Жалю нема. I спомин сгинув теж.
Ти средь зiрок, мiж iнших, стежку кро§в -
Байдуже колихать, хто рис геро§в
Наляпував на личчя, крия меж
Шановнiстю i зграєй вiдчуття,
Що, як Владика, стежками керує.
Ти кро§в сам вiд мене забуття
Средь тих, чий i дононi смак чарує.
Мiй згинув пил, що домовини зрiс.
А ти байдуже зичив мо§ шляхи
Средь содомiтiв, сiяв що як лiс,
Середь гiлок щоб заховати страхи.
Мiй згинув лик. Зосталось забуття.
Ти стеж, тобою правленi, дороги,
Де мрiя - морок, як моє життя.
I де мо§ не стежилися ноги.