Старий друг принiс пляшку вина. Справжнiй друг - справжнє вино.
- Привiт.
- Привiт!
За звичкою я поцiлував друговi руку. Не подумайте: друг - жiнка. Таке буває. Iї долонь вiддає металом. I ще чоловiками. Таке те ж буває: Марiя - стрiптизерка, "богиня шеста", все її життя обертається навколо нього. А зараз ось - скочила з орбiти.
- Не чекав? - без зацiкавленостi питається вона, занурюючи свої тендiтнi стопи у мої (її!) домашнi капцi з пухнастим бомбоном.
- Чому ж?! Чекав.
Я не брешу. Друзi та ще й крапелька щастя - ось i все, що є у людини. Тим бiльше, що Марiя у мене 2 в 1: i друг, i щастя.
- Ну тодi накладай на стiл.
Я слухаюсь. Через мить на журнальному столику опиняються: тарiлочка з тонко нарiзаним сиром, трошки шiнки, два келихи i, звiсно, пляшечка улюбленного каберне.
Вона елегантно всiдається, нога на ногу. Сама спокуса. I трошки отрути. У такi моменти менi хочеться назвати її на сценiчне - фальшиве - iм'я. Марина. Та я швиденько оговтаюсь: адже я чи не єдиний, хто знає її справжнє - Марiя. Маруся. Руся.
Колись я звав її саме так. Поки... Доки... Коротше, поки Марiя не промiняла мене на сотнi палаючих очей голодних самцiв - вуайєристiв. Давно це було i далеко: ми обходимо цю тему десятим шляхом. Такi вже ми друзi: можемо говорити про все завгодно, тiльки не про нас.
- Вiдкоркуєш? Чи викликати офiцiанта?..
- Пробач. Замислився.
"Надто багато вибачаюся", - ловлю себе на думцi i лiзу до кишенi. Не за словом - за штопором. Зручна рiч: тут тобi i штопор, i запальничка, i вiдкривачка. Марiїн подарунок,три в одному.
Ось так. Пляшка готова для споживання. Пити або не пити - таке питання не стоїть на нашому порядку денному. Хто виголосить тост, i який? Саме це мене зараз цiкавить. З мене поганий оратор, до того ж я хвилююся, але жодної краплi не проливається мимо келиха. Усi в цiль.
- Знову будем вiдмовчуватися? Ну, скажи щось красиве!
Як завжди, Марiя має рацiю. Марiя завжди права - на вiдмiну вiд Марини. Що робити - я пiдвожу очi, щоб розродитися: тост, присвячений їй, другу.
- Я... Я дуже радий, що ти прийшла. Я... - менi заважає моя лiва рука, що вiдполiнає, граючись штопором - запальничкою - вiдкривачкою. - Ти не заперечуватимеш, якщо я закурю?
- Тiльки пiсля того, як ти закiнчиш з тим, що почав, - звабливо всмiхається Марiя i перекладає ноги, як Шарон Стоун в "Основному iнстинктi". - З тостом.
Я киваю, проковтнувши сумнiви i згадки про минуле. "Надто часто погоджуюсь".
- Так. Я хочу випити за те, чого не iснує. - (Її брови заiнтриговано злiтають на чистий високий лоб). - За дружбу мiж чоловiком та жiнкою.
Моя гостя задоволена. Я помiчаю це по спалаху в її по-бiсовському зелених очах.Її повний келих тягнеться до мого. Ми цокаємося. Солодко i дзвiнко, нiби цiлуємося. Вiд задоволення вона навiть заплющує очi i так i п'є. А я споглядаю, не поспiшаю. Її насолода вiд чудового "багатого" вина передається менi. Я роблю делiкатний ковток i встаю на ноги:
- Почекай. Я зараз.
- Знову якийсь сюрприз? - вона наче боїться.
- Почекай.
- А-а, -трiшки розчаровано тягне Марiя, помiтивши, як я перебираю касети бiля магнiтофону. От, знайшов. Касета всерединi допотопного апарата, i з динамикiв лунає i взагалi старозавiтна бiтловська рiч (моя улюблена) - "Norvegian Wood":
... binding my time,
drinking her wine...
Так, її вино, червоне-пречервоне, i вона просить долляти. А я було хотiв запросити її на танець... Ну i правильно, що не дала: за нашою неписаною замовленiстю, яка поки всiх влаштовувала, єдине в неї, до чого я маю право торкатися - так це її пропахла металом й чоловiками долонь.
Марiя за справедливiсть. Другий тост - за нею. Чарiвним у своїй невимушенiй грацiозностi рухом вона поправляє свою ультрамодну зачiску i починає (надто урочито, як на мене):
- Вимкни магнiтофон.
- Єсть вимкнути магнiтофон!
I раптом - заспiвала!
А за вiкном лютує мiсяць лютий
I на вiкнi малює мертвi квiти...
I як заспiвала! Чисто, проникливо - янголи позаздрять!
I несподiвано почала роздягатися... Повiльно-повiльно, наче у кiно.
... Бiда не в тiм, що ти мене не любиш,
Бiда, що я тебе не можу розлюбити.
"Марiє! Маруся!! Руся!!! - ледь не закричав я, але промовчав, приголошений. Як давно я не бачив її божественного тiла, її рiдної такої родимки мiж повних духмяних грудей... Хай тi, самцi у клубi, щоночi бачать мою Марину оголеною, я - єдиний смертний, перед ким Марiя (Марiя) роздягається, i кому спiває одночасно!
We've talked until two
And then she said:
It's time to bed...
Саме так. До другої ночи ми насолоджувалися вином i дружньою розмовою. А потiм вона залишилася...
Цьомкнувши мене у "напiвсонну" щоку за хвилину, як зникнути, Марiя невимушено поцiкавилась:
- Як гадаєш: матиме успiх цей новий номер? Iз пiснею, я маю на увазi. "Бiда не в тiм..."
- Ага, - вiдповiв за неї сполох у бiсовських очах.
- Так, - погодився я i заплющив очi. - Звичайно.
Isn't it good,
Norvegian wood?
Ще довго я звинувачував себе, лежачи мертвим у самотньому лiжку: не за дружбу треба було пити. Не за дружбу! За любов! I я поповнив келихи. Адже бiда не в тiм!