Перед очима - темрява,

I ледве чути друзiв смiх.

Долонь торкає дерево...

Ну, годi вже! З очей моїх

Зрива хустину, що у грi

Ховала сонця променi.

Галявина. I хлопець - той,

Що вигляда мене все свято.

Сопiлку стискає рукою,

Тiльки й вмiє, мабуть, грати -

Проста сорочка i босий...

На мене й поглядать не смiй!

Волосся моє шовковисте

Шовковi ж стрiчки вимагає.

На шию - дорогi намиста,

I кращi сукнi замовляю.

Не гаятиму часу я

На бiдного сопiлкаря!
 

I обертаюсь, щоб пiти.

А вiн заграв. I не журба

Наповнювала звуки тi.

До серця самого зверта

Натхнення гiр, мудрiсть лiсiв,

Кришталь рiчок та бiг струмкiв.
 

I небо зоряне вночi...

Все, що грошима не купити.

I раптом тиша. Не мовчи!

Я нiби знову починаю жити!
 

Де ж сопiлкар? Нема... Суха

Лежить калини гiлонька.*