Несправедливiсть
1.
У той день одинока, як перст
Крiзь калюжу плювала у небо.
I нiкого на тисячу верст
Хто вiдчув би у тобi потребу...
У той день на холоднiм асфальтi
Розлилося хмiльною водою,
У жалобному, чорному платтi
Небо бiле...Я стала зимою.
2.
Та був день, коли кiшкою дикою
Ти кохала, горiла, палала
з неба зiркою невеликою.
Ти для когось усю себе вкрала,
Свою душу, вiршi своi, крила...
Бiльше в свiтi нiкого не знати
Так хотiлось....вiд щастя кричати!
Було лiто, в очах була сила.
Сила вiтру, землi полум'яноi.
Я себе так безжально спалила,
i душi не спиталася п'яноi...
Я занадто, занадто любила...
3.
Й була нiч, нiби кинута в полум'я,
i марнiв телефон повiдомленням :
“ Так люблю тебе! Кинь його, прошу я!”
Та любов не бува на замовлення....
26.10.02