ест ягоду за ягодою всласть от колокольной сочной грозди звона, что в небесах висит, боясь упасть". Р.М.Рiльке.
Вiчнiсть Я торкнусь поцiлунком
Подиху вiчностi,
Притулюсь щокою до її
Холодних рук.
Я обiйму її кам'яну постать,
Розчешу гребенем своїх мрiй
Її волосся.
Я омию її старi ноги
Дощем своїх слiз...
А вона взамiн
Приголубить мене
своїм синiм поглядом
Неба
I знову накриє
Плащем нових сподiвань...
***
Ти мрiєш про спокiй?
До спокою йдуть
надто довго.
Сьогоднi шум
розростається в простiр:
квадрати нестерпного
крику усього:
богема,
самотнiсть,
втома,
а далi затягує в безвiсть:
нервовiсть,
збентеженiсть,
вiдчай...
Оце й уся розмова з собою.
14.02.2006.
Мiй схiд.
"Кто за лето не сделался богат,
хозяином себе уже не станет."
Р.М. Рiльке.
1.
Старий смуток вглядається
В терикони.
Вiн довго йшов
До своєї Саур-могили.
З дитинства...
Рiс i болiв, щоб спочити
Пiд сонцем.
Вклонилися соняшники -
Йому надто жовто...
Мабуть, зросте тут
Насiнням трави
Серед степу:
Вагомо i тихо...
2.
Час, заглиблений в себе
Заснув посеред лiта.
Впав навколiшки
I довго плакав ввi снi
Перед соняшниками.
Мовчать терикони.
Пiснi...
Спокiй серед життя,
Як озеро,
Пливе i всмiхається:
На спомин - назавжди.
3.
Роздерлося простирадло неба
Вiд спалаху блискавки
I вирвався регiт грому...
Напруга повисла, як птаха,
I хлопає хмарами-крильми, -
Допоки зелень не стихне
У вологих пестощах зливи.
Ця напруга не змовкне:
Добреде до порогу сутiнок
I стане моєю тривогою.
Тiльки безсмертник
Змовчить у своїм фiолетi,
Нiби знає, нащо
Цi грози.
4.
Дикий дзвiн цвiркунiв
аплодує виходу Мiсяця -
Пiвнiч.
Передi мною лиш плесо
сухої темряви -
незбагненне поле
чужої свободи.
I трави...
Мої сподiвання нуртують
в задусi
i рвуться надiєю вгору.
Та їх зустрiчають зорi -
втомленi човни
буденно-важкого неба.
5.
Зашторене денною спекою
Небо вляглося
На спину обрiю,
Й повiяло спокоєм.
Лише маленька пташка
На абрикосовому деревi
Вперто нанизує тишу
На голос-нитку.
Вечiр iде прохолодою
З саду,
I накидає шаль-павутинку
на плечi...
* * *
Спогад...
Пустеля...
Мiраж...
Лiто висохло в спокої,
Море тишi в менi
Вiдступає -
...осiнь iде...
Лиш скелет корабля
Сумно плаче за раєм -
Море легкостi поступається
Дорогою маленькому слову.
* * *
Лiто розсипалось в зорi
I стало як соти iз днiв,
Небо напружилось тишею,
Щоб нiч загорiлася
Мiсяцем вповнi -
Все стало статечним
I трiшки минулим.
I дерево тишi
Переросло мене в Осiнь.
* * *
Шана духу,
Голос органу
Серед тишi
Вже зайвих думок.
Ти прийшов так здалеку,
Ти - готичний шпиль,
Що вирiс на обрiї храму.
Крапля на шибцi
Перед нiчною молитвою -
Небо бiльшає цими сльозами.
* * *
Божевiльний стоїть
Мiж могил
I вдивляється в тишу (для нас) -
доглядає могили:
просто хризантеми
упали навзнак,
i так само нестримно
вдивлялись в Людину.
Божевiльний пiшов...
I несе оцю тишу
З собою
...
Божевiльний всмiхався,
А довкола похмуро
Молилися люди.
* * *
I трiскає амфора осенi
Вибухом сиростi,
Без квiтiв, сонця, вогню
I подиву.
Нiщо не народжено
в тобi.
У амфорi спить ще дитя.
Не завадь своєму спокою -
Хай все мiниться
З шалом зими.
Ти у закутку милостi,
Посерединi Осенi...
Т-с-с...
* * *
"Бувають такi хвилини, коли
тобi здається, що ти можеш
все, i тодi ти нiчогiсiнько не
робиш - ти слухаєш тишу."
(запис в щоденнику 4.01.2004.)
Автор.
Втаємничений спокоєм
Не знає подиху вiршiв -
У справжньої тишi
Немає вуст...
Слово народиться в тобi,
Коли ти вперше
Почуєш її в собi.
Голос...
Мелодiя...
Подих...
В цiлунку розкриється хаос
I бiльше не змовкне -
У тишi багато дарункiв.
* * * Ще дiвчинкою чула вiд когось,
що "туя" означає "я тебе кохаю".
Не знаю чи це так, але я люблю її
за цю нiжну дитячу згадку-легенду.
Зменш себе до тишi,
Якщо не можеш
Втручатись в закони природи,
Змовкни i слухай
Про що мовить
Шелест туї.
В снiгопад
Посеред березня -
С-лу-ха-й...
Цокає годинник,
Гудять мотори,
Бубонять голоси...
А де голос туї?
-У краплях,
що впали на шибку
...й померли,
не ч-у-т-и...
Стишся й дивись:
Може туя
Щось явить
Крiзь болiсний танок.
В снiгопад посеред
Березня -
Ди-ви-сь...
* * *
Фрагмент з "Роаратарiо"
Амер. комп.
Дж. Кейджа.
Ти тонеш у хаосi,
Але все ж
Вишiптуєш музику...
...слово...
пiсню?..
Пiсня крiзь шум
I болюче розп'яття
Свiдомостi.
Ти ще щось чуєш?
--
Я здатна почути
Пiсню.
А хаос?
Вiн пройде через душу
I зворушить усi
Потаємнi струни
...або нiчого.
Стишуєш голос
(Пауза...)
--
Ти здатний почути
Пiсню?
* * *
Безкрайнiй всесвiт
очiкувань
Завжди поруч з тобою
Й нi хвилини
Для слiв про мовчання.
Тиша сповнилась
Шумом,
Шарудiнням,
Хрустом,
Стуком
Та криком.
Вже нiхто не вслухається
В тишу -
Окрiм божевiльних...
Триптих "Дзеркало"
"Коли все ще було
Можливим"
(к/ф "Дзеркало",
реж. А. Тарковський.)
1.
Розсипалась доля
Уламками дзеркала...
Хлопчисько
з надiєю на щастя
Розглядав своє крило
На долонi.
Чуєш?..
Потрiбнi обiйми -
Оце й усе.
Так мало,
Щоб стати птахом,
I так шалено багато,
щоб просто любити...
2.
Спiткнутись об власне
Життя, щоб
Наблизитись до
Свого дитинства.
Дивитись,
Вдивлятись
I з болем бачити
Власне обличчя,
Воно у калюжi,
В котру щойно впав.
Обличчя тремтiло,
мiнилось,
колихалось
i... плакало.
Це сльози по тобi -
Дитинство забуло
Про Тебе.
3.
"Зеркала: красота убывает, и собственным ликом
Нужно вбирать ее, чтобы восполнить утечку.
Чувствуя, мы улетучиваемся: выдыхаем
Сами себя".
("Дуинские элегии",
Р.М.Рильке)
Зазираючи в дзеркала днiв,
Помiчаєш все бiльше зморшок -
Поринаєш у задзеркалля
Й чомусь не знаходиш себе.
...Вже тонеш...
i спиш:
неспокiйно, тривожно i кволо.
(Тут таких мiльйони!
Де ж тодi освiжити обличчя?)
Всюди втома i час
Нескiнченними вiхами,
Все має глибоке корiння
I шлях
За кожним дзеркалом -
Нова реальнiсть,
Що згодом вросте i у тебе.
* * *
Годинники збожеволiли,
а їх циферблати посинiли.
Мабуть, їм просто байдуже
слухати тишу.