Пекло здригнулось, коли чорт Куций, що обiймав посаду Рудого Дiдька, хряснув дверима свого кабiнету, повернувшись з Брокенберзького самiту. Швидше за самум по аравiйськiй пустелi пронеслась по нижнiх рiвнях чутка, що по обiдi буде скликано термiнову нараду, i багато хто з вiдповiдальних чортiв охоче помiнявся б на цей день мiсцями зi своїми пiдопiчними грiшниками. Грiшники вiдчули панiчний настрiй, що запанував серед чортячого поголiв'я i влаштували невеличку, але дошкульну диверсiю - перекинули на другому рiвнi казан зi шльондрами. Дiвки з радiсним вереском розбiглись по всьому пеклу i чергова змiна мало не годину виловлювала їх пiд регiт харцизяк та халамидникiв. За iнших обставин пiвпекла стояло б на другому рiвнi, даючи поради ловцям i пiдпускаючи бiсикiв дiвкам, але тепер забава була повнiстю проiгнорована. Увага всiх була прикута до приймальнi, де найсмiливiшi намагались за допомогою грубих лестощiв та дрiбних хабарцiв вивiдати в секретарки Куцого вiдьми Анжели якiсь подробицi. Але Анжела, як та скiфська баба, охоче приймаючи комплiменти та подарунки, на всi запитання лише страшно вирячувала очi й не казала нi слова. Куций теж не давав нiякої iнформацiї для роздумiв, за весь час викликавши до себе лише керiвника Департаменту зведення та занапащення бiса Солоденького. Вiдчайдухи, що чатували бiля дверей приймальнi, приготувались витягти з Солоденького все, що можна, але їхнi плани пiшли шкереберть, коли з кабiнету з'явились двоє могутнiх iфритiв i потягли непритомного Солоденького до медпункту... Ще трохи, i помiч iфритiв знадобилась би багатьом, але тут, нарештi, настав час наради i всi кинулись займати в залi мiсця якомога далi вiд президiї. Куций почав свою промову таким лагiдним тоном, що дехто з слабкодухих мало не перехрестився вiд жаху. Подякувавши всiм присутнiм за спiльну працю, Куций важко зiтхнув i мовив: - Я лише недавно став Рудим Дiдьком i не встиг як слiд оцiнити вашi сильнi сторони, та, мабуть, вже й не зможу цього зробити... У залi запала така тиша, що можна було розчути безнадiйне скиглення жiнконенависника, якого черговi чорти з другого рiвня кинули до казана зi шльондрами, щоб отримати хоч якусь компенсацiю за заподiянi ним ловитвою дiвок моральнi збитки. Куций пiдвищив голос: - I не тому, що на моє мiсце, як подумав тут дехто, сяде хтось iнший! Нi! Якщо ми й далi працюватимемо так само 'плiдно', буде повнiстю розформоване все наше регiональне вiддiлення пекла! I всi ви, панове керiвники, пiдете з вилами та лопатами до казанiв! I дякувати за це ми всi маємо в першу чергу ось цьому пановi... Куций ткнув правицею у напрямку вхiдних дверей. Всi озирнулись i побачили у проходi бiса Солоденького, що, блiдий, наче п'ятсотрiчний привид, стояв лише завдяки пiдтримцi двох здоровенних iфритiв. - Саме завдяки невтомним зусиллям пана Солоденького, - продовжив Куций патетично, - наше вiддiлення стало мало не головною темою розмов на самiтi. Сам Люципер говорив про якiсть i кiлькiсть душ, що ми постачаємо... Кожен лайдак, що не ладен звести навiть портову шльондру, на нашому фонi виглядав, як не дуже вправний, але цiлком пристойний спокусник. I справа не закiнчилась балачками - Темне спiвтовариство прийняло вiдносно нас резолюцiю... По залi прокотився шепiт... Дехто з особливо вразливих втратив свiдомiсть. Куций, знизивши мiрку трагiзму i додавши трохи надiї у тонi, продовжив: - Але не все ще втрачено. В нас є деякий час на докорiнну перебудову нашого стилю роботи. Ми не можемо бiльше чекати милостi вiд суспiльства. Ми не можемо чекати доки воно постачить нам потрiбну кiлькiсть нестiйких праведникiв, яких ми зможемо без особливих зусиль спокусити. Ми повиннi взяти цю справу в свої руки! Весь шлях вiд дитини до праведника i вiд праведника - до занапащеного грiшника людина має проходити пiд нашим i лише нашим керiвництвом! Ми будемо самi готувати саме таких грiшникiв, якi нам потрiбнi! В залi зчинився ґвалт, тож Куций пiдвищив голос майже до реву: - Це завдання цiлком нам по силi! Хто думає iнакше, може вже зараз брати вила в руки. Я вже пiдписав наказ про органiзацiю нового департаменту, який i буде займатись цим проектом. Робоча назва проекту 'Остання надiя'. Очолити його добровiльно зголосився бiс Солоденький. Отож тепер я хочу представити вам керiвника Департаменту розбудови... - Куций зробив паузу i закiнчив. - Департаменту розбудови церкви!.. У залi запала мертва тиша. Дехто з надiєю поглядав на iфритiв, дехто, покладаючись лише на себе, прикидав, як швидше дiстатись виходу, а секретарка Анжела, що стенографувала шефову промову, просто застигла з вiдкритим ротом i пiднятим олiвцем. I наче удари молотка, що заганяє останнi гвiздки у труну спокою та звичного життя, лунали над стихлим залом останнi слова Рудого Дiдька: - Так, так, саме церкви! Нашого власного конфесiйного новоутворення! Нашої власної кузнi грiшних душ! I не думайте, що комусь вдасться вiдсидiтись, чи сховатись за чужою спиною - кожен має внести свiй, i до того вагомий, внесок в 'Останню надiю'. Вже завтра всi мають подати пропозицiї стосовно своєї участi в розбудовi. I запевняю, що тi, в кого забракне фантазiї чи паперу, вже пiслязавтра копатимуть ями для пiдвалин нашого першого монастиря... Отож iдiть i побiльше грiшiть - як у думках, так i на паперi. - з цими напутнiми словами Куций повернувся i вийшов у бiчнi дверi... У залi запанував страшний рейвах. Всi горлали одночасно i нiхто не слухав iнших. Хтось мерщiй побiг до бiблiотеки за збiрником псалмiв, хтось пригадував хоча б дуже вiддалених родичiв чи знайомих в iнших регiональних вiддiленнях. Iфрити потягли знов знепритомнiлого Солоденького до його нового кабiнету, прикидаючи, скiльки ще разiв їм доведеться повертатись... I лише бiс Кульгавий, проштовхуючись крiзь натовп до виходу, оптимiстично сказав якомусь колезi: - А що, церкву, то й церкву... Є такi церкви, що куди там площi Пiгаль. Ось, пам'ятаю, був я якось в одному монастирi...