Смотрицкий Евгений Юрьевич
Екологiчна свiдомiсть

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Типография Новый формат: Издать свою книгу
Оценка: 2.98*10  Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Учебное пособие по философским вопросам экологии, расчитаное на студентов химико-технологических вузов и на учителей химии, биологии, географии, истории, литератур, физики и математики. На украинском языке!!! ИЩУ ИЗДАТЕЛЯ!!!
Подписка ОсновыУченияБардов

КНИГА ОПУБЛИКОВАНА

Ссылка


СМОТРИЦЬКИЙ

Євген Юрiйович

  
  
  
  
  

ЕКОЛОГIЧНА СВIДОМIСТЬ

  
  
  
  
  
  
  
   Навчальний посiбник пiдготовлений при фiнансовiй пiдтримцi Мiжнародного фонду "Вiдродження" ("Фонд Сороса"). Вiн був визнаний переможцем програми "Трансформацiя гуманiтарно§ освiти в Укра§нi" у номiнацi§ "Екологiя" та рекомендований до друку у 1995 р.
  
   Рецензенти:
  -- доктор педагогiчних наук, кандидат бiологiчних наук, професор, директор Iнституту природознавства при Херсонському Державному педагогiчному унiверситетi Шмалєй С.В.;
  -- доктор технiчних наук, професор Пономаренко П.I (кафедра менеджменту Нацiональний гiрничий унiверситет Укра§ни);
  -- кандидат фiлософських наук, професор Шубiн В.I. ( кафедра фiлософi§ Днiпропетровського технiчного унiверситету залiзничного транспорту)
  
  
   Веб-сторiнка автора: www.smotrytskyy.narod.ru/
  
   E-mail автора: Smotrytskyy@gmx.de

? Copyright Смотрицький Євген Юрiйович

3 М I С Т

   Вступ.........................................................................
  
  

Глава I. Основнi етапи розвитку екологi§

  
   §1.1. Фiлософська еволюцiя: вiд гасла ''Знання - сила" до екологiчного iмперативу (параграф написаний Шубiним Василем Iвановичем)..............................................
  
  
   §1.2. Вплив фiзики, математики i кiбернетики на формування екологiчних уявлень.................................................
  
  
   §1.3. Внесок бiологi§ та наук про Землю у формування екологiчних уявлень................................................
  
  
   §1.4. Хiмiчнi науки i формування екологi§...........................
  
  
   §1.5. Синтез В.I. Вернадського..........................................
  
  
   Контрольнi питання до першо§ глави..............................
  
  

Глава II. Основнi етапи розвитку хiмiко-технологiчно§ дiяльностi

  
   §2.1. Хiмiчнi знання i ремесла до промислово§ революцi§........
  
  
   §2.2. Розвиток науково§ хiмi§ та розвиток хiмiчно§ промисловостi.......................................................
  
  
   §2.3. Змiна геохiмiчно§ ролi людства..................................
  
  
   Контрольнi питання до друго§ глави ...............................
  

Глава III. Хiмiко-технологiчна дiяльнiсть людства i бiосфера

  
   §3.1. Наслiдки хiмiко-технологiчного втручання в бiосферу.....
  
  
   §3.2. Причини екологiчно§ кризи. Спiввiдношення природного i штучного та хiмiко-технологiчна дiяльнiсть...............
  
  
   Контрольнi питання до третьо§ глави............................
  
  
  
  

Глава IV. Формування екологiчного мислення i основнi риси майбутнього свiтогляду

  
   §4.1. Наука i свiтогляд: новий рацiоналiзм...........................
  
  
   §4.2. Нова технологiя: напрямки оптимiзацi§ хiмiко-технологiчно§ дiяльностi..........................................
  
  
   §4.3. Екологiчне мислення i свiтогляд: "конверсiя" приорiтетiв i цiнностей............................................................
  
  
   Контрольнi питання до четверто§ глави..........................
  
   Лiтература..................................................................
  
  
   Теми рефератiв............................................................
  
  
   Словник термiнiв.........................................................
  
  
   Таблицi, малюнки, схеми ............................................................
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Environmental conscience

Content

  
   Introduction ... ... ... ... ... ... ... ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... ...
  
  

Chapter I. The basic stages of development of ecology

   §1.1. Philosophical evolution: from the slogan "Knowledge is power" up to an ecological imperative (written by professor Shubin V.I)............... .......................
  
  
   §1.2. Influence of physics, mathematics and cybernetics on formation of ecological representations............. .........................................
  
  
   §1.3. The contribution of biology and sciences about the Earth in formation of environmental views........ ...........................
  
  
   §1.4. Chemical sciences and formation of ecology................... .............
  
  
   §1.5. V.I. Vernadsky's intellectual synthesis...................... ..................
  
  
   Control questions.................................................................... ...............
  
  

Chapter II. The main stages of development of chemical-technological activity

   §2.1. Chemical knowledge and crafts before chemical revolution.............
  
  
   §2.2. Development of scientific chemistry and development of the chemical industry................................................................................
  
  
   §2.3. Change of a geochemical role of mankind........................................
  
  
   Control questions........................................................................................
  
  

Chapter III. Chemical-technological activity of mankind and biosphere

   §3.1. Consequences of chemical-technological intervention in biosphere..
  
  
   §3.2. The reasons of ecological crisis. A parity(ratio) natural and artificial and chemical-technological activity................ ................
  
  
   Control questions........................................................................................
  
  

Chapter IV. Formation of ecological thinking and the main features of world-view of the future

   §4.1. A science and outlook: new rationalism..................... .................
  
  
   §4.2. New technologies: ways of optimization of chemical-technological activity........................................... .......................................
  
  
   §4.3. Ecological thinking and world-view: "conversion" of priorities and values...................................................... ................................
  
  
   Control questions........................................................................................
  
  
   Bibliography...............................................................................................
  
  
   Themes of abstracts ... ... .... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... .....
  
  
   Glossary ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ... ....................
  
  
  
  

Umweltbewusstsein

Inhalt

   Die Einleitung...................................................................
  

Kapitel I. Die Hauptetappen der Entwicklung der жkologie

   §1.1. Die philosophische Evolution: von dem Motto " das Wissen ist Macht" zum Жkologischen Imperativ (geschrieben von Profrssor Schubin W.I.)..................................
  
   §1.2. Der Einfluss der Physik, der Mathematik und der Kybernetik auf die Formierung der цkologischen Vorstellungen..............
  
  
   §1.3. Der Beitrag der Biologie und der Wissenschaften ьber die Erde in die Formierung der цkologischen Vorstellungen........
  
  
   §1.4. Die chemischen Wissenschaften und die Formierung der Цkologie..................................................................................
  
  
   §1.5. Die intellektuelle Synthese, die von Vernadsky gemacht ist....
  
  
   Die Kontrollfragen.............................................................................
  
  

Kapitel II. Die Hauptetappen der Entwicklung der chemisch-technologischen TДtigkeit

   §2.1. Das chemische Wissen und die Handwerke bis zu der chemischen Revolution............................................................
  
  
   §2.2. Die Entwicklung der wissenschaftlichen Chemie und die Entwicklung der chemischen Industrie....................................
  
  
   §2.3. Der Wechsel der geochemischen Rolle der Menschheit...............................................................................
  
  
   Die Kontrollfragen.............................................................................
  
  

Kapitel III. Die chemisch-technologische TДtigkeit der Menschheit und die BiosphДre

   §3.1. Die Folgen der chemisch-technologischen Einmischung in die Biosphдre...........................................................................
  
   §3.2. Die Grьnde (Ursachen) der цkologischen Krise. Das Verhдltnis der Natьrlichkeit und der Kьnstlichkeit und die chemisch-technologische Tдtigkeit........................................
  
  
   Die Kontrollfragen.............................................................................
  
  

Kapitel IV. Die Formierung des Жkologischen Denkens und die Hauptpunkte der zukЭnftigen Weltanschauung

   §4.1. Die Wissenschaft und die Weltanschauung: die neue Rationalitдt...............................................................................
  
  
   §4.2. Die neue Technologie: die Wege der Optimierung der chemisch-technologischen Tдtigkeit....................................
  
  
   §4.3. Das цkologische Denken und die Weltanschauung: die "Konversion" der Prioritдten und der Werte...........................
  
  
   Die Kontrollfragen.............................................................................
  
  
   Die Literatur ...................................................................................
   Die Themen der Referate .................................................
   Das WЖrterbuch der Termini ...........................................
  
  
  

Экологическое сознание

  
   Введение...................................................................
  

Глава I. Основные этапы развития экологии

   §1.1. Философская эволюция: от лозунга "Знание - сила" до экологического императива (параграф написан профессором Шубиным В.И.)...................................
  
  
   §1.2. Влияние физики, математики и кибернетики на формирование экологических представлений.............
  
  
   §1.3. Вклад биологии и наук о Земле в формирование экологических представлений........
  
  
   §1.4. Химические науки и формирование экологии...................
  
  
   §1.5. Интеллектуальный синтез В.И. Вернадского......................
  
  
   Контрольные вопросы....................................................................
  
  

Глава II. Главные этапы развития химико-технологической деятельности

   §2.1. Химические знания и ремёсла до химической революции..............................................................................
  
  
   §2.2. Развитие научной химии и развитие химической индустрии...............................................................................
  
  
   §2.3. Изменение геохимической роли человечества.........................................................................
  
  
   Контрольные вопросы....................................................................
  
  

Глава III. Химико-технологическая деятельность человечества и биосфера

   §3.1. Следствия химико-технологического вмешательства в биосферу...........................................................................
  
   §3.2. Причины экологического кризиса. Соотношение естественного и искусственного и химико-технологическая деятельность........................................
  
  
   Контрольные вопросы....................................................................
  
  

Глава IV. Формирование экологического мышления и главные черты мировоззрения будущего

   §4.1. Наука и мировоззрение: новый рационализм.....................
  
  
   §4.2. Новые технологии: пути оптимизации химико-технологической деятельности.......t....................................
  
  
   §4.3. Экологическое мышление и мировоззрение: "конверсия" приоритетов и ценностей......................................................
  
  
   Контрольные вопросы.....................................................................
  
  
   Литература ...................................................................................
   Темы рефератов...........................................................
   Словарь терминов............ ...........................................
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Вступ

  
  
  
   Даний посiбник має на метi окреслити коло проблем, пов'язаних з негативним впливом на природу технiки i насамперед хiмiчно§ технологi§, зупинитися на iсторi§ становлення сциєнтистського i технократичного мислення та негативних наслiдках, що з ними пов'язанi. Головним таким наслiдком є культ людини-споживача, антропоцентризм i споживацьке ставлення до природи, сприйняття §§ лише як ресурсу, джерела матерiальних благ. Практична реалiзацiя технократичного мислення призвела до екологiчно§ кризи.
   У зв'язку з цим довелося торкнутися питання про виникнення та розвиток сучасного екологiчного мислення. Розглядаючи разом перше i друге питання, можна дiйти парадоксального, як на перший погляд, висновку: сциєнтизм i технократизм з одного боку та екологiчне мислення з другого зародилися одночасно. Але якщо сциєнтистське i технократичне мислення, спрямоване на приборкання та завоювання природи, пiдтримувалося державною полiтикою рiзних кра§н, то екологiчне мислення залишалося нiбито у затiнку, вiд нього вiдверталися. В наш час вiдбувається змiна ролей, яка нагадує шарахання з одного боку в iнший. Насправдi ж потрiбен гармонiйний синтез, який вимагає нового, науково-екологiчного свiтогляду. Але його поки що немає. Необхiдно ствердити нову цiлiсну фiлософську систему, яка б включала всi досягнення природознавства i гуманiтарних наук, в якiй би людина не протиставлялася свiту, а органiчно включалася б у нього як частина у цiле.
   Подолання сциєнтизму i технократизму ми бачимо на шляху гуманiтаризацi§ та екологiзацi§ виховання, освiти, мислення Людини. Що стосується екологiчно§ кризи, то тут поки що шлях один - удосконалення технологi§, екологiзацiя технiки, але й вiн прилягає через перебудову вищо§ школи, здатно§ формувати гуманiстично мислячого та розумно дiючого фахiвця. Технiка супроводжує людину на протязi всiє§ iсторi§. Цiлеспрямоване створення штучних засобiв працi - одна з iстотних ознак людини як бiосоцiально§ iстоти. Мабуть, завдяки цьому людина змогла зайняти пануюче положення в природi. Але, як вiдомо, рано чи пiзно кiлькiсть переходить у якiсть. 3 розвитком суспiльства i його технiчно§ озброєностi поступово почали проявлятися деякi протирiччя мiж ними, якi у наш час вилилися у складнi проблеми. I в першу чергу слiд назвати екологiчну проблему, оскiльки внаслiдок непродуманого та варварського ставлення до природи пiд загрозою загибелi опинилася уся планета Земля. Не менш гострими є i соцiальнi наслiдки науково-технiчного прогресу. Технiка бiльш-менш захистила людину вiд стихi§, дала йому тепле житло i §жу, але водночас звузила повноту спiлкування зi Свiтом, з Природою. А розподiл працi призвiв до загального зниження фiзичних та iнтелектуальних навантажень при одночасному перевантаженi одних груп м'язiв у порiвняннi з iншими i каналiзував мислительнi процеси. В таких умовах людина не може бути розвинена гармонiйно. Виникла проблема незайнятих робочих рук, проблема вiльного часу. I не дивлячись на усi досягнення технiки, Людина не стала кращою, духовно звеличеною, доброю, Людина не здобула щастя.
   У сферi виробництва виникла проблема поєднання людини зi складними технiчними комплексами. Виникли новi науки - ергономiка та iнженерна психологiя. У багатьох випадках залишається невирiшуванню проблема роботи у шкiдливих умовах: пiдвищена чи знижена температура i вологiсть, загазованiсть, запиленiсть, пiдвищений рiвень шуму, радiацi§ тощо.
   Крiм перелiчених проблем, пов'язаних з негативними наслiдками розвитку технiки i науково-технiчного прогресу, можна видiлити проблему науково-технiчно§ творчостi, яка має двi сторони: 1) психологiчну та методологiчну, яка вивчає процес творчостi як такий; 2) правову, яка закрiплює за людиною результат творчостi - винахiд або вiдкриття - i тим самим стимулює творчiсть. Але справа в тому, що правовi норми не завжди були такими, як зараз. Суспiльство може не лише стимулювати, але i гальмувати технiчну творчiсть. Яскравий приклад цьому - перiод ХV - ХVIII столiть. Це час бурхливого винахiдництва та iнженерно§ дiяльностi, але прогрес затримувався безлiччю причин. Наприкiнцi XX столiття, коли кожнi 10-15 рокiв подвоюється обсяг знань, морально застарiвають технологi§, а §м на змiну приходять принципово новi, складною проблемою стає навчання нових поколiнь. Чому вчити §х та як вчити? При всiй складностi вiдповiдей на це запитання, можна без сумнiвiв сказати одне: необхiдне формування екологiчного мислення, а це в свою чергу вимагає гуманiтарних пiдходiв до всiх сучасних проблем, i особливо у пiдготовцi кадрiв.
   В мiру того, як зростала технiчна могутнiсть людства, зростала частка та значення хiмiко-технологiчного втручання в природу i в наш час воно йде у глобальному масштабi. У впливi на природу вiдбулося змiщення акценту з механiчно§ на хiмiко-технологiчну дiяльнiсть. А тому є нагальна потреба цiлiсного вивчення хiмiзму нашо§ планети, антропогенних факторiв його розвитку i пов'язаних з ними екологiчних проблем. Важлива роль у хiмiко-технологiчному перетвореннi природи належить хiмiкам-практикам i теоретикам. А тому виключну актуальнiсть в екологiчнiй ситуацi§, що склалася, набуває проблема професiйно§ пiдготовки. Оскiльки "хiмiчний вплив" охоплює усю планету, то й професiйний свiтогляд хiмiка не повинен "замикатися" на колбi чи лабораторi§. Практичнiсть хiмiчного мислення повинна прояв-лятися в урахуваннi екологiчного аспекту дiяльностi хiмiка, оскiльки вiн не може iгнорувати можливий негативний вплив на навколишнє середовище нових хiмiчних сполук. Зростаюча хiмiзацiя сучасного виробництва покладає на нього велику вiдповiдальнiсть за збереження навколишнього середовища. Хiмiк повинен вивчати i усувати фактори, якi призводять до порушення природно§ хiмiчно§ рiвноваги з метою розробки теорi§ оптимально§ взаємодi§ хiмiчних систем з бiосферою. Отже, хiмiкам вкрай необхiдно фор-мувати екологiчне мислення та екологiчно орiєнтований свiтогляд. Насамперед це питання ми i спробуємо вирiшити даним учбовим посiбником.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Глава I. Основнi етапи розвитку екологi§

  
   Реконструкцiя iдей та уявлень у галузi екологi§ є виключно складним завданням. Це пов'язано насамперед з великою рiзноманiтнiстю культурних традицiй та досить тривалим iсторичним шляхом люд-ства. Друга складнiсть пов'язана з тим, що в екологiчнiй проблема-тицi, як у фокусi, сплелися всi питання, пов'язанi з людиною та унiвероумом. I останнє, що ускладнює видiлення чiтко§ iсторично§ лiнi§ - продовження дискусiй навколо змiсту, який вкладається в термiн екологiя. Не вдаючись до тонкощiв аналiзу термiнологi§, зосередимо свою увагу на тому iсторичному перiодi, коли виникли та реалiзувалися чинники, якi призвели до екологiчно§ кризи. Паралельно вiдбувався процес усвiдомлення, аналiзу та критики причин екологiчно§ кризи i, врештi-решт викристалiзувалося §х розумiння. Отже, ми розглянемо iсторичний перiод з початку Нового часу до наших днiв, XVII-XX ст.
   Свiй внесок у формування сучасних екологiчних уявлень зробили практично всi галузi iнтелектуально§ та духовно§ дiяльностi людини, тому ми розглянемо розвиток iдей у фiлософi§, науках про Землю i Живе, фiзицi, математицi, кiбернетицi та хiмi§.
  

§ 1.1. Фiлософська еволюцiя: вiд гасла "Знання - сила" до екологiчного iмперативу?

  
   Фiлософи просвiтителi були переконанi у безперечних цiнностях рацiоналiзму, який тлумачили як здатнiсть людини до розум-ного цiлепокладання, яке дає змогу оволодiвати таємницями природи, пiдкорити §§ i створити суспiльство Розуму. Така вiра, найповнiше втiлена в працях Гегеля, заряджала духом оптимiзму i надихала на боротьбу за ствердження суспiльства, яке мислили здатним до необмеженого прогресу. Але звiдки ж взялася ця вiра? Вона випливала з усiє§ традицi§ новоєвропейсько§ культури. Наука займала провiдне мiсце у теоретичнiй самосвiдомостi епохи, розглядалася в системi культури як найвища цiннiсть, а тому фiлософiя Нового часу бiльше була самосвiдомiстю науки, нiж культури. Це проявлялося у прагненнi пiдiгнати фiлософiю пiд вимоги математики i механiки, а також у переважаннi методологiчно§ проблематики у фiлософi§ класичного перiоду. Починаючи з "Нового органону" Ф. Бекону, фiлософiя займається проблемою наукового методу i вбачає в цьому головну свою мету. В той же час вiдсутнiсть математично§ точностi у фiлософi§ сприймалася як §§ недолiк, який намагалися подолати шляхом системотворчостi, а то й спробами прямого копiювання природничих наук, як це вiдзначалося у Б. Спiнози. В цiлому вимога науковостi до фiлософi§ була головною i часто сама фiлософiя входила до окладу наукового знання, а межа мiж фiлософiєю та наукою ставала розмитою. Рацiоналiсти зразком фiлософi§ вважали математику, а емпiрики - експериментальне природознавство, головним чином фiзику. Так у культурi стверджується сциєнтизм як тип духовно§ орiєнтацi§, як така соцiально-культурна позицiя, для яко§ найвищою цiннiстю є наукове знання. Однак сам по собi сциєнтизм залишався б лише можливiстю, або, принаймнi, не виходив би за межi крайньо§ iнтелектуалiзацi§, якби в новоєвропейськiй культурi не склалася ще одна риса, яка сприяла "приземленню" цiє§ свiтоглядно§ орiєнтацi§ в явище технiчно§ цивiлiзацi§. Адже рацiоналiзм виявлявся i в античну добу, але в системi тiє§ культури прагнення до iстини, до мудростi без розрахунку на користь i навiть всупереч §й формувало споглядацьке ставлення до об'єкту. В античну добу для науки була характер-на вiдсутнiсть зв'язку з практикою, з експериментом, а в самiй теорi§ цiнувалася насамперед не користь, а краса [167].
   Iнша справа у Європейськiй культурi починаючи з епохи Вiдродження. В цей час затверджується дух активiзму i на його ос-новi складається дiяльнiсний тип культури, який глибоко впли-нув на усi фiлософськi системи, а якщо дивитися ширше - на весь духовний клiмат епохи.
   В цих умовах докорiнно були переосмисленi функцi§ науки та сам iдеал науки. Дух активiзму поєднався з духом науковостi, а тому усi основнi творцi наукових програм ХVII-ХVIII ст. не мислили розвитку наукового знання поза його практичними результатами. Ця особливiсть новоєвропейсько§ науки грунтовно проаналiзована П.П. Гайденко: "Саме Бекон, - пише вона, - на початку ХVII ст. усвiдомив всесвiтньо-iсторичне значення переорiєнтацi§ науки, яка вiдбувалася в свiтлi iдей "Знання - сила", i не випадково вiн починає розглядати науку в контекстi саме громадянсько§ iсторi§. Згiдно Бекону, наука служить життю i практицi i лише цим здобуває собi виправдання" [45, с.437-438]. Таке рiзке переосмислення iдеалiв наукового знання з необхiднiстю призвело до того, що наука почала розглядатися i як самоцiль i як унiверсальний засiб: пiзнання, пiдкорення природи, удосконалення людини, полiпшення громадянських справ. Цей нестримний дух перетворень, який О.Шпенглер назвав "фаустiвським", - до того ж перетворень за допомогою науки, - неминуче повинен був породити Iндустрiальну цивiлiзацiю з §§ сциєнтистсько-технiцистською свiдомiстю.
   Чи означає сказане, що нiхто не пропонував альтернатив переможному крокуванню iдей, якi пiдготували iндустрiальну революцiю. Безумовно, нi. Першими вдарили на спалах представники фiлософi§ i мистецтва. Б.Паскаль принципово вважає рацiоналiзм неприйнятним; Ж.-Ж. Руссо виявляє у цивiлiзацi§ разючi протирiччя; I.Кант з тривогою пише про те, що "...людство, може статися, знов знищить варварським ставленням ... усi досягнутi успiхи культури" [88, т.6, с.17]. Не буде зайвим згадати про негативне ставлення Гете, Шiллера, Блейка до вiдкриттiв I. Ньютона, про вимоги Монтеня пiдкорити науку та фiлософiю служiнню людинi: "Усi науки шкiдливi, якщо вони не служать добру"; про сатиру Свiфта на дiяльнiсть Королiвського товариства. Блейк, зокрема, рiшуче вiдвертав беконiвський та декартiвський, рацiоналiзм, оскiльки вбачав у цих вченнях бездуховну, утилiтарну фiлософiю, яка сковує моральну енергiю i уяву як найвищу людську здiбнiсть. На зорi капiталiзму Блейк побачив зростаючу небезпеку механiцизму, засилля плоского рацiоналiзму i утилiтаризму, якi обмежують людську свободу, витiсняють Поезiю, Уяву, Творчiсть, без яких немає людсько§ особистостi. У XIX ст. цю критику рацiоналiстично§ культури продовжили романтики, а в Росi§ - слов'янофiли та представники росiйського космiзму; у фiлософi§ Нiцше та Шпенглера ця критика досягла апогею, тому що перший остаточно вiдриває цивiлiзацiю вiд культури, а другий звернув увагу на тотальний характер кризи Європейсько§ ("фаустiвсько§") цивiлiзацi§.
   XIX ст. по праву можна вважати столiттям розквiту сциєнтистсько§ методологi§. Класична фiзика розглядалася як єдина можлива модель для дисциплiн, що вивчають живий органiзм, мислення i суспiльство. Гуманiстичнi наслiдки такого свiтогляду виявилися негативними, бо механiцизм кинув свiт пiд безконтрольну владу технiки i створив умови "механiзацi§" людського суспiльства, вiн привiв до цивiлiзацi§, яка обожнює технологiю. Однак слiд вiдзначити: якщо для масово§ свiдомостi це стало очевидним лише наприкiнцi XX столiття, то фiлософське бачення таких наслiдкiв вiдбувалось значно ранiше, особливо в межах "фiлософi§ життя". У свiтлi цього факту можна говорити про прогностичну функцiю не лише науки, а й фiлософi§, з тiєю рiзницею, що цi прогнози стосуються не вiдкриттiв, а передбачають шляхи розвитку культури. Е.Гуссерль, наприклад, в роботi "Криза Європейсько§ науки та трансцендентальна феноменологiя", надруковано§ пiсля смертi автора, пiддав гострiй критицi Європейську культуру, яка, на його думку, переживає глибоку кризу, а причиною §§ є дух науковостi. Наука стала вищою суддею, замiнила собою усе, в тому числi моральну свiдомiсть, придушила творчу активнiсть суб'єкта. Це не випадково, бо, починаючи з Галiлея, європейська культура онаучувалася, наука пригнiчувала iншi шари культури i метод iдеалiзованих сутностей, впроваджений природознавством, вплинув на iншi сфери культури, що виявилося для не§ згубним. Методи математичного природознавства були перенесенi на цiнностi культури i це оперування iдеалiзованими об'єктами привело до вiдриву фiлософi§, проникнуто§ духом науковостi, вiд реальностi, вiд речей, вiд iндивiда, вiд людського iснування, вiд природи. Вiдбувся крах сциєнтистсько§ культури. I в сво§й останнiй книзi Гуссерль розробляє iдею "життєвого свiту", в якiй наука була б лише сегментом духовно§ сфери.
   Iде§ Гуссерля продовжив розвивати Мартiн Хайдеггер. Вже у першiй сво§й значнiй роботi "Буття i час" вiн звернув увагу на необхiднiсть чiткого розмежування установок науки i фiлософi§. Наука вивчає предметнiсть, Фiлософiя - Буття; наука аналiзує - фiлософiя осмислює; наука неспроможна вiдбити глибиннi шари людського iснування. Європейська культура, iнфiкована вiрусом науковостi, переживає глибоку кризу i нi фiлософiя, нi релiгiя, нi мораль не можуть врятувати §§ в цiй ситуацi§, а лише мистецтво. Буття може бути виражене лише мистецтвом, бо спосiб осягнути iстину за дапомогою його творiв є бiльш ефективним, нiж наука. Рацiональнi способи пiзнання свiту людини знецiнили себе, мистецтво ж вражає людину. Для iлюстрацi§ цiє§ iде§ М.Хайдеггер часто посилається на сво§х улюблених поетiв Гьольдерлiна та Рiльке, а також на повiсть Л.М. Толстого "Смерть Iвана Iллiча". "Поезiя, - пише Хайдеггер, - являє iстину у сяйвi того, що Платон у "Федрi" називає "сяючим яскравiше за все". Сутнiстю поезi§ пронизане будь-яке мистецтво, будь-яке виведення суттєвого в непотаєннiсть краси... Але ми маємо право вжахнутися. Чому? Можливостi iншого: того, що повсюдно затвердиться шалена технiчна гонитва... Чим глибше, однак, ми замислюємося над сутнiстю технiки, тим бiльш таємнiшим стає сутнiсть мистецтва. Чим ближче ми пiдходимо до небезпеки, тим яскравiше починають свiтитися шляхи до рятiвного, тим гострiше ми ставимо запитання, бо запитування є благочестивiстю думок" [201, с.66].
   У контекстi своє§ герменевтики цi iде§ пiдхоплює та розвиває Ханс-Георг Гадамер. Для нього розумiння це не лише вiдображення об'єкта у свiдомостi суб'єкта, а iнтерпретацiя тексту, привнесення в нього смислу, але iнтерпретацiя завжди є спiвтворчiстю. Наукова ж свiдомiсть i фiлософiя, яка нею заражена, не припускає спiвтворчостi, тому що орiєнтує на "те, що є", тобто вона приречена на розiрванiсть суб'єкта i об'єкта. Розумiння схоже на гру, бо в нiй людина долає вiдчуженiсть, включаючись у процес i переборюючи ситуацiю стороннього спостерiгача; тут людина не осмислює себе, а живе, дiє, перебуває. В такому iгровому планi сприймаються i твори мистецтва, що принципово неможливо при сприйняттi наукових iдей. А звiдси випливає висновок: головне зараз не в тому, щоб проникнути в сутнiсть речей, а як себе поводити, опинившись вiч на вiч з тими турботами i проблемами, якi поглинають сучасну людину.
   Наслiдком cциєнтистсько§ культури в наш час є культ технiки, технократичний пiдхiд до природи i людини, де людина перетворюється на функцiю, а технiчний прогрес - на самоцiль. В свiй час О. Шпенглер попереджав про можливiсть "безглуздого бiгу", в якому творець машин стає рабом шалено§ технологiчно§ гонки. Певною мiрою це пророцтво збулося, бо як iнакше можна розглядати все бiльш зростаючi заклики до обмеження зростання, про самообмеження практики в iм'я прогресу.
   Тривалий час небезпека з боку сциєнтизму i технократизму не усвiдомлювалася i навiть заперечувалася. Але зарез усе бiльше прихильникiв завойовує думка про те, що криза цивiлiзацi§ - це криза завойовницького ставлення до природи, яке клалося на основi iндустрiальних продуктивних сил i є однiєю з найважливiших умов §х функцiонування. Радикальну вiдповiдь на цей аспект кризи цивiлiзацi§ не можна дати доти, доки принципи iндустрiалiзму - максималiзацi§ у протилежнiсть оптимiзацi§, панування упредметнено§ працi над живою, часткового робiтника над цiлiсною людиною, а також централiзацiя, стандартизацiя, синхронiзацiя, концентрацiя не будуть адекватно переосмисленi i замiненi на iншi в усiх сферах суспiльного життя.
   На Заходi за останнi десятилiття з'явилися i стали широко вiдомi всьому iнтелектуальному свiтовi роботи Е. Фромма, Г. Маркузе, А. Печче§, О. Хакслi та iнших представникiв гуманiстично§ iнтелiгенцi§, в яких виноситься нещадний вирок споживацькому суспiльству та масовiй культурi i пропонується кардинальна переоцiнка цiнностей, тобто духовна, моральна революцiя. Запропонована ними програма, як правило, утопiчна, але це не означає, що вона не має сенсу. Ерiх Фромм, наприклад, констатує у людськiй природi двi полярнi орiєнтацi§: продуктивну ("бути") i споживацьку ("мати") - i причиною всiх соцiальних колiзiй вважає жагу володiння, жадобу, его§зм. Володiння вбиває Буття, а породжують i спрямовують на споживацтво гедонiстичнi установки Просвiтительства. "Великi обiцянки безмежного прогресу, - пише вiн, - почуття володарювання над природою, матерiального достатку, найбiльшого щастя для найбiльшо§ кiлькостi людей i необмежено§ власно§ свободи - пiдтримували надiю i вiру поколiнь з самого початку iндустрiально§ доби" [200, с.34]. Що ж пропонує мислитель. Звернуться до традицi§ духовностi середньовiчно§ культури. Е. Фромм стверджує, що "розквiт культури пiзнього середньовiччя пов'язаний з тим, що людей надихав образ Града Божого. Розквiт сучасного суспiльства пов'язаний з тим, що людей надихає образ Града Прогреса. Однак в наш час цей образ перетворився на образ Вавилонсько§ вежi, яка вже починає руйнуватися i пiд ру§нами яко§ врештi-решт загинуть всi i вся. I якщо i Град Божий, i Град Земний - це теза i антитеза, то єдиною альтернативою хаосу є новий синтез: синтез духовних прагнень пiзнього середньовiччя з досягненням пiсляренесансно§ рацiонально§ думки та науки. Iм'я цьому синтезу Град Буття" [200, с.224].
   Таким чином, шлях до вiдродження людства вбачається у приборканнi матерiальних запитiв i турбот, у ствердженнi в свiдомостi людей примата духовного над матерiальним. А засобом для реалiзацi§ цього, на думку Фромма, є релiгiя, тiльки не iнституцiйна, а та, яку сповiдали Будда i Христос, яка несе людинi нову мораль, новi цiнностi, насамперед альтру§зм та зневаги до багатства.
   У другiй половинi XX ст. значно збiльшився iнтерес до мiфу. I це не випадково: мiфотворчiсть зараз розглядається як iнструмент стабiлiзацi§ культури, захисту §§ вiд брутальностi та омертвiння. Левi-Строс, Мирча Елiаде та iншi видатнi дослiдники досить добре розкрили евристичну функцiю мiфу i як засобу позаiсторичного мислення, i як засобу дi§, його конструктивну силу i життєвiсть. А отже i мiф може чомусь навчити сучасника, особливо ставленню до природи. "Найважче зараз - уявити собi життя в майбутньому, саму можливiсть життя "пiсля iсторi§". Як лiтопис боротьби за iснування iсторiя вичерпала себе з появою перспективи тонально§ смертi... Проте ще не вичерпалася жага життя, а отже, iдея життя" [220, с.28]. У зв'язку з цим заслуговує на увагу слушне зауваження вiдомого мистецтвознавця Е.В. Завадсько§ про охоронну мiсiю мiфу та мистецтва: "0станнiм часом соцiологи, вiрнiше екологи, намагаються виявити майже непомiтнi зв'язки мiж стереотипами культури, якi закрiпленi в мiфах, iграх, казках, у живописному образi, та полiтико-економiчним самопочуттям кра§н i народiв... Наприклад, найвидатнiший сучасний англiйський фiлософ iсторi§ А. Тойнбi сумує з приводу того, що забуто традицi§ антично§ культури, коли "природа залишалася богом", а не перетворювалася на "природнi ресурси i промислову сировину". Стереотип культури дає деяку можливiсть вживання (i зловживання) багатствами породи, яку iнший стереотип не має, або має меншою мiрою" [72, с. 7].
   К. Маркс писав про давньогрецьку мiфологiю та лiтературу, якi опоетизували дитинство людства, як про норму та недосяжний зразок. "Зараз раптом з'сувалося, - нагадує Завадська, - що непоетичне ставлення до свiту, низький рiвень естетичного усвiдомлення його, пограбування природи може залишити людину не лише без хлiба, а й без повiтря для дихання. I у зв'язку з цим стало цiлком очевидно, що вигнання нiмф i наяд, квiтiв i метеликiв з мистецтва було не лише естетичною втратою. Разом з цим втрачалося вiдчуття природи, яке змушувало мимоволi... берегти дерево, струмок, квiтку та птаха" [72, с.8].
   На мистецтво зараз взагалi покладаються великi надi§ у по-доланнi сциєнтизму та технократизму. У свiй час Шеллiнг писав: "Кожен великий поет покликаний перетворити в дещо цiлiсне частин свiту, що вiдкрилася йому та з його матерiалу створити власну мiфологiю; цей свiт перебував у процесi творення i сучасна поету доба може вiдкрити йому лише частину цього свiту; i так буде аж до тiє§ точки, яка перебуває у невизначенiй далинi, коли свiтовий дух сам закiнчить ним самим задуману велику поему перетворить у одночаснiсть послiдовну змiну явищ нового свiту" [214, с.147-148]. Стало очевидним, що мислення, яке не охоплює первозданностi, яке не вiдчуває первозданностi буття i часу, стає неповноцiнним та екологiчно небезпечним, а вiдсутнiсть художньо§ картини свiту, у формуваннi яко§ велику роль вiдiграли космогонiчнi мiфи, загрожує занепадом культури. Фiлософи i вченi усвiдомлюють це все гострiше, i не випадково фiзик В. Гейзенберг i дослiджує iдею краси [49, с.268-263], хiмiк Г. Башляр пише роботу "Мить поетична та мить метафiзична" i присвячує статтю творчостi М. Шагала [14 ,с.376]. Мистецтво покликане осягнути свiт надiй, iлюзiй, прагнень, наука ж говорить мовою фактiв. Але там, де зникають iдеали, там у культуру проникає скепсис та цинiзм i лик Прометея затуляє посмiшка Мефiстофеля. Що з того, що буде багато вчених та iнженерiв. Адже не таке суспiльство мрiяли бачити Кампанела, Сен-Симон, Чернишевський. Вони мрiяли про втiлення у дiйснiсть Iстини i Добра, про те, щоб люди навчилися говорити зi свiтом мовою не лише понять, а й художнiх форм, тобто Краси. Цiєю мовою написанi готичнi храми та православнi собори, симфонi§ Бетховена та "Нiбелунги" Вагнера, картини Гой§ та полiфонiчнi романи Достоєвського.
   У сучаснiй науцi перемогли абстрактнi моделi, якi цiлком ви-тiснили метафори. Але ця вiдчуженiсть вiд образу породжує тип людини з векторним мисленням, яке функцiонує лише у парi контрарних визначень: дав-узяв, вклав-одержав, вiдкрив-впровадив, тобто закони природи перекладаються на мову прибутку та економiчного ефекту. Не залишається мiсця вiдчуттю космiзму, величi свiту, благоговiння перед природою. Наука опинилася у конфлiктi з життєвими цiнностями. А якщо пiд науковою вивiскою буває цинiчне ставлення до природи, до моральних цiнностей, до високих людських iдеалiв, то це означає, що таке суспiльство вражене духовною радiацiєю.
   Карл Ясперс вiдзначив, що в "Європi майже зникло промете§вське захоплення перед технiкою", який витiкав "з дитячо§ радостi з приводу успiхiв технiки" [226, с.137]. Але це вiдбулося поки що не всюди. Федiр Бурлацький з тривогою пише про те, що суспiльство вiддало перевагу Прометею i вiдхилило Фауста, що "технiчний генiй явно придушив художнього, а може й фiлософського" [23, с.63].Технократизм, як ракова пухлина, може вразити все тiло культури. Пошук його подолання проходить не лише шляхом синтезу всiх елементiв культури, подолання диктатури наукового знання в системi духовних цiнностей, а й шляхом синтезу рiзноманiтних культур. I не випадково зараз пiдвищився iнтерес до схiдно§ i, зокрема, iндiйсько§ культури. Довгий час цю iдею розробляв i пропагував Альберт Швейцер [212]. У Росi§ необхiднiсть синтезу схiдно§ та захiдно§ культури одним з перших усвiдомив П.Я. Чаадаєв. "На Сходi, - писав вiн, - думка, заглибившись у самому себе, сховавшись у тишу, втiкши в пустелю, надала суспiльнiй владi розпоряджатися всiма благами землi; на Заходi iдея, всюди кидаючись, вступаючись за людськi потреби, бажаючи щастя в усiх його видах, заснувала владу на принципах права; i все ж таки i в тiй i в iншiй сферi життя було сильне i плiдне, там i тут людському розуму не бракувало високого натхнення, глибоких думок i пiднесених творiнь" [208, с.118]. У наведених словах привертає увагу знов-таки той факт, що у схiдних цивiлiзацiях видiляється як найхарактернiша §х риса - наявнiсть високо§ духовностi.
   У пошуках альтернатив сциєнтистськи-технiцистським установкам чiльне мiсце посiдають фiлософськi погляди слов'янофiлiв, росiйський iдеалiзм друго§ половини ХIХ ст., iде§ духовного ренесансу в Росi§§ початку ХХ ст. i особливо фiлософiя та етiка росiйського космiзму. У роботах головних його представникiв [В.Ф. Одоєвський, М.О. Морозов, М.Ф. Федоров, В.I. Вернадський, К.Е. Щолковський та iн.] вперше почала обгрунтовуватися необхiднiсть об'єднання людей не на соцiально-полiтичнiй чи якiйсь iншi основi, а звертаючись до iдей екологiчного порядку, тому що до природи людство вiдноситься як єдине цiле, незалежно вiд класово§ чи релiгiйно§ приналежностi. Видiлення глобально-екологiчно§ проблеми неминуче повинно було привести до появи вчення про ноосферу i формуванню антропокосмiчного свiтогляду. Природа у системi останнього не об'єкт, який належить обробляти технiкою, а свiт, у якому ми живемо, i протиставлення в цьому свiтi штучного, техногенного - природному загрожує глобальними катастрофами. Вихiд, на думку В.I. Вернадського, лише один: спрямувати наукову i технiчну думку у русло формування ноосфери, тобто сфери проживання "людини розумно§", здатно§ гармонiзувати сво§ матерiальнi i духовнi потреби i зберегти рiвновагу в природi.
   Якщо свiдомiсть не проникнута гуманiстичними принципами, не дiалектична, пiдкорена вирiшенню лише утилiтарних завдань, то вона здатна зруйнувати свiт. Питання про вироблення нового мислення зараз сто§ть дуже гостро. Вiдкривається можливiсть для вирiшення корiнних питань суспiльного прогресу i кардинальних змiн у всiх сферах соцiуму та його стосунках з природою. Розум i мораль, честь i совiсть виступають потужним важелем революцiйних змiн.
   Фiлософське осмислення екологiчних проблем в умовах науково-технiчного прогресу знайшло своє глибоке вiдображення в роботах членiв "Римського клубу" - авторитетно§ мiжнародно§ органiзацi§ вчених, засновано§ у 1968 р. iталiйцем Аурелiо Печче§, з метою пошукiв вирiшення глобальних проблем, якi постали перед людством наприкiнцi ХХ ст. Перша ж доповiдь - "Межi росту" [Д. Медоуз, 1972 р.] викликала значний резонанс у свiтовому товариствi, бо грунтуючись на ретельному економiчному та екологiчному аналiзi автор дiйшов висновку, що при збереженнi iснуючих темпiв науково-технiчного прогресу i споживацькому ставленню до природи у першiй половинi ХХI ст. людство чекає "глобальна катастрофа". Щоб запобiгти цьому автор пропонує перейти до "нульового зростання". Яким би приблизним не був цей аналiз, ми не можемо вiдвертатися вiд його висновкiв, якi грунтуються на розрахунках. Тепер людство не може сказати: "Ми не знали". Ми вимушенi пiдкоритися екологiчному iмперативу. "На вiдмiну вiд принципа "не вбий", - пише М.М. Моiсеєв, - екологiчнi принципи будуть змiнюватись разом з розвитком технiки i технологi§, в мiру вичерпання ресурсiв i, можливо, внаслiдок повно§ перебудови всiє§ технологiчно§ основи нашо§ цивiлiзацi§. Людям доведеться рахуватися з цим i навчитися звiряти сво§ дi§, сво§ бажання i цiлi з екологiчними принципами. Виникає певний "екологiчний iмператив". Наука повинна його сформулювати, а люди повиннi прийняти. Ось у цьому останньому я вбачаю головну складнiсть забезпечення коеволюцi§ людини та бiосфери" [129, с.267]. Для вирiшення проблем, що постали перед людством, повиннi бути використанi всi альтернативи i перш за все слiд засво§ти всi культурнi досягнення людства, переосмислити духовнi шукання минулого та сучасностi.
  
  
  
  
  

§ 1.2. Вплив фiзики, математики i кiбернетики на

формування екологiчних уявлень.

  
   Якщо фiлософiя i мистецтво досить рано вiдреагували на змiни духовно§ орiєнтацi§ суспiльства i змогли передбачити негативнi наслiдки сциєнтизму, то шлях природничих наук до усвiдомлення недолiкiв рацiоналiзму i його недостатностi для побудови адекватно§ картини свiту виявився значно довшим. Успiхи точних наук - астрономi§, механiки, фiзики i зокрема хiмi§, якi користувалися математичним апаратом i експериментальним методом пiзнання, були зорiєнтованi на кiлькiсний пiдхiд при дослiдженнi природи, на §§ "анатомiювання" - приховали вiд очей багатьох дослiдникiв реальний свiт, з усiм його якiсним розма§ттям i в той же час непорушною цiлiснiстю. Змiннiсть свiту з плином часу, його еволюцiонування також довгий час залишалися без належно§ уваги представникiв точного природознавства. В умовах засилля механiстичного свiтогляду, фiзикалiзму екологiчнi уявлення досить важко торували собi дорогу. Навiть зараз може виникнути питання, як точнi науки можуть сприяти розвитку екологiчних iдей. Адже мiж свiтом абстрактних рiвнянь, сил, атомiв, полiв тощо немає нiчого спiльного з функцiонуванням живих систем i бiосфери в цiлому. Безумовно, нi в кого не виникають сумнiви стосовно справедливостi фiзичних та хiмiчних законiв для живих iстот i бiосфери, але останнi мають ще й сво§ власнi закони. Отже, слiд зробити невелике пояснення.
   Точне природознавство мало значний успiх не лише завдяки здатностi застосовувати на практицi результати сво§х теоретичних шукань. Насамперед точна наука з циркулем та лiнiйкою доводила велич свiту як Божественного творiння. Наука Нового часу i замислювалася значною мiрою як iлюстрацiя свiтово§ гармонi§, порядку, Божественного розуму. Але про це поступово забули i навiть використовували науку як теоретичну базу для ате§зму. За часiв Ньютона сформувався цiлiсний свiтогляд, який засобами механiки та математики доводив гармонiчну будову Всесвiту, який функцiонує як добре налагоджений годинник. I втручатися в такий годинник було б не варто, бо в ньому все тiсно пов'язане: i планети, i зiрки, i живi органiзми. Отже, точна наука давала не лише пояснення окремих природних явищ, а створювала цiлiсну наукову систему свiту, хоча й механiстичну. Але вона також прискорила розвиток технiки, тобто збiльшила могутнiсть людини i §§ здатнiсть втручання у природу. Реальний свiт виявився значно складнiший за годинника, а окремi науки, з притаманним §м аналiтичним методом, розчленували його на окремi шматки i зараз виникла потреба нового синтезу. Чи буде цей новий синтез iстинним i остаточним - говорити важко, бо ж для науки основне - невпинний пошук нового, але головне зовсiм iнше: нiколи не можна забувати про цiлiснiсть свiту.
   Одним з найбiльших свiтоглядних досягнень сучасно§ фiзики є так званий антропний принцип, або принцип доцiльностi. Доцiльнiсть завжди була незбагненною загадкою живого свiту i самий той факт, що про не§ заговорили фiзики, вказує не глибинну взаємопов'язанiсть усiх природних явищ.
   Головна iдея антропного принципу полягає в тому, що фундаментальнi властивостi Всесвiту i значення головних фiзичних констант, якi визначають характер гравiтацiйного, електромагнiтного, сильно§ i слабо§ ядерно§ взаємодi§ i навiть форма фiзичних закономiрностей тiсно пов'язанi зi структурою Всесвiту в усiх масштабах - вiд елементарних частинок до галактик, i завдяки цьому можливi умови, за яких виникають складнi форми органiзацi§ матерi§ i, в рештi решт, Життя i Людина (141, с.36). "Живi органiзми мають надзвичайно тонку органiзацiю i §х iснування, мабуть, критично залежить вiд єдино можливого гармонiйного поєднання взаємодi§, яке характерне для нашого Всесвiту" (67, с.175). Таким чином, антропний принцип вказує на взаємозв'язок всiх рiвнiв органiзацi§ матерi§ з одного боку i на дуже вузьку щiлину умов, за яких можливо виникнення i iснування усього живого i якi виникають у Всесвiтi завдяки саме таким, а не iншим величинам чотирьох фiзичних констант. З iншого боку фiзика демонструє не просто наявнiсть закономiрностей у природi, а вказує на дуже складну органiзацiю i доцiльнiсть §§. А це такi поняття, без яких немає нi бiологi§, нi екологi§. Мимохiдь можна вiдзначити, що природа немовби попереджає, що є такi сфери, втручання в якi неприпустиме, бо це загрожує Всесвiту. Природа європейсько§ науки така, що §й мало просто дослiджувати, описувати, систематизувати, класифiкувати явища чи предмети дослiджень. Людина за допомогою науки, знань прагне змiнити саму природу. Хiмiк не просто вивчає хiмiчну будову речовини - вiн проводить хiмiчнi реакцi§, тобто змiнює хiмiчну природу об'єкту дослiдження; бiолог не просто вивчає генетику - вiн прагне засобами генно§ iнженерi§ змiнити природу об'єкту дослiдження; фiзик не просто дослiджує будову атому i його ядра - вiн проводить ядернi реакцi§... Не виключено, що можна буде змiнювати i природу (величину) фiзичних констант. Але поки що технiчна могутнiсть створювала чимало екологiчних проблем. Втручання у бiльш глибокi шари органiзацi§ матерi§ також може обернутися трагедiєю бiльшою, нiж екологiчна.
   Велике значення для формування екологiчних уявлень вiдiграє молода наука синергетика, яка ще сама досить далека вiд завершення. Витоки синергетики беруть свiй початок з трьох наук: фiзична кiнетика, нерiвноважна термодинамiка та теорiя катастроф [213]. Вона вивчає закономiрностi виникнення, iснування, еволюцi§ та руйнацi§ систем рiзно§ природи, чи то ансамблi молекул, чи мурашник, чи людське суспiльство, якi обмiнюються енергiєю та речовиною з навколишнiм середовищем i за рахунок цього зберiгають свою стабiльнiсть i структуру, хоча перебувають у станi, далекому вiд рiвноваги. Такi системи є на всiх рiвнях органiзацi§ матерi§. Не є винятком i бiосфера, хоча це надто складна для дослiдження i побудови §§ моделей система. А тому тут на допомогу синергетицi приходять математика, кiбернетика, теорiя систем. Математика дає надiйний апарат для побудови моделей та розрахункiв, кiбернетика узагальнює принципи управлiння i вводить такi поняття, як позитивний та негативний зворотнiй зв'язок, гомеостаз, а теорiя систем допомагає побудувати модель бiосфери, для чого потрiбно видiлення елементiв, пiдсистем, встановлення мiж ними зв'язкiв, видiлення iєрархiчних рiвнiв тощо. То ж розглянемо внесок цих наук бiльш докладно.
   Як вiдомо, науки у вивченнi природи просуваються вiд простого до складного, вiд вивчення структури об'єкту до дослiдження його у розвитку, у динамiцi. Так було i з екологiєю. Математичнi методи було застосовано для дослiдження не всiє§ бiосфери, а спочатку побудували модель окремо§ складово§ частини - популяцi§. Першу таку теорiю розробив iталiйський вчений Вiто Вольтерра у 1926р. "Праця Вольтерра, - за оцiнкою фахiвцiв, - це, безумовно, теорiя бiологiчних спiвтовариств, побудована саме як математична теорiя. З цiє§ книжки почалася сучасна математична екологiя" [41, с.247]. "Вольтеррiвськi моделi використовуються для дослiдження нових проблем в екологi§ (проблем стабiльностi бiологiчних спiвтовариств, перетину екологiчних нiш, формування трофiчних рiвнiв тощо) - проблем, яких просто не було у 30-тi роки i якi виникли завдяки розвитку всiє§ екологi§ в цiлому" [41, с.250]. На декiлька мiсяцiв Вольтерру випередив А.Д. Лотка, а тому в науку увiйшло рiвняння Лотка-Вольтерра, яке описує взаємовiдносини мiж двома видами в системi типу "хижак-жертва", "паразит-хазя§н", "споживач-корм", тобто класичну систему типу "кролi-лисицi". Ця модель, до речi, справно спрацьовує i в фiзицi, i в хiмi§ [223, с.185-190], що й зацiкавило синергетикiв.
   У I половинi XX столiття сформувалася наука про органiзацiю складних систем, §х будову, розвиток, управлiння ними. Вона дещо нагадує синергетику, та й виникають вони майже паралельно, одночасно. Але синергетика акцентує свою увагу на термодинамiчному аспектi, ця ж наука концентрується навколо проблем управлiння, структури, iнформацi§ та зв'язку. Найбiльший внесок у §§ формування зробили видатний росiйський мислитель, революцiонер, вчений Олександр Олександрович Богданов, який у 1913-1928рр. видав книгу "Всеобщая организационная наука, или Тектология" [19], австрiйський теоретик бiологi§ Людвiг фон Берталанфi, як один з основоположникiв загально§ теорi§ систем та генiальний американський вчений Норберт Вiнер, який у 1948р. видав книгу "Кiбернетика або Управлiння i зв'язок у тваринi i машинi" [38]. Кожна система, незалежно вiд §§ природи, у процесi функцiонування має певний механiзм, який забезпечує §§ цiлiснiсть, отже рiзним системам притаманнi певнi закономiрностi в управлiннi. Як пише вiдомий американський еколог Ю. Одум, "екосистема - це надорганiзменний рiвень органiзацi§, а не суперорганiзм; не схожа вона i на промисловий комплекс (наприклад, АЕС) . I все ж таки в не§ є одна спiльна з цими системами риса: кiбернетична поведiнка" [143, с.67]. Управлiння неможливе без постiйного порiвняння реальних параметрiв системи з наперед заданими i без вiдповiдних дiй, спрямованих на повернення системи у стан iз заданими параметрами. Важливе значення для управлiння має механiзм зворотного зв'язку, тобто зворотно§ дi§ системи на орган управлiння. Коли результат керованого процесу пiдсилює цей процес - говорять про позитивний зв'язок, а коли послаблює його - то про негативний зворотнiй зв'язок. Механiчнi пристро§, якi мають зворотнiй зв'язок, називають сервомеханiзмами, а для живих органiзмiв використовують термiн "гомеостатичний механiзм" [143, с.42; 62; 129]. Гомеостаз походить вiд грецьких слiв homois - подiбний та stasis - стан. У бiологiю його запровадив американський фiзiолог Уолтер Кеннон у 1929р., а до кiбернетики - Росс Ешбi. Вiн створив пристрiй пiд назвою "гомеостат", який пiсля виведення iз стану рiвноваги сам швидко повертається до нього i пiдтримує його далi [76, с. 269]. Такий пристрiй дав змогу "висловити припущення про те, що процес тако§ пiдтримки положення рiвноваги є модель процесiв гомеостазису - автоматично§ пiдтримки в живих органiзмах на постiйному рiвнi важливих для §х iснування величин, таких, наприклад, як у людини тиск кровi або температура тiла" [76, с.269]. Значну роль модель гомеостата вiдiграла при формуваннi поглядiв на механiзм гомеостазису бiосфери, тобто для розвитку екологi§. Хоча управлiння в екосистемi дещо вiдрiзняється вiд механiзму дi§ у механiчних системах та органiзмi. Як пише Ю. Одум, "у теплокровних тварин регуляцiя температури тiла здiйснюється спецiальним центром мозку. Але у великих екосистемах внаслiдок взаємодi§ круговоротiв речовини i потокiв енергi§, а також сигналiв зворотного зв'язку вiд субсистем виникає саморегулюючий гомеостат без регуляцi§ iз зовнi або "постiйно§ точки"" [143, с.62].
   Таким чином, завдяки розвитку кiбернетики та загально§ теорi§ систем (ЗТС) сформувалося уявлення про бiосферу як кiбернетичну систему з позитивними та негативними зворотними зв'язками i "розмитим" керуючим пристроєм, тобто без чiтко видiленого органу управлiння.
  
  

§ 1.3. Внесок бiологi§ та наук про Землю

у формуваннi екологiчних уявлень.

  
  
   Представники географi§, геологi§ та бiологi§, враховуючи специфiку дослiджуваних ними об'єктiв, зiткнулися з проблемами i питаннями, якi тепер вивчаються комплексом екологiчних дисциплiн, першими. Погляди вчених iнколи були суперечливими [екофiльнi чи екоробнi, оптимiстичнi чи песимiстичнi[, iнколи один i той же вчений був непослiдовний (Бюффон, Докучаєв, Воєйков та iн.), але важливе iнше: самий факт постановки проблеми "людина - природа". На початку ця проблема розглядалася досить однобоко, у руслi геодетермiнiзму. Дослiджували, головним чином, вплив природи на людину: §§ антропологiчний тип, здiбностi, спосiб життя та iн. Зворотнiй вплив людини на природу або ж не помiчався, або вважався незначним. Першим видатним представником геодетермiнiзму був французький фiлософ Шарль Луi Монтескьє. В подальшому вiн мав багато прихильникiв, але логiка розвитку географiчних iдей була така, що все бiльша питома вага припадала на вивчення зворотного впливу людини на природу. Цей аспект проблеми вже можна зустрiти у О. Гумбольда, Ч. Лайеля, К. Риттера.
   Внесок Олександра Гумбольда (1769-1859) у розробку нового свiторозумiння та екологiчних уявлень такий значний, що на ньому варто зупинитися бiльш детально. I.В. Круть та I.М. Забєлiн у сво§й грунтовнiй монографi§ [102] справедливо вказують на те, що наукова спадщина О. Гумбольдта за сво§м духом належить ХIХ ст., а значною мiрою навiть ХХ ст. Маючи тонке художнє сприйняття свiту, вiн пiдходив до його вивчення з позицiй цiльностi, або, як сказали б ми зараз, системно. Йому належать такi слова: "Головним мо§м спонуканням завжди було прагнення обiйняти явища навколишнього свiту в §х загальному зв'язку, природу, як цiле, яке приводиться у рух i оживляється внутрiшнiми силами" [60, с. III]. Другим атрибутом свiтогляду О. Гумбольдта був еволюцiонiзм. Без цих двох пiдходiв - системного та еволюцiйного - на наш погляд, неможливо було б формування екологi§ як науки, i завдяки §м Гумбольдт змiг ввести до наукового арсеналу такi поняття як "сфера життя" i "сфера розуму", вiд яких залишається лише один крок до сучасних понять "бiосфера" та "ноосфера". Наступний важливий момент, на який вказував Гумбольдт i без якого також не може бути екологiчного знання - це усвiдомлення людства як єдиного цiлого. I.М. Забєлiн вiдмiчає, що "у ХVIIIст. в головних рисах закiнчився процес об'єднання народiв у єдину систему" [1002, с.325], а "у ХIХ ст. вже остаточно склалося уявлення про людство як єдину систему i про людство як нову природну силу всепланетного масштабу" [102, с.385]. Наукова дiяльнiсть О. Гумбольдта припадає саме на перiод усвiдомлення єдностi людства, i в другому томi свого "Космосу", присвяченому духовному освоєнню природи людиною, вiн з приводу цього пише так: "Християнство переважно сприяло становленню розумiння про єднiсть роду людського; цим самим воно благодiйно подiяло на "олюднення" народiв у §х правах та установах" [60, т.2, с.209]. В наш час почуття єдностi людства вже ввiйшло в пiдсвiдомiсть i є невiд'ємним компонентом свiтосприйняття сучасно§ людини. Таким чином, слова Л. Штернберга - "ця iдея (людства - Є.С.) ще нова, але §й належить майбутнє" [216, с.486], - сказанi на початку ХХ ст., виявилися пророцькими.
   Виключно важливе мiсце у становленнi екологiчних iдей посiдає книга американського вченого Г. Марша (1801 -1882) "Людина i природа, або про вплив людини на змiни фiзико-географiчних умов природи" [122]. Книга побачила свiт у 1864р. ЇЇ автор цiлком ясно усвiдомлює характер та масштаби впливу людини на Земну кулю i розглядає практично усi iде§ та принципи, якi зараз складають ядро екологiчного знання. Назвемо §х:
   1) уявлення про геологiчну роль живого;
   2) постановка питання про мiсце людини у природi;
   3) iдея природно§ рiвноваги;
   4) iдея непередбачуваностi наслiдкiв антропогенно§ дiяльностi;
   5) iдея необоротностi антропогенних наслiдкiв;
   6) проблема антропогенно§ змiни ландшафту;
   7) проблема антропогенно§ змiни клiмату;
   8)проблема винищення видiв тварин, як наслiдок людсько§ дiяльностi;
   9) iдея вiдновлення порушено§ природно§ рiвноваги;
   10) принцип мiнiмiзацi§ негативних наслiдкiв людсько§ дiяльностi;
   11) iдея недостатностi природничих знань для побудови адекватно§ картини свiту.
   Безумовно, деякi уявлення Г. Марша не новi, деякi лише мимохiдь висловленнi, але, зiбранi разом в однiй книзi, вони могли б скласти мiцний фундамент для подальшого розвитку екологiчних уявлень. На жаль, книга не мала належного впливу на сучасникiв i була надовго забута, хоча справедливо вважається багатьма сучасними дослiдними як одна з видатних праць минулого столiття.
   Розвиток екологiчних iдей, який вiдбувався у руслi геологiчних та географiчних наук, докладно проаналiзовано у монографi§ Крутя I.В. та Забєлiна I.М. [102].
   Паралельно з науками про Землю i перетинаючись з ними, йшов розвиток екологiчних уявлень у бiологi§ [151]. Так, у Ж.Б.Ламарка [1744-1829], видатного французького природознавця, ми зустрiчаємо бiогеохiмiчнi iде§ [108, с.22, 552], якi стали однiєю iз сходинок до поняття "бiосфера" у розумiннi В.I. Вернадського. У нього також можна знайти турботу за долю природи i людства, викликану непродуманими дiями людини [109, т.2, с.442].
   Велику увагу бiоекологiчнiй проблематицi придiляв видатний англiйський геолог Чарльз Лайель [1797 - 1875], який одним з перших серед дослiдникiв поставив проблему взаємодi§ органiзму з навколишнiм середовищем.
   Статус самостiйно§ бiологiчно§ дисциплiни екологiя одержала пiсля виходу з друку у 1866 р. книги нiмецького бiолога Ернста Геккеля [1834 -1919] "Загальна морфологiя органiзмiв". Хоча автор аналiзує лише фiзiологiчний механiзм взаємодi§ живих органiзмiв з навколишнiм середовищем, важливо введення самого термiна "екологiя", який вперше застосував у 1858 р. американський мислитель Г. Торо (1817 -1862) [102, с.273], а у 1866 р. Геккель наповнив його бiоекологiчним змiстом та впровадив до наукового обiгу.
   На цей час вже намiтилося головне коло питань, пов'язаних з екологiєю i залишилося лише розповсюдити термiн, розширити його межi. "Екологiя" поступово стає родовим поняттям для позначення взаємовпливу та взаємозв'язкiв у свiтi живого i мiж останнiм i неживим довкiллям, тобто для позначення процесiв у бiосферi, але остаточне усвiдомлення цього факту ще попереду, воно прийде з розробкою вчення про бiосферу В.I. Вернадського, загально§ теорi§ систем Л. фон Берталанфi та О.О. Богданова [див. §1.2], розширенням меж еволюцiонiзму i усвiдомленням фактору часу як особливого ресурсу бiосфери.
   Таким чином, на кiнець ХIХ - початок ХХ ст. у руслi розвитку наук про Землю [геологiя, географiя, грунтознавство, клiматологiя, геохiмiя тощо] i наук про Живе складається бiогеоекологiчна проблематика i починається процес формування окремих екологiчних дисциплiн: в бiологi§ - аут- i синекологi§, екологi§ тварин, рослин, мiкроорганiзмiв; в руслi наук про Землю окреслюється коло проблем, якi вивчає соцiальна екологiя, формується уявлення про взаємний вплив людини i природи.
  
  
  

§ 1.4. Хiмiчнi науки i формування

екологi§

  
  
   Хiмiя також не стояла осторонь вiд екологiчно§ проблематики. Це пов'язано насамперед iз тим, що вона безпосередньо має вихiд у ремесло, у практичну дiяльнiсть. ЇЇ рацiоналiзацiя та фiзикалiзацiя наприкiнцi ХVIII, i особливо у ХIХ ст. сприяла кращому розумiнню хiмiчних процесiв та розширенню хiмiчно§ практики. Затвердження в хiмi§ киснево§ теорi§ горiння Антуана Лорана Лавуазьє (1743 -1794), видатного французького хiмiка, справедливо називають "великою французькою революцiєю " в хiмi§. Вона дала змогу вiрно пояснити всi окислювальнi процеси з участю кисню, якi вiдбуваються у природi: горiння, дихання, гно§ння. З моменту революцi§, яку здiйснив Лавуазьє, алхiмiя, за висловом англiйського хiмiка та iсторка хiмi§ Дж.Р. Партiнгтона, перетворюється на рацiоналiзовану алхiмiю. Значення киснево§ теорi§ горiння для свiтогляду дуже яскраво показав видатний французький хiмiк Ж.Б. Дюма (1800 -1884), даючи характеристику заслуг англiйського вченого i мислителя Джозефа Прiстлi (1733 -1804) як першовiдкривача кисню: " Чи не Прiстлi ми зобов'язанi деякими спостереженнями над повiтрям, докладними знаннями про дихання, горiння i вiдновлення. З першого разу цi процеси здаються простими i незначними, мiж тим як, заглиблюючись у таємницi свiтобудови, ми мимоволi бачимо, що через посередництво саме цих процесiв i змiнюється поверхня Земно§ кулi. Не було б цих чинникiв у природi, наша Земля уявляла би собою найжалюгiднiшу, безплiдну картину, i, як мертвий труп, здiйснювала б свою рiчну орбiту навколо сонця серед мiрiад зiрок" [69, с.33]. Таким чином, завдяки затвердженню в науцi киснево§ теорi§ горiння вiдбулося поєднання живого i мiнерального царств природи i Антуан Лавуазьє змiг сказати: "Нарештi бродiння, гно§ння i горiння постiйно повертають атмосферi i мiнеральному царству тi елементи, якi рослини i тварини з нього запозичили" [115, с.11]. А. Лавуазьє, таким чином, близько пiдiйшов до поняття бiогеохiмiчних циклiв хiмiчних елементiв.
   Фактично розвиваючи цю думку стосовно сiльського господарства, нiмецький хiмiк та мислитель Юстут Лiбiх (1803-1870) заклав науковi пiдвалини агрохiмi§. Передiсторiю агрохiмi§ виклав у передмовi до росiйського видання книги Ю. Лiбiха "Химия в приложении к земледелию и физтологии" академiк Д.П. Прянiшнiков. Вiн вiдмiчає видатну роль у цiй галузi таких хiмiкiв як Б.Палiссi, Ван-Гельмонт, Глаубер, Рюккерт, Соссюр, Бусенго, Вiгман та Польстоф.
   Як широко мислячий хiмiк, Ю. Лiбiх пiдiйшов до питання родючостi грунтiв та живлення рослин як до соцiально§ проблеми. Демографiчнi та економiчнi погляди англiйського мислителя Томаса Роберта Мальтуса (1766-1834), якi самi по собi значною мiрою справедливi, викликали занепокоєння у песимiстiв та роздратування в оптимiстiв. Але ж потрiбнi були хоч якi-небуть об'єктивнi аргументи для надi§ на покращання родючостi грунтiв. Такий об'єктивний аргумент i дала теорiя мiнерального живлення рослин Ю. Лiбiха. Вона витримала довгий перiод боротьби [бiльше 20 рокiв] з гумусовою теорiєю плодючостi [Теєр]. Ю. Лiбiх з колегами довiв думку, яка стала вже тривiальною, про те, що "грунт повинен поступово втрачати свою родючiсть, оскiльки завдяки культурi рослин i зняттю §х врожа§в запас живильних речовин стає все менший i менший. Отже, для того, щоб зберегти родючiсть грунту, слiд повертати все в нього взяте " [115, с.52]. В цiй сво§й книзi Ю. Лiбiх окремий параграф присвячує розгляду iсторi§ суспiльства в залежностi вiд землеробства. За його глибоким переконанням падiння всiх стародавнiх цивiлiзацiй пов'язане з недбалим ставленням до землi i неправильним землекористуванням. Зараз ця дум-ка знаходить все бiльше i бiльше пiдтверджень [80, с.547-589]. I справа не лише i не стiльки у падiннi родючостi, скiльки у порушенi екологiчно§ рiвноваги.
   Ю. Лiбiху належить заслуга вiдкриття так званого закону мiнiмуму, який стверджує, що розвиток рослин уповiльнюється i може зовсiм припинитися, якщо вмiст у грунтi будь-якого необхiдного для §х життя хiмiчного елементу зменшується нижче якогось порогового значення. Зараз цей закон тлумачиться бiльш широко [166, с.148-149].
   Особливо слiд вiдзначити внесок французького хiмiка Ж.Б. Буссенго (1802-1887) у формування екологiчних уявлень. Вiн був засновником першо§ агрохiмiчно§ станцi§. Дослiдження процесу переходу азоту з рослин у органiзм тварин i потiм знов у землю дали йому змогу у 30-х роках минулого столiття покласти початок вивченню кругообiгу речовин у природi та обмiну речовин у тварин i рослин. Його дослiдженнями було доведено, що всi росли-ни, крiм бобових, беруть з грунту азот. Що ж до бобових - конюшини, люцерни, то вони самi збагачують грунт азотом, який поглинають з повiтря. На думку Буссенго кращими добривами є тi, якi мiстять бiльше азоту [191 , с.55].
   Бурхливий розвиток промисловостi у XIX cт. вiдразу ж загострив проблему забруднення води i повiтря, вiдходiв виробни-цтва. Але цi труднощi вважалися технiчними. А §х вирiшення - справою часу. Важливе мiсце придiлялося правовому регулюванню охорони природи. В цьому вiдношеннi досить цiкавi деякi погляди Д.I. Менделєєва (1834-1907). Коло його Iнтересiв було досить ши-роким i крiм фiзики та хiмi§ включало економiку промисловостi i сiльського господарства, статистику, демографiю. В екологiчному планi йому був притаманний непорушний оптимiзм, а базувався вiн на вiрi у всемогутнiсть знань, науки, тобто на сцiєнтизмi. Вiн вважає, що "вiдходи, або залишки виробництва" [125, т.XI, с.ЗЗЗ] потребують комплексно§ переробки, повторного включення до виробничого циклу, тобто переконаний у можливостi безвiдходного виробництва. Широко вiдома його думка про те, що спалювати нафту - все рiвно, що спалювати асигнацi§. Вiн невтомно пропагував iдею комплексно§ переробки нафти. В свiй час була дуже популярна його iдея пiдземно§ газифiкацi§ вугiлля. Але нажаль його глибоке i системне мислення не виходило за межi економiки i точного природознавства. В цiлому його погляди можна назвати екофобними. Вiн не бачив небезпеки у великомасштабному перетвореннi природи. Для нього природа, Земля - лише ресурси для промисловостi. Ставлення Д.I. Менделєєва до природи сконцентроване в таких його словах: "Вступ усього свiту в цю промислову добу буде початком новiтньо§ iсторi§, в яку завоюють вiд природи право на задоволення життя маси людей, якi безмежно збiльшуються, причому моря та гори будуть не перепоною, а засобом, яким стали рiчки та кориснi копалини, океани води та повiтря, i усi сили природи, яких страшилися нашi предки" [125, т.ХI, с.261].
   Д.I. Мендєлєєва можна вважати одним iз попередникiв iде§ автотрофностi В.I.Вернадського [поряд з Ю. Лiбiхом, М. Бертло, В.В. Докучаєвим та iн.]. Ця думка неодноразово повторюється в його працях i формулює вiн §§ досить чiтко: "...мислимi, хоча ще й далекi вiд втiлення, заводи, на яких дармова енергiя сонця буде перетворювати дармовi повiтря i воду у §жу. Тодi мiж числом жителiв i поверхнею Землi не буде цiлковито§ залежностi" [125, т.ХI, с.260]. Як бачимо, цi уявлення Д.I.Менделєєва антиекологiчнi, i ми зупинилися на них лише тому, що вони дуже яскраво висловлюють уявлення багатьох вчених кiнця XIX ст. Слi-па вiра в науку та технiку, розумiння природи лише як природних ресурсiв, зведення призначення науки до задоволення зростаючих потреб постiйно зростаючо§ маси людей - ось iдеали XIX ст., якi вiдхиленi сучасною наукою. Оптимiстичнi екологiчнi погляди хiмiкiв [Лiбiх, Бертло, Мендєлєєв, Арренiус] засновувалися на уявленнi про вiчнiсть атомiв хiмiчних елементiв i можливостi реалiзацi§ будь-якого хiмiчного процесу. Великi надi§ покладали на гiдропонiку як промiжний етап на шляху до повно§ автотрофностi. Адже вона давала можливiсть вирощувати рослини без грунту.
   Виключно широким було коло наукових iнтересiв одного з засновникiв фiзично§ хiмi§, шведського хiмiка Сванте Арренiуса [1859-1927]. Ось перелiк лише деяких його робiт: "Хiмiя та су-часне життя", "Вплив космiчних умов на фiзiологiчнi вiдправлення (1900), "Кiлькiснi закони в бiологiчнiй хiмi§" (1925), "Велика проблема енергi§" (1922), "Теорiя атмосферно§ циркуляцi§" (1908). В коло його iнтересiв безпосередньо входить екологiчна проблематика. У книзi "Хiмiя та сучасне життя" вiн чiтко формулює проблему виснаження природних ресурсiв i необхiдностi §х рацiонального використання, обговорює проблему джерел енергi§, якi повиннi замiнити нафту та вугiлля, окрему главу присвячує хiмi§ i проблемi §жi, його позицiя з глобально-екологiчних питань досить чiтка: "Турбота про сирi матерiали кидає вже тепер густу тiнь на долю людства... майбутня iсторiя виявить, наскiльки прагнення до забезпечення майбутнього сирими матерiалами стало причиною величезного нещастя, яке спiткало зараз людство, або, вiрнiше, так званi цивiлiзованi народи. Зрозумiло, що рано чи пiзно повиннi прийти до такого висновку, що не можна надавати вирiшувати питання про використання сирих матерiалiв нацiональному его§зму або користолюбству промисловцiв. Людство коли-небудь дiйде до тiє§ iстини, що воно, скiльки це можливо, повинно берегти для майбутнього сирi продукти i замiняти §х робочою силою, яку нам, здається у невичерпнiй кiлькостi посилає Сонце, або безпосередньо, як у тропiчних кра§нах, або через посередництво енергi§, яка залежить вiд сонця i накопичується у бурхливих потоках i зеленiй рослинностi" [ 7, с.234-235]. Крiм того, слiд додати, що його цiкавили проблеми свiтового океану, атмосфери, клiмату. Вiн одним iз перших указав на можливiсть клiматичних змiн, пов'язаних з вмiстом у атмосферi вуглекислого газу, тобто на проблему, пов'язану з парниковим ефектом.
   З iм'ям нiмецького хiмiка Фрица Габера (1868-1934) пов'язане вирiшення людством однiє§ з глобальних проблем - проблеми зв'язаного азоту, "азотного голоду" [адже без сполук азоту немає нi добрив, нi барвникiв, нi лiкiв, нi вибухiвки тощо]. Йому вдалося, використовуючи досягнення теоретично§ хiмi§, здiйснити безнадiйний, на думку багатьох, синтез амiаку з азоту повiтря та водню. Такий успiх науки та технологi§ надихав людство на нове пiдкорення природи. Але складнiсть хiмiчно§ технологi§ змушувала вчених шукати iнших шляхiв перетворювання речовин. Ф. Габер закликав вчитися у природи: "Ми повиннi вивчати, як утворюється цукор з вуглекислоти та води, при звичайнiй температурi i дi§ свiтла, як в умовах життя рослини частини цукру сполучаються з утворенням клiтковини, як виникають глюкозиди, створюється бiлок. Перший рiшучий крок на цьому шляху буде зроблений тодi, коли нами бу-де з'ясовано будову певного класу речовин, якi називаються ензими" [44, с.76].
   Почесне мiсце в iсторi§ науки займає видатний французький хiмiк Анрi Луi Ле Шательє (1850-1936). У 1884 роцi вiн сформулював принцип, який у подальшому став називатися його iм'ям. Цей принцип описує вплив рiзноманiтних факторiв на стан рiвноваги хiмiчних систем i вказує на те, як система на них "реагує". Але у свiтлi сучасних уявлень [див. §1.2] його "можна тлумачити як "прагнення" зберегти гомеостазис" [125, с.43]. Це дало змогу В.Г. Горшкову та К.Я. Кондрат'єву застосувати принцип Ле шателье до аналiзу процесiв, що вiдбуваються у бiосферi [59].
   Особливо слiд згадати роботу американського бiохiмiка Л.Ж. Гендерсона (1878 - 1942) "Життєве середовище", яка написана на початку XX cт. Працюючи на межi хiмi§ та бiологi§, а також пiд впливом фiлософських iдей французького мислителя Анрi Бергсона (1859-1941), автор дiйшов висновку, що не лише органiзми пристосованi до навколишнього середовища [цей погляд надiйно закрiпився у науцi завдяки роботам Ч. Дарвiна та Е. Геккеля, а й саме середовище являє собою унiкальне "утворення", здатне пiдтримувати життя. Го-ловний висновок, до якого прийшов вчений, звучить виключно сьогочасно: "Властивостi матерi§ i явища космiчного розвитку ... тiсно пов'язанi з будовою живих органiзмiв i з §х пристосуваннями; а тому цi властивостi є значно важливiшими для бiологi§, нiж це вва-жали ранiше. Загальний процес розвитку, як космiчний, так i органiчний, єдинi, i бiолог правий, що всесвiт бiоцентричний за самою своєю суттю" [50, с.197]. Гендерсон послiдовно вiдстоював iдею дуже тонко§, фактично унiкально§, органiзацi§ космосу i планети у часi та за хiмiчним окладом. Коротко його роботу можна охарактеризувати як хiмiчне обгрунтування антропного принципу (див. §1.2).
   Аналiзуючи якiсний та кiлькiсний хiмiчний склад планети та данi космохiмi§ на той час, а також самi хiмiчнi закономiрностi, Гендерсон дiйшов висновку, що поряд з останнiми iснує цiлий ряд аномалiй та унiкальних властивостей, i це стосується саме тих речовин та елементiв, якi складають внутрiшнє i зовнiшнє середовище живого. Перш за все вражає своєю унiкальнiстю вода, i не лише набором певних властивостей, а насамперед випадiнням цих властивостей iз загального ряду закономiрностей, якi можна спостерiгати, порiвнюючи воду з аналогiчними речовинами [гiдратами або оксидами]. Вчений детально зупиняється на термiчних властивостях води (ано-мально висока теплоємнiсть, теплопровiднiсть, теплота фазових переходiв, здатнiсть розширятися пiд час замерзання) та властивостях води як розчинника (аномально висока дiелектрична проникнiсть, поверхневий натяг) i робить висновок, що змiна будь-яко§ з властивостей води призведе до руйнацi§ життєвого середовища.
   В цiлому Гендерсон розвиває сво§ погляди у руслi сучасного глобального еволюцiонiзму. Йому хоча й не вдалося чiтко показати спрямованiсть еволюцiйного процесу на всiх рiвнях матерi§ (ця задача є дискусiйною i сьогоднi), але, як здається, вдалося вiдшукати шлях до сучасного синергетичного пiдходу (див. §1.2). Вiн видiляє два фактори еволюцi§: "тенденцiя" i час. Вони є цiлком незалежними змiнними i разом створюють певне постiйне середовище процесу розвитку [50, с.191].
   Намагаючись осмислити здатнiсть хiмiчно§ форми органiзацi§ матерi§ "породжувати" життя i служити йому середовищем, Л.Ж. Гендерсон дiйшов висновку про недостатнiсть перiодично§ системи хiмiчних елементiв Д.I. Менделєєва для розумiння хiмiзму у повному обсязi. "Пiдсумком цього дослiдження, пише автор, є доказ того, що у властивостях елементiв є iнший, по сутi неза-лежний порядок. Ця нова закономiрнiсть є, так би мовити, прихованою, якщо ми будемо розглядати властивостi матерi§ з абстрактно§ i статично§ точки зору. Хоча хiмiки вже давно мають про не§ деяке непевне уявлення, ця закономiрнiсть розкривається ясно лише тодi, коли у наших дослiдженнях ми приймемо до уваги також i час. Вона має динамiчне значення i вiдноситься до явищ розвитку. Вона перебуває в такому вiдношенi§ до ранiше з'ясовано§ закономiрностi, як у бiологi§ функцiональне до структурного. А тому вона включена в не§" [50, с.191]. Вiн показує, що розгляд хiмiчних процесiв у часi приводить до зовсiм iншо§ "хiмiчно§ картини свiту". Виявляється, що властивостi елементiв розподiленi мiж елементами нерiвномiрно, i водночас невипадково. Такий розподiл не зв'язаний виключно з перiодичнiстю. Виявляється, що найяскравiшi характернi ознаки концентруються лише на деяких елементах, i в першу чергу на воднi, киснi та вуглецю. Внаслiдок цього виникають деякi характернi ознаки космiчного процесу, якi нiколи не змогли б виникнути при iншому розподiлi властивостей елементiв, який iснує в теперiшнiй час. Такий порядок має для космiчно§ та органiчно§ еволюцi§ важливi наслiдки, такi як найбiльша сталiсть i незмiннiсть фiзико-хiмiчного стану поверхнi планети, максимальна складнiсть §§ окладу, iснування на нiй складних, стiйких i повних енергi§ систем [50, с.195-197]. Розумiння автором глобального хiмiзму планети як частини загальнокосмiчно§ еволюцi§, яка пiдпорядкована цiлком певним об'єктивним, хай ще й не вивченим, закономiрностям, наштовхує на думку про неприпустимiсть свавiльного та безкон-трольного втручання хiмiко-технологiчно§ дiяльностi у планетарнi хiмiчнi процеси.
   Погляди Л.Ж. Гендерсона знайшли експериментальне пiдтвердження у роботах iталiйського хiмiка Дж. Пiккардi [154] та радянського вченого i мислителя О.Л. Чижевського [21]. У дослiдженнях з аероiонiфiкацi§ останнiй дiйшов висновку, що для пiдтримки життя необхiдним є не просто кисень, а певним чином iонiзований кисень, в цiлком певним спiввiдношенням позитивних i негативних iонiв, вiдхилення вiд норми вiдразу ж позначається на станi живого органiзму. До того ж вiн встановив, що позитивнi аероiони негативно позначаються на життєдiяльностi, а негативнi - позитивно, що дозволило йому запропонувати ефективний метод лiкування деяких захворювань i надати кориснi поради сiльському господарству. Але мова про iнше. Справа в тому, що необхiдне для пiдтримки життя спiввiдношення кисню залежить як вiд зовнiшнiх умов, так i вiд природи самих атомiв. Як пиже П.К.Коржуєв, " є дещо величне в тiм, що лише одна властивiсть цього життєво-активного елементу, яким є кисень, зумовила дуже складний характер еволюцi§ на нашiй планетi" [99, с.22-23].
   Осмислюючи великий експериментальний матерiал про вплив сонця на живi органiзми, О.Л. Чижевський дiйшов висновку про необхiднiсть припустити iснування Z-випромiнення, яке йде вiд сонця i вiдповiдає за пiдсилення функцiонально§ активностi бiосфери, фактiв, що пiдтверджують цю гiпотезу, багато, але складнiсть полягає в тiм, що це бiоактивне Z-випромiнення невловиме поки що iснуючими фiзичними методами, а проявляється лише в деяких хiмiчних реакцiях, перш за все у клiтинах живих органiзмiв, а тому його природа залишається поки що не розкритою. Подiбну робочу гiпотезу вимушенi були запропонувати ще декiлька природознавцiв: нiмецький мiкробiолог Г. Бортельс, японськi вченi Х. Морияма та I. Таката, iталiйський хiмiк Дж. Пiккардi. Останнiй у результатi багаторiчних експериментiв дiйшов висновку, що "зв'язок мiж космiчними та фiзико-хiмiчними (не бiологiчними) явищами у теперiшнiй час вже твердо встановлений" [154, с.82]. Цi дослiдження вказують на взаємозв'язок бiологiчних i земних хiмiчних процесiв з космiчними, а, отже такий зв'язок повинен враховуватися пiд час хiмiко-технологiчно§ дiяльностi людини.
   Не можна обминути увагою погляди академiка Пауля Iвановича Вальдена (1863-1957), видатного хiмiка та iсторика хiмi§. В роботi "Обесценивание материи", яка потiм увiйшла до книжки "Наука и жизнь", з вичерпною повнотою розкрито практично усi екологiчнi проблеми, якi пов'язанi з великомасштабною хiмiко-технологiчною дiяльнiстю людини. Сама назва роботи вказує на те, що побоювання автора пов'язанi з гiпотезою про теплову смерть всесвiту.
   Добре розумiючи, що "шлях матерiально§ культури пролягає че-рез родовища корисних копалин, цi центри живлення промисловостi, невикористанi ще родовища, з цiє§ причини, в вiхами, якi позна-чають майбутнiй напрямок i зосередження промисловостi" [27 ,с.6], П.I. Вальден ставить проблему вичерпання ресурсiв i пропонує такi шляхи §§ вирiшення:
   1) бережливiсть;
   2) створення сурогатiв;
   3) розвiдка нових ресурсiв;
   4) переробка вiдходiв.
   Вiн стверджує, "що в хiмiчнiй промисловостi кожне виробництво сто§ть тим вище, чим менше в ньому є вiдходiв i залишкiв" [27, с.21]. В спецiальному параграфi "Про мiроприємства в майбутньому" вiн особливу ува-гу придiляє питанням виховання та пiдготовки кадрiв з урахуванням екологiчних проблем. Особливо гостро вiн виступає проти споживацького способу життя, який негативно позначається на всiй природi, проти захоплення всiлякими модами, якi не мають життєво§ потреби, але значно збiльшують споживання, а отже руйнують природу, "знецiнюють матерiю".
   Таким чином, ми бачимо, що хiмiя посiдає чiльне мiсце у процесi формування глобально-екологiчно§ проблематики та екологiчно орiєнтовного свiтогляду. Саме розвиток хiмi§ дав змогу зрозумiти сутнiсть процесiв круговороту речовин у природi (Лавуазье, Прiстлi, Бусенго, Лiбiх), поставити проблему вичерпання при-родних ресурсiв, висунути iдею автотрофностi та безвiдходного i маловiдходного виробництва, а головне - вiдчути єднiсть та взаємозв'язок процесiв у бiосферi та космосi.
  
  

§ 1.5. Синтез В.I. Вернадського

  
  
   На кiнець XIX, початок XX столiття було окреслено коло питань, якi складають предмет екологi§. Але потрiбен був синтез всiх накопичених знань, оскiльки вони залишалися розмежованими бар'єрами окремих наук: бiологi§, хiмi§, географi§, геологi§, геохiмi§. Такий синтез i був здiйснений Володимиром Iвановичем Вернадським (1863-1945) в його вченнi про бiосферу. Така робота була пiд силу лише фiлософськи мислячому рiзносторонньому при-родознавцю, яким i був видатний мислитель. На початку свого на-укового шляху вiн був хiмiком i мiнералогом, i поступово в коло його наукових iнтересiв входять питання геологi§, бiологi§, життя, еволюцi§, космiчно§ ролi живого. Ось що вiн сам пише у передмовi до "Бiогеохiмiчних нарисiв" у 1935 р. : "Я зiткнувся з бiогеохiмiчними проблемами у 1891 р. ...Ранiше моя робота була спрямована головним чином на хiмiю та кристалографiю... Але пiд час читання в унiверситетi мiнералогi§ я став на шлях, в той час незвичний, значною мiрою у зв'язку з моєю роботою i спiлкуванням у студентськi роки (1888-1897) з... В.В. Докучаєвим. Вiн вперше звернув мою увагу на динамiчну сторону мiнералогi§, вивчення мiнералiв у часi... Звiдси у Московському унiверситетi виникла своєрiдна течiя мiнералогi§, яка привела до виникнення геохiмi§ як науки, що вивчає iсторiю атомiв у земнiй корi... i до бiогеохiмi§ - науки, яка вивчає биття в аспектi атомiв. Неминуче, ще у 1891 р. я зiткнувся при такому пiдходi до мiнералогi§ з питаннями про життя i його вплив на утворення мiнералiв" [ 33, с.6].
   Iсторi§ створення В.I. Вернадським вчення про бiосферу та його подальшу розробку присвячено дуже багато праць [З2,138]. Але слiд iще раз пiдкреслити, що це вчення увiбрало у себе всi досягнення природничо§ та фiлософсько§ думки Нового часу i за-гострило вирiшенi проблеми точного природознавства, фактично поставило перед наукою та фiлософiєю завдання створення нового свiтогляду, нового свiторозумiння. Виникає потреба у переглядi фундаментальних понять: простiр (анiзотропнiсть, правизна-лiвизна, моза§чнiсть), час (глобальний еволюцiонiзм, iєрархiчнi рiвнi матерi§ та часу), матерiя (структура, стабiльнiсть), життя (космiчна роль життя, феномен людини). В роботi "Автотрофнiсть людства" В.I. Вернадський пише: "Цiлком очевидно, що iснує певна спрямованiсть в палеонтологiчнiй еволюцi§ органiчних iстот i що поява в бiосферi розуму, свiдомостi, спрямовуючо§ волi - цих ос-новних проявiв людини - не може бути випадковим. Але для нас ще неможливо дати будь-яке пояснення цьому явищу, тобто не можна логiчно пов'язати його з сучасною науковою побудовою свiту, яка спирається на аналогi§ та аксiоми" [33 , с.53]. В iншiй статтi - "Вивчення явищ життя i нова фiзика" - мислитель висловлює надiю, що революцiя, яка почалася у фiзицi, захопить бiологiю: "Переворот, що здiйснюється у нашому XX ст. у фiзицi, ставить у науковому мисленнi на чергу перегляд основних бiологiчних уявлень. Мабуть, вiн вперше дає змогу у чисто науковiй концепцi§ свiтобудови поставити у Космосi на належне мiсце явища життя" [33, с.175]. Але весь пафос вчення про бiосферу зводиться до того, що змiцнюється уявлення про науку, про роль науково§ думки в iсторi§ Землi та Космосу. Поява у бiосферi планети розумно§ iстоти докорiнно змiнює в нiй всi процеси, а головне - з'являється за-гроза самознищення бiосфери, екологiчно§ катастрофи. Але вели-кий оптимiст В.I. Вернадський, так само як i iншi представники фiлософi§ росiйського комiзму (М.Федоров, К.Е. Цiолковський) i видатний французький мислитель Тейяр де Шарден (1881-1955) не сприймають такого фiналу еволюцi§. I вихiд Вернадський вбачає у закономiрному переходi бiосфери у ноосферу, тобто стан розумного вольового регулювання природи. Еволюцiя природи i, зокрема, бiосфери зупинитися не може, але й продовжуватися стихiйно, як було до цього часу, також не може. Подальший роз-виток вбачається як коеволюцiя [131, 105] або активний еволюцiонiзм [171].
   Як ми бачило, В.I. Вернадоький синтезував у вченнi про бiосферу розрiзненi уявлення про взаємовплив живого i неживо§ речовини, природи i суспiльства. Р.К. Баландiн абсолютно вiрно вiдмiчає, що "за своєю суттю, це (вчення про бiосферу - Є.С.) -глобальна екологiя та екологiя людини"[32, с.92]. Фактично Вернадський здiйснив наукову революцiю. "ХХ столiття, - пише М.М. Моicєєв, - менi здається доречним пов'язати з iм'ям В.I. Вернадського, бо в цьому столiттi також вiдбулася змiна уявлень, яка зруйнувала деякi традицiйнi кордони мiх природничими i суспiльними науками i в основi цiє§ революцiйно§ змiни лежить вчення Вернадського про ноосферу, про можливiсть поступового переходу бiосфери в якiсно новий стан" [132, с.73]. Важко не погодитися з Р.К. Баландiним, що з появою вчення про бiосферу в науцi вiдбувається змiна лiдера [32, c.94]. Науки про Землю виходять на перший план, що змушує §х звертатися до фiлософi§, оскiльки стара, фiзикалiстcька, методологiя не дає можливостi задовiльно вирiшувати посталi питання.
   З вченням про бiосферу в науку входить нова парадигма, до того ж не часткова, а така, що охоплює усi галузi знань, вiд фiзики до етики. Пiсля класично§ постановки проблеми Вернадським подальший розвиток екологi§ вiдбувався - у руслi бiосферно§ парадигми i продовжується в наш час. За своєю суттю вчення Вернадського про бiосферу-ноосферу - це комплексна науково-теоретич-на програма, яка спрямована на узгодження iнтенсивно§ людсько§ дiяльностi зi значно повiльнiшими процесами, якi вiдбуваються у бiосферi та геологiчними процесами i явищами. Оскiльки соцiальна форма органiзацi§ матерi§ еволюцiонує бiльш високими темпами, нiж нежива природа i бiосфера, то й виникає загроза екологiчно§ кризи. Пошуки виходу з глухого кута, в якому опинилася технiчна цивiлiзацiя, ведуться широким фронтом. Успiхи, безумовно, є. Але вони мають локальний характер. На жаль, ми поки що вимушенi погодитися з Р.К. Баландiним: "Задача ця надзвичайно складна. §§ вирiшення - навiть у головних рисах, першому наближенi - вiдсутнє. У працях Вернадського немає готових рецептiв "лiкування хвороб" сучасно§ технiчно§ цивiлiзацi§" [32, с.95].
  
  

КОНТРОЛЬНI ПИТАННЯ ДО ПЕРШОЇ ГЛАВИ

  
   I. Як i коли у європейськiй культурi затверджується сциентистський свiтогляд ?
   2. Якi вченi, фiлософи, письменники негативно ставилися до поши-рення наукового свiтогляду i чому? Якi альтернативи вони про-понували ?
   3. У чому полягає сутнiсть технократизму i якi головнi принципи iндустрiалiзму ?
   4. Чому у XX ст. пiдвищився iнтерес до мiфологiчного свiтогляду?
   5. У чому вiдмiннiсть схiдно§ та захiдно§ культурних традицiй та чому у XX ст. виникла потреба §х синтезу ?
   6. Що пропонують представники фiлософi§ росiйського космiзму для вирiшення глобальних проблем, зокрема екологiчно§ проблеми ?
   7. Ким, коли i з якою метою було створено мiжнародну органiзацiю вчених "Римський клуб" ?
   8. У чому полягає сутнiсть антропного принципу ?
   9. Що вивчав синергетика ?
   10. Як перетнулися шляхи математики та екологi§? Хто заклав осно-ви математично§ екологi§ ?
   11. Що спiльного мiж органiзмом, бiосферою та АЕС ?
   12. Що таке гомеостаз ? Чим вiдрiзняється механiзм саморегуляцi§
   органiзму та бiосфери ?
   1З. Який внесок у формування екологiчних уявлень зробили Ж.Б. Ламарк, 0. Гумбольдт, Г. Марш ?
   14. Хто i коли запропонував термiн "екологiя" ? Який змiст в нього вкладали ?
   15. Яке значення для розвитку екологi§ мала киснева теорiя горiн-ня А.Л. Лавуазьє ?
   16. Який внесок у формування екологi§ зробив Ю. Лiбiх ?
   17. Хто першим почав вивчати процес кругообiгу речовин у природi?
   Який саме цикл було дослiджено ?
   18. Дайте загальну характеристику екологiчних поглядiв Д.I. Менделєєва, С. Арренiуса, Ф. Габера.
   19. Чому залишаються актуальними погляди Л.Ж. Гендерсона на життя та життєве середовище ?
   20. Який хiмiчний принцип дає змогу описувати стан бiосфери ?
   21. Дайте характеристику поглядiв О.Л. Чижевського та Дж. Пiккардi.
   22.Охарактеризуйте погляди на екологiчну проблему П.I. Вальдена.
   23. У чому полягає суть наукового перевороту, який здiйснив В. I. Вернадский ?
  
  
  
  
  

Глава II. Основнi етапи розвитку

хiмiко-технологiчно§ дiяльностi

  
  
   Хiмiко-технологiчне перетворення природи людиною, поряд з механiчною змiною ландшафтiв i структури земно§ кори, є головний засiб негативного впливу на бiосферу. Тому є потреба в аналiзi хiмiко-технологiчно§ дiяльностi людства: виявленнi §§ iсторико-культурних форм, масштабiв i структури. Розробка питання про хiмiчний вплив на природу складає важливий елемент взаємодi§ природи та суспiльства i дає змогу розкрити не просто одну з важливих конкретних сторiн механiзму впливу географiчного середовища на життя та розвиток суспiльства, але й цiлий ряд iстотних моментiв дiалектики взаємодi§ людини з природою [46, с.316]. Задача ця складна та багатоаспектна. Пiд час вирiшення §§ виникає ряд питань, починаючи з проблеми антропогенезу i закiнчуючи сенсом життя i розумiнням мiсця людини у космосi. Тому ми зосередимо свою увагу на розглядi лише тих з них, якi дозволяють бiльш-менш повно розкрити нашу тему. Насамперед це розгляд у iсторичному аспектi застосування людиною рiзноманiтних речовин та матерiалiв, засобiв §х хiмiчно§ обробки та екологiчних проблем, якi при цьому виникають. Важливо розглянути логiку розвитку хiмiко-технологiчно§ дiяльностi людства вiд хiмiчних ремесел до хiмiчно§ технологi§, тобто вiд штучного виробництва, заснованого лише на емпiричних знаннях, до поточного великомасштабного хiмiчного виробництва, заснованого на знаннях про сутнiсть процесiв i змiн, знаннях якi навантаженi сучасною науковою хiмiчною та технiчною теорiєю. Грунтуючись на такому аналiзi, з'ясуємо закономiрностi оволодiння речовиною i розкриємо причини кризово§ екологiчно§ ситуацi§, що виникла внаслiдок цього в бiосферi.
   Традицiйно процеси обмiну речовин та енергi§ мiж природою та суспiльством вивчаються циклом наук про Землю: фiзична географiя, конструктивна географiя, ландшафтознавство, геохiмiя тощо [51;55;71;85;93;128;199] . I це зрозумiло, оскiльки всi процеси, що виходять за межi хiмiчно§ лабораторi§ та заводу мають свою специфiку i закономiрностi. Масштаби хiмiко-технологiчно§ дiяльностi людей дають змогу говорити не просто про хiмiчну змiну речовини, а навiть про хiмiко-технологiчне перетворення людиною бiосфери в цiлому. Завод є невiд'ємна ланка єдиного ланцюгу - процесу споживання природи. Усi ланки цього ланцюгу тiсно пов'язанi мiж собою. I зараз зрозумiло, що саме можливостi хiмiчно§ технологi§ диктують масштаби та асортимент сировини, що переробляється хiмiчно. Отож розглянемо iсторичний шлях зростання хiмiко-технологiчно§ могутностi людства.
  
  
  

§ 2.1. Хiмiчнi знання i ремесла до промислово§ революцi§

  
   Хiмiчна дiяльнiсть людства дуже рiзноманiтна i супроводжує його практично з перших крокiв знарядiйно§ практики. Власне кажучи, хiмiчна переробка природи є невiд'ємна риса усього живого. Це дало змогу В.I. Вернадському говорити про "хiмiчну активнiсть живо§ речовини" [34, с.62], закласти основи ново§ науки - бiогеохiмi§. Але чим же тодi людина вiдрiзняється вiд усього живого у цьому планi? Перш за все iнтенсивнiстю, швидкiстю, а отже i масштабами дiяльностi. I причина тако§ iнтенсифiкацi§ полягає в тому, що людина не лише фiзiологiчно здiйснює хiмiчну роботу, а перш за все своєю предметною дiяльнiстю, хiмiчною роботою, яка винесена за межi органiзму. Така можливiсть з великими перспективами вiдкрилася перед людством тодi, коли воно навчилося використовувати зовнiшнi джерела енергi§. I першим таким джерелом був вогонь. Переоцiнити використання вогню практично неможливо, а тому багато мислителiв не шкодували епiтетiв, коли давали йому оцiнку. Сванте Арренiус: "Прогрес людства на шляху iстинно§ культури залежить вiд здатностi пiдкоряти собi сили природи. Особливе значення має застосування вогню... Вогонь - перший хiмiчний засiб в руках людини" [7, с.63]. Френсiс Бекон: "...вогонь по праву може бути названий засобом засобiв або багатством багатств" [26, с.2, с.284]. Дж. Бернал: "Майже кожне з раннiх механiчних досягнень людини, навiть ткацтво та шиття, вже були певною мiрою "вiдомi" окремим видам тварин, птахiв, або навiть комах. Але один винахiд - використання вогню... зовсiм недосяжно для будь-яко§ тварини... Так само, як знаряддя працi були основою фiзики i механiки, так i вогонь є основою хiмi§" [16, с.45-46]. М.О. Фiгуровський: "Для людини кам'яного вiку вогнище було своєрiдною хiмiчною лабораторiєю" [190, с.27]. Ф. Енгельс: "...добування вогню тертям вперше дало людинi панування над певною силою природи i тим самим остаточно вiдокремило людство вiд тваринного царства" [120, т.20, с.110]. А. Ахутiн: "В бiльш загальному значеннi вогонь зображає собою реальну "космiзуючу" силу, - вiн є один з головних агентiв у створеннi людського "космосу", культури. Недарма саме ця функцiя вогню пiдкреслюється в мiфi про Прометея. Вiн перетворює дике, сире, природне в оброблене, варене, культурне" [40, с.91].
   Виключне значення вогню для людини знайшло вiдображення в численних релiгiях, мiфах та легендах рiзних народiв. I не випадково у грецькому пантеонi
   Гефест, в римському - Вулкан, а в слов'янському - Сварог - боги вогню, покровителi ремiсникiв та ювелiрiв.
   В мiфологiчнiй свiдомостi вогонь займає особливе мiсце. На прикладi легенди про Прометея та Пандору ми бачимо, який важливий змiст вкладали в них античнi автори. Прометей здiйснив заборонене: вiн викрав iскру небесного вогню, який знаходився пiд владою бога Гефеста, та подарував його смертним людям. Але сам по собi вогонь нi до чого. Тому Прометей "навчив людей мистецтвам, дав §м знання, навчив §х рахунку, читанню та письму. Вiн познайомив §х з металами, навчив добувати §х з надр землi та обробляти. Прометей приборкав дикого бика та одягнув на нього ярмо... Прометей впряг коня в колiсницю i зробив його покiрним людинi. Мудрий титан побудував перший корабель, оснастив його i розпустив на ньому льняний парус... Ранiше люди не знали лiкiв, не вмiли лiкувати хвороби, але Прометей розкрив §м силу лiкiв. Вiн навчив §х усьому, що полегшує скрутне життя i робить його щасливiшим i радiснiшим" [113, с.96] Але разом з безлiччю благ до людей прийшли i бiди. Ця мiфологема знайшла своє вiдображення у легендi про Пандору - пiдступну дiвчину, яку Зевс надiслав людям, щоб покарати §х за вогонь i вона вiдкрила посудину, в якiй мiстилися рiзноманiтнi нещастя. I з тих пiр "незваними i вдень i вночi приходять до людей зло i хвороби, страждання несуть вони з собою" [113, с.104]. А Прометей, як вiдомо, був прикутий до скелi за свiй подарунок.
   Мiф про Прометея мiстить у собi протирiччя: i добро i зло приносить людям вогонь. Тому вже античнi письменники по рiзному ставилися до Прометея. Гесiод засуджує його, а Есхiл, як прихильник цивiлiзацi§ i ремесел - схвалює. Саме есхiлiвський Прометей, вiрнiше, його дух був засвоєний європейською культурою Нового часу. Багато уваги аналiзу мiфа про Прометея придiляє Ф.Бекон - один з духовних наставникiв сучасно§ європейсько§ культури. Вiн робить висновок, що вогонь, а отже i ремесла, мистецтва та науки - дуже корисний та важливий засiб, але лише в руках розумно§, морально§, передбачливо§ людини. У противному разi - не уникнути лиха.
   Значна увага придiляється вогню i в античнiй натурфiлософi§. Натурфiлософське розумiння вогню як унiверсального принципу, начала стало наслiдком розвитку мiфологiчного мислення [40, с.76-89]. "Гефест - бог вогню, i оскiльки вiн трактується як бог, вiн є мiфологiя. Але вiн ще й сам вогонь, а вогонь, як один з первинних елементiв матерi§, є вже предет натурфiлософi§§" [5, с.93] .Як елемент-стихiя вогонь входить до багатьох натурфiлософських систем старовини. Але центральне мiсце йому вiдводиться в фiлософi§ Гераклiта. "У Гераклiта вогонь рiвносильний космосу. Будучи видимим аналогом єдиного, вiн залишається "вiд усього вiдмiнним". У Гераклiта на мiсце вогню вiльно може стати душа, тобто вогонь розумiється ним як душа макрокосмосу, а душа - як вогонь мiкрокосмосу" [40, с.89]. Не дивлячись на таку абстрактнiсть, саме гераклiтiвське розумiння вогню як джерела постiйних змiн вiдкриває шлях до постановки питання про сутнiсть хiмiзму, тобто якiсно§ змiни речовини. "Вогонь є заперечення будь-яко§ стiйко§ на вигляд речовини, §§ внутрiшнє самовикриття, оскiльки в стихi§ вогню жодна рiч не залишається собою. Саме вогонь є те, завдяки чому усе - хiмiчне, тобто здiбне перетворюватися в iнше" [40, с.89].
   Невеликий екскурс в античну лiтературу та фiлософiю виявляє значення вогню для розвитку людського мислення та становлення цивiлiзацi§. Але що ж дало застосування вогню людинi у повсякденному життi?
   Насамперед з'явилася можливiсть обробляти §жу та добувати тепло. Потiм у його побут увiйшли метали, скло, керамiка, в'яжучi матерiали. Спершу людина навчилася використовувати самороднi метали. Але використання вогню дало змогу одержувати метали з руд, а також значно вдосконалити обробку самородних металiв плавленням та литтям. Iсторi§ освоєння людиною рiзноманiтних речовин присвячено багато грунтовних робiт [40;119;101;118]. Встановити точнi хронологiчнi рамки початку використання тих чи iнших матерiалiв не уявляється можливим, до того ж, як пише Фестер, "технiкоiндустрiальний розвиток кожного народу або культури в перiод ще не розвинених свiтових стосункiв i обмiну досвiдом повиннi розглядатися окремо. Дивлячись по характеру наявно§ руди... у рiзних народiв спершу з'являється той чи iнший метал." [189, с.65]. Бiльш важливим є те, що в ремiсничiй технiцi кра§н Стародавнього свiту багато спiльного. Пояснюється це спiльними рисами шляхiв освоєння ремесел, одночаснiстю винаходiв в рiзних кра§нах, тих самих прийомiв ремiсничо§ майстерностi у зв'язку з однаковим рiвнем розвитку продуктивних сил i технiчних можливостей. Хоча дехто з авторiв дотримується тiє§ точки зору, що в Стародавньому свiтi вiдбувалася мiграцiя культурних досягнень, в тому ж числi i технiчних i технологiчних на зразок теорi§ розповсюдження культурних рослин М.I. Вавiлова.
   Вивчаючи раннi стадi§ оволодiння металами людиною, Вяч.Вс. Iванов прийшов до цiкавих висновкiв. Вiн показав, що поряд з технiчними труднощами освоєння металiв, важливу роль вiдiгравав аксиологiчний аспект: "Власне семiотичний i аксиологiчний аспект в iсторi§ залiза переплiтається з аспектом економiчним, як це надзвичайно характерно для iсторi§ "благородних" металiв - золота i срiбла, якi цiнилися в планi мiфоестетичному i вже потiм набули вартостi в планi економiчному" [79, с.163]. Що ж стосується технiчно§ сторони освоєння металiв, то прогрес в цiй галузi залежить вiд оволодiння високотемпературними процесами взагалi. Iванов пише: "Починаючи з неолiтично§ революцi§, вiдбувався поступовий процес зростання температурного потенцiалу цивiлiзацi§, тобто поступового збiльшення технiчних можливостей штучного досягнення все бiльш високих температур. У фiзичних термiнах можна говорити про оволодiння управлiнням середньою кiнетично§ енергiєю молекул як про одну з енергетичних характеристик цивiлiзацiй (для самих останнiх десятирiч iстотно i збiльшення температурного дiапазону в цiлому, включаючи i найнижчi температури, роль яких позначається на розвитку крiогенно§ технологi§). Процес зростання температур, якi можна досягти технiчно, спершу був вкрай повiльний. У ширшiй культурно-антропологiчнiй перспективi початок цього процесу можна бачити в винайденнi вогню й поступовому зростаннi його можливостей, а останнiй етап - у керованому ядерному синтезi, для якого потрiбне експериментальне створення високотемпературно§ плазми - стану речовини, найпоширенiшому в космосi. Кожне тисячолiття пiсля винайдення керамiки приносить поступове нарощування температурного потенцiалу. А тому мiж початком гончарно§ справи, який деякi вченi вiдносять аж до Мезолiту або до початку перiоду неолiтично§ революцi§, та розповсюдженням металургi§ мiдi, потiм бронзи, пiзнiше - залiза, здiйснювався кумулятивний розвиток" [79, с.14-16]. Для наочностi автор наводить графiк нарощування температурного потенцiалу епох (мал.1) ??? i схему, на якiй показано робочий iнтервал температур для рiзних ремесел (мал.2). Враховуючи тiсний зв'язок мiж високотемпературними процесами, вiн показав §х початкову синкретичнiсть, проводить думку "про давнє збереження неподiльностi стародавнього поєднання металургi§ з iншими видами дiяльностi, якi лише пiзнiше диференцiюються i стають окремими ремеслами (гончарне виробництво, ювелiрна справа, склодувний промисел) або галузями знання (рання хiмiя, з яко§ виростає алхiмiя та пов'язанi з нею системi знакiв)" [79, с.4].
   Хiмiчна практика людей Стародавнього свiту не обмежувалася перелiченими високотемпературними ремеслами. Поряд з ними iснувало виробництво барвникiв, використання процесiв бродiння, формацiя i косметика [40, с.12; 31]. Важливе мiсце займало вичинювання шкiр, виробництво папiрусу в Єгиптi та паперу в Кита§. I все ж таки не дивлячись на значний обсяг емпiричних знань i на високу майстернiсть ремiсникiв, темпи технiчного прогресу аж до XIX столiття залишалися дуже низькими. Головну причину цього ми бачимо в тiм, що єдиним ефективним засобом хiмiчних перетворень залишався вогонь. I багато столiть коло речовин i матерiалiв, якими користувалися люди, не збiльшувалося . Прогрес йшов головним чином за рахунок удосконалення технологi§ виплавки металiв, конструкцiй печей та домниць, одержання нових сплавiв з давно вiдомих металiв. Але знов таки залежав вiд опанування нових джерел енергi§: енергi§ води i вiтру. Вони дали змогу механiзувати процеси видобування та роздрiбнення руди, iстотно пiдвищити температуру в печах за рахунок використання механiчних мiхiв, полегшило та пiдвищило якiсть проковки металу.
   Залучення до використання нових речовин i "приручення" нових джерел енергi§ - процес взаємопов'язаний. "Енергетичнi засоби працi, - як пише Р.В. Кривокоритова, - це вогнище i електростанцiя, парова машина та ядерний реактор, вiтряний двигун i мотор автомобiля, сiрник i реактивний двигун. I, як усякий засiб працi, вони можуть бути виготовленi тiльки з тих матерiалiв, властивостi яких забезпечують ефективну дiю пристрою." [101, с.39]. Але ж є багато матерiалiв, якi не можуть бути одержанi без використання, наприклад, електролiзу та електропечей, тобто без принципово нового джерела енергi§ - електрики. З якими ж речовинами i матерiалами людство пiдiйшло до XIX столiття? Вiдзначимо, що вони подiляютья на двi групи: тi, якi не поьрiбують хiмiчно§ обробки перед використанням, i тi, якi одержують внаслiдок попередньо§ . Останнi можна назвати штучними у зв'язку з тим, що вони не зустрiчаються у природi в такому станi, в якому §х використовує людина. До першо§ групи вiдносяться такi матерiали: камiнь, дерево, кiстка, шкiра, вугiлля, сiрка, самороднi метали, сода, глина, рiзноманiтнi мiнерали. До друго§ - метали, виплавленi з руд, бронза (сплав мiдi та олова), латунь (сплав мiдi та цинку), сплави золота з срiблом , скло, керамiка, в'яжучi матерiали на основi гiпсу та вапняку, цемент, мiнеральнi барви i барвники органiчного походження, мило, спирт, ефiрнi масла, папiр, крохмаль, цукор, солi, кислоти, порох тощо. Як видно з цього перелiку, багато речовин та матерiалiв було тваринного та рослинного походження.
   Таким чином, до промислово§ революцi§ хiмiко-технологiчна дiяльнiсть мала кустарний, ремiсничий характер. Кожне виробництво було унiкальним, хоча високотемпературнi технологi§ (металургiя, керамiка, виробництва скла) були пов'язанi мiж собою спiльною технiчною проблемою - одержання високо§ температури. Вогонь залишався головним джерелом енергi§ в хiмiчних процесах. Хiмiчнi знання носили суто емпiричний характер (алхiмiя - феномен середньовiчно§ Захiдно§ Європи). Хiмiко-технологiчнi процеси, за винятком високотемпературних, уявляли собою свiдоме використання природних процесiв (бродiння, дублення), або видiлення у чистому виглядi природних речовин ( барвники, отрута, парфумернi та косметичнi засоби). Хiмiчне конструювання речовин та хiмiко-технологiчних процесiв не застосовувалися. Синтетичнi, тобто такi, що не мають аналогiв у природi, речовини не вироблялися. Цiкаво буде навести думку про хiмiко-технологiчну дiяльнiсть i знання нiмецького iсторика Карла Вейле: "На§внiсть, з одного боку, i проникливi спостереження над природою, з iншого, - є характерними для хiмiчно§ технологi§ стародавнiх народiв...Узята в цiлому, вона справляє враження вiдсталостi. Але якщо почати дослiджувати §§ частинами, то швидко з'ясовується, що ми, такi загордiлi мудрецi, у бiльшостi галузей випередили §х, так би мовити, не далi як учора." [31, с.115]. Але ми §х випередили не лише якiсно, але й кiлькiсно.
   Змiни, якi сталися у XV-XVIII столiттях у соцiальному устро§ i суспiльнiй свiдомостi, дали змогу реалiзувати накопичений до цього часу науково-технiчний потенцiал i призвели до бурхливого розвитку промисловостi.
  
  

2.2. Розвиток науково§ хiмi§ та виникнення хiмiчно§ промисловостi

  
   Наукова революцiя, яка розпочалася наприкiнцi XVI столiття, i завершилася у XVIII столiттi, створила iнтелектуальнi передумови промислово§ революцi§. Одночасно у надрах виробництва "вiдбувалася ледь помiтна, а то й зовсiм непомiтна, промислова "предреволюцiя", тобто накопичення вiдкриттiв, технiчного прогресу." [21, с.398]. Виникнення велико§ машинно§ iндустрi§ значно пiдвищило попит на хiмiчну продукцiю. Саме на кiнець XVIII столiття i припадає початок широко§ хiмiзацi§ усього суспiльного виробництва.
   За вiдносно короткий iсторичний перiод, який пройшов вiд часу виникнення хiмiчно§ промисловостi, хiмiко-технологiчна дiяльнiсть встигла витримати декiлька iстотних структурних перебудов, якi були викликанi рiзними факторами. Можна видiлити такi головнi чинники: 1) аксиологiчний - загальна спрямованiсть культури i, вiдповiдно, певний розвиток хiмiчних знань i технологi§; 2) технiчний - вiн об'єднує досягнутi технiчнi можливостi цивiлiзацi§; 3) геохiмiчний - наявнiсть певно§ сировини. Останнiм часом значно зросла роль науки та полiтики. Геохiмiчний чинник в мiру розвитку транспорту та геологiчно§ науки зменшив своє значення, оскiльки дослiдження мiнеральних ресурсiв набуло систематичного та цiлеспрямованого характеру, а доставка сировини на мiсце переробки завдяки розвитку залiзничного, водного та трубопровiдного транспорту значно полегшилася та перестала залежати вiд вiдстанi.
   Iсторичному та економiчному аналiзу розвитку хiмiчно§ промисловостi присвячено ряд цiкавих дослiджень [40;170;175]. Але хiмiко-технологiчна дiяльнiсть не вкладається в межi лише хiмiчно§ промисловостi. Практично усi галузi використовують хiмiчнi процеси або як основнi, або як допомiжнi. А тому цiкаво розглянути етапи розширення хiмiко-технологiчно§ дiяльностi, починаючи з кiнця XVIII столiття, щоб з'ясувати логiку §§ розвитку i сучасну структуру.
   Головним джерелом промислового перевороту була iнтелектуальна революцiя, яка складалася з двох моментiв: засвоєння принципу активiзму i рацiоналiзацi§ мислення. Поєднання цих принципiв неминуче приводило до прагнення застосувати знання на практицi.
   Для хiмi§ рацiоналiзм ознаменував перехiд вiд алхiмiчного бачення свiту до науково§ хiмi§. Але пiдготовлявся цей перехiд як у надрах алхiмiчно§ практики, так i в ремiсничiй практицi [163, с.26-50]. Алхiмiя стала тим iсторично необхiдним етапом, пiд час якого вiдбувалася своєрiдна "переплавка" i ремесла, i свiтоглядно§ натурально§ фiлософi§, яка розмiрковує про природу речовин: "В результатi i ремесло, i натуральна фiлософiя у XV-XVI столiттях вже iстотно iншi, нiж були. Здiйснилися кардинальнi перетворення хiмiчно§ технологi§ (Бiрiнгуччо, Агрикола, Палiссi), а схоластико-мiстичних абстракцiй з приводу речовини - в атомно - молекулярне вчення XVII-XVIII столiтть (Бойль, Лавуазьє, i далi - Дальтон )" [40, с.8]. Хiмiчна технологiя - це особлива технiчна наука. Злиття хiмi§ та хiмiчно§ технологi§ в той час ще не вiдбулося. Але розумiння сутностi хiмiчних законiв склало надiйний фундамент для розвитку хiмiчно§ технологi§. З'явилася можливiсть створення хiмiчних виробництв з довгими ланцюгами процесiв, якi лежать мiж сировиною та готовим продуктом. [189,с.60].
   Успiхи хiмiчно§ науки були дуже великi. Затвердилося нове розумiння хiмiчного елементу, киснево§ теорi§ горiння та дихання, складено перший список хiмiчних елементiв, розроблена перша рацiональна хiмiчна номенклатура, вiдкрито стехiометричнi закони за допомогою кiлькiсних методiв дослiдження. Лише за першу чверть XIX столiття було вiдкрито 18 нових хiмiчних елементiв, бiльшiсть з яких вдалося видiлити лише завдяки новому електрохiмiчному методу дослiдження [4,с.168].
   Поряд з винайденням пороху, компаса та друкарства, якi вiдiграли значну роль у пiдготовцi промислово§ революцi§, слiд назвати i вiдкриття мiнеральних кислот, якi, за словами Г. Фестера, "як сильнi реагенти, зовсiм змiнили весь характер хiмiчно§ роботи, яка до того обмежувалася, головним чином, операцiями у розплавленому станi. Цим вiдкриттям було покладено початок зовсiм непередбаченому розвитку хiмiчного виробництва" [189, с.106].
   Промислова революцiя значно пiдвищила попит на всю хiмiчну продукцiю: "Переворот у способi виробництва, який вiдбувся в однiй сферi промисловостi, обумовлює переворот в iнших сферах. Це стосується насамперед таких галузей промисловостi, якi переплiтаються мiж собою як фази одного спiльного процесу, хоча суспiльний розподiл працi так сильно розмежував §х, що кожна з них виробляє самостiйно товар. Так, наприклад, машинне прядiння висунуло необхiднiсть машинного ткацтва, а обидва разом зробили необхiдною механiко-хiмiчну революцiю у бiлильному, ситцефарбувальному та фарбувальному виробництвах" [120, с.23,395]. Зросли масштаби виробництва, з'явилися першi великi хiмiчнi пiдприємства. Наприкiнцi XVIII столiття почали використовувати кам'яне вугiлля, а потiм кокс для виплавляння чавуну та сталi, що дало змогу збiльшити розмiри доменних печей i покращити якiсть металу.
   Початок використання кам'яного вугiлля став важливим етапом у нарощуваннi хiмiко-технологiчно§ дiяльностi. У другiй половинi XIX столiття виникла велика коксохiмiчна промисловiсть. Розвиток скляно§, миловарно§ промисловостi, вiдбiлення тканин, кiлькiсть яких значно зросла, стримувалися недосконалими способами виробництва соди i сiрчано§ кислоти. У 1791 роцi французом Лебланом був запропонований дешевий спосiб виробництва соди з доступно§ сировини (кам'яна сiль, вугiлля, вапняк). Цей рiк i вважається датою виникнення хiмiчно§ промисловостi. Содове виробництво значною мiрою визначило структуру хiмiчно§ промисловостi XIX столiття. Ось як про це писав академiк Д.П. Коновалов: "Доки спосiб виробництва соди Леблана зберiгав панiвне положення, сукупнiсть хiмiчних виробництв укладалася у три розподiли: велика хiмiчна промисловiсть, мiнеральнi хiмiчнi виробництва спецiального призначення та органiчнi виробництва" [98, т.1, ч.II, с.159]. У великiй хiмiчнiй промисловостi домiнуюче значення належить виробництву соди, а з ним безпосередньо пов'язане камерне виробництво сiрчано§ кислоти. До цих двох головних виробництв примикав ряд iнших, безпосередньо з ним пов'язаних i якi звичайно поєднують в одному пiдприємствi: виробництво сульфату, §дкого натру, соляно§ та азотно§ кислот, бiлильне вапно. Ця сукупнiсть виробництв являла собою певний закiнчений цикл та органiзовувалася у формi великих заводських пiдприємств, звiдки й пiшла назва велика хiмiчна промисловiсть. Виробництва деяких iнших мiнеральних продуктiв також iнколи включалися у пiдприємства велико§ хiмiчно§ промисловостi, але часто вони органiзовувалися в окремi пiдприємства меншого розмiру. Так само i органiчнi виробництва iнколи виникали при основних виробництвах, але часто у формi окремих пiдприємств i утворювали органiчний вiддiл мало§ хiмiчно§ промисловостi. На початок XX столiття ця система iстотно змiнилася. [98, сю1, ч.II, с.146].
   Розвиток науки та технiки у XIX столiттi докорiнно змiнили масштаби та характер хiмiчно§ дiяльностi. Д.П. Коновалов справедливо вiдзначає, що протягом XIX столiття виникла величезна будова хiмiчно§ промисловостi, яка хоч i включала дещо з попереднiх епох, але по сутi, в цiлому знизу i доверху зовсiм нове. [98, т.1, ч.II,с.146]. Це було пов'язано з розвитком науки та виникненням двох великих споживачiв хiмiчно§ продукцi§: сiльського господарства та анiлофарбово§ промисловостi. Визнання теорi§ мiнерального живлення рослин Ю. Лiбiха призвело до виникнення промисловостi хiмiчних добрив. Почалася iнтенсивна розробка нових видiв мiнерально§ сировини, яку ранiше не використовували: чилiйська селiтра (1830), калiйнi солi поблизу Стасфурта (1856), а з початку XX столiття i у Солiгорську (1903). Починають широко застосовувати фосфорнi добрива. Розробка наукових засад хiмi§ барвникiв (М.М.Зiнiн, У. Перкiн, А. Гофман, А. Байер) дали змогу створити велику промисловiсть барвникiв, яка пiдвищила попит на коксохiмiчну продукцiю. Коксохiмiя перестала бути придатком металургiйних заводiв. А це, у свою чергу, дозволило вирiшити чималу проблему - утилiзацiю кам'яновугiльно§ смоли (вiдхiд коксового виробництва).
   У XIX столiттi починається iнтенсивне використання нафти. Спершу з не§ одержували головним чином гас, мастило. З появою наприкiнцi минулого столiття автомобiля, а на початку цього - авiацi§, значно зрiс попит на нафтопродукти. З розвитком науки та технологi§ процес переробки нафти поглибився: бензин, гас, мастило, ароматичнi та парафiновi вуглеводнi, асфальт.
   Значним споживачем хiмiчно§ продукцi§ наприкiнцi XIX столiття стає воєнна промисловiсть. Бiсмарк, перший рейхсканцлер германсько§ iмперi§ у 1871 - 1890 роках, казав, що в останнiй iнстанцi§ проблеми вiйни та миру вирiшують хiмiки. Виробництво вибухiвки значно пiдвищило попит на коксохiмiчну, нафтохiмiчну продукцiю, хлор, азотну кислоту. Негативним наслiдком розвитку хiмi§ стало успiшне використання пiд час першо§ свiтово§ вiйни бойових отруйних речовин.
   У другiй половинi XIX столiттi розпочалося виробництво перших пластмас, штучних волокон, синтетичного каучуку.
   Розвиток хiмi§ та хiмiчно§ технологi§ (каталiз, електролiз, електропiч) iстотно змiнили структуру хiмiчно§ промисловостi. До середини XIX столiття увага хiмiчно§ промисловостi зосереджувалася головним чином, як i хiмiчно§ науки, на мiнеральних речовинах. Але з цього часу вивчення органiчних сполук починає привертати все бiльшу увагу хiмiкiв. В лабораторiях почали синтезувати новi сполуки, якi не зустрiчаються у природi. I цi успiхi хiмi§ не залишилися без уваги хiмiчно§ промисловостi. Вiдтак виникає нова велика група виробництв органiчних сполук.
   Новий, амiачний спосiб виробництва соди, запропонований Сольве, розiрвав зв'язок мiж одержанням соди i виробництвом сiрчано§ кислоти, виникло виробництво азотно§ кислоти з азоту повiтря, яке не потребує сiрчано§ кислоти, i разом з тим пiдвищилося значення азотно§ кислоти внаслiдок зростаючого попиту на виробництво вибухiвки, органiчних сполук та виробництва азотних добрив. Початок XX ст. ознаменувався в хiмiчнiй промисловостi великими успiхами у справi використання азоту повiтря. Сiрчана кислота, яка втратила своє колишнє значення у циклi виробництва, якi складали ранiше велику хiмiчну промисловiсть, не втратила свого значення, але §§ виробництво вiдокремилося. Нарештi виробництва цього типу включається як допомiжнi виробництва, виробництво сiрчано§ кислоти. Таким чином i саме розумiння велико§ хiмiчно§ промисловостi втратило своє колишнє значення i взаємозв'язок окремих хiмiчних виробництва бiльш гнучким. При такому положеннi справ говорити про велику хiмiчну промисловiсть як про ряд виробництв, пов'язаних мiж собою, не доводиться. Як головнi виробництва можна видiлити виробництво тих речовин високо§ хiмiчно§ активностi, якi саме внаслiдок цього знаходять застосування у багатьох iнших виробництвах. Таким є сильнi кислоти, луги, хлор [ 98,т.1, ч.п.., с.159].
   Оволодiння новим видом енергi§ - електрикою - дало змогу закласти основи електрохiмiчно§ промисловостi. Розпочалося виробництво алюмiнiю, удосконалювалося виробництво хлору, §дкого натру. З'явилася можливiсть електрохiмiчного рафiнування золота, срiбла, мiдi, нiкелю, свинцю. Почалося застосування дугово§ електропечi, що зробило можливим виробництво карбiду та цiанамiду кальцiю.
   Важливим моментом у розвитку хiмiчно§ технологi§ став початок використання каталiзаторiв, оскiльки такi важливi галузi, як виробництво сiрчано§ кислоти, амiаку, переробки нафти без них не можливi.
   Без досягнень хiмiчно§ науки кiнця XIX ст., початку XX ст., серед яких головними були хiмiчна термодинамiка, вчення про рiвновагу i теорiя хiмiчно§ будови, успiхи хiмiчно§ технологi§ були б не можливi. Взаємовплив хiмi§ та хiмiчно§ технологi§ у процесi §х розвитку глибоко проаналiзований у роботах В.I. Кузнецова та З.I.Зайцево§, якi показали, що iсторiю хiмi§ можна зобразити як процес змiни способiв вирiшення §§ головно§ проблеми - одержання речовин з неможливими властивостями. Можна говорити принаймнi про чотири таких способи, або концептуальнi системи - вчення про склад, структурна хiмiя, вчення про хiмiчний процес, еволюцiйна хiмiя. У межах першо§ концептуально§ системи формувалася хiмiчна технологiя основних речовин, в межах друго§ - виникла технологiя органiчних речовин, третьо§ - технологiя нафтохiмiчних виробництв. Четверта концептуальна система та вiдповiдний §й рiвень розвитку хiмiчно§ технологi§ поки що перебувають у стадi§ формування. Головною рисою виробництва, заснованого на законах еволюцiйно§ хiмi§ повинно бути максимальне використання каталiтичного досвiду живо§ природи, вмiння проводити хiмiчнi процеси у нестацiонарному режимi, засвоєннi ново§ галузi хiмiчно§ технологi§ - хiмi§ екстремальних станiв [ високий тиск i температура [ [103;104].
   На початок XX ст. хiмiя та хiмiчна технологiя перебували в стадi§ переходу вiд друго§ до третьо§ концептуально§ системи. I незважаючи на значнi успiхи у сферi розумiння хiмiзму та термодинамiки промислових процесiв, хiмiчна технологiя "була ще на 99% мистецтвом i лише на 1% наукою" [ 215, с.185]. Хiмiчно§ технологi§ як єдино§ науки не про процеси та апарати хiмiчних виробництв ще не iснувало. Першi спроби створення тако§ науки вiдносяться на кiнець XIX ст. однак прийнято вважати часом формування цiє§ 20-30-тi роки нашого столiття [ 15, с.126-127]. У 1924 та 1925 р.р. була видана книга академiка Д.П. Коновалова "Материалы и процеси химической технологии", в якiй вiн зробив спробу систематизувати хiмiчнi виробництва i процеси. До цього часу курси хiмiчно§ технологi§ являли собою збiрники нiчим не пов'язаних мiж собою описiв рiзних хiмiчних виробництв. Але якщо на рiвнi друго§ концептуально§ системи перед хiмiчною технологiєю стояло завдання систематизацi§ процесiв, то третя концептуальна система висунула набагато складнiшi проблеми. Головна серед них - проблема масштабного переносу. Виявилося, що закономiрностi протiкання хiмiчних процесiв не лише вiд природи реагуючих речовин i термодинамiчних умов, але й вiд розмiрiв, форми i матерiалу редактора, тобто з'ясувалося, що хiмiчнi процеси, якi добре зарекомендували себе у хiмiчнiй лабораторi§ неможна механiчно переносити у промисловiсть.
   Але i ця проблема не змогла зупинити розширення масштабiв хiмiко-технологiчно§ дiяльностi людства. Новi досягнення хiмiчно§ кiнематики - роботи в галузi гетерогенного каталiзу i теорi§ ланцюгових реакцiй - дозволили докорiнно змiнити цiлi, задачi та структуру хiмiчно§ технологi§. Вона стала значною мiрою технологiєю продуктiв нафтохiмiчного виробництва. Важливим досягненням стало скорочення використання у хiмiчнiй промисловостi харчових продуктiв як сировини [ зерна, картоплi, бурякiв, жирiв ].успiхи хiмiчно§ науки i промисловостi, особливо успiхи перебудови германсько§ промисловостi пiд час блокади у першу свiтову вiйну змiцнили вiру про кориснiсть хiмi§. У першiй третинi XX ст. з'являється багато оглядових та популярних робiт, присвячених розвитку, стану та перспективам хiмiчно§ промисловостi [18; 44; 84;180; 185; 188; 198]. Дуже цiкавi результати економiчного i технiчного аналiзу розвитку хiмiчно§ промисловостi у роки велико§ депресi§ 1929-1935рр. На тлi загального спаду виробництва у хiмiчнiй промисловостi спостерiгався менший спад, нiж в iнших галузях (металургiйнiй, добувнiй) , а в деяких галузях хiмiчно§ промисловостi навiть зростання виробництва. Криза у хiмiчнiй промисловостi також була пом'якшена перебудовою деяких хiмiчних галузей у зв'язку з впровадженням нових технiчних досягнень.
   Сировинною базою для розвитку промисловостi органiчного синтезу з кiнця XIX i у першiй половинi XX ст. було вугiлля та сiльськогосподарська харчова сировина. Досягнення хiмiчно§ науки дали змогу замiнити харчову сировину нехарчовою, а бiльш економiчнi способи добування та транспортування нафти та газу, а також розвиток методiв §х переробки принципово змiнили сировинну базу хiмiчно§ промисловостi. Ось як цi змiни оцiнює В.I. Кузнецов : "Починаючи з 1940-х рокiв як сировину хiмiчно§ промисловостi почали все бiльше використовувати вуглеводнi нафти. Це докорiнно змiнило саме хiмiчне виробництво - його масштаби, вигляд, здатнiсть задовольняти потреби суспiльства. Вже звiдси випливає, що вчення про каталiз, як одна з головних складових частин ново§ концептуально§ системи - вчення про хiмiчний процес, - докорiнно змiнило i мету, i задачi, i структуру хiмiчно§ технологi§. Остання значною мiрою стала технологiєю продуктiв нафтохiмiчного виробництва. Вiдмiтимо, що навiть виробництво амiаку тепер вiдноситься, хоча, звичайно, i умовно, до нафтохiмiчно§ промисловостi : адже, найбiльш складне виробництво для синтезу амiаку з елементiв зараз здiйснюється шляхом конверсi§ метану та iнших нафтових газiв" [103, с.146].
   Закономiрностi динамiки економiчного зростання хiмiчно§ промисловостi та §§ сировинно§ бази у 30-70рр. детально проаналiзовано у рядi грунтовних робiт [ 20; 170; 204; 224]. А вплив розвитку хiмiчно§ дiяльностi i економiчнi наслiдки такого розвитку детально проаналiзованi Баррi Коммером у роботi "Технологiя прибутку" [96]. Вiн показав, що значне збiльшення випуску хiмiчних добрив i засобiв захисту рослин, перехiд автотранспорту на високооктановi сорти бензину, збiльшення пластмас та каучуку, детергентiв, алюмiнiю та хлору призвели до значного зростання енергоємностi хiмiчно§ промисловостi. В усiх цих змiнах не було життєво§ потреби i саме вони вiдповiдальнi за рiзке погiршення навколишнього середовища.
   Розвиток промисловостi органiчного синтезу та нафтохiмi§ призвели до значного зростання попиту на хлор, оскiльки хлорування поки що незамiнна стадiя багатьох процесiв. Галогенування, а отже i хлорування, - це один з найважливiших процесiв органiчного синтезу. Його використовують для одержання хлорорганiчних промiжних продуктiв, хлор - та фтормономерiв, хлорорганiчних розчинникiв, хлор - та броморганiчних пестицидiв. Також галогено-похiднi використовують як холодильнi агенти, у медицинi, пластифiкатори, мастила тощо [110]. Використання хлору має виключно негативний вплив на навколишнє середовище, оскiльки бiльшiсть хлорорганiчних речовин токсичнi i погано засвоюються, а отже накопичуються в бiосферi, а сам процес виробництва хлору пов'язаний з забрудненням навколишнього середовища ртуттю та §§ сполуками.
   Таким чином, з часу промислово§ революцi§ хiмiко-технологiчна iстотно змiнилася. Хiмiчна промисловiсть з промисловостi неорганiчних речовин (сода, сiрчана кислота, соляна кислота, потiм виробництво добрив) перетворилися значною мiрою на промисловiсть нафтохiмiчного синтезу. Цей процес супроводжувався змiною сировинно§ бази - спершу лише кам'яна сiль, вапняк, пiрит, потiм чилiйська селiтра, фосфорити, калiйнi солi. З розвитком органiчно§ хiмi§ найважливiшою сировиною хiмiчно§ промисловостi стає вугiлля. Виникає коксохiмiчна промисловiсть. Поступово вугiлля було замiнене нафтою та газом. Вiдповiдно до цього змiнювалася i вся iнфраструктура промислового комплексу - розвиток транспорту, енергетики, пiдготовки кадрiв.
   З'явилися новi великi споживачi хiмiчно§ продукцi§ : сiльське господарство, вiйськовий комплекс (вибухiвка, бойовi отруйнi речовини, паливо особливого призначення), транспорт на рiдкому та газовому паливi. З'явився потужний хiмiчний агент - атомна та теплова енергетика. Важливе мiсце в сучаснiй хiмiчнiй промисловостi посiдає виробництво синтетичних речовин (пластмаси, каучуку, миючi засоби), якi широко використовує хлор, що має принципове значення для погiршення стану бiосфери.
   Усi перелiченi вище структурнi та масштабнi змiни у хiмiко-технологiчнiй дiяльностi призвела не просто до формування ново§ структури промисловостi. Вони iстотно змiнили саму геохiмiчну роль людства, яке значно перемiнило природний хiмiзм планети.
  

2.3. Змiна геохiмiчно§ ролi людства.

  
   Матерiальнi потреби людини у будь-якi часи майже однаковi: §жа, одяг, житло тощо... Але в наш час принципово змiнився спосiб життя, технологiя матерiального виробництва. Поступово здiйснився перехiд вiд використання, так би мовити, "дарункiв природи" до штучного виробництва синтетичних та шкурних матерiалiв шляхом глибоко§ хiмiчно§ змiни природи вихiдних матерiалiв. Хiмiко-технологiчна дiяльнiсть набула планетарного масштабу. I зараз необхiдно усвiдомити, що перед людством постали принципово новi задачi, яка за масштабами, так i за способами §х вирiшення. Вони стосуються не лише технiчно§ сторони, а й свiтоглядно§. Вперше глибокий та всебiчний аналiз хiмiзму бiосфери провели В.I. Вернадський та А.Е. Ферсман. перший бiльшу увагу придiлив хiмiчнiй ролi живо§ речовини у бiосферi, включаючи i людину. Другий головну увагу зосередив на аналiзi хiмiко-технологiчно§ дiяльностi людства.
   Ретроспективно озираючись на iсторiю вiдкриття i використання людством хiмiчних елементiв, В.I. Вернадський [1915], а слiдом за ним О.Е. Ферсман [1933] показали, що цей процес залишався дуже повiльним аж до початку XIX ст., а потiм прийняв буквально вибухоподiбний характер. I це зрозумiло, оскiльки затвердження нового поняття "хiмiчний елемент" i початок використання електричного струму для дослiдження речовини iстотно розширили можливостi людини i зробили процес дослiдження свiдомим та цiлеспрямованим. А головне - з'явилися новi можливостi i запити промисловостi. О.Е. Ферсман склав таку таблицю, яка вiдбиває хронологiю залучення у практику хiмiчних елементiв (таблиця N 1).
   Використання елементiв не спiвпадає з часом §х свiдомого вiдкриття. У кам'яному вiцi людина використовувала 7-8 хiмiчних елементiв [ 9, с.118], але нi про яке наукове розумiння хiмiчного елементу не могло бути й мови. Людина використовує кориснi властивостi елементiв та §х сполук. Елементи, якi знайшли застосування у людськiй практицi, Р.К. Баландiн назвав технофiльними [9, с.117]. В наш час технофiльними стали всi хiмiчнi елементи. Але внаслiдок того, що елементи використовуються не лише розма§ття технофiльних елементiв, а й маси гiрничих порiд та мiнералiв, а також бiомаси рослин i тварин, залучених до техногенезу" [9, C.118].
   В.I. Вернадський i О.Е. Ферсман проаналiзували дiяльнiсть людства як натуралiсти, що дало §м змогу побачити в людинi геохiмiчного дiяча. Людство, озброєне наукою та технiкою, перетворилося на величезну геологiчну силу. Природничiй аналiз геологiчно§ роботи людства дозволив В.I. Вернадському сформулювати ряд нових фiлософських проблем, якi органiчно випливали з нього: космiчна роль життя, наукова думка як планетне явище, перспективи розвитку людства. Хоча творчостi Вернадського вже придiлялося досить багато уваги (наприклад 32, 138), нам ще є про що поговорити, особливо розглядаючи хiмiчний аспект дiяльностi людства.
   Пiдводячи науковi пiдсумки XIX ст. та побудованi на §х основi погляди на навколишнiй свiт, Вернадський видiляє три моменти, два з яких безпосередньо стосуються хiмi§: 1) поняття про хiмiчну єднiсть свiту; 2) усi процеси, що вивчаються геологiчно, охоплюють лише частину планети - земну кору; зросло значення життя; 3) атом та хiмiчний елемент виявилися iдентичним. Що стосується другого пункту, то вiн вiдображає хiмiчну роль живого в змiнi обличчя планети i складу земно§ кори, тобто бiосфери в цiлому. Спираючись на цi положення, а також розглядаючи процеси в бiосферi в §х тiсному зв'язку (системнiсть) та в часовому розвитку (еволюцiйнiсть), вiн створив двi новi науки - геохiмiю та бiогеохiмiю. Враховуючи специфiку людини як особливого геохiмiчного дiяча, надiленого розумом, волею та озброєного технiкою, В.I. Вернадський дiйшов висновку про особливу роль людини на Землi. На вiдмiну вiд живо§ речовини, людина, по-перше, порушує довiчнi геохiмiчнi цикли [34, с.258]; по-друге, створює штучнi хiмiчнi сполуки (бiогеннi культурнi мiнерали] [36, с.303]; по - третє, масштаби §§ дiяльностi сумiрнi з геологiчними процесами але останнi протiкають - у масштабi iсторичного часу, i в наслiдок цього порушує рiвновагу природного кругообiгу речовин [34, с.235]; по - четверте, людина являє собою унiверсальний геохiмiчний дiяч, вона хiмiчно "усе§дна" [34, с.235]. Цi висновки з природного аналiзу стали пiдгрунтям для фiлософських узагальнень. Власне кажучи, будь - який вид органiзмiв вiдiграє якусь геологiчну роль. Але людина у порiвняннi є ними виступає як геологiчна бомба. На протязi короткого за геологiчними масштабами часу вона здатна повнiстю змiнити просторово - часову та хiмiчну структуру бiосфери, зруйнувати гомеостатичний механiзм геосфер.
   Через усю творчiсть В.I. Вернадського проходить думка про органiзацiйну єднiсть бiосфери i навiть космосу. Наприклад, у "Очерках геохимии" вiн пише : "Ми звикли до сталостi складу повiтря, сольового складу в межах i сторичного часу, але ця сталiсть має вказувати нам, що ми маємо справу з таким явищем, змiна якого не може проходити без руйнацi§ дуже глибоких рис природи" [34, с.220]. На перший погляд може здатися, що iснує протирiччя мiж активнiстю бiосфери. Насправдi ж протирiччя немає. Бiосфера так само змiнюється як i бiота. Оскiльки бiосфера є продукт життєдiяльностi живо§ речовини, вона змiнюється в час i не лише не перебуває в рiвновазi, або вiрнiше квазiрiвновазi, але й не знаходиться в стацiонарному станi. Правильнiше слiд говорити про квазiстацiонарний стан бiосфери, тобто такий процес, пiд час якого вiдбувається вiдносно повiльна змiна параметрiв системи. А гомеостазис, або механiзм геосфер, дає змогу зберiгати систему як цiле, постiйно вiдновляє внутрiшню динамiчну рiвновагу, притаманну бiосферi. Наявнiсть гомеостатичного механiзму регуляцi§ є невiд'ємною рисою будь-яко§ системи, що розвивається. Але iснують межi, в яких система може справлятися з руйнiвними для не§ змiнами i пiдтримувати стан гомеостазису. Для бiосфери також iснує певна буферна ємнiсть, в межах яко§ вона (бiосфера) може змiнюватись i водночас залишатися самою собою. Знайти цi межi та дати §м кiлькiсну оцiнку - життєво важлива задача, одна з центральних проблем науки. I про §§ навiть приблизне вирiшення говорити поки що рано. Адже ми не знаємо, яке повинно бути мiнiмальне розма§ття рослинного та тваринного свiту, а яке нормальне, для пiдтримки стабiльного функцiонування бiосфери на всiх iєрархiчних рiвнях - вiд окремого органiзму до бiосфери в цiлому. Ми не знаємо, до яких пiр можна змiнювати хiмiчний склад повiтря або сольовий склад океану не боючись зруйнувати бiосферу. Якою повинна бути загальна бiомаса бiосфери та структура тощо. А поки що людина своєю активною дiяльнiстю вносить значний дисбаланс, перетворює бiосферу на систему з позитивним зворотним зв'язком, що може призвести до §§ самознищення (див. 1.2.). Усвiдомлення цього стало чи не найголовнiшим досягненням науково§ думки XX ст.
   У зв'язку з цим виникає ряд питань: яка природа бiогенних констант бiосфери; яка буферна ємнiсть бiосфери, тобто в яких межах §§ можна змiнювати без пошкодження, а отже i безболiсно для людини; якими параметрами можна характеризувати розвиток суспiльства; як спiввiдносяться мiж собою параметри бiосфери та соцiосфери i чи можливо на основi цього робити глобально-екологiчний прогноз та управлiння. Усi цi питання знаходяться зараз у центрi уваги фiлософiв та природознавцiв, але єдино§ теорi§, яка б давала вiдповiдi на всi цi питання поки що не iснує.
   В.I. Вернадський виходячи з природничого аналiзу висунув ряд нових природничих та фiлософських проблем, тобто намiтив нову науково-дослiдницьку програму. ЇЇ розробку продовжив його талановитий учень Олександр Євгенович Ферсман. Але вiн не просто конкретизував деякi положення Вернадського, а поставив i новi проблеми . Ферсману, зокрема, належить термiн техногенез. Вiн дає декiлька визначень цього термiну i тлумачить його вельми широко - як будь-яка технiчна дiяльнiсть людини. У параграфi "Геохiмiя техногенезу" вiн дає таке визначення: "Пiд техногенезом ми розумiємо сукупнiсть хiмiчних i технiчних процесiв, якi викликанi дiєю людини i призводять до перерозподiлу хiмiчних мас земно§ кори. Техногенез є наслiдком геохiмiчного впливу людсько§ промисловостi"[187, т.3, с.715]. Таким чином, ключовим моментом техногенезу є хiмiко-технологiчна дiяльнiсть, яка веде до змiни природних геохiмiчних процесiв.
   Ферсман також дослiджував закономiрностi залучення хiмiчних елементiв до техногенезу. Аналiзуючи цей iсторичний процес вiн вiдмiчає наявнiсть кореляцi§ мiж часом початку використання елемента та його розповсюдженiстю (кларком) у земнiй корi. "Ми бачимо, таким чином, що на протязi розвитку людського суспiльства промисловiсть намагалась засновуватися на елементах, найбiльш поширених у земнiй корi"[187, т.3, с.316-317]. Ферсман зробив досить просту рiч: вiн порiвняв розмiри вiдомих, вже розвiданих запасiв корисних копалин з темпами зростання промисловостi. Кiлькiсть добутих корисних копалин за всю iсторiю людства виявилась одного порядку з середньо рiчним видобутком за 1926-1928 роки. Виходячи з цього Ферсман зробив висновок: хазяйська та промислова дiяльнiсть людини за сво§м масштабом та значенням стала сумiрною з процесами само§ природи. Речовина та енергiя не безмежнi у порiвняннi з зростаючими потребами людини, §х запаси за величиною одного порядку з потребами людства; природнi геохiмiчнi закони розподiлу та концентрацi§ елементiв сумiрнi з законами технохiмi§, тобто з хiмiчними перетвореннями, якi вносять промисловiсть та народне господарство. Людина геохiмiчно переробляє свiт"[187, т.3, с.316].
   У зв'язку з цим цiкаво вiдмiтити, що майже за 50 рокiв до авторiв "Межi росту" (див.1.1) Ферсман у брошурi "Хiмiчнi проблеми промисловостi", цiлком ясно сформулював цю проблему: "Сама природа немов би накладає узду на темпи розвитку людства i ставить певнi межi. Так чи не означає це одночасно i межi для всiє§ людсько§ культури, зупинку у розвитку всього людства"[187, т.3, с.734]. Але вiн оптимiст i з надiєю дивиться в майбутнє i, певною мiрою продовжуючи традицi§ природознавства ХIХ ст., сподiвався на оволодiння новими джерелами енергi§, сировини та необмеженi можливостi технiки: "Переходячи до бiльш розсiяних руд, людство повинно буде замiнити вiдсутнiй або недостатнiй для цього процес збагачення. Задачi концентрування та збагачення вже зробляться головними задачами технiчного прогресу. Разом з ними буде йти i вдосконалення всiє§ методики видобування копалин"[187, т.3, с.733]. Не помiчаючи ще негативних сторiн виснаження природи, забруднення §§ техногенними речовинами, зниження ефективностi промисловостi, яка все бiльше працює не на людину, а сама на себе, вiн шукає новi "будiвельнi матерiали" для "людсько§ культури": "Людство у зростаючiй сво§й дiяльностi потребує все бiльшо§ кiлькостi тих хiмiчних елементiв, на яких воно будує свою промисловiсть. Природа пiдказує, що культура та промисловiсть повиннi будуватися на елементах, найбiльш поширених у земнiй корi. Кремнiй та алюмiнiй висуваються на бiльш поширених в земнiй корi. Кремнiй та алюмiнiй висуваються кларками як тi речовини, на яких повинно будуватися майбутнє". I далi: "Влада кларкiв Землi над промисловiстю та §§ шляхами є владою минулого, коли людина ще не оволодiла всiма явищами природи. Майбутнє §§ геохiмiчно§ дiяльностi нам вбачається зовсiм iншим"[187, т.3, с.735].
   Велика заслуга О.Е. Ферсмана полягає в тому, що вiн вперше порiвняв мiж собою природнi геохiмiчнi i техногеннi. Вiн видiлив шiсть випадкiв поведiнки технофiльних елементiв:
  -- природа концентрує, людина концентрує;
  -- природа концентрує, людина розпорошує;
  -- природа розпорошує, людина концентрує;
  -- природа розпорошує, людина розпорошує;
   - природа концентрує, людина спершу концентрує, щоб потiм розпорошити;
   - природа розпорошує, людина концентрує, щоб потiм розпорошити.
   Приклади таких елементiв:
   - для першого випадку - платиновi метали;
   - для другого, дуже рiдкiсного випадку - водень (частково), олово;
   - третiй випадок - гелiй, алюмiнiй, цирконiй, срiбло, золото, радiй, торiй, уран, неон, аргон;
   - четвертий випадок - бор, кисень, вуглець, фтор, натрiй, магнiй, кремнiй, фосфор, сiрка, хлор, калiй, кальцiй, миш'як, стронцiй, барiй;
   - п'ятий випадок - азот, цинк [частково[;
   - шостий - лiтiй, титан, ванадiй, хром, залiзо, кобальт, нiкель, мiдь, селен, бром, нiобiй, молiбден, кадмiй, сурма, йод, бор, тантал, вольфрам, свинець, вiсмут.
   Таким чином, вiн показав, що лише у двох випадках [першому та четвертому[ природнi та штучнi процеси розпорошення та концентрування хiмiчних елементiв спiвпадають. А в чотирьох випадках людина дiє всупереч природi. В цьому полягає один з аспектiв ентропiйно§ дiяльностi людства, тобто людина "споживає" природну органiзацiю, живе за рахунок не§ [див §3.2].
   О.Е. Ферсман зробив грунтовний аналiз геологiчно§ могутностi людини, §§ геохiмiчно§ активностi, але оптимiзм в ньому бере гору i вiн не побачив екологiчно§ небезпеки, загрози цiлiсностi бiосфери. Навпаки, оптимiстично закликав до подальшого наступу на природу: "Не абстрактна напiвфiлософська думка теоретика буде керувати цими дослiдженнями, а тверда воля людини, яка прагне пiдкорити собi природу та §§ сили для того, щоб переробити землю - усю Менделєєвську систему хiмiчних елементiв, пiдкорити §х працi, роботi та соцiальному будiвництву"[188, т.5, с.831].
  
   Розглянута iсторiя хiмiко-технологiчно§ дiяльностi показує, що розвиток §§ вiдбувався з прискоренням. З оволодiнням новими джерелами енергi§ вiдбувалися розширення кола речовин та природних ресурсiв. Воно мало нерiвномiрний характер i залежало вiд дi§ трьох факторiв: аксиологiчного (духовна спрямованiсть суспiльства), технiчного [оволодiння джерелами та видами енергi§, досягнення температурного потенцiалу цивiлiзацi§, рiвень емпiричних знань[, геохiмiчного (кларк елемента корелює з кларком промисловостi).
   У Європi в епоху Вiдродження затверджується дух активiзму, а рацiоналiзацiя мислення привела до науково§ революцi§. Поєднання принципу активiзму з науковiстю призвело до промислово§ революцi§, а потiм i науково-технiчно§.
   Оволодiння вогнем було першим кроком революцiйного значення у пiдкореннi людиною природно§ речовини. Застосування енергi§ води, вiтру та пари розширило можливостi хiмiко-технологiчно§ дiяльностi, але не мало революцiйного характеру.
   До промислово§ революцi§ ремiснича форма виробництва була основою хiмiко-технологiчно§ дiяльностi. Сировина та матерiали були головним чином тваринного та рослинного походження.
   Перехiд вiд натурфiлософського до наукового свiтогляду та розширення масштабiв виробництва пiд час промислово§ революцi§ призвели до змiни хiмiко-технологiчно§ дiяльностi. Формою виробництва стає мануфактура, потiм фабрика. Виникає хiмiчна технологiя як технiчна наука. Цiлеспрямоване дослiдження мiнералiв та пошук родовищ розширили сировинну базу виникаючо§ промисловостi.
   Успiхи хiмiчно§ науки та поява нових методiв дослiдження на початку XIX ст. дозволили зрозумiти сутнiсть хiмiчних процесiв та поставити хiмiчну технологiю на науковий грунт. З'явилася можливiсть створювати великi хiмiчнi пiдприємства з довгими технологiчними ланцюгами. Електрохiмiчний метод дослiдження дав змогу вiдкрити багато нових хiмiчних елементiв.
   Оволодiння електричною енергiєю стало другою революцiєю у хiмiко-технологiчнiй дiяльностi людства (технiчною). Наприкiнцi XIX ст. виникає електрохiмiчна промисловiсть.
   Широке використання кам'яного вугiлля, нафти, газу дало змогу створити промисловiсть штучних та синтетичних барвникiв, лакiв, палив, мастил, пластмас, каучуку, деяких добрив, засобiв захисту рослин тощо.
   Досягнення науки кiнця XIX i початку ХХ ст. сприяли створенню потужно§ iндустрi§, яка зайнята хiмiчними перетвореннями речовини. Масштаби хiмiко-технологiчно§ дiяльностi швидко зросли, i не лише за рахунок зростання населення, а головним чином, за рахунок попиту з боку промисловостi. На початку ХХ ст. з'явилося серйозне занепокоєння за чистоту навколишнього середовища та джерела сировини.
   Внаслiдок змiни структури хiмiко-технологiчно§ дiяльностi змiнилася i геохiмiчна роль людства. Роль людства як велико§, як особливого геохiмiчного дiяча була усвiдомлена та детально проаналiзована В.I. Вернадським та О.Е. Ферсманом, якi зробили висновок, що промислова дiяльнiсть людини йде всупереч з природними процесами у бiосферi i що конфлiкт мiж природою i суспiльством внаслiдок цього неминучий. Вихiд з неминучо§ кризи Вернадський вбачав у переходi бiосфери в ноосферу - стан свiдомо§ регуляцi§ природи людиною на основi наукових знань. Такий перехiд передбачає також i переосмислення мiсця та ролi людини у свiтобудовi, а тому в такiй постановцi виходить за межi суто природничi i потребує iнтеграцi§ природничого та гуманiтарного знань.
   О.Е. Ферсман головну небезпеку бачив у сировиннiй i подолання вбачав у переходi промисловостi на новi види сировини, якi широко розповсюдженi у природi - сполуки кремнiю та алюмiнiю.
   Глибокий аналiз хiмiзму планети, зроблений В.I. Вернадським i О.Е. Ферсманом аж до 60-х - 70-х рокiв мали бiльш теоретичне значення. Але реальнi кризовi ситуацi§, якi стали виникати у багатьох мiсцях нашо§ планети та можливiсть §х переростання у глобальну екологiчну кризу, дуже активiзували §х наукову спадщину. Висновки §х аналiзу значною мiрою були пророцькими.
   У наступному роздiлi ми зосередимо увагу на наслiдках сучасно§ хiмiко-технологiчно§ дiяльностi людини, змiнах у бiосферi, якi вiдбулися за декiлька останнiх десятилiть. З'ясуємо §х причини.
  

КОНРОЛЬНI ПИТАННЯ ДО ДРУГОЇ ГЛАВИ.

  
      -- Охарактеризуйте значення вогню для розвитку цивiлiзацi§ та пiдкорення природи.
      -- Про що може розповiсти "температурний потенцiал цивiлiзацi§"?
      -- Який характер мала хiмiко-технологiчна дiяльнiсть людства до промислово§ революцi§?
      -- Якi чинники впливають на хiмiко-технологiчну дiяльнiсть людства?
      -- Як позначилась рацiоналiзацiя мислення на хiмiко-технологiчнiй дiяльностi людства?
      -- Охарактеризуйте структуру хiмiчно§ промисловостi у XIX ст.?
      -- Якi технiчнi та науковi досягнення спричинили перебудову хiмiчно§ промисловостi на початку ХХ ст.?
      -- Порiвняйте сировинну базу хiмiчно§ промисловостi XIX та ХХ столiть. Якi наслiдки це мало для природи та промисловостi?
      -- Охарактеризуйте процес оволодiння людиною хiмiчними елементами.
      -- Як охарактеризував геохiмiчну роль людства В.I. Вернадський?
      -- З якими складностями зiткнулась наука у процесi дослiдження меж стабiльностi бiосфери?
      -- Якi поняття запропонував О.Е. Ферсман для характеристики геохiмiчно§ дiяльностi людства?
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Глава III. Хiмiко-технологiчна дiяльнiсть людства i бiосфера.

  
   В мiру зростання масштабiв та змiни структури хiмiко-технологiчно§ дiяльностi змiнився i вплив останньо§ на бiосферу. Початок хiмiзацi§ матерiального виробництва став повторним пунктом i в еволюцi§ само§ природи [46, с.312]. Якщо порiвняти початковий i сучасний етап у хiмiзацi§ виробництва, то можна зробити висновок, що центр тяжiння перемiстився з механiчного перетворення природи на хiмiчне §§ перетворення. Змiни в природi, викликанi механiчною дiяльнiстю людини, вже на раннiх стадiях знарядiйно§ практики були значними. Але цi змiни носили локальний характер i не розповсюджувалися за межi регiону, в якому проводилися цi роботи. До того ж практично не змiнювався хiмiчний склад навколишнього середовища. Вода i повiтря залишалися чистими. Бiосфера до початку антропогенно§ хiмiко-технологiчно§ дiяльностi хоча й не позбавлена отрут [якi мiстяться, наприклад, у великiй кiлькостi у вулканiчних газах[, все ж таки здатна справлятися з локальними разовими забрудненнями.
   Зовсiм iнша ситуацiя складається з початком хiмiзацi§ людського життя. "Людина, - за висловом В.I. Вернадського, - всюду збiльшує кiлькiсть атомiв, якi виходять з ... геохiмiчних "вiчних циклiв". Вона поглиблює порушення цих процесiв, вводить туди новi, руйнує старi. З людиною, без сумнiвiв, з'явилася нова величезна геологiчна сила на поверхнi нашо§ планети. Рiвновага у мiграцi§ елементiв, яка встановилася на протязi геологiчних часiв, порушується розумом i дiяльнiстю людини. Ми перебуваємо в наш час у перiодi змiни цих шляхом умов термодинамiчно§ рiвноваги всерединi бiосфери" [34, с.285]. Одна з особливостей хiмiко-технологiчного перетворення природи полягає в неможливостi §х локалiзацi§. "Лице планети - бiосфера - хiмiчно рiзко змiнюється людиною свiдомо i головним чином несвiдомо. Змiнюється людиною фiзично та хiмiчно повiтряна оболонка сушi, всi §§ природнi води" [37, с.308]. Якщо при механiчному перетвореннi природи ще залишаються областi, недоторканi людиною, то з розвитком великомасштабно§ хiмiко-технологiчно§ дiяльностi людини таких областей не залишилося. Внаслiдок геохiмiчно§ мiграцi§ техногенних речовин слiди людини присутнi в усiх куточках планети, навiть там, де не ступала людська нога. Яскравий тому приклад - наявнiсть ДДТ в органiзмi пiнгвiнiв. А тому справедливий висновок географiв про те, що в наш час вже не залишилося на Землi чисто природних ландшафтiв, яких не торкнулася людська дiяльнiсть.
  
  

§ 3.1. Наслiдки хiмiко-технологiчного втручання в бiосферу.

  
   Хiмiко-технологiчна дiяльнiсть людства аж на початку промислово§ революцi§ не мала катастрофiчних екологiчних наслiдкiв. Причин тому декiлька. По-перше, населення планети було вiдносно невеликим ; по-друге, людство ще не оволодiло такими потужними джерелами енергi§ як пара та електрика; по-третє, внаслiдок ремiсничого характеру хiмiко-технологiчно§ дiяльностi та незнання наукових основ хiмiчних процесiв не могла виникнути велика хiмiчна промисловiсть з широким використанням природничих ресурсiв. I головне, мабуть, що засоби виробництва були досить примiтивними i не вимагали значних матерiальних витрат. А тому ремiсниче виробництво, на вiдмiну вiд сучасного, ефективнiше працювало на людину, а не саме на себе.
   Та все ж таки негативнi екологiчнi наслiдки були. Насамперед це значне винищення лiсiв. "Цивiлiзацiя доби, що передувала, XVIII столiттю, - пише Ф. Бродель, - були цивiлiзацiями дерева та деревного вугiлля, так само як цивiлiзацiя ХIХ ст. стануть цивiлiзацiями кам'яного вугiлля ... Дерево ... згораючи перетворювалося безпосередньо в енергiю для опалення домiв, для "гарячих" виробництв - плавилень, пивоварень, цукрових, скляних i черепичних заводiв, для майстерень вуглепалiв, до того ж iще й для солеварень, якi часто користуються нагрiвом" [21, с.386-397]. Промисловiсть, яка тiльки народжувалася, знищила значну кiлькiсть лiсiв у Європi.
   Паралельно вiдбувався процес винищення видiв тварин саме вiд антропогенних чинникiв i швидкiсть його з того часу невпинно зростає. Дехто з авторiв, наприклад, Р.К.Баландiн, не без пiдстав вважають, що антропогеннi змiни у природi були набагато значнiшими. "З переходом людства до землеробства i скотарства, з появою перших держав, - пише вiн, техногенний вплив на бiосферу набув тако§ потужностi, що в наслiдок цього iстотно змiнилися i сформувалися у сучасному виглядi географiчнi зони. Окрiм екологiчно§ почала розвиватися i клiматична криза. Вона викликала значнi "клiматичнi катастрофи", характернi для V-III тисячолiть до н.е." [9, с.73] Все це, мабуть, вiрно, але це були процеси "перебудови бiосфери" (так i називається книжка Р. Баландiна). Зараз же виникла загроза саморуйнування бiосфери людиною, i хiмiчнi зрушення вiдiграють в цьому центральну роль. У давнину така дiяльнiсть була незначною i не мала геологiчного масштабу.
   Виплавляючи метали з руд люди вперше зiткнулися з забрудненням атмосфери. Мiдь, на думку К. Бакста, з перших днiв видобування стала забруднювачем навколишнього середовища. "Прагнучи огородити вiд диму густонаселенi територi§, жителi середньовiчно§ Германi§ придумали першi захиснi мiри, якi повиннi були проводитися мiсцевою владою. Так, у Госларi у 1407 р. народилося одне з перших розпоряджень по охоронi навколишнього середовища, яким заборонялося розмiщувати мiдеплавильнi поблизу мiста" [8, с.94].
   Невдалою була перша спроба опалення будiвель кам'яним вугiллям в Англi§. Люди не захотiли задихатися вiд диму i у 1316 р. король Едуард I заборонив використання цього палива [82, с.52].
   Змiни, якi стали у природi на початку ХIХ ст. пiд тиском людсько§ дiяльностi, не лишилися непомiчними сучасниками. Такi мислителi як Ж. Ж. Руссо, Ж. Б. Ламарк, Р. Мальтус, Гете та iншi дали глибоку оцiнку зрушення, що вiдбувалися в суспiльствi та природi. Вони побачили небезпечну перспективу в технiчнiй експансi§ i значною мiрою були правi. Наприклад, Гете писав: "Машинерiя, яка переможно поширюється, мучить i лякає мене. Вона дуже повiльно наближається, як гроза. Та шлях §§ вже визначено. Вона зненацька прийде i застигне нас" [49, с.312]. Але прогрес зупинити не можливо. Розширення масштабiв виробництва пiд час промислово§ революцi§ дає, мабуть, перший приклад того, що промисловiсть значною мiрою починає працювати сама на себе. Значна частина галузей промисловостi , а також сiльського господарства зайнятi виробництвом технiчних матерiалiв i видобування сировини для §х виробництва. Це стосується гiрничо§ та хiмiчно§ промисловостi, чорно§ та кольорово§ металургi§, виробництва цегли, скла, порцеляни, цементу, паперу, синтетичного каучуку, гуми, пластмас, хiмiчних волокон тощо[101, с.61-62].
   Але успiшне застосування хiмiчних знань на практицi, бурхливий розвиток промисловостi вiдтiснили на заднiй план усi негативнi наслiдки iндустрiалiзацi§, не дивлячись на те, що вони вiдразу ж проявилися. З'явилися першi хiмiчнi вiдходи, зростало забруднення атмосфери, збiльшилося споживання, а отже i забруднення води. Не можна сказати, що усього цього не помiчали i не вживали нi яких заходiв. Значним успiхом стало використання кам'яновугiльно§ смоли (вiдходу коксового виробництва) як сировини для анiлофарбово§ промисловостi, утилiзацiя соляно§ кислоти як вiдходу содового виробництва [навколо содових заводiв якi працювали за методом Леблана, гинули лiси]. Склалися певнi вимоги до палива, одною з яких була нетоксичнiсть продуктiв згоряння, а також доступнiсть i достатнiсть природних запасiв [82, с.1]. З'явилися першi очиснi споруди. До багатьох курсiв хiмiчно§ технологi§ включали роздiли, присвяченi пiдготовцi води та очищенню стiчних вод [22, 116, 66]. На початку ХХ ст. склалося поняття про промисловий комплекс, тобто групу пiдприємств, пов'язаних мiж собою потоками речовини з метою якомога глибшо§ утилiзацi§ енергi§ та сировини. Як писав Н.А. Бунге, "головний успiх §§ (хiмiчн§ технологi§ - автор) залежить не стiльки вiд удосконалення механiчно§ частини виробництва, скiльки вiд можливого скорочення i спрощення самих хiмiчних манiпуляцiй та вiд належно§ утилiзацi§ фабричних викидiв" [22, с.2].
   На початку нашого столiття внаслiдок вичерпання деяких джерел сировини прийшло розумiння обмеженостi запасiв природних багатств. Людина, оснащена наукою i технiкою, виявилася спроможною переробляти величезнi маси речовини. В.I. Вернадський вперше усвiдомив людство як велику геологiчну силу. С. Арренiус писав, що "турбота про сирi матерiали кидає вже зараз густу тiнь на долю людства" [7, с.233]. У 1908р. за iнiцiативою президента США Теодора Рузвельта була скликана конференцiя вчених США, щоб оцiнити, на який час ще може вистачити природних багатств.
   Та усе ж таки економiчна ефективнiсть i попит на продукцiю залишалися головними критерiями доцiльностi виробництва.
   Не дивлячись на заклики мислителiв ХVIII ст., на усвiдомлення екологiчно§ проблеми наприкiнцi ХIХ i початку ХХ ст., деякi локальнi екологiчнi кризи, якi загрожували перерости у глобальнi у другiй половинi ХХ ст. були сприйнятi як несподiванка. Але тут очевидна закономiрнiсть. Структура та масштаби хiмiко-технологiчно§ дiяльностi, що склалися в наш час, не могли не призвести до кризи. Перебудова хiмiчно§ промисловостi, поява атомно§ енергетики, практично§ космонавтики, зростання транспорту тиснуть на бiосферу не лише сво§м масштабом, але й чужерiднiстю нових хiмiчних речовин. Особливо згубним є дисбаланс у вiдношеннi важких i легких елементiв мiж бiосферою i техносферою. Кiлькiсть легких елементiв у щорiчно вiдновлюванiй бiомасi бiльше, нiж §х видобування людиною. Починаючи з титану, спостерiгається зворотна картина: людина, як правило, видобуває у 7-10 разiв бiльше, нiж утилiзується живою речовиною. Що ж стосується важких елементiв, то вони майже не мiстяться у живiй речовинi, в той час як вони знаходять широке застосування у господарськiй дiяльностi [мал.4] [1, с.61]. Але якщо щорiчна продуктивнiсть бiосфери вiдносно стабiльна, то техногенна дiяльнiсть невпинно зростає, подвоюючись приблизно кожнi 10 рокiв. А тому прогноз на майбутнє невтiшний. До того ж крiм хiмiчних елементiв ще є i абiогеннi хiмiчнi сполуки, i §х значно бiльше. I лише завдяки цiлеспрямованим заходам, перебудовi багатьох технологiй, значнi витрати коштiв дають зараз змогу балансувати на межi екологiчно§ катастрофи. Крiм цього, до так би мовити "планового" забруднення навколишнього середовища, слiд додати значний ризик аварiй на складних та енергоємних пiдприємствах, якими є бiльшiсть пiдприємств хiмiчно§ промисловостi та атомно§ енергетики.
   Розглянемо головнi проблеми кожного з хiмiко-технологiчних перетворювачiв навколишньго середовища.
   Ядром сучасно§ промисловостi є енергетика. Водночас вона є одним з головних забруднювачiв навколишнього середовища. Структура сучасно§ енергетики така: теплова [газ, нафта, вугiлля, торф] - 82%; атомна та гiдроенергетика - 3%; бiоенергетика - 15% [166, с.611]. Теплоенергетика, як бачимо, є головним виробником електроенергi§ i одним з найпотужних забруднювачiв бiосфери. Тепловi електростанцi§ викидають у атмосферу близько 29% вiд загально§ кiлькостi усiх шкiдливих викидiв промисловостi. Крiм того, утворюються шлаки та зола. Забруднення атмосфери оксидами азоту та сiрки, якi є продуктами згоряння палива, а також реакцiй азоту та кисню повiтря у високотемпературних зонах печей та труб, пов'язане з кислотними дощами; забруднення дiоксидом вуглецю - призводить до парникового ефекту, тобто зростання температури планети; продукти не повного згоряння вуглеводiв, сажа небезпечнi канцерогенною дiєю; теплоенергетика також є джерело радiоактивного та теплового забруднення навколишнього середовища.
   Атомна енергетика, яка виникла внаслiдок успiхiв науки, а також на запит вiйськово-промислового комплексу, також являє собою чималу безпеку, i не лише через проблему радiоактивних вiдходiв або можливих аварiй. Весь ядерно-енергетичний цикл на 70% складається з хiмiчних операцiй i включає в себе видобування руди [порушення геохiмi§[, виробництво ядерного палива, яке є досить агресивним хiмiчним виробництвом з токсичними (фтористими) вiдходами, та захороненням радiоактивних вiдходiв.
   Запеклi дискусi§ навколо альтернативи - атомна чи теплова енергетика - слiд розглядати як спробу вибрати мiж двома бiдами.
   Важливе мiсце у сучасному свiтi займають автономнi хiмiчнi джерела струму (ХДС) - рiзноманiтнi акумулятори, елементи i батарейки. Їх загальна потужнiсть сумiрна з потужнiстю стацiонарно§ енергетики. Для §х виробництва потрiбнi такi елементи як свинець, цинк, нiкель, лiтiй, марганець, срiбло, залiзо, кадмiй, ртуть, натрiй, вуглець, сiрка, а також кислоти, солi, луги та органiчнi розчинники, здебiльшого токсичнi. Пiсля використання таких джерел струму виникає проблема §х утилiзацi§, оскiльки викидати такi вiдходи недоцiльно i небезпечно.
   Другим новим i iнтенсивним забруднювачем навколишнього середовища є транспорт: автомобiльний, залiзничний, авiацiйний, водний, трубопровiдний. Насамперед сучасний транспорт є значним споживачем хiмiчно§ продукцi§: паливо, мастила, пластмаси, каучуки та гума, шкiрозамiнники, лаки, фарби, алюмiнiй, ХДС тощо. Вiн не йде нi в якi порiвняння з гужовим транспортом, яким люди користувалися аж до ХIХст. Прямий негативний вплив транспорту на бiосферу полягає у забрудненнi продуктами згоряння палива. Наприклад, вихлоп автомобiлю мiстить близько 200 токсичних речовин, серед яких i канцерогени, i сполуки свинцю, i сполуки азоту, якi внаслiдок фотохiмiчних процесiв у атмосферi призводять до смогу. Авiатранспорт та космiчна технiка пошкоджують озоновий шар атмосфери, внаслiдок чого вона втрачає здатнiсть затримувати згубне для усього живого ультрафiолетове випромiнювання.
   Сучасний побут, який значною мiрою змiнився завдяки широкому використанню хiмiчних продуктiв, перетворився на небезпечне джерело забруднення бiосфери. Побутовi вiдходи мiстять значну кiлькiсть синтетичних та штучних речовин, якi не засвоюються у природi. А отже надовго вибувають з природних геохiмiчних циклiв. Спалювання побутових вiдходiв часто неможливе через те, що навколишнє середовище забруднюється токсичними продуктами згорання (сажа, полiциклiчнi ароматичнi вуглеводнi, хлорорганiчнi сполуки, соляна кислота тощо). А тому виникають звалища вiдпрацьованих автопокришок i пластикових упаковок. Такi звалища виявляються добрими екологiчними нiшами для пацюкiв та супутнiх з ними мiкроорганiзмiв. Не виключенi i випадки пожеж, якi можуть перетворити цiлi райони у зону екологiчного лиха (зниження прозоростi атмосфери, токсичнi продукти горiння тощо). А тому гостро сто§ть проблема створення полiмерiв, якi у природних умовах швидко саморуйнуються i повертаються до нормального геохiмiчного кругообiгу.
   Особливу групу складають виробництво бойових отруйних речовин, лiкiв та засобiв захисту рослин, оскiльки це синтез бiологiчно активних речовин. Насамперед iз значним ризиком пов'язаний сам процес виробництва, оскiльки персонал постiйно працює в атмосферi з пiдвищеною концентрацiєю цих речовин. Значнi складностi пов'язанi iз зберiганням, а як тепер з'ясувалося, i з знищенням бойових отруйних речовин [152]. Хiмiчнi засоби захисту рослин, або отрутохiмiкати, призначенi спецiально для розпорошення у бiосферi. Загальну кiлькiсть цих отрут важко назвати, оскiльки постiйно випускаються новi i припиняється випуск старих, якi виявилися на практицi надто шкiдливими або до них вже пристосувалися тi види шкiдникiв, проти яких §х застосовують. Але приблизно §х кiлькiсть вже перевищила 1000 сполук, здебiльшого хлор-, фосфор-, миш'як- та ртутьорганiчних. Якою б не була персистентнiсть останнiх двох груп пестицидiв, вони не втратять сво§ отруйнi властивостi через те, що хiмiчнi елементи миш'як та ртуть не пiдлягають руйнацi§ i включаються до геохiмiчного круговороту, якого ранiше у природi не iснувало. Бiологiчна та економiчна ефективнiсть пестицидiв не викликає сумнiву, але й ризик, пов'язаний з §х використанням - також. Першi два позитивнi критерi§ необхiднi, але важко сказати, чи достатнi вони для використання отрутохiмiкатiв. Може так статися, що отриманий прибуток буде використано не на зростання добробуту населення, а на додатковi витрати по очищенню питно§ води, яка забруднена пестицидами, на налагодження бiльш жорсткого контролю за якiстю продуктiв харчування, якi мiстять пестициди (а науковi розробки та обладнання коштують дорого), та в рештi решт на лiкування хворо§ людини та природи.
   Хiмiчнi процеси використовуються майже в усiх галузях промисловостi: "Практично кожний вид промислового виробництва, кожне застосування технiки залишає в природi свiй хiмiчний слiд, чи то виробництво сталi, алюмiнiю чи полiхлорвiнiлу, по§здка на автомашинi, опалення квартири чи прання бiлизни " [??? ,с.203]. Перелiчити всi забруднювачi бiосфери практично неможливо, але особливо слiд визначити два негативних чинника: отруєння середовища солями важких металiв та хлорорганiчними сполуками.
   Важкими називають метали, у яких густина вища за 8 г/см3 : свинець, мiдь, цинк, нiкель, кадмiй, кобальт, сурма, олово, вiсмут , ртуть , а також до них зараховують платину, срiбло, вольфрам, залiзо, марганець. Джерелами забруднення бiосфери важкими металами є рiзноманiтнi гальванiчнi виробництва (вiдпрацьованi електролiти), травлiння плат, виробництво лугiв i хлору, автотранспорт. Практично усi важкi метали отруйнi. Особливо горезвiснi хвороби iтай-iтай (отруєння кадмiєм) та мiнамати (отруєння метил-ртуттю). Як можна здогадатися iз назв, вперше з цими хворобами зiткнулися у Японi§.
   Особливо§ уваги заслуговує хлор та його сполуки. За 200 рокiв, якi минули з часу початку його використання, вiн перетворився на один iз найголовнiших хiмiчних продуктiв. Його використовують у виробництвi пластмас та каучуку, паперу, вибухiвки, хлоруваннi води. Вiн входить до складу багатьох органiчних розчинникiв, пестицидiв, фреонiв. Надто широке застосування [розчинники, трансформаторнi масла, речовини для просочування матерiалiв тощо[ мають так званi полiхлорбiфенiли (ПХБ). Кориснi властивостi хлору та його сполук на певний час затьмарили небезпеку, пов'язану з §х використанням. Хлорорганiчнi сполуки виявилися дуже отруйними та стiйкими у навколишньому середовищi. Сумну славу мають гексахлорциклогексан (ГХЦГ), гексахлорбензол, ДДТ. Здатнi циркулювати у трофiчних ланцюгах i накопичуватися в органiзмi, цi речовини призводять до захворювань та загибелi тварин i людини. Наприклад, ПХБ впливає на цикл розмноження тюленiв, птахiв; збiльшилась кiлькiсть хворо§ риби (майже 30%), пухлини, нариви... [202, с.91;135]; ПХБ навiть виявляють у жiночому молоцi. Але головну небезпеку, пов'язану з використанням хлору, фахiвцi вбачають в утвореннi диоксину (синонiми тетрахлордiбензо-п-дiоксин).
   Небезпека, пов'язана з дiоксином, полягає в слiдуючому: 1) вiн вважається однiєю з найсильнiших отрут, яка створена людиною ("...у 67 тисяч разiв бiльш отруйний за цiанистий калiй i у 500 разiв -за стрихнiн") [202, с.214], має канцерогенну, ембрiотоксичну дiю, а також шкiронаривну; 2) вiн має виключно високу стiйкiсть (практично не розкладається до 750 0 C (i постiйно накопичується у навколишньому середовищi, а при досягненнi критичного порогу, який, до речi, рiзний для рiзних органiзмiв [124,с.128], розпочинається активний прояв його отруйно§ дi§ ; 3) вiн утворюється скрiзь, де використовують хлор (виробництво хлорорганiчних продуктiв, хлорування води, у двигунах внутрiшнього згорання, при спаленнi смiття тощо). Таким чином, дiоксин - це виключно токсична речовина, яка постiйно накопичується у навколишньому середовищi i утворюється скрiзь де є хлор.
   Вперше людство зiткнулося з дiоксином у 1947 р., коли у США розпочалося виробництво пестицидiв. Потiм у Радянському Союзi у 1961 р. в Уфi на виробництвi трихлорфенолу та у 1965 р. на виробництвi пестициду 2,4,5 - Т. У 1961 р. захворiли усi 15 чоловiк, якi були пов'язанi з виробництвом, а у 1965 - 128 iз 165 чоловiк захворiли на шкiряне захворювання хлоракне [183, с.8]. Широко вiдомий дiоксин став пiсля застосування американськими вiйськами у Вьетнамi сумiшi дефолiантiв 2,4,5 - Т та 2,4 - Д або "айджент орандж ", у яких як домiшка був присутнiй диоксин. Наступна велика трагедiя, пов'язана з дiоксином, яка нагадала свiту про небезпеку, сталася у 1976 р. в iталiйському мiстi Севезо (звiдси й назва "отрута Севезо"), що в 30 км вiд Мiлану. Внаслiдок вибуху реактора на хiмiчному заводi фiрми "Iкмеза" димова завiса вкрила околицi пiдприємства. Було розпорошено близько 2 - х кг дiоксину. На п'ятий день почали гинути свiйськi тварини, у дiтей з'явився висип на шкiрi. На 17 - й день розпочалася евакуацiя населення. Наслiдки вибуху, бiльш за все позначилися на ще не народжених дiтях: число викидiв зросло вдвiчi, збiльшилося число калiцтв, кiлькiсть мертвонароджених. Детальнiше ця аварiя описана у книзi Г. Хефлiнга [202].
   Остання значна аварiя вiдбулася в Уфi у 1990 р. внаслiдок потрапляння фенолу у водозбори мiста, у процесi хлорування води утворився дiоксин. Масштаби трагедi§ можна уявити з тако§ цитати: "Мiнiстерство охорони здоров'я СРСР дозволило пропустити через водозбiрники Уфи за рiк стiльки дiоксину, скiльки американцi розпорошили його на територi§ Вьетнаму за дев'ять рокiв вiйни... " [183, с.7]. Особливу небезпеку дiоксину Л.Федоров яскраво висловив такими словами : "...наше життя - у хiмiчнiй блокадi. Десь виробляють полiхлорбiфенiли, десь випускають лiндан, десь хлорують целюлозу, десь спалюють смiття, заощадивши на очисних, десь борються з бур'яном... i одночасно виробляють i споживають дiоксин" [183, с.12].
   Таким чином, наведенi приклади показують, наскiльки радикально хiмiко-технологiчна дiяльнiсть людини змiнює хiмiчне середовище, в якому ми живемо, створює антропогенне хiмiчне поле, яке непридатне для живих органiзмiв.
   Розширення дiапазону хiмiчного втручання людини у бiосферу є неминучим наслiдком змiни масштабiв i структури хiмiко-технологiчно§ дiяльностi, особливо за останнi 50 - 100 рокiв: "хiмiзацiя" транспорту, енергетики, сiльського господарства, засобiв зв'язку, вiйськово§ справи, медицини, побуту, будiвництва; глибока хiмiчна переробка природно§ сировини (виробництво штучних i особливо синтетичних матерiалiв); рiзке зростання енергоємностi хiмiчних виробництв. ???
   З'ясування структури хiмiко-технологiчно§ дiяльностi та змiн, що сталися в нiй за останнiй час, ще непояснюють причин екологiчно§ кризи.
   Для цього потрiбен окремий аналiз спiввiдношення людсько§ дiяльностi, в тому числi i хiмiкотехнологiчно§, з природними процесами. До такого аналiзу людство повинно було дорости i зараз як нiколи актуальнi слова видатного рос§йського мислителя Петра Чаадаева, сеазанi понад пiвтора сторiччя тому:"...на мою думку, для того, щоб нам цiлком переродитися в дусi прозрiння, ми повиннi пройти через яке - небудь велике випробування, через всесильне спокутування, яке весь християнський свiтпережив би в усiй його повнотi, яке на всiй земнiй поверхнi вiдчувалося б як величезна фiзична катастрофа; iнакше я не уявляю собi, яким чином ми могли б очиститися вiд бруду, який ще оскверняе нашк пам'ять" [208 , с.216]. Йому спiвзвучна думка Федора Достоевського:"Буття лише тодi i е, коли йому загрожуе небуття. Буття лише тодi i починае бути, коли йому загрожуе небуття " [64 ,с.240]. Тобто лише зiткнувшись вiч на вiч з небуттям, з загрозою тотально§ загибелi людства i бiосфери, ми починаемо замислюватися над причинами такого стану.
   Причини екологiчно§ кризи слiд шукати у з'ясуваннi спiввiдношення Природного i людского, штучного i натурального, у ентропiйнiй дiяльностi людства i в несумiрностi темпiв соцiального та геологiчного [геохiмiчного[ розвитку. Цi протирiччя взагалi притаманнi людськiй дiяльностi,але, розглянутi крiзь призму хiмiкотехнологiчно§ дiяльностi, вони проявляються бiльш опукло, оскiльки саме з нею пов'язане концентрування i розсiювання речовини [ентропiйна дiяльнiсть[, порушення геологiчних циклiв хiмiчних елементiв [часовий аспект[ та массове створення несумiсних з бiосферою, але фiзично можливих хiмiчних речовин i матерiалiв [проблема штучного i природного]. Причини екологiчно§ кризи, також, слiд шукати у неадекватностi науково§ картини свiту реальному свiтовi, в аналiзi феномену науки.
  

§ 3.2. Причина екологiчно§ кризи. Спiввiдношення природного i штучного та хiмiко-технологiчна дiяльнiсть.

  
   У ХХ ст. наука перетворилася на продуктивну силу, значно розширила практичнi можливостi людини, але одночасно звузила пiзнавальнi рамки, спустошила духовний свiт людини. Рацiоналiзацiя мислення, пiднесення у ранг iдеалу, призвела до того, що за межами науки опинилася проблема цiлiсного свiторозумiння i з'ясування ролi i мiсця Людини в свiтi. Пiд час вирiшення бiльшостi технiчних проблем i розробки технiчних проектiв, зокрема хiмiко - технологiчних, досить часто керуються механiстичним свiтоглядом. При такому пiдходi з поля зору випадае iдея розвитку та ряд пов'язаних з нею понять - часу, спрямованостi розвитку, необоротностi, ентропi§ тощо. При механiчному пiдходi до свiту виявляється неiстотним штучне чи природне походження об'єктiв. Але реальний свiт не вмiщується у межi механiцизму.
   Говорити про засилля механiстичного свiтогляду наприкiнцi ХХ столiття великий ризик, але для цього є чимало пiдстав. Безумовно, зараз мова не йде про механiцизм ХУП чи ХIХ ст. В наш час механiцизм проявляється у виглядi iдеологi§ сциентизму та технократизму [176 ,с.3 - 18]. В наш час не iснує єдино§ науково§ картини свiту, яка б описувала всю реальнiсть у §§ розвитку i взаємозв'язку i органiчно виключала би феномен Життя (про що мрiяв ще Вернадський) i Людини, носiя духу. Пiд науковою картиною свiту звичайно розумiють фiзичну картину свiту. Але рiвною мiрою заслуговує право на iснування i хiмiчна, i бiологiчна i т.д. картини свiту. Таким чином ми одержуємо "комплект" "частковонаукових картин свiту ". Але ж свiт єдиний i потребує цiлiсного вiдображення. Такий пiдхiд розвивається синенергетикою [див §1.2]. Але вона зберiгає фiзикалiстський пiдхiд до свiту i навряд чи з §§ позицiй вдасться пояснити здатнiсть до цiлепокладання i самопожертвування у свiтi Живого, усю iррацiональну безодню людського свiту з його мрiями, сподiваннями, любов'ю [це хоча й суб'єктивна, але все ж таки реальнiсть]. Екологiчна криза вимагає синтезу природничого та гуманiтарного знання. I такий синтез повинен бути здiйснений шляхом розвитку фiзикалiстського пiдходу синергетики i осмисленням феномену людини, i, безумовно, буде являти собою якiсно новий рiвень свiторозумiння,
   Iсторiю людського суспiльства можна уявити як iсторiю пiдкорення речовини (i, вiдповiдно, розвитку продуктивних сил) i як iсторiю пiдкорення часу [на духовному рiвнi це всiлякi спроби заглянути у майбутнє, вiд ворожби i прогностично§ функцi§ науки футурологi§, а на матерiальному рiвнi - розвиток транспорту, iнтенсифiкацiя обробки речовини тощо ]. Уявлення рiзних культур про час можуть дуже вiдрiзнятися, але вони є невiд'ємним компонентом будь - яко§ культури. [157].
   Як пише вiдомий харкiвський фiлософ В.С.Полiкарпов, "людину можна уявити собi як тварину, що усвiдомлює i володiє часом " [157, с.137]. Новоєвропейське уявлення про час сформулювалося завдяки роботам I.Ньютона та ствердженню духу буржуазностi. Новоєвропейський час є "вiдкритий", лiнiйний, iзотопний, який припускає i дозволяє необмежений прогрес. З iншого боку європейська культура заснована на дусi науковостi. А наука цiлком спрямована на новизну, пiзнання нового. Родовою властивiстю науки є дух новизни, вона цiлком спрямована в майбутнє. За тако§ духовно§ орiєнтацi§ суспiльства свiтоглядна, соцiальна i в рештi решт екологiчна стабiльнiсть стає проблематичною. За останнi 400 рокiв змiнилися три наукових (фiзичних) картини свiту (механiстична, електромагнiтна, квантоворелятивiстська), вiдбуваються постiйнi перетворення у соцiальнiй сферi (буржуазнi революцi§, колонiзацi§, деколонiзацi§, вiйськовi перевороти). I все людство опинилося на межi глобально§ екологiчно§ катастрофи. Все це наслiдки сциєнтистського свiтогляду, який мало рухається iз значенням фактору часу.
   Враховуючи динамiчнiсть європейсько§ культури було б дивно, якби картина свiту не змiнювалася. Тому постiйно вiдбувається i змiна уявлень про час. Ця змiна має закономiрний характер i пронизує все природознавство: фiзику, хiмiю, бiологiю, геологiю, космологiю. Бiльше того. Природознавство лише один з феноменiв культури i його розвиток i змiни, що в ньому вiдбуваються є певною мiрою вiдображення змiн у самiй культурi в цiлому (хоча вплив науки на iншi сфери культури починаючи з Нового часу був сильнiший, нiж зворотний зв'язок, вплив на науку з боку культури). Таким чином, можна стверджувати, що вiдбувалася закономiрна змiна уявлень про час у європейськiй культурi. А як вiдомо, час - одна з фундаментальних категорiй культури.
   Всесвiт I.Ньютона статичний. Вiн залишається таким, яким його одного разу створив Творець. Сучасний всесвiт - динамiчний. В ньому все пiдлягає постiйнiй змiнi. Можна навiть сказати, що це два дiаметрально протилежнi пiдходи до вiдображення свiту i рiзниця мiж ними не обмежується лише розбiжнiстю в розумiннi часу. Це лише ключова характеристика, вiд яко§ залежать iншi [простiр, матерiя, пiзнання тощо].
   Розвиток науки та фiлософi§ примусили вiдмовитися вiд ньютонiвського уявлення про час як однорiдний (iзотропний), рiвномiрний та абсолютний. Сучаснi уявлення про час протилежнi: вiн векторiальний [анiзотропний[ , локальний, вiдносний, нерiвномiрний. Найяскравiше таке уявлення про час знайшло своє вiдображення в теорi§ вiдносностi А. Ейнштейна, але при бажаннi можна проiлюструвати прикладами з будь - яко§ науки [94; 133; 148]. Американський фiлософ Дж. Фрезер пропонує описувати свiт як сукупнiсть iєрархiчних матерiальних блокiв, тобто форм органiзацi§ матерi§ рiзного рiвня ("умвельти"), якi характеризуються специфiчною ритмiкою i масштабом часу. Радянський фiлософ М.М. Трубнiков запропонував вiдрiзняти реальний час вiд тривалостi як тако§. Реальний час є час завершено§ тривалостi, тако§ як "час життя" людини або елементарно§ частинки. Тобто знов таки в кожному окремому випадку мають мiсце сво§ особливостi, специфiчнi форми часу i вiдповiдно специфiчнi тривалостi, циклiчностi та ритми, хоча ми можемо мрiяти §х однаковими зручними для нас мiрками [181, с.234].
   Оскiльки реальний свiт уявляє собою певну цiлiснiсть, то з необхiднiстю повинен iснувати закономiрний часовий зв'язок, певна часова сумiрнiсть мiж рiзними рiвняннями органiзацi§ матерi§, мiж умвельтами. I конфлiкт виникає тодi, коли ця закономiрнiсть порушується. Людина своєю практичною дiяльнiстю активно втручається у природнi процеси, вносить у них часовий дисбаланс. В будь - якому нашому зусиллi ми здатнi прискорювати однi подi§ i уповiльнювати iншi, тим самим виключаючи з реальностi однi послiдовностi та вводимо в не§ новi, якi ранiше не iснували. I можливостi людини в цьому вiдношеннi досить значнi [181, с.204 - 205]." В мiру розвитку культури зростає ступiнь освiченостi часу людиною, що проявляється у пiдсиленнi вiдносно§ самостiйностi часово§ органiзацi§ людсько§ життєдiяльностi по вiдношенню до природного часу. Безумовно, суспiльство нерозривно пов'язане з природою, включене у натуральнi природнi ритми, не може не рахуватися з ними. I все ж таки ступiнь залежностi людсько§ життєдiяльностi вiд природних ритмiв сучасно§ цивiлiзацi§ набагато слабша, нiж у доiндустрiальних цивiлiзацiях" [150, с.70-71].
   Сциєнтистський свiтогляд не здатнiй адекватно вiдтворити часову реальнiсть. Сьогоднi вже не достатньо лише фiзично§ iнтерпретацi§ часу. Усвiдомлення важливостi фактору часу у геологiчному, хiмiчному, бiологiчному, психологiчному, соцiальному та iсторичному пiзнаннi, у художнiй творчостi, призвело до того, що проблема часу набула глобального свiтоглядного статусу. Саме це i вимагає побудови єдино§ системи уявлень про час, хоча це до цих пор не зроблено [157, с.128]. I доти, доки це не зроблено, людина буде лише стихiйно i несвiдомо втручатися у природу. А як вiрно помiтив К.Маркс, "культура, - якщо вона розвивається стихiйно, а не направляється свiдомо... - залишає пiсля себе пустелю " [120, с.32,с.45].
   Таким чином, однiєю з головних причин сучасно§ екологiчно§ кризи є iгнорування чинника часу у великомасштабнiй, сумiрнiй з геологiчними процесами, практичнiй дiяльностi людини.
   Спробуємо розiбратися у сутностi часового дисбалансу, який вноситься у природу хiмiко-технологiчно§ дiяльнiстю. Можна видiлити три чинники, якi змiнюють ритмiку бiосфери: великомасштабнiсть, iнтенсивнiсть, створення штучних матерiалiв.
   Великомасштабнiсть тiсно пов'язана з §§ iнтенсивнiстю, однак являє собою самостiйний чинник дисбалансу геохiмiчних циклiв, оскiльки при низькiй iнтенсивностi обробки речовини (наприклад, ремiсничiй, допромисловiй) швидкiсть "соцiально§" обробки речовини перевищує швидкiсть протiкання геохiмiчних процесiв. В мiру розвитку технiки зросли масштаби i iнтенсивнiсть хiмiчного перетворення природи. Таке прискорення перебуває у руслi загально§ тенденцi§, яка спостерiгається в мiру просування вiд нижчих до вищих форм органiзацi§ матерi§. Поява Життя та iнтелекту взагалi значно прискорюють всi процеси обмiну речовин i енергi§, процес розвитку на планетi [130, с.107].
   Збiльшуючи швидкiсть вилучення речовин з природних геохiмiчних циклiв, людина до останнього часу намагалася всiляко уповiльнювати процес повернення вилучених речовин назад. З природних речовин ми намагаємося створювати тривкi штучнi матерiали: стiйкi полiмернi сполуки та композицiйнi матерiали, ведемо боротьбу з корозiєю металiв та гно§нням деревини тощо.
   Геохiмiчнi цикли порушуються також внаслiдок транспортування видобуто§ речовини на значнi вiдстанi. В результатi цього створюються техногеннi геохiмiчнi ландшафти як у мiсцях гiрничих виробок, так i в мiсцях переробки речовини i порушується §х природнiй хiд процесiв. Вiдходи виробництва - техногеннi мiнерали. Вони є чужерiдним тiлом у геохiмiчному та бiологiчному планi. У цьому випадку ми бачимо поряд з порушенням часово§ органiзацi§ бiосфери також i порушення i§ просторово§ органiзацi§, що в свою чергу є наслiдком механiстичного пiдходу як до часу, так i до простору, розумiння останнього як "пустого вмiстилища", придатного для проведення будь - яких манiпуляцiй, процесiв, накопичення вiдходiв тощо. Дуже важко дається людству розумiння того, що рiзати бiосферу, все рiвно що рiзати живе тiло.
   Швидка хiмiчна змiна навколишнього середовища вносить часовий дисбаланс i у свiт живого. Органiзми, якi не встигають пристосуватися до нових умов i еволюцiонувати приреченнi на вимирання. Швидкiсть еволюцiонування вища, певна рiч, у тих видiв, якi дають бiльше поколiнь в одиницю часу. Таку "гонку", безумовно, виграють мiкроорганiзми, а вищi тварини зараз, як вiдомо, швидко зникають. А тому швидкiсть антропогенних хiмiчних змiн у бiосферi не повинна перевищувати якогось критичного значення. Саме тут i потрiбна загальна теорiя часу для встановлення спiввiдношення мiж соцiальним та бiологiчним рiвняннями органiзацi§ матерi§, а §§ як раз i немає.
   Щоб не руйнувати геохiмiчнi цикли, необхiдно або зменшити масштаби споживання таким чином, щоб швидкiсть споживання була зрiвноважена рекреацiйними можливостями бiосфери, або штучно прискорити процес вiдновлення. Першому способу перешкоджає значна чисельнiсть населення планети i пов'язане з цим "споживання" природи, а також цiнностi та орiєнтацiя культури, якi значною мiрою впливають на характер споживання i його масштаби. Другому способу перешкоджає ентропiйний характер будь - яко§ i насамперед технiчно§, дiяльностi людини. Будь - яка спроба прискорити натуральний, природнiй хiд процесiв призведе до додаткових втрат енергi§, а отже зростанню ентропi§, тобто просто кажучи одночасно прискориться i деградацiя навколишнього середовища.
   Врахування фактору часу необхiдно i з точки зору прогнозування i всебiчного обгрунтування наслiдкiв хiмiко-технологiчно§ дiяльностi. Справа в тому, що потрапляючи у навколишнє середовище, антропогеннi хiмiчнi сполуки включаються у природнi геохiмiчнi цикли та бiотичний кругообiг, наслiдки яких, як правило вiддаленi у часi i без ретельного продумування не можуть бути передбаченi. Дiя мутагенних та ембрiотоксичних речовин (отрути) також вiддаленi у часi. Навiть професiйнi захворювання розвиваються з часом, а тому часто не враховуються як наслiдки впливу виробництва. Наприклад Б. Коммонер наочно показав, що значне зменшення травматизму на хiмiчних пiдприємствах у порiвняннi з механiчними виробництвами не вiдповiдає дiйсностi [96, с. ??? ]. Просто "хiмiчний" травматизм, за винятком гострих отруєнь та опiкiв, майже завжди вiддалений у часi, на вiдмiну вiд механiчних травм - ударiв, переломiв, порiзiв тощо.
   Прикладiв тако§ розтягнено§ у часi дi§ хiмiчних речовин, на жаль, багато. I людство не має права використовувати хiмiчнi сполуки, бiологiчна та геохiмiчна дiя яких не вивчена в достатнiй мiрi. А такi дослiдження - досить складна i дорога наукова задача [83, c.440-447]. Таким чином, ми бачимо, що людина вимушена вивчати штучно створенi нею ж самою речовини. А проблема спiввiдношення штучного i природного дуже гостро встає на рiвнi хiмiчного конструювання та хiмiко-технологiчно§ дiяльностi.
   Проблема "штучного " є дуже складною i важливою. Важливiсть §§ полягає в тiм, що вона дає змогу людинi встановити орiєнтири, межi, якi неможна порушувати. Складнiсть же полягає у спробi визначити саме поняття "штучний", оскiльки людина сама є природною iстотою, i все, що нею створено, не суперечить законам фiзичного свiту. М.М. Моiсеєв, наприклад, дає таке визначення: "...у процесi розвитку матерiя... здобуває iнтелект i суспiльну форму органiзацi§, якi здатнi виробляти "штучне", тобто такi матерiальнi об'єкти, якi можуть бути створенi лише за участю iнтелекту i суспiльних форм пам'ятi"[130,с.144 - 145]. Вiн вважає, що бiосфера взагалi на певному етапi свого розвитку перетворюється у штучний об'єкт i на цьому етапi досягається такiй рiвень iнтеграцi§ знань i технологiчних можливостей цивiлiзацi§, який дає змогу говорити про нашу планету як про єдиний органiзм, а здатнiсть пiдтримувати коеволюцiю Людини i бiосфери знаменує собою перехiд до епохи ноосфери [130, с.155-156].
   Цiкавий аналiз "штучного" i "природного" провiв Ф.I. Гiренок. В його розумiннi "штучне є... форма довизначення природного свiту"[54, с.79]. Цивiлiзацiя виникає у процесi напруження мiж природним i штучним, тим напруженням, в якому людина вiдтворює себе як людину, а не як одну з природних сил. Цивiлiзацiя, на його думку, є людська можливiсть контролювати те, що вiд людини не залежить, а результатом такого контролю є штучне. Iснування цивiлiзацi§ у просторi мiж штучним i природним пiдказує, що шукати протирiччя у розвитку цивiлiзацi§ слiд саме тут [54, с.80].
   Феномен "штучного ", очевидно, притаманний не лише людинi. Тварини також будують гнiзда, греблi, стiльники, тчуть павутину. Але, по - перше, тварини практично не використовують допомiжнi засоби працi, i, по - друге, у тваринному свiтi цiлком вiдсутня хiмiко-технологiчна дiяльнiсть. Безумовно, все живе хiмiчно активне, але його хiмiзм є функцiя органiзму, не усвiдомлюється ним i не має цiлеспрямованого характеру по зовнiшньому хiмiчному перетворенню природних речовин. Людина ж цiлеспрямовано вивчає властивостi навколишнього свiту, щоб цiлеспрямовано змiнювати його. Властивостi реального фiзичного свiту вiдiграють роль базису, який дозволяє або нi той чи iнший вид дiяльностi. Але вирiшує людина, як §й скористатися вiдкритими можливостями. Цiлi були i поки що залишаються досить егоцентричними, а можливостi визначаються рiвнем розвитку технiки. Останнє настiльки дало змогу збiльшити масштаби дiяльностi, що стали вiдчутними якiснi змiни в навколишньому середовищi. Кiлькiснi змiни переросли у якiснi. Надалi стає неприпустимим керуватися для вирiшення посталих питань лише соцiальними чинниками, вiрнiше до соцiальних чинникiв додається ще один - екологiчний. Вже практично, а не лише теоретично, стало ясно, що бiосфера має свою просторово - часову та речовинно-енергетичну структуру, а не є безмежним джерелом сировини та резервуаром для вiдходiв. I функцiонує бiосфера за сво§ми цiлком об'єктивними законами, в якi до певних меж вмiщувалася i людська дiяльнiсть як §§ складова частина. Але тепер людина настiльки розширила масштаби своє§ дiяльностi, що стала порушувати природний хiд подiй. Але природне - це саме те, що ми не можемо змiнювати, оскiльки воно "робиться? несумiрне з нашими дiями, у незалежних вiд людини умовах. Вироблене у великих масштабах штучне починає iстотно впливати на природне, оскiльки живе воно за природними законами [54, с.79-80]. Спрацьовує механiзм пусково§ причинностi (джина досить лише випустити з пляшки), i не знаючи вiддалених у просторi i часi наслiдкiв запускати його - значний ризик.
   За сво§ми фiзико-хiмiчними властивостями природне i штучне часто не вiдрiзняються. А тому критерiй вiдмiнностi необхiдно шукати не у фiзико-хiмiчних параметрах речовин, вiрнiше не лише в них, але й у контекстi бiосферосумiсностi, тобто здатностi включитися до бiогеохiмiчного кругообiгу, не завдаючи шкоди живому i не випадаючи з геохiмiчного кругообiгу у невластивому для природи виглядi. Але справа не лише у штучно одержанiй речовинi, але й у процесi його одержання. I в природi є вуглекислий газ, кисень, залiзо, золото та селiтра, сiрка. Але у процесi §х виробництва людиною виникають екологiчнi проблеми. А тому бiосферосумiсною повинна бути не лише речовина, а й технологiя §§ виробництва.
   Складнiсть проблеми ?штучне-природне? з особливою яскравiстю виявляється пiд час розгляду такого факту, що живе безпомилково вiдрiзняє оптичнi iзомери органiчних сполук, якi вiдрiзняються мiж собою лише за однiєю ознакою - здатнiстю по-вертати площину поляризацi§ свiтла. Нiякими iншими параметрами такi iзомери не вiдрiзняються. Пiд час штучного синтезу оптично активних речовин можна одержати лише рацемати, тобто сумiшi оптичних iзомерiв. Жива ж речовина здатна синтезувати i засвоювати лише один iзомер - або лiвий (бiлки), або правих (нукле§новi кислоти).
   Наявнiсть у бiосферi отрут та агресивних речовин пов'язана не лише людською дiяльнiстю. Вони зустрiчаються i в природi [222, с.65; 124, с.131-132]. Але штучнi речовини внаслiдок бiльших масштабiв i концентрацi§ згубно впливають на живi iстоти. У тому, що людина створила багато штучних речовин, мабуть, немає велико§ небезпеки. Скорiше це закономiрний процес. Рiзноманiтнiсть речовин зростає з появою живо§ речовини, а потiм i суспiльства [30, с.157-158; 173, с.17-23]. Але важливо, щоб цi речовини пiсля використання за призначенням швидко засвоювалися бiосферою, тобто розкладалися до природних нетоксичних речовин типу CO2, H2O, H3PO4 i т. iн. Але персистентнiсть (стiйкiсть) багатьох штучних матерiалiв, та ще в поєднаннi з токсичнiстю являють собою значну небезпеку (пестициди, пластмаси, гума). Механiчний пiдхiд до просторово§ органiзацi§ ландшафтiв також призводить до не-передбачених наслiдкiв: може змiнитися iнтенсивнiсть геохiмiчних процесiв, режим грунтових вод, не кажучи вже про порушення бiоценозiв. Можна з впевненiстю сказати, що у природi все знаходиться на своєму мiсцi в потрiбний час у необхiдний якостi i кiлькостi. Але маючи певну мiру з усiх цих параметрiв бiосфера припускає штучнi змiни у межах цiє§ мiри.
   Протирiччя в тому i полягає, що механiстичний свiтогляд не дає змогу побачити дiалектичнiсть бiосфери (тобто взаємопов'язанiсть у нiй усiх процесiв i органiчнiсть §§ будови), частиною яко§ є i людина. Будь-яке iгнорування просторово-часово§ та хiмiчно§ органiзацi§ бiосфери веде до так званих непередбачуваних негативних наслiдкiв. Дiалектичний метод та конкретно-науковi знання вже принаймнi 100 рокiв назад давали змогу теоретично передбачати наслiдки людського втручання в природу, що й було зроблено Дж. Маршем (див. §1.3) [122]. Але його погляди не знайшли вiдгуку у сучасникiв.
   Оскiльки штучне створюється напруженням людських сил, то виникає питання про ентропiйний аспект людсько§ дiяльностi. У планi хiмiко-технологiчно§ дiяльностi це питання вивчалося О. Е. Ферсманом та П. I. Вальденом (див. §1.4, 2.3). Iснує думка, що людина своєю дiяльнiстю може впорядкувати природу, зменшувати ентропiю. Але вона не вiдповiдає дiйсностi. Насправдi ж людина локально зменшує ентропiю за рахунок глобального §§ збiльшення в бiосферi. До збiльшення ентропi§ також веде антропогенне розпорошення речовин i хiмiчних елементiв, якi у природi перебувають у компактному станi, а також значне збiльшення рiзноманiтностi штучних хiмiчних сполук. Бiльшiсть хiмiчних виробництв енергоємнi та малоефективнi щодо використання енергi§, що в свою чергу веде до теплового забруднення i зростання ентропi§ у навколишньому середовищi.
   Гiпотеза про теплову смерть Всесвiту довгий час залишалася у центрi уваги дослiдникiв природи (Р. Клаузiус, Л. Больцман, В. Нернст, П. Вальден, М. Планк та iн.). Той факт, що всi процеси в природi в iзольованих системах спонтанно можуть протiкати лише у напрямi збiльшення ентропi§ i перспектива перетворення усього Всесвiту на однорiдну холодну масу надовго вiдвернуло увагу вчених вiд "земних" проб-лем. Iснування живо§ речовини свiдчить про те, що процеси, якi протiкають iз знач-ним зменшенням ентропi§ не менш поширенi у природi, нiж з §§ зростанням. Розширення меж термодинамiки на область нерiвноважних процесiв дало змогу показати, що процеси iз зменшенням ентропi§ можливi i в неживiй природi (I. Пригожин, Г. Хакен та iн.). Але для пiдтримки iснування таких систем потрiбно, щоб через них iшов великий потiк енергi§. Тобто мова вже йде не про iзольованi, а про вiдкритi системи. I якщо ми мiркуємо не про весь Всесвiт, застосування законiв термодинамiки до якого залишається проблематичним, а про Земнi процеси, то закони термодинамiки дiють без винятку. Поки iснує Сонце - потужний потiк енергi§ вiд нього на Землю буде пiдживлювати негентропiйнi (антиентропiйнi) процеси, якi протiкають у бiосферi. Але в цiлому все ж таки в системi Земля - Сонце вiдбувається зростання ентропi§.
   Синергетичний пiдхiд до свiту, який успiшно розвивається в наш час, дає можливiсть уявити загальну схему єдиного процесу еволюцi§ матерiального свiту. "В результатi, - як пише академiк М. М. Моiсеєв, - перед дослiдником розгортається велична панорама виникнення з хаосу ... все нових i нових утворень, взаємопов'язаних систем рiзно§ часово§ та просторово§ протяжностi" [130, с.26]. Цей пiдхiд дає змогу пояснити прискорення еволюцiйних процесiв, виникнення нових якостей у хо-дi еволюцi§ та iнтенсифiкацiю ентропiйних процесiв у навколишньому середовищi в мiру ускладнення iєрархiчних структур. Таким чином, виявляються пов'язаними мiж собою час, ентропiя i певною мiрою проблема "штучне - природне" постає не як суто людська, а в руслi загально§ тенденцi§, коли розмiщена вище у iєрархiчнiй системi структура здатна виробляти те, що не може виникнути "саме" у структурi, яка розмiщується нижче, хоча для цього є всi фiзичнi можливостi. Тому так сильно iнтенсифiкуються процеси хiмiчно§ еволюцi§ при переходi вiд неживого до живого i вiд живого до соцiального рiвня органiзацi§ матерi§.
   В цiлому свiт можна уявити як "синергетичну пiрамiду" (мал. 5), частиною яко§ є екологiчна пiрамiда. В мiру просування вiд основи до вершини вiдбувається закономiрна змiна масштабiв структур i процесiв, зменшується масштаб часу, спостерiгається зростання рiзноманiтностi. Така пiрамiда дає можливiсть уявити свiт як сукупнiсть умвельтiв, про якi мова була ранiше.
   Людина знаходиться на вершинi "синергетично§ пiрамiди", а тому здатна найефективнiше поглинати речовину та енергiю з навколишнього середовища. Як бiологiчна iстота людина поглинає хiмiчнi речовини, як соцiальна - використовує для цього технiку. Ареалом проживання людини стає вся бiосфера. I якщо не накладати обмеження на людську дiяльнiсть, то вона здатна пiдiрвати основи свого власного iснування: вичерпати сировиннi ресурси, змiнити фiзико-хiмiчний склад бiосфери, а в випадку непередбаченого непорозумiння навiть знищити планету Земля як космiчне тiло.
   Здатнiсть людини бiльш ефективно використовувати енергiю та речовину з навколишнього середовища закономiрно висунули його на роль володаря природи. Але в мiру зростання масштабiв людсько§ дiяльностi ця ж здатнiсть обернулася екологiч-ною кризою, яка полягає в вичерпаннi всiх ресурсiв бiосфери, знецiненi (зниженi якостi) матерi§ та енергi§, тобто у перетвореннi §х на вiдходи i забруднення ними навколишнього середовища. ?З усiх можливих впорядкованих пiд систем виживають лише тi, якi найефективнiше поглинають негентропiю i тим самим найшвидше просувають велику, сильно неврiвноважену систему, яка §х живить, по шляху до рiвноважного стану. Вони призводять до найбiльш швидкого i глибокого виснаження джерела свого iснування. В цьому - глибоко дiалектична суть дисипативних структур. Мабуть, саме такий характер має i дiалектичне протирiччя людини з навколишнiм середовищем? (165, с.15).
   Ще одна закономiрнiсть, яку можна спостерiгати пiл час просування знизу вгору по ?синергетичний пiрамiдi? полягає в тiм, що при переходi вiд простого до складного, вiдбувається звуження дiапазону термодинамiчно§ стiйкостi систем i пiдсистем, тобто знижується температурний дiапазон стiйкостi, хiмiчний склад зовнiшнього i внутрiшнього середовища, фiзико-хiмiчнi параметри (кислотнiсть, вологiсть, сольовий склад тощо). Власне кажучи, це давно вiдомо пiд назвою закону мiнiмуму Ю. Лiбiха (див. §1.4). Для людини як бiосоцiально§ iстоти цi рамки ще бiльше звуженi зав-дяки здатностi людини протистояти навколишньому середовищу i створювати локальне середовище з мiкроклiматом (свiдоме використання енергi§, одяг, житло, об-роблена §жа тощо). Життя людини у штучно стабiлiзованих умовах призвело до частково§ втрати захисних функцiй органiзму, а тому це бiльшо§ залежностi вiд середовища. Таким чином, потрiбно все бiльше i бiльше зусиль, щоб зберегти внутрiшнє i зовнiшнє середовище мешкання людини. Як говорить Тейяр де Шарден, ?тепер, крiм хлiба...кожна людина вимагає щоденно свою порцiю залiза, мiдi та бавовни, свою порцiю електрики, нафти i радiя, свою порцiю вiдкриттiв, кiно та мiжнародних новин. Тепер вже не просто поле,...а вся Земля потрiбна, щоб забезпечити кожного з нас?(179, с.195). Звiльняючись вiд влади природи, людина виявилася ще бiльш залежною вiд не§, i це легко пояснюється з точку зору нерiвноважно§ термодинамiки. Високо впорядкованi структури, якi перебувають у станi, сильно вiддаленому вiд рiвноважного, яким i є сучасна технiчна цивiлiзацiя, бiльш чутливо реагують на незначнi змiни зовнiшнiх умов, нiж тi, якi перебувають у термодинамiчно рiвноважному станi, а тому можуть легко руйнуватися або перетворюватися на новi. Ось чому суспiльство, як найбiльш високоорганiзована форма матерi§, в першу чергу вiдчула наслiдки екологiчно§ кризи. I найтяжчi наслiдки для людини як бiосоцiально§ iстоти насамперед можливi не з боку деградацi§ бiосфери, а з боку деградацi§ суспiльства: руйнацi§ виробництва i падiння духовно§ культури. Адже виробництво, технiка, крiм функцi§ переробки сировини у кiнцевий продукт виконує ще роль органiзатора великих мас людей. А тому ми хоч i хворiємо через екологiчнi негаразди (як i iншi тварини), але все ж таки живемо. В разi ж нестачi сировини для промисловостi настане соцiальний хаос безробiття. А у поєднаннi з духовною кризою культури ситуацiю можна оцiнити як трагiчну [11, с. 19].
   З позицiй ентропiйного пiдходу песимiстично виглядає проблема безвiдходних технологiй та переробки вiдходiв. Принципово безвiдходне, вiрнiше маловiдходне виробництво може бути створено. Але для цього потрiбна буде додаткова енергiя та сировина. А тому i тут є певнi межi. Можливе знов-таки локальне очищення середовища за рахунок переносу вiдходiв в iнше мiсце. ?Точно кажучи, - пише К. К. Ребане, - з урахуванням глобального балансу негентропi§ ?чисте виробництво? та ?повна утилiзацiя? часто уявляють собою просто вiд сво§х вiдходiв за рахунок додаткового збiльшення §х сумарно§ кiлькостi (у розумiннi зростання ентропi§) на земному шарi. Iнакше кажучи, справа зводиться до перемiщення вiдходiв безпосередньо вiд даного пiдприємства куди-небудь у iнше мiсце? (165, с. 23).
   Iз законом зростання ентропi§ важко не рахуватися, а тому не можна не погодитися з висновком К. К. Ребане про те, що цивiлiзацiя у станi високого рiвня розвитку має, очевидно, обмежений строк життя i колапс технiки i виробництва, а з ним i затухання цивiлiзацi§ є цiлком можливим i являють реальну небезпеку [165, с. 58].
   Бiосфера довела свою стабiльнiсть на протязi мiльярдiв рокiв, i лише поява в нiй людини (Розуму) поставило §§ на межу самознищення. Заради справедливостi необхiдно сказати, що у бiосфери також є вiдходи: фактично вiдходами є весь бiотоп, вугiлля, нафта, карбонати, атмосфера врештi решт. Що ж дає бiосферi змогу зберiгати стабiльнiсть. Очевидно це збалансованiсть кругообiгу речовин i вiдносна хiмiчна одноманiтнiсть живо§ речовини. Людина, соцiум на вiдмiну вiд усього живого - хiмiчно усе§дна, неоднорiдна i рiзко прискорює процеси вилучення речовин з навколишнього середовища при збереженнi незмiнною швидкостi вiдновлення §х у природi. Бiота ж взагалi не використовує ресурси, якi не поновлюються.
   Стабiльнiсть бiосфери описується принципом Ле Шательє (див. §1.4), який можна застосовувати до незбурено§ бiоти: усi випадковi геофiзичнi та космiчнi збурення навколишнього середовища компенсуються вiдповiдними змiнами функцiонування природно§ (натурально§) бiоти. Оскiльки принцип Ле Шательє дiє лише у стабiльних системах, то порушення цього принципу означає втрату стабiльностi системою. Сукупнiсть цiлком певних, тiсно взаємодiючих мiж собою органiзмiв бiоти була вироблена на протязi мiльярдiв рокiв бiологiчно§ еволюцi§. Саме цi органiзми разом з навколишнiм середовищем, яке вони пiдтримують, i складають бiосферу Землi. Змiни або перебудова натурально§ бiоти повиннi неминуче приводити до порушення умов навколишнього середовища.
   Вiдновлювальнi можливостi бiоти були порушенi антропогенною дiяльнiстю i за деякими розрахунками вона перестала справлятися iз забрудненням на початку нашого столiття. I єдиний вихiд з цього скрутного становища вбачається у зменшеннi масштабiв людсько§ дiяльностi i повернення до ?дико§? бiоти хоча б на рiвнi ХIХ ст. У противному разi вiдновити навколишнє середовище не допоможуть нi екологiчно чистi джерела енергi§, нi безвiдходнi технологi§ [59].
   Перетворення науки в iнструмент перетворення навколишнього свiту привело до розповсюдження норм i цiнностей класично§ науки практично на всi сфери людсько§ дiяльностi. Необмежена технiчна експансiя на природу, яка пiдганяється прогресистським духом науки, призвела до екологiчно§ кризи. Вiдмова Європейсько§ цивiлiзацi§ вiд стабiлiзуючо§ моделi iсторичного розвитку є наслiдок поширення i закрiплення в людських головах свiтоглядних настанов класично§ науки - рацiоналiзацiя мислення, культ об'єктивного знання, орiєнтацiя на новизну в пiзнаннi та нововведення в технiцi, можливостi експериментального пiзнання свiту. Це призвело до конфлiкту мiж прагненням до стабiльного i комфортного життя якомога бiльшо§ кiлькостi людей i необхiднiстю все бiльше i з прискоренням змiнювати природу i спосiб життя. Якщо класична наука має справу з iдеалiзованими об'єктами, якi припускають багаторазову замiну з метою вiдтворення результатiв i доведення тим самим правильностi i об'єктивностi одержаного знання, то бiосферу не можна замiнити з метою вiдтворення результатiв або для постановки на нiй нового експерименту. Те ж саме стосується людського життя - його не можна прожити двiчi. А тому час, який вiдiграє роль фону у класичнiй науцi, оскiльки всi процеси протiкають у просторi i часi, у сучаснiй постнеокласичнiй науцi розглядається як час конкретних форм органiзацi§ матерi§, як суттєвий час. Але на практицi у великомасштабнiй технiчнiй дiяльностi часова органiзацiя бiосфери iгнорується i люди продовжують керуватися механiстичним розумiнням часу i простору. Створюючи потужнiй потiк техногенних хiмiчних речовин людина iстотно порушує природний геохiмiчний кругообiг, порушує нормальне життя бiоти, яка не встигає пристосуватися до хiмiчних змiн середовища. Цi негативнi змiни у довкiллi пов'язанi не лише з великомасштабнiстю, а й зi створенням штучних речовин, якi принципово не можуть включитися до геохiмiчного i бiотичного кругообiгу. Таким чином, порушується просторово-часова та речовинно-енергетична органiзацiя бiосфери, вiдбувається зростання ентропi§ у навколишньому середовищi, оскiльки пiдiрванi вiдновлювальнi, рекреацiйнi можливостi бiосфери. Вихiд з такого становища слiд шукати у зниженнi масштабiв технiчно§, зокрема хiмiчно§ дiяльностi i переосмисленнi ролi та функцi§ науки в сучасному свiтi.
  
  
  

КОНТРОЛЬНI ПИТАННЯ ДО ТРЕТЬОЇ ГЛАВИ.

  
      -- Якi головнi екологiчнi наслiдки допромислово§ доби людства?
      -- Охарактеризуйте основнi сучаснi хiмiко-технологiчнi перетворювачi навколиш-нього середовища.
      -- У чому небезпека застосування хлору?
      -- Що таке дiоксинова проблема?
      -- Що таке важкi метали i чим вони небезпечнi для живих органiзмiв?
      -- Чому слiд переосмислити i вiдмовитись вiд класичних уявлень про нас?
      -- У чому сутнiсть часового дисбалансу, який вноситься у природу хiмiко-технологiчною дiяльнiстю?
      -- Як вирiшується проблема ?штучне-природне? на хiмiчному рiвнi органiзацi§ матерi§?
      -- Чому небезпечно iгнорувати просторово-часову та хiмiчну органiзацiю бiосфери?
      -- Розкрийте сутнiсть синергетичного пiдходу до свiту.

Глава IV. Формування екологiчного мислення i основнi риси майбутнього свiтогляду.

  
   Формування екологiчно орiєнтованого свiтогляду є найсуттєвiша потреба людства. Завдання це надзвичайно складне. Воно вимагає зусиль не лише фахiвцiв чи занепокоєних долею планети людей, а всiх людей, оскiльки в цiй справi незацiкавлених немає. Зможемо пристосуватися до механiзму функцiонування бiосфери, не завдаючи §й, а отже i собi, шкоди - виживемо, не зможемо - загинемо, та ще й бiосферу знищимо.
   Найбiльший тягар, безумовно, лягає на плечi iнтелектуалiв-фахiвцiв рiзного профiлю. Саме вони мають вистраждати новий свiтогляд, а людство повинно його сприйняти, хоча сприймати новий свiтогляд не легше, нiж його виробляти, оскiльки це вимагає вiд кожно§ людини радикальних змiн у способi мислення, способi життя, змiнi свiтовiдчуття i свiтосприйняття. Проблема ускладнюється ще й браком часу - ?екологiчним цейтнотом?, у якому спинилося людство.
   Ми не знаємо, яким буде нове мислення i новий свiтогляд, який забезпечить людству виживання в умовах коеволюцi§ з бiосферою (зупинити еволюцiю неможливо, бо настане стагнацiя, старiння, деградацiя i смерть). Але ми знаємо, що вже почалися серйознi зрушення в усiх сферах людського життя - духовного iз матерiального, спрямованi на усвiдомлення i подолання тих глобальних екологiчних проблем, з якими зiткнулася людство на вершинi своє§ технiчно§ могутностi наприкiнцi другого тисячолiття християнсько§ ери. Зараз вже мало хто не згоден з думкою, що людство переживає перехiдну добу. Серйозну кризу переживає наука (пiзнання), технологiя (виробництво), полiтика (спiвробiтництво), суспiльствознавство (органiзацiя суспiльства), мораль (людина), свiтогляд в цiлому (розумiння). Отож розглянемо головнi напрямки змiн, що вiдбуваються в цих сферах.
  

§ 4.1. Наука i свiтогляд: новий рацiоналiзм.

  
   ?Екологiчно хибна технологiя грунтується на хибнiй науковiй базi? - такий вирок науцi винiс американський еколог Баррi Коммонер [96, с. 103]. У попереднiх главах ми вже багато уваги придiлили критицi науки i причинам §§ сучасно§ кризи. Тепер розглянемо, що ж пропонується замiсть старо§ науки, якi новi iдеали, норми i цiнностi проникають у наукове товариство i претендують на роль принципово ново§ загальнонауково§ парадигми у постнеокласичнiй науцi.
   Людинi притаманно пiдпадати пiд вплив моди. Не є винятком i мода у сферi науки. I неодноразово бувало з §§ iсторi§ захоплення тими чи iншими модними проблемами, течiями, професiями, то всiх цiкавить квантова проблема, то всiх захоплює еволюцiонiзм, то бiльшiсть молодi мрiє про професiю фiзика. Взагалi мода - це прагнення чогось нового, замiна того, що вже набридло. Але зовсiм не така ситуацiя в сучаснiй науцi. Не ?новенького чогось? захотiлося фахiвцям рiзних галузей знань, у рiзних кра§нах, на рiзних континентах. Навпаки, ми не можемо втекти вiд нового, вiд нових фактiв i уявлень, якi з'явилися в науцi i проникають у свiдомiсть вчених. Пiд §х тиском ми по-новому починаємо бачити ?старi? об'єкти, розумiти ?старi? факти. Тобто в науцi виникає криза, яка вимагає свого вирiшення.
   Як ми вже вiдмiчали, це не перша криза науки за останнi 400-500 рокiв. Щоразу формуванню ново§ науково§ картини свiту передувала наукова криза. Так було i з механiстичною картиною свiту, i з електромагнiтною, i з квантово-релятивiстською. Сучасну кризу за своєю глибиною i значенням можна порiвняти з переворотом у свiтоглядi, який здiйснив Микола Коперник, оскiльки виникла по-треба не лише в переглядi таких загальнонаукових понять як час, простiр, матерiя, взаємодiя, причиннiсть, але й у необхiдностi вiдповiсти на питання про роль i мiс-це Людини i Розуму у всесвiтi. Отже, майбутня наукова революцiя, яка вже розпочалася, має призвести до змiни свiтогляду в цiлому. В жоднiй iз вище названих наукових картин свiту, що виникали i змiнювали одна одну, починаючи з Нового часу i до сьогодення, нi Богу, нi Людинi мiсця у Всесвiтi не було. I про це неодноразово говорили самi вченi, зокрема В. I. Вернадський. Деякi з них намагалися ?повернути? людину у свiт, наприклад П'єр Тейяр де Шарден, але, незважаючи на популярнiсть (моднiсть) його поглядiв, потрiбна ще й наукова, системно органiзована, всебiчна аргументацiя, а не лише спекулятивнi (умогляднi) мiркування. Наука i наукова картина свiту (хай i не повна) побудованi системно i розхитати §х, змiнивши одну ланку - неможливо. За ланкою потягнеться весь ланцюжок з новими питаннями. А доки нова система ставить бiльше питань, нiж дає вiдповiдей, доти вона не має шансу на успiх. Таким чином, М. Коперник - ?викинув? Людину iз науково§ картини свiту. Тепер перед наукою сто§ть завдання повернути §§. У противному разi нам загрожує небезпека (на цей раз не умоглядна), що за Людиною зникне i свiт. Цiкаво мимохiдь вiдзначити такий парадокс: коли розквiтла iдеологiя гуманiзму, тобто поклонiння Людинi, паралельно виникає новий науковий свiтогляд, згiдно з яким Людинi взагалi немає мiсця у свiтобудовi.
   У сучаснiй науцi виникла нагальна потреба i вiдбувається досить iнтенсивний процес переосмислення таких понять i проблем:
      -- проблема нового розумiння об'єкта дослiдження;
      -- проблема нового розумiння спiввiдношення об'єкта i суб'єкта;
      -- проблема нового розумiння часу;
      -- проблема редукцiонiзму та емерджентностi;
      -- потреба у новому рацiоналiзмi;
      -- поширення iдеологi§ гносеологiчного плюралiзму та анархiзму;
      -- осмислення спiввiдношення науки i моралi;
      -- загострення проблеми цiнностей у науковому пiзнаннi поряд з традицiйними проблемами iдеалiв i норм;
      -- поширення синергетично§ iдеологi§ та пов'язаних з нею проблем, порядок i хаос, органiзацiя i самоорганiзацiя, нове розумiння причинностi, бiфурнацiйна поведiнка об'єкта i проблема принципового обмеження передбачення то-що;
      -- проблема взаємодi§ наук i потреба ?Єдино§ науки - науки про Людину?.
   Ми випадково зупинилися на десяти пунктах - §х може бути бiльше. Випадковим також є порядок нумерацi§, оскiльки всi проблеми тiсно пов'язанi мiж собою i ви-дiлити бiльш важливу чи менш важливу важко. Докладно розглянути цi проблеми також неможливо. То ж ми бодай контурно розкриємо змiст головних з них, щоб скласти собi уявлення про новий образ науки.
   Розвиток науки має сво§ закономiрностi. Закономiрно змiнюються i уявлення про об'єкт дослiдження. Мова йде про iдеал об'єкту науки. Щоб було легше зрозумiти, про що йдеться, нагадаємо про таке поняття як наука-лiдер. Це така наука, iдеали i норми дослiдження яко§ та вона сама є взiрцем для iнших галузей наукового пiзнання. На початку Нового часу наукою-лiдером стає механiка. Головними рисами iдеального об'єкту механiки є сталiсть його у часi (вiдсутнiсть саморозвитку), високий рiвень iдеалiзацi§ (нехтування багатьма реальними властивостями), високий рiвень унiверсальностi об'єкту (наприклад, всi атоми - як один). Поширення поглядiв на iдеальний об'єкт, якi сформувалися в механiцi, на об'єкти iнших наук призвели до формування свiтогляду механiцизму, а значна розбiжнiсть з реальнiстю механiчних моделей немеханiчних об'єктiв призвела до кризи механiцизму. В наш час все бiльше i бiльше пiдстав, щоб сказати про вихiд у науки-лiдери наук про Землю, наук про Живе, наук про Людину. Iдеал об'єкту цих наук принципово вiдрiзняється вiд механiчного (i фiзичного, ф хiмiчного також). Об'єкт тут унiкальний, змiнний у часi, не пiддається значнiй iдеалiзацi§, оскiльки важливi саме неповторнi i рiзноманiтнi його властивостi. Планета Земля --одна, бiосфера - одна, унiкальна, неповторна. Крiм того об'єкт дослiдження реагує на втручання дослiдника, йому властива певна "поведiнка", тобто об'єкт поводить себе певною мiрою як "суб'єкт". Таким чином, розмивається межа мiж об'єктом i суб'єктом. Новий iдеал науки поширюється на всю науку, а не лише на науки-лiдери, якi головним чином впливають на його формування. Таким чином, змiнюються уявлення i про фiзичний об'єкт, i про хiмiчний. Фiзичнi об'єкти за сучасними уявленнями проявляють не просто якiсь властивостi, а "демонструють" певну "поведiнку". Тому виникають новi напрямки у циклi фiзичних наук, якi займаються новими пiдходами до фiзичних об'єктiв: фiзична кiнетика, нерiвноважна термодинамiка i бiльш загальний синергетичний пiдхiд.
   Радикально змiнюється роль суб'єкта, дослiдника у процесi пiзнання. Це вже не той стороннiй спостерiгач з науки класичних часiв, якого немовби i не iснує у процесi дослiдження, а одержаннi знання - цiлком об'єктивнi i незаперечнi, ким би вони не були одержанi. Оскiльки дослiдник активно втручається в об'єкт, то вiн не може не змiнювати його. Доки наука зосереджувала свою увагу на механiчних макрооб'єктах - особливих проблем не було. Коли ж об'єктом дослiдження стали мiкрооб'єкти, квантовi системи, нерiвноважнi стани, живi об'єкти, унiкальнi об'єкти (бiосфера, ландшафт, людина "Iванов") - втручання дослiдника, Людини стає принциповим: вона може в процесi дослiдження змiнити, або навiть зруйнувати об'єкт дослiдження. Таким чином, змiнюється i методика, i методологiя дослiдницько§ роботи. Звужуються межi застосування експериментального методу, зростає роль спостереження i моделювання. До унiкальних об'єктiв (зокрема, бiосфери) застосування експериментального методу взагалi неприпустимо, бо якщо виникне потреба у повторному експериментi, то його вже нi на чому та нiкому буде ставити, оскiльки об'єкт знищено у першому експериментi, а з ним i суб'єкт, як його складова частина. Тому неприпустимi експерименти в iсторi§, i якщо iсторiю розумiти ширше, нiж просто життя народу в часi, то стає зрозумiло, чому не можна експериментувати на бiосферi, бiологiчному видi, хворому Петренку. Бо еволюцiя бiосфери - це iсторiя бiосфери, еволюцiя виду - це iсторiя виду, доля людини - це iсторiя §§ життя, еволюцiя планети - це iсторiя планети тощо.
   Тут ми пiдiйшли до надзвичайно цiкаво§ проблеми - проблеми часу. Вона висувається сучасним природознавством i фiлософiєю на роль однiє§ з центральних для розробки нового свiтогляду. Видатна роль у осмисленнi i переосмисленнi сутностi часу належить Iллi Романовичу Пригожину - бельгiйському фiзико-хiмiку, лауреату Нобелiвсько§ премi§ з хiмi§ за 1977 р. У його книзi "Порядок з хаосу", написанiй разом з Iзабеллою Стенгерс i присвяченiй аналiзу часу та висновкам, що з нього випливають, дуже красномовний пiдзаголовок: "Новий дiалог людини з природою" [160]. Основними рисами часу в класичнiй науцi, нагадаємо, є оборотнiсть, рiвномiрнiсть протiкання, тобто iзотропнiсть. Час у сучасному розумiннi анiзотропний, нерiвномiрний, однонаправлений (використовують термiн "стрiла часу", щоб пiдкреслити перебiг часу в одному напрямi). "Сучасна наука наново вiдкриває час, i в цьому, пiдкреслює Пригожин, ключ до розумiння фундаментального перегляду поглядiв на науку, наукову рацiональнiсть, на роль i мiсце науки в системi культури, який вiдбувається в другiй половинi ХХ столiття. Нова наука, яка виникає на порозi третього тисячолiття, - це наука, яка орiєнтована на дiалог людини з природою, а не на конфронтацi. з нею" [174, с.250]. Одним з наслiдкiв переглядiв поглядiв на час є уявлення про умвельт, тобто такий матерiальний блок, прошарок реальностi, який характеризується певним масштабом часу i швидкiстю протiкання процесiв. Умвельти спiвпадають iз звичною для нас класифiкацiєю за формою органiзацi§ матерi§: фiзична, хiмiчна, бiологiчна, соцiальна тощо. Але тут видiляється чiткий критерiй масштабу часу. Щоправда, вiдмiннiсть ця вiдчувається бiльше якiсно, нiж кiлькiсно, а тому побудова часово§ шкали для окремих умвельтiв i спiльно§, єдино§ шкали для сукупностi умвельтiв (оскiльки реальний свiт є сукупнiсть умвельтiв) залишається справою майбутнього. Одним з наслiдкiв уявлення про свiт як сукупнiсть умвельтiв є заперечення iде§ редукцiонiзму, тобто такого пiдходу до реальностi, коли заперечується якiсна рiзноманiтнiсть свiту i припускається можливiсть зведення вищих форм органiзацi§ матерi§ до нижчих, припускається можливiсть пояснення складного через просте. Саме в цьому полягає сутнiсть механiстичного свiтогляду: з одного боку розповсюдження норм та iдеалiв механiки на весь свiт, а з другого - зведення всього якiсного розма§ття свiту (включаючи такi складнi форми як соцiальна i бiологiчна) до простих механiчних моделей. Але кожна форма органiзацi§ матерi§ має свою специфiку. Редукцiонiстський пiдхiд на сучасному рiвнi розвитку науки вичерпав сво§ можливостi для пояснення сутностi об'єктiв i процесiв шляхом зведення §х до бiльш простих елементiв i взаємодi§ мiж ними. Це переконливо пiдтверджується широким впровадженням системно§ методологi§ у наукове мислення i практику, розвитком холiстичного (цiлiсного) пiдходу, виникненням таких напрямкiв у фiлософi§ як функцiональний та емерджентний матерiалiзм. Тобто у сучаснiй науцi акцент робиться не на "анатомiювання", розчленування, аналiз об'єкту дослiдження, а на цiлiснiсть, синтез, визнання якiсно§ своєрiдностi об'єкту дослiдження, його складнiсть i незводимiсть до простих форм органiзацi§ матерi§.
   Складнiсть i незвичайнiсть об'єктiв, з якими зiткнулася наука у ХХ ст., призвела до кризи механiстично§ рацiональностi. Виникла потреба у новому рацiоналiзмi, неорацiоналiзмi. "Розум у неорацiоналiзмi не виключає динамку, ризик, творчу iнту§цiю. Новий науковий розум сприйнятливий до всього незвiданного, вiдпрацьовуючи свою витончену чутливiсть на досить рiзноманiтному матерiалi - не лише власне пiзнавальному, але й пов'язаному з роботою художньо§ уяви, iнту§цi§ i т.iн. Для неорацiоналiзму важлива не одна лише мiць розуму, що пiзнає, а "краса науки i тих моральних iдей, якi лежать в основi розумно§ дiяльностi" [174, с.204]. Неорацiоналiзм сформувався у першiй половинi ХХ ст. головним чином завдяки роботам Г. Башляра, Ф. Гонсета, Е. Мейерсона. Подальша критика класичного рацiолналiзму у другiй половинi ХХ ст. призвела до формування iдеологi§ гносеологiчного плюралiзму та анархiзму, головним представником яко§ є Пол Фейєрабенд. Його судження категоричнi, влучнi i добре аргументованi, а тому краще навести декiлька цитат. "Єдиний принцип, який не перешкоджає прогресу, є принцип "припустимо все" (anything goes)" [186, с. 153]. "Моя ж теза полягає в тому, що анархiзм допомагає досягти прогресу у будь-якому розумiннi. Навiть та наука, яка спирається на закон i порядок, буде успiшно розвиватися лише в тому разi, коли в нiй хоча б iнколи вiдбуватимуться анархiстськi рухи" [186, с.158]. "Усвiдомлення того, що наука не священна i що спiр мiж наукою i мiфом принiс перемоги жоднiй зi сторiн, лише пiдсилює позицi§ анархiзму" [186, с.312]. "Таким чином, наука значно ближча до мiфу, нiж готова припустити фiлософiя науки. Це одна з багатьох форм мислення, розроблених людьми i не обов'язково найкраща. Вона заслiплює лише тих, хто вже прийняв рiшення на користь певно§ iдеологi§ або взагалi не замислюється над перевагами i обмеженнiстю науки. Оскiльки прийняття чи неприйняття тiє§ чи iншо§ iдеологi§ слiд надати самому iндивiду, то звiдси випливає, що вiдокремлення держави вiд церкви повинно бути доповнене вiдокремленням держави вiд науки - цього найбiльш сучасного, найбiльш агресивного i найбiльш догматичного релiгiйного iнституту. Таке вiдокремлення - наш єдиний шанс досягти того гуманiзму, на який ми здатнi, але якого нiколи не досягали" [186, с.450]. "Так поступово зусилля тих, хто поєднує гнучкiсть з повагою до традицi§, будуть руйнувати вузький i самовдоволений "рацiоналiзм" iнтелектуалiв, якi використовують державнi кошти для того, щоб нищити традицi§ платникiв податкiв, псувати §х мислення, знищувати навколишнє середовище i взагалi перетворювати живу людину на покiрного раба §х власного сумного способу життя" [186, с.472]. Критикуючи вузький, примiтивний рацiоналiзм класично§ науки, вказуючи на неспроможнiсть його засобами створити адекватну наукову картину свiту, П.Фейєрабенд пропонує з бiльшою довiрою ставитися до всiх сфер духовного життя, включаючи мiфологiю, релiгiю, мiстику i взагалi окультнi науки, а не лише до вузько зрозумiло§ науки, тобто пропонує гносеологiчний плюралiзм. Але його критика виходить за межi власне науки. Фiлософ звернув увагу на радикальнi змiни в соцiальному статусi науки. I це не дивно, оскiльки в умовах, коли людськi цiнностi культури втрачають свою однозначнiсть, розмиваються (людина i культура втрачають чiткi життєвi ориєнтири) i пiдмiняються економiчними цiнностями, а вiрнiше показниками, або розглядаються крiзь призму комфорту, а наука, впливаючи на технiчнi можливостi, збiльшує могутнiсть людини i сприяє все бiльшому задоволенню людських потреб, виникає необхiднiсть у моральнiй оцiнцi науки i чiткому визначеннi §§ соцiальних функцiй. "Вiдкриття атомно§ фiзики, дослiдження в галузi генетики, глобальне втручання людини в бiосферу, яке зробило вiрогiдним необоротнi змiни в нiй, - цi та багато iнших результатiв сiчасно§ науки i технiки вже не можуть оцiнюватися однозначно позитивно лише в силу §х наукового походження. Вони виявляються включеними в контекст надзвичайно складних i ще дуже далеких вiд гармонi§ соцiальних процесiв, якi вiдбуваються у сучасному свiтi. В цьому контекстi традицiйне розумiння науки як джерела безумовно корисного людинi знання, як гаранта рацiональностi i просвiтительства виманає уточнення i переосмислення. А тому не випадково, що питання про цiлi наукового пошуку, про етичну вiдповiдальнiсть вчених, про шляхи гуманiзацi§ науки виявилися зараз у центрi фiлософських та iдеологiчних дискусiй" [192, с.6-7]. Отож, сучасна наука втратила монополiю на iстину, а перед полiтиками i вченими поставила питання про моральну вiдповiдальнiсть за рiшення, якi приймаються пiд впливом науки, але без урахування цiнностей культури.
   Про синергетичний пiдхiд у сучаснiй науцi вже чимало сказано у першiй та третiй главах. Додамо лише декiлька штрихiв. Змальвуючи величну картину еволюцi§ i самоорганiзацi§ матерi§ вiд елементарних часток до живих i мислячих iстот, синергетика дає змогу по новому пiдiйти до розумiння таких понять як порядок i хаос, необхiднiсть i випадковiсть, детермiнiзм та iндетермiнiзм, редукцiонiзм i холiзм, дає нове розумiння наукового передбачення. Спробуємо пояснити. Синергетика розгладає системи будь-яко§ природи в усiх станах: рiвноважному, стацiонарному та еволюцiйному. Рiвноважний стан - лише один з безлiчi можливих i досить добре вивчений класичною термодинамiкою та статистичною фiзикою. Вiн характеризується вiдсутнiстю процесу i сталiстю у часi (незмiннiстю) системи, вона не обмiнюється з навколишнiм середовищем нi енергiєю, нi речовиною. Система немовби "завмерла". Стацiонарний стан - це процес, який усталений у часi, система в стацiонарному станi обмiнюється речовиною та енергiєю з навколишнiм сенредовищем, але параметри системи залишаються незмiнними в часi, тобто не залежать вiд нього. Така система перебуває в нерiвноважному станi, але незмiнна в часi. Еволюцiйний стан - коли система обмiнюється з навколишнiм середовищем речовиною, енергiєю i змiнюється в часi. Це так званнi вiдкритi системи, якi перебувають у сильно нерiвноважному станi i розвиваються в певному напрямку. Характерний i найяскравiший приклад - живий органiзм, хоча закономiрностi, властивi цьому процесу, справедливi i для фiзичних, i для хiмiчних, i для соцiальних систем. Першi два процеси - лише частковий випадок бiльш загального третього, еволюцiйного процесу. I оскiльки в природi бiльше значення вiдiграють саме цi процеси, то вони мають бiльше значення для формування свiтогляду. Саме в цих системах ми спостерiгаємо незвичнi для класично§ науки властивостi: статистична система починає вести себе як одне цiле, неначе кожна частинка "знає" про "намiри" всiє§ системи, хаотичний рух, зберiгаючись на мiкрорiвнi, починається пiдкорятися певному макропорядку, хаос взагалi виступає як "прошарок" мiж двома впорядкованими системами рiзного рiвня iєрархi§. Цiкаво тут навести вислiв вiдомого укра§нського фiлософа Мирослава Володимировича Поповича: "Якби ми знали, що є сьогоднi абсурд, ми би знали, що є хаос. А знаючи, що таке хаос, взнали б, яким повинен бути порядок... Але що таке порядок? Це не той порядок, який ми собi уявляли. Те, що нам здавалося абсурдом, було порядком вищого рангу. А те, що нам здавалося порядком, в дiйсностi було абсурдом" [25, c.11]. Наслiдком нового розумiння хаосу є нове розумiння випадковостi i необхiдностi, коли з безлiчi хаотичних рухiв вимальвується цiлком закономiрна макроструктура. Ще одна закономiрнiсть, яка вiдкрита при вивченнi вiдкритих нерiвноважних систем - наявнiсть точок бiфуркацi§ у процесi розвитку, еволюцi§ системи (адже Ви пам'ятаєте, що ми розглядаємо систему, змiнну в часi, а в класичнiй, рiвноважнiй термодинамiцi, цей параметр цiлком вiдсутнiй). У цих точках система стрибком переходить до нового стану, який якiсно вiдрiзняється вiд попереднього. Але новизна полягає в тому, що при наявностi багатьох можливих варiантiв перебудови системи, принципово неможливо передбачити стан системи пiсля проходження точки бiфуркацi§, через те, що будь-яка найменша дiя на систему в цiй точцi може призвести до значних наслiдкiв у §§ подальшому розвитку. Ось чому таким тривожним для кожно§ людини є перiод соцiальних революцiй, тобто моментiв бiфуркацi§ iсторичного процесу, коли немов би зникає майбутнє, стає цiлком невизначеним i переживається людиною, як втрата власного майбутнього. "Узагальнюючи, - пишуть Пригожин i Стенгерс, - можна стверджувати, що поведiнка "у середньому" не може домiнувати над елементарними процесами, що §§ складають. У сильно нерiвноважних умовах процеси самоорганiзацi§ вiдповiдають тонкiй взаємодi§ мiж випадковiстю i необхiднiстю, флуктуацiями та детермiнiстичними законами. Ми вважаємо, що поблизу бiфуркацi§ головну роль вiдiграють флуктцацi§ або випадковi елементи, тодi ж як в iнтервалах мiж бiфуркацiями домiнують детермiнiстичнi аспекти" [160, с.235].
   При всiй привабливостi i ефективностi синергетичного пiдходу в сучаснiй науцi, в нього залишається одна "вада" - фiзикалiзм. Пояснюючи процес виникнення будь-яких структур, у тому чмслi й мислячо§ людини, синергетика не може дати вiдповiдь на питання, як поводити себе людинi у тiй чи iншiй складнiй життєвiй ситуацi§, яке рiшення прийняти Людству перед загрозою глобально§ екологiчно§ кризи, поки це рiшення не "прийняла" сама природа, бiосфера. Це проблема суто людська: проблема цiнностей, критерi§в, вибору. А тому виникає потреба у новому синтезi наук - природничих, технiчних, суспiльних i гуманiтарних. Потрiбна нова єдина наука про Людину, про що говорив ще Карл Маркс.
   Вiдомий укра§нський фiлософ М.М. Кiсєльов так пише у сво§й книзi: "Сучасна екологiчна ситуацiя раптом поставила §§ (людину -Є.С.) перед парадоксальним фактом: з'ясувалося, що науково обгрунтоване управлiння природним комплексом, екологiчно грамотне природокористування вимагають бiльш високого рiвня знань, нiж вирiшення традицiйного завдання використання сил i речовин природи у виробничих цiлях. Виявилося, що ми до цих пiр ще недостатньо поiнформованi про всi механiзми функцiонування бiосфери, щоб керувати ними... Сучаснi дослiдники майже одностайнi в тому, що наука поки що не готова до вирiшення сучасних екологiчних проблем" [91, c.117]. Але "люди спочатку повиннi жити, а потiм вони вже здатнi щось знати про середовище свого життя" - немов у вiдповiдь йому пише московський фiлософ Ф.I. Гiренок [54, с.20]. I що ж робити, коли науки недостатньо, а жити треба? В цьому випадку, мабуть, рятiвним може стати фейєрабендiвський заклик до гносеологiчного плюралiзму, доповнення науки досвiдом iнших типiв свiтогляду: мiфологiчного та релiгiйного. Адже Європейска цивiлiзацiя - перша вiдома нам, яка грунтується на науковому свiтоглядi. Усi попереднi спиралися на мiфологiчний та релiгiйний свiтогляд. "Якщо не вимерла нi релiгiя, нi релiгiйнi племена i народи, - пише Р.К.Баландiн, - отже, вона принесла бiльше користi, нiж шкоди людинi... Релiгiйний свiтогляд допомагає вибирати стратегiю поведiнки в умовах нестачi iнформацi§. Орiєнтуватися на наукове знання доцiльно в умовах надлишку iнформацi§, коли є можливiсть на фактах пiдтвердити переваги дано§ теорi§" [217, c.36].
   Загальний висновок, який можна зробити, полягає в тiм, що нова ситуацiя, в якiй опинилося людство, виманає переоцiнки "старо§" науки, нового синтезу знань, нового рацiоналiзму, якi грунтуватимуться на якомога ширшому фундаментi - усьому духовно-практичному досвiдi всього людства.
  

§ 4.2. Нова технологiя: напрямки оптимiзацi§ хiмiко-технологiчно§ дiяльностi.

  
   Процес формування екологiчного мислення вже розпочався. Торкнувся вiн i сфери технологi§. Це проявляється, насамперед, у застосуваннi системного аналiзу пiд час вирiшення проблем узгодженого розвитку виробництва i природокористування, комплексному пiдходi до екологiчно§ проблеми. Наприклад, автори роботи "Экотехнология: Оптимизация технологии производства и природопользования", спробувавши проаналiзувати взаємозв'язки мiж виробництвом i природокористуванням з метою з'ясувати умови безкризового розвитку суспiльства, дiйшли висновку, "що проблема запобiгання забрудненню навколишнього середовища... є лише частиною загально§ проблеми природокористування. А тому i розробка, i систематизацiя заходiв по припиненню i запобiганню шкiдливому впливу природокористування вимагає значно бiльше загального пiдходу, нiж прийнятий пiдхiд при плануваннi i реалiзацi§ природоохоронних заходiв, якi зводяться, як правило, до знешкодження рiдких та газоподiбних викидiв" [107, с.19].
   Системний пiдхiд є один з найважливiших напрямкiв пiдвищення ефективностi виробництва, як на рiвнi оптимiзацi§ окремого процесу, так i на рiвнi оптимiзацi§ територiально - виробничого комплексу. На основi системного аналiзу успiшно розробляється блочно-модульний пiдхiд при створеннi гнучких автоматизованих виробничих систем. Пiд час органiзацi§ виробництва за таким принципом забезпечується розширення номенклатури, економiя капiталовкладень, швидка i ресурсозберiгаюча переналадка виробництва на випуск ново§ продукцi§ або перенастройка на нову сировину; пiдвищення якостi продукцi§, що випускається; можливiсть комплексно§ переробки сировини; пiдвищення надiйностi технологiчних схем; вивiльнення iз сфери виробництва значно§ кiлькостi обслуговуючого персоналу i зниження собiвартостi продукцi§ [73, с.148].
   Значний внесок у розробку системно§ методологi§ стосовно до хiмiко-технологiчних процесiв зробили академiки В.В. Кафаров та В.О. Легасов. Пiд керiвництвом останнього також була виконана робота по визначенню перспективних напрямкiв розвитку хiмi§ та хiмiчно§ технологi§ i висновок, до якого дiйшли автори, полягає в тому, що головною рисою ново§ технологiчно§ iдеологi§ повинен стати науковий системний пiдхiд, який розглядає нерозривно фiзико-хiмiчний, фiзико-математичний, iнженерно-технiчний, економiчний, екологiчний та соцiальний аспекти органiзацi§ виробництва. Таке розумiння повинно бути спрямоване на створення малостадiйних, надiйних, безпечних, малоенергоємних, високопродуктивних, неперервних, безвiдходних, гнучких за сировиною та продуктами виробництва [112, с. 473].
   Системна iдеологiя дiйсно вiдкриває великi можливостi по оптимiзацi§ виробництва, мiнiмiзацi§ його екологiчного тиску, створенню маловiдходних виробничих комплексiв. Але, на нашу думку, невиправдано великi надi§ покладаються на створення безвiдходних технологiй. Тако§ точки зору дотримуються вже багато вчених [ 130, с. 11; 149, с.141 та iн. ]. Навiть тi, хто використовує цей термiн, рiдко вкладають буквальний смисл [90, с. 7]. Європейською економiчною комiсiєю ООН [СЕК ООН] прийняте таке визначення: "Безвiдходна технологiя - це такий спосiб виробництва продукцi§ (процес, виробництво, територiально-виробничий комплекс), при якому найбiльш рацiонально i комплексно використовується сировина та енергiя у циклi сировиннi ресурси - виробництво - споживання - вториннi сировиннi ресурси таким чином, що будь - який вплив на навколишнє середовище не порушує його нормального функцiонування" [74, с. 587]. Як бачимо з визначення, пiд технологiєю розумiється не один якийсь окремий виробничий процес або навiть ланцюжок таких процесiв, а весь речовинно-енергетичний цикл обмiну мiж суспiльством i природою при максимальнiй рециркуляцi§ речовини у суспiльствi. Як аргумент на захист концепцi§ безвiдходно§ технологi§ §§ прихильники стверджують, що "матерi§ у вiдповiдностi з законом збереження речовини не зникає i завжди може бути нацiлене лише на максимально можливе рацiональне використання" [74, с. 588].
   Недолiк тако§ аргументацi§ не лише у слiпiй впевненостi у всесилля хiмi§ та технологi§, але i в тiм, що для реалiзацi§ "безвiдходностi" буде потрiбна додаткова енергiя, тобто додаткове забруднення навколишнього середовища низькоякiсною енергiєю. Крiм того, важко уявити, як всi побутовi вiдходи можуть бути поверненi у виробничiй цикл. Наприклад, пластмаси спецiального призначення з пiдвищеною стiйкiстю. Чи можна вважати продукти згорання палива [бензину, газу] побутовими вiдходами. Якщо нi - то чому. Якщо да - то як "§х" повернути у цикл. Як бути з пестицидами та добривами, миючими засобами. Безумовно, необхiдно розширяти використання вторинно§ сировини [а резерви тут є[, шукати способи перетворення вiдходiв у сировину. До речi, цiкаво вiдзначити, що якоюсь мiрою проблема вiдходiв, тобто низькоякiсно§ речовини, i низькоякiсно§ сировини, тобто руд з низьким вмiстом корисного металу або нафти з великою кiлькiстю домiшок тощо, мають багато спiльного. Але досить довгий процес, який вимагає комплексного вирiшення багатьох проблем, а тому як промiжна стадiя припускається маловiдходне виробництва, пiд яким розумiють такий спосiб не виробництва продукцi§, при якому вплив навколишнє середовище на сподiватися на те, що хоча б у вiддаленому майбутньому вдасться повнiстю позбавитися вiдходiв - утопiя. Це нереально i з тiє§ точки зору, що пропонується брати у природи речовину та енергiю, а повертати лише низькоякiсну енергiю. Навiть переконанi прихильники "безвiдходно§ " технологi§ визнають, що створення безвiдходного виробництва перевищує рiвня, припустимого санiтарно-гiгiєнiчними нормами i з рiзних причин частина сировини переходить у вiдходи та захороняться [74 , с.590]. Таке вирiшення проблеми є цiлком припустимим i реальним, на вiдмiну вiд "безвiдходно§ технологi§". А тому варто погодитися з пропозицiями про виключення з науково§ мови поняття "безвiдходна технологiя" i використовувати лише термiн "маловiдходне виробництво".
   Оскiльки на повне використання енергi§ не претендує навiть безвiдходне виробництво, то ентропiйнi змiни, що вносяться людською дiяльнiстю до навколишнього середовища, i особливо хiмiко-технологiчною дiяльнiстю, як було показано у третiй главi, не можуть бути усуненi. Мабуть, вони мають принциповий, онтологiчний характер: так влаштований свiт. А тому єдиний вихiд у цiй ситуацi§ - пiдвищення ефективностi всiх енергоспоживачiв, мiнiмiзацiя споживання негентропi§. В наш час у високорозвинених кра§нах iснує стiйка тенденцiя до зниження енерговитрат при загальному зростаннi обсягу виробництва. I це дає певну надiю, вказує що ще є чимало резервiв у сучасно§ науки та технологi§, хоча й зрозумiло, що вони небезмежнi.
   Розглянемо детальнiше, якi перспективи вiдкриває наука та технологiя в планi перетворення речовини, якi є шляхи iнтенсифiкацi§ i пiдвищення ефективностi хiмiко-технологiчно§ дiяльностi. Iнтенсифiкацiя дає змогу збiльшити виробничу потужнiсть апаратiв при зменшеннi §х габаритiв, металоємностi, вартостi i зменшити виробничi площi та експлуатацiйнi витрати, а також дає можливiсть одержати новi ефекти, яких неможливо традицiйними способами (73 , с.16).
   Грунтовний "Аналiз можливостей хiмiчно§ науки" за дорученням конгресу США був проведений великою групою американських хiмiкiв пiд загальним керiвництвом Дж. Пиментела на початку 80-их рокiв i був надрукований у жовтнi 1987 р. В результатi дослiдження вченi дiйшли висновку, що найближчi два десятилiття повиннi статися революцiйнi змiни у фундаментальних хiмiчних знаннях i у можливостi використовувати це знання для досягнення поставлених суспiльством цiлей. Подiбна робота була виконана i в Радянському Союзi з iнiцiативи В. О. Легасова, але вона меньш грунтовна [112].
   Iсторико-науковий аналiз хiмi§, проведений В.I. Кузнецовим, показує, що базою подальшого розвитку хiмiчно§ технологi§ повиннi стати еволюцiйно-хiмiчнi уявлення. За його визначенням, "еволюцiйна хiмiя - це наука про необоротнi процеси, про саморозвиток, про iсторiю вдосконалення хiмiчно§ органiзацi§ речовини" [103, с. 222]. Еволюцiйно-хiмiчний пiдхiд вiдкриває небаченi можливостi для хiмiчно§ технологi§. Реактор, створений на його основi, дозволяє у тисячi i мiльйони разiв збiльшити швидкiсть хiмiчних процесiв за рахунок усунення §х оборотностi, яка є обов'язковим компонентом класичних хiмiчних процесiв та уявлень. В наслiдок цього значно зростає ефективнiсть хiмiко-технологiчних процесiв. Наприклад, доведена можливiсть одержання мономерiв синтетичного каучуку та пластмас у реакторi об'ємом в один кубометр при обслузi одним робiтником, виробнича потужнiсть якого еквiвалентна усьому сумга§тському заводу, який виробляє олефiни. I це лише один приклад [103, с. 222 та iн.].
   В цiлому перехiд на iнтенсивний шлях розвитку хiмi§ та хiмiчно§ технологi§ пов'язується з вирiшенням таких завдань: перехiд на вiдновлювану сировину та недефiцитну сировину i максимальне вилучення з не§ корисного компоненту; оптимiзацiя управлiння хiмiчним процесом, яка дає змогу створювати економiчно та екологiчно ефективне виробництво; комплексна переробка сировини та повернення у виробничiй цикл побiчних продуктiв i вiдходiв; максимальна економiя енергi§ та утилiзацiя енергi§ низько§ якостi. Їх реалiзацiя передбачається у двох головних напрямках: 1) розвиток хiмi§ "нормальних станiв" та 2) у руслi хiмi§ "екстремальних станiв". Хiмiя нормальних станiв реалiзується у дiапазонi температур 0 - 300 0С i тиску 100 - 1000 кПа i передбачає широке застосування каталiзаторiв, якi революцiйно змiнили сучасне хiмiчне виробництво. Хiмiя екстремальних станiв реалiзується при температурах 1000 - 4000 0С i тисках 103 - 104 МПа або в умовах дi§ радiацi§, а також поблизу, а також поблизу 0 оК i у вакуумi. Закономiрностi протiкання процесiв в таких умовах вивчаються новими роздiлами хiмi§: хiмiя низькотемпературно§ плазми, хiмiя високих швидкостей, хiмiя надвисоких тискiв, радiацiйна хiмiя, хiмiя високих енергiй, хiмiя гарячих атомiв тощо. Такий значний iнтерес до хiмi§ екстремальних станiв цiлком виправданий, оскiльки заснованi на них технологiчнi процеси значно перевищують традицiйнi за економiчними показниками: виробнича потужнiсть, низька енерго- та матерiалоємнiсть [103, с. 229-230].
   Новi можливостi для iнтенсифiкацi§ виробництва вiдкриває використання каталiзу. Наприклад, мiжфазний каталiз, який почали використовувати з кiнця 1960-х рокiв, виявився одним з найпростiших способiв iнтенсифiкацi§ виробництва широкого кола органiчних продуктiв. Вiн не потребує дорогих розчинникiв, вибухом та пожежонебезпечних реагентiв, невимогливий для апаратурного оформлення процесiв, дає змогу перейти до проточних систем неперервного виробництва, значно збiльшити швидкiсть та селективнiсть процесiв [103, с. 247]. Таким чином, можна сказати, що хiмiчна технологiя перебуває на шляху до iдеального реактора: одностадiйного, високоселективного, проточного, високопродуктивного та економiчного.
   Значнi перспективи вiдкриваються у виробництвi й використаннi керамiки (зносостiйкi, надтвердi, жаромiцнi матерiали), каталiтичному перетвореннi сонячно§ енергi§ в енергiю хiмiчних палив.
   Широке використання хлорних технологiй є небезпечним через забруднення навколишнього середовища дiоксином. А тому необхiдно шукати замiну хлору. Якою мiрою це реально - сказати важко. До того ж небезпека застосування хлору була виявлена не вiдразу, а майже через 200 рокiв пiсля початку його використання. А тому немає гарантi§, що новi можливi технологi§ не виявлять себе з часом з несподiвано§ сторони, небезпечно§ для людини i бiосфери.
   Одним iз головних положень теорi§ систем є таке, що кожну систему розглядають як елемент бiльшо§ системи, а кожен елемент системи, в свою чергу, слiд розглядати як систему iєрархiчно нижчого рiвня, яка складається з менших елементiв. Коли ми розглядаємо технологiю як систему, на перший план виходить §§ структура, "технологiчнiсть", економiчна ефективнiсть (матерiало- та енергоємнiсть, глибина переробки сировини, окупнiсть) надiйнiсть тощо. Але технологiю можна розглядати як елемент бiльших систем - техносфери (територiально-виробничого комплексу, нацiонального господарства, свiтового господарства) та бiосфери. Якими б не були ефективними та iнтенсивними технологi§, вони мають бути бiосферосумiсними. Розумiння бiосфери як цiлiсно§ системи, що здатна до саморегуляцi§, яка має цiлком певнi i досить вузькi межi стабiльностi, вимагає обов'язкового врахування законiв §§ функцiонування в процесi хiмiко-технологiчно§ дiяльностi. Як писав Ф. Енгельс, "на кожному кроцi факти нагадують нам про те, що ми зовсiм не володарюємо над природою так, як завойовник володарює над чужим народом, не володарюємо над нею так, неначе хтось, хто перебуває за межами природи, - що ми, навпаки, нашою плоттю, кров'ю i мозком належимо §й i перебуваємо всерединi не§, що все наше володарювання над нею полягає в тому, що ми, на вiдмiну вiд усiх iнших iстот, вмiємо пiзнавати §§ закони i вiрно §х застосовувати" [120, т.20, с. 496]. Обов'язковим є врахування просторово-часово§ органiзацi§ бiосфери i будь-яка технологiя повинна бути пристосована до не§. Поняття "органiзацi§ простору" є звичним для фахiвцiв з фiзично§ географi§. Ним широко користуються для характеристики ландшафтiв i все частiше починають використовувати для оцiнки вписування штучних об'єктiв i споруд у природне середовище. Але механiчний пiдхiд до простору i часу бiосфери залишається пануючим до цих пiр i у процесi проектування будь-яких споруд мало враховується той факт, що простiр - це не пустота чи ресурс, який можна кро§ти на свiй розсуд, а життєвий простiр, тобто такий, який має органiчну будову, анiзотропiю, функцiональне призначення у механiзмi функцiонування бiосфери.
   Деякi аспекти органiзацi§ простору здавна використовуються людиною, але вони здебiльшого орiєнтованi саме на людину, а не вписування технiчно§ дiяльностi людини у природнi процеси, максимальне урахування органiчно§ будови простору бiосфери. Насамперед слiд вiдзначити естетичний аспект органiзацi§ простору. Краще за все вiн проявився в архiтектурi. У разi продуманого i спланованого будiвництва естетичний критерiй органiзацi§ простору переноситься на мiстобудування. Але на цьому рiвнi додається ще одна вимога - дотримання санiтарних та гiгiєнiчних норм. У сучасному свiтi вiдбувається швидка експансiя на природу, а отже i на життєвий простiр. Вiдбувається немовби "спiнювання простору" бiосфери. При цьому порушуються нормальнi природнi зв'язки i виникають новi, не властивi природi, i яких ранiше не iснувало. У певним чином органiзованому просторi бiосфери вiдбуваються усталенi процеси, строго збалансованi в часi. Таким чином, порушуючи просторову органiзацiю, ми порушуємо i часову органiзацiю бiосфери. А тому слiд прагнути не "рацiонального" використання простору, а максимально можливого "монтування" технологi§ у простiр бiосфери i "пiдключення" §§ у бiосфернi процеси таким чином, щоб не порушувати §х ритмiку та масштаб. С.М. Сухорукова у книзi "Економiка та екологiя", пропонує чотири принципи, якими слiд керуватися для узгодження великомасштабно§ технiчно§ дiяльностi з природними процесами, щоб запобiгти екологiчно§ кризи. Наведемо §х:
      -- Принцип збереження просторово§ природно-обумовлено§ цiлiсностi природних систем у процесi §х господарського використання;
      -- Принцип природно-обумовлено§ рiзноманiтностi у регiональнiй комбiнаторицi галузей, згiдно якому повинна бути передбачена можливiсть рiвномiрного використання всiх елементiв регiонально§ природно§ системи, що дасть змогу запобiгти порушенню природно§ рiвноваги шляхом встановлення збалансованого циклу використання та вiдновлення;
      -- Принцип збереження природно-обумовленого кругообiгу речовини у процесi його господарського використання;
      -- Принцип узгодженого виробничого та природних ритмiв [177, с. 56-65].
   Фактор часу слiд приймати до уваги як на стадi§ проектування та експлуатацi§ технiчних об'єктiв, так i пiд час аналiзу можливих наслiдкiв потрапляння хiмiчних забруднень i взагалi техногенних речовин у навколишнє середовище. Такого ж погляду дотримується А.О. Горєлов [57, с. 111] i бiльш детально його розвиває В.Г. Горохов. Вiн запропонував термiн "еволюцiйне проектування", який означає таке проектування, при якому стадiя впровадження є невiд'ємною ланкою останнього. Воно передбачає особливу дiяльнiсть по корегуванню проектних рiшень у процесi налагодження складних людино-машинних системи у вiдповiдностi до соцiальних, економiчних, природних та технiчних умов, якi постiйно змiнюються, тобто передбачає поступове вписування i постiйне корегування у процесi експлуатацi§ складних iнженерних об'єктiв у навколишньому середовищi. При цьому у комплексi "Людина - машина - навколишнє середовище" останнє також стає об'єктом проектування. Таким чином, еволюцiйне проектування повинно враховувати еволюцiю соцiального i природного середовища [58, с. 73].
   У планi вивчення бiосфероумiсностi техногених речовин необхiдна iнтеграцiя цiлого комплексу наук. У хiмiчнiй технологi§ добре вiдома проблема масштабного переносу, тобто змiни закономiрностей протiкання хiмiчних процесiв при переходi вiд колби до промислового реактору. Бiосфера ж являє собою несумiрно бiльш складну хiмiчну (i не тiльки хiмiчну) систему, нiж колба чи реактор. А тому для вивчення поведiнки в навколишньому середовищi хiмiчних речовин слiд залучати знання хiмi§, метеорологi§, геохiмi§, фiзично§ географi§, бiологi§ та екологi§. Така iнтеграцiя наук обов'язково повинна знайти вiдображення при пiдготовцi кадрiв, проектуваннi технологiй, а також на стадi§ всебiчно§ експертизи, у тому числi i екологiчно§, технологiчних проектiв. Комплексний аналiз можливих наслiдкiв потрапляння техногенних речовин у навколишнє середовище повинен враховуватися при створенi нових речовин, розмiщенi та експлуатацi§ пiдприємств, виборi методiв знезараження вiдходiв i т.iн. Кожну речовину треба розглядати у русi, розвитку у навколишньому середовищi, оскiльки являючись нетоксичним та нестабiльним воно може у природних умовах або пiд час взаємодi§ з iншими техногенними речовинами утворювати стiйкi високотоксичнi сполуки. Досить часто спостерiгається явище синергетизму, тобто взаємного пiдсилення токсично§ дi§ речовин за умов §х спiльно§ присутностi. Характерними прикладами є фотохiмiчний смог, утворення метилртутi, поведiнка нiтроазосполук тощо.
   Пiдведемо пiдсумки. Хiмiки-технологи жартують, що iдеальний хiмiчний реактор - це труба, на входi в яку подається сировина, а на виходi маємо бажану продукцiю. Вченi та iнженери повиннi визначити в кожному конкретному випадку режим роботи тако§ "труби", §§ внутрiшнє обладнання тощо, а екологи повиннi допомогти "вписати" цю "трубу" в навколишнє середовище, бiосферу. Отже, основними вимогами до сучасно§ технологi§ є:
      -- Надiйнiсть, iнтенсивнiсть, малостадiйнiсть, полiфункцiональнiсть, нерiвноважнiсть, проточнiсть (неперiодичнiсть), ефективнiсть;
      -- Бiосферосумiснiсть, тобто включенiсть, "вписанiсть" у структуру i динамiку бiосфери.
  
  

§ 4.3. Екологiчне мислення i свiтогляд:

"конверсiя" прiоритетiв i цiнностей

  
   Ядром екологiчного мислення та екологiчно орiєнтованого свiтогляду повинно стати розумiння обмеженостi планетарних ресурсiв i необмеженостi технiчних можливостей людства щодо споживання, розумiння того, що бiосфера певним чином органiзована i людство неспроможне встановити тотальний контроль над цiєю органiзацiєю i §§ штучне вiдтворення. Звiдси випливає генеральна лiнiя поведiнки людства: обмеженiсть втручання людства в бiосферу i контроль над собою. Цi висновки, до яких прийшла наука наприкiнцi ХХ столiття, не є чимось новим для людства. Просто науковий свiтогляд в умовах екологiчно§ кризи вимушений дати свою вiдповiдь на життєво важливi питання i сформулювати §х мовою науки, тобто найбiльш авторитетною i зрозумiлою мовою для сучасно§ людини. Але на питання взаємодi§ людини i природи, суспiльства i природи давали вiдповiдь i мiфологiчний свiтогляд, i релiгiйний свiтогляд. Тепер ми можемо сказати, що в усiх трьох формах свiтогляду вiдповiдь за своєю суттю одна: шанобливе ставлення людини до природи, обмежене втручання людини в природу. Кожен свiтогляд формулює i обгрунтовує цi положення своєю мовою. Наприклад, для мiфологi§ характерний культ священних га§в, джерел, тварин тощо. Тобто мiфологiчний свiтогляд встановлює межi втручання в природу шляхом оголошення недоторканостi частини §§ об'єктiв. Досить цiкавим є феномен жертвоприношення. Вiн не цiлком зрозумiлий сучаснiй людинi. "Дуже часто буває, - пише один з найвидатнiших етнографiв та iсторикiв культури ХIХ ст. Едуард Тайлор, - вкрай важко домогтися вiд дикунiв i варварiв роз'яснення того, що робиться, на §х думку, з §жею та цiнностями, якi вони приносять богам" [178, с. 466]. I все ж таки цей обряд був i залишається поширеним серед усiх арха§чних вiрувань. Що ж змушувало людей робити таке "безглуздя"? Е. Тайлор видiляє "три теорi§: теорiю дару, теорiю вшанування i теорiю утрати, або зречення" [178, с. 466]. Але цiлком припустиме, на нашу думку, ще одне тлумачення. Жертва - це зрима, вiдчутна вiдплата за користування певними силами чи ресурсами природи. Той, хто приносить жертву, завжди пам'ятає, якою цiною вiн "купує" "послуги" у природи.
   Релiгiйний свiтогляд висуває на перший план iдею примату духовного над матерiальним. Буддизм висуває як головний принцип недiяння. "Недiяння не є проповiддю лiнi, неробства, бездiлля. Недiяння - це дiяння, яке не порушує рiвноваги нi в природi, нi в духовному свiтi особи, нi в мiжособистiсному спiлкуваннi. Це дiяльнiсть, яка сумiрна буттю i мотивується внутрiшньою зосередженiстю, вiдлюдним розмiрковуванням" [144, с. 68]. Iнду§зм i брахманiзм зосереджують увагу людини i культури в цiлому на змiнi внутрiшнього свiту людини з метою морального самоочищення. Християнство закликає людину до самовдосконалення з метою досягнення святостi, тобто пiдкорення тiлесно§, матерiально§ природи людини §§ духовнiй, божественнiй природi. Iуда§зм суворо обмежує полювання, вживання в §жу багатьох тварин, взагалi вводить поняття "кошерного", тобто "придатного" для будь-что в людському життi, i вiдповiдно "некошерного", "непридатного", забороненого. Однiєю з цiлей дотримання шабат (суботи) є невтручання в природу протягом хоча б одного дня. Суворо забороняється в суботу запалювати вогонь, навiть для приготування §жi. Тобто, релiгiя, головним чином, спрямовує дiяльнiсть людини "на себе", всередину. У захiдноєвропейськiй культурi внаслiдок процесу секуляризацi§ поступово затвердилася протилежна цiннiсна орiєнтацiя - активне ставлення до навколишнього свiту, до природи.
   В цiй сферi дiяльностi людина також довела свою велич i могутнiсть. Але досягнуто це надто високою цiною: спустошенням природи (екологiчна криза) i спустошенням людини (бездуховнiсть i втрата сенсу життя). "Якщо зростає потiк господарських благ, а природа, фiзичне i духовне здоров'я населення руйнуються - що це, прогрес чи регрес?" - запитує вiдомий росiйський еколог i економiст П.Г.Олдак [146, с. 158]. "Суспiльство престижного споживання, - продовжує вiн, - живе не на проценти, а на основний капiтал природи. Цей тип споживання змогли забезпечити собi на якийсь строк вiдносно невелика кiлькiсть кра§н свiту. Поширити його на свiт в цiлому взагалi неможливо" [146, с. 177]. I все ж таки система цiнностей сучасно§ цiвiлiзацi§ не просто мiцно тримається - вона активно поширюється серед кра§н, якi розвиваються. Змiна система цiнностей - найскладнiша задача, але поки ми §§ не вирiшимо, не можна й сподiватися на вирiшення екологiчно§ проблеми.
   П.Г. Олдак як найважливiшi завдання, що постали зараз перед людством, видiляє такi:
      -- поставити пiд контроль розвиток демографiчних процесiв;
      -- забезпечити рiшуче згортання виробництв, якi використовують "агресивну" технологiю, i прискорений перехiд до природозберiгаючих технологiй;
      -- вiдмовитися вiд глобального воєнного i науково-технiчного суперництва, боротьби за ринки i сфери впливу, перевести конфронтацiю у спiврозвиток, спiвтворчiсть;
      -- вiдмовитись вiд химер суспiльства престижного споживання, виробити i затвердити норми помiркованого достатку, добровiльно§ простоти, перевести боротьбу за самоствердження у площину змагання творчих рiшень;
      -- перейти до керування розвитком бiосоцiальних систем, затвердити прiоритет нацiонального над приватним, глобального над нацiональним, виробити полiтичнi iнститути для вирiшення цього завдання;
      -- визнати за найвищу мету збереження здорового середовища проживання i повноцiннiсть природних ресурсiв, вiдмовитись вiд залишкового принципу видiлення коштiв на збереження нашого земного дому i видiляти стiльки, скiльки треба (тобто 5-7% ВНП замiсть 1-2%, якi видiляються зараз), дiяти у вiдповiдностi з масштабами тiє§ загрози, яка нависла над людством [146, с. 195].
   Для реалiзацi§ цiє§ програми необхiдна добра воля i правова система. Мiфологiчний свiтогляд для своє§ реалiзацi§ створює систему табу, релiгiйний свiтогляд - формулює поняття грiха. Науковому свiтогляду вiдповiдає правова свiдомiсть. Вона вимагає певних зусиль i часу для свого формування. Нiяка правова система не зможе функцiонувати, якщо цiнностi, якi покладенi в §§ основу, невiдомi, або несприймаються бiльшою частиною людей. Отже необхiдно одночасно формувати екологiчну свiдомiсть, екологiчно орiєнтований свiтогляд i правову систему, яка дасть змогу ефективно контролювати людську дiяльнiсть в межах, якi забезпечують екологiчно припустимi навантаження на природу. Щоправда, "сьогоднi наука ще не може дати точно§ вiдповiдi на питання, де проходить межа припустимого навантаження на природнi системи. Екологами сформульовано "правило десяти вiдсоткiв". Але де стосовно тiє§ чи iншо§ екосистеми проходить межа десяти вiдсоткiв - точно вiдповiсти ми не можемо" [146, с. 133]. Але нiякi науковi поради виконуватись не будуть, будь-яке природоохоронне законодавство сприйматиметься як "екологiчний фашизм", якщо в людей не буде розумiння i внутрiшньо§ переконаностi у справедливостi "екологiчного iмперативу". Кожна людина повинна розумiти, яку користь або яку шкоду може завдати наука, той чи iнший технiчний проект, щоб свiдомо i грамотно приймати важливi для всього суспiльства i навiть планети рiшення.
   Iснує досить багато визначень екологiчного мислення. Наведемо лише деякi з них. Академiк М.М. Моiсеєв: "Здатнiсть правильно використовувати i регулювати могутнiсть сучасного суспiльства i означає "екологiчну культуру" та "екологiчне мислення"" [129, с. 271]. Академiки В.П. Казначєєв та А.Л. Яншин: "Екологiчне мислення - це рiвень знань, культури, виховання, при якому кожен у сво§й професiйнiй та непрофесiйнiй дiяльностi переслiдує цiлi створення та органiзацi§ найкращiх умов психоемоцiйного, природного та суспiльного середовища для подальшого розвитку людини, збереження i розвитку §§ здоров'я" [87, с. 28-46]. Л.Г. Мельник присвятив проблемi формування екологiчного мислення чудову книжку - "Мир, открытый заново: (Рождение екологического мышления)", в якый наводить такий перелык складових частин останнього: "Це усвiдомлення таких важливих моментiв. По-перше, усi явища, якi вiдбуваються на планетi, просторово пов'язанi мiж собою. Будь-який процес, що має мiсце в окремих екосистемах планети, так чи iнакше позначається на всiй екосистемi Землi... По-друге, Земля наближається до такого моменту, коли §§ економiка повинна буде перейти на економiку замкнено§ системи... на вiдмiну вiд вiдкрито§ економiки, де завжди забезпечене нове постачання ресурсiв та вiдтiк вiдходiв... По-третє, усi явища пов'язанi у часi. Людина завжди повинна пам'ятати, що вона належить до Людства, яке живе не тiльки у теперiшньому часi, а й в майбутньому... В-четверте, необхiдно усвiдомлювати своє мiсце у Всесвiтi, у просторовiй i часовiй нескiнченностi" [123, с. 185-187]. Найбiльш лаконiчно, афористично, дещо у гумористичнiй формi сутнiсть екологiчного мислення сформулював американський еколог та бiолог Баррi Коммонер у сво§х чотирьох екологiчних законах:
      -- усе пов'язане з усим;
      -- все повинно кудись дiватися;
      -- природа знає краще;
      -- нiщо не дається задарма [95, с. 178].
   Для усвiдомлення цих, здавалося б не дуже складних iстин, сучаснiй людинi доводиться докладати все ж таки чимало зусиль. Причина цього полягає у певнiй консервативностi мислення. Слiдуючи за Френсiсом Беконом, який для ствердження проголошених ним нових принципiв (вони, до речi, сприяли формуванню буржуазно§ та науково-промислово§ доби) спершу пiддав рiзкiй критицi старi, i насамперед iдоли свiдомостi, якi заважають людинi побачити iстину i новi методи §§ здобуття. М.Л. Полiщук пропонує для полегшення формування нового мислення спершу позбутися "iдолiв сучасно§ свiдомостi". Серед них вiн видiляє чотири головних: технократизм, регiоналiзм, механiцизм та фаталiзм [158, с. 157]. Про технократизм та механiцизм вже було сказано багато (див. §§ 1.1, 3.2, 4.1). Бiосфера, яка включає i суспiльство, є надзвичайно складний природний об'єкт, а тому вiдтворити його сутнiсть мовою однiє§ лише механiки та вирiшити всi соцiальнi проблеми засобами технiки, якою б досконалою вона не була - неможливо. Вибирає цiлi - Людина, приймає рiшення - Людина, несе вiдповiдальнiсть - також Людина. Нi механiки, нi технологi§ для тако§ суто людсько§ дiяльностi недостатньо.
   Що ж стосується iдолу фаталiзму, який також випливає з механiстичного свiтогляду, оскiльки будь-який механiзм (в тому числi i iсторичний) дiє без випадковостей, а отже все вiдомо наперед, то сучасна наука, особливо синергетика, вказують на принципову невизначенiсть подiй у майбутньому. А тому нi окрема людина, нi людство не повиннi сидiти "склавши руки" i чекати фатально§ розв'язки екологiчно§ кризи. "Любов до природи, як i любов до Батькiвщини, закладається з раннього дитинства, "с той песни, что пела нам мать". На цiй емоцiйнiй основi у дошкiльних закладах, середнiй та вищiй школi будується екологiчна свiдомiсть. Але активна життєва позицiя може формуватися лише у дiях, у боротьбi. Виступи на захист природи рiдного краю - конституцiйне право i громадський обов'язок кожно§ людини" [146, с. 126].
   Iдол регiоналiзму особливо болюче нагадав про себе за останнi роки. Насамперед це розпад Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославi§, процеси у Канадi, Iспанi§, Турцi§. Але майбутнє все ж таки вбачається за iнтеграцiєю людства. Глобальнi проблеми, в тому числi i екологiчна, змушують людей рiзних кра§н об'єднувати сво§ зусилля. Безумовно, процес дiалектичний i глобалiзацiя буде супроводжуватися регiоналiзацiєю, структуруванням людства за новими принципами, якi з необхiднiстю враховуватимуть iнтереси людства (цiлого) i етносiв (частин). Людство сто§ть на порозi нового витка iнтеграцiйних процесiв, коли воно вимушене буде вiд усвiдомлення єдностi перейти до єдностi органiзацi§. Мова не йде про повну унiфiкацiю життя, знищення культур, традицiй, мов рiзних народiв. Ми вже добре розумiємо, що унiфiкацiя згубна i для природи, i для культури. Але рiзнi культури повиннi об'єднувати i взаємозбагачувати народи i людство в цiлому, а не роз'єднувати i бути причиною для розбрату. "Перенос акцентiв у розумiннi всесвiтньостi iсторичних процесiв, - як вказує М.Л. Полiщук, - на принципи єдностi, об'єднання народiв з метою вирiшення глобальних проблем, що стоять перед свiтом, можливi на шляхах ствердження нового типу полiтичного мислення з його загальнолюдськими критерiями, орiєнтацiєю на науковiсть, вiдкритiсть, з його готовнiстю до дiалогу, компромiсу, з його вiрою у цiннiсть гуманiзму, розуму, плюралiзму i добро§ волi" [158, с. 159-160]. Кожна людина повинна усвiдомити, що ми повиннi жити пiд гаслом "Мислити глобально - дiяти локально" (до речi, це девiз Мiжнародно§ екологiчно§ органiзацi§ Greenpeace).
   Наслiдком екологiзацi§ мислення повиннi стати практичнi мiри, до яких можна вiднести такi:
      -- створення iнфраструктури екологiчно§ служби: екологiчний монiторинг, спостереження за станом грунтiв, атмосфери, гiдросфери, бiосфери (мiграцiя хiмiчних елементiв i сполук, змiни в бiотi тощо);
      -- вдосконалення правових норм i механiзмiв у галузi у галузi охорони навколишнього середовища;
      -- перехiд вiд експериментування над природою i суспiльством до глобального моделювання екосистем i бiосфери в цiлому на ЕОМ з метою екологiчного прогнозування;
      -- екологiзацiя технiки та технологi§;
      -- впровадження екологiчно§ проблематики у програми пiдготовки школярiв та студентiв;
      -- ствердження у мiжнародних стосунках нового полiтичного мислення.
   Глобальнi проблеми сучасностi з новою силою поставили питання про моральну вiдповiдальнiсть людини. Моральна проблематика завжди була актуальна, але в наш час вона "збагатилася" новими, дещо несподiваними питаннями. I пов'язане це насамперед з екологiчною кризою. Екологiчна криза виявила конфлiкт мiж Природою i Суспiльством, у якого є i моральна сторона. Наука дала в руки людини знання. Але гасло Ф. Бекона "Знання - сила" був зрозумiлий однобоко i в аморальних руках знання перетворилося на зброю страшенно§ руйнiвно§ сили - атомну бомбу, бойовi отруйнi речовини, неякiснi атомнi реактори, екологiчно бруднi технологi§ тощо. У людинi як у фокусi зiбрано всi моральнi проблеми: вiд внутрiшнього вибору до взаємодi§ з природою. Але на кожному рiвнi вiдбуваються якiснi змiни морально§ вiдповiдальностi. Зрiвнявшись своєю могутнiстю з планетарними силами, людина бере на себе вiдповiдальнiсть за долю цивiлiзацi§, бiосфери, планети Земля.
   У гонитвi за хлiбом ми не повиннi забувати, що вона має сенс лише при однiй умовi: коли задоволена потреба у Природi.

ВИСНОВКИ

  
   Людство вступило у конфлiкт - конфлiкт з природою. Хто у цьому винний - вiдомо. Винна людина. Хто буде переможцем - зрозумiти не важко. Переможе природа. Людина може володiти природою лише пiдкоряючись iй. Ми повиннi нарештi засво§ти цю думку, яку висловив ще Ч. Дарвiн. При всiй досконалостi, красi та мудростi природи, ми не маємо пiдстав стверджувати, що вона дiє свiдомо i благородно. Цi якостi - прерогатива людини. Природа створила всi умови для фiзичного i духовного розвитку людини. Людина повинна розумiти це, повинна цiнувати i берегти цi умови. Змiнювати §х - не можна. Створювати штучно - неможливо. Земля - це не колиска людства, це його єдино можливий, унiкальний космiчний дiм. Iншого - не буде.
   З точки зору синергетичного пiдходу соцiум є породження бiосфери, яке займає бiльш високий рiвень iєрархi§. Отже очевидно, що соцiальне не може бути "бiльше" за бiосферу. Звiдси випливає неминучiсть природного (катастрофа) обмеження дiяльностi людства, або штучного, свiдомого самообмеження, тобто створення системи норм, цiнностей та обмежень у сферi природокористування. Якщо людство хоче зберегти себе i Землю, воно повинно обмежити себе у сферi матерiального виробництва i споживання.
   Для з'ясування екологiчних закономiрностей потрiбнi зусилля всiх наук, що ми й спробували продемонструвати у першiй главi. Як ми бачили, одних природничих знань недостатньо для виживання людства. Найбiльш складнi проблеми пов'язанi саме з людиною: iз з'ясуванням §§ сутностi i мiсця в природi, моральними якостями, цiнностями людського буття, полiтичною волею тощо. Досягнення науки i технiки є другорядними поруч з проблемою виживання людства i осмисленiстю людського життя. Люди - не роботи, Земля - не сировина!
  
  
  
  

КОНТРОЛЬНI ПИТАННЯ ДО ЧЕТВЕРТОЇ ГЛАВИ

  
      -- У чому полягає сутнiсть кризи у сучаснiй науцi?
      -- Назвiть основнi поняття i проблеми, якi пiдлягають переосмисленню у сучасному науковому свiтоглядi?
      -- Якi змiни вiдбуваються в науцi у поглядах на час ?
      -- Що таке Умвельт ?
      -- Порiвняйте класичне i сучасне розумiння об'єкту наукового дослiдження. Чому нове розумiння об'єкту актуальне для екологi§?
      -- Чому виникла потреба у "новому рацiоналiзмi"? Що означає цей термiн ?
      -- Якi свiтогляднi висновки випливають з синергетики? У чому полягає обмеженiсть синергетичного пiдходу ?
      -- Якi можливостi вiдкриває системний пiдхiд у вирiшеннi екологiчно§ проблеми i удосконаленнi хiмiчно§ технологi§ ?
      -- У чому полягає некоректнiсть термiну "безвiдходна технологiя"?
      -- Що таке еволюцiйна хiмiя та якi можливостi вона вiдкриває перед хiмiчною технологiєю та вирiшенням екологiчно§ проблеми ?
      -- Яким повинен бути iдеальний хiмiчний реактор?
      -- Чому слiд враховувати просторово-часову органiзацiю бiосфери у процесi хiмiко-технологiчно§ дiяльностi?
      -- Охарактеризуйте принцип, яким слiд керуватися, щоб зменшити антропогенний тиск на бiосферу та запобiгти екологiчно§ кризи?
      -- Якi головнi вимоги до сучасно§ технологi§?
      -- Якою повинна бути генеральна лiнiя поведiнки людства щодо запобiгання екологiчно§ кризи?
      -- Якими засобами вирiшує проблему природокористування мiфологiчний, релiгiйний та науковий свiтогляд?
      -- Якi найважливiшi завдання постали зараз перед людством?
      -- Чому екологiчне законодавство зводиться нанiвець за умов низько§ екологiчно§ свiдомостi?
      -- Проаналiзуйте наведенi у параграфi означення екологiчного мислення.
      -- Прокоментуйте закони Б. Коммонера.
      -- Розкрийте змiст "iдолiв сучасно§ свiдомостi".
      -- Якi практичнi дi§ повиннi стати наслiдком екологiзацi§ мислення?
      -- Яким новим змiстом сповнилася моральна проблема в умовах наявностi глобальних проблем?
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

Лiтература

  
      -- Алексеев В.В. Человек и биосфера. - М.: Изд-во МГУ, 1973. - 134 с.
      -- Алисов Н.В., Островский В.Г. Химия и география. - М.: Знание, 1966. - 48 с.
      -- Аллен Дж. Нельсон М. Космические биосферы. - М.: Прогресс, 1991. - 128 с.
      -- Альтшуллер С.В., Кривомазов А.Н. и др. Открытие химических элементов: специфика и методы открытия. - 1980. - 174 с.
      -- Античность как тип культуры. - М.: Наука, 1988. - 336 с.
      -- Армандт Д.Л. Наука о ландшафте. - М.: Мысль, 1975. - 388 с.
      -- Аррениус С. Химия и современная жизнь. - М.-Л.: Земля и фабрика, 1925. - 482+ХХХ с.
      -- Бакст К. Богатства земных недр. - М.: Прогресс, 1986. - 384 с.
      -- Баландин Р.К. Перестройка биосферы. - Мн.: Выш. Школа, 1981. - 192 с.
      -- Баландин Р.К. Область деятельности человека: Техносфера. - Минск: Выш. Школа, 1982. - 203 с.
      -- Баландин Р.К. Природа, личность, культура // Экологическая альтернатива. - М.: Прогресс, 1990. - С.17-42.
      -- Баландин Р.К., Бондарев Л.Г. Природа и цивилизация. - М.: Мысль, 1988. - 391 с.
      -- Барг М.А. Эпохи и идеи. Становление историзма. - М.: Мысль, 1987. - 348 с.
      -- Башляр Г. Новый рационализм. - М.: Прогресс, 1987. - 376 с.
      -- Беме Г., Даале ван ден В., Крон В. Спецификация техники // Философия техники в ФРГ. - М.: Прогресс, 1988. - С.104-131.
      -- Бернал Дж. Наука в истории общества. - М.: Иностранная литература, 1956. - 736 с.
      -- Бертокс П., Радд Д. Стратегия защиты окружающей среды от загрязнений. - М.: Мир, 1980. - 608 с.
      -- Блох М.А. Развитие и значение химической промышленности. - Пг.: НХТИ НТО В.С.Н.Х., 1920. - 250+66 с.
      -- Богданов А.А. Тектологшия: (Всеобщая организационная наука). В 2-х кн. - М.: Экономика, 1989. - Кн.1. - 304 с.; Кн.2. - 351 с.
      -- Борисович Г.Ф., Васильев М.Г. Научно-технический прогресс и экономика химической промышленности. - М.: Химия, 1977. - 222 с.
      -- Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм XV-XVIII вв. - М.: Прогресс, 1986. - Т.1. - 624 с.
      -- Бунге Н.А. Курс химической технологии. - К.: 1894 - 1900. - Вып. I-IV. - 1546 с.
      -- Бурлацкий Ф.М. Новое мышление. Диалоги и суждения о технологической революции и наших реформах. - М.: Политиздат, 1988. - 334 с.
      -- Буслова М.К. Химия в современном обществе // Современное естествознание в системе науки и практики. - Минск: Наука i технiка, 1990. - С.164 - 182.
      -- "Быть не романтиками, а рационалистами..." (Разговор с Мирославом Поповичем) //Хроника 2000. Наш Край:Украинский культурологический альманах. - К.: Фiрма "Довiра", 1992. - Вып. 2. С. 11.
      -- Бэкон Ф. Сочинения в двух томах. - М.:Мысль, 1978. - Т. 2. - 576 с.
      -- Вальден П.И. Обесценивание материи. - Пг.: НХТИ, 1918. - 28 с.
      -- Вальден П.И. Наука и жизнб. - Пг.: НХТИ, 1919-1922. - Ч. I - III.
      -- Васильева Т.С. Химическая форма материи Т.С. Химическая форма материи и закономерный мировой процесс. - Красноярск: Изд-во Красноярского уни-та, 1984. - 136 с.
      -- Васильева Т.С., Орлов В.В. Химическая форма материи (химия, жизнь, человек) //Пермь: Пермское книжное изд-во, 1983. - 169 с.
      -- Вейле К. Химическая технология первобытных народов (к истории орудий труда). - М.-Л.: Земля и фабрика, 1924. - 120 с.
      -- Вернадский В.И. и современность. - М.: Наука, 1986. - 232 с.
      -- Вернадский В.И. Биогеохимические очерки. 1922-1932. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1940. - 250 с.
      -- Вернадский В.И. Очерки геохимии. - М.: Наука, 1983. - 422 с.
      -- Вернадский В.И. Труды по всеобщей истории науки. - М.: Наука, 1988. - 336 с.
      -- Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. - М.: Наука, 1988. - 520 с.
      -- Вернадский В.И. Химическое строение биосферы Земли и ее окружения. - М.: Наука, 1987. - 340 с.
      -- Винер Н. Кибернетика, или управление и связь в животном и машине. - М.: Сов. Радио, 1968. -
      -- Водопьянов П.А. Устойчивость и динамика биосферы. - Минск: Наука и техника, 1981. - 248 с.
      -- Возникновение и развитие химии с древнейших времен до XVII века. - Всеобщая история химии. - М.: Наука, 1983. - 399 с.
      -- Вольтерра В. Математическая теория борьбы за существование. - М.: Наука, 1976.
      -- Вольфсон С.А., Ениколопов И.С. Размышления о пользе и вреде химии // Природа. - 1988. - N 7. - С. 4-13.
      -- Вязовкин В.С. Материалистическая философия и химия (Химическая картина природы и ее эволюция). - М.: Мысль, 1980. - 180 с.
      -- Габер Ф. Пять речей по химии. - М.: Государственное военное издательство, 1924. - 126 с.
      -- Гайденко П.П. Эволюция понятия науки (XVII-XVIII вв.). - М.: Наука, 1987. - 448 с.
      -- Гарковенко Р.В. Роль химизации во взаимодействии общества с природой // Природа и общество. - М.: Наука, 1968. - 348 с.
      -- Гарковенко Р.В. Общая теория отношений общества с природой и глобальная экология // Философские проблемы глобальной экологии. - М.: Наука, 1983. - С.59-79.
      -- Гарковенко Р.В. Химия и общество. - М.: Знание, 1976. - 64 с.
      -- Гейзенберг В. Шаги за горизонт. - М.: Прогресс, 1987. - 368 с.
      -- Гендерсон Л.Ж. Среда жизни. - М.-Л.: Государственное издательство, 1924. - 198 + XVI с.
      -- Герасимов И.П. Экологические проблемы в прошлой, настоящей и будущей географии мира. - М.: Наука, 1985. - 248 с.
      -- Гете И.В. Избранные сочинения по естествознанию. - М.: Изд-во АН СССР, 1957. - 556 с.
      -- Гильденблат И.А. Системность мышления инженера-химика и системность инженерно-химического образования // Философские и социальные проблемы современной химии и химической технологии. Труды МХТИ им. Д.И.Менделеева. - М.: 1989. - Вып. 155. - С. 109 -116.
      -- Гиренок Ф.И. Экология. Цивилизация. Ноосфера. - М.: Наука, 1987. - 184 с.
      -- Глазовская М.А. Геохимия природных и техногенных ландшафтов СССР. - М.: Высш. Шк., 1987. - 328 с.
      -- Гносеологические и социальные проблемы развития химии. - К.: Наукова думка, 1974. - 328 с.
      -- Горелов А.А. Экология. Наука. Моделирование. (Философский очерк). - М.: Наука, 1985. - 208 с.
      -- Горохов В.Г. Методологический анализ научно-технических дисциплин. - М.: Высш. Школа, 1984. - 112 с.
      -- Горшков В.Г., Кондратьев К.Я. Принцип Ле Шателье в приложении к биосфере // Экология. - Свердловск : Изд-во АН СССР. - 1990. - N1. - С.7-16.
      -- Гумбольдт А. Космос. - М.: Издание братьев Салаевых, 1862-1866. - ТТ. 1-5.
      -- Делю И.И. Экологический энциклопедический словарь. - Кишинев: Главная редакция МСЭ, 1989. - 208 с.
      -- Диоксин // Энциклопедия по безопасности и гигиене труда. - А.-Ж.-М.: Профиздат, 1985. - Т.1. - С.638-641.
      -- Дорфман Я.Г. Лавуазье. - М.: Изд-во АН СССР, 1962. - 328 с.
      -- Достоевский Ф.М. Полное собрание сочинений в 30-ти томах. - Т.24. - С.240.
      -- Дуглас У.О. Трехсотлетняя война. Хроника экологического бедствия. - М.: Прогресс, 1975. - 240 с.
      -- Дукельский М.П. Химическая технология. - Пб.-К.: 1913. - 248 с.
      -- Девис П. Суперсила. - М.: Мир, 1989. - 272 с.
      -- Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. - М.: Прогресс, 1968. - 256 с.
      -- Дюма М. Популярная история химии // Сын отечества. - 1847. - NN 3, 4, 6; 1848. - NN 3, 9.
      -- Жданов Ю.А. Химическая коэволюция // Химическая промышленность. - 1991. - N 1. - С. 3 - 6.
      -- Забелин И.М. Физическая география и наука будущего. - М.: Мысль 1970. - 176 с.
      -- Завадская Е.В. Ци Бай-ши. - М.: Искусство, 1982. - 287 с.
      -- Задорский В.М. Интенсификация химико-технологических процессов на основе системного подхода. - К.: Техника, 1989. - 208 с.
      -- Зайцев В.А. Безотходное производство - решение экологических проблем // Экологическая альтернатива. - М.: Прогресс, 1990. - С.583-588.
      -- Зайцев В.А., Макаров С.В. Введение в промышленную экологи. - М.: 1983. - 68 с.
      -- Залманзон Л.А. Беседы об автоматике и кибернетике. - М.: Наука, 1981. - 416 с.
      -- Замошкин Ю.А. Отношение к науке и технике в современном капиталистическом обществе. - М.: Знание, 1976. - 62 с.
      -- Зеленков А.И., Водопьянов П.А. Динамика биосферы и социокультурные традиции. - Мн.: Изд-во "Университетское", 1987. - 239 с.
      -- Иванов В.В. История славянских и балканских названий металлов. - М.: Наука, 1983. - 200 с.
      -- Иванов В.В. Вода. Земля. Соль. // Пути в незнаемое. - М.: Советский писатель, 1988. - Сб. N21. - С.547-589.
      -- Иванов О.В. Мельник Л.Г., Шепеленко А.Н. В борьбе с драконом "Когай": Опыт природопользования в Японии. - М.: Мысль, 1991. - 236 с.
      -- Ильенков П. Курс химической технологии. - Спб.: 1861. - 636 + IV с.
      -- Ильин Л.А., Куценко С.А., Саватеев Н.В., Софронов Г.А., Тиунов Л.А. Токсикологические проблемы в стратегии уменьшения опасности химических производств // Журнал Всесоюзного химического общества им. Д.И.Менделеева. - 1990. - Т.XXXV. - N4. - 440-447.
      -- Ипатьев В.Н. Положение и задачи Советской химической промышленности. - М.: Военный вестник, 1925. - 64 с.
      -- Исаченко А.Г. Оптимизация природной среды (Географический аспект). - М.: Мысль, 1980. - 264 с.
      -- История и методология естественных наук. Вып. XXXV. Философские проблемы химии: Сборник. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 214 с.
      -- Казначеев В.П., Яншин А.Л. Научно-технический прогресс, экология и экологическое образование // Экологическая проблема в современной глобалистике. - М.: Наука, 1985. - С. 28-46.
      -- Кант И. Сочинения. - М.: Мысль, 1966. - Т.6. - С.17.
      -- Кара-Мурза С.Г. Наука и кризис цивилизации // Вопросы философии. - 1990. - N9. - С.3-15.
      -- Кафаров В.В. Принципы создания безотходных химических производств. - М.: Химия, 1982. - с.
      -- Киселев Н.Н. Мировоззрение и экология. - К.: Наукова думка, 1990. - 216 с.
      -- Клишина С.А. Особенности методологического осознания современной химии // Философские и социальные проблемы современной химии и химической технологии. Труды МХТИ им. Д.И.Менделеева. - М.: 1989. - Вып. 155. - С. 3-8.
      -- Комар И.В. Рациональное использование природных ресурсов и ресурсные циклы. - М.: Наука, 1975. - 212 с.
      -- Комаров В.Е., Рязанова Г.Е. Пространство и время химического движения (вопросы методологии). - Саратов: Изд-во Саратовского университета, 1984. - 146 с.
      -- Коммонер Б. Замыкающийся круг. - Л.: Гидрометеоиздат, 1974. - 280 с.
      -- Коммонер Б. Технология прибыли. - М.: Мысль, 1976. - 112 с.
      -- Коновалов Д.П. Материалы и процессы химической технологии. - Л.: 1924. - Т.1. - Ч.1. - 104 с.
      -- Коновалов Д.П. Материалы и процессы химической технологии. - М.-Л.: ГИЗ, 1925. - Т.1. - Ч.II. - 276 с.
      -- Коржуэв П.К. Идеи А.Л. Чижевского и проблемы эволюции // Солнце, электричество, жизнь. - М.: 1969. - С. 22-23.
      -- Кочергин А.Н., Марков Ю.Г., Васильев Н.Г. Экологическое знание и сознание. - Новосибирск: Наука, СО, 1987. - 224 с.
      -- Кривокорытова Р.В. Философский камень ХХ века. - М.: Наука, 1969. - 144 с.
      -- Круть И.В., Забелин И.М. Очерки истории представлений о взаомоотношении природы и общества. - М.: Наука, 1988. - 416 с.
      -- Кузнецов В.И. Общая химия: тенденции развития. - М.: Высшая школа, 1989. -288 с.
      -- Кузнецов В.И., Зайцева З.А. Химия и химическая технология. Эволюция взаимосвязей. - М.: Наука, 1984. - 296 с.
      -- Кутырев В.А. Универсальный эволюционизм или коэволюция // Природа. - 1988. - N8. - С.4-10.
      -- Кууси П. Этот человеческий мир. - М.: Прогресс, 1988. - 368 с.
      -- Кухарь В.П., Зайцев И.Д., Сухоруков Г.А. Экотехнология. Оптимизация технологии производства и природопользования. - К.: Наукова Думка, 1989. - 264 с.
      -- Ламарк Ж.Б. Избранные произведения. В 2-х томах. - М.: Изд-во АН СССР, 1955. - Т.1. - 968 с.
      -- Ламарк Ж.Б. Избранные произведения. В 2-х томах. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - Т.2. - 896 с.
      -- Лебедев Н.Н. Химия и технология основного органического и нефтехимического синтеза. - М.: Химия, 1988. - 592 с.
      -- Легасов В.А. Проблемы развития химии: прорыв в будущее. -М.: Знание, 1987.-32 с.
      -- Легасов В.А., Д.маев К.М., Третьяков Ю.Д., Новосельцев В.Н. Анализ областей и направлений приоритетных исследований в химии и химической технологии //Журнал ВХО им. Д.И.Менделеева. - 1988. - Т. XXXIII. - NN 4, 5.
      -- Легенды и сказания Древней Греции и Древнего Рима. - М.: Правда, 1988. - 576 с.
      -- Либих Ю. Письма о химии. - Спб.: Общественная польза, 1861. - Т.II. - 424 + IV с.
      -- Либих Ю. Химия в приложении к земледелию и физиологии. - М.-Л.: ОГИЗ-Сельхозгиз, 1936. - 408 с.
      -- Лидов А.П. Введение в химическую технологию. - Харьков: 1903. - 172 с.
      -- Лось В.А. Человек и природа. - М.: Политиздат, 1978. - 224 с.
      -- Лукас А. Материалы и ремесленные производства древнего Египта. - М.: Иностранная литература, 1958. - 748 с.
      -- Львов В. Природа и труд человека. Очерки по естествознанию и технологии. Ч.1. Мир ископаемых. - М.Л.? Госиздат, 1927. - 256 с.
      -- Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. - 20е издание. - ТТ. 12, 20, 23, 32.
      -- Мальтус Т.Р. Опыт о законе народонаселения. - Спб.: 1868.-Т.1.- 476 с.; Т.2. - 468 с.
      -- Марш Г. Человек и природа. - Спб.: 1866. - 592 с.
      -- Мельник Л.Г. Мир, открытый заново: (Рождение экологического мышления). - М.: Молодая гвардия, 1988. - 256 с.
      -- Мельников Н.Н. Экология и пестициды // Агрохимия. - 1989. - N 10. - С. 128-141.
      -- Менделеев Д.И. Сочинения. В 25 томах. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1939 - 1953 гг. - ТТ. 1 - 25.
      -- Методологические аспекты исследования биосферы. - М.: Наука, 1975. - 456 с.
      -- Методологические и философские проблемы химии. - Новосибирск: Наука, 1981. - 334 с.
      -- Мильков Ф.Н. Человек и ландшафты. - М.: Мысль, 1973. - 224 с.
      -- Моисеев Н.Н. Алгоритм развития. - М.: Наука, 1987. - 308 с.
      -- Моисеев Н.Н. Человек и ноосфера. - М.: Молодая гвардия, 1990. - 351 с.
      -- Моисеев Н.Н. Универсальный эволюционизм и коэволюция // Природа. - 1989. - N4. - С. 3 - 8.
      -- Моисеев Н.Н. Вернадский и естественнонаучная традиция // Коммунист. - 1988. - N 2. - С. 73.
      -- Молчанов Ю.В. Четыре концепции времени в философии и физике. - М.: Наука, 1977. - 192 с.
      -- Монтень М. Опыты: В 3-х кн. - М.: ТЕРРА, 1991.
      -- Моуэт Ф. Трагедии моря. - М.: Прогресс, 1988. - 352 с.
      -- Науки в их взаимосвязи. История. Теория. Практика. - М.: Наука, 1988. - 288 с.
      -- Наука и ее место в культуре. - Новосибирск: Наука, СО, 1990. - 272 с.
      -- Научное и социальное значение деятельности В.И.Вернадского. - Л.: Наука, ЛО, 1989. - 415 с.
      -- Наше общее будущее: Доклад Международной комиссии по окружающей среде и развитию (МКОСР). - Под председательством Г.Брундтланд - М.: Прогшресс, 1989. - 376 с.
      -- Никитин Д.П., Новиков Ю.В. Окружающая среда и человек. - М.: Высшая школа, 1986. - 415 с.
      -- Новиков И.Д., Полнарев А.Г., Розенталь И.Л. Численные значения фундаментальных постоянных и антропный принцип // Проблемы поиска жизни во Вселенной. - М.: Наука, 1986. - С. 36 -41.
      -- Общество и природа. Исторические этапы и формы взаимодействия. - М.: Наука, 1981. - 344 с.
      -- Одум Ю. Экология: В 2-х т. - М.: Мир, 1986. - Т.1.- 328 с.; Т.2. - 376 с.
      -- Огурцов А.П. Взаимосвязь наук и принцип деятельности // Науки в их взаимосвязи. История. Теория. Практика. - М.: Наука, 1988. - С.50-76.
      -- Ойкумена. Укра§нський екологiчний вiсник.
      -- Олдак П.Г. Колокол тревоги. - М.: Политиздат, 1990. - 198 с.
      -- Олейников Ю.В. Экологические альтернативы НТР. - М.: Наука, 1987. - 160 с.
      -- Оноприенко В.И., Симаков К.В., Дмитриев А.Н. Методологический и понятийный базис геохронологии. - К.: Наукова Думка, 1984. - 128 с.
      -- Опаловский А.А. Планета Земля глазами химика. - М.: Наука, 1990. - 224 с.
      -- Осипов А.И. Пространство и время как категории мировоззрения и регуляторы практической деятельности. - Минск: Наука и техника, 1989. - 220 с.
      -- Очерки по истории экологии. - М.: Наука, 1970. - 292 с.
      -- Петров С.В. Основные принципы подхода к обоснованию Государственной программы уничтожения химического оружия в СССР // Журнал ВХО им. Д.И.Менделеева. - 1990. - N4. - Т.XXXV. - С. 483 - 486.
      -- Печчеи А. Человеческие качества. - М.: Прогресс, 1985. - 312 с.
      -- Пиккарди Дж. Химические основы медицинской климатологии. - Л.: Гидрометеоиздат, 1967. - 96 с.
      -- Пирузян Л.А., Маленков А.Г., Баренбойм Г.М. Химические аспекты деятельности человечества и охрана природы // Природа. - 1980. - N 3.
      -- Подолинський С.А. Життя i здоров'я людей на Укра§нi. - 1879.- 244 с.
      -- Поликарпов В.С. Время и культура. - Харьков: Изд-во при ХГУ издательского обьединения "Вища школа", 1987. - 160 с.
      -- Полищук М.Л. В преддверии натиска "третьей волны": Культуры планетарной цивилизации в общественно-политической мысли Запада. - М.: Наука, 1989. - 160 с.
      -- Поллер З. Химия на пути в третье тысячелетие. - М.: Мир, 1982. - 401 с.
      -- Пригожин И.Р., Стенгерс И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. - М.: Прогресс, 1986. - 432 с.
      -- Природа и общество. - М.: Наука, 1968. - 348 с.
      -- Природокористування: методологiчнi та соцiальнi аспекти оптимiзацi§. - К.: Наукова думка, 1992. -
      -- Рабинович В.Л. "Естественная философия" - алхимия - химическое ремесло (к истории взаимодействия на пути к науке Нового времени) // Науки в их взаимосвязи. История. Теория. Практика. - М.: Наука, 1988. - С. 26-50.
      -- Рапопорт И.Я. Химические мутагены, опасные для человека // Проблемы медицинской генетики. - М.: Медицина, 1970. - С.559.
      -- Ребане К.К. Энергия, энтропия, среда обитания. - М.: Знание, 1985. - 64 с.
      -- Реймерс Н.Ф. Природопользование: Словарь-справочник. - М.: Мысль, 1990. - 637 с.
      -- Рожанский И.Д. Наука в контексте античной культуры // Наука и культура. - М.: Наука, 1984. - С.188 - 198.
      -- Руденко А.П. Пути и перспективы решения экологических проблем в связи с развитием эволюционной химии // Философские проблемы глобальной экологии. - М.: Наука, 1983. - С. 178 -196.
      -- Руссо Ж.Ж. Трактаты. - М.: Наука, 1969. - 704 с.
      -- Савинский Э.С. Химизация народного хозяйства и развитие химической промышленности. - М.: Химия, 1978. - 332 с.
      -- Семенова С.Г. Активно-эволюционная мысль Вернадского // Прометей: историко-биографический альманах сер. "Жизнь замечательных людей". Т. 15. - М.: Молодая гвардия, 1988. - 352 с. - С.221-249.
      -- Сен-Марк Ф. Социализация природы. - М.: Прогресс, 1977. - 440 с.
      -- Скиннер Б. Хватит ли человечеству земных ресурсов. - М.: Мир, 1989. - 264 с.
      -- Современная западная философия: Слдоварь. - М.: Политиздат, 1991. - 414 с.
      -- Становление химии как науки. Всеобщая история химии. - М.: Наука, 1983. - Т.2 - 466 с.
      -- Степин В.С. Научное познание и ценности технической цивилизации // Вопросы философии. - 1989. - N 10. - С.3 - 18.
      -- Сухорукова С.М. Экономика и экология (Политико-экономический аспект). - М.: Высш. Шк., 1988. - 111 с.
      -- Тайлор Э.Б. Первобытная культура. - М.: Политиздат, 1989. - 573 с.
      -- Тейяр де Шарден П. Феномен человека. - М.: Наука, 1987. - 240 с.
      -- Технико-экономические сдвиги в химической прмышленности капиталистических стран за 1929-1935 гг. - М.: Плановое хозяйство, 1936. - 324 с.
      -- Трубников Н.Н. Время человеческого бытия. - М.: Наука, 1987. - 256 с.
      -- Федоров Н.Ф. Сочинения. - М.: Мысль, 1982. - 711 с.
      -- Федоров Л. Отрава // Смена. - 1991. - N 1. - С.6 - 13.
      -- Федоров Л.А., Мясмоедов В.Ф. Диоксины: химико-аналитические аспекты проблемы // Успехи химии. - 1990. - Т.59. - Вып. 11. - С. 1818 - 1867.
      -- Федотьев П.П. Современное состояние химической и электрохимической промышленности на континенте Европы. - Спб.: 1907. - 230 с.
      -- Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. - М.: Прогресс, 1986. - 544 с.
      -- Ферсман А.Е. Избранные труды. В 5-и тт. - М.: Изд-во АН СССР, 1955. - Т.3.
      -- Ферсман А.Е. Избранные труды. В 5-и тт. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - Т.5.
      -- Фестер Г. История химической техники. Историко-технологический опыт. - Харьков: ОНТИ, 1939. - 304 с.
      -- Фигуровский Н.А. Очерк общей истории химии. - М.: Наука, 1969. - 456 с.
      -- Фигуровский Н.А., Соловьев Ю.И. Николай Николаевич Зинин. - М.: Изд-во АН СССР, 1957. - 216 с.
      -- Филатов В.П. Научное познание и мир человека. - М.: Политиздат, 1989. - 270 с.
      -- Философские проблемы современного естествознания. Вып. 70. Философские проблемы химии, биологии, экологии. - К.: Изд-во при КГУ издательского объединения "Вища школа", 1989. - 136 с.
      -- Философские и социальные проблемы современной химии и химической технологии. Труды МХТИ им. Д.И.Менделеева. - М.: 1989. - Вып. 155. - 146 с.
      -- Философские проблемы глобальной экологии. - М.: Прогресс, 1983. - 352 с.
      -- Философские проблемы современной химии. - М.: Прогресс, 1971. - 232 с.
      -- Философия техники в ФРГ. - М.: Прогресс, 1989. - 528 с.
      -- Фокин Л.Ф. Обзор химической промышленности в России. - Пг.: 1920. - Ч.I. - 466 с.; 1921. - Ч.II. - Вып.II. - 104 с.
      -- Фортескью Дж. Геохимия окружающей среды. - М.: Прогресс, 1985. - 360 с.
      -- Фромм Э. Иметь или Быть? - М.: Прогресс, 1986. - 238 с.
      -- Хайдеггер М. Вопрос о технике // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Прогресс, 1986. - 451 с. - С. 45 - 66.
      -- Хёфлинг Г. Тревога в 2000 году: Бомбы замедленного действия на нашей плавнете. - М.: Мысль, 1990. - 270 с.
      -- Хильми Г.Ф. Основы физики биосферы. - Л.: Гидрометеоиздат, 1966. - 300 с.
      -- Химическая промышленность США. - М.: НИИТЭХИМ, 1972. - Т.1. - 590 с.; Т.2. - 614 с.
      -- Химия и экология. Материалы научной сессии Отделения общей и технической химии Академии наук СССР. Москва, 27-28 февраля 1989 г. // Успехи химии. - 1991. - Т. 60. - Вып. N 2.
      -- Химия окружающей среды. - М.: Химия, 1980. - 800 с.
      -- Ценностные аспекты науки и проблемы экологии. - М.: Наука, 1981. - 280 с.
      -- Чаадаев П.Я Статьи и письма. - М.: Современник, 1987. - 368 с.
      -- Чаликова В.А. Послесловие // Элиаде М. Космос и история. - М.: Прогресс, 1987. - С. 252 - 281.
      -- Чернобаев И.П. Химия окружающей среды. - К.: Вища школа, 1990. - 272 с.
      -- Чижевский А.Л. Земное эхо солнечных бурь. - М.: Мысль, 1976. - 368 с.
      -- Швейцер А. Мировоззрение индийских мыслителей. Мистика и этика // Восток - Запад. Исследования, переводы, публикации. - М.: Наука, 1988. - С.205 - 234.
      -- Шелепин Л.А. Вдали от равновесия. - М.: Знание, 1987. - 64 с.
      -- Шеллинг Ф. Философия искусства. - М.: Мысль, 1966. - 496 с.
      -- Шеплев В.С. Методологические вопросы химической технологии // Методологические и философские проблемы химии. - Новосибирск: Наука, СО, 1981. - С.184 - 190.
      -- Штернберг Л. Человечество // Энциклопедический словарь. - Т.XXXVIII-A (76). - Издательство Ф.А.Брокгауза и И.А.Ефрона. - Спб.:1903. - С. 486 - 488.
      -- Экологическая альтернатива. - М.: Прогресс, 1990. - 800 с.
      -- Екологiя i культура. - К.: Наукова думка, 1991. - 260 с.
      -- Экологическая безопасность: какие дороги ведут к цели // М.: Знание, 1990. - 64 с.
      -- Элиаде М. Космос и история. - М.: Прогресс, 1987. - 312 с.
      -- Эллюль Ж. Другая революция // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Прогресс, 1986. - С. 147 - 152.
      -- Эренфельд Д. Природа и люди. - М.: Мир, 1973. - 256 с.
      -- Эткинс П. Порядок и песпорядок в природе. - М.: Мир, 1987. - 224 с.
      -- Эффективность химизации народного хозяйства [ Под ред. Э.С.Савинского. - М.: Химия, 1977. - 222 с.
      -- Ягодин Г.А., Раков Э.Г., Третьякова Л.Г. Химия и химическая технология в решении глобальных проблем. - М.: Химия, 1988. - 174 с.
      -- Ясперс К. Современная техника // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Прогресс, 1986. - С. 119 - 146.
  
  

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

ТЕМИ РЕФЕРАТIВ

  
      -- Сциєнтизм: витоки, небезпека, альтернативи.
      -- Сциєнтистське та технократичне мислення: наслiдки втручання у природу.
      -- Фiлософiя росiйського космiзму: представники, коло проблем, пропозицi§.
      -- Критика сциєнтизму та рацiоналiзму у ХХ ст.
      -- Схiд - Захiд: синтез культур та проблема природокористування.
      -- "Римський клуб": аналiз дiяльностi.
      -- Мiфологiчний свiтогляд i проблема природокористування.
      -- Фiзика та екологiя: точки зiткнення, проблеми та взаємозбагачення.
      -- Математика i екологiя: моделювання i прогнозування.
      -- Бiосфера як кiбернетична система.
      -- Бiологiя та екологiя: спiльне та вiдмiнне.
      -- Географiя i екологiчна проблема.
      -- Хiмiя та екологiя: практика природокористування.
      -- Хiмiя та екологiя: теоретичнi проблеми.
      -- Вчення Вернадського про бiосферу та ноосферу.
      -- Розвиток хiмiчних ремесел та §х вплив на природу.
      -- Негативнi екологiчнi наслiдки розвитку хiмiчно§ промисловостi у ХIХ столiттi.
      -- Перебудова хiмiчно§ промисловостi у ХХ ст. та §§ наслiдки для природи.
      -- Антропогеннi хiмiчнi чинники в бiосферi: масштаби впливу та наслiдки для здоров'я населення.
      -- Хiмiчне забруднення навколишнього середовища та екологiчна проблема.
      -- Хiмiзм бiосфери та його особливостi.
      -- Дiоксин як глобальна екологiчна проблема.
      -- Важкi метали: забруднення навколишнього середовища та вплив на здоров'я.
      -- Людство як геохiмiчний дiяч.
      -- Людство як геологiчна сила.
      -- Проблема "штучне - природне" та §§ значення для вирiшення екологiчно§ проблеми.
      -- Сутнiсть екологiчно§ проблеми з позицiй синергетики.
      -- Людство як ентропiйний та антиентропiйний чинник: глобальнi наслiдки для бiосфери.
      -- Час як науково-фiлософська проблема та §§ значення для розумiння сутностi екологiчно§ проблеми.
      -- Екологiчна криза i криза наукового пiзнання: взаємний вплив.
      -- Екологiчна проблема i мiжнародне спiвробiтництво.
      -- Екологiчна полiтика США.
      -- Екологiчна полiтика Японi§.
      -- Екологiчна полiтика у захiдноєвропейських кра§нах.
      -- Екологiчна полiтика Укра§ни.
      -- Екологiчна просвiта та виховання: з досвiду рiзних кра§н.
      -- Екологiя i свiтогляд: взаємний вплив.
      -- Системний пiдхiд: можливостi у вирiшеннi екологiчних проблем.
      -- Хiмiчна технологiя та екологiчна проблема: можливе i неможливе.
      -- Релiгiйний свiтогляд i природокористування.
      -- Мiсце екологiчно§ проблеми серед глобальних проблем людства.
      -- Нацiональнi традицi§ та природокористування.
      -- Загальнолюдськi цiнностi та екологiчна проблема.
      -- Екологiчна криза: шляхи подолання.
      -- Екологiчна криза як криза самосвiдомостi.
      -- Екологiчна криза та iдоли сучасно§ цивiлiзацi§.
      -- Екологiчна криза: людство у пошуках сенсу.
      -- Екологiчна криза: людство у пошуках нових цiнностей.
      -- Екологiчне мислення i дiалог культур: схiд - захiд, технiчна - гуманiтарна, релiгiйна - ате§стична.
      -- Екологiчно орiєнтований свiтогляд як фундамент культури.
  

  

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

СЛОВНИК ТЕРМIНIВ

  
   АВТОТРОФНIСТЬ - здатнiсть органiзмiв до живлення неорганiчними сполуками за рахунок енергi§ хемосинтезу або фотосинтезу.
   АЕРОIОНIФIКАЦIЯ - iонiзацiя повiтря.
   АУТЕКОЛОГIЯ - екологiчна дисциплiна, що вивчає взаємовiдносини органiзму з навколишнiм середовищем.
   БIОСФЕРА - оболонка Землi, яка включає в себе нижню частину атмосфери, всю гiдросферу та верхню частину лiтосфери у сукупностi з живими органiзмами, що в них мешкають i сукупна дiяльнiсть яких проявляється як геохiмiчний чинник планетарного масштабу.
   БIФУРКАЦIЇ ТОЧКА - такий сильно нерiвноважний стан систем будь-яко§ природи, коли будь-який зовнiшнiй вплив на них призводить до принципово непередбачуваних наслiдкiв у подальшому розвитку систем. Це поняття використовується у синергетицi.
   ГЛОБАЛЬНА ЕКОЛОГIЯ - науковий напрямок, який вивчає загальнi закони функцiонування екосистем будь-якого iєрархiчного рiвня.
   ГЕОДЕТЕРМIНIЗМ - вчення в соцiологi§, згiдно якому стверджується майже повна обумовленiсть дiяльностi людини природним середовищем.
   ГЕРМЕНЕВТИКА - у сучаснiй фiлософi§ метод тлумачення культурно-iсторичних явищ, який базується на "внутрiшньому досвiдi" людини i який є нiбито сферою безпосереднього сприйняття нею "життєво§ цiлiсностi" суспiльства на противагу "зовнiшньому досвiдовi", здатному фiксувати лише iзольованi факти природи.
   ГОМЕОСТАЗ - стан внутрiшньо§ динамiчно§ рiвноваги природних систем, який пiдтримується регулярним вiдновленням головних §§ структур, речовинно-енергетичного складу та постiйною функцiональною саморегуляцiєю §§ компонентiв.
   ЕВОЛЮЦIЯ - необоротний та певним чином спрямований розвиток природи в цiлому, або окремих §§ складових частин.
   ЕКОЛОГIЯ - комплексна наука, що вивчає закономiрностi функцiонування бiосфери, яка у практичному планi спрямована на з'ясування умов усталеного спiврозвитку природи i суспiльства.
   ЕКОЛОГIЯ ЛЮДИНИ - комплексна дисциплiна, що вивчає загальнi закони взаємовiдносин бiосфери i антропосистем рiзного рiвня.
   ЕКОСИСТЕМА - будь-яке спiвтовариство живих iстот та його середовище помешкання, якi об'єднанi в єдине функцiональне цiле.
   ЕКОФIЛЬНИЙ - такий, що адекватно розумiє i позитивно ставиться до урахування екологiчних закономiрностей.
   ЗВОРОТНIЙ ЗВ'ЯЗОК - зворотнiй вплив наслiдкiв процесу на його протiкання.
   IНДУСТРIАЛЬНА ЦИВIЛIЗАЦIЯ - стадiя розвитку суспiльства, для яко§ характерний високий рiвень розвитку промислового виробництва, зорiєнтованого на масове виробництво споживчих товарiв.
   КIБЕРНЕТИКА - наука про процеси управлiння у складних динамiчних системах.
   КУЛЬТУРА - сукупнiсть практичних, матерiальних i духовних надбань суспiльства, якi виражають iсторично досягнутий рiвень розвитку суспiльства й людини, втiлюються в результатах практично§ дiяльностi i сприяють подальшому розвитку людини i суспiльства, збереженню i вiдтворенню нормального природного навколишнього середовища.
   МЕХАНIЦИЗМ - абсолютизацiя законiв механiки, зведення складних явищ до простiших, подiл цiлого на частини, неспецифiчнi для даного цiлого, перенесення законiв нижчiх форм руху на вищi.
   МIФ - свiтоглядна форма вiдображення дiйсностi, в якiй художнє, моральне, пiзнавальне та практично-перетворююче освоєння свiту данi в синкретичнiй, взаємоопосередкованiй єдностi.
   НЕГЕНТРОПIЯ - величина, протилежна ентропi§, - мiра вiдхилення вiд стану енергетично§ рiвноваги, спрямованiсть до нерiвномiрностi. Негентропiя збiльшується при зростаннi органiзованостi системи.
   НООСФЕРА - термiн, що означає ту частину планети та навколопланетного простору, яка несе на собi вiдбиток розумно§ дiяльностi людини. Вчення про ноосферу покликано вирiшити екологiчну проблему.
   ПАРАДИГМА - сукупнiсть теоретичних посилань, норм, правил, цiнностей, методiв наукового дослiдження, якi визначаються науковим спiвтовариством на донному iсторичному етапi i визначають коло актуальних наукових питань.
   ПОСТНЕКЛАСИЧНА НАУКА - наука друго§ половини ХХ ст., вiдмiнними рисами яко§ є акцент на дослiдженнi унiкальних об'єктiв, вивчення об'єктiв у розвитку, у нестабiльному станi тощо. Внаслiдок цього переглядається методологiчний арсенал класично§ науки, виникає фiлософська течiя "постпозитивiзм".
   СЕКУЛЯРИЗАЦIЯ - процес звiльнення всiх сфер життєдiяльностi людини i суспiльства вiд впливу релiгi§.
   СИНЕКОЛОГIЯ - роздiл екологi§, який дослiджує взаємовiдносини популяцiй, спiвтовариств та екосистем з середовищем.
   СИНЕРГЕТИКА - наукова концепцiя самоорганiзацi§ матерi§ з хаотичного стану та дисипативних структур.
   СИСТЕМНИЙ ПIДХIД - методологiчний напрямок в науцi, який має на метi розробку засобiв та методiв дослiдження складноорганiзованих об'єктiв - систем.
   СЦИЄНТИЗМ - уявлення про науку як головний фактор соцiального прогресу.
   ТЕКТОЛОГIЯ - у розумiннi О.О. Богданова наука про органiзацiю будь-яких систем.
   ТЕХНОКРАТИЗМ - соцiологiчна концепцiя, яка стверджує необхiднiсть встановлення влади технiчних спецiалiстiв, яка б здiйснювалася на користь всього суспiльства спираючись на науковi знання.
   УМВЕЛЬТ - прошарок у iєрархiчнiй будовi матерiального свiту, який характеризується певною ритмiкою i масштабом часу.
   ФЕНОМЕНОЛОГIЯ - напрямок сучасно§ фiлософi§, головнi положення яко§ сформулював Е. Гуссерль. Предметом §§ є опис актiв свiдомостi в §хньому вiдношеннi до об'єктiв.
   ФIЗИКАЛIЗМ - фiлософська концепцiя, згiдно з якою iстиннiсть положення будь-яко§ науки залежить вiд можливостi перекласти його мовою фiзики.
   "ФIЛОСОФIЯ ЖИТТЯ" - фiлософська течiя, що виникла у ХIХ ст. як прояв iррацiоналiзму та нiгiлiзму. Вона заперечує роль науки, доводить §§ утилiтарне значення. Акцентує увагу на iнстинктi, iнту§цi§, творчостi.
   ХОЛIЗМ - точка зору, згiдно з якою цiле нiколи не зводиться до його частин, i воно має самоцiннiсть.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

ТАБЛИЦI, МАЛЮНКИ, СХЕМИ

   Таблиця 1. Хронологiя вiдкриття хiмiчних єлементiв (за О.Є. Ферсманом)
   Стародавнi
   Вiки
  

-

   N, Al, Fe,Au, K, Ca, O, Si, Cu, Na, Hg, Pb, Ag, S, C, Cl, Zn...........................

18 елементiв

   До XVIII ст.
  

-

   Крiм того ще - As, Mg, Bi, Co, B, Ni, P

25 елементiв

   XVIII ст.
  

-

   Крiм того ще - H, Pb, Ir, J..................

29 елементiв

   ХIХ ст.

-

   Крiм того ще - Ba, Br, V, W, Cd, Mn, Mo, Os, Pd, Ra, Sr, Ta, F, TR (15 елементiв), Th, U, Cr, Zr....................

47 елементiв

   ХХ ст.

-

   1915 р., Крiм того ще - Ne, Li, He, Ti, Ac, Ru, Rh.....................................

54 елементи

   ХХ ст.

-

   1932 р., Крiм того ще - Be, Ar, Cs, Ga, Se, Rb, Y, In, Nb, Te, Hf, Re, Tl............

67 елементiв

  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
   Синергетическая пирамида [Смотрицкий]
  
  

Мал. 5. "Синергетична пiрамiда".

  
  
  

Наращивание температурного потенциала эпох [по Вяч. Вс. Иванову]

(за Вяч.Вс. Iвановим)

Температура, необходимая для древних производств [по Вяч. Вс. Иванову]

(за Вяч.Вс. Iвановим)

Дисбаланс химических элементов между биосферой и техносферой [по Афанасьеву]

(за Афанасьєвим)

Оценка: 2.98*10  Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"