Свою нову книгу "Вижити у фронтовому мiстi" я письменник почав iз перефразованого мною афоризму Шекспiра "Свiт театр i люди в ньому актори". Менi здається, що мiй афоризм пiдiйде до неї краще за нього. Не тому, що я розумнiший за нього, просто часи змiнилися, а разом з ними i люди, якi не хочуть бiльше бути марiонетками, а намагаються самi розпоряджатися собою та реальнiстю. Ось тiльки виходить, це у них геть погано. Хотiли якнайкраще, а вийшло, як завжди. Не будуйте планiв Наполеона - не смiшiть Бога. Отже: я написав свою нову книгу про вiйну, про тi подiї, якi зараз вiдбуваються в нашiй країнi Україна.
Вiйна. Як багато для серця українського злилось,
Як багато горя i втрат у ньому озвалось.
Мiльйон непоправних втрат, сотнi тисяч українцiв, якi виїхали за кордон, десятки зруйнованих та окупованих сiл та мiст, тисячi зруйнованих будинкiв. Це все принесли на окупованi землi України сучаснi фашисти-рашисти, якi розв'язали повномасштабну вiйну. Про це не можна мовчати.
Все зло на Землi походить вiд мовчання байдужих людей.
У моїй новiй книзi немає глибоких аналiтичних аналiзiв, як i що, призвело до вiйни, я замiнив їх коментарями живих очевидцiв тих подiй, якi протягом багатьох рокiв збираю до книги "Як нiби зазирнув у зливну яму", так буде простiше зрозумiти, як усе починалося. Зiзнаюся, що робота була зроблена велика, але якщо не я, тодi хто б її написав? Мною вже багато написано нотаток, нарисiв та iнших матерiалiв про гiбридну i повномасштабну вiйну, я їх у книзi зiбрав воєдино, але можливо не в логiчнiй послiдовностi, але що поробиш, йде вiйна, моє мiсто щодня зазнає обстрiлiв i бомбардувань i вибудовувати гарний логiчний ланцюжок, не маю нi сил, нi бажання - але все ж таки я постарався зв'язати все воєдино. Схоже, що вийшло, цiлком нормально, читати можна.
Ночами, пiд виття повiтряної тривоги, канонаду i завивання рашистських ракет i шахедiв (я не йду в бомбосховище), здається напрочуд легко, зникає тривога, чого бути, того не минути, думки викралiзовуються чистi i яснi, i навiть, iнодi, з'являється передбачення. Не можна сказати, то воно ясне i зрозумiле - все в туманi, але за бажанням розiбрати можна, але я намагаюся особливо не вникати в таємницi буття - немає сенсу ... все може змiнитися. Людина, особливо письменник, має зараз бути реалiстом, а не уподiбнюватися лжепророкам i вводити iнших людей в оману хибними прогнозами на майбутнє. Якщо погоду не можуть спрогнозувати зi 100% точнiстю, то, що вже говорити про майбутнє людства, особливо коли до влади прийшли такi свiтовi лiдери як Трамп та Путiн, якi порушили всi мiжнароднi договори та намагаються по-новому подiлити свiт, розв'язуючи новi й новi вiйни.
Один називає себе миротворцем i мрiє про Нобiлiвську премiю свiту, а другому нудно, йому потрiбна движуха i тому вiн тягне росiян до атомного раю. "...ми потрапимо до атомного раю, решта здохнуть...". А це як? Вiн сам розумiє, що говорить та робить? Прислухатися до слiв Трампа i намагатися там вiдшукати логiку, взагалi немає сенсу - там суцiльний туман, у кращому разi, тролiнг свiтових лiдерiв. Але свiтовi традицiї вiн мiцно похитнув. Цього в нього не вiдiбрати - не дурень i не шизофренiк ... хоча його ж американськi лiкарi, кажуть, що вiн хворiє на деменцiю в другiй стадiї.
Пам'ятаєте про мiй афоризм, у якому я чiтко окреслив, що весь свiт i люди в ньому перебувають у дурдомi? Так чим Трамп кращий за iнших людей? Впевнений, що нiчим. За якоюсь немислимою випадковiстю, на однiй зi спiралей розвитку людства, панi Фортуна привела його до влади, ось вiн на старостi рокiв i пустує ... а свiт вiд його витiвок скрипить зубами i чухається ... так само, як i вiд Путiна. O tempora, o mores!
Менi важко стримувати себе, щоб не скотитися до опису всiх тих
злодiянь, що принесли у свiт цi два нудьгуючих на старостi рокiв полiтика, але я стримаюся з тiєї причини що у мене не вистачить часу i сил, це все це описувати, iсторiя сама розбереться i винесе свiй вирок, скажу тiльки, що по моєму. для передiлу миру та розвалу фiнансової системи Європи. Євро валюта стала сильним конкурентом нiчим не пiдкрiпленим американським доларом i як результат ЄС наказує довго жити, як i НАТО. Остаточний розвал - це справа часу.
На противагу цим полiтикам окремо стоїть президент України Зеленський. Говорять, що iснує негласна домовленiсть, не критикувати його пiд час вiйни. Скажу чесно, менi про це нiчого не вiдомо, я не так глибоко, як журналiст Гардон входить у полiтику та адмiнiстрацiю президента, менi вистачає свого спiлкування. Також кажуть, що Зеленський на п'ятому роцi вiйни почав оперятися. Як на мене повна нiсенiтниця. Зеленський прийшов у полiтику не зеленим юнаком, а актором, що цiлком вiдбувся, i що не мало важливо бiзнесменом з мiльйонним статком, який вiн сам заробив у шоу бiзнесi. Як вiн ще має оперятися? Пазурi треба точити i дзьоб i робити певнi кроки у бiк вiдновлення атомного статусу України. На жаль, це єдина гарантiя безпеки нашої країни.
Чи виживе Україна у цьому iсторичному буреломi? Виживе - ми українцi й не таке переживали, чого вартi роки правлiння царської iмперiї та в'язницi народiв СРСР. Вони канули в Лiто, а українцi вижили i наша країна жива i навiть розвивається, незважаючи нi на що. Протистояти Росiї, країнi озброєнiй балiстичними ракетами та атомною зброєю, перiодично завдаючи ударiв своїми ракетами та БПЛу по її територiї - це дорогого варте - це надихає українцiв, вселяючи в нас вiру. Ми єдинi, тому й не переможнi. Заздрю вам, мої друзi, на вас чекає прочитання цiкавої моєї нової книги. Вона невелика, але така потрiбна у нашi непростi днi. Читайте iз задоволенням.
Роздiл 1
Горить та стогне Україна;
I кров бiжить там, наче гнiй.
Скажи, скажи менi країно.
Коли ти скинеш тягар свiй!?
То що спонукало Росiю 2014 року анексувати Крим?
Коментар iз мережi: "Крим - це споконвiчно росiйська земля... прадiди воювали її у супостата, то вiддай. Вийми, та поклади - без анексiй i контрибуцiй ... А то ми i вас ледарiв хохлiв, по ходу п'єси, з "неiснуючою" вашою Державою i з Кримом анексуємо. Ми такi, ми все можемо. Ви ж наївнi, нам повiрили, вiддали свою ядерну зброю, а ми свою зберегли i завдяки вам же її примножили. Так що помовчуйте ... Ви там, осторонь в ганчiрочку. Поки ми прийматимемо Крим у свої "братськi" обiйми. Благо там живуть, у своїй бiльшостi, такi ж добрi та наївнi люди, якi нам ще вiрять.
Ось коли ми там вiдбудуємо свою вiйськову базу i обживемося, ось тодi там i пiде танцювати губернiя. Ми вам у майбутньому все пригадаємо: i українське громадянство, i навiть грошi за українськi кредити змусимо повернути нам. Ось тодi ви i пореготаєте, все до блювоти ... хто виживе. Тому, як i за нормальну медицину вашим хронiчним хворим, доведеться забути".
Пiсля приєднання до Росiї по всьому Криму прокотилася хвиля смертей одиноких пенсiонерiв, якi мають нерухомiсть; у виглядi будинкiв, квартир, дач, причалiв та земельних надiлiв. Пiсля них почали пропадати вже здоровi i зовсiм не старi люди, деяких так i не знайшли, iншi ж були знайденi понiвеченими зi слiдами тортур. Кинувши все нажите роками, деякi люди, вiдчувши небезпеку, почали виїжджати до України. Iншi хитрiшi, продублювавши свої документи на нерухомiсть в Українi, почали її швидко розпродувати, а розпродавши, почали активно чекати на повернення Криму в Україну, щоб потiм знову вiджати своє продане майно у нових власникiв, обдурених казкою про "росiйську весну".
Наївнi люди й тi й iншi: Крим рано чи пiзно доведеться повернути Українi та кримськi татари повернуть свою власнiсть, вкрадену в них ще за часiв Радянського Союзу. Яким шляхом? Щиро кажучи, не знаю i знати не хочу. Моєї там нерухомостi немає - Бог милував, а тих, хто збудував будинки на чужiй землi (якщо вони їх не встигнуть продати), можна буде лише пошкодувати. Але це справа хоч i недалекого, але майбутнього,
Крим - Росiя анексувала, досягла свого. То навiщо ж росiяни, розв'язавши гiбридну вiйну 2014 року на Донбасi, продовжили її повномасштабну версiю 2022 року в Українi? Щоб вiдповiсти на це питання, я буду змушений на деякий час повернутися назад у наше iсторичне минуле. На жаль, без цього нiяк, саме звiдти й виростає корiння тiєї звiриної ненавистi та злостi росiян, точнiше сказати московитiв до хохлiв українцiв або як вони називають нас - малоросiв.
Дуже зручно - вони титульна нацiя, такий собi старший брат, а всi iншi їм пiдкоряються. А так i було. Царський уряд повсюдно просував цей курс - колонiзацiї українських та iнших земель. Скiльки було воєн та повстань не вистачить пальцiв, щоб їх перерахувати. Чого варта Батуринська рiзанина та розгiн Сiчi. Отже, немає нiчого нового пiд мiсяцем i не варто зараз питати у росiян, навiщо вони напали на Україну, тим бiльше, що вони впевненi у протилежному. Польща також перша напала на фашистську Нiмеччину, а Фiнляндiя на СРСР. Росiяни у цьому твердо переконанi та перенесли цю пропагандистську кальку на Україну. Вставляю коментар, який залишила росiянка в Iнтернетi.
"Зараз нам треба перемогти Україну, яка напала на нашу країну, випалити розжареним залiзом все те, то за 30 рокiв наробили бандерiвцi i тодi все буде добре..."
Гартованим залiзом, мабуть, це ракетами i шахедами, якими рашисти б'ють по наших мирних мiстах. А що буде гаразд? Це перетворенi на купи щебеню та смiття "звiльненi" мiста, такi як Бахмут i Купинськ? Нiчого будувати на цих територiях нiхто, звичайно, не буде. Максимум, що зроблять росiян - це вивезуть брухт. У "звiльненому" Донбасi всiх шахтарiв вивезли до Воркути, а порожнi квартири займають колонiзатори - чукчi, туркмени та чувашi та iншi представники малих народностей, те саме вiдбувається i в Криму. Шахти та заводи майже всi порiзали на металобрухт. Росiї не потрiбна сильна промислово здорова Україна. Це було зрозумiло з самого початку. Коли у 2014 роцi до нас до Запорiжжя приїхали росiйськi представники, щоб допомогти органiзувати у нас Малоросiю, вони обiцяли нам запорожцям свою республiку ЗНР, та безлiч iнших преференцiй, але ми їх роззброїли та поганою мiтлою вигнали з нашої землi. Деякi мої земляки повiрили їм та пiшли воювати на Донбас. Свою республiку ЗНР їм, звичайно, нiхто не дав зробити, так безславно i склали свої голови на чужинi.
Сильною мотивацiєю була спроба заборони в Українi росiйської мови. Лякали, що всiх нас змусять говорити українською. Майже так само лякали свого часу кримчан, додаючи до тiєї брехнi, що замiсть росiйських пельменiв їх застають їсти українськi. I багато хто в це повiрив i з радiстю побiг мiняти українськi паспорти на росiйськi та будувати барикади, проти мiфiчних бандерiвцiв якi, нiбито, мали приїхати знищувати кримчан.
Коментар iз мережi: "Майдауни разом iз Тягнибоком (ох та прiзвище єпта) та партiєю "Свобода", нацистською органiзацiєю "ТРИЗУБ", та "Правим сектором" Яроша - хочуть ПIДЧИНИТИ собi ДОНБАС! ! !
При чому вони заявляють це ВIДКРИТО, а Яценюк i Турчинов роблять все, що вони скажуть! Також сьогоднi Дмитро Ярош заявив мiнiстру оборони України: якщо
уряд не може пiдняти армiю для походу на Пiвденний Схiд i в Крим то вiн ВИМАГАЄ видати зброю з вiйськових складiв бiйцям Правого сектору, та вони самi пiдуть i розженуть мiтинги на Донбасi, i не дадуть провести референдум про приєднання до Росiї. Ярош, що зовсiм страх втратив??? Треба послати до Києва росiйський спецназ ГРУ "Кажан i ЗНИЩИТИ бойовикiв! Адже американцi прислали до Києва своїх 300 найманцiв з BlackWater "про всяк випадок". Кажуть що вони вже й у Донецьку брали участь разом iз СБУ у захопленнi народного лiдера Павла Губарєва. спецназом i про бойовий клич Урраа
Зрозумiєте, як насправдi всi росiйську армiю бояться!
Тiльки Дiмка Ярошенко цього поки що не зрозумiв...
До речi: бандерiвськi активiсти розiслали листи iз погрозами губернаторам 4-х росiйських
областей: Бiлгородської, Брянської, Воронезької та Курської. У листах написано - що цi областi Росiї ПОВИННI приєднатися до України, або з ними особисто - розправляться. Гуцулi з Галичини, напевно, зовсiм поплутали - з ким вони розмовляють?
Ну i остання новина сьогоднi: Дмитро Ярош збирається балотуватися в президенти України. а банду "Правий сектор" зробити партiєю...ДОНБАС, ви ще довго їх терпiтимете?"
Бандерiвцi до Криму не приїхали, а незабаром деякi з кримчан разом iз колишнiм полковником ФСБ Стрiлком-Гiркiним висадяться десантом i опиняться в Українi, у Слов'янську, насаджуючи на Донбасi "росiйський свiт" - грабуючи, гвалтуючи та вбиваючи мирних українцiв без суду та слiдства.
Коментар iз мережi: "Вiйну нав'язану на Донбасi та в Луганську все ще називають конфлiктом, щоб ми не зiзналися собi у вiроломному нападi та загарбництвi чужої територiї.
Кремль замовник безлiчi вбивств за яких нiхто не вiдповiдає, а виконавцiв цих вбивств називають "героями" та присуджують медалi.
I все це робиться нашим iм'ям-iм'ям росiян-твоїм, моїм, його.
Заслуга Володимира Путiна в тому, що вiн нам дає можливiсть до кiнця дiйти i побачити, хто ми є.
I ми бачимо себе у дзеркалах. Ще не всi мають смiливiсть зiзнатися, що вiн бачить. Але вже багато хто вивертає вiд побаченого. Залишається чекати колективної БЛIВОТИНИ - НАЦIОНАЛЬНОЇ ЄДИНОЧАСОВОЇ БЛIВОТИНИ, коли виверне кожного з нас За твою неоцiненну допомогу в нашому колективному усвiдомленнi "хто ми є" пан Путiн, мiй самоназваний президент країни!"
Добре пам'ятаю того ранку 24 лютого 2022 року, якого росiяни без оголошення вiйни почали бомбити i обстрiлювати мирнi українськi мiста та села. У мене в квартирi зiбралася вся моя сiм'я з дiтьми та онуками, ми всi вискочили у пiд'їзд на перший поверх, там бiля закритого пiдвалу зiбралися майже всi сусiди. Менi довелося розкрити пiдвал, але крiм смiття i труб там нiчого не було - нiякого притулку, адже всi знали, що буде вiйна, але мiська адмiнiстрацiя не обладнала жодних бомбосховищ, залишивши мешканцiв вiч-на-вiч iз рашиськими ракетами та шахедами, а вони, тiльки хiба що тiльки по головах не ходили. Уявiть обстановку - нiч, канонада, десь вибухають ракети - плач та iстерика дiтей та жiнок i це все на майданчику першого поверху. До пiдвалу нiхто не пiшов - завалить не виберешся. Дочекалися ранку, зiбрав я сiмейну раду i ми вирiшили вивозити дiтей та онукiв за кордон.
Сказано, зроблено - вiдправили ми з дружиною доньку з онуками до Європи, сина з онуком до Києва. Згодом продали всю нерухомiсть, квартири та машини. Зараз у них все добре, навiть сваха виїхала i зараз проходить лiкування в Нiмеччинi, а не тремтить вiд страху в Українi, у своїй квартирi. Хоча, що там казати: гiркий хлiб чужини. Може, тому я туди i не їду. А може, все-таки варто виїхати? Можу, якщо вже так сильно припече, виїхати за кордон i жити там на допомогу та продавати свої картини. Вибiр країн великий.
Вчора я ранiше лiг спати. Немає сенсу працювати до пiвночi, а потiм лягати спати, тому що сигнал повiтряної тривоги все одно розбудить о другiй годинi ночi. Сьогоднi сирена пiдняла мене о пiв на першу ночi, потiм вона вила о пiв на четверту ночi i завила о п'ятiй годинi ранку.
Вона не просто виє - чутно вибухи - це працює наше ППО, яке збиває рашистськi дрони та ракети.
Дай Бог - нашим захисникам неба, здоров'я та наснаги. А нам терпiння, бо починається новий день, а о дев'ятiй ранку знову завиє тривога i тi, хто не встиг отримати консультацiю чи довiдку у пенсiйному фондi, вiддiлi соцiального захисту чи в iнших мiсцях, де надають подiбнi послуги, тих чиновники виштовхають на вулицю, а самi будуть вирiшувати свої справи - ходити по магазинах, пити чай з кавою або просто вiдпочивати. Повiтряна тривога триватиме щонайменше двi години до обiду i приблизно стiльки ж часу пiсля ... багато особистих справ можуть чиновники за цей час зробити. А вiдвiдувачi, вiрнiше прохачi? А вони можуть йти додому або в притулок, кому, що до вподоби, або ближче. Я третього дня простояв пiд пенсiйним фондом з дев'ятої до одинадцятої години i, не дочекавшись вiдбою тривоги, пiшов додому. Наступного дня я був пiд пенсiйним фондом о сьомiй ранку i до дев'ятої встиг отримати довiдку, це у чиновницi зайняло десять хвилин, протягом яких вона нетерпляче смикалася в очiкуваннi повiтряної тривоги. Вона не дочекалася, але дочекалася iнша чиновниця у вiддiлi соцiального захисту, куди я збирав довiдки, щоб отримати матерiальну допомогу. Справа в тому, що я пiсля перебування в лiкарнi, купiвлi лiкiв та виплати комунальних платежiв зазнавав матерiальних труднощiв, грошей не було вiд слова взагалi. I тому я вирiшив поправити своє матерiальне становище, попросивши матерiальну допомогу у вiддiлi соцiального захисту, маю право як iнвалiд армiї. Право попросити маю, а отримати - нi. Через те, що грошей на матерiальну допомогу для оздоровлення iнвалiдiв армiї вже не дають. Наша мiськрада прийняла становище матерiальної допомоги, за яким сiм'ї у якої дохiд становить понад 3 800 гривень, вiддiл соцiального захисту у матерiальнiй допомозi вiдмовляє. А у моєї родини двi мiнiмальнi пенсiї цю суму перевищують, значить повз касу. Так само як iз гуманiтарною допомогою, яку чиновники мiськради благополучно продали. За чотири роки менi iнвалiду армiї так жодного разу не дали гуманiтарку. "Iдiть до церкви, там маємо дати", - вiдповiла на моє запитання про гуманiтарку чиновниця. "Час зараз такий - вiйна, люди воюють". "А чого ж ви сидите в розкiшному кабiнетi i не воюєте?", - Запитав я, на що природно не отримав вiдповiдi. Отак я iнвалiд армiї в Українi залишився майже без засобiв для iснування, якби не допомога вiд родичiв та дiтей, зовсiм було б погано. Ну, добре менi вже багато речей не треба, не можна менi з моїми болячками, є i багато продуктiв. Можу я не платити i комуналку ... перетопчуться. Але поки що дають субсидiю - оплачую. Менi страшно подумати про те, що чекає на тих хлопцiв, хто, отримавши калiцтва на вiйнi, змушений жити на злиденну пенсiю iнвлiда армiї. Зараз їм щось платять, а потiм, коли грошi будуть перенаправленi на новi потоки, а їх обов'язково там украдуть, їх вiдправлять пiд церкву...або вони пiдуть, як свого часу пiшли ветерани афганцi, до бандитiв. I горе буде тим, хто накравшись, зустрiнеться їм на шляху. (У голiв МСЕК перiодично знаходять пiд час обшукiв мiльйони євро та доларiв, одержаних хабарами). А вони обов'язково зустрiнуться. Бо все повторюється. Карму ще нiхто не скасовував. Чи менi страшно жити пiд час вiйни в Українi? Скажу чесно - страшно, хоч уже й звик. Не дуже заспокоює i зброю, яку маю. I завалювало мене в пiдвалi гаража i обгорiв я, рятуючи свої картини у музеї "Мужнi люди", який ми будуємо в Розумiвцi. Сильно бомбардують Розумiвку. У мого товариша фермера всi страуси та кури загинули, а в мене частина картин згорiла, але бiльшу частину я все-таки врятував i переправив до Нiмеччини. Запорiжжя стало фронтовим мiстом. Вiд мого будинку за два кiлометри стоїть блок-пост, який ми будували: рили окопи та блiндажi, тягали мiшки з пiском, зварювали та встановлювали протитанковi їжаки та бетоннi зуби дракона, перекривали трасу бетонними блоками. На вiйнi, як у вiйнi.
Роздiл 2
Вiйна.
Хто б сказав менi ранiше, що Росiя воюватиме з Україною нiколи б не повiрив, вирiшив би, що людина та хвора. Адже менi казали на початку нульових, що мiж Росiєю та Україною буде вiйна. Сказав менi це мiй товариш пiдприємець Мiхалич, який був родом з Росiї, якщо не помиляюсь, народився вiн на Камчатцi i осiв у Запорiжжi одружився i мотався по вiдрядженнях, ремонтував по Союзу енергопоїзда, поки не отримав квартиру та осiв, став пiдприємцем. Вiн був собачником, як i я, на тому ґрунтi ми з ним i потоваришували. Сказав, нiби мiж iншим, я навiть на це не звернув увагу, подумав, що жартує. Не жартував. Звiдки знав? Видно давно до цього йшла в Росим пiдготовка, а там там жили родичi. Росiян обалванiвали i прищеплювали ненависть не лише до самої країни України, а й до українцiв, якi проживають на її територiї. Коли Росiя окупувала Крим залiзла на Донбас, що почало творитися в соц. мережах - народ збожеволiв. Ненависть бiла через край.
Коментарi з мережi:
"Бiднi українцi, жертви русофобiї! Вам постiйно вселяють, що росiяни дуже агресивнi та ненавидять усiх i вся, i насамперед Україну. Насправдi росiяни ненавидять фашистiв, нацистiв та iншу бандерiвську наволоч, а до нормальних людей ми ставимося дуже нормально. I як ми можемо ненавидiти українцiв, якщо у кожного з нас в Українi є родичi та друзi? Влада (полiтики) та звичайний народ - от двi великi рiзницi!"
"... приїдь до мене на "Схiдний" (Марiуполь), сволота i я, разом з iншими, iз задоволенням розповiм тобi про "братську" росiйську любов, засновану на ракетах Б.М-21 (у простолюдi "Град), випущених по моєму району 24.01.15 з боку окупованого... поговориш iз родичами загиблих (їх 31 людина) а так само з пораненими (їх бiльше 100) .... i тодi ми разом з тобою помiркуємо на тему "братських вiдносин" та iншої лабуди .... тiльки боюся, ти дiзнаєшся про себе i своїх батькiв багато цiкавих фактiв .... "
"Дилета, гнила антисемiтка та українофобка, яка називає добрий єврейський народ жидами, а добрий український народ, в якому немає i близько русофобiї Степана Бандери до росiйської мови, "бандерiвцями", справжнiми фашистами, на справах, є українофобнi сепарати Донецьк українофобною "шваллю", такою, як ви, що розв'язала криваву вiйну на землi України путiнською зброєю.
Ось ви всi - справжнi нацисти, якi ненавидять все українське, не визнають українську нацiю рiвною росiйськiй, а українська мова дорiвнює росiйськiй, не визнає держави Україна в рамках визнаних самою Росiєю та всiм свiтом кордонiв.
Жалюгiднi моральнi виродки нацистсько-фашистськi, що живуть у середньовiчнiй дикостi, як нiмецькi фашисти Гiтлера, якi прагнуть захоплювати територiї iнших держав".
У Росiї всi мої знайомi, родичi, куми, друзi, товаришi по службi, раптом "прозрiли", стали ура-патрiотами, стали сторонами свого "президента свiту" i розглянули в менi бандерiвця i фашиста, не залишилася осторонь i моя сiм'я. Виявилося, що ми зрадники, якi зрадили росiйську православну церкву, дiдiв, що за нас воювали i бомбимо Донбас, розпинаючи живцем хлопчикiв у трусиках. Ще вчора ми допомагали їм будувати свiй бiзнес у Криму, вони приїжджали до нас у гостi, а вже сьогоднi ми для них, раптом, стали лютими ворогами та ще й заздримо їм, особливо їхньому президенту. Дивнi для твої господи. Кого Бог хоче покарати, того вiн позбавляє розуму.
Деякi з моїх товаришiв по службi пiшли ще далi, на форумi ветеранiв флоту вони створили трибунал i колишнi радянськi офiцери, тi, що порушили присягу i здали СРСР, засудили мене до розстрiлу. Тим же шляхом пiшли й деякi росiйськi письменники, якi до Кримських подiй прийняли мене до своєї спiлки письменникiв, а потiм внесли до розстрiльного списку.
Коментар iз мережi: "Думаєте видалять? Знаю, що видалять i можливо "забанять".
Але iнакше не можу...
Отже:
В'ячеслав Киричок
"кат"
Алiк Данилов
Ю.Брагiн
Юрiй Адамович Мельник
Ельфiйська принцеса (англ.)
Новий друг
Iжиця
Алiса Сан
Асадчих
Хабiба
Iгор Денисюк
Друзi, додайте у коментарях, нехай бачить читач цю шоблу!"
"Алiк, вони зайнятi складанням розстрiльного списку. Весь їхнiй колiр - напоказ. Блиск i злиднi... угу, тi самi".
"Я в курсi. I що цiкаво вже не перший рiк. В одному вони мають рацiю, таку кiлькiсть нотаток, присвячених Дню Перемоги: на Фабулi ще не було. Я маю на увазi правдивих нотаток. I це тiшить. Я ще застав у живих ветеранiв першої свiтової, якi багато чого розповiдали. Застав i iнвалiдiв "самоварiв".Ховiв i наших загиблих хлопцiв у Сирiї...Зараз у нас в Українi палає Донбас, I вже сини тих, з ким ми виконували свiй iнтернацiональний обов'язок, там гинуть i стають iнвалiдами.Сумне це видовище - бачити молодих хлопцiв на кiстцi.
Вони мене, швидше за все, тому i внесли до свого списку.
"Я в курсi. I що цiкаво вже не перший рiк. В одному вони мають рацiю, такої кiлькостi нотаток, присвячених Дню Перемоги: на Фабулi ще не було. Я маю на увазi правдивих нотаток. I це радує. Я ще застав у живих ветеранiв першої свiтової, громадянської воєн, якi багато чого розповiдали. Сирiї...Зараз у нас в Українi палає Донбас, I вже сини тих, з ким ми виконували свiй iнтернацiональний обов'язок, там гинуть i стають iнвалiдами. "дядько Петя" спить i бачить, як розстрiлюватимуть п'яту колону лiберастiв,
Блажен, хто свiт цей вiдвiдав.."
Залишився я в Українi та не перейшов на бiк "росiйського свiту", не став колаборантом. Адже мiг, ну дуже сильно мене в Криму агiтували за "кримську весну", навiть обiцяли якесь козацьке звання дати, шашку та коня. Вiдмовився i став лютим ворогом. А колишнiй кум перейшов, повернувся до козакiв i зараз бiгає у Кримськiй самооборонi, чи не осавулом. Стежить за порядком, вислуговується - викорiнює iнакодумцiв та бандерiвцiв. Був в Українi пiдприємцем, господарем сiмейного пансiонату, а на старостi рокiв, у Росiї став полiцаєм.
Багато доль поламав "росiйський свiт", багатьох звiв у могилу. Росiйськi пропагандисти недаремно їдять свiй хлiб. Конвейєр смертi змащений брехнею працює безупинно, обдурюючи i зомбуючи росiян, кидаючи їх у пекло вiйни, де вони гинуть тисячами. Київ, який вони мрiяли взяти за три днi, взяти їм не вдалося, довелося, пiдтерши кривавi соплi - вiдступити. А з яким шиком йшли їхнi колони, чи не пiд барабанний бiй, як капелiвцi - полiцаї, навiть, поряд iз собою везли... i кийки.
Колона росiйських окупантiв, розмiнованими українськими зрадниками дорогами та Чингарськими мостами дiйшла до Василiвки, захопивши Каховську ГРЕС та Запорiзьку АЕС. Кажуть, що вони не дiйшли до Запорiжжя через вiдсутнiсть палива. Поки вони його дочекалися у Запорiжжi, що пiдiйшли українськi вiйська та самооборона, оргазували їм гiдну зустрiч - розбили колону та вмили окупантiв кров'ю. Запорiжжя без бою не здалося i квiтами їх не зустрiло... як комусь хотiлося. Адже хотiлося.
Деякi мої знайомi не хотiли воювати з окупантами, мотивуючи це тим, що вони разом з ними навчалися у вiйськових училищах i воювали в Афганiстанi. Помилка. Росiяни прийшли до нас в Україну не звiльняти росiян, якi тут проживають, вiд якихось мiфiчних фашистiв i бандерiвцiв, а грабувати i вбивати. Подiї у Бучi яскраво показали, з яким "росiйським свiтом" вони прийшли. Таке вони приготували всiм українцям без винятку - тортури, пограбування, зґвалтування та вбивства. Така скрiпна суть росiян. З ними неможливо нi про що домовитися - обдурять та зрадять, вони розумiють лише мову сили. Навiть зрадникiв та колаборантiв, якi їм прислуговують, вони згодом лiквiдують як небезпечних свiдкiв своїх вiйськових злочинiв. Тому тi, хто зрадив один раз, зрадять i вдруге. Та й партизани. i фахiвцi ГРУ не сплять, багато хто з колаборантiв наказали довго жити i вирушили в пекло на концерт до Кобзона. Багато їх там уже. Iншим, такий шлях ще належить пройти. Не варто їм тут затримуватись. I ось що цiкаво, майже всi тi з ветеранiв афганцiв, хто не хотiв воювати з росiйськими окупантами, пiсля тяжких хвороб вiдiйшли в iнший свiт. Чому? А мiй друг, ветеран афганець, який має свiй центр патрiотичного виховання та музей, Бойко, вже багато рокiв славно воює проти руцьких окупантiв i мрiє привезти як трофей зiрочку з кремблю. I мiчман у вiдставцi Гармаш смiливо воює, захищає Україну. А запорожець, колишнiй мiчман Вергiла, зрадив свою країну i слугує росiйським олiгархам. Написали, що вiн здох як пес шелудивий. I так буває.
Завила повiтряна сирена. Час о пiв на четверту ранку, бомбять за розкладом ... пiддонки. Мабуть, у цьому рашистiв порядок, як i у фашистiв, понад усе. Треба перерватися. Пiду, вiдпочину.
Полетiли. Щось наше ППО збило, щось упало на мiсто. Видно стовпи диму, ге-то гуркотить канонада i чути пострiли. Йде вiйна. Запорiжжя - фронтове мiсто. Воює i тримає оборону. На вулицях мiста ходять одягненi у вiйськову форму люди, якi не зумiли виїхати свого часу за кордон, та патрiотично налаштованi цивiльнi. Вулицi наїжачилися їжаками та барикадами з мiшкiв з пiском. Почали роздавати бiля цирку всiм бажаючим автомати та жителям фронтового мiста Зепорiжжя нiчого не залишалося, як змирившись iз цiєю обставиною вчитися воювати i якось уживатися з цiєю суворою реальнiстю.
Чи легко жити у фронтовому мiстi? Зараз терпимо. Магазини, лiкарнi та аптеки працюють у звичайному режимi, повального дефiциту та шалених цiн немає. Комунальнi служби справляються зi своїми обов'язками - вивозять смiття, подають електрику та воду, волонтери допомагають мешканцям, усувати наслiдки бомбардувань. А в першi днi вiйни цього не було. Аптеки та магазини було закрито, а цiни на продукти на базарах валили з нiг. Не було кому працювати, нi торгувати - багато українцiв у панiцi бiгли за кордон, iншi пiшли воювати. Потiм деякi з тих, хто виїхав, повернулися. Гiркий хлiб чужини. Будинки та стiни допомагають.
Ми з дружиною нiкуди не виїжджали, хоч нас i звуть до себе дiти. Приїжджай тату, тебе тут безкоштовно лiкуватимуть. Боюся, що з моїми купами болячок європейська медицина не впорається. Так, що я поки що тут полечуся i повоюю.
Чи українськi пенсiонери можуть вижити пiд час вiйни? Чи не так хороше питання? На нього можна вiдповiсти коротко - нi. А можна вiдповiсти бiльш розширено - простому українцю похилого вiку (пенсiонеру), вижити в Українi пiд час вiйни, без сторонньої допомоги практично неможливо. I це буде чесна вiдповiдь.
Зi мною можуть не погодитися, тому щоб не ходити далеко, спираючись на свiй життєвий досвiд, спробую аргументовано обґрунтувати свою вiдповiдь.
П'ятий рiк я iнвалiд армiї виживаю в екстремальних умовах у фронтовому українському мiстi Запорiжжi. Так, як менi вдається виживати зараз щодня пiд бомбежками та обстрiлами? Скажу отруєно жити важко, але в принципi, якщо дотримуватися вироблених особистим досвiдом правил виживання, знати своє мiсто, не вiдключати iнстинкт самозбереження, спускатися в пiдвали i в бомбосховища пiд час повiтряної тривоги, то можна i до вiйни звикнути. Хоча i не бажано. Але що поробиш - людина така бездуховна iстота, що звикає до всього.
Я не обмовився, коли назвав людину бездуховною iстотою, так вона є насправдi. Потрапивши в екстремальнi умови проживання, людина, як i домашня свиня швидко дичає i хоча не змiнює кольору шкiри, але як кабан, кардинально змiнює свою поведiнку - стає агресивною та всеїдною. В екстремальних умовах озвiрiла людина, забуваючи про етикет, не роздумуючи застосовує силу. Спочатку жити, потiм фiлософствувати. Пiд час голоду справа може дiйти i до канiбалiзму, як було неодноразово протягом усiєї недовгої радянської iсторiї. Пiд час вiйн та голодувань їли i не лише дiтей та старих, але й усiх тих, хто не мiг чинити опору людожерам. А тому пiд час вiйни треба пам'ятати, що нормальнi людськi закони здебiльшого не працюють i той прав у когось в руках зброя... бажано вогнепальна. Спочатку стрiляють, а вже потiм тi, хто вижив, домовляються. Такi суворi реалiї вiйни. Тi, хто не готовий жити за цими правилами - або одразу гинуть, або тiкають iз країни.
Повторюся - п'ять рокiв я зi своєї країни нiкуди не бiжу, прийняв вiйну i живу за її жорстокими поняттями та правилами.
Розумiю, що для багатьох нормальних людей i всiх тих, кого ще не торкнулася вiйна, це може здатися дикiстю, варварством i середньовiччям. Але, чи не є таким самим варварством i сама вiйна? Перш нiж дати вiдповiдь - подумайте добре.
Наведу приклад, якщо ви iнвалiд колясочник або молода матуся з коляскою переходите дорогу, а на цю дорогу на величезнiй швидкостi виїхала вiйськова технiка, то безглуздо продовжувати переходити дорогу в надiї на те, що вiйськовi дотримуватимуться правил дорожнього руху i вас пропустять. Вiйськовi пiд час вiйни зазвичай мирних жителiв не помiчають, якщо їх не треба пограбувати або поставити перед собою живим щитом. На вiйнi - грабують усi. Хтось бiльший, хтось менший, але грабують i крадуть усi. Це називається - трофеї ... свята справа -; la guerre comme; la guerre.
Однi тому, що вони зазнають поневiряння i ризикують своїм життям когось звiльняючи, а iншi так само ризикуючи життям, когось захищають вiд визволителiв... а крайнiми залишаються мирнi жителi, якi, на думку вiйськових, живуть пiд час вiйни. Їх можуть i вбити, щоб не чинили опiр або не було свiдкiв пограбування та насильства. Як слiд вчинити людям, щоб залишитися живими? Поставте себе i мiсце вiйськових i мiсце мирних жителiв. Помiркуйте.
Менi трохи легше, тому що я свого часу був вiйськовим, який виконував мiжнародний обов'язок у гарячих точка,а зараз я мирний житель, навiть iнвалiд у якого крiм аналiзiв i взяти особливо нiчого...хiба що досвiд виживання. Але й вiйськовим, нi полiцейським краще зайвий раз пiд гарячу руку не потрапляти. Збити можуть ненароком i не помiтять. Тому що вони нас захищають i дивитися на всi боки по дорозi їм особливо нiколи.
Отже: одного ранку я прокинувся вже у воюючiй країнi. I опинився перед проблемою дефiциту не лише продуктiв, а й усього, що потрiбно для нормального життя. - сiрникiв, мила, лiкiв та багато iншого вiд чого залежить нормальне життя i все вiд того, що комусь захотiлося мою країну денацiоналiзувати та демiлiтаризувати. Простiше кажучи, комусь не подобається, як ви розмовляєте та як ви живете. Тому вас треба (попередньо вiдiбравши все ваше майно i грошi), знелюднити i перетворити на безсловесну худобу, а якщо людина чинитиме опiр, то i знищити. Це у розумiннi визволителiв, мабуть, i є свобода, яку вони принесли на штиках.
Потрiбно це усвiдомити, бо без розумiння того, що до моєї країни прийшов окупант, вижити не вдасться. Треба зробити вибiр. I розумiти, що будь-яка спiвпраця з окупацiйною владою призведе до загибелi - згодом колаборантiв знищують партизани, або самi окупанти, як непотрiбнi свiдки своїх вiйськових злочинiв. Так що залишатися на окупованiй територiї немає жодного сенсу.
Якщо до вашого мiста чи iншого населеного пункту зайшли окупанти або дуже близько до нього пiдiйшли, треба негайно звiдти виїжджати (не треба думати про героя, не той випадок) - це гарантовано врятує вашу родину вiд загибелi. Краще, звичайно, вивозити за кордон чи захiднi областi України, самi ж потiм можете повернутися до свого фронтового мiста. Як це зробив я, але сiм'ю треба вивозити. Там вони точно не пропадуть, а тут вони опиняться у владi вiйни та її безжалiснi закони...i не факт, що ви зумiєте їх врятувати. Прикладiв, коли окупанти в Українi вбивали чоловiка та ґвалтували дружину та його дiтей, чимало, повторюватися не має сенсу.
Повернутися додому мене змусили сiмейнi обставини, важко хворiла моя мама, а про неї треба було дбати. А це скажу я вам, за вiдсутностi нормальної медицини та лiкiв, не так просто робити. Багато лiкарiв iз мiста поїхали, когось закликали, мiсця у лiкарнях зайнятi пораненими, тож виживання хронiчно хворих та iнвалiдiв - справа рук самих хворих. Треба вiддати належне нашим аптекарям, з мiста вони не поїхали та аптеки не позакривали, але цiни на лiки сильно пiднялися i добре, що вони з'явилися (на початку вiйни їх взагалi не було), навiть працює державна програма та є деякi безкоштовнi лiки. Це дуже допомагає в лiкуваннi. Кажуть, що на окупованих територiях цi програми не працюють, особливо тяжко з iнсулiном i хворi вмирають як мухи. Чомусь я в це вiрю. Тому й кажу, що залишатися на окупованих територiях немає жодного сенсу. Без лiкiв не лише хронiчнi хворi не виживуть, а й дiти.
Велику допомогу надають благодiйнi фонди та органiзацiї. Якщо ви до вiйни були гордою людиною i гидували жалiтися, вам треба забути про те, що просити погано i що хтось до вас прийде i щось вам сам дасть. Чи не прийдуть i не дадуть. Вам треба самому забувши про гордiсть, ходити по органiзацiях видачi соц. допомоги i просити, просити, просити, стає в черзi по роздачу гуманiтарки i, забувши про свої болячки годинами в них вистоювати... i не факт, що вас на це вистачить.
Просiть, але не перетворюйтеся на бомжа, не побирайтеся по смiттєвих контейнерах, там крiм макулатури та iншого брухту можна пiдчепити заразу, якої вам не так просто буде позбутися. Не пiднiмайте нiчого iз землi - це можуть бути мiни сюрпризи, якi розкидають диверсанти, щоб сiяти панiку. Якщо буде зовсiм туго, одягнiть свої радянськi нагороди i сядьте у переходi чи метро з простягнутою рукою. У нас добрий народ подадуть завжди. Соромитися нема чого - ви iнвалiд армiї, нехай буде соромно тим, хто вигнав вас на паперть жебракувати.
На отриманнi гуманiтарної допомоги слiд зупинитися докладнiше. Це того варте. Почати треба з того, що нiхто без документiв, де буде зафiксована ваша прописка, або що ви бiженець, який перебуває на облiку в тому районi, де видається ця допомога, вам нiчого не дадуть. Без папiрця ти й на вiйнi кошеня. Але навiть iз документами не факт, що отримаєте. Зi свого досвiду - я двiчi змiг її отримати, а один раз нi, хоча i простояв у черзi два рази пiвдня. I це при тому, що я зайнявши чергу о третiй годинi ночi (у цей час був комендантський час) був уже в третiй сотнi. Пакетiв було п'ятсот, але їх вистачило на сто п'ятдесят чоловiк, як знаєте менi не вистачило, що говорить про те, що мафiя безсмертна. Хтось забрав у дзьобi та мою гуманiтарку. Вирiшивши бути розумнiшою, я зайняв чергу опiвночi, у нас жива черга з нуля годин i номера пишуть на долонях, був я вже в другiй сотнi i радiсно потираючи долонi дiстав до вiдкриття бiблiотеки де її видавали, але ... вийшла вальяжна дама i оголосивши, що видача гуманiтарної допомоги вiдкладається, повiс, бухти. На папiрцi було написано, що про видачу гуманiтарки буде повiдомлено додатково. Ким i коли - не вказувалося.
Пiдтерявшись цiєю обiцянкою, ми розiйшлися добувати їжу в iнших мiсцях. Благо, що свiт не без добрих людей i поїсти можна i при цервах, та евакопунктах. Благо, що свiт не без добрих людей i поїсти можна i при церквах, Червоному Хрестi та евакопунктах. Питання в тому, що про свою виразку вам на час вiйни доведеться забути i є, що дають або що вдасться добути самому на покинутих дачах та городах. Та вам доведеться обзавестися рюкзаком i лопатою i перетворитися на збирача дарiв природи. Березова кора, дрiбно розмелена, вiдмiнно йде в суп або в тiсто на оладки. Щавель, кропива у борщ чи суп. Якщо ви перебороли свою природну гидливiсть, можете ловити жаб, голубiв, горобцiв та iншу живнiсть, яку до вас ще не виловили бомжi переселенцi.
Чи варто здавати свою квартиру переселенцям? Це вже на вашу особисту розсуд. Однi кажуть, що не варто, вони можуть у будь-який момент зiрватися i, прихопивши iз собою частину майна та ключi вiд квартири зникнути у невiдомому напрямку, iншi ризикують та здають. Менi вiдомi випадки, коли люди здавали не всю квартиру, а частину - жили самi в нiй, а кiмнату чи кут здавали та отримували не лише грошi, а й харчувалися з переселенцями, якi влаштовувалися на роботу та отримували не лише гуманiтарну допомогу, але грошовi перекази вiд благодiйних фондiв та родичiв з-за кордону. Але це досить рiдко. Маються на увазi грошовi перекази, але трапляються й такi подарунки долi, менi кiлька разiв iз цим щастило, все залежить вiд удачi та наполегливостi. Вiйна, якщо ви хочете вижити, змусить вас рухатися. Хоча це дуже важко, особливо на старостi рокiв, iз хворою мамою на руках та iнвалiднiстю. I якщо ви думаєте, що пiд час вiйни вам вдасться розслабитися i не ходити на роботу, ви глибоко помиляєтеся, вам доведеться крутитися з ранку до комендантської години i сумно згадувати про той час, коли ви працювали та отримували гарантовану зарплату.
Добре, якщо ви знаєте самогоноварiння i можете з простої табуретки вигнати самогон, це вам дуже допоможе у вашому виживаннi. I ще краще, якщо ви можете його вигнати без апарату, проточної води i цукру. Якщо не можете - вчiться, поки є така можливiсть, тому що спиртне в наш непростий час, є однiєю з найбiльших цiнностей. За нього можна навiть виторгувати людське життя або вiдправити на той свiт окупанта. Але це вже iз партизанського руху. Я ж пишу про iнше. Спиртне та тютюн - це те, що завжди буде в цiнi. Можна навчитися самому робити самокрутки - я зараз не курю, але свого часу я їх зробив чимало. Тютюн - це сiмейство пасльонових i отже нiкотин є практично в будь-якiй рослинi того сiмейства. Тож поле для експериментiв величезне. Про коноплi не пишу, хоча кажуть що її курять, але мабуть на любителя. Нiколи її не курив, хоч i провiв на Близькому Сходi та Африцi майже три роки.
Займiться торгiвлею. Продавайте все, що ви накопичили зв своє довге життя. Книги, статуетки, картини та iншi милi вашому серцю дрiбнички пiд час вiйни не мають практично вам жодної цiнностi, але вони допоможуть вам вижити. Пам'ятайте, якщо комусь погано, то обов'язково знайдуться тi, кому добре i вони куплять вашi картини та антикварiат. Що вдiєш, кому вiйна, а кому мати рiдна. Це вже так ведеться у життi. Якщо у вас є машина, ви можете на нiй таксувати або перевозити щось. Якщо вона у вас не працює, продайте її, вам буде за що спочатку купувати продукти та медикаменти. Купуйте уживаний мопед або велосипед, його вам цiлком вистачить для того, щоб їздити на рибалку чи дачу.
Тримайте завжди у себе вдома тривожну валiзку з лiками, грошима та документами. Не сумку, не рюкзак, а саме стара добра радянська валiзка з якою ви їздили в пiонертабiр i яка у вас багато рокiв припадала пилом зi старими фотоальбомами на антресолi. Вiн зроблений на вiки i в разi чого на нього можна буде сiсти в пiдвалi чи бомбосховищi. Барсетку з грошима та документами бажано не носити, для них пошийте собi зi шкiри невеликий мiшечок (типу кисет) i носите його на своїх грудях. Зручно, практично i завжди пiд рукою.
Благо, свiт не без добрих людей i поїсти можна i при церквах, Червоному Хрестi та евакопунктах. Питання в тому, що про свою виразку вам пiд час вiйни доведеться забути i є, що дають або що вдасться добути самому на покинутих дачах та городах. Але вам доведеться обзавестися рюкзаком i лопатою i перетворитися на збирача дарiв природи. Березова кора, дрiбно розмелена, вiдмiнно йде в суп або в тiсто на оладки. Щавель, кропива у борщ чи суп. Якщо ви подолали свою природну гидливiсть, можете ловити жаб, голубiв, горобцiв та iншу живнiсть, яку до вас ще не виловили переселенцi.
Чи варто здавати свою квартиру переселенцям? Це вже на вашу особисту розсуд. Однi кажуть, що не варто, вони можуть у будь-який момент зiрватися i, прихопивши iз собою частину майна та ключi вiд квартири, зникнути у невiдомому напрямку, iншi ризикують та здають. Менi вiдомi випадки, коли люди здавали не всю квартиру, а частину жили самi в нiй, а кiмнату чи кут здавали та отримували не лише грошi, а й харчувалися з переселенцями, якi влаштовувалися на роботу та отримували не лише гуманiтарну допомогу, а й грошовi перекази вiд благодiйних фондiв та родичiв з-за кордону. Але це дуже рiдко. Маються на увазi грошовi перекази, але є й такi подарунки долi, менi кiлька разiв iз цим щастило, все залежить вiд удачi та наполегливостi. Вiйна, якщо ви хочете вижити, змусить вас рухатися. Хоча це дуже важко, особливо у старостi рокiв, з хворою мамою на руках та iнвалiднiстю. I якщо ви думаєте, що пiд час вiйни вам вдасться розслабитися i не ходити на роботу, ви глибоко помиляєтеся, вам доведеться крутитися з ранку до комендантської години i сумно згадувати про той час, коли ви працювали та отримували гарантовану зарплату.
Добре, якщо ви знаєте самогоноварiння i можете iз простого табурету вигнати самогон, це вам дуже допоможе у вашому виживаннi. I ще краще, якщо ви можете вигнати його без апарату, проточної води та цукру. Якщо не можете - вчитеся, поки є така можливiсть, тому що спиртне в наш непростий час є однiєю з найбiльших цiнностей. За нього можна навiть виторгувати людське життя чи вiдправити у свiт окупанта. Але це вже iз партизанського руху. Я ж пишу про iнше. Спиртне та тютюн - це те, що завжди буде в цiнi. Можна навчитися робити самокрутки - я зараз не курю, але свого часу я їх зробив чимало. Тютюн - це сiмейство пасльонових i отже нiкотин є практично у будь-якiй рослинi того сiмейства. Тож поле для експериментiв величезне. Про коноплi не пишу, хоча кажуть що її курять, але мабуть на любителя. Нiколи її не курив, хоч провiв на Близькому Сходi та Африцi майже три роки.
Займiться торгiвлею. Продавайте все, що ви нагромадили своє довге життя. Книги, статуетки, картини та iншi милi вашому серцю дрiбнички пiд час вiйни не мають практично вам жодної цiнностi, але вони допоможуть вам вижити. Пам'ятайте, якщо комусь погано, то обов'язково знайдуться тi, кому добре i вони куплять вашi картини та антикварiат. Що вдiєш, кому вiйна, а кому рiдна мати. Це вже так ведеться у життi. Якщо у вас є машина, ви можете на нiй таксувати або перевозити щось. Якщо вона у вас не працює, продайте її, вам буде за що купувати продукти та медикаменти. Купуйте вживаний мопед чи велосипед, його вам цiлком вистачить для того, щоб їздити на рибалку чи дачу.
Тримайте завжди у себе вдома тривожну валiзку з лiками, грошима та документами. Не сумку, не рюкзак, а саме стара добра радянська валiзка з якою ви їздили в пiонертабiр i яка у вас багато рокiв припадала пилом зi старими фотоальбомами на антресолi. Вiн зроблений на вiки i в разi чого на нього можна буде сiсти в пiдвалi або бомбосховищi. Барсетку з грошима та документами бажано не носити, для них пошийте собi зi шкiри невеликий мiшечок (типу кисет) i носите його на своїх грудях. Зручно, практично i завжди пiд рукою.
000000000000000000
Не завадить вам i зброя, бажано автомат - їх зазвичай роздають городянам, коли окупант стоїть на порозi вашого мiста. Намагайтеся отримати або переробити спортивний або повiтряний пiстолет. Можна зробити арбалет, вiн завжди стане в нагодi i для полювання, i для захисту вiд мародерiв. Незамiнна у господарствi рiч. Просто i у доглядi, i в побутi. Головне, що не суперечить кримiнальному кодексу - iграшка, яка в екстремальнiй ситуацiї може врятувати вам життя.
Якщо ви кульгаєте та користуєтеся тростиною, переробiть її, вставте в ручку метровий загострений прут. Вийде рапiра, яка, перебуваючи в очеретi, не видно збоку. Переробляється очерет швидко i не потребує особливих знань та iнструментiв. Вiзьмiть шматок водопровiдної пластикової труби, ручку вiд замка та прут. Вставте прут в ручку i закрiпiть у трубi - рапiра готова. Простий, але надiйний захист вiд мародерiв, хулiганiв та бродячих собак. Поки перед вами махатимуть битою або ножем ви зможете вразити грабiжника, що напав на вас, ударом вашої рапiри. Ветерани другої свiтової вiйни такi носили для захисту.
Добре так само зробити для захисту i ножi для метання - звичайнi загостренi з двох сторiн шматки прута або арматури. Потренуйтеся i ви переконаєтеся, що вони завжди потрапляють у цiль. Носiть їх завжди з собою в рюкзаку, разом з ножицями, голками з нитками, сiрниками, коробкою з сiллю, йодом, ватою, серцевими таблетками, активованим вугiллям та складаним ножем. Та вам все це треба буде завжди мати при собi, мало що може статися в бомбосховищi, в дорозi чи на базарi з вами чи з iншою людиною.
Постарайтеся не оскотинитися до кiнця i не перетворюватися на нелюдя. У мiру своїх можливостей допомагайте людям, тому що давно помiчено - як вiдгукнеться, так i вiдгукнеться. Допомагають вам, допомагайте i ви, вам це не ускладнить, а комусь врятує життя. Мiй досвiд не досконалий, у когось вiн може бути бiльшим, намагайтеся спiлкуватися з людьми i вчитися. Хто знає, що може стати в нагодi в життi пiд час вiйни.
Кажуть, вiрнiше, як писали журналiсти у своєму журналiстському розслiдуваннi, - "гуманiтарна допомога адмiнiстрацiєю мiста Запорiжжя продається в супер маркетах".
Тож iз гуманiтаркою - повз каси. Хоча, треба вiддати належне, одного разу у вiддiлi соцзахисту менi виплатили 1200 гривень допомоги. Дружинi - нi. Виплатили i 6000 гривень на купiвлю, та встановлення бойлера. Сиджу i гадаю, що з ними робити. Бо на купiвлю бойлера грошей вистачає, а ось на встановлення - нi. Потрiбно доплачувати свої грошi. Чи не простiше менi їх проїсти i витратити на лiки, а воду грiти по-старому - кип'ятильником чи газом? Багато пенсiонерiв так i роблять.
Не заважає поговорити i про оплату комунальних послуг. Це взагалi для пенсiонерiв болюче питання. Я не прихильник соцiалiзму та СРСР (забрали здоров'я на бойових службах), але скажу вiдверто - менi iнвалiду армiї на той час жилося краще. Отримуючи 48 рублiв пенсiї та 80 рублiв зарплати художника в ДК "Орбiта", за комуналку я не платив, вiд слова взагалi, та й проїзд у мене в транспортi був безкоштовний.
Менi можуть заперечити, що це не є основним показником благополуччя - можливо. Але тiльки зараз у транспортi, мене iнвалiда армiї, хiба що не женуть у шию та не плюють в обличчя. Розповiдаючи казки за те, що у мене iнвалiда армiї немає пiльг на проїзд, хоча в законi та "Угодi про взаємне визнання пiльг i гарантiй для учасникiв та iнвалiдiв Великої Вiтчизняної вiйни, учасникiв бойових дiй на територiї iнших держав, сiмей загиблих военнослужбовцiв Статус Угоди див. ( 997_7)
Тож на те, що належить - накладено.
Коли моя мама жила в селi (пенсiя у неї як у дитини вiйни та ветерана працi, 45 рокiв трудового стажу, була 4000 гривень лягай та помирай з голоду), вона хворiла, менi їй треба було щодня iз мiста возити продукти та лiки. Проїзд коштує 25 гривень. Чи багато я мiг до неї з такими цiнами наїздити та навозити продуктiв та лiкiв? Нi, звичайно, ось i доводилося мало не з кулаками вiдстоювати своє законне право на безкоштовний проїзд автобусом. До речi, до лiкарнi я її поклав з дiагнозом анемiя та з полiцiєю, до неї не виїжджала швидка допомога, мотивуючи свою вiдмову тим, що в такому вiцi вже лiкарня не приймає. Не приймає?... брехня, зi скандалами я її все ж таки поклав. Лiкарня не допомогла, на початку вiйни мама померла. Царсто їй небесне. Свiтла пам'ять. Хто скандалитиме, якщо менi, не приведи господи, доведеться лягати в лiкарню - не знаю. Адже довелося лягти i прооперуватися, зараз насилу намагаюся вiдновитися. У фронтовому мiстi це виходить погано.
А з оплатою комуналки так, взагалi, анекдот (було б смiшно, якби не було так сумно) - пiд час опалювального сезону, сума в платiжцi, отже, немаленька, зростає в рази i стає бiльше нiж уся моя пенсiя. Як то кажуть - заплати i можеш спати спокiйно... на лавцi в парку та харчуватися вiдходами зi смiттєвих бакiв. Мої пiльги її не перекривають. Насилу я оформив субсидiю. I що? Та нiчого. Теж доводиться доплачувати зi своєї пенсiї. Скажу чесно, є в мене бажання вiдмовитися вiд субсидiї та платити лише за свiтло та газ. I нехай зi мною позиваються. Хочу подивитись, що вони зараз висудять. Багато пенсiонерiв так i роблять.
А що робити, не вмирати ж, з вiрою в перемогу, у темнiй квартирi з голоду? Чи потерплю ще?
А в цей час, за час блекауту, заощадженi (вкраденi в українцiв) мiльйони доларiв перетiкають до Iзраїлю... там не видають злочинцiв.
У Європi жити добре. У Канадi та в Америцi теж начебто непогано. Ось тiльки мене чомусь туди не тягне. На старостi рокiв я дiйшов невтiшного висновку, що скрiзь треба працювати чи крутитись. I навiть воювати. А працювати на олiгархiв i тим бiльше воювати за їхнi iнтереси на чужинi, менi не хочеться. Вiдпрацював я вже своє, як i вiдвоював, але не дають менi спокiйно пожити вдома. Гонять ракетами та бомбами на чужину. А на чужинi, гiркий хлiб вигнанця. Це я думаю всiм зрозумiло. Хто ще не зрозумiв; поїде - зрозумiє. Тож краще я воюватиму за свої iнтереси i свiй будинок у себе в Українi. Загинути, захищаючи свою Батькiвщину - не найгiрша частка. Краще, нiж на чужинi, в емiграцiї мити туалети та пiд'їзди. Хоча, якщо подiтися нiкуди, багато українцiв i живуть, i працюють у Європi пiднiмаючи економiку європейських країн. Хто i коли з тих українцiв повернеться до України? Невiдомо. Пiдозрюю, що мало хто й те, якщо в Українi настане свiт i створять умови для нормального iснування. Коли це буде? Не скоро. А за цей час українцi облаштуються у Європi, пустять корiння, вiдкриють свiй бiзнес. Чи захочуть вони все кинути i повернутися у зруйновану вiйною Україну? Боюся, що як тiльки вiдкриють кордони для возз'єднання з сiм'єю, за кордон виїдуть багато чоловiкiв. Сенс тут орати за грошi i спостерiгати, як особливо наближенi, спокiйно їдуть до Iзраїлю, вивозячи вкраденi в тих же українцiв мiльйони доларiв. В Українi йде вiйна, а вони крадуть i пiсля вiйни крадуть. Така сувора правда життя. Не вiзьмеш чужого, не буде свого. Втiшає тiльки те, що крадуть у всьому свiтi...де бiльше, де менше. Просто там по руках дають, а в Китаї iнодi розстрiлюють. Комунiсти, що вiдстали вiд демократичного життя, будують своє iдеальне суспiльство, того дивись i Комунiзм побудують. Ми теж свого часу його будували. Чи не вийшло. Напевно мало розстрiлювали за крадiжку. Хоча, Сталiн понад 20 мiльйонiв радянських будiвельникiв Комунiзму зi своїми однодумцями розстрiляв i згноїв у ГУЛАГу. Не допомогло - країна розвалилася. А багато хто з росiян зараз хотiв би бачити в президентах, таких як Сталiн. Мабуть скучили за ГУЛАГом, i табiрною баланою. Так скоро вони з Путiним доживуть до продуктових карток, а там недалеко й до баланди... чи "атомного раю".
"Вони всi здохнуть, а ми потрапимо в атомний рай".
I росiяни з ним погоджуються, мабуть тому i живуть у своєму скотствi, i дохнуть в Українi на, так званiй, СВО. Аби українцi не були в Європi та не жили краще за них.
Роздiл 3
Щоб лiкуватися в наших лiкарнях, мало мати великi грошi, треба мати ще й незвичайне здоров'я.
Всi ми рано чи пiзно змушенi звертатися за допомогою до лiкарiв i добре, якщо їхня допомога обмежиться видачею лiкарняного листа або випискою рецепту, i зовсiм погано, якщо кладуть до лiкарнi. Потрапляючи до лiкарнi людина, ким би вона не була: академiком, депутатом чи простим смертним, автоматично перетворюється на хворого з усiма наслiдками, що випливають... I одужає вiн чи нi - це вже кому, як пощастить.
У лiкарнi людина сама собi вже не належить, вона стає заручником нашої системи охорони здоров'я, якiй не надто й потрiбнi здоровi люди. Якщо всi люди будуть здоровi, навiщо тодi будуть потрiбнi лiкарi? I тому доля людини, яка потрапила до лiкарнi вже безпосередньо залежить вiд усiх її працiвникiв - починаючи вiд лiкаря i закiнчуючи санiтаркою "качки, що виносить". Та я не опечатався - вiд санiтарки та медсестри теж. Лiкар може вам поставити дiагноз, провести операцiю i час вiд часу спостерiгати за процесом вашого одужання, але щоденну рутинну роботу, по постановцi крапельниць, клiзм i уколiв, вiн не робить - цим займається молодший медперсонал - медсестри i медбрати, який в силу сформованих у наших лiкарнях обставин отримує невелику зарплату i ... зроблено, як годиться, ну а нi... то й суду немає, як i вчасно поставленого знеболювального уколу чи клiзми.
Можливо, хтось думає, що клiзма - це така дрiбниця про яку i писати не варто. Не згоден. Варто писати, ще й як варто, бо її треба ставити i до операцiї, а буває, що й пiсля. Жити та одужувати iз запором - це досить не комфортно, особливо пiсля операцiї. Так що, упокоривши свою гординю, йдете на уклiн до санiтарки i бажано з грошима, тому що в наших лiкарнях безкоштовно вам не те, що крапельницю не зроблять (всi лiки треба купувати самому), а й просту клiзму не поставлять. Часи мiняються i якщо до вiддiлення надiйшла гуманiтарка, то безкоштовно постачають.
На самому процесi клiзмування варто зупинитись i описати його, якщо й не у всiх деталях, але докладно. З проханням поставити клiзму ви звертаєтеся до медсестри, та популярно i доступно пояснює вам, що вона такi питання не вирiшує i перенаправляє вас до лiкаря. Ви кiлька годин чекаєте поки вiн звiльнитися i нарештi, надвечiр вiн вас вислуховує i давши своє добро йде на вихiднi, забувши вам залишити рецепт (клаптик паперу без друку) на покупку лiкарських препаратiв на цi днi.
Ви на це не звертаєте уваги i сповнених райдужних надiй, нарештi отримати довгоочiкувану клiзму, ви поспiшайте до санiтарки, яка одразу перенаправляє вас до чергового медрата. Навiщо?, запитуєте ви, але йдете шукати його по вiддiленню... I знаходите. Вiн удвох з iнтерном жере, в ординаторськiй торт, який принiс хтось iз родичiв пацiєнтiв, якi перебувають на лiкуванi в цiй лiкарнi. На вас дивляться, як на непроханого гостя i все ж таки, пiсля вашого прохання, вам пишуть рецепт (клаптик папiрця без друку) за яким вам необхiдно купити все необхiдне для клiзми. Для початку вам треба купити фiзрозчин, лiки, систему та одноразовий наконечник для цiєї клiзми - тiєї гумової клiзми до якої ми звикли в радянських лiкарнях в українських лiкарнях вже немає. А що ж тодi там є? А є там обрiзана пластикова дволiтрова пляшка, що висить на штативi, i шматок шланга, в який i вставляється куплений вами в аптецi наконечник...ну, а потом i в вашу дупу. Полегшало.
Ви з четвертого поверху (пiсля операцiї чи кровотечi) спускаєтеся на перший i в аптецi вам озвучують суму триста п'ятдесят гривень, приблизно п'ятнадцять доларiв. Не маючи на руках такої суми, ви в засмучених почуттях пiднiмаєтеся на четвертий поверх (пiсля операцiї або кровотечi) i просите медбрата, який так само зайнятий поглинанням торта, переписати рецепт у бiк здешевлення, замiнивши дорогi препарати дешевшими аналогами. Вам його переписують, i ви знову спускаєтеся на перший поверх, i вам знову озвучують суму, але не набагато меншу... I тут вас осiняє, та над вами ж знущаються: Який дурень ставить клiзму через систему з фiзрозчином та ще й з дорогими препаратами?
Дiйшовши такого невтiшного висновку, ви за десятку купуєте наконечник i заплативши двадцятку санiтарцi отримуєте нарештi свою довгоочiкувану клiзму. З полегшенням.
Не можна сказати, що таких жартiвникiв у наших лiкарнях бiльшiсть, але вони є й нiкуди вiд цього не подiтися. Спробуйте ви лягти до наших лiкарень без грошей. Покласти вас можливо, що й покладуть, але потiм черговий лiкар напише вам свiй рецепт (пам'ятаєте про те клаптик паперу?) i пальцем не ворухне, якщо вам родичi не куплять медикаменти i не оплатять їхнi послуги, якi починаються ще в приймальному вiддiленнi. Так що якщо ви заздалегiдь не потурбувалися i не запаслися на такий випадок грошима з вами, нiхто i не буде церемонитися, як i лiкувати. Максимум що зроблять - це уколють знеболювальне i те, якщо медсестра матиме гарний настрiй, а так через три днi з речами i на вихiд. I нiкого не турбує той факт, що ви пiсля операцiї. У лiкарнях потрiбнi лiжко мiсця, а ви i вдома долечитесь.
Але й сам факт наявностi грошей не дає вам гарантiї повного одужання, як кажуть самi лiкарi: "Ми поставили дiагноз, усунули хворобливi симптоми, а подальше одужання залежить вiд самого пацiєнта". Додам вiд себе та вiд того, скiльки йому на родi написано жити. Адже можна i пiсля видалення апендициту не вийти з наркозу. На жаль, така життєва реальнiсть вiд якої неможливо просто так вiдмахнутися. Маючи свiй лiкарняний досвiд знаю про що пишу. Волею нагоди менi вперше довелося зiткнутися з лiкарями ще при народженнi i не скажу, що менi це сподобалося, але, проте, мене це переслiдує протягом багатьох рокiв. Переслiдує це правильне слово, яке показує справжнiй стан речей. Коли я починаю забувати про iснування лiкарiв, хвороби та травми починають навалюватися на моє поранене тiло i знову доводиться звертатися до них. А це досить клопiтно, та й дорого вже на нашi часи... I з року в рiк все дорожчає, а здоров'я не додається. Та що там дорожчає, багато медикiв просто вже втратили свою профпридатнiсть i у своїй роботi керуються не милосердям, а лише особистою вигодою, забуваючи про ту клятву Гiппократа, яку вони давали при отриманнi свого диплома. Але не все так погано, iнодi навiть у вiддiленнi бувають i професорськi лiкарськi обходи, але ставити запитання медичним свiтилам чомусь забороняється.
Потрапивши до лiкарнi волати до милосердя безглуздо: грошi є - пiдеш на поправку, нi, вибач, лiкуйся вдома або в бабок народними способами. Але можуть зробити пiсля лiкування в лiкарнi з людини та iнвалiда, який буде все життя працювати на аптеки, i ось з цим вже нiчого не поробиш. З глибини столiть до нас прийшла приказка: "Доктор, вилiкуй себе сам". Як може хворий лiкар вилiкувати iншого хворого, якщо вiн може вилiкувати себе сам? Незрозумiло. Мало того, що багато лiкарiв хронiчно хворi, вони самi мають безлiч шкiдливих звичок. I курiння - не згубна з них. Чи дозволите ви ставити собi крапельницю п'яною чи обдовбаною медсестрi? Питання риторичне... А куди подiтися, якщо все вiддiлення у загулi, а у вас кровотеча. Чи потрапить медсестра у вашу вену? Це вже фактор вашого везiння. Хоча попадають... не з першого разу, але попадають. Як то кажуть - досвiд не проп'єш. Зате весело. Особливо, коли така особа вам пояснює, що ви лежите не в кардiологiї i вимiрювати двiчi на день тиск - це є недозволена розкiш... та й тонометр ще радянський давно зламаний, як i томограф, а тому все у вiддiленнi треба мати своє*. Про те, як i чим годують у хiрургiчному вiддiленнi я не писатиму, скажу тiльки, що в психоневрологiчному диспансерi годували набагато краще. Чим завинили хворi у хiрургiї - менi не зрозумiло.
I ось нарештi пiсля вихiдних i святкових днiв у вiддiленнi з'являється ваш лiкар. За його фiзiономiєю видно, що вихiднi вдалися на славу. Дихаючи вам в обличчя запахом всього з'їденого i випитого (а ви на жорсткiй дiєтi i нюх вiд цього у вас особливо загострений), вiн, анiтрохи не бентежачись вiд того, що залишив вас без лiкiв, цiкавиться вашим станом здоров'я. I дуже здивований тим, що ви вiдмовляєтеся вiд подальшого перебування у стацiонарi та хочете виписатися додому пiд нагляд сiмейного лiкаря. Бiльше того вiн ставить вам запитання: "Чи не скривдив вас хто тут?" Щось пояснювати такому вiдпочившему лiкарю - справа марна. Ви з ним на разних полюсах. тому ви пишiть розписку**, що вiдмовляєтесь вiд такого лiкування i, зiбравши свої речi, на викликаному таксi убуваєте додому, пiд нагляд свого сiмейного лiкаря, який дуже дивується, що вам за п'ять днiв перебування в лiкарнi так i не змогли пiдняти гемоглобiн. I виписуючи рецепт, призначає лiкування з подальшим здаванням аналiзiв. Чим ви i займаєтеся, а у вiльний час пишiть картини, i тремтячи вiд усього пережитого, згадуєте час перебування в лiкарняному стацiонарi.
Дома - стiни допомагають. На жаль... саме той випадок.
*Не анекдот, таке менi розповiла у хiрургiчному вiддiленнi медсестра.
**У нашiй палатi з п'яти осiб троє в один день написали такi розписки. А ще ще двоє.
Пiсля того, як ви одужали, ви починаєте спiлкуватися. Спiлкування корисне здоров'ю, особливо пiд час вiйни. То з ким варто спiлкуватися пiд час вiйни, а кого варто оминути?
Якось я пiдрахував кiлькiсть людей, з ким менi довелося спiлкуватися по життю. Деяких назвати людьми можна було умовно, швидше за все, це бiологiчнi роботи з функцiями пожерти i поспати. Але й все ж таки кiлькiсть людей, яким щось треба було вiд мене чи менi, щось вiд них, вийшло величезне - якщо брати в середньому сто чоловiк на день... виходить близько трьох мiльйонiв. Цифра, звичайно, приблизна, але все ж i вона вражає. А якщо врахувати, що це всi живi люди зi своїми дивностями та амбiцiями i що з кожною по-можливостi треба було порозумiтися, то виходить колосальна праця, витрачена часто даремно.
Зараз я не турбуюся до того, щоб бути толерантною з кожною людиною, з ким менi доводиться спiлкуватися. Достатньо пари фраз для того, щоб зрозумiти з ким я маю справу... I вся зовнiшня мiшура - звання та регалiя не мають для мене жодного значення, лише внутрiшнiй змiст. Має людина духовний стрижень чи черговий бiологiчний робот. А таких зараз "матерiалiстiв" бiльшiсть i тому намагаюся обмежувати з ними своє спiлкування. Сенс iз ними гаяти час?
Пiдрахувавши кiлькiсть народу вирiшив зробити коротку класифiкацiю цих типажiв. З ким на старостi рокiв можна мати справу, а кого варто обiйти десятою дорогою - йде вiйна, та й часу не так багато лишилося, щоб витрачати її на них. Як каже мiй знайомий ескулап-проктолог, заглядаючи "телевiзором" в черговий анус, приступимо. Отже:
Перша категорiя - це бомжi. Не пiд яким приводом, жодного спiлкування. Вони погробили своє життя, погрожують i ваше. Подати милостиню, але й не бiльше.
Друга категорiя - це молодь, яка вже досягла якихось життєвих висот i уявила себе якщо не небожителями, то господарями життя. З ними - жодних справ. Привiталися i розбiглися, кожен у своїх справах.
Третя категорiя - це закомплексованi жiнки-одиначки, так званi "синi панчохи". Бiльшiсть iз них перебуває в активному пошуку свого принца i у вас з ними не вийде нiчого путнього.
Четверта категорiя - це матерi-одиначки. А ось з цими може вийти не тiльки щось тлумачне, але й душевне спiлкування теж. Єдиний мiнус їхнiм дiтям потрiбний тато. Якщо ви за своєю природою Макаренко i у вас з'явилося на старостi рокiв бажання звалити на свої плечi сiмейний вiз, то...
П'ята категорiя - це молодi вовчицi, що нишпорять у пошуках дбайливого "папика", який би взяв їх за дружину. Готовi вийти замiж оптом та в роздрiб. Якщо у вас з'явилося бажання достроково зустрiтися зi своїми родичами на небесах - саме те... Плюс, що на молодому тiлi.
Шоста категорiя - це жiнки художницi. З лiтнiми - рiдкiснi зустрiчi, i лише з розмовами про творчiсть та чаювання; Iнше пробувати не варто - жiнки смердли фарбою, навiть у самих iнтимних мiсцях. Iз молодими можна все... Богема. Єдина проблема - походи до гiнеколога. Адже ви у них не один. Стояти спочатку у черзi до молодого тiла, а потiм до лiкаря. Навiщо таке щастя вам потрiбне на старостi рокiв?
Сьома категорiя - це чеснi давалки та плутани. Першi забирають час, другi ще й грошi. Працювати треба, а не по блядях тинятися, та й шкiдливо це для здоров'я.
Восьма категорiя - це бандити, рекетири, аферисти, банкiри тощо. Якщо у вас є готiвка, тi ушкуйники обов'язково виявляться. Однi, щоб грубо їх вiдiбрати, другi, щоб їх видурити, третi, щоб ви їх поклали до них у банк ... тобто. вiддали добровiльно. А воно вам потрiбне? Для зберiгання iснує проста скляна банка або мiшки пiд очима.
Дев'ята категорiя - це свiй брат творча людина, незалежно вiд того, хто вiн письменник, художник чи музикант. Серед них дуже мало людей iз духовним стрижнем, бiльшiсть цiкавить слава, пошана та грошi. У цьому не було б нiчого страшного, але дуже швидко спiлкування з такими набридає, особливо коли для досягнення всього цього застосовуються бруднi методи... адже трапляються не тiльки кар'єристи, а й стукачi. Далi перебувати вiд усiх їхнiх спiлок та творчих об'єднань - жити спокiйнiше. I вiд заходiв, якi вони проводять. Навiщо витрачати час на те, щоб бути масовкою або задником на тлi того, хто пiариться? Iнша справа якщо вас удостоїв своєї дружби безкорисливо-талановита людина. Цiнуйте його дружбу. Жаль, що такi люди зустрiчаються дуже рiдко i до того ж вони дуже перебiрливi у друзях. Це як алмаз у купi порожньої породи.
Десята категорiя - це друзi дитинства, однокласники та товаришi по службi - нiчого хорошого вiд таких зустрiчей очiкувати не варто. Зустрiлися; понажиралися як свинi, почудили, а потiм, як потрапив додому не зрозумiло, що i де робив - не зрозумiло, а вiк уже не той, та й не солiдно дорослiй i шановнiй культурнiй спiльнотi людинi вiдгукуватися на поганяло "Лiсок". Чи не комiльфо. Моветон.
Одинадцята категорiя - це сусiди, якi побачивши у своєму телевiзорi, як ви даєте iнтерв'ю починають перед вами лебезити i просити грошей у борг, а пiсля отримання оних вiдвертають свiй фейс убiк. З кумами приблизно та сама iсторiя.
Дванадцята категорiя - це родичi, куми i знайомi, якi опинилися на тимчасово окупованих територiях у Криму та на Донбасi... Або проживають у самiй Росiї. Поки що, рокiв десь двадцять-тридцять iз ними спiлкуватися не варто. А ось, коли пройде кипiння лайна в мiзках, охолоне запал i осяде накип можливо, що i можна буде перекинутися парою слiв. А поки не варто - нiхто, нiкого не переконає, а гаяти час у порожнiх суперечках немає сенсу.
Тринадцята категорiя - це власники собак, у яких розмови завжди про одне й те саме - про своїх собак, рiдко про полiтику, ще рiдше про секс i випивку. Краще витратити свiй час на прогулянцi на обмiрковуваннi сюжету нової книги.
Чотирнадцята категорiя - це спонсори, полiтики та меценати. З ними можна i поговорити, але не особливо захоплюватися, а краще придiлити бiльше часу шанувальникам вашої творчостi.
П'ятнадцята категорiя - це покупцi ваших картин. Цим людям треба присвячувати весь свiй вiльний час. Тому що, тiльки завдяки їм, ви маєте можливiсть продавати свiй продукт i отримувати готiвку, вiд якої багато в чому залежить ваше благополуччя. Дуже погано, що здавалося б, таку просту iстину, дехто починає розумiти, тiльки проживши своє життя.
Дружить та спiлкуйтеся, але без фанатизму. Пам'ятайте про своє здоров'я.
Вiйна порушила звичний устрiй життя українцiв, сталася ламка стереотипiв, порушилися сiмейнi зв'язки, хтось загубився на теренах Європи, хтось пiшов воювати. Є й такi, що ховаються вiд мобiлiзацiї, є й дезертири. Цим вiдразу ж скористався кримiнал, на вулицях з'явилися ряженi, фальшивi команди ТЦК, якi займаються поборами. У деяких МСЕКах махровим кольором розквiтло хабарництво, не чистi на руки чиновники почали розпродувати гуманiтарну допомогу. Рекет, корупцiя. Кiлькiсть злочинiв рiзко збiльшилася. Коли народ бiдує, кiлькiсть злочинiв збiльшується - це давно вiдома iстина. А тим бiльше, пiд час вiйни, коли попереду немає ясних перспектив i не зрозумiло, що буде далi.
У фронтове мiсто Запоржжя зараз з'їхалося безлiч народу з окупованих територiй i не всi почуваються i поводяться адекватно. Iнодi проникають i ворожi ДРГ: намагаються здiйснювати теракти та вербувати вiруючих ще в "руцький мир", росiйських українцiв, трапляться i просто провокатори. Будь-якiй кримiнальнiй швалi вистачає в мiстi, треба бути уважним i якомога менше базiкати, особливо в транспортi. З тимчасово окупованих територiй чиновники вивезли величезнi суми грошей, якi вони заробили (вкрали), за час свого перебування при владi, вони зараз їх намагаються легалiзувати. У мiстi пiшов передiл сфер впливу та влади. А це боротьба i не завжди безкровна. На вiйнi, як у вiйнi. Не можуть чиновники жити життям простих людей... мабуть, сильний наркотик ця влада.
"Бути у владi, жити у сладi."
Роздiл 4
Кiлька рокiв мiсто Запорiжжя не зазнало бомбардувань, шепотiлися, що це дiють домовленостi мiж українськими та росiйськими олiгархами, якi мали спiльний бiзнес, але потiм щось, мабуть, розiйшлося i мiсто рашисти почали бомбити регулярно, якби не ППО, вiн би вже весь лежав у руїнах. Будинок, у якому багато рокiв працювало знамените кафе "Маленький Париж" i в якому я, у свiй час, жив був знищений вщент, постраждали сусiднi будинки, загинули люди. Потрiбно вiддати належне мiськiй адмiнiстацiї, вони знайшли можливiсть його вiдбудувати. Пiсля того, як посадили героя України, "червоного директора" заводу "Мотор", завод теж сильно бомбили. Подейкували, що Богуслаєв контрабандою вивозив через Донбас двигуни та запчастини. Збивають українцi рашистський гелiкоптер, а там маєм, на двигунi фiшку "Зроблено в Українi" та особистий пiдпис начальника змiни чи майстра. Куди це годиться? А свiй гелiкоптер, розроблений на заводi, було знищено...документацiя зникла.
Але святе мiсце порожнiм не буває, i незабаром застуїли на бойове чергування, зробленi українськими розробниками та конструкторами новi безпiлотники та балiстичнi ракети, якi успiшно громять росiйськi НПЗ за 2000 км вiд лiнiї фронту. Пiсля такого масованого удару по НПЗ мiсто Туапсе спалахнуло - з неба полилася нафта, i посипався вогняний попiл... мiсто почали термiново евакуювати. Рашисти посiяли камiння - мирне населення пожинає вогненну бурю. Мабуть, у Путiна так i було все заплановано. "Все йде за планом, втрат немає". I росинi мовчать, нiхто не протестує проти вiйни. Бурчать iз приводу закриття iнтернету, знищення худоби, але про вiйну молчок. Навiть, страшно сказати, виходять на одиночнi пiкети...а їм за це у судах дають вiд 8 рокiв на душу населення. "Всяк цвiркун - знай свою шiстку".
Вiдверто кажучи, я не вiрю в те, що росiяни можуть зараз зробити у своїй країнi революцiю. Пiдняти бунт можна. Пограбувати, когось зґвалтувати, а потiм все це зiйде нанiвець. Пара вийшла - котел охолонув. I вже, революцiйнi бунтiвники в Магаданi валять лiс або рубають у шахтах уран, змiцнюючи атомний щит Росiї. Не тому, що Путiн лiквiдував лiдерiв опозицiї i не буде кому вiдновити революцiю, а тому, що таких опозицiонерiв, як комунiст Зюганов, зараз все влаштовує, як i опозицiї. За кордоном цi опозицiонери - багато кажуть, освоюють гранди i, як Ленiн, чекають, коли сама собою вiдбудеться в Росiї революцiя та їх запросять її очолити. Це замiсть вступу в росiйськi добровольчi батальйони i зi зброєю в руках боротися за звiльнення своєї країни. Навiщо? З-за кордону воно зручнiше спостерiгати, сперечатися i давати поради, а коли таке життя пересичено можна i в тюрму сiсти, в'язнем совiстi i, оголосивши голодування, надихати прикладом своїх однодумцiв i ще активнiше вимагати свободу полiт. ув'язненим.
А в цей час в Українi вже п'ятий рiк триває вiйна i тисячi українцiв перебувають у окупантiв у кабалi на тимчасово окупованих територiях, i сотнi томляться в полонi, очiкуючи на звiльнення. Україна стоїть на передньому рубежi захисту європейської демократiї i як звичайнi глибоко стурбованi пiдступнiстю росiян (нафту i газ продовжують купувати в Росiї), захiднi полiтики висловлюють нам українцям свою солiдарнiсть i глибоке спiвчуття i навiть зрiдка допомагають технiкою, зброєю та грошима. Вони б не допомагали, як зараз це робить американський президент Трамп, який заявив, що це не його вiйна, так подiтися європейцям нiкуди - наступними на поглинання Росiєю, будуть європейськi країни - ситi полiтичнi iмпотенти, що зажерлися.
Нинi вони багато говорять про 60 мiльярдну допомогу, яку має Українi надати Європа. Не сумнiваюся - дадуть. Питання, що з цих грошей дiстанеться нам українцям, а що осяде в офшорах? Не знаю, як, але нашi економiсти вже пiдрахували - 17 млр. Євро пiде в економiчний та соцiальний сектор, решта мiльярдiв пiде на оборону. Спiльно з європейцями збудують на їхнiй територiї заводи i торгуватимуть зброєю. Гармати замiсть олiї. А це додатковi постулення до бюджету.
То нам українцям, що пенсiї пiдвищать i зарплати? Не знаю. Швидше за все, що пiдвищать, але ненабагато. .Хто ще не зрозумiв - у цiй ситуацiї Україна у справi, але не в частцi. Нам дiстануться лише борги. Вершки, як завжди, знiмуть особливо обранi, тi, хто виводить "заробленi" (вкраденi) грошi в Iзраїль та в офшори. Ну i, звичайно ж, європейцi i, навiть можливо, американцi (тi свого нiколи не проґавлять), недарма ж вони нацькували Путiна на Європу.
Все б у них вийшло, якби на їхньому шляху, як кiстка у горлi, не застрягла Україна. Путiн схибив з Європою, втратив час i обличчя, доводиться термiново змiнювати геополiтичнi плани. Благо - це не остання вiйна у свiтi. Тож американському миротворцю ще миротворити i миротворити. Є, щоправда, проблема, американськi лiкарi поставили йому дiагноз - деменцiя у другiй стадiї, але на їх вiк його вистачить. А ось що з нами буде - не зрозумiло... скiльки нас вистачить? Людський ресурс в Українi є обмеженим. Великi втрати на фронтi. Зараз починається вiйна дронiв та роботiв. У вiйну вступив II. Роботи вже атакують та захоплюють бойовi позицiї рашистiв. Дрони залiтають за Урал. Повсюдно горять заводи та НПЗ. Процес триває. Росiю лихоманить, економiка переходить на вiйськовi рейки. Гармати замiсть хлiба. Вiйна до виснаження. Iснує ризик, що з часом роботи вийдуть з-пiд контролю i як у фiльмi "Термiнатор" та повстануть проти людей.
Посилюються бомбардування та обстрiл мирних українських мiст. Росiянам мир не потрiбний.
"Захопимо Київ за три днi i наводитимемо порядок, грабуватимемо i вбиватимемо, все як ми любимо".
Як це було в Бучi? Росiяни по-iншому не вмiють, визнають лише мову сили.
Крiм обстрiлiв i бомбардувань, почастiшали випадки терактiв на вулицях та захоплення заручникiв. Травмованi вiйною ветерани з пошкодженою психiкою, якi не отримують належного психiатричного лiкування, беруть до рук зброю i, мало що розумiючи, плутаючись у реальностi, намагаються вирiшувати якiсь свої проблеми за допомогою зброї. Що там у них проявляється у контуженiй головi, не знає нiхто. Як я вже писав вище - психiатричну допомогу в Українi вони зараз не практично не отримують i залишенi вiч-на-вiч зi своєю хворобою (а це психiчне захворювання), тихо чи буйно починають божеволiти. На жаль, такою є зараз реальнiсть в Українi - термiново треба приймати державну програму психiатричної допомоги ветеранам та iнвалiдам вiйни, вiдкривати для них госпiтальнi вiддiлення при ДПНД, iнакше нас захлисне неконтрольована хвиля насильства. Всi тi, хто явно поводиться неадекватно, повиннi стояти в тих вiддiленнях на облiку, за ними мають бути закрiпленi лiкарi та патронажна медсестра. Тiльки так вдасться протистояти тiй хворобi... адже вона заразна.
Пишуть, щоб потистояти цьому, треба дозволити носiння короткоствольної зброї, пiти американським шляхом. Це не є вихiд. В Америцi дозволено носiння пiстолетiв та гвинтiвок, але вуличне насильство та захат заручникiв нiкуди не зникло - викрадають i розстрiлюють людей, навiть у школах. Але в них практично повнiстю вiдсутнi державна програма профiлактики та лiкування психiчних хворих. Поки психiчно хвора людина веде себе тихо, нiкому не завдає проблем, її намагаються не помiчати, тiльки у разi, якщо вона завдає шкоди собi або оточуючим людям її можу госпiталiзувати. Iнодi буває пiзно - пролунали пострiли, i пролилася кров безневинних жертв. Треба дiяти на випередження та заздалегiдь госпiталiзувати таких неадекватних людей. Тим бiльше, що виявити їх не становить великих проблем, зайдiть у соцiальнi мережi i подивiться, що там вiдбувається: суцiльна чорнуха, заклики до насильства, самогубства чи канiбалiзму. I такi неадеквати не лише гуляють на волi, а й ведуть свої блоги. А потiм дивуємось, чому пiдлiтки кiнчають життя самогубством чи на вулицях захоплюють заручникiв i лунають пострiли. Але нам зараз нiколи цим займатися - йде вiйна, країна поставлена на межу виживання. Потiм буде пiзно.
Роздiл 5
Як можна вижити у фронтовому мiстi, де отримати першу медичну допомогу, де знайти недорогi продукти чи отримати гуманiтарну допомогу? Вище я коротко стосувався цих тем, але їх треба розглядати детальнiше, вiд цього залежить виживе людина чи загине. Вiдразу скажу, що вижити пiд час вiйни вкрай складно, цьому не вчать нiде, тiльки iнстинкт самозбереження i досвiд прожитих рокiв i можуть допомогти в першi днi вiйни не втратити самовладання i якось пристосуватися до жахiв вiйни, що почалися. А перехiд вiд мирного життя до вiйськових кривавих реалiй дуже болiсний, не всяка людська психiка його витримає. Згадую першi днi вiйни. Що найбiльше запам'яталося? Страх перед невiдомим майбутнiм, тривога за сiм'ю та цiкавiсть. А цiкаво було дiзнатися до нас прийшов, якi вони з себе цi "визволителi"? А може, вони справдi брати i прийшли до нас зi свiтом. I треба їх зустрiчати з квiтами, як свого часу нас агiтували деякi депутати, якi готовi були здати мiсто без бою? Мабуть, у них були домовленостi i їм було обiцяно зберегти їм посади, життя, грошi та нерухомiсть. Городяни на це не пiшли i мiсто: наїжачившись протитанковими їжаками, окопавшись i забариккодувавшись зустрiв ворога у всеозброєннi. Не так просто взяти мiсто, в якому проживає майже мiльйон жителiв, якщо городяни, всi як один, стали на його захист. Це не Мелiтополь, який здався окупантам одразу, бо його мешканцi чекали на "росiйський свiт". Ще кога працювала зв'язок, менi вдалося додзвонитися своїй сестрi, що живе в Мелiтополi, вона копала ... немає окопи, а город. Готувала його пiд посадку кропу, яким багато рокiв торгувала у Москвi. Мабуть, вона розраховувала їм торгувати далi.
На мої запитання вона вiдповiдала неохоче, сказала лише, що росiяни - це хлопчики зовсiм молоденькi i поводяться цiлком пристойно, обiцяючи їм повну свободу вiд бандерiвцiв та росiйськi пенсiї. Це був головний матерiальний стимул для всiх, хто чекав на росiян. Чоловiк iз сином знайшли кинуту "нiчийну" аптеку - вивезли всi лiки, тож їм є зараз чим лiкуватися. Коротше кажучи, вона всiм задоволена i цiлком щаслива. За її словами виходило, що росiяни прийшли до неї зi свiтом. Говорити з нею бiльше не було про що. Треба було термiново озброюватися, окопуватись, створювати загони самооборони та готуватись воювати. Чим ми i взялися.
Людина за своєю приролею мирна iстота i не кожен готовий вбивати. Хто готовий до вбивства, кому це не гине, таких лише 3% вiд усього населення. Iншi повиннi переступити невидиму грань, яка вiдокремлює людину вiд вбивцi. Не всiм це вдається зробити. Тiльки небезпека для життя може полегшити цей вибiр. Вибiр зроблений i людина вже звично починає вбивати, не вiдчуваючи жодних мук совiстi i навiть ночами спить спокiйно. Iншим це взагалi подобається i вони вiдчувають потребу у вбивствах. Таких наразi бiльшiсть серед росiян. У разi чого не мiшайте i не особливо переживайте - це вороги, що прийшли вас вбити. Буча, розстрiл полонених ВСУшникiв яскраво це продемонстрували та показали справжню суть "росiйського свiту", кривавого та нещадного. Цi нелюди прийшли не звiльняти українцiв їм мiсце в пеклi.
Першого дня вiйни треба було термiново приймати рiшення або бiгти в панiцi з сiм'єю за кордон, або залишатися в мiстi i захищати його. Уявiть раннiй ранок - у небi гудуть дрони, лунають пострiли, десь гуркоче канонада, на мiсто падають бомби та ракети. Ви з сiм'єю стоїте у пiд'їздi бiля пiдвалу (де ворог невiдомо) i вам треба термiново ухвалити доленосне рiшення i це при тому, що дiти та онуки плачуть та iстерять. (Та й у вас нерви не канати). Уявили? Скажу вiдверто - це гiрше нiж нiчний жах.
Можна залишити сiм'ю в мiстi, а самому пiти в ополчення, але маючи сiм'ю за спиною, а це потенцiйнi заручники багато не навоюєш. Захопити заручникiв i наступати за спиною мирного населення придумав не Путiн, у цей спосiб ще користувалися бiльшовики, коли треба було викурити повстанцiв iз лiсiв. Фашисти його перейняли, а Путiн довiв до досконалостi.
Тож я вирiшив вiдправити сiм'ю за кордон, а самому залишитися. Та й моя мама жила в Розумiвцi, на кого я її залишу? Моя дружина їхати вiдмовилася (ми одруженi 45 рокiв), сказала, що ритиме окопи, пiдноситиме набої i перев'язуватиме поранених. Честь i хвала нашим українським жiнкам, вони завжди разом з нами йдуть по життю. Були поряд з нами в застiйному совку, у лихих дев'яностих, i зараз заднiх не пасуть. Сiм'я того ж дня поїхала до зятя до Європи i в мене розв'язалися руки. Згодом ми продали свiй бiзнес та нерухомiсть, землю у Вербовому, окупанти часом окупували. Треба було й музей у Розумiвцi з картинами продати, але менi було шкода своєї працi. Кiлька разiв у нього прилiтали (зараз Розумiвку часто бомбять), я, коли його гасив, обгорiв, але майже всi картини врятував, i частину з них менi вдалося переправити до Європи. Зараз пiсля операцiї намагаюся вiдновити пiдiрване здоров'я. Дякуємо родичам, якi допомагають грошима. Звати себе. Чи не їду. Поки що потрiбен Українi. Як сказав менi лiкар: "Олексiю Володимировичу, ви робите потрiбну нашим людям справу, живiть до 100 рокiв". Спробую виправдати його довiру. Готую з колегами з нашого ЗО ЦКР "ПАРНАС", у фронтовому мiстi захiд - персональну виставку та презентацiю своєї нової книги "Вижити у фронтовому мiстi", яку опублiкуємо в паперi, в Канадi та в Українi та представимо на конференцiї, на широке обговорення громадськостi. Книжку майже дописано, залишиться її лише перекласти на українську мову та вiдредагувати.
У мене iнодi запитують: "Чому я свої нотатки та книги пишу росiйською мовою та публiкую на росiйських лiтературних сайтах?" Все просто - пишу я не росiйською мовою, якої, за великим рахунком, не iснує в природi, а українсько-росiйським суржиком, якою розмовляє, майже все населення Пiвденно-Схiдної України. Я до нього звик з дитинства, менi з ним комфортно, хоча я володiю й лiтературною українською мовою i пишу нею деякi свої твори, якi публiкую на українських лiт сайтах. Я взагалi розглядаю свою лiтературну дiяльнiсть в iнтернетi як диверсiйно-пiдривну роботу iз заходом у глибокий тил до росiйських ворогiв, де пропагую свiт i веду антивоєнну агiтацiю. Поки що виходить, хоча загрожують i часто й лазять адмiни. Є такi, якi включили мене до розстрiльного списку, i ймовiрно настукали ФСБ та Ростехнагляду або, як вона там у них зараз називається, та цензура. На вiйнi, як у вiйнi.
Та нас рать - щоправда, на боцi України добро завжди перемагає. Якщо хтось думає iнакше - вiн глибоко помиляється. Свого часу я стояв перед вибором на чий бiк пiдвестися, я вибрав бiк Добра i жодної хвилини не пошкодував. Багато моїх знайомих i колег перейшли на iнший бiк; i багатьох з них вже немає в живих, Мабуть Карма таки iснують. Кожному вiддається у справах його.
Всi вiйськовi росiйськi злочинцi, що чинили i продовжують чинити свої злочини в Українi, вiдомо українським спец. службам, на кожного з них заведено справу, де зазначенi їхнi особистi данi: П.I.Б. звання, нiж команував, телефон, адреса. За ними вже йде робота i досить успiшно. Термiну давностi за вiйськовi злочини немає.
Це зараз усе стало на свої мiсця, а в першi днi вiйни було легко втратити голову i стати не на той бiк. Деякi мої знайомi так i вчинили, погналися за обiцянками "русского мира"...i прогадали. Свiй вибiр я зробив ще в Криму в 90-х, коли президент Криму хтось Мєшков, затiяв повстання i почав тягнути кримчан у бiк Росiї. Тодi вдалося ту спробу розколу, припинити на коренi, 2014 року переворот вдався.
Скажу чесно, я в цьому не брав участi - вiдiйшов убiк, був стороннiм спостерiгачем, бо знав чим це все закiнчиться. Не можна ще вчора торгувати Батькiвщиною, а вже сьогоднi перепрошувати i говорити, що помилився i жити, як нi в чому не бувало. Так не буває, за все доведеться вiдповiдати за повною програмою.
Проблема в тому, що люди зодягненi владою i якi з якоїсь причини не на бiк Добра ведуть за собою народ, прирiкаючи людей на муки. Таким у нас був давно стоять у черзi на посаду президента злодiя i карний злочинець Янукович, який зумiв пробратися на вищу посаду країни i диктував людям свої поняття.
Народ України зумiв розглянути його кримiнальну суть та винiс на Майданi свiй вердикт. Янукович самовiльно залишив свою посаду i з награбованими грошима втiк iз України. Його з радiстю прийняли в Росiї. Я бiльш нiж впевнений, що бiльшiсть награбованих Януковичем грошей (а це мiльярди) пiшли на окупацiї Криму та розпалювання вiйни в Українi. Нашим салом та нам i за шкуру.
Росiяни цього ще не усвiдомили i дають себе безкарно грабувати кремлiвськiй злочиннiй бандi, що узурпувала владу. А щоб у них не виникало поганих думок, їм придумали, так зване СВО i вiдправляють воювати в Україну, де вони гинуть сотнями тисяч. Але вони продовжать їхати, бо їм платять величезнi грошi. Рашисти - це найманi вбивцi.
Народ України зумiв розглянути його кримiнальну суть та винiс на Майданi свiй вердикт. Янукович самовiльно залишив свою посаду i з награбованими грошима втiк iз України. Його з радiстю прийняли в Росiї. Я бiльш нiж впевнений, що бiльшiсть награбованих Януковичем грошей (а це мiльярди) пiшли на окупацiї Криму та розпалювання вiйни в Українi. Нашим салом та нам i за шкуру.
Росiяни цього ще не усвiдомили i дають себе безкарно грабувати кремлiвськiй злочиннiй бандi, що узурпувала владу. А щоб у них не виникало поганих думок, їм придумали, так зване СВО i вiдправляють воювати в Україну, де вони гинуть сотнями тисяч. Але вони продовжать їхати, тому що їм платять величезнi за мiрками Росiї грошi i є можливiсть безкарно грабувати та бити. Потiм тi вбивцi "героями" повертаються додому i продовжують так само, але вже грабуючи i вбиваючи росiян.
Путiн називає їх сучасною елiтою Росiї, кому не страшно залишити країну. Нашi бiйцi iз ЗСУ такими їх не вважають i колонами утилiзують, переводячи у вантаж 200-ти. Деякi з українцiв вважають, що не так однозначно i серед росiян трапляються поряднi люди, з якими в майбутньому можна будувати добросусiдськi вiдносини. Особисто менi такi не траплялися, а серед росiян у мене багато роственникiв та знайомих...навiть рiдний брат живе з родиною в Магаданi... вiдмовився вiд матерi та вiд усiєї рiднi в Українi. Колишнi товаришi по службi засудили мене до розстрiлу без суду i слiдства, якщо я тiльки з'явлюся в Криму. I ви менi розповiдатимете за хороших росiян!? Не смiшiть мене... i залиште iлюзiї - це вороги, якi своїми податками та вчинками пiдлягають вiйнi в Українi, а отже, вбивство мирних українцiв. Їм пiсля вiйни доведеться вимолювати прощення i каятися i каятися. Але це буде пiсля вiйни та перемоги України. А зараз, як роблять iз ворогами пiд час вiйни, сподiваюся, пояснювати не треба. Хто з мечем прийшов до нас вiд меча i загине.
Повторю ще раз - залиште шкiдливi думки та фантазiї, зараз росiяни вороги, а що буде в майбутньому - час покаже. Впевнений, що нiчого хорошого, їм вiрити не можна - пiдпишуть мирний договiр i, як завжди, обдурять. Росiяни розумiють лише мову сили. Це їхнє скрiплення.
Намагаючись полегшити завдання iз захоплення українських територiй, росiйськi пропагандисти на чолi з Соловйовим i Симоньян з усiх чайникiв i прасок говорять, що в Києвi засiла київська хунта з бандероцами i фашистами, що здiйснила кривавий вiйськовий переворот. Прийом не новий, так само дiяв древнiй Рим, коли знищував Карфаген. Вони навiть звинуватили карфагенян у тому, що тi приносили в жертву своїх дiтей їх богу Ваалу. Ця брехня проiснувала два тисячолiття, поки археологи не довели, що на тому мiсцi був крематорiй, де спалювалися мертвонародженi немовлята.