Доки я тут сиджу i чемно стараюсь записати всi думки, що лiзуть менi в голову, аж чую тихеньке цокотiння маленьких кiгтикiв по лiнолеуму. Я подумала що в мене "глюк", але коли ця маленька пiдлота спробувала залiзти менi на колiна, до мене дiйшло, що зовсiм то був i не "глюк", а реальнiсть. Страшна реальнiсть, бо якась трохи бiльша пiдлота випустила мого пацюка на свободу. До речi, пацюк сидiв на гауптвахтi, бо мав схильнiсть, нагулявшись по квартирi спати на моєму лiжковi. При цьому, ця бридота, залазила пiд ковдру. Спала там, а для бiльшої зручностi прогризала дiру в простинi. Першу дiру пацюку пробачили, а ось за другу... вiн сидiв в карцерi, тобто клiтцi, вже другу добу.
Моєму подиву не було меж. I в першу чергу - яка скотина, без мого дозволу це зробила? Оскiльки Нана давно вже спала, то мiй гнiв упав на Тьому. Той клiпав довгими вiями, i клявся що цього не робив. Чомусь я йому повiрила, але не зовсiм. Схопила це чорно-бiле опудало за хвiст i, нагороджуя нецензурними словами, вiдправила назад до клiтки.
Ось це, бiло-чорне, чи чорно-бiле опудало звали Рататуй. Дядько на ринку запевняв мене, що купую я хлопчика. Дiстався б менi цей дядечко зараз.... За два з половиною роки у Рататуя так нiчого i не вiдросло. Так що почали ми кликати його Туся.
Так ось ця падлюка, виявляла не аби якi здiбностi. Акторську майстернiсть вiн, чи пак, вибачте, вона опанувала дуже швидко. Якщо, по якихось причинах, її не випускали гуляти, Туся вiдразу ж починала вмирати. При цьому вона стогнала, кашляла i вiдмовлялась їсти. Симптоми проходили ледь клацали дверцятами клiтки. Як всякий порядний пацюк вона робили запаси по всiй квартирi. До деяких її "заначок" я i досi не можу дiстатись. А ремонтнi роботи Туся веде повсяк час. Бо шпалери "покоцала" вже практично у всiх кiмнатах.
Проживання поруч з "пiдножним" життям далось взнаки,i нам, i пацюку. Ми ходили по квартирi дуже обережно, Туся реагувала на слова "Гуляти", "Кицу", "Їсти".
З чистою душею вкинувши пацюка в клiтку, я знову всiлася за компютер. Але за кiлька хвалин, ця.... неможливо описати все що було сказано в її адресу, знову схопила лапами за мої штани i почала смикати, бажаючи негайної уваги.
- Блядь, якого хєра? -
- Нюся, єто не я. - Тьома дивився на мене синiми, чистими очима. - Ти жє сама видєла, я тут сидєл. -
Легенько пiдсадивши пацюка ногою, ловлю її за хвiст i знову запроторюю до клiтки.
I доки я визбируюсь назад iз кiмнати, як помiчаю, що ця тварюка, товчеться, клацає зубами об клiтку, i якимось, не зовсiм зрозумiлим менi, чином вiдкриває дверцята карцера.
Вискакує звiдти, i я вiдмiчаю, з яким надмiнним виглядом вона перебирає маленькими лапками переносячи своє чималеньке тiльце в коридор.
"Е, нi. - думаю. - Хоть ти здохни, але людина має бути розумнiшою за пацюка". I повторюю процедуру с хватанням за хвiст, нагородженням пiдзатильником, i запроторюванням в клiтку. А на додачу, я позагинала залiзнi прутики клiтки, так, що потiм сама ледь змогла вiдчинити дверцята.
Хвилин десять було чути як пацюк скаче по клiтцi, бється боками в дверцята, чи ще щось там витворяє. Потiм все затихло, i я вже почала зловтiшатись над пацюком i радiти своїй маленькiй перемозi. Не довго. Бо ця мерзота знову прийшла i почала вимагати уваги.....
I ви ще питаєте, чому дверцята клiтки завязанi металевим ланцюгом?
(До речi, завязати ланцюг так, что б ця падлюка не змогла розвязати, у мене вийшло тiльки з третьої спроби)