Ще на землi ти -- й нiби поряд ми,
та вже лiтак вирулює на смугу.
I вiдлiк днiв розтяли двигуни
на першу половину i на другу.
Слiд конверсiйний пасмом сивини
розтав, по серцю черкнувши попругу...
День "до" i "вiд" -- в якiм жахливiм снi
спiткав я цю химеру недолугу?
Холодний розум серце умовляє:
"Ти вже далеко... Все!.. Тебе немає!"
I все ж ти поруч, бо бринить вона,
не замовкає нi одної митi --
така найтонша й наймiцнiша в свiтi
натягнена мiж душами струна.