "Вiн був цiєю роботою", - сказав Лонго. "Я не змiг прийти на вечiрку. Я навiть не... Емоцiї взяли гору на кiлька миттєвостей. "Я був у Сан-Дiєго. У моєї доньки народилася маленька дiвчинка. Мiй перший онук".
  "Вiтаю", - сказав Бiрн. Як тiльки це слово зiйшло з його губ - хоч i щире - воно прозвучало порожньо. Лонго осушив свою склянку. Бiрн наслiдував його приклад, встав i надiв пальто.
  "Це той момент, коли люди зазвичай кажуть: "Якщо я можу ще щось зробити, будь ласка, зателефонуйте, не соромтеся", - сказав Лонго. "Вiрно?"
  "Думаю, так", - вiдповiв Бiрн.
  "Зроби менi ласку".
  "Звичайно."
  "Сумнiватися."
  Бiрн усмiхнувся. "Добре."
  Коли Бiрн повернувся, щоб пiти, Лонго поклав йому руку на плече. "Є щось ще".
  "Добре."
  "Уолт сказав, що я, ймовiрно, щось бачив у той час, але я був переконаний".
  Бiрн склав руки i почав чекати.
  "Вiзерунок ножiв", - сказав Лонго. "Рани на грудях Джозефа Барбера".
  "Що щодо них?"
  "Я не був певен, доки не побачив посмертнi фотографiї. Але я впевнений, що рани означали букву C".
  "Лiтера С?"
  Лонго кивнув i налив ще випити. Вiн сiв за свiй верстат. Розмова була офiцiйно закiнчена.
  Бiрн ще раз подякував йому. Пiдводячись, вiн побачив, що Денiз Лонго стояла вгорi сходiв. Вона провела його до дверей. Вона ставилася до нього набагато холоднiше, нiж коли вiн приїхав.
  Поки його машина прогрiвалася, Бiрн глянув на фотографiю. Ймовiрно, у майбутньому, можливо, найближчим часом у нього станеться щось на кшталт лавандового ведмедя. Вiн запитував, чи вистачить у нього, як у Джона Лонго, смiливостi пiти.
  OceanofPDF.com
  78
  Джессiка обшукала кожен дюйм багажника, перегорнула кожен журнал. Бiльше нiчого не було. Вона знайшла кiлька пожовклих рецептiв, кiлька викрiйок МакКолла. Вона знайшла коробку з маленькими стаканчиками у паперовiй упаковцi. Обгортка газети була датована 22 березня 1950 року. Вона повернулася до портфеля.
  У заднiй частинi палiтурки лежала сторiнка з безлiччю жахливих малюнкiв - повiшень, калiцтв, потрошень, розчленувань - дитячих каракулiв i вкрай тривожних за змiстом.
  Джессiка повернулася до першої сторiнки. Нова стаття про вбивство Аннемарi ДiЧiлло та Шарлотти Уейт. Нiккi теж це прочитала.
  - Добре, - сказала Нiккi. "Я дзвоню. Нам тут потрiбнi полiцейськi. Уолту Брiгаму подобався той, хто жив тут у справi Аннемарi ДiЧiлло, i, схоже, вiн мав рацiю. Бог знає, що ще ми знайдемо тут.
  Джессiка простягла Нiккi свiй телефон. Через кiлька хвилин, пiсля спроби i вiдсутностi сигналу в пiдвалi, Нiккi пiднялася сходами i вийшла на вулицю.
  Джессiка повернулася до коробок.
  Хто тут мешкав? вона запитувала себе. Де ця людина зараз? У такому маленькому мiстечку, як це, якби людина все ще була десь поблизу, люди, напевно, знали б. Джесiка порилася в коробках у кутку. Там було ще багато старих газет, деякi мовою, яку вона не могла визначити, можливо, голландською або датською. Там були заплiснявiлi настiльнi iгри, що гниють у своїх заплiснявих коробках. Бiльше нiчого не згадувалося про справу Аннемарi ДiЧiлло.
  Вона вiдкрила ще одну коробку, цього разу не таку потерту, як iншi. Усерединi лежали газети та журнали пiзнiшого випуску. Нагорi знаходився випуск журналу "Amusement Today" за рiк, який був галузевим виданням, присвяченим iндустрiї паркiв розваг. Джессiка перевернула проблему. Вона знайшла адресну табличку. М Дамгаард.
  Це вбивця Волта Брiгама? Джесiка зiрвала етикетку i засунула її до кишенi.
  Вона тягла коробки до дверей, коли шум зупинив її. Спочатку це звучало так, нiби це просто шарудiння сухих колод, що скриплять на вiтрi. Вона знову почула звук старого дерева.
  - Нiккi?
  Нiчого.
  Джессiка вже збиралася пiднятися сходами, коли почула звук крокiв, що швидко наближалися. Кроки, що бiжать, приглушенi снiгом. Потiм вона почула, що це могло бути боротьбою, або, можливо, це Нiккi намагалася щось нести. Потiм iнший звук. Її iм'я?
  Нiккi щойно дзвонила їй?
  - Нiккi? - Запитала Джесiка.
  Тиша.
  - Ви встановили контакт iз...
  Джессiка так i не закiнчила свого питання. В цей момент важкi дверi пiдвалу зачинилися, звук деревини голосно пролунав у холодних кам'яних стiнах пiдвалу.
  Потiм Джессiка почула щось набагато зловiснiше.
  Великi дверi закрiплювалися поперечиною.
  Зовнi.
  OceanofPDF.com
  79
  Бiрн ходив парковкою бiля "Раундхауса". Вiн не вiдчував холоду. Вiн думав про Джона Лонго та його iсторiю.
  Вiн намагався довести, що Барбера вбив якийсь лiнчувальник. Нiколи не отримував жодної тяги.
  Хто б не надiслав Бiрну фотографiї - а це, мабуть, був Уолт Бригам - намагався навести той самий аргумент. Iнакше чому кожен предмет на фотографiях був лавандовим? Мабуть, це якась вiзитна картка, залишена лiнчувальником, особистий дотик людини, яка взяла на себе завдання знищити чоловiкiв, якi вчинили насильство щодо дiвчаток та молодих жiнок.
  Хтось убив цих пiдозрюваних перед тим, як полiцiя змогла порушити проти них справу.
  Перш нiж залишити Пiвнiчний Схiд, Бiрн зателефонував до записiв. Вiн вимагає, щоб вони розкрили всi нерозкритi вбивства за останнi десять рокiв. Вiн також попросив перехресне посилання iз пошуковим запитом "лаванда".
  Бiрн подумав про Лонго, що приховався у своєму пiдвалi i будує серед iншого шпакiвнi. Для зовнiшнього свiту Лонго виглядав задоволеним. Але Бiрн мiг бачити привид. Якби вiн уважно подивився на своє обличчя у дзеркало - а останнiм часом вiн робив це все рiдше i рiдше - вiн, мабуть, побачив би це в собi.
  Мiсто Мiдвiлл починало виглядати добре.
  Бiрн переключив передачу, задумавшись про справу. Його справа. Рiчковi вбивства. Вiн знав, що йому доведеться все це знести i збудувати заново з самого початку. Вiн i ранiше стикався з такими психопатами, вбивцями, якi брали приклад з того, що ми всi бачили i вважали само собою зрозумiлим щодня.
  Лiзетта Саймон була першою. Або принаймнi вони так думали. Жiнка сорока одного року, яка працювала у психiатричнiй лiкарнi. Можливо, вбивця почав там. Можливо, вiн зустрiв Лiзетту, працював iз нею, зробив якесь вiдкриття, яке спровокувало цю лють.
  Компульсивнi вбивцi починають своє життя поряд iз будинком.
  Iм'я вбивцi є у показаннях комп'ютера.
  Перш нiж Бiрн змiг повернутися до Раундхауса, вiн вiдчув присутнiсть поблизу.
  "Кевiн".
  Бiрн обернувся. То був Вiнсент Бальзано. Вiн та Бiрн працювали над деталлю кiлька рокiв тому. Вiн, звичайно, бачив Вiнсента на багатьох полiцейських заходах разом iз Джесiкою. Бiрну вiн подобався. Що вiн знав про Вiнсента на роботi, так це те, що вiн був трохи неортодоксальним, не раз наражав себе на небезпеку, щоб врятувати свого колегу-офiцера, i був досить запальним. Не так i вiдрiзняється вiд самого Бiрна.
  - Привiт, Вiнсе, - сказав Бiрн.
  Ти сьогоднi розмовляєш з Джесс?
  - Нi, - сказав Бiрн. "Як справи?"
  "Вона залишила менi повiдомлення сьогоднi вранцi. Я весь день був на вулицi. Я отримав повiдомлення тiльки годину тому.
  - Ти хвилюєшся?
  Вiнсент глянув на Раундхаус, потiм знову на Бiрна. "Ага. Я."
  "Що було в її повiдомленнi?"
  "Вона сказала, що вони з Нiккi Мелоун прямують до округу Беркс", - сказав Вiнсент. "Джесс була не на чергуваннi. I тепер я не можу її зловити. Ти знаєш, де в Берксi?
  - Нi, - сказав Бiрн. - Ти пробував її стiльниковий?
  "Так", сказав вiн. "Я отримую її голосову пошту". Вiнсент на мить вiдвернувся, потiм знову. - Що вона робить у Берксi? Вона працює у вашому будинку?
  Бiрн похитав головою. "Вона працює над справою Уолта Брiгама".
  "Справа Волта Брiгама? Що там?
  "Я не впевнений."
  Що вона записала востаннє?
  "Ходiмо подивимося".
  
  
  
  Повернувшись до чергової частини вiддiлу вбивств, Бiрн витяг папку iз записом про вбивство Уолта Брiгама. Вiн перейшов до останнього запису. "Це вчора ввечерi", - сказав вiн.
  У файлi були фотокопiї двох фотографiй по обидва боки - чорно-бiлi фотографiї старого кам'яного фермерського будинку. Це були дублiкати. На зворотному боцi одного було п'ять цифр, двi з яких були прихованi чимось на кшталт пошкоджень, завданих водою. Пiд ним червоною ручкою, курсивом, добре вiдомим обом чоловiкам як належав Джессiцi, було таке:
  195-/Округ Беркс/на пiвнiч вiд Френч-Крiк?
  - Думаєш, вона пiшла сюди? - спитав Вiнсент.
  "Я не знаю", сказав Бiрн. - Але якщо в її голосовому повiдомленнi сказано, що вона прямує до Беркса з Нiккi, є добрий шанс.
  Вiнсент витяг стiльниковий i знову зателефонував Джесiцi. Нiчого. На мить здалося, що Вiнсент має намiр викинути телефон у вiкно. Зачинене вiкно. Бiрн знав це почуття.
  Вiнсент поклав свiй мобiльний телефон у кишеню i попрямував до дверей.
  "Куди ти йдеш?" - спитав Бiрн.
  - Я збираюся туди.
  Бiрн сфотографував фермерський будинок та прибрав папку. "Я пiду з тобою".
  "Тобi не обов'язково".
  Бiрн дивився на нього. - Як це ти розумiєш?
  Вiнсент на мить повагався, кивнув. "Ходiмо."
  Вони майже бiгом добiгли до машини Вiнсента - повнiстю вiдреставрованого Cutlass S 1970 випуску. На той час, як Бiрн ковзнув на пасажирське сидiння, вiн уже захекався. Вiнсент Бальзано був у набагато кращiй формi.
  Вiнсент увiмкнув на панелi приладiв синю лампочку. На той час, коли вони досягли швидкiсної автомагiстралi Шуйлкiлл, вони їхали зi швидкiстю вiсiмдесят миль на годину.
  OceanofPDF.com
  80
  Темрява була майже повною. Лише тонка смужка холодного денного свiтла проникала крiзь щiлину у дверях пiдвалу.
  Джесiка гукнула кiлька разiв, прислухалася. Тиша. Порожня, сiльська тиша.
  Вона притулилася плечима до майже горизонтальних дверей i штовхнула їх.
  Нiчого.
  Вона нахилила своє тiло так, щоб максимально використати важiль, i спробувала ще раз. Дверi знову не зрушили з мiсця. Джесiка подивилася мiж двома дверима. Вона побачила темну смугу по центру, що означало, що поперечина розмiром чотири на чотири була на мiсцi. Очевидно, дверi не зачинилися самi по собi.
  Хтось там був. Хтось пересунув поперечину через дверi.
  Де була Нiккi?
  Джессiка оглянула пiдвал. Бiля однiєї стiни стояли старi граблi та лопата з короткою ручкою. Вона схопила граблi, спробувала просунути ручку мiж дверима. Це не пасувало.
  Вона увiйшла до iншої кiмнати, i її вразив густий запах цвiлi та мишей. Вона нiчого не знайшла. Нiяких iнструментiв, жодних важелiв, жодних молоткiв чи пилок. I Маглайт почав тьмянiти. Бiля дальньої стiни, внутрiшньої, висiла пара рубiнових фiранок. Вона запитувала себе, чи ведуть вони до iншої кiмнати.
  Вона зiрвала штори. У кутку стояли сходи, прикрiпленi до кам'яної стiни болтами та парою кронштейнiв. Вона вдарила лiхтариком по долонi та отримала ще кiлька люменiв жовтого свiтла. Вона провела балкою по покритiй павутиною стелi. Там, у стелi, були вхiднi дверi. Виглядало так, нiби ним не користувалися багато рокiв. Джесiка оцiнила, що тепер вона недалеко вiд центру будинку. Вона витерла частину сажi зi сходiв, потiм перевiрила першу сходинку. Вiн рипiв пiд її вагою, але витримав. Вона затиснула Маглайт у зубах i почала пiднiматися сходами. Вона штовхнула дерев'янi дверi i була винагороджена пилюкою в обличчя.
  "Єбати!"
  Джессiка вiдступила на пiдлогу, витерла сажу з очей i кiлька разiв сплюнула. Вона зняла пальто, накинула його на голову та плечi. Вона знову почала пiднiматися сходами. На мить менi здалося, що одна з сходинок ось-ось зламається. Воно трохи трiснуло. Вона перенесла ноги та вагу тiла з бокiв сходiв, приготувалася. На цей раз, коли вона штовхнула стельовi дверi, вона повернула голову. Дерево зрушило з мiсця. Вiн не був заколотий, i на ньому не було нiчого важкого.
  Вона спробувала ще раз, цього разу використовуючи всю свою силу. Вхiднi дверi пiддалися. Коли Джесiка повiльно пiдняла його, її зустрiло тонке денне свiтло. Вона повнiстю штовхнула дверi, i вона впала на пiдлогу кiмнати нагорi. Хоча повiтря в будинку було густим i впертим, вона це вiтала. Вона зробила кiлька глибоких вдихiв.
  Вона зняла пальто з голови i знову вдягла його. Вона подивилася на балочну стелю старого фермерського будинку. Вона розрахувала, що вийде в невелику комiрчину поряд iз кухнею. Вона зупинилась, прислухалася. Просто шум вiтру. Вона поклала Маглайт у кишеню, витягла зброю i продовжила пiднiматися сходами.
  Через кiлька секунд Джесiка пройшла через отвiр i увiйшла до будинку, радiючи з того, що вирвалася з гнiтючих кордонiв сирого пiдвалу. Вона повiльно обернулася на 360 градусiв. Вiд того, що вона побачила, у неї мало не перехопило подиху. Вона не просто увiйшла до старого фермерського будинку.
  Вона вступила до iншого столiття.
  OceanofPDF.com
  81
  Бiрн та Вiнсент дiсталися округу Беркс у рекордно короткi термiни завдяки потужному автомобiлю Вiнсента та його здатностi маневрувати на швидкiснiй автомагiстралi в умовах справжньої снiгової бурi. Ознайомившись iз загальними межами району з поштовим iндексом 195, вони опинилися у мiстечку Робсон.
  Вони поїхали двосмуговою дорогою на пiвдень. Тут були розкиданi будинки, жоден iз них не нагадував iзольований старий фермерський будинок, який вони шукали. За кiлька хвилин тролiнгу по дорозi вони натрапили на чоловiка, який розчищав снiг бiля вулицi.
  Чоловiк, рокiв пiд шiстдесят, розчищав укос пiд'їзної дорiжки, довжина якої виглядала понад п'ятдесят футiв.
  Вiнсент зупинився з iншого боку вулицi i опустив вiкно. За кiлька секунд у машинi посипався снiг.
  - Привiт, - сказав Вiнсент.
  Чоловiк вiдiрвався вiд своєї роботи. Виглядало так, нiби на ньому були всi предмети одягу, якi колись були: три пальта, два капелюхи, три пари рукавичок. Шафи у нього були в'язанi, саморобнi, кольори веселки. Вiн був бородатий; його сиве волосся було заплетене в косу. Колишня дитина квiти. - Доброго дня, юначе.
  - Ти ж не все це перегрiбав?
  Чоловiк засмiявся. "Нi, це зробили два мої онуки. Однак, вони нiколи нiчого не закiнчують".
  Вiнсент показав йому фотографiю фермерського будинку. - Вам знайоме це мiсце?
  Чоловiк повiльно перейшов дорогу. Вiн дивився на картинку, вiддаючи належне виконаному завданню. "Нi. Вибач."
  "Ви випадково не бачили, як сьогоднi приходили ще два полiцейськi детективи? Двi жiнки у "Фордi Таурус"?
  - Нi, сер, - сказав чоловiк. "Не можу сказати, що я це зробив. Я б це запам'ятав.
  Вiнсент на мить замислився. Вiн вказав на перехрестя попереду. - Тут є щось?
  "Єдине, що там є, - це Double K Auto", - сказав вiн. "Якщо хтось заблукав або шукав дорогу, я думаю, вiн мiг би зупинитися саме там".
  "Дякую, сер", - сказав Вiнсент.
  "Будь ласка, юначе. Свiт.
  - Не працюй над цим дуже старанно, - гукнув йому Вiнсент, включаючи передачу. "Це лише снiг. Навеснi воно зникне".
  Чоловiк знову засмiявся. "Це невдячна робота", - сказав вiн, повертаючись через дорогу. "Але в мене є зайва карма".
  
  
  
  Подвiйний до АВТО являв собою стару будiвлю з гофрованої сталi, розташовану осторонь дороги. Занедбанi автомобiлi та автозапчастини були усiянi ландшафтом на чверть милi у всiх напрямках. Це було схоже на заснiжену топiарiю з iнопланетних iстот.
  Вiнсент i Бiрн увiйшли до закладу одразу пiсля п'яти.
  Усерединi, в глибинi великого, брудного вестибюля, бiля стояка стояв чоловiк i читав "Хастлера". Вiн не намагався приховати це або сховати перед потенцiйними клiєнтами. Йому було близько тридцяти, сальне свiтле волосся, брудний гаражний комбiнезон. На його бейджику було написано КАЙЛ.
  "Як справи'?" - запропонував Вiнсент.
  Класний прийом Ближче до холоду. Чоловiк не сказав жодного слова.
  "Я теж в порядку", сказав Вiнсент. "Дякую за питання." Вiн пiдняв свiй значок. "Менi було цiкаво, якщо-"
  "Не можу вам допомогти".
  Вiнсент завмер високо пiднявши значок. Вiн глянув на Бiрна i знову на Кайла. Вiн утримував цю позицiю кiлька хвилин, потiм продовжив.
  "Менi було цiкаво, чи могли двоє iнших полiцейських зупинитись тут сьогоднi ранiше. Двi жiнки-детектива з Фiладельфiї.
  - Не можу вам допомогти, - повторив чоловiк, повертаючись до журналу.
  Вiнсент зробив серiю коротких i швидких вдихiв, нiби хтось готується пiдняти велику вагу. Вiн зробив крок уперед, прибрав значок i вiдкинув подiл пальта. "Ви стверджуєте, що двоє полiцейських iз Фiладельфiї не зупинялися тут ранiше того ж дня. Це так?"
  Кайл зморщив обличчя, нiби був трохи розумово вiдсталим. "Я наречена. У вас є лiкувальний пубвем?
  Вiнсент глянув на Бiрна. Вiн знав, що Бiрн не надто любить жартувати на адресу тих, хто погано чує. Бiрн зберiгав холоднокровнiсть.
  "Востаннє, поки ми ще друзi", - сказав Вiнсент. "Чи зупинилися тут сьогоднi двi жiнки-детектива iз Фiладельфiї у пошуках фермерського будинку? Так чи нi?
  - Нiчого про це не знаю, хлопче, - сказав Кайл. "Добранiч".
  Вiнсент засмiявся, що зараз було навiть страшнiше, нiж його гарчання. Вiн провiв рукою по волоссю, по пiдборiддi. Вiн оглянув вестибюль. Його погляд зупинився на чомусь, що зацiкавило його.
  "Кевiн", - сказав вiн.
  "Що?"
  Вiнсент вказав на найближчий бак для смiття. Бiрн глянув.
  Там, на парi засмальцьованих коробок вiд "Мопар", лежала вiзитна картка зi знайомим логотипом - чорним рельєфним шрифтом та бiлими картками. Вiн належав детективу Джесiцi Бальзано з вiддiлу розслiдування вбивств полiцiї Фiладельфiї.
  Вiнсент розвернувся на п'ятах. Кайл все ще стояв бiля стiйки та спостерiгав. Але його журнал тепер лежав на пiдлозi. Коли Кайл зрозумiв, що вони не йдуть, вiн полiз пiд стiйку.
  У цей момент Кевiн Бiрн побачив щось неймовiрне.
  Вiнсент Бальзано пробiг через кiмнату, перестрибнув через стiйку i схопив блондина за горло, кинувши його назад на стiйку. Полили маслянi фiльтри, повiтрянi фiльтри та свiчки запалювання.
  Все це, здавалося, сталося менш як за секунду. Вiнсент був розмитим плямою.
  Одним плавним рухом, мiцно обхопивши лiвою рукою горло Кайла, Вiнсент витягнув свою зброю i нацiлив її на заляпану брудом фiранку, що висить у дверях, що веде, мабуть, у задню кiмнату. Тканина виглядала так, нiби колись вона була завiсою для душу, хоча Бiрн сумнiвався, що Кайл надто знайомий iз цiєю концепцiєю. Справа в тому, що за фiранкою хтось стояв. Бiрн теж бачив його.
  - Виходь сюди, - вигукнув Вiнсент.
  Нiчого. Жодного руху. Вiнсент направив свою зброю в стелю. Вiн зробив пострiл. Вибух приголомшив слух. Вiн направив пiстолет назад на фiранку.
  "Зараз!"
  За кiлька секунд iз задньої кiмнати вийшов чоловiк, розкинувши руки з бокiв. Вiн був однояйцевим близнюком Кайла. На його бейджику було написано "КIТ".
  - Детектив? - спитав Вiнсент.
  "Я на нього", вiдповiв Бiрн. Вiн глянув на Кита, i цього було достатньо. Чоловiк скам'янiв. Бiрну не було потреби виймати зброю. Ще.
  Вiнсент повнiстю зосередив свою увагу Кайле. - Отже, у тебе є двi чортовi секунди, щоб почати говорити, Джетро. Вiн приставив свою зброю до чола Кайла. "Нi. Зробiть це на одну секунду".
  - Я не знаю, що ти...
  "Подивися менi в очi i скажи, що я не божевiльний". Вiнсент сильнiше стиснув горло Кайла. Чоловiк став оливково-зеленим кольором. "Вперед, продовжувати."
  Враховуючи всi обставини, душити людину, очiкуючи, що вона заговорить, мабуть, не найкращий метод допиту. Але зараз Вiнсент Бальзано не зважав на все. Лише один.
  Вiнсент перенiс свою вагу i повалив Кайла на бетон, вибиваючи повiтря з його легень. Вiн ударив чоловiка колiном у пах.
  "Я бачу, як твої губи ворушаться, але нiчого не чую". Вiнсент стиснув горло чоловiка. Небагато. "Розмовляти. Зараз."
  "Вони... вони були тут", - сказав Кайл.
  "Коли?"
  "Близько полудня".
  "Куди вони подiлися?"
  - Я... я не знаю.
  Вiнсент притис дуло своєї зброї до лiвого ока Кайла.
  "Чекати! Я правда не знаю, не знаю, не знаю!"
  Вiнсент глибоко зiтхнув, заспокоюючись. Здається, це не допомогло. "Коли вони пiшли, куди вони пiшли?"
  - На пiвдень, - сказав Кайл.
  Що там внизу?
  Дуг. Можливо вони пiшли туди.
  - Що, чорт забирай, у Дуга?
  "Дух-закусочна".
  Вiнсент витягнув свою зброю. - Е-дякую, Кайле.
  Через п'ять хвилин два детективи поїхали на пiвдень. Не ранiше, нiж вони обшукали кожен квадратний дюйм Дабл К-Авто. Iнших ознак того, що Джессiка та Нiккi проводили там час, не було.
  OceanofPDF.com
  82
  Роланд не мiг бiльше чекати. Вiн одягнув рукавички та в'язану шапку. Йому не хотiлося йти наослiп лiсом у завiрюху, але в нього не було вибору. Вiн глянув на вказiвник рiвня палива. Фургон працював iз увiмкненим обiгрiвачем з тих пiр, як вони зупинилися. Їх залишилося менше однiєї восьмої бака.
  - Почекай тут, - сказав Роланд. "Я збираюся знайти Шона. Я ненадовго.
  Чарльз вивчав його з глибоким страхом у власних очах. Роланд бачив це багато разiв ранiше. Вiн узяв його за руку.
  "Я повернуся", - сказав вiн. "Я обiцяю."
  Роланд вийшов iз фургона i зачинив дверi. Снiг зiсковзнув iз даху машини, присипавши йому плечi. Вiн обтрусився, визирнув у вiкно, помахав Чарльзу. Чарльз помахав у вiдповiдь.
  Роланд пiшов провулком.
  
  
  
  ДЕРЕВА, ЗДАВАЛОСЯ, зiмкнули ряди. Роланд йшов майже п'ять хвилин. Вiн не знайшов нi мосту, про який говорив Шон, нi чогось ще. Вiн кiлька разiв обернувся, дрейфуючи у мiазмах снiгу. Вiн втратив орiєнтацiю.
  - Шон? вiн сказав.
  Тиша. Просто порожнiй бiлий лiс.
  "Шон!"
  Вiдповiдi не було. Звук був приглушений снiгом, заглушений деревами, поглинений сутiнком. Роланд вирiшив повернутись. Вiн не був одягнений належним чином для цього, i це був не його свiт. Вiн повернеться у фургон i чекатиме Шона там. Вiн глянув униз. Метеорний снiг майже приховав його слiди. Вiн повернувся i пiшов так швидко, як тiльки мiг, звiдки прийшов. Або вiн так рахував.
  Коли вiн помчав назад, вiтер раптово посилився. Роланд вiдвернувся вiд пориву вiтру, закрив обличчя шарфом i перечекав порив вiтру. Коли вода вщухла, вiн глянув угору i побачив вузьку галявину серед дерев. Там стояв кам'яний фермерський будинок, а вдалинi, приблизно за чверть милi, виднiлися великi грати i щось схоже на картину з парку розваг.
  "Мої очi, мабуть, пiдводять", - подумав вiн.
  Роланд повернувся до будинку i раптом вiдчув лiворуч вiд себе шум i рух - клацаючий звук, м'який, на вiдмiну вiд гiлок пiд ногами, бiльше схожий на тканину, що майорить на вiтрi. Роланд обернувся. Вiн нiчого не бачив. Потiм почув ще один звук, на цей раз ближче. Вiн посвiтив лiхтарем крiзь дерева i вловив темний силует, що перемiщався з боку на бiк у освiтленнi, щось частково приховане соснами в двадцяти ярдах попереду. Пiд снiгом, що падає, неможливо було сказати, що це було.
  Це була тварина? Знак якийсь?
  Персона?
  Коли Роланд повiльно наблизився, об'єкт став у фокусi. То була не людина i не знак. То було пальто Шона. Пальто Шона висiло на деревi, припорошене снiгом. Його шарф i рукавички лежали бiля основи.
  Шона нiде не було видно.
  - О боже, - сказав Роланд. - О Господи, нi.
  Роланд завагався кiлька миттєвостей, потiм узяв пальто Шона i струсив снiг. Спочатку вiн подумав, що пальто висить на зламанiй гiлцi. Це негаразд. Роланд придивився уважнiше. Пальто висiло на маленькому складаному ножi, встромленому в кору дерева. Пiд пальто було щось рiзьблене - щось кругле, шiсть дюймiв у дiаметрi. Роланд навiв лiхтарик на рiзьблення.
  Це було обличчя мiсяця. Воно було свiжозрiзаним.
  Роланд почав тремтiти. I це не було пов'язане iз холодною погодою.
  "Тут так чудово холодно", - прошепотiв голос, що летить на вiтрi.
  Тiнь рушила у майже повнiй темрявi, потiм зникла, розчинившись у наполегливому шквалi. "Хто тут?" - Запитав Роланд.
  "Я - Мун", - пролунав шепiт уже позаду нього.
  "ВООЗ?" Голос Роланда звучав тонко та злякано. Йому було соромно.
  - А ти Снiгова Людина.
  Роланд почув поспiшнi кроки. Було надто пiзно. Вiн почав молитися.
  У бiлiй хуртовинi свiт Роланда Ханни почорнiв.
  OceanofPDF.com
  83
  Джессiка притулилася до стiни, виставивши перед собою зброю. Вона знаходилась у короткому коридорi мiж кухнею та вiтальнею фермерського будинку. Адреналiн пронiсся її органiзмом.
  Вона швидко очистила кухню. У кiмнатi був єдиний дерев'яний стiл та два стiльцi. Шпалери з квiтковим малюнком на бiлi перила стiльцiв. Шафи були порожнi. Там стояла стара чавунна пiч, яка, мабуть, простоїла багато рокiв. Все накрив товстий шар пилу. Це було схоже на вiдвiдування музею, про який забув час.
  Рухаючись коридором до вiтальнi, Джессiка прислухалася до будь-яких ознак присутностi iншої людини. Все, що вона чула, це стукiт власного пульсу у вухах. Їй хотiлося б одягнути кевларовий жилет, хотiлося б, щоб вона мала пiдтримку. У неї не було нi того, нi iншого. Хтось навмисно замкнув її у пiдвалi. Вона мала припустити, що Нiккi була поранена або її утримували проти її волi.
  Джесiка дiйшла до кута, мовчки порахувала до трьох, потiм зазирнула у вiтальню.
  Стеля була понад десять футiв, а бiля дальньої стiни розташовувався великий кам'яний камiн. Пiдлоги були старi дощатi. Стiни, давно вкритi плiснявою, колись були пофарбованi фарбою кальцимiну. У центрi кiмнати стояв єдиний диван зi спинкою-медальйоном, оббитий зеленим оксамитом, що вигорiв на сонцi, у вiкторiанському стилi. Поруч iз ним стояв круглий табурет. На ньому була шкiряна книжка. У цiй кiмнатi не було запорошено. Ця кiмната все ще використовувалась.
  Пiдiйшовши ближче, вона побачила невелике заглиблення з правого боку дивану наприкiнцi бiля столу. Хоч би хто приходив сюди, вiн сидiв у цьому кiнцi i, можливо, читав книгу. Джессiка пiдвела погляд. Не було стельових свiтильникiв, нi електричних, нi свiчок.
  Джесiка оглянула кути примiщення; пiт покривав її спину, незважаючи на холод. Вона пiдiйшла до камiна, поклала руку на камiнь. Холодний. Але в ґратах опинилися залишки газети, що частково згорiла. Вона витягла куток, подивилася на нього. Воно було датоване трьома днями ранiше. Хтось був тут нещодавно.
  Поруч iз вiтальнею розташовувалася невелика спальня. Вона зазирнула усередину. Там стояло двоспальне лiжко з туго натягнутим матрацом, простирадлами та ковдрою. Невеликий столик для тумбочки; на ньому була старовинна чоловiча гребiнець i витончена жiноча щiтка. Вона зазирнула пiд лiжко, потiм пiдiйшла до шафи, глибоко зiтхнула i вiдчинила дверi.
  Усерединi було два предмети. Темний чоловiчий костюм i довга кремова сукня - обидва наче з iншого часу. Вони висiли на червоних оксамитових вiшалках.
  Джессiка сховала зброю в кобуру, повернулася у вiтальню i спробувала вiдчинити вхiднi дверi. Заблоковано. Вона бачила подряпини вздовж замкової щiлини, яскравий метал серед iржавого залiза. Потрiбен був ключ. Вона також могла зрозумiти, чому не могла бачити крiзь вiкна ззовнi. Вони були вкритi старим м'ясним папером. Придивившись, вона виявила, що вiкна були закрiпленi десятками iржавих шурупiв. Їх не вiдкривали багато рокiв.
  Джесiка перетнула дощату пiдлогу i пiдiйшла до дивана, її кроки рипiли в широко вiдкритому просторi. Вона взяла книгу на журнальному столику. У неї перехопило подих.
  Оповiдання Ганса Християна Андерсена.
  Час сповiльнився, зупинився.
  Це було пов'язано. Все це.
  Аннемарi та Шарлотта. Уолт Брiгам. Вбивства на рiчцi - Лiзетт Саймон, Крiстiна Якос, Тара Грендель. За все це вiдповiдала одна людина, i вона була у його домi.
  Джессiка вiдкрила книгу. Кожна iсторiя мала iлюстрацiю, i кожна iлюстрацiя була виконана в тому ж стилi, що й малюнки, знайденi на тiлах жертв, - мiсячнi зображення зi сперми та кровi.
  Протягом усiєї книги були новиннi статтi iз закладками рiзних iсторiй. Одна iз статей була датована роком ранiше i розповiдала про двох чоловiкiв, знайдених мертвими у сараї у Морсвiллi, штат Пенсiльванiя. Полiцiя повiдомила, що їх утопили, а потiм пов'язали у мiшки iз мiшковини. На iлюстрацiї було зображено чоловiка, який тримає на витягнутих руках великого та маленького хлопчика.
  Наступна стаття була написана вiсiм мiсяцiв тому i розповiдала про жiнку похилого вiку, яку задушили i знайшли запхнутою в дубову бочку на її дiлянцi в Шумейкерсвiллi. На iлюстрацiї була зображена добра жiнка, що тримає в руках тiстечка, пироги та печиво. Слова "Тiтка Мiллi" були написанi на iлюстрацiї невинною рукою.
  На наступних сторiнках були статтi про людей, що зникли безвiсти - чоловiкiв, жiнок, дiтей - кожна з яких супроводжувалася витонченим малюнком, кожен з яких зображував iсторiї Ганса Християна Андерсена. "Маленький Клаус та Великий Клаус". "Тiтонька Зубний Бiль". "Лiтача скриня". "Снiгова королева."
  Наприкiнцi книги була стаття у Daily News про вбивство детектива Уолтера Брiгама. Поруч була iлюстрацiя олов'яного солдатика.
  Джессiка вiдчула, як наростає нудота. Вона мала книгу смертi, антологiю вбивств.
  На сторiнках книги також було вставлено вицвiлу кольорову брошуру, на якiй було зображено пару щасливих дiтей у маленькому яскравому човнi. Брошура, зважаючи на все, була з 1940-х рокiв. Перед дiтьми була велика виставка на схилi пагорба. То була книга заввишки двадцять футiв. У центрi експозицiї була молода жiнка у костюмi Русалочки. Вгорi сторiнки веселими червоними лiтерами було написано:
  
  Ласкаво просимо до StoryBook River: Свiт чар!
  
  Наприкiнцi книги Джессiка знайшла коротку статтю новин. Воно було датоване чотирнадцятьма роками ранiше.
  
  Про ДЕНС, Пенсiльванiя (AP) - Майже через шiсть десятилiть невеликий тематичний парк на пiвденному сходi Пенсiльванiї закриється назавжди, коли закiнчиться лiтнiй сезон. Сiм'я, яка володiє StoryBook River, заявляє, що не планує перепланування власностi. Власниця Елiза Дамгаард каже, що її чоловiк Фредерiк, який у молодостi iммiгрував до Сполучених Штатiв iз Данiї, вiдкрив StoryBook River як парк для дiтей. Сам парк був створений на зразок датського мiста Оденсе, мiсця народження Ганса Християна Андерсена, чиї iсторiї та байки лягли в основу багатьох визначних пам'яток.
  
  Пiд статтею було вирiзане заголовок з некрологу:
  
  
  
  ЕЛIЗА М. ДАМГААРД, ПАРК РОЗВАГ РАН.
  
  
  
  Джесiка озирнулася в пошуках чогось, чим можна було б розбити вiкна. Вона взяла крайнiй стiл. Вiн мав мармурову стiльницю, досить важку. Перш нiж вона встигла перетнути кiмнату, вона почула шарудiння паперу. Нi. Щось м'якше. Вона вiдчула вiтерець, вiд якого на секунду холодне повiтря стало ще холоднiшим. Потiм вона побачила це: маленька коричнева пташка приземлилася на диван поруч iз нею. У неї не було жодних сумнiвiв. То був соловей.
  Ти моя Крижана Дiва.
  Це був чоловiчий голос, голос, який вона знала, але не могла одразу впiзнати. Перш нiж Джессiка встигла повернутись i витягнути зброю, чоловiк вирвав стiл iз її рук. Вiн ударив нею по головi, врiзавши у скроню з силою, яка принесла iз собою всесвiт зiрок.
  Наступне, що помiтила Джессiка, - це мокра i холодна пiдлога у вiтальнi. Вона вiдчула крижану воду на своєму обличчi. Iшов снiг, що танув. Чоловiчi черевики стояли за кiлька дюймiв вiд її обличчя. Вона перекотилася на бiк, свiтло померкло. Нападник схопив її за ноги i потяг по пiдлозi.
  Через кiлька секунд, перш нiж вона знепритомнiла, чоловiк почав спiвати.
  "Ось дiвчата, молодi та прекраснi..."
  OceanofPDF.com
  84
  Снiг не припинявся. Iнодi Бiрну та Вiнсенту доводилося зупинятися, щоб пропустити шквал. Тi вогнi, якi вони бачили - то будинок, то комерцiйне пiдприємство - здавалося, з'являлись i зникали у бiлому туманi.
  Cutlass Вiнсента був створений для вiдкритої дороги, а не для заснiжених путiвцiв. Iнодi вони їхали зi швидкiстю п'ять миль на годину, двiрники були включенi на повну потужнiсть, фари свiтили не далi, нiж за десять футiв вiд них.
  Вони проїжджали мiсто за мiстом. О шостiй годинi вони зрозумiли, що це може бути безнадiйно. Вiнсент повернув на узбiччя дороги i дiстав мобiльний телефон. Вiн знову спробував Джесiку. Вiн одержав її голосову пошту.
  Вiн глянув на Бiрна, Бiрн на нього.
  "Що ми робимо?" - спитав Вiнсент.
  Бiрн вказав на вiкно з боку водiя. Вiнсент обернувся i подивився.
  Знак з'явився, здавалося, з нiзвiдки.
  ЛЕГО ДУГА.
  
  
  
  було лише двi пари та пара офiцiанток середнiх рокiв. Iнтер'єр був стандартним, у домашньому стилi маленького мiстечка: скатертини у червоно-бiлу клiтку, стiльцi з вiнiловими покриттями, павутина на стелi, усiяна бiлими рiздвяними мiнi-гiрляндами. У кам'яному камiнi горiв вогонь. Вiнсент показав своє посвiдчення однiєї з офiцiанток.
  "Ми шукаємо двох жiнок", - сказав Вiнсент. "Офiцери полiцiї. Можливо вони зупинилися тут сьогоднi.
  Офiцiантка подивилася на двох детективiв iз затертим сiльським скептицизмом.
  Чи можу я ще раз побачити це посвiдчення?
  Вiнсент глибоко зiтхнув i простяг їй гаманець. Вона уважно розглядала його тридцять секунд, а потiм повернула.
  "Так. Вони були тут", - сказала вона.
  Бiрн зауважив, що Вiнсент має такий самий погляд. Нетерплячий погляд. Зовнiшнiй вигляд Double K Auto. Бiрн сподiвався, що Вiнсент не збирається починати бити шiстдесятирiчних офiцiанток.
  "Приблизно коли?" - спитав Бiрн.
  "Можливо, година чи близько того. Вони поговорили iз власником. Мiстер Прентiс.
  - Мiстер Прентiс зараз тут?
  "Нi", - сказала офiцiантка. - Боюся, вiн ненадовго вiдiйшов.
  Вiнсент глянув на годинник. "Ви знаєте, куди пiшли цi двi жiнки?" вiн спитав.
  "Ну, я знаю, куди, за їхнiми словами, вони прямували", - сказала вона. "Наприкiнцi цiєї вулицi є невелика крамниця товарiв для мистецтва. Однак зараз його закрито.
  Бiрн глянув на Вiнсента. Очi Вiнсента сказали: Нi, це не так.
  I потiм вiн вийшов за дверi, знову як розмита пляма.
  OceanofPDF.com
  85
  Джесiцi було холодно та сиро. Голова здавалася набитою битим склом. Її скроня пульсувала.
  Спершу здавалося, що вона знаходиться на боксерському рингу. Пiд час спарингiв її кiлька разiв збивали з нiг, i першим вiдчуттям завжди було падiння. Не на полотно - через простiр. Потiм бiль.
  Її не було на рингу. Було надто холодно.
  Вона розплющила очi, вiдчула землю навколо себе. Волога земля, хвоя, листя. Вона сiла надто швидко. Свiт вийшов iз рiвноваги. Вона опустилася на лiкоть. Приблизно за хвилину вона озирнулася.
  Вона була у лiсi. На нiй зiбралося навiть близько дюйма снiгу.
  Як довго тут? Як я сюди потрапив?
  Вона озирнулася. Жодних слiдiв не було. Сильний снiгопад заполонив усi. Джесiка швидко оглянула себе. Нiчого не зламалося, нiчого не здавалося зламаним.
  Температура падала; снiг падав сильнiше.
  Джессiка встала, притулилася до дерева i швидко пiдрахувала.
  Нiякого мобiльного телефону. Жодної зброї. Нема партнера.
  Нiккi.
  
  
  
  О шостiй тридцять снiг припинився. Але вже зовсiм стемнiло, i Джессiка не могла визначити напрямок. Почнемо з того, що вона була далека вiд експерта в галузi активного вiдпочинку, але те, що вона знала, вона не могла використовувати.
  Лiс був густим. Iнодi вона натискала на свiй вмираючий Маглайт, сподiваючись хоч якось зорiєнтуватися. Вона не хотiла витрачати той невеликий час автономної роботи, який мав. Вона не знала, як довго пробуде тут.
  Вона кiлька разiв втрачала рiвновагу на крижаному каменi, прихованому пiд снiгом, i неодноразово падала на землю. Вона вирiшила пройти вiд безплiдного дерева до безплiдного дерева, тримаючись за низькi гiлки. Це сповiльнило її прогрес, але їй не довелося вивихати кiсточку чи щось ще гiрше.
  Приблизно за тридцять хвилин Джесiка зупинилася. Їй здалося, що вона почула... струмок? Так, це був звук води, що ллється. Але звiдки вона взялася? Вона визначила, що звук виходив iз невеликого пiднесення праворуч вiд неї. Вона повiльно подолала ухил i побачила це. Через лiс протiкав вузький струмок. Вона не була експертом з водних шляхiв, але той факт, що вiн рухався, дещо означав. Чи не так?
  Вона пiде за цим. Вона не знала, чи веде це її глибше до лiсу чи ближче до цивiлiзацiї. У будь-якому разi, в одному вона була певна. Їй довелося переїхати. Якби вона залишилася на одному мiсцi, одягнена так, як була, вона не пережила б нiч. Перед нею майнув образ замерзлої шкiри Христини Якос.
  Вона натягла пальто щiльнiше i пiшла за струмком.
  OceanofPDF.com
  86
  Галерея називалася Арт-Ковчег. У магазинi не горiло свiтло, але у вiкнi другого поверху горiло свiтло. Вiнсент сильно постукав у дверi. Через деякий час жiночий голос, що пролунав через задернуту фiранку на дверях, сказав: "Ми зачиненi".
  "Ми полiцiя", сказав Вiнсент. - Нам треба поговорити з тобою.
  Фiранка вiдсунулася на кiлька дюймiв. "Ви не працюєте на шерифа Тумi", - сказала жiнка. - Я подзвоню йому.
  - Ми з полiцiї Фiладельфiї, мемо, - сказав Бiрн, пiдводячись мiж Вiнсентом i дверима. Вони були приблизно за секунду або двi вiд того, як Вiнсент вибив дверi разом з чимось схожим на жiнку похилого вiку за нею. Бiрн пiдняв свiй значок. Лiхтарик свiтив крiзь скло. За кiлька секунд у магазинi загорiлося свiтло.
  
  
  
  "ВОНИ БУЛИ ТУТ сьогоднi вдень", - сказала Надiн Палмер. У свої шiстдесят вона носила червоний махровий халат та бiркенштоки. Вона запропонувала їм обом кави, але вони вiдмовилися. У кутку магазину горiв телевiзор, показували черговий показ "Це чудове життя".
  "У них була фотографiя фермерського будинку", - сказала Надiн. "Сказали, що вони його шукають. Їх туди взяв мiй племiнник Бен.
  "Це той будинок?" - спитав Бiрн, показуючи їй фотографiю.
  "Це той самий".
  - Твiй племiнник зараз тут?
  "Нi. Сьогоднi напередоднi Нового року, молода людина. Вiн зi своїми друзями".
  - Чи можете ви нам розповiсти, як туди дiстатися? - спитав Вiнсент. Вiн ходив, постукував пальцями по стiйцi, майже вiбруючи.
  Жiнка подивилася на них обох скептично. "Останнiм часом великий iнтерес до цього старого фермерського будинку. Чи вiдбувається щось, про що менi потрiбно знати?"
  "Мем, надзвичайно важливо, щоб ми дiсталися цього будинку прямо зараз", - сказав Бiрн.
  Жiнка сповiльнилася ще кiлька секунд, просто для ефекту кантрi. Потiм вона витягла блокнот i зняла ковпачок iз ручки.
  Поки вона малювала карту, Бiрн глянув на телевiзор у кутку. Перегляд фiльму було перервано випуском новин на WFMZ, каналi 69. Коли Бiрн побачив тему репортажу, його серце впало. Йшлося про вбиту жiнку. Вбита жiнка, яку щойно знайшли на березi рiчки Шуйлкiлл.
  - Чи не могли б ви зробити це голоснiше, будь ласка? - спитав Бiрн.
  Надiн збiльшила гучнiсть.
  "...молоду жiнку впiзнали як Саманту Феннiнг iз Фiладельфiї. Вона була об'єктом iнтенсивного пошуку з боку мiсцевих та федеральних властей. Її тiло було знайдено на схiдному березi рiчки Шуйлкiлл, неподалiк Лiспорту. Подробицi, як тiльки вони з'являться у нас".
  Бiрн знав, що вони неподалiк мiсця злочину, але звiдси вони нiчого не могли зробити. Вони були поза своєю юрисдикцiєю. Вiн зателефонував Айку Бьюкенену додому. Айк зв'яжеться iз окружним прокурором округу Беркс.
  Бiрн узяв карту у Надiн Палмер. "Ми цiнуємо це. Дуже дякую."
  "Сподiваюся, це допоможе", - сказала Надiн.
  Вiнсент уже вийшов за дверi. Коли Бiрн повернувся, щоб пiти, його увагу привернула стiйка листiвок, листiвок iз зображенням казкових персонажiв - експонатiв у натуральну величину iз чимось схожим на реальних людей у костюмах.
  Дюймовочка. Русалонька. Принцеса на горошинi.
  "Що це?" - спитав Бiрн.
  "Це старовиннi листiвки", - сказала Надiн.
  "Це було справжнє мiсце?"
  "Так, звичайно. Ранiше це був своєрiдний тематичний парк. Досить великий у 1940-х i 1950-х роках. На той час у Пенсiльванiї їх було багато".
  "Вiн ще вiдкритий?"
  "Нi, вибачте. Фактично вони знесуть його за кiлька тижнiв. Вiн не був вiдкритий уже багато рокiв. Я думав, що ти про це знаєш.
  "Що ти маєш на увазi?"
  - Фермерський будинок, який ви шукаєте?
  "Що щодо цього?"
  "Рiчка StoryBook знаходиться приблизно за чверть милi звiдси. Вiн уже багато рокiв належить сiм'ї Дамґард.
  Iм'я врiзалося у його мозок. Бiрн вибiг iз магазину, стрибнув у машину.
  Коли Вiнсент помчав, Бiрн дiстав комп'ютерну роздрукiвку, складену Тонi Парком, - список пацiєнтiв окружної психiатричної клiнiки. За лiченi секунди знайшов те, що шукав.
  Одним iз пацiєнтiв Лiзетти Саймон був чоловiк на iм'я Марiус Дамгаард.
  Детектив Кевiн Бiрн зрозумiв. Все це було частиною одного i того ж зла, зла, яке почалося у яскравий весняний день квiтня 1995 року. У день, коли двi маленькi дiвчинки забрели до лiсу.
  I тепер у цю байку потрапили Джессiка Бальзано та Нiккi Мелоун.
  OceanofPDF.com
  87
  У лiсах пiвденно-схiдної Пенсiльванiї жила темрява, непроглядна темрява, яка, здавалося, поглинала кожен слiд свiтла навколо себе.
  Джессiка йшла берегом струмка, i єдиним звуком був потiк чорної води. Рух йшов болiсно повiльно. Вона використовувала свiй Maglite ощадливо. Тонкий промiнь освiтлював пухкi снiжинки, що падали навколо неї.
  Ранiше вона взяла гiлку i використала її, щоб дослiдити попереду себе у темрявi, мало чим вiдрiзняючись вiд слiпої людини на мiському тротуарi.
  Вона продовжила йти вперед, постукуючи по гiлцi, на кожному кроцi торкаючись мерзлої землi. На своєму шляху вона зiткнулася з величезною перешкодою.
  Просто попереду виднiвся величезний хмиз. Якби вона хотiла продовжити рух струмком, їй довелося б подолати вершину. На нiй були туфлi на шкiрянiй пiдошвi. Не зовсiм призначений для пiших прогулянок чи скелелазiння.
  Вона знайшла найкоротший шлях, почала пробиратися по плутанинi корiння i гiлок. Вiн був укритий снiгом, а пiд ним лiд. Джессiка не раз послизнулася, впала назад i подряпала колiна та лiктi. Її руки наче замерзли.
  Пiсля ще трьох спроб їй удалося втриматися на ногах. Вона дiсталася до вершини, а потiм упала на iнший бiк, ударившись об купу зламаних гiлок i соснових голок.
  Вона сидiла так кiлька хвилин, виснажена, борючись зi сльозами. Вона натиснула на Маглайт. Воно було майже мертве. М'язи хворiли, голова пульсувала. Вона знову обшукала себе в пошуках чого завгодно - жуйки, м'яти, освiжувача дихання. Вона знайшла щось у внутрiшнiй кишенi. Вона була впевнена, що це Тик-Так. Небагато вечерi. Коли вона впоралася з цим, вона виявила, що це набагато краще, нiж "Тiк-Так". То була таблетка Тайленола. Iнодi вона брала з собою на роботу кiлька знеболювальних, i це, мабуть, було залишком попереднього головного болю чи похмiлля. Незважаючи на це, вона засунула його в рот i провела по горлу. Ймовiрно, це не допомогло б товарному поїзду, що реве в її головi, але це була маленька крихта здорового глузду, пробний камiнь життя, який здавався за мiльйон миль вiд нього.
  Вона була посеред лiсу, там було зовсiм темно, у неї не було їжi та даху над головою. Джессiка подумала про Вiнсента та Софi. Прямо зараз Вiнсент, мабуть, дерся по стiнах. Давним-давно вони уклали договiр - виходячи з небезпеки, притаманної їхнiй роботi, - що не пропустять час вечерi без телефонного дзвiнка. Не важливо що. Нiколи. Якщо хтось iз них не зателефонував, значить, щось не так.
  Тут щось було не так.
  Джессiка встала, скривившись вiд безлiчi болю, болю i подряпин. Вона намагалася контролювати свої емоцiї. Потiм вона побачила. Свiтло на близькiй вiдстанi. Воно було тьмяним, мерехтливим, але явно рукотворним - крихiтна точка освiтлення на величезнiй чорнiй картинi ночi. Це можуть бути свiчки або маслянi лампи, можливо, гасовий обiгрiвач. У будь-якому випадку це уявляло життя. Це втiлювало тепло. Джесiцi хотiлося закричати, але вона передумала. Свiтло було надто далеко, i вона гадки не мала, чи є поблизу тварини. Зараз вона не потребувала такої уваги.
  Вона не могла сказати, чи виходило свiтло з дому або навiть з якоїсь споруди. Вона не чула звукiв прилеглої дороги, тож, мабуть, це було не комерцiйне пiдприємство чи автомобiль. Можливо, це було невелике багаття. Люди розбивали табiр у Пенсiльванiї цiлий рiк.
  Джессiка прикинула вiдстань мiж нею i свiтлом, мабуть, не бiльше пiвмилi. Але вона не могла бачити пiвмилi. На такiй вiдстанi може бути будь-що. Каменi, водопропускнi труби, канави.
  Ведмедi.
  Але принаймнi тепер вона мала напрямок.
  Джессiка зробила кiлька невпевнених крокiв уперед i попрямувала до свiтла.
  OceanofPDF.com
  88
  Роланд плив. Його руки та ноги були пов'язанi мiцним мотузком. Мiсяць був високо, снiг припинився, хмари розвiялися. У свiтлi, вiдбитому вiд бiлої землi, вiн побачив багато. Вiн плив вузьким каналом. По обидва боки розташовувалися великi структурнi структури. Вiн побачив величезну збiрку оповiдань, вiдкриту в центрi. Вiн побачив виставку кам'яних поганок. Один експонат виглядав як застарiлий фасад скандинавського замку.
  Човен був менший за шлюпку. Роланд невдовзi зрозумiв, що вiн не єдиний пасажир. Хтось сидiв за ним. Роланд щосили намагався повернутися, але не мiг поворухнутися.
  "Чого ти хочеш вiд мене?" - Запитав Роланд.
  Голос пролунав тихим пошепком за кiлька дюймiв вiд його вуха. "Я хочу, щоб ти зупинив зиму".
  Про що вiн каже?
  Як я можу це зробити? Як менi зупинити зиму?
  Настала довга тиша, тiльки звук шльопання дерев'яного човна по крижаних кам'яних стiнах каналу, що рухається лабiринтом.
  "Я знаю, хто ти", - пролунав голос. "Я знаю, чим ти займаєшся. Я знав це з самого початку.
  Чорний жах охопив Роланда. За кiлька хвилин човен зупинився перед покинутим експонатом праворуч вiд Роланда. На виставцi були великi снiжинки з сосни, що гнила, iржава залiзна пiч з довгим горлом i потьмянiлими латунними ручками. До плити були притуленi ручка вiд мiтли та скребок для духовки. У центрi експозицiї стояв трон, зроблений iз прутiв та прутiв. Роланд побачив зелень нещодавно зламаних гiлок. Трон був новим.
  Роланд боровся з мотузками, з нейлоновим ременем на шиї. Господь залишив його. Вiн так довго шукав диявола, але все закiнчилося так.
  Чоловiк обiйшов його i попрямував до носа човна. Роланд подивився йому у вiчi. Вiн побачив вiдображення обличчя Шарлотти.
  Iнодi це диявол, якого ти знаєш.
  Пiд ртутним мiсяцем диявол нахилився вперед iз блискучим ножем у руцi i вирiзав Роланду Ханнi очi.
  OceanofPDF.com
  89
  Здавалося, це зайняло цiлу вiчнiсть. Джесiка впала лише один раз - послизнувшись на зледенiлiй дiлянцi, схожiй на бруковану дорiжку.
  Вогнi, якi вона помiтила з струмка, походили вiд одноповерхового будинку. До нього була ще чимала вiдстань, але Джесiка побачила, що зараз знаходиться в комплексi старих будiвель, збудованих навколо лабiринту вузьких каналiв.
  Деякi будiвлi нагадували магазини у маленькому скандинавському селi. Iншi були зробленi у виглядi споруд морського порту. У мiру того, як вона йшла вздовж берегiв каналiв, просуваючись углиб комплексу, там з'являлися новi будiвлi, новi дiорами. Усi вони були старими, зношеними, зламаними.
  Джесiка знала, де вона. Вона увiйшла до тематичного парку. Вона увiйшла до рiчки Казочник.
  Вона опинилася за сто футiв вiд будiвлi, яка могла бути вiдтвореною датською школою.
  Усерединi горiло свiтло свiчок. Яскраве свiтло свiчок. Тiнi мерехтiли та танцювали.
  Вона iнстинктивно потяглася до своєї зброї, але кобура була порожня. Вона пiдповзла ближче до будинку. Перед нею був найширший канал, який вона колись бачила. Це вело до елiнгу. Злiва вiд неї, за тридцять чи сорок футiв, знаходився невеликий пiшохiдний мiст через канал. На одному кiнцi мосту стояла статуя iз запаленою гасовою лампою. Вiн кидав у нiч моторошне мiдне сяйво.
  Пiдiйшовши ближче до мосту, вона зрозумiла, що фiгура на ньому не статуя. То був чоловiк. Чоловiк стоїть на естакадi i дивиться на небо.
  Коли Джесiка зробила крок на кiлька футiв вiд мосту, її серце тьохнуло.
  Цiєю людиною був Джошуа Бонтрагер.
  I руки його були в кровi.
  OceanofPDF.com
  90
  Бiрн i Вiнсент пiшли звивистою дорогою вглиб лiсу. Iнодi це була лише одна смуга шириною, вкрита льодом. Двiчi їм довелося перетнути хиткi мости. Приблизно за милю вiд лiсу вони виявили обгороджену стежку, що веде далi на схiд. На картi, намальованiй Надiн Палмер, ворiт не було.
  "Я спробую її ще раз". Мобiльний телефон Вiнсента висiв на панелi приладiв. Вiн простяг руку, набрав номер. За секунду динамiк видав сигнал дзвiнка. Один раз. Двiчi.
  I тут на телефон вiдповiли. Це була голосова пошта Джессiкi, але вона звучала iнакше. Довге шипiння, потiм перешкоди. Потiм дихання.
  - Джесс, - сказав Вiнсент.
  Тиша. Лише тихе бурмотiння електронного шуму. Бiрн глянув на РК-екран. З'єднання все ще було вiдкрито.
  "Джесс."
  Нiчого. Потiм шурхiт. Потiм слабкий голос. Чоловiчий голос.
  "Ось дiвчата, молодi та прекраснi".
  "Що?" - спитав Вiнсент.
  "Танцi в лiтньому повiтрi".
  "Хто це, чорт забирай?"
  "Як двi прядки, що грають".
  "Вiдповiдайте менi!"
  "Гарнi дiвчата танцюють".
  Поки Бiрн слухав, шкiра на його руках почала покриватися ямочками. Вiн глянув на Вiнсента. Вираз обличчя чоловiка був порожнiм i непроникним.
  Потiм зв'язок обiрвався.
  Вiнсент натиснув кнопку швидкого набору. Телефон задзвонив знову. Та сама голосова пошта. Вiн вимкнувся.
  - Що, чорт забирай, вiдбувається?
  "Я не знаю", сказав Бiрн. - Але це твiй хiд, Вiнсе.
  Вiнсент на мить закрив обличчя руками, а потiм пiдняв очi. - Давай знайдемо її.
  Бiрн вийшов iз машини бiля ворiт. Вiн був замкнений на величезний моток iржавого залiзного ланцюга, замкненого на старий замок. Зважаючи на все, його давно не турбували. Обидвi сторони дороги, що веде в глиб лiсу, обривалися в глибокi замерзлi водопропускнi труби. Вони нiколи не зможуть їздити. Фари машини розтинали темряву на вiдстань всього п'ятдесяти футiв, потiм темрява заглушила свiтло.
  Вiнсент вийшов з машини, залiз у багажник i дiстав дробовик. Вiн пiдняв його, закрив багажник. Вiн знову залiз у машину, вимкнув фари та двигун, схопив ключi. Темрява тепер була повна; нiч, тиша.
  Вони стояли, двоє полiцейських Фiладельфiї, посеред сiльської мiсцевостi Пенсiльванiї.
  Не кажучи нi слова, вони рушили стежкою.
  OceanofPDF.com
  91
  "Це могло бути тiльки одне мiсце", - сказав Бонтрагер. "Я прочитав iсторiї, я зiбрав їх докупи. Це могло бути тiльки тут. Книга оповiдань "Рiчка". Менi слiд було подумати про це ранiше. Як тiльки мене це осяяло, я вирушив у дорогу. Я збирався зателефонувати босу, але подумав, що це малоймовiрно, адже зараз напередоднi Нового року".
  Джош Бонтрагер тепер стояв у центрi пiшохiдного мосту. Джессiка спробувала все це зрозумiти. Тодi вона не знала, чому вiрити i кому довiряти.
  - Ти знав про це мiсце? - Запитала Джесiка.
  "Я вирiс недалеко звiдси. Тобто нам не дозволили приходити сюди, але ми всi про це знали. Моя бабуся продавала власникам частину наших консервiв".
  "Джош". Джессiка вказала на його руки. Чия це кров?
  "Людина, яку я знайшов".
  "Чоловiк?"
  "Вниз по першому каналу", - сказав Джош. - Це... дуже погано.
  - Ти знайшов кого? - Запитала Джесiка. "Про що ти говориш?"
  - Вiн на однiй iз виставок. Бонтрагер на мить подивився на землю. Джессiка не знала, як це прочитати. Вiн глянув угору. "Я покажу тобi."
  Вони пiшли назад пiшохiдним мостом. Канали змiїлися мiж деревами, петляючи до лiсу та назад. Вони ступали вузькими кам'яними краями. Бонтрагер направив лiхтарик на землю. За кiлька хвилин вони пiдiйшли до одного зi стендiв. Там була пiч, пара великих дерев'яних снiжинок, кам'яна копiя сплячого собаки. Бонтрагер висвiтлив лiхтариком фiгуру в центрi екрану, що сидить на тронi з паличок. Голова фiгури була обгорнута червоною тканиною.
  Напис над дисплеєм гласив: "ЗАРАЗ ЛЮДИНА".
  "Я знаю цю iсторiю", - сказав Бонтрагер. "Йдеться про снiговика, який мрiє опинитися бiля грубки".
  Джессiка пiдiйшла ближче до фiгури. Вона обережно зняла обгортку. Темна кров, майже чорна у свiтлi лiхтаря, капала на снiг.
  Чоловiка зв'язали та заткнули рота. Кров лилася з його очей. Або, точнiше, зi своїх порожнiх очних ямок. На їхньому мiсцi були чорнi трикутники.
  "Боже мiй", сказала Джесiка.
  "Що?" - спитав Бонтрагер. "Ти його знаєш?"
  Джессiка взяла себе до рук. Цiєю людиною був Роланд Ханна.
  - Ви перевiрили його життєвi показники? вона спитала.
  Бонтраґер глянув на землю. - Нi, я... - почав Бонтраґер. - Нi, мем.
  - Все гаразд, Джош. Вона зробила крок уперед, помацала пульс. За кiлька секунд вона знайшла його. Вiн був ще живий.
  - Зателефонуй до офiсу шерифа, - сказала Джесiка.
  "Вже зробив", - сказав Бонтрагер. - Вони вже в дорозi.
  - Ти маєш зброю?
  Бонтрагер кивнув i витяг "Глок" iз кобури. Вiн передав його Джесiцi. "Я не знаю, що вiдбувається геть у тому будинку". Джессiка вказала на будiвлю школи. - Але що б це не було, ми маємо це зупинити.
  "Добре." Голос Бонтрагера звучав набагато менш упевнено, нiж його вiдповiдь.
  "Ти гаразд?" Джесiка витягла магазин зброї. Повний. Вона вдарила його по метi, поклала патрон.
  "Добре", - сказав Бонтрагер.
  "Тримай свiтло приглушеним".
  Бонтрагер взяв вiн iнiцiативу, нахилившись i тримаючи свiй Маглайт близько до землi. Вони знаходилися не бiльше нiж за сто футiв вiд будiвлi школи. Поки вони поверталися крiзь дерева, Джессiка намагалася розiбратися у плануваннi. У невеликiй будiвлi не було нi веранди, нi балкона. Спереду були однi дверi та два вiкна. Його сторони були прихованi деревами. Пiд одним iз вiкон виднiлася невелика купка цегли.
  Коли Джесiка побачила цеглу, вона зрозумiла. Це мучило її вже кiлька днiв, i тепер вона нарештi зрозумiла.
  Його руки.
  Його руки були надто м'якими.
  Джессiка зазирнула у переднє вiкно. Крiзь мереживнi фiранки вона побачила iнтер'єр однiєї кiмнати. Невелика сцена була позаду. Всюди було розкидано кiлька дерев'яних стiльцiв, але нiяких iнших меблiв.
  Скрiзь були свiчки, включаючи багато прикрашену люстру, пiдвiшену до стелi.
  На сценi стояла труна, в якiй Джесiка побачила образ жiнки. Жiнка була одягнена у полунично-рожеву сукню. Джессiка не могла бачити, дихає вона чи нi.
  На сцену вийшов чоловiк, одягнений у темний фрак та бiлу сорочку з кiнчиками крил. Його жилет був червоного кольору з малюнком пейслi, а краватка - чорним шовковим буфом. У кишенях його жилета висiв ланцюжок для годинника. На сусiдньому столi стояв вiкторiанський цилiндр.
  Вiн стояв над жiнкою в майстерно вирiзанiй трунi, вивчаючи її. У його руках була мотузка, яка вилася петлею до стелi. Джесiка простежила поглядом за мотузкою. Через брудне вiкно було важко щось розгледiти, але коли вона вибралася назовнi, у неї похолов. Над жiнкою висiв великий арбалет, нацiлений їй у серце. У штир була завантажена довга сталева стрiла. Цибуля була натягнута i прикрiплена до мотузки, яка проходила через вухо в балцi, а потiм поверталася вниз.
  Джессiка залишилася внизу i пiдiйшла до бiльш ясного вiкна злiва. Коли вона зазирнула всередину, сцена не була затемнена. Їй майже хотiлося, щоби це було не так.
  Жiнкою у трунi була Нiккi Мелоун.
  OceanofPDF.com
  92
  Бiрн та Вiнсент пiднялися на вершину пагорба з видом на тематичний парк. Мiсячне свiтло заливало долину ясним блакитним свiтлом, i вони отримали гарний огляд планування парку. Канали змiїлися крiзь пустельнi дерева. Навколо кожного повороту, iнодi поспiль, розташовувалися дисплеї та задники, що досягають висоти п'ятнадцяти-двадцяти футiв. Деякi були схожi на гiгантськi книги, iншi - на багато прикрашенi вiтрини магазинiв.
  У повiтрi пахло землею, компостом i гниючим тiлом.
  Тiльки в одному будинку було свiтло. Невелика будова, не бiльш як двадцять на двадцять футiв, недалеко вiд кiнця головного каналу. З того мiсця, де вони стояли, вони побачили тiнi у свiтлi. Вони також помiтили двох людей, якi заглядали у вiкна.
  Бiрн помiтив стежку, що веде вниз. Бiльшiсть дороги було заснiжено, але з обох бокiв були покажчики. Вiн вказав на це Вiнсенту.
  Через кiлька хвилин вони попрямували в долину, до рiчки Казкова Книга.
  OceanofPDF.com
  93
  Джессiка вiдчинила дверi i увiйшла до будiвлi. Вона тримала свою зброю збоку, спрямовуючи її убiк вiд чоловiка на сценi. Її одразу вразив нестерпний запах мертвих квiтiв. Труна була повна ними. Ромашки, конвалiї, троянди, гладiолуси. Запах був глибоким i солодко-нудотним. Вона мало не задихнулася.
  Дивно одягнений чоловiк на сценi вiдразу повернувся, щоб привiтати її.
  "Ласкаво просимо до StoryBook River", - сказав вiн.
  Хоча його волосся було зачесане назад з гострим продiлом на правiй сторонi, Джесiка вiдразу впiзнала його. То був Вiлл Педерсен. Або молодик, який назвав себе Вiллом Педерсеном. Каменяр, якого вони допитали того ранку, коли було виявлено тiло Христини Якос. Людина, яка прийшла до "Раундхауса" - власного магазину Джесiки - i розповiла їм про картини з мiсяцем.
  Вони впiймали його, i вiн пiшов. Вiд гнiву у Джесiки скрутило шлунок. Їй треба було заспокоїтись. "Дякую", - вiдповiла вона.
  - Там холодно?
  Джессiка кивнула. "Дуже."
  - Що ж, можеш залишатися тут стiльки, скiльки захочеш. Вiн повернувся до великої "Вiктролi" праворуч вiд нього. "Ви любите музику?"
  Джессiка вже бувала тут ранiше, на межi такого божевiлля. На даний момент вона гратиме в його гру. "Я люблю музику."
  Натягнуто тримаючи мотузку в однiй руцi, iнший вiн повернув рукоятку, пiдняв руку i поставив її на стару пластинку зi швидкiстю 78 об/хв. Почалося скрипуче виконання вальсу, виконаного на калiопi.
  "Це "Снiговий вальс", - сказав вiн. "Це мiй абсолютний фаворит".
  Джессiка зачинила дверi. Вона оглянула кiмнату.
  - Отже, тебе звати не Вiлл Педерсен, чи не так?
  "Нi. Я перепрошую за те. Я дiйсно не люблю брехати".
  Ця iдея не давала їй спокою вже кiлька днiв, але не було причин переслiдувати її. Руки Вiлла Педерсена були надто м'якими для муляра.
  "Вiлл Педерсен - це iм'я, яке я запозичив у дуже вiдомої людини", - сказав вiн. Лейтенант Вiльгельм Педерсен iлюстрував деякi книги Ганса Християна Андерсена. Вiн був справдi великим художником".
  Джессiка глянула на Нiккi. Вона все ще не могла сказати, чи дихає вона. "З вашого боку було розумно використовувати це iм'я", - сказала вона.
  Вiн широко посмiхнувся. Менi треба було швидко думати! Я не знав, що ти збираєшся поговорити зi мною того дня.
  "Як вас звати?"
  Вiн подумав про це. Джессiка помiтила, що вiн став вищим, нiж минулого разу, коли вони зустрiлися, i ширше в плечах. Вона глянула в його темнi й проникливi очi.
  "Мене знали пiд багатьма iменами", - нарештi вiдповiв вiн. "Шон, наприклад. Шон - варiант Джона. Прямо як Ганс.
  - Але як твоє справжнє iм'я? - Запитала Джесiка. - Тобто якщо ви не заперечуєте, я спитаю.
  "Я не проти. Мене звуть Марiус Дамгаард.
  - Чи можу я звати тебе Марiус?
  Вiн махнув рукою. "Будь ласка, кличте мене Мун".
  - Мiсяць, - повторила Джесiка. Вона здригнулася.
  - I, будь ласка, опусти пiстолет. Мун туго натягла мотузку. "Поклади його на пiдлогу i вiдкинь вiд себе". Джессiка подивилася на арбалет. Сталева стрiла була нацiлена у серце Нiккi.
  "Тепер, будь ласка", - додав Мун.
  Джессiка опустила зброю на пiдлогу. Вона вiдкинула його.
  "Я жалкую про те, що було ранiше, в будинку моєї бабусi", - сказав вiн.
  Джессiка кивнула. Голова у неї пульсувала. Їй треба було подумати. Звук калiопи ускладнював завдання. "Я розумiю."
  Джесiка ще раз подивилася на Нiккi. Жодного руху.
  "Коли ви прийшли в полiцейську дiльницю, це було просто для того, щоб знущатися з нас?" - Запитала Джесiка.
  Мун виглядав скривдженим. "Нi, мем. Я просто боявся, що ти пропустиш це.
  "Мiсяць малює на стiнi?"
  "Так, мем."
  Мун кружляла навколо столу, розгладжуючи сукню Нiккi. Джессiка спостерiгала його руками. Нiккi не вiдповiла на його дотик.
  "Можу я поставити запитання?" - Запитала Джесiка.
  "Звичайно."
  Джессiка шукала правильний тон. "Чому? Навiщо ти все це зробив?"
  Мун зупинився, опустивши голову. Джессiка подумала, що вiн не почув. Потiм вiн пiдвiв очi, i вираз його обличчя знову був сонячним.
  "Звичайно, щоби повернути людей. Повернемося до рiчки StoryBook. Вони збираються все це знести. Ти це знав?
  Джессiка не знайшла причин брехати. "Так."
  - Ти нiколи не приходив сюди в дитинствi, чи не так? вiн спитав.
  - Нi, - сказала Джесiка.
  "Уявляти собi. Це було чарiвне мiсце, куди приходили дiти. Приходили сiм'ями. День пам'ятi через День працi. Щороку, рiк за роком".
  Поки вiн говорив, Мун трохи послабив хватку на мотузцi. Джессiка глянула на Нiккi Мелоун i побачила, як її груди пiднiмається i опускається.
  Якщо ви бажаєте зрозумiти магiю, ви повиннi вiрити.
  "А це хто?" Джессiка вказала на Нiккi. Вона сподiвалася, що ця людина зайшла надто далеко, щоб зрозумiти, що вона просто грає в її гру. Вiн був.
  "Це Iда", - сказав вiн. "Вона допоможе менi закопати квiти".
  Хоча Джессiка в дитинствi читала "Квiти маленької Iди", вона не могла згадати подробицi цiєї iсторiї. "Чому ти збираєшся закопати квiти?"
  Мун на мить виглядав розгнiваним. Джессiка втрачала його. Його пальцi пестили мотузку. Потiм вiн повiльно сказав: "Щоб наступного лiта вони зацвiли красивiше, нiж будь-коли".
  Джессiка зробила невеликий крок лiворуч. Мiсяць не помiтив. "Навiщо тобi арбалет? Якщо хочеш, то я можу допомогти тобi закопати квiти.
  "Це дуже люб'язно з вашого боку. Але за сюжетом у Джеймса та Адольфа були арбалети. Вони не могли дозволити собi зброю".
  - Я хотiв би почути про твого дiда. Джессiка рушила влiво. I знову це залишилося непомiченим. - Якщо хочеш, скажи менi.
  Сльози одразу ж навернулися на очi Муна. Вiн вiдвернувся вiд Джессiки, можливо, знiяковiвши. Вiн витер сльози i озирнувся. "Вiн був прекрасною людиною. Вiн спроектував i побудував StoryBook River своїми руками. Всi розваги, всi уявлення. Знаєте, вiн був з Данiї, як i Ганс Християн Андерсен. Вiн був родом з невеликого села Сондер-Оське. Поряд з Ольборгом. Насправдi це костюм його батька". Вiн вказав на свiй костюм. подобається?"
  "Я роблю. Це дуже личить".
  Чоловiк, який назвався Мун, усмiхнувся. "Його звали Фредерiк. Чи знаєш ти, що означає це iм'я?
  - Нi, - сказала Джесiка.
  "Це означає мирний правитель. Таким був мiй дiдусь. Вiн правив цим мирним маленьким королiвством".
  Джесiка глянула повз нього. У заднiй частинi зали було два вiкна, по одному з кожного боку сцени. Джош Бонтрагер обходив будинок праворуч. Вона сподiвалася, що зможе вiдволiкти чоловiка на час, достатнiй для того, щоб змусити його на мить упустити мотузку. Вона глянула на вiкно праворуч. Вона не бачила Джоша.
  - Ти знаєш, що означає Дамгаард? вiн спитав.
  "Нi." Джессiка зробила ще один невеликий крок лiворуч. Цього разу Мун простежив за нею поглядом, трохи вiдвернувшись вiд вiкна.
  "По-датськи Дамгаард означає "садиба бiля ставка". "
  Джесiцi треба було змусити його казати. "Це красиво", сказала вона. "Ви колись були в Данiї?"
  Обличчя Мiсяця просвiтлiло. Вiн почервонiв. "Господи, нi. Я тiльки один раз виїжджав iз Пенсiльванiї.
  Щоб здобути солов'їв, подумала Джесiка.
  "Розумiєте, коли я був маленьким, у StoryBook River вже були важкi часи", - сказав вiн. "Були й iншi мiсця, великi галасливi та потворнi мiсця, куди натомiсть ходили сiм'ями. Це було погано для моєї бабусi". Вiн затягнув мотузку. "Вона була жорсткою жiнкою, але вона любила мене". Вiн вказав на Нiккi Мелоун. "Це була сукня її матерi".
  "Це чудово."
  Тiнь бiля вiкна.
  "Коли я поїхав у погане мiсце, за лебедями, кожних вихiдних до мене приходила бабуся. Вона сiла на поїзд.
  "Ви маєте на увазi лебедiв у Фермаунт-парку? 1995 року?"
  "Так."
  Джесiка побачила у вiкнi контур плеча. Джош був там.
  Мун поклала в труну ще кiлька засохлих квiтiв, акуратно розклавши їх. - Знаєш, моя бабуся померла.
  "Я прочитав це у газетi. Менi шкода.
  "Дякую."
  "Олов'яний солдатик був близько", - сказав вiн. "Вiн був дуже близький".
  Крiм вбивств на рiчцi, чоловiк, що стояв перед нею, спалив живцем Уолта Брiгама. Джесiка майнула на спаленому трупi у парку.
  "Вiн був розумний", - додав Мун. "Вiн би зупинив цю iсторiю до того, як вона закiнчилася".
  "А як щодо Роланда Ханни?" - Запитала Джесiка.
  Мун повiльно звiв очi, щоб зустрiтися з нею. Його погляд, здавалося, пронизав її наскрiзь. "Снiгова людина? Ви багато про нього не знаєте.
  Джессiка рушила далi влiво, вiдводячи погляд Муна вiд Джоша. Джош тепер знаходився менш нiж за п'ять погонних футiв вiд Нiккi. Якби Джесiцi вдалося змусити чоловiка вiдпустити мотузку на секунду.
  "Я вiрю, що люди повернуться сюди", - сказала Джесiка.
  "Ти так думаєш?" Вiн простяг руку i знову ввiмкнув платiвку. Звук парових свисткiв знову наповнив кiмнату.
  "Абсолютно", - сказала вона. "Людям цiкаво".
  Мiсяць знову вiдсунувся. "Я не знав свого прадiда. Але вiн був мореплавцем. Якось мiй дiдусь розповiв менi iсторiю про нього, про те, як у юностi вiн був у морi та побачив русалку. Я знав, що це неправда. Я прочитав би це в книзi. Вiн також розповiв менi, що допомiг данцям побудувати мiсце пiд назвою Солванг у Калiфорнiї. Ти знаєш це мiсце?
  Джессiка нiколи про це не чула. "Нi."
  "Це справжнє данське село. Я хотiв би поїхати туди колись".
  - Можливо, ти це зробиш. Ще крок лiворуч. Мун швидко пiдвела очi.
  - Куди ти йдеш, олов'яний солдатику?
  Джесiка крадькома глянула на вiкно. У руках Джоша був великий камiнь.
  "Нiкуди", - вiдповiла вона.
  Джессiка бачила, як вираз обличчя Муна змiнилося з привiтного господаря на повне божевiлля та лють. Вiн натягнув мотузку. Механiзм арбалета застогнав над розкритим тiлом Нiккi Мелоун.
  OceanofPDF.com
  94
  Бiрн прицiлився з пiстолета. У освiтленiй свiчками кiмнатi чоловiк на сценi стояв за труною. Труна з Нiккi Мелоун. Великий арбалет направив залiзну стрiлу їй у серце.
  Цiєю людиною був Вiлл Педерсен. На лацканi вiн мав бiлу квiтку.
  Бiла квiтка, сказала Наталiя Якос.
  Зробiть знiмок.
  Декiлькома секундами ранiше Бiрн i Вiнсент пiдiйшли до фасаду школи. Джесiка була всерединi i намагалася домовитися iз божевiльним на сценi. Вона рухалася влiво.
  Чи знала вона, що Бiрн та Вiнсент були там? Чи вона пiшла з дороги, щоб дати їм можливiсть вистрiлити?
  Бiрн трохи пiдняв ствол своєї зброї, допускаючи спотворення траєкторiї кулi при її проходженнi через скло. Вiн не був певен, як вплине на кулю. Вiн прицiлився до ствола.
  Вiн побачив Антона Кроца.
  Бiла квiтка.
  Вiн побачив ножа бiля горла Лори Кларк.
  Зробiть знiмок.
  Бiрн побачив, як чоловiк пiдняв руки та мотузку. Вiн збирався привести у дiю механiзм арбалета.
  Бiрн не мiг чекати. Не цього разу.
  Вiн вистрiлив.
  OceanofPDF.com
  95
  Марiус Дамгаард потягнув за мотузку, коли в кiмнатi пролунав пострiл. У той же момент Джош Бонтрагер ударив каменем у вiкно, розбивши скло i перетворивши його на дощ кришталевого скла. Дамгаард вiдсахнувся назад, кров розцвiла на його бiлiй сорочцi. Бонтрагер ухопився за крижанi уламки, а потiм кинувся через кiмнату на сцену до труни. Дамгаард похитнувся i впав назад, усiєю своєю вагою спираючись на мотузку. Механiзм арбалета спрацював, коли Дамгаард зник через розбите вiкно, залишивши слизький червоний слiд на пiдлозi, стiнi, пiдвiконнi.
  Коли сталева стрiла полетiла, Джош Бонтрагер досяг Нiккi Мелоун. Снаряд врiзався в його праве стегно, пройшов крiзь нього i потрапив до плотi Нiккi. Бонтрагер скрикнув в агонiї, коли величезний струмiнь його кровi промайнув по кiмнатi.
  За мить вхiднi дверi врiзалися.
  Джессiка пiрнула за своєю зброєю, перекотилася по пiдлозi та прицiлилася. Якось перед нею стояли Кевiн Бiрн i Вiнсент. Вона схопилася на ноги.
  Троє детективiв кинулися на сцену. Нiккi була ще жива. Наконечник стрiли врiзався в її праве плече, але рана не була серйозною. Травма Джоша виглядала набагато гiршою. Гостра як бритва стрiла глибоко встромилася йому в ногу. Можливо, вiн зачепив артерiю.
  Бiрн зiрвав iз себе пальто та сорочку. Вони з Вiнсентом пiдняли Бонтрагера i зав'язали йому тугою джгут на стегнi. Бонтраґер закричав вiд болю.
  Вiнсент обернувся до дружини i обiйняв її. "Ти гаразд?"
  "Так", сказала Джесiка. "Джош викликав пiдкрiплення. Офiс шерифа вже в дорозi.
  Бiрн глянув у розбите вiкно. За будiвлею пролягав сухий канал. Дамгаард зник.
  "У мене є це". Джессiка натиснула на рану Джоша Бонтрагера. "Йди за ним", - сказала вона.
  "Ви впевненi?" - спитав Вiнсент.
  "Я впевнений. Iти."
  Бiрн знову вдягнув пальто. Вiнсент схопив дробовик.
  Вони вибiгли за дверi у чорну нiч.
  OceanofPDF.com
  96
  Мiсяць спливає кров'ю. Вiн прямує до входу в рiчку Книги Оповiдань, пробираючись крiзь темряву. Вiн погано бачить, але знає кожний поворот каналiв, кожний камiнь, кожне видовище. Його дихання вологе та утруднене, темп повiльний.
  Вiн зупиняється на мить, лiзе в кишеню, дiстає сiрники. Вiн пам'ятає iсторiю маленького продавця сiрникiв. Боса i без пальта вона виявилася сама новорiчної ночi. Було дуже холодно. Вечiр ставав пiзнiм, i маленька дiвчинка цвiркала сiрник за сiрником, щоб зiгрiтися.
  У кожному спалаху вона бачила бачення.
  Мiсяць запалює сiрник. У полум'ї вiн бачить прекрасних лебедiв, що сяють пiд весняним сонцем. Вiн б'є iншого. Цього разу вiн бачить Дюймовочку, її крихiтну фiгурку на лататтi. Третiй сiрник - соловей. Вiн пам'ятає її пiсню. Наступна - Карен, витончена у своїх червоних туфлях. Потiм Енн Лiсбет. Сiрник за сiрником яскраво свiтиться вночi. Мун бачить кожну особу, згадує кожну iсторiю.
  Йому залишилося лише кiлька матчiв.
  Можливо, як маленький продавець сiрникiв, вiн запалить їх усi одразу. Коли дiвчинка з цiєї iсторiї зробила це, її бабуся спустилася та пiдняла її на небеса.
  Мiсяць чує звук, повертається. На березi головного каналу, всього за кiлька футiв вiд нього, стоїть чоловiк. Вiн не великий чоловiк, але широкоплечий i сильний на вигляд. Вiн перекидає шматок мотузки через поперечину величезних ґрат, перекинутих через канал Осттуннелен.
  Мун знає, що iсторiя закiнчується.
  Вiн чиркає сiрниками, починає декламувати.
  "Ось дiвчата, молодi та прекраснi".
  Одна за одною спалахують головки сiрникiв.
  "Танцi в лiтньому повiтрi".
  Тепле сяйво наповнює свiт.
  "Як двi прядки, що грають".
  Мун кидає сiрники на землю. Чоловiк виходить уперед i зв'язує руки Муна за спиною. Через кiлька хвилин Мун вiдчуває, як м'яка мотузка обвивається навколо його шиї, бачить блискучий нiж у руцi чоловiка.
  "Гарнi дiвчата танцюють".
  Мiсяць злiтає з-пiд нiг, високо в повiтря, рухаючись вгору, вгору. Пiд собою вiн бачить сяючi обличчя лебедiв, Анни Лiсбет, Дюймовочки, Карен та iнших. Вiн бачить канали, експонати, диво рiчки Казкової книги.
  Чоловiк зникає у лiсi.
  На землi вогник сiрника яскраво спалахує, на мить горить, потiм тьмянiє.
  Для Мiсяця тепер iснує лише темрява.
  OceanofPDF.com
  97
  Бiрн та Вiнсент обшукали територiю, що примикає до будiвлi школи, тримаючи лiхтарики над зброєю, але нiчого не знайшли. Шляхи, що ведуть довкола пiвнiчної сторони будiвлi, належали Джошу Бонтрагеру. Вони зайшли в безвихiдь бiля вiкна.
  Вони йшли вздовж берегiв вузьких каналiв, що змiїлися мiж деревами, їх "Маглiти" прорiзали тонкi променi крiзь абсолютну темряву ночi.
  Пiсля другого повороту каналу вони побачили слiди. I кров. Бiрн упiймав погляд Вiнсента. Вони шукатимуть на рiзних сторонах каналу завширшки шiсть футiв.
  Вiнсент перетнув арочний пiшохiдний мiст, Бiрн залишився на ближньому боцi. Вони полювали через притоки каналiв, що повертали. Вони натрапили на застарiлi вiтрини, прикрашенi вицвiлими написами: "Русалочка". ЛIТАЮЧИЙ хобот. IСТОРIЯ ВIТРУ. СТАРИЙ ВУЛИЧНИЙ Лiхтар. На вiтринах сидiли справжнi скелети. Гнила одяг сповивала фiгури.
  За кiлька хвилин вони пiдiйшли до кiнця каналiв. Дамґарда нiде не було видно. Грати, що перекривали головний канал бiля входу, були на вiдстанi п'ятдесяти футiв. Крiм того, свiт. Дамгаард зник.
  "Не рухайтеся", - пролунав голос просто позаду них.
  Бiрн почув пострiл дробовика.
  "Опускай зброю акуратно та повiльно".
  "Ми - полiцiя Фiладельфiї", - сказав Вiнсент.
  - Я не маю звички повторюватися, юначе. Покладiть зброю на землю зараз. "
  Бiрн зрозумiв. То справдi був вiддiл шерифа округу Беркс. Вiн глянув праворуч. Депутати йшли мiж деревами, їхнi лiхтарики розтинали темряву. Бiрн хотiв заперечити - кожна секунда затримки означала ще одну секунду, коли Марiус Дамгаард мав пiти, але вони не мали вибору. Бiрн та Вiнсент пiдкорилися. Вони поклали зброю на землю, потiм руки за голову переплели пальцi.
  "По одному", - пролунав голос. Повiльно. Давайте подивимося посвiдчення особи.
  Бiрн полiз у пальто i дiстав значок. Вiнсент наслiдував його приклад.
  - Добре, - сказав чоловiк.
  Бiрн та Вiнсент розгорнулися i пiдiбрали свою зброю. Позаду них стояли шериф Джейкоб Тумi та пара молодих помiчникiв шерифа. Джейк Тумi був сивим чоловiком за п'ятдесят, з товстою шиєю та сiльською стрижкою. Обидва його заступники були 180 фунтами пiдсмаженого у фритюрi адреналiну. Серiйнi вбивцi не так часто приїжджали до цiєї частини свiту.
  За кiлька хвилин мимо пробiгла бригада швидкої допомоги округу, прямуючи до будiвлi школи.
  Це все пов'язано з хлопчиком Дамгаардом? - спитав Тумi.
  Бiрн виклав докази швидко та лаконiчно.
  Тумi подивився на тематичний парк, а потiм на землю. "Льмо."
  "Шериф Тумi". Дзвiнок пролунав з iншого боку каналiв, бiля входу до парку. Група чоловiкiв пiшла за голосом i досягла гирла каналу. Потiм вони побачили.
  Тiло звисало з центральної поперечини грат, що перекриває вхiд. Над тiлом красувалася колись святкова легенда:
  
  
  
  ВИбачте ОК РОВ Р
  
  
  
  Пiвдюжини лiхтарикiв висвiтлили труп Марiуса Дамгаарда. Його руки були пов'язанi за спиною. Його ноги знаходилися всього за кiлька футiв над водою. Вiн висiв на синьо-бiлiй мотузцi. Бiрн також побачив кiлька слiдiв, що ведуть до лiсу. Шериф Тумi вiдправив за ним пару помiчникiв шерифа. З рушницями в руках вони зникли в лiсi.
  Марiус Дамгаард був мертвий. Коли Бiрн та iншi направили лiхтарики на тiло, вони також побачили, що його не лише повiсили, а й випатрали. Довга зяюча рана тяглася вiд горла до живота. Нутрощi бовталися, димлячись у холодному нiчному повiтрi.
  За кiлька хвилин обидва депутати повернулися з порожнiми руками. Вони зустрiли погляд свого боса i похитали головами. Хто б не був тут, на мiсцi страти Марiуса Дамгаарда вже бiльше немає.
  Бiрн глянув на Вiнсента Бальзано. Вiнсент розвернувся i побiг назад у будинок школи.
  Це було закiнчено. Якщо не брати до уваги безперервних крапель, що капають зi знiвеченого трупа Марiуса Дамгаарда.
  Звук кровi, що перетворюється на рiчку.
  OceanofPDF.com
  98
  Через два днi пiсля розкриття жахiв в Оденсi, штат Пенсiльванiя, засоби масової iнформацiї ледь не влаштувалися в цьому невеликому сiльському поселеннi на мiсце проживання. То були мiжнароднi новини. Округ Беркс не був готовий до небажаної уваги.
  Джош Бонтрагер перенiс шестигодинну операцiю. Вiн перебував у стабiльному станi у лiкарнi та медичному центрi Рiдiнга. Нiккi Мелоун вилiкували та вiдпустили.
  У початкових звiтах ФБР вказувалося, що Марiус Дамгаард убив щонайменше дев'ять осiб. Поки не було знайдено жодних судово-медичних доказiв, якi б безпосередньо пов'язували його з убивствами Аннемарi ДiЧiлло i Шарлотти Уейт.
  Дамгаард перебував у психiатричнiй лiкарнi у пiвнiчнiй частинi штату Нью-Йорк майже вiсiм рокiв, з одинадцяти до дев'ятнадцяти рокiв. Його звiльнили пiсля того, як захворiла бабуся. За кiлька тижнiв пiсля смертi Елiзи Дамгаард його вбивства вiдновилися.
  Ретельний обшук будинку та територiї виявив низку жахливих знахiдок. Не останнiм з них було те, що Марiус Дамгаард тримав пiд своїм лiжком пляшечку з кров'ю свого дiда. Тести ДНК зiставили це iз "мiсячними" малюнками на жертвах. Сперма належала самому Марiусу Дамгаарду.
  Дамгаард замаскувався пiд Вiлла Педерсена, а також пiд парубка на iм'я Шон у служiннi Роланда Ханни. Його консультували у окружнiй психiатричнiй лiкарнi, де працювала Лiзетт Саймон. Вiн багато разiв вiдвiдував TrueSew, вибираючи Саманту Фаннiнг своєю iдеальною Енн Лiсбет.
  Коли Марiус Дамгаард дiзнався, що власнiсть StoryBook River - територiя площею тисячу акрiв, яку Фредерiк Дамгаард у 1930-х роках включив до складу мiстечка пiд назвою Оденсе, - була засуджена i конфiскована за несплату податкiв i що її планується знести, вiн вiдчув, що. кришити. Вiн вирiшив повернути свiт до своєї улюбленої рiчки з Книги Казок, прокладаючи як напрям слiд смертi i жаху.
  
  
  
  3 СIЧНЯ Джессiка i Бiрн стояли бiля гирла каналiв, що змiялися через тематичний парк. Сонце свiтило; день вiщував хибну весну. При денному свiтлi все виглядало зовсiм iнакше. Незважаючи на гнильну деревину i кам'яну кладку, що обсипалася, Джессiка бачила, що колись це мiсце було мiсцем, куди сiм'ї приїжджали, щоб насолодитися його унiкальною атмосферою. Вона бачила старовиннi брошури. Це було мiсце, куди вона могла б привести свою дочку.
  Тепер це було шоу потвор, мiсце смертi, яке збирало людей з усього свiту. Можливо, Марiус Дамгаард здiйснить своє бажання. Весь комплекс став мiсцем злочину i залишиться таким ще тривалий час.
  Чи знайшли iншi тiла? Iншi жахи, якi мають бути виявленi?
  Час покаже.
  Вони переглянули сотнi паперiв та файлiв - мiських, штатних, окружних, а тепер i федеральних. Одне показання свiдкiв запам'яталося як Джессiцi, так i Бiрну, i навряд чи воно коли-небудь буде повнiстю зрозумiло. Житель Пайн-Трi-лейн, однiєї з пiд'їзних дорiг, що ведуть до в'їзду в рiчку Сторибук, побачив тiєї ночi автомобiль, що стояв на холостому ходу просто на узбiччi дороги. Джессiка та Бiрн вiдвiдали це мiсце. Це було менш нiж за сто ярдiв вiд ґрат, де Марiуса Дамгаарда знайшли повiшеним i випотрошеним. ФБР зняло вiдбитки взуття, що веде до входу та назад. Слiди залишили дуже популярну марку чоловiчих гумових кросiвок, якi можна купити всюди.
  Свiдок повiдомив, що автомобiль, що стояв на холостому ходу, був дорогий на вигляд зелений позашляховик з жовтими протитуманними фарами i великою обробкою.
  Свiдок не отримав номерного знаку.
  
  
  
  ПОЗА ФIЛЬМОМ Свiдок: Джесiка нiколи в життi не бачила стiльки амiшiв. Здавалося, що всi амiшi округу Беркс приїхали до Рiдiнга. Вони тинялися вестибюлем лiкарнi. Старшi розмiрковували, молилися, спостерiгали, вiдганяли дiтей вiд автоматiв iз продажу цукерок та газування.
  Коли Джессiка представилася, всi потиснули їй руку. Схоже, Джош Бонтрагер вчинив чесно.
  
  
  
  "ТИ ВРЯТУвало моє життя", - сказала Нiккi.
  Джессiка та Нiккi Мелоун стояли бiля лiкарняного лiжка Джоша Бонтрагера. Його кiмната була наповнена квiтами.
  Гостра як бритва стрiла пронизала праве плече Нiккi. Її рука була на перев'язi. Лiкарi сказали, що вона перебуватиме у станi ОВС (поранення пiд час виконання службових обов'язкiв) близько мiсяця.
  Бонтрагер посмiхнувся. "Все за день", - сказав вiн.
  Його колiр повернувся; його усмiшка нiколи не покидала його. Вiн сiв на лiжку, оточений сотнею рiзних сирiв, хлiба, банок консервiв та ковбас, загорнутих у вощений папiр. Було безлiч саморобних листiвок iз побажаннями одужання.
  "Коли тобi стане краще, я куплю тобi найкращу вечерю у Фiладельфiї", - сказала Нiккi.
  Бонтрагер погладив пiдборiддя, мабуть, обмiрковуючи варiанти. "Ле Бек Фiн?"
  "Ага. Добре. Ле Бек Фiн. Ти в ефiрi, - сказала Нiккi.
  Джесiка знала, що Ле Бек обiйдеться Нiккi кiлька сотень доларiв. Невелика цiна.
  "Але вам краще бути обережним", - додав Бонтрагер.
  "Що ти маєш на увазi?"
  - Ти знаєш, що вони кажуть.
  - Нi, не знаю, - сказала Нiккi. - Що вони кажуть, Джош?
  Бонтрагер пiдморгнув їй i Джесiцi. "Щойно ви станете амiшою, ви нiколи не повернетеся назад".
  OceanofPDF.com
  99
  Бiрн сидiв на лавцi бiля зали суду. За свою кар'єру вiн свiдчив незлiченну кiлькiсть разiв - перед великим журi, на попереднiх слуханнях, у судах у справах про вбивства. Бiльшiсть часу вiн точно знав, що збирається сказати, але не цього разу.
  Вiн увiйшов до зали суду i зайняв мiсце в першому ряду.
  Метью Кларк виглядав удвiчi меншим, нiж востаннє, коли Бiрн бачив його. Це було рiдкiстю. Кларк тримав у руках пiстолет, а зброя робила людей бiльшими. Тепер ця людина була боягузливою i маленькою.
  Бiрн зайняв позицiю. ADA розповiла йому про подiї тижня, що передували iнциденту, коли Кларк узяв його у заручники.
  "Чи є щось, що ви хотiли б додати?" - нарештi спитав ADA.
  Бiрн глянув у вiчi Метью Кларку. Вiн бачив за своє життя стiльки злочинцiв, стiльки людей, якi не дбали нi про чиє майно, нi про людське життя.
  Метью Кларку не мiсце у в'язницi. Йому була потрiбна допомога.
  "Так, - сказав Бiрн, - є".
  
  
  
  Повiтря зовнi будiвлi суду потеплiло з ранку. Погода у Фiладельфiї була неймовiрно мiнлива, але чомусь температура наближалася до сорока двох градусiв.
  Вийшовши з будiвлi, Бiрн пiдняв очi i побачив Джесiку, що наближається.
  "Вибач, я не змогла прийти", - сказала вона.
  "Без проблем."
  - Як все пройшло?
  "Я не знаю." Бiрн засунув руки в кишенi пальта. "Насправдi нi". Вони замовкли.
  Джесiка деякий час спостерiгала за ним, гадаючи, що вiдбувається у нього в головi. Вона добре його знала i знала, що справа про Метью Кларка ляже важким тягарем на його серцi.
  - Що ж, я вирушаю додому. Джесiка знала, коли стiни разом iз її партнером впали. Вона також знала, що рано чи пiзно Бiрн заговорить про це. Вони мали весь час свiту. "Потрiбно пiдвезти?"
  Бiрн глянув на небо. "Думаю, менi доведеться трохи погуляти".
  "Ой-ой".
  "Що?"
  "Ви починаєте йти, i наступне, що ви знаєте, - це бiгти".
  Бiрн усмiхнувся. "Нiколи не знаєш."
  Бiрн пiдняв комiр i спустився сходами.
  "Побачимося завтра", - сказала Джесiка.
  Кевiн Бiрн не вiдповiв.
  
  
  
  ПАДРЕЙГ БIРН СТОЯВ у вiтальнi свого нового будинку. Коробки були складенi всюди. Його улюблене крiсло стояло навпроти нового 42-дюймового плазмового телевiзора - подарунка сина на новосiлля.
  Бiрн увiйшов до кiмнати з парою склянок у руцi, у кожному з яких було по два дюйми Джеймсона. Вiн простяг один батьковi.
  Вони стояли, чужi, у чужому мiсцi. Вони нiколи ранiше не переживали такого моменту. Падрейг Бiрн щойно покинув єдиний будинок, у якому вiн колись жив. Дiм, до якого вiн внiс свою наречену, виростив сина.
  Вони пiдняли келихи.
  "Dia duit", - сказав Бiрн.
  "Дiа - це Muire duit".
  Вони цокнулися, випили вiскi.
  - З тобою все буде гаразд? - спитав Бiрн.
  "Я в порядку", сказав Падрейг. - Не турбуйся за мене.
  - Правильно, тату.
  Через десять хвилин, виїжджаючи з пiд'їзної дорiжки, Бiрн пiдняв очi i побачив свого батька, що стоїть у дверях. Падрейг виглядав у цьому мiсцi трохи менше, трохи далi.
  Бiрну хотiлося заморозити цей момент у своїй пам'ятi. Вiн не знав, що принесе завтра, скiльки часу вони проведуть разом. Але вiн знав, що на даний момент, у найближчому майбутньому, все гаразд.
  Вiн сподiвався, що його батько вiдчував те саме.
  
  
  
  БIРН ПОВЕРНУВ фургон i забрав свою машину. Вiн з'їхав зi швидкiсної автомагiстралi та попрямував до Шуйлкiллу. Вiн вийшов, зупинився на березi рiчки.
  Вiн заплющив очi, знову переживаючи момент, коли натиснув на курок у цьому будинку божевiлля. Вiн вагався? Вiн, щиро кажучи, не мiг згадати. Незважаючи на це вiн зробив пострiл, i це було головне.
  Бiрн розплющив очi. Вiн дивився на рiчку, розмiрковував про таємницi тисячi рокiв, поки вона мовчки текла повз нього; сльози зганьблених святих, кров зламаних ангелiв.
  Рiчка нiколи не розказує.
  Вiн повернувся до своєї машини i доїхав до в'їзду на швидкiсну автомагiстраль. Вiн глянув на бiло-зеленi знаки. Один вiв назад у мiсто. Один вiв на захiд, у бiк Гаррiсберга, Пiттсбурга, i вказував на пiвнiчний захiд.
  Включно з Мiдвiлл.
  Детектив Кевiн Френсiс Бiрн глибоко зiтхнув.
  I зробив свiй вибiр.
  OceanofPDF.com
  100
  У його темрявi була чистота, яснiсть, пiдкреслена безтурботним тяжкiстю сталостi. Були моменти полегшення, нiби все це сталося - все це, з того моменту, як вiн уперше ступив на сире поле, до того дня, коли вiн вперше повернув ключ у дверi старого рядного будинку в Кенсiнгтонi, до смердючої дихання Джозефа Барбера, коли вiн прощався з цiєю смертною оболонкою, - щоб привести його в цей чорний.
  Але темрява не була темрявою для Господа.
  Щоранку вони приходили до нього в келiю i вели Роланда Ханну в невелику каплицю, де вiн мав проводити службу. Спершу вiн не хотiв виходити з камери. Але незабаром вiн зрозумiв, що це лише вiдволiкання, зупинка на шляху до порятунку i слави.
  Вiн проведе в цьому мiсцi все життя. Жодного суду не було. Вони спитали Роланда, що вiн зробив, i вiн їм розповiв. Вiн не став би брехати.
  Та Господь прийшов i сюди. Фактично, Господь був тут того самого дня. I в цьому мiсцi було багато грiшникiв, багато людей, якi потребували виправлення.
  Пастор Роланд Ханна розiбрався з ними.
  OceanofPDF.com
  101
  Джессiка прибула на об'єкт у Девоншир-Ейкрес одразу пiсля четвертої години 5 лютого. Великий комплекс iз польових каменiв був розташований на вершинi пологого пагорба. Пейзаж усеювали кiлька господарських споруд.
  Джессiка прийшла до закладу, щоб поговорити з матiр'ю Роланда Ханни, Артемiзiєю Уейт. Або спробувати. Її начальник надав їй право вирiшувати, проводити iнтерв'ю чи нi, поставити крапку наприкiнцi звiту iсторiї, яка почалася у яскравий весняний день квiтня 1995 року, у день, коли двi маленькi дiвчинки пiшли до парку. для пiкнiка на честь дня народження, дня, коли почалася довга низка жахiв.
  Роланд Ханна дав зiзнання i вiдбував вiсiмнадцять довiчних ув'язнень без права дострокового звiльнення. Кевiн Бiрн разом iз детективом на пенсiї на iм'я Джон Лонго допомогли скласти справу штату проти цiєї людини, бiльша частина якої була заснована на записах та файлах Уолта Брiгама.
  Невiдомо, чи був зведений брат Роланда Ханни Чарльз причетний до вбивств лiнчувальникiв, чи був Роландом тiєї ночi в Оденсi. Якби вiн це зробив, залишалася б одна загадка: як Чарльз Вейт повернувся до Фiладельфiї? Вiн не мiг керувати машиною. На думку призначеного судом психолога, чоловiк дiяв на рiвнi здатної дев'ятирiчної дитини.
  Джесiка стояла на парковцi, поряд зi своєю машиною, i в її головi кружляли питання. Вона вiдчула наближення когось. Вона була здивована, побачивши, що це був Рiчi Дiчiлло.
  - Детектив, - сказав Рiчi. Вiн нiби чекав на неї.
  "Рiчi. Радий тебе бачити.
  "З Новим Роком."
  - I тобi того ж, - сказала Джесiка. - Що тебе привело сюди?
  "Просто щось уточнюю". Вiн сказав це з тiєю категоричнiстю, яку Джессiка бачила у всiх ветеранiв копiв. Бiльше питань iз цього приводу не виникне.
  - Як твiй батько? - спитав Рiчi.
  "Вiн гарний", сказала Джесiка. "Дякую за питання."
  Рiчi глянув на будинки назад. Момент витягнувся. - Отже, як довго ви працюєте? Якщо ви не заперечуєте, я спитаю.
  "Я зовсiм не проти", - сказала Джессiка, посмiхаючись. "Ти не питаєш мого вiку. Минуло понад десять рокiв".
  "Десять рокiв." Рiчi насупився i кивнув головою. "Я займаюсь цим майже тридцять. Пролiтає повз, чи не так?
  "Воно робить. Ви так не думаєте, але здається, що тiльки вчора я одягнув блюз i вперше вийшов надвiр".
  Все це було пiдтекстом, i вони обоє це знали. Нiхто не бачив i не творив нiсенiтницi краще, нiж полiцейськi. Рiчi похитнувся на п'ятах i глянув на годинник. "Ну, у мене є поганi хлопцi, якi чекають, щоб їх спiймали", - сказав вiн. "Радий тебе бачити".
  "Те саме." Джесiцi хотiлося багато додати до цього. Їй хотiлося сказати щось про Аннемарi, про те, як їй шкода. Вона хотiла сказати, як вона зрозумiла, що в його серцi є дiрка, яка нiколи не заповниться, скiльки б часу не минуло, хоч би як закiнчилася iсторiя.
  Рiчi дiстав ключi вiд машини i обернувся, щоб пiти. Вiн на мить завагався, нiби йому було що сказати, але вiн гадки не мав, як це сказати. Вiн глянув на головну будiвлю закладу. Коли вiн знову подивився на Джесiку, їй здалося, що вона побачила в очах цiєї людини щось, чого нiколи ранiше не бачила, не в людинi, яка бачила стiльки, скiльки бачив Рiчi ДiЧiлло.
  Вона побачила свiт.
  - Iнодi, - почав Рiчi, - справедливiсть перемогла.
  Джесiка зрозумiла. I це розумiння було холодним кинджалом у її грудях. Напевно, їй слiд було дати спокiй, але вона була дочкою свого батька. "Хiба не хтось колись сказав, що на тому свiтi ми отримаємо справедливiсть, а на цьому свiтi ми маємо закон?"
  Рiчi посмiхнувся. Перш нiж вiн повернувся i пiшов через паркування, Джессiка глянула на його туфлi. Вони виглядали новими.
  Iнодi справедливiсть переможе.
  За хвилину Джесiка побачила, як Рiчi виїхав зi стоянки. Вiн помахав рукою востаннє. Вона помахала у вiдповiдь.
  Коли вiн поїхав, Джессiка виявила, що вона не така вже й здивована, виявивши, що детектив Рiчард ДiЧiлло водить великий зелений позашляховик з жовтими протитуманними фарами i великою деталiзацiєю.
  Джессiка подивилася на головну будiвлю. На другому поверсi було кiлька маленьких вiкон. У вiкнi вона помiтила двох людей, якi спостерiгали за нею. Було надто далеко, щоб розглянути їхнi риси, але було щось у нахилi їхнiх голiв, положеннi плечей, що пiдказало їй, що за нею спостерiгають.
  Джессiка подумала про рiчку Збiрник Казок, про це серце божевiлля.
  Чи був Рiчi ДiЧiлло тим, хто зв'язав Марiусу Дамгаарду руки за спиною та повiсив його? Рiчi вiдвiз Чарльза Вейта назад до Фiладельфiї?
  Джессiка вирiшила, що їй варто ще раз з'їздити до округу Беркс. Можливо, справедливiсть ще не вiдбулася.
  
  
  
  ЧОТИРИ ГОДИНИ ПОПУТИ вона опинилася на кухнi. Вiнсент був у пiдвалi з двома своїми братами i дивився гру "Флайєрз". Посуд був у посудомийнiй машинi. Залишки були прибранi. У неї за роботою була склянка Монтепульчано. Софi сидiла у вiтальнi i дивилася DVD з "Русалочкою".
  Джесiка увiйшла до вiтальнi i сiла поруч iз дочкою. - Втомився, любий?
  Софi похитала головою i позiхнула. "Нi."
  Джессiка притиснула Софi до себе. Вiд її дочки пахло пiною для дiвчинки. Її волосся було букетом квiтiв. - У будь-якому разi час спати.
  "Добре."
  Пiзнiше, коли її дочка сховалася пiд ковдрою, Джесiка поцiлувала Софi в лоба i потяглася, щоб вимкнути свiтло.
  "Мамо?"
  - Що, солодкий?
  Софi порилася пiд ковдрою. Вона витягла книгу Ганса Християна Андерсена, один iз томiв, якi Джессiка взяла у бiблiотецi.
  - Прочитай менi розповiдь? - Запитала Софi.
  Джессiка взяла у дочки книгу, вiдкрила її, поглянула на iлюстрацiю на титульному аркушi. Це була гравюра на деревi iз зображенням мiсяця.
  Джессiка закрила книгу i вимкнула свiтло.
  - Не сьогоднi, люба.
  
  
  
  ДВА ночi.
  Джесiка сiла на край лiжка. Вона вiдчувала в собi хвилювання вже кiлька днiв. Не впевненiсть, а можливiсть можливостi, почуття одного разу позбавлене надiї, двiчi розчарування.
  Вона обернулася i подивилася на Вiнсента. Мертвий для свiту. Одному Богу було вiдомо, якi галактики вiн пiдкорив у своїх мрiях.
  Джессiка визирнула у вiкно, на повний мiсяць високо в нiчному небi.
  Через кiлька хвилин вона почула, як у ваннiй задзвенiв таймер для приготування яєць. Поетично, подумала вона. Таймер для яєць. Вона встала i прошаркала через спальню.
  Вона ввiмкнула свiтло i подивилася на двi унцiї бiлого пластику, що лежали на туалетному столику. Вона боялася "так". Боюся "нi".
  Немовлята.
  Детектив Джесiка Бальзано - жiнка, яка носила зброю i стикалася з небезпекою щодня свого життя - трохи тремтiла, коли увiйшла до ванної кiмнати i зачинила дверi.
  OceanofPDF.com
  ЕПIЛОГ
  
  Була музика. Пiсня в фортепiано. З вiконних ящикiв усмiхалися яскраво-жовтi нарциси. Загальна кiмната була майже порожня. Незабаром вiн заповниться.
  Окрасою на стiнах були кролики, качки та великоднi яйця.
  О п'ятiй тридцять принесли вечерю. Сьогоднi ввечерi це був стейк iз Солсберi та картопляне пюре. Ще була чашка яблучного пюре.
  Чарльз глянув у вiкно на довгi тiнi, що ростуть у лiсi. Була весна, повiтря було свiже. Свiт пах зеленими яблуками. Незабаром настане квiтень. Квiтень означав небезпеку.
  Чарльз знав, що в лiсi все ще є небезпека, темрява, що поглинає свiтло. Вiн знав, що дiвчатам не слiд вирушати до лiсу. Його сестра-близнючок Шарлотта вирушила до лiсу.
  Вiн узяв матiр за руку.
  Тепер, коли Роланда бiльше немає, це вiд нього. Там було так багато зла. З того часу, як вiн оселився в Девоншир-Ейкрес, вiн спостерiгав, як тiнi набувають людського вигляду. А вночi вiн почув їхнiй шепiт. Вiн чув шелест листя, кружляння вiтру.
  Вiн обiйняв матiр. Вона посмiхнулася. Тепер вони будуть у безпецi. Поки вони залишаються разом, вони будуть у безпецi вiд поганих речей у лiсi. У безпецi вiд тих, хто може завдати їм шкоди.
  "У безпецi", - подумав Чарльз Уейт.
  З того часу.
  OceanofPDF.com
  ПОДЯКИ
  
  Не буває байок без чаклунства. Моя глибока подяка Мег Рулi, Джейн Беркi, Пеггi Гордейн, Дону Клiрi та всiм спiвробiтникам агентства Джейн Ротросен; як завжди дякую моєму чудовому редактору Лiнде Марроу, а також Данi Айзексон, Джинi Сентелло, Лiббi Макгуайр, Кiм Ховi, Рейчел Кайнд, Дену Меллорi та чудовiй командi Ballantine Books; ще раз дякую Нiколi Скотт, Кейт Елтон, Кессi Чаддертон, Луїзi Гiббс, Емме Роуз i блискучiй групi з Random House UK.
  Вiтаю (йо) команду з Фiладельфiї: Майк Дрiсколл i банда з Finnigan's Wake (i Ashburner Inn), а також Патрiк Геган, Ян Клiнцевiч, Карен Маух, Джо Драб'як, Джо Бреннан, Хеллi Спенсер (мiстер Вандерфул) та Вiта Делiлi.
  За їхнiй досвiд ми дякуємо високоповажному Шеймусу Маккафферi, детективу Мiшель Келлi, сержантовi. Грегорi Масi, сержант. Джоан Берес, детектив Едвард Рокс, детектив Тiмотi Басс, а також чоловiки та жiнки з полiцейського управлiння Фiладельфiї; дякую Дж. Гаррi Iсааксону, доктору медицини; спасибi Крiстал Зейтц, Лiнде Вробель та люб'язним людям з Бюро вiдвiдувачiв округу Рiдiнг та Беркс за каву та карти; дякую DJC i DRM за вино та терпiння.
  Ще раз я хотiв би подякувати мiсту та жителям Фiладельфiї за те, що вони потурали моїй уявi.
  OceanofPDF.com
  "Безжалiсний" - художнiй твiр. Iмена, персонажi, мiсця та подiї є плодом уяви автора або використовуються вигадано. Будь-яка схожiсть iз реальними подiями, мiсцями чи людьми, живими чи померлими, цiлком випадкова.
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"