Не забути тi чари весни,
що буяли, як ми зустрiчались.
Часе! -- прошу, -- Свiй бiг зупини.
Зачекай-но! Ми не накохались.
Позбирали не всi ще квiтки,
не напестились-нацiлувались.
Тiльки сумно тремтiли зiрки
та згасали, коли розлучались.
Приспiв: Довгий вечiр...
Телефон усе в мовчанку грає.
Заблукали
в павутиннi iз дротiв дзвiнки.
Все чекаю,
що настане мить, i пролунає
Любий голос.
Десь iздалеку такий близький.
А кохання у вирi нестям
замiтає зима пелюстками.
Не злiпити того каяттям,
що розбили своїми руками.
Та надiя усе не згаса:
Все минеться! Бо де мiж свiтами
Є такi ще кохання й краса,
як отi, що загубленi нами?