А снiг iшов, пухнастий i лапатий.
Сiрiло сумно небо у вiкнi.
Нiчого не змогла тобi сказати,
А ти нiчого не сказав менi.
Минали днi, дороги розiйшлися,
Розбiглися стежками у саду.
Коханий, ти жорстоко помилився,
Гадаючи, що я тебе знайду.
Я горда, мов троянда серед степу,
I разом з тим проста, як м'яти цвiт.
Я першою не пiдiйшла б до тебе,
Хоча б вiд цього усмiхнувся свiт!
Та iнодi так боляче буває,
Немов торкнув хто зранене крило,
Коли душа зненацька пригадає
Усе, що бути з нами ще могло,
Якби посмiли ми тодi сказати...
Якби ти в очi зазирнув менi...
...А снiг iшов. Пухнастий i лапатий.
I супилося небо у вiкнi.
1995
|