За мотивами "Зоряних Воєн"
Безжалiсне тут сонце, безжалiсний пiсок.
Мiй чорний плащ вiд поту зiм'явся i промок.
I сполохи безжальнi зеленого меча,
I Майстер, що не хоче жалiти юнака.
В бою проти джедая свiтiв сплетiння рву,
Уже не розумiю, чому ще я живу.
Та розчерком червоним мережиться броня,
I Повелитель гостро на мене погляда.
Вiн участi не вiзьме в оцiм мо§м бою.
Чи вистою, не знаю, чи довго протягну.
I фраза залишає смак кровi на губах:
"Учителю, чому я так вiдчуваю страх?"
Вiдповiдає посмiх, вiн схожий на оскал:
"Я повного безстрашшя тобi не обiцяв.
Безстрашнiсть безкiнечна - то згуба, то бiда,
Я ж не бажаю, хлопче, щоб ти зрiс без ума.
Ось так, мiй учню, - краще: я бачу злiсть в очах,
Тож ти тепер зумiєш пройти через свiй страх.
Зумiєш, переплавиш в роз'яренiсть його,
Iз гнiву вiзьмеш Силу для подвигу свого".
З легень безжально подих нам вибиває жар.
Пропущено вже перший преболiсний удар.
Невiльнi сльози. Шкiру стягнула §хня сiль.
"Учителю, чому я так вiдчуваю бiль?"
I наче бiль, приходять менi його слова:
"Бо мука - це властивiсть iстоти, що жива.
А гостроту емоцiй не кожному дано.
Тих, що живуть " на повну", один лиш на мiльйон.
I бiль - твоя розплата за справжню гостроту.
I тiльки вiн зумiє пiднять на висоту.
Суцiльне благоденство вперед не поведе.
Вiзьми ж ти тi уроки, що бiль тобi дає".
I гiркота у ротi, стiкає пiт з чола.
I мiй противник також хрипить i знемага.
I серце, наче молот, що гупає в грудях.
"Учителю, чому так менi важкий цей шлях?"
З-пiд лоба лезо-погляд i в голосi метал:
"Життя легким не буде - тобi я обiцяв.
Мета у сiтха - стати сильнiшим вiд усiх.
А кращий серед кращих - то шлях не для слабких.
Багато що вiддати за Силу мусиш ти.
"Пiтьма - це легше" - казка дурна для юнакiв.
Задарма не дається могутнiсть - лиш тому,
Хто стане досконалим в дорозi у Пiтьму".
Палає небо, спека над нами нависа.
Щось iз душi зникає - випалює жара.
Без звуку... ледь повiтря губами колиха:
"Учителю, частину себе втрачаю я..."
Лиш трохи голоснiше звучать його слова:
"У душах всiх, хто сущий, є Свiтло i Пiтьма.
Є жалiсть та на§внiсть цiною для Пiтьми.
Самим собою бути - до Свiтла не дiйти.
Життя - це шлях по лезу, день - битва у вiйнi.
Невiдворотнi втрати, рiзниця лиш в цiнi.
Незмiннiсть тiльки в смертi можлива. I не бiльш.
На будь-якiй дорозi платити мусим, скрiзь."
Безжалiсне тут сонце, зациклений полiт.
Закам'янiв без руху цей витвiр - штучний свiт.
Лиш марева тремтiння i тiнi неяснi.
I три живих фiгурки, загублених в iмлi.
I вже на гранi дива i на межi всiх сил -
Удар, який противник нарештi пропустив.
Закам'янiв вiд болю, схилився бiля нiг.
У нього бiля горла кривавий меч застиг.
Спокiйнi в нього очi, в мо§х - зорiє жар.
Пора... Забути жалiсть i нанести удар...
Беззбройного убити... доводиться платить...
Один лиш рух лишився. Один лиш рух зробить.
Я криво посмiхаюсь, я знаю цю модель:
Пiдiйде ближче, стане одною iз тiней
У мене за спиною Учитель-Майстер мiй,
Беззвучно засмiється, скомандує: "Добий!"
В. Висоцький - Балада про боротьбу (переклад з рос.)
Мiж свiчок , молитов, мiж iкон i розп'ять,
Серед книг "книжнi" дiти не знали вiйни.
Мiж воєнних трофе§в i мирних багать
Їм нестерпно було вiд своє§ бiди
Їхнiй вiк, §хнiй побут -
не радiсть для них,
Вiд образи до злоби
дороги вели,
Були бiйки до кровi,
подертi штани.
Їм геро§ книжковi
посiли думки.
На чолi краплi поту i мокрi чуби,
Було млосно у грудях вiд плетива фраз.
I п'янив нашi голови шал боротьби,
З пожовтiлих сторiнок вселявся у нас.
Завивання ненавистi,
Сила молитв,
Брязкiт збро§, атака -
То зваба для нас.
Зрозумiти хотiли,
Не знаючи битв,
В чому сутнiсть Межi, що
У словi "наказ".
Тi кривавi побо§ща смутних часiв...
Були зрадники й є, вистачає iуд -
То пожива для наших маленьких голiв,
В сво§х iграх дитячих вершили ми суд.
Ми по свiжих слiдах
За злочинцями йшли.
Найпрекраснiших дам
Ми кохати могли.
Ми - опора для друга,
Для ближнього теж,
Бо на ролi геро§в
Називали себе ж.
Тiльки в мрi§ не можна назовсiм втекти.
Вiк короткий забав - скiльки болю кругом.
З мертвих рук, що натомленi вiд боротьби,
Вiзьми зброю i стань у бою вояком.
I пiднявши ще теплий
Зазубрений меч,
У кольчузi i в латах
Ти спробуй вагу
Вiд обов'язку завжди
Стояти за честь
I вступи в справжнiй бiй,
У свою боротьбу.
Якщо поряд впаде твiй поранений друг,
I над першою втратою сльози проллєш,
I коли ти без шкiри залишишся тут
Через те, що убили його - не тебе,
Зрозумiєш, що взнав,
Вiдрiзнив, вiдшукав
По оскалу забрал,
Що це смертi оскал.
Зло й брехня - подивись:
Їх обличчя бридкi,
А позаду завжди
Чорнi круки й кiстки.
Якщо шлях прорубав ти батькiвським мечем
I солону сльозу ти на вус намотав,
В нелегкому бою був хорошим бiйцем, -
Ти потрiбнi книжки у дитинствi читав.
Якщо м'яса з ножа
Ти не §в нi шматка,
Стояв осторонь завжди -
"Знайшли дурачка!"
I з негiдником, катом
До бою не став,
Значить просто в життi
Основного не мав.