Iшла, не озираючись, в нiкуди. Розбились мого щастя вiтражi В соборi долi. Друзки всюди. Iз скла повстали дивнi мiражi. Що я в життi нiколи не кохала, I все, що вiдбулось - самообман. Iлюзiю крихку плекала ,- Тепер лиш навкруги туман. Дивилась крiзь рожевi окуляри. Слiпа була я до чужих грiхiв. Ховала у свiдомостi примари, Замкнувши розум свiй на сто замкiв. Хотiла я достукатись до тебе, Але ти не схотiв мене впустить. Пiд мiсячним промiнням неба У замку мрiй гiрка прозрiння мить...