Аннотация: Пiсня, що зачинає корпус еддичних текстiв про героїв. Утворилася внаслiдок поєднання двох окремих сюжетно-мiфологiчних мотивiв. Треш i гуро - в комплектi.
Сказання про Велунда
Про Велунда
Нiдудом звали конунга у Свiтьодi. Вiн мав двох синiв i дочку. Їï звали Бьодвiльд.
Було троє братiв, синiв конунга Фiнiв. Одного звали Слагфiд, iншого Егiль, третього - Велунд. Вони ходили на лижах i полювали звiрину. Вони прибули до Вовчоï долини i звели там собi житло. Там є озеро, що зветься Вовчим Ставом. Якось рано вранцi побачили вони на березi озера трьох жiнок, що пряли льон. Поруч лежало ïхнє лебедине вбрання. То були валькiр'ï. Двi з них були дочками Хлодвера конунга: Хладгуд Бiла Либiдь i Гервьор Премудра, а третя - Ельрун, дочка Кьяра з Валланду. Троє братiв узяли ïх iз собою додому. Егiль оженився на Ельрун, Слагфiд на Бiлiй Либiдi, а Велунд - на Премудрiй. Так вони жили сiм зим. А тодi валькiр'ï вiдлетiли геть i вирушили на вiйну, i вже не повернулися. Тодi Егiль помчав на лижах за Ельрун, Слагфiд вирушив за Хладгуд, а Велунд нiкуди не пiшов i лишився у Вовчiй долинi. Вiн був найвправнiшим з людей, вiдомих з давнiх переказiв. Нiдуд конунг звелiв його схопити, як тут про це сказано:
Про Велунда i Нiдуда
1
Дiви летiли
з пiвдня над Мюрквiдом,
юнки премудрi
долi шукали;
на березi ставу
сiли спочити,
дiви пiвденнi,
льон стали прясти.
2
Перша обрала
Егiля мужем,
дiва прекрасна,
сяйна руками;
iнша - то Сванхвiт
у шатах пташиних,
третя сестра
руки закинула
на плечi Велунда.
3
Гарно жилося
з ними сiм зим,
а восьма настала,
зробилось ïм тоскно,
а на дев'яту
скорилися поклику;
рушили дiви
над лiсом похмурим,
юнки премудрi,
долi шукати.
4
Вернулися з ловiв
стрiльцi гострозорi,
[Велунд, що рушив
шляхом далеким],
Слагфiд i Егiль,
в зали порожнi,
зсередини й ззовнi -
всюди шукали;
рушив на схiд
Егiль за Ельрун,
Слагфiд - на пiвдень
за Бiлою Либiддю,
5
Велунд зостався
один в Ульфдалiрi,
в злато червоне
вправляв самоцвiти,
ладив прегарнi
перснi й прикраси;
так вiн чекав
свiтлу свою,
гадав, чи повернеться
жiнка до нього.
6
Прознав тодi Нiдуд,
Ньярiв господар,
що Велунд один
сидить в Ульфдалiрi;
послав уночi
воïв у бронях,
щити ïх блищали
пiд мiсяцем щербним.
7
До хати дiстались,
спинились при входi,
потому зайшли
до довгоï зали;
бачать - на лику
перснi висять,
цiлих сiм сотень
мав ïх той воïн.
8
Стали знiмати
i вiшать ïх знову,
лиш один перстень
назад не вернули.
З ловiв прийшов
стрiлець гострозорий,
Велунд, що рушив
шляхом далеким.
14
"Злата нема,
гамузу Гранi,
далеко, гадаю,
пагорби Райну;
згадую, бiльше
мали майна,
як родичi разом
жили щасливо.
15
Хладгуд i Гервьор,
Хлодвера доньки,
Ельрун була
дочкою Кьяра".
16
[Стала назовнi
Нiдуда жiнка],
пройшлася вона
довгою залою,
стала i мовила
голосом тихим:
"Не посмiхнеться
мешканець хащi".
Нiдуд конунг дав своïй дочцi Бьодвiльд золотого персня, якого зняв з ликовоï мотузки у Велунда, собi ж узяв меча, що ним володiв Велунд. Жiнка велителя [Нiдуда] мовила:
17
"Очi пожаднi його
блищать, мов у змiя,
зуби скрегочуть,
бо взяв ти меча,
i персня дав Бьодвiльд;
пiдрiжте йому
мiцнi сухожилки,
хай вiн сидить
на Севарстодi".
Так i вчинили: пiдрiзали йому сухожилки пiд колiнами i вiдвезли до єдного острiвця, розташованого неподалiк вiд землi й названого Севарстод. Там вiн ладив для конунга рiзнi прикраси. Жодна людина не мала його там навiдувати, крiм одного лиш конунга.
Велунд мовив:
18
"Сяє у Нiдуда
меч на поясi,
його я гострив
управно, як мiг,
загартував
добре, як вмiв;
мiй сяючий меч
далеко знесли,
не бачу його
у Велунда кузнi.
19
Тепер носить Бьодвiльд
перстень червоний
моєï дружини, -
не дiждуся розплати!"
20
Не вiдав спочинку,
молотом стукав,
витвiр отримав
гарний для Нiдуда.
Два юнака
морем прибули,
Нiдуда дiти,
на Севарстод.
21
До скринi наблизились,
просили ключа,
скарби подивитись -
чекало ïх лихо;
майна там багато
знайшли юнаки,
червоного золота
й рiзних прикрас.
Велунд мовив:
22
"Приходьте ви двоє,
приходьте назавтра;
вам я дозволю
злато це взяти;
та знати не мають
дiвки чи прислуга,
жодна людина,
що тут ви знайшли".
23
Сказав незабаром
iншому хлопець,
брат мовив брату:
"Ходiм, глянем перснi!"
До скринi наблизились,
просили ключа,
скарби подивитись -
чекало ïх лихо.
24
Голови стяв вiн
конунга дiтям,
пiд горна поклав
ноги братiв,
чарки зробив
з ïхнiх голiв,
срiблом оздобив,
Нiдуду послав ïх.
25
Очi братiв
яхонтосяйнi
мудрiй послав
Нiдуда жiнцi,
зуби братам
вирвав обом,
пряжки зробив з них
Бьодвiльд на груди.
26
Тодi взяла Бьодвiльд
браслет - хизуватись,
. . .
[знесла його Велунду],
щоб злагодив злам:
"Нiхто не поможе
менi, окрiм тебе".
Велунд мовив:
27
"Так я залагоджу
злама на златi,
аж батько твiй
подякує вельми,
й матiр твоя
задоволена буде,
та й ти сама
матимеш втiху".
28
Пiднiс вiн ïй хмелю,
бо хитрiсть замислив,
а Бьодвiльд на лавцi
мирно заснула.
"Нинi вiдплату
стягнув за образи,
лиш за найтяжчу
ще не помстився".
29
"Волiю я, - мовив
Велунд, - щоб крила
мене донесли
до Нiдуда воïв".
Велунд зi смiхом
злетiв у повiтря,
плакала Бьодвiльд,
острiв полишила,
журна за коханим
й перед батьковим гнiвом.
31
"Давно я пiдвiвся,
щастя позбавлений,
спокiй утратив:
сини моï мертвi;
холод принесла
порада пiдступна,
нинi волiю
до Велунда мовити.
32
Скажи менi, Велунде,
альве премудрий,
як ти згубив
дiтей моïх юних?"
Велунд мовив:
33
"Клятву ти спершу
менi маєш дати,
з усiх наймiцнiшу,
бортом човна
i краєм щита,
спиною коня
i лезом меча,
що ти не убив
Велунда жiнку,
дружину мою
не ти погубив,
бо iншу мою
дружину ти знаєш,
дитя народить вона
в чертогах твоïх.
34
Ходи ти до кузнi,
яку будував ти,
там шкiру знайдеш,
просякнуту кров'ю;
голови стяв я
дiткам твоïм,
пiд горна поклав
ноги братiв.
35
Чарки зробив
з ïхнiх голiв,
срiблом оздобив,
Нiдуду послав ïх;
очi братiв
яхонтосяйнi
мудрiй послав
Нiдуда жiнцi,
36
зуби братам
вирвав обом,
пряжки зробив з них
Бьодвiльд на груди;
Бьодвiльд тепер
ходить вагiтна,
ваша дочка,
створена вами".
Нiдуд мовив:
37
"Слiв би не мiг ти
мовити гiрших,
Велунда волею
вражений нинi;
й вищий з мужiв
тебе не дiстане,
не долетить
до тебе й стрiла,
ти ж бо вознiсся
в небо високе".
39
"Такраде, встань,
раб мiй найкращий,
Бьодвiльд поклич,
дочку свiтлооку,
красуня хай прийде
до батька на раду.
40
Правду, о Бьодвiльд,
повiдай менi:
чи з Велундом ти
на островi спала?"
Бьодвiльд мовила:
41
"Нiдуде, правду
сказали тобi:
Велунд на островi
звабив мене,
тоï години
краще б не знала!
Я поступилася
хитрощам друга,
я поступилася
друга насильству".
Примiтки i коментарi
"Сказання про Велунда" ("Völundarkviða") займає промiжне мiсце мiж двома великими текстовими корпусами "Старшоï Едди": пiснями про богiв i пiснями про героïв, якi й зачинає. З текстами суто мiфологiчноï тематики цей твiр поєднує низка фабулярних паралелей казкового характеру, певнi фантастичнi елементи: нареченi-валькiр'ï, "ельфiйськi" конотацiï Велунда, його здатнiсть лiтати. Водночас твiр апелює до героïчноï та iсторичноï (чи квазiiсторичноï) традицiï: Велунд i його брати названi синами конунга фiнiв, а Нiдуд править у Свiтьодi (себто в Швецiï), хоча жодних iсторичних вiдомостей анi про нього, анi про народ ньярiв, яким вiн керує, наразi не знайдено. Також у строфi 14 подибуємо посилання на вольсунго-нiбелунгiвську мiфологему.
Структура твору мiстить двi наочнi фабули: казково-мiфiчний сюжет про шлюб iз фантастичними iстотами (дiвами-птахами, валькiр'ями) та iсторiя ув'язнення i помста Велунда. Коли рими до першоï фабули з легкiстю вiднаходимо у свiтовiй мiфологiчнiй скарбницi, то другий сюжет є оригiнальним нордичним твором. Отже, Велунд - мисливець, воïн i майстерний коваль - стає бранцем Нiдуда, якого пiдозрює в убивствi своєï дружини. Щоби помститися, вiн створює залiзнi перетинчастi крила (fitjum, власне "перетинки"), тодi заманює синiв короля, вбиває ïх, тодi зваблює дочку короля Бьодвiльд, а потiм на крилах полишає мiсце ув'язнення, дiстається до господи Нiдуда й збиткується з нього. Цей персонаж (важко сказати, чи й сюжет загалом) знаний не лише скандинавськiй традицiï, а й англосаксонськiй: так, у "Беовульфi" головний герой просить: "Надiйшли, як загину, // Гiґелаковi // обладунок найкращий (...) Гретеля спадщину, // Велунда витвiр" (строфа 450-455, пер. Олени О'Лур).
Викликають низку питань мiфопоетичнi характеристики Велунда. По-перше, чим обумовлена його здатнiсть лiтати? Чи просто викуванi крила, а чи ще й перстень, якого Нiдуд забрав у хатi Велунда (строфа 8) i згодом вiддав дочцi й якого та принесла ковалевi, щоб той полагодив на ньому злам? Чи цей перстеник має символiчну шлюбну семантику: адже вiн належав Гервьор Премудрiй, жiнцi Велунда, тому, вiддавши його своïй дочцi, король тим самим ритуально зробив ïï дружиною Велунда? З цiєï точки зору Велунд реалiзує своє право на Бьодвiльд як на законну дружину, хоча i в антисоцiальний спосiб.
Ну, з вовками жити...
По-друге, в популярнiй лiтературi нерiдко зустрiчається теза про приналежнiсть Велунда до племенi альвiв. Що дає пiдстави для такого припущення? У строфi 10 героя названо "альвiв спiвець" (alfa ljóði), що ще перекладають як "альвiв володар". У строфах 13 i 32 Нiдуд кличе його "альвом всемудрим" (vísi alfa). Не зовсiм ясно, чи йдеться про "етнiчну приналежнiсть", чи це просто поетичний прийом, метафора, покликана пiдкреслити знання i вправнiсть Велунда. Також варто згадати, що нордична мiфологiя знає два племенi альвiв: бiлих (у "Старшiй Еддi" майже не згадуються, знанi переважно з творiв Сноррi Стурлусона й пiзнiшоï фольклорноï традицiï, британськi ельфи) i чорних (гномiв, кобольдiв, карликiв, двергiв). Останнi вiдомi великою вправнiстю в рiзних ремеслах, у тому числi й у ковальствi. Враховуючи ковальську майстернiсть Велунда, можна припустити, що йдеться про його спорiдненiсть - генетичну чи культурну, тут не вартує, - саме з чорними альвами. Вiдтак, ельфiйськi вушка тут не стирчать, хе-хе.
Лебединi шати сестер є мiфопоетичним маркером ïхньоï божественноï природи, актуалiзованоï в нордичнiй традицiï в образi валькiрiй, що має паралелi i в iнших мiфологiях.
Важко сказати напевно, дочками яких саме пiвденних королiв були згаданi на початку валькiр'ï. Так, Хлодвера можна дуже обережно ототожнити з Хлодвiгом, королем з Меровiнгiв, що охрестив народ франкiв. Кьяр же з Валланду, радше за все, є узагальненим образом римських iмператорiв (його iм'я виводиться iз лат. Ceasar - "кесар", "цар"). Можливо, це вiдсилка до Карла Великого, що носив титул iмператора Захiдноï Римськоï iмперiï. Може, й нi.
Хладгуд Бiла Либiдь (Hlaðguðr Svanhvít) - скорiше Лебединобiла, та сенс цього тропу, гадаю, цiлком прозорий.
1. Мюрквiд (Myrkvið) - досл. "Лiс мороку" десь на пiвднi, що вiдмежовує свiти людей та богiв од зловорожого зовнiшнього простору. Можливий натяк на колись неозорi лiси Центральноï Європи, що вiдокремлювали германцiв вiд римського свiту й гунiв.
2. Сванхвiт - Хладгуд Бiла Либiдь.
5. Ульфдалiр (Úlfdalir) - Вовча долина.
12. ...вепри (jöfrar) - сталий у нордичнiй традицiï епiтет на позначення воïна.
14. Злата нема, // гамузу Гранi, // далеко, гадаю, // пагорби Райну - посилання на вольсунгiвсько-нiбелунгiвський сюжет, один iз центральних у нордичнiй традицiï. Гранi - iм'я коня Сiгурда, який заволодiв скарбом дракона Фафнiра, вiдтак гамуз (точнiше, вантаж) Гранi - золото, скарби (поширений кеннiнг на позначення золота). Вважалося, що проклятi скарби Фафнiра схованi чи на днi Райну, чи на пагорбах понад рiкою - справдi, далеченько вiд Швецiï.
26. Сенс цього рядку полягає в тому, що Бьодвiльд мала намiр похвалитися перстеником перед подружками, але на ньому виявилася трiщина, тож вона пiшла до Велунда, щоб вiн полагодив прикрасу.