Аннотация: Поетовi художньої свiтлини
Василю Пилип’юку
Дивлюсь на фотографiї свої...
Дивлюсь на фотографiї свої
I думаю: як швидко пролетiли
Тi днi життя, як в небi журавлi...
Вже осiнь... Ну а там -- i заметiлi
Стежини бiлим снiгом занесуть --
I лiс, i парк, i милi серцю сквери,
Де завжди чулись голоси веселi,
Л нинi верби клякнуть на вiтру.
Земля навколо -- наче аркуш чистий
Чека свого писця-євангелiста,
Щоб описав правдиво i сумлiнно
Епохи нашої надiї i борiння.
Та не гряде той лiтописець строгий
З пергаментом, чорнилом i пером.
Не удостоїв... Певно, так i треба --
Занадто завинили перед Небом!
Тож най хоча би витвори свiтлини
Прийдешньому юнацтву донесуть
Не просто образ наш, а поколiння,
Щоб зрозумiть воно змогло, в чiм наша суть,
Про що нам мрiялось i як ми жили,
Пройшовши через води i вогонь,
Кого любили ми i з ким дружили
Й ненавидiли ми iще кого!
А вiршi цi -- i зболенi, i щирi --
Озвучать словом най безмовнiї свiтлини
Як Сповiдь Серця про Життя i Час,
А, значить, друзi милi, i про вас!